ЕКОНОМІЧНА

СИСТЕМА
КИТАЮ

Бордун Артем 10-Б

 Економічний розвиток
Китаю починаючи з 1978
року, початку реформ,
викликає науковий
інтерес як в українських
науковців так і в
зарубіжних, оскільки за
такий короткий термін
Китаю вдалося досягти
значних економічних
успіхів
 Свідченням великих
досягнень китайської
економіки стало те, що
по окремих базових
показниках КНР
наближається до рівня
США та Японії, а по
деяких навіть
перевищує їх.
З 1978 року в Китаї проводилась економічна реформа, яка охопила три
етапи:
1) сільську лібералізацію (передачу земель в оренду і вивільнення цін на
власницьку ініціативу фермерів),
2) відкриття економіки для міжнародної торгівлі,
3) розширення самостійності промислових підприємств
 За два десятиліття послідовно вступали в силу три економічні
лозунги, які відповідали трьом основним етапам реформи.
На першому етапі (грудень 1978 р. – вересень 1984 р.) діяла формула «планова
економіка – основа, ринкове регулювання – доповнення».
Для другого етапу (жовтень 1984 р. – грудень 1991 р.) використовувався лозунг
«планова товарна економіка».
Третій етап проходив під лозунгом «соціальна ринкова економіка».
Четвертий етап реформи, який почався у 2003 році, визначався як «етап
вдосконалення соціалістичної ринкової економіки».
Загальний підхід китайського керівництва до проведення реформи, що
забезпечує поступовий перехід до ринку без «шокової терапії», при
послідовному підвищенні рівня життя населення виправдав сподівання
покладені на нього.
В основі економічної системи КНР лежить державна, колективна, приватна та індивідуальна
власність на засоби виробництва. Іншими словами, тут має місце багатоукладність, яка, як
відомо, властива кожній країні, що здійснює перехід від капіталізму до соціалізму. Державна
власність представлена великими та середніми підприємствами промисловості, транспорту,
зв'язку, сільського господарства, а також фінансовими установами.
 Державна власність представлена великими та середніми підприємствами
промисловості, транспорту, зв'язку, сільського господарства, а також
фінансовими установами.
Колективна власність представлена дрібними підприємствами у місті і на селі,
великими колективними підприємствами з високим рівнем усуспільнення і
чисельністю зайнятих понад тисячу осіб, виробничо-кооперативними групами.
Приватну власність представляють дрібні підприємства, на яких працюють
більше 7-8 найманих працівників. Їх нараховується близько 300 тисяч. Вони
забезпечують порівняно незначну частку доходів державного бюджету.

Індивідуальну власність репрезентують підприємства, що базуються на праці

власників та членів їх сімей. Ці підприємства найбільш поширені в сільському
господарстві, побутовому обслуговуванні населення, будівництві, культурі,
роздрібній торгівлі тощо.
Ефективною виявилась економічна політика і щодо розвитку промисловості
країни.
Не менш ефективною в умовах перехідного періоду від капіталізму до
соціалізму є зовнішньоекономічна політика китайського керівництва.
Особливістю економічної системи Китаю є сполучення планових важелів
управління (директивне планування) з ринковими. Держава здійснює
регулювання на макрорівні, ринок – на мікрорівні.
У процесі реформування китайської
економіки здійснено ряд
розмежувань, зокрема:
1. Відокремлено право власності від
права господарювання.
2. Відокремлення державних
функцій від функцій підприємств і
перетворення останніх у самостійні
суб’єкти ринкової економіки, які
працюють на принципах:
самогосподарювання,
самоокупності, саморозвитку,
самоконтролю.
З метою подолання труднощів у державному секторі економіки було вирішено
суттєво розширити права державних підприємств щодо виходу їх на ринок.
Активізувалася структура ринку: розширилася мережа товарних і фондових бірж.
 Висновки
Китайський досвід організації змішаного типу економічної системи характеризувався
обов’язковим дотриманням наступних правил:
– під час реформування економіки враховувалися духовні, культурні та історичні традиції
розвитку власного народу, а не копіювалися моделі інших країн;
– реформи проводилися послідовно і комплексно, здійснюючи “прориви у найбільш важливих
напрямках ”;
– реформування китайської економіки орієнтувалося на розвиток продуктивних сил;
– дотримання обов’язкової плановості економіки із запровадженням елементів реалізації
приватної ініціативи;
– додержання підконтрольності Народного банку Китаю (центрального банку) Держраді КНР
(уряду);
– здійснення жорсткого валютного контролю;
– орієнтація на інноваційно-інвестиційний розвиток народного господарства.