Унікальність економічної системи Китаю.

Китайська Народна Республіка — держава в Східній Азії. Найбільша за

чисельністю населення держава світу (1 439 323 776 осіб, більшість населення —
етнічні китайці); займає 4-е місце у світі за територією, поступаючись тільки Росії,
Канаді та США. Економіка Китаю друга після США економіка світу. За прогнозом
компанії PricewaterhouseCoopers, до 2050 року економіка Китаю стане найбільшою
економікою світу.
Успіх:
Безпрецедентні успіхи у розвитку економіки Китаю - одне з найважливіших
явищ світової історії XX - початку XXI ст. За перші десять років перетворень (1979-
1999 рр.) обсяг ВВП зріс у 5,7 рази, тобто зростав в середньому на 9,6% в рік.
Виробництво ВВП на душу населення за десятиліття зросло в 4,4 рази, продуктивність
праці (ВВП на одного зайнятого) збільшилася в 3,6 рази. У 1999 р. обсяг ВВП склав
понад 1 трлн дол. США, а в 2009 році - вже понад 4 трлн дол. (друге місце у світі). За
1979-2004 pp. Китай отримав 743,6 млрд доларів США іноземного капіталу, з яких
560,4 млрд доларів США становили прямі іноземні інвестиції. Серед інвесторів були
бізнесмени і компанії 170 країн.
Як все почалося:
3 1978 року в Китаї проводилась економічна реформа, яка охопила три етапи:
1) сільську лібералізацію (передачу земель в оренду і вивільнення цін на
власницьку ініціативу фермерів);
2) відкриття економіки для міжнародної торгівлі;
3) розширення самостійності промислових підприємств.
За два десятиліття послідовно вступали в силу три економічні лозунги, які
відповідали трьом основним етапам реформи: На першому етапі (грудень 1978 р. -
вересень 1984 р діяла формула «планова економіка-основа, ринкове регулювання-
доповнення»). Для другого етапу (жовтень 1984 р. - грудень 1991 р.) використовувався
лозунг «Планова товарна економіка». Третій етап проходив під лозунгом «соціальна
ринкова економіка». Четвертий етап реформи, який почався у 2003 році визначався як
«етап вдосконалення соціалістичної ринкової економіки».
Секрет успіху:
1) вироблення власного шляху залежно від конкретних реалій кожної країни. Не
варто механічно копіювати чужий досвід. Реформи не можуть бути проведені
моментально (Китай не застосовував "шокової терапії" і тотальної приватизації);
2) врахування гармонійної єдності і масштабів реформування, темпів розвитку і
міри навантаження на суспільство, прагнення до прогресу при збереженні
стабільності. Важливими є питання про зв'язки між реформою, розвитком і
стабільністю;
3) одночасне здійснення економічної і політичної реформ. Однак темпи політичної
реформи порівняно з економічними перетвореннями мають бути значно
нижчими;
4) виявлення ролі ринкових механізмів для забезпечення динамічності
економічного розвитку країни, поліпшення якості макрорегулювання (Китай
намагається розвивати переваги ринкової економіки і звести нанівець її
витрати);
5) збереження національної самобутності, боротьба з корупцією і злочинністю.

Перспективність китайської моделі реформ забезпечується її відповідністю

сучасним прогресивним тенденціям розвитку світової економіки. Їх сутність
полягає у відмові від орієнтації на цінності споживчого суспільства. Укорінення
ринкових відносин на національному ґрунті Китаю передбачає їх узгодження із
принципами конфуціанської етики, коли досягнення особистого успіху й вигоди
поєднується з інтересами процвітання батьківщини і зміцнення престижу своєї
нації, пошуком гармонійного співіснування традицій і модернізації, особистої і
суспільної вигоди.
Проблеми:
Надмірна залежність від експорту, неповний перехід до ринкової економіки,
сильне державне втручання до банківського сектору, надлишкове кредитування і
зростаючий борг, високий рівень корупції та відсутність верховенства права,
екологічні наслідки (з’їдають 6,5% ВВП) та демографічні проблеми.
Поради:
1) Збільшити частку ринку в економіці та зменшити рівень підтримки
державних підприємств. З одного боку, це посилить приватний сектор та
конкуренцію, з іншого – наблизить до міжнародного надання Китаю
статусу ринкової економіки;
2) Збільшити споживчі витрати шляхом стимулювання внутрішнього ринку і
споживання;
3) Покращення соціального захисту, що допоможе вирішити демографічні
проблеми – дасть поштовх до омолодження нації та збільшення кількості
робочої сили;
4) Заохочення розвитку менш забруднюючих галузей виробництва,
поступове зменшення кількості ТЕС, перехід на альтернативні джерела
енергії, посилення «екологічного» законодавства, зменшення вирубки
лісів тощо;
5) Продовження боротьби з корупцією та посилення верховенства права. Це
дозволить покращити позиції іноземних компаній на території Китаю,
заохочуватиме конкуренцію, стимулюватиме іноземні інвестиції.