§ 57.

Південна Корея (Республіка Корея)

1. Відмінності політичних та економічних курсів Північної і Південної Кореї.
Як і чому відбулося розділення Кореї
Корейський півострів і прилегла до нього частина материка, де зараз розташовані дві
Кореї, були заселені багато тисячоліть тому. Із середини І тис. до н. е. бере початок перша
значна корейська держава Давній Чосон, що в перекладі означає «Країна ранкової
свіжості». Назва «Корея» з’явилася пізніше, у X ст. н. е., і пов’язана з іменем правителя
Корьйо.
У першій половині XX ст. Корея ще зберігала єдність та перебувала у статусі генерал-
губернаторства Японії, тобто фактично була японською колонією.
Після Другої світової війни відбулося історичне роз’єднання країни. Межею стала
відома кожному корейському школяреві 38-ма паралель північної широти. Ситуація
досить схожа на розподіл Німеччини на ФРН та НДР у ті самі часи. У серпні 1945 р., коли
капітуляція Японії була вже очевидною, США та СРСР домовилися про поділ півострова
на дві частини: північну й південну. У північній частині висадилися радянські війська, а в
південній — американські. У розділеній Кореї було встановлено два окремі
адміністративні режими. У 1948 р. вони змінилися двома незалежними урядами, після
чого утворилися дві держави — Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) зі
столицею в Пхеньяні та Республіка Корея (РК), головним містом якої став Сеул. За цими
країнами майже одразу закріпилися поширені й сьогодні неофіційні назви Північна Корея
(КНДР) і Південна Корея (РК).
Поділ півострова на Південь та Північ призвів до гострої військово-політичної
конфронтації, що переросла в 1950 р. в громадянську війну. До розв’язання конфлікту
було залучено військові формування 15 держав, що діяли під егідою ООН. За три роки
війни обом частинам півострова було заподіяно значну матеріальну шкоду. Людські
втрати тільки корейських сторін становили понад 4 млн убитими, пораненими та
зниклими безвісти.
Відмінності політичних та економічних курсів
КНДР розвивається соціалістичним шляхом, що ґрунтується плановій економіці.
Формально в країні існує декілька партій, проте фактично править Трудова партія Кореї
на чолі з генеральним секретарем — незаперечним авторитетом, що одночасно обіймає
посаду Президента країни. Реальної політичної опозиції не існує, влада передається від
батька до сина. Багато років країну очолював Кім Ір Сен, якого в 1994 р. змінив його син
— Кім Чен Ір, а з 2016 р. — онук Кім Чен Ин. Фактично влада голови держави є
авторитарною (його, до речі, офіційно називають «любий вождь та керівник»).
 Республіка Корея — це демократична держава з багатопартійною системою, що
розвивається на засадах ринкової економіки.
Сьогодні 38-ма паралель розділяє не тільки країни, а й два різних світи, відділяє
ринкову економіку від державного планування, відкрите суспільство від закритого.
Розділяє вона і єдиний народ, який розмовляє однією мовою — корейською і має спільну
історію.
Між двома країнами від самого їх заснування триває неоголошене змагання щодо того,
чия модель економіки більш ефективна.
Північна Корея (КНДР) мала кращі стартові можливості для розвитку — саме на
півночі Корейського півострова були зосереджені промислові потужності, які
розбудовувала ще японська окупаційна адміністрація, у той час як південь залишався
відсталим аграрним регіоном. Під час корейської війни 80 % небагатої промислової та
транспортної інфраструктури Південної Кореї було знищено. Зруйнована, бідна на
природні ресурси країна фактично мала відроджувати все з нуля.
Особливості економічного розвитку Північної Кореї
Від самого початку економіка країни зберігалася завдяки фінансовій допомозі та
промисловим підприємствам, що були створені за підтримки Радянського Союзу й Китаю.
Однак після розпаду СРСР економічні показники країни почали стрімко знижуватися.
Трудова партія оголосила головним принципом розвитку країни ідею Кім Ір Сена «чучхе»
— «самостійність», «опора на власні сили». Фактично це означало добровільну
економічну самоізоляцію. У результаті економіка країни виявилася зруйнованою:
постійна нестача продовольства та інших товарів породила жорстку розподільну систему
всього необхідного. Із середини 1990-х рр. країна офіційно визнала існування голоду.
Світовим благодійним організаціям був відкритий доступ до раніше закритої країни для
допомоги голодуючим. Лише за офіційними даними Північної Кореї з 1995 р. від голоду
померло 220 тис. жителів, за підрахунками фахівців ООН кількість померлих становить
близько 2 млн осіб.
На рейках соціалізму Північна Корея залишається й зараз, трохи розширивши коло
ділових партнерів. Жителі Північної Кореї живуть за п’ятирічним планом, під пильним
контролем держави. Промисловість у Північній Кореї перебуває в державній власності.
Сільське господарство колективізоване. Представники Всесвітньої продовольчої
організації свідчать, що жителі північнокорейської держави й сьогодні страждають від
нестачі продовольчих товарів.
Із 2012 р. в Північній Кореї було оголошено про проведення економічної реформи, що
отримала назву «Нова система економічного управління». Її суть полягає у відмові від
жорсткого державного регулювання економіки. Про результативність економічних
перетворень у країні офіційних даних немає.
Особливості економічного розвитку Південної Кореї
У перші десятиліття після розділення за економічним рівнем та добробутом населення
Республіка Корея дуже відставала від КНДР. Ще в 1950-х рр. країна була однією з
найбідніших у регіоні та світі, перебуваючи на рівні розвитку країн Екваторіальної
Африки. Проте вже в той час почалося впровадження державної програми, спрямованої на
жорстку економію ресурсів, використання лише ультрасучасних технологій, залучення
іноземних інвестицій.
Перші іноземні інвестиції було отримано від США у вигляді 1,5 млрд дол. субсидій та
«кредитів розвитку». Вони були спрямовані на розбудову виробничої інфраструктури та
системи освіти.
Подальший економічний розвиток Південної Кореї відбувався в декілька етапів.
1) «Підготовка до стрибка» (1960-ті рр.).
Відбулася масштабна націоналізація промислових об’єктів та банківських установ
(банківська сфера стала повністю державною). Пріоритетним експортоорієнтованим
напрямком визначили легку промисловість, яка могла конкурувати на зовнішньому ринку
за рахунок низькооплачуваної робочої сили. Підприємствам легкої промисловості
надавали значні субсидії. Із метою здійснення індустріалізації корейський уряд
потребував значних коштів. Інвестиції шукали не лише за кордоном (за допомогою
відповідних податкових пільг), але й усередині країни. Щоб залучити приватні
заощадження корейців, підвищили відсоток банківських ставок за внесками громадян.
Було проведено модернізацію промисловості та розвиток тих складових, що могли
виробляти продукцію, яку раніше імпортували. Саме в цей період у Південній Кореї поряд
із легкою промисловістю почали розбудовувати хімічну промисловість, металургію та
машинобудування. Державну підтримку надавали найефективнішим підприємствам-
експортерам — слабкі виробники просто йшли з ринку. Корейський уряд заохочував
створення великих промислових компаній, які були здатні виробляти
конкурентоспроможну на зовнішньому ринку продукцію. Саме у співпраці з ними уряд
залучав фінансові та технологічні інвестиції.
2) «Прискорення» (1970-ті рр.).
Здійснено перегляд пріоритетних напрямів, серед яких визначили сім головних:
машинобудування, електроніку, текстильну промисловість, чорну та кольорову
металургію, нафтохімічну промисловість і суднобудування. Таким чином, Південна Корея
перейшла до більш технологічного та капіталомісткого експортного виробництва.
Інвестиції були внутрішнього (за рахунок внутрішнього ринку, який на той час уже став
достатньо розвиненим) та традиційно зовнішнього походження (переважно від США та
Японії). Для запровадження технологічних змін було засновано Консультаційний центр із
питань залучення технологій, який аналізував закордонні технології, що планували
запровадити на корейських підприємствах з огляду на їх ефективність та сучасність. ВВП
країни в цей період зростав у середньому на 10 % щорічно.
3) «Раціоналізація та високі технології» (1980-ті рр.).
Було проведено низку економічних реформ. Неефективні підприємства змушували
зливатися з більш продуктивними компаніями або спеціалізуватися на виробленні одного
виду продукції, що не мала аналогів на корейському ринку. Така раціоналізація дозволила
позбутися відверто дотаційних компаній у стратегічних сферах економіки. Крім того, до
стратегічних експортоорієнтованих напрямків додалося виробництво високоякісної
електроніки та електротехніки. Заохочення впроваджувати відповідні іноземні технології
почали діяти вже не лише для великих підприємств, але й для середнього та малого
бізнесу. Банківська система нарешті була приватизована.
4) «Економічний злет та криза» (1990-ті рр.).
Південна Корея почала відкривати свої ринки і в 1995 р. стала членом Світової
організації торгівлі. Також була проведена реформа у фінансовому секторі, що зменшила
можливості для корупції та банківських махінацій.
Значні проблеми країні принесла глобальна економічна криза 1997 р. Уряд здійснив
антикризові заходи, зокрема, отримав позику Міжнародного валютного фонду, а також
ліквідував неефективні банки та фінансові установи. У результаті близько 40 %
підприємств, які працювали в південнокорейському фінансовому секторі, припинили
існування. Тоді ж було прийнято рішення про розпродаж однієї з найбільших компаній —
«Деу» (Daewoo). Для наповнення золотовалютних запасів країни корейці почали здавати
державі власне золото. Усе це дозволило Південній Кореї подолати кризу, і з 1999 р.
економічний розвиток відновився.
5) «Південнокорейська сучасність» (XXI ст.).
Унаслідок наполегливої роботи уряду та підприємців Південної Кореї країна на
сьогодні являє собою взірець сталого розвитку інноваційної економіки. Інноваційні
мережі виникли переважно у високотехнологічних виробництвах, таких як біотехнологія,
інформатика і зв’язок. Вони вирізняються високою спеціалізацією, підтримують тісні
зв’язки з вищою школою, державними підприємствами й приватними фірмами. Зараз
країна є одним із найбільших автовиробників, світовим лідером у суднобудуванні, а
компанія «Самсунг Електронікс» — один із найбільших у світі виробників електроніки.
 Феномен економічного зростання Південної Кореї отримав назву «корейського
економічного дива».
Серед причин «корейського економічного дива» варто виділити: вибір урядом
ефективних економічних стратегій; сприятливий для торгівлі й інвестицій клімат;
менталітет корейців, у яких із дитинства виховують високу працездатність, усвідомлення
необхідності пошуку швидкого вирішення проблем, а також бережливе ставлення до своєї
репутації та репутації громади.
2. Економіко-географічне положення. Природні умови та ресурси.
Південна Корея — в основному гориста країна, рівнини займають переважно західну й
південну прибережні частини півострова. Річки, які впадають у Японське море,
здебільшою гірські. Для річок, які впадають у Жовте море, характерна спокійна течія.
Клімат помірний мусонний, на півдні субтропічний. Узимку погода холодна й суха, улітку
— спекотна й дощова.
Лісами вкрито майже 64 % площі. Це переважно вторинні ліси, відновлені після Другої
світової та корейської війн. Переважають широколистяні ліси з дуба, клена, ясеня, граба.
На півдні зростають вічнозелена японська камелія, магнолія, бензойне дерево, бруслина.
Південне узбережжя країни дуже мальовниче, що приваблює численних туристів.
Список об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Південній Кореї містить12 культурних та
один природний об’єкт.
Південна Корея бідна на корисні копалини, особливо енергетичні. Є невеликі
родовища залізних, мідних, вольфрамових руд, золота, срібла. Одними із найбільших у
світі вважають родовища графіту.

6. Зовнішні економічні зв’язки.

Південнокорейська продукція широко відома й в Україні. Насамперед це автомобілі,
швидкісні потяги, електроніка, побутова техніка.
Серед азіатських країн Південна Корея залишається провідним інвестором в економіку
нашої держави. Зокрема, у 2017 р. Південна Корея інвестувала в розвиток цифрової
інфраструктури 4G та 5G в Україні.
Сьогодні в Україні працюють 28 підприємств із корейським капіталом. Усі найбільші
корейські компанії, зокрема «Samsung», «LG», «Hyundai» та ін., також представлені в
нашій країні. Активно розвивається співпраця в аграрній сфері. Корейці зацікавлені в
збільшенні імпорту продуктів харчування з України. Із 2010 р. в Україні реалізується
проект «Економічна і соціальна інтеграція етнічних корейців в Україні».
Для України пріоритетними напрямками розвитку економічної співпраці з Південною
Кореєю є енергетика, машинобудування, розвиток новітніх технологій, інфраструктурні
проекти в дорожньому господарстві.