МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Індивідуальна робота
з курсу «Фінанси зарубіжних країн»

на тему:

«Фінансова система Японії »

Виконала:

студентка 5 курсу М-8 групи ЦЗФН

Гончарова Єлизавета

Перевірила:

д.е.н., професор

Волохова І.С.

Одеса

2020
 План
1. Економічна політика Японії
2. Бюджетна система Японії: склад доходів та видатків державного бюджету
3. Бюджеті місцевих органів влади та фінансове вирівнювання
4. Особливості податкової системи Японії
5. Японський досвід для України
 1. Економічна політика Японії
Характерною рисою економічного розвитку Японії тривалий час було активне
втручання уряду в економічні процеси. Вже після революції Мейдзі держава
здійснює протекціоністську політику, всіляко підтримуючи приватне
підприємництво. Широко практикуються державні субсидії приватним
підприємцям, податкові пільги. Держава перетворюється на активного інвестора.
Утворюються великі державні підприємства, зокрема, усі залізниці були
державними. Значні кошти витрачаються на розвиток військово-промислового
комплексу. В 20-х роках XX століття державне підприємництво досягає особливого
розмаху. Майже дві третини усіх інвестицій в економіку забезпечувала держава.
Крім уряду, контроль над економікою у довоєнній Японії здійснювали великі
монопольні об'єднання, концерни на чолі з сімейними холдінгами, так звані
«дзайбацу». Вони одержували найбільші військові замовлення й саме вони були
найактивнішими прибічниками участі Японії у війні. Найпотужнішими концернами
були «Міцуї», «Міцубісі», «Сумітомо», «Ясуда», «Окура». Концерн «Міцуї»
охоплював банки, страхові компанії, підприємства гірничої, хімічної,
електротехнічної галузей, відігравав значну роль у зовнішній торгівлі. Концерн
«Міцубісі» контролював видобуток мідної руди, виробництво мінеральних добрив,
нафтопереробну промисловість і судноплавство. Концерн «Сумітомо» контролював
чорну металургію, а «Ясуда» володів найбільшими банками, страховими й
промисловими компаніями.
Перекоси в структурі економіки, надмірна монополізація хибними сторонами
виявилися в процесі війни. Японія не тільки зазнала поразки, але й опинилася в
неймовірно руйнівному становищі. Промислове виробництво наприкінці 1945 року
складало лише 10% довоєнного рівня, його частка експорту у світовій торгівлі –
лише 0,5%. Японія втратила свої колонії й була окупована американськими
військами. У цій ситуації перед Японією постали вже зовсім інші стратегії цілі в
економіці. Головною метою було якнайшвидше відбудувати народне господарство й
ліквідувати відставання від своїх американських і європейських конкурентів,
причому не тільки за кількісними показниками, але й – головне – за технологічним
рівнем. Необхідно було перебудувати галузеву структуру економіки відповідно
вимогам науково-технічного прогресу. Роль держави в післявоєнній відбудові
економіки Японії не тільки не ослабла, але й зросла.
За основу економічної моделі розвитку було взято кейнсіанську теорію, яка
передбачає активну роль держави в регулюванні економіки. Було запроваджено
планування економічного розвитку, плани мали індикативний характер. Програма
відбудови економіки спиралася на три плани: 1949-1952, 1949-1953, 1951-1953; ці
плани корегували й доповнювали один одного. Найбільш змістовними були
«П'ятирічний план самозабезпечення» (1955-1959 рр.) й «Новий довгостроковий
план економічного розвитку» (1957-1960 рр.). Наступні плани мали за мету
прискорення темпів розвитку економіки й удосконалення її галузевої структури.
Важливим напрямком економічної стратегії стала зовнішньоекономічна орієнтація
японської економіки. Держава здійснювала контроль над зовнішньоекономічними
операціями, розподіляла за лімітом кошти на оплату імпорту. Основою
зовнішньоекономічної політики був протекціонізм, приплив іноземного капіталу в
Японію обмежувався.
Післявоєнна економічна реформа оздоровила японську економіку; вона стала
тим трампліном, з якого почалося бурхливе піднесення Японії у світовому
економічному просторі. В 50-ті-60-ті роки XX ст. японська економіка розвивалася
дуже високими темпами, щорічній приріст ВВП становив пересічно 15%. Це був час
відбудови економіки, оснащення виробництва новітньою технікою, значних
капіталовкладень у промисловість і сільське господарство. В другій половині 60-х
років приріст дещо знизився, але все ж таки був досить високим, в середньому 11%.
В 90-х роках відбулося суттєве гальмування японської економіки. Темпи зростання
ВВП дуже знижуються, навіть до мінусових позначок в окремі роки. Спад
виробництва супроводжувався зростанням безробіття. Якщо у 80- ті роки частка
безробітних у працездатному населенні не перевищувала 3%, то в 1999-2001 рр.
вона становила 4,7-5%. Фондовий ринок відреагував на спад економіки. Головний
фондовий індекс Японії Ніккей – знизився з 1990 р. до 2001 р. на 64%, в той час як
його американський аналог ДоуДжонс збільшився на 321%.
 По Японії прокотилася хвиля банкрутства. Тільки в 2000 році збанкрутувало
понад 19 тис. компаній. Намагаючись стимулювати економіку, уряд збільшує
державні витрати. Японія мала величезний державний борг (в 2000 р. – 5,6 трлн.
дол. або 130% до ВВП). Економічні негаразди Японії в 90-х роках пов'язані з
макроекономічними перекосами. Тривалий час Японія має велике позитивне сальдо
зовнішньої торгівлі. Приток капіталу від експорту японські банки використовували
не стільки для інвестування у промислові підприємства (через високу вартість
робочої сили), скільки в спекулятивні операції з акціями та в нерухомість. Курси
акцій та ціни на земельні ділянки штучно завищувалися, акції купувалися для їх
подальшого перепродажу. Цей процес одержав назву «мильної бульки». В 1990 р.
«булька» луснула, ринкова ціна акцій і земельних ділянок почала спадати. Це
призвело до утворення й накопичення боргів банками з боку корпорацій, які
вкладали свої вільні кошти в ці активи. В 1995 р., уперше за післявоєнний період,
прокотилася хвиля банкрутств багатьох банків.
Криза фінансової системи відбулася й на реальних секторах економіки Японії.
Знизилися темпи капіталовкладень, знецінилося майно (нерухомість), яке є заставою
під банківські кредити. Збанкрутування банків й утруднення з одержанням кредиту
(через знецінення застави) спровокувало масове банкрутство японських компаній.
Капітал і виробництво дедалі більше йшли за кордон у філії японських корпорацій
та спільні підприємства, оскільки внутрішній ринок звузився. Спад в економіці
Японії був обумовлений також і зовнішніми причинами.
В 1998 р. відбулася економічна криза в країнах Південно-Східної Азії – в
регіоні, де Японія завжди мала пріоритетні позиції. Це призвело як до скорочення
японського експорту, так і до падіння виробництва численних філій японських
корпорацій, які розташувалися в регіоні. В умовах тривалої стагнації перед урядом
Японії постало завдання розробити й втілити у життя нову стратегію розвитку
економіки. Кейнсіанські засади економічної моделі поступилися місцем
неоліберальній політиці. Роль держави в регулюванні економіки звузилася,
зосередившись переважно на макроекономічній сфері. В 1999 р. була здійснена
фінансова реформа, яка одержала назву «великого вибуху». Були усунені перепони
для доступу на фінансові ринки. Банки, брокерські й страхові компанії набули
можливість займатися всіма видами фінансових операцій. Скасовано заборону
доступу нефінансових компаній на фінансові ринки. Дозволена торгівля цінними
паперами поза фондовими біржами. Втручання держави в оперативну діяльність
суб'єктів економіки суттєво знизилося, піднялося значення ринкових важелів
регулювання.
Сьогоднішня позиція Японії у світовому господарстві – результат її
економічного розвитку у другій половині ХХ століття. Економіка країни направлена
на виробництво та є однією з найпотужніших у світі й найбільшою в Азії,
незважаючи на те, що вона сильно залежить від поставок сировинних матеріалів з
інших країн унаслідок нестачі власних природних ресурсів. Господарський механізм
японської економіки склався після Другої світової війни та характеризувався двома
суперечливими процесами: тривалою ізоляцією економіки від світової та охочістю
до впровадження в країні кращих здобутків світової науки і техніки. Ізоляція Японії
сприяла збереженню національних традицій і зміцненню національної
самосвідомості, але наслідком її стало не сприйняття іноземного – товарів,
інвестицій, капіталу.

2.Бюджетна система Японії: склад доходів та видатків державного

бюджету
Японія - конституційна монархія. Відповідно до діючої з 1947 р. конституції
імператор є «символом держави та єдності народу». В Японії відповідно до
Конституції вищим органом державної влади і законодавчим органом є Парламент,
що складається з Палати представників (512 депутатів – термін виконання
обов’язків 4 роки) і Палати радників (252 депутати – 6 років повноважень з
переобранням половини учасників кожні три роки). Кабінет міністрів на чолі з
прем’єр-міністром – органи виконавчої влади країни. Статус імператора
визначається волею всього народу, якому належить суверенна влада.
Бюджетну систему Японії складають такі ланки:
 державний бюджет;
  бюджет місцевих органів влади;
 спеціальні фонди;
 фінанси державних підприємств.
Фінансування країни здійснюється з поточного бюджету та з Програми
державних позик та інвестицій. Програма державних позик характерна тим, що
гроші виділяються на умовах платності, зворотності та терміновості. Японський
інвестиційний бюджет розробляється урядом одночасно з поточним, але окремо від
нього, та проходить щорічне затвердження в парламенті. Подібне розмежування в
державному фінансуванні має в Японії давню історію. Воно виникло ще в період
Мейдзі (1868-1912 р.) і бере свій початок з рішення уряду в 1878 р. використовувати
поштові заощадження громадян з метою промислового розвитку. Сьогодні ця
система існує у вигляді так званої Програми державних позик та інвестицій.
Капіталовкладення і позики, отримані компаніями в рамках цієї програми,
підлягають повному поверненню з нарахуванням відсотків,
які сьогодні встановлюються в основному на рівні приватних установ. Фінансовими
джерелами Програми державних позик та інвестицій є: 1) система поштових
заощаджень громадян; 2) система поштового страхування життя; 3) пенсійні фонди;
4) спеціальний рахунок промислового інвестування; 5) гарантовані урядом
зобов’язанім і позики. Програма державних позик та інвестицій оперує в даний час
капіталами, що досягають 10% вартості ВВП. Це приблизно відповідає сумі, що
становить 2/3 загальних витрат бюджету.
Бюджетний рік у Японії починається 1 квітня й закінчується 31 березня
наступного року. Проект бюджету Японії розробляється Міністерством фінансів і
його департаментами. Міністерства та відомства готують пропозиції , які
стосуються структури і обсягу своїх бюджетів, та до 31 серпня направляють
відповідні документи в бюджетний  департамент  міністерства фінансів.
Бюджетний департамент міністерства фінансів із вересня по грудень розглядає
матеріли, що надійшли; порівнює запити з передбачуваними доходами й на їх основі
розробляє проект бюджету. Проект направляється для узгодження до Управління
економічного планування, а потім - на розгляд до кабінету міністрів. Після
схвалення кабінетом міністрів уряд вносить виправлення, у січні подає проект
бюджету на затвердження в парламент і намагається забезпечити його прийняття до
початку нового фінансового року. Після обговорення в бюджетній комісії парламент
затверджує бюджет у вигляді закону. Відповідно до Конституції Японії парламенту
належить виключне право розпоряджатися державними фінансами.
Виконання бюджету здійснюється міністерством фінансів та іншим
міністерствами й відомствами. Касове обслуговування здійснює Японський банк та
його відділення. Міністерства й відомства в межах установлених їм витрат подають
у міністерство фінансів свої платіжні кошториси, які міністерством розглядаються й
затверджуються. Далі копії кошторисів направляються в Японський банк і останній
здійснює відповідні операції.
Контроль за витрачанням затверджених асигнувань здійснюється
поквартально у формі звітів міністерств і відомств. Контролери Міністерства
фінансів вивчають отримані звіти, перевіряють дані і складають загальний звіт про
виконання бюджету по доходах і витратах. Загальний звіт подається уряду, який, у
свою чергу, відправляє його на розгляд ревізійного бюро. Після того, як ревізійне
бюро дасть висновок, звіт затверджується урядом і передається на розгляд і
затвердження до Парламенту.
Державний бюджет формується на основі індикативних планів соціально-
економічного розвитку. Доходи й витрати бюджету групуються по розділах, статтях
і параграфах. Доходи підрозділяються на 7 розділів, 11 статей і 43 параграфи,
витрати — на 13 розділів, 41 статтю і 242 параграфи. Дохідна частина бюджету
Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Порівняно з іншими
країнами частка неподаткових надходжень в Японії досить висока. Сюди входять
доходи від орендної плати, продажу земельних ділянок та іншої нерухомості, пені,
штрафи, доходи від лотерей. У неподаткові статті доходу включається також
залишок попереднього року.
В Японії на відміну від інших розвинених країн питома вага державних
витрат у ВП невелика. Витрати державного бюджету реалізуються за трьома
напрямками:
 1) прямі виплати, які зазвичай спрямовуються на утримання
адміністративного апарату;
2) витрата коштів за спецрахунками (пенсійне забезпечення, соціальне
страхування, громадські роботи, оборона);
3) фінансова допомога місцевим адміністраціям.
Соціальне страхування становить в середньому 36% витратної частини
бюджету. Тенденція до старіння населення спричиняє постійне зростання
соціальних виплат. Чисельність людей похилого віку до 2025 досягне 5,2 млн осіб.
Зростання тривалості життя й збільшення періоду трудової активності людей
пенсійного віку, нестача молодої робочої сили перетворює літніх людей на
важливий компонент ринку праці. Пенсійна реформа Японії достатньо складна.
Державний бюджет забезпечує третину виплат базової пенсії, решта виплачується за
рахунок різних пенсійних фондів.
Субсидії органам місцевого самоврядування є фінансовою допомогою другій
ланці бюджетної системи бюджетних префектур.
Уряд за допомогою програми суспільних робіт стимулює соціально-
економічний розвиток Японії. Програмою суспільних робіт передбачаються :
 споруда нових ліній швидкісних залізниць;
 роботи з розвитку авіаційного транспорту;
 проекти, що належать до інформаційних технологій;
 заходи щодо поліпшення навколишнього середовища;
 будівництво доріг.
Освіта і сприяння науці охоплює 5,5% витратної частини бюджету.
Реалізовуючи програму науково-технічного прогресу, уряд Японії збільшує
державні асигнування на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи. У
витратах на науку 13%- припадає на соціальні науки, 87%- на природні і технічні.
Оборона отримує фінансування 6 %, що дорівнює приблизно 1% ВВП, при
чому приблизно половина армійського бюджету витрачається на виплату зарплат. У
порівнянні з іншими розвиненими країнами Японії витрати на оборону вважаються
незначними.
 Інші витрати охоплюють державні пенсії, фінансування місцевого
самоврядування, економічне співробітництво, підтримку малого бізнесу,
енергетику, контроль за продовольством, трансферт на промислові
капіталовкладення.
Окремі індикативні фінансово-економічні показники Японії наведено в
таблиці 1.
Таблиця 1
Окремі індикативні фінансово-економічні показники Японії
Показники 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019

Номінальни
2,6 2,2 2,8 0,7 2,0 0,9 2,4
й приріст
ВВП,%

Номінальни
507,3 518,2 533,0 536,8 547,4 552,5 566,1
й ВВП (тис.
ієн)
Реальний
приріст
2,6 -0,4 1,3 0,9 1,9 0,9 1,3
ВВП,%

Рівень
0,9 0,9 0,2 -0,1 0,7 1 1,1
інфляції, %
Рівень
безробіття,% 3,9 3,5 3,3 3,0 2,7 2,4 2,3

Складено автором на основі даних [6].

 Рисунок 1
Доходи та видатки державного бюджету Японії за 2019 рік, млрд. ієн.

З рисунку 1 можемо побачити, що загальну структуру доходів державного

бюджету Японії у 2019 році складали:
 податкові та неподаткові надходження – 62 495 млрд. ієн,(61,6% у
загальній структурі доходів) з них : податок на доходи-19 934 млрд. ієн,
прибутковий податок – 12 858 млрд. ієн, податок на споживання - 19,392
млрд. ієн, інші податкові надходження – 10 311 млрд. ієн;
 державні облігації – 32 660,5 млрд. ієн( 32,2%- у загальній структурі
доходів), з них: спеціальні облігації на фінансування дефіциту –
25 708,5 млрд. ієн, будівельні облігації – 6 952 млрд. ієн;
 інші доходи – 6 301,6 млрд. ієн (6,2% у загальній структурі доходів
бюджету).
Загальна структура видатків держбюджету Японії у 2019 році складалась з :
  основні видатки – 77 948,9 млрд. ієн (76,8% у загальній структурі
видатків), з них: видатки на соціальний захист – 34 059,3 млрд. ієн,
місцевий розподіл податкових субсидій – 15 985 млрд. ієн, громадські
роботи – 6 909,9 млрд. ієн, освіта та наука – 5 602,5 млрд. ієн,
національна оборона – 5 257, 4 млрд. ієн, інші видатки –
10 134,7 млрд. ієн (продовольча підтримка, енергетика, економічна
допомога, пенсії колишньому військовому персоналу, сприяння
розвитку МСП, резерви у надзвичайних ситуаціях, різне).
Динаміку доходів та видатків державного бюджету Японії за 2017-2019 роки
наведено в таблицях 2 та 3.
Таблиця 2
Динаміка видатків держбюджету Японії за 2017-2019 роки
 Проводячи аналіз таблиці 2, можна дійти висновку, що видатки державного
бюджету 2019 року в порівнянні з 2018 роком зросли на 2 925,4 млрд. ієн., та склали
100 638 млрд. ієн. Таке збільшення відбулось через зростання видатків на
соціальний захист – на 1 086,1 млрд. ієн, видатків на освіту – на 237,9 млрд. ієн,
різних видатків – на 595,2 млрд. ієн, збільшення видатків на обслуговування
держборгу на 206,2 млрд. ієн та зростання місцевого розподілу податкових субсидій
на 470 млрд. ієн.
Таблиця 3
 Динаміка доходів держбюджету Японії за 2017-2019 роки

Аналізуючи таблицю 3 бачимо, що у 2019 році в порівнянні з минулим роком

доходи державного бюджету зросли на 3 744,2 млрд. ієн. та склали 101 457,10 млрд.
ієн. Таке зростання відбулося через збільшення надходжень від податкових та
неподаткових надходжень – на 3 415,9 млрд. ієн. та інших доходів, до яких
належать: акциз на нафтопродукти, акциз на алкогольні вироби, податок на
спадщину – на 1 360 млрд. ієн.
Система державних доходів Японії має свої особливості. По-перше, вони
полягають у досить високій долі неподаткових доходів – 15% у державному
(центральному) бюджеті, 25% – у місцевих бюджетах. До цієї категорії доходів
належать доходи від продажу землі та іншої державної чи муніципальної
нерухомості, орендна плата, пені і штрафи, доходи від лотерей і надходження від
позик.
По-друге, для цієї країни властива висока централізація податкових
надходжень, дві третини яких мають статус державних податків, решта податків
надходять у місцеві бюджети, забезпечуючи 40% їх доходу.
По-третє, співвідношення окремих видів оподаткування в державному і
місцевих бюджетах збігається: і там, і там більше половини припадає на прибуткові
податки, на другому
місці знаходяться майнові податки, на третьому – податки на споживання.
Спеціальні фонди Японії є складовою частиною спеціальних рахунків.
Налічується 12 спеціальних фондів, до них належать страхові, пенсійні, ощадні
фонди. З середини 80-х років у Японії здійснюється поступове реформування
пенсійної системи.
 Базова пенсія виплачується по старості, інвалідності, а також усім, хто
потребує її. 2/3 фінансування забезпечується коштами різних страхових пенсійних
фондів. На створення пенсійних фондів працює практично все населення у віці від
20 до 65 років. Кожний працюючий японець вносить до того чи іншого фонду
більше 100 доларів на місяць.
Пенсійний фонд найманих працівників приватного сектора складається з
відрахувань підприємств, внесків самих працівників і доплат з боку держави. Пенсія
становить приблизно 70% місячної зарплати працівника. Пенсійні фонди
працівників державних і муніципальних підприємств і закладів формуються із
коштів товариств взаємодопомоги, які створюються за місцем роботи, а також
виплат самих підприємств і державних дотацій.
Для отримання базової пенсії по старості необхідний 25-річний трудовий стаж
і 65-річний вік. Розмір такої пенсії може бути зменшений до 58% встановленого
рівня у разі виходу на пенсію у 60 років і збільшений до 188% при виході на пенсію
у 70 і більше років. Таким чином, дохід подружжя-пенсіонерів складається з базових
пенсій чоловіка і дружини, пенсії по страхуванню найманого працівника.
Фінанси державних підприємств. В силу ряду причин в Японії склалось чітке
розмежування сфер вкладення капіталу: приватного — у виробничу сферу,
державного — в інфраструктуру. Тому в Японії державний сектор не є серйозним
конкурентом у жодній галузі виробництва, і його функціонування повністю
підпорядковане інтересам приватних корпорацій.
Держсектор в Японії невеликий. Американський дослідник Р. Семюельс
називає Японію країною «державної політики без державної власності». В
державному секторі економіки Японії на рівні центрального уряду у 90-х роках
налічувалось 5 казенних і 94 акціонерних компаній і пайових товариств, в тому
числі 7 будівельних фірм, 13 банків та інших фінансових закладів і 68 організацій з
участю державного капіталу.
Серед акціонерних компаній і пайових товариств багато некомерційних
закладів: інститути і лабораторії, зайняті фундаментальними дослідженнями і
гуманітарними науками; японський фонд економічного співробітництва, фонд
підтримки мистецтва, центр науково-технічної інформації, японський фонд
культурного обміну.
У держсекторі економіки Японії на місцевому рівні діє приблизно 8300
підприємств, з них 3650 — казенні: водопровід, газо- і теплопостачання, каналізація,
міський транспорт, лікарні. Інші — акціонерні і пайові, зайняті будівництвом і
експлуатацією муніципального житла, платних автомобільних доріг, портових
споруд, критих ринків.
У ряді галузей існують державні і напівдержавні підприємства. Однак
основний напрямок їх функціонування — не виробнича діяльність, а проведення
наукових досліджень і розробок, надання фінансової і технічної допомоги з метою
раціоналізації і прискорення технічного прогресу, а також розробка різних
організаційних питань.
Головна особливість регулювання державних підприємств в Японії полягає в
тому, що за їх роботу відповідає не якась одна інстанція, а ціла ієрархія господарів.
У казенних підприємств є загальний верховний господар — парламент. Він приймає
рішення по планах і виконанню спеціальних рахунків центрального бюджету, в яких
оформлені баланси цих підприємств.
Парламент затверджує ціни, плани розвитку, об'єми і джерела фінансування та
програми використання прибутку. Крім того, є безпосередні господарі: у монетного
двора, видавництв і спиртової монополії — міністерство фінансів; у пошти і
поштових ощадкас — міністерство зв'язку і т. д. Крім того, міністерство фінансів
відповідає за видачу бюджетних кредитів. При зміні відпускних цін (тарифів)
потрібна обов'язкова згода Управління економічного планування, яке відповідає за
те, щоб ці тарифи не стали причиною загальної дестабілізації цін. Урядова
фінансова Інспекція перевіряє періодично стан справ на підприємствах.

3. Бюджеті місцевих органів влади та фінансове вирівнювання

Місцеве управління в Японії дворівневе. Верхній рівень – це так звані
префектури або “ту-ду-фу-кен”. Нижчий рівень утворюють муніципалітети міст,
селищ, сіл, тобто “ши-ко-сон”. Структура їхня схожа, і вони рівноправні перед
законом.
В Японії нараховується 14 округів і 47 префектур, які об’єднують 3045 міст,
селищ, районів із самостійним бюджетом. Задля зручності префектури часто
групують у регіони (таблиця 2).
Таблиця 2
Адміністративні одиниці Японії
Регіон Префектури
Хоккайдо Хоккайдо
Тохоку Акіта, Аоморі, Фукусіма, Івате, Міяґі, Ямаґата
Канто Тіба, Ґумма, Ібаракі, Канаґава, Сайтама, Тотіґі, Токіо
Тюбу Айті, Фукуй, Ґіфу, Ісікава, Наґано, Ніїґата, Сідзуока, Тояма,
Яманасі
Кінкі Хьоґо, Кіото, Міє, Нара, Осака, Сіґа, Вакаяма
Тюґоку Хіросіма, Окаяма, Сімане, Тотторі, Ямаґуті
Сікоку Ехіме, Каґава, Коті, Токусіма
Кюсю Фукуока, Каґосіма, Кумамото, Міядзакі, Наґасакі, Ойта, Саґа
Окінава Окінава

Дохідна частина місцевих бюджетів складається з податкових і неподаткових

надходжень, дотацій держави на здійснення загальнонаціональних заходів.
Місцеві податки не домінують у місцевих бюджетах, становлячи менше
половини їх дохідної частини. Це відрізняє японську податкову систему від
північноамериканської, де місцеві податки перевищують 2/3 бюджету
муніципалітетів. Місцеві органи влади мають право регулювати свої податки, але не
встановлювати їх.
Місцеве самоврядування наділено такими повноваженнями, які в багатьох
країнах відносять до рівня центрального уряду. Часто воно має обов’язки щодо
соціального страхування та охорони здоров’я, хоча паралельно з префектурами та
муніципалітетами діє центральний уряд, надаючи послуги національної системи
соціального страхування. Є певний розподіл обов’язків, що відбувається між
різними рівнями місцевої влади. Дороги поділені на національні експресвеї і хайвеї,
префектурні та муніципальні. Місцеве самоврядування відповідає за стратегічне
планування, роботу поліції, надання протипожежних послуг та дії в надзвичайних
ситуаціях, що має дуже важливе значення на національному рівні. Органи, що
опікуються розвитком освіти й економіки, організаційно незалежні від місцевих рад.
Префектури мають право стягувати податки на тютюн, пальне, продаж авто та
загальний податок з продажу, водночас муніципалітети можуть стягувати податки з
власності, нерухомості, житла та планування міста.
Місцеві органи влади відіграють значну роль в процесі забезпечення сталого
розвитку країни. Розробка регіональних та державних програм розвитку повинна
базуватися на тому, що власниками природних ресурсів є люди, які постійно
мешкають на території держави. За рахунок коштів місцевих органів влади в Японії
фінансуються розвиток виробничої інфраструктури, заходи пов’язані з ліквідацією
наслідків стихійних лих. Через місцеві бюджети здійснюються витрати на
підготовку робочої сили, виплата різноманітної допомоги, пенсій. Значна частина
бюджетних коштів витрачається на утримання місцевих органів влади, у тому числі
поліції,суду і прокуратури.
Місцеві бюджети в Японії зводяться без дефіциту. Крім загального балансу
року, враховується реальний баланс, що розраховується шляхом виключення із
загального балансу залишку фінансових ресурсів попереднього року.
Відносини між центральними та місцевими органами влади в Японії досить
складні та, незважаючи на те, що центр не завжди виділяє спеціальні кошти під
надані повноваження, він все-таки надає їх у достатній кількості непрямим методом
– через підвищення місцевих податків або надаючи гранти на вирішення важливих
місцевих соціально-економічних проблем.
З метою перерозподілу фінансових ресурсів для вирівнювання фінансового
потенціалу префектур у Японії створена спеціальна установа – Фонд фінансового
вирівнювання. Формується він у складу бюджету центрального уряду. З метою
визначення територій, які мають право на одержання коштів із Фонду
вирівнювання, розраховуються бюджети так званих стандартних територій.
Стандартною вважається префектура із чисельністю 1,7 млн осіб і площею
6 900 км2 і муніципалітет із такими показниками: 100 тис.осіб і 160 км2 .
 Бюджетна діяльність місцевих органів поділяється на шість категорій:
 охорона громадського порядку;
 громадські роботи;
 освіта;
 соціальне забезпечення;
 сприяння ринку зайнятості;
 сприяння розвитку економіки й промисловості.
Для кожної категорії визначається одиниця виміру витрат і загальні витрати.
Сума витрат за всіма категоріями діяльності дає показник базових фінансових
потреб стандартної території. Базові фінансові потреби стандартної території
коригуються на коефіцієнти модифікації для визначення базових потреб реальних
територіальних органів влади. Використовується ціла система коефіцієнтів
модифікації:
1) видові- розраховуються розраховуються на основі одиниці витрат на
утримання кожної галузі, наприклад, на одного учня середньої і вищої
школи, на одного учня академічного, технічного чи сільськогосподарського
навчального закладу;
2) економії за масштабами — застосовується, якщо розширення обсягів
бюджетної діяльності веде до зниження окремих складених витрат;
3) щільності населення — враховує збільшення витрат у залежності від
щільності населення;
4) спеціальні — коригують соціально-економічні, інституціональні та інші
відмінності окремих територій;
5) зонально-кліматичні — коригують витрати територій з холодним кліматом;
6) демографічні — застосовуються для територій з високими темпами
зростання чисельності населення;
7) буферні — передбачають різке зменшення обсягів фінансування у випадку
падіння показника, що вимірюється, наприклад чисельності населення;
коефіцієнти бюджетної прибутковості територій.
 Після розрахунку витрат за окремими категоріями з урахуванням коефіцієнтів
модифікацій визначаються сумарні базові фінансові потреби кожної реальної
території. Базові фінансові потреби, розраховані таким способом, є основою для
наділення територій базовими доходами. Префектурам за рахунок Фонду
вирівнювання гарантується базовий дохід в обсязі 80%, а муніципалітетам — в
обсязі 75% від їх базових фінансових потреб.
Фонд вирівнювання формується за рахунок таких відрахувань:
 32% надходжень особистого прибуткового податку,
 податок на прибуток корпорацій;
 акциз на алкогольні напої;
 24% надходжень податку на товари і послуги;
 25% надходжень від акцизу на тютюнові вироби.

4.Особливості податкової системи Японії

Сучасна податкова система – результат податкової реформи 1988 року.
Створена в перші післявоєнні роки під диктовку американських експертів система
оподаткування проіснувала 40 років, виконавши роль максимальної мобілізації
державних доходів, а також забезпечивши підтримку високої норми нагромадження,
тобто тієї частини ВВП, яка не споживається в поточному році , а матеріалізується у
вигляді будівель, споруд, обладнання, виробничих запасів. На кінець 80-х років у
країні склалися сприятливі умови для реформування податків з метою
стимулювання економічного зростання шляхом підвищення ділової активності та
нарощування внутрішнього споживацького попиту. Реформа забезпечила загальне
скорочення податкового навантаження на економіку при підвищенні непрямих
податків на населення.
Податкова система Японії характеризується великою кількістю податків, їх
має право збирати кожний орган територіального управління. Але всі податки
країни зафіксовані у законодавчих актах. Всього державних податків близько
двадцять п'яти. У Японії збираються прямі (65% у структурі податків) і непрямі
(35%) податки. Основу бюджету складають прямі податки.
 Всі податки поділяються на три основні групи:
1. Прямі прибуткові податки з юридичних та з фізичних осіб;
2. Прямі податки на майно ( земельний податок, податок на спадщину та
дарування, податок на нерухомість та ін.);
3. Прямі і непрямі споживчі податки (гербовий збір, податок на споживання та
ін.).
Основні податки в сучасній податковій системі Японії:
 податок з доходів фізичних осіб;
 прибутковий податок;
 податок на майно фізичних осіб;
 податок на спадщину та дарування;
 податок на додану вартість (на споживання);
 акцизи;
 мито;
 податок на проживання (податок на жителів).
Основу всіх податкових надходжень в держбюджет Японії – близько 70% -
складають податок з доходів фізичних осіб (income tax), прибутковий податок
(Corporate income tax) та податок на споживання (Consumption Tax).
Податок з доходів фізичних осіб Японія запровадила однією з перших у 1887
році, що відповідає проголошеному національному девізу вчитися в усього світу.
Податок з доходів фізичних осіб стягується на основі єдиної бази (сукупності
доходів платника) на трьох рівнях: національному, префектурному,
муніципальному. Після реформи 1988 року двадцяти ступенева шкала ставок
прибуткового податку з прогресією від 10,5 до 60%, була зведена до трьох ставок:
10,25, 50%, за якими справляється національний прибутковий податок. Ставки
префектурного податку диференційовані від 2 до 4%, муніципального від 3 до 12%.
Під обкладання даним податком підпадають заробітна плата, доходи фермерів і осіб
вільних професій, дивіденди, проценти, бонуси, допомоги й пенсії, доходи від
нерухомого майна, інші грошові заробітки. Сплачується податок щорічно на всі
види доходів, отриманих протягом календарного року. Громадяни Японії, а також
постійні резиденти (громадяни, що проживали на території держави щонайменше 5
років і мають намір постійного проживання) сплачують прибутковий податок на всі
доходи отримані як в Японії, так і закордоном. Неризеденти сплачують податки
лише в частині доходів, отриманих на території Японії.
Серед пільг по даному податку привертає увагу звільнення від сплати податків
на строк до 5 років для деяких категорій платників. У 2004 році уряд прийняв
рішення надати додаткові податкові пільги тим, хто інвестує гроші у фінансові
ринки. Важливою особливістю виступає запровадження неоподаткованого мінімуму
для чотирьох базових типів домогосподарств (неодружені, бездітні сім’ї, сім’я з
однією дитиною, з двома й більше дітьми). Неоподатковуваний мінімум для сімей з
дітьми становить еквівалент 15,4 тис. доларів, а для неодружених - 7,7 тис. доларів.
Прибутковий податок також має комбіновану систему розподілів доходів між
бюджетами в такому порядку: національна ставка - 33,48%; префектурна – 5% від
рівня національної ставки ( або 1,67% від величини прибутку); муніципальна ставка
– 12,3% від національної (або 4,12% прибутку). Отже, загальна норма
оподаткування прибутку юридичних осіб становить близько 40%.
Закон «Про прибутковий податок» визначає основні податки, які компанії
сплачують у Японії. Компанії з базою оподаткування більше 995 000 дол. повинні
сплачувати національний прибутковий податок та місцевий підприємницький
податок.
Податок на майно фізичних і юридичних осіб є місцевим податком та
справляється за єдиною ставкою 1,4% від вартості оподатковуваного майна, котре
переоцінюють кожні три роки. Підлягають оподаткуванню нерухомість, цінні
папери, депозити. Найдавніша, а у феодальну епоху майже єдина, форма майнового
оподаткування в Японії – земельний податок, який справляється на основі
кадастрової оцінки землі.
Податок на спадщину та дарування справляється до місцевого бюджету у
випадку передачі власності за заповітом і за актом дарування. Ставки податку
диференційовані залежно від вартості спадкового майна та характеру родинних
зв’язків. Так, для спадкоємців, які не належать до дітей, батьків, сестер і братів,
ставка підвищується на 20%, але в будь-якому разі в максимумі не може
перевищувати 75% вартості частки спадкоємця. До оподаткування бази не входить
вартість майна, одержаного від родичів для підтримки мінімуму існування та
здобуття освіти, а також власність, заповідана державним, громадським, науковим,
благодійним та релігійним організаціям.
Податок на дивіденди нерезидентами стягується за ставкою 20%, якщо не
існує податкової угоди з країною інвестора. Проценти за кредитами компанії-
нерезиденту оподатковуються за ставкою 20%, депозити й облігації – 15%, роялті –
20%.
Податок на споживання справляється за ставкою 5% (4%- національний
рівень; 1% - місцевий рівень). Цей податок включається в ціну товару та
сплачується споживачем, тому схожий на податок на додану вартість, ним
обкладається більшість товарів і послуг, що надаються в Японії. Податком на
споживання не обкладаються: операції з купівлі-продажу землі та продаж
нерухомості, операції в іноземній валюті, продаж поштових марок, послуги
комунальних служб, плата за вступ до школи та плата за навчання, також медичні
послуги, наприклад - оплата профілактичного огляду у лікаря, плата за поховання та
деякі інші.
Існує також місцевий податок на споживання, що спрямовується до
муніципальних бюджетів. Ним обкладається проживання в готелях та користування
закладами громадського харчування.
Система акцизів включає податки на алкогольні напої, тютюнові вироби,
нафтопродукти, електроенергію, автомобілі, побутові послуги. Оригінальною рисою
оподаткування послуг з соціальним контекстом є справляння податку при
перевищенні певної суми, на яку надається послуга. Наприклад, обід у ресторані при
вартості до 75 доларів не підлягає оподаткуванню, з дорожчого стягується трьох
процентний акциз.
Податок на проживання (податок на жителів) сплачує кожний громадян
Японії, незалежно від розміру доходу, ставка становить близько 30 доларів на рік.
 Підприємницький податок (податок з економічної діяльності) стягується
щорічно з само зайнятого населення, яке здійснює підприємницьку діяльність.
Податок розраховується на основі чистого прибутку та типу бізнесу, ставки
знаходяться в межах 3-5% від доходу.
Соціальні відрахування складають для працедавців – 12,9% від фонду оплати
праці, для працівників – 12 % від доходу.
Вагому роль в наповненні місцевих бюджетів відіграють префектурні та
муніципальні податки та збори.
Незважаючи на те, що місцеві органи влади отримали можливість довільно
встановлювати місцеві податки (з’явилися податки на пластикові пакети в
супермаркетах, податок на мешканців готелів у Токіо, метрополітен тощо), доходи
місцевих громад зростають повільно.
До переліку префектурних платежів входять: податок на проживання в
префектурі; податок з підприємців на кількість співробітників; податок на
придбання власності; податок на видовища; податок з транспортних засобів та деякі
інші .
Взагалі власники транспортних засобів в Японії змушені платити чимало
податків: 3% споживчого податку при купівлі, окремий податок на придбання
транспортного засобу (сплачується до префектури), податок на бензин (включений в
його вартість), щорічний податок на сам засіб і навіть на його вагу. До префектур
раз на рік власниками автобусів та вантажних і легкових автомобілів сплачується
податок на транспортні засоби, що розраховується залежно від потужності двигуна
та вантажопідйомності. Власники мотоциклів, мопедів та інших «легких» моторних
транспортних засобів сплачують цей податок до муніципалітетів.
Муніципальні ж податки включають: податок на проживання в конкретному
населеному пункті; майновий податок; податок «на легкі» транспортні засоби;
податок на землю, що знаходиться у власності; податок на розвиток міст та ін.
Місцеві непрямі податки включають податок на тютюн, податок на бензин,
податок на ресторани та бари, податок на споживання електроенергії та газу та ін..
 Японська податкова система зорієнтована на специфічні особливості
місцевого населення. У країні традиційно високо розвинуті правосвідомість та
законослухняність, і переважна більшість громадян просто не в змозі порушити
законодавство. Та сила цієї системи не в суворості покарання, а в існуючій системі
контролю за платниками, при якій практично неможливо ухилитися від заповнення
декларації. Безумовно, є й такі, хто ухиляється від сплати податків. Але відповідно
до закону про державний контроль за податковими порушеннями, до них можуть
застосовуватися різні санкції, від штрафів до карних переслідувань. Японська
податкова поліція працює жорстко, послідовно і принципово, незважаючи на особи і
посади.
Унікальність податкової політики Японії забезпечується сполученням таких
факторів, як високі темпи економічного зросту і помірний у порівнянні з іншими
країнами рівень державних витрат. Аналіз сучасної податкової системи Японії
дозволяє виділити наступні її особливості: 
 помірний рівень податкового тягаря; 
 високий рівень місцевих податків; 
 найвища серед розвинутих країн частка прибуткових податків ;
 стабільно високий рівень податків на прибуток корпорацій; 
 помітна роль податкових пільг у підвищенні ефективності економіки і
досягнення цілей економічної політики; 
 низький рівень податку на споживання.  Його ставка лише 5% -
найнижча серед розвинутих країн. Наприклад, у Франції відповідний
податок становить 19,6%, у Великобританії, Австрії та Італії – 20%,
Данії, Норвегії, Швеції – 25%.

5.Японський досвід для України

Провівши аналіз фінансової систем Японії, можна зробити висновок, що
завдяки розвиненій економічній моделі центральна влада має тісний зв’язок з
місцевими органами самоврядування, що позитивно впливає на їх розвиток та
підтримку населення. Японія побудувала систему місцевого самоврядування, яка є
частиною післявоєнного конституційного устрою і яка нині має гарантії
автономності місцевих влад, закріплені конституцією країни.
Дохідна частина місцевих бюджетів формується за рахунок податків,
неподаткових надходжень: облігацій та займів. Видаткова частина бюджету
спрямована передусім на соціальне страхування, обслуговування державного боргу
та на гранти місцевим органам.
Японський досвід свідчить про те, що здатність органів місцевого управління
надавати високоякісні соціальні послуги, поліпшувати умови життя своїх громадян,
удосконалювати інфраструктуру та залучати необхідні ресурси, які відповідали б їх
потребам, базується на таких постулатах:
 раціональному розподілі видаткових зобов’язань між різними рівнями
влади;
 сильній і надійній базі доходів зі значною часткою власних;
 «оптимальному» розмірі територіальної громади базового рівня;
 раціональному вирішенні питання укрупнення чи об’єднання громад
задля досягнення їхніх спільних цілей.
Необхідними умовами сталого розвитку Японії, які варто перейняти й Україні
є залучення усіх органів влади, економічних груп, громад, наукових установ,
організацій до розробки та здійснення економічної й соціальної політики, а також
під час розробки механізмів фінансування регіонального розвитку.
Японія займає серед розвинутих країн перше місце за рівнем оподатковування
доходів і останнє – за рівнем оподатковування споживання.
Фінансова система Японії досить розвинена та розгалужена, має свою
специфічну будову, яка вдосконалювалася тривалий час. Прагнення до всього
нового і прогресивного, готовність переймати й втілювати останні світові
досягнення в цьому риси японського народу, які давно стали визначальною рисою їх
нації, та вивели економіку країни та світовий рівень.
Для наслідування в сучасній Україні найбільш вартим уваги є досвід
осмислення і творчого застосування якісної податкової політики, що проводиться в
Японії, а також практика вирішення проблем у частині взаємоповаги держави і
громадянина. На основі зарубіжного досвіду варто збільшити витрати державного
бюджету України на соціальний захист та підтримку населення.

Список використаних джерел

1. Світова економіка. Навчальний посібник. – Київ, Центр учбової літератури,
2015, 328 с.
2. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник. Видання 4-е, перероб. та доп. –
Київ: «Центр учбової літератури», 2013, 292 с.
3. Старостіна А.О., Длігач А.О., Богомаз Н.В. Економіка зарубіжних країн: навч.
посіб. – К.: Знання, 234-240 с.
4. Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн: навч. посіб./ К.:
Центр навчальної літератури, 122-12 с.
5. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): навч. посіб. - 4-те вид., без змін –
К.:КНЕУ, 31 с.
6. Ткаченко І. В., Стусенко Л. А. Бюджетно-фінансова система Японії // Вісник
Чернівецького торговельно-економічного інституту. 2011. –Вип. IІ (42). – Ч. І
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/
Vchtei/.../NV-2011-V2_15.pdf
7. Japanese Public Finance Fact Sheet General Account Budget for FY2010 //
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.mof.go.jp/english/budget/budget/ fy2010/pamphletjpffs2010s.pdf
8. Фінансові системи зарубіжних країн [Електронний ресурс] : навч. посіб. /
Ю.М.Руденко, В.В.Токар. – К.: КНЕУ, 2015. – 348 с.
9. Андрущенко В. Л., Данілов О. Д. Податкові системи зарубіжних країн:
Навчальний посібник. – К.: Комп’ютер прес, 2004. – 300 с.
10. Берстембаева Р. К .. Організація державних фінансів в окремих розвинених
країнах. Навчальний посібник. - Алмати: Інститут розвитку Казахстана.2001. -
189 с., 2001
11. Стівенс Енрю. Місцеве самоврядування у Японії: різноманітність податків
фінансує японські префектури та муніципалітети[Електронний ресурс]. –
Режим доступу: www.citymayors.com.