Японія

Япо́ нська Держа́ ва[6] —

острівна держава в Східній Азії.
Розташована на
Японському архіпелазі, межує з
Японським морем на заході й
Тихим океаном на сході, також
простягається від Охотського моря на
північному сході до
Східно-Китайського та Філіппінського
морів на південному заході. Будучи
частиною
Тихоокеанського вогняного кола,
Японія охоплює архіпелаг
з 14125 островів[7]; п'ятьма основними
островами, з півночі на південь є
Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, Кюсю та
Окінава.фіційно поділена на 47
адміністративних одиниць —
префектур та 8 традиційних регіонів.
Приблизно три чверті
місцевості країни гірські. Як результат,
Японія — одна з
найбільш густонаселених та
урбанізованих країн світу. Найбільша
урбанізована територія —
Велике Токіо, зосереджена на столиці,
Токіо, яка є
найбільш населеним мегаполісом у св
іті
, де проживає понад 38 мільйонів
людей. З населенням у 126 476 461
Нац. валюта - Єна
Форма правління
унітарна парламентська конституційна монархія
Офіційна мова - японська
Релігії - будизм, синтоїзм
 Місце в світі
Сьогодні Японія є членом численних міжнародних організацій, серед
яких Організація Об'єднаних Націй,
Організація економічного співробітництва та розвитку та Велика сімка.
Незважаючи на те, що країна
офіційно відмовилася від свого права оголосити війну, Японія
підтримує сучасні збройні сили з метою миротворчої діяльності та
самооборони, які посідають четверте місце у світі. Станом на 2019 рік,
економіка країни є третьою за величиною номінального ВВП у світі та
четвертою за величиною за паритету купівельної спроможності. Японія
посідає «дуже високе» місце в індексі людського розвитку; її
громадяни користуються високими якістю вищої освіти та
найдовшою тривалістю життя у світі, хоча зараз її населення зазнає
прогнозованого зниження. У культурному плані, Японія славиться
своїм мистецтвом, кухнею, музикою та популярною культурою, яка
охоплює відомі галузі коміксів, анімації та відеоігор.
 Адміністративний поділ

Японія складається з 47 префектур. Префектура є найбільшою

адміністративною одиницею країни. Органи влади у префектурі представлені
виборними радою префектури та префектом (губернатором). За поділом влади ці
органи належать до виконавчої гілки, однак за характером діяльності рада може
бути віднесена до законодавчого органу. Судова влада представлена
префектуральним судом. Задля зручності префектури часто групують у регіони.
Ці регіони, склалися історично, вони не мають адміністративного апарату і не є
адміністративними одиницями.
Таблиця показує загальноприйнятий поділ префектур з півночі на південь.
Префектури поділяються на дрібніші адміністративні одиниці — міста, містечка
та села. Особливе місце в адміністративній системі посідає мегаполіс Токіо, який
розділено на 23 міста. Щодо цих міст вживається окрема назва — спеціальний
район. Решта міст країни поділяються на райони. В усіх містах Японії чиновників
обирають.
Наразі у країні відбувається інтенсивний процес адміністративної реорганізації,
який спричинив хвилю поглинання багатьох містечок і сіл містами. Цей процес
має на меті скоротити адміністративні одиниці нижнього рівня і зменшити
адміністративні витрати. Японський уряд планує здійснити у майбутньому
адміністративну реформу, якою префектури буде об'єднано у більші
адміністративні одиниці.
Клімат[ред. | ред. код]
Японські острови, які простягаються з півночі на південь, лежать у шести
кліматичних зонах.
● Зона ХоккайдоНайпівнічніший регіон помірного клімату з
холодними зимами та прохолодним літом. Опади не часті, але
взимку острови вкрито глибоким снігом.
● Зона Японського моряЗахідне узбережжя острова Хонсю є
місцем частих і сильних опадів, особливо взимку. Влітку
прохолодно, хоча інколи, завдяки вітру Фен, буває надзвичайно
спекотно.
● Зона Центральногірська
Типовий континентальний клімат зі значними коливаннями
температури взимку і влітку, вночі та вдень. Опади помірні.
● Зона Внутрішнього Японського моряГори Чюґоку і Шікоку
перешкоджають сезонним вітрам, забезпечуючи порівняно теплу
погоду впродовж цілого року. Клімат середземноморський.
● Зона Тихого океануСхідне узбережжя японського архіпелагу
характеризується холодними зимами з невеликою кількістю
снігопадів, та спекотним і вологим літом завдяки південно-
східним вітрам.
● Зона Південних островів
Острови Рюкю лежать у субтропічному кліматичному поясі, де
зима і літо теплі. Опади дуже значні, особливо влітку. Частими є
тайфуни.
Сезон дощів починається у травні на Окінаві та закінчується наприкінці липня
на Хоккайдо, проносячи дощовий фронт уздовж усього архіпелагу на північ. У
Рі́чка Сіна́ но або Сінаноґа́ ва - річка в Японії, в
центральній частині острова Хонсю. Найдовша
річка країни. Довжина — 367 км.
Озеро Бі́ва — найбільше озеро у Японії, розташоване у префектурі Сіґа,
на схід від японської стародавньої столиці Кіото. Відоме також як озеро
Омі або море Омі. За розміром Біва посідає третє місце у світі після
озер Байкал і Танганьїка .
визначні пам’ятки
Гора Фудзі. Фактично візитна картка Японії.
Сніг з вершини не стоїть усе літо, даючи нам
можливість милуватися білим сяйвом її
схилів. Священна гора японців відзначилася
на безлічі фотографій та зразків класичної
японської живопису.

Район Гіон у Кіото. Історичний район Кіото,

що охороняється державою. Тут живуть
гейші, і ви можете познайомитися з їхньою
давньою майстерністю в будь-якому з
тутешніх чайних будиночків.
Японія входить до числа найбільш заселених
країн світу. Населення Японії суцільно
зменшується. Станом на 1 липня 2020 року
населення Японії становить 126 476 461 особа.
За попередніми результатами перепису 2010 року
в ній проживало 128 056 026 осіб, а середня
густота населення становила 339 осіб/км². За
даними перепису 2005 року, дані якого є
остаточними, в Японії проживало 127 767 994
особи[20], а густота населення становила 343 осіб
[20]
. Між 2000 — 2005 роками спостерігався
повільний ріст населення, що у 2005 — 2010
роках змінився спадом[21]. Японському населенню
притаманний високій рівень урбанізації.
Приблизно три чверті мешканців країни живе в
містах. В 1920 році міське населення становило
18 %, в 1940 році — 38 %, в 1970 році — 72 %.
Основна маса жителів проживає в районах Токіо,
Осаки й Наґої. Чверть усього населення країни
мешкає в східнояпонському регіоні Канто[21].
Японія — мононаціональна країна. Близько
90 % населення становлять етнічні японці.
Окрім них, у державі мешкають корінні
меншини — айни та рюкюсці. Під час
загальнонаціональних переписів їх
реєструють як японців. Питання чи є ці
меншини окремими етносами чи
етнографічними групами японського народу
дискусійне. У країні мешкає також незначна
частка іноземців. Станом на 2001 рік їх
нараховувалося 1 778 462 осіб — 1,4 %
населення Японії. Протягом 1950—1980-х
років вони становили лише 0,6 %, але в
результаті економічного злету та глобалізації
їх кількість поступово зростає. Основні групи
іноземців — корейці (36 %), китайці (21 %),
бразильці (15 %), філіппінці (9 %), перуанці (3
%) і громадяни США (3 %). Кількість
українців в Японії станом на 2005 рік
становила близько 907 осіб[21].
ввп на душу населення
Головними статями Партнери США 20,2 %

японського експорту є КНР 17,7 %

продукція машинобудування, Південна Корея 7,2 %
чорної металургії, хімічні Гонконг 5,2 %
продукти і текстильні вироби. Таїланд 4,3 % (2016)
На експорт іде половина
вироблених автомобілів,
майже 90 % годинників, 95%
відеомагнітофонів, 75%
Експорт $634,9 млрд (2016)
копіювальних машин, понад
50% телевізорів та
центри машинобудування
калькуляторів, понад 40%
верстатів тощо.
Особливості[ред. | ред. код]

Промислові райони: Токіо — Йокогама, Осака — Кобе і Нагоя, на які припадає понад 50 % прибутків обробних галузей,
виділяється м. Кітакюсю на півночі о. Кюсю. Найвідсталіші в індустріальному відношенні Хоккайдо, північний Хонсю і
південний Кюсю, де розвинені чорна і кольорова металургія, коксохімія, нафтопереробка, машинобудування,
електронне приладобудування, військова, скляно-керамічна, цементна, харчова, текстильна,
поліграфічна промисловість.

Головним структурним фактором є наука і освіта, тому їм приділяється особлива увага. Відповідно до державної
програми розвитку національної системи науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) було здійснено
перехід від імпортування технічних досягнень до розробки власної системи НДДКР. Здійснено кардинальні заходи щодо
вдосконалення підготовки кадрів та подальшого розвитку міжнародного наукового співробітництва. Були створені великі
наукові центри, які займаються розробками в галузі фізики твердого тіла, атомної енергетики, фізики плазми, новітніх
конструкційних матеріалів, космічних роботів та ін.

До лідерів світової економіки належать такі японські компанії, як «Тойотта Моторс», «Мацусіта Електрік», «Соні
корпорейшин», «Хонда Моторс», «Тошиба», «Фудзіцу» та ін. Середній та малий бізнес ефективно функціонує в усіх
галузях. Він є найактивнішим та найстабільнішим елементом ринку в розвитку конкуренції, підвищенні
конкурентоспроможності товару. Майже 99 % японських компаній належить до сфери малого та середнього бізнесу.
Особливо велика їх роль в автомобільній, електронній та електротехнічних галузях.
сільське господарство
 Основною галуззю сільського господарства
Японії є рисівництво. Близько половини усієї
орної землі країни, призначена для
вирощування рослин, відведена під рис.
У 1960-х роках, під час
японського економічного дива, населення
Японії і його прибутки зросли, що викликало
ріст попиту на рис. В цю добу японське
рисівництво досягло свого апогею. Однак
через надмірні надлишки вирощеної
продукції фермери були змушені в 1970 році
розпочати скорочувати посівні площі. На
заливних рисових полях було запроваджено
систему сівозміни. Одночасно було
Найбільші виробники рису Центри рисівництва вдосконалено техніку вирощування рису, яка
дозволяла отримувати високі врожаї з
невеликих полів. Втім активне скорочення
угідь, що збіглося зі скороченням кількості
населення, зайнятого в сільському
господарстві, спричинило дефіцит рису, який
виник після 1997 року. На початку 21 століття
прибутки від вирощування рису становили 23
% від валової продукції сільського
господарства Японії.
Рибальство і переробка морепродуктів є традиційною галуззю господарства
японців від часів неоліту. В середньому мешканець Японії споживає 168 г риби
щодня, що є найвищим показником серед країн світу. Прибережні води
Японського архіпелагу багаті на рибу, їстівні водорості та інші морські ресурси.
Тривалий час найприбутковішим місцем для рибальства було море Санріку на
північному сході острова Хонсю, де холодна Курильська течія зустрічається з
теплою течією Курошіо. Проте через аварію на сусідній Фукусімській АЕС 2011
року вилов риби і морепродуктів в цьому ареалі тимчасово зупинено. Іншим
місцем, багатим на рибу, є неглибоке Східнокитайське, Охотське, Берингове,
Японське моря, північна і південна частини Західного Тихого океану.
Основу вилову становлять риби родини скумбрієвих (14 %), тунці (8 %), анчоуси
(8 %), приморські гребінці (7 %), сайри (5 %), риби родини лососевих (5 %),
кальмари (5 %), мінтаї (4 %) та ставрида (4 %). Серед інших видів ловлять
крабів, камбал, пагрів, жовтохвостів тощо. Вилов здійснюється в прибережних і
віддалених водах. За міжнародним законодавством японські рибалки мають
право займатися рибальством лише у японських територіальних водах та
японській виключній економічній зоні радіусом 370 км в Тихому океані.
Японія є лідером світу з імпорту рибу і морепродуктів. Вона ввозить 20 % усієї
риби світу, що експортується іншими країнами. Обсяги японського імпорту риби
і морепродуктів почали зростати після встановлення міжнародних обмежень
щодо територіальних вод та виключних економічних зон. Ці обмеження
унеможливили вилов риби японськими рибалками у далеких водах
Тихого океану. Після 1995 року Японія більше ввозить продукти рибальства з
закордону, ніж добуває або вирощує сама. Найбільше японці витрачають
грошей на ввіз креветок, а найбільше купують іноземних тунців. Головними
міжнародними поставниками риби і морепродуктів до Японії є світові лідери в
Основні риболовецькі порти Японії
галузі рибальства — КНР, Перу, Чилі, США, Індонезія.
Транспорт
Залізниця: JR: сінкансен
Аеропорти
Приватні вузлові міжнародні: Наріта, Кансай,
Тюбу.
Державні вузлові міжнародні: Токіо (Ханеда),
Тітосе, Вакканай, Кусіро, Хакодате, Сендай,
Ніїґата, Осака, Хіросіма, Такамацу, Мацуяма,
Коті, Фукуока, Кіта-Кюсю, Наґасакі, Кумамото,
Ойта, Міядзакі, Каґосіма, Наха.
Особливі регіональні вузлові: Асахікава, Обіхіро
, Акіта, Ямаґата, Ямаґуті-Убе.
Авіакомпанії
All Nippon Airways (ANA), Japan Airlines (JA)
 Імпорт $583,5 млрд (2016)

Імпортні нафта 16,1 %; рідкий природний газ 9,1 %;

товари одяг 3,8 %; напівпровідники 3,3 %; вугілля
2,4 %; аудіо та візуальні апарати 1,4 %

імпорт
Партнери КНР 25,8 %

США 11,4 %
Основним торговельним партнером Японії є
Китай, на який припадає близько 24% Австралія 5 %

обсягу імпорту країни. На другому місці - Південна Корея 4,1 % (2016)

країни ЄС з часткою 11,1% імпорту. На

третьому - США з часткою 10,8% імпорту.
Частка України в імпорті Японії - 0,09%.
кухня
Японська традиційна кухня обумовлена кліматом, фауною і флорою японських островів. Висока вологість
забезпечує багатство рослинної та тваринної їжі, а острівне розташування країни — достаток морської риби та
морепродуктів. Характерною рисою японської кухні є сезонність харчування, тобто вибір продуктів та способів
їх приготування залежно від пори року. Зазвичай, для страв використовуються лише свіжі харчі, які
обробляються без застосування сильних приправ, з метою збереження первісного вигляду і смаку продукту [41].
Головними стравами японської кухні є рис та рисова настойка саке. Решта японських наїдків готуються, як
закуски до цих страв, переважно, з овочів і фруктів. До середини 19 сторіччя японці дуже рідко вживали м'ясо,
а також тваринні й рослинні жири. Через це багато японських страв мають прісний свіжий смак. Замінником
м'яса були різноманітні морепродукти, а замінником жирної їжі — бульйон даші, зварений на водоростях
ламінаріях та сушеному тунці. З пізнього середньовіччя японці почали вживати як приправи соєвий соус та
бобову пасту місо, які стали невіддільними складовими більшості японських страв [41].
Ще одна особливість японської кухні — поцінування зовнішнього вигляду їжі. Її не повинно бути багато і вона
мусить гармоніювати з посудом. Страви споживають паличками, тому їжу здебільшого подають у вигляді
невеликих скибок, щоб їх було зручно брати [41].
Загалом страви японської кухні класифікують на західнояпонські та східнояпонські. Центрами перших
виступають Кіото, Осака, Хіросіма та Фукуока, а центрами других — Наґоя, Йокогама, Токіо та Сендай.
Західнояпонські страви мають тендітний і невимушений смак у порівнянні зі східнояпонськими, які
відзначаються густим смаком і сильним ароматом. Окрім цих типів страв існує багато локальних наїдків, які
різняться залежно від клімату, географічного розташування та традицій регіону. Найтиповішими стравами
японської кухні, що відомі за межами Японії, є суші, суп місо, сира риба сашімі, смажена птиця якіторі,
локшинний суп рамен та інші[
спорт
Найстаріший вид спорту в Японії — національна боротьба сумо. Перші згадки про неї
містяться в японських міфах, описаних в історичній хроніці «Анналах Японії». Поряд із
сумо стародавні японці займалися соколиними ловами, кінними перегонами,
японським поло дакю та грою в м'яч кемарі. У середньовіччі набули популярності
бойові мистецтва, такі як стрільба з лука, боротьба дзю-дзюцу, фехтування на мечах,
алебардах і списах. Нові види спорту потрапили в Японію наприкінці 19 століття,
завдяки вестернізації країни після реставрації Мейджі. 1912 року японська команда
вперше взяла участь у V літніх Олімпійських іграх у Стокгольмі[42].
Поряд із сумо найпопулярнішим спортом в Японії є бейсбол. Він був завезений з США
1872 року. Спочатку ця гра набула поширення серед студентів університетів, а з
початку 20 сторіччя її стали викладати на уроках фізкультури у середніх та вищих
школах. 1934 року утворено Токійський бейсбольний клуб Великої Японії, на базі
якого 1936 року було створено першу в країні Японську професійну бейсбольну
асоціацію[43].
У Японії чотири рази відбувалися Олімпійські ігри — у Токіо (1964 і 2020), Саппоро (
1972) і Наґано (1998).