Всесвітня Історія. 2 Семестр 2024

Всесвітня історія Другий семестр
Зошит
для робіт з всесвітньої історії
студента/студентки групи___________
_________________________________________
_________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові )
Київ
2024
Всесвітня історія Держави Азії(1919-1939 рр.)
Заняття 1-2
Японія у 1919-1939рр.
Наслідки Першої світової війни для Японії
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
✓ Назвіть соціально - економічні й політичні риси Японії після Першої світової

війни.
Поразка експансіоністської зовнішньої політики, яку Японія проводила з кінця ХІХст.,

поставила правлячі кола країни перед вибором шляхів подальшого розвитку країни. У 1920-ті рр.
у розвитку країни боролися дві тенденції: становлення демократичних інститутів влади і
продовження експансіоністської політики.
Альтернативи розвитку Японії
Альтернативи
Основні риси демократичного Основні риси експансіоністського розвитку
розвитку Японії
Запровадження загального виборчого Розробка планів широкомасштабної експансії в
права для чоловіків. Тихоокеанському регіоні(Меморандум Танаки).
Становлення багатопартійності. Зміцнення і переозброєння флоту, армії. Збільшення
Розгортання масового робітничого і військових витрат.
демократичного рухів. Зміцнення зв’язків між правлячою елітою і
Започаткування створення системи найбільшими корпораціями.
соціального забезпечення. Здійснення обмеження військових акцій у Китаї.
Придушення антияпонського повстання в Кореї.
Прийняття закону про охорону громадського порядку,
який посилив поліцейські переслідування.
2
Повернення до агресивної
зовнішньої політики
Причини мілітаризації країни
❖
❖
❖
❖
Економічна криза 1929-1933рр. виявила всю технологічну відсталість японської

економіки, залежність її від зовнішніх ринків. Криза дала поштовх остаточному згортанню
демократичних процесів і переходу до експансіоністської зовнішньої політики.
Етапи зовнішньої агресії Японії
І етап
Завоювання Маньчжурії і Монголії. Створення бази для подальшої агресії
ІІ етап
Завоювання Китаю
ІІІ етап
Завоювання колоніальних володінь європейських держав і США в Південно-Східній Азії та
басейні Тихого океану. «Створення Великої східно-азійської сфери спільного процвітання».
ІV етап
Світове панування. Створення «Великої Японії»
15 липня 1927р. -
Меморандум
3
Довідка.
У період перебування Танака при владі були проведені перші в історії Японії
парламентські вибори на основі загального (для чоловіків) виборчого права (1928 р.). Разом з
тим проводилися масові арешти комуністів і «співчуваючих», були розпущені профспілкові та
інші громадські організації лівого спрямування. Зовнішня політика кабінету Танака
характеризувалася посиленням японського втручання у внутрішні справи Китаю (вторгнення до
провінції Шаньдун у 1927-м і 1928 р.). Через провал експансіоністської політики в Китаї, Танака 2
липня 1929 р. був звільнений з посади прем'єр-міністра.
З меморандуму Танаки Гіїті: "Позитивна політика в Маньчжурії та Монголії". 25 липня

1927 р.
До Маньчжурії та Монголії входять провінції Финтянь, Гірін, Хейлунцзян, а також Зовнішня

Монголія та Внутрішня Монголія. Три східні провінції були недосконалим у політичному аспекті районом
на Далекому Сході. З метою самозахисту і заради захисту інших Японія не зможе усунути утруднення у
Східній Азії, якщо не буде провадити політику "крові та заліза". Але, здійснюючи цю політику, ми
опинимося віч-на-віч з Америкою, яка нацьковує на нас Китай, здійснюючи політику боротьби проти
отрути з допомогою отрути. Якщо ми в майбутньому схочемо перебрати контроль над Китаєм, ми
повинні будемо розтрощити Сполучені Штати. Але заради того, щоб завоювати Китай, ми повинні спершу
завоювати Маньчжурію та Монголію. Заради того, щоб завоювати світ, ми повинні спочатку завоювати
Китай. Заради того, щоб здобути справжні права у Маньчжурії та Монголії, ми повинні використати цей
район як базу для проникнення до Китаю під приводом розвитку нашої торгівлі. Оволодівши всіма
ресурсами Китаю, ми перейдемо до завоювання Індії, країн південних морів, а після цього до
завоювання Малої Азії, Центральної Азії та, нарешті, Європи. Що ж до прав Маньчжурії, то ми повинні
здійснити рішучі кроки на основі 21-ї вимоги й домогтися для забезпечення прав, що ми здобули, такого:
1) Після закінчення строку договору про торговельну оренду ми повинні отримати можливість
продовжити термін його дії за нашим бажанням.
2) Японські громадяни повинні мати право роз’їжджати й жити у східній частині Внутрішньої Монголії та
проводити там комерційну і промислову діяльність.
3) Ми повинні отримати право на експлуатацію 19 вугільних шахт і залізних копалень у Финтяні та Гіріні,
а також право на експлуатацію лісових багатств.
4) Ми повинні отримати переважне право на будівництво залізниць у Південній Маньчжурії й Східній
Монголії та на розміщення позик для таких цілей.
✓ Які цілі зовнішньої політики Японії, згідно з меморандумом, ви можете

визначити?
✓ Які принципи відносин нав’язувала Японія Китаю?
✓ На вашу думку, чому першим кроком до встановлення світового
панування Японія вважала загарбання Китаю?
1931р. –
4
Всесвітня історія Держави Азії (1919-1939 рр.)
Американський журналіст, який знаходився в Японії, про існуючий режим у країні

Що більше я знайомлюся зі становищем, то більше розумію, що для завоювання світу
японські мілітаристи та ультранаціоналісти намагаються перетворити Японію в тоталітарну державу
такого ж типу, яку побудував Гітлер у Німеччині… У країні вживаються ті самі заходи проти лібералізму
й демократії, проти капіталізму, матеріалізму та індивідуалізму, які, кажучи словами Гітлера,
становили сукупність "небезпечні думки" і подавались японському народові як шкідливий вплив
Заходу.
✓ Про які процеси свідчать наведені в документі факти?

✓ Що було спільне і відмінне у режимах, встановлених у Німеччині та Японії?
Соціально - економічне
становище населення
Система патерналізму
«Рисові бунти»
Індія у 1919-1939рр.
Зростання національно-визвольного рух в Індії після Першої світової війни
Довідка.
Після закінчення війни Велика Британія так і не надала Індії обіцяного самоврядування.
Результатом цього стало піднесення в 1918-1922рр. у країні національно - визвольного руху. Основними
причинами його стали реформи Монтегю - Челмсфорда і закон Роулетта
Закон про управління Індією1919 року.
Міністр у справах індії Монтегю і віце-король Челмсфорд підготували для британського уряду і
парламенту доповідь про британську політику в індії, на підставі якої 1919 р. було прийнято Закон про
управління Індією. Цим законом передбачалося символічне розширення складу виборців до центральної та
законодавчої асамблеї країни (загалом від 1 до 3 % дорослого населення). індійцям надавалися місця у
виконавчих радах при віце-королі та губернаторах провінцій для отримання посад міністрів охорони здоров’я,
освіти й деяких інших другорядних посад колоніальної адміністрації. Англійці ж повністю контролювали
фінанси, армію, поліцію — всі життєво важливі сфери економіки, внутрішньої та зовнішньої політики Індії. новий
закон запроваджував виборчу систему за релігійними куріями і в такий спосіб навмисно роз’єднував і
протиставляв індусів і мусульман.
5
Закон Роулетта 1919 року
Того ж 1919 р. англійська влада надала чинності законові Роулетта, названому так на
честь його автора. Закон передбачав посилення покарань за анти урядову діяльність. Поліції
надавалося право заарештовувати, ув’язнювати і судити за зачиненими дверима усіх, хто
підозрювався в революційній діяльності.
✓ Що зумовило загострення відносин між Індією та Великою Британією?

✓ Як закони, прийняті англійським урядом, вплинули на ситуацію в країні?
Розкрийте зміст.
Магатма Ганді
На чолі національно-визвольного руху залишався ІНК, визнаним лідером якого був М.Ганді.
Ідеологією індійського національного руху став ґандизм. Він поєднував у собі політичні, морально-
етичні та філософські концепції, закорінені в індійську культуру.
Ґандизм, завдяки його соціальним ідеям про створення суспільства на засадах справедливості
(сарвадайя), знаходив відгук у широкого загалу індійського селянства і міських низів. Заслугою Ганді
було те, що ідеї боротьби за незалежність і перетворення суспільства він виклав у доступних і
прийнятних для більшості населення образах. У народі його називали Махатмою, що означає "велика
душа". Широкою підтримкою користувалися методи боротьби, що їх запропонував Ганді. Ці методи не
передбачали насилля (бойкот, мирні демонстрації, відмова від співробітництва та ін.). Важливим було
те, що Ганді протест поєднував із терпимістю до колонізаторів (сатьяграха).
В умовах Індії з її багатонаціональним населенням, строкатим релігійним і соціальним складом
ненасильницькі дії були єдиним прийнятим засобом для залучення населення до спільної боротьби.
Отже, гандизм об’єднав індійське суспільство у спільній боротьбі та, зрештою, змусив
колонізаторів без кровопролитної збройної боротьби надати країні незалежність. Ганді та його вчення
піддавалися критиці з боку радикально настроєних діячів за те, що він ішов на компроміс із
колонізаторами і не реалізовував сповна всі революційні можливості.
Розроблена Ганді і його послідовниками тактика ненасильницької боротьби за незалежність

дістала назву сатьяграха (завзяття в істині), або не співробітництва і громадянської непокори. Тактиці
Ганді був притаманний компроміс, прагнення вирішити окремі конфлікти з британською владою
способом переговорів та угод на основі взаємних поступок.
Гандизм - соціально-політичне та релігійно-філософське вчення, розроблене Махатмою Ганді, що

стало ідеологією індійського національно-визвольного руху.
Основні принципи:
✓ досягнення незалежності Індії мирними засобами широких народних мас;
✓ боротьба під керівництвом партії Індійського національного конгресу;
✓ утвердження можливості досягнення загального миру й урегулювання конфліктів шляхом
арбітражу;
✓ ідеалізація патріархальних відносин, заклики до відродження сільської громади, кустарних
ремесел, апеляція до релігійних почуттів народних мас.
6
Сарвадайя Сатьяграха
➢ повернення до джерел, до «золотого віку», ➢ відданість релігійним, філософським і культурним
коли індійці жили в гармонії з природою, національним традиціям;
коли панувала селянська община, ➢ протест проти колоніального статусу у поєднанні з
взаємодопомога; терпінням і терпимістю (толерантністю);
➢ захист людини від руйнівного впливу ➢ ненасильницькі методи боротьби (ахімса) за
індустріальної цивілізації; незалежність: мітинги, демонстрації, відмова від
➢ національне і духовне визволення від участі в роботі колоніальної адміністрації, бойкот
колоніалізму; англійських товарів, як крайній засіб –
➢ соціальна рівність і соціальна демонстративне порушення законів
справедливість; колонізаторів(відмова від сплати податків) тощо;
➢ символом сарвадайї була ручна прялка, що
згодом стала гербом незалежної Індії.
Кампанії громадянської непокори
Передумови початку кампанії

непокори
6 квітня 1919р. -
13 квітня 1919р. -
1 серпня 1920р. -
На початку 1922 р. сталися події, що змусили припинити кампанію. В містечку Чаурі-

Чаура натовп селян спалив живцем кількох поліцейських. У мусульманських районах
спалахнуло повстання. Колонізатори кинули проти повсталих війська. Ганді засудив такі дії та
оголосив про припинення акції.
7
Період стабілізації (1922-1929 рр.) Індія пережила без значних потрясінь, хоча саме в той час один із
лідерів ІНК Джавахарлал Неру висунув програмне гасло «пурна сварадж» — повна незалежність
Проблеми деколонізації країни
Світова економічна криза тяжко вразила економіку Індії. Впали ціни на її головні експортні
товари. Розорення й зубожіння значної частини селян і підприємців спонукали до розгортання нової
хвилі національно-визвольного руху. Новий період антиколоніальної боротьби відзначався більшою
організованістю і чіткістю мети - незалежність і конституція.
Поштовхом до боротьби став приїзд комісії британських політичних діячів на чолі з Саймоном,
які мали виробити нову конституцію для Індії. Громадськість Індії була обурена тим, що від розроблення
конституції було усунуто найвідоміших індійських діячів. Усі індійські організації бойкотували роботу
комісії Саймона.
За рішенням ІНК розпочалося проведення нової кампанії громадянської непокори. Вона
проходила за тією самою схемою, що й у 20-ті рр. 26 січня 1930 р. було проголошено Днем незалежності
Індії. Сигналом до початку другого етапу мало стати демонстративне порушення існуючої в Індії
монополії колоніальних властей на видобування і продаж солі.
«Соляний похід»
11 березня 1930р. -
У березні 1930р. Ганді в супроводі своїх послідовників вирушив у тритижневий похід до

узбережжя Аравійського моря, щоби випарити сіль із морської води. Цей похід мав
величезний вплив на індійську громадськість. У деяких містах почалися стихійні повстання.
Заворушення перекинулись і на армію. Колоніальна влада оголосила ІНК поза законом. 60 тис.
учасників походу було кинуто до в’язниць. Але рух не припинявся та набув іще більшого
розмаху. По всій країні населення протестувало проти арешту свого лідера. Учасники масових
демонстрацій, що були віддані заповітам Ганді, не застосовували сили, навіть коли їх жорстоко
били. Так відбулося в Джахарасані 21 травня 1930 р. Газета «Нью-Йорк тайм» писала про ці
події: «Несподівано загін місцевої поліції накинувся на демонстрантів і почав бити їх оббитими
залізом киями. Жоден з демонстрантів навіть не підняв руки, щоб захиститися від удару. Я чув
моторошні звуки ударів киями по черепам і бачив, як люди падають на землю з пробитими
головами. На їх білих одежах швидко розпливалися п`ятна крові. Інші, не порушуючи рядів,
рухалися вперед до тих пір, доки перед цепом поліцейських не утворилася безперервна купа
скривавлених тіл, що ворушаться. І всеж багато учасників руху відходили від принципів
сатьяграхи, вступаючи в сутички з поліцією, піднімаючи справжні повстання (у містах Шолапур,
Алігарх, Пешавар). Хвиля насилля змусила колонізаторів та лідерів ІНК піти на переговори .
8
Всесвітня історія Держави Азії
Джавахарлал Неру про «Соляний похід»
По всій країні, у кожному місті і в кожному селі тільки й розмов про видобуток солі, і було
винайдено чимало цікавих способів видобутку солі. Ми дуже погано розумілися на цьому, і тому
намагалися дізнатися якомога більше з книжок, а потім поширювали листівки, у яких надавали відповідні
рекомендації… нарешті нам пощастило отримати якусь бруднувату речовину, якою ми страшенно
пишались і яку продавали з аукціону за фантастичними цінами. Була ця речовина гарною чи поганою - не
мало ніякого значення, головне полягало в тому, щоб порушити злочинну соляну монополію, а це нам
удалося, хоч якість нашої солі і була низькою. Побачивши, яким величезним ентузіазмом охоплений
народ і як видобування солі поширюється по усій країні, ніби пожежа в преріях, ми були вражені і
присоромлені тим, що засумнівалися в дієвості цього методу, коли його вперше пропонував гандіджі
(тобто ганді; частка «джі» додається до імен в індії і має відтінок поваги). і ми дивувалися надзвичайному
умінню цієї людини впливати на маси і примушувати їх діяти організовано.
✓ Якими були причини цього походу?

✓ Якими були наслідки цього походу?
Пакт Ганді - Ірвіна
Ганді про неспівробітництвом і ненасилля

«Коріння мого неспівробітництва - не в ненависті, а в любові… Метою неспівробітництва не є
покарання противника або завдання йому шкоди. За моїм неспівробітництвом — завжди
непоборне бажання співробітничати навіть з найгіршими з моїх недругів…
Істинна ахінса (безумовне непротивлення насильству) повинна означати повну свободу від злої
волі, гніву й ненависті та безмежну любов до всього сущого".
«Я не вірю у швидке поступування насилля до успіху. Справжнє добро ніколи не може стати
результатом неправди й насилля… Я твердо вірю в те, що свобода, завойована кровопролиттям
та обманом, - це не свобода».
✓ Чому Ганді засуджував насилля?

✓ Як ідеї Ганді вплинули на національно-визвольний рух в Індії?
✓ Висловить своє ставлення до ідей Ганді.
Закон про управління Індією або

Конституція 1935 р.
У новому законі містилися деякі поступки індійським капіталістам і поміщиків. Корпус виборців
розширювався до 12% дорослого населення, що означало наділення правом голосу нижчих прошарків
імущих класів і окремих груп трудящих (селянська верхівка і деякі категорії робітників, які голосували по
робочій курії). Кілька розширилися і прерогативи законодавчих зборів, перед якими відповідальні
відтепер були провінційні кабінети міністрів (реорганізовані виконавчі ради при губернаторах).
У той же час закон зберігав принцип діархіі і практично повноту влади в руках апарату англійської
колоніальної адміністрації.
9
Крім того, закон передбачав широке використання куріальних системи на виборах, що вносило
розкол у національний рух, зміцнювало позиції консервативних сил. З метою подальшого ускладнення
індуської-мусульманських стосунків і створення перешкод для угоди між Національним конгресом та
Мусульманської лігою мусульманам та іншим «меншин» були надані певні переваги. Індуси, включаючи
«недоторканних», мали 70% голосів, але тільки 55% місць. Посилювався вплив князів, призначенці яких
становили 1 / 3 депутатів Центрального законодавчих зборів і 2 / 5 - Державної ради.
У законі нічого не було сказано про статусі країни, зате передбачалася її можливе
розчленовування в майбутньому. Остання забезпечувалося так званої федеральній схемою, за якою князі
отримували право вибору: або увійти в Британську імперію, або встановити незалежні відносини з
метрополією. «Федеральна схема» викликала бурю обурення. Вона так і не була введена в дію.
Опублікування нової конституції Індії викликало загальні протести у країні. Її охрестили «рабської
конституцією».
✓ Чому Дж. Неру назвав конституцію 1935р. «рабською»?
Китай у 1919-1939рр.
Наслідки Першої світової війни
«Рух 4 травня» 1919р.
«Рух почався з виступу студентів та учнів середніх шкіл Пекіну, які зібралися 4 травня 1919 р.
на центральній площі столиці. Вони провели мітинг та демонстрацію протесту з вимогою
анулювати поступки Японії («Двадцять одна вимога»), зроблені їй під час війни. Виступ
пекінських студентів був підтриманий широкими колами китайської молоді та інтеліґенції й
супроводжувався рухом за «нову культуру», наслідком якого стало створення нової письмової
мови «байхуа», що відповідала розмовній. Це була справжня культурна й літературна революція,
що дала змогу залучити до писемності та полегшити освіту для мільйонів китайців. Значна
частина молоді у цей час стала до лав суньят- сенівської партії (Гоміндан) і Комуністичної партії
Китаю (КПК). «Рух 4 травня» сприяв також консолідації робітничого класу, що позначилося на
організації його виступів, страйках. У Шанхаї та інших містах відбулися демонстрації, політичні
страйки, бойкотувалися японські товари. Китайський уряд був вимушений заявити про відмову
підписати Версальський мирний договір і зняти з посад найбільш ненависних народові
прояпонськи налаштованих сановників».
10
Діяльність Сунь Ятсена
«Рух 4 травня» став початком нового етапу в революційному процесі Китаю. Насамперед це
вплинуло на формування партії Гоміндан (Національна партія). 1923 р., коли Сунь Ятсену - лідеру
Гоміндану - поталанило прийти до влади в Південному Китаї, у провінції Гуандун, столицею якої є м.
Гуанчжоу (Кантон), він розпочав роботу зі створення нової партії та власної армії.
На першому конгресі Гоміндану 1924 р., в якому взяли участь і комуністи, було проголошено
політику єдиного фронту, осередком якого мала стати згуртована дисципліною й суворо
централізована за радянським зразком група революціонерів радикального спрямування. За
допомогою радянських військових радників — М. Бородіна, П. Павлова, В. Блюхера - була створена
військова школа у Вампу, що стала кузнею кадрів революційних командирів і комісарів. Авторитет
уряду Сунь Ятсена в Гуаньчжоу зростав. Смерть Сунь Ятсена у березні 1925 р. стала відчутною
втратою для революції, проте не зупинила її розгортання.
Національна революція 1925-1927рр. Чан Кайші
Причини революції
❖ Напівколоніальна залежність Китаю.

❖ Роздробленість країни.
❖ Невирішеність аграрного питання.
❖ Прагнення радянського керівництва і Комінтерну до розпалу світової війни.
Завдання революції
❖ Об’єднання Китаю.
❖ Здійснення модернізації країни.
❖ Звільнення від колоніального минулого.
❖ Вирішення колоніального поневолення.
Привід до революції
Основні події революції
❖
❖
11
❖
❖
Особливості революції
1. Вона проходила в напівколоніальній, напівфеодальній країні.

2. Антиімперіалістичний характер революції сприяв участі в ній національної буржуазії.
3. В Китаї переплелися різні види боротьби:
▪ боротьба з іноземними державами;
▪ боротьба різних верств населення за свої права;
▪ селянська боротьба;
▪ боротьба різних політичних сил за владу.
4. Був створений єдиний революційний фронт
Наслідки революції
❖
❖
❖
❖
Причини поразки революції
1. Несприятлива розстановка сил у революції, недостатній рівень і розмах революційного руху

народних мас.
2. Відсутність єдності в рядах Гоміндану і КПК.
3. Постійна боротьба за владу між прихильниками Гоміндану і КПК.
4. Допомога іноземних держав у придушенні революції.
5. Виступ проти революції об’єднаних сил іноземних держав, феодалів і великої
(компрадорської) буржуазії.
12
Компрадорська буржуазія - частина буржуазії, діяльність якої була пов’язана з іноземним

капіталом.
Гоміндан (Національна партія) представляв інтереси національної буржуазії, був заснований
Сунь Ятсеном у 1912 р.
Мета діяльності партії - проголосити республіку і перетворити Китай у могутню національну
державу.
У 1919 р. діяльність цієї партії була відновлена Сунь Ятсеном у Шанхаї і вона була перейменована
на Національну партію Китаю.
Протиборство між Гомінданом і КПК
Після розколу єдиного революційного фронту в 1927 р. у країні розпочалася

громадянська війна. КПК, щоби вижити, стала на шлях збройної боротьби. Ця боротьба велася
під гаслом установлення радянської влади.
Під час боротьби між Гомінданом і КПК було сформовано провідні ідеї китайських
комуністів: революція в Китаї буде переважно селянською і матиме форму партизанської
боротьби.
У 1930-1934 рр. армія Чан Кайші здійснила п’ять походів проти радянських районів,
утворених комуністами. Радником армії Гоміндану у здійсненні цих операцій виступав
німецький генерал Сект. Унаслідок цих походів армія Гоміндану розгромила основні сили
Червоної армії та ліквідувала радянські райони. Рух за встановлення радянської влади в Китаї
зазнав поразки, але не був знищеним.
У 1931 р. КПК очолив Мао Цзедун, який усунув від керівництва пекінських інтелектуалів.
Він, будучи простим селянським сином, був більш зрозумілішим для простого народу. Він
говорив прості речі: треба дати землю селянам, всі, хто його підтримають будуть нагороджені,
злочинці і зрадники покарані. Під його керівництвом у 1934-1935 рр. 100 тис. партизанська
армія, здійснивши «Великий похід» (пройшла з боями 12 тис. км), перебазувалися до
Північного Китаю — ближче до СРСР і фронту, який утворився після окупації Японією
Маньчжурії. Тут було утворено Особливий прикордонний район, який став базою подальшого
відновлення і розгортання комуністичного руху.
Мао Цзедун (1893-1976 )
Син сільського багатія. Здобув середню освіту, працював учителем початкової школи. Великий
вплив на формування його поглядів мала китайська філософія, особливо конфуціанство, ідеї
соціалізму й анархізму.
Йому вдалося захопити керівництво в КПК, зміцнити свій вплив у військових частинах. Займав
ворожу позицію щодо Гоміндану та його лідера Чан Кайші.
13
Розбіжності між Гомінданом КПК
Суть розбіжностей між Гомінданом і комуністами

Критерії порівняння Національна партія Китаю Комуністична партія Китаю
Гоміндан
Теоретичні положення
партії
Лідери партії
Цілі партії
Форми боротьби
Реформи на
підконтрольних
територіях
Незважаючи на суперечності у взаєминах, Гоміндан і КПК діяли узгоджено. У 1936р. вони

припинили війну і створили єдиний антияпонський фронт. Проте японська агресія виявилася успішною.
Хоч гомінданівські війська боролися з японцями відкрито, а компартія вела партизанську боротьбу в тилу
ворога, неузгодженість дій, ідеологічні розбіжності між партіями ставили під загрозу існування Китаю.
14
Всесвітня історія Міжнародні відносини 1930-х рр.
Заняття 3-4
Міжнародні відносини 1930-х рр.

Назрівання Другої світової війни
Зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу
Зовнішня політика Великобританії

У зовнішній політиці Британія в цей період переслідувала три головні цілі:
1. Підтримка політики доброї волі щодо країн, з яких завозилися продовольство і сировина
(особливо США й Аргентини);
2. Пом’якшення суперечностей між європейськими країнами, щоб уникнути або, принаймні,
домогтися від термінування війни;
3. Підтримка Ліги Націй у тому стані, який давав надію на збереження світу.
Зовнішня політика Франції

1. Прагнення домінування в Європі. 1930 р. А. Бріан висунув ідею «Пан-Європи» — створення блоку
континентальних країн.
2. 1934 р. Франція уклала союз з Польщею.
3. Створила блок країн під назвою Мала Антанта.
4. У середині 30-х років виникла Балканська Антанта.
5. 1932 р. був підписаний Акт про ненапад з СРСР, а 1935 року між ними був підписаний договір про
взаємну допомогу на випадок війни.
Зовнішньополітична доктрина нацистської Німеччини

1. Ліквідація Версальської системи договорів.
2. Об'єднання всіх німців, які мешкали в європейських країнах, у межах німецької держави.
3. Встановлення панування у світі
Зовнішньополітична доктрина СРСР

1. Відхід від курсу на світову соціалістичну революцію до курсу на існування в «капіталістичному
оточенні».
2. Дотримання особливої позиції, нейтралітету, невтручання у будь-які воєнні конфлікти,
мінімізація договірних відносин.
3. Створення в Лізі Націй системи колективної безпеки в Європі.
1933 р. –
1934 р. -
15
1935 р. -
2 травня 1935 р. -
16 травня 1935 р. -
Найбільш активним прихильником політики «умиротворення агресора» був прем’єр-

міністр Великої Британії (1937–1940 рр.)Н. Чемберлен. На його думку, небезпека
полягала не в агресивних намірах Німеччини, а в недооцінюванні
міжнародної кризи. Він вважав, що Перша світова війна розпочалася через те, що великі держави на
певний час втратили контроль над розвитком подій і в результаті місцевий конфлікт переріс у
світову війну. Для того щоб відвернути таку небезпеку, потрібно було зберегти контакти з усіма
учасниками міжнародного конфлікту і вирішувати існуючі проблеми на основі взаємних поступок.
США були переконані, що європейські проблеми не торкнуться національних інтересів США.
Політика умиротворення - це намагання не вживати щодо Німеччини силових методів, які
підштовхнули б її до розв’язання війни.
Ця політика відповідала настроям суспільства європейських країн. Тому Гітлер отримував
щоразу більші преференції, адже його претензії постійно задовольняли.
За час свого існування Ліга Націй не покарала жодного агресора, не надала допомоги жодній
жертві агресії, не мала засобів впливу на розвиток міжнародних відносин, обіймала примиренську,
а інколи безпринципну позицію щодо подій, що відбувалися. Керівники розвинених країн ставили
цю міжнародну організацію перед фактами, що сталися.
1. Надайте оцінку зовнішньополітичній позиції США?

2. Якими були причини виникнення міждержавних суперечностей між Великою Британією і
Німеччиною, між Великою Британією та Японією, між Францією і Німеччиною?
Утворення перших вогнищ Другої світової війни
Перше вогнище війни запало на Далекому Сході. 15 липня 1927 р. прем’єр – міністр Японії
Танака в меморандумі Імператору Хірохіто виклав програму територіальних завоювань на
Далекому Сході й знищення могутності США в Тихому океані.
Меморандум імператора був секретним, але у вересні 1931 р. його надрукувала

китайська, а потім і вся світова преса. Розгорівся скандал. Але Танака до того часу помер, а
японські урядові кола поспішили оголосити цей документ фальшивкою. Достовірних
підтверджень існування цього документа до теперішнього часу немає, хоча наступні дії Японії
були послідовним втіленням у життя його положень.
16
Воєнні дії на Далекому Сході
18 вересня 1931 р. -
4 березня 1932 р. -
січень 1932 р. -
липень 1937 р. -
влітку 1938 р. -
1939 р. -
У 1935 р. Італія долучилась до гурту агресорів, зрозумівши, що Ліга Націй володіє

реальними важелями щодо припинення агресії. Італія вважала себе обділеною
результатами Першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів, до яких входили і наміри
завоювання Ефіопії, заручившись мовчазною згодою Англії та Франції.
17
2 квітня 1935 р. –
1. Які країни стали розпалювачами нової світової війни?

2. Якою була реакція світової громадськості на акти агресії Японії та Італії? Чому саме такою?
Зверни увагу!
Назрівання Другої світової війни були зумовлені такими причинами:
1) Відсутність дієвої системи колективної безпеки.
2) Небажання світових лідерів підтримувати стабільність Версальсько-Вашингтонської системи.
3) Поява групи агресивних держав, які прагнули до світового панування через розв’язання нової війни.
4) Байдужість світової громадськості до актів агресії агресивних держав. Несприйняття актів агресії як
загрози миру.
Ліквідація Версальської системи.

Створення блоку Берлін-Рим-Токіо
Після приходу до влади Гітлера Німеччина приєдналась до групи агресивних держав. До 1933
р. становище Німеччини в межах Версальської системи було значно полегшено.
1932 р. Німеччина перестала сплачувати репарації. На переговорах про роззброєння 1932 р.
їй було обіцяно рівноправність в озброєнні. На офіційному рівні навіть обговорювалося питання про
повернення Німеччині колоній.
Для Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху до
реалізації планів світового панування. Другим кроком повинно було стати об’єднання всіх німців в одній
державі, а це передбачало приєднання Австрії, деяких районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі
та Литви, населених німцями. Третім кроком повинно було стати завоювання «життєвого простору» на
Сході. Заволодівши сировинними і аграрними ресурсами Східної Європи, Німеччина, на думку Гітлера,
зможе перемогти в боротьбі за світове панування.
19 жовтня 1933 р. -
Січень 1934 р. -
1935 р. -
18
Запитання для дискусії
У середині 1930-х рр. гітлерівське керівництво здійснило цілу низку важливих кроків. Серед них
можна виділити такі: а) повернення Саара; б) запровадження загальної повинності; в) уведення військ у
Рейнську демілітаризовану зону; г) стрімке нарощування озброєнь і кількісного складу армії; д) укладення
союзу з Італією та Японією та ін.
Чи всі ці дії можна назвати агресивними? Обґрунтуйте свою відповідь.
Вісь Берлін – Рим - Токіо
24 жовтня 1936 року між Італією та Німеччиною було підписано протокол про
співробітництво, який отримав умовну назву «Вісь Берлін – Рим».
25 листопада 1936 р. Німеччина й Японія підписали «Угоду про боротьбу проти
Комуністичного Інтернаціоналу» (Антикомінтернівський пакт).
6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилась «вісь» Берлін – Рим – Токіо.
Сторони зобов’язувались інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього
спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї зі сторін із СРСР не
робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.
«Три нації зобов’язалися йти тим самим шляхом, що, імовірно,призведе їх до світової війни,
неминучої війни», - сказав Г. Чіано, міністр закордонних справ Італії.
22 травня 1939 р. у Берліні було підписано італо-німецький договір про військовий союз, так
званий «сталевий пакт». Згідно з його умовами, якщо одна зі сторін вступить у війну, друга
зобов’язана також розпочати її і підтримати союзницю «на суходолі, на морі і в повітрі».
Якою була мета створення союзу Берлін - Рим - Токіо?
Причини виникнення політики «умиротворення»
Аншлюс Австрії
За Версальським договором Австрія ніколи не могла об’єднатися з Німеччиною. Але
багато австрійців прагнули об’єднання. 6 вересня 1937 р. під час переговорів із
Муссоліні в Берліні Гітлер дістав згоду на «аншлюс» Австрії. У листопаді 1937 р. гітлерівське
керівництво ухвалило рішення про форсоване підготування до її загарбання. У лютому 1938 р.
канцлер Австрії Шушніґ підписав із Німеччиною угоду.
19
Робота з документами
З виступу Гітлера, 11 березня 1938 р.
«Поводження військ повинно створювати враження, що ми не хочемо війни з нашими австрійськими
братами. У наших же інтересах, щоб операція пройшла без насильства і була схожа на мирне входження
військ, які б населення привітно зустрічало. Таким чином, варто уникати будь-яких провокацій. Проте якщо
опір буде вчинено, його слід жорстоко придушити силою зброї».
Як ви розумієте такий вислів?
12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки австрійських нацистів окупували

Австрію. У результаті аншлюсу територія Німеччини збільшилася на 17 %, населення
— на 10 %(на 6,7 млн. осіб). До складу вермахту було включено 6 сформованих в Австрії дивізій.
Пізніше був проведений плебісцит.
Плебісцит 10 квітня 1938 року.
Бланк плебісциту: «Чи згодний ти із возз’єднанням Австрії з Німеччиною, що стався 13 березня
1938 р. і чи голосуєш за список нашого лідера Адольфа Гітлера?». «Так» відповіли 99,08 % у
Німеччині, 99,75 — в Австрії. Австрія проголошувалась «німецькою землею».
1. Про що свідчать результати плебісциту?

2. Чи проходив він з порушеннями норм демократичного вибору?
Мюнхенська змова
Лідер судетських німців, яких у Судетах проживало 3 070 000 осіб – Конрад Генляйн у
жовтні 1933 р. заявив про необхідність приєднати Судети до Німеччини.
Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехословаччина, від якої Німеччина
зажадала Судетської області. 13 вересня 1938 р. судестські фашисти вчинили заколот. Після його
придушення Німеччина стала загрожувати Чехословаччині розправою. Але тоді співвідношення сил
було не на користь Німеччини. Чехословаччина мала добре озброєну і підготовлену армію із 45
дивізій, яка спиралась на прикордонні оборонні споруди.
Німеччина мала 47 недостатньо озброєних дивізій. До того ж уряд СРСР запропонував
Чехословаччині відповідно до договору 1935 р. всебічну допомогу.
Виникла міжнародна криза. Для її розв’язання Чемберлен двічі зустрічався з Гітлером. Вони
домовились, що конфлікт буде вирішено у Мюнхені.
Чи погоджуєтесь ви з Чемберленом?
29-30 вересня 1938 р. -
Учасники Мюнхенської конференції -
20
Наслідки Мюнхенської угоди -
Робота з документом
У. Черчілль, інтерв’ю агентству Рейтер 31 жовтня 1938 р.
«Розчленування Чехословаччини під англо-французьким тиском означає повний відступ
європейської демократії перед загрозою застосування сили з боку фашистської Німеччини. Ця
капітуляція має характер катастрофи; вона аж ніяк не сприяє зміцненню світу і забезпеченню безпеки
Великобританії і Франції. Навпаки, вона неминуче приведе обидві ці країни до такого стану, коли вони
зрештою позбавлені будуть усякої можливості чинити опір».
Чи згодні ви із висловлюванням У. Черчілля?
Розчленування Чехословаччини
14 березня 1939 р. словацький сейм проголосив незалежність Словаччини на чолі зі священиком І.

Тісо, з якою Німеччина підписала договір. Того ж дня Гітлер викликав Гаха і зажадав підписання акта про
ліквідацію республіки та передання долі чеського народу до рук Німеччини, погрожуючи у разі відмови
бомбардуванням Праги.
15 березня Гаха, всупереч конституції, ліквідував державну незалежність країни. Німецькі війська в цей
же день окупували Чехію і Моравію, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну, яка 15 березня проголосила
свою незалежність.
З 16 березня Богемія і Моравія були оголошені протекторатом Німеччини. Е. Гаха було збережено як
технічного голову держави «протекторат Богемія і Моравія» на посаді Державного Президента. Угорські
війська окупували частину Словаччини та Закарпатську Україну. Договором між Німеччиною та Литовською
республікою від 22 березня 1939 р. Клайпеда (Мемель) була передана Німеччині.
Наслідки розчленування Чехословаччини -
21
Радянсько-німецький пакт про ненапад і таємний протокол до нього
Крах Чехословаччини спонукав Лондон і Париж до активної протидії нацистській агресії.

Англія надала гарантії безпеки потенційним жертвам Адольфа Гітлера: Польщі, Румунії,
Греції, Туреччині. До гарантій приєдналася і Франція. СРСР на літо 1939 р. опинився у
дуже зручній ситуації — по всьому західному кордону він був захищений від Німеччини
своєрідним «кордоном» з країн, які отримали англо-французькі гарантії. Політичні переговори між
СРСР, Великобританією та Францією тривали з 8 травня до 2 серпня 1939 р.
Уряди Польщі та Румунії побоювалися, що дозвіл на проходження через їхню територію
Червоної армії може призвести до окупації цих країн Радянським Союзом. До того ж, Англія розглядала
ці переговори як засіб тиску на Німеччину і не бажала укладення угоди. Військові переговори між СРСР,
Великобританією та Францією виявилися малоефективними.
Формальною перешкодою для підписання конвенції стало небажання Польщі та Румунії
пропустити через свою територію радянські війська. А також неадекватність воєнних зусиль сторін у
майбутній війні(Англія спочатку передбачала виставити дві, а згодом ще дві дивізії, Франція – 100. СРСР
понад 300.). Радянське керівництво вивчало питання про зближення з Німеччиною.
1. Чому переговори між Францією, Великою Британією та СРСР були приречені на провал?
2. Чому, на вашу думку, кожна зі сторін вела подвійну гру і намагалася потай укласти союз з
нацистською Німеччиною?
3. Що стало причиною зриву переговорів у Москві?
4. Як ви гадаєте, чи можна звинувачувати у зриві всі три сторони?
Після заяви радянського уряду про можливість вести переговори 16 серпня 1939 р.
Шуленбург, відвідавши Молотова, зачитав інструкцію, яка оголошувала, що «Німеччина
готова укласти із СРСР пакт про ненапад».
У відповідь Молотов від імені радянського уряду дав згоду на приїзд Ріббентропа до Москви 26–27 серпня
і передав проект договору, складеного радянською стороною.
Уранці, 23 серпня до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Іоахим Ріббентроп. Єдиною
проблемою, що виникла під час переговорів, була вимога Сталіна визнати за ним право на балтійські порти
Лібава (Лієпая) та Віндава (Вентспілс), хоча доти про них не йшлося. Гітлер без вагань погодився на це.
Близько 2-ї години ночі 24 серпня міністри закордонних справ СРСР та Німеччини В’ячеслав Молотов та
Іоахим Ріббентроп у присутності Йосифа Сталіна поставили підписи під текстом пакту й таємним
протоколом до нього. Дізнавшись про згоду Сталіна, Гітлер грюкнув кулаком об стіл і вигукнув: «Вони у
мене в руках! Вони у мене в руках!»
Чому Гітлер так сказав?

Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом від 23 серпня 1939 р.
Уряд СРСР і Уряд Німеччини, керуючись бажанням зміцнювати справи миру між СРСР і
Німеччиною та виходячи з основних положень договору про нейтралітет, укладеного між СРСР
і Німеччиною у квітні 1926 року, дійшли такої угоди:
Стаття 1. Обидві Сторони Договору зобов’язуються утримуватися від усякого насильства, від усякої
агресивної дії та всякого нападу одна щодо одної як окремо, так і спільно з іншими державами.
Стаття 2. У разі, якщо одна зі Сторін Договору виявиться об’єктом воєнних дій з боку третьої держави,
інша Сторона Договору не буде в жодній формі підтримувати цю державу.
Стаття 4. Жодна зі Сторін Договору не братиме участі в будь-якому угрупованні держав, прямо чи
опосередковано спрямованому проти іншої Сторони.
Стаття 5. У разі виникнення суперечок або конфліктів між Сторонами Договору з якихось питань обидві
сторони розв’язуватимуть ці суперечки або конфлікти винятково мирним способом у порядку
22
дружнього обміну думками або — в необхідних випадках — через створення комісій з
врегулювання конфлікту.
Стаття 6. Цей договір укладено терміном на десять років; якщо одна зі Сторін Договору не денонсує
його за рік до закінчення терміну, термін дії договору вважатиметься автоматично продовженим
на наступні п’ять років, опосередковано спрямованому проти іншої Сторони.
Таємний протокол
1. У разі територіально-політичного переоблаштування областей, що входять до складу

Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є
межею сфер інтересів Німеччини та СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віленської області
визнаються обома сторонами.
2. У разі територіально-політичного переоблаштування областей, що входять до складу Польської
держави, межа сфер інтересів Німеччини та СРСР пролягатиме приблизно лінією рік Нарев, Вісла і
Сян. Питання, чи є в обопільних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави та
які будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з’ясовано лише протягом подальшого
політичного розвитку. У кожному випадку обидва Уряди вирішуватимуть це питання в порядку
дружньої обопільної згоди.
3. Стосовно південного сходу Європи з радянського боку підкреслюється зацікавлення СРСР у
Бессарабії. З німецького боку заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях.
4. Цей протокол зберігатиметься обома сторонами в суворому секреті.
1.Визначте основні умови, на яких здійснювалося підписання договору між Німеччиною та СРСР.
2. Чому, на вашу думку, текст і саме існування додаткового протоколу трималося у суворій
секретності?
3. Як ви вважаєте, чи справді СРСР опинився на боці «паліїв війни», підписавши секретний
протокол? Аргументуйте свою точку зору.
Значення протоколу в розв’язанні Другої світової війни
23
Основні дати
15 липня 1927 р. Меморандум Танаки.

1931 р. Окупація Японією Маньчжурії.
1932 р. Ліквідація репараційних зобов’язань.
2 травня 1935 р. Напад Італії на Ефіопію.
1933 р. Прихід нацистів до влади, вихід Німеччини з Ліги Націй.
1935 р. Повернення Саару до складу Німеччини.
2 травня 1935 р. Франко-радянський договір.
16 травня 1935 р. Радянсько-чехословацький договір.
7 березня 1936 р. Окупація Німеччиною Рейнської демілітаризованої зони.
25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт.
6 листопада 1937 р. Італія приєдналася до Антикомінтернівського пакту. Створення вісі
Берлін – Рим – Токіо.
1937 р. Розв’язання Японією прямої агресії проти Китаю.
12 березня 1938 р. Аншлюс Австрії.
29-30 вересня 1938 р. Мюнхенська змова.
15 березня 1939 р. Окупація Чехії і Моравії Німеччиною.
23 серпня 1939 р. Підписання пакту Молотова – Ріббентропа і таємний протокол до нього.
1 вересня 1939 р. Початок Другої світової війни.
Завдання для самостійної роботи
Друга світова війна. Військові події на території

СРСР (Велика Вітчизняна війна)
Заняття 5-9
Друга Світова війна розколола не лише світ на два ворогуючі табори, а й майже все ХХ ст.
на три епохи: довоєнну, воєнну і повоєнну. Саме Друга світова війна(1 вересня 1939 р.
– 2 вересня 1945 р. – збройне протистояння країн антигітлерівської коаліції (СРСР, Велика
Британія, Франція, США) з країнами агресорами (Німеччина, Італія, Японія) – та її складова –
Велика Вітчизняна війна( 22 червня 1941 р. – 8 травня 1945 р.) належить до числа тих подій, що
визначили шлях світової історії в другій половині ХХ ст.
24
Всесвітня історія Друга світова війна(1939-1945 рр.)
Причини Другої світової війни
Передумовою Другої світової війни
Періодизація Другої світової війни
1 вересня – Початок війни, воєнні дії в Європі: від нападу гітлерівської Німеччини на Польщу до
22 червня 1939 р. агресії проти Радянського Союзу.
22 червня 1941 р. – Розширення нацистської агресії: від нападу гітлерівської Німеччини та її союзників
19 листопада 1942 на СРСР(початок Великої Вітчизняної війни) і відступу Червоної армії до її
р. контрнаступу під Сталінградом.
19 листопада 1942
Докорінний перелом в ході Другої світової війни: від контрнаступу радянських
р. – 6 червня 1944
військ під Сталінградом до відкриття Другого фронту в Європі.
р.
6 червня 1944 р. – Розгром фашизму в Європі: від наступу на центральній ділянці Східного фронту і
8 травня 1945 р. відкриття Другого фронту у Франції до поразки нацистської Німеччини.
8 травня 1945 р. –
Розгром мілітаристської Японії: від капітуляції Німеччини – до капітуляції Японії.
2 вересня 1945 р.
Країни – агресори на першому етапі -
Жертви агресії –
25
Військові дії 1939-1941 рр.
Напад Німеччини на Польщу
Довідка
31 серпня 1939 р. о 20.00 спеціально підготовлений загін гестапівців, переодягнених у
польську форму, здійснили напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка
Глейвіц. Після її «захоплення» перед мікрофоном було зроблено декілька пострілів і один з
нападаючих, що знав польську мову, зачитав заяву, у який говорилося, що «прийшов час війни
Польщі проти Німеччини». Потім почалась перестрілка із загоном поліції. Щоб замести сліди
провокації, усі учасники за наказом Гімлера були розстріляні.
Польща якнайкраще підходила для випробування на практиці стратегії «блискавичної війни».
Спільний польсько-німецький кордон простягався більше як на 3тис. км і, за визначенням фахівців,
захистити його не спроможна була жодна армія світу, оскільки противник міг розпочати наступ у будь-
якому напрямку. Серйозних оборонних споруд і природних перешкод на польсько-німецькому
кордоні практично не існувало.
Документ 1
«Справа не в Данцигу, — казав Гітлер. — Для нас мова йде про розширення життєвого
простору і забезпеченні постачання , а також про розв’язання балтійської проблеми».
Документ 2
«Згідно з планом «Вайс», затвердженим Гітлером 11 квітня 1939 р., проти Польщі було
спрямовано 58 дивізій з 75, що їх налічував вермахт, два повітряні флоти (1 тис. бомбардувальників,
105 винищувачів). Загальна кількість німецьких солдат і офіцерів становила 2 млн. чоловік. Їм ,
а також про розв’язання балтійської проблеми». протистояла польська армія — 1,35 млн. солдатів
і офіцерів (30 піхотних дивізій, 10 резервних дивізій, 22 кавалерійські бригади, що були об’єднані
у 6 армій і групу «Нарев»). Польща мала 29 рот протистояла польська армія —1,35 млн. солдатів
і офіцерів (30 піхотних дивізій, 10 резервних дивізій, 22 кавалерійські бригади, що були об’єднані
у 6 армій і групу «Нарев»). Польща мала 29 рот застарілих панцирників, 9 рот легких танків,
близько 500 літаків застарілих конструкцій. Війська були розтягнуті уздовж кордону».
1. Чому війну Німеччина розпочала саме з нападу на Польщу?

2. Порівняйте співвідношення військових сил, спрогнозуйте результати протистояння
між Польщею і Німеччиною. Чи вдасться Польщі вистояти проти Німеччини.
1 вересня 1939 р. –
26
28 вересня 1939 р. між Німеччиною і СРСР було підписано договір «Про дружбу і кордони» і
таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома державами. Цей договір
зафіксував розділ Польщі й уточнив лінію радянсько-німецького кордону.
Згідно договору Люблінське воєводство і частина Варшавського воєводства відходять до сфери
впливу Німеччини, а СРСР передається Литва. Отож, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі
і 69,9% її населення, а до СРСР – 51,4% території та 30,1% населення.
1 жовтня у Бресті з нагоди перемоги у війні проти Польщі відбувся радянсько – німецький
військовий парад.
Радянсько-фінська війна
Причини агресії СРСР проти Фінляндії -
Наслідки радянсько-фінської війни -
Хронологія подій першого періоду Другої світової війни
1 вересня
1939 р.
3 вересня
1939 р.
17 вересня
1939 р.
28 вересня
1939 р.
30 листопада
1939 р.
12 березня
1940 р.
9 квітня
1940 р.
27
10 травня
1940 р.
31 травня
1940 р.
22 червня
1940 р.
16 липня
1940 р.
3-6 серпня
1940 р.
27 вересня
1940 р.
4 жовтня
1940 р.
12 – 17 квітня
1941 р.
29 квітня
1941 р.
«Дивна війна» -
Німецька агресія на Балканах
Причини -
Отже, на літо 1941 р. лише три держави Європи зберегли повний нейтралітет:
Швейцарія, Швеція, Ірландія.
28
Основні підсумки першого періоду Другої світової війни:

❖
Воєнні дії в 1941-1942рр.
План «Барбаросса»
22 червня 1941 р., згідно з директивою Гітлера № 21 «План Барбаросса», підписаною

фюрером 18 грудня 1940 р., німецькі війська перейшли в наступ на СРСР.
План захоплення Польщі називався «Вайс» («Білий»), Франції, Нідерландів та Бельгії — «Гельб»
(«Жовтий»), жіночим іменем «Маріта» називалася операція із загарбання Греції і Югославії. Для плану
війни проти СРСР фашистські воєначальники обрали ім’я жорстокого германського імператора Фрідріха
Барбаросси.
30 березня 1941 р. на великій нараді Гітлер у двогодинній промові говорив про поділ Радянської
країни між Німеччиною та її союзниками. Було сказано про те, що необхідно знищити 30 млн. слов’ян,
потім чисельність населення буде обмежена кількістю, необхідною для обслуговування арійської раси.
На реалізацію плану «Барбаросса» відводилося півтора-два місяці.
Інструктивний додаток до плану «Барбаросса»
«Війна проти Росії, — відверто йшлося в інструктивному додатку до цього плану, — один із
найважливіших етапів боротьби за існування німецького народу. Це стародавня битва
германців проти слов’янства, захист європейської культури від московитсько азіатського
нашестя, оборона проти європейського більшовизму. Мета цієї війни — розгром сьогоднішньої Росії, тому
вона повинна вестися з надзвичайною жорстокістю».
Зі щоденника начальника генерального штабу сухопутних військ
генерал-полковника Гальдера. 30 березня 1941 р.
«Мова йде про боротьбу на знищення. Ми ведемо війну не для того, щоб консервувати свого
противника… Ця війна буде суттєво відрізнятися від війни на Заході. На Сході сама жорстокість — благо для
майбутнього».
Які принципові положення нацистської ідеології простежуються з документів?
29
Цікаво знати
Радянський Союз теж готувався до війни. Перед урядом країни стояло лише одне питання:
коли СРСР буде втягнуто у війну? Й. Сталін розраховував, що зможе продиктувати свої умови після
того, як Німеччина та Англія взаємно послаблять одне одного. У цей час відбувалося швидке переозброєння
армії, яке передбачалося завершити в 1942 р., змінювалась її структура, розроблялися воєнно-стратегічні
плани. Один з таких планів нападу на Німеччину мав назву «Гроза» (не був затверджений).
Таким чином, плани Червоної Армії та й розстановка збройних сил на західному кордоні свідчать, що
Й. Сталін готувався до наступальної війни, а не оборонної війни проти Німеччини.
Сталінська воєнна доктрина
• Радянському Союзу ніколи не доведеться вести бойові дії на своїй території.
• На випадок нападу противника слід готуватися до наступальної, а не до оборонної війни.
• Будь – яка агресія проти СРСР буде негайно зупинена загальним повстанням пролетаріату країн
Заходу.
Проте рівень підготовки та оснащення Червоної Армії не відповідали сучасним вимогам. Значна
частина техніки не була підготовлена до війни, особливо не вистачало засобів зв’язку.
Гітлерівське командування дістало можливість зосередити проти СРСР більшу частину своїх сил,
озброєння, військової техніки(до 5,5 млн. солдатів і офіцерів Німеччини, країн – сателітів) – 190 дивізій
розгорнулися на всій довжині фронту.
Радянські війська, зосереджені в західних прикордонних округах, складалися зі 170 (за іншими даними 190)
дивізій і налічували 3,2млн. бійців і командирів. Радянські дивізії не були повністю укомплектовані людьми,
озброєнням, військовою технікою. Тому на основних напрямках ворог спромігся забезпечити собі значну
перевагу.
1. Розгляньте декілька підходів до оцінки становища СРСР напередодні нападу Німеччини. З якою оцінкою
ви згодні? Детально аргументуйте свою думку.
2. В чому на Вашу думку військові плани Німеччини в Першій і Другій світових війнах схожі?
Перевага німецької армії була невелика, а в танках і літаках перевагу мав СРСР. Війна почалася
для СРСР невдало – до осені 1942 р. Червона Армія постійно зазнавала поразок (крім
контрнаступу під Москвою в грудні 1941 р.).
Мовою документів
Із директиви № 21
"Німецькі збройні сили повинні бути готові до того, щоб іще до закінчення, війни проти Англії
блискавичною воєнною операцією перемогти радянську Росію (варіант "Барбаросса")...
Загальна мета
Військові маси російської армії, що перебувають у західній частині Росії, мають бути знищені у сміливих
операціях Із глибоким просуванням танкових частин. Треба перешкодити відступу боєздатних частин у
простори російської території.
Потім швидким переслідуванням має бути досягнута лінія, з якої авіація вже не зможе здійснювати
напади на німецькі області. Кінцева мета операції — відгородитися від азіатської Росії по загальній лінії
Архангельськ — Волга. Таким чином, у разі потреби, остання промислова область на Уралі, що залишається
а Росії, може бути паралізована авіацією.
У перебігу цих операцій Балтійський флот росіян швидко втратить свої опорні пункти і таким чином
стане небоєздатним..."
30
Німецькі війська, що готувалися до наступу, складали групи армій "Північ", "Центр" і

"Південь", перед кожною з яких стояли особливі завдання. Група армій "Північ" (
командувач
генерал фельдмаршал В. Леєб) наступала зі Східної Пруссії в напрямку на Даугавпілс, Псков, Ленінград
із метою знищити радянські війська у Прибалтиці, захопити порти на Балтійському морі. Група армій
"Центр" (командувач генерал фельдмаршал Ф. Бок) повинна була завдати удару по флангах радянських
військ у районі Білостока, з'єднатися в районі Мінська і продовжити наступ на Москву. Група армій
"Південь" (командувач генерал фельдмаршал Г. Рундштедт) мала знищити сили Червоної армії в
Західній Україні та на захід від Дніпра й продовжити наступ на Харків, Донбас і Крим.
Причини невдач Червоної Армії влітку 1941 р.
31
Напад Німеччини на СРСР
22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. її війська перетнули

державний кордон від Льодовитого океану до Чорного моря й розпочали наступ у глиб
території СРСР. Союзниками Німеччини виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія та Італія.
Гітлерівське командування дістало можливість зосередити проти СРСР більшу частину своїх сил,
озброєння, військової техніки (до 5,5 млн. солдатів і офіцерів Німеччини, країн-сателітів) — 190 дивізій
розгорнулися на всій довжині фронту. їх. повинні були підтримувати чотири з п'яти німецьких
повітряних флотів.
Радянські війська, зосереджені в західних прикордонних округах, складалися зі 170 дивізій і
налічували близько 2,7 млн. бійців і командирів. Радянські дивізії не були повністю укомплектовані
людьми, озброєнням, військовою технікою. Тому на основних напрямках ворог спромігся забезпечити
собі значну перевагу.
Вранці 22 червня 1941 р. гітлерівська авіація розпочала бомбардування радянських військових
аеродромів і важливих стратегічних міст. Раптовість нападу дозволила ворогові у перший день війни
знищити 66 радянських аеродромів і 1201 літак.
Перші удари нацистів взяли на себе радянські прикордонники. Незважаючи на чисельну
перевагу ворожих сил, вони показували приклади героїзму та мужності. Навіки в історію війни увійшли
подвиги прикордонників застави лейтенанта ЛопатІна, бійців 90-го Володимиро-Волинського загону
прикордонників, воїнів фортеці м. Бреста. На деяких напрямках радянські війська навіть перехопили
стратегічну ініціативу і перейшли у наступ, зокрема вибили ворога з Перемишля й утримували місто
протягом 5 днів. Але, попри героїчний опір Червоної армії, тільки протягом першого дня ворог
просунувся на 30-50 км. у глиб радянської території.
Створення антигітлерівської коаліції
16 липня 1941 р. у Москві було підписано угоду між урядами СРСР і Великої Британії про спільні дії у війні
проти Німеччини, в якій зафіксовано взаємні зобов'язання про надання допомоги і підтримки у війні, а
також про відмову від укладення сепаратного миру з противником. Цією угодою й почалося створення а
йти гітлерівської коаліції.
2 серпня відбувся обмін нотами між СРСР і США про подовження на рік радянсько-американської торгової
угоди і про економічне сприяння з боку США Радянському Союзові у війні проти нацистської Німеччини. Постачання
Радянському Союзові зброї, воєнних матеріалів та стратегічної сировини здійснювалося відповідно до закону про
ленд-ліз, прийнятому конгресом США 11 березня 1941 р. Цей закон надавав право американському урядові
передавати різноманітні товари і послуги країнам-союзникам у період другої світової війни в позику, оренду чи
кредит. Поставки за ленд-лізом перевищили 50% американського експорту періоду війни.
Важливим етапом у розвитку тристоронніх радянсько-британсько-американських відносин стала
конференція представників трьох держав у Москві 29 вересня — І жовтня На ній ішлося про конкретні форми
співробітництва в період війни.
Зміцненню союзу народів у боротьбі проти агресорів сприяла Декларація Об'єднаних Націй, підписана 3 січня
1942 р. у Вашингтоні представниками чотирьох великих держав (СРСР, США, Великої Британії та Китаю) і 22 інших
держав. Надалі до декларації приєдналося ще чимало країн. У декларації проголошувалося, що повна перемога над
агресорами необхідна для захисту життя, свободи і незалежності народів. Важливими дипломатичними
документами, що покріпили антигітлерівську коаліцію, були радянсько-британський договір "Про союз у війні проти
гітлерівської Німеччини та "її спільників у Європі та про співробітництво після війни" від 26 травня 1942 р., а також
радянсько-американська угода "Про принципи, застосовувані до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії" від
11 червня 1943 р.
У цілому антигітлерівська коаліція зміцнювалася не тільки офіційними угодами, а й глибокою та взаємною
симпатією народів країн, що боролися проти гітлеризму.
32
Із Декларації двадцяти шести держав про боротьбу з агресорами 1 січня 1942 р.
"Уряди, що підписали цю Декларацій... заявляють:

1) Кожний Уряд зобов'язується використати всі свої ресурси, воєнні економічні, проти тих членів
Троїстого пакту і тих, що приєдналися до нього, з якими цей Уряд перебуває у стані війни.
2) Кожний Уряд зобов'язується співробітничати з іншими Урядами, які підписали цю Декларацію, і не
укладати сепаратного перемир'я або миру з ворогами.
До наведеної вище Декларації можуть приєднатися інші нації", які надають або можуть надавати
матеріальну допомогу і сприяти боротьбі за перемогу над гітлеризмом".
Основні битви на радянсько-німецькому фронті в 1941 р.
Назва
Перебіг подій, результати
битви
Перша велика танкова битва Другої світової війни, у якій з обох боків брало участь понад
Танкова битва в районі
Рівне-Дубно-Луцьк-
5 тис. танків. Радянські механізовані корпуси, отримавши наказ негайно відкинути

23-29 червня 1941 р.
передові танкові частини ворога, що прорвалися, перейшли в наступ без належної

підготовки й авіаційного прикриття. Зустрічний танковий бій завершився майже повним
Броди,
розгромом радянських механізованих корпусів.

Значення. Затримка на тиждень просування ворога. Це було досягнуто дорогою ціною: із
4,2 тис. танків Південно-Західного фронту залишилося лише 737. Ворог утратив лише
декілька сотень танків. Удар механізованих корпусів зірвав спробу ворога зі сходу
оволодіти Києвом і дав можливість підготувати оборонні рубежі на підступах до міста.
Примусив ворога передчасно ввести у бій резерви.
5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону між 5 і 6 –ю радянськими
арміями і вийшли до оборонних споруд міста. Ця подія вважається початком Київської
стратегічної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як
вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалося справою найближчого часу. На 21 липня
Київська оборонна операція,
А.Гітлер призначив парад на Хрещатику. Та цим планам не судилося здійснитися Німецькі

7 липня - 26 вересня1941 р.
частини, що підійшли до першої смуги оборони, не змогли її подолати. Перший штурм

Києва 11 – 14 липня виявився для ворога невдалим. Ці події поклали початок героїчної
оборони міста, що тривала 71 день. Невдалими для ворога були і наступні спроби
оволодіти містом. Захисники міста(понад 120 тис. бійців, з яких 33 тис. народне
ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня А. Гітлер приймає рішення припинити
лобові атаки міста. Під Києвом ворог втратив 100 тис. військових. Наступ на Київ тимчасово
припинився. У той час склалося загрозливе становище на флангах Південно-Західного
фронту, що обороняв місто. Німецькі танкові частини, обійшовши захисників міста з півдня
і півночі, замкнули кільце оточення біля Лохвиці. Наказ про відхід радянських військ було
віддано занадто пізно і в оточення потрапили чотири радянські армії. Спроби вирватись з
оточення були не вдалими.
Значення. Командуючий Південно-Західним фронтом М. Кирпоніс загинув у бою. У полон,
за німецькими даними, потрапило 665 тис. солдатів (згідно з останніми дослідженнями –
значно менше). 19 вересня німецькі війська вступили в Київ.
33
10 липня - 10 вересня 1941р.
Смоленська битва розгорталася на фронті довжиною 650 км. і глибиною – 250 км. Після
розгрому радянських військ у прикордонних боях на початку липня німецькі війська
Смоленська битва, вийшли на підступи до Смоленська. Радянське командування після попередніх поразок
зуміло відновити боєздатність військ Південного – Західного фронту, який чинив запеклий
опір ворогу. Хоча німецькі війська захопили Смоленськ, втрати(50% - у танкових частинах,
30% у піхотних) примусили їх зупинити наступ. На завершальному етапі Смоленської битви
радянські війська здійснили наступальну операцію в районі Єльні, зупинивши наступ і
вперше примусивши ворога перейти до оборони.
Значення. Запекла оборона радянських військ на московському напрямі та в Україні
примусила ворога змінити стратегію головного наступу. Головний удар тепер був
спрямований на Україну. Це зрештою призвело до провалу плану «Барбаросса».
Після поразки на Південному фронті румунсько-німецькі війська взяли в облогу Одесу.
Проте швидко заволоділи містом ворогові не вдалося. Декілька штурмів було відбито з
5 серпня – 16 жовтня
великими втратами для ворога. Перед тим як залишити місто, радянські війська провели
Оборона Одеси,
вдалу десантну операцію в районі села Григорівка, захопивши важкі гармати, що

обстрілювали місто. Рішення про припинення оборони міста було прийнято у зв’язку з
1941 р.
проривом німецьких у Крим. Евакуація військ з Одеси відбулась без втрат і несподівано
для ворога.
Значення. Радянські війська, що протягом 72 днів здійснювали оборону міста,
приковували до себе значні сили ворога, завдавши їм великих втрат - понад 300 тис. осіб.
Оборона міста давала можливість Чорноморському флоту впродовж другої половини
1941 р. контролювати всю акваторію Чорного моря, загрожуючи узбережжю Румунії та
нафтовим родовищам.
Спроба німців відразу захопити місто зазнала краху. Ворога було зупинено в середині
10 липня 1941 р. – 27 січня 1944 р.
липня 1941 р. Фінська армія з півночі вийшла на старий кордон між Фінляндією та СРСР і
фактично припинила бойові дії. Наступ на Ленінград стримували радянські війська, які
вели бої у Прибалтиці та захищали півострів Ганко. Лише наприкінці серпня — на початку
Бої за Ленінград,
вересня нацисти відновили наступ на місто. 8 вересня ворог захопив Шліссельбург,

блокувавши Ленінград із суходолу. Розпочалася блокада Ленінграда, яка тривала 900 днів.
Протягом 611 днів місто постійно бомбардували та обстрілювали з важкої артилерії. У
жовтні 1941 р. німці спромоглися захопити Тихвін, що значно ускладнило ситуацію
навколо Ленінграда і в самому місті. У грудні 1941 р. радянські війська вибили ворога з
Тихвіна, що забезпечило зв'язок між містом і країною через Ладозьке озеро. Цією
"дорогою життя" з міста було евакуйовано і врятовано від голодної смерті 550 тис. осіб.
Значення. Група армії «Північ» не виконала своє стратегічне завдання — захопити місто.
Оборона міста потребувала значних сил німецьких військ. Балтійський флот СРСР вдалося
врятувати від остаточного знищення .
У жовтні 1941 р. німецькі війська увірвалися до Криму. 30 жовтня вони підійшли на далекі
30 жовтня 1941 р. – 4 липня
підступи до Севастополя. Місто не було обладнане оборонними спорудами з суходолу,

Оборона Севастополя,
проте мало продуману оборону з моря. У короткий термін навколо нього було створено
три лінії оборони. Хоча місто було відрізане від тилових районів суходолом,
Чорноморський флот упродовж 250 днів забезпечував місто всім необхідним.
Неодноразові штурми радянські війська відбивали з великими втратами для ворога(понад
1942 р.
300 тис. військових). Проте поразка військ Кримського фронту на Керченському півострові
дозволила німецьким військам здійснити вирішальний наступ і прорвати оборону
Севастополя. 3 липня 1942 р. Ставка віддала наказ про евакуацію військ, проте вже було
пізно. Евакуюватися змогла лише невелика частина захисників міста.
Значення. На тривалий час оборона Севастополя прикувала значні сили німецьких військ,
завдавши їм суттєвих втрат. Було зірвано плани по знищенню Чорноморського флоту
СРСР.
Підсумки початкового етапу
34
За перші п'ять місяців війни Німеччина та їі союзники окупували Прибалтику, Білорусь,
Молдову, майже всю Україну, в тому числі частину Донбасу і Криму, а також західні області
Росії. Територія, захоплена ворогом, становила понад 55 млн. кв. км. До війни на ній
проживало 74,5 млн. душ. До кінця літа 1941 р. в німецький полон, за даними начальника
генерального штабу вермахту Ф. Гальдера, потрапило близько 4 мли солдатів і офіцерів Червоної
армії. Там опинилися цілі з'єднання. Навіть штаб Південно-Західного фронту був знищений ворогом.
Головною причиною тих величезних втрат, яких зазнав Радянський Союз у перший рік війни,
були грубі помилки н прорахунки політичного та військового командування, особливо И. Сталіна.
Однак, незважаючи на тимчасові поразки СРСР, гітлерівський задум "блискавичної війки"
провалився. Прикордонні бої, оборона Києва, Одеси, Севастополя, битви за Ленінград, Смоленськ
зірвали плани, розроблені німецькими генералами. На жодному з трьох головних стратегічних
напрямків гітлерівська армада не зуміла досягти поставлених цілей.
Битва за Москву
Наступ ворожих військ на Москву розпочався ЗО вересня 1941 р. Так почалась операція
«Тайфун». Танковими ударами ворог прорвав оборону радянських військ і підійшов до
Вязьми, захопив м. Орел і оточив радянські частини в районі Вязьми. 5 жовтня
Державний комітет оборони ухвалив рішення про захист Москви. 19 жовтня, у Москві було
запроваджено стан облоги. Командувачем оборони Москви було призначено Г. Жукова.
15 листопада 1941 р. розпочався новий наступ німців на Москву, Після кровопролитних боїв
вони наблизилися на відстань 25-30 км до міста. Німецькі офіцери, дивлячись у біноклі, бачили Кремль
і готували парадну форму до параду на Красній площі. Одначе 5-6 грудня 1941 р. радянські війська
перейшли в контрнаступ, унаслідок якого було визволено Калінін, Калугу, Клин. В грудня Гітлер видав
директиву про перехід до оборони. 13 грудня московське радіо повідомило про поразку ворога.
Контрнаступ радянських військ тривав до квітня 1942 р. Загалом німецькі частини було відкинуто на
100-250 км від Москви; повністю визволено Московську, Тульську області, частково — Калінінську,
Смоленську, Орловську, Курську.
30 вересня 1941 р. – 20 квітня 1942 р. -
5-6 грудня 1941 р. -
Ознайомтесь із наведеними висловлюваннями і дайте власну оцінку цим подіям.
Маршал Г. Жуков. «Коли мене запитують, що більше всього запам’яталося з минулої війни, я
завжди відповідаю: битва за Москву.
У суворих, частіше всього надзвичайно складних і важких умовах наші війська гартувалися,
мужніли, набиралися досвіду і, отримавши у свої руки навіть мінімально необхідну кількість бойових і
матеріальних засобів, з відступаючої, обороняючої сили перетворилися на могутню наступальну силу…».
Американський генерал Д. Макартур. « У своєму житті я брав участь у ряді війн… Але не бачив
такого ефективного опору могутнім ударам противника, що до того часу перемагав, опору, за яким відбувся
контрнаступ, що відкинув противника назад… Розмах і блиск цих зусиль роблять його найбільшим
досягненням у всій історії».
Французький генерал Шассен. «1941 р., який мав стати роком остаточного встановлення
німецького панування в Європі, завершився страшною поразкою гітлерівців»… Битва за Москву свідчила
про важливий поворотний пункт у війні».
35
Як ви вважаєте, завдяки чому Радянському Союзу вдалося вистояти і перемогти ворога?

Напад Японії на Перл-Гарбор
Японія, підписавши Троїстий пакт, дістала від Німеччини та Італії санкцію на

перетворення на "зону процвітання Японії" всієї Євразії на схід від 70° довготи.
Задум японського командування полягав у тому, щоби раптовим ударом розгромити
Тихоокеанський флот США, здобути панування на морі та в повітрі, а після цього висадити десанти на
Філіппінах, у Бірмі, Малайзії, Індонезії. 7 грудня 1941 р. Японія підступно атакувала 350 літаками
американську військово-морську базу Перл-Гарбор. Того дня американці втратили 19 військових
кораблів. 272 літаки і понад 3 тис. вояків. 8 грудня США і Велика Британія оголосили війну Японії.
11 грудня Німеччина й Італія заявили про свій намір воювати зі Сполученими Штатами. Отже,
на кінець 1941 р. всі великі держави були втягнуті у другу світову війну. У той час японські війська
здійснили широкий наступ у Пів-денно-Східній Азії. До травня 1942 р. було загарбано Малайю,
Бірму, острівні Індонезію та Філіппіни. Японія оволоділа також англійськими військово-морськими
базами — Сінгапуром і Гонконгом, окупувала численні острови в Тихому океані (належали Великій
Британії та США), вдерлась у Східну Індію. Таким чином, було загарбано величезну територію площею
3,8 млн. км з населенням 150 млн. душ.
Війна в Північній Африці
Воєнні дії розгорталися не лише в Європі й на Далекому Сході, а й на півночі Африки. У 1940—
1941 рр. італійські фашисти мали намір створити імперію в Африці та обернути Середземне море
на "внутрішнє море" Італії. У серпні вони захопили Британське Сомалі, частину території Кенії та
Судану, в середині вересня вдерлися з Лівії до Єгипту, намагаючись підійти до Суеца. Проте незабаром їх
було зупинено, а в грудні розбито англійськими військами. У січні – травні 1941 р. англійські війська
визволили від італійців Британське Сомалі, Кенію, Судак, Ефіопію та інші країни.
На початку 1941 р. до Північної Африки на допомогу італійським військам прибув німецький
танковий корпус на чолі з генералом Е. Роммелем. Розгорілися запеклі бої. Внаслідок операції
"Крусейдер" британські війська визволили від агресорів майже всю Кіренаїку. але невдовзі втратили її.
Ініціативою заволоділи держави Троїстого союзу. У червні 1942 р. німецько-італійське командування
здійснило наступальну операцію під кодовим найменуванням "Тезей", метою якої було оволодіння
Тобруком і вихід на єгипетський кордон. Після кровопролитних боїв 19 червня 1942 р. Тобрук було
оточено, і вже наступного дня німецькі танкові частини за підтримки авіації розпочали його штурм.
21 червня гарнізон капітулював, до полону потрапило 33 тис. англійських солдатів та офіцерів.
Подолавши за час наступу майже 600 км, німецько-італійські війська здобули великі трофеї та завдали
значних втрат британській армії, що сягнули 80 тис. вояків.
Англійці закріпилися на заздалегідь підготовлених оборонних рубежах біля Ель-Аламейна У
зв'язку з успішним просуванням німецько-італійських війок Гітлер і Муссоліні відмовилися від наміченої
операції "Геркулес", яка мала на меті: загарбання Мальти, і вирішили продовжити наступ, "щоби
відторгнути Єгипет від Англії".
Лише у жовтні-листопаді 1942 р. після, висадження в Північній Африці відбувся корінний

перелам на користь союзників:, англійці здобули перемогу під Ель-Аламейном, англо-американські
війська висадилися в Алжирі й Марокко, а потім розпочали наступ на Туніс. 12 травня 1943 р. після
тривалих боїв італо-німецькі війська капітулювали. Вся Північна Африка опинилася під контролем Великої
Британії та США.
1. За яких умов було втягнуто у війну Сполучені Штати Америки?
2. Яку мету переслідувала операція "Тезей"?
3. Які події стались у жовтні - листопаді 1942 р. в Північній Африці?
36
Перебіг війни наприкінці 1942 – у 1943 рр.
Сталінградська битва -
Після поразок радянських військ навесні 1942 р. противник повністю перехопив стратегічну ініціативу
і розпочав великомасштабний наступ на півдні. 23 серпня німецькі війська, прорвавши радянську
оборону, вийшли до р. Волги. З 12 вересня бої точилися вже у самому Сталінграді.
Оборону міста здійснювали частини 62-ї (командувач генерал В.Чуйков), 64-ї (командувач генерал
М. Шумилов) армій. Оборонний період у перебігу Сталінградської битви тривав до 18 листопада 1942 р.
ворог так і не спромігся взяти місто. І головна причина цього — героїзм і патріотизм радянських воїнів. Коли
точилися бої за місто, генштаб розпочав готування наступальної операції під Сталінградом. Стратегічне й
політичне значення Сталінградської битви було правильно оцінено радянським командуванням. Вона
перетворилася на символ боротьби двох тоталітарних режимів, протистояння їх лідерів.
Операція «Уран»
Для здійснення операції залучалися сили трьох фронтів: Південно-Західного (генерал

М. Ватутін), Донського (генерал К. Рокоссовський), Сталінградського (генерал
А. Єременко). Наступальна операція радянських військ під Сталінградом тривала з
19 листопада 1942 р. по 2 лютого 1943 р. Війська Червоної армії, з'єднавшись у районі
с. Советського, оточили 330-тисячне угруповання ворога на чолі з генерал-фельдмаршалом фон
Паулюсом. Оточеним було висунуто ультиматум про здачу, якого вони відхилили. Спроба німецького
командування організувати деблокацію оточених військ групою армій "Дон" під командуванням
Манштейна виявилася безуспішною. 10 січня 1943 р. було розпочато операцію зі знищення оточеного
угруповання ворога. Оточені частини було розколото на північну й південну групи і до 2 лютого
повністю ліквідовано. Генерал-фельдмаршал Паулюс потрапив у полон із частиною свого штабу. Велика
битва на Волзі завершилася перемогою радянських військ, у лавах яких громили ворога представники
всіх національностей СРСР. Ворог у цій битві втратив 1,5 млн. вояків. У Німеччині було оголошено
триденний траур. Наступ лід Сталінградом переріс у загальний стратегічний наступ радянських військ,
який тривав до кінця березня 1943 р.
Противника було відкинуто на 600-700 км, і він змушений був перевести на радянсько-
німецький фронт частини із заходу. Хоча в напруженій боротьбі радянським військам довелося і нову
залишити Харків і Бєлгород, повернути втрачену стратегічну ініціативу німцям уже не судилося.
37
Історичне значення Сталінградської битви
Курська битва
Операція «Цитадель» -
Після поразки у Сталінградській битві та під час зимового наступу Червоної армії гітлерівське
командування, плануючи річку кампанію 1943 р., вирішило провести» великий наступ на
радянсько-німецькому фронті з метою повернення втраченої стратегічної ініціативи. Для
наступу противник обрав Курський виступ, що утворився внаслідок зимово-весняного наступу радянських
військ. Тут німці зосередили до 50 дивізій, до 10 тис. гармат і мінометів, майже 2,7 тис. танків, понад 2
тис. літаків. Крім того, до флангів ударних угрупувань прилягало майже 20 дивізій. Операція дістала,
кодову назву "Цитадель". Під час підготування операції радянське командування, проаналізувавши всі
дані розвідки, визначило, що наступ гітлерівців розпочнеться вранці 5 липня. Війська було приведено у
повну бойову готовність.
Наступ головних сил на орловському напрямі розпочався о 5-й годині 30 хвилин 5 липня.
Гітлерівському командуванню не пощастило використати фактор раптовості. На ділянці Воронезькою
фронту німецькі війська підійшли до невеликого с. Прохорівка, де відбулася найбільша танкова битва
другої світової війни: водночас у зустрічному бою з обох сторін брало участь до 1200 танків, самохідних і
штурмових гармат.
З 12 липня змінився характер битви. Тепер наступали радянські війська, німецькі частини
переходили до оборони. 5 серпня 1943 р. було визволено міста Орел і Бєлгород, а 25 серпня — Харків.
Курська битва знаменувала завершення докорінного зламу в перебігу Другої світової війки. Гітлерівське
командування зазнало фіаско в своїй спробі повернути втрачену стратегічну ініціативу, німецькі війська
змушені були перейти до оборони. У серпні 1943 р. контрнаступ радянських військ переріс у загальний
наступ від м. Великі Луки до берегів Чорного моря — наступали 8 фронтів на лінії фронту 2000 км. Ворог
змушений був відходити за могутній водний рубіж — Дніпро. Тут німецьке командування створило
"Східний вал", якого було наказано утримувати до останньої людини. Внаслідок героїчного форсування
Дніпра радянські війська визволили Запоріжжя (14 жовтня), Дніпропетровськ (25 жовтня), а
6 листопада - столицю України Київ.
Історичне значення Курської битви
❖
❖
❖
❖
38
Після успішної операції в Африці Рузвельт і Черчілль зустрілися в січні 1943 р. в

Марокко, в м. Касабланка, для узгодження подальших дій. Замість висадження у
Франції Черчилль запропонував використати оволодіння Північною Африкою для
того, щоб завдати удару "по вразливому підбрюшшю держав осі", тобто для операцій в Італії та
на Балканах.
Плани Черчилля передбачали просування Італійським півостровом, здійснення
висадження у Греції та Югославії, досягнення вступу до війни Туреччини, а після цього вступ до
Чехії, Австрії, Угорщини.
Хоча Рузвельт не був прихильником "Балканського варіанта", Черчилль зумів домогтися
вигідного для нього проміжного рішення: здійснити після оволодіння Північною Африкою
висадження на Сицилії, тобто на території Італії.
Здійснивши необхідні підготування, англо-американське командування розпочало
вторгнення до Італії. 10 липня 1943 р. під час битви на Курській дузі, коли всі основні сили
гітлерівської Німеччини були прикуті до радянсько-німецького фронту, англо-американські
війська, що базувались у Північній Африці, здійснили висадження на Сицилії. Італійський гарнізон
не чинив серйозного опору. За два тижні союзники оволоділи Сицилією.
Висадження англо-американських військ на Сицилії
6 листопада 1943 р. після важких кровопролитних боїв радянські війська визволили Київ
від німецько-фашистської окупації. На головному, Київському напрямку, наступ вели воїни
Воронезького фронту під орудою Миколи Ватутіна. Операція з визволення Києва тривала понад
три місяці. Головний удар наносився з Південно-Букринського плацдарму. Але всі спроби
прорватися до Києва з півдня були невдалі. Тому 24 жовтня головний напрям визволення Києва
було перенесено на Лютіжський плацдарм. Наступ на Київ почався 3 листопада 1943 р., а вже
5 листопада радянські танкісти, обійшовши ворога із заходу, вийшли в район Святошина і
перехопили шосейну дорогу Київ-Житомир. Одночасно бійці генерала Москаленка 5 листопада
вийшли на околиці Києва, а війська генерала Уманського прорвались на Поділ. Ніч із 5 на 6
листопада була вирішальною в битві за Київ. По Брест-Литовському шосе (проспект Перемоги)
пробились танкісти капітана Чумаченка. В 0 годин 30 хвилин червоний прапор було піднято над
будівлею ЦК КП(б)У (площа Калініна). До 4 години ранку опір противника в Києві було зламано,
о 5 годині ранку 6 листопада 1943 р. генерал Ватутін доповів Верховному Головнокомандувачу
Сталіну, що Київ звільнено від німецько-фашистських загарбників. Того ж дня Москва
салютувала героям битви за Київ і Дніпро. Дорогою ціною далася ця перемога радянським
воїнам. Командування, яке спочатку відхилило план наступу генерала Рокоссовського - завдати
основний удар північніше Києва, цей план прийняло, але після великих втрат на Букринському
плацдармі. Звільнивши Київ, війська 1-го Українського фронту продовжували стрімкий наступ
на захід. Після війни Києву було присвоєно почесне звання "Міста-героя". 6 листопада 1957 р.
в Києві створено парк-меморіал вічної Слави. 1961 р. було засновано медаль "За оборону
Києва". 9 травня 1981 р. урочисто відкрито на схилах Дніпра меморіальний комплекс
"Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.". На честь визволителів
міста названо станцію метро "Героїв Дніпра.
39
Капітуляція Італії
Після зустрічі Гітлера і Муссоліні 19 липня 1943 р. 24 липня зібралася "велика фашистська
рада", яка не скликалася багато років. Муссоліні зробив доповідь про становище в країні та
на фронті, про результати зустрічі з Гітлером. Все свідчило про повний крах внутрішньої та
зовнішньої політики італійського фашизму. Рада вирішила відправити Муссоліні у відставку і передати
командування збройними силами королю. 25 липня відбувся державний переворот за участю короля
Віктора Еммануїла й маршала П. Бадольйо. Муссоліні було заарештовано. Головою уряду і міністром
закордонних справ було призначено маршала Італії П. Бадольйо. Повалення Муссоліні відбулося
незвичайно легко, його близькі навіть і не намагалися прийти на допомогу. Звістку про падіння диктатора
італійський народ зустрів із захопленням.
З вересня 1943 р. лондонське радіо оголосило про капітуляцію Італії, підписання перемир'я з
урядом Бадольйо. Англо-американські війська за домовленістю з Бадольйо висадилися на півдні Італії.
У відповідь німецькі війська, що перебували в Італії, роззброїли італійську армію, окупували Північну і
Центральну Італію і перетнули шлях англо-американським військам. Виник Італійський фронт, Що
переділив Італію на північ від Неаполя на дві нерівні частини. У Північній та Центральній Італії діяв
сформований німецькими окупантами італійський фашистський уряд. Його очолив Муссоліні,
визволений німецькими десантниками з полону. Південною частиною Італії, що займала менше третини
території, керував уряд Бадольйо, який оголосив війну Німеччині та діяв під контролем англо-
американської військової адміністрації. Крах фашистського режиму і перехід Італії на бік союзників мали
велике політичне значення. Італійська армія вийшла з боротьби. У Південній Італії фашизм зазнав краху,
а в Північній і Центральній Італії він тримався лише на німецьких багнетах. Лише 4 червня 1944 р. Рим
було взято союзними військами. Далі вони просунутися не могли. Оборона стратегічного трикутника
Італії Турин - Мілан - Генуя - Болонья з його могутнім військово-промисловим комплексом
продовжувалися до квітня 1945 р.(«готська лінія»).
28 листопада – 1 грудня 1943 р. -
Рішення Тегеранської конференції
40
❖
1. Яка подія сталася 10 липня 1943 р. в Італії?

2. Що спричинило капітуляцію Італії?
3. Назвіть основні рішення Тегеранської конференції.
Окупаційний режим і рух Опору

Геноцид
Колабораціонізм
Нацистський "новий порядок" у Європі

Окупаційна політика фашистських держав була детально розроблена водночас з планами
ведення війни. Про злочинні плани загарбників щодо народів Східної Європи переконливо
свідчать так звані план "Ост", директива "Про особливу підсудність у районі здійснення плану
"Барбаросса" і особливі заходи військ", вказівки про ставлення до радянських військовополонених та
інші документи.
План "Ост" 25 травня 1940 р. було подано Гітлеру, який затвердив його як директиву. Цим
планом передбачалися колонізація Радянського Союзу і країн Східної Європи, знищення мільйонів
людей, перетворення на рабів рейху залишених живими росіян, українців, білорусів, поляків, чехів та
інших народів Східної Європи. Планувалося виселити протягом 30 років 65% населення Західної України,
75% населення Білорусі, 80-85% поляків з території Польщі, значну частину населення Латвії, Литви,
Естонії — всього 31 млн. чоловік. Пізніше німецьке керівництво збільшило число осіб, які підлягали
виселенню зі Східної Європи, до 46-51 млн. Намічалося на вивільнені землі переселити 10 млн. німців,
а місцевих жителів, що залишалися (за розрахунками гітлерівців - близько 14 млн.), поступово
"понімечити". Документи нацистського рейху свідчать, що СРСР підлягав розчленуванню і ліквідації. На
його території передбачалося утворити чотири рейхскомісаріати - німецькі колоніальні провінції
"Остланд", "Україна", "Москва", "Кавказ", управління якими мало здійснюватися спеціальним "східним
міністерством" під орудою А. Розенберга.
Сенс "нового порядку", як нацисти називали встановлений ними режим, зводився до ліквідації
незалежності і суверенітету, всіх демократичних і соціальних здобутків, безмежної економічної
експлуатації І свавілля окупантів.
Економіку всіх поневолених країн було поставлено на службу загарбникам. Промисловість
працювала на замовлення окупантів. Сільське господарство постачало їх продовольством, робоча сила
використовувалася на будівництві воєнних об'єктів.
Мільйони жителів Європи були примусово вигнані на працю до Німеччини. Ближче до кінця
війни нестача робітників стала настільки гострою, що нацисти використовували навіть працю дітей.
41
Голокост
Голокост - (з давньогрец. - «все спалення») - планомірне й організоване знищення

єврейського населення в роки Другої світової війни. Жертвами Голокосту стали 6 млн.
євреїв (в Україні - 1,4 млн.).
"Новий порядок" передбачав здійснення особливої расової політики, жертвами якої стали
євреї, цигани, а після цього і слов'янське населення Східної Європи. 1942 р. керівництво Німеччини
прийняло рішення про початок фізичного знищення всіх євреїв у Європі. По всій її території
запрацювали "фабрики смерті", концентраційні табори, найбільшими з яких були Освенцім (з травня
1940 по січень 1945 р. було знищено понад 4 млн. чоловік). Майданек (знайшли свою смерть 1,5 млн.
в'язнів), Треблінка на території Польщі; Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен і Равенсбрюк у Німеччині;
Маутхаузен в Австрії. Там були ув'язнені військовополонені, цивільне населення, учасники руху Опору.
Загалом у концтаборах опинилося 18 млн. чоловік, 12 млн. з яких були знищені. 6 млн. з них були євреї.
Тільки в Бабиному Яру окупанти знищили 195 тис. чоловік, 150 тис. з яких були євреями. Криваві
погроми провадили спеціально створені зондеркоманди.
За свідченням Янкеля Верніка, якому вдалося вийти живим з пекла Треблінки, знищення людей
(в першу чергу євреїв) відбувалося так: "До камер розміром у 25 квадратних метрів впускали від 450 до
500 чоловік. Було страшенно тісно. Один напирав на іншого. Вносили дітей, гадаючи, що цим врятують
їх. На шляху до смерті їх били, штовхали прикладами, а також залізними палицями. На них пускали
собак, які, гавкаючи, кусалися й кидалися на жертв. Кожен з криком, рятуючись від ударів і собак, сам
поспішав в обійми смерті — біг у газову камеру. Ті, що були сильніші, переносили слабших. Шум тривав
недовго. Двері з тріском зачинялися, камера ставала могилою. Пускали мотор і з'єднували з
вихлопними трубами, 15 хвилин — і всі були мертві, навіть не лежали, бо це було неможливо. Стояли,
падаючи один на одного. Вже не кричали. Матері і діти в смертних обіймах..."
Після двох років панування гітлерівців у Галичині, у Львові та інших містах Східної Галичини
євреїв майже не залишилось, вони загинули у львівському гетто, Яновському таборі та інших
концтаборах, створених тут. Наприклад, єврейська громада Львова, яка Існувала тут ще з XIII ст., до
війни налічувала 160 тис. чоловік. Після звільнення міста в 1944 р. нарахували, за одними даними, 800,
за іншими, - 300 чоловік. Всього на окупованій території колишнього Радянського Союзу, за
підрахунками доктора Арадо, директора Інституту Пам'яті жертв нацизму й героїв Опору Яд Ва-Шем в
Ізраїлі, перед війною проживало 2,75-2,9 млн. євреїв. Після закінчення війни в живих залишилося кілька
десятків тисяч. Тільки в Ізраїлі загинуло не менше 1,5 млн. чоловік єврейської національності.
Рух Опору, його політична орієнтація та форми боротьби

Рух Опору – боротьба демократичних сил в окупованих країнах проти загарбників, який
можна поділити на два напрями – національний і комуністичний. Якщо в країнах Європи
ці два напрями у роки війни співпрацювали, то у Центральній та Південно – Східній Європі
його представники, як правило, одночасно боролися з фашизмом і воювали між собою.
Форми його були різноманітними. В одних випадках це були збирання і передача союзникам
цінної інформації, в інших - саботаж, зрив воєнних постачань, порушення ритму військового
виробництва, диверсії. В ці ж роки стали створюватися перші партизанські загони у Польщі, Югославії,
Албанії, Греції. Одним з перших актів європейського руху Опору стало повстання у варшавському
гетто 1943 р. Майже місяць погано озброєні жителі гетто, приречені на знищення, билися з
німецькими військами.
На території, окупованій Японією, становище було дещо іншим. В'єтнам, Лаос, Камбоджа,
Малайзія, Бірма, Індонезія і Філіппіни до війни не мали незалежності. Японська окупація означала
лише зміну метрополії. Більше того, деякий час у народів цих країн були надії, що з рук Японії вони
отримають незалежність; адже вона висувала для виправдання своїх завоювань гасло "Азія для
азіатів". Але ця ілюзія
швидко розвіялася. Японський окупаційний режим виявився набагато жорстокішим за
колоніальний. Антияпонський рух виник у Бірмі, Малайзії, Індонезії і на Філіппінах.
Організації, збройні формування руху

Країна Основні події визвольної боротьби
Опору
42
Збройні підрозділи зовнішніх сил Опору брали
участь у бойових діях проти німецьких та
італійських військ у Північній Африці та
Західній Європі в складі військ союзників.
Зовнішній рух Опору: «Вільна Франція»,
Внутрішні сили Опору використовували всі
«Франція, що бореться», їх наступник
методи боротьби з окупантами від підпільної
— Французький комітет національного
боротьби до партизанських дій (макі). 15
визволення (ФКНВ) (1943 р.).
березня 1944 р. НРО прийняла програму руху:
Франція
Внутрішній рух Опору: «Таємна армія»

збройне повалення окупаційного режиму і
(1942 р.), Національна рада Опору
створення тимчасового уряду. Після висадки
(НРО) (1943 р.),
військ союзників у Нормандії макі
Французькі внутрішні збройні сили
активізували дії на всій території
(ФФІ) (1944 р.). Усі учасники руху Опору
Франції. Найбільше повстання спалахнуло в
визнавали загальне керівництво ФКНВ
районі Гренобля (південь Франції). 18 серпня
на чолі з Ш. де Голлем
1944 р. у Парижі спалахнуло антифашистське
повстання. Через 4 дні місто було повністю в
руках повстанців. Особливість французького
руху Опору: тісна співпраця всіх течій.
З осені 1943 р. - розгортання масового
Комітет національного
партизанського руху на Півночі Італії проти
визволення. Партизанські загони
німецької окупації і держави Сало на чолі з
Італія
гарібальдійців (утворили ліві й

Муссоліні. Створення «партизанських
центристські партії). У вересні 1943 р.
республік». Захоплення і страта партизанами
король і маршал Бодальо зміщують з
Б. Муссоліні
посади Б. Муссоліні
(28 квітня 1945 р.)
Сили зовнішнього Опору: збройні
формування на території СРСР, Армія В. Участь у бойових діях разом із союзниками (у
Андерса (у 1942 р. з СРСР була Північній Африці, Західному і Східному
перекинута до Північної Африки), фронтах Другої світової війни). Участь у штурмі
Войсько польське (вело боротьбу Берліна (Войсько польське). Сили
разом із радянською армією). Сили внутрішнього опору застосовували всі методи
Польща
внутрішнього Опору: Армія Крайова боротьби. У серпні 1944 р. антифашистське

(утворена в 1939 р. представниками повстання у Варшаві, організоване Армією
правих і Націоналістичних сил, Крайовою (командуючий генерал Т. Бур-
підпорядковувалась емігрантському Комаровський), було придушене після
уряду). Армія Людова (Гвардія) місячних боїв. У 1943 р. у варшавському гетто
утворена комуністами. Батальйони відбулось антифашистське повстання.
хлопські. Польський комітет Особливість руху Опору. Існування
національного визволення (1944 р.) - розбіжностей між двома силами Опору.
займав прорадянські позиції
Сили зовнішнього Опору: Чеська
бригада під командуванням Л.
Свободи, що воювала у складі На території Чехії рух Опору обмежувався в
і Словаччина
Радянської армії. Емігрантський уряд у основному актами саботажу. Антифашистське

Чехія
Лондоні. Сили внутрішнього Опору: повстання у Празі (травень 1945 р.) Словацьке
найслабший в Європі (Чехія). Діяли національне повстання (осінь 1944 р.).
окремі підпільні групи і збройні загони. Придушене німецькими військами
Партизанська армія Словаччини (65
тис. осіб)
Югославія
Організація четників генерала Д.

Михайловича (чета - загін). Народно – Особливість руху Опору: протиборство між
визвольна армія під командуванням течіями руху Опору.
Й. Броз Тіто.
Чим рух Опору в Польщі відрізнявся від руху Опору в Югославії та Франції?
43
Партизанський рух в СРСР
Партизанські Підпільні
Умови Форми боротьби
загони організації
Початок 30-х рр. – Стихійні, народні,
створення в західних провладні Диверсії на
районах СРСР (прорадянські); комунікаціях;
таємних чекістські, Розгром ворожих
Прорадянські;
партизанських баз на створені зі штабів(комендатур і т.
в Україні ще й
випадок війни. співробітників ін.);
антирадянські
1937-1939 рр. - повна органів Руйнування ліній
– ОУН(Б) – З
ліквідація секретних контррозвідки; зв’язку , доріг, мостів;
1942 р.
баз; підозріле національні «рейкова війна»;
ставлення Л. Берія до (Українська убивства
народного повстанська армія) колабораціоністів.
партизанського руху. – антирадянські.
В СРСР найбільші групи і об'єднання партизан діяли в Ленінградській, Смоленській і Орловській

областях Росії, у Білорусі, східних і північних областях України. Масові удари по залізницях у Білорусі,
Смоленській та інших областях досягають апогею у серпні 1943 р., коли партизани розпочали "рейкову
війну".
Комюніке Французького Національного комітету про звірства гітлерівців 23 липня

1942 р.
"З жовтня 1941 р. Німеччина почала застосовувати у Франції свої звичайні методи
насильства... Зараз немає можливості встановити, скільки французів стало жертвами цих
методів... Серед методів насильства, які застосовують німці, можна вказати:
1. Масові страти заложників. Після першої страти заложників у Нанті в жовтні 1941 р. по всій
окупованій території Франції поширилася практика страти від п'ятдесяти до ста французів-заложників
за кожного вбитого німця.
2. Насильницьке супроводження французькими цивільними особами німецьких військових
ешелонів. Після випадку, що стався біля Каена з одним німецьким ешелоном, навантаженим зброєю,
було вирішено, що надалі французьких цивільних осіб будуть силою поміщати в кожний німецький
поїзд. Так, тридцять цивільних громадян загинули, коли один ешелон зійшов з рейок біля Віра.
1. Які методи насильства застосовували гітлерівці стосовно цивільного населення

Франції?
44
Перебіг війни у 1944 р.
У 1944р. перед радянськими військами стояли такі завдання:

❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
Довідка
До 1944 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників усе ще утримували значну
окупованих територій. Союзники вели бої в Південній Італії. Німеччина зуміла
розширити
випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічну ініціативу гітлерівські генерали же
втратили. У їхніх рішеннях зникли гострота і правильність оцінки ситуації. І навпаки, ряд операцій
радянського командування на завершальному етапі війни стали зразком військового мистецтва. Уже
не робилося спроби широкомасштабного наступу по всьому фронту, а послідовно проводилися
операції на різних ділянках. Перенесення ударів з одного напряму на інший змушувало німецьке
командування перекидати сили з одного місця радянсько - німецького фронту в інше, латаючи дірки в
обороні.
Війна виховала багато енергійних, талановитих радянських воєначальників, які не боялися
приймати самостійні рішення: Г. Жуков, І. Конєв, Ф . Толбухін, О. Василевський, Р.Малиновський,
Л. Говоров, К. Рокосовський, А. Єременко, К. Мерецков, І. Баграмян.
Бойові операції 1944 р. визволення

території СРСР
Завершення зняття блокади Ленінграда
Завершення зняття блокади Ленінграда розпочалося з наступу радянських військ 14

січня 1944 р. під командуванням генерала Л. Говорова та генерала К. Мерецкова.
Протягом тижня опір ворога було зламано. За невеликий проміжок часу радянські
війська визволили від окупантів Гатчину, Пушкін, Петродворець, Новгород, Лугу та
інші міста, відкинувши ворога на 220-280 км. 27 січня 1944 р. завершилася битва за
Ленінград, що тривала 900 днів.
45
В П Визволення Правобережної України розпочалось одночасно з ліквідацією блокади
И Р Ленінграда. Наступ на ворога здійснювали війська чотирьох Українських фронтів. Війська
З А І-го Українського командуючий – М. Ватутін) і 2-го Українського фронту(командуючий –
В В У І.Конєв) оточили корсунь-шевченківське угруповання противника. У результаті 55 тис.
О О К німецьких солдатів було знищено, 18 тис. взято в полон. За тактикою і військовим мистецтвом бойові
Л Б Р дії в районі Корсунь – Шевченківського(січень-лютий 1944 р.) одержали назву «Сталінград на Дніпрі».
Е Е А Основним стратегічним результатом січнево-лютневого наступу радянських військ був розгром сил
Н Р Ї противника під Житомиром, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Нікополем, Кривим Рогом. Новий
Н Е Н
наступ радянських військ розпочався в березні 1944 р. і тривав до травня 1944 р. Його підсумком
Я Ж И
стало визволення від нацистів Миколаєва, Одеси, Тернополя, Кам'янця-Подільського. 26 березня
Н
1944 р., на 1009-й день Великої Вітчизняної війни, радянські війська вийшли на державний кордон
О
СРСР із Румунією.
Ї
8 квітня 1944 р. почалась Кримська операція 4-го Українського фронту (командуючий -
Ф. Толбухін), яка завершилася 12 травня 1944 р. повним розгромом німецького –
фашистського угруповання і визволення Криму. Не дивлячись на жорстокий опір ворога
К О 9 травня 1944 р. було визволено Севастополь. У цих боях ворог утратив 100тис. солдатів
Р П убитими і пораненими а також велику кількість бойової техніки.
И Е Німецьке командування вважало. що влітку 1944 р. Червона Армія продовжить наступ на
М Р південному напрямку.
С А У червні 1944 р. розгорнулися полії на Карельському перешийку. У перебігу цієї операції
Ь Ц
укріплення «лінії Маннергейма» було прорвано за тиждень, 20 червня взято Виборг. З
К І
Фінляндією було досягнуто конфіденційної угоди такого змісту: вона залишиться незалежною,
А Я
якщо інтернує 20 німецьких дивізій на своїй території, що вона і зробила. 25 серпня фінський
уряд звернувся з проханням до Москви розпочати мирні переговори. 19 вересня в Москві було
підписано угоду про перемир'я. Фінляндія вийшла з гітлерівської коаліції.
В Визволення Білорусі відбулося завдяки операції під кодовою назвою "Багратіон".

И Б Координували дії чотирьох фронтів, які брали участь в операції, представники Ставки
З І — маршали Г. К. Жуков і О. М. Василевський. Наступ, що розпочався 23 червня 1944 р.,
В Л розгорнувся на величезній території від Дніпра до Вісли і тривала до 29 серпня 1944р. Під час
О О бойових дій радянські війська оточили і знищили в районах Вітебська і Бобруйська 10 ворожих
Л Р дивізій. З липня 1944 р. було визволено столицю Білорусі — м. Мінськ. На кінець липня землі
Е У Білорусі було повністю визволено від окупантів. Операція «Багратіон» збіглася у часі з
Н С відкриттям Другого фронту. Тим самими Радянський Союз виконав взяті на себе зобов’язання.
Н І
Під час проведення 17 липня 1944 р. Білоруської операції близько 60 тис. полонених гітлерівців
Я
під конвоєм були радянських солдатів пройшли вулицями Москви.
Львівсько - Сандомирська операція
Розвиваючи успіх у Білорусії, війська І-го Українського фронту(командуючий – маршал І. Конєв)

успішно провели Львівсько-Сандомирську операцію (13 липня – 29 серпня 1944 р.). Під Бродами
було розбито вісім німецьких дивізій, що налічували майже 60тис. солдатів. Відтак Червона армія
швидко пройшла Східну Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і Станіслав. Звільнивши Білорусію і Західну
Україну, 29 липня передові частини радянських військ вийшли до Вісли, захопивши передмістя Варшави,
Прагу, і з ходу почали її форсування.
Яссько-Кишинівська операція
46
Після захоплення радянським військами Дрогобицько-Бориславських нафтових родовищ
єдиним джерелом нафтопродуктів для німецької армії залишалися нафтові родовища
Румунії. Тому їх оборона для німецького командування мала першочергове значення.
Угруповання «Південна Україна» було одним з наймогутніших у вермахті. Для його розгрому
радянське командування розробило Яссько-Кишинівську операцію(20-29 серпня 1944 р.), у результаті
якої було оточено і розгромлено основні сили цього угруповання, звільнено Молдавію. Успіх операції
примусив Румунію слідом за Фінляндією шукати миру і виходу з війни. 28 жовтня 1944 р. в результаті
Карпатсько-Ужгородської операції була повністю звільнена територія України.
До середини осені 1944 р. кордон СРСР було відновлено майже по всій його довжині.
Визволення території СРСР у ряді напрямів супроводжувалося виходом радянських військ на території
суміжних держав – Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Це створювало принципово іншу
ситуацію. На кінець 1944 р. Червоній Армії, що налічувала 6,5 млн. солдатів, протистояла німецька
армія та її союзники загальною кількістю 2 млн. солдатів(190 тис. – союзники).
У вересні 1944 р. Й. Сталін під час розмови з югославським партизанським генералом
М. Джиласом висловився так; « Ця війн відрізняється від війн минулого: той, хто захоплює території,
зможе примусити захоплені країни прийняти свій суспільний лад. Кожен, якщо його армія здатна на
це, може нав’язати свій лад. Інакше неможливо!».
1. Коли і за яких умов було завершено зняття блокади Ленінграда?

2. Яку найбільшу операцію провели радянські війська на Правобережній Україні на початку 1944
р.?
3. За яких умов і коли було визволено Крим?
4. Яку назву мала операція з визволення Білорусі?
Звільнення країн Східної
Визволення Румунії та Центральної Європи.
В умовах наростання наступу радянських військ румунські патріоти в серпні 1944 р. підняли
повстання проти диктатури генерала Антонеску. Король Мігай дав наказ заарештувати
диктатора і оголосив війну Німеччині. Столицю Румунії - Бухарест - було взято під контроль
бойовими загонами патріотів, які утримували місто до підходу радянських військ. 12 вересня 1944 р.
Румунія підписала перемир'я з союзниками, підтвердивши передання СРСР територій Бессарабії та
Північної Буковини.
Визволення Югославії
Наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд розпочав таємні переговори з союзниками про
можливість їх висадження на Балканах. Але 5 вересня СРСР оголосив війну Болгарії.
Переговори союзників із болгарськими представниками, що відбувались у Каїрі, було
припинено. Зі вступом Червоної армії до Болгарії стан війни між нею та СРСР припинився. 9 вересня
1944 р. партизанські загони разом з армійськими частинами, що до них приєдналися, захопили
столицю Софію. До влади доступився уряд Вітчизняного фронту, розпочалися спільні дії з вигнання
німецьких військ із болгарської землі.
Визволення Болгарії
Визволення Югославії було пов'язане з особливостями суспільно-політичного становища в

цій країні. Тут вела активні бойові дії проти загарбників Народно-визвольна армія Югославії
(НВАЮ) під командуванням Й. Броз Тито. Союзники допомагали антифашистським силам
Югославії. Наприкінці вересня 1944 р. було розроблено спільний план дій частин 3-го Українського
фронту і підрозділів НВАЮ. 20 вересня 1944 р. внаслідок спільних дій радянсько-югославських частин
столицю Югославії Белград було визволено.
Визволення Угорщини та Австрії
У квітні 1945 р. капітулював останній союзник нацистської Німеччини в Європі -
Угорщина. Визволення Угорщини відбулося завдяки Дебреценській, Будапештській та
Балатонській стратегічним операціям. Столицю Угорщини Будапешт радянські війська
47
захопили після тримісячних боїв 13 лютого 1945 р. На 4 квітня 1945 р. всю територію Угорщини
було очищено від гітлерівських частин.
Визволення Австрії. 5 квітня 1945 р. радянські війська наблизилися до Відня — столиці
Австрії. Обійшовши місто з заходу, півночі й півдня, вони примусили гітлерівців залишити одне з
найкрасивіших міст Європи. 13 квітня 1945 р. було визволено від окупації шосту європейську
столицю.
Визволення Польщі
Визволення Польщі розпочалося ще в перебігу операцій "Багратіон" та Львівсько-

Сандомирської в липні 1944 р. 1 серпня 1944 р. польські патріоти підняли повстання у
Варшаві, сподіваючись на допомогу радянських військ. Але частини Радянської армії,
підійшовши до Варшави, зупинились і не подали воєнну допомогу повстанцям.
Радянське командування стверджувало, що війська виснажені внаслідок довготривалих боїв.
Проте багато дослідників уважають, що Сталін спеціально зупинив радянські війська, щоб не
допомагати повстанню, очолюваному лідерами лондонського еміграційного уряду, які могли, в
разі перемоги повстання, захопити владу в столиці. Повстання було жорстоко придушене
гітлерівцями.
Територію Польщі було визволено в перебігу Вісло-Одерської операції. 17 січня 1945 р. частини
Радянської армії вступили до Варшави, а в лютому більшу частину Польщі було звільнено.
Визволення Чехо-Словаччини
5 травня 1945 р. патріотичні сили Чехії розпочали повстання у Празі. 6 травня на допомогу
повсталим підійшли частини Російської визвольної армії (РВА) генерала Власова, які
7 травня фактично оволоділи Прагою. Але коли стало відомо про підхід радянських військ
до Праги, частини РВА залишили місто. 9 травня 1945 р. о 4-й годині ранку до Праги увійшли
частини Радянської армії.
1. Яка подія сталася 12 вересня 1944 р. в Румунії?

2. Розкажіть про визволення Болгарії, Югославії та Угорщини.
3. Які особливості мала визволення Польщі та Чехо-Словаччини?
Відкриття Другого фронту в Європі
Й. Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на Заході
Європи. Об’єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки
до відкриття Другого фронту.
Після Квебекської конференції лідерів США та Англії у квітні 1943 р. починається процес
розробки детального плану висадки військ союзників на континентальній частині Європи. Англо-
американська конференція в Каїрі 5 грудня 1943 р. визначила, що найважливішими операціями 1944 р
мають стати вторгнення на північ Франції в Нормандію(«Оверлорд») і на південь Франції(«Енвіл»).
Верховний штаб союзних сил очолив Д. Ейзенхауер, і розробка операції вступила в завершальну фазу.
6 червня 1944 р. розпочалась операція «Оверлорд». Перевага сил була на боці союзників по
антигітлерівській коаліції: в чисельності військ - утричі, за кількістю гармат - удвічі, за кількістю літаків
- у 60 разів. Перед безпосереднім проведенням операції «Оверлорд» на Британських островах
зосереджувалися чотири армії - 1-ша і 3-тя американські, 2-га англійська і 1-ша канадська. Штаб союзних
військово-морських сил очолював адмірал Рамсей. Десантом командував Монтгомері, який дістав чин
фельдмаршала після перемоги в Північній Африці. Загальне керівництво силами вторгнення
здійснював генерал Ейзенхауер.
Вдало провівши висадження десанту, англо-американські війська захопили в Нормандії
великий плацдарм і 25 липня 1944 р. розпочали наступ, який завершився поразкою німецьких військ у
Північній Франції. Гітлерівці були змушені відступити далі на схід.
48
15 серпня союзники розпочали операцію «Енвіл». На південному узбережжі Франції вони
висадили ще дві армії - американську і французьку. Боячись потрапити в оточення, німецькі війська в
Південно-Західній та Південній Франції почали відступати. Незабаром союзні війська, що діяли у
Північній та Південній Франції, об'єдналися. В цей час почалося повстання в Парижі. Прорвавши
німецьку оборону на зовнішньому обводі, передові частини 2-ї французької бронетанкової дивізії
генерала Леклерка ввечері 24 серпня вступили до столиці. 25 серпня під вечір гітлерівці склали зброю.
Капітуляцію приймали генерал Леклерк і начальник штабу повстанців полковник А. Роль Тангі. Париж
було визволено самими французами. Того дня, коли повстання остаточно перемогло, до столиці
Франції прибув генерал де Голль.
1. Вступ радянських військ до країн Центральної та Східної Європи був "визвольним походом" чи
"новою окупацією"?
2. Які причини призвели до поразки Варшавського повстання у серпні 1944 р.?
3. Чому висадження англо-американських військ у Нормандії вважається "справжнім" другим
фронтом?
Зверніть увагу!
Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних
лідерів, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав воєнно-
стратегічного значення, окрім протистояння планам В. Черчилля, Й. Сталін прагнув забезпечити
собі політичні переваги в ході післявоєнного врегулювання в Європі. У свою чергу В. Черчілль
також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні й Берліні й таким чином вирішили
долю Німеччини та країн Дунайського басейну.Зрештою Й. Сталін і В. Черчілль восени 1944 р. на
переговорах у Москві досягли домовленості про розподіл сфер впливу у Східній Європі.
1. Що ви знаєте про операцію «Оверлорд»?

2. Яким чином було визволено столицю Франції?
Завершення та підсумки війни
Кримська(Ялтинська) конференція
4 – 11 травня 1945 р. -
Основні питання
❖
❖
❖
49
❖
❖
❖
Рішення та підсумки Кримської конференції
Капітуляція
Німеччини
Прихід до влади в країнах Східної та Південно-Східної Європи прокомуністичних та
прорадянських урядів викликав обурення у Лондоні та Вашингтоні. У зв'язку з цим
посилилися протиріччя США та Великої Британії з СРСР. Західні країни звинувачували СРСР
у порушенні рішень Кримської конференції. Черчілль вважав за необхідне випередити радянські
війська, силами союзницьких військ оволодіти Берліном, Віднем і Прагою.
8 лютого 1945 р. англо-американські війська під командуванням Ейзенхауера і Монтгомері
перейшли в наступ на Західному фронті. Успішно просуваючись вперед, вони в березні вийшли до Рейну
на всьому протязі, форсували його і на початок квітня оточили велике угрупування німецьких військ в
районі Рура.
12 квітня 1945 р. не стало президента США Франкліна Рузвельта. Це була величезна втрата для
всієї антигітлерівської коаліції. Президентом США, згідно з Конституцією, став віце-президент Гарі
Трумен.
У першій половині квітня союзники розгорнули наступ у Північній Італії. Після ряду боїв за
підтримки італійських партизан вони зайняли Болонью і форсували ріку По. Наприкінці квітня під
ударами союзних військ і впливом народного повстання, що охопило всю Північну Італію, німецькі
війська стали швидко відступати. 2 травня група армій "С" в Італії капітулювала. Партизани захопили в
полон Муссоліні і стратили його. Така ж доля спіткала найближчих прибічників дуже багатьох керівників
фашистської партії і держави.
Останнім центром опору нацистської Німеччини був Берлін. У квітні 1945 р Червона Армія
готувалася до штурму німецької столиці.
На берлінський напрям на початку квітня гітлерівське командування стягнуло основні сили, створивши
велике угрупування: майже І млн. чол., понад 10 тис. гармат і мінометів, 1,5 тис. танків і штурмових
гармат, 3,3 тис. бойових літаків. Щоб розгромити в короткий термін берлінське угрупування, Верховне
Головнокомандування радянських збройних сил зосередило у складі трьох фронтів ~ 1-го Білоруського
(Г. К. Жуков) і 2-го Білоруського (К. К. Рокосовський), 1-го Українського (І. С. Конєв) — 2,5 млн. чоловік,
понад 41 тис. гармат і мінометів, більше 6,2 тис. танків і самохідних установок, 7,5 тис. бойових літаків.
У ході грандіозної за масштабами і напруженням Берлінської операції 1945 р., що розпочалася 16 квітня,
радянські війська зламали відчайдушний опір гітлерівських військ. 28 квітня берлінське угрупування
50
було розтяте на три частини, 30 квітня взято рейхстаг, а 1 травня розпочалася масова капітуляція
гарнізону. Удень 2 травня боротьба за Берлін скінчилася повною перемогою радянських військ.
16 квітня 1945 р. -
На берлінський напрям на початку квітня гітлерівське командування стягнуло основні

сили, створивши велике угрупування: майже І млн. чол., понад 10 тис. гармат і мінометів,
1,5 тис. танків і штурмових гармат, 3,3 тис. бойових літаків. Щоб розгромити в короткий
термін берлінське угрупування, Верховне Головнокомандування радянських збройних сил зосередило
у складі трьох фронтів – 1-го Білоруського (Г. К. Жуков) і 2-го Білоруського (К. К. Рокосовський), 1-го
Українського (І. С. Конєв) — 2,5 млн. чоловік, понад 41 тис. гармат і мінометів, більше 6,2 тис. танків і
самохідних установок, 7,5 тис. бойових літаків. У ході грандіозної за масштабами і напруженням
Берлінської операції 1945 р., що розпочалася 16 квітня, радянські війська зламали відчайдушний опір
гітлерівських військ. 28 квітня берлінське угрупування було розтяте на три частини, 30 квітня взято
рейхстаг, а 1 травня розпочалася масова капітуляція гарнізону. Удень 2 травня боротьба за Берлін
скінчилася повною перемогою радянських військ.
Штурм Берліна та його падіння означали кінець третього рейху. На Заході капітуляція незабаром
набула масового характеру. Але на Східному фронті німецькі війська продовжували, де могли, запеклий
опір. Мета створеного після самогубства Гітлера (ЗО квітня) уряду Деніца полягала в тому, щоб, не
припиняючи боротьби проти Червоної Армії, укласти угоду про "часткову капітуляцію" з США та Великою
Британією.
Найпотужнішому угрупуванню військ — групам армій "Центр" і "Австрія" - Деніц наказав не припиняти
воєнних дій у Чехословаччині і водночас відводити на схід "все, що тільки можливо". Фельдмаршал Ф.
Шернер, який очолив це угрупування, дістав від головного командування наказ "якомога довше
продовжувати боротьбу проти радянських військ". Для ліквідації угрупування Шернера і допомоги
народному повстанню в Празі радянське Верховне Головнокомандування організувало наступ 1, 2-го і
4-го Українських фронтів. Розгромом військ Шернера і визволенням Праги (9 травня) частинами
Червоної Армії спільно з чехословацькими з'єднаннями за участю польської та румунської армій і
чехословацьких партизанів завершилася Празька операція 1945 р.- остання операція в Європі Другої
світової війни.
7 травня генерал А. Йодль від імені німецького командування підписав у ставці Ейзенхауера в
Реймсі умови беззастережної капітуляції, що набувала чинності 9 травня о 00 г. 01 хв. Радянський уряд
висловив категоричний протест проти цього однобічного акта, тому союзники погодилися вважати його
попереднім протоколом капітуляції. Було вирішено провести підписання акта про беззастережну
капітуляцію в Берліні за участю СРСР, що виніс на своїх плечах головний тягар війни. Опівночі 8 травня у
передмісті Берліна Карлсхорсті, зайнятому радянськими військами, представники німецькою
верховного командування на чолі з В. Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних
сил нацистської Німеччини; беззастережна капітуляція була прийнята за дорученням радянського уряду
Маршалом Радянського Союзу Г. К. Жуковим спільно з представниками США, Великої Британії, Франції.
1. Яка роль Берлінської операції у Другій світовій війні?

2. Чи можна було уникнути значних втрат під час проведення операції?
3. Чому Берлінську операцію здійснювали радянські війська, а не війська союзників?
51
Потсдамська(Берлінська) конференція
Дата 17 липня – 2 серпня 1945 р .

Лідери країн- Й. Сталін(СРСР), Г. Трумен(став президентом США після смерті Ф. Рузвельта),
учасниць В. Черчілль (з 28 липня новий прем’єр – міністр К. Еттлі).
Основні питання
Німецьке Узгоджені та схвалені загальні принципи окупаційної політики: денацифікація,
демілітаризація, демократизація і декартелізація.
Створення міжнародного трибуналу для покарання воєнних злочинців.
Радянському Союзу передавалися території колишньої Східної Пруссії з містом
Кенігсбергом(Калінінград).
Польське Кордони Польщі встановлювалися згідно з домовленостями на Кримській (Ялтинській)
конференції
Японське Підтверджувалися умови вступу СРСР у війну з Японією
Питання мирних Створення постійного органу – Ради міністрів закордонних справ (США, СРСР,
договорів із Великої Британії, Франції, Китаю) для узгодження питань, які мають спільний
союзниками інтерес, у першу чергу, проектів мирних договорів з Італією, Болгарією, Румунією,
Німеччини Угорщиною та Фінляндією
Основні принципи Демократизація, денацифікація, демілітаризація, декартелізація.
мирних договорів
1. Який загальний підсумок Ялтинської і Потсдамської конференцій країн «Великої трійки»?

2. Як було розв’язано німецьке та польське питання?
Розгром Японії
Велика Британія і США. ведучи війну проти Японії, надавали величезного значення участі
в ній СРСР. Вступ до війни на Далекому Сході Радянського Союзу уявлявся союзникам по
антигітлерівській коаліції обов'язковим. Оскільки в самій Японії, а також у Китаї,
Маньчжурії і Кореї знаходились великі сили японських сухопутних військ, уряди Великої
Британії та США вважали, ЩО для перемоги їм знадобиться в загальному підсумку не менше 18
місяців від моменту капітуляції Німеччини, і війна може тривати до 1947 р. Саме тому президент
Трумен, вирушаючи на Потсдамську конференцію, вважав найтерміновішим зі своїх завдань
«отримати від Сталіна особисте підтвердження вступу Росії у війну проти Японії».
Тим часом уряд США поспішав завершити останні приготування до атомного
бомбардування Японії, щоб здійснити його до вступу у війну Радянського Союзу.
В ніч з 5 на 6 серпня з американської бази на Маріанських островах злетіли літаки, яким було
наказано бомбити японське місто Хіросіму, а якщо воно буде закрите хмарами, обрати інші цілі -
міста Кокура або Нагасакі.
9 серпня цей «експеримент» повторили над містом Нагасакі. Ці акції диктувалися не
воєнною, а політичною необхідністю – продемонструвати прагнення керівництва США встановити
свою гегемонію у післявоєнному світі.
О 8 годині 15 хвилин за місцевим часом бомбу було скинуто на парашуті, і через кілька
хвилин над Хіросімою здійнявся смертоносний атомний гриб. Хоча хвилин за 15 до вибуху в Хіросімі
пролунав сигнал тривоги, поява самотнього американського літака не викликала занепокоєння у
переважної більшості жителів. Вони не стали ховатися в укриття. Відразу після вибуху,
еквівалентного вибухові 20 тис. тонн тринітротолуолу, місто вкрили величезні хмари диму. Один по
одному спалахували дерев'яні будинки. Коли під кінець дня пожежі стишилися, місто являло собою
суцільні руїни. В радіусі 2 км від епіцентру вибуху всі будови виявилися повністю зруйновані, а в
радіусі 12 км. отримали більш-менш значні пошкодження. З кожних десяти чоловік, які перебували
на відкритій місцевості в радіусі 2 км від епіцентру вибуху, загинуло вісім, а всередині приміщень -
п'ять чоловік. Точне число жертв, можливо, ніколи не стане відомо, оскільки спірним залишається
52
питання про кількість жителів у момент атомного бомбардування. Ця цифра коливається від 227 до
400 тис. чоловік. Уряд США очікував, що відразу після атомного вибуху Японія визнає свою поразку,
однак ці надії не виправдалися: військове командування Японії обмежилося відрядженням до
Хіросіми комісії для розслідування.
Тим часом у Північно-Східному Китаї стояла мільйонна Квантунська армія, сповнена
рішучості битися до останнього солдата. 8 серпня 1945 р. Радянський Союз оголосив війну Японії. В
ніч на 9 серпня радянська армія розпочала воєнні дії на Далекому Сході. Головний удар радянських
військ спрямовувався проти Квантунської армії. На неї наступали три фронти: Забайкальський, 1-й і
2-й Далекосхідні. Загальне керівництво радянськими військами на Далекому Сході здійснював
маршал О. М. Василевський.
1. Яку мету
Після вступу переслідували
у війну США застосовуючи
Радянського Союзу атомні висновку,
уряд Японії дійшов бомби проти Японії?
що треба закінчувати воєнні
2. Чому міста
дії, щоб спробувати Хіросіма
зберегти і Нагасакі
владу було обрано
імператора. для1945
14 серпня атомного
р. він бомбардування?
повідомив уряди США, Великої
Британії та 3. До яких
СРСР, наслідківумови
що приймає призвели атомні бомбардування
Потсдамської японських
конференції. Однак міст?
наказу скласти зброю уряд ще
не дав і тому радянські війська продовжували наступ.
19 серпня солдати і офіцери Квантунської армії почали у масовому порядку здаватися в полон.
Розгромивши Квантунську армію, радянські війська визволили Північно-Східний Китай і Північну
Корею, оволоділи Південним Сахаліном і Курильськими островами. Маріонеткова держава
Маньчжоу-го розвалилася. її уряд на чолі з "імператором" Пу І потрапив до полону.
28 серпня на аеродром поблизу Токіо прибув передовий загін американських військ. Через кілька днів
вони окупували Японські острови. Частина визначних японських урядовців, у тому числі князь Коное,
наклали на себе руки. 2 вересня 1945 р. у Токійській затоці на борту американського лінкора "Міссурі"
під головуванням головнокомандувача союзний військ генерала Макартура відбулося підписання
Акта про капітуляцію Японії. Згідно з Актом, японські війська в Японії і на окупованих нею територіях
склали зброю. Південний Сахалін і Курильські острови передавалися Радянському Союзу.
Американські війська окупували Японію. З капітуляцією Японії скінчилася Друга світова війна. Вона
тривала рівно 6 років.
53
Всесвітня історія Облаштування повоєнного світу
Заняття 10
✓ Які рішення ухвалили учасники Кримської (Ялтинської) і Берлінської (Потсдамської)

конференцій 1945 р.?
✓ У чому полягало значення кожної з цих конференцій?
✓ Чому, на Вашу думку, настільки відрізняються оцінки сучасних дослідників щодо
наслідків Кримської (Ялтинської) конференції від ідеалізації до визнання її «останнім
Мюнхеном ХХ ст.»?
✓ Як Ви вважаєте, чому наслідки війни були суперечливими
Ялтинсько-Потсдамська система
міжнародних відносин
Система міжнародних відносин, утворена внаслідок рішень Ялтинської та Потсдамської

конференцій, на десятиліття визначила долю Європи та відносини між Заходом і Радянським Союзом.
Після закінчення Другої світової війни зникла потреба воювати зі спільним ворогом. Ялтинсько-
Потсдамська система міжнародних відносин стала інструментом розколу між учорашніми союзниками й
поділила світ на «сфери життєвих інтересів» двох наддержав - США та СРСР.
У межах нової системи міжнародних відносин США та СРСР уперше «поділили» світ на двох і
визначили сфери свого впливу. Вони ліквідували багатополярну структуру міжнародних відносин, що
існувала раніше, та утворили біполярну структуру. У ній провідну роль відігравали дві наддержави - США і
СРСР, що стали «центрами сили» тогочасної міжнародної системи.
Міжнародні відносини набули характеру конфронтації. Постійні суперечності між двома
«центрами сили» інколи перетворювалися на гостре протистояння й балансування на межі реальної війни.
При цьому небезпеку посилювала наявність ядерної зброї.
Поділ світу на сфери впливу як у Європі, так і в інших регіонах призвів до розділу країн (Німеччина,
Корея, В’єтнам, Китай) і появи військово-політичних блоків, очолюваних США та СРСР.
Ялтинсько-Потсдамська система обумовила появу політико-ідеологічного протистояння між «вільним
світом» країн західної демократії на чолі зі США і країнами «соціалістичного табору», керованими СРСР.
Боротьба ідей призводила до взаємної демонізації протилежної сторони, що стало прикметною рисою
нової системи міжнародних відносин.
Післявоєнний світ перестав бути переважно євроцентристським, а міжнародна система набувала
ознак глобальної, загальносвітової. Це створило умови для розгортання процесів економічної і політичної
глобалізації.
Цікаві факти
Конфронтація між наддержавами спричинила поділ Європи на два озброєні табори, очолювані СРСР і
США. Унаслідок ворожнечі між ними нові європейські кордони не були формально визнані міжнародною
спільнотою до середини 70-х років ХХ ст., а Японія й досі не підписала мирний договір з Росією через
окупацію в 1945 р. японських Курильських островів.
Післявоєнне переважання США базувалося, з одного боку, на привабливості американських
демократичних цінностей, а з іншого — на наявності ядерної зброї. Атомна бомба виявилася
найсильнішим американським аргументом у відносинах з Радянським Союзом, який, порушивши свої
міжнародні зобов'язання, насаджував у країнах Європи маріонеткові комуністичні режими. Головним
аргументом Сталіна була потужна армія, яка залишилася майже в усіх країнах, куди на завершальному
етапі війни ввійшли радянські війська.
54
Ознаки Ялтинсько-Потсдамської системи
Ґрунтувалася переважно не на міжнародних Справжнім регулятором міжнародних

договорах, а на спільних деклараціях лідерів відносин було не міжнародне право, а
США, СРСР і Великої Британії, на усних, зокрема військово-політичне й економічне
таємних, домовленостях. переважання.
Через наявність у США та СРСР ядерної зброї Переважання СРСР та США над іншими
світ став заручником радянсько- країнами світу. Залежність від відносин між
американського протистояння, але водночас Радянським Союзом і США країн, які належали
це утримувало дві ядерні держави від до їхніх сфер впливу.
збройного зіткнення, що мало б катастрофічні
наслідки.
Центральним елементом Ялтинсько-Потсдамської системи стала Організація

Об’єднаних Націй (ООН). Вона відігравала роль основного механізму узгодження зусиль із
недопущення війн і конфліктів та створення глобальної системи колективної безпеки.
Конфронтація між США і СРСР суттєво зменшувала можливості ООН виконувати свої
завдання. Головною метою ООН за цих умов стало сприяння нормалізації радянсько-
американських відносин як основної передумови міжнародної безпеки в післявоєнному світі.
Біполярний(двополюсний світ)
світ
✓
Конфронтація
Країни «соціалістичного табору»
Організація Об'єднаних Націй (ООН)
55
Центральним елементом Ялтинсько-Потсдамської системи стала Організація Об’єднаних Націй

(ООН). Вона відігравала роль основного механізму узгодження зусиль із недопущення війн і конфліктів та
створення глобальної системи колективної безпеки. Конфронтація між США і СРСР суттєво зменшувала
можливості ООН виконувати свої завдання. Головною метою ООН за цих умов стало сприяння
нормалізації радянсько-американських відносин як основної передумови міжнародної безпеки в
післявоєнному світі.
Радянська окупація країн

Центрально-Східної Європи
Територія в Європі, звільнена в період Другої світової війни арміями антигітлерівської коаліції,
була поділена на зони військової окупації. У Західній та Південній Європі встановили контроль США, а над
Центрально-Східною Європою та значною частиною Балкан — СРСР. США в підконтрольному регіоні
сприяли поновленню основ західної демократії в суспільстві.
Курс щодо зони окупації СРСР наприкінці війни визначив Йосип Сталін, який сказав, що «ця війна
відрізняється від попередніх: той, хто захоплює територію, зможе примусити захоплені країни прийняти
свій суспільний лад».
Вінстон Черчилль у своїй промові, виголошеній у місті Фултон (США) 5 березня 1946 р.
заявив, що СРСР і комуністичні організації світу, які є його «п’ятою колоною», прагнуть
безмежної експансії, що загрожує всій «християнській цивілізації». В. Черчилль закликав усі
англомовні держави до боротьби з поширенням комунізму.
Керівництво СРСР в особі Й. Сталіна оцінило цю промову як заклик «підпалювача війни» до
«нового воєнного походу проти Східної Європи» і пообіцяло дати відсіч.
Передумови й причини «холодної війни»
Ідеологічні причини «холодної війни»
❖
❖
❖
❖
Економічні причини «холодної війни»
❖
❖
❖
«Холодна війна»
«Холодна війна» (1947-1991) - глобальна геополітична, економічна й ідеологічна конфронтація

між державами Східного блоку (СРСР та його союзники в Організації Варшавського договору) і
державами Західного блоку (США та їхні союзники в НАТО), що виникла наприкінці Другої
світової війни й досягла найвищої точки вже після її завершення.
56
Геополітичні причини «холодної війни»
➢ І СРСР, і США прагнули домінувати в післявоєнному світі.

➢ Імовірність нападу СРСР на європейських партнерів США.
➢ Імовірність застосування американцями атомної бомби.
➢ Брутальні дії СРСР у радянській зоні окупації Німеччини.
➢ Відмова США поділитися ядерними секретами із СРСР.
➢ Розширення впливу СРСР на країни Європи; порушення Сталіним обіцянки не перешкоджати вільним
виборам у Європі.
➢ Мілітаризація Радянським Союзом західного кордону.
«Меморандум Кеннана»
Ще одним документом, який передає атмосферу «холодної війни», що розпочалася між Сходом і
Заходом, був «меморандум Кеннана». Американський дипломат Дж. Ф. Кеннан у 1946 р. надіслав з
американського посольства в Москві до Вашингтона телеграму з восьми тисяч слів — «довгу телеграму» (або
«меморандум Кеннана»): «Радянське керівництво, — писав дипломат, — сприймає Захід як головного ворога
й усіляко намагається посіяти недовіру між західними країнами та дестабілізувати ситуацію всередині цих
країн. Інтерес СРСР до країн, які звільнилися (або звільняються) від колоніальної залежності, також є проявом
не турботи про них, а радянського експансіонізму. США мають виступати з позиції сили, оскільки радянське
керівництво схиляється тільки перед сильнішим опонентом. Причому стримувати об'єктивно слабший СРСР
потрібно без зброї, однак демонструючи рішучість до застосування сили». Дж. Кеннан закликав
американський уряд вирішити проблеми західного світу, щоб позбавити Радянський Союз шансів
дестабілізувати ситуацію в США та Західній Європі.
«Доктрина Трумена»
За часів президентства Г. Трумена США перейшли до політики «стримування» комунізму, засади

якої були викладені навесні 1947 р. в посланні до конгресу. «Доктрина Трумена» була спрямована на
обмеження комуністичних режимів, які посилилися після Другої світової війни, безперервний тиск на
СРСР та інші країни соціалістичного табору, підтримання антикомуністичних сил і режимів. Доктрина
передбачала надання Сполученими Штатами Америки політичної, військової та економічної допомоги
всім демократичним державам, яким загрожували зовнішні або внутрішні авторитарні сили.
Згідно з «доктриною Трумена», Америка планувала брати участь навіть у віддалених конфліктах,
якщо вони зачіпали інтереси США.
Ознаки «холодної війни»
❖ ❖
❖ ❖
❖ ❖
57
Оформлення біполярного світу
Війна ослабила традиційно сильні європейські держави, які впродовж століть визначали
політичний клімат у світі, - Велику Британію, Німеччину та Францію. Виникли дві наддержави -
США та СРСР. Світ набув ознак біполярності (двополюсності). На одному полюсі опинилися США
й країни західної демократії, на іншому - СРСР і країни, у яких постали комуністичні режими.
«Холодна війна» була зумовлена засадничими розбіжностями між політичними, економічними
та соціальними системами - капіталізмом і комунізмом. Сполучені Штати Америки відхилили
комунізм і підтримували лібералізм і демократію.
Дії СРСР, які Захід вважав проявом ворожості й експансіонізму

✓ Повільна демобілізація Радянської армії після війни;
✓ приведення до влади прорадянських урядів у країнах Центрально-Східної Європи;
✓ створення в 1947 р. Інформаційного бюро комуністичних і робітничих партій (Комінформбюро), яке
пропагувало комунізм, вихваляло радянську політику в Європі, протидіяло «доктрині Трумена» і
«плану Маршалла»;
✓ блокада Берліна тощо.
Дії США, які СРСР вважав проявом ворожості й експансіонізму

✓ Намагання встановити американський контроль над Європою та світом («доктрина Трумена», «план
Маршалла»);
✓ небажання співпрацювати із СРСР у військовій галузі;
✓ наполягання на поверненні США техніки й устаткування, наданих СРСР за програмою ленд-лізу в роки
війни;
✓ приховування від Радянського Союзу секретів у сфері ядерних озброєнь тощо.
Створення НАТО
Першим кроком на шляху створення оборонного союзу в складі США та європейських країн стало
підписання навесні 1948 р. в бельгійській столиці Брюсселі договору про створення Західного союзу (т.
зв. Брюссельський пакт) між Бельгією, Великою Британією, Нідерландами, Люксембургом і Францією.
Угода передбачала співробітництво між країнами, колективну оборону в разі війни.
Після серії переговорів, незважаючи на протести СРСР, 4 квітня 1949 р. у столиці США Вашингтоні 12 країн
(Нідерланди, Франція, Бельгія, Люксембург, Велика Британія, Ісландія, Португалія, Італія, Норвегія, Данія,
США й Канада) підписали договір про створення НАТО (Організації Північноатлантичного договору) для
спільної оборони країн Західної Європи та Північної Америки.
Створення Організації Варшавського договору (ОВД)
14 травня 1955 р. Радянський Союз також створив військовий блок - Організацію Варшавського
договору (ОВД). Поява нового військового союзу, угоду про який було підписано у Варшаві, - це відповідь
на розширення НАТО: у 1952 р. до Північноатлантичного договору приєдналися Греція й Туреччина, а в
1955 р. - ФРН.
ОВД була військово-політичним союзом держав Європи, у яких існували комуністичні режими:
Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії, СРСР, Чехословаччини, а також Албанії (з 1962 р. не брала участі
в діяльності організації). Після створення ОВД було розпущено Комінформ. Провідну роль в організації
Варшавського договору відігравав Радянський Союз.
58
Всесвітня історія США у 1945 - на початку ХХІ ст.
Заняття 11-12
США та Канада у 1945 – на поч. ХХІ ст.
Зміцнення міжнародного статусу США внаслідок Другої світової війни
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
У США сформувався потужний військово-промисловий комплекс. Президент США Гаррі

Трумен заявляв: «Ми вийшли з війни як наймогутніша в світі держава, можливо
наймогутніша в історії людства».
Геополітика - політична концепція про вплив географічного фактора (положення країни,

природних ресурсів, клімату тощо) на глобальні інтереси та зовнішню політику розвинених
індустріальних держав.
«План Маршалла» - це економічна допомога країнам Західної Європи, що

започаткована за ініціативи державного секретаря США Д. Маршалла 5 червня 1947 р. з метою
поширення на них політичного впливу США.
Бреттон-Вудська система - міжнародна валютна система регулювання комерційних та фінансових

відносин між країнами, що підписали та ратифікували Бреттон-Вудську угоду 1944 року. Був встановлений
офіційний фіксований курс долара США до золота - 35 доларів за тройську унцію. Валюти інших країн-учасниць
також отримали золотий еквівалент, але мали право на відхилення не більше 1 відсотка. Метою встановлення
фіксованих курсів було запобігти девальваціям валют заради отримання конкурентних переваг у міжнародній
торгівлі. Як валютні резерви окрім золота почали активно використовувати долар США. Для підтримки
платіжних балансів країн-учасниць було створено Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк
реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є частиною Групи Світового банку.
59
На 1945 р. США досягли найвищого за свою історію рівня військової могутності. Військово-морські
та військово-повітряні сили базувалися на основних напрямках світових комунікацій і в
найважливіших стратегічних пунктах. Наприкінці війни збройні сили країни налічували 12 млн.
вояків. США монопольно володіли атомною бомбою.
Якщо до другої світової війни зовнішньополітичний курс країни визначала політика ізоляціонізму,
то зі зростанням економічної та військової могутності відбулася його кардинальна зміна у бік опертя на
військову силу, прагнення посилити свій вплив на перебіг подій у всіх країнах світу. Оптимальною, під кутом
зору правлячих кіл США, формою устрою міжнародних відносин був би "мир на американський манір" -
"Раx Аmеrісаnа".
В умовах конфронтації з СРСР основними цілями зовнішньополітичного курсу США стали зміцнення
національної безпеки, створення союзу західних країн, протидія поширенню комунізму.
25 червня 1947 р. конгрес ухвалив закон про національну безпеку, що вперше в американській
історії вводив посаду міністра оборони. Крім того, було створено Раду національної безпеки (РНБ) та
Центральне розвідувальне управління (ЦРУ).
Доктрину "стримування комунізму" було запропоновано радником посольства США у Москві Дж.
Кеннаном у лютому 1946 р. та опубліковано в липні 1947 р. в журналі "Форін афферс". Вона передбачала
захист усього західного світу від можливого проникнення комунізму.
Боротьбі проти зростання впливу комунізму в Туреччині та Греції було присвячено "доктрину
Трумена", з якою президент США виступив 12 березня 1947 р. на об'єднаному засіданні обох палат конгресу.
Трумен закликав терміново асигнувати 400 млн. дол. на подання допомоги грецькому і турецькому урядам.
Показником міжнародного авторитету США, що зріс, став їхній особливий вплив під час створення
Північноатлантичного блоку (НАТО) 1949 р. Американські генерали посіли чолові позиції в його керівництві.
Значно посилила роль США у світі реалізація плану Маршалла, коли було подано економічну
допомогу 16 країнам Європи.
Отож, Сполучені Штати Америки після Другої світової війни перетворилися в державу — лідера
західного світу.
4 квітня 1949 р. –
60
Президентство Г. Трумена
Повоєнний період в історії США пов'язаний із президентством Г. Трумена. На його політику

значний вплив мали наслідки війни і програмні установки демократичної партії.
Фактори впливу на діяльність адміністрації президента Г. Трумена
Позитивні Негативні
Набуття США статусу наддержави. Спад повоєнного виробництва. Початок

Нагромадження у роки війни значних «холодної війни», ведення якої вимагало
фінансових та матеріальних ресурсів. значних фінансових і матеріальних ресурсів.
Позитивні наслідки «нового курсу» Війна в Кореї (1950-1953 рр.).
Ф. Рузвельта. Звуження зовнішнього ринку.
Початок НТР
У перші післявоєнні роки перед США постали проблеми переведення економіки на мирні
рейки(конверсія) і відвернення неминучого спаду виробництва(економічної кризи).
Американська адміністрація ставила перед собою три основні завдання: запобігти
застою економіки, забезпечити високу зайнятість населення, не допустити інфляцію. Для цього
передбачалося негайно скоротити збройні сили, забезпечити високу зайнятість демобілізованих,
провести реконверсію при збереженні контролю над підприємствами з метою недопущення гострих
криз.
Для реалізації цієї програми було прийнято «Солдатський біль про права»(1944 р.) і «Закон про
зайнятість» (1946 р.). Така політика Г. Трумена отримала назву «справедливий курс». У 1947 р. було
створено Раду національної безпеки, Центральне розвідувальне управління (ЦРУ). 1951 р. До
Конституції США було внесено 22 поправку, згідно з якою президент може обиратися не більше , як на
два терміни підряд. У зовнішній політиці США проводили курс на конфронтацію з Радянським Союзом.
Однак ці заходи не врятували американську економіку від спаду. Зменшились прибутки
більшості американців, зросло безробіття, підвищились ціни. Таке становище призвело до
розгортання масових страйків( у 1945 р. страйкувало 3,5 млн. робітників, а в 1946 р. – 4,6 млн.).
Зростання страйкової боротьби викликало в адміністрації реакцію, яка привела до прийняття у червні
1947 р. антипрофспілкового закону Тафта-Хартлі (названого прізвищами сенатора Роберта Тафта і
члена палати представників Фреда Хартлі).
Закон Тафта - Хартлі
61
Маккартизм(1950 – 1954 рр.)
9 лютого 1950 р. ексцентричний сенатор Д. Маккарті заявив: « Шість років тому у сфері
впливу СРСР було 180 млн. осіб. Тепер уже 800 млн. осіб опинилися під абсолютною
владою Радянської Росії – зростання на 400%. Причини, через які ми виявилися
безсилими, не в тім, що наш єдиний могутній противник послав війська для вторгнення
в наші береги, а в зраді тих, до кого наша нація ставиться так добре… На мою думку, державний
департамент комуністичній інфільтрації». У своєму виступі він навіть назвав кількість комуністів
у держдепартаменті – 205 (правда, вже в друкованій версії його промови стояла цифра 57).
Ця промова стала сигналом для антикомуністичних сил. Усупереч президентському
«вето» у вересні 1950 р. було прийнято закон «Про внутрішню безпеку». Почалися гоніння та
арешти лідерів Комуністичної партії США (арештовано 140 осіб) і профспілок(арештовано 100
осіб), переслідування ліберально налаштованих професорів, «полювання на відьом»,
шпигуноманія (відбувся цілий ряд арештів (Клаус Фукс, Гаррі Голд, Грінглас, подружжя
Розенбергів, які були страчені на електричному стільці), судові процеси над «радянськими
шпигунами» («справа Оппенгеймера»). 255 організацій в США були визнані «підривними».
У 1950 р. набрав чинності закон Маккарена, який зобов'язував компартію та деякі інші
організації зареєструватися в міністерстві юстиції як "підривні" організації. Відмова від реєстрації
каралася 5-річним тюремним ув'язненням і штрафом у розмірі 10 тис. доларів.
Маккартизм не став довготривалою тенденцією внутрішньої політики США. Це було
зумовлено, по-перше, тим, що у США не було масової бази для комуністичного руху, по-друге,
успіхами США у протидії СРСР на зовнішньополітичній арені, по – третє, потеплінням
міжнародного становища в середині 1950-х рр. Ця антикомуністична істерія викликала
невдоволення широкої громадськості. Парламент у грудні 1954 р. засудив його поведінку.
1. Що таке маккартизм?
2. Чи був маккартизм закономірним явищем?
3. Чому маккартизм не став довготривалою тенденцією?
Президентство Д. Ейзенхауера
Провали в реформаторській діяльності демократів сприяли росту авторитету Республіканській

партії. Популярний національний герой Д. Ейзенхауер(головнокомандуючий військами
союзників в Європі під час Другої світової війни) став офіційним кандидатом від республіканців
на посаду
президента. Вибори 1952 р. перетворилися на особистий тріумф Д . Ейзенхауера. Однак його військові
заслуги не могли запобігти економічній кризі, що розпочалася в США після завершення війни в Кореї і
повторилася у 1957 р. На противагу демократам, що в уряді робили ставку на університетських
професорів, президент Ейзенхауер набрав до уряду понад десяток мільйонерів.
Заходи адміністрації Ейзенхауера
Доктрина Ейзенхауера 62
США у 1960- 1970-х рр.
Наприкінці 50-х років президент Д. Ейзенхауер під тиском авіаційної корпорації «Боїнг»
розгорнув будівництво бомбардувальної авіації далекої дії з ядерними зарядами Ракетно-ядерні
системи були згорнуті. Коли в 1957 р. СРСР випробував свої перші ракети, стало зрозуміло, що вони
набагато швидше долетять до США, ніж американські «Боїнги» до СРСР. Критикуючи цей факт, а також
переконуючи американців, що тільки він зможе подолати кризу в країні, на президентських виборах
1960 р. переміг молодий демократ 43-річний Дж. Кеннеді.
«Нові рубежі»
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
Зовнішня політика Дж. Кеннеді
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
63
❖
❖
Американці пам'ятають і часто повторюють слова президента Дж. Кеннеді: "Не питай, що
країна може зробити для тебе, питай, що ти можеш зробити для країни". У них міститься глибока
філософська думка: будь-яка ініціатива, спрямована на поліпшення добробуту американців,
знайде в суспільстві підтримку.
Багатообіцяльна кар'єра Джона Кеннеді обірвалася трагічно: 22 листопада 1963 р. під час поїздки до м.
Даллас, штат Техас, його було смертельно поранено. За усталеною версією, стріляв убивця-одинак Лі
Харві Освальд, якого незабаром було застрелено у поліцейській дільниці. Проте донині багато обставин
цього "вбивства XX століття" залишилися нез'ясованими, а правосуддя досі не може (або не хоче під
тиском певних кіл) дати відповідь на всі запитання, пов'язані з трагічною смертю 35-го президента США.
Згідно з конституцією США посаду президента країни обійняв віце-президент Ліндон Джонсон.
1. Назвіть основні здобутки правління демократів у 1960-ті рр.
Президентство Л. Джонсона(1963 – 1968 рр.)
8 січня 1964 р. у першому посланні про становище країни президент Л. Джонсон урочисто
проголосив початок "безкомпромісної війни проти бідності в Америці"(побудова «Великого
суспільства») – 16 травня того ж року він надіслав до конгресу спеціальне послання "Про війну
проти бідності", на основі якого було ухвалено
відповідний закон, що став основним напрямом діяльності адміністрації Джонсона. Однак реалізація
цієї програми виявилася малоефективною. Хоча, за офіційними даними, кількість бідняків 1968 р.
скоротилася до 25 тис. це скорочення обумовлювалося не стільки державними програмами допомоги,
скільки високою економічною кон'юнктурою 60-х рр.
Авторитет адміністрації Л. Джонсона відчутно знизила розпочата 1964 р. масштабна війна у
В'єтнамі. Особливо активно розвинувся молодіжний антивоєнний рух, оскільки молодих американців
аж ніяк не вабила перспектива загинути в ім'я стратегічних інтересів Білого дому, які для більшості з них
були чужими й незрозумілими. У січні 1973 р. було підписано Паризьку угоду про припинення війни та
відновлення миру у В'єтнамі. Аналізуючи "уроки В'єтнаму", Генрі Кіссінджер (державний секретар США)
згодом зазначав: "Після гіркого досвіду В'єтнаму Америка дізналася, що вона не має такої могутності,
щоб вирішувати кожну проблему. Ми знаємо, що наш вплив має межі".
Масові рухи за громадянські права
Сегрегація
64
У 1950-ті роки боротьба вступила в новий етап. Визнаним лідером негритянського населення
став баптистський пастор Мартін Лютер Кінг. Він запропонував використати в боротьбі тактику
ненасильницьких дій Махатми Ганді, яка сприяла втягуванню в
боротьбу значної кількості населення. У 1955 р. М. Л. Кінг організував бойкот автобусної компанії в штаті
Алабама, яка проводила сегрегацію пасажирів. У 1956 р. Верховний суд визнав такі дії анти
конституційними, ще раніше – незаконною сегрегацію в школі. Такі рішення суду наштовхнулися на значний
опір білих на Півдні США. "Довге гаряче літо" 1967 р. за масштабом і силою негритянських повстань
перевершило всі попередні: 120 міст було охоплено повстаннями. Найбільше сталось у липні 1967 р. в
Детройті, столиці автомобільної імперії Форда.
Вбивство Мартіна-Лютера Кінга у 1968 р. поставило країну на межу громадянської війни. За один
тиждень — із 4 до 11 квітня 1968 р. - повстання негрів охопили стільки ж міст, що й за весь попередній рік.
На придушення расових безладів влада кинула 100 тис. поліцейських, національних гвардійців і солдатів.
Усього за час "чорних бунтів" 1964-1969 рр. загинули 250 осіб, було поранено майже 11 тис. американців,
переважно чорних.
Наростання расових проблем у країні, вкупі з в'єтнамською війною та невтішними наслідками
боротьби з бідністю, стали основними причинами поразки демократів під час президентських виборів у
листопаді 1968 р.
Президентство Р. Ніксона, Дж. Форда,
Дж. Картера
Уже в перші роки правління республіканців економіку США вразила криза.
Економічна криза
Заходи у внутрішній політиці
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
65
«Уотергейтська справа»
17 червня 1972 р. під час передвиборчої кампанії до штаб – квартири демократичної партії
в готель «Уотергейт» проникли їхні політичні опоненти, щоб установити
підслуховуючи апаратуру. Їх було виявлено й заарештовано. Вибухнув грандіозний
«Уотергейтський скандал». У результаті
розслідування президент Р. Ніксон був змушений піти у відставку. Одночасно було ухвалено
рішення про введення державної системи фінансування виборів президента. Місце Р. Ніксона
зайняв віце-президент Джеральд Форд.
Заходи у зовнішній політиці
Президентство Дж. Форда (1974 – 1976 рр.)
Особливості кризи 1973-1975 рр.
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
66
Політика адміністрації Дж. Картера
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
США у 1980- 2008 рр.
4 листопада 1980 р. на президентських виборах переміг Рональд Рейган, представник

правого крила республіканської партії.
Економічна політика Р. Рейгана, яка увійшла в історію під назвою "рейганоміка",
виходила з програми "відродження Америки". Це стало основною метою проведеного в 1981 р.
30-відсоткового зниження податків, що дало змогу підприємцям скерувати вивільнені кошти на
розширення виробництва, а іншим верствам населення — збільшити споживання.
Суть «рейганоміки»
«Рейганоміка» у внутрішній політиці
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
67
«Рейганоміка» у зовнішній політиці
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
Позитивні і негативні наслідки «рейганоміки»

«
Позитивні результати Негативні результати
Подолання кризових явищ, покращення Закордонні капіталовкладення перевищили
економічної кон’юнктури . американські закордонні активи.
Зростання долі наукоємних галузей економіки. Посилення конкуренції з товаровиробниками з
Європи та Японії.
Приток іноземних інвестицій. Зростання військових витрат.
Розширення сфери послуг. Зростання державної заборгованості.
Переозброєння американської армії. Посилення соціального розшарування.
Адміністрація Дж. Буша ст. (1988-1992 рр.)
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
«Буря в пустелі»- військова операція СЩА та їх союзників проти Іраку, що скуповував Кувейт у
серпні 1990 р. Воєнні дії проти Іраку були санкціоновані ООН. Радянський Союз, що традиційно
підтримував Ірак, на цей раз став на бік визволителів Кувейту. Операція почалася 16 січня 1991 р.
Військово-повітряні сили бомбардували військові об'єкти Іраку, який не зумів нічого протиставити
перевазі США у військовому відношенні, але намагався ініціювати всеарабську війну шляхом
нанесення провокаційних ракетних ударів по Ізраїлю, який офіційно не брав участі в конфлікті.
Саддам Хусейн зробив також спробу почати своєрідну «екологічну війну», спускаючи нафту прямо в
Перську затоку і підпалюючи нафтові вежі. Наступ сухопутних військ союзників почався 24 лютого,
за 4 дні територію Кувейту було звільнено. 28 лютого воєнні дії закінчилися, оскільки Ірак
погодився з резолюцією ООН про звільнення Кувейту.
68
Президентство Б. Клінтона
У листопаді 1992 р. перемогу на виборах здобув політичний діяч "нової хвилі" — лідер
демократів Вільям Клінтон. Він дістав 43% голосів. Йому протистояв президент-
республіканець Дж. Буш, який перебував при владі з 1988 р.; за нього проголосувало 38%
виборців. Техаському підприємцю, мільярдерові Россу Перо дісталося 19% голосів. Демократи, після 12-
річного перебування в Білому домі республіканців, успадкували владу вже за нових політичних умов.
Розпався Радянський Союз, припинив існування східний блок, зазнав краху комунам, і США практично
лишилися єдиною наддержавою, безумовним світовим лідером. Перемога Клінтона давала можливість
оновлення Америки, як стверджував популярний журнал "Тайм", назвавши його 1992 р. "людиною року".
Справді, під час перевиборної кампанії Клінтон проголосив завдання відродження Америки та блискуче
продемонстрував переваги деідеологізованої політики в епоху нового світового порядку.
Внутрішня політика
➢
➢
➢
➢
➢
➢
➢
➢
➢
Одначе на виборах 1996 р. Клінтон знову дістав переконливу перемогу. За нього віддали голоси
49% виборців. Республіканцям важко було щось протиставити головній тезі виборчої кампанії
Клінтона - "американці живуть зараз краще, ніж чотири роки тому".
В активі президента за роки його перебування в Білому домі було 10,5 млн. нових робочих місць,
збільшення мінімальної заробітної платні до 5 доларів 10 центів за годину, зменшення податків
і дефіциту бюджету на 60%.
Зовнішня політика
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
69
США на початку ХХІ ст.

Президентство Дж. Буша мол.
Основні завдання внутрішньої політики
Головні пріоритети зовнішньої політики

політики
11 вересня 2001 р. -
Заходи адміністрації Дж. Буша мол.
1. У чому полягала особливість президентських виборів 2000 р.?

2. У чому суть подій 11 вересня 2001 р.?
3. Яка роль США в сучасному світі?
4. Чи здатні США виконувати роль світового лідера?
Колишній держсекретар США Г. Кіссінджер у книзі «Дипломатія» стверджує: «Кінець

«холодної війни» породив ще більшу спокусу переробити світ за американським зразком і
подобою… Завершення «холодної війни» створило ситуацію, яку численні спостерігачі
називають «однополюсним» або «моно державним» світом. Але Сполучені Штати насправді
перебувають у не стільки блискучому становищі, щоб в односторонньому порядку диктувати
глобальну міжнародну діяльність».
70
✓ Які події останніх років можуть стати ілюстрацією до висновків Г. Кіссінджера?
Президентство Барака Обами
Перший в історії держави темношкірий громадянин, який обіймав цю посаду[137]. Лауреат

Нобелівської премії миру (2009). Провадив політику зменшення дефіциту бюджету і зовнішнього боргу
держави, здійснив реформу системи охорони здоров'я. У 2010 р. Конгрес США схвалив президентський
законопроект про фінансову реформу. Вона стала наймасштабнішою із часів Великої депресії. У
передвиборчій кампанії декларував, що завершить війну в Іраку, що і відбулося 5 грудня 2011 року. У
травні 2011 було оголошено про смерть очільника терористичної організації «Аль-Каїда» Усами бен
Ладена. 6 листопада 2012 року Обама був переобраний на другий термін. Влітку 2013 року у США
розгорівся скандал через викриття Едвардом Сноуденом масового стеження АНБ за світовими
інформаційними системами. У жовтні 2013 року політичний конфлікт через непогоджений бюджет на
2014 рік між Демократичною і Республіканською партіями спричинив до призупинки роботи уряду. 2014
року американська влада наклала жорсткі санкції на Росію у зв'язку з анексією Криму та її роллю у
конфлікті на сході України.
Президентство Дональда Трампа
На виборах 2016 р. новим президентом США було обрано республіканця Дональда Трампа. Він
заявив, що збирається різко змінити зовнішню і внутрішню політику в бік протекціонізму та захисту
інтересів США. Уже першого ж дня президентства він скасував реформу системи охорони здоров’я,
розпочату Б. Обамою, яку завжди критикували республіканці.
На реалізацію інших передвиборчих обіцянок спрямувалися укази про вихід США з
Транстихоокеанського партнерства й початок будівництва стіни на кордоні США й Мексики, що мало
протидіяти потоку наркотиків та нелегальній міграції до США. Він також підписав укази, якими зупинив
прийом біженців із Сирії, і заморозив на 120 днів програму прийому біженців з Ірану, Іраку, Ємену, Лівії,
Сомалі та Південного Судану.
Дональд Трамп реалізовував політику «Америка насамперед» (America first) та загалом
дотримувався принципу ізоляціонізму та протекціонізму. Також Трамп встановив тарифи на імпорт, які
запустили торгову війну із Китаєм; за Трампа покращилися американо-ізраїльські відносини - зокрема,
адміністрація Трампа визнала Єрусалим як столицю Ізраїлю. Протягом свого президентства Трамп
неодноразово стикався зі звинуваченнями у перешкоджанні правосуддю та використанні свого посту для
власних політичних цілей. Він став третім в історії президентом, якому Палата представників оголосила
імпічмент (однак він залишився на посаді завдяки підтримці у Сенаті). Пізніше, в січні 2021 року Палата
представників оголосила Трампу ще один імпічмент за підбурювання до заколоту, і таким чином він став
єдиним президентом, якому імпічмент оголосили двічі.
Президентство Джо Байдена
Став найстарішим президентом в історії США та другим в історії президентом-католиком. Початок

президентства Байдена ознаменувався серією виконавчих указів, які скасували низку політик Трампа.
Зокрема, за Байдена США повернулися до Паризької кліматичної угоди 2015 року, була скасована
заборона на в'їзд до США громадян деяких країн із мусульманським населенням, призупинено
будівництво стіни на кордоні з Мексикою.
71
Всесвітня історія Країни Західної Європи (1945 – поч. ХХІ ст.)
Цікаві факти
Кількість населення США - понад 309 млн осіб. Серед них 2,2 млн становлять особи
українського походження. Лише третина з них володіє українською мовою, ще менше
використовують її в побуті. У країні офіційно зареєстровано 30 українських
організацій.
Країни Західної Європи у1945 – поч. ХХІ ст.
План Маршала
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
Умови надання:
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
5 червня 1947 р. у своєму виступі в Гарвардському університеті державний секретар США генерал
Маршалл повідомив про готовність США здійснити програму допомоги постраждалим під час війни
європейським країнам.
"План Маршалла" спочатку передбачав подання допомоги усім країнам Європи, за винятком
фашистської Іспанії, включаючи й СРСР. Проте сталінське керівництво категорично відхилило таку допомогу
і піддало "план Маршала" озлобленій критиці, виходячи насамперед з ідеологічних настановлень. А Польщі,
Чехословаччині й іншим країнам Східної Європи, які прагнули приєднатися до плану, Москва в брутальній
формі заборонила це робити.
72
Європейська інтеграція: основні

етапи і напрями процесу
Інтеграція -
Першим кроком до економічної інтеграції країн Західної Європи став «план Шумана»,
названий за прізвищем міністра закордонних справ Франції. 9 травня 1950 р., Роберт Шуман
виступив з ініціативою щодо створення галузевого об’єднання шести країн (Франції, ФРН,
Італії і країн Бенілюксу) у Європейське об’єднання вугілля та сталі(ЄОВС). Новизною цього
об’єднання було створення європейського органу управління, незалежного від урядів країн.
Європейська економічна інтеграція великою мірою залежала від подолання протиріч між
Францією та Німеччиною, які за останні 70 років тричі воювали одна з одною. Міністр закордонних справ
Франції Робер Шуман дійшов висновку, що кращим засобом уникнути нової війни є об'єднання
сталеливарної і вугільної промисловості обох країн, що зробило б неможливим таємне виробництво
озброєнь («план Шумана»). Одночасно можна було підвищити ефективність цих галузей. У травні 1950
р. відбулося об'єднання виробництва сталі й вугілля Франції та ФРН. У квітні І951 р. до них приєдналися
Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург, що разом із ФРН і Францією підписали в Парижі Договір про
створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). ЄОВС було створено з метою забезпечення
найбільш раціонального розподілу здобичі і виробництва в галузі вугільної промисловості і чорної
металургії при високій продуктивності праці й збереженні зайнятості, підвищенні життєвого рівня
громадян. 1957 р. утворено ще дві міжнародні організації: Європейське товариство з атомної енергії
(Євроатом), покликане об'єднати зусилля його членів у галузі ядерних досліджень і використання
ядерної енергії, і Європейська економічна спільнота (ЄЕС), відома під назвою "Загальний ринок". Договір
про створення ЄЕС, так само, як І «Євроатом», підписали 6 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія,
Люксембург і Нідерланди. Метою створення ЄЕС було посилення позицій європейської економіки на
світовому ринку за допомогою координації економічної політики ЇЇ членів. 1961 р. до нього намагалася
приєднатися Велика Британія, проте її вступ до ЄЕС було двічі заблоковано президентом Франції Шарлем
де Голлем. Вступ Великої Британії до ЄЕС (ЄС) відбувся тільки 1973 р.
Мета діяльності ЄЕС
73
Умови вступу
7 лютого 1992 р. -
Умови членства в ЄС
❖
❖
❖
❖
❖
Шенгенська угода
Шенгенська угода — договір «Про скасування паспортного митного контролю між країнами
Європейського союзу», первинно підписаний 14 червня 1985 сімома європейськими державами
(Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Францією, Німеччиною, Португалією та
Іспанією). Угода набула чинності 26 березня 1995 року. Угоду підписано в Шенгені, містечку в Люксембурзі,
що знаходиться поблизу стику кордонів Люксембургу, Німеччини й Франції. Країни-члени Шенгенської
угоди
14 червня 1985 - Бельгія, Франція, ФРН, Люксембург, Нідерланди
3 жовтня 1990 - (Об'єднання Німеччини включило до Шенгенської зони територію Східної Німеччини)
27 листопада 1990 – Італія;25 червня 1992 - Португалія, Іспанія; 6 листопада 1992 - Греція
28 квітня 1995 – Австрія;19 грудня 1996 - Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція
29 травня 2000 - Ірландія, Великобританія (обидві країни мають обмежене членство)
1 травня 2004 - Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія
12 грудня 2008 - Швейцарія (повністю з 29 березня 2009)
Після входження у 2013 році Хорватії ЄС нараховував 28 країн-учасників.
31 січня 2020 року Велика Британія покинула Європейський Союз.
Інститути ЄС
❖ Умови вступу
❖
❖
❖
❖
❖
❖
74
❖
❖
Рада Європи
Умови вступу
Впливовою міжнародною силою стала Рада Європи (РЄ) - міжурядова організація країн
Західної Європи, заснована 1949 р., до якої ввійшли 23 країни. Метою Ради Європи було
забезпечення єдності її членів, сприяння їхньому економічному й соціальному прогресу.
Діяльність організації спрямована на підтримку "європейської ідеї", тобто єдності Західної Європи.
Політика Ради Європи змінювалася відповідно до мінливості політичного клімату на континенті.
Підтримуючи спочатку "холодну війну" і наслідуючи військово-політичний курс НАТО, Рада Європи
з 70-х років стала підтримувати тенденції розрядки.
Членство відкрите для всіх європейських держав, які визнають принцип верховенства права і
гарантують основні права людини і свободи для своїх громадян. Один з найбільших успіхів Ради
це Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка слугує основою для
Європейського суду з прав людини. Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі на
французько-німецькому кордоні. 1 січня 1999 р. на території 12 країн членів ЄС в безготівковий
обіг введено нову валюту євро(крім Великобританії, Швеції, Данії. 1 січня 2002 р. введено євро в
готівковий обіг.
Велика Британія у другій

половині ХХ ст. – на поч. ХХІ ст.
Велика Британія - парламентська монархія. її офіційна назва - Сполучене Королівство Великої

Британії та Північної Ірландії. Вона складається з Англії, Шотландії, Уельсу і Північної Ірландії
(Ольстера). Глава держави з 1952 р. - королева Єлизавета II. Фактична влада зосереджена в руках
двопалатного парламенту (палата громад і палата лордів) і кабінету міністрів, що формується
правлячою партією. При владі змінюють одна одну дві найбільш впливові партії - Консервативна і
Лейбористська.
Становище Англії після Другої світової війни
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
❖
75
Всесвітня історія Велика Британія у 1945 - поч. ХХІ ст.
Кабінет К. Еттлі(1945 – 1951 рр.)
Внутрішня політика
Зовнішня політика
Лейбористський уряд К. Еттлі (1945-1951 рр.) почав здійснювати політику

"демократичного соціалізму". Було проведено націоналізацію Англійського банку, вугільної й
газової промисловості, частини сталеливарних заводів, електростанцій, внутрішнього
транспорту, цивільної авіації, телеграфного і радіозв'язку. У цих галузях було зайнято 20% робітників країни.
Лейбористи, проводячи націоналізацію, прагнули посилити роль держави у відновленні і реконструкції
насамперед важкої промисловості. При цьому враховувались права колишніх власників. Компенсація за
націоналізовану власність перевищувала її дійсну вартість і становила 2,5 млрд. ф. ст. Було проведено й
інші заходи для посилення державного регулювання економіки: відбувалося фінансування наукових
досліджень, створювались економічні програми, здійснювалося регулювання зайнятості, збільшувалися
військові замовлення корпораціям і інше. Суттєвою допомогою для відродження економіки стала участь
Великої Британії в "плані Маршалла". Країна одержала від США 2,8 млрд. дол. у вигляді позик і поставок
продукції.
Кабінет В. Черчілля(1951-1955 рр.)
Основні заходи уряду В. Черчілля
76
Консерватори вважали, що Велика Британія повинна відігравати першорядну роль у
міжнародному житті, тому що вона як найближчий союзник США бере участь у вирішенні
глобальних проблем і як провідна держава Західної Європи впливає на визначення основних
напрямків європейської політики, а також на хід подій в Азії й Африці. У січні 1952 р. відбувся візит
Черчілля до США, у ході якого були значно зміцнені двосторонні відносини стратегічного партнерства.
Уряд Черчілля продовжував політику "із позиції сили" і приділяв велику увагу дослідженням у галузі
атомної енергії. У жовтні 1952 р. у австралійській пустелі Велика Британія випробувала свою першу атомну
бомбу.
Провалом скінчилася участь Великої Британії у спільній з Францією та Ізраїлем агресії проти Єгипту
1956 р. через Суецький канал(«операція «Мушкетер»). Уряд торі змушений був також визнати
проголошення незалежності Кіпру і Мальти. Через цю відверту зовнішньополітичну невдачу пішов у
відставку Антоні Іден, спадкоємець Черчілля на посаді прем'єр-міністра (1955-1956 рр.).
Кабінет Г. Вільсона(1964-1970 рр.)
Проти вступу до "Загального ринку" рішуче виступали ліві сили, а також керівництво
Лейбористської партії. Жорстку позицію на переговорах посіла Франція, яка перешкоджала
посиленню позицій Великої Британії в Європі. Макміллан змушений був перервати
Закінчувалося 12-річне перебування консерваторів при владі.
У жовтні 1964 р. уряд сформував лідер лейбористів Гарольд Вільсон. Новий кабінет знову
націоналізував сталеливарну промисловість, вдруге виплатив власникам компенсацію. У "П'ятирічному
національному економічному плані", прийнятому парламентом 1965 р., знайшли відображення основні
напрямки економічної діяльності лейбористів. У нових умовах вони не стали перешкоджати розвиткові
приватного підприємництва, а навпаки, сприяли йому.
«Дороговкази на 60-ті».
Спроби посилити ететистські тенденції(втручання держави в економічне життя) не сприяла

економічному піднесенню Англії.
Було продовжено націоналізацію, встановлено контроль за квартплатою, цінами, підвищено пенсії
і соціальні витрати, створено національне управління по цінах і прибутках.
Однак ці заходи мали зворотній результат. Економіка опинилась у кризі, посиленій енергетичною
кризою початку 1970-хрр. Країну охопило масове безробіття. Матеріальне становище англійців
погіршилося.
На тлі цих обставин відбулися зрушення в суспільній свідомості та політиці провідних партій. Серед
консерваторів посилився вплив прихильників розвитку приватного підприємництва і згортання державного
втручання в економіку, а також орієнтації до європейської інтеграції.
Перші спроби Англії вступити в ЄЕС не мали успіху. Президент Франції Ш. де Голль двічі накладав
вето на прийняття В.Б. до ЄЕС, аргументуючи це занадто тісними відносинами Англії та США. І лише в 1973р.
принижена Англія була «допущена» в Європу. Економічна криза 1970-хрр. Не дала змогу проявитися
позитивним рисам цього кроку. Економічні труднощі поглибилися, зросли безробіття та інфляція.
77
Кабінет М. Тетчер
3 травня 1979 р. прем’єр-міністром стала М. Тетчер. Політика уряду отримала назву тетчеризм.
«Залізна леді», як її називають у світі, насамперед завдяки своїм особистим рисам, перевершила
всі політичні рекорди Британії: вона - перша жінка - лідер консерваторів, перша жінка на чолі уряду, перша
жінка – головно командувач збройних сил, перший за 200 років історії прем’єр-міністр, який обіймав цю
посаду три строки(урядувала понад 10 років).
«Тетчеризм» у внутрішній політиці
«Тетчеризм» у зовнішній політиці
Позитивні результати «тетчеризму»
78
До 1990 р. було приватизовано 21 державну компанію, 11 млн. англійців стали акціонерами, 2/3 сімей
отримали у власність будинки або квартири.
Проте наприкінці 80-х років уряд зіткнувся з низкою гострих проблем: Європейська економічна
інтеграція,(Тетчер виступила проти участі країни в об’єднаній Європі) протести населення проти введення
«подушного» податку, якого країна ніколи не знала.
У керівництві консерваторів загострилися суперечності, особливо після того, як колишній міністр
кабінету Тетчер М. Хазелтайн виступив з критикою політики «залізної леді». У листопаді 1990 р. вона гідно
зійшла з політичного олімпу, добровільно пішовши у відставку. На її місце прийшов новий лідер
консерваторів Дж. Мейджор. Курс наймолодшого в історії Країни глави уряду(47років) став в цілому
продовженням «тетчеризму», лише у зовнішній політиці Мейджор намагався посилити участь країни у
європейській інтеграції.
«Третій шлях» Т. Блера.
Тривале перебування при владі консерваторів (18 років), які вже не могли запропонувати нічого
нового, набридло англійцям. Їхні здобутки – зменшення податків, приватизація та інші заходи –
вже ставились їм у провину. На цій хвилі зневіри до консерваторів на виборах 1 травня 1997 р.
лейбористи здобули переконливу перемогу, отримавши абсолютну більшість в обох палатах
парламенту. Новим прем’єром став Тоні Блер, наймолодший в історії Англії ХХ століття політик.
Основні завдання, що поставив перед собою новий уряд – всебічна модернізація країни і побудова
«відкритого, процвітаючого, стабільного» суспільства, врегулювання ситуації в Ольстері, розширення прав(
було сформовано регіональні парламенти) (Шотландії та Уельсу), скорочення безробіття, посилення
зовнішньої політики і впливу В.Б. у світі. Блера вважають батьком «неолібералізму», основні ідеї та
принципи якого викладені ним у книжці «Третій шлях: нова політика для нового століття».
Реформа палати лордів з метою перетворення її на орган, до якого обирають, а не призначають. Право
посідати місця в палаті лордів отримали лише ті, що здобували це звання за особливі заслуги перед
батьківщиною. Здійснили реформи в системі освіти, охорони здоров’я. На сьогодні ці галузі вважаються
одними з кращих у світі.
Важливим здобутком Т. Блера стало підписання Угоди про політичне врегулювання ольстерської
проблеми. Основний зміст цього документа полягає в тім, що Ірландія відмовляється від об’єднання з
Північною Ірландією, а В.Б. надає право Пн. Ірландії на самовизначення аж до відокремлення, якщо
населення проголосує за це на референдумі. Угода передбачає припинення насилля, уведення
самоуправління(Північно-ірландська асамблея), здачу зброї і проведення референдуму про статус Пн.
Ірландії.
Важливим досягненням лейбористів є подолання проблеми безробіття. На сьогодні показник безробітних
серед молоді не перевищує декількох тисяч осіб, у той час як за консерваторів він сягав 3 млн. Сьогодні
економіка країни посідає 4 місце у світі.
Прем'єр-міністри Великої Британії після Т. Блера

1.Гордон Браун (2007-2010). 2. Девід Камерон(2010-2016).
3.Тереза Мей(2016-2019). 4. Борис Джонсон(2019-2022).
5. Ліз Трасс(06.09.2022 -20.10.2022). 6. Ріші Сунак з 25.10.2022-…
79
Велика Британія у 2007-2021 р.
Лейборист Гордон Браун, який очолив уряд у 2007 р., на відміну від свого попередника, не поділяв
його намагання реформувати державний сектор економіки. Він також не підтримував направлення
британського військового контингенту до Іраку. У серпні 2007 р. Г. Браун заявив про відмову запровадити
у Великій Британії єдину європейську валюту.
Через фінансову кризу 2008-2009 рр. довіра британського населення до уряду Г. Брауна значно
знизилася. На парламентських виборах 2010 р. лейбористи зазнали поразки. Консерватор Девід Кемерон
сформував коаліційний уряд із консерваторів і ліберальних демократів. Новий прем’єр-міністр визначив
головною метою свого уряду «побудову суспільства, у якому ми не запитуємо, які маємо права, а знаємо,
які маємо обов’язки». Для досягнення соціально-економічної стабілізації уряд Д. Кемерона розпочав
жорстку економію бюджетних витрат.
У 2014 р. Д. Кемерон відмовився збільшувати британський внесок до бюджету ЄС. На думку
прем’єр-міністра, об’єднання мало надати Великій Британії більше можливостей для контролю над своїм
кордоном, щоб обмежити потік мігрантів з інших країн ЄС. Питання доцільності членства Великої Британії
в ЄС він називав одним із головних у своїй програмі.
У червні 2016 р. в країні відбувся референдум щодо членства Великої Британії в ЄС, відомий як
«брексіт», на якому 51,9 % учасників проголосували за вихід країни із цього об’єднання. Д. Кемерон, як і
обіцяв, після референдуму пішов у відставку.
Новий уряд консерваторів очолила друга в історії країни жінка на посаді прем’єр-міністра Тереза Мей.
Головним своїм завданням вона вважала реалізацію результатів «брексіту».
У зовнішній політиці британські уряди в цей період намагалися повернути Великій Британії статус великої
держави й роль арбітра у глобальних і регіональних питаннях.
Кабінет Б. Джонсона
2019 року, коли Тереза Мей визнала провал у побудові плану виходу Британії з Євросоюзу
і заявила про свою відставку, Джонсон вирішив балотуватися на посаду прем'єр-міністра. 24
липня Джонсон офіційно став прем'єр-міністром країни після того, як на зустрічі в
Букінгемському палаці Єлизавета ІІ попросила його сформувати новий склад уряду. Є
прихильником виходу Великої Британії з ЄС і одним із найскандальніших політиків.
З прем'єрством Джонсона привітав президент США Дональд Трамп та назвав його «хорошою
людиною» і додав, що його називають «британським Трампом».
27 липня Джонсон вперше провів переговори з Трампом. Вони обговорили ситуацію в
Ірані та домовились про зустріч на саміті Великої сімки.
13 грудня 2019 року «Консервативна партія» Бориса Джонсона отримала 364 голоси та
покращила свій результат на 47 місць. Їхні головні конкуренти - Лейбористська партія втратила
59 місць і отримала 203 голоси.
Більш ніж через три роки після референдуму, 31 січня 2020 р. о 23:00 за Грінвічем, Велика
Британія офіційно вийшла з Європейського Союзу. Британія була членом ЄС протягом 47 років.
«Брексіт» - процес виходу Великої Британії з ЄС, заснований на результатах

референдуму 23 червня 2016 р.
80
Всесвітня історія Франція у 1945 - поч. ХХІ ст.
Франція у ІІ пол. ХХ ст. – на поч. ХХІ ст.
Наслідки Другої світової війни. Тимчасовий режим
Після визволення у Франції склалася нова політична ситуація. Колишні політичні сили, які
уособлювали Третю республіку, були скомпрометовані внаслідок їхньої капітуляції перед
нацистами. На політичну арену вийшли нові суспільно – політичні об'єднання.
Впливовою
силою став Союз де голлівців. Найбільшими політичними партіями стали Французька
комуністична партія (ФКП), яка 1945 р. нараховувала 800 тис. чоловік, Французька соціалістична
партія (ФСП), 1946 р. - 350 тис. чоловік.
Відновили свою діяльність радикали і праві довоєнні партії. Вони прагнули зберегти
конституцію Третьої республіки. ФКП і ФСП виступали за проведення націоналізації
промисловості, намагалися залучити виборців обіцянками поліпшення життя.
Ще восени І944 р. Франція вступила в новий період своєї історії. Він триватиме до кінця
1946 р., до прийняття нової конституції, й називатиметься Тимчасовим режимом. 9 вересня 1944
р. генерал Шарль де Голль сформував новий коаліційний Тимчасовий уряд, до якого увійшли
учасники руху Опору. Вся повнота влади була фактично зосереджена в руках голови Тимчасового
уряду генерала Ш. де Голля.
Тимчасовий уряд прагнув поліпшити економічне становище країни. У 1944-1945 рр. було
націоналізовано ряд вугільних шахт, заводи авіаційних компаній, автомобільної фірми "Рено",
окремі значні фірми, підприємства енергетики, морський транспорт, Французький банк і чотири
найбільших кредитних банки. Збільшувалася зарплата робітникам і службовцям, пенсії
ветеранам війни, скасовувалися податки на зарплату малооплачуваних робітників.
Колабораціоністи (особи, які співробітничали з фашистами) виганялися з державного апарату.
Корінне населення колоній допускалося до адміністративних посад у себе на
батьківщині; деякі його представники могли обиратися до французького парламенту.
Дії Тимчасового уряду де Голля в 1944-1946 рр. сприяли відродженню французької
держави в нових історичних умовах.
Становище Франції після Другої світової війни
81
Четверта республіка
Однією з першочергових проблем повоєнної Франції було питання про новий

конституційний устрій Франції. Його мали вирішити Установчі збори, вибори до яких було
призначено на 21 жовтня 1945 р. Одночасно в країні проходив референдум, який мав на меті
визначити статус і повноваження майбутнього парламенту, а також виявити ставлення до політичної
системи Третьої республіки. Референдум відкинув ідею повернення до Третьої республіки.
13 листопада 1945 р. Установчі збори знову обрали генерала де Голля главою Тимчасового
уряду. У грудні уряд представив на обговорення бюджет на 1946 р. Депутати-соціалісти
запропонували скоротити на 20% військові витрати, їх підтримали комуністи. Генерал рішуче
протестував. Він був переконаний у нездатності коаліційного уряду справитися з труднощами
економічного й міжнародного порядку, які очікували країну. 20 січня 1946 р. він зробив заяву про
відставку. Главою уряду було призначено соціаліста Ф. Гуена. До уряду увійшли 7 соціалістів, 6
комуністів, 5 католиків – у Франції розпочався період правління трьох партійного блоку.
Конституція Четвертої республіки
13 жовтня 1946 року було прийнято Конституцію Четвертої республіки. За якою Франція
проголошувалася парламентською республікою, парламент поділявся на 2 палати:
Національні збори( контролювали всю владу, ухвалювали закони і контролювали діяльність уряду)
і Раду республіки.
Президент обирався на 7 років(обирав парламент) мав другорядні функції. Тобто було послаблено
виконавчу владу.
Режим Четвертої республіки не був стабільним. Значний впив на розвиток внутрішньополітичних
процесів мала «холодна війна». ФКП підтримувала СРСР і це неодмінно впливало на роботу парламенту й
уряду.
У конституції були записані демократичні й соціальні права народу; право на працю, відпочинок,
освіту, на створення профспілкових об'єднань, на страйк. У міжнародних відносинах конституція
передбачала відмову від загарбницьких війн, від політики насильницької колонізації.
16 січня 1947 р. відбулися вибори президента Французької республіки. Ним став правий соціаліст
Венсан Оріоль. Так розпочала своє існування Четверта республіка.
З 1946 по 1958 р. змінилось 25 уряди. Наростала напруга у відносинах між комуністами і
соціалістами що згодом призвело до їх розриву. Знижувався життєвий рівень населення. Промисловці були
невдоволені політикою націоналізації.
В країні склалося 3 політичні угруповання, які пропонували ріні варіанти виходу з кризи.
Атлантисти -
Колоністи -
Дирежисти -
«Дирижизм» - політика активного втручання держави в управління економікою в середині

1940-х рр. у Франції.
82
Таке становище в країні турбувало США, що були незадоволені «полівінням» Франції. Вони
зробили ставку на антикомуністичні сили всередині країни. В обмін на фінансову допомогу за
планом Маршалла США зажадали виведення комуністів з уряду Франції, що й було зроблено в травні 1947
р. У 1951 р. була прийнята мажоритарна система виборів з метою послаблення позицій лівих сил. Усунення
комуністів з уряду зумовило розпад блоку політичних партій, на співробітництві яких ґрунтувалась Четверта
республіка, викликало наростання напруги в суспільстві. З іншого боку, виник рух прихильників Ш. де Голля
(Об’єднання французького народу), який виступав за конституційні реформи і проти режиму Четвертої
республіки.
Основні ідеї голізму
❖
❖
❖
Ознаки економічної кризи Четвертої республіки
Війна в Алжирі(1954- 1962 рр.)
Коли під керівництвом Фронту національного звільнення (ФНЗ) Алжиру в цій країні 1954 р.
розпочалося повстання проти французької влади, уряд узяв курс на його придушення.
Командування армії було незадоволене урядовою політикою. З одного боку, всі кабінети
дотримувалися курсу на придушення національно-визвольного руху алжирців, а з іншого — за спиною армії
вели секретні переговори з ФНЗ. Серед армійської верхівки міцнішало переконання, що уряд нездатний
розв'язати "алжирське питання". Війна в Алжирі стала центральною внутрішньополітичною проблемою
Франції, вона побила всі "рекорди" жорстокості й буквально спустошила казну. Французьке суспільство
розкололося. Одні вимагали покласти край війні, інші наполягали на и продовженні. В Алжирі Йшла відкрита
підготовка до військового заколоту, уряд же виявився неспроможним гарантувати збереження демократії. І
тоді вирішили закликати "найзнаменитішого з французів" — генерала Шарля де Голля, який самотньо жив
майже усі ці роки у своєму заміському будинку. Він влаштовував майже всіх. Ультраколоністи були впевнені,
що де Голль збереже Алжир французьким, інші сподівалися, що він врятує Францію.
У травні 1958 р., коли криза в Алжирі досягла апогею, генерал передав до друку декларацію, в якій
говорилося, що він готовий узяти на себе владу в разі надання йому особливих повноважень.
83
1 червня 1958 р. більшість Національних зборів затвердила де Голля главою уряду. 2 червня де Голль
одержав надзвичайні повноваження і розпустив Національні збори. Четверта Республіка назавжди пішла в
історію.
Причини падіння Четвертої республіки
Становлення П’ятої республіки.
1958 р. став переломним в історії Франції. 1 червня 1958 р. Ш. де Голль отримав надзвичайні
повноваження на півроку і відразу розпустив парламент. В цей день Національні
Збори (329 проти 284) затвердили де Голля керівником уряду. Перестала існувати 4 республіка
28 вересня 1958 р. прийнято Конституцію Франції . За якою:

❖
❖
❖
❖
❖
❖
Головним своїм завданням Ш. де Голль вважав відновлення величі Франції. Вона уявлялася
йому у вигляді могутньої держави з сильною владою, яка проводить незалежну політику. Основною
перешкодою для вирішення цього питання він вважав колоніалізм. У 1960 р. була надана незалежність
14 африканським колоніям Франції. Тим самим Ш. де Голль відкрито заявив, що він проти існування
колоніальної імперії.
Внутрішня політика Ш. де Голля
84
Зовнішня політика Ш. де Голля
Причини незадоволення внутрішньою політикою де Голля
Франція після Ш. де Голля.
15 червня 1969 р. на дострокових виборах президентом Франції став Жорж Помпіду.

Послабив державне втручання в економіку Покращення відносин з США Франція зняла у
1973 р. вето на прийняття Великобританії до ЄЕС.
1974 р. президентом став голіст Ж. де Естен. Зумів в умовах енергетичної кризи 1973 р. не
втрутившись в Арабо - Ізраїльський конфлікт забезпечити країну дешевою близькосхідною нафтою.
Крім того країна мала потужну енергетику, що зробило її стійкою до підвищення цін на нафту. Це
дало змогу лівим силам одержати перемогу на президентських виборах 1981 р. Президентом
Франції став Ф. Міттеран.
16 березня 1986 р. на виборах до Національних зборів неоголлістські об'єднання на підтримку
республіки (ОПР) і блок правоцентристських партій "Союз за французьку демократію"(СФД)
одержали більшість та сформували новий уряд на чолі з лідером ОПР Ж. Шираком. Його уряд
скасував контроль над цінами і податками на великий капітал, провів денаціоналізацію фінансових і
промислових підприємств, скоротив бюджетні витрати на державні потреби. У 1990-1993 рр. у
Франції вибухнула економічна криза, найтриваліша за період після Другої світової війни. Країною
прокотилася хвиля банкрутств і масових звільнень трудящих. Скорочення зайнятості, зріст податків
призвели до зменшення особистого споживання населення. Спад торкнувся усі промислові галузі:
важку індустрію, хімічну промисловість, виробництво сталі й паперу. На чергових парламентських
виборах у березні 1993 р. соціалісти зазнали поразки. Прем'єр-міністром став представник ОПР
Едуард Баладюр. Перед новим консервативним прем'єром постало завдання співіснування з
президентом-соціалістом та вирішення невідкладних економічних проблем. Він розгорнув програму
пожвавлення економіки, яка передбачала поширення суспільних робіт, житлове будівництво,
заходи до стимулювання зростання виробництва й запобігання збільшенню безробіття. Уряд
розгорнув програму приватизації державної власності. На президентських виборах у травні
1995 р. новим президентом став лідер правих сил, мер Парижа Ж. Ширак. Політика Ж. Ширака:
курс на звеличення Франції, яке він бачив шляхом європейської інтеграції, Реформи у дусі
неоконсерватизму. Відновлення ядерної зброї.
85
Франція в 1995-2018 рр.
На президентських виборах 1995 р. перемогу здобув представник правих сил Жак Ширак. На початку
президентства основні зусилля він зосередив на подоланні інфляції та об’єднанні французької нації.
Останнє завдання було особливо важливим в умовах, коли острів Корсика охопив рух за здобуття широкої
національно-культурної автономії. Засобом її здобуття корсиканські сепаратисти обрали терористичні
акти по всій країні.
В економічній сфері діяльність уряду збіглася із циклічним піднесенням економіки. Уже в 1997 р. темпи
зростання виробництва досягли рекордних для Франції показників. У 2000 р. уряд запровадив 35-
годинний робочий тиждень. Франція стала країною найкоротшого робочого тижня. Одночасно із цим
з’явилося майже 100 тис. нових робочих місць, що сприяло зменшенню безробіття.
У 2003 р. на Корсиці на вимогу сепаратистів було проведено референдум щодо розширення автономії
острова. Більшість населення не підтримала зміну статусу острова, і сепаратистський рух поступово пішов
на спад.
Після перемоги на виборах 2002 р. Ж. Ширак продовжив перебудову економіки Франції. Завдяки цьому
прискорилася модернізація підприємств і зріс обсяг експорту. На 2005 р. частка Франції у світовому
експорті становила 5 %. Однак темпи її економічного зростання були нижчими, ніж у Великій Британії та
Італії. Значною мірою це обумовлювалося тим, що інвесторів відлякували високі відрахування до
соціальних фондів і 35-годинний робочий тиждень. Восени 2005 р. Францію охопили масові виступи
іммігрантської молоді, які супроводжувалися погромами й сутичками з поліцією. У відповідь на це влада
масово депортувала іммігрантів.
У 2007 р. на президентських виборах переміг голліст Ніколи Саркозі. Цьому сприяли його заклики до
здійснення радикальних змін у країні. У 2008 р. він ініціював проведення конституційної реформи, під час
якої було змінено або доповнено 47 із 89 статей Конституції. Президента тепер обирали на п’ять років;
одну особу не могли обирати більш ніж на два терміни. Заходи економічної політики Н. Саркозі
допомогли подолати кризу й розпочати зростання економіки.
У 2010 р. було прийнято закон про пенсійну реформу, яка підвищила вік виходу на пенсію до 62 років.
Відповіддю на це стали страйки й масові акції протесту. Рейтинг популярності Н. Саркозі впав нижче 30
%.
У 2012 р. президентом Франції було обрано соціаліста Франсуа Олланда. Виконуючи свої передвиборчі
обіцянки, він запропонував запровадити податок у 75 % для громадян, що мають понад 1 млн євро
прибутку. Конституційний суд Франції скасував цю ініціативу.
Заява президента про легалізацію одностатевих шлюбів і надання одностатевим партнерам права
усиновлення спричинила масові протести французького населення, негативну реакцію католицької
церкви та правої опозиції.
У зовнішній політиці Ф. Олланд виступав за поглиблення партнерства Франції та Німеччини. Після агресії
Російської Федерації проти України 2014 р. та військової операції Росії в Сирії він виступав за
запровадження проти Росії санкцій.
У листопаді 2016 р. Ф. Олланд мав 4 % популярності в країні, що зробило його найбільш непопулярним
президентом П’ятої Республіки за всю її історію. Унаслідок цього він став єдиним в історії Франції
президентом, який відмовився висувати свою кандидатуру на другий термін.
На президентських виборах 2017 р. перемогу здобув Еммануель Макрон, програма якого поєднувала
елементи лівого й правого світогляду. У листопаді 2018 разом з кількома іншими лідерами країн ЄС
пропонував створення окремих від НАТО Збройних сил ЄС. 10 грудня 2018 - у зв'язку з протестами руху
«Жовтих жилетів» наприкінці 2018 року у Франції, оголосив про введення надзвичайного економічного і
соціального стану в країні
86
Франція на початку ХХІ ст.
1. Яка політична ситуація складалася у Франції в перші повоєнні роки ?

2. У чому розходження між конституціями IV та V республік?
3. Схарактеризуйте політичну боротьбу в країні в 40-50-ті рр.
4. У чому полягала суть алжирської проблеми? Як її було вирішено ?
5. За яких обставин Ш. де Голль прийшов до влади?
6. Які основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики адміністрації де Голля? Що
призвело до його відставки 1969 р.?
7. Схарактеризуйте особливості внутрішньої та зовнішньої політики Франції у 80-90-ті рр.
Німеччина у ІІ пол. ХХ – на поч. ХХІ
ст.
Наслідки Другої світової війни
За рішенням За рішеннями Ялтинської і Потсдамської конференцій країну було окуповано СРСР,

США, Великою Британією і Францією. Німеччину поділили на чотири зони: Східна Німеччина
відійшла до радянської зони, три західні зони (Західна Німеччина) - до США, Британії і Франції. У
грудні 1946 р. окупаційні зони США і Британії об'єднано у Бізонію, до якої 1948 р. було приєднано
французьку зону окупації. Це утворення дістало назву «Тризонія». 18 червня 1948 р. у західній зоні
проведена грошова реформа, що зупинила інфляцію, ліквідувала «чорний ринок». Вона передбачала
створення твердої національної валюти. Реакцією Москви на введення нових грошей стала блокада
Берліна, що тривала з 23 червня 1948 р. по 12 травня 1949 р.(Перша Берлінська криза). Збільшилося
промислове виробництво, а у 1949 р. досягнуто його довоєнного рівня, чому сприяло і приєднання Західної
Німеччини до «плану Маршалла»: їй надано 3,9 млрд. доларів стартової допомоги. Сепаратна грошова
реформа викликала відповідні дії СРСР. Було встановлено блокаду Західного Берліну. Запровадження
нових грошей - західнонімецької марки, викликало так звану Берлінську кризу. Територіальні кордони по
суті перетворювалися у державні: розкол Німеччини став реальністю.
Розкол Німеччини
8 травня 1949 р. -
87
Всесвітня історія ФРН у 1945 - поч. ХХІ ст.
Після парламентських виборів новообраний парламент затвердив Конституцію ФРН(23 травня

1949р). і у 7 вересня 1949 р. обрав голову першого західнонімецького уряду - канцлера ФРН:
ним став 73-річний лідер партійного блоку ХДС/ХСС К. Аденауер. Прихильник європейської
інтеграції.
За конституцією ФРН була парламентською республікою. Вищим органом республіки був
федеральний парламент - федеральний бундестаг. Другою палатою парламенту був
бундесрат(представники від ландтагів). На чолі уряду стояв федеральний канцлер, якого обирає
федеральний парламент. Уряд орієнтувався на США та цінності західної демократії.
У відповідь на це в радянській окупаційній зоні була обрана Німецька рада. 7 жовтня 1949 р. вона
проголосила утворення Німецької Демократичної Республіки, її столицею став східний Берлін (західна
зона міста стала самоврядною територією, пов'язаною з ФРН), було схвалено Конституцію НДР. Отже,
Німеччина, населення якої прагнуло до того, щоб країна після Другої світової війни була єдиною, мирною і
демократичною, фактично стала першою ареною зіткнення супердержав у «холодній війні». Саме їхня
непоступливість та амбіції спричинили розкол Німеччини на ФРН і НДР, що засвідчило поділ повоєнного
світу на дві ворожі частини.
«Німецьке економічне диво»
Визнаним архітектором німецького "економічного дива був Л. Ергард, беззмінний міністр

економіки, в урядах К. Аденауера, а потім і канцлер. Він разом із групою неоліберальних
економістів створив теорію "соціального ринкового господарства",- в якій напрочуд успішно
поєднувалися особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання.
Держава, на думку авторів цієї теорії, повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін і
захистити ринкову економіку від монополізму товаровиробників.
Основні складові частини «економічного дива»
«Нова східна політика»
У ІІ половині 60 р в економіці Німеччини починається циклічний економічний спад. Ерхард пропонує

підвищити податки, але парламент відмовляє і він йде у відставку. У 50-ті роки ФРН ставши
економічним гігантом, поставила під сумнів свої східні кордони і вимагала відновлення
Німеччини в кордонах 1937 р. Ігнорування нових реалій в Європі загрожувало Німеччині падінням авторитету
на міжнародні арені.
88
СДПН стала ініціатором дискусії про зміни в зовнішній політиці ФРН. Дискусія завершилась перегрупуванням
політичних сил у країні.
1969 р. перегрупування політичних сил. Перемогу дістала СДПН і Вільна демократична партія. Уряд
очолив В. Брандт (1969-1974).
«Нова східна політика» передбачала:
НДР у повоєнні роки
Зовсім іншим шляхом розвивалась НДР. За роки будівництва соціалізму за радянським зразком
республіка досягла певних успіхів у розбудові державної промисловості, в сільському господарстві
було проведено кооперацію, створено систему безкоштовної освіти та медичної
допомоги, пенсійного забезпечення. У містах велося досить інтенсивне житлове будівництво. У цілому
життєвий рівень жителів НДР був найвищим серед країн соціалізму, одначе поступово в суспільстві
наростала соціальна напруженість.
У жовтні 1949 р., після проголошення НДР, були обрані перший президент країни - В. Пік - колишній
лідер КПН і перший прем'єр-міністр – О. Гротеволь – колишній лідер СДПН. В ніч на 13 серпня 1961 р. в
Берліні було споруджено сумно відомий Берлінський мур (4 м заввишки і 46 км. завдовжки), який
пильнували прикордонники НДР, які одержали наказ без попередження відкривати вогонь по
перебіжчиках. Цей бетонний мур не лише розділив німців, а й став зловісним символом-пам'ятником
«холодної війни» між соціалістичним Сходом і капіталістичним Заходом Європи. Прихід до керівництва
НДР та СЄПН Е. Хонеккера в 1972 р. привів до згортання політики реформ і консервації режиму
радянського типу. Більше того, саме за часи його правління відбулося оформлення суспільства
тоталітарного соціалізму, характерними ознаками якого були:
-узурпація влади в державі і суспільстві єдиною партією СЄПН),
-всевладдя партійно-бюрократичного апарату,
-монопольна власність держави на засоби виробництва,
-екстенсивний розвиток економіки і розподільча система,
-тотальний контроль над суспільством і суспільною свідомістю,
-ставка на репресивні засоби утримання влади, у випадку НДР - активне втручання в особисте життя
громадян органів державної безпеки,
- ігнорування соціальних проблем суспільства, прав його громадян.
9 листопада 1989 р. -
89
Об’єднання Німеччини
З жовтня 1990 р. утворилася об'єднана Федеративна Республіка Німеччини зі столицею

в Берліні. Того ж року відбулися вибори до бундестагу (парламенту ФРН). Блок ХДС/ХСС -
Вільна Демократична партія (ВДП) знову переміг, канцлером об'єднаної Німеччини знову
обрано Г. Коля.
Проблеми об’єднаної Німеччини
Канцлери ФРН
Канцлери Роки перебування при владі Очолювана партійна коаліція

К.Аденауер 1949-1963 ХДС/ХСС – ВДП
Л.Ерхард 1963-1966 ХДС/ХСС – ВДП
К.Кізінгер 1966-1969 ХДС/ХСС – СДПН
В.Брандт 1969-1974 СДПН – ВДП
Г.Шмідт 1974-1982 СДПН – ВДП
Г.Коль 1982-1998 ХДС/ХСС – ВДП
Г.Шредер 1998-2005 СДПН- Зелені 90-х
А. Меркель 2005- 2021 ХДС/ХСС-СДПН
О.Шольц 2021- СДПН- Зелені 90-х
Італія
Важливим питанням післявоєнного устрою Італії стало вирішення долі монархії. Король Віктор-
Еммануїл III дискредитував себе співробітництвом з фашистами в роки війни, підірвав
авторитет монархії як державного інституту. У таких умовах ліві партії виступили з вимогою
замінити монархію республікою.
2 червня 1946 р. разом з виборами в установчі збори відбувся референдум з питання
збереження монархії. Католицька церква і частина представників Християнсько-демократичної партії
(ХДП) виступали за збереження монархії на чолі із сином короля. В умовах гострої політичної боротьби
12,7 млн. осіб віддали свої голоси за республіку, 10,7 млн. - за монархію. Італія стала республікою. На
виборах в Установчі збори більшість місць отримали ХДП(за них віддали голоси 8,1 млн. осіб),
Італійська соціалістична ПАРТІЯ (ІСП) (4,7 млн. голосів) і Італійська комуністична партія (ІКП)(4,3млн.
голосів). Ці партії сформували уряд нової держави.
90
Установчі збори 27 грудня 1947 р. прийняли конституцію,(набрала чинності 1 січня 1948 р.)
згідно з якою Італія проголошувалась демократичною парламентською республікою і вперше в історії
країни запроваджувалося загальне виборче право. Королівській сім’ї заборонялося повертатись в
Італію. Вищим органом влади проголошувався двопалатний парламент, який обирав президента.
Виконавчу владу очолював голова ради міністрів, який призначався президентом і затверджувався
парламентом.
А. де Гаспері. Італійське
«економічне диво».
У 1949 р. однією з перших вона стала членом НАТО - єдиною з колишніх фашистських країн, якій
було виявлено таку честь (ФРН прийняли в НАТО в 1955 р.). Хоча, на відміну від країн, які утворювали
НАТО, Італія не була ні північною, ні атлантичною державою. У 1957 р. Італія
стала однією зі співзасновниць ЄЕС.
Вибір демократичного шляху розвитку став однією з причин Італійського «економічного дива».
Передумови і причини італійського «економічного дива»
Політичний розвиток Італії у 70-ті – 80-ті рр. ХХ ст.
У період 1963 -1976 рр. ХДП вступила в коаліцію з ІСП. Лівоцентристський уряд очолив Альдо
Моро. Цей уряд посилив втручання держави в економічне життя суспільства, прийняв п'ятирічну
економічну програму, провів націоналізацію електротехнічної промисловості, запроваджувався
40-годинний робочий тиждень розширювалися права профспілок на підприємствах. Прийняті закони
передбачали захист орендарів землі та обмеження спекуляцій у житловому будівництві. Лідери ХДП
відмовилися допустити в уряд комуністів Це призвело до кризи в суспільстві й розколу ХДП. Частина
членів н чолі з А. Моро, розуміючи, що ігнорування комуністів в умовах гострої економічної кризи може
призвести до небачених соціальних потрясінь, стали на шлях укладення угоди з ІКП, згідно з якою
остання зобов’язувалася підтримувати існуючий уряд за умови, що він буде реалізовувати узгоджену
двома партіями програму. Перспектива встановлення стабільності в країні не влаштовувала лідерів
«Червоних бригад» - ультралівої терористичної організації, яка прагнула прийти до влади на хвилі
соціального невдоволення. А. Моро було викрадено, а згодом його труп було знайдено в автомобілі в
центрі Риму. Політична нестабільність сприяла розвитку тероризму як з боку неофашистів, так і з боку
ультралівих організацій. З 1969 по 1981 р. від рук терористів загинуло 386 осіб. Найгучніший
терористичний акт стався на залізничному вокзалі в Болоньї(загинуло 85 чоловік). У 1981 р. викрито
таємну масонську ложу «Пі -2», члени якої намагалися здійснити державний переворот. У 1982 р.
вчинено замах на Папу Римського. За рівнем корупції Італія не мала собі рівних у Західній Європі.
Корупція в країні пов’язана також і з особливостями політичного механізму Італії. Вибори в країні
проводяться за пропорційною системою: виборці голосують не за конкретного кандидата, а за партію.
Персональний склад парламентських фракцій визначає сама партія. Тим самим складались умови для
існування закулісного політичного життя. Багато питань в Італії вирішувалося таємно - у партійних
канцеляріях або в результаті міжпартійних переговорів. Відсутність відкритості при обговоренні
важливих фінансових питань (державні витрати, податки, субсидії та ін.) сприяла розвитку корупції і,
відповідно, зростанню впливу італійської мафії. 1992-1994 рр. позначилися гострою політичною кризою,
наслідком якої стала втрата впливу в суспільстві головних політичних партій Італії та поява зовсім нових
сил. Голова ради міністрів Дж. Андреотті (ХДС) був змушений піти з посади за звинуваченням у
91
хабарництві. У лютому 1992 р. розгорнулася широкомасштабна кампанія «Чисті руки», спрямована на
боротьбу з корупцією у вищих ешелонах влади і серед керівництва головних партій, в ході якої суду було
піддано понад 2 тис. осіб, в тому числі ряд вищих державних діячів та керівників мафії, не дала суттєвих
результатів, але засвідчила глибину моральної кризи італійського суспільства і стала початком занепаду
партійно-політичного механізму, що виник у ході руху Опору. У наступні два роки під слідством
опинилися лідери ХДП, ІСП, кілька міністрів, депутат, сенатор, підприємці. Таким чином вся верхівка
італійського суспільства, традиційні політичні партії були дискредитовані.
В березні 2009 прем'єр-міністр Сільвіо Берлусконі оголосив про створення нової
правоцентристської партії «Народ свободи». Прообразом нової політичної сили стала правляча
коаліція, до якої входять партія Берлусконі «Вперед, Італія» та права партія «Національний альянс»
Джанфранко Фіні, а також деякі менші політичні організації.
СРСР. Нові незалежні держави
Наслідки Другої світової війни для СРСР

1. Матеріальні збитки становили 2 трлн. 563 млрд. крб. (з низ 679 млрд. внаслідок руйнувань);
2. Зруйновано 1710 міст, спалено 70 тис сіл, спалено і підірвано 1135 шахт, зруйновано 65 км.
залізничних колій, пошкоджено 10 тис паровозів, 428 тис. залізничних вагонів, посівні площі
зменшились на 26,8 млн. га.;
3. За роки війни СРСР втратив 30% національного багатства;
4. Валова промислова продукція становила 59%, а сільськогосподарська 60% від довоєнного рівня;
5. Людські втрати становили близько 27 млн. осіб (за підрахунками західних істориків 40-50 млн.).
Найбільші втрати були серед чоловічого населення (із чоловіків 1923 р. народження, яким на момент
початку війни виповнилось 18 років, залишились живими лише 3%);
6. Кількість робітників і службовців скоротилось за роки війни на 5,3 млн. осіб, а в колгоспах
працездатне населення скоротилось на третину. 25 млн. осіб залишились без житла.
Територіальні зміни
До СРСР було приєднано:
❖ На південному сході –
❖ За рішенням Потсдамської конференції –
❖ За мирним договором з Фінляндією -
❖ На Далекому Сході після розгрому Японії -
❖ За договором 1945 р. з Чехословаччиною -

❖ Території, приєднані до СРСР у 1939-1940 рр. -
92
Відбудова господарства
Відбудова
Основні напрямки відбудови
Скасування
Заходи щодо підвищення Заходи у Заходи в сільському
обмежень
життєвого рівня населення промисловості господарстві
воєнного часу
✓ відновлення ✓ працевлаштування ✓ часткове ✓ Відновлення МТС,
8-годинного демобілізованих і переведення постачання села
робочого дня і репатрійованих; підприємств на випуск машинами;
відпусток; ✓ скасування карткової мирної продукції; ✓ Підвищення норм
✓ скасування системи; ✓ відновлення хлібозаготівлі,
обовʼязкових ✓ зниження цін на продовольчі зруйнованих збільшення податків;
позаурочних та промислові товари; промислових об’єктів; ✓ Примусові позики;
робіт; ✓ розгортання житлового ✓ розвиток ✓ Організовані
✓ скасування будівництва; енергетики; набори сільської
законів і ✓ збільшення виробництва ✓ запровадження молоді на відбудову
обмежень товарів народного споживання; нової техніки і міст і промисловості.
воєнного часу. ✓ грошова реформа (1947 р.) технологій;
✓ будівництво нових
підприємств.
Особливості відбудовчого періоду
93
Суспільно-політичне життя
Довідка
Морально-політична ситуація в СРСР в повоєнні роки визначалася подальшим
посиленням культу особи Й. Сталіна. Значну частину колишніх військовополонених, тих,
кого німці насильно вивезли на роботи до Німеччини, священників, віруючих різних
конфесій було відправлено до ГУЛАГу.
По закінченню війни всі, хто знаходились на окупованій території проходили спеціальну
перевірку на «благонадійність» і робилася спеціальна позначка в особовій справі.
Продовжувалась репресивна національна політика. За вказівкою Й. Сталіна були переселені
цілі народи:
• грудень 1943 р. – калмики (140 тис.);
• 1943 – 1944 рр. – карачаївці (80 тис.), чеченці (400 тис.), інгуші (100 тис.), балкарці (40 тис.);
• травень – червень 1944 р. – з Криму переселено татар (191 тис.);
• 1944 р. – було переселено також греків (14 тис.), вірмен (8,5 тис), турків, іранців (42 тис.);
• 1949-1950 рр. – литовців (400 тис.), латишів (150 тис.), естонців (50 тис.) було вивезено у
малозаселені райони Сибіру і Середньої Азії.
Ждановщина - ідеологічний наступ радянської влади в галузі літератур і мистецтва з

метою посилення тоталітарного режиму. Політика названа на честь А. Жданова – секретаря
ЦК КПРС з ідеології.
Космополітизм - ідеологія «світового громадянства», яка проповідує відмову від
національних традицій і культур, патріотизму, заперечує державний і національний
суверенітет.
Лисенківщина - ідеологічний наступ в галузі науки, названа за прізвищем президента
ВАСГНІЛ – Т. Лисенка.
Культ особи (лат. поклоніння, шанування) - безмірне звеличення особи, сліпе

поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в політичній чи
релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера. Теоретичною основою
культу особи є волюнтаристський погляд на історію, згідно з яким її хід визначається не
об'єктивними законами, а волею видатних людей, переважно вождів.
Передумови культу особи політичних керівників на соціально-психологічному рівні
починаються з їх сакралізації, обожнювання влади. Найдавніші початки його - в ідолопоклонстві
первісних релігійних вірувань та культів. Суб'єктивною передумовою культу особи є також
патріархальне сприйняття глави держави як «батька» однієї великої сім'ї, визнання держави із
жорсткою ієрархічною, побудовою суспільства єдиною моделлю.
94
Всесвітня історія СРСР у другій половині ХХ ст. та його розпад
Репресії
Репресії проти партійних і державних діячів
«Ленінградська справа»
Привід: Анонімний лист ЦК ВКП(б) про фальсифікацію виборів на Ленінградській партконференції в

грудні 1948 р.
Суть: боротьба за владу серед оточення Й. Сталіна, який досяг похилого віку. Зміцнення особистої
влади Й. Сталіна.
Жертви: Секретар ЦК ВКП (б) О. Кузнєцов, колова Держплану СРСР М. Вознесенський, керівництво
Ленінградської партійної організації та Ленінградської області, репресії проти керівників, що
походили з Ленінграда (всього понад 200 осіб).
«Справа лікарів»
Привід: лист до ЦКК ПРС лікаря кремлівської лікарні Л. Тимашук, у якому йшлося ро лікарів –
«отруйників», що працювали в цій лікарні.
Суть: боротьба за владу напередодні смерті Й. Сталіна
Жертви: лікарі кремлівської лікарні і не тільки, переважно єврейської національності.
Боротьба за владу після смерті Й. Сталіна
5 березня 1953 р. –
Основна боротьба велась між: Л. Берією (головою МВС), Г.Маленковим (Головою Ради Міністрів
СРСР) та М. Хрущовим (секретарем ЦК КПРС, з вересня 1953р. – І секретарем ЦК КПРС)
Липень 1953 р. –
1953-1955 рр. –
Лютий 1955 р. -
95
Альтернативні шляхи розвитку СРСР після смерті Й. Сталіна
Л. Берія Г. Маленков М. Хрущов

✓ Виступав проти культу особи Й. ✓ Скасування культу особи ✓ Скасування культу особи Й. Сталіна,
Сталіна. Й. Сталіна, лібералізація лібералізація існуючого режиму.
✓ Припинення видання повного існуючого режиму. ✓ Реабілітація незаконно репресованих.
збірника творів Й. Сталіна. ✓ Колективне керівництво ✓ Розширення прав союзних республік.
✓ Амністія 1,2 млн. осіб. країною, хоча фактично ✓ Децентралізація управління
✓ Припинення «справи лікарів». мав необмежену владу. економікою.
✓ Ставив під сумнів ефективність ✓ Реабілітація незаконно ✓ Прийняття курсу на розгорнуте
колгоспної системи. репресованих. будівництво комунізму.
✓ Обмеження асигнувань на військово- ✓ Розвиток легкої, ✓ Зміцнення партійного апарату. Повне
промисловий комплекс. харчової промисловості та зрощування партійного і державного
✓ Повернення до політики «коренізації» сільського господарства; апаратів.
в Україні, Білорусії, Литві. інтенсифікація ✓ Скорочення армії. Зняття міжнародної
✓ Виступав за порозуміння з лідерами виробництва. напруги.
національно-визвольних рухів у західних ✓ Зменшення ролі ✓ Підтримка національно-визвольних
районах СРСР. партійних органів. рухів у країнах, що знаходились у
✓ Зменшення ролі партійних органів. ✓ Недопущення світової колоніальній залежності.
✓ Виступав за об’єднання ФРН і НДР. війни в умовах існування
✓ Нормалізація відносин з Югославією. ядерної зброї.
«Відлига». М. Хрущов.
Довідка
14-25 лютого на ХХ з’їзді КПРС на закритому засіданні М. Хрущов виступив з доповіддю
«Про культ особи та його наслідки». У цій доповіді:
• викривався культ особи Й. Сталіна;
• були наведені численні факти беззаконня, злочинів сталінського режиму 30-х – початку 50-х рр.;
• йшлось про масові репресії 30-х рр.;
• про депортацію малих народів тощо.
Основні положення доповіді у дещо пом’якшеному вигляді послугували основою постанови ЦК КПРС від
30 червня 1956 р. «Про подолання культу особи і його наслідки».
З закритої доповіді Першого секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова ХХ з’їздові

Комуністичної партії Радянського Союзу «Про культ особи та його наслідки».
25 лютого 1956 року
«...Йдеться про те, як поступово складався культ особистості Сталіна, який
перетворився на певному етапі у джерело цілої низки найбільших і дуже важких перекручень
партійних принципів, партійної демократії, революційної законності.
...Ті негативні риси Сталіна... розвинулися в останні роки у тяжкі зловживання владою..., що
завдало непоправної шкоди нашій партії.
...І саме в цей період (1935–1937–1938рр.) склалася практика масових репресій по державній
лінії... проти багатьох чесних комуністів... Сталін запровадив поняття «ворог народу».
...Свавілля однієї особи заохочувало та допускало свавілля інших осіб. Масові арешти та
заслання тисяч і тисяч людей, страти без суду та нормального слідства...
...Хіба можна вважати нормальним той факт, що між XVIII та ХІХ з’їздами партії минуло
понад тринадцять років...? Навіть по закінченні війни з’їзд не скликався понад сім років. Майже
не скликалися пленуми Центрального Комітету.
...Обставини, пов’язані з убивством т. Кірова, донині приховують у собі багато
незрозумілого та загадкового й потребують найретельнішого розслідування.
96
...Сталін орієнтував партію, орієнтував органи НКВС на масовий терор.
...Масові арешти партійних, радянських, господарських, воєнних працівників завдали
великої шкоди нашій країні, справі соціалістичного будівництва.
Масові репресії негативно вплинули на морально-політичний стан партії, породжували
невпевненість, сприяли поширенню хворобливої підозри... Скрізь... він бачив «ворогів»,
«дворушників», «шпигунів».
...Єдиновладдя Сталіна призвело до дуже тяжких наслідків під час Великої Вітчизняної
війни... З перших же днів війни з’ясувалося, що наша армія озброєна погано... Політика
масштабних репресій проти армійських кадрів... підривала основу військової дисципліни... Не
Сталін, а партія в цілому, Радянський уряд, наша... армія, її талановиті полководці та звитяжні
воїни, увесь радянський народ — ось хто забезпечив перемогу в Великій Вітчизняній війні.
...Прийнято було та реалізовано рішення про виселення із займаної території усіх
карачаївців... Така ж участь спіткала усе населення Калмицької автономної республіки...
Виселені були зі своїх рідних місць усі чеченці та інгуші... Виселені були у віддалені міста усі
балкари... Українці уникли цієї участі тому, що їх дуже багато та нікуди вислати.
...Він повністю втратив почуття реальності, проявляв підозру, пихатість щодо не лише
окремих осіб всередині країни, але й щодо цілих партій інших країн.
...Він країну та сільське господарство вивчав лише за кінофільмами. А кінофільми
прикрашали, лакували стан справ у сільському господарстві.
...Сталіна надмірно звеличували. Безперечно, що в минулому Сталін мав значні заслуги
перед партією, робітничим класом і перед міжнародним робітничим рухом.
...Ми повинні з усією серйозністю поставитися до питання про культ особистості. Це питання
ми не можемо винести за межі партії, а тим більше до преси. Саме тому я роблю доповідь про
це на закритому засіданні з’їзду. Треба знати межу, не підгодовувати ворогів, не оголяти перед
ними наших виразок»
1. Визначте основні напрями критики Й. Сталіна та політики, яку він здійснював.

2. Чому, на ваш погляд, М. С. Хрущов звинувачував Й. Сталіна, а не існуючу систему та
партійний апарат?
Лібералізація - скасування або послаблення державного контролю над усіма сферами життя суспільства.
Десталінізація
Відлига
97
Погляд дослідника
Історик Д. А. Волкогонов
«Діставшись вершини влади в гігантській країні, Хрущов, проте, відчував, що тінь Сталіна увесь час
була поруч з ним. Діяла (хоча й не так люто, як раніше) «каральна система», створена «вождем народів»,
забороненою була правда про безліч політичних процесів, що прокотилися країною напередодні і після
війни, на багато питань внутрішньої і зовнішньої політики було накладено сталінське табу. Хрущов багато
знав про минуле (він був його активним учасником). Тепер воно його лякало. Він, саме він мав або сказати
усім правду, або залишити без змін усе, що склалося за третину століття існування більшовицької
держави... Власне, Хрущова теж неодноразово охоплювали сумніви. Але він згадував про листи в'язнів,
повертався подумки до божевілля минулих років і, врешті, остаточно дійшов висновку: результати такого
масового терору, беззаконня, страшних зловживань не вдасться приховати тривалий час. Рано чи пізно
правда стане відома народу. Необхідно взяти ініціативу до своїх рук і розповісти цю страшну правду
народу».
Історик Ф. М. Бурлацький
«...Головна причина, чому Хрущов став тираноборцем і винищувачем культу Сталіна та режиму його
влади, — це первісний, можна сказати, генетичний гуманізм, не витрачений Хрущовим, незважаючи на всі
випробування цієї суворої епохи... Звичайний нормальний людський страх утримував його від захисту
несправедливо страчених людей у період сталінщини. Але тим сильніше накопичувалися в його душі біль,
каяття, почуття провини і відповідальності за усе, що відбувалося».
Із виступу М. С. Хрущова під час зустрічі з іноземними гостями:
«Мене часто запитують, як це я наважився зробити цю доповідь на XX з'їзді. Стільки років ми вірили цій
людині! Вивищували його. Створювали культ. І раптом такий ризик... Проте оскільки мене обрали Першим,
я повинен, зобов'язаний був сказати правду. Сказати правду про минуле, чого б мені це не коштувало і як
би я не ризикував. Ще Ленін нас учив, що партія, яка не боїться говорити правду, ніколи не загине».
Згідно з інформацією історичних джерел, зробіть висновок про можливі причини

засудження культу особи Хрущовим.
Реформи М. Хрущова
Галузь Зміст
1957 р. — ліквідація галузевих міністерств і створення замість них
Промисло територіальних органів управління — Рад народного господарства.
вість 1962 р. — укрупнення раднаргоспів та створення Вищої ради народного
господарства
1953 р. — підвищення самостійності колгоспів, їх укрупнення та покращення
життя селян.
Сільське господарство
1954 р. — скасування паспортних обмежень на селі.

1958 р. — реорганізація МТС у РТС (ремонтно-тракторні станції); скасовано
обов'язкові поставки продовольства державі, натуральної оплати за роботу МТС
(РТС); запровадження грошової оплати праці колгоспників.
Аграрні над програми:
1954-1956 рр. — зернова: освоєння цілини в Казахстані, Сибіру, на Уралі
(собівартість зерна цілинних земель була на 20 % вищою, ніж в Україні).
1957-1960 рр. — м'ясо-молочна: намагання наздогнати США за виробництвом
м'яса, молока і масла на душу населення — вдалася на перших етапах, оскільки
результату було досягнуто шляхом масового забою худоби.
1959-1963 рр. — кукурудзяна: розширення посівів кукурудзи і гороху
1956 р. – Пенсійна реформа.
Суспільно
Підвищення заробітної плати робітникам і службовцям. Скорочення робочого
-
дня.
98
фінансова Початок масового житлового будівництва (хрущовки).
сфера 1958 р. – реформа освіти і збільшення капіталовкладень в галузь.
Збільшення асигнувань на охорону здоров’я.
Наслідки реформ
Позитивні Негативні
Зростання валового Порушення структури посівів зернових.
виробництва на 35 %. Скорочення поголів'я у тваринництві.
Підвищення життєвого Порушення екологічного балансу в деяких регіонах.
рівня трудящих. Масові закупівлі зерна за кордоном
1. Опрацювавши інформацію, подану в таблицях, назвіть сферу діяльності М. Хрущова, у якій було
досягнуто найкращого результату внаслідок запровадження його реформи.
2. Обґрунтуйте судження, що реформи Хрущова були непослідовними по суті і не могли розв'язати
назрілих проблем.
«Холодна війна» Зовнішня політика М. Хрущова
1955р. –
1956 р. –
1957 р. –
1958 р. –
1959 р. –
1961 р. –
1962 р. –
1. Наведіть факти, які б свідчили про ознаки відмови від ворожнечі між Заходом і Сходом, та
ознаки, які б проілюстрували непослідовність цієї політики. Зробіть висновок щодо курсу зовнішньої
політики СРСР в період правління М. Хрущова.
2. Назвіть схожі та відмінні ознаки зовнішньої політики СРСР за керівництва Й. Сталіна і М.
Хрущова?
99
Із секретного звіту про переговори в Нью-Йорку та зустрічі у Вашингтоні
та Гавані з питань, пов’язаних із врегулюванням кризи у районі Карибського моря
«Переговори тривали з 29 жовтня 1962 по 27 січня 1963 р... Вести переговори на тристоронній
основі (СРСР, США та Куба) американська сторона відмовилася.
...Домовленість передбачала, що США скасують військову блокаду Куби (так званий «карантин»),
підтвердять... в ООН своє зобов’язання не вторгатися на Кубу та не допускати вторгнення на Кубу інших
держав Західної півкулі; у свою чергу, Радянський Союз вивезе з Куби зброю... та візьме на себе
зобов’язання не ввозити таку зброю на Кубу в подальшому.
...Певні ускладнення під час переговорів створив кубинський уряд..., відмовившись... навіть від такої
форми перевірки, як відвідування Генеральним секретарем ООН У Таном деяких районів, де
здійснювався тоді демонтаж цієї зброї.
...Генеральний секретар ООН У Тан, який зробив корисний внесок у досягнення домовленості між
СРСР та США у найбільш гострий момент кризи, і в подальшому виявляв певний інтерес до ходу
переговорів... Позитивну роль відіграв його візит на Кубу 30 жовтня — 1 листопада 1962 р.
...Досягнута домовленість про врегулювання кризи у Карибському морі має важливе значення для
малих країн, які нещодавно звільнилися від колоніального гніту, що стане стимулом для боротьби за
зміцнення незалежності афро-азіатських держав.
...Керівні кола США не мають наміру миритися із встановленням соціалістичного ладу на Кубі, тож
що вони будуть продовжувати політику економічного, політичного та всілякого іншого тиску на Кубу...
Цього не приховували, зокрема, президент Кеннеді та Державний Секретар Раск у бесіді з нами.
...Фактично Фідель Кастро, а також президент Дортікос дали зрозуміти, що кубинське керівництво не
задоволено вивезенням з Куби радянських ракет і літаків ІЛ-28...
...Ні Фідель Кастро, ні інші кубинські керівні товариші останнім часом у своїх виступах не згадують
про допомогу Кубі з боку Радянського Союзу, а... наголошують, що вона надавалася соціалістичним
табором, або говорять, що вона надається Радянським Союзом, Китаєм та іншими соціалістичними
державами» .
1) З’ясуйте суть радянсько-американських переговорів із врегулювання Карибської кризи.
2) У чому полягало значення підсумків переговорів для системи міжнародних відносин та країн
світу?
3) Розкрийте роль ООН у вирішенні Карибської кризи.
4) Охарактеризуйте американо-кубинські відносини після завершення переговорів.
5) Визначте причини занепокоєння радянських представників на Кубі політикою Ф. Кастро.
«Застій»
Довідка
Підчас відпочинку М. Хрущова було здійснено «тихий переворот», 12 жовтня 1964 р. провели
засідання Президії ЦК КПРС, на якому проголосували за усунення його від влади. 14 жовтня пленум ЦК
КПРС ухвалив рішення про звільнення М. Хрущова від обов’язків Першого секретаря ЦК КПРС, Голови Ради
Міністрів СРСР з формулюванням:«у зв’язку з похилим віком та погіршенням стану здоров’я».
Після усунення М. Хрущова було проголошено принцип «колективного керівництва». Першим
секретарем ЦК КПРС призначено Л. Брежнєва, Головою Президії Верховної Ради – М. Підгорного.
Велику роль у суспільно-політичному житті відігравав головний ідеолог партії М. Суслов – секретар
ЦК КПРС з ідеологічної роботи.
100
«Застій»
Причини «Застою»
Етапи
Характерні риси
«Застою»
1965 – 1970 Спроба проведення економічних реформ, які б мали впорядкувати економіку СРСР
рр. після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (Косигінська реформа).
1970 – 1982 Наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи.

рр.
1982 – 1985 Зміни в партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського
рр. суспільства.
101
Характеристика доби «Застою»
Сфера
Характеристика
життя
Було відновлено систему директивно-міністерського керівництва, яка
підпорядковувалася певним ідеологічним догмам. Інерцією «відлиги» була Косигінська
Економічна
реформа (1965-1970), що сприяла

успіхам 8-Ї п'ятирічки. Подальше зниження темпів промислового виробництва та зростання
дефіциту продуктів народного споживання певний час компенсувалися
за рахунок продажу енергоносіїв за кордон і закупівлі товарів народного
споживання. Проте основна маса коштів скеровувалася на розвиток ВПК (військово-
промислового комплексу)
Внутрішня: Перебування при владі Л. Брежнєва було реалізацією замовлення
номенклатурних верхів на збереження стабільності. Розпочинається процес «ресталінізації»
— головною стає ідея збереження та захисту ідеалів сталінської моделі соціалізму. Спроби
дисидентів відстоювати громадянські та національні права жорстоко придушувалися.
Зберігалася монополія КПРС. 1982 р. помирає Л. Брежнєв. Його наступник Ю. Андропов
уславився спробами наведення порядку як «нагорі» (боротьба з корупцією в Москві та
регіонах), так і «внизу» (посилення трудової дисципліни та боротьба з прогульниками на
виробництві). Але після смерті Ю. Андропова в лютому 1984 р. перетворення припинилися.
Політична
Перебування К. Черненка при владі (лютий 1984 — березень 1985 рр.) було рецидивом
«брежнєвізму».
Зовнішня:
Розвиток ВПК та енергетична криза на Заході давала надію СРСР на перехоплення
стратегічної ініціативи. На початку 70-х років був досягнутий паритет між СРСР і СІЛА в
ядерних озброєннях. Переговорний процес, що тривав до кінця 70-х років, переріс у новий
виток гонки озброєнь та холодної війни, спровокованої втручанням СРСР у справи країн Азії
та Африки, розміщення ракет СС-20 у країнах Східної Європи, а особливо початком війни в
Афганістані (грудень 1979 р.). У стосунках із соціалістичними країнами домінувала «доктрина
Брежнєва» — визнання суверенності союзників з одночасним «правом» СРСР на інтервенцію
в разі загрози позиціям комунізму в цих країнах Зазначений сценарій був уперше
опрацьований в ЧССР у 1968 р. та готувався для Польщі 1980 року.
Розчарування у правильності обраного шляху;
Ідеологічна
Дисидентський рух (1965 – 1982 рр.);

Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя;
Посилення ідеологічного тиску на суспільство.
1. У чому полягав суперечливий характер суспільного життя в СРСР у 60-80-ті роки?

2. У середині 60-х років — на початку 80-х СРСР був однією з наддержав світу. Водночас
перебування при владі Брежнєва призвело до застою в усіх галузях життя. Чому це сталося?
102
СРСР від застою до розпаду
«Період застою в СРСР характеризують як неосталінізм - відновлення всієї економічної,
політичної, репресивної системи, культу особи, з деякими врахуваннями сучасного розвитку.
Уже від самого початку усунення Хрущова від влади брежнєвське керівництво намагається
реабілітувати сталінізм й особисто Сталіна. У 1965 р. у доповіді, присвяченій 20-й річниці
перемозі у Великій Вітчизняній війні, Брежнєв відзначив внесок Сталіна у розгромі фашизму. Зал відповів
аплодисментами.
На XXIII з'їзді КПРС (1966) була здійснена перша спроба офіційної реабілітації Сталіна. Про це
попередньо повідомили китайського (Мао Цзедун) і албанського (Ходжа) лідерів, які активно наполягали
на скасуванні рішень XX і XXII з'їздів. Компартії ЧССР, Угорщини, Італії, Франції, Югославії, дізнавшись
про це, заявили, що відкличуть своїх делегатів на знак протесту. Таким чином наміри не були реалізовані.
Проте з підручників було вилучено тексти про культ особи Сталіна. Почали з'являтися книги, фільми, які
відтворювали особливу роль Сталіна в історії. Вдруге спроба реабілітувати Сталіна відбулась у 1969 р.
Тоді у «Правді» збирались надрукувати статтю, в якій засуджувались рішення XX і XXIII з'їздів КПРС
про культ особи Сталіна. Останньої хвилини Брежнєв відмовився від публікації і підготовки відповідної
постанови ЦК КПРС».
Чому період правління Брежнєва пов'язують з неосталінізмом. Поясніть значення цього

терміна.
Косигінська реформа
Після усунення від влади М. Хрущова в жовтні 1964 р. економіка країни продовжувала перебувати
в стані кризи. Перед новим радянським керівництвом (в жовтні 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС було
обрано Л. Брежнєва, а згодом головою Ради міністрів СРСР було призначено О. Косигіна) для його
подолання було два можливих шляхи:
▪ радикальні реформи (тобто такі, що стосуються основ соціалістичного ладу, його характерних
принципів);
▪ часткові реформи (які не стосувалися основ соціалістичного ладу і спрямовувалися на
пом'якшення економічної кризи, але не були здатні подолати її в цілому).
Керівництво СРСР, розуміючи необхідність здійснення економічних реформ як таких, обрало
другий шлях, що в підсумку і визначило їхній крах.
Пріоритет в ініціюванні, розробленні та проведенні реформ належав голові Ради міністрів СРСР
О. Косигіну.
Передбачалося, що реформи забезпечать подолання традиційних для існуючої моделі радянської
економіки недоліків, основні з який зводилися до такого:
❖ поглиблення диспропорцій у розвитку галузей господарства;
❖ збільшення капіталовкладень при їхній низькій віддачі;
❖ неефективне використання виробничих фондів;
❖ наявність великої кількості незавершених об'єктів у промисловому і цивільному будівництві;
❖ низька ефективність сільськогосподарського виробництва, значне відставання за темпами
розвитку від промисловості всього аграрного сектору;
❖ невідповідність між зростанням зарплати і продуктивності праці; " масовий випуск товарів, що
не знаходили збуту;
❖ відсутність діючих матеріальних стимулів для підвищення продуктивності праці та якості
продукції, що випускається.
СУТЬ РЕФОРМИ
103
Дисидентський рух
Періодизація дисидентського руху
Періодизація Характеристика
Діяльність А. Синявського, Ю. Данієля, А. Амальріка, Л. Чуковської,
Становлення
А. Гінзбурга, Ю. Галанського, Б. Буковського, А. Марченка, С. Ковальова, Л.
(1965 – 1972 рр.)
Богораз, П. Григоренка та ін. Початок кампанії проти А. Сахарова і
О. Солженіцина
Криза
Процес над П. Якіром і В. Красіним
(1973 – 1974 рр.)
Широке • Розширення географії дисидентського руху.
міжнародне • Вислання О. Солженіцина з країни.
визнання • Утворення радянського відділення Міжнародної амністії.
(1974 – 1975 рр.) • Присудження Нобелівської премії А. Сахарову
• Діяльність Гельсінської групи.
Гельсінський
• Процеси над Ю. Орловим, А. Щаранським, Г. Якуніним, А. М арченком.
(1976 – 1982 рр.)
• Заслання А. Сахарова
Течії дисидентського руху
Національно- Ліберально- Правозахисна Релігійна Марксистська

визвольна демократична
104
«Перебудова»
Робота з документом
З виступу міністра закордонних справ А. Громико під час представлення кандидатури
М. Горбачова учасникам позачергового пленуму ЦК КПРС 11 березня 1985 р. «Він завжди тримає у центрі
уваги суть питання... прямо каже про свою позицію, подобається вона співрозмовнику чи, може, ні... вміє
аналітично підходити до проблеми... Він не тільки добре аналізує проблеми, а й робить узагальнення і
висновки... У Михайла Сергійовича партійний підхід до людей, вміння організувати людей, знаходити з
ними спільну мову. Це не всім дано... Вміння бачити головні ланки і головним підпорядковувати
другорядні притаманно значною мірою. Це вміння — гідність і велика гідність... В особі М. С. Горбачова ми
маємо діяча широкого масштабу, діяча видатного, який гідно буде обіймати посаду Генерального
секретаря ЦК КПРС».
Поміркуйте
Яке було ставлення до Горбачова серед партійної номенклатури на початку його
правління?
Прихід до влади М. Горбачова
1982 р. –
1982 – лютий 1984 рр. –
лютий 1984 – березень 1985 рр. –
Березень 1985 р. –
105
Перебудова
«Прискорення»
Гласність
«Нове мислення»
Етапи перебудови (1985 – 1991 рр.)

Період, дата Характеристика
квітень 1985 – січень 1987 рр. (від
Спроба реалізації концепції прискорення соціально-економічного
квітневого пленуму ЦК КПРС
розвитку країни. Боротьба з алкоголізмом і пияцтвом
1985 р. – до січневого 1987 р.)
січень 1987 р. – літо 1988 р. (від Оформлення концепції перебудови. Запровадження
січневого пленуму 1987р. до ХІХ економічного реформування та кадрових змін. початок періоду
конференції КПРС) гласності
літо 1988 р. – травень 1989 р. (від Запровадження реформ політичної системи. Формування
ХІХ партконференції до І З’їзду нових органів державної влади – З’їзду народних депутатів
Народних депутатів СРСР) СРСР. Виникнення політичних партій.
106
1989 р. – діяльність І З’їзду рад СРСР. наростання економічної
кризи. перші страйки шахтарів. Початок формування політичної
опозиції.
1990 р. – початок ліквідації монополії КПРС на владу.
літо 1989 р. – серпень 1991 р. (від І
проголошення суверенітету союзних республік. Програма «500»
З’їзду Народних депутатів СРСР
днів. Посилення протистояння центру і союзних республік.1991 р.
до спроби державного
– різке загострення економічних проблем. Провал економічних
перевороту 19 – 21 серпня 1991 р.)
реформ. Наростання соціальної напруги. Спроби придушення
національно-визвольних рухів. Розробка нового союзного
договору. ДКНС (рос. ГКЧП). Кінець перебудови.
Хронологія основних економічних заходів
Дата Подія
Квітень
1985 р.
Травень
1985 р.
Лютий ХХVII зʾїзд КПРС. Підтвердив курс на прискорення. Ставилось завдання за три пяʾтирічки
1986 р. створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже існуючому. Подвоїти
національний прибуток за рахунок підвищення продуктивності праці, запровадження
досягнень НТР. Вирішити цілу низку соціальних проблем: забезпечення житлом,
продовольством і предметами повсякденного вжитку тощо.
Постанова «Про подальше вдосконалення економічного механізму господарювання в
агропромисловому комплексі країни». Передбачала створення вертикальної структури
Держагропрому СРСР, яка мала б контролювати виробництво, переробку і збереження
сільгосппродукції.
Травень
1986 р.
Листопад
1986 р.
Червень
1987 р.
30 Прийняття закону про «Державне підприємництво». Надання підприємствам

червня самостійності, самоуправління, самоокупності, самофінансування. Незабаром були
1987 р. прийняті інші постанови: про перебудову планування, матеріально-технічного
постачання, ціноутворення тощо. Деякі підприємства отримали право виходу на
зовнішній ринок. Було порушено державну монополію на зовнішньоекономічну
діяльність.
Березень
1988 р.
107
1988 р.
1989 р. Створення спеціальної державної комісії з питань реформи на чолі з Л. Абалкіним і

неурядової на чолі з академіком С. Шаталіним. Перша комісія пропонувала поступовий
перехід до ринкової економіки під сильним державним контролем. Інша запропонувала
програму «500 днів» - перехід до ринкової економіки шляхом «шокової терапії». Обидві
програми були відкинуті. Було затверджено Основні напрямки стабілізації народного
господарства і переходу до ринкової економіки (червень 1990 р.), але цей документ
виявився недієздатним. Командні методи економіки, яким він віддав перевагу, в умовах
стрімкого погіршення ситуації вже не діяли.
1990 р.
1991 р. Новоогарьо́вський проце́с — серія зустрічей Михайла Горбачова з представниками

союзних республік в президентській резиденції Ново-Огарьово (неподалік Москви)
протягом 1991 року з метою створення нового союзного договору.
Новоогарьовські переговори стали спробою Горбачова владнати внутрішньополітичну
ситуацію шляхом підписання нового договору з союзними республіками. Президент
СРСР спробував зміцнити центральну владу шляхом певних поступок республікам,
прагнучи одночасно з цим посилити центр, перетворивши Союз на конфедерацію.
Розпочавшись у квітні 1991 року, переговори в Ново-Огарьово продовжувались з
деякими перервами аж до листопада, коли було остаточно розвіяно всі сподівання
Горбачова утримати вже незалежні держави під своїм контролем.
8 грудня 1991 р. представники РРФСР, УРСР та БРСР в Біловезькій Пущі заявили про
денонсацію союзного договору 1922 р. і створення Співдружності Незалежних
Держав (СНД). Ця подія відбулась в таємниці від Горбачова та населення і увійшла в
історію як «Біловезькі угоди». З боку Росії її підписав Єльцин, з боку України —
Кравчук, а з боку Білорусі — голова Верховної Ради С.С. Шушкевич.
Причини і передумови розпаду СРСР
❖
❖
❖
❖
❖
Привід до розпаду СРСР
КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ
http://edu.humanus.in.ua – електронний навчальний курс з всесвітньої історії

для студентів першого курсу.
108
Всесвітня історія Таблиці
Президенти США
Ім'я Номер Роки Партійна

президентства належність
Гаррі Трумен 33 1945-1953 Демократ
Дуайт Ейзенхауер 34 1953-1961 Республіканець
Джон Фіцджеральд 35 1961-1963 Демократ

Кеннеді
Ліндон Джонсон 36 1963-1969 Демократ
Річард Ніксон 37 1969-1974 Республіканець
Джеральд Форд 38 1974-1977 Республіканець
Джиммі Картер 39 1977-1981 Демократ
Рональд Рейган 40 1981-1989 Республіканець
Джордж Буш-старший 41 1989-1993 Республіканець
Білл Клінтон 42 1993-2001 Демократ
Джордж Буш- 43 2001-2009 Республіканець

молодший
Барак Обама 44 2009-2017 Демократ
Дональд Трамп 45 2017-2021 Республіканець
Джо Байден 46 2021 - … Демократ
Прем’єр-міністри Великої Британії в 1945-2022 рр.
Ім'я Роки перебування при владі Партійна належність
Клемент Еттлі 1945-1951 Лейборист
Вінстон Черчилль 1951-1955 Консерватор
Ентоні Ідей 1955-1957 Консерватор
Гарольд Макміллан 1957-1963 Консерватор
109
Александр Дуглас-Гюм 1963-1964 Консерватор
Гарольд Вільсон 1964-1970 Лейборист
Едвард Гіт 1970-1974 Консерватор
Гарольд Вільсон 1974-1976 Лейборист
Джеймс Каллаген 1976-1979 Лейборист
Маргарет Тетчер 1979-1990 Консерватор
Джон Мейджор 1990-1997 Консерватор
Тоні Блер 1997-2007 Лейборист
Гордон Браун 2007-2010 Лейборист
Девід Кемерон 2010-2015 Консерватор

2015-2016
Тереза Мей 2016-2019 Консерватор
Борис Джонсон 2019-2022 Консерватор
Ліз Трасс 6.09.2022 -20.10.2022 Консерватор
Ріші Сунак 25.10.2022- Консерватор

Президенти Франції (П'ята Республіка)
Ім'я Роки перебування при владі

Шарль де Голль 1958-1969
Жорж Помпіду 1969-1974
Валері Жискар д'Естен 1974-1981
Франсуа Міттеран 1981-1995
Жак Ширак 1995-2007
Ніколя Саркозі 2007-2012
Франсуа Олланд 2012-2017
Еммануель Макрон 2017-...
110

Всесвітня Історія. 2 Семестр 2024

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Всесвітня Історія. 2 Семестр 2024

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Всесвітня історія Другий семестр

Наслідки Першої світової війни для Японії

✓ Назвіть соціально - економічні й політичні риси Японії після Першої світової

Поразка експансіоністської зовнішньої політики, яку Японія проводила з кінця ХІХст.,

Причини мілітаризації країни

Економічна криза 1929-1933рр. виявила всю технологічну відсталість японської

Етапи зовнішньої агресії Японії

З меморандуму Танаки Гіїті: "Позитивна політика в Маньчжурії та Монголії". 25 липня

До Маньчжурії та Монголії входять провінції Финтянь, Гірін, Хейлунцзян, а також Зовнішня

✓ Які цілі зовнішньої політики Японії, згідно з меморандумом, ви можете

Американський журналіст, який знаходився в Японії, про існуючий режим у країні

✓ Про які процеси свідчать наведені в документі факти?

Зростання національно-визвольного рух в Індії після Першої світової війни

Закон про управління Індією1919 року.

Закон Роулетта 1919 року

✓ Що зумовило загострення відносин між Індією та Великою Британією?

Розроблена Ганді і його послідовниками тактика ненасильницької боротьби за незалежність

Гандизм - соціально-політичне та релігійно-філософське вчення, розроблене Махатмою Ганді, що

Кампанії громадянської непокори

Передумови початку кампанії

На початку 1922 р. сталися події, що змусили припинити кампанію. В містечку Чаурі-

Проблеми деколонізації країни

У березні 1930р. Ганді в супроводі своїх послідовників вирушив у тритижневий похід до

Джавахарлал Неру про «Соляний похід»

✓ Якими були причини цього походу?

Пакт Ганді - Ірвіна

Ганді про неспівробітництвом і ненасилля

✓ Чому Ганді засуджував насилля?

Закон про управління Індією або

✓ Чому Дж. Неру назвав конституцію 1935р. «рабською»?

Наслідки Першої світової війни

«Рух 4 травня» 1919р.

Діяльність Сунь Ятсена

Національна революція 1925-1927рр. Чан Кайші

❖ Напівколоніальна залежність Китаю.

Основні події революції

1. Вона проходила в напівколоніальній, напівфеодальній країні.

Причини поразки революції

1. Несприятлива розстановка сил у революції, недостатній рівень і розмах революційного руху

Компрадорська буржуазія - частина буржуазії, діяльність якої була пов’язана з іноземним

Протиборство між Гомінданом і КПК

Після розколу єдиного революційного фронту в 1927 р. у країні розпочалася

Мао Цзедун (1893-1976 )

Розбіжності між Гомінданом КПК

Суть розбіжностей між Гомінданом і комуністами

Незважаючи на суперечності у взаєминах, Гоміндан і КПК діяли узгоджено. У 1936р. вони

Міжнародні відносини 1930-х рр.

Зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу

Зовнішня політика Великобританії

Зовнішня політика Франції

Зовнішньополітична доктрина нацистської Німеччини

Зовнішньополітична доктрина СРСР

Найбільш активним прихильником політики «умиротворення агресора» був прем’єр-

1. Надайте оцінку зовнішньополітичній позиції США?

Утворення перших вогнищ Другої світової війни

Меморандум імператора був секретним, але у вересні 1931 р. його надрукувала

У 1935 р. Італія долучилась до гурту агресорів, зрозумівши, що Ліга Націй володіє

1. Які країни стали розпалювачами нової світової війни?

Ліквідація Версальської системи.

Запитання для дискусії

Вісь Берлін – Рим - Токіо

Якою була мета створення союзу Берлін - Рим - Токіо?

Причини виникнення політики «умиротворення»

Як ви розумієте такий вислів?