Японія в міжвоєнний

період
Підготували учні 10-Б класу
Кравченко Рома
Соснюк Іван
Радченко Максим
Під час Першої світової війни
Японія приєдналась до країн
Антанти, але її війська
обмежилися окупацією
німецьких колоній в Азії та
Тихоокеанському регіоні.
Японія активно
використовувала цю
можливість для нарощування
свого військового потенціалу,
зокрема флоту, за рахунок
У 1918 році населення розпочало "рисові
бунти" проти зростання цін на продукти
харчування, які були підтримані
страйковим рухом робітників та
антияпонським повстанням в Кореї у 1919
році. Після війни Японію охопила
нестабільність, що призвела до політичної
боротьби між правими силами, які
пропонували територіальну експансію, та
лівими, які прагнули до революції та
демократичних реформ. Крім того, країну
торкнулися економічна криза в 1920-1921
роках та землетрус 1923 року, який знищив
столицю Токіо та забрав життя 150 тисяч
людей.
Крім того, країну
торкнулися
економічна криза в
1920-1921 роках та
землетрус 1923 року,
який знищив
столицю Токіо та
забрав життя 150
тисяч людей.
На початку міжвоєнного періоду в
Японії політична арена складалася з
кількох угруповань, таких як стара
родова аристократія, молода
промислова буржуазія, цивільна
бюрократія та військові. Рівновага
сил була досить нестабільною, що
послужило заземленням для
виникнення потужного
демократичного руху та лівих
політичних партій і організацій, таких
як соціалісти та комуністи.
Демократичний підйом став
наслідком змін у соціальній структурі
У 1920 році було утворено
єдиний профспілковий центр,
який вимагав об'єднання
соціалістичних організацій.
Соціалістична ліга була
створена в кінці 1920 року, але
була розпущена у 1921 році. У
1922 році відбувся з'їзд
революціонерів, на якому було
висловлено необхідність
об'єднання всіх революційних
сил Японії. Влітку того ж року
була утворена Комуністична
партія Японії та японський
У вересні 1918 року імператор доручив лідеру "Сейюкай" - партії друзів
політики - Такасі Хара сформувати новий уряд, що розпочав період
"партійних" урядів. Нові уряди замінили правління старих лідерів, які
були ставлениками чотирьох основних монополістичних об'єднань країни.
Протягом 14 років (1918-1932) при владі чергувалися представники двох
головних японських партій: "Сейюкай" та "Кенсейкай" - Конституційної
партії, яку у 1927 році було перейменовано на "Мінсейто" - Партію
народної політики. Хоча обидві партії були консервативними, вони робили
кроки в бік демократизації політичного життя країни.
Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя Японії на
початку 1920-х років було питання виборчого законодавства. Згідно з
існуючими законами, виборчими правами користувалися лише 1,5
мільйона осіб із понад 55 мільйонів жителів країни, що було несправедливо.
Після напруженої боротьби в 1925 році було прийнято закон про загальне
виборче право для чоловіків віком від 25 років та закон про захист
громадського спокою, що передбачав покарання не лише за антиурядову
діяльність, а й за "небезпечні думки". Виборчий закон, який вступив у дію з
1928 року, збільшив кількість виборців із 3 до 14 мільйонів осіб. Щоб
збалансувати бюджет, уряд скоротив армію майже на чверть.
Під тиском великих держав Японія змушена була відмовитися від свого
домінування в Китаї. Її агресивні дії проти радянської Росії на початку 1920-х
років також закінчилися поразкою. Проте, шовіністично налаштовані верстви
японського суспільства сприймали це як приниження національної гідності.
Найрадикальнішим виразником шовіністичних ідей стали "молоді офіцери", які
вимагали скасування багатопартійності, встановлення військової диктатури та
повернення до традиційної експансіоністської політики. У 1927 році до влади
прийшов уряд генерала Танаки Гіїті, який одразу ж розробив плани війни проти
Китаю та Радянського Союзу, сподіваючись повернути позиції Японії в регіоні
та подолати економічні негаразди, зумовлені падінням світових цін на основний
експортний товар країни - шовк-сирець (30-50% експорту).
В Токіо з 27 червня по 7 липня 1927 р.
відбулася Східна конференція, яку
очолював Танака. Учасники конференції
були представниками Міністерства
закордонних справ, Військового та
Морського міністерств і генерального
штабу. Один з головних питань, яке
обговорювалося на конференції, це
програма "позитивних" дій у Китаї, яка
передбачала відкриту агресію. Планом
уряду було захоплення Північно-Східного
та Північного Китаю, а також Монголії.
Рішення конференції дало поштовх для
розробки таємного меморандуму Танака,
який передбачав план агресії та
панування Японії в Південно-Східній Азії
та басейні Тихого океану.
У 1929 р. Японію охопила глибока економічна криза. На 30 % зменшився обсяг виробництва у ключових
галузях — металургійній, машинобудівній, ткацькій. Значних втрат зазнало сільське господарство, особливо
шовківництво. У 1931 р. кількість безробітних сягнула 3 млн осіб.Головним політичним наслідком кризи
було ослаблення позицій лібералів, які виступали проти завойовницької політики. Правлячі колабачили
вихід лише в посиленні мілітаризації країни, згортанні демократичних свобод і створенні колоніальної
імперії. Проте їх поступове просування в цьому напрямку не задовольняло «молодих офіцерів», які хотіли
всього й негайно. У 1931 і 1932 рр. вони вчинили безуспішні спробидержавного перевороту.Соціальна
демагогія «молодих офіцерів» видалася панівним класамнебезпечною. Тому уряд ужив заходів проти
змовників: їх було роззброєно, а частину заарештовано.
У початку 1930-х років Японія
зазнавала значних втрат
позицій на китайському ринку,
що спонукало її до
зовнішньополітичних дій.
Правлячі кола Японії
вирішили здійснити напад на
Північно-Східний Китай, а
потім на Центральний Китай
та Монгольську Народну
Республіку. Вони розраховували
на антирадянські настрої
урядів інших держав, щоб
використати свою агресію як
боротьбу проти "комуністичної
загрози". Політика СРСР на
Далекому Сході давала їм
привід для цього.
У 1931 році японські війська почали
вторгнення в Північно-Східний Китай і
до лютого 1932 року підкорили його,
утворивши маріонеткову державу
Маньчжоу-Го на чолі з Пу I. Також у 1932
році японські війська висадилися поблизу
Шанхая, але не здобули легкої перемоги.
У 1933 році Японія вийшла з Ліги Націй.
У 1934 році вона відмовилася від
морських обмежень та мала 200 кораблів.
26 лютого 1936 року у Токіо стався путч,
організований "молодими офіцерами".
Влітку відбулася таємна нарада
правлячих кіл, на якій обговорювалося
питання про перспективи «колоніального
межування» у Східній Азії. 27 листопада
1936 року Японія та Німеччина уклали
Антикомінтернівський пакт.
У липні 1937 року почалося японське
збройне вторгнення в Північний та
Центральний регіони Китаю.
Причиною війни став конфлікт між
японськими та китайськими
солдатами на мосту Марко Поло, що
знаходився на нейтральній смузі, і
пізніше війну поширили на всю
країну. Японська армія
продовжувала активні наступальні
операції проти Китаю до 1939 року.
Японські війська захопили найбільш
розвинені райони Китаю та отримали
значні сировинні та людські ресурси,
що допомогло їм частково вирішити
економічні проблеми.
Економіка Японії підготовлювалася до війни згідно з
гаслом створення "нової економічної структури", яка
передбачала концентрацію виробництва та активний
розвиток важкої, особливо військової, промисловості
за шкоду галузям, що працювали на внутрішньому
ринку. Встановлення військового контролю держави
над економікою країни було однією з головних рис
"нової економічної структури". У Японії була
створена економічна модель, що була характерною
для тоталітарних та авторитарних режимів у 1920-
1930-х роках. Зростання військової промисловості та
мобілізація до армії значно скоротили безробіття, але
більшість людей працювала на підприємствах
тимчасово з робочим днем тривалістю 14-16 годин.
Мобілізація до армії позбавляла село найбільш
працездатного населення. Гостра нестача
промислових товарів для потреб сільського
господарства призвела до різкого падіння рівня
виробництва сільськогосподарської продукції. У
зв’язку з мілітаризацією країни зростали податки.
Уряд Японії, розпочавши війну в Китаї, пішов на
посилення боротьби з антинацистськими та
антивоєнними настроями в країні під назвою «рух за
мобілізацію національного духу». У грудні 1937 року
були проведені масові арешти комуністів,
профспілкових діячів і представників інтелігенції,
кількість заарештованих перевищила 10 тисяч осіб
до березня 1938 року. Політичні партії були
розпущені, а на їх місце була створена Асоціація
допомоги трону, а замість профспілок — Патріотична
промислова асоціація Великої Японії. У 1938 році
були видані закони про мобілізацію військової
промисловості, загальну мобілізацію нації, інвестиції,
а також обмежено споживання сировини, сталі та
кольорових металів для мирної продукції. Крім того,
було заборонено вивезення золота за межі країни.
Остаточною метою Японії було встановлення її
панування в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні
шляхом колоніальних загарбань.
Дякую за
увагу!