«ДІЄВА ЕКОНОМІКА ДЛЯ ВАЖКИХ ЧАСІВ» - АБХІДЖИТ БАНЕРДЖІ,

ЕСТЕР ДЮФЛО
Розділ 1: Зробимо економіку знову великою
Політичні погляди поляризуються. Рівень довіри до економістів - 25%. Погляди
професійних економістів відрізняються від пересічної людини. Прогнози МВФ
щодо економічного зростання мають середню похибку 28%.
Розділ 2: Із пащі акули
55% мігрантів у Франції працевлаштовані. Маріелська переправа 1980 року -
переселення 125 тисяч кубинців до США з дозволу Фіделя. Чому закон попиту
не діє для міграції: - мігранти підвищують сукупний попит на товари; -
мігранти сповільнюють механізацію праці; - низькокваліфіковані місцеві
переходять на кращу роботу; - мігранти займають непопулярні вакансії.
Мігранти, що подолали міграційні бар'єри, можуть проявляти кмітливість і
винахідливість та створювати бізнес. Міграція відбувається частіше через
потрясіння, ніж через економічні труднощі. Потенційних мігрантів відлякує
невизначеність, концепція уникнення втрат (Деніел Канеман, Амос Тверскі),
проблеми з житлом у містах. Внутрішня міграція в США впала, відбувається
диференціація міст за рівнем кваліфікації робочої сили; вартість житла в
економічних центрах прийнятна для висококваліфікованих і зависока для
низькокваліфікованих.
Розділ 3: Муки від торгівлі
Девід Рікардо і концепція порівняльної переваги: ніяка країна не може
повністю заповнити ринок, бо інші нічого не продаватимуть і в підсумку нічого
не зможуть купляти; тоді кожній країні залишається виготовляти те, що в неї
найкраще виходить. Теорема Столпера-Самюелсона: вільна торгівля між
країнами, у виробництві однієї з яких переважає фактор праці, а в іншої -
капіталу, підвищить вартість відповідних факторів. У країні з трудомістким
виробництвом підвищиться попит на працю і зарплати, у країні з
капіталомістким - попит на капітал зросте, а зарплати знизяться. Індія після
відкриття міжнародної торгівлі не пережила злету темпу зростання ВВП. При
тому зросла нерівність у доходах населення. Так само сталося з Мексикою,
Колумбією, Аргентиною та Бразилією, однак це може бути пов'язано з
початком конкуренції з боку дешевої китайської робочої сили. Після
лібералізації торгівлі капітал переміщується у вигідні сфери надзвичайно
повільно, робоча сила також; творчої деструкції не сталося. Малим фірмам із
бідних країн важко вийти на ринок через брак репутації. Вихід - створення
промислових кластерів. Їх легше фінансувати, й ім'я однієї фірми може
забезпечити репутацію всього кластеру (Тіруппур, Хучжоу, Бостон, Карлсбад).
Китай до 2010 року стимулював експорт шляхом зниження курсу юаня, щоб
зробити власні товари дешевшими у доларах; з іншого боку, це підвищувало
ціни імпорту для внутрішнього споживача. Індекс китайського шоку -
показник, розроблений Автором, Дорном і Генсоном для виміру шкоди,
завданої китайськими імпортерами для американців. Найбільше постраждали
деякі кластери (зони добирання) - знизилися рівні виробництва, зарплат і
зайнятости, занепали цілі міста. Субсидування ДЛЯ мешканців цих міст і
близько не покриває втрат - 58 доларів проти 549. Імпорт складає 8%
споживання всередині США, тож автаркія не завдала б великої шкоди, однак
після закону Смута-Гоулі 1930 року підвищення мита не є популярним заходом
у Штатах. Дурнуватий автаркічний експеримент Мао Цзедуна провалився. Мрія
Ганді про села, які виробляють для себе все необхідне, обмежена вузькістю
ринку. Торговельна війна Трампа з Китаєм призвела до того, що Китай
підвищив мито для американських аграріїв, чий сектор активно розвивався.
Вихід - підвищувати мобільність робочої сили або субсидувати постраждалі
галузі. Головна перепона для справдження теореми Сполпера-Самюелсона -
віра у швидку здатність працівників змінювати професію й місце проживання.
Розділ 4: Уподобання, бажання й потреби.
Гері Бекер і Джордж Стіґлер - "Про смаки не сперечаються" (1977). Стадна
поведінка створює інформаційні каскади у прийнятті рішень. Спільні
пасовиська у Швейцарії - приклад колективних механізмів заохочення і
стримування. Кастовий розподіл усе ще сильно нагадує про себе в Індії.
Дискримінація часто стає статистичною й відбувається на основі стереотипів.
Дискримінація також може бути самопідсилювальною, тобто озвучені расові
стереотипи призводили до активації й справдження цих стереотипів у
дослідженнях (азійці і математичні тести, чорні й гольф, банкіри й підкидання
монети). Гомофілія - схильність легше співіснувати з представниками своєї
соціальної групи. Групи, де культивуються схожі погляди, радикалізують їх
(концепція ехо-камери). Партійна упередженість в Америці зросла від 54% до
83% з 1990 року по 2010 через вплив соцмережі, що діють як ехо-камери -
консерватори читають консерваторів, ліберали - лібералів. Руандський
телеканал RTLM у значній мірі відповідальний за геноцид тутсі. Індекс ізоляції
(різниця між впливом одного й того ж ЗМІ на консерватора й ліберала) для
інтернету вищий за індекс для кабельних телеканалів і нижчий за
загальнодержавні газети (обчислено Меттью Дженцкоу та Джесс Шапіро).
Інтернет відкрив схему безконтрольного копіювання інформації, унаслідок чого
в США кількість журналів скоротилася від 57 тисяч у 2007-му до 33
тисяч 2015-го. Обмеженість інтернет-комунікації (особливо в Twitter) руйнує
громадський дискурс, а від нескінченного повторення контенту з однаковою
повісткою можна схибнутися. Інтернет-алгоритми з підбору новин
підживлюють погляди людини, не даючи їй самій вибирати джерела
інформації. Крок до подолання міжгрупової упереджености - співпраця й
взаємодія між представниками різних груп, але це не буде діяти в умовах
конкуренції. Процес Students for Fair Admission проти Гарварду - позов проти
позитивної дискримінації при прийнятті студентів. Люди бояться залишитися
єдиними представниками своєї групи. У змішаних американських кварталах, за
дослідженням Томаса Шеллінга, схильний наставати "переломний момент",
коли після росту частки чорних мешканців до 12-15%, білі починало виїжджати
звідти. Значення поглядів для людини може бути переоціненим, як у випадку з
ненависним для республіканців законом Obamacare, який почали приймати
республіканські штати з винятково економічних мотивів. Абхіджіт Банерджі
в 2007 році зміг змінити політичний голос 10% виборців штату Уттар-Прадеш,
заохочуючи голосувати не з кастових мотивів, а з розвиткових. Віра людей в
однаковість політиків робить голос за кандидата зі схожими вподобаннями
демонстрацією байдужости. Найефективніший спосіб боротися з
упередженнями - показати, що існують важливіші проблеми.
Розділ 5: Кінець зростання
16 жовтня 1973 країни ОПЕК оголосили нафтове ембарго, через що за рік ціна
на нафту підскочила в 4 рази й почалося десятиліття стагфляції.
З 1870 по 1929 рік ВВП США зростало в середньому на 1.76% щорічно,
у 1929 відбулося падіння на 20%, між 1950 і 1973 - 2,5% зростання щорічно. У
цей же період ВВП на душу населення в Европі зростав щорічно на 3,8%
("Славетна тридцятка" років). Продуктивність працівника в США зростала в
середньому на 2,82% при тому, що робочий тиждень скорочувався. На думку
Роберта Ґордона, 14% зростання продуктивности праці належить якісній освіті,
9% - капіталовкладенням. Інша частка зростання завдячує ЗФП (загальній
факторній продуктивності), пік зростання якої припав на 1920-
1970 роки. 1973 зростання ЗФП сповільнилося (винятком був стрибок 1995-
2004 років). Винайдення комп'ютерів та інтернету не змінило тенденції - темп
зростання ЗФП упав вдвічі. Ґордон є скептиком щодо впливу сучасних
інновацій на зростання і вважає, що електрика й двигун внутрішнього згорання
свого часу справили незрівнянний ні з чим вплив. Можливо, світова економіка
вийшла на своє плато після стрімкого зростання XIX-XX століть (проти 0.14%
щорічно між 1500 та 1820). За теорією Роберта Солоу, у країнах з високим
зростанням люди починають більше заощаджувати й інвестувати; частка
капіталу росте, а частка праці залишається незмінною, тому продуктивність
капіталу й темпи економічного зростання падають, що, в свою чергу, демотивує
інвестувати й заощаджувати. За такою логікою, економіки з дефіцитом капіталу
повинні зростати швидше через продуктивність інвестицій, поки не досягнуть
описаного раніше стану. Висновок: дисбаланс між робочою силою й капіталом
має коригуватися. Економіки тяжіють до такого балансу й зростають із тою
швидкістю, з якою одночасно росте капітал і робота сила, зокрема фактична
робота сила, що росте завдяки інноваціям. Ця теорія лягає в канву післявоєнних
подій з дефіцитом капіталу й зростанням населення до завершення цієї ери
в 1973 році. Ще один висновок з теорії Солоу - бідні країни зростатимуть
швидше до моменту досягнення збалансованого зростання, однак сам Солоу
ставився до такого твердження обережно, оскільки нестача капіталу в бідних
країнах може не дозволити повністю використовувати наявну робочу силу.
Від 1960 року не помічено ніякої кореляції між поточним станом країни та
темпом зростання її економіки. Солоу стверджував, що між економічною
політикою й зростанням ЗФП немає зв'язку. На його думку, інновації в багатих
країнах не можуть зупинятися на кордонах, і технологічна відсталість бідних
країн може бути лише наслідком браку капіталу. Крім того, бідніші країни
здатні швидше оновлювати свою технологічну базу. Тому Солоу не дає
відповіді на питання про причини зростання ЗФП, через що почався пошук
нових поясненнь довготривалого економічного зростання. Роберт Лукас
поставив перед собою питання, чому в країнах з нестачею капіталу, його
вартість не злітає до небес й не приносить надприбутків. Розрив у ВВП між
бідними й багатими ще більший, ніж у кількості капіталу, отже, ресурси в
бідних країнах використовуються неефективно. Пол Ромер, аспірант Лукаса,
допускає економічне зростання в умовах спадної віддачі від капіталу (з якою
Маркс пов'язував неминуче падіння капіталістичного устрою). За його теорією,
спільноти на кшталт Кремнієвої долини здатні ефективніше створювати
інновації завдяки зібранню великої кількості «світлих голів» в одному місці, що
прискорює обмін ідеями й робить усіх продуктивнішими. За твердженням
Ромера, це ж саме відбувалося в Манчестері XVIII століття, Нью-Йорку й
Лондоні в різні часи й Шеньчжені сьогодні. У світі Ромера капітал має
однокову прибутковість скрізь, оскільки його дефіцитність у бідних економіках
компенсується інноваціями в багатих. Люди в містах, де концентрується
кваліфікована робоча сила, дійсно заробляють в середньому більше, а ЗФП там
зростає швидше. Держрограма TVA (Tennessee Valley Authority) з розбудови
інфраструктури в штаті між 1930 і 1960 роком підвищила зайнятість і
продуктивність у сільському господарстві й промисловості. Приріст у
виробничому секторі при тому зберігся і після припинення фінансування
програми, що дотично підтверджує теорію Ромера. Однак її проблема в тому,
що концентрація кваліфікованої робочої сили в одному регіоні викачує фактори
виробництва з інших регіонів, і загальнодержавне зростання ніяк не
змінюється. Ромер є прихильником стимулів для наполегливої праці, у тому
числі зниження податків, але зниження податкової ставки в часи республіканців
Рейгана і Буша не показали кореляції з темпом економічного зростання.
Зниження податкової ставки для найбагатших 10% населення не створює
додаткової зайнятости й доходів в економіці. Фахівці з оподаткування
Еммануель Саес і Джоел Слемрод дійшли висновку, що економічної реакції на
зміну оподаткування для цієї групи населення немає. За останні десятиліття
концентрація найбільш фірм у більшости секторів економіки США зросла, що
пов'язано з ліберальним законодавством у питанні злиття фірм і може бути
причиною зниження конкуренції і ЗФП. Однак, ця тенденція не діє в Европі, де
законодавство агресивніше. Рівень бідності з 1990 року знизився вдвічі, хоч на
найбідніші 50% планети припало тільки 13% економічного зростання.
Дослідження Аджемоґлу, Джонсона і Робінсона показали, що ті колонії, де
масово селилися білі, у майбутньому досягали економічного успіху, і навпаки,
як, наприклад, в Африці, де натомість були створені експлуатаційні інститути.
З 95 китайських фірм у рейтингу Fortunе Global 500 75 належали державі.
Емпіричне правило у світі соціальних інвестицій: 10% проєктів вдаються й 1%
досягає значного масштабу. Надані ресурси в бідних країнах часто
використовуються нераціонально. Приклад раціонального використання:
завдяки мобільним телефонам індійські рибалки змогли краще визначати, куди
причалювати для продажу риби й у кого краще виготовляти човни.
Нераціонально застосовуються ресурси в сімейних фірмах (після передачі
повноважень родичу прибуток від активів падав у середньому на 14%). Не
варто очікувати раціонального використання ресурсів і від цілих економік.
Після перерозподілу факторів виробництва між галузями в 1990 році, індійська
ЗФП зросла на 40-60%, а китайська - на 30-50%. На відміну від Америки, погані
індійські фірми не гинуть, а хороші - не розвиваються. Проблема у фінансовому
секторі й банках, які надають позики лише "блакитним фішкам". Крім того, у
них роздутий штат, тому між кредитною й депозитною ставкою величезний
розрив. Звідси витікає проблема з наданням венчурного капіталу, а довершує
ситуація нерозвинений ринок землі. В індійських фірм немає мотивації
зростати, адже в таких безпечних умовах ніхто не ризикує бути витісненим з
ринку. Високий рівень безробіття в бідних країнах пов'язаний з невідповідністю
очікувань, завеликою надією на освіту й шаленою конкуренцією за бюджетні
посади. Теорії Солоу, Ромера й інституціоналістів, можливо, і діють, однак
запаморочливі історії зростання можуть бути пов'язані також із тим, що країна
досягала максимальної ефективности розподілу ресурсів і подальше
сповільнення (Японія в минулому, Китай сьогодні) пов'язане з виходом на
плато цієї ефективности. Індія зупиниться на нижчому рівні ВВП на одну
особу, бо при даному його показнику економіка Індії зростає на 8%, тоді як
китайська економіка зростала на 12%. Багато економік ризикує потрапити в
пастку середнього доходу (лише 13 зі 101 економіки перейшли від середнього
рівня доходу до високого з 1960 року до 2008). Перейти від низького рівня
доходів до середнього важче, ніж від середнього до високого.
Розділ 6: У гарячій воді
За умовами Паризької угоди 2005 року підписанти зобов'язалися обмежити
потепління до 1,5-2 °С. Для цього треба до 2050-2070 років повністю
ліквідувати викиди вуглецю. За статистикою, багатії викидають більше С02,
ніж бідні (за правилом 50-10). У бідних близьких до екватора країнах
підвищення температури на 1° в конкретний рік знижує ВВП на душу
населення на 1,4% через ускладнення умов праці. У спекотні дні підвищується
рівень смертности. Вихід - кондиціонування, однак кондиціонери самі
виробляють гідрофторвуглецеві гази й забруднюють повітря. Субсидування
екологічних досліджень може створити попит на них. Технологія стане
дешевшою й привабливішою. Утім, якщо ціни на нафту й вугілля впадуть, їх
популярність може відновитися. Ідея Вільяма Нордгауза - нобелівського
лауреата 2018 року, полягає в тому, щоб встановити ціну за шкоду довкіллю, а
в іншому дозволити вільно діяти ринковим механізмам. У наступні десятиліття
споживання електроенергії в країнах за межами ОЕСР виросте вчетверо, бідним
країнам буде важко відмовитися від вугілля. Вуглецевий податок треба
встановити так, що не налаштувати бідних із бідних країн проти бідних у
багатих країнах.
Розділ 7: Механічне піаніно
Під час першої ІТ-революції зникли професії, що вимагали повторюваної
роботи. 45% робочих місць у США постали перед ризиком автоматизації.
Англійські лудити помилялися менше, ніж ми можемо собі уявити: у 1755-
1802 реальна зарплата синіх комірців упала вдвічі і вирівнялася лише
до 1820 року, коли капітальний приріст виробництва дозволив створити більше
робочих місць. Один робот у зоні добирання зменшує зайнятість на 6,2
працівника. Корпорації вдаються до надмірної автоматизації, навіть коли це
знижує продуктивність, бо за роботів не треба платити податки. У часи, коли
зростання сповільнилося, Рейган і Тетчер спробували покращити умови
ведення бізнесу: знизили податки, провели дерегуляцію й вгамували
профспілки. Діяв принцип, за яким вигоду спершу отримували багаті, а за ними
всі інші - принцип просочування. З 1980 року (року обрання Рейгана) у США
значно зросла нерівність. Найзаможніший 1% населення володів 24% доходу
в 1928 році, ця частка зменшилася втричі до 1980 і підскочила до 39% в 2014.
Схоже сталося і в Британії, тоді як у континентальній Европі структура доходів
однорідніша. З 1980 року реальні зарплати почали зменшуватися, особливо у
низькокваліфікованих робітників. 1980 року 50% доходів від продажів ішло на
зарплати, 2012 року - лише 10%. Однак це могла спричинити також
лібералізація торгівлі Індії й Китаю, а також комп'ютеризація. Глобалізація
попиту підвищила популярність на фірми-суперзірки, які завдяки своїм
монополіям можуть тратити менші частки виторгу на зарплату, а прибуток
ділять між акціонерами. Крім того, монополісти здатні платити вищі зарплати,
ніж інші фірми, унаслідок чого більш продуктивні працівники працюють з
такими ж продуктивними. Дрібніші фірми не витримають конкуренції, через
що занепадають цілі райони. Нерівність у США висока й через швидкий
розвиток фінансового сектору, де топ-менеджери отримують високі зарплати,
не приносячи суспільної користи. Також злету зарплат гендиректорів сприяли
акціонерні опціони, які прив'язують з/п до фондового рейтингу. Висока ставка
оподаткування призводить до того, що ніхто не має шансу отримати
надприбуток, тому вона знижує нерівність не тільки після сплати податку, а й
до неї. Чим нижча податкова ставка, тим менше приховуються високі заробітки,
тому з її зниженням оподаткований дохід зростає. Висока податкова ставка
знизить привабливість роботи у фінансовому секторі, як це сталося в 2009 році
після кризи. Ідея податку на майно (нерухомість) для подолання ухилення від
сплати податків не до кінця працює, бо більшість статків економічна еліта
зберігає в трастових фондах, тому проблему може розв'язати хіба що
прогресивний податок з великих статків. Є кілька способів подолати ухилення
від сплати податків: створення єдиного на всю планету фінансового реєстру,
вимога до ТНК сплачувати податки пропорційно до частки місця збуту товару,
контроль за банками й офшорними юридичними фірмами. Деякі країни
приваблюють інвесторів, знижуючи податки для іноземців (як Данія). У таких
випадках інші країни змушені знижувати податки для заможних, щоб не
підштовхувати із до виїзду за кордон. Люди менш щасливі, коли їх дохід
менший за середній в їх регіоні. Соціальна мобільність у США значно нижча,
ніж в Европі, і відчай серед населення (особливо білого) росте (алкоголізм,
наркоманія, депресія). Після 1970 року на ринку праці кожне наступне
покоління опинялося в гіршому становищі, ніж попереднє.
Розділ 8: Легітимний уряд
Податкові надходження в США становлять 27% від ВВП, що на 7% менше за
середній для ОЕСР показник. Встановлення незначного майнового податку
принесло б у скарбницю не більше, ніж 1% від ВВП. Однак більшість податків
усе ще надходить від людей із середнім доходом. Підвищення податків не
знайшла б суспільної підтримки в США. Податкові канікули під час зміни
системи оподаткування в Швейцарії не підвищили продуктивність праці. В
Італії для протидії корупції заснували організацію Consip, що була покликана
робити держазакупівлі, і в підсумку показала свою неефективність. Урядовці в
своїх країнах мають рівень довіри, схожий з економістами - 26% в США. Це
створює порочне коло, в якому талановита молодь не хоче ставати
держслужбовцями.
Розділ 9: Гроші й турбота
Причина провалу деяких соціальних програм у тому, що вони нехтували
гідністю тим, на кого спрямована допомога. Також реалізацію схожих програм
руйнує зайва бюрократія, яку не всі бажають чи можуть пройти. Люди можуть
відмовлятися від програм обумовленої допомоги з побоювання не потрапити в
неї або не виконати поставлені умови. Серед політиків укорінена думка про
безвідальність бідних, які отримують фінансову допомогу від держави (Рейган,
Макрон). Між допомогою у виді їжі чи грошей більшість бідних обирає їжу.
Люди, які отримують безумовну базову допомогу, збільшують частку витрат на
їжу. Існує побоювання, що безумовний базовий дохід відіб'є бажання
працювати, але з іншого боку він може усунути проблему виживання й
дозволити людям зайнятися бажанішою роботою. Однак експеримент у
Фінляндії показав, що безробітні, що отримують безумовний дохід, не надто
поспішають шукати роботу. Ідея від'ємного податку на доходи була
популярною в 60-70-х роках за Ліндона й Ніксона (цю ідею підтримував
Мілтон Фрідман), але Конгрес її не схвалив. Соціальні дослідження не
підтвердили суттєвого впливу безумовної базової доходу на пропозицію
робочої сили (9% для чоловіків, 20 - для жінок). Робота потрібна людині не
тільки для заробітку, а й для самореалізації. Серед масово скорочених
працівників виростає рівень смертности. Пропозиція авторів - субсидувати
зарплати в секторах й місцевостях, які занепадають, а також інвестувати в
трудову мобільність працівників.