§ 19. Демографічні процеси та механічний рух населення Європи.

Працересурсний потенціал
2. Природний рух населення Європи. Демографічна політика.
Ви вже знаєте, що зміна кількості населення у світі та окремих країнах — результат
двох процесів: природного й механічного рухів населення. Основні показники природного
руху — це народжуваність, смертність та природний приріст.
Народжуваність указує на кількість народжених дітей на 1000 жителів за рік,
смертність — на кількість померлих на 1000 жителів за рік. Різницю між кількістю
народжених і кількістю померлих протягом цього періоду, яка обумовлює зміну кількості
населення, називають природним приростом.
У світі спостерігається послідовне зниження показників народжуваності, смертності та
природного приросту, яке пов’язане із соціально-економічним розвитком світу — тобто
відбувається демографічний перехід.
Усього в історії людства виділяють чотири фази демографічного переходу:
I — високі коефіцієнти народжуваності й смертності, малий коефіцієнт природного
приросту;
II — різке зниження коефіцієнта смертності при високому коефіцієнті народжуваності,
який поступово зменшується, що веде до швидкого зростання населення (демографічний
вибух);
III — уповільнення падіння коефіцієнта смертності та швидке падіння народжуваності;
зменшення коефіцієнта природного приросту;
IV — подальше зближення величин коефіцієнтів народжуваності й смертності; дуже
повільне зростання кількості населення або навіть його скорочення (демографічна криза).
У країнах Європи спостерігається IV фаза демографічного переходу, яка в більшості
держав характеризується демографічною кризою — процесом дуже повільного зростання
кількості населення або його відсутністю чи навіть зменшенням. Наприклад, Франція має
показник 3,7 ‰, Норвегія — 3,5 ‰, Албанія та Велика Британія — 3,1 ‰, Нідерланди —
1,8 ‰, Фінляндія — 1,2 ‰, Іспанія — 0,8 ‰. У деяких країн цей природний приріст
від’ємний: Італія — –1,5 ‰, Греція — –1,6 ‰, Німеччина — –2,9 ‰. Найбільш складна
демографічна ситуація в більшості країн Східної Європи, а також у Латвії, Литві, Хорватії,
Сербії, де відбувається депопуляція — систематичне зменшення абсолютної кількості
населення країни переважно внаслідок перевищування смертності над народжуваністю.
До цієї групи належить і Україна. Загалом за темпами зростання кількості населення
Європа посідає останнє місце серед регіонів світу, а її частка в населенні світу
зменшується.
 Складна демографічна ситуація в регіоні в першу чергу була пов’язана з низькою
народжуваністю, а останнім часом починає зростати смертність, що пояснюється
старінням населення.
Повільне зростання населення або його скорочення загрожує майбутньому
благополуччю людей похилого віку та створює проблему забезпечення економіки
працівниками. Намагаючись уникнути загострення цих проблем, уряди багатьох держав
проводять демографічну політику — систему державних (економічних, політичних,
правових, культурних) заходів, спрямованих на регулювання демографічних процесів. У
країнах Європи вона спрямована на підвищення народжуваності. У цьому відношенні
можна відзначити успішну демографічну політику Франції та країн Північної Європи (у
першу чергу скандинавських). Так, Франції вдалося подолати депопуляцію за рахунок
міграції. У Північній Європі завдяки великим податкам забезпечуються високі соціальні
стандарти всіх верств населення, матеріально підтримуються й надаються безкоштовні
послуги сім’ям із дітьми. Також жінкам надається можливість працювати неповний
робочий день та мати гнучкий графік роботи.
Посиленої уваги потребує демографічна ситуація в країнах із перехідною економікою,
адже експерти ООН прогнозують, що, наприклад, населення Болгарії до 2050 р. може
зменшитися на 28 %, Румунії — на 22 %, України — на 21 %, Молдови — на 20 %, Латвії
та Литви — на 19 %. У цих країнах діє стратегія демографічного розвитку, у межах якої,
зокрема, надається суттєва матеріальна підтримка після народження дитини. Зазначимо,
що на демографічну ситуацію суттєво впливає тимчасова трудова міграція, характерна для
цих країн. Вона призводить до послаблення зв’язків із родиною.
3. Механічний рух населення Європи.
Свої особливості має тимчасова трудова міграція. У перші роки після Другої світової
війни мігранти працювали переважно в сільському господарстві. До 1960-х рр. у Франції
та Німеччині вони переважно були зайняті в сільському господарстві, у тому числі як
сезонні сільськогосподарські робітники. Із часом значна частина стала працювати в
гірничодобувній промисловості, а згодом в обробній індустрії. У 1970—1980-х рр.
іноземні робітники складали 11 % усієї робочої сили в Німеччині. На окремих
виробництвах, наприклад у металургії, їхня частка була значно більшою. Зараз трудові
мігранти працюють у різних секторах високорозвинених країн, але переважно там, де
оплата нижча, а умови праці важчими.
Головним постачальником робочої сили спочатку була Італія (переважно Південна),
для якої були характерні порівняно низький рівень життя й високе безробіття. У 1946—
1956 рр. щорічно мігрувало до 150 тис. італійців, переважно до Швейцарії та Франції.
Коли розвиток Італії прискорився, відплив робочої сили скоротився. Натомість зросла
кількість трудових мігрантів з Іспанії та Португалії. Поступово коло країн —
постачальників іммігрантів розширювалося. Так, збільшилася кількість вихідців з Азії
(наприклад із Туреччини), Африки (наприклад з Алжиру), Марокко, Нігерії, а згодом і з
країн Східної Європи та Балтії. Зі вступом країн із перехідною економікою до ЄС зросла
кількість трудових мігрантів із цих держав. Так, із Польщі, країн Балтії найчастіше
виїжджають у скандинавські країни, Велику Британію, Німеччину. Натомість у Польщу
останнім часом виїхало багато українців, частина яких має високий рівень освіти та
кваліфікації (наприклад лікарі, інженери). У 2014 р. на українців припало понад 60 % всіх
виданих іноземцям дозволів на роботу в Польщі, у 2015 р. — 77 %, у 2016 р. — 83 %.
Позитивні й негативні наслідки трудової міграції для країни, із якої виїжджають
(країна-донор), представлені в таблиці.
Наслідки трудової міграції
Позитивні наслідки Негативні наслідки
• Приплив грошей із-за кордону — • Ослаблення інтелектуального й
мігранти переказують значні кошти, трудового потенціалу країни. Втрата
зароблені в інших країнах. трудових ресурсів, готових до активного
• Зниження рівня безробіття в залучення у виробництво.
країні. • Бюджетні кошти, витрачені
• Підвищення культури державою на підготовку
виробництва, набуття досвіду роботи в висококваліфікованих кадрів,
більш розвинених країнах і подальше «працюють» на економіку інших країн.
перенесення його до своєї країни (єдиний • Не сплачується частина податків.
вид «товару», який неможливо оглянути • Зменшення конкуренції на ринку
й обкласти митом — знання, що робочої сили, що знижує вимогливість
зберігаються в головах людей). роботодавців та можливість вибору.
• Набуття досвіду господарського й • Найбільш рухливою частиною
політичного життя розвинених населення є чоловіки. Це призводить до
демократичних країн. зниження народжуваності, руйнування
• Частина мігрантів повертається на родин, змін у статево-віковій структурі в
батьківщину зі значними накопиченнями, районах масової еміграції.
які дозволяють відкрити власну справу. • Частина мігрантів змушена
• Країна отримує податки з фірм- виконувати малокваліфіковану роботу,
посередників, які займаються іноді з порушеннями місцевих законів
працевлаштуванням наших громадян в
 інших державах
4. Працересурсний потенціал.
Працересурсний потенціал має кількісні та якісні характеристики. Із точки зору
кількості за основу беруться трудові ресурси. Це частина населення, яка має фізичні
можливості, загальноосвітні й професійні знання, необхідні для роботи в господарстві.
Більшість трудових ресурсів становить населення середнього віку. Проте до робочої сили
також відносять пенсіонерів і підлітків, які зайняті в господарстві. У Європі ця частина
населення перевищує 60 %.
Частина трудових ресурсів не включена в суспільне господарство, наприклад жінки,
які займаються хатнім господарством. Тому для оцінювання забезпеченості працездатним
населенням замість поняття «трудові ресурси» частіше використовують «економічно
активне населення» (ЕАН). Економічно активне населення — це населення віком 15—70
років, яке пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг.
Серед ЕАН розрізняють осіб, які зайняті економічною діяльністю (вони становлять
зайняте населення), та безробітних. Особи, які зараз не працюють і не шукають роботи,
належать до економічно неактивного населення. Здебільшого це пенсіонери, учні,
студенти, люди, зайняті в хатньому господарстві.