Тема 1.

Поняття, основні визначення та історія виникнення міжнародних економічних

відносин. (2 год.)
1. Суть міжнародних економічних відносин та міжнародного поділу праці.

Міжнародна економіка:

- В широкому аспекті — це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного

взаємозалежного світу.
- У вузькому аспекті - теорія ринкової економіки, що вивчає закономірність взаємодії суб'єктів
різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні
міжнародної економічної політики держав.

Основні ознаки міжнародної економіки:

1. Відкритість економіки
2. Створення спеціальних інституцій: МВФ, Світовий Банк
3. Поява ТНК та БНК(багатонаціональні компанії)
4. Вільне переміщення факторів вирнобництва(земля, праця, капітал, технології)
5. Існування самостійної фінансової сфери

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - це система відносин, що виникають між суб'єктами з різних
країн з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів, послуг, капіталів, ідей в умовах
обмеженості ресурсів і міжнародного поділу праці в рамках світового господарства.

Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються:

- виходом за межі національних господарства;

- взаємодією фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій;

- визначеністю форм;

- різними    рівнями    глибини    існування,    функціонування, здійснення.

Рівні МЕВ можна традиційно розбити на макро-, мета- й мікрорівні, де

- макрорівень - це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів,

- метарівень - це міжнародні зв'язки галузевого й регіонального значення,
- мікрорівень - це, відповідно, рівень зв'язків між фірмами різних країн.

Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між суб'єктами МЕВ, за ступенем тривалості
дії угод і переплетеності економік. 

1.  Міжнародні економічні контакти — найпростіші, одиничні,

випадкові економічні зв'язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами.
Зв'язки даного рівня більше притаманні юридичним і фізичним особам.

2.  Міжнародна   економічна   взаємодія       налагоджені   стійкі економічні зв'язки між суб'єктами МЕВ,

які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, залучених на доволі тривалий період часу.

3.  Міжнародне економічне співробітництво - міцні й тривалі зв"язки кооперативного типу, які в своїй

основі мають спільні, наперед    вироблені    й    узгоджені    наміри,    закріплені    в довгострокових
економічних договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб'єктів МЕВ.

4. Міжнародна економічна інтеграція ~ вищий рівень розвитку

міжнародних  економічних  відносин,  який  характеризується переплетенням економік різних країн,
проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з
третіми країнами.

Кожен вищий рівень не протиставляється нижчому, а є його усталеним і розвиненим продовженням, тобто
вищий рівень містить у собі більшість ознак нижчого.
У структурі МЕВ традиційно та узагальнено виділяють такі їх наступні форми:

1) міжнародна торгівля товарами і послугами;

2) міжнародна кооперація та науково-технічне співробітництво;

3) міжнародні валютні відносини;

4) міжнародний рух капіталів;

5) міжнародна міграція робочої сили.

Основними ознаками, що характеризують МЕВ, є такі:

- в основі як національної економіки, так і світового господарства та МЕВ лежать міжнародний поділ
праці та обмін;
- учасники МЕВ економічно опосередковані в особливій формі національного господарства, що
об'єктивно передбачає товарно-грошовий характер зв'язків;
- у МЕВ закони попиту, пропозиції і вільного ціноутворення діють сильніше, ніж у контексті
національних господарств;
- світовий ринок характеризується жорсткішою конкуренцією порівняно з національними ринками.
Це пояснюється більшою кількістю об'єктів і суб'єктів на міжнародному ринку товарів і послуг;
- міжнародна торгівля, яка представлена значною кількістю міждержавних потоків продукції, формує
світові товарні ринки, де здійснюються операції з купівлі-продажу товарів і послуг, що мають
стабільний систематичний характер;
- обмін товарами і послугами, міжнародне переміщення факторів виробництва опосередковане
рухом грошей, системою розрахунків, товарними й грошовими кредитами, валютними відносинами.
Таким чином, виникають і функціонують світовий фінансовий ринок та міжнародна валютно-
фінансова система. Рух капіталу, іноземні інвестиції, довгострокові міжнародні, державні кредити
надають світовій фінансовій системі завершального вигляду;
- міжнародні економічні відносини передбачають активні міждержавні потоки робочої сили. Можна
констатувати, що сьогодні існує міжнародний ринок праці. Це ж саме стосується і системи
патентування й ліцензування винаходів, відкриттів, захисту авторських прав, що сприяло
формуванню світового інформаційного ринку.

Таким чином, міжнародні економічні відносини є однією зі сфер ринкового господарства з властивими йому
(ринку) ознаками.

Міжнародний поділ праці — це концентрація виготовлення окремих видів товарів у тих країнах, де

їхнє виробництво є економічно вигідним у зв'язку з географічним розташуванням, кліматом та
наявністю природних ресурсів, а також ресурсів праці і капіталу. Міжнародний поділ праці виникає між
країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Міжнародний поділ праці (МПП) - це найвищий ступінь розвитку суспільно-теориторіального поділу

праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною
продукцією визначеної кількості та якості.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи
економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, "Нових індустріальних країн" _
Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у
МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

 природно-географічні умови;

 технічний прогрес;

 соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри
території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі
природних багатств була основною причиною МПП.
Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши
можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель
економічного розвитку набула таких характерних рис:

 почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

 з'явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

 скористався виробничий цикл;

 розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

 досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

 механізм організації національного виробництва;

 механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

На сучасному етапі вплив перших чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних

умовах різних країн набувають вирішального значення. 

Що таке міжнародний поділ праці? Це не що інше як, організація виробництва, при якому підприємства
двох або більше країн спеціалізуються на виробництві певних товарів і послуг з подальшим їх обміном.
Можна виділити наступні типи міжнародного поділу праці:

♦ загальний тип міжнародного поділу праці. Передбачає обмін товарами добувної та обробної галузей,
продукцією сільського господарства тощо;

♦ частковий поділ праці, що передбачає розвиток міжнародної торгівлі готовими виробами різних галузей і
виробництв, в тому числі і внутрігалузевої (автомобілі, комп'ютери, токарні верстати тощо);

♦ одиничний тип міжнародного поділу праці, який означає спеціалізацію на окремих етапах виробництва
(вузли, деталі, напівфабрикати).

Міжнародна спеціалізація формує певну систему суспільних відносин, характерною рисою яких є
виробнича взаємодія економік окремих країн, формування спільних виробничих комплексів. Зокрема
спеціалізація по виробництву окремих вузлів, деталей передбачає відповідний рівень кооперування, яке
отримало досить значний розвиток в електронній промисловості, автомобілебудуванні тощо.

Становлення і розвиток міжнародного поділу праці і спеціалізації виробництва пройшло декілька

історичних етапів, протягом яких характер і форми еволюціонувалися і трансформувалися. На кінець 60-х
років сформувалася структура світового господарства, в якій можна виділити три основних сегменти.

- До першого відносяться промислово розвинені західні країни такі, як США, ФРН, Великобританія,
Франція, Канада, Японія, які виробляють і поставляють високотехнологічну продукцію, країни, що
володіють потужними мінеральними ресурсами, з якими вони виходять на зовнішній ринок.
- Друга група - це перш за все нафто- і газодобувні країни Ближнього Сходу, Південна Африка,
Латинська Америка.
- Третя група країн спеціалізується на поставці на зовнішній ринок продукції сільського
господарства. У більшості своїй це слаборозвинені країни, які були свого часу в колоніальній
залежності.

Слід відзначити, що запропонована сегментація країн-постачальників спеціалізованої продукції на світовий

ринок значною мірою умовна. Річ в тому, що більшість промислово розвинених країн є
постачальниками на світовий ринок не тільки високотехнологічної промислової але і
сільськогосподарської продукції (США, Канада, Австралія, країни Західної Європи). А такі країни, як
Австрія, Канада, Швеція і інші є крупними постачальниками на світовий ринок вугілля, золота, срібла, руд
чорних і кольорових металів тощо.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за
якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних
виробництв, виділення в самостійні (відокремленні) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення
продукції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається в 2-х напрямках - виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає

міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та
об'єднань.

У територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на

виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізація - це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей

виробництва.

Основними формами прояву МВС є предметна, подетальна (по вузлова) та технологічна (постадійна)
спеціалізації. Перша з них передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті
повністю закінченого і готового до споживання виробу.

Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а
технологічна - на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного
технологічного процесу.

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об'єднання зусиль виробників
декількох країн у випуску видів товарів для світового ринку.

Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють 3 основні форми кооперування:

 здійснення спільних програм;

 договірна спеціалізація;

 створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою у 2-х формах: підрядне кооперування. За якого виконавець
за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою
частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднання різних видів ресурсів
(фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них
повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублювання виробництва та прямої конкуренції на ринку

між виробниками-учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих
програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як творення спільних підприємств, є об'єднання на

пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне народження на виробничий і
комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому
світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.

2. Основні показники світової торгівлі.

Міжнародна торгівля – це сфера товарногрошових стосунків, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх
країн світу. Це історично перша форма міжнародних економічних зв’язків, що являє собою обмін товарами і
послугами між державно оформленими національними господарствами (державами).

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-
перше, з її допомогою реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв'язків – вивозу капіталу,
виробничої кооперації, науково- технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі
товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами.
По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних і міждержавних взаємозв'язків виступає найважливішою
передумовою міжнародної економічної інтеграції.

По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного розподілу праці й

інтернаціоналізації господарського життя.

Залежно від об'єкта міжнародної торгівлі виділяють дві її форми:

o міжнародна торгівля товарами – форма зв'язку між товаровиробниками різних країн, яка виникає на
основі міжнародного розподілу праці і визначає їх взаємну економічну залежність.
o міжнародна торгівля послугами – специфічна форма світогосподарських зв'язків щодо обміну
послугами між продавцями і покупцями з різних країн

1. Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої
входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля,
спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

1.1. Експорт (від. лат. exportare вивозити)  вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної
діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов’язання їх зворотного
ввезення. Обсяги вивезення товарів, робіт, послуг і результатів інтелектуальної діяльності характеризує
показник «експорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, як правило, рік. Експорт
може вимірюватися і натуральними одиницями, коли йдеться про однорідні, порівняні товари (вугілля,
нафта, газ тощо).

У фіксований митною статистикою обсяг експорту товарів залежно від їх походження і призначення
входять:

1. Вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) у даній країні.

2. Вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини і напівфабрикатів, для перероблення за кордоном під
митним контролем з наступним поверненням.

3. Реекспорт — вивезення товарів, раніше завезених з-за кордону, включаючи товари, які продані на
міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо.

4. Тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки тощо) з наступним їх
поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки
тощо).

5. Постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивезення продукції в порядку

прямих виробничих зв'язків.

1.2.Імпорт (від лат. importare ввозити)  ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної
діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов’язання про
зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних
одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть
розраховуватись у кількісних одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо). Фактично обсяги експорту та
імпорту є основою для розрахунку інших показників розвитку міжнародної торгівлі.

1. Ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку.

2. Реімпорт — зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених туди.

3. Імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для перероблення у даній країні й вивезення
за кордон.

4. Тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмарки) товари.

5. Імпортне постачання продукції в рамках ТНК.

Стан зовнішньої торгівлі характеризується низкою показників, серед яких основними є її обсяг, динаміка
експорту та імпорту, товарна та географічна структура.

 Обсяг світової торгівлі визначається в натуральних і вартісних показниках. Вартісні

показники переважно розраховуються у національній валюті й переводяться у долари США для їх
 порівняння. Країни з високим рівнем інфляції розраховують експорт та імпорт одразу в доларах
США. Для вартісної оцінки експорту більшість країн використовує базу цін ФОБ (FOB — Free on
Board ("вільний на борту судна")), за якою продавець зобов'язаний доставити товар у порт
відвантаження і завантажити його на борт судна. Для оцінки імпорту найчастіше використовується
база цін СІФ (CIF — Cost, Insurance and Freight ("вартість, страхування і фрахт")); при цьому
продавець за свій рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків.

За таких умов вартість світового експорту завжди менша від вартості світового імпорту на розмір витрат для
перевезення і страхування вантажів.

 Фізичний обсяг світової торгівлі оцінюється у вагових одиницях (тоннах, кілограмах, фунтах) або
у специфічних одиницях вимірювання (барелях, бушелях, мішках)для отримання інформації щодо
руху товарної маси без впливу коливання цін

 Зміна обсягів торгівлі характеризується динамікою зовнішньо-торговельного товарообороту.

Зовнішньоторговельний товарооборот країни — це сума її експорту та імпорту.

 Різниця між сукупним імпортом і експортом протягом певного періоду (року, кварталу тощо)
становить сальдо торгового балансу. Воно є активним (позитивним), якщо експорт за вартістю
перевищує імпорт, і пасивним (від'ємним), коли ситуація протилежна. Покривають негативне
сальдо торгового балансу золотом або конвертованою валютою.

 Якщо вимірювання ведеться у натуральних одиницях, динаміка зовнішньоторговельного

товарообороту виражається в індексах фізичного обсягу експорту та імпорту. Ці індекси
відображають тенденції в зміні обсягів реальних мас товарів.

 Географічна структура міжнародної торгівлі — це розподіл торговельних потоків між окремими

країнами та їх групами, виділеними за територіальною або організаційною ознаками. Наприклад,
Азія, Африка, Європа, Америка — за територіальною ознакою; країни ЄС, країни НАФТА, країни
МЕРКОСУР тощо — за організаційною ознакою.

 Товарна структура міжнародної торгівлі характеризує товарне наповнення експорту та імпорту

(сільськогосподарські продукти, продукти видобувної промисловості, промислові товари тощо).

3.1 Товарна структура експорту країни структурований за певними ознаками обсяг товарного
експорту країни за певний період, як правило, за рік. Вона показує експортну спеціалізацію країни
та питому вагу кожної товарної позиції в експорті. В більшості країн світу товарна структура
експорту складається за основними його статтями.
Товарна структура імпорту країни структурований за певними ознаками обсяг товарного
імпорту країни за певний період, як правило, за рік. Вона показує імпортну залежність країни від
окремих товарів і товарних груп, а також питому вагу кожної товарної позиції в імпорті. В
більшості країн світу товарна структура імпорту також складається за основними його статтями

Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних
економічних відносинах. Для її оцінки використовуються такі показники:

а) експортна квота;

б) імпортна квота;

в) структура експорту;

г) структура імпорту;

д) порівняльне відношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП та її частки у світовій торгівлі.

Експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП. На рівні
галузі — це питома вага експортованих галуззю товарів і послуг в їх загальному обсязі.

Імпортна квота — це відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП. Питома вага експорту та імпорту у
ВВП/ВНП є кількісним індикатором відкритості економіки у першому наближенні. Комплекснішим
показником відкритості вважають зовнішньоторговельну квоту. Вона виражається відношенням обсягу
зовнішньоторговельного обороту до ВВП/ВНП.

Структура експорту — це відношення або питома вага експортованих товарів за видами і ступенем їх
перероблення. Цей показник характеризує спрямованість експорту (сировинна, машинно-технологічна
тощо) та роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації.

Структура імпорту характеризує склад і відношення обсягів сировини і готової кінцевої продукції, які
ввозяться в країну.

Показник порівняльного відношення частки країни в світовому виробництві ВВП/ВНП та її частка в

світовій торгівлі характеризують відповідність вироблених товарів світовому рівню якості та рівень
розвитку галузі. Так, якщо частка країни у світовому виробництві певного виду товару становить 5 %, а
частка у світовій торгівлі цим видом товару 1 %, то це свідчить про невідповідність якості цього виду товару
світовим вимогам, а отже, і про низький рівень розвитку галузі загалом.

2.3. Індекс «умови торгівлі»  відношення експортних цін країни до її імпортних цін. Якщо розглядати
випадок, коли країна експортує та імпортує один товар, то умови торгівлі показують, яку кількість товару А
отримує країна за кожну одиницю проданого товару В

2.4. Коефіцієнт імпортної залежності країни відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його
споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього
ринку в яких-небудь товарах або їх групах

3. Причини виникнення та форми міжнародних економічних відносин.

Основними формами економічних відносин, через які проявляється функціонування світової системи
господарства, є форми:

Розглянемо ці форми по суті.

Міжнародна торгівля

Міжнародна торгівля це сукупність операцій обміну товарами і послугами між країнами, які пов'язані із
інтернаціоналізацією господарського життя й інтенсифікацією міжнародного поділу праці в умовах дедалі
міцнішої глобалізації.

У цих умовах формуються світові товарні ринки, функціонування яких має стійкий та системний
характер. Існують два основних типи торгівлі між країнами:

 перший,в якому приймаючі країни або не можуть виробляти товари чи надавати послуги, або
виробляють їх у недостатній кількості;

Підстави для першого виду міжнародної торгівлі є доволі ясними. Поки країни-імпортери можуть
дозволити собі купити товари чи послуги, вони можуть набувати імпортні речі, в іншому випадку
доведеться обходитися без них. Прикладом першого типу міжнародної торгівлі є імпорт бананів в
Україну у відповідь на споживчий попит або залізної руди й міді в Китаї, необхідних для місцевої
промисловості.
  другий, в якому вони мають можливості виробництва товарів або надання послуг, але все одно
імпортують їх.

Другий тип міжнародної торгівлі викликає неприхований інтерес, адже на нього припадає більша
частина світової торгівлі сьогодні, і обґрунтування є більш складним. Україна імпортує легкові
автомобілі, телевізори, одяг і багато інших продуктів, як і вона цілком в змозі виробляти всередині
країни. Наперший погляд, здавалося б, навіщо імпортувати товари з усього світу, адже країна може бути
самодостатньою.Тим не менше, причин для імпорту товарів та послуг декілька,і, зазвичай, вони
потрапляють в одну з трьох категорій:

 імпортні товари можуть бути дешевше, ніж вироблені на внутрішньому ринку;

 більшу різноманітність товарів може бути надано внутрішнім споживачам за рахунок імпорту; 
імпортні товари можуть запропонувати певні переваги, крім зниження цін на вітчизняне виробництво, 
краща якість і дизайн, більш високий статус(наприклад, престижбренду), технічні характеристики тощо.

Сутність та основні характеристики міжнародної торгівлі полягають у відмінності таких понять, як

власне міжнародна торгівля та зовнішня торгівля.

 Міжнародна торгівля система міжнародних товарно-грошових відносин, що складається із

зовнішньої торгівлі всіх країн світу.
 Зовнішня торгівля – торгівля виключно між тією чи іншою країнами.

Вони ставляться один до одного, як національне (зовнішня торгівля) та інтернаціональне (міжнародна

торгівля). Зовнішня торгівля є об'єктом національного державного регулювання і пов'язана з торговельним
балансом країни.Міжнародна торгівля являє собою специфічну сферу, об'єднуючу зовнішньоторговельні
сектори національних економік. Вона пов'язана зі світовими ринками і регулюється міжнародними
економічними інститутами. Міжнародну і зовнішню торгівлю описують три найбільш важливі
показники:

- 1) товарообіг – сума експорту та імпорту;

- 2) товарна структура (формується на основі митної статистики країн і подається у
стандартизованому вигляді на основі SITC або HS);
- 3) географічна структура (формується на основі митної статистики країн).

Міжнародний рух капіталу

Міжнародний рух капіталу. Найважливішою тенденцією в міжнародних економічних відносинах з 20 ст.

стало те, що поруч з вивозом товарів набуває все більшого значення вивіз капіталу. В сучасних умовах це
практично основна форма міжнародних економічних відносин.

Необхідністю і головною причиною вивозу капіталу є його відносний надлишок і монополізація

національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Отже, капітал спрямовується за
кордон у пошуках більш високого прибутку.

Існує дві основні форми вивозу капіталу вівіз позичкового й підприємницького капіталу.

Позичковий капітал вивозиться у вигляді міжнародних позик, що надаються як державами, так і великими
міжнародними банками та валютними фондами (Міжнародний банк реконструкції, Світовий банк,
Міжнародний валютний фонд тощо).

Позичковий капітал вивозиться:

 а)у вигляді будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств;

 б)шляхом придбання акцій закордонних підприємств;
 в)шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірних підприємств.

Підприємницький капітал (промисловий, банківський або торговельний) існує у вигляді:

 прямих іноземних інвестицій (ПІІ, foreign direct investment – FDI);

  портфельних інвестицій.

Головний критерій, який розмежовує прямі та портфельні інвестиції – це забезпечення контролю

діяльності підприємства. Іноді в практичній діяльності досить складно розділити ці форми міжнародного
руху капіталу.

Зазвичай мотивація іноземного інвестування з мікроекономічної точки зору в загальному вигляді

зводиться до:

 економії витрат (наприклад, ефект масштабу виробництва, оптимізація логістичних витрат тощо);

 полегшення доступу на іноземні ринки (наприклад, ускладнена процедура митного контролю готових
товарів або значні розміри мит).

Міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили. Створення великої машинної індустрії викликав розвиток і такої
форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна міграція робочої сили. Вона проявляється в
еміграції (виїзді робочої сили за кордон) та імміграції (приплив робочої сили з-за кордону). Звичайно,
на міжнародну міграцію робочої сили впливають і національні, й політичні, й ідеологічні фактори. Проте
визначальними виступають фактори економічні.

Необхідність міжнародної міграції робочої сили зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу,

існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних
країнах і недостача дешевої робочої сили в інших.

Трудова міграція представлена людьми працездатного віку, які залишають країну перебування в пошуках
більш високого заробітку на певний термін. Вони не втрачають зв'язків із вітчизною, надсилають грошові
перекази родичам і друзям і після закінчення терміну контракту повертаються на батьківщину, тобто
трудова міграція, як правило, є поворотною.

Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах є рух двох різних типів
мігрантів з відсталих країн у розвинуті. Один ТДП - це наукові кадри й спеціалісти (так звана втеча
розуму), інший тип - це некваліфікована або малокваліфіко-вана робоча сила, основною сферою зайнятості
якої є галузі, де переважає важка ручна праця.

Міжнародний обмін технологіями.

Міжнародний обмін технологіями. В умовах НТР великих масштабів досягає міжнародний технологічний
обмін. Він відбувається в різних формах, які включають продаж готових товарів, комплектуючого
обладнання для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноухау. Ноу-хау - непатентовані технологічні
секрети виробництва. Перші літери від англійських слів Special drawing rights.

Продаж технологій має двояку мету. По-перше, вони продаються як звичайний товар, по-друге, продаж
технологій використовується як ефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку.

За допомогою ліцензійних угод, патентних угод, франчайзингу, інжинірингу, консалтингу, лізингу та інших
видів передачі технологій компанії однієї країни отримують повний або обмежений доступ до технологій,
створених в інших країнах. Завдяки цьому міжнародна передача технологій сприяє підвищенню
конкурентоспроможності фірм на внутрішньому і світовому ринках.

Міжнародні валютні відносини

Міжнародні валютні відносини. В зв'язку з тим, що практично всі міжнародні економічні відносини мають
вартісне вираження й опосередковуються грошовими формами, між країнами світового господарства
формуються певні міжнародні валютні відносини. Важливою характеристикою стану тієї чи іншої
країни в системі цих відносин є стан платіжного балансу.

Платіжний баланс - це виражене у валюті кожної окремої країни співвідношення між сумою платежів,
отриманих з-за кордону, й сумою платежів, переведених за кордон за певний період часу, як, правил о, за
рік. Стан платіжного балансу залежить від багатьох факторів.
Серед них: стан зовнішньоторговельного балансу, міжнародного балансу послуг і руху інвестиційних
доходів (прибутків, дивідендів, процентів), балансу міжнародного руху довгострокового й
короткострокового кредиту тощо.

Стан платіжного балансу безпосередньо впливає на курс валюти тієї чи іншої держави. При активному
платіжному балансі курс даної національної валюти підвищується відносно валют інших країн, при
пасивному - навпаки понижується.

У сучасних умовах у світовому господарстві функціонує так звана ямайська міжнародна валютна
система. Золото, як валютна цінність з цієї системи виключено. В основу визначення валютних паритетів
покладені "спеціальні правила запозичення" -СДР70. Величина одиниці СДР визначається кошиком валют,
до якого входять: долар США, німецька марка, японська ієна, англійський фунт стерлінгів, французький
франк.

Міжнародні кредитні відносини

Міжнародні кредитні відносини. На основі руху позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних
відносин виникає міжнародний кредит. Він означає надання в масштабі світового господарства
валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, строковості й платності. Суб'єктами (кредиторами й
позичальниками) міжнародних кредитних відносин виступають банківські й промислові корпорації,
державні організації, міжнародні й регіональні фінансово-кредитні інститути. Міжнародний кредит відо-
бражає процес інтернаціоналізації світового виробництва.

Рух позичкового капіталу в світовому масштабі привів до формування світового ринку капіталів. Він
являє собою сукупність національних і міжнародних ринків капіталів. На цьому ринку розвинуті країни
світу виступають одночасно і як кредитори, і як боржники, більшість же країн, що розвиваються, як
боржники. (До останніх відноситься й Україна), їх сумарний зовнішній борг досяг астрономічних вершин -
більш як трильйон доларів, що означає повну втрату ними економічної самостійності.

На основі інтернаціоналізації господарського життя починається процес міжнародної економічної інтеграції.

Найбільшого поширення інтеграційні процеси отримали в Західній Європі. Зокрема, ще з перших
післявоєнних років функціонують митний, а потім економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембурга. У
1951р. шість країн Західної Європи (Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, ФРН і Італія)
створили Європейське об'єднання вугілля й сталі (ЄОВС).

Своє завершення цей економічний інтеграційний процес одержав з моменту укладення між цими шістьма
державами 25 березня 1957р. у Римі угоди про створення Європейського економічного співтовариства
(ЄЕС), яке отримало назву спільного ринку. Паралельно з спільним ринком у 1960р. утворюється другий
західноєвропейський інтеграційний блок - Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). До його складу
ввійшли Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія, а з 1961р. - в якості
асоційованого члена - Фінляндія.

Європейський союз має свій загальний бюджет, ведеться підготовка для створення єдиної валютної ситеми,
зокрема, введення єдиної грошової одиниці, яка отримала назву "євро", заплановано на 01.01.1999р. У цьому
об'єднанні функціонують наднаціональні адміністративні органи, такі, як Рада міністрів, Європейський
парламент. На порядку денному стоїть питання й про політичне об'єднання країн-членів ЄС.

Європейський союз - не єдиний приклад регіональної інтеграції. Нині в світі нараховується близько 15
регіональних економічних об'єднань. Найвідоміші з них: а)Асоціація держав Південно-Східної Азії
(АССАН), куди входять Індонезія, Малайзія, Тайланд, Філіппіни; б)Латиноамериканська асоціація інтеграції
(ЛАІ), яка об'єднує Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Мексику, Парагвай, Перу,
Уругвай, Чилі, Еквадор.

Розвиток економічної інтеграції країн світу й надалі буде поширюватись і виступати в найрізноманітніших
формах тому, що це магістральний шлях в майбутнє планетарної цивілізації.
Для забезпечення задач Союзу на паритетних засадах утворюються такі наднаціональні органи: Вища Рада
Союзу, Парламентські Збори Союзу, Виконавчий Комітет Союзу..

Зона вільної торгівлі. Країни-учасниці цього об'єднання обмежуються скасуванням митних бар'єрів у
взаємній торгівлі.

Митний союз. Вільне переміщення товарів і послуг всередині об'єднання доповнюється єдиним митним
тарифом щодо, "третіх країн".

Загальний ринок. У такому об'єднанні ліквідуються митні бар'єри між країнами не тільки для торгівлі, але
й для переміщення капіталів і робочої сили.

Економічний союз. Передбачає проведення єдиної економічної політики створення ситеми міждержавного
регулювання соціально-економічних процесів.

4. Еволюція світового ринку.

Світовий ринок – (world market) – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, основою яких
є міжнародний поділ праці і інші фактори виробництва.

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку.
Його виникнення і становлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. Сутність світового ринку
та його структуру можна зобразити схемою, наведеною на рис. 1.2.1.

Країна 1 І    Країна 2

На рис. 1.2.2 зображена еволюція форм ривку: внутрі національний — міжнародний — світовий.
Механізм формування світового ринку товарів і послуг

Світовий ринок товарів та послуг є міжнародною сферою обміну товарами та послугами. Його сьогоднішній
розвиток значно динамічніший, ніж розвиток національних господарств. Це характерна ознака глобалізації,
під знаком якої людство вступило в XXI ст.

Обсяг світової торгівлі товарами і послугами збільшується в останні десятиліття темпами, які вдвічі
перевищують темпи зростання світового ВВП. Все більша частка матеріальних і духовних благ, що
виробляються країнами, призначається не для внутрішнього використання, а для міжнародного
обміну на інші блага. І для багатьох країн зовнішній ринок почав визначати можливості та динаміку
економічного зростання.

Становлення початкової форми внутрішнього ринку відноситься до найранішої стадії становлення

товарного господарства, заснованого на поділі праці. Свої ринки мали Стародавня Греція, Китай класичної
епохи, Єгипет, Вавилон, Ефіопія. Практично відразу після виникнення ринки почали спеціалізуватися.

- З'явилися національні ринки товарів, у рамках яких роздрібні ринки відокремилися від оптових
- виокремилися ринки праці, ринки капіталу, і, найголовніше, частка ринку вже орієнтувалася на
іноземних покупців.

Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формуватися національні ринки. Цьому сприяла
спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була
орієнтована на Іноземних покупців (наприклад, на ринку праці — работоргівля). Отже, національний
ринок — це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

З XVI до середини XVIII століття мануфактура, заснована на поділі праці, створювала умови для
масштабнішого виробництва товарів, для чого міські ринки і ярмарки ставали вже тісними. Крок за
кроком вони розширювалися до регіональних, державних, міждержавних і, нарешті, світових масштабів.

Міжнародні ринки, що були тією часткою національних ринків, яка була безпосередньо пов'язана із
зарубіжними ринками, виникли в Європі, на Близькому Сході, на Далекому Сході. Великі географічні
відкриття спричинили активний розвиток вивозу товарів у знову відкриті землі і стали
найважливішим чинником розвитку капіталізму в Європі. Вузька ремісничо-мануфактурна база
перестала відповідати ринковим потребам, і під тиском попиту в першій половині XIX століття виникла
крупна індустрія, продукція якої вже не могла збуватися лише на внутрішньому ринку, їй був потрібний
всесвітній збут. Так, в епоху первинного накопичення капіталу сталося переростання локальних
центрів міждержавної торгівлі в єдиний світовий ринок.

Його остаточне формування завершилося на межі XIX–XX століть, коли товарне виробництво в провідних
країнах досягло високого рівня розвитку.

Глобалізація 

Ознаки і показники, що характеризують розгортання даного процесу.

Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, все більшу
цілісність і єдність світового господарства. водночас підвищується загроза глобальної ядерної катастрофи,
настання парникового ефекту, втручання в природу шляхом генної інженерії, клонування тощо. Зростання
нових світових комунікативних мереж за рахунок впровадження новітніх інформаційних технологій, систем
електронного зв'язку спонукає до здійснення багатьох з них поза державним контролем.

Помітно збільшується кількість країн і народів, що втягуються в процес глобалізації. Особливим

динамізмом характеризувались до останнього часу "нові індустріальні країни" Азії та окремі держави
Латинської Америки.

Таким чином, глобалізація стає постійно діючим фактором і внутрішнього, і міжнародного

економічного життя.

Існує 2 головні підходи стосовно етапів розвитку економічної глобалізації.

Згідно з першим, вона розпочалась ще до періоду великих географічних відкриттів у формі мляво плинної
глобалізації, коли економічні відносини між державами мали спорадичний, дискретний характер,
обмежуючись окремим локальними аренами і територіями.

До середини ХІХ ст. глобалізація переходить у стадію повільного прогресування, коли формується світовий
ринок, розвивається міжнародний поділ праці, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн і
регіонів. Наступний етап (середина ХІХ ст. – 80-ті роки ХХ ст.) дістав назву структурної глобалізації, що
пов’язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їх
єдиноборством. Нарешті, послідовна форма глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового
господарства як об’єктивний процес і важлива ознака постіндустріальної цивілізації.

Другий підхід пов'язує генезис глобалізації з останньою чвертю ХХ ст., коли вона стає визначальним
фактором як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію
світогосподарських процесів.

Сучасний світовий ринок товарів і послуг– сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами,
заснованих на міжнародному поділі праці, що характеризується наступними основними рисами:

 є категорією товарного виробництва, що вийшла у пошуках збуту своєї продукції за національні межі;

 виявляється в міждержавному переміщенні товарів, які перебувають під дією не лише внутрішніх, а й
зовнішніх попиту та пропозиції;

 оптимізує використання чинників виробництва, підказуючи виробникові, в яких галузях і регіонах вони
можуть бути застосовані найефективніше;

 вибраковує з міжнародного обміну товари та інколи їх виробників, які не в змозі забезпечити

міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах.

Виступаючи сферою міждержавного обміну товарами, світовий ринок здійснює зворотний вплив на
виробництво, показуючи йому, що, скільки і для кого потрібно виробляти. У цьому сенсі світовий
ринок виявляється первинним по відношенню до виробника і є центральною категорією теорії міжнародної
торгівлі.

Паралельно з ним існують і інші категорії:

 внутрішній ринок форма господарського спілкування, за якої все призначене для продажу збувається
самим виробником всередині країни;

 національний ринок внутрішній ринок, частка якого орієнтується на іноземних покупців;

міжнародний ринок частина національних ринків, яка безпосередньо пов'язана з ринками інших країн.

Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, основою яких є міжнародний
поділ праці і інші фактори виробництва.

Рівновага на світовому ринку,баланс попиту та пропозиції:

  світовий ринок – це сфера міжнародного балансу попиту та пропозиції на товари, які експортуються
та імпортуються країнами;

 обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропозиції товару, обсяги імпорту – обсягами
надлишкового попиту на товари;

 факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового попиту на міжнародному ринку

встановлюють, порівнюючи внутрішні рівновагові ціни на однакові товари у різних країнах;

 ціна за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною

внутрішніми цінами рівноваги, які існують у країнах до початку торгівлі;

 з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості товарів, які експортуються га
імпортуються на світовому ринку, з іншого – зміна кількості експортованих та імпортованих товарів
призводить до зміни світової ціни.

Найпростіша модель світового ринку називається моделлю часткової рівноваги, яка показує основні
функціональні взаємозв’язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією
товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівновагову ціну,
за якою здійснюється торгівля.

5. Формування міжнародних економічних відносин у Стародавньому Світі.

Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину. Вони почалися з
елементарних форм "міжнародної" торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім'ями і
племенами. Об'єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництвА.

Вчені розрізняють два типи цивілізацій стародавнього світу:

1) східні цивілізації (Протоіндійська, Древньокитайська, Шумерська та Єгипетська);

2) античні цивілізації (Стародавня Греція, Стародавній Рим).

Стародавня епоха триває від середини 4 тисячоліття до н.е. по 5 століття н.е. і завершується падінням
Римської імперії.

Міжнародна торгівля як торгівля між країнами виникла в епоху рабовласницького ладу. В рабовласницьких
цивілізаціях, які склались в Египті, Месопотамії, Аравії, Сирії і Палестині в 4-3 тисячолітті до н. е., вже була
міжнародна торгівля.

Міжнародна торгівля розвивалась у формі договірних торгових стосунків між державами, завдяки
яким утворювалися постійні товаропотоки, а також у вигляді торгівлі з іноземними містами та
варськими племенами, які не мали політичної влади або прав, потрібних для утворення торговельних
зв'язків на договірній основі.

Провідною формою міждержавних економічних зв'язків в стародавніх цивілізаціях була зовнішня торгівля.
Поступово формується два типи міждержавної торгівлі:

1) експортно-імпортна - експорт заради ввезення товарів, які не виготовляються всередині держави

(полісу). Цей тип торгівлі набрав широкого розвитку в Вавілонії 3-1 тисячоліття до н.е. і зберігся і до наших
днів. Вавілонія виступала як визнаний експортер тканин (і в цьому прояв спеціалізації суспільного поділу
праці на рівні цивілізації), і імпортувала метал, металеві вироби, ліс та вироби та вироби з деревини.

2) транзитні типи зовнішньої торгівлі - в своїй основі це торгівля, пов'язана з одержанням додаткових
прибутків (торгівля заради подальшої торгівлі). Цей тип мав два підтипи:

а) вимоги до купця, що транзитом везе свій товар до далекої країни частково продати свій товар всередині
країни (по дорозі);

б) купівля заради перепродажу з метою отримання прибутку (перші ознаки міжнародного бізнесу).

Товари перевозилися в'ючними караванами, річковим транспортом (по ріках Ніл, Євфрат, Тигр), по морю
(Середземне море, Перська затока). До появи грошей мав місце безпосередній обмін товару на товар.
Вовняні й лляні тканини й сировина для них, металеві й керамічні вироби, зерно, худоба, вироби з
дорогоцінних металів і каменів - такий переважний товарний об'єкт торгівлі.

Розвиток міжнародних економічних відносин у давнину супроводжувався міжрегіональним рухом товарів й

поза сферою торгівлі. Формою міжнародних економічних контактів є обмін дарунками між
державними правителями різних країн. Це була своєрідна реклама продуктів (широко розповсюджених
чи специфічних, притаманних ремісницькому виробництву лише даної країни), котрі можуть бути
запропоновані на обмін. У той же час обмін дарунками відбивав технологічний рівень і обсяг виробництва у
відповідних країнах, ступінь участі в міжнародній торгівлі.

Найважливішою особливістю формування міжнародних економічних відносин 4 і 3 тисячоліть до н. е.

є переважання зовнішньої торгівлі над внутрішньою. Метою виробництва давніх суспільств було не
створення прибутку, а самовідтворення кожного господарства. Вихід товарної продукції був обмежений,
оскільки розвиток товарного виробництва обернено пропорційно залежав від ступеня самодостатності
окремих господарств. Панування натурального господарства обумовлювало незначну місткість товарного
ринку всередині країни.

Антична Греція й Рим

Грецька цивілізація класичного періоду (VI-IV вв. до н.е.) у ряді галузей економіки й культури з'явилася
базисом для розвитку Європи в дохристиянську й християнську епохи. Греція складалася з багатьох міст-
держав, між якими велася торгівля. Дуже рано виявилися явища спеціалізації міст на ремісничім
виробництві окремих товарів, що сприяло росту продуктивності праці й розширювало можливості
торгівлі між ними. Грецькі купці відігравали провідну роль у торгівлі в середземноморському й
чорноморському басейнах. У зв'язку з карбуванням монет багатьма державами великий розвиток одержав
міняльну справу, з якого розвивалися зачатки банківської справи (внески, позички, переклади грошей). В
епоху еллінізму грецька культура, включаючи торгівлю й фінанси, поширювалася на великі території в Азії
й Африці.

В архаїчний період формувалися античні поліси - міста-держави. Поліс як колектив громадян володів
правом верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі. Головним
економічним принципом поліса була ідея автаркії (самозабезпечення), що виступала економічною основою
свободи. Утвердилась і полісна система цінностей: ідея переваг землеробської праці над усіма іншими,
засудження прагнення до прибутку тощо.

В історії розвитку Стародавньої Греції виокремились два види полісів:

1) аграрний, з абсолютним переважанням сільського господарства, слабким розвитком торгівлі і ремесел,

товарно-грошових відносин, з великою часткою праці залежних робітників, як правило, з олігархічним
ладом (Спарта, міста Фессалії, Беотії);

2) торгово-ремісничий, з великою часткою ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, запровадження

рабської праці у виробництво, з демократичним ладом (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи та ін.).

Одним з факторів поширення зовнішньоекономічної дїяльності наприкінці І тисячоліття до н. е. було

політичне об'єднання Середземномор'я під владою Риму. На перших етапах розвитку Стародавнього
Риму вироби італійських ремісників не могли конкурувати з продукцією майстрів еллінських держав, з
грецькими товарами. Тому римські товари вивозилися головним чином у західні провінції Галлію та
Іберію, а зі Східного Середземномор'я римляни, навпаки, одержували різноманітні вироби грецького
ремесла, вино, олію, пшеницю, предмети розкоші.

II ст. н. е. вважається «золотим віком» Римської імперії. В цей час найвищого розвитку сягають і торгові
відносини поміж римською метрополією й провінціями; визначилося районування римської торгівлі.
Головним постачальником продукції була Сірія, Єгипет.

В епоху пізньої Римської імперії відбувається поступове уповільнення жвавих колись торгових та інших
економічних зв'язків. Загальний економічний занепад і зменшення матеріальних ресурсів господарств,
натуралізація виробництва, спустошення обширних просторів імперії варварськими племенами, спричинене
так званим великим переселенням народів (IV ст. н. е.), й інші процеси, характерні для періоду кризи
рабовласницького способу виробництва, скорочували можливості міжнародної торгівлі.
За стародавніх часів утверджується державна регламентація господарського життя в цілому і міжнародної
торгівлі зокрема. Державницький вплив на зовнішню торгівлю здійснювався через інститут "тамкару".

Тамкару - це службова особа або торговельний агент палацу чи храму. Як правило тамкару були наділені
відповідними повноваженнями: контролювати зовнішню торгівлю, виконувати функції митаря, а також
обов'язки збирача натуральних податей і контролера за грошовими надходженнями (пізніше) на користь
палацу чи храму. Тамкару не просто залежав безпосередньо від правителя відповідного рівня - він був
представником цього правителя як носія ознак державності.

Досить поширеним у Стародавні часи був інститут кару (переважно в Західній Азії).

Кару - це община факторій, об'єднання, яке виступало посередником у міждержавному обміні, але статус
його був значно вищий, ніж факторій (які теж були посередниками в міждержавній торгівлі). На відміну від
факторій, які повністю залежали від держави, кару мали власний статут і регулювали свої відносини з
торговельними сторонами, спираючись на цей юридичний статут. Кару були менш залежними від
правителя, а відтак і від держави. Часто їх діяльність не підлягала контролю з боку держави. Нерідко кару
об'єднували купців даної країни чи даної території і характером їх взаємовідносин в межах кару була
взаємопідтримка і взаємодопомога.

Для міжнародних економічних відносин стародавності була характерна також міграція робочої сили -
переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу. Передусім це насильне переселення
кваліфікованих ремісників, які володіли технологією виготовлення товарів, що мали попит, але не
вироблялися в даній країні. Втім міграція робочої сили зовсім не обов'язково мала примусовий характер, а
могла бути наслідком пошуку сприятливих економічних і культурних умов.

Таким чином, ще за стародавніх часів почали складатися і набули розвитку численні технічні елементи та
організаційні форми міжнародних економічних відносин. В силу цього міжнародні економічні відносини
були досить усталені, але недостатньо значущі для існування стародавнього світу.

6. Охарактеризуйте розвиток міжнародних економічних зв’язків у Середньовіччі.

В період феодальної роздробленності (приблизно V-XIII ст.) міжнародна торгівля була цілком
обмеженою, оскільки перехід до феодалізму в різних країнах Азії та Європи не був одночасним.
Продуктивні сили розвивалися нерівномірно, нерівномірно визрівали й відповідні їм виробничі відносини.

Раніше, ніж в інших країнах, феодальні відносини виникли і почали розвиватися в Китаї - одному з
найдавніших осередків людської цивілізації. В Індії, в країнах Передньої Азії, у Північній Африці та Європі
зміна рабовласницького способу виробництва відбулася між III та VII ст. н. е., отже, саме цей період можна
вважати початком феодальної доби у всесвітньо-історичному масштабі.

Період раннього феодалізму відзначався досить низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Повсюдно
панувало натуральне господарство, за якого виробництво було спрямоване головним чином на задоволення
потреб самого виробника, його родини та потреб феодала. До процесу обміну якщо й залучалася, то лише
незначна частка продуктів виробництва.

І все ж продуктивні сили феодального суспільства поволі зростали. Із зростанням продуктивних сил
посилився суспільний поділ праці. Це привело до відокремлення ремесла від сільського господарства, що у
свою чергу сприяло виникненню міст як центрів ремесел та торгівлі.

Основними розподільчими відносинами в середні віки є рента. Відомі три форми ренти:

- відробіткова (панщина) - найбільш архаїчна і найменш ефективна форма, в основі якої -

перерозподіл живої праці, передбачає сильний ступінь особистої залежності селянина від власника
землі;
- продуктова (оброк), заснована на перерозподілі натурального продукту;
- грошова - найбільш прогресивна форма, що допускає відносно слабку особисту залежність,
заснована на перерозподілі доходу.

Між містами започатковуються ринкові взаємини, з одного міста до іншого надходять нові засоби праці, що
незабаром приводить до перерозподілу виробництва між окремими містами.
Типовою формою феодальної торгівлі був ярмарок, куди звозилися товари з різних міст та країн. На
ярмарках купці з інших міст почувалися вільно, оскільки для них торгівля не регламентувалася, а навпаки,
створювався певний пільговий режим. Щоправда, торговці мусили платити феодалам, на землі яких
влаштовувалися ярмарки. Однак ярмаркове право надавало купцям істотних пільг. На ярмарках
заборонялося забирати товари у боржників, переслідувати купців за дії, скоєні в інших містах. Купець на
ярмарку не був зобов'язаний відповідати за свої борги та злочини своїх компаньйонів. На ярмарках була
вироблена особлива система судочинства.

Вже у XI-XII ст. ярмарки набули значного поширення у Франції, Італії, Англії та інших країнах. На
них проводилася оптова торгівля товарами, що користувалися великим попитом: вовною, шкірою,
сукном, лляними тканинами, металами та виробами з них, зерном. Великі ярмарки відігравали
значну роль у розвитку зовнішньої торгівлі. Наприклад, у Північно-Східній Франції вони діяли фактично
цілорічно. У Шампані (Труа, Провен, Ланьє-на-Марні) зустрічалися купці з багатьох країн. Італійські купці,
переважно венеціанські та генуезькі, привозили на шампанські ярмарки дорогі східні товари - шовки,
бавовняні тканини, ювелірні вироби та інші предмети розкоші, а також прянощі. Німецькі купці торгували
там лляними тканинами, фламандські та флорентійські - сукном, купці з Чехії - сукном, шкірами,
металевими виробами, з Англії - вовною, залізом.

У міру зростання виробництва, поглиблення поділу праці та поширення товарно-грошових відносин

зовнішня торгівля знову пожвавлюється. Основним напрямом міжнародної торгівлі цього періоду можна
вважати торгівлю між європейськими країнами та Сходом. Активну посередницьку роль у ній відіграли до
XI ст. арабські та візантійські купці. Великими торговельними центрами стають Венеція, Генуя та деякі інші
міста.

Західноєвропейські країні підтримували контакти зі Сходом. Торгівля їх мала назву Левантійської

торгівлі і здійснювалась значною мірою через Великий шовковий шлях. Левантійська торгівля мала
транзитний, посередницький характер, і саме він призвів до занепаду торгівлі на Великому шовковому
шляху, оскільки посередниками намагалися виступати купці з Туреччини, інших арабських країн які
диктували і свої ціни і порядок торгів.

Західноєвропейські міста вели торгівлю в межах так званого Ганзейського союзу. Це було досить велике
об'єднання, які представляли міста в басейні Північного і Балтійського морів. За умовами Ганзейського
союзу, для купців створювалися в країнах, де вони торгували, торговельні факторії, купцям надавалися
різного привілеї, була організована охорона торгових експедицій. Ганзейський союз відстоював інтереси
купців перед засиллям феодалів.

Із зростанням товарно-грошових відносин у феодальному суспільстві розвивається лихварський капітал.

Грошові позики надавалися лихварями феодалам, а також ремісникам та селянам.

Розвиток товарно-грошових відносин у Європі в XI- XV ст. привів до виникнення банків та

поширення кредитних операцій, що в свою чергу сприяло розвиткові зовнішньоторговельних
відносин. Перші банки виникли у містах Північної Італії (у Ломбардії). Тому слово «ломбардець» у середні
віки було синонімом понять «банкір» та «лихвар». Пізніше установи, що надавали позики під заставу речей,
почали називати ломбардами.

Зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі привело до розвитку грошового обігу, вдосконалення

справи карбування монет. Однак середньовічна торгівля, незважаючи на її значний розвиток, мала все ж
таки обмежений характер. Вона існувала за умов панування натурального виробництва, феодальної
роздробленості. Також розвиткові торгівлі перешкоджав поганий стан доріг. По-друге, кожне земельне
володіння було обгороджене численними митними заставами, де з купців правили значні торговельні
мита. Мита та всілякого роду збори стягувалися з купців також під час переїзду мостів, переправи річок
бродом, переїзду річкою через володіння феодала. По-третє, торгівля була вельми небезпечною справою,
хоча й приносила великі прибутки. Рятуючись від грабіжників, купці досить часто об'єднувалися у
каравани, уникали певних районів.

З XIII-XIV ст. у найбільш розвинених регіонах починається становлення капіталістичних відносин, що

також різко збільшує значення міжнародних економічних відносин.