Сучасна світова економіка є нестабільною та суперечливою соціально-економічною системою.

Міжнародна економічна ситуація, яка постійно змінюється, перетворюється на основний фактор

впливу у процесі розроблення та впровадження як ринкових стратегій окремих підприємств, так і
зовнішньоекономічної політики держав світу. Багато ключових положень теорії міжнародної
економіки та міжнародних економічних відносин було обґрунтовано ще у процесі дискусій із
ключових питань зовнішньої торгівлі та торговельної політики XVIII і XIX ст., але найбільшої
значущості ці дослідження набули саме сьогодні. Фундаментальне завдання теорії міжнародних
економічних відносин полягає в пошуку взаємодії, в основі якої лежить ідея взаємовигідності
співробітництва та зовнішньоекономічних зв'язків.

Міжнародні економічні відносини виникають у зв’язку з виходом економічної діяльності за

кордони держав і утворюються в процесі взаємодії економічних суб’єктів різних країн з приводу
привласнення засобів і результатів виробництва, а також організації міжнародних
відтворювальних процесів. Історично міжнародні економічні відносини вторинні щодо
національних, але в сучасних умовах вони мають власну логіку розвитку і нерідко домінують над
національними.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) є цілісною системою, дослідження якої здійснюють у

декількох аспектах, а саме:

1) у процесі вивчення МЕВ виявляють загальні закономірності універсального характеру, які

відображають історичний розвиток та структуру світового господарства;

2) визначають форми прояву цих закономірностей на різних етапах історичного розвитку МЕВ;

3) міжнародні економічні відносини розглядають у тісному зв'язку з відповідним механізмом

їхнього регулювання, ступінь досконалості якого залежить від рівня розвитку світового
господарства.

Таким чином, міжнародні економічні відносини – це наука, яка вивчає закони й закономірності
становлення і функціонування світового господарства як цілісної економічної системи.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – це частина економічних відносин, що відображають

господарські зв'язки між суб'єктами МЕВ (окремими державами, регіональними об'єднаннями,
юридичними та фізичними особами) у процесі міжнародної взаємодії (виробництва та обміну
товарів, послуг, інших ресурсів). Їхньою основою є ринкові системи й механізми.

Метою МЕВ є вирішення широкого кола проблем, що постійно виникають, із максимальною

вигодою для суб'єктів економічних відносин та з мінімальними витратами з їхнього боку.

Предметом дисципліни є міжнародні економічні відносини, закони, закономірності, фактори,

результати функціонування світового господарства та його головних складових частин в контексті
еволюції людського суспільства.

МЕВ формують за рахунок різниці наявних економічних ресурсів (факторів виробництва), що

перебувають у власності національних держав, товарів і послуг, вироблених із цих ресурсів (рис.
1.1).

Рис. 1.1. Фактори формування міжнародних економічних відносин

Основними тенденціями та факторами розвитку МЕВ в сучасних умовах є:

– прискорення науково–технічного прогресу (використання найновіших технологій у сфері зв’язку

та інформації, транспортування, глобальна цифровізація економічних відносин суб’єктів
господарювання);

– приріст та постійна міграція населення;

– збільшення розриву між бідними та багатими країнами, зумовлене нерівномірністю

економічного розвитку, а також відповідною діяльністю транснаціональних корпорацій;

– зростання економічної взаємозалежності країн світу проявляється у формуванні єдиного

економічного простору в якому кожен суб’єкт МЕВ та світового господарства займає свою нішу та
виконує інтегруючу роль;

– посилення ролі міжнародних економічних організацій.

Міжнародні економічні відносини як глобальні відносини втілюють у життя на трьох рівнях:

макро-, мікро- і наднаціональному.

Макрорівень проявляється в розвитку міждержавних економічних відносин, що визначають і

забезпечують загальні умови розвитку МЕВ на всіх рівнях.

Мікрорівень визначається зовнішньоекономічною діяльністю підприємств.

Наднаціональний рівень виявляють за дією наднаціональних інститутів.

Предметом дисципліни є міжнародні економічні відносини, закони, закономірності, фактори,

результати функціонування світового господарства та його головних складових частин в контексті
еволюції людського суспільства.

Об’єктом МЕВ є товари, послуги, фактори виробництва, валюта, фінансові інструменти.

Суб'єкти МЕВ – це їхні учасники, які мають внутрішні мотиви, переважно, економічні інтереси, цілі
та здатність до їхньої реалізації в певній сфері міжнародної економічної діяльності (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Структура суб'єктів міжнародних економічних відносин

Суб'єктами МЕВ є господарські й організаційні одиниці на всіх рівнях:

1. Фізичні особи – це особи, наділені правоздатністю та дієздатністю, згідно з національним

законодавством, які є, переважно, комерсантами або підприємцями (приватні підприємства,
приватні підприємці.

2. Юридичні особи – це об'єднання осіб, наділених відокремленим майном, які діють від свого
імені, мають права та обов'язки та є стороною господарських відносин, що закріплено в
установчих документах, підсилено власною печаткою та відображено на банківському рахунку.

Виділяють такі типи організаційно-правової форми юридичних осіб:

1) об'єднання осіб (договірні) – це об'єднання двох чи більше осіб, учасники якого особисто беруть
участь у всіх справах, а відповідальність учасників за результати діяльності поширюється на майно
об'єднання і власне майно учасників (повне та командитне товариство);

2) об'єднання капіталів (статутні) – це об'єднання двох чи більше осіб, коли особистої їхньої участі
не потребують, а відповідальність учасників обмежено розміром вкладу кожного у статутний фонд
підприємства (товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою
відповідальністю, акціонерне товариство).

3. Держава – як суб'єкт міжнародних економічних відносин – це суверенне утворення, яке володіє

верховною владою на своїй території та незалежністю щодо інших держав. Держава реалізує як
пряму участь у МЕВ (через міждержавні відносини, державні підприємства, державні органи), так і
побічну (формування умов для здійснення МЕВ усіма іншими учасниками). Ураховуючи
суверенність як основну ознаку держави, вона має можливість найбільш повно реалізувати
принципи міжнародної економічної взаємодії.
4. Міжнародні організації – формування та об'єднання, які беруть участь у МЕВ, залежно від цілей,
завдань та напрямів їхньої діяльності.

5. Специфічними суб'єктами МЕВ є міжнародні підприємства:

- багатонаціональні корпорації (міжнародні за капіталом, управлінням і сферами діяльності);

- транснаціональні корпорації (національні за капіталом та управлінням, міжнародні і сферами

діяльності);

- міжнародні спільні підприємства (підприємства, які об'єднують різнонаціональних партнерів в

інвестуванні, управлінні підприємством, розподілі прибутків та ризиків).

В сучасних умовах головними суб’єктами МЕВ виступають: національні господарства; регіональні

інтеграційні угруповання країн (ЄС, НАФТА та інші); транснаціональні корпорації (ТНК) і міжнародні
організації (ООН, МВФ та інші). МЕВ можуть мати місце між суб’єктами тільки тоді, якщо вони
уклали міжнародні економічні погодження, міжнародні господарські контракти, інші договори і
мають домовленості, які визначають їх права та обов’язки щодо розвитку міжнародних зв’язків.
Таким чином, під суб’єктами МЕВ розуміють фізичних або юридичних осіб, які беруть участь у
здійсненні міжнародних господарських контрактів, погоджень та договорів. Міжнародна
економічна система (МЕС) являє собою сукупність елементів світової економіки з властивими
кожному із них характеристиками; у процесі дії елементів світової економіки виникають
інтегративні якості, характеристики, закономірності функціонування цієї системи.

Крім того МЕС складається із підсистеми різних міжнародних ринків і підсистеми національних і
міжнародних інститутів, які регулюють МЕС; підсистеми міжнародних економічних відносин.

Формами прояву міжнародних економічних відносин є:

1. Міжнародна торгівля – це сукупний товарооборот між країнами учасницями світогосподарських

зв'язків.
2. Міжнародний рух капіталу – це процес міждержавного переміщення капіталу у формі прямих та
портфельних інвестицій.

3. Міжнародна міграція робочої сили – це процес міждержавного переміщення робочої сили як

фактора виробництва, обумовлений причинами економічного та неекономічного характеру.

4. Міжнародне науково-технічне співробітництво – це сукупність економічних відносин між

суб'єктами світового господарства щодо трансферту технологій.

5. Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини – це сукупність економічних відносин між

суб'єктами світового господарства у процесі функціонування та використання валюти у їхній
економічній взаємодії.

6. Міжнародна економічна інтеграція – це процес господарчо-політичного об'єднання країн на

основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними
господарствами, взаємодії їхніх відтворювальних структур на різних рівнях та в різних формах

Світове господарство – це сукупність національних господарств, пов’язаних між собою системою

міжнародного поділу праці (МПП) та міжнародних економічних відносин (МЕВ).

Суб’єкти міжнародних економічних відносин

 Країни світу

 Міжнародні організації

 Міжнародні валютно-кредитні інститути

 Транснаціональні корпорації (ТНК)

 Фірми, підприємства, установи та ін.

 Наукові центри та установи

 Фізичні особи

Національне господарство – це господарство окремої країни як суб’єкта системи

світогосподарських зв’язків.

Міжнародні економічні відносини – це система світогосподарських зв’язків між їх суб’єктами з

приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духовних благ та послуг.

Світове господарство як системне явище має власну структуру, що складається із суб’єктів

світогосподарських зв’язків, форм прояву міжнародних економічних відносин, засобів та
механізмів їх регулювання.

Світове господарство характеризується наявністю в ньому різних економічних систем:

Відносно вільна ринкова система США, в якій втручання держави в економіку є радше
регулятивним, ніж розподільчим.

Соціально-ринковий капіталізм Європи, де держава відіграє головну роль у розподілі прибутків

через ретельно опрацьовані програми видатків на соціальні потреби.

Державно-керований капіталізм Японії та інших країн Східної Азії.

Головними закономірностями та особливостями розвитку світового господарства на

теперішньому етапі є:

- посилення транснаціоналізації економічних систем;

- формування виробничих зв’язків;

- диверсифікація форм міжнародного екномічного співробітництва;

- становлення глобальної моделі світового господарства;

- трансформація структури світового господарства з виокремленням нових його підсистем;

- формування поряд з розвиненими країнами нових центрів світового екномічного суперництва;

- розвиток глобальної екномічної інтеграції.

Система світового господарства функціонує у відповідності з об’єктивними економічними

законами, а також нормами міжнародного публічного та приватного права.

Економічні закони – це стійкі причинно-наслідкові зв’язки, що постійно повторюються і виражають

(відбивають) сутнісні характеристики в розвитку світогосподарських зв’язків та мають об’єктивний
характер.

Розвиток сучасного світового господарства визначають:

Закон інтернаціоналізації виробництва,

Закон вартості,

Закон міжнародної конкуренції,

Закон нерівномірності економічного розвитку,

Закон попиту і пропозиції (сукупного попиту і сукупної пропозиції),

Закон відповідності рівня розвитку продуктивних сил характеру виробничих відносин,

Закон економії часу.

Загалом економічні закони світового господарства діють як закони – тенденції.

Економічні закономірності проявляються як сталі істотні зв’язки у світовому господарстві, що
виникають в результаті дії об’єктивних економічних законів і відображають розвиток окремих
сфер світового господарства.

Передумови міжнародного поділу праці (МПП)

Міжнародний поділ праці є особливою формою суспільного поділу праці, що набирає свого змісту
в умовах становлення індустріальної цивілізації, формування світового ринкового господарства,
перетворення міжнародної торгівлі у світову.

МПП обумовлений міжнародною спеціалізацією не окремих виробників, а країн світу, при цьому
спеціалізація виробництва в межах національних економік підпорядкована міжнародній торгівлі,
а виготовлені товари та послуги призначені на експорт.

Визначальною передумовою МПП в ринковому світовому господарстві стають суттєві відмінності в

забезпеченні країн головними факторами виробництва та іншими економічними ресурсами
(сировиною, енергоносіями, обладнанням тощо). Такі відмінності обумовлюють порівняльні та
конкурентні переваги країн, а останні визначають характер спеціалізації національних економік в
межах світового господарства.

МПП є також вищим рівнем розвитку суспільного територіального поділу праці. Він по-різному
визначає місце країн у світовому ринковому господарстві.

Міжнародний поділ праці (МПП) – це найвищий ступінь розвитку суспільно-територіального

поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і
обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

Міжнародний поділ праці – являє спеціалізацію країн на виробництві певних видів товарів та
послуг на експорт з метою задоволення попиту на них на світових ринках, найвищий рівень
розвитку суспільно-територіального поділу праці.

Міжнародний поділ праці базується:

- на предметній спеціалізації;

- спеціалізації на виробництві продуктів певного роду;

- спеціалізації на виробництві готових виробів;

- спеціалізації на виробництві деталей та вузлів;

- технологічній спеціалізації.

Серед чинників розвитку МПП виділяють:

природно-географічні умови - кліматичні умови, природні ресурси, розміри території, чисельність

населення, економіко-географічне розташування;

соціально-економічні умови - чисельність трудових ресурсів, виробничий та науково-

технологічний потенціал, виробнича і соціальна інфраструктура, історичні традиції виробництва,
господарський механізм, у т.ч. механізм зовнішньоекономічних зв'язків;

науково-технічний прогрес.

Перша і друга групи чинників є визначальними для міжнародного розподілу факторів виробництва
- зосередження певних факторів виробництва в різних країнах, яке є передумовою економічно
ефективнішого виробництва ними певних товарів порівняно з іншими країнами (природної
переваги).

Економічні ресурси розподілені між країнами нерівномірно. Деякі країни мають значні природні
запаси нафти, газу, залізної руди, інших корисних копалин, деякі володіють значними земельними
угіддями, лісами, водними ресурсами, трудовими ресурсами. По-різному країни забезпечені
нагромадженими запасами необхідного для виробництва основного капіталу. Різним є рівень
розвитку науково-технологічного потенціалу. Існують також відміни історичних традицій та досвіду
виробництва та ін. Крім того, ефективне виробництво товарів потребує різних комбінацій ресурсів.

Науково-технічний прогрес є визначальним чинником сучасного міжнародного поділу праці.

 Міжнародний поділ праці (МПП) нерозривно пов’язаний з
міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формами
його прояву і його елементами.

Основою МПП є міжнародна спеціалізація зміст якої полягає в тому,

що країна використовує наявні в неї фактори виробництва та інші економічні
ресурси з метою виробництва певних видів товарів і послуг на експорт.

Міжнародна спеціалізація виробництва – це форма поділу праці між

країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі
диференціації національних виробництв, виділення в самостійні
(відокремлені) технолічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції
понад внутрішні потреби.

Два напрямки розвитку міжнародної спеціалізації у світовому

господарстві: виробничий та територіальний.

Крім того поширені такі види міжнародної спеціалізації

як міжгалузева – орієнтована на виробництво та експорт окремих видів
кінцевої /завершеної промислової продукції; внутрішньогалузева –
побудована на поділі виробничих програм в межах однієї галузі.

Основні показники рівня міжнародної спеціалізації галузі

В сучасному світовому господарстві поширені такі форми міжнародної

спеціалізації:
за якої випуск певної завершеної /кінцевої продукції
предметна
зосереджено в тій чи іншій країні;
типорозмірн та чи інша країна спеціалізується на виготовленні виробів
а певного типу і розміру;
орієнтована на виготовлення тих або інших компонентів
подетальна
(вузлів, комплектуючих деталей, двигунів і т.п.);
країна, її виробники спеціалізуються на використанні певних
технологічн
стадій технологічного циклу виробництва товару в межах
а
міжнародної підприємницької співпраці /кооперування;
країна, її наукові центри зосереджуються на певних
наукова
напрямках наукової діяльності в межах міжнародних науково-
міжнародна
технічних зв’язків на рівні реалізації міжнародних науково-
спеціалізація
технічних програм і наукових проектів.

Міжнародна спеціалізація визначає експортний профіль кожної країни – суб’єкта

світової торгівлі.

Зміни в МПП і в міжнародній спеціалізації відбуваються під впливом тенденцій:

 до зменшення ролі традиційних факторів міжнародної спеціалізації;

  до оптимізації національних економічних структур і відповідної оптимізації
масштабів ринків продажу національної продукції;
 до найбільш широкого розвитку внутрігалузевої спеціалізації і відповідно – МПП;
 до різкого зростання ролі національних науково-технічних потенціалів країн у
визначенні їх ролі і місця в системі МПП;
 до поступового руху національних економік до все більшої відкритості на
принципах Світової організації торгівлі (СОТ).

Міжнародне кооперування представляє собою об'єднання зусиль виробників

декількох країн у виробництві певних видів товарів для світового ринку, яке може
набувати форм реалізації спільних програм, договірної спеціалізації, створення спільних
підприємств.

Об’єктивною основою міжнародного кооперування є стійкі виробничі

/підприємницькі зв’язки між суб’єктами МЕВ, що мають місце переважно на рівні
внутрішньогалузевої міжнародної спеціалізації.

Суб’єкти міжнародного виробничого кооперування – підприємства, фірми,

компанії, Транснаціональні корпорації (ТНК) – спеціалізуються на виробництві вузлів,
агрегатів і, зрештою, на складанні завершеного /кінцевого продукту.

Таким чином міжнародне виробниче кооперування здійснюється на рівні

подетальної / повузлової спеціалізації.

В міжнародній практиці досить поширеними є такі форми кооперування:

 підрядне кооперування – основане на угоді про замовлення на виробництво

деталей, окремих вузлів та запасних частин ;
 кооперування за спільними програмами – пов’язане з виробництвом нового
кінцевого продукту на кооперативних засадах;
 кооперування на умовах спільного підприємництва взаємодіючих партнерів;
 кооперування у формі договірної спеціалізації з метою уникнути дублювання, і
прямої конкуренції на ринку; зазвичай таке кооперування має місце між
конкуруючими компаніями.

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для

виокремлення світового ринку. Його виникнення і становлення є наслідком дуже
тривалого всторичного розвитку. Сутність світового ринку та його структуру можна
зобразити схемою, наведеною на рисунку 1.

Рис. 1. Схема світового ринку

 А - Внутрішній ринок – форма господарського спілкування, за якою все, що
призначене для продажу збувається самим виробником всередині країни.

Б - Національний ринок – внутрішній ринок, частина якого орієнтується на

іноземного покупця.

В - Міжнародний ринок – частина національних ринків, яка безпосередньо

пов’язана із закордонними ринками

Г - Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами,

заснованих на МПП, та інших факторах виробництва.

Особливості світового ринку полягають у тому, що:

на світовий ринок впливають міждержавні кордони і зовнішньоекономічна

політика окремих країн;

на світовому ринку діє система світових цін;

світовий ринок товарів доповнюється ринком послуг;

структура і напрям торгівлі окремих країн на світовому ринку визначаються

зміною конкурентоспроможності їх товарів і послуг;

світовій торгівлі притаманна нерівномірність зростання як торгівлі окремих країн,

так і всього світового товарообігу;

розвиток міждержавних форм регулювання світового ринку: міжнародні

торгівельні організації (зокрема СОТ) і регіональні інтеграційні об’эднання (ЄС, НАФТА,
Латиноамериканська асоціація інтеграції, Асоціація країн Південно-Східноі Азії та ін.).

Класифікація світових ринків

1. За характером об’єкта товарного обміну (ринок товарів, ринок послуг, ринок

технологій, ринки капіталу).
 2. За галузевою приналежністю товару як об’єкту обміну (ринок взуття, ринок
нафти, ринок цукру).

3. За об’єктом обміну і межами його охоплення (ринок автомобілів ЄС, ринок

меблів Італії, ринок взуття Туреччини).

4. За відношенням до національних кордонів сфери обміну (внутрішній та

зовнішній).

5. За характером і рівнем попиту та пропозиції на ринку (ринок продавця, ринок

покупця).

6. За характером взаємин між продавцем і покупцем (вільні, замкнуті та

регульовані).

Світова ціна – ціна, за якою проводяться великі комерційні експортно-імпортні

угоди в основних центрах світової торгівлі з платежем у вільно конвертованій валюті.

При цьому операції повинні:

1) здійснюватися на регулярній основі, оскільки ціни угод, що носять випадковий,

епізодичний характер, не є представницькими;

2) носити роздільний комерційний характер, тобто не враховуються операції

зустрічної торгівлі, постачання товарів у рамках державної допомоги і т.п., «зв'язаний»
характер яких істотно впливає на ціни;

3) виконуватися в умовах вільного торгово-політичного режиму, тобто в якості

світових не можуть служити, наприклад, ціни, встановлені в рамках замкнутих
економічних угруповань (так звані ціни «закритого ринку»).
 У міжнародній торгівлі застосовуються два основних види цін: розрахункові й ті,
що публікуються.

Розрахункові ціни індивідуально визначаються фірмами-експортерами на

конкретні види промислових товарів відповідно до різних методик.

Ціни, що публікуються – це ціни, що повідомляються в спеціальних і фірмових

джерелах інформації. Вони, як правило, відображають рівень світових цін. До них
відносяться: довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни, наведені в
загальних статистичних довідниках, ціни фактичних угод, ціни пропозицій великих фірм.