Есе на тему: Роль зовнішньої політики держави у зміцненні її

економічного суверенітету
Економічний суверенітет, що це означає?

Економічний суверенітет це одна зі складових загального державного суверенітету країни, яка має на увазі
самостійне управління економікою.

Структура суверенітету України загалом залежить від структури суспільно-економічної типу. Оскільки до
другої складової відносять, як зазначені складові частини базисних відносин, так і найважливіші складові
частини надбудовних відносин (соціальні, правові, політичні, національні, культурні, ідеологічні), то перед
Україною стоїть завдання домогтися суверенітету у кожній з підсистем і надбудовних відносин. Відсутність
хоча б однієї складової суверенітету в усій суспільно-економічній формації залишає Україну залежною від
інших країн та міжнародних економічних організацій.

Зовнішня політика країни має вплив на економічний суверенітет.

Зовнішньоекономічна діяльність країни полягає у встановленні зовнішніх зв’язків держави з іншими країнами
та міжнародними організаціями – партнерами міжнародної діяльності.

До зовнішньоекономічної діяльності відносять: експорт та імпорт товарів, капіталів, спільна підприємницька

діяльність, міжнародний туризм та інші, не заборонені законодавством види діяльності.

Спираючись на теорії деяких вчених таких, як австрійський соціолог Л. Гумплович який стверджував, що
внутрішній розвиток держави визначаються еволюцією зовнішніх факторів і є другорядним чинником
формування МВ., тобто запевняв, що роль зовнішньої політики є вагомою у зміцненні та становленні
економічного суверенітету держави. Англійський журналіст Джон Гобсон, який мав теорію імперіалізму, що
базується на припущенні, що капіталістична система виробництва починає виробляти надмірний
надлишковий продукт, який власникам виробництв більш вигідно інвестувати за кордоном у більш відсталі
країни ніж у власній державі. Отже, виходить так, що фінансові інтереси стають динамічною силою експансії
для панівних держав.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний розвиток завдяки спільним

дослідженням, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє
розв’язанню багатьох соціальних проблем. Міжнародні зв’язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі,
так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших
формах. Основою здійснення міжнародних зв’язків є законодавчо визначені засади, а також перспективи і
напрями зовнішньоекономічної політики. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають одним з основних
чинників розвитку економічної незалежності України.

Зовнішня політика країни має вплив на економічний суверенітет.

Зовнішньоекономічна діяльність країни полягає у встановленні зовнішніх зв’язків держави з іншими країнами
та міжнародними організаціями – партнерами міжнародної діяльності.

До зовнішньоекономічної діяльності відносять: експорт та імпорт товарів, капіталів, спільна підприємницька

діяльність, міжнародний туризм та інші, не заборонені законодавством види діяльності.

Таким чином, я вважаю, що зовнішня політика є однією з домінантних складових економічного

суверенітету. Але формування зовнішньоекономічних зв’язків тягне за собою виникнення багаточисельних
проблем, пов’язаних з цим процесом, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування
зовнішніх зв’язків. Бо саме завдяки зовнішній політиці наша країна розвивається та отримує підтримку в
багатьох сферах.
Повідомлення на тему «Ефективна зовнішньополітична доктрина»
6-го вересня 1899 р. Дж. Хей передав через американських послів дипломатичні ноти до урядів
Великобританії, Франції, Німеччини, Росії, Японії та Італії, з пропозицією прийняти принципи
доктрини «відкритих дверей» . Попри те, що текст у кожній дипломатичній ноті дещо відрізнявся,
суть доктрини залишалася однаковою. Головні постулати цієї доктрини були наступними:

1) жодна з країн в межах своєї сфери впливу чи орендованої

території не повинна якими-небудь засобами перешкоджати торгівельним

операціям інших країн;

2) китайські митні тарифи повинні збиратися в усіх портах, включно з тими, які перебувають у
сфері впливу тієї чи іншої країни, а також з усіх товарів, незалежно від їх виробника;

3) в портах, що розташовані в сфері впливу, а також на залізницях, та чи інша

країна не повинна збирати з підданих/громадян іншої країни тарифні збори, за перевезення товарів
і вантажу, вищі, аніж із власних

Окрім цього, висувалась необхідність підтримки проведення в Китаї адміністративної реформи

задля зміцнення влади правлячої династії, а також необхідність підтримати територіальну
цілісність країни. На перший погляд доктрина «відкритих дверей» не містила жодних
експансіоністських мотивів щодо Китаю, чи спроб з боку американського уряду якимось чином
зазіхати на сфери впливу інших держав. Доктрина, по суті, пропонувала запровадити вільну
торгівлю для всіх країн, ліквідувавши економічні бар’єри, що їй перешкоджали. Прагнення доволі
прогресивне. Запровадження такої політики на міжнародному рівні сприяло б зростанню
економічної конкуренції, а разом з цим – і пришвидшеному розвитку країн, що долучилися б до цієї
політики. Тим не менше, проголошення доктрини «відкритих дверей» не означало її миттєвої
реалізації, оскільки в США для цього не були жодних важелів та механізмів впливу.

Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що американська експансія в Китаї була викликана

економічними потребами країни та пошуком нових ринків для збуту вітчизняної продукції.
Зіштовхнувшись із низкою проблем, які не давали можливості застосувати силові методи в Китаї,
правлячі кола США проголосили доктрину «відкритих дверей» та здійснили першу спробу її
реалізації на практиці, яка співпала із боксерським повстанням. Однак, відсутність, з одного боку,
належних важелів впливу, а з іншого – сприйняття великими державами США як другорядної
країни, з інтересами якої рахуватися було зовсім не обов’язково, стали об’єктивними причинами,
що не дали можливості реалізувати на практиці доктрину «відкритих дверей». Друга серйозна
спроба її реалізації була здійснена вже президентом В.Вільсоном після Першої світової війни, під
час переговорів, що відбувалися між представниками держав-переможців на Паризькій мирній
конференції.
 Таблиця Галузі економіки
Галузь Національні інтереси
економіки України
Державне управління Основною метою управління
зовнішньоекономічної діяльності
суб'єктів господарювання є
 забезпечення
збалансованості різних сфер
економіки й рівноваги
внутрішнього ринку України;
 стимулювання
прогресивних структурних
змін в економіці,
зовнішньоекономічних
зв'язків суб'єктів
підприємницької діяльності;
 створення особливо
пільгових умов для
інтеграції економіки України
в сисіему світового поділу
праці та її максимально
можливе наближення до
ринкових структур
розвинутих країн;
 здійснення захисту
економічних інтересів
України в цілому й окремих
суб'єктів
зовнішньоекономічної
діяльності зокрема;
 надання рівних
можливостей суб'єктам
зовнішньоекономічної
діяльності, розвиюк усіх
видів підприємництва
незалежно від форми
власності;
 заохочення конкуренції і
подолання монополізму у
сфері
зовнішньоекономічноїдіяльн
ості.
Вплив на зовнішню політику
країни
Міністерство
зовнішньоекономічних зв'язків
і торгівлі України:
 забезпечує проведення
єдиної
зовнішньоекономічної
політики у процесі
виходу суб'єктів
господарювання на
зовнішній ринок,
координацію їхньої
діяльності у сфері
міжнародного бізнесу;
 контролює виконання
всіма суб'єктами
зовнішньоекономічної
діяльності законів та
міжнародних договорів
України;
 здійснює заходи
нетарифного
регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності суб'єктів
спільного
підприємництва.
У сукупності вони здатні
допомагати сфері
міжнародного бізнесу
вирішувати його актуальні,
насамперед фінансові та
інші економічні проблеми,
залучувати іноземні
інвестиції тощо
повідомлення про видатного українського політика, що здійснив, на

Вашу думку, найбільше для захисту національних інтересів України

за певних історичних умов
Богдан Хмельницький – найвидатніший гетьман в український історії. З його ім'ям пов'язано
багато суперечностей та таємниць, проте ми без сумніву можемо сказати, що політична діяльність
гетьмана сприяла безпосередньому зміцненню держави. За часів існування гетьманської держави
Хмельницького вона підтримувала зовнішньополітичні зв'язки з: Кримським ханством,
османською імперією, Трансільванським князівством, Молдавським князівством, Волоським
князівством, Венеціанською республікою, королівством Швеція, курфюрством Бранденбург,
Московським князівством, Австріською монархієюГабсбругів, Польським королівством, великим
князівством Литовським, Угорським королівством. Підтримання активних зовнішньополітичних
зв'язків вимагало неабияких коштів. За тодішніми звичаями усі іноземні посольства утримувалися
коштом гетьманського уряду. Як відомо, за правління Хмельницького розпочалася національно-
визвольна війна українського народу. Однак підтримали її лише православні держави. Ряд
католицьких держав (Австрія, Іспанія, князівства Південної Німеччини) підтримали Польщу.
Отже,зайняли негативну позицію щодо визвольної боротьби українського народу. Оскільки Франція
була ворогом Габсбургів і водночас католицькою державою, займала щодо визвольного руху
українського народу негативну позицію. Це було зумовлено її політикою. Були держави, які
словесно підтримували дії видатного гетьмана, однак жодної військової допомоги надано не було.
До таких держав відносяться: Московія, Молдова, Валахія. Вже протягом 1648 р. з'явилися
підвалини національної держави. Проте внаслідок відходу армії в центральні райони було втрачено
Західний регіон. Було проведено такі військові операції супроти Польщі: Жовтоводська,
Корсунська, Пилявецька,Зборівська. Однак 8 серпня 1649 року було підписано Зборівський мирний
договір. Богдану Хмельницькому вдалося домогтися зміцнення міжнародного становища держави,
зростання її ролі як суб'єкта відносин у Східній і Південно-Східній Європі. У серпні відбувся
перший молдовський похід Богдана Хмельницького. У вересні 1650 р. гетьман змусив Василя
Лупула (Лупу) – політичного лідера Молдавії, відмовитися від проведення антиукраїнської
політики. Заради зміцнення політичних зв'язків з цією державою було домовлено про шлюб сина
Хмельницького донька Лупула . Підтримувалися дружні стосунки з Валахією. Було налагоджено
стосунки з Венецією: розпочався пошук взаєморозуміння зі Швецією. У 1651 р. було відновлено
військові дії супроти Польщі. 18-30 червня відбулася найбільша битва національно-визвольної
війни українського народу – Берестейська. 18 вересня 1651 р. було укладено мирний договір. У 1652
р. Польща зробила спробу перешкоджання військового союзу України та Молдови. 22 травня 1652
р. відбулася Батозька битва. Козацька Україна знову здобула незалежність. У 1654 р. розпочалися
українсько-московські переговори. 8 січня 1654 р. було укладено Переяславський договір. За
своїми формально-правовими ознаками договір передбачав встановлення відносин протекторату. У
статтях договору з Московією Б. Хмельницький домігся фіксації права на по життєве володіння
булавою. Так було зроблено важливий крок до запровадження спадкоємності влади. Протягом
1654-1655 рр. українсько-московське військо вело бойові дії супроти Польщі. Проте 24 жовтня
1656 р. було укладено московсько-польське Віленеське перемир'я. З цих причин Богдан
Хмельницький вирішив шукати нових союзників у боротьбі супроти Польщі. Отже, 8 жовтня 1656
р. між Гетьманською державою та Трансільванією було укладено угоду про союз супроти Польщі.
Юрій (другий) Ракоці – трансільванський князь обіцяв надати допомогу Хмельницькому задля
відвоювання Галичини і частини Білорусі. Трохи згодом Трансільванії підписала договір зі
Швецією. Тепер Гетьманщина могла сподіватися на підтримку з боку ще однієї держави. Оскільки
розбудова державної структури відбувалася на основі традицій Війська Запорізького, то й держава
отримала назву "Військо Запорозьке". З 1654 р. в офіційному листуванні вживається термін "Мала
Русь". Одна від початко 50-х років серед різних прошарків населення набирає поширення і така
назва держави як "Україна". Організована Хмельницьким дипломатична служба забезпечила
прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших держав як суб'єкта міжнародних
відносин; гетьман вважався одним із найвправніших дипломатів Європи 17 століття.