1. Дайте визначення поняттю «фінанси». Що є предметом вивчення фінансів?

В чому
полягає суть аналітичних «стовпів» фінансів.
Фінанси (з лат. – наявність, дохід) – це економічна категорія, яка відображає відносини в
процесі створення і розподілу фондів грошових коштів.
Фінанси як управління – це система економічних відносин, які виникають між державою,
фізичними та юридичними особами, а також між окремими державами та міжнародними
інституціями, організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів.
Предметом вивчення міжнародних фінансів є розподіл обмежених грошових коштів у часі та
в умовах невизначеності.
Фінанси базуються на трьох аналітичних стовпах:
 Оптимізація використання грошових коштів з урахуванням фактору часу
 Оцінювання вартості активів
 Управління ризиками
2. Назвіть основні критерії відмінностей національно-державних та міжнародних
фінансів. Дайте їхню коротку характеристику.
Фінанси залежно від масштабу їх функціонування і природи суб’єкту можна умовно
поділити на:
 Національно-державні
 Міжнародні
Національно-державні фінанси – це фінанси, які не виходять за межі території однієї країни,
не залучають іноземних суб’єктів, регулюються національним законодавством і мають
виключно внутрішньо-національний характер.
Міжнародні фінанси – це фінанси, які виходять за межі однієї країни, залучають іноземні
суб’єкти, регулюються міжнародним законодавством.
Міжнародні фінанси включають міждержавні та транснаціональні кредитно-фінансові
відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу.
Міжнародні фінанси з інституційного погляду – це сукупність банків, валютних та фондових
бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних кредитно-фінансових установ,
міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється
рух світових фінансових потоків.
3. Охарактеризуйте суб’єкти міжнародних фінансів.
Суб’єкти міжнародних фінансів:
 Держави
 Міжнародні організації
 Юридичні особи (ТНК, ТНБ, валютні та фондові біржі, кредитно-фінансові установи)
 Фізичні особи
 Держава – це основний суб’єкт, що діє в системі міжнародних фінансів в особі державних
органів та через офіційних посадових осіб, які мають право здійснювати такі види
діяльності:
 Брати участь у міжнародних економічних і фінансових конференціях
 Брати участь у діяльності міжнародних організацій
 Укладати державні угоди експорту-імпорту товарів і послуг
 Клірингові, платіжні, валютні угоди, угоди оренди, іпотеки, кредитування,
інвестування, фінансування
 Здійснювати операції з золотом та дорогоцінними металами
 Емітувати державні казначейські зобов’язання
 Забезпечувати фінансовими гарантіями операції інших юридичних осіб
 Надавати фінансову допомогу
4. Дайте визначення поняттю «міжнародні фінанси».
Міжнародні фінанси – це фінанси, які виходять за межі однієї країни, залучають іноземні
суб’єкти, регулюються міжнародним законодавством.
Міжнародні фінанси включають міждержавні та транснаціональні кредитно-фінансові
відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу.
Міжнародні фінанси з інституційного погляду – це сукупність банків, валютних та фондових
бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних кредитно-фінансових установ,
міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється
рух світових фінансових потоків.
5. Які грошові відносини формують систему міжнародних фінансів?
Систему міжнародних фінансів формують закономірності міжнародного кругообігу
функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, а на
іншому постійно з’являється попит на них.
6. Які функції міжнародних фінансів?
Функції міжнародних фінансів:
 Розподільна – передбачає акумулювання, розподіл і перерозподіл світового продукту,
світового потоку грошей
 Контрольна: міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту у грошовій
формі, а це дає можливість здійснювати облік та аналіз руху світового суспільного
продукту у грошовій формі у будь-який час та на будь-якому етапі.
7. Дайте визначення поняттю «міжнародний фінансовий ринок» та опишіть структуру
світового фінансового ринку.
Міжнародний фінансовий ринок – це глобальна система мобілізації вільних фінансових
ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на умовах ринкової конкуренції.
 Операції на світовому фінансовому ринку:
 Кредитні
 Інвестиційні
Сектори світового фінансового ринку:
 Сектор кредитів
 Сектор цінних паперів
8. Які Вам відомі канали руху міжнародних фінансів. Дайте їм коротку характеристику.
Канали руху міжнародних фінансів:
 Валютні операції - це контракти агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу та
надання позик в іноземній валюті на певних умовах, у певний момент часу.
 Валютно-кредитне і розрахункове обслуговування торгівлі
 Операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами: З цінними
паперами проводять різні операції. Метою їх здійснення є забезпечення випуску,
обігу, використання цінних паперів як застави, виплати доходів на них, установлення
контролю за діяльністю емітента та ін. До основних операцій з цінними пал ерами
належать: випуск; емісія; розміщення; конвертація; нарахування і виплата доходів;
погашення.
 Іноземні інвестиції – це інвестиції, що викликають тривалий інтерес до підприємства,
яке діє за межами економіки інвестора
 Перерозподіл частки національного доход через бюджет у формі допомоги бідним
країнам та внесків держав до міжнародних організацій
9. Що зумовило виникнення та розвиток міжнародних фінансів? (опишіть такі процеси:
глобалізацію економічних зв’язків, посилення інтеграційних процесів у економічній,
політичній та соціальній сферах)
Виникнення та розвиток міжнародних фінансів зумовлені такими процесами:
 Глобалізація економіки – це закономірна тенденція інтеграції світового господарства
в єдиний економічний простір
 Інтеграційні процеси в економічній, політичній та соціальній сферах – це об’єднання
країн на рівних умовах для досягнення певної мети та співпраці
10. Які процеси вважають основою становлення міжнародного фінансового ринку.
охарактеризуйте їх. (опишіть такі процеси як: міжнародний поділ праці,
інтернаціоналізацією господарського життя, концентрація та централізація
фінансового капіталу)
Об’єктивною основою становлення міжнародного фінансового ринку стали:
 Міжнародний поділ праці – це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між
країнами, який спирається на стійку економічно-вигідну спеціалізацію виробництва
 країн на тих чи інших товарах і послугах і веде до взаємного взаємовигідного обміну
результатами виробництва
 Інтернаціоналізація господарського життя – це зближення економік, що виявляється у
зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообороту,
русі капіталів і робочої сили і взаємному впливі на найважливіші економічні процеси
 Концентрація та централізація фінансового активу передбачає існування фінансових
центрів, які мобілізують і перерозподіляють по всьому світу значні обсяги фінансових
ресурсів
11. Дайте визначення поняттю «світовий фінансовий центр». Які критерії існують для
отримання такого роду статусу. Які світові фінансові центри вам відомі та якою є
спеціалізація кожного з них.
Світовий фінансовий центр – це місце зосередження банків та кредитно-фінансових
інституцій, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні операції, реалізують угоди з
цінними паперами та золотом.
Критерії для отримання такого статусу:
 Стійка фінансова система і стабільна валюта
 Наявність інститутів, що забезпечують функціонування фінансових ринків
 Гнучка система фінансових інструментів, які б забезпечили кредиторам
різноманітність варіантів щодо затрат, ризику, прибутку, термінів, ліквідності та
контролю
 Відповідна структура і достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру у
міжнародних позичальників та кредиторів
 Людський капітал, який вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як
результат систематичного навчання і перепідготовки
 Економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності,
споживання, накопичення, інвестування
Світові фінансові ринки:
 Азія – Гонконг, Сінгапур, Токіо
 США – Нью-Йорк
 Європа – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Цюрих, Люксембург
 Латинська Америка – Панама, Багами (офшорні фінансові центри)
12. Валютний ринок та суб’єкти валютного ринку.
Міжнародний валютний ринок – це підсистема валютних відносин у ході операцій купівлі-
продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах.
Суб’єкти валютного ринку:
 Державні установи (Центральний банк, казначейство)
  Юридичні та фізичні особи, які зайняті у сфері зовнішньоекономічної діяльності
 Комерційні банки, які обслуговують зовнішньоекономічні зв’язки
 Валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж
13. Дайте визначення таким поняттям: «євровалютний ринок» та «євровалюта». Чим
відрізняється євродолар від долара США?
Євровалютний ринок – це незалежний і автономний оптовий ринок, діяльність на якому
регламентується національним законодавством.
Євровалюта – це валюта, що розміщується в іноземних банках, розташованих за межами
країни-емітента даної валюти.
Євродолар – це долар США, розміщений в іноземних банках, а долар США – це національна
валюта всередині США.
14. Операції на міжнародному валютному ринку: операцій на міжбанківському валютному
ринку та біржові операції.
Валютна операція – операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності;
використання валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу.
Операції на міжбанківському валютному ринку: спот, форвард, своп.
Біржові операції: ф’ючерс, опціон.
15. Що таке конверсійні операції? Охарактеризуйте такі форми валютних операцій як:
спот, форвард та своп. Їхні схожі та відмінні риси. Обґрунтуйте для кого та з яких
причин є корисним використання такого роду операцій.
Конверсійні операції – обмін однієї валюти на іншу.
Спот – це купівля-продаж валюти на умовах її поставки протягом двох робочих днів від дня
укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді (ще цю валютну операцію називають
терміновою).
Форвард – це контракти з обміну валют, які відбуваються в майбутньому, але за курсом
зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року.
Своп – валютна операція, за якої поєднуються форвардні умови та умови “спот”: продаж
готівкової валюти (спот) здійснюється з одночасною її купівлею на строк (форвард) або
навпаки.
Форвардні та своп операції є строковими операціями від 1 до 12 місяців.
16. В чому полягає відмінність між валютним ф’ючерсом та форвардом. Який з
інструментів Ви б обрали з ціллю хеджування валютних ризиків? Відповідь
обґрунтуйте.
Форвард – це контракти з обміну валют, які відбуваються в майбутньому, але за курсом
зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року.
 Валютний ф’ючерс — це стандартизований за обсягом, ціною та датою виконання контракт
купівлі (продажу) валюти за курсом, визначеним під час укладення угоди, і розрахунками на
дату в майбутньому.
Мій вибір залежав би від того, на скільки часу я планую укладати угоду: якщо це строкова
угода, я б обрала форвард, якщо мене цікавить хеджування на ринку спот – ф’ючерс.
17. В чому полягає відмінність між валютним ф’ючерсом та опціоном. Обґрунтуйте за яких
обставин використовують такого роду строкові операції.
Валютний ф’ючерс — це стандартизований за обсягом, ціною та датою виконання контракт
купівлі (продажу) валюти за курсом, визначеним під час укладення угоди, і розрахунками на
дату в майбутньому.
Валютний опціон являє собою зафіксовані контрактом права (не обов’язки) купити (опціон
«саll») або продати (опціон «put») певну суму певної валюти проти іншої валюти за
обумовленою ціною (strike price) протягом специфічного періоду. Купуючи опціон необхідно
сплатити комісійні, що мають назву премії. Премії сплачуються незалежно від того,
скористався покупець опціону своїм правом чи ні. При укладенні опціонного контракту одна
зі сторін отримує право, тоді як інша несе відповідальність. Розрізняють чотири можливі
операції:
 купівля опціону на купівлю валюти;
 купівля опціону на продаж валюти;
 продаж опціону на купівлю валюти;
 продаж опціону на продаж валюти.
Як правило, купівлю опціонів (іншими словами — «купівлю права») на купівлю або продаж
валюти здійснюють компанії, що намагаються забезпечити покриття валютного ризику, а
продаж опціонів («продаж права») на купівлю або продаж валюти здійснюється валютними
спекулянтами.
Покупця валютного опціону приваблює те, що валютний опціон забезпечує певний захист
від несприятливої зміни валютного курсу, зберігаючи при цьому шанси на одержання
прибутку у випадку сприятливої зміни валютного курсу.
Застосування ф'ючерсів може бути пов'язано з бажанням досягти 2-х цілей:
Хеджування. Цей процес є страхування від ризику зміни вартості основного активу в
несприятливу сторону.
Спекуляція. У цьому випадку ф'ючерси використовуються в якості біржових активів і
можуть кілька разів перепродаватися протягом терміну дії. Вартість таких контрактів може
змінюватися з часом, за рахунок чого формується дохід трейдера.
Прибуток власника опціону не обмежується, як це характерно для інших інструментів
хеджування. Крім того, опціон обмежує ризик власника розміром опціонної премії, яка
 визначається в момент укладання контракту. Це дає змогу планувати діяльність у напрямку
компенсації імовірних втрат за опціоном.
18. Валютна біржа. Які валютні біржі світового значення Вам відомі?
Валютна біржа – установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна
й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції.
Валютні біржі з’явилися у XV ст. в італійських містах – Венеції, Генуї, Флоренції. Саме
слово біржа має грецьке походження: byrsa – гаманець.
Існують валютні біржі, що спеціалізуються на строковій торгівлі валютою і фінансовими
активами, - Лондонська міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів (London International
Financial Futures Exchange), Європейська опціонна біржа в Амстердамі (European Options
Exchange), Німецька термінова біржа у Франкфурті (Deutsche Terminboerse), Сінгапурська
біржа (Singapore International Monetary Exchange), біржа термінової торгівлі в Сіднеї (Sydney
Futures Exchange), Австрійська термінова опціонна біржа у Відні (Oesterreichische Termin
Option-sboerse).
19. Що таке цінні папери?
Цінні папери – документи, які засвідчують зобов'язальні відносини між особою, яка їх
видала, та особою, яка є їхнім власником. Документ вважається цінним папером якщо
відповідно до законодавства він може бути самостійним об'єктом прав.
Цінні папери в залежності від виду засвідчують наявність певних правовідносин, зокрема:
корпоративних прав (як акції), відносини позики (як облігації), а також передбачають
можливість передачі всіх прав, що випливають із цих документів, іншим особам шляхом
передачі прав на сам цінний папір.
Цінні папери виступають як економічна і юридична категорія. Як юридична категорія цінні
папери визначають такі права: володіння цінним папером; засвідчення майнових і
обов’язкових прав; право управління; задоволення передання або отримання власності. Цінні
папери як економічна категорія мають певні властивості й характеристики: ліквідність,
дохідність, курс, надійність, потенціал приросту курсової вартості, наявність самостійного
обігу тощо.
20. Охарактеризуйте міжнародний ринок цінних паперів:
Міжнародний ринок цінних паперів - це ринок, на якому здійснюється переміщення
фінансових зобов'язань та інструментів у вигляді цінних паперів за межі країни шляхом
купівлі-продажу з метою отримання прибутку.
У післявоєнні десятиліття значно зросла роль емісії цінних паперів у фінансуванні
капіталовкладень. Спочатку цінні папери функціонували на території країн-емітентів, згодом
вони переступили національні кордони і стали обертатися на ринках інших країн. Цей процес
особливо прискорився у 70-ті роки, коли в розвинутих країнах були відмінені обмеження на
 переміщення капіталу за кордон, та в основному за рахунок країн яким належать ТНК та
банки. У результаті цього фондовий ринок набув інтернаціонального характеру.
До цінних паперів належать акції, облігації, похідні цінні папери (деривативи), векселі,
депозитарні розписки.
21. Охарактеризуйте міжнародний ринок акцій та опишіть притаманні йому типи
фінансових інструментів.
Акції — фінансові активи, які засвідчують майнові права на частку власного капіталу
компанії-емітента. Акції є обіговими цінними паперами, які не мають кінцевого строку обігу.
Для емітента акції становлять джерело довгострокового фінансування. Фінансові вкладення
в акції здійснюються з метою отримання додаткового доходу у вигляді суми дивіденду і
зростання вкладеного в акції капіталу за рахунок підвищення їхньої ринкової ціни.
Акції виконують три головні завдання:
 по-перше, їх випускають під час організації акціонерного товариства, щоб
забезпечити йому певний «стартовий» капітал (перша емісія);
 по-друге, завдяки випуску акцій залучаються додаткові ресурси в процесі
функціонування товариства (друга і подальша емісії);
 по-третє, їх випускають для обміну з метою злиття з іншою компанією.
Як відомо, акції поділяють на іменні та на пред’явника.
Іменними є акції, власники яких повинні бути зареєстровані в реєстрі корпорації, де
фіксуються відомості про кожну іменну акцію, в тім числі дані про власника, час придбання
акції, кількість акцій у кожного з акціонерів.
Акції на пред’явника не реєструються корпорацією, фіксується тільки їх загальна кількість.
Якщо корпорація прагне здійснити емісію своїх акцій поза межами національного ринку з
наступним обігом цих цінних паперів на фінансових ринках інших країн, то емісія
відбувається на міжнародному ринку акцій. Доступ до зовнішніх джерел фінансування дає
корпорації змогу залучати необхідний капітал на більш вигідних умовах. Причому залучення
додаткового капіталу відбувається набагато легше й успішніше тоді, коли акції корпорації
отримують котирування на фондовій біржі.
Міжнародний ринок акцій охоплює три типи фінансових інструментів:
 іноземні акції;
 євроакції – це акції, які розміщуються на фінансових ринках інших країн. Вони
можуть також котируватися на своєму національному ринку й одночасно на різних
інших ринках. Ціна купівлі-продажу акцій встановлюється, зазвичай, в євровалютах;
 депозитарна розписка – це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями
однієї з іноземних корпорацій, депонованими в крупному депозитарному банку, та
має право на одержання дивідендів, а також на частину активів цієї корпорації у
 випадку її ліквідації; тобто інвестор замість купівлі самих акцій іноземних компаній
отримує можливість придбати в банках своєї країни субститути, що випускаються
банками у формі депозитних свідоцтв.
Усі ці інструменти є титулами власності, які підтверджують участь інвестора в капіталі
компанії. Відмінності між ними пов'язані з різними механізмами розміщення і торгівлі
акціями.
22. Що являє собою міжнародний ринок облігацій. Які вам відомі види облігацій. В чому
полягає відмінність між іноземними облігаціями та єврооблігаціями. Чи обирали б Ви
облігації як інструмент для здійснення інвестицій. В які облігації Ви б інвестували?
Обґрунтуйте свою відповідь.
Облігація – це боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не
кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації
поділяються нарізні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона
випускається, умов обігу та надійності.
Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації бувають державні, місцеві,
інституційні, в т. ч. корпоративні.
Державні облігації випускають центральні органи управління. Як правило, це Міністерство
фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на
фінансування певних інвестиційних проектів.
Облігації місцевих позик випускають місцеві органи управління.
За терміналом випуску розрізняють строкові, безстрокові та облігації з правом дострокового
погашення.
 Строкові випускаються на певні терміни, які не можуть змінюватися. Залежно від
тривалості періоду вони поділяються на короткострокові (до 1—2 років),
середньострокові (до 5 років) та довгострокові (понад 5—10 років). Однак, у кожній
країні є свій підхід до визначення термінів облігацій.
 Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску.
 Облігації з правом дострокового погашення передбачають право емітента на
дострокове погашення.
За умовами обігу облігації поділяються на дві групи: з вільним і обмеженим обігом залежно
від прав на їх перехід від одного до іншого власника.
За надійністю облігації поділяються на забезпечені та незабезпечені.
 Забезпечені облігації передбачають гарантії на їх погашення і виплати доходу з
дотриманням установлених терміналів. Забезпеченням таких облігацій може бути
нерухоме майно, земля, державні цінні папери.
  Незабезпечені облігації не передбачають встановлення їх забезпечення, що
зазначається в умовах випуску.
Державні облігації, незалежно від того, зазначаються чи ні об'єкти та форми їх забезпечення,
завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава має достатні ресурси і збанкрутувати
практично не може.
Облігації, які розміщуються на закордонних ринках, згідно з усталеною термінологією,
мають назву міжнародних і, в свою чергу, поділяються на іноземні, або закордонні, облігації
та єврооблігації. Основна відмінність єврооблігацій від іноземних облігацій полягає в тому,
що єврооблігації випускаються у валюті, яка є іноземною як для емітента, так і для
інвесторів, серед яких відбувається розміщення цих цінних паперів. Єврооблігації
розміщаються одночасно у фінансових центрах декількох країн і є на сьогодні
найпоширенішим видом міжнародних облігацій.
Зарубіжні, або іноземні, облігації — це цінні папери, які випущені та розміщені емітентом у
будь-якій іноземній країні за допомогою внутрішнього національного суб'єкта ринку цінних
паперів з цієї країни і у валюті країни розміщення позики. Валюта позики для позичальників-
емітентів є іноземною, а для інвесторів — національною.
Найбільші ринки іноземних облігацій розташовані в Цюриху, Нью-Йорку, Токіо,
Франкфурті-на-Майні, Лондоні та Амстердамі.
Я б обрала облігації для інвестицій, інвестувала б державні облігації, оскільки там є
гарантованість виплати.
23. В чому полягає відмінність між акціями та облігаціями. Поясніть який тип фінансових
інструментів Ви обрали б для інвестування, використовуючи приклади з життя.
Акції випускають лише акціонерні товариства. Облігації можуть випускати підприємства,
місцеві та державні органи влади, товариства з обмеженою відповідальністю.
Акція дає інвестору право участі в управлінні організацією, облігація — не дає.
Акції, на відміну від облігацій, регулярно змінюють вартість, курс може змінитися в кілька
разів протягом короткого часового інтервалу.
Облігація гарантує виплати та повернення вкладень, якщо емітент не збанкрутує раніше
терміну. Акція передбачає, але не гарантує отримання дивідендів.
У облігацій обмежений термін обігу, акції ж — безстрокові, вони перебувають у вільному
обігу до тих пір, поки діє підприємство, яке їх випустило.
24. Дайте визначення поняттю «первинного публічного розміщення акцій». Які причини
виходу компаній на іноземні фондові ринки та які ризики від первинного публічного
розміщення акцій.
Первинне публічне розміщення акцій – це перший продаж акцій емітента широкому колу
інвесторів на фондовій біржі.
IPO зазвичай проводять компанії, зацікавлені у залученні додаткових ресурсів для розвитку
бізнесу і готові до публічної роботи на фінансових ринках.
1. Ризик відміни IPO – не дуже рідкісне явище. Основні причини:
 Різке погіршення ситуації на фондовому ринку, зміна настроїв інвесторів.
 Ризик одночасної подачі заявки на IPO від кількох компаній. Ризик пов’язаний з
циклічністю популярності IPO. У „гарячий” період, якщо кілька компаній, що
працюють в одному чи в суміжних секторах, вирішать одночасно вийти на біржу, у
інвесторів просто не вистачить коштів на покупку усіх запропонованих акцій.
 Ризик свідомого чи несвідомого порушення законодавчим чи процесуальних норм,
встановлених у країні розміщення.
 Ризики, пов’язані з використанням послуг андеррайтерів – ризик їх неякісної роботи,
ризик незгоди компанії із запропонованою андеррайтером ціною розміщення.
2. Ризик недооцінки акцій компанії.
Сьогодні існує величезна кількість різноманітних наукових концепцій, що пояснюють
недооцінку IPO. Їх можна поділити на чотири великі групи:
 Теорії асиметрії інформації, що пояснюють недооцінку наявністю асиметрії
інформації між 3-ма основними групами: фірмою, андеррайтером, інвесторами.
 Інституціональні теорії, у яких розглядаються різноманітні інституціональні фактори:
ризик судового переслідування, можливість цінової підтримки випуску, податкові
вигоди.
 Захист контролю. У даній групі теорій процес ціноутворення при первинному
розміщенні розглядається як механізм захисту від втрати контролю з боку
менеджменту.
 Поведінкові підходи (теорії психології фінансів). Основні аспекти: ірраціональні
інвестори, нездатність менеджерів достатньо вплинути на інвестиційний банк. Дана
група теоретичних концепцій особливо популярна останнім часом, хоча вони поки не
достатньо розвинуті.
3. Ризики після проведення IPO.
Ці ризики іноді настільки значні, що далеко не всім компаніям вдається „вижити”
(залишитися у котирувальних списках біржі). На західних ринках значна частина компаній,
що пройшли IPO, поступово стають непублічними, проходять процедуру іноді
добровільного, а частіше примусового делістингу.
В економічній літературі виділяють наступні категорії ризиків після проведення IPO:
  Фінансові ризики – ризики, пов’язані з підтримкою компанією фінансової прозорості;
ризики зміни ціни акцій через коливання ринку незалежно від результатів діяльності
компанії.
 Нормативні ризики – ризик невиконання законів, норм і правил звітності,
обов’язкових для публічних компаній.
 Стратегічні ризики – пов’язані з новими інвестиційними проектами, у яких компанія
має змогу брати участь завдяки залученому за рахунок IPO капіталу.
 Операційні ризики – пов’язані із необхідністю удосконалення інформаційних систем
та інфраструктури компанії.
25. Міжнародний кредит: фінансовий та комерційний;
Міжнародний кредит – це надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів
одних країн іншими. На практиці здійснюється шляхом надання валютних і товарних
ресурсів на умовах зворотності та виплати процентів, переважно у вигляді позик.
Основні принципами кредитних відносин є: строковість, поверненість, платність.
В залежності від об’єктів кредитування міжнародні кредити поділяються на комерційні та
фінансові.
Комерційний кредит – це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, де
позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу – з
рухом товарного капіталу. Внаслідок обмежених фінансових можливостей ця форма
кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів,
які в основному призначаються для модернізації та реконструкції виробництва, оновлення
його технологічної структури.
Фінансовий кредит – це надання засобів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що
розміщуються на міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою
банків та можуть надаватися у валютах країни-кредитора та країни-боржника, а також в
інших валютах.
26. Класифікація міжнародного кредиту в залежності від суб’єкта-кредитора;
В залежності від суб’єкта-кредитора розрізняють:
 приватні кредити – надаються приватними фірмами та банками, тому відповідно
поділяються на фірмові та банківські;
 урядові кредити (міжурядові, державні) – кредити надаються урядовими кредитними
установами;
 кредити міжнародних організацій – надаються переважно через МВФ, структури СБ,
ЄБРР та інші кредитно-фінансові інституції.
 змішані кредити – це кредити в яких беруть участь приватні підприємства, компанії та
відповідні державні органи.
27. Класифікація міжнародного кредиту в залежності від цільового призначення;
В залежності від цільового призначення міжнародні кредити поділяються на:
 виробничі – до них належать кредити призначені для економічного розвитку країни,
що їх одержує (наприклад, для закупівлі промислового обладнання, матеріалів,
ліцензій, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньо торговельних операцій
та ін.)
 невиробничі кредити використовують на утримання державного апарату, армії,
погашення зовнішньої заборгованості за раніше отриманими зовнішніми кредитами.
28. Класифікація міжнародного кредиту за термінами;
Міжнародні кредити за термінами поділяються на:
 короткострокові – до року, іноді до 18 місяців (надкороткострокові — до трьох
місяців, одноденні, тижневі);
 середньострокові – від року до п'яти років;
 довгострокові – понад п'ять років.
29. Класифікація міжнародного кредиту з погляду забезпечення;
З погляду забезпечення кредити можуть бути бланкові та забезпечені.
 забезпеченням звичайно служать товари, товарно-розпорядчі та інші комерційні
документи, цінні папери, векселі, акредитиви (документ, що засвідчує права особи, на
ім'я якої його видано, отримати в кредитній установі зазначену в акредитиві суму.
Оплата акредитиву здійснюється кредитною установою в місці пред'явлення його за
рахунок грошової суми, яку внесено до ощадної каси або знято з рахунку його
власника, або згідно з договором між банками) нерухомість, гарантії промислових та
торговельних компаній, банків та ін.;
 бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов’язання імпортера
погасити кредит або у визначений строк, або в разі настання певних умов. Такі
кредити переважно надають експортери імпортерам при поставках товарів із
розрахунком за відкритим рахунком.
30. Класифікація міжнародного кредиту за валютою позики;
За валютою позики:
 у валюті країни-позичальника;
 у валюті країни-кредитора;
 у валюті третьої країни;
 у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, євро, долар США).
31. Класифікація міжнародного кредиту за способом погашення;
За способом погашення:
  з рівномірним погашенням (пропорційні) – погашення кредиту здійснюється рівними
частками протягом певного терміну;
 з нерівномірним погашенням (прогресивні) – суми погашення наростають;
 з одночасним погашенням – погашення здійснюється в один визначений строк.
32. Функції міжнародного кредиту;
Функції міжнародного кредиту:
 стимулювати експорт товарів та послуг;
 створювати сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій;
 служити важливим знаряддям одержання прибутку у вигляді процентів від країн-
боржників;
 сприяти розвитку міждержавних господарських зв’язків;
 поглиблювати процеси міжнародної економічної інтеграції.
33. Міжнародний фінансовий лізинг: визначення та його суть;
Лізинг – це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв’язку з
придбанням у власність майна і наступного передання його у тимчасове користування і
володіння за певну плату.
За економічною природою лізинг схожий з кредитними відносинами й інвестиціями. Такі
принципи кредитних відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу.
При лізингу власник майна передає його на певний строк у тимчасове користування і в
обумовлений строк повертає його назад, а за послугу отримує комісійні. Тільки учасники
оперують не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг
класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним
фінансуванням.
Термін лізинг походить від англійського дієслова to lease — наймати, брати в оренду.
Можливість лізингу пояснюється "роздвоєнням" функції власності, тобто відокремленням
володіння майном (власника) від користування ним (користувач) і використанням
спеціальної системи фінансування.
Світовий банк визначає лізинг як контрактні відносини між двома сторонами, які дають
змогу одній стороні використовувати майно, що є власністю іншої сторони, в обмін на
обумовлені контрактом періодичні платежі.
Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних
лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права
власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування
вкладень (або альтернативна форма міжнародного кредитування) в основні фонди при
посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та
передає його в довгострокову оренду.
 Отже, на практиці сутність лізингової операції полягає в тому, що потенційний
лізингоотримувач, у якого відсутні вільні фінансові кошти, звертається до лізингової
компанії з пропозицією укласти лізингову угоду. Відповідно до цієї угоди лізингоотримувач
вибирає продавця, який має необхідне майно; лізингодавець купує його у свою власність і
передає його лізингоотримувачу у тимчасове володіння і використання за обумовлену в угоді
лізингову плату. По закінченні угоди залежно від його умов майно повертається
лізингодавцю чи переходить у власність лізингоотримувача.
34. Елементи лізингової операції;
Основними елементами лізингової операції є:
 об’єкт і суб’єкти (сторони лізингової угоди);
 термін лізингової угоди;
 лізингові платежі;
 послуги, що надаються за лізингом.
35. Об’єкт та суб’єкт лізингової операції;
Об’єктом лізингової операції є будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не зникає у
виробничому циклі, а також земельні ділянки та інші природні об’єкти. За природою об’єкта,
що орендується, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.
Суб’єктами лізингової операції виступають сторони угоди, якими є:
 власник майна (лізингодавець) — особа, яка спеціально придбаває майно для
здавання його у тимчасове використання;
 користувач майна (лізингоотримувач) — особа, яка отримує майно у тимчасове
використання;
 продавець (постачальник, виробник) майна — особа, яка продає майно, що є об’єктом
лізингу;
 інвестор — особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої
вартості угоди для фінансування проекту лізингодавцем залучаються банки, страхові
компанії, інвестиційні фонди та ін.).
Іноді продавець та власник майна є однією особою. Суб’єктів лізингової угоди можна
поділити на прямих учасників і непрямих.
36. Зовнішня заборгованість;
Зовнішня заборгованість – це сума фінансових зобов’язань країни іноземним кредиторам, що
підлягає погашенню в обумовлені терміни.
Зовнішній борг складається із зобов'язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок
міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних
та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов'язання перед нерезидентами,
призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні
 інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні
ресурси означає, що економічні аґенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу,
можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка
нижча.
37. Показники, що описують зовнішню заборгованість;
Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — ЕDІТ/ХGS.
Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту —
ЕDІТ/GNІ.
Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — ТDS/XGS.
Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього
продукту — INT/GNI.
Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ ЕDТ.
38. Прямі та портфельні іноземні інвестиції;
Прямі іноземні інвестиції (за визначенням «інвестиція, що викликає тривалий інтерес до
підприємства, яке діє за межами економіки інвестора». Згідно з методологією МВФ ПІІ –це
закордонні інвестиції, величиною у понад як 10 відсотків статутного капіталу, що дає
зацікавленій стороні право на участь в управлінні підприємством). передбачають ввіз до
країни капіталу (в грошовій або товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює
боргових зобов'язань. Відповідно, коли держава витрачає частину власних резервів іноземної
валюти, це супроводжується скороченням обсягу чистих іноземних активів, але не створює
боргових зобов'язань.
Під міжнародними портфельними інвестиціями розуміють вкладення капіталу в іноземні
цінні папери, які не дають інвестору права реально контролювати об'єкт інвестування, а
тільки дають йому переважне право на одержання доходу згідно з придбаною часткою
портфеля об'єкта інвестування, яка в міжнародній практиці, як привило, не перевищує 10%.
39. Боргова криза;
Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності
країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема
здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових
угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності
фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію
розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших
умов його повернення.
Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу
умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.
 Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках
"Паризького клубу". Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря
пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами
"Паризького клубу". Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання
боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків за
обслуговування боргу.
40. Валютна система та її види;
Валютна система – форма організації та регулювання валютних відносин, яка закріплена
національним законодавством або міжнародними угодами.
Валютну систему можна розглядати з економічного та організаційно-правового погляду.
З економічного погляду валютна система – це сукупність валютно-економічних відносин, що
історично склалися на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків.
З організаційно-правового погляду – державно-правова форма організації валютних відносин
країни, що склалася історично на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків і
закріплена національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.
Розрізняють національну, регіональну і світову валютні системи.
41. Основні елементи національної та світової валютних систем;
Основні елементи національної та світової валютних систем
Національна валютна система Світова валютна система
Резервні валюти та міжнародні
Національна валюта
розрахункові одиниці
Ступінь оберненості національної валюти Умови взаємної оберненості валют
Паритет національної валюти Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти Регламентація режимів валютних курсів
Світовий грошовий товар та міжнародна
Міжнародна валютна ліквідність країни
ліквідність
Міждержавне регулювання валютних
Наявність або відсутність валютних обмежень
обмежень
Міжнародні кредитні засоби обігу та Уніфікація правил використання
регламентація правил їх використання міжнародних кредитних засобів обігу
Особливості регламентації міжнародних
Уніфікація форм міжнародних розрахунків
розрахунків
Режим функціонування національного Режим функціонування світових валютних
валютного ринку та ринку золота ринків та ринків золота
Міжнародні організації, які здійснюють
Національні органи, що регулюють валютно-
міждержавне валютно-фінансове
фінансові відносини країни
регулювання

42. Етапи розвитку світової валютної системи;

У своєму розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи:
 Перший етап – система золотого стандарту (початок XIX ст. – 20-30-гі роки XX ст.)
  Другий етап – система золотовалютного (доларового) стандарту (40-50-ті роки XX ст.
– середина 70-х рр.)
 Третій етап – система паперово-валютного (девізного) стандарту (функціонує з 1976
року).
43. Паризька валютна система;
Золотий стандарт визначав використанням золота і золотих монет як грошового товару. Діяв
з 1816 року, коли вперше був офіційно введений у Великобританії, по 1914 рік, хоча окремі
елементи збереглися до 70-х років XX століття.
Золотий стандарт був покладений в основу Паризької валютної системи, яка виникла в 1867
році. Характерними ознаками золотого стандарту є: обіг золотих монет та їх необмежена
карбування державними монетними дворами; вільний обмін кредитних грошей на золоті
монети за номіналом; відсутність обмежень на ввіз і вивіз золота; використання на
внутрішньому ринку поряд з золотими монетами і банкнотами розмінної монети та
державних паперових грошей з примусовим курсом до золота через встановлення золотого
вмісту національної грошової одиниці (золотий паритет).
Золотий стандарт як перша міжнародна грошова система був юридично оформлений на
Міжнародній конференції в Парижі 1867 року. Конференція визнала золото єдиною формою
світових грошей і вперше накреслила напрям уніфікації національних грошових систем.
44. Генуезька міжнародна економічна конференція. Система золотовалютного стандарту;
Золотовалютний стандарт – одна з форм організації грошового обігу за збереження золотого
стандарту при якій гроші повністю або ж частково пов’язані із золотом через забезпечення
«девізами», тобто чужоземною валютою розмінною на золото. Перехід до золотодевізного
стандарту відбувся через нестачу в багатьох країн золота і неможливість забезпечити
пряміший зв’язок грошей із ним.
В 1922 році на Генуезькій міжнародній економічній конференції було юридично оформлено
систему золотовалютного стандарту, яка характеризується тим, що країни накопичують для
своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших
держав (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.), як еквівалента золота.
Загалом період між двома світовими війнами характеризувався нестабільністю валют і
періодичними валютними кризами, які завдавали значних збитків економічному зростанню і
розвитку міжнародних економічних відносин. Відносна валютна стабілізація настала в
період 1922-1928 рр., але невдовзі була підірвана світовою кризою 1929-1933 рр., яка
охопила і світову валютну систему.
Саме в цей час відбувається трансформація економічної структури господарювання, що
базувалась на ринкових само регуляторах, у державно регульовану економічну систему. Такі
 трансформації відбувались на основі теоретичних рекомендацій англійського економіста Дж.
М. Кейнса у 30-х роках ХХ ст.
45. Бреттон-Вудська валютно-фінансова система.
Бреттон-Вудська. валютна система започаткована на конференції держав антигітлерівської
коаліції у 1944 р. Ця валютна фінансова конференція 44 держав відбулася у містечку
Бреттон-Вудс (США, штат Нью-Гемпшир). На конференції розглядалися питання, пов'язані
зі стабілізацією валют світу та запровадженням кредиту у міжнародній торгівлі після Другої
світової війни.
Було вирішено створити Міжнародний банк реконструкції та розвитку для надання
довгострокових кредитів державам, які мали в цьому потребу. Передбачалося, що інша
агенція – Міжнародний валютний фонд – фінансуватиме короткострокові дисбаланси у
міжнародній торгівлі та платежах.
Основні принципи цієї системи:
 Золото – основа валютної системи; воно виконувало функції міжнародного
платіжного засобу та резервного засобу.
 Долар США прирівнювався до золота; США розмінювали долар на золото іноземним
центральним банкам.
 Взаємна конвертація валют; курсове співвідношення валют встановлювалося на
основі фіксованих валютних паритетів, що відображувалися у доларах.
Бреттон-Вудська система за своєю природою була золотодевізною. Основою системи
залишалося золото. Зберігалися золоті паритети валют. Роль резервних валют відігравали
долар США та британський фунт стерлінгів. США обмінювали долар на золото іноземним
центральним банкам за ціною 35 доларів за одну тройську унцію золота. Ринковий курс
валют міг відхилятися від їх паритету, відображеного у доларах, не більше ніж на 1 % в той
чи інший бік. Якщо ж коливання курсів було більшим, то центральні банки країн вдавалися
до валютної інтервенції, яку вони виконували у доларах.
Отже, Бреттон-Вудська валютна система - це система гегемонії американського долара. її
виникнення було зумовлене панівним становищем США в економіці світу наприкінці Другої
світової війни.
Нівелювання економічного, технічного та валютно-фінансового лідерства США протягом
60-х і подальших років, а також економічні, енергетичні та сировинні кризи зумовили
дестабілізацію Бреттон-Вудської системи. Конкурентоспроможність західно-європейської та
японської промислової продукції підвищувалася, а американської — знижувалася. Золотий
запас США танув. Намагаючись врятувати Бреттон-Вудську систему, США двічі вдавалися
до девальвації свого долара (1971, 1973 p.).
 Обмін долара на золото США припинили у 1971 р. Фіксовані курси валют поступилися
плаваючим.
46. Кінгстонська (Ямайська) валютно-фінансова система.
У січні 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що стала основою четвертої
світової валютної системи — Кінгстонської (Ямайської), яка набрала чинності 1 квітня 1978.
Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридично оформлені у серії
поправок до Статуту МВФ, суть яких така:
 кожна країна – член МВФ на свій розсуд може вибирати режим курсу власної валюти,
тобто фактично узаконювався режим "плаваючих" курсів (валютний курс, як і будь-
яка інша ціна, визначається ринковими силами — тобто попитом і пропозицією), до
яких більшість країн прийшла раніше, коли в березні 1973 р.;
 золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі і відповідно
скасовується його офіційна ціна, яка становила на початок 1976 р. 42,2 одиниці СПЗ
за 1 унцію. (Історичний досвід довів, що навіть велика і сильна національна валюта не
є досконалим міжнародним платіжним засобом. Виникла потреба, щоб міжнародну
торгівлю обслуговувала міжнародна валюта. Передбачалося, що такою валютою
стануть "спеціальні права запозичення – СПЗ.) При цьому відпадали всілякі
обмеження на операції центральних банків із золотом і на переоцінку ними наявних
золотих резервів за ринковими цінами. Наданими правами швидко скористалися
країни з розвинутою ринковою економікою, які розпочали враховувати золоті запаси
за ринковими цінами. Досить широку програму аукціонів із продажу золота з
державних сховищ здійснили США, які протягом 1978 р. і до липня 1979 р. на 15
аукціонах Казначейства реалізували 382,6 т золота;
 відбувається процес повної демонетизації золота – виведення цього благородного
металу з внутрішньої сутності грошово-валютних відносин, як це було за системи
золотомонетного стандарту, і перетворення його на звичайний, хоч і стратегічний,
товар з правом вільної купівлі-продажу на світових валютних аукціонах. На основі
цього скасовано зобов'язання країн – учасниць Кінгстонської системи
використовувати золото в операціях з МВФ і скасовано повноваження Фонду на
прийняття від цих країн золота. У Статуті МВФ була зафіксована принципова згода
його членів на реалізацію офіційних золотих запасів Фонду —160 млн. унцій, або
4665 тонн;
 юридично надано право кожній з валют країн – учасниць Кінгстонської системи
виконувати функцію резервної валюти, але в перспективі перевага віддавалася СПЗ (з
перетворенням останньої в головний резервний актив міжнародної валютної системи);
  досягнуто взаємної домовленості учасників Кінгстонської угоди про надання
виконавчому органу МВФ – Директорату – широких повноважень для здійснення
нагляду за виконанням країнами своїх зобов'язань за угодою, особливо щодо
дотримання ними погоджених валютних курсів.
47. Валютний курс;
Валютний курс - вартість валюти однієї країни (групи країн), виражена у валюті іншої країни
(групи країн).
48. Котирування валют;
Котирування валют - це встановлення (фіксація) державними (національними) або
найкрупнішими комерційними банками валютних курсів на основі існуючих ринкових
механізмів, законів, норм, правил, що діють у країні.
49. Методи котирування;
Пряме (цінове) котирування: валютний курс відображає ціну одиниці іноземної валюти через
національну валюту;
Непряме (зворотне) котирування - вираження ціни одиниці національної валюти в іноземних
грошових одиницях;
Крос-котирування – вираження курсів двох валют одна до одної через курс кожної з них до
третьої валюти.
50. Ринковий та номінальний валютний курс;
Ринковий валютний курс встановлюється у повсякденному обороті на валютному ринку, на
валютній біржі. Ринкові валютні курси більш динамічні і тому спостерігається розбіжність
(курсовий перекіс) між ними та офіційними курсами.
Номінальний валютний курс - пропорція обміну валют двох країн (групи країн).
51. Паритет купівельної спроможності валюти;
В умовах демонетизації золота економічною основою формування валютних курсів є паритет
купівельної спроможності валют (англ. purchasing power parity - PPP) - співвідношення між
рівнями купівельної спроможності валют, які співставляються.
Паритет купівельної спроможності – називається формулювання закону єдиної ціни для
міжнародних ринків: купівельна спроможність деякої суми на одному ринку повинна бути
рівна купівельній спроможності цієї ж суми на ринку іншої країни, якщо перевести дану
суму за поточним обмінним курсом в іноземну валюту.
Під паритетом купівельної спроможності може матися на увазі також фіктивний обмінний
курс двох або декількох валют, розрахований на основі їх купівельної спроможності
стосовно певних наборів товарів і послуг.
52. Доларизація економіки;
 Доларизація економіки — процес витіснення національної валюти іноземною (найчастіше це
долар США) та застосування її в операціях всередині країни або окремих галузях економіки.
53. МВФ та цілі його діяльності;
МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. Кожна країна-член
вносить свою частку у фонд відповідно до економічного потенціалу, в свою чергу кожна з
цих країн має право позичати гроші у фонду в разі виникнення проблем з платіжним
балансом.
До головних цілей МВФ належать:
 сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;
 сприяння розширенню міжнародної торгівлі, росту зайнятості та покращенню
економічних умов країн-членів;
 забезпечення функціонування міжнародної валютної системи шляхом координації
валютної політики; підтримки валютних курсів;
 визначення паритетів і курсів валют; запобігання конкурентному знеціненню валют;
 створення багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між
країнами-членами та усунення валютних обмежень;
 надання допомоги країнам-членам шляхом видачі позик і кредитів в іноземній валюті
для врегулювання платіжних балансів; стабілізації валютних курсів;
 консультаційна допомога з фінансових і валютних питань країнам-членам;
 здійснення контролю за дотриманням країнами-членами кодексу поведінки в
міжнародних валютних відносинах.
МВФ здійснює регулювання валютно-розрахункових відносин між державами-членами,
надає їм фінансову допомогу у випадку виникнення валютних труднощів шляхом надання
короткотермінових позик в іноземній валюті.
54. Основні напрями діяльності МВФ;
Основні напрями діяльності Міжнародного валютного фонду охоплюють:
 міжнародне співробітництво у валютній сфері, яке здійснюється шляхом підтримки
загальної системи розрахунків та системи розрахунків за спеціальними правами
запозичення;
 фінансову допомогу країнам-членам, яка здійснюється відповідно до розробленого
механізму й фінансової політики;
 консультаційну й технічну допомогу з надання консультацій з питань валютних
операцій, удосконалення фінансових систем країн-членів, координації технічної
допомоги як у межах МВФ, так і в співробітництві з іншими міжнародними
організаціями.
55. Критика діяльності МВФ;
 Зависокі відсоткові ставки за якими надаються кредити. Завдяки цьому чимало країн
потрапляють у «Боргову яму».
Відсутність будь-якої відповідальності за неправильні рішення.
Безпосередня підконтрольність владі США.
Втручання у внутрішню політику держав.
Надання коштів за кредитами «не у ті галузі виробництва» держави.
56. Світовий банк та Група Світового банку;
Світовий банк відрізняється від Групи Світового банку тим, що до Світового банку входять
лише дві інституції — Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна
асоціація розвитку (МАР), в той час як до Групи Світового банку входять, крім двох
названих, ще три інституції: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння
агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних
спорів (МЦУІС).
Всі п’ять організацій входять до Групи організацій Світового банку.
57. Основні цілі діяльності Світового банку;
В даний час відповідно до Декларації тисячоліття Світовий банк зосередив свою діяльність
на досягнення цілей розвитку тисячоліття. У перехідний період до третього тисячоліття під
егідою ООН були сформульовані вісім цілей, на досягнення яких повинні бути спрямовані
зусилля міжнародних організацій. Цілі розвитку тисячоліття повинні бути досягнуті до 2015
року і включають в себе наступні:
 ліквідація бідності і голоду;
 забезпечення загальної початкової освіти;
 заохочення рівності чоловіків і жінок та розширення прав і можливостей жінок;
 скорочення дитячої смертності;
 поліпшення охорони материнства;
 боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями;
 забезпечення сталого розвитку навколишнього середовища;
 формування глобального партнерства в цілях розвитку.
Вирішуючи глобальні завдання розвитку людства, Світовий банк, використовуючи механізм
надання кредитів МБРР, кредитує країни з середнім рівнем доходу по процентних ставках,
відповідним рівню ринку для цих країн. Інша фінансова організація Світового банку МАР
кредитує країни з низьким рівнем доходу за мінімальними відсотковими ставками або без
відсотків.
58. Критика діяльності Світового банку;
Останнім часом діяльність Світового банку піддається різкій критиці з боку провідних
економістів. Критиці піддається політика надання кредитів з умовами здійснення
 структурних перетворень, проведення ліберальних економічних реформ, що багатьма
розцінюється як підрив суверенітету. Більшість рекомендацій Світового банку носить
неоліберальний характер, спрямований на різкий перехід до ринкових принципів
господарювання. Ці рекомендації не для країн, що не мають демократичних інститутів,
країн, схильних до прикордонних конфліктів і етнічних війн, країн з клановою структурою
управління. Світовий банк знаходиться під контролем США, і багато критики відзначають,
що найчастіше рішення і рекомендації банку здійснюються в інтересах американського
уряду або американських корпорацій.
59. Монетарна політика та її знаряддя прямого та непрямого регулювання;
Монетарна політика — політика держави, через яку уповноважена державою інституція
контролює обсяг пропозиції грошей з метою встановлення цінової стабільності, сприяння
економічному зростанню, дотриманню рівня безробіття населення на низькому рівні.
До прямих монетарних інструментів відносять:
 пряме кредитування економіки центральним банком;
 механізм готівкової емісії;
 встановлення максимального обсягу кредитування чи рівня процентних ставок за
операціями банків;
 обмеження споживчого кредиту;
 встановлення агрегованих або індивідуальних кредитних стель.
До непрямих знарядь належать такі як:
 операції на відкритому ринку;
 зміна норми резервування;
 зміна облікової(дисконтної) процентної ставки.
60. Політика кредитної рестрикції або політика "дорогих грошей": її цілі, знаряддя та
наслідки;
Політика кредитної рестрикції або політика "дорогих грошей" – це рестриктивна (від лат. –
обмеження) грошово-кредитна політика, котра здійснюється шляхом скорочення грошової
маси в обігу і спрямована на стримування інфляції.
За рестриктивної грошово-кредитної політики облікову ставку підвищують. (Також за цієї
політики використовують такі інструменти як збільшення норми банківських резервів та
продаж ЦБ облігацій на біржі (операції на відкритому ринку)).
Політика "дорогих грошей" використовується, як правило, в умовах стрімкого промислового
буму та зростання господарської активності. Метою цієї політики є перешкодити процесові
активного використання кредиту господарськими суб'єктами та загальмувати промисловий
бум, який часто призводить до "перегрівання економіки" і перевиробництва товарів.
61. Політика "дешевих грошей" або експансіоністська грошово-кредитна політика: її цілі,
знаряддя та наслідки;
Політика "дешевих грошей" — це експансіоністська грошово-кредитна політика, котра
здійснюється шляхом збільшення кількості грошей в економіці і спрямована на
стимулювання економічного зростання та зайнятості. За цієї політики облікову ставку
знижують, що стимулює кредитування та як результат спонукає до господарської активності,
зростання виробництва і залучення іноземного капіталу.
Ліберальна політика кредитної експансії спричиняє зниження валютного курсу, і навпаки,
політика кредитної рестрикції породжує тенденцію до підвищення валютного курсу
національної валюти.
62. Центральний банк та його особливості;
Центральний банк — установа (здебільшого державний орган), яка регулює діяльність банків
у країні, проводить монетарну (грошово-кредитну) та валютно-курсову політику держави
(Федеральна резервна система США) або спільноти держав (Європейський центральний
банк). В Україні це Національний банк України.
Центральний банк може виконувати (залежно від країни) такі функції:
 здійснення банківського регулювання та нагляду (забезпечення стабільності
банківської системи)
 формування та виконання монетарної (грошово-кредитної) політики держави
 регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей
 формування та виконання валютно-курсової політики, включаючи за необхідності
валютні інтервенції
 управління золото-валютними резервами країни
 ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків.
63. Фіскальна політика: її види, знаряддя та наслідки для економіки від їхнього
використання;
Фіскальна політика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики
визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань
економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний
національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і
оподатковування.
Три основних види фіскальної політики є:
 Нейтральна фіскальна політика зазвичай проводиться, коли економіка знаходиться в
рівновазі. Державні витрати повністю фінансуються за рахунком податкових
надходжень і в цілому результат бюджету має нейтральний вплив на рівні
економічної активності.
  Стимулююча фіскальна політика включає в себе державні витрати, що перевищують
податкові надходження, і, як правило, проводиться в період економічного спаду. Вона
також відома як рефляційна фіскальна політика. AD<AS: Для подолання рецесійного
розриву збільшують сукупний попит (AD↑), щоб AD=AS. Збільшення AD↑ =>
(C↑+T↓) → дефіцит бюджету — це стимулююча фіскальна політика. (Т — державні
податки, С — державні видатки, AS — сукупна пропозиція)
 Стримуюча фіскальна політика має місце, коли державні витрати нижче податкових
надходжень, і, як правило, проводиться для погашення державного боргу. AD>AS
(інфляційні очікування, ажіотажний попит) → «перегріта економіка». AD>AS —
треба зменшити сукупний попит (AD↓) → (С↓+Т↑) → профіцит бюджету — це
стримуюча фіскальна політика (рестрикційна).
До інструментів фіскальної політики відносяться:
 Податки
 Збори
 Внески і відрахування
 Державні позики
 Кошторисне фінансування
 Державні субсидії
 Державні пенсії і допомоги
 Державні інвестиції
64. Податки та їх види;
Податки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які
сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і термінах, передбачених
законодавством.
Загалом, податки діляться на прямі, тобто ті податки, які стягуються з економічних агентів за
доходи від факторів виробництва й непрямі, тобто податки на товари й послуги, що
складаються в самій ціні на предмети споживання. Прямими податками можна назвати такі,
як податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток і подібні. До непрямих податків
належать податок на додану вартість, акцизи й інші.
Також прийнято розрізняти акордні й прибуткові податки. Перші держава встановлює поза
залежністю від рівня доходу економічного агента.
Під останніми ж мають на увазі податки, що становлять якийсь певний відсоток від доходу.
Прибуткові податки самі діляться на три типи:
 Прогресивні податки — податки, у яких середня податкова ставка підвищується зі
збільшенням рівня доходу. Таким чином, якщо дохід агента збільшується, то росте й
податкова ставка. Якщо ж, навпаки, падає величина доходу, то ставка так само падає.
  Регресивні податки — податки, чия середня ставка податку знижується при
збільшенні рівня доходу. Це означає, що при збільшенні доходів економічного агента,
ставка падає, і, навпаки, росте, якщо дохід зменшується.
 Пропорційні податки — податки, ставка яких не залежить від величини
оподатковуваного доходу.
За об'єктом:
 на доходи
 на споживання
 на майно
За рівнем державних структур, що встановлюють податок:
 загальнодержавні
 місцеві
Залежно від напрямку використання:
 загальні
 цільові
65. Загальнодержавні податки України;
Податковий кодекс України у статті 9 до загальнодержавних відносить такі податки та збори:
 податок на прибуток підприємств;
 податок на доходи фізичних осіб;
 податок на додану вартість;
 акцизний податок;
 збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
 екологічний податок;
 рентна плата;
 мито
66. Місцеві податки та збори України;
Місцеві податки та збори — це податки та збори, які встановлюються органами місцевого
самоврядування відповідно до законодавства, вони є обов'язковими до сплати в межах
адміністративно-територіальних одиниць та зараховуються до їх бюджетів.
Податковий кодекс України у статті 10:
 10.1. До місцевих податків належать:
o 10.1.1. податок на майно;
o 10.1.2. єдиний податок.
 10.2. До місцевих зборів належать:
o 10.2.1. збір за місця для паркування транспортних засобів;
 o 10.2.2. туристичний збір.
67. Політика доходів;
Суть політики доходів полягає в безпосередньому встановленні та регулюванні державою
такої заробітної плати, яка б сприяла виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що
стоять перед її економікою. Політика доходів в Україні, спрямована на забезпечення
добробуту населення, постійного підвищення його життєвого рівня. Рівень життя є одним з
найпрестижніших індикаторів, що характеризують досягнення нації, її статус в світовому
рейтингу.
Серед показників рівня життя важливіші пов'язані з оцінкою різних видів доходів:
– долі фонду споживання в національному доході;
– реального доходу на душу населення;
– рівень заробітної плати та пенсії в країні;
– доходи від підприємницької діяльності та ін.
68. Зовнішньоекономічна політика та її види;
Зовнішньоекономічна політика - це політика держави, що проводиться з метою
врегулювання платіжного балансу завдяки торговельній політиці, яка здійснюється у двох
формах: протекціонізму та фритредерства.
Протекціонізм - це політика, що спрямована на захист національної економіки від іноземних
товарів шляхом обмеження імпорту.
Інструменти протекціоністської політики поділяють на тарифні й нетарифні. Тарифні
передбачають високі мита при імпорті готової продукції й більш низькі при експорті,
нетарифні - безпосередньо спрямовані на обмеження експортно-імпортної діяльності з метою
захисту від конкурентів певних галузей національної економіки.
До нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі відносять: квотування,
ліцензування, державну монополію.
Квотування - це встановлення певних квот (обсягів) на експорт або імпорт окремих товарів.
Ліцензування - одержання підприємством дозволу на здійснення зовнішньоторговельних
операцій товарами або послугами.
Державна монополія - це виключне право державних органів на здійснення певних видів
зовнішньоекономічної діяльності.
Фритредерство - це політика вільної торгівлі, політика лібералізації, що з'явилася наприкінці
XVII століття як реакція на протекціонізм.
Політику вільної торгівлі проводять країни з високоефективною національною економікою,
що дозволяє підприємцям витримувати іноземну конкуренцію.
69. Валютне регулювання;
 Валютне регулювання — одна з форм державного регулювання міжнародних економічних
відносин, спрямована на регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення
операцій з валютою та валютними цінностями в основному з метою для врівноваження
платіжного балансу.
70. Валютні операцій, які можуть бути підпорядковані валютному регулюванню;
Валютні операцій, які можуть бути підпорядковані валютному регулюванню та пов'язані з:
 міжнародним рухом капіталів;
 зовнішньою торгівлею;
 міжнародними борговими відносинами;
 операціями із золотом та іншими валютними цінностями;
 розвитком таких сфер міжнародних відносин як туризм;
 інші форми спеціальних міждержавних виплат.
71. Облікова (дисконтна) політика;
Облікова (дисконтна) політика означає зміну облікової ставки центрального банку з метою
регулювання валютного курсу, шляхом впливу на рух короткострокових капіталів.
Облікова ставка є важливим інструментом грошово-кредитної політики, сутність якої
полягає у зміні відсотків за кредитами, що їх центральний банк надає комерційним банкам.
Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.
В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і тим
самим стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де цей рівень нижчий. Цей приплив
короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит
на національну валюту, таким чином, сприяє підвищенню її курсу.
За значного активного сальдо платіжного балансу, що трапляється рідко, центральні банки
відповідних країн вдаються до протилежних дій. Вони знижують облікову ставку і тим
самим стимулюють відплив іноземного і національного капіталу з метою зменшення
активного платіжного сальдо. За цих умов зростає попит на іноземну валюту, її курс
підвищується, а курс національної валюти відповідно падає.
Облікова політика — це традиційний метод регулювання валютного курсу. Але в сучасних
умовах ефективність цього методу значно зменшилася за рахунок інтенсивних процесів
інтернаціоналізації господарського життя і негативного впливу дорогих кредитів на розвиток
національних економік.
Валютне регулювання за допомогою облікової ставки є частиною грошово-кредитної
(монетарної) політики держави, зокрема рестрикційної та екпансійної.
72. Девізна політика;
Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу
іноземної валюти (девізів). У сучасних умовах девізна валютна політика часто набуває
 форми валютної інтервенції – прямого втручання центрального банку в операції з іноземною
валютою на валютних ринках з одночасним введенням обмежень у сфері валютних операцій
на внутрішньому ринку.
При використанні девізної валютної політики у разі падіння курсу національної валюти
центральний банк країни продає на валютних ринках, як правило, значні суми іноземної
валюти, що веде до зростання курсу національної валюти щодо іноземної, та, навпаки,
скуповування іноземної валюти веде до падіння курсу національної.
Девізна валютна політика справляє тимчасовий і обмежений вплив на рівень валютного
курсу, якщо немає докорінних порушень платіжного балансу. За наявності таких порушень
активне використання девізної політики може призвести до швидкого виснаження валютних
резервів країни, не запобігши при цьому процесу знецінення національної валюти.
Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на заниженому
рівні з застосуванням валютного демпінгу – знецінювання національної валюти з метою
масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові.
73. Валютний демпінг;
Валютний демпінг використовується для експорту товарів шляхом застосування спеціальних
занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що
перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку країни, яка експортує товари та
послуги. За валютного демпінгу експортер, навіть за високого рівня витрат виробництва,
реалізуючи свої товари на зовнішніх ринках за цінами, нижчими за світові, може одержати
досить вигідний прибуток у валюті тієї країни, куди експортується товар.
Валютний демпінг безпосередньо впливає на торговельно-економічні відносини відповідних
країн. Так, занижений валютний курс підвищує конкурентоспроможність фірм певної країни
на світових ринках та сприяє розширенню експорту товарів і послуг. Однак заниження
валютного курсу призводить до зростання внутрішніх цін, країна вивозить більше товарів і
послуг на відповідну одиницю імпорту, що порушує еквівалентність міжнародного обміну на
шкоду цій країні.
74. Девальвація та ревальвація;
Традиційними методами валютного регулювання є девальвація і ревальвація, які хоч і
меншою мірою, ніж це було за часів дії золотомонетного стандарту, все ж знаходять
застосування і в практиці сучасних грошово-валютних відносин. Сутність дії цих двох
протилежних явищ полягає у відповідному зниженні або підвищенні валютного курсу.
Девальвація – зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют.
Нині девальвація часто офіційно закріплює вже здійснене в умовах інфляції фактичне
знецінення національної валюти або є вихідним пунктом майбутньої інфляції. Нерідко
 девальвація не забезпечує стабілізації валюти, а лише є проміжним етапом інфляційних
процесів.
Ревальвація – офіційне підвищення вартості валюти, що виражається в підвищенні її курсу
щодо інших валют. За механізмом впливу на економічні процеси ревальвація протилежна
девальвації.
На відміну від девальвації ревальвація порівняно рідкісне явище у валютно-фінансовому
світі. Це пояснюється тим, що країна, яка здійснює ревальвацію своєї валюти, ставить сама
себе в менш вигідне становище у сферах зовнішньої торгівлі, припливу іноземного капіталу і
розвитку міжнародного туризму порівняно з іншими країнами. Адже, підвищуючи курс своєї
валюти щодо валют інших країн, держава, яка здійснює ревальвацію, викликає підвищення
цін експортованих товарів у іноземній валюті, чим знижує конкурентоспроможність країни
на світовому ринку, стримує експорт її товарів. Паралельно відбувається процес зниження
цін, виражених у національній валюті, на товари, що імпортуються до країни. Отже,
ревальвація призводить до зростання попиту на імпортовані товари та послуги і реально
збільшує обсяги імпортованої продукції. Ревальвація робить невигідним вкладення капіталу
в цю країну для іноземних інвесторів, оскільки вони при обміні валют одержують меншу
суму в місцевій валюті. Для країни, яка ревальвувала свою валюту, стає вигідним експорт
капіталу, адже виникає можливість купівлі більш дешевої іноземної валюти.
Традиційно ревальвація використовується для боротьби з інфляційними процесами,
оскільки, стримуючи зростання грошової маси в обігу, дещо затримує зростання внутрішніх
цін.
75. Криптовалюта: піраміда, мильна бульбашка чи альтернативна валюта? Негативні
наслідки від майнингу та використання криптовалют.
Криптовалюта – електронні цифрові гроші, які не мають відношення до грошових одиниць
жодної з держав. Це повністю децентралізовані, абсолютно незалежні грошові одиниці.
Емісія відбувається за допомогою майнингу – спеціального алгоритму, на виконання якого
витрачаються ресурси комп’ютерів незалежних користувачів.
Як і будь-які гроші, криптовалюта має цінність тільки тому, що люди визнають її грошима й
готові приймати в якості оплати за певні товари чи працю. Сьогодні не багато магазинів
приймають таку валюту, й ніхто не знає, як ситуація зміниться з часом.
Недоліком таких грошей є їх існування тільки в електронному вигляді, необхідність
повністю самостійно відповідати за їх збереження та використання. Їх вартість може як
вирости, так і повністю знецінитись. Випуск кожної криптовалюти обмежений, але майже
кожний бажаючий може випустити власну.
Інвестиція в криптовалюту сьогодні відноситься до ризикових. Курс самої відомої
криптовалюти – біткоїна, в 2017 році стрімко зростав, й комусь пощастило добре заробити.
 Той, хто пізніше інвестував в біткоїн, навпаки – втратив свої гроші через швидке падіння
курсу в 2018 році.
В українському законодавстві криптовалюти та майнінг не описані. Правоохоронці
періодично знаходять та закривають майнинг-ферми, які незаконно підєднуються до
електромереж, а також притягуючи їхніх власників до відповідальності.
Порушення закону за якими до майнерів можуть прийти представники правоохоронних та
контролюючих органів:
 обладнання несертифіковане і/або нерозмитнене
 несанкціонований відбір електроенергії
 незаконні платежі в мережі Інтернет
 ухилення від сплати податку на прибуток
76. Суть та діяльність інвестиційних фондів в Україні та світі;
Інвестиційний фонд - один з учасників фондового ринку. Інвестиційний фонд акумулює
кошти інвесторів та передає їх в управління інвестиційному управляючому.
Інвестиційний керуючий організовує продаж інвестиційних сертифікатів інвестиційного
фонду. Для цього він може залучати агентів з розповсюдження цінних паперів
інвестиційного фонду, але не може пропонувати на продаж інвестиційні сертифікати за
ціною, нижчою від номінальної. Інвестиційний керуючий відкритого інвестиційного фонду
зобов’язаний вживати заходи для викупу інвестиційних сертифікатів на вимогу їхніх
власників від імені та за рахунок коштів інвестиційного фонду, а в разі відсутності таких
коштів — за рахунок власних коштів.
При цьому за свої послуги він отримує винагороду, річна сума якої не може перевищувати 5
відсотків нетто-активів інвестиційного фонду. Існують також певні обмеження. Так,
інвестиційним фондам не дозволяється інвестувати більш як 5 відсотків своїх активів у
придбання акцій конкретного підприємства і понад 10 відсотків своїх цінних паперів в
одного емітента. У зв’язку з цим на приватизованих підприємствах відсутні відповідальний
власник та стратегічний інвестор.
На сучасному етапі в Україні всі інвестиційні фонди створюються у формі закритих
акціонерних товариств. Їх, у свою чергу, поділяють на відкриті й закриті.
Відкриті фонди створюються на невизначений термін і здійснюють викуп своїх
інвестиційних сертифікатів у терміни, встановлені інвестиційною декларацією
інвестиційного фонду.
Закриті фонди створюються на визначений термін і здійснюють розрахунки щодо
інвестиційних сертифікатів після закінчення терміну діяльності інвестиційного фонду.
Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії,
що заснували взаємні фонди (далі — фонди), випускають інвестиційні сертифікати, які
 пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті
фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Суттєвою особливістю емісійної
діяльності є те, що фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних
сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру їх статутних
фондів.
Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах
вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть
пропонуватися на продаж. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та
викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни,
встановлені інвестиційною декларацією. Чистими активами інвестиційного фонду визнається
вартість активів, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на
момент оцінки.
Доходи фондів складаються з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що
перебувають у власності фонду, та доходів від операцій з цінними паперами й іншими
активами. Вони оподатковуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленому чинним
законодавством.
77. Особисті фінанси та оптимізація витрат в особистих фінансах;
Особисті (персональні) фінанси громадян відображають розподільні процеси, пов'язані, з
одного боку, з формуванням доходів і нагромаджень, а з іншого — їхнім використанням.
Оптимізація витрат в особистих фінансах передбачає ефективний, раціональний розподіл
доходів. Іншими словами, оптимізація витрат, при якій ви зможете накопичити необхідні
суми і при цьому не міняти в гіршу сторону звичний спосіб та рівень життя.
Оптимізація є протилежним явищем до тотальної економії, яка супроводжується внутрішнім
та зовнішнім дискомфортом особистості.
Оптимізація витрат — це не бездумне скорочення своїх витрат. Просто раціонально дивіться
на всі речі і здійснюйте витрати на те, що вам дійсно потрібно в даний момент, а що може
почекати.
Отож, оптимізація особистих витрат передбачає раціональний розподіл доходів, щоб в
кінцевому підсумку отримати оптимальне поєднання задоволених потреб та здійснених
витрати, і при цьому здійснювати певні заощадження.
78. Управління особистими фінансами;
Чому ми – люди в реальному житті не завжди приймаємо раціональні та оптимальні
рішення? Поясненням такої поведінки є те, що час та інтелектуальні ресурси мозку в людей
обмежені. Тому ми послуговуємось простими емпіричними правилами – евристикою, – щоб
полегшити процес прийняття рішення
Евристика: Люди часто базують рішення на приблизній оцінці, а не жорсткій логіці.
 Формула управління особистими фінансами:
50 — 30 — 20, де:
50% — це стаття ваших регулярних платежів і обов'язкових витрат;
30% — це всі ваші витрати на бажання та розваги;
20% - це «недоторканні активи», які формують заощадження.
Щоб розподіляти доходи відповідно до зазначеного вище співвідношення необхідно
відслідковувати свої доходи та витрати.
Контроль особистих фінансів має низку переваг.
Як зазначає видання The Balance, яке спеціалізується на персональних фінансах, якщо ви не
знаєте куди йдуть ваші гроші і як ви їх витрачаєте, ви не будете знати, які звички ви маєте
змінити, щоб гроші працювали на вас.
Окрім того, відслідковування витрат може допомогти виявити серйозні проблеми: чи
відповідають витрати вашим пріоритетам, або чи є витрати, яких ви не помічаєте? Навряд чи
люди розуміють, у яку суму їм обходяться різні дрібниці, на які вони витрачають незначні
суми грошей кожного дня протягом місяця.
Контроль фінансів, планування бюджету та аналіз витрат потребує певного часу, через що
люди, які починають цим займатися, дуже швидко припиняють це робити. Тому перед тим,
як почати контролювати свої доходи та витрати, слід запам’ятати декілька простих порад від
журналу Forbes:
• Існування фінансової цілі.
• Відслідковування витрат.
• Формування бюджету.
• Створення фонду на чорний день – недоторканого капіталу.
79. Заощадження та інвестиції.
Заощадження – це кошти, які залишаються від прибутку після сплати податків та витрат на
споживання.
Заощадження накопичують всі суб’єкти економічної діяльності – прибуткові підприємства,
організації, держави та люди, доходи яких перевищують споживання.
Заощаджені кошти перетворюються в інвестиції або використовуються на споживання в
майбутньому.
Інвестиції – це все, що вкладається в активи чи витрачається з метою збільшення прибутку в
майбутньому.
Інвестиції в закритій економіці обмежені об’ємом заощаджень. Відбувається своєрідний
кругообіг: заощадження постійно перетворюються в інвестиції й сприяють створенню нових
заощаджень.
В період зниження доходів та інфляції заощадження уповільнюються й навіть зовсім
припиняються. Їх об’єм починає зменшуватись через «проїдання» – вимушені витрати
заощаджень на споживання.
Гроші з часом поступово знецінюються через інфляцію.
Роль заощаджень в економіці
Економіка країни й добробут громадян зростають тільки тоді, коли працюючі підприємства
вчасно отримують інвестиції, що в свою чергу сприяє зайнятості населення. Важливу роль в
цьому процесі відіграють заощаджені громадянами кошти, які інвестуються в економіку.
На фінансовий ринок впливають процентні ставки банків за депозитами. Коли вони
зростають, домогосподарства більш активно заощаджують гроші, а для підприємств
фінансування бізнесу кредитними коштами стає дорожчим.
З іншого боку ставки залежать від загального рівня заощаджень. В умовах дефіциту грошей,
коли люди накопичують їх у вигляді «скарбів», а не інвестують, банки змушені пропонувати
завищені ставки щоб залучити більше коштів на ощадні вклади.
Важливість заощаджень:
1. Грошові доходи мають властивість змінюватись, зазвичай з віком в сторону
зменшення, якщо їх не заощаджувати та вміло не інвестувати протягом життя;
2. Власна фінансова подушка безпеки потрібна кожному на випадок
непередбачуваних обставин. Якщо ви відкладаєте частину доходів, ваші заощадження
зростають. Це дає змогу впевнено дивитись в майбутнє.
3. Заощадження дають змогу повністю обходитись без дорогих кредитів.
Способи заощаджування:
 Відкрити ощадний рахунок в банку з можливістю щомісячного поповнення. На період
накопичення ви будете отримувати невеликий дохід. Дохідність депозиту залежить
від терміну та доступності грошей для вкладника. Депозит в гривні на 3-6 місяців
принесе до 15% річних, за довгостроковими депозитами в гривні без можливості
зняття банки пропонують вищі відсотки – до 17%. На заощадження в євро чи доларах
нараховують лише 0.5%-4%, але в порівнянні з гривнею вільноконвертовані валюти
більш стабільні, вкладники отримують додатковий прибуток через збільшення
обмінного курсу.
 Тримати заощадження на звичайній кредитній картці, але практика показує, що
витрати по кредитці занадто важко контролювати.
 Купувати валюту й зберігати її вдома – не найкращий варіант. Це досить ризиковано,
тому що у разі крадіжки або пожежі ви можете втратити всі ваші заощадження.
Інвестиції
Щоб стати інвестором, для початку потрібно накопити достатній капітал за допомогою
заощадженнь.
Інвестиції так само, як і кредити, відрізняються рівнем ризику й відсотками, які можливо
отримати. Найбільший прибуток завжди приносять інвестиції, які пов’язані з більшим
ризиком.
 Ощадний депозит в банку. Цей спосіб заощадження кращий, ніж домашня
«скарбничка», хоча й не дає значної вигоди. Вибираючи банк, віддайте перевагу не з
найбільшим відсоткам, краще переконайтесь, що він є учасником фонду гарантування
вкладів та оцінювати пропозиції різних банків.
 Інвестиційні фонди. Спеціально створені для інвестицій фонди, які являють собою
банківські рахунки, якими керує інвестиційна компанія. На ці рахунки перераховують
гроші окремі інвестори. Далі зібрані таким чином кошти інвестуються в цінні папери,
акції, облігації, нерухомість, пенсійні фонди. Прибутковість інвестицій залежить від
рівня ризику, деякі збільшують капітал на 2-3%, інші можуть вирости до 15-20% за
рік.
 Торгівля акціями на фондовій біржі Акції відносяться до ризикових інвестицій.
Заробіток на фондовій біржі підходить людям, які добре орієнтуються в ринкових
тенденціях. Інколи вдала угода приносить неймовірні прибутки, але такі випадки
досить рідкісні, ризик втратити гроші значно вищий. Інвестуючи в акції важливо
дбати про диверсифікацію вкладів для зменшення ризику втратити всі вкладені
кошти.
 Кредит P2P (з англійської перекладається як person-to-person або персона-для-
персони), це спосіб кредитування, при якому люди позичають один одному гроші без
участі банків. Дехто з охочих вигідно інвестувати власний капітал шукає
альтернативу банківським депозитам й стає приватним інвестором, фінансуючи інших
людей.
 Криптовалюти