26 жовтня 1979 року газета «Женьмінь жибао» зробила спробу оприлюднити приблизну кількість

жертв кривавої революції в Китаї. Понад 100 мільйонів потерпілих жертв значиться і в багатьох
інших джерелах.

Крім простих громадян, від репресій постраждали члени самої компартії. Було репресовано або
вбито більше 5 мільйонів чоловік. На їх місце Мао набрав нових прихильників, число яких до
заходу його правління досягло 28 мільйонів.

«Хунвейбині» змогли ліквідувати більшу частину культурної спадщини КНР. Постраждали реліквії і
інших народів. Тисячі древніх і значущих пам'яток, незліченну безліч картин, інших предметів
мистецтва і книг - ось ті втрати, які понесла культура Китаю в ході цієї революції. Також були
розгромлені і храми в Тибеті, стерті з лиця землі багато монастирів. Була зруйнована частина
Китайської стіни.

Мільйони навчених фахівців згинули в селах і гірських селищах. Маоїзм привів лише до масових
розправ, репресій і воєн класів.

Загальна руйнівний вплив на країну відбилося в багатьох її областях занепадом економіки,

бездіяльністю поліції, внутрішньополітичними проблемами і озлобленістю народу.

«Культурна революція» завдала великої шкоди і театральному розвитку в країні. Протягом

декількох років на підмостках театрів ставилися тільки ті п'єси, які написала дружина Мао, а інші
через цензуру були під забороною.

Сучасники вважають, що шкоди від «кривавої революції» завдано не тільки самому Китаю, але і
культурному світової спадщини. Так як втрачені культурні цінності і предмети мистецтва мали
світове значення.

На сьогоднішній день в Китаї офіційно оцінюють дії Мао, як праві на 70% і провальні на 30%. Ідеї
Мао не прижилися в сучасному світі. Сьогодні в Китаї існує одна партія, яка піклується про
стабільність в країні.

Смутні для Китаю час «культурної революції» давно закінчено. Але її події викликають більше
питань, ніж відповідей. Зрозумілим є одне, що даний процес мав жахливі наслідки для всіх сфер
життя людей. А хунвейбіни досі вважаються втраченим поколінням.

УТВОРЕННЯ КНР І ПЕРШІ КРОКИ В СОЦІАЛЬНО ЕКОНОМІЧНОМУ І ПОЛІТИЧНОМУ РОЗВИТКУ

У статті досліджуються основні передумови і характерні риси китайських реформ на рубежі ХХ-ХХІ
ст., особливості аграрної, промислової, фінансової та зовнішньоекономічної політики КНР. Значне
місце відведено висвітленню нових явищ в економіці Китаю в контексті рішень ХУІ Всекитайського
з ’їзду КПК (2002 р.).

Соціально-економічні реформи в Китаї мають переважно градуалістський (поступовий) характер і

розраховані на декілька десятиліть. У процесі перехідного періоду використовуються як
адміністративні, так і економічні методи. Специфічними рисами господарських перетворень є те,
що старі структури (за винятком сільгоспкомун) порушені не були. Навіть збиткові господарства
продовжували працювати і випускати продукцію, а нові структури (індивідуальні, приватні,
колективні, спільні та іноземні підприємства) займали вільні ринкові ніші та швидко нарощували
обсяги виробництва. Саме в цьому полягає основна причина того, що в Китаї не тільки не було
глибокого спаду виробництва, а, навпаки, відбувалося його неухильне і швидке зростання.
Кінцевою метою господарських перетворень у Китаї було створення «соціалістичної ринкової
економіки», що передбачає побудову соціально орієнтованої, підпорядкованої інтересам народу,
ринкової економіки. Такий підхід враховує поєднання механізму ринкової конкуренції з
державним регулюванням соціально-економічних процесів. У другій половині ХХ ст., особливо в
останні 20 років проведення реформ і відкритості, промисловість Китаю зберігала високі динамічні
темпи розвитку (табл. 1).

Усього за 50 років виробництво основних видів промислової продукції в країні збільшилося у

десятки і, навіть, у сотні разів. Починаючи з 1996 р. за виробництвом сталі, взуття, цементу,
хімічних добрив і телевізорів Китай вийшов на перше місце в світі .

На етапі всебічного розвитку середньозаможного суспільства особливо актуальним є завдання

створення сучасного сільського господарства, розвиток економіки села та зростання доходів
селян. Намічено посилити базисне становище аграрного сектора, стимулювання прогресивної
структури сільського господарства та економіки села, зберігати і підвищувати комплексні
зерновиробничі потужності, посилювати конкурентоспроможність аграрного сектора в цілому .

Реалізація реформ в аграрному секторі економіки розпочалася з розпуску сільгоспкомун, де сотні

мільйонів селян були зайняті підневільною працею на державу. Спочатку земля передавалася
селянським подвір’ям в оренду на строк до трьох років. Проте досвід показав, що короткострокова
оренда землі породжує тенденцію до її хижацького використання. Тому строк оренди було
збільшено до 30 років (надалі передбачається передати землю селянам у довічне спадкове
володіння). Однак важливим є те, що з самого початку селяни здобули право після внесення
орендної плати (або сплати сільськогосподарського податку) вільно розпоряджатися своєю
продукцією (в тому числі реалізовувати її на ринку). У селян з’ явився потужний стимул до
господарської діяльності.

Прискорення темпів розвитку сільського господарства в Китаї почалося з початком проведення

реформ на селі (після 1978 р.). При збереженні колективної власності реформи в аграрному
секторі подолали застарілі традиційні системи і змогли за умов ринкових відносин знайти нові
реальні форми для колективного господарства. Реформи принесли селянам реальні вигоди,
сприяли зростанню сільськогосподарського виробництва і забезпечили оптимізацію структури
сільського господарства. У результаті сільське господарство Китаю досягло помітних успіхів.

Соціально-економічні реформи в Китаї мають переважно градуалістський (поступовий) характер і

розраховані на декілька десятиліть. У процесі перехідного періоду використовуються як
адміністративні, так і економічні методи. Специфічними рисами господарських перетворень є те,
що старі структури (за винятком сільгоспкомун) порушені не були. Навіть збиткові господарства
продовжували працювати і випускати продукцію, а нові структури (індивідуальні, приватні,
колективні, спільні та іноземні підприємства) займали вільні ринкові ніші та швидко нарощували
обсяги виробництва. Саме в цьому полягає основна причина того, що в Китаї не тільки не було
глибокого спаду виробництва, а, навпаки, відбувалося його неухильне і швидке зростання.
Кінцевою метою господарських перетворень у Китаї було створення «соціалістичної ринкової
економіки», що передбачає побудову соціально орієнтованої, підпорядкованої інтересам народу,
ринкової економіки. Такий підхід враховує поєднання механізму ринкової конкуренції з
державним регулюванням соціально-економічних процесів. У другій половині ХХ ст., особливо в
останні 20 років проведення реформ і відкритості, промисловість Китаю зберігала високі динамічні
темпи розвитку .

Усього за 50 років виробництво основних видів промислової продукції в країні збільшилося у

десятки і, навіть, у сотні разів. Починаючи з 1996 р. за виробництвом сталі, взуття, цементу,
хімічних добрив і телевізорів Китай вийшов на перше місце в світі .

На етапі всебічного розвитку середньозаможного суспільства особливо актуальним є завдання

створення сучасного сільського господарства, розвиток економіки села та зростання доходів
селян. Намічено посилити базисне становище аграрного сектора, стимулювання прогресивної
структури сільського господарства та економіки села, зберігати і підвищувати комплексні зерно
виробничі потужності, посилювати конкурентоспроможність аграрного сектора в цілому .

Реалізація реформ в аграрному секторі економіки розпочалася з розпуску сільгоспкомун, де сотні

мільйонів селян були зайняті підневільною працею на державу. Спочатку земля передавалася
селянським подвір’ям в оренду на строк до трьох років. Проте досвід показав, що короткострокова
оренда землі породжує тенденцію до її хижацького використання. Тому строк оренди було
збільшено до 30 років (надалі передбачається передати землю селянам у довічне спадкове
володіння). Однак важливим є те, що з самого початку селяни здобули право після внесення
орендної плати (або сплати сільськогосподарського податку) вільно розпоряджатися своєю
продукцією (в тому числі реалізовувати її на ринку). У селян з’ явився потужний стимул до
господарської діяльності.

Прискорення темпів розвитку сільського господарства в Китаї почалося з початком проведення

реформ на селі (після 1978 р.). При збереженні колективної власності реформи в аграрному
секторі подолали застарілі традиційні системи і змогли за умов ринкових відносин знайти нові
реальні форми для колективного господарства. Реформи принесли селянам реальні вигоди,
сприяли зростанню сільськогосподарського виробництва і забезпечили оптимізацію структури
сільського господарства. У результаті сільське господарство Китаю досягло помітних успіхів

Політичне будівництво перших років комуністичного правління позначилося застосуванням

воєнно-адміністративних заходів. Під приводом боротьби з бандитизмом та залишками
гоміньданівських військ у 1950-1951 рр. влада вдалася до репресій проти незадоволених
режимом. Лише за офіційною статистикою, до 1951 р. було знищено близько 2 млн. бандитів, до
яких комуністична влада гуртом зарахувала всіх інакомислячих. У травні 1951 р. репресії отримали
ідеологічне підґрунтя. Політбюро ЦК КПК прийняло “Положення про покарання за
контрреволюційну діяльність”, відповідно до якого критика комуністичного режиму каралася
смертною карою. У країні розпочалися кампанії проти “п’яти зловживань промисловців”
(хабарництва, ухиляння від сплати податків, крадіжок соціалістичної власності, недоброякісної
роботи, викрадення економічної інформації) та «трьох зловживань чиновників» (корупції,
марнотратства, бюрократизму). На площах головних міст країни відбувалися показові суди та
публічні страти. У результаті цих кампаній зазнали репресій 75% приватних промисловців і 4,5%
чиновників. У ході репресивної кампанії уряд націоналізував майже всі приватні підприємства, що
одразу ж відбилося на рівні промислового виробітку країни, який суттєво зменшився.

Оголосивши про намір передати селянам землю, китайські комуністи не відмовилися від намірів
створити систему жорстко контрольованого державою колективного господарства. Оголошений
30 червня 1950 р. аграрний закон передавав землю селянам і скасовував орендну плату, проте в
той же час влада розпочала створення аналогу радянських колгоспів — “груп трудової
взаємодопомоги”, у зв’язку з небажанням значної частини населення вступати до колективних
господарств, комуністи оголосили про створення “тимчасових груп трудової взаємодопомоги”, які
нібито згодом мали бути розпущені. До початку 1953 р. колективізовано 40% всіх
сільськогосподарських господарств. Остаточно колективізація завершилася в кінці 1956 р. Все
селянство країни насильно загнали до 740 тис. “груп трудової взаємодопомоги”. Через відсутність
техніки та відповідних кадрів у більшості випадків колективні господарства працювали гірше, ніж
окремі одноосібні. Уведення державної монополії на закупівлю зерна, олійних культур, бавовни та
інших продуктів спричинило скорочення посівних площ і безлад у сільському господарстві. Уже в
1953—1954 рр. у країні довелося запровадити карткову систему розподілу продуктів.

Прихід прагматиків до влади призвів до кардинальних змін у житті китайського суспільства,

початок яким було покладено на Пленумі ЦК КПК в грудні 1978 р. Тоді було взято курс, який
отримав назву "чотирьох модернізацій": перебудову і переведення на нову базу промисловості,
сільського господарства, армії, науки і техніки. Ідеологічною основою реформ стали такі принципи:
соціалістичний шлях розвитку, демократична диктатура народу, керівництво компартії, марксизм-
ленінізм та ідеї Мао Цзедуна. Реформи розпочалися в сільському господарстві, а потім були
поширені і на промисловість.

Реформи у сільському господарстві: землю комун порівну поділено між селянськими сім'ями і
передано їм в оренду; створювався сімейний підряд; з 1984 р. селянам дозволялось продавати
залишки продукції на ринку після виконання державного замовлення; підвищено державні
закупівельні ціни; створено мережу малих сільськогосподарських підприємств по переробці
продукції і підсобні промисли (у 1988 р. діяло 12 млн. підприємств), які виробляли 1/5 валового
промислового продукту.

Реформи в промисловості: на держпідприємствах вводився госпрозрахунок та економічні стимули

праці; заохочувалась індивідуальна трудова діяльність; створювались невеликі приватні
підприємства в торгівлі, сфері обслуговування і легкій промисловості; запроваджувалась оренда в
промисловості. З метою залучення іноземних інвестицій для модернізації китайської
промисловості, впровадження нових технологій і підготовки кваліфікованих кадрів створювались
вільні економічні зони.

Економічні реформи дали значний приріст виробництва (близько 8-10% на рік). На споживчому
ринку з'явилась велика кількість товарів, які раніше були відсутніми. Китай став одним з
найбільших експортерів. Підвищився життєвий рівень населення. За обсягом валового
національного продукту Китай поступався лише США, але з розрахунку на душу населення
знаходиться на останніх місцях.

Особливістю китайських реформ є те, що вони не зачепили політичну сферу. У Китаї при владі
залишається Комуністична партія. Спроби демократичних сил поставити питання про політичні
реформи завершились кривавою трагедією на площі Тя-ньаньмень у 1989 р., коли було розігнано
в кривавих сутичках студентів.

Політичне будівництво перших років комуністичного правління позначилося застосуванням

воєнно-адміністративних заходів. Під приводом боротьби з бандитизмом та залишками
гоміньданівських військ у 1950-1951 рр. влада вдалася до репресій проти незадоволених
режимом. Лише за офіційною статистикою, до 1951 р. було знищено близько 2 млн. бандитів, до
яких комуністична влада гуртом зарахувала всіх інакомислячих. У травні 1951 р. репресії отримали
ідеологічне підґрунтя. Політбюро ЦК КПК прийняло “Положення про покарання за
контрреволюційну діяльність”, відповідно до якого критика комуністичного режиму каралася
смертною карою. У країні розпочалися кампанії проти “п’яти зловживань промисловців”
(хабарництва, ухиляння від сплати податків, крадіжок соціалістичної власності, недоброякісної
роботи, викрадення економічної інформації) та «трьох зловживань чиновників» (корупції,
марнотратства, бюрократизму). На площах головних міст країни відбувалися показові суди та
публічні страти. У результаті цих кампаній зазнали репресій 75% приватних промисловців і 4,5%
чиновників. У ході репресивної кампанії уряд націоналізував майже всі приватні підприємства, що
одразу ж відбилося на рівні промислового виробітку країни, який суттєво зменшився.

Оголосивши про намір передати селянам землю, китайські комуністи не відмовилися від намірів
створити систему жорстко контрольованого державою колективного господарства. Оголошений
30 червня 1950 р. аграрний закон передавав землю селянам і скасовував орендну плату, проте в
той же час влада розпочала створення аналогу радянських колгоспів — “груп трудової
взаємодопомоги”, у зв’язку з небажанням значної частини населення вступати до колективних
господарств, комуністи оголосили про створення “тимчасових груп трудової взаємодопомоги”, які
нібито згодом мали бути розпущені. До початку 1953 р. колективізовано 40% всіх
сільськогосподарських господарств. Остаточно колективізація завершилася в кінці 1956 р. Все
селянство країни насильно загнали до 740 тис. “груп трудової взаємодопомоги”. Через відсутність
техніки та відповідних кадрів у більшості випадків колективні господарства працювали гірше, ніж
окремі одноосібні. Уведення державної монополії на закупівлю зерна, олійних культур, бавовни та
інших продуктів спричинило скорочення посівних площ і безлад у сільському господарстві. Уже в
1953—1954 рр. у країні довелося запровадити карткову систему розподілу продуктів.