1.предмет та метод політичної економії.
ПЕ виконує насамперед
Предмет - це та конкретна сторона явища, на яку
безпосередньо спрямована пізнавальна діяльність.
Саме предмет дослідження в концентрованому
вигляді відображає зміст тієї чи іншої науки. Наука
отримала назву політекономії і вже з кінця ХІХст.
стала неодмінним елементом вищої освіти, що
вивчається практично в усіх університетах та інших
навчальних закладах цього рівня. Будь-яка наука
завжди використовує певний метод. Метод - означає
той спосіб, той інструментарій, за допомогою якого
здійснюється процес наукового пізнання. Усі
наукові дисципліни мають єдиний загальний
метод, який у нашій літературі називають методом
діалектичного та історичного матеріалізму. Серед
складових методу політекономії перш за все слід
назвати такий прийом, як абстракція. Абстракція
(латинське аbstrakto, що означає відволікання)
означає те, що дослідник під час аналізу того чи
іншого явища відволікається від усього несуттєвого
в цьому явищі.
2.Політична економія в с-темі наук.
Економічні відносини різноаспектні. Окремі їх
сторони вивчаються системою економічних наук, а
саме: *політичною економією; *мікроекономікою;
*макроекономікою; *історією економічних вчень.
ПЕ акцентує увагу на вивченні соціально-
економічних відносин. Це суспільна наука про
закони в-тва, обміну, розподілу і споживання мат і
духовних благ на різних етапах розвитку людського
суспільства. Марксистське вчення в економічній
науці виходить з того, що в реальному житті не існує
в-тва взагалі, що в кожну історичну епоху
розвиваються певні способи в-тва, характерні
особливості яких визначаються специфічними
соціально-економ відносинами. Недоліки
марксистської ПЕ *ігнорування конкретної
господарської практики, що привело науку до надто
затеоретизованого стану; *фактичне уникнення
аналізу тих форм і методів господарювання, без яких
не може розвиватися суспільство цивілізаційним
шляхом; *предмет марксистської ПЕ був занадто
заідеологізований. Фактично марксистська ПЕ
протиставляла себе світовій економічній думці, що
завдавало їй величезної шкоди. В умовах командно-
адміністративної системи марксистська політична
економія стала догматичною і апологетичною.
15.Економічна с-тема суспільства:
властивості, структура, моделі. Економічна
система — це об’єктивна єдність закономірно
пов’язаних одне з одним явищ і процесів
економічного життя. В осн економічної с-ми лежить
чітко виражена системоутворююча якість —
органічна цілісність. Сутність її полягає в наявності
відповідної міри якісної однорідності, взаємозв’язку
елементів, що робить можливим її функціонування.
Має такі властивості: багатогранна система, всі
елементи якої перебувають в органічному
взаємозв’язку один з одним і не існують поза
межами такої єдності. Функціональна подібність з
живим організмом надає елементам економічної
системи органічну цілісність. Економічна система
включає: 1) провідний тип власності на ресурси; 2)
основні групи суб’єктів суспільного виробництва і
відносини між ними; 3) економічну форму
результатів виробництва; 4) принципи організації
виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5)
систему економічних законів. Організаційні форми
скл з відповідних базисних елементів, які
представлені п-ствами різних сфер діяльності,
домашнім господарством тощо. Ф-нування кожного
з елементів характ залежністю «витрати — випуск».
Існування економічної системи можливо лише за
умови наявності зв’язку між її базисними
елементами і потоками продуктообміну.
3.Політична економія , як наука про виробничі
відносини у взаємодії з продуктивними силами.
Політична економія як самостійна наука виникла в період
зародження капіталізму, формування національного ринку.
Вона виражала інтереси буржуазії як класу, що
народжувався в ту пору. Як зазначалося раніше, термін
«політична економія» ввів до наукового лексикону
французький економіст Антуан де Монк-ретьєн, який у
1615 р. опублікував працю «Закони суспільного
господарств)», де йшлося про закони розвитку суспільного
господарства. Политична економія поряд із
правоведенням, історією, соціологією та іншими науками
належить до системи суспільних наук, кожна з яких
виділяє з багатогранної сукупності суспільних відносин ті
відносини вид чи групу, котрим властиві певні
закономірності. Політична економія вивчає такі суспільні
відносини і закони, які належать до базових у житті
суспільства, оскільки вони є складовою суспільного
виробництва (економіки). Об'єктом політичної економіки є
економічне життя суспільства, тобто його економіка, а
економіка — це суспільне виробництво.
4. Закони і категорії політичної економії.
Економічний закон виявляє суттєві, стійкі і необхідні
причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності
економічного процесу. Класифікація економічних
законів: всезагальні закони, які властиві будь-якому типу
економічної системи. Вони виражають напрями
поступального розвитку суспільного виробництва,
об'єктивні основи зростання його ефективності, розвитку
відносин власності особливі економічні закони, що
виражають такі особливості економічних відносин, які є
спільними для декількох типів економічних систем. До
них належать насамперед закони товарного виробництва і
ринку;специфічні економічні закони, які діють лише в
умовах певного економічного ладу, наприклад
капіталістичного чи соціалістичного.У сукупності всі ці
закони формують систему законів економіки та
закономірності її розвитку.Економічна категорія - це
наукове поняття, яке характеризує окремі сторони
економічного явища.Сутність економічної категорії
визначається такими критеріями: а)відображає не природні
властивості речей і предметів, а характерну властивість
певної системи (елементу, ланки) економічних відносин
людей, б)має об'єктивний характер, оскільки відбиває
об'єктивну дійсність; в)має історичний характер, оскільки
значна частина категорій ПЕ на певному етапі розвитку
суспільного в-тва відмирає. У курсі ПЕ широко
використовуються такі категорії: власність, товар,
вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка,
ринок, наймана праця, заробітна плата та багато
інших.
16 Складові економічної системи. Економічна
система — це об’єктивна єдність закономірно
пов’язаних між собою явищ і процесів
економічного життя. Вона характер
багатогранністю, усі її елементи перебувають в
органічному взаємозв’язку один з одним і не
існують поза її межами. Функціональна подібність
до живого організму надає елементам економічної
системи органічної цілісності. Вона допускає і
передбачає появу елементів нової якості, що
відповідають етапам зрілості продуктивних сил і
виробничих відносин. ЕС вкл такі елементи: 1)
провідний тип власності на ресурси; 2) основні
групи суб’єктів суспільного виробництва і
відносини між ними; 3) економічну форму
результатів виробництва; 4) принципи організації
виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5)
загальні економічні закони. Підхід до с-ного
аналізу економічних процесів, побудований на
характері власності, не дозволяє, на думку багатьох
учених, пояснити істотні відмінності в організації
господарства в країнах однієї суспільно-економ
формації, оскіл він абстрагується від реальних
товарно-грошових відносин.
5.Функції політекономії.
пізнавольну функцію. Вона покликана вивчати і пояснювати
процеси і явища економічного життя суспільства на основі
наукового доказу.Практична ф-ції ПЕ полягає в тому, щоб
допомагати людям зрозуміти наше суспільство: описати,
пояснити і спрогнозувати економічний прогрес. ПЕ виконуе
також ідеологічну ф-цію. Багато питань ПЕ мають прямий вихід
на ідеологічну сферу, зачіпають ідеологічну боротьбу різних
суспільних сил, волю яких виражають відповідні партіії.
Методологічна функція ПЕ виступає як теоретичний
фундамент цілого комплексу економічних наук — галузевих.
Крім того, низка економічних наук перебувають на стику різних
галузей знання —  економічна географія, теорія управління
(менеджменту), історія народного господарства та ін., і для яких
політична економія теж є теоретичною основою. Ніяка
галузева чи міжгалузева економічна наука не може замінити
політекономію в дослідженні сутності соціально-економічноі
системи суспільства, закономірностей й розвитку, властивих
її соціально-економічних суперечностей, причин відмирання
та заміни  новою системою певного типу. Це безпосередньо є
прямою функцією саме політичної економії.
6. Виникнення і розвиток політекономії. ПЕ як
самостійна наука виникла в період зародження капіталізму,
формування національного ринку. Вона виражала інтереси
буржуазії як класу, що народжувався в ту пору. Термін
«політична економія» ввів до наукового лексикону французький
економіст Антуан де Монк-ретьєн. У міру проникнення капіталу
у сферу в-тва формувалася класична ПЕ. Найвищого розвитку
класична ПЕ досягла в працях видатних англійських економістів
Адама Смгга і Давида Ржардо. Осн об'єктом дослідження цих
економістів було в-тво , а також розподілу благ. Вони висунули
и обгрунтували систему понять і категорій, що являють собою
наукове відображення багатьох економічних процесів.У середині
XIX ст. сформувався пролетарсъкий напрям у ПЕ, який розробив
ії основоположник Карл Маркс. Марксизм висунув положення,
що предметом ПЕ є виробничі відносини людей у їх
взаємозв'язку з продуктивними силами. У другій половині XIX
ст. було сформульовано теорію граничної корисності —
маржиналізму, в становленні якої видатна роль належить
австрійській школі, а саме вченим Карлу Менгеру і Бем-Баверку.
Тоді ж виникла и американська школа граничної продуктивності
на чолі з її основоположником Джоном Кларком. Велике
значения для розвитку ПЕ мали праці видатного англійського
економіста Альфреда Маршалла. У друпй половині XX ст.
неокласичну ПЕ успішно розробляє видатний американський
економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон. У його
визначенні нова ПЕ школа трактуеться як «неокласичний
синтез».
17.ТИПИ ЕК СИСТЕМ. Ек система – сукупність всіх
видів ек д-ті людей у процесі їх взаємодії, спрямованих
на в-во, розподіл, обмін та споживання товарів та
послуг. Ек системи класифікуються за двома
ознаками: за формою власності на засоби в-ва; за
способом управління госп д-тю. На основі цих ознак
розрізняють такі типи ек систем: традиційна, командно-
адміністративна, ринкова. Риси традиційної системи: в-
во базується на звичаях та традиціях; спадковість ек
ролей; обмежений розвиток техніки; перевищення
приросту населення над темпами ек розвитку;
нерозвиненість ринку. Риси командно-
адміністративної системи: державна власність на всі
засоби в-ва; колективне прийняття важливих
господарських рішень; існування планів в-ва;
централізоване ціноутворення; відсутність конкуренції.
Риси ринкової ек: існування приватної власності;
ринкова система координації та управління; вільне
підприємництва переважання особистісних інтересів;
сильна конкуренція.

18.СУСПІЛЬНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ ЯК
МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ЕК ВІДНОСИН.
Суспільний поділ праці (СПП) – відокремлення
різних видів трудової діяльності в межах
світового господарства, національної економіки
й окремого п-ва, внаслідок чого зростає
продуктивність праці. СПП буває трьох
функціональних видів: загальний (поділ праці
між великими галузями); частковий (поділ праці
всередині великих галузей); одиничний (поділ
праці всередині одного п-ва). Є 2 види
територіального поділ праці: міжрегіональний
(поділ праці між регіонами однієї країни),
міжнародний (поділ праці між різними
країнами). СПП відбувався в декілька етапів:
1етап – розвиток землеробства і скотарства; 2 –
відокремлення ремісництва від землеробства; 3 –
поява торгівлі.
23.Виробництво,його складові елементи та
структура.В-тво — це процес створення життэвих
потреб для існування і розвитку людського суспільства.
Структура суспільного в-тва включає мат і немат в-
тво, Мат в-тво є сферою суспільного в-тва, в якій
виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент,
метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання,
сільськогосподарська продукція, хімічні вироби,
електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні
послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля. Немат
в-тво — це сфера суспільного в-тва, в якій
виробляються: а) немат послуги: роздрібна торгівля,
громадське харчування, пасажирський транспорт та
зв'язок б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво
тощо.Суспільне в-тво за своєю структурою скл з таких
елементів, або фаз: а) власне виробництво;б)
розподіл;в) обмін;г) споживання.
Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча
кожна з них відносно відособлена, має свої характерні
особливості. Насамперед тісний зв'язок існує між
власне виробництвом і споживанням. Споживання
являє собою використання створених благ. Воно буває
двох видів: виробниче й особисте. Виробниче
споживання - це використання засобів виробництва і
робочої сили працівника для виготовлення суспільне
необхідного продукту.
30. Історія розвитку грошового обігу в
Україні. Поява грошей в Україні історично
відноситься до епохи Київської Русі в основному це був
обмін переважно на хутра тварин, а при міжнародній
торгівлі – на золоті монети. В 9 ст. грошова система
Кийвської Русі являла собою форму «кунних» грошей.
Першою грошовою одиницею в Київській Русі стала
гривна (9ст. 1грн=25кун; 12ст. 1грн=50кун). Через те
що хутра тварин були громісткими виникла
необхідність карбування власних монет. За часів Б.
Хмельницького карбувалась монета яку вилучили, яку
вилучили з обігу в 1854р.. В 1917р. коли виникла
Українська народна республіка з’явилися українські
паперові гроші – гривні. В 1996 році з’явилися перші
національні гроші - гривні.
27.Товар і його властивості. Товар - це продукт
праці, який має дві властивості: 1, задовольняє певну
потребу людини; 2, здатний обмінюватись на інші блага в
певних пропорціях. Отже, йому властиві споживна
вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне,
так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга. Обидві
властивості товару- споживна вартість і вартість - тісно
взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Споживна
вартість товару - це його здатність задовольняти потреби
людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти
споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття -
потребу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі
споруди тощо - потребу в засобах виробництваВартість, на
відміну від споживної вартості, не лежить на по-верхні
явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості
това-ру є більш складним. Формою її прояву є мінова
вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в
якому одні споживні вар-тості обмінюються на інші. Це
співвідношення постійно змінюється залежно від місця й
часу, що створює враження випадковості, відсутності
внутрішньої стійкої основи мінової вартості.
32. Грошовий обіг і його закони Грошовий обіг -
неперервний рух грошей у сфері обігу, їх ф-вання як
засобу обігу і платежу. Грошовий обіг здійснюється в
готівковій та безготівковій формах. Готівкові гроші
(наявні) — це банкноти, білети державної скарбниці та
монети. Гол призначенням готівкових грошей є
забезпечення розрахунків у реалізації товарів і послуг,
виплата заробітної плати, пенсій, стипендій.Безготівкові
гроші (наявні) - це засоби на рахунках у банках,
різноманітні депозити (вклади) у банках, депозитні.
Безготівкові розрахунки забезпечують рух вартості без
використання наявних готівкових грошей двома
способами:1) переказуванням грошових коштів з рахунку
платника на рахунок їх отримувача у кредитних
закладах;2) проведенням взаємозаліків зустрічних вимог
без використання готівкових грошей. Закон грошового
обігу повноцінних грошей, сутність якого полягає в тому,
що к-сть грошей, необхідних для виконання ф-ції засобу
обігу, має дорівнювати сумі цін реалізованих товарів,
поділеній на кількість обігів однойменних грошових
одиниць. Проведення грошової реформи в Україні та
введення власної національної валюти передбачає
стабілізацію вітчизняної економіки, її структурну
перебудову, досягнення зростаючого виробництва
високоякісної і конкурентоспроможної продукції,
подолання товарного дефіциту і перехід до соціально
орієнтованої ринкової економіки.Порушення законів
грошового обігу призводить до виникнення такого явища,
як інфляція
34.Проблеми конвертованості грошей.
Конвертованість - гарантована здатність національної
грошової одиниці обертатися. Вже процес визначення
вартості товару означає, що вона здатна вимірюватися
грошима. Тобто товар конвертується (обмінюється) на
гроші, а гроші, в свою чергу, конвертуються на товар.
Гроші також здатні конвертуватися на інші валюти. Тоді й
кажуть, що гроші мають властивість вільно
конвертуватися на світовому ринку на інші валюти. Обмін
однієї національної валюти на інші відбувається на
валютних біржах, у банках, спеціальних міняльних лавках
та в інших фінансово-кредитних закладах. Здатність тієї
або іншої національної грошової одиниці вільно
обертатися на інші валюти оцінюється висловом "вільна
конвертованість". Конвертованість валюти, органічно
пов'язуючи внутрішній ринок зі світовим. В економіці
країни, на яку поширює свій вплив світовий ринок,
відбуваються процеси пристосування і вирівнювання
національних умов виробництва зі світовими за всіма
параметрами - затратами, цінами, якістю, технічним
рівнем продукції і т. ін.
57.Форми монополії. економічні наслідки
монополізму. Важливою формою монополізму є
природно-державна монополія. Її природна
обумовленість пов'язана з потребою задовольняти деякі
базові потреби як окремої людини, так і суспільства в
цілому. Природно-державний монополізм поширюється
на товари нееластичного попиту, тобто такі, які є
незамінною частиною споживчого набору. Вона може
виявитися у націоналізації цих видів виробництва,
державному контролі за цінами, встановленні
фіксованих ставок податків. Своєрідною формою
монополізму, що не пов'язана з ринком, є
монополізм, який формується в умовах
адміністративно-командної економіки. Причинами
такої монополії є неекономічні фактори. Така
монополія охоплює не тільки сферу виробництва, а й
усю сферу розподілу та споживання. Це
найнебезпечніша форма монополізму, яка негативно
впливає на економіку та суспільство в цілому.
58.Антимонопольна політика держави.
Антимонопольна політика спрямована на те, щоб, 1,
запобігти створенню монополій, а 2, перешкодити
використанню монопольної влади. Кожна країна
повинна опрацювати свої засоби антимонопольної
політики залежно від особливостей економічного
становища. В Україні антимонопольне законодавство
набуло правової завершеності із закріпленням у
Конституції принципу забезпечення державою захисту
конкуренції у підприємницькій діяльності.
Антимонопольна діяльність держави почалася з
1992 року, коли було прийнято Закон "Про обмеження
монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності. Основними
завданнями Антимоноподьного комітету України є:
*здійснення державного контролю за дотриманням
законодавства про захист економічної конкуренції;
*запобігання, виявлення і припинення порушень
конкурентного законодавства; *контроль за
економічною концентрацією; *сприяння розвитку
добросовісної конкуренції.
59. суспільне відтворення та його
закономірності. Результатом виробництва окремої
господарської одиниці є створення певного продукту.
Результатом економічної діяльності є надзвичайно
велика кількість товарів і послуг. У процесі їх створення
беруть участь різні фактори в-тва, власниками яких
виступають загальновідомі осн господарюючі суб’єкти,
різноманітні за формами власності та організації.
Процес виробництва, взятий на національному рівні не
як одноразовий акт, а в постійному повторенні та
відновленні, називають суспільним відтворенням. В
економічній літературі відповідно до існуючої практики
виокремлюють такі типи суспільного відтворення:
просте, розширене та звужене. Просте відтворення —
це відновлення в-тва з року в рік практично в незмінних
масштабах і на практично незмінній техніко-
технологічній основі. Розширене відтворення — це
відновлення в-тва у кожному наступному періоді у
зростаючих масштабах та на постійно змінюваних
техніко-технологічних засадах. Звужене відтворення-
ричинами такого стану є фіз та моральне зношення
основного капіталу, а також порушення зв’язків між
господарюючими суб’єктами. Процес суспільного
відтворення органічно вкл відтворення трьох його
елементів: сукупного продукту, робочої сили,
економічних відносин. У свою чергу, через ринок
економічних благ від підприємств до домогосподарств
ідуть різні матеріальні та нематеріальні блага. Цей
процес так само відбувається за годинниковою
стрілкою. Рух даних реальних потоків ресурсів і
кінцевої продукції опосередковується (сплачується)
грошовими потоками. Тому проти годинникової стрілки
пунктирною лінією показано зустрічний рух грошових
коштів.
9.Фактори виробництва та їх розвиток під
впливом НТР.До основних факторів економічного
зростання, як відомо, належать: капітал, земля (у т. ч.
природні ресурси), праця (функція трудових ресурсів), а
також підприємницькі здібності. До капіталу можна
віднести і досягнення НТР, вплив якої на темпи,
характер економ зростання постійно посилюється. Дані
фактори матеріалізуються як у кількісних, так і
якісних параметрах суспільного відтворення. Їх ще
називають факторами пропозиції. Кожний з них
постійно змінюється залежно від інших, а також від
характеру соціально-економічного розвитку
суспільства. До зовнішніх факторів економічного
зростання належить сукупний попит, який також
суттєво впливає на структуру і темпи даного
процесу. НТР — це швидкий перехід масового
виробництва на якісно нові науково-технічні і
технологічні принципи функціонування. Головною
особливістю сучасного етапу НТР є зрощування нових
індустріальних технологій з мікроелектронікою та
комп’ютерною технікою. Все це різко підвищує
ефективність виробництва, а також зумовлює його
урізноманітнення та динамічне пристосування до
запитів споживачів.
.
33. Грошова система. Організація грошового обігу
здійснюється в межах грошової системи країни, яка
історично склалась і закріплена національним
законодавством. Вона містить такі складові:1)
грошову одиницю країни;2) масштаб цін;3) види
державних грошових знаків (металевих або паперових),
порядок їх випуску в обіг;4) регламентацію
безготівкового обігу;5) порядок обміну національної
валюти на іноземну (валютний паритет);6) державне
регулювання грошового обігу.Грошові системи
поділяють на два типи:1) металевого грошового обігу,
за якого такий грошовий товар виконує всі функції
грошей;2) паперово-кредитного грошового обігу, в
основі якого лежать кредитні гроші. Основними
рисами сучасних грошових систем є:1) скасування
офіційного розміну банкнот на золото, вихід золота із
обігу в усіх країнах світу;2) перехід до нерозмінних на
золото кредитних грошей;3) випуск банкнот (емісія)
для покриття витрат держави;4) переважання
безготівкового обігу;5) посилення державного
регулювання грошового обігу.
40.Структура та види ринку. Сучасний ринок
передбачає в значній мірі гарантований збут товарів , і
фін кредитну і грошову політику держави, систему
соціального захисту. Умовами виникнення ринку є:-
суспільний поділ праці,-від особленість товаровиро
виробників. Структура ринку визначається
субектами та обєктами ринкових відносин. Субєкти:
держава, приватні, державні підприємства,іноземні
фірми, громадяни. Обєкти: продукти праці(засоби в-
тва,предмети споживання) робоча сила, цінні
папери(акції,облігації)валюта. Виділяють
функціональну структуру ринку: це товарний
ринок,підрозділяється на споживчий ринок,
інформаційний ринок, засобів в-тва, фін ринок, який
включає ринок капіталів; ринок праці виступає, як
форма риху робочої сили. Розр теріторіальну
структуру ринку,це озн існування місцевого (в вигляді
селищного, міського, теріторіального, районого,
обласного ринків). Національного (сутність ринку в
середині країни). Світового (сукупність і взаємодія
національних ринків) Основні види ринків по
просторовій ознаці:- легальний ринок- або офіційний
ринок, тіньовий ринок-- це ринок несанкціонованої
діяльності, заборонений державою. Фін ринок - це
сукупність економічних відносин щодо купівлі-
продажу фін ресурсів. Він спрямовує в єдине русло рух
вільних грошових коштів суб'єктів господарювання і
населення, цінних паперів та інших форм капіталу.
12.Економ потреби суспільства і роль в-тва в їх
задоволенні. Потреба — це нужда в чому-небудь,
об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і
розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому;
внутрішній збудник активності. Економічні потреби —
це потреби в економічних благах.Носіями економічних
благ є найрізноманітніші товари та послуги. В їх
сукупності розрізняють: — споживчі блага (товари та
послуги, призначені для безпосереднього задоволення
людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги,
призначені для виробництва споживчих благ);— мат
блага (товари та послуги сфери мат в-тва) і немат блага
(створюються у сфері немат в-тва);— теперішні блага
(перебувають у безпосередньому користуванні економ
суб'єктами) і майбутні блага (товари та послуги, якими
економічні суб'єкти зможуть скористатися в майбутньому)
тощо. Потреби задовольняються у процесі споживання.
Засоби задоволення людських потреб називаються
благами .Благо — будь-яка корисність (предмет, явище,
процес), яка задовольняє людську потребу. Таким чином,
потреби і виробництво перебувають у суперечливій
залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потреби
у споживанні породжують стимули до виробництва. В-тво
задовольняє існуючі та породжує нові потреби.
13. Суть і структура економічних потреб.Закон
зростання потреб. Економічні потреби — це потреби
в економічних благах Носіями економічних благ є
найрізноманітніші товари та послуги. системи
економічних потреб зумовлює необхідність їхньої
класифікації за такими критеріями:I. За характером
виникнення: — первинні (базові), пов'язані із самим
існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло; —
вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком
цивілізації: модний одяг, комфортне житло. II. За
засобами задоволення: — матеріальні (потреби в
матеріальних благах); — нематеріальні (духовні потреби).
III. За нагальністю задоволення:— першочергові
(предмети першої необхідності); — другорядні (предмети
розкоші). IV. За можливостями задоволення: —
насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість
повного задоволення);— ненасичені, невгамовні (не
можуть бути задоволені повністю, не мають меж
насичення). V. За участю у відтворювальному процесі: —
виробничі (потреби у засобах виробництва); — невиробничі
(потреби у споживчих благах). Всезагальний економічний
закон зростання потреб відображає внутрішньо
необхідні, суттєві й сталі зв'язки між виробництвом і
споживанням, потребами та існуючими можливостями
їхнього задоволення. Відповідно до цього закону
безперервний розвиток потреб є рушійною силою
економічного та духовного прогресу людства, що, у свою
чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.
10.Суспільний продукт як результат
суспільного виробництва. Форми суспільного
продукту. У кожному конкретному випадку результат
виробництва - це певний продукт: верстат, трактор, хліб,
тканини і т.д. Результатом суспільного виробництва є
суспільний продукт. Суспільний продукти - синтезоване
поняття. До його складу входять різноманітні мат й немат
блага та послуги, які створюються в різних галузях в-тва.
Він являє собою всю суму мат і духовних благ, створених
суспільством за певний проміжок часу. Однією з форм
суспільного продукту є валовий  суспільний   продукт 
(ВСП).   Статистичні органи розраховують його як суму
виробленої за рік валової продукції всіх галузей мат в-тва
Як правило, за рік. У практиці господарювання суспільний
продукт розраховується по-різному, і тому в реальному
житті ми маємо справу з різними його формами залежно
від того, які елементи включають до його складу. Він
являє собою виражений у : ринкових цінах обсяг товарів і
послуг, створених протягом певного часу (як правило,
року). ССП перебуває в постійному русі, вихідним
пунктом якого є виробництво, а кінцевим - споживання.
Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між значною
кількістю виробників і споживачів ССП
7.Виробництво як процес суспільної
праці.Фази суспільного виробництва В-
тво — це процес взаємодії людини з природою з метою
створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для
існування та розвитку суспільства Суспільне в-тво —
це сукупна організована діяльність людей із
перетворювання речовин і сил природи з метою
створення мат і немат благ, необхідних для їх існування
та розвитку.Кінцевим результатом суспільного
виробництва є суспільний продукт. Суспільний
продукт — це синтезоване поняття, яке включає
різноманітні мат й немат блага та послуги, які
створюються в різних галузях в-тва. Перед тим як
надійти до споживання, продукт передусім має бути
розподіленим (пройти стадію розподілу). Розподіл —
фаза суспільного виробництва, де відбувається
розподіл, по-перше, результатів суспільного
виробництва; по-друге, ресурсів або факторів
виробництва.Розрізняють такі види розподілу:1)
розподіл засобів виробництва;2)  розподіл трудових
ресурсів;3) розподіл предметів споживання.У процесі
розподілу встановлюється частка кожного (трудового
колективу чи окремої особи) в одержанні суспільного
продукту. Але щоб отримати саме те, що необхідно для
задоволення конкретних потреб суспільства, кожного
виробничого підрозділу й окремої людини, продукт має
пройти стадію обміну
8. Структура суспільного виробництва. Будь-
яке в-тво є процесом суспільним і безперервним.   В-
тво за структурою скл з таких фаз: безпосереднього
в-тва, розподілу, обміну і споживання. Фази в-тва тісно
між собою пов'язані, і якщо зв'язок між в-твом і
споживанням десь втрачається, то трудова діяльність
стає недоцільною або перетворюється у в-тво заради в-
тва, а не заради споживання., Pозподіл, обмін і
споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.За
характером економ діяльності людей суспільне в-тво
поділ на три великі сфери, або блоки галузей: 1)основне
виробництво;2)виробнича інфраструктура; 3) соціальна
інфраструктура. Основне в-тво - це галузі мат в-тва, де
безпосередньо виготовляються предмети споживання й
засоби в-тва. Вкл промисловість, сільське і лісове
господарство, будівництво. Виробнича
інфраструктура - це галузі, які обслуговують осн в-
тво та забезпечують ефективну економічну діяльність
на кожному п-стві та в народному господарстві в
цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля,
кредитно-фінансові галузі. Соціальна інфраструктура
- це немат в-тво, де створюються немат форми
багатства та надаються немат послуги, які відіграють
вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих,
примноженні їхніх розумових та фіз здібностей,
професійних знань, підвищенні освітнього й
культурного рівня.
11.Технологічного способи виробництва.
Технологічний спосіб виробництва — спосіб тех-
економ поєднання особистісних і речових засобів
праці, а також процес діалектичної взаємодії
продуктивних сил і тех-економ відносин у межах
певного історично визначеного суспільного та
економічного способів виробництва.Перший технол
спосіб в-тва базувався на ручній праці. Він існував з
моменту виготовлення людиною найпростіших засобів
праці (з кам'яного віку) Перехідним етапом до
технологічного способу в-тва була поява ремісничих
машин, які приводила в дію людина. А найважливішою
закономірністю нового технологічного способу в-тва є
детермінація рухів людини у процесі праці рухом
машин, перехід до машин важливих функцій
мануфактурного працівника (управління окремими
інструментами, значною мірою виготовлення самих
знарядь праці), перетворення часткового робітника на
придаток машини. Сучасні засоби праці називають
технікою.Технологічний спосіб виробництва в Україні
переважно ґрунтується на машинній і ручній праці, що
за інтенсивного розвитку автоматизованого
виробництва у розвинутих країнах загрожує
економічному суверенітету нашої держави.
44. Роль ціни у вивченні ринкової рівноваги.
Основну роль в системі основних елементів фін ринку
грає ціна на окремі фін інструменти (фін послуги).
Саме цей елемент відображає сбалансованість попиту і
пропозиції на ринку, стан його рівноваги, ступінь
задоволення економічних інтересів всіх його учасників.
Пріоритетна роль ціни в системі елементів фін ринку,
що забезпечують його рівновагу, визначає особливу
роль ціноутворення в механізмі його функціонування.
Ціни на фін ринку визначаються перш за все рівнем
прибутковості окремих фін інструментів, в основі якого
лежить середній рівень процентної ставки (або середня
норма прибутковості на вкладений капітал). Рівень
процентної ставки служить не тільки критерієм вибору
альтернативних напрямів здійснення фін операцій, але в
значній мірі визначає об'єм цих операцій або ділову
активність окремих господарюючих суб'єктів на фін
ринку.
45. Пі-ство як основний суб’єкт ринкової
економіки. П-мці реалізуються, тобто відтворюються
як суб'єкти економічного життя через таку
організаційно-економічну ланку, як п-ство. Це заводи і
фабрики, банки і універмаги, наукові та дослідні
інститути і магазини, шахти і ферми, інші заклади, що є
самостійними господарськими суб'єктами, які мають
права юрид особи і здійснюють виробничу, науково-
дослідну і комерційну діяльність з метою одержання
прибутку. Підприємство як основний суб'єкт ринкової
економіки має самостійний баланс, розрахунковий
рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний
знак. П-ства визначають ділову активність національної
економіки. Вони є головними товаровиробниками,
суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва,
визначають його структуру. Від ефективності
функціонування підприємства залежать економічний,
науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут
усіх верств населення
46.Форми і види п-ства. Підприємство - це
та первинна ланка економіки, де відбувається
поєднання факторів виробництва. Оскільки вона
поділяється на загальнодержавну та комунальну,
відповідно виділяють загальнодержавні та комунальні
підприємства; колективні трудові — засновані на
власності трудового колективу. Розрізняють колективні
трудові п-ства, кооперативні, підприємства
громадських організацій. приватнокапіталістичні —
засновані на власності окремої особи, який наймає
робочу силу; колективні капіталістичні — засновані
на власності к-ох власників капіталу, які наймають
робочу силу; індивідуальні (приватні) трудові —
засновані на приватній власності фіз особи та її
особистій праці; сімейні — засновані на праці членів
однієї сім'ї; спільні (змішані) — засновані на поєднанні
різних форм власності, в тому числі із залученням
іноземного капіталу. Єтакі форми п-ства:
приватне(засноване на приватній формі власності),
державне(контроль якою здійснюється державними
органами), колективне(джерелом п-цьких правочинів є
трудова участь).
24. Форми суспільного виробництва.
Натуральне виробництво. В розвитку суспільства
виділяють дві форми суспільного виробництва:
натуральне виробництво та товарне
виробництво. Натуральне в-тво, продукти праці
призначаються для задоволення власних потреб
виробника, для задоволення власних потреб в
середині господарства, що їх виробило.Тобто
вироблений продукт не набуває товарної форми, а
утворює фонд життєвих засобів для самого
виробника. На зміну натуральному господарству
прийшли товарне виробництво і заснованана ньому
товарна форма господарювання.Товарне
виробництво — це такий тип організації
економіки, при якому продукти праці
виробляються для продажу на ринок. Товари
виробляються з метою задоволення потреб
споживачів і надходять до них через використання
ринкових відносин. Загальною умовою
виникнення, розвитку і функціонування товарного
виробництва є суспільний поділ праці. На його
основі виникають виробничі відносини між
людьми у формі обміну продуктами праці.
28. Закон вартості, його функції та механізм
дії. Закон вартості - внутрішньо необхідний об'єктивний
і сталий зв'язок між суспільно необхідною працею
(затраченою на виробництво товару з урахуванням його
відтворення) і цінами товарів за умов відносної
відповідності попиту Механізм закону вартості
проявляється через стихійне відхилення цін (які є
ринковими індикаторами) від суспільно-необхідних витрат
праці.Через механізм цін закон вартості виконує такі
функції:1) функцію стихійного регулятора виробництва;2)
функцію рушійної сили розвитку продуктивних сил;3)
функцію диференціації товаровиробників.Виявлення і
науково обґрунтована характеристика цих функцій дає
змогу говорити про історичну обмеженість закону
вартості. Він у повному обсязі діяв у простому товарному
виробництві (тоді середні ціни збігалися з вартістю
товару). При капіталістичному товарному виробництві
закон вартості сильно трансформувався. Це призвело до
того, що ринкові ціни, як правило, не збігалися з вартістю.
Більше того, вони почали відхилятися від середніх,
суспільно-необхідних витрат виробництва. З'являються так
звана ціна виробництва, монопольна та інші ціни.
Відповідно, з'являються і різні теорії, які пояснюють
причини такої трансформації
29. Походження грошей та їхня сутність. Гроші –
це специфічний товар, який виконує роль
загального еквівалента.Гроші об’єктивно з’явилися
як результат розвитку товарного обміну.
Сусп. розподіл праці породив потребу в обміні
продуктами праці, які, таким чином, ставали
товарами. Одна річ безпосередньо обмінювалась на
інше благо, що не завжди задовольняло покупців..
Це суперечливість натурального обміну. З другої
половини 19 ст. роль грошей монопольно
закріпилась за золотом . Причини виникнення
грошей- суспільний поділ праці необхідність
регулярного обміну між товаровиробниками.
Гроші- це товар ,який є загальним еквівалентом
для всіх інших товарів межувала розвиток вир-ва,
робила його надто ризиковим.Економічна
сутність грошей і їх роль проявляється в їх
функціях, тобто в конкретному призначенні їх в
екон. – міри вартості, засобу обігу, засобу платежу,
засобу нагромадження, світових грошей.
14.Обмеженість ресурсів і проблема
економічного вибору. Через обмеженість ресурсів
суспільство завжди стоїть перед проблемою: як
розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого
результату, тобто як створити таку к-сть споживчих
благ, щоб мати змогу як найповніше задовольнити
потреби. Виробничі ресурси обмежені, одні -
відносно, інші - абсолютно. Відносна обмеженість
існує тому, що потреби випереджають можливості в-
тва, а останні обмежені наявними ресурсами.
Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й
обмеженість ресурсів. Обмеженість виробничих
ресурсів зумовлює появу цілої низки складних
економічних процесів і ситуацій. 1, в кожний даний
момент при досягнутому рівні науково-тех прогресу
наявні виробничі ресурси обмежують виробничу
діяльність. 2, виникає потреба в прискоренні тех
прогресу, який допомагає вводити в обіг усе нові й нові
ресурси. 3, виникає необхідність всебічної економії
виробничих ресурсів, ефективного і раціонального їх
використання. 4, актуальною стає проблема вибору
виробничих ресурсів і пошуку альтернативних варіантів
їх використання.
19. СУТНІСТЬ ВЛАСНОСТІ, ЇЇ ЕК ТА ЮР
ЗМІСТ. Власність – система виробничих відносин
між людьми з приводу привласнення засобів в-ва,
предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної
власності в усіх сферах суспільного в-ва. Типи
власності: а) суспільна (державна, колективна); б)
приватна (індивідуально - правова); в) змішана (держ-
колективна, приватно-колективна). По об’єктам
власності розрізняють: а) власність на фактори в-ва,
засоби в-ва, робочу силу; б) власність на предмети
споживання; 3) інтелектуальну власність. По суб’єктам
розрізняють такі форми: індивідуальна; колективна;
державна. Систему власності складає 2 категорії: 1)
ек власність; 2) юр власність. Ек власність має такі
ознаки: кількісний аспект власності (повна сукупність
мат благ); якісний аспект власності (система відносин
між людьми яка виражається в таких еквівалентах:
вартість, ціна, податок, прибуток). Юр власність
характеризується такими ознаками: володіння,
використання, розпорядження.
20.Відносини власності в Україні.закон
України Про власність. Власність - економічна
категорія, що є одним із проявів суспільних відносин із
приводу привласнення мат благ. Право власності - це
сукупність правових норм, які регулюють і
закріплюють суспільні відносини, що виникають із
присвоєнням мат благ громадянами, юрид особами та
державою, які надають названим суб'єктам рівні права
та обов'язки з володіння, користування і розпорядження
майном. Правовою основою закріплення права
власності в Україні є Конституція України, Цивільний
кодекс України, Закон України "Про власність" від 7
лютого 1991 р. та інші законодавчі й нормативні акти.
Зокрема, Закон України "Про власність" складається з
8 розділів (57 статейРозглядають такі форми власності:
власність народу України - надра землі, повітряний
простір, вод ні та інші природні;
приватна власність - майнові та особисті немайнові
блага конкретної фізичної особи (жилі будинки,
транспортні засоби,); колективна власність - це
майно, що належить певному колективу і є необхідним
для його функціонування (майно колективного
підприємства, кооперативу); державна власність - це
майно, необхідне для виконання державою своїх
функцій (як-от: єдина енергетична система,
інформаційна система, системи зв'язку).

51. Витрати в-цтва і прибуток.Витрати в-цтва
— це грошовий вираз тих затрат п-ства, що обходиться
для його створення відповідної продукції (товарів,
послуг). До таких витрат належать елементи різних
факторів в-тва, які використовуються в даному
виробничому процесі. Види витрат: витрати на
придбання та утримання виробничих будівель, а також
машин — обладнання, верстатів тощо (засобів праці);
витрати на оплату природних ресурсів (землі, води,
корисних копалин), що використовуються у
виробництві як сировина та матеріали (предмети праці);
витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу, вугілля,
електричної енергії) Прибуток — це грошове
вираження різниці між вартістю реалізованої продукції
та витратами на її в-тво.В умовах ринкової економіки
прибуток є узагальнюючим показником фінансових
результатів господарської діяльності підприємств,
метою їхньої діяльності.Є прибуток обліковий
(бухгалтерський) і економічний.Чистий обліковий
(бухгалтерський) прибуток обчислюють як різницю
між вартістю реалізованої продукції та витратами на її
ви-тво.Економічний прибуток розраховують як
різницю між обліковим і нормальним прибутком, який
становить винагороду за п-цьку діяльність і є
складовою витрат виробництва..Більшу частину
прибутку підприємство отримує від основної ви-
робничої діяльності.
60.ВНП як основний показник у системі
національних рахунків Валовий національний
продукт (ВНП) – це ринкова вартість життєвих благ,
які створені національним капіталом, тобто
ресурсами даної нації – як на території своєї країни,
так і за рубежем. Вважається, що ВВП, як параметр
економічного розвитку, є більш точний, ніж ВНП,
адже інколи важко визначити національну належність
капіталу. Національний доход – це практично той же
ЧНП, але в системі національних рахунків він
визначається як різниця між ЧНП і непрямими
податками. Узагальнюючим показником економічної
могутності країни є національне багатство.
Національне багатство – це сукупність створених і
нагромаджених мат благ, духовних і культурних
цінностей, а також природні ресурси країни, які
залучені до господарського обороту. Важливим
показником результативності суспільного в-тва є
ефективність суспільного в-цтва. Для визначення соц-
екон ефективності суспільного в-тва застосовують
такі показники: ▪ в-тво сукупного продукту (ВВП,
ВНП, ЧНП, національного доходу) на душу
населення; ▪ відповідність реального споживання
продукту науково обґрунтованим нормам; ▪ рівень
задоволення платоспроможного попиту населення
(відсутність дефіциту товарів і послуг); ▪ середня
тривалість життя і дитяча смертність; ▪ рівень
освіченості населення; ▪ кількість вільного часу та
інші.
62.національне багатство, його суть і
структура. Національне багатство — це сукупність
мат благ, нагромаджених суспільством за всю його
історію. Іншими словами, національне багатство —
це все те, чим володіє країна сьогодні — все мат
багатство суспільства. Нем багатство суспільства —
це ті його елементи, що перш за все визначають якість
робочої сили — науково-технічний, освітній,
культурний потенціал. Таким чином, у широкому
розумінні національне багатство вкл в себе як мат, так і
немат багатство країни. Осн елем мат форми
національного багатства насамперед є: виробничий
капітал, у структурі якого виділяють основний і
оборотний капітал; основний капітал сфери немат в-
тва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні
об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ
(законсервовані запаси основного капіталу); майно
домашніх господарств, а також запаси і резерви
35. Інфляція як макроекономічне явище. Як
економічне явище інфляція існує вже тривалий час.
Вважається що її поява пов'язана з виникненням
паперових грошей, з функціонуванням яких вона
нерозривно пов'язана. На початку 90-х років ХХ століття
не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула
руйнівного впливу інфляції. В класичній економ теорії
інфляції трактується як частина теорії грошей. Вона
процесом підвищення загального рівня цін та зниження
купівельної спроможності грошей.Інфляція – це процес
зростання рівня цін в країні в наслідок порушення закону
грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу
знаходиться надлишкова к-сть грошей (готівкових і
безготівкових).таке становище веде до їх знищення, гроші
“дешевшають”, а ціни набувають тенденції до зростання.
Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене
дешевшають”, а ціни набувають тенденції до зростання.
Інфляція є тонке соціально-економічне явище,
породжене диспропорціями виробництва в різних сферах
ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із
найбільших гострих проблем сучасного розвитку
економіки практично всіх країн світу.
41.Ринкова інфраструктура , її елементи.
Інфраструктура ринку — це система п-ств і
організацій, які забезпечують рух товарів, послуг,
грошей, цінних паперів, робочої сили. Ринкова
інфраструктура через свої елем виконує такі основні
функції: здійснює правове та економічне консультування
п-мців і захист їх інтересів у державних і приватних
структурах; забезпечує фін підтримку, кредитування, вкл
лізинг, аудит, страхування нових господарських
формувань тощо; сприяє матеріально-технічному
забезпеченню і реалізації продукції п-ств; регулює рух
робочої сили; створює необхідні умови для ділових
контактів п-мців; здійснює маркетингове, інформаційне та
рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому
результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг
від виробника до споживача.Осн елем інфраструктури,
через які реалізуються її функції, у три блоки:
організаційно-технічна інфраструктура, куди входять
товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові
палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні
центри та ярмарки; фін-кредитна інфраструктура ринку,
куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові та
інвестиційні компанії, фонди профспілок; організаційно-
дослідна інфраструктура ринку вкл наукові інститути, що
вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні
фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні
заклади.    прибутку та його використання для розширення в-тва і
47.П-цво його суть, умови існування та функції.
П-цтво - це самостійна, ініціативна господарська
діяльність громадян, що спрямована на отримання
прибутку (доходу), гол озн п-цтва визначають підприємця
як власника, який іде на економічний ризик заради
реалізації новаторських ідей та одержання прибутку,
самостійно організовує і планує господарську діяльність,
розпор кінцевими результатами. Розвиток
підприємництва в Україні гальмують надмірно високий
податковий тягар, корумпованість державних чиновників,
недосконале і нестабільне законодавство, високі відсоткові
ставки за кредит, захоплення значної частини ринку
іноземними фірмами, низька платоспроможність
населення. П-цтво на сьогодні найпрогресивніша система
введення господарства. Функції підприємництва
знаходять своє відображення в сис-мі його цілей:
вироб-тех.полягає у виробництві товарів і послуг, на які в
потомний момент є попит; створення конкурентно
спроможної продукції; соціальна полягає у тому, що п-
ство є одним з головним місцем працевлаштування;
економічна полягає, що п-ство є осн елем господарства
держави. П-ство є важливою ланкою у системі
економічного кругообігу держави.
49.Регулювання економіки на п-
21.РОЛЬ ВЛАСНОСТІ В УМОВАХ РИНКУ.
Сьогодні для країн з перехідною економікою є
необхідністю формування різних форм власності. Для
Укр. яка розбудовується на засадах ринкової ек
проблемою стало реформування відносин власності на
фактори в-ва. На сучасному етапі економічною
основою переходу до ринку повинна бути
багатоукладена економіка в якій одночасно співіснують
різні форми власності (суспільні, приватні,змішані).
Необхідністю існування різних форм власності
пояснюється ще й тим що: а) рівень розвитку
продуктивних сил і усуспільнення в-ва в різних галузях
неоднаковий; б) ще зберігаються відмінності в тех. рівні
п-в.
25. Товарна форма організації в-тва.Товарне в-
тво — така організація суспільного господарства, коли
окремі продукти виготовляють відокремлені
виробники, і для задоволення суспільних потреб
необхідні купівля-продаж цих продуктів, що стають
товарами на ринку. Осн рисами товарного в-тва є: а)
суспільний поділ праці; б) приватна власність на засоби
виробництва; в) повна соціально-економічна
відокремленість виробників; г) економічні зв’язки між
відокремленими товаровиробниками через обмін; д)
стихійний та анархічний характер розвитку.Проста і
розвинена форми товарного виробництва. Проста
форма товарного виробництва існує за умов
рабовласницького і феодального способів виробництва,
розвинена — при капіталізмі..Просте товарне
виробництво базується на власній праці,
капіталістичне — на експлуатації чужої праці.
Продукт праці в простому товарному виробництві
належить товаровиробникові, у капіталістичному —
власникові засобів в-тва, тобто капіталістові. Просте
товарне в-тво має обмежений характер, а капіталістичне
— загальний.Просте товарне виробництво здебільшого,
процес в-тва продукції для обміну відокремленими
дрібними товаровиробниками (селянами і
ремісниками), які не використовують найманої
праці.Капіталістичне товарне в-тво означає процес
виробництва продукції на малих, середніх та крупних
капіталістичних п-твах для обміну з метою отримання
для споживання.
26.Еволюція товарного виробництва. Товарне
виробництво зароджується ще в первісній общині й
певного розвитку досягає в рабовласницькому
суспільстві.Об'єктивні умови розвитку суспільства
поступово розкривали кордони натурального
господарства, втягуючи його в нові економічні зв'язки.
Становлення товарного виробництва та товарного обігу
в умовах рабовласництва викликало розвиток
грошового обігу, Розпад рабовласницького ладу й
перехід суспільства до феодалізму на перших порах
(ранній феодалізм) дещо загальмували розвиток
товарно-грошових відносин і цим самим затримали
процес витіснення натурального господарства Значного
розвитку при феодалізмі набуває й міжнародна
торгівля. До II ст. активну роль у ній відігравали
арабські та візантійські купці. Але, починаючи з II ст.,
все більшу роль у міжнародній торгівлі починають
відігравати купці європейські. Великими торговими
центрами стають міста Венеція, Генуя та інші. Товарне
виробництво неухильно розширяється. Це зумовлено:
поглибленням поділу праці, подальшою спеціалізацією
суспільної праці; збільшенням к-сті відокремлених
товаровиробників , абсолютним зростанням населення,
споживчих благ.
61.Сутність національного доходу, стадії його
руху. Національний доход ( НД ) – це заново
створена суспільством вартість за певний строк ( рік ).  з метою отримання прибутку. Категорія “маркетинг”
Кількісно НД – це різниця між сукупним суспільним
продуктом і фондом заміщення. НД можна виразити як
у вартісній, так і в натурально-речовій формі. Розподіл
НД  виступає як сукупність відносин,  які виникають з
приводу заново створеної вартості між безпосередніми
учасниками її в-тва – власниками факторів в-тва
( капіталу, праці, землі, інтелекту ). Розподіл НД
здійснюється за такими напрямками: 1) заробітна
плата; 2) додаткова вартість: а) прибуток; б) дивіденд;
в) позичковий процент; г) рента. Ці доходи
називаються первинними або основними, їх ще
називають факторними, оскільки кожен з них
пов’язаний з певним фактором виробництва. Існує
також сфера немат в-тва, яка суттєво впливає на
рівень життя людини. Учасники сфери немат в-тва
повинні теж отримувати свої доходи. Ці доходи
формуються в результаті перерозподілу НД, під яким
розуміється система економічних відносин між
учасниками сфери матеріального виробництва та
учасниками нематеріальної сфери з приводу
вторинного привласнення національного доходу. Отже,
первинні доходи не залишаються повністю в
розпорядженні суб’єктів виробництва, а частково
трансформуються у вторинні або похідні доходи
учасників нематеріальної сфери. У результаті
розподілу та перерозподілу НД в усіх групах
населення, п-ствах та установах утворюються кінцеві
доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія
руху НД – його використання.
66.Фінансова система держави. Фінанси
існують в певній системі, яка скл з багатьох
елементів – суб’єктів фін. діяльності. Кожен із
суб’єктів здійснює операції з мобілізації,
розподілу і використанням певних видів
діяльності. Ці операції проводяться в певних
умовах і підлягають контролю з боку держ.
органів влади. Фін система – апарат управління,
правове забезпечення щодо створення та
використання грошових коштів, які
зосередженні в розпорядженні держави, певних
фін. комітетів, для фін забезпечення суспільно-
економічного розвитку. Основні етапи фін.
системи: загальнодержавні фінанси, місцеві
фінанси, фінанси суб’єктів господарювання,
фінанси невиробничої сфери, фінанси
виробничої сфери.
65. Суть, форми та системи зарплати.
Зарплата – це грошовий вираз вартості і ціни
товару, робоча сила. Зарплата існує в 2-х
формах : погодинна і відрядна. Погодинна
зарплата нараховується робітникам залежно
від кваліфікації і фактично відпрацьованого
часу. Вона застосовується для оплати праці тих
робітників: 1. виробіток яких неможливо чітко
нормувати; 2. в роботі яких головним є не
зростання продуктивності праці, а підвищення
якості продукції; 3. виробіток яких в
основному залежить не від їх індивідуальних
трудових зусиль, а визначається технологічним
процесом. Відрядна форма заробітної плати
застосовується на роботах, де праця піддається
точному і повному обліку, де широко
використовуються норми виробітку. Величина
заробітної плати при ній обчислюється як
добуток розцінки одиниці виробу і кількості
виробів.
  
стві:менеджмент та маркетинг. Діяльність п-ств
спирається на використання різних видів п-тва,
маркетингу і менеджменту. П-тво, або  п-цька діяльність
– це особливий творчий вид діяльності людини з
поєднання інших чинників в-цтва на власний страх і ризик
дослівно перекладається як заняття  ринковою діяльністю.
Виділяють три аспекти маркетингу: *ринкова концепція
управління; *вивчення певних економічних відносин;
*складова с-ми ведення ринкового г-тва. Елементи
маркетингу підприємств: *концепція, тобто мета і
головні засоби її досягнення; *стратегія, тобто прогноз
довгострокового розвитку; *план, тобто тактичний перелік
дій на деяку перспективу; *програма, тобто ведення
поточної діяльності.
Менеджмент – це особлива модель управління, яка
спирається на розвинутий ринковий механізм, вкл
досконалу ринкову інфраструктуру. Виділяють 2 аспекти
менеджменту: *теоретичний в якості науки управління;
*практичний в якості конкретних управлінських дій.
Виділяють 3 основні рівні менеджменту п-ства: *вищій,
або топ-менеджмент; *середній, або мідл-менеджмент;
*нижній, або лауер-менеджмент.
54. Конкуренція і ринок. Конкуренція — це
боротьба між суб'єктами ринкових відносин
(господарськими суб'єктами). Наявність конкурентного
середовища дає покупцям (клієнтам) можливість вибору
(товарів, послуг, умов збереження заощаджень, умов
одержання позик тощо).Суть конкуренції проявляється,
що вона створює такі умови, за яких покупець на ринку
має безліч можливостей для придбання товарів, а
продавець - для їх реалізації, та в обміні беруть участь дві
сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу
партнера. В результаті і продавець, і покупець при
укладенні угоди повинні йти на взаємний компроміс при
визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з
них понесе збитки. Конкуренція виникає за певних
умов:1) наявності на ринку великої к-сті незалежних
покупців і продавців;2) свободи для покупців і продавців
виступати на тих чи інших ринках або залишати їх.3)
свободи виробляти ту чи іншу продукцію, обирати
постачальників, розпоряджатися прибутками та
вирішувати інші господарські проблеми.4) пропозиція
товарів повинна перевищувати попит. В умовах дефіциту
товарів конкуренції не буде, бо тоді розкуповується
.
55. Основні форми конкуренції За формами
конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі
ринку: 1) чиста конкуренція; 2) монополістична
конкуренція; 3) олігополія і 4) чиста монополія. За чистої
конкуренції дуже велика к-сть фірм виробляє стандарт
продукт, а новостворені фірми можуть вільно ввійти в цей
ринок. Монополістична конкуренція озн ринкову
ситуацію, за якої відносно велика к-сть невеликих в-иків
пропонує схожу, але неоднакову продукцію. В умовах
монополістичної конкуренції економічне суперництво
зосереджується не лише на ціні, але й на нецінових
чинниках збуту товарів (упаковка, реклама, якість тощо).
За олігополії на ринку є лише декілька продавців, які
узгоджують між собою ціни та обсяги в-тва. Продукти
повинні бути стандартизовані й диференційовані, а
входження в олігопольні галузі є надто складним і
суперечливим процесом. Усі моделі ринків, окрім моделі
чистої конкуренції, отримали в економічній теорії назву
«недосконалої конкуренції» за чистої монополії: на ринку
однорідного продукту чи послуги працює єдина фірма
(комун водопостачання), входження нових фірм у галузь
заблоковане з низки причин, а диференціації послуг немає.
У теперішній економіці панує недосконала конкуренція.
Вона переважає в галузі, в якій окремі продавці мають
певний контроль за ціною продукції цієї галузі. У
недосконалого конкурента є певна свобода дій стосовно
його цінової політики
71. Банківська система.Ф-ції банку. Осн ланкою
його потреб і т.д.
31.Функції грошейФункцій: міра вартості,
засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження,
світові гроші. *Міра вартості – гроші забезпечують
вимірювання вартості тов. і послуг і визначають її у
формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. і послуги
стають порівняльними. Ціни товару виражаються в
певній кількостях грошового товару, золота. *.Засіб
обігу – гроші обслуговують реалізацію тов., тобто
виступають як посередник в обігу. грошей, виконуючи
цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їх
обіг. Після кожного акту купівлі-продажу товари
вибувають з обігу, переходять у сферу споживання, а
гроші продовжують рух в сфері обігу. *Засіб
нагромадження – гроші накопичуються і зберігаються
як скарб.Коли продавець отримував за свій товар
гроші , але не витрачав їх на купівлю речей, процес
обігу переривався і гроші ставали скарбом. *Засіб
платежу – гроші обслуговують погашення боргових
зобов’язань, які виникають між суб’єктами екон. в
процесі відтворення; боргові зобов’язання виникають,
коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем
товару покупцю. *Світові гроші – обслуговують екон.
відносини суб’єктами екон. різних країн. Такі
відносини складаються зовнішньою торгівлею,
туризмом, кредитними, культурними, політичними,
зв’язками між країнами. Якщо нац. валюта країни
вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно
обслуговувати платежі не лише на внутр. ринку, а на
зовн. - в тих самих ф-ях Г.
36.Інфляція,її суть та основні види. Проблема
інфляції є складовою частиною теорії грошей.Інфляція -
це одна з найбільш гострих проблем сучасного
розвитку економіки в багатьох країнах світу, що
негативно впливає на всі сторони життя суспільства.
Тим часом інфляція є складним, багатостороннім
явищем,причини якого- у взаємодії факторів сфери в-
тва і сфери грошового обігу.Інфляція зовні виглядає як
знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії,
яка супроводжується зростанням цін на товари та
послуги. Проте це лише форма прояву, а не глибинна
сутність і причина інфляції. Види інфляції:Відкрита
інфляція розвивається вільно і ніким не
стримується.Прихована інфляція - це така інфляція,
коли держава вживає заходи, спрямовані на
безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з
одного боку, і доходівнаселення-з іншого.Повзуча
інфляція - інфляція, що розвивається поступово, коли
ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 %
на рік)
37.Причини інфляції та її соціально-
економічні наслідки. Інфляція - це одна з
найбільш гострих проблем сучасного розвитку
економіки в багатьох країнах світу, що негативно
впливає на всі сторони життя суспільства. Інфляція є
результатом порушення економічної рівноваги, яка
зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.
Економічні наслідки інфляції:
1) інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки,
посилює хаос і диспропорції в економіці;
2) порушується нормальне функціонування кредитно-
грошової системи;
3) поступово згортаються товарно-грошові відносини й
розширюється прямий продуктообмін на основі
бартерних угод;
4)  інфляція негативно впливає і на міжнародне
економічне та валютно-кредитне становище країни.
Соціальні наслідки інфляції:
1) інфляція знижує життєвий рівень усіх верств
населення;
2)  інфляція знецінює попередні грошові заощадження
нараховується робітникам залежно від кваліфікації і
фактично відпрацьованого часу. Відрядна форма
заробітної плати застосовується на роботах, де праця
піддається точному і повному обліку, де широко
використовуються норми виробітку. Також
розрізняють: номінальну і реальну. Реальна – прямо
пропорційна змінам номінальної і обернено
пропорційна змінам рівням цін. Номінальна заробітна
плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник
за виконану роботу. На її величину впливають різні
фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність
праці та кількість і якість праці.
63.Доходи населення, їх види та джерела
формування доходів. Дохід - багатогранне економ
поняття, яке застосовується у різних значеннях.У
широкому розумінні дохід розглядається як грошові та
натуральні надходження до суб'єктів господарського
життя. Доходи класифікуються за різними
критеріями: 1.3арівнем формування: -доходи
мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента,
процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід
підприємства і т. ін.;" - доходи макроекономічного
рівня; національний дохід; сукупний особистий дохід;
дохід кінцевого використання і т. Ін 2. За суб'єктами
привласнення: -доходи індивіда; -Доходи
домогосподарства (сім'ї); -Доходи підприємства (фірми)
- Доходи галузі; -Доходи територіальної громади; -
Доходи держави; -Доходи суспільства (національний
дохід). 3. Залежно від цін, в яких визначається дохід: -
номінальний дохід- визначається в цінах поточного
періоду; -реальний дохід - визначається в цінах
базового року (або в цінах поточного року за
вилученням рівня інфляції). Доходи, що утворюються
внаслідок використання певних факторів
виробництва (факторні доходи); -доходи у вигляді
заробітної плати або посадових окладів;
-рентний дохід; -процентний дохід, або прибуток на
капітал; -підприємницький дохід (прибуток) у вигляді
залишкового доходу.
69.Кредит як форма руху позичкового
капіталу. Кредит виступає формою руху
позичкового капіталу. Позичковий капітал - це
грошовий капітал, який його власник надає на
певний час, на поворотній основі, за плату
іншому п-ємцеві. Відмітна риса позичкового
капіталу полягає у тому, що він
використовується не власником, якому він
належить. Як винагорода за наданий у тимчасове
розпорядження грошовий капітал його
отримувач сплачує власникові цього капіталу
певну суму, що має назву "відсоток". Відсоток є
частиною прибутку, який отримувач віддає
власникові позичкового капіталу за надану йому
позичку. Позичковий капітал як капітал є
власність, власник якої передає, а точніше -
продає позичальникові не сам капітал, а лише
право на його тимчасове користування.
Позичковий капітал являє собою особливий
товар, споживча вартість якого визначається
здатністю продуктивно використовуватися
позичальником, забезпечуючи йому додатковий
прибуток. У сучасних умовах характерна
тенденція до збільшення частки позичених
засобів у фінансуванні господарства.
70.Форми кредиту. Кредит являє собою явище
суспільне (економічні відносини), то його
функціонування має показувати, як саме і в якій формі
видається кредит. Класифікаційні ознаки форм кредиту
мають зовнішній або формальний характер щодо його
суті, вони визначають лише загальні контури кредиту і
не характеризують його внутрішнього змісту. Формами
виступають товарна (натурально-речова) та грошова.
Товарна форма кредиту існував до появи грошової
форми вартості, коли для еквівалентного обміну
використовувалися деякі товари (хутра, худоба).
Завдяки товарній формі кредиту суб'єкти кредитних
відносин можуть самостійно розпоряджатися тимчасово
кредитної сис-ми є банки, які здійснюють осн частину
кредитних і фін операцій. Банк - це фін інститут, суб’єкт
кредитних відносин, який розпоряджається і вик власні та
запозичені кошти з метою одержання прибутку. Сучасна
банківська система як система ринкового типу є
дворівневою, скл з центрального банку і комерційних
банків. Центральний банк країни є центральним органом
кредитної системи. Він здійснює емісію кредитних
грошей, акумулює і зберігає касові ресурси інших
кредитних установ, зберігає державні золотовалютні
резерви, кредитує комерційні банки, надає кредити під
урядові програми, здійснює розрахунки і перевідні
операції держави, грошово-кредитне регулювання
макроекономічних процесів.Комерційний банк
- установа, яка створена для залучення грошових засобів
юрид і фіз осіб та розміщення їх від власного імені на
кредитних умовах: повернення, платності, терміновості, а
також для здійснення інших банківських операцій з метою
одержання прибутку.
67.Податки та їх види.
Податок-це систематичний обов’язковий платіж в
бюджет які здіснюють фіз та юрид особи
Податкова сист-цеодин їз напрямків фіксальної
політики держ,який передб формув держ бюдж та
виконання інших соц екон функцій.Розрізняють
прямі та непрямі податки:прямі(реальні і особисті)-
житло,под на доходи. Непрямі (мита,акцизи).
Фіксальна політика-це зміни,які вносить уряд
країни в розмірі та умови оподаткув,а також розмір
витрат,що виділяються для мобілізації.
68.Державний бюджет та його функції. Бюджет -
це невід'ємний атрибут кожної країни та важливий
інструмент реалізації економ та соц політики. За
економічною суттю державний бюджет характер певними
грошовими відносинами, що виникають між державою, з
одного боку, і юрид та фіз особами - з іншого, із приводу
утворення фонду фінан ресурсів держави та його
використання на соц-економ розвиток відповідно до
державних ф-цій.
Розмір обсягу бюджету залежить від багатьох факторів,
осн з яких є: - рівень розвитку та виробничий потенціал
економіки; - методи господарювання; - масштаби і
спрямованість бюджетних програм, що реалізуються через
бюджет; - напрями діючої фінансової політики; -
взаємопогодженість дій всіх ланок бюджетної системи.
Сутність контрольної ф-ції полягає в сприянні
своєчасному та повному надходженню коштів до бюджету,
їх оптимальному розподілу, перерозподілу та ефективному
використанню, а також дає можливість проаналізувати і
виявити розміри та причини відхилень фактичних доходів
та видатків бюджету від запланованих. Таким чином,
державний бюджет: 1) концентрує основні фінансові
ресурси держави; 2) основне джерело розвитку економіки
та соціальної сфери країни; 3) матеріальна база для
виконання державою своїх функцій; 4) інструмент
перерозподілу новоствореної вартості між окремими
територіями, галузями, верствами населення; 5)
інструмент фінансового контролю за формуванням та
ефективним використанням грошових фондів держави.
53.Капітал як економічна категорія товарного
населення в банках, страхових полісах;
3) інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до
ефективної трудової діяльності.
38. Поняття ринку, його об’єкти і суб’єкти. Є 3
поняття ринку. 1, розуміється як місце, де
відбувається процес купівлі-продажу результатів
людської діяльності, а отже, як сфера підприємницької
діяльності - бізнесу.2, ринок - це сукупність
економічних відносин між людьми у сфері обміну,
посередництвом яких здійснюється реалізація
результатів людської діяльності. 3, ринок - це місце, де
відбувається остаточне визнання суспільством втіленої
в результати діяльності праці. У нашому буденному
житті учасники (суб'єкти) ринкових відносин, як
правило, асоціюються з покупцями й продавцями, які
протистоять один одному в торговельних закладах або
на базарі..Субєкти це:держава,державні,
колективні,кооперативні,приватні підприємства та їх
обєднання,іноземні фірми та громадяни.громадяни
України.Обєкти ринку:матеріальні продукти
праці,інтелектуальні продукти праці,цінні
папери,робоча сила,позичкова валюта
39.Функції ринку. Ф-ції осн з них є такі:
регулювальна, інформаційна, ціноутворювальна,
стимулювальна, розподільча, оздоровча,
контролювальна та інтегрувальна. Регулювальна ф-ція
ринку забезпечує саморегулювання товарного в-тва.
Інформаційна ф-ція ринку полягає в тому, що через
коливання цін на різноманітні товари і послуги ринок
дає усім суб'єктам господарювання об'єктивну інформ,
важливі відомості про реальні витрати в-
тва.Ціноутворювальна ф-ція ринку виявляється при
встановленні цін на товари та послуги.
Стимулювальна ф-ція ринку полягає в тому, що за
допомогою цін він стимулює в-тво саме тих товарів і
послуг, які необхідні споживачам. Розподільча ф-ція
ринку полягає в тому, що доходи, які отримують
суб'єкти господарювання, — це в осн виплати за
чинники в-тва і залежать від ціни, яка встановлюється
на ринку на цей чинник. Оздоровча ф-ція ринку
виявляється тоді, коли ринок за допомогою конкуренції
звільняє суспільне в-тво від економічно неефективних і
нежиттєздатних суб'єктів господарювання і відкриває
широкі можливості перспективним, найефективнішим,
найкориснішим для суспільства товаровиробникам.
Контролювальна ф-ція ринку полягає в тому, що за
допомогою ринку здійснюється контроль споживачів
над в-твом. Інтегрувальна ф-ція ринку виявляється в
тому, що ринок забезпечує безпосередність процесу
суспільного відтворення, робить національну
економічну систему єдиним цілим, розвиває
зовнішньоекономічні зв'язки,
42.Попит, закон попиту та фактори, що на
нього впливають. Попит - це бажання і здатність
покупців купувати певні обсяги тих чи інших благ за
певних цінах. Базою для виникнення попиту є
потреби споживачів. Проте для задоволення цих
потреб необхідні певні кошти. Тобто попит можна
визначити як платоспроможну потребу споживачів
у деяких благах. За інших рівних умов, підвищення
ціни викликає зниження величини попиту ; зниження
ціни - підвищення попиту , Тобто відображає зворотну
залежність між ціною і кількістю товару. Фактори, що
впливають на попит:- доходи споживачів: чим вони
вищі, тим вище попит на даний товар;- наявність
товарів-замінників;- традиції і смаки споживачів: чим
вони мінливіший, тим більша ймовірність коливання
попиту;- очікування споживачів: якщо вони чекають
підвищення цін: при високій інфляції, попит може
вільними ресурсами.Найтиповішою, переважаючою
формою кредиту в сучасних умовах виступає кредит
грошовий. Грошова форма кредиту застосовується
значно ширше, ніж товарна тому, що перерозподіл
вартості, який забезпечується кредитом, здійснюється
переважно в грошовій формі. У грошовій формі
надають позички банки, міжнародні фінансово-
кредитні установи, уряди та ін. Широко
використовується грошова форма кредиту населенням
при розміщенні заощаджень у банківські депозити, при
одержані позичок у банках тощо.
72.Проблеми зайнятості і безробіття. Зайнятість
як економічна категорія - діяльність працездатного
населення, спрямована на створення продукту.
Зайнятими вважаються ті, хто бере участь у
виробництві продукції, виготовленні товарів і наданні
послуг. Економічно активне населення це: - особи
найманої праці; - постійні працівники; - сезонні
працівники; - особи, які навчаються і суміщають роботу
в режимі неповного робочого дня; - учні й особи, що
відбувають професійну підготовку на виробництві та
отримують стипендію або заробітну плату.
Вважаються зайнятими ті, хто: - працюють за
угодою, отримуючи винагороду незалежно від умов
повної чи неповної зайнятості та тривалості робочого
часу, в тому числі особи зайняті на сезонних і
тимчасових роботах; - займаються підприємницькою
діяльністю; - самостійно вишукують собі щоденну
роботу; - зайняті в особистому підсобному господарстві
та реалізують продукцію за договорами. Окремі групи
на ринку праці становлять люди, котрі: -
добровільно звільнились з підприємств або ніколи не
були працюючими і не бажають працювати, не мають
законних джерел і засобів існування; - живуть на засоби
одного із подружжя або інших родичів і перебувають на
їхньому утриманні.
74.Соціально-економічні наслідки безробіття.
Робоча сила - це гол рушійний елемент продуктивних
сил у будь-якому суспільстві. В умовах ринкової
економіки основна маса робочої сили (більше 90 %)
набуває товарної форми, виступає як товар. Безробітні
- це ті громадяни, які здатні до праці, перебувають у
працездатному віці, зареєстровані в органах державної
служби зайнятості, потребують праці, активно шукають
її, але з незалежних від них причин не мають
відповідної роботи. Безробіття в будь-якому суспільстві
належить до дуже гострих соціальних проблем, тому,
щоб його постійно контролювати й визначати динаміку
зміни безробіття за певний період, розраховують
показник безробіття або його рівень. Рівень безробіття
визначається як відношення кількості безробітних до
економічно активного населення. Цей показник, як
правило, вимірюється у відсотках. Безробіття існує в
певних формах: Фрікційне безробіття - це таке
безробіття, яке виникаєяк наслідок добровільного
припинення робітником своєї зайнятості. Його
конкретні причини дуже різноманітні, але більш
типовими є, перш за все, бажання знайти краще за
умовами робоче місце. Структурне безробіття-воно
виникає як наслідок глибоких структурних зрушень у
суспільному виробництві. Вони є наслідком суттєвих
змін у технології виробництва, в усьому структурному
комплексі народного господарства, у попиті на окремі
товари або їх групи.
77.Ціна землі. Ціна землі — капіталізована земельна
рента, яка приносить прибуток у вигляді відсотку. На
осн приватної власності на землю виникає її купівля та
продаж. Ціна землі відрізняється від цін на інші товари.
Земля — це благо природи, а не продукт праці. Тим не
менш вона приймає товарний вигляд. Земля позбавлена
вартості, але має ціну. Купівля землі означає купівлю
права на отримання з земельної ренти, прибуту; її ціна
виникає на цій основі. Чим більшу ренту дає земельна
ділянка, тим більше грошей будуть платити за неї
покупці, отже, ціна землі буде більша. Впливає на ціну
земні і норма позичкового відсотка. Покупець землі
завжди порівнює ренту з позичковим відсотком, який
в-тва. Капітал - фактор в-тва ,який сприяє створенню та
розподілу національного доходу. Капітал має такі
властивості:1) обмеженість;2) здатність до
нагромадження;3) ліквідність; 4) здатність до конвертації
(постійної зміни форм); б) самозростання. Вітчизняні та
зарубіжні дослідники виокремлюють у структурі
інтелектуального капіталу окремої компанії такі
складові:1. Людський капітал - нагромаджені в
результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії
знання, творчі здібності, проофесійний досвід і моральні
цінності. 2. Структурний капітал - технічне і програмне
забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна
власність, відносини з клієнтами тощо. До складу
структурного капіталу входять: - клієнтський капітал
(відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з
постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування
тощо); - організаційний капітал (інформаційні ресурси,
електронні мережі, організаційна структура) За сферами
застосування (промисловий, торговельний, позиковий
капітали, або капітал сфери виробництва та капітал сфери
обігу). Промисловий капітал - капітал, який
застосовується у сфері мат та немат в-тва з метою
отримання прибутку. Торговельний капітал-капітал,
який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи
одержання торговельного прибутку. Позиковий капітал -
грошовий капітал, який надається в позику та приносить
власнику дохід у вигляді процента.
22.Роздержавлення і приватизація.
Роздержавлення - передача майна державного п-ства у
володіння, розпорядження та використання трудовому
колективу роздержавленого п-ства. Приватизація -
перехід на безоплатній або платній основі об'єктів
державної власності у володіння, розпорядження та
використання трудовим колективом, групою осіб та
окремими особами. Механізм роздержавлення і
приватизації в нашій країні здійснюється на основі
відповідних принципів, форм і способів реформування
власності, які визначені Законом України "Про
приватизацію майна державних підприємств та
організацій" (1992 р.) Основні принципи приватизації і
роздержавлення: - законність надання пільг на придбання
державного майна членам трудових колективів; -
пріоритетне право громадян України на придбання
держмайна; - безкоштовна передача частини держмайна
кожному громадянинові України тощо. Класичною
формою роздержавлення на сучасному етапі є
акціонування (корпоратизація) державних п-ств.Другою
формою роздержавлення є оренда майна
роздержавнюваних підприємств їх трудовими
колективами, господарськими об'єднаннями.
Законодавчими актами пропонується декілька способів
приватизації об'єктів: - викуп об'єктів малої приватизації
товариствами покупців, створеними працівниками цих
об'єктів; - викуп державного майна підприємства за
альтернативним планом роздержавлення; - продаж на
аукціоні; - продаж за некомерційним конкурсом; - продаж
за комерційним конкурсом; - продаж з відстрочкою
платежу.
73.Причини і форми безробіття в умовах ринку.
Безробітні - це ті громадяни, які здатні до праці,
перебувають у працездатному віці, зареєстровані в органах
державної служби зайнятості, потребують праці, активно
шукають її, але з незалежних від них причин не мають
відповідної роботи. Основними причинами виникнення
безробіття є: 1) добровільне звільнення з метою пошуку
більш сприятливого варіанта трудової діяльності; 2) спад
виробництва на підприємствах; 3) зниження попиту на ряд
професій та ін. Безробіття породжується й відрізняється
різною тривалістю й соціально-економічними наслідками.
Залежно від цих критеріїв розрізняють: фрикційне,
сезонне, структурне, циклічне та інституціональне
безробіття. Фрикційне безробіття виникає, коли частина
працюючих добровільно змінює місце роботи або шукає
нову роботу після звільнення. Такий вид безробіття
вважається неминучим і, навіть, у деяких випадках,
бажаним, оскільки ініціатива звільнення виходить від
самого працівника. Сезонне безробіття виникає у зв'язку з
сезонним характером деяких робіт. До них належать:
сільськогосподарські роботи, переробка овочів і фруктів.
Структурне безробіття-такий вид безробіття зумовлений
зміною, з одного боку, споживчого попиту на товари, а з
іншого — зміною структури в-тва
зростати, при очікуванні зниження цін, попит може
падати. Закон попиту – між ціною на товар чи послугу
і обсягом попиту уснує стійка обернена залежність (чим
вища ціна ти менший попит)
43. Пропозиція.закон пропозиції.Пропозиція –
це к-сть продукту, яку виробник бажає та спроможний
виробляти і постачати для продажу на ринку. Закон
пропозиції. Між ціною на товар чи послуг та обсягом
пропозицій на них існує пряма залежність (тобто чим
вища ціна тим вища пропозиція). Фактори що
впливають на пропозицію : ціни на ресурси,
сезонність, к-сть виробників, податки та субсидії, ціна
на споріднений товар, досконалість тех в-цтва
 
48.Організаційні форми підприємництва. За
формами власності та організацією розрізняють такі
осн форми п-тва: 1) індивідуальна — заснована на
приватній власності фіз особи та її особистій праці
(фермери, ремісники, окремі винахідники); 2) сімейна
— базується на приватній власності членів сім’ї; 3)
колективна трудова — заснована на власності
трудового колективу та праці його членів; 4) приватно
капіталістична — базується на власності й праці
окремого підприємця та найманої ним робочої сили; 5)
колективна капіталістична — заснована на власності
кількох власників капіталу та найманої ними робочої
сили; 6) орендна — орендована за певну плату на
різний період, що дає змогу орендареві бути власником
частини результатів праці та розпоряджатися майном;
7) інноваційна — створення та використання
інтелектуальної власності (патентів, ліцензій); 8)
спільна, або змішана — заснована на поєднанні різних
форм капіталу; 9) державна — базується на державній
власності.Існує три види фірм:1. Одноосібне
володіння- належить одному власнику і має ряд преваг
і недоліків: обмежені можливості для розширення
капіталу; обмеженими є можливості(одноосібника) в
управлінні в-цтва; повна відповідальність підприємця.
Партнерство:нерозуміння між
партнерами,розходження в іхніх інтересах; недостатні
фінансові можливості фірми; у партнерства завжди
наявний елемент непередбаченості. Корпорація:
сплачюють більші податки на одиницю прибутку;
розмежовуються ф-ції власності і контроля; ф-ції
управління зосереджуються в менеджерів , інтереси
менеджерів та інших акціонерів можуть не збігатися
50. Кругооборот і оборот капіталу.
Кругооборот капіталу - безперервний рух
капіталу, в якому він послідовно перетворюється
з однієї форми на іншу і повертається до
вихідної точки з приростом.
Є три форми капіталу: продуктивний
(виробничий), торговельний і грошовий —
називають функціональним Рух капіталу не
обмежується лише кругооборотом.
Оборот капіталу — кругооборот капіталу, який
діє як одиничний акт, та процес, що постійно
повторюється. Оборот авансованого п-мцем
осн капіталу відбувається тоді, коли витрачені
ним кошти на придбання засобів праці повністю
повертаються до нього (капітал п-ства здійснив
один оборот). Кругооборот капіталу, що
визначається не як окремий акт, а як
періодичний процес, називається оборотом
капіталу.Час обороту індивідуальних капіталів
неоднаковий. Він визначається конкретними
сферами прикладання капіталу.
він може отримати, якщо покладе гроші до банку. Ціна
землі дорівнює сумі грошей, яка будучи віддана в
позику, щорічно приносить дохід, рівний ренті, що
отримується з цієї землі.
75.Аграрні відносини.Форми г-вання у
сільському г-стві. Аграрні відносини — це
особливий вид економ відносин, які формуються в
суспільстві між його членами, г-ствами та державою з
приводу володіння, користування і розпорядження
землею як гол засобом в-тва в сільському г-стві, а також
в-тва і реалізації с/г продукції та розподілу доходів
господарств. На кожному етапі розвитку людства
формуються різноманітні види крупного, середнього,
дрібного землеволодіння на основі притаманних їм
форм земельної власності. Серед них виділяються
державні, колективні, групові та індивідуальні види
землекоритсування. Нині практично в усіх країнах світу
спостерігається співіснування різних форм власності на
землю і відповідних їм форм землекористування і
землеволодіння. Так, в США великим землевласником
виступає сама держава, якій належить 40% всіх
земельних угідь. Серед них є землі не тільки
федерального уряду, а й урядів штатів і місцевої влади.
Із загальної кількості землі, яка знаходиться у володінні
і користуванні фермерських господарств, 59,9%
належить сімейним фермам, 17,3% знахожиться у
спільному володінні, а 23,5% використовується
монополіями.
79. Економічне зростання і його чиники.
Економічне зростання визначається з двох позицій:
1) як поступальний приріст реального обсягу ВВП,
ВНП або національного доходу (НД) за рахунок
збільшення обсягів використовуваних ресурсів; 2) як
реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу.
Розрізняють три типи економічного вростання: -
екстенсивний, який здійснюється шляхом збільшення
обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів; -
інтенсивний, який здійснюється шляхом
ефективнішого, продуктивнішого використання
ресурсів на основі науково-технічного прогресу; -
змішаний, який поєднує інтенсивні й екстенсивні
типи. Джерелами економічного зростання є: -
економічні ресурси, що пропонуються їх власниками; -
зростання продуктивності ресурсів на основі розвитку
НТП. Умовно всі чинники економічного зростання
поділяють на три групи: 1) чинники попиту, які
забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє
збільшенню обсягів виробництва і доходу; 2) чинники
пропозиції, що є визначальними в більшості моделей і
мають складну структуру, яка включає: природні
ресурси; 3) чинники розподілу, які стосуються як
розподілу ресурсів, що суттєво впливає на чинники
пропозиції, так і розподілу на* ціонального продукту
та доходу, що впливає на сукупний попит.
82. Міжнародна торгівля Міжнаро́дна торгі́вля
— торгівля між резидентами різних держав. При
міжнародній торгівлі відбувається переміщення
товарів через митні кордони різних держав.
Результатом міжнародної торгівлі є виникнення
світового ринку та міжнародного поділу праці.
Зовнішня торгівля є історично першою і
найважливішою формою економічних зв'язків між
народами і країнами, яка відображає зв'язок між
товаровиробниками різних країн, що виникає на
основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню
взаємну економічну залежність. Міжнародна
78.Типи і фактори економічного зростання.
Економічне зростання – це збільшення виробництва
товарів і послуг протягом тривалого часу. Оскільки
вироблена сума товарів і послуг називається «валовий
національний продукт» (ВНП), те економічне зростання
зводиться до постійного збільшення ВНП. Осн
показниками економ зростання є: 1) збільшення обсягу
ВНП, 2) ріст ВНП на душу населення, 3) зростання
промислового в-ства. Екон зростання виміряється в
натурально-речовинній (асортименти товарів і послуг) і у
вартісній (грошова оцінка товарів і послуг) формах.
Вартісні показники економічного зростання сильно
спотворюються інфляцією. Тому показником реального
економічного зростання є динаміка фізичного обсягу ВНП,
вимірюваного у відсотках (наприклад, якщо реальний ВНП
торік склав 100 у. о., а в поточному - 120, то ріст склав
20%). Найважливіші фактори економічного зростання:
1) ріст вкладень капіталу в економіку (ріст інвестицій).
Приріст капіталовкладень збільшує масштаби виробництва
і загальний обсяг ВНП; 2) розподіл національного доходу:
чим більше національного доходу направляється у фонд
нагромадження, тим більше можливостей для розширення
виробництва; 3) число зайнятих у виробництві
працівників: збільшення зайнятості за інших рівних умов
збільшує обсяг виробництва.
76.Земельна рента та її види. Рента - це передача
частини доходу землеробом власнику землі за
використання його земельної ділянки. Є три основних
види земельної ренти: диференційна, абсолютна,
монопольна. Диференційна рента: причиною її
утворення є монополія на землю як об'єкт
господарювання, яку здійснюють власник або орендар
земельної ділянки. Ці суб'єкти мають монопольне право
господарювання на земельних ділянках і одержання з них
доходу у формі земельної ренти. В той же час ця
монополія не дає можливості господарського
використання цих ділянок землі іншими економічними
суб'єктами. Абсолютна земельна рента: утворюється на
всіх використаних землях, у тому числі й на гірших її
причиною є монополія приватної власності на землю,
яка закріплює високу норму прибутку у сільському
господарстві - понад середню норму. Монопольна рента:
утворюється на землях особливої якості чи в особливих
кліматичних умовах. Тільки на певних землях і в певних
природно-кліматичних умовах можливе обмежене
виробництво сільськогосподарських продуктів з
особливими, унікальними якісними характеристиками.
80. Поняття світового господарства.
Світове, або всесвітнє, господарство являє собою
сукупність національних економік і особливої сфери
суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за
територіальні межі окремих країн, - міжнародних
економічних відносин. Суть світового господарства
визначається тим універсальним зв'язком між
національними господарствами, який забезпечує їхню
реальну єдність на основі міжнародного поділу праці,
науково - технічної і виробничої торгівлі, валютних і
кредитних відносин, тобто міжнародними економічними
відносинами.
Міжнародні економічні відносини являють собою
систему господарських відносин між різними країнами
світу. Важливими елементами цієї системи є: 1)
міжнародне науково-технічне і виробниче
співробітництво; 2) вивіз капіталу і міжнародний кредит;
3) світова торгівля; 4) міграція робочої сили; 5) міжнародні
валютні відносини.
52. Відтворення просте і розширене.Фази
відтворення.Безперервне повторення в-тва отримало
назву відтворення. Для цього процесу необхідне
постійне відновлення всіх факторів в-тва: робочої сили,
засобів в-тва та природних ресурсів, середовища
існування. Всі зазначені фактори необхідні для
нормального ходу відтворення. Відомо два види
відтворення: просте і розширене.Просте відтворення
— це відновлення в-тва в незмінних масштабах щодо к-
сті та якості виготовленого продукту. Фактори в-тва
при цьому залишаються незмінними в кожному
наступному циклі в-тва, весь додатковий продукт
повністю використовується на особисте
споживання.Сьогодні просте відтворення
розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються, в
традиційних укладах їх економіки.Розширене
відтворення — це відновлення в-тва в кожному
наступному циклі у зростаючому масштабі щодо к-сті
та якості виготовленого продукту. Розширене
відтворення суспільного продукту втілюється в
економічному зростанні. Економічне зростання і
розширене відтворення — це ідентичні, проте
нетотожні поняття. Розширене відтворення належить як
до макрорівня (національне і світове господарства), так
і до мікрорівня (підприємство,фірма, галузь).
56.Монополія і конкуренція. Конкурентний ринок
озн такий стан, коли жодна фірма не може впливати на
ринкову ціну товару чи послуги. Такий варіант
конкуренції є ідеальним і х-ризується як досконала
конкуренція. Пропозиція товарів на такий ринок
виготовляється великою к-стю п-ств. Відповідно до
цього, з іншого боку виступає необмежена к-сть
покупців, тобто тут мають місце конкурентна
пропозиція і конкурентний попит. У реальному
господарському житті досконала конкуренція може
існувати лише як епізод, окремий момент, тому що
розвиток конкурентних відносин об'єктивно веде до
появи монополій. Монополія озн виключне право на
щось — в-тво, торгівлю — яке належить одній фіз чи
юрид особі. Утвор монополій призводить до
порушення механізму ринкового ціноутворення і
деформованого розподілу ресурсів. Конкуренція, в якій
беруть участь монополії, є недосконалою. Розрізняють
два види ринкових монополій: монополію продавця
і монополію-покупця. Монополія-продавець — це
фірма, яка є єдиним виробником товару, що надходить
на ринок. Ціна на такий товар установлюється фірмою і
не залежить від кон'юнктури ринку. В ролі монополії-
покупця може виступати держава, великі фірми,
державні організації.
81. Світове господарство Світове господарство —
це сукупність національних господарств, які беруть
участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між
собою системою міжнародних економічних відносин.
Воно являє собою глобальний економічний організм, в
якому склалися і зростають взаємозв’язок і
взаємозалежність усіх країн і народів світу. Основними
віхами у розвитку світового господарства є:-
виникнення міжнародних монополій, які поділили
між собою світові ринки збуту, джерела сировини і
сфери прикладання капіталу. Результатом став
економічний розподіл світу; - територіальний поділ
світу великими державами і утворення величезних
колоніальних імперій. Сформувався колоніальний поділ
 торгівля включає експорт і імпорт товарів,
співвідношення між якими називають торговельним
балансом. Міжнародна торгівля є своєрідним
проявом світового товарного ринку. Рух національних
товарів між країнами дещо обмежений, а деякі
національні товари взагалі не надходять у світовий
товарообіг. На світовому товарному ринку
обертаються тільки конкурентоспроможні товари,
кращі з національних товарів. Будь-якій державі для
успішного функціонування на всесвітньому ринку
необхідно мати свою зовнішньоекономічну
інфраструктуру, яка може забезпечити просування
товарів чи послуг від виробника до споживача в інші
країни.
90.Соціальний захист населення. Соціальний
захист — с-сть державних заходів і видатків
бюджету, пов'язаних з наданням фін допомоги
окремим верствам населення, які через
незалежні від них причини не мають достатніх
для самозабезпечення доходів. У широкому
значенні соціальний захист становить зміст
соціальної функції держави і є системою
економічних, юридичних, організаційних заходів
щодо забезпечення основних соціальних прав
людини і громадянина в державі. У вузькому
значенні соціальний захист – соціально-захисна
діяльність держави щодо убезпечення населення
від негативних наслідків соціальних ризиків. З
двох визначень можна з упевненістю
стверджувати, що держава безпосередньо чи
опосередковано бере участь у створенні
соціального захисту свого населення.
87.Проблеми інтеграції економіки України у
світове г-ство. Україна має необхідні
передумови для входження у світове
господарство та отримання певного місця в
системі міжнародного поділу праці. Серед них -
наявність сировинних ресурсів, родючих земель,
дешевої та відносно освіченої робочої сили,
рекреаційно-туристичних можливостей,
значного науково-технічного та
інтелектуального ринку товарів і послуг, вигідне
геололітичне становище "моста" між Західною
Європою та Азіатським континентом, спільного
географічного та економічного простору з
країнами східної Європи. Для прискорення
процесу входження України у світове
господарство слід брати до уваги такі
обставини: – основними орієнтирами
українських товаровиробників мають бути
технологічні фактори, світові стандарти,
культура виробництва та динаміка ємності
світового ринку; – необхідною умовою
сучасного ефективного виробництва стало
наближення потужностей підприємств,
технологій, технічного оснащення та серійності
до таких світових критеріїв оптимальності, як
орієнтація не на масове виробництво, а на
конкретного споживача
83.Сутність міжнародного руху капіталу.
Міжнародний рух капіталу - це розміщення і ф-
вання капіталу за кордоном з метою отримання
прибутку. Вкладаючи капітал за кордоном,
інвестор здійснює закордонні інвестиції (інвестиції
за кордоном). Причини вивезення капіталу: -
відносний надлишок капіталу на національному
ринку і зумовлена цим можливість його
прибуткового застосування за кордоном; -
використання ТНК відмінності між країнами у
рівні витрат в-тва; - прагнення одержати вільний
доступ до джерел сировини, забезпечити
гарантоване постачання своїх підприємств в
умовах загострення проблеми сировинних ресурсів.
Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за
кордоном у таких формах: - у формі приватного
або державного капіталу залежно від того,
вивозиться він приватними чи державними
організаціями і компаніями. - у грошовій і товарній
формах (машини і обладнання); - у
короткостроковій (як правило, на строк до одного
року) і довгостроковій формах.
86.Міжнародний поділ праці,міграція Міжнародне
розподіл праці як вища щабель розвитку громадського
територіального поділу праці між країнами, що передбачає
стійку концентрацію в-тва певної продукції окремих
країнах, передбачає його присутність серед різних країнах
трудових ресурсів різного обсягу й кваліфікаційного
складу. Широка трактування міжнародного поділу праці як
відокремлення окремих видів людської діяльності
необов'язково передбачає його наступну кооперацію –
заснований міжнародною розподілі праці стійкий обмін
між країнами продуктами, виробленими ними із
найбільшою економічної ефективністю У основі
об'єднання національних господарств у єдиний
світовий господарство лежить міжнародний поділ
праці (МРТ), що було спеціалізацію країн з виробництва
окремих видів продукції, якої, країни обмінюються між
собою. Міжнародне розподіл праці – об'єктивна основа
міжнародного обміну товарами, послугами і знаннями,
розвитку виробничого, науково-технічного, торговельного
і іншого співпраці між всіма країнами світу незалежно від
рівня половини їхньої економічного розвитку та характеру
суспільного устрою. Саме МРТ є важливим матеріальної
передумовою налагодження плідного економічного
взаємодії держав в масштабах всієї планети. Основним
спонукальним мотивом МРТ всім країн світу, незалежно
від своїх соціальних і основи економічних відмінностей,
був частиною їхнього прагнення отриманню економічних
вигод від участі у МРТ.
88.Торгывельний баланс краъни. Участь країни у
міжнародній торгівлі здійснюється з метою
отримання коштів за експортовані товари і
послуги. Водночас, імпортуючи товари і послуги,
вона змушена розраховуватися за них. Такі
розрахунки щодо експорту та імпорту товарів і
послуг формують торговельний баланс
країни.Торговельний баланс — баланс, який
відображає співвідношення вартості експорту та
імпорту країни за певний проміжок часу, як
правило, за рік.Протягом 2006-2010 років,
включно. Україна мала пасивний торговий баланс.
Як окремо по рокам, так і загальний за п'ять років.
Експорт за цей час становив 295 млрд. 220 млн.
долл. США. В структурі експорту
переважали:Продукція хімічної та Фармацевтична
продукція. Ліки. 10,33 млрд долл. США (3%
імпорту за 2006-2010 р.р. включно);Фармацевтична
продукція. Ліки. 10,33 млрд долл. США (3%
імпорту за 2006-2010 р.р. включно);пов'язаних з
нею галузей промисловості. Найбільше
експортовано продукції неорганічної хімії, добрив,
органічні хімічні сполуки та продукції лако-
фарбової галузі. В сумі на 18,48 млрд долл. США.
(5% від загального експорту за 2006-2010 роки);
праці, визначальною особливістю якого стало
нав’язування залежним народам такої виробничої
спеціалізації, яка відповідає потребам капіталу
метрополій; - виникнення соціалістичної системи, що
призвело до розколу єдиного світового господарства і
поклало початок протистоянню двох соціально-
економічних систем.
84.Міжнародні валютно-фінансові відносини.
У процесі реалізації взаємозв'язків на світовому
ринку виникають і міжнародні валютно-
фінансові відносини. їх поява пов'язана з рухом
грошей у міжнародному платіжному обороті.
Об'єктом міжнародних валютно-фінансових
відносин насамперед є валюта та її рух. Валюта
в широкому розумінні цього слова - це
національна грошова одиниця тієї чи іншої
країни. У процесі свого руху національна валюта
однієї країни постійно прирівнюється до валюти
іншої країни. їх співвідношення утворює
валютний курс. Його можна визначити так:
валютний курс - це ціна грошової одиниці
країни, виражена в грошовій одиниці іншої
країни або в міжнародній грошовій одиниці.
85.Міжнародно валютна с-тема та етапи її розвитку.
Міжнародні валютні системи - це сукупність правил і
механізмів, що скл на осн інтернаціоналізації
господарських зв 'язків і повинні забезпечувати
співвідношення різних валют у міжнародних
відносинах. Еволюція розвитку міжнародної
валютної системи Перший етап - біметалізм ХУІ-ХУШ
ст. Подвійний золото-срібний стандарт. Основні
ознаки: - роль загального еквівалента закріплюється за
двома металами; - необмежений обіг монет; - вільне
карбування монет. Другий етап - розвиток золотого
монометалізму. Цей етап має три періоди. I.
Золотомонетний стандарт. Паризька конференція 1867
р. Основні ознаки: - єдиним мірилом світових грошей є
золото; - фіксований золотий вміст у валютах і валютні
курси; - золото виконує всі функції грошей; - вільне
карбування золотих монет. II. Золотозливковий
стандарт. Генуезька конференція 1922 р. Основні
ознаки: - національні кредитні гроші використовують
як міжнародні платіжні засоби; - в обігу відсутні золоті
монети; - відмінене вільне карбування золотих монет; -
банкноти, білонні монети вільно розмінюються на
золоті зливки. III. Золотодевізний стандарт. Бреттон-
Вудська конференція 1944 р. Основні ознаки: -
збереження ролі золота як одиниці розрахунків у
міжнародному обігу; - фіксований золотий вміст у
валютах і валютні курси; - долар у режимі золотого
стандарту прирівнювався до золота. Недоліком
стандарту була жорстока система валютних нормативів.
Третій етап - повна демонетизація золота 1976-1978 рр.
Паперово-валютний стандарт. Ямайська конференція.
Основні ознаки: - повна демонетизація золота; -
відміна фіксації золотого вмісту у валютах і валютних
курсів; - відміна фіксації валютних курсів та заміна їх
плаваючими валютними курсами
89.Рівень життя населення, його показники.
Рівень життя — це соціально-економічна
категорія, яка відображає ступінь розвитку і
задоволення фіз, духовних і соц потреб
населення, а також умови в суспільстві для
розвитку і задоволення цих потреб. Потреби
людей різноманітні. Потреба — це необхідність
в життєвих засобах, яка набуває специфічної
форми відповідно до культурного рівня та
особистих якостей індивіда. У зв’язку з цим і
різний набір потреб кожної людини. Для
визначення ступеня задоволення потреб
фактичне споживання товарів і послуг
співвідносять з мінімальними і раціональними
стандартами їх споживання.