ТЕМА 1.

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ЕКОНОМІКСУ (ЕКОНОМІКИ)

План
1. Становлення та основні етапи розвитку економіки як науки
2. Предмет економіки як науки
3. Методи пізнання економічних процесів і явищ та їх класифікація
4. Економічні категорії, закони та принципи. Пізнання та використання
економічних законів
5. Функції економіки та їх місце в системі економічних наук

1. Становлення та основні етапи розвитку економіки як науки

Люди, які ніколи систематично не вивчали
економічну теорію, схожі на глухих, коли вони
намагаються оцінити звучання оркестру.

П. Самуельсон
Економіка (від грецького oikonomia – oikos та nomos, буквально означає
мистецтво ведення домашнього господарства) в сучасних умовах існує у
чотирьох значеннях:
1) народне господарство певної країни, групи країн або всього світу;
2) сукупність економічних відносин між людьми у сфері
виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, утворюючих певну
економічну систему;
3) сфера господарської діяльності людини, у якій створюються,
розподіляються і споживаються життєві блага;
4) економічна наука, що вивчає народне господарство в цілому, галузі
господарства району.

Рис. 1.1. Основні етапи розвитку економічної науки (з ХVІІ до кінця

ХІХ ст.)
 Рис. 1.2. Напрямки сучасної економічної теорії

Неокласична економічна теорія. Об'єктом дослідження є поведінка

Ноmо есоnomicus — "людини економічної", яка як продавець робочої сили,
споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, і при цьому
звести до мінімуму витрати (чи зусилля).
Основною категорією аналізу прихильники неокласичної економічної
теорії вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової
вартості.
Представники: А. Маршал і А. Пігу.
Монетаризм (англ. mопеу — гроші) стверджує, що грошова маса в обігу
відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юнктури та
встановленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і
величиною валового національного продукту, а також у розвитку
виробництва. Засновник — глава чиказької школи політичної економії М.
Фрідмен — виступає проти активного й широкомасштабного втручання
держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту,
висуваючи при цьому гасло "назад до Сміта". Позитивна сторона
монетаризму — всебічний аналіз механізму дії грошей на ринок товарів,
обґрунтування впливу монетарної політики на розвиток економіки.
Неолібералізм. Погляди неокласичної школи політичної економії з
різними течіями, напрямами отримали в економічній літературі назву
лібералізм (лат. liberalis — вільний).
Лібералізм — сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення
необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму
самоорганізованого ринку як єдиного ефективного регулятора господарських
процесів. Ідеї економічного лібералізму панували до кризи І929-1933 р.р.
Сучасні послідовники економічного лібералізму — неоліберали
(американські вчені Л. Мізес та Ф. Хаєк) — виступають за мінімальне
втручання держави в економіку, за надання максимальної свободи
підприємцям і торговцям.
Інституціоналізм. Назва походить від латинського слова institutum —
установа. Прихильники інституціоналізму основне значення приділяли
аналізу ролі інститутів в ухваленні економічних рішень та в економічній
діяльності, їхній спрямованості й ефективності.
До інститутів його прихильники відносять конкуренцію, профспілки,
податки, державу, монополії (в тому числі корпорації), сталий спосіб
мислення, юридичні норми тощо, а економіку розглядають як систему
відносин між суб'єктами господарювання, що формується під впливом
економічних та неекономічних чинників.
Засновники: американські науковці Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Гамільтон,
англійський економіст А. Гобсон та ін.
Соціально-технологічний інституціоналізм (представники: Дж.
Гелбрейт, Р. Арон, Я. Тінберген) за основу економічного розвитку ставлять
впровадження науки і техніки у виробництво і на цій основі обґрунтовують
індустріальне, постіндустріальне та інші форми суспільства.
Соціально-психологічний інституціоналізм (автор – Т. Верлен) основою
розвитку вважає інститути майстерності, родинного почуття та інші.
Соціально-правовий (автор Дж. Р. Коммонс) основою розвитку
суспільства називає право, юридичні відносини.
В останні десятиріччя виник новий різновид інституціоналізму —
неоінституціоналізм, який за основу економічного розвитку в
постіндустріальному суспільстві ставить людину, а основною метою
економічної системи вважає всебічний розвиток людини. Зокрема, XXI ст.
неоінституціоналісти проголошують століттям людини.
 Кейнсіанство (засновник – англійський економіст Дж. М. Кейнс) – одна
з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного
втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання
попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики.
Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінзон, П. Сраффа та інші)
виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки,
визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного
регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.
Поєднання окремих ідей неокласиків і кейнсіанства привело до
виникнення неокласичного синтезу.
Неокласичний синтез — узагальнююча економічна концепція, в якій
поєднуються раціональні теорії ціноутворення і розподілу доходів у межах
неокласичного напряму (зокрема в межах теорії загальної економічної
рівноваги) та зростання національного доходу в межах кейнсіанського
напряму економічної теорії. Згідно з цією концепцією, залежно від стану
економіки необхідно застосовувати кейнсіанські або неокласичні рецепти
впливу на економіку.
Його найвідомішими представниками є американські економісти Е.
Хансен, П. Самуельсон, Дж. Хікс, яких вважають авторами теорії
доходів-витрат як ортодоксальної версії кейнсіанської доктрини.
Марксизм і сучасність. Як четвертий основний напрям сучасної
економічної теорії слід розглядати ті положення К. Маркса, Ф. Енгельса і В.
Леніна, які витримали перевірку часом і постійно розвиваються
прибічниками марксистської теорії.
Розвиток економічної думки в Україні. Найславетнішими постатями
економічної думки в Україні у XIX — на початку XX ст. були В. Вернадський,
С. Подолинський, І. Франко, М. Туган-Барановський та ін.
С. Подолинський (1850—1891) виступав проти приватної власності, за
побудову соціалізму, неминучість якого вбачав у несправедливості
капіталізму — привласненні капіталістами продукту неоплаченої праці,
розтрачанні ним природних ресурсів, а також у його природничо-наукових
основах. Такими, на його думку, була енергія всесвіту, яка нерівномірно
розподіляється по різних його частинах і під впливом людської праці зазнає
позитивних змін щодо її найефективнішого використання для задоволення
людських потреб, але найкраще може бути застосована при соціалізмі. Ф.
Енгельс називав відкриттям ідею Подолинського про те, що людська праця
може довше утримуватись на поверхні землі і довше змушувати діяти
енергію сонця (ніж без праці). Ця ідея наприкінці XX ст. була названа
західними ученими видатним науковим відкриттям людства.
І. Франко (1856—1916) найважливішою умовою знищення експлуатації і
подолання соціальної нерівності називав приватну власність і відстоював
ідею встановлення суспільної власності на засоби виробництва
нереволюційним шляхом. Предмет політичної економії спочатку визначає як
"суспільні зв'язки між людьми", а відтак як науку про економічні закони
розвитку суспільства, відстоював теорію трудової вартості, ідею про
неминучість руху суспільства від капіталізму до соціалізму.
М. Туган-Барановський (1865—1919) уперше у світовій літературі
обґрунтував положення, згідно з яким фази промислового циклу
визначаються законами інвестування, зробив спробу синтезу теорії трудової
вартості (цінності) та граничної корисності (як це на Заході, але з
урахуванням витрат виробництва, здійснював А. Маршалл), запровадив у
науковий обіг поняття "вартість" (як витрати живої та уречевленої праці) та
"трудова вартість" (як витрати живої праці), поглибив теорію кооперації та
соціалізму.
Є. Слуцький (1880—1948) розкрив зв'язок між функцією корисності та
рухом цін і грошових доходів населення, внаслідок чого розвинув
неокласичну теорію.
Найбільшу цінність в теорії В. Вернадського має його концепція
неосфери.
 2. Предмет економіки (економіксу, політичної економії)
Предметом економіки (політекономії) є лише соціально-економічна
суть виробництва, тобто ті виробничі (економічні) відносини, які виникають
між людьми в процесі функціонування суспільного виробництва.
Предмет економіки (політичної економії) вивчає виробничі (економічні)
відносини людей, розглядає не лише організаційно-економічні та
техніко-економічні питання, але й вивчає соціально-економічні умови, в яких
відбувається життєдіяльність людей. Тому політекономія дає можливість
відповісти не тільки на питання: що, як і для кого потрібно виробляти, але й
на питання більш суттєві: чим визначається характер виробництва, розподілу,
обміну та споживання матеріальних благ? Чому при виробництві
продовольчої продукції в кількості, яка перевершує майже в чотири рази
нормальні потреби людей, близько 200 млн. чоловік на планеті щорічно
помирає від голоду?
Економіка (політекономія) повинна дати відповідь на три основоположні
питання:
1) Що потрібно виробляти і в якій кількості?
2) Як, за допомогою яких ресурсів і технологій будуть вироблятися
необхідні товари?
3) Для кого призначаються товари, що виробляються?
Предмет економіки (політекономії) відрізняється від інших економічних
наук. Так, мікроекономіка вивчає процеси на рівні підприємства (фірми), а
макроекономіка – на рівні суспільства (держави).
Політична ж економія (економіка в цілому) розглядає виробничі
відносини як на мікро-, так і на макрорівнях.

3. Методи пізнання економічних процесів і явищ та їх класифікація

Метод – це сукупність прийомів, способів і принципів пізнання
економічних явищ і процесів та законів розвитку економічних систем.
 Об'єктивний підхід означає трактовку економічних відносин як таких,
що складаються і розвиваються незалежно від волі і свідомості людини.
Суб'єктивний підхід виходить з того, що будь-яка економічна ситуація
визначається суб'єктивною діяльністю людей.

Рис. 1.3. Основні методи економічної теорії

Індукція – виведення принципів із фактів, тобто шлях від одиничного до

загального.
Дедукція – це шлях від загального до одиничного, від теорії до фактів.
Аналіз – це процес розумового або фактичного розкладання цілого на
складові.
Синтез означає поєднання різних елементів, сторін предмета в єдине
ціле.
Метод наукової абстракції передбачає вилучення з аналізу другорядних
фактів, які не мають істотного значення.
Економічні процеси мають кількісну і якісну сторони. Якісна сторона
виражає суть явища, а кількісна - величину даної якості.
Діалектичний метод вивчає явища і процеси економічного життя: а) в їх
загальному зв’язку і взаємозалежності; б) в стані безперервного розвитку; в)
коли кількісні зміни, які виникають в процесі розвитку ведуть до змін
якісних.

4. Економічні категорії, закони та принципи. Пізнання та

використання економічних законів
Економічні категорії — це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в
узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ і
процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит,
заробітна плата, робоча сила та ін.
Економічні закони відбивають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно
повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності
економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних
відносин.
Таблиця 1.1
Характеристика системи економічних законів
Система економічних законів
1. Всезагальні закони функціонують у всіх економічних системах
(закон зростання продуктивності праці, закон
зростання потреб та ін.)
2. Загальні закони функціонують у кількох економічних системах,
де існують для них відповідні економічні умови
(закони ринкової економіки – закон конкуренції,
закон попиту, закон пропозиції, закон вартості,
закон грошового обігу)
3. Специфічні закони функціонують лише у межах однієї економічної
системи
4. Стадійні закони функціонують на окремих стадіях даної
економічної системи (становлення, зрілості чи
занепаду)
Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять певні
допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку
економічної системи.

Рис. 1.4. Властивості економічних законів та законів природи

Основними формами пізнання та використання економічних законів

є:
1) емпірична, коли люди, не знаючи сутності економічних законів,
використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності;
2) наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність економічних
законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй
економічній діяльності.

Рис. 1.5. Рівні використання економічних законів

5. Функції економіки (політичної економії) та її місце в системі
економічних наук

Рис. 1.6. Основні функції політичної економії

 Література:
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д.
Базилевича. – К.: Знання-прес, 2012, - 702с.
2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія : Навч. посіб. –
К: Знання , 2007- 684с.
3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук,
О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005. – 508 с.
4. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів. / За ред. В. О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.:
Академвидав, 2007. – 672 с.
5. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М. :Економічна теорія –
політекономічний контекст – Навчальний посібник . К .: Кондор, 2008-524 с.
6. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М. , Іткін О.Ф.
Політична економія : Підручник/ За науковою ред.. доктора економічних
наук, проф.. В.Г. Федоренка – К.- Алерта.2008-487 с
7. Щетинін А.І. Політична економія. Підручник.- К.: Центр ччбової
літератури, 2011.-480с.