ТЕМА 1.

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ЯК НАУКА

План
1. Еволюція економічної теорії та її наукові школи.
2. Предмет та методологія економічної теорії.
3. Функції економічної теорії, її взаємозв’язок з
правом.
 1. Еволюція економічної теорії та її наукові
школи.

Економічна думка Стародавньої Греції та

Стародавнього Риму
греки – Ксенофонт (430–355 рр. до н.е.),
Платон (427–347 рр. до н.е.), Аристотель (384–322
рр. до н.е.); римляни – вчений-енциклопедист Варрон
(116–27 рр. до н.е.), письменник і політичний діяч
Марк Порцій Катон (234–149 рр. до н.е.), Колумелла
(I ст. до н.е.).
Ці мислителі досліджували проблеми розподілу й організації праці в межах
натурального господарства, рабовласницької вілли.

Ойкономія – це економічні знання, які сформувалися у період

до XVI-XVII cт. (oikos – домашнє господарство, nomos – закон).
 У XVI–XVII ст. виникає наука про державне господарство –
«політична економія»: politikos – державний, суспільний;
oikonomia – управління домашнім господарством.
Перша наукова школа політичної економії – меркантилізм
(від італ. merkante – купець), відображає інтереси торгової
буржуазії.
Представники – французи Антуан де Монкретьєн і Жан
Батист Кольбер. Вітчизняна школа – науковці Києво-
Могилянській академії.
Меркантилісти бачили джерело збагачення країни в
ефективній зовнішній торгівлі та накопиченні золота. Здійснювали
всебічну підтримку вітчизняного купецтва. Розглядали зовнішню
торгівлю як чинник активного торгового балансу.
Ранній меркантилізм XV cт.: держава має продавати на
зовнішньому ринку якомога більше товарів, а купувати менше з
метою збереження золотого запасу в країні.
Зовнішня торгівля розглядається як важіль притоку золота в країну.
Розвинений (пізній) меркантилізм (XV-XVII) шукає джерела
збагачення нації не в примітивному нагромадженні благородних
металів, а в перевищенні експорту над імпортом.
 Друга велика наукова економічна школа – фізіократизм (від грец.
«влада природи»). З’явилася у середині XVII ст. у Франції, де землеробство
залишалося провідною галуззю. Засновник – Франсуа Кене (1694–1774 рр.)
Фізіократи вважали землю основним джерелом багатства.
Ф. Кене створив першу макроекономічну модель, яка відображала
рух суспільного продукту між трьома класами громадян: виробничим класом
(землеробці), класом земельних власників та невиробничим класом (усі
особи, не пов’язані із землеробством).
 Класична англійська школа політекономії.

Основні представники – А. Сміт й Д. Рікардо.

Основні роботи: А. Сміт – «Дослідження про природу і
причини багатства народів» (1776), Д. Рікардо – «Начала політичної
економії та оподаткування» (1817). Великий вплив на розвиток
економічної науки.
Головні положення:
– матеріальне виробництво, і саме праця людини, є
головним джерелом збагачення суспільства. Розроблена трудова
теорія вартості.
– ринок і торгівля мають бути вільними: вони забезпечують
ефективне використання ресурсів. Невтручання держави в
економічний розвиток. А. Сміт і Д. Рікардо – родоначальники
лібералізму в економічній теорії.
– поведінка людей є раціональною, вони прагнуть досягти
максимальних результатів.
– дали класичні трактування товару, грошей, капіталу,
прибутку, процента.
 Марксистська політична економія
Основні представники – К. Маркс і Ф. Енгельс.
Представник реформістського напряму марксизму,
видатний український економіст – М.І. Туган-Барановський (1865–
1919).
Основна праця – «Капітал», де надано всебічний аналіз
вільного ринку («дикого» капіталізму), протирічь між трудом і
капіталом.
Головні положення:
– Теорія трудової вартості трансформована у теорію
додаткової вартості, яка створюється на основі експлуатації чужої,
найманої праці.
– Зроблено висновок про необхідність революції та заміни
приватної власності на суспільну (державну).
– Обгрунтовано провідну роль держави у регулюванні
економіки
Слабкі сторони: недооцінили еволюційний розвиток ринку
та капіталістичного суспільства.
 У Російській імперії існувала Київська наукова школа
осібно розвивалася на базі кафедри політекономії
Київського університету у середині XIX ст.
Засновник – І.В. Вернадський, перший у Російській
імперії історик економічної думки. Прихильник і
пропагандист західних економічних ідей (А. Сміта й Д.
Рікардо) в Російській імперії.
Його послідовники (спадковість простежувалася до
початку XX ст. і в еміграції) не сприймали марксизм і
соціалізм. Виступали за розвиток ринку землі, капіталізму в
сільському господарстві, категорично заперечували
необхідність суспільної власності на засоби виробництва.
Радянська економічна думка повністю ігнорувала
київську школу, визнаючи лише Вернадського.
 Маржиналізм (від франц. мarginal – граничний).
Видатний представник - Альфред Маршалл (1842–1924),
(кембриджська школа). Поява мікроекономіки як галузі
економічних знань
Головні позиції:
– проблему примноження багатства слід розглядати не
взагалі, а в умовах обмежених ресурсів.
Не цікавилися соціальними відносинами суспільства, а
створили теорію раціонального господарювання, яка придатна для
підприємця.
– Значущість споживання є такою же, як і виробництва.
– Застосували метод математичного моделювання
економічних процесів.
Маржиналізм, на відміну від марксизму, пропагував незалежність
ринку від державного втручання, тобто це – неокласичний напрям
економічної науки. В українській школі його найвідомішим представником
був Є. Слуцький.
 У XX ст. мікроекономічна теорія доповнена теорією
державного регулювання економіки, або
макроекономікою. Разом вони склали повноцінну теорію –
«економікс».
Засновник макроекономіки - Джон Кейнс.
Автор праці «Загальна теорія зайнятості, процента і
грошей» (1936). Розробив конкретні методи державного
регулювання економікою.
Школа кейнсіанства посідала домінуючі позиції в
західній економічній науці аж до 1970-х років і стала
підґрунтям змішаної економіки.
Альтернативні теорії макроекономіки – монетаризм. Наприкінці 1960-х років.
Засновник – лауреат Нобелевської премії у 1976 р. Мілтон Фрідман. Пропонував
необхідність обмеження ролі держави антиінфляційним, грошовим регулюванням. Школа
економіки пропозиції пропонувала скорочення податків з метою стимулювання
підприємницької активності. Теорія довгострокового економічного зростання та
раціональних очікувань.
 Наукова школа інституціоналізм (виник у 1930-ті
рр. в США). Альтернатива щодо неокласики.
Особливості: тяжіє до інтеграції з іншими
суспільними науками і бере до уваги вплив духовних,
моральних, правових та соціальних факторів на
економічний розвиток.
Розвиток мікроекономічних, макроекономічних ідей
та інституціоналізму характерний і для сучасної
економічної думки в Україні.
 2. Предмет та методологія економічної
теорії.

економічні відносини

Соціально-економічні відносини Організаційно-економічні

відносини
 Економічні закони – об’єктивні, постійні, стійкі
причинно-наслідкові взаємозв’язки між економічними
явищами чи процесами.
Найзагальніші закони діють у всіх економічних
системах (закон економії часу, підвищення потреб).
Загальні закони — лише у ринковій економіці (закони
вартості, попиту і пропозиції, грошового обігу).
Специфічні закони діють лише в окремих типах
господарства (наприклад, феодального або рабовласницького).
На дію економічних законів впливають протидіючі
чинники, тому вони проявляються як тенденції.
Економічна поведінка суб’єктів спрямована на
задоволення потреб в умовах обмежених ресурсів.
Альтернативність варіантів використання ресурсів
та споживання благ є важливим принципом
економічної теорії.
 Економічна теорія вивчає:
економічні відносини між людьми, що виникають у
процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання
економічних благ;
закони та закономірності економічного розвитку;
оптимальне задоволення зростаючих
індивідуальних та суспільних потреб в умовах
обмежених ресурсів.
 Мікроекономіка вивчає економічну
поведінку окремих фірм, підприємств, домашніх
господарств та інших економічних суб’єктів
(споживачів і виробників, власників ресурсів) та
закономірності функціонування окремих видів
ринків; макроекономіка аналізує закономірності
функціонування національної економіки загалом;
мезоекономіка вивчає галузі народного
господарства, проміжні системи та комплекси
(військово-промисловий, агропромисловий,
енергетичний та ін.); міжнародна економіка
досліджує систему світового господарства,
міжнародні економічні зв’язки та закономірності
їх розвитку.
 Методологія (від грец. methodos) – система
засобів, заходів, підходів і шляхів, за допомогою яких
здійснюється пізнавання економічних законів і
тенденцій.
Системний метод, аналіз, синтез, індукція, дедукція,
метод наукової абстракції, поєднання історичного і
логічного підходів, математичний і статистичний методи.
Створення моделей та експериментів.
 3. Функції економічної теорії. Взаємозв’язок економічної
теорії з правом.

Методологічна функція: ЕТ є базою, фундаментальною основою

для прикладних економічних наук.
Пізнавальна функція: ЕТ досліджує істотні риси економічних явищ і
процесів, виявляє тенденції економічного розвитку господарського життя,
систематизує економічні знання.
Прогностична функція: науковці з ЕТ розробляють науково
обґрунтовані прогнози економічного розвитку на середньо- та довгострокову
перспективу
Практична функція: ЕТ пропонує науково обґрунтовуванні
рекомендації для ефективної діяльності всіх суб'єктів економіки (держави,
фірм, домогосподарств), з метою ефективного використання ресурсів і
зростання суспільного добробуту.
Виховна функція: формування у кожної людини наукового
економічного мислення та економічної поведінки розумної істоти.
 Взаємозв’язок економічної теорії з правом.

 Право упорядковує економічну поведінку людей

 Право вирішує суперечності між економічною свободою підприємців та
інтересами інших суб'єктів , а також суспільними інтересами
 Економічні відносини є первинними, вони породжують право.
Співвідношення між ними : зміст і форма
 Правові відносини на практиці мають зворотній вплив на економічні
відносини. Що прогресивніше право, то воно більше стимулює розвиток
нових форм економічних відносин