Засновники маржинальної теорії.

«Австрійська школа»
маржиналізму.

1 слайд
Маржиналізмом називають напрямок, засноване на методах аналізу з допомогою
граничних економічних понять (трохи пізніше буде дано визначення того, що означає
“граничний”). Цей напрям ґрунтується на суб’єктивному аналізі явищ, саме тому інша
назва маржиналізму – суб’єктивна економічна школа.
Об'єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов'язана з новими історичними
реаліями розвитку капіталізму в 60—70-ті pp. XIX ст.:

● глибокими якісними змінами у характері, структурі виробництва та методах

управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного
прогресу;
● інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських
зв'язків та ринкової кон'юнктури;
● переходом економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі
ринкової конкуренції;
● якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку
споживача на зміну ринку виробника;
● зростаючою індивідуалізацією господарського життя, формуванням
принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв'язків між
економічними агентами;
● актуалізацією потреб у рекомендаціях щодо раціонального господарювання на
мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки
(взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів
виробництва в межах окремих підприємств тощо).
2 слайд

Маржиналізм характеризується наступними рисами:

1. Використанням в аналізі економ процесі граничних величин, тпких як: гранична

корисність та гранична продуктивність

2. Дослідження поверхневих форм економ життя, його висхідним пунктом є вивчення

людських потреб.

3. Зведення предмета економ науки до вивчення раціонального розподілу обмежених

ресурсів.

3 слайд
Історія зародження маржиналізму
Як з’явився маржиналізм? Як було тільки що згадано, він дійсно виник в
дев’ятнадцятому столітті, а якщо точніше – в сімдесятих роках його. Хоча взагалі,
строго кажучи, зачатки даного напрямку економіки були ще в давнину, в часи
Аристотеля – як раз-таки він і став першим розробляти аналіз суб’єктивного початку.
За ним пішли схоласти Середньовіччя, потім – автори епохи Просвітництва.

Передумовою для зростання даного напряму став активний розвиток промисловості і

прикладних наук, що вимагало наявності таких умов, які дозволили б розподіляти види
наявних послуг з оптимальним результатом між конкурентами. Відбулася так звана
маржинальна революція – перехід до нових концепцій від старих, класичних. Про
основні ідеї маржиналізму буде сказано трохи пізніше, а поки що саме час поговорити
про людей, яким економічний світ зобов’язаний становленням нового напряму.

4 слайд

Найперші згадки теоретичних підходів маржиналізму можна зустріти в роботах таких

вчених, як Антуан Курно, Герман Госсен, Жюль Дюпон і Йоганн фон Тюнен. Їх не
можна в повному розумінні назвати маржиналистами, так само, як не вважають їх і
засновниками цього напряму. Однак факт залишається фактом, і загальновизнаним:
вищеперелічені діячі науки зробили перші кроки по розробці ідей маржиналізму.
Курно, наприклад, цікавився мікроекономікою і намагався вивчати економічні процеси
з допомогою математики – оскільки саме математиком і був. Завдяки Курно з’явився
термін “еластичний попит” (коли попит на товар змінюється з-за того, що змінюється
ціна). Фон Тюнен першим став роздумувати про теорію граничної продуктивності,
Дюпон вивчав цінові надлишки, а Госсен – сформулював закони взаємодії між
людьми. Так чи інакше, всі ці вчені зіграли по-справжньому значущу роль в
майбутньому становленні маржиналізму. Серед імен засновників ж його називають
імена Карла Менгера, Вільяма Джевонса і Леона Вальраса.

5 слайд

Основні положення маржиналізму

Незважаючи на те що існує відразу кілька шкіл даного напрямку, безсумнівно, мають

власні риси й особливості, що є в маржинализме і загальні елементи. Так, наприклад, в
основі вивчення лежить купівельна потреба, а також поведінка окремих фірм. Тут
аналізують як на макро-, так і на мікрорівні сталий стан економіки та питання, з цим
пов’язані. Маржиналісти активно оперували математичними методами, а для того, щоб
проаналізувати які-небудь зміни, що відбулися, зверталися до граничних величин
(іншими словами, до кількісного аналізу) – про що вже говорилося раніше. Крім того,
вони не вважали, що сфера виробництва повинна залишатися в пріоритеті, і підходили
до вивчення економічних явищ з точки зору суб’єктивізму – тобто конкретного
окремого суб’єкта. Найголовніше ж, що проповідували послідовники цього напряму –
життя заради щастя: вони розглядали людину як істоту, яка прагне максимально
 отримати задоволення від своїх запитів. До всього вищесказаного призвела
маржиналістська революція.

Найважливіші елементи маржиналізму як напрямку фінансової науки:

· Використання граничних величин (лат. margin – граничний). Маржиналістів цікавила

зміна тієї чи іншої величини при зміні іншої величини на одиницю.
· Суб'єктивізм, тобто підхід, за якого всі економічні явища досліджуються й
оцінюються з точки зору окремого господарчого суб’єкта.
· Гедонізм господарюючих суб'єктів. Людина розглядається маржиналістами як
раціональна істота, метою якої є максималізація власного задоволення.
· Статичність.Вивчення використання рідкісних ресурсів для задоволення потреб
людей в даний момент часу.
· Ліквідація пріоритету сфери виробництва, характерного для економічного аналізу
класиків.
· Сприйняття ринкової економіки як рівноважної системи.

6 слайд

Австрійська школа маржиналізму

Найвагоміший внесок у розробку ідей маржиналізму зробила австрійська школа

маржиналізму, яка сформувалась у 70-ті роки ХІХ ст.

Засновник школи професор Віденського університету Карл Менгер (1840-1921)

розвинув ідеї попередників про граничну корисність у головну теорію суб’єктивно-
психологічної школи.

Вихідним методологічним принципом був суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу

економічних процесів і їхніх факторів.

Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство як типовий елемент

буржуазного суспільства. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як
арифметичну суму таких елементів. Вони вивчали механізм дії законів економіки на
прикладі одного ізольованого господарства, а потім екстраполювали отримані
висновки на всю сукупність господарств. Такий метод отримав назву “робінзонад”.

Основою економічної діяльності вважалася психологія суб’єкта господарювання, яка

зумовлює його потреби, мотиви діяльності, усю його економічну поведінку. При цьому
об’єктивний характер розвитку суспільного виробництва і властивих йому законів
повністю ігнорувався.
Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія граничної корисності.
Прийняті в політекономії категорії “товар” і “вартість” були замінені поняттями “благо” і
“цінність”.

Менгер першим виклав теорію граничної корисності у логічній послідовності. На його

думку, за існуючої обмеженості ресурсів перед індивідуумом завжди постає проблема,
якнайкраще розподілити власні кошти для задоволення власних потреб. Він накреслив
схему, що відображає криву спадання потреб людини в різних предметах залежно від
їхнього значення для добробуту особистості, тобто фактично сформулював принцип
спадної корисності.

7 слайд

Другий авторитетний представник австрійської школи Фрідріх фон Візер (1851-1926)

розвивав ідеї Менгера, використовуючи принцип граничної корисності для оцінки
вартості витрат виробництва.

Він розглядає витрати як своєрідну корисність, стверджуючи, що цінність продуктів

визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останніх – граничною корисністю
граничного споживчого блага. Візер трактував витрати як корисність, що приносять у
жертву. Відповідно до закону Візера, вартість витрат виробництва є похідною від
вартості продукту.

Візер жорстко критикував теорію трудової вартості. Він вважав абсурдною теорію, яка
стверджує, що праця людини визначає вартість продукту, і дотримувався думки, що
працю, так само, як інші фактори, закладено у вартість товару.

На противагу примату виробництва, який пропагує класична політекономія, австрійська

школа дотримувалася думки про примат споживання, стверджуючи, що вирішальну
роль у економічному процесі відіграють потреби суб’єкта.

Ще однією важливою ознакою економіки австрійці вважали обмеженість матеріальних

благ. Вони доводили, що якби блага були в необмеженій кількості, то можна було б
задовольнити всі наші потреби, і необхідність в економічній діяльності зникла б. З цієї
ж позиції (позиції рідкості) Візер трактував і природу власності, стверджуючи, що її
породжують рідкість та обмежена кількість предметів споживання.

8 слайд

Третій представник австрійської школи Ейген Бем-Баверк (1851-1919) дав ширший

варіант нової теорії, доповнивши її, зокрема, суб’єктивістською концепцією процента.
Він вважав, що праця – це “благо майбутнього”, бо вона створює продукт тільки через
певний час. Підприємець, наймаючи робітника, дає йому “теперішнє благо” у вигляді
заробітної плати. Через більш низьку оцінку майбутнього блага теперішнє благо
перевищує майбутнє за вартістю. Це перевищення і становитиме процент, тобто
процент виникає у результаті впливу фактору часу на вартість благ.

Суб'єктивні оцінки розглядаються автором як вихідний пункт всієї економічної системи і

виводяться із корисності, складаючи особливий стан свідомості індивіда. Надання
переваги психологічним аспектам аналізу, крайній суб'єктивізм, дуалізм і раціоналізм -
це основні риси методології Бем-Баверка.

Втілюючи своє бачення теорії цін у реальність наукових побудов, вчений спочатку
встановлює основний принцип суб'єктивних оцінок - принцип граничної корисності. Далі
він вводить поняття виробничих благ і модифікує принцип суб'єктивних оцінок,
визнаючи у якості регулятора лише граничну корисність граничного блага. І, у
кінцевому рахунку, із суб'єктивних оцінок виводиться ціна, яка і виступає об'єктивним
виразом граничної корисності.