Міністерство освіти і науки України

Одеський фаховий коледж економіки, права та готельно-ресторанного бізнесу

Циклова комісія правознавчих та соціально-економічних дисциплін

Самостійна робота
з дисципліни «Економічна теорія»

на тему: «________________________ Виникнення економічної теорії та основні

етапи розвитку. Сучасні напрямки і школи економічної теорії

Зародження економічної теорії як науки. Основні напрями і школи

світової економічної думки

ВИКОНАВ(ЛА):
СТУДЕНТ(КА) 1 КУРСУ, ГРУПИ 9РО-25/23
______________АРТЬОМОВА ЕЛЬВІРА ОЛЕКСАНДРІВНА___________
КЕРІВНИК ВИКЛАДАЧ
ЛІЛІЯ ЄНА

ОДЕСА 2023
Виникнення економічної теорії та основні етапи
розвитку.

Термін „економія" („ойкономія", від грец. „ойкос "-дім,

господарство, „номос" - правило, закон), виник в епоху
античного рабства. Він означав певну систему правил,
законів управління домашнім господарством,
землеробством. Його використовували ще Ксенофонт,
Платон, Аристотель для аналізу економічних явищ і
закономірностей розвитку суспільства. В той період
економічні відносини не були складними, а закони про
управління господарством передавались із покоління в
покоління як досвід ведення господарства.
Як наука, тобто як система знань про економічні процеси,
економічна теорія виникла набагато пізніше - у ХУІІ-ХУШ
ст., коли почав зароджуватись капіталізм, економічні
відносини стали набагато складнішими, виникла
необхідність їх регулювання на рівні держави. Підходи до
аналізу економічних процесів визначались об'єктивними
економічними умовами, реальними потребами та
інтересами економічного буття, і спочатку досить часто
змінювалися залежно від змін в економічних процесах, що
відбувались. Першим напрямком в економічній теорії
історично став меркантилізм (від франц. „мерканте" -
торговець, купець). Представники цього напрямку (Т.Мен,
А.Монкретьєн, Ж.Б.Кольбер) основне місце в економічних
процесах відводили торгівлі.
Дійсно науковий характер економічна теорія отримала у
працях представників класичної школи політичної економії
- В.Петті, П.Буагільбера, А.Сміта, Д.Рікардо. Цей напрямок
в економічній теорії виник в епоху промислового
перевороту і бурхливого розвитку продуктивних сил та
капіталістичних економічних відносин у Великобританії.
Основні теоретичні засади цієї школи: ідеї природного
порядку, які визначають права приватної власності, свободи
вибору, конкуренції; концепція „економічної людини", яка
вступає в економічні відносини з метою реалізувати власні
потреби та інтереси; ідеологія економічного лібералізму
(від фр.lаіsеz fаіrе -дозволяйте робити все), відповідно до
якої держава не повинна втручатись в економічну діяльність
індивідів. Заслугою цієї школи є те, що її представники
довели: в економічному житті панують об'єктивні
економічні школи, а економічний розвиток - це природний
процес, якому властиві свої внутрішні закони
Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних
економічних величин як взаємопов'язаних явищ
економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі.
Провідний принцип маржиналізму -суб'єктивно-
психологічний підхід до економічних процесів і явищ, який
дає можливість визначити загальні правила економічної
поведінки господарських суб'єктів.

Представниками неокласичного напрямку вважають

також Дж.Хікса, Ф.Хайєка, Дж.Міда, Р.Солоу, М.Фрідмена.
Усіх цих вчених об'єднує прихильність до вільної
конкуренції, відстоювання принципу невтручання держави
в економіку. Основна сфера їх дослідження - підприємство,
споживач. Вони вважають, що ринок з його законами в
змозі регулювати економічні відносини та встановлювати
необхідні пропорції, він спрямовує виробництво на потреби
споживачів, стимулює і забезпечує ефективність
виробництва.
Вони вивчають такі проблеми, як: механізм
формування ринкової ціни та фактори, що його
визначають; структуру потреб споживача і можливості їх
задоволення при певному рівні доходів; формування витрат
виробництва на певний товар; проблеми продуктивності
капіталу. Сучасним варіантом неокласичної теорії
вважається теорія раціональних очікувань, яка грунтується
на тих самих принципах: раціональність поведінки
господарських суб'єктів; повнота інформації;
досконала конкурентність, негайна реакція попиту і
пропозиції на нову економічну інформацію та ін.
Інституціоналізм — це сучасний напрямок у розвитку
економічної теорії, що виник у США на початку XX ст.
Його представники (Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт,
Я.Тінберген) вважають, що неокласики дуже спрощено
трактують предмет економічної науки, що вона не може
обмежуватись суто економічними відносинами, оскільки на
її розвиток впливає низка соціально-економічних
інститутів: держава, правові структури, банки, крупні
корпорації, науково-дослідні інститути, політичні партії,
церква, суспільні організації тощо. Вони виступають з
критикою капіталізму, за розширення соціальних програм,
створюють теорії соціально-економічного розвитку
корпорацій, їхньою заслугою є розробка методологічних
принципів соціології як науки.
Неоінституціоналізм - найбільш популярний напрямок у
розвитку економічної науки XX ст. У 60-х роках
сформувалась теорія суспільного вибору (Дж.М.Б'юкенен),
в основу якої покладено ідею взаємозалежності політичних
та економічних явищ, застосування економічних методів до
вивчення політичних процесів. У цей час у США виникла
ідея „народного капіталізму" (А.Берлі, М.Надлер, С.Чейз),
яка включає в себе: теорію дифузії власності, теорію
управлінської революції та теорію революції доходів, зміст
яких полягає у трансформації капіталізму.
З другої половини 70-х років XX ст. з'явився новий підхід
до регулювання економічних процесів, пов'язаний з
використанням грошової маси в економіці, який отримав
назву монетаризм. Його засновник М.Фрідмен
запропонував монетаристські методи регулювання ще в
50-х роках. Як відомо, на його погляди спиралась
економічна політика Р.Рейгана. Монетаристські концепції
служать основою грошово-кредитної політики держави в
багатьох країнах і нині. Суть концепції монетаристів
полягає у тому, що між обсягом і динамікою грошової маси
та національного доходу в економіці існує тісний зв'язок, а
впливати на рівновагу в економіці можна за допомогою
грошової емісії, так званих „грошових імпульсів
Грошова маса впливає на величину споживчих видатків;
збільшення грошової маси веде до зростання виробництва,
а після досягнення повного обсягу виробництва - до
зростання цін. Така політика повинна носити
довгостроковий характер, тоді вона буде сприяти зростанню
виробничого потенціалу. Фрідмен виходив з того, що
грошова політика повинна бути спрямована на
досягнення відповідності між попитом на гроші та їх
пропозицією. А для цього необхідно, щоб процент приросту
грошей в обігу відповідав приросту цін і національного
продукту. В цьому суть так званого правила Фрідмена.