Соціально-економічні та теоретичні передумови виникнення

марксистської філософії
Марксизм, зокрема його філософське вчення, увійшов в історію як найголовніше досягнення
суспільної думки другої половини XIX і першої половини XX століть. Його популярність значною мірою
пояснювалася відповідністю умовам того часу, настроям революційних борців проти капіталу. Та в
нашому столітті він досяг не лише апогею, а й зазнав глибокої кризи, яка обумовлюється тим, що в
ряді положень марксистської теорії були незрозумілі чи перебільшені або навіть зведені в абсолют
такі положення, котрі не мали значення абсолютних істин, особливо в його економічній і соціально-
політичній теоріях. Тому ставлення до марксизму різних соціальних і політичних сил було й
залишається різним:
марксизм — це абсолютна істина, придатна на всі часи й для всіх народів;
марксизм — це суцільна помилка; соціалістична ідея повністю тупикова;
практика соціалістичного будівництва неадекватна теорії марксизму і таке ін.

Щоб з'ясувати повніше причини такої розбіжності оцінок треба дослідити умови й фактори
його виникнення та розвитку.

Як відомо, марксизм виник у 40-х роках XIX століття. Причин, що його породили, багато. Це й
суспільно-політичні, історичні, економічні умови, теоретичні джерела та природничо-наукові
передумови.

До перших слід віднести ті обставини, що в середині XIX століття капіталістичні відносини

швидко розвивалися в країнах Європи й Америки. Протиріччя між працею й капіталом різко
загострилися. Постійними супутниками були економічні кризи. Росло безробіття, озлидніння
трудящих мас. Це вказувало на гострі суперечності між продуктивними силами і виробничими
відносинами тогочасного капіталістичного суспільства.

Класова боротьба між пролетарями та буржуа в ЗО—40-х роках минулого століття

загострилася. Пролетаріат із ''класу в собі'' перетворився в ''клас для себе''. Пролетарський рух виріс
кількісно й організаційно. Аналізуючи його, Ф.Енгельс виділив основні форми цієї боротьби:
- стихійні виступи робітників проти окремих капіталістів;
-луддизм (стихійна боротьба, що виражалася в руйнуванні машин, застосування яких
спричинило скорочення робочої сили);
- масовий страйковий рух, який призвів до утворення робітничих спілок;
- стихійні виступи робітників окремих заводів, фабрик, міст, у яких пролетаріат чітко заявив
про свої класові вимоги (Ліонське повстання французьких робітників у 1831 — 1834 роках, Сілезьке
повстання німецьких робітників у 1844 році);
- чартистський рух, який виник в Англії у другій половині 30-х років XIX століття і досяг свого
апогею в 40-х роках. Це був широкий, масовий і політично оформлений пролетарський рух.

Всі ці виступи зазнали поразки. Тому невдовзі постало питання про необхідність створення
такої теорії, яка могла б допомогти робітничому класові в його економічному, соціальному й
політичному звільненні.

На прохання лідерів робітничих партій і спілок К.Маркс і Ф.Енгельс написали для них програму
''Маніфест Комуністичної партії''. В ньому і наступних своїх працях вони створили вчення, яке
одержало назву марксизму. Воно складалося з діалектико-матеріалістичної філософії, політичної
економії і наукового соціалізму. Можна вважати, що головною умовою його виникнення були
потреби класової боротьби пролетаріату. Та й сам розвиток капіталізму виявив матеріальну основу
суспільного прогресу, його об'єктивні закономірності — його діалектику. Це було передумовою
формування історико-ма-еріалістичної концепції і того розуміння діалектики, яке характерне для
марксизму і ленінізму.
 У своєму виникненні марксизм як світогляд пролетаріату і його партії спирався й на теоретичні
джерела та природничо-наукові передумови. Одним із таких теоретичних джерел була німецька
класична філософія, зокрема діалектика Г.Гегеля й матеріалізм Л.Фейербаха. Маркс і Енгельс творчо
переробили філософію Гегеля, відкинувши ''абсолютну ідею'', похідним для якої нібито є
матеріальний світ і взяли на озброєння її ''раціональне зерно'' —діалектику. На відміну від інших
ідеалістів, Гегель розглядав ''дух'' у безперервному процесі розвитку. Він першим серед філософів
Нового часу дав аргументовану критику метафізичного методу, який панував тоді в науці й філософії.
Відкинувши вчення Гегеля про ''світовий розум'', Маркс і Енгельс використали і далі розвинули
вчення про розвиток світу, тобто діалектику, бо хоч цей метод і був розроблений на ідеалістичній
основі, все ж представив весь природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу
безперервного руху, перетворень і розвитку. Гегель дав узагальнений аналіз усіх найважливіших
категорій діалектики, сформулював основні її принципи й закони. Завдяки сформульованому
діалектичному методу філософія Гегеля зайняла почесне місце в історії філософії, стала одним з
теоретичних джерел марксизму.

Теоретичним джерелом марксизму було й матеріалістичне вчення Л.Фейербаха. В історію

філософії він увійшов як видатний матеріаліст, який вів боротьбу проти ідеалізму й релігії, справив
великий вплив на К.Маркса й Ф.Енгельса, сприяв їхньому відходу від ідеалізму./'Критикуючи ідеалізм
Гегеля, Фейербах відкинув його, не помітивши в ньому ''раціонального зерна''. Матеріалізм
Фейербаха, ігноруючи діалектику, страждав відсутністю історичного підходу, неумінням дослідити
явища з точки зору їх розвитку. Фейербах не переносив матеріалістичних поглядів на явища
суспільного життя і тому був матеріалістом ''внизу'' і ідеалістом ''вгорі''. Його матеріалізм був ще й
антропологічним, оскільки Фейербах розглядав людину абстрактно (як біологічну істоту), не дійшов
до розуміння її суспільної природи. В теорії пізнання Фейербах хоч і стояв загалом на
матеріалістичних позиціях, все ж ігнорував практику. Тому його матеріалізм був ще й споглядаль-
нимДЕ>ейєрбах виступав і як атеїст. На його думку, не бог створив людину, а людина — бога.

Одним із теоретичних джерел марксизму була й англійська класична політична економія

(А.Сміт, Д.Рікардо), основоположники якої поклали початок трудовій теорії вартості, встановили факт
існування суспільних класів. 1 хоч їх вчення мало обмежений характер, воно все ж сприяло
матеріалістичному розумінню історії.

Теоретичним джерелом марксизму був і утопічний соціалізм (К.Сен-Сімон, Ш.Фур'є, Р.Оуен).

Його сильною стороною на той час була критика капіталістичного ладу, глибоке розкриття його
основних протиріч. Соціалісти-утопісти вірили в краще майбутнє, пропагували ідеї соціалізму.
Слабкою ж стороною їхнього вчення було те, що вони не бачили соціальних сил, які б могли
реалізувати ці ідеї. І всежїхня концепція сприяла матеріалістичному розумінню історії.

Важливу роль у становленні марксистської філософії відіграли досягнення природознавства,

якими була ознаменована перша половина XIX століття. До цього природодослідники лише збирали
емпіричний матеріал і описували його. Тому причини багатьох фізичних явищ вони часто вбачали в
загадкових силах (''флогістон'', ''теплород'' і т.д.). Маркс і Енгельс узагальнили досягнення
тогочасного природознавства, використавши їх для створення діалектико-матеріалістично-го
світогляду.

Особливого значення тут набули відомі три великі відкриття (закон збереження енергії,
вчення про клітинну будову живих організмів і еволюційна теорія Дарвіна). Вони відіграли важливу
роль в обґрунтуванні єдності матеріального світу, матеріального характеру й нерозривного зв'язку
процесів, що відбуваються в природі. Ці відкриття дали можливість пояснити основні процеси
природи й відкинули метафізичний погляд на світ, стали природничо-науковою основою, на якій
виникла діалектико-матеріалістична філософі