Ринок і ринкова економіка у сучасному вимірі

Природа та сутність поняття ринку.......................................................................................2

Основні концептуальні підходи до пояснення: ефективний ринок, умови формування
ринку, ринок як полісистемне утворення.............................................................................4
Ефективний ринок..............................................................................................................4
Умови формування ринку.................................................................................................5
Ринок як полісистемне утворення.....................................................................................6
Функції ринку та підходи до його вимірювання. Основні суб’єкти ринку. Переваги і
недоліки ринку......................................................................................................................7
Функції ринку та підходи до його вимірювання...............................................................7
Основні суб’єкти ринку......................................................................................................8
Переваги і недоліки ринку.................................................................................................8
Зміст і структура ринку..........................................................................................................9
Класифікація ринків за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин.........9
Класифікація ринків за ступенем розвитку ринкових відносин.....................................10
Ринок з різним ступенем обмеження конкуренції (монополістичний або
олігополістичний).............................................................................................................10
Класифікація ринків відповідно до чинного законодавства..........................................10
Класифікація ринків відповідно до територіального поділу..........................................11
Сучасні моделі ринкової економіки...................................................................................12
Ринкова інфраструктура......................................................................................................13
Механізми самозаперечення ринку...................................................................................15
Природа та сутність поняття ринку
Ринок — це сукупність економічних відносин, що виникають між виробниками і споживачами у
процесі вільного еквівалентного обміну виробленими благами (послугами), який організований за
законами товарного виробництва і грошового обігу.

З цього визначення ринку випливає, що, по-перше, ринок завжди обумовлюється природою
виробництва, хоч йому властива значна самостійність і він активно впливає на всі відтворювальні
процеси, їх кінцеві результати та ефективність. По-друге, формування ринку не є самоціллю. Це не
мета, а засіб досягнення ефективності системи господарювання. По-третє, ринок означає систему
саморегулювання економіки, що стимулює розвиток виробництва за його як кількісними, так і
якісними параметрами. Проте такий ринок сьогодні є анахронізмом. Вільний ринок, що діє
автоматично, саморегулюється, як доведено історичним досвідом, ефективно працювати не може.
Вже в римському праві містилися норми, які регулювали ринкові відносини обміну.

Отже, слід підкреслити, що ринок є одним з найбільших утворень людства. Кожний етап розвитку
суспільства зумовлює певні особливості функціонування ринку, певні інститути, механізми
ринкових відносин. Можна умовно виділити ряд етапів і шляхів становлення ринкових відносин.

Перший етап — період від розпаду первіснообщинного ладу до виникнення капіталізму. Він
характеризувався формуванням ринкових відносин і простого товарного виробництва. Ринкові
відносини відігравали підпорядковану роль, укорінювалися, як правило, в надрах натурального
господарства, потісняючи його. Сприяючи встановленню зв'язків між раніш ізольованими
суб'єктами господарювання (общинами, рабовласницькими латифундіями, феодальними
маєтками, селянськими господарствами і т. ін.), вони відкривали додаткові можливості для
розвитку виробництва і суспільства в цілому. Саме з розвитком торгівлі було пов'язане і часткове
нагромадження капіталу.

Другий етап — капіталізм періоду вільної конкуренції. Він характеризувався розвитком ринкових
відносин, їх широким і глибоким проникненням у всі сфери і функції суспільного господарства. Цей
етап тривав у більшості капіталістичних країн до межі XIX і XX ст. Ринок існував у своїй класичній
формі, коли товар перетворювався на елементарну частинку капіталістичного господарства. У цей
період знімаються позаекономічні обмеження на шляху вільного руху товарів, капіталу, робочої
сили, створюється єдиний національний, а потім і світовий ринок. За цих умов головними
важелями саморегульованої ринкової економіки стали вільні ціни й конкуренція.

Третій етап — переростання капіталізму вільної конкуренції в монополістичний капіталізм, а потім

— у державно-монополістичний. Для цього періоду характерним є підривання класичного ринку,
обмеження сфер його впливу державним регулюванням.

Історичний досвід розвитку класичного ринку свідчить, що за своєю природою він є суперечливим
і здатним внаслідок притаманної йому стихійності призвести не лише до прогресу, а й до депресії,
криз і навіть до повного руйнування економічної системи. Отже, слід було знайти ефективні
засоби, які б допомогли обмежити стихійні сили ринку.

Вперше обгрунтував необхідність державного регулювання ринкових відносин англійський

економіст Дж. М. Кейнс. На противагу економістам ХVIII—XIX ст. Дж. М. Кейнс та його
послідовники довели, що забезпечити безперебійність капіталістичного відтворення без втручання
держави в економіку неможливо. Державу вони розглядали як головний стимулятор попиту і
чинник активізації підприємництва у господарському житті. Саме рекомендації Дж. М. Кейнса
допомогли урядові Рузвельта уникнути руйнівної дії "великої депресії".
Слід зазначити, що у зв'язку з крахом соціалістичної системи в багатьох країнах почався етап
переходу до ринкових відносин. Кожна країна через специфіку розвитку, використовуючи
історичний досвід, йде до ринку своїм шляхом.

Якщо узагальнити історичний досвід формування ринку в західних країнах, можна зробити такі
висновки.

Формування ринкових відносин становить тривалий процес, у ході якого постійно відбуваються
зміни в усіх основних сферах суспільного життя і створюються національні ринки, які
відзначаються великою різноманітністю. Це стосується насамперед системи мотивацій, критеріїв
ефективності, виробничих і управлінських структур, господарських пропорцій та ін. До того ж, як
свідчить світовий досвід, формування ринкової структури не може бути рівномірним у всіх країнах
і всіх сферах господарства. Це залежить від економічних факторів розвитку, а також від історичних,
соціальних, політичних тощо.

У західних країнах вже давно зрозуміли, що ринок зосереджує в собі величезну енергію (як творчу,
так і руйнівну), яка, якщо її не тримати в певних рамках, здатна зруйнувати життєво важливі сфери
та економічну систему в цілому. Економічна діяльність держави є важливим засобом подолання
стихійних сил ринку й одним з елементів сучасного господарства. Держава навчилася регулювати
попит і пропозицію, цю основу ринку, і, не порушуючи самої природи і механізмів на мікрорівні
(підприємство), створила механізм регулювання ринку на макрорівні. Ринок став регульованим,
що дає право за сучасних умов визначити моделі ринкових відносин у розвинутих країнах як
"соціальне ринкове господарство".

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, що

якоюсь мірою відображає реалії в економіці деяких країн наприкінці минулого століття. Сучасний
же ринок — один з елементів іншої значно складнішої системи господарювання, елементами якої
є:

 власне ринкові відносини, що грунтуються на конкуренції економічно відокремлених

виробників, вільних цінах, попиті і пропозиції і охоплюють ринок товарів та послуг, ринок
праці, ринок капіталу, фінансово-кредитний ринок та ін.;

 численні регулюючі інститути, в першу чергу державні, головною метою яких є підтримка
збалансованості попиту і пропозиції, споживання і нагромадження товарної і грошової мас;

 система досконально відпрацьованого законодавства, що встановлює "правила гри" на

ринку, перетворює ринок з "дикого" на цивілізований; це антимонопольне (антитрестове)
законодавство, законодавство про власність, про угоди, договори і зобов'язання, про
захист споживача, про труд і соціальну захищеність;

 стан масової свідомості (культура, ідеологія, правосвідомість);

 високоякісна інформаційно-аналітична база, тобто ринкова інфраструктура (товарні біржі,

біржі цінних паперів, служби зайнятості, інформаційні центри, рекламні агентства, служби
безготівкових розрахунків тощо).

Отже, як свідчить світовий досвід, за теперішнього рівня розвитку продуктивних сил для
конструктивного функціонування ринку і господарського механізму необхідним є контекст
продуманих та взаємопов'язаних юридичних норм, компетентного і дієвого державного
регулювання, певної суспільної свідомості, моралі, культури.
Основні концептуальні підходи до пояснення: ефективний ринок, умови
формування ринку, ринок як полісистемне утворення
Ефективний ринок
Американський економіст Ю. Фама (Eugene Fama) у 60-х роках ХХ століття розробив гіпотезу
ефективного фінансового ринку, яка становить особливий інтерес з погляду вивчення не тільки
ринку капіталів, а й загальної теорії фінансів. Відповідно до цієї гіпотези ринкові ціни завжди
відображають справжню вартість речей, що виставляються на торги, оскільки в цих цінах
врахована вся наявна інформація. В даний час ця гіпотеза є спірною.

Гіпотеза ефективного ринку, як і всі інші економічні концепції, заснована на лінійній парадигмі,
відповідно до якої кожна економічна дія (подія) викликає лінійну пропорційну реакцію, тобто
утворюються певні причинно-наслідкові зв’язки.

Ефективний ринок (efficient market) — це фінансовий ринок, на якому фактична ринкова ціна
цілком відображає і дорівнює вартості фінансового активу (цінного папера), позаяк акумулює всю
минулу, наявну і можливу інформацію про нього. Поняття ефективності у цьому разі передбачає
інформаційну (інформативну) ефективність, а ефективний ринок — це такий ринок, у цінах якого
дістає відображення вся відома про фінансовий актив інформація.

Інвестори, визначаючи доцільність здійснення фінансових вкладень, спираються на особисті

уявлення й мету стосовно ризику й дохідності, а також на власну оцінку справжньої вартості цінних
паперів. Наскільки правильно інвестор визначає справжню вартість цінного папера, залежить від
повноти його поінформованості щодо всіх умов і чинників, які впливатимуть на майбутні доходи
від фінансового активу.

Якщо цінний папір вільно обертається на ринку, його ціна формується насамперед під впливом
попиту і пропозицій. Якщо доволі велика кількість учасників ринку цінних паперів вважає, що
фінансовий актив недооцінено, попит і ціна на нього зростатимуть. Якщо більшість інвесторів
вважатиме, що фінансовий актив переоцінено — зростатиме пропозиція, а ринкова ціна
зменшиться. Тобто якщо суб’єкти ринку цінних паперів поводяться раціонально, ціна фінансового
активу наближатиметься до оцінюваної більшістю інвесторів справжньої вартості активу.

Гіпотеза ефективного ринку базується на наступних вихідних положеннях:

- Всі учасники ринку мають рівний доступ до історичних даних про ринкові ціни, публічно
доступної інформації і приватної інформації. Таким чином, жоден з учасників ринку не має
переваги перед іншими в прийнятті інвестиційних рішень.

- Спочатку передбачається, що всі учасники ринку діють раціонально, тобто не приймають ризик,
якщо він не компенсується адекватним рівнем прибутковості.

- Жоден з учасників ринку не зможе отримати в довгостроковій перспективі прибутковість, яка

буде істотно перевищувати ринкову для заданого рівня ризику.

- Ринкові ціни змінюються випадковим чином, тому минулі тенденції не дозволяють судити про їх
рух в майбутньому. Іншими словами, в умовах ефективного ринку застосування інструментів
технічного і фундаментального аналізу є абсолютно марним.

Існує дві основні характеристики інформаційно ефективного ринку:

1- інвестор не має достатньо обґрунтованих аргументів очікувати вищого за середній дохід на

інвестований капітал за заданого рівня ризику. Це не означає, що інвестор не може отримати чи не
отримає із часом наддоходів. Головне тут інше — такий результат не може бути очікуваним,
передбачуваним.

2- рівень доходу на інвестований капітал залежить від рівня ризику (найвдаліший приклад —
відсоткові ставки на короткотермінові цінні папери).

Отже, згідно гіпотези ефективного ринку, ринок є ефективним по відношенню до будь-якої

інформації, якщо вона відразу і повністю відбивається в ціні активу. Прийнято розрізняти три
форми ринкової ефективності: слабка,середня та сильна форма ефективності. Основним
недоліком гіпотези ефективного ринку є те що, на сучасному ринку відсутня інформаційна рівність
між учасниками.

Умови формування ринку

Для ефективного функціонування та розвитку цивілізованого ринку необхідні такі умови:

1) реальний плюралізм типів і форм економічної власності та форм господарювання. Як свідчить

досвід розвинутих країн, для цього повинні існувати індивідуальна (приватна) власність (заснована
як на власній, так і на чужій праці), колективна (у формі акціонерних компаній, кооперативів,
власності трудових колективів тощо), державна (муніципальна, регіональна) власність, змішана та
інші типи і форми власності як результат їх різних комбінацій;

2) розвинуте антимонопольне законодавство та дієві механізми його реалізації певною мірою

послаблюють монополістичні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню
сучасного ринку;

3) ефективна система економічного, правового та адміністративного регулювання економіки

державою (за переважання економічних методів);

4) доступність всебічної інформації про ринок;

б) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності (їх кількість у

виробництві однотипної продукції повинна становити більш як 7—8, оскільки 1—2 суб'єкти — це
монополія, а 3—5 — олігополія);

6) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-
продажу;

7) наявність ринкової інфраструктури, тобто комплексу інститутів, підприємств, служб та установ,

які забезпечують обслуговування ринку, купівлю-продаж різних об'єктів власності;

8) свобода господарської діяльності, що передбачає здатність суб'єктів господарювання

самостійно вибирати партнерів і заключати з ними контракти, договори за взаємовигідними
цінами, вільно розпоряджатись частиною прибутку (після сплати податків), різними ресурсами,
незалежність у прийнятті інших господарських рішень, що поєднується з відповідальністю за
економічно необгрунтовані рішення, господарювання на принципах господарського розрахунку
(самоокупності, самофінансування та ін.) тощо;

9) поступова і наростаюча інтегрованість національної економічної системи у світове господарство

передусім через механізм міжнародного поділу праці;

10) наявність економічно доцільного доступу до джерел фінансування — низьких ставок за

банківські кредити, сприятливого інвестиційного клімату в країні тощо.

Ринок як полісистемне утворення

 Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є
ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний,валютний, трудових ресурсів, інформації, так
званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний
функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони
взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та
розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного
ринкового середовища.

Ринок споживчих товарів і послуг — один з найважливіших компонентів товарного ринку.

Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан
суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції,
насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин

оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду,
розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджуваних об'єктів, невідповідності
встановлених на них машин, обладнання, приладів світовому рівню.

Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу.

Виключивши його із сфери виробничих відносин, країни командно-адміністративної системи при-
гнобили виробництво, його рушійні сили.

Управління виробництвом у ринковому господарстві здійснюється через капітал. Інакше

неможливо перебороти численні дисбаланси, неприйняття підприємствами науково-технічних
новинок, їх небажання реінвестувати отриманий прибуток.

Ринок праці — посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма

узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно
стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та
саморегулювання.

Складовими ринку праці є:

працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах
суспільного виробництва;

зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в
організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які
виконують роботу за допомогою власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники,
дрібні ремісники та ін.).

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію
на це.

Історично склалися два "чистих" варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший — ринок
робочої сили з обмеженим попитом;

другий — з обмеженими ресурсами. Класичний взірець першого — ринок відсталих країн. Ринок

робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв робочої сили. Дійовим
інструментом ринку робочої сили є біржі праці.

Функції ринку та підходи до його вимірювання. Основні суб’єкти ринку.

Переваги і недоліки ринку
Функції ринку та підходи до його вимірювання
Основні суб’єкти ринку

Що ж виступає об'єктами ринкових відносин? Тобто, стає предметом купівлі - продажу на

сучасному ринку. Широке трактування ринку, наведене вище, свідчить про те, що об'єктами
ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати суспільної діяльності. Тобто, ними
можуть бути матеріальні продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання, послуги,
житло тощо); інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї); робоча сила; цінні папери
(акції, облігації);валюта, позичкові капітали і т. д.

Переваги і недоліки ринку

До переваг ринку зазвичай відносять:
- ефективний розподіл і використання ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів і
послуг;
- можливість успішного функціонування ринку при орієнтації на виключно обмежену інформацію:
рівень цін і рівень витрат на різні ресурси;
- високий ступінь його гнучкості та адаптації до умов виробництва;
- швидке використання досягнень науки і техніки;
- свободу вибору і дій підприємців і споживачів;
- здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості продукції;
- відносно швидке відновлення порушеної рівноваги.
Основними недоліками ринку є:
- відсутність стимулів для виробництва товарів і послуг колективного та громадського
призначення;
- відсутність механізму захисту навколишнього середовища від виробничої та інших видів
 діяльності;
- нездатність збереження невідтворюваних ресурсів;
- відсутність гарантій на працю;
- нездатність сприяти розвитку фундаментальних і прикладних досліджень в науці;
- нестабільність розвитку і схильність спадів виробництва та інфляційним процесам.

Зміст і структура ринку

Класифікація ринків за економічним призначенням об’єктів ринкових
відносин
Кожний ринок дуже різноманітний і поділяється на конкретніші:

 Ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, рибних товарів існують

всередині ринку предметів споживання.

 Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу

ринку засобів виробництва.

 Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.

 Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних та

соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображує виробництво і споживання,
попит і пропозицію товарів.

Матеріальне і нематеріальне виробництво мають бути адекватними платоспроможному попиту

населення. Якщо цієї рівноваги немає, то в суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи
товарів споживання, з одного боку, і виникає перевиробництво - з іншого.
Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на
виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері
обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом, населення та пропозицією
товарів і послу. Ринок засобів виробництва спрямований на задоволення виробничих потреб. Його
суб'єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються економічною діяльністю.

Класифікація ринків за ступенем розвитку ринкових відносин

Розвинений ринок-це система товарно-грошових відносин, які є визначальною формою зв'язку
між суб'єктами господарської діяльності, покупцями і продавцями, що здійснюється на основі
економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників і споживача. Ціна на
такому ринку формується під впливом закону вартості, попиту і пропозиції, граничної корисності.
Вона є головним регулятором економічного життя.

Поряд з цим держава виступає замовником значної кількості товарів і послуг, здійснює контроль
за деякими цінами, встановлює мінімальну заробітну плату, а отже, є регулятором ринкових
відносин. Характерними рисами розвиненого ринку є наявність різноманітних бірж, банків,
страхових компаній, аудиторських і брокерських фірм та інших інституцій ринкової інфраструктури;
відпрацьованість і узгодженість законодавчих актів, нормативних документів щодо
господарського життя, його суб'єктів, їхніх прав, обов'язків і відповідальності; стійкої позитивної
психологічної налаштованості населення щодо ринку.

Ринок, що формується, перебуває у стадії становлення і тому, природно, не може бути

розвиненим, зрілим. Для нього характерні наявність елементів неринкових відносин (натуральний
обмін, або бартер, надмірне втручання держави у господарське життя), не відпрацьованість
законодавчих документів, антиринкова психологія багатьох верств населення.

Ринок з різним ступенем обмеження конкуренції (монополістичний або

олігополістичний)
Залежно від умов, в яких діють суб’єкти господарювання:

— вільний (поліполістичний) ринок (багато продавців, багато покупців, товари однорідні, вхід і
вихід на ринок вільний, інформація доступна);

— монополізований (олігополія, монополія) (один продавець або обмежена кількість їх, багато
покупців, доступ на ринок та до інформації обмежений);

— монополістична конкуренція (відносно велика кількість продавців, диференціація товару, вільні

вхід на ринок і вихід);

— регульований (держава законодавчо обмежує економічну свободу окремих суб’єктів

господарювання, формуючи та захи щаючи конкурентне середовище);

Класифікація ринків відповідно до чинного законодавства

Легальний (дозволений законом і відкритий для оподаткування)

Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він є продовженням тіньової економіки, що

являє собою несанкціоновану господарську діяльність. Така економіка існує в усіх країнах
незалежно від соціально-економічного устрою.

Тіньовий ринок має таку саму структуру, що й легальний (офіційний), тобто його елементами є і
предмети споживання, і засоби виробництва, і кредит, і робоча сила.
 Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два компоненти:

 заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої в країні діяльності;

 доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент пов'язаний з легальними видами діяльності, доходи від якої приховуються з
різних причин. Це, зокрема, приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та
доходів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або "чорною" економікою: наркобізнес,

проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність переважно не створює нової
продукції, лише перерозподіляє уже створені доходи.

"Чорний" ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших
нажитися на цьому.

Несанкціонована діяльність зумовлює розвиток шахрайства, крадіжки, зловживання чиновників

владних структур і виникнення мафії.

Класифікація ринків відповідно до територіального поділу

За територіальною ознакою:

— місцевий;

— регіональний;

— національний;

— світовий;

Місцевий ринок розташований у певному місці (на певній території), де здійснюється купівля-
продаж різноманітних товарів і послуг. У Києві це Бессарабський, Володимирський, Подільський та
інші продовольчі ринки, оптові ринки, універмаги, універсами, різноманітні магазини тощо.

Регіональний ринок—ринок, в межах території області, району, міста тощо або будь-якої іншої
частини території країни.

Національний (внутрішній) є ринком конкретної країни, який інтегрує у собі всі ринки: предметів
споживання і послуг, засобів виробництва, нерухомості, науково-технічних розробок та інформації,
фінансовий, валютний, ринок праці, місцеві ринки, легальний і нелегальний, ринки з різним
ступенем обмеження конкуренції. Акти купівлі-продажу на внутрішньому ринку здійснюються у
національній валюті.

Світовий ринок - це сукупність національних ринків, пов'язаних між собою стійкими товарно-
грошовими відносинами. Він ґрунтується на міжнародному поділі праці, який спочатку
характеризувався обміном сировинними ресурсами і продуктами сільськогосподарського
виробництва. Тепер на світовому ринку широко представлена готова продукція у вигляді
різноманітної техніки, одягу, продуктів харчування, а також капіталу, робочої сили, валюти, цінних
паперів, інтелектуальної власності, послуг тощо.

Сучасні моделі ринкової економіки

Ці загальні риси в різних країнах реалізуються по різному. У зв'язку з цим виділяють три основні
моделі ринкової економіки: а) ліберальну; б) соціально-орієнтовану і в) консервативну.
Для ліберального або вільного ринку характерними є:

 • переважання приватної власності над усіма іншими її формами;

 • мінімальне втручання держави в регулювання економіки, яке зосереджено, головним

чином, на макроекономічних процесах;

 • максимальне заохочення людей в підприємництві шляхом створення відповідної

законодавчої бази;

 • велика диференціація людей на багатих і бідних;

 • значна різниця в рівні заробітної плати між керівником фірми і службовцями (в сто і
більше разів);

 • відстороненість держави від вирішення більшості проблем життєзабезпечення

населення країни.

Ліберальна модель побудована на тому, що кожна працездатна людина повинна забезпечити

себе, свою сім'ю і свою старість. Держава піклується переважно про тих, хто не в спромозі себе
забезпечити (жебраки, знедолені, багатодітні, малозабезпечені). Для цього використовуються
методи прямого (цільового) перерозподілу доходу, через податкову систему і бюджет. Адресна
допомога подається муніципалітетом. Ця модель характерна для США, Англії, Канади, Австралії.
Вона при досить високому рівні розвитку економіки, незважаючи на велику диференціацію у
доходах, дозволяє забезпечити гідний рівень життя більшості громадян. Навіть найбідніші живуть
досить пристойно. Так, в США бідною вважається сім'я (з 4х чоловік) з річним доходом до 18 тис.
доларів. Таких в США близько 12%. із них 41% мають власні будинки, середня вартість яких
становить 120 тис. доларів, а 27% сімей мають по 2 автомобілі.

Якщо рівень розвитку економіки є незадовільним, то ця модель призводить до надзвичайно

гострих соціальних протиріч, напруження, що породжується низьким рівнем життя багатьох
громадян країни.

Для соціально-оріентованої моделі  ринку характерним є:

 • наявність змішаної економіки із значною питомою вагою державної власності;

 • регламентація державою правил гри на ринку як для державних, так і недержавних

підприємств;

 • державне макро- і мікрорегулювання економіки;

 • значна державна підтримка всіх членів суспільства шляхом забезпечення належного

гарантованого рівня задоволення потреб громадян в охороні здоров'я, освіті, житлі,
культурі, недопущення бідності;

 • регулювання зайнятості населення з метою мінімалізації безробіття;

 • державне регулювання доходів населення, а також в певних межах і цін.

Таким чином, соціально-орієнтована модель ринкової економіки передбачає поєднання

економічної ефективності і соціальної захищеності населення з метою забезпечення певного рівня
його добробуту. Ця модель характерна для Швеції. Особливістю шведсько) моделі є яскраво
виражена соціальна спрямованість, зменшення майнової нерівності між людьми, піклування про
малозабезпечених, високий рівень зайнятості, життя і громадянських прав. В Швеції безробіття
становить всього 2%. Середньомісячна заробітна плата працівника в 2011 році становила 3,4 тис.
дол., а пенсія – 2,2 тис. дол. Різниця між мінімальною і максимальною заробітною платою не
 перевищує 2 рази. Тривалість платної відпустки – 5 тижнів. Пенсії отримують усі, хто досяг
пенсійного віку (65 років). Якщо працівник занедужав, або змушений залишитися вдома для
догляду за хворими дітьми, то він одержує 75-85% від заробітної плати. При цьому пацієнт оплачує
вартість медичних консультацій та ліків. Для бідних (при хворобі) держава надає допомогу. Коли
народжується дитина, то обоє батьків мають право на річну відпустку, яку вони можуть
використати в будь-який час, поки дитині не виповниться 8 років. Середня і вища освіта –
безкоштовна.

Консервативна модель заснована на системі соціального страхування як за рахунок внесків

працюючих, так і особливо роботодавців і держави. Тут боротьба з бідністю поєднується з
підтримкою високих стандартів життя усіх громадян. Коли ринок не в спромозі забезпечити
належний рівень життя усіх громадян, то в соціальні процеси втручається держава як і в
регулювання економіки в цілому. Консервативна модель характерна для Австрії, Німеччини,
Франції, Італії, Греції.

Значний інтерес представляє південно-корейська модель. Вона дозволила цій країні за короткий
строк перетворитися з відсталої у високорозвинену країну. Якщо в 1962 році національний доход
на душу населення тут складав 82 долари на рік, то в 1988 році – 4,04 тис. доларів, тобто
збільшився за 26 років в 50 разів. Відмінною особливістю південно-корейської моделі є сильне
регулювання економіки державою. Держава складає і реалізує п'ятирічні плани, зосереджує в
своїх руках фінансово-кредитні ресурси, стимулює експорт і стримує імпорт.

Подібні процеси спостерігаються і в інших країнах Східної Азії, наприклад, в Японії відсутнє
державне соціальне забезпечення населення. Цим займаються фірми. Цю модель характеризують
як державно- керований ринок.

Світовий досвід засвідчує, що кожна країна будує власну господарсько-політичну систему, яка
найбільш відповідає конкретно- історичним умовам і особливостям, менталітету даної нації.

Перед Україною стоїть завдання знайти власний шлях економічного розвитку, побудувати таку
систему ринкового господарства, яка б найбільш відповідала її історичному минулому.

Враховуючи те, що менталітет значної частини населення України сформувався в тоталітарній

системі, де надзвичайно розвинена утриманська психологія, для України на даному етапі, на наш
погляд, більше підходить соціально-орієнтована модель ринкової економіки.

Ринкова інфраструктура
Інфраструктура — це основа, підґрунтя, фундамент еконо мічної системи та її підсистем,
її внутрішня будова, що забезпе чує цілісність. Завдяки інфраструктурі здійснюється рух
потоків товарів і послуг від продавця до покупця.
Інфраструктура ринку — комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які
забезпечують нормальний ре жим безперебійного функціонування ринку.
Оскільки будова інфраструктури ринку дуже складна, вар то розглянути її елементи.
Інфраструктура ринку по кликана забезпечувати цивілізовані стосунки між суб’єктами
через свої функції. Розглянемо детальніше деякі еле менти інфраструктури ринку. Одним
із найважливіших інфра- структурних елементів є біржі.
Термін “біржа” в перекладі з латинської мови означає “шкі ряний гаманець” . Біржі
виникли як місця, де комерсанти здійснюють торговельні операції.
З переходом постсоціалістичних країн до ринку біржова торгівля відроджується.
Біржа — організаційно-правова форма оптової торгівлі
масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних
операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа),
робочої сили ( біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа).
Механізми самозаперечення ринку