економ теорія

Економ теорія
Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії......................................3

Методи дослідження економічних процесів і явищ......................................................5
Економічні категорії та економічні закони..................................................................6
Функції економічної теорії.............................................................................................7
Сутність та структура економічних потреб суспільства. Благо як засіб
задоволення потреб. Класифікація благ.......................................................................8
Економічний закон зростання потреб........................................................................10
Економічні інтереси: сутність і класифікація............................................................11
Благо. Корисність благ. Закон спадної граничної корисності....................................13
Механізми взаємодії та узгодження економічних інтересів. Мотиви та стимули
ефективного господарювання.....................................................................................14
Формаційний та цивілізаційний підходи до дослідження суспільного розвитку......16
Сутність та структурні елементи економічної системи.......................................18
Типи та національні моделі економічних систем.......................................................19
Власність як економічна категорія. Економічний та правовий зміст відносин вл. 21
Сутність, структура та ефективність суспільного виробництва.........................23
Товар та його властивості..........................................................................................25
Фактори виробництва: сутність, класифікація, взаємодія......................................26
Генезис форм організації суспільного виробництва...................................................27
Сутність товару та його властивості. Альтернативні теорії вартості.............29
Теоретичні концепції виникнення та сутності грошей............................................31
Функції грошей та їх еволюція.....................................................................................32
Грошовий обіг і його закони..........................................................................................34
Грошова система: сутність, структура, еволюція. Грошова маса та її агрегати 36
Об’єктивні передумови виникнення, сутність та функції ринку.............................38
Сутність, структура та види ринків.........................................................................40
Сутність, функції та основні елементи ринкової інфраструктури........................41
Сутність і чинники ринкового попиту та ринкової пропозиції.................................43
Суть попиту та фактори, що його визначають. Закон попиту..............................46
Пропозиція. Детермінанти пропозиції. Закон пропозиції..........................................48
Основні детермінанти пропозиції:..............................................................................48
Еластичність попиту і пропозиції...............................................................................49
Рівновага попиту та пропозиції. Рівноважна ціна.....................................................52
Передумови виникнення, сутність та функції економічної конкуренції..................53
Види та методи конкуренції в ринковій економіці.....................................................56
Сутність, причини виникнення та різновиди монополій...........................................59
Мета та інструменти антимонопольної політики держави.................................61
Сутність, принципи, функції та характерні ознаки підприємницької діяльності. .62
Види та функції підприємств у ринковій економці....................................................64
Причини й чинники невизначеності сучасної ринкової економіки. Поняття та види
економічних ризиків......................................................................................................67
Економічна природа та функції страхування.............................................................68
Капітал як економічна категорія товарного виробництва.....................................70
Оборот та кругооборот капіталу. Амортизація, її показники та методи
нарахування...................................................................................................................72
Витрати виробництва та їх класифікація.................................................................76
Прибуток в ринковій економіці....................................................................................78
Сутність, джерела та види доходів у ринковій економіці.........................................80
Функціональний та персональний розподіл доходів...................................................82
Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення.........................................84
Заробітна плата: зміст, форми, системи..................................................................86
Державне регулювання розподілу доходів у ринковій економіці...............................87
Сутність та структура фінансової системи............................................................89
Державний бюджет, бюджетний дефіцит та державний борг.............................91
Податкова система, структура, значення, принципи і функціонування.................92
Сутність кредитних відносин. Форми та функції кредиту в ринковій економіці...94
Банківська система, її структура та функції............................................................96
Еволюція наукових поглядів на роль держави в економіці.........................................98
Необхідність та сутність державного регулювання ринкової економіки.............100
Функції держави в ринковій економіці.......................................................................102
Цілі, засоби та інструменти урядового регулювання економіки...........................104
Сутність та передумови глобалізації економіки.....................................................106
Природа та види глобальних проблем сучасності...................................................107
Необхідність і напрями міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних
проблем........................................................................................................................108
Концепція сталого економічного розвитку та її еволюція.....................................109
Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії
Економічна теорія – система знань про економічні явища та процеси, що базується на

логіці історичного досвіду та наукових концепціях вчених економістів.
Етапи розвитку економічної науки:
I етап: Економічна думка Стародавнього світу (4 ст до н.е.- 6 ст н.е) та Середньовіччя

(5-17 ст)
 Ототожнення багатства з натуральною формою продукту

 Аналіз нетоварних відносин, обміну, торгівлі
 Моральний осуд форм діяльності, пов’язаних з товарними та грошовими
відносинами, лихварством
 Правове етичне закріплення існуючих форм господарської діяльності
 Розробка проектів соціально-економічного устрою суспільства
II етап: Меркантилізм (15-17 ст)
 Визнання грошей абсолютною формою багатства суспільства

 Поява політичної економіки
 Трактування міжнародної торгівлі як джерела багатства
 Твердження про нееквівалентність міжнародної торгівлі
 Обґрунтування важливої ролі держави економічній (зовінішньоекономічній)
діяльності
III етап: Класична школа політичної економіки економії (кн 17- серед 19 ст)
 Започаткування економічної науки

 Розробка методології економічних дослідженнь
 Формування категоріального апарату економічної теорії
 Визнання джерелом багатства сфери виробництва
 Обгрунтування теорії ринкового лібералізму
IV етап: Формування неортодоксальних напрямів економічних досліджень
 Поява національної економіки

 Історична школа (40-60 рр 19 ст – 30 рр 20 ст) - Ф. Ліст, В. Рошер, В. Гільдебранд,
Г. Шмоллер, В. Зомбарт
 Марксизм (19-20 ст) - Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони

зробили аналіз роз витку форм вартості, запропонували свої концепції
додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економіч них
криз, земельної ренти.
V етап: Формування та розвиток неокласичної економічної теорії (ост третина 19 –

перша третина 20 ст)
Предмет економічної науки – раціональна поведінка окремих суб’єктів

господарювання, які прагнуть максимізувати свої цільові функції за умов обмеженості
економічних ресурсів.
VI етап: Формування та розвиток сучасних напрямів економічної теорії (20 ст)
 Інституціоналізм – економіку як система, в якій відносини між господарюючими

суб’єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних,
соціологічних і соціально-психоло гічних факторів.
 Кейнсіанство — обґрунтовує об’єктивну необхідність активного втручання
держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного
попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики.
 Економічний неолібералізм
Методи дослідження економічних процесів і явищ
Метод економічної теорії — це сукупність прийомів, засобів і принципів, за
допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку
економічних систем.
Діалектика — це метод, який базується на використанні законів і принципів філософії,

сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв’язку та
взаємозалежності, у безперервному розвитку.
Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних

процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища.
Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.

При аналізі об’єкт дослідження розкладається на складові, кожна з яких вивчається
окремо; при синтезі відбувається об’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине
ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.
Індукція і дедукція:
Індукція — це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня
до знання вищого ступеня.
Дедукція — метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції

забезпечує діалектичний зв’язок одиничного, особливого і всезагального.
Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони

виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті.
Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності,

прямуючи від простого до складного.
Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісне вираження

економічних процесів і явищ, структура якого абстрактно відображає реальну картину
економічного життя.
Економічний експеримент — штучне відтворення економічних процесів і явищ з

метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного
впровадження.
Метод якісного і кількісного аналізу. Він передбачає чітке виявлення якісної

визначеності економічного явища і підкреслення тих складових, елементів, які
піддаються кількісному виміру, вивчення динаміки процесу;
Метод порівняння. Використовується для визначення схожості та відмінності
господарських явищ.
Економічні категорії та економічні закони
Економічні категорії — абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому

вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ та процесів.
З одного боку економічна категорія — це результат виробництва, з другого — засіб з

допомогою якого пізнаються суспільні виробничі відносини.
Економічні закони
Економічні закони відображають взаємозв’язки і взаємозалежності економічних

процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.
Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів , яка

включає всезагальні, загальні і специфічні закони. Всезагальні закони вважають
законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні
основи та послідовність розвитку людського суспільства на всіх етапах.
Всезагальні- функціонують в усіх економічних системах (закон зростання

продуктивності праці,закон зростання потреб,закон нагромадження)
Загальні- функціонують у кількох економічних системах,де існують для них відповідні

економічні умови (закон ринкової економіки,закон попиту та пропозиції, закон
грошового обігу)
Специфічні- функціонують лише в межах однієї економічної системи;з одного боку

розкривають сутність соціально-економічних відносин у певній економічній системі в
процесі її розвитку, а з другого, — окремі її сфери
Функції економічної теорії
У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її

основні функції: пізнавальна, методологічна, практична, прогностична, виховна.
Пізнавальна (евристична) функція. примножує інтелектуальний потенціал суспільства,

розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню економічного
розвит ку суспільства.
Методологічна функція ЕТ розкриває основоположні базові поняття, економічні

закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах.
Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування

економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і
методів раціонального господарювання.
Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробки прогнозів

довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх
ресурсів, витрат і можливих кінцевих результатів.
Виховна функція — полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки

сучасного ринкового економічного мислення та аналітичних здібностей.
Сутність та структура економічних потреб суспільства. Благо
як засіб задоволення потреб. Класифікація благ
Потреба - це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки

життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній
збудник активності.
У найзагальнішому вигляді визначають:
 фізіологічні потреби
 соціальні потреби
 духовні потреби
Благо - будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську

потребу.
Розрізняють такі блага:
 неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари

природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);
 неекономічні (дарові, необмежені, надані природою без зусиль людини; їхні
обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні ( обмежені; такі, що
є результатом чи об'єктом економічної діяльності; їхні обсяги обмежені
порівняно з існуючими потребами).
Економічні потреби - це потреби в економічних благах.
Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом для

економічної діяльності людини.
Класифікація благ:
I. За характером виникненнях
 первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека,

житло тощо;
 вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний
одяг, комфортне житло, інформація та ін.
II. За засобами задоволеннях
 матеріальні (потреби в матеріальних благах);

 нематеріальні (духовні потреби).
III. За нагальністю задоволеннях
 першочергові (предмети першої необхідності);

 другорядні (предмети розкоші).
IV. За можливостями задоволеннях
 насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

 ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж
насичення).
V. За участю у відтворювальному процесі:
 виробничі (потреби у засобах виробництва);

 невиробничі (потреби у споживчих благах).
VI. За суб'єктами виявух
 особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

 колективні, групові (потреби групи людей, колективу);
 суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).
VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:
 абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є

орієнтиром економічного розвитку);
 дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною
нормою для певного періоду);
 платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);
 фактичні ( задовольняються наявними товарами та послугами).
Економічний закон зростання потреб
Найважливішою ознакою потреб є їхній динамічний, мінливий характер. На думку
видатного українського дослідника М.Х. Бунге, “в ученні про потреби можна назвати
найбільш правдоподібними такі три положення:
1) розвиток як окремих осіб, так і цілих суспільств, без розвитку потреб не

можливий;
2) розвиток індивіда залежить від гармонійного розвитку притаманних йому
потреб;
3) розвиток суспільства передбачає відповідність між потребами приватних осіб, з
яких складається суспільний союз”
Безперервний економічний і духовний прогрес суспільства неминуче зумовлює як

кількісне, так і якісне зростання потреб.
Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення

економічної діяльності, нарощування виробництва економічних благ та поліпшення
їхніх якісних характеристик.
Однак зростання та розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і

не збігається з рівнем фактичного споживання.
Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає зв’язки між

виробництвом і споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього
задоволення.
Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою

економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу все
нових і нових потреб.
Таким чином, потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності

взаємовпливу та взаємозумовленості.
Постійний процес удосконалення людської особистості, людська фантазія, конкуренція

виробників і сучасні комунікації стимулюють безперервний розвиток та
урізноманітнення потреб, але через обмеженість рсурсів задовільнити зростаючі
потреби кожного неможливо.
Економічні інтереси: сутність і класифікація
Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб’єктів господарювання до

задоволення економічних потреб, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої
господарської діяльності.
Суб’єкти економічних інтересів — окремі індивіди, домогосподарства, колективи

(групи) людей, суспільство в цілому.
Об’єкти економічних інтересів — економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).
Класифікації:
За суб’єктами:
— особисті;
— колективні, групові;
— суспільні.
За нагальністю, важливістю:
— головні, першочергові;
— другорядні.
За часовою ознакою:
— поточні;
— перспективні.
За об’єктами:
— майнові;
— фінансові;
— інтелектуальні тощо.
За ступенем усвідомлення:
— дійсні;
— уявні.
За можливостями реалізації:
— реальні;
— утопічні.
За територіальною ознакою виокремлюють такі економічні інтереси:
— муніципальні;
— регіональні;
— національні;
— об’єднання держав;
— загальнолюдські (глобальні)
Рушійні сили економічного розвитку – взаємодія потреб та інтересів економічних

суб’єктів.
Результат у вигляді задоволення економічних потреб спонукає людину до певних дій.
Суб’єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У

ринковій економіці:
— економічні інтереси домашніх господарств
— економічні інтереси підприємців
— економічні інтереси
Шляхи поєднання економічних інтересів:

— субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим;
— координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб’єктів.
Благо. Корисність благ. Закон спадної граничної корисності
Діяльність будь-якого економічного суб’єкта характеризується отриманням результату.
В економіці результат - це створення нових благ.
Благо - це цінність, яка створюється і використовується для задоволення існуючих

соціально-економічних потреб суспільства.
Суспільні блага – потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому,

окремих його членів, соціально-економічних груп населення.
Цінність блага визначається інтенсивністю потреби та наявною кількістю блага,

здатного задовольнити цю потребу.
Здатність споживчих благ задовольняти потреби людей називають корисністю.

Корисність не піддається точному кількісному виміру. За одиницю корисності
приймають умовні одиниці - ютіли (від англ. utility - корисність).
Економічно корисним благо є тоді, коли люди готові жертвувати чимось для його
отримання.
У 1854 р. німецький вчений Херман Госсен довів дію закону спадної граничної

корисності: чим більше споживання деякого блага, тим менший приріст корисності
від кожної наступної одиниці спожитого блага.
Цей закон показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у

процесі споживання кожної наступної одиниці товару. Бажання споживача поступово
насичуються і необхідність у споживанні зменшується. Споживання наступної одиниці
приносить все менше задоволення.
Механізми взаємодії та узгодження економічних інтересів.
Мотиви та стимули ефективного господарювання
Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб’єктів господарювання до

задоволення економічних потреб, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої
господарської діяльності.
Система взаємопов’ язаних і взаємодіючих інтересів суспільства завжди суперечлива.
Шляхи поєднання економічних інтересів:
— субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим;

— координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб’єктів.
Проблема співвідношення та пріоритетності інтересів економічних суб’єктів

залишається до цього часу дискусійною. Механізм їхнього
узгодження визначається сутністю економічної системи.
Командно-адміністративна економіка характеризується

жорсткою субординацією економічних інтересів на основі
пріоритетності державного інтересу,
У ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача. Практика успішного

розвитку передових західних країн засвідчує, що не субординація, а координація
інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації.
Водночас корпоратизація економічного життя породжує проблему узгодження

економічних інтересів власників, менеджерів та найманих робітників з метою
недопущення їхньої опортуністичної поведінки. Важливу роль в узгодженні
індивідуальних та корпоратив них інтересів у сучасних змішаних економіках відіграє
держава.
Забезпечення високої мотивації господарської діяльності є однією з найважливіших
Діалектична єдність потреб, інтересів і стимулів породжує мотивацію як внутрішнє

спонукання людини до конкретної дії.
Таким чином, економічні потреби та економічні інтереси лежать в основі

стимулювання — економічного спонукання суб’єктів господарювання до певних дій
шляхом застосування економічних стимулів.
Стимул — подразник, який викликає ту чи іншу реакцію, спонукання до дії.

Мотив — спонукальна причина дій і вчинків людини. Спонукання економічних суб’єк-
тів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задоволення, часткового
задоволення або незадоволення потреби, утворюючи таким чином логічний ланцюжок
активної діяльності.
Отже, суперечлива взаємодія виробництва та споживання, інтересів, потреб і

стимулів є рушійною силою соціально-економічного розвитку.
Формаційний та цивілізаційний підходи до дослідження
суспільного розвитку
Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості

історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і
цивілізаційний підходи до розуміння періодізації процесу економічного розвит ку
людського суспільства.
Суть формаційного підходу полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у

сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а
спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-
економічну формацію.
Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і

формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання
працівника із засобами виробництва.
Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського су спільства відбувається як

послідовна зміна одного способу ви робництва іншим:
— первіснообщинний;
— рабовласницький;
— феодальний;
— капіталістичний;
— комуністичний
Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку

належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною
силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і
загострення класової боротьби в суспільстві.
Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень
вважають методологічно недостатнім і справедливо піддається критичному аналізу.
На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства світова

суспільна наука розробила і широко використовує цивілізаційний підхід щодо
пізнання історії розвитку людства.
Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується

досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною
духовною культурою людей.
Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічних

систем.
В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:
1) багатовимірності аналізу економічних систем;

2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;
3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;
4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;
5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку;
6) визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.
Цивілізаційний підхід не страждає економічним детермінізмом, оскільки передбачає

рівномірність впливу та інших чинників на розвиток людського суспільства. Він
зорієнтований не на особливості способу виробництва, а перш за все на цілісність
людської цивілізації, домінуюче значення загально людських цінностей, інтегрованість
кожного суспільства у світову спільноту.
Сутність та структурні елементи економічної системи
Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з
великої кількості різних взаємопо в’язаних та взаємозалежних компонентів, які
розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.
Економічна система — це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином

упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну
структуру суспільства, яка має загальну мету.
Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил,

економічних відносин і механізму господарювання.
Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми

фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів
організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і
духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.
Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є

найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного
прогресу і продуктивності суспільної праці.
Економічні відносини — це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу,

обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.
Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-

економічних, соціально-економічних відносин.
Техніко-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу створення та

використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою
яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага.
Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу

застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом.
Соціально-економічні відносини — насамперед це відносини власності в

економічному значенні цього поняття.
Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що

складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та
суспільних дій господарюючих суб’єктів на основі використання економічних законів
ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.
Найважливіша функція господарського механізму — забез печення процесу

відтворення та ефективного розвитку суспіль ного виробництва на основі динамічної
рівноваги між виробни цтвом та споживанням, попитом і пропозицією.
Типи та національні моделі економічних систем
Типи економічних систем:
 традиційну
 ринкову
 командно-адміністративну
 змішану
Традиційна економічна система характеризується багатоукладністю економіки,

збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою,
широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраст руктурою,
найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення.
Ринкова економічна система характеризується пануванням приватної власності на

економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і
покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх
економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науко во-технічних досягнень,
інформації.
Командно-адміністративна система — це неринкова економіка, яка базується на

пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного
господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і
розподілі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і
вільного ціноутворення.
Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних

країнах Східної Європи й Азії.
Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних

розвинутих країн світу і характеризується такими рисами:
— різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівно правним

функціонуванням різних господарюючих суб’єктів (при ватних, колективних,
державних);
— високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової
інфраструктури суспільства;
— оптимальним поєднанням ринкового механізму з держав ними методами
регулюванням економіки, які органічно пере плітаються і доповнюють один
одного;
— орієнтацією на посилення соціальної спрямованості роз витку економіки.
Збільшуються затрати на освіту, медичне об слуговування, створюються
державні й приватні фонди соціаль ного страхування та соціального
забезпечення населення тощо.
Сучасна ринкова система має національні моделі господарювання. Найбільш відомі
з них:
"Японська модель" відрізняється певним відставанням рівня життя населення від

зростання продуктивної праці.
"Шведська модель" - відзначається сильною соціальною політикою, спрямованою на

скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на
користь менш забезпечених верств населення.
"Американська модель" - побудована на системі всілякого заохочення

підприємницької активності, "збагачення" найбільш активної частини населення.
«Саксонська (німецька) модель» – модель соціально ринкового господарювання, яка

ґрунтується на наданні всім формам господарства можливості стало розвиватися й
успішно конкурувати між собою.
В останні роки почали говорити про “слов’янську" модель економічного розвитку,

маючи на увазі Україну і Росію. Характерними рисами цієї моделі є те, що:
 держава залишається потужним власником у важливих галузях народного

господарства
 постійний перерозподіл прав власності при активній участі неекономічних
чинників.
 фінансовий капітал переважає над промисловим
 надзвичайно нерівномірно відбувається перехід до ринкових відносин в різних
галузях економіки
 існують високий рівень криміналізації економічного життя, корумпованості,
неповага до закону і недовіра до будь-якої влади;
«Південнокорейська модель» поєднує план і ринок, тобто систему жорсткого

державного планування і ринкового механізму.
Власність як економічна категорія. Економічний та
правовий зміст відносин власності
Власність — складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних

відносин — економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-
етичних, релігійних тощо.
Власність зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету

функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну
структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу резуль
татів праці.
Місце власності в економічній системі:
Речі самі по собі не власність, так

само як золото чи срібло за своєю
природою не є грошима. Вони
перетворилися в гроші лише за
певних економічних відносин.
Власність виражає відносини між

людьми з приводу привласнення
речей.
Привласнення — процес, що
виникає у результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретно-
суспільний спосіб оволодіння річчю.
Воно означає відношення суб’єкта до певних речей як до власних. Привласнення

формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів.
Власність — це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу

привласнення засобів виробництва та його результатів.
Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:
— відносини з приводу привласнення об’ єктів власності;

— відносини з приводу економічних форм реалізації об'єк тів власності (тобто
одержання від них доходу);
— відносини з приводу господарського використання об’ єктів власності.
Власник може сам використовувати свій об’єкт власності в господарських цілях. У

такому випадку він одночасно виступає у двох іпостасях (особах): як власник і як суб’єкт
господарювання.
Відносини власності виявляються через суб’єкти та об’єкти власності.
Об’єкти власності — це все те, що можна привласнити чи відчужити.
Суб’єкти власності — це персоніфіковані носії відносин власності.
Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний

аспект власності реалізується через право власності.
Право власності — це сукупність узаконених державою прав та норм економічних

взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу
привлас нення й використання об’єктів власності.
Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин,

тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов’язків.
Система прав власності:
1. Право володіння.
2. Право користування.
3. Право управління
4. Право на дохід (право на володіння результатами використання благ).
5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, відчуження, зміну
чи знищення блага).
6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в
навколишньому середовищі).
7. Право на передачу благ у спадок.
8. Право на безстроковість володіння благом.
9. Заборона на використання шкідливим способом.
10. Право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу).
11. «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь
правочинностей після закінчення тер міну угоди або достроково у випадку
порушення її умов тощо.
Між власністю як економічною і як юридичною кате горіями є тісний взаємозв’язок.
Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу

привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.
Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних

відносин між фізичними і юридични ми особами з приводу володіння, користування й
розпоряджен ня об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.
Сутність, структура та ефективність суспільного
виробництва
Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із

перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і
нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.
Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця,

предмети праці, засоби праці.
Праця — свідома доцільна діяльність людини, яка спря мована на створення тих чи
інших благ з метою задово лення потреб. Праця виступає як процес функціонування
робочої сили.
Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона

використовує у процесі праці. Інши ми словами, робоча сила — це здатність до праці, а
праця є про цесом функціонування робочої сили.
Предмети праці — всі речовини природи, на які спрямова на праця людини і які
становлять матеріальну основу майбут нього продукту.
Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.
Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з

елементів продуктивних сил.
Галузева структура суспільного виробництва:
Товар та його властивості
Благо — все те, що здатне задовольняти людські потреби.
Економічне благо – це благо діяльності людини, які існують в обмеженій кількості.
Товар — це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і

використовується для обміну.
Згідно з класичною теорією найважливішими характеристиками товару є його

споживча вартість і вартість.
Споживча вартість — це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.
Вартість товару — це уречевлена в товарі суспільна праця виробника. Вартість

проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття — мінової вартості.
Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням, в якому товар одного роду

обмінюється на товар іншого виду.
Наведена вище концепція товару і його властивостей в економічній науці відома як

теорія трудової вартості. Згідно неї існують деякі інші підходи до характеристики товару
та його властивостей. Зокрема введені в науковий обіг такі поняття, як “ корисність", “
цінність” та “рідкість” товару.
Корисність показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна

людина від споживання того чи іншого товару або послуги.
Один і той самий товар з однаковою споживчою вартістю може мати зовсім різний
ступінь корисності для окремих споживачів.
Цінність. Люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої
корисності конкретно для себе. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї
суб’єктивні оцінки і є основою для визначення виробленого блага як вартості.
Рідкість — характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для

задоволення безмежних потреб суспільства. Більшу цінність мають ті блага, що
обмежені, рідкісні порівняно з потребами в них.
Фактори виробництва: сутність, класифікація, взаємодія
Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для
виробництва матеріальних і духовних благ.
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини,

спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.
Людський капітал - сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною

певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й
ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.
Капітал - це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних,

матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.
Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні
ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються
у виробничому процесі.
Наука - це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та

систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.
Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва,

який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних
знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в
економічній сфері.
У техніко-економічному плані взаємодія цих факторів є складною системою, в якій

кожен її елемент знаходиться в певному співвідношенні один до одного, що
обумовлює технологію і організацію виробництва.
Генезис форм організації суспільного виробництва
Форма суспільного виробництва - це тип організації господарської діяльності людей,
реальне функціонування суспільного виробництва.
Суспільство знає дві основні форми господарювання: натуральне виробництво і

товарне виробництво.
Форми організації суспільного виробництва:

 Натуральне господарство
 Товарне господарство
Натуральне господарство — такий тип організації ви робництва, при якому люди

виробляють продукти для за доволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не
набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього
господарського споживання безпосередніми виробниками.
Товарне виробництво — це така форма організації су спільного господарства, за якої

продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну,
для продажу на ринку.
Товарне виробництво на відміну від натурального господарства є не замкнутою, а

відкритою економічною формою господарства.
В товарному господарстві між виробниками існують не без посередні господарські
зв’язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому
виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів.
Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і розвинуте.
Просте товарне виробництво — це дрібне виробництво індивідуальних самостійних

ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманне докапіталістичним
суспіль ствам.
Розвинута форма товарного виробництва — це вищий і ефективніший ступінь товарної

організації господарства, засно ваний на великій приватній власності, найманій праці й
ма шинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству.
Сутність товару та його властивості. Альтернативні теорії
вартості
Товар — це економічне благо, що задовольняє певну по требу людини і

використовується для обміну (купівлі— продажу на ринку).
Згідно з класичною теорією найважливішими характеристиками товару є його

споживча вартість і вартість.
Споживча вартість — це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.
Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не
просто споживчу вартість, а суспільну спожив чу вартість, тобто є споживчою вартістю
для інших.
Вартість товару — це уречевлена в товарі суспільна пра ця виробника. Вартість

проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття — мінової вартості.
Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням, в якому товар одного роду

обмінюється на товар іншого виду.
Теорії вартості:
1) теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами
на їхнє виробництво:
 була започаткована А. Смітом
 витрати виробництва розглядалися як основа мінової вартості
 знайшла своє яскраве відтворення в теорії «трьох факторів виробництва»

Ж.-Б. Сея, згідно з якою всі фактори виробництва беруть рівноправну участь
у створенні вартості
2) теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням

попиту і пропозиції на них у процесі обміну:
 була започтакована А. Маршалом
 відхід від пошуку єдиного джерела цінності
 у формуванні цінності товару слід враховувати як і витрати виробництва, так

і корисність товару
 ринкова ціна формується в процесі взаємодії попиту та пропозиції
 врахування фатора часу
3) теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно

необхідної праці на їхнє виробництво:
 започаткована представниками класичної політекономії
 єдине джерело вартості – праця
 вартість товару визначається витратами праці, суспільно необхідним

робочим часом на його виробництво
 джерело вартості – витрати живої абстрактної праці
 вартість створюється лише у сфері матеріального виробництва
Закон вартості: виробництво та обмін товарів здійснюється на основі їхньої

вартості, тобто як обмін еквівалентів.
4) теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності

останньої одиниці товару для споживача:
 започаткована К. Менгером
 суб’єктивна цінність блага залежить від двох факторів: рідкісності блага та

нагальності потреби в ньому
 цінність блага визначається його граничною корисністю
 гранична корисність – приріст корисності від споживання додаткової

одиниці блага
Теоретичні концепції виникнення та сутності грошей
Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей:

раціоналістична й еволюційна
Раціоналістична концепція панувала до кінця XVIII ст. Вона має прихильників і серед
деяких сучасних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як “ штучну соціальну
умовність” , а Дж.К. Гелбрейт вважає, що закріплення грошових функцій за
благородними металами та іншими предметами — “продукт угоди між людьми” .
Згідно еволюційній каонцепції походження грошей:
o гроші виокремилися з товарної маси як носії специфічних суспільних відносин

o процес становлення грошей охоплює тривалий період розвитку і поглиблення
суспільного поділу праці
o гроші не можна відмінити декретом чи знищити вольовим актом
o обіг і кількість грошей в обігу визначають об’єктивними законами, які держава
мусить враховувати
Гроші — це особливий товар, який виконуєроль загального еквівалента, виступає

посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з при воду
виробництва та обміну товарів.
Функції грошей та їх еволюція
Функції грошей — це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці.
Класична економічна теорія виділяє п’ять функцій грошей:
o міри вартості
o засобу обігу
o засобу утворення скарбів
o засобу платежу
o світових грошей
1. Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального

еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.
Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленого

прирівнювання вартості товару до уявленої кількості грошей.
Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування.
Функція грошей як міри вартості в епоху золотих та повно цінних паперових грошей
реалізується через масштаб цін.
2. У функції засобу обігу — гроші виконують роль посеред ника в обміні товарів і
забезпечують їхній обіг.
Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.
3. Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення

різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.
Цю функцію гроші здійснюють як усфері товарного обігу при продажу товару в кредит, і
погашенні боргу, так і поза ним при погашенні різноманітних зобов’язань.
На основі цієї функції виникли кредитні гроші — вексель, банкнота, чек.
4. Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово

переривають свій рух, нагрома джуються і перетворюються на скарб у своїй
золотій або срібній “ плоті” .
Ця функція пов’язана зі здатністю золотих чи срібних грошей бути засобом збереження
вартості, представником абстракт ної форми багатства. Поряд із безпосереднім
нагромадженням скарбів у золотомонетній формі відбувається нагромадження їх і в
естетичній формі.
5. Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних

економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні
операції, наданням кредитів та іншими угодами.
Еволюція функцій грошей:
1. Еволюція функції міри вартості: сучасні гроші виконують функцію порівняння

вартості обмінюваних товарів, виступають як рахункові оди ниці, за допомогою
яких визначаються ціни, ведеться грошовий облік національного продукту тощо
o Золото припинило виконувати функцію міри вартості

o Функція грошей, як міри вартості модифікувалася у функцію зіставлення
вартості обмінюваних товарів
o Вартісною основою сучасних грошей є вартість сукупної товарної маси, яку
вони преставляють в обміні
2. Еволюція функції грошей як засобу платежу:
У кінцевому підсумку кредитні гроші, які виникають із функції платежу, стають

найпоширенішими і найрозвинутішими грошовими формами.
Розвиток кредитних грошей і кредитних відносин має суттєвий вплив на всі

сторони сучасного економічного і суспільного життя, що пере конливо свідчить
про переростання товарно-грошової форми господарства у товарно-кредитну, яка
відповідає вищому сту пеню розвитку суспільного виробництва.
3. Еволюція функції грошей утворення скарбів
o Паперові та кредитні гроші набувають якісно нової функціональної форми -

стають капіталом і виконують функцію нагромадження
o Гроші у функції нагромадження обслуговують потреби суспільного відтворення,
а також потреби населення
4. Еволюція світових грошей:
o У сучасних умовах золото без посередньо не використовується як світові гроші,

воно виконує функцію централізованого резерву країни, зосередженого в
центральних банках, і може ви користовуватися у міжнародних розрахунках
опосередковано шляхом попереднього продажу на світових ринках золота й по
дальшого його обміну на національні валюти інших країн.
o Функцію світових грошей виконують вільно конвертовані національні валюти
розвинених країн і колективні міжнародні грошові оди ниці
Грошовий обіг і його закони
Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує

реалізацію товарів і не товарні платежі в господарстві.
Грошовий обіг відбувається на мікро- та макроекономічному рівнях.
Грошовий обіг на мікроекономічному рівні обслуговує кругообіг індивідуального

капіталу, при цьому гроші є однією з функціонуючих форм капіталу, тобто структурним
елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.
Грошовий обіг на макроекономічному рівні обслуговує кругообіг усього сукупного

капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного виробництва.
Характерними ознаками грошового обігу є:
 еквівалентність: покупець передає грошову суму, що еквівалентна придбаному

продукту;
 безповоротність: отримані продавцем гроші назад не повертаються, а
використовуються для придбання нових покупок;
 прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від емітента і
наступних суб'єктів обігу, що використали їх для купівлі продуктів.
Грошовий обіг можна умовно розподілити на три сектори:

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути
певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між
кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що їх випуск має дорівнювати
тій кількості замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення
нормального товарного обігу.
Грошова система: сутність, структура, еволюція. Грошова
маса та її агрегати
Грошова система — це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в

певній країні й законодавчо закріплена державою.
Два основних типи грошових систем: металева і паперово-кредитна
Металева система — це грошова система, в якій роль за гального еквівалента і засобу

обігу виконують металеві гроші із золота чи срібла.
Металева система поділяється на два види — біметалізм і монометалізм.
Біметалізм є системою, де роль загального еквівален та законодавчо закріплюється

одночасно нарівних правах за двома благородними металами — золотом і сріблом.ʼ
Монометалізм — це грошова система, в якій роль за гального еквівалента
закріпляється за одним благородним металом — золотом.
Кредитні гроші — це знаки вартості, які виникають і функціонують на основі кредитної

угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.
Паперові гроші — це знаки, символи, представники пов ноцінних (золотих) грошей в

обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу.
Грошова маса — це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій

формах, які забезпечують реалі зацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у
народному господарстві.
Грошові агрегати:
o види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного ліквідністю
o показники структури грошової маси
Об’єктивні передумови виникнення, сутність та функції
ринку
Ринок — система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на

основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і
фінансово-кредитних механізмів.
Передумови виникнення ринку:

o розвиток суспільного поділу праці, поглиблення спеціалізації виробництва
o економічна відокремленість cуб’єктів господарбвання
o економічна свобода, вільний обмін ресурсів
Етапи формування ринку:
— класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в
економіку
— регульований ринок (середина XIX — 50-ті роки XX ст.) характеризувався

втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля
монополій та захисту конкурентного середовища;
— соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава

бере на себе виконання функції соціального захисту населення.
Функції ринку:
Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси.
Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження

витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів.
Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці

диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за
доходами.
Функція санацїі. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від

неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші.
Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та

послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.
Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача

про те, що вигідно виробляти й купувати, а що — ні, скільки чого треба запропонувати,
на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.
Функція інтеграції. Ринок об’єднує суб’єктів економічної системи в одне ціле,

сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави,
так і в межах світової економіки.
Сутність, структура та види ринків
Ринок — система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на

основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і
фінансово-кредитних механізмів.
Структура ринку:
а) за об’єктами обміну:
 ринок ресурсів
 товарний ринок
 фінансовий ринок
б) залежно від умов, в яких діють суб’єкти господарювання:
 вільний ринок
 монополізований (олігополія, монополія)
 монополістична конкуренція
в) за територіальною ознакою:
 місцевий;
 регіональний;
 національний;
 світовий;
г) стосовно відповідності чинному законодавству:
 легальний
 тіньовий
д ) стосовно способу формування:
 стихійний;
 організований.
Всі види ринків можуть бути зведені принаймні до чотирьох економічних утворень:
 ринок товарів і послуг;  ринок цінних паперів;

 ринок грошей;  ринок робочої сили.
Сутність, функції та основні елементи ринкової
інфраструктури
Інфраструктура ринку — комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які

забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.
Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі.
Біржа — організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами за

стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-
продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили ( біржа
праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа).
Є також інші організаційні форми продажу товарів та послуг.
 Торговельно-промислові палати — комерційні організації, головним завданням

яких є сприяння розвитку економічних і торгівельних зв’язків із партнерами
зарубіжних країн. Вони є юридичними особами і здійснюють надання цільових
інформа ційних послуг.
 Торговий дім — торговельні фірми, які закуповують товари у виробників або
оптовиків і перепродують їх всередині своєї держави або за її межами.
 Ярмарок — періодично організована в одному й тому са мому місці виставка
зразків товарів широкого вжитку і (або) устаткування, транспортних засобів,
засобів зв’язку, ноу-хау, де експоненти укладають угоди в національному та
міжнарод ному масштабі.
 Консалтингові фірми надають послуги суб’єктам економі ки з питань:
 дослідження і прогнозування ринку;

 оцінки торговельно-політичних умов здійснення експорт но-імпортних
операцій;
 розробки і впровадження маркетингових програм тощо.
 Аудиторська фірма здійснює консультування з питань бух галтерського обліку

та контролю фінансової діяльності щодо проведення господарсько-фінансових
ревізій; управління через систему обліку; готує висновки стосовно достовірності
фінансо вого звіту фірм, що підлягають аудиторському контролю.
Сутність і чинники ринкового попиту та ринкової пропозиції
Попит — це потреба в певному товарі, яка забезпечується грошима. Потреба в товарі,
яка не забезпечується платоспроможністю, не є попитом і не впливає на ринкову
ситуацію. Розрізняють попит на окремі товари і сукупний попит.
Виділяють ціну попиту і ціну пропозиції.

Ціна попиту — це максимальна ціна, яку споживачі готові запропонувати за певний
товар.
Зв’язок між ціною і величиною попиту є сталим. Причиною зміни попиту є зміна ціни.
Цей зворотний причинно-наслідковий зв’язок між ціною товару і величиною попиту є
законом попиту.
Закон попиту:
Зростання цін за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту і
навпаки.
Закон попиту виявляється через економічну поведінку споживача. Поведінку

споживача визначає також ефект заміщення, адже споживач зацікавлений у тому, щоб
замінити споживання дорожчих товарів дешевшими.
Спадний характер кривої попиту пояснюється:

o Ефектом доходу: якщо ціна товару знижується, то за інших незмінних умов
споживач може придбати більше цього товару, тобто величина попиту і навпаки
o Ефектом заміщення: якщо ціна товару знижується, то споживач заміщує цим
товаром дорожчі товари-субститути, тобто величина попиту на товар
збільшується і навпаки
Розрізняють індивідуальний і ринковий попит.
Індивідуальний попит — це попит окремого споживача.
Ринковий попит — це сума індивідуальних попитів, які пред’являються кожним

споживачем за різних цін.
Ціна — найважливіший чинник, що визначає обсяг попиту.

Виключення із закону попиту:
o Ефект Гіффена: якщо товар займає значну частку в структурі споживання, то

зростання його ціни призводить до підвищення величини поиту на нього
o Ефект Веблена: Підвищення цін на товар, який задовольняє потреби
«демонстративного споживання» призводитть до підвищення величини попиту
на нього
Зміни в попиті, зумовлені неціновими чинниками, змінюють положення кривої попиту,

зсуваючи її праворуч або ліворуч.
Пропозиція — це сукупність товарів, які представлені на ринку. Розрізняють

пропозицію окремих товарів, певної групи товарів і сукупну пропозицію.
Сталий причинно-наслідковий зв’язок між ціною та обсягом товарів, який

товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції.
Закон пропозиції:
Зростання цін за інших незмінних умов призводить до збільшення обсягу пропозиції і
навпаки.
Висхідний характер кривої пропозиції пояснюється:

o Ефектом перерозподілу ресурсів: перерозподіл ресурсів на користь
виробництва товару з вищою ціною
o Ефектом залучення гірших ресурсів: збільшення обсягів виробництва за рахунок
залучення менш придатних ресурсів
Суть попиту та фактори, що його визначають. Закон попиту
ситуацію. Розрізняють попит на окремі товари і сукупний попит.
Виділяють ціну попиту і ціну пропозиції.

Ціна попиту — це максимальна ціна, яку споживачі готові запропонувати за певний
товар.
Зв’язок між ціною і величиною попиту є сталим. Причиною зміни попиту є зміна ціни.
Цей зворотний причинно-наслідковий зв’язок між ціною товару і величиною попиту є
законом попиту.
Закон попиту:
Зростання цін за інших незмінних умов призводить до зменшення обсягу попиту і
навпаки.
Закон попиту виявляється через економічну поведінку споживача. Поведінку

споживача визначає також ефект за міщення, адже споживач зацікавлений у тому, щоб
замінити споживання дорожчих товарів дешевшими.
Спадний характер кривої попиту пояснюється:

o Ефектом доходу: якщо ціна товару знижується, то за інших незмінних умов
споживач може придбати більше цього товару, тобто величина попиту і навпаки
o Ефектом заміщення: якщо ціна товару знижується, то споживач заміщує цим
товаром дорожчі товари-субститути, тобто величина попиту на товар
збільшується і навпаки
Розрізняють індивідуальний і ринковий попит.
Індивіду альний попит — це попит окремого споживача.
Ринковий попит — це сума індивідуальних попитів, які пред’являються кожним

споживачем за різних цін.
Ціна — найважливіший чинник, що визначає обсяг попиту.

Виключення із закону попиту:
o Ефект Гіффена: якщо товар займає значну частку в структурі споживання, то

зростання його ціни призводить до підвищення величини поиту на нього
o Ефект Веблена: Підвищення цін на товар, який задовольняє потреби
«демонстративного споживання» призводитть до підвищення величини попиту
на нього
Зміни в попиті, зумовлені неціновими чинниками, зміню ють положення кривої

попиту, зсуваючи її праворуч або ліворуч.
Пропозиція. Детермінанти пропозиції. Закон пропозиції
Сталий причинно-наслідковий зв’язок між ціною та обсягом товарів, який

товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції.
Закон пропозиції:
Зростання цін за інших незмінних умов призводить до збільшення обсягу пропозиції і
навпаки.
Висхідний характер кривої пропозиції пояснюється:

o Ефектом переросподілу ресурсів: переросподіл ресурсів на користь
виробництва товару з вищою ціною
o Ефектом залучення гірших ресурсів: збільшення обсягів виробництва за рахунок
залучення менш придатних ресурсів
Основні детермінанти пропозиції:

Еластичність попиту і пропозиції

ситуацію.

Еластичність попиту характеризує ступінь реакції споживачів на коливання однієї з

детермінант попиту (ринкової ціни товару, доходу споживача, ціни взаємопов’язаного
товару).
Еластичність попиту буває:

o Перехресна
o За ціною
o За доходом
Еластичність попиту за ціною:
Цінова еластичність попиту – реакція величини попиту на зміну ціни.
Коефіцієнт еластичності — міра реагування однієї змінної на зміни іншої, виражена як

відношення відсоткової зміни однієї величини до відсоткової зміни іншої.
Якщо зміна ціни на 1 % викликає зміну обсягу попиту, що перевищує 1 %, то це свідчить

про наявність еластичного попиту (Ев > 1).
Якщо зміна ціни на 1 % зумовлює меншу зміну обсягу попи ту, то має місце
нееластичний попит (Ев < 1).
Якщо зміна ціни на 1 % зумовлює таку саму зміну попиту на 1 % , то наявна одинична
еластичність попиту (Ев =1).
Якщо зміна ціни не впливає на зміну обсягу попиту, має місце абсолютно
нееластичний попит (Ев = 0).
Якщо нескінченно мала зміна ціни призводить до нескінчен ного зростання обсягу
попиту, існує абсолютно еластичний попит.
Для товарів-субститутів зростання ціни одного това ру зумовлює зростання обсягу

попиту на інший (парний) товар.
Для товарів-комплементів зростання ціни одного товару супроводжується спадом
попиту на інший (споріднений) товар.
Фактори, що впливають на цінову еластичність попиту:
o Значимість товару для споживача

o Наявність і доступність товарів-субститутів
o Значимість товарів-комплементів у загальній стру ктурі
o Фактор часу
Перехресна еластичність попиту
Перехресна еластичність попиту — це чутливість спо живчого попиту на товар А до

змін, що відбулися в ціні су путнього товару В.
Коефіцієнт перехресної еластичності попиту — це відношення відсоткової зміни

попиту на товар А до відсот кової зміни ціни товару В.
Для товарів-субститутів обсяг попиту на товар А зміню ється прямо пропорційно зміні
ціни на товар В.
Для товарів-комплементів обсяг попиту на товар А зна ходиться в оберненій

залежності від зміни ціни на товар В.
Для незалежних товарів коефіцієнт перехресної еластичності має нульове значення,

тобто Е в = 0.
Еластичність попиту за доходом
Дослідження еластичності попиту за доходом вимагає аналізу структури товарів з

позиції поділу їх на нормальні та нижчі.
Нормальні товари — це товари, попит на які зростає в міру зростання доходів

споживачів.
Нижчі товари — це товари, попит на які в міру зростання доходів споживачів
зменшується.
Еластичність попиту за доходом показує ступінь зміни попиту на товар, зумовлений

зміною доходу споживача.
Коефіцієнт еластичності попиту за доходом визначається як відношення відсоткової

зміни обсягу попиту на товар до відсоткової зміни обсягу доходу споживача.
Еластичність пропозиції — це чутливість пропозиції до змін, що відбуваються в ціні

товару, який підприємець готовий поставити на ринок.
Коефіцієнт цінової еластичності пропозиції показує, на скільки відсотків зміниться
обсяг пропозиції товару за зміни на 1%.
Фактори еластичності пропозиції:
o Фактор часу
o Здатність до зберігання, вартість зберігання
o Мобільність товаровиробників, гнучкість і рівень завантаження виробничих
потужностей
o Особливості виробничого процесу, характер застосовуваної технології
Рівновага попиту та пропозиції. Рівноважна ціна
Ситуація на ринку, коли підприємці пропонують за певною ціною стільки товарів,
скільки споживачі готові купити, нази вають ринковою рівновагою.
Іншими словами, ринкова рівновага має місце тоді, коли попит і пропозиція за певної
ціни є урівноваженими.
Розрізняють ринкову ціну і ціну рівноваги.
Ринкова ціна — це ціна, яка встановлюється на ринку.
Ціна рівноваги — це ціна, що встановлюється при урівноваженні попиту і пропозиції.
Рівноважна ціна:
o Збалансовує попит і пропозицію
o Раціоналізує попит покупців
o Сприяє раціональному розподілу ресурсів
o Є ефективним механізмом узгодження інтересів покупців і продавців
Розрізняють часткову рівновагу на окремому ринку і загальну рівновагу ринку.
Чим нижча ціна, тим менше товарів надходить для продажу( в багатьох виробників
витрати на виробництво товарів будуть більшими, ніж ринкова ціна, а це робить
збитковим їх виробництво). І навпаки, з підвищенням ціни пропозиція товарів
збільшується. За допомогою ціни врівноважуються попит і пропозиція товарів.
Умови рівноваги не спонукають економічних суб’єктів до того, аби змінювати свою

економічну поведінку. Для того щоб виникли мотиви до такої зміни, необхідно, щоб
змінилися зо внішні умови: технології, очікування, рівні цін тощо.
Унаслідок динамічності ціни в кожний момент на ринку досягається рівновага. Вона

нестійка. Якщо попит зросте, то це призведе до підвищення ціни і до встановлення
нової вищої ціни попиту. Нова вища ціна стимулюватиме зростання виробництва і
збільшення пропозиції товарів.
У результаті збільшення виробництва зростає пропозиція. Вона поступово

зрівнюється з попитом і встановлюється нова ринкова рівновага. Таким чином
ринковий механізм, реагуючи на попит, через зміну цін забезпечує відповідну реакцію
виробництва, зумовлює відновлення рівноваги.
Отже, попит і пропозиція — це дві протилежні сили, які викликають зростання і спад
цін. А зміна цін у кожен момент урівноважує попит і пропозицію. Таким чином
ринковий механізм регулює попит, виробництво і пропозицію товарів.
Передумови виникнення, сутність та функції економічної
конкуренції
Конкуренція — економічне суперництво, боротьба між суб’єктами господарської

діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою
отримання якомога більшого прибутку.
Завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб’єктів за реалізацію власних

інтересів шляхом набуття економічних конкурентних переваг порівняно зі своїми
суперниками.
Основними умовами виникнення та існування конкуренції є:
 наявність на ринку необмеженої кількості незалежних виробників і покупців

товарів або ресурсів;
 свобода виробників щодо вибору господарської діяльності;
 абсолютно вільний доступ економічних суб’єктів до рин ку і такий же вільний
вихід із нього;
 певна відповідність між попитом і пропозицією; відсут ність надвиробництва і
дефіциту;
 абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансо вих та інших ресурсів;
 відсутність угод між постачальниками та споживачами ресурсів, які можуть
обмежити конкуренцію;
 наявність у кожного учасника конкуренції повної інфор мації про попит,
пропозицію, ціни, норму прибутку тощо
Сучасними факторами розвитку конкуренції можна вважати:
 загальноекономічні — загальний рівень і динаміка виробництва; стан ділової

активності; стан ринків; наявність та струк тура ресурсів; розвиненість кредитно-
фінансової системи;
 технологічні — галузева структура економіки; рівень поширення сучасних
технологій; наявність в економіці техно логічного лідера; сприйнятливість
економіки до інновацій;
 інституційно-соціальні — наявність юридичних норм економічної діяльності;
створення ринкових інститутів; цілі державної політики; ступінь втручання
держави в економічні процеси; національні традиції; менталітет і духовні
цінності народу; загальна і професійна культура; політична, економічна і
соціальна стабільність у суспільстві;
 міжнародні — ділова активність на міжнародних ринках; дії міжнародних
економічних організацій; стабільність світової фінансової системи.
Економічний закон конкуренції

Закон конкуренції виражає внутрішньо необхідні причинно-наслідкові взаємозв'язки
між економічними суб'єктами у боротьбі за найвигідніші умови виробництва і
реалізації товарів з метою одержання найбільшого прибутку.
Закон конкуренції та кожна форма його вияву мають внутрішні суперечності:
 між виробниками і споживачами;

 між різними підприємствами;
 між різними споживачами;
 між дрібними, середніми і великими підприємствами за реалізацію своїх потреб
та інтересів
Усі суб'єкти господарювання діють незалежно один від одного, кожний з них прагне
реалізувати свій економічний інтерес - одержати дохід за наявності різних витрат
виробництва і відмінностей споживчих вартостей товарів.
Але ринок не може створити єдині умови реалізації інтересів всіх виробників, тому що
діють закони ринку, і споживачі обирають тільки ті товари, які відповідають їхнім
інтересам.
Виникає суперечність між умовами виробництва товарів і можливостями їх реалізації з

отриманням бажаного прибутку. Ця суперечність розв'язується через закон
конкуренції. Саме конкуренція впливає на витрати виробництва товарів, їх ціни, а отже,
Й на величину прибутку.
Зміст і роль закону конкуренції в ринковій економіці більш повно виявляється через
функції, які він виконує
Функція ціноутворення - одна з найважливіших функцій конкуренції. Особливість цієї

функції виявляється у тому, що конкуренція впливає на рівень індивідуальних затрат
виробництва будь-якого товару, зводячи їх до суспільно необхідних затрат, які й
визначають рівноважну ринкову ціну товару. Конкуренція є тим механізмом, який
встановлює ціну на рівні, за якого досягається ринкова рівновага і реалізація товарів.
Функція регулювання. У результаті переливання капітальних ресурсів між галузями
досягається відповідна збалансованість між виробництвом і потребами, формуються
необхідні пропорції в суспільному виробництві.
Функція стимулювання. Конкурентна боротьба за найбільші прибутки спонукає

товаровиробників застосовувати нову техніку і технології, впроваджувати ефективні
форми організації праці та виробництва.
Контрольна функція. Конкуренція контролює конкуренто спроможність кожного

виробника за двома основними показниками його діяльності:
 за відповідністю індивідуальних затрат виробництва його товарів суспільно

необхідним витратам виробництва подібних товарів;
 за відповідністю споживчої вартості його товарів (асортименту) суспільним
потребам, тобто його корисності для суспільства.
Якщо товар проданий на ринку за ціною, встановленою на основі конкуренції, яка

відшкодовує витрати виробництва і дає прибуток, то це свідчить, що товаровиробник
працює згідно з суспільно нормальними умовами виробництва. Отже, конкурентно
встановлена ринкова ціна є для них нормативом раціонального господарювання.
Функція диференціації товаровиробників. Товаровиробники як суб’єкти конкурентних

ринкових відносин за рівних стартових економічних можливостей можуть мати різні
кінцеві результати своєї діяльності. Бажаних результатів товаровиробники можуть
досягти лише за умови цивілізованої конкуренції, коли кожен із учасників ринку може
конкурувати та перемагати конкурентів завдяки власним перевагам.
Конкурентоспроможність— це володіння властивостями, що створюють певні

переваги для суб’єкта економічної конкуренції.
У цілому конкуренція має більше негативних наслідків, ніж позитивних. Негативні

наслідки конкуренції полягають у тому, що вона породжує свою протилежність —
монополію; призводить до розорення та банкрутства малих і середніх підприємств;
посилює зростання рівня безробіття, інфляції, майнове і соціальне роз шарування
населення; породжує комерційну таємницю, нечесні форми боротьби та ін.
Ви
ди
та
методи конкуренції в ринковій економіці
Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками однієї галузі

за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.
Функцією внутрішньогалузевої конкуренції є зведення індивідуальної вартості товарів
до їх єдиної ринкової вартості, яка визначається вартістю товарів, що виробляються за
середніх умов галузі й утворюють значну частину її продуктів.
Міжгалузева конкуренція — це боротьба між товаро виробниками різних галузей

економіки за найвигідніші умови ( сфери) застосування капіталу.
Вона здійснюється у формі стихійної міграції капіталів з га лузей з низькою до галузей з

високою нормою прибутку. В результаті цього формується середня норма прибутку в
масштабах економіки, яку отримують товаровиробники за принципом: “ Рівновеликий
прибуток на рівновеликий капітал” .
Міжнародна конкуренція — це конкуренція національ них і транснаціональних

економічних суб’єктів за най-вигідніші умови виробництва іреалізації товарів та послуг
на світовому ринку.
Міжнародна конкуренція поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву форми

конкуренції. Вона сприяє переливанню капіталів і товарів між різними державами,
забезпечує збалансований розвиток світового ринку і світового господарства.
Досконала конкуренція — це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі

виробники продають ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контролювати
ринкову ціну.
В умовах досконалої конкуренції немає боротьби з конкретним конкурентом. Вона

зіштовхує фірму з ринком. Усі конкуренти незалежні один від одного, дії підприємця
залежать не від дій окремого конкурента, а від ринку загалом.
Недосконала конкуренція виникає там, де не виконуються зазначені вище умови

вільної конкуренції. Головна ознака не досконалої конкуренції — здатність окремих
учасників ринків певною мірою впливати на ціни і отримувати тим самим додатковий
прибуток.
Розрізняють три ринкові структури недосконалої конкуренції: ринок абсолютної

монополії, ринок монополістичної конкуренції,ринок олігополістичної конкуренції.
Монополістична конкуренція — це така ситуація на ринку, коли велика кількість

виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на ди
ференціації продукції.
Олігополістична конкуренція— це модель ринкової структури, за якої небагато
великих фірм монополізують виробництво іреалізацію основної маси товарів.
Для олігополії характерними є такі риси:
 мала кількість підприємств у галузі, які можуть контро лювати основну частину
ринку, виробляючи як однорідну, так і диференційовану продукцію;
 високі бар’єри для входження в галузь;
 висока взаємозалежність підприємств-олігополістів один від одного як за ціною,
так і за випуском продукції;
 контроль над ціною є істотним у разі узгодження дій конкуруючих підприємств.
Методи боротьби на конкурентному ринку:
 цінові
 нецінові
 нечесні (недобросовісні)
 чесні (добросовісні)
Цінові методи конкуренції — це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є

ціна. За цінової конкуренції перемагає той, хто домагається ниж чої ціни продукції, ніж
конкуренти.
Залежно від форм і цілей конкуренції формуються такі види цін: монопольно
високі(вищі ціни задля прибутку), монопольно низькі, демпінгові(надзвичайно
занижені з метою усунення конкурентів), дискримінаційні( різні ціни на один і той
самий товар для різних покупців).
Нецінова конкуренція — це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на

зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.
Це означає, що розробляючи стратегію й тактику поведінки на ринку, фірма

насамперед дбає про те, щоб створена продукція за своїми споживчими якостями
відповідала запитам споживачів.
Нецінові методи конкуренції поділяються на два види: конкуренцію за

продуктами(покращення якості за стабіних цін) і конкуренцію за умовами
продажу(покращення послуг що супроводжують реалізацію товарів).
Нечесна конкуренція — це нецивілізовані форми конкурент ної боротьби, які

проявляються в порушенні суб’єктами ринко вих відносин чинного законодавства,
професійних, етичних, моральних норм і правил поведінки для досягнення
неправомір них переваг у конкуренції.
Найпоширенішими методами нечесної конкуренції є
 Неправомірне використання позначень товару іншого виробника.

 Дезінформація споживачів про товар
 Компрометація товарів конкурентів
 Тиск на постачальників ресурсів і банки, щоб вони не укладали, або розривали
договори на постачання конкурентам матеріалів та надання кредитів.
 Неправомірне збирання,розголошення та використання комерційної таємниці
 Переманювання провідних спеціалістів
Іноді деякі нечесні методи конкурентної боротьби переростають у кримінальні

злочини: шантаж, підпали, вибухи, убивства. Все це зумовлює необхідність втручання
держави в регулю вання та усунення неприпустимих форм конкурентної боротьби.
Сутність, причини виникнення та різновиди монополій

Економічна монополія – велике підприємство, фірма або об’єднання підприємств, що
посідає панівне становище на ринку і концентрує значну частину виробництва та збуту
певного виду продукції з метою одержання монопольного прибутку.
По-перше, дія закону конкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція

підпорядковані досягненню головної мети виробництва — максимізації прибутку.
Конкуренція породжує монополію. Конкуренція і монополія завжди існують в реальній
ринковій економіці як дві протилежні і взаємообумовлюючі її характе ристики.
Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому
уникнути цілої низки проблем і ризиків, пов’язаних із конкуренцією, зайняти
привілейовану позицію на ринку.
По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу і

виробництва.
Концентрація капіталу — це процес збільшення розмірів індивідуального капіталу за

рахунок капіталізації прибутку, тобто використання певної його частини на розширення
Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. В результаті

конкуренції з маси дрібних і середніх під приємств виокремлюються кілька
найбільших, які стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок:
конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному
ступені свого розвитку, призводить до монополії.
По-третє, причиною створення монополії є процес централізації капіталу( збільшення
розмірів капіталу внаслідок поглинання або об’єднання кількох рані ше самостійних
індивідуальних капіталів в більший).
По-четверте, причиною виникнення монополій є трансформація індивідуальної

приватної власності.
По-п’яте, економічні кризи, які у другій половині XIX ст. стали фактором прискорення
концентрації і централізації виробництва і створення на цій основі монополій.
Класифікація монополій
1. За умовами функціонування монополізм поділяють на:

 підприємницький
 інституційний
Підприємницький тип монополізму пов’язаний із розвит ком підприємств на основі

концентрації капіталу і вироб ництва.
Інституційний тип монополізму пов’язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає

держава для різних її учасників.
2. За характером і причинами виникнення монополії поділяють на:

 монополія окремого підприємства;
 монополія як угода;
 монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.
3. За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють

 Природну
 адміністративну
 економічну монополію
Природна монополія відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу

найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція не можлива
або не бажана. Причиною є “економія від масштабу” — чим більше вироблено
продукції, тим менша її вартість.
З природними монополіями тісно пов’язані монополії, які базуються на володінні

унікальними природними ресурсами.
Діяльність природних монополій, особливо їх цінова політика, регулюється державою.
Адміністративна монополія виникає внаслідок дій дер жавних органів. З одного боку,
це надання окремим фірмам ви ключного права на виконання певного роду діяльності.
Мета та інструменти антимонопольної політики держави
Антимонопольна політика — комплекс заходів, розроблених і впроваджених у
багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження
діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.
Основними завданнями є:
— здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист
економічної конкуренції;
— запобігання, виявлення і припинення порушень конкурентного законодавства;
— контроль за економічною концентрацією;
— сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
До методів здійснення антимонопольної політики відносять:

— правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;
— організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів,
спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства;
проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;
— адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб’єктів господарювання,
застосування санкцій, накладання штрафів;
— профілактично-роз’яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання
рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз’яснення щодо
кваліфікації порушень.
Інструментами антимонопольної політики є антимонопольне законодавство -

сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують
монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об'єднань (крім
спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і
рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності,
встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.
Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи:
 організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-
економічних форм і розмірів підприємств;
 економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності,
вільного утворення цін;
 економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної
діяльності;
 адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями,
організація антимонопольного державного контролю, контроль за
справедливим роздержавленням майна, сприяння конкуренції;
 недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.
Ці акти спрямовані на підтримку розвитку підприємництва, зміцнення ринкових
відносин і піднесення економіки держави.
Сутність, принципи, функції та характерні ознаки

підприємницької діяльності
Підприємництво – економічна категорія, що виражає відносини між суб’єктами
господарювання з приводу досягнення такої комбінації економічних ресурсів, що
забезпечує комерційний успіх.
Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування

зусиль підприємця на певний об’єкт.
Об’єкт підприємництва — сукупність певних видів еконо мічної діяльності, в межах

якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.
Умови здійснення підприємницької діяльності:
o економічна свобода, заснована на приватній власності

o наявність конкурентного ринкового середовища
o наявність сприятливого інституційного середовища
Принципи підприємницької діяльності:
 орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;

 прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в інноваційній сфері економіки,
застосувати найновіше першим;
 максимальне використання конкурентних переваг;
 дотримання принципів ділової етики;
 постійний творчий пошук, прагматизм, наслідування де мократичних традицій.
Ознаки підприємництва як економічної діяльності:
 самостійність;
 новаторство;
 ініціатива;
 творчість;
 ризиковість;
 економічна та соціальна відповідальність;
 масштабність мислення;
 діловитість.
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції -

інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну).
Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та

реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових
розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.
Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах

матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.
Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній організації
виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних
пропорціях здійснення контролю за їх виконанням.
Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування

стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з
урахуванням досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до
максимального задоволення потреб споживача.
Види та функції підприємств у ринковій економці

Підприємництво – економічна категорія, що виражає відносини між суб’єктами
господарювання з приводу досягнення такої комбінації економічних ресурсів, що
забезпечує комерційний успіх.
Класифікація основних видів підприємств:
За формою організації підприємств розрізняють:

— індивідуальне;
— товариство (партнерство);
— корпорація.
Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки

фінансовий ризик, а й виключну відпо відальність за управління. Підприємець є
водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.
Переваги індивідуальних підприємств:
 економічна свобода вибору сфери діяльності, обсягів ви робництва, напрямів

використання доходу тощо;
 оперативність;
 безпосередня зацікавленість у продуктивній праці, ефек тивному розподілі та
використанні доходу;
 низькі організаційні витрати.
Недоліки індивідуальних підприємств:
 обмежені фінансові можливості застосування досягнень НТП, новітніх форм

організації праці;
 обмежена можливість організації відпочинку тощо.
Товариства (партнерства) — форма організації підпри ємництва, що ґрунтується на

спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного
капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статут ному фонді
та місця у структурі управління товариством.
Повне товариство — об’єднання громадян та юридичних осіб з метою здійснення

спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними.
Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність,

але несуть повну солідарну відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном
підприємства, а й своїм власним майном.
Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтується на відповідальності, яка

обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм
майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.
Змішане товариство ( командитне) — об’єднання кількох фізичних і юридичних осіб

для спільної діяльності на ос нові договору. Воно складається із дійсних членів
(комплемен- тарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобо в’язаннями
товариства, та членів-вкладників (командитистів), які відповідають за зобов’язаннями
товариства тільки своїми внесками.
Переваги товариств над одноосібними підприємствами:
 зростання фінансових можливостей;

 більша довіра з боку кредитних установ;
 зниження ризику банкрутства;
 зростання ефективності внаслідок обміну досвідом та розподілу
функціональних обов’язків.
Недоліки товариств:
 загострення суперечностей між інтересами учасників то вариства;

 розбіжності щодо вироблення єдиної стратегії;
 розбіжності у прийнятті управлінських рішень.
Корпорація (акціонерне товариство) — форма об’єднання капіталів учасників

акціонерного товариства (АТ). Вона засвід чує внесення капіталу у формі акцій і дає
право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціо нерні
товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ).
Переваги акціонерних товариств:
 значно кращі умови залучення фінансових ресурсів;

 менший ризик банкрутства (за обмеженої відповідальності);
 порівняно більша стійкість;
 ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування.
Недоліки акціонерних товариств:
 організація та ліквідація АТ вимагає значних витрат;

 розбіжності в інтересах учасників АТ утруднюють досягнення ефективного
управління;
 складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію.
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції -

інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну).
Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та

реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових
розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.
Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах

матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.
Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній організації
виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних
пропорціях здійснення контролю за їх виконанням.
Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування

стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з
урахуванням досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до
максимального задоволення потреб споживача.
Причини й чинники невизначеності сучасної ринкової

економіки. Поняття та види економічних ризиків
Невизначеність в економіці пов’язана з подіями і факторами функціонування
економічної системи, які суб’єкти господарювання не можуть з достатньою
вірогідністю передбачити, а тому й належним чином пристосуватися до них.
Невизначеність — це недостатня інформованість про вірогідність майбутніх подій, які

впливають на долю учасників ринку
Причини невизначеності в ринковій економіці:

 Виникнення непередбачуваних, небажаних, але невідворотних подій(аварії,
нещасні випадки)
 Асиметричність інформації (одні мають доступ до достовірної інформації, інші
позбавлені такої можливості)
 Наявність інтернальних (внутрішніх) ефектів
Здатність людини пристосовуватися до невизначеності називають схильністю до
ризику. За цим критерієм виділяють три групи (типи) людей:
— не схильних до ризику (противники ризику, що бажають його уникнути);
— нейтральних до ризику,
— схильних до ризику (тих, хто любить ризикувати)
Як визначити належність суб’єктів до тієї чи іншої категорії? Несхильні до ризику люди

прагнуть отримувати середній прибуток. Вони не ризикуватимуть свідомо, якщо є
ймовірність одержати нульовий прибуток. Тим більше вони не погодяться на ризик,
якщо є загроза втратити все багатство, набуте раніше.
Ризиковість — ситуація на ринку, спричинена невизначеністю, за якої переважну
більшість подій та способів поведінки суб'єктів господарювання неможливо з
достатньою достовірністю передбачити і спрогнозувати. На рівень ризиковості
економіки впливають чинники, які не залежать ні від волі, ні від бажань, недбалості чи
виняткової добропорядності людей (землетруси, селеві потоки, суховії тощо), і такі, що
є наслідком дій суб’єктів економіки (політична доктрина та воля уряду, компетентність
менеджерів усіх рівнів і т. ін.)
Фактори ризиковості економіки:

 Обєктивні (не залежать від головних субєктів ринку)
 Субєктивні (зумовлені діяльність субєктів господарського життя)
Економічна природа та функції страхування

Страхування — система відносин між його учасниками (страхувальником і
страховиком) з приводу формування цільового страхового фонду і його використання з
метою відшкодування збитків постраждалим від страхових випадків та виплати їм
страхових сум.
Економічна природа будь-якого явища криється в економічних інтересах учасників

певного процесу чи явища.
Економічна природа страхування виявляється у грошовому відшкодуванні потерпілим

збитків, що виникли внаслідок непередбачуваних або передбачуваних, але
невідворотних згубних подій за рахунок внесків тих, хто потенційно може зазнати
шкоди від цих подій і погоджується або зобов'язується законом чи договором
сплачувати їх (внески) завчасно, тобто до настання самих подій.
Розподіляючи збитки серед широкого загалу, кожен із учасників формування фонду

страхового захисту втрачає незначну суму, коли він стає потерпілим, його втрати
значно зменшуються завдяки перерозподілу внесених усіма учасниками формування
страхового фонду грошових коштів на користь потерпілих.
Субєкти страхування
Страховик( бере на себе
зобов'язання формувати
фонди страхового захисту та
використовувати їх для
компенсації збитків
застрахованим потерпілим)
Страхувальник( Суб'єкти, що
уклали угоду з страховиком
про страхування свого інтересу
або інтересу третьої особи,
сплачують страхові премії
(внески) і мають право отримати відшкодування (за законом чи за угодою) при
настанні страхового випадку0
Страховик і страхувальник як окремі суб'єкти мають особливі (відмінні) інтереси.

Страхові інтереси обох сторін:
 Економічний інтерес страхувальника полягає в тому, що він економічно

зацікавлений сплачувати незначні порівняно з можливими втратами внески
(премії) страховику, який при настанні страхового випадку для окремого
застрахованого відшкодує тому збитки в грошовій формі у повному, хоча
частіше не в повному, але завчасно визначеному договором, (чи законом)
розмірі.
Якщо застрахований ризик не реалізується, затрати страхувальника наберуть форми
безповоротних втрат.
 Економічний інтерес страховика полягає в тому, що серед взятих на

страхування ризиків переважна більшість протягом короткого періоду не буде
реалізована. Це дає можливість страховику використовувати сплачені
страхувальником премії для своїх цілей.
У цьому інтересі страховика криється дуже важлива для ефективності національної
економіки спонука до пошуку дієвих механізмів попередження настання
застрахованих подій
Функції страхування.
1. Взяття страховиком за певну плату на певний строк матеріальної

відповідальності перед страхувальником за наслідки від реалізації ризику,
передбаченого договором чи чинним законодавством.
2. Формування страхового фонду (резерву) для відшкодування втрат від реалізації

страхових випадків, прийнятих страховиком від страхувальника.
3. Грошове відшкодування збитків, яких зазнали страхувальники від настання

страхових подій. Через цю функцію найповніше реалізується потреба в
страховому захисті. Обсяг страхового відшкодування та порядок отримання
коштів визначаються умовами договору, укладеного страхувальником і
страховиком, чи законодавством.
4. Заощаджувальна функція. Вона властива видам особистого страхування,

пов'язаним зі страхуванням життя, пенсій, дожиттям до весілля, повноліття та ін.
5. Превентивна (запобіжна, попереджувальна) функція полягає у створенні умов,
що забезпечують зниження рівня ризику та збитків, зумовлених цими ризиками.
6. Репресивна функція страхування полягає в спрямуванні зусиль на усунення

страхового випадку та обмеження величини збитків, зумовлених страховим
випадком. Так, затрати на боротьбу з пожежею, паводком, епідемією тощо,
здійснені страхувальником, відшкодовуються страховиком.
7. Інвестиційна. Полягає в поліпшенні стану грошового обігу та підвищенні

купівельної спроможності нац валюти.
8. Кредитна. Коли клієнт купує страховий поліс, сплачує внесок і цим кредитую
компанію.
Капітал як економічна категорія товарного виробництва

У широкому розумінні капітал є складним, багаторів невим та багатоаспектним
феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на
само зростання вартості.
У вузькому розумінні капітал — самозростаюча авансована вартість; певні вкладення

або активи, які уможливлюють отримання доходу.
У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими

аспектами:
I. За сферами застосування
Промисловий капітал — капітал, який застосовується у сфері матеріального та

нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.
Торговельний капітал — капітал, який функціонує у сфері то варного обігу,

забезпечуючи одержання торговельного прибутку.
Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить

власнику дохід у вигляді процента.
II. За напрямами інвестування - матеріально-речовий, людський, інтелектуальний,

соціальний капітали.
III. За масштабами функціонування -місцевий, регіональний, національний,

транснаціональний капітали.
IV. За значенням у створенні та перерозподілу доходу
Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислово го капіталу, відіграє

визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та
духовні цінності.
Фіктивний капітал ( представлений у цінних паперах, який регулярно приносить дохід

їх власнику і здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку
цінних паперів. Сам по собі фіктивний капітал як титул власності на цінні папери не
створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу).
V. За роллю у відтворювальному процесі
Капітал-власність — капітал, який перебуває у власності кредитора.

Капітал-функція — запозичений капітал, який фун кціонує в певній галузі.
VI. За джерелами формування.
Власний капітал — капітал, вкладений власником фірми; визначається як різниця між

сукупними активами фірми та її зобов’ язаннями.
Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання

банківського кредиту.
VII. За інноваційною спрямованістю
Венчурний капітал — ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній сфері,

забезпечуючи комерціалізацію нововведень.
неризикований
VIII. За формами функціонування - індивідуальний, суспільний, колективний.
В економічні теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:
1. Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з

накопиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з
метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Так, Д.
Рікардо вважав, що капітал - це засоби виробництва, А. Маршалл зараховував
до капіталу всі речі, які створюють передумови виробництва. Аналогічні
підходи існують і в сучасні економічні науці (П. Самуельсон)
2. Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий
ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники
монетаристської концепції виходять з того, що капітал - це гроші або їх
замінники - кредитні гроші, які пов'язані з отриманням доходу.
3. Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал К. Маркса трактується як
економічна категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за
певних історичних умов.
Оборот та кругооборот капіталу. Амортизація, її показники

та методи нарахування
Найзагальніше уявлення про сутність капіталу як самозростаючої вартості дає формула
його руху:
Г — Т — Г'
де Г — авансовий капітал (гроші); Т — товарний капітал (товар); Г' —авансовий капітал
з приростом (гроші, Г + АГ)
Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно-послідовні

стадії:
 I — закупівля необхідних факторів виробництва (засобів ви робництва (ЗВ) та

робочої сили (РС))
 II — виробництво визначеної товарної маси;
 III— продаж виробленої товарної продукції
Кругооборот промислового капіталу — безперервний рух капіталу за трьома стадіями

із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як
правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом
капіталу.
Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті
якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.
Однією з характеристик обороту капіталу є швидкість його руху.
Перший вимір швидкості обороту капіталу — відрізок часу, протягом якого до

підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіталу,
що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.
Другий вимір швидкості обороту капіталу — кількість обертів авансованого капіталу
за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою
де п — кількість оборотів авансового капіталу за рік; Т — визначена одиниця виміру

— рік (12 місяців); £— тривалість одного обороту
Основний капітал — частина промислового капіталу, яка функціонує у

натуральній формі засобів виробництва про тягом кількох виробничо-
технологічних циклів, частина ми переносячи свою вартість на
новостворену продукцію.
Оборотний капітал — частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді

предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції,грошових коштів,
обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного
виробничо-технологічного циклу.
Відповідно до схеми кругообороту час обороту промислового капіталу має таку

структуру:
З урахуванням швидкості
обороту капіталу формула
норми прибутку набуває
такого вигляду:
де П' — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина аван сового капіталу; п —

кількість оборотів авансового капіталу за рік.
Оборот основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально-
речових елементів відбувається у формі амортизації.
Амортизація — термін, що використовується у

двох значеннях:
1) процес поступового перенесення вартості

основного капіталу на новостворену
продукцію в міру його зношування;
2) процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового
нагромадження грошових засобів.
Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу.
Амортизаційне відрахування — щорічне списання частини вартості основного

капіталу.
Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони

виступають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи
фінансові передумови для інвестування.
Річна амортизація основного капіталу розраховується за формулою:
де Ар— річна амортизація; К — вартість основного капіталу; £ —

термін (кількість років) служби основного капіталу.
Норма амортизації — виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до

вартості елементів основного капіталу.
де А' — норма амортизації; А — сума амортизаційних відрахувань за рік; К — вартість

авансованого основного капіталу.
З урахуванням затрат на ремонт обладнання та ліквідаційної вартості основного

капіталу ця формула набуває такого вигляду:
де А' — норма амортизації; К — початкова вартість основного капіталу; Р — затрати на

ремонт обладнання; Л — ліквідаційна вартість основного капіталу; п — нормативний
строк служби основного ка піталу.
До основних методів амортизації належать:
1. Метод прискореної амортизації—така система її нараху-

вання, за якої протягом перших років чи всього амортизаційного періоду
забезпечується випереджальне зростання нагромадженої суми амортизаційних
відрахувань порівняно з реальними темпами втрати споживчих властивостей і вартості
засобів праці.
2. Метод неприскореної амортизації — така система її на рахування, за якої протягом

економічно раціонального строку служби засобів праці забезпечується рівність
нагромадженої суми амортизаційних відрахувань та реальних темпів втрати споживчих
властивостей і вартості цих засобів праці.
Витрати виробництва та їх класифікація
Витрати виробництва — вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених
підприємцями для виробництва продукції.
Класифікація витрат виробництва:
o У залежності від власності на ресурси, що витрачаються: зовнішні і внутрішні

o у залежності від терміну впродовж якого можлива зміна економічних ресурсів,
залучених фірмою до виробництва певного виду продукції: витрати фірми в
короткостроковому та довгостроковому періоді
Зовнішні витрати — витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є

власниками фірми.
До зовнішніх витрат належать витрати на придбання сировини та матеріли, на

придбання обладнання, оплата праці, транспортних послуг та інші витрати.
Внутрішні витрати — витрати фірми на використання власних ресурсів. З точки зору

фірми ці внутрішні затрати рівнозначні грошовим видаткам, які довелося б зробити,
купуючи відповідні ресурси.
До внутрішніх витрат належать нормальний прибуток, втрачені заробітня плата,

рентний дохід, процент на власний капітал та підприємницький дохід.
Підходи до розуміння природи затрат фірми:
I. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх витрат, які оплачуються

безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у
бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.
II. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки

зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов’я заних з можливістю альтернативного
використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати відрізняються від
бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.
Альтернативна вартість — вартість найкращої (найвище оплачу ваної) альтернативної

можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.
Економічні витрати — це витра ти, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікти
ресур си від їхнього альтернативного використання.
Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економічних ресурсів, залучених
фірмою до виробництва певного видупродукції, розрізняють:
— витрати фірми в довгостроковому періоді

— витрати фірми в короткостроковому періоді
У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані і
характеризують:
— втрачені можливості, пов’язані з помилковими управлін ськими рішеннями (збитки,

які відшкодовуються за рахунок прибутку);
— втрати, які здійснюються раз і назавжди й не компенсуються у разі припинення

діяльності фірми (витрати на рекламу та ін.)
Прибуток в ринковій економіці
Прибуток трактується як виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений
капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними
витратами фірми.
РR = ТR - ТС
РR — прибуток фірми; ТR — виручка від реалізації; ТС — сукупні витрати
Валовий прибуток – різниця між валовим доходом та валовими витратами
Нормальний прибуток — звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів;

мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у
певній сфері бізнесу.
Чистий прибуток — прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після

розрахунків з бюджетом за податковими та обов’язковими пла тіжними
зобов’язаннями.
Економічний прибуток — це надлишок від нормального при бутку, що є результатом

ініціативи підприємця, його вміння знайти айкраще застосування і комбінацію
економічних ре сурсів, здійснити нововведення, ризикнути.
Аналіз економічного прибутку:
— економічний прибуток є від’ємною величиною, що свід чить про необхідність

пошуку вигідніших шляхів застосування наявних ресурсів;
— економічний прибуток є нульовим — це означає, що під приємець отримує
нормальний прибуток і альтернативне за стосування вкладених засобів не
збільшить його дохід;
— економічний прибуток є додатною величиною, що засвідлчує ефективне
використання ресурсів.
Засоби вимірювання прибутку:
Маса прибутку — це абсолютний обсяг прибутку в грошо вому вираженні.
Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості ка-

піталу і визначається як відсоткове відношення маси
прибутку до всього авансованого капіталу.
Де П' — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина аван сованого капіталу.
До функцій прибутку належать:
— облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник,

критерій ефективності господарської діяльності фірми;
— розподільча, що характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку
фірм і суспільства в цілому;
— стимулююча, що визначає прибуток як потужний мотивуючий чинник,
генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.
Економічна роль прибутку виявляється в:
— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним

спонукальним мотивом підприємницької діяльності;
— прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню
ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню
витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;
— прибуток є джерелом розширення суспільного виробни цтва, примноження
національного багатства та задоволення по треб суспільства, що зростають.
Сутність, джерела та види доходів у ринковій економіці
Дохід:
У широкому розумінні: грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського
життя.
У вузькому значенні: потік грошових надходжень в одиницю часу (годину, тиждень,

місяць, рік).
Він передбачає приплив грошей (на відміну від багатства , яке втілюється у запасах
активів (будівлі, цінні папери , готівкові гроші і тд))
Класифікуються за:
Рівнем формування:
 доходи мікроекономічного рівня (заробітна плата, рента, прибуток і тд)
 доходи макроекономічного рівня (національний дохід; сукупний особистий дохід і
тд.)
Суб'єктами привласнення:
 доходи індивіда (домогосподарства, підприємства,держави, суспільства і тд)
Залежно від цін, в яких визначається дохід:
 номінальний дохід (визначається в цінах поточного періоду)

 реальний дохід (визначається в цінах базового року (або в цінах поточного року за
вилученням рівня інфляції).)
Для аналізу діяльності підприємства (фірми) використовують такі форми:
Валовий дохід – це кошти, які отримало підприємство внаслідок реалізації товарів і (або)
послуг і дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг;
TR= P*Q
Середній дохід – дохід на одиницю реалізованої продукції і дорівнює валовому

доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:
AR = TR/Q
Граничний дохід – приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці

реалізованих товарів чи послуг:
MR = Δ TR/ ΔQ
Залежно від включення доходу в ціну товару;
 первинні доходи (включаються в ціну товару: зарплата,процент,прибуток)
 вторинні доходи (виникають у зв'язку з перерозподілом первинних доходів: прямі
податки, дивіденди, трансфертні виплати державою і тд)
За джерелом отримання: (джерела доходів)

 Доходи від ресурсу «праця» як такого, що не має відособленого від свого власника
існування (заробітна плата працівників колективних підприємств, від
індивідуальної діяльності і тд)
 Доходи від власності, яка має відособлене від власника існування (дивіденди від
акцій; відсотки від паю; відсотки від банківських вкладів і тд)
 Доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів діяльності(часткова
компенсація виплат на освіту, безоплатне надання послуг з охорони здоров'я і тд)
Доходи, що утворюються внаслідок використання певних факторів виробництва

(факторні доходи);
 доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів; -рентний дохід;
 процентний дохід, або прибуток на капітал; -підприємницький дохід (прибуток) у
вигляді залишкового доходу.
Функціональний та персональний розподіл доходів
Під функціональним в економічній теорії розуміють розподіл доходів за факторами
виробництва (ресурсами), до них за моветаристською концепцією належать праця, капітал,
земля і підприємницькі здібності, а за марксистською - речові фактори (земля і капітал) та
особовий (робоча сила).
Функціональний розподіл є первинним і тому значною мірою визначає можливості й межі

перерозподілу, внаслідок чого формуються кінцеві доходи окремих громадян, сімей і
домогосподарств. Функціональний аспект розподілу доходів передбачає дослідження
розподілу сукупного національного доходу між власниками праці (робочої сили) та
капіталу.
Є два принципово різні підходи до виявлення законів функціонального розподілу

доходів: марксистський і маржиналістський.
Марксистська концепція функціонального розподілу доходів в основному ґрунтується на

таких засадах:
 капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і

капіталом;
 носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить
частину минулої, втіленої в засобах виробництва, праці на знову створюваний
продукт, а по-друге, створює нову вартість;
 новостворена вартість (яка після реалізації набуває форми національного доходу) є,
згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці;
 результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить до структури сукупного
суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної
вартості);
За цією концепцією, визначення частки найманого працівника у вартості національного

доходу здійснюється за законом вартості робочої сили. (Робоча сила - сукупність фізичних
та духовних здібностей людини до найманої праці.)
Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а

саме:
 власниками економічних ресурсів у ринковій економіці є домогосподарства;

 є чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів:
o земля створює ренту (Я);
o капітал (інвестиційні ресурси) - процент (і);
o праця - заробітну плату (ш);
o здатність до підприємництва - підприємницький дохід, нижньою межею
якого є нормальний прибуток
Насамперед слід звернути увагу на те, що економічним механізмом розподілу в ринковій
(капіталістичній) економіці є ціна ресурсу, яка визначає величину доходу. Ціна на ресурси
за умов досконалої конкуренції визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попит
і пропозиція на ресурси та рівень цін на ринку ресурсів є похідними від споживчого попиту
та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів
Персональний розподіл доходів - це розподіл доходів між окремими фізичними

особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає
можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.
Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:
 розмір грошових доходів членів сім'ї;

 наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ; -рівень цін на споживчі
економічні блага;
 обсяг податків;
 наявність чи відсутність безробітних у сім'ї;
 ступінь соціальної захищеності;
 тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;
 наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від
власника;
 наявність та число утриманців тощо.
Сімейний дохід - сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та

спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію
соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.
Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх
використання, до яких належать. Рівень сімейних доходів не повинен бути
нижчим прожиткового мінімуму. Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних
сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави, але
ці проблеми є об'єктом аналізу іншої те
Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення
З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу - земельна

рента. Складовою аграрних відносин є рентні відносини.
Рента - це передача частини доходу землеробом власнику землі за використання його

земельної ділянки. В умовах капіталізму земельна рента формується на основі
прикладання капіталу до землі й тому в загальній масі додаткового продукту є надлишком
над середнім прибутком.
Є три основних види земельної ренти: диференційна, абсолютна, монопольна
Диференційна рента
 Причиною її утворення є монополія на землю як об'єкт господарювання, яку

здійснюють власник або орендар земельної ділянки. Ці суб'єкти мають монопольне
право господарювання на земельних ділянках і одержання з них доходу у формі
земельної ренти.
 Джерела: надлишок продукту, що утворився на кращих землях або через земельні
капіталовкладення
 умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів,

закони вартості і ціноутворення у СГ, відмінності у природній родючості землі, а
також неоднакове місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту
сільськогосподарської продукції.
 Форми вилучення: орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни
Існує дві форми диференційної ренти – першу (додатковий чистий дохід, одержуваний у
результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням
землях та другу (виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі за
рахунок додаткових вкладень капіталу в землю)
Взаємозв'язок першої і другої диференційної ренти полягає в тому, що вони засновані на

використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а друга - з
економічною (штучною) родючістю ґрунтів.
Абсолютна земельна рента
Утворюється на всіх використаних землях, у тому числі й на гірших. Зазвичай – у країнах, де

панує приватна власність на землю і діє міжгалузева конкуренція.
 її причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріплює високу

норму прибутку у сільському господарстві - понад середню норму і також заважає
вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське господарство, що
спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю.
 Умови існування – відсутність вільного перепливу капіталу
 Висока норма прибутку в сільському господарстві (надлишок прибутку над
середнім прибутком) є джерелом абсолютної ренти (прискорений рух оборотних
коштів, використання дешевої робочої сили, економія на основних фондах,
податкові пільги, регулювання цін, дотації, субсидії держави тощо)
 Форми вилучення: податок на землю та орендна земля
Монопольна рента
 Причина формування: утворюється на землях особливої якості чи в особливих

кліматичних умовах (чай, прянощі і тд)
Таку продукцію реалізовують за монопольно високими цінами (які і є умовою

формування), оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок
залучення у сільськогосподарський оборот нових земель, а високий попит на продукцію не
задовольняється.
Різниця між монопольно високою ціною такого продукту і його вартістю й становитиме
монопольну земельну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.
 Джерело монопольної ренти перебуває поза межами сільського господарства. Вона

не є результатом додаткових вкладень праці і капіталу в землю. Це частина
прибутку, створена в інших галузях виробництва, яку отримує землевласник через
монопольні ціни.
 Форми вилучення: земельний податок, вища орендна плата
Заробітна плата: зміст, форми, системи
Заробітна плата — грошове вираження вартості та ціни товару робоча сила і

результативності її функціонування.
Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та погодинну. Кожна із форм виявляється
у відповідних системах.
Відрядна заробітна плата — це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва

продукту. Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці робітника залежить
обсяг виробництва.
Відрядна форма зарплати передбачає систему доплат за економію палива, енергії,

сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за
ризик і т. ін.
Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту

саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є
порушенням технології та не стимулюється.
Погодинна форма функціонує як погодинно-нормативна та погодинно-преміальна.
У сучасній економічній системі застосовуються такі системи заробітної плати:

тарифні, преміальні, колективні форми оплати.
За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від
складності праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом і ставкою.
Для ретельного вивчення якості робочої сили застосовують систему оцінювання заслуг,
згідно з якою для кожного фактора, що оцінюється, складається шкала оцінок робітників у
балах.
Преміальні системи заробітної плати пов'язують тарифні ставки з нормами витрат праці
певною функціональною залежністю. Вони застосовуються там, де робота має характер
одноманітних операцій, може бути виміряна й виконується в темпі, який підлягає
контролю окремої особи або групи робітників. Поточний контроль за робітником зведено
до мінімуму. Застосування преміальних форм оплати праці ґрунтується на прийомах відряд
фонд, з якого робітники одержують виплати. Премії нараховуються за підвищення продук-
тивності праці, зниження витрат виробництва.
Державне регулювання розподілу доходів у ринковій
економіці
Основні теоретичні підходи до регулювання ринкової економіки:
 економічний лібералізм (1)
 економічний дирижизм (2)
Методи державного регулювання економіки:
— Прямі: базуються на владно-розпорядних відносинах, виявляються у формі
адміністративного впливу на поведінку економічних суб’єктів, обмежують
певною мірою їхню економічну свободу
— Непрямі: базуються на економічних відносинах, виявляються у формі правового
та економічного впливу на поведінку суб’єктів господарювання, не обмежують
їхню економічну свободу
Частка держ сектора:
⁃ незначний (до 10%) 1
⁃ значний (10-20%) 2
Державні видатки:
⁃ 30-35% 1
⁃ 45-50% 2
Методи державного регулювання:

⁃ економічні й опосередковані (непрямі) методи 1
⁃ прямі адміністративні методи 2
Участь держави у виробництві послуг, товарів:

⁃ мінімальна 1
⁃ максимальна 2
Основні функції держави в ринковій економіці:

1. Розробка законів, норм і правил володіння власністю та функціонування
ринків
2. Захист конкурентного середовища
3. Здійснення державних закупівель економічних благ
4. Виробництво суспільних благ
5. Справляння суспільних благ
6. Здійснення трансферних виплат
7. Прямий та опосередкований вплив на розділ ресурсів
8. Охорона та захист навколишнього природного середовища
9. Забезпечення національної безпеки
Державне регулювання економіки – система дієвих заходів (форм, методів та

інструментів) законодавчого, виконавчого та судового характеру, спрямованих на
розвиток національної економіки та реалізацію соціально-економічних цілей держави.
Складовою механізму державного регулювання економіки є політика доходів.
Мета державного розподілу та перерозподілу ринкових доходів – зменшення різкої

диференціації за рівнем доходів і капіталу.
Складові механізму розподілу та перерозподілу доходів:
– надання суспільних благ;
– використання законодавчих актів;
– система оподаткування;
– трансфертні платежі
Основною складовою грошових доходів населення є заробітна плата, належний рівень

якої стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою
кваліфікацію.
Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм

власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших
державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників
підприємств.
Сутність та структура фінансової системи
Система фінансових відносин різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє

функціонування, утворюють фінансову систему країни.
Фінанси домогосподарства — грошові відносини щодо формування та використання
громадянами (членами сім’ї), які разом проживають і ведуть домашнє господарство,
спільного грошового фонду, який називають сімейним бюджетом.
Формування спільних грошових фондів та використання їх — сфера розподільчих

(перерозподільчих відносин), яка і утворює фінанси.
Фінанси підприємств, установ та організацій — система відносин між юридичними

особами, між юридичними особами і державою, між юридичними і фізичними
особами з приводу формування та використання певних грошових фондів (фінансових
ресурсів). На цьому рівні формується переважна частка фінансових ресурсів країни.
Фінанси громадських об’єднань:

— система відносин між:
— громадськими об’єднаннями та їхніми членами;
— щодо сплати членських внесків, отримання різних виплат, надання пільг;
— за напрямами використання грошових фондів об’єднання;
— громадськими об’єднаннями і підприємствами, організаціями й установами;
— між різними рівнями громадських об’єднань;
— між громадськими об’єднаннями і підвідомчими господарськими
об’єднаннями.
Державні фінанси — особлива сфера розподільчих відносин, пов’язана з первинним і

вторинним розподілом та використанням ВВП з метою утворення фонду грошових
засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій.
Такі грошові засоби набувають форм:

— державного бюджету;
— регіональних бюджетів;
— місцевих бюджетів;
— спеціальних фондів;
— фінансів державних підприємств.
У сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між

державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і
міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та
використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового
внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД).
Фінанси, таким чином, безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами, але не

тотожні їм. Так, до фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання
та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих
транспортних засобів, зв'язку, охорони здоров'я тощо). Гроші, отримані у вигляді
заробітної плати чи грошового переказу від родичів, - теж не в фінансами.
Державний бюджет, бюджетний дефіцит та державний борг
Державний бюджет — це централізований загальнодержавний фонд грошових коштів,
головний фінансовий план держави. Він становить баланс грошових доходів і витрат
держави. Простіше кажучи, це державна казна. Державний бюджет є основним
інструментом розподілу та перерозподілу валового продукту і національного доходу.
Сукупність грошових коштів державного та місцевих бюджетів становить зведений

(консолідований) бюджет.
За своєю структурою держбюджет складається з двох частин: доходної та витратної

(видаткової)
Видатки держбюджету спрямовуються, зокрема, на фінансування

загальнодержавних соціальних програм та програм розвитку економіки, на оборону,
на утримання органів державної влади і управління та інші державні витрати. Окремим
рядком виділено витрати на обслуговування державного боргу (його погашення та
сплату процентів по боргу).
Між доходами та видатками держбюджету повинна існувати рівновага (баланс). Якщо

видатки бюджету дорівнюють доходам, це означає бездефіцитність бюджету
Якщо видатки перевищують доходи, виникає дефіцит бюджет. Бюджетний дефіцит

означає, що держава не може профінансувати необхідні видатки.
Не всякий дефіцит бюджету становить загрозу економічному розвитку країни. Світова

практика свідчить, що припустимим вважається граничний бюджетний дефіцит в
розмірі 2 — 3% від ВВП. Якщо розмір бюджетного дефіциту перевищує припустиму
межу, то виникає загроза фінансової кризи та посилення інфляційних процесів.
Державний борг – це загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення

отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають
внаслідок державного запозичення.
Між бюджетним дефіцитом і державним боргом існує прямий зв'язок. Нагромаджена

сума внутрішніх і зовнішніх запозичень, отриманих для фінансування дефіциту
державного бюджету, і утворює державний борг. А з іншого боку, зростання
державного боргу потребує додаткових витрат з бюджету на його обслуговування, що
загостює проблему бюджетного дефіциту.
Слід відмітити, що тягар державного боргу може перекладатися на наступні покоління,

особливо коли запозичені кошти спрямовуються не на приріст виробничих інвестицій,
а на поточне, непродуктивне споживання.
Податкова система, структура, значення, принципи і
функціонування
Сутність
Основним джерелом існування держави і виконання нею своїх функцій є податки.

Сукупність діючих у державі податків і податкових платежів утворює податкову
систему. Сукупність форм і методів стягнення частини доходу юридичних і фізичних
осіб у дохід бюджету утворює систему оподаткування.
При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння.

По-перше, податкова система - це сукупність податків і податкових платежів, які
законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає в себе
механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за
порушення податкового законодавства.
Структура податкової системи:
Принципи:
Суть принципів зводиться до наступного:

1. Всі громадяни повинні сплачувати податки відповідно до своїх можливостей і
доходів (обов'язковість, всеохоплюючий характер, платоспроможність платників,
справедливість).
2. Кожен податок має бути чітко визначений і відомий всім (чіткість і прозорість).
3. Податок повинен сплачуватися в зручний час і спосіб (зручність для платника).
4. Система мобілізації податку має будуватися в такий спосіб, щоб мінімізувати
витрати держави (фіскальна ефективність для держави).
Принципами побудови системи оподаткування в Україні є:
— стимулювання науково-технічного прогресу
— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної
активності
— обов'язковість—впровадження норм щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів
— рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб
здійснюються в певній частці від отриманого прибутку
— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації—
забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання
— соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки
малозабезпечених верств населення
— стабільність—забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових
платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
—
Значення податків полягає у формуванні грошових доходів держави та подальшому їх
перерозподілі в необхідні сфери. Крім того, з допомогою податків держава може
стимулювати або стримувати розвиток тої чи іншої галузі економіки, а також спонукати
підприємства до вирішення важливих соціальних проблем.
Ефективна система оподаткування сприяє розвитку будівництва доріг та іншої

інфраструктури, зміцнює обороноздатність країни, забезпечує належний рівень освіти
та медицини.
Податки складають основну частину доходів для місцевих та державного бюджетів.

Вони використовуються для фінансування шкіл, лікарень та інших соціальних сфер.
Принципи функціонування
Сучасні податкові системи використовують цілий ряд принципів:
 загальність, тобто охоплення всіх економічних суб'єктів, які отримують доходи;

 стабільність, тобто стійкість видів податків і податкових ставок у часі;
 равнонапряженность, тобто стягування податків по ідентичним для всіх
платників податків ставками;
 обов'язковість, тобто примусовість податку, неминучість його виплати,
самостійність суб'єкта в обчисленні і сплаті податку;
 соціальна справедливість, тобто встановлення податкових ставок і податкових
пільг, що надають щадне вплив на низькодохідні підприємства та групи
населення.
Сутність кредитних відносин. Форми та функції кредиту в
ринковій економіці
Кредитні відносини – це система економічних відносин між різними економічними
суб’єктами щодо організації механізму кредитування, проведення маркетингових
досліджень і надання коштів у позику та плати за неї.
Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить

рух особливого виду капіталу - позикового.
Кредит як один із факторів ринкових відносин впливає на товарно-грошову

збалансованість, веде до збільшення виробництва товарів.
Однак кредитні відносини не тотожні грошовим. Це специфічні, модифіковані грошові

відносини, що відособилися в міру розвитку товарно-грошових відносин.
На ринку позичкових капіталів в операції беруть участь два суб'єкти: власник вільного
капіталу та бізнесмен, що використовує особливий товар - капітал для отримання
прибутку.
Залежно від об’єкту кредитних відносин визначають такі форми кредиту:
— Товарна - кредитні відносини виникають між продавцями і покупцями, коли

останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу (комерційний
кредит, продаж товарів населенню в кредит тощо).
— Грошова - надається і погашається грошима.
Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома

видами вияву єдиної форми кредиту – вартісної.
Вони між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані в
товарній формі, можуть погашатися у грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у
товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному
руху вартості більшої гнучкості й ефективності.
У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу
(комерційний кредит), при оренді майна (лізинг), наданні речей чи приладів у прокат,
погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків
погашення позичок здійснюється у грошовій формі, що дало підстави окремим
дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту.
Як правило, у грошовій формі надають свої позички міжнародні фінансово-кредитні

установи, уряди, банки та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення,
а саме за розміщення заощаджень у банківські депозити, одержання позичок у банках
тощо.
Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено
переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням
самого кредиту.
Банківська система, її структура та функції
Банківська система — сукупність банків, інститутів, кредитних установ і структурних
механізмів, що діють у межах єдиного загальнодержавного фінансово-кредитного
механізму.
Іншими словами, Банківська система — це специфічна економічна та організаційно-

правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в
цілому.
Структура
Банківська система України побудована за дворівневим принципом.
Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком

України (НБУ), який здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через
економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими
банками операцій. Основною функцією Національного банку є забезпечення
стабільності грошової одиниці України, а також сприяння дотриманню стабільності
банківської системи і в межах своїх повноважень — цінової стабільності.
Національний банк України виступає емісійним центром держави, банком банків,

банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного
регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та
операцій на всі сфери економічного життя країни.
Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки, різні за

організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності та власності.
Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як

універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними,
інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банки самостійно
визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.
В Україні банки створюються у формі відкритого акціонерного товариства або

кооперативного банку. За належністю статутного капіталу та способом його
формування - на пайові та акціонерні банки. Відповідно до чинного законодавства
кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на
місцеві та центральний кооперативні банки.
Функції
Виділяють наступні специфічні функції банківської системи України:
а) створення грошей і регулювання грошової маси;
Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська
система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її
відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки
банківської системи (НБУ і комерційні банки), і вона стосується всіх напрямів
банківської діяльності.
б) трансформаційна функція
Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що
банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх іншим,
мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових
капіталів та фінансові ризики.
в) стабілізаційна функція.
Банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто функцію забезпечення
сталості банківської діяльності та грошового ринку. Для банківської діяльності
характерна висока ризикованість і банки працюють в умовах постійної і підвищеної
загрози втрати грошей та банкрутства, тому боротьба з ризиками є важливим
завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи[22].
Еволюція наукових поглядів на роль держави в економіці
Необхідність та сутність державного регулювання ринкової
економіки
Державне регулювання економіки, ДРЕ — система дієвих заходів (форм, методів та
інструментів) законодавчого, виконавчого й судового характеру, спрямованих на
розвиток національної економіки і реалізацію соціально-економічних цілей суспільства
Реальна модель економічного устрою передбачає використання як ринкового

механізму, що забезпечує ефективне функціонування економіки, так і державного
механізму регулювання для вирішення низки проблем, від яких відмовляється ринок,
або ринкове вирішення яких для суспільства надто дороге.
Необхідність втручання держави в економіку зумовлена проблемами, які ринковий

механізм вирішити неспроможний або вирішує їх погано, створенням умов для
ефективного функціонування самого ринкового механізму, усуненням негативних
наслідків ринкових процесів, захистом національних інтересів на світовому ринку.
Потреба у державному регулюванні економіки визначається наявністю таких явищ в

економіці як інфляція, безробіття, неефективне використання ресурсів, монополізм,
забруднення довкілля, падіння ділової активності, відсутність соціального захисту
непрацездатних, неспроможність національної економіки задовольнити усі потреби
внутрішнім виробництвом тощо.
З’ясування ролі держави в економіці є предметом багатьох економічних наук. Для

визначення її ролі в економічній літературі використовуються різні терміни: „державне
втручання в економіку”, „державна економічна політика”, „державне управління
економікою” та ін.
Найменше відповідає сутності явища такий поширений термін, як „державне

втручання в економіку”. Він породжує уявлення про насильницьке втручання, навіть із
добрими намірами, однієї самостійної системи (держави) в іншу, як хірургічне
втручання в організм людини. Насправді держава є не зовнішньою системою щодо
економіки, а її складовою частиною.
Державне управління економікою – це організуючий і регулюючий вплив держави на

економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення
результативності. Основними функціями управління є: організація, планування,
регулювання, кадрове забезпечення, контроль.
Управління будь-яким процесом починається з того, що цей процес виокремлюють як

певний об’єкт. Для впливу на нього з метою реалізації потрібних цілей створюється
відповідна організація. Організація здійснює планування заходів, спрямованих на
досягнення цілей. Коли створено організацію та визначено плани її діяльності,
встановлюються правила поведінки кожного члена організації в межах планових
заходів. Підбирається персонал, здатний здійснити намічене. Виникає динаміка
управління, яка потребує постійного контролю.
Отже, регулювання є однією з функцій управління. Однак, у наведеному ланцюжку є
кілька слабких місць. По-перше, створення спеціальних організацій (державних
органів) для керування соціально-економічними процесами негативно впливає на
державні фінанси. По-друге, за змішаної економіки вплив на соціально-економічні
процеси здійснюється, як правило, за допомогою непрямих (опосередкованих)
методів.
Функції держави в ринковій економіці
Сутність держави розкривається її функціями, які реалізуються у взаємодії із
суспільством.
В умовах регульованої ринкової економіки держава виконує політичну, соціальну,

міжнародну та економічну функції.
Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства,

у створенні умов для спокійного та гармонійного його розвитку.
Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій території країни прав і

свобод кожної людини і громадянина, створення умов для відтворення й розвитку
людини, стимулювання творчого зростання людини, утілення в життя принципів
соціальної справедливості тощо.
Міжнародна функція держави полягає в підтримуванні свободи, суверенітету та

історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства.
Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для
ефективної економічної діяльності суспільства.
Усі функції держави тісно взаємопов'язані, однак її економічна функція є

найважливішою, тому що вона забезпечує реалізацію інших суспільних функцій. В
умовах регульованої ринкової економіки держава реалізує такі економічні функції.
По-перше, вона формує правові засади функціонування економіки: визначає правовий

статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської
діяльності, регулює відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує
здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності.
По-друге, держава повинна створювати умови для ефективного розвитку
господарської діяльності всіх підприємців. Держава повинна забезпечувати
стабілізацію економічного розвитку, згладжувати взлети і падіння ділової активності,
гальмувати інфляцію і безробіття.
Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є

фіскальна та грошово-кредитна політика, забезпечення економіки необхідною
кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості
покупців, які формують попит на гроші.
По-третє, державною функцією є регулювання соціальних відносин: встановлення

розміру мінімальної заробітної плати, контроль над страхуванням робітників,
перерозподіл доходів на користь малозабезпечених, проведення заходів екологічної
безпеки населення. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх
перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів.
Трансферти — це платежі, які здійснюються державою без надання їхніми
отримувачами у відповідь будь-яких товарів та послуг.
До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та соціальному страхуванню.
Крім цього, держава може регулювати індивідуальні доходи через втручання в процес
формування первинних доходів.
Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетної,

фіскальної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, цінової, соціальної,
зовнішньоекономічної та інших напрямків соціально-економічної політики.
Головні завдання держави в умовах ринкових економічних систем:

— правове забезпечення функціонування ринкового механізму;
— організація грошового обігу;
— захист і сприяння розвитку конкуренції;
— виробництво суспільних благ;
— мінімізація трансакційних витрат;
— компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій);
— стабілізація макроекономічних коливань;
Цілі, засоби та інструменти урядового регулювання
економіки
Основні завдання, що постають перед урядами держав:
1. Розробка законів, норм і правил володіння власністю та функціонування ринків.
2. Здійснення державних закупівель економічних благ з метою забезпечення ними
підприємницького та домогосподарського секторів.
4. Урядові затрати на закупівлю економічних благ сприяють перерозподілу
ресурсів з приватного на суспільне споживання економічних благ.
3. Здійснення трансфертних виплат: на соціальне страхування, на випадок
безробіття, виплати субсидій, субвенцій, допомог.
4. Справляння податків.
5. Прямий вплив уряду на розподіл ресурсів.
6. Опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів здійснюється через податки
і субсидії.
7. На уряд покладається вирішальна роль у розв’язанні проблем довкілля.
8. Національна безпека держави забезпечується виключно урядовим
фінансуванням.
9. Захист конкурентного середовища.
10. Урегулювання проблем, пов’язаних з порушенням дії ринкових сил тощо.
Уряд може здійснювати вплив на економіку, реалізуючи фіскальну, монетарну,

зовнішньоекономічну, соціальну, антимонопольну, інвестиційну, антиінфляційну,
антициклічну політику, а також політику ціноутворення, індикативне планування,
амортизаційну політику тощо.
Уряд використовує для впливу на економіку прямі та непрямі методи.
Прямі методи впливу ще називають адміністративними, а непрямі — економічними.
Адміністративні та економічні методи використовують відповідно прямі й непрямі

засоби впливу.
Прямі методи урядового впливу базуються на владно-розпорядчих відносинах і

проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку, функціонування і
результативність економічних суб’єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну
свободу.
До прямих методів належать:

— дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реєстрацію та ін.;
— регламентація діяльності економічних суб’єктів і запровадження законів,
інструкцій, нормативів тощо;
— заборони здійснювати певні види економічної діяльності,
— а також дій чи бездіяльності;
— застосування покарань та заохочень
— різноманітні форми цільового фінансування: державні
— інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сектору
домогосподарств та ін.;
— прямий вплив на експорт: зняття мита, пільги на кредитування експорту та ін.;
— державне замовлення.
Непрямі методи — це система правових і економічних інструментів, за допомогою

яких держава впливає на поведінку економічних суб’єктів не обмежуючи економічної
свободи суб’єктів госодарювання.
Адміністративні методи ґрунтуються на силі державної влади і включають:

— засоби заборони
— засоби дозволу
— засоби примусу
Окрім того, адміністративні методи управління ґрунтуються на командних формах

наказів і розпоряджень, які здійснюють ті, хто стоїть вище в ієрархії. їм властива
вертикальність.
Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічному інтересі та

використовують інструменти фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної,
соціальної, цінової, антициклічної та антиінфляційної політики.
Сутність та передумови глобалізації економіки
Глобалізація економіки —закономірна тенденція інтеграції світового господарства в
єдиний економічний простір.Це процес обміну товарами, послугами, капіталом та
робочою силою, що виходить за межі державних кордонів.
Передумовами процесу глобалізації у теперішній час виступають:

— міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля товарами та послугами;
— об’єднання сукупностей технологічно сполучених виробництв за допомогою
однотипних технологічних ланцюгів;
— конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах надвиробництва в розвинених
країнах;
— виснаження природних ресурсів планети і загострення боротьби за їх
використання; збільшення ризику загальноекологічної катастрофи;
інтернаціоналізація капіталу; інформаційна революція, що забезпечує технічну
базу для створення глобальних інформаційних мереж.
Причинами формування глобалізаційних процесів є:

— процес інтернаціоналізації, який призводить до поглиблення співробітництва
між країнами та посилення їх взаємозалежності;
— науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним
чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на
якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні
та комунікаційні зв'язки (зниження витрат натрансакції);
— загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є
важливими з точки зору збереження тарозвитку людської цивілізації.
— Основні ознаки процесу глобалізації наступні:
— взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення,
формування міжнародних виробничих комплексів поза національними
кордонами;
— фінансова глобалізація — зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність
фінансово економічних систем країн світу;
— послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної
економічної політики;
— розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів,
трудових ресурсів;
— створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних
проблем;
— тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів
функціонування.
Природа та види глобальних проблем сучасності
Глобальні проблеми сучасності – проблеми, що виникли у другій половині XX ст. в
результаті стрімкого розвитку виробничих сил (в умовах НТР) і досягнення таких
масштабів суспільного виробництва, коли з'явилася загроза порушення балансу між
суспільством і природою, від якого залежить існування і прогрес людської цивілізації.
Глобальні проблеми сучасності носять загальнолюдський характер, мають планетарні

масштаби виявлення, відрізняються комплексністю, динамізмом, гостротою, тому
вирішення глобальних проблем сучасності можливе лише при раціональному
використанні національних умов з діяльністю ефективної системи міжнародної
співпраці.
Виділяють наступні групи проблем:

1. пов'язані із взаємодією людини і природи.
2. пов'язані із взаємодією особистості і суспільства
3. пов'язані із сферою міжнародних відносин
Основні групи глобальних проблем сучасності:
1. Інтерсоціальні проблеми, пов'язані з проблемами міжнародних відносин “Схід-
Захід”; проблеми збереження миру; установлення справедливості на земній
кулі; подолання економічної відсталості багатьох країн, що розвиваються;
розв'язання проблеми “багаті – бідні”.
2. Проблеми, пов'язані із взаєминами особистості й суспільства: боротьба з
голодом і недоїданням; вирішення нагальних проблем охорони здоров'я й
освіти; захист від забруднення навколишнього середовища;
3. Проблеми, пов'язані із взаємодією людини і природи: пов'язані з обмеженістю
можливостей навколишнього середовища, що не в змозі витримувати
навантаження антропогенного характеру; проблеми: екологічна, енергетична,
сировинна, продовольча, енергетична, демографічна; проблеми розумного
освоєння Світового океану й Космосу.
1.
Необхідність і напрями міжнародного співробітництва у
вирішенні глобальних проблем
Необхідність співробітництва в планетарному масштабі.
Глобальні проблеми — це нехаотичні явища і процеси: вони тісно взаємопов’язані.

Для їх вирішення потрібні нові підходи і практичні заходи, які б виходили із цілісності
світу, необхідності співробітництва в планетарному масштабі.
Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн. Потрібен

єдиний міжнародний механізм їх розв’язання і регулювання, визначення міжнародних
правових та економічних норм.
Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО,

регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних
зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.
На міжнародному рівні приділяється велика увага екологічним проблемам.
Джерела подолання глобальних проблем.
Подолання проблеми зубожіння і відсталості для більшості країн, що розвиваються,

неможливе без міжнародного сприяння. Воно здійснюється перш за все по лінії так
званої офіційної допомоги з боку розвинутих країн у формі надання фінансових
ресурсів. Другим джерелом для подолання відсталості можуть бути іноземні приватні
інвестиції.
Екологічно безпечне розширене відтворення світової економіки означає, що

нарощування обсягів виробництва супроводжується прискореним розвитком
технологій, які поступово поліпшуватимуть навколишнє середовище та якість життя
людей на Землі.
Концепція сталого економічного розвитку та її еволюція
Модель сталого розвитку побудована на концепції сталого економічного розвитку, яка
визнана світовою спільнотою як домінантна ідеологія розвитку людської цивілізації у
ХХІ ст. Між тим, залишається недостатньо обгрунтованим питання, чи може ця
теоретична концепція стати практичною (реальною) моделлю національного
економічного розвитку вже сьогодні. В своїй статті автор пропонує розглянути це
питання в контексті несумісності концепції сталого розвитку та індустріального способу
Еволюція концепції. Появі терміна "сталий розвиток" передували

 наукові праці фізичної економії (1880 р.)
 класичне вчення В.І. Вернадського про біосферу та ноосферу
 новаторські ідеї щодо цивілізаційного прогресу людства М. Руденка
 Декларації першої конференції ООН з навколишнього середовища в Стокгольмі
(1972 р.)
 наукові доповіді Римського клубу (1997 р.) окреслили зв'язок економічного і
соціального розвитку з проблемами навколишнього середовища і
сформулювали ідеї переходу цивілізації до стану "глобальної динамічної
рівноваги"
В умовах формування нового способу виробництва та глобальної інтеграції намагання
обмежити глобальну за своєю природою концепцію сталого розвитку вузькими
рамками регіону, підприємства, галузі та навіть окремо взятої національної економіки
видається невипрадавним. Ідеї, принципи, стратегії та механізми реалізації концепції
сталого економічного розвитку достатньо глибоко та послідовно вивчені та узагальнені
у науковій літературі. Разом з тим, методологічні прорахунки не дозволили й досі на
основі концепції сталого розвитку сформулювати більш-менш чітку модель, в основі
якої має бути розуміння глобальної природи подальшого сталого
конкурентоспроможного економічного розвитку.
Системний підхід та сучасні інформаційні технології дозволяють моделювати різні

варіанти напрямів економічного розвитку країн, з високою точністю прогнозувати їхні
результати та обирати найбільш оптимальні. На сьогодні більшість теоретиків та
практиків світу вважають найбільш перспективною для третього тисячоліття модель
сталого економічного розвитку, яка з поглибленням її наукової обгрунтованості
витісніть усі існуючі світові моделі як такі, що є фрагментарними та неспроможними
забезпечити збалансований розвиток цивілізації.

економ теорія

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

економ теорія

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Економ теорія

Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії......................................3

Економічна теорія – система знань про економічні явища та процеси, що базується на

Етапи розвитку економічної науки:

I етап: Економічна думка Стародавнього світу (4 ст до н.е.- 6 ст н.е) та Середньовіччя

 Ототожнення багатства з натуральною формою продукту

II етап: Меркантилізм (15-17 ст)

 Визнання грошей абсолютною формою багатства суспільства

 Започаткування економічної науки

IV етап: Формування неортодоксальних напрямів економічних досліджень

 Поява національної економіки

 Марксизм (19-20 ст) - Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони

V етап: Формування та розвиток неокласичної економічної теорії (ост третина 19 –

Предмет економічної науки – раціональна поведінка окремих суб’єктів

VI етап: Формування та розвиток сучасних напрямів економічної теорії (20 ст)

 Інституціоналізм – економіку як система, в якій відносини між господарюючими

Діалектика — це метод, який базується на використанні законів і принципів філософії,

Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних

Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.

Дедукція — метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції

Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони

Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності,

Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісне вираження

Економічний експеримент — штучне відтворення економічних процесів і явищ з

Метод якісного і кількісного аналізу. Він передбачає чітке виявлення якісної

Економічні категорії та економічні закони

Економічні категорії — абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому

З одного боку економічна категорія — це результат виробництва, з другого — засіб з

Економічні закони відображають взаємозв’язки і взаємозалежності економічних

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів , яка

Всезагальні- функціонують в усіх економічних системах (закон зростання

Загальні- функціонують у кількох економічних системах,де існують для них відповідні

Специфічні- функціонують лише в межах однієї економічної системи;з одного боку

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її

Пізнавальна (евристична) функція. примножує інтелектуальний потенціал суспільства,

Методологічна функція ЕТ розкриває основоположні базові поняття, економічні

Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування

Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробки прогнозів

Виховна функція — полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки

Потреба - це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки

У найзагальнішому вигляді визначають:

Благо - будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську

Розрізняють такі блага:

 неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари

Економічні потреби - це потреби в економічних благах.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом для

 первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека,

II. За засобами задоволеннях

 матеріальні (потреби в матеріальних благах);

 першочергові (предмети першої необхідності);

IV. За можливостями задоволеннях

 насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

V. За участю у відтворювальному процесі:

 виробничі (потреби у засобах виробництва);

VI. За суб'єктами виявух

 особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

 абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є

1) розвиток як окремих осіб, так і цілих суспільств, без розвитку потреб не

Безперервний економічний і духовний прогрес суспільства неминуче зумовлює як

Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення

Однак зростання та розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і

Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає зв’язки між

Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою