ЗМІСТ

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ......................................................................................................4
1. Предмет історії економіки та економічної думки, її місце в системі економічних
наук.......................................................................................................................................4
2. Теоретико-методологічні засади курсу "Історія економіки та економічної думки" 4
3. Характеристика наукових підходів до періодизації економічної історії...................5
4. Загальна характеристика господарської діяльності в умовах первісного
суспільства...........................................................................................................................6
5. Етапи господарського розвитку первісного суспільства.............................................8
6. Неолітична революція, перехід від привласнювального до відтворювального
господарства........................................................................................................................9
7.Риси економіки первісної доби. Розпад первіснообщинного ладу...........................10
8. Основні риси соціально-економічного устрою рабовласницьких держав
Стародавнього Сходу........................................................................................................11
9. Основні риси соціально-економічного устрою рабовласницьких держав античного
світу....................................................................................................................................11
10. Фази еволюції та варіації розвитку рабовласництва (східне та античне рабство).
.............................................................................................................................................12
11. Характерні риси "азіатського" способу виробництва та його трансчасові
проекції. Основні риси східного рабства........................................................................13
12. Економіка Стародавньої Греції в період розквіту рабовласницького ладу.
Характер грецького рабовласництва...............................................................................15
13. Загальна характеристика економічного ладу феодалізму та періодизація його
розвитку..............................................................................................................................16
14. Форми феодального землеволодіння, причини їх виникнення та особливості їх
реалізації в окремих країнах.............................................................................................17
15. Закріпачення селянства, форми феодальної ренти, їх еволюція та особливості
реалізації в окремих країнах.............................................................................................18
16. Основні риси феодального господарства та його галузева структура...................19
17. Феодальне місто, його виникнення та економічна роль.........................................20
18. Сутність та значення ремісничої цехової організації. Економічна роль
феодального міста у становленні ринку, торгові гільдії.............................................21
19. Економічна роль феодального міста у становленні ринку. Комунальні революції
.............................................................................................................................................23
20. Передумови, суть та соціально-економічні наслідки Великих географічних
відкриттів...........................................................................................................................24
21. “Революція цін” XVI ст., її суть, причини, наслідки та значення..........................25
22 Первісне нагромадження капіталу, його суть, джерела та Наслідки......................26
23. Особливості первісного нагромадження капіталу в країнах Європи (Іспанія,
Голландія) у XVI-XVII ст.................................................................................................27
24. Аграрний переворот в Англії та його наслідки........................................................28
25. Особливості виникнення і розвитку капіталізму в Німеччині (кінець XVIII-
1871 р.)................................................................................................................................29
26. Прусський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві........................31
27. Американський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві...............32
28. Особливості розвитку мануфактурного виробництва в країнах Європи...............33
29. Промисловий переворот в Англії, його передумови, хід та наслідки....................34
30. Особливості промислового перевороту в країнах Європи......................................34
31. Об’єднання німецьких земель та причини економічного піднесення в 1871-
1914 рр................................................................................................................................35
32Економічні причини і наслідки громадянської війни у США 1861-1865 рр...........36
33. Основні тенденції розвитку світової економіки на рубежі XIX-XX ст.................39
34. Формування монополізації та корпоратизації капіталістичної економіки на
рубежі ХІХ-ХХ ст..............................................................................................................41
35. Модернізація Японії та перебудова господарства на рубежі ХІХ–ХХ ст.............42
36. Економічні причини та наслідки першої світової війни.........................................43
37. Причини, сутність та наслідки світової економічної кризи 1929-1933 рр.............43
38. Чинники розвитку економічно розвинутих країн у другій половині ХХ ст..........44
39. Сутність, чинники та наслідки японського “економічного дива”..........................45
40. Характеристика постіндустріальної та інформаційної економіки.........................47
41. Сутність європейської економічної інтеграції.........................................................48
42. Сутність та форми глобалізації світової економіки.................................................49
ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ................................................................................50
43. Економічна думка античності та стародавнього сходу...........................................50
44. Історичні умови виникнення та суть економічних поглядів і політики
меркантилізму....................................................................................................................51
45. Економічні погляди та політика раннього меркантилізму......................................52
46. Економічні погляди та політика пізнього меркантилізму.......................................53
47. Особливості меркантилізму в окремих країнах.......................................................54
48. Історичні умови виникнення та етапи еволюції класичної школи політичної
економії..............................................................................................................................57
49. Загальна характеристика класичної школи політичної економії...........................58
50. Ідейно-теоретичні основи економічного лібералізму класичної школи................58
51. Економічні ідеї школи фізіократів............................................................................59
52. Теоретичне значення «Економічної таблиці» Ф. Кене............................................60
53. Економічний лібералізм А. Сміта в теорії та економічній політиці......................61
54. А. Сміт як засновник теоретичної системи класичної політичної економії..........62
55. Економічні погляди Рікардо.......................................................................................64
56. Економічні погляди Т.Р. Мальтуса............................................................................65
57. Теоретичні погляди Ж.Б. Сея.....................................................................................66
58. Зміст та етапи розвитку історичного напряму в політичній економії...................67
59.Особливості предмета та методології історичного напряму...................................68
60. Національна система політичної економії Ф. Ліста.................................................69
61. Стара історична школа (40-ві - 60-ті рр. XIX ст.)....................................................71
62.Теоретико-методологічні засади та зміст основних течій нової історичної школи
в Німеччині........................................................................................................................72
63. Теоретико-методологічний внесок новітньої історичної школи (В.Зомбарт, М.
Вебер).................................................................................................................................73
64. Історичні умови виникнення та особливості методології марксизму...................74
65. Розробка К. Марксом проблем політичної економії в "Капітал"...........................76
66.Трудова теорія вартості, теорія капіталу та додаткової вартості К. Маркса..........77
67. Методологічні основи та теоретичний зміст маржиналізму...................................78
68. Зміст та основні етапи здійснення маржинальної наукової революції..................79
69. Австрійська школа маржиналізму.............................................................................80
70. Економічні погляди К. Менгера................................................................................82
71. Лозаннська та американська школи маржиналізму.................................................83
72. А. Маршалл як засновник неокласики......................................................................85
73.Започаткування А. Маршаллом основ мікроекономічної теорії.............................86
74. Особливості методології та теоретичні джерела інституціоналізму......................86
75. Основні течії традиційного американського інституціоналізму............................87
76. Соціально-психологічний інституціоналізм Т. Веблена.........................................89
77. Причини, зміст та науково-практичні наслідки кейнсіанської наукової революції.
.............................................................................................................................................90
78. Теорія ефективного попиту Дж.М. Кейнса...............................................................91
79. Розробка Дж. М. Кейнсом нової методології економічного аналізу......................92
80. Теоретико-методологічні засади та економічна політика неолібералізму............93
81 Основні школи економічного неолібералізму...........................................................94
82. Ідейно-теоретична сутність та структура економічного неоконсерватизму.........95
83. Економічні погляди Фрідмена як ідеолога сучасного монетаризму......................96
84. Економічна теорія пропозиції....................................................................................97
85. Теорія раціональних очікувань..................................................................................98
 ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ

1. Предмет історії економіки та економічної думки, її місце в системі

економічних наук.
Історія економіки та економічної думки є складовою системи економічних
наук загальним науковим об'єктом дослідження яких є економіка.
Ек. історія — наука, яка вивчає еволюцію госп. діяльності, госп. буття
людства від перв. сусп. до сучасності. Саме ці питання складають предмет ек.ї
історії як науки, яка займає важл. місце в системі істор.-ек. дисциплін.
Ек. думка людства пройшла довгий шлях від появи певних уявлень про
явища господарчого життя, окремих ідей, висловлювань, поглядів ек.го хар-ру до
формув. ек.ї теорії, вчень. Саме ці теорії, їх виникнення, розв. та зміна інших
теорій є предметом дослідж. історії ек.х вчень.
Тож предметом історії економіки та економічної думки є:
1) становлення, функціонування та розвиток економіки у процесі
історичної еволюції на мікро-, мезо-, макро- і глобальному рівнях; конкретні
форми становлення, розвитку і функціонування економічних систем у різні
історичні епохи з урахуванням національних, природних, політичних, духовних
та інших особливостей конкретних країн, їх угруповань, міжнародної
економіки, системоутворювальні зв'язки економічних систем;
2) системний погляд на історичний процес виникнення, розвитку,
змагання та зміни економічної думки, закономірності її еволюції та роль в
розвитку цивілізацій; етапні внески видатних особистостей, основних шкіл,
течій та напрямів; аналіз фундаментальної бази хрестоматійних позицій
економічної науки та сучасних економічних вчень; адекватність, повнота та
достовірність теоретичного відображення закономірностей перебігу
господарських процесів на певному етапі історичного розвитку;
3) встановлення та дослідження методологічних засад історико-
економічного аналізу, еволюції методів пізнання економічної дійсності.

2. Теоретико-методологічні засади курсу "Історія економіки та економічної

думки"
Історія економіки та економічної думки є складовою системи економічних
наук, загальним науковим об’єктом дослідження яких є економіка.
1) Загальнонаукові методи
Метод наукової абстракції дозволяє відобразити загальні та найсуттєвіші
властивості економічного життя суспільства, що узагальнюються поняттям
«економічні категорії».
Метод емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання,
систематизація подій і фактів) дозволяють описати, порівняти, дослідити та
узагальнити реальні економічні явища, сформувати знання про економічну
дійсність.
 Метод економічного моделювання, що здійснює пошук найбільш ефективних,
оптимальних схем організації економічних систем, є формалізованим описом і
кількісним виразом економічних процесів і явищ.
Системний аналіз передбачає розгляд кожного об'єкта як цілісного утворення,
що має складну внутрішню структурну будову. Між його елементами виникають
прямі та зворотні зв'язки.
2) -історичний метод, що передбачає дослідження генези економічної думки;
урахування еволюційних та революційних теоретико-концептуальних змій;
виявлення історичних джерел та передумов виникнення і розвитку економічних ідей
та поглядів;
-еволюційний підхід — вивчення еволюції економічної думки в історичній
послідовності, а також з'ясування наступності та спадкоємності виникнення та
наслідування наукових ідей;
3) Поєднання хронологічного та покраїнного підходів;
4) 2 наукових підходи:
 Теорію формаційного підходу до розгляду історії розробили К. Маркс та Ф.
Енгельс. Згідно з їхньою концепцією суспільство у своєму розвиткові проходить ряд
суспільно-економічних формацій, кожна з яких має специфічні соціально-
економічні, класово-політичні, національні та інші ознаки. Сутністю формацій є
характер економічних відносин залежно від форм власності:
– первісне суспільство – общинна власність;
– рабовласницьке – повна власність рабовласника на засоби виробництва і раба;
– феодалізм – повна власність феодала на засоби виробництва і неповна – на
робітника;
– капіталізм – власність капіталістів на засоби виробництва і відсутність її на
найманого робітника;
– соціалізм – суспільна власність на засоби виробництва в особі держави.
 Цивілізаційний підхід – характеристика економічного розвитку через
множинність цивілізацій (Тойнбі). Цивілізацію характеризують насамперед як
культурно-історичну систему. Її ознаками є технічна оснащеність суспільного
виробництва, тип культури, роль людського фактора та культури і суспільно-
політичних інститутів у розвиткові соціальних процесів та інше. Визначальний
вплив на них залишається за економікою, але тільки в кінцевому результаті.

3. Характеристика наукових підходів до періодизації економічної історії.

1. За переважаючими галузями економіки (Ф. Ліст, стара і нова істор. школи):
1) дикунський етап;
2) скотарський (пастуший) етап;
3) землеробський етап;
4) землеробсько-мануфактурний етап;
5) землеробсько-мануфактурно торговий етап.
2. За ступенем розвитку сфери обміну (Бруно Гільдебранд, Карл Бюхер)
1) натуральне гос-во;
2) грошове гос-во;
 3) кредитне гос-во.
3. За розвитком масштабів ек. діяльності (П. Маслов):
1) ізольоване гос-во;
2) общинне гос-во;
3) районне гос-во;
4) національне гос-во;
5) світове гос-во.
4. Формаційний підхід, заснований на виділення суспільно-ек. формацій (К.
Маркс):
1) первісно-общинний лад;
2) рабовласництво;
3) феодалізм;
4) капіталізм;
5) комуністичний лад (соціалізм як І фаза).
5. Цивілізаційний підхід – характеристика р-ку через множинність цивілізацій.
3 підходи:
1) трактування цивілізаційного р-ку від нижчого до вищого;
2) теорії історичного кругообігу (Віко)
3) чергування цивілізацій (Тойнбі, Данилевський та ін.).
6. Теорія стадія економічного зростання (У. Ростоу):
1) традиційне с-во (панування сільськ. гос-ва);
2) підготовка до зсуву (р-к промисловості поряд з сільськ. гос-вом);
3) стадія зсуву (промисловість стає провідною галуззю);
4) індустріальна стадія (виробництво засобів в-цтва);
5) стадія масового споживання;
6) стадія пошуку якості життя.
7. Теорія “3 хвиль” р-ку економіки (Е. Тоффлер)
1) аграрна хвиля;
2) індустріальна хвиля;
3) постіндустріальна хвиля.

4. Загальна характеристика господарської діяльності в умовах первісного

суспільства.
Розвиток первісного суспільства поділяється на кілька етапів, але в цілому має
такі ознаки:
— низькі темпи розвитку продуктивних сил і повільне вдосконалення їх;
— низькі темпи розвитку суспільства;
— колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва;
— рівномірний розподіл і соціальна рівність;
— відсутність приватної власності, експлуатації, класів і держави.
Коротка характеристика Первісна людина займалася полюванням,
рибальством, збиранням плодів і коренів рослин, тобто присвоєнням продуктів
природи. Для цього вона використовувала примітивні знаряддя праці, що
виготовлялися з природних матеріалів. Економіка цього суспільства була заснована
на суспільній власності. При цьому неухильно дотримувалися двох правил: усе, що
здобувалось, надходило до загального кошика і усе здане перерозподілялося, кожен
одержував певну частку. На інших засадах первісне суспільство просто не могло
існувати, воно було б приречене на вимирання.
Протягом багатьох століть і тисячоліть економіка носила привласнюючий
характер. Продуктивність праці була вкрай низькою. Природно, що в таких умовах
не могли виникнути ні приватна власність, ні експлуатація. Це було суспільство
економічно рівних, але рівних у бідності людей. Поступовий і досить повільний
розвиток економіки йшов по двох зв’язаних між собою напрямах: удосконалення
знарядь праці та удосконалення способів, прийомів і організації праці.
Соціальна організація первісного суспільства характеризувалася сімейною
родовою общиною, якою керували її найбільш авторитетні і досвідчені
представники. В основі сімейної общини лежали родинні стосунки, існувала
фіксована система поділу праці, розподілу здобичі, шлюбно-сімейних відносин.
На більш пізніх стадіях розвитку первісного суспільства виникають племена,
що об’єднали близькі роди, а потім і союзи племен. Укрупнення суспільних
структур було вигідне суспільству: воно дозволяло ефективніше протистояти силам
природи, створювало можливість для спеціалізації управління, дозволяло успішніше
відбивати агресію сусідів. Разом з тим укрупнення сприяло швидшому освоєнню
нових знарядь і прийомів праці.
Однак сама можливість об’єднання вирішально залежала від рівня розвитку
економіки, від продуктивності праці, що визначали, яку кількість людей могла
прогодувати певна територія. Словом, така соціальна організація первісного
суспільства забезпечувала гармонійну взаємодію людини і природи.
Розвиток первісного суспільства відбувався досить повільно, Первісне
суспільство багато тисячоліть практично не змінювалося. Найсуттєвіші зміни
починають відбуватися в період неолітичної революції (від неоліт — новий
кам’яний вік). У цю епоху відбувається якісний переворот у всіх сферах життя
людства від привласнюючого до відтворюючого господарства, тобто від полювання,
рибальства і збирання до землеробства, скотарства і металообробки, керамічного
виробництва. Цей перехід зайняв кілька тисячоліть.
10–12 тис. років тому відбулися несприятливі зміни клімату, почалося
вимирання великої фауни (мамонтів) — основного джерела харчування людини в
деяких регіонах. Людство відповіло на ці кризові явища переходом до нового
способу існування — до відтворюючої економіки.
На етапі переходу до відтворюючої економіки в різних регіонах були
одомашнені рослини і тварини. Заняття сільським господарством привело людство
до осілості — ще одного великого перевороту. Сільське господарство дозволяло
створювати запаси і переживати несприятливі часи, насамперед зиму (у певних
регіонах).
Підсумок неолітичної революції — виникнення в деяких регіонах земної кулі
ранніх землеробських суспільств. На їх основі виникають перші цивілізації і
відбувається становлення ранньокласових суспільств.
Відтворююча економіка вже на перших етапах становлення характеризується
таким обміном між людиною і природою, при якому людина стала вперше в історії
створювати надлишковий продукт.
 Селекція рослин, поливне землеробство привели до небувалих урожаїв, а
згодом і до подальшого поділу праці. З’являються організатори виробництва, які
здійснюють облік праці і розподіл її результатів. Виникнення і привласнення
надлишкового продукту приводить до становлення нових форм власності, до
переходу від колективістської форми власності до колективної, групової і
приватної; до подальшого соціального розмежування суспільства. Нова організація
виробничої діяльності (її ускладнення, поява нових управлінських функцій) також
сприяє соціальній диференціації суспільства.

5. Етапи господарського розвитку первісного суспільства

• кам’яний вік:
1. палеоліт:
- палеолітична революція - перехід людей до загінного полювання, полювання
на великих тварин
- початок стадії дикості
- основна форма організації суспільства - первісна община
- соціальна рівність
- праця та споживання носили колективний характер і ґрунтувались на спільній
власності
- основні заняття: збиральництво, загінне полювання, рибальство
- людина навчилася видобувати та підтримувати вогонь
- господарство привласнювального типу
2. мезоліт:
- проходить подальша еволюція знарядь праці
- виникає перший транспорт - водний (колоди, плоти, човни)
- перші спроби приручити тварин
3. неоліт:
- неолітична революція - перехід від привласнюючого типу господарства до
відтворюючого
- початок стадії варварства
- перший великий суспільний поділ праці: виділенням в окремі галузі
землеробства і тваринництва
- виникнення осілого способу життя, що потім викликало зміну соціального
устрою суспільства і виникнення держав
- кочові скотарські племена сприяли розвитку торгівлі
- складовою частиною неоліту є мідний вік, або ж енеоліт (період,коли
відтворююче господарство стало домінуючим)

• бронзовий вік:
- етнополітична революція - перехід від кам’яного до бронзового віку
- подальший розвиток тваринництва, орного землеробства, ремесла
- основний матеріал: бронза
- основні ремесла: гончарство і металургія
 • ранній залізний вік:
- другий великий суспільний поділ праці: виділення ремесла із землеробства
- перехід до використання нового матеріалу - заліза
- подальший розвиток металургії і залізообробного ремесла

6. Неолітична революція, перехід від привласнювального до відтворювального

господарства.
- У Х-ІХ тис. до н.е. почався перехід до якісно нового етапу в розвитку
кам'яного віку, що дістав назву неоліту — нового кам'яного віку. Неоліт
характеризується, насамперед, значним удосконаленням техніки обробки каменю.
Завдяки цій обставині було створено нові спеціалізовані й високопродуктивні види
кам'яних знарядь, а також знаряддя з дерева й кісток. Було винайдено технології
виробництва тканин і глиняного посуду. З'явилися й удосконалювалися первісні
транспортні засоби (сани, лижі, човни). Значно зросла продуктивність праці. У той
же час полювання й збиральництво поступово вичерпували свої можливості — їм на
зміну прийшли ранньоземлеробські культури. Усі ці та інші пов'язані з ними зміни,
включаючи і такий важливий чинник, як нагромадження досвіду й знань, привели
до кардинального перевороту в системі матеріального виробництва, що дістав назву
неолітичної революції.
- Перехід від привласнюючої економіки до відтворюючої
(продуктивної)
- Зміст цієї революції в системі матеріального виробництва полягав у
переході від привласнюючої економіки до відтворюючої (продуктивної), тобто
відбувся перехід від полювання й збиральництва до землеробства й скотарства.
Люди навчилися вирощувати хліб — це забезпечувало безперебійне харчування
протягом усього року, розводити худобу, яка регулярно давала м'ясо, молоко, шкіру,
вовну. Життя родової общини стало більш забезпеченим, стабільним: залежність
людей від природного середовища стала меншою, значно підвищився рівень
суспільного добробуту. Неолітична революція була першою ланкою у черзі
послідовних перетворень системи суспільного життя, у результаті яких, у кінцевому
підсумку, виникла цивілізація, а разом з нею — і наука.
- Первинними осередками землеробства й скотарства були (у різні часи),
крім держав Стародавнього Сходу, Центральна Америка та індіанський регіон
Південної Америки. Найбільш давній серед них — Передня Азія, її лісостепові та
передгірські області.
- Становлення скотарства відбулося на два тисячоліття пізніше. Однак
землеробство, без сумніву, ніколи не було єдиною формою господарювання. На
ранніх етапах свого становлення воно комбінувалося з полюванням. Перехід
первісних общин до землеробства й скотарства — досить тривалий процес,
пов'язаний зі значними змінами в способі життя — йдеться про перехід до осілості.
Зрозуміло, що спочатку нові форми господарювання (землеробство й скотарство)
поєднувалися зі старими (полюванням і збиральництвом), відіграючи другорядну
роль як допоміжний уклад.
- У різних районах землеробство розвивалося в неоднакових природних і
соціально-культурних умовах. Тому і первісні системи землеробства були різними.
Найбільш продуктивним було лиманне землеробство, розвиток якого зумовив у VII
ст. до н.е. виникнення традиційного землеробства. Крім лиманного, розвивалося
також богарне землеробство (коли сівбу проводили напередодні дощів). У деяких
регіонах для підвищення родючості ґрунту трави й чагарники попередньо
випалювали — так закладалися основи палового землеробства, що згодом у
лісистих зонах перетворилося на вирубно-вогняне землеробство.

7.Риси економіки первісної доби. Розпад первіснообщинного ладу.

Первіснообщинний лад - відправна точка в історії людства. Це сама тривала за
часом суспільно-економічна формація, вона існувала у всіх народів на ранній стації
розвитку.
Риси економіки первісної доби:
• Колективна власність на природні ресурси й знаряддя праці.
• Колективне виробництво та споживання.
• Відсутність майнової нерівності.
• Господарство носило натуральний характер.
• Головною господарською формою була громада ¾ колектив із повною або
частковою спільною власністю на засоби виробництва та узвичаєними формами
самоуправління.
• Примітивність знарядь праці визначили і примітивність форм
господарювання.
• Розвиток продуктивних сил відбувається по висхідній лінії, але
нерівномірно, в одних регіонах швидше, в інших повільніше, але на певних етапах і
в певних суспільствах співіснували історично послідовні явища.
• У межах первіснообщинної формації мали місце два великих суспільних
поділи праці:
· відокремлення скотарства від землеробства в ІІІ - ІІ тис. до н.е., що призвело
до значного підвищення продуктивності праці, появи додаткового продукту, який,
набувши споживчо-вартісної форми, свідчив про зародження станово-класових
інтересів.
· відокремлення ремесла від сільського господарства в ІІ І тис. до н.е., що
сприяло виникненню металургії як самостійної галузі виробництва, спричинило
значні зміни в економічній та суспільній структурі.
Удосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, торгівля привели до
розпаду первісної господарської системи. Відбувся поступовий перехід від родової
до сусідської, територіальної громади. Створюються передумови для виникнення
державних утворень - центрів світової цивілізації.
 8. Основні риси соціально-економічного устрою рабовласницьких держав
Стародавнього Сходу.
Те, що всі цивілізації Стародавнього Сходу (Єгипет, Межиріччя, Індія,
Китай) відчували постійну нестачу водних ресурсів, наклало відбиток на всю
структуру соціальноекономічних і політичних відносин.
Необхідність щорічно мобілізовувати колосальні людські ресурси на
будівництво й підтримку в робочому стані дуже розгалуженої мережі штучних
каналів обумовила існування авторитарної держави з величезним адміністративно-
бюрократичним, поліцейським і військовим апаратом, який організавував суспільні
роботи. Сільська громада «вільних селян», виконувала життєво-важливі функції:
після закінчення іригаційних робіт члени громади займалися землеробством,
виробляючи продукти, які частково вилучалися державою у вигляді ренти-податку
і йшли на утримання державного апарату, а частина врожаю залишаючись в
розпорядженні членів громади, забезпечувала відтворення населення і трудових
ресурсів даної цивілізації.
Східна деспотія була багаторівневою державною структурою, де право
володіння всіма ресурсами належало тільки державі (правитель і чиновники різних
рівнів). Сільська громада хазяйнувала на землі, що юридично належала, державі чи
храму, і надавалась їй лише в тимчасове користування. Члени громади не мали
можливості закріпити цю землю в приватну власність. Раб вважався повною
власністю господаря, допускався його продаж, визначалися джерела рабства –
військовий полон, боргове рабство, самопродаж, покарання за різні злочини і т.п.
Висновок: держави на Сході поступово здобували форму «східної деспотії», тобто
спостерігалося повне безправ'я жителів перед державою; слабкий розвиток
приватної власності. Земля знаходилася не в приватній, а в державній чи державно-
общинній власності. Праця рабів не стала основою господарського життя. Вільні
общинники, хлібороби і ремісники були основними виробниками. Праця рабів
знаходила застосування головним чином у державному господарстві, наприклад, на
будівельних роботах, спорудженні гребель, храмів і т.д.

9. Основні риси соціально-економічного устрою рабовласницьких держав

античного світу.

 Характерною рисою античності є поєднання різних економічних,

політичних моделей та укладів: демократії і деспотії, аристократії і олігархії,
республіки і монархії військової та адміністративно-бюрократичної систем
управління тощо.
 Як і в країнах Стародавнього Сходу в Стародавній Греції та
Стародавньому Римі економіка мала переважно натуральний характер,
основна маса населення була зайнята сільськогосподарською, насамперед
землеробською працею.
  Водночас поступово зростали масштаби ремісництва (гончарства,
ковальства, будівництва), розвивались товарно-грошові відносини і торгівля,
здійснювались широкомасштабні кредитні операції тощо.
 Дуже складною була соціальна структура античної епохи. На
вершині соціальної піраміди панували великі земельні власники і
рабовласники, яких називали патриціями. їх частка в населенні мала менше
1%. Основну ж масу населення складав середній прошарок античності - вільні
хлібороби, дрібні власники землі, а іноді й рабів, яких називали плебеями. їх
частка складала на ранніх етапах античності до 80% усього населення, на
пізніх - 35-50%.
На найнижчому соціальному рівні знаходилися раби -- третя основна група
соціальної структури країн античності. їх частка в долі населення в ранній період
поступово зростала і сягала в окремих регіонах (наприклад, в Італії) 40-50%.
Проміжне становище в античній соціальній структурі посідають ремісники та
купці Це пояснюється тим, що ремесло та торгівля в античну епоху вважалися
непрестижними та мало почесними. їх доля в населенні складала в межах 10%.
 У період пізньої античності з'явились колони (раби, переведені на
орендні відносини, залежні землевласники), люмпени (громадяни, позбавлені
самостійних джерел існування, яких утримувала держава або приватні особи в
обмін на політичну чи силову підтримку), чиновницько-бюрократичний
апарат управління тощо.

10. Фази еволюції та варіації розвитку рабовласництва (східне та античне

рабство).
Рабовласницький лад – перша в історії людського суспільства класова
суспільна економічна формація, що базується на приватній формі власності не
тільки на матеріальні знаряддя виробництва, а й на безпосереднього виробника –
раба. Найвищого розвитку рабство досягло в Стародавній Греції і Стародавньому
Римі. Поява рабства пов’язана з розвитком продуктивних сил, виникненням
приватної власності та додаткового продукту. Тепер робоча сила людей могла
виробляти значно більше, ніж вимагалось для її утримання. Виробництво в цих
умовах мало натуральний характер із застосуванням малопродуктивної праці рабів.
У рабовласницькому суспільстві склалися два типи господарської організації –
східне й античне рабство. Їм були властиві такі спільні риси, як застосування ручної
праці на основі індивідуальних і колективних знарядь праці, землеробство та
натуральне господарство, а також застосування примусової праці рабів.
Східне рабство виникло у IV тис. до н. е. у Стародавньому Єгипті. До району
східного рабства належали також Межиріччя (Месопотамія), Стародавня Індія та
Китай. Особливості східного рабства полягали в тому, що воно не набуло всебічного
поширення у суспільному виробництві. Раби в основному були в державній
власності. Їх використовували переважно для обслуговування рабовласників і
будівництва пірамід, каналів. Основними джерелами рабства була війна, піратство,
боргове рабство.
Античне рабство охоплювало період з І тис. до н. е. до першої половини І тис.
н. е. У цей період воно досягло повного розквіту. Рабство перетворюється на
класичне й відіграє важливу роль в економічному піднесенні Стародавньої Греції та
Стародавнього Риму. За античного рабства праця рабів широко застосовувалась в
матеріальному виробництві у всіх сферах господарювання: в сільському
господарстві, в різних галузевих структурах ремісництва, будівельній справі.
Основним джерелом було боргове рабство. Але господарювання, засноване на
жорстокій експлуатації рабів, згодом вичерпало свої можливості. Примусова праця
рабів була позбавлена економічного інтересу і тому виявилася малопродуктивною.
Рабу не можна було доручити складні знаряддя праці. З часом виникли тенденції до
заміни рабоволодіння іншими методами організації праці.
Криза рабовласницького господарства призвела до виникнення колонату (IV
ст.) як специфічної форми виробничих відносин між великими земельними
власниками і безпосередніми виробниками – колонами. Ця форма відносин набула
поширення в Римській імперії. Великі земельні володіння подрібнювались на
невеликі земельні ділянки – парцели, які землевласники здавали в оренду колонам,
поступово прикріплюючи їх до землі. Це був своєрідний перехід від
рабовласницького до феодального способу господарювання.

11. Характерні риси "азіатського" способу виробництва та його трансчасові

проекції. Основні риси східного рабства
Азіатський спосіб виробництва – початкова форма аграрно-ремісничої
цивілізації, що базується на антагонізмі общинного селянства і деспотичної
держави, яку уособлюють бюрократичний апарат, наймана армія тощо. Виникає з
розпадом первіснообщинного ладу. Основною формою власності азіатського
способу виробництва була державна (на землю, іригаційні споруди, воду).  
У ранні періоди розвитку цивілізації людство сильно залежало від природно-
кліматичних умов. Перші держави і перші цивілізації сформувалися в регіонах світу
з родючими землями в долинах річок, сприятливим кліматом.
В долинах річок у відповідності зі специфічними природно-кліматичними
умовами склалася своєрідна система виробничих відносин, сформувався так званий
азіатський спосіб виробництва.
Своєрідність давньосхідних товариств, обумовлене прив'язкою економічного
життя до поливному землеробстві, визначило особливу економічну роль держави і
особливе його вплив на соціально-економічне життя давньосхідних цивілізацій.
Необхідність створення системи іригаційних споруд вимагала об'єднання і
координації зусиль великої кількості працівників для зрошення, так і для осушення
земель. Будівництво складних іригаційних і різних культових споруд вимагало
організації і контролю. Будівництво та ремонт дамб, регулювання послідовності
поливу, проведення польових робіт - усе це могло існувати лише при жорсткому
дотриманні графіка робіт, постійному контролі й управлінні з єдиного центру. Ця
об'єктивна необхідність багато в чому визначила специфічну економічну роль
держави.
Держави Стародавнього Сходу були державами одноосібної східної деспотії з
жорсткою централізованою формою управління. В результаті формується
залежність праці окремої людини від результатів колективної праці і в кінцевому
рахунку від державного управління колективною працею.
В цілому в соціально-економічному розвитку давньосхідних цивілізацій можна
виділити ряд загальних процесів:
 - сильна стійка централізована державна влада, яка виконує функції організації,
контролю та розподілу;
- монополія держави на основні засоби виробництва і поєднання на цій основі
власності та влади;
- слабкий розвиток приватної власності на землю;
- обмежена роль рабів в економіці. Раби не були основною продуктивною
силою (на відміну, наприклад, від Стародавнього Риму). Праця рабів отримав
найбільше застосування в будівництві та ремеслі;
- патріархальна форма рабовласництва, при якій можлива деяка частка
майнової і господарської самостійності рабів.
відсутність суспільного виробництва;
§ у сільському господарстві праця залежного населення використовується
тільки частково (іноді для обробки ґрунту в системі храмового господарства),
основну ж частину продукції виробляли вільні селяни;
§ основними сферами використання праці залежного населення були
будівництво пірамід, каналів й інших споруд;
§ залежне населення належало державі;
§ головні джерела поповнення рабів: війни, піратство, боргове рабство.
Однак, слід зазначити, що в країнах Давнього Сходу рабовласницька система
розвивалася повільно, у значній мірі не виходячи за рамки домашнього
патріархального рабства, тобто залежне населення мало право заводити родину й
навіть викуповувати себе з неволі.
Соціалістичний тип держави багато в чому виявився однією з різновидів
східних деспотій, породжених "азіатським способом виробництва". У соціалістичній
державі, як різновиду держави при азіатському способі виробництва, над
суспільством (по суті великий громадою) підноситься шар керуючих їм осіб -
бюрократія, що поступово стає панівним класом. У даному випадку не власність
породжує владу, а навпаки, влада призводить бюрократію до власності.
Отже, можна відзначити ряд загальних, типових рис для держав, що виникають
на основі азіатського способу виробництва:
1) відсутність приватної власності на засоби виробництва, насамперед на
землю;
2) державна і громадська форми власності на засоби виробництва;
3) потужний чиновницький апарат;
4) жорстка централізація влади, ієрархію якої очолює володар з необмеженими
владними повноваженнями - деспот
5) правлячим класом є великий шар державної номенклатури, бюрократичний
прошарок управлінців;
6) безпосередньою "власністю" правлячої бюрократії є сама влада, за
допомогою якої вона вже опановує матеріальними благами;
7) позаекономічний примус по відношенню до решти членів суспільства;
8) деспотичний, тоталітарний режим здійснення державний влади.
 12. Економіка Стародавньої Греції в період розквіту рабовласницького ладу.
Характер грецького рабовласництва

• характеристика економіки Стародавньої Греції:

- був встановлений демократичний лад
- демократія забезпечувалася економічними гарантіями: вільні бідняки
забезпечувалися прожитковим мінімумом за рахунок держави, а держава
отримувала ці кошти у вигляді податків з багатії; за законами більшості полісів грек
не міг стати рабом (рабами були тільки «варвари»)
- держава охороняла законами селянське господарство
- велике землеволодіння не допускалося, а отже, застосування праці рабів у
сільському господарстві було обмеженим
- спочатку селяни вирощували пшеницю і ячмінь. Але потім головними
галузями сільського господарства стали виноградарство і садівництво (значний
експорт оливкової олії і вина)
- розвиток кораблебудування
- господарство характеризувалося галузевою структурою та територіальною
спеціалізацією
- основні форми організації господарства: маєток родової знаті, селянське
господарство, ергастерія
- основний осередок ремісничого виробництва - ергастерії (великі майстерні,
де працювали раби)
- важливим чинником економічного життя Стародавньої Греції була
колонізація (основна причина - пошук нових земель, а також усунення з полісів
надлишкового населення)
- земельний голод у невеличких грецьких державах спричинив утворення
численних колоній
- набули поширення поліси (рабовласницькі міста-держави):
• торговельно-ремісничий, із використанням у виробництві праці рабів
• аграрний, в якому переважала сільськогосподарська праця, а торгівля і
товарно-грошові відносини розвивалися повільно
- відбувалася концентрація населення у містах
- активно розвивалася торгівля
- почало розвиватися просте товарне виробництво
- розвиток грошових відносин: з’явилися карбовані монети, але кожний поліс
карбував свої гроші
- податкова система не сформувалася, прямого оподаткування не було, джерело
державних доходів - державна власність, війни, податки з багатих громадян і
добровільні пожертвування, надзвичайні податки

• грецьке рабовласництво:
- античне (класичне) рабовласництво - тип рабства, який виник у Греції та
існував у Римі
- жорстоке відношення до рабів
 - максимальне протиставленням правових статусів раба і вільної людини
- ставлення до раба як до речі
- раби - основна продуктивна сила
- джерело рабства - захоплення полонених
- рабська праця переважала там, де умови праці були особливо важкими
- праця рабів застосовувався переважно в ремеслі, а не в землеробстві
- звільнення рабів було рідкісним явищем
- становище рабів в цілому було надзвичайно важким
13. Загальна характеристика економічного ладу феодалізму та періодизація
його розвитку.
- Середні віки - це період зародження, і панування розкладу феодалізму.
Слово «феодалізм» походить від латинського feodum - маєток (у країнах
Західної Європи в середні віки цим словом позначали земельне володіння,
подаровані сюзереном своєму васалові в спадкове користування з умовою
несення їм феодальної служби). Феодальний лад має чотири риси:
- 1. Натуральне господарство.
- 2. Наділення безпосереднього виробника (селянина) усіма засобами
виробництва і землею.
- 3. Особиста залежність селянина від поміщика або неекономічний
примус до праці.
- 4. Досить низький рівень розвитку сільськогосподарської техніки і
продуктивності праці в цей період. Основними класами феодального
суспільства є феодали і залежні селяни. Феодал має повну власність на всю
ділянку землі, частину якої він передає родині селянина в спадкове
користування, що дозволяє йому забезпечити своїх нащадків робочою силою,
яка самовідтворюється.
- Історію феодалізму можна розділити на періоди:
- 1. Ранній феодалізм V–XI століть: завоювання варварами Західної
Римської і частини Візантійської імперії, деградація продуктивних сил і
суспільного поділу праці, занепад міст. У цей період відбувається формування
великого феодального землеволодіння і поступове закріпачення селян.
- 2. Розвинений феодалізм XI–XV століть: загальний ріст продуктивних
сил, що привів до повторного відділення ремесла від землеробства,
пожвавлення ринкових зв'язків і, як наслідок, до відродження античних і
виникнення нових європейських міст.
- 3. Період розкладу феодалізму XV–XVII століть: у цей період
відбувається інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, що спричиняє
комутацію ренти (перехід її в грошову форму) з наступним викупом більшості
селян на волю. У цей період відбуваються Великі географічні відкриття,
внаслідок чого формується міжнародний поділ праці і світовий ринок, тобто в
надрах феодалізму починають розвертатися нові, капіталістичні правила гри.
14. Форми феодального землеволодіння, причини їх виникнення та особливості
їх реалізації в окремих країнах
Основні форми феодального землеволодіння:
• Алод – безумовно спадкова форма землеволодіння при якій земля знаходиться
у приватній власності і вільно відчужується (подарунок, продаж); зародився через
розпад общинних володінь
• Бенефіцій – умовна і не спадкова форма землеволодіння, що передбачає
несення певної служби, найчастіше військової; земля дарується на деякий час.
• Феод – умовна, але спадкова форма землеволодіння.
Формування феодальної власності:
1. розпад селянської общини → алод;
2.феодальні пожалування → бенефіцій → феод;
Якщо в Італії та Франції феодалізм склався на основі синтезу германських і
римських соціально-економічних інституцій, то в Німеччині та Англії,
східноєвропейських країнах перехід до феодалізму відбувся через розпад
родоплемінного ладу, обминаючи рабовласницьку формацію.
Особливості феодального розвитку Франції:
• 9-17 ст
• Стійка феодальна ієрархіям(король – верховний сеньйор всіх феодалів,
найбільші світські та духовні землевласники, які мали титули баронів, маркізів,
дрібні феодали – лицарі)
• Система майорату (власність передавалася повність або 2/3 тільки старшому
сину померлого)
• Кріпосна форма залежності селян у формі серважу
• Виокремлення комун
• Цехи на основі поділу праці
Особливості феодального розвитку Англії:
• Етапи:
1. Англосаксонська ранньофеодальна монархія
2. Сеньйоральна монархія
3. Станово-представницька монархія
4. Абсолютна монархія
• 9- середина 18 ст
• Комутація ренти
• Зменшення власних орних земель поміщика і збільшення територій, котрі
передавали селянам за грошову виплату.
• Розширення доменіального господарства
• Джентрі – соц. Стан англ. Суспільства 61-17 ст., не титулована середня й
дрібна шляхта.
Особливості феодального розвитку Німеччини:
• В Німеччині на протязі багатьох століть зберігалася вільна община – маржа
• Основою феодального устрою була феодальна власність на землю та
відмінний ступінь залежності безпосередньо виробника від феодала.
• Центром феодального устрою став маєток феодала
• Міста почали рости як центр товарного виробництва з 11 ст.
• Довготривале зберігання герцогств
 • Формальна незалежність герцогів від короля.

15. Закріпачення селянства, форми феодальної ренти, їх еволюція та

особливості реалізації в окремих країнах.
Кріпацтво - система правових норм, що встановлювали залежність селянства
від феодалів і неповну власність феодала на селянина-кріпака. Кріпацтво
знаходить юридичний вияв у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на
працю й майно селянина, відчуженні його як із землею, так і без неї, обмеженні
дієздатності селянина (відсутність права розпоряджатися нерухомим майном,
спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо). На відміну від рабів,
кріпак мав певні права на землю і майно.
Владика маєтку не міг продати своїх кріпаків, як римлянин може продати
своїх рабів. Але кріпаки пов'язані з цією землею залишаються з ним, щоб служити
своєму новому пану (вони були неявно продані) та закріпачений селянин не міг
залишити свої землі без дозволу.
Покріпачення селян відбувалося поступово у тісному зв'язку з розвитком
великого землеволодіння. В Західній та Центральній Європі VII- IX ст. селяни
спадково перебували в особистій або судовій та адміністративній залежності від
сеньйорів, але, крім дворових людей та рабів, посаджених на земельні наділи, не
були юридично прикріплені до землі або до сеньйора і не знали інших обмежень
кріпосного права. Лише за часів Карла Великого, коли Франкська держава
переживала короткочасне піднесення, було вжито низку заходів з метою
прикріплення до землі якомога більшої кількості селян. Ці заходи виявилися
невдалими. Юридичне прикріплення селян до землі тоді існувало лише в
Південнозахідній Європі на території колишньої Римської імперії. З X по XV ст.
деякі елементи кріпацтва (заборона переходів до іншого феодала, спадкова
особиста залежність від сеньйора, обмеження громадянських прав) поширювались
у Західній Європі стосовно окремих категорій селянства («вілани» центральної
Англії, «ремеси» Каталонії, французькі та південно-італійські «серви», середньо-
італійські та північноіталійські колони та масарії). В XVI-XVIII ст. елементи
кріпацтва зникають повністю.
У Центральній та Східній Європі, навпаки, кріпацтво в цей період
перетворюється на найважливіший елемент соціальних стосунків. На Русі
зародження кріпацтва можна простежити з XI ст., проте до кінця XVI ст. кріпосна
форма експлуатації(найповніша форма феодальної залежності) охоплювала лише
окремі категорії сільського населення.
У феодальному суспільстві існувала певна данина нетрудовий дохід, який
закріпачений селянин мав сплачувати своєму феодалу(лорду). Цей нетрудовий
дохід є земельною рентою. Феодальна рента — одна з форм земельної ренти,
існувала у вигляді відробіткової (панщина), продуктової (натуральний оброк) і
грошової ренти.
 Початковим, найбільш простим видом феодальної земельного ренти була так
звана відробіткова рента. Селяни, обробляючи відведені їм дрібні ділянки землі,
були змушені виділяти половину, а то й більше свого робочого часу на обробку
панської землі. Ця додаткова праця на панській землі створювала продукт, який
повністю звертався в дохід власника землі. Тут стягування носять явний, відкритий
характер. Риси відробіткової ренти: наділення селянина землею та іншими
засобами виробництва; його особиста залежність від поміщика; панування
натурального господарства за низького рівня рільницької техніки і привласнення
додаткової та частини необхідної праці методами позаекономічного примусу.
Наступною формою феодальної земельної ренти є рента продуктами
(натуральний оброк). При цій формі безпосередній виробник платить земельному
власнику данину продуктами-хлібом, худобою і т. д. При ренті продуктами вже
можливі випадки, коли безпосередній виробник віддає землевласникові не весь
додатковий продукт. Але і тут, як правило, земельна рента в її натуральній формі є
основною формою додаткового продукту.
З розвитком товарно-грошового господарства рента продуктами
перетворюється в більш високу форму-грошову ренту, при якій безпосередній
виробник виплачує свою данину землевласникам не продуктами, а грошима. Він
сам продає вироблений ним продукт на ринку, реалізуючи його в грошах.

16. Основні риси феодального господарства та його галузева структура.

Економіка середньовіччя пов'язана з розвитком феодалізму. В одних країнах

феодалізм зріс на фундаменті розкладання рабства, в інших (Схід і північ Європи) він
прийшов на зміну первіснообщинної системі; в країнах Сходу (Індії, Китаї та ін) йому
передувала "азіатська" система, поступово трансформувалася у феодальну.
У науковій літературі класична феодальна економіка має такі загальні ознаки.
- Низький рівень розвитку техніки та знань, ручне виробництво та індивідуальні
виробничі навички. Сформувалися аграрна, промислова та обігова сфери економіки.
Переважання аграрного сектору над промисловим і торговельним (аграризм економіки).
Домінуючий об'єкт власності та головне знаряддя виробництва - земля.
- Соціально-політичний устрій базувався на ієрархічній структурі, що охоплювала
різні форми особистої залежності та відповідну систему земельних володінь.
- Панування феодальної власності на землю: а) монопольної (лише клас феодалів
мав право власності на землю); б) умовно-спадкової; в) ієрархічної на основі
сеньйорально-васальної системи.
- Феодальна: особиста, економічна (поземельна), судово-адміністративна, військово-
політична - залежність селянина від землевласника (позаекономічний примус).
- Рентні відносини в сільському господарстві. Основні види земельної ренти:
натуральна, відробіткова та грошова, як економічна реалізація права власності на землю,
привласнення частини доходу від землі та повинностей, які феодал отримував від
залежного селянина.
- Панування натурального господарства та простого відтворення, розвиток простого
товарного виробництва як економічного укладу.
 - Корпоративний характер економіки. В організації та регулюванні економіки
визначальне значення мали корпоративні станові об'єднання.
- Організаційно-господарські форми: феодальний маєток і селянське господарство,
реміснича майстерня і цех, торгова гільдія. Переважало дрібне виробництво в сільському
господарстві та ремеслі.
- Соціальні відносини характеризували вертикальні відносини панування і
підкорення між землевласниками і залежними селянами; покровительства і служби,
сюзеренно-васальні між представниками різних категорій панівного стану. Проте у
містах соціальні відносини будувалися на горизонтальних зв'язках між рівними
суб'єктами.

У період розвинутого феодалізму провідною галуззю продовжувало залишатися

ремесло, цехи продовжували залишатися сільське господарство, проте випереджальний
розвиток отримує ремісниче виробництво.
Ремесло відокремлюється від сільського господарства, перетворюється на
самостійну галузь. Це стало можливим у результаті збільшення продуктивності
сільськогосподарського виробництва, зростання попиту на ремісничі вироби та
безпосередньо розвитку самого ремесла.
Удосконалювалися техніка і технологія ремісничої праці, зростала його
продуктивність. Помітний прогрес спостерігався в металургії, обробці металів,
ковальському і збройовій справі. Найбільший розвиток отримує сукноделие. Це
пояснюється високим попитом на продукцію галузі, а також удосконаленням техніки
прядіння і ткацтва.

17. Феодальне місто, його виникнення та економічна роль.

Переважно натуральний характер економіки в період раннього феодалізму не
створював економічних передумов для розвитку міст. Необхідною умовою процвітання
міст і підвищення їх ролі в економіці є розвиток товарно-грошових відносин, торгівлі і
ремесла.
Починається процес розвитку середньовічних міст і утворення нової соціальної
верстви феодального суспільства - міського населення, в рамках якого поступово
виділяються ремісники, цехові ремісники, торговці, купці та купецькі гільдії.
Спочатку феодальне місто і економічно, і соціально було невіддільним від
феодальної вотчини. Його населення, в основному залежні від феодала виробники,
спеціалізувалося або на переробці сільськогосподарської продукції, або на певному
ремеслі. Городяни могли бути одночасно і ремісниками та хліборобами. Поступовий
розвиток ремесла і торгівлі, підвищення їх ролі в економіці закладають основу для
посилення економічної ролі міст як центрів товарного виробництва і торгівлі.
Темпи створення міст в різних регіонах Західної Європи були різними. Вони
визначалися ступенем розвитку товарності виробництва, роллю торгівлі в економіці і
рівнем розвитку ремесла як самостійного виду діяльності.
Раніше всього феодальні міста почали формуватися на півдні Франції в X ст.
(Марсель, Арль, Тулуз та ін), в Італії в XI ст. (Венеція, Генуя, Піза, Флоренція, Неаполь
та ін). Велику роль у ранньому розвитку міст у цих регіонах зіграли торговельні зв'язки з
Візантією і Сходом. В Х-ХІ ст. почали виникати міста в Північній Франції, Англії,
Німеччини. На Русі міста формувалися в IX-XI ст. Процес виникнення міст був досить
тривалим, і найбільше їх число формується на рубежі XII-XV ст.
Виробничу основу середньовічних міст складало ремесло. Ремісник був
дрібнотоварним виробником, мав власні знаряддя праці, власною працею створював
продукцію, забезпечуючи собі засоби до існування. У зв'язку з цим майже одночасно з
появою міст починають виникати цехи (гільдії, братства, братчина) - специфічна форма
організації міського ремесла: в Італії в X ст. у Франції у кінці XI - початку XII ст. в
Англії і Німеччині в XIII ст.

18. Сутність та значення ремісничої цехової організації. Економічна роль фе-

одального міста у становленні ринку, торгові гільдії.
Основними характеристиками розвитку аграрної сфери в цілому був процес
швидкого освоєння нових земель, відомий в історії як процес внутрішньої
колонізації. Він сприяв не лише кількісному зростанню економіки, але й серйозному
якісному прогресу, адже повинності, що накладалися на селян на нових землях,
мали переважно грошовий, а не натуральний характер. Це сприяло зростанню
господарської самостійності та підприємливості селян, підвищенню продуктивності
їхньої праці.
В ІХ—Х ст. посилюється суспільний поділ праці, що сприяло нагромадженню
виробничого досвіду та вдосконаленню продукції, яка вироблялася. У великих
маєтках з’являються спеціалісти як сільськогосподарського виробництва
(виноградарі, скотарі тощо), так і, що найважливіше, професіонали-ремісники. Як і
селяни, вони були спочатку утримувачами землі, яку обробляли для задоволення
власних потреб, проте саме їх ремісничі вироби ставали тією рентою, яку вони
сплачували феодалу.
Саме розподіл праці стає основою для виникнення товарного виробництва,
тобто виробництва продукції на продаж. Поступово професіонали-ремісники
починають обслуговувати своїми продуктами не лише феодалів, але й місцеве
селянство, що веде до утворення місцевих ринків, які спочатку були дрібними.
Власне, це створює передумови для переведення ремісників на грошову ренту, адже
розвиток обміну збільшує й грошові потреби феодалів.
Переведення на оброк ремісників відриває їх від землі й змушує йти в ті місця,
де, перш за все, був стійкий збут їх продукції або постійні замовники. Ремісники
осідали на перехрестях доріг, поблизу феодальних замків та монастирів, що врешті-
решт приводить до відродження старих та появи нових міст у Західній Європі.
Виникнення міст стало результатом розподілу праці, відокремлення ремесла від
сільського господарства, а також комутації феодальної ренти.
Середньовічне місто виникає як осередок ремісників та торгових людей. Міста
виникали на землях короля або великих феодалів і були їм досить вигідними, адже
вони приносили значні доходи у вигляді податків від ремесла та торгівлі. Одночасно
власність феодала на землю, де виникає місто, означала певну досить істотну
залежність від феодала.
У період розквіту феодалізму населення міст усе більше обтяжує їх підлегле
становище щодо сеньйора (феодала), який володіє міською землею та регламентує
життя міщан. Це приводить у ХІІ—ХІІІ ст. до так званих комунальних революцій —
від відкритих збройних виступів до викупу мешканцями міст власних привілеїв та
вольностей у сеньйорів за гроші. В результаті комунальних революцій велика
кількість міст завойовують самостійність, отримують самоврядування. Це ж
створювало сприятливі умови для більш ефективного розвитку ремесла та торгівлі.
Боротьба міщан з феодалами викликала також виникнення ремісничих цехів,
головним завданням яких був захист ремісників від сваволі феодала. Це були
корпоративні організації ремісників однієї спеціальності, які набули найбільшого
поширення в ХІІІ—ХІV ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких
працювали підмайстри та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від
початку до кінця, розподіл праці був відсутнім.
Для того, щоб стати цеховим майстром, необхідно було пройти етап учнівства
(до 7 років), пробути декілька років підмайстром, після чого здати іспит,
виготувавши самостійний виріб, сплатити вступний внесок та влаштувати вечірку
для членів цеху. З метою боротьби проти конкуренції всередині цеху
запроваджувалась жорстка регламентація: заборонявся будь-який прогрес техніки,
обмежувалася кількість учнів та підмайстрів, регламентувалися постачання та збут
готової продукції, заборонялася робота при штучному освітленні, не дозволялася
зміна технологічного процесу тощо. В таких умовах головним елементом
виробництва ставала виключно висока особиста майстерність самого ремісника.
Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали серйозно гальмувати
процес переростання ремісничого виробництва у дрібнотоварне. Це стало найбільш
очевидним на етапі розкладу феодалізму та становлення ринкових відносин.
За прикладом ремісничих цехів і з тих же причин торговці (купці)
об’єднувалися у професійні корпорації — гільдії. Так само, як і цехи, гільдії,
захищаючи інтереси купецтва, одночасно регламентували ціни на товари,
встановлювали еталони їх якості тощо, залишаючи середньовічному купцеві
відносно невелику свободу вибору. Проте, купці тримали у своїх руках органи
міського самоуправління (магістрати), фінанси, судові органи, військово-поліційний
апарат.
З розвитком товарного виробництва прогресувала торгівля, змінюючи свої
форми, охоплюючи все більш віддалені ринки. В період розквіту середньовіччя
сформувалися основні ярмаркові центри Західної Європи, які не втратили свого
значення до наших часів.
Виходячи на міжнародний ринок, купці окремих міст об’єднувалися в
спеціальні союзи-гільдії, які забезпечували їм монополію оптової торгівлі та давали
певні гарантії особистої та майнової безпеки. Найбільш відомим таким утворенням
був союз північних міст — Ганза.
З розвитком торгівлі відбувалося становлення грошової та фінансово-кредитної
систем
 19. Економічна роль феодального міста у становленні ринку. Комунальні
революції
• З XI ст. почався період урбанізації внаслідок комутації ренти. Відроджувалися
старі та з’являлися нові міста. Причини активного розвитку міст:
- подальший ріст продуктивних сил
- відокремлення ремесла від сільського господарства
- руйнування натурально-господарських форм виробництва
- розвиток товарних відносин
- хрестові походи кінця ХІ ст. активізували західноєвропейську торгівлю, а
отже і розквіт міст;
- посилення феодального гноблення селян спричинило їх втечі і набуття статусу
вільних людей
• Розвивалися ремесла та торгівля через піднесення продуктивності сільського
господарства. Проте ці процеси стримувалися через вузький ринок збуту та владу
феодалів, які позбавляли ремісників самостійності.
• Головна причина посилення господарського значення міст - економічне
піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва.
• Почався процес утворення ремісничих об’єднань - цехів (створювалися за
професійними ознаками). Причини створення цехів:
- необхідність  згуртування проти об’єднаного дворянства
- потреба ремісників у спільних приміщеннях
- зростання конкуренції з боку сільських ремісників
- необхідність створення умов для професійної діяльності своїх членів
• У одному цеху дозволялося працювати майстру, підмайстру, одному або двом
учням. Використовувалася тільки ручна праця.
• Розвиток товарно-грошових відносин сприяв виникненню мануфактурного
виробництва, а це вже елементи капіталістичної організації виробництва.
• Розвивалися купецькі об’єднання - гільдії. Укладалися гільдійні союзи.
Створювалися торговельні подвір’я.
• Збільшення попиту феодалів на продукцію ремісників сприяло розвитку
торгових центрів та товарно-грошових відносин.
• Економічна роль середньовічного міста в тому, що розвиток ремесла в містах
став важливою передумовою активізації торгівлі, яка мала велике значення для
розвитку промислового виробництва в Європі.
• Комунальні революції - у XI-XIII ст. визвольний рух мешканців міст проти
залежності від феодалів - власників міст, у результаті якого міста отримували повну
чи часткову незалежність і самоврядування.
• Комунальні революції зумовили формування керівної ролі міста над
сільською місцевістю, яка встановлювалася за допомогою ринків, що вийшли з-під
контролю феодалів. Через ринки відбувалося підвищення економічного та
політичного статусу міських прошарків, особливо купецтва. Купці, які з’явилися у
західноєвропейських містах в XI—XII ст., ставали найбільш активною й могутньою
групою міського населення.
 • У XIII ст. сформувалося феодальне міське "магдебурзьке право", яке
встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду,
купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.
• Міста стали центрами господарського розвитку, рушійною силою розвитку
економіки насамперед завдяки своїй ролі як ринку, великого торгового центру.
• Таким чином, місто відіграло вирішальну роль в зміні способу життя людей,
соціальної структури суспільства, підготувало умови для більш прогресивних форм
господарювання.

20. Передумови, суть та соціально-економічні наслідки Великих географічних

відкриттів.

Загибель феодалізму і перехід до капіталізму в Європі прискорили Великі

географічні відкриття.
Існували три головні передумови відкриттів:
1. У XV в. турки, завоювавши Візантію, перегородили торговий шлях з
Європи на Схід.
2. Недолік золота як грошового металу. Золото у великій кількості
витікало на Схід. Економічний розвиток Європи вимагало більше грошей. добути
золото сподівалися в східних країнах, багатих золотом і дорогоцінними металами.
Особливо цим славилася Індія.
3. Розвиток науки і техніки, особливо суднобудування і навігації.
Суть геог. відкриттів
Це в першу чергу переворот в свідомості людей. Відкриття покінчили з
легендами і міфами про форму Землі та невідомі території і їх населення. Подорожі
Колумба та його послідовників, плавання Магеллана за кілька десятків років
зробили справжній переворот в географії. Успіхи мореплавства відкрили шляхи
розвитку світової торгівлі та зв`язків між віддаленими територіями.
Наслідки відкриттів
1. «Революція цін»: В Європу із заокеанських земель хлинув потік
дешевого золота і срібла. Вартість цих металів (отже, вартість грошей) різко впала, а
ціни на товари відповідно зросли. Загальна кількість золота в Європі за XVI ст.
зросла більш ніж у два, срібла - в три, а ціни - в два-три рази. Цехове ремесло стало
переростати в капіталістичну мануфактуру. Виграло товарне виробництво.
2. Переворот у європейській торгівлі: Морська торгівля переростала в
океанську, а у зв'язку з цим руйнувалися середньовічні монополії. Виграли в цьому
відношенні Англія і Нідерланди - виробники та власники товарів. Центром світової
торгівлі став Антверпен, куди збиралися товари зі всієї Європи. Збільшився обсяг
торгівлі. Якщо раніше в Європу надходило лише невелика кількість східних товарів,
які доставляли до берегів Середземного моря арабські купці, то тепер потік товарів
виріс в десятки разів. Зростання торгівлі вимагав нових форм її організації.
З'явилися товарні біржі(купці укладали торговельні угоди за відсутності товарів).
3. Народження колоніальної системи: почав розвиватися капіталізм ,
однією з причин цього є пограбування та експлуатація колоній. Колонії
перетворилися на джерела сировини та ринки збуту і експлуатувалися
капіталістичними методами . Відродилось на деякий час рабство серед населення
колоній . Великі географічні відкриття прискорили розкладання феодалізму і
перехід до капіталізму в європейських країнах.

21. “Революція цін” XVI ст., її суть, причини, наслідки та значення.

Суттєвим наслідком Великих географічних відкриттів була «революція цін»,
яка привела до значного підвищення цін в XVI ст. в Західній Європі, де до того ціни
на промислові й сільськогосподарські товари були майже стабільними. Але вже в
30-х роках XVI ст. ціни в Іспанії і Португалії зросли в 4—5 разів, у Франції — у 2—
3 рази, в Англії — в 4 рази.
Країни, що брали активну участь у відкритті нових земель, зокрема Іспанія і
Португалія, ввезли велику кількість дорогоцінних металів, що призвело до
збільшення запасів золота в Європі в XVI ст. більш ніж у 2 рази, а срібла — в 3 рази.
Однак головною причиною «революції цін» було не так значне збільшення
кількості золота та срібла, як стрімке падіння їх вартості. Це було пов'язано з тим,
що золото та срібло видобувалося дешевою працею рабів, а то й просто грабунками
туземного населення, а за таких умов в XVI ст. еквівалентом тієї ж кількості товару
стала більша кількість золота та срібла, ніж раніше, що й призвело до різкого
зростання цін, особливо на предмети першої необхідності.
Як наслідок, «революція цін» призвела до збагачення мануфактуристів та
падіння реальної заробітної платні найманих робітників, оскільки зростали ціни на
продукти харчування та предмети широко вжитку. Так, в Англії ціни на товари
підвищились на 155%, а заробітна плата робітників — тільки на 30%.
Від «революції цін» виграли також торгівці, які займалися спекуляцією, та
частина заможних селян, котрі продавали свою продукцію за зростаючими цінами.
«Революція цін» негативно відбилася також на прибутках феодалів, які на багато
років наперед установлювали для селян фіксовану ренту грошима. Унаслідок
«революції цін» відбувається швидке розорення класу феодалів та падіння
заробітної платні найманих робітників, одночасно з цим зростають прибутки
мануфактуристів та купецтва. В цілому «революція цін» прискорила процес падіння
феодальної системи, прискорила формування капіталістичного господарства,
призвела до накопичення великих сум грошей у руках незначної кількості людей.
Такий великий наплив відносно дешевого золота і срібла призвів до різкого падіння
їхньої вартості та значного підвищення цін на продукцію сільського господарства і
промисловості.
 22 Первісне нагромадження капіталу, його суть, джерела та Наслідки
Процес первісного нагромадження капіталу забезпечив усі необхідні умови
для переходу від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до
ринкового товарного виробництва: звільнення основної маси робітників від
особистої, феодальної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення
робітників від засобів виробництва, з метою створення для них необхідності
пошуку роботи за грошову плату; концентрація капіталу, переважно в грошовій
формі, у руках тих, хто спроможний організувати й управляти великомасштабним
товарним виробництвом (у підприємців); наявність ринків постійного збуту
продукції.
Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і їх
перетворення у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком до
створення умов для капіталістичного виробництва.
Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва
був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів,
фермерів, але головним чином — у купців і лихварів.
Основними джерелами нагромадження капіталів стали:
зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами — перцем, прянощами,
пахощами, тютюном;
система протекціонізму, державні позики, податки;
пряме пограбування колоніальних володінь і залежних земель, колоніальні
війни, торгівля рабами, піратство;
організація в колоніях (в Америці) рабовласницького, плантаторського
господарства;
жорстокі методи поневолення та пограбування корінного населення Африки,
Азії, Північної і Південної Америки;
нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і засобів існування
пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами
лише на сон і харчування.
Отже, процес первісного нагромадження капіталу це історичний процес
відокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавлення
їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що
передував власне капіталістичному нагромадженню. Його головною відмітною
ознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової
економіки.
Виходячи з того, що капітал — це цінність, що зростає, його нагромадження
починалося там, де цінність працювала на своє збільшення.
 23. Особливості первісного нагромадження капіталу в країнах Європи (Іспанія,
Голландія) у XVI-XVII ст.
-У першій половині XVI ст. Нідерланди були однією з найбільш економічно
розвинених територій Європи. Тут розвивалося мануфактурне виробництво з такими
галузями, як текстильна, деревообробна, скляна, паперова, килимоткацька, цукрова,
миловарна, суднобудування, виробництво зброї.
-У сільському господарстві частка великої земельної власності феодалів і церкви
становила 20-25 %, набуло поширення підприємницьке господарство, використовувалася
наймана праця, зростала товарність. Сільськогосподарські угіддя розширювалися за
рахунок польдерних земель, відвойованих у моря. Промислове значення мало рибальство
(виловлювання та торгівля оселедцями).
-Після Великих географічних відкриттів Нідерланди перетворилися на світового
торговельного посередника. Місто Антверпен було найбільшим загальноєвропейським
валютним і фінансовим центром.
-Політичний режим абсолютистської Іспанії, що зберігав феодальні відносини,
фінансово грабував Нідерланди внаслідок стягнення податків, які становили 40 % від
доходів іспанської корони, забороняв торгівлю в іспанських колоніях. Католицька церква
здійснювала репресії проти протестантського населення. Все це обумовило національно-
визвольну буржуазну революцію 1566-1609 pp., що охопила 12 іспанських провінцій. У
1579р. утворилася республіка семи північних Сполучених провінцій Нідерландів,
визнана Іспанією у 1609р.

Сполучені провінції Нідерландів у XVII ст. - "взірцева" ринкова держава.

 Головне значення для економіки держави мала сфера обігу: міжнародна
посередницька торгівля, фінансово-кредитні відносини.
 Для експлуатації колоній у 1602 р. були засновані державно-приватна
акціонерна Ост-Індська компанія, а в 1621 р. - приватна акціонерна Вест-Індська
компанія. Загальний торговельний оборот країни становив 75-100 млн флоринів на рік.
Дивіденди Ост-Індської компанії у 1606 р. становили 67 %.

-Міста Антверпен й Амстердам були міжнародними кредитно-фінансовими

центрами. Значних обсягів досягли комерційний кредит під 5 % на позиковий капітал,
грошовий ринок і ринок цінних паперів. В 1609 р. засновано перший амстердамський
депозитний і валютний банк.
-Розвивалася мануфактурна промисловість. Мануфактури набули централізованого
характеру. Міжнародне значення мали суднобудування та текстильна галузь. Флот
нараховував 15 тис. кораблів і 150 тис. моряків, що становило 75 % від світового флоту.
-За рівнем капіталізації сільського господарства Нідерланди були найбільш
передовою країною Європи. Тут відбувалися технологізація виробництва, галузева
(тваринництво, зернові, технічні, кормові культури) та територіальна спеціалізація
виробництва.
 24. Аграрний переворот в Англії та його наслідки.
1.1. "Огороджування" – вигнання селян із землі для розведення овець.
Основною причиною розорення селян і перетворення їх у робітників в Англії
стало вівчарство, яке англійці вважали настільки важливою частиною свого
господарства, що навіть спікер палати громад англійського парламенту під час
засідань сидів на мішку з вовною.
Англійські обуржуазнені феодали, щоб збільшити пасовища для овець,
виганяють залежних селян зі своїх феодальних володінь, зносячи цілі села,
перетворюючи їх у пасовища для овець. Процес цей одержав назву
"огороджування", тому що землі при цьому огороджувалися.
Причини “огороджування”:
1) непропорційне збільшення цін на вовну; у результаті "революції цін"
займатися вівчарством стало особливо вигідно, тому що ціни на вовну виросли
навіть більше, ніж на інші товари.
2) знецінювання феодальної ренти; І навпаки, продовжувати феодальну
експлуатацію селян стало зовсім невигідно, тому що реальна величина фіксованої
феодальної ренти різко зменшилася.
3) перетворення феодальної земельної власності в приватну. Здавалося
б, феодали зганяли селян на "законній" підставі – зганяли зі своєї землі. Однак
згідно феодальних норм феодал не має права відібрати землю в селянина, він може
тільки одержувати з нього ренту: селянин такий же власник землі, як і сам феодал.
Феодальне право передбачало двох власників землі – селянина і феодала. Але
англійські феодали до цього часу уже розглядали своє право власності на землю
не як феодальне, а як буржуазне, тобто повне.
1.2. Збільшення орендної плати, в результаті чого селяни-орендарі
розорялися.
Зганялися селяни з землі й іншим способом. В Англії цього часу були вже
широко розвинені орендні відносини. На відміну від фіксованої ренти орендну
плату можна було збільшити. І вона підвищувалася до такого рівня, що селяни-
орендарі розорялися.
Отже, маса селян виявилася без житла, без джерел існування.
1.3. Секуляризація в середині XVI в. церковних земель.
Одним із проявів переходу до капіталізму в сфері ідеології стало поширення
протестантського вчення в християнстві в противагу католицькому. В Англії
перемогу над католицтвом одержала англіканська церква, на чолі якої встав король,
що порвав відносини з римським папою. При цьому було ліквідовано 650
монастирів, і тисячі ченців поповнили армію бродяг. При цьому зганялися з землі
і ті селяни, що її обробляли чи як орендарі, чи як феодально-залежні тримачі.
1.4. Розпуск військових дружин феодалів.
Нарешті, король розпустив приватні військові дружини феодалів, і велика
кількість колишніх військових теж виявилося на великій дорозі. Відзначимо, що і це
було проявом переходу до капіталізму: це був удар по залишках самостійності
феодалів старої формації. Джентрі не мали дружин.
Тепер маса безробітних і незаможних людей скитались по дорогах Англії.
1.5. "Закони про жебракыв" – не мати роботи і господарства вважалося
злочином.
 "Закони про жебраків" видавалися зовсім не для того, щоб забезпечити
капіталістів робочою силою. Ці бездомні і без необхідної кваліфікації люди не
годилися в якості робочих тодішніх мануфактур. Це були люмпени, що промишляли
поборами, а також і грабунками, і обстановка в Англії загострилася.
Жорстокі (криваві) закони і були спрямовані проти росту злочинності. За
цим законами не мати роботи і господарства вважалося злочином. Таких людей
били батогами, відрізали вуха і таврували розпеченим залізом, а якщо вони
попадали у руки влади втретє – навіть страчували. Позбавлені житла і джерел
існування люди виявилися, по суті, у безвихідному положенні.
Так відбувалася одна сторона первісного нагромадження в Англії: розорення
селян і утворення армії людей, які надалі стали найманими робітниками.

25. Особливості виникнення і розвитку капіталізму в Німеччині (кінець XVIII-

1871 р.).

Розвиток капіталістичних відносин в Німеччині почалося значно пізніше, ніж в

інших європейських країнах. На початку XIX ст. Німеччина була економічно
відсталою країною з переважанням сільського господарства, в якому було зайнято
близько 80% населення, і збереженням феодальних відносин.

Одним з факторів, які стримували економічний розвиток Німеччини, була

феодальна роздробленість. У XVI - XVIII ст. Німеччини як єдиної держави не було

Країна не мала політичної єдності, господарського центру, єдиної системи

фінансів, податків і грошового обігу. Визначальну роль в її економічному житті
грали князі. Кожна держава мала свої межі, встановлювало мита і власну грошову
систему. Політична роздробленість стримувала формування цілісного економічного
простору, єдиного внутрішнього ринку, ускладнювала встановлення економічних
зв'язків між регіонами.

В період, коли в інших європейських країнах посилювалися процеси

централізації, у Німеччині посилювалися протилежні процеси-політичної,
економічної, юридичної відособленості.

Тридцятилітня війна (1618-1648) надовго затримала економічний розвиток

німецьких князівств і земель. Вона прискорила й поглибила економічний,
політичний та культурний занепад Німеччини, що почався ще в XVI ст. в результаті
переміщення світових торгових шляхів в Атлантичний океан і відчувався аж до
кінця XVIII ст.

У північних і південно-східних князівствах завершився процес закріпачення

селян, так зване друге видання кріпосництва, яке розпочалося ще на початку XVI ст.
За рахунок селянських земель у Східній Німеччині в другій половині XVII ст.
значно зросло число великих дворянських господарств, які постачали
сільськогосподарську продукцію на зовнішній ринок. Селяни законодавчим шляхом
навічно закріплялися за тим чи іншим поміщицьким володінням, у якому вони
зобов'язані були виконувати нічим не обмежену панщину та інші численні
повинності. У Бранденбурзі, Померанії і Пруссії володарів таких господарств
називали юнкерами.

На сході Німеччини і в Пруссії у другій половині ХУІІІ ст.

посилюється захоплення селянських земель. Однак на відміну від Англії, де
огороджування створювало передумови для розвитку капіталістичного ладу,
капіталістичного фермерства, використання праці вільних найманих робітників, у
Пруссії в результаті зігнання селян розширювалася панська земля за рахунок
селянських наділів, зміцнювалося товарне господарство поміщиків, зростало
використання праці кріпосних селян. Потім таке кріпосне господарство
перетворювалось у юнкерське господарство капіталістичного зразка.

Особливістю розвитку південних земель Німеччини було панування

перехідних форм аграрних відносин. Експлуатація кріпосних селян поєднувалась зі
збереженням значного числа селян, які не знали панщини і користувалися землею за
грошовий оброк.

Промисловий розвиток німецьких князівств і земель у ХУІІІ ст. відбувався

повільнішими темпами порівняно з Голландією, Англією і навіть Францією.
Причина полягала в тому, що так зване друге видання кріпосництва супроводжувала
консервація цехової системи. Цеховий лад було ліквідовано тільки в 1869 році.

Причини повільного розвитку капіталістичних форм у промисловості

Німеччини такі:

- по-перше, панування кріпосного ладу, що затримувало формування ринку

праці, без якого неможливе існування мануфактурного виробництва;

- по-друге, негативний вплив на розвиток німецької промисловості конкуренції

з боку найбільш розвинутих у той час Голландії, Англії, Франції;

- по-третє, недостатність коштів у німецьких купців, майстрів та інших

заможних міщан для організації великого мануфактурного виробництва.

Нестерпний феодальний гніт, пограбування з боку князів, свавілля і деспотизм

посилили еміграцію населення. Тільки поміщики-дворяни, які залишалися панівним
класом, мали монопольне право на землю, на посади в державному апараті й армії.
Роль буржуазії в політичному житті Німеччини була в той час незначною.

У XVIII ст. королівство Пруссія перетворюється на військову державу,

промисловий розвиток якої цілком підпорядкований інтересам армії.

Отже, на відміну від Голландії та Англії капіталістичне виробництво

запроваджувалося в господарстві Німеччини повільніше. Своєрідність феодального
ладу країни відбилася на первісному нагромадженні капіталу, додавши становленню
капіталізму в цих країнах характерних особливостей.
 26. Прусський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві

Первісне нагромадження в Німеччині головним чином відбувалося вже в XIX

ст. і було пов'язане з ліквідацією кріпосного права.
Прусський шлях - це шлях повільного, еволюційного перетворення феодального
землеробства в капіталістичне. Він мав місце в умовах відсутності вільних земель і
характеризувався збереженням феодальних пережитків.

Процес звільнення селян тривав довго, тому що в різні роки приймалися закони
по звільненню різних категорій селян у німецьких державах. За цими законами
селяни при звільненні повинні були віддати частину своєї землі поміщикам і в
якості викупу заплатити їм суму, що в 20 разів перевищує розмір річної ренти. У
результаті відбувалася капіталізація ренти, тому що для поміщика феодальна
рента перетворювалася на дохід з капіталу (поклавши викуп у банк, поміщик
продовжував би одержувати у вигляді відсотків такий же дохід, який він раніше
отримував у вигляді оброку з селян).
У результаті такого визволення частина селян втратила землі, а частина мала
такий нікчемний наділ, що не могла з нього прогодуватися і пішла на заробітки.
Звичайно, ці селяни були змушені продовжувати працювати на поміщиків в якості
сільськогосподарських робітників. Таким шляхом пройшла одна сторона первісного
нагромадження - розорення селян і перетворення їх на найманих робітників. Інша
сторона - накопичення капіталів - теж була пов'язана з реформою. Викупна операція
дала в руки юнкерів величезну суму грошей. Частина їх була покладена в банки,
частина пішла на придбання акцій промислових підприємств. В обох випадках
грошові кошти інвестувалися в промисловість. Як і в інших країнах, частина
капіталів накопичувалася в торгівлі і лихварстві. Але особливість накопичення
капіталів в Німеччині полягала саме в пограбуванні селян при їх звільненні.

Прусський шлях був найбільш важким і соціально несправедливим для селян.

Невеликі ділянки землі, які не забезпечували життя селянина, прив'язували його до
попереднього пана, дозволяли експлуатувати працю селянина напівфеодальними
методами.
Але для розвитку сільського господарства цей шлях виявився сприятливим,
тому що поміщики (юнкери) переходили до великого товарного виробництва.

Таким чином, розвиток капіталізму в сільському господарстві Німеччини про-

ходив шляхом перетворення феодальних помість у великі капіталістичні
господарства, шляхом перетворення поміщиків в сільських капіталістів, а селян - у
найманих працівників.
 27. Американський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві

Американський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві — це

шлях революційного перетворення феодального землеволодіння в капіталістичне.
Він розвивається на базі селянських господарств, вільних від феодальної залежності,
особистих і поземельних. Цей шлях мав місце в умовах наявності вільних земель. У
класичному виді він спостерігався в США, а також у Канаді, Австралії.
У США перша половина ХІХ століття – це період утвердження фермерського
господарства як панівній формі землеволодіння.
Колонізація вільних земель стає найважливішим фактором розвитку
американського капіталізму в сільському господарстві. Лінкольном в 1862 р. була
визначена безкоштовна видача земельних наділів фермерам. Цей закон закріпив
перемогу “американського шляху” розвитку капіталізму в сільському господарстві
США. Таким чином, головна суть американського фермерського шляху
розвитку сільського господарства полягала в тому, що, по-перше, переселенець міг
отримати ділянку землі від федерального правління, а не від землевласника; по-
друге, ця земля була вільною від абсолютної ренти, що суттєво знижувало
собівартість сільськогосподарської продукції, стимулювало приватну ініціативу,
сприяло зростанню продуктивності праці.
Виключно важливе значення для розвитку сільського господарства мали
залізні дороги. Завдяки ним в 40-50 рр. ХІХ ст. закріплюється галузева
спеціалізація сільського господарства США, при цьому північні, центральні, а також
північно-західні штати стають основними районами зернового господарства –
“хлібною фабрикою” для всієї країни. Зміна напрямку потоків
сільськогосподарських вантажів з півдня на північ різко збільшила експорт
сільськогосподарської продукції в Європу.
Один із найважливіших факторів капіталізації фермерського сільського
господарства – перехід від екстенсивних методів ведення господарства до
інтенсивних на основі широкого впровадження машинної техніки та використання
мінеральних добрив.
Фермерський (північний) напрям колонізації та розвитку сільського
господарства носив чітко виявлений капіталістичний характер та здобув певні
успіхи в своєму розвитку. Починаючи з 20-х років ХІХ ст. північні штати зайняли
перше місце в сільськогосподарській промисловості США.
Плантаційне сільське господарство Півдня напередодні Громадянської війни
являють собою складну систему. З одного боку, праця рабів, повна власність
плантаторів на засоби виробництва і на рабів, рутинна техніка, а з іншого – широке
виявлення капіталістичних тенденцій: гонка за додатковою вартістю, висока
товарність господарства, тісно пов’язаного з світовим ринком, багатогалузева
система банківських, торгових та комерційних зв’язків. Зрештою це все і стало
визначним моментом у розпаді рабовласницького суспільства на Півдні та перемозі
прогресивного фермерського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві.
 28. Особливості розвитку мануфактурного виробництва в країнах Європи.
Мануфактура – форма промислового виробництва, що характеризується
поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці.

Англія:
• У 15 ст. почалось будівництво мануфактур для виробництва сукна з власної
сировини, попит на яку зростав
• Лендлорди на основі права приватної власності на землю, руйнували житла
селян, створювали великі пасовища для овець («огороджування»);
• «огороджену» землю лендлорди здавали в оренду фермерам, які
використовували найману робочу силу – колишніх селян.
• Селяни, втративши засоби на існування, змушені були йти в міста,
працевлаштовувалася лише частина
• Решта селян перетворювалися на жебраків, проти яких в 16-17 ст. прийняли
«жорстоке законодавство»

Німеччина:
• Переважала цехова система. Це зумовило появу розсіяних мануфактур у
сільській місцевості. Існували також вотчинні мануфактури з кріпосною працею.
• Централізовані мануфактури поширилися в гірничій, металургійній,
металообробній промисловості.
• В умовах політичної роздробленості та панування кріпосних порядків
відсталість Німеччини прогресувала.
• Прусський шлях розвитку с/г – повільне пере утворення феодального
землеробства в капіталістичне (існував в умовах відсутності вільних земель і
характеризувався збереженням феодальних пережитків)

Франція:
• У Франції переважало ремісниче виробництво. XVI ст. було періодом
активного впровадження монархією цехового ремесла.
• Мануфактури Франції виготовляли в основному предмети розкоші: шовк,
атлас, оксамит, парчу, килими, меблі, скляні та порцелянові вироби, а також
військове спорядження.
• Франція займала перше місце в Європі з виробництва полотна, яке
виготовляло сільське населення, а організаторами були через систему розсіяної
мануфактури купці та лихварі.
• Уряд проводив політику протекціонізму та меркантилізму.
• Митна політика захищала національну промисловість від іноземних
конкурентів.
• Вузький внутрішній ринок. Спрямування капіталу в лихварство.
 29. Промисловий переворот в Англії, його передумови, хід та наслідки.
Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія. Соціально-
економічні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII
ст. Важливою передумовою промислового перевороту була буржуазно-
демократична революція середини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони
розвитку підприємництва, розчистила шлях для становлення індустріального
суспільства. Цьому сприяв і аграрний переворот ХVІ-ХVІІ ст., внаслідок якого
прискореними темпами розвивалося високотоварне, базоване на фермерській
основі, сільське господарство. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої
кількості людей і створили резерв дешевої робочої сили, необхідної для розвитку
фабрично-заводської промисловості. Зовнішньоекономічні передумови
промислового перевороту в Англії полягали у безоглядному пограбуванні колоній.
На кінець XVIII ст. Англія перетворилася у найбільшу морську і колоніальну
державу світу. Величезні прибутки, які забезпечувалися пануванням у світовій
торгівлі, використанням незліченних багатств Північної Америки, Індії та інших
колоніальних володінь, вкладалися в англійську промисловість. Надзвичайно
сприятливими для промислового перевороту було географічне розташування
Великобританії та природно-економічні умови країни — водні комунікації, зручні
гавані, великі поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної
промисловості. Важливим фактором промислового перевороту був вихід на якісно
новий технічний рівень англійської бавовняної промисловості, що забезпечувався
поступовим впровадженням у текстильне виробництво нових машин і механізмів.
Промисловий переворот змінив економічну географію Англії. Виникли нові
промислові райони, які спеціалізувалися на виробництві окремих видів товарів і
продуктів. Значно зросли обсяги промислового виробництва. Англія перетворилася
у «майстерню» світу, її винаходи знаходили застосування у багатьох країнах.
Змінилася соціальна структура суспільства, збільшилася кількість робітників.

30. Особливості промислового перевороту в країнах Європи.

Промисловий переворот - процес переходу від мануфактури з її ремісничою
технікою до великого машинного виробництва. Він характеризується активним
впровадженням в виробництво робочих машин, парових двигунів, створення
самостійної машинобудівної галузі. Знаменує його вихід на перше місце в
суспільному виробництві і промисловості. Основною організаційною формою
виробництва стає фабрика. Промисловий переворот є загальносвітовим процесом,
який має свої закони.
Передумовами промислового перевороту стали: - технічні відкриття; -
збезземелення селян і формування вільнонайманої робочої сили; - первісне
накопичення капіталів, які вкладалися в виробництво.
Винаходи підняли продуктивність праці і зробили можливим виробництво в
великих обсягах.
Протягом XVIII ст. аграрний переворот і політика обгороджування створила
резерв робочої сили. В Англії за два десятиліття XIX ст. без землі залишилось 1,5
млн. селян. Промисловий переворот розпочався з текстильної промисловості, потім
поширився в металургії, енергетиці, транспорті. Першою здійснила промисловий
переворот Великобританія: остання третина XVIII ст.
- сер. XIX ст. Наслідки промислового перевороту: - змінилась економічна
географія Великобританії; - обсяги промислового виробництва протягом першої
половини XIX ст. зросла в 4 рази; - темпи приросту промислової продукції складали
6%; - провідною галуззю була легка промисловість; - в 1840 р. частка
Великобританії у світовому промисловому виробництві склала 45 %; - 45,5 %
зайнятого населення складає промисловий пролетаріат.Промисловий переворот у
Франції почався в 1805-1810 рр., а закінчився в кінці 60-3 років XIX ст. Особливість
- затяжний характер промислового перевороту.
В роки Директорії і Наполеона (1804 - 1810 рр.) уряд підтримував
промисловість. Поширилися машини. Промислове виробництво зросло в 1,5 рази.
Сприяла розвитку французької промисловості континентальна блокада, введена в
1806 р. Однак це загальмувало механізацію англійськими машинами. В період
реставрації (1815 - 1830 рр.) і липневої монархії (1830 - 1848 рр.) прискорення
механізації і промислового перевороту.
В Німеччині промисловий переворот запізнився. Розпочався в 30-х рр. XIX ст.
і закінчився в 50-70-х рр. Причини затримки: - політична роздробленість; -
панування феодальної системи землеволодіння; - збереглася цехова система.
Сприяє промисловому перевороту митний союз (1933 р.) Він уніфікував
грошовий обіг, сприяв розвитку ринку. В 30-50 р.р. - суттєві зміни в бавовняній і
шовковій галузях.
Успішно розвивалась гірнича промисловість. Німеччина залишалась
сільськогосподарською країною на її ринках панували англійські промислові
товари.
Отже, промисловий переворот, що почався в останній третині XVIIIст. і
завершився в 60 —80-х роках XIXст., охопив Великобританію, Німеччину,
Францію, інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове
господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріальної
цивілізації. Оскільки хід промислового перевороту мав свої особливості в кожній
країні, рівень їх економічного розвитку, місце в світовому виробництві були
різними. Важливим підсумком промислового перевороту було створення
національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби
індустріального розвитку.

31. Об’єднання німецьких земель та причини економічного піднесення в 1871-

1914 рр.
У феодально роздробленій Німеччині в різних регіонах, землях, князівствах і
герцогствах діяли свої закони, митниця, були свої армії і система державної влади.
Зберігалися феодальні пережитки. Стрімкий розвиток капіталізму сприяв розумінню
необхідності вирішити питання про об’єднання Німеччини. Політична
роздробленість і феодальні пережитки перешкоджали подальшому розвитку країни.
1 етап: У 1866 р. 22 німецькі держави і три вільні міста підписали договір про
створення Північнонімецького союзу.
2 етап: Процесу об’єднання Німеччини заважала Франція, яка:
  вимагала, щоб південні німецькі держави залишалися поза межами
об’єднаної Німеччини;
 сподівалася загарбати німецькі землі на лівому березі Рейну.
Отто фон Бісмарк спровокував Францію на розв’язання війни, яка почалася
1870 р. Поразка Франції була очевидною і після підписання мирного договору,
Франція віддала Німеччині багаті на залізну руду та кам’яне вугілля Ельзас і
Лотарингію і погодилася сплатити контрибуцію 5 млрд франків. Під час війни
відбулося остаточне об’єднання німецьких земель.
18 січня 1871 р. У Версалі було проголошено про створення Німецької імперії
на чолі з імператором, яким став прусський король Вільгельм І (правив з 1871 р. по
1888 p.). Першим канцлером став Бісмарк.
Наслідки об’єднання Німеччини:
 На 1871 р. утворилася єдина національна держава, яка почала
утримувати ключові позиції в європейських міжнародних відносинах, відігравати
вагому роль на Європейському континенті.
 Було завершено процес формування єдиного національного ринку;
 Було скасовано обмежувальні регламентації для промисловості й
торгівлі.
Таким чином, причинами економічного піднесення в землях були:
ліквідація ряду феодальних повинностей;
відсутність конкуренції (російського зерна) на зовнішньому ринку в результаті
Кримської війни;
посилений розвиток машинобудування;
укріплення митного союзу;
дешевизна робочої сили;
зростання населення міст.

32Економічні причини і наслідки громадянської війни у США 1861-1865 рр.

Війна була логічним наслідком протистояння двох систем — рабства та вільної

праці. Першу систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були
великі плантатори-рабовласники. Для суспільства Півдня характерними
були расистські переконання. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися
негідними білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки: в їх конституціях
рабство було заборонене. Основою сільського господарства там були вільні
фермери. Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штатів
розширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. На півночі
прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку
літературу, організовувала нелегальну втечу рабів до вільних штатів.
У першій половині XIX століття в США склалися дві системи — рабство на
півдні країни і капіталізм на півночі.
На Півночі США концентрувалися підприємці і основна маса емігрантів. У
цьому регіоні зосереджувалися підприємства машинобудування, металообробки,
легкої промисловості. Тут основною робочою силою були численні емігранти з
інших країн, які працювали на фабриках, заводах та інших підприємствах.
Абсолютно протилежна ситуація склалася на Півдні. США в ході американо-
мексиканської війниотримали величезні території на півдні, де була велика кількість
вільних земель. На цих землях влаштувалися плантатори, що отримали величезні
земельні наділи. Саме тому на відміну від Півночі Південь став аграрним регіоном.
Південь був аграрним «придатком» США, тут вирощувалися такі культури як
тютюн, цукрова тростина, бавовна та рис. Північ потребувала сировини з Півдня,
особливо бавовну, а Південь — машини Півночі. Тому довгий час два різні
економічних регіони співіснували в одній країні. Однак поступово між ними
наростали суперечності. Серед найгостріших конфліктних питань можна виділити
наступні:

1. Податок на ввезені товари (Північ прагнув зробити їх якомога

вищими, аби захистити свою промисловість, Південь хотів торгувати з усім
світом вільно).
2. Проблеми навколо рабства (чи вважати рабів-утікачів вільними у
вільних штатах, карати чи надавати їм притулок, чи можуть південні штати
забороняти на своїй території вільних чорношкірих і т. д.).
3. Ситуація не була статичною: США захоплювали нові території, і
виникали суперечки щодо конституції кожного з майбутніх штатів, у першу
чергу — чи буде новий штат вільними або рабовласницьким. Прихід до
влади Лінкольна, який оголосив, що всі нові штати будуть вільними, означав
для південних штатів перспективу залишитися в меншості і в майбутньому
програвати в Конгресі з усіх конфліктних питань.
Наслідки Громадянської війни
Головний підсумок Громадянської війни полягав у скасуванні рабства. Інші
компоненти американської економіки — промисловість, торгівля, фермерське
сільське господарство — успішно розвивалися і до неї, причому на північному
сході США до 60-м років завершився промисловий переворот. Громадянська
війна тимчасово знизила темпи економічного росту, однак у кінцевому рахунку
вона підготувала розвиток капіталізму на набагато більш широкій і вільній
основі. Прийнятий у 1862 р. акт про гомстедах став самим прогресивним у
світовій історії рішенням аграрного питання, а керівництво Республіканської
партії, перебуваючи у влади з 1861 по 1884 р. , провело цілу серію заходів в
інтересах підприємців.
Що стосується Півдня, то він і після Громадянської війни відставав у
розвитку від Півночі і Заходу США. Частина плантацій позбавилася хазяїнів і
перейшла до нових власників, частина була поділена на дрібні ділянки і здана в
оренду. На плантаціях як і раніше трудилися в основному негри, але вже як
батраків або орендарів-здольників (кропперов), що віддавали хазяїнові частина
врожаю. Поряд з нею на Півдні значно виросла питома вага сімейного
фермерського господарства, причому землю здобували і вихідці з північних,
штатів.
Скасування рабства створило вирішальну передумову для  формування на
Півдні ринку робочої сили, але він цілком не склався навіть у роки радикальної
Реконструкції. Головною перешкодою тому стала расова дискримінація —
чорних американців звичайно приймали лише на найважчі і брудні роботи.
Знадобилося майже сторіччя, щоб боротьба чорних американців за свої
цивільні права увінчалася фактичним, реальним успіхом. Це відбулося не тільки
під впливом їхньої власної боротьби, що приймала часом насильницькі форми,
але також і внаслідок еволюції всього американського суспільства по шляху
визнання загальнолюдських цінностей і поваги прав людини, уперше
проголошених в Америці в 1776 р. Першим кроком у цьому напрямку став
великий документ про скасування рабства, підписаний Авраамом Лінкольном.
 33. Основні тенденції розвитку світової економіки на рубежі XIX-XX ст.
• техніко-технологічні зрушення (друга промислова революція):
- заміна парової енергії на електричну
- поява електродвигунів
- застосування електроенергії для промислового обладнання
- початок автомобілебудування, літакобудування
- виникнення радіозв’язку
- електротехнічний спосіб виплавки кольорових металів
- наука інновацій - рушійна сила технологічного процесу
• зміна галузевої структури виробництва
- переважання промисловості над аграрною сферою
- випереджальний розвиток важкої промисловості у порівнянні з легкою
- поява нових галузей: електротехнічна, нафтовидобувна, хімічна
• зростання концентрації і централізації виробництва і капіталу
- концентрація капіталу означає зростання масштабів підприємницької
діяльності
- централізація капіталу передбачає злиття (добровільне об’єднання) або
поглинання (примусове приєднання)
• розвиток акціонерного капіталу, який починає домінувати над приватним
• здійснення корпоратизації та монополізації виробництва
- картель - спільне регулювання виробництва і збуту продукції при збереженні
комерційності та виробничої самостійності підприємств
- синдикат - втрата комерційної самостійності при збереженні виробничої
- трест - одногалузеве об’єднання, втрата комерційної та виробничої
самостійності підприємств
- концерн - багатогалузеве об’єднання під єдиним фінансовим контролем
- корпоратизація - дії, спрямовані на перетворення державних виробничих
підприємств, науково-виробничих, торговельних та інших об'єднань у відкриті або
закриті акціонерні товариства з участю приватного капіталу, у яких понад 50% від
суми статутного фонду належить державі
• модифікація ринкової моделі економіки
- перехід від вільної конкуренції до недосконалої, монополістичної
- виникнення олігополій
• формування фінансового капіталу та фінансової олігархії
- зрощення значного банківського та промислового капіталів
- фінансова олігархія - верхівка монополістичної буржуазії (найбільші власники
капіталу, найбільш впливові представники торговельно-промислових і фінансових
монополій), що втілює панування фінансового капіталу в економічному і
політичному житті капіталістичних держав на стадії імперіалізму
• вплив монополізації на розвиток світового ринку
- накопичення та вивіз капіталу
- зростання ролі колоній в економіці розвинутих країн світу
- колонії - це ринки збуту промислових товарів; джерела дешевої робочої сили;
джерела дешевої сировини
• загострення нерівномірностей світового економічного розвитку
 - формування світових центрів економічного впливу, між якими точиться
конкуренція (англосаксонські країни, Німеччина, США)
34. Формування монополізації та корпоратизації капіталістичної економіки на
рубежі ХІХ-ХХ ст.
Вільна конкуренція, як одна з динамічних сил розвитку економіки, діяла у
XVIII-XIX ст. На той час монополії були винятком, існували переважно у сфері
обігу і не впливали суттєво на процес суспільного відтворення. Однак на межі XIX-
XX ст. почався бурхливий процес становлення і розвитку монополій, які зайняли
панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Водночас
відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій.
Причини виникнення і розвитку монополій:
1. Дія закону конкуренції. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен
постійно нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів, поступово усувати
своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює і контролює велику частину
виробництва і збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що
конкуренція породжує свій антипод - монополію.
2. Дія закону концентрації капіталу і виробництва. Концентрація капіталу
- це процес збільшення розмірів індивідуального капіталу за рахунок капіталізації
прибутку, тобто використання певної його частини на розширення виробництва.
Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною
силою цього процесу є конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси
дрібних і середніх підприємств виокремлюються кілька найбільших, які стають
монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує
концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку,
призводить до монополії.
3. Централізації капіталу. Централізація капіталу - це збільшення розмірів
капіталу внаслідок поглинання або об'єднання кількох раніше самостійних
індивідуальних капіталів в один, більший. Однією з основних форм централізації
капіталу є створення акціонерних компаній.
Отже, концентрація і централізація капіталу й виробництва створили
об'єктивну необхідність і можливість виникнення монополій, стали їх економічною
основою.
4. Трансформація індивідуальної приватної власності.
В останній третині XIX ст. організаційно-економічна структура виробництва
була представлена переважно малими і середніми підприємствами індивідуальної
приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил. У цей час
значні досягнення науково-технічного прогресу створили можливість будівництва
залізниць, морських портів, каналів, великих заводів, інших великих об'єктів. Однак
жоден капіталіст окремо не мав необхідних капіталів, щоб фінансувати такі проекти.
Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б розв'язати ці проблеми. Нею
стала велика акціонерна власність, яка об'єднала капітали декількох підприємств.
5. Економічні кризи, які у другій половині XIX ст. стали фактором
прискорення концентрації і централізації виробництва і створення на цій основі
монополій.
Наслідком економічних криз є масове розорення і банкрутство дрібних і
середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а інші
змушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов'язаність
цих двох явищ-криз та монополій показує одну з причин прискореної монополізації
економіки.
Упродовж XX ст. процес монополізації набув значних масштабів і
монопольні утворення стали основою господарського життя у більш розвинених
країнах світу.

35. Модернізація Японії та перебудова господарства на рубежі ХІХ–ХХ ст.

з 70-х рр. 20 ст. відносно швидкими темпами почало розвиватися господарство
Японії. Буржуазна революці 1868 і реформи «Мейдзи» сприяли становленню
індустріального суспільства. Але спершу зясуємо умови, в яких знаходилася країна
напередодні:
• До середини 19 ст. Японія була політ розробленою країною зі складною
соціальною структурою суспільства, в якій панівне становише мали самураї (7%).
Селяни становили 80% населення , купці і ремісники були не чисельними і не
виявляли особливої підприємницької активності.
• В період 17-19 ст. Японія знаходилася в стані автаркії, що пов’язано зі
страхом християнських місіонерів і європейських гармат.
• З 1853 року почався процес примусового завершення самоізоляції. Відбулося
це коли невелика американська ескадра увійшла в токійську бухту і змусила сегунат
підписати нерівноправний договір про відкриття низки портів для торгівлі з США.
Торгівля з розвинутими країнами мала негативний наслідок для японської
економіки, що вилилося в соціальне невдоволення і революцію «Мейцзи» 1867 р.
результатом цього стала ліквідація феодального режиму , відновлення влади
імператора і початок модернізації
• Для модернізації суспільства мало значення те, що в Японії за зх. Зразком
впроваджувалася система освіти, розпочалось будівництво промислових
підприємств, залізниць, засобів зв’язку і т.д.
Умови, в яких відбувалася модернізація Японії:
• Процеси промислового перевороту збігалися у часі з процесами монополізації
і індустріалізації і проходили прискореними темпами.
• Важливу роль відігравала держава – уряд створював власні підприємства,
широко залучав іноземних експертів для керівництва ними
• Відбувалася в основному за рахунок власних заощаджень
• В умовах нестачі землі уряд посилював мілітаризацію економіки, вдавався до
агресивних дій щодо своїх сусідів.
Першими монополіями були старі банківсько-торгові компанії Міцуї
(контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі (транспорт,
суднобудування). Швидко розвивався банківський капітал . перший нацбанк Японії
був створений у 1873 р. компаніїями Міцуї та Оно.
 36. Економічні причини та наслідки першої світової війни.
ПСВ 1914-1918 мала загарбницький хар-р. Причини війни: 1.Німеччина –
перерозподілити світ, дістати нові колонії, ринки збуту; військово-політ. конфлікти
з Брит. імперією за Пд-сх Азію; стерти з лиця землі Францію; захопити європ. част.
Російської імперії. 2.Австро-Угорщина – встановити повний контроль над
словянським світом, захопити Волинь та Поділля, витіснити Британію з Балкану. 3.
Італія – повернути собі Трієст, Трентіно і Валон. 4. Великобританія – знищити
військово-політ. могутність Нім., конфлікт за Балкани. 5.Франц – повернути Ельзас і
Лотарингію, захопити прусський басейн,поквитатись за фр-прусську війну. 6. Росія
– взяти під контроль весь словянський світ, захопити Чорноморські протоки.
Ек.і наслідки другої світової війни.
Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних госп. Німеччини,
Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було
знищено госп.о Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу
виробниче обладнання, машини і механізми, припинилося оновлення виробничих
потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених
країн переможцями.Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила
справжнє ек.е піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було
здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні
десятиліття.

37. Причини, сутність та наслідки світової економічної кризи 1929-1933 рр.

Економічна криза 1929—1933 рр. виявилася світовою. Вона порушила всі

міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового
виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени
1929 р., далі поширилась в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та
Африки.

Основними причинами світової кризи можна зазначити наступні:

1. За роки Першої Світової Війни господарство США розвивалося так, що капітали
вкладалися у галузі важкої промисловості, де вироблялися зброя та набої. Ці галузі й
після війни мали найбільші прибутки, але інші в цей самий час зазнавали збитків.
2. Стихійне зростання обсягів виробництва у 20-их рр. значно перевищило
зростання прибутків більшості американців. З цієї причини товари не розкуповувалися й
осідали на складах виробників.
3. Непомірно великі пільги монополіям призвели до того, що вони диктували ціни
на сировину і на готову продукцію.
4. Союзники, а також переможена Німеччина, заборгували США значні суми й не
могли їх виплатити.
5. Надання дешевих кредитів, які були доступні "середньому" американцю,
призвело до величезних спекуляцій ними й надмірного захоплення американців
покупками. Проте у населення не було коштів, щоби розплачуватись за них.
6. У відповідь на прийняті в США закони, спрямовані на захист американського
виробника, європейські країни також закрили свої ринки для американських товарів і
послуг.
 Поширення кризи у всесвітньому масштабі свідчило про завершення етапу
формування світового ринку і світового господарства.
Різкий спад виробництва в базових галузях негативно відобразився на інших сферах
економіки. Загалом за роки кризи зазнали краху 135 тис. промислових і фінансових фірм,
19 великих залізничних компаній, збанкрутувало 5760 банків. Обсяг зовнішньої торгівлі
скоротився в 3,1 разу, внутрішньої — удвічі. Криза відкинула економіку до рівня
основних показників розвитку 1911 р.

Наслідки
 Рівень промислового виробництва був відсунений до початку XX століття,
тобто на 30 років назад.
 У країнах Західної Європи нараховувалось до 30 мільйонів безробітних
 Погіршилось становище фермерів, дрібних підприємців, представників
середнього класу. Багато людей опинилося за межею бідності.
 Значно збільшилась популярність як ліворадикальних (комуністичних), так і
праворадикальних (фашистських та радикально-націоналістничних) партій. Так,
наприклад, у Німеччині владу здобула Націонал-соціалістична німецька робітнича партія
на чолі з Адольфом Гітлером.

38. Чинники розвитку економічно розвинутих країн у другій половині ХХ ст.

В післявоєнний період сформувались наступні основні економічні центри
світового господарства: Європейський Союз, США, Японія
Їх взаємодія визначала хід світових економічних процесів.
Між ними діяли основні тенденції:
до зближення та співпраці
до посилення економічної конкуренції та економічних суперечностей
На різних етапах економічного розвитку складаються різні співвідношення їх
економічної сили й впливу.
Основні тенденції розвитку ринкових систем господарства у 1950-1980-ті
рр.:
 завершення формування зрілої індустріальної економіки в усіх сферах,
початок розвитку сучасної науково-технічної революції (НТР);
 формування змішаних економічних систем, що поєднують ринкові
принципи ринкової організації господарства та державне регулювання:
- яке набуло постійного характеру як складова економічної системи;
- сприяло антициклічному регулюванню ринкової економіки;
- забезпечувало систему соціальних гарантій і розбудову ринкової соціально
орієнтованої економіки;
 економічне зростання, його вплив на добробут;
 розвиток світового господарства у складі:
- економічно розвинених країн;
- країн що розвиваються (слаборозвинених);
- командно-адміністративної системи (соціалістичних);
 руйнація та остаточний розпад колоніальної системи;
  пришвидшення економічної інтернаціоналізації та регіональної
економічної інтеграції, формування макроекономічних чинників глобалізаційних
процесів;
 розвиток сучасних корпорацій у транснаціональних формах.
Утвердження в післявоєнний період 1950-70-ті рр. сучасної моделі «змішаної
економіки», що характеризується плюралізмом форм власності:
існування ринкового сектору
формування державного сектору
розвиток форм державного регулювання національної економіки.
Основні інструменти державного макроекономічного регулювання
економіки: бюджетна політика (видатки та податки) + кредитно-грошова політика

39. Сутність, чинники та наслідки японського “економічного дива”.

Японське «економічне диво» розпочалося приблизно у 1948 p., через

три рокипісля нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна ще була
під військовоюокупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного
економічного рівня, якщоговорити про ВНП. Відтоді вона зберегла високі
темпи зростання виробництва. Про-тягом 1952-1963 рр. її ВНП майже
потроївся і характеризувався щорічним прирос-том у 9%; протягом цих же
років обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а спожи-вання подвоїлося.
Від початку тріумфального економічного поступу і до 70-х роківЯпонії
вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави.
Які основні передумови японського «економічного дива»?
Американська окупаційна влада провела в країні цілий ряд важливих
перетво-рень, які значною мірою сприяли розвиткові японського
суспільства і господарства.Було розпущено збройні сили, встановлено
демократичні свободи, запроваджено за-гальне виборче право, сформовано
парламент, уряд, прийнято конституцію. Окупа-ційні власті здійснили ряд
економічних реформ. Було введено антимонопольне зако-нодавство, згідно
з яким розпущено найбільші монопольні концерни. Американськіфінансові
радники провели реформу податкової системи. Були зменшені податки
напідприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни.
Реформи вцілому пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли
росту виробництва.
У 1946-1949 pp. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала
поміщицькеземлеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала
селянам майже 80% усіхсільськогосподарських угідь.
Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла
американськадопомога. Вона сприяла нормалізації фінансів, відновленню
ме-ханізмів відтворення. Величезні американські капіталовкладення, а
також внутрішнінакопичення капіталу дали змогу повністю оновити
обладнання, створити нові ви-робництва. У березні 1952 р. набрав чинності
закон про сприяння раціоналізації ви-робництва. Згідно із законом
підприємства отримували державну допомогу, податковіта інші фінансові
пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування.
 Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в
найсучасніших галу-зях індустрії. Закуповуючи патенти й ліцензії на
наукові відкриття, оригінальні тех-нології тощо і вміло пристосовуючи їх
до своїх умов, японці отримували величезніприбутки. Ряд значних
технічних новинок народилися і були запроваджені в масовевиробництво
на японських фірмах. У другій половині 50-х років — нейлон, транзис-
торні приймачі, у 60-70-х роках — аудіостереосистеми, відеокамери і
відеомагніто-фони, у 80-х — комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на
кремнієвих кристалах (чіпи)та ін. Японія стала лідером у такій важливій
галузі науково — технічного прогресу, якелектронна промисловість.
Головним чинником економічного зростання є, безперечно,
повсякденна напо-леглива праця більш ніж 120-мільйонного японського
народу, його працелюбність,самовіддача, жертовність і високий
патріотизм.
Японські робітники працюють інтенсивніше, за нижчу платню, у них
довший ро-бочий день, тиждень. Це впливало на зниження собівартості
продукції, її ціну.
Завдяки цим та деяким іншим чинникам Японія досягнула передових
рубежів усвіті і перетворилася в один із світових центрів.
 40. Характеристика постіндустріальної та інформаційної економіки

• ознаки інформаційної економіки:

- перетворення інформації на найважливіший економічний ресурс, що має
глобальний характер і забезпечує підвищення ефективності, зростання
конкурентоспроможності та інноваційний розвиток суб'єктів господарювання
- зростаючий вплив інформації на всі сфери людської життєдіяльності,
перетворення її на предмет масового споживання населення
- інтенсивне формування інформаційного сектора економіки, котрий займає
домінантні позиції в новому суспільстві
- перетворення інформаційної сфери на фундамент, основу всіх видів
економічної діяльності
- наука - продуктивна сила
- підвищення значення нематеріальних активів
- поєднання фінансового капіталу з високими технологіями
- панування третинного сектора економіки
- підвищення зйнятості в інформативно-знаннєвих галузях виробництва
- децентралізація управління виробництвом
- демасифікація виробництва з урахуванням зміни попиту і включення до нього
культурного сегменту
- диверсифікація, індивідуалізація і фрагментація праці

• характеристика постіндустріального суспільства:

- постіндустріальна економіка обумовлена розвитком новітніх комунікаційних
технологій і сервісів, впровадженням інновацій, переходом до електроніки на всіх
рівнях виробничої діяльності
- домінування абстрактних, теоретичних знань над практичними
- збільшення загального числа «інтелектуалів»
- зростання ролі науки і освіти в житті суспільства
- домінування сфери послуг у структурі економіки
- розробка та впровадження ресурсозберігаючих, екологічних виробництв
- поступове стирання класових меж та відмінностей
- плюралізм думок і точок зору в політиці та культурі
- активне впровадження в промисловість автоматизованих верстатів та ліній
 41. Сутність європейської економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція - це процес господарсько-політичного

об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і розподілу
праці між національними економіками, взаємодії їх виробничих структур на різних
рівнях і в різних формах. На мікрорівні цей процес іде через взаємодію капіталів
окремих господарських суб'єктів окремих країн шляхом формування системи
економічних угод між ними. На міжнародному рівні інтеграція здійснюється на
основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних
політик.
Бурхливий розвиток міжфірмових зв'язків породжує необхідність
міждержавного регулювання, спрямованого на забезпечення вільного переміщення
товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами в рамках даного регіону, на
узгодження і проведення спільної економічної, науково-технічної, фінансової і
валютної, соціальної, зовнішньої й оборонної політики. В результаті створюються
цілісні регіональні господарські комплекси з єдиною валютною інфраструктурою,
загальними економічними пропорціями, фінансовими загальними фондами,
наднаціональними або міждержавними органами управління.
Факторами, що визначають інтеграційні процеси у світі, є поглиблення
міжнародного поділу праці, розвиток продуктивних сил під впливом
загальносвітового за своїм характером НТП, бурхливий розвиток комунікаційних
можливостей, об'єктивна необхідність спільного розв'язку глобальних проблем
існування людства тощо.
Формами міжнародної економічної інтеграції виступають:
1. Зона вільної торгівлі - пільгова зона регіонального типу, у межах якої
підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля
країн, які входять у таку зону. Зони вільної торгівлі сприяють зростанню
внутрішньої торгівлі країн-членів.
2. Митний союз - спільна митна територія двох і більше країн з повною
ліквідацією мит у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом відносно третіх
країн. Мета створення митного союзу: полегшити торгівлю країн-учасниць і не
створити додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами.
3. Спільний ринок - об'єднання національних ринків декількох країн в єдиний
великий ринок з вільним переміщенням у його межах капіталів, товарів, послуг і
робочої сили.
4. Економічний союз - об'єднання національних економік декількох країн
на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і
проведення спільної валютної політики.
5. Політичний союз - об'єднання країн на основі укладення спільного договору
з метою проведення спільної політики у всіх сферах суспільного життя.
6. Міжнародні організації, угрупування, комплекси — об'єднання країн чи
інших суб'єктів за окремими інтересами для спільного здійснення різноманітних
заходів, спрямованих на їхнє задоволення.
 42. Сутність та форми глобалізації світової економіки.
Початок глобалізації знаменували події після 1945 р.
• Друга світова війна стала глобальною війною, у яку тією чи іншою мірою
були залучені всі континенти.
• У 1945 р.була створена ООН, а також могутні наддержавні фінансові установи
— Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк.
• Науково-технічна революція стала впливовим суспільним явищем.
Другий період 1970 — 1990-ті рр., тривав на тлі розвалу радянського блоку, а
згодом і самого СРСР, завершення «холодної війни». У цей період людство
усвідомило наявність глобальних проблем і здійснило спроби їх вирішення. З
початку XXI ст. розпочався третій період глобалізації
Глобалізація – інтенсивний процес посилення зв’язку між національними
економіками країн світу.
Прояви глобалізації:
- Розвиток глобальних тенденцій на національних і світових ринках
- Формування глобального інформаційного простору, який стає ресурсом і
чинником економічного розвитку.
вихід бізнесу за межі національних економік, його транснаціональний характер
→ форма і рушійна сила ТНК.
- Фінансова глобалізація – взаємодія фінансових систем світу
- Позбавлення можливостей нац. Держав у формуванні незалежності політики.
Суперечності та загрози глобалізації:
- Посилення нерівності економічного розвитку
- Асинхронність у реалізації економічного розвитку
- Диспропорційність і , навіть, крихкість фінансової системи окремих
національних економік
Основними формами прояву (ознаками) глобалізації виступають:
- інтенсифікація та зростання масштабів міжнародної торгівлі товарами і
послугами;
- фінансова глобалізація - зростаюча єдність та взаємозалежність фінансово-
економічних систем країн світу;
- поглиблення інтернаціоналізації виробництва, формування міжнародних
виробничих комплексів поза національними кордонами;
- інтенсифікація руху та зростання масштабів міжнародної трудової міграції;
- інтенсифікація регіональних інтеграційних процесів;
- формування глобальної інфраструктури;
- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних
проблем;
- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної
економічної політики;
- уніфікація стандартів, цінностей, принципів функціонування економічних
систем різних рівнів.
 ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ

43. Економічна думка античності та стародавнього сходу.

Антична цивілізація включає в себе Стародавній Рим та Стародавню Грецію

1. Ек думка Старод.Греції пов’язана з іменами Ксенофонта,Платона і
Арістотеля
 Ксенофонт – трактат «Домострой» Ідеї: природним є поділ праці на фізичну і
розумову, а людей – на вільних і рабів. Рабство - живе знаряддя праці, це є
природним станом речей; будь-який товар має корисні властивості (споживчу варт.)
і здатний обмінюватись (мінова вартість); основна сфера економ – с/г –
«годувальник громадян», землеробство визначає стан розвитку ін. галузей вир-ва;
зневажливо ставився до ремесла, бо воно руйнує тіло; зрозумів важливість
суспільного поділу праці
 Платон – праці «Держава», «Закони»
Ідеї: - справедливість – кожен має займатися тим, до чого пристосован
- приватної власності не має бути, суспільне виховання дітей, які не знають
батьків своїх
- створив проект «ідеальної держави»
- дослідив сутність грощей – міра вартості, засіб обігу і нагромадженя ü
Арістотель - праця «Політика»
Ідеї: - основа вчення - рабство – прир.явизе і повинно бути основою вир-ва
- обов’язкова приватна власність
- схвалював ек.діяльність і засуджував хрематистику – ввів цей термін!!.
Тобто Арістотель ділив науку про багатство на економіку і хрематистику. Економіка
— наука про задоволення потреб людей, де гроші - як засіб обміну, під
хрематистикою розумів «мистецтво наживати статок», тобто осн.призначення
грошей – вже не засіб обігу і обміну
2. Ек думка Старод.Греції пов’язана з іменами Катон Старший, Варрон і
Колумелла – приділяли особливу увагу питанням раціональної організаціі
рабовласницькиї господарств, проблемам рабства, аграрним проблемам
 Катон Старший – трактат «Землеробство» - допускає тимчасове залучення до
роботи вільних громадян, зразкове господарство – самозабезпечуване натуральне з
певною ринковою орієнтацією
 Варрон – «Про с/г» - мета землевласників – отримання доходу, запропонував
систему заходів для його підвищення, низька продуктивність праці рабів – краще
використовувати найманих працівників
 Ідеї раннього християнства (Августин Блаженний) – питання про рівність,
засудження поділу на багатих і бідних
Отже, висловлювання античних авторів з економічних проблем, хоч іще й не
склалися в цілісну систему поглядів, проте є вже серйозною спробою теоретично
осмислити та науково узагальнити характерні для цієї доби економічні процеси та
 явища. Перші вияви економічної думки Стародавньої Греції пов'язано з ідеалізацією
общинного ладу, натурального господарства, землеробства, а згодом все більша увага
приділяється питанням землеволодіння, приватної власності, рабства, становища
селянства, поділу праці, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу. . Економічна
думка стародавнього сходу.
Становлення економічної думки Стародавнього
Сходу ü Історичні умови:
1) панування натурального виробництва;
2) замкненість господарських зв’язків рамками рабовласницького
помістя; 3) слабкий розвиток товарно-грошових відносин. ü
Особливості економічних поглядів
Предмет дослідження – закони ведення домашнього господарства і зростання
його доходності.
Метод дослідження – опис господарської практики та накопичений досвід
/емпіризм/.
Економічне знання має догматичний характер. Пам’ятки економічної думки
Стародавнього Сходу – це, як правило, зведення законів та твори з мистецтва
управління державою.
 Автори пам’яток економічної думки Стародавнього Китаю пропонували
багато цінних ідей щодо можливостей кількісного аналізу економічних явищ,
організації натурального виробництва, формування принципів державного
регулювання.
 Характерні риси економічного розвитку Стародавньої Греції та
Стародавнього
Риму
 Античне рабство (1 ст.до н.е. – 1 ст. н.е.) характерне для Стародавньої Греції
та Стародавнього Риму.

44. Історичні умови виникнення та суть економічних поглядів і політики

меркантилізму.
Меркантилізм походить від лат. merkari — торгувати, mercantile перекладається з
англійської та французької як торговий.
Головні передумови генезису меркантилізму:
 поступове витіснення натурального господарства товарним, виробництвом;
 інтенсивний розвиток міжнародної торгівлі, виникнення світового ринку,
започатковане великими географічними відкриттями XV—XVI ст.;
 утворення перших колоніальних імперій Нового світу;
 поглиблення суспільного поділу праці, виникнення мануфактурного
виробництва;
 розширення сфери діяльності та кардинальна зміна ролі торговельного
капіталу, поява перших монополістичних об'єднань торговців;
 розвиток наукового знання, започаткований першою науковою революцією
XVI—XVII ст.; посилення прикладного значення наукової діяльності;
 Теоретико-методологічні особливості меркантилізму:
o емпіричне дослідження економічних явищ на основі визнання пріоритетної
ролі сфери обігу, зокрема зовнішньої торгівлі;
o трактування грошей як найвищої і абсолютної форми багатства, ототожнення
грошей із золотом та сріблом;
o аналіз зовнішньої торгівлі як джерела багатства;
o пошук шляхів збагачення нації на основі нееквівалентності
зовнішньоторговельного обміну;
o вмотивування необхідності сильної централізованої влади та активної
діяльності уряду з накопичення багатства країни у грошовій формі;
o трактування сфери виробництва (сільськогосподарського та мануфактурного
господарства) як переду мови успішного розвитку торгівлі, джерела постачання
товарів, необхідних для продажу;

Характерною ознакою економічної політики меркантилізму був яскраво виражений

протекціонізм, спрямований:
 на перевищення експорту товарів над їх імпортом з метою нагромадження
багатства в країні, збільшення внутрішніх витрат як стимулу зростання виробництва
та зайнятості населення;
 підтримку експансії торговельного капіталу, заохочення створення
монопольних торговельних об'єднань;
 захист та заохочення розвитку національної промисловості, нарощування
виробництва товарів на експорт, надання пільг та субсидій експортерам (привілеїв,
монопольних прав, експортних премій, субсидій тощо);
 обмеження імпорту готової продукції, особливо предметів розкоші шляхом
встановлення високих ввізних митних зборів, квот, тарифів;
 заборону або обмеження вивезення сировини та заохочення і ввезення з метою
підтримки на низькому рівні експортних цін на готову продукцію;
 удосконалення флоту, розвиток мореплавства з метою загарбання колоній та
поширення колоніальної торгівлі тощо

45. Економічні погляди та політика раннього меркантилізму

Для раннього меркантилізму (монетаризму) характерні такі ознаки:
 всебічне обмеження імпорту товарів;
 вивезення золота і срібла з країни караються смертною карою;
 встановлення високих цін на товари, що експортуються;
 біметалізм (фіксоване співвідношення між золотими і срібними монетами).
теорія грошового балансу та утвердження монетарної системи;
 золото, срібло являють собою багатство суспільства;
 для розвитку вітчизняного виробництва необхідно завозити дешеві
зарубіжні матеріали та сировину, а готову продукцію - тільки в крайньому випадку;
 держава повинна охороняти і захищати своїх виробників;
  заробітна плата не повинна бути високою з метою збільшення прибутків
торговців і виробників.

Головною доктриною раннього меркантилізму був активний грошовий

баланс, спрямований на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у
національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та
зовнішньої торгівлі. Для цього ставилося два завдання:
   1) зберігати гроші в певній країні;
   2) залучати якомога більше грошей із-за кордону.
Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали
за потрібне:
   - встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;
   - всебічно обмежувати імпорт товарів;
   - не допускати вивезення з країни золота і срібла;
   - фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами (система
біметалізму);
   - усі проблеми вирішувати шляхом максимального державного втручання,
надавати перевагу прямим адміністративним методам.
  Іноземних купців примушували витрачати на місці всю виручку від продажу
їх товарів у межах даної країни і навіть призначали для цього особливих
"наглядачів"
Провідними представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де
Маріана, італійці Беніто Даванцатті , Гаспар Скаруффі та англієць Вільям
Стаффорд.

46. Економічні погляди та політика пізнього меркантилізму.

Пізній меркантилізм (мануфактурна система) виник у другій половині XVI ст.,

досягнувши розквіту в XVII ст. Його найбільш відомими представниками були
англієць Т. Мен (1571 —1641), французи Ж.Б. Кольбер (1619—1683), А.
Монкретьєн (1575—1621), італієць А. Серра (XVI—XVII ст.) та ін.

Для пізніх меркантилістів основним джерелом збагачення нації була зовнішня

торгівля, у ході якої необхідно було забезпечити перевищення вартості вивезених з
країни товарів над вартістю товарів, що ввозяться. У зв'язку з цим наголошувалось
на економічній безплідності монетарної системи та недоцільності політики
утримування грошей у країні. Відмовившись від заборони вивезення грошей,
обмеження імпорту товарів і жорсткої регламентації грошового обігу, пізні
меркантилісти припускали вивезення грошей за кордон та імпорт деяких іноземних
товарів, але за умови дотримання активного торговельного балансу. Досягнення
активного сальдо зовнішньоторговельних операцій, на їх думку, могло бути
здійснене за рахунок:

а)форсування експорту шляхом стимулювання національного виробництва,

насамперед вітчизняної промисловості, яка працює на власній або дешевій
імпортній сировині;

б)розвитку посередницької торгівлі, спрямованої на те, щоб купувати дешевше в

одній країні і продавати дорожче в іншій.

Таким чином, пізні меркантилісти відстоювали політику протекціонізму,

спрямовану на досягнення активного торговельного балансу і захоплення зовнішніх
ринків. Вони обґрунтовували необхідність не адміністративних, а економічних
заходів реалізації цієї мети: державної підтримки вітчизняного виробництва,
заохочення створення мануфактур, торговельних компаній, акціонерних товариств,
регулювання експортно-імпортних операцій через систему митних заходів,
встановлення заохочувальних премій вітчизняним товаровиробникам тощо.

З метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції пізні

меркантилісти виступали за зниження витрат виробництва експортоспроможних
галузей. Вони вимагали державного втручання у трудові відносини з метою
законодавчого обмеження заробітної плати та регламентації споживання. Ставилось
також завдання регулювання позичкового процента з метою здешевлення кредиту.

Слід зазначити, що ототожнюючи багатство з грошима, пізній меркантилізм (на

відміну від раннього) вбачав головну функцію грошей не у накопиченні скарбів, а у
постійному їх русі, обігу. По суті гроші трактувались як капітал, висувалась вимога
всілякого прискорення їх руху у сфері зовнішньоторговельного обміну з тим, щоб
вони приносили нові, більші гроші.

47. Особливості меркантилізму в окремих країнах

Англія
• меркантилізм - офіційна політика держави протягом XVI—XVII ст.
• "закони про витрачання" (XV—XVI ст.) - заборона іноземним купцям
вивозити англійську монету, зобов'язуючи їх витрачати виторг на купівлю
англійських товарів.
• "Навігаційний акт" Кромвеля - проголошувалась монополія англійських
купців на торгівлю з колоніями Англії
• Ост-Індська компанія — англійська приватна компанія з торгівлі з країнами
Ост-Індії та Китаєм, яка існувала з 1600 по 1858 р.
• В. Стаффорд
- праця «Стислий виклад деяких скарг наших сіввітчизників»
- захист активного державного регулювання грошового обігу
- необхідно забезпечити повноцінність грошей
- фальсифікація монети приводить до зростання цін, погіршення матеріального
становища народу та відпливу повноцінних грошей із країни
- заборона вивезення грошей, обмеження імпорту іноземних товарів
- закликав до розвитку національної промисловості, вимагаючи заміни експорту
сировини експортом готової продукції
 • Т. Мен
- памфлети «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» та «Скарби Англії у
зовнішній торгівлі, або Баланс зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства»
- шкідливість жорсткої регламентації грошового обігу
- гроші стають багатством, тільки перебуваючи в обороті
- необхідність розвитку вітчизняної промисловості
- був прихильником низьких цін, що полегшуватимуть конкуренцію на
зовнішньому ринку
• С. Фортрей
- праця «Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та
розширенні торгівлі цього королівства»
- необхідність високого мита на іноземні товари
- необхідність розвитку національного виробництва (як промислового, так і
сільськогосподарського)
• Дж. Ло
- праця «Гроші і торгівля з пропозицією, як забезпечити націю грошима»
- вважав, що гроші мають бути не металевими, а кредитними і створюватись
банками для потреб народного господарства
- система Дж. Ло передбачала два принципи:
4. кредитну експансію для банків
5. створення державного банку
- проте його ідеї були реалізовані у Франції, де Дж. Ло був призначений
контролером (міністром) фінансів
• Дж. Стюарт
- двотомник "Дослідження принципів політичної економії»
- необхідність державного регулювання господарського життя
- збільшення продуктивних сил суспільства та продуктивності праці забезпечує
підвищення суспільного багатства і добробуту суспільства
- «позитивний прибуток» - прибуток, отриманий у сфері обігу

Франція
• Жан Батист Кольбер - міністр фінансів Франції
- у період правління Кольбера державне втручання в економіку досягло
великого розмаху, а його меркантилістська політика увійшла в історію під назвою
кольберизму
- протекціоністська політика уряду
- мінімізація імпорту товарів
- державне сприяння розвитку вітчизняної (експортної та імпортної)
промисловості, розширення мережі мануфактур, в тому числі привілейованих, яким
виділялись урядові субсидії
- промисловці та торговці отримували позики та різного роду пільги
(звільнення від податків)
- стримування розвитку фермерства
• А. Монкретьєн
- "Трактат з політичної економії"
 - політична економія - наука про практичні правила господарської діяльності
держави та мистецтво управління ними
- три найважливіших джерела зростання багатства нації: впорядкування
мануфактурного виробництва; утримання у доброму стані флоту; розвиток торгівлі
- виступав за активне втручання держави в економіку, ставлячи на чільне місце
розвиток промисловості
- негативно ставився до землеробства
- головною метою різних ремесел і найкращим способом піднесення могутності
держави вважав торгівлю, насамперед зовнішню

Італія
• перші італійські меркантилісти приділяли особливу увагу розвитку грошового
обігу та кредиту
• Гаспара Скаруффі
- праця «Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і
сріблом»
- запропонував скликати міжнародну конференцію, присвячену питанням
встановлення загальноєвропейської грошової системи
• Бернардо Даванцаті
- трактат «Читання про монету»
- засуджував хаос у грошовому обігу
- схвально ставився до ідеї біметалізму
- виділяв такі функції грошей як міра вартості та засіб обігу
• Антоніо Серра
- «Стислий трактат про причини, які можуть привести до достатку золота і
срібла у країнах, що не мають копалень»
- засуджував заборону вивезення грошей та регламентацію їх обігу державою
- ставив на чільне місце розвиток мануфактурного виробництва, розширення
торгівлі та проведення сприятливої економічної політики уряду
- заняття сільським господарством вважав не вигідним
• А. Джевонезі
- «Лекції про комерцію і цивільну економіку»
- виступав на захист протекціонізму
- саме правильно організована зовнішня торгівля сприяє збагаченню країни
- необхідність відповідності кількості грошей у обігу потребам обслуговування
торгівлі

48. Історичні умови виникнення та етапи еволюції класичної школи політичної

економії.
Класична політична економія як перша наукова школа в історії економічної
думки прийшла на зміну меркантилізму в період стрімкого проникнення
мануфактурного капіталу у сферу виробництва найбільш розвинутих європейських
країн. Вона була започаткована наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Завершення
епохи первісного нагромадження капіталу, буржуазні революції та прихід буржуазії
до влади, бурхливий розвиток підприємництва та ринкова лібералізація економічної
політики сприяли подальшому розвитку капіталізму та переміщенню інтересів
підприємців зі сфери обігу в сферу виробництва. У даний період зростають міста і
міське населення; розвивається банківська система, створюються біржі та
акціонерні товариства. Не тільки торгівля, а й виробництво стає у більшій мірі
капіталістичним. Становлення ринкової економіки та поступова реалізація
закладеного в ній потенціалу саморегулювання викликали необхідність переоцінки
учення меркантилістів щодо шляхів примноження національного багатства та
досягнення узгодженої взаємодії економічних суб'єктів, активізувавши розробку
наукової теорії ринкового господарювання.
В цілому, швидкий розвиток капіталізму створив сприятливі передумови для
виникнення теоретичного аналізу нових економічних явищ і процесів. Стрімкий
розвиток ринкової економіки, виникнення більш потужних сфер і джерел
збагачення, примноження національного багатства, ніж торгівля, викликали
необхідність у новій економічній ідеології, яка б теоретично узагальнила і пояснила
ці нові економічні явища і процеси.
Теоретико-методологічні підходи до дослідження економічних процесів та
явищ і категоріальний апарат, започатковані в цей період, заклали підвалини
світової економічної науки. Саме тому школа, яка стала фундатором нової традиції
економічної думки, отримала назву "класичної".
Основні етапи еволюції класичної політичної економії:
1-й етап (кінець XVII — середина XVIII ст.) — започаткування класичної
політичної економії як альтернативи меркантилізму у працях В. Петті (Англія), П.
Буагільбера (Франція), представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене (Франція)
у межах етапу відбувається формування абстрактного методу дослідження,
виділення основних категорій, установлення об'єктивності економічних законів,
здійснюється перша спроба аналізу економіки суспільства як єдиного організму.
2-й етап (друга половина XVIII ст.) — формування ідейно-теоретичних та
методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної
теорії як науки у працях А. Сміта (Англія).
3-й етап (перша половина XIX ст.) — розвиток та переосмислення ідей А.
Сміта його послідовниками в Англії (Д. Рікардо, Т. Мальтус, В.Н. Сеніор), Франції
(Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа), США (Г.Ч. Кері), збагачення економічної науки новими
теоретичними здобутками.
4-й етап (друга половина XIX ст.) — завершення класичної політичної економії
у працях Дж.С. Мілля (Англія).
2-4 етапи пов'язані з розробкою трудової теорії вартості і основ теорії взаємодії
факторів виробництва та факторного розподілу доходів, формуванням
функціонального і граничного аналізу, пропозицій щодо соціальних реформ.

49. Загальна характеристика класичної школи політичної економії.

Це перша наукова школа в ІЕД, що має фундаментальне вченя на науковій
основі (назву «класична школа» отримала від К.Маркса)
Класична політекономія (17-18 ст.) – виникла з розвитком капіталізму,
представники зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей
розвитку всіх сфер СВ, прагнуть розкрити природу економічного багатства,
капіталу, кредиту, обігу, розглядають ринок як саморегулюючу систему (В.Петті
«Трактат про податки», А.Сміт «дослідження про природу й причини багатства»,
Мальтус «досвід про закони нагромадження»)
Загальна характеристика класичної школи:
• Новий предмет економічного дослідження – сфера виробництва як джерело
суспільного багатства
• Ф-ння нових наукових методів дослідження (загальнонаукові: наукової
абстракції, аналіз і синтез, індукція-дедукція, причинно-наслідковий)
• Формування нової економічної ідеології – ідеологія ринкового лібералізму:
захист приватної власності і ринкових свобод, захист і підтримка вільної
конкуренції, свобода підприємництва, яку дає зняття монополії)
• Нові принципи економічної політики
• Політика природної свободи та невтручання держави в економіку (“laisser
faire” – «хай буде як буде, хай йде як іде»)

50. Ідейно-теоретичні основи економічного лібералізму класичної школи.

Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного
втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи,
економічного лібералізму. Послідовники економічного лібералізму вірять, що
політична свобода і соціальна справедливість невіддільні від економічної свободи
і використовують філософські аргументи на підтримку економічного лібералізму і
вільного ринку. Ідеологія засуджує втручання уряду в вільний ринок і підтримує
максимальну свободу торгівлі і конкуренції, на відміну від меркантилізму,
кейнсіанства, соціалізму, і фашизму. Ідею природного порядку Сміт поширює і на
діяльність держави. Він є прихильником економічного лібералізму, вільної гри
господарських сил, невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим
Сміт визнає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни,
правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також
висловлювався за державне регулювання норми процента й мінімуму заробітної
плати.
Першою комплексною теорією, яка пояснювала суть і структуру економіки
та її взаємодію з іншими сферами суспільного життя, була теорія економічного
лібералізму англійського вченого А.Сміта (1723-1790), в якій він дав всебічний
аналіз капіталізму як економічної підсистеми суспільства. На його думку,
основним джерелом суспільного багатства є індивідуальне прагнення до
добробуту, а також властиве кожному індивіду бажання досягти якомога вищого
становища 6 суспільстві. Головною умовою процвітання держави Сміт вважав:
• панування приватної власності;
• невтручання держави в економіку;
• відсутність перешкод для розвитку особистої ініціативи.
Він поділяв суспільство на три класи — найманих робітників, капіталістів і
великих землевласників — і зазначав, що інтереси робітників протилежні
інтересам імущих класів, однак вважав такий стан речей неминучим і природним.
 51. Економічні ідеї школи фізіократів.

Теоретико-методологічні особливості становлення та розвитку класичної!

політичної економії у Франції знайшли відображення у працях групи французьких
учених другої половини XVIII ст., які утворили першу наукову школу економічної думки
— школу фізіократів (буквально — природовладдя, від гр. physis — природа, kratoa —
влада).
Засновником та лідером нової школи був Франсуа Кене (1694—1774), який заклав
підвалини учення фізіократів, сформулював його теоретичні засади та економічну
програму. Ідеї Ф. Кене підтримували та розвивали: Віктор Рікеті Мірабо (1715—1789),
Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781) та інші.

Найважливіші ідеї вчення фізіократів:

 Джерелом багатства нації вони вважали не зовнішню торгівлю, а сільське
господарство. Спростовуючи погляди меркантилістів на роль держави у забезпеченні
активного торговельного балансу, Ф. Кене та його однодумці виступили з ідеєю
еквівалентного обміну та обґрунтували концепцію економічного лібералізму,
концентрованим вираженням якої став знаменитий принцип "laissez faire".
 Теорія "природного порядку", пов'язана з визнанням об'єктивного та
закономірного характеру розвитку ринкової економіки. Фізіократи вважали, що
економічні закони мають природний характер, божественне походження і є
зрозумілими для усіх.
 невтручання держави в економічне життя та забезпечення недоторканності
приватної власності.
 Концепція "чистого продукту". Під чистим продуктом фізіократи розуміли
отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва.
Цей надлишок вважався унікальним даром природи, створеним землею завдяки
природній родючій силі. На думку французьких дослідників, отримати цей дар
можна лише у сільському господарстві. Відтак лише землеробська праця, пов'язана з
реальним, фізичним приростом матерії, проголошувалась продуктивною, єдиною
формою чистого продукту проголошувалась рента.
 Класовий поділ суспільства. Відповідно до концепції "чистого продукту"
фізіократи вперше в історії економічної думки поділили суспільство на класи, взявши
за основу економічний критерій: участь великих соціальних груп у створенні та
розподілі суспільного багатства. Відтак вони виокремили продуктивний (землероби)
та непродуктивний (ремісники, торговці) класи та клас землевласників. Діяльність
усіх не зайнятих землеробською працею вони трактували як "безплідну", таку, що не
створює нового багатства і відіграє у суспільстві допоміжну, обслуговуючу роль.

52. Теоретичне значення «Економічної таблиці» Ф. Кене.

Франсуа Кене – основоположник класичної політичної економії у Франції. У
своїй теоретичній системі виділяв три елементи:
- теорію природного порядку;
- теорію чистого продукту;
- теорію кругообігу багатства.
 Вартість Ф. Кене визначає як суму витрат виробництва.
  Розрізняє два види доходів - заробітну плату і чистий продукт, єдиною
формою якого є земельна рента. Заробітна плата - фізичний прожитковий мінімум.
Чистий продукт - залишок багатства після відрахування витрат на його
виробництво. Він створюється лише у сільському господарстві.
 Ф. Кене визначив теорію капіталу. Фактично він поділив його на
основний та оборотний і назвав їх первісними та щорічними авансами.Первісні
аванси - витрати на декілька років у сільському господарстві на будівлі, худобу, та
сільськогосподарські машини. Щорічні аванси - витрати, що здійснюються щорічно
на насіння, робочу силу.
 Ф.Кене вперше визначив поділ населення на великі соціальні групи
(класи) за економічною ознакою - участю у створенні і розподілі суспільного
багатства:
o продуктивний клас, до якого належать фермери та сільськогосподарські
робітники;
o непродуктивний (безплідний) клас - торговці, ремісники та промисловці;
o клас землевласників.

Найвідоміша праця Ф. Кене - "Економічна таблиця", в якій відображена теорія

кругообігу багатства та суспільного відтворення.

В ній також знайшли відображення всі сторони вчення Ф. Кене: "чистий

продукт", капітал, гроші, продуктивна і непродуктивна праця тощо. Ідеї, закладені в
творах Ф. Кене, стали першоосновою майбутнього економічного моделювання.

Завдяки геніальній спробі аналізу процесу відтворення на макроекономічному

рівні "Економічна таблиця" Ф. Кене стала справжнім проривом у світовій
економічній науці, започаткувавши:
 економічне моделювання, створення макромоделей, які відображають
умови та головні пропорції суспільного відтворення;
 макроаналіз на основі використання агрегованих показників та
об'єднання численних актів купівлі-продажу на рівні національного господарства в
цілому;
 осмислення економічної ролі капіталу як необхідної основи
безперервного функціонування національної економіки.

53. Економічний лібералізм А. Сміта в теорії та економічній політиці

o концепція економічного лібералізму, що ґрунтується на ідеях "природного

порядку" та "економічної людини". А. Сміт дотримувався поглядів на "природний
порядок", характерних для сучасних йому філософів-раціоналістів (К. Гельвеція та
ін.), які проголошували природним фактором суспільного розвитку людський егоїзм
і бажання вигоди, порівнювали його із законом всесвітнього тяжіння у неживій
природі. На думку А. Сміта, природний порядок - це набір правил, що відповідає
суспільній необхідності, для його забезпечення необхідне створення "системи
природної свободи", якою е ринковий механізм господарювання. Основою
природного порядкує право власності, вільна конкуренція, відсутність державного
втручання в економіку. Природним стимулом людини до економічної діяльності є
егоїзм і турбота про власну вигоду. Економічна людина є суб'єктом економічних
відносин, вона не залежна, здатна самостійно ухвалювати рішення; керується у
своїй діяльності особистими егоїстичними економічними інтересами і потребами,
раціоналізує свою діяльність з метою максимізації вигоди, достатньо поінформована
про ситуацію на ринку. Діяльність економічної людини в умовах природного
порядку забезпечує багатство, добробут і розвиток окремої людини та суспільства
загалом, отже, є вихідним пунктом розвитку останнього.

Економічний лібералізм - це система ідейних принципів, змістом якої є

визнання саморегульованого ринкового механізму господарювання, свободи
реалізації інтересів суб'єктів економічних відносин, обмеження державного
втручання в економіку.

Методологія вчення Сміта ґрунтується на концепції економічного

лібералізму, основні положення якої такі:

o інтереси окремих осіб співпадають з інтересами суспільства;

o "економічна людина", за Смітом, - це особа, яка наділена егоїзмом і прагне до

все більшого нагромадження багатства;

o неодмінною умовою дії економічних законів е вільна конкуренція;

o "полювання" за прибутком і вільна торгівля оцінюються Смітом як діяльність,

вигідна всьому суспільству;

o на ринку діє "невидима рука", за допомогою якої вільна конкуренція управляє

діями людей через їхні інтереси і веде до вирішення суспільних проблем у
найкращий спосіб, максимально вигідний як окремим особам, так і всьому
суспільству взагалі.

54. А. Сміт як засновник теоретичної системи класичної політичної економії

• Політична економія - наука про об'єктивні закони виробництва і
нагромадження багатства
• Застосовував абстрактно-логічний, причинно-наслідковий (казуальний)
методи
• Виокремив дві сторони економічної теорії: позитивну та нормативну
• Ідейно-теоретичне підгрунтя: ідея ринкового лібералізму
• Теорія «природного порядку» та внутрішньої гармонії людського суспільства,
узгодженої із законами моралі
• Концепція «економічної людини», яка керується у своїй діяльності особистими
економічними інтересами та потребами
• Учення про «невидиму руку ринку» - механізм стихійної координації
економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб'єктів
господарювання за умов ринкової конкуренції
 • Обґрунтування економічної політики держави, заснованої на принципі «laissez
faire»
• Концепція «держава - нічний сторож»:
- Держава має убезпечувати суспільство від насильств і вторгнення інших
незалежних суспільств
- Убезпечувати кожного члена суспільства від несправедливості й гноблення з
боку інших його членів
- Створювати й утримувати певні громадські споруди та установиВі
• Чотири основних правила оподаткування: пропорційність, визначеність,
зручність, необтяжливість
• Зростання добробуту суспільства пов'язане із розвитком обміну, поділу праці
та нагромадження капіталу за умов економічної свободи
• Поділ праці - причина зростання її продуктивності
• Пояснював появу грошей необхідністю полегшення простого товарообміну
• Виділяв такі функції грошей: міра вартості і засіб обігу
• Надавав величезного значення розвитку торгівлі:
- внутрішня торгівля, спрямована на купівлю промислових товарів в одній
частині країни та продаж в іншій
- зовнішня торгівля займається купівлею іноземних товарів для внутрішнього
споживання
- транзитна торгівля, завданням якої є доставка надлишкового продукту однієї
країни в іншу
• Вільна зовнішня торгівля вигідна усім націям
• Принцип абсолютних переваг: державі вигідно експортувати товари, які вона
виробляє з меншими витратами, зумовленими існуванням природних та набутих
переваг над іншими країнами
• Дві природні властивості товару: споживча вартість та мінова вартість
• Трактування вартості:
- вартість визначається втраченою на виробництво товару працею
- вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю чужої праці, яку
товаровиробник може отримати в обмін на власну працю
- вартість визначається сумою доходів: заробітної плати, прибутку та ренти
• Продуктивна праця - праця, яку можна обміняти на капітал; будь-яка праця,
яка створює матеріальний продукт
• Непродуктивна праця - праця, яка обмінюється на дохід; не створює вартості;
вся сфера нематеріального виробництва
• Капітал - частина запасів від яких певна особа очікує отримати прибуток:
- основний - приносить дохід або прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи
власника
- оборотний - приносить прибуток тільки в процесі обігу або міняючи
господарів
• Теорія розподілу доходів: весь продукт праці повинен належати
безпосередньому виробнику, що і було характерним для нерозвиненого ринкового
суспільства, в якому власник і виробник поєднувались в одній особі. За умов
розвиненого ринкового господарства частина створеної робітниками вартості
перерозподіляється на користь землевласників (рента) та підприємців (прибуток),
виступаючи, по суті, привласненням їх неоплаченої праці
 • Заробітна плата - винагорода за працю
• Прибуток - вирахування із продукту праці; дохід на капітал
• Позичковий процент - винагорода, що її позичальник сплачує позичкодавцеві
за той прибуток, який він має можливість отримати за допомогою цих грошей
• Рента - неоплачена праця робітників, вирахування із продукту праці, що
привласнюються землевласником; результат монополії на сг продукцію, що виникає
за умов обмеженості землі, необхідної для виробництва якоїсь особливої сг
культури; результат дії продуктивних сил, які надаються землевласниками у
користування фермерам; природна винагорода за користування землею, яка є
джерелом вартості
• Ідеї А. Сміта справили значний вплив на подальшу еволюцію економічної
думки. Вони знайшли відображення у наукових дослідженнях багатьох поколінь
економістів. І зараз його популярність не зменшується, оскільки нові дослідники
постійно відкривають усе нові та нові грані його геніального учення.

55. Економічні погляди Рікардо

• Лідер класичної політекономії,найавторитетніший економіст першої
пол.19ст.,послідовник та опонент А. Сміта. Уможливив швидке зростання
інтенсивності та продуктивності праці; посилення міграції капіталу;
розширення та розвиток ринку; зростання масштабів найманої праці;
поглиблення нерівності та майнового розшарування населення; загострення
соціально-економічних суперечностей тощо. Прихильник концепції
економічного лібералізму та політики фритредерства.
• Своєрідність економічної теорії Д. Рікардо багато в чому була зумовлена
особливостями його методології, заснованої: на послідовному і неухильному
дотриманні трудової теорії вартості; переконанні, що головним завданням
політичної економії є визначення законів "які керують розподілом"; прагненні
виявити кількісні характеристики та співвідношення основних ек. категорій.
• Найважливіші ідеї економічної теорії Д. Рікардо: Трудова теорія
вартості, яка займає центральне місце у науковій системі вченого. Вартість
залежить від кількості праці, необхідної для його в-ва. Розмежовує споживчу
вартість(корисність), яка є необхідною для її визначення, але не є її мірилом і
мінову (вартість у обміні), в основу якої покладені рідкісність, праця, потрібна
для їх добування.
• Гроші трактував з товарної теорії. Вартість грошей (золото+срібло)-
витрати праці на їх в-во. Купівельна спроможність грошей визначається їх
кількістю, не бачив принципової різниці між паперовими і золотими, вважав
золото знаком вартості.
• Теорія розподілу доходів, глибокий та змістовний аналіз сутності,
величини та співвідношення ренти, прибутку і заробітної плати.
Підкреслюючи пріоритетність проблем розподілу в економічній теорії, Д.
Рікардо писав: "Продукт землі, все, що отримується з її поверхні шляхом
прикладення праці, машин і капіталу, — розподіляється між трьома класами
суспільства, а саме: власниками землі, власниками грошей або капіталу,
необхідного для її обробітку, і робітниками, працею яких вона обробляється.
Але частки всього продукту землі, які дістаються кожному з цих класів під
іменем "ренти", "прибутку" і "заробітної платні", досить різні на різних
 стадіях суспільного розвитку... Визначити закони, які управляють цим
розподілом, — головне завдання політичної економії". Ренту вважає
паразитичним доходом, який привласнюється землевласниками по титулу
власності. Прибуток у Рікардо — це перевищення цінності над заробітну
плату. Він не має жодних сумнівів, що робітник створює своєю працею
цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить
Рікардо, — це проблема величини прибутку і його співвідношення із
заробітною платою.
• Рікардо підкреслював, що рівновеликі капітали дають однакові
прибутки незалежно від того, яку кількість праці вони приводять у дію. Але
водночас визнавав, що на величину прибутку впливає зростання
продуктивності праці. Відтак прибуток у нього є то породженням капіталу, то
породженням праці. Цієї суперечності Рікардо навіть і не помічав.
• Заробітна плата у Рікардо це — дохід робітника, плата за працю. Праця
як товар також має природну й ринкову ціну. «Природною ціною праці є та,
яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій
рід без збільшення або зменшення їхньої кількості». Отже, природна ціна
праці визначається в Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його
сім’ї. Природна ціна не є незмінною: «Вона змінюється в різні часи в тій самій
країні і суттєво різниться в різних країнах». Хоч Рікардо й розумів, що
сутність поняття «засоби існування» визначається історично і залежить від
традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте в нього теж бачимо
тенденцію зводити природну ціну праці до ціни мінімуму засобів існування.
Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам. Рікардо
ставить її в залежність від попиту і пропозиції, тобто узалежнює рух
заробітної плати від руху народонаселення. За умов швидкого зростання
населення попит на робочі руки відстає від пропозиції і заробітна плата
знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку
буде бракувати робочих рук — заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом
руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з
природною.
• Теорія порівняльних переваг. якщо країни спеціалізуються на
виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими
витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими
альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн,
неза¬лежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно
ефективні¬шим, ніж в іншій. Ціна імпортного товару визначається через ціну
товару,який потрібно експортувати, щоб оплатити імпорт, тому кінцеве
співвідношення цін при торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари в
кожній із країн, що торгують. Теорія описала баланс сукупного попиту та
сукупної пропози¬ції.
• Д. Рікардо відстоював політику економічного лібералізму. Він
стверджував, що держава не повинна втручатись у процеси суспільного
виробництва та розподілу.

56. Економічні погляди Т.Р. Мальтуса.

Т.Р. Мальтус – професор політекономії коледжі Ост-Індської компанії.
 Головні праці:
1) «Досвід про закон народонаселення» (1798);
2) «Принципи політичної економії, розглянуті у плані їх застосування»
(1820)
3) «Поняття політичної економії» (1827)
Теорію нагромадження він повязував із законами спадної родючості грунту та
спадної віддачі ресурсів. Він прийшов до висновку, що к-сть населення зростає у
геометричній прогресії, подвоюючись кожні 25 р., а к-сть ресурсів зростає в
арифметичній прогресії, тобто за аналогічний період лише на 25%.. Мальтус бачив
лише два способи встановлення рівноваги між к-стю населення і відповідною к-стю
засбів існування. Перший – це різного роду нещастя, які стимулюють смертність.
Другий – моральне стримування, під яким він розумів свідому відмову бідного
населення від народження дітей.
Теорія реалізації Т.Мальтуса полягає в тому, що в межах чистого капіталізму
представленого лише підприємствами і найманими робітниками, реалізація
сукупного суспільного продукту неможлива, оскільки неможливо реалізувати
прибуток. Повна реалізація продукту можлива лише при наявності третіх осіб, які
нічого не виробляють, а створюють споживчий попит.

57. Теоретичні погляди Ж.Б. Сея.

Теорія 3 факторів виробництва. 3 виробничих фактора: праця, капітал, земля
розглядаються в його теорії як основні джерела створюваних ними доходів: праця -
заробітня плата, капітал - прибуток, земля - рента. Чи не найбільше значення в
теоретичній спадщині Сея має його теорія ринків, яка в економічній літературі
одержала назву "закон Сея". "Продукти купуються за продукти" як у внутрішній,
так і в зовнішній торгівлі — ось коротка сутність теорії ринків Сея. Така проста
думка викликала справжній фурор, який не затихає й досі.
Квінтесенція "закону Сея" полягає в тому, що при досягненні суспільством
усіх принципів економічного лібералізму виробництво (пропозиція) буде
породжувати адекватне споживання (попит), тобто виробництво товарів і послуг за
умов смітівського "природного порядку" обов'язково породжує доходи, на які ці
товари і послуги вільно реалізуються. Сей передбачав, що гнучке і вільне
ціноутворення на ринку вестиме до майже миттєвої реакції на зміну ринкової
кон'юнктури, стаючи гарантією саморегулювання економіки. Відповідно,
сукупний попит автоматично дорівнює сукупній пропозиції, що забезпечує
рівновагу ринкової економіки за умов вільної конкуренції. При цьому всі доходи
споживаються, тобто використовуються на купівлю товарів і послуг. Так, за Сеєм,
стихійно й об'єктивно діє ринковий механізм ціноутворення, який і є механізмом
саморегулювання ринкової економіки.
Тут можна назвати три обставини, які ґрунтуються на теоретичній спадщині
А. Сміта:
1) "природний порядок" А. Сміта передбачає гнучкість цін і
гнучкість заробітної плати, взаємовигідний за пасивної ролі грошей обмін
 працею та її результатами для всіх ринкових суб'єктів; іншого стану речей
"закон Сея" не визнає;
2) "закон Сея" за принципами економічного лібералізму виключає
будь-яке державне втручання в економіку;
3) теорія ринків Сея передбачає поступальний розвиток ринкових
відносин на основі досягнень науково-технічного прогресу. "Пропозиція
створює відповідний їй попит" — так лаконічно сформулював "закон Сея"
видатний економіст XX ст. Дж. М. Кейнс, водночас піддаючи його критиці.
Якщо Адам Сміт зводив у кінцевому підсумку джерела доходів до праці
(відповідно до трудової теорії вартості), то Жан Батист Сей (1767—1832)
"перевернув" концептуальний підхід А. Сміта. На думку Ж. Б. Сея, джерелами
доходів є такі фактори: праця породжує заробітну плату, капітал — прибуток,
земля — ренту. Таким чином, вартість товару є не результатом праці, а похідною
від факторів. Теорія факторів набула розвитку в працях інших економістів.
Відповідно до цієї теорії джерелом цінності (вартості) благ є не один фактор
(праця), а сукупність факторів. Виробничі фактори звичайно розглядаються як
рівнозначні джерела цінності. Деякі прихильники факторної концепції поділяють
фактори на первинні (праця, земля) і проміжні (капітал). Роль проміжних факторів
полягає в тому, щоб об'єднати первинні фактори.
У теорії факторів, як правило, фігурують три фактори: праця, земля і капітал,
звідси її назва — "трифакторна теорія".
Даються два основних пояснення участі факторів в утворенні вартості. Згідно
з одним із них, кожний з факторів має специфічну властивість створення вартості:
земля становить матеріальну основу створюваного продукту і його вартості; праця
перетворює природну форму матеріалу; капітал примножує продуктивну силу
праці та землі.
Подальшого розвитку і конкретизації теорія факторів набула в теорії
виробничої функції (оптимального взаємозв'язку факторів у виробничому процесі).
Водночас, вона виникла і формувалась як свого роду антитеза трудової теорії
вартості, спростування положень і висновків класичної школи політичної економії.
Основний зміст теорії Сея полягає у доведенні неможливості загальної
ринкової нерівноваги, в обґрунтуванні того, що пропозиція породжує адекватний
попит. Ця концепція стала теоретичним обґрунтуванням стихійного ринкового
саморегулювання та отримала визнання як ортодоксальна класична теорія
ринків та реалізації.

58. Зміст та етапи розвитку історичного напряму в політичній економії.

Поряд із дрібнобуржуазною економічною думкою й утопічним соціалізмом до
критичних напрямів класичної політекономії відносять історичну школу Німеччини.
Представники цієї течії звернули увагу на надмірну абстрактність і
необґрунтований універсалізм класичної школи, що претендувала на розкриття
єдиних і загальних для всіх часів і народів "природних" законів, які керують
господарськими процесами. При такому підході зовсім не враховуються особливості
історичного розвитку окремих країн, їх національно-культурні традиції, конкретні
умови, у яких формуються господарські інститути й способи їх функціонування.
 На противагу індивідуалізму класичної школи представники історичної школи
висували поняття націй як єдиного господарюючого організму, економічні дії якого
підпорядковуються не егоїстичним інтересам, а колективним завданням і цілям. Ці
цілі й завдання в різних націй різні, а тому вивести єдині принципи й закони,
застосовувані однаковою мірою до всіх, не видається можливим.
Попередниками історичної школи вважають Адама Мюллера й Фрідріха Ліста.
Особливості методології Ліста:
o Історичний підхід – вивчення еволюції, розвитку господарської системи;
ретельна періодизація етапів економічного розвитку
o Економічний націоналізм – абсолютизація національних особливостей
економічного розвитку
o Емпіризм в якості альтернативи абстракто-аналітичному методу
класиків
o Міждисциплінарний підхід в економічних дослідженнях
o Врахування неекономічних та нематеріальних чинників економічного
розвитку
o Визнання ролі суспільних інституцій
Стара історична школа
 40-60 рр ХІХ ст – В. Рошер, Г. Гільдебранд
 Послідовне дотримання історичного методу
 Еволюціонізму
 Врахування національної економічної самобутності
 Економічної ролі держави
 Періодизація господарського розвитку

Нова історична школа

 70-90 рр. ХІХ ст. – Г. Шмоллер, Л. Брентано, К. Бюхер
 Врахування соціальних, правових та інших неекономічних факторів
економічного розвитку
 Впровадження етичного методу
 Врахування економічної ролі держави

Новітня історична школа

 Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – Зомбарт, Вебер
 Враховано пріоритет духовного, етико-психологічного фактору в
історичному господарському розвитку, зокрема, в генезисі капіталізму

59.Особливості предмета та методології історичного напряму.

Особливості методології можуть бути зведеіа до наступних трьох положень:
1) облік впливу на економічний розвиток країни соціального середовища, в
тому числі «людського чинника»;
2) виявлення взаємозв'язку і взаємозумовленості економічних і неекономічних
чинників і категорій;
3) визначення місця і ролі некласових критеріїв у дослідженні фаз та етапів
розвитку суспільства. 
 Представники історичної школи виходять з того, що економічні закони не
слід ототожнювати з природними законами ,які незмінно виявляють себе завдяки
стабільному характеру. Тому, наперекір класикам, вони вказують на не
універсальний характер політичної економії і залежність результативності
економічних процесів не тільки від економічних, але і від різноманітних
неекономічних чинників, включаючи «людський фактор», тобто від факторів
соціального середовища. Причому серед останніх найчастіше ними згадуються:
· Національні особливості і традиції;
· Своєрідність історичного розвитку нації, її менталітет;
· Історична випадковість;
· Географічні умови країни;
· Особливості національної культури, психології, релігії та ін
У зв'язку з другою методологічною особливістю історичної школи необхідно
згадати, що у класиків неекономічні чинники обумовлені впливом економічних
факторів, з чого, наприклад, випливає, що чим вище рівень продуктивних сил
суспільства, тим більш розвиненою буде соціальне середовище, в тому числі рівень
культури, мистецтва, науки і т.д., і навпаки. Німецькі автори цій теорії класиків
протиставили функціональну, і в їхніх працях значення в процесі еволюції
господарського життя економічних і неекономічних чинників розглядається, як
правило, у взаємозв'язку і взаємозумовленості.

60. Національна система політичної економії Ф. Ліста

Вважаючи підхід класиків до вивчення явищ господарського життя

недостатньо глибоким, Ф. Ліст розробив власну теоретичну систему (табл. 7.1), в
основу якої поклав історичний метод дослідження, заснований на вивченні
економічних явищ та процесів у історичному контексті:

осмисленні еволюції господарського розвитку різних держав у просторово-

часовому вимірі;

зіставленні господарського розвитку різних націй;

залученні до аналізу правових, культурних, морально-етичних чинників,

особливостей природного середовища, ментальності народів тощо.
 61. Стара історична школа (40-ві - 60-ті рр. XIX ст.)
• історична школа - неортодоксальний напрям економічної думки, покликаний
вивчати господарські явища і процеси у їх національній та часовій визначеності

• формувалась в умовах економічної та політичної роздробленості Німеччини,

слабкого розвитку національної індустрії, відсутності єдиного внутрішнього ринку
• заперечувала загальні закони економічного розвитку та необхідність
теоретичного аналізу
• підмінила економічну теорію історією національного господарства, надавала
пріоритет емпіричному методу досліджень та фактозбиранню

• дослідні принципи представників:

- послідовне дотримання історичного методу та еволюціонізму
- врахування національної економічної самобутності та економічної ролі
держави
- періодизація господарського розвитку

• Вільгельм Рошер
- праці «Система політичної економії», «Історія національної політичної
економії»
- стверджував, що не існує єдиної політичної економії та універсальних законів
господарського розвитку всіх націй
- окремі індивіди керуються у своїх вчинках не лише прагненням економічної
вигоди, але і суспільними інтересами, сімейними турботами, почуттям національної
єдності
- завдання економічної науки: емпіричне дослідження історичного матеріалу,
вивчення конкретних форм та методів організації господарської діяльності,
виявлення причин національних особливостей розвитку економічних процесів та
дослідження специфічних законів функціонування національних економік
- необхідність міждисциплінарного підходу
- визнавав лише еволюційні зміни
- концепція історичного розвитку націй (в основі фактори виробництва):
- I — найдавніший, за якого головним фактором виробництва була земля;
- II — середньовічний, коли значну роль починає відігравати праця,
капіталізована завдяки корпоративно-цеховій організації виробництва
- III — новий, пов'язаний із пануванням капіталу

• Бруно Гільдебранд
- праця "Натуральне господарство, грошове господарство і кредитне
господарство"
- предмет дослідження: закони господарського розвитку націй
- захищав принципи ринкового господарювання, недоторканність приватної
власності
- вважав політичну економію наукою моральною, а не вченням про людський
егоїзм
 - періодизація історії господарського розвитку народів (в основі мінова
концепція):
- I — натуральне самодостатнє господарство середніх віків, яке
характеризується нерозвиненим безгрошовим обміном
- II — грошове господарство мануфактурного періоду, в якому гроші
функціонують як необхідний посередник обміну
- III — розвинене кредитне господарство, в якому обмін здійснюється на основі
кредиту (вершина економічного розвитку націй)
- досягнення такого суспільного ідеалу можливе лише еволюційним шляхом під
керівництвом держави

• Карл Кніс
- праця «Політична економія з погляду історичного методу»
- стверджував, що суспільство вільне від дії будь-яких законів
- заперечував повторюваність економічних явищ в історії різних народів
- завдання дослідників: фактозбирання та опис генезису економічних процесів
та явищ
- необхідність аналізу господарської еволюції народів у тісному взаємозв'язку з
іншими аспектами їх суспільного буття
- господарська поведінка окремої особи не зводиться до егоїстичних устремлінь
і визначається ментальністю народу, чинними законами та мораллю

62.Теоретико-методологічні засади та зміст основних течій нової історичної

школи в Німеччині.
В 70-х роках ХІХ ст.у Німеччині утворилась нова історична школа, ядро якої
створили: Шмоллер і Брентано. Особливістю нової історичної школи було
прагнення пояснити економічні явища і їх взаємозв’язок з етикою й психологією.
Етика й психологія розглядались не як фактори, що впливають на економіку, а як
рівнозначні з економікою елементи, що визначають сутність господарської системи.
Нова історична школа не була однорідною, в ній намітились дві течії:
консервативна (представники стояли на позиціях збереження всіх
встановлених суспільних порядків);
буржуазно-ліберальна (вчені, які припускали можливість реформ, що
пристосовують капіталізм до нових умов і не підривають його підвалин).
Основоположником нової історичної школи став Шмоллер, який очолив
консервативний напрям:
 був виразником інтересів великої буржуазії та землевласників,
гарячим прибічником прусської монархії.;
 своє першочергове завдання він бачив у боротьбі з марксизмом;
 намагався вилучити з політичної економії соціальні проблеми і
підмінити їх історією народного господарства;
 відстоював історичний метод пізнання, однак категорично
виступав проти методу абстракцій, був прибічником емпіричного методу,
методу накопичення й вивчення фактів економічного життя;
 вважає, що політична економія повинна вивчати психологічні й
моральні фактори економічних явищ;
  визначав категорії заробітної плати і прибутку як психологічні;
 стверджував позитивний вплив великих соціальних реформ, що
забезпечують класовий мир;
 підкреслював, що в суспільних науках немає місця для
математики, тому що реакція людської психіки є дуже складною задачею для
диференціального числення.

Одним з провідних ідеологів буржуазно-ліберального крила нової історичної

школи був Брентано:
 надавав визначальну роль в економіці правовому і етичному
факторам, обміну,а не виробництву, стояв на позиціях мінової концепції;
 намагався вгамувати прагнення революційних виступів робітників,
пропагував ідеї “соціального миру”.

Карл Бюхер обґрунтував свою схему історичного розвитку національної

економіки:
 домашнє господарство (у якому все, що виробляється,
споживається в господарстві);
 міське господарство (при якому продукт призначений для
зовнішнього споживача при безпосереднього зв’язку „виробник-споживач”);
 народне господарство (при якому продукт виробляється для
невідомого споживача). Головним критерієм розбіжностей між окремими
періодами розвитку національної економіки в системі Бюхера являється
форма обміну, відстань між виробниками й споживачами, тобто він
схиляється до мінової концепції.

63. Теоретико-методологічний внесок новітньої історичної школи (В.Зомбарт,

М. Вебер).
Подальша еволюція історичного напряму в економічній думці Німеччини
привела до формування та розвитку нової історичної школи у 70-90-ті рр. ХІХ ст.
Основними її представниками були Г.Шмоллер, Л.Брентано, К.Бюхер.
Завершення історичного напряму наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.
представниками останньої, третьої, генерації - так званої новітньої історичної школи
- в особі В.Зомбарта та М.Вебера
Основні праці В. Зомбарта: "Соціалізм і соціальний рух в ХІХ ст." (1897),
"Євреї та господарське життя" (1911), "Сучасний капіталізм" (1902-1927),
"Німецький капіталізм" (1934), у яких досліджував:
► історія капіталізму як реалізація буржуазного господарського духу,
► розроблялись ідеї економічного націоналізму,
► теорія "соціального плюралізму", яка передувала теорії змішаної
економіки,
містилось теоретичне обґрунтування фашистської економіки.
М.Вебер
Основні праці М.Вебера - "Протестантська етика та дух капіталізму" (1905),
"Господарська етика світових релігій" (1916-1919), "Історія господарства" (1923).
М. Вебер досліджував:
- генезис капіталізму,
 - вплив релігійно-етичних принципів на господарський розвиток,
- вплив протестантизму на формування підприємницької системи,
- започаткована концепція "ідеальних типів" як інструмент теоретичного
дослідження історичної багатоманітності господарського життя.
В. Зомбартом та М. Вебером враховано пріоритет духовного, етико-
психологічного, фактору в історичному господарському розвитку, зокрема, в
генезисі капіталізму.
Найбільш вагомим і впливовим для західного суспільствознавства ХХ ст. стало
дослідження М.Вебером зародження та розвитку капіталізму як форми цивілізації та
економічної системи підприємницьких відносин. Найбільш вагомим фактором він
вважав для народів Європи етичні принципи протестантизму - індивідуалізм,
прагматизм, раціональність, ощадливість.
Історичний напрям в ХІХ - на початку ХХ ст., вийшов за межі німецької думки
та отримав поширення в економічній теорії інших країн, включаючи Україну та
Росію.
У ХХ ст. його провідні методологічні засади втілились та розвинулись в
інституціоналізмі.

64. Історичні умови виникнення та особливості методології марксизму.

Філософія марксизму створена К.Марксом (1818-1883) іФ.Енгельсом (1820-
1895). її виникнення — закономірний результат розвитку матеріального і
духовного життя суспільства. Виникнення марксистської філософії було
обумовлене певними історичними умовами, спиралось на свої теоретичні джерела і
природничонаукові передумови. Великий вплив на формування філософських
поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса справи.» я німецька класична філософія,
особливо праці Гегеля і Фейєрбаха. Діалектичні ідеї» в переробленому вигляді
сприяли формуванню матеріалістичної діалектики. В своїй критиці ідеалістичних
поглядів Гегеля Маркс спирався на всю матеріалістичну традицію і, перш за все, на
матеріалізм Фейєрбаха. Матеріалістична діалектика Маркса є результатом суттєвої
переробки ідеалістичної діалектики Гегеля і метафізичного матеріалізму
Фейєрбаха. Крім німецької класичної філософії теоретичною передумовою
виникнення марксизму взагалі і марксистської філософії зокрема була теоретична
спадщина представників англійської класичної буржуазної політичної економії та
французького утопічного соціалізму. Так, кращі представники англійської
політичної економії А.Сміт і Д.Рікардо відкрили ряд законів буржуазного
виробництва, створили теорію трудової вартості, що сприяла створенню Марксом і
Енгельсом соціальної філософії — історичного матеріалізму. Суперечності між
багатими і бідними, між експлуататорами і експлуатованими давно викликали
гнівний протест в серцях благородних людей, які мріяли про соціальну
справедливість. Яскравим проявом цього протесту в історії соціальної думки став
утопічний соціалізм. Найбільш видатні його представники — Ш.Фур'є, Ф.Сен-
Сімон і Р.Оуен — піддали глибокій і гострій критиці суперечності капіталізму,
висловили ряд геніальних здогадів про нове соціалістичне суспільство, зокрема
про суспільну власність на засоби виробництва, ліквідацію експлуатації людини
 людиною, перетворення праці в джерела насолоди і ін. Одначе вони не вбачали
реальної сили, яка б могла здійснити соціалістичні перетворення.
Велику роль у формуванні марксистського філософського вчення відіграв
бурхливий розвиток природознавства. Особливе місце належить трьом великим
науковим відкриттям першої половини XIXст., які дали можливість зробити ряд
нових, принципово важливих філософських висновків, сприяли утвердженню
діалектичного способу мислення. Це, перш за все, відкриття німецьким
природознавцем Ю.Майєром закону перетворення і збереження енергії. В цьому
законі основоположники марксизму побачили підтвердження принципів
матеріальної єдності світу, вічності і нестворюваності матерії та руху, єдності
різноманітних форм руху, їх взаємодію і взаємоперехід.
У-1828-1831 р. німецькими біологами Т.Шванномі Т.Шлейденом була
створена клітинна теорія живої речовини, яка дозволила зробити філософський
висновок про внутрішню єдність живих організмів і про те, що основою цієї
єдності є клітина*
На початку 40-х р. XIXст. англійський природодослідник Ч.Дарвін створив
еволюційну теорію розвитку живої природи. Вчення Дарвіна нанесло руйнівний
удар по релігійних уявленнях про походження життя на планеті і виникнення
людини, що сприяло торжеству ідеї розвитку.
Таким чином, філософія марксизму виникла не на порожньому місці, а була
обумовлена закономірним суспільним розвитком, Здобутками теорії в галузі
суспільствознавства та природознавства. Виникнення філософії марксизму
свідчило про якісну зміну змісту соціальної ролі філософської думки у всій системі
наукового знання і практичного перетворення дійсності.
Принципова відмінність філософії марксизму від найближчих його
попередників полягає в тому, що К.Маркс і Ф.Енгельс зробили спробу:
1) поєднати матеріалізм і діалектику, критично переробивши
діалектику Гегеля й антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха;
2) застосувати матеріалістичну діалектику до пізнання суспільства;
3) визначити рушійну силу суспільного розвитку і заявити про
готовність служити їй.

65. Розробка К. Марксом проблем політичної економії в "Капітал"

Публікацією першого тому "Капіталу" Маркса відбулась 1867р., коли він

завершив рукопис, який назвав "чорновим очерком", другий і третій томи видав Енгельс
після смерті Маркса, а четвертий – послідовники марксизму. Праця над Капіталом
тривала близько п'ятнадцяти років. Головною метою дослідження, за словами Маркса,
було "відкриття економічного закону руху сучасного суспільства".
Основні проблеми I, II, III, IV томів "Капіталу"
 У першому томі(7 відділів) розкрито суть товару і грошей, аналіз
розпочинається із розгляду товару та його властивостей (споживної і мінової вартості),
двоїстого характеру праці, втіленої у товарі(абстрактна та конкретна). Проаналізувавши
форми вартості, Маркс досліджував суть грошей, перетворення їх у капітал, визначив
поняття ціни та показав дію основного закону капіталізму - закону вартості. У цьому
томі, якому Маркс дав назву "Процес виробництва капіталу", розкривається проблема
виробництва додаткової вартості як основи розвитку і виразника відносин між працею і
капіталом. Маркс аналізує категорії капіталізму з позиції трудової теорії вартості. Він
доводить, що товар перетворюється на капітал завдяки створенню в процесі його
виробництва додаткової вартості - неоплаченої праці найманого робітника.
 У другому томі(3 відділи), який має заголовок "Процес обігу капіталу", Маркс
розкриває процеси кругообороту і обороту капіталу, виділяє основні його складові -
основний і оборотний капітал. За основу визначення основного і оборотного капіталу
бере двоїстий характер праці, що дає змогу зрозуміти, як відбувається процес
перенесення вартості із засобів виробництва на готовий продукт. Досліджуючи
загальний і реальний оборот капіталу Маркс сформулював висновок про причину
циклічності економічного розвитку - масове оновлення основного капіталу.
Аналізуються такі проблеми, як відтворення і обіг всього суспільного капіталу -
виявляються умови повної реалізації виробленого суспільного продукту, схеми
простого і розширеного відтворення суспільного виробництва.
 У третьому томі(7 відділів) предметом дослідження є процес виробництва і
обігу капіталу, взятий у цілому. Досліджуються такі проблеми як перетворення
додаткової вартості в норму прибутку; перетворення прибутку в середній прибуток під
дією внутрішньогалузевої конкуренції; дається аналіз утворення середнього прибутку і
ціни виробництва з врахуванням функціонування товарно-торговельного капіталу. На
основі теорії трудової вартості Маркс вперше пояснив джерело торговельного
прибутку, заміщення торговельного капіталу і витрат обігу; досліджується позичковий
процент і підприємницький дохід, суть та форми загальної ренти. Сьомий розділ
розпочинається з критики "догми Сміта" і теорії "трьох факторів виробництва". Маркс
аналізує всі види доходів капіталістів - прибуток, процент і ренту на основі трудової
теорії вартості, що, в кінцевому результаті, виступають результатом неоплаченої праці
найманої робочої сили.
 У четвертому томі(3 частини) здійснюється критичний огляд різних
економічних теорій з погляду трактування ними суті і форми розподілу. Критикується
«догма Сміта», меркантилістів, фізіократів(«Економічна таблиця» Кене), теорія вартості
та земельної ренти Д.Рікардо; здійснюється аналіз теорій додаткової вартості.

66.Трудова теорія вартості, теорія капіталу та додаткової вартості К. Маркса

 Трудова теорія вартості.
Ключова теорія досліджень Маркса, на основі якої була розроблена теорія
додаткової вартості та висновки про антагоністичну суть капіталізму. Суть
трудової теорії вартості розкрита у першому томі "Капіталу", де сформована теза про
принцип обміну товарів відповідно до вартості і пропорційної кількості праці,
витраченої на їх виробництво.
Суть вартості Маркс пояснює через двоїстий характер праці, втілений у товарі,
тобто, праця буває конкретною і абстрактною.
Конкретна праця - це корисна праця, незалежно від будь-яких форм існування
людей, вона характеризується засобами, предметами формами і результатами.
 Абстрактна праця - це "праця взагалі", яка означає витрати людської робочої
сили. Конкретна праця створює споживчу вартість, а абстрактна – вартість або
мінову вартість.

 Теорія капіталу.
Капітал Маркс характеризує як самозростаючу вартість. Капітал у Маркса
поділяється на постійний і змінний. Маркс вводить нове наукове поняття "органічна
будова капіталу", яка визначається як відношення постійного капіталу до змінного.
За допомогою цього поняття Маркс переходить до характеристики норми експлуатації
або, іншими словами, норми додаткової вартості, що визначається як відношення
маси додаткової вартості до змінного капіталу, вираженого у відсотках. Відмінність
постійного і змінного капіталу у тому, що перший втілюється в машинах й
устаткуванні, або в сировинному матеріалі (ЗВ), і додаткової вартості не створює. Тому
і називається постійним (С). А змінний капітал (V) витрачається на придбання
робочої сили (РС) і приносить капіталісту додаткову вартість.

 Теорія додаткової вартості.

Ключовою проблемою першого тому "Капіталу" є виробництво додаткової
вартості. Джерелом додаткової вартості за Марксом є неоплачена праця найманого
робітника. Робочий день ділиться на необхідний робочий час, протягом якого
робітник відпрацьовує свою "необхідну працю" вартість своєї робочої сили, яку він
одержує у формі заробітної плати, а протягом додаткового робочого часу створює
додаткову вартість. Щоб довести очевидність експлуатації, Маркс виводить формулу
"норми додаткової вартості", яка і характеризує норму експлуатації у відсотках, а
також "норму прибутку" як відношення додаткової вартості до суми постійного(С) та
змінного(V) капіталу. Аналізуючи масу додаткової вартості, показані шляхи її
зростання: за рахунок абсолютного збільшення робочого дня - абсолютна додаткова
вартість, за рахунок зменшення необхідного робочого часу, підвищення продуктивності
праці - відносна додаткова вартість. Загалом вартість товару визначається формулою:
W =C+V + m
- де С- вартість ЗВ, V – вартість РС, m – додаткова вартість.
 67. Методологічні основи та теоретичний зміст маржиналізму.

Характерні ознаки маржиналізму :

- Суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і явищ,
дослідження та тлумачення перебігу подій на основі їх суб'єктивної оцінки
господарюючими індивідами;
перетворення політичної економії в науку про поведінку, яка вивчає
схильності, бажання, інтереси та очікування суб'єктів господарювання.
- Методологічний індивідуалізм, позасоціальний підхід (метод робінзона),
пояснення економічних процесів і явищ на основі дослідження поведінки
окремих, ізольованих індивідів, які керуються власними оцінка ми вигод та втрат;
аналіз суспільства як сукупності атомістичних суб'єктів господарювання.
- Граничний аналіз, використання граничних величин і відповідних категорій
(граничної корисності, граничних витрат, граничної продуктивності, що ми зараз
називаємо граничним аналізом.
- Визначення цінності корисним ефектом благ; розмежування сукупної корисності
благ (корисності всього запасу чи всієї доступної індивідові кількості блага) і
граничної корисності останньої одиниці з усього запасу чи всієї доступної
індивідові кількості блага.
Згідно з маржинальним підходом цінність благ зумовлюється їх граничною
корисністю — найменшою додатковою корисністю, що надається новою і в
кожному конкретному випадку останньою, кінцевою одиницею (чаї стиною,
порцією) блага.
Принцип рідкісності, визнання обмеженості економічних ресурсів порівняно з
людськими потребами; ідея оптимальпості, заснована на моделі раціональної
поведінки суб'єктів господарювання, які, вибираючи альтернативні варіанти
застосування обмежених ресурсів, прагнуть до максимізації своїх цільових функцій.
Математичні методи, якими користувались економісти того періоду, не
виходили за межі диференціального числення.
Перенесення уваги дослідників на сферу обміну та споживання; визнання
примату споживання над виробництвом; зосередження уваги на дослідженні
проблем попиту та поведінки споживача.
Ідеологічна нейтральність, деполітизація, позаісторичний підхід, спрямовані на
розвиток "чистої науки" та дослідження універсальних законів, незалежних від
місця і часу.
Дослідження статичних, рівноважних станів, стійких до короткострокових
коливань економічних змінних; вивчення архітектоніки, а не динаміки економічної
системи.
Активне впровадження кількісних методів економічного аналізу, трактування
економічних проблем як задач на знаходження умовного екстремуму, широке
використання диференціального числення та інших інструментів математичних
досліджень.

68. Зміст та основні етапи здійснення маржинальної наукової революції

Наукова революція - розрив поступовості розвитку наукового знання,

порушення спадкоємності наукової думки, різкий перехід від одного якісного стану
до іншого.
«Маржинальна революція» - радикальні зміни, які відбулися в економічній
науці наприкінці XIX ст.; пов’язана з переходом від абстрактно-наукового аналізу,
заснованого на логіко-філософських категоріях, до дослідження конкретних
господарських проблем на основі широкого використання граничних величин та
нової теорії цінності.
- термін «маржинальна революція» уперше застосував Л. Вальрас

• основні етапи та їх зміст:

1. етап передвісників маржиналізму (кін XVIII - 70-ті роки XIX ст.)
- А.Курно створив економічну модель поведінки окремої фірми; ввів поняття
еластичності попиту; намагався визначити умови, за яких прибуток від продажу
товарів досягає максимуму
- Й. Тюнен неявно ввів поняття виробничої функції, яка залежить від праці і
капіталу і дозволяє шляхом взяття похідної визначити граничну продуктивність
праці і граничну продуктивність капіталу
- Г. Госсен сформулював 2 закони :
- в міру задоволення потреб ступінь насиченості зростає, а величина конкретної
корисності зменшується
- кожний учасник обміну прагне досягти максимуму вигоди, розподіляючи свої
засоби між різними благами таким чином, що від останньої одиниці грошей,
витраченої на кожне благо, досягається однакове задоволення
 2. етап поляризації ідей маржиналізму (70-80-ті pp. XIX ст.)
- формування національних шкіл маржиналізму (австрійська - К. Менгер;
англійська - Ст. Джевонс; лозанська - Л. Вальрас, В. Парето)
- суб’єктивний напрям в політичній економії
- суб’єктивно-психологічний підхід
- причинно-наслідковий аналіз
- визначення цінності економічних благ вихідною категорією наукових
досліджень
- обгрунтування теорії граничної корисносі як головної умови визначення
цінності товарів
- визнання пріоритетності сфери споживання щодо сфери виробництва
3. етап поєднання маржиналізму з мікроекономічною теорією (90-ті pp. XIX ст.
- перша третина XX ст.)
- неокласичний напрям в економічній теорії
- виникнення кембриджської (А. Маршалл) та американської (Дж. Кларк) шкіл
- відмова від суб'єктивно-психологічного підходу
- заміна причинно-наслідкового методу функціональним
- відмова від пошуку вихідної категорії та першопричин ціни
- створення єдиної двокритеріальної теорії ціни, заснованої на одночасному
вимірі граничних витрат і граничної корисності
- поєднання сфери виробництва і сфери споживання у єдину цілісну систему
економічного аналізу

69. Австрійська школа маржиналізму

- Сформувалась у 70-ті роки XIX ст. і здобула найширше визнання серед
представників маржиналізму на першому етапі «марж революції».
Представники - професори Віденського університету —К. Менгер, а також Ф.
Візер, Е. Бем-Баверк.
- Методологічні особливості австрійської школи: суб'єктивно-
ідеалістичне відображення економічних процесів та явищ; використання як
головного об'єкта дослідження не суспільного виробництва, а індивідуального
господарства; визнання переваги споживання над в-вом.
- Предмет вивчення: вчення про предмет політичної економії, її
методологічні основи; метод дослідження економічних процесів; аналіз
вартості товару і факторів, що впливають на її формування.
- Об'єктом дослідження вважалося окреме господарство, яке визнавалося
типовим елементом економічної системи суспільства. Ідеалом такого
господарства було господарство цілком ізольованого суб'єкта — Робінзона.
Народне господарство розглядалось як сукупність таких окремих господарств.
Для того щоб виявити і розкрити закони економіки в цілому, достатньо було,
на думку австрійських економістів, вивчити механізм їхньої дії на прикладі
одного ізольованого господарства. Такий метод дослідження отримав назву
«робінзонат».
- Обстоюючи позиції нової концепції, економісти австрійської школи
обмежували економічні відносини лише ринковими зв'язками, тобто
відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засадничими в
дослідженнях, оскільки визначають пропорції, котрі формуються у
виробництві і надають йому відповідного характеру. Основою економічної
діяльності вважалася психологія суб'єкта господарювання, яка зумовлює його
потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому
об'єктивний характер розвитку суспільного виробництва і властивих йому
законів повністю ігнорувався. В їхніх системах усі економічні суб'єкти цілком
однорідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах.
Економічні закони в такому разі стають наслідком взаємодії індивідуальних
рішень.
- центральне місце серед проблем дослідження - проблема цінності.
- Теорії «граничної корисності». Згідно з цією теорією корисність є
визначальним фактором цінності. Під корисністю австрійці розуміли ту
загальну властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити
потреби індивіда. При цьому вони розрізняли (зокрема Е. Бем-Баверк) два
види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіковану (конкретну). Абстрактна
- корисність взагалі, що притаманна матеріальним благам, які є в достатній
кількості. Кваліфікованою корисністю наділялися блага, запас яких
обмежений, і зменшення такого блага хоча б на одну одиницю негативно
позначатиметься на добробуті індивіда. Таке розмежування корисності
пов'язувалося з формуванням цінності благ. Не всі «корисності» здатні
обмінюватися. Таку здатність мають тільки ті блага, які є в обмеженій
кількості і завдяки цьому стають цінностями.
- Е. Бем-Баверк процес утворення цінності поділяв на два етапи.
- Перший він пов'язував з утворенням «суб'єктивної цінності», під якою
розумів індивідуальну оцінку блага суб'єктом. Вона залежала від того, яку
роль благо відігравало в задоволенні його потреб. новим елементом, який
австрійська школа внесла в теорію корисності, було те, що за основу цінності
товару австрійці брали не просто корисність, а граничну корисність, що
задовольняє мінімальну потребу людини. К. Менгер був першим із
представників австрійської школи, хто сформулював принцип спадної
корисності, відповідно до якого цінність будь-якого блага визначається тією
найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу.
- Другий етап утворення цінності блага пов'язував з «об'єктивною»
цінністю, котра, на його думку, формується на ринку в результаті
вирівнювання суб'єктивних оцінок у процесі стихійного виявлення попиту і
пропозиції. австрійська школа запропонувала найпростішу модель ринку. Її
сформулював Є. Бьом-Баверк щодо конкретного виду ринку (кінного ринку):
ринкова ціна рухається вгору, коли кількість покупців коней перевищує
кількість продавців, і вниз, коли кількість покупців менша за кількість
продавців. У результаті ціна встановлюється на певному рівні, за якого
кількість продавців дорівнює кількості покупців. Це перша примітивна модель
рівноважного ринку. На думку представників австрійської школи, капітал —
це будь-які знаряддя праці, використовувані ізольованим індивідом у своїх
цілях. Капітал не має класового характеру, тобто учені цієї школи вважали,
що для нормального розвитку ринку потрібна безкласова теорія капіталу.
Основною формою прибутку на капітал є відсоток. Представники
 австрійської школи визначали відсоток як: • плату за перевагу поточних
благ над майбутніми; • результат дії чинника часу.
- Австрійська школа значно вплинула на подальший розвиток
економічної думки. Математичні розробки представників австрійської школи
сприяли розвитку математичної науки. Положення австрійської школи щодо
доринкової оцінки товарів продавцями були розвинуті у теорії економіки
пропозиції. На основі австрійської школи сформувалася система теорій
мікроекономічного аналізу: теорія споживчого вибору; теорія технологічних
множин; теорія загальної економічної рівноваги.

70. Економічні погляди К. Менгера.

Взірцевим напрямом маржиналізму є австрійська школа маржиналізму,
основоположником якої був К.Менгер. його погляди відображалися в
методологічних засадах теорії маржиналізму:
- суб’єктивно-психологічний підхід – пізнання, інтерпретація явищ на основі
суб’єктивно-оцінювальних принципів індивіда; суб’єктивно-психологічне
трактування цінності ринкового блага$
- методологічний індивідуалізм (в центрі агалізу індивід або окрема фірма):
об’єкт дослідження – сфера споживання, центральний суб’єкт – споживач,
визначення цінності блага його корисністю
- застосування граничного аналізу
- метод «робінзонад»
суть теорії граничної корисності:
- цінність ринкового блага визначається його корисністю
- цінність – суб’єктивна оцінка споживачем корисності блага
- граничне благо – останнє в ряду благ, цінність першої одиниці – найвища,
цінність другої – найнижча. На основі цього Мегнер формує теорію спадної
граничної корисності
чинності цінності блага за Мегнером:
• чим корисніше благо, тим цінніше
• інтенсивність потреби в ньому
• кількість блага
• рідкість
ряди Мегнера – це таблиця, в якій розміщуються блага, пов’язані кількістю і їх
корисністю.
Загальна корисність=сума граничних корисностей
Загальна корисність=гранична корисність помножена на к-сть.
1. ***цінність блага залежить від фактору часу, асамн час – теперішнє,
минуле і майбутнє. Цінність блага в теперішньому більша, ніж у майбутньому, тому
за те, щоб придбати теперішнє благо ми здатні заплатити більше.
 71. Лозаннська та американська школи маржиналізму.
Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний американський варіант теорії
граничної корисності. Автор цієї теорії - Дж. Б. Кларк. «Філософія багатства»
«Розподіл багатства». новизна методології в рамках розробленого вчення про три
природні розділи ек науки, закон спадної продуктивності факторів виробництва
(праці та капіталу). Сутність закону спадної продуктивності праці й капіталу
полягає в тому, що кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів
капіталу супроводжується зменшенням продуктивності проти попередніх внесків
праці. У свою чергу, кожний наступний внесок капіталу (за незмінної чисельності
робітників) характеризується меншим обсягом виробленої продукції, нижчою
ефективністю, ніж попередній.
Розподіл суспільного доходу відбувається відповідно до природного закону,
який забезпечує кожному фактору виробництва стільки багатства, скільки він
створює. Згідно з його теорією розподілу кожний фактор виробництва
характеризується специфічною продуктивністю і створює дохід. Так, капітал дає
банкірові процент, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця
забезпечує йому підприємницький прибуток, а праця — заробітну плату робітнику.
Величина доходу, який дає кожний фактор своєму власникові, визначається
граничною продуктивністю цього фактора (наприклад, зарплата є еквівалентом
граничної продуктивності праці).Вчення Кларка про статику і динаміку. поділяв ек
науку на три розділи: універсальну економіку (вивчає загальні універсальні закони
розвитку ек явищ); ек статику (аналізує дію цих законів за умов перебування
господарства в стабільному, рівноважному стані без змін); ек динаміку (що
«відбувається з багатством і добробутом суспільства, якщо суспільство змінює
форму та способи діяльності»).
Лозаннська. Досягнення економістів-математиків щодо описування,
систематизації та дослідження ринкового механізму є значними. Уперше
дослідження вищої математики було застосовано у сфері суспільних наук. У працях
економістів-математиків було зроблено першу спробу описати ринок конкуренції
товаровласників, як замкнену систему суворих, чітких взаємозалежностей =>існує
тісний зв'язок кількісних та соціальних характеристик функціонування
господарської системи як цілого. вчені-математики досліджують дію ринкового
механізму за умов вільної конкуренції.
Вальрас. видатний економіст-математик, засновник лозаннської школи.
Головна наукова праця — «Елементи чистої політичної економії». заслуга Вальраса
- створення замкненої математичної моделі загальної ек рівноваги. Ця модель є
спробою пояснити у взаємозв"язку всі категорії ринкового господарства на основі
принципу суб'єктивної корисності. Усіх агентів в-ва Вальрас поділив на дві групи:
власники продуктивних послуг (землі, праці, капіталу) і підприємці. в основу моделі
покладено ринковий підхід до економічних явищ. Суб'єкти першої групи — це
продавці послуг і покупці предметів споживання; суб'єкти другої групи навпаки —
покупці продуктивних послуг і продавці продуктів споживання. Виробництво і
споживання є взаємозв'язаними через два взаємодіючі ринки: продуктивних послуг і
предметів споживання. Рівновага - стан, за якого: ефективний D і S продуктивних
послуг будуть однаковими; існуватиме постійна стійка ціна на ринку продукції.
рівновага розглядається, з одного боку, як явище функціональне, а з другого — як
вияв суб'єктивного прагнення суб'єктів господарської діяльності до найбільшої
корисності за умов вільної конкуренції.
Основні закони, дотримання яких забезпечує рівновагу: 1) Товари одного класу
на ринку повинні мати тільки одну ціну; 2) ціна товару зрівнює кількість
запропоновану і кількість споживану; 3) ціна має забезпечувати максимальне
задоволення і покупцеві, і продавцю. Теорія не враховує факторів ризику та
невизначеності, циклічних коливань, технічних нововведень. Л. Вальрас по праву
вважається засновником сучасного макроек моделювання. Продовжувач-італійський
учений В. Парето. «Курс політичної економії» «Трактат із загальної соціології».
спроби створення «чистої» ек теорії, позбавленої понять цінності та корисності.
вважав, що ек теорія має вивчати механізм установлення рівноваги між потребами
людей і обмеженими ресурсами для їх задоволення. обгрунтування моделі
взаємозалежності всіх ек факторів, що впливають на суспільне в-во і споживання,
він широко використовував математичні методи аналізу. розвинув теорію добробуту
(теорію ек оптимуму), суть якої полягає в оптимальному розподілі ек ресурсів і
благ, що виробляються. Удосконалюючи теорію загальної економічної рівноваги
Вальраса, Парето уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що
отримали назву «оптимуму Парето». Рівновага трактувалася ним як економічний
стан, за якого неможливо поліпшити становище будь-якого з учасників обміну, не
погіршивши становища когось іншого. Рівновага настає тоді, коли діаметрально
протилежні сили, тобто бажання та всі численні перешкоди на шляху до їх
задоволення, буде збалансовано.
 72. А. Маршалл як засновник неокласики.
Неокласична економічна теорія сформувалась на протязі останньої третини XIX
і перших десятиліть XX ст., які характеризувались значними соціально-економічними
змінами у розвитку більшості країн континентальної Європи і США. Саме у цей
період відбувається поступовий перехід від системи вільно конкурентного ринку до
недосконалих форм конкурентної боротьби.
Методологія дослідження Маршалла. В своїх дослідженнях він використовував
математичні та графічні методи аналізу. Найбільшою заслугою Маршалла є створення
синтетичної теорії, яка поєднала елементи теорії вартості і теорії "граничної
корисності". Основним методом дослідження Маршалл обрав метод часткової
рівноваги: при розгляді ситуації всі елементи, крім одного, приймаються як постійні, і
ведеться спостереження змін цього елементу.
Теоретичні надбання Маршалла. Маршалл ввів у науковий обіг поняття
економіка замість політична економія; змінив предмет науки - розподілив його на два
відносно самостійні об’єкти: мікроекономіку та макроекономіку ; дав власне
визначення економіки як науки, що вивчає людство в його повсякденному житті. Під
впливом Г. Спенсера Маршалл вважав еволюцію єдиною формою суспільного
розвитку, застосовував вчення Дарвіна до економічних відносин. В центрі наукових
пошуків Маршалла знаходиться ціна продукту. У Маршалла граничною ціною попиту
стає ціна, за яку було придбано останній куплений товар.
Маршалл перемкнув зусилля неокласиків з теоретичних суперечок навколо
вартості до вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції як головних сил, що
визначають відбуваються на ринку процеси. Головним предметом неокласиків
залишається мікроекономіка, а їх ключовими принципами - свобода підприємництва і
мінімальне державне втручання в економіку. Об'єктом вивчення стала економічна
людина(споживач, підприємець або продавець РС), яка прагне максимізувати свій
дохід і мінімізувати витрати для його отримання.
Одна з головних новаторських ідей А. Маршалла полягала в тому, що він не
погодився з спробами попередників шукати один-єдиний чинник ціноутворення. Він
поєднав теорію граничної корисності і теорію витрат виробництва в дуалістичної
концепції ціни. На його думку, ринкова ціна є результат взаємодії попиту, сила якого
визначається граничною корисністю товару, та пропозиції, залежного від витрат
виробництва. Центром, навколо якого відбувається коливання цін, виступає нормальна
ціна або ціна рівноваги, що складається при рівності попиту і пропозиції.
Він намагався розробити універсальну економічну концепцію на основі синтезу
елементів трудової теорії вартості і теорії граничної корисності, що збагатило науку
більш глибоким аналізом взаємозв'язку виробництва і обміну на основі
функціонального методу дослідження. Таким чином, теорія ціноутворення А.
Маршалла стала свого роду компромісом між різними підходами до питань вартості і
ціни.
Проблеми дослідження: проблема раціонального господарювання - Вихідним
положенням є потреби індивіда, які він може задовольнити шляхом споживання
економічних благ - матеріальних і нематеріальних. Такі блага у природі зустрічаються
в обмеженій кількості, тому виникає необхідність у їх виробництві. Виробництво
пов'язано з використанням ряду факторів виробництва які, у свою чергу, також
характеризуються обмеженістю. Звідси виникає проблема: як раціонально
використовувати обмежені ресурси у виробництві благ для задоволення потреб
людини.

73.Започаткування А. Маршаллом основ мікроекономічної теорії.

Теорія Маршалла будується на основних принципах маржиналізму і

охоплює сферу діяльності окремої фірми, галузі, а також ринок певного товару.
По суті, Маршалл є першим економістом, хто започаткував мікроекономічний
аналіз.
Увівши до наукового обігу термін "економікc", автор виокремив область
економічних досліджень, що "вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка
найбільш щільно пов'язана із створенням матеріальних основ добробуту".
Започаткуванні мікроекономічного аналізу та дослідження економічних
взаємозв´язків на системній та функціональній основі, що сприяло формуванню
"єдиної мови" економічної теорії та відіграло важливу роль у професіоналізації
економічної науки та утвердженні світового наукового співтовариства економістів;
Зміст теорії ціни Маршалла. Зникають причинно-наслідкові зв'язки, і на
перше місце висуваються зв'язки функціонального характеру, тобто зв'язки,
стосовно яких вирішальним стає визначення усебічної взаємодії різних елементів
ціноутворення й умов їхньої рівноваги.
Подібний підхід Альфреда Маршалла сприяв остаточному відходу буржуазної
політекономії від дослідження глибинних закономірностей капіталістичного
виробництва, виражених у проблемах теорії вартості.
Маршалл обмежився дослідженням проблем ціноутворення з позиції
окремого капіталістичного підприємства. Недарма і весь відповідний аналіз він
будував стосовно до так називаної представницької фірми, під якою мав на увазі
фірму із середніми галузевими характеристиками. Тим самим Маршалл створив
основу для розвитку мікроекономічного розділу політекономії, що займається
насамперед вивченням проблем ціноутворення стосовно до окремих товарів,
підприємствам і ринкам.

74. Особливості методології та теоретичні джерела інституціоналізму

Причина виникнення інституціоналізму полягає насамперед у переході
капіталізму в монополістичну стадію, який супроводжувався значною
централізацією виробництва і капіталу, що й породило соціальні суперечності в
суспільстві.
Інституціоналізм (з лат. institutio - "звичай, повчання") - напрям економічної
думки, який сформувався у 20- 30-ті роки XX ст. для дослідження сукупності
соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для запровадження
соціального контролю суспільства над економікою.
Інститути - це первинні елементи рушійної сили суспільства, що розглядаються
в історичному розвитку. Серед інститутів виділяють:
o суспільні інститути - сім'я, держава, правові норми, монополія, конкуренція;
 o поняття суспільної психологи - власність, кредит, прибуток, податок, звичаї,
традиції.
Інституціоналізм характеризується такими основними рисами:
o основа аналізу - метод опису економічних явищ;
o об'єкт аналізу - еволюція соціальної психології;
o рушійна сила економіки поряд із матеріальними чинниками - моральні, етичні
та правові елементи в історичному розвитку;
o трактування соціально-економічних явищ з позицій суспільної психології;
o обмежене застосування абстракцій, властивих неокласицизму;
o прагнення до інтеграції економічної науки із суспільними науками;
o необхідність детального кількісного дослідження явищ;
o захист ідеї підтримки антимонопольної політики держави.
У розвитку інституціоналізму виділяють три етапи.
Перший етап - 20-30-ті роки XX ст. - характеризується формуванням основних
положень інституціоналізму; родоначальниками цього етапу є Т. Веблен, Дж.
Коммонс, У. Мітчелл.
Другий етап - середина XX ст. - досліджуються демографічні проблеми,
соціально-економічні суперечності капіталізму, була розроблена теорія
профспілкового руху; типовими представниками є Дж. М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.
Третій етап - 60-70-ті роки XX ст. - цей етап називають неоінституціоналізмом.
Тут економічні процеси ставляться в залежність від технократії, а також
пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства;
видатними ідеологами цього етапу є Дж. Гелбрейт, Р. Коуз.
Методологія інституціоналістів передбачала:
1) широке використання описово-статистичного методу;
2) історико-генетичний метод;
3) як вихідну та основоположну — категорію інституту (сукупність
формальних і неформальних правил, правових норм, звичаїв, традицій).
До теоретичних джерел інституціоналізму слід зарахувати історичний напрям у
німецькій економічній теорії, вплив європейського соціал-реформізму, ідеї соціал
дарвінізму та ін.
Безпосередній вплив на формування інституціоналізму справила німецька
історична школа. Багато американських економістів навчалися у Німеччині й мали
змогу ґрунтовно вивчати досягнення німецьких економістів, а потім творчо
застосовувати ці здобутки, враховуючи національну специфіку американської
економіки. Але у зв'язку зі специфікою історичного розпитку США були й
відмінності американського інституціоналізму від німецької школи 

75. Основні течії традиційного американського інституціоналізму

6. Соціально-психологічний напрям (Т. Веблен)
• праці «Теорія бездіяльного класу» та «Інстинкт майстерності»
• інститути – це результат процесів, що відбувалися у минулому; вони
пристосовані до обставин минулого, і тому не перебувають у повній гармонії з
вимогами нинішнього часу
 • Т. Веблен в історії людства виділяє такі стадії: раннього та пізнього
дикунства, хижого і напівмирного варварства, ремісничу і промислову
• 2 стадії розвитку капіталізму:
- стадія панування підприємця
- стадія панування фінансів, коли існує суперечність між індустрією та бізнесом
• «бездіяльний клас» - у центрі знаходиласт приватна власність, в основі якої
було насильство та обман
• «маєтний невиробничий клас» - ставлення цього класу до економічного
процесу характеризується як відношення користолюбства, а не виробництва,
експлуатації, а не корисності
• ефект Веблена: зниження ціни на товар сприймається покупцем як погіршення
якості або втрата товаром актуальності чи престижності серед населення, в
результаті зменшується попит. А в протилежній ситуації обсяг попиту із ростом
ціни може зростати.
• «абсентеїстська власність» - не відчутна і належить бізнесменам; основа
існування бездіяльного класу

7. Соціально-правовий інституціоналізм (Дж. Коммонс)

• пріоритетну увагу приділяв юридично-правовим інститутам
• вартість товарної продукції - результат юридичного узгодження колективних
інститутів
• необхідність проведення державної реформи в галузі законодавства і
створення керівництва, запропонованого лідерами різних «колективних інститутів»
• центральна ідея його основних праць – еволюція капіталізму вільної
конкуренції у фінансову стадію
• його ідеї знайшли реальне практичне застосування уже в 30-ті роки – у період
так званого нового курсу президента США Ф. Д. Рузвельта.

8. Кон´юнктурно-статистичний напрям (У. Мітчелл)

• наполягав на взаємозв´язку економічних проблем з неекономічними, особливо
з проблемами соціології, культури та іншими, які зумовлюють психологію,
поведінку і мотиви діяльності людей
• засновник економетрики
• розрахував тривалість «малих» і «великих» циклів
• зробив спробу сконструювати моделі безкризового розвитку економіки
• необхідність створення спеціального державного плануючого органу
вважав необхідним вплив держави на економіку
 76. Соціально-психологічний інституціоналізм Т. Веблена.

У працях "Теорія бездіяльного класу" (1899), "Інстинкт майстерності та рівень

розвитку технології виробництва" (1914), "Політика реконструкцій" (1919),
"Абсентеїстська власність і підприємництво у новий час" (1924) учений аналізував
економічні процеси з погляду психології колективу, ідей соціального дарвінізму та
еволюційного розвитку. Т. Веблен був основоположником нового методологічного
прийому - технологічного детермінізму та технократичної концепції індустріальної
системи.

Т. Веблен заперечував положення класичної та неокласичної теорії щодо

рівноваги економічної системи, раціональної економічної людини, яка виступає
як суб'єкт максимізації корисності. Доводив, що людина у своїй діяльності
керується підсвідомими природними психологічними та біологічними інстинктами,
зокрема інстинктами майстерності, батьківського почуття (самозбереження та
збереження роду), пустої цікавості, суперництва і наслідування. Теорія, яка пояснює
економічну поведінку людини, має охоплювати позаекономічні чинники,
використовувати дані соціальної психології. Т. Веблен започаткував науку
економічну соціологію.

Т. Веблен уперше ввів до економічного лексикону поняття "інститут", який

визначив як спільну свідомість, певний спосіб мислення, притаманний великій
спільності людей, обумовлений традиціями, звичаями, що формуються у процесі
історичного розвитку. Суб'єкт господарювання, який робить вибір, перебуває у
певному суспільному середовищі, отже, на його рішення та дії впливають інститути
як реальні внутрішні чинники. Інститути - це результат процесів, що відбувалися у
минулому; вони пристосовані до обставин минулого і тому не перебувають у повній
гармонії з вимогами сучасності. Інститути визначають цілі, якими керується
людина. Коли цілі та інститути збігаються, складаються задовільні соціальні та
економічні умови. Тому необхідне оновлення інститутів відповідно до законів
еволюції і "вимог нинішнього часу". Еволюційна наука для Т. Веблена - це
дослідження походження і розвитку економічних інститутів, а також погляд на
економічну систему як на "кумулятивний процес", а не "саморегулівний механізм".
Учений наголошував, що суспільне життя - це боротьба за виживання, процес
відбору та пристосування, зокрема інститутів. Посилаючись на Л. Моргана, він
вирізняє такі стадії в розвитку суспільства: раннє та пізнє дикунство; хиже і
напівмирне варварство; ремісничу і промислову стадії (капіталізм). Перехід від
дикунства до варварства вчений пов'язує з появою приватної власності, в основі
зародження якої були нагромадження надлишку матеріальних благ, поява соціальної
верстви для виконання управлінських функцій, насильство і обман. Капіталізм (за
визначенням ученого - грошове господарство) проходить дві стадії розвитку:
панування підприємця і панування фінансиста. Основними елементами ринкової
економіки він вважав індустрію (матеріальне виробництво на машинній техніці) та
бізнес (сферу обігу). Між ними наявна суперечність (дихотомія), оскільки метою
представників індустрії (функціонуючих підприємців, інженерів, робітників) є
розвиток і вдосконалення виробництва, а представники бізнесу орієнтовані лише на
отримання прибутку. Протиріччя загострюються з економічним розвитком.
Фінансисти не беруть участі у виробництві, їх панування ґрунтується на
абсентеїстській власності - відсутній, невловимій власності, що представлена
цінними паперами, облігаціями, так званим фіктивним капіталом, операції з яким
забезпечують спекулятивні доходи фінансовій олігархії або бездіяльному класу. Т.
Веблен сформулював концепцію "бездіяльного класу", ознаками якого є
володіння великою власністю, демонстративні неробство, марнотратство і
споживання. Появу його пояснював виникненням приватної власності.

Т. Веблен заперечував класичне положення щодо суверенітету споживача. Він

ввів поняття "заздрісне порівняння", за допомогою якого пояснював намагання
накопичувати капітал, і "престижне споживання". Споживачі під тиском
суспільного та психологічного впливу приймають нерозумні рішення. Товари
оцінюються не за корисні властивості, а з погляду того, наскільки володіння ними
відрізняє людину від оточуючих. Для представників бездіяльного класу існують
особливі ціни на товари, які є показником їх престижності, а не дійсним виявленням
закону попиту (ефект Веблена). Зниження ціни на товар сприймається покупцем як.
погіршення якості або втрата товаром "актуальності" чи "престижності" серед
населення. Цей товар перестає користуватися попитом у покупців, або, навпаки,
обсяг купівлі з підвищенням ціни може зростати. Середні та нижчі верстви
населення з метою піднесення власної значимості змушені імітувати поведінку
багатих. Т. Веблен робить висновок, що ринкову економіку характеризує не
ефективність та доцільність, а демонстративне марнотратство і заздрісне
порівняння.

77. Причини, зміст та науково-практичні наслідки кейнсіанської наукової

революції.
Кейнсіанство — один із провідних напрямів сучасної економічної теорії, яка
стверджує, що без активного втручання держави у розвиток соціально-економічних
процесів, без суттєвого розширення функцій держави капіталізм неспроможний далі
існувати.
Історичні передумови виникнення кейнсіанства:
• світова економ депресія 1929-30 рр., в основі якої лежали нові економічні
процеси (монополізаці, олігархія, централізація)
• модифікація ринкового механізму саморегулювання, втрата дієвості стихійних
регуляторів ринко (ціна, зарплата – ринок праці; банківський % - ринок капіталу та
грошей)
• криза класично-неокласичної доктрини
• наукова революція в ЕТ, потреба в новій парадигмі, яка зможе подолати кризу
суть кейнсіанства полягає у його методологічних засадах:
• «Загальна теорія зайнятості відсока та грошей»
• Новий предмет – макроекономіка
• Новий метод дослідження – макроекономічний – усукупнені, агреговані
величини
• Виведення нових макроекономічних процесів, які не тотожні
мікроекономічним
 • Формування новго категоріального апарату ЕТ: сукупний попит, повна
зайнятість, усукупнені показники заощаджень, інвестицій тощо)
• Розкриття макроекономічних законів (загальний психологічний закон, закон
переваги ліквідності)
• Центральна проблема – як від недостатнього попиту перейти до ефективного
• Нова ідеологія економічного лібералізму, який не виключає, а передбачає
регулятивну роль держави – для стимулювання споживчого попиту за допомогою
бюджетної та грошово-кредитної політики.
Значення роботи Дж.М.Кейнса «Загальна торію зайнятості, відсотка грошей»
для розвитку економічної думки неоціненне. Її головна ідея полягає в тому, що
система ринкових економічних відносин аж ніяк не є досконалою і саморегулівної і
що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити
лише активне втручання держави в економіку. По суті справи ця ідея викликала так
звану «кейнсіанську революцію», яка поклала кінець безроздільного панування
доктрини «laises faire, laises passer» ( «дайте можливість робити, дайте можливість
йти») - цього полум'яного заклику економістів XVIII століття, зверненого до
держави. Це була справжня революція в економічній думці: відбувалася раптова і
неймовірно швидка трансформація усієї теоретичної сфери, включаючи метафізичне
«бачення» економічного процесу, з якого починалися всі попередні теорії. Кейнс
порушив віру в те, що уряди можуть ліквідувати депресію та безробіття, регулюючи
державні витрати та податки.
Значення теорії Кейнса як вихідної бази розвитку теорії макроекономічної
динаміки зумовлюється безліччю істотних моментами:
· Макроекономічний метод дослідження;
· Він висуває на перший план проблеми реалізації, або «ефективного попиту»,
яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;
· Його теорії національного доходу в цілому і мультиплікатора органічно
увійшли в посткейнсіанскіх теорії економічного зростання;
· Він поєднав економічну торії і економічну політику в одне ціле, яке
покликане сприяти підтримці життєдіяльності капіталістичної системи держави.

78. Теорія ефективного попиту Дж.М. Кейнса.

Кейнс розкритикував закон Сея, згідно з яким пропозиція породжує
відповідний попит. Кейнс вважав, що в умовах кризи необхідно запропонувати й
здійснити заходи щодо активізації й стимулювання сукупного попиту (тобто
загальної купівельної спроможності). Це повинно позитивно впливати на
розширення виробництва й пропозицію товарів, а отже, зменшувати безробіття.
Ефективний попит становить сукупний платоспроможний попит, що визначає обсяг
зайнятості. Кейнс розглядає ефективний попит у зв'язку з дією трьох факторів:
схильності до споживання, схильності до інвестицій, переваги ліквідності. Перший
фактор — схильність до споживання — визначає величину спож. попиту.
Відповідно до теорії Кейнса витрати на спож. зростають мірою збільш. доходу, що є
в розпорядженні сусп. Проте величина їхнього зростання дещо відстає від
абсолютного збільш. Доходу. Гранична схильність до споживання спадає при
зростанні доходу, оскільки зростає схильність до заощаджень («основному
психологічному законі»). Ефективний попит залежить від очікуваного рівня
споживання та інвестицій. Наслідком «основного психологічного закону» є відносне
зменшення попиту на предмети споживання. Компенсацією такого зменшення може
бути тільки зростання інвестиційного попиту. Інвестиції в будь-яку галузь
зумовлюють зростання зайнятості, збільшення доходів і споживання не тільки в цій
галузі, а й у суміжних з нею галузях. Виникає ефект мультиплікатора. Кейнс
розглядає мультиплікатор доходу. Величина цього мультиплікатора М залежить від
того, яка частка споживання в доході.
Головною проблемою, за Кейнсом, слід вважати перетворення частини доходу,
що зберігається, в інвестиції. Прибутковість інвестицій має бути вищою від норми
відсотка, а також при зниженні відсоткової ставки інвестування посилюється. Тут
діє інший психологічний закон: прагнення до ліквідності, тобто бажання тримати
свої вільні кошти в найбільш ліквідній формі, щоб мати можливість спрямувати їх у
зручний момент у вигідні інвестиції. Кейнс виділяє 2 способи держ. регулювання
попиту: грошово-кредитну і бюджетну політику. Грош-кред. політика -
стимулювання попиту внаслідок зниж. норми відсотка і вплив на прагнення до
ліквідності. Бюджетна (фіскальна) політика - організація інвестицій, зменш. держ.
податків, збільш. держ. витрат. При цьому не має принципового значення, на що
підуть бюджетні кошти. Важливо, щоб вони через ефект мультиплікатора привели
до зростання зайнятості та збільшення нац. доходу. Гол. ідея ефективного попиту
полягає в тому, щоб через активізацію і стимулювання сукупного попиту (загальної
купівельної спроможності) впливати на виробництво і пропозицію товарів та
послуг, підвищити рівень зайнятості.

79. Розробка Дж. М. Кейнсом нової методології економічного аналізу.

Новаторство економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані

проявилося в наступному:
– макроекономічний підхід до вивчення економічних процесів. До цього
неокласична політична економія характеризувалася переважно дослідженням
мікроекономічних процесів – на рівні окремого економічного суб’єкта, фірми чи
галузі. Поставивши за завдання дослідити такі агреговані величини, як сукупний
попит, сукупна пропозиція, сукупні споживчі витрати, сукупні заощадження та
інвестиції, загальний рівень зайнятості, національний дохід та ін., Дж. Кейнс тим
самим започаткував самостійний розділ економічної теорії – макроекономіку;
– врахування впливу на економічні процеси позаекономічних чинників –
психології людей та їх груп, держави;
– обґрунтування концепції „ефективного сукупного попиту”.
Якщо неокласики вважали, що головним завданням економіки є ефективне і
раціональне використання обмежених економічних ресурсів, тобто проблеми
пропозиції, то Дж. Кейнс першим звернув увагу на той факт, що рівень
національного доходу та загальний рівень зайнятості визначається „ефективним
сукупним попитом” і пов’язаний з проблемами реалізації суспільного продукту;
– відмова від принципу оптимальності і автоматичного досягнення рівноваги
ринковою економікою;
 – відмова від головного принципу неокласичної економічної теорії –
економічного лібералізму і обґрунтування необхідності державного регулювання
ринкової економіки.
Разом з тим кейнсіанство в деякій мірі є продовженням методології
некласичного напрямку і маржиналізму (Дж. Кейнс був учнем засновника
неокласицизму А. Маршалла і навіть за його пропозицією почав викладати
економічну теорію). Кейнсіанська економічна теорія ґрунтується на методах
граничного та функціонального аналізу, на використанні економіко-математичного
моделювання.

80. Теоретико-методологічні засади та економічна політика неолібералізму.

Неолібералізм, як напрям економічної теорії базується на неокласичній
методології і захищає принципи економічної свободи, саморегульованої
економічної системи та вільної конкуренції.
Ринок трактується як ефективна система, яка сприяє економічному
зростанню і забезпечує пріоритетні права суб'єктів економічної діяльності на
засадах конкурентного економічного устрою.
Неолібералізм увібрав у себе й плідно розвиває такі основні ознаки
класичного лібералізму:
- обстоювання ідей природного порядку та природних прав;
- заперечення будь-якого розширення державного втручання;
- захист конкурентних принципів господарювання;
- обстоювання ідеї індивідуальної свободи на основі захисту і заохочення
приватної власності на засоби виробництва;
- розвиток місцевого самоврядування та добровільних організацій на противагу
зростанню впливу центральних органів влади;
- підтримка політики вільної торгівлі.

Методологія неолібералізму збагачується залученням до теоретичного

аналізу таких прийомів, як:
   - поєднання мікро- і макроекономічного підходів;
   - застосування у наукових дослідженнях висновків щодо якісних змін в
економіці та врахування інституційних чинників розвитку;
   - - проголошення принципу “ліберального інтервенціонізму” як способу
державного втручання не проти дії законів ринку, а для прискорення природного
процесу розвитку.
 81 Основні школи економічного неолібералізму
Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній
методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та
економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше
сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів
економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та
охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати
умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції
держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв’язку зі способом
перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і
сприяє її розвитку.
Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них відомішими
є лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та
Л. Ерхард), паризька (М. Алле).  
Англійський неолібералізм. Одним з основоположників і головних теоретиків
неолібералізму вважають Фрідріха фон Хайєка (1899—1992), неоліберальна
спрямованість теорії Хайєка полягає в тім, що він пропонує обмежити роль держави
виконанням інституціональних (законодавчої, виховної тощо) та охоронної функцій,
спрямованих на відновлення дії ринкових механізмів. Соціальні проблеми та їх
вирішення державою допускаються лише в тих межах, що визначаються розмірами
витратної частини бюджету. Усі члени суспільства мають отримувати лише
зароблені доходи, а не очікувати допомоги від суспільства. Соціальна нерівність, на
думку Хайєка, є закономірним явищем, яке сприяє розвиткові суспільства. У
суспільстві відбувається спонтанний відбір за ознаками життєздатності. Будь-яка
форма розподілу доходів є справедливою, якщо вона сприяє розвитку виробництва.
Абсолютизація Хайєком багатьох аспектів лібералізму є скрайнім проявом
неокласичних тенденцій в економічній теорії.
Неолібералізм у Німеччині. Теорія соціально-ринкового
господарства. Особливостями німецького неолібералізму є те, що представники
цієї течії не обмежуються методологією неокласиків, а застосовують також
інституціональні підходи, розроблені ще історичною школою. Німецька
неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні,
організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну
конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до
самоорганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання економіки.
Фрейбурзька школа сформувалася на базі критики деяких теоретичних
положень німецької історичної школи. Ойкен уважав помилкою те, що історична
школа залишала поза увагою домінуючу роль економіки, зосереджуючись на
виховній та інституціональній функціях держави, які в кінцевому рахунку були
поставлені на службу диктатурі. Коли після війни в країні розгорнулась дискусія
щодо використання кейнсіанських методів управління економікою, представники
фрейбурзької школи виступили проти. Вони вважали, що кейнсіанство сприятиме
формуванню авторитаризму, до якого завжди була схильна німецька нація. Методом
запобігання диктатурі представники фрейбурзької школи вважали встановлення
конкурентного ладу та обмеження втручання держави в економіку, і протиставляли
як кейнсіанству, так і ортодоксальному неокласицизму власну модель «соціально-
ринкового господарства».
Французька школа неолібералізму. Виникнення французького
неолібералізму датується 20—30-ми рр. ХХ ст. і зв’язане з ім’ям Жака-Леона
Рюефа. Він рішуче захищав принципи неокласичного лібералізму, виступаючи
проти будь-якого втручання держави в суспільне життя. Рюеф захищав ідеальний,
об’єктивно зумовлений «соціальний порядок», заснований на «ринковій
цивілізації». Суть ринкової цивілізації, за Рюефом, полягає у саморегулюючому
потенціалі ринку, зумовленому процесом урівноважування цін у середовищі вільної
конкуренції.
Американський неолібералізм. Монетаризм.  На підставі свого переконання,
що цикли мають грошовий характер, неокласики пропонували обмежити
державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей,
кількості грошей, що перебувають в обігу і в запасах, а
також забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий
банківський процент. На думку представників неоліберальної опозиції кейнсіанству,
контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового
обігу. В основі його дії лежить кількісна теорія грошей, започаткована А. Смітом і
остаточно сформульована Д. Рікардо.
Поєднання неокласичних підходів і монетарної концепції державного
регулювання характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом
отримав назву монетаризму.

82. Ідейно-теоретична сутність та структура економічного неоконсерватизму

• Основними положеннями неоконсерватизму є:

- визнання ринкової системи господарювання найкращою з огляду забезпечення
економічної ефективності та створення умов для економічного зростання
- головна цінність суспільства – не соціальна справедливість, а свобода, у тому
числі – економічна, яка гарантується приватною власністю
- обмеження державного втручання в економіку та скорочення державного
сектору через програми реприватизації; вивільнення приватної ініціативи шляхом
дерегулювання, послаблення регламентації господарської діяльності, лібералізації
антимонопольного законодавства
- визнання пріоритетності пропозиції, для стимулювання якої рекомендується
зменшення податкового навантаження
- забезпечення збалансованості державного бюджету шляхом скорочення
соціальних програм та зниження рівня соціальних виплат
- визнання пріоритетності грошово-кредитного регулювання економіки як
основного інструменту забезпечення неінфляційного зростання
- обґрунтування впливу очікувань економічних суб’єктів на реальний перебіг
економічних процесів
 • Сучасні неоконсервативні ідеї репрезентують три основні школи:
- монетаризм (М. Фрідмен), який визнає виняткову важливість грошей в
економіці, вважає грошову масу і темпи її зміни головним фактором економічної
кон’юнктури та вказує на пріоритет особливого типу грошово-кредитної політики –
прямого регулювання темпів зростання грошової маси
- теорія економіки пропозиції (А. Лаффер), яка обґрунтовує переорієнтацію
економічної політики із стимулювання сукупного попиту на стимулювання сукупної
пропозиції за допомогою, насамперед, податкової політики (шляхом зменшення
податкових ставок)
- теорія раціональних очікувань (Р. Лукас), за якою економічні суб’єкти здатні
діяти раціонально, передбачувати наслідки економічної політики уряду й
нейтралізовувати її своїми діями

83. Економічні погляди Фрідмена як ідеолога сучасного монетаризму.

- М. Фрідмен - прихильник кількісної теорії грошей, відповідно до якої
рівень товарних цін і вартість грошей пояснюються кількістю платіжних
засобів у обігу.
- Формула Фрідмена: М = Y + Р, де М —середньорічний темп зростання
пропозиції грошей; У —середньорічний темп зміни реального сукупного
доходу; Р — рівень цін, за якого грошовий ринок перебуває в стані рівноваги.
- Предметом дослідження М. Фрідмена є гроші, грош. й фін. політика.
На думку М. Фрідмена, для забезпечення рівноваги необхідна, так звана,
"керована економіка".
- Теоретичні положення М. Фрідмена: гроші є гол. центр. сферою ек.
системи, що визначає її стан і розвиток("Money matter"), попит на гроші має
постійну тенденцію до зростання. Для досягнення стійкого ек. зростання
необхідно забезпечити постійне збільшення грошей в обігу; пропозиція
грошей характеризується нестабільністю через помилкову політику кред-
грош. інститутів
- М. Фрідмен багато уваги у своїх роботах приділяє проблемі
співвідношення грош. й фін. політики. Домінуюче значення грошової
політики пояснюється двома причинами. Перша - твердження Дж. Кейнса про
стимулюючий ефект урядового дефіциту є помилковим. Дефіцит бюджету не
може стимулювати ек. розвиток. Друга причина полягає в тому, що фіскальну
політику набагато важче пристосувати до чутливої короткострокової ситуації
в ринк. економіці, аніж грошову.Фрідмен допускає державне втручання тільки
в таких формах, які мінімально обмежують свободу людини.
Механізмом, що забезпечує реалізацію економічної свободи і взаємозв'язок
дій вільних індивідів, є механізм цін. 
- Фрідмен звертає увагу, що ціни одночасно виконують три
функції: інформаційну, стимулюючу і розподільчу. Фрідмен є прихильником
вільного ринку.
 84. Економічна теорія пропозиції.
У 1970-ті рр. на хвилі гострої критики кейнсіанства сформувалася теорія
пропозиції. З самого початку вона розцінювалася як практична програма
макротерапіі. На відміну від монетаризму в центрі її уваги перебували проблеми
процесу накопичення капіталу і стану державних фінансів в тісному зв'язку з
податковою політикою.природу інфляції вони бачили в високих податкових ставках
і безробіття.
Теорія заощадження. Прихильники теорії пропозиції, яка тісно пов'язана з
проблемами інфляції і безробіття, в основному займалися питаннями економічного
зростання. На відміну від монетаристської концепції центральне місце в теорії
пропозиції займає проблема заощаджень, пов'язана з податковою політикою
держави. Відповідно до цієї теорії причиною уповільнення темпів економічного
зростання є дефіцит, нестача заощаджень, що кардинально розходиться з думкою
кейнсіанців, які доводили протилежне.
Причиною дефіциту заощаджень є невірна податкова політика - політика
високих податкових ставок, яка веде до зниження граничної ефективності витрат
капіталу, а це в свою чергу викликає зниження рівня заощаджень і негативно
впливає на інвестиційний процес, призводить до загального сповільнення темпів
економічного зростання. Тому держава повинна знижувати податкові ставки до
оптимального рівня.
Теорія податкових ставок. Теоретичним обґрунтуванням позитивних наслідків
зниження рівня податкових ставок стала так звана крива Лаффера , відображає
залежність між доходами державного бюджету ( Y) і динамікою податкових ставок
(R).
Оптимальний розмір податкових ставок забезпечує максимальний обсяг
надходжень до державного бюджету. З графіка випливає, що при спробі збільшення
податкової ставки стимули до господарської діяльності падають і досягають
нульової позначки при 100% -ною ставкою податку, чому відповідає повна
відсутність державного доходу від оподаткування.
Однак практика показує, що скорочення податкових ставок на доходи
населення і прибуток корпорацій в короткостроковому плані веде до скорочення
доходів бюджету, зростання його дефіциту і може сприяти розвитку інфляційного
процесу. Відповідно до теорії податкових ставок нейтралізувати ці короткострокові,
негативні результати можна за рахунок скорочення державних витрат. У
довгостроковому плані, на думку теоретиків економіки пропозиції, тимчасовий
негативний ефект від зниження рівня оподаткування буде перекритий позитивною
динамікою заощаджень, посиленням інвестиційного процесу, скороченням
безробіття, збільшенням обсягу податкових надходжень, зниженням темпів інфляції
і т.д.
Практика використання теорії пропозиції. Обгрунтовані теорією пропозиції
лібералізація економічної політики і необхідність істотного зниження рівня
оподаткування, перш за все щодо провідних господарських суб'єктів, знайшли своє
втілення в " рейганоміки " і певною мірою в " тетчеризму" . Не викликає сумніву
факт позитивних зрушень в економіці США і Великобританії в середині 1980-х рр.,
Який висловився в різкому зниженні рівня інфляції, скорочення безробіття,
збільшення темпів економічного зростання. Однак ряд ознак не дає підстави
стверджувати, що єдиною причиною цих зрушень стала економічна доктрина,
вибудувана відповідно до теорії пропозиції. Так, наприклад, динаміка норми
заощаджень не виявилася настільки позитивною, як це передбачалося теоретиками
концепції пропозиції. Найбільшим розбіжністю теорії і практики виявився подальше
зростання дефіциту бюджету в США, що змусило пострейгановскую адміністрацію
поступово збільшувати рівень оподаткування. Проте, слід констатувати, що теорія
пропозиції зіграла в цілому позитивну роль, виявила існуючі макроекономічні
залежності і запропонувала вельми ясні рецепти лікування ряду недуг, що не тільки
сприяло подальшому розвитку теорії, а й збагатило господарську практику.

85. Теорія раціональних очікувань.

Ця теорія стала досить поширеною в середині 70-х років ХХ ст., в умовах
стагфляції, коли в економіці деяких країн спостерігалися одночасно інфляція й
безробіття. Її прихильники виходять із того, що економічні суб’єкти спроможні
діяти раціонально. Аналізуючи економічну інформацію, вони здатні визначати
майбутні зміни. Тобто економічні суб’єкти настільки раціональні, що можуть у
своїх прогнозах враховувати не лише минулий період, а й майбутні зміни в
економічній кон’юнктурі, в тому числі й у економічній політиці держави. Маючи
здатність передбачати зміни в економіці, вони спроможні приймати такі рішення,
які найбільше відповідають їхнім інтересам.
Саморегульована здатність економічних суб’єктів до раціональних дій може
бути реалізована на практиці лише через ринковий механізм, тобто без державного
втручання. Тому, аналогічно класичній теорії, теорія раціональних очікувань
виходить із передумови, що всі ринки (продуктів і ресурсів) є високо
конкурентними. На таких ринках заробітна плата й ціни високо еластичні –
одночасно як у напрямку зниження, так і в напрямку зростання. На думку
прихильників згаданої теорії, нова інформація, яку одержують економічні
суб’єкти, одразу відбивається на співвідношенні попиту та пропозиції високо
конкурентних ринків, і завдяки цьому рівноважні параметри економіки швидко
відновлюються за умови повної зайнятості.
Зазначені положення обумовлюють відповідний механізм реакції економіки
на економічні коливання. Згідно з теорією раціональних очікувань, крива сукупної
пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці
потенційного ВВП. Якщо припустити, що держава планує в наступному році
застосувати політику стимулювання сукупного попиту, то першим її наслідком
буде зростання цін. Робітники очікуватимуть зростання цін й наступного зниження
реальної заробітної плати, тому наперед включать цю очікувану інфляцію до своїх
вимог про підвищення номінальної заробітної плати. За цих умов пропорційно
зростанню цін збільшаться середні витрати; у підприємців не відбудеться
зростання прибутків і вони не погодяться збільшувати виробництво, тобто не буде
навіть тимчасового збільшення сукупної пропозиції відносно потенційного рівня.
Це означає, що раціональні очікування економічних суб’єктів виключають
можливість виникнення короткострокової сукупної пропозиції, а існує лише
сукупна пропозиція на рівні потенційного ВВП. Звідси висновок: стимулююча
політика держави викликає лише прискорення інфляції й зовсім не впливає на
рівень виробництва та безробіття. Тому вона є недоцільною і, на думку опонентів
теорії раціональних очікувань, має два найвразливіших елементи.
1. Здатність економічних суб’єктів досить правильно передбачати
майбутні зміни в економіці та економічній політиці держави суперечить
дійсності. Практика свідчить, що в галузі економічного прогнозування
припускаються значних помилок навіть керівні діячі та спеціалісти.
2. У реальній дійсності переважна більшість ринків не є чисто
конкурентними. Монополії та профспілки значною мірою стримують
зниження цін і номінальної заробітної плати.