Liudy Korporatsii Lvivskyi Shevskyi Tsekh U XVII-XVIII ST PDF

Мирон К апраль------
Люди корпорації:
Львівський шевський
у XVII-XVIII ст.
ІН С Т И Т У Т У К Р А ЇН С Ь К О Ї А Р Х Е О Г Р А Ф ІЇ
ТА Д Ж Е Р Е Л О З Н А В С Т В А
ім .М .С .Г Р У Ш Е В С Ь К О Г О
НАЦІОНАЛЬНА А КАДЕМ ІЯ №
Myron Kapral
Members of the Corporate

Association: the Lviv
Shoemaking Guild in
thel 7th and 18th century
Lviv 2012
Мирон Капраль
Львівський шевський цех
у ХУІІ-ХУІІІ ст.
Львів 2012
УДК [94(477.83-25):334.71] «16/17»
ББКТЗ(4УКРЗ-2ЛЬВ)5+УЗО(4УКРЗ-2ЛЬВ)09л5
К-93
Капраль М. Люди корпорації: Львівський шевський цех у ХУІІ-ХУІІІ ст. /

Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАН України. - Львів, 2012. -
552 с. + 16 іл. - (Львівські історичні праці. Дослідження. - Вип. 5).
ІБВИ 978-966-02-6501-1
У монографії представлено комплексний історичний аналіз правового, соціального,

релігійного, економічного життя львівських ремісників ранньомодерного часу. Дослідження
складається з двох частин (Корпорація та Люди), у яких почергово вивчається організація
львівських шевців із структурно-організаційного погляду (цехове право, релігійні та
національні відносини, економічні взаємини) та робиться наголос на внутрішньоцехові
процеси (демографія, кар'єрне зростання, соціальні обставини співіснування). Уміщено
також три додатки: Письмові джерела; Біограми майстрів шевського цеху Львова за 1665-
1732 рр.; Навчання учнів у шевському цеху Львова у 1665-1732 рр.
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історичним минулим Львова.
Рекомендовано до друку
Вченою радою Львівського відділення Інстит уту української
археографії та джерелознавства ім. М . С. Грушевського Н А Н України
(протокол № 3 від 28 травня 2012 р.)
Видання вийшло за фінансової підтримки

Канадського інституту український студій (С Ш Б)
На обкладинці:
Швець за роботою в майстерні. Малюнок невідомого майстра з Нюрнберга XVI ст.
(Hans Sachs der Schumacher, 1494-1576. Sonderasstellung 18. September - 31. Dezember
1994 / Hrsg. G. Posniak. Offenbach am Main, 1994. S. 17). Герби французьких шевських
корпорацій (Jacob P. L. Histoire des cordonniers et des artisans dont la profession se rattache
ä la cordonnerie... Paris, 1852.1: Armorial des cordonniers de la France. Plansche II, VI, VIII,
XIII, XVII, XXVIII, XXIX).
© Мирон Капраль, 2012

ISBN 978-966-02-6501-1
ЗМІСТ
Список таблиць, графіків та ілю страцій............................................................. 8

Перелік скорочен ь.................................................................................................. 11
В с т у п .......................................................................................................................... 13
Ч астина І: К О Р П О Р А Ц ІЯ
1. Ц ехове п раво : заснуванн я, п ри в іл е їс у д о в и й за х и с т
1.1. Початки організації......................................................................................... 24

1.2. Шевський цех у XV ст....................................................................................... 26
1.3. «Руський шевський ц е х » ............................................................................... 28
1.4. Зростання конкуренції в XVI - першій половині XVII ст........................ 31
1.5. Шевські статути першої половини XVII ст................................................. 34
1.6. Створення спільного ц еху.............................................. ............................... 40
1.7. Налагодження взаємин у другій половині XVII ст..................................... 44
1.8. Нереалізований проект реформи 1704 р.................................................... 47
1.9. Судовий захист інтересів ц ех у ...................................................................... 49
1.10. Позасудовий захист інтересів цеху............................................................ 55
2. Р е л і г і я та н а ц ії : х р а м и , б р а т с т в а , о б о в ' яз к и , к о н ф л ік т и
2.1. Рецепція західних середньовічних та ранньомодерних взірців............ 67

2.2. Вступ в епоху «конф есіоналізації»............................................................. 71
2.3. Випробування практикою: міжконфесійні та міжетнічні тертя
другої половини XVII - першої половини XVIII ст.............................. 75
2.4. Ремонт костелу св. Хреста після облоги міста 1672 р. та військових
дій 1695 р........................................................................................................ 79
2.5. Вихрести та новохрещенці у ц ех у ................................................................ 81
2.6. Вибір хресних імен у шевському ремісничому середовищ і................... 84
2.7. Підмайстри та рел ігія..................................................................................... 94
6
2.8. Братства як форма духовного життя ремісників..................................... 95

2.9. Церковно-економічна діяльність провізорів та братств....................... 100
2.10. Поширення елементів секулярності........................................................ 105
2.11. «Тілесні» вчинки......................................................................................... 107
2.12. Побожність ш евців...................................................................................... 111
2.13. Мішані шлюби та міжконфесійна дистанція......................................... 114
3. Е к о н о м і к а : м а й н о в и й стан, ви д а тк и , к о н к у рен ц ія
3.1. Матеріальне становище шевців (будинки, кам'яниці, ґр у н ти )............ 118

3.2. Соціальний вимір прибутків та видатків шевського цеху......................... 130
3.3. Перешкоди в ремеслі: сервіторат і п артацтво.......................................... 134
3.4. Конкурентні відносини: євреї та християнські ку п ц і............................ 142
3.5. Організація ремесла: спеціалізація, збут, ціни, сировина..................... 153
Ч асти н а II: Л Ю Д И
4. Д е м о г р а ф і я та с о ц іо т о п о гра ф ія
4.1. Кількість ш евців.............................................................................................. 171

4.2. Демографічна катастрофа початку XVIII ст. та наступне
зростання числа ш евців............................................................................. 176
4.3. Чисельність уч н ів............................................................................................. 179
4.4. Визволення учнів (перехід у категорію підм айстрів)............................. 182
4.5. М іграція й походження майстрів та уч н ів................................................. 184
4.6. Етнічно-конфесійна диференціація............................................................ 191
4.7. Склад шевської родини та домогосподарства.......................................... 194
4.8. Число шевських я т о к ...................................................................................... 199
4.9. Риси соціотопограф ії.......................................................................................203
5. Ц е х о в а к а р 'є р а : у ч е н ь , п ід м а й с те р;м а й с тер, ц е х м іс тр
5.1. Учні та процес навчання шевського рем есла............................................... 211

5.2. Підмайстри та їхня організація.................................................................. 218
5.3. «Молодші та старші брати» підмайстрів: «млодзяни»
й « м асл ак и » .................................................................................................227
5.4. Дисциплінування челяді: сприяння та покарання.................................. 229
7
5.5. Шлях від підмайстра до майстра: вступ до цеху...................................... 234

5.6. Керівництво цехової корпорації................................................................245
5.7. Старші й молодші майстри, столові та інші цехові уряд н и ки .............253
5.8. Патрони цеху та раєцькі депутати.............................................................258
6. С о ц іа л ь н е ж иття : статус, к о н ф л ік ти , п о б у т
6.1. Суспільний статус ш евц я................................................................................263

6.2. Шевці на урядах................................................................................................ 267
6.3. Образа честі рем існика.................................................................................... 271
6.4. Сварки біля я т о к ................................................................................................275
6.5. Крадіжки: закиди та правда............................................................................277
6.6. Гицлівство, чари та розпуста.......................................................................... 281
6.7. «П 'яни й як швець»: товариське життя шевського цеху...........................284
6.8. Войовнича челядь.............................................................................................293
6.9. «М іж своїми» (конфлікти в ц еху)................................................................ 296
6.10. У ремісничому оточенні...............................................................................300
6.11. Конфлікти з євреям и .....................................................................................303
6.12. Ж інки та насильство......................................................................................305
Львівський шевський цех та його ремісниче середовище

у XVII-XVIII ст.: модернізація чи трансформація?
(ЗА М ІСТЬ В И С Н О В К ІВ )....................................................................... 310
Д одатки
1. Письмові дж ерела................................................................................................318
2. Біограми майстрів шевського цеху Львова за 1665-1732 рр..................... 339
3. Навчання учнів у шевському цеху Львова у 1665-1732 рр........................ 413
M embers of the Corporate Association: the Lviv Shoemaking Guild

in the 17th and 18thcentury (SUM M ARY)...................................................504
Список використаних джерел і літератури................................................... . 513

Покажчик імен та місцевостей........................................................................... 528
СПИСОК ТАБЛИЦЬ, ГРАФІКІВ ТА ІЛЮСТРАЦІЙ
Та б л и ц і
1. Імена майстрів-українців шевського цеху в 1665-1732 рр. (за матеріалами
цехових, міських та бурграбських книг) С. 86
2. Імена майстрів-поляків та католиків шевського цеху в 1665-1732 рр. (за
матеріалами цехових, міських та бурграбських книг) С. 87
3. Спільні імена майстрів-українців та поляків шевського цеху в 1665-1732 рр.
(за матеріалами цехових, міських та бурграбських книг) С. 89
4. Жіночі імена в українському (руському) середовищі шевського цеху в 1665-
1732 рр. (за матеріалами цехових, міських та бурграбських книг) С. 90
5. Жіночі імена у польському (католицькому) середовищі шевського цеху в 1665-
1732 рр. (за матеріалами цехових, міських та бурграбських книг) С. 91
6. Спільні жіночі імена у польському та українському середовищі шевського цеху
в 1665-1732 рр. (за матеріалами цехових, міських та бурграбських книг) С. 93
7. Власники шевських «сорокових» яток на площі Ринок у 1645-1658 рр.
С. 124
8. Власники шевських «чотирнадцятих» яток на площі Ринок у 1645-1720 рр. C. 125
9. Прибутки та витрати шевського цеху в 1665-1679 рр. С. 132
10. Структура витрат шевського цеху за цеховими книгами в XVII-XVTII ст.
С.133
11. Ціни на чоботи на львівському ринку в 1665-1735 рр. С. 160
12. Вступ ремісників до шевського цеху Львова у 1667-1727 рр. (за даними
прийнять до міського права) С. 172
13. Вступ ремісників до шевського цеху Львова у 1665-1732 рр. (за даними
цехових реєстрів) С. 173
14. Вступ учнів до шевського цеху Львова у 1665-1732 рр. (за даними цехових
реєстрів) С. 180
15. Кількість учнів у майстрів шевського цеху Львова у 1665-1738 рр. (за даними
вписів до цехових книг) С. 181
16. Число підмайстрів шевського цеху Львова у 1677-1738 рр. (за реєстрами
визволення учнів) С. 182
17. Походження шевців Львова у 1667-1727 рр. (за реєстрами міського права)
С. 185
18. Походження учнів шевського цеху Львова у 1665-1738 рр. (за даними вписів
до цехових книг) С. 187
С П И С О К Т А Б Л И Ц Ь , Г Р А Ф І К І В ТА І Л Ю С Т Р А Ц І Й 9
19. Етнічний склад шевського цеху Львова у 1667-1727 рр. (за реєстрами
міського права) С. 191
20. Етнічний склад учнів-шевців уЛьвові у 1665-1738 рр. (за даними цехових
книг) С. 193
21. Кількість дітей шевців у 1690-1735 рр. (за даними метричних записів
Львівської латинської катедри) С. 195
22. Кількість дітей у сім’ях шевців у 1690-1735 рр. (за даними метричних записів
Львівської латинської катедри) С. 196
23. Кількість шевських яток та майстрів у 1658 р. (за даними фінансових реєстрів
міської каси) С. 202
24. Тривалість навчання учнів у львівському шевському цеху впродовж 1665-
1732 рр. (від вступу до визволення) С. 212
25. Тривалість отримання статусу майстра підмайстрами у львівському
шевському цеху впродовж 1665-1732 рр. (від визволення до «обізнання») С. 244
26. Частотність обрання львівських шевців цехмістрами у 1665-1733 рр. С. 252
27. Походження львівських шевців-цехмістрів у 1665-1733 рр. С. 253
28. Частотність обрання львівських шевців столовими майстрами у 1665-
1733 рр. С. 255
Г р а ф ік
Динаміка цін на шевські ятки у Львові за 1663-1731 рр. С. 123
ІЛЮСТРАЦІЇ
1. Ганс Захс - німецький філософ XVI ст., за фахом швець (1545 р.). Гравюра
Міхаеля Остендорфера (гравюра з: Hans Sachs der Schumacher, 1494-1576.
Sonderasstellung 18. September - 31. Dezember 1994 / Hrsg. G. Posniak. Offenbach
am Main, 1994. S. l).
2. Швець за роботою в майстерні. Малюнок невідомого майстра з Нюрнберга
XVI ст. (Hans Sachs der Schumacher, 1494-1576. Sonderasstellung 18. September -
31. Dezember 1994 / Hrsg. G. Posniak. Offenbach am Main, 1994. S. 18).
3. Закоханий швець приміряє взуття. Гравюра Якоба фон Гайдена (бл. 1570 -
1640) {Mummenhoff E. Der Handwerker in der deutschen Vergangenheit. Mit 151
Abbildungen und Beilagen nach den Originalen aus dem fünfzehnten bis achtzehnten
Jahrhundert. Leipzig, 1901. S. 63).
4. Карикатура на майстерню безпечного шевця (діти граються з інструментами,
підмайстри сидять без роботи за столом, жінка не пряде, тільки слухає музиканта, а в
двері входить майстер). Гравюра Й. Галле за Г. Босом, бл. 1580 р. (Mummenhoff E. Der
Handwerker in der deutschen Vergangenheit. Mit 151 Abbildungen und Beilagen nach
den Originalen aus dem fünfzehnten bis achtzehnten Jahrhundert. Leipzig, 1901. S. 74).
10
5. Мандрівний підмайстер у дорозі. Вигравіруване зображення на металі,
XVIII ст. (Boe Liv Н., Lowzow І. Det gamie skomakeri. Oslo, 1989. S. 209).
6. Шевці за роботою в майстерні. Зображення на кубку шевців з Познані 1651 р.
( Turnau І. Skórnictwo polskie. Wrocław; Warszawa; Kraków, etc., 1983. S. 72-73 -
вклейка).
7. Два шевці за роботою. Зображення на кубку шевців з Ланьцута 1662 р.
( Turnau І. Skórnictwo polskie. Wrocław; Warszawa; Kraków, etc., 1983. S. 84-85 -
вклейка).
8. Лист про визволення львівського шевського підмайстра Яна Ґжибовського,
1672 р. Папір, відбитка печатки на зеленому воску. (Archiwum Państwowe w
Przemyślu, Akta miasta Przemyśla, sygn. 493, str. 41).
9. Печатка шевського цеху Львова, 1672 р. Діаметр 36 мм, відтиснена у воску
під текстом документа. (Archiwum Państwowe w Przemyślu, Akta miasta Przemyśla,
sygn. 493, str. 41).
10. Сторінка з цехової книги львівських шевців з результатами виборів, 1665 р.
(Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника, відділ рукописів, ф. 5
(Оссолінських), спр. 430, арк. і).
11. Фрагмент з декрету львівського єпископа Йосифа (Шумлянського) у справі
суперечки Онуфрієвського та Миколаєвського братств Львова, 11 липня 1677 р.
(Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника, відділ рукописів, ф. З
(МВ), спр. 412/9, арк. 1 зв.).
12. Фрагмент листа шевського цеху до львівського магістрату з проханням
прийняти новий статут, 1704 р. (Центральний державний історичний архів України,
м. Львів, ф. 52, оп. 2, спр. 202, с. 1121).
13. Околиці Ярослава наприкінці XVI - на початку XVII ст. Фрагмент карти-
реконструкції Александра Яблоновського. (Jabłonowski A. Atlas historyczny Rzeczy
pospolitej Polskiej. Dział 2, Ziemie Ruskie Rzeczypospolitej: epoka z przełomu wieku
XVI-go na XVII-sty. Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
14. Ціхи шевського цеху з 1620 р. та XVIII ст.; реконструкція ціхи з початку
XX ст. (Економічні привілеї міста Львова XV-XVIII ст. / Упоряд. М. Капраль. Львів,
2007. Табл. 4: Ціхи львівських цехів XVI-XVIII ст. - № 4, 6; Львівський історичний
музей, МТ-2903).
15. Фрагменти взуття (підошви) XVII-XVIII ст. (Розкопки в районі синагоги
Золота Роза (серпень 2007 р.) та пл. Соборної перед пам'ятником королю Данилу
(вересень 2007 р.)).
16. Фрагмент чобота з гострим носом (XIV-XVI ст.) та дитяча підошва
(XVIII ст.). (Розкопки на вул. Федорова, буд. 22-26 (жовтень - грудень 2008 р.).
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ
АЮЗР - Архив Юго-Западной России

ЛННБ. Осс. - Львівська наукова національна бібліотека ім. В. Стефаника НАН
України. Відділ рукописів. Ф. 5 (Оссолінських)
НМЛ - Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Відділ
рукописної та стародрукованої книги
ЦДІАУЛ - Центральний державний історичний архів України, м. Львів
AGZ - Akta Grodzkie і Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak
zwanego Bernardyńskiego we Lwowie
Oss. - Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. Rękopisy
вул. - вулиця
гр. - грош
див. - дивись
зл. - злотий
м. - місто
О., 00. - отець, отці
опубл. - опубліковано
с. - село
св., свв. - святий (свята), святі
ВСТУП
Ремісники та їхні корпорації Х У І-Х У ІІІ ст.: сучасні історіографічні

тенденції. З часів відомих ліберальних економістів кінця XVIII - по
чатку XIX ст. Адама Сміта та Девіда Рікардо історики інтерпретували
цехові ремісничі організації в контексті прогресивності чи регресивності
економічного розвитку. За їхніми оцінками, цехи в ранньомодерний час
були монополізованими та нездатними до вільної конкуренції структура
ми, що гальмували прогрес капіталістичних відносин. А вільний ринок,
згідно з цими дослідниками, очевидно, був природним станом суспільних
та економічних взаємин, до якого європейська спільнота йшла у своєму
історичному поступі1. Відтоді більшість учених наголошували переважно
на економічній складовій ремісничого життя, вважаючи його серцевиною
професійну діяльність. При цьому поза розглядом істориків звичайно опи
нялися такі важливі аспекти, як цеховий корпоративізм, ієрархічність, статус
у суспільстві, культурно-побутові стосунки.
У сучасній європейській історіографії спостерігаємо активне переосмис
лення феномена цехової ремісничої організації. Частково це відбувається під
впливом ностальгуючої та романтизуючої історіографії кінця XIX - початку
XX ст. За такого погляду корпоративна цехова система була протилежністю
громадянській та економічній свободі капіталістичного формату, забезпечу
ючи економічну безпеку виробникові. У цеховій спільноті ремісник знаходив
свою родину, що провадила його від учня до майстра й надавала підтримку
в складних життєвих обставинах. Представники цього історіографічного
напрямку підкреслюють позитивні моменти патріархальних відносин
у сім'ї майстра, персональність взаємин між виробниками (на протива
гу деперсоніфікованим стосункам на капіталістичних підприємствах),
1 Див.: Farr J. R. Artisans in Europe: 1300-1914. Cambridge, 2000. P. 1-3. Див. та
кож: Капраль M. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій Льво
ва XV-XVIII ст. (історико-правовий нарис) / / Економічні привілеї міста Львова
(XV-XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль. Львів, 2007. С. VII-VIII.
14
дисципліну праці, опіку над учнями та підмайстрами, заангажованість жінки

у ремісничий процес2. Увесь цей «гармонійний» світ зникає у XIX ст., коли
зв'язки сімейного типу в ремеслі замінюються грошовими та ринковими
відносинами у чистому вигляді.
Щ об зрозуміти, як самі ремісники у середньовічний та ранньомо-
дерний період оцінювали свій статус, потрібно звернутися до принци
пу корпоративізму. Він ґрунтувався на нормах римського права, за яким
корпораціями вважалися асоціації, які уповноважували своїх членів до
колективної дисципліни й обов'язково мали бути затверджені привілеєм від
публічної влади. Бути членом цеху означало міцно поєднатися глибокими, не
розривними зв'язками з іншими цеховиками («братією » - за термінологією
ремісничих статутів). Через належність до цієї корпорації ремісник на
бував соціального статусу, який фіксував його особисте місце в суспільній
ієрархії та визначав його права й обов'язки. Така організація базувалася на
принципах щоденної солідарності, довіри між братчиками та ідеї духовно
го спасіння. З давнім цеховим життям їх пов'язували поняття порядку, честі,
якості, комфорту і стабільності, тоді як модерні концепції економічного ж ит
тя передбачають динамізм, гнучкість і амбіції, котрі, схоже, не вміщаються в
прокрустове ложе цехової системи3.
На переконання сучасного англійського дослідника Джеймса Фар-
ра, ремесло - це не просто звичайна форма праці, це феномен кількох
взаємонакладених ідентичностей. По-перше, ремесло справді було робо
тою, що забезпечувала виробникові прожиття; по-друге, воно давало йому
суспільну позицію, місце в соціальному порядку домодерного суспільства;
по-третє, його особиста та сімейна ідентичність асоціювалася з іміджем
ремісника, що набував самостійної цінності4. Саме в ранньомодерну добу в
європейській традиції масово поширилися прізвища, утворені від ремісничих
професій (в українській ономастиці відомі численні прізвища на кшталт: Ш ев
ченко, Шевчук, Коваленко, Коваль, Бондаренко, Бондар, Лимаренко, Лимар
та ін.), що засвідчило важливість ремісничого статусу для самоідентифікації
особи в той час. У цьому переплетінні економічного, соціального та персо-
2 Crossick G. Past masters: in search of the artisan in European history / / The Artisan
and the European Town, 1500-1900 / Ed. by G. Crossick. Aldershot, 1997. P. 1-2.
3Kluge A. Die Zünfte. Stuttgart, 2007. S. 1.
4Farr}. R. Cultural analysis and early artisans / / The Artisan and the European Town,
1500-1900 / Ed. by G. Crossick. Aldershot, 1997. P. 56-74.
ВСТУП 15
нального складників ідентичності ремісника два останні були, можливо, чи

не вирішальними в його самосвідомості. Домодерний ремісник не прагнув
великих економічних зисків та прибутків - пріоритетом у його житті зали
шалася, з одного боку, соціальна стабільність, а з іншого - дотримання не
писаного кодексу честі ремісника, що виконував роль якоря у бурхливому
житейському морі XVII-XVIII ст.
* * *
Львівські шевці та їхня корпорація: проблематика дослідження. Історики

українського міста не надто звертали увагу на шевську спільноту Львова,
адже через низький соціальний статус її представники ніяк не впливали на
політичні, військові чи дипломатичні події ні в місті, ні у Речі Посполитій.
Не тільки шевське, але й загалом усе львівське ремесло цікавило вчених
лише з погляду економічних процесів, а також визначних культурних до
сягнень5. Шевці Львова не залишили глибокого сліду і в культурному житті
міста - серед них не було таких яскравих постатей ранньомодерного періоду,
як, скажімо, швець і водночас письменник Ганс Захс із Нюрнберга6 або
філософ з ремісничого шевського середовища міста Ґьорліц Якуб Беме, який
проповідував у добу розгортання Реформації7. П ро визначних шевців та
історію шевського ремесла на Заході написано багато книг - з англійської8,
5 Це розвідки здебільшого про мистецькі цехи (малярів, золотарів), див.: Łoziń

ski W. Złotnictwo lwowskie w dawnych czasach: 1384-1640. Lwów, 1889; Wyd. 2-е:
Lwów, 1912. (Biblioteka Lwowska. T. 15-17); Kowalczuk M. Cech budowniczy we
Lwowie za czasów polskich do r. 1772. Lwów, 1927; Mańkowski T. Lwowski cech ma
larzy w XVI і XVII wieku. Lwów, 1936. (Biblioteka Lwowska. T. 36). Ще кільком це
хам присвячені окремі праці, переважно джерелознавчі або статистичні, які, проте,
важко назвати вичерпними: Lewicki S. Konfraternia kupiecka we Lwowie za Stanisława
Augusta. Lwów, 1910; [Kozioł S.] Konfraternia propinatorów [Lwowa]: 1696-1936.
Lwów, 1936; Мельник Б. В. Львівські зброярі. 2. Мечники 11 Записки Львівського
історичного музею. Львів, 2000. Вип. 9. С. 67-74; 2001. Вип. 10. С. 25-32; Голездрен-
ко О. Львівський цех мечників / / Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дрогобич,
2005. Вип. 9. С. 194-201.
6Lützelberger E. K. Frommann C. M. G. Hans Sachs, sein Leben und seine Dichtung.
Nürnberg, 1891.
7Див.: Clasen C.-P. Gerberund Schumacher in Augsburgs Vergangenheit 1500-1800.
Augsburg, 2003. S. XI.
8 Найважливіші з них: Rees J. F. The art and mystery of a cordwainer or, An essay
on the principles and practice of boot and shoe-making. London, 1813; Crispin Anec
dotes: Comprising Interesting Notices of Shoemakers Who Have Been Distinguished
for Genius, Enterprise, or Eccentricity: Also, Curious Particulars Relative to the Origin,
16
французької9* перспективи. Вийшло друком і чимало розвідок про окремі

цехові організації шевців - насамперед на німецьких10 та польських землях11.
Опубліковані напрацювання присвячені шевським корпораціям у містах
Англії12, Італії13, Іспанії14, Сполучених Штатів Америки15.
Importance, & Manufacture of Shoes: With Other Matters Illustrative of the History of
the Gentle Craft. Sheffield; London, 1827; Hall J. S. The Book of the Feet; a History of
Boots and Shoes. New York, 1847; Prince J. A Wreath for St. Crispin: Being Sketches of
Eminent Shoemakers. Boston, 1848; Winks W. E. Lives of Illustrious Shoemakers. Lon
don, 1883; Wright T. The Romance of the Shoe, Being the History of Shoemaking in All
Ages, and Especially in England and Scotland. London, 1922; Mitchell L., Powerhouse M.
Stepping Out, Three Centuries of Shoes. Sydney, 1997; Winkler H. Schuhmacher-Ge-
stalten. Basel, 1999.
9 Garsault F. A. de M. De Garsaults 1767 Art of the Shoemaker: An Annotated
Translation. Williamsburg, 2009; Jacob P L. Histoire des cordonniers et des artisans
dont la profession se rattache ä la cordonnerie: comprenant l’histoire des anciennes
corporations et confreries de cordonniers, de bottiers, de savetiers, de formiers, de
marchands de crepin, de peaussiers, de tanneurs et de corroyeurs de la France, depuis
leur fondation jusqua leur suppression en 1789; precedee de Thistoire de la chaussure
depuis les temps les plus recules jusqu a nos jours. Paris, 1852.
10 Rum pf K. Die Schuhmacherei im Grossherzogtum Hessen. Geissen, 1907; Mar
quardt Th. Der Einflusz der industriellen Entwicklung auf das Schuhmacher-Handwert
Erfurts. Leipzig, 1925; Pape R. Das Schuhmacher-Gewerk (jetzt Schuhmacher-Zwangsin
nung) zu Königsberg i. Pr.: eine Widmung zum 600jährigen Jubiläum der Innung. Ber
lin, 1926; Usteri E. Die Zünfte zur Gerwe und zur Schuhmachern in Zürich. Stäfa, 1976;
Hopfgartner A. Geschichte der Schuhmacherzunft in Innsbruck bis zur Einführung der
Gewerberfreiheit 1859. Innsbruck, 1979; Glasen C.-P. Gerberund Schumacher.
11 Kantor-Mirski M. Sławetny cech szewski królewskiego i wolnego miasta Będzina
w wiekach XVI-XVIII: fragment z dziejów Będzina. Sosnowiec, 1934; Romaniuk Z.
Rzemiosło szewskie w Brańsku w XVI-XX wieku / / Małe Miasta. Gospodarka / Pod
red. M. Żemło. Lublin, 2007. S. 182-197; Hrynkiewicz J. Szewcy przemyscy w świetle
organizacji cechowej (XVI-XVIII w.) / / Rocznik Przemyski. Przemyśl, 2007. T. 43.
Z. 4: Historia. S. 34-51. Остання дослідниця цілком ігнорує цех руських шевців, які
працювали при перемишльському замку з часів середньовіччя (Arlamowski К. Dzieje
przemyskich cechów rzemieślniczych w dawnej Polsce. Przemyśl, 1931. S. 175-182).
Див. також публікацію документів шевських цехів: Maroszek ]. Statut cechu szewców
suraskich z 1638 r. / / Białostocczyzna. Białystok, 1995. Nr 3. S. 97-102; Szczech B. Księ
ga cechu szweców miasta Woźniki. 1631-1740. Woźniki, 2002.
12Mander C. H. W. A Descriptive and Historical Account of the Guild of Cordwainers
of the City of London. London, 1931.
13Vianello A. LArte dei calegheri e zavateri di Venezia tra XVII e XVIII secolo. Venezia,
1993.
14Piles Ros L. Estudio sob re el gremio de zapateros. Valencia, 1959.
15 Commons J. R. American Shoemakers, 1648-1895: A Sketch of Industrial Evolution / /
The Quarterly Journal of Economics. 1909. Vol. 24. No. 1 (Nov.). P. 39-84.
ВСТУП 17
Львівський шевський цех - чи не найцікавіша реміснича організація в

місті. Це зумовлено передовсім давністю її існування - з XIV ст., найбільшою
чисельністю майстрів, а особливо - виробленою віками практикою то
вариського співіснування двох найчисленніших етнокультурних громад:
католиків (поляків) та православних (згодом - унійних) українців. Шевці
були представниками нижчих прошарків міського населення, репрезентанти
яких не входили до місцевої владної верхівки. Тому їхня етнокультурна, пра
вова та економічна поведінка не цілком накладалася на матриці поведінки
національних еліт у місті16.
У нашому дослідженні львівські шевці розглядатимуться не як окремі осо
би в локальній історії, а як спільнота («лю ди корпорації»), що діяла згідно
з прийнятими у ранньомодерний період правами і традиціями. Найбільша у
Львові у другій половині XVII і XVIII ст. шевська цехова корпорація склада
лася приблизно з 80-100 членів, інколи становлячи третину від загального
числа всіх львівських майстрів. Утворення спільного українсько-польського
цеху в 1641 р. позитивно вплинуло на розвиток місцевого шевського ремес
ла, тому що залучення до цієї організації українців із підзамчанської території
усунуло небажану конкуренцію.
У монографії взято до уваги унікальну ситуацію паритету та плідного
співіснування двох етноконфесійних громад у шевському цеху. Несподівану
гнучкість і терпимість у питаннях релігії, виявлені під час формування єдиної
ремісничої структури, неможливо пояснити з погляду конфесіоналізації - на
впаки, це були протилежні рухи. Очевидно, що демографічні фактори серйоз
но вплинули на реформу цієї корпорації. Адже, за словами одного львівського
райці з другої половини XVII ст., шевська спільнота налічувала тільки десяток
католиків і багато десятків русинів. Явна кількісна перевага українців і спону
кала католицьких шевців та міську раду до реформування цеху. Така ситуація,
зауважимо, не вписується в концепцію конфесіоналізації. За дослідженнями
німецьких учених, цей процес, що супроводжується залученням світської
влади, світських чинників, зазвичай передбачав і вибух секуляризації в умах
людей кінця XVIII - XIX ст.17Але свідомість львівських шевців, як і ремісників
16Детальніше ця проблематика висвітлена в монографії: КапральМ. Національні

громади Львова XVI-XVIII ст. (соціально-правові взаємини). Львів, 2003.
17Про конфесіоналізацію в нашому регіоні див.: Konfessionalisierung in Ostmittel
europa: Wirkungen des religiösen Wandels im 16. und 17. Jahrhundert in Staat, Gesell
schaft und Kultur / Hrsg. J. Bahlcke, A. Strohmeyer. Stuttgart, 1999.
18
загалом, довгий час залишалася зорієнтованою на традиційні, патріархальні

й середньовічні цінності в економічній, соціальній та культурній сферах жит
тя, століттями культивовані в цеховому співтоваристві.
Автор намагався охопити якомога більше аспектів ремісничого життя.
У роботі заторкнуто різнопланові теми, такі як: правовий устрій цехової
корпорації, суспільний статус шевців, чисельність учнів, підмайстрів,
майстрів, праця шевця, організація збуту та ін. Саме ці сюжети, на пер
ший погляд, можливо, дещо перенасичені фактами, цифрами, таблицями,
якраз і є тими фрагментами справжнього минулого, що формують реальну
картину буття шевської спільноти у Львові ранньомодерної доби. Яскраві
персоніфіковані епізоди відтворюють щоденний побут ремісників, проте
такої інформації, з огляду на обмеженість джерел, обмаль.
* * *
Джерельна складова дослідження. Збереження всіх цехових книг шевської

корпорації Львова від 1660-х до 1730-х рр. дозволило детально вивчити саме
цей - критичний у житті міста - період, коли воно зазнало двох облог ту
рецьких і шведських військ (1672 та 1704 рр.), економічного занепаду, а зго
дом поступового відновлення у 20-30-х рр. XVIII ст. Відомості цих книг да
ють змогу скласти достатньо точне уявлення про життєвий цикл пересічного
ремісника - від прийняття на навчання («поєднання») через мандрівки
підмайстром до вступу в цех повноправним майстром і аж до часу його смерті.
Цехові акти шевців описують майже виключно внутрішні питання ремес
ла, як-от: купівля сировини, суперечки з чинбарями, проблеми з підмайстрами
і т. д. Натомість немає жодних згадок про щоденну роботу в майстерні, про
інструменти, асортимент взуття, обсяг продукції. Не зафіксовано майже й
свідчень про техніку ремесла, особисті стосунки, цехові звичаї, інтер'єр по
мешкань, харчування, святкування тощо. Дізнатися більше про щоденне,
сімейне та соціальне життя львівських ремісників перешкоджає й відсутність
будь-яких наративних джерел - щоденників, родинних хронік, записників18.
Статистика у вигляді таблиць допомагає розкрити те, що приховують
описові чи навіть актові джерела. П опри певну обмеженість цифрових даних,
18 Частково збереглися джерела цього виду на Заході. Наприклад, унікальна па

м’ятка з ранньомодерного Кольмара - родинна хроніка шевця Матіаса Ляуберера
та його сина, також Матіаса, з XVII ст., див.: LaubererM. Mein Haussbiechlein: Schrei
bende Schuhmacherim 17.Jahrhundert. Basel, 2005.
ВСТУП 19
у них є своя перевага - їм не властива та суб'єктивність, що характерна для дже

рел особового походження19. Кількісний аналіз, застосований у монографії,
має риси безособовості й об'єктивності, хоча складання статистичних таблиць,
звісно, вимагає багатьох трудомістких математичних процедур.
Магістратські книги та окремі акти правового характеру (привілеї, ман
дати) відображають проблемність правового становища шевців, конфлікти
між ними і в межах усього львівського ремісничого середовища. Судові
консисторські акти (римо-католицькі й унійні) відтворюють фрагменти щ о
денного побуту ремісників через призму їхніх суперечок із сусідами, колега
ми і т. д. Зовсім іншими за типом відомостей є метричні книги про одружен
ня ремісників, опрацьовані в роботі статистично. У цих документах історик
не зустріне суб'єктивних моментів, притаманних актовим матеріалам з
аргументами судових сторін. Львівські метрики доповнюють свідчення
інших джерел інформацією про шлюбних партнерів шевців, число дітей
у родині. Міські фінансові книги, своєю чергою, дозволяють докладніше
з'ясувати економічне становище шевців, місця їхнього проживання та інші
демографічні й соціотопографічні характеристики.
* * *
С т руктура монографії. Книга складається з двох основних змістових

модулів: корпорація та люди. У першому йтиметься про шевський цех як пра
вову організацію, а також пов'язані з ним релігійні мирянські братства, що ра
зом утворювали типову для тогочасного Львова корпоративну мережу. Для
розуміння корпоративних умов існування львівських шевців важливі також
економічні параметри, які окреслюють їхній майновий стан, конкурентні
відносини, організацію ведення ремесла.
У другому змістовому модулі вміщено нариси демографічного спрямуван
ня - про кількість і вік майстрів, учнів, підмайстрів, склад сім'ї, міграційні
потоки в цеху, національно-релігійні характеристики. Центральним у цьо
му блоці є розділ про головні життєві стратегії ремісників ХУІІ-ХУІІІ ст.
та форми їх втілення на прикладі цехової кар'єри учнів, підмайстрів та
майстрів львівської шевської спільноти. Позацехові побутові обставини
життя представників цього ремесла описано в останньому розділі книжки, де
аналізується соціальний статус шевця та його дружини, конфліктні ситуації,
звичні розваги та способи відпочинку.
19 Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. XIII.

20
У додатках наведено джерельні матеріали - як у вигляді публікації

документів, так і у вигляді опрацьованих за виробленою схемою біограм
більше семисот майстрів львівського шевського цеху ХУІІ-ХУІІІ ст., а також
розгорнутої таблиці з інформацією про понад дві тисячі учнів, котрі навчали
ся шевського ремесла та визволялися на підмайстрів уЛьвові у 1665-1738 рр.
Два останні додатки можуть слугувати в майбутньому підставою для ство
рення зведеної бази даних про ремісниче середовище Львова ранньомо-
дерного періоду, що акумулюватиме відомості про дату народження, місце
походження, родинне оточення, обов'язки в цеху та посади в міських орга
нах влади. Сподіваємося, що ця книга стане початком глибоких соціальних
студій львівського міського середовища.
Термінологія та методологія. Монографія описує ранньомодерне
суспільство у його власних термінах, показуючи, як люди з обмеженими
соціальними зв'язками та матеріальними ресурсами намагалися утвердитись у
міському соціумі, згідно з викликами їхнього щоденного життя. Основні по
няття, необхідні для аналізу міського суспільства, - це громада, влада та група20.
Деякі соціальні історики поняття громади вважають найважливішим,
шукаючи в минулому спільні цілі, прагнення вирішити конфлікти та досягти
соціальної стабільності. Інші, натомість, зосереджуються на концепції вла
ди - у формах експлуатації та домінації. Але часто ці питання накладають
ся. Як групи чи підгрупи діяли всередині ремісничого цеху або міста? Чи
міські або цехові громади пропонували задовільні рішення для всіх своїх
членів, чи тільки для малої групи патриціату, що експлуатував інші групи?
Чи, за німецьким дослідником Христофором Фрідріхсом, місто було ареною
можливості та участі, чи полем конфлікту та домінації? Відповідь на всі ці запи
тання дає одне твердження: у жодному людському суспільстві немає рівності.
Нерівність є фундаментальним принципом та правдою людського життя.
Кожна громада формується на багатьох осях нерівності, що пересікаються
чи накладаються одна на одну для кожного індивіда, який одночасно нале
жить до різних груп. Визначення, котрий з цих поділів є найістотніший, ста
новить найсуттєвішу проблему соціального аналізу в будь-якій формі. Бачен
ня таких груп соціологами та істориками часто накинене зверху, поглядом із
сьогодення: бідні й багаті, купці й ремісники, патриції та плебс21.
20 Див.: Friedrichs С. R. The Early Modern City 1450-1750. London, 1995. P. 13-15.
21 Friedrichs C. R. The Early Modern City. P. 14.
ВСТУП 21
Універсальний принцип домінації в людському суспільстві за критеріями

віку (діти, наприклад учні в ремісничому цеху, завжди у підпорядкованому
становищі) і статі (жінка в ранньомодерному суспільстві підкоряється
чоловікові, проте його влада не безмежна). Кожна людина - носій численних
соціальних ідентичностей: за віком, статтю, місцем проживання, заняттям,
суспільним статусом, релігією. Деякі з аспектів цієї множинної ідентичності
були сталими об'єктивно (зокрема, стать), деякі інколи змінювалися (ре-
лігійно-національна належність), а деякі - часто втрачалися та набувалися.
Суперечності між індивідуальними, груповими та загальногромадськими
потребами й інтенціями людей лежали в основі соціальних взаємин у ран
ньомодерному суспільстві. У нашій книзі в центр дослідження поставлена
громада ремісників львівського шевського цеху XVII-XVTII ст., в межах якої
виділялися дві найбільші групи українських та польських майстрів (представ
ники німецької, французької чи вірменської націй були нечисленними). Хто
домінував у цій ремісничій корпорації, як складалися взаємини між учнями,
майстрами й підмайстрами різних національно-конфесійних груп - ці й інші
питання також розглянуті на сторінках пропонованої праці.
* * *
Ще на стадії наукового задуму ідея майбутнього видання була обговоре

на з моїм науковим наставником Ярославом Дашкевичем, якого я й надалі
постійно інформував про «ш евські» сюжети - аж до його відходу з життя у
лютому 2010 р. За підтримку на різних етапах написання монографії22 хочу
висловити подяку Наталі Яковенко з Києво-Могилянської академії, Миколі
Крикуну з Львівського національного університету ім. Івана Франка, Олегові
Купчинському з Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, Володимирові
Александровичу з Інституту українознавства ім. І. Крипякевича Н А Н
України. Андрій Фелонюк з Львівського відділення Інституту української
22 Окремі підрозділи цієї книги частково опубл. в: Капраль М. Ціхи львівського

цеху шевців XVlt-XVIII ст. 11 Знак: Вісник Українського геральдичного товари
ства. Львів, 2008. Ч. 44. С. 2-3; Його ж. Цехові книги шевського цеху як джерело
до історичної демографії Львова XVH-XVIII ст. / / Львівська національна наукова
бібліотека імені В. Стефаника: історія і сучасність: Доп. і повідомл. Міжнар. наук,
конф. (Львів, 28-30 жовтня 2010 p.). Львів, 2010. С. 346-351; Його ж. Соціальний
статус та ієрархічність в ремісничому середовищі в ранньомодерному місті (на
прикладі шевського цеху Львова XVII-XVIII ст.) / / Ювілейний збірник на поша
ну Степана Гелея. Львів, 2011. С. 119-126. (Вісник Львівської комерційної академії.
Серія: Гуманітарні науки. Вип. 10).
22
археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Н А Н України по

стачав автора знайденими звістками про львівських шевців. До виходу
монографії друком у різний спосіб долучилися Ігор Скочиляс, Андрій Гре-
чило (Львівське відділення Інституту української археографії та джерело
знавства ім. М. С. Грушевського Н А Н України), Богдана Петришак (Ц ен
тральний державний історичний архів України, м. Львів), Руслан Серцеле-
вич, П етро Слободян (Львівський історичний музей), Франк Сисин, Зенон
Когут (Канадський Інститут українських студій), Сергій Плохій, Любомир
Гайда (Гарвардський університет у СШ А), Ришард Щиґел (Університет ім.
М арії Кюрі-Скадовської у Любліні), Здзіслав Ноґа (Педагогічна академія у
Кракові), Томаш Вюнш (Університет у Пассау, Німеччина). Без сприяння
М ирослави Дядюк, завідувача відділу рідкісної книги Львівської національної
наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, важко було б повноцінно працювати з
цеховими книгами, тому висловлюю їй велику вдячність.
Допомогли у реалізації цього проекту й кілька зарубіжних освітніх та на
укових інституцій, що надали гранти для ознайомлення із західними дже
релами й літературою: Університет ім. М арії Кюрі-Скадовської у Любліні
(2008), Інститут Гердерау Марбурзі (2009), Український дослідний інститут
Гарвардського університету в СШ А (2 0 1 1). Окрема подяка за фінансову до
помогу у виданні книжки - Канадському Інституту українських студій Аль-
бертського університету.
Уважно прочитала рукопис видання, зробивши свої зауваження,
літературний редактор Наталя Кіт з Львівського відділення Інституту
української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НА Н
України. Врешті, неможливо згадати всіх, хто прихильно ставився до науко
вих планів автора та їхнього втілення при роботі над монографією. Дякую
всім названим і неназваним доброзичливцям в Україні та поза нею, котрі по
сприяли тому, що ця книга дійшла до читача у публікованому вигляді.
ЧАСТИНА І
КОРПОРАЦІЯ
1. ЦЕХОВЕ ПРАВО:
ЗАСНУВАННЯ, ПРИВІЛЕЇ, СУДОВИЙ ЗАХИСТ
1.1. П о ч а т к и о р г а н і з а ц і ї
У ремісничий цех шевці організувалися, очевидно, невдовзі після надання

місту Львову магдебурзького права. Така практика запроваджувалася насам
перед за зразками німецьких ремісничих цехів (звідки походить і сам термін
«ц ех » - Zeche, також Z ünfte ). Найдавніші згадки про організацію шевсько
го ремесла в Німеччині датовані другою половиною XII ст.: 1157 р. - цех у
Магдебурзі (за документом архиепископа Віхманна), дещо пізніше зафіксо
вано шевський цех у Кельні, 1180 р. - цех шевців та пантофельників у Галле.
Виникли вони у розвинених промислових центрах регіону Рейну, в Магде
бурзі та Брауншвейзі. У наступному столітті відомо про шевські корпорації
у Бремені (1274), Берліні (1284) \ На теренах Польщі у Кракові вперше таке
ремісниче об'єднання задокументовано в XIV ст., натомість у Познані воно
веде свій правовий відлік від привілею 1280 р., яким великопольський князь
Пшемислав II дозволив шевцям закладати ятки2.
За взірцем львівського цеху в 1386 р. реорганізована шевська реміснича
структура у Перемишлі3. Хоча перша звістка про неї нотується під цим р о
ком, проте реально вона діяла й значно раніше4.3 перемишльського надання
старости Руської землі Андрія дізнаємося про встановлення чи обмеження
числа шевських яток та про окремий податок на користь князівської скарб
1Pape R. Das Schuhmacher-Gewerk (jetzt Schuhmacher-Zwangsinnung) zu Königs

berg i. Pr.: eine Widmung zum 600jährigen Jubiläum der Innung. S. 9; Kluge A. Die Zün
fte. Stuttgart, 2007. S. 56.
2Karwowski S. Cechy szewskie w Poznaniu i na przedmieściach. Poznań, 1907. S. 5.
3Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwane
go Bernardyńskiego we Lwowie (далі - AGZ). Lwów, 1876. T. 6. S. 1.
4 Як показує приклад німецьких міст, здебільшого неможливо встановити точну
дату заснування певного цеху. Ці організації з'являються на сторінках документів
пізніше, коли у письмовій фіксації виникає потреба, див.: Kluge A. Die Zünfte. S. 64.
ЦЕХОВЕ ПРАВО 25
ниці. Якщо у Перемишлі таких яток визначалося шістнадцять, то у більшому

місті, столичному Львові їх мало бути не менше двадцяти. Наявність у по
дальшому сорока «королівських» шевських яток на площі Ринок непрямо
доводить слушність нашого припущення про саме таку кількість санкціоно
ваних місць для продажу шевських виробів.
Перемишльське надання 1386 р. частково розкриває особливості право
вого устрою об'єднання львівських шевців у початковий період. До отриман
ня містом магдебурзького права, ймовірно, цех був утверджений князівською
або старостинською грамотою (як і в Перемишлі5). Князівські урядники та
кож збирали окремі податки з шевців на користь центральної влади. Окрім
того, подібно як і на східноукраїнських землях Великого князівства Л итов
ського, до й навіть якийсь час після прийняття маґдебурґії в містах місцеві
державні чиновники стягали з шевців та інших ремісників податки (у вигляді
грошових зборів та ремісничих виробів) для замку й на інші військові по
треби. Так, у Києві ХУІ-ХУІІ ст. (після надання магдебурзького права напри
кінці XV ст.) простежується розподіл ремісників на дві юрисдикції - міську
та замкову. Врешті дійшло до того, що 1591 р. були затверджені статути зам
кових ремісників, котрі сплачували податки саме королівським урядникам6.
З львівських шевців, які не потрапили під юрисдикцію магістрату і жили на
старостинській юридиці, також стягувалися аналогічні збори у Х У -Х У І ст.,
що вказує на початкову залежність міського ремесла від державної влади.
Упровадження цехової організації в місті означало не лише появу нової
форми існування місцевого ремесла. Відтепер львівські ремісники могли
створити автономну, самоврядну структуру, незалежну (в правовому аспек
ті) від державних чинників. Цехмістри, яких обирали раз на рік у цеху, підпо
рядковувалися адміністративно тільки міській раді, а в судовій сфері - війто
ві й міському суду. Також цехмістри могли контролювати якість виробів своїх
ремісників та накладати на них відповідні покарання, дбаючи про належну
репутацію корпорації. Через цехову систему ремісники здобули реальний
доступ до влади у місті, хоч небагатим, а отже, маловпливовим у політичних
справах шевцям важко було конкурувати у просуванні по щаблях урядової
5 Перемишль, на відміну від Львова, отримав надання, чи радше підтвердження,

магдебурзького права від польської королівської влади досить пізно, а саме у 1389 р.
(АСг. 1872. Т.З. 5. 34-36).
6 Яковенко Н. Новий документ до історії київських ремісничих цехів початку
XVII ст. 11 Архіви України. К., 1989. № 5. С. 68.
26 Ч а с т и н а І: К О Р П О Р А Ц І Я
кар'єри із золотарями, мечниками, броварниками, різниками та деякими ін

шими представниками прибутковіших ремісничих фахів.
1.2. Ш е в с ь к и й цех у X V ст.
У цеховій ієрархії шевський цех посідав серединну позицію, що дово

дить документ 1425 р. про присягу на вірність урядовців та цехмістрів міс
та Львова королю Владиславові II7. У переліку цехмістрів двоє керівників
шевської спільноти - П етро русин та Йоганн Гайлесборґ (Petrus Ruthenus,
Iohannes Heilesborg ) - згадані п'ятими - після крамарів, різників, пекарів та
ковалів, але перед кравцями, сідлярами та римарями, броварниками, чин
барями та кушнірами. Цехова печатка шевців також була прикріплена до
цього акта п'ятою за порядком8, засвідчуючи реальне існування шевської
цехової організації та її порівняно значне місце в ієрархії міського ремесла.
Такий високий статус шевців, які загалом не надто шанувалися у міському
середовищі, можна пояснити напливом чужоземних колоністів, насампе
ред німців та поляків, котрі вкладали кошти в будівництво нових майсте
рень або в купівлю старих. Так, у 1384 р. львів'янин П етро Ґливич продав
половину чинбарні шевцеві Нікласу Бреннеру, який недавно прибув до
міста9. Зрозуміло, що саме німці й поляки домінували в новозаснованому в
другій половині XIV ст. католицькому цеху шевців. Власне цей цеху першій
половині XV ст. було залучено (разом з деякими іншими) до обслуговуван
ня фортифікацій, що тоді активно споруджувалися. 1407 року шевці брали
участь у виготовленні баліст (машин для метання стріл або каменів), а за
звісткою Дениса Зубрицького, датованою 1445 p., після зведення башт ви
сокого міського муру обсаджували в час воєнної небезпеки вежу, названу
дещо пізніше Бернардинською (від розташованого поряд монастиря), та
забезпечували її амуніцією10. Будувалася ця вежа, вочевидь, досить довго,
7AGZ. 1873.Т.4. S. 133.

8Гавриленко В. О. Львівські цехові печатки XIV-XV ст. та питання про час їх ви
никнення / / Історичні джерела та їх використання. K., 1964. Т. 1. С. 248.
9 Najstarsza księga miejska (1382-1389) / Wyd. A. Czołowski. Lwów, 1892. Nr 135.
(Pomniki dziejowe Lwowa. T. l).
10Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. Львів, 2002. С. 95; Капраль М. Привілеї та
статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій Львова XV-XVIII ст. (історико-пра
вовий нарис). C. XII— XIII.
оскільки відомо, що ще наприкінці XV ст. на ній велися мулярські роботи,

пов'язані з покриттям даху11.
У середині XV ст. католицький шевський цех почав уживати заходів при ко
ролівському дворі, щоб зі здобуттям відповідних документів відокремитися
від тих, кого вважав нелегітимними шевцями-партачами. Першим кроком
у цьому напрямі стало отримання 2 липня 1444 р. королівського привілею
разом з львівськими крамарями, пекарями та різниками12. Скориставшись
зручною нагодою (у Львові короткочасно перебував король Владислав III
Варненчик, що саме вирушив на війну з турками), міські корпорації в цьо
му дипломі підтвердили свої попередні права. Власне з цим актом можна
пов'язувати цехову традицію закладення (вперше - у 1444 р.) 40 шевських
яток на площі Ринок, що згодом іменувалися королівськими13. Цей перший
монарший привілей став міцною правовою підставою для функціонування
цеху в майбутньому.
У наступних десятиліттях відбувалося подальше правове врегулювання
норм існування цеху за допомогою королівських постанов, а саме директив
них виконавчих мандатів. Так, 16 вересня 1456 р. Казимир IV у своєму р оз
порядженні наказує львівському воєводі та генеральному львівському старо
сті Анджеєві Одровонжу, щоб на території старостинської юридики навколо
Високого замку, що отримала назву Підзамча, працювало на замок за дав
нім звичаєм не більше двох шевців14. 11 квітня 1469 р. з'являється подібний
мандат, адресований іншому львівському старості - Рафалові з Ярослава, й
одночасно другий мандат зі скаргою шевців на чинбарів, які мешкають поза
Львовом і продають їм дешевші та тонші (уііогев еї ехіїіогев) шкіри, а кращі
перепродуючи в інші міста. Король звелів залагодити цю суперечку шевців
11 У фінансовій книзі Львова під 1495 р. згадуються видатки на шевську вежу «а

tectura turris suto rum cum lateribus», «a ducture lateribus pro tegende turri»: Цен
тральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІАУЛ), ф. 52,
оп. 2, спр. 698, с. 675.
12Економічні привілеї міста Львова. С. 1-2.
13Там само. С. 214-215 (згадка у статуті 1633 p.).
14ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 1039, с. 7-8. Регест підтвердження цього документа
від 15 грудня 1558 р. див.: Каталог пергаментних документів Центрального дер
жавного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799 / Упоряд. О. Купчинський,
Е. Ружицький. К , 1972. № 585. Ярослав Кісь хибно назвав цей мандат статутом,
який нібито підтверджувався «у 1459, 1524, 1558 і пізніших роках» (Кісь Я. Про
мисловість Львова у період феодалізму (ХІІІ-ХІХ ст.). Львів, 1968. С. 52).
та чинбарів - як львівському старості, так і райцям - за прикладом краків

ських ремісників15. Пізніше джерело з XVII ст. показує, що Краків ще довго
був взірцем та прецедентом для вирішення таких проблем львівського реміс
ництва16.
1.3. « Р у с ь к и й ш евський цех»
Тривалий час українці та вірмени фактично залишалися поза новозасно-

ваним цехом. У міських раєцьких, лавничих та фінансових книгах початку XV
ст. трапляються тільки окремі прізвища руських чи вірменських майстрів-
шевців. У 1404-1414 pp. із 34 шевців, згаданих на сторінках податкових реє
стрів, лише три, судячи з імен, не були іммігрантами з німецьких чи польських
земель ( Hannus Rewsse, Iwanus, 1boros). У наступні за хронологією фінансовій
книзі за 1414-1426 pp. вірменсько-руська меншість у шевському цеху зафік
сована на тому ж рівні: 4 особи з 30 шевців (losip, М уп, Semen, Sym on ) 17. Утім,
дехто з них міг зробити вдалу кар'єру в цеху. Знаємо, зокрема, що в 1425 р.
П етро русин ( Petrus Ruthenus) став шевським цехмістром. Хоча нібито ет
нічна прикладка до його імені могла й не відображати дійсності, належачи,
наприклад, недавньому конвертитові або представникові другого покоління
осілих у Львові німців18. Через 20 років - у 1445 p., очевидно, ця сама особа,
П етро швець, русин ( Peter schuster Rewsse ), фігурує в німецькомовній лавни-
чій книзі19.
15ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 1039, с. 8-9.

16Економічні привілеї міста Львова. С. 214.
17 Підрахунки зроблено за індексами до міських фінансових книг: Księga przy
chodów і rozchodów miasta (1404-1414) / Wyd. A. Czołowski. Lwów, 1896. (Pomniki
dziejowe Lwowa. T. 2); Księga przychodów i rozchodów miasta (1414-1426) / Wyd.
A. Czołowski. Lwów, 1905. (Pomniki dziejowe Lwowa. T. 3). Ці ж індекси дозволяють
скласти уявлення про відносно значну частку шевців у загальному числі всіх реміс
ників. Так, у 1414-1426 рр. у реєстрах занотовано, поряд із 30 шевцями, такі найчи-
сельніші ремісничі фахи: 28 кравців, 16 пекарів, 15 різників, 33 кушніри.
18Для прикладу, на початку XV ст. у Львові жив пробощ католицької катедри Ян
Рутені (Joannes Rutheni), нове прізвище якого можна було перекласти як «син руси
на», див.: Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1994. Т. 5. С. 244.
19 Księga ławnicza miejska (1441-1448) / Wyd. A. Czołowski, F. Jaworski. Lwów,
1921. Nr 1618-1619. (Pomniki dziejowe Lwowa. T. 4).
Цілком витіснити некатоликів з шевського ремесла й асимілювати їх, з

огляду на монопольне становище цехової організації в місті, не вдалося. П о
зацехові майстри знайшли правовий прихисток на Підзамчанській юридиці.
За встановленою традицією, нагадаємо, на Підзамчі для оборонних потреб
замку працювало, поруч з іншими ремісниками, двоє шевців-католиків. Під
протекцію руського (львівського) старости, однак, потрапили й інші шевці,
котрі не входили до міського цеху, хоч це й суперечило їхнім планам. Воєвода
та генеральний руський староста Анджей Одровонж у грамоті від 13 вересня
1460 р., зверненій до львівського магістрату, бере під опіку і руських шевців,
які виконували «вірменську» роботу, а також єврейських червоношкірників
(ludei rubricerdones ) 20, що здавна займалися на Підзамчі цим ремеслом. Згідно
з самим документом, Одровонж допускав міську юрисдикцію над усіма меш
канцями та ремісниками Львова, окрім території Підзамча. Мабуть, після
смерті у 1464 р. цього старости, з яким місто мало постійні судові суперечки
і проти якого воно навіть уклало союз (конфедерацію) з шляхтою Руського
воєводства, підзамчанські шевці опинилися під тиском магістрату. Наступ
ники Одровонжа на старостинській посаді (після нього уряди руського во
єводи та старости були розділені21) не змогли належно протидіяти міським
юрисдикційним претензіям.
Саме того часу, за твердженнями Ярослава Кіся, стосується звістка з
1470 р. про об'єднаний цех шевців, включно з українцями та вірменами (до
цього періоду міг існувати окремий «руський шевський ц е х » )22. Зі зниклої
фінансової книги Львова першої половини XV ст. Ян Алембек на початку
XVII ст. зробив виписи зі згадкою під 1448 р. «sutores Catholici, sutores Ru-
thenici» та під 1453 p. «starosta sutorum Ruthenicalium Wolos, A rm enus»23.
20 AGZ. T. 6. S. 62. Михайло Грушевський, залучаючи згаданий документ до сво

го огляду ремесла в Україні XIV-XVI ст., неточно переклав з латинської мови назву
цього фаху як «сапянники» (Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1995. Т. 6.
С. 130).
21 Urzędnicy województwa Ruskiego XIV-XVIII wieku (ziemie halicka, lwowska,
przemyska, sanocka). Spisy / Opr. K. Przyboś. Wrocław; Warszawa; Kraków, etc., 1987.
S. 150, 158.
22 Кісь Я. Промисловість Львова у період феодалізму. С. 52. В іншому місці своєї
книжки автор пише про 1425 р. як про час існування цеху українських шевців (Там
само. С. 97).
23 Badecki К. Zaginione księgi średniowiecznego Lwowa / / Kwartalnik Historyczny.
Lwów, 1927. R. 41. S. 561,562.
ЗО Ч а с т и н а І: К О Р П О Р А Ц І Я
Як бачимо, до складу «руських шевців» входили й вірмени, котрі навіть посі

дали керівні позиції. Також у тогочасних міських актах вдалося знайти нотат
ку за 1464 р. про Лайна, руського шевця (Ьауп зШогИШепісаНз), котрий купив
будинок перед Галицькою брамою24. Натомість безпосереднє звернення до
збереженої міської фінансової книги за 1460-1514 рр., на яку покликається
Я. Кісь, дає змогу дійти певних висновків. Запис «Бігіогез Я иіепісі» у цій кни
зі є тільки під 1462 та 1463 рр.25 у реєстрі ремісничих цехмістрів, проте жод
ного імені цехмістра цього цеху не подано, хоча щодо інших цехів відповідні
місця для прізвищ та імен заповнені. У 1470 р., як і в інші роки після 1463 р.,
внесено прізвища цехмістрів тільки шевської корпорації, а про «руських шев
ців» там уже не зазначено. Та навряд чи на цій підставі можна вважати львівський
шевський цех «об єднаним», як це стверджує Я. Кісь. Прізвища й імена цехмі
стрів шевського цеху в реєстрах ремісничих цехмістрів за 1466-1514 рр. мали
суто німецьке чи польське етнічне походження. Українці та вірмени залишили
ся поза межами католицького цеху міської магдебурзької юрисдикції. Сумнівно,
що на Підзамчі існувала організація, подібна до ремісничого цеху. Цех «руських
шевців» виявився ефемерною структурою, котра ненадовго потрапила на сто
рінки міських актів. Також тільки протягом двох років, у 1505-1506 рр., виявля
ємо записи про медоварів (тесіопит ргоріпаі:оге5, ріпсете тгЛоь)16, тимчасовим
був і впис у львівських фінансових реєстрах наприкінці XVI ст. пекарів житнього
хліба, котрі також мали своїх керівників - старост. Однак це не означало існу
вання цехової організації, на яку медовари не спромоглися взагалі, а пекарі жит
нього хліба - лише у 1770 р.27 Вписування до фінансових реєстрів у різний час
руських шевців, пекарів житнього хліба та інших нецеховиків свідчило про те, що
урядовцям Львова йшлося про залучення нових ремісників до міської юрисдик
ції та сплачування ними податків саме до скарбниці міста. Випадковість і корот-
котривалість цих записів у міських книгах вказує на невдалість таких спроб.
24 Крипякевич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст.: дослідження і мате

ріали / Упоряд. М. Капраль. Львів, 1994. С. 106. № 8. (Львівські історичні праці.
Джерела. Вип. 2).
25 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 698, с. 48, 68.
26 Там само, с. 862, 879.
27 Капраль М. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій XV-
XVIII ст. (історико-правовий нарис). С. ХУ-ХУІ. Статут пекарів житнього хліба
1770 р. опубл. в: Економічні привілеї міста Львова ХУ-ХУІІІ ст.: привілеї та статути
ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Упоряд. М. Капраль. Львів, 2007. С. 614.
Українці-шевці у Перемишлі, на відміну від львівських, змогли уконсти-

туюватися через привілей Владислава III Варненчика від 1 вересня 1439 р.
Численні українські шевці у цьому місті, подібно як і у Львові, мешкали на
вколо замку, проте зуміли зберегти свою цехову окремішність за підтримки
замкового уряду через пізніші королівські підтвердження свого статусу і в
XVI-XVII ст.28 У Кракові наприкінці XV ст. також склалася аналогічна ситуа
ція з етнічним поділом шевського цеху на дві частини: польську та німецьку29,
але до остаточного організаційного розколу так і не дійшло.
Ймовірно, до цього львівського «руського цеху шевців» - структури,
яка діяла поза межами магдебурзького права, входили й вірмени (так мож
на інтерпретувати документ від 13 вересня 1460 р. зі згадкою про шевську
«вірменську р о б о ту » ). А євреї-червоношкірники30 на Підзамчі могли по
стачати вичинені кольорові шкіри як сировину для виготовлення взуття за
східними «вірменськими» взірцями (у середньовічний та ранньомодерний
період східна мода на одяг і взуття довго була переважаючою для руської та
польської шляхти й міщанства)31.
1.4. З р о с т а н н я к о н к у р е н ц ії в XVI - п е р ш ій п о л о ви н і XVII ст.
Загалом XV ст. та перша половина XVI ст. не надто сприяли організа

ційному розвитку ремесла. Двічі у XV ст. (1420, 1496 pp.) та чотири рази у
XVI ст. (1532, 1538, 1543 та 1550 pp.) шляхетський сейм через прийняття
28 Arłamowski К . Dzieje przemyskich cechów rzemieślniczych w dawnej Polsce.

S. 181.
29 Ptaśnik J. Miasta i mieszczaństwo w dawnej Polsce. Kraków, 1934. S. 138.
30 У міських актах Львова червоношкірники фігурують як окремий цех у другій
половині XV ст., поки вони 1500 р. не влилися до цеху чинбарів на паритетних заса
дах (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 698, с. 765, 790). Писарі нотують їхню назву трьома
мовами ( rubricerdones, rotgerber, surannyczi). Останній термін фіксується в тогочас
них пам ятках давньоукраїнської мови, див.: Словник староукраїнської мови XIV-
XV ст. K., 1978. Т. 2. С. 402 ( «соуранный —сирий, невичинений (про шкіру)»).
31 Turnau І . Skórnictwo odzieżowe w Polsce XVI-XVIII wieku. Wrocław; Warszawa;
Kraków, etc., 1975. S. 94-95 i nast.; Ejusd. Polskie skórnictwo. Wrocław; Warszawa; Kra
ków, etc., 1983. S. 96-97. Авторка зазначає переважання східного типу взуття без
підборів із застосуванням кольорового сап'яну й кордибану (т. зв. бачмаги, бочкор-
ки, папуці та ін.) у Польщі 1590-х - першої половини XVIII ст. У Львові - східних
торгових воротах держави - цей тип взуття, очевидно, був основним.
конституцій фактично ліквідовував ремісничі корпорації, що нібито супе

речили економічним інтересам шляхти32. До того ж столичні краківські цехи
прагнули накинути свою юрисдикційну зверхність на львівських ремісників.
І все ж львів яни за допомогою королівського привілею від 5 вересня 1525 p.,
зуміли-таки відстояти свої права та привілеї33. Найбільшою для львівського
шевського цеху проблемою виявилася зростаюча конкуренція з боку підзам-
чанських шевців. 19 жовтня 1524 р. вони виклопотали у короля Сиґізмунда
І декрет, скерований до львівського старости Станіслава з Ходеча, щоб на
замок не працювало більше двох шевців34, хоча таку ж умову прийняв ще у
1460 р. попередник Станіслава на цій посаді Анджей Одровонж. У декре
ті не згадувалися руські чи вірменські шевці, які, напевно, стали мішенню
правового наступу цехової шевської братії, як конкуренти на львівському
ринку.
П ро сировину для шевського виробництва подбав король у тому самому
акті 1524 р. Для зростання обсягів доставки шкіри до Львова у місті запрова
джено вільний торг шкірою, котрий мав відбуватися раз на місяць. При цьо
му всім ремісникам та жителям міста, хто б вони не були: католики, русини,
вірмени чи євреї, заборонялося викуповувати у приїжджих купців більше де
сяти шкір. Королівський декрет був вигідний усім львівським шевцям, адже
зростала пропозиція шкіри - завдяки щомісячним торгам, в яких мали змогу
взяти участь не тільки багаті гуртові купці, але й місцеві селяни та міщани. А
обмеження купівлі десятьма шкірами запобігало монополізації ринку через
торгові спекулятивні угоди, а також з боку багатших майстрів. Подібну тен
денцію до боротьби з монополізацією та збільшення доставки товарів і си
ровини на ринок простежуємо і в іншому документі Сиґізмунда І від 1509 р.
про запровадження вільних щотижневих торгів м'ясом, т. зв. сохачок35.
Не цілком були задоволені шевці й своїми професійними взаєминами з
чинбарями як безпосередніми постачальниками основної сировини для ви
готовлення взуття - шкіри. За звичаєм шевці мали право володіти одним чин
32 Докладніше див.: Капраль М. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких

корпорацій XV-XV1II ст. (історико-правовий нарис). С. XIV.
33 Економічні привілеї міста Львова. С. 3-6.
34 ЦДІАУЛ, ф. 131, on. 1, спр. 336. Регест див.: Каталог пергаментних документів
Центрального державного історичного архіву УРСР уЛьвові. № 389.
35 Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль. Львів, 1998.
С. 172. (Львівські історичніпам'ятки. Т. і).
барським підприємством, що в джерелах отримало назву «Гарбуз». Тим ча

сом єдина чинбарня не могла забезпечити шкірою всіх ремісників-шевців, які
виготовляли різні види взуття з найрізноманітніших матеріалів, що були на
ринку, - сап'яну, кордибану, телячої, коров'ячої, овечої, кінської та інших ви
дів шкіри. Не завжди львівським чинбарям вдавалося задовольнити всі вимо
ги шевських майстрів. Ще у XV ст., 11 квітня 1469 р., король, вирішуючи су
перечку між представниками споріднених ремесел, наказав дотримуватись у
взаєминах між ними норм, які виробилися у столичному Кракові36.3 пізнішо
го документа, статуту львівського цеху шевців від 26 жовтня 1633 р., довідує
мося про «привілеї, порядки та звичаї», опис яких вислав краківський раєць-
кий уряд на запит львівських шевців37. Відповідно до краківських роз'яснень,
чинбарі не могли на «кавалки та штуки» ділити й обрізати шкіри, а мусили
продавати їх цілими, причому добре виправлені та висушені. Торг шкірою
призначався у вівторок та четвер на чітко визначеному місці - «н а Ринку на
каменях»38. У разі потреби шевців у додатковій шкіряній сировині, уряд мав
контролювати, щоб чинбарі їм виробили належну кількість великих, сухих та
ретельно виправлених шкір.
Як свідчить суперечка краківських шевців та чинбарів у 1503 р., відносини
між цими спорідненими ремеслами складалися часто непросто. На почат
ку XVI ст. краківські шевці почали доправляти шкіру з-поза Кракова. Після
оскарження до міської ради з боку чинбарів, шевці виправдовувалися недо
статністю виготовлених шкір у місті. Відтак міська рада дозволила чужим
чинбарям привозити для продажу шкіри, але тільки на вівторкові торги, за
умови, що непроданий товар вивозитиметься з міста, щоб не порушувати
права краківських чинбарів39.
Львівський староста та райці одночасно мали наглядати за дотриманням
цього положення декрету від 11 квітня 1469 р. обома ремісничими цехами.
Можливо, ця обставина вказувала на залучення до правових взаємин також і
підзамчанських шевців, які перебували під опікою львівського старости. Ак
туальність цього документа для львівських шевців у XVI ст. доводить його
36 ЦДІАУЛ, ф. 131, on. 1, спр. 507. Регест див.: Каталог пергаментних документів
38Там само. С. 213.
39Bąkowski К. Dawne cechy krakowskie. Kraków, 1903. S. 32.
підтвердження Сиґізмундом Августом 15 грудня 1558 р., поряд з іншими ко

ролівськими декретами, виданими на користь цих ремісників40.
Другу половину XVI - перші десятиліття XVII ст. можна вважати « з о
лотим віком» розвитку львівського ремесла та торгівлі. Прибутки шляхти
й магнатів зростають у зв'язку з розширенням постачання зерна, дерева, ху
доби, воску та інших товарів на західний ринок. До міста мігрує та осідає
в ньому, особливо на передмістях і в міських селах, велика кількість людей,
які стають замовниками та споживачами виробів львівського ремісника. Так,
із 6 -7 тис. у першій чверті XVI ст. населення міста збільшується до 22-23
тис. у 20-х рр. XVII ст.41 Відповідно численнішають ремесла та цехи у Львові,
ними приймаються нові статути. Проте водночас зі зростанням чисельності
львів'ян загострюється проблема нецехових ремісників (партачів), яка дали
ся взнаки ще у XV ст. Наприкінці XVI - на початку XVII ст. це явище набуло
небачених масштабів - за кількістю (від 73 до 100 осіб) вони були зіставні з
числом цехових ремісників або іноді перевищували їх42.
1.5. Ш е в с ь к і статути перш ої половини XVII ст.
Розвиток міста та посилення конкуренції зумовлювали необхідність де

тальнішої регламентації цехового життя. Львівські шевці довгий час не по
требували фіксації на папері усталених правових норм, як це зробили багато
ремісничих цехів у другій половині XV ст. та впродовж XVI ст. Цехові шевці
задовольнялися підтвердженням польськими королями у 1558 та 1577 рр.43
кількох згаданих декретів XV ст. та мандата 1524 р., що переважно мали об
межувальний характер. Очевидно, львів'яни орієнтувалися на столичний
краківський шевський цех, про статут якого невідомо в Х ^ Х У І ст. Лише
40Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного ар

хіву УРСР уЛьвові. № 585.
41Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. (соціально-правові вза
ємини). Львів, 2003. С. 252-254.
42Horn М. Lwowska ludność rzemieślnicza і jej walka w pierwszej połowie XVII wie
ku (w latach 1600-1648) / / Zeszyty Naukowe Wyższej szkoły pedagogicznej w Opolu.
Historia. Opole, 1960. Т. 1. S. 73, 89.
43 Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного ар
хіву УРСР у Львові. № 585; № 670.
1608 р. міська рада затвердила такий нормативний документ для шевських

підмайстрів Кракова44; натомість «великий» розгорнутий цеховий статут із
38 статей був укладений і прийнятий аж 1635 р.45, хоча в сусідньому П ере
мишлі це відбулося вже у 1470 р.46, а в іншому знаному центрі з виробництва
шкіри та взуття - Познані - у 1555 р.47
На початку XVII ст., внаслідок репресивних заходів з боку магістрату та
шевського цеху, що тиснули на старостинську владу з метою заборонити
шевцям-партачам займатися ремеслом, ті вирішили організуватися 1618 р. в
окремий цех під патронатом львівського старости. Фактично, уЛьвові це була
перша спроба заснувати ремісничу організацію поза міською магдебурзькою
юрисдикцією. Прагнули утворити окремий цех під протекцією старости й
кравці-партачі. Вістка про цю корпорацію датується 1627 р.48 Того ж року
в джерелах зафіксовано також перший єврейський цех кравців49. Станіслав
Боніфацій Мнішек, який був львівським старостою протягом кількох десяти
літь від 1613 до 1644 р., зважився 30 листопада 1618 р. на фундацію окремо
го цеху для українців-русинів на старостинській юридиці50. Цим привілеєм
визначалася кількість майстрів-шевців - 40 осіб, а також встановлювалося
місце для такого ж числа яток перед Краківською брамою. М отиви видання
цього документа львівським старостою були суто фіскальні: новофундовані
шевці «від кожної ятки повинні платити податок, який належить замкові, у
свято св. М артина [11.ХІ], по 6 гр., а від ремесла - від кожної ятки - щ о
кварталу по 12 гр.»51. Заснування цеху руських шевців, на переконання цьо
го королівського урядника, усувало проблему шевських партачів, які тепер
44 Prawa, przywileje і statuta miasta Krakowa / Wyd. F. Piekosiński. Kraków, 1892.

T. 2. Z. 2 (1587-1696). S. 809-812.
45Ibid. S. 1007-1014.
46Arlamowski K. Dzieje przemyskich cechów rzemieślniczych w dawnej Polsce. S. 11,
175.
47 Zaleski Z. Cech szewski w Poznaniu. Poznań, 1932. S. 8. Автор сам собі супер
ечить, уважаючи «вілкер» з 1422 р. першим статутом цеху (Ibid. S. 9-10).
48 Horn М. Lwowska ludność rzemieślnicza і jej walka w pierwszej połowie XVII
wieku. S. 108.
49Bataban M. Żydzi lwowscy na przełomie XVI і XVII wieku. Lwów, 1906. Materiały.
S. 99. Nr 75; Horn M. Żydowskie bractwa rzemieślnicze na ziemiach polskich, litewskich,
białoruskich i ukraińskich w latach 1613-1850. Warszawa, 1998. S. 19.
також входили до корпорації, що одночасно отримала право переслідувати

інших партачів. Половина реквізованого товару (від його вартості) мала йти
до цеху а інша половина - на потреби замку.
Польські королі - Сиґізмунд III та Владислав IV - підтвердили цей при
вілей без жодних доповнень та уточнень, відповідно; у 1620 та 1633 pp., тож
існування руського цеху шевців на старостинській юридиці було дозволено
та юридично санкціоновано. У 1620 р. обидва цехи порозумілися між собою
й українські шевці згодилися перенести свої ятки з-під Краківської брами на
площу Ринок «wedle starych lachow ych»52. Та вже наступного 1621 р. україн
ці відмовилися від угоди і повернули свої ятки на попереднє місце.
На Підзамчі одночасно з руськими шевцями працювало багато ремісни
ків, котрі не потрапили в склад нового цеху. Також не маючи змоги вступити
до міської корпорації, вони вирішили утворити свою окрему організацію, що
отримала в літературі назву шевського «ф ретового» цеху53 (від місця про
дажу виробів - nafrecie). Проблеми з ідентифікацією терміна та локалізацією
цього місця54 спричинила варіативність написання початкового терміна -
threth, що вживається в значенні торгової площі, чи тандети55, у люстрації
Львівського староства ще у 1570 р.56 Цілком вірогідно, що в документі йшло
ся про шевців, котрі продавали свої товари на тандеті - на майдані, поряд

wieku. S. 105.
53Вінниченко O. Львівські шевці-передміщани в першій половині XVII ст.: орди
нація «фретового» цеху 1633 року / / Вісник Львівського університету. Серія іс
торична. Львів, 2012. Спец, випуск: Львів: місто, суспільство, культура: 36. наук,
праць. Т. 8 . 4 . 1.С. 199-226.
54Олексій Вінниченко вводить до наукового обігу термін «фретовий» цех, узявши
за аналогію назву варшавської вулиці Freta (польські дослідники пов’язували її з
латинським freta - багниста поверхня, та німецьким Freiheit - вільний простір). Утім,
у такому написанні цей термін подається тільки в обляті королівського привілею,
виготовленого у Варшаві, а львівські документи містять звичне для Львова «трет/
третовий» (ЦДІАУЛ, ф. 9, on. 1, спр. 385, с. 1210-1216). Автор інтуїтивно доходить
висновку, що його могли вживати у Львові «щодо певної частини передмістя
перед Краківською брамою, де торгували шевці» (Вінниченко О. Львівські шевці-
передміщани в першій половині XVII ст. С. 209).
55Linde S. В. Słownik języka polskiego. Warszawa, 1812. Cz. 3. Vol. 5: R-T. S. 653
(«Tret, tryt - targowisko na drobiazgi, tandeta, rynek»).
56Жерела до історії України-Руси / Вид. М. Грушевський. Львів, 1903. Т. 7:
Люстрація королівщин в руських землях Корони зр. 1570. С. 205 («threth na kra-
kowskiem przedmiescziu, gdzie szol przedawaią»).
з церквою св. Теодора. На цій площі шевці-тандетники не встановлювали

яток, реалізуючи свій товар прямо на землі, де вони сідали один поруч од
ного ( szewców, co m iedzy sobą z robotą siadaią)sl. З огляду на місце прода
жу - тандету, ці шевці виробляли переважно дешеве взуття, що мало п о
пит у найбідніших прошарків міського населення, а також займалися його
ремонтом.
Перша звістка про існування їхньої організації датується 4 серпня 1628 р.,
коли львівський староста надав дозвіл на створення на Підзамчі другого
(після руського) шевського цеху. 12 січня 1633 р. шевці-тандетники уклали
статут (ординацію) своєї корпорації, котрий підписав львівський староста
Станіслав Боніфацій Мнішек58. Документ містив шістнадцять статей, що ре
гулювали внутрішньоцехове життя ремісників (питання управління корпо
рацією, вступу, навчання учнів, поведінки підмайстрів та майстрів тощ о)59.
Вже 4 березня 1634 р. статут був підтверджений у королівській канцелярії
Владислава IV, хоча сам король у той час був під Смоленськом (утім, така
практика була цілком звична у тогочасному королівському діловодстві)60.
За таких обставин польські шевці вирішили нарешті прийняти статут
цеху, який мав би категорично не тільки заборонити шевське партацтво у
Львові, але й усунути конкурентів, що легалізовували своє становище на Під
замчі. Свій нормативний документ вони подали на затвердження міській раді
26 жовтня 1633 р.61 У другій його статті наголошувалося, щоб «жоден шев
ського ремесла, який би не був у спільному товаристві того цеху, як у місті,
так і на передмістях (окрім хіба двох підзамчанських, за привілеями та декре
57 Вінниченко О. Львівські шевці-передміщани в першій половині XVII ст. С. 218.

58Там само. С. 216-222.
59Розгорнутий аналіз зроблено у: Вінниченко О. Львівські шевці-передміщани в
першій половині XVII ст. С. 210-211.
60Вінниченко О. Львівські шевці-передміщани в першій половині XVII ст. С. 209.
61 Економічні привілеї міста Львова. С. 210-215. Історик права Микола Коби-
лецький помилково вказує на 1593 р. як рік затвердження першого статуту львів
ського шевського цеху (Кобилецький М. Організація та правові засади діяльності
цехів у містах України за магдебурзьким правом / / Вісник Львівського університету.
Серія юридична. Львів, 2011. Вип. 52. С. 72). У документі, на який покликається
автор статті, йшлося про статут іншого цеху - шапкарського, див.: Ковальский Н. П.
Источниковедение социально-экономической истории Украины XV1-XVII вв.
Днепропетровск, 1983. С. 36. Услід за М. Ковальським автор хибно датує статут
цеху львівських шапкарів 1593 р., насправді він виданий королівською канцелярією
З грудня 1590 р., див.: Економічні привілеї міста Львова. С. 392-404.
тами богобоязних польських королів) не наважувався працювати у духовних

і шляхетських дворах, будь-яких інших юрисдикціях, також у міських помеш
каннях, фільварках та осадах, а також хлопців учити, визволяти, підмайстрів
приймати, привласнюючи (право) ремесла, магістерію тримати та ніде не
(смів) продавати, під забранням їхніх власних й інших будь-яких виробів»62.
Наступні положення статуту забороняли львівським міщанам поселяти шев-
ців-партачів у своїх будинках та фільварках як у середмісті, так і на передміс
тях (під карою 5 гривень). Шевський цех підтвердив своє вже існуюче право
забирати за посередництвом міських урядників взуття, знайдене у торгую
чих партачів, їхніх дружин та слуг. Міські крамарі вбогих і багатих крамів, а
також перекупні не могли продавати «на шкоду шевському цеху» роботу,
виконану не представниками цього цеху (під загрозою її конфіскації).
Документ від 26 жовтня 1633 р. регулював ще два важливих для шевців
питання: взаємини з чинбарями та прийняття до корпорації. Стосунки з чин
барями з XV ст. залишалися складними, тому шевці намагалися внормувати
їх за допомогою статутних положень. У першій половині XVII ст. на львів
ському ринку шкіри, крім власне чинбарів, побільшало червоношкірників,
білошкірників, також у Львові з'явилися нові ремісничі фахи (кордибанни-
ки, сап'янники, замшовики), котрі працювали з різними видами шкіри. Тому
шевці у своєму статуті застерегли, щоб у цехах суміжних ремесел (а їх було
в той час два: чинбарів та кордибанників) не приймалося шкідливих для них
рішень. Виправлені шкіри мали бути сухими, добре виправленими, продава
тися (цілком, а не покраяними на частини) у звичні торгові дні: вівторок та
четвер. Також шевці затвердили за собою давнє право тримати всім цехом
одну чинбарню - Гарбуз63, де вони могли - без закидів з боку чинбарів - ви
готовляти потрібну для їхнього ремесла шкіру.
Вступ до корпорації у статуті 1633 р. тісно пов'язувався з проблемою пар
тачів. Цехові майстри прагнули жорсткими статутними вимогами чітко від
межуватися від нелегітимних нецеховиків. Так, при вступі до ґрона повно
правних шевців, окрім належних листів про народження та навчання ремес
ла, потім прийняття львівського міського права, кандидат на майстрівство

63Про шевський ґарбуз, котрий розташовувався перед Галицькою брамою на річ
ці Полтві, маємо першу докладну топографічну інформацію з 1542 р. (Крипякевич І.
Львівська Русь в першій половині XVI ст. С. 277-278. № 708).
мусив дати 40 зл. вступного64, що включало звільнення від «виготовлення

“штук” витрат на учту, так і на всі інші цехові податки, які звикли використо
вувати до храму на свічки й інші церковні потреби, а отже, на вежу - порох,
кулі та стрільбу і будь-що належне до порядків і потреб цеху»65. Утім, колиш
ній партач за свої минулі «гріхи мав покаятись», сплативши при вступі до
датково 5 гривень та півкаменя воску. А пізніше, у 1641 р., коли утворювався
спільний цех, величина вступного сягнула 100 зл., що було найвищою сумою
серед всіх цехів у тогочасному Львові66. Королівські ятки, встановлені ще
1444 р., визначалися за статутом тільки для поляків67. Якби ж «брати грець
кої віри» захотіли стати членами цеху, то вони мали б спільно з цехмістрами
клопотатися перед міською радою про нове місце під свої шевські ятки.
Бажаючи уникнути ситуацій, подібних до тієї, що виникла 1620 р., коли
українці самовільно вийшли з цеху, поляки вписали у статут 1633 р. статтю
про заборону такого «своєвільного виходу» майстрам, якої б релігії вони
не були. Той, хто все ж таки наважився б на це, повинен був знову вступати
до корпорації, як партач з усіма додатковими сплатами. Особливо жорсткою
для українців виявилася тринадцята стаття про релігійні порядки, якою ка
толицькі відправи оголошувалися обов'язковими для всіх членів цеху: « п о
минальні богослужіння, “вігілії”, “вотиви” похорони та всі інші цехові звичаї,
порядки та повинності всі цехові брати, старші й молодші, під цеховою ка
рою повинні будуть відбувати за своєї присутності так, як і в усіх інших цехах
дотримуються, не виключаючи жодного, не прикриваючись жодною іншою
релігією »68.
64У Львові не діяло обмеження щодо кількості майстрів у шевському цеху, як, на
приклад, у Познані, див.: Wisłocki J. Organizacja prawna poznańskiego rzemiosła w XVI
і XVII wieku. Poznań, 1963. S. 26.
65Економічні привілеї міста Львова. С. 214. У таблиці передмови до цього збірни
ка допущено помилку: до 40 зл. вступного шевського цеху в 1633 р. додано також
«учту, порох, кулі та стрільбу» (Там само. С. XXXIX).
66Horn М. Towarzysze cechów lwowskich w walce z wyzyskiem mistrzów w I połowie
XVII w. / / Kwartalnik Historyczny. Warszawa, 1959. R. 66. Z. 2. S. 386.
67Не можна погодитися з твердженням про те, що у статуті йдеться про ятки на
передмісті, перед Краківською брамою (Вінниченко О. Львівські шевці-передміщани
в першій половині XVII ст. С. 212-213). Шевський цех міської юрисдикції ніяк не
міг розпоряджатися будь-якою власністю, що розташовувалася на старостинській
землі. Цією статтею польські майстри просто намагались усунути ймовірні претен
зії українців на середринкові ятки.
1.6. С т в о р е н н я с п іл ьн о го ц е х у
Об'єднання на рівноправних умовах в одній корпорації поляків та укра

їнців було справою новою і, здавалося, малоздійсненною уЛ ьвові тієї доби.
Ще не відійшли в минуле спогади кінця XVI - початку XVII ст. про конфрон
тацію між обома громадами, коли українців масово виключали з ремісничих
цехів, а тим, хто залишався, не дозволяли приймати на навчання нових учнів
православної релігії та руської нації69. В одному з тогочасних реєстрів Львів
ського ставропігійського братства згадувалося про трьох шевців-русинів,
яких не хотіли прийняти до цеху: Симеона Корунку, Олександра Тимофія За-
рудського та Яцька Івановича70. У королівських судах розглядалося подання
руської громади Львова проти магістрату про допуск українців до вільного
провадження ремесла й торгівлі та загалом про їхню політичну рівноправ
ність у місті. Це питання тоді так і не було вирішено - його формальний роз
гляд призупинився на довгі роки.
За таких складних обставин майстри обох цехів зуміли все ж порозуміти
ся, коли 1635 р. польські ремісники запропонували тринадцять пунктів уго
ди для створення спільної корпорації71. У результаті тривалих переговорів та
компромісів було постановлено об'єднатися в один цех72. Судячи з цих пер
ших пропозицій, спочатку польські шевці намагалися зберегти status quo -
69 Крипякевин І. Боротьба нецехових ремісників проти цехів у Львові (1590-

1630) / / 3 історії західноукраїнських земель. К , 1957. Вип. 1. С. 5-14; Капраль М.
Національні громади Львова XVI-XVIII ст. С. 114-123.
70Архив Юго-Западной России (далі - АЮЗР). К , 1904. Ч. 1. Т. 10. С. 505.
71 Акты, относящиеся к истории Южно-западной Руси / Изд. О. Лепкий / /
Литературный сборник, издаваемый Галицко-русскою матицею. Год 1870. Львов,
[1871]. С. 101-102. Видавець документа знайшов його в архіві П ’ятницької церк
ви. На думку дослідника, ці пункти були виписані з грамоти підтвердження короля
Яна Казимира від 30 серпня 1651 p., оригінал якої в напівзнищеному вигляді та
кож зберігався в церкві св. Параскеви П ’ятниці. Однак факт підписання між укра
їнськими та польськими шевцями невдовзі, 22 травня 1637 p., нової, а 20 липня
1641 р. й остаточної угоди, до того ж схваленої львівськими райцями, доводить
хибність зробленого О. Лепким припущення про королівське підтвердження
1651 р. цих пунктів.
72 Маврицій Горн вважав, що такі переговори про об'єднання розпочались у
1636 p. (Horn М. Lwowska ludność rzemieślnicza і jej walka w pierwszej połowie XVII
wieku. S. 105), але насправді вони велися впродовж тривалого часу, періодично від
новлюючись і припиняючись.
залишити руські ятки перед Краківською брамою, не допускаючи українців

до своїх яток на площі Ринок. Консервування існуючих реалій передбачав і
пункт про збереження паритетності щодо членства в цеху українців та по
ляків: у разі смерті когось із католицьких цехових майстрів, «повинні на те
місце поляка прийняти, також коли б помер чоловік руської релігії, повинні
його (руської релігії. - М . К . ) прийняти на те м ісце»73.
Урешті, після несуттєвих змін, умови були зафіксовані у тринадцяти
компромісних пунктах, вигідних обом сторонам. 22 травня 1637 р. вони
уклали відповідну угоду, яка була внесена у львівські ґродські акти74. Проте
шевський цех зволікав з виконанням домовленостей, оскільки міські райці
не схвалювали та не підписували цього документа. Тільки 27 лютого 1639 р.
міська рада попередньо підтвердила умови об'єднання шевців обох віровиз
нань, хоча й надалі виникали перешкоди до виконання русько-польської шев
ської угоди. Довгорічні перемовини у трикутнику «руські шевці - польські
шевці - магістрат» завершилися лише з прийняттям 20 липня 1641 р. десяти
нових пунктів, що базувалися на попередньому договорі 1637 р.75 Ц я нова
«шевська унія» була цілковито схвалена й конфірмована львівськими райця-
ми вже 9 серпня 1641 р.
Десять пунктів угоди окреслювали основні контури спільного цеху шев
ців, а саме формування керівництва, організаційні засади, порядок вступу до
корпорації та релігійні обов'язки її членів. Майже щодо всіх згаданих питань
діяв паритет між обома громадами: польською та руською. Він утверджував
ся насамперед в управлінні цехом: з двох цехмістрів один був обов'язково по
ляком, другий - українцем. За подібним принципом, з шести столових по три
були поляками та українцями. Впроваджувався і взаємний контроль: єдину
цехову скриньку неможливо було відкрити одним ключем - тільки одночас
но двома, що їх тримали у себе «один - брат польської, а другий - грецької
релігії»76. Прибутки з цехової та церковної скриньки також ділилися між
обома спільнотами порівну: скільки поляки візьмуть з неї, стільки ж «руські
брати» матимуть право витратити.
73Акты, относящиеся к истории Южно-западной Руси. С. 102.

74ЦД1АУЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 389, с. 958-959.
75Див. останню публікацію з українським перекладом: Економічні привілеї міста
Львова. С. 217-220.
Єдність цієї організації підкреслювалася проведенням спільних загальних

зборів цеху, в котрих мали брати участь всі його члени. Під однією цеховою
печаткою видавалися документи для руських і польських майстрів з підписами
обох цехмістрів. Важливим у цьому контексті було й існування однієї господи
для польської та руської челяді, тобто підмайстрів. Керівництво підмайстрів-
ської шевської організації формувалося за аналогічним принципом: паритет
ність українців і поляків серед старших підмайстрів та столових братів77.
У дражливих релігійних справах спершу планувалося запровадити по
вну відокремленість і самостійність обох громад. В остаточній угоді 1641 р.
йшлося про те, що «кожен брат - відповідно до свого обряду: поляки - до
польського [храму], а руські [брати] - до церкви мають ходити», проте
останнім накидалася як обов'язок участь у спільних міських урочистостях,
католицьких богослужіннях під час виборів міських урядовців та в інших (не
зазначених точніше) випадках, а також при обранні шевських цехмістрів, що
відбувалося у цеховому храмовому костелі св. Хреста щороку 24 лютого, в
день св. М атея78. Зауважимо, що у вступних пунктах 1635 р. та попередній
угоді 1637 р. ці положення були відсутні: українців обмежувано тільки забо
роною продавати свої вироби у неділі та під час католицьких свят79. Утім, на
гадаємо, ще перед остаточною угодою 1641 р. львівських ремісників «грець
кого» обряду, котрі вступили до шевського цеху, примусили зобов'язатись
ходити на панахиди та на похорони польських майстрів до костелу св. Хреста
й «виконувати всі обряди з іншими братами-католиками»80. Але після дис
кусій у 1641 р. такі ригористичні вимоги релігійного характеру з боку шев-
ців-католиків були зняті. Ймовірно, на внесення додаткових пунктів релігій
ного спрямування наполягли львівські райці. Таким способом вони прагнули
забезпечити організаційну єдність нового цеху, його входження в спільний
сакральний міський простір, поряд з іншими ремісничими структурами.
77У Кам’янці-Подільському після об'єднання польської та руської юрисдикцій у

1670 р. до часткового паритету на виборах керівництва цеху дійшло тільки у 1714 p.,
коли міська рада видала розпорядження, за яким два роки цехмістрами мали виби
рати поляків, а на третій рік - русинів (старшим цехмістром був католик, молод
шим - уніат, і навпаки): Владимирский-Буданов М. Ф. Немецкое право в Польше и
Литве. Санкт-Петербург, 1868. С. 286; Król-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z
dziejów Kamieńca Podolskiego w XVIII wieku. Kraków, 2008. S. 339.
79Там само. С. 220 (коментар 2).
80ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 54, с. 269.
Можливо, найбільшою проблемою при створенні цієї корпорації було

правильне визначення кількості яток та майстрів у новому цеху. Початково
всі сторони погодилися, що 40 яток польських шевців і надалі стоятимуть на
Ринку, а руські залишатимуться у тому ж числі перед Краківською брамою,
на території старостинської юрисдикції. Одначе, напевно, саме стараннями
міських райців, зацікавлених у виключній юрисдикції міста щодо всіх шев
ських яток, було досягнуто цілковитого компромісу. Вже у 1638 р. шевські
ятки на передмісті були знесені81. Згідно з остаточною угодою 1641 р., всі
вони (їхнє число точно не фіксувалося) встановлювалися на центральній
площі міста - Ринку, а купувати їх мали право і українці, і поляки. Реєстри
новозмурованих на Ринку шевських яток з 1645 р. засвідчують, що всього їх
налічувалося 5482, з яких 30 належали українцям.
Ще одним наслідком досягнутого компромісу стало обмеження при всту
пі до цеху для нових майстрів « як польської, так і руської релігії». Воно по
лягало у встановленні високої квоти при сплаті дуже високого вступного
до цехової скарбниці - 100 зл.83 Тепер усі заможні шевці-цеховики безпере
шкодно входили до нового об'єднаного цеху, а їхні сини та зяті за загально
прийнятим цеховим звичаєм отримували пільги при майбутньому вступі до
корпорації, сплачуючи тільки 20 зл. Цікаво, що у львівському шевському цеху,
на відміну від подібних ремісничих організацій великих міст Речі Посполи
тої (Кракова, Познані, Торуня84), не було встановлено т. зв. майстерштук, чи
зразкових виробів, необхідних для вступу до цеху. Високий грошовий внесок
слугував їхньою заміною, обмежуючи водночас членство в цій корпорації ма
лозабезпечених ремісників85.
81ЦДІАУЛ, ф. 9, on. 1, спр. 389, с. 1030.

82 Там само, ф. 52, оп. 2, спр. 720, с. 32-33.
83 Білецький С. Боротьба підмайстрів з майстрами у Львові в середині XVII ст. 11
З історії західноукраїнських земель. K., 1960. Вип. 5. С. 18.
T. 2. Z. 2 (1587-1696). S. 1009-1010 (статут 1635 p.: «гусарська» та «жіноча» ро
бота); Karwowski S. Cechy szewskie w Poznaniu i na przedmieściach. Poznań, 1907. S. 9
(статут 1645 p.: «німецька» та «польська» «майстерштука»); Herbst S. Toruńskie
cechy rzemieślnicze. Zarys przeszłości. Toruń, 1933. S. 157 (статут 1470 p.: пара ри
бальських чобіт, пара трагарських плетених черевиків та пара звичайних черевиків).
85 Не можна стверджувати, що у 1638-1639 рр. вступили до об'єднаного шевсько
го цеху всі руські, «дворові» й «тандетні» («tritowe») шевці, реєстри яких внесе
но до цехових книг ( Вінниченко О. Львівські шевці-передміщани в першій половині
XVII ст. С. 215). Тоді число цехових майстрів сягнуло би 160 осіб. Як показують
Суперечки на релігійному ґрунті знову виникли у шевській спільноті

тільки в другій половині XVII ст.; коли 1673 р. руський цехмістр та руські
столові виступили зі скаргою на католицьких співбратів, котрі, порушуючи
діючу угоду 1641 р х о т іл и примусити своїх православних братів до витрат
на ремонт костелу св. Хреста86. Цей храм розташовувався на значній віддалі
від міських мурів і, очевидно, найбільше потерпів під час відомої турець-
ко-татарсько-козацької облоги 1672 р. Втім, цей конфлікт невдовзі вдалося
вгамувати і надалі голосних правових колізій релігійного характеру в цеху
вже не виникало87.
1.7. Н а л а г о д ж е н н я в з а є м и н у д р у г ій п о л о в и н і XVII ст.
Воєнні події середини XVII ст. істотно збіднили львівське міщанство, у т. ч.

і шевців, котрі за новими статтями, затвердженими міською радою 24 жовтня
1671 р., встановили тільки 5 зл. вступного88. Ці зміни статутних положень,
однак, помітно відставали від уже існуючої практики. Для прикладу, за цехо
вою книгою в 1668 р., при вступі Роман Яримкович сплатив за банкет чи учту
( коїасіа ) 17 зл. і зобов'язався виконувати «чорну» роботу, тобто працювати
з чорною шкірою89. У тому самому записі містилося й застереження: якщо
цей новоприйнятий займатиметься «тонкою » (сапянничою) роботою,
то сплатить за звичаєм 40 зл. Як бачимо, у цеху діяла давня (« за звичаєм»)
градація, але не за вступними внесками, фіксованими у статутних докумен
тах, а за т. зв. коляційними, залежно від обраної спеціалізації (« чорн а» чи
сапяннича). Внутрішньоорганізаційні тертя між ремісниками цих спеці
алізацій періодично давалися взнаки, і цех опинявся на межі розпаду. О со
бливо це відчувалося у загрозливі для міста критичні моменти. Так, під час
облоги Львова 1672 р. викуп турецькому війську сплачували окремо шевці-
реєстри, багато з цих ремісників не зуміли сплатити навіть незначні вступні суми:
20 зл. - дворові, 10 зл. - руські, 15 зл. - «тандетні» шевці (Львівська національна
наукова бібліотека ім. В. Стефаника. Відділ рукописів, ф. 5 (Оссолінських) (далі -
ЛННБ. Осс.), спр. 430, арк. 106-110 зв.).
86Л Сг. 1868. Т. 1.5.71.
87Ширше про релігійні взаємини у шевському цеху Львова див. розділ 2.
89ЛННБ. О сс. 430, арк. 13 зв.
сап янники та «ч орн і» шевці, ніби вони належали до двох різних цехових
структур90. Пізніше до цих двох шевських спеціалізацій додалася третя: май
стри «італійської» роботи, котрі, як видається, працювали переважно з лег
ким взуттям сандального типу.
«Ч орні» шевці були біднішими від своїх колег, адже закупівля кольорової
шкіри, потрібної сап янникам та «італійцям», вимагала більших фінансових
засобів. Тому в додаткових статтях 1671 р. нововступаючі до цеху «ч орн і»
шевці наполягли на пункті про заборону примусу до надто щедрих бенке
тів та частувань91. Ймовірно, з цієї ж причини вони чинили спроби відокре
митися від багатшої цехової братії, але райці суворо наказали їм, «щ об від
сап янників не від'єднувалися, а в одному цеху, відповідно до давніх прав, за
лишалися і слухалися в усьому цехмістрів».
Нові статті також відобразили різнорідність правового статусу майстрів -
тих, які могли, і тих, які не могли сплатити цих грошових внесків (за цеховою
термінологією, «задовольнити цех»). М айстри другої категорії нібито теж
були прийняті до цеху, проте, згідно з четвертою статтею 1671 р., вони не
мали права голосувати на виборах цехмістрів та в інших важливих організа
ційних справах під час загальних зборів. Окремо зазначалася вимога подання
листів про народження та прийняття міського права. Шевці, які її не вико
нали, теж втрачали право голосу в цеху. Зауважимо, що для православних чи
унійних українців отримати виписку з метрики про хрещення (народження)
було, фактично, неможливо, адже метричні книги у Львівській єпархії запро
вадили тільки за єпископа Йосифа (Шумлянського) (1676-1708), котрий
видав відому «М етрику» лише в 1687 р.92 Тому українці часто були змушені
вдаватися до правових хитрощів, наприклад подаючи в цех виписи з міських
книг зі свідченнями сусідів про своє законне народження. А кожен такий до
датковий документ коштував і коштував...
90ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 785, арк. 434.

92Про запровадження метричних книг див.: Скониляс І. Метричні книги в Галичині
першої половини XVIII ст. / / Знак. Львів, 1997. Ч. 14. С. 4-5; Його ж. Реєстрація при
родного руху населення у Львівській єпархії в першій третині XVIII століття 11 Вісник
Львівського університету. Серія історична. Львів, 1998. Вип. 33. С. 225-235; Його
ж. Метрична реформа у Львівській єпархії 1680 року / / Знак. Львів, 2001. Ч. 25.
С. 2-3; Його ж. Запровадження метричних книг у Київській православній митропо
лії в другій половині XVII століття / / Генеалогічні записки Українського геральдич
ного товариства. Біла Церква, 2001. Т. 1. С. 77-87.
Традиційно намагалися шевці підійти до вирішення проблеми партацтва,

забороняючи, як і більшість аналогічних цехових організацій, своїм членам
продавати вироби партачам чи обмінюватися з ними товарами. Цілком но
вий підхід, натомість, був застосований у боротьбі з привезенням шевської
продукції чужими ремісниками. Львівські цеховики постановили стягувати
від продажу взуття чужими шевцями на львівських ярмарках «ш тихове» на
суму 1 зл. Однак дієвість цього статутного положення виявилася мінімаль
ною, оскільки в цехових джерелах за 70-ті рр. XVII ст. немає згадок про над
ходження «ш тихового» податку.
З даних цехових книг випливає, що цей податок діставався тільки « ч о р
ним » шевцям, які виготовляли дешеве взуття, що й продавалося в час я р
марків ремісниками з прилеглих містечок. У 1699 р. львівський цех провадив
судовий процес проти своїх колег із Жовкви, котрі відмовлялися платити
«ш тихове»93. 1718 року львівські шевці знову процесувалися з жовківськи-
ми, яких, очевидно, вважали своїми найповажнішими конкурентами, бо про
представників цього ремесла з інших міст у судових позовах не йдеться.
У XVIII ст. ярмарковий («ш тихови й») податок потрапив у поле зору ста-
ростинської адміністрації й «чорні» шевці стали віддавати на користь зам
ку певну сталу квоту із зібраних грошей. 1726 року вона збиралася в день
св. Ю рія та склала 6 зл., 1732 р. - 5 зл., однак бували роки, коли шевці не
могли сплатити і цієї досить мізерної суми94. Та це свідчило радше не про
бідність шевців, а про неефективність стягування «ш тихового» збору.
Додаткові статті 1671 р. були схвалені міською радою і разом зі старим
статутом від 26 жовтня 1633 р. та угодою польських і руських шевців від
20 липня 1641 р. включені до великого конфірмаційного привілею короля
Михайла Вишневецького від 22 жовтня 1671 p.9S Проте в окремих положен
нях ці два документи заперечували один одному. Наприклад, за дев'ятою
93 Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. Rękopisy (далі -

Oss.), sygn. 427, k. 101.
94ЛННВ. Occ. 428, арк. 208. У 1730 р. цех мав справу з Григорієм Білинським,
який був обраний для стягування цього податку, й з'ясувалося, що «брати чорної
роботи не мають чим платити штихового».
95 Датування додаткових статей (24 жовтня 1671 р.) підтвердного привілею
(22 жовтня 1671 р.) хронологічно не узгоджується, проте відомо про тогочасні не
доліки в роботі королівської канцелярії, з якої тоді документи могли виходити взага
лі без датування (приклад - нобілітаційний привілей Львова 1661 р.), див.: Привілеї
міста Львова. С. 22,473,477.
статтею статуту 1633 р. «королівські ятки» на Ринку не могли потрапити

до рук українців, що прямо суперечило компромісній угоді 1641 р. Загалом,
у повсякденному житті писане право королівських привілеїв та дипломів
часто-таки дисонувало з утвердженими багаторічною практикою правовими
механізмами існування львівського шевського цеху.
1.8. Н е р е а л і з о в а н и й п роект реформи 1704 р.
На початку XVIII ст., у 1704 р., ще до захоплення шведським військом

Львова, керівництво цеху внесло до львівського магістрату прохання про
прийняття нових восьми статей, що врегулювали би внутрішні відносини в
їхній організації відповідно до нових реалій96. Тоді львівські райці не встигли
ухвалити цього рішення, а згодом воєнні дії, тривалі епідемії та інші важливі
події не дозволили їм відреагувати на прохання шевців97.1 все ж цей нереалі
зований проект внутрішньої реформи цеху цікавий для нас з огляду на моти
ви, якими керувалися ремісники, пропонуючи міській владі зміни в їхньому
правовому становищі, та на той стан відносин у шевському ремеслі, що про
глядався за текстом нових положень.
У преамбулі до пропозицій шевці скаржилися райцям на своїх попередників,
які не подбали про «досконалі порядки» в їхньому ремеслі, через що вони зазна
ють великих збитків та кривди. Найбільше їх турбувало те, що молоді прибульці з
навколишніх міст та сіл, які тут одружилися, не хочуть показувати листів про своє
народження та навчання ремесла, а також не сплачують належних цехових подат
ків. Окрім того, вони із собою беруть до Львова зі шляхетських сіл хлопців, дітей
підданих селян, та молодих підмайстрів, що добре не вивчилися ремесла. У цьому
місці свого подання до магістрату цеховики навіть перефразовують відоме місце
з Євангелія: «Багато нас (шевців. -М . К.) покликаних, але мало вибраних»98.
96ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 202, с. 1121-1123 (див .Додаток 1,№ 6).
97Ярослав Кісь дійшов хибного висновку, що ці пропоновані, однак не затверджені
райцями статті мають правову силу та легітимність (Кісь Я. Промисловість Львова
у період феодалізму. С. 97-98). Побіжно уточнимо вже застарілі дані про архівну
справу, на яку покликався науковець: «ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 4, спр. 79, стор. 1, 2».
Йдеться про документ, що зберігається тепер під такою архівною легендою:
ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 202, с. 1121-1123 (див. Додаток 1, № 6).
98ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 202, с. 1121.
Пропоновані львівськими шевцями статті укладалися в контекст консер

вативної цехової політики, спрямованої на монополізацію ремесла та утруд
нення доступу до цієї організації з-поза львівського цехового середовища.
Вже у першому пункті ініційованих змін фіксувалося максимальне число за-
діяної в ремісничій майстерні челяді: два підмайстри та один учень. Отже,
разом з майстром у цій робітні шевцювало не більше чотирьох осіб. До цьо
го переліку не включалися неодружені сини майстра, що могли працювати у
майстерні батька без будь-яких застережень".
Інші пропозиції шевців мали також обмежувальний та заборонний харак
тер: не приймати на навчання дітей шляхетських підданих, не допускати до
цеху молодих братів, котрі, вступивши в нього, не прийняли міського права
Львова. Щоправда, щодо останнього робилися винятки для синів майстрів
та одружених із удовами чи доньками майстрів. Планувалося також покарати
тих учнів, які вписалися в каталог корпорації, але без дозволу майстра віді
йшли в інше місто й там стали підмайстрами («визволилися»). При повер
ненні до Львова їх і надалі вважали учнями, котрим потрібно знову «визво
лятися» та просити ласки у свого майстра й цеху.
Очевидно, доволі болючим для львівських шевців було й обмеження при
бутків найбагатших цехових майстрів кількістю дозволеної роботи. Тож про
понувалося, що без санкції цехмістрів майстри одноосібно не приймали ве
ликих замовлень (на виготовлення кількадесяти чи навіть кільканадцяти пар
взуття), незалежно від того, хто виступив замовником - купець чи керівник
військового відділу (корогви, полку («регім ента») тощо). Та у воєнні часи
реалізувати таку заборону було неможливо, і вже 1706 р. у раєцькому суді
розглядалася скарга шевських цехмістрів на кількох львівських шевців, котрі
виконували замовлення на 200-300 пар чобіт і продавали гуртом їх вірменам
та євреям100. А в 1727 р. міська рада чітко визначила обсяг самостійного вироб
ництва партій взуття: 25 пар чобіт та 50 пар черевиків101.
1704 року найважливішим нововведенням могло стати запровадження
«майстерш туки» за прикладом цехів в інших містах (про це йшлося у чет
99 Див. ситуацію в німецькому Авґсбурзі: Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher.

S. 280.
100 Соціальна боротьба в місті Львові в XV1-XV1II ст. / Під ред. Я. Кіся. Львів,
1961. С. 344.
101Там само. С. 363-364.
вертій статті проекту)102. За задумом ініціаторів, такий правовий інструмент мав

стати своєрідним шлагбаумом для багатьох охочих вступити до цеху. Тим часом
львівські шевці й без «майстерштуки» демонстрували високий рівень якості
своїх виробів. Як згадано у цеховій книзі, у цехмістрів були зразки різних типів
взуття103. Мабуть, саме за їх допомогою вони контролювали якість поточного
виготовлення майстрами своєї продукції. Проте ці зразкові вироби не мали зна
чення «майстерштук» і при вступі до шевської спільноти не відігравали жодної
ролі. Після несхвалення цієї ідеї магістратом у цеху вирішили, що високі грошові
внески стануть не меншою перешкодою для молодих підмайстрів, котрі бажали
ввійти до ґрона львівських цехових майстрів шевського ремесла.
Стильові особливості тексту проекту правових змін непрямо вказують на
те середовище, яке найбільше було зацікавлене у прийнятті цього документа.
Його формували передовсім корінні львів'яни, котрі « ту т у цеху з батьків
та дідів були виховані». Вони займали керівні посади в цеховій організації й
перебували вже у поважному віці, коли наводили біблійні паралелі, дбаючи
водночас про свою забезпечену старість, загрозу якій становили прибульці з
містечок та сіл, позбавляючи цеховиків джерел для заробітку.
1.9. С у а о в и й за х и с т ін т е р е с ів ц е х у
Інтереси міської корпорації в середньовічному та ранньомодерному

суспільстві захищалися передовсім на рівні королівських привілеїв. Для
львівського шевського цеху такі документи були видані королівською
канцелярією в XV - першій половині XVI ст. Вони легітимно засвідчували
існування цехової організації, особливі її прерогативи у взаєминах з
міською владою, замковим урядом, іншими ремісничими цехами. Часто
саме ці надання ставали для цехів правовою фундацією, від якої вони
формально вели свій початок, хоча насправді реміснича організація діяла
тривалий час і до цієї дати104. Для українських шевців фундацією їхнього
102ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 202, с. 1122.

103У 1728 р., при переїзді шевців з однієї господи в іншу, до цехової книги було
внесено запис про втрату «малих чобітків, які цех прийняв (за взірець. - М. К .)»
(ЛННБ. Осс. 428, арк. 203 зв.).
104Див.: Капраль М. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій
XV-XVIII ст. (історико-правовий нарис). С. XIII-XIV.
цеху став привілей львівського старости від 1618 р., двічі конфірмований
королівською владою - 1620 та 1633 рр. Освячення організації королівським
наданням чи підтвердженням було звичною формою узаконення діяльності
й інших міських корпорацій, зокрема церковних братств. Скажімо, Львівське
Успенське братство, вже маючи статут антіохійського патріарха Йоакима від
1 січня 1586 р., домоглося монаршої грамоти 15 жовтня 1592 р. з узаконенням
свого правового статусу105.
У 1671 р. цех отримав королівське підтвердження свого статуту та дея
ких декретів106. Лаконічний запис у цеховій книзі допомагає встановити, що
на його здобуття шевці витратили 10 зл.107 Значно дорожче коштувала цим
ремісникам грамота від львівського старости у 1673 р., якою він погодився,
що «н е буде на ґрунті короля загалом партачів»108. Спершу це обійшлося
цехові в 12 зл. Згодом староста дозволив існування двох партачів на Під-
замчі, на що було витрачено, як фіксує цехова книга, 30 зл. Показові й інші
витрати на отримання цього акта: за печатку - 3 зл., інстигаторові Василеві
Корендовичу, який писав документ, - 6 зл.; старості, котрому представили
це надання - 1 зл. Також пізніше, коли прийшла конфірмація з Варшави, ви
дали ще 30 зл. 15 гр.109
У XVIII ст. одержати королівську грамоту було значно важче й накладні
ше. 1723 року шевський цех намагався здобути від короля ще один привілей,
щоб легально продавати свої сап'янові вироби в сусідніх містах і захиститися
від привезення сап'янового взуття єврейськими та християнськими купця
ми. Такий документ з'явився тільки в наступному 1724 р.110, на що цех ви
тратив велику суму грошей. Коли президент міста Рейнхольд Злоторович по
вернувся з Варшави, і на запитання, чи була розглянута їхня справа, відповів,
що вона надто важка, дали «уклону» 2 зл. За посередництва Злоторовича,
105 Мопишепіа Сопб^егпіїаіїз Stauropigianae ЬеороІіешІБ / Есі. Міікоууісг.

Ьеороіі, 1895. Р. 389-391. Останній передруку: Привілеї національних громад міс
та Львова (ХГУ-ХУШ ст.) / Упоряд. М. Капраль. Львів, 2000. С. 57-59. (Львівські
історичні пам'ятки. Т. 2).
107ЛННБ. Осс. 430, арк. 79 зв.
108Регест цього документа див.: Каталог пергаментних документів Центрального
державного історичного архіву УРСР уЛьвові. № 960.
109ЛННБ. Осс. 430, арк. 84-84 зв.
110ЦДІАУЛ, ф. З (Буський ґродський суд), оп. 1, спр. 29, с. 1053-1054 (див.
Додаток 1, № 8).
видали також червоний золотий (18 зл.) для ломжинського ловчого Міхала
Мавриція Суського, щоб той представив королю їхню справу. Пізніше, за
ймаючись нею, Злоторович забрав до Варшави дві пари чобіт за 16 зл. А коли
прийшов довгоочікуваний королівський привілей, було сплачено ще 8 черво
них золотих (144 зл.), також окремо в подяку Злоторовичу пошили дві пари
чобіт за 18 зл. При облятуванні акта й отриманні витягів з нього у львівській
міській та буській ґродській канцеляріях витратили ЗО зл.111
Іншим щаблем захисту інтересів цеху були статути чи ординації, що під
тверджувалися в обов'язковому порядку міською радою. Шевський цех одер
жав статут від львівських райців тільки у 1633 р., і діяв він, фактично, лише
до 1641 р. Саме угода 1641 р. з десятьма її статтями, схваленими раєцькою
колегією, стала фундаційним документом нової об'єднаної корпорації р е
місників. Власне на нього й покликалися потім шевці у численних судових
справах свого цеху. Щ ойно 1671 р. вдалося доповнити ці статті новими п о
ложеннями, які ввійшли в правове поле через конфірмацію міською радою.
Цим способом вдосконалення свого внутрішнього законодавства шевці
користувалися рідко. А коли й намагалися легалізувати через райців якусь
свою ухвалу чи пропозицію нових статей, то здебільшого натрапляли на іг
норування з боку міської влади. Так, зокрема, було у 1704 р., коли йшлося
про доповнення до шевського статуту, чи в 1748 р., коли шевці безуспішно
подали на затвердження міській раді нові пункти, що обмежували поведін
ку підмайстрів112.
У численній корпорації, якою був львівський шевський цех у X V II-
XVIII ст., виникали різні конфліктні ситуації, що заторкували як окремі
особи його керівників, так і весь цех загалом. Більшість таких справ цехових
ремісників, що пред'являли певні претензії до цехмістрів і цеху та навпаки,
розглядав бурмістр. Як правило, вони мали локальний внутрішньоцеховий
вимір, наприклад щодо сплати вступних внесків, порушення заборони на
спілки з євреями, вірменами та іншими купцями, самовільного замовлення
на виготовлення великої партії взуття тощо. Не спромігшись самостійно
залагодити складний конфлікт чи повернути борг усередині цеху, шевці
найчастіше спочатку зверталися до бурмістрівського уряду. Справи, які
перебували в компетенції бурмістра, не вимагали судового процесу чи
111АННБ. Осс. 428, арк. 185 зв.-186 зв.

112Соціальна боротьба в місті Львові в XVI-XVIII ст. С. 393-396.
присяги. Вони належали до підтримання доброго порядку в місті ( Ьопит

regimen civitatis), й не повинні були перевищувати певних сум113. Якщо сторони
не задовольнялися бурмістрівським рішенням, то зверталися до раєцького суду.
Декрети львівських райців мали більшу правову силу - інколи, прийняті щодо
конкретних конфліктних ситуацій, вони ставали юридичним прецедентом для
майбутніх судових рішень, на них покликалися шевці у своїх зверненнях та
аргументаціях. Такими важливими для цеху були, зокрема, раєцькі декрети про
обмеження числа виготовленого взуття на військові замовлення114.
Раєцький суд, фактично, був останньою судовою інстанцією для ремісни
ків, хоча вони й намагалися пробити шлях до третьої - найвищої для міщан -
судової установи Речі Посполитої - королівських реляційних судів115. Але на
заваді їхнім спробам подати апеляції майже завжди ставала раєцька колегія,
що могла мотивувати такі заборони турботою про громадський спокій у міс
ті, за який вона безпосередньо відповідала. Втім, були й винятки, як-от тоді,
коли цеховий майстер Семен Супронович (Супранович) домігся від коро
лівського суду (двічі - у 1681 та 1684 pp.) позитивного рішення у своїй супе
речці з цехмістрами про сплату на його користь заборгованих цехом грошей
та про володіння шевською яткою на площі Ринок116.
Спори між ремісничими цехами розглядалися в раєцькому суді. У шевців
найбільше претензій було до чинбарів, які постачали їм сировину для виго
товлення взуття. Часті конфлікти між представниками цих ремесел були ти
пові й для інших міст, зокрема в Німеччині117. Цехові книги шевців Львова
рясніють згадками про судові витрати на процеси з чинбарями118. У 1662 р.
113 Згідно з правовим кодексом Павла Щербича, уряд бурмістра не міг наклас
ти штрафу на суму більш ніж 36 шелягів: Szczerbie P. Ius municipale, to jest prawo
miejskie majdeburskie, nowo z łacińskiego i z niemieckiego na polski język z pilnością i
wiernie przełożone / Wydał G. M. Kowalski. Kraków, 2011. S. 101. Див. також: Czołow-
skiA. Pogląd na organizacyę i działalność władz miejskich do 1848 r. / / Miasto Lwów w
okresie samorządu (1870-1895). Lwów, 1896. S. XL. Діяльність органів влади Львова
у ранньомодерний період висвітлено в новій синтезі: К а п р а л ь М . Функціонування
органів влади Львова у XIII-XV1II ст. (нарис історії інститутів магдебурзького пра
ва) / / Український історичний журнал. K., 2006. № 5. C. 111-130.
114Соціальна боротьба в місті Львові в XVI-XVIII ст. С. 344.
115Див., наприклад: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 69, с. 89-90 (1661 p.).
116ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 84, с. 142-143; спр. 86, с. 543-545.
117Glasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 308.
118Натомість у Кам янці-Подільському особливо неприязні стосунки у місцевих
шевців склалися з кушнірським цехом. 1774 року відбулося публічне знищення па-
шевські цехмістри Бартош Ґонсьоркевич та Олександр Петрусевич оскаржи

ли перед раєцькими актами чинбарський цех у порушенні багатьох привілеїв
та декретів, виданиху попередніх судових протистояннях з ними 1579,1621,
1628,1649 рр. Чинбарів звинувачено в тому, що вони виправляють «недобрі
та несухі ш кіри», а потім продають їх вище «такси» (офіційного оцінюван
ня), встановленої львівським підвоєводою119; кращі ж шкіри спродують пар
тачам, «своїм та шевським», і тільки залишок перепадає цеховим шевцям.
Чинбарі виправдовувалися відсутністю доброго матеріалу, дров, вапна, а та
кож тим, що різники їм продають сирі шкіри дорого, поштучно. Чинбарська
корпорація заперечувала закиди шевців про низьку якість їхніх шкір, бо « ч е
рез одного брата не може весь цех терпіти». У своєму вироку райці наказали,
щоб для запобігання торгівлі неякісними шкірами двоє чинбарів стежили на
торзі за продажем продукції їхнього цеху. Добрий товар слід було пропону
вати шевцям-цеховикам, а не партачам, під карою 10 гривень штрафу на ко
ристь бурмістрівського уряду. Таку ж суму мав сплатити нечесний чинбар,
що продавав браковані шкіри.
З огляду на різні економічні інтереси представників цих двох ремесел, їхні
суперечки не могли вирішитися одномоментно й продовжувались і в наступ
ні роки. Шевці у цехових книгах акуратно занотовували витрати на судові
процеси з чинбарями 1665 р. ( « у справі з чинбарями по елекції - 3 зл.»);
1667 р. («справа з чинбарями коштує 2 зл. 13 гр.», «перед Різдвом позива
ли чинбарів, дали бурмістру 6 гр. та 3 гр. слузі»); 1689 р. («справа з чинба
рями - 2 зл.»); 1700 р. («наказано позивати чинбарів, що дорого продають
“слупці” та "боки"»); 1716 р. («справа з чинбарями»); 1720 р. («справа з
чинбарями та щодо "такси"»)120.
Спори й тертя з іншими цехами виникали не лише в економічній сфері.
У 1686 р. розгорівся конфлікт з кравцями, котрі «хотіли вказати невигідне
місце» шевцям під час процесії виїзду московського посла121. Часті бійки
між челяддю та майстрами різних ремесел змушували цехмістрів знов і знов
сквілю проти шевського цеху, написаного нібито представником кушнірів (Król-

Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejów Kamieńca Podolskiego w XVIII wieku.
S. 342).
119ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 71, c. 662-666.
120ЛННБ. Occ. 430, арк. 63,68 зв., 69; Осс. 429, арк. 120; Oss. 427, k. 107 v.; ЛННБ.
Occ. 428, арк. 168,178 зв.
121ЛННБ. O cc. 429, арк. 87.
полагоджувати взаємини з сусідніми цехами. 1710 року шевці подали позов

на кравців та кушнірів - за те, що «їхня челядь була вигнана»122. Деколи під
час таких кулачних з'ясувань стосунків доходило й до важких поранень. Тоді
цехмістри несли відповідальність за спокій у цеху та поведінку його членів,
виступаючи перед судовими актами. У 1725 р. шевцями був сильно побитий
стельмах. Справа потрапила до війтівського суду, що було великою рідкістю в
таких ситуаціях. Із цехової скарбниці шевського цеху стельмахові виплатили
18 зл. «басарунку» та на його лікування для цирульника - 1 зл. 8 гр.123 Окремо
просили людей, які прийшли б разом із шевцями перепросити побитого та
залагодили цей неприємний інцидент, що також коштувало немалих грошей.
Найважче доводилося цехмістрам тоді, коли інтереси шевського цеху ви
магали дискусії чи навіть протидії з міською владою в особі бурмістра або
райців. 1679 року шевські цехмістри долучилися до інших цехів та львівської
громади (поспільства) у загальноміському протистоянні з магістратом124.
Один з шевців Іван Городецький, званий Шпиркою, навіть виїжджав у складі
делегації до короля у цій справі. Шевські цехмістри Ґаспер Ляндольт та Яцен-
тій Страдецький (Мандзейович) зазнали репресій з боку міської влади. Зви
нувачені в аспіраціях проти магістрату разом з іншими керівниками львів
ських ремісничих корпорацій (кравців, різників, цирульників, кушнірів та
ін.), за вироком райців вони мали бути ув'язнені на рік, сплативши також ве
ликий грошовий штраф125. Судовий процес цехів з радою, розпочатий з цьо
го приводу, тривав кілька років. Ще в 1682 р. шевці неодноразово видавали
значні суми (від 50 зл. та більше) на пов'язані з цим витрати: поїздки до коро
ля у Яворів, кравцям - на спільну судову акцію (« н а поспольство»)126. Знову
потрапили до в'язниці цехмістри, тепер уже обрані у 1682 р., - той же Ґас
пер Ляндольт та Антоній Солонкевич «сиділи під вартою в бурмістра кілька
122ЛННБ. О сс. 428, арк. 153 зв.

123Там само, арк. 190.
124 Детальніше див.: Charewiczowa Ł. Lwowskie organizacje zawodowe za czasów
Polski przedrozbiorowej. Lwów, 1929. S. 49-56. Міська громада повстала проти на
дуживань представників правлячої еліти Львова, котрі у 1672 р. виїхали з міста ще до
його облоги турками, уникнувши таким чином сплати контрибуції, та й пізніше не
приклалися до повернення міських боргів. Щобільше, з часом вони почали вимагати
сплати все більших і більших податків. Останнім випробуванням терпіння ремісни
ків стала вимога зібрати значну грошову суму на сеймову депутацію міста у 1679 р.
125Charewiczowa Ł. Lwowskie organizacje zawodowe. S. 54.
126ЛННБ. О сс. 429, арк. 33 зв.-34.
годин, другий раз - “на шалі”127, третій раз - у лонгерії, все це коштувало 4
зл .» 128. Та врешті-решт протистояння цехових організацій і магістрату таки
закінчилося компромісним королівським декретом від 18 квітня 1682 р.129
Арешти керівників цеху не вважалися надзвичайними в тогочасному ж ит
ті Львова подіями тоді, коли таким чином міська влада намагалася примусити
шевців сплатити податки та заборгованості. Протягом досліджуваного пе
ріоду цехмістри, окрім 1679 та 1682 рр., за неповними даними цехових книг,
відбували ув'язнення 19 разів, переважно в цехових справах, у 1669-1670,
1676, 1678, 1684-1685, 1688-1689, 1691, 1695, 1701-1702, 1709-1710,
1713-1716 та 1726 рр. Однак нагода побувати в тюремних стінах випадала їм
ще частіше - чи не кожного року. Наприклад, у 1686 р., коли цехмістри Якуб
Вечоркевич та Антоній Солонкевич «вступили до панів райців, п. Убальдіні
(бурмістр. - М . К . ) на нас розгнівався, хотів посадити “під Ангела", тоді ми
дали “уклону” 2 зл .» 130. А в 1671 р. королівський бурмістр М арцін Анчев-
ський, вочевидь, через несплату податків мав намір заарештувати всіх шевців
(«замкнути весь ц е х » 131), проте їхні очільники змогли відкупити себе і своїх
підлеглих (на цей раз - сумою в 16 гр.).
1.10 . ПОЗАСУАОВИЙ ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ ЦЕХУ
Часто керівництву шевської корпорації для дієвого захисту своїх інтер

есів і всього цеху залишалися тільки методи позасудового й полюбовного
вирішення конфліктів132. За давньою практикою, цехмістри та столові цеху
127 «Шаля» - судова кімната на першому поверсі ратуші (Козицький А.,

Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. Львів, 2001. С. 43).
129Charewiczowa Ł. Lwowskie organizacje zawodowe. S. 56.
130ЛННБ. Осс. 429, арк. 83. Запис у цеховій книзі зробив один з цехмістрів.
131Там само. Осс. 430, арк. 79.
132Про практику позасудового вирішення конфліктних ситуацій у різних соці
альних середовищах ранньомодерного суспільства (шляхта, міщанство) різних
регіонів України останнім часом з'явилося кілька розвідок, див.: Старненко Н.
Полюбовні суди на Волині в останній третині XVI століття / / До джерел: Збірник
на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. К ; Львів, 2004. Т. 2.
С. 207-228; Зазуляк Ю. Ремесло суперарбітра. Шляхетські конфлікти та полюбовні
замирення у Руському воєводстві початку XVI ст. / / Соціум: Альманах соціальної
історії. К , 2007. Вип. 7. С. 49-58; Сокирко О. Скільки коштує порозуміння?
мали повноваження залагоджувати дрібні внутрішньоцехові ексцеси без

втручання міської влади. Вони могли спільно вирішувати суперечки у разі
переманювання підмайстрів, накладати штрафи за браку роботі, призначати
покарання майстрам, які вчасно не записували своїх учнів до цехових книг133,
тощо.
Інформацію про компетенцію цехового суду та його особливості у X V II-
XVIII ст.134 частково висвітлюють кілька судових справ, що розглядались у
львівському шевському цеху. Якихось писаних правил цехового суду не зали
шилося, бо міська влада займала обережну позицію в регламентації, а отже, й
передачі певних судових повноважень на рівень ремісничої організації. Хоча
райці не заперечували, коли частину питань полагоджували на місці керів
ництво цеху чи цеховий суд. Судячи зі збережених актів, членами цього суду
були столові майстри. У 1685 р. вони «при скриньці та правах його королів
ської милості» дійшли мирного рішення у справі між подружжями шевців
М ацея Годурського та Вавжинця Піщимонки. Останній разом зі своєю дру
жиною зчинив галас через те, що підмайстер Іван Гойдакевич (Гайдук) пра
цював у майстерні Годурського не за правилами цеху. Позаяк це виявилося
правдою, столові ухвалили, аби відповідач перепросив сімейство Піщимонки
й дав йому 4 фунти воску. Також цеховий суд встановив запоруку («вадіум » )
у камінь воску стороні, котра розпочне судове переслідування135.
Інша категорія справ, що вирішувались у цеху, стосувалася полюбовних
угод. Така угода, наприклад, була укладена 21 лютого 1685 р. між цехом та
Теодором Григоровичем щодо виплати боргу. Позивач відмовлявся від пре
тензій, а його син Яцентій отримував право вступити до цеху без жодних
вступних сплат і звільнявся із «молодшої послуги». Із такої нагоди Теодор
склав шану цехмістрам і братам, які були при цьому присутні136.
«Поклони» та «наклади» в українських судах першої чверті XVIII ст. / / Там

само. С. 195-211.
133ЛННБ. Осс. 430, арк. 63.
134Про розвиток судових повноважень у ремісничих цехах німецьких земель див.:
Kluge A. Die Zünfte. S. 357-363. Судові повноваження у цехах на східноукраїнському
матеріалі розкрито в: Клименко П. Цехи на Україні. K., 1929. Т. 1. Вип. 1: Соціально -
правові елементи цехової організації. С. 96-101. На думку автора, остаточна форма
цехового суду утворюється тоді, коли цехова маса поділяється не тільки економічно,
а й певною мірою організаційно на кілька частин (Там само. С. 119).
135ЛННБ. О сс. 429, арк. 61 зв.
Інколи внаслідок рішень внутрішньоцехових судів, про компетенцію та

повноваження яких маємо все-таки обмаль відомостей, засуджена сторона,
вважаючи себе ображеною, могла звертатись у формі першої апеляції до бур-
містрівського уряду, а після його вироку - до раєцького суду.
У цехових книгах шевців часто трапляються згадки про арешти свавіль
них шевців-майстрів, які, перебуваючи напідпитку, здіймали бучу під час це
хових зборів. Для збереження авторитету цехової влади у таких ситуаціях
цехмістри зверталися до бурмістра, і той присилав слуг, котрі й доправляли
бешкетників у в'язницю. Зрозуміло, що кожен такий випадок, який не дохо
див формально до судового розгляду, залишав певну суму грошей у кишені
міських урядників.
Із допомогою міської влади більшість суперечок щодо сплати податків,
виконання церковних, військових та інших обов'язків ремісників можна було
вирішити тільки шляхом подарунків-хабарів («уклонів», «поклонів», «ба-
сарунків» тощо). Довгий процес «витягування» коштів зі скарбниці шевців
на користь насамперед бурмістра як керівника міської адміністрації розпо
чинався вже із щорічних виборів цехмістрів у день св. Матея (24 лютого).
Голова міста брав присягу із цехових керівників, а з нею - і певну грошову
суму, причому як особисто, так і через інших міських урядовців та слуг. У
1690 р. одразу по виборах цех сплачував «оповідне» бурмістру - 1 зл., на
другий день після внесення цехмістрів до елекційних реєстрів - 2 зл., писарю
на ратуші припадало 24 гр., одвірному - 6 гр., слузі до цеху - 12 гр.137 Коли ж
помирав цехмістр, новообраний керівник ремісничої корпорації також спла
чував бурмістрові, але менше, ніж звичайно, - 12 гр.138
Серйозним засобом тиску на шевців для міського очільника був «ареш т
виборів» у цеху, коли результати обрання цехмістрів не визнавалися легітим
ними, а новообраних не допускали до присяги. Ініціюючи делегітимацію ви
борів, голова міста міг поставити за умову сплату заборгованостей цеху за
податками або й виконання власних приватних доручень. Наприклад, у день
св. Матея 1687 р., як завжди, відбулися вибори, але бурмістр «ареш тував»
їх, призначивши нові «на вівторок, на 19 годину». В розмові із цехмістрами
він «прохопився» про три пари сап'янових червоних чобіт за ціною 23 зл. та
дві пари сап'янових пантофель (7 зл. - пантофлі та патинки), на які шевці в
137О бб. 427, к. 7.

138ЛННБ. Осс. 430, арк. 78.
цілому витратили ЗО зл.139 У 1697 р. ситуація повторилася «через рахунки»,

і цеховики подарували на «уклон» урядникові чоботи за 7 зл.140
Через несплату податків міська влада в особі бурмістра іноді вдавалася
до радикальніших кроків, які безпосередньо зачіпали не лише цехмістрів, а й
усіх членів шевської ремісничої спільноти. Так траплялося, коли міські слуги
отримували наказ запечатувати шевські ятки. Будучи не в змозі продати свої
вироби легально в ятках і втрачаючи в такий спосіб прибуток, цеховики ста
вали згідливішими і, як правило, сплачували всю заборгованість або її части
ну, перед тим задобривши «поклоном » «суворого» бурмістра.
Присягу могли «ареш товувати» і майстри, що були незадоволені резуль
татами виборів або мали фінансові претензії до цеху чи цехмістрів, як, напри
клад, у 1712,1714-1716,1723 та інших роках141. Тоді проблему часто вирішу
вали полюбовно в цеху, або, радше, у шинку за кухлем пива чи меду та чаркою
горілки. Справа також могла потрапити до судової інстанції.
Усталена давньою практикою квота, що припадала бурмістрові від видачі
цехової печатки, становила 7 гр. Цю печатку напередодні елекції йому
передавали колишні цехмістри, а після виборів вона не зберігалась у цеху,
очевидно, через можливі надуживання. Всі документи про визволення учнів,
прийняття до корпорації, мандрівні листи для підмайстрів та інші папери
підписували й затверджували цеховою печаткою під час загальних зборів
цеху, які скликалися щонайменше чотири рази на рік, тобто щокварталу. На
той час цехмістри використовували печатку для оформлення документів під
контролем з боку шевської спільноти.
Постійні грошові виплати йшли до кишені бурмістра від дозволів на про
ведення цехових зборів. У джерелах ця позиція фігурує часто як «за ціху»,
тобто за можливість скликати на зібрання майстрів за допомогою цехового
знака чи емблеми - ціхи142. За такий дозвіл цехмістри сплачували 7 гр. « о п о
139ЛННБ. О сс. 429, арк. 97.

140Oss. 427, k. 66.
141ЛННБ. О сс. 428, арк. 155,160 зв., 164,166 зв., 181 зв.
142Ціхи ремісничих цехів, зокрема шевські, описано ширше в: Жолтовський П.
Цехові ціхи / / Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. K., 1975. С. 104-111;
Гавриленко В. Символіка цехового шкіряного промислу міста Львова 11 Шоста на
укова геральдична конференція. Львів, 1997. С. 16-18. Конкретно про ціхи львів
ських шевців див.: Капраль М. Ціхи львівського цеху шевців XVII-XVIII ст. / / Знак:
Вісник Українського геральдичного товариства / Ред. А. Гречило. Львів, 2008. Ч. 44.
С. 2-3.
відного». Але ця сума була дійсна лише щодо звичайних загальних зборів. За
потреби ж організувати надзвичайне засідання сума «за ціху» збільшувала
ся до 1 зл., як це було 1679 р., коли на вежі збиралися шевці143.
Кожного року зверталися львівські шевці до бурмістра з приводу т. зв. за
бору тобто санкції на виявлення партачів і вилучення товарів, які вони про
дукували або продавали. Конфіскація мала відбуватися за певною правовою
процедурою, за участю не тільки цехмістрів, а й міського слуги, зі згоди бур
містра, котрому сплачували певну грошову квоту. У 1671 р. ця сума складала
18 гр., а вже 1690-го зросла до 1 зл., коли керівники цеху «виправляли “за
бор” на руський Великдень»144. Поступово такі рейди з виявлення партачів
перетворилися на інструмент внутрішньоцехової дисципліни. Цехмістри ра
зом з обраними майстрами арештовували товар не лише у партачів, а й у тих
майстрів, які вчасно не сплатили податків, не зробили всіх належних вступ
них внесків до скарбниці та «не виправили цех». Наступного 1691 р. вони
отримали дозвіл на «заб ор» перед Зеленими святами як «н а братів, так і на
партачів», що обійшлося їм у 2 зл. У 1701 р. цехмістри просили бурмістра
про «забор» у тих цеховиків, котрі заборгували в цеху, але він дозволив кон-
фісковувати товар не на користь ремісничої корпорації, а на власну. Відтак
ініціатори акції цього разу відмовилися від задуму. Пізніше шевці звернулися
до райців з апеляцією в цій справі, проте рішення бурмістра145 це не змінило.
Конфіскація шевських виробів у партачів стала прибутковою статтею,
про яку згадували тоді, коли інші джерела фінансування у цеху вичерпували
ся. Скажімо, у 1697 р. склалося так, що доходів було обмаль, а витрат багато.
Розраховуючи покращити становище організації, цехмістри пішли до бурмі
стра просити про « за б о р » 146.
Періодично чимало клопотів завдавало цеховикам піклування міської
влади про обороноздатність шевської вежі. Часто доходило до ув'язнень або
погроз «посадити у в'язницю». Аби послабити тиск на цех, шевцям доводи
лося сплачувати гроші. У 1675 р. «за нестарання» щодо вежі бурмістр нака
зав зарештувати цехмістрів, але ті відкупилися трьома злотими. Крім того, за
143ЛННБ. О сс. 429, арк. 54.

144Там само. Осс. 430, арк. 78; Осс. 429, арк. 8.
145О бб. 427, к. 120 V.
146і Ьісі., к. 78 V.
них поручилися майстри, видавши 2 зл.147 1690 року голова міста звинуватив
цехових братів у тому, що вони не ночували на вежі під час військової триво
ги148.
Цеховики часто відкуповувалися від бурмістра, коли той нарікав на від
сутність шевців, насамперед православних (пізніше уніатів), на численних
католицьких заломшах149 та вотивах150. У 1697 р. католицький цехмістр поси
лав майстрів на вотиву, але «мало прийшло братів». Міський очільник звелів
йому сидіти під вартою, поки не видасть «тих, які не були»151. Цехмістр від
купився 12 гр. 1701 року на вотиві також були присутні не всі, що викликало
невдоволення бурмістра. Щоб не йти в ув'язнення, цехмістри знову змушені
були заплатити 2 зл.
У XVIII ст. вже виробилася практика: щоразу після вотиви міський голова
стягував 2 зл. із цехмістрів - за те, що на богослужіннях було мало цеховиків.
У 1711 р. виникла особлива ситуація, коли бурмістр наказав запечатувати
ятки тим братам, котрі не ходили на вотиви та заломші, і скласти їх реєстр.
А цехмістрам запропонував 400 зл., які вони могли зібрати із двохсот (оче
видно, разом із підмайстрами) шевців - по 2 зл. із кожного152. Та цехмістри
не пристали на складання такого документа, щоб «не видати своїх братів»,
погодившись, натомість, виплатити бурмістрові великий штраф - у розмірі
13 зл. 10 гр.
Під гарячу руку міського очільника, який часто дбав про власний зиск
більше, ніж про інтереси міста, потрапляли й столові. У четвер після дня
св. Йосифа (19 березня) 1687 р. бурмістр Мацей Кучанкович видав термін
для всього цехового керівництва, але прийшли лише двоє столових із восьми.
Тільки за це він призначив штраф - 9 гривень, тобто 16 зл., а потім наказав
укласти реєстр цехових братів, які не мали міського права, та дозволив забра
147ЛННБ. Осс. 430, арк. 90.

148О бб. 427, к. 8 V.
149У Католицькій церкві заломша - заупокійне богослужіння; вотива - богослу
жіння, що проводилося з ініціативи якоїсь світської чи духовної особи, або в резуль
таті якоїсь окремої події.
1501678 року було загалом 10 вотив: у дні свв. Сервація, Михайла, Роха, Мартина,
Станіслава Костки, отців бернардинців, Хотимська, Тріумф королівський, сеймова
та на Новий рік (ЛННБ. Осс. 430, арк. 100).
151О бб. 427, к. 77 V.
152ЛННБ. Осс. 428, арк. 153 зв.
ти з яток їхній товар153. Конфісковані вироби продавалися чи заставлялися, а

прибутки розподілялися між бурмістром і цехом.
Попри те, що із цеху в руки кожного чергового міського голови переходи
ли великі кошти, шевці вважали таке вкладення виправданим. Урядник зала
годжував як численні внутрішньоцехові суперечки, так і конфлікти братчи
ків з іншими посадовцями й інституціями у місті та поза ним. У 1676 р. цехмі
стри були заскочені вимогою бурграбія про надання йому цехових привілеїв
та інших документів. Шевці звернулися до бурмістра Войцеха Купінського,
котрий порадив їм дати копії, а не оригінали. На знак подяки він отримав від
цехмістрів 12 гр.154
Бурмістр вирішував також справи, вигідні цехові з економічного погля
ду. 1687 року вкотре загострилося питання щодо цін на шевські вироби. П о
зивався інстигатор Василь Корендович155, вимагаючи від цеховиків сплати
штрафу за нібито високі ціни на їхню продукцію. Цехмістри дали по злотому
йому та бурмістрові, й останній звелів ремісникам помиритися із позивачем,
промовивши: «О днак же знаєте, що даєте п. інстигатору». Відтак Корендо-
вичу було подаровано червоні чоботи за 10 зл., а також чотири пари череви
ків загальною вартістю 9 зл.156 У 1703 р. бурграбій вимагав від шевців неза-
планованої виплати, й ті звернулися за підтримкою до бурмістра. Урядовець
наказав їм прийти ввечері, коли «буде писати карту бурграбію», а перед тим
послав до нього синдика157.
1708 року полковник Корзо, невдоволений затримкою із виконанням вій
ськового замовлення, вдарив києм польського цехмістра. Шевці знову звер
нулися за порадою до президента (на початку ХУІІІ ст. так почали називати
бурмістра)158, не поспішаючи, однак, виконувати контракт. Тоді президент
наказав залучити молодших братів, навіть партачів, щоб «якнайшвидше була
зроблена робота».
Часом у вирішенні проблем цеху очільникові Львова доводилося мати
справу з потужною можновладною шляхтою, яка не хотіла визнавати
153ЛННБ. О сс. 429, арк. 97 зв.

154Там само. Осс. 430, арк. 93 зв.
155Про Василя Корендовича як чільного члена та старійшину Успенського брат
ства у другій половині XVII ст. див.: АЮЗР. 1904. Ч. 1. Т. 12. С. 665 (індекс).
157Oss. 427, k. 145.
І58ЛННБ. О сс. 428, арк. 140.
міської юрисдикції на своїх приватних землях - юридиках. У 1729 р. «на

святих К рисп'янів»159 (25 жовтня) кілька цеховиків зустріли біля Єзуїтської
фіртки шевця Анджея Внучковського і попросили його занести костельні
«апарати» до храму св. Хреста. Він зверхньо відповів: « Я є в протекції
белзької воєводини»160, і зчинив сварку, пориваючись до кия. Міські слуги, що
нагодилися на галас, взяли його під варту, а шевці повідомили про інцидент
цехмістрів, котрі послали до президента, а той видав декрет про ув'язнення
Внучковського («п ід Ангелом»). Але після цього прибув посланець
воєводини (маршалок) із наказом звільнити в'язня, а шевців схопити161.
Президент міста кілька разів висилав у цій справі синдика, який залагоджував
ситуацію із можновладною особою, що не визнавала міської юрисдикції.
Крім бурмістра, цех витрачався ще й на райців-патронів, які контролю
вали його діяльність. Коли двоє (як правило) райців приходили до шевців
«слухати рахунки», їм влаштовували пишний прийом і частували дорогим
вином, тоді як самі братчики обмежувалися медом, горілкою та пивом. Ц е
хові патрони, як і бурмістр, були тими посадовцями, до яких шевські цех
містри найчастіше зверталися за консультацією та допомогою у вирішенні
судових справ.
У скрутні часи втручання райців виявлялося кориснішим для цеху, ніж
навіть підтримка бурмістра (чи президента) міста. Так, у 1710 р. перед це
ремонією присяги було «заслано в цех шість жовнірів та капраля» для стяг
159Святі Криспін та Криспіан ( Crispinus, Crispianus), що жили та померли муче

ницькою смертю у III ст., були релігійними патронами шевців і шевського ремесла у
містах Західної та Центрально-Східної Європи, де була поширена римо-католицька
релігійна традиція: Winks W. Е. Lives of Illustrious Shoemakers. P. 245-248 (ss. Crisp
in and Crispianus: The Patron Saints of Shoemakers). На східних теренах України (на
приклад, у Чернігові, Борзні, Глухові, Сосниці, Ромнах) у ранньомодерний період
небесними покровителями шевського ремесла визнавали свв. Кузьму та Дем яна,
хоча вони вважалися опікунами й інших ремесел. Див.: Ситий І. Цехові прапори
Лівобережної України / / Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів,
2010. Т. 260: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. Кн. 2.
С. 142-143.
160 Очевидно, мовиться про Йоану Потоцьку (із Сенявських), удову белзького
воєводи Стефана Потоцького, котра по смерті чоловіка у 1727 р. володіла юриди-
кою на Галицькому передмісті (див. її листи зі Львова у цей час: Popiołek В. Lwów w
czasach Augusta II / / Lwów: miasto, społeczeństwo, kultura: studia z dziejów Lwowa.
Kraków, 2002. T. 4 / Pod red. K. Karolczaka. S. 93-105; ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 619,
арк. 455 3B.; cnp. 627, арк. 450; cnp. 805, арк. 328 зв.).
161ЛННБ. Осс. 428, арк. 206.
нення податку із шевців у розмірі 240 зл. На частування збирачів (хліб, сири,
горілку та пиво) ремісники витратили 5 зл. Бажаючи спровадити вояків із
цеху, вони потурбували своїм візитом президента. Той порадив дати 100 зл.
відступних, проте навіть втручання райці Дуки не переконало шевців162. Зре
штою, посадовець погодився віддати свої 240 зл., за що цеховики віддячили
йому мештами вартістю 2 зл.163
На великі витрати наражалися шевці й під час т. зв. такс, або оцінюван
ня вартості їхніх ремісничих виробів. Відомо, що цю справу тримали в руках
воєводські, старостинські та міські урядники164. У 1666 р. воєвода, староста,
підвоєвода та підкоморій у день св. Франциска «засіли за таксу» та хотіли
шевців «покрити карами за дорожнечу». Сподіваючись на милість, цех ви
тратився на 3 кварти вина вартістю 3 зл. для воєводи, пару рибин і хліб за
4 зл. для старости та сплатив підкоморію й підвоєводі по 4 зл. Пізніше р е
місники подарували чоботи підвоєводі (за 7 зл.) та ґродському інстигаторові
Міловському (за 6 зл.). Крім того, у зв'язку зі справою було видано ще 16 зл. і
20 гр., зокрема злотий передано братам, а 20 гр. - знову-таки Міловському165.
Видатки на ґродського інстигатора щороку були значною інвестицією для
цеху. За допомогою квартальних «такс», на яких аналізувалися ціни на шев
ський товар, урядник заробляв на ремісниках великі грош і166. Тільки у 1672 р.
вони чотири рази (щоквартально) платили інстигаторові Міловському по
6 зл. Його основним важелем впливу була погроза накласти штраф, якщо
«таксаційна» комісія вважатиме ціни на взуття зависокими. Зрозуміло, що
цеховики намагалися задобрити чиновника подарунками. Коли ж уряднико
ві їх здавалося замало, він користався із посадових повноважень і запечатував
162 Документуючи цей факт, шевці сплутали прізвище райці - у той період із та
ким прізвищем відомий тільки Войцех (Альберт) Дука, представник колегії соро
ка мужів у 1705-1712 рр. (Kapral М. Urzędnicy miasta Lwowa w XVI-XVIII wieku.
Toruń, 2008. S. 382).
163ЛННБ. Occ. 428, арк. 148.
164 Hoszowski S. Ceny we Lwowie w XVI і XVII wieku. Lwów, 1928. S. 27-29. (Badania
z dziejów społecznych i gospodarczych. T. 4).
165ЛННБ. Occ. 430, арк. 66.
166 Функції цього урядника ще докладно не вивчені. Див.: Urzędnicy grodzcy і
ziemscy lwowscy wiatach 1352-1783 / Zestawił К. Maleczyński. Lwów, 1938. S. 65 (не
повний перелік ґродських інстигаторів із численними хронологічними лакунами);
Łosowski /. Kancelaria grodzka chełmska od XV do XVIII wieku: Studium o urzędzie,
dokumentacji, jej formach i roli w życiu społeczeństwa staropolskiego. Lublin, 2004.
S. 105.
шевські ятки, причому робив це чи не щороку. У 1686 р. інстигатор Василь

Корендович аж тричі вдавався до таких дій167, тому невдовзі шевці справили
для нього сап'янові чоботи за 9 зл. Наступного 1687 р. виникла справа щодо
«такси у бурмістра», коли інстигатор Корендович поскаржився на високу
ціну товару, наказавши цеховикам сплатити штраф.
До визначення цін на шевські вироби був причетний також міський бур
містр. Так, 1732 р. за його присутності до цехової книги було занотовано
генеральну «таксу» «італійських, сап'янових та німецьких р о б іт » 168. П ро
те найважливішу роль у контролі цін на шевські товари відігравали все-таки
воєводські урядники.
Дарунки бурмістрові й іншим міським, воєводським і замковим посадов
цям підносили не тільки у звичній грошовій формі, а й у вигляді продукції
(« н ату р о ю » ). Взуття шевці виготовляли як для самих урядників, так і для
їхніх дружин, дітей, кухарок, пахолків та інших слуг. Очевидно, в такий спо
сіб челядь отримувала умовлену платню та утримання. У 1686 р. бурмістр за
мовив звичайні чорні чоботи для двох своїх слуг-хлопців та парадні, із черво
ного сап'яну, для себе. Разом це коштувало цехові 14 зл.169 1689 року за одну
лише передвеликодню («сродопустну») «таксу» цех сплатив більше 20 зл.
інстигатору Василеві Корендовичу, його дружині та кільком його слугам170.
Окрім пропозиції грошей та взуття, існував і третій спосіб полюбовно за
лагодити проблеми цеху: за частуванням алкогольними напоями. Відповідні
записи акуратно вносилися до цехових книг. У 1686 р. за наказом бурмістра
шевці взялися переносити ворота із цекгаузу до шевської вежі. Справа ви
явилася тривалою. Спершу потрібно було звернутися до коваля, аби він ви
готовив залізні гаки, потім до мулярів, аби вмурували їх у вежу. Кожне таке
звернення, а згодом і кожен новий етап роботи супроводжувалися видатка
ми на горілку чи мед. Після завершення всієї роботи шевці запросили коваля
і мулярів на спільний бенкет, витративши 2 зл. на 3 гарнці меду171.
Прикладом вирішення щоденних справ за чаркою є замовлення та виго
товлення хоругви для шевського цеху172 в 1687 р. Спочатку шевці радилися
167ЛННБ. О сс. 429, арк. 79 зв.

168Там само, арк. 214 зв.
172Хоругва була одним із найважливіших символів цеху, її зберігали у цеховій
про хоругву і про кандидатуру кравця та виклали на горілку для того кравця
12 гр. Потім пішли на раду до бурмістра, аби той дозволив пошити замість
старої, «поганої», нову хоругву до свята Божого Тіла, яке саме наближало
ся. Коли кравець прийшов до цеху брати міру, випили 3 гарнці меду на 2 зл.,
а коли торгувалися із ним за китайку - горілки на 24 гр.173 Перед Зеленими
святами та після них питали кравця про результат роботи і знову випили:
горілки на 12 гр. і меду на 20 гр. Нарешті, викуповуючи хоругву та китай
ку, віддали бурмістрові Войцеху Озґевичу 100 зл. та спожили 3 гарнці меду.
Проте виявилося, що не всі цеховики були задоволені таким полюбовно-го-
рілчаним полагодженням справи. Під час свята Божого Тіла у цеху «галасу
вали» брати Тома Демкович, Валентин Фарина, Станіслав Соботовський
(Сабатовський)174. Але це не мало жодних наслідків.
* * *
Львівський шевський цех належить до найдавніших не тільки у само

му Львові, але й загалом в Україні, адже перша згадка про нього датується
1386 р. Шевське ремесло було традиційно розвинене на українських землях
ще від княжих часів і займалися ним різні національні громади: русини-укра-
їнці, вірмени, а також католики (поляки, угорці, чехи та німці). Перше доку
ментальне підтвердження існування цеху стосується власне католиків. Про
католицький склад корпорації свідчать і імена шевців на сторінках міських
книг кінця XIV - початку XV ст. Руські та вірменські представники цього р е
месла, що залишилися поза цехом, утворили свою окрему організацію, котру
деякі дослідники хибно також називають «цехом ». Ці ремісники підпоряд
ковувалися юрисдикції львівського старости, оскільки жили здебільшого на
території Підзамча.
Зростання населення міста у ХУ-ХУІ ст. та пов'язане з цим загострення
конкуренції в ремісничому середовищі зумовили потребу детальних
правових документів, які регулювали б економічне й соціальне життя
цеховиків, водночас обмежуючи конкуренцію з боку партачів та при
їжджих представників шевського фаху. Спочатку шевці задовольнялися
королівськими декретами й мандатами, тож перший відомий статут їхнього
скрині. 1777 року під час ревізії було виявлено шість книг, чотири хоругви та
латунний буздиган (ЛННБ. Осс. 430, арк. 1 (форзац)).
173ЛННБ. О сс. 429, арк. 98.
цеху був виданий тільки у 1633 р. Особливістю цього статуту, порівняно з

іншими великими містами Речі Посполитої, була відсутність обов'язково
виробу, чи «майстерш туки», при вступі до корпорації. Доступ ремісників
до неї ускладнювався дуже високим вступним внеском, одним з найбільших
серед львівських цехових організацій.
Руські шевці на Підзамчі, не потрапивши до цеху через релігійні заборо
ни, також зуміли організуватися й за допомогою старостинської влади утво
рили окрему цехову спільноту в 1618 р. Існування таких паралельних струк
тур суперечило канонам магдебурзького права, що спричинило довгий пере
говорний процес, який формально завершився у 1641 р. підписанням угоди
про створення спільного цеху. Унікальною правовою специфікою об'єднаної
корпорації стала фактична рівноправність двох релігійно-національних гро
мад - українців та поляків, котрі отримали рівний доступ до керівних посад
в організації. Такі паритетні засади поширювалися й на релігійну сферу: ка
толики витрачали порівну зібрані в цеху гроші на патронований ними храм
св. Хреста, а православні - на церкву св. Миколая. Створення єдиної цехової
спільноти було тривалим процесом, що в другій половині XVII ст. - на по
чатку XVIII ст. супроводжувався суперечками між «чорним и» шевцями та
сап'янниками, боротьбою з партачами, намаганням обмежити вступ до цеху
немісцевих підмайстрів тощо.
У львівському міському середовищі ХУІІ-ХУІІІ ст. на рівні нижчих верств
населення існувала розвинена правосвідомість, що гуртувала людей в окре
мі корпоративні групи. У рамках міського магдебурзького права задіювалися
відповідні легальні інструменти, які дозволяли вирішувати конфліктні ситу
ації як у межах самої ремісничої організації, так і в її відносинах з владними
структурами.
Ж иттєздатність цехового організму реально засвідчили правові та непра-
вові методи захисту корпоративних інтересів, до яких вдавалися ремісники,
щоб оборонити себе від утисків міських і королівських урядників. Особливо
дієвими виявилися «винагороджувальні» способи, коли львівські шевці за
допомогою грошей та алкоголю залагоджували різноманітні судові й поза-
судові суперечки та претензії.
2. РЕЛІГІЯ ТА НАЦІЇ:
ХРАМИ, БРАТСТВА, ОБОВ'ЯЗКИ, КОНФЛІКТИ
2 .1 . Р е ц е п ц ія з а х ід н и х с е р е д н ь о в іч н и х та ранньом одерних
в з ір ц ів
Традиційна схема релігійних та етнічних взаємин у цеховому ремеслі дав

нього Львова склалася за взірцями, прийнятими раніше у німецьких та польсь
ких містах. Римо-католицька церква, цілковито домінуючи в середньовічну
епоху в Західній Європі, контролювала духовне життя ремісничих цехів
через релігійні братства1. Кожен такий цех становив чи мав у своєму складі
одночасно й церковне братство, що займалося духовною опікою ремісників.
Деколи воно включало не тільки самих цеховиків, але й також членів їхніх
сімей, сусідів та всіх охочих, котрі не входили з якихось причин до інших
братств. Така специфічна двоїстість ремісничої організації, що за суттю була
і економічною, і релігійною водночас, не простежується в сфері сільського
господарства, де селяни та шляхта могли належати до різних християнських
конфесій2.
Цікавий приклад діяльності церковного братства в організаційних рам
ках ремісничої корпорації в середньовічному Львові зберегла для нас історія
братства при місцевому гончарному цеху. Від 17 березня 1474 р. дійшов до
наших часів унікальний пергамент за підписом трьох римо-католицьких
1Літературу про ремісничі цехи та духовні братства в них на Заході див. у

найновіших синтетичних працях: Dülmen R. van. Dorf und Stadt, 16.-18. Jahrhun
dert. München, 1992. S. 99-102 (Kultur und Alltag in der frühen Neuzeit. Bd. 2); Ejusd.
Religion, Magie, Aufklärung, 16.-18. Jahrhundert. München, 1994. (Kultur und Alltag
in der frühen Neuzeit. Bd. 3); Farr J. R. Artisans in Europe: 1300-1914. Cambridge,
2000; Kluge A. Die Zünfte. Stuttgart, 2007; The Return of Guilds / Ed. byj. Lucassen,
T. de Moor, and J. Luiten van Zanden. Cambridge, 2008. (International Review of Social
History Supplements. Vol. 16). В українському контексті огляд літератури здійснено
в: Isaievych Іа. Voluntary Brotherhood: Confraternities of Laymen in Early Modern
Ukraine. Edmonton, 2006.
2Див.: Kluge A. Die Zünfte. S. 312.
достойників - львівського архиєпископа Григорія (з Сянока), перемишльсь

кого єпископа М иколая (з Блажейова) та кам'янецького єпископа Миколая
(Прухницького) про дозвіл на відпусти для львівського братства гончарів3.
Релігійний чинник тісно взаємодіяв з етнічними характеристика
ми ремісництва європейських міст, що особливо помічаємо в регіоні
Центрально-Східної Європи ще з часів середньовіччя. У той період у ново-
здобутих німцями слов'янських поселеннях автохтонів, званих «вендами»,
не приймали до ремісничих спільнот4. Тільки з XIV ст. в деяких пруссь-
ких містах слов'яни могли отримати міське право та членство у цеху. Але в
Кенігсберзі як поляки, так і литовці від участі в цехах та прийняття міського
права усувалися, за розпорядженням магістра ордену Зиґфріда від 1309 р.5
Дискримінація існувала в німецьких ремісничих організаціях у Прибалтиці
для естів та литовців, також діяли заборони на прийом до таких корпорацій у
ганзейських містах підмайстрів, що були вихідцями зі скандинавських країн,
а у Семигородді - угорців та волохів (румунів). У польських містах - Краків,
Познань та ін. - у спільних цехах відбувалися поділи на німецьких та польських
ремісників6. Механізм включення до цеху та виключення з нього на підставі
релігійної належності працював у ранньомодерний час у Нідерландах, де до
ремісничих корпорацій не приймали католиків7. Реформація загородила до
рогу протестантам-німцям до католицької Італії. 1541 року вперше у Базелі
було заборонено вступ до цехів представникам інших націй (ця норма, однак,
інколи порушувалася, якщо це було вигідно місту). У середині XVI ст. страс
3AGZ. 1878. Т. 7. S. 132-133.

4Kluge A. Die Zünfte. S. 114.
berg i. Pr.: eine Widmung zum 600jährigen Jubiläum der Innung. S. 11.
6 Приклад шевських цехів подано у: Bąkowski К. Dawne cechy krakowskie. S. 16;
Karwowski S. Cechy szewskie w Poznaniu i na przedmieściach. Poznań, 1907. S. 13-14.
Існування таких етнічних поділів ще до епохи Реформації, коли німці здебільшого
прийняли протестантизм, спростовує тезу окремих істориків-модерністів, що в
середньовіччі не було націй. Критику модерністських підходів щодо походження
української нації див.: Дашкевич Я. Українські історичні традиції: нація і держава / /
Його ж. «Учи неложними устами сказати правду... »: історична есеїстика. K., 2011.
С. 42-44.
7Haupt H.-G. Neue Wege zur Geschichte der Zünfte in Europa / / Das Ende der
Zünfte: Ein europäischer Vergleich. Göttingen, 2002. S. 29. Автор пов’язував цей про
цес із поширенням братських організацій, що виконували релігійні та харитативні
функції.
Р Е Л І Г І Я ТА Н А Ц І Ї 69
бурзька міська рада заблокувала можливість прийняття міського права фран

цузькими гугенотами, побоюючись, у разі їхнього напливу, пауперизації на
селення. У XVIII ст. у графстві Саарбрюкен, за статутними положеннями, що
регулювали ремісниче виробництво, кандидат на майстра мав показати доку
менти про навчання в цеховика з німецьких імперських міст. Це положення
було спрямоване проти сусідньої французької Лотарингії. Конкуренція спо
нукала перекривати шлях до цеху іноземцям у західноєвропейських містах.
Найчастіше це обґрунтовувалося релігійними та етнічними мотивами.
Коли у 1681р. Страсбурґ відійшов до Французької держави, зразу ж
з'явилася постанова, що забороняла виконувати ремісничі замовлення,
отримані поза межами Франції. Перед страсбурзькими виробниками по
стала дилема: послабити суворі німецькі норми ведення ремесла чи здобути
погану славу, перейшовши на французьку вільну систему його регуляції8. У
1685 p., після Нантського едикту короля Людовика XIV, з Франції вийшло
200 тис. гугенотів, потенційних конкурентів ремісникам на протестантських
німецьких землях, куди переселенців запрошували великі князі Пруссії та
Бранденбургу. При цьому порушувалася місцева традиція ремесла, прибульці
набували статусу князівських ремісників9. Тільки з 1730 р. у Пруссії гене
ральним привілеєм було відмінено всі конфесійні обмеження при вступі до
цехів. Інакше це питання вирішувалося на католицьких німецьких землях. У
XVII-XVIII ст. кельнські архиєпископи дозволяли селитися на землях їхньої
єпархії і некатоликам-ремісникам, котрі створювали конкуренцію тутешнім
своїм колегам католицького віровизнання. Повне рівноправ'я з католиками
кельнські протестанти здобули тільки у «французький» час - 1794 р.10
Прикладом етнічної та конфесійної взаємодії за аналогією зі Львовом
може слугувати Кольмар, що розташовувався на французько-німецькому
пограниччі в Ельзасі. Після 1555 p., коли на німецьких землях було заде
кларовано принцип: « cuius regio, eius religio / хто править, того й релігія».
8 Ремісничі статути шевських цехів французьких міст були опубліковані ще у

XVIII c t .: Communaute des maitres cordonniers de la ville & fauxbourgs de P. Recueil
des statuts, lettres patentes ou declarations du roy, arrests du conseil et du parlement,
sentences de police du chätelet, & deliberations pour la Communaute des maitres
cordonniers de la ville & fauxbourgs de Paris: imprime suivant la deliberation de ladite
communaute, en date du 13 decembre 1751. Paris, 1752.
10Ibid. S. 127-128.
кілька імперських міст, у т. ч. Авґсбурґ, Нюрнберг, а також Кольмар, що у той

період належав до Священної Римської імперії німецького народу, визнали
подвійну конфесійність11. Проте насправді владу в місті та в ремісничих це
хах утримували німецькі протестанти. Вони керували Кольмаром у XVII ст.,
лише для проформи вводячи окремих католиків у склад міських урядовців.
Із 136 членів магістрату в 1575-1627 pp. тільки 11 сповідували католиць
ку віру, і подібна ситуація протривала до кінця XVIII ст.12 Католики також
були німцями, а процес франкізації всього населення міста розпочався
щойно у XVIII ст., хоча Кольмар потрапив під владу французьких королів
ще 1681 р. Було насильно впроваджено французьку мову в діловодство, по
рушено місцеві політичні традиції, а саме відмінено автономію міської гро
мади. Такий наступ на самоуправління міст відбувався у централізованих
європейських державах в епоху абсолютизму повсюдно. Поступова
акультурація охопила владну еліту міста, а його населення й надалі зберігало
свою протестантську віру та німецьку мову спілкування. У XVIII ст. друга
контрреформація в Кольмарі проходила в жорстких умовах - тоді закрива
ли окремі протестантські храми, всіляко сприяли єзуїтам і капуцинам, які за
ймалися навчанням та катехизацією дітей міщан13. Ці та інші події тогочасся
суперечать твердженням деяких істориків, що в ремісничому середовищі «в
серцевині було розрізнення на ґрунті релігійному, соціальному чи мовному
(рідко), але ніколи не йшлося про етнічне чи національне протистояння»14.
* * *
На українських землях, що ввійшли до Польської держави у другій

половині XIV ст., в містах з магдебурзьким правом почали засновуватися
цехи з одноконфесійним римо-католицьким складом. Судячи з термінології
документа 1386 p., де вперше фігурує львівська шевська корпорація, до цієї
ремісничої організації входили тільки католики15. Прізвища їхніх перших це
хових майстрів та цехмістрів, що відомі нам з кінця XIV - XV ст., засвідчують
11 Wallace Р G. Communities and Conflict in Early Modern Colmar, 1575-1730.

Atlantic Highlands; N. J., 1995. P. 3. За влучним висловом Христофера Фрідріхса,
«вибір віри для більшості людей в XVI ст. був справою їхніх керівників держав»
(Friedrichs C. R. The Early Modern City. P. 73).
12Wallace P. G. Communities and Conflict in Early Modern Colmar. P. 12.
13Ibid. P. 207, 245.
15AGZ. T. 6. S. 1-2.
домінування німецького й польського етнічних компонентів та католиць

кий характер львівського шевського цеху. Дискусії може викликати хіба що
цехмістр Петро русин ( Petrus Ruthenus ), згаданий у присяжному документі
влади міста Львова королю Владиславу II Яґайлові від 1425 р.16 Його можна
інтерпретувати і як православного русина (українця), і як католика, який от
римав своє прізвисько від місця проживання чи походження.
У кожному разі одиничність таких фактів і для інших ремісничих цехів то
гочасного Львова вказує на сегрегаційну релігійну політику міської та цехової
влади. Українці чи вірмени17 в цеху могли опинитися за виняткових обста
вин - скажімо, коли особливо бракувало ремісничих рук. Саме така ситуація,
ймовірно, виникла в 70-х pp. XV ст. - тоді начебто, за непевним свідченням
кількох джерел, на недовгий час руські й католицькі шевці об'єдналися під
дахом однієї організації18.
2 .2 . В с т у п в е п о х у « к о н ф е с і о н а л і з а ц і ї »
Наприкінці XVI - на початку XVII ст. до економічних протиріч між цехо

вими та нецеховими майстрами додалося загострення взаємин на релігійному
ґрунті в період до та після Берестейської унії. Втім, як показує приклад
німецьких міст, економічний чинник поступово виходив на перший план
навіть в епоху «конфесіоналізації» XVII-XVIII ст.19 Прагматизм у релігійній
сфері у шевському ремеслі Львова переміг протягом 30-40-х pp. XVII ст.20
16AGZ. Т. 4. S. 133-134.
17У Кам’янці-Подільському вірмени мали змогу здобути більше привілеїв, ніж у
Львові. Так, зокрема, вони заснували самостійні ремісничі цехи чинбарів, золота
рів, сапянників. Також шевці-вірмени отримали у 1653 р., за Яна Казимира (а не за
його наступника на польському троні Владислава IV, як вважає польська дослідни
ця Рената Круль-Мазур), дозвіл на продаж і виготовлення власних виробів ( Król-
Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejów Kamieńca Podolskiego w XVIII wieku.
S. 338).
18Ширше цю ситуацію висвітлено у статті: Капраль М. Шевський цех у Львові
в XIV-XVII століттях: особливості правового статусу 11 Вісник Львівського
університету. Серія історична. Львів, 2010. Вип. 44. С. 42-45.
19Див.: Kluge A. Die Zünfte. S. 126-127.
20 Спростуємо інформацію польського дослідника Лешека Цвіклі, котрий
писав про нібито напружені міжконфесійні стосунки між православними та
уніатами у львівському шевському цеху в XVII ст. За його словами, 1629 р. цехова
Два цехи - руський та католицький - об єдналися, причому за українськими

шевцями стояли інтереси місцевого львівського старости, а шевців-католиків
лобіював львівський магістрат.
Обидві сторони (руська та польська) ґрунтовно підготувалися до
дискусій з опонентами, узаконивши майже одночасно, в 1633-1634 pp., у
міській та королівській канцеляріях свої цехові організації у Львові. Спочат
ку 27 березня 1633 р. новий польський король Владислав IV підтвердив гра
моту свого батька Сиґізмунда III зі схваленням заснування цеху українських
шевців на Краківському передмісті21. А через півроку, 26 жовтня 1633 p.,
католицькі шевці виклопотали у львівських райців новий статут, королівська
конфірмація якого прийшла у серпні 1634 р.22
В обох діючих на 1633 р. ремісничих корпораціях існувала, фактично,
релігійна сегрегація. У локації цеху руських шевців на Підзамчі від 1618 р.
йшлося про 40 яток, головно для «Rusi religiey Greckiey», що не має досту
пу до шевського цеху, бо «католики з міста» не приймають її представників
до ремісничої спільноти23. Цехові майстри в юрисдикції львівського
магістрату через прийняття нового статуту також унеможливлювали член
ство українців-русинів у цій організації. У тринадцятій статті нормативно
го документа зазначалося, що всі цехмістри, старші, молодші майстри та
новоприйняті до цеху зобов'язані виконувати «костельні порядки та об
ряди, як-от: поминальні богослужіння, "вігілії", "вотиви", похорони та всі
інші цехові звичаї, порядки та повинності [ ...], не прикриваючись жодною
іншою релігією »24.
влада ухвалила встановити штрафи за відвідування православними уніатських

богослужінь ( Ćwikła L. Polityka władz państwowych wobec Kościoła praowsławnego
w Królestwie Polskim, Wielkim Księstwie Litewskim oraz Rzeczypospolitej Obojga
Narodów w latach 1344-1795. Lublin, 2006. S. 101). Насправді йшлося не про Львів,
а про столицю Великого князівства Литовського - Вільно, див.: Chodynicki К. О
stosunkach wyznaniowych w cechach wileńskich od XVI do XVIII wieku / / Księga
pamiątkowa ku czci prof. O. Balzera. Lwów, 1925. Т. 1. S. 127.
22Там само. С. 209, 216.
24Там само. С. 215. За своєю релігійною та етнічною структурою реміснича ор
ганізація та церковне братство накладалися або й повністю збігалися. Наприклад, у
польському містечку Паб’яніце в ранньомодерний час братство св. Лазаря складали
члени місцевої шевської корпорації й очолював його цехмістр. До того ж спільно
велася книга шевського цеху та релігійної конфратернії, див.: Woźniak Е. Leksykalne
Польські майстри виявили бажання зберегти своє право на 40 т. зв.

королівських яток на площі Ринок, яке вони отримали за королівським на
данням 1444 р. Якщо ж українці вступлять до цеху в значній кількості, то му
сять одночасно подбати про місце для нових шевських яток. Неготовність
католиків бачити в цеху вірних Православної (Руської) церкви засвідчено й
високим рівнем грошових внесків для новоприйнятих майстрів - 40 зл. При
цьому й надалі діяла пільга для дітей та зятів католицьких майстрів, згідно
з якою вони сплачували за вступ удвічі менше (подібна практика захисту
родин своїх майстрів існувала і в інших ремісничих структурах, і не тільки
Львова). Натомість партачі, переважно українці з Підзамча, котрі незаконно
займалися ремеслом і хотіли вступити до шевського цеху, мали визнати свою
вину та сплатити додатково ще 5 зл.25Як видно зі згаданих документів, обидві
сторони очікували поступок від своїх опонентів.
У результаті тривалого процесу переговорів та компромісів у 1637-
1641 рр. урешті-решт вдалося узгодити позиції, що завершилося укладан
ням угоди від 9 серпня 1641 р., схваленої міською радою Львова. Основним
змістом цього договору була фактична рівноправність двох сторін (руської
та польської) в доступі до управління в цеху (рівна кількість цехмістрів,
столових та інших цехових урядників), також в економічних питаннях.
Українці-шевці вже могли вільно купувати у поляків їхні «королівські» ятки,
навчати учнів та тримати підмайстрів без обмежень. Скасовувалися об
меження і в релігійній ділянці. У восьмому пункті угоди застерігалося, що
«кожен брат - відповідно до свого обряду: поляки - до польського [храму],
а руські [брати] - до церкви мають ходити»26. Видатки з цехової скриньки
теж поділялися порівно - на потреби костелу св. Хреста на Краківському
передмісті (на сучасній вул. Шевченка, тепер не існує) та церкви св. Миколая.
За інформацією львівського хроніста Яна Томаша Юзефовича, храм св. Х ре
ста шевці-католики взяли під свою опіку тільки у 1625 р., після відповідної
ухвали львівської римо-католицької капітули27.
wpływy łacińskie w XVlII-wiecznej księdze cechu szewców i bractwa św. Łazarza w Pa
bianicach / / Rozprawy Komisji Językowej Łódzkiego Towarzystwa Naukowego. Łódź,
1999. T. 44. S. 101-112.
27 Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. Rękopisy,
sygn. 124, k. 94; Batowski A. Rękopisma księgozbioru Ossolińskich - Rękopisma do
Під час остаточної редакції документа у 1641 р. дійшло до втручан

ня міської ради й, очевидно, за наполяганням львівських райців до нього
були включені окремі позиції, котрі можна трактувати як незначні обме
ження української сторони в релігійній сфері. Українців зобов'язано бути
присутніми на богослужіннях у католицьких храмах при загальноміських
урочистостях, наприклад при виборах міської влади та цехових засіданнях,
коли шевці всім цехом обирали цехмістрів 24 лютого (на св. Матея), а та
кож на квартальних поминальних відправах, званих у латинській традиції
«сухедням и»28. Натомість зник такий дражливий пункт, як заборона право
славним продавати свої вироби у католицькі свята, зафіксована в первісному
варіанті угоди від 22 травня 1637 р.29
Н овостворений цех, що за початковим задумом мав складатися з 80
майстрів (по сорок з обох боків), виявив зразу ж тенденцію до монополізації
шевського ремесла у своїх руках та стабілізації становища «старих-нових»
майстрів через підвищення грошових внесків для майбутніх вступників до
цехової організації. Без огляду на конфесійну належність, ця сума зросла з
40 до 100 зл., ставши найбільшою серед усіх ремісничих цехів тогочасного
Львова30. Хоча такий високий внесок також можна мотивувати відсутністю
«м айстерш тук», виконання яких було обов'язковим в інших містах Речі
Посполитої (Кракові, Перемишлі, Познані, Торуні31), але реально це право
ве положення ускладнювало можливу конкуренцію у львівському шевському
середовищі.
dziejów pol[skich] Józefowicza, кап [опіка] lwow[skiego] / / Biblioteka Naukowego

Zakładu im. Ossolińskich. Lwów, 1844. T. 9. S. 257.
29ЦДІЛУЛ, ф. 9, on. 1, спр. 389, с. 958-959.
*°Білецький С. Боротьба підмайстрів з майстрами у Львові в середині XVII ст. / /
З історії західноукраїнських земель. К., 1960. Вип. 5. С. 18.
T. 2. Z. 1 (1587-1696). S. 1009-1010 (статут шевського цеху Кракова з описом
«майстерштук» від 13 вересня 1635 р.); Arłamowski К. Rzemiosło przemyskie od
XIV wieku do roku 1949. Przemyśl, 1981. S. 62 (обов’язковість «штуки» - від 1527 p.,
а її детальний опис подано у статуті 1649 р.); Karwowski S. Cechy szewskie w Poznaniu.
S. 9 («штука» «польської» й «німецької» роботи познанського шевського цеху за
статутом 1645 р.); Herbst S. Toruńskie cechy rzemieślnicze. S. 157 («майстерштуки»
для шевців Торуня впроваджені у 1470 р.: пара рибальських чобіт, пара трагарських
плетених черевиків та пара звичайних черевиків).
2.3. В и п р о б у в а н н я п р а к т и к о ю : м і ж к о н ф е с і й н і та м іж е т н і ч н і
терт я д р у г о ї п о л о в и н и XVII - п е р ш о ї п о л о в и н и XVIII ст.
Загалом компромісна угода 1641 р. про створення шевського цеху на

паритетних національних та конфесійних засадах стала унікальною для
львівської ситуації в епоху «конфесіоналізації», коли багато ремісничих
спільнот позбувалися русинів як іновірців, змушували їх перед вступом у це
хову організацію переходити на католицизм чи унію32.
Нове ремісниче об'єднання витримало випробування Хмельниччиною
й далі існувало майже у тих самих кількісних параметрах, тоді як інші цехи
переживали важкі часи. У грудні 1665 р. відбувся процес у Львівському ри-
мо-католицькому консисторському суді, на якому духовний інстигатор вис
ловив претензії цехові як провізорові костелу св. Хреста. Справа стосувала
ся калькуляції доходів, належних до храму, що їх нібито заборгували цехо
вики. Позвані шевці-католики виправдовувалися, що зі спільної скриньки
цеху гроші йдуть також на церкву св. Миколая, через що не вистачає коштів
для костелу. Інстигатор викликав на суд шевців «грецького» обряду, і тоді
ними була представлена угода 1641 р. між ремісниками обох сповідань щодо
розподілу церковних фінансів, а сам позов названо незаконним.
Флоріан Казимир Васічинський, львівський намісник, королівський се
кретар та суддя-сурогатор, заявив, що здавна всі належні прибутки з шевсь
кого цеху йшли на костел св. Хреста, за рахунок яких також при ньому
утримувався священик. Тепер же це все занедбано, оскільки гроші витра
чаються на інші цілі. Зі свого боку, шевці покликалися на договір 1641 р.
про розподіл церковних коштів, укладений для «доброго миру та братської
любові» (propter bonum p a d s et charitatem confratrum ) 33. Консисторський
суд не заперечив цієї угоди про паритетність витрат на церковні потре
би, підтвердженої львівськими райцями, але постановив, щоб калькуляція
прибутків цієї ремісничої організації в день цехових виборів відбувалася за
участі пароха костелу. А руський цехмістр, якого оберуть у цеху і який, таким
чином, стане провізором храму, в жодному разі не повинен зі своїм колегою
32 Про боротьбу проти витіснення українців з ремісничих цехів після прийнят

тя Берестейської унії див.: Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст.
С .114-123.
33 Archiwum archidiecezji Lwowskiej w Krakowie. Księgi konsystorskie, sygn. 14
(1665-1670), k. 231.
заставляти костельні «апарати». Отже, католицька духовна влада фактично

змирилася з новою ситуацією в ремісничій корпорації, коли православні ста
ли рівноправними з католиками.
Міжконфесійні тертя та суперечки мали маргінальний щодо їхнього, як
з'ясувалося, життєздатного співіснування характер і часто проявлялися у
прихованій формі соціального суперництва та економічної конкуренції. У
публічній сфері такі конфлікти виникали спочатку на виборах керівництва
цеху. 1661 року кілька цехових шевців-українців з Підзамча - Олек
сандр Петрусевич, Григорій Маркович, Матій Олехович, Григорій
Паснікевич - висловили своє незадоволення щодо обрання молодшим
цехмістром Івана Строївонжа34. Оскаржувачі наполягали в міському суді,
що молодший цехмістр, як квота українських шевців, мав бути обраний
саме з підзамчанських мешканців, а Строївонж походив з території міської
юрисдикції. Відповідачами у цій справі виступили новоспечені цехмістри
Павел Тецнер та Іван Строївонж. Вони покликалися на угоду 1641 р.,
що не уточнювала місця проживання молодшого цехмістра, а також на
королівський декрет від 1639 р. між львівським магістратом та місцевим
старостою, в якому йшлося про обрання цехмістрів у шевському цеху без
огляду на юрисдикцію35. У своєму вироку райці підтримали позицію шевсь
кого керівництва, підкресливши, що старший і молодший цехмістри повинні
обиратися більшістю голосів, а кандидати на посади мусять бути гідними
урядування, і немає значення, якої вони юрисдикції - міської чи іншої.
Надалі на цьому ґрунті непорозумінь не виникало - польський та
український цехмістри формували свою спільну команду, номінувавши по
чотири столових братів, по одному братові, відповідальному за костельні та
церковні справи, і т. д. Час від часу в цеху з'являлася опозиція, що звинувачу
вала цехмістрів у розтратах цехових та церковних коштів. Цікаво, що її часто
творили групи майстрів з різних етнічних та конфесійних середовищ - як по
ляки, так і русини. У 1676 р. на обох шевських цехмістрів скаржилися двоє
українців - Іван Городецький і Теодор Григорович, звинувачуючи їх, від імені
обох націй, у приватних витратах грошей, що надходять до цехової скринь
ки від майстрів, котрі викуповуються від церковних послуг36. Розглянувши
34ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 69, с. 961-962.

35Там само, спр. 70, с. 71-74.
36Там само, спр. 81, с. 588-589.
суперечку, львівська раєцька колегія прийняла рішення про те, що цехові

гроші, призначені на духовні потреби, мають розподілятися таким чином:
одна частина - на потреби костелу св. Хреста, друга - до церкви св. Миколая,
а третя - на користь (« втіх у » ) всіх братів37. Дещо пізніше, у 1686 р., міська
рада уточнила, що останню третину необхідно віддавати на військові справи
(облаштування вежі, вогнепальну зброю, амуніцію та провіант)38.
1680 року ціла група шевців (поляки Юзеф Береза, Томаш Денькович,
українці Антоній Солонкевич, Григорій Яворський) оскаржували цехмістрів
у різних надуживаннях. Передовсім у тому, що вони витрачають кошти
з бенкетів, вписів учнів до цехових книг на свої особисті потреби, а не на
церковні. Коли ж про це говорилося їм у цеху на зборах, то цехмістри по
грожували майстрам ув'язненням, не допускали апеляції на цехові вироки
до раєцької колегії, а один з них навіть заявив, що він тут є «бурм істром »,
який вирішує всі суперечки39. Цеховики, викликані до раєцького уряду (їх
було загалом 19), дали свідчення на користь скаржників проти цехмістрів.
Мовляв, щезають у кишенях цехмістрів гроші за визволення учнів, з яких бе
руть по 4 зл., а ці суми мали б іти на костел та церкву. Костельний брат, по
ляк Миколай Ґавловський ствердив, що піврічний збір, званий «szustgrosz»
(мав порівно розподілятися на костельні та церковні потреби), за останні два
роки зник безслідно. Та й узагалі за останні сім років цехмістри не складали
звітів про свою фінансову діяльність40. Цього разу райці стали на бік молод
ших цеховиків, визнавши згадані надуживання та змусивши цехмістрів спла
тити судові витрати на цей процес.
Іншою сферою, в якій також виникали непорозуміння в цеху між русинами
й поляками, було навчання учнів та приймання на роботу підмайстрів.
Оскільки українці в шевській корпорації чисельно переважали, то інколи
траплялося так, що у місті з'являлись учні чи підмайстри-католики, котрі
не могли влаштуватися до католицьких майстрів на навчання чи роботу або
хотіли уникнути їх з різних причин (особистих, економічних тощ о). Тоді вони
зверталися, без відома старших підмайстрів та цехмістрів, до українських
майстрів, які й брали новоприбулих до себе на працю у майстерню, хоча
37АЮЗР. Ч. 1. Т. 10. С. 808-809; ЦДІАУЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 528, с. 1473-1474.

38ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 108-109.
39Там само, спр. 83, с. 344-345.
40Там само, с. 346.
неписане правило в цеху було таке: у майстра-католика мав навчатися та

працювати тільки католик, а в православного (пізніше - унійного) майстра -
тільки українець41. Подібна практика була і в західноєвропейських містах.
В Авґсбурзі, також поділеному релігією між католиками та протестантами,
майстри часто приймали для хатньої праці слуг іншої конфесії, але для
роботи в ремісничій майстерні брали тільки одновірних підмайстрів та учнів.
У 1666 р. розглядалася судова справа з оскарженням католицькими май
страми цехмістрів, які дозволили шевцеві-українцю Григорію Щуровсько-
му прийняти на роботу підмайстра католицької віри, нібито змовившись
з ним42. Тодішні цехмістри Войцех Лебедович та Григорій Маркович захи
щалися своїми прерогативами щодо розподілу підмайстрів. І все ж спершу
бурмістром М арціном Анчевським, а після апеляції, поданої на його вирок
цехмістрами, і всією львівською раєцькою колегією було ухвалено конфесійно
детермінований принцип навчання та приймання до праці в цеху43. Врешті,
винним виявився підмайстер, якого й виключили з цехових реєстрів, і з цим
остаточним вироком погодилися обидві сторони.
1730 року Яцентій Вишинський прийшов до цехової господи з хлопцем
Пйотрем Оладковичем з села Рудки для впису та вписав учня «польсько
го за грецького», чим «ошукав цех та королівське п раво»44, але згодом, за
рішенням цеховиків, змушений був поступитися цим учнем на користь като
лицького майстра.
П роте у львівській ремісничій корпорації такі випадки переманювання
учнів чи підмайстрів були нечисленні, що можна пояснити порівняно вільним
доступом до неї всіх бажаючих та великою кількістю майстрів. Галина Яцен-
ко писала про нестачу робочих рук, насамперед підмайстрів, у львівському
41 Frangois E. Die Unsichtbare Grenze: Protestanten und Katholiken in Augsburg

1648-1806. Sigmaringen, 1991. S. 112-122.
42 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 75, с. 1111-1113. Загалом ця практика переманюван
ня учнів та підмайстрів іншої конфесії була частково поширена і в інших ремісничих
організаціях. Наприклад, у 1677 р. влада цеху львівських столярів оскаржувала сто-
ляра-українця Григорія Ґродецького, який прийняв на навчання учня-католика Мар-
ціна і змушував його працювати в католицькі свята (Там само, спр. 82, с. 443-444).
У відповідь на звинувачення столяр заявив, що годував учня у важкий час, отож має
право на його працю.
43ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 75, с. 1113.
44ЛННБ. Осс. 428, арк. 20, 121 зв. Запис про прийняття на навчання також було
продубльовано поза хронологією - на початку цехової книги, яку вели з 1706 р.
ремеслі у XVIII ст.45, однак ситуація в шевському цеху була цілком відмінною:
охочих навчатися та працювати в ньому було достатньо46. Дуже рідко спа
лахували суперечки щодо розподілу («роздач і») підмайстрів. Так, зокре
ма, сталося наприкінці 1718 р., коли двоє впливових старших майстрів -
українець Іван Пташицький та поляк Константан Комажинський - після
цехових зборів влаштували між собою бійку, пустивши в дію навіть власні
киї (ляски)47.
2.4. Р е м о н т к о с т е л у с в . Х р е с т а п іс л я о б л о г и м іс т а 1672 р . т а
в ій с ь к о в и х д ій 1695 р .
Більше конфліктних ситуацій виникало тоді, коли релігійне питання на

кладалося на економічні зобов'язання, не вигідні якійсь зі сторін. Під час об
логи Львова 1672 р. турецькими, татарськими та козацькими військами дах
костелу св. Хреста на Краківському передмісті був пошкоджений. Н аступно
го року львівські райці нагадали шевській спільноті, майстрам « я к римської,
так і грецької релігії, що є цього костелу провізорами», щоб вони покрили
дах храму за надходження від штрафів та покарань48. Але з'ясувалося, що ру
сини не хочуть докладатися до ремонту49, а поляки не можуть самі зібрати
потрібні кошти через їхню малу кількість у цеху (кільканадцять проти
кількадесяти українців50).
Справа тягнулася довший час, аж поки католицькі майстри у 1674 р. не
подали на руських майстрів до раєцького суду. Ті вважали, що не повинні до
помагати католикам, бо й самі опікуються храмом св. Миколая, та поклика
лися навіть на декрети (точніше не вказані) львівського римо-католицького
архиепископа Яна (Тарновського). У міжконфесійній суперечці магістрат,
звісно, став на бік католиків, пославшись на декрет від 1639 р. (тобто ще до
45Яценко Г. Розклад цехів м. Львова в 40-70-х рр. XVIII ст. / / 3 історії західноукра
їнських земель. Львів, 1957. Т. 2. С. 67-77; Её же. Ремесленное производство города
Львова в 20-70-е годы XVIII столетия: Автореф.... канд. ист. наук. Львов, 1959. С. 15-16.
46Див. с. 176-180 нашого видання.
47ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 107, с. 569. Деталей цієї суперечки в актах не вказано.
48Там само, спр. 80, с. 376.
49АСг.Т. 1.5.71.
50ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 1167.
часу створення спільної корпорації в 1641 р.), і наказав долучитися майстрам

усього цеху без винятку, до відбудови костелу св. Хреста. Українці спробува
ли апелювати до королівських судів, проте райці не дозволили цієї апеляції. У
відповідь було складено протест, котрий, однак, нічого не вирішував51.
Після цього вироку, сприятливого для католицької сторони, ситуація з
ремонтом їхньої святині не покращилася. Храмовий посуд та одяг («апара
т и » ) потрапили в заставу до лихварів, братство підмайстрів у 1686 р. обрало
костел оо. домініканців за свій духовний осередок52. Католики намагалися
врятувати святиню через нечисленні пожертви та прибутки зі своїх яток,
записані « н а видеркаф»53 до храму.
Та ось настав 1695 р., що запам'ятався міщанам несподіваним нападом та
тарських загонів, які дійшли аж до передмість Львова54, в результаті чого костел
св. Хреста був спалений55. У цей скрутний час українці швидко погодилися до
помогти братам-католикам. 8 липня 1695 р. було підписано угоду між «польсь
кою та руською націями та цехмістрами з обох сторін шевського цеху»56 за
посередництвом райців Томаса Ґордона й Марціна Нущинського, цехових
патронів з боку магістрату. Згідно з цим документом, руська «нація» віддавала
100 зл. на відновлення спаленого татарами костелу. Якби ж сталося так (« н е
дай Б ож е»), що церква св. Миколая згоріла, то польська «нація» також мала
би докластися до її відбудови. Також застерігалося, що ця угода не є прецеден
том і в майбутньому не повинна у чомусь зашкодити українській стороні.
Однак і цих коштів виявилося замало для відновлення католицької святині,
тож через два роки, у 1697 р., «всі стани та нації» міста записують 300 зл. на
відбудування цього храму, за заповітом львівського райці Павла Козловсько-
го57. Гроші були передані пребендареві костелу св. Хреста Георгію Чарнець-
51ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 1169.

52Там само, спр. 87, с. 279.
53 Видеркаф (від нім. widerkauf- викуп, лат. reemptio) - продаж чиншу з нерухо
мого майна з правом його подальшого викупу (Горбачевский Н. Словарь актового
языка Северо-Западного края и Царства Польского. Вильна, 1874. С. 299-302).
54 Докладніше військові події навколо Львова в 1695 р. висвітлено у: Finkel L.
Napad Tatarów na Lwów w г. 1695 / / Kwartalnik Historyczny. Lwów, 1890. R. 4. S. 464-
476; CzołowskiA . Najazd Tatarów na Lwów w 1695 r. Lwów, 1902.
55ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 90, с. 946.
56 Там само, с. 946-947.
57Виконував обов’язки райці у 1684-1697 рр. (Kapral М. Urzędnicy miasta Lwowa.
S. 393).
кому (Чарнишу) та католицькому шевцю-цехмістрові, як провізорові храму

(кошти забезпечено на міських прибутках зі «ш тукової» каси з «видерка-
фом» у 7 зл., з неї двічі на рік мали надходити до костелу 10,5 зл.58). Урешті-
решт святиня була відновлена, ситуація в цеху врегульована. Українці пізніше,
у 1721 р., самі взялися за ремонт даху своєї церкви св. М иколая59.
2.5. В и х р е с т и та н о во хрещ ен ц і у ц еху
Ранньомодерний Львів уважався твердинею католицької віри, особливо у

другій половині XVI - на початку XVII ст., коли в Польській державі поширю
вався швидкими темпами протестантизм60. Кожен новоприбулий до міста з
європейських країв, що прагнув стати львівським громадянином, безумовно
мав прийняти католицьку віру61. Така норма діяла і протягом усього XVII ст.
Дотримувався її й шевський цех, до якого невеликим струмком стікалися
прибульці з німецьких земель. Щоб стати повноправними членами ремісничої
корпорації, вони переходили на католицизм. У 1664 р. шевський цех проте
стував проти Даніеля Рихтера, котрий не був членом цієї організації, проте
мав королівський привілей на сервіторат, тобто виконання ремесла на ко
ристь королівського двору, без вступу до цеху. Рихтер погодився ввійти до
шевської спільноти, незадовго до того прийнявши католицьку віру62.
58ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 91, с. 398-400.

59 Там само, спр. 577, с. 115 (очевидно, ремонт був незначний, бо в документі
сказано лише про видатки на теслю).
60 Charewiczowa Ł. Historiografia і miłosnictwo Lwowa. Lwów, 1938. S. 197;
Schramm G. Lemberg und die Reformation / / Jahrbiicher fur Geschichte Osteuropas.
N. F. Marburg, 1963. Bd. 11. S. 343-350.
61Тут не йдеться про українців чи вірмен, котрі приймали міське право на винят
ковому становищі, не маючи змоги користуватись усіма пов'язаними з цим вигода
ми, див.: GilewiczA. Przyjęcia do prawa miejskiego we Lwowie w latach 1405-1604 / /
Studia z historji społecznej i gospodarczej, poświęcone prof. Fr. Bujakowi. Lwów, 1931.
S. 410-412; Заяцъ O. Надання міського громадянства некатолицькому населенню
Львова у 1501-1571 рр. 11 Наукові зошити історичного факультету Львівського
національного університету імені Івана Франка: 36. наук, праць. Львів, 2003. № 5/6.
С. 42-48. Значні доповнення до реєстрів прийнятих до міського права зроблено не
щодавно в монографії: Заяць О. Громадяни Львова XIV-XV1II ст.: правовий статус,
склад, походження. К ; Львів, 2012. С. 330-396 (табл. і).
62ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 73, с. 54-55.
У 1674 р. Ґаспер Ляндольт, уродженець швейцарського міста Цюрих,

також став католиком перед вступом до ремісничої організації шевців у
Львові63. Та за існуючими цеховими звичаями, зафіксованими у статутних
положеннях, від швейцарця почали вимагати листів про народження й на
вчання шевського ремесла. З цим у нього виникли клопоти, тому Ляндольт
звернувся до тих, які змогли 6 перед раєцьким урядом виправдати його та
дати у цій справі необхідні свідчення. Перший свідок Томас Ґордон, на той
час регент колегії сорока мужів, повідомив, що Ляндольт неодноразово р о
бив письмові запити до Цюриха, намагаючись отримати необхідні листи.
Але « в тому місті всі кальвіни», і вони розуміють, що їхній земляк став като
ликом, тому не висилають листів.
Інший свідок, годинникар Ґаспер Шелінґ, поінформував міську раду, що у
Цюриху ремесла вчать тільки кальвіністів, які народилися в цьому місті. Зна
ючи, що у Львові немає представників їхньої релігії, вони не нададуть Лян-
дольту листів про народження та навчання. Якби він туди повернувся, то був
би, напевно, страчений або запроторений до в'язниці64.
Ще один годинникар Матіас Коллер свідчив, що він працював у Цюриху двічі,
народився за 16 миль від цього міста у Швабській землі й знає звичаї в їхньому
ремеслі. Приймаючи хлопця на навчання, там беруть від нього 100 рейнських
флоренів (200 польських злотих), а коли визволяють, то не дають листа ані про
визволення, ані про народження, щоб деінде він не осів і «кальвіном» зали
шався. А коли б дізналися про зміну віри, то б стратили або не випустили з Ц ю
риха. І немає у швейцарській землі партачів, лише самі цехові майстри65.
Райці погодилися з аргументами, що їх виклали свідки, й визнали за Лян-
дольтом законне народження, навчання та визволення в ремеслі, як того ви-
63ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 1450. Ймовірно, Ляндольт прийняв католицьку
віру ще у 1671 p., коли брав шлюб з Барбарою Вижнянкою з Ґлоґова у Львівській
католицькій катедрі (Там само, ф. 618, оп. 2, спр. 2632, арк. 62, 118).
64ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 1451. Офіційну історію цюрихського цеху шев
ців середньовічного та ранньомодерного періоду викладено в: Usteri E. Die Zünfte
zur Gerwe und zur Schuhmachern in Zürich. S. 191-285. На жаль, праця була напи
сана на основі тільки актових джерел, без використання статистичних масових до
кументів цехового архіву.
65ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 1452. Аналогічна ситуація склалася в іншому
місті Швабської землі - Авґсбурзі, де навіть під час кризи ремесла нецехових май
стрів у XVII-XVTII ст. фактично не було. Ними ставали переважно прибулі реміс
ники або підмайстри, котрі таємно займалися виготовленням чи ремонтом взуття,
див.: Clasen С.-Р. Gerberund Schumacher. S. 381-382.
магав статут львівських шевців. Надалі заборонялося закидати йому щодо

відсутності таких документів. Ґаспер Ляндольт був прийнятий до цеху,
закріпився в ньому і невдовзі зумів стати цехмістром66, маючи значний автори
тет серед львівських шевців.
За правління саксонської династії в Речі Посполитій (1697-1763) р е
лігійний тиск на протестантів дещо послабився67. Тим часом у Львові цього
релігійного прагматизму стосовно протестантів не було помітно. 1723 року
Ернест Кляйн, виходець з маленького прусського містечка Ростемберґа,
вступав до шевського цеху без значних проблем. І все ж перед міськими ак
тами від нього вимагали протягом трьох місяців надати лист про законне на
родження від батьків-лютеран, а також «представити засвідчення відречення
від лютеранської секти»68.
1728 року виник конфлікт між польськими та п'ятьма німецькими
підмайстрами, які були в меншості й уникали відвідувати збори підмайстрів,
а замість богослужінь у костелі св. Хреста ходили в неділю та свята до ко
стелу св. Духа69. Після довгих суперечок у цеху справу було винесено на суд
львівських райців, які вирішили звільнити німецьких підмайстрів від накла
дених на них покарань, водночас зобов'язавши їх відвідувати Служби Божі та
прислуговувати порівно з польськими підмайстрами саме у храмі св. Хреста.
За бажанням німці могли слухати проповіді й у святодухівському костелі, але
тільки тоді, коли вони не збігатимуться за часом з богослужіннями у костелі
св. Хреста. Таким способом конфлікт на релігійному ґрунті був залагодже
ний у досить м'якій формі, без жорстких покарань.
У львівському шевському цеху відомо два приклади прийняття в підмайстри
вихрещених євреїв. Показово, що обидва конвертити пройшли повний шлях:
від учнівства до підмайстрівства. 1714 року українець Панько Паснікевич при
йняв на навчання Петра Крижановського (Викшту) зі Львова, сина Семена та
Анни70. Через шість років, у 1720 р. Крижановський зумів визволитися і продо
вжити свою кар'єру в шевському ремеслі. Можливо, він покинув Львів, де знали
про факт його вихрещення, та вирушив у мандрівку, як підмайстер, в інше місто.
66Був цехмістром у 1682 р.

67Така тенденція спостерігалася і в німецьких землях у період панування цієї ди
настії (Kluge A. Die Zünfte. S. 127).
68ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109, с. 802.
69Там само, спр. 110, с. 507-510.
70ЛННБ. О сс. 428, арк. 55.
У 1729 р. Іґнацій Подвишинський (Викшта) з Вінниці (« з України»)

вступив на навчання до шевської корпорації; прийнявши перед тим хрещен
ня. Його хресними батьками були шляхтичі Іґнацій Чарнецький та Франци
ска Мощинська, дружина вінницького бурграбія71. 1732 року він визволився
і став підмайстром у львівському шевському цеху. Подальша його доля також
невідома; очевидно, уЛьвові Подвишинський теж не залишився.
Неодноразово приводом звернення львівських шевців до суду про обра
зу честі був закид у вихрещенні з юдейства. Він сприймався в ремісничому
середовищі надзвичайно гостро, призводячи часом не лише до словесних
сутичок, а й до справжніх бійок. У 1683 р. Іван Олешицький (Олешкевич)
подав до бурмістра скаргу на колегу по шевському цеху Вільгельма Шенка,
котрий закидав йому «вихрещення з єврейства, що є на ганьбу для його хре
щення у католицькій вірі»72. Бурмістр оголосив такий вирок: Ш енк має бути
покараний тижневим ув'язненням і сплатою 10 гривень до костелу св. Хре
ста та по 3 гривні до трьох міських шпиталів73. Якщо ж він продовжувати
ме ці інсинуації, то буде ув'язнений уже на місяць і сплатить 50 гривень. Як
бачимо, образа релігійних почуттів загрожувала кривдникам серйозними
неприємностями в міських судах.
2.6. В и б і р х р е с н и х ім е н у ш е в с ь к о м у р е м іс н и ч о м у с е р е д о в и щ і
Ономастичні дослідження на українському матеріалі ранньомодерно-

го періоду доволі малоінформативні та схематичні. Здебільшого науковців
цікавили питання, пов'язані з походженням прізвищ74. На львівському прикладі
71ЛННБ. Осс. 431, арк. 103.

72ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 85, с. 690-691.
73Утримувалися міським коштом шпиталі св. Духа, св. Лазаря, св. Станіслава (По -
тимко О. Шпиталі Львова під опікою магістрату (XIV-XV1II ст.) 11 Лікарський
збірник: Нова серія. Львів; Чікаґо, 2002. Т. 10. С. 38-50).
74Худаш М. А. З історії української антропонімії. К., 1977; Його ж. До питання
класифікації прізвищевих назв XIV-XV1II ст. / / 3 історії української лексикології. К.,
1980. С. 96-160; Керста Р. Й Українська антропоніміяXVI ст.: Чоловічі іменування.
К., 1984; Єфименко І. В. Українські прізвищеві назви XVI ст. К., 2003. Для XIX ст.
новаторські підходи до культурно-ономастичних досліджень з порушенням питань
національної орієнтації руського духівництва запропонував: Грицак Я. «Яких-то
князів були столиці в Києві?..»: до конструювання історичної пам'яті галицьких
подав зріз ономастичного матеріалу для українського населення першої по

ловини XVI ст. Іван Крипякевич, який зосередився на прізвищах, і навів (без
статистичних даних) перелік найбільш уживаних імен75. Нещодавно вийшли
друком демографічні розвідки Ірини Єзерської, джерелом написання яких ста
ли метричні книги львівського латинського катедрального храму76.
Як доводить досвід польських дослідників, саме детальний аналіз хрес
них імен дозволяє виявити культурний код суспільства, напрямки його
ідейних, релігійних та культурних рухів77. Вивчення імен львівських
шевців, у середовищі яких перетиналися долі людей українського, польсь
кого, німецького, французького походження, допоможе нам зрозуміти
логіку їхніх вчинків, стан культурного розвитку, релігійного та етнічного
самоусвідомлення.
Українці-шевці у XVII-XVIII ст. переважно мали новозавітні та старо
завітні імена ( табл . 1 ), з яких найбільш популярними були: Іван (79 випадків,
або 21,70 % від загалу майстрів), Василь (9,61 %), Григорій (7,96 %), Сте-
фан (5,76 %), Яцентій (5,76 %), Миколай (5,49 %). Порівнявши наведені
у таблиці відомості з ономастичними даними першої половини XVI ст.,
зауважуємо певну тяглість традиції. Іван Крип'якевич зазначає, що в той час із
чоловічих імен найчастіше вживалися «Іван (Іванко, Івасько), Гриць (Гриць-
ко, Гринько) й Михайло (Михно, М исько)»78. Отже, перші два з них і далі
були найпоширенішими хресними іменами українців-шевців. А ось Михайлів
у шевській спільноті тоді вже налічувалося набагато менше (7 випадків, або
1,92 %). У XVI ст. серед руського міщанства побутували такі імена, як Кар-
по, Кузьма, Сидір, Омелян, Волос, Тарас, Гліб, Волос. У XVTI-XVIII ст. в
українців у 1830-1930-ті роки / / Україна модерна. Львів, 2001. Ч. 6. С. 77-95;

Його ж. Руслан, Богдан і Мирон: три приклади конструювання ідентичності серед
галицьких русино-українців / / Там само. 2003. Ч. 8. С. 25-50.
75Крипякевич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст. С. 10-12.
76Див.: Єзерська І. Релігійні конверсії у Львові наприкінці XVII - у XVIII століт
тях (на матеріалах метрик хрещень катедрального костелу) 11 Вісник Львівсько
го університету. Серія історична. Львів, 2009. Вип. 44. С. 331-384; 2010. Вип. 45.
С. 551-588; її ж. Чоловічі та жіночі імена за метриками хрещень катедрального кос
телу Львова (XVII ст.) / / Український історичний журнал. К., 2010. № 2. С. 202-214.
77Див., наприклад: Wiesiołowski/. Socjotopografiapóźnośredniowiecznego Poznania.
Warszawa; Poznań, 1982. S. 105-113; Mikulski K. Pułapka niemożności. Społeczeństwo
nowożytnego miasta wobec procesów modernizacyjnych (na przykładzie Torunia w
XVII і XVIII wieku). Toruń, 2004. S. 258-290.
78Крипякевич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст. С. 11.
Таблиця 1
Імена майстрів-українців шевського цеху в 1665-1732 рр. (за
матеріалами цехових, міських та бурграбських книг)
Кількість
Ім’я %
носіїв
Іван 79 21,70
Василь 35 9,61
Григорій 29 7,96
Стефан 21 5,76
Яцентій 21 5,76
Миколай 20 5,49
Андрій 17 4,67
Теодор 13 3,57
Олександр 12 3,29
Антоній 10 2,74
Семен 9 2,47
Петро 8 2,19
Ференс
8 2,19
(Ференц)
Георгій 7 1,92
Михайло 7 1,92
Ілля 6 1,64
Дмитро 5 1,37
Костянтин 5 1,37
Марко 5 1,37
Павло 5 1,37
Прокоп 5 1,37
Тома 5 1,37
Роман 4 1,09
Данило 3 0,82
Захарій 3 0,82
Панько 3 0,82
Гарасим 2 0,54
Максим 2 0,54
Матій 2 0,54
Онисько 2 0,54
Остафій
2 0,54
(Євстафій)
Тимофій 2 0,54
Демко 1 0,27
Ігнат 1 0,27
Кипріан 1 0,27
Лазар 1 0,27
Лука 1 0,27
Симон 1 0,27
Яким 1 0,27
Загалом 364 100
Джерела: ЛННБ. Осс. 428-430; 055.427; Додаток 2.
ономастиці шевського цеху вони зникають. Натомість з'являються Кипріан,

Тимофій^ Ференс. Останнє з них, очевидно угорського походження, разом з
його українським аналогом - Теодор, витісняє раніше загальноприйняте ім'я
Федір (Федор). Васьки XVI ст. все частіше нотуються в джерелах Базиліями,
а Яцьки - Яцентіями.
Як і в українців, у польському шевському середовищі домінували старозавітні
й новозавітні хресні імена ( табл . 2): Ян (52 випадки, або 14,64 %), Станіслав
(8,16 %), Войцех (7,60 %), Анджей (5,07 %), Якуб (5,07 %), Мацей (4,50 %) і
Шимон (4,50 %). Усе ще досить часто поляків називали Пйотрами, Юзефами,
Казимирами, Бартошами, Кшиштофами та ін. Репертуар імен хрещених дітей
Таблиця 2
Імена майстрів-поляків та католиків шевського цеху в 1665-1732 рр. (за
матеріалами цехових, міських та бурграбських книг)
Кількість
Ім’я %
носіїв
Ян 52 14,64
Станіслав 29 8,16
Войцех 27 7,60
Анджей 18 5,07
Якуб 18 5,07
Мацей 16 4,50
Шимон 16 4,50
Франциск 14 3,94
Юзеф 14 3,94
Марцін 12 3,38
Томаш 11 3,09
Валентин 9 2,53
Миколай 9 2,53
Казимир 9 2,53
Міхал 9 2,53
Пйотр 8 2,25
Ґриґер 7 1,97
Кшиштоф 7 1,97
Павел 7 1,97
Себастіян 7 1,97
Бартош
6 1,69
(Бартоломей)
Вавжинець 5 1,40
Каспер 5 1,40
Константин 4 1,12
Стефан 4 1,12
Антоній 3* 0,84
Дані ель 3 0,84
Закінчення таблиці 2
Єжи 3 0,84
Захарій 3 0,84
Александер 2 0,56
Блажей 2 0,56
Ґабріель 2 0,56
Ґжеґож 2 0,56
Домінік 2 0,56
Лукаш 2 0,56
Авґустин 1 0,28
Адам 1 0,28
Бернат 1** 0,28
Вільгельм і *** 0,28
Еліаш 1 0,28
Іґнацій 1 0,28
Людовик 1 0,28
Пантелеймон 1 0,28
* Один з них француз. ** Француз. *** Німець.
Джерела : ЛННБ. Осс. 428-430; 055.427; Додаток 2.
шевців-католиків в основних рисах збігався із загальнольвівською ситуацією

наприкінці XVII ст. Аналіз, проведений Іриною Єзерською, показує, що у
львівській католицькій громаді до найпопулярніших чоловічих імен у той
період належали: Ян, Войтех (Альберт), Юзеф, Станіслав, Міхал, Якуб, Ан
джей79. Із сусідніх європейських країн католики приносили такі незвичні для
Львова імена, як Вільгельм, Бернат, Даніель.
На перший погляд, перелік імен поляків цілком відрізняється від свого
відповідника української частини шевського цеху. Проте існував ряд імен
християнських святих, що використовувалися обидвома етнорелігійними
спільнотами, - Миколай, Стефан, Андрій, Лука, Тома та деякі ін. ( табл . 3).
Майже однакової популярності в обох громад набули імена Андрій / Анджей
(17 майстрів-українців і 18 поляків), Петро / Пйотр (8 і 8), Костянтин / К он
стантин (5 і 4), Михайло / Міхал (7 і 9), Павло / Павел (5 і 7). На відміну від
поляків, українці частіше називалися Стефанами (21 проти 4), Миколаями
(20 проти 9), Антоніями (10 проти 3), а поляки надавали перевагу відносно
рідкісним в українців іменам: Мацей / Матій (16 проти 2), Станіслав / Остафій
(29 проти 2), Томаш / Тома (11 проти 5), Ш имон / Симон (16 проти і).
79 Єзерська І. Чоловічі та жіночі імена за метриками хрещень катедрального

костелу Львова. С. 203.
Фіксуючи деякі із поширених у обох середовищах імен - як-от Стефан,

Миколай, Антоній, писарі різних канцелярій не мали змоги графічно на
тякнути на етнорелігійну належність їхніх носіїв80. А вже у XVIII ст. зникає
різниця на письмі й між відмінними за формою найуживанішими польськи
ми та українськими іменами: «Іван» у тогочасних документах здебільшого
Таблиця З
Спільні імена майстрів-українців та поляків шевського цеху в 1665—
1732 рр. (за матеріалами цехових, міських та бурграбських книг)
Ім'я Українці Поляки
Стефан 21 4
Миколай 20 9
Андрій / Анджей 17 18
Олександр / Александр 12 3
Антоній 10 3
Петро / Пйотр 8 8
Михайло / Міхал 7 9
Ілля / Еліаш 6 1
Костянтин / Константин 5 4
Павло / Павел 5 7
Тома / Томаш 5 11
Данило / Даніель 3 3
Панько / Пантелеймон 3 1
Матій / Мацей 2 16
Остафій / Станіслав 2 29
Ігнат / Іґнацій 1 1
Лука / Лукаш 1 2
Симон / Шимон 1 16
Джерела: ЛННБ. Осс. 428-430; Oss. 427; Додаток 2.
передається як «Jan». Так «Івани» стають «Я нам и», «Х ом и» та «Т ом и» -

«Томашами», «М атії» - «М ацеям и», «М ихайли» - «М іхалами» тощо.
І тільки виразні вказівки джерел на унійне походження батьків, вибір
80 Про цю проблему див.: Janeczek A. Polska ekspansja osadnicza w ziemi lwowskiej

w XIV-XVI w. / / Przegląd Historyczny. Warszawa, 1978. T. 69. Z. 4. S. 601. Див. та
кож: Górski K. W sprawie przynależności narodowościowej w późnym średniowieczu / /
Przegląd Zachodni. Poznań, 1954. Z. 7-8. S. 445-454; Jasiński T. Przedmieścia Torunia
i Chełmna. Poznań, 1982. S. 67-77; Urban W. Skład narodowościowy mieszczaństwa
krakowskiego w latach 1574-1660 w świetle akt grodzkich / / Społeczeństwo
staropolskie. Warszawa, 1983. T. 3. S. 121-137.
українських учнів для навчання ремесла та інші непрямі свідчення дозволяють

здійснити національну й релігійну ідентифікацію ремісника. Все це відображало
процес поступової культурної та національної асиміляції українського на
селення, що прогресувала більше серед бідніших верств міщан81. Однак ці
акультураційні, асиміляційні тенденції поки що не загрожували стабільному
існуванню української (руської) громади в шевському цеху Львова.
Таблиця 4
Ж іночі імена в українському (руському) середовищі шевського цеху в
1665-1732 рр. (за матеріалами цехових, міських та бурграбських книг)
Кількість
Ім'я %
носіїв
Анна 32 18,28
Маріанна 32 18,28
Анастасія 20 11,42
Єва (Євдокія) 11 6,28
Марина 11 6,28
Катерина 8 4,57
Тетяна 8 4,57
Гелена 7 4,0
Теодора (Феська) 7 4,0
Софія 6 3,42
Теодозія 4 2,28
Барбара 3 1,71
Ксенія 3 1,71
Марта 3 1,71
Параскева 3 1,71
Пелагія 3 1,71
Фенна (Феня) 3 1,71
Аґнета 2 1,14
Агафія 1 0,57
Галька 1 0,57
Єлизавета 1 0,57
Єфрозина 1 0,57
Констанція 1 0,57
Пазя 1 0,57
Реґіна 1 0,57
Тереза 1 0,57
Уршуля 1 0,57
Джерела : ЛННБ. Осс. 428-430; Обб. 427; Додаток 2.
81 На ширшому джерельному матеріалі метричних книг львівських парафій про-

стежено у: Капраль М. Національні громади Львова ХУІ-ХУІІІ ст. С. 287-292.
Таблиця 5
Ж іночі імена у польському (католицькому) середовищі шевського цеху в
1665-1732 рр. (за матеріалами цехових, міських та бурграбських книг)
Кількість
Ім’я %
носіїв
Катажина 35 16,12
Анна 33 15,20
Реґіна ЗО 13,82
Аґнета (Аґнеса) 20 9,21
Софія 18 8,29
Барбара 11 5,06
Ядвіґа 11 5,06
Маріанна 10 4,60
Тереза 9 4,14
Гелена 7 3,22
Констанція 5 2,30
Дорота 4 1,84
Магдалина 4 1,84
Сюзанна 4 1,84
Розалія
3 1,38
(Єфрозина)
Анастасія 2 0,92
Ельжбета 2 0,92
Уршуля 2 0,92
Христина 2 0,92
Аполонія 1 0,46
Теодора 1 0,46
Теофілія 1 0,46
Тетяна 1 0,46
Цецилія 1 0,46
Джерела : ЛННБ. Осс. 428-430; Обб. 427; Додаток 2.
На жіночу ономастику цеху частково впливали ті самі культурні проце

си, що й на чоловічу частину шевського середовища, при цьому вона мала
й свої особливості. З 175 імен дружин руських майстрів майже половину
склала тріада найпопулярніших ( табл . 4): Анна (32 випадки, або 18,28 %),
Маріанна (18,28 %) та Анастасія (11,42 %). Якщо до імені М аріанна до
лучити його варіант - М арина (6, 28 %), що в попередніх століттях по
бутував переважно у формах «М аруся», «М арухна», «М аргарита»,
то отримаємо майже абсолютну домінацію цих трьох імен у жіночому
називництві. Менш уживаними серед українського жіноцтва були: Єва
(Євдокія) (6,28 %), Катерина (4,57 %), Тетяна (4,57 %), Гелена (4,0 %),
Теодора (Феська) (4,0 %). Зникли поширені в руській жіночій ономастиці
XVI ст. Вівді, УХяни, Оришки, натомість з'явилися Тетяни, Ксенії, Єлизавети
та ін., не складаючи все ж конкуренції найрозповсюдженішим іменам.
Серед 217 польських жіночих імен також помітне домінування кількох із
них ( табл . 5): Катажина (35 випадків, або 16,12 %), Анна (15,20 %), Реґі-
на (13,82 %). Популярними були й імена Аґнета (Аґнеса) (9,21 %), Софія
(8,29 %), Ядвіґа (5,06 %), Барбара (5,06 %) та деякі ін. У своєму релігійно-
культурному виборі, як називати власних дітей, шевське католицьке сере
довище не відрізнялося від загалу львівських католиків кінця XVII ст. Се
ред хресних імен львівських дівчаток, народжених у католицьких сім'ях
наприкінці XVII ст., переважали Катажина, Реґіна, Анна, Аґнеса, Софія82.
У жіночій ономастиці також можна укласти перелік спільних імен хри
стиянських святих, що використовувалися як поляками, так і українцями
(табл. 6). Справді, імена Маріанна (32 випадки вживання в українок і 10
випадків - у польок), Анна (32 і 33), Гелена (7 і 7), Катерина / Катажина (8
і 35), Софія (6 і 18) постійно побутували в обох етноконфесійних грома
дах. З іншого боку, факти називання українок католицькими іменами Реґіна,
Тереза, Уршуля, Констанція і, навпаки, полячок - типово руськими іменами
Тетяна, Теодора, Анастасія, безумовно, свідчать про асиміляційні тенденції,
характерні для обох національних складових об'єднаного шевського цеху
Львова.
Отже, аналізовані актові джерела, що доносять до нас імена дружин та
доньок шевців, допомагають докладніше простежити асиміляційні проце
си у львівському шевському середовищі. На відміну від метричних записів
хрещень, які в чистому вигляді фокусували конфесійну політику (наприклад,
Римо-католицької церкви83, де не шукалося компромісів з іншою конфесією),
82 Єзерська І. Чоловічі та жіночі імена за метриками хрещень катедрального кос

телу Львова. С. 208. Зіставивши статистичні дані початку та кінця XVII ст., дослід
ниця показує стабільність у виборі жіночих хресних імен у Львові: п'ятірка найпо-
пулярніших імен за той період не зазнала змін. Авторка висловила здивування, що у
львівських метричних книгах катедрального костелу наприкінці XVII ст. зафіксова
но тільки два випадки надання дівчаткам імені Марії (Там само. С. 213). Очевидно,
жіноче ім'я Маріанна було його замінником, трапляючись набагато частіше.
83 Детальніше правові аспекти переходу з одного обряду Католицької церкви на
інший висвітлено у книзі: Mudryj S. De transitu ad alium ritum (a bisantino-ucraino ad
ritum latinum). Romae, 1973.
реєстр імен жінок, котрі вийшли заміж за українців-майстрів шевського цеху,

відображає ширший спектр конфесійних і національних контактів та куль
турних взаємовпливів. Статистичний аналіз такого ономастичного матеріалу
на прикладі львівської шевської корпорації, що охоплює сотні жіночих та
чоловічих імен, ще раз підтверджує існування у ХУІІ-ХУШ ст. невидимої, але
чіткої84межі між католиками (поляками) та православними, пізніше уніатами
(українцями). Це розмежування відбувалося на релігійному, етнічному та
культурному рівнях. Тільки нечисленні представники обох ремісничих сере
довищ переступали цей рубіж та виходили поза рамки своєї етнорелігійної
громади.
Таблиця 6
Спільні жіночі імена у польському та українському
середовищі шевського цеху в 1665-1732 рр.
(за матеріалами цехових, міських та бурграбських книг)
Ім'я Українки Польки
Анна 32 33
Маріанна 32 10
Анастасія 20 2
Катерина /
8 35
Катажина
Тетяна 8 1
Гелена 7 7
Теодора 7 1
Софія 6 18
Барбара 3 11
Констанція 1 5
Реґіна 1 ЗО
Тереза 1 9
Уршуля 1 2
Джерела: ЛННБ. Осс. 428-430; Oss. 427; Додаток 2.
84 Про таку невидиму межу між католиками та протестантами у німецькому Авґ-

сбурзі в ранньомодерний період див.: F rangoisE. Die Unsichtbare Grenze: Protestanten
und Katholiken in Augsburg 1648-1806. Sigmaringen, 1991.
2.7. П і д м а й с т р и т а р е л іг ія
Релігійне життя підмайстрів частково копіювало устрій майстрів, але в

спрощеному вигляді. Очолювали їхню організацію двоє старших підмайстрів:
один - з поляків, інший - «грецької релігії»85. За статутом підмайстрів від
1686 р., гроші з їхньої скарбниці мали порівно (по 1 гр.) виділятися на костел
оо. домініканців та церкву св. Миколая. У цьому документі визначалися й
інші релігійні зобов'язання підмайстрів обох конфесій. На кожні квартальні
збори («сухедні») всі вони мали приходити на богослужіння (під карою
4 гр.)86. Старші підмайстри обох віровизнань зі смолоскипами повинні були
брати участь в урочистих процесіях на свято Божого Тіла зі Святими Да
рами, що відбувалися щороку в Домініканському храмі87. Поляки мусили
опікуватися справами костелу оо. домініканців, а українці - церкви св. М ико
лая. Всі - «руські, польські, німецькі» - підмайстри були зобов'язані також
зголошуватися, без жодних заперечень, за ухвалою магістрату на «вотиви»
чи інші публічні акти.
У статуті підмайстрів 1686 р. особливо наголошувалося на їхньому духов
ному житті. Католицькі підмайстри мусили відвідувати, за давнім звичаєм, у
Великий піст ранкові Літургії в костелі оо. домініканців (під карою 1 гр. для
звичайних підмайстрів та 4 гр. - для старших). Після богослужіння кожен з
них мав йти до майстерні, а «не бавитися по горілках та інших напоях»88.
На Вербну (Квітну) неділю всі вони сповідалися, замовивши собі духівника
в оо. домініканців. Подібно чинили і «грецькі» підмайстри, приступаючи до
Тайни покаяння у церкві св. Миколая.
85ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 279.

86Казимир Арламовський також пише про присутність на богослужіннях у пере
мишльських ремісничих цехах усіх членів цеху - як поляків, так і русинів, включно з
челяддю (Arłamowski К. Dzieje przemyskich cechów rzemieślniczych w dawnej Polsce.
Przemyśl, 1931. S. 229). Утім, цехові книги львівських шевців відображають цілком
іншу картину, далеку від виписаних статутних положень, коли українці уникали
участі в церковних відправах, а цехмістри, фактично, їх покривали, сплачуючи не
великі штрафи.
87Про релігійні та світські процесії в польських містах див.: Kuchowicz Z. Obyczaje
staropolskie XV1I-XVIII wieku. Łódź, 1975. S. 126-127; Rożek M. Uroczystości w baro
kowym Krakowie. Kraków, 1976; Bystroń J. S. Dzieje obyczajów w dawnej Polsce: wiek
XVI-XVIII. Wyd. 4-te. Warszawa, 1994. T. 1. S. 234-235.
88ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 87, c. 280.
У XVIII ст. релігійна активність підмайстрів не мала великого значення

для майстрів, котрі більше дбали про погамування «сваволі» своїх підлеглих
та їхніх вимог про підвищення платні. У 1748 р. керівництво цеху запропо
нувало міській раді до затвердження нові статті для підмайстрів, жодна з
яких не стосувалася регулювання їхнього релігійного життя89. Очевидно,
секуляризаційні тенденції не оминули й шевського середовища Львова.
2.8. Б р а т с т в а я к ф о р м а д у х о в н о г о ж и т т я р е м іс н и к ів
Безпосередньою формою духовної активності ремісників були релігійні

братства. Це твердження однаково справедливе і щодо поляків, і щодо
русинів. До 1641 р. братство та цех для шевців-католиків були тотожні, але зі
створенням спільної з українцями корпорації ситуація дещо змінилася. Вла
стиво, вже у другій половині XVII ст. у львівському шевському цеху, вочевидь,
не існувало церковної структури, котра задовольняла б усі релігійні потреби
католицьких майстрів.
Найважливішим завданням конфратерній вважалося опікування душа
ми померлих братчиків90. Організація похорону була фундаментальним
обов'язком братства чи цеху, символізуючи «відправний пункт, що позначав
повернення людини до Б о га» 91. Проте, згідно з угодою 1641 р., українцям
дозволялося не брати участі в обряді поховання цеховиків католицького
віросповідання, а католикам - у православному поховальному ритуалі. У
цехових реєстрах згадується про обрання чотирьох молодших майстрів (по

90Про духовні братства в ремісничих організаціях Камянця-Подільського пи
сала польська дослідниця Рената Круль-Мазур ( Król-Mazur R. Miasto trzech nacji.
Studia z dziejów Kamieńca Podolskiego w XVIII wieku. S. 365-371). Не з усіма її твер
дженнями варто погоджуватися, як-от з тим, що «свою релігійну роль вони (брат
ства. - М . К . ) почали виконувати в часі зникнення прагнень до полонізації руського
населення. Можна ствердити з великою мірою впевненості, що в Кам’янці процес
зіткнення польсько-руських сил закінчився у 1670 р. з утворенням спільної юрис
дикції. Спорадичні конфлікти, які виникали між обома народностями, бували рад
ше перебільшені, ніж реальні за масштабом та загрозою» (Ibid. S. 371). Незрозумі
ло, чому йдеться про «зникнення прагнень до полонізації руського населення» у
XVIII ст., якщо тоді відбувалися активні асиміляційні процеси.
двоє з кожного боку) «до панської послуги та ношення м ар»92. Та оскільки

число самих лише майстрів сягало тоді ста й більше осіб, то важко повірити,
що вони були присутні на похоронах когось із померлих братів.
Представники обидвох конфесій шукали «духовної поживи» на стороні,
у позацехових релігійних конфратерніях. Маємо фрагментарні відомості
про членство католицьких майстрів у братстві М илосердя у парафіяльному
костелі М арії Сніжної93, до складу керівництва якого входив у 1717 р.
цехмістр Казимир Скшекевич; у братстві св. Варвари у костелі св. Духа, в
якому асистували 1728 р. кілька підмайстрів94. Натомість інформації про
братство з богородичним титулом чи якогось святого при фактично шевсь
кому костелі св. Хреста у документах не знаходимо.
У житті руської спільноти Львова ці церковні товариства відігравали
важливішу роль, ніж для католицької. Останнім часом дослідники схиляють
ся до думки про запозичення православними України та Білорусі форми ду
ховних братств мирян на Заході під впливом поширення ремісничих цехів у
містах з магдебурзьким правом95. Цікаво, що одна з перших згадок про таку
церковну структуру у Львові повязана з церквою св. Миколая на Підзамчі,
де жило та працювало багато руських шевців. Братство при цьому храмі
отримало фундацію ще 1544 р., за першого львівського владики Макарія
(Тучапського)96. Зі створенням спільної ремісничої корпорації в 1641 р. саме
ця святиня визнавалася духовним осідком руських шевців, які опікувалися
92ЛННБ. Осс. 430, арк. 15 (1668 p.).

93 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 700. Казимир Скшекевич був цехмістром у
1716, 1717 та 1720 рр.
94Там само, спр. 110, с. 508.
95Isaievych la. Voluntary Brotherhood: Confraternities of Laymen in Early Modern
Ukraine. P. 5. Скептично, натомість, ставиться до тези про впливи цехів західно
го типу на виникнення братських організацій: Аукаилова С. Миряне и Церковь:
Религиозные братства киевской митрополии в конце XVI века. Москва, 2006.
С. 69-70. Див. рецензії автора на праці Я. Ісаєвича та С. Лукашової: Капраль М. Іс
торія українських братств: англомовний варіант. [Рец. на:] Isaievych la. Voluntary
Brotherhood: Confraternities of Laymen in Early Modern Ukraine. - Edmonton;
Toronto, 2006. - XXXI+324 p. / / Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дрогобич,
2008. Вип. 11-12. С. 686-695; Його ж. «У своєму соку» або чи є вартісним дослі
дження без архівних джерел [Рец. на: Лукашова С. Миряне и Церковь: Религиозные
братства киевской митрополии в конце XVI века. Москва, 2006] / / Український гу
манітарний огляд. К , 2008. Вип. 13. С. 133-144.
96Monumenta Confraternitatis Stauropigianae Leopoliensis. P. 13-14.
нею вже на підставі угоджених у цеху та підтверджених львівськими райця-

ми документів. Майже половина прибутків цеху, призначена на церковні
потреби (з різних штрафів, сплачених порушниками дисципліни, та з інших
принагідних джерел цехових доходів), витрачалася на прикрашання й
освітлення восковими свічками97 підзамчанського храму.
У керівництві братства св. Миколая, представленому чотирма
старійшинами, завше були (принаймні один-два) представники львівської
шевської спільноти. Ними ставали руські цехмістри, старші майстри,
авторитетні й заслужені в громаді люди. Львівський швець Стефан Ер-
бест 1686 р. був писарем Миколаївського братства98, а 1690 р. - вже його
старійшиною99, у цей самий період - 1685, 1690 та 1691 рр. - він також
цехмістр львівської корпорації шевців. Антоній Солонкевич теж обирався в
шевські цехмістри (1682, 1686, 1701) та одночасно керував Миколаївським
братством (1690, 1696100). Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. посади
старійшин цього братства, та руських цехмістрів у шевському цеху обіймали
такі впливові особи, як Іван Городецький, Іван та Василь Глинські, Василь
Стефанович, Михайло Солонкевич (див. Додаток 2).
У 1673 р. двоє львівських шевців Іван Городецький та Миколай Пурпура
разом з ігуменом монастиря св. Івана Богослова Йосифом (Творинським)
відбули подорож до Росії з метою збору пожертв на релігійні потреби (на
«строение» церкви св. М иколая101). У московських статейних списках від
2 грудня 1673 р. зафіксовано, що від імені царя їм видали 40 куниць та 7
рублів «жалування».
Інколи в документах Святомиколаївське братство ототожнювалося з
шевським середовищем. Так, у 1648 р. «десять шевців-передміщан, як і все
братство св. Миколая, старші і молодші брати» підписують кредитну угоду
зі Ставропігією на суму 1,7 тис. зл.102 Про «ш евський» характер братства та
97Більшість штрафів у цеху була визначена якраз у восковій формі, оскільки доро
гий бджолиний віск йшов на потреби освітлення храму, а в приватних помешканнях
використовувався дешевший тваринний жир, лій, див.: Kluge A. Die Zünfte. S. 315.
98ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 558, с. 209.
"Там само, спр. 559, с. 404-405.
100Там само, с. 404-405; спр. 561, с. 60-61.
101АЮЗР Ч. 1. Т. 10. С. 719-721.
102 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 59, с. 632-636. Наприкінці XVII - на початку XVII
ст. шевці скромно брали участь у діяльності Ставропігійського братства, де тон за
давали насамперед багаті купці. У 1616 р. серед делегації братчиків на сейм у Варша-
його впливи навіть на духовенство свідчить такий епізод. 1725 року львівські
кравці скаржилися, що на підставі звернення шевчиків-підмайстрів парох
церкви св. Миколая звелів ув'язнити кравця Огродничка (в « к у н і» 103, що
була при храмі) за якийсь аморальний вчинок104.
Іноді шевці-провізори церкви вступали в суперечку з парохами щодо
розпорядження церковним майном. У 1668 р. Львівським консисторсь
ким судом розглядалася резонансна справа конфратернії зі священиком
Святомиколаївського храму Григорієм М окротицьким (М окротинцем)105.
Той відмовився виконувати судовий декрет, виданий на користь братчиків,
«позиваючи про церковні речі братство до світського суду». Врешті духов
ний суд наказав священикові виконати декрет, а його самого, де б він не був,
доправити під арешт у церкві св. Георгія (Ю ра) і змусити сплатити 15 гри
вень владиці та 10 гривень капітулі. Але через п'ять років, у 1673 р., в тому
ж суді Іван Городецький, Миколай Пурпура, старші братчики - шевці, знову
подали скаргу на о. Григорія Мокротицького, котрий за цей період згаданих
скаржників та храм «внівець обернув», призводячи до витрат через свою
завзятість, ігноруючи декрети свого пастиря106. Спір стосувався церковно
го майна та ґрунту. Врешті-решт братство запропонувало компроміс, пого
дившись на те, що парохові належатиме з церковного ґрунту чинш у розмірі
24 зл.
Число шевців на львівських передмістях було таким значним і жили вони
настільки некомпактно (на території багатьох парафій), що часто ставали
членами інших передміських братств. У документах бурграбського уряду
можна знайти відомості про конфратерній шевців навіть у керівні органи цих
релігійних організацій. Так, у 1664 р. Максим швець фігурує серед старших
братства церкви св. Параскеви П 'ятниці107. У 1717 р. старшим братства церк
ви св. Теодора Тирона нотується швець Яцентій Ворона (В ороняк)108. Того
ву згадується Марк швець («сафяник»). Детальні реєстри опубліковано в: АЮЗР.

Ч. 1.Т. 11. С. 12-13.
103Про куну в давньому Львові див.: Bałaban М. Żydzi lwowscy na przełomie XVI і
XVII wieku. S. 239 (зображення), 296.
104ЦДІЛУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 109, с. 1355.
105Національний музей уЛьвові імені Андрея Шептицького. Відділ рукописної та
стародрукованої книги (далі - НМЛ), Ркк. 151, с. 62.
106Там само, с. 108-109.
107ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 229.
108Там само, спр. 562, с. 689.
ж року перед актами бурграбського суду на Підзамчі веде свою справу цехо
вий швець Іван Проташевич, молодший старійшина братства церкви Різдва
Богородиці на юридиці, званій Зборівщина109.
Дуже імпонувало шевцям ще одне передміське братство - при храмі та
монастирі св. Онуфрія. У 60-70-х рр. XVII ст. серед його старших згадується
по одному-двоє представників шевського ремесла, а в 1680 р. вони опано
вують всі чотири посади керівників цієї організації - її очолюють цеховики
Григорій Паснікевич, Теодор Григорович, Андрій Прокопович, Іван Василе
вич110. У наступні роки позиції шевців у Онуфріївському братстві також за
лишалися надзвичайно міцними - як у списках членів, так і в управлінні. Для
прикладу, 1716 р. шевцями були всі чотири очільники цієї конфратернії111,
1724 р. - троє: старійшина Михайло Росолович та брати Павло й Григорій
Паснікевичі112. Братство св. Онуфрія, що постало наприкінці XVI ст. як м о
лодше при Успенському ставропігійському, в другій половині XVII ст. посту
пово виокремлюється. Саме тоді вагому роль у ньому починають відігравати
шевці, які входять масово до його складу та керівництва.
Такий перетік людей, котрі раніше ходили до сусідньої церкви св. Мико-
лая, належачи до цієї парафії та братства, відразу ж із занепокоєнням сприй
мався у шевському цеху, оскільки ці церковні структури втрачали прибутки.
1677 року дійшло навіть до судового процесу, коли Святомиколаївське брат
ство оскаржило Святоонуфріївське у переході до нього передміщан з шевсь
кого цеху й занедбанні ними свого парафіяльного храму113.
Єпископський суд прийняв рішення (його текст, на жаль, повністю не
зберігся) на користь братства св. Миколая. Вже у XVIII ст. положення цієї поста
нови були використані правниками конфратернії у подібній «сусідській» справі
про «душі» шевців. У 1717 р. святоонуфріївські братчики подали до суду на
святомиколаївських за вимогу сплатити до їхньої скриньки збір на суму 1 зл. 6 гр.
зі всіх його членів, належних до шевського цеху. У відповідь, святомиколаївські
братчики покликалися на декрет єпископа Йосифа (Шумлянського), у п'ятому
109ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 716.

110АЮЗР Ч. 1. Т. 12. С. 99. У протоколах Онуфріївського братства подано перелік
його членів за 1665-1719 рр., серед яких було чимало шевців (Там же. С. 89-126).
111 АЮЗР.Ч. 1.Т. 12. С. 124.
112ЦДІЛУЛ, ф 52, оп. 2, спр. 563, с. 354-355.
113АЮЗР Ч. 1. Т. 10. С. 730-733; Львівська національна наукова бібліотека ім.
В. Стефаника НАН України, ф. З (Монастирі василіянські), спр. 412/9, арк. 1.
пункті якого йшлося про те, що кожен швець, хоч би і не був вписаний до брат
ства св. Миколая, щороку має дати йому 1 зл. 6 гр. Суд передав справу владиці,
закликаючи сторони утриматися від правових дій, що могли зашкодити їхнім
інтересам114.
Як бачимо, одне братство не могло втримати у своїх рядах усіх шевців -
вони вдосконалювали своє духовне життя в різних спільнотах. Часто їм було
зручніше брати участь у діяльності конфратернії тієї церкви, до парафії якої
вони належали за місцем проживання115. Утім, статутна норма шевського
цеху щодо опіки саме над храмом св. Миколая змушувала їх єднатися навко
ло цієї святині. Проте Святомиколаївське братство, звісно, не могло охопити
у своєму складі таку велику кількість українців-майстрів шевського цеху, що
був найчисельнішим у Львові.
2.9. Ц е р к о в н о -е к о н о м і ч н а д ія л ь н іс т ь п р о в із о р ів та б р а т с т в
Збережені документи міського й замкового урядів дозволяють відстежити

церковно-економічні аспекти діяльності львівських шевців. Обидві сторо
ни - і католики, і православні (пізніше уніати) - застосовували всі можливі
економічні важелі, щоб здобути більше засобів на утримання сакральних
споруд та священиків.
Пош иреним способом одержання сталого прибутку був запис певної
суми грошей провізорами чи братством на кам'яниці, дерев'яному будин
ку або шевській ятці з умовою сплати річного чиншу (т. зв. видеркаф).
Як правило, орендар віддавав « н а видеркаф» 8 %, тобто 8 зі 100 зл., на
даних у запису. Щ орічно сплачуючи таку суму, він міг користуватися цією
нерухомістю пожиттєво та передавати її в спадок, а також продавати її, не
змінюючи визначених умов.
Ще у 1624 р., до заснування спільного цеху, чернець-францисканець
Блазій Барґель записав з побожною метою 100 зл. із щорічною сплатою
7 зл. до костелу св. Хреста на Краківському передмісті, що перебував в опіці
114НМЛ, Ркл. 210, арк. 43-43 зв.

115Єпископська влада дбала про визначення меж парафій. У 1694 р. суд підтвер
див ухвалу про те, що миряни, які живуть під самим замком, мають ходити до цієї
новозбудованої церкви св. Івана Богослова (НМЛ, Ркл. 58-6, арк. 42).
шевського цеху. Майном, яке слугувало забезпеченням цього акту, стали

шевські «королівські» ятки на площі Ринок. З такою фундацією погодили
ся шевці-католики, котрі надалі періодично поновлювали її дію, але вже від
імені провізорів храму св. Хреста, якими, наприклад у 1681 р., виступали
польський цехмістр та старші шевці-католики116. На виконання цієї фундації
була обрана одна шевська ятка, власник якої і сплачував чинш. За 60 років
від запису змінилося близько шести власників-шевців цієї нерухомості, че
рез складні родинні пов'язання з'явилися різні претенденти на її власність,
і райці були змушені вирішувати, хто має право нею володіти, а отже, й
обов'язок щорічно віддавати згадану грошову суму до костелу117. 1688 року
чинш переходить на іншу шевську ятку, звану «Крульовичівською», і його
починає регулярно сплачувати Ян Тиснаровський, котрий у тому році був
обраний цехмістром118. Зазвичай власниками яток, на які поширювалася
сплата чиншу «н а видеркаф», були саме цехмістри та столові брати-като-
лики.
Знаємо також про існування на початку ХУІИ ст. шевських яток, відомих
під назвою «Анімушовські», що стояли біля костелу св. Хреста, і чинші з
яких йшли на його користь119. Оскільки розташовувалися вони на передмісті,
то їхня вартість була суттєво нижчою - в середньому по 70 зл., тоді як на
площі Ринок - щонайменше 100 зл.
У 1675 р. склалася нетипова ситуація, пов'язана зі смертю шевця, котрий
не мав спадкоємців. На його ятку претендував не тільки шевський цех, але й
провізори храму св. Хреста, а також економи міської каси. Один із родичів
померлого токар Войцех Ліґінський зрікся свого права на цю частину спад
щини з умовою, що в костелі св. Хреста щоквартально відправлятиметься
одне богослужіння за душу покійного120. Після всіх правових колізій
провізори храму отримали змогу вільно розпоряджатися цією яткою.
Найпопулярнішою формою використання ними такої нерухомості був її
продаж шевцеві з подальшим записом грошей на ятці зі сплатою щорічного
«видеркафу».
1І6ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 84, с. 665-667.

117Там само, спр. 85, с. 179-181.
118Там само, спр. 88, с. 180.
119Там само, спр. 105, с. 637-638,642.
120Там само, спр. 81, с. 109.
Часом виникали проблеми, коли провізорам чи братству потрібно було

повернути всю суму записаного капіталу, а не тільки відсотки. Так, скажімо,
у 1673 р. провізори костелу св. Хреста, у зв'язку з необхідністю термінового
ремонту даху храму, що постраждав під час облоги 1672 р., звернулися до
Станіслава Фудалейовича з вимогою віддати 100 зл., записаних ними на
шевській ятці. Фудалейович, котрий щойно купив цю ятку, відмовився це
зробити, і справа потрапила на розгляд львівських райців121. Ті наказали не
вимагати від шевця суми капіталу, обмежившись тільки річним чиншем.
Поступово стала очевидною потреба поширити практику «видеркафу»
й на іншу нерухомість, що перебувала у власності львівських шевців. М а
буть, у цеху з'являється більше церковних грошей, що їх католики вирішують
вкласти з користю та прибутком. 1693 року провізори костелу св. Хреста за
писують 100 зл. на кам'яниці Тецнерівській (вул. Краківська), розташовані
навпроти Низького замку. Цей будинок належав членові шевської корпорації
Анджеєві Павінському, котрий потребував готівкових коштів. Отримуючи
100 зл., він був зобов'язаний щокварталу віддавати провізорам згаданого
храму по 2 зл.122 На початку XVIII ст. сплата чиншу виявилася надто обтяж
ливою для Павінського, тож він, за згодою міських райців, продає в 1701 р.
свої частини у цій кам'яниці оо. тринітаріям за 2,5 тис. зл.123 Інструментом,
за допомогою якого будинок перейшов ченцям, став також запис «видерка
фу» на суму 300 зл. на цій власності у 1690 р. Тоді ж один з її співвласників
Анджей Тецнер повернув записану на цій нерухомості суму в 100 зл. разом
з чиншовими платежами за угодою 1693 р. пребендареві костелу св. Хреста
Георгію Чарнецькому124. Аналіз цих документів показує, що фінансовий
інструмент «видеркафу» був зручним для концентрації нерухомості в руках
духівництва.
У 1697 р. заповіданими львівським райцею Павлом Козловським на ко
ристь храму 300 зл. розпоряджається вже міська влада, також вкладаючи їх у
формі «видеркафу» на прибутках «ш тукової» каси, але сума чиншу складає
тут лише 7, а не звичних 8 зл.125
121ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 375-376.

122Там само, спр. 90, с. 341.
123Там само, спр. 93, с. 87-88.
125Там само, спр. 91, с. 398-400.
Р Е Л І Г І Я ТА Н А Ц І Ї ЮЗ
Братства східного («грецького») обряду по-іншому дбали про зростан

ня своїх прибутків. Одним із поширених шляхів збагачення було отримання
конфратернією на підставі духівниць, складених шевцями чи членами їхніх
родин, нерухомості та грошей. Заможніші майстри заповідали городи, ятки
тощо, менш багаті записували у своїх тестаментах певні грошові суми на церк
ву і братство. Старші братчики, за погодженням з усіма іншими, могли вільно
розпоряджатися коштами та майном - продавати, здавати в оренду і т. д.
1664 року братство св. Миколая - в особі своїх старших Павла Павло
вича, шевського цехмістра, та Романа Пшецентковича - продало шевську
«сорокову» ятку, т. зв. Прухніківську, подружжю Івану та Єві Городецьким
(Ш пиркам)126 за 100 зл., які використали для духовних справ. У важкий час
після шведського захоплення міста та кількох літ епідемій, у 1708 р. це брат
ство для покращення свого матеріального стану приймає непросте рішення -
позбутися церковної нерухомості - й відпускає ґрунт з будинком біля церк
ви св. Миколая євреям Гайдикові Йонашевичу та Серці Гершовичівні за
1 тис. зл. з річним чиншем на суму 12 зл.127 Через два роки, у 1710 р., замож
ний майстер Тома Яновський, очевидно, вже на старості літ, під час пошесті
заповів братству св. Миколая «сорокову» ятку на площі Ринок, якою воно
оволоділо у 1712 р.128 А наступного 1713 р. братчики вже передали право
власності на цю ятку шевцеві Михайлу Росоловичу129.
Іншою підставою для набуття братством нерухомості була заборгованість
шевців перед ним. Борги могли мати, наприклад, колишні старійшини, які на
дуживали коштами конфратернії. Так, 1691 р. братству св. М иколая пере
ходить у власність ятка колишнього старійшини Стефана Ербеста за бор
ги на суму 70 зл.130 Також ця правна санкціонована інституція з наданими
королівськими привілеями пильно стежила за виконанням заповітів, адже
часто спадкоємці хотіли неправним способом зберегти за собою майно, за
писане у тестаментах їхніх родичів на побожні цілі. У 1701 р. старійшини
названої конфратернії Іван Глинський та Марко Деревінський позивають
до суду Івана Городецького та Григорія Пташкевича, виконавців духівниці
126ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 214-215.

127Там само, спр. 562, с. 348.
128Там само, с. 422-423.
129Там само, с. 549-550.
130Там само, спр. 559, с. 595-596.
Анни Іванкової на суму 100 та 105 зл.131 Пташкевич просить вирахувати з цієї
суми його витрати на догляд за покійною, в домі котрої він зі своєю жінкою
«нанюхався смороду». Невдовзі по смерті небіжки неочікувано з'явилися її
кревні та заявили про свої права на спадщину хоча перед тим їх не було чути
і загалом ніхто з них не хотів дбати про хвору. Вислухавши такі свідчення,
бурграбський замковий суд усунув «заінтересованих» від успадкування,
залишивши за братством право на отримання грошей за заповітом Анни
Іванкової, з вирахуванням затрат під час її догляду.
У 1726 р. старійшини братства св. Миколая та одночасно шевці Іван Ро-
солович, Михайло Солонкевич, Миколай Григорович входять (без проблем
з боку спадкоємців) у володіння «сорокової» ятки, подарованої Анною
Росоловичівною, дружиною шевця Миколая Глинського132.
Цікавим зразком розпорядження майном у духовних та світських справах
став тестамент бездітного шевця Івана Василевича (Чуха) від 4 січня 1693 р.
Своє тіло він заповідає поховати на цвинтарі монастиря св. Онуфрія, під
старою дзвіницею133. Спочатку в духівниці перераховуються борги: 100 зл. -
вірменинові Ш имону Дершимоновичу за сап'ян (для покриття цього боргу
йому передано право на наріжну «сорокову» ятку на площі Ринок, від вул.
Ш отський торг); Єремії Василевичу, жовківському намісникові (вочевидь,
родичу), - 45 зл.; братству св. Онуфрія - 30 зл., забезпечених на його влас
ному будинку; євреєві Давиду Ґершуновичу - 100 зл., єврейці Майорисі -
8 зл., чинбареві Стефану Щуркевичу - 4 зл., чинбарю Григорію - 3 зл.134Утім,
Іванові Василевичу також заборгували: єврей Гірш, зять Оруна, - 13 зл. за
десяток шкірок (тахер) замші, Семен Назарович - 20 зл. У заставі укладач
тестаменту мав кармазиновий жупан у Мосика Ґовди за 10 зл. та спідницю й
червону шаль - за 15 зл., а також нову лисячу шапку, куплену за 18 зл., що її
тримав у заставі зять єврея Рубенки за 5 зл.
Виконавцями духівниці були визначені жовківський намісник Єремія
Василевич і старійшини братства св. Миколая Іван Глинський та Остафій
Бушкевич (Станіслав Бозкевич). Заповідач допускав їх до розпорядження
131ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 504-505.

132Там само, спр. 563, с. 446.
133Про цю чернечу обитель нещодавно видано збірник статей: Монастир святого
Онуфрія у Львові: Сьомі наукові драганівські читання / Упоряд. Л. Скоп. Львів, 2007.
134ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 729-730.
своїм будинком за умови, що не чинитимуть кривди його жінці. Все, що зали

шиться від продажу майна, потрібно було передати до церкви св. Миколая та
Святоонуфріївського монастиря, де за нього та його душу Богу «мала бути
офіра», тобто поминальні богослужіння135.
Економізація церковних інститутів обох віровизнань у досліджуваний
період вказує як на пошуки братчиками у час економічних негараздів но
вих шляхів для утримання та прикрашення храмів136, так і на елементи
секуляризації церковного життя, що проникали на наші терени із західних
польських та німецьких земель, посилюючись до кінця XVII ст. й особливо у
XVIII ст.137
2 .1 0 . П о ш и р е н н я е л е м е н т ів с е к у л я р н о с т і
Помітні навіть у діяльності провізорів та церковних братств риси

секуляризації ще більше увиразнювалися в повсякденному житті львівської
шевської корпорації, окремих майстрів та підмайстрів.
1674 року, у ході ревізії цеху з боку райців, виявилися несподівані, за су
часними мірками - навіть святотатські, речі. Католики-провізори храму св.
Хреста заставили костельні «апарати», а також скриньку з привілеями та
іншими документами цеху, що «до цього часу п є мед», - так прямо говорило
ся про витрати коштів цеховиками (без згоди майстрів цехмістри самостійно
на такі застави не погодилися би) на пиятику й інші неморальні справи138.
Найімовірніше, цехмістри залишили скриньку з церковними речами та
привілеями у шинкарки, в якої вони щорічно святкували з медом та горілкою
обрання свого керівництва. Райці наказали обом цехмістрам - Якубу Вечор-
кевичу та Григорію Марковичу - за вісім днів відшукати та відкупити застав
лене й повернути у власність цеху.
135ЦДІЛУЛ, ф 52, оп. 2, спр. 559, с. 731.

136Наприкінці XVII ст. у Львівській ставропігії за старійшинства Миколая Кра-
совського дійшло до фінансової реформи, в результаті якої братство стало активно
надавати грошові позички під заставу, збільшивши свої прибутки, див.: Шаране-
вин И. Николай Красовский (Миколай Красувский). Исторический очерк. Львов,
1895. C. 100-101.
137Dülmen R. van. Dorf und Stadt, 16.-18. Jahrhundert. S. 123.
138ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 1495-1496.
У 1679 р., після голосної справи ремісничих корпорацій проти львівського

магістрату139, в цеху прозвучало звинувачення цехмістрам Ґасперові Лян-
дольту та Яцентію Мандзейовичу, котрі планували віддати в заставу костель
не срібло для того, щоб роздобути кошти на процес проти міської ради140.
За акцію проти влади райці ув'язнили цехмістрів та заборонили заставля
ти церковні речі (під карою 100 гривень). Після епідемій 1718-1719 рр.
з'ясувалося, що були заставлені костельні «апарати» (посуд та одяг)141. Вину
ватцем у цеху зробили костельного брата Войцеха Сурмінського, який мусив
за власні гроші викупити церковне майно, частину якого вже було втрачено.
Індикатором занепаду духовності в ремісничому середовищі стали частіші
випадки демонстрування зневаги щодо осіб духовного сану. 1693 року швець
Яцентій Теодорович, званий Рур кою, мав бути покараний 10 гривнями
штрафу на користь храму св. Хреста за образу архидиякона та львівського
генерального офіціала. Конкретніше про цей інцидент невідомо, знаємо
тільки те, що він стався публічно. Крім сплати грошей, Теодорович відбув
5 діб ув'язнення та отримав тілесне покарання у вигляді 30 ударів-плаг у цеху,
а його цеховий статус того року був понижений до підмайстрівського142.
У 1722 р. перед актами Святоянської юридики розглядалася подібна спра
ва про «компрометацію » римо-католицького духовенства шевцем Іваном
Пташкевичем. Під час сварки п'яного Пташкевича з пані Домбровською,
котра звинуватила його в інтимних стосунках зі своєю комірницею, той
нібито зневажив християнську католицьку віру, мовлячи, що ксьондзи зі
Святодухівського костелу «пускаються до б аб » 143. Після цього Домбровська
сильно побила п'яного, розірвала йому сорочку, тягала за волосся. Втім, суд
духовної Святоянської юридики у цій справі визнав винною саме її.
Звинувачення у негідній поведінці лунали на адресу не тільки римо-като-
лицького, а й унійного духівництва. У Львівському унійному консисторсь
кому суді 30 квітня 1705 р. швець Іван Городецький виступив з протестом
проти ігумена Святоонуфріївського монастиря о. Діонізія, котрий, «будучи
в гніві з тим чоловіком, наважився кілька днів провадити богослужіння». Суд
139Детальніше див.: Charewiczowa Ł. Lwowskie organizacje zawodowe. S. 48-55.

140ЦДІЛУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 83, c. 1712.
141Там само, спр. 108, с. 193.
142Там само, спр. 90, с. 118.
143Там само, спр. 577, с. 216.
відсторонив настоятеля обителі від участі у відправах на тиждень та покарав

10 гривнями144. За тодішніх обставин доволі звичною, напевно, була картина,
коли душпастир приходив разом з шевцем «попити меду» до шинку, де вчи
нялися бійки до крові145. Є приклади, коли майстри-шевці спільно з духовни
ми особами провадили економічні справи. У 1692 р. швець П етро Вишинсь-
кий повідомив, що протягом 18 років тримав разом зі священиком Григорієм
Кугаєвським пасіку, що складалася з 15 колод146. Прибутки від неї йшли на
приватні потреби обох «інтересантів».
У джерелах подекуди виринають цікаві побутові деталі. Скажімо, у червні
1722 р. духовний інстигатор Львівського унійного консисторського суду ви
ступив проти шевця Яцентія Ворони та його жінки Теодозії з усією челяддю,
котрі у піст їли м'ясо, про що вони самі в суді зізналися. Спершу їм було при
суджено лежати під час богослужіння у церкві хрестом, але згодом змінено
покарання на сплату півкаменя воску147.
2 .1 1 . « Т і л е с н і » в ч и н к и
Важкі грошові та тілесні покарання очікували тих представників шевсь

кого середовища, що допускалися переступів морального плану, а саме пе
релюбу. Заглиблення в суть таких справ нерідко переконує нас, що духовну
сліпоту та моральну ницість виявляли всі залучені сторони.
У 1702 р. швець Василь Бацюкевич з дружиною Свою Верґинячкою та
дочкою Оленою (Геленою) звинуватив свого підмайстра - шевчика Петра
Рудзинського в тому, що нібито він упродовж дев'яти місяців жив з Оленою
як із жінкою, обіцяючи взяти її заміж. Однак тепер відмовився від даного
слова, тож батьки ославленої вимагали, щоб Петро таки одружився з їхньою
донькою, таким чином покриваючи її ганьбу148. Бурграбський старостинсь-
кий суд, зваживши, що це не був ґвалт, бо Олена свої стосунки довший час
144НМЛ, Ркл. 58-7, арк. 40.

145 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 594-596 (ідеться про священика церкви
св. Миколая о. Андрія, котрий завітав до єврейського шинку на львівському перед
місті у 1667 р. разом з шевцем Томою Демковичем).
146ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 89, с. 1173.
147НМЛ, Ркл. 82, арк. 72 зв.
148ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 593.
приховувала, покарав обидві сторони. Рудзинський мав сплатити батькам

120 гривень, судові - 60 гривень, а також дати до церкви св. Миколая 14 гри
вень і протягом чотирьох богослужінь клякати перед Царськими воротами зі
свічкою149.
Олена на замку повинна була отримати 120 ударів-плаг посторонками і
також на чотирьох відправах у церкві стояти на колінах перед іконостасом
зі свічкою в руках. Батьки ж Олени, що не допильнували честі вдома, допу
стивши дошлюбне співжиття доньки, мали дати до храму чотири фунти вос
ку. Попри все це, шевчик так і не пішов на поступки й не погодився одружи
тись із дівчиною. Подружжя Бацюкевичів зверталося також до Львівського
консисторського суду - з проханням вплинути на їхнього потенційного зятя,
котрий тоді перебував в ув'язненні при замковому уряді150. Врешті Рудзинсь
кий таки йде на полюбовну угоду, і ця пригода не стане йому на перешкоді,
коли 1704 р. він вступатиме до шевського цеху (див. Додаток 2). Хоча за свій
вчинок міг поплатитися кар'єрою шевця, а можливо, й загинути у в'язниці,
умовою виходу з якої була сплата великого грошового штрафу.
Невинятковість такого випадку в шевському середовищі засвідчує
інша судова справа про «примушування до шлюбу». У 1722 р. шевці М и
хайло Солонкевич та Михайло Білинський з жінкою Анною й донькою
Анастасією оскаржили мечника Анджея Добжанського, що нібито змусив
Анастасію до інтимних стосунків, обіцяючи з нею одружитися, після чого
вона завагітніла151. Добжанський відповів, що ніякого ґвалтування не було.
Анастасія сама прийшла з матір'ю до нього в кімнату, котру він хотів винай-
няти у Білинських. Відтак Анна залишила доньку з ним у кімнаті, хоч жодної
пропозиції щодо шлюбу він не робив. Суд вирішив, що у «примусового под
ружжя не може бути добрим ж иття» - воно перетвориться на «н а постійну
нехіть та образу Божу з небезпекою втрати душ »152. М ечник був звільнений
від обов'язкового одруження, а за «тілесний вчинок» мав відбути тиждень
ув'язнення, сплатити по 7 гривень судові та позивачам. Натомість мати, яка
149На німецьких землях покарання за подібний вчинок полягало в тому, що «жін

ці один або кілька разів доводилося стояти босоніж з розпущеним волоссям, з па
лицею та свічкою або великою вервицею в руках під час церковної служби в дверях
храму» (Dülmen R. van. Dorf und Stadt, 16.-18. Jahrhundert. S. 214).
150НМЛ, Ркл. 59, арк. 44.
151ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 186-187.
покинула дочку, та сама Анастасы заслужили на тілесне покарання. Пані

Білинська через «статечні роки» була звільнена від нього, а її донька таки
отримала 30 ударів-плаг.
Інший характерний приклад звідництва та зґвалтування датується 1703 р.
Тоді міський уряд з'ясував обставини поганьблення Маріанни, дочки шевця
Григорія Стефановича153. Маріанна розповіла, що вона йшла по воду з конва-
ми до оселі Ламбуцької. По дорозі її перестріла Анна Хойнацька з жовніром,
і почала спонукати з ним станцювати. Дівчина спочатку відмовлялася, та
врешті згодилася. Тоді Хойнацька попросила її віднести конви додому й по
вернутися. Коли Маріанна це зробила, Анна сказала: «П іди з цим жовніром
на передмістя до пана поручника154, мовляв мене прислала мати за хусткою та
битим таляром »155. Дівчина нібито впиралася, але жовнір взяв її за руку і ра
зом з Хойнацькою повів на передмістя, «за Краківську браму з ф ігурою ». В
одному з будинків їх зустрів поручник і зразу ж вирішив послати за горілкою,
та коли Маріанна мовила ті слова, яких її навчила Хойнацька, поручник пере
думав і дав їй битий таляр. У хаті її тримали до вечора, дівчина просилася додо
му. Вона ніби кинула таляр, однак поручник не схотів її відпускати, обіцяючи
дати червоний золотий. До ночі вона лежала на лаві, а вночі поручник узяв
дівчину до себе в ліжко та проти її волі зробив їй «злий вчинок», хоч вона й
волала, щоб дав їй спокій. Він тримав у себе Маріанну до ранку, просив за
лишитися з ним, обіцяв подарувати кращі сукні, але дівчина відмовлялася.
Вранці батько з матір'ю її забрали додому, і при них поручник заявив: «Якщ о
хтось буде мене брати, то стрілю в лоб, а не дам себе взяти».
Цікаво, що міський інстигатор як публічний обвинувач та швець Стефа
нович, фактично, оминули увагою особу ґвалтівника, звернувши основну
скаргу проти Анни Хойнацької - в підмовлянні та звідництві, просячи пере
дати справу проти неї до кримінального суду. Заслухані свідки здебільшого
виправдовували Хойнацьку, непрямо вказуючи на добровільність вчинку
Маріанни. Так, війт Краківського передмістя Стефан Рапінський визнав, що
був у той день у будинку, де сталося нібито зґвалтування, і бачив ту дівчину,
153 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 452-453.

154 На передмісті стояла на постої рейтарська хоругва волинського воєводи. У
1703 р. цей уряд посідав Ян Францішек Стадницький (Krasicki A. Nieco о Kmitach
Śreniawitach 11 Biblioteka Naukowego Zakładu imienia Ossolińskich. Lwów, 1847. T. 2.
Z. 1. S. 41).
155ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 93, с. 452.
котра пила горілку з поручником. При цьому вони навзаєм бажали один од
ному здоров'я156. Ці й інші подібні докази, вочевидь, і зупинили кримінальний
розвиток судової справи.
Неморальне сімейне життя в середовищі шевців не було чимось осо
бливим - про це збереглося чимало відомостей у архівних документах
досліджуваної епохи. 1684 року, зокрема, багатого шевця Тому Яновського
притягували до консисторського суду за зваблення служниці шевця Василя
Ґродзя, але той вийшов «сухим з води»157. Цього разу судовий розгляд при
пинився, мабуть, через гроші: задобрені подарунками служниця та її господар
забрали свої заяви й вирішили справу полюбовно. У 1712 р. Олена Балічанка
звинуватила у ґвалтуванні, на її та батька ганьбу, шевчика-підмайстра Григорія
Гіщакевича158. Вона вимагала, щоб винний заплатив за безчестя або був пока
раний за правом. Бурграбський суд визначив присягу для позивачки, разом з
двома свідками. Гіщакевича, натомість, зобов'язано взяти її заміж або заплати
ти «за вінець» 120 зл., а до того часу він мав перебувати під арештом.
У 1714 р. шевці Франциск Ербест та Ян Моранський поручаються за
ув'язненого Мацея Камінського, родича шевської родини Камінських159. Су
дову справу проти нього порушив міський інстигатор, висунувши обвину
вачення у зґвалтуванні та нелегальному співжитті зі служницею Катажиною
Йозефівною, котра, внаслідок цього, народила мертву дитину. Катажина
зізналася, що жила з Камінським, який був одружений160 та продавав пиво у
пивниці під Алембеківською кам'яницею. Навіть коли жінка пішла працювати
до інших господинь, він переслідував її, продовжуючи з нею статеві стосунки.
У цій справі теж немає завершення у вигляді вироку, але, як доводять
кілька інших прикладів з практики Львівського замкового бурграбсько-
го суду, покарання за подружню зраду мало бути дуже суворим. У 1662 р.
Даніелова кушнірка розлучилася з чоловіком Даніелем кушніром161. Причи
ною цього стала Маріанна Стефанова шевцьова, яка пішла від свого чоловіка
до кушніра. Суд мав би піддати Маріанну тортурам («покарати вогнем »),
та, зваживши на її молоді літа і можливість виправлення, наказав вчинити
156ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 457.

157НМЛ, Ркл. 58-1, арк. 92 зв.; Ркл. 58-2, арк. 3-3 зв.
158ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 441.
159Там само, спр. 99, с. 954.
160Там само, с. 950-951.
161Там само, спр. 556, с. 72-73.
«милосердніше»: кат перед ганебним стовпом (пранґером) відріже їй ніс та

вуха, після чого вона повинна бути вигнана з міста162. Даніель, який до того ж
побив свою матір, заслужив за перелюб на спалення на вогні. Проте спершу
він відбуде 12 тижнів у тюрмі, відтак його публічно покарають «замковим
корбачем» у 300 ударів-плаг і аж тоді спалять.
Наступного 1663 р. в тому самому суді розглядалася справа Олени
гарбарівни проти її чоловіка Івана шевця про порушення подружньої прися
ги, взятої «перед Богом через шлюб у церкві»163. За словами позивачки, вона
жодного приводу не давала до цього вчинку, а чоловік усе ж знайшов «нікому
з добрих людей невідому, блукаючу жінку, звану Ельжбета». Суд постановив,
перш ніж дійде до кримінального розслідування, посадити обвинуваченого
до «злодійської» тюрми, а його «підложницю » взяти під варту, закувавши її
в ланцюг. Через кілька днів був прийнятий остаточний вирок164. Спочатку суд
наказав стяти обом голови за блуд, проте Олена впала на коліна, благаючи не
карати їх смертю. Тому було ухвалено присудити Іванові та його наложниці
тільки 100 ударів-плаг посторонками. Якщо ж і після цього швець не буде
жити з Оленою подружнім життям, то піде під катівський меч. Подібна доля
очікувала б і Ельжбету, якби та й надалі мала якісь зустрічі з Іваном165.
Можна наводити ще багато фактів, пов'язаних із подружніми сварками та
бійками, сімейною пиятикою, постійними сутичками в цеху після товарись
ких зустрічей у шинках, частими звинуваченнями у крадіжках тощо, але й уже
викладене, на наш погляд, дає змогу скласти доволі непривабливе враження
про духовну сторону життя в шевському середовищі.
2 .1 2 . П о б о ж н і с т ь ш е в ц і в
У доступних джерелах можна віднайти й приклади глибокої побожності

шевців, характерної для досліджуваної епохи. Як відомо, доба Бароко, з
її контрастами високої та низької культури, спонукала людей до глибшої
162Часто саме такі жорстокі тілесні покарання за перелюб та інші сексуальні зло
чини практикувалися в ранньомодерний час на німецьких землях, див.: Dülmen R.
van. Dorf und Stadt, 16.-18. Jahrhundert. S. 212-213.
163ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 556, с. 190-191.
164Там само, с. 193-194.
релігійності. Ситуація другої половини XVII - XVIII ст. у Львові та загалом

у всій Речі Посполитій особливо сприяла зростанню релігійних настроїв, що
часто мали зовнішню оболонку. На львівських передмістях споруджуються
багато нових храмів, перебудовуються старі166. Нова хвиля побожності про
ходить через серця людей і виявляється у донаціях на користь церков. Скла
дали такі донації насамперед заможні шевці, цехмістри, що досягли вищого
суспільного становища. У 1679 р. колишній цехмістр Андрій Карачиновсь-
кий у своєму тестаменті звелів поховати себе при монастирі св. Онуфрія,
відписавши великі, як на той час, суми грошей: катедрі св. Ю ра «н а Деісус» -
200 зл., церкві св. Онуфрія - 400 зл., новій церкві св. Івана Богослова -
100 зл., така ж сума мала відійти й цеховому храму св. Миколая - на муру
вання, та 30 зл. - церкві на Тарнавці під титулом Різдва Богородиці167. Менші
кошти - по 10 зл. - заповів Карачиновський місцевому духівництву: до со
бору св. Ю ра та міської церкви Успення Богородиці, ігуменам монастирів
св. О нуфрія168 та св. Івана Богослова, львівському намісникові о. Герасиму -
священикові церкви св. Параскеви П'ятниці. Окремо в духівниці фігурували
монахині обителі Пресвятої Діви Марії («Ofiarowania Naswiętszej Panny
М агіеу»)169, яким передавався срібний келих. Цікавими є згадки у цьому
заповіті про дарування грошей до шпиталів при храмах Благовіщення («до
шпиталя бабкам - 10 зл., та дідам, що під плотом лежать, - 10 зл.»), св. Тео
дора і монастиря св. О нуфрія170.
166 Див. карту № 2, опубліковану в книзі: КапральМ. Національні громади Львова

XVI-XVIII ст.
167ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 1833-1835.
168 Серед свідків при складанні заповіту згаданий ігумен Йосафат (Легневич)
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 1835). У реєстрі братства св. Онуфрія є інформація
про 13 зл. 6 гр., отриманих від Андрія Карачиновського у 1667 р. (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12.
С. 130).
169Мовиться про жіночий чернечий осередок при церкві Введення у храм Пресвя
тої Богородиці, див.: Дух О. Черниці монастирів Львівської єпархії у 1760-1763 рр.:
віковий, становий, освітній зріз (за матеріалами генеральної візитації Львівської
єпархії 1758-1765 рр.) / / Соціум: Альманах соціальної історії. К., 2005. Вип. 5.
С. 60. Цей монастир був заснований 1646 р. і розібраний на початку XIX ст., роз
ташовувався на сучасній вул. Гайдамацькій (колишній Бальоновій) (Крипякевич І.
Історичні проходи по Львову. Львів, 1991. С. 144; Криворучко С., Стефаник Н. Са
кральний ландшафт Львова XVIII ст. / / Історична топографія та соціотопографія
України: 36. наук, праць / Упоряд. М. Вавричин. Львів, 2006. С. 423).
170 Про церковні та монастирські шпиталі найповніше писала нещодавно: По-
тимко О. Братські шпиталі Львова XVI-XVIII ст. / / Наукові записки Інституту
Траплялося, що на старість років хтось із шевців кидав своє ремесло

та йшов у монастир чи на духовний відпуст. 1667 року, наприклад, швець
Станіслав Вишинський, будучи вже у другому шлюбі, добровільно зрікся
подружжя і пішов до обителі («сіо шопаБІеги в к іїи » )171. Вступаючи в черне
чий осередок, Вишинський наказав своїй другій жінці Анастасії не продавати
шевської ятки та зважати на інтереси двох його синів з попереднього шлюбу
Семена й Івана172. У 1671 р. в цеху відбулися позачергові вибори цехмістра,
оскільки з цієї посади зрезигнував, ставши «духовним» (очевидно, подався у
монахи), Павло Боскович (Павлович)173.
Знаємо, що у 1696 р. до Києва на довший час на відпуст ходив львівський
швець Андрій Авдикевич - серед сусідів навіть поширилися недобрі чутки
про його тривалу відсутність, підозри в причетності до непорядних справ,
крадіжок тощ о174. Також шевці стверджували, що Авдикевич з необережності
відійшов «до місця святого» (тобто монастиря) без повідомлення в цеху.
Йому присудили штраф 20 гривень, половина з якого припала цехові, поло
вина - бурмістрові, також ремісник мав віддати до церкви півкаменя воску175.
У той період раптові відходи та відсутність через перебування за кордоном
могли трактуватися некорисно для постійного львівського оточення. Тим
більше, що такі чутки виникали на фоні реальних судових справ про погра
бування київських храмів місцевими вихідцями176. У 1707 р. цехмістр шевсь
кого цеху Іван Городецький змушений був віддати представникові Печерсь-
кого монастиря у Києві 3 червоних золотих, залишені в нього на зберігання
грабіжником Печерської лаври Ігнатієм Вольським177.
української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України:

36. праць молодих вчених та аспірантів. K., 2005. Т. 10. С. 97-116; Її ж. Шпиталь
Успенського братства у Львові в XVI-XVIII ст. / / Наукові записки Острозької ака
демії: Серія «Історичні науки». Острог, 2006. Вип. 6. С. 113-125.
171 Імовірно, йдеться про Манявський скит, див.: Целевин Ю. Історія Скиту Ма-
нявського, враз з збірником грамот, листів і деяких судових документів, дотичних
того монастиря. Львів, 1887.
172ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 603-604.
173ЛННБ. О сс., 430, арк. 32 зв.
174ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 91, с. 748-749.
175Oss. 427, k. 163.
176Див.: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 411-412 (Михайло Романкевич, 1700р.);
спр. 562, с. 273-274 (Ігнат Вольський, 1707 р.).
177ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 274.
2.13. М і ш а н і ш л ю б и та м іж к о н ф е с ій н а д и с т а н ц ія
Найкращим індикатором ступеня близькості або відчуження релігійних

громад є число мішаних шлюбів у шевському середовищі. Чи були взаємини
між представниками різних конфесій настільки близькими та дружніми, що
навіть закріплювалися найміцнішими родинними зв'язками? Той джерель
ний матеріал, яким можна оперувати, дозволяє констатувати надзвичайно
малу кількість мішаних шлюбів між католиками та православними (потім
уніатами) в оточенні цеховиків178.
Ось кілька поодиноких випадків, які демонструють спорадичність шлюб
них зв'язків українців та поляків. У 50-60-х pp. XVII ст. до Львова прибув
з-під Перемишля Григорій Горениця, який мав чотирьох дітей: трьох синів -
Яцентія, Федора і Василя, а також дочку Федору179. Василь став монахом і по
мер ще «за Туреччини», тобто близько 1672 p., коли Львів облягали турецькі
війська. А двоє інших синів училися на шевців. Старший з них - Яцентій -
спершу одружився з полькою, котра швидко померла, а пізніше взяв за жінку
пекарку, вдову на прізвище Подковиха.
1703 року перед бурграбським судом Казимир Сікорський скаржився
на двох братів: цехового шевця Яцентія Бабицького та шевчика-підмайстра
Ґжеґожа Бабицького180. Ґжеґож, працюючи у Сікорського кільканадцять
тижнів, покинув майстерню, нічого не про це не повідомивши, і перейшов
на роботу до партача. Коли він за деякий час знову повернувся до цеху,
польський цехмістр віддав його католикові Себастіяну Барановському, але
178 Цікаво, що за останніми дослідженнями американського історика Девіда

Фріка, у Вільні, столиці Великого князівства Литовського, де жило багато русинів
у XVII-XVTII ст., існував фактично спільний для русинів-уніатів та русинів-право
славних шлюбний ринок, яким вони відмежовувалися не тільки від поляків-като-
ликів, але й від московитів (Frick D. «Ruski człowiek»: Muscovites and Ruthenian
Identity in Occupied Wilno, 1655-1661 11 Tentorium Honorum. Essays presented to
Frank E. Sysyn on His Sixtieth Birthday / Ed. by O. Andriewsky, Z. E. Kohut, S. Plokhy
and L. Wolff. Edmonton; Toronto, 2010. P. 135). Характерні приклади мішаних шлю
бів у середовищі віленських русинів навів: Frick D. Separation, Divorce, Bigamy:
Story of the Breakdown of Marriage in Seventeenth-Century Wilno 11 Lithuania and
Ruthenia. Studies of a Transcultural Communication Zone (15th-18th Centuries) / Ed.
by S. Rohdewald, D. Frick, S. Wiederkehr. Wiesbaden, 2007. S. 111-136. (Forschungen
zur osteuropäischen Geschichte. Bd. 71).
179ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 97, c. 327-328.
180Там само, спр. 561, с. 668-669.
Ґжеґож відійшов і від нього, вирішивши працювати у свого брата Яцентія,

що, на думку Сікорського, не було слушним, бо Ґжеґож - католик, аЯцентій -
«руської» релігії. Проте суд відкинув закиди Сікорського, адже тепер « п р и
йнято унію, тому не треба чинити різницю в жодній справі»181. Утім, Ґжеґож
таки заслужив на покарання (« за нестаткування») у вигляді 15 ударів корба-
чем та купівлі 2 фунтових свічок до костелу.
Після прийняття унії свідками на шлюбах католиків усе частіше ставали
уніати. Інколи до латинської катедри на церемонію одруження приходили
аж двоє цехмістрів (польський та руський), як це було на весіллі француза
Антонія Ґоє з католичкою Аґнетою Копровщанкою в 1721 р.182 Цей виходець
із французьких земель через два роки, у 1723 р., одружився вже вдруге - з
українкою греко-католицького віросповідання Анною Смолічанкою, яка не
мала родинних зв'язків у шевському ремісничому середовищі183. 1713 року
Олександр Зарицький (Зажицький), швець «грецького обряду», повів під
вінець Магдалину Дулянську, римо-католичку, родом зі Львова. П ро їхній
шлюб були заповіді у латинській катедрі184, однак не відомо, чи в цьому храмі,
чи в уніатській святині відбувся сам чин вінчання. Можемо все ж припустити,
що це сталося в греко-католицькій церкві, оскільки про хрещення дітей цьо
го подружжя у метриці римо-католицької катедри згадок немає.
Українець за походженням Іван Ґолембіовський (Люпка) був двічі одруже
ний: з українкою Тетяною Лопушинською185, а після її смерті - з полькою Ка-
тажиною. У другому шлюбі 1712 р. в нього народилася донька Реґіна, яка була
охрещена у латинській катедрі. Однак це не завадило Ґолембіовськомув 1714 р.
стати старійшиною братства св. Онуфрія186. 1726 року швець-уніат Петро
Лободинський бере собі за дружину католичку Сюзанну Длуґошовичівну,
батько якої був майстром у львівському шевському цеху187. Останній приклад
ілюструє поєднання шлюбних ринків обох конфесійних середовищ львівських
шевців. Хоча здебільшого вони не перетиналися: як поляки, так і українці шу
кали шлюбних партнерів переважно у своєму етнорелігійному оточенні.
181ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 669.

182Там само, ф. 618, оп. 2, спр. 2638, арк. 22 зв.
184 Там само, спр. 2637, арк. 106.
185Там само, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 350.
186ЛЮЗР.Ч. 1.Т. 12. С. 122.
187ЦДІАУЛ, ф. 618, оп. 2, спр. 2638, арк. 57 зв.
Прийняття унії Львівською єпархією в 1700 р., за єпископа Йосифа (Шум-

лянського), істотно не вплинуло на внутрішні стосунки в цьому цеху. Бо й до по
чатку XVIII ст. шевці-українці мали доступ до всіх посад та економічну рівність у
своїй ремісничій корпорації. Натомість в інших цехах тільки з того часу українці
могли стати цехмістрами. Та свої права потрібно було захищати, відстоюючи
їх у різний спосіб188. Так, скажімо, в 1701 р. обраний на молодшого цехмістра у
сідлярському цеху Ігнатій Самуйлович був змушений подати до актів засвідчення
від єпископа про складання ним визнання віри189. Таку ж «атестацію» у цьому
році вимагали в міській раді й від руського цехмістра шевців Антонія Солонке-
вича, котрий мусив піти до владики Йосифа (Шумлянського) за аналогічним до
кументом, а показавши його в магістраті, віддав бурмістрові 12 гр.190 1714 року
представники української громади Львова домагаються від львівського
раєцького уряду розпорядження у справі обрання українців-уніатів старшими
підмайстрами та на інші посади в ремісничих корпораціях191.
Міжконфесійна дистанція виявлялася й у питаннях опіки над дітьми-
сиротами. Коли в цеху вирішували, кого призначити опікуном, то передовсім
дбали про те, щоб він був тієї ж конфесії, що й батьки. У 1707 р. склалося так,
що після смерті уніата Теодора Куриловича цех обрав двох опікунів, один
з яких був католик. Раєцька колегія переглянула справу, затвердивши тільки
одного з них - Василя Стефановича (Кропача), а призначення іншого - ка
толика Юзефа Новаковича - скасувала. За їхнім рішенням, другим опікуном
також мав бути майстер «грецького обряду»192.
***
Наведені факти суперечать тезам про конфесійне життя в ремісничому
середовищі Львова, що було нібито просякнуте релігійною нетерпимістю.
Принаймні, в ситуації з львівськими шевцями не можна говорити про
дискримінацію українського населення за релігійною та національною оз
наками. Українці-православні, згодом уніати були дієвими та солідарними
у захисті своїх національно-релігійних, а також економічних та соціальних
прав. Хоча помітна конфесійна дистанція між українцями-русинами та по
188 Детальніше судові справи руських ремісників описано в: Капраль М. Націо

нальні громади Львова ХУІ-ХУШ ст. С. 119-123.
189ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 35.
190О бб. 427, к. 115.
191ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 857.
192Там само, спр. 97, с. 576.
дяками все ж залишалася, навіть після прийняття Львівською єпархією унії в

1700 р. Особливо це виявлялося в існуванні окремих шлюбних ринків обох
національних громад.
Інша поширена теза стосується конфесіоналізації релігійного ж ит
тя в Речі Посполитій. Проте несподівану толерантність і поступливість у
релігійних питаннях при формуванні спільного шевського цеху неможли
во пояснити конфесіоналізацією, радше навпаки - йдеться про протилежні
процеси. Як бачимо, такий феномен також не вкладається в прокрустове
ложе концепції конфесіоналізації. Адже, згідно з висновками німецьких уче
них, конфесіоналізація через залучення світської влади, світського чинника
загалом готувала секуляризаційний вибух у свідомості людей XIX ст. Тим
часом свідомість шевців, як і всього львівського ремісництва, ще довго за
лишалася здомінованою традиційними, патріархальними, середньовічними
економічними й соціокультурними цінностями, культивованими впродовж
століть у розміреному цеховому житті.
3. ЕКОНОМІКА:
МАЙНОВИЙ СТАН, ВИДАТКИ, КОНКУРЕНЦІЯ
3.1. М а т е р і а л ь н е стан о ви щ е ш е в ц ів (б у д и н к и , к а м 'я н и ц і , ґ р у н т и )
Наскільки економічно потужним чи, навпаки, слабким було шевське ре

месло у Львові, можна дізнатися з відомостей про матеріальний стан самих
шевців. Володіння нерухомістю в місті та середмісті - своєрідний барометр,
що показує, чи вигідно було займатися цим ремеслом, чи приносило воно до
статні прибутки у шевську родину.
Слабкі в економічному плані, порівняно з купцями та багатими ремісни
ками, шевці досить рідко володіли кам'яницями у середмісті Львова. Найчас
тіше вони наймали окремі кімнати. Так, із 15 львівських кам'яниць, де меш
кали шевці, лише дві чи три були в їхній повній приватній власності. Знаємо,
зокрема, що 1682р. Іван Олешицький винаймав у Клічівській кам'яниці на
вул. Краківській кімнату з двома вікнами, сіни, кухню та комору1. Недалеко
від нього на тій самій вулиці жив у 1671 р. Іван Рачкович з родиною у великій
кімнаті дерев'яного будиночка при Мархв янській кам'яниці, на розі вул. Кра
ківської2. На південній частині площі Ринок у кам'яниці Барчівській, що на
лежала панові Домінікові Вільчеку3, Станіслав Амальович винаймав за чинш
конкретніше не означене помешкання4.
Заможніші майстри, котрі впродовж багатьох літ накопичували майно,
могли стати власниками окремих частин будинків, що відходили їм через ку-
півлю-продаж або в результаті реалізації боргових зобов'язань. 1675 року, на
приклад, у володіння частиною Покоровичівської камяниці на вул. Зарван-
ській був уведений швець Себастіян Трембицький з жінкою Доротою 5. Од
1ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 84, с. 420.

2Там само, спр. 79, с. 992.
3Лавнику 1679-1683 рр. (Kapral М. Urzędnicy miasta Lwowa. S. 228).
4ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 84, с. 420.
5Там само, спр. 81, с. 327-331.
ЕКОНОМІКА 119
нак затримати її у власності подружжю не вдалося - відразу ж з'явилися про

тести проти цього правового акту. З документів наступних років з'ясувалося,
що Трембицькі сплачували надалі тільки річний чинш у 10 зл. за проживання
в цьому будинку.
З 1702 по 1709 рр. сім'я Якуба та Констанції Прухницьких володіла час
тиною кам'яниці Авенштоківської на вул. Галицькій, що включала кімнату
на першому поверсі з двома вікнами на вулицю, а також півкухні6. Вартість
боргового запису, за яким ця власність стала їхньою, складала 551 зл. Утім,
важкі часи, що настали після захоплення міста шведами у 1704 р. з наступ
ними голодними роками та пошестями, змусили Прухницьких відмовитися
від цієї дорогої, як на шевські статки, нерухомості. У 1730 р. Франциск Лоє
за 1 тис. зл. зрікається прав на Пукачевську кам'яницю на вул. Краківській, за
яку досі боровся з опікунами сідляра Христофора Бема7.
Загалом протягом досліджуваного періоду останньої третини XVII - пер
шої третини XVIII ст. простежується поступова втрата шевцями нерухомого
майна, передовсім будинків у середмісті. Довший час Плоцька кам'яниця, що
розташовувалася навпроти Низького замку, повністю належала спорідненим
шевським родинам, які намагалися не впускати «чуж их» у коло власників.
У 1660-х рр. нею володів Павел Тецнер. 1669 року він розділив кам'яницю
на три частини для своїх дітей і продав свою частку за 1 300 зл. зятю Яку-
бові Вечоркевичу, дуже успішному та авторитетному шевцеві, довголітньому
цехмістрові8. Вечоркевич був власником цього будинку аж до своєї смерті
у 1689 р., коли спадкоємці поділили його на чотири частини9. Поступово
Плоцька кам'яниця виходить з-під власності шевських сімей. У 1690 р. А н
джей Тецнер з жінкою Цецилією продають свою четвертину в ній за ціною
520 зл. іншому співвласникові Анджею Павінському з дружиною Ядвіґою
Вечорковичівною10. 1701 року Павінський з Вечорковичівною та ще однією
дочкою Вечоркевича, вдовою Ельжбетою Ляховичевою, перебуваючи у вели
кій матеріальній скруті, відпродують свої частки в кам'яниці оо. тринітаріям
за 2 450 зл.11 Потрібно зазначити, що ця нерухомість віддавна була обтяжена
6ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 1169.

7Там само, спр. 111, с. 1292,1302.
8Там само, спр. 77, с. 1008-1012.
9Там само, спр. 88, с. 794-800.
10Там само, спр. 89, с. 7-9.
«видеркафом» зі сплатою 100 зл. щорічно: спершу - на користь мансіонарі-

їв костелу св. Катерини на Низькому замку, а пізніше - костелу св. Миколая
00. тринітаріїв12. Згодом будинок таки перейшов у володіння духовенства.
Інший заможний шевський майстер Данило Страдецький мав шанси закрі
пити у своїй власності Садановичівську кам'яницю на вул. Шевській (Єзуїць-
кій), але врешті-решт вона, як і Плоцька, потрапила до інших рук. Спочатку
Страдецький у 1699 р. купив частину будинку в пекаря Якуба Орловського за
З тис. зл.13 Його частка нерухомості охоплювала мурований склепик (кімна
ту) з вікном, пивницю під тією кімнатою, половину кухні та стриху, також він
мав право на використання бровару і прибутків з нього. Невдовзі виявилося,
що це майно сильно понищене попередніми власниками кам'яниці. Купівлю
намагались опротестувати й повернути продане у своє володіння близькі р о
дичі Орловського. Проте швець міцно тримався цієї нерухомості, поступово
зосередивши у своїх руках три її частини. Тільки по смерті Страдецького його
вдова Пелагія, котра вдруге вийшла заміж - за калитника Войцеха Левандов-
ського, продала у 1706 р. ці частини Садановичівської кам'яниці багатому го
динникарю Станіславові Ґурницькому, але вже за більшу суму - 4 тис. зл.14
Значно успішнішим був у збиранні нерухомості інший цеховий швець -
Тома Янович (Дроздович), майнові претензії якого поширювалися на дві
кам'яниці на вул. Руській. У 1696 р. Янович позичив у галицького ловчого
Казимира Курдвановського 3 тис. зл., забезпечуючи борг на наріжній Буй-
новській, чи Балабанівській, кам'яниці15. Через два роки, коли він накопи
чив великі запаси готівки, у 1698 р. купець Киріак Ісарович відступив йому
своє право на Доротеївську, або Сапричинську, кам'яницю на вул. Руській
після смерті Олександра Балабана16 та його жінки Анастасії Буйновської, за
9 349 зл.17 Швець не залишив спадкоємця чоловічої статі, й усе його майно, за
відомостями Дениса Зубрицького, успадкувала донька, котра одружилася з
12ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 77, с. 916 (записи 1630 та 1656 рр.); спр. 93, с. 87-88
(записи 1690 та 1693 рр.).
13Там само, спр. 91, с. 1263-1265.
14Там само, спр. 97, с. 490.
15Там само, спр. 91, с. 168-169.
16Олександр Балабан помер близько 1689 р. Про цього багатого грецького куп
ця, братського діяча, мецената, відновлювача каплички Трьох святителів при Успен
ській церкві у Львові див.: Зубрицький Д. Хроніка Ставропігійського братства / Пер.
1. Сварник. Львів, 2011. С. 175-180.
І7ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 91, с. 750-752.
львівським міщанином Русоловичем18. З 1733 р. Балабанівська кам'яниця - у

власності Ставропігійського братства, котре, використавши також сусідню
ділянку, вимурувало нову наріжну кам’яницю, що збереглася до сьогодні.
Більш звичним місцем проживання та ведення ремесла для шевців були
дерев'яні будинки, якими вони володіли чи які наймали здебільшого на
львівських передмістях або на фортифікаційних валах. У реєстрах за 1660-
1735 рр. зафіксовано 62 згадки про шевців-власників будинків чи їхніх час
тин. Однак великим вкладенням капіталу невеликі дерев'яні будівлі, що кож
ної миті могли бути знищені вогнем, звісно, не вважалися. В актах купівлі-
продажу фігурують зовсім незначні суми - заледве у кілька десятків злотих,
тільки в окремих випадках сягаючи більше 100 зл.19 Так, 1729 р. Себастіян
Зажицький із дружиною Реґіною продали будинок на Святоянській юридиці
шевцеві Яцентію Вороні за 125 зл.20 На тій же юридиці Іван Пташкевич був
господарем будинку, в якому тримав шинок. У 1731 р. він цього всього по
збувся, спродавши свою нерухомість за 200 зл.21
Порівняно мало належало шевцям і ґрунтів на львівських передмістях.
У досліджуваний період в актах знайдено лише 13 вказівок на те, що ці ре
місники володіли передміськими ґрунтами. Як правило, такими власниками
ставали багаті майстри, які входили до складу керівництва цеху (Якуб Вечор-
кевич, Ґжеґож Капуста, Іван Глинський, Василь Пташкевич та ін.). Проте по
ступово і з їхніх рук ця земля переходить до представників інших соціальних
середовищ. У 1686 р. Гелена Козеївна, вдова шевця Каспера Залеського з Під-
замча, продала ґрунт, званий «Лозейовським», на Краківському передміс
ті братству церкви Воскресіння22. Того ж року інша вдова - шевця Василя
Паснікевича - Барбара Паснікевичева відпродала частину Величківського
ґрунту на Сенявщині («м іж євреям и») Файбішу Зеліковичу23. 1698 року її
родич Панько Паснікевич позбувається Ножовниківського ґрунту на тій же
Сенявщині, відступаючи його шляхтичеві Вавженцю Дувалю24.
18Зубрицький Д. Хроніка Ставропігійського братства. С. 176.

19Див., наприклад: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 577, с. 101 (24зл. - 1721 р.); спр. 578,
с. 44 (85 зл. - 1731 р.), с. 57 (108 зл. - 1732 р.).
20ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 577, с. 474-475.
21Там само, спр. 578, с. 27.
22Там само, спр. 557, с. 253-256.
23Там само, спр. 558, с. 309-310.
24Там само, спр. 561, с. 284-285.
Коли з нерухомістю прощалися навіть найбагатші родини шевців, то оче

видно, що найбіднішим шевцям і ґрунти, і дерев'яні будиночки було придбати
надто важко, тому вони брали в оренду кімнату чи кілька кімнат. Сума спла
чуваного за це річного чиншу складала від 6 зл.25 (для порівняння: річний
чинш з ятки за договором «видеркафу» становив уже згадані 8 зл. щорічно
зі 100 зл. вкладеного капіталу26).
Шевські ятки, що стояли в самому центрі міста - на площі Ринок, були не
тільки місцем продажу товару, але й індикатором заможності того чи того
шевця. Середня вартість усіх трьох видів яток («королівська / італійська»,
«сорокова / сап'яннича», «чотирнадцята / чорна») була приблизно одна
кова - від 70 до 100 зл. Іноді, однак, їхня ціна сягала 150 зл. і більше. Тільки
в одному випадку задокументовано купівлю такої нерухомості за виняткову
суму - 500 зл., коли у 1728 р. Катажина Фудалейовичева відпродала одну зі
своїх яток шевцеві Константину Комажинському27.
Відносна сталість і рівномірність цін зумовлювалася тим, що всі ятки були
муровані й розташовувалися поряд, в одному районі міста. Коливання їхньої
вартості зумовлювалися кон'юнктурою ринку. У часи економічного занепа
ду, відсутності замовлень на шевські вироби і, як наслідок, зниження обсягів
продажу шевці збували свої ятки за значно менші гроші. Так, у докризовому
1699 р. ятка Кшиштофа Ожеховича коштувала звичних 100 зл., а вже 1705 р.,
у розпал голоду та пошесті, її ціна впала до 70 зл. Саме за таку суму цю неру
хомість продали економи міста по смерті її бездітного власника Іґнація Сков-
ронковича шевцю Янові Вишинському28. У 1722 р., коли економічна криза
минула, спадкоємці Вишинського перепродують ятку з великим прибутком -
за 120 зл. Як бачимо, вартість того самого місця торгівлі взуттям могла то
підвищуватися, то падати на третину. Інколи вона зростала більш ніж на по
ловину, як це бачимо на прикладі Ходушкової ятки. 1664 року Петро Дац-
кевич купив її в Дмитра Ходушка за 60 зл., а 1688 р. - продав уже за 160 зл.29
Траплялося й так, що продавці яток тримали її ціну протягом тривалого пері
оду на одному рівні, незважаючи на економічну кон'юнктуру. Таку ситуацію
25ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 577, с. 474.

26Там само, спр. 80, с. 413-416.
27Там само, спр. 110, с. 590.
28Там само, спр. 97, с. 335.
29Там само, спр. 559, с. 110-111.
можна пояснити впливом родинних стосунків та інших суб'єктивних чинни

ків, які нівелювали господарську доцільність. Скажімо, «королівська» «То-
жовська» ятка коштувала однаково (100 зл.) і в 1700, і в 1706, і в 1724 рр.30
Аналіз динаміки цін на шевські ятки в хронологічному вимірі дає змогу
висловити припущення про сприятливі економічні умови для шевського р е
месла. Збільшення вартості цієї нерухомості у 80-90-х рр. XVII ст., що накла
далося на зростання числа учнів та прийнятих до цеху майстрів, засвідчило
певний пік у розвитку львівського шевства. Його спад, натомість, спостері
гаємо у 1710-1720 рр. Утім, дуже різких перепадів у економічному розви
тку протягом всього досліджуваного періоду не простежується, якщо судити
тільки з цінової динаміки шевських яток (див. графік).
Динаміка цін на шевські ятки у Львові за 1663-1731 рр.

250
1660 1670 1680 1690 1700 1710 1720 1730 1740
РОКИ
Джерело: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 69-111, 556-563.
Зміна власників яток також дозволяє зробити окремі висновки про мате
ріальне становище репрезентантів львівського шевського ремесла. У випад
ку «сорокових» яток сапянників протягом 1645-1658 рр. (на цей період,
нагадаймо, припали облоги Львова козаками, татарами та росіянами у 1648
та 1655 рр.) з 40 власників змінилося рівно половина - 20 осіб (табл. 7).
30 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 92, с. 270-272, 279-281, 304-305; спр. 97, с. 508;
спр. 109, с. 1116-1117.
Таблиця 7
Власники шевських «сорокових» яток на площі Ринок у 1645-1658 рр.
№ 1645 р. 1658 р.
1 Стефан Чиж Василь Куба
2 Олександр Петрусевич Олександр Петрусевич*
3 Роман Пшеценткович Роман Пшеценткович
4 Данило Хомич Матій Болехович
5 Григорій Маркович Григорій М аркович
6 Ференс Леськович Ференс Лічко
7 Андрій Мельничок Андрій Мельничок
8 Іван Домажирський Іван Домажирський
9 Олександр Солонецький Олександр Солонецький
10 Ференс Мешиняк Ференсова Цюміна
11 Стефан Каменецький Стефан Каменецький
12 Миколай Городецький М иколай Городецький
13 Михайло Деревінський Василь Кітович
14 Олександр Єнджейович Павло з Белза
15 Григорій Панасович Григорій Шевський
16 Андрійова Типіна Лукаш Типа
17 Данило Морда Конрад Петрович
18 Стефан Войтович Ян Сльота
19 Константин Константин Троханович
20 Андрій Панкевич Яцько Старомейський
21 Стефан Ходушка Стефан Ходушка
22 Миколай Арендар Яцько Попович
23 Ференсова Головецька Олександр Старомейський
24 Василь Мокосевич Ференс Базилейчик
25 Павел Вікторович Семен Кішка
26 Петро Василевич Дмитро Туркевич
27 Василь Зарицький Григорій Паснічек
28 Тома Маркович Тома Коба
29 Павло Павлович Павло Павлович
30 Іван Кордибанник Іван Кордибанник
31 Іван Влодимирський Іван Кунашевич
32 Лукаш Мазниця Іван Медицький
33 Дмитро Ходушка Степан Ходушка
34 Томаш Єнджейович Томаш Єнджейович
35 Іван Книжник Ференс Книжник
36 Іван Дзерейко Іван Дзерейко
37 Яцько Солонецький Іван Медицький
38 Антоній Богайчик Ант оній Богайчик
39 Антоній Ференсович Ант оній Ференсович
* Курсив - без зміни власника.
Джерела : ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 720, с. 32-33, 717.
Власники шевських «чотирнадцятих» яток на площі Ринок у 1645-1720 pp.
%
1645 р. 1658 p. 1 1680 р. 1 1685 р. 1689 р. 1 1693-1695 pp. 1 1720 р. 1
Ференс Ґабріель Василь
Андрій Медицький Андрій Медицький Андрій Медицький Теодор Шемельовський
Хировський Кам’янецький Кам’янецький
Григорій Семен Супроновин
ЕКОНОМІКА
<4
Іван Григорович Семен Супроновин Семен Супроновин Семен Супроновин Франциск Гербест (зять)
Глинський (вдова)
ГО
1Іван Загашка | Іван Загашка* \ Войцех Коздрай | Войцех Коздрай | Войцех Коздрай \ Войцех Коздрай (вдова) 1Ігнатій Соболевський |
Андрій
Войцех Андрій Андрій
Караниновський Ференс Дмитрович Григорій Вишинський Янова Гладиха
Буйновський Карачиновський Караниновський
(вдова)
[ Марцін Пашнік | Ян Свейнерович 1Ян Свейнеровин 1Ян Свейнеровин Ян Свейнеровин 1Ян Свейнеровин 1Матіашова чинбарка
Ґабріель
»о ю
Ґабріель Ґжесковин Павло Левкович Панько Аевковин Панько Аевковин Петро Вишинський Іван Ярославський
Ґжескович
Семен Супроновин
Іван Векір Марко Загора Супронович Семен Супроновин Семен Супроновин Партачувний
(вдова)
00
1Павло Белзецький | Василь Типа |1Іван Голешицький Павло Гриневич | Павло Гриневин \ Миколай Ліпінович 1порожня (Доновака)
Миколай Ґабріель Ґабріель
о\
Станіслав Мазур Ґабріель Матіашевин Іван Зарицький Олександр Зарицький
Ґомолецький Матіашевич Матіашевин
Максим Миколай
о
Миколай Пурпура Миколай Пурпура Миколай Пурпура Теодор Дмитрович Григорій Паснікевич
Поздикович Пурпура
Григорій Григорій Якубова
Іван Медицький Іван Медицький Антоній Супронович Іван Росолович
Михайлевич Михайлевин Шидлярська
Ференс
Ґабріель Литвинек Іван Галік Іван Галік Іван Галік Іван Галік Яцентій Абрамович
Ярославський
(Ч т
1Матій Зозуля | Матій Зозуля \\ Петро Василевич | Петро Василевин \ Петро Василевин \ Іван Кульпа Іван Кульпа (вдова) \
Костянтин Михайло
14 Теодор Григорович Теодор Григорович Теодор Григорович Теодор Григорович Григорій Стшемеський
Ігнатевич Рогатинський
Василь Ґродзь | Василь Ґродзь \ Василь Ґродзь \ Василь Ґродзь Семен Ґродзь
Данило Данило
VO
Данило Петровський Данило Петрович Григорій Товарницький
Петровський Петровський
Іван Панчукевич | Іван Панчукевич \ Томаш Зиполінський 1І Томаш Зиполінський
оо
Іван Кульпа порожня (Доновака)
* Курсив - без зміни власника.
125
Джерела : ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 720, с. 33,718; спр. 721, с. 26; спр. 724, с. 22,40,117,177; спр. 725, с. 68-69.
У «чотирнадцятих» ятках, також розташованих на Ринку, в той час перехід

власності в нові руки заторкнув десять осіб, і лише четверо майстрів зуміли
залишитися при своїй нерухомості ( табл. 8 ).
Дослідження цього питання на хронологічно ширшому матеріалі (1645-
1720 рр.) показує, що жодну з «чотирнадцятих» яток не вдалося втримати
у спадковій власності впродовж трьох поколінь - ні один майстер не зумів
передати її у спадок своєму внукові. 1680 року тільки три з шістнадцяти яток
зберегли своїх власників. 50-70-ті рр. XVII ст. - важкі часи після Хмельнич
чини, «шведського потопу» - аж ніяк не сприяли добробуту львів'ян, у т. ч.
і шевців. Вдалішими видалися 1 6 8 0 -1690-ті рр., коли відбувалося часткове
відновлення економіки та демографічного потенціалу міста31. Статисти
ка змін власності шевських яток непрямо це також підтверджує. Протягом
1680-1685 рр. десять із сімнадцяти яток, тобто більше половини, належали
тим самим господарям. У 1685-1693 рр. рівно половина (девять) майстрів
продовжували продавати свої вироби у власнихятках (див. табл. 8 ). На част
ковий спад у шевському ремеслі на початку XVIII ст. вказує не лише змен
шення загальної кількості місць продажу взуття32, але й почастішання випад
ків переходу їх до нових власників. У 1720 р. тільки чотири з вісімнадцяти
господарів «чотирнадцятих» яток мали спадковий зв'язок з їхніми власни
ками станом на 1693 р.
Окрім володіння нерухомістю, майновий стан шевців відображають та
кож реєстри, описи та згадки про рухоме майно ремісників, дорогоцінності,
одяг тощо в судових справах, духівницях та інших актах. Знаємо, наприклад,
що напередодні Різдва, 4 січня 1693 р., швець Іван Василевич (Чух) склав за
повіт, який засвідчив його матеріальне становище33. Хоча, очевидно, у цьому
документі було зазначено не все майно шевця - у ньому, зокрема, немає ін
формації про інструменти, прикраси, інші речі34. Натомість дізнаємося, що
швець володів дерев'яним будинком та шевською яткою, проте ця нерухо
мість була обтяжена боргами на суму 370 зл. Василевич також мав боржників,
31Капраль М. Національні громади Львова ХУІ-ХУІІІ ст. С. 257.

32 Ширше про це див. на с. 200 нашого видання.
33ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 729-731.
34 Така практика була загальнопоширеною уЛьвові. Так, у 1729 р. спадкоємці
Анастасії Базилевичевої підозрюють, що в її заповіт не ввійшли рухомі речі - тільки
суми заборгованості, й вимагають від чоловіка померлої Георгія Базилевича ком
пенсації на суму 250 зл. (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 111, с. 1260-1261).
котрі були йому винними через заставлений одяг. У заставі в євреїв на момент
укладання тестаменту перебували кармазиновий жупан, жіноча спідниця та
шаль червоного кольору а також лисяча шапка.
Середньої заможності майстер-швець Іван Рачкович разом з дружиною
залишив по собі реєстр речей та коштовностей, розподілених між його
спадкоємцями. У цьому переліку фігурують фіолетовий жупан зі срібними
ґудзиками, туркусовий кунтуш35, підбитий лисячим хутром, з шовковими
петлицями, інший кунтуш - баранячий, зі срібними ґудзиками, а також 27
штук олов'яного (цинового) посуду36, перстень, рукав із золотими корона
ми, перли, дві оздоби з дорогоцінного каменю (« ш ту ч к и » )37. Зауважимо, що
більшість цінних речей Рачковича були заставлені, що можна пояснити по
требою шевця в готівці для купівлі сировини. Такий спосіб отримання кре
дитних коштів часто практикувався в ремісничому середовищі, у чому пере
конують численні згадки застави дорогоцінностей та одягу в цьому й інших
інвентарях38.
На заручинах Миколая Григоровича з Анною Стефановичівною в 1717 р.
майбутній тесть пообіцяв потенційному зятеві справити багатий посаг для
своєї доньки, а саме: бунт сап'яну, п'ять шнурків перлів, рубіновий перстень,
малий ланцюг на 12 червоних золотих, два комплекти одягу та шість штук
олов'яного посуду39. Але слова він не дотримав, і Григорович звернувся до
суду.
У тестаменті старшого майстра та цехмістра Андрія Карачиновського
майже не сказано про рухоме майно й дорогоцінності. П ро його матері
альний статус свідчать великі суми, котрі цей заможний бездітний швець
заповідав львівським духовним особам та інституціям: катедрі св. Ю ра «н а
Д еісус»40 - 200 зл., церкві св. Онуфрія «н а дзвін» - 400 зл., по 100 зл. - до
35Туркусовий - колір небесно-блакитний ( Turnau І. Słownik ubiorów: tkaniny, wy

roby pozatkackie, skóry, broń i klejnoty, oraz barwy znane w Polsce od Średniowiecza do
początku XIX wieku. Warszawa, 1999. S. 192).
36ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 79, c. 992-994.
37Turnau I. Słownik ubiorów. S. 180.
38У Львові відсутні детальні реєстри речей ремісників, у т. ч. і шевських майстрів,
включно з ремісничим інвентарем, як вони збереглися, наприклад, у прибалтійсько
му місті Таллінн у XVIII ст., див.: Die Nachlassverzeichnisse der Handwerker in Tallinn
1706-1803 / Bearb. Raimo Pullat. Tallinn, 2006. S. 223-230.
39ЦДІЛУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 107, c. 214.
40Йшлося про замовлення на виготовлення ікони.
храму св. М иколая та монастиря св. Івана «н а мурування»41. Менше було

передано церкві Різдва Богородиці на Тарнавці - ЗО зл. По 10 зл. відійшли
духовним: ігуменам монастирів св. Юра, св. Онуфрія, св. Івана Богослова, а
також настоятелям міської церкви Успення Богородиці та храму св. Парас-
кеви П'ятниці. Монахині при церкві Введення у храм Пресвятої Богородиці
одержали від жертводавця срібний келих.
Карачиновський не забув про свою родину: сестра Анастасія отримала
40 зл., темно-зелений підшитий кунтуш і старий темно-зелений жупан. Пле
мінники Анастасія, М арія та Євдокія успадкували по 30 зл. Загалом один з
найбагатших шевців заповів поважну суму в 1 300 зл.42
У 1689 р. відбувся поділ майна довголітнього шевського цехмістра Якуба
Вечоркевича43. Готівки у його Плоцькій кам'яниці навпроти Низького замку
виявилося небагато: ЗО червоних золотих, 50 битих талерів та один левковий
талер44. Майже всі гроші пішли на похорон цехмістра - 200 зл., тому спад
коємцям залишилося тільки 18,5 битих талерів. Значними, натомість, були
заощадження у золотих речах, оцінених у 116 зл., та срібних - 197,5 зл., а
також в олов'яному посуді та інших предметах побуту - 140 зл. 12 гр. Ве-
чоркевич мав презентабельний гардероб, складений з дорогого одягу, вартіс
тю у 210 зл.45, та, що незвично, невеликий арсенал зброї: гаківниця вартістю
41ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 1833-1835.

42Про заповіти у шляхетському середовищі Руського воєводства першої полови
ни XVIII ст. див.: Вінниченко О. Шляхетські заповіти в реляційних книгах Львівсько
го та Перемишльського ґродських судів першої половини XVIII століття як історич
не джерело: Дис.... канд. іст. наук. Львів, 2009.
43ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 88, с. 794-800.
44 У 1687-1688 рр. вартість одного битого талера коливалася від 108 гр. ( Зва
рич В Ш у с т Р Нумізматика: Довідник. Тернопіль, 1998. С. 352) до 6,5 зл. або
195 гр. (ЗубрицькийД. Хроніка Ставропігійського братства. С. 196), один левковий
талер у 1687 р. коштував 5,5 зл. або 165 гр. (Там само). У Львові 1694 р. червоний
(угорський) золотий чи дукат вартував 14,5 зл. (Там само. С. 202), а 1717 р. - вже
18 зл. (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 107, с. 105).
45Ось повний перелік одягу: темно-зелений кунтуш з швейцарськими петлиця
ми та зі шнурком і китайковою підшивкою - 40 зл., фіалковий кунтуш зі швейцар
ським шнурком - 24 зл., стара лазурова делія з оксамитовою підшивкою - 20 зл.,
старий витертий туркусовий тузлук (вид пальта простого крою турецького по
ходження: Turnau І. Słownik ubiorów. S. 192) - 10 зл., фіалковий жупан - 30 зл.,
атласовий кафтан - 15 зл., кіндяковий (турецького походження, з грубого сукна:
Ibid. S. 86) жупан - 6 зл., рожевий старий жупан - 8 зл., старий фіалковий жупан -
З зл., рожеві штани (убори: Ibid. S. 193) - 12 зл., старі лазурові штани - 3 зл., стара
18 зл., сміґовниця (різновид гаківниці) - 12 зл., два старі мушкети - 8 зл.,

п ять старих карабінів - 5 зл., обух - 2 зл., два старих колових пістолети, стара
«ґульдинка» (мисливська нарізна зброя46) та пара «круці» (малі пістолети
чи короткоствольна вогнепальна зброя47) за 5 зл. Володіння добротним одя
гом та зброєю вказувало на дуже добрий матеріальний стан їхнього власника
і, фактично, вважалося прерогативою шляхти й міського патриціату48.
До великих статків на шевському ремеслі доробився і Каспер Павлікевич.
У 1705 р. борг своєї дружини на суму 1 тис. зл. він міг забезпечити двома бу
динками на валах, трьома шевськими ятками49, 500 зл. боргів шевців, а також
оловом, «закопаним у пивниці», двома вязками (шнурками) перлів, одна з
яких була в заставі50. Інший заможний польський майстер Станіслав Фудале-
йович частину своїх багатств конвертував у готівку та дорогоцінності. 1710
року він разом з дружиною претендував на депозит, складений у кам'яниці
Дарських. За мандатом бурмістра судовий виконавець - возний - виявив у
цьому депозиті: ланцюг на 13 червоних золотих, 1 тис. зл. у битих талярах,
700 зл. у півталерах та іншій монеті, срібні ложки, золотий хрест з розп'яттям
та 90 червоних золотих51. Проте це не повний перелік грошей і коштовнос
тей, покладених на зберігання подружжям Фудалейовичів, - деяких речей у
кам'яниці возний не знайшов.
Про дорогоцінності в шевських руках певне уявлення дає також позов
шевця Теодора Шемельовського на його тестя Григорія Пташкевича. П іс
ля смерті дружини Шемельовський виклав майнові претензії щодо восьми
шнурків перлів, восьми шнурків рубінів, оксамитового катанашу52 з
марципановою короною, а також облямованої шапки з хвостиками, білого
оксамитова шапка - 5 зл., старий шовковий пас - 10 зл. (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
спр. 88, с. 796).
46Turnau І. Słownik ubiorów. S. 67.
47Ibid. S. 99.
48 Побут багатого львівського міщанства та патриціату XVI-XVII ст. докладно
описав: Łoziński W. Patrycyat і mieszczaństwo lwowskie w XVI і XVII wieku. Lwów,
1890.
49Це при тому, що теоретично цехове право забороняло майстрові тримати біль
ше однієї ятки, див.: Kluge A. Die Zünfte. S. 303.
50ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 48.
52Жіночий одяг, який носили у XVTI-XVTII ст., ймовірно, що це вид катанки ( Tur
nau І. Słownik ubiorów. S. 84).
фартуха53, кармазинової спідниці та інших жіночих речей54. Інший зять

Пташкевича - Іван Росолович - отримав за своєю жінкою 500 зл. після поділу
майна померлого тестя55.
Інколи добрий матеріальний стан дозволяв окремим шевцям займатися
операціями лихварства, беручи в заставу коштовності та видаючи готівковий
кредит. Але таких випадків зафіксовано в документах небагато. Так, у 1695 р.
дружина львівського лавника Войцеха Варальського56 Тереза засвідчила, що
вона заставила кілька років тому в шевця Григорія Хойнацького та його жін
ки Анастасії рубіновий ланцюг, вартістю 20 червоних золотих, і дорогоцінну
оздобу («ш туч ку»), позичивши 200 зл.57 Оздоба була продовгувата, а Хой-
нацький хотів повернути іншу, вартістю всього 20 зл., тому Варальська по
дала протест перед бурграбським урядом у цій справі.
Тим часом більшість шевців не могли й мріяти про володіння значною
нерухомістю, кош товностями та великими сумами грошей. Лише окремим
особам із львівського шевського середовища вдавалося суттєво поліпши
ти свій матеріальний стан, що, однак, було радше випадковим, аніж постій
ним явищем.
3.2. С о ц і а л ь н и й в и м ір п р и б у тк ів та в и д а т к ів ш евсько го ц еху
Благополучність існування шевської корпорації Львова обумовлювалася

відносною економічною успішністю ремесла. М айстри не отримували ве
ликих прибутків, але, задовольняючи потреби мешканців Львова та округи
у щоденному взутті, могли сподіватися на періодичні фінансові поповнення
сімейного бюджету. Через систему міських та цехових податків відбувалося
часткове розподілення особистих прибутків шевців на рівні корпорації, на
лежність до якої була суттєвою для самоідентифікації й менталітету серед
ньовічної та ранньомодерної людини.
53У XVIII ст. легкі фартухи були формою щоденного жіночого одягу: Turnau І.
Słownik ubiorów. S. 53.
54ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 1150.
55Там само, спр. 562, с. 506-510.
56Лавнику 1684-1703 рр. (Kapral М. Urzędnicy miasta Lwowa. S. 415).
57ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 21-22.
Вирізняючись на фоні багатьох інших цехів своєю прибутковістю, шев

ське ремесло виступало важливим джерелом наповнення міської скарбниці.
Так, за реєстрами міської каси, 1720 р. з усіх шевських яток було сплачено
306 зл.58, тоді як з кушнірських будок - тільки 156 зл., з будок білого хлі
ба - 80 зл., шклярських будок - 164 зл. Різники зі своїх яток віддавали місту
120 зл., чинбарі зі своїх місць - 40 зл., «полотнярки» - 200 зл. Значно більше
прибутку приносили Львову хіба що міські млини - 370 зл.59 щорічно. Саме
надходження від яток були найвагомішою складовою доходів міської влади,
отриманих від шевців. Адже звичайні податки з шевського цеху переважно
поступалися зборам з інших цехів. Для порівняння, у 1694 р. шевці сплатили
24 зл. податку, тимчасом як кравці - 40 зл., пекарі білого хліба - 30 зл., пекарі
житнього хліба - 36 зл., кушніри - 24 зл., різники - 40 зл.60
Безпосередньо у свою скарбницю цех відкладав гроші, одержані як вступ
ні внески учнів за навчання, вступні та різні періодичні сплати майстрів
(підмайстри мали власну скарбницю і вели окрему бухгалтерію витрат і
прибутків)61. Цехові видатки й доходи чітко корелювалися: цехмістри, які
розпоряджалися грошами, намагалися витрачати не більше від тієї суми,
що надходила до цеху. Якщо витрати перевищували прибутки, то цехове
керівництво було змушене покривати різницю зі своїх коштів. За даними
двох раєцьких ревізій, протягом 1665-1679 рр. у львівському шевському
цеху бюджет виглядав таким чином: надходження складали в середньо
му 298 зл., майже збігаючись із середньорічною сумою видатків у 300 зл.
( т абл . 9). Спад цехових доходів спостерігався у першій половині 70-х рр.
XVII ст., коли місто та ремісничі корпорації оговтувалися від наслідків важ
кої облоги 1672 р.
Структура прибутків та, особливо, витрат репрезентує соціальні пріори
тети шевського середовища у Х У ІІ-Х\ТИ ст. Усі видатки цеху можна поді
лити на п'ять великих груп: правові, економічні, релігійні, на частування та
58ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 725, с. 59.

59Там само, с. 59-60.
60Там само, спр. 788, с. 977.
61 Пилип Клименко писав, що цех мав два головні фінансові джерела: вступні вне
ски майстрів, підмайстрів та учнів, а також судові штрафи (Клименко П. Цехи на
Україні. С. 121). У львівській шевській корпорації ранньомодерного періоду друга
стаття прибутків (судові штрафи) не була значною.
Таблиця 9
Прибутки та витрати шевського цеху в 1665-1679 рр.
Рік Прибутки Видатки
1665 196 зл. 12 гр. 219 зл. 17 гр.
1666 185 зл. 240 зл. 15 гр.
1667 535 зл. 3 гр. 372 зл. 18 гр.
1668 504 з л / 664 зл. 20 гр.
1669 360 зл. 383 зл. 4 гр.
1670 197 зл. 24 гр. 185 зл.
1671 320 зл. 317 зл.
1672 209 зл. 205 зл. 16 гр.
1673 264 зл. 285 зл.
1674 101 зл. 177 зл. 21 гр.
1675 не слухали звітів
1676 178 зл. 201 зл. 16 гр.
1677 280 зл. 29 гр. 286 зл. 29 гр.
1678 368 зл. 3 гр. 448 зл. 24 гр.
1679 303 зл. 221 зл.
* Не враховано прибуток на суму 180 зл. від минулорічних цехмістрів.

Джерела: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 1492-1497; спр. 83, с. 405-408.
інші ( табл. 10). Перша з них передбачала витрати цехмістрів на судові про
цеси з партачами, цеховими шевцями, які не сплачували податків або вчиняли
різні правопорушення в цеху, а також із іншими ремісничими корпораціями,
наприклад чинбарями. До цієї категорії видатків входять і періодичні внесен
ня цехмістрами грошей при консультаціях з бурмістром, райцями, бурграбі-
єм та іншими представниками міської влади й судових інстанцій. Пересічно
щороку діяльність у правовій сфері обходилася цехові у чверть усіх цехових
витрат - 24,8 %. Серед економічних видатків переважали регулярні сплати
для забезпечення прийнятних цін на шевські вироби під час їх урядового оці
нювання (« н а таксу»), а конкретніше - інстигаторові, від котрого залежав
рівень цінової планки. До економічної складової витрат корпорації також
належали чиншові внески за оренду цехової кімнати, оплати за уникнення
тих чи тих податків. У середньому шевці щорічно віддавали на згадані цілі
21,3 % своїх заощаджень.
Релігійна складова цехових видатків на тлі інших статей виглядала доволі
скромно - 14 % на рік. Помітна цікава тенденція: чим менше ремісники да
вали на квартальні вотиви, заупокійні богослужіння, свічки, похорони, тим
більше йшло у них грошей на алкогольні частунки. Особливо виразно це
з
й
гг
Структура витрат шевського цеху
за цеховими книгами в XVII-XVIII ст.
Середні
Стаття
*
£
£
£
1665 р. 1685 р. 1703 р. 1715 р. 1730 р. статистик
ЕКОНОМІКА
витрат
. Я^
о вW
показник
24 зл. 138 зл. 124 зл. 90 зл. 87 зл.
о
о
о
о
о
(S
гО
to
ГО
to
to
гО
гС
о\
00
S'
S'
<4
Право
<ч
12 гр. 12 гр. 28 гр. 5 гр. 10 гр. tO
44 зл. 33 зл. 134 зл. 29 зл.
о
о
(S
гО
to
гО
гО
S'
Економіка 13,42 23,20 12,42 161 зл.
(N
8 гр. 24 гр. 6 гр. 18 гр.
ГО
12 зл.
Л
168 зл. 49 зл. 29 зл.
о
о
о
00
Релігія 3,83 6,58 29,16
(N
9,21
ф4
О О
18 гр. 23 гр. 18 гр. 20 гр.
< сі.
Сн
183 зл. 116 зл. 56 зл. 54 зл. 25 зл.
(S
(S
[>
00
of
00
Частунок 55,76 9,73 23,00
tO
ON
7 гр. 10 гр. 11 гр. 10 гр. 21 гр.
63 зл. 141 зл. 94 зл. 14 зл. 18 зл.

о
ГО
ГО
(S
о
Інше 16,30 5,62
tO
'Ф
tO
ON
15 гр. 15 гр. 9 гр. 18 гр. 2 гр.
328 зл. 460 зл. 578 зл. 238 зл. 321 зл.
Загалом 100 100 100 100 100 100
10 гр. 2 гр. 17 гр. 9 гр. 23 гр.
133
простежуємо у 1665 та 1685 рр., коли у шевській спільноті «забули про

Бога», видаючи значні кошти на пиятики, і тільки втручання міської влади
зупинило шевців. Попри все, алкогольні частування в цеху під час виборів
керівництва, процесій на свято Божого Тіла та з інших нагод складали велику
частку шевських витрат: пересічно - 23 % цехового прибутку (див. табл. 10 ).
Стаття «інші витрати» охоплювала передовсім суми грошей, призначені на
військові справи - закупівлю амуніції й обслуговування вежі шевців у межах
оборонних укріплень Львова, утримання стрільців від цеху на «цельштад-
ті». Загалом на ці й інші цілі (купівля паперу, інтролігаторські послуги тощо)
використовувалося в середньому 15 % від усіх цехових видатків.
Якщо порівняти соціальні пріоритети львівських та авґсбурзьких шевців,
то останні значно більше грошей і зусиль витрачали на купівлю хліба та їс
тівних припасів на випадок голодних років62. Ще одна відмінність між ними
в цій сфері визначалася різним способом закупівлі сировини для виробни
цтва: німецький цех здійснював це централізовано, стаючи посередником
між постачальниками і ремісниками, а у Львові шевці закуповували сировину
самі, для чого за відома цехмістрів створювали спілки, складаючись своїми
приватними коштами.
3.3. П е р е ш к о д и в р е м е с л і: с е р в іто р а т і п а р т а ц т в о
Збільшення числа майстрів та полегшення доступу до цеху сприяли зни

женню рівня конкурентності у львівському шевському ремеслі. Якщо на
початку та в першій половині XVII ст. кількість партачів, а ними були пере
важно українці з Підзамча, сягала до сотні осіб63, то в другій половині того
століття масштаб позацехового шевського виробництва істотно зменшився.
Проте цехова норма про монополію на виготовлення взуття й надалі залиша
62 Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 255-256, 259-260.

63За підрахунками Мавриція Горна, 1600 р. позацехових шевців-сап янників було
75 (Іван Крипякевич налічив 72 партачі: Крипякевич І. Боротьба нецеховихреміс
ників. С. 6), 1606 р. - 15, 1609 р. - також 15 простих («чорних») шевців поза це
хом: у 1606 р. - 31, у 1609 р. - 30, а 1639 р. - аж 100 осіб (Horn М. Lwowska ludność
rzemieślnicza. S. 89 (tabl. 4)). Останнє наведене число викликає сумнів, оскільки вже
з 1618 р. уЛьвові існувало два легітимних цехи, тому шевців на Підзамчі можна було
вважати партачами тільки умовно.
лася незмінною, тож шевські цехмістри ревно стежили за виявами нецехової

конкуренції.
Легальним способом уникнення цехової залежності для ремісників був
т. зв. королівський сервіторат, коли цеховик здобував особливий статус, ви
конуючи замовлення королівського двору. Для прикладу, в 1634 р. львівський
швець Якуб Сокол, під час перебування польського короля Владислава IV у
Львові, став придворним шевцем, отримавши привілей сервіторату64. Оче
видно, Сокол до того був цеховиком і його новий статус означав вихід з-під
юрисдикції керівництва цеху. Королівський сервіторат дозволяв йому без
жодних цехових обмежень виконувати ремесло у тих випадках, коли він пра
цював на королівський двір. Такий швець міг вільно закуповувати сировину,
брати нових учнів та підмайстрів, не потребуючи санкції цехмістрів.
Керівництво ремісничої корпорації часто не погоджувалося з такою зне
вагою цехових прав та привілеїв, уживаючи всіляких заходів, аби примуси
ти власників сервіторату дотримуватися цехових правил. Деколи цехмістри
вдавалися до прямих заборон на ремесло, адже цехову монополію ніхто не
відміняв, а вона суперечила особливому статусу шевця-сервіторатора. Так,
у 1578 р. король Стефан Баторій змушений був видати мандат до львівських
райців та шевських цехмістрів, щоб ті дозволили вільно працювати шевцю
Якубові вірменину, який на той час мав привілей Сиґізмунда Августа65.
1664 року, коли до міста прибув швець Даніель Ріхтер, котрий володів ко
ролівським привілеєм на сервіторат, львівський шевський цех подав на нього
скаргу до міського суду і виграв справу. Ріхтер погодився вступити до міс
цевої ремісничої спільноти, а та мала беззаперечно його прийняти66. О стан
ньою перешкодою була некатолицька віра новоприбулого, але він її подолав
своєю релігійною конверсією та визнанням догматів Католицької церкви й
урешті-решт вступив до цеху. Вже у 1667 р. Ріхтер узяв до своєї майстерні на
законних підставах підмайстра Вільгельма М ора67.
Нічого не могли вдіяти цеховики, коли йшлося про магнатського палацо
вого шевця, що виготовляв взуття для свого вельможного патрона та його
невеликого оточення. Деякі з цих привілейованих шевців потрапляли в поле
64ЛСг. 1884. Т. 10. № 3803.

65ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 1, спр. 313, арк. 29.
66Там само, оп. 2, спр. 73, с. 54-55.
67Там само, спр. 76, с. 618.
зору львівських актів. Наприклад, відомо, що 1633 р. уЛьвові перебував П а

вел Вроновський, швець краківського каштеляна, якому заборгував, напевно
за виготовлене взуття, один із львівських шляхтичів68. Зрозуміло, що клієнта
ми палацових шевців були найбагатші та найвпливовіші в суспільстві особи,
котрі надавали таким майстрам юридичну недоторканність щодо будь-яких
претензій ремісників. Утім, для львівських цеховиків, які працювали на ши
рокий ринок, вони й не становили серйозної конкурентної загрози. М агнат
ські шевці довго не затримувались у Львові, а якщо все ж наважувалися брати
замовлення для загалу, то швидко привертали увагу шевських цехмістрів. У
1706 р. на їхню вимогу раєцький уряд наказав французькому шевцеві Фран
циску Людовикові Ґалку не виконувати шевської роботи, поки «не прийме
цех». Якщо ж протягом кварталу він не вступить до ґрона цеховиків, то му
сить відійти з міста69.
Приїжджі шевці, котрі не тільки займалися своїм ремеслом, але й про
давали власні вироби, складали певну конкуренцію львівським. Ці немісце-
ві ремісники були зобов’язані дотримуватися всіх торговельних правил та
обмежень, торгуючи лише під час ярмарків, і платити до цехової скарбниці
окремий податок, т. зв. штихове70. Та щоб збирати цей податок, львівські шев
ці повинні були отримати спеціальний дозвіл від старостинського уряду, а
саме від бурграбія. У цехових актах згадується, що торгівля приїжджих шев
ців активно велася перед Краківською брамою. Проте безсумнівно, що вона
провадилася і в передміських юридиках, зокрема на площі перед св. Юром,
торги на якій завдавали клопотів місту з часу їхнього запровадження єписко
пом Йосифом (Ш умлянським)71. Львівські шевці, звісно, не могли охопити
своїм контролем всю територію міста, тож збирати на духовній чи шляхет
ській юридиці «ш тиховий» податок їм не вдавалося. На міській юрисдикції
цехові майстри почувалися впевненіше. У день «кєрм аш у»72 на Голосках за
відома бурмістра, якому заплатили 4 зл., шевці вчинили конфіскацію шев
ських товарів (« за б о р » ) у партачів73.
68ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 405, с. 1176-1177.

69Там само, спр. 97, с. 478.
71Зубрицъкий Д. Хроніка міста Львова. С. 395.
72Кєрмаш (нім. Kirmes) - сільська урочистість під час храмового свята, пов’язана
з проведенням ярмарку чи торгу.
1697 року цехмістр просив бурграбія, щоб з «простих містечок та сіл»

не продавали шевських виробів, тільки 3 тижні під час ярмарку74. Однак бур-
грабій не міг раз і назавжди вирішити питання економічного суперництва
львівських шевців та ремісників з навколишніх міст. Особливо багато про
блем львів'янам створювали жовківські майстри, яких вони вважали най
більшими своїми конкурентами. Шевці із сусіднього містечка Ж овкви, для
котрих Львів був найзручнішим та найширшим ринком збуту, перебували
під протекцією королівської родини Собеських і нерідко продавали свої ви
роби, ігноруючи цехову монополію львівських ремісників. З цього приводу
львів яни навіть зверталися «за порадою» до бурмістра, мовляв жовківські
шевці порушують їхні права, торгують взуттям після ярмарку, як це сталося,
скажімо, у 1699 р.75Часті скарги на жовківських ремісників та судові супереч
ки з ними довели взаємини до такої високої напруги, що цехмістри надіслали
до жовківського підстарости прохання про заборону їхніх партачів разом з
іншими цехами76.
До рескрипту львівського старости Яна Мнішка від 1673 р. на Підзамчі
легально виконували шевську роботу два ремісники, працюючи на військові
потреби Високого замку. Та оскільки ці «два партачі тягнуть за собою не
малу сваволю та інших партачів», то староста погодився на їхнє усунення.
Взамін львівський шевський цех із «чорних» яток на кожні «сухедні» мав
давати 4 зл., що складало в рік 16 зл.77Якби ж партач захотів вступити до цеху,
зазначалося у старостинському рескрипті, то перед тим як робити перше пе-
редвступне обізнання, він мусить заплатити 15 зл. внеску, своєрідний штраф
за партацьке минуле78.
Переважно контингент партачів за своїм соціальним статусом стояв на
нижчому щаблі, ніж цехові майстри, а навіть і цехові підмайстри. В їхньому
74О бб. 427, к. 76.

751Ыс1., к. 98.
76ЛННБ. О сс. 429, арк. 68 (1685 р.).
77ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 124.
78Цей рескрипт коштував цехові чималих грошей: тільки за згоду старости, що не
буде на «ґрунті короля» загалом партачів, заплачено спершу 12 зл., потім ще 30 зл.
За печатку, прикладену до акта, шевці дали 3 зл. Окрему суму отримав інстигатор
Василь Корендович, який готував документ, - 6 зл., староста, котрому представили
цей акт, - ще 1 зл. Нарешті, коли прийшло підтвердження з Варшави, видали 30 зл.
15 гр. (ЛННБ. Осс. 430, арк. 84-84 зв.). Отже, старостинський рескрипт обійшовся
львівським шевцям у близько 80 зл.
середовищі траплялися кримінальні випадки. Так, у 1719 р. нецеховий швець

Ян Осударський потрапив до в'язниці за крадіжку у львівських євреїв грошей
та речей79. 1727 року цехмістри вислали до сусідніх міст пошуковий лист за
Ю зефом Барабашем, який, займаючись шевством у Львові, виявився ініціа
тором нічного грабежу й убивства дружини львівського передміщанина М и
хайла Левицького80.
Партацький спосіб ремісництва нерідко обумовлювався неможливістю
чи неспроможністю вступити до цеху81. Значне число учнів та підмайстрів,
котрі не стали цеховими майстрами у Львові, цей висновок підтверджує (див.
Д одаток 3). Багато з них покидали Львів, вирушаючи в мандрівку до інших
міст у пошуках кращої долі82. Частина львівських підмайстрів назавжди ними
залишалися, не маючи фінансових засобів для кар'єрного росту. Окремі з них
узагалі розчаровувались у праці в цеху і ставали на шлях партацтва. У статуті
підмайстрів від 1686 р. в одній зі статей наголошувалося, щоб жоден підмай
стер не прагнув порозумітися з «партачами чи шкідниками», не спілкувався
з гультяями, картярами тощо83.
Судячи зі збережених непрямих свідчень, більшість нецеховиків станови
ли прибулі до Львова підмайстри, які вивчилися ремесла деінде. На це вказу
ють передовсім зафіксовані у львівських актах прізвища партачів. У 1722 p., на
вимогу шевців, до міської в'язниці за виконання ремісничої роботи поза цехом
був посаджений Ян Пйотрковський. Звільнено його з умовою, що не шкоди
тиме майстрам-шевцям, проводячи партацьку діяльність (під карою нового
ув'язнення та публічного побиття на сходах ратуші плагами)84. Через два роки
інший партач, мабуть теж прибулий підмайстер - Адам Пільчевський - був ви
79ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 108, с. 5-6.

80Там само, спр. 111, с. 956.
81Про це пише радянська дослідниця: ЯценкоГ.А. Ремесленное производство го
рода Львова в 20-70-е годы XVIII столетия: Дисс.... канд. ист. наук. Львов, 1959.
С. 184,191.
82У Перемишлі зберігся лист львівських шевських цехмістрів від 1672 р. про на
вчання та визволення на підмайстра Яна Ґжибовського (Archiwum Państwowe w
Przemyślu. Akta miasta Przemyśla, sygn. 493, s. 41). Цей підмайстер, уродженець Ве
ликого князівства Литовського з міста Став, вивчившись у Львові, вступив до шев
ського цеху в Перемишлі.
83ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 282. У 1716 р. цехмістри «знесли підмайстрів,
що заклали собі партачку» (ЛННБ. Осс. 428, арк. 169).
84Там само, спр. 108, с. 539.
пущений з міської тюрми з приреченням цехмістрам, що не віддалятиметься

від цеху і не шевцюватиме з партачами, а працюватиме в цехових майстрів
(під карою ув’язнення та штрафу)85. Обидва партачі не визволялися у львів
ському цеху, ставши у Львові прибульцями, не пов’язаними з місцевим р е
місничим середовищем. З психологічного погляду, саме їм легше було вийти
поза цехові заборони та займатися ремеслом, не озираючись на цехові авто
ритети.
Часом таке переслідування стимулювало партачів до зближення з це
хом, переходу на легальний спосіб ремісництва. У 1724 р. партач Анджей
Внучковський був спійманий на позацеховій роботі «самим польським
цехмістром»86, а вже невдовзі ми бачимо його серед тих, хто вступає чи при
наймні прагне вступити до шевської корпорації.
Деколи поза цехом міг опинитись і його майстер, спокушений заробітка
ми на шляхетських чи духовних юридиках. Суперечність цехової юрисдикції
зі шляхетською чи духовною протекцією засвідчується прикладом уже зга
даного Анджея Внучковського. 1724 року він вступив до шевського цеху,
але згодом став уникати виконання цехових обов’язків та сплати податків.
25 жовтня 1729 р. старші майстри зустрілися з Внучковським біля Єзуїтської
фіртки і просили його виконати деякі цехові доручення. А він зухвало відпо
вів, що перебуває в протекції белзької воєводини, і розпочав сварку з ними.
Жовніри, що нагодилися на галас, взяли його під варту, а цехові брати по
відомили про це цехмістрам, ті, своєю чергою, - бурмістрові (президенту).
За його декретом Внучковський був ув’язнений. Але за деякий час воєводина
послала до бурмістра свого маршалка з вимогою випустити арештованого,
посадивши, натомість, цехових шевців87. Президент міста двічі висилав у цій
справі синдика, котрий залагоджував ситуацію88.
Шляхетські та духовні власники юридик досить часто через суд захища
ли «своїх» партачів. Так, у 1674 р. швець Тимофій Кролик забрав до бур
містра Яна Ґонсьоркевича (Ґонсьорка) партача, котрий мешкав на духовній
юридиці оо. єзуїтів. Монахи подали судовий позов, який був задоволений,
85ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109, с. 1109.

86ЛННБ. Осс. 428, арк. 184.
87Там само, арк. 206-206 зв.
88 Про цю конфліктну ситуацію в цеху детальніше описано на с. 62 нашого ви
дання.
а цехмістри потрапили до в'язниці та заплатили 4 зл.89 1693 року Яцентій

Теодорович і М ацей Кавульський відібрали у партача чобітки й принесли
до бурмістра, а він наказав повернути конфіскат, що коштувало цехові 1 зл.
судових витрат90. У 1695 р. відбувся судовий процес з Козаком, «щ о мав
бути партачем», якого за намовою цехових шевців арештували, посадивши
«під Ангела». Партач, зі свого боку, позвав цех перед бурмістром і виграв
справу: згідно з вироком, львівська реміснича корпорація заплатила йому
3,5 зл. та ще 3 зл. судових видатків91. Інший приклад показує цілковиту ю ри
дичну ексклюзивність та недоторканність львівських юридик у цей період.
Коли 1714 р. шевці збирали податок на ґрунтах пана коронного хорунжого
з цеховиків, то за цими збирачами до цеху прийшли рейтарі, котрим дове
лося дати 6 гр. на горілку92.
Для усунення того чи того ненависного цехові партача цехмістри вдава
лися до заохочення окремих урядників на юридиках. Так, у 1685 р. вони звер
нулися до війта з королівщини з клопотанням стосовно партачів, купивши
йому гарнець меду за 16 гр. А пізніше, разом із цим урядником пішли полаго-
джувати питання до підстарости, що вартувало цеховикам 1 зл. 18 гр.93
Великі військові замовлення часом потрапляли саме до партачів, а не до
цехових шевців, що були обмежені численними заборонами щодо кількості
найнятих робітників, купівлі сировини, обсягу замовлень тощо. У 1708 р. ви
никла проблема з партачем, який «жовнірам робив для гетьмана». Львівські
шевці, за дозволом президента і коменданта міста, взяли на підмогу проти
партача жовнірів, але той вчинив бійку з ними, хоч і сам був побитий. У під
сумку цех витратив значну суму - 44 зл.94 Того ж 1708 р. шевці не встигали
виконати інше велике військове замовлення, за давнім контрактом з полков-
89ЛННВ. О сс. 4 3 0 , арк. 86.

90Oss. 427, k. 39.
91 Ibid., k. 59-59 v. Утім, коли партач мешкав у непривілейованого господаря, що
не міг його захистити, шевці разом з міською владою діяли сміливіше. У 1699 р. роз
глядалася справа партача, який працював «під кармелітанками». Райці дозволили
його забрати, за що було заплачено 12 гр. - бурмістрові, та 7 гр. - міським слугам. А
цехмістр Ґжеґож Капуста також наказав забрати до в'язниці того господаря, у кот
рого жив партач (Ibid., k. 99 v.).
92ЛННВ. О сс. 4 2 8 , арк. 163 зв.
94Там само. Осс. 428, арк. 144-144 зв.
ником Корзо. Врешті-решт президент дозволив залучити до цієї праці молод

ших майстрів, навіть партачів, аби «якнайшвидше була зроблена р о б о та» 95.
Не стаючи власне партачами, цехові майстри шукали нагоди заробити
спільно з нецеховими ремісниками, використовуючи їхні можливості для
уникнення цехових обмежень щодо купівлі сировини, розширення асорти
менту та збуту товарів, найму додаткових робочих рук. Партачі також були
зацікавлені у контактах із цеховими шевцями, прагнучи налагодити легаль
ний збут своїх товарів у їхніх середринкових ятках. 1695 року в одному із
судових вироків міська рада заборонила шевським майстрам брати на про
даж вироби партачів та входити у спілки з ними96. Очевидно, у цій справі з
партачами за них вступився цеховий майстер Григорій Вишинський, якого
позвали цехмістри до бурмістра97. Не гребували взаєминами з нецеховика-
ми і старші майстри та члени їхніх родин. Так, у 1708 р. цехмістри мали дві
суперечки з удовою колишнього цехмістра Станіслава Фудалейовича щодо
челядника та перекуповування виробів у партачки98. Межа між цеховим і
нецеховим ремеслом іноді була доволі тонкою, особливо тоді, коли цехові
майстри не сплачували податків чи не виконували якихось інших міських або
цехових повинностей. За таких обставин в очах міської та цехової влади вони
ставали в один ряд з партачами. Як і останнім, їм загрожувала конфіскація
товару, заборона торгівлі взуттям. Чи не щороку, а часом і частіше - на кожні
цехові збори, на «сухедні» (особливо, коли виникала потреба у грошах) цех
містри влаштовували « заб ор» « як на братів, так і на партачів», сплачуючи
по 18 гр. чи 1 зл. львівському бурмістрові99 або бурграбієві100. Організовую
чи забір шевської роботи у партачів та цеховиків, цехмістри брали печатку в
бурмістра для опечатування конфіскованого товару та яток.
Траплялися й випадки, коли члени однієї родини розділялися за критерієм
належності до цеху. Наприклад, 1707 року були ув'язнені партач Теодор
Пшемиський та його брат, шевський челядник Стефан Пшемиський101.
Такий «розподіл ролей» вказував на пошук ремісниками оптимальних
95ЛННБ. О сс. 428, арк. 144 зв.

96ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 90, с. 739-740.
97Oss. 427, k. 105 v.
98ЛННБ. О сс. 428, арк. 140 зв.
"Там само. Осс. 430, арк. 78 (1671 р.); Oss. 427, k. 16 v. (1691 р.).
100Там само, арк. 95 (1677 р.).
101ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 259.
шляхів прожиття (в цеху й поза ним) у суспільстві, де виконання законів та

пошанування прав інституцій не завжди було належним, особливо у кризові
періоди існування Речі Посполитої.
Ситуація з партачами у Львові102 здавалася, на перший погляд, нелогіч
ною: привілейовані цехові шевці, включно з цехмістрами, вимагаючи покара
ти шляхетських та духовних партачів, самі опинялися у ролі переслідуваних
за законом. Проте вона цілком вписується у картину суспільно-політичної
маргіналізації міського стану та гіперболізації впливів шляхти, магнатів і
пов'язаного з ними становими привілеями духівництва у Речі Посполитій.
3.4. К о н к у р е н т н і в ід н о с и н и : є в р е ї та х р и с т и я н с ь к і к у п ц і
Шевське ремесло мало приваблювало львівських євреїв. Окрім купецької

справи та лихварства, їхні зусилля в економічній діяльності були спрямова
ні головним чином на різництво, золотарство, кравецтво, кушнірство, бля-
харство, шклярство103. У цих ділянках ремесла вони навіть сформували свої
окремі цехи у XVII-XVTII ст.104 Для львівської шевської корпорації євреї
створювали проблеми тільки у кількох випадках: коли вкладали свій капітал
у партачів, посилюючи їхню конкурентоспроможність щодо цеху; коли осо
бисто займалися скуповуванням та перепродажем шевського товару; коли
виходили на львівський ринок з великими партіями привізного взуття. Ірена
Турнау пише про XVII ст. як час перехоплення єврейськими підприємцями
в Речі Посполитій стихійного ринку («невідомого споживача»), що уза-
102 Для порівняння: в тогочасному міському середовищі Львова поширювалася

інформація про цілковиту відсутність нецеховиків у швейцарських містах, про що,
зокрема, у раєцькому суді заявив виходець з цих земель, годинникар Матіас Коллер
(ЦДІАУЛ, ф, 52, оп. 2, спр. 80, с. 1450-1452). Сучасні дослідження частково запере
чують такі твердження, див.: Usteri E. Die Zünfte zur Gerwe und zur Schuhmachern in
Zürich. S. 235-249.
103Євреї не були зацікавлені в низько оплачуваній шевській роботі, як-от ремонт
взуття, чим займалися християни. У 1706 р. Феня Демковичівна жалілася на свого
чоловіка Тому Турека (Туркевича), що дому не пильнує, поводиться як гультяй, си
дить «по жидах і смердючі черевики ремонтує» (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562,
с. 122).
104Див.: Капраль М. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій
Львова XV-XVIII ст. (історико-правовий нарис). C. XLVI-XLVII; Нот М. Żydowskie
bractwa rzemieślnicze. S. 109-110.
лежнювало виробників від їхнього торгового капіталу105. Проте у Львові для

шевців, на відміну від представників кравецького фаху, євреї не складали за
грозливої конкуренції106.
Прихід єврейського капіталу у львівське шевське ремесло став помітним у
XVIII ст. 1714 року шевські цехмістри оскаржили євреїв - Зеліка крамаря та
Менделя Мендльовича - у перекуповуванні й перепродажі шевських виробів
у своїх крамницях та вивозі до інших міст107. Останнього разу, коли гурто
ві покупці взуття приїхали до Львова, то подалися не до шевських яток на
Ринку, а до єврейських крамів, через що шевці зазнали великих збитків. Бур-
грабський суд покарав єврейських перекупників символічними сумами: 7
гривень на потреби замку та 7 гривень - шевському цехові (за розміром цей
штраф був зіставним з вартістю двох пар сап'янових чобіт). Суд заборонив
євреям у подальшому провадити таку діяльність, купувати взуття у партачів,
а не в цехових майстрів (під карою конфіскації товару в будь-якому місці).
Через сім років, у 1721 р., виникла подібна судова суперечка шевців з єв
реями. Цехмістри від імені шевського цеху виступили проти Абрама та Й о
зефа Маслочників і Зеліка Паулера, котрі давали замовлення нібито парта
чам на виготовлення сап'янових чобіт і черевиків108, а пізніше перепродували
виготовлене взуття крамарям у Львові. Потім, однак, виявилося, що йшлося
насправді не про партачів, а про цехових майстрів. Йозеф Маслочник уклав
угоду про виробництво взуття від 29 вересня 1720 р. з шевцем Якубом Прух-
ницьким на суму 54 зл. Крім цього, з'ясувалося, що цеховики Панько Пас-
нікевич, Антоній Медицький, Михайло Білинський, Стефан Цудник, Іван
Кунашевич, Тома Стефанович та деякі інші майстри працювали над єврей
ськими замовленнями у себе вдома в майстернях або у єврея Йозефа (як-от
Прухницький), не інформуючи цехмістрів. Перші двоє майстрів відмовили
ся визнати свою вину, а спійманий, вочевидь, на гарячому Прухницький ви
правдовувався боргами перед євреєм.
Суд заборонив на майбутнє виконувати роботу для євреїв без відома шев
ського цеху. Також було постановлено, що вони не мають права продавати
105Turnau І. Skórnictwo odzieżowe. S. 54-55.

106Brawer A. Galizien, wie es an Österreich kam. Eine historisch-statistische Studie
über die inneren Verhältnisse des Landes in Jahre 1772. Leipzig; Wien, 1910. S. 83.
107ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 562, с. 603-605.
108Там само, спр. 563, с. 152-154.
на передмісті взуття, парами чи гуртом. Водночас звинувачені звільнялися

від закидів позивачів. Прухницькому було наказано ніколи більше не брати
подібних замовлень. Також його застережено від ігнорування католицьких
свят «через прихильність до євреїв, разом із жінкою, призвичаєною в євре
їв до п и яти к и »109. Але згадані замовлення були настільки привабливими для
шевських майстрів, що в цеху неодноразово порушувалися відповідні судові
справи, спалахували суперечки стосовно «єврейської р о б о ти » 110. Знаємо,
зокрема, що в 1721 р. розглядалася справа щодо євреїв та деяких цехових бра
тів, які спільно виготовляли крамарські речі до замку111.
Наступного 1722 р. шевські цехмістри подали до суду на українських
шевців з Підзамча Михайла Білинського, Антонія Медицького, Ігнатія Со-
болевича, Івана Пташкевича, Симона Осиповича, Стефана Цудника та Петра
Дуткевича, котрі проти прав цеху беруть шкіру від євреїв та вірмен, роблячи
для них чоботи й черевики, чим шкодять інтересам інших шевців-майстрів112.
М овилося про великі партії товару, адже постачалося кількадесят бунтів113
сап'яну. Виготовлене взуття продавали не на місці, у Львові, а по різних міс
тах і містечках, по яких його розвозили єврейські й вірменські купці для пе
репродажу на торгах та ярмарках114.
Судитись із єврейськими торговцями й перекупниками було важко.
1714 рік позначився однією з найбільших таких судових веремій. Спочатку
цехмістри скаржилися до бурграбського уряду на євреїв, через яких шевці
зазнають відчутних збитків у торгівлі в ятках. Підготувавшись до цієї спра
ви, цеховики взяли за правового захисника (патрона) пана Ґонткевича, дали
йому тинфа (3 зл.) від декрету115. Шевці загалом подали позови на десять єв
реїв у підвоєводському суді, що коштувало їм 6 зл., а також сплати тинфа під-
воєводі та битого шостака писареві.
Але євреї не надто переймалися цими судовими приготуваннями цехови
ків. На третій день вони відверто глузували з шевського судового захисника,
109ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 154.

110ЛННБ. Осс. 428, арк. 181 (1722 р.); арк. 198 (1727 р.).
111 Там само, арк. 178 зв.
112ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 108, с. 582-583.
113 Один бунт сап’яну налічував шість шкір, див.: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97,
с. 525 (1706 р.).
114ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109, с. 790-791.
115ЛННБ. О сс. 4 2 8 , арк. 1 6 3 - 1 6 3 зв.
зневажали його, «поправляючи шаблю». Шевці наступного дня пішли до

підвоєводського уряду116 з іншим судовим патроном, знову видаючи багато
грошей: 2 тинфи підвоєводі, йому ж за декрет - ще 2 тинфи. Врешті підвоє-
водський уряд відіслав їх до інстигатора Ю рія Корендовича, щоб той допоміг
позвати ще п ять євреїв, бо ті десятеро покликалися на більшу кількість сво
їх співплемінників. Позови на п ять осіб коштували ремісникам ще по 18 гр.
за кожного (3 зл.), Корендовичу ж віддячили 18 гр. Окремо було заплачено
драгунам, котрі ходили перевіряти єврейські крамниці, - 12 гр.
У ході розслідування інстигатор Ю рій Корендович наказав доправити
до уряду майстрів-шевців, у яких євреї купують роботу. Цеховики вистави
ли трьох братів, дали інстигаторові ще 18 гр., опісля випили гарнець меду.
Корендович за цієї нагоди попросив «грецького» цехмістра зробити йому
дві пари чобіт зі шкіри. Ц я шевська робота коштувала 3 зл., але інстигатор
нічого за неї не заплатив117. За впис остаточного декрету підвоєводи в судові
книги підвоєводського суду шевці внесли 8 зл. Як бачимо, правосуддя у Речі
Посполитій коштувало досить дорого. Ті, хто розпочинав слухання, мали
розраховувати на товстий гаманець та довгу процедуру судочинства. Шевці
зупинилися на стадії видання декрету на їхню користь. Однак, як доводить
практика львівських міщан, судові вироки проти євреїв у XVII-XVIII ст. май
же не виконувалися.
Євреї блокували виконання спрямованих проти них постанов суду через
апеляції та корумповані королівські комісії118. За висловом єврейського до
слідника М аєра Балабана, « у Польщі (Речі Посполитій. - М . К .) ніхто на де
крети не зважав, якщо його противник не мав досить сили, щоб той декрет
виконати»119. Лише іноді шевці наважувались арештувати шевський товар
єврейського торгівця, роблячи це за виразної згоди та підтримки міської вла
ди. У 1678 р. цеховики забрали в єврея чоботи, що обійшлося їм у бурмістра
1 зл.120 1721 року шевці послали міського слугу відібрати товар у невідомого
116 На жаль, судові книги підвоєводського уряду збереглися тільки від 1740 р.,
див.: Pazdro Z. Organizacja і praktyka żydowskich sądów podwojewodzińskich w
okresie 1740-1772 r. (Na podstawie lwowskich materiałów archiwalnych). Lwów, 1903.
117ЛННБ. O cc. 428, арк. 163 зв.
118Детальніше описано в: КапральМ. Національні громади Львова XVI-XVIII ст.
С. 224-225.
1l9Bałaban М. Żydzi lwowscy na przełomie XVI і XVII wieku. S. 473.
120ЛННБ. O cc. 430, арк. 99.
на ім'я єврея та пані М уратовичевої121. Подібну конфіскацію забороненого

для продажу взуття в єврейського торговця шевці дозволили собі й у 1731 р.
Проте ігнорувати потужний фінансовий капітал, яким володіли єврейські
купці та банкіри, було нерозумно, тому цеховики знаходили різні шляхи спів
праці. Звичною формою економічної кооперації львівських євреїв та ремісни
ків стала позичкова діяльність122. Отримавши кредит, шевці вкладали його у не
рухомість чи власне виробництво, що було вигідним для обох сторін. Очевид
но, успішних прикладів такої співпраці існувало досить багато, але на сторінках
актових книг зафіксовано лише ті конфліктні ситуації, коли не виконувалися
позичково-кредитні договори і не поверталися вчасно гроші. Так, у 1686 р. єв
реї Майор Йозефович та Йонаш Мошкович намагалися витребувати від шевця
Панька Лукашевича борг у 86 зл. 5 гр.123 1694 року шевський майстер Данило
Петрович заборгував 34 зл. Мошкові Файбушевичу124. У 1703 р. єврей Ефраїм
претендував на майно шевця Михайла (на чітко не зазначену в акті суму)125.
Напевно, у всіх цих випадках шевці віддали позичені гроші, оскільки на
далі в актах відповідні претензії вже не згадуються. Та інколи траплялися й
складніші ситуації. 1690 року, зокрема, Гірш Іцкович позвав шевського май
стра Андрія Міляновського до суду за борг у 44 зл. 18 гр. Як результат, бур-
грабський суд «підвісив» його шевську ятку на ринку, що вартувала значно
дорожче. У разі несплати боргу, планувалося «без правових церемоній», при
одному возному, забрати в нього цю ятку126. Рішення суду вплинуло на М іля
новського: через кілька місяців кредитор заявив про борг у 22 зл. - 27 зл.
швець уже повернув, мабуть, разом з відсотками. Міляновський, натомість,
вважав, що йому залишилося виплатити тільки 13 зл.127
Значні позичені єврейськими кредиторами суми, істотно збільшені за ра
хунок високих процентів, призводили до втрати нерухомого майна, під яке
121ЛННБ. О сс. 428, арк. 179.

122Як інформує дослідник з польської Познані,найдешевші кредити давали єв
реї - 5 %, потім міщани - 6-8 %, а найдорожчі - духовні (12-15 %), але євреї не нада
вали довготривалих позичок: Wisłocki J. Organizacja prawna poznańskiego rzemiosła
w XVI і XVII wieku. S. 79.
123ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 558, с. 303.
124Там само, спр. 90, с. 511.
125Там само, спр. 94, с. 617.
126Там само, спр. 559, с. 383.
вони видавалися, або пізнішого його викупу. У 1694 р. єврей Якуб Аронович
подав до суду на Івана Городецького з жінкою Євою Рурчанкою, які взяли в
нього під заставу свого ґрунту на Підзамчі 50 зл. Забравши відповідний доку
мент, вони пообіцяли його повернути за два дні, але не зробили цього128. Го-
родецькі боронилися тим, що нібито знайшли купця на свій ґрунт і мали по
казати акт про заставу, а затримали його тому, що угода ще не укладена. 1713
року член шевської корпорації Іван Добромильський продав свою земельну
ділянку на Сенявщині Менделю Якубовичові129. На тому ж Підзамчі, де євреї
становили велику частину населення ще з княжих часів130, заможний цеховий
сапянник Василь Пташкевич у 1724 р. продав будинок Кельманові Ощовичу
за 140 зл.131 Іноді нерухомість втрачали й заможніші шевці. Так, багатолітній
шевський цехмістр Іван Росолович 1729 р. позичив 5 угорських золотих єв
реєві Гаскелю, забезпечивши їх на власному будинку на Підзамчі132, а 1631 р.
він уже віддав в оренду свій шинок у цьому ж будинку за 300 зл. на три роки
Мошкові Абрамовичу133. Ці 300 зл. Росолович передав іншому євреєві - Мі-
хелю Павловичу, виконуючи борговий контракт від 1730 р. Отже, цехмістр
потрапив у боргову пастку, від якої відкупився орендою власного майна. Бід
ніші шевці мали, звісно, ще більше шансів позбутися своєї нерухомості.
Менше проблем виникало у шевців, котрі залишали в заставі у єврейських
руках рухомі речі та дорогоцінності. Бувало й таке, що євреї самі заставляли
своє майно у багатших шевців. Знаємо, наприклад, що 1686 р. Мануель Да
видович судився з шевцем Данилом Страдецьким щодо повернення застави
у грошах, залишеної 3 -4 роки тому134. Хоча такі випадки траплялися рідко -
найчастіше все було навпаки: до євреїв приходили шевці, щоб позичити гроші
під заставу, переважно коштовностей. Деколи проблеми з'являлися й у креди
торів, котрі не могли вчасно повернути заставлене через надзвичайні події.
Так, зокрема, сталося у 1704 р., коли шведські війська під час пограбування
128ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 831.

129Там само, спр. 562, с. 515.
130 Про це пише: Зиморовин Б. Потрійний Львів: Leopolis Triplex. Львів, 2002.
С. 51 (1270 р.).
131ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 320. Заборгованості у 140 зл. було достатньо,
щоб потрапити до в'язниці (Там само, с. 327).
132ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 745.
134Там само, спр. 558, с. 274.
міста забирали все хоч трохи цінне. У 1706 р. Каспер Павлікевич вимагав у
єврея Якуба Абрамовича повернення заставлених перлів135. Раніше Абрамо
вич поручився за іншого єврея Менделя Ароновича, що стане до суду в цій
справі. Через два роки, у 1708 р., Мацей Амальович розпочав судове переслі
дування М айора Іцковича про заставлені ще «перед шведами» перли, кун
туш та інші речі на суму 70 зл. Винуватець же все списав на пограбування
шведами у 1704 р. Бурграбський суд звелів йому разом з іншими співплемін-
никами присягнути в синагозі на родалі136. Одночасно з Амальовичем почав
домагатися свого й Анджей Павінський, який заставив «перед шведами» у
чоловіка єврейки Пешли Вульфової сагайдак, оправлений у срібло, на суму
27 зл. Позвану уряд також відіслав на присягу в синагозі. Ще в одній ана
логічній справі 1714 р. Якуб Мошкович виправдовувався крадіжкою, коли
швець М арцін Ґузік захотів викупити свої коралі, оцінені в 57 зл.137
Тісні взаємини економічного характеру налагоджувались у шевців з єв
рейськими постачальниками їхньої найважливішої сировини - шкіри, зокрема
її найдорожчого ґатунку - сап яну. На львівський ринок зі Сходу привозили
доволі багато такої сировини. Скажімо, тільки один «орієнтальний» купець
Ян Йорданович у 1701 р. привіз на продаж 680 бунтів сапяну. Таку велику
кількість шкіри не могли придбати львівські шевці, навіть за гуртовими
цінами. Тому вся партія сап яну потрапила до рук єврейських купців138. Після
скарги шевців бурграбський суд наказав продати місцевим та приїжджим
євреям по 100 бунтів цього матеріалу, а інші 480 залишити під арештом, доки
сторони не дійдуть згоди щодо ціни. Якщо врахувати, що євреям купець
продав бунт за 58 зл. 15 гр., то для майже 500 бунтів шевцям треба було б
викласти понад 28 тис. зл. - величезну суму, непосильну навіть для більш ніж
сотні цеховиків.
При зменшенні гуртових партій сировини її ціна пропорційно зростала.
Коли Григорій Міляновський через два роки мав намір придбати 19 бунтів
сапяну, то вартість одного бунту значно виросла, склавши 76 зл.139 До умов
135ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 21.

136Про єврейську присягу написано в: Bałaban М. Żydzi lwowscy na przełomie XVI
і XVII wieku. S. 316-321.
137ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 562, с. 558-559.
138Там само, спр. 561, с. 479.
139 Там само, с. 658-659. Дорожчий ґатунок сап яну називався «дековим»
(«дека») і коштував 15 битихталерів.
леного терміну протягом 4 тижнів львівський швець спромігся викупити

тільки 7 бунтів, чим порушив домовленість і завдав збитків єврейським куп
цям.
Виходом для ремісників була би тісніша кооперація та поєднання їхніх
капіталів при закупівлі сировини. Втім, виникала колізія зі статутними по
ложеннями, адже такими закупівельними операціями дозволено було займа
тися тільки спільно з цехом, за відома цехмістрів. Проте для великого колек
тиву (сто осіб і більше), яким була львівська шевська корпорація, узгодження
інтересів усіх її членів виглядало нереальним. Бідніші шевці140 змушені були
брати в борг значні суми у євреїв за сап ян, а потім у рахунок кредиту від
давати їм взуття за зниженими цінами, яке єврейські купці перепродували на
ярмарках в інших містах з великим зиском для себе.
Не дивно, що заможніші шевці, котрі володіли більшим капіталом, нама
гались уникнути цехових заборон і на власний ризик організовували спілки
при купівлі сап'яну, хоч це і суперечило корпоративним правилам. У 1699 р.
міський інстигатор позвав до суду шевських цехмістрів, дізнавшись про ство
рення торговельних спілок майстрів з євреями задля торгівлі сап'яном. Кон
кретно називалися прізвища Томи Яновського, М арка Деревінського та Ми-
колая Бужинського, що «увійшли в змову» з Беркешем та іншими євреями141.
Куплені від них шкіри майстри продавали в цеху шевцям, порушивши тим са
мим заборону на перепродаж сировини. Уряд на майбутнє застеріг від такої
діяльності під карою 100 гривень, але звільнив винуватців від покарання.
Однак уже в 1702 р. згадана трійця шевців була знов оскаржена, вже іншими
шевцями, у тісній спілці з єврейськими торгівцями сап'яном. Того року на
ринок євреї виставили 80 бунтів цього матеріалу. З огляду на невелику партію
сировини, цех взявся гуртом її викупити. Частина цеховиків внесли завдатки,
вибрали й навіть позначили шкіру. Але Яновський, Деревінський і Бужинський
відбили у своїх колег цей товар, закупивши його майже цілком. Як стверджував
один зі свідків, швець Стефан Авдикевич, ці майстри нібито ганили деяких
шевців, що ті не в змозі заплатити навіть за бунт сап'яну, тоді як вони можуть
купити 60 бунтів142. Інший свідок. Марина, жінка Панька Паснікевича,
140 Для порівняння, в Авґсбурзі дві третини шевців або не мали жодних коштів,
або не могли дати навіть мінімальної суми для закупівлі сировини ( Clasen С.-Р.
Gerber und Schumacher. S. 301).
141ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 91, с. 1066-1068.
142Там само, спр. 93, с. 551.
підтвердила слова Авдикевича про їхню спілку з євреями, одного з яких вона
назвала фактором цих трьох шевців143.
Внутрішньоцехова конкуренція, що обумовлювалася використанням єв
рейського чинника, була в той час типовим явищем. Це можна висновувати
хоча б з того факту, що в тому ж 1702 р. у шевському цеху склалася дзеркаль
на ситуація, коли вже не просто майстри, а цехмістри Іван Городецький та
Франциск Ербест без відома цеху, приватно і на його некористь, уклали угоду
з єврейськими торгівцями, внаслідок якої ціна на сап'ян для інших цеховиків
підвищилася на третину144. Справа завершилася тим, що цехмістри змушені
були за вироком суду сплатити різницю вартості матеріалу в 54 зл. та 50 гри
вень штрафу.
При закупівлі шкіри як сировини євреї найчастіше виступали посередни
ками, тому львівські шевці намагалися вийти напряму до гуртових продав
ців сап'яну - т. зв. орієнтальних торговців, насамперед греків та вірменів. У
XVII ст. оптові партії шкіри цього виду, що постачалися на львівський ринок,
не були значними. Коли у 1676 р. Федір (Ференс) Григорович на одне вели
ке замовлення купив у вірменського купця Доновака Богдановича 11 бунтів
сап'яну і виготовив з нього черевики, то викликав спротив цеху145. Цехмі
стри та старші майстри вважали, що він порушив цехове право, до того ж
Григорович не виконував міських повинностей. Пригадали йому й інші про
вини перед ремісничою корпорацією. Однак міський уряд став цілковито
на бік майстра, покаравши цех сплатою 10 гривень позваному за судові ви
трати. Водночас було постановлено, що якби в подальшому з'явилося таке
велике військове замовлення на хоругву або регімент146, то швець повинен
повідомити у цех і цехмістри розділять цю роботу між кількома іншими
майстрами.
З початку XVIII ст. купівельна спроможність найбагатших шевців досягає
піку. Як вже згадувалося, в 1702 р. троє цеховиків домовилися про придбан
ня до спілки 60 бунтів сап'яну147, проте іншим майстрам вдалося зірвати їхні
плани. 1703 року на ринок надійшло ще 48 бунтів цієї шкіри, що були розпо-
143ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 552.

144Там само, спр. 96, с. 628-630.
145Там само, спр. 81, с. 699-700.
146У 1727 р. райці повторили основні положення цього декрету. Детальніше ситу
ацію описано на с. 48 нашого видання.
147ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 551.
ділені по чотири бунти (« д е к и » ) між 12 цеховиками148. Після кризи 1704 р.

та наступних років закупівельна активність шевців суттєво зменшується. У
1706 р. вдова Григорія Стшемеського має значні клопоти з обслуговуванням
боргу її покійного чоловіка за придбані в купця Роберта Бруна три бунти
сап яну вартістю 210 зл.149 Масштабніше постачання цієї сировини понови
лося лише через десятиліття. 1716 року вдова колишнього цехмістра Івана
Гойдакевича заплатила грекові Абраму Кипріановичу за сап’яновий борг чо
ловіка 375 зл., залишившись винною ще 100 зл.150 Отже, Гойдакевич свого
часу закупив 6 -7 бунтів «турецької шкіри». 1717 року 110 бунтів сап’яну
викупила спілка з 11 шевців у купця Димітра Ґьорґовича151. У 1722 р. ще один
грецький купець Статин Теодорович подає до суду на Якима Городецького з
його матір’ю Євою за великий борг у 900 зл. за сап’ян, з якого вони мали за
платити ще 300 зл. Позвані не хотіли повертати цієї суми, оскаржуючи грека
у постачанні неякісного матеріалу й намагаючись знизити його ціну з 60 зл.
до 40 зл.152 Бурграбський суд наказав Городецьким сплатити вже наступного
понеділка 90 зл., а позивачеві - забрати 5 бунтів сап’яну гіршої якості.
У дуже рідкісних випадках шевці зверталися з проханням про кредит на
купівлю сап’яну до міської верхівки - львівських райців, від яких вони безпо
середньо залежали. Так, у 1720 р. двоє довголітніх цехмістрів шевського цеху
Василь Стефанович та Андрій Зенкевич у спілці з ще одним майстром Іваном
Ярославським позичили 309 зл. на закупівлю цієї сировини в райці Кароля
148ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 94, с. 618.

149Там само, спр. 562, с. 147. Ім’я купця вказує на західне походження товару.
Хоч сап’ян у Львові означав «турецькі шкіри», з XVIII ст. частково він міг при
возитися на місцевий ринок також із Заходу, де налагодилось у Франції та Німеч
чині його мануфактурне виробництво, див.: Oekonomische Encyklopädie oder
allgemeines System der Staats- Stadt- Haus- und Landwirthschaft ist der Titel einer
der umfangreichsten Enzyklopädien des deutschen Sprachraums. Das von J. G. Krünitz
begründete Werk erschien 1773 bis 1858 in 242 Bänden und stellt eine der wichtigsten
deutschsprachigen wissenschaftsgeschichtlichen Quellen für die Zeit des Wandels zur
Industriegesellschaft dar. Berlin, 1822. Bd. 130. S. 51-54 («Saffian»). Режим досту
пу: http://www.kruenitzl.uni-trier.de. Відомо, що у 1719р. фактор ґданського купця
Фердинанда Бонгорста постачав сап’ян на львівський ринок (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
спр. 107, с. 729-730).
150ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 668.
151Там само, спр. 101, с. 105.
152Там само, спр. 563, с. 185.
Шмелінґа. В умові йшлося про шість тижнів на повернення грошей та високу

суму штрафу - 100 гривень153.
З економічним пожвавленням посилилася боротьба всередині цеху за си
ровину. У 1726 р. приїхали до Львова купці з сучавським жовтим сап'яном.
Цехмістр повідомив про це столових та інших братів, котрі працювали з цим
матеріалом. Шевці торгувалися, купець тримав ціну. Цехмістр зі старшими
та столовими попередили молодших, щоб не не погоджувалися на таку вар
тість товару, далі торгуючись. Коли ж швець Стефан Цудник з молодшими
майстрами не послухались, у цеху видали декрет - арештувати Цудника, на
класти 9 гривень штрафу на користь ремісничої корпорації та по 6 зл. воску
до церкви й костелу154.
Крім сировини, єврейські та християнські купці привозили на продаж
до Львова також готові вироби. Міська влада, що була здомінована купець
ким патриціатом, дивилася на це досить ліберально. Хоча, згідно зі статутом
1633 р., купцям і крамарям заборонялося продавати шевську роботу - як
привізну, так і місцеву, навіть куплену в цехових майстрів чи партачів155, але
загалом діяло неписане правило, що допускалася торгівля тими ремісничими
товарами, які не виготовлялися місцевими ремісниками. Та оскільки львів
ські шевці мали розвинуту спеціалізацію з виготовлення різних видів шев
ських виробів, то могли скаржитися на привіз імпортного взуття, вимагаючи
у райців захисту. 1701 року вони просили «н а таксі» своїх патронів бути
ласкавішими до них, ремісників, яких «купці та євреї» позбавляють засобів
до існування (tv niwecz obracaią)ls6. У 1724 р., доклавши великих зусиль, львів
ські шевці домоглися, щоб з канцелярії польського короля Августа II вийшов
мандат про вільний продаж на ярмарках їхніх виробів з сап'яну, за який уже
було сплачено мито, а також про заборону торгувати цим товаром іншим
купцям, у т. ч. львівським євреям (з міської ради такі ухвали з обмеженням
прав купців та крамарів виходили дуже рідко). За цим мандатом шевці звер
нулися до королівської канцелярії через голову львівського магістрату, тому
дійшло до того, що шевські цехмістри не змогли чи побоялися облятувати до
153 ЦДІАУЛ, ф. 52; оп. 2, спр. 111, с. 428-429. Про кар'єру та посади у львів
ській владній структурі Кароля Шмелінґа див.: KapralМ. Urzędnicy miasta Lwowa.
S. 406.
154ЛННБ. О сс. 428, арк. 195.
156Oss. 427, k. 121 v.
кумент у львівські міські акти й зробили це у Буському ґродському суді. Після

королівського мандата частково «крига скресла» - у львівському магістраті
почали прихильніше ставитися до потреб шевського ремесла. У 1727 p., за
вдяки старанням шевського цеху, з'явилося два декрети міської влади проти
купців - із забороною продажу різного взуття по купецьких крамницях та
«п ро сап 'ян »157. Шевці клопоталися перед президентом, щоб окремо на пло
щі Ринок возний оголосив купцям цей декрет158.
3.5. О р г а н і з а ц і я р е м е с л а : с п е ц іа л із а ц ія , збут, ц ін и , с и р о в и н а
Традиційно шевське ремесло у Львові ділилося на три відгалуження, що

відрізнялися матеріалом для виготовлення взуття. Ще на початку XVI ст. зу
стрічаємо на сторінках міських книг сап'янників та « чорн и х» шевців. З пли
ном часу виникла потреба в подальшій спеціалізації. У 1616 р. сап'янники
з Підзамча отримали від львівського старости Боніфатія Мнішка лист, в
якому він дозволив стежити за тим, щоб ніхто не наважувався виконува
ти іншу роботу, «тільки ту, яку робить: [перший] - чорну, просту роботу,
другий - курдибанову, третій - сап'янову»159. Львівські шевці, з огляду на
славу міста як східних торгових воріт Речі Посполитої, навчилися працю
вати зі східними шкірами, насамперед кольоровими сап'яном та кордиба-
ном. Масовим споживачем модного й дорогого сап'янового взуття стала у
XVI-XVIII ст. польська шляхта160. Просте чорне взуття, виготовлене з міс
цевих чи привізних (переважно телячих, волових, козячих та коров'ячих)
шкір, було у щоденному вжитку більшості міщан, частково і селян. « Ч о р
ним » шевцям належала прерогатива великих військових замовлень. Саме
цими ремісниками особливо опікувався львівський старостинський уряд,
в обов'язки якого входило матеріальне забезпечення війська, у т. ч. й аму
ніцією. Очевидно, руські шевці на Підзамчі до утворення спільного цеху з
157ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 110, с. 311 (див. Додаток 1, № 9).

158ЛННБ. О сс. 428, арк. 200.
wieku. S. 79.
160Про види взуття в Речі Посполитій у XVI-XVIII ст. див.: Turnau І. Skórnictwo
odzieżowe. S. 94-113; Drążkowska A. Historia obuwia na ziemiach polskich od IX do
końca XVIII wieku. Toruń, 2011. S. 153-284.
поляками вважалися переважно «чорним и» шевцями, бо саме вони й ви

конували військові замовлення.
У другій половині XVII ст. до цієї шевської двоскладової спеціалізації до
далися також виробники «італійського» легкого взуття: сандалів, черевиків,
мештів тощо. Луція Харевічова висловила хибне міркування про дихотоміч
ний поділ львівських шевців, стверджуючи, що «чорні» шевці шили взуття
для чоловіків, а сап янники (їх вона сплутала з «черевичниками») - для жі
нок161. Зрозуміло, що представники кожного з перелічених різновидів шев
ського ремесла виготовляли і жіноче, і чоловіче та дитяче взуття. Сучасний
історик Орест Заяць «властивими шевцями» вважав тільки «чорних»,
сплутавши шевців-сап янників з однойменними виробниками сап'яну162.
В окремих великих польських містах (Торунь, Ґданськ та ін.) існували
цехи «патиночників», «пантофельників», «ходачників», що спеціалізува
лися на напівшкіряних видах взуття163. У деяких містах Європи виділяється
ще одна група шевців, т. зв. латачів, які ремонтували старе взуття. Наприклад,
у ранньомодерній італійській Болоньї такі латачі з передмість та околиць
складали серйозну конкуренцію міським ремісникам, вторгаючись у їхнє ви
робництво164. У Львові ремонт взуття не переріс у окрему галузь ремесла -
цією справою займалися всі шевці. Хоча траплялося й так, що деякі старі чи
бідні майстри виконували тільки ремонтні роботи, не маючи змоги купувати
необхідні матеріали для виготовлення нового взуття.
Поділ на три шевські спеціалізації у Львові відобразився в існуванні трьох
типів яток. Сапянничі називалися також «сороковими», «червоними»,
«польськими» ятками, неофіційно - «гусарськими»16Б, а «чорні» - « ч о
тирнадцятими» (потім - «шістнадцятими», «вісімнадцятими»166), «русь
кими», а також «німецькими» ятками. «Німецькими» у Речі Посполитій
161 Charewiczowa Ł. Lwowskie organizacje zawodowe. S. 96. Див. критичний відгук

на її працю історика економіки: Hoszowski S. [Rec.:] Charewiczowa Ł. Lwowskie or
ganizacje zawodowe za czasów Polski przedrozbiorowej / / Roczniki Dziejów Społecz
nych i Gospodarczych. Lwów, 1931. T. 1. S. 266-272.
162Заяць O. Громадяни Львова. C. 251-252, 256.
l63Turnau I. Skórnictwo odzieżowe. S. 91-94.
164 Ропі C. Norms and Disputes: The Shoemakers’ Guild in Eighteenth-Century
Bologna 11 Past and Present. London, 1989. No. 123 (May). P. 84-92.
165ЦДІЛУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 87, c. 187-188.
166Там само, cnp. 725, c. 69 (1720 p.).
часто іменували шевців, які орієнтувалися на німецьку моду (відомо, зокре

ма, що в Познані, Ґданську, Кракові та інших містах працювали польські та
німецькі шевці167). У Львові тільки у XVIII ст. так інколи почали називати
прибулих до міста німецьких, французьких та інших закордонних майстрів.
Означення «руські», «польські» щодо яток також умовне, оскільки українці
та поляки були серед ремісників усіх шевських галузей, і жодна нація не пре
тендувала на ексклюзивне виконання якогось конкретного виду взуття.
Ятки майстрів третьої спеціалізації - з легкого взуття - фігурували як «іта
лійські», «королівські», а також (неофіційно) «ж іночі»168. Як і означення « н і
мецькі», прикметник «італійські» стосовно яток вказував лише на тенденції в
моді цього виду взуття, що йшли з Апеннінського півострова, адже насправді
жодного італійця-шевця у місті в XVII-XVIII ст. не було. Інший варіант назви -
«королівські» - вживався, очевидно, з огляду на двірську моду, хоч раніше, до
утворення спільного цеху, так іменувалися шевські ятки на площі Ринок169.
У Кракові сап'янники та шевці «італійського» взуття, як виробники до
рожчих видів продукції з тонкої й кольорової шкіри, посідали однакові по
зиції в цеховій ієрархії, протиставляючись «чорним » шевцям, що не тільки
виготовляли просте, менш престижне взуття, але й були значно біднішими,
а отже, й менш авторитетними членами ремісничої корпорації170. У львів
ському шевському цеху, натомість, домінували лише сап янники: їм належа
ло більшість яток - 40, з яких вони сплачували найвищий податок - 160 зл.
річно. Тим часом як «чорні» шевці перебували у меншості, тримаючи від 14
до 18 яток і віддаючи місту щороку до 72 зл.171А «італійські» майстри цього
ремесла, вочевидь, мали якісь пільги, оскільки у міських фінансових книгах
є згадки про сплату тільки 4 зл. за рік « з площі, допущеної до італійських
королівських я т о к » 172.
167Ірена Турнау пише про виділення в XVT-XVII ст. у Познані та Ґданську спе
ціалізації польських шевців, які виготовляли взуття під польський народний стрій
(Turnau І. Skórnictwo odzieżowe. S. 43), передовсім для польської шляхти, котра,
власне, і становила у цей час польську політичну націю. Натомість німецькі шевці
орієнтувалися на західні взірці моди, відмінні від польських.
168ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 107, с. 956.
169Економічні привілеї міста Львова. С. 214. Королівське надання на середринкові
ятки - як шевські, так і інших ремісників та крамарів - датується 1444 р. (Там само. С. 2).
l70Turnau І. Skórnictwo odzieżowe. S. 43-44.
171ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 725, с. 59 (1720 p.).
172Там само, спр. 721, с. 7 (1680 p.).
Влада в цеху також узурпувалася багатими сап'янниками, котрі здебіль

шого й ставали на чолі ремісничої спільноти. 1702 року представники «іта
лійських» шевців повідомили міському урядові, що за традицією на одного
з цехмістрів обирався сап'янник, а на другу посаду почергово (через рік) -
«італієць» або «чорний» швець173. Проте в останні роки цей звичай пору
шувався, тому майстри просили райців відновити його. Раєцький уряд ви
рішив усе ж затвердити голосування за цехмістрів у поточному році, закли
кавши надалі вибирати гідних влади «чорних» та «італійських» майстрів.
У цеху виробничу спеціалізацію намагалися закріпити також і на рівні
збуту товару: в сап'янничих ятках продавалися тільки сап'янові вироби, у
«чорних» - просте взуття, а в «італійських» - легке. 1686 року цехмістри
конфіскували три пари черевиків у ятці Теодора Лазаровича, бо він був май
стром «гусарської справи» і мав займатися сап'яновим взуттям174. Така нор
ма діяла не завжди. У 1728 p., наприклад, уряд дозволив Анні Пташкевичевій
продавати в «руській» ятці «італійський» товар175. Невдовзі, однак, було
знову наголошено на необхідності дотримуватися правила про реалізацію
різних видів взуття у відповідних ятках і заборонялося майстрам торгувати
виробами не своєї спеціалізації176.
Не тільки ятки слугували місцем продажу шевської продукції. Попит на
шкіряні вироби у Речі Посполитій протягом ранньомодерного періоду був не
змінно високим177. Тож спокуса реалізації товару поза ятками виявилася такою
великою, що 1698 р. цехмістри виклопотали в міської влади ординацію в цій
справі178. У першому пункті шевцям та їхнім дружинам заборонялося вести
торгівлю у кількох ятках одночасно, «адже інші брати залишаться у нерівних
умовах». Та це не перешкодило концентрації двох і більше яток в одних ру
ках, адже їхніми власниками були насамперед цехмістри і старші майстри179.
173ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 404-405.

174Там само, спр. 87, с. 187-188.
175Там само, спр. 110, с. 574-575.
176Там само, с. 618-619.
177У 1578 р. на одного мешканця Великопольщі, Малопольщі та Мазовії припа
дало приблизно 2,5 кг шкіри-сирцю, з якого потім виробляли, серед іншого, і взут
тя: Historia kultury materialnej w zarysie. Wroclaw, etc., 1978. T. 3: Od XVI do połowy
XVII wieku / Red. A. Keckowa, D. Molenda. S. 273.
178ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 91, с. 828-830 (див. Додаток І, № 5).
179 Ілля Кітович з дочкою в 1711 р. володів двома ятками (ЦДІАУЛ, ф. 52, спр. 99,
с. 104); у 1705 р. Каспер Павлікевич сконцентрував у своїй власності аж три шевські
Ординація не дозволяла брати товар на продаж не лише від партачів, але й від
майстрів, які не мали своїх яток. Формально діяла й заборона продавати взуття
у святкові дні, але дружини та вдови майстрів робили це таємно - у пивницях
або явно під ятками.
Також існувала проблема реалізації вживаного й нового взуття на тан-
детах (торгах уживаними речами)180. Львівський бурмістр постійно звертав
увагу шевських цехмістрів на потребу стежити за незаконним продажем на
тандетах. Порядок на таких торгах у 1675 р. коштував цехові судових та адмі-
ністраційних видатків на суму 10 зл.181 Продавали взуття на цих ринках часто
вдови майстрів, котрі не володіли ятками. Цехові документи рясніють фак
тами справжніх переслідувань цехмістрами порушників цехових правил тор
гівлі182. Керівництво шевської корпорації, за наказом якого конфісковували
товар на тандетах, також отримувало зустрічні позови і нерідко програвало
справи в міських судах. У 1683 р. дружина Бартоша Ґонсьоркевича разом зі
своєю братовою подали до суду на польського цехмістра з приводу тандети і
виграла справу. Оскарженим було сплачено 1 зл. 12 гр. і поручения братів ко
штувало ще 1 зл. 12 гр.183 Унормувати процес збуту шевських виробів праг
нула й міська влада, зацікавлена в організованому веденні ремесла та торгівлі
саме в цехових рамках. 1701 року, зокрема, бурмістр дорікав цехмістрам:
«Ш евці мають свої ятки, а по тандетах поневіряю ться»184. Міський очільник
звелів урядникам цеху піти в ув'язнення (« н а ш алю »), хоч вони просилися,
мовляв, не можуть за всіма братами простежити.
Якщо не враховувати військові замовлення, львівськими шевцями взуття
збувалося на місцевому ринку. Також львів'яни часто виїжджали в сусідні
ятки (Там само, спр. 97, с. 48). Непоодинокість таких прикладів засвідчують також
окремі реєстри шевських яток (див. табл. 8).
180У Львові цей ринок розташовувався на передмісті, за Краківською брамою, не
подалік церкви св. Теодора. Атрибуцію зроблено за кадастральною картою Львова
середини XIX ст.: ЦДІАУЛ, ф. 186, оп. 2, спр. 628, табл. 18.
181ЛННБ. О сс. 430, арк. 90.
182«У день Богоявлення (1685 р. - М. К.) дали слугам 16 гр., що розганяли братів
на тандеті» (ЛННБ. Осс. 429, арк. 69 зв.); «Виправляючи “забор” на руський Ве
ликдень, дали бурмістрові 1 зл., слугам та братам, що роботу забирали по яткахта на
тандеті, - 1 зл., на горілку - 12 гр., і окремо слугам - 24 зл., та братам за мед - 2 зл.»
(Овв. 427, к. 8).
183ЛННБ. О сс. 429, арк. 45 зв.
184О бб. 427, к. 120.
міста й містечка на ярмарки і торги. Так, у 1650 р. шість львівських купців

прибули до Перемишля з метою продажу своїх товарів і через порушення
прав тутешнього шевського цеху мусили сплатити штрафи185. Спроби екс
портувати значніші партії шевської продукції в сусідні країни - у Молдавію
тощо, не були успішними186.
З'ясувати асортимент і вартість виготовленого у Львові взуття частково да
ють змогу переліки шевських виробів, т. зв. такси, що кожного року, згідно з
сеймовою конституцією 1565 р.187, проводилися представниками львівського
воєводи, відповідального за стан цін, із залученням урядників старостинської та
міської адміністрацій. До такої комісії в другій половині XVII ст. входили: во
євода (рідко), підвоєвода, підстароста або ґродський писар, земський писар
або суддя, інстигатор, бурмістр, райці та - спорадично - синдик, лавники,
регент громади, члени колегії сорока мужів чи навіть львівські міщани й пе-
редміщани188. За спостереженнями історика економіки Станіслава Гошов-
ського, інститут «такси» був зручним для шляхетського стану інструментом
встановлення вигідних для нього цін на продукти і товари, що вироблялися
селянами, ремісниками та продавалися купцями. Щодо шевських виробів, то
в інтересах шляхти було зменшення їхньої вартості та якомога довше утри
мування її на низькому рівні.
Ш евці ж використовували всі доступні їм засоби, щоб «заспокоїти»
комісію, витрачаючи щороку великі кошти на «такси», про що красномов
но свідчать записи у цехових книгах. 1666 року, на св. Франциска (4 жовт
ня), «засіли за таксу» львівський воєвода, староста, підвоєвода та підкомо
рій і хотіли шевців «покрити карами за дорож нечу». Аби запобігти цьому,
цех купив триквартову флягу вина за 9 зл. для воєводи, кілька штук риби та
хліба на 4 зл. старості, також по 4 зл. дісталося від шевців підкоморієві та
підвоєводі. Пізніше видано ще 7 зл. підвоєводі на чоботи, а інстигаторові
М іловському 6 зл. - теж на чоботи. Для полагодження тієї справи витрати-
185Hrynkiewicz J. Szewcy przemyscy w świetle organizacji cechowej (XVI-XVIII w.) / /

Rocznik Przemyski. Przemyśl, 2007. T. 43. Z. 4: Historia. S. 49.
186 Про вироби львівського ремесла на молдавському ринку ширше див.:
Подградская Е. М. Торговые связи Молдавии со Львовом в XVI-XVII веках. Киши
нев, 1968. С. 137-150.
187Volumina legum Regni Poloniae et Magni ducatus Lithuaniae ad anno 1347 ad
annum 1780 / Ed. J. Ohrysko. Sankt-Petersburg, 1859. Vol. 2. S. 688.
188Hoszowski S. Ceny we Lwowie w XVI і XVII wieku. S. 27-29.
ли ще 15 зл. (на що конкретно - джерела не інформують), окрім того, дали

братам - 1 зл., і знову пану Міловському - 20 гр.189
Якщо не брати до уваги цієї «великої комісії», то отаксування шевської про
дукції відбувалося чотири рази на рік: на «сродопустне», перед Зеленими свя
тами, у день св. Франциска (4 жовтня) та після свв. Симона і Юди (28 жовтня).
На цю процедуру збиралися ремісники багатьох цехів, тому «такса» могла
тривати і 2 -3 тижні. Весь цей період цехові шевці мали бути готові до їхнього
заслуховування комісією. Всі видатки майстрів, які тоді не працювали в май
стерні, включно з частуванням, брав на себе цех. Рішення на таких комісіях - на
користь чи некористь ремісників - приймав інстигатор, якому нерідко вдавало
ся справляти в цей час взуття на всю свою родину та прислугу. Для прикладу, в
1689 р. на «сродопустну таксу» шевці видали за сапянові чоботи інстигатора
Василя Корендовича 13 зл., за пару черевиків для пані Корендовичевої - 3 зл.
10 гр., за дві пари черевиків мамці та кухарці того ж Корендовича - 6 зл. Ще
одному урядникові - Мостиському - майстри спорядили червоні сап'янові чо
боти за 9 зл. та чорні - за 5 зл.190 Такі витрати на посадовців були для цехової
скарбниці звичними, складаючи щороку серйозну статтю їхніх видатків.
На жаль, дуже мало реєстрів «такси» фіксують граничні ціни на шев
ські вироби різних видів (уперше - у реєстрі 1689 р.191). Так, чоловічі чо
боти з добротного червоного або жовтого турецького сап'яну, виготовлені
сап'янниками, залежно від розміру (1 7 -2 0 міри192), цінувалися від 8 до 10 зл.
Сап'янові чоботи для дітей віком 6 -7 років мали коштувати 3 зл. Вироби з
менш якісного сучавського сап'яну тих самих розмірів для дорослих були зна
чно дешевшими - у межах від 3 до 6 зл. Черевичкові майстри зобов'язувалися
визначати вартість своєї продукції таким чином: черевики для священиків -
3-3,5 зл.; святкові черевики із сап'яновими корками - 2,5 зл.; чорні замшеві
черевики «н а кнафлях» - 4 5 -5 0 гр.; дитячі черевики для віку 4 -7 років -
2 4-40 гр. Чорні шевці мали задовольнятися подібними цінами: за добрі чор
ні чоботи «на дві підошви» - 2,5-3,5 зл., за такі самі жіночі - 2,5 зл.193
189ЛННБ. О сс. 430, арк. 66.

191ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 1, спр. 56, арк. 10-11 (див. Додаток 1, № 3).
192Поява внормованої в ремеслі міри свідчила про велику частку виробів, що про
дукувалися на ринок, див.: Turnau І. Skómictwo odzieżowe. S. 64.
193У Росії в XVII ст. трималася висока вартість шкіряного взуття - від 8 до 22
алтин або 48-132 денег (станом на 1678 р.). За 48 денег можна було купити 48 пар
«Такса» також регламентувала суму оплати за роботу шевця із сап'яном,

коли замовник приносив свій матеріал: 1 зл. 20 гр. - за пошиття чобіт, і 1 зл.
10 гр. - від ремонту (za podszycie)194. Якби хтось із львівських шевців пору
шив зазначені на «таксі» ціни й підняв їх, то був би обкладений штрафом у
14 гривень.
Попри це, ремісники нерідко продавали взуття за цінами, котрі суттєво
відрізнялися від зафіксованих отаксувальною комісією. Шляхтичі, з яких
здебільшого й формувалася комісія, не могли врахувати радикальних змін
у вартості сировини, що привозилася до Речі Посполитої. Так, прийшовши
на «таксу» в 1701 р., шевці пояснювали, що їхні товари дорогі через сап'ян,
який купують по 75 зл. за бунт, а кращий - по 85 зл., чи й за всі 100 зл.195 У
таких економічних умовах майстри мусили встановлювати дещо вищі ціни
саме на сап'янові вироби, що мали великий попит.
Таблиця 11
Ціни на чоботи на львівському ринку в 1665-1735 рр.
Середня ціна Вартість Вартість у Індекс (відсоток
РІК
однієї пари, гр. у сріблі, г золоті, г щодо 1665 р.), %
1665 60 8Д0 0,853 100

1670 108 14,58 1,050 180
1676 75 10,12 0,729 125
1682 75 10,02 0,700 124
1686 120 14,52 1,037 179
1690 125 14,37 1,018 177
о
о
00
1695 88 10,12 125

1700 90 10,08 0,677 124
1705 120 12,96 0,857 160
1710 81 8,18 0,527 101
1715 73 7,37 0,475 91
1720 76 7,68 0,494 95
1725 90 9,09 0,585 112
1730 89 7,68 0,494 95
1735 150 15,15 0,975 187
AwepeAd: Hoszowski S. Ceny we Lwowie w XVI i XVII wieku. Lwów, 1928. S. 185; Ejusd.
Ceny we Lwowie w latach 1701-1904. Lwów, 1934. S. 28 (tabl.).
лаптів і носити їх цілий рік, див.: Вахрос И. Наименование обуви в русском языке.
Хельсинки, 1959. С. 20.
194ЦД1АУЛ, ф. 52, оп. 1, спр. 56, арк. 11.
195О бб. 427, к. 121 у.
Польський історик Станіслав Гошовський провів зразкове аналітичне

дослідження цін на львівському ринку в ранньомодерну та модерну добу196.
Оригінальність його підходу полягає в прив'язці вартості товарів та послуг
(окрім вираження її в польських грошах) до цін на срібло та золото. До своєї
праці автор включив також статистичні таблиці про вартість чобіт, складені
на підставі міських рахункових книг. У них вказувалася переважно вартість
взуття, що видавалося як частина платні міських слугам. Ціни на таке взуття
були сталими для міського населення і нижчими від регламентованих воєвод
ськими «таксувальними» комісіями. У 1665 р. чоботи коштували в серед
ньому 60 гр., або 0,853 г у срібному еквіваленті ( табл. 11). Реальна вартість
чобіт - у дорогоцінних металах - поступово зростає, сягаючи піку напри
кінці XVII - на початку XVIII ст. Найдорожче вони обходилися покупцеві у
80-90-ті рр. XVII ст., а найдешевше - у 10-20-ті рр. XVIII ст., відображаючи
тогочасний спад в економічному розвитку Львова. На відміну від інших то
варів, особливо харчових, ціни на взуття протягом усього ранньомодерного
періоду історії Львова не зростали взагалі або зростали дуже повільно. Індекс
вартості пари чобіт у 1665 р. по відношенні до 1521-1525 рр. становив 88 %,
збільшившись до кінця століття тільки на чверть, тоді як корець пшениці від
початку XVI ст. до початку XVIII ст. подорожчав на 793 %, жита - на понад
1 000 %, бочка пива - 148 %, мед - 336 %, м'ясо (1694 р.) - на 342 %, у по
рівнянні з 1581 р.197 Дорожчало і саме життя та утримання робочої сили в
місті, що особливо було помітно на фоні зростання реальних цін на основні
продукти харчування. За таких умов шевці Львова, вартість роботи яких май
же не змінювалася, могли зберегти свій рівень життя лише через підвищення
продуктивності праці, збільшуючи випуск взуття та сподіваючись на сприят
ливі ринкові умови для його збуту.
Щодо асортименту взуття, то у «таксі» 1689 р. наведено найбільш ходові
та важливі з шляхетського погляду шевські вироби: сап'янові та чорні чобо
ти, черевики кількох типів, дитяче взуття. До цього мінімального переліку
цехові книги додають також: подвійні гусарські, рейтарські з наколінками,
196 Hoszowski S. Ceny we Lwowie w XVI і XVII wieku. (Див. також повоєнний
французький переклад, що отримав схвальні відгуки в європейській історіографії:
Hoszowski S. Les ргіх a Lwów (XVIe-XVlIesiecles). Paris, 1954); Ejusd. Ceny we Lwowie
wiatach 1701-1904. Lwów, 1934.
197Hoszowski S. Ceny we Lwowie w XVI і XVII wieku. S. 166,175,181,185.
кордибанові чоботи, жіночі півчоботи, чижми198, ґалясові чоботи199,

«бачм аги»200, папучі201, сандалі, мешти, жовті турецькі, «жидівські» череви
ки тощо. М ожна припустити, що уЛьвові майстри виготовляли не менше ви
дів взуття, ніж у німецькому Авґсбурзі в XVII ст.: 1605 р. документи нотують
30 найменувань різних шевських виробів, а 1624 р. - вже 50 і більше202.
На роботу шевців великою мірою впливала, звісно, модні віяння та техно
логічний прогрес203. У середині XVII ст. шили взуття з сап'яну, шкір великої
рогатої худоби, кордибану. На початку XVIII ст. жіноче взуття виробляли з
фарбованої шкіри, вичиненої білошкірниками, чоловним чином - кордибану,
а чоботи та черевики для військових - з юхту, на який використовувалася
переважно теляча шкіра. Для чоловічого взуття, окрім популярного сап'яну,
матеріалом була чорна теляча шкіра. Люди незаможні купували шевські ви
роби з менш якісного матеріалу. Ж інки нижчих станів носили взуття з чорної
вичиненої шкіри, військові - здебільшого низький за якістю юхт. Окремі ар
хеологічні артефакти свідчать про широкий асортимент шевської продукції,
що виготовлялася уЛьвові (див. ілюстр. 15-16).
Підмайстрівський статут 1686 р., в якому встановлено норми праці ре
місників, дозволяє приблизно визначити обсяги шевського виробництва у
Львові. Щ оденно кожен підмайстер мав закінчити щонайменше дві пари не-
прошитих чобіт, а якщо учень чи «млодзян» прошиє взуття, то й цілих чоти
ри пари204. Норма для не такого великого і трудомісткого взуття була вища:
198 Чоботи, виконані за східними взірцями, що особливо були популярні в землях

під угорським пануванням. У Братиславі в XVTI-XVIII ст. існував цех «угорських
чижмарів», див.: Statuty bratislavskych cechov: dokumenty / Vyd. A. Śpiesz. Bratislava,
1978. S. 19. Очевидно, звідси й прийшла назва до наших країв.
199ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 277.
200 Там само, спр. 559, с. 469. Докладний опис взуття, що виготовлялося в Речі
Посполитій у ранньомодерний період, подано в: Turnau І. Skórnictwo odzieżowe.
S. 94-113.
201Папучі - вид сандалів (Вахрос И. Наименование обуви в русском языке. C. 141).
202 Clasen C.-P. Gerber und Schumacher. S. 393.
203Усупереч твердженням ряду істориків-економістів, останні дослідження пока
зують, що цехова система в середньовічний та ранньомодерний час досить гнучко
реагувала на окремі технологічні винаходи, проте це стосувалося не всіх ремісни
чих фахів, див.: Kluge A. Die Zünfte. S. 270-275.
204 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 278. Про подібні норми виготовлення взут
тя у багатьох тогочасних польських містах пишуть: Turnau І. Skórnictwo odzieżowe.
S. 84-87; Drążkowska A. Historia obuwia na ziemiach polskich. S. 39-40.
ЕКОНОМІКА * 163
для чижм - три пари, жіночих півчобіт - чотири, чоловічих черевиків - шість
пар, жіночих - вісім, чоловічого простого взуття (« ч ар н о ти » ) - десять пар,
а жіночого - аж дванадцять. На початку XVIII ст. вправний майстер Панько
Паснікевич швидко та якісно на замовлення єврейських купців міг вигото
вити за короткий час 200 і більше пар взуття205. Звичайний цеховий підмай
стер, ймовірно, продукував у річному вимірі за 2 5 0 робочих днів близько 4 0 0
пар чобіт (черевиків та інших легших видів взуття - ще більше). Оскільки у
Львові було 1 5 0 -2 0 0 підмайстрів (півтора або два підмайстра на одну шев
ську майстерню), то для всього львівського цеху кількість виготовлених за
рік чобіт могла сягнути 600 тис. пар206.
У ранньомодерному Авґсбурзі наприкінці XVII ст. помітна тенденція до
ускладнення процесу виготовлення взуття, що вимагало застосування нових
шевських технік. Якщо раніше підмайстер міг пошити від 12 до 14 пар взуття
на тиждень, то тепер - тільки 5 -7 пар, адже робота потребувала більше часу,
хоч оплачувалася так само, як і досі207.
Економіку шевського цеху неможливо уявити без його головних поста
чальників сировини - чинбарів, які вичиняли шкіри. У часи Київської Русі
це ремесло не відділялося від шевського: чинбар (кожум'яка) був одночасно
шевцем. Ян - один з героїв билин - плутається в назві - кожум'яка, він же ус-
мошвец208. Згідно з російським радянським істориком Б. Рибаковим, в окре
му галузь шевське ремесло виділилося тільки в Московській державі XV ст.209
205ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 406.

206 Наприкінці XVII ст. в італійській Болоньї в одній шевській майстерні виго
товляли в середньому 221 пару взуття на місяць, а в 49 майстернях - 10 858 пар
(Ропі С. Norms and Disputes: The Shoemakers’ Guild in Eighteenth-Century Bologna.
P. 98), у річному вимірі - 132 000 пар взуття. На відміну від Львова, у тут працюва
ло 236 підмайстрів, або 4,7 - на майстерню.
207Clasen С.-Р Gerber und Schumacher. S. 281.
208Baxpoc И. Наименование обуви в русском языке. С. 34. Ще 1554 р. у статуті
чоботарського цеху в Овручі згадуються як його члени майстри «чоботарського
та дуботолкського» ремесел (Ковальский Н. П. Источниковедение социально-
экономической истории Украины XVI-XVII вв. C. 35). Також у невеликому
польському містечку Мелець упродовж усього ранньомодерного періоду шев
ці виконували чинбарську роботу, а чинбарі не виділялися в окреме ремесло
(Maciąga М. Zarys dziejów rzemiosła cechowego w Mielcu. Mielec; [Warszawa],
1991.S. 111).
209 Рыбаков Б. Ремесло Древней Руси. Москва; Ленинград, 1948. С. 562. Саме
слово «швець» використовувалося на позначення представника цього ремес
ла у давньоруську епоху, натомість російське «сапожник» з’являється у XV ст. і в
У статуті цеху шевців у Гадячі від 1642 р. зазначалося, що кожен майстер пови
нен сам вичиняти шкіру, яку йому дадуть із замку, тобто виконувати чинбар
ську роботу210. У Варшаві - столичному місті Речі Посполитої - за висловом
польського дослідника Яна Левінського, економічні стосунки у XVII ст. були
настільки примітивні, що шевцям та чинбарям дозволялося «обидва ремесла
робити, як чоботи, так і інші речі, також чинбарити або виправляти»211.
Львівські шевці час від часу подавали на чинбарів до суду, не задовольня
ючись ціною чи якістю шкір. За статутними положеннями 1633 р., чинбарі
мали добре виправляти шкіри та сухими їх викладати на площі Ринок (« н а
каменях») у два торгові дні на тиждень - вівторок і четвер212. Наголошува-
наступному столітті домінує в Московській державі: Вахрос И. Наименование обу

ви в русском языке. C. 35.
210 Цеховые акты Левобережной Малороссии (1622-1645 гг.) / Изд. А. Лаза
ревский / / Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца. К., 1901. Кн. 15.
Отд. 3. Вып. 4. С. 213. Багато східноукраїнських міст мали спільні цехи кількох ре
месел: наприклад, у першій половині XVI ст. у Переяславі в одній ремісничій кор
порації співіснували кушніри, кравці, шевці, ковалі, різники, колачники, а у Прилу
ках - кравці, шевці, кушніри та ковалі ( Клименко 17. Цехи на Україні. Т. 1. Вип. 1.
C.XLVII).
211Lewiński J. S. Szewcy warszawscy / / Ekonomista. Warszawa, 1908. T. 2. R. 8. S. 228.
Подібні стосунки склалися на початку XX ст. в Галичині, у відомому своїм шевством
містечку Угнів, де майже кожен швець сам чинбарив свої шкіри ( Paygert C. Die sociale
und wirtschaftliche Lage der galizischen Schuhmacher. Eine Studie über Hausindustrie
und Handwerk auf Grund einiger Erhebungen. Leipzig, 1891. S. 20).
212 Економічні привілеї міста Львова. C. 213. Для всієї території сучасної Укра
їни властиве поширення назви «швець» та частково для Східної України - «чобо
тар», що було характерно для більшості східно- та західнослов'янських народів, див.:
Siatkowski /. Słowiańskie nazwy wykonawców zawodów w historii i dialektach. Warszawa,
2005. S. 138-139 (карта). Саме від «шевця» походить славнозвісне для України пріз
вище «Шевченко», масово розповсюджене на українських землях (Ibid. S. 386-387
(карта)). Родовід генія українського народу глибше досліджували: Красицький Д., Кра-
сицька А. Гілки Шевченкового роду / / Літературна Україна. K., 1987. № 38; Пушик С.
Славетний предок Кобзаря / / В сім'ї вольній, новій. K., 1989. Вип. 5; Красицький Д.
Родовід: [Дослідження правнуком Т. Шевченка генеалогії родини] 11 Слово і час. K.,
1991. № 5. С. 85-90. В останній статті з покликанням на перекази йдеться про те, що
після Переяславської ради козак Іван повернувся із Запоріжжя в Кирилівку (перед
цим він її покинув для участі у повстанні), одружився, але незабаром залишився вді
вцем і жив з малолітньою донькою Єфросинією, шив людям чоботи і тому його про
звали Іван Швець. У XVIII ст. до Кирилівки прийшов із Запорозької Січі прадід Тараса
Шевченка - безрідний козак Андрій, котрий пристав приймаком до Єфросинії Іванів
ни Шевчихи, взявши за місцевим звичаєм її прізвище - Шевченко. Дякую шевченко
знавцю Олександрові Бороню за вказівку на ці праці.
лося також на гуртовому продажу шкір. Чинбарі не могли продавати шевцям

«на кавалки та штуки обрізані шкіри» - лише цілими. У цьому норматив
ному документі згадувалися й кордибанники, які «малю вали» кольорові
шкіри, але з початку XVIII ст. це відгалуження чинбарського виробництва
у Львові занепало213. Аналогічний процес занепаду цього ремесла в той час
простежується також і в німецьких містах214.
Після врегулювання економічних питань у статутах обох цехів конфлік
ти між шевцями та чинбарями мали б начебто припинитись, однак вони й
надалі спалахували доволі часто. 1662 року шевські цехмістри звинуватили
львівських чинбарів у тому, що, порушуючи їхні права і привілеї, виготовля
ють неякісні шкіри і продають їх дорожче від встановленої львівським підво-
єводою «такси». Кращі шкіри чинбарі збувають партачам, а гірші - цеховим
шевцям. Оскаржені виправдовувалися відсутністю сировини, адже різники
постачали їм шкіри поштучно. Закид щодо бракованого товару, за словами
чинбарів, стосувався тільки одного з них, котрий і повинен бути відповідно
покараний215. Через дев ять років, у 1671 p., цехмістри шевців знову поскар
жилися на чинбарську роботу («м окрі ш кіри»). Міський уряд застосував
штрафні санкції й заборонив чинбарям продавати шкіри партачам та іншим
людям216.
Судові суперечки між представниками обох ремесел тривали далі, проте
у XVIII ст. вони набули інших вимірів. У 1733 р. шевські цехмістри позивали
львівських чинбарів не тільки за незадовільну якість і завищену ціну вичи
нених шкір, але й за їхнє зникнення з усталеного місця продажу - «на каме
нях» на Ринку217. Як виявилося, цим ремісникам прибутковіше було збувати
вироблене у своїх майстернях, не сплачуючи торгових зборів місту. Чинбарі
пояснювали своє переміщення тим, що на площі Ринок дощ нищить не за
хищений накриттям товар, до того ж його нерідко крадуть. Суд не прийняв
213Кордибан виготовляли здебільшого з козячої шкіри, яку фарбували різними

барвниками і з якої шили переважно жіноче взуття. Цю давню технологію вироб
ництва описано в: Oekonomische Encyklopadie oder allgemeines System der Staats-
Stadt- Haus- und Landwirthschaft. Berlin, 1785. Bd. 8. S. 384-390 («Corduan»). Ре
жим доступу: http://www.kruenitzl.uni-trier.de.
214Див.: Clasen C.-P. Gerber und Schumacher. S. 4.
215 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 71, c. 662-666. Суперечки львівських шевців з
чинбарями описано також на с. 33, 53 нашого видання.
216ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 79, с. 307.
2І7Там само, спр. 563, с. 905-906.
цих аргументів повністю, змусивши чинбарів сплатити по 7 гривень - самій

судовій установі та шевському цеху. Аби шкіри не псувалися, ремісники ра
зом з владою міста повинні були визначити нове місце для їхнього продажу -
перед кушнірськими будами, зі сплатою щороку до міської скарбниці 40 зл.
А поки що чинбарі зобов'язувалися двічі на тиждень - щовівторка та щочет
верга - продавати свій товар на давньому місці, «на каменях».
Згідно зі статутом 1633 р., шевці також брали зобов'язання перед чинба
рями не купувати вичинені позальвівськими ремісниками шкіри, але цього
не завжди дотримувалися. Наприклад, у 1667 р. львівські чинбарі спіймали
Яна Зубжецького на купівлі у Рогатині шкір на суму 50 зл.218 Бурграбський
уряд забрав собі половину вартості сировини, а другу половину - чинбар
ський цех. Окрім того, Зубжецький разом з іншим шевцем Якубом Цвілем
дав слово (під карою 30 гривень) не закуповувати матеріал на взуття від
рогатинських майстрів. Тим часом львівські чинбарі, з огляду на свою мало
чисельність, не могли задовольнити потреби великого шевського цеху. Ще
1524 р. шевці домоглися королівського декрету, за яким у Львові впроваджу
вався вільний торг шкірами раз на місяць219. Цей декрет, однак, не стосувався
привізної сировини, насамперед сап'яну, який був значно дорожчим від шкі
ри місцевого виробництва. Загалом випадки заборгованості шевців перед
львівськими чинбарями були дуже рідкісними220.
За оцінками сучасних істориків, один чинбар міг вичинити в рік 300-400
шкір на продаж221, проте у Львові на місцеві чинбарські послуги не було ве
ликого попиту Шевці, особливо сап'янники, орієнтувалися на імпортовану
сировину з Туреччини, Молдавії, Волощини та інших південних країн222. А
виробники «італійського» легкого взуття виготовляли його з різних склад
ників, не лише шкіри, тож не потребували її у великій кількості. Крім шевців,
218ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 550-551, 555.

219Там само, спр. 1039, с. 15-16. Регест див.: Каталог пергаментних документів
220Так, у 1714 р. Ян Ґолембіовський заборгував у чинбаря Даніеля Сковронковича
за шкіри суму 75 зл. (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 568-569).
221 Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 354.
222 Дороговартісна праця з виготовлення сап’яну вимагала східних барвників:
Вахрос И. Наименование обуви в русском языке. С. 34. Очевидно, тому цех львів
ських сап'янників недовго проіснував у XVII ст., див.: Капралъ М. Привілеї та стату
ти ремісничих цехів і купецьких корпорацій Львова XV-XVIII ст. С. XX.
шкіри середньої та гіршої якості в тутешніх чинбарів купували також палі

турники, сідлярі, римарі, футеральники.
Не покладаючись цілковито на місцевих чинбарів у забезпеченні сиро
виною, шевці мали у своєму розпорядженні цехову чинбарню ( garbus ), де
могли виправляти різні шкіри. Про неї дослідникам відомо ще з першої по
ловини XVI ст.223 Станом на 1644 р. шевці вже втратили ділянку, на якій стояв
шевський Гарбуз, продавши її за 200 зл.224 Згодом його все ж відновили. М ож
ливо, саме у шевській чинбарні мав працювати у 1728 р. підмайстер-чинбар
Мартин Пеленський, котрого рекомендували в тому році до прийняття місь
кого права шевські цехмістри225.
У цій чинбарській майстерні виправлялися, вочевидь, найпростіші види
шкір (на підошви використовували кілька шарів твердішої шкіри, тоді як
на верх взуття - еластичніші та дорожчі сорти цього матеріалу). Дешевша
сировина була необхідна для «чорних» шевців, які спеціалізувалися на про
стішому взутті. Вони вдавалися до різних способів отримання такої сирови
ни. 1702 року Григорій Вишинський позивав трьох підприємливих шевців
Тому Яновського, Марка Деревінського та Миколая Бужинського, котрі мо
нопольно скуповували у приїжджих селян «луб» (мабуть, волові шкіри), не
пускаючи їх на торг, «затягаючи на обіди»226. Цілком очевидно, що згадана
трійка майстрів, володіючи запасом готівки, пропонувала кращі умови гур
тової купівлі товару в селян, які вже не мали потреби приїжджати на львівські
тижневі торги.
Щоб виготовити взуття, необхідно було мати не тільки шкіру, а й інші до
поміжні матеріали: свинячий жир, смолу, дьоготь, рослинну олію, риб'ячий
жир, жовтий віск, коноплю тощо227. Змазана дьогтем і смальцем шкіра на
бувала еластичності, а покриті ними чоботи - твердості, глянцу та чор
ного кольору. Швець особливо потребував у своїй роботі міцних ниток,
найкращими з яких вважалися конопляні. Конопля буланайдорожчим
допоміжним матеріалом. Та, що використовувалася в шевському ремеслі,
223 Крип'якевич І. Львівська Русь у першій половині XVI ст. С. 278. Про перший
шевський Гарбуз у Львові див. також на с. 38 нашого видання.
224ЛННБ. Осс. 430, арк. 104.
225Див.: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 110, с. 605.
226ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 551.
227 У 1560 р. ці допоміжні матеріали складали до 40 % вартості всієї закупленої
сировини у шевському цеху в Авґсбурзі ( Clasen C.-P. Gerber und Schumacher. S. 298).
різко відрізнялася за ціною від канатної чи шнуркової коноплі, яку торговці

втричі дорожче оцінювали228.
Повністю механізувати процес виготовлення шевської продукції в Захід
ній Європі лише вдалося у XIX ст. Машини для якісного прошивання взут
тя з'явилися у 1850-х рр. і впродовж десятиліття були розповсюджені в Єв
ропі та Америці229. Тільки з 1890-х рр. це виробництво перейшло під один
дах взуттєвої фабрики, хоча і в той період залишалися дрібні виробники, що
мали свого споживача.
* * *
Шевці як окремі представники львівського міщанства не володіли значни

ми багатствами - ані нерухомим майном (ґрунтами, кам'яницями, ділянка
ми), ані рухомими цінностями (коштовностями, готівкою). Проте загалом
львівський шевський цех як економічна організація був досить успішним.
Після об'єднання у 1641 р. українських і польських майстрів в одну ремісни
чу корпорацію вони зуміли не лише зберегти її у важких воєнних умовах дру
гої половини XVII ст. - початку XVIII ст., але й навіть збільшити чисельність
цехових майстрів.
Львівські шевці успішно уникали конкуренції - і з боку королівських та
магнатських слуг, що за допомогою сервіторату могли перебрати на себе ве
ликі воєнні замовлення, і з боку місцевих та приїжджих партачів, які працю
вали поза цеховою організацією. З партачами цеховики намагалися боротися
непрямо - шляхом усунення додаткових перешкод при вступі до корпорації
у вигляді виготовлення «майстерш тук», відмови від існування сталого чис
ла майстрів, а також традиційно - через заборони та репресії, за посередни
цтвом міського й бурграбського урядів.
На відміну від інших ремесел, єврейська конкуренція не дошкуляла львів
ським шевцям, оскільки єврейського шевського цеху так і не було створено
(тоді як кравецький, наприклад, існував). Частково економічне підґрунтя
228 Більше про матеріали шевського ремесла та технологію виготовлення взуття

див.: Oekonomische Encyklopädie oder allgemeines System der Staats- Stadt- Haus
und Landwirtschaft. Berlin, 1828. Bd. 148. S. 626-731 («Schuhe»). Режим доступу:
http://www.kruenitzl.uni-trier.de; Hall J. S. The Book of the Feet; a History of Boots
and Shoes. New York, 1847; Wright T. The Romance of the Shoe, Being the History of
Shoemaking in All Ages, and Especially in England and Scotland. London, 1922; та ін.
229 Riello G. A Foot in the Past: Consumers, Producers and Footwear in the Long
Eighteenth Century. Oxford, 2006. P. 15, 221.
львівської шевської корпорації підривали західні партії взуття, що їх приво

зили до міста єврейські та християнські купці. І все ж місцеві шевці уникли
долі багатьох інших ремесел, що не витримали конкуренції із західною про
дукцією, - завдяки поглибленню спеціалізації (сапянники, «ч орн і» та «іта
лійські» майстри) і незмінності протягом довгих років цін на свої вироби.
Збереженню економічних позицій шевського ремесла суттєво сприяли і чис
ленні військові замовлення. Неперервний імпорт сап'яну із Туреччини, який
надходив на ринок, дозволив львівським шевцям зайняти нішу у виготовлен
ні високоякісного взуття - насамперед для платоспроможного шляхетського
покупця.
ЧАСТИНА II
ЛЮДИ
4. ДЕМОГРАФІЯ ТА СОЦІОТОПОГРАФІЯ
4 .1 . К і л ь к і с т ь ш е в ц і в
Найдавніший цех Львова належав до тих масових ремесел (поряд з пе

карським, різницьким, кравецьким та деякими іншими), які задовольняли
найважливіші побутові потреби людей. Фактично у кожному міському осе
редку існувала окрема шевська корпорація або шевська спільнота у складі
об єднаного спільного цеху. Зрозуміло, що число шевців залежало від кіль
кості жителів у місті, а також можливості експорту продукції, в т. ч. і на за
кордонний ринок1. У другій половині XVII та у XVIII ст. шевців у Львові
стає дедалі більше, що зумовлюється необхідністю забезпечувати взуттям
численні військові загони (і це при тому, що населення міста не зростає, а в
окремі періоди навіть зменшується). Як показує приклад не лише Львова, але
й німецьких міст із зіставною кількістю мешканців - Авґсбурґа, Франкфурта-
на-Майні2, така сприятлива для шевського ремесла ситуація була характер
на для Західної та Центрально-Східної Європи, хоч траплялись і винятки3.
1Наприклад, в Авґсбурзі шевці в ранньомодерний період продукували взуття не

тільки для місцевого ринку, але й для приальпійських тірольських територій ( Сіа-
sen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. XII, 279, 432).
2У другій половині XV ст. в Авґсбурзі нараховувалося від 80 до 100 шевців, у се
редині XVI ст. - 90, а на початку XVII ст. - більше 100 осіб. Після 30-літньої війни
1618-1648 рр. чисельність мешканців міста знизилася на 48 %, проте у 1653 р. серед
них було 130 шевців. Протягом наступних 50 років число цих ремісників зменшу
ється до 105-110 осіб, та вже у першій половині XVIII ст. зростає до 160-170, у се
редині XVIII ст. сягаючи 200 майстрів ( Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 201).
Кількість шевців у Франкфурті-на-Майні до 1618 р. (64 майстри) була майже вдві
чі меншою, ніж у другій половині XVII ст. (119 майстрів), а в XVIII ст. становила
196 осіб (Herberger В. Die Organisation des Schuhmacherhandwerks zu Frankfurt a. M.
bis zu Ende 18. Jahrhunderts. Frankfurt, 1931. S. 29,123).
3Місто Торунь, в якому, попри його розташування у Речі Посполитій, перева
жало німецьке населення, мало в першій половині XVIII ст. близько 20-30 шевців.
Очевидно, кон'юнктура місцевого ринку не сприяла розвитку цього ремесла, див.:
Mikulski К. Pułapka niemożności. Społeczeństwo nowożytnego miasta wobec procesów
modernizacyjnych. S. 133.
172 Ч а с т и н а II: Л Ю Д И
Розвитку шевства сприяли передовсім безперервні війни, адже вояк без

взуття не міг бути добрим вояком. Іншим важливим чинником, що регулю
вав число шевців, були зміни моди та застосування нових технологій у виго
товленні шевських виробів. Нові тенденції в моді (а виникали вони протягом
XVII та XVIII ст.4 доволі часто) спричинили, особливо у вищих прошарках
населення, до масової заміни взуття, а отже, шевські майстри отримували ба
гато нових замовлень.
Таблиця 12
Вступ ремісників до шевського цеху Львова у 1667-1727 рр.
(за даними прийнять до міського права)
Число
Роки Річно Відсоток
ремісників
1667-1674 42 5,25 15,55
1675-1684 40 4,00 14,81
1685-1694 92 9,20 34,07
1695-1704 35 3,50 12,96
1705-1714 22 2,20 08,14
1715-1727 39 3,00 14,44
Загалом 270 4,42 100
Джерело: Album civium Leopoliensium. Rejestry przyjęć do prawa miejskiego we
Lwowie, 1388-1783 / Wyd. A. Janeczek. Poznań; Warszawa, 2005. T. 1. S. 305-396.
На жаль, джерела про давніший період - XIV-XVI ст. - дають нам тільки
непрямі свідчення щодо кількісного складу шевського цеху у Львові. За да
ними прийнять до міського права у 1405-1604 pp., львівське громадянство
обрав 151 швець, або 7,4 % від усього загалу міщан5. Ремісників цього фаху
за чисельністю в той час випереджали лише кравці, серед яких міське пра
во прийняли 211 осіб, або 10,3 % львів'ян. У 1627-1727 pp. міщанами стали
вдвічі більше шевців - 313, у т. ч. за 1667-1727 pp. - 270 майстрів ( табл . 12),
значно випередивши тих же кравців (205 осіб)6. Особливо зросла кіль
4 Тигпаи І. Polskie skómictwo. Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź, 1983.

S. 97-100.
5GilewiczA. Przyjęcia do prawa miejskiego we Lwowie w latach 1405-1604 / / Studia
z historji społecznej i gospodarczej, poświęcone prof. Fr. Bujakowi. Lwów, 1931. S. 393.
6Пор.: Заяць O. Професії виробничої сфери львівського міщанства (За реєстрами
Д Е М О Г Р А Ф І Я ТА С О Ц І О Т О П О Г Р А Ф І Я 173
кість представників шевського ремесла в останній третині XVII ст.: 1667-

1674 р р .- 4 2 нових ремісники; 1 6 7 5 -1684 р р .- 4 0 ,1 6 8 5 - 1694 рр. - 9 2 . Збіль
шення шевської спільноти в той період відображене у недатованому реєстрі з
80-х рр. XVII ст.: за поданою самими шевцями інформацією, в цеху тоді було
150 осіб7 (це число, однак, видається завищеним: ймовірно, у переліку, крім
майстрів, були враховані й підмайстри).
Таблиця 13
Вступ ремісників до шевського цеху Львова у 1665-1732 рр.
(за даними цехових реєстрів)
Число
ремісників
1665-1674 115 11,5 18,45
1675-1684 117 11/7 18,78
1685-1694 119 11,9 19,10
1695-1704 87 8,7 13,96
1705-1714 100 10 16,05
1715-1724 52 5,2 8,34
1725-1732 33 4,12 5,29
Загалом 623 9,16 100
Джерела: ЛННБ. Осс. 428-431; Обб. 427.
Цехові книги шевського цеху 1665-1732 рр. містять детальніші відомості

про прийом до нього ремісників, ніж записи про прийняття міського права.
За вказаний період 623 шевці вступили або розпочали процедуру вступу до
шевської корпорації, що складає понад дев ять осіб на рік ( табл. 13). Різниця
між кількістю шевців-вступників та кількістю тих, хто вже став громадяни
ном Львова в цей час і, відповідно, дійсним членом цеху, була досить значною,
новоприйнятих громадян ХУ-ХШІІ століть) / / Записки Наукового товариства іме

ні Шевченка. Львів, 2006. Т. 252: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історич
них дисциплін. С. 336, 367; Його ж. Громадяни Львова. С. 253. Орест Заяць подає
для періоду 1627-1727 рр. 299 шевців, однак, він не бере до уваги помилку писаря в
1718 р., що хибно записав дев’ятьох шевців кравцями. Для другої половини XVII ст.
підрахунки кількості цих ремісників зробив Ярослав Кісь, але його результати ви
явилися чомусь суттєво меншими: 104 шевці за період від 1664 р. до 1697 р. (Кісь Я.
Промисловість Львова у період феодалізму. С. 98). За нашими обчисленнями, тільки
за 1667-1694рр. 174 шевці отримали міське громадянство Львова (див. табл. і).
7ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 788, с. 84.
адже за порівняльний період 1667-1727 рр. налічуємо тільки 270 нових це
ховиків, тобто орієнтовно 4,5 особи на рік (див. табл. 12). Таким чином,
щонайменше половина шевців відсіювалися під час довгого процесу набуття
повноправного статусу майстра. Найбільше складнощів виникало при оплаті
численних вступних внесків та кредитів за попередні борги, справлянні учт і
бенкетів, до яких вступників зобов'язували цехові шевці.
Яка ж була доля тих, хто не зміг стати майстром? Судячи з розрізнених
даних, частина з них покидали Львів у пошуках кращих умов для своєї профе
сійної діяльності в інших містах та містечках. Деякі змушені були залишатися
на правах найманої робочої сили задля здобуття «шматка хліба» у замож
ніших ремісників, повноправних майстрів шевського цеху. Відчайдушніші та
авантюрніші ставали на шлях напівлегального партацтва на шляхетських та
духовних юридиках.
Хоча про партачів у Львові відомо вже у XV ст., але порахувати їх джерела
дозволяють тільки з 80-х pp. XVI ст., коли проблема партацтва особливо заго
стрилася. У 1580 р. цехмістри шевців у скарзі, спрямованій до короля, згаду
ють про ЗО шевців-партачів на одному лише львівському Підзамчі8. 1600 року
шевський цехмістр Станіслав Тарік подав у міських актах реєстр із 73 шевців,
котрі займалися ремеслом поза цехом на львівських передмістях та юридиках9.
Польський дослідник Маврицій Горн стверджував, що у цьому реєстрі йшлося
тільки про шевців-сап'янників, «простих, чи чорних» нецеховиків налічува
лося у 1606-1609 рр. 30-31 майстер, а 1639 р. уЛ ьвові працювало 100 шев
ців-партачів10. Натомість цехових майстрів у цей час можна порахувати, від
штовхуючись хіба що від кількості яток, яких у 1633 р. на Ринку в центрі міста
стояло 40й. На підставі фінансових джерел з'ясовано, що число цих майстрів
коливалося від 32 у 1606 р. до 64 у 1641 р., а у 1612 р. їх було всього 2012.
8КісьЯ. Промисловість Львова у період феодалізму. С. 99.

9 ЦДІЛУЛ, ф. 9, on. 1, спр. 354, с. 3395-3396. Опубліковано з опущенням імен
шевців: Соціальна боротьба в місті Львові в XVI-XVIII ст. С. 94.
10Horn М. Lwowska ludność rzemieślnicza і jej walka w pierwszej połowie XVII wie
ku. S. 89 (tabl. 4).
11Економічні привілеї міста Львова. C. 214.
12Horn M. Lwowska ludność rzemieślnicza i jej walka w pierwszej połowie XVII wie
ku (wiatach 1600-1648). S. 73 (tabl. l). Степан Білецький говорить про 40 майстрів-
шевців, очевидно, відштовхуючись від числа яток: Білецький С. Розвиток ремесла і
промислів у Львові в середині XVII ст. / / 3 історії західноукраїнських земель. K.,
1957. Вип. 2. С.5.
Із заснуванням спільної корпорації польських та українських ремісників у

1641 р. партачів, безумовно, стало менше, оскільки зник конфесійний бар'єр
при вступі до цеху. 1645 року ця реміснича організація мала вже принаймні
71 майстра, яким належали новозмуровані ятки (54) та поряд з ними лави
(17) на площі Ринок13. Число цехових майстрів у другій половині XVII ст.
мало б відповідати кількості яток (70), які означалися порядковими чисель
никами: «сорокові (czterdziestowe)», «чотирнадцяті (czternastow e)» та
«шістнадцяті (szesnastow e)»14. Проте воно було більше. Це пояснюється
тим, що по-перше, в цеху перебували майстри без яток, по-друге, фактичне
число яток поступово зростало: у 1693 р. насправді існувало 17 «чотирнад
цятих» та 18 «ш істнадцятих» яток15. Непрямо про чисельність майстрів
сказано в одному з документів від 1674 p., в якому українці-шевці згадували
про присутність в їхньому цеху «кількадесяти русинів та ледве кільканадця
ти католиків»16.
Ще одну джерельну звістку про кількісний склад ремісничої організації
знаходимо у цеховій книзі під 1701 p., коли один з райців Львова після руй
нування шевської вежі зауважив: « Є вас у цеху десь тисяча, то що - вежу
собі не направите?»17. Райця, очевидно, доплюсував до всіх майстрів також
їхніх учнів та підмайстрів, включно з членами їхніх родин. У 1710 р. бурмістр
наказав запечатувати ятки тим братам, які не ходять на вотиви та заломші, і
скласти їхні реєстр. Він зазначив, що оскільки їх буде в реєстрі «хоч двісті,
якщо дадуть по 2 зл., то будемо мати 400 зл .» 18.1 в цьому разі, мабуть, до на
званих 200 осіб входили майстри з підмайстрами.
Про те, що кількість львівських майстрів шевської справи могла сягнути
сотні, свідчить приклад німецького Авґсбурґа, де, як і у Львові, щороку в дру
гій половині XVII ст. в середньому по чотири шевці ставали повноправни
ми майстрами і щодо якого точно відомо (за фінансовими реєстрами) чис
ло членів шевського братства: від 105 до 13019. У сусідньому з Авґсбурґом
13ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 720, с. 32-33, 35.

14Там само, спр. 724, с. 12, 22.
15Там само, с. 25,43.
16Там само, спр. 80, с. 1167.
17Oss. 427, k. 119 v.
19 Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 202, 205. У Познані, польському місті,
за населенням зіставному з Львовом у XVII-XVIII ст., фіксується на порядок нижча
Франкфурті-на-Майні у той самий час при середній чисельності шевців у

119 осіб щорічний приплив майстрів сягав 4,8 особи20.
4.2. Д е м о г р а ф і ч н а ка т а ст р о ф а п о ч а т к у XVIII ст. та н а с т у п н е

ЗРОСТАННЯ ЧИСЛА ШЕВЦІВ
З початком XVIII ст. представників шевського ремесла у згаданих німець

ких містах стає все більше, тоді як Львів після шведської катастрофи 1704 р.
та наступних років епідемії різко занепадає за своїми демографічними пара
метрами. 1704 рік небезпідставно вважається одним з найважчих в історії
Львова. Згідно з Іґнацієм Ходиніцьким, унаслідок пошесті за два роки - 1704
і 1705 - у цьому місті померло 10 тис. осіб21. Очевидець тих подій, львівський
райця та королівський секретар Домінік Вільчек писав у приватному листі
про те, що пошесть забрала 2 /5 усього тутешнього населення22. За не під
твердженими документально даними Пйотра Борека, на початок XVIII ст. у
Львові могло жити 20 тис. осіб, а отже, в результаті війни та пошестей їх ста
ло менше вдвічі23. Втім, ці цифри, напевно, істотно перебільшені, адже аналіз
поголовного податку 1662 р. та інших тогочасних фінансових джерел Львова
після Хмельниччини та «шведського потопу» доводить, що число всіх меш-
кількість представників шевського ремесла: на початку XVII ст. до цієї ремісничої

спільноти належали кількадесят, а 1755 р. - 49 осіб (Karwowski S. Cechy szewskie
w Poznaniu i na przedmieściach. S. 13-14). Для порівняння, у Києві на замковій
юрисдикції на початку XVII ст. - 51 майстер та 60 підмайстрів-шевців (Яковенко Н.
Новий документ до історії київських ремісничих цехів початку XVII ст. / / Архіви
України. К., 1989. № 5. С. 70). У російському Новгороді шевське ремесло було про
відним: у кінці XVI ст. тут налічувалося 427 «шкіряників» (рос. «кожевников») на
5 465 ремісників. У той же час у містах, близьких до Москви, їх було 5-8 % від усіх
ремісників (Вахрос И. Наименование обуви в русском языке. С. 36).
20Herberger В. Die Organisation des Schuhmacherhandwerks zu Frankfurt. S. 125.
21 Chodynicki I. Historya stołecznego królestw Galicyi i Lodomeryi miasta Lwowa od
założenia jego aż do czasów teraźniejszych. Lwów, 1829. S. 268.
22Charewiczowa Ł. Klęski zaraz w dawnym Lwowie. Lwów, 1930. S. 67; Borek P Skutki
zdobycia Lwowa przez szwedów w 1704 / / Львів: місто, суспільство, культура. Львів,
2007. Т. 6: Львів - Краків: діалог міст в історичній ретроспективі: 36. наук, праць /
За ред. О. Аркуші й М. Мудрого. С. 160. (Вісник Львівського університету. Серія
історична. Спец. вип.).
23Borek Р. Skutki zdobycia Lwowa przez szwedów w 1704. C. 147. Див. також: Chare
wiczowa Ł . Klęski zaraz w dawnym Lwowie. S. 67-68.
канців міста, ймовірно, складало 12-13 тис. осіб24. До різкого зменшення

людності призвели, однак, не стільки воєнні дії (під час захоплення Львова
шведами у 1704 р. загинуло лише кількадесят осіб), скільки масове зубожіння
львів'ян, котрі виплатили високу контрибуцію завойовникам.
Із сучасних досліджень знаємо, що місто зазнало великих демографічних
втрат у період глобальної епідемії чуми, яка розпочалась у 1702 р. та з пе
рервами тривала до 1714 р. в кількох країнах Центрально-Східної Європи.
Епіцентр пошесті виник у Туреччині, далі вона поширилася на українські
та польські землі, дійшла до угорських, австрійських країв, Сілезії й охопила
північні території аж до Східної Пруссії. У Познані та Торуні чума лютувала
у 1709-1710 рр., суттєво скоротивши населення25. На теренах Східної Прус
сії вона в 1709-1711 рр. забрала життя у 200 тис. людей26.
Опосередковано на знелюднення Львова вказує зниження кількості не
мовлят, охрещених у католицькому катедральному храмі. Якщо в середині
XVII ст. їх було щороку приблизно 800, то в першому десятилітті XVIII ст. -
60027. Іншим непрямим свідченням зменшення чисельності львів'ян є ско
рочення переліку тогочасних платників податків. Наприклад, 1648 р. самих
лишень вірменських сімей у середмісті жило 147, 1703 р. їх було ЮЗ28, а в
1704 р. - тільки 7329.
Унікальний документ з реєстром втрат усього шевського цеху протягом
епідемії 1704-1705 рр. дає змогу встановити точне число померлих у цей час
шевських майстрів30. Із 246 усіх померлих - шевців, їхніх дружин, челяді та
учнів - 59 осіб були майстрами, не рахуючи чотирьох вдів, які самостійно за
ймалися ремеслом. У цеховій книзі за 1700-1705 рр. занотовано ще 52 пріз
вища майстрів - тих, котрі пережили шведську облогу та пошесть наступних
24Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. С. 257.

25Salmonowicz S. Toruń wobec zarazy w XVII і XVIII wieku / / Rocznik Toruński.
Toruń, 1983. R. 16. S. 242; Kędelski M. Dynamika i struktura lusności chrześciańskiej
miasta Poznania / / Roczniki Dziejów Społecznych i Gospodarczych. Warszawa, 1990-
1991. Т.51-52. S.61.
berg i. Pr.: eine Widmung zum 600jährigen Jubiläum der Innung. S. 35.
27Hoszowski S. Ekonomiczny rozwój Lwowa wiatach 1772-1914. Lwów, 1934. S. 13
(на підставі підрахунків Данути Моравицької).
28Пор.: Капраль М. Національні громади Львова XVT-XVIII ст. С. 355.
29Janusz В. «M onspius» Ormian lwowskich. Lwów, 1928. S. 13-14.
30ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, с. 207-210.
років31. Отже, ця катастрофічна за наслідками епідемія забрала більше поло

вини всіх цеховиків, чисельність яких на початку XVIII ст. оцінюємо у 1ОО-
ІІО осіб.
Саме такими великими людськими втратами й можна пояснити максималь
ні показники поповнення складу майстрів цеху, характерні для цього періоду:
1706 р .- 15 шевців, 1707 р .- 1 4 ,1708 р .- 1 8 ,1709 р .- 1132. Хоча не всі з ново
прибулих прийняли міське право і стали повноцінними членами шевської кор
порації. Так, у 1705-1714 рр. зі 100 осіб, які вписалися до цехових книг, тільки
27 обрали львівське громадянство (див. табл. 1 2 -1 3 ). Багато з потенційних
цеховиків, сплативши перший вступний внесок, були змушені припинити про
цес вступу до ремісничої спільноти - через власну фінансову неспроможність.
Окремі з них вибирали «найпростіший» вихід та зникали безслідно з міста33.
Загалом, у порівнянні з останньою третиною XVII ст., у перших десятиліттях
XVIII ст. помічаємо виразний спад чисельності нових членів шевського цеху,
що фіксується як у реєстрах прийняття міського права, так і в цехових книгах.
Дійшло до того, що тривалий час не всі шевські ятки на площі Ринок були запо
внені: скажімо, 1720 р. з 18 «чотирнадцятих» яток сім пустували34. В одному з
документів від 1719 р. на маргінесі зауважено, що « у ці безлюдні часи» каліка
навіть не може випросити милостиню на своє прожиття35.
Упродовж подальших десятиліть XVIII ст. кількість шевців стабілізува
лася, а їхній цех і надалі залишався найчисельнішим у місті. Цьому сприяла,
зокрема, політика міської влади, що брала з них менші вступні внески при
отриманні міського права. Порівняймо: 24 гр. - від шевця, гончаря; 32 гр. -
від кравця; 36 гр. - від котляра; 80 гр. - від купця36. У другій половині XVIII ст.
(до початку 1790-х рр.) 172 шевці стали громадянами Львова37. Наприкінці
31 О бб. 427, к. 103-164 V.

32ЛННБ. О сс. 428, арк. 1-25.
33 Наприклад, цеховий майстер Григорій Товарницький не міг заплатити чинш
за шевську ятку від 1704 до 1710 р. та, за висловом писаря міської лонгерії, «втік зі
Львова» (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 725, с. 70).
34ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 725, с. 10-11 (нова пагінація на кожен рік реєстрів).
35НМЛ, Ркл. 210 (1710-1721), арк. 70-70 зв.
36ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 952, с. 329 (у книзі раєцької каси за 1708-1766 рр.).
37 Заяць О. Професії виробничої сфери львівського міщанства. С. 321; Його ж.
Громадяни Львова. С. 253. Ярослав Кісь подає знову суттєво занижене число за
1750-1781 рр. - 119 шевців (Кісь Я. Промисловість Львова у період феодалізму.
С. 98).
століття у загальному переліку ремісників, датованому орієнтовно 1788 р.,

згадано 115 шевців, які значно випереджали інші поширені ремесла - кравців
(46), пекарів (40), ткачів (4 2 )38. Австрійська влада стимулювала еміграцію
ремісників до Львова з інших частин імперії, заохочуючи їх, за універсалом
від 1 жовтня 1774 р., шестирічним звільненням від сплати податків39.
Зростаюче місто на початку XIX ст. все більше потребувало праці шевців,
число яких у 1816 р. сягнуло 143 осіб, хоча своєю чисельністю вони вже іс
тотно поступалися рестораторам, котрі тримали кав'ярні та шинки (453 осо
би), і не набагато перевищували число торгових факторів та «махлерів» (134
особи)40. Незважаючи на впровадження нових західних машинних техно
логій у виробництві взуття, потенціал львівського шевського ремесла про
гресував протягом усього XIX ст.: 1890 р. уЛ ьвові працювало 435 майстрів,
1 490 підмайстрів та 680 учнів41.
4.3. Ч и с е л ь н і с т ь у ч н ів
Шевська челядь - учні та підмайстри - були невід'ємною складовою ремесла.

Без них унеможливлювалося не тільки передавання досвіду наступним поко
лінням, але й загалом виконання щоденного рутинного процесу виготовлення
взуття. Майстри часто зосереджувалися лише на найскладніших операціях, що
вимагали високої кваліфікації, - як-от викройка та викінчення виробу. Нато
мість усю основну роботу в майстерні, переважно найбільш трудомістку, вико
нували челядники. Зрозуміло, що чим більше працювало їх у цеху, тим значніші
могли бути партії нової шевської продукції. А у львівській шевській корпорації
число учнів було досить великим: згідно з цеховими книгами, у 1665-1732 рр.
на науку шевського ремесла прийнято 2 073 хлопців42.
38 Капраль М. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій

Львова XV-XVIH ст. (історико-правовий нарис). C. XIX.
39 Chodynicki І. Historya stołecznego królestw Galicyi i Lodomeryi miasta Lwowa.
S.313.
40 Ibid. S. 464-465.
41 Paygert C. Die sociale und wirtschaftliche Lage der galizischen Schuhmacher. S. 85.
42 Також збереглися записи за 1733-1738 рр. про визволення на підмайстрів
56 учнів, але ми їх не враховуємо у таблиці 14, оскільки невідома кількість усіх учнів
у ті роки.
Таблиця 14
Вступ учнів до шевського цеху Львова у 1665-1732 рр.
(за даними цехових реєстрів)
Роки Число учнів Річно Відсоток

1665-1674 287 28,7 13,84
1675-1684 382 38,2 18,42
1685-1694 365 36,5 17,60
1695-1704 292 29,2 14,08
1705-1714 297 29,7 14,32
1715-1724 251 25,1 12,10
1725-1732 199 24,8 9,59
Загалом 2073 30,4 100
Джерела: ЛННБ. Осс. 428-431; Oss. 427.
Упродовж останньої третини XVII ст. та першої третини XVIII ст. щорічно
до львівського шевського цеху записували на науку понад 30 учнів ( табл. 14).
Піку їхня кількість досягла у двох останніх десятиліттях XVII ст.: тоді щоріч
но з'являлося 36 -3 8 нових учнів. Далі їхнє число поступово зменшується (в
кожному наступному десятилітті - на 2 -3 %), відображаючи загальний де
мографічний спад у Львові. Хоча це зниження чисельності відбувалося не так
стрімко, як це спостерігаємо щодо цехових майстрів, яких у XVIII ст. до цеху
вступало більш ніж удвічі менше, я к у XVII ст. (пор. табл. 1 3 -1 4 ). Ще однією
причиною редукції припливу учнів стало обмеження ухвалою міської ради у
1704 р. їхнього числа - не більше двох на навчанні в одного майстра43. Таке
регулювання кількості учнів не варто сприймати як намагання подбати про
їхню кращу професійну підготовку - цехові йшлося насамперед про обме
ження продуктивної здатності окремих майстрів44. Утім, дієвість цієї заборо
ни була мінімальною: цехмістри та старші майстри у XVIII ст. продовжували
набирати учнів чи не десятками (табл. 15).
Хоча щороку до львівського цеху прибувало чимало учнів, це не означа
ло їхньої наявності у кожного майстра-шевця. Не всі майстри користали з
учнівської праці, адже для навчання ремесла потрібно було створити відпо
відні умови - для проживання, утримання, харчування тощо. Із 623 шевських
майстрів тільки 475 (76 %) мали змогу брати хлопців на науку (див. табл. 15).
43 Кісь Я. Промисловість Львова у період феодалізму. С. 99.

44 Wisłocki J. Organizacja prawna poznańskiego rzemiosła w XVI і XVII wieku. S. 32.
165 (26 %) з них вивчили впродовж свого ремісничого життя лише одного
учня (здебільшого власного сина або зятя). Як бачимо, близько половини це
хових шевців Львова були надто бідними, щоб утримувати учнів. Цікаво, що
шість майстрів, котрі мали їх рекордну кількість (від 20 до 30), разом навчали
майже стільки ж хлопців, скільки й ті члени корпорації, котрі взяли собі лише
по одному: 156 проти 165. Набирали багато учнів переважно цехмістри, стар
ші майстри, які могли використовувати своє становище в ремісничій спіль
ноті. Відігравав певну роль і чинник престижності й перспективності, адже
поважний цехмістр міг опікуватися подальшою кар'єрою свого учня в цеху.
Таблиця 15
Кількість учнів у майстрів шевського цеху Львова
у 1665-1738* рр. (за даними вписів до цехових книг)
Число
Кількість Відсоток Усього Відсоток
учнів у
майстрів майстрів учнів учнів
майстра
0 148 23,75 - -
1 165 26,48 165 7,75

2 60 9,63 120 5,63
3 54 8,66 162 7,60
4 38 6,09 152 7,13
5 24 3,85 120 5,63
6 27 4,33 162 7,60
7 23 3,69 161 7,56
8-10 39 6,26 346 16,23
11-13 23 3,69 275 12,91
14-20 16 2,56 310 14,56
20-29 6 0,96 156 7,32
Загалом 623 100 2129 100
* Включено реєстри визволень учнів у 1733-1738 рр.
Джерела : ЛННБ. Осс. 428-431; Обб. 427.
Значна частина цехових майстрів утримували двох, трьох, чотирьох учнів

(разом 25 %). Заможніші львівські шевці, які брали на навчання шість-десять
хлопців, складали в цеху більше 14 %. Менш численнішою (понад 7 %) була
група цеховиків, здатна навчати від 11 до 20 учнів (див. табл. 15). З ура
хуванням всіх членів корпорації (тих, хто вчив, і тих, хто не вчив ремесла),
пересічно на одного шевського майстра уЛ ьвові протягом 1665-1738 рр.
припадало 3,4 учня. Отже, місцевий шевський цех був доволі популярним
місцем працевлаштування, особливо якщо взяти до уваги також той факт, що
кожного року ця реміснича спільнота поповнювалася більш як ЗО учнями.
Оскільки середній термін навчання тривав три роки, то у львівському цеху
одночасно навчалося до 90 хлопців. Зауважимо, що в подібній за чисельністю
майстрів авґсбурзькій шевській організації в XVIII ст. щорічно в ремеслі було
зайнято тільки 15-19 учнів45.
4 .4 . В и з в о л е н н я у ч н і в (п е р е х і д у к а т е г о р і ю п і д м а й с т р і в )
У німецькому Авґсбурзі майже кожен учень закінчував процес опанування

ремесла і ставав підмайстром, тож середнє число вступаючих на навчання та
«визволених» майже збігається46. Зовсім інакше виглядала ситуація уЛьвові.
Як дізнаємося із записів визволень у шевському цеху за 1677-1738 рр., лише тро
хи більш ніж половині учнів вдавалося змінити свій статус на підмайстрівський:
щорічно із приблизно ЗО претендентів шевчиками ставали 17 осіб47 ( табл . 16).
Таблиця 16
Число підмайстрів шевського цеху Львова у 1677-1738 рр.
(за реєстрами визволення учнів)
Число
підмайстрів
1677-1684 207 25,8 19,23
1685-1694 210 21,0 19,51
1695-1704 172 17,2 15,98
1705-1714 146 14,6 13,56
1715-1724 125 12,5 11,61
1725-1738 216 15,4 20,07
Загалом 1076 17,63 100

46 Ibid. S. 228.
47 У деяких цехах інших міст ця диспропорція між числом вписаних та визволе
них учнів була ще більшою: наприклад, у Познані за 1606-1638 рр. при 277 вписах
учнів золотарського цеху тільки 38 з них, або близько 14 %, закінчили своє навчання:
Wisłocki J. Organizacja prawna poznańskiego rzemiosła w XVI і XVII wieku. S. 41.
Серед 107648 визволених 189 були «маслаками», «майстровчиками»,

тобто синами майстрів, складаючи майже п'яту частину від загалу. Законо
мірно, що саме вони не мали жодних проблем при визволенні, на відміну від
інших учнів шевського ремесла. Динаміка переходу в новий статус шевчиків
поступово знижується: від піку в 70-90-х рр. XVII ст. (2 1 -2 5 осіб щорічно)
до спаду у першій чверті XVIII ст. (1 2 -1 4 осіб). З другої половини 1720-х та
у 1730-ті рр. підмайстрів стали визволяти охочіше: в середньому 15 осіб на
рік (див. табл. 16).
Подана статистика майстрів (623) та визволених у цеху підмайстрів-
шевчиків (1076) (див. табл. 13, 16) дозволяє зробити висновок: в одній
шевській майстерні у тогочасному Львові працювало орієнтовно 1,7 під
майстра. І все ж важко сказати, скільки насправді підмайстрів було у шевця
в конкретний період49, тому що деякі з визволених учнів вирушали в ман
дрівки, натомість до Львова прибували шевчики з інших міст України та
Польщі й осідали у львівських шевців. Джерела майже не доносять до нас
докладніших відомостей статистичного характеру про цих ремісників. Ви
нятком є поголовний реєстр міського населення за 1662 р., який інформує,
що у середмісті та на двох передмістях міської юрисдикції в 66 шевських
майстернях працювало 45 підмайстрів і 5 синів майстрів50, що дає три чверті
заповненості майстерень (50 підмайстрів на 66 майстрів). Така мала кіль
кість підмайстрів не цілком відповідає дійсності: тільки в одного шевця
Панька Паснікевича на початку XVIII ст. налічувалося 7 челядників51, а під
час одного судового процесу в 1725 р. згадувалося про участь у колективній
бійці 30 шевчиків-підмайстрів52. Очевидно, їхнє число у львівській шевській
спільноті мало бути значним. Проте дослідникам бракує точніших даних
для визначення кількості підмайстрів у львівському шевському цеху дослі
джуваної доби.
48 Ярослав Кісь наводить інші дані - 1064 визволених учнів за 1677-1738 рр.
(Кісь Я. Промисловість Львова у період феодалізму. С. 99).
49 Натомість знаємо, що 1730 р. в Авґсбурзі на одну шевську майстерню припада
ло 1,2 підмайстра ( Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 231). Ця статистика має
не реконструкційне, а джерельне походження - в її основі детальний реєстр цеху за
цей рік.
50 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 783.
51 Там само, спр. 97, с. 406.
52 Там само, спр. 109, с. 1154-1155.
4.5. М іг р а ц ія й п о х о д ж е н н я м а й с т р ів т а у ч н ів
Щодо давнього періоду XIV-XVI ст. поза реєстрами прийнять до місько

го права майже немає вірогідної інформації про походження вступаючих до
корпорації шевців. Зі 151 шевця, кожен з яких став львівським міщанином у
1405-1604 рр., близько половини (71) походили з руських (українських) зе
мель Польського королівства та Великого князівства Литовського, включно
зі Львовом53. Найбільше серед них було представників міст - Перемишля (7),
Самбора (7) та ін. Особливо багато шевців прибувало із західноукраїнсько
го етнічного порубіжжя, околиць Перемишля, Ряшева (Жешова) та Кросна
(28 осіб). З інших українських земель до Львова приїхали тільки 5 майстрів - з
Великого князівства Литовського. Польські терени, переважно також міста -
Краків (4), Люблін (3) та ін. - репрезентували 46 ремісників. Частково за
безпечувала Львів майстрами шевського ремесла і Сілезія, особливо у першій
чверті XV ст. - 20 % з усіх прибулих. Порівняно мало, натомість, ставало шев
цями родовитихльвів'ян - 25 майстрів. З інших країв до цієї ремісничої спіль
ноти вступали лічені особи: 1 - з німецьких земель, 2 - з території Угорського
королівства, та 1 - «італієць»54. Ці цифри не цілком точно відображають мі
граційні процеси у шевському середовищі, адже вони стосуються тільки приві
лейованого католицького цеху. Як поповнювався склад нецехового підзамчан-
ського шевства, складеного в основному з руських та вірменських майстрів,
нам невідомо - про це документи мовчать.
Після створення спільної шевської корпорації «двох націй» у 1641 р. реє
стри міського права відтворюють згадані міграційні процеси більш достовір
но. За рекомендацією двох цехмістрів (поляка й українця), міщанами Львова
з другої половини XVII ст. могли стати також шевці-майстри української та
вірменської націй. Акумульовані у табл. 17 дані про походження шевців у
1667-1727 рр. виказують нові тенденції, відмінні від притаманних для по-
53 GilewiczA. Przyjęcia do prawa miejskiego we Lwowie w latach 1405-1604. S. 400-

401. Див. також вузькохронологічне дослідження міграційних процесів львівського
міщанства: Капраль М. Станово-професійна структура населення Львова в другій
чверті XVI ст. (за матеріалами міських рахункових книг) / / Україна в минулому. К.;
Львів, 1994. Вип. 6. С. 7-34. Щоправда, у цій статті допущено неточність: фактичні
дані про прийняття міського права шевцями та іншими ремісниками стосуються не
1522-1548 рр., а 1535-1544 рр.: Там само. С. 22-23 (табл. 3).
54 GilewiczA . Przyjęcia do prawa miejskiego we Lwowie w latach 1405-1604. S. 400-
401.
передньої епохи ХУ-ХУІ ст. Серед отримувачів міського права абсолютно

переважають місцеві львівські шевці: 136 осіб (50,37 % від загалу). Друге міс
це за кількістю - близько чверті прибульців - посідають вихідці з Руського та
Белзького воєводств, тобто з Галичини. їхнє число сягнуло 67 осіб (24,80 %),
з них 51 швець (18,88 %) - міського походження, а 16 (5,92 %) - сільсько
го. З польських етнічних земель прибували до Львова нечисленно - всього
15 шевців (5,55 %). Інші краї представлені в реєстрах міського права вкрай
рідко: Велике князівство Литовське - 4 майстри, Франція - 2, Вірменія - 1.
Припинився наплив шевців до Львова з німецьких теренів: за цей період їх
зафіксовано лише 5 осіб (у XV ст. та частково XVI ст. німецькі ремісники
вступали до львівського шевського цеху значно активніше). Щодо зменшен
ня кількості цих прибульців шевці нічим не відрізнялися від інших львівських
цехових ремесел, адже спад німецької міграційної хвилі уЛьвові другої поло
вини XVII - першої половини XVIII ст. мав загальний характер55, пов'язаний
з важким економічним становищем Речі Посполитої в цей період.
Таблиця 17
Походження шевців Львова у 1667-1727 рр.
(за реєстрами міського права)
Місто Село
Роки
Інші Невідомо Разом
Львів Галичина* Польща Галичина* Польща
землі
1667-
5 3 1 - 5 - 28 42
1674
1675-
17 11 1 2 - - 9 40
1684
1685-
58 16 3 5 6 3 1 92
1694
1695-
22 11 - - 2 - - 35
1704
1705-
13 5 1 3 - - - 22
1714
1715-
21 5 5 2 3 1 2 39
1727
136 51 11 12 16 4 40 270
Загалом
(50,37 %) (18,88%) (4,07 %) (4,44 %) (5,92 %) (1,48 %) (10,48 %) (100%)
* Руське та Белзьке воєводства.

Джерело: Album civium Leopoliensium. Т. 1.

Шевські майстри, які приймали міське право Львова, були здебільшого

міськими мешканцями. Серед 270 львівських шевців-майстрів таких налічу
ємо 210 (77,77 %), тимчасом як із сіл походило тільки 20 (7,40 %) (стосовно
ще 40 цеховиків (10,48 %) відомостей немає). Наймасовіше постачали Львів
майстрами розташовані неподалік міста Руського та Белзького воєводств
(терени колишньої Галицько-Волинської держави) - 51 майстер (18,88 %),
а саме: Городок (6 шевців), Ж овква (5), Судова Вишня (4), Кам'янка Стру-
милова (4), Мостиська (2) та ін. Із західних руських міст Перемишльської
та Холмської земель, частково вже полонізованих, приїжджало також багато:
Пшеворськ (4 шевці), Ярослав (4), Замостя (3), Щебжешин (2) і т. д. Поль
ські міста як місця походження львівських майстрів згадуються у реєстрах
міського права епізодично: Познань (2 шевці), Каньчуґа (2), Краків ( і) , Л ю
блін ( і) . Німецькі та французькі майстри також прибували з міст: і великих,
як-от Париж, Ам єн, і малих - Дрізен у Саксонії чи Ростемберґ (тепер Кент-
шин) у Пруссії56. Вихідців із села у львівському шевському ремеслі занотова
но обмаль, і походили вони зазвичай з територій на захід від Львова, звідки і
йшов головний напрямок міської міграції. Сільські вихідці з українських ет
нічних земель помітно превалювали над прибульцями з польських теренів:
16 проти 4 (див. табл. 17).
Численні реєстри прийняття на навчання учнів шевського ремесла у
Львові 1665-1738 pp., у яких є 2129 записів57 про походження, увиразнюють
ще один міграційний потік до міста, не означений в інших джерелах. Фактич
но, жодна інша група документів не віддзеркалює явища припливу до міста
вільнонайманих, домашньої прислуги, дрібних торговців тощо, загалом меш
канців, які так і не отримали львівського громадянства. Записи про вступ на
навчання до цеху суттєво відрізняються від даних прийнять до міського пра
ва шевців-майстрів за цей же час. Насиченістю міграційних потоків, спрямо
ваних до Львова у зіставні та забезпечені реєстрами періоди (для майстрів -
1667-1727 pp., для учнів - 1665-1725 pp.), учні переважали майстрів більш
56 Album civium Leopoliensium. Rejestry przyjęć do prawa miejskiego we Lwowie.

1388-1783 / Wyd. A. Janeczek. Poznań; Warszawa, 2005. T. 1. Nr 4383, 4461, 4554,
4563.
57 Для порівняння міграційних потоків: у Перемишлі, другому за величиною міс
ті Руського воєводства, за більш ніж століття, у 1653-1764 pp., вступили на навчан
ня шевського ремесла тільки 198 учнів (Arlamowski К. Dzieje przemyskich cechów
rzemieślniczych w dawnej Polsce. S. 187).
ніж у девять разів: 1178 (19,3 за рік) проти 134 (2,1 за рік) ( табл. 1 7 -1 8 ).
Чітка статистика міграційного руху засвідчувала величезну кількісну пере
вагу непривілейованих переселенців на міські землі над тими мігрантами,
котрі отримували міське право Львова і ставали повноправними міщанами.
Меншою була диспропорція між майстрами-міщанами та учнями-неміщана-
ми, народженими у Львові: 136 проти 696, або в середньому - один до п яти
(див. табл. 1 7 -1 8 ).
Таблиця 18
Походження учнів шевського цеху Львова у 1665-1738 рр.
(за даними вписів до цехових книг)
Місто Село
Роки Неві Разом
Гали Інші Гали Інші
Львів Польща Польща домо
чина* землі чина* землі
1665-
2 11 3 4 6 - - 260 287
1674
1675-
148 72 5 1 44 4 1 107 382
1684
1685-
191 74 7 2 75 4 - 12 365
1694
1695-
136 76 6 2 56 2 1 13 292
1704
1705-
127 53 12 - 84 5 - 16 297
1714
1715-
92 60 20 1 57 9 2 10 251
1724
1725-
94 54 13 - 63 5 - 26 255
1738**
790 400 66 10 385 29 4 445 2129
Загалом
(37,10%) (18,78%) (3,10%) (0,46 96) (18,08%) (1,36%) (0,18%) (20,90 %) (100%)
* Руське та Белзьке воєводства. ** Включено реєстри визволень учнів у 1733-1738 рр.

Джерела: ЛННБ. Осс. 428-431; Обз. 427.
Загалом по шевському цеху, включаючи місцевих і прибулих майстрів та

учнів, на одного повноправного львів'янина майстра припадало сім учнів-не-
міщан. Наведене співвідношення непривілейованих жителів міста і громадян
Львова, на прикладі найбільшого ремісничого цеху для останньої третини
XVII та першої третини ХУІІІ ст. (зауважимо, що тут не враховані підмай
стри, домашня прислуга шевців, котрі, як і учні, також не володіли міським
правом), наштовхує на думку, що неміщан могло бути ще більше, ніж це
прийнято в літературі (70-75 % усього населення міста58, тобто приблизно

один до трьох). Утім, для певніших висновків потрібно провести відповідні
дослідження і щодо інших львівських цехів - можливо, в них частка учнів, під
майстрів та прислуги не була такою високою, як у шевському.
Іншою відмінністю цих типів реєстрів, що відразу впадає у вічі, є дис
пропорція в кількості місцевих вихідців. З учнів, які народилися у Львові,
до шевської корпорації вступили тільки 37 % - проти 50 % місцевих май
стрів, акцептантів міського права (див. табл. 1 7 -1 8 ) . Для порівняння: в
Авґсбурзі у XVI ст. також майже половина нових майстрів мала місцеве
походження. 1615 року цю перевагу навіть було вирішено зберегти, ухва
ливши, що кожного року до майстрівства допускатимуть трьох нових
вступників: сина майстра, сина міщанина Авґсбурґа та чужинця. П роте
реальність була інша: вже в першій половині XVII ст. серед майстрів на
раховувалося 58 % чужинців та 42 % народжених у місті, що можна п о
яснити ходом і наслідками 30-літньої війни. У другій половині XVII ст.
тутеш ніх та прибулих майстрів було приблизно порівну. Хоча з 1754 р.
четверо місцевих (три маслаки й один син міщанина) та один прибулець
ставали цеховиками, загалом у XVIII ст. були майстрами 60 % чужинців та
40 % авґсбуржців59.
Домінування місцевих майстрів серед прийнятих до корпорації шевців у
Львові над народженими в цьому ж місті учнями обумовлювалося, вочевидь,
статутними положеннями, згідно з якими син майстра мав суттєві пільги при
вступі до цеху, що характерно для всіх цехових ремесел60. У 1665-1727 pp. ви
зволилися й отримали статус підмайстра 172 маслаки, тобто сини майстрів,
але повноправними членами львівського цеху і водночас громадянами Льво
ва стали тільки 136 синів львів'ян (див. табл. 17). Значна частина з них по
ходила з львівського середовища (53, або 40 %), але їхні батьки були не шев
цями, а кравцями, сідлярами та ін. А в цех вступило тільки 83 сини львівських
шевців (60 %) - майже кожен другий маслак, що розпочинав батьківську
58 Gierszewski S. Obywatele miast Polski przedrozbiorowej. Studium źródloznawcze.

Warszawa, 1973. S. 31-32.
60Капралъ М. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій Льво
ва XV-XVIII ст. (історико-правовий нарис). C. XXXV-XXXVI.
кар'єру, зазнавав невдачі та змінював свій вибір професії61. Отож конкурен

цію при вступі до ремісничої спільноти не завжди витримували й маслаки,
хоч і користувалися великими пільгами. Іншою причиною нетотожності
цифр щодо учнів-маслаків та місцевих новоприйнятих до цеху, була, мабуть,
висока смертність міського населення62. Так, чи не кожен третій учень-мас-
лак (57 зі 188) йшов на науку після смерті свого батька, шевця-майстра.
Схожими за співвідношенням місцевих і немісцевих учнів та майстрів
були міграційні потоки з навколишніх міських населених пунктів, а також
західноукраїнських і польських міст: відповідно, 21 % та 23 %. Найважли
вішими міськими центрами, що забезпечували львівський шевський цех
учнями, були західноукраїнські: Перемишль (65), Городок (50), Янів (39),
Ж овква (25), Ярослав (24), Дрогобич (14), Судова Вишня (14), Яворів (12),
Сянок (8), Самбір (7), Мостиська (6) та ін. Як і в ситуації з майстрами, біль
шість цих міст та містечок розташовувалися на захід від Львова. Міста з поль
ської етнічної території також фігурують у списку місць походження львів
ських учнів шевського ремесла: Соколов (6), Тарноґрод (5), Ропчице (2),
Радомишль (З), Тичин (3), Люблін (3), Каньчуґа (2), Каліш (2), Беч ( і) ,
Ловісько ( і ) , Томашів ( і) , Варшава ( і) , Ґданськ ( і) , Сандомир ( і ) , Краків
(1) тощо. У цьому переліку переважають дрібні містечка, локалізовані не
далеко від польсько-українського етнічного пограниччя. У першій третині
XVIII ст. наплив учнів з польських земель посилився більш як удвічі, порів
няно з останніми десятиріччями XVII ст.: 45 проти 21 (див. табл. 18). Цю
динаміку можна пов'язувати і з потребою львівського шевського середовища
відновити свій демографічний потенціал після воєнних втрат та епідемій по
чатку XVIII ст., і з полонізаційними процесами в українській громаді Львова,
що активізувалися в цей період63.
61 Порівняймо: в іспанській Барселоні у період від 1599 до 1630 р. із 232 майстрів

у місцевому шевському цеху тільки 20 % були синами майстрів, див.: Farr J. R.
Artisans in Europe: 1300-1914. P. 249.
62 Унікальний випадок тривалості життя в ранньомодерну епоху продемонстру
вала дочка шевця Кетрін Ікерманн з німецького міста Перленберґа, котра померла в
97 років. Вона розпочала працю служниці після смерті батьків у 15 років, з того часу
поміняла місце праці у семи господарів (у Перленберзі, Кенігсберзі, Вюртемберзі та
Швебіш Галлі), при цьому ні разу не одружившись (Friedrichs C. R. The Early Modern
City. P. 135).
63 На прикладі мішаних шлюбів цю тенденцію показано в: Капраль М. Національ
ні громади Львова XVI-XVIII ст. С. 290.
Серед львівських учнів-шевців було значно більше вихідців із сільських

населених пунктів, ніж у майстрів, - близько 20 % проти 7,4 %64. При цьому
чисельність учнів, котрі походили з сільських місцевостей, легко збільшити
ще на кілька відсотків - за рахунок міських сіл Львова, що формально від
несені до міської території (тільки з одного міського села Голоска вийшло
15 учнів) та неідентифікованих населених пунктів, переважно сільських (та
ких поселень налічувалося 12). Цікаво, що один ключ сіл поблизу міста Я рос
лава у Перемишльській землі (див. ілюстр. 13), що складався із Висоцька
(47 учнів), Ветліна (32), Ляшок (17), Маковська (9) та Сурохова (9), дав
найбільше учнів-шевців з сільської місцевості. Така велика кількість вихідців
з цього ключа (116 з усіх 385 сільських осад Руського та Белзького воєводств,
згаданих у реєстрах), очевидно, пояснюється розвиненими традиціями шев
ського ремесла в цих селах.
Хоч уЛ ьвові й діяло загальноєвропейське правило: «М іське повітря р о
бить вільним»65, однак прибульцям із села не часто вдавалося досягнути
вершин міського громадянства та цехового майстрівства. Вони здебільшого
поповнювали нижчі прошарки безправного міського населення, не маючи
змоги конкурувати за вступ до цехів із заможнішими міськими жителями.
До того ж у 1704 р. цехове керівництво запланувало обмежити, через ухва
лу міської ради, прийняття на навчання учнів сільського походження без до
зволу власників сіл66. Проте їхнє число у першій третині XVHI ст. все ж за
лишається пропорційно таким самим чи навіть зростає щодо попереднього
періоду - останньої третини XVII ст. (див. табл. 18).
Значно менше у шевському середовищі Львова відстежуємо учнів з інших
країв - з-поза західноукраїнських та прилеглих до них східних етнічних зе
мель Польщі: 14 осіб, або 0,64 % (див. табл. 18). У майстрів географія ремес
ла розмаїтіша: з інших теренів - як близьких (Волинь, Поділля), так і далеких
64 Тим часом у німецькому Лвґсбурзі шевське ремесло за походженням було ще

більш «сільським»: 36,7 % від усіх майстрів ( Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher.
S. 210). Нечисленність вихідців із сіл у львівському шевському цеху (в порівнянні
з німецьким містом), вочевидь, зумовлювалась існуванням кріпосного права в Речі
Посполитій, на відміну від територій на захід від ріки Ельби (Blum J. The Rise of Serf
dom in Eastern Europe / / The American Historical Review. 1957. Vol. 62. No. 4 (July).
P. 807-836; Robert M. An Economic Analysis of the Organization of Serfdom in Eastern
Europe 11 The Journal of Economic History. 1982. Vol. 42. No. 3 (Sep.). P. 513-548).
65 Kluge A. Die Zünfte. S. 128.
(Саксонія, Пруссія, Франція) - до Львова примандрувало майже 4,5 % усіх

львівських цехових шевців.
4.6. Е т н і ч н о -к о н ф е с і й н а д и ф е р е н ц іа ц ія
Зі створенням спільної шевської корпорації в 1641 р. втрачається її моно

літний польський (католицький) характер, відбувається етнічна трансформа
ція та з'являються сталі риси двоїстого польсько-руського цеху. Всі посади,
почавши від цехмістрів, столових та завершуючи найдрібнішими (збирачі
податків, дозорці за ятками та ін.), ділилися на паритетних засадах між обома
громадами.
Таблиця 19
Етнічний склад шевського цеху Львова у 1667-1727 рр.
(за реєстрами міського права)
Францу-
Роки Українці Поляки Німці Вірмени Разом
зи
1667-1674 28 14 - - - 42
1675-1684 16 22 2 - - 40
1685-1694 34 56 1 - 1 92
1695-1704 22 13 - - - 35
1705-1714 10 19 2 1 - 22
1715-1727 14 23 1 1 - 39
124 137 6 2 1 270
Загалом
(45,92 %) (50,74 %) (2,22 %) (0,74%) (0,37 %) (100 %)
Джерело : Album civium Leopoliensium. Т. 1.
Фактичну рівність українців та поляків у львівській шевській організації

виражають у кількісному вимірі абсолютні числа шевців, які отримали міське
право у 1667-1727 рр. (табл. 19). Представники обох громад занотовані в
майже однаковій пропорції: 137 поляків (50,74 % від усіх шевців) та 124 укра
їнці (45,92 %)67. В останній третині XVII ст. існував відносний паритет і се
ред цехових майстрів - репрезентантів цих двох етнічних груп. Та вже після
67 Орест Заяць для ширшого періоду 1627-1727 рр. нарахував тільки 92 українців
у реєстрах прийняття міського права (Заяць О. Професії виробничої сфери львів
ського міщанства. С. 337; Його ж. Громадяни Львова. С. 255).
1704 р., у перших десятиліттях XVIII ст., помічаємо виразне превалювання

поляків (42 майстри) над українцями (24 майстри). Поодинично до Львова
прибували та записувалися до шевського цехового ремесла німці, французи
й вірмени, але це не змінювало його польсько-українського характеру.
Процес прийняття міського права регулювався як у самому шевському
цеху, так і міською радою. Про цю правову чинність обов'язково мали кло
потатися перед львівською радою обидва цехмістри: польський та руський,
котрі ручалися таким чином за належну поведінку майбутніх міщан Львова.
На відміну від отримання міського права, процедура вступу на навчання шев
ської справи була менш формалізованою та реально відображала етнічні ас
пекти існування корпорації на низинному рівні (табл. 20). Цеховий звичай,
за яким майстри навчали тільки представників своєї етноконфесійної групи,
а також інформація про походження й імена учнів та їхніх батьків, що фіксу
валася у цехових книгах, допомагають досить впевнено визначити етнічну
належність кожного адепта шевського ремесла.
Кількісно українці, учні шевців, домінують над поляками протягом май
же всього періоду останньої третини XVII - першої третини XVIII ст.: 1273
(60 %) проти 848 (40 %). Однак, як і в майстрів, їхня перевага в перших де
сятиліттях XVIII ст. поступово зменшується, а в 1725-1738 рр. поляки-учні
вже чисельно випереджають українців: 140 проти 114 (див. табл. 20). У
цехових книгах можна знайти звістки про двох неофітів-євреїв, котрі при
йняли християнство: один з них - Петро Крижановський, родом зі Львова,
у 1714 р. прийняв католицизм східного обряду, інший - Іґнацій Подвишин-
ський, родом з Вінниці, у 1729 р. став римо-католиком68. Поміж львівських
учнів шевського ремесла занотовано також по одному німцю, вірменинові та
росіянинові (« з столиці московської»).
Усі ці кількісні показники спонукають зробити висновок про потужнішу
українську складову населення Львова у ХЛШ-ХУІІІ ст., ніж це прийнято
вважати в історіографії69. Хоча в аналізованих масових джерелах йдеться про
одну шевську корпорацію, але вона була найбільшою в місті, окрім того її дані
є зіставними з даними щодо інших ремесел Львова. Маємо підстави припус
кати, що в інших ремісничих цехах, до яких входили українці (кравецький,
68ЛННБ. О сс. 431, арк. 103.

69 Кісь Я. Промисловість Львова у період феодалізму. С. 27; Капраль М. Націо
нальні громади Львова ХУІ-ХУІІІ ст. С. 270-272.
сідлярський, чинбарський, кушнірський та ін.), їхня частка серед учнів та під

майстрів також була значно вищою від частки українських майстрів. Так, у
1681 р. українці з кушнірської корпорації скаржилися міській раді на їхню
дискримінацію при виборах цехового керівництва з боку католицької мен
шості, «адже тепер у цеху нас, Русі, 38 майстрів, а поляків - тільки 16 » 70.
Отже, ці нові кількісні параметри етнічного складу населення Львова ще раз
засвідчують правдивість спостережень ґданського подорожника М артина
Ґруневеґа про руський Львів на початку XVII ст.71
Таблиця 20
Етнічний склад учнів-шевців у Львові у 1665-1738 рр.
(за даними цехових книг)
Євреї
Роки Українці Поляки Німці Росіяни Вірмени Разом
(вихрести)
1665-
178 109 - - - - 287
1674
1675-
265 117 - - - - 382
1684
1685-
1694
215 148 - - 1 1 365
1695-
191 100 - 1 - - 292
1704
1705-
180 116 1 - - - 297
1714
1715-
133 118 - - - - 251
1724
1725-
114 140 1 - - - 255
1738*
Загалом
1273 848 2 1 1 1 2129
(1665-
1738) (59,79 %) (39,83 %) (0,09 %) (0,04%) (0,04 %) (0,04 %) (100% )
* Включено реєстри визволень учнів у 1733-1738 рр.

70 LJALAYA, <J>. 52, on. 2, cnp. 84, c. 178.

71 Gruneweg M. Die Aufzeichnungen des Dominikaners Martin Gruneweg (1562 -
ca. 1618) über seine Familie in Danzig, seine Handelsreisen in Osteuropa und sein
Klosterleben in Polen / Hrsg. Almut Bues. Wiesbaden, 2008. Bd. 1. S. 246; Bd. 2. S. 594,
622 («in der Reusischen Lemberg»).
4.7. С к л а д ш е вс ьк о ї ро д и н и та до м о го с п о дарства
Для давнього Львова проводилися точкові дослідження складу сім'ї на

матеріалі різних типів джерел. У регестах львівських раєцьких книг за 1460-
1550 pp. виокремлено 121 запис зі згадками про число дітей у родині. О три
мане середнє значення величини сім'ї - 4,2 особи, тобто на одну сім'ю припа
дало 2,2 дитини72. Проаналізувавши поголовний податок 1662 p., польський
історик Анджей Карпінський дійшов висновку, що уЛьвові мали дітей тільки
246 родин (25,1 % мешканців)73, що видається заниженим, і 2 /3 з них вихову
вали лише по одній дитині. Маврицій Горн після опрацювання поголовного
податку єврейського населення 1578 р. зафіксував середню величину 3,6 осо
би на сім'ю для 79 родин у середмісті та 103 родин на передмісті74. Однак ці
дані мають вибіркову й неповну джерельну базу і не можуть бути вірогідни
ми для всіх жителів міста.
М етричні книги латинської катедри XVII-XVIII ст., що містять тисячі
вписів, акумулюють масовий матеріал, який чи не найбільш адекватно відо
бражає основні демографічні параметри, в т. ч. й склад родини католицької
частини шевського цеху75. Для описуваного періоду збереглися реєстри хре
щень Львівської латинської катедри за 1690-1735 pp.76, у яких нами виявле
но записи про 606 дітей у родинах 143 місцевих цехових шевців ( табл . 21).
Характерно, що загальне число хрещених дітей у сім'ях цих ремісників по
ступово зменшується: в останньому десятилітті XVII ст. їх було 162 (26 %), у
першому десятилітті XVIII ст. - 141 дитина (23 %), у другому - 133 (21 %),
у третьому - 1 1 8 ( 1 9 % ) . Така тенденція віддзеркалювала різкий демографіч
ний спад у той важкий для Львова«післяшведський» час.
72Крип'якевич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст. С. 104-349; Капраль М.

Національні громади Львова XVI-XVIII ст. С. 250.
73 Karpiński A. Kobieta w mieście polskim w drugiej połowie XVI і XVII wieku.
Warszawa, 1995. S. 186-187.
74 Horn M. Żydzi na Rusi Czerwonej w XVI i pierwszej połowie XVII wieku. Warsza
wa, 1975. S. 60. Варто, однак, наголосити, що дані поголовного єврейського податку,
як правило, занижувалися (зокрема, не вказувалась інформація про найменших ді
тей).
75 На жаль, перші дослідники цих дуже важливих демографічних джерел (Дану
та Моравицька та Ярослав Кісь) не включили складу родини у свій дослідницький
квестіонарій (питальник).
76 ЦДІАУЛ, ф. 618, оп. 2, спр. 2634,2639.
Метричні відомості греко-католицьких церков з першої половини

XVIII ст.77 підтверджують зменшення кількості дітей у сім'ях не тільки поль
ських, але й українських шевців. Так, метрика хрещень Благовіщенського
храму фіксує в 1702-1706 рр. охрещення трьох дітей цехового шевця Гри
горія Товарницького78. У 1713 та 1719 р. швець-українець Федір Супроно-
вич, котрий належав до парафії унійної катедри св. Юрія, хрестив двох своїх
синів79. І все ж нечисленність таких метричних даних не дозволяє зробити
ширші узагальнення.
Таблиця 21
Кількість дітей шевців у 1690-1735 рр.
(за даними метричних записів Львівської латинської катедри)
Роки Число дітей Відсоток

1690-1699 162 26,73
1700-1709 141 23,26
1710-1719 133 21,94
1720-1729 118 19,47
1730-1735 52 8,58
Загалом 606 100%
Джерела: ЦДІАУЛ, ф. 618, оп. 2, спр. 2634, 2639.
Число народжених у сім ях львівських шевців дітей було відносно висо

ке: 4,2 дитини80 на одну родину ( табл . 22). Понад 50 % католицьких шевців
77 Про тогочасні метричні книги Львівської єпархії докладно написав: Скониляс І.

Реєстрація природнього руху населення у Львівській єпархії в першій третині XVIII
століття / / Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 1998. Вип. 33.
С. 225-235.
78 НМЛ, Ркк. 2878, с. 11,13,15.
79 Там само. Ркк. 1562, с. 6,12.
80 Дослідження польських демографів указують на високу дітонароджуваність
у міщанських родинах, причому в багатших групах вона була вища, див.: Karpiń
ski A. Kobieta w mieście polskim w drugiej połowie XVI і XVII wieku. S. 185. Цеза-
рій Кукльо приймає для польського міста XVIII ст. такий показник: на один шлюб
припадало трохи більше чотирьох дітей (Kuklo С. Demografia Rzeczypospolitej
przedrozbiorowej. Warszawa, 2009. S. 177), що збігається з показником для сімей
львівських шевців - 4,2. У деяких західноєвропейських містах жінка у ранньо-
модерний час народжувала в середньому 8 дітей за своє життя - порівняно біль
ше, ніж у сільській місцевості. На думку Христофора Фрідріхса, цьому сприяла
така незвична обставина, що породіллі в містах, на відміну від сіл, мали змогу
виховували від трьох до шести охрещених дітей. Проте залишалася велика

група сімей (22 %), які мали тільки одного сина чи доньку. Ймовірно, до неї
входили найбідніші члени цеху. Необхідно взяти до уваги й те, що метричні
записи не охоплювали окремих категорій цеховиків - бездітних, неодруже
них та шевців-удівців.
Таблиця 22
Кількість дітей у сім'ях шевців у 1690-1735 рр.
(за даними метричних записів Львівської латинської катедри)
Загальна
Число дітей Кількість Відсоток
кількість
у сім'ї сімей шевців сімей
дітей
1 32 22,37 32
2 11 7,69
00 22
40
U)
3 20 60
4 17 11,88 68
5 18 12,58 90
6 18 12,58 108
7 12 8,39 84
8 7 4,89 56
9 2 1,39 18
10 і більше 6 4,19 68
Загалом 143 100 606
Джерела: ЦДІАУЛ, ф. 618, оп. 2, спр. 2634, 2639.
Таке велике абсолютне число хрещених дітей треба скоригувати у бік сут
тєвого зменшення - з огляду на високу дитячу смертність, що часом сягала у
великих містах 1/3 від усіх народжених у віці до року та 1/ 4 - до п'яти років81.
Вибіркові відомості з 24 документів Львівського міського й бурграбського
винаймати няньок («мамок») для грудного вигодовування своїх немовлят. А, як

показують сучасні медичні дослідження, відсутність чи скорочення періоду лак
тації в породіллі пришвидшувала ймовірність нової вагітності (Friedrichs С. R. The
Early Modern City. P. 122-123).
81 Karpiński A. Kobieta w mieście polskim w drugiej połowie XVI і XVII wieku.
S. 185-186. У Старому Торуні в 1779-1789 рр. смертність дітей до п’ятого року
життя становила 28,7 % від усіх народжених ( Górny К Ze studiów nad stosunkami
ludnościowymi Torunia w XVIII w. / / Akta Universitatis Nicolai Copernici. Toruń,
1977. T. 11: Historia. S. 92). Про високу дитячу смертність також див.: Kuklo С. De
mografia Rzeczypospolitej przedrozbiorowej. S. 402-406.
суду за 1660-1735 рр. зі згадками про кількість дорослих дітей у шевців дають
показник 2,55 дитини на одну родину. Бездітними виявилися чотири сім'ї, в
одній родині була лише одна дитина, дві сім'ї виховали двох дітей, одинад
цять сімей - трьох, шість - чотирьох82. На підставі цих даних припускаємо,
що реально у львівській шевській родині було пересічно 2,6 дитини, тобто
середня величина сім'ї шевця складали 4,6 особи.
Якщо до визначеної на достатньо репрезентативному матеріалі середньої
величини шевської родини (4,6) доплюсувати відповідні показники учнів
(3,4) та підмайстрів (1,7), що припадали на одну шевську майстерню (див.
підрозділи 4.4 та 4.5), то отримаємо середній кількісний склад шевського до
могосподарства83 в останній третині XVII та першій третині XVIII ст. - 9,7
особи84. Однак це число є умовним85, виведеним гіпотетично для більшого
хронологічного проміжку, а його застосування потребує низки застережень.
По-перше, зважимо на те, що шевська челядь не довго затримувалась у май
стра: учні не закінчували свого навчання з різних причин (втечі, смерть),
а підмайстри вирушали у мандрівки до інших міст. Тому реальна кількість
шевських челядників була менша. По-друге, частина дітей шевців відходила
з дому батьків: навчалися іншого ремесла, одружувалися, йшли в монастир
тощо. Збережені джерела не дають змоги достовірно з'ясувати, скільки на
справді їх залишалось у батьківських сім'ях. По-третє, вказана середня вели
чина шевського домогосподарства мала б врахувати й інших членів родини
(сестер, братів, батьків, дідів та ін.), які також часто жили в сім'ях і про яких
джерела замовчують. У господарствах багатих шевців винаймалася прислуга
для догляду за дітьми та домом (кухарки, «м ам ки» тощо). Так, з поголовного
82 Для порівняння, в Авґсбурзі, згідно з відомостями поголовного податку 1622

та 1726 pp., у сім'ях шевців у середньому було 1,83 дитини, також у 1622 р. 22 % ро
дин взагалі не мали дітей, а 49 % - тільки одну-дві дитини ( Clasen С.-Р. Gerber und
Schumacher. S. 221).
83 Під цим терміном розуміємо сім'ю шевця разом з учнями та підмайстрами, які
працювали й жили з цією сім’єю під одним дахом.
84 В Авґсбурзі німецький дослідник станом на 1622 р. налічує лише 5,02 особи на
одне шевське господарство, включаючи до розгляду всіх шевців ( Clasen С.-Р. Gerber
und Schumacher. S. 21). Переважно до складу такого господарства входили майстер,
майстрова, двоє дітей, підмайстер та прислуга.
85 Звернімо увагу, що до аналізу залучено тільки ті шевські родини, які мали дітей
і прислугу.
податку 1662 p., єдиного збереженого документа такого роду86, відомо, що

66 шевських родин утримували 23 кухарки та служниці («д івк и »), з них 21
фігурує в сім'ях шевців, котрі мешкали у середмісті.
На жаль, реєстри поголовного податку 1662 p., від сплати якого були
звільнені діти до 10 років, жебраки та немічні, не охоплюють усього населен
ня Львова, у т. ч. всіх львівських шевців. Поголовне стосувалося виключно
міської юрисдикції середмістя та двох передмість, без підзамкової території
(Підзамча), де жило чимало цехових шевців, насамперед українців. До того
ж передміщани внесені в цей документ значно вибірковіше, ніж населення в
межах мурів. Проте основна вада цих реєстрів - заниження кількості дітей
майстрів (на 66 шевців згадано тільки про 9 майстрових синів і дочок) та учнів
(лише 21 особа). Більш правдоподібним є число шевських підмайстрів: 45 на
66 майстерень, з них 3 9 - у середмісті. Додавши до них п'ять синів майстрів,
одержимо 75 % шевських майстерень, заповнених підмайстрами. Загалом у
документі 1662 р. занотовано 222 особи у 66 шевських домогосподарствах,
з них 1 5 4 - у середмісті, що склало 3,6 % від усіх зареєстрованих у списках
львів'ян (6 064 особи)87. Вирахуваний нами відсоток шевців щодо всього на
селення Львова реально може бути вищим, зважаючи на відсутність у матері
алах 1662 р. даних про Підзамче.
Отже, на підставі аналізованих масових джерел статистичного характеру
можна зробити припущення, що при чисельності майстрів цеху орієнтовно
у 80-100 осіб у досліджуваний період загалом шевське середовище могло на
лічувати від 800 до 1 000 львів'ян. Зрозуміло, що в різні часи це число зміню
валося в той чи інший бік. Серйозно зменшилося воно, зокрема, після кількох
років епідемії по взятті Львова шведськими військами 1704 р. Утім, метричні
записи Львівської катедри та цехові реєстри учнів і підмайстрів демонстру
ють потенціал до швидкого демографічного відновлення львівського шев
ського середовища у першій третині XVIII ст.
86 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 783, с. 5-93. Матеріали цього податку використані у
кількох дослідженнях: Кісь Я. Промисловість Львова у період феодалізму. С. 26-28;
Karpiński A. Kobieta w mieście polskim w drugiej połowie XVI і XVII wieku. S. 13, 58-
62,86,186-187; КапральМ. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. С. 255-256,
342-353. В останній роботі подано ширшу джерелознавчу критику реєстрів пого
ловного податку 1662 р.
87 Див. незначну різницю в підрахунках: Кісь Я. Промисловість Львова у період
феодалізму. С. 28; Капраль М. Національні громади Львова XVT-XVTII ст. С. 255.
4.8. Число Ш ЕВСЬК И Х яток
Отримати достовірніші дані про чисельність цехових майстрів допомо

же нам такий опосередкований вказівник, як кількість шевських яток. Шевці
мали дозвіл на закладання яток на площі Ринок, мабуть, ще в XV ст., про що
непрямо свідчить привілей польського короля Владислава III від 21 липня
1444 р. зі збереженням прав львівських шевців, пекарів та різників, тобто тих
ремісників, котрі продавали товар на Ринку та володіли ятками88. Шевські
ятки, які за наданням короля називалися «королівськими», вперше згаду
ються в фінансових джерелах міста в другій половині XV ст.89 Усього їх було
40, і стільки ж налічувалося, вочевидь, і майстрів90у цеху впродовж XV - пер
ших десятиліть XVII ст., що й зафіксував статут 1633 р.91 У новоствореній
організації руських шевців 1618 р. було фундовано також 40 яток, які розта
шовувалися перед Краківською брамою92. Визначалося, що «кож на з них по
винна мати три локті93 в ширину і в довжину, а в середині між ятками - місце
шириною в чотири локті»94, себто за площею не перевищувати 4,83 м2. Н е
великі були і шевські ятки у Кракові, котрі стояли поряд із «суконницям и»:
на території 168 м2нараховувалося 84 ятки чи «вікна» для продажу взуття95,
тобто на одну таку торговельну точку припадало тільки 2 м2. Дослідник місь
кого життя у Перемишлі Єжи Мотилевич наводить помилкову інформацію
про існування в цьому місті шевських яток площею 80 м296. На їхню величину
88 Економічні привілеї міста Львова. С. 2, 214.

89 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 698, с. 4 (1460 p.: « instita circa sutorum bancos»).
90 Хоча не завжди всі ятки були заповнені - наприклад, у перших десятиліттях у
Львові працювало 30-32 цехових шевців (Horn М. Lwowska ludność rzemieślnicza і
jej walka w pierwszej połowie XVII wieku. S. 74. Пор.: Кісь Я. Промисловість Львова
у період феодалізму. С. 98; Білецький С. Розвиток ремесла і промислів у Львові в
середині XVII ст. С. 5).
91 Економічні привілеї міста Львова. С. 214.
92 Там само. С. 206.
93Львівський лікоть містив 73,2 см.
95 Lichończak-Nurek G. Dzieje jatek szewskich w Krakowie / / Krzysztofory. Kraków,
1991. T. 18. S. 31, 34. Шевські ятки у Кракові були розібрані в XIX ст. (тогочасний
живописець навіть зберіг для нащадків їхній внутрішній вигляд).
96Motylewicz J. Społeczeństwo Przemyśla w XVI і XVII wieku. Przemyśl, 2005. S. 230.
Очевидно, у документі йшлося про ділянку, відведену для всіх шевських яток. Пи
шучи про суспільство Перемишля XVI-XVII ст., автор, фактично, не помічає
міг впливати такий обмежувальний чинник, як встановлена згори максималь

на кількість дозволеного на продаж взуття. Можливо, у Львові також діяло
таке обмеження щодо торгівлі шевськими виробами, як це було запровадже
но у Ланьцуті в другій половині XVII ст., коли в ятці заборонялося виставля
ти більше 12 пар взуття97.
Після створення єдиної львівської корпорації в 1641 р. ятки руських шев
ців вирішили перенести у спільне для всіх шевців місце - на площу Ринок. У
40-х рр. XVII ст. міська рада виділила кошти на перебудову нових мурованих
яток98. Згодом райці стягували з шевців гроші за проведені роботи, окрім
того з цих торговельних точок сплачувався в міську лонгерію щоквартальний
чинш. Влада міста залишалася власником яток, тож без дозволу міських еко
номів, або лонгерів, не можна було їх продавати, заставляти чи заповідати. За
значну заборгованість у сплаті податків швець міг бути усунутий з ятки.
Після перебудови загальне число пунктів продажу шевських виробів зрос
ло - для вигоди міста та користі самих ремісників - до 54. Вони тепер поді
лялися на «сорокові» та «чотирнадцяті», відповідно до кількості давніших
і нових яток, яка з роками майже не змінювалася. Очевидно, перші були ви
гідніші, більші за площею від «чотирнадцятих». Пізніше в джерелах вони
фігурують як «сапянничі». Чинш від них вносився окремо від решти яток.
У цих торговельних точках жінки шевців продавали для місцевих та приїж
джих шляхтичів найдорожче взуття із сап'яну жовтого й червоного кольору.
Старостинський уряд був другим центром влади, що не тільки збирала
свою частину податків з шевських «сорокових» яток, але й володіла юрис-
дикційним правом на них. Усі угоди про купівлю-продаж цих яток запису
валися виключно у книги старостинського бурграбського суду. «Чотирнад
цяті» ятки, натомість, потрапили під міську юрисдикцію - їх можна було
купити тільки перед міським урядом. Цілком ймовірно, що ця здобута у
XVII ст. юрисдикційна перевага старостинської влади над міською в контек
сті шевських яток відобразила вищий суспільний статус шляхти, порівняно з
міщанським станом.
української громади. Див. критичну рецензію на його працю: Александрович В.

Нотатки до ненаписаної книги / / Український археографічний щорічник. К., 2009.
Вип. 13/14. С. 725-744.
97 Nitkiewicz М. Szewski poniedziałek oraz dalsze dni tygodnia czyli życie codzienne
w siedemnastowiecznym Łańcucie. Łańcut, 1990. S. 76.
98 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 720, c. 33.
Новозбудовані ятки стояли недалеко від розташованого на площі Ринок

будинку ваги". Дещо точніша джерельна локалізація: «шевські ятки, де риб
ні корита бували»100, дає змогу ідентифікувати їхнє розміщення з південно-
східним кутом Ринку в напрямку до перехрестя вулиць Руської та Шотського
торгу.
Поряд з мурованими ятками в іншій ділянці на площі Ринок, біля Багатих
крамів, у 1645 р. нотуються також «лави біля мурованих я т о к » 101. їх у цьо
му році задокументовано 17, а через два роки, у 1648 р. - 21. 1658 року їхнє
число досягло 24 ( табл. 23), і називалися вони вже «чорними шевськими
яткам и»102. У 1663 р., під час перебування короля у Львові, їх було знесено103,
однак невдовзі відновлено. У «чорних» ятках викладалися для продажу про
сті, дешеві шевські вироби з чорної шкіри. Як «чорні», так і «сап ян н и чі»
ятки творили замкнутий простір, відгороджений дверима, що відмикалися
кожного ранку та замикалися ввечері окремими майстрами, яких щорічно
призначали в цеху в день обрання цехових урядників104. У разі боргів шевців
міська чи старостинська влада одномоментно могла опечатати ці ятки, забо
роняючи ремісничу торгівлю105.
Зі зміною моди взуття у Львові з'явилися майстри «італійської» роботи,
котрі згадуються в цехових книгах вже 1666 р.106, проте домогтися окремих
яток вони змогли тільки у XVIII ст.107 Кількість цих торговельних точок за
лишається наразі нез ясованою. Відомо лише, що вони сплачували незначну
суму - 4 зл., а отже, їх було небагато.
Реєстр яток за 1658 р. - найповніший зі збережених, до того ж за ним вда
ється встановити кількість цехових майстрів (див. табл. 23). Загалом того
року на площі Ринок стояло 78 яток, а в цеху працювало 90 майстрів. Із 12 з
них, які не мали власних місць для продажу своїх товарів, вісім наймали ятки
99 Детальніше про топографію цього місця ринкової площі див.: Jaworski F. Ratusz
lwowski. Lwów, 1907. S. 28. (Biblioteka Lwowska. T. l).
100 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 720, c. 806 (1664 p.).
101 Там само, c. 35.
102 Там само, c. 719.
103 Там само, с. 806.
104ЛННБ. О сс. 430, арк. 9.
105 Там само. Осс. 429, арк. 23 зв.
106Там само. Осс. 430, арк. 66.
107 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 725, с. 11 (1721 р.).
в інших шевців, а ще чотири «ходили та продавали р о б о т у » 108, хоч це й було

заборонено цеховими статтями і традиціями.
Деколи щодо «сорокових», або «сап'янничих» яток, уживалася назва
«руські я т к и » 109. Таке означення за етнічною характеристикою вказувало на
переважання українців серед майстрів-сап'янників, хоча збережені реєстри
фіксують існування серед них і польських майстрів110. Останні домінували
серед майстрів «чорн ої» шевської роботи, продаж яток яких контролювала
міська влада: у 1658 р. з 24 «чорних» яток тільки п'ятьма володіли україн
ці111.
Число шевських торговельних точок не було постійною величиною -
воно залежало від економічного становища в місті та в цеху. Найпевніше
серед шевців почувалися майстри-сапянники, збут на їхні вироби був по
стійний і їхні «сорокові» ятки не закривалися. Коливалася кількість « ч о
тирнадцятих» яток - у 1685 р. їх нараховувалося 17, а через рік - уже 18112,
та яток «чорн ої» роботи («ш істнадцятих») - 1685 р. їх було 16, а у 1693-
1694 р р . - 1 8 113.
Таблиця 23
Кількість шевських яток та майстрів у 1658 р.
(за даними фінансових реєстрів міської каси)
Число Число Відсоток

Ятки
яток майстрів майстрів
Сап'яничні
40 40 44,44
(«сорокові»)
«Чотирнадцяті» 14 14 15,55
Чорні
24 24 26,66
( « шістнадцяті»)
Майстри без яток - 12 13,33

Загалом 78 90 100
Джерело: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 720, с. 717-720.
108 ЦД1АУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 720, с. 719.

109 О бб. 427, к. 61 (1695 р.).
110 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 720, с. 717 (1658 р.).
111 Там само, с. 719-720.
112 Там само, спр. 724, с. 12, 22.
113 Там само, с. 12, 25.
Після кризи початку XVIII ст. шевське ремесло дещо занепадає, що відо
бражається на чисельності яток та їхньому стані. Деякі майстри через бід
ність узагалі відмовляються такі торговельні точки утримувати і сплачува
ти за це значні податки. Так, у 1706 р. цех позивався з цеховими шевцями
Андрієм Холодом і Григорієм Савицьким, які не хотіли осідати на ятках114.
1720 року залишилися без шевців 22 з 40 «королівських» яток та сім - з
18 «чотирнадцятих»115, а «чорні» ятки ще в попередні роки впали через
старість «до ґрун ту»116. Причиною їхнього спорожніння були важкі еконо
мічні часи, що їх переживало тоді місто.
4.9. Р и с и СОЦІОТОПОГРАФІЇ
У 1405 р. серед платників податків на вул. Татарській (Краківській) зано

товано (майже підряд) кілька шевців: Міхель Ляутманн (Michel L autm ann),
Ганнус Угорець (Hannus Vngar), Бартош ( Barthos ), Кунрад ( Cunrad ), Ганнус
Русин (Hannus R ew sze)117. Це спонукає нас припустити, що хоча вул. Ш ев
ська згадується тільки з 1444 р., саме таке скупчення шевців у цій частині міс
та вказує на шевський куток чи квартал Львова, що пізніше переріс у вулицю.
Оскільки вул. Татарська (Краківська) розташовувалася поряд з цим «ш ев
ським» кварталом, то на початку XV ст. його мешканці у фіскальних доку
ментах приписувалися саме до неї. Подібну диференціацію спостерігаємо в
іншій частині середмістя: вул. Руська до 1471 р. фігурувала в актах як вул. Со-
ляників (platea Salsatorum )118. Як бачимо, етнічний та професійний чинни
ки при формуванні міської топографії Львова XV ст. превалювали над усіма
іншими, часом тісно взаємодіючи між собою (вулиці Краківська і Шевська,
Руська і Соляників).
114ЛННБ. Осс. 428, арк. 134 зв.

115 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 725, с. 10-11. Дві ятки за борги перейшли у воло
діння багатого вірменина Доновака, «але на них ніхто не сидить» (Там само, с. 11).
116Там само, с. 10. У 1717 р. міські лонгери відбудували їх силами міста та віднови
ли щоквартальний чинш з них у розмірі по 18 зл.
117 Księga przychodów і rozchodów miasta (1404-1414) / Wyd. A. Czołowski.
Lwów, 1896. S. 12.
118Капраль M. Українська громада на вулиці Руській Львова в 1550-1585 роках / /
Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2002. Вип. 37. Ч. 1. С. 148.
У XVI ст. вул. Шевська, розміщена у престижному кварталі, поряд з пло

щею Ринком, шпиталем св. Духа та латинським катедрадьним собором, по
ступово втрачає свій шевський ремісничий характер. За реєстрами шосового
податку 1535-1544 рр., що стягувався з нерухомості у львівському серед-
місті, ця вулиця була заселена переважно купцями, різниками, сідлярами,
кравцями, римарями тощо. За дев'ять років у записах про тутешніх власників
помічаємо тільки чотирьох шевців, два з яких були повними власниками ді
лянок, а ще два - співвласниками119. Загалом у середмісті зафіксовано 27 шев
ців - власників та співвласників ділянок і будинків, і лише трьох ремісників
шевського фаху, які володіли нерухомостями на передмістях Львова120.
У середмісті жили та влаштовували майстерні здебільшого шевці-поляки
та німці, а українські шевці, котрі не могли вступити до цеху, зосереджували
ся на Підзамчі. Цей давній ремісничий район, ще з княжої доби був другою за
важливістю територією Львова, маркованою значною присутністю шевсько
го ремесла. 1460 року в одному з актових джерел читаємо про руських шев
ців, які виконували «вірменську роботу» на Підзамчі і щодо яких виникли
юрисдикційні суперечки між руським воєводою та львівським магістратом121.
Хоча їхня чисельність нам невідома, але можна цілком певно стверджувати,
що вони довгий час проживали там компактно та займалися ремеслом під
опікою королівських урядників. У XVI ст. епізодично з'являється інформація
про вул. Шевську на Галицькому передмісті міської юрисдикції, що пізніше
стала називатися Ш ирокою122. Але ця поодинока вістка не підважує нашого
сприймання Підзамча як головного осередку шевського ремесла у Львові.
Конфліктність взаємин між двома національними середовищами львів
ських шевців наприкінці XVI ст. - на початку XVII ст. дає змогу точніше
визначити число українських представників цього ремесла на Підзамчі, які
формально в очах католицьких шевців та райців були партачами. 1600 року
цехмістр Станіслав Тарік подав список прізвищ 73 партачів, котрі осіли на
119Капраль М. Власники нерухомости середмістя Львова 30-40-х років XVI століття

у світлі шосових реєстрів (соціотопографічний аспект) / / Записки Наукового товари
ства імені Шевченка. Львів, 1997. Т. 233: Праці Історико-філософської секції. С. 160—
161.
120 Капраль М. Станово-професійна структура населення Львова в другій чверті
XVI ст. С. 20.
121А С г.Т .6. Б. 62.
122 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 12, с. 828 (1558 р.).
Підзамчі та по шляхетських і духовних лібертаціях та юридиках на львівських

передмістях: у дворах панів Жулкевського, Коритка, Рудницького, Лесньов-
ського, під вірменським храмом св. Хреста тощ о123. На жаль, більш докладних
топографічних вказівок для локалізації проживання шевців запропонувати
поки що неможливо - через нерозробленість конкретної історичної топо
графії тогочасного Львова.
Реєстри поголовного податку 1662 р. є значно інформативнішим дже
релом для соціотопографічних студій, особливо щодо території середмістя,
описаної набагато детальніше, ніж львівські передмістя. Із 37 шевських май
стерень, розташованих у середмісті, найбільше їх скупчувалось у північно-
західній дільниці Львова, що називалася першою частиною міста. Майже
половина (17) шевців мали у власності чи винаймали кімнати на західній
стороні Ринку (2 майстерні), на вул. Шевській124, чи Єзуїтській (3), вул. Кра
ківській (7), вул. Пекарській (2), у Низькому замку та біля мурів (2). Деякі
кам'яниці - Кампіанівська (на Ринку), Адамковичівська (вул. Шевська),
Плоцька (вул Краківська) - вміщували по дві родини шевців125. Північну ді
лянку середмістя замешкували дев'ять шевців, які оселилися на північному
боці Ринку, на вул. Краківській, Вірменській (по 3 майстерні). Однією з най
менш популярних для проживання цих ремісників була східна дільниця серед
містя, де виділявся тільки квартал вул. Руської ( і ) 126. Але особливо бідною в
цьому плані виглядає південна дільниця Львова: вул. Галицька (2 майстерні),
східна сторона Ринку (1) та шпиталь св. Духа (1). Таке розселення шевців мо
гло бути зумовлене розташуванням шевських яток на Ринку, що тяжіли саме
до південно-східного напрямку. Можливо, мешканцям південно-східних місь
ких кварталів зручніше було купувати взуття на середринковихятках, не звер
таючись безпосередньо до майстерень шевців.
123 ЦДІАУЛ, ф. 9, оп. 1, спр. 354, с. 3395-3396. Опубл. у: Соціальна боротьба в

місті Львові в XVI-XVIII ст. С. 94.
124У Торуні вул. Шевська була основним місцем концентрації шевського ремесла
впродовж XIV-XVIII ст., осередком, з якого ці ремісники розселялися в інші райони
міста. Коли у середині XVII ст. почалася криза, шевські майстерні знову скупчили-
ся, в основному, на вул. Шевській (Mikulski К. Przestrzeń і społeczeństwo Torunia od
końca XIV do początku XVIII wieku. Toruń, 1999. S. 255-256, 351-352).
125 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 783, с. 5, 8,19.
126 Див. карту Руського кварталу з назвами кам'яниць: Долинська М. Елементи
картографічного методу дослідження у вступі до соціотопографії / / Історичне кар
тознавство України: 36. наук, праць. Львів; К.; Нью-Йорк, 2004. С. 52-53.
Із 37 згаданих у середмісті шевців-платників податків з нерухомості лише

кілька осіб володіли правами власності на середміські кам'яниці. Більшість
цих майстрів були поляками. Довголітній цехмістр Павел Тецнер у власній
Плоцькій кам'яниці віддавав кімнати в оренду іншому членові шевського
цеху - Василеві, «чорному ш евцю »127. Антоній Кам'янецький (Медицький)
був господарем Івашковичівської камяниці на вул. Вірменській, а Стефан
Гарбуз - Олексинського будинку на вул. Руській128. Матій швець вважався
співвласником кам яниці М оравичів129. Інші шевці були винаймачами кімнат
у дерев'яних будинках та кам'яницях, без жодних прав на успадкування.
У 1670 р., за даними шосового податку, знаходимо в середмісті тільки
15 шевських майстерень і тільки одну кам'яницю - Павла Тецнера, що збе
реглася у власності шевського майстра130. Така більш ніж подвійна різниця
(37 проти 15) у числі середміських шевців пояснюється, вочевидь, різним
ступенем інформативності використаних документів: поголовний податок
як джерело значно інформативніший від реєстрів шосового податку. Соціо-
топографічна орієнтація шевських майстерень залишилася попередньою: з
домінацією північно-західних кварталів міста (Перша сторона Ринку, вули
ці Краківська, Пекарська). Поза цими дільницями фігурують два шевці - на
вул. Галицькій. Зовсім випали з шосових реєстрів представники цього ремес
ла у східній частині міста: в руському, вірменському та єврейському кварта
лах.
П ро збільшення чисельності шевців у 70-80-х рр. XVII ст. повідомляють
нас львівські фінансові книги. Ш осовий податок 1685 р. фіксує в середміс
ті вже 27 шевців131. Як і в попередніх реєстрах, більшість з них були поля
ками, що жили переважно у північно-західній частині середмістя. Львівські
міщани, без огляду на обороноздатність міста, заселяли простір між мурами,
споруджуючи там невеликі будинки. Так, між мурами Галицької брами були
посілості у двох шевців: Ониська та Василя Ґродзя132, а два брати-шевці Дани
ло та Станіслав Страдецькі мешкали у Низькому замку133. Наступні реєстри
127 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 783, с. 19.

128 Там само, с. 47,63.
129 Там само, с. 20.
130 Там само, спр. 784, арк. 495-547, 504.
131 Там само, спр. 787, арк. 369-430 зв.
132 Там само, арк. 423 зв., 424 зв.
133 Там само, спр. 559, с. 160-161 (1688 р.).
першої третини XVIII ст. містять маловірогідні дані про існування в середміс-
ті від 6 до 9 шевців: 1708 р. - 8,1730 р. - 7 осіб134. У деяких з цих документів за
нотовано факти втрати шевської власності на користь шляхти та духівництва,
що характеризувало ситуацію в містах всієї Речі Посполитої135. 1708 року ко
лишня кам'яниця Тецнера вже перебувала в руках оо. тринітаріїв, а шляхтич
Заремба посів Дуцівську кам'яницю, де досі також часто замешкували шев
ці136. Усунення цих ремісників із середмістя призвело до того, що у 1723 р. з
восьми шевців шість жили між мурами Галицької та Краківської брам.
Львівські передмістя відображені у джерелах епізодично й фрагментарно,
що спричинено почленованістю тогочасного міста на численні шляхетські
та духовні юридики й лібертації. Люстрація 1711 р. на різних міських юри-
диках, головним чином на Підзамчі, налічує 14 шевців, які сплачували пода
ток137. У реєстрах йдеться про шевські майстерні на вул. Постражанській (3),
юридиці Остророгівщина (і) , під св. Марією Сніжною (3), Святоянській
юридиці ( і) , Біскупщині (2), вул. Тембрицькій, або Песьому ринку (2), Ас-
веровщині (2).
Загалом актові джерела подають інформацію про три категорії нерухо
мості, що належали шевцям або слугували місцем їхнього проживання як
орендарів або чиншовиків: будинки, ґрунти та кам'яниці138. За 1665-1740 рр.
всього задокументовано 58 дерев'яних будинків, 12 ґрунтів і 14 кам'яниць,
де мешкали шевці та члени їхніх родин. Найгустіше заселеною шевця
ми була юридика Краківського передмістя Сенявщина (18 одиниць не
рухомості), а після неї: Святоянщина (5), Зборівщина (4), Собещина (2),
134 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 796, арк. 42-73, 566-592.

135 Як і в Речі Посполитій, у Римській імперії німецького народу в XVII-XVIII ст.
також відбувався процес втрати міської нерухомості на користь держави, шляхти та
духівництва й одночасно зменшувалася кількість повноправного міського населення:
у Відні на 1664 р. лише 56 % будинків були у міській власності, а в Мюнхені 1800 р. з
34 874 жителів групу міщан складали тільки 14 734 особи (Dülmen R. van. Dorf und
Stadt, 16.-18. Jahrhundert. S. 76).
136 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 788, с. 108, 112.
137Там само, спр. 801, арк. 186-224.
138 Види нерухомості на передмістях докладніше описав: Фелонюк А. Зі спостере
жень над функціонуванням двориків на передмістях Львова XVIII ст. / / Дрогобицький
краєзнавчий збірник. Дрогобич, 2006. Вип. 10. С. 263-227; Його ж. Інвентарні описи
дворів на передмістях Львова останньої третини XVIII століття / / Записки Наукового
товариства імені Шевченка. Львів, 2008. Т. 255: Комісія архітектури і містобудування.
С. 415-436.
Лагодовщина (2). Тільки окремі шевці нотуються на Святоюрській юриди-

ці, Тарнавці, Белзеччині та ін. Порівняно мало, а саме шість згадок про шев
ців на Галицькому передмісті: вул. Зелена (2), вул. Постражанська (2), вул.
Глинська (2). Зрозуміло, що кам'яницями ці ремісники могли володіти лише
в межах львівського середмістя - на вулицях Краківській (3), Шевській (2),
Руській (2) та Галицькій (2). Ще кілька будинків тримали вони між двома му
рами Львова (Високим та Низьким), що формально входили до юрисдикції
середмістя.
Топографію проживання шевців на передмістях доповнюють метричні
записи. На початку XVIII ст. поодинокі шевці брали шлюб у храмі св. Ю рія139,
у Благовіщенській церкві поряд із землями шпиталю св. Станіслава, непода
лік від Краківської брами міста140.
Численні шевські колонії виявляємо під Високим замком, на Сенявщині, а
також на Святоянщині, Тарнавці, Лагодовщині та ін. На приватній юридиці
Сенявщині війтом довгі роки був Іван Городецький, впливовий цехмістр шев
ців141. На Святоянщині війтом у 1690 р. обирався інший цехмістр - Стефан
Ербест, а у ХЛТІІ ст. лавником - член шевської корпорації Іван Пташкевич142.
Шевці заселяли територію й навколо церкви св. Миколая, якою опікувався
львівський шевський цех, ґрунти Воскресенського храму, а також розосеред
жувалися на інших юридиках. Окремі нецехові майстри мешкали у шляхет
ських фільварках та палациках на передмістях143. На підставі цих вибіркових
джерел різних видів можна стверджувати, що найчастіше шевські майстерні
закладалися на старостинській підзамчанській території, а найрідше - на Га
лицькому передмісті Львова.
Як бачимо, львівське шевське ремесло не локалізувалося в якомусь
одному чи навіть двох районах давнього міста, на відміну від деяких
польських чи німецьких міст. У Авґсбурзі, наприклад, районом концен
трації шевців був квартал Ьес^іегіеі. Згідно з податковими реєстрами
139 НМЛ, Ркк. 1562, с. 6,12.

140 Там само, Ркк. 2878, с. 11,13,15.
141 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 897-898 (1695 р.).
142Там само, с. 404-495 (одночасно був братчиком церкви св. Миколая); спр. 576,
с. 200-201 (1716 р.).
143 Там само, спр. 108, с. 5-6. Наприклад, швець Ян Осударський живе у «коморі
у господаря на фільварку пана Беллі». При цьому він був залежним селянином, бо
фігурує в актах як «робітний».
XVII та XVIII ст., там жили та працювали від 51 до 56 % від усіх пред
ставників цього фаху. Це зумовлювалось їхньою територіальною
прив'язкою до чинбарів, котрі постачали їм шкіру144. У Львові ж шевці
не були настільки залежними від місцевої чинбарської сировини, заку
повуючи значну частину шкір на ринку в місцевих та іноземних купців.
* * *
Проаналізовані джерела, насамперед книги львівського шевського цеху

1665-1732 рр., дозволяють висвітлити чимало досі не з'ясованих історико-
демографічних аспектів. Після ретельного статистичного опрацювання реє
стрів майстрів, учнів та підмайстрів, їхнього зіставлення з іншими документа
ми масового характеру (передовсім реєстрами прийнять до міського права)
можна встановити орієнтовну чисельність майстрів-шевців у досліджуваний
період (80-100 осіб), кількість учнів, прийнятих на навчання (близько 30 на
рік), середнє число підмайстрів, що припадало на одну шевську майстерню
(1,7 особи) тощо. Загалом шевське ремісниче середовище було найбільшим у
Львові, сягаючи (разом з челяддю та прислугою) 1 тис. осіб.
Шевські цехові книги допомагають по-новому подивитися на міграційні
потоки населення, що стікалося до Львова. Дослідники переважно оперують
цифрами прибулих до міста і зареєстрованих повноправних його громадян,
але це не відтворює реальної міграційної картини, оскільки міщан у Львові,
як показують дані цехових книг, могло бути значно менше, ніж прийнято в
літературі (25-30% від усіх мешканців). Так, учнів, підмайстрів, які не при
ймали міського права, було у сім разів більше, ніж майстрів-шевців, котрі
стали львівськими міщанами. Отже, цехові книги Львова відкривають нові
пласти інформації не лише про середній клас, поспільство (бюргерство), а й
про непривілейоване міське населення, що майже не потрапляло на сторінки
документів (а відтак, і в поле зору науковців), хоч і становило основу місько
го загалу.
Національні (етноконфесійні) параметри складу населення Львова також
потребують корекції у світлі цехових реєстрів. Припущення істориків про
те, що серед непривілейованих львівських жителів переважали саме українці,
нарешті знайшло своє документальне підтвердження: за реєстрами учнів та
підмайстрів шевського цеху, в 1665-1732 рр. на 60 % українців (православ
них, потім уніатів) припадало 40 % поляків (католиків).
144 Glasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 212.

Відсутність національної монополії в цеху також сприяла тому, що шев

ське ремесло у Львові не обмежувалося якимось одним районом чи квар
талом. Натомість існувала тенденція централізації збуту шевських виробів,
який цех намагався зосередити у ятках на площі Ринок, забороняючи цехо
вим майстрам продавати готові вироби деінде.
5. ЦЕХОВА КАР’ЄРА:
УЧЕНЬ, ПІДМАЙСТЕР, МАЙСТЕР, ЦЕХМІСТР
5 . 1. Учні та п р о ц е с н а вч а н н я ш евсько го рем есла
Учнівство було першим формальним етапом у цеховій кар'єрі на шляху до

статусу майстра. Як свідчать сучасні дослідження, саме у процесі передачі
знань, життєвого досвіду та технічних навичок від одного ремісничого
покоління до іншого й виявлялося важливе значення цеху як суспільної
організації середньовічного та ранньомодерного суспільства1.
У статутах багатьох львівських цехів містилися положення, котрі регу
лювали прийом на навчання, умови, терміни вишколу учнів2. Це, однак, не
стосується шевської корпорації. В її статуті від 1633 р. взагалі про учнів не
згадувалось (очевидно, шевці орієнтувалися на прийняту у Львові ремісничу
практику). Тільки 1671 р. у додаткових статтях цехової ухвали було уточне
но, що учня потрібно приймати на науку на три роки. Реально ж тривалість
навчання мала дуже широкий діапазон - від нуля до чотирьох років. Ж од
ного дня не навчались у цеху діти майстрів, оскільки їхні батьки зразу ж їх
визволяли на підмайстрів. Передавання досвіду тут відбувалося неформаль
но - від батька до сина. Утім, швець був зобов'язаний внести до цехових книг
запис про навчання свого сина та заплатити 1 зл. у цехову скарбничку (за
«немаслаків» вносили 2 зл.). Натомість син уже покійного майстра мусив
1Про це див. збірник статей: The Return of the Guilds / Ed. J. Lucassen, T. de Moor,
J. L. van Zanden. Cambridge, 2008.
2 Детальніше правовий статус учнів у львівських ремісничих цехах описано в:
Капраль М. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій Львова
XV-XVIII ст. С. XXII-XVIII; Його ж. Навчання ремеслу уЛьвові в ранньомодерний
період: учні та підмайстри за статутами ремісничих цехів 11 Urzędy państwowe,
organy samorządowe i kościelne oraz ich kancelarie na polsko-ruskim pograniczu
kulturowym i etnicznym w okresie od XV do XIX wieku / Pod red. H. Gmiterka i
J. Łosowskiego. Kraków, 2010. S. 551-573. Про правові позиції учнівства у цеховому
ремеслі Кракова див.: Pazdro Z. Uczniowie і towarzysze cechów krakowskich od dru
giej połowy wieku XIV do połowy wieku XVII. Lwów, 1900. S. 4-34.
учитися ремесла повний термін в іншого шевця, котрий сплачував також

1 зл. при запису його в цех.
Попри формальну обмеженість цього процесу максимально трьома рока
ми, на практиці ця норма діяла не завжди ( табл. 24). Тільки близько третини
учнів, які отримували визволення, навчалися визначений статутними поло
женнями трирічний термін (292 з 916 осіб, або 31,8 %). Ще чверть хлопців
затримувалися на цьому етапі значно довше: 147 (16 %) - на чотири роки, 77
(8,3% ) - на п'ять і більше років.
Таблиця 24
Тривалість навчання учнів у львівському шевському цеху впродовж
1665-1732 рр. (від вступу до визволення)*
Негайне Загальна
6 -8 Більше
Роки визво РІК 2 роки 3 роки 4 роки 5 років кількість
років 8 років
лення учнів
1665-
- - - - 7 1 2 2 12
1674
1675-
60 16 28 58 39 4 3 2 210
1684
1685-
55 19 22 51 35 11 8 - 201
1694
1695-
42 10 9 34 23 9 8 1 136
1704
1705-
31 8 20 45 15 6 8 1 134
1714
1715-
16 13 27 50 14 3 4 2 129
1724
1725-
11 2 11 54 14 2 - - 94
1732
215 68 117 292 (31,8 147 36 33 8 916
Загалом
(23,4%) (7,4%) (12,7 %) %) ( і б%) (3,9%) (3,6%) (0,8 %) (100%)
* Враховано тільки дані з подвійною інформацією: про вступ і про визволення учнів.
Джерела: АННБ. Осс. 428-431; Обб. 427.
Більший за три роки навчальний термін цехмістри встановлювали для

зовсім малих дітей, щоб ті могли за цей період подорослішати. Так, у 1731 р.
Олеськові Сулімовському записали чотири роки науки, тому що малий (« d la
ЦЕХОВА КАР'ЄРА 213
tego ze iest m ały)»3. 1 хоч у цехових реєстрах було внесено 21 застереження

цехмістрів щодо аналогічних випадків, аж 147 малолітніх учнів училися шев
цювати протягом чотирьох років.
Інколи цехмістри вказували у цехових книгах нижню та верхню межу
тривалості навчання: « тр и або швидше чотири роки» - для маслака Яська
Кавульського, « три або швидше три з половиною роки» - для Леська Ниж
ника (1702 р.). Остаточний термін з'ясовувався ближче до закінчення на
вчального процесу. Хоча майстри були однозначно зацікавлені у збільшенні
часу перебування в них учнів, і саме вони врешті-решт вирішували про до
пуск своїх вихованців до визволення.
Доволі численну групу складали також хлопці, котрі відразу ж визволяли
ся на підмайстрів: близько чверті учнів (215 осіб, або 23,4 %). Більшість осіб
цієї категорії формально не навчалася ремесла, бо це були діти майстрів. З
«маслаків» проходили повний термін навчання сироти або ж малолітні діти,
котрих батьки притримували в учнях задля набуття досвіду.
Рідко, та все ж траплялися випадки, коли цехмістри записували хлопців
на менший строк, ніж три роки. Хоча реально близько п'ятої частини всієї
молодшої челяді шевського цеху навчалися ремесла 1-2 роки (185 осіб,
або 20,1 %). Так ставалося, зокрема, тоді, коли учні переїжджали з батька
ми до Львова з інших міст Речі Посполитої, де вже відбували якийсь час на
уку в цехових майстрів, маючи відповідні документи. Проте це не звільняло
львівського майстра від сплати вступного внеску за навчання свого вихован
ця. Наприклад, у 1711 р. цехмістри записали Андрія Ониськовича учнем на
один рік, бо прийшов до цеху « з ремеслом»4.
Згідно з ухвалою шевців від 1671 р., майстер при прийнятті учня на на
вчання повинен був дати до цехової скарбниці 2 зл., а при визволенні на
підмайстра - вдвічі більшу суму. Про випробувальний період (« п р о б у » ) для
майбутнього шевчика в статуті не зазначалося, але зазвичай він тривав від
двох до чотирьох тижнів. М айстри прагнули продовжити цей термін, адже по
його завершенні необхідно було вносити гроші до цехової скарбниці. Врешті
часті надуживання щодо учнівства спричинили потребу узаконення хоча б
найголовніших аспектів процесу навчання. Але й писане правило 1671 р. не
запобігало порушенням. У 1679 р. у бурмістрівському уряді розглядалася
3ЛННБ. Осс. 428, арк. 127.

4 Там само, арк. 34.
справа кількох шевців, які не вписують учнів, а також своїх синів до цехо
вих книг та не визволяють їх за встановленими нормами. Декрет бурмістра
наказував майстрам «чуж их» хлопців записувати протягом двох-чотирьох
тижнів «від прийняття в д ім » 5, а своїх синів - «після одного року від по
чатку їхнього навчання, а після вписання [... ] через три роки визволяти»6.
Однак на практиці часто все відбувалося інакше. Аналіз цехових книг дово
дить, що шевські майстри у той самий рік вписували та визволяли своїх дітей.
1700 року бурмістр звелів покарати тих цеховиків, котрі «давніх хлопців»
мають до впису та на визволення7. У 1702 р. в цеху обговорювалася справа
шевців Станіслава Фудалейовича й Томи Паснікевича, які по два терміни не
визволяли учнів8.
У 1695 р. з'ясувалося, що майстер Іван Пташкевич тримав на навчанні
близько трьох років Петра Корендовича з Городка, хоч мав протягом чоти
рьох тижнів внести його прізвище до цехових книг та заплатити 2 зл. Після
того як йому про це нагадали, він побив хлопця, а його бідну матір знева
жив9. Пташкевич, заперечуючи свою ганебну поведінку, боронився тим, що
Корендович нібито тільки рік у нього працював, а два роки був відсутній і
через ці «недоліки» не записаний до цеху. Суд прислухався до скаржників-
цехмістрів, ухваливши покарати Пташкевича штрафом на суму 3 гривні.
Хлопця він мав записати до цехових актів, а Корендович - відробити своєму
майстрові два роки, але вже після визволення. Окремо застерігалося, що
коли учень провиниться, то покарання слід виконати у цеху. Останній пункт
судової ухвали був дещо незвичним, оскільки тілесні екзекуції учнів жодним
чином не заборонялися. Та цього разу майстер зайшов надто далеко у своїй
сваволі. 1685 року Пташкевича насильством перевершив швець на прізвисько
Сарака, коли скинув хлопця з вікна будинку. На вимогу інстигатора Василя
Корендовича, цехмістри відправили його до в'язниці10.
У 1687 р. Марина, вдова Яцентія Страдецького, забрала свого сина з навчан
ня ремесла у майстра Івана Демковича. Швець вважав, що зробила вона це з
незрозумілих причин. Напевно, учень недовго перебував у будинку Демковича,
5 Соціальна боротьба в місті Львові в XV1-XVIII ст. С. 303-304.

7 Oss. 427, k. 107 v.
8 Ibid., k. 132.
9 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 559, с. 895.
10ЛННБ. Осс. 429, арк. 67.
Ц Е Х О В А К А Р ’Є Р А 215
оскільки той не встиг навіть внести його до цехових реєстрів. Скарга майстра
на вдову залишилася незадоволена, бо жінка не підписувала жодних документів
з тих, які хотіли розглянути в бурграбському суді перед прийняттям рішення1
Окрім цехових статутів, умови навчання учнів не регулювалися жодними
писаними нормами. Здебільшого ці умови узгоджувалися між батьками та
майстром усно12. Конкретніше їх зазначали у міських чи бурграбських кни
гах тільки в разі порушень усних домовленостей, одночасно встановлюючи
штрафи за це. Так, у 1703 р. Реґіна Худзицька поручилася за свого сина перед
шевцем Мацеєм Амальовичем, що він чесно прослужить визначений для на
вчання час. Якщо ж не дослужить, то Худзицька покриє всі пов'язані з цим
витрати Амальовича і примусить хлопця відбути свою науку до кінця13.
Нерідко через ранню смерть батьків діти залишалися сиротами й тоді
молодшими братами та сестрами опікувалися старші, які вже досягли
повноліття14. Вони й укладали відповідні угоди з майстрами, гарантуючи
виконання молодшими членами родини своїх обов'язків у цеху. Скажімо, в
1724 р. шевчик Григорій Андрушкевич поручився перед бурграбськими ак
тами за свого брата Петра, що той вчитиметься ремесла як хлопець у шевця
Михайла Росоловича15.
Підлітки з бідних сімей, які перебували в чужому домі на повному
утриманні майстра і яким у важкі часи могло не вистачати їжі (а та, що
була, їм зовсім не смакувала16), часом вдавалися до дрібних крадіжок у своїх
господарів. 1685 року швець із Ж овкви Себастіян Лісовський звинуватив у
крадіжці трьох шапок свого учня львів'янина Лукаша Ж ечицького17. Майстер
11 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 14.

12 Там само, спр. 591, с. 658. У 1703 р. після втечі учня з майстерні його батько,
відповідно до усного контракту, мав віддати 15 зл. за пять тижнів навчання або по
вернути сина «до науки». Зі свого боку, швець повинен був витрачати на учня не
менше 2 зл. на тиждень.
13 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 807.
14Згідно з нововиявленим документом від 1656 р., Орест Заяць вважає, що повно
ліття в правовому сенсі уЛьвові досягалось у 21 рік: Заяць О. Громадяни Львова. С. 93.
15 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 713.
16 Там само, спр. 97, с. 328. Сини Григорія Горениці - Яцентій та Федір - отри
мали прізвисько Рурка через те, що під час навчання сприкрилися кашею, що її по
стійно готувала на рурці (трубі) для них майстрова: «Чорт тут рурку з усім буде
їсти», - випалили вони якось їй у вічі (Там само, спр. 97, с. 3 2 8 ).
17 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 558, с. 113.
Іван Глинський під час однієї з суперечок у 1704 р. згадував про побиття ним
учня, котрий украв ґудзики18. Деколи траплялися і більші злочини такого
типу, після яких цех висилав за винними т. зв. трибовки, або «приповідні
листи». У 1673 р. майстер Семен Супронович видав такого листа за учнем
Іваном Замойським, котрий утік від нього, пограбувавши на 40 зл., взявши
червоні чоботи, рукавиці й загалом спустошивши майстерню19.
Про вік учнів статути та інші документи мовчать, хоча в окремих з них усе
ж можна знайти непряму інформацію на цю тему. 1691 року спалахнула супе
речка між гаптярем з Підзамча Захарієм Мікулевичем та шевцем Іваном Ва
силевичем щодо учня Олександра Рилінського, родом з волинського Ковеля.
Спочатку юнак навчався певний час у гаптяра. Проте якось сказав, що хоче
піти додому за листом про народження, а насправді залишився у шевця Васи
левича. Виглядало на те, що шевський майстер переманював хлопця в гаптя
ра, що було заборонено цеховими правилами та звичаями. Сам Рилінський
виправдовувався тим, що йому вже майже 20 літ, а гаптярства треба вчитися
сім років, тому він вирішив займатися шевством20. На підставі документа, в
якому описана ця ситуація, логічно припустити, що уЛьвові віддавали на на
вчання ремесла у підлітковому віці - 14-16 років.
Цей віковий діапазон зіставний із результатами досліджень для окремих
західноєвропейських міст, для яких збереглася належна джерельна база.
Так, у пізньосередньовічний та ранньомодерний час середній вік прийнят
тя на навчання складав: 12-14 років для Авґсбурґа, 14-18 - для Нюрнберґа,
14-16 - для швейцарських міст21. У XVII-XVIII ст. спостерігалася тенденція
до підвищення цієї вікової планки, на що вказують матеріали лейпцизьких
ремісничих корпорацій. У своїй докладній праці, присвяченій шевському
цеху в Н ю рнберґу 1660-1806 pp., німецький історик Отто Пухнер дійшов
таких висновків: вік учнів, яких приймали на науку, середній вік впису на на
вчання складав 14 років (коливаючись від 4 (sic!) до 30 років), а визволення -
18 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 24

19ЛННБ. О сс. 430, арк. 118 зв.
20 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 646.
21 Schlenkrich E. Der Alltag der Lehrlinge im sächsischen Zunfthandwerk des
15. bis 18. Jahrhunderts. Krems, 1995. S. 53. Середній вік учнівства в німецьких
містах зріс: у пізньому середньовіччі він становив близько 12 років: Kluge A. Die
Zünfte. S. 151.
17 років22. Отже, львівські шевці питання віку своїх вихованців та тривалості

їхнього навчання вирішували аналогічно до колег із подібних за величиною
та значенням міст Західної Європи.
Вражає кількість учнів, які не проходили навчального процесу до кінця:
фактично, у досліджуваний період кожен другий з них покидав цех без виз
волення (див. табл. 1 5 -1 6 ). Зрозуміло, що причини могли бути різними
(переїзд, хвороби, смерть тощо). Але глибше дослідження дозволяє
обґрунтовано припустити, що втечі учнів від своїх майстрів мали масовий
характер23. У 1703 р. броварник Ян Дорошевич віддав сина Якуба вчити
ся шевського ремесла у майстра Казимира Сікорського. Новоспечений
учень тільки п ять тижнів протримався на науці у шевця й повернувся до
батьківської домівки. Коли ж Сікорський оскаржив у суді втечу хлопця, то
Дорошевич-старший відповів гострими закидами у недостатності харчу
вання сина, а також відсутності в нього нічного відпочинку24. Очевидно,
майстер, як і багато інших в ремісничому середовищі, переобтяжував учня
домашніми справами. Цього разу броварник, професійний та суспільний
статус якого був вищий, ніж у шевця, зумів у суді захистити свого сина. Од
нак джерела фіксують часто й випадки, коли сироти та напівсироти з убогих
родин не мали іншого виходу, як далі продовжувати навчання у майстра-де-
спота з надією на майбутній заробіток у шевському ремеслі.
Не всі майстри могли брати собі учнів. В одному з документів львівські
райці роз'яснювали, що бідний швець, який не визволив жодного хлопця, не
може мати ані челядника, ані учня25. Дозвіл цехмістрів на це він одержить
лише за умови, що триматиме ятку і платитиме квартальні податки. Цехова
статистика свідчить, що чверть майстрів протягом 1665-1738 pp. не визволи
ли ні одного учня (див. табл. 15), а головний обов'язок з навчання майбутніх
шевчиків брали на себе старші майстри та цехмістри. Така практика ви
кликала нарікання у молодших цеховиків, котрі інколи з перебільшенням
оскаржували своє керівництво у тому, що дехто з його представників «п о
50 учнів визволяють у рік» та стягують з кожного з них по 4 зл., що повинні
22Puchner О. Die Lehrjungen des Nürnberger Schuhmacherhandwerks auf dem Land,

1660-1808. Neustadt/Aisch, 1960. S. 11.
23 Для порівняння: у Нюрнберзі учням було заборонено покидати місто, щоб вони
не розголошували технологічних секретів поза його межами: Kluge A. Die Zünfte. S. 131.
24 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 561, с. 657-658.
25 Там само, спр. 563, с. 342 (1724 p.).
витрачатися на костел та церкву26, а насправді діляться між цехмістрами27.1

все ж частка правди у цьому була, оскільки відомо, що окремі майстри спла
чували за вступ учнів та їхнє визволення гроші, а в цехових реєстрах така
інформація відсутня.
Завершувалося навчання в цеху визволенням учня на підмайстра. Такий
крок мав відбутися тільки з дозволу майстра (після обумовленого терміну).
Проте нерідко різні обставини призводили до ускладнень, які зупиняли мо
лодих хлопців на їхній кар'єрній дорозі. Часто це було пов'язано з відсутністю
грошей - майстер записував визволення свого учня у борг. Інколи швець
просто відмовлявся дати цей дозвіл й тоді його вихованець міг поскаржи
тися цехові та цехмістрам на невиконання умов контракту. Наприклад, так
сталося у 1715 р., коли майстер Станіслав Тишинський не схотів визволяти
хлопця і той відійшов від нього28. Цього разу цеховикам йшлося про втрату
потенційних робочих рук у шевському ремеслі.
5.2. П і д м а й с т р и та їх н я о р г а н із а ц ія
У досліджуваний період підмайстри завше переважали майстрів за

чисельністю у шевському цеху, хоча тут не доходило до таких разючих
кількісних контрастів, як у мулярському цеховому середовищі, де у 1678 р.
«н а кілька майстрів припадало кільканадцять челядників»29. У шевській
спільноті на 80-100 майстрів у різний час припадало від 150 до 200 їхніх
помічників30. Як і в інших львівських ремісничих цехах, вони були об'єднані
в окрему організацію шевських підмайстрів. Однак про її існування ми
знаємо тільки з XVII ст. (львівські ткачики, наприклад, уже 1469 р. володіли
повноцінним статутом, затвердженим міською радою)31.
В угоді 1641 р. про створення спільної польсько-української шевської
корпорації також згадувалося і про « господу для польської та руської челяді»,
26 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 345 (1680 р.).

27 Там само, спр. 80, с. 1492.
28ЛННБ. О сс. 428, арк. 165 зв.
29 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 1484.
30 Детальніший розгляд див. у розділі про демографію шевського ремесла (с. 179—
180 нашого видання).
що повинна бути одна в місті. Керували підмайстрами польський та руський

старші32. За аналогічним принципом обиралися також столові підмайстри:
половина - з «польської», а половина - з «руської релігії». Ремісничі звичаї
шевчиків обох націй уніфіковувалися, бо «руська челядь подібно з польсь
кими [братами] має поводитися та вестися». Ц я фраза у документі 1641 р.
теоретично ставала перепусткою для українських підмайстрів у шевські цехи
інших міст, що складалися з католиків, насамперед на польській етнічній
території. Адже досі львівські шевчики-українці, які навчилися ремесла в
майстрів своєї релігії, не мали змоги відбути мандрівку до польських міст,
вважаючись партачами33.
Братство підмайстрів існувало певний період без писаного статуту чи
ординації, керуючись традиційними формами, виробленими у ремісничому
середовищі Львова. Але час вносив свої корективи у цехові взаємини, й у
середині 80-х рр. XVII ст., з ініціативи цехмістрів та старших майстрів, був
прийнятий і затверджений райцями статут підмайстрів шевського цеху34.
Ухваленню статуту передували якісь витівки шевчиків, котрі влаштували
«б урсу» на Зелені свята35. Цехмістри наказали арештувати підмайстрівську
скриньку й з неї покрили всі витрати на отримання статуту, що загалом кош
тувало шевцям 100 зл.
За ординацію 1686 р. голосували на загальних зборах усього цеху. Крім
авторитетних та впливових цехмістрів Якуба Вечоркевича й Антонія Солон-
кевича, акт підписали вісім столових майстрів, а також старші підмайстри
Ш имон Короб і Прокоп Лукашевич.
Статут підмайстрів від 1686 р. був детально розробленим та нарахову
вав п'ятнадцять пунктів. Потреба в ньому обґрунтовувалася вже у вступній
частині. Зокрема, вказувалося на відсутність порядку серед підмайстрів,
«котрі з своєї волі, на невигоду майстрам, підвищують платню, не дотри
муються порядків, стають до роботи у партачів»36. Через статут майстри
вимагали, щоб ні учень, ні підмайстер не йшли працювати до нецеховиків

33 Так, скажімо, у Перемишлі в католицькому середовищі побутувала думка, що
оскільки «русини не мандрують, тому ремесла не вміють» (Arłamowski К. Dzieje
przemyskich cechów rzemieślniczych w dawnej Polsce. S. 68).
34 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 274-283.
35ЛННВ. Осс. 429, арк. 84 зв.
у Львові або деінде, інакше залишаться поза братством підмайстрів і не бу

дуть прийняті до жодної шевської майстерні. Якщо ж примандрує шевчик з
іншого міста (« з поля»), то має зупинитись у господі, визначеній майстра
ми. Тоді шинкар господи звернеться до цеху із запитом, чи хтось із шевців не
потребує помічника - шукати собі майстра самостійно мандрівний шевчик
не міг.
Через порушення цього пункту статуту в 1702 р. потерпіли від суворого
вироку міської влади двоє шевських підмайстрів та майстер. Цехмістр Іван
Городецький обвинуватив перед бурмістрівським урядом шевчика Даніеля
Бриксу, який, діставшись до Львова у переддень Різдва, не віддав йому шану
як цехмістрові й не презентувався в цеху аж до дня «млодзянів» - като
лицького свята невинно замучених вифлиємських дітей, що випало на 28
грудня37. До цього часу він працював у майстра Миколая Бужинського. А
шинкар38 Іван Берлінець, знайшовши місце для Брикси, про це не оповів
цехмістрові. Городецький, дізнавшись, почав вимагати в них гарнець меду,
щоб полагодити ситуацію. Та до згоди не дійшло й очільник цеху подав по
зов до бурмістрівського уряду. Вирок був далеко не м який: бурмістр нака
зав покарати підмайстрів тілесно («старим звичаєм»): Бриксу - 50 плага-
ми, Берлінця - 30 плагами, а майстер Бужинський змушений був виплатити
30 гривень та перепросити цехмістра через людей, рівних йому за гідністю.
Крім цього, всі троє мали відсидіти «за колодкою». Це вважалося порівняно
легким покаранням, коли арештовані замикалися в одній з кімнат. Подібним
за формою було ув'язнення «на шалі» - кімнаті, що розташовувалася на
першому поверсі ратуші та використовувалася для судових засідань39. У разі
важчих провин челядь «заслуговувала» на арешт «під А нгелом»40, тобто
вже у підземеллі, а не в приміщенні з вікнами.
Важливим чинником у стосунках підмайстрів та майстрів була платня за пра
цю. У Львові XVII ст. численні мулярчики й теслярчики, які виконували великий
обсяг роботи в будівельній сфері (не тільки на спорудженні приватних кам'яниць,
але й при фортифікаційних укріпленнях), домагалися сталого підвищення своїх
37 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 402-403.

38У документі він названий «старшим цехмістром».
39 Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. Львів, 2001.
С. 43.
40ЛННБ. О сс. 428, арк. 143.
заробітків41. Дивлячись на їхні успіхи, а також, імовірно, орієнтуючись на рівень

оплати підмайстрів в інших містах Речі Посполитої, львівські шевчики, вочевидь,
також висували відповідні умови. Статут 1686 р. обмежив такі їхні претензії:
відтепер жоден з підмайстрів не мав права встановлювати розмір своєї платні,
вимагаючи її від майстра, і був змушений задовольнятися тим, «щ о слушність
скаже»42.3 іншого боку, майстри, застосовуючи відоме правило «батога та пря
ника», могли «визначнішому підмайстру», котрий добре справляється зі своїми
обов'язками, дати за тиждень праці 4 гр. та «наклад»43 разом з 1 гр. «пивного»
або два «наклади», але вже без грошей. Отримані наклади шевчики використо
вували для свого додаткового заробітку, що звався «трункаль»44, виготовляючи
взуття за відома майстра.
Оскільки бувало, що підмайстри прогулювали понеділки після хмільних
недільних бенкетів, тому до статуту вирішили внести заборону на
відпочинок у будні (за винятком свят). Підмайстер, який не вийшов на р о
боту в понеділок, підпадав під грошову кару 1 зл., якби ж його не було й на
ступного дня, у вівторок, тоді - 2 зл., у середу - 3 зл. Також в разі прогулу
трьох днів підряд шевчика очікувало за старим звичаєм тілесне покарання
посеред господи. Натомість у статуті 1686 р. не встановлювалися штрафи та
інші покаральні заходи за непослух челяді своїм майстрам45.
Доброю новиною для підмайстрів було те, що статут чітко фіксував платню
заналежно виконану працю длярізнихшевських спеціалізацій («італійської»,
«ж іночої», «рейтарської», «простої» роботи), адже різні шевські вироби
(гусарські чоботи, черевики, легкі жіночі туфлі, сандалі тощо) потребували
різного обсягу часу та зусиль. Окреслювалася також схема розрахунків між
підмайстрами та майстрами: за кількістю виготовленого («ш тукф арк»),
а не за робочими днями чи тижнями («вохл он »). Тепер кожен шевчик міг
вільно вимагати двотижневої оплати (тільки не перед святами чи «з'їздам и»
41 Див.: Horn М. Towarzysze cechów lwowskich w walce z wyzyskiem mistrzów

w I połowie XVII w. S. 384-385; Ejusd. Lwowska ludność rzemieślnicza i jej walka w
pierwszej połowie XVII wieku. S. 85.
42 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 277.
43 Вартість підошви та хутра до однієї пари чобіт.
45 Пор., наприклад, положення статуту шевців Луцька від 1597 р. про грошові
штрафи та покарання зухвалих підмайстрів, які наважилися образити майстра чи
майстрову (Ковальский Н. П. Источниковедение социально-экономической исто
рии Украины XVI-XVII вв. С. 37-38).
шляхти)46. Власне, тут радше йшлося про визначення чотирьох на рік

обов'язкових дат «великого розрахунку», а саме на Великдень, у Запусну
неділю (припадала на зимовий період, перед Великим постом), на свято св.
Михайла (29 жовтня) та першу неділю після свята св. Івана Богослова (27
грудня). Перед кожним «великим розрахунком» підмайстер мав статиперед
столом майстра, зняти шапку і просити « п р о подарунок»47. Його за давнім
звичаєм шевчик таки отримував (здебільшого це було взуття), але лише
тоді, коли належно пошанував майстра, виявивши йому повагу та покору.
Підмайстрам вдалося ввести до статуту пункт про своє харчування і
таким чином частково його унормувати. Відтепер у «пісні» дні (середа,
п'ятниця, субота) челядник міг очікувати від майстра на сніданок вартістю
1 гр., а в «м асні» дні - на «великий сніданок», що коштував 2 гр. За даними
німецьких істориків, витрати на харчі та проживання у будинку майстра для
підмайстра оцінювали приблизно в половину (плюс / мінус 10 %) вартості
його робочої сили48. Зі зростанням цін на продукти збільшувалися й видатки
на утримання підмайстрів, які намагалися закріпити у правових нормах свій
прожитковий мінімум.
Важливим для шевчиків був дев'ятий пункт статуту - про догляд за хво
рими челядниками. М айстер зобов'язувався доглядати свого недужого
помічника протягом двох тижнів за рахунок челяді та цеху (за винятком
старших підмайстрів та шинкарів49, котрі, очевидно, перебували в час хво
роби у кращих умовах). По завершенні двох тижнів старші підмайстри мали
звернутися до цехмістрів за вказівкою, як далі бути. Подібним чином вони
повинні були консультуватися й тоді, коли занедужав би мандрівний шевчик.
Статут підмайстрів не регулював тривалості робочого дня, що, як прави
ло, охоплював увесь світловий день з кількома перервами на їжу і складав від
7 до 12 год., залежно від пори року50. За відсутності термінових замовлень не
46 Про шляхетські контракти уЛьвові писали: Wąsowicz М. Kontrakty lwowskie w

latach 1676-1686. Lwów, 1935; Bielecka Ja. Kontrakty lwowskie w latach 1768-1775
(wpływ pierwszego rozbioru Polski 1772 r. na kontrakty lwowskie). Poznań, 1948.
47 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 87, с. 276.
49 Шинкар - підмайстер, який у львівських шевців відповідав загосподу та ске
рування мандрівних челядників на роботу. Існували окремо шинкаріпідмайстрів
«римської» та «грецької» релігії (див.: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 577, с. 193).
50 Charewiczowa Ł. Lwowskie organizacje zawodowe. S. 14; Horn M. Towarzysze ce
chów lwowskich w walce z wyzyskiem mistrzów w I połowie XVII w. S. 384.
оплачувалася праця при свічках та лампадах, бо ті дорого коштували. Сиг

налом про закінчення роботи часто ставали дзвони міського годинника51.
Тільки після цього підмайстри могли братися до додаткових заробітків, що
отримали назву «ф айронт» (від нім. РаиегаЬапсІ).
Ординація 1686 р. закладала міцні правові підвалини для організації
підмайстрів. Відповідно до неї, шевська челядь мала збиратися двічі на
місяць у своїй господі, приходячи туди без зброї (шабель, шпаг, обухів). Для
дотримання порядку від цеху запрошувалися четверо майстрів під час зборів
(їх ще називали «балтазарам и»)52. Господа підмайстрів була відкрита для
всіх: «поляків, німців, італійців, Русі та інших націй»53. Вибори керівництва
їхнього братства відбувалися за традиційним від угоди 1641 р. правилом:
один старший підмайстер - від поляків, другий - « з грецької релігії». Як і
в майстрів, старші, столові та шинкарі становили підмайстрівську еліту, а всі
інші були молодшою братією.
Кошти зі скарбниці підмайстрів ділилися порівно, на церкву св. М иколая
і на костел оо. домініканців. Цікаво, що шевчики-католики вибрали саме цю
святиню монашої спільноти, а не костел св. Хреста на передмісті, що віддавна
був цеховим храмом для шевців католицького віросповідання. Натомість
українці - і майстри, і підмайстри - зберегли церкву св. М иколая як спільний
сакральний об'єкт для складання пожертв і здійснення релігійних практик
членів своїх організацій.
Як і в кожній середньовічній чи ранньомодерній корпорації, братство
підмайстрів також передбачало обов'язковий духовний підтекст. Релігійний
компонент цієї структури, що мав подвійне наповнення (католицьке та
православне - на 1686 р.), автори статутних положень намагалися зроби
ти, за змогою, максимально одноцільним та гомогенним. Подібно до своїх
майстрів, усі шевчики, без огляду на їхню релігію, мали бути присутні на
щоквартальних поминальних католицьких богослужіннях («сухеднях») -
під карою 4 гр. У підмайстрівському статуті також додавалася «новин а»
про обов'язкову участь старших підмайстрів, « я к поляків, так і русинів»
в урочистих процесіях зі Святими Дарами, що відбувалися у костелі
51 Pachoński /. Zmierch sławietnych. Z życia mieszczan w Krakowie w XVII і XVIII

wieku. Kraków, 1956. S. 250.
52 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 757, c. 193.
53 Там само, спр. 87, c. 277.
оо. домініканців - теж під карою 4 гр. Якщо ж магістрат накаже з'явитися на
«вотиви» та інші публічні акції, тоді це повинні зробити, не відмовляючись
всі підмайстри («руські, польські, німецькі»).
Дієвість братської організації шевчиків, формалізованої за ініціативою
майстрів, самі ж шевці відчули наприкінці XVII - на початку XVIII ст. У той
період і майстри, і підмайстри намагалися через власні спільноти домогти
ся сприяння міської ради Львова у посиленні свого правового становища.
Якщо шевчики прагнули радикальної зміни дотеперішнього стану, то цехо
вики вищого статусу очікували від райців збереження status quo . 1699 року
в бурмістрівському суді між ними виникла не деталізована в документах су
перечка «щодо срібла». Скориставшись нагодою, майстри подали пункти
бурмістрові, мотивуючи це так: щоб «підмайстри не мали над нами го р и » 54.
Далі ці пункти було передано до райців, писаря на переписування і видано
гроші на їхнє впровадження, «відповідно до старих привілеїв».
Підмайстри не забарилися із відповіддю, також невдовзі розпочавши
заходи перед раєцьким урядом, щоб прийняти нові, вигідніші для них по
ложення. У 1701 р. вони запросили на свої збори депутатів від раєцької
колегії. Справа стосувалася передачі олова та срібних табличок до скриньки
шевчиків55. Колись при вступі «н а млодзянство» та підмайстрівство давали
ся гроші, але згодом братство вирішило замінити їх на олово. Статут 1686 р.
згадує про олов'яний посуд (канку, чи куфель). З часом з'ясувалося, що оло
во займає багато місця, тому десь за 8 років до розгляду цієї справи замість
нього почали приймати срібні таблички. Збережене у великій кількості олово
цехмістри розділили так: по 15 каменів - на костел, церкву та потреби цеху.
Щодо срібних табличок, то підмайстри постановили 40 з них закласти, щоб
заплатити за чинш отцю господи. Загалом їх залишалося у підмайстрів 99, у
чому, щоправда, сумнівалися майстри, вважаючи це число трохи більшим56.
Заслухавши всі сторони, райці-депутати висловилися за укладення ординації
стосовно цих питань.
54 О бб. 427, к. 118 V.

55 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 131-132.
56Якщо прийняти згадане число 99 срібних табличок, тоді це означатиме, що про
тягом восьми років у братство підмайстрів вступало щорічно 12-13 осіб. Насправді
ж у цеху визволялося та ставало шевчиками в той час від 15 до 25 (у середньому 17)
осіб на рік (див. табл. 16).
Таке рішення міської влади певним чином обнадіяло підмайстрів. Вони

(як дізналися шевці у тому ж самому 1701 р.), маючи зв'язки в інших містах
Речі Посполитої та за кордоном, почали навіть здійснювати спроби от
римати королівські привілеї57. Дещо стурбовані шевські цехмістри звер
нулися за допомогою до райців, наголосивши, що в жодному місті К оро
ни підмайстри не мають таких привілеїв - ні в господі, ні в цеху. Львівські
райці їх заспокоїли, відповідаючи, що очікування шевчиків марні. У
підсумку обидві сторони нейтралізували одна одну - жодна з них не здобу
ла ніяких нових правових документів ні з боку міської влади, ні тим паче -
королівської канцелярії.
Ще у 1704 р. майстри прагнули запровадити обмеження для недосвідчених
чи недостатньо навчених підмайстрів, які прибували з інших міст, а також для
місцевих, котрі, не довчившись як учні у Львові, виїхали в інше місто й там
визволилися, а згодом повернулися до рідного цеху для подальшої праці як
мандрівні шевчики58.1730рокуцеховики ухвалили, щоб отціпідмайстрівської
господи більше не приймали до їхнього братства нових шевчиків без дозволу
всієї ремісничої корпорації59.
Нові потуги майстрів будь-яким способом обмежити «своєволю »
шевчиків відображені у проекті нової ординації підмайстрів, датовано
му 1748 р.60 Насамперед шевці хотіли зменшити ймовірність надуживань
з боку старших підмайстрів при вступі нових членів організації шевчиків.
Усі пов'язані з цим сплати було запропоновано перевести у форму срібних
табличок масою 1 -2 лути61 - їх без згоди цеху підмайстри не могли ані за
кладати, ані продавати. До того ж майстри тримали в своїх руках один з
двох ключів до скриньки підмайстрів62, що давало їм змогу контролювати
витрати. У разі чого вони могли блокувати ймовірні антимайстрівські захо
ди шевчиків, що вимагали би коштів.
57 О бб. 427, к. 121 V.

58 Проект статуту 1704 р. (див. Додаток 1, № 6).
61 Лут - міра маси в золотарському ремеслі, дорівнювала 1/32 фунта або 12-13 г.
62 За львівською традицією, що склалася у різних цехах, відкрити ремісничу
скриньку можна було тільки одночасно двома різними ключами. Цехова скриня сто
лярів з XVIII ст. із таким подвійним замком представлена у постійно діючій експози
ції Львівського історичного музею.
Найбільша стаття витрат підмайстрів призначалася на святкові хмільні

бенкети в численних львівських шинках чи у власній господі63, що часто
закінчувалися різними п'яними вибриками, бійками та невиходом на роботу в
понеділок і наступні дні. М айстри навіть рекомендували шевчикам поміняти
свою домівку на «іншу, спокійнішу [...], де б не було пияцтва, бо як тільки
мають якийсь прибуток, то зразу ж його у цій господі пропивають, а навіть
якщо й не мають грошей, тоді п'ють за рахунок скринькових грош ей»64.
Пропонувалося також, щоби без санкції цехмістрів підмайстри не мог
ли скликати збори свого братства. Погодження з цеховою владою розгля
далося як додатковий важіль впливу на шевчиків, обмеження самостійності
їхнього керівництва, яке проводило різні акції, спрямовані, ймовірно, і проти
інтересів цехмістрів чи майстрів.
Серед іншого, очільники цеху були зацікавлені стримувати зростання
платні шевчиків. У проекті статуту підмайстрів 1748 р. наводилися приклади,
коли окремі з них «навіть у середині тижня, кидають роботу та йдуть, куди
їм подобається»65. Проте міська влада, вочевидь, отримувала оперативні
новини з багатьох європейських міст, розташованих недалеко від Львова
(як-от, Вроцлав), де у XVIII ст. прокотилися масові страйки та повстання
підмайстрів на захист своїх майнових та соціальних прав66.
На відміну від шевчиків у цих містах, львівські не були настільки
організовані, щоб спромогтися на такий соціальний вибух. Істотне значення
уЛьвові все ж мали національні й релігійні поділи, що не дозволяло братству
підмайстрів виступити єдиним впливовим центром, ефективно відстоювати
свої інтереси. Тому в документах трапляються тільки поодинокі згадки про
окремих шевчиків, котрі кидали роботу у львівському цеху та йшли шукати
кращих заробітків деінде.
63 Відомо, що у 1708 р. господа шевчиків розташовувалася в кам'яниці Зарем-

би, недалеко від костелу оо. тринітаріїв (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 101, с. 536), а в
1722 р. - вже поряд з вірменською церквою (Там само, спр. 577, с. 195).
66 У німецькомовному просторі Європи за час із 1700 до 1806 р. було проведено
541 страйк підмайстрів. 1726 року дійшло до великого резонансного страйку шев
чиків у Авґсбурґу - вони покинули місто, а міська рада змушена була звертатися до
уряду Баварії, щоб урегулювати конфліктну ситуацію (Kluge A. Die Zünfte. S. 218-
219).
5.3. « М олодш і та с т а р ш і б р а т и » п і д м а й с т р і в : « м л о д з я н и » й
«м аслаки»
Серед ремісничої челяді також була своя суспільна градація. П оряд з

повноправними підмайстрами («товариш ам и») до їхньої організації на
лежали і їхні «молодші брати», яких у шевських цехових книгах іменують
«млодзянами» (в інших ремісничих цехах Львова - вони фігурували
і як « р о б ен ц і» 67). Ц я категорія челяді, з огляду на свій неповний
підмайстрівський статус, отримувала меншу платню й загалом була гірше
захищена у правовому сенсі.
У статуті шевчиків 1686 р. згадувалося про вступ до братства «млодзянів»,
котрі мали внести «столкове», сплативши за звичаєм 1 гр. Це їм зараховува
лося за «півм иття». Після «повного миття» вони здобували реальний ста
тус підмайстра. Про цікаві обряди при набутті цього статусу, що часто мали
жартівливий характер, пишуть багато дослідників68. У результаті « м и ття»
колишній учень, «особа несформована, темна і груба», через «стругання,
шліфування, чищення, гоління» та інші кумедні процедури ставав гідним
«увійти до шляхетнішої стадії» свого життя. Хоча для львівських цехів
подібного опису прийняття в підмайстри ми не знаходимо, але очевидно, що
в цьому вони орієнтувалися на взірці із Західної Європи.
Вступаючи до братства шевчиків, юнак мав справити олов'яну кан-
ку, чи радше куфель без прикривала. Статут не вимагав від «млодзяна»
жодних частувань з нагоди свого вступу, але й не заперечував проти цьо
го. Перш ніж стати членом спільноти підмайстрів, кожен «м лодзян» му
сив довести свою кваліфікацію в ремеслі, одержати від свого майстра
67Економічні привілеї міста Львова. С. 50,107-108,133,150-152таін. ( див. Пред

метно-тематичний покажчик). У Кракові також паралельно побутували терміни
«робенець» та «млодзян» ( Pazdro Z. Uczniowie і towarzysze cechów krakowskich.
S. 35).
68 Pachoński J. Zmierch sławietnych. S. 183-186 («миття» у XVII-XVIII ст. у Кра
кові мало назву «депозиції», екзаменування); Kluge A. Die Zünfte. S. 379-381; Балу-
шок В. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників. K., 1993
(у дослідженні майже немає порівняльного матеріалу з європейських країн). Звичаї
та традиції, що панували у шевських корпораціях домодерної доби, на підставі ні
мецьких наративних та актових джерел детально висвітлив відомий дослідник пра
вового устрою цехів Рудольф Віссель: Wissell R. Des alten Handwerks Recht und Ge
wohnheit / Hrsg. E. Schraepler. Berlin, 1981. Bd. 3. S. 380-409.
дозвіл та свідоцтво, що «гідний підмайстрівства». Своє ремісниче

вміння він демонстрував у господі перед старшими підмайстрами69.
Теоретично членами братства мали бути всі шевчики без винятку. Проте
нерідко сини майстрів («м аслаки»), завдяки батьківській опіці, надто швид
ко проходили щаблі цехової кар єри. Відбувши обов'язкові три роки навчан
ня у своїх же батьків, вони йшли на два тижні в майстерню до іншого майстра
на випробувальний термін, а потому могли відразу вступати до цеху, посту
пово чи одноразово сплачуючи вступні внески, зменшені для них вдвічі. Інші
підмайстри із заздрістю спостерігали за їхніми кар'єрами, адже самі вони
як непривілейовані челядники мусили виконувати певні обов'язки в цеху,
накладені на них майстрами, давати внески до скарбниці тощо.
1701 року скаржилися шевчики на деяких майстрів, котрі свою челядь не
пускали на збори, через що заборговано до скриньки велику суму грошей -
52 зл.70 На цьому ґрунті у 1722 р. виник складний конфлікт між підмайстрами
і шевцем Іваном Пташкевичем, який тримав біля себе сина та родича - Ми-
колая Городецького (Гродецького), не вписуючи їх до братства підмайстрів.
Шевчики перестріли їх біля цвинтаря вірменської церкви, недалеко від своєї
господи і почали з'ясовувати стосунки: «Чому ви не ходили “на май"71, хочете
бути ліпшими від нас?»72. Таке протистояння тривало довший час. Якось, під
час богослужіння на Великдень у храмі св. Миколая, Городецькому зірвали
шапку з голови. Іншого разу, коли Пташкевич із Городецьким пили горілку
в шинку, то хтось із підмайстрів дав йому «в губу» так, що аж кров пішла.
У відповідь майстер наслав на шевчиків слугу («пахолка») з юридики пані
підкоморянки, який побив кількох старших підмайстрів. Сам Пташкевич
розпочав «справжнє полювання» на челядників, завдаючи їм побоїв усюди,
де б їх не зустрів.
Уряд Святоянської юридики став на бік підмайстрів, оскільки їхня
аргументація узгоджувалася зі статутними вимогами. За напади на шевчиків
на Пташкевича був накладений штраф: 7 гривень на користь суду, а також
дві пари фунтових свічок до костелу св. Івана Хрестителя. Також йому було
наказано, відповідно до звичаю, рекомендувати до підмайстрівської господи
69 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 281.

70 Там само, спр. 93, с. 132.
71 Очевидно, йдеться про обов'язки, накладені в цеху на підмайстрів.
72 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 577, с. 196.
свого сина та утриманця-родича, яких тоді не каратимуть за неналежність до

братства.
Існування, з одного боку, прошарку неповноправного «млодзян-
ства», а з іншого - привілейована, майже символічна участь синів
майстрів («м аслаків») у братстві підмайстрів розмивали єдність їхнього
співтовариства, створюючи умови для втрати взаємодовіри.
5.4. Д и с ц и п л і н у в а н н я ч е л я д і: с п р и я н н я та п о к а р а н н я
Кодекс поведінки шевського челядника був зафіксований у статуті

підмайстрівської організації. У підсумкових його положеннях наголошува
лося, щоб підмайстер не шукав порозуміння з партачами та шкідниками73,
уникав гультяїв, не грав в азартні ігри74. Особливо підкреслювалася забо
рона відвідувати публічні («підозрілі») будинки, мати справу з повіями,
бочерез це «весь цех неславу терпить, іншим підмайстрам - поголоска, не
безпека здоров'я, а насамперед образа Б ога»75. Шевчики мали спілкуватися
з учнями, «млодзянами» у господах, могли навіть грати з ними в карти,
але не програвати «суконь, шапок, хусток, також зброї». Вони не повинні
були сваритися між собою в майстернях, співати нецнотливих пісень76, во
лочитися по вулицях п'яними. Засуджувалася й традиція надання новим
підмайстрам «негідних», образливих прізвиськ. Не можна було також зму
шувати майстрів чекати свою челядь на вечерю чи обід, а про обов'язок ночу
вати вдома навіть окремо і не згадувалося. Завершувалися моральні правила
поведінки побажанням засвідчувати повагу до майстра та його сім'ї.
Чималий гурт молодих неодружених шевчиків потребував пильного
майстрівського ока. Мешкаючи в одному будинку з майстром, ділячи з ним
побут і роботу, його челядники постійно відчували таку опіку. Інколи якийсь
із підмайстрів входив у родину шевця як повноправний її член, узявши заміж
його дочку або, в разі смерті майстра, його вдову. Та, як правило, підмайстри
73 Шкідник (szkodnik) - нецеховий ремісник, який мав навички та знання ремесла,

але не входив до складу цеху.
74 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 282.
75 Там само.
76 Див. приклади у збірнику пісень міського плебсу: Polska fraszka mieszczańska.
Minucje sowiźrzalskie / Орг. K. Badecki. Kraków, 1948.
перед вступом до цеху не утворювали сім’ї, бо їхніх заробітків не вистача

ло на її утримання77. Тому одруження для бідного шевчика відкладалося
здебільшого до «майстрівських» часів.
Нераз, потрапивши у складну життєву ситуацію, підмайстер звертав
ся за допомогою до свого майстра чи його оточення і зазвичай отримував
її. Для прикладу, 1690 р. два лавники Підзамчанської юридики - Теодор
Вайдович та Тома Демкович (Димкевич), цеховий швець, поручаються за
шевчика Івана Шибку, що той заплатить 44 зл. боргу78. Через два роки той
самий цеховик знову поручився за Шибку, ув'язненого тоді на вимогу гон
чаря із Ж овкви. Ймовірно, шевчик зв'язався з партачем із Янева Єжи Коно-
вальчиком та закинув працю в цеху79. Демкович пообіцяв, що Ш ибка піде
до майстерні його сина та належно виконуватиме свою роботу. Врешті,
у 1693 р. цей шевчик вступає до ремісничої корпорації стараннями свого
майстра Демковича й одночасно одружується з його донькою80. Вочевидь,
така тривала опіка була необхідна молодій людині, і це таки давало свій по
зитивний результат.
У 1707 р. швець Андрій Прокопович із Сенявщини разом із різником
М арціном Шепелінським запевнили шляхетного Мацея Дабінського, това
риша легкої хоругви львівського старости, що їхні челядники (серед них шев
чик Андрій Маліновський) стануть до суду за першим покликом81. Це, мабуть,
був один з тих випадків, коли челядь звинувачували у крадіжках військові, які
перебували на постої в будинках ремісників.
Швець Станіслав Слабицький заступився в 1708 р. за свого підмайстра
перед іншим цеховим майстром Франциском Вікторовським. Напередодні
Вікторовський побив цього «млодзяна», бо «тільки-но висунувся, а безпеч
но собі починає»82. Коли обидва майстри зустрілись у шинку, то Слабицький
сказав Вікторовському, що за це побиття він подасть судовий позов. Розпо
чалася бійка, шевці виливали один на одного пиво з кухлів («ш кляниць»),
товкли своєму супернику голову, в результаті чого обоє заслужили судове по
карання.

78 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 459.
80 Oss. 427, k. 34 v.
81 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 41.
82 Там само, спр. 94, с. 802-803.
Бували й протилежні життєві ситуації, коли майстер та підмайстер не зна

ходили спільної мови. Так, зокрема, трапилося у 1685 р., коли швець Андрій
Прокопович посадив у в'язницю свого шевчика Івана, котрий заборгував
йому 4 зл. Тільки втручання іншого майстра - Василя Бацюкевича, а також
матері шевчика Анни Стефанової Ференсовичевої врятувало Івана від тю р
ми83.
Швець французького походження Франциск Лоє, завоювавши знач
ний авторитет у підмайстрів, мав на них сильний вплив. Це виявилося у
1718 р., коли в Лоє виник побутовий конфлікт із сусідом, кравцем Генриком
Бурґманом84. Двоє його шевчиків - Ян Пєх та Адам Пельнер - за намовою
свого майстра, а можливо, й за власною ініціативою побили кравця. Суд по
становив ув'язнити одного з них на тиждень «за колодкою», а іншого - на
день «на шалі», звелівши обом здійснити великі судові виплати.
Справжню солідарність з кількома німецькими підмайстрами про
демонстрував Франциск Лоє 1728 р. Тоді майже весь цех - цехмістри,
більшість майстрів та братство підмайстрів - оскаржили п'ятьох німецьких
підмайстрів у тому, що вони не ходять на двотижневі зібрання, не відвідують
заломші у костелі оо. домініканців85. Під час поділу челяді на цехових зборах
у період Великодня вибухнув конфлікт - зі сварками та бійкою. Невдоволені
рішенням цехмістрів, «котрі хотіли карати та бити» і не дозволили апеляції
до бурмістра, Лоє та німецькі підмайстри встали з місця й почали виходити з
цехової господи, прямуючи до ратуші. Дорогу заступили молодші майстри,
тому їм довелося продиратися до виходу з бійкою.
Раєцький уряд, опираючись на ординацію 1686 р., ухвалив насампе
ред покарати за непослух та галас у цеху майстра Л оє 10 гривнями та
німецьких підмайстрів - 14 гривнями. Але раєцький вирок був також нор-
мотворчим за характером, маючи на меті впорядкувати взаємини в цеху та
підмайстрівській організації. Було звернено увагу на відсутність порядку в
реєстрах шевчиків. Гроші з їхніх складок часто йшли тільки на пиятику. Тому
німецькі челядники не хотіли відвідувати збори підмайстрівського братства.
На тих зібраннях, напившись, поляки легковажили німцями, провокуючи їх
на конфлікти.
83 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 558, с. 112.

84 Там само, спр. 102, с. 637-638; спр. 107, с. 586.
85 Там само, спр. 110, с. 508.
За все це старші підмайстри заслужили на покарання, але раєцький уряд

звільнив їх від відповідальності. Однак надалі всі складки від «поляків, німців,
підмайстрів грецької релігії» приписувалося тримати під двома ключами,
один з яких знаходився в отця господи, а другий - у старшого підмайстра.
Також потрібно було вести реєстр прибутків і витрат, щоб припинити пия
тики серед шевчиків. Щ ороку ці реєстри мали переглядати патрони цеху86.
Щодо двотижневих зборів, то повинні на них сходитися всі підмайстри, не
даючи жодних приводів до сварок.
Цікаво, що на одному з таких зібрань ФранцискЛоє, виходець із Франції87,
заступаючись за німецьких шевчиків, заявив, що ніде в Європі немає вже
звичаю фізичної екзекуції підмайстрів, який досі існує у Львові88. Справді,
у цьому місті загальноприйнятим був принцип покарання, сформульований
афористично одним з бурмістрів у 1708 p.: «челядника по задку, а майстра -
по гаманцю »89.
Екзекуція відбувалася переважно публічно, за присутності всього цеху.
Так, 1692 p., на вимогу шевця Семена Карпінського, був покараний 30 пла
тами «м лодзян» Ґабріель Ґолембіовський. Після визволення він не працю
вав у жодного майстра, лише розважався у різних компаніях90. Особисто
Карпінського шевчик привселюдно образив словесно, позиченої шапки не
віддав («пропив чи десь подів»), навіть погрожував разом зі своїм братом
відібрати його життя. Після тілесного покарання Ґолембіовський мав пере
просити шевця, повернути йому шапку та сплатити судові витрати. Якщо й
після цього він не покине гультяювання та не покориться «своєму цеху як
матері», то буде серйозно покараний на замку - 200 плагами.
Фізична екзекуція негативно впливала на репутацію підмайстра і шкоди
ла його подальшій кар'єрі. Тому шевчики всіляко намагалися уникати цього.
Завдавали шкоду навіть чутки про ймовірну кару, тож їх спростування не-
раз вимагали в судовому порядку. Підмайстер Стефанович91 у 1702 р. пози
вав до раєцького суду обох цехмістрів, котрі розповсюджували неправдиві
86Як свідчать джерела, з якихось причин книги підмайстрів так і не були заведені.
87Album civium Leopoliensis. Nr 4461.
88 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 111, с. 1053.
89ЛННБ. О сс. 428, арк. 143 (справа стосувалася самовільного прийняття шевцем
до майстерні мандрівного підмайстра).
90 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 684.
91 Очевидно, син одного з цехових майстрів - Василя або Томи Стефановича.
відомості про те, ніби він за якусь провину зазнав ударів плагами за наказом
єпископа Йосифа (Ш умлянського)92. Стефанович звернувся до владики з
проханням дати йому листа, який спростував би такі поголоски. Коли цей
лист від 18 лютого 1702 р. був виданий з канцелярії єпископа, бурмістр виз
нав за слушне покарати цехмістрів ув'язненням і грошовим штрафом. До
того ж вони мали під час цехових зборів перепросити молодого підмайстра.
Втім, таку зухвалу поведінку Стефановича негативно сприйняли у шевському
середовищі, і до цеху його прийнято не було.
Особливо гостро реагували майстри, коли їхні челядники несподівано,
без попереджень йшли від них, шукаючи собі більшого заробітку в інших
містах. У багатьох статутах підмайстрів львівських корпорацій було внесе
но відповідне застереження для ремісничої челяді93. В ординації львівських
шевчиків 1686 р., зокрема, згадувалося, що челядник, який відійде з цеху без
відома майстра, отримає «примовку або радше приповідь та трибовку94 за
собою »95. Тим часом судові справи про втечі та бунти львівських підмайстрів
нечисленні. Так, у 1703 р. шевчик Казимир Скоротинський виступив перед
раєцькими актами із заявою про своє побиття дружиною майстра та самим
цеховим майстром Станіславом Фудалейовичем96. За словами жінки, вони
разом з чоловіком, повертаючись увечері в суботу з богослужіння, не мог
ли відкрити власного помешкання. Тоді господиня ввійшла через кухню та
відчинила двері. У домі вона застала Казимира і запитала, чому той не відкрив
їм. Підмайстер відповів, що йде зі служби, взяв кунтуш та вже хотів виходи
ти. Але майстрова не дозволила йому цього зробити і, вочевидь, подряпала
шевчика під час сварки. А потім нагодився і її чоловік... Суд у цій суперечці
однозначно став на бік Фудалейовичів, покарав Скоротинського ув'язненням
і штрафом на користь міського уряду та примусив винного перепросити май
стра.
92 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 96, с. 392.

93 Див.: Економічні привілеї міста Львова. С. 174, 341, 688 та ін.
94 Трибовка - цеховий церемоніалу формі судового процесу з опущення підмай
стра на нижчий щабель, тобто у стан перед визволинами (Wiśniewska Н. Trybować,
trybowny і trybówka - zapomniane nazwy kary cechowej w Przemyślu (XVII w.) / /
Język polski. Współczesność. Historia / Red. W. Książek-Bryłowa, H. Duda. Lublin,
2003. S. 355-366).
95 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 276.
96 Там само, спр. 94, с. 590.
Як показують львівські судові акти, грошові покарання були найдієвішими

для підмайстрів, натомість практика «старих звичаїв», тобто тілесних
екзекуцій, потрохи відходила в минуле. Про епізодичність їх застосування
свідчить і ординація львівських шевчиків 1686 р. У десятому пункті цього
документа говорилося про покарання «старим звичаєм»97 - за відсутність
підмайстрів на щоквартальних «сухедневих» зборах. Але стосувалося це
тільки тих «млодзянів», які не мали змоги сплатити грошовий еквівалент
покарання.
Давня практика фізичної екзекуції допомагала чітко окреслити суспільну
дистанцію між майстром та підмайстром, котра була доволі значною й ви
ражалась у багатьох нормах, навіть символічних. Так, в одному з пунктів
статуту застерігалося, щоб у шинках підмайстри не наважувалися підсідати
до майстрів чи цехмістрів «під бік» - інакше будуть покарані сплатою
6 вохлонів98 або за «старим звичаєм»99.1 все ж, як доводить суперечка навко
ло німецьких підмайстрів, поступова заборона фізичних екзекуцій у Західній
Європі мала позитивний відгук і у Львові.
5. 5. Ш лях ВІД П ІД М А Й С Т Р А ДО М АЙСТРА: ВСТУП ДО ЦЕХУ
Вступ до цеху був головним моментом кар єри в житті ремісника. Далеко
не кожному мешканцеві міста була відкрита дорога до ремісничої корпорації.
Скажімо, у німецьких містах половина міського населення взагалі не мала
шансів пройти цей шлях, а з XVI ст. ще для чверті він був ускладнений100.
Простіше відкривалися двері цеху для синів та зятів львівських майстрів, а та
кож підмайстрів, одружених із удовами шевців. Це була загальноєвропейська
традиція того часу. Наприклад, у німецькому Авґсбурзі у 1651-1679 pp. част
ка таких осіб склала серед майстрів 72 %101. Здібність підмайстра до ремесла
97 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 280.

98 Вохлон - тижневий заробіток підмайстра.
99 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 282.
101 Glasen C.-P. Gerber und Schumacher. S. 207. «Фактично, прибулий підмайстер
міг тільки через одруження вступити в цех». Досить часто вдова була старша за сво
го другого чоловіка - колишнього підмайстра. В одному випадку одружилася пара,
коли молодому сповнилося 26, а молодій - 60 років (Ibid. S. 263).
ще не означала полегшення в отриманні ним нового статусу. Очевидно, лег

шим видавався шлях до серця доньки чи вдови майстра.
З ким одружувалися молоді підмайстри перед вступом до цеху? Зрозуміло,
що їхні наречені походили переважно зі Львова102. У ранньомодерній Познані
80 % челядників брали шлюб з дочками або вдовами місцевих ремісників103.
Подібна ситуація склалася і в західноєвропейських містах, де дослідники
помітили тенденцію до екзогамії на шлюбному ринку окремих ремесел
та ендогамії - в межах усього ремісничого середовища104, тобто часто діти
ремісників обирали шлюбних партнерів поза межами свого цеху, здебільшого
також ремісничого походження.
Сини майстрів при вступі до шевської спільноти мали переваги, тому
одруження з місцевою дівчиною чи вдовою не давало їм ніяких нових пільг.
Прибульці ж були виразно зацікавлені у таких шлюбах, оскільки це відкривало
їм доступ до цеху. Натомість цеховикам було важливо, щоб не засновувалися
нові майстерні, а також щоб удови виходили заміж за підмайстрів, які бра
ли їхнє забезпечення на себе. Проблема виникала тоді, коли не знаходилося
шевчиків, охочих працювати в удови, а згодом одружитися з нею, особливо
при кількох її дітях. Багато челядників воліли радше покинути місто, ніж зо
статися на роботі в дружини померлого майстра. Встановлювалися обме
ження і для вдови - вона не могла залишити підмайстра у майстерні, якщо
той планував стати майстром, а вона не бажала виходити за нього заміж.
Іншим варіантом унормування цієї ситуації був шлюб з удовиною донькою.
Значно більше клопотів чекало неодружених підмайстрів, котрі прагну
ли здобути привілейований статус цехового майстра самотужки. Політика
міської влади Львова в другій половині XVII та у XVIII ст., коли в період
економічного падіння та демографічного регресу тут заохочували до при
йняття міського права105, частково сприяла цьому прагненню ремісників.
102 Див. подібну тенденцію: Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 218.
103 Waszak S. Dzietność rodziny mieszczańskiej i ruch naturalny ludności miasta Poz
nania w końcu XVI i w XVII wieku / / Roczniki Dziejów Społecznych i Gospodarczych.
Poznań, 1954-1955. T. 16. S. 349-350.
104 Farr J. R. Artisans in Europe: 1300-1914. P. 246-248. За спостереженнями ав
тора на прикладі англійського Йорка першої половини XVI ст., одні ремесла, як-от
золотарство та слюсарство, були більш закритими від інших. До того ж «багаті» ре
месла зазвичай мали вищий рівень ендогамності, а в «бідніших» переважали екзо
гамні тенденції, коли до шлюбного ринку залучалися представники інших ремесел.
105Кісь Я. Промисловість Львова у період феодалізму. С. 43.
Конкуренція двох середовищ, українського та польського, також додатково

впливала на оновлення складу львівського шевського цеху.
Теоретично кожен підмайстер мав стати майстром, але на багатьох це
правило так ніколи й не поширилося106. У Львові в останній третині XVII -
першій третині XVIII ст. стали майстрами 194 підмайстри, що визволилися у
львівському цеху (див. Додаток 2). При загальній кількості шевчиків у 1076
осіб (див. табл. 1 6) виходить, що лише кожен п'ятий з них набував вищого
статусу107. Однак чимало тутешніх підмайстрів могли також стати майстрами
і в інших містах та містечках. Тому не можна погодитися з категоричністю
радянської дослідниці Галини Яценко, котра у 1959 р. писала, що стати май
стром для простого підмайстра було неможливо108.
Для вступу до ремісничої корпорації приїжджим шевчикам потрібно було
мати насамперед формальні підстави, а саме листи про народження та навчан
ня ремесла у цехового майстра. Як показує приклад німецького Авґсбурґа,
шлях від учня до повноправного цеховика тривав щонайменше десять років109.
Для львівських шевчиків важливою умовою була відсутність заборговано
стей у тих майстрів, у яких вони працювали до вступу. 1711 року Григорій
Базилевич сплатив за «обізнання», зобов'язавшись доробити у шевця Івана
Городецького до дня св. Івана110. У 1708 р. при вступі Міхала Дуньчика цех
ухвалив, «за думкою його майстра Францішека Ербеста», щоб він далі на
лежно працював у шевця (до польського Великодня), тоді йому буде надано
відтермінування у сплаті вступних внесків (до дня св. Івана Хрестителя)111.
106 Див.: Friedrichs C. R. The Early Modern City. P. 98.

107 Для порівняння: від 15 до 20 % челядників у Лондоні XVIII ст. були синами
шевців, а в XIX ст. їх число ще більше зросло (Riello G. A Foot in the Past: Consumers,
Producers and Footwear in the Long Eighteenth Century. P. 145).
108Яценко Г. Ремесленное производство города Львова в 20-70-е годы XVIII столе
тия: Дисс.... канд. ист. наук. С. 184,191. Не менш категоричні твердження читаємо
і в праці Василя Інкіна: «По суті, підмайстри, яким був у більшості закритий шлях
у майстри, були найманими робітниками. Багато з них 10-15 років перебували у
становищі челядників, а пізніше залишали цех та ставали партачами» (Інкін В. На
рис економічного розвитку Львова у XVIII ст. Львів, 1958. С. 37).
109За статутом 1604 p., окрім трьох років роботи у свого майстра, підмайстер був
зобов’язаний ще чотири роки відпрацювати в місті чи поза ним у шевському ремес
лі. Отже, включно з трьома роками учнівства шлях до майстрівства тривав щонай
менше десять років (див.: Glasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 264).
110ЛННБ. Occ. 428, арк. 33.
За давніми звичаями ремісників у Західній Європі та Речі Посполитій

перед вступом до цехової корпорації підмайстрові необхідно було одру
житися112. Цієї традиції дотримувалися й у львівській шевській спільноті.
Так, у 1701 р. «м аслак» Василь Кітович одержав дозвіл вступити в цех, але
наступні правові кроки та повноправне перебування в ньому пов'язувались
із укладенням шлюбу113.
На підставі документів корпорації львівських шевців можна виділити три
етапи («градуси») набуттямайстрівськогостатусу: «обізнання», «коляція»
та власне вступ. Першою стадією цього процесу було т. зв. обізнання, коли на
щоквартальних цехових зборах оголошували про намір певного підмайстра
стати членом шевської організації. Підтримати його ініціативу, а отже, пору
читися за нього повинні були двоє авторитетних шевців, переважно зі складу
старших майстрів та колишніх цехмістрів. Вони мали репрезентувати обидві
національні групи цеховиків - українську та польську. Таким чином забез
печувалася акцептація підмайстра всім середовищем цеху. Інколи шевчика
презентували ремісники інших фахів або навіть купці. У 1671 р. Василя Н а
ливайка представили до вступу на зборах шевців двоє «ш ановних» мечни
ки - Роман та Семен. А в 1673 р. про бажання німця Ґаспера Ляндольта стати
членом шевської корпорації оголосив львівський годинникар Ґаспер Шелінґ,
який також прибув до міста з німецьких країв. Серйозність своїх намірів кан
дидат на майстрівство мав підтвердити також грошовим внеском, що з кінця
XVII ст. стабілізувався у розмірі 15 зл.114Якщо виплати на наступних етапах
входження до ремісничої спільноти могли бути розкладені на рати, то при
«обізнанні» сума вносилася повністю.
Під час «коляції» та власне прийняття до цеху шевчик теж мусив зару
читися підтримкою двох старших майстрів. Надзвичайно рідко знаходив
ся підмайстер, котрий мав змогу готівкою сплатити всі необхідні суми та
реально вступити у шевську корпорацію того ж року. Так, у 1684 р. Якуб
112 Так, у ранньомодерному Таллінні (Ревелі) перед вступом до ремісничої

корпорації претендент мав отримати згоду в цеху на одруження (Friedrichs С. R. The
Early Modern City. P. 156).
113«Do kolacii ma frysztu у pozwolenstwa azpoki Pan Bog nie opatrzy postanowieniem
w stanie małżeńskim» (Oss. 427, k. 112).
114 Ймовірно, сума у 15 зл. за обізнання узвичаїлася після декрету львівського ста
рости Яна Мнішка від 1673 р., за яким партачі здобували право вступати до цеху при
сплаті «першого обізнання» - 15 зл. (див.: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 124).
Норишкевич зразу ж заплатив 40 зл. за всі три етапи вступу. 1706 року Фран
циск Люди з Франції вніс 50 зл. з умовою сплати наступної рати у 50 зл.
на Великдень 1707 р. Однак такі свідчення доброго матеріального стану
вступників до цеху були рідкісними у середовищі шевців.
В окремі періоди цехмістри і старші майстри схилялися до натуральної
форми проходження другого етапу («коляції»), коли майбутні цеховики
влаштовували бенкети для майстрів. Утім, з огляду на чисельність шевців,
організувати їх було досить важко, тому з часом у шевському середовищі уста
лився грошовий еквівалент «коляції». У 1671 р. ця норма була зафіксована
у цеховій ухвалі, затвердженій міською радою. У ній заборонялося шевцям
«чорн ої» роботи примушувати вступників до різних частувань (під страхом
урядової кари)115. До того ж ці примусові бенкети неоднозначно сприйма
лись у спільному цеху, оскільки сапянники від них відмовилися раніше.
Окрім презентації, бенкетів, сплати грошових внесків, кандидати на член
ство в шевській корпорації мали присягнути місту Львову на вірність і при
йняти міське право, що також вимагало коштів (у XVIII ст., наприклад, ця
сума становила 24 гр.116). Про це дбали і керівники цеху (скажімо, у 1723 р.
вони зупинили процес вступу Яцентія Фризовського, котрий не став повно
правним громадянином Львова117), і міська влада. 1701 року в цеховій книзі
занотовано вимоги бурмістра подати шевців до прийняття міського права.
Він наказав навіть ув'язнити тодішніх цехмістрів, але ті відкупилися від тю р
ми сплатою штрафу в 1 зл. Очільники шевської спільноти пояснювали, що
не можуть «стягнути» братів на цю правову процедуру, бо ті мешкають на
юридиках. Така відповідь не задовольнила бурмістра, котрий звелів ареш
товувати шевські роботи, забороняючи таким чином цеховикам займатися
своїм ремеслом118. Як показує значна різниця між числом цехових майстрів
(623) та шевців, які прийняли міське право Львова (270) (див. табл. 1 2 -1 3 ),
цей правовий крок для багатьох був непосильним, з огляду на їхнє складне
матеріальне становище.

116 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 952, с. 329. Аналогічну суму сплачував і гончар, для
кравця вона підвищувалася до 32 гр., для котляра - до 36 гр., а найбільше мусив від
дати купець - 60 гр.
117ЛННВ. Осс. 428, арк. 182 зв.
118 О бб. 427, к . 117 у.
У більшості ремісничих організацій Львова «серцевиною » вступу,

своєрідним випробуванням стало виконання зразкового виробу т. зв. май-
стерштуки. В її виготовлення потрібно було вкласти не тільки своє вміння,
набуте під час навчання та праці у цеху але й власні кошти - на закупівлю
сировини, що використовувалася під час роботи над «майстерш тукою ». І
це без врахування витрат на харчування майстра чи майстрів, які стежили за
процесом виготовлення зразкового ремісничого виробу Згодом, після всіх
вступних процедур, вироблені підмайстрами «майстерш туки» залишалися
у розпорядженні цеху, що не відшкодовував їхньої вартості.
У Львові від «майстерш туки» звільнялися переважно ремісники харчо
вих ремесел (пекарі, різники, броварники). Цьому сприяла міська влада, якій
не було вигідне створення додаткових перешкод при поповненні кількісного
складу тих цехів, які відповідали за продовольчу безпеку міста119. Шевці також
потрапили в число «привілейованих» ремесел, які могли обходитися без ви
конання «майстерш туки». Ймовірно, це було пов’язано з тим, що Львів тоді
якраз ставав центром забезпечення амуніцією (в т. ч. і взуттям) польської
армії. З не меншою вірогідністю відміну цього вступного випробування
у львівських шевців можна узалежнити від процесу створення спільного
українсько-польського цеху в першій половині XVII ст. Якщо в ординації
1633 р. ще коротко згадується, що вступний грошовий внесок замінятиме
«виготовлення штук, учту... » 120, то в подальших статутних документах згад
ки про «майстерш туку» вже відсутні. Невдала реформа 1704 р. так і не змог
ла переконати загал шевців та міських урядовців у доцільності такої перевірки
фаховості ремісників. Новий проект статуту шевських підмайстрів з 1748 р.
також передбачав, що «коли б хтось старався про місце підмайстра, повинен
показати в цеху свою пару [взуття], зроблену сам остійно»121. Але ці заходи,
119 Так, у 1620 р. львівські райці дозволили збільшити число різницьких яток, по
легшуючи вступ до цієї корпорації, див.: Економічні привілеї міста Львова. С. 635-
639. А ще раніше, на початку XVI ст., міська влада пішла на запровадження сохачок,
щотижневих вільних торгів м ясом, коли його міг продавати у Львові кожен охочий
(див.: Привілеї міста Львова. С. 172-174), що покращувало забезпечення міста цим
продуктом, хоч і на шкоду монополії різницького цеху.
121 Там само. С. 225. Ярослав Кісь вважав цю вимогу про виготовлення пари взут
тя підмайстрами неодмінною умовою їхнього вступу, не звертаючи уваги на те, що
це тільки нереалізований на практиці проект, див.: Кісь Я. Промисловість Львова у
період феодалізму. С. 80.
спрямовані на обмеження доступу до ремісничої організації, міська влада не

підтримала.
В інших містах нашого регіону та в Західній Європі шевські спільноти
й надалі практикували «майстерш туки». В Авґсбурзі для цього ще у
XV ст. необхідно було зробити п ять пар черевиків та одну пару чобіт, а
також розкроїти одну шкіру на взуття. У 1710 р. йшлося про одні чоботи
(рейтарські), дві пари жіночого взуття (з пофарбованою чи іншою, натягну
тою шкірою на дерево, а друга - зі шкіряним підбором), три пари чоловічого
взуття (з обтягнутим верхом, з приклеєним верхом, зі шкіряним підбором)122.
У прусському Кенігсберзі 1607 р. виготовляли, натомість, три види чобіт
і черевиків123. У Торуні «майстерш тука» була впроваджена 1470 p.: пара
рибальських чобіт, пара трагарських плетених черевиків та пара звичайних
черевиків124. У Познані існували шевські «ш туки» як «польської», так і
«німецької» роботи125. У Перемишлі такий обов'язок відомий з 1527 p., а де
тальний опис зразкового виробу - з 1649 р.126
Виготовлення «майстерш туки» було нелегким іспитом при вступі до
цеху. Складність техніки її виконання досі вражає науковців: і сьогодні
деякі технічні параметри багатьох ремесел залишаються незрозумілими.
Відсутність обов'язкової «ш туки» у Львові шевська цехова аристократія
прагнула компенсувати величиною вступного внеску, що за статутом
1633 р. визначався у 40 зл., а в 1641 р. уже сягнув 100 зл., ставши найвищим у
львівському ремеслі127. Зрозуміло, що сини та зяті майстрів могли користува
тися пільгами, даючи тільки 20 зл.128 1671 року до цієї суми додано ще 5 зл.,
122 Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 270.

123 Pape R. Das Schuhmacher-Gewerk (jetzt Schuhmacher-Zwangsinnung) zu
Königsberg i. Pr.: Eine Widmung zum 600jährigen Jubiläum der Innung. S. 29.
124 Herbst S. Toruńskie cechy rzemieślnicze. S. 157.
125Karwowski S. Cechy szewskie w Poznaniu i na przedmieściach. S. 9.
126Arłamowski K. Rzemiesło przemyskie od XIV do roku 1949. S. 62. Сучасна дослід
ниця датує запровадження «штуки» 1537 p., див.: Hrynkiewicz І. Szewcy przemyscy
w świetle organizacji cechowej (XVI-XVIII w.). S. 36. Про описи «майстерштуки»
в інших містах Речі Посполитої див.: Drążkowska A. Historia obuwia na ziemiach
polskich. S. 41-42.
127Білецький C. Боротьба підмайстрів з майстрами у Львові в середині XVII ст. / /
З історії західноукраїнських земель. K., 1960. Вип. 5. С. 18.
128 Для порівняння, реально у 1638 р. руські майстри, які вступали до спільного
цеху, заплатили тільки 10 зл. (ЛННБ. Осс. 430, арк. 109 з в .-І10), а наступного року
ця «такса» вже зросла до 15 зл. (Там само, арк. 110-110 зв.).
котрі призначалися «н а цехові потреби, особливо на вежу та х р ам » 129. У

XVIII ст. загальний вступний внесок у 45 зл. сплачували рівними частинами
на кожному з трьох етапів вступу.
Зауважимо, однак, що статутні цифри вступних внесків не відображали
всіх реальних сум, що їх стягували з підмайстрів. До початкового внеску
пізніше дораховувалися гроші за «обізнання», «коляцію », вступ та послуги
в цеху, від яких багатші молоді майстри зразу ж відкуповувалися. У 1713 р.,
зокрема, у бурмістрівському уряді розглядалася справа між цехмістрами
та Бернардом Песє про примус останнього до сплати 200 зл. вступного130.
Бурмістр не змінив рішення цеху, але після апеляції Песє до райців вона
була зменшена на 40 зл.131 У 1710 р. німець Йоганн Ротермунт, окрім 15 зл.
«обізнання», за вступні процедури та звільнення загалом віддав 129 зл.132,
а наступного року - ще 69 зл. Як бачимо, особливо великі фінансові
претензії цехове керівництво виставляло саме іноземним підмайстрам, котрі
приїжджали до Львова зі своїм капіталом. Також Еліаш Азадович, львівський
вірменин («вірменської нації грецької віри »), змушений був дати у 1685 р.
100 зл. вступного внеску.
Деякі львівські шевці мали значні послаблення при вступі. «М аслаки» й
зяті майстрів сплачували повністю тільки за «обізнання», а от «коляція» та
сам вступ їм обходилися в половину вартості. Ще більше пільг належалося для
сина майстра, котрий брав шлюб із майстрівною. У такій виграшній ситуації
опинився Павел Болескович, який у 1716 р. заплатив за «обізнання» 15 зл.
і відразу ж відкупився від послуг молодшого брата. У 1719 р. Юзеф Копчак
розпочав процедуру вступу до шевської корпорації, внісши за «обізнання»
15 зл. Через два роки йому зарахували 8 зл. за «коляцію », оскільки він ви
конував окремо «молодші послуги» в цеху. А 1723 р. Копчак, одружив
шись із донькою Казимира Скшекевича, був звільнений від «коляції» та
«піввступу».
Траплялися окремі випадки, коли «маслаки» отримували «зелену до
рогу» в цех, не сплативши ані гроша готівкою. Так, у 1703 р. колишній
цехмістр Антоній Солонкевич поквитував цех з давнього боргу в 140 зл..

130 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 610.
131 Там само, с. 614.
132ЛННБ. Осс. 428, арк. 29.
натомість його синові була надана пільга на 110 зл., що покривала вступ на
три «градуси»: з «обізнання», «коляції», власне вступу та за всі послуги в
цеху133. Подібна угода була укладена і 1685 р. - між шевською організацією
та Теодором Григоровичем щодо виплати йому боргів. Він відмовлявся від
фінансових претензій до корпорації, а його син Яцентій вступав до цеху без
жодних внесків та без виконання послуг молодшої братії. Теодор з цієї нагоди
вчинив пошанування цехмістрам та іншим присутнім при цьому шевцям134.
У 1726 р. заможний львівський швець, багатолітній цехмістр Андрій Зенке
вич забезпечив безпроблемне входження до цеху двом своїм зятям - Симону
Скородинському та Іванові Ґродзю, скориставшись існуванням боргу перед
ним на суму 281 зл.135 Цікаво, що прийняття до шевської спільноти першого
зятя обійшлося у 80 зл., а другого - 50 зл., оскільки Ґродзь до того ж був ще
й «маслаком».
Інколи при вступі до цеху діти шевців вчиняли бунт проти своїх батьків,
відмовляючись від їхньої грошової чи іншої допомоги. Знаємо, наприклад,
що 1683 р. швець Тома Демкович зробив «обізнання» для свого сина Івана,
але той «погордив» ним та здійснив ще одне і в 1686 р. вже був повноправ
ним майстром136. Через 11 років Тома Демкович це «обізнання» зарахував
у цеху для свого зятя, шевчика Івана Шибки, отже, потрачені ним гроші не
пропали марно.
Більшість підмайстрів переважно не мали коштів на негайну випла
ту вступних внесків, тому змушені були розкладати їх на рати, узгоджені з
цеховим керівництвом. Термін їхньої сплати охоплював кілька років, а для
найбідніших майстрів міг розтягнутися і на десятиліття. Так, Григорій Ба
зилевич, ставши формально цеховиком у 1683 р., тільки 1693 р. вніс остан
ню рату за «коляцію ». Також десятиліття тривав процес отримання повно
правного майстрівського статусу для Ґжеґожа Буйновського - від 1707 р. до
1717 р. Шевські цехмістри користалися цим, позбавляючи неплатоспромож
них шевців голосу під час прийняття корпоративних рішень. Ще від 1671 р.
тут діяла заборона майстрам, «щ о не задовольнили цех», тобто не сплатили
всіх вступних внесків, голосувати на виборах цехового керівництва, а також
133 О бб. 427, к . 147 V.

134ЛННБ. О сс. 429, арк. 65.
135 Там само. Осс. 428, арк. 99 зв.
136 О бб. 427, к . 34 у.
виступати на засіданнях шевців137. У 1703 р. цехмістри показали бурмістрові

реєстри, в яких було багато молодших братів, котрі заборгували значні суми
своїй корпорації138.
У певні періоди сплата за вступ у представників різних спеціалізацій
шевського ремесла відрізнялася. Скажімо, у 1668 р. Роман Яримкович вніс
17 зл. за «коляцію », зобов'язуючись виконувати «ч орн у» роботу, якщо ж
візьметься до «тонкої» роботи, тоді дасть за звичаєм уже 40 зл.139
Усі підмайстри, які приходили до львівського шевського цеху, поділялися
на такі категорії: «маслаки», зяті майстрів; місцеві підмайстри, навчені фаху
уЛьвові; прибулі підмайстри, котрі працювали у львівських шевців; іноземні
підмайстри. Цехові книги дозволяють чітко виокремити першу та другу гру
пи шевчиків, що складали орієнтовно 15 % від усіх вступників до шевської
корпорації (97 осіб з 627 майбутніх майстрів). З них 15 одружилися з доч
ками майстрів, а 11 були одночасно і «маслаками», і зятями шевців. Відбули
навчання та отримали визволення на підмайстра у 1665-1732 рр. 179 синів
майстрів, а вступило до цеху тільки 82 «маслаки» (46 %). Саме сини майстрів
мали кращі умови для кар'єрного зростання й об'єктивно саме вони з допо
могою батьків найчастіше ставали керівниками шевської спільноти.
Велика частка прибулих шевчиків, котрі врешті-решт здобували
майстрівський статус у Львові, спонукає до думки про високу мобільність,
адаптованість львівського шевського ремесла до зовнішніх чинників.
Відсутність дискримінації прибульців у «кадровій політиці» цеху позитивно
впливала на загальний розвиток цього ремесла, сприяючи його пристосуван
ню до нових економічних вимог.
Наскільки тривалим був шлях від підмайстра до майстра у львівському
шевському цеху останньої третини XVII - першої третини XVIII ст.? Цехові
реєстри дають нам змогу простежити «кар'єри» 198 шевців, які навчали
ся свого фаху у Львові та в цьому ж місті визволилися на підмайстрів (див.
табл. 25).
Численність тих шевчиків, котрі невдовзі - протягом року після визво
лення - вступали до корпорації, була незначна - 23 особи (11,5 %). Зде
більшого до цієї групи входили сини майстрів, яких батьки змалку навчили азів
137Економічні привілеї міста Львова. С. 223 (пункт 4).

138 О бб. 427, к. 146 V.
ремесла і які вже володіли достатнім життєвим досвідом, щоб конкурувати

в цеху. Ті підмайстри, котрі готувалися до свого нового статусу 2 -3 роки
(34, або 17 %) та 4 -5 років (40, або 20 %), теж мали добрі стартові умови.
Вони швидше могли відбути мандрівку до інших міст чи країв для отримання
ремісничої практики140. З допомогою родичів у шевському середовищі ці
шевчики скоріше акумулювали необхідні кошти для того, щоб розпочати
процедуру вступу до цеху, а також щоб купити шевську ятку, потрібну для
ведення ремесла. У цій категорії підмайстрів також був великий відсоток
маслаків та зятів майстрів.
Таблиця 25
Тривалість отримання статусу майстра підмайстрами у львівському
шевському цеху впродовж 1665-1732 рр.
(від визволення до «обізнання»)
Н е Загальна
6 -8 Більше
Роки гайний РІК 2 роки 3 роки 4 роки 5 років кількість
років 8 років
вступ майстрів
1665-1674 - - - - 1 - - - 1
1675-1684 2 5 4 5 4 5 22 3 50
1685-1694 - 3 3 2 3 5 19 7 42
1695-1704 2 3 4 2 4 2 12 13 42
1705-1714 4 3 2 6 6 2 10 7 40
1715-1724 - - 2 3 4 2 4 4 19
1725-1732 - 1 - 1 - 2 - - 4
8 15 15 19 22 18 67 34 198
Загалом
(4% ) (7,5%) (7,5%) (9,5 %) (11%) (9%) (33 %) (17% ) (100%)
140 Мандрівка здійснювалась, як правило, до таких же великих міст, що розташо

вувалися на відстані 100-400 км (Kluge A. Die Ziinfte. S. 186). Про підмайстрів у
Англії та Франції XVII-XVIII ст. див.: Smith S. R. The London Apprentices as Sev
enteenth-Century Adolescents 11 Past & Present. 1973. No. 61 (Nov.). P. 149-161;
Truant C. M. Solidarity and Symbolism among Journeymen Artisans: The Case of
Compagnonnage 11 Comparative Studies in Society and History. 1979. Vol. 21. No. 2
(Apr.). P. 214-226. Зразки (каталог) окремих документів про відбуті підмайстрами
мандрівки у німецьких землях у XVIII - на початку XIX ст. навів: Stopp К Die Hand-
werkskundschaften mit Ortsansichten: Beschreibender Katalog der Arbeitsattestate
Wandernder Handwerksgesellen (1731-1830). Stuttgart, 1982.
Дві наступні групи шевчиків, в яких стаж підмайстрівства сягав ше

сти і більше років, були найчисленнішими, складаючи разом 50 % від усіх
підмайстрів (101 з 198)141. Кожен третій з нихчекав на свій шанс вступити до
шевської спільноти близько семи років. Найдовшим виявився цей термін для
Костянтина Половського - 19 років, Яцентія Тернавського - 16 років, Петра
Дуткевича - 14 років, Василя Косцеєвича - 13 років142. Яцентій Фризовський
після визволення на підмайстрівство у 1710 р. став на шлях партача. Н а 13-му
році відлучення від цеху він висловив бажання стати членом цієї корпорації,
але цехмістри поставили умову, щоб «вирікся жидівської крамарської р о
боти та всілякої протекції під втратою обізнання та ц еху»143. Значно полег
шився вступ до шевського середовища після 1704 р., коли підмайстри масово
змушені були заміняти численних померлих майстрів144.
5.6. К е р і в н и ц т в о ц е х о в о ї к о р п о р а ц ії
Цехова організація ремесла у Львові сформувалася за класичними нор

мами магдебурзького права, основні положення якого виникли в німецьких
містах. За цими зразками ієрархічне станове суспільство було відтворене
в мініатюрі у ремісничій структурі з її тричленним поділом на майстрів,
підмайстрів та учнів. Очолювали цехове братство двоє або четверо
майстрів145, котрих обирали на загальних зборах усіх майстрів. Львівським
шевським цехом віддавна керували два цехмістри, один з яких формально
був старшим, інший - молодшим. Після об'єднання у 1641 р. двох ремісничих
141 Ці дані цілком зіставні із загальноєвропейською ситуацією. Так, у німецькому

Нюрнберзі 1707 р. від початку навчання до набуття майстрівства минало від восьми
до дванадцяти років (Kluge A. Die Zünfte. S. 242).
142 Для прикладу, львівський чинбар Даніель Сковронкович у 1713 р. вступав до
чинбарського цеху у віці 36 років (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 489-490).
143ЛННБ. О сс. 428, арк. 86 зв.
144Докладніше про це див. у четвертому розділі «Демографія та соціотопографія»
(с. 173-175 нашого видання).
145 Чотирьох цехмістрів обирали значно рідше, проте такі випадки все ж відомі:
наприклад, у шевському цеху Познані було четверо старших: три поляки та один
німець (усі католики); згодом, за ухвалою Яна Казимира від 1649 р., залишилося
тільки двоє цехмістрів: поляк та німець, які по півроку мали виконувати свої владні
обов'язки (Karwowski S. Cechy szewskie w Poznaniu i na przedmieściach. S. 13).
корпорацій в одну цехмістр, обраний майстрами-поляками, вважався стар

шим, вписувався в елекційні реєстри на першому місці і в актах фігурував
як «польський цехмістр». Керівник цеху, призначений українськими май
страми, ставав автоматично молодшим та іменувався неофіційно «руським
цехмістром». Проте диференціації в статусі чи якогось пониження руського
цехмістра у документах не спостерігається: обидва очільники були рівні у
правах та обов'язках.
Вибори керівництва в цеху відбувалися в день св. Матея (24 лютого),
тобто на третій день після виборів міських урядовців. Інколи дата елекції
зміщувалася на кінець лютого або початок березня, у зв'язку з т. зв. ареш
тами виборів, коли група майстрів або навіть окремі з них пред'являли
певні претензії до цеху та попередніх цехмістрів. З другої половини 20-х pp.
XVIII ст. такі відтермінування цехових елекцій стали регулярними.
Процедура обрання виглядала таким чином: спочатку майстри висува
ли кандидатури на керівництво, а в день виборів відбувалося голосування у
цеховій господі, під час якого й визначалися два цехмістри. Зрозуміло, що по
ляки й українці голосували окремо - за цехмістра своєї нації. Не завжди той
кандидат, котрий здобув найбільшу підтримку, ставав цехмістром - його об
рання ще не означало остаточного затвердження на цій посаді. Наприклад, у
1708 р. з усіх восьми претендентів цеховики підтримали Івана Городецького,
але очільниками ремісничої спільноти стали Анджей Тецнер та Василь Сте
фанович146. З певних причин для міської ради Львова, що здійснювала нагляд
за шевською корпорацією, цей кандидат не був прийнятний147.
Не всі майстри могли брати участь в елекції. Насамперед це стосувалося
боржників, які не сплатили всіх вступних внесків. Очевидно, й інші цехові
боржники не могли вибирати своє керівництво. Через чисельність шевського
братства було фізично важко забезпечити присутність ста і більше майстрів
на елекційних зборах. У цехових записах за 1717 р. згадується про «депутова-
них братів», котрі зібралися на вибори148. Ц я «глуха вістка» дозволяє припу
146 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 862.

147 Демократія в ремісничих цехах тлумачиться дослідниками по-різному. Ру
дольф Лютер у 1968 р. ствердив, що вона істотно відрізнялася від демократії в її су
часному розумінні (Luther R. Gab es eine Zunftdemokratie? Berlin, 1968). Тим часом
незгода з думкою цехового керівництва розглядалась як випад проти честі й мала
серйозні наслідки для інакодумців (Kluge A. Die Zünfte. S. 355).
148ЛННБ. O cc . 428, арк. 171 зв.
стити делегування шевцями окремим представникам ремісничої спільноти

(мабуть, з вищим статусом) права голосувати за цехову владу
Перешкодою до повторного обрання колишніх цехмістрів могла бути
їхня заборгованість перед цехом. У 1696 р. райці-патрони шевців заборони
ли попереднім цехмістрам Ю зефові Павлікевичу та Теодорові Григоровичу
претендувати знову на ці посади, поки вони не повернуть усіх своїх боргів
за час урядування у 1693 та 1694 рр.149 Спершу не допомогли їм і формальні
поквитування за ці роки з боку столових і всього цеху. Але згадані цехмістри
були популярні серед шевців, тому аж 14 майстрів поручилися за них про
сплату цієї заборгованості. Цехова солідарність винесла їх знову на щит вла
ди, і вони 1696 р. вдруге обійняли бажані посади150.
В окремих європейських цехах кандидати на цехмістрівство мали довести
свою письменність. Уміння читати й писати треба було виявляти у повсяк
денних судових та інших справах, зокрема при звірці цехових рахунків151. Од
нак у Львові нерідко траплялися й неписьменні цехмістри, які ставили хре
стики на документах. Збережений лист про визволення та добру поведінку
підмайстра від 1672 р., виданий від імені львівських шевських цехмістрів,
підписано тільки цеховим писарем152.
Наступним після виборів кроком, необхідним щоб увійти в коло повно
правних керівників цеху, було представлення обраних райцям. Міська рада
на своєму засіданні приймала від них присягу та впроваджувала в урядуван
ня, віддаючи їм цехові регалії - печатку, прапор, буздуган та ін.153 Зазвичай
більший та багатший будинок, де жив один з цехмістрів, ставав цеховою го
сподою154 - там відбувалися збори ремісників, зберігалися книги, статути,
гроші та згадані регалії. Якщо ж такого помешкання у цехмістрів не було, то
шевці винаймали цехову господу в середмісті, де й проводили свої періодичні
149 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 91, с. 50-51.

150 Oss. 427, k. 63.
151 Так, у німецькому Авґсбурґу «часом траплялося, що католицький майстер мав
скласти пробу писання. У цеховому праві було згадано, щоб принаймні кілька слів
він написав розбірливо» ( Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 239).
152Archiwum Państwowe w Przemyślu. Akta miasta Przemyśla, sygn. 493, s. 41 (див.
Додаток l , № l ) .
153 Про цехові символи в Речі Посполитій детальніше див.: Bimler-Mackiewicz Е.
Znaki cechowe і ich funkcje na ziemiach polskich. Studium źródloznawcze. Warszawa,
2004.
154 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 108, c. 306.
зібрання та полагоджували інші справи155. Майже ціле десятиліття - з 1681

по 1690 р. - такі збори відбувалися у камяниці пекаря солодкого тіста
( ріегпікагг ) Яна Фердинанда Орловського156, з яким у шевців встановилися
дуже тісні взаємини. Після його смерті цехмістри розпочали пошук нової
цехової домівки. Вибір упав на кам'яницю вірменина Шимоновича, і 1694р.
було внесено перший чиншовий внесок157. У 1728 р. господа шевців була вже
влаштована у камяниці Ернеста Кляйна158. Отже, цех періодично міняв свою
локалізацію - у зв'язку зі зміною господаря або з метою здешевити витрати
на оренду.
У разі смерті цехмістра вже не загал шевців, а міська рада вирішувала, хто
стане на чолі корпорації, але не як повноправний цехмістр, а як «заступ
ник» (зи Ь зіїШ ш ). Його повноваження були обмежені, хоч він і складав при
сягу перед львівськими райцями на цей уряд159. Дуже рідко раєцька колегія
прямо втручалась у цехові справи, усуваючи не прийнятних для міської вла
ди очільників. Так сталося у 1679 р., під час відомої «ребелії» цехів про
ти райців, коли замість повноправно обраних Каспера Ляндольта і Яцентія
Страдецького міська рада призначила Якуба Вечоркевича та Теодора Григо
ровича160.
У середині 80-х рр. XVII ст. у ремісничій спільноті виникла дискусія
щодо місця проживання обраних цехмістрів. 1685 року ними стали Ян Тис-
наровський та Стефан Ербест161, кожен з яких жив у середмісті. Українські
шевці, котрі переважно мешкали на Підзамчі, не змогли обрати свого кан
дидата і побачили в цьому небезпечний прецедент, що згодом міг призвести
до втрати їхніх впливів у цеху. Тому вони виступили перед міською радою
з проханням визнати ці вибори недійсними. Проте львівські райці не пішли
їм назустріч, будучи зацікавленими в обранні до цехового керівництва саме
155У Німеччині небагато цехів мали господу у власній будівлі - здебільшого орен
дували приміщення, а якщо й володіли будинком, то він був маленьким та скромним
(Kluge A. Die Zünfte. S. 337).
156 Про нього див.: Kapral М. Urzędnicy miasta Lwowa. S. 402. Був членом колегії
сорока мужів у 1677-1690 рр., обирався регентом громади в 1677 р.
157 Oss. 427, k. 49.
158 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 110, с. 635.
159 Там само, спр. 99, с. 91.
160 Там само, спр. 83, с. 1790.
161ЛННБ. Осс. 429, арк. 59.
середміщан. А вже 1686 р. міська рада спеціальною ухвалою постановила,

що відтепер обидва цехмістри обиратимуться не з передмістя, а « з міста
(середмістя. - М. К .), осілі, або якщо немає таких, то неосілі»162. Зроблено
це було і для того, щоб зберегти цехові привілеї в разі воєнної небезпеки, і з
огляду на практичні потреби райців: щоб цехмістри завжди поставали перед
міським урядом на першу вимогу магістрату або бурмістра.
Окрім національної й конфесійної ознак, території проживання, на
вибір цехмістра впливала також внутрішня спеціалізація претендентів
на цю посаду. Найбільше шансів оволодіти цехмістрівським жезлом мали
сапянники, котрі шили дороге чоловіче взуття. НаприкінціXVII - на почат
ку XVIII ст. у львівському шевському цеху склалася традиція, за якою один з
двох цехмістрів обирався саме із сапянників163, а другий - почергово - або
з майстрів жіночого взуття («італійців»), або з «чорних» шевців, котрі
продукували дешевші види чоловічого взуття. У 1702 р. «італійські» шевці
скаржилися на порушення цього звичаю: протягом останніх трьох років по
саду цехмістра обіймав тільки швець «чорної» роботи. Затвердивши все ж
результати тогорічних виборів, райці надалі звеліли «обирати на цехмістрів,
гідних уряду, як “чорних” так й “італійських” м айстрів»164. Щ об усталити
на майбутнє цю норму, ремісники повинні були виклопотати у магістрату
відповідну ординацію.
Ставши одним з двох найвищих очільників у цеху, дехто з них прагнув
якщо не до узурпації влади, то принаймні до використання своїх посадо
вих можливостей у власних інтересах. Таке надуживання владою з боку
цехмістрів часом припинялося завдяки дієвій опозиції шевських майстрів.
Так, зокрема, трапилося у 1680 р., коли цехмістрували Бартош Ґонсьоркевич
та Іван Городецький. Проти їхніх авторитарних методів керування це
хом виступили шевці - як поляки, так і українці. М айстри оскаржували
Ґонсьоркевича й Городецького у приховуванні витрат коштів, що надходи
ли від бенкетів та вписів учнів і були призначені на прикрашування косте
лу й церкви. До того ж цехмістри забороняли майстрам вносити апеляції та
скарги до міської ради165. За словами протестувальників, будь-яка критика на
162 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 108-109.

163 Там само, спр. 93, с. 404.
164 Там само, с. 405.
165 Там само, спр. 83, с. 345.
адресу цих керівників закінчувалася погрозами та ув'язненням шевців. Коли

ж хтось висловив бажання поскаржитися райцям, то цехмістр166 відповів, що
«тільки я тут сам є бурмістром».
Здебільшого обидва цехмістри працювали злагоджено, як одна команда.
Та інколи щось у цьому тандемі порушувалося і його учасники вчиняли між
собою судову тяганину. 1703 року виник конфлікт між старшим цехмістром
Станіславом Подбжезняком та молодшим - Іваном Городецьким. Почалося
з того, що коли на цехових зборах вписували хлопця до цеху, гроші (2 зл.)
спершу взяв Городецький, але Подбжезняк сказав, щоб він зачекав з ними
до кінця зібрання, чого руський цехмістр не зробив. За цю незначну суму
розгорілася велика сварка, що пізніше переросла у звинувачення Городець-
кого у крадіжці 100 зл. церковних грошей, на які він нібито зодягнув свою
жінку, котра «н а пічці в плахті сиділа»167. Також старший цехмістр закинув
молодшому, що той відмовився від взаємної перевірки: поляк мав ревізувати
церковну скриньку, а українець - костельну.
Розбіжності у керівництві цеху переважно не мали релігійного чи
національного підґрунтя. Для прикладу, інша конфліктна ситуація - між
шевськими цехмістрами Іваном Ярославським і Казимиром Скшекеви-
чем (Скшековським) у 1717 р. - була спричинена майновими претензіями.
Руський цехмістр вказав на несплату до цехової скарбниці Скшекевичем
69 зл. З гр.168 Йшлося про збір військового податку (« стац ії» ) з львівських
ремісників, який шевці не могли чи не хотіли сплатити. Тоді раєцький уряд
видав розпорядження на арешт («екзекуц ію ») майна шевських цехмістрів.
Під гарячу руку збирачів податку потрапив саме руський цехмістр Ярос
лавський, чия кам'яниця стояла у середмісті. Вояки через вікно ввірвалися в
його дім, позабирали різні речі, посуд, килими тощо. А до будинку Скшекеви-
ча вони не дійшли, бо той мешкав на передмісті169. Отже, згаданим звернен
166У документі не сказано, хто конкретно (польський чи руський цехмістр) гово

рив ці слова.
167 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 792.
168 Там само, спр. 107, с. 53-54.
169 Цікаво, що руський цехмістр мав нерухомість у середмісті, а польський - на
передмісті, хоча саме передмістя та юридики традиційно були місцем проживання
більшості українських шевців-ремісників. Із XVII ст. національна топографія львів
ського ремесла зазнає істотних змін: польські ремісники все частіше з'являються на
передмістях, а українці охочіше переселяються у середмістя, бо з прийняттям унії
зникла та дискримінація за національною ознакою, яка виявлялася в обмеженні
ням до раєцького уряду Ярославський намагався зменшити власні збитки за

рахунок свого колеги Скшекевича, котрому пощастило оминути податкову
екзекуцію міської влади. Окрім іншого, цей конкретний приклад показує, що
посада цехмістра була відповідальною й навіть небезпечною та обтяжливою,
бо за борги всього цеху часом розплачувалося своїми приватними кошта
ми тільки саме його керівництво. Бувало також, що цехмістри за несплату
міських податків чи якихось інших зобов'язань перед містом потрапляли до
міської в'язниці170.
Великим був перелік справ, які вирішував керівник: полагодження су
перечок між майстрами, підмайстрами, учнями, накладення штрафів на
цеховиків за їхні «пом илки», за гнів, неробство, невмілість тощо. Великою
була і його відповідальність за витрачені цехові кошти (напередодні виборів
цехмістрами складалися рахунки, які підписували столові, старші майстри, а
деколи й делеговані до цеху райці). Тому не кожен з потенційних претендентів
на цю посаду наважувався висунути свою кандидатуру. Нерідко від керівних
ролей у цеху відмовлялися багаті та впливові у шевському середовищі май
стри, як-от Панько (Пантелеймон) Паснікевич, котрий був дуже вправним
ремісником та добрим організатором ремесла, виконував значні за обсягом
замовлення на виготовлення взуття. Інколи таких авторитетних осіб шевці
іменували «третім и» цехмістрами, адже вони могли неофіційним чином
впливати на прийняття цехових рішень. Так, під час конфлікту між цеховика
ми у 1711 р. «третім » цехмістром було названо Івана Вишинського171.
Із 1665 по 1733 р. керівниками ремісничої корпорації було обрано
64 майстри. 34 з них (53 %) перебували на посаді тільки один термін, що
складає 25 % усіх каденцій ( табл . 26). Та найчастіше один майстер очолю
вав ремісничу спільноту протягом двох та більше років (75 % усіх каденцій).
Двічі на найвищу посаду в цеху обирали 13 осіб (20% ), тр и ч і- 7 (11 % )172. Від
4 до 8 термінів протрималися на цьому уряді десять майстрів: Бартоломей
локалізації українського населення в центрі міста тільки на вулиці Руській (деталь

ніше про соціотопографію ранньомодерного Львова див.: Капраль М. Національні
громади Львова XVI-XVIII ст. С. 298-313).
170 Див. с. 51 нашого видання.
171 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 112.
172 В Авґсбурґу протягом другої половини XVII - XVIII ст. також спостерігала
ся подібна тенденція до олігархізації керівництва шевської організації. За цей час
тільки 49 % керівників цеху були на посаді один термін ( Clasen С.-Р. Gerber und
Schumacher. S. 240).
Ґонсьоркевич, Якуб Вечоркевич, Василь Стефанович, Юзеф Павлікевич, Іван

Городецький-старший, Іван Городецький-молодший, Андрій Зенкевич та ін.
(див. Додат ок 2). Цікаво, що вибори з таким складом становили 41% від усіх
річних каденцій за цей період.
Процес олігархізації керівної верхівки цеху намагалися зупинити
опозиційні утрупування майстрів, висуваючи своїх кандидатів на виборні уря
ди. Більшість з цехмістрів були перед тим на інших керівних посадах у шевсь
кому цеху, тому вони перед елекцією на цехмістрівство не потребували часу
на адаптацію. Однак наявність досвіду урядування не вважалася обов'язковою
передумовою обрання керівником і як норма ніде не регламентувалася.
Таблиця 26
Частотність обрання львівських шевців цехмістрами у 1665-1733 рр.
4 терміни і
Кількість 1 термін 2 терміни 3 терміни Загалом
більше
34 13 7 10 64
Цехмістрів
(53 %) (20 %) (п%) (15% ) (100%)
Річних 34 26 21 138
56(41% )
каденцій (25 %) (19%) (15% ) (100%)
Значна частина очільників шевської корпорації була місцевого походжен

ня: знаємо, що у Львові народилося 26 (або 40 %) з усіх 64 цехмістрів, це при
тому, що стосовно ще 22 осіб (34 %) точних даних немає ( табл . 27). Майже
всі львів'яни-цехмістри походили зі спадкових шевських родин, котрі свого
часу осіли у цьому місті. Винятком стало обрання керівником ремісників
у 1716 р. Казимира Скшекевича, який народився у сім'ї львівського теслі.
Ш евський цех у подальшому ще тричі довіряв йому уряд цехмістра: у 1717,
1720 та 1724 рр.
Ш істнадцять шевців стали цехмістрами, прийнявши міське право Льво
ва як чужинці. Змагання за право очолювати шевську спільноту вигравали
навіть німець із швейцарських земель (Каспер Ляндольт) та француз з Ам єна
(Франциск Л оє). Проте основна маса цих прибульців, котрим вдалося зро
бити свою кар'єру у Львові, походили з галицьких містечок: Городок, Ряшів,
Пшеворськ, Ярослав, Дрогобич, Мостиська, Добромиль. Тільки двоє з них
ЦЕ ХОВА К А Р ’ЄРА 253
були з селянських родин: українець Іван Гойдакевич - із села Ляшки (біля

Ярослава) та поляк Ян Тиснаровський - із села Топорів (недалеко міста Бусь-
ка).
Таблиця 27
Походження львівських шевців-цехмістрів у 1665-1733 рр.
Місцеві Прибулі Невідомо Загалом

26 16 22 64
40% 25% 34% 100%
5.7. С т а р ш і й м о а о д ш і м а й с тр и , с то ао ві та ін ш і ц е х о в і у р я д н и к и
Нижче на щабель від цехмістрів у цеховій ієрархії стояли старші май

стри та столові. До їхнього складу входили колишні керівники ремісничої
корпорації, а також претенденти на цехмістрівський уряд. Коло старших
майстрів було ширшим, ніж столових, яких формально обирали вісім осіб,
по чотири від поляків та українців. До старших майстрів належали не тільки
колишні цехмістри, але й столові, й, очевидно, поважніші за віком майстри.
В одному із судових документів міської ради за 1668 р. фігурує дев'ять столо
вих173.
На їхній персональний склад впливала насамперед цехова спільнота, що
висувала кандидатів на цехмістрів, - ті, хто програв вибори, ставали столо
вими майстрами. Так, скажімо, у 1708 р. на посаду цехмістра претендувало
вісім шевців174, двоє з яких і очолили цех, а інші отримали статус столових.
Під час конфліктів та боротьби за владу в шевському середовищі міська рада
інколи прямо втручалась у внутрішньоцехові справи, у т. ч. і наказуючи вве
сти до кола столових братів того чи того незадоволеного виборами ш евця175.
Цілком можливо, що окремі цехмістри, котрі мали великий авторитет серед
шевців, створювали свою групу підтримки і серед столових, опосередковано
173 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 76, с. 1131.

174 Там само, спр. 97, с. 862.
175 Там само, спр. 93, с. 51.
впливаючи на їхній вибір. Зі зміною обставин таке елекційне угрупування

висувало з середовища столових вже нових кандидатів на цехове керівницт
во.
Компетенція столових майстрів у статутних документах не описана,
однак зрозуміло, що ці урядники мали як почесні функції, пов'язані з пред
ставництвом корпоративних інтересів, так і цілком конкретні, передовсім
контрольні та судові обов'язки. Саме столові підписували поквитуван-
ня (« к в и т и » ) від імені цеховиків за результатами перевірки видатків та
прибутків. У ньому вони зазначали суми заборгованості цехмістрів перед
цехом чи, навпаки, цеху перед цехмістрами, визначали доцільність враху
вання таких витрат, що могли трактуватися як приватне марнотратство чи
видатки на користь цехмістрів. Столові брати разом з цехмістром брали
участь у внутрішньоцехових судових засіданнях чи зборах, маючи при цьому
допоміжний дорадчий голос.
Столові та старші майстри користувалися перевагою над іншими
ремісниками при розподілі підмайстрів у цеху. Коли 1668 р. Гарасим Муха
скаржився бурмістрові на шевців, які не давали до його майстерні шевської
челяді, то отримав у відповідь нагадування про необхідність виконати всі
цехові зобов'язання. Та навіть якби він їх виконав, підмайстра все одно не
одержав би, «б о старших братів є багато в цеху»176. Натомість Муха міг
вільно взяти на науку одного-двох хлопців, після завершення терміну навчан
ня котрих цехмістри мали дати їм визволення.
За досліджуваний період столовими стали 164 майстри. Як і в ситуації з
цехмістрами, можна виокремити значну групу майстрів, котрі тільки один
раз були столовими: 68 шевців (41 % від усіх столових), які обиралися в 13 %
усіх каденцій ( т абл . 28). Менше шевців (54 особи, або 33 %) входили до
колегії столових майстрів по чотири рази і більше. Проте їхня участь у ній
була набагато активнішою, адже на них припадало 66 % усіх річних каденцій
львівського шевського цеху. Головну роль у цій групі відігравали популярні у
шевському середовищі майстри, котрі також часто ставали цехмістрами. Се
ред них виділяються: Якуб Вечоркевич (15 разів був столовим), Ілля Кітович
(14), Тома Стефанович (13), Станіслав Подбжезняк (12), Антоній Солонке-
вич (10), Бартош Ґонсьоркевич (9) (див. Додаток 2).
176 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 76, с. 1132.

Таблиця 28
Частотність обрання львівських шевців
столовими майстрами у 1665-1733 рр.
4 терміни і
Кількість 1 термін 2 терміни 3 терміни Загалом
більше
68 27 15 54 164
Майстрів
(41 96) (іб% ) (9%) (33 96) (100 %)
Річних 68 54 45 344 532
каденцій (13%) (10%) (8%) (65 %) (100% )
Загалом у день цехової елекції на св. Матея (24 лютого) обиралось у різні
роки до 40 шевців. Поряд з цехмістрами та столовими, що складали групу
старших майстрів, відбувалася елекція майстрів на такі цехові уряди: костель
них і церковних (дві особи), збирачів податків (дві особи), відповідальних за
закриття та відкриття «королівських» сап'янничих чорних яток (три осо
би). Двоє шевців наглядали за цеховою вежею. Ще двоє ставали одвірними в
цеху, які, серед іншого, були зобов'язані стежити за дотриманням порядку під
час шевських зборів. Для допомоги обом цехмістрам призначалося по два-
чотири молодших майстри, котрі щойно вступили до ремісничої спільноти.
Вони виконували безпосередні вказівки цехмістрів, переходячи в їхнє розпо
рядження щоразу, як виникне в них потреба.
Не всі ці цехові посади були привабливими для шевців. Заможніші май
стри навіть відкуповувалися від певних урядів грішми. Найчастіше це сто
сувалося «послуг» на користь цехмістрів. Також не імпонувало шевцям
збирання податків зі своїх колег, що нерідко призводило до непередбачува-
них конфліктів, проблем у взаєминах із колегами-боржниками. У німецьких
містах також деякі з цехових урядів були настільки непопулярними, що часом
доходило навіть до зміни професії177.
У 1701 р. цех подав позов на Міхала Каницького, який не хотів займати
ся заборгованостями в цеху, а бурмістр позвав до свого уряду тих цеховиків,
котрі відкуповуються від обов'язків зі збирання боргів178. Наступного року
стягувати податки з шевців відмовився Іґнацій Сковронкович179. Іншим разом
177 K luge A . D ie Zünfte. S. 352.

178 Oss. 427, k. 117.
179 Ibid., k. 132 v.
виникла така ситуація, що нікому було збирати податки в цеху. Тоді цехмістри
вирішили випросити у райців декрет, який забороняв відкуповуватися від та
ких зобов'язань. У 1702 р. Людовик Алембек, будучи бурмістром, видав по
станову, згідно з якою цеховий швець, на котрого були покладені ці функції,
повинен упродовж одного кварталу збирати податки180. Але право у Львові
(як і загалом у Речі Посполитій ранньомодерного періоду) не відзначалося
постійністю. У тому ж 1702 р. цех позвав Данила Страдецького та Остафія
Бушкевича, які не бажали провадити збір податків серед ремісників. Після
розгляду справи бурмістр розпорядився звільнити від цього примусового
обов'язку тих шевців, котрі до 1685 р. сплатили відповідний викуп181.
Інколи за недостачу збирач цехових податків міг потрапити до ув'язнення.
Так, у 1710 р. цехмістри запроторили до в'язниці Кипріана Хировсько-
го, який «не пильно відбув повинність», стягнувши із шевців тільки 123 із
224 зл. Його арештовували неодноразово й останнього разу він взагалі не
захотів виходити з тюрми, хоч, очевидно, керівники цеху поручилися за ньо
го. «Н ехай цехмістри тут сядуть, а я тоді вийду», - заявив Хировський182. За
свідченням возного, навіть дружина цього збирача податків («екзактора»)
говорила йому: «С иди там, не виходь». Разом із Хировським були ув'язнені
й двоє інших майстрів: Ш имон Крулицький та Іван Зарицький, котрі також
саботували свої екзакторські функції.
Часто цехові екзактори натрапляли на опір з боку власників численних
юридик, на яких мешкали львівські шевці. Коли у 1714 р. шевці збирали по
даток на ґрунтах юридики коронного хорунжого, то за ними до цеху при
йшли рейтарі, котрим довелося дати 6 гр. на горілку, щоб залагодити спра
ву183.
Молодші майстри - і українці, і поляки - були солідарні у захисті своїх
інтересів, коли разом йшли проти волі цехмістрів та старших майстрів184.
1680 року кільканадцять молодих майстрів обох націй гостро виступили
180 Oss. 427, k. 131.

181 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 549.
182 Там само, спр. 97, с. 1432-1433.
183ЛННБ. О сс. 4 2 8 , арк. 163 зв.
184 Судові суперечки між «старшою та молодшою братією» в цехах на матеріалі
першої половини XVII ст. описав: Нот М. Lwowska ludność rzemieślnicza і jej walka
w pierwszej połowie XVII wieku. S. 112-115.
проти цехмістрів Бартоша Ґонсьоркевича та Івана Городецького185, що при

вело до реформування львівської шевської організації. Приводом до проти
стояння стало забрання кількох пар чобіт на базарі («тан д еті») із забороною
їх продажу. Також обурило шевців «побиття та волочення» жінок по землі,
особливо вагітної дружини майстра Андрія Прокоповича, що було пов'язано
для неї « з небезпекою аб о р ту » 186. Закидали цехмістрам і зневагу молодших
майстрів, позбавлення права голосу під час цехових зборів, нескладання по-
квитувань про витрати та прибутки тощ о187.
Після двох реляцій депутованих райців міська рада прийняла рішення,
що мало компромісний характер. За кількома пунктами вона виправдала
цехмістрів, котрі могли, за королівськими привілеями та декретами, забо
роняти торгувати поза шевськими ятками. Побиття жінки Прокоповича
райці віднесли на карб міських слуг, вчинок яких мав окремо розслідуватися
бурмістрівським урядом. Щодо інших позицій звинувачення, то міська рада
звеліла цехмістрам припинити утиски молодшої братії під час цехових зборів.
Зі свого боку, майстри повинні скромно поводитися на зібраннях, не прихо
дити на них п'яними, не порушувати спокою. Для підтримки ладу в цеху його
очільникам дозволялося скористати зі свого права ув'язнювати порушників
порядку, але звинувачені могли звертатися з апеляцією на їхні рішення до
міського уряду.
Окрема претензія молодших майстрів стосувалася того, що цехмістри
на зборах не виставляли скрині з привілеями, правами та декретами цеху, не
складали до неї доходів від учнів та вступників до корпорації. У молодших
майстрів виникла підозра, що ці гроші потрапляли не до цехової скарбниці,
а до кишені керівництва. Райці постановили, що перед виборами нових
цехмістрів колишні керівники ремісничої спільноти мають при цехових бра
тах вчинити квит від імені цеху з усіх рахунків та внести його в цехову книгу.
Всі можливі надходження цехмістри повинні класти до скрині за присутності
столових та виставляти її на кожному зібранні, а також виймати з неї гроші
лише з відома шевців. При вступі до цеху писар був зобов'язаний записувати
185 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 734-738.

186 Там само, с. 735.
187 Пор. подібні закиди на адресу цехмістра шевського цеху в Перемишлі 1722 р.:
Wiśniewska Н. Porządek cechowy, a «wyrządzanie nieuczciwości» przez mistrzów
rzemieślników w Przemyślu (XVII-XVIII w.) / / Rocznik Przemyski. Przemyśl, 2004.
T. 40. Z. 3. S. 114-115.
майстрів до реєстру перед іншими братами, а не келійно, при цьому сам

реєстр завжди зберігався у скрині. Ухвалений міською владою декрету справі
між цехмістрами та молодшою братією покращив взаємини в корпорації,
запобігаючи можливим надуживанням з боку цехового керівництва.
5.8. П а т р о н и ц е х у т а р а є ц ь к і д е п у т а т и
Нагляд над цехом та, зокрема, над обранням його керівництва викону
вали делеговані від міської ради райці, яких називали «патронами цеху». У
Львові до другої половини XVII ст. опіка місцевої влади над ремісничими
корпораціями здійснювалася колегіально, на засіданнях міської ради. Згодом
було вирішено її персоніфікувати, фіксуючи в книгах міських урядників по
двоє райців-патронів для кожного цеху188. У термінових випадках бурмістр
сам призначав цехового опікуна. Наприклад, у 1674 р. Ян Стефан де Ріппа
Убальдіні визначив патронами шевців Яна Ґонсьоркевича та Яна Добро-
мирського189. Однак здебільшого такий вибір був прерогативою раєцької
колегії в повному складі.
Патрони ремісничої спільноти полагоджували багато її справ, ставали
посередниками, консультантами у численних складних правових колізіях190.
1669 року, після скарги цехових шевців на колишніх цехмістрів, міська рада
доручила двом райцям - Георгію Краллю та Янові де Ріппа Убальдіні - заслу
хати претензії обох сторін191. Як правило, депутатами у таких справах ставали
саме патрони цеху, які частіше контактували з ремісниками і яким найлег
ше було розібратися в їхній проблемі. Депутати з раєцької колегії ніколи не
приймали рішення у конфліктних ситуаціях одноосібно, але їхнє слово було
вагомішим, очевидно, за будь-які аргументи шевців. Саме після заслухову
вання звітів таких райців міська рада оголошувала свою ухвалу.
Часто патрони приходили на елекцію керівництва, дозволяючи її прове
дення чи схвалюючи результати, особливо коли виникали конфлікти, у т. ч.
через звинувачення в надуживаннях, різних угрупувань майстрів. У 1729 та
188 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 650.

189ЛННБ. О сс. 430, арк. 86.
190 Докладніше див. на с. 58-59 нашого видання.
191 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 77, с. 238.
1731 рр. цехові реєстри видатків та прибутків підписали патрони шевської

корпорації192. Вони ж вивчали різні претензії сторін у суперечках між шев
цями, як це, скажімо, було в 1701 р.193 Тоді цехові опікуни взяли під захист
шевця Анджея Савицького, якого під час виборів у цеху ображали колеги-
католики Юзеф Павлікевич, Станіслав Олеський, Ґжеґож Капуста, заявляю
чи про його нездатність стати гідним цехмістром194. У результаті Савицького
не було обрано на цю посаду й він подав скаргу до міської ради. Після звіту
патронів ремісничої спільноти про ці події райці прийняли компромісну ух
валу, наказуючи шевцям для збереження спокою в цеху призначити Савиць
кого другим столовим майстром. Деколи в складних випадках на підмогу
опікунам райці делегували також міського писаря, котрий, серед іншого, мав
провести ревізію цехової бухгалтерії195.
1702 року вже у колишніх цехмістрів Ґжеґожа Капусти (Капусцевича)
та Антонія Солонкевича з'явилися фінансові претензії до шевського брат
ства на суму 136 зл., що її вони нібито виклали на цехові потреби з власної
кишені196. Депутати-райці після перегляду рахунків та реєстрів витрат змен
шили цю суму до 70 зл.
Львівські шевські цехмістри завжди перебували в послуху перед міською
радою та делегованими для опіки над ними райцями. Тільки одного разу
вони вийшли з-під контролю міських урядовців, намагаючись їм протидіяти.
У 1679 р. разом з більшістю інших цехових організацій шевці-цехмістри
відмовилися від сплати чергового податку, накладеного на місто райцями.
Спонтанно зібравшись у костелі оо. францисканців, львівські ремісники
вирішили зробити складку між цехами та на зібрані гроші внести протест і
відправити делегацію до королівського двору, щоб перед судом короля зу
пинити райців, націлених, як їм здавалося, на немилосердне пограбування
та знищення ремісників197. Тодішні шевські цехмістри Каспер Ляндольт та
192ЛННВ. О сс. 428, арк. 187 зв., 214.

193 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 35.
195 Там само, спр. 99, с. 548.
196Там само, спр. 96, с. 639-640.
197 Ширше ці події в контексті загальноміського виступу ремісників висвітлює
Луція Харевічова: Charewiczowa Ł. Lwowskie organizacje zawodowe. S. 49-55. Акти
судових процесів влади міста проти ремісничих цехів опубл.: Соціальна боротьба в
місті Львові в ХУІ-ХУІІІ ст. С. 305-324.
Яцентій Страдецький (Мандзейович) приєдналися до ремісничої фронди й

скликали позачергові цехові збори. Аби міська влада про це не дізналася, місце
зібрання було перенесено до цехової вежі198. Але під час цього засідання ча
стина шевців засумнівалася в ефективності протидії міському уряду в такий
радикальний спосіб. Ці сумніви посилювалися й тим, що йшлося не лише про
непослух владі, а й про грошову складку до якої був охочий не кожен. Тоді
цехмістри почали вести мову про заставу костельного срібла на цю справу.
Станіслав Опатовчик (Опатовський), котрий був костельним та відповідав
за збереженість храмового майна, різко виступив проти цієї ідеї. У відповідь
цехове керівництво зажадало від нього віддати ключі від святині. Пізніше
Опатовчик згадував, що вони навіть погрожували (у разі неприєднання
до підписів решти ремісників) скинути його з цехової вежі, в якій засідали
шевці199.
На судовому процесі, що розпочався після поразки ремісників у
протистоянні з владою, цехмістри відмовлялися визнати обвинувачення в
таких злочинних намірах, стверджуючи, що Опатовчик прийшов на збо
ри п'яним, а самі збори відбувалися за звичаєм перед святом Божого Тіла в
цеховій башті, щоб молодші брати завчасу повправлялися у стрільбі. Проте
правдивість слів Опатовчика засвідчив найстарший столовий Теодор Гри
горович, котрого цехмістри також називали бунтівником, бо й він не хотів
підписатися під цеховою справою проти міської ради. На підставі таких
свідчень, райці наказали арештувати очільників цеху «за конспірацію про
ти магістрату», звелівши Опатовчикові присягнути щодо обґрунтованості
висловлених ним звинувачень. Після ув'язнення цехмістри повинні були
сплатити 30 гривень, а в разі й подальшої «конспірації» - 100 гривень. Забо
ронялася і застава костельного срібла - під карою 100 гривень. Апеляцію до
королівського суду райці також не дозволили, бо справа стосувалася порядку
та збереження спокою в місті200.
Невдовзі ця історія отримала своє продовження. За відсутності цехмістрів,
які ще сиділи в ув'язненні, райці викликали до свого уряду шевських столових,
198 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 1712.

199 Там само, с. 1713.
200Там само, с. 1715. Про обов'язки раєцької колегії див.: Szczerbie P. Ius municipale,
to jest prawo miejskie majdeburskie, nowo z łacińskiego i z niemieckiego na polski język
z pilnością i wiernie przełożone / Wyd. Grzegorz M. Kowalski. Kraków, 2011. S. 99-101,
179-187.
щоб повідомити про необхідність відновити завалену шевську вежу за кошти

цеху. Столові, не беручи на себе такої відповідальності, попросили звільнити
цехмістрів. Міські урядовці погодилися й послали до в'язниці слугу, виклика
ючи очільників шевської спільноти до себе, щоб обговорити з ними повер
нення цеховиків до старої вежі201. Але цехмістри відповіли відмовою: « Н е
вийдемо з ув'язнення і до панів райців не підемо». Через таку впертість і не
послух райці залишили Каспера Ляндольта та Яцентія Страдецького в тюрмі,
позбавили посад, а на їхнє місце призначили Якуба Вечоркевича та Теодора
Григоровича, котрі мали з'явитися до раєцького уряду в цій справі. Цехові
реєстри виборів не фіксують факту відсторонення від влади цехмістрів Л ян
дольта та Страдецького й обрання нового керівництва202. Щобільше, відомо,
що наступного 1680 р. вони обійняли посади перших столових (це вказує
на їхній високий авторитет серед цеховиків)203. Найімовірніше, новообрані
очільники шевців не могли діяти всупереч цеховим інтересам - і не стільки
попередніх, скинених з посад цехмістрів, скільки всього шевського загалу,
виконуючи непопулярну раєцьку ухвалу про ремонт вежі, що вимагало від
цеху великих матеріальних затрат.
* * *
Щоб піднятися до гідності майстра (та ймовірно - цехмістра), необхідно

було пройти учнівський та підмайстрівський ступені. Найлегше це вдавалося
синам («м аслакам ») і зятям майстрів, а також тим, хто одружився з удовою
майстра. Підмайстрівська організація складалася з різних національних та
конфесійних груп, які мали рівні права в цеху. На відміну від німецьких міст,
у Львові ранньомодерної доби щодо ремісничої челяді ще застосовувалися
тілесні покарання («челядника по задку, а майстра - по гаманцю »). Однак
під впливом німецьких підмайстрів ці старі традиції потроху підважувалися,
принаймні на ментальному рівні. Найважче в соціальному плані дово
дилося у шевському братстві учням, заступитися за яких мало хто міг. За
досліджуваний період кожен другий учень львівських шевців не закінчив
свого навчання.
Керівництво львівського шевського цеху ХУІІ-ХУІІІ ст. здійснювалося за
взірцями, виробленими за канонами магдебурзького права. Після утворення
201 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 1789-1790.

202ЛННБ. Осс. 429, арк. 1.
203 Там само. арк. 6.
спільної корпорації в 1641 р., два цехмістри обиралися в цеху двома

національними громадами: поляками та українцями. Перші з них вибирали
старшого цехмістра, а другі - молодшого, хоча якоїсь відмінності в повнова
женнях та реальному статусі цих очільників шевської спільноти у джерелах
не помічаємо.
Колишні цехмістри та столові творили групу старших майстрів, які мали
у ремісничому середовищі найбільший авторитет. Саме в їхньому колі при
ймалися найважливіші рішення. Елекційні реєстри цехмістрів і столових
майстрів указують на зростання олігархічних рис шевської організації, коли
керівні посади займали ті самі люди.
Арбітрами у внутрішньоцехових конфліктах ставали т. зв. патрони цеху -
двоє райців, делегованих з міської ради, що практикувалося у львівському
цеховому ремеслі з другої половини XVII ст. Ці патрони також стежили за
грошовими витратами, виконанням цехових обов'язків щодо утримання
вежі, сплатою податків, вони ж консультували шевців у їхніх судових спра
вах тощо. За винятком загальноміського виступу ремісників у 1679 р. проти
міської влади, в якому взяли участь і шевці, такий контроль над керівництвом
львівської шевської корпорації в ХЛ/ІІ-ХУІІІ ст. виявлявся зазвичай ефектив
ним. Делеговані до цеху райці полагоджували найскладніші суперечки між
цеховиками, гармонізували відносини старших і молодших майстрів.
6. СОЦІАЛЬНЕ ЖИТТЯ:
СТАТУС, КОНФЛІКТИ, ПОБУТ
6.1. С у с п і л ь н и й с т а т у с ш е в ц я
Домодерне суспільство було чітко ієрархізоване за соціальними станами.

Дослідники виокремлюють три відмінні групи населення, які умовно ще з
часів середньовіччя поділялися за суспільними функціями на тих, хто воює,
молиться та працює ( bellatores, oratores, laborantes)1. Таким чином, віддавна
серед загалу населення вичленилися три великі стани: шляхта, духівництво
та «плебеї». У межах кожного з них теж існувала певна градація. Третій стан
охоплював міщан та селян. З перших у кращому становищі були купці, які, на
відміну від ремісників, не заробляли «н а хліб насущний» фізичною працею.
У ремісничому середовищі також виділялися «шляхетніші» ремесла - зо
лотарів, малярів, аптекарів, різників та ін. їхня привілейованість обумовлю
валася різними причинами. З одного боку, вищий статус мали ті ремісники,
котрі займалися виготовленням мистецьких виробів, а з іншого - ті, фах яких
приносив більші прибутки. Фізична праця з «брудним» матеріалом (гли
ною, металом, шкірою тощо) опускала суспільний престиж ремісника в очах
привілейованих прошарків населення2.
Шевці перебували на певному, визначеному історично щаблі ієрархічної
драбини станового суспільства. Оцінюючи соціальну структуру давнього
міста за сучасними критеріями впливовості та престижності, важко її зрозу
міти. Хоч міські жителі були вмонтовані у вертикаль ієрархії, по якій можна
1Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранномодерної України. 2-ге вид.,

переробл. та розшир. K., 2005. С. 62.
2 Чим дешевший був матеріал, з яким працювали ремісники, і «бруднішим» -
процес роботи, тим нижчим вважався їхній статус: Dülmen R. van. Dorf und Stadt,
16.-18. Jahrhundert. S. 94. Конкретно йшлося про ремесла чинбарів, гончарів, тка
чів, цирульників. Про останніх автор пише, що їхнє ремесло не потребувало спеці
альної підготовки. Також представники цього фаху могли поширювати хвороби, а
лазні, в яких вони виконували свою роботу, отримали репутацію місць сексуальної
розпусти (Ibid. S. 205).
було рухатися вгору і вниз, але цей вимір доповнювався існуванням сильних
рівноправних горизонтальних груп, без котрих не могло обійтися жодне міс
то3. Соціальна стратифікація ранньомодерного періоду не має нічого спіль
ного із теперішньою ідеєю класу спілки або асоціації, через які люди пред
ставляють свої колективні інтереси і суб'єктивну волю. Узявши до уваги всю
сукупність факторів, від яких залежав соціальний статус (заможність, пре
стижність фаху, політичні права, сімейне оточення, а також особисті якос
ті4), дійдемо висновку, що на місце шевців у міському соціумі впливали чис
ленні чинники економічного, соціального, культурного порядку: ціна на їхні
вироби, вартість нерухомості, розпорядження майном за заповітами, р оз
ташування в престижних чи непрестижних районах міста, вдале одруження,
участь у релігійних братствах тощо.
З огляду складність відтворення реальної суспільної ієрархії в домодерну
добу, історики по-різному визначають в різних містах соціальну значущість
шевців поряд з іншими ремісниками5. Більшість з них погоджуються, що
шевців можна орієнтовно кваліфікувати як представників середньої верстви
чи прошарку міського населення. У міських актах щодо шевця, навіть якщо
він займав посаду цехмістра, був багатим, володів кам'яницею в середмісті6,
завше вживалося означення «чесний» (копезіиз), а щодо всіх міщан-купців,
котрі могли мати менше майна та капіталу, ніж окремі ремісники, застосову
вався постійний епітет «славетний» (/атаШ 5 ).
Львівські шевці дбали про повагу до своїх осіб як репрезентантів чесного
ремесла, що гідно заробляють на життя важкою працею. Деякі з львівських
міщан позиціонували себе на вищому щаблі суспільної драбини, з чим не
3Dülmen R. van. Dorf und Stadt, 16.-18. Jahrhundert. S. 180.

4 Ibid. S. 181-185.
5 Див. дослідження польських істориків, присвячені окремим великим містам:
Wiesiołowski J. Socjotopografia późnośredniowiecznego Poznania. Warszawa; Poznań,
1982; Sowina U. Sieradz: układ przestrzenny i społeczeństwo miasta w XV-XVI w.
Warszawa, 1991; Mikulski K. Pułapka niemożności. Społeczeństwo nowożytnego miasta
wobec procesów modernizacyjnych (na przykładzie Torunia w XVII і XVIII wieku). To
ruń, 2004. Американський дослідник Христофер Фрідріхс уважав, що з ремісників
найвищий статус мали золотарі, нижчий - ткачі і далі аж до шевців, котрі були внизу
соціальної драбини ремісників. Ще нижче стояли тільки некваліфіковані робітники
та слуги (Friedrichs C. R. The Early Modern City. P. 142).
6 Як-от, Андрій Карачиновський, цехмістр шевського цеху в 1671р. (ЛННБ.
Осс. 430, арк. 32 зв.). Див. його заповіт: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 1833-1835.
СОЦІАЛЬНЕ Ж ИТТЯ 265
завжди погоджувалися тогочасні виробники взуття. У 1716 р. відбулася ха

рактерна розмова між сусідами шевцем Яном Хрусцельовичем та різником
Яблоновським7. До першого з них якогось дня прибіг учень різника, ніби
чогось побоюючись. Невдовзі за своїм вихованцем зайшов Яблоновський
та поганив його за втечу. Покидаючи дім сусіда, різник сказав: «Хлопцю, ти
що - прийшов до шевця нап ятки вилизувати?» На це Хрусцельович відізвав
ся: «Чи ваша милість є чимось кращим від мене? Таким самим міщанином та
ремісником, як і ваша милість». Яблоновський розгнівався: «М урвий сину,
хто ти є! Я - різник, а ти швець». Відтак якийсь шляхтич, на прізвище Смі-
ґурський, став свідком бійки між двома ремісниками: шевцем та різником,
котрі не могли визначити, хто з них поважніший у міському суспільстві.
Прямий вияв певної ієрархічності чи престижності ремесла можна було
побачити під час міських процесій, в яких брали участь міські корпорації,
включно з ремісничими цехами. Найвпливовіші з них крокували попереду.
На жаль, джерела не повідомляють нас про порядок формування процесій-
них колон у Львові. Знаємо тільки те, що у 1693 р. шевці вели боротьбу за
почесніше місце в урочистій ході під час зустрічі короля Речі Посполитої. Го
туючись до цієї події, їхні цехмістри видали з цехової скарбниці «пану пол
ковникові» 7 зл., щоб «шевська хоругва була попереду, а принаймні, [щоб] її
з мулярською не носили»8.
Наскільки ревно ставилися львівські шевці до свого ремісничого статусу,
демонструє одна родинна сварка з 1706 р. Швець із Сенявщини, цехмістр
Казимир Скшекевич не міг стерпіти непошани до свого ремесла від власної
дружини Аґнешки Махнучанки, котра не походила з шевського середовища.
Цехмістр скаржився на свою жінку, яка, вийшовши за нього заміж, «н е хоті
ла жити в скромності та Божій боязні». У відповідь на зауваження Скшеке-
вича, вона його «ганьбить негідними словами, шкідливими його ремеслу, що
їй слина до губи приносить, не тільки в хаті, але й у д ворі»9.
У Львові на Підзамчі й в інших частинах міста жили шляхтичі, розташову
валися численні монастирі та храми різних віровизнань. Сусідські стосунки
складалися по-всякому, особливо коли майновий стан шляхти-голоти набли
жався до міщанського або й був суттєво нижчий. За таких обставин урядові
7 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 102, с. 534.

8 О бб. 427, к. 38.
9 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, оп. 2, спр. 562, с. 35-36.
та судові установи чітко відстежували станові межі й не дозволяли «плебе

ям » принижувати привілейовані прошарки суспільства. Так, 1686 р. Марина
Страдецька « з шумом та гуком» увірвалася до своєї боржнички шляхтянки
Домарацької, викрикуючи: « А чи віддаш мені чоботи мої, чи не віддані?»10.
Коли та відмовилася, шевцьова почала її ображати, обзивати «мавпою »,
«ш алверкою » і т. д. Зі словами « ти мою працю видерла» Страдецька на
магалася повернути собі втрачений зиск. Бурграбський суд після заслухову
вання свідка-шляхтича наказав ув'язнити шевцьову, змусити її сплатити 6 зл.
урядові та перепросити Домарацьку через двох шляхтичів11. Іншого разу,
в 1693 р. швець Яцентій Теодорович був покараний надзвичайно суворо
(ув'язненням, тілесним побиттям і тимчасовим пониженням до статусу під
майстра), коли публічно образив католицького духовного12.
Низький статус шевців у суспільстві непрямо доводять також інші факти,
що виявляють те соціальне середовище, з якого походили його чільні пред
ставники. Станіслав Фудалейович, котрий у 1689 р. став цехмістром львів
ського шевського цеху (а отже, ще задовго до того органічно влився у міську
спільноту, був вихідцем із села, але певний час при переселенні до Львова це
приховував. П ри його вступі до ремісничої корпорації в 1675 р. з'ясувалося,
що цей швець подав лист про народження та лист про навчання ремесла з
місті Єдлінка (jedlińsko), фігуруючи в цих документах під іншим іменем та
прізвищем - «Бартоломей Ш о б а» 13. Коли в цеху відмовилися прийняти лис
ти - як такі, що вступника не стосуються, він звернувся до раєцького уряду.
При розгляді справи Фудалейович пояснив: він це ім'я та прізвище прибрав,
бо був підданим у селі Хрусцехово14 і побоювався, щоб його пан не змусив
повернутися назад. Заслухавши шевця, львівські райці звеліли йому присяг
нути про правдивість сказаного, і після цієї присяги ніхто не мав права чини
ти йому якісь перешкоди при вступі у шевський цех.
У подібній ситуації опинився Марцін Злоткевич, поборюючи чутки та за
киди про його кріпацьке походження. Під тиском цехового співтовариства
1724 р. він, уже ставши його членом у 1721 р., змушений був виробити до-
10 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, оп. 2, спр. 558, с. 256.

12Там само, спр. 90, с. 118.
13Там само, спр. 81, с. 80-83.
14 Можливо, родом з цього села був також інший львівський швець - Ян Хрусце-
льович.
СОЦІАЛЬНЕ ЖИТТЯ 267
кумент-засвідчення зі свого рідного містечка Стрижув про те, що його бать

ко не ходив на панщину а торгував полотном, займався візницькою справою
(фурманкою), теслярством15.
Селяни, безумовно, посідали нижчий щабель соціальної драбини, ніж
будь-який маєтний та повноправний міщанин, передміщанин чи просто ж и
тель міста ( іпсоїа ). Попри це, в окремих ситуаціях і селянин, якщо він во
лодів достатніми коштами та мав правові знання, міг гідно захистити себе в
судових інстанціях Речі Посполитої. 1696 року Іван Головський, багатий се
лянин із села Ж овтанці16, заявив перед бурграбськими актами на нецехового
шевця Стефана Чижовського про крадіжку в нього 211 зл. Трапилося це під
час розрахунку Головського за виконане шевцем замовлення. Чижовський
побачив скриньку з грішми, яку господар не закрив, і непомітно забрав з неї
«14 талярів, 70 орлянок, малих шостаків на суму 20 зл і великих шостаків -
також на 20 зл., два червоних таляри». Селянин наполягав на кримінальному
переслідуванні та тілесному покаранні шевця. Суд не повністю задовольнив
прохання Головського, оскільки Чижовський уперше був пійманий на такому
злочині. Селянинові було звелено скласти присягу й підтвердити суму вкра
деного, а ув'язненого шевця зобов'язано повернути гроші - з допомогою
своїх сусідів та приятелів, котрі поручаться за нього.
6.2. Ш е в ц і н а урядах
Члени львівської міської ради та інші місцеві урядовці часто зверху вниз
дивилися на загал ремісників. У 1716 р. відомий діяч «львівської руської на
ції» (руський старший), старійшина Успенського братства Симон Гребін
ка17, трохи випивши, якось обізвався на одному із засідань колегії сорока
мужів до представника її ремісничої частини Крістіана Бема: «Ти, шевцю-
мученику, не гідний з нами перебувати [на р ату ш і]» 18. І хоча Бем був на
справді сідлярем, а не шевцем19, характерне саме ставлення до шевського
15 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109, с. 1135.

16Тепер село Кам'янець-Бузького району Львівської області.
17Kapral М. Urzędnicy miasta Lwowa. S. 337.
18 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 102, с. 545.
фаху - як нижчого, негідного, «підлого», представники якого не можуть

бути у міській владі.
Цікаво, що згаданий у цьому документі сідляр здавав в оренду у своїй
кам'яниці в середмісті Львова кімнату саме шевській родині Константина Ко-
мажинського. Під час однієї з суперечок між обома родинами дружина Бема
заявила: « Я каменічна [власниця кам'яниці], а ти шевцьова коморничка»20.
На що жінка шевця спромоглася відповісти: « Я шевцьова, а ти сідлярка», -
вважаючи ці ремесла цілком рівними за статусом.
Справді, гортаючи реєстри міських урядовців XIV-XVIH ст., від райців до
колегії сорока мужів включно, ми не знаходимо серед них очільників шев
ського цеху. Ставлення львівського міського загалу до шевця, що працював
з брудною сировиною - шкірою, дьогтем і т. д., та продукував взуття, яким
люди ходять по грішній землі, не дозволяло йому зайняти місце навіть у коле
гії сорока мужів. Зовсім по-іншому виглядала ситуація у малих містечках, де
ремісники посідали поважні уряди райців та лавників21. 1513 року до Льво
ва прибув швець Барнуш, котрий зізнав перед раєцькими актами, що продав
райці Антонію Горнику війтівство у місті Скалі й розташоване поруч нього
село Іванкове Поле22. Приклади урядування ремісників (у т. ч. й шевців) в
інших європейських містах також є характерними. Так, уже в пізньому серед
ньовіччі у чеській Новій Празі представники ремісничих професій регулярно
засідали у міській раді, нерідко чисельно перевищуючи купців23. У швейцар
ському Цюриху в певні періоди шевці відігравали важливу політичну роль у
місті, а троє з них у XVIII ст. навіть стали бурмістрами24.
Не маючи змоги ввійти до складу львівської ради, лави чи колегії сорока
мужів, шевці непоодиноко пробивалися - на міській території та старостин-
ських юридиках - на посади локальних урядів: війтів або лавників. 1662 року,
20 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 107, с. 665.

21 Наприклад, у Бранську, невеликому містечку на Підляшші, у бурмістри в
ранньомодерний час обирались і представники шевського цеху, див.: Romaniuk Z.
Rzemiosło szewskie w Brańsku w XVI-XX wieku. S. 183.
22 Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. C. 119. Тепер село має назву Іванків (Бор-
щівський район Тернопільської області).
23 Feitova О. Vergleich der Prager und Krakauer städtischen Eliten in der frühen Neu
zeit / / Elita władzy miasta Krakowa i jej związki z miastami Europy w średniowieczu i
epoce nowożytnej (do połowy XVII wieku) / Pod red. Z. Nogi. Kraków, 2011. S. 401-
402,428 (порівняння з Краковом).
24 Usteri E. Die Zünfte zur Gerwe und zur Schuhmachern in Zürich. S. 254-255.
зокрема, поляк Станіслав Трембицький був ландвійтом Галицького перед

містя, а в наступних роках неодноразово обирався тут старшим25. Цехмістер
Іван Городецький із Сенявщини тривалий час виконував обов'язки війта на
цій юридиці: з 1695 по 1707 рр. сім разів очолював війтівський уряд (див.
Додаток 2). Його батько, також Іван Городецький, протоптав синові дорогу
до цього владного місця, будучи війтом Сенявщини у 1683 р.26 3 1715р. відо
мо про війтівство на тій самій юридиці іншого шевця - Яцентія Ворони27.
Наведемо ще кілька прикладів участі шевського цеху в місцевому управлін
ні: 1712 р. Іван Головецький обіймав посаду підзамчанського підвоєводи28; у
першій третині XVIII ст. Іван Росолович був обраний лавником Підзамчан-
ської юридики29, а Іван Пташкевич та Кипріян Хировський - лавниками Свя-
тоянської юридики30.
Наприкінці XVII ст. шевця Томаша Ожаровського було висунуто канди
датом на війтівську посаду на юридиці «його королівської милості» (Собе-
щина), що розташовувалася за костелом св. Казимира оо. реформатів31. Це
дало йому підстави для самовивищення над загалом своїх колег-цеховиків,
що невдовзі вилилося в судові справи. 1693 року шевці Мацей Кавульський,
Мацей Вільчек, Ян Вікторовський та Міхал Каницький із шевчиками Шимо-
ном Єндою, Антонієм Медицьким та Яном Лишковичем оскаржили дії Ожа
ровського в раєцькому уряді, коли він посадив під арешт на своїй юридиці
25 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 650, с. 175,214, 263, 278, 308, 361; спр. 651, с. 35, 77,
79,149,174.
26 Там само, спр. 557, с. 132.
27 Там само, спр. 562, с. 636.
28 Там само, с. 438. У реєстрах львівських урядовців, поданих у довідковому ви
данні Кароля Малечинського, його немає: Urzędnicy grodzcy і ziemscy lwowscy w
latach 1352-1783.
29 Про органи влади й уряди на юридиках та передмістях Львова писав: Фело-
нюк А. Органи влади на території замкової юрисдикції Львова в другій половині
XVII - XVIII ст. / / Urzędy państwowe, organy samorządowe i kościelne oraz ich kan
celarie na polsko-ruskim pograniczu kulturowym i etnicznym w okresie od XV do XIX
wieku: Materiały polsko-ukraińskiej konferencji naukowej w Okunince koło Włodawy
10-12 września 2007 roku. Kraków, 2010. S. 271-320; Його ж. Уряд ландвійта (підві-
йта) на передмістях Львова XVI-XVIII ст. / / Lwów: miasto - społeczeńswo - kultura.
Kraków, 2010. T. 7: Urzędy, urzędnicy, instytucje. S. 91-110.
30 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 563, с. 708; спр. 576, с. 200-201, 230-231.
31 Там само, спр. 90, с. 237; Соціальна боротьба в місті Львові в XV1-XVIII ст.
С. 335.
2 70 Ч а с т и н а II: Л Ю Д И
пятеро підмайстрів32. Кавульський - майстер, в якого працювали ці шевчики,

прийшов до Ожаровського з'ясувати ситуацію й попросити про звільнення
своїх помічників. Той, натомість, розпочав сварку з гостем, тоді зачинив його
в кімнаті, викликав драгуна й також ув'язнив33. Дружина Кавульського, яка
пішла за своїм чоловіком, теж зазнала подібної долі. Незважаючи на прохан
ня не саджати її до «ком ори» з підмайстрами, бо « в місті є окремі в'язниці
для чоловіків та ж ін ок»34, вона опинилася в одній тюрмі із шевчиками, де й
перебувала кілька днів. Коли жінка згадала про владу райців, якої Ожаров-
ський мав би остерігатися, то у відповідь почула зухвале: «Диявол тебе бо
їться з райцями. Один монарх на світі - король його милості, а я другий на
його ю рисдикції»35.
З допомогою інших шевців подружжя Кавульських разом з підмайстра
ми таки вийшли з в'язниці, внісши грошову заставу. Вже наступної середи
Кавульський подав скаргу на Ожаровського й спровадив до його будинку
возного з двома шляхтичами. За свідченням шевця Лаврентія Красуцького,
Ожаровський того дня швидко біг до своєї «халупи», щоб тільки застати їх,
бо тоді: « Я за лоб їх би виволочив і не тільки сухі, але й виправлені ( surowi)
шиї на місці би отримали; ганебно би забили їх, бо не належать до королів
ської юрисдикції ані замок, ані місто. В мене є право і я нікого не бою ся»36.
Однак соціальний статус виборних урядів на юридиках не був високим, на
що вказують хоча б слова Івана Зенкевича зі Святоянської юридики. Не доміг
шись вигідного для себе вироку від війта юридики, він перед усіма людьми, які
зібралися на судове засідання, кинув урядникові: «Телята вам рахувати, а не
судити. Люди, він тепер війтом, а завтра - я » 37. Іншого разу того ж очільника
Святоянської юридики швець і лав ник цієї ж юридики Іван Пташкевич обізвав
злодієм38. У 1715 р. Єва Городецька, котра після смерті свого чоловіка, цехмі
стра у шевському цеху, перебувала у складному матеріальному становищі, від
32 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 90, с. 237-240.

33 Причиною такого шаленства Ожаровського було ув'язнення міським урядом
його челядника, що відбулося за участю Кавульського (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 90,
с. 243).
34 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 90, с. 242.
37 Там само, спр. 576, с. 29.
мовилася платити чинш на юридиці у розмірі 12 гр. за постій, кидала горшки

на збирачів податку, при цьому ганячи й усіляко обзиваючи тамтешнього ві
йта, шевця Яцентія Ворону39. Під час чергової сварки з судовим очільником на
Сенявщині вона заявила: «Він тепер війтом, а завтра буде мій си н »40.
Ще одна цікава справа про образу честі посадовця такого рангу зафіксо
вана у 1727 p., коли швець Іван Пташкевич (Пташицький), лавник і, напевно,
конкурент на війтівських виборах, публічно образив очільника Святоянської
юридики різника Валентина Ґолембського, ствердивши: «У мене більше р о
зуму в п'ятах, ніж у війта в голові»41. За таке привселюдне приниження Пташ
кевич був змушений відбути тижневе ув'язнення, сплатити 10 гривень штра
фу та принести три пари свічок до костелу св. Івана Хрестителя.
6.3. О б р а за ч ес ті р е м іс н и к а
Попри порівняно невисокий престиж шевського ремесла в міській спіль

ноті, шевці почувалися невід'ємною частиною складної ієрархічної структури
тогочасного соціуму. Незначне місце в соціальній ієрархії все ж слугувало для
ремісників основним відправним моментом для набуття ними впевненості й
відчуття сталості свого існування у становому суспільстві. Захитати цю ста
більність у світі, сповненому непевності й непередбачуваності, вони не дозво
ляли й різними способами намагалися втримати свої соціальні позиції.
Кожен чоловік у ранньомодерний час приділяв велику увагу власній гід
ності. Перебуваючи під захистом громади села чи міської влади, він мусив
берегти свою честь, що не була вродженою або набутою раз і назавжди, а
вимагала повсякденної пильності. Самовільне силове відстоювання свого
доброго імені було заборонено правом, однак на це часто не зважали, про
що свідчать численні тогочасні сварки, з'ясування стосунків та бійки, тіс
но пов'язані з боротьбою за збереження або відновлення особистої честі42.
39 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 673.

41 Там само, спр. 576, с. 446.
42 Dülmen R. van. Dorf und Stadt, 16.-18. Jahrhundert. S. 196. На німецькому ма
теріалі значення честі у житті ремісників XVIII ст. досліджував: Griessinger А.
Das symbolische Kapital der Ehre: Streikbewegungen und Kollektives Bewusstsein
deutscher Handwerksgesellen im 18. Jahrhundert. Frankfurt am Main, 1981.
Незліченні судові справи про захист гідності ремісників-шевців у цей період

опосередковано відображають загострене відчуття ними власної значущос
ті, хоча вони не могли не усвідомлювати свій невисокий статус та малопрес-
тижність свого ремесла.
Народження в нелегітимному шлюбі (поза церковним благословенням)
ставало першою й дуже серйозною перешкодою для отримання будь-яких
життєвих шансів у ремеслі та й загалом міському суспільстві. Тому надзви
чайно болісною була реакція цеховиків на закиди про позашлюбність, які
могли звучати за різних обставин як з боку колег-шевців, так і інших жителів
Львова. 1713 року швець Іван Росолович позивав свого співбрата по ремеслу
Григорія Стшемеського про образу його честі щодо законності народжен
ня43. Суд покарав Стшемеського тижнем ув'язнення та сплатою по 7 гривень
Росоловичу та суду. Окрім цього, винний мав обов'язково перепросити об
раженого.
Підозра в позашлюбному народженні самого ремісника або його май
бутньої дружини могла перекреслити всю ремісничу кар'єру, назавжди пе
рекривши шлях до цеху44. Для прикладу, в 1702 р. між шевськими родина
ми Миколая Бужинського та Теодора Шемельовського, а також Мариною
Пташкевичевою, тещею Шемельовського, виникла велика сварка зі звинува
ченнями у знеславленні доброго імені Катерини Бужинської45. Тій вдалося
довести своє законне народження з допомогою свідків, тому уряд наказав
покарати сімейство Шемельовських ув'язненням «за колодкою» та 30 грив
нями штрафу на користь міського уряду, звелівши також попросити вибачен
ня в Бужинської. Через взаємні сварки постраждали і Бужинські, котрі мали
засісти «на шалі» та сплатити 15 гривень урядові. 1685 року швець Іван Сте
фанович подав до суду на свою комірничку Анну Рихтерову за образу слова
ми «бенкарт і злодій» та іншими уразливими висловами46.
43 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 527-528.

44 Наприклад, такою ригористичною була позиція цеху в одному німецькому міс
ті, коли майстри довідалися, що молодий ремісник перед вступом до цеху хоче одру
житися з дівчиною, батько якої ще з молодості славився своєю неперебірливістю у
сексуальних зв'язках, див.: Farr J. R. Artisans in Europe: 1300-1914. Cambridge, 2000.
P. 222-223.
45 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 96, с. 679-680.
46 Там само, спр. 558, с. 105.
Закиди в селянському походженні та народженні у підданському кріпаць

кому стані також серйозно зачіпали честь ремісників, оскільки могли мати
поважні наслідки не тільки для репутації ремісника. У Львові в другій поло
вині XVII ст. ще пам'ятали випадок з відомим райцею та бурмістром першої
половини того століття Марціном Кампіаном. Його батько Павел походив з
маєтку Конецполя, належного магнатській родині Конецпольських. На цій
підставі, у 1629 р. Станіслав Конецпольський, великий коронний гетьман,
через своїх відпоручників вимагав повернути майно та нащадків свого «збі
глого підданого» Марціна Кампіана, котрий на той час уже помер47. Набуті ка
пітали дозволили спадкоємцям Кампіана відкупитися значною сумою від пре
тензій польського магната (хоча теоретично «міське повітря робило підданих
вільними»). Якщо в таку халепу « з підданством» потрапив міський патрицій
у другому поколінні, то очевидно, що слабше захищені члени міської грома
ди, якими були ремісники, могли набагато швидше опинитися в скрутному
становищі. Стосовно підмайстрів не додавало оптимізму і прагнення цехової
верхівки на початку XVIII ст. обмежити доступ до ремесла вихідцям із села48.
Львівські майстри сумнівалися навіть у разі приїзду до міста тих, хто походив з
невеликих приватних містечок, де також часто існувало підданство.
Свого часу багато закидів у «хлопстві» почув, перед тим як стати цех
містром, Іван Гойдакевич із Сенявщини. У 1701 р. двоє майстрів - Іґнацій
Сковронкович та Іван Гойдакевич - відпочивали після робочого дня в шинку
при кам'яниці Каштеллі «н а кварті пива». По довгому частуванні товари
ство вирішило розрахуватись, аж тут Сковронкович виявив у себе зникнення
«хустинки з трьома ш остаками»49. Підозра впала на Гойдакевича. Той почав
трусити кишенями, щоб показати, що гроші не брав. Урешті-решт затіялася
бійка, що могла б закінчитися серйозними травмами, якби жінка Гойдакевича
не знайшла зниклі шостаки в хустинці під столом. Але слова знеслави вже
було кинуто. Сковронкович іменував Гойдакевича підданим, бо « ти ж хлоп,
ти підданий, хто інший мав би взяти [гроші], тільки т и » 50. Гойдакевич же від
повів: « Я є таким самим добрим, як і ти. Також користуюся містом (міським
47 Łoziński W. Patrycyat і mieszczaństwo lwowskie w XVI і XVII wieku. Lwów, 1890.

S. 71-72; Wyd. 3-є: Lwów, 1902. S. 108-109.
48 Детальніше див. на c. 187 нашого видання.
49 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 108-109.
правом. - М . К .), як і ти, і не є я підданим, тільки чиншовиком». Ц я справа

завершилась ув'язненням обох шевців, сплатою штрафів судові та взаємними
перепросинами.
Через дев'ять років, коли Гойдакевич уже був цехмістром, чутки про
його селянське походження все ще поширювалися в шевському середовищі.
1710 року він звелів цеховому писарю Францискові Ербесту безкоштовно
зробити випис з цехових книг для Івана Головецького, але писар відмовився
це виконати. У сварці, що розпочалася, Ербест назвав Гойдакевича «селяни
ном, якому варто йти за плугом, а не вчити й о го » 51. На що цехмістр по-руськи
мовив: «Господь Бог тобі заплатить». Суд покарав Ербеста ув'язненням «за
колодкою» та перепросинами на цехових зборах.
Важкою образою вважалися звинувачення чи навіть сумніви, висловлені
під час розмови, у низькому соціальному походженні батьків, які тимчасо
во, в певні періоди свого життя працювали кухарками, слугами, парубками
тощо. Так, 1702 р. шевчик Каспер Павлікевич оскаржив двох сестер - Ядвіґу
Павінську та Ельжбету Ляховичеву за те, що друга з них сказала цьому під
майстрові, що його мати служила кухаркою в її матері52. У 1725 р. Реґіна
Козловська біля шевських яток затіяла сварку з Анною Комажинською,
назвавши її « д р о в о р у б к о ю » 53.
Багатий арсенал закидів, що лягали плямами на честь ремісників, прозву
чав під час конфлікту подружжя Івана та Єви Городецьких із шевцем Томою
Стефановичем (Кропачем) та його дружиною. Очевидно, приводом для цьо
го стала їхня незгода при купівлі-продажу сап'яну (ця торговельна операція
відбувалася в будинку Симона Демковича). Спочатку Єва Городецька об
мовила жінку Стефановича: «н е знати звідки прибула до Львова, перед тим
волочилася по корчмах»54. А Городецький закинув своєму візаві те, що того
недавно били киями у львівського єпископа. Стефанович не залишився в бор
гу, заявивши, що Іван Городецький «ходить у чужій праці, тобто в жупані,
набрав собі спадщини і таким способом перед ним сап'ян закупив», а перед
тим не віддав позики братству св. Миколая в розмірі 5 червоних золотих.
51 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 1376.

52 Там само, спр. 94, с. 27.
53 Там само, спр. 109, с. 1134.
54Там само, спр. 97, с. 524-525. Про корчми у Речі Посполитій див.: Chrzanowski Т.
Karczmy і zajazdy polskie. Warszawa, 1958.
У декреті бурмістра в цій справі згадувалась ухвала від 1702 р. стосовно

Стефановича та Ґжеґожа Капусти (Капусцевича), в якій було зазначено, що
кожен, хто наважиться закидати Стефановичу побиття киями у владики, буде
покараний 20 гривнями, публічними перепросинами та ув'язненням на мі
сяць55. Штраф на таку суму бурмістр і наклав на Городецького, а питання про
доцільність арешту залишив на розсуд раєцького уряду. Ж інці Стефановича,
також винній у сварках, суд призначив 10 гривень сплати, ув'язнення «за ко
лодкою» та вибачення, але не прилюдно на цехових зборах, а приватно - че
рез людей, рівних Городецькому за «походженням і станом».
Зі зростанням вимог щодо вступу в цех з'явилися в судових актах спра
ви про закиди у відсутності документів про навчання ремесла. Так, у 1714 р.
Францішек Люди звинуватив Якуба Ш ершня у тому, що він начебто не має
листів про визволення на підмайстра56. Для очищення своєї репутації Ш ер
шень зобов'язався принести ці свідоцтва. Якщо він це зробить, то Люди по
верне йому кошти на дорогу і заплатить 100 гривень (половину - урядові, а
решту - до костелу та церкви), а також буде позбавлений права займатися ре
меслом. Невдовзі Якуб Шершень відбув у довгу подорож до рідного містечка
у Вармії під назвою Бродзберґ, з якого привіз лист про навчання у місцевому
шевському цеху57. Очевидно, подібне підґрунтя мала справа двох шевчиків -
Антонія Стельмаховського та Ш имона Маковського (Марковського) - зі
звинуваченням останнього у фальшивому оскарженні58. У суперечку навіть
втрутився цех, прийнявши 13 травня 1715 р. відповідну ухвалу.
6.4. С в а р к и б іл я я т о к
Реміснича честь часто випробовувалася на міцність біля шевських яток,

де відбувався продаж взуття. Конкуренція між ремісниками спонукала окре
мих з них вдаватися до прийомів антиреклами («ганити рем есло»), а точні
ше обмовляти вироби у сусідніх ятках, що прямо заборонялося у статутах
55 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 528.

56 Там само, спр. 99, с. 715.
57 Там само, с. 925-926.
58 Там само, спр. 102, с. 120.
2 76 Ч а с т и н а II: Л Ю Д И
багатьох ремісничих цехів59. Оскільки реалізацією взуття в ятках займалися

жінки, то суперечки ці виходили голосні. У 1719 р. Миколай Григорович із
дружиною Анною оскаржили Івана Росоловича, жінка якого при ятках зга
нила у купця пару жовтих сап'янових чобіт, виготовлених Григоровичем, че
рез що почалася велика сварка60. Зі слів свідків з'ясувалося, що зробила вона
це тоді, коли купець уже тримав взуття в руках, готовий його придбати. Суд
досить суворо покарав обох жінок: Росоловичеву - на два дні ув'язнення «за
колодкою» та 20 гривень штрафу, а Григоровичеву - на три дні ув'язнення та
30 гривень штрафу.
Наступного 1717 р. трапилася схожа історія переманювання купців від
яток конкурентів між дружинами шевців Анною Глинською та Тетяною Со-
лонкевичевою. У розпалі їхньої сутички за свідченням інших жінок, котрі
працювали на ятках, остання обізвала вагітну Глинську «м урвою 61, яку дра
гуни на мості мурували»62. Іншим разом жінку при надії образив швець Кос
тянтин Рудка (Дімітрашка). На тандеті він спершу взяв з рук одного парубка
халявки і торгувався, потім віддав їх та відвернувся. Вагітна Сидорчикова
взяла ці халявки, також почала торгуватися. Раптом Рудка, котрий, мабуть,
мав якісь давні суперечки з Сидорчиковою, обернувся та вдарив її63. Цим
вчинком він «заробив» собі на судовий процес про образу честі та гідності.
Шевці з інших міст, а особливо малих містечок, були менш поважані се
ред місцевих мешканців. Це можна пояснити не стільки пихатістю жителів
та громадян «столичного міста Русі», скільки запеклою конкуренцією, що
її створювали прибулі для львівського цеху. 1692 року янівський швець Єжи
Коновальчик був побитий на передмісті Ґабріелем Сонцьким, вочевидь,
при продажу своїх товарів. Бурграбський суд виніс обвинувальний вирок
59 Див.: Економічні привілеї міста Львова. С. 760.

60 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 105, с. 762-763.
61 Про культурний код образ, що звучали при сварках див.: Dülmen R. van. Dorf und
Stadt, 16.-18. Jahrhundert. S. 198-200 (німецький матеріал); Яковенко H. Про два
ментальні стереотипи української шляхти: «чоловік добрий» і «чоловік злий» / /
Її ж. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-XVII ст.
K., 2002. С. 131-149; Старненко Н. «Одповеді» і «похвалки»: між правовими при
писами та повсякденними практиками (на прикладі Волині кінця XVI - першої по
ловини XVII ст.) / / Україна: культурна спадщина, національна свідомість, держав
ність. Львів, 2006-2007. Вип. 15. С. 298-306 (український матеріал).
62 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 107, с. 300-301.
63 Там само, спр. 557, с. 51.
майстрові з Янова, назвавши його гультяєм, бо це «особа менш гідна честі

й поваги [ ...] , що й сповіді ніколи не м ала»64. Під час сварки Коновальчик
грозився спалити вулицю на Краківському передмісті. Певно, саме за ці по
грози, а не за торгівлю шевськими виробами, суд призначив таке серйозне
покарання: 100 плаг корбачем та ув'язнення доти, поки не отримає поруки
від гідних довір я людей. Проте за побиття янівського шевця Сонцький все ж
мав заплатити йому 2 гривні та судові - 4 гривні.
Бувало, що швець із іншої місцевості здійснював і кримінальний злочин.
Наприклад, у 1727 р. з'явився пошуковий лист за Ю зефом Барабашем, ко
трий займався шевством і був родом з Великопольщі. Під час свого перебу
вання у Львові він нібито намовив слугу львівського передміщанина М ихай
ла Левицького залізти вночі до будинку свого господаря65. При пограбуванні
цей слуга задушив жінку Левицького й утік із краденим.
6.5. К р а д і ж ки : за к и д и та п р авда
Невисокий соціальний статус шевця зумовлював багато суперечок, які

торкалися низьких, а навіть принизливих моментів міського життя. П орів
няно часто у словесних сутичках і бійках шевці, як і їхні дружини, закидали
одне одному злодійство, подружню зраду, розпусту тощо. Хоча більшість цих
обвинувачень були цілковито безпідставними, вони ставали предметом чис
ленних судових процесів.
1668 року швець Прокоп Городецький протестував проти свого колеги
Івана Городецького, котрий звинуватив його у крадіжці вудженого м'яса66.
Подібні закиди того року прозвучали в інших судових справах: єврей М ен
дель із замкового передмістя назвав сусідів-шевців злодіями, що «вкрали
йому 6 півмисок»67, а швець Якуб був оскаржений у злодійстві шмуклером
Томашем (без конкретної вказівки, чого власне стосувалися претензії)68.
64 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 661.

65 Там само, спр. 111, с. 956.
66 Там само, спр. 556, с. 627.
67 Там само, с. 674-675.
Теодора Марковичева, вдова шевця Григорія Марковича, у 1682 р. зму

шена була захищати честь свого сина, про якого розповсюджувалися чутки
як про крадія. Вона виставила двох свідків, шевців Теодора Григоровича та
Теодора Лазаровича, які заявили про те, що у шинку Пастернака на вулиці
Руській швець Андрій Прокопович кілька разів говорив про нечистість на
руку її сина69.
Звинувачення у злодійстві деколи призводили до бійок. Так, 1689 р. у
кам'яниці єврея Алхіміста на Краківському передмісті побилися двоє шев
ців - Симон Манчукевич (Мунчукевич) та Василь Воловатий, через те, що
«н а горілці» останній почав стверджувати про крадіжку Манчукевичем сві
чок біля єврейської синагоги (« ш к о л и » )70.
Утім, такі «ж арти зі злодійською честю» нерідко закінчувалися для не
правдивих інформаторів ув'язненням за ґратами та сплатою великих штра
фів. У 1717 р. суд покарав Анну, дружину шевця Ярославського, арештом і
грошовим стягненням за наклеп та образу Параскеви Ґродзьової, якій вона
безпідставно закинула крадіжку пари чобіт з шевської ятки71. Обвинувачення
в злодійстві у шевському середовищі здебільшого стосувалися взуття на ят-
ках, але відомі й ситуації, коли сусіди позивалися за вкрадений пиріг (штру-
цель) або ланцюжок з дорогоцінного металу, «срібні ложки з апостолами»,
відріз полотна, навіть за «кузьку» льону72.
У 1681 р. шевське подружжя Ожеховичів було звинувачене шевцем Яцен-
тієм Данішевським у крадіжці пістолетів. Якийсь пан Зубрицький заста
вив цю зброю Данішевському в час, коли у нього працював, очевидно під
майстром, Кшиштоф Ожехович. Після розслідування справи бурмістром
з'ясувалося, що ці пістолети зникли в період турецької облоги 1672 р., коли
багато людей (християн та євреїв) перебувало у будинку шевця. До того ж
Ожеховича у місті тоді не було - він покинув Львів напередодні облоги. Уряд
постановив, що оскаржений повинен очиститися від закидів присягою, після
чого Данішевський зобов'язаний припинити свої наклепи на нього, інакше
заплатить 50 гривень штрафу.
69 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 85, с. 292-293.

70 Там само, спр. 88, с. 921-922.
71 Там само, спр. 107, с. 219.
72 Там само, спр. 558, с. 182; спр. 562, с. 449; спр. 97, с. 452; спр. 90, с. 113-114.
Шевські підмайстри часто ставали об'єктом звинувачень у різних крадіж

ках (особливо тоді, коли в них не складалися взаємини з майстром або коли
вони вимагали підвищення своєї платні). 1707 року шевчик Андрій Зенкевич,
у майбутньому багатолітній цехмістр (у 1719, 1721, 1724-1727, 1732 рр.),
скаржився на свого майстра Григорія Стшемеського за те, що той його бив,
обзивав, називав «злодієм». Стшемецький відповідав, що він, « я к господар та
пан свого слуги», просто вказав йому на зухвальство, «щ об він гультяйських
справ не мав та їх не тримався, але щоб пильнував ремесло»73. Суд звільнив
майстра від закидів свого челядника, якому наказав повернутися до майстерні
та не приставати до поганих компаній, і застеріг шевця на майбутнє не чинити
зла своєму підмайстрові. 1667 року кравець Ігнатій Перфумович повідомив
уряд про крадіжку одягу. Його підозри впали на шевчика Вільгельма Мора,
котрий жив та працював у шевця Даніеля Рихтера, кімната якого розташову
валася на тому ж поверсі, що й помешкання кравця74. Оскільки акти не містять
продовження цієї справи, можемо тільки припустити, що М ор повернув укра
дене або відшкодував його вартість. Хоча можливо також, що одяг знайшовся
у зовсім інший спосіб, а шевчик міг бути цілком несправедливо покараний і
піти з міста у пошуках кращих заробітків та спокійнішого життя75.
Дуже рідко майстер власним авторитетом намагався захистити свого під
майстра, який, на його думку, незаслужено здобув погану славу грабіжника.
Так сталося, зокрема, коли у 1683 р. швець Миколай Ж илінський звинуватив
челядника шевського ремесла Теодора Ґрондзького у знеславленні та злодій
стві. Його майстер Андрій Міляновський поручився за свого челядника та
визволив з ув'язнення, куди шевчика запроторив надто підозрілий колега76.
73 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 295.

74 Там само, спр. 76, с. 618.
75 Цехові акти за цей час не містять даних про його вступ до ремісничої спільно
ти. Як часто карали учнів, підмайстрів чи слуг за злочин, якого вони не здійснюва
ли, показує приклад Пйотра Косовського, слуги пана Яна Манчукевича. У 1706 р.
Маріанна Горгодельовна, вдова багатого вірменина Пйотра Кіркора, звинуватила
Косовського у крадіжці грошей у нічну пору з її будинку. Хоч свідків не виявило
ся, вона наполягла на ув’язненні підозрюваного та застосуванні щодо нього тортур.
Львівський замковий суд провів повну процедуру: тричі його тягнули на дибі та
тричі прикладали розпечене залізо до боку (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 146).
Проте навіть під тортурами Косовський не взяв на себе вину. І тільки після цього
позивачка звільнила його від звинувачень, що бурграбський суд і зафіксував (Там
само, с. 153).
76 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 557, с. 136-138.
У 1717 р. розгорівся конфлікт навколо підмайстра, котрий працював у

шевця П ясецького. Тоді в цеху поширилися чутки про крадіжку цим шев
чиком двох пар черевиків. Коли одного дня він зайшов до шинку Ґловацько-
го, де частувалися шевці-майстри, і сів у кутку то швець Іван Вишинський
сказав, що цьому підмайстрові не годиться тут сидіти77. За свого челядника
вступилося подружжя П'ясецьких, і почалася сварка, що закінчилася бійкою.
«Ти гірший злодія, бо шкіру в пана Беллі78 вкрав», - кричала до Вишинсько-
го жінка П ясецького. « Н е злодія я маю, а підмайстра, бо цехмістр дав мені
не злодія, а підмайстра», - ніби виправдовувався П'ясецький. « Ц е є злодій і
той, хто тримає злодія, є ним», - голосно констатував Вишинський, вказую
чи на шевчика, а потім на П ясецького79. Через кілька днів Вишинський пред
ставив двох свідків, котрі ствердили, що він повернув панові Беллі гроші за
шкіру червоного сап'яну, про яку згадала П'ясецька.
Інколи звинувачення у злодійстві були спрямовані в протилежний бік:
від підмайстра до майстра. У 1684 р. швець Василь Сидорчак зі Зборівщини
приймав у себе вдома возного Яна Шаґальського з делегованими для слід
чої процедури шевцями Антонієм Солонкевичем та Теодором Лазаровичем.
Причиною цього візиту став закид шевчика Стефана про крадіжку майстром
трьох шкір80. Було опитано шість євреїв на передмісті, але вони цього не під
твердили.
Про справжній злочин такого плану можна говорити стосовно шевчи
ка Яцентія Гаєвича, котрий належав до челяді майстра Георгія Зенкевича.
У 1716 р. його спіймали з двома мішками крадених речей81. До злодійства
він опустився в будинку свого майстра, коли там квартирував пан Шварц,
префект регіменту драгунів. На його вимогу челядника було ув'язнено на
замку. Мати підмайстра Анна Свежаківна, вдова Олександра Гаєвича, та се
стри Анастасія, дружина римаря М артина Сікорського, й Гелена, жінка Яна
77ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 107, с. 330. Загалом майстри намагалися демонструвати
різницю в соціальному статусі між ними та підмайстрами, тому в шинках разом з
підмайстрами не пили чи принаймні не сиділи за одним столом (Farr J. R. Artisans in
Europe: 1300-1914. P. 263).
78 Ідеться про Франциска Беллі, львівського райцю в 1691-1715 pp. (Kapral М.
Urzędnicy miasta Lwowa. S. 375).
79 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, cnp. 107, c. 331.
80 Там само, спр. 557, с. 194.
81 Там само, спр. 562, с. 676.
Гарасимовича, поручилися за свого сина та брата. Цілком ймовірно, що їхнє

втручання, а особливо домовленість про відшкодування всіх витрат могли
врятувати хлопця від важких судових вироків, бо подальших актів суду в цій
справі до нас не дійшло.
1690 року двоє челядників шевця Григорія Пташкевича (або М агомети) -
шевчик Іван Ш ибка та учень Ілля Кульчицький - обікрали пана Яна Маге-
ровського у домі свого господаря (що розташовувався перед Краківською
брамою)82. Вартість забраних речей склала 42 зл. 4 гр. Хоч винні й заслуго
вували на кримінальне переслідування, але оскільки крадіжку вони вчинили
вперше у житті, « і не з умислу, а зі сваволі» та через необережність Магеров-
ського, то отримали лише тілесне покарання: 150 плаг «татарською барба-
рою » на замку - Івану Шибці, 60 плаг - Іллі Кульчицькому.
6 .6 . Г И Ц Л І В С Т В О > Ч А Р И ТА Р О З П У С Т А
Як не дивно, найважчими чи найдошкульнішими в ремісничому середови

щі вважалися закиди у гицлівстві, тобто у вбивстві собак. Можливо, цьому не
прямо сприяла католицька традиція домініканського ордену з його символом:
послідовник св. Домініка є «псом Господнім» (Domini canis), що через мо
литву бореться з демонами, котрі викрадають душі християн83. У 1679 р. кот
ляр Францішек Капіцович позвав до суду шевця Миколая Ґавловського, учень
якого Ян Римський нібито забив пса84. Після з'ясування обставин суд заборо
нив поширювати чутки про це під карою 10 гривень. Іншого разу, в 1706 р.
Дмитро Пшемиський із Сенявщини оскаржив учня шевського ремесла Ан
джея Масловського в тому, що він, вийшовши напідпитку від свого майстра
Казимира Скшекевича, кинув у собаку камінь і вбив тварину85. Хлопець запе
речував це, вказуючи на свого колегу Войцеха Тарчинського (Торчинського).
Уряд звільнив обох учнів від цих закидів навіть без складання ними присяги,
щоб «такою марною справою Бога Всемогутнього не турбувати». Однак
82 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 418-419.

83 Lanzi F. Saints and their symbols: recognizing saints in art and in popular images.
Collegeville, Minn., 2004. P. 158.
84 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 83, c. 1945-1946.
85 Там само, спр. 562, с. 140.
через чотири роки, коли Тарчинський уже був майстром, йому нагадали
про цю подію, прозиваючи під час сварки в шинку зневажливо «гицлем »86.
Тим часом справи про вбивства собак шевцями й далі періодично з'являлися
на сторінках судових документів. Лайка «гицель» часто вживається в них
поряд зі звинуваченнями у злодійстві, образою честі тощо. 1723 року Іван
Пташицький зі Святоянської юридики скаржився на Себастіяна Зажицько-
го за публічне приниження гідності - той називав його «гицель, старий пес,
злодій»87. Зажицький відповів, що Пташицький без причини вистрілив у ру
кавицю, закладену в пліт, сполошив коня, котрий, своєю чергою, настрашив
його дитину, і вона досі хворіє.
Якщо чоловіків під час сварок обзивали «гицлям и» та «злодіями», то
жінки часто чули на свою адресу нешанобливе «чарівниця» та «м урва». У
1710 р. Анастасія Романовичева подала до суду на Реґіну Зиполінську, котра
при шевських ятках звинуватила її в чарівництві. Щоб зрозуміти, наскільки
серйозні наслідки могли мати такі наклепи, потрібно пригадати, що в Гали
чині приклади спалювання відьом відомі ще в першій половині XIX ст.88 У
1719 р. подібно, також біля яток, зав'язалася сварка між Анною Ярослав
ською та М аріанною Паснікевичевою, яку Анна, обмовляючи, теж назвала
«чарівницею »89. Суд ув'язнив її «за колодкою», примусив до штрафу, а та
кож до перепросин. Шевцеві Іванові Ярославському було звелено присягну
ти, що в майбутньому ні він, ні його жінка не наговорюватимуть на Пасніке-
вичеву.
Зауважимо, що звинувачення у чарівництві мали певне підґрунтя, оскіль
ки багато представників нижчих верств лікувалися народними методами, бо
не могли собі дозволити послуги не тільки лікаря з докторським ступенем,
але й звичайного цирульника, котрий у той час зазвичай надавав першу допо
могу й виконував найпростіші медичні функції90. З'являлися друком та роз
86 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 48.

87 Там само, спр. 577, с. 274-275.
88 Гнатюк В. Купане й паленє відьм у Галичині / / Матеріали до української ет
нології. Львів, 1912. Т. 15. С. 178-201. Див. також останнє дослідження Катерини
Диси на загальноукраїнському матеріалі: Диса К. Історія з відьмами. Суди про чари
в українських воєводствах Речі Посполитої XVH-XVIII століття. К., 2008.
89 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 102, с. 777.
90 Про це, зокрема, свідчить статут цеху цирульників у Львові від 20 серпня
1578 p.: Економічні привілеї міста Львова. С. 694-698.
повсюджувалися в рукописних варіантах різноманітні зільники, травники,

які згодом потрапляли до львівських книгозбірень91. У львівських актах опи
сано кілька випадків, коли комусь із міщан видавалася підозрілою якась су
сідка, що нібито виходила поза межі народної медицини. 1728 року, скажімо,
сусіди позвали до суду М артинову шевчиху, котра мешкала під костелом св.
Софії у дворі, що належав до королівської каси. В одній із розмов М артинова
порадила зібрати зілля з дев'яти хат та скупати в ньому хворого чоловіка92. А
в 1732 р. швець Яцентій Ворона звинуватив Єву Росоловичеву в чарівництві
на тій підставі, що вона ходила до чинбаря і купалася в чинбарській дубовій
рідині ( dębinie garbarskiej ), в якій вимочують шкіри93. Суд, натомість, прису
див Вороні за наклеп два дні відсидіти під арештом та сплатити по 7 гривень
судові й позваній стороні.
Іншим популярним видом обвинувачень щодо жіночої половини шевсько
го середовища були закиди у розпусті та подружній зраді. У 1678 р. швець
Марко Василевич зі своєю дружиною Анастасією оскаржили іншого шевця
Анджея Мікера за розповсюдження чуток про Анастасію, ніби вона мала ті
лесний гріх ( uczynek sprosny ) з Миколаєм Ґавловським94. На зізнаннях перед
бурмістрівським урядом Мікер усе заперечував. Бурмістр наказав йому при
сягнути про непричетність до поширення образливої інформації та наклав
запоруку («вад іум ») на суму 15 гривень між сторонами у разі відновлення
конфлікту
1697 року Панько Пташкевич подав позов на Єву Городецьку про публіч
ну образу при ятках його жінки Маріанни, котра начебто мала якийсь зв'язок
з чоловіком Єви. За це суд покарав Городецьку ув'язненням у тюрмі на Се-
нявщині, перепросинами і сплатою 4 гривень позивачам. Також вона мала
перепросити свого чоловіка за знеславлення й надалі жити з ним у згоді. Зі
свого боку, Городецький повинен був шанувати дружину, пиятик не влашто
вувати і дбати про господарство.
Біля шевських яток у 1716 р. виникла ще одна привселюдна сварка - між
Реґіною Зиполінською, її дочкою Барбарою Малконьовою та Анною Пташ-
кевичевою. Остання, проклинаючи під час збору податків, «цехмістрів, що в
91 Див.: Fritz /. Księgozbiory lekarzy lwowskich. Lwów, 1929.

92 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 110, c. 652.
93 Там само, спр. 563, c. 880.
94 Там само, спр. 83, с. 1310-1311.
ланцюгах та перлах ходять, на кількох ятках сидять», згадала й про «курев-

ство» Барбари М алконьової та інші її гріхи95. За доньку вступилася мати, яка
Пташкевичеву назвала злодійкою, закинувши, що та у 1704 р., після захоплен
ня шведами міста, щось вкрала чи викопала на згарищі в цехгаузі.
Непрості родинні стосунки також інколи виносилися на всезагальне об
говорення, що означало велику ганьбу для сімейної пари. Так, зокрема, ста
лося 1701 р. з подружжям Олеських. Швець Міхал Олеський подав на сво
го тестя, пекаря Адама Каспровича до суду, вимагаючи повернення додому
своєї дружини Рисі, дочки Каспровича96. Раєцький уряд, що отримав цю
справу після апеляції на вирок бурмістра, провів слідство. З'ясувалося, що
Олеський свою жінку обмовив у розмові зі сторонніми, сказавши, що вона
«спала з драгуном ». Коли ці слова донесли Каспровичу, той забрав доньку
з дому шевця.
Рідко коли закиди у розпусті стосувалися і чоловіків. Наприклад, 1699 р.
Дорота Тшецячка, вдова цирульника Тшецяка, звинуватила шевця Войце-
ха Шафранковича у подружній невірності в час, коли його дружина була на
службі «за мамку у певної великої пані»97. Утім, оскаржувачка не змогла це
довести, тому уряд наказав їй перепросити Шафранковича.
6 .7 . « П 'я н и й Я К Ш В Е Ц Ь » : ТОВАРИСЬКЕ ж и т т я ш е в с ь к о г о ц е х у
Достеменно невідомо, з яких пір склалася у народній творчості сумно

звісна слава про шевців як великих любителів алкоголю. Знаємо, однак, що
в міській культурі європейського середньовічного та ранньомодерного сус
пільства практика проведення вільного часу за алкогольними напоями була
доволі поширена. Як влучно зауважив один з англійських подорожників у
німецьких землях 1617 р.: «Важко сказати, чим саме так приваблює німців
товариство випивак, проте, напевно, ніхто не може знайти іншим способом
відразу стільки друзів. А якщо хтось хоче, щоб його любили, чи бажає опану
95 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 102, с. 634-635. Чоловіком майстрівни Барбари у

1716 р. став Якуб Малкон (Малкович), якого після одруження з донькою майстра
звільнили від сплати вступних внесків, що їх він не міг сплатити від 1703 р. (ЛННБ.
Осс. 428, арк. 60 зв.).
96 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 277.
97 Там само, спр. 91, с. 1239.
вати їхню мову, то він повинен практикувати до певної міри пияцтво, коли
сидять і п'ють напої, коли хтось входить у кімнату [...] всі вітають його за сто
лом з чашею, яку майже до дна повинен випити, перш ніж бути прийнятим в
їхній гром аді»98. Сильну пристрасть до алкоголю поляків, особливо шляхти
чів, також фіксують численні джерела99.
Львівська ситуація в шевській корпорації останньої третини XVII ст. -
першої третини XVIII ст. підтверджує як влучні народні спостереження, так
і дослідження багатьох істориків та культурологів. Шевці напивалися насам
перед у цеху, маючи для цього чимало нагод. Найбільше хмелю лилося з при
воду цехових виборів. Приємна процедура розтягувалася на кілька етапів.
Спочатку мед пили перед презентацією кандидатур цехмістрів райцям, по
тім після обрання їх цехмістрами, тоді - після присяги. На закуску була риба
та хліб100. Регулярні квартальні та періодичні збори шевців у господах цехмі
стрів, як правило, теж закінчувались алкогольними застіллями, на яких були
присутні майже всі майстри цеху. Щ орічне католицьке релігійне свято Бож о
го Тіла, коли всі ремісничі корпорації проходили з процесією через місто, та
кож завершувалося довготривалим спільним цеховим бенкетом. Колективно
цеховики святкували і щорічні міські змагання у стрільбі з рушниць, що їх
98 Цит. за: Dülmen R. van. Dorf und Stadt, 16.-18. Jahrhundert. S. 128. Про това
риське життя в європейських містах ранньомодерної доби останнім часом з’явилася
значна література: Austin G. Alcohol in Western Society from Antiquity to 1800. Santa
Barbara, 1985; Albala K. Food in Early Modern Europe. London, 2003; Alcohol: ASocial
and Cultural History / Ed. P. Holt Mack. Oxford, 2006; Dining on Turtles: Food Feasts
and Drinking in History / Eds. D. E. Kirkby and T. Luckins. Basingstoke, 2007. Шир
ше бібліографію див.: The Food Bibliography: a searchable database of food-related
publications compiled by Villa I Tatti (Florence, Italy) and the European Institute for
the History and Cultures of Food (Tours, France). Режим доступу: http://www.food-
bibliography.eu/index_en.asp.
99 Bystroń J. S. Dzieje obyczajów w dawnej Polsce: wiek XVI-XVIII. T. 1. S. 228-229;
Kuchowicz Z. Obyczaje staropolskie XVH-XVTII wieku. S. 45-73. Згідно з останнім до
слідником, «усі публічні справи, як правило, вирішувалися при келиху. Цілковита тве
резість при цьому вважалася небувалою чи навіть компрометуючою. Алкоголь мусив
запечатувати всі зв’язки, альянси, присяги...» (Kuchowicz Z. Obyczaje staropolskie
XVII-XVIII wieku. S. 65); «На учтах зобов’язував "примус" до пиття. Коли знаходився
якийсь "слабак", який пробував уникнути виконання тосту, на нього кричали, грозили
йому, доливали йому силою... Такий співбесідник ставав посміховищем для зібраних,
випрошувався, уникав з келихом, але йому завжди доливали, тож мусив пити так дов
го, поки не впивався та не падав під стіл. Тоді про нього забували і давали йому спо
кій ... А відійти з учти було майже неможливо» (Ibid. S. 68-69).
100ЛННБ. Осс. 430, арк. 72 зв. (1668 p.).
286 Ча с т и н а II: Л Ю Д И
влаштовувало стрілецьке братство101. Шевці не проминали можливості випи

ти разом і при вступі до їхньої організації нового майстра, визволинах учнів
тощо. Використовувалася й будь-яка інша нагода, щоб особисто, а найчасті
ше в невеликому колі колег, зняти напруження після важкої фізичної праці.
Головним місцем зустрічей була цехова господа. З її власником цех укла
дав негласну угоду про обслуговування шевців, передовсім у дні виборів цех
містрів. Шевські цехмістри найчастіше брали алкогольні напої в борг, за тра
дицією покриваючи частину витрат на частунок для цехової братії. У 1670 р.,
пригощаючи після своєї присяги цеховиків, їхні очільники заплатили зі своєї
кишені за 7,5 гарнців меду102. Крім цього, шевці випили ще 50 гарнців напою,
але вже за кошт цеху (за оплату поручалися самі цехмістри).
Через зростання заборгованості перед шинкарями шевці часто змінюва
ли шинки, які обирали для своїх бенкетів. У 60-х рр. XVII ст. таким місцем
був шинок « у Салезіянки», згодом - « у Злотнички», « у пані Вінценти», «у
пані Черкесової», « у пані Снопкової» та ін. На цехові гроші замовлявся мед,
за який платили в середньому 2 5-30 зл., що дозволяло замовити 4 0 -5 0 гарн
ців напою. В окремі роки ці цифри відрізнялися: у 1698 р. було витрачено в
честь виборів 14 зл. 12 гр., у 1709 р. - вже 72 зл.103У тогочасному Львові один
гарнець дорівнював 3,84 л 104, отже, шевці, святкуючи обрання свого керівни
цтва, могли спожити за вечір більше 160-180 л цього алкогольного напою.
З кінця XVII ст. поряд з медом усе частіше ремісники замовляють горілку.
З огляду на це, витрати на прийняття у першій третині XVIII ст. зростають
до 50 -6 0 зл.105 Приблизно наполовину меншими були видатки на алкоголь
101 Докладніше про стрілецьке братство у Львові можна дізнатися з праці: Kul
czycki Т. Rys historyczny wraz z zbiorem przywilejów Towarzystwa strzelców lwow
skich... Lwów, 1848.
102ЛННБ. O cc. 4 3 0 , арк. 7 5 зв.
103 Oss. 427, k. 88; ЛННБ. Occ. 428, арк. 145 зв.
105 В Авґсбурґу за давнім звичаєм у день міських виборів також відбувалися великі
бенкети, з вишуканими стравами, великою кількістю випитого цеховиками вина й
пива. Але з 1682 р. такі почастунки влаштовувалися тільки для керівництва реміс
ничої корпорації, присяглих майстрів (у Львові аналогом були столові), можливо,
цехових слуг. Простих майстрів не запрошували, проте щорічні витрати на учти з
часом зростали. Так, у 1653-1683 рр. вони склали 5 гульденів, а у 1684-1720 рр. -
7-8 Гульденів ( Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. 247). Та хоча німецькі шев
ці й описувалися як любителі випити, при зіставному числі майстрів у двох містах
(близько 100 осіб), витрати у львівському цеху на бенкети виявляються значно ви-
у день Божого Тіла (друга за значущістю в шевському середовищі нагода для

хмільного бенкету). Так, у 1690 р. на учту «за старим звичаєм» на це свято
було витрачено 10 зл.106
Згідно з реєстрами видатків, значну частину грошей з цехової скарбниці
щороку видавалося на гостини, бенкети, частунки та інші заходи, що перед
бачали щедрі похмільні застілля. Кожен цех намагався накопичити великий
запас посуду, щоб мати чим приймати своїх майстрів на цехових святах107. За
існуючою в німецьких землях традицією кожен новий майстер дарував цехові
т. зв. вілком (нім. W illkom m ) - великий кубок з покришкою, на якому виграві-
ровував своє ім’я та прізвище і час вступу до корпорації. З XVI ст. ця традиція
поступово поширюється з північнонімецьких міст по всій Європі108. З актів
львівського шевського цеху відомо, що при вступі до братства підмайстрів да
рувався олов'яний посуд109.
1665 року більше половини цехового прибутку шевці витратили на алкоголь
ні прийоми: 183 зл.110 із 330 зл. У 1669 р. ця сума «на пиятику» різко зростає,
сягаючи 315 зл., але цехова братія не переймається111. Райці обурюються пове
дінкою шевців, які мають претензії до своїх попередніх цехмістрів, не погоджую
чись їх поквитувати з витрат на судові суперечки з партачами, водночас визнаючи
за ними право на такі великі видатки на застілля. Райці наказали шевському цеху
покрити витрати на судові справи та скласти окрему складку для вирішення пра
вових питань у майбутньому. Також цеховиків було застережено, щоб не видава
ли грошей на непотрібні речі та «не пропивали їх, але обертали на збереження
прав, ремонт вежі, на забезпечення її провіантом та інші цехові потреби» ш .
щими: згаданих 50-60 зл. проти 7-8 Гульденів у Авґсбурзі, що дорівнювали близько
16-18 зл. (за тодішнім валютним еквівалентом вартість одного Гульдена становила
2-2,2 зл., або 0,66 талера: Зварин В., Шуст Р. Нумізматика: Довідник. Тернопіль,
1998. С. 102, 354).
106 Oss. 427, k. 9 v.
107 Kluge A. Die Zünfte. S. 366. У середньовіччі цеховий посуд був переважно
дерев'яним, а в ранньомодерний час - здебільшого олов'яним, і тільки багатші цехи
могли собі дозволити срібний.
109 Статут підмайстрів від 1686 р. (див. Додаток 1, № 2).
110 3 цих коштів тільки незначна сума потрачена на страви (41 зл.), а решта - на
замовлення алкогольних напоїв (меду, пива, горілки).
111 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 77, с. 238-239.
112 Там само, с. 239.
Утім, пиятика в цеху не припинялася, аж поки у середині 70-х рр. XVII ст.
не з'явилася опозиція у вигляді молодих майстрів, що виступила проти цехмі
стрів і загалом старших майстрів. У 1674 р.Ян Береза та Ференс Вишинський,
діючи від імені молодих шевців, скаржилися раєцькому урядові на очільників
цеху: ті не виконують декретів міської ради; пропили цехову скриньку два
роки тому; те, що мали на вежі з амуніції та зброї, не знати де поділося, а
нічого нового не прикупили; брали від братів, які від їжджали, великі суми, а
тепер невідомо, де ці гроші, та й взагалі - «все, що візьмуть, то проп'ю ть»113.
Закінчується скарга вже цілком приголомшливим пасажем: виявляється, як
тільки хтось із молодших майстрів озивався про кривду, цехмістри відразу
садили його до в'язниці.
Визначена міською радою комісія з двох райців встановила за цеховими
рахунками, що « в цеху немає жодного порядку, цехмістри не вписують всіх
прибутків, витрачають гроші більше на пиятики та сварки між с о б ою »114. За
керівництва Бартоша Ґонсьоркевича (або Барана) та Григорія Паснікевича
шевська корпорація закупила лише камінь пороху, не придбавши жодної кулі,
«але на мед значні витрати виявилися, адже і скриньку з правами та привіле
ями в меді заставили ( тіеЛгіс га/ап1;омаІі)». Райці-депутати запропонували
цехмістрам власним коштом викупити цехову скриньку, що «до цього часу
п'є м ед » 115. У грошовій складці мали взяти участь і ті шевці, котрі допомагали
своїм зверхникам у споживанні цього меду.
Подібний закид у пияцтві та нестриманості цехмістрів прозвучав на су
довому засіданні у 1678 р. Під час п'яної бійки в шинку цирульника Юзефа
Янковича одному з цехмістрів - Іванові Городецькому - Антоній Солонкевич
закидав справу « п ро мідні таблички116, що він пропив». За словами свідка,
цехмістр Городецький, б'ючи києм Солонкевича, сказав: «Б ив тебе і ще буду
бити, як п с а » 117.
Невдовзі, у 1680 р., делеговані райці провели нову ревізію цехових витрат.
Міська рада, схвалюючи їхній звіт, з'ясувала, що в певні роки цехмістри винні
цехові, а в деякі - навпаки. Це пояснювалося тим, що багато коштів пішло на
113 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80, с. 1415-1417.

114 Там само, с. 1495.
115 Там само.
116 Йшлося про клейноди, що мали подарувати підмайстри, вступаючи до свого
братства.
117 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 498.
пиятику, особливо у 1677 та 1678 рр. - за очільництва Бартоша Ґонсьорке-

вича, Івана Городецького, Ґаспера Ляндольта і Теодора Григоровича. Ті мали
сплатити шевській корпорації по 20 зл., а вона, натомість, повинна була по
вернути їм певні суми за вказані роки. На майбутнє райці заборонили такі
видатки на пиятику - під карою повернення грошей цехмістрами118.
Заходи міської ради для стримання пияцтва в шевському середовищі дали
свої результати: у 1685 р. із 565 зл. прибутку тільки 116 зл., або орієнтовно
п'ята частина, витрачалася на почастунок119. 1715 року з 328 зл. прибутку та
ких видатків було 54 зл., тобто менше одної ш остої120. Проте і цей показник
не задовольняв райців, котрі після звіту депутатів звеліли шевському брат
ству, а конкретніше цехмістрам, не викидати гроші на непотрібні трунки
без відома братії та старших майстрів, а дбати про забезпечення військовим
спорядженням та їстівними припасами шевської вежі, утримувати яку були
зобов'язані цеховики. Також цехмістри мали скласти присягу, що всі кошти
видані на користь цеху121.
Та навіть такі значні обмеження витрат на спиртне не вирішили цієї про
блеми. Як засвідчують судові акти, кричущі випадки агресивної поведінки
п'яних шевців регулярно повторювались. У 1668 р. Ілля Ярославський, засі
даючи з колегами при чарці, словесно образив їхні права та їх усіх особисто,
навіть про замковий уряд погано відгукнувся122. 1702 року троє представни
ків шевського ремесла, які мали судову суперечку, прийшли до бурмістрів-
ського уряду напідпитку. Бурмістр звелів їм зайти наступного дня, бо в тако
му вигляді вони не можуть приймати присягу, ухвалену їм для складання за
попереднім декретом123.
Цехмістр шевського цеху Іван Гойдакевич у 1715 р. скаржився на Ми-
колая Кривецького за те, що він заснув у господі після випитого напере
додні. Гойдакевич розбудив його, мовляв «підемо разом, щоб тебе ніхто не
пограбував». А Кривецький у відповідь образив його, назвавши хлопом та
118 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 737.

119ЛННБ. Осс. 429, арк. 61 зв. - 70 зв.
120Там само. Осс. 428, арк. 164-166.
121 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 100, с. 130-131. Див. також аналогічний декрет з
того часу: Там само, спр. 102, с. 26-27.
122 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 713. Цікаво, що права шевців лежали на столі,
за яким вони за чаркою вели розмови.
123 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 566.
хамом. Після завзятої бійки суд визнав винними обох, засудивши до двох діб
ув'язнення у тюрмі та сплати по парі фунтових свічок до церкви св. Мико-
л ая124.
Деякі шевці-пияки не тільки засинали в шинках після весело проведених
ночей, але й ставали жертвою нічних пограбувань, коли, ледве тримаючись
на ногах, поверталися необачно додому. У 1720 р. швець Стефан Цудник
зі Святоянської юридики подав позов на Івана Зенкевича, мешканця цієї ж
юридики, на жінці котрого впізнав власний кунтуш, перероблений на жіноче
вбрання. Цей кунтуш шевцеві вкрали (разом з шапкою та хусткою), коли він
п'яний повертався з середмістя125. Обдертого до нитки, вояки запровадили
його до «кордиґарди». Зенкевич же відповідав, що кунтуш йому продали во
яки за випитий мед та горілку. При цьому вони сказали, що це не крадений
товар, а взятий зі злочинця. Суд вирішив не чіпати цих найімовірніших вину
ватців, наказавши Зенкевичу повернути одяг Цудникові або справити йому
інший.
Пияцтво інколи закінчувалося трагічно для рідних пияка, як це спосте
рігаємо у випадку з шевцем Пйотром П'ясецьким. У 1698 р. його колишня
теща Катажина Пєховська, разом із сином, також шевцем Якубом Кобець-
ким, заявила на зятя в суд, звинувативши у смертельному побитті вагітної
дружини й вимагаючи за це кримінального переслідування126. П'ясецький
усе заперечував, стверджуючи, що його без вини ув'язнили в замковій тю р
мі. За словами оскарженого, саме теща зі швагром, поклавши якісь банки на
його жінку, «загубили ї ї» 127. Після заслуховування свідків під присягою ви
явилося, що П'ясецький, будучи напідпитку, випадково впав на свою вагітну
дружину в суперечці з сусідами. Вона ж померла лише через кілька тижнів,
під час важких пологів. Бурграбський суд, фактично, залишив П'ясецького
непокараним, постановивши укласти інвентар спільного майна, з якого чо
ловікові покійної мало припасти 2/3, а її спадкоємцям - 1/3.
124 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 654-655.

125 Там само, спр. 577, с. 14-15.
126 Фізичне використання сили батька й одночасно майстра щодо дітей, слуг, а
деколи і дружини було звичним явищем в європейському місті, але при цьому за
суджувалася брутальність, невмотивована агресія. У таких випадках громада могла
впливати на ремісників через судовий позов (Friedrichs C. R. The Early Modern City.
P. 174-175).
127 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 561, с. 282-283.
Очевидно, саме надмірне вживання алкоголю спричиняло періодичні на

пади божевілля у шевця Юзефа Хрищинського. Один з них досить детально
описаний у свідченнях підмайстрів, котрі працювали в цього майстра128. У
суботу, 28 квітня 1708 р., Хрищинський вийшов до міста - чи до костелу, чи
в іншій справі. Повернувся нібито тверезим, дав шевчикам сніданок, а дру
жині («м айстровій») виділив гроші на купівлю продуктів. Після сніданку
покраяв шкіру для роботи підмайстрам і раптом сказав до жінки: «Басю,
ходімо». Вона пішла з чоловіком до комори, а через деякий час почала кли
кати на допомогу: «Криштофе, Яне, рятуйте, бо заб є мене». Коли один з
шевчиків зайшов до комори, майстер замахнувся на нього, й той зі страху
втік. Челядники побігли до сусіда - кравця Григорія Яновича, котрий меш
кав у тому ж будинку. Потрохи Янович утихомирив шевця, давши змогу його
дружині втекти. Хрищинський упав на коліна і бив у землю чолом, промов
ляючи: «Знайшов клейнод і скарб п'яти ран Христа Бога, пошліть за катом,
хай шию відітне, буду судити райців». Згодом рушив за своєю жінкою, далі
говорячи, що знайшов «клейнод п'яти ран Ісуса». Коли кравець звернув ува
гу, що швець побив власну дружину, той у відповідь сказав: «Б ога не маєш,
щоб у тебе рана була». Пізніше прийшов грек-купець, котрий теж йому по
вторив, що майстер підняв руку на свою жінку. Хрищинський його вдарив,
почалася бійка. Вибігши на вулицю, швець бив усіх, кого бачив, поки його не
було зв'язано по руках та ногах і заарештовано.
Звільняючи шевця з тюрми, четверо старших майстрів - Франциск Ербест,
Станіслав Подбжезняк, Марцін Амальович, Іван Гойдакевич - поручилися за
Хрищинського, що він стане до суду в наступну суботу. Вирок раєцького суду
був лаконічним: покарати за цеховим звичаєм 50 плагами129. Але навряд чи
таке суворе покарання (як правило, тілесну екзекуцію призначали тільки під
майстрам або учням) суттєво вплинуло на цього майстра. Через кілька років,
у 1712 р., вже сам Хрищинський приймав зобов'язання перед урядом, що під
карою ув'язнення утримається від пиятики, уникатиме сварок з людьми, ж и
тиме у злагоді з дружиною Барбарою 130.
Інший львівський швець Стефан Терпиловський, постійно випиваючи,
тримав у жорсткій покорі все жіноцтво у своєму домі - тещу Уршулю, жінку
128 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 911-912.

129 Там само, с. 919.
130Там само, спр. 99, с. 383.
Барбару та її сестру Катажину. Врешті його п'яні випадки переповнили їхню

чашу терпіння і 1689 р. вони всі разом прийшли до суду де заявили про свого
«зятя, чоловіка та швагра», який на господарстві не статкує, з хати все, що
може виносить і пропиває, роботи не пильнує, у бідність себе та сім'ю вво
дить, має великі борги за ятку і не сплачує їх, тому скоро її втратить131.
Не були цілковито байдужі до алкоголю й жінки. Хоча, звісно, не можна
стверджувати, що їхнє пияцтво було настільки ж масово поширене в шев
ському середовищі, як чоловіче. Лише окремі представниці слабкої полови
ни регулярно фігурують на сторінках актових книг з такою скандальною
репутацією. У 1688 р. дружина Романа Валіницького, шевчиха та мешканка
старостинської юридики Анастасія Леміна після виходу з ув'язнення, за при
сутності мешканців юридики шевця Валентина Фарини та пекаря Теодора
Яремковича, обіцяє жити у згоді з чоловіком, не вчиняти сварок та не пиячи
ти, спокійно виховуючи дітей132.
Ж інки цехмістрів Івана Городецького та Івана Гойдакевича, будучи су
сідками, часто з'ясовували між собою стосунки, причому найчастіше - на
підпитку. 1701 року при шевських ятках Городецька обізвала Гойдакевичеву
«пиячкою, бестією », коли та завела розмову про заздрість з боку інших шев
чих133. Пияцтво жінки сумно відбивалося насамперед на її дітях. Так, про ту
ж Гойдакевичеву казали: одягнула святкове вбрання, а в хаті діти не мають
що їсти.
Традиція проведення вільного часу з чоловіками у шинках для жінок не
була заборонена. Користаючись цим, деякі дружини шевців часто затриму
валися в шинку та спивалися, що не раз призводило до сварок та бійок. У
1708 р. М арина Пташкевичева визнала, що ввечері її син, цехмістр Василь
Стефанович, прийшов до неї та запросив «на кварту меду». Вона відклала
роботу і рушила зі своєю невісткою Анастасією до шинку в кам'яниці Пас
тернака. Спілкуючись при чарці, Стефановичева взяла торбинку з грошима
і жартівливо вдарила шевця Франциска (Томаша) Ербеста, промовляючи:
«О тож , пане Ербесте, будете з моїм чоловіком колегами». А тоді додала, що
дасть за це 10 талерів. Але обраний нею «кандидат на керівництво в цеху»
поставився до пропозиції дуже неприхильно. Після обміну ущипливими
131 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 287.

132 Там само, с. 152.
133 Там само, спр. 93, с. 180.
фразами цехмістрова сказала: «Ти склеп». На це Ербест відповів тим же, а

потім; вставши, заявив: «Твій чоловік у мого батька за хлопця був, а твоя се
стра у мого батька хліб просила. Тепер ти маєш протекцію пана хорунжого,
але по-старому є дроворубкою »134. Така несподівана образа честі настіль
ки сильно вразила жінку, що та, перебуваючи під дією алкоголю, вдарила
співрозмовника в обличчя, відтак розпочалася бійка. Уряд бурмістра, що
розглядав справу, покарав і Стефановичеву, і Ербеста, наказавши ув'язнити
обох «за колодкою». Також вони мали навзаєм перепроситись у цеху та
сплатити штраф судові.
6 .8 . В ойовнича челядь
Найзапальнішими забіяками в шевському середовищі, звичайно, були

молоді безшабашні шевчики. Здебільшого бійки відбувалися між ватагами,
гуртами учнів та підмайстрів різних фахів. Такі сутички, очевидно, були
своєрідним спортом у тогочасному Львові - саме на це спрямовувалася
зайва молодеча енергія ремісничої молоді. У деяких німецьких містах цю
енергію намагалися скерувати у спокійне русло. Так, 1706 р. у шевському
цеху Франкфурта-на-Майні дозволили поєдинки між підмайстрами під на
глядом старого майстра. В описі читаємо про три раунди кулачного бою,
що припинявся, коли один із його учасників падав на землю. Після поєдин
ку обидва супротивники подавали один одному руку, залишаючись друзя
ми135.
Натомість у Львові реміснича молодь найчастіше змагалася між собою
зовсім не «по-спортивному». У 1687 р. відбулася бійка між ковальською та
шевською челяддю в кам'яниці Щепановичівській на вулиці Зарванській, де
розташовувалася господа ковальських підмайстрів. У результаті побитими
виявилися шевчики. Після судового розгляду, в який були втягнуті обидві ре
місничі корпорації, сторони погодилися на компромісну угоду. Згідно з нею,
не підмайстри-ковалі, фактичні винуватці побиття, а весь ковальський цех
сплатив побитим шевчикам 30 зл.136
134 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 1095.

136 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 705-706.
Того ж року сталася сутичка на передмісті, у шинку єврея Орина, між

шевчиками та пекарчиками137. А приводом до сварки та колотнечі між челяд
дю двох ремісничих спеціальностей був конфлікт між шевчиком Стефаном
Волощишиним, що доводився сестрінцем пекарчику Іванові Шишолці.
Дуже часто з'ясовували стосунки на кулаках підмайстри шевського та кра
вецького ремесла, чисельність яких була найвища в місті. У 1711 р. почалася
велика й довготривала ворожнеча між шевчиками та кравчиками. Дійшло до
того, що цехмістри шевського цеху разом з підмайстром Марціном Ґузіком
від імені всіх підмайстрів внесли скаргу проти кравців, як поручителів за
свою челядь. Конкретніше оскаржувалися п'ятеро кравчиків, котрі побили
шевчика Василя Лісовського. Кравці захищалися в суді тим, що шевським
підмайстрам давно було заборонено приходити до господи, де сидять крав
чики та куш нірики138. Не чекаючи вироку суду, шевчики взялися «виправ
ляти справедливість» самостійно: зловивши у місті кравчика Стефана За-
харясевича, сильно його побили. Уряд покарав обидві сторони, наклавши
запоруку (« в а д іу м » ) у сумі 100 гривень у разі порушення спокою однією
зі сторін.
Через 15 років, у 1725 р., кравчикам знову «дісталося» від підмайстрів
шевського цеху. Цехмістри-кравці виступили з оскарженням цехмістрів-
шевців у справі побиття шевчиками (вказано прізвища Симона Скородин-
ського, Петра Лободинського, Георгія Вишинського) кравчиків. А сталося це
насамперед через підбурювання підмайстрів шевцем Симоном Мосяжни-
ком (Осиповичем). Шевські цехмістри у відповідь вирішили перекласти всю
вину на згаданих осіб, вигороджуючи цех у цілому.
Зіткнення між підмайстрами відбувалося в понеділок після Пасхи на Ви
сокому замку. Розпочав сварку, а тоді й бійку майстер Осипович, потім до
лучилися підмайстри-шевчики (близько трьох десятків), жертвою яких став
кравчик Стефан Тиснякевич. Коли він впав, його стали закидати камінням, у
чому взяли участь і жінки («ш евчихи»). Після того як до Тиснякевича під
бігли інші кравчики, спалахнула загальна бійка: «билися, чим могли» і що
потрапляло під руку (палиці, каміння тощ о)139.
137 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 6.

138 Там само, спр. 99, с. 203. Див. також: Там само, спр. 101, с. 536.
139 Там само, спр. 109, с. 1353-1359.
Очевидно, що такий вибух неприязні між представниками обох ремісни

чих спільнот мав тривале підґрунтя. Поштовхом до його формування могло
бути, наприклад, не деталізоване точніше покарання кравця Огородничка
«на куну» при церкві св. Миколая за наказом церковного уряду - позивачем
у цій справі виступали шевчики140.
Дещо пізніше ця історія мала продовження: кравці повідомляли в суді, що
шевці залучили до з'ясування стосунків різничків та студентів, котрі допо
магали їм битися під муром костелу оо. реформатів та на юридиці св. Івана
Хрестителя. А через три роки, у 1728 р., міські акти знову фіксують судові
справи, супротивними сторонами в яких є шевська та кравецька челядь141.
Відсутність більшого розголосу в цьому разі можна пояснити примиренням
та полюбовною угодою ще до стадії судового розгляду.
У 1720 р. декілька шевчиків разом з ткачиками мали пригоду з підмайстра-
ми-мечниками, з котрими разом сиділи у шинку кам'яниці Гребінки, що на
вулиці Руській. Шевчики-католики пили окремо від українців, відзначаючи
своє свято («К вітну неділю»). Сварка почалася, коли хтось із мечничків уда
рив стару шевчиху. За неї заступилися шевчики, і зав'язалася загальна бійка.
«Ви, шевчики, шиєте нам чоботи червоні, жовті, а ми вам - залізні», - крича
ли мечнички, за свідченням присутніх, нападаючи на супротивників142. Також
під час сутички побили п'яного мечника, що лежав на лаві у шинку. Міські
ціпаки, які прибігли на місце колотнечі, схопили шевчика Михайла Кульчиць-
кого та ще одного мечника. Цікаво, що мечнички не знали, хто саме їх побив,
і звернули свою лють на ткачиків, наступного дня, в понеділок, затіявши га
лас перед кам'яницею Маєрановича, де проходили цехові збори ткачів.
Декрет у цій справі, де позивачами були два цехи - ткацький та шевський,
а відповідачем - мечницький, вийшов каральний - передовсім для підмай-
стрів-мечників, щодо котрих застосували як ув'язнення, так і тілесні пока
рання плагами, а також для шевчиків, які побили п'яного майстра-мечника143.
Підмайстри-шевці Яцентій Фризовський, Ян Коростилевич, Василь Цапке-
вич, Михайло Білинський, Михайло Кульчицький мали сплатити по 2 зл. ко
жен.
140 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109, с. 1355.

141 Там само, спр. 110, с. 630-631.
142 Там само, спр. 108, с. 332.
143 Там само, с. 342-345.
Бійки між молодими хлопцями виникали і на любовному ґрунті. Ймовір

но, такий характер мало з'ясування стосунків у 1702 р. між шевчиком Андже
ем Прухницьким та братами Терези, дочки Бартошевої вдови. Тереза жарту
вала з п'яним челядником, а той у відповідь вдарив її « в гу б у » 144. За це старші
брати дівчини сильно побили кривдника киями. Напад на підмайстра-шевця
підняв на ноги його колег, які, вочевидь, уважали таку кару незаслуженою.
Проте до реальних дій вдалися тільки найближчі приятелі Прухницького,
підмайстри шевця Станіслава Подбжезняка, котрі вчинили бучу перед бу
динком Бартошевої вдови на Галицькому передмісті, недалеко біля цвинтаря
та шпиталю св. Лазаря. Невдовзі й майстри були втягнуті до цієї вже цілком
не «ам урної», неприємної історії. Наступного 1703 р. Станіслав Подбжез-
няк скаржився про побиття з боку Міхала Каницького, що могло статися че
рез його шевчика Прухницького145.
«Бійцівські якості» іноді посилювались у підмайстрів, коли ті відчували
підтримку своїх майстрів. У 1718 р. двоє німців-шевчиків, котрі працювали у
Франциска Лоє, вчинили сварку, а потім бійку з сусідом цього шевця - німцем
Генриком Бурґманом. За скоєне челядники потрапили до ув'язнення на тиж
день та день, відповідно до провини, оплатили новий одяг і судові витрати146.
Навички, набуті у шинках, під час різних сутичок деякі підмайстри вико
ристовували не тільки для виходу молодечої енергії, але й для цілком кримі
нальних дій. Так, 1664 р. шевчик Василь Щупачик «разом з помічниками» був
звинувачений у сильному побитті Войцеха Високанського, все обличчя й голо
ва котрого були закривавлені, а також у його пограбуванні в кам'яниці Живер-
та, де потерпілий позбувся шапки вартістю 8 зл. та грошей на суму 3 зл.147
6.9. « М іж с в о їм и » (к о н ф л і к т и в ц е х у )
У боротьбі за владу, впливи та престиж між майстрами в цеху складали

ся нерідко дуже непрості взаємини, що часто виявлялося у формі гострих
144 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 94, с. 278-279.

145 Там само, с. 525.
146Там само, спр. 102, с. 637-638; спр. 107, с. 586. Про цей конфлікт див. також на
с. 231 нашого видання.
147Там само, спр. 556, с. 265.
СОЦІАЛЬНЕ ЖИТТЯ 29 7
сутичок, далеко не завжди словесних. Для прикладу 1689 р. швець із Підза-

мча Шимон Мачукевич позивав двох своїх колег Василя Батюкевича та Іва
на Мандзяка (або «Б упчика») за побиття148. Бурграбський суд виніс вирок
останньому заочно, бо той не з'явився на судові засідання. Через таку лег
коважну поведінку та неповагу до правосуддя М андзяка позивач міг через
замкових слуг ув'язнити його, а також заволодіти його маєтком на суму на
кладеного на нього штрафу.
У 1693 р. шевська родина Андрія та Катерини Лихварів з Підзамча вла
штувала нічний напад на будинок іншого шевця - Павла Нижанковського,
що закінчився побиттям господаря149. Напевно, подружжя мало вагомі при
чини вчинити нічне побоїще.
1703 року майстер шевського цеху Шимон Ґелда дав на огляд рани на го
лові та під очими, завдані йому колегою Станіславом Свейнеровичем150. У
1717 р. швець Іван Ґродзь засвідчив побиття з боку іншого цеховика Івана
Ярославського151. Наступного року оскаржують один одного два члени шев
ської корпорації Томаш Зиполінський та Якуб Малкон.
У 1705 р. виникла бійка в шинку при Мазанській кам'яниці на вулиці Д о
мініканській між старшим майстром Франциском Ербестом з дружиною та
шевцями з Сенявщини Іваном Гойдакевичем та Іваном Супроновичем. Н е
приємна пригода трапилася у вечірній час. За словами Ербеста, шевці спо
чатку ображали його словами, потім вдарили в обличчя, а тоді повалили на
землю разом з жінкою та «били як їм сподобалося»152. У відповідь Гойдакевич
оскаржив Ербеста, який закидав йому підданство (« iz chłopstwo mu zadaiąc»)
і цим спровокував сутичку. У ході судового засідання з'ясувалося, що Ербесто-
ва дружина була вагітна. Суд постановив: Ербестові - скласти присягу, що не
давав приводу до бійки, а Гойдакевичу - від наступного понеділка сісти у зам
кову вежу на весь тиждень і не виходити, поки не перепросить позивача через
гідних довір'я людей та не сплатить штрафу в розмірі 10 гривень (потерпілому
та суду). Щодо особи Супроновича, котрий не з'явився до суду, було вирішено
також посадити його до в'язниці, але без накладення грошових стягнень.
148 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 344.

150Там само, спр. 94, с. 291.
151 Там само, спр. 107, с. 202.
152 Там само, спр. 562, с. 30.
Подібну ситуацію, пов'язану з образою честі в 1709 р., відображає судова

суперечка цехмістра шевського цеху й одночасно війта Сенявщини Івана Го
родецького з майстром Яцентієм Вороною. Якось, коли шевці засіли в цехо
вій господі на мед, зайшла розмова про перебування шведів у Львові, і Воро
на сказав Городецькому, що той «відступив від нас та наше право потоптав»,
двічі присягаючи місту153. Цехмістр піднявся з-за столу та голосно почав
ганити Ворону. Той, не стерпівши, кинув велику склянку («скляницю ») в
очільника цеху і так «вдало», що осколки повпивалися в тіло й Городецький
мусив чотири тижні відлежати на ліжку.
Винуватець боронився тим, що цехмістр нешанобливо відізвався про його
народження і рукою вдарив його « в губу», а скляниця була кинута не в по
терпілого, а в іншого, і це сталося... випадково. Суд вимагав надати додаткові
документи й представити гідних довір'я свідків. Після того як Ворона приніс
лист, який підтверджував законність його народження, Городецькому було
наказано тримати «вічну мовчанку» в цьому питанні та поважати Ворону
нарівні з іншими шанованими мешканцями Львова. Щодо іншого аспекту
цієї справи, то кидання склянкою у свого війта та цехмістра, що розглядалося
як підрив авторитету влади, не могло минутися майстрові безкарно - він му
сив засісти на два тижні на замку, сплатити 14 гривень штрафу і перепросити
Городецького через рівних йому гідністю цеховиків.
Поряд з Вороною, постійним опонентом Городецькому був його сусід на
Сенявщині Іван Гойдакевич - численні сварки з ним нерідко переростали
у невеликі сусідські війни. У 1704 р. виник черговий конфлікт між Іваном
Городецьким та подружжям Гойдакевичів. Свідки, викликані до суду зга
даним війтом, стверджували, що це подружжя п є, постійно здіймає галас,
свариться, а сам Гойдакевич часто «б є та калічить жінку», коли ж сусіди їм
роблять зауваження, то чують у відповідь ганьбу154. Свідки з боку цього сі
мейства повідомляли, що війт Городецький заявив Гойдакевичу таке: «Твій
батько - курносий, а мати - свиня, заплачу за твій будинок, а ти підеш на
ш ибеницю »155.
Вирок суду був винесений загалом на користь родини Городецьких. Єва
Гойдакевичева мала сидіти у в'язниці доти, поки не пообіцяє шанувати
153 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 43-44.

154 Там само, с. 23-25.
чоловіка, не впиватися по корчмах, « з кумками не засидж уватися». Іван

Гойдакевич був ув'язнений на тиждень і мусив сплатити Городецькому та
судові по 6 гривень. Якщо ж Гойдакевичі подібно поводитимуться й нада
лі, то будуть з юридики вигнані. Заслужили на покарання і Городецькі, які
ганьбили законне народження Гойдакевича, - за це вони мали дати до церк
ви св. М иколая чотири фунтових свічки та 10 гривень судові. У разі, якби
сварки між сусідами продовжувалися, то Городецького буде відсторонено
від війтівства.
Попри такі застереження, 1709 р. все почалося по-новому. Спершу в шин
ку Лохмана побилися Городецький із Гойдакевичем156. Після цього жінка Го
родецького вибила у будинку Гойдакевичів шиби та вчинила велику сварку зі
своєю сусідкою. Суд визнав винними обидві сторони й закликав їх до поряд
ку та взаємних перепросин.
Конфлікти між майстрами виникали не тільки під час тривалих пияць-
ких посиденьок - часом вони мали й поважні матеріальні підстави. Так,
1718 р. відбулася бійка у цеховій господі Ґловацької, біля монастиря оо.
францисканців, що закінчилася пораненням Івана Пташкевича та К онстан
тина Комажинського. Шевці збиралися вже додому, як Комажинський, п о
тиснувши на прощання руку Івану Росоловичу, обернувся й випадково за
чепив Пташкевича. У сінях спалахнула сутичка з подальшими обопільними
фізичними ушкодженнями - обидва пустили в хід ляски, що їх носили при
собі157.
Інколи за допомогою кулаків молодь утверджувалася в шевському сере
довищі. Очевидно, саме з цією метою молодий підмайстер, який ось-ось мав
вступити до цеху, Костянтин Браткевич восени 1690 р. затіяв бійку зі ста
рим майстром Григорієм Яворовським, котрий мешкав на Сенявщині158.
Парадоксально, але такий вчинок залишився непоміченим для решти членів
корпорації, а точніше її керівництва, і наступного 1691 р. Браткевич безпере
шкодно ввійшов до львівської шевської спільноти159.
156 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 5 6 2 , с. 3 7 5 - 3 7 6 .

157 Там само, спр. 107, с. 5 6 4 .
158 Там само, спр. 5 5 9 , с. 4 7 9 - 4 8 0 .
159 О бб. 4 2 7 , к. 15 у.
6 . 10. У РЕМІСН И ЧО МУ ОТОЧЕННІ
Ремісники однієї спеціальності найчастіше проводили час за чаркою ра

зом, тому й сутичок між шевцями було найбільше. Проте в шинки заходили
також представники інших фахів, що могли не дійти згоди у якійсь справі,
особливо коли голова була задурманена пивом, медом або горілкою. Напев
но, найконфліктніші взаємини у шевців склалися з кравцями - другою за чи
сельністю після шевців ремісничою групою в місті. Бійки між ними почина
лися вже на рівні підмайстрівських ватаг, продовжуючись у зрілому віці, коли
шевці невдало перетиналися в корчмі з кравцями. Так, у 1683 р. двоє членів
шевського цеху - Іван Городецький з юридики Сенявщина та Миколай Ясін-
ський з Підзамчанської юридики - показали перед бурграбським урядом слі
ди побоїв, яких вони зазнали у шинку єврея Ефраїма на передмісті від крав
ців Івана Шишолки, Івана Підкови, Стефана Зарицького, Василя кравця160.
1723 року Альберт Піщимонка позивав до суду за нанесення йому фізичних
ушкоджень кравця Яцентія161.
З деякими іншими ремісниками у майстрів шевського ремесла стосунки
також складалися непросто. Так, 1664 р. Іванко Ґроткевич протестував про
ти побиття його мулярем Стефаном Венґжиним у корчмі в будинку війтової
Олеярки на юридиці Зборівщина162. У 1668 р. швець Ян зазнав побоїв від гап-
тяра Василя та його челяді163. А 1686 р. Іван Стефанович скаржився за знева
гу та бійку в шинку на цимбаліста Станіслава Мазуркевича164. Через два роки
був побитий «н а громадській дорозі» пекарем Альбертом Косцерським
М арко Деревінський165.
У 1689 р. швець Якуб Ґомолінський (Гомулка) позивав чинбаря-замшів-
ника Григорія Ш умського з Підзамча за побиття. Перед тим Шумський
заступився за хлопця-шевчика, якого, очевидно, покарав Ґомолінський.
Чинбар бив шевського майстра сам, а тоді ще й покликав на підмогу вояка-
драгуна, котрий проходив мимо166. Суд визнав винним Шумського, оскільки
160 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 557, с. 104-105.

161 Там само, спр. 563, с. 255.
162 Там само, спр. 556, с. 312.
163 Там само, с. 698.
164 Там само, спр. 558, с. 248.
165 Там само, спр. 559, с. 118.
166 Там само, с. 317-318.
той до шевчика «не мав ніякого права та опіки», ув'язнивши оскаржувано

го на три дні зі сплатою по 3 гривні постраждалому шевцеві та на користь
судової установи. Окрім того, чинбар мав перепросити Ґомолінського за об
разу честі.
Конфліктними були й взаємини подружжя шевця Костянтина із котлярем
Войцехом - війтом на юридиці Лагодовщина, у будинку якого воно винайма-
ло кімнату. Дійшло навіть до побиття шевцем війта, трощення вікон у його
домі167. Бурграбський суд покарав Костянтина, а також наказав йому покину
ти війтівський дім.
Справжній дебош вчинив і швець Павло у 1668 р. на юридиці вірменсько
го архиепископа («Біскупщ ині»), коли в шинку будинка галицького підко
морія168 ввечері побив Яцька Рейташевича. Не вгамувавши цим своєї п'яної
енергії, він вибив чотири шиби, повиривав віконні рами. Дісталося від нього
й незнаному ближче Карвацькому, а якомусь «Кроликові» він погрожував
позбавленням ж иття169.
З'ясування стосунків таким способом коштувало окремим цеховикам
круглої суми на відшкодування постраждалій стороні. У 1690 р. аптекар
Казимир Диноборський від імені хворого пряничника ( йиісірапагіі ) Яна
Орловського квитує шевця Анджея Тецнера зі сплати 100 зл., відповідно до
урядового запису170. А 1705 р. Іван Пташкевич заплатив 9 гривень чинбареві
Яцентію Киселю з жінкою Анастасією за поранення зброєю, зобов'язавшись
також покрити витрати на послуги цирульника, який лікував пораненого171.
Цей швець, імовірно, часто пускав у рух шевський ніж (гнип), бо й через
25 років, у 1730 р., його в цьому оскаржував Ян Прусіновський. Пташкевич
покликав його нібито на перепросини, а сам «ш туркнув його гнипом під
серце, але з Божою допомогою гнип зігнувся, не зашкодивши, проте зали
шився зн ак » 172.
167 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 438.

168Галицьким підкоморієм у той період був Миколай Трусколяський на Мартино
ві (Mikołaj Truskolaski na Martynowie): Urzędnicy województwa Ruskiego XIV-XVIII
wieku (ziemie halicka, lwowska, przemyska, sanocka). Spisy / Opr. K. Przyboś. Wro
cław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź, 1987. S. 57.
169 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 556, c. 758-759.
171 Там само, спр. 562, с. 67.
172 Там само, спр. 577, с. 518.
Іван Пташкевич мав суворий характер, що виявлялося передовсім у його

ставленні до оточення. У 1719 р. він дуже сильно побив власного учня - так,
що той довго лежав на землі, а потім пішов до сусіда - різника Кшиштофа
Чабана, в якого й провів наступну ніч. Швець продемонстрував свою об-
раженість поведінкою милосердного сусіда, через що між ними виникла
сварка173. Цікаво, що суд став на бік Пташкевича, бо формально майстер міг
так поводитися з учнем, «виховуючи та навчаючи» його із застосуванням
грубої фізичної сили, тому Чабан апелював у цій справі до вищої судової
інстанції.
Нерідко п'янільвів'яни були не проти влаштувати «дуелі» на киях, після
чого на їхніх головах з'являлися численні синці та рани. Прикладом такого
«спілкування» є хоча би бійка шевця Томи Яновського з передміщанином
Яцентієм Венгриновичем у 1703 р.174
Після не одної вихиленої чарки поважні майстри часом ставали цілком
неадекватними. Так, у 1695 р. Томаш Ожаровський отримав позов до кри
мінального суду з боку міського інстигатора після того, як до третьої години
ночі затримався у середмісті в шинку. Перспектива залишатися до світанку
на львівському бруку не приваблювала Ожаровського, і він попрямував по
вул. Руській до Босацької фіртки. Там, намагаючись відкрити браму, щоб по
трапити на передмістя, де було його помешкання, побив нічного бурмістра
Домініка Орлінського. Коли ж йому так і не вдалося пройти через фіртку,
швець вискочив на вал, потім «перескочив паркан» та опинився на перед
місті175. Випадковий свідок цієї картини лучник Себастіян Вижбицький за
уважив, що Ожаровський лаявся в бік кам'яниці Бартоломея Зиморовича,
де тоді жив райця й колишній бурмістр Марцін Нущинський176. Очевидно,
така зневага міських порядків та авторитету влади дорого обійшлася шевце
ві. Втім, Ожаровський, котрий до того ж був війтом юридики, міг мати кошти
на правові сутички навіть з міськими урядовцями.
Інколи міжремісничі конфлікти накладалися на родинні взаємини. Напри
клад, так сталося у 1740 р. - тоді коваль Ш имон Івашкевич разом з удовою
Анною Шемельовською скаржилися на шевського цехмістра Стефана Ше-
173 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 576, с. 367-369.

174 Там само, спр. 94, с. 698.
175 Там само, спр. 90, с. 1001.
мельовського, який напав на їхній будинок та побив коваля177. Причиною су

перечки стало виконання заповіту померлої Анастасії Ґуцихи, свекрухи Анни
Шемельовської, котра не згадала у своїй духівниці Стефана Шемельовського.
6 .1 1 . К о н ф л ік т и з є в р е я м и
У XVII ст. відносини між християнами та євреями у Львові значно погір

шилися178, що було характерно й для багатьох інших міст і містечок Поль
сько-Литовської держави179. Не залишалися осторонь міжрелігійних заго
стрень і шевці. Відомо, що деякі з них брали участь у великому погромі єв
реїв Львова у 1664 р. За це, вочевидь, швець Федір Ляхович сидів у в'язниці
під ратушею180. Єврей Файбіш Зелікович, який, імовірно, тоді потерпів від
нього, через 22 роки після цих подій примусив шевця продати частину Ве-
личковського ґрунту, котрим той володів, будучи опікуном сина Василя Пас-
нікевича (Ш идля)181. Зразу ж по продажу цього ґрунту, розташованого «м іж
євреями» на Підзамчі, Ляхович отримав поквитування з усіх своїх боргів.
Різні форми насильства чи радше вияву нетолерантності та несприйняття
застосовувались у цей важкий для всіх час із обох боків. Невдовзі після по
грому, в 1667 р., виникла суто побутова сварка між підзамчанськими реміс
никами ковалем Іваном, шевцем Михалком та єврейкою Ш имчоновою182. Та
177 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 578, с. 437-438.

178 Антиєврейські погроми та конфлікти на релігійному ґрунті у тогочасно
му Львові описано ширше у: Капраль М. Антиєврейські заворушення та погроми
у Львові XVII-XVIII ст. / / Соціум: Альманах соціальної історії. К., 2003. Вип. 3.
С. 89-100.
179 Цю ситуацію, також на галицькому матеріалі, докладніше висвітлюють:
Krochmal /. Krzyż і menora. Żydzi і chrześcianie w Przemyślu w latach 1559-1772.
Przemyśl, 1996; Tollet D. Historia Żydów w Polsce od XVI wieku do rozbiorów.
Warszawa, 1999; Gąsiorowski S. Chrześcianie i Żydzi w Żółkwie w XVII і XVIII wieku.
Kraków, 2001.
180 ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, спр. 558, с. 304. Загалом львівські шевці нечасто зазна
вали кримінального переслідування, випадки якого уЛьвові фіксувалися тоді у т. зв.
чорних книгах. Шевці, як і багато інших ремісників, не раз билися в шинках, госпо
дах та ятках, але рідко переступали ту межу, що відокремлювала їхні хуліганські дії
від злочинів, ідентифікованих як кримінальні.
181 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 558, с. 309-310.
182 Там само, спр. 556, с. 484-485.
зайшла до будинку; де мешкали ремісники, й через учня сапянника розпоча

ла суперечку Під час словесної сутички коваль плюнув жінці в лице, а швець
хотів вдарити її черевиком. Бурграбський суд постановив, що обоє вони по
винні перепросити Шимчонову, а швець, окрім того, мав також заплатити 10
гривень штрафу судові (інакше йому загрожувала в'язниця).
1679 року «колегія всіх станів та націй» міста скаржилася на львівських
євреїв. Серед інших приводів до можливих антиєврейських заворушень зга
дувалося побиття євреями з допомогою жовнірів (вони під орудою комен
данта мали оберігати спокій у місті) майстра шевського цеху Войцеха Віхера
(Вільхера) у кам'яниці Кушевича на вулиці Краківській. Бідного шевця по
били майже до смерті183.
Із другої половини XVII ст. на побутовому рівні зростає число прикладів
насильницьких дій з боку обох сторін. У 1685 р. швець Ш имон Мачукевич із
дружиною Ксенією, мешканці Підзамча, позивали єврея Іцка Левковича за
побої та забрання двох пар черевиків (ще дві були знищені в результаті вза
ємної шарпанини)184. При цьому Мочукевич визнав свій борг перед Левкови-
чем, але зовсім незначний - на суму 2 зл.
У 1703 р. єврей Гірш Солінович оскаржував свого сусіда на Підзамчі шев
ця Івана Сидоровича, який нібито кинув каменем йому в голову, проте об
винуваченого не покарали, оскільки Солінович не мав свідків185. 1717 року
Тобіас Абрагамович подав до суду на Казимира Скшекевича за нанесення
йому тілесних ушкоджень, хоч насправді швець цього не чинив. За словами
позивача, Скшекевич після словесної суперечки з ним намовив священика
Навроцького до його побиття186. Однак розвитку цієї судової справи в актах
немає. Очевидно, війтівський уряд не побачив складу злочину в діях шевця
та відіслав єврея до відповідного духовного суду, компетентного у такій си
туації.
Часто ініціатором різних антиєврейських виступів була молодь. Знаємо,
наприклад, що 1725 р. за вдову гаптяра Маріанну Кущаковичеву поручилися
цехмістр шевського цеху Андрій Зенкевич та її батько, швець Миколай Григо
183 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 1592.

184 Там само, спр. 558, с. 16.
185 Там само, спр. 561, с. 645.
186Там само, спр. 107, с. 69, 76.
рович, що вона стане перед судом у справі з євреєм Левком М ошковичем187.

Той оскаржував хлопців-слуг Кущаковичевої у побитті та крадіжці речей.
6.12. Ж інки та н а с и л ь с тв о
Ж іноча половина шевського цеху часом виявляла не меншу завзятість під

час суперечок - і не тільки з жінками, але й з чоловіками. Нерідко сварки не
обмежувалися словесною перепалкою - у хід пускалися й «дієвіш і» засоби
переконування співрозмовника. У 1708 р. майстер П йотр Ж уравський при
вселюдно, в цеху, звинуватив цехмістра Анджея Тецнера у крадіжці грошей
з костельної скарбнички. Висловившись, він узявся до кия, але інші майстри
розборонили їх. Під час цієї сварки до цехової господи зайшла пані Тецнеро-
ва і, заступаючись за свого чоловіка, вдарила «в губу» Журавського188. Уряд
бурмістра виніс вирок про перепросини з боку Журавського за недоведені об
винувачення, ув'язнивши його на тиждень та змусивши сплатити 12 гривень.
Водночас шевцеві було дозволено оскаржити перед урядом і саму Тецнерову,
котра підняла на нього руку. Проте серед подальших актів такий позов Ж урав
ського відсутній. Мабуть, він не став надуживати виграшною ситуацією, ви
ступаючи проти слабкої жінки, яка до того ж була дружиною цехмістра.
У 1712 р. жінка Івана Пташкевича під час чергового візиту до шинку за
«товариською » бесідою підбила око скляницею з медом своєму братові Іва
ну Росоловичу. Пташкевич обстав за дружиною, мовляв, Росолович її обра
жав, кажучи: «Я к при хрещенні відрікся диявола, так і тебе відрікаю ся»189.
Буденними стають судові справи про участь представниць жіноцтва
у бійках їхніх чоловіків. 1662 року Валентин, швець з юридики монастиря
оо. францисканців, засвідчує рани після побиття броварником Якубом та
його жінкою. Наступного року про подібний випадок заявляє інший швець -
Ян коморник, оскаржуючи підзамчанського війта Блазія з дружиною190.
Зрозуміло, що часте відвідування шинків деякими жінками провокувало їх
на неадекватні вчинки. Так, поважна пані, дружина багатого майстра Реґіна
187 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109, с. 1485-1486.

188 Там само, спр. 95, с. 159-164.
189 Там само, спр. 562, с. 440.
190Там само, спр. 556, с. 84,141.
Павлікевич у 1719 р. після візиту до «веселого закладу» в одній з львівських

середміських кам'яниць, повертаючись на передмістя через Краківську бра
му зауважила, що з неї поривом вітру зірвало капелюшок. П 'яна Павлікеви-
чева почала кричати за ним, вимагати в іншої шевчихи свій головний убір. У
розмову встряла Анна « з краківської будки» та інші жінки. Між ними всіма
зав'язалася бійка - зі штовханиною, тяганням за волосся тощ о191.
1718 року в корчмі виникла велика сварка між приятельками Євою Горо-
децькою та Анною Ярославською. А почалося все з того, що Єва запросила
кількох подруг піти покупатися на став. Несподівано по дорозі вона пере
конала товаришок зайти до «господи на кварту меду», якою сама їх пригос
тить192. Під час «м едових» посиденьок Городецька неповажно відізвалась
як про свого чоловіка, так і про Василя Стефановича (Кропача), котрий був
кумом Ярославської. Та спробувала щось заперечити своїй співрозмовниці й
при цьому залишок меду в кварті «вилила їй між очі». Тоді Городецька зняла
свій патинок і почала бити Ярославську по обличчю.
1706 року на Сенявщині розгорілися запеклі сусідські війни між подруж
жями шевців, де «головну роль» виконували жінки. Михайло Солонкевич із
дружиною Тетяною оскаржували Василя й Анну Глинських у тому, що остан
ня часто починає сварки, при ятках відваблює покупця у Тетяни, коли той
обирає взуття для купівлі193. Після заслуховування справи, бурграбський суд
дійшов висновку, що «провинились, жахливо лаючись та закидаючи соро
міцькі речі», обидві сторони, проте Глинська більше давала приводів до кон
фліктів, бо прирівнювала позивачку до «сороміцьких речей». Суд ув'язнив
Анну на тиждень, постановивши як умову звільнення сплату 6 гривень пози
вачці та стільки ж судові. Після її виходу з в'язниці вже Солонкевичева мусила
засісти на вежі та сплатити по 3 гривні Глинській та суду. Згодом вони мали
публічно перепроситись у тому місці (при ятках), де посварилися, визнавши
одна перед одною, що «ті слова не з гніву, з неправди мовили». Якщо ж цьо
го не виконають, то їх чекатиме подвійне покарання.
Галантне ставлення до жінки, очевидно, не було поширене у шевському
середовищі. Окремі епізоди про жорстоке побиття жінок « у губу» і за допо
могою київ, стусани вагітним тощо розвіюють будь-які ілюзії щодо тендерної
191 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 107, с. 649.

192 Там само, с. 461.
193 Там само, спр. 562, с. 34-35.
толерантності у Львові ХУІІ-ХУІІІ ст. Так, 1714 р. Анна Наркевичівна, дру

жина шевця Івана Ярославського, подала до бурграбського суду на відомого
скандаліста та забіяку Івана Гойдакевича (у 1710 р. був цехмістром), котрий
побив її києм біля яток, волочив за волосся та врешті вдарив об землю194.
У 1719 р. швець Константин Комажинський після сутички жінки з сусід
кою забрав її до кімнати і «дав у губу» зі словами: «Тепер час сповіді, а ти
свариш ся»195.
1689 року Іван Стефанович, будучи п’яним, побив вагітну дружину іншо
го шевця - Томи Туркевича (Турека), вирвавши їй жмут волосся з голови.
Претензії Стефановича були звернені загалом до подружжя Туркевичів, які
жили в його будинку й не сплачували вчасно за оренду. «Ти у моїй хаті дармо
мешкаєш», - неодноразово заявляв їм Стефанович196.
Документи фіксують інші подібні приклади такого нешанобливого став
лення до жіноцтва. Зокрема, відомо, що у 1729 р. Анна, дружина шевця А н
джея Унички, оскаржила пекаря Яна Бочковського з юридики Белзеччина
про побиття її ляскою під час суперечки при купівлі хліба197. 1731 року та
кої ж наруги зазнала жінка війта Івана Головецького Анна - від подружжя
шевця Деметрія та Анни Ю рковичів198.
* * *
Щоденне життя населення українського міста ранньомодерної доби за

лишається для дослідників маловивченою темою. Це зумовлено передовсім
відсутністю чи недостатністю джерел, які могли б достатньою мірою відо
бразити побутовий плин міського життя, насамперед щоденників, спогадів,
хронік та інших документів особового походження. Тому історики нерідко
змушені вдаватися до інтерпретації вторинних джерельних матеріалів, що
лише непрямо кидають світло на буденні, звичайні для того часу явища куль
тури, права, ментальності й типової поведінки людей тощо, на які сучасники
не звертали жодної уваги. Збережена документація дозволяє дізнатися про
переважно «екстремальні» випадки з життя ремісників - суперечки, кон
флікти, сварки перед судовими урядами.
194 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 567-568.

195 Там само, спр. 107, с. 665.
196Там само, спр. 559, с. 294-295.
197Там само, спр. 563, с. 710.
198 Там само, с. 836-837.
Через низький соціальний статус львівські шевці ставали часто об'єктами

звинувачень у злодійстві, розпусті, розповсюдженні чуток, які ображали
честь, та ін. Багато з цих закидів відпадали у ході судових процесів через
дріб'язковість (крадіжка вудженини, пари чобіт і т. д.), засвідчуючи здебіль
шого некримінальний характер ремісничого середовища.
Окремі судові справи демонструють традиційні взаємини між, з одно
го боку, майстрами та, з іншого боку, підмайстрами й учнями у львівському
цеху. Ці стосунки не були цілком однозначними. Одного разу майстер-швець
наполягав на своєму праві в будь-який момент «збити зухвальство» у шевчи
ка без видимої причини. А іншого - ставав на захист свого челядника, котрий
вчинив незначне правопорушення, або й навіть заступався за нього у корчмі,
вступаючи в бійку з іншими майстрами. Очевидно, до цього шевця спонука
ло бажання залучити підмайстра до ґрона своєї сім'ї й отримати спадкоємця
шевської майстерні та ятки. І все ж суспільна дистанція між майстрами та
підмайстрами була достатньо велика - вони не могли навіть при людях сісти
в шинку за один стіл.
Судові акти нотують численні звинувачення жінок у чарівництві, розпус
ті, а чоловіків - у пияцтві та бійках. На жаль, два останні, тісно пов'язані між
собою явища були буденними у шевському середовищі. Після важкої багато-
годинної щоденної фізичної праці шевці часто проводили вечір у корчмі, від
почиваючи в колі колег або й родини.
У житті шевської корпорації регулярно виникали нагоди для частування,
як-от обрання влади цеху, проведення зборів, відзначення релігійних свят чи
переведення учнів у статус підмайстрів. На пиятики не шкодували ні цехо
вих, ні приватних грошей, доходило й до застави церковного майна та це
хових привілеїв у єврейських лихварів, тож навіть раєцька колегія звернула
увагу на неймовірно великі видатки на різноманітні учти з цехової скарбни
ці. Так, у 60-х рр. XVII ст. щонайменше половина всіх цехових коштів йшла
на почастунки з будь-яких приводів. Постійне надуживання алкоголем при
зводило до сумних наслідків - бійок з сусідами, побиття дружин, часом і до
важких розладів психіки.
Традиція алкогольних посиденьок, що існувала у шевському середовищі,
поширювалася також на жінок та молодь, насамперед підмайстрів. Як пока
зують джерела, дружини шевців не раз відвідували шинки разом з чоловіками
та могли влаштовувати сварки й бійки. При цьому представники чоловічої
половини шевського ремісництва не соромилися застосовувати щодо них

силу скажімо, бити « в губу». Підмайстри, які зазвичай були неодружени
ми й гуртувалися у братства, також часто проводили час у своїх господах за
чаркою горілки, келихом вина чи гальбою пива. Ці застілля нерідко закінчу
валися груповими бійками шевчиків з кравчиками, ткачиками та іншими під
майстрами.
На жаль, відсутність джерел особистого походження - щоденників, лис
тів, спогадів - не дозволяє ширше поглянути на щоденний побут шевського
цеху Львова ХУІІ-ХУІІІ ст., побачити в ньому не тільки негативні сторони,
але й позитивні, які, безумовно, також були притаманні товариському та сі
мейному життю львівських шевців ранньомодерного періоду.
ЛЬВІВСЬКИЙ ШЕВСЬКИЙ ЦЕХ ТА ЙОГО РЕМІСНИЧЕ
СЕРЕДОВИЩЕ У XVII-XV1IIСТ.:
МОДЕРНІЗАЦІЯ ЧИ ТРАНСФОРМАЦІЯ?
(ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ)
Концепт модернізації донедавна був дуже популярним у європейській

та світовій історичній думці1. Його адепти вважали можливим оцінювати за
успішно реалізованою в Західній Європі трансформацією від традиційного,
переважно аграрного, до механізованого індустріального суспільства по
дібні феномени і в інших регіонах світу. Інтелектуальні коріння теорії
модернізації дослідники вбачають у працях Карла Маркса, Макса Вебера та
їхніх послідовників. Щодо оцінки європейських урбанізаційних процесів
обидва наукові напрямки - марксистський та ліберальний - мають багато
спільного, виходячи з поняття сучасного модерного міста. Серед основних
умов модернізації суспільства різні вчені називали мобільність, писемність,
урбанізацію, спільну дію, торгівлю, ринкову економіку, бюрократію. Але коли і
їхнє поєднання не забезпечувало очікуваних модернізаційних змін, тоді закли
кали шукали «синдром» чи «дух», без яких модернізації немає2.
Натомість інші західні науковці - як соціологи, так і історики - різко
критикували теорію модернізації3. Суспільні інновації ранньомодерного
1 В українській історіографії західний модернізаційний трафарет застосував на

прикладі націєтворчих процесів ХІХ-ХХ ст. Ярослав Грицак: ГрицакЯ. Нарис істо
рії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. К , 1996; 2-ге вид.:
К , 2000. Львівські сюжети його схеми див.: Hrytsak Ya. Lviv: A Multicultural History
Through the Centuries / / Lviv: A City in the Crosscurrents of Culture / Ed. J. Czaplicka.
Cambridge, MA, 2000. P. 47-73. (Harvard Ukrainian Studies. Vol. 24); Ejusd. Crossroads
of East and West: Lemberg, Lwow, Lviv on the Threshold of Modernity / / Austrian
History Yearbook. 2003. Vol. 34. P. 103-109.
2Smith A. D. The Concept of Social Change; a Critique of the Functionalist Theory of
Social Change. London, 1973. P. 87.
3 Ibid.; Tipps D. C. Modernization Theory and the Comparative Study of Societies:
A Critical Perspective / / Comparative Studies in Society and History. 1973. Vol. 15
(Mar.). No. 2. P. 199-226; Raejf M. The Well-Ordered Police State and the Develop
ment of Modernity in Seventeenth- and Eighteenth-Century Europe: An Attempt at a
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ 311
чи модерного часу ця теорія досконало та вичерпно не пояснювала - її за

стосування обмежувалося численними випадками у статичних суспільствах.
Радикально налаштовані вчені заперечували суттєві зміни, навіть щодо
західноєвропейських міст. Адже основні модернізаційні процеси в містах
відбулися в середньовіччі та в індустріальну епоху, тобто до і після ранньомо-
дерного періоду, під час якого внутрішня організація, вигляд фортифікацій,
вулиць, цехова структура залишалися такими самими. Хоч XV1-XVIII ст. були
позначені багатьма важливими подіями - великі географічні, астрономічні,
фізичні відкриття, Реформація, нові технології тощо, але щоденний modus
vivendi міста не змінився. Характер (переважно фізичної) праці, релігійні
практики, форми відпочинку та розваг, буття та смерті у 1750 р. не над
то відрізнялися від існуючих три століття тому4. Люди в той час, як і те
пер, не дбали про прогрес чи модернізацію, а шукали шляхи, як зробити
життя щасливим та змістовним для себе і своїх сімей. У зв'язку з цим, дех
то з науковців навіть ставив термінологічне питання про невідповідність
терміна «ранньомодерний» для періоду XVI-XVIH ст., замінюючи його на
«постсередньовічний», а також «домодерний».
Західноєвропейські середньовічні та ранньомодерні міста творили, вла
стиво, перші мультикультурні суспільства. Однак здебільшого не в сенсі етно-
національному чи релігійноконфесійному, а в площині поєднання інтересів
різних соціальних груп та верств населення. Хоча міська влада прагнула
створити гомогенне правове та культурне середовище, проте залишалися
внутрішні соціальні бар'єри, котрі були елементами порядку давнього міста5.
У середньовічному та ранньомодерному Львові впливи окремих соціальних
груп також накладалися на чіткі релігійні та національні межі, що існували
від середньовіччя та залишалися у модифікованому вигляді до кінця ранньо-
модерного часу.
Comparative Approach / / The American Historical Review. 1975. Vol. 80 (Dec.). No. 5.
P. 1221-1243; Religion and Modernization: Historians and Sociologist Debate the Se
cularization Thesis / Ed. S. Bruce. Oxford, 1992; PrakM. Modernisation, the State, and
Society //Jo u rn al of Early Modern History. 1997. Vol. 1. No. 4. P. 387-389; Dixon S.
The Modernisation of Russia, 1676-1825. Cambridge, 1999. P. 3-7.
4 Див.: Friedrichs C. R. The Early Modern City. P. 10.
5Dülmen R. van. Dorf und Stadt, 16.-18. Jahrhundert. München, 1992. S. 116. Автор
подає «мультикультуральність» у соціальному розумінні, а не в національно -
релігійному.
312 Л Ь В І В С Ь К И Й Ш Е В С Ь К И Й ЦЕХ
Шевське ремісниче середовище Львова утворило у ХУІІ-ХУІІІ ст. до

статньо життєздатну згуртовану спільноту об'єднану багатьма спільними
соціальними, економічними, а також культурними інтересами. У результаті
реформи 1641 р. у львівській шевській корпорації досягнуто рівноправності
між поляками й українцями щодо розподілу посад та відповідальності за
основні напрямки цехової діяльності. Реформа цеху виявилася ефектив
ною, її наслідки були довготривалими й позитивними для соціального та
економічного розвитку шевського ремесла. Для багатьох інших міст Русько
го воєводства, натомість, і надалі була характерна цілковита розмежованість
на руських та польських шевців, оформлена через існування двох цехових
організацій, як-от у Перемишлі. Інституційно інша ситуація склалася в
Яворові, Судовій Вишні та інших містечках, де виникли спільні цехи, в яких
українці чи поляки превалювали в управлінні (залежно від кількісної пере
ваги тих чи тих). Ж одних вказівок на паритетність цехових урядів у статутах
шевських корпорацій у цих містах не було6. Котрась із національних громад
могла домінувати в ремісничій спільноті тимчасово, спираючись також на
інтерес приватного власника містечка або міської влади - в королівському
місті. Не бажаючи залежати від цих непевних, часом суб'єктивних обста
вин, львівські шевці усвідомлено та цілеспрямовано внесли положення про
рівний розподіл цехових посад, закладаючи міцні правові підвалини на довгі
роки існування спільного цеху.
У ширшому контексті історії Львова це була чи не єдина вдала міні-
реформа. Вона не принесла значної вигоди ні шевцям-полякам, котрі так і не
зуміли ввійти до складу міської влади (через обрання в колегію сорока мужів
або інші органи міського управління), ні українським представникам цього
ремесла, які не змогли посилити вплив у руській громаді міста. їхній спільний
проект виявився корисним тільки на корпоративному та приватному рівні:
шевцям обох націй вдалося покращити своє матеріальне становище, що було
міцнішим і стабільнішим у порівнянні з львівськими ремісниками інших
фахів.
Взірці їхнього ефективного соціального партнерства залишалися без уваги
в дуже консервативному середовищі міста Львова й загалом Речі Посполитої.
6 Наприклад, статут цеху шевців у Яворові від 1622 р., затверджений королем
Яном III Собеським 1678 р., жодним чином не згадував про розподіл цехових посад
між українцями та поляками, див.: НМЛ, Ркл. 688, арк. 1-3.
Жоден львівський ремісничий цех не провів реформи управління за «ш евсь

ким» зразком. Певну роль у такому неприйнятті «шевської реформ и»
відіграв і низький соціальний статус цих ремісників у міському соціумі.
В економічній сфері у львівській шевській корпорації ХУІІ-ХУІІІ ст. мож
на помітити кілька різнопланових та різноспрямованих рухів. З одного боку
відбувається зростання чисельності майстрів, поглиблюється спеціалізація
та диференціація ремесла. Все більше шевців виконують роботу на ринок,
а не лише на замовлення, адекватно реагуючи на змінні ринкові реалії. На
відміну від інших львівських цехів, у шевському не було статутних обмежень
щодо кількості майстрів. Не існувало тут і великих перепон для вступу до
організації. Не було впроваджено, зокрема, засади виготовлення зразково
го виробу («м айстерш туки»), обов'язкового для більшості шевських цехів
у великих містах Речі Посполитої. Спільнота львівських шевців час від часу
поповнювалась іноземними майстрами з Німеччини, Франції, а також із
вірменських етнічних земель, що сприяло обміну досвідом та адаптації до
ринкових умов конкуренції із західноєвропейським ремеслом. Львівське
шевське середовище поступово пристосовувалося до мінливості міграційних
потоків, адже не тільки окремі іноземці, а й талановиті та енергійні вихідці з
селян могли у Львові стати цехмістрами шевського цеху.
Львівські шевці, що володіли трьома спеціалізаціями: сап'янничого, « ч о р
ного» та «італійського» напрямку, виготовляли вироби для всіх верств на
селення - як бідних, так і заможних, чоловіків та жінок, селян і вояків, дорос
лих та дітей. Керівництво цієї ремісничої корпорації усувало конкуренцію
не тільки традиційним для цехової організації способом заборони діяльності
партачів та монополізації шевського ремесла, але й шляхом утримання цін на
свою продукцію на достатньо низькому рівні, полегшення доступу до цеху та
збільшення числа майстрів.
На відміну від представників багатьох інших львівських ремесел, шевці не
потерпали від конкурентів-євреїв. Успіх у протистоянні з ними забезпечували
вдала цінова політика та висока якість пропонованих на ринок виробів. Упадає у
вічі також те, що економічні й соціальні конфлікти залагоджувалися переважно
всередині цеху. З огляду на це, у Львові не відомі загальні страйки підмайстрів у
XVIII ст., що тоді відбулися у багатьох містах Центрально-Східної Європи.
Період ХУІІ-ХУІІІ ст., що почався у Речі Посполитій після Берестейської
унії, загальноприйнято вважати епохою релігійних воєн та конфронтацій.
Проте львівське ремісниче середовище демонструвало в той час відмінні

приклади людської поведінки: від гострої релігійної нетерпимості до пер
ших виявів толерантного ставлення до інших релігійних обрядів та конфесій.
У релігійній сфері зауважуємо тенденції секуляризації, яка в Європі
активно поширювалась у добу Просвітництва і від якої український чи
польський міський соціум не міг бути повністю ізольований. У міських актах
почастішали інформації про образи, судові суперечки, фінансові конфлікти
з духовними особами, чого раніше не траплялося. Частіше згадувалося про
недотримання постів, невідвідування храмів у релігійні свята (особливо
тоді, коли йшлося про цеховий обов'язок або примус щодо українських
майстрів). Та загалом в епоху Бароко другої половини XVII - XVIII ст. у
Львові, що, як і більшість міст Речі Посполитої, переживав економічний за
непад, відбувався розквіт релігійних почуттів. Люди звернули свої думки від
важкої дійсності до божественних небес, саме в цей час масово будували
ся та перебудовувалися численні львівські храми - як у середмісті, так і на
передмістях.
Шевці обох етнорелігійних громад брали діяльну участь у братсько
му мирянському русі. По етапі зародження православних братств у XVI ст.
та їхньому інтенсивному розвитку в другій половині XVI - на початку
XVII ст., Львів і надалі зберігав активність і креативність релігійного жит
тя в рамках парафіяльних структур. Принаймні два передміських братства
(Миколаївське та Онуфріївське) наприкінці XVII - на початку XVIII ст. були
кількісно здоміновані репрезентантами шевського середовища, що висували
численні кандидатури на братських керівників-старійшин. Львів як осередок
трьох християнських конфесій та єврейської релігії стало залишався великим
релігійно-культурним центром. Проте в контексті соціальних трансформацій
високий авторитет у місті духівництва, котре займало консервативні позиції,
радше можна розглядати як гальмо чи запобіжник щодо можливих змін.
У складних умовах падіння рівня життя, кривавих нападів та воєн,
смертельних епідемій та пожеж ремісники знаходили відраду не тільки в
релігійному житті, але й у невибагливому відпочинку в закладах міста. То
вариське життя місцевих шевців оберталося навколо шинків, масово роз
повсюджених у середмісті та на передмістях Львова. Усі значніші події в
цеху - починаючи від поєднання майстром у статусі учня й закінчуючи по
минками по смерті цехового брата - відзначалися з алкогольними напоями, з
яких усе більшої популярності набувала горілка, витісняючи на другий план

пиво та мед. Цехові витрати на алкоголь непомірно зростають - настільки,
що це спонукає втрутитися міську владу і спеціальними декретами обмежи
ти «представницькі» видатки шевців. Міцні напої та фізичне насилля слугу
вали своєрідним антидепресантом для шевців у непростих економічних та
соціальних реаліях.
Постійне відвідування ремісниками шинків призводило до підвищення
рівня насильства в їхньому середовищі, провокуючи сварки, суперечки,
котрі нерідко закінчувалися рукоприкладством, бійками та пораненнями.
До кримінального переслідування, однак, переважно не доходило, завершу
ючись на етапі взаємних перепросин або - в крайньому разі - сплати штрафів
та відбуття нетривалого ув'язнення. Збережені в цеху фізичні засоби впли
ву на учнів та підмайстрів («старий звичай») дещо контрастували з нови
ми європейськими нормами, згідно з якими молоді винуватці за негідні та
зухвалі вчинки сплачували грошові внески. Мандрівні шевчики з німецьких
та інших західноєвропейських країв приносили до Львова ці новітні гуманні
ідеї про відмову від тілесних покарань, що поступово знаходили підтримку й
серед львівських майстрів.
Численні судові справи в цеху та перед міськими й королівськими
судово-адміністративними урядами про захист честі та доброго імені (як
у шевському ремісничому середовищі, так і серед міського загалу Львова)
засвідчили помітне зростання самоусвідомлення свого статусу ремісниками.
Поняття честі, будучи одним з центральних у світоглядній орієнтації то
гочасного міського жителя, детермінувало та підтримувало його статус
у складній ієрархічній системі домодерного соціуму. Судові процеси, на
яких відстоювалася реміснича гідність, з одного боку, ментально зцементо-
вували каркас станового суспільства ХУІІ-ХУІІІ ст., в якому всі були рівні
перед Богом, але не всі були рівні у своїх правах (як і в сучасному правово
му суспільстві). А з іншого боку, вони посилювали внутрішню громадську
свободу людини - через можливість зберегти автономний статус у шевській
корпорації та в межах інших міських структур. Хоча таку можливість мали
здебільшого ремісники-міщани, котрі володіли міським правом Львова.
Створення інституційних підстав спільного цеху в 1641 р. також допомогло
оборонити автономію окремих цехових громад: українці були захищені від
домінування поляків і навпаки.
Суспільні рамки діяльності ремісничої організації консервувались

існуючим станом справ у Речі Посполитій, де у другій половині XVII -
XVIII ст. відбувався процес втрати авторитету та децентралізації основних
органів державного управління. У той період на місто Львів як соціальний
організм королівська центральна влада не звертала, фактично, жодної уваги,
залишаючи його наодинці з усіма місцевими проблемами. Воєнні катастро
фи з середини XVII ст. і далі стали важким випробуванням для тутешніх
мешканців. Львів зазнав у цей час сильного демографічного та економічного
спаду Проте і в цих непростих умовах шевське ремесло не лише вижило, а й
утримало свої позиції. До цього великою мірою спричинилися інституційна
гнучкість та важливі трансформаційні заходи, яких було вжито в цеху після
реформи 1641 р. Попри наступні, сприятливі для розвитку львівського
шевського ремесла соціальні зміни, ремісниче середовище все ж не вийшло
за межі традиційної суспільної парадигми з чіткою становою ієрархією, що
виявлялося і всередині цеху, і на рівні відносин із представниками міського
уряду та королівської адміністрації. Шевці не змогли пробитися до влади у
місті, та й, очевидно, не дуже прагнули цього. їм було зручно у виплеканому
ними внутрішньоремісничому суспільному оточенні, в якому вони почува
лися доволі комфортно.
У львівському шевському цеху ХУІІ-ХЛПІІ ст. не бачимо людей
попередньої епохи Відродження, типу братів Рогатинців чи Красовських,
які, вийшовши з ремісничого середовища, очолили відому братську мирянсь-
ку реформу, що дала вагомі плоди в ділянці освіти та культури не тільки в
етнічних українських, але й білоруських землях Речі Посполитої. Можна
стверджувати, що деколи вони випереджали свій час, усуваючи соціальні
бар єри, налагоджуючи понадстановий суспільний діалог, одухотворюючись
вищими ідеалами громадського та національного блага. Однак не можна ска
зати, що на цьому фоні шевський цех Львова, як і весь львівський загал міщан
другої половини XVII - XVIII ст., був цілком архаїчним, консервативним,
традиційним. У міському середовищі Львова прищеплювалися перші еле
менти нового порядку, що й допомогло йому адаптуватися до новітніх реалій
XIX ст. Саме львівський шевський цех - найчисельніша міська корпорація -
був прикладом непомітних, але принципових трансформацій, котрі дозво
лили йому зберегти чільні позиції серед місцевого ремісництва і в наступні
історичні періоди.
ДОДАТКИ
Д одато к 1
ПИСЬМОВІ ДОКУМЕНТИ
№1
1672 р ., лютого 14, Львів
Л ист цехмістрів львівського шевського цеху Станіслава Амальовина (Гама-
льовина) та Андрія Караниновського про народження, навчання ремеслу та ви
зволення у львівському цеху на підмайстра Яна Ґжибовського, уродженця міста
Став у Великому князівстві Литовському
О ригінал: Archiwum Państwowe w Przemyślu, Akta miasta Przemyśla, sygn. 493,

s. 41. Аркуш паперу, підклеєний до актової книги. Круга печатка діаметром 36 мм,
відтиснена у воску під текстом документа; легенда нечитабельна, посередині - зо
браження чобота з високими халявами, зліва від чобота - широкий шевський ніж
(гнип), справа - шевський ніж (див. ілюстр. 9). Подібне зображення також на цісі
шевського цеху, датованій 1620 р. (Економічні привілеї міста Львова. Табл. 4, № 4).
Регест: Krochmal J. Akta miasta Przemyśla: Katalog Archiwum Aktów Dawnych
miasta Przemyśla: (1356-1389), 1402-1888. Przemyśl, 2000. T. 2. S. 185.
Stanislaus Hamalowicz et Andreas Karaczynowski contubernii sutorum civi-

tatis Leopoliensis sacra regiae maiestatis seniores in Russia. Universis et singulis,
quorum interest, notum testatum que praesentibus facimus, quod ingenuus Ioan-
nes Grzybowski, harum literarum exhibitor, parentibus M aximo Grzybowski et
Anna progenitus, artificii nostri socius apud famatum Sebastianum Folkowicz,
fratrem nostrum , iuxta tem pus constitutum , ac jura contubernii artificum artis
nostrae sufficienter plenariaeque didicit, nobisque ad contubernium nostrum
atque praetacto magistro suo per omnia satisfecit tem pusque constitum iuxta
ordinationem artificii nostri explevit, sed in om nibus probe ac honeste gessit. Id-
circo nos aequitati, uti consentaneum est consulendo et pro more recepto contu
bernii nostri com m endandum esse duximus, uti quidem commendamus, rogan-
tes ut m em oratum ingenuum Ioannem Grzybowicz ex Litwania in oppido Staw
oriundum pro com m endato itidem apud se habeat eum que in exercendo artificio
ПИСЬМОВІ ДОКУМЕНТИ 319
nostro ubicunque locorum sese diverterit, foveant apudque amorem et benevo-

lentiam exhibeant. In maius vero testim onio praesentes literas m anibus nostris,
uti seniorum contubernii eiusdem subscriptas, sigillo com m uniri mandavimus.
Datum Leopoli ex contubernio nostro, anno Dom ini millesimo sexcentesimo
septuagesimo secundo, mensis Februarii die decima quarta.
Vincentius Krupowicz eiusdem contubernii sutoriae notarius.
Станіслав Гамальович та Андрій Карачиновський, старші цеху шевців міста

Львова, [що існує] в Русі. Всім та кожному, кому потрібно, повідомляємо та
засвідчуємо цією [грамото], що здібний Ян Ґжибовський, пред явник цієї гра
моти, народжений від батьків Максима Ґжибовського та Анни, підмайстер
нашого ремесла, встановлений відповідно до часу в славетного Себастіяна
Фольковича, нашого брата, який права ремісничого цеху нашого фаху до
статньо та повно виконав та нас, наш цех та згаданого свого майстра у всьому
задовольнив. Установлений час [навчання], відповідно до ординації нашого
ремесла вийшов, і [він] у всьому чесно та гідно поводився. Тому ми вважали,
зваживши на слушність і справедливість, і за звичаєм, прийнятим у нашому
цеху, [за потрібне] підтримати, як і підтримуємо [його], просячи, щоб згада
ний здібний Ян Ґжибовський з Литви, народжений у місті Став, подібно мав
підтримку, якщо б він став виконувати наше ремесло у будь-якому місці, та
виявіть [йому] прихильність і добру волю. А для більшого засвідчення дану
нашу грамоту, підписану нашими руками, як старших цього цеху, наказали
скріпити печаткою. Дано у Львові у нашому цеху, року Божого 1672, місяця
лютого, дня 14.
Вінцентій Крупович, писар того шевського цеху.
№2
1686 p., липня 6, Львів
Ординація підмайстрів шевського цеху, видана райцям и міста Львова, що
врегульовує взаємини між підмайстрами, робенцями та майстрами у 15 ст ат
т ях
О блята: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 274-283. Титульний напис

копіїста: «O rdinatio familiae sutorum ».
320 Додаток 1
Consules civitatis Leopoliensis in Russia. Universis et singulis, quorum in

terest, praesentium significamus, quom odo in plenaria officii consularis Leo
poliensis residentia personaliter comparentes famati atque honesti Jacobus Wie-
czorkowicz et Antonius Sołomkowicz cechmagistri aliique in num ero frequenti,
congregati contubernii sutorum Leopoliensium confratres, reproduxerunt nobis
ordinationem seu articulos unanim i om nium praedicti contubernii confratrum
consensu in scriptum redactos, bonum ordinem per familiam praecipue eorum,
vulgo towarzysze dicti observantes, in se continentes, eandem ordinationem,
uti pro meliori contubernii eorundem statu et gubernatione conscriptam sus-
cipi authoritateque officii nostri approbari petentes. Cuius quidem ordinationis
punctorum seu articulorum in eadem expressorum tenor verborum sequitur est-
que talis.
My starszi mistrzowie cechu szewskiego miasta Lwowa wszem wobec y każ
dem u zosobna, kom u o tym wiedzieć należy, do wiadomości podaiemy. Iż my
z powinności naszey cechowey, maiąc o tym pilne staranie, abyśmy rządu do
brego między czeladzią cechu naszego doglądali, zkądby y pom nożenie chwały
Bożey, ozdoba miasta tego, dobro pospolite cechu, pom nożenie swoie brało. A
wiedząc, iż rzemiesła naszego szewskiego towarzyszow rożney naciey przybywa
do miasta tego, którzy w obesciu y rzemiesle swoim nie tak według należytego
porządku, ale raczey według woli y upodobania swego, z wielką braci cechu tego
niewygodą y uprzykrzeniem, iuż to y myta sobie nienależycie podwyższaiąc, po-
rządkow cechowych nie przestrzegaiąc, u partaczow na robocie stawaiąc, y wiele
innego przeciwko prawom y przywileiom cechowym czyniąc, dotąd sprawowali
się. Chcąc tedy my w tym wszytkim zabieżeć y w ryzą dobrą y porządek takową
czeladz wprawić, z obopolney ze wszytką bracią cechu naszego przy gayney cesze
namowy y zezwolenia, sposob do zachowania się w porządku dobrym, przez ni-
żey opisane punkta y artykuły, idąc w tym torem przodkow naszych, y wziąwszy
na to od szlachetnego magistratu Lwowskiego pozwolenie, postanowiliśmy.
Pierwszy artikuł. Któryby towarzysz wyterminowawszy lata swoie chłopięce
według zapisania w cechu y postanowienia, a potym wyzwoliwszy się, ważył się u
partacza albo u takowego, któryby żadney z magistrami cechowymi nie miał spó
łki, tak tu przy Lwowie, iako y gdzie indzie robić, takowy między towarzyszami
mieysca mieć nie może y żaden mistrz onem u roboty dawać nie powinien.
Drugi. Aby żaden towarzysz, który z pola do miasta przywędruie, nie ważył
się w inszey stanąć gospodzie, tylko w zwykłey od mistrzów naznaczoney, a szyn-
karz ma o nim magistrom oznaymić, iezeliby który świeżo nadwędrowanego nie

potrzebował towarzysza. Ten zaś towarzysz nie ma sobie obierać według u p odo
bania swego magistra, ale u tego na robocie stanąć, ktorego mu naznaczą y ukażą.
Trzeci artikuł. Każdemu towarzyszowi, lubo z pola przychodzącemu, lub też
do inszego magistra wybieraiącemu się, dwuniedzielne rachowanie ma bydz wol
ne, iednakże iezeliby rachowanie wielkie zwykłe na święto iakie uroczyste, albo
pod czas ziazdu iakiego znacznego przypadło, tedy na ten czas żaden towarzysz
nie powinien się u tego magistra, u ktorego robił, będzie domagać dwuniedziel-
nego rachunku, ale ma czekać wielkiego rachunku, który przez rok cztery razy
ma bywać odprawowany przystoynie y porządnie, to iest pierwszy raz na W iel
kanoc, drugi raz w pierwszą niedziele po świętym Janie Krzcicielu, trzeci - w
pierwszą niedziele po świętym Michale, czwarty - w niedziele zapustną. A gdy
towarzysz u magistra na mieyscu zostanie, nie powinien od niego odchodzić, aż
drugie rachowanie nastąpi, a to dla tego, iż magister ubespieczywszy się na niego,
tym bespieczniey u kupca towaru nabydz może. I gdyby czeladnik lubo towarzysz
od takowego magistra z mieysca postanowionego nieopowiednie y swywolnie
na zlosć onem u miał odeysć, przez coby ow magister szkodę odniosł, tedy tako
wy czeladnik y towarzysz przymowkę albo raczey przypowiedz y tzrybowkę za
sobą zaciągnie, y takowego każdego na każdym mieyscu w każdym mieście któ
rykolwiek towarzysz z warsztatu od magistra y między czeladzią ruszyć może y
przy takowym towarzyszu na ruszenie zasłużonym inny towarzysz pod takowąże
przepowedzią albo trzybowką robić nie powinien. Przed rachowaniem zaś wiel
kim towarzysz powinien przed stoł stanąć y według zwyczaiu czapkę zdiąwszy ma
magistra prosić o podarunek, dawszy mu miarę na znak, co gdy uczyni, magister
powinien onemu, iako dawny zwyczay niesie, podarunek według m iary onego
dać. Inaczey gdyby tego poszanowania czeladnik magistrowi swemu nie uczynił,
tedy magister nie powinien będzie onem u żadnego dać podarunku.
Czwarty. Żaden z towarzyszow nie ma sobie myta według woli swoiey usta
wiać, ani na mistrza onego wymagać, ale tym się kontentować, co słusznosć każe,
iednakże towarzyszowi przedniemu, roboty słusznie pilnuiącemu, pow inno bydz
od mistrza dane myta na tydzień groszy cztery y nakład ieden, to iest do iego pary
podeszwy y futra, a piwnego każdego dnia grosz ieden, bez myta zaś y piwnego
dwa nakłady. M łodzieńcowi zaś dobrem u ieden nakład, towarzyszowi włoskiey
roboty dobrem u y pilnem u także ieden nakład, to iest spody, pasy y podzeszwy
y na piwo grosz ieden na dzień: ieżeliby zaś cały tydzień robił y żadnego taborku
nie zgubił, w tym ma bydz diskrecia y baczenie mistrzowskie. Młodzieniaszkowi

dobrem u, pospiesznem u w robocie myta groszy dwa, piwnego na dzień połgro-
sza, względem zaś nakładu ma go magister według uznania iego roboty ukon
tentować. O d białogłowskiey zaś roboty pary towarzyszowi przedniey roboty
Włoskiey, Niemieckiey, Francuskiey groszy cztery. O d butów raytarskich z na-
kolankami sztepowanemi y dwy razy przeszytemi, groszy dwadzieścia cztery, bez
nakolanek zaś y raz przeszytych - groszy dwanaście, od galasowey pary - groszy
osm, od męzkich trzewików pary - groszy pięć. M łodzieńcowi zaś iak się z magi
strem swoim według iego ręki uiedna. Towarzyszowi prostey roboty na tydzień
groszy piętnaście, młodzieńcowi dobrem u - groszy dziesięć, to się też tu dokłada,
iż każdy towarzysz powinien będzie zrobić roboty usarskiey par dwie co dzień,
przeszytey - par trzy, a ieżeli z młodzieńcem będzie robił, tedy każdego dnia par
cztery od sztychu powinien zrobić, roboty zaś włoskiey par dwie, a przeszytych
gotowych y przyprawnych - par trzy. Którą to robotę powinni wydawać magi
strom swoim dobrze y porządnie zrobioną pod karaniem według wynalazku m a
gistrów, ieżeliby zaś który magister nie miał chłopca do stepowania roboty, tedy
sam towarzysz powinien sobie wysztepować dwie parze, to iest iedną parę we
dwa razy, a drugą w raz. Prostey albo czarney roboty towarzysz powinien co dzień
zrobić od sztychu nowych czarnych usarskich butów par dwie, przeszytych - par
cztery, ciżem - par trzy, połbutkow białogłowskich - par cztery, trzewików m ęz
kich - par sześć, trzewików białogłowskich - par osm, czarnoty mięzkich - par
dziesięć, białogłowskich - par dwanaście, połbutkow przeszytych - par osm, a
rzemienia po dwóch skórach przystoynie wyprawić.
Piąty. Powinność będzie towarzyska co dwie niedziele do gospody swoiey
zwykley schadzać się bez broni wszelakiey, szabel, szpad albo obuchow, y maią
zapraszać do takowey schadzki każdego czasu magistrów czterech, których onym
z cechu naznaczą, a to dla iakiegokolwiek między niemi rozterku y niepokoiu.
A takowe schadzki porządnie, spokoynie, bez wszelkich hałasów, pod karaniem
starego obyczaiu odprawować się powinny, którem u karaniu, tak Polacy, Niemcy,
Włoscy, iako y Ruś y iakieykolwiek naciey towarzysze podlegać maią. Starszy zaś
towarzysz y stołowy, ieżeliby co przy takowych schadzkach wykroczył, ratusznym
karany ma bydz więzieniem. Powinni też będą mieć starszego towarzysza, iedne-
go z Polskiey, a drugiego z Greckiey religiey, iako też y stołowych. Panowie zaś
magistrowie do schadzek towarzyskich z cechu naznaczeni powinni tego prze
strzegać, aby ta ordinacia we wszytkim od towarzyszow była zachowana, żeby to
warzysze nowych zwyczaiow nad wolą magistrowską nie wnosili, ale żeby według
zwyczaiow dawnych y teraznieyszego postanowienia się sprawowali. Bursow tak
że, z czego często wielkie bywaią hałasy, aby nie miewali. Maią także cisz mistro-
wie y tego doglądać, aby skarb towarzyski y składki ich ledaiako się nie obracały,
ale iako dawny zwyczay iest, żeby z tych składek towarzyskich grosz do kościoła
oycow dom inikanow na potrzeby kościelne towarzyskie, a drugi grosz do cekrwi
świętego Mikołaia, także na potrzeby cerkiewne towarzyskie szedł.
Szósty. Starszi towarzysze nie powinni będą nikomu pieniędzy czeladnych, by
też y na fanty pozyczać bez wiadomości y pozwolenia mistrzowskiego pod winą
z uznania mistrzowskiego y karaniem, a to się czyni, zabiegaiąc trudnościom y
szkodzie, ktoraby ztąd czasu swego urosć mogła.
Siódmy artykuł. Na załomsze na każde suchedni wszyscy towarzysze, iak Po
lacy, tak Graecy y inney iakieykolwiek naciey, powinni za obwieszczeniem bywać
pod winą nieodpustną groszy czterech. Na processiach także uroczystych z na-
swiętszym Sakramentem u oycow dom inikanow odprawuiących się, tak Polscy,
iako Ruscy starszi towarzysze z wachlami Polskiemi pod winą groszy czterech
także powinni bywać. Także też, gdy będzie cecha obesłana do kościoła świętego
Krzyża z czeladzią, aby czeladz Polska pod winą groszy trzech przybywała. Maią
też towarzysze starszi urzędów kościelnych, to iest Polscy w kościele oycow d o
minikanow, Ruscy zaś w cerkwi świętego Mikołaia pilnować, pod takąż winą y
karaniem. Jeżeliby także rozkazanie szlachetnego magistratu zaszło cechę, żeby z
czeladzią na wotywy iakie albo inne publiczne akty stawić się potrzeba, tedy y w
ten czas, tak Polscy, Niemieccy, iako y Ruscy, towarzysze stawić się będą pow in
ni. Daie się przy tym napomnienie czeladzi, osobliwie Rzymskiey religiey, aby
postne nabożenstwo, które się w kościele oycow dom inikanow według dawnego
zwyczaiu odprawować od połpostu zwykło obserwowali, to iest aby od połpostu
na mszy swiętey pierwszey bywali, pod winą grosza iednego do skrzynki tyle razy,
ile się trafi takowe msze święte upuścić, co się na chwałę Boską, to iest na świece
powinno będzie obracać. Starszy zaś towarzysz y stołowy czterema [sic] groszami
karanny ma bydz o takowe niedbalstwo, gdyż z nich y drugim m łodszym dobry
przykład bydz powinien. Po mszy zaś swiętey każdy towarzysz prosto na robotę
do swego magistra, nie bawiąc się po gorzałkach albo inszych trunkach, ma poisć
pod karaniem starego obyczaiu.
Osmy. Na kwietną niedzielę wszyscy towarzysze Rzymskiey religiey, wielka
nocną spowiedzią zamówiwszy sobie na to spowiednika u oycow dominikanow,
spowiadawać się y przenaswiętszą communią spoinę odprawić się maią. Czego

starszi towarzysze przestrzegać maią y któryby się takowy towarzysz znalazł, zeby
takowey spowiedzi y comm uniey swiętey zaniedbał, o takim powinni magistrom
opowiedzieć. Co także Greccy towarzysze w cerkwi świętego Mikołaia czynić p o
winni.
Dziewiąty. I to do dobrego należy porządku, aby ieden drugiego w nieszczę
ściu ile bydz może ratował, czego po każdym miłość bliźniego y politowanie wy
ciąga chrzescianskie. W ięc ieżeliby się trafiło, aby który towarzysz, na warsztacie
u ktorego mistrza robiąc, zachorzał, tedy drudzy towarzysze maią go po warszta
tach tak, iako cecha chodzi, dozierać, wyiąwszy starą bracią y szynkarzow, y ma
takowego chorego towarzysza ten magister, u ktorego się rozchoruie przez dwie
niedziele przy sobie przechować. Po dwóch zaś niedzielach, ieżeliby ow towarzysz
nie miał się czym sustentować y ratować w chorobie, maią towarzysze oznaymić
to panom magistrom starszym, y wziąwszy od nich radę, czynić z takowym to
warzyszem, co oni rozkażą będą. Gdyby także trafiło się, żeby towarzysz przy
wędrowawszy z pola do miasta tego, nimby ieszcze usiadł na robocie u magistra,
rozchorawał się, tedy y o takim towarzysze starszi panom magistrom opowiedzieć
y co oni z nim czynić każą, to czynić będą powinni.
Dziesiąty. Towarzysze starszi przed złożeniem urzędów swoich, nim w położo-
ney gospodzie na ustąp poydą, powinni będą w niedziele suchą przy magistrach,
sobie z cechu do gospody nadanych, co kwartał rachunki generalne z przychodow
y rozchodow wszytkich czynić. A gdyby na ten czas który towarzysz w pom ienio-
ną niedziele suchą w położoney gospodzie albo pod czas inszey schadzki nie był,
tedy nieodpustne dwa wochlony powinien oddać, młodzieniec zaś ieżeliby także
nie był, tak pod czas niedzieli suchey, iako innego czasu pod czas schadzki, ma
dać wochlon ieden albo starym obyczaiem karanie odniesie.
Jedenasty. Żaden towarzysz we dni robotne wielkiego śniadania upom inać się
niema, ale tylko w masne dni dwoma groszami, w postne zaś, iako to środę, piątek
y sobotę, groszem iednym ma się kontentować.
D w unasty artykuł. Każdy młodzieniec, który będzie chciał stołkowe odpra
wić, tedy oddawszy iak zwyczay niesie, połmycia, to iest grosz ieden, powinien
będzie kankę cynową albo raczey kufel bez przykrywadła sprawić, na iaki go bę
dzie stawało. Częstowania zaś żadnego po nim, ani towarzysze, ani m łodzieńcy
nie powinni wyciągać, wolno iednak onem u ieżeli cechcę onych poczęstować we
dług swego przemożenia.
Trzynasty. Podobnym także sposobem każdy młodzieniec, który będzie chciał

towarzyszem zostać, powinien się naprzód o to starać, aby w robocie swoiey tak
dokazał, iako na towarzysza należy. Druga, żeby miał od swego magistra zalecenie
y świadectwo, że godzien tego, aby mógł towarzyszem zostać. Trzecia, aby kunszt
swoiey roboty w gospodzie położoney przed starszemi prezentował. Czwarta,
aby także kankę albo kufel cynowy bez przykrywadła sprawił, na iaki go będzie
stawało, czego starszi towarzysze pod trzydziestą wochlonow nieopustnych y
więzieniem ratusznym pilno przestrzegać maią, a takowe kanki tak młodzienskie,
iak y towarzyskie w gospodzie położoney zostawać będą.
Czternasty. W poniedziałki nie maią sobie towarzysze czynić święta albo re-
creaciey (oprocz gdyby święto przypadło), ale roboty pilnować maią u swoich
magistrów, bo przez to nie tylko magistrom szkoda, ludziom niewygoda, ale też
y onym samym utrata y do swywoli, hałasów y rozterkow okazia. Co się też ma
rozumieć y o innych dniach, wyiąwszy słuszną y to za wiadomością magistrowską
zabawę. A któryby towarzysz w poniedziałek nie robił, popadnie za to winy złoty
ieden, we w torek zaś - złotych dwa, we srode - trzy y starym obyczaiem na srod
izby karany ma bydz, a to się ma rozumieć ieżeliby który przez trzy dni dzień po
dniu nie robił. Powinni także towarzsze u magistrów swoich nocować, a gdyby
ktorey nocy nie nocował w dom u swego magistra, powinien będzie magister przy
porachowaniu kwartalnym za każdą noc ile razy by się to trafiło, po połosm a gro
sza z myta onem u potrącić.
Piętnasty. Aby żaden towarzysz na żadney gospodzie szynkowney, kędyby
się trafiło na ten czas magistrom albo panom cechm istrzom bydz, nie ważył się
onym pod bok podsuwać y podsiadać, pod winą szesciu wochlonow, lubo sta
rego obyczaiu. Przykazuie się przytym tymże towarzyszom, aby się żaden nie
ważył z partaczami y szkodnikami rzemiesła naszego porozum ienia y conversa-
cii miewać, z niemi przestawać, także z ludźmi swywolnymi, loźnymi, tułaczami,
hultaiami, kosterami, w domach także podeyrzanych, nierządnych przebywać,
z białymigłowami [sic] nierządnymi po gospodach chodzić, u nich się bawić,
noclegow odprawować, pod surowym karaniem, gdyż ztąd cesze całey niesława,
drugim towarzyszom przymowka, niebespieczenstwo zdrowia każdego tym się
bawiącego, a nadewszytko Boska ztąd pochodzi obraza. Maią się także warować
z uczniami, młodzieniaszkami po gospodach zasiadać, w karty z niem u grać, po
przechadzkach chodzić, także też nie maią na warsztatach y na inszych mieyscach
poswarkow między sobą czynić, pieśni wszetecznych śpiewać, po ulicach piia-
ni włóczyć się, przezwisk nieuczciwych ieden drugiemu zadawać, ale ieżeliby się
zabawić przytrafiło, wczenie, tak na obiad, iako na wieczerzą, żeby magistrowie
onych nie czekali do domu, maią powracać, w pościelach sobie od magistrów da
nych nie przebierać, ale iaką dadzą, taką się kontentować, y w niey ochędostwa
wszelakiego przestrzegać, sukien, czapek, chustek, ani broni z siebie w karty nie
przegrawać, magistrom iako y ich małżonkom, także dziatkom y wszytkiey mi-
strzowskiey czeladzi uczciwość czynić, żadney przyczyny do poswarkow y hała
sów w dom u nie dawać, ale wszelkiey pilności w robocie warsztatowey y szczero
ści według ukazania y naznaczenia magistrowskiego przestrzegać.
Ten tedy wzwysz opisany porządek na większą chwałę Boską y pom nożenia
dobra pospolitego całey cechy naszey, za zgodą y zezwoleniem wszytkich braci,
aby dobrym do dalszego dobrego powodem, złym zaś y swywolnym hamulcem y
wsrętem od złego był, postanowiliśmy. I ktoby z czeladzi tem u porządkowi y ar-
tikułom wyrażonym sprzeciwiał się, wprzódy w cechu karanie odniesie, a potym
ieżeliby na cechowe karanie nie dbał, takowy do wyzszego urzędu odniesiony bę
dzie. Dla lepszey iednak wagi tego wszytkiego to postanowienie nasze y artikuły
wzwyż wyrażone do szlachetnego urzędu radzieckiego Lwowskiego na uznanie
podaiem y y o approbacią upraszać będziemy, zachowuiąc następcom naszym
wolność, coby było za odm iennością czasów, na potym potrzebnego do teyże
ordinaciey y postanowienia, dołozywszy się iednak w tym szlachetnego urzędu
radzieckiego przyczynić. Niechże to tedy będzie na część y chwałę Pana Boga w
Troycy S[więtey] Jedynego. Działo sie w roku Pańskim tysiąc szescsetnym osm-
dziesiątym szóstym, za cechmistrzow sławetnych panów Jakoba Wieczorkowicza
y Antoniego Sołomkiewicza, stołowych Jana Tysnarowskiego, Stephana Herbe-
sta, Szymona Koczanowica, Heliasza Kitowicza, Jana Szweynarowicza, Andrzeia
Prokopowicza, Tomasa Ożarowskiego, Mikołaia Hrehorowicza, także pisarza na
ten czas cechowego Andrzeia Tecnera, starszach zaś towarzyszow Szymona K o
rabia y Prokopa Lukaszewica.
Nos itaque praefati consules civitatis Leopoliensis, visa suprascripta ordina-
tione, quae quoniam in om nibus bono non contrariatur regimini, proinde instan-
tiae suprascriptorum offerentium, uti iustae ac legistimae annuendo, eandem or-
dinationem om nesque illius articulos et puncta supra expressa authoritate officii
nostri approbanda et confirmanda esse duximus, prout quidem (salva facultate
nobis et succedaneis nostris iuxta exigentiam et necessitatem, prout et quando
nobis et succedaneis nostris placuerit eandem ordinationem corrigendi, augendi,
minuendi et im m utandi reservata) approbamus et confirmamus. H arum quibus

sigillum officii nostri consularis Leopoliensis est appensum testim onio literarum.
Actum et datum Leopoli sabbatho post festum visitationis Beatissimae V[irginis]
Mariae p[ro]x[im]o, anno ut supra [1686].
№3
1 689 p грудня 2, Львів
Витяг з « т а к с и » львівських ремісничих виробів з цінами на взут т я
Копія: ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 1, спр. 56, арк. 10-11.
Szewcy butów safianowych

Buty czerwone lub żułte, z Tureckiego dobrego safianu miary dwudziestey
złotych dziesięć.
Boty miary dziewiętnastey у osmnastey złotych dziewiec.
Boty miary siedmnastey у osmnastey [sic] złotych osm.
Dziecinne buty safianowe także Tureckiego safianu na lat szesc albo siedm
złotych trzy.
Boty safianu szaczawskiego uruszczyk nazwanego, m iary dwudziestey złotych
szesc.
Boty miary dziewiętnastey у osmnastey złotych pięc.
Boty miary siedmnastey у szestnastey złotych cztery, a mnieysze od tych miar
po złotych trzech.
O d roboty butów, gdy kto sobie na urząd z swoiey skury da robie, złoty ieden
у groszy dwadzieścia, od poszycia złoty ieden у groszy dziesięć.
Szewcy trzewikowi
Trzewiki xięze naywiększe złotych trzy у groszy piętnacie, mnieysze złotych
trzy.
Trzewiki nayprzednieysze wyśmienitą robotą, na urząd robione, z korkami sa-
fianowemi, złotych pułtrzecia.
Trewiki czarne zamszowe, z skury dobrey, na knaflakach, na urząd robione,
większe złoty ieden у groszy dwadziescie, mnieysze złoty ieden у groszy piętna-
scie, dziecinne, iako to na lat siedm albo szesc, zloty ieden у groszy szesc. Na lat
pięc albo cztery złoty ieden, mnieysze groszy dwanascia cztery.
Szewcy czarni
Boty czarne dobrey skury o dwóch podeszwach, wielkie, robotą dobrą, zło
tych trzy у groszy piętnaście, mnieysze złotych trzy, ieszcze mnieysze złotych dwa
у groszy piętnaście, białołowskie złotych dwa у groszy piętnaście.
Podszycie dobre złoty ieden у groszy piętnaście.
Którzy to szewcy generaliter wszyscy, iesliby się który z nich ważył nad taxe
wyzey opisaną, boty lub trzewiki przedawac, winie prawem opisanney [sic], grzy
wien czternastu podpadać ma.
№4
1695 p., липня 8f Львів
М ирова угода між польською та руською « на ц іям и » львівського шевського
цеху про ремонт костелу св. Хреста на Краківському передмісті Львова, що був
знищений після нападу тат арських військ

копіїста: «T enor relationis».
M iędzy natią Poską z iedney, a Ruską z drugą, у cechmistrzami zobu stron

cechy szewskiey stanęło takie w niwczym nieodm ienne postanowienie у zgoda.
Iż religia Ruska uważaiąc spustoszenie kościoła świętego Krzyża na przedm ie
ściu Krakowskim będącego, przez nieprzyiaciela koronnego у incursię Tatarską
spalonego, dla zgody у iednosci cechy, do ktorey ten koscioł świętego Krzyża na
leży, złotych Polskich sto m onetae in regno currentis in instanti realiter et effec
tive wyliczyć, a to condiciami niżey opisanymi, a naprzód. Strzeż Boże incursiey
podobney przez nieprzyiaciela koronnego, ażeby także cerkiew Ruska świętego
Mikuły Biskupa na przedmieściu Krakowskim będąca, przez takową incursię
spalona bydz miała, tedy nacia Polska cechy szewskiey wzaiemnie do reparaciey
przyłożyć się będzie powinna, у teraz submittuie się. Okrom zaś takowey okaziey
nieprzyiaciela koronnego, zeby podobna ruiną znalesć się mogła, tedy obie stro
ny do tego ani przykładać się, ani znać się nie będą powinni. Co bez naruszenia
praw у puszki brackiey Ruskiey obie strony zachować sobie obiecuią. Co wszyt
ko, iako przy nas patronach od szlachetnego magistratu deputowanych oboie
strony cechy pom ienioney sobie stwierdziły у daniem rąk zobopołnie um ocniłi
у tego zachować obiecały. My teraznieyszey complanaciey daiemy pełną wiarę
у obowiązanie. Działo się w Lwowie w residenciey cechowey dnia osmego Julii,
tysiąc szescset dziewięćdziesiątego piętego.
Thomas Gordon, rayca Lwowski, m[anu] p[ro]p[ri]a.
Marcin Nuszczynski j[uris] u[triusque] m[edicinae] d[octor], r[ayca] L[wow-
ski], m [anu] p[ro]p[ri]a.
№5
1698 p червня ЗО, Львів
Райці міста Львова приймають ординацію шевського цеху стосовно порядку
продажу виробів на шевських ят ках дружинами та вдовами майстрів

копіїста: «O rdinatio sutoribus».
Rayce miasta Lwowa. W iadom o czyniemy, kom u o tym wiedzieć należy. Iż my

maią[c] do siebie wniesioną skargę od niektórych cechu szewskiego magistrów,
iako wielki nieporządek w jatkach ich przez żony niektórych magistrów, tudziesz
у wdowy, a nawet у samychże braci cechowych dzieie się, naybardziey przez to, że
też białogłowy, gdy się kupiec do jatek trafi, a u ktorego albo z samych braci, albo
żon ich robotę targuie, tedy z swoich jatek wziąwszy robotę do ich jatek zabiegaią,
albo też do siebie przewabiaią у odwołuią. Magistrowie zas sami nie kontentuiąc
się swymi jatkami, na których robotę swoię przez siebie у żony swoie przedaią,
na inne kilkoro jatek też robotę swoią rozdaią у inne nienależytości w tychże
pom ienionych jatkach z wielką krzywdą drugich braci, którzy roboty swoiey dla
takowego nieporządku odbywać у przedawać nie mogą, dzieie się. W ięc iż nas у
urzędu naszego prosili, abyśmy w tey mierze nową ordinacią onym, według ktorey
by się wszyscy sprawować mieli postanowili, do słuszney tedy onych affectaciey у
żądania przychyliwszy się, uważaiąc, iż dla takowego przez niektóre żony у wdowy
z robotą z swoich do cudzych jatek zabiegania, także iedney od drugiey kupców
odwabiania у odwoływania nie tylko częste między niemi poswarki dzieią się, ale
y krzywda braci cechowey niemała dzieie się. Ordinacią ninieyszą tak w tym, iako
y w inszych nizey następuiących punktach z władzy y powinności urzędu naszego
uchwalamy y postanawiamy takową.
[Pierwszy]. A naprzód ponieważ w iedney cesze zostaiąc y ciężary to iest p o
datki tak Rzeczypospolitey, iako y mieyskie wszyscy zarownie odbywaiąc, ied-
nakowoby według samey słusznosci y sprawiedliwości w pożytkach y zarobku z
rzemiesła swego participować y cieszyć się mieli, a przez to wielka inaeąualitas
dzieie się w tym, gdy ieden brat nie kontentuiąc się swoią jatką, na ktorey lubo
przez się lubo przez żone swoią robotą [sic] swe przedaie, na kilkoro innych ja
tek takową swoię robotę do sprzedania rozdaie, z czego większy zysk y zarobek
miec może, a ci którzy na swoich tylko iednych jatkach przedaią, roboty swoiey
odbywać nie mogą y przez to ubożeią, dla tegoż postanawiamy, aby każdy brat
cechowy na swoiey tylko jatce przez żone swoią, na drugą albo trzecią jatkę oney
nie daiąc przedawał, pod winą trzech grzywien toties quoties by się tego ważył.
Drugi. W tym także wielki dzieie się nieporządek, że żony y wdowy braci ce
chowych, gdy postrzegą, że kupiec przed którą jatką stanie y albo oglądać, albo
targować robotę pocznie, tedy drugie nabrawszy z swoiey jatki roboty kilka par,
tam zabiegaiąc wielką przeszkodę innym czynią, gdyż ich targu y kupca zbawiaią,
aby tedy tego odtąd nie było y żeby tak żony, iako y wdowy braci cechowych z
robotą swoią przed innych jatki nie zabiegały pod winą grzywien trzech nakazu-
iemy. Toż się ma rozumieć y o tych, które targuiących lub oglądaiących robotę
na inszych jatkach, kupcom do siebie odwołuią, ażeby dotąd pokiby kupiec do
inszey jatki nie odstąpił do siebie pod tąż winą żadna nie odwoływała.
Trzeci. Że zas wdowy niektóre znayduią się, które lubo wprawdzie maią swoie
jatki, iednakże rzemiesła nie robią y czeladzi nie chowaią, ale tylko u mozniey-
szych magistrów, a raczey żon onych robotę na swoie jatki biorą y one nie tylko
na swoich jatkach przedaią, ale i do innych jatek zobaczywszy gdzie indzie kupca
z nią zabiegaią, dla czego drudzy bracia roboty swoiey zbywać nie mogą. Przetosz
takowym wdowom jatki swoie maiącym zakazuiemy, aby od innych żon magi-
strowskich, iako y od samych braci roboty żadney na swoie jatki do sprzedania
nie brały, ale mnieyszą robotą kontentowały się, przedaiąc na swoich jatkach zoł-
tego safianu robotę, także czarną, to iest buciki małe, meszty y inne drobnieysze
rzeczy. A iezeliby chciały czerwonego Tureckiego safianu robotę robić, iezeliby
ich na to stać mogło, tedy maią w cechu przy porachowaniu czeladnym o czelad
nika prosić, żeby u nich na warsztacie siedząc takową robotę robił, czego cecha
onym zabraniać nie będzie mogła у owszem co naylepszego czeladnika dać będą
onym powinni, a to dla tego, aby w sieroctwie swoim wyżywienie mieć mogły.
Czwarty. A iz to tak między samymi magistrami, iako żonami ich znayduie się,
że nie kontentuiąc się swoią robotą, onę u ubozszych braci, którzy jatek swoich
nie maią, na zarobek kupuią, tedy takowy każdy, któryby się takowym przekup
stwem bawił, lub męzkiego, lub białogłowskiego stanu, iezeliby był Rom ani ritus
do kościoła świętego Krzyza, iezeliby zas religiey Greckiey - do cerkwi s. Nikołaia
po złotych dwa w kwartał na wosk powinni będą dawać.
Piąty. Lubo pozachodziły dekreta, aby żony mistrzowskie, iako у wdowy we
dni święte roboty nigdzie nie przedawały, iednak one nie dbaiąc na takowe dekre
ta we dni święte, tak w piwnicach potaiemnie, iako у iawnie pod jatkami, tudziesz
w kramach kozackich robotę przedawaią z wielkim dni świętych nie uszanowa
niem, dla tegoż iezeliby się która szewcowa takowa znalazła у o to przeświadczo
na była, zeby się przedawaniem roboty we dni święte, tak na pom ienionych miey-
scach, iako у innych bawiła, tedy iezeliby ią z takową robotą zastano, ma bydz
zaborem у przepadkiem oney karana, iezeliby zas iuż takową robotę przedała, a
to iey było dowiedziono, że w święto przedawała, ma urzędowi jego mości pana
burm istrza grzywien trzy nieodpustnie oddać.
Takową tędy ordinatią dla lepszego porządku braci w tym cechu szewskim zo-
staiących postanowiwszy, a żeby skutek swoy we wszytkim mieć mogła, pozwoli
liśmy, aby taż cecha z między siebie dwóch braci obrali, żeby co miesiąc, albo iak
zwyczay ich niesie, rewizią roboty, zwłaszcza że się to у w innych miastach koron
nych znayduie, czynili у tey ordinaciey sprzeciwiaiących się do urzędu odnosili.
Na co dla lepszey wiary pieczęc urzędu naszego przycisnąc rozkazaliśmy. Działo
się w Lwowie w poniedziałek przed świętem Nawiedzieniem Przebłagosławioney
Panny Mariey bliski, roku Pańskiego 1698.
№6
1704 р., Львів
Лист шевського цеху до львівського магістрату з проханням про прийнят т я
та затвердження ним восьми статей, що врегулювали би внутріш ні взаємини
в цеху
О ригінал: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 202, с. 1121-1123. Папір.

Nam wielce łaskawy szlachetny Magistracie JKM miasta Lwowa a dobrodzie-

ie nasi.
My ubodzy ludzie y rzemiesnicy cechy szewskiey maiąc tak wielkie urazy y
krzywdy które ponosiem y iz nie mamy słusznych [sic] y doskonałych porządkow
w cechu naszym, dla czego wielka sie nam ruina dzieie, a to dla tego, iz nasi ante-
cessorowie, nie staraiąc o to, aby ten nieporządek gory nie bral [sic] więcey, a my
sie bez to w niewiecz obracamy, a to w ten sposob. Iz tak wiele młodych zkądinnąd
przychodzących, czy to ze wsiow poddanych, czy tez z miasteczek, którzy tu sie
pozeniwszy, ni listów od urodzaiu swego, albo y od wyuczenia rzemiesła nie chcą
pokazowac, ani cechy wypłacac, a co większa, ze y szlacheckich wsiow poddanych
chłopcow tak wiele do nauki rzemiesła przyimuią y młodych thowarzyszow, któ
rzy rzemiesła dobrze nie umieiąc do cechu za braci przyimuią, a tym samym ceche
nam zahaili (ze możemy o sobie mowie wiele nas wezwanych, a mało wybranych1),
ze my ubodzy ludzie, którzyśmy sie tu z oycow y dziadów naszych w cechu wycho
wali, wszelakie podatki, iako to warty, a przed tym y grzabarki odprawiali, y inne
ciężary ponosili, na starosc naszą pożywić sie nie będziem mogli. Tedy my zabie-
gaiąc temu, uniżenie prosiemy W M PP szlachetnego Magistratu, abyście W M PP
raczyli w to weyzrzec, a nam te puncta pańskim swoim dekretem ztwierdzic.
1. N aprzód iako teraz stanęło z dekretu szlachetnego MP. Prezydenta tera-
znieyszego, aby żaden brat nie ważył sie chłopcow trzymać do nauki rzemiesła
nad dwa thowarzyszy y młodzieniaszka iednego, pod grzywnami, iako sie u podo
ba W M PPstwu.
2. Aby chłopcow ze wsiow szlacheckich poddanych do nauki rzemiesła nie
przyimowano, pod grzywnami, iako sie upodaba W M PPstwu.
3. Aby braci młodych do cechu nie przyimowac więcey, któryby naprzód
mieyskiego [prawa] nie miał, y iakki, kędyby roboto [sic] swoią przedawał, chy
ba tylko magistrowczykow, albo tych, co wdowy magistrowie, albo magistrowny
poimowac będą.
4. Aby każdy m łody brat, któryby sie chciał do porządku garnąc, lubo magi-
strowczyk, lubo nie, powinien sztukę rzemiosła w cechu iawnie prezentować, iezli
będzie godzien magistrem byc.
5. Aby żaden brat, lubo niemieckiey, lubo safianiczey, lubo czarney roboty, nie
ważył sie przymowac roboty par kilkanastu, albo kilkadziesiąt, kiedy sie trafi, czy
od kupca, czyli na horągiew, czyli na regiment, bez wiadomości chechmistrzow-
1 M t. 22,14.
skiey. Ale takowa robota ma pusc na całą cechę pod zakładem grzywien iako sie
upodawa szlachetnemu Magistratowi.
6. Jeżeli sie trafi, iako sie często trafia, ze kupiec postronny przyiechawszy,
chcąc roboty lub safianowey, lub białogłowskiey, lub czarney kilkanaście albo kil
kadziesiąt par kupie, tedy nie powinien będzie sam ieden którykolwiek brat do
piwnicy tego kupca doprowadzić, у tę robotę przedawac, ale iawnie w iatkach ten
kupiec у u toy у u owey bratowey może kupie, wiele mu sie będzie podobało, pod
zakładem grzywien, iako sie upodaba szlachetnemu Magistratowi.
7. Jeżeliby który z młodych braci, który ani mieyskiego [prawa], ani listów
nie pokazował, ani cechy nie wypłacił, nie powinien znaku rzemiosła swego po-
kazowac, bez wiadomości szlachetnego magistratu у cechmistrzow na ten czas
będących, pod zakładem winy.
8. Jeżeliby który brat, lub z starszych, lub młodszych, miał chłopca wpisanego,
a ten chłopiec od magistra swego odszedszy, a potym w kilka lat nazad sie p o
wróciwszy, a kędyindziey sie wyzwoliwszy, tedy sie tu powinien wyzwolić, iako
sie zapisał, pod zakładem grzywien według upodobania szlachetnego magistratu.
Co my przełozywszy przed W M M PP szlachetnym magistratem, uniżenie pro-
siemy W M PPstwa, abyśmy to mogli wyprosić, zeby nam to było pańskim dekre
tem W M Panstwa stwierdzono у obwarowano, za co my Boga Naywyzszego za
gługoletnie życie у zdrowie dobre W M PP prosie będziem y
№7
1705 p Львів
Реєстр львівського шевського цеху - майстрів, підмайстрів , учнів, дружин,
дітей та членів їхніх родин - померлих під час облоги шведами Львова у 1704 р.
та подальших епідемій
О ригінал: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, с. 207-210 (рукопис).
Kom put braci cechy szewskiey, tak tych którzy w szwedy pogineli,
iako tez у tych, którzy pod czas powietrza pomarli
Przed Szwedami у w szwedy pogineli roku Pans [kiego] 1704:

Krzysztof Feyszt, ten um arł przed Szwedami tego tydzni [a] [ 1]
Mikołay Lipinowicz [ 1]
Mathyasz Dąbrowski [ 1]
Irzy Białostocki [ 1]
Paweł Buszkiewicz [ 1]
Mikołay Wyszyński szewczyk [ 1]
Jan Szybka [ l]
Ci zas pod czas powietrza pomarli:
Jozef Pawlikiewicz y z żoną y z synem [3]
u Horodeckiego szewczyków 3
u M oranskiego dzieci, szewszyk 6
Irzy Milanowski sam y osob 2
Szymon Korab y z żoną 2
D om inik Buynowski z żoną y dziecie[m] 1, to czyni oso[b] 3
M arcin Korzunkowicz samo 3
u Grygla Kapusty dzieci 2
Stanisław Hruscieło[wicz] z żoną, samo 5
u Szymona Balicki [ego] osob 3
Kazimirz Sikorowicz samo 2
Stanisław Oleski, żona y curka 3
u Juzefa Nowako[wicza] żona, curka, szew[czyk] 3
Mathyasz Hodurski z żoną 2
Stanisław Irzycki 1
u Juzefa Janickiego żona, szew[czyk] 2
Bartosz Siwiecki, żona y chłop [iec] 3
u Andrzeia Sikorskiego szew[czyk] 1
u Pawła Buszynskiego żona, syn 2
u Thomasza Piszczymąki żona y dzieci troie 4
u Michała Oleskiego chłop [iec] 1
Jan Zdunkowicz y żona 2
Wawrzyniec Boieszko[wicz], żona, dziec[i] 4
Ignacy Skowronkowicz y żona 2
Jan Bartoszewicz, żona y dzieci 6
Sobestyan Barański, żona, dzieci 4
u Sobestyana Krzewiecki [ego] dzicie 1
u Woyciecha Piszczymąki dziwka 1
lh o m a s W icher y żona, dzieci 3

Stanisław Sweynerowicz y żona 2
Jozef Furzynski, żona, chło[piec], dziewczyna, szewczyk, osob 5
Kasper Zalewski, żona, dzicie 3
U Jozefa Ryszczynskiego [Hreszczynskiego] żona 1
Jozef Wesołowski, żona, dzicie 3
Franciszek Krukiewicz, żona, dzieci, osob 4
u Eliasz [a] Kitowica synów 2
A nthoni Sołomkowicz, dzieci 2, osob 3
Bazyli Groc 1
u Rheorego [sic] Huynackiego żona, eurek 2, osob 3
Andrzy Radkiewicz y curka, szew[czyk] 3
Daniel Stradecki, siostra, dzieci 7
Semian Karpiński y żona 2
Jan Dymkiewicz y szewczyk, ociec [sic] 3
Alexander Sieczkiewicz, żona, dzieci 6
Piotr Lewicki, dzieci 2, osob 3
Marko Derewinski, dzieci 3, osob 4
Alexander Lechowicz, dzieci, szew[czyk] 4
Jan Kozie [l]czyk 1
Jan Kopinczak, dzieci 2, matka, osob 4
Jan Thomaszowski, żona, dzieci 6
Andrzy Audykiewicz, żona, dzieci 5
Jacenty Babicki, żona, szew[czyk], dzieci 5
u Thomasa Stępka 1
Jan Gliński, żona, syn 3
Prokop Piotrowicz, żona, dzieci 4
u Anthoniego Daniło[wicza] dzieci 2
u Bazylego Suprono[wicza] dzieci 2
Mikołay Burzyński, żona, dzieci 6
u Jana Hoydako[wicza] żona, dzieci 5
u Theodora Kuryłowica żona, brat, dzieci, osob 3
u Supronowicza Jana 1
Konstanty Hyrowski, dzicie 2
u Cypryana [Hyrowskiego] uczeń, dzieci, osob 3
Jan Zawadowicz, żona, dzieci 4

K onstanty Bratkiewicz, dzieci 3
u Bazylego Glińskie [go] uczeń 1
u Gołębiowskiego uczeń 1
Jan Wyszyński, dzieci 3
u Michała Sołomko [wicza] żona 1
u Stefana Panczuk[iewicza] 2
Mikołay Telica, żona, dzieci 4
u Stefana Audykie [wicza], żona, dzieci 3
Piotr Rudzicki, osob 3
Bazyli Kitowicz, żona, dzicie 3
Jan Kitowicz 1
Jan Kisowiecki 1
Jan Gołębiow[ski], żona, dzieci 4
Berlincowa stara, synowa, dzieci, osob 5
u Jana Dm itrowica chłop [iec] 1
Beznoskowicz z żoną, dziećmi 3
Szczupakowa wdowa 1
Jaworowska wdowa 3
Supronowiczow[a] żona 1
Summa 246
№8
1 724
Польський король Авґуст I I видає мандат, на прохання шевського цеху Льво
ва, про вільний продаж на ярм арках їхніх виробів із сапяну, з якого вже було
сплачено мито, а також із забороною торгувати цими виробами іншим куп
цям, у т. ч. львівським євреям
О блята: ЦДІАУЛ, ф. З (Буський ґродський суд), on. 1, спр. 29, с. 1053—

1054 (облятовано в акти 25 вересня 1724 р.)* Титульний напис копіїста:
«O blata privilegii in rem sutorum Leopoliensium ».
Augustus W tóry2 z Bożey łaski kroi Polski, Wielki xiąze Litewski, Ruski, Pru
ski, Mazowiecki, Zmudzki, Kijowski, Wołyński, Podlaski, Inflanski, Smoleński,
Siewierski, Czerniechowski, dziedziczne xięze Saskie y princeps elector. W sem
[sic] wobec y każdemu zosobna, kom u o tym wiedzieć należy, m ianowicie iednak
sądnym3 urzędowym naszym korąnym [sic], grodzkim, magistratom mieyskim
i wszytkim innym cuiuscunąue dignitatis et praem inentiae ludziom, wiadom o
tym naszym listem czyniemy. Iz doniesiono y przyłozono nam imieniem cechy
Lwowskiey, co raz z wielkim żalem od niey suplikowaną [sic], iako nie maiąc
względu żadnego na prawo pospolite, które wszelkich depaktacyi bronią y zaka-
zuią, tudziesz na przywileie od nayiasnieyszych antecessorow krolow naszych,
teyze ciesze szewskiey4 Lwowskiey nadane, a przez nas potw ierdzione y appro-
bowane, gdy z odmyconego iuz raz saffianu zołtego y czerwonego, z wyrobioną
manifakturą swoią dla pożywienia do rożnych miast y miasteczek [na] iarmarki z
miasta Lwowa wyiezdzaią, officialistowie skarbowi koronni, tudziesz zamkowego
y sztukowego y inni pisarze do powtornego płacenia od roboty saffianowey, tak
iako Polskieyy N iem ieckieyyinney wszelkiey cum depaktacione [sic] przeciwko
prawom y przywileiom, którym i iako inne cechi w manifakturze y handlu, zas tak
y cecha Lwowska szewska, wolni bydz powinni, z wielkim uciemiezeniem y op-
pressią cechowych szewców Lwowskich pociągaią, co nie tylko z teyze cechy op-
pressio y cięszko szkodo [sic], aze tesz contra om nem juris et aeąuitatis rationem
dzieie się, więc aby czechowi szewcy Lwowscy od manifaktury proprii laboris, od
botow, to iest saffianu zołtego y czerwonego raz odmierzonego, także trzewików
y butów czarnych wyrobionych, do płacenia myta albo quovis titulo wymyślo
ne gabelli pociągani nie byli y owszem wolną [sic] z tą swoią saffianową robotą
wszędzie z miasta Lwowa wyiezdzali y one przedawali. Nadto subweniendo [sic]
zubozoney nie tylko tem porum calamitatibus, ale tesz y przez Zydow teyze ciesie
Lwowskiey szewskiey zruinowaney, aby kupcy także y Żydzi Lwowscy y inni w
tym handlu ich własney roboty cechowym szewcom Lwowskim nie przeszkadza
li y oney nie wozili, y tak we Lwowie, iako y innych miastach y miasteczkach nie
przedawali pod wolnym per officia com petentia teyze roboty saffianowey zabie
raniem y oney kąfiskacyą [sic] y pod inną karą przeciwko przeciwiącym się woli
naszey, prawem opisaną, przyrzekamy y nakazuiemy wszytko tym sądom, urzę
2 В оригіналі: twory.
3 В оригіналі: sędnąm.
4В оригіналі: cieszekowskiey.
dom także у m aistratom [sic], wyzey wyrażonym, pod łaską naszą królewską у
urzędów onychze, cośmy ichze powinnością ninieyszym listem naszym zalecamy
D atum w Warszawie dnia 2 miesęca s[eptem ]bra roku M DCCXXIIII, panowania
zas naszego - XXVIII.
Augustus [II] rex.
List uniwersalny do urzędów wszelkich grodzkich у mieyskich ratione niede-
paktowania cechowych szewców Lwowskich od manifacturi [sic] ich saffanowey
у przedawania butów, kapciów zabrania.
Michał M aurycy Suski, łowczy ziemi Łomzynskiey j[ego] K[rolewskiey]
M [os]ci sekretarz. Locus sigilli.
№9
1 7 2 7 p., вересня З, Львів
Райці міста Львова , на прохання майстрів шевського цеху, роз'яснюють
заборону скуповування та перепродажу шевських виробів купцями - греками,
вірменами, євреями
Облята: ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 110, с. 311. Титульний напис копіїста:
«Declarat officium consul[arium] Leopol[iensium] pro parte contubenii sutorum ».
[Rayce miasta Lwowa]. Poniewasz prawem pom ienioney ceszi [sic] szewskiey
służącym, tudziesz dekretami JKMci warowano iest, aby tak kupcy Graetcy [sic],
O rm ienscy у inni, tudziesz Żydzi Lwowscy zadney roboty, tak safianowey, butów,
mesztów у papuci, iako tez trzewików, in praeiudicium cechy у magistrów szew
skich na przedaz nie roznosili, nosząc у po kramach chowaiąc, nie przedawali, u
partaczow na sprzedasz [sic] nie skupowali. Więc stosuiąc się do pom ienionego
prawa, ile że ad praesens w roznoszeniu у przedawaniu mesztów у papuci przez
kupców Graeckich у Orm iańskich praeiudicium maią, aby in posterum wszyscy
kupcy, tak Graetcy, Ormienscy, Żydzi, iako у inni takowey zadney roboty nigdzie
nie kupowali, a kupowaney nie przedawali, ani po sklepach, kramach nie roznosili
у nie chowali, pod wolną konfiskatią wszystkiey roboty, u ktorego by się znachodzić
miała na przedaz, per officium proconsulare, ad cuiusvis magistri sutoris instantiam
et petitionem hac sua declaratione ad p[rae]missa mediante. [Actum Leopoli feria
quarta post festum sancti Aegidii abbatis proxima, anno Domini 1727].
До д ато к 2
БІОГРАМИ МАЙСТРІВ ШЕВСЬКОГО ЦЕХУ ЛЬВОВА ЗА
1665-1732 рр.
Складено біограми тих майстрів львівського шевського цеху, щодо яких є

записи про прийняття ними міського права у виданих книгах виборів1, про
вступ до цехової організації та участь у навчанні учнів, про що відомо з це
хових книг2. З інших масових джерел опрацьовано метричні акти - з метою
виявити склад сім'ї львівських шевців3. Щоб уникнути перевантаження дани
ми, покликання на архівні та опубліковані матеріали подавалися тільки у разі
згадок про цих ремісників у судово-адміністративних документах, насампе
ред раєцьких та бурграбських книгах.
Біограми побудовані за схемою:
Біографічні дані
1. Прізвище та ім'я (мовою оригіналу)
2. Місце народження (місто або село)
3. Нація
Батьки
4. Ім'я батька
5. Ім'я та прізвище матері
Дружина
6 -1 . Ім'я та прізвище першої дружини (дата шлюбу)
6 -2 . Ім'я та прізвище другої дружини (дата шлюбу)
6 -3 . Ім'я та прізвище третьої дружини (дата шлюбу)
1 Abum civium Leopoliensis. Rejestry przejęć do prawa miejskiego we Lwowie.

1388-1783 / Wyd. A. Janeczek. Poznań; Warszawa, 2005. T. 1-2. Доповнення цих
реєстрів див.: Заяць О. Громадяни Львова XIV-XVTII ст.: правовий статус, склад,
походження. К.; Львів, 2012 (далі - Заяць).
2 Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. Rękopisy,
sygn. 427; Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України.
Відділ рукописів, ф. 5 (Оссолінських) (далі - Осс.), спр. 428-431.
3Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАУЛ),
ф. 201, оп. 4-а, спр. 3237,3392-3393; ф. 618, оп. 2, спр. 2632-2633,2637-2638,2641.
Діти
7 -1 . Ім'я першої дитини (рік народження)
7-2 . Ім'я другої дитини (рік народження)
7-3 . Ім'я третьої дитини (рік народження)
Кар'єра в цеху
8. Учнівство - рік поєднання
9. Підмайстрівство - рік визволення
10. М айстрівство - рік вступу
11. Міське право - рік прийняття
12. Учні - рік / роки поєднання (у разі відсутності відомостей про рік
поєднання, курсивом подається рік визволення)
13. Столовий майстер - роки урядування
14. Цехмістр - роки урядування
Кар єра поза цехом (війтівства, церковні братства)
15. Посада, рік / роки урядування
16. Дата смерті (або останньої згадки в цеху)
За відсутності інформації відповідний пункт у нумерації опущено. Курси

вом позначені імена родичів (чоловіків, батьків чи синів), чиї дані наводяться
в інших біограмах.
1. Абрамович Олександр (Abramowicz 2. с. Вижняни

Alexander) 3. Українець
2. м. Львів 6-1. Єва Ференцовичівна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
3. Українець оп. 2, спр. 556, с. 407)
4. Теодор 7-1. Олександр ; 7 - 2 .Яцент ій
5. Єва 11. 1667
6-1. Анна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, 12.1666
с. 348)
8. 1699 1. Абрамович Яцентій (Abramowicz Ja-
9. 1699 centi)
10.1699 2. м. Львів
11.1701 3. Українець
12.1701, 1702 4. Теодор
16. 1724 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563,
5. Єва
с. 348) 6-1. Катерина Супроновичева (ЦДІАУЛ,
ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 464)
1. Абрамович (Abramowicz) Теодор (Фе- 8. 1689
ренс, Ferensius) 9. 1689
БІОГРАМИ МАЙСТРІВ 341
10.1690 12. 1696, 1697, 1699, 1699, 1701, 1704,

11.1691 (Заяць, с. 367) 1707, 1707
12.1699,1699; 1 7 0 4 , 1705,1709 13. 1703,1705
16.1709
1. Авдикевич Андрій (Awdykiewicz Ап-
drzy) 1. Адамовський (Adamowski, Jadam оw-
2. м. Львів ski, Zdanowski) Кшиштоф (Krzysztof)
3. Українець 2. c. Лаґув (Польща)
4. Миколай 3. Поляк
5. Марина 4. Кшиштоф
8. 1686 5. Анна
9. 1686 6-1.Ядвіґа
10. 1687 7-1. Ельжбета (1700)
11.1689 8. 1685
12. 1690, 1692, 1696, 1698, 1700, 1703, 9. 1688
1703,1704 10.1696
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
с. 207) 1. Азадович Ілля (Azadowicz Eliasz)
2. м. Диблік (Туреччина)
1. Авдикевич Григорій (Awdykiewicz Нге- 3. Вірменин
огі) 6-1. Софія
3. Українець 7-1. Ілля
12. 1691 10. 1685
11. 1687
1. Авдикевич Миколай (Awedykowicz Ni 12.1686, 1699
colaus)
3. Українець 1. Азадович Ян (Azadowicz Jan)
6-1. Маріанна (Марина) (ЦДІАУЛ, ф. 52, 2. м. Львів
оп. 2, спр. 97, с. 1274) 3. Вірменин
7-1. Анна, чоловік - Ференс Асманиць- 4. Ілля
кий; 7-2. Маріанна; 7-3. Стефан (ЦДІАУЛ, 5. Софія
ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 1274); 7-4. Андрій 8.1699
11. 1670 9. 1699
12. 1671, 1672, 1681, 1686, 1687, 1689, 10. 1703
1692
13.1692 1. Алік (Галік, Заруд, Alik, Halik) Іван
16.1695 (iwan, Jan)
2. м. Львів
1. Авдикевич Стефан (Awdykiewicz Stefan) 3. Українець
2. м. Львів 6-1. Маріанна Прокоповичівна (ЦДІАУЛ,
3. Українець ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 14)
4. М иколай 7-1. Маріанна, чоловік - М аксим Іванович
5. Марина (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 37)
6-1. Маріанна Стефановичівна (ЦДІАУЛ, 10. 1675
ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 1274); 6-2. Анна 11. 1679
Феськівна - розлучення (Там само, спр. 562, 12. 1677, 1679, 1682,1685, 1686
с. 180)
8. 1689 1. Амальович (Гамальович, Amałowicz)
9. 1689 Мацей (Matiasz)
10.1693 2. м. Львів
11. 1694 3. Поляк
4. Станіслав 1. Антікевич Миколай (Antikiewicz Miko-

5. Констанція lay)
6-1. Софія Піщимущанка (ЦДІАУЛ, ф. 52, 3. Українець
оп. 2, спр. 92, с. 343) 13. 1665
7-1. Анджей (1694); 7-2. Казимир (1696);
7 -3. Аґнета (1699); 7-4. Якуб (1701); 7-5. 1. Антоньович Григорій (Antoniowicz Нге-
Анна (1702); 7-6. Юзеф-Георгій (1703); огу)
7-7. Катажина (1705); 7-8. Анна (1706) 2. м. Вишня
8. 1687 3. Українець
9. 1687 10. 1687
10. 1690 11. 1691
11. 1693 12. 1691
12. 1694, 1701
13. 1706 1. Антоньович Петро (Antoniowicz Pet
16. 1721 rus)
2. м. Дрогобич
I. Амальович (Гамальович, Amalowic) 3. Українець
Станіслав (Stanisław) 6-1. Анна Берлінцова (ЦДІАУЛ, ф. 52,
3. Поляк оп. 2, спр. 561, с. 244)
6-1. Констанція 11.1678
7-1. М ацей 12.1672
II. 1653 (Заяць, с. 360)
12. 1668, 1669, 1670, 1671, 1673, 1674, 1. Артікевич (Artichowicz, Artikiewicz,
1676, 1678, 1680,1682, 1685 Artych) Валентин (Walenti)
13. 1666, 1669, 1672 2. м. Вишня
14. 1671 3. Поляк
16. 1694 4. Франциск, швець
5. Анна Ґулковщанка
1. АмброжикЯн (Ambrozikjan) 6-1. Аґнета Саксянка (ЦДІАУЛ, ф. 52,
3. Поляк оп. 2, спр. 109, с. 1116); 6-2. Реґіна (1725)
10. 1680 7-1. Мартин (1722); 7-2. Мацей (1724);
7-3. Петро (1725); 7-4. Франциск (1727);
1. Анджейович (Єнджейович, Yiendrze-7-5. Гелена (1729); 7-6. Франциск-Антоній
yowic) Тома (Tomasz) (1731); 7-7. Антоній (1733); 7-8. Гелена
3. Українець (1735)
12. 1665, 1666 8. 1716
9. 1717
1. Андрускевич (Андрушко, Andruskie- 10.1721
wicz) Теодор (Theodor) 11.1724
2. с. Кречовичі 12.1722, 1724, 1724, 1728
3. Українець
4. Миколай 1. Бабицький (Babicki) Яцентій (Jacko,
5. Аполонія Jacenti)
8. 1708 2. м. Нижанковичі
10. 1718 4. Роман
11. 1724 5. Єва
12. 1723, 1728 8. 1682
16. 1724 9. 1682
10.1685
11. 1691 (Заяць, с. 367)
12.1686,1695 1. Балицький Шимон (Balicki Symon)

16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 3. Поляк
с. 207) 7-1. Гелена (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562,
с. 441)
1. Базилевич Георгій (Bazylewicz Irzy) 10. 1681
3. Українець 12. 1705,1709,1712
6-1. Анастасія Стефановичева (ЦДІАУЛ,
ф. 52, оп. 2, спр. 110, с. 599) 1. Барановський Войцех (Baranowski
10. 1683 Woyciech)
12.1685 2. м. Нароль (Польща)
16.1691 3. Поляк
4. Ян
1. Базилевич (Хавчак, Bazylewicz) Григо 5. Маріанна
рій (Hrehory) 6-1. Анастасія
2. м. Львів 7-1. Катажина (1733)
3. Українець 8. 1723
4. Василь (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 102, 9. 1726
с. 87) 10. 1731
5. Анна 12. 1732,1732
10. 1711
11. 1715 1. Барановський (Baranowski, Barański)
12. 1726, 1727 Себастіян (Sobestian)
13.1728 2. м. Замостя
3. Поляк
1. Базильович Іван (Bazylowicz Iwanko) 4. Кшиштоф
3. Українець 5. Анна
12.1678 6-1. Катажина
7-1. Магдалина (1703)
1. Байоровський (Baiorowski, Baiowic, 10. 1698
Baiowicz) Томаш (Thomas) 11. 1703
3. Поляк 12. 1702, 1703
4. Войцех 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
5. Софія с. 207)
8. 1675
9. 1679 1. Бартошевич (Bartoszewicz, Bartoszo-
10.1680 wicz) Ян (Jan)
12. 1682 2. м. Перемишль
3. Поляк
1. Балицький Домінік (Balicki Dominik) 6-1. Катажина
2. м. Львів 7-1. Анджей (1695); 7-2. Дорота (1698);
3. Поляк 7-3. Реґіна (1701); 7-4. Ян (1703)
4. Кшиштоф 10. 1692
5. Дорота 11. 1693
6-1. Барбара 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
7-1. Гелена (1703); 7-2. Ян (1705); 7-3. с. 207)
Якуб (1710); 7-4. Анна (1712); 7-5. Барба
ра (1715) 1. Басіста Іван (Basista Iwan)
9. 1692 10. 1667
10. 1701 12. 1678
1. Басістович Дмитро (Basistowicz Dymitr) I. Береза Юзеф (Bereza Iozephus)

3. Українець 3. Поляк
6-1. Тереза Повальна (ЦДІАУЛ, ф. 52, II.1 6 7 8
оп. 2, спр. 562, с. 277)
10. 1700 1. Березовський (Березовицький, Веге-
16. 1722 zowicki, Berezowski) Анджей (Jędrzey)
3. Поляк
1. Бацюкович (Батюкович, Baciukowicz, 10. 1707
Bociukowicz) Василь (Wasil) 12. 1718
6-1. Єва Верґинячка (ЦДІАУЛ, ф. 52, 1. Берлінець Іван (Berliniec Iwanko)
оп. 2, спр. 561, с. 593), тесть - Павло Яст- 3. Українець
шевський (Там само, спр. 558, с. 158) 4. Іван, швець
7 -1. Гелена 5. Анна
10. 1667 6-1. Анна Кальнівна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
12. 1669, 1670, 1672,1682 оп. 2, спр. 556, с. 353); 6-2. Маріанна Се-
16. 1706 меновичева (Там само, спр. 557, с. 212;
спр. 561, с. 78)
1. Безноскович Іван (Beznoskowiczjan) 7-1. Теодор; 7-2. Анна; 7-3. Іван
2. м. Львів 11. 1667
3. Українець 12. 1666, 1680
4. Теодор (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, 16. 1685 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 557,
с. 598) с. 212)
6 -1. Маріанна Влошківна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
оп. 2, спр. 559, с. 559) I. Берлінець Іван (Berliniec Jan)
9. 1678 4. Іван (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561,
10. 1686 с. 68)
11. 1687 5. Маріанна Семеновичева (ЦДІАУЛ,
12. 1677, 1688 ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 78)
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 8. 1686
с. 207) 9.1688
10.1690
1. Бейґалік (Beigailik, Biegalik) Алексан II. 1691 (Заяць, с. 367)
дер (Alexander) 12. 1692, 1697
3. Поляк 15. 1701, 1702, 1703 - старший братства
10. 1682 церкви св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12.
С. 118-120)
1. Бейґалік Пйотр (Beigalik Piotr)
3. Поляк 1. Берлінець (Bierliniec) Теодор (Ференс,
10. 1682 Theodor)
1. Белзький Іван (Bełski Jan) 4. Іван (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559,
2. м. Львів с. 767)
4. Іван, швець 6-1. Софія Баранівна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
5. Катерина оп. 2, спр. 559, с. 767)
8. 1696 8. 1677
9. 1696 9. 1677
10. 1707 10.1686
11. 1707
1. Білинський Григорій (Bilinsky Нге- 11. 1691

hory) 12.1692,1694,1694,1694
2. м. Львів 13.1695
3. Українець 15. 1694 - старший братства церкви
4. М иколай (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 110, св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 112)
с. 434) 16. 1702
5. Теодозія
8. 1718 1. Богданський Ґриґер (Bogdański Griger)
9. 1718 3. Поляк
10.1721 10. 1680
11.1727 (Заяць, с. 378) 12. 1681
1. Білинський Миколай (Biliński Mikołay) 1. Богенкович Георгій (Bohenkowicz

2. м. Львів Irzy)
3. Українець 2. м. Львів
6-1. Теодозія Кітовичівна (ЦДІАУЛ, 3. Українець
ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 112; спр. 563, с. 442) 4. Олександр
7-1. М ихайло ; 7-2. Григорій ; 7-3. Анна, 5. Катерина
чоловік - М ихайло Солонкевич ; 7-4. 6-1. Тетяна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 86,
Анастасія, чоловік - Яцентій Зубицький с. 1100)
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 186) 8. 1681
10. 1687 9.1681
11.1691 10.1682
12.1692,1711 11. 1687
16. 1726 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563,
с. 442) 1. Бокланович Ілля (Bokłanowicz Eliasz)
2. м. Янів
1. Білинський Михайло (Bilinsky Michał) 3. Українець
2. м. Львів 4. Ігнат
3. Українець 5. Тетяна
4. М иколай 8. 1721
5. Фебронія Китовичівна 9. 1724
6-1. Євдокія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 10. 1730
спр. 563, с. 605) 12. 1731
8. 1711
9. 1711 1. Болдій Олександр (Вołdiy Alexander)
11.1722 10. 1697
12. 1723, 1727
1. Болескович (Боескович, Boieskowicz,
1. Білостоцький (Бялостоцький) Георгій Boleskowicz) Вавжинець (Wawrzyniec)
(Białostocki Irzy) 2. м. Львів
2. м. Львів 3. Поляк
3. Українець 4. Франциск
4. Теодор 5. Софія
5. Гальшка 6-1. Софія
6-1. Гелена Городецька (ЦДІАУЛ, ф. 52, 7-1. Павел (1691); 7 -2. Юзеф (1693);
оп. 2, спр. 559, с. 728) 7-3. Мацей (1698)
8. 1678 8. 1681
9. 1682 9. 1681
10.1689 10.1688
11. 1691 1. Боти Стефан (Stefan Boty)

12. 1690 3. Поляк
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 12.1728
с. 207)
1. Бочкевич (Босткевич, Bostkiewicz)
1. Болескович Павел (Boleskiewicz Paweł) Якуб (Jacobus)
3. Поляк 12. 1668
4. Вавжинець (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 14. 1668
спр. 108, с. 320)
5. Софія Баліщанка 1. Браткевич (Братковський, Bratkiewicz,
6-1. Катажина Bratkowsky) Василь (Bazyli)
2. м. Львів
7 -1. Реґіна (1718); 7-2. Катерина (1720)
9. 1709 4. Іван
10.1716 5. Анна
11. 1721 (Заяць, с. 376) 8. 1697
12. 1718, 1722, 1725, 1730,1 7 3 2 9. 1700
10. 1710
1. Болескович Франциск (Boieskowicz
Franciszek) 1. Браткевич (Братусь) Іван (BratkiewiczJan)
3. Поляк 3. Українець
6-1. Софія 6-1. Анна
7-1. Вавжинець 7-1. Василь
12. 1669, 1681 12.1678, 1679,1680, 1684
1. Бордакевич (Вирдакович, Berdakie- 1. Браткевич Костянтин (Bratkiewicz Ко-

wicz, Bordakiewicz) Яцентій (Jacenty) stanti)
2. с. Пралковичі 2. м. Львів
3. Українець 3. Українець
4. Миколай 4. Іван (Ян)
5. Ксенія 5. Гелена
6-1. Маріанна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 6-1. Маріанна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
спр. 109, с. 1069) спр. 562, с. 37)
10. 1703 8. 1684
11. 1703 9. 1684
12. 1704 10. 1691
11. 1698 (Заяць, с. 368)
I. Боскович (Павлович) Павло (Bosko- 16. 1701
wicz Paweł)
3. Українець 1. Брозовицький (Брезовицький, Brozo-
6-1. Маріанна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, wicki) Іван (Jan)
спр. 556, с. 636) 2. м. Львів
II. 1652 3. Українець
12. 1667, 1670, 1671 4. Григорій
13. 1665, 1666, 1668 5. Феська
14. 1670, 1671 8. 1678
16. 1664 - старший братства церкви 9. 1678
св. Миколая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556, 10.1682
с. 214) 12.1683
16.1693
1. Бромлевич (Bromglewicz, Bromlewicz) 1. Буйновський Домінік (Buinowczyk D o

Ян (Jan) minik)
3. Поляк 2. м. Львів
10. 1701 3. Поляк
4. Войцех
1. Бронський Іван (Broński Jan) 5. Анна
3. Українець 6-1. Реґіна Здункевичівна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
10.1680 оп. 2, спр. 87, с. 466)
12.1687 7-1. Ян (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 95,
с. 39); 7 -2. Юзеф (1690); 7 -3 . Реґіна (1692);
1. Бронський Стефан (Broński Stefan) 7-4. Юзеф (1694); 7-5. Анна (1696); 7-6.
3. Українець Станіслав (1698)
10. 1692 8. 1677
9. 1677
1. Брухатий Іван (Bruhaty łan) 10. 1678
10. 1675 1 2.1679,1688,1690,1690,1693,1694
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
1. Бужинський (Боженський, Borzenski, с. 207)
Burzyński) Миколай (Nicolaus)
2. м. Ярослав 1. Буракевич (Боракевич, Burak, Burakie-
3. Українець wicz) Захарій (Zachariasz)
4. Федько 2. м. Львів
5. Анна 3. Українець
6-1. Катерина Іствановичева (ЦДІАУЛ, 4. Михайло (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 110,
ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 74) с. 436)
8. 1686 5. Пелагія
9. 1687 7-1. Невідома, чоловік - Яцентхй Ворона
10.1693 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 843)
11.1694 9.1723
12. 1696, 1697, 1698, 1702, 1703, 1703, 10. 1727
1704 11. 1727 (Заяць, с. 378)
13.1700 12. 1729, 1732
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
с. 207) 1. Бускович Франциск (Buskowicz Fran
ciszek)
1. Буйновський Войцех (Buinowski Woi- 2. м. Мостиська
ciech) 3. Поляк
3. Поляк 13. 1672
6-1. Анна
7-1. Домінік 1. БуховськийЯн (Buchowskijan)
12. 1667, 1670,1671 3. Поляк
10. 1715
1. Буйновський (Buinowski, Buinski)
Ґжеґож (Grzegorz) 1. Бушкевич (Buskiewicz, Buszkiewicz)
3. Поляк Остафій (Eustafi, Ostafi, Stanisław)
6-1. Катажина (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 2. м. Львів
спр. 111, с. 647) 3. Українець
10. 1707 4. Павло Боско, священик
16. 1723 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 111, 5. Марина
с. 647)
6-1. Констанція Газівна (ЦДІАУЛ, ф. 52, 3. Українець

оп. 2, спр. 105, с. 64); 6-2. Агафія (Геле 6-1. Анастасія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
на) Лазаровичівна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 1310)
спр. 561, с. 74) 10. 1672
8. 1675 11. 1678
9. 1679 12. 1677, 1678, 1682, 1684, 1685, 1692,
10. 1686 1695, 1697,1698
11.1687 16.1715
12.1686,1689,1692,1692,1695,1696
13.1693,1695 1. Василевич (Васильович, Янкович, Wa-
15. 1693, 1696 - старший братства церквиsilowic) Петро (Piotr)
св. Миколая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, 3. Українець
с. 729; спр. 561, с. 60) 10. 1673
12. 1674, 1675
1. Важицький (Венжицький, Wazycki, Wę-
życki) Войцех (Albertus) 1. Васильовський (Wasiliewicz, Wasilow-
2. с. Венжичин sky) Миколай (Mikołay)
3. Поляк 2. с. Грибовичі
12. 1684 4. Іван (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109,
с. 1601)
1. Валювський Семен (Semion Waluwski) 5. Пелагія
3. Українець 6-1. Анна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563,
12. 1671 с. 227)
10.1722
1. Варґович Константин (Wargowicz Kon 11.1725 (Заяць, с. 377)
stant) 12.1 7 2 7 . 1727
3. Поляк
10. 1679 1. Васькевич Петро (Waskiewicz Piotr)
12. 1697 2. м. Львів
1. Василевич (Васильович, Чух, Cuch, Wa- 4. Іван
silowicz) Іван (Iwan) 5. Маріанна
6 -1. Софія Михалевичівна (ЦДІАУЛ, 9. 1703
ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 728) 10.1709
7-1. Бездітний
10. 1668 1. Вевюрський Мацей (Wewiursky Matiasz)
11. 1670 2. м. Каньчуґа
12. 1669, 1670, 1671, 1676, 1677, J677, 3. Поляк
1678, 1679, 1680, 1682, 1683, 1686, 1686, 4. Мацей
1687, 1690 5. Катажина
15. 1671, 1672, 1673, 1680, 1689 - стар 6-1. Катажина (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
ший братства церкви св. Онуфрія (АЮЗР. спр. 110, с. 290)
Ч. 1.Т. 12. С. 94-96,99, 110) 10.1727
16. 1693 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, 11.1727
с. 728) 12. 1729
1. Василевич Марко (Васильович, Wasilo- 1. Велічка Ференц (Wielicka Ferenc)

wic Marko) 3. Українець
2. м. Жовква 10. 1666
1. Вельґошович (Wielgosczyk, Wielgoszo- 1. Весоловський Юзеф (Wesołowski Jozef)

wicz) Валентин (Walenty) 3. Поляк
2. м. Комарно 10.1703
3. Поляк 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
4. Томаш с. 207)
5. Катажина
6-1. Катажина; 6-2. Уршуля (1702) 1. Вечоркевич Якуб (Wiecorkowicz Iacob)
7-1. Тереза (1700); 7-2. Казимир (1703) 3. Поляк
8. 1692 6-1. Реґіна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 405,
9. 1692 с. 1048); 6-2. Анна Тецнерівна (Там само,
10. 1698 спр. 77, с. 1008)
7-1. Гелена (Ельжбета) - чоловік Пйотр
1. Велькопольський Василь (Wielkopol Ляхович, кравець (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
ski Bazyli) спр. 89, с. 708; спр. 97, с. 214); 7-2. Тере
3. Українець за, чоловік - Блажей Мрозик; 7-3. Ядвіґа,
10. 1688 чоловік - Анджей Павінський (Там само,
спр. 88, с. 29); 7 -4. Себастіян (Там само,
1. Вельницький (Лема) Роман (Wielnicki с. 794-800)
(Lema) Roman) 12. 1666, 1667, 1669, 1670, 1672, 1675,
3. Українець 1677, 1678, 1679, 1680, 1680, 1680, 1681,
6-1. Анастасія Леміна (ЦДІАУЛ, ф. 52, 1685, 1686,1687
оп. 2, спр. 559, с. 152) 13. 1665, 1668, 1671, 1673, 1674, 1675,
10. 1678 1676,1677, 1678
12. 1679 14. 1669, 1670, 1672, 1681, 1683, 1686,
1687
1. Венцлавович Ян (Wencławowiczjan) 16. 1688 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 88,
3. Поляк с. 29)
10. 1698
12. 1700, 1707 1. Вишинський Василь (Wisinski Wasil)
1. Весоловський Казимир (Wesołowsky 6-1. Феська
Kazimirz) 7-1. Іван
3. Поляк 10.1665
10. 1723 12. 1666, 1667, 1669, 1671, 1673, 1673,
16. 1727 1676,1676, 1681
1. Весоловський Мацей (Wesołowsky Ма- 1. Вишинський (Вишицький, Wyszycki,

tiasz) Wyzycki) Войцех (Woicieh)
2. м. Замостя 3. Поляк
3. Поляк 6-1. Анна
4. Якуб, швець 7-1. Себастіян
5. Аґнета Дубінська 10.1683
6-1. Реґіна Панінщанка (ЦДІАУЛ, ф. 52, 12.1689,1693,1694,1695,1697
оп. 2, спр. 109, с. 1414) 16. 1699
7-1. Луція (1722); 7-2. Ельжбета (1724);
7-3. Валентин (1727); 7-4. Ядвіґа (1728) 1. Вишинський Григорій (Wyszyński Нге-
10. 1721 огу)
12. 1724, 1727, 1730 6-1. Маріанна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
13. 1729 спр. 90, с. 491)
1 2 .1695, 1698,1702
13. 1694, 1703, 1704 2. м. Львів

16. 1706 3. Поляк
4. Войцех
1. Вишинський Іван (Wyszyński Jan) 5. Анна
2. м. Львів 8. 1708
4. Василь 10.1715
5. Феська
8. 1681 I. Вишинський (Wisinski) Федор (Фе
9. 1681 ренц, Ferenc)
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 10. 1666
с. 207) II. 1670
12. 1667, 1670, 1678, 1678
1. Вишинський Іван (Wyszyński Jan)
2. м. Львів 1. Вишинський (Вишенський, Wyszyń
3. Українець ski) Ян (Jan)
4. Петро 2. м. Львів
5. Марина 3. Поляк
6-1. Аґнета Щебурчанка (ЦДІАУЛ, ф. 52, 4. Себастіян
оп. 2, спр. 97, с. 335) 5. Анна
10. 1703 6-1. Барбара; 6-2. Гелена (1712)
11. 1707 7-1. Катажина; 7-2. Тереза; 7-3. Констан-
12. 1707 ція (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 111, с. 546);
13. 1711 7-4. Саломея (1706); 7-5. Іґнацій (1708);
7-6. Маріанна (1712)
1. Вишинський Мацей (Wyszyński Ма- 8. 1691
tiasz) 9. 1695
2. м. Львів 10.1705
3. Поляк 11.1707
10. 1685 12.1707, 1709,1710, 1710,1712, 1712
11. 1689 13.1711, 1715, 1719
12. 1692, 1696 14. 1714
16. 1724 16. 1722 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 111,
с. 546)
1. Вишинський (Дух, Duch, Wyszyński)
Петро (Petrus) 1. Вишинський Яцентій (Wyszynsky Ja
2. м. Вишня centy)
6-1. Марина 3. Українець
7-1. Невідома, чоловік - Тома Стефано- 4. Василь, пекар (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
вин (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 89, с. 1184); спр. 109, с. 1042)
7-2. Іван 5. Анна Цепельовна
11. 1678 6-1. Анастасія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
12. 1666, 1667, 1671, 1677, 1677, 1678, спр. 563, с. 348)
1680, 1680, 1681, 1681, 1686, 1686, 1687, 10.1723
1688,1693,1695,1695 11. 1724 (Заяць, с. 376)
13. 1683 12. 1706, 1724,1730, 1731, 1732
1. Вишинський (Вишицький, Wiziczky, 1. Вікторовський Франциск (Wiktorows

Wyzycki) Себастіян (Sobestyan) ki Franciszek)
2. м. Щебрешин 12.1717,1719,1724,1728,1732,1732, 1732

3. Поляк 13. 1722,1727, 1729, 1731
4. Ян, швець
5. Маріанна 1. Вітецький Якуб (Witeckijacub)
6-1. Катажина 3. Поляк
7-1. Станіслав (1703); 7-2. Ян-Контій 12. 1665,1669
(1705)
10. 1702 1. Віхер Войцех (Wiher Woicieh)
11. 1707 3. Поляк
6-1. Реґіна
1. Вікторовський (Вікторович, Wikto 7-1. Томаш
rowski) Ян (Jan) 10. 1678
2. м. Щебрешин 12. 1689
3. Поляк 16. 1706
4. Ян, швець (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 90,
с. 514) 1. Віхер (Wiher, Wihrowski) Томаш (To
5. Маріанна mas)
6-1. Тереза; 6-2. Анна - 1694 2. м. Львів
7-1. Реґіна (1691); 7-2. Якуб (1694); 7-3. 3. Поляк
Войцех (1697); 7-4. Ян-Міхал (1700) 4. Войцех
10. 1691 5. Реґіна
11.1691 8. 1689
12.1697, 1703 9. 1689
13.1698 10. 1691
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
1. Вільчек (Вольчек, Wilczek, Wolczek) с. 207)
Мацей (Matiasz)
2. м. Самбір 1. Віхловський Войцех (Wichłowski Woi-
3. Поляк ciech)
6-1. Дорота Речковичева (ЦДІАУЛ, ф. 52, 3. Поляк
оп. 2, спр. 97, с. 214) 10. 1668
7-1. Катажина (1691); 7-2. Мартин 12. 1669
(1693)
10. 1685 1. Вішньовський Франциск (Wisniowski
11.1687 Franciszek)
16.1694 2. м. Ватенборк
3. Поляк
1. Вільчинський Войцех (Wilczyński 4. Ян (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 51)
Woyciech) 5. Софія Куденська
2. м. Кросно 6-1. Розалія; 6-2. Констанція (1722)
3. Поляк 7-1. Домінік-Каєтан (1709); 7-2. Шимон
4. Валентин, різник (1711); 7-3. Анджей (1714); 7 -4. Франциск-
5. Софія Мікошівна Ксавері (1717); 7-5. Міхал-Іабріель (1722);
6-1. Софія Фейстівна (ЦДІАУЛ, ф. 52, 7-6. Юзеф-Самуель (1723); 7 -7 . Софія
оп. 2, спр. 99, с. 385); 6-2. Катажина (1731) (1724); 7 -8. Альберт-Іґнацій (1725)
7-1. Анна (1718); 7-2. Антоній (1726); 10. 1708
7-3. Лукаш-Ян (1731); 7-4. Роза (1733); 11. 1711
7-5. Амброзій (1735) 12. 1710
10. 1712
11. 1718 1. Внучковський Анджей (Wnuczkowsky
Andrzy)
3. Поляк 1. Вроніковський (Вроновський, Wroni-

6-1. Анна kowsky, Wronowsky) Якуб (Jakub)
7-1. Анна (1726); 7-2. Міхал (1728); 7-3. 2. м. Познань
Шимон (1730) 3. Поляк
10. 1724 4. Пйотр, пекар
5. Катажина Клішковська
1. Возний Ян (Woznyjan) 6-1. Катажина Ожепянка (ЦДІАУЛ, ф. 52,
3. Поляк оп. 2, спр. 111, с. 647)
10. 1668 7-1. Франциск-Ксавері (1717); 7-2. Се-
бастіян (1720); 7-3. Антоній (1722); 7-4.
1. Волехович Мацей (Wolechowicz Ма- Ян (1725); 7-5. Франциск (1727); 7-6.
tiasz) Марія-Роза (1730); 7-7. Франциска (1734)
3. Поляк 10. 1717
10. 1729 11.1720
13.1729.1731
1. Волянський Мацей (Wolanski Matiasz) 14. 1729
3. Поляк
10. 1685 1. Вуйкович Марцін (Wuikowicz Marcin)
12. 1689, 1691; 1694 2. м. Львів
3. Поляк
1. Волянський Томаш (Wolańczyk Tomasz) 6-1. Анна
3. Поляк 7-1. Софія (1691); 7-2. Якуб (1692); 7-3.
12. і 732 Анна (1693); 7-4. Домінік (1694)
10.1680
1. Ворона (Воронко, Woronka, Wronka) 11. 1686
Іван (Jan) 12.1682,1685,1687; 1689; 1691; 1692; 1697
3. Українець 13.1689; 1691,1696, 1698
10. 1667 14. 1697
1. Ворона (Воронко; Woroniak, Woronko) 1. Гарбузик (Гарбуз, Herbuzik) Стефан

Яцентій (Jacenty) (Stephan)
2. м. Львів 3. Українець
3. Українець 12. 1668, 1668, 1669
4. Григорій
5. Єва 1. Генік Валентин (Henik Walęty)
6-1. Маріанна Крисківна (ЦДІАУЛ, 2. м. Познань
ф. 52; оп. 2, спр. 562; с. 315); 6-2. Теодора 3. Поляк
Шачківна (Там само; с. 599); 6-3. Фенна Мо- 4. Ґжеґож, швець
розівна (Там само, с. 643) 5. Катажина Маркерівна
10. 1701 6-1. Катажина
11. 1703 7-1. Захарій (1729); 7 -2. Сюзанна (1731);
12. 1704; 1707; 1707, 1708, 1708, 1713, 7-3. Юстина (1734)
1713, 1715, 1718, 1720, 1722, 1724, 1725, 10.1727
1 729,173J; 1731; 1732; J732 11. 1727
13. 1708, 1720 12. 1728, 1728, 1729, 1731, 1732, 1732,
15. 1715 - війт юридики Сенявщина 1 7 3 2 ,1 7 3 2 ,1 7 3 2
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 636);
1717 - старший братства церкви св. Теодора 1. ГернерЯкуб (Herner Jakub)
Тирона (Там само, с. 654) 3. Поляк
10.1731
12.1 7 3 2
1. Гладишевич (Chlad, Chładyszewicz, 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
Hładzikiewicz) Іван (Jan) с. 207)
10. 1712 1. Глинський Миколай (Glinsky Mikolay)
12. 1713 2. м. Львів
4. Василь (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109,
1. Глинський Василь (Gliński Bazyli) с. 981)
2. м. Львів 5. Анна
3. Українець 6-1. Анна Росоловічанка (ЦДІАУЛ, ф. 52,
4. Іван оп. 2, спр. 563, с. 334)
5. Маріанна Городецька (ЦДІАУЛ, ф. 52, 8. 1721
оп. 2, спр. 562, с. 40) 9.1721
6-1. Анна Туркевичівна (Округла, Прух- 10.1723
ницька) (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, 12.1724,1725,1726, 1727, 1729
с. 351)
7-1. Миколай 1. Годурський (Ходурський, Hodurski)
8. 1693 Мацей (Matiasz)
9. 1693 3. Поляк
10.1697 7-1. Реґіна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93,
11.1701 с. 756)
12. 1700, 1702, 1703, 1705, 1706, 1709, 10.1682
1710, 1711, 1712, 1714, 1715, 1718, 1719, 16. 1703
1719, 1721, 1722, 1723, 1724, 1724, 1726,
1727, 1729, 1732, 1732 1. Гойдакевич (Гайдук, Hoidak, Hoidako-
13. 1708, 1713, 1716, 1718, 1722, 1723, wicz, Hudak) Іван (Jan)
1724, 1728, 1731 2. с. Ляшки
14. 1712, 1733 3. Українець
15. 1708, 1717 - старший братства церкви 4. Грицько
св. Миколая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, 5. Єва
с. 348,689) 6-1. Єва Домбровська (ЦДІАУЛ, ф. 52,
оп. 2, спр. 561, с. 445); 6-2. Маріанна
1. Глинський (Гарасимович, Glinczyk, Яремщиківна (Там само, спр. 562, с. 667)
Gliński) Іван (Jan) 8. 1686
6-1. Феська (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 10. 1692
спр. 556, с. 604); 6-2. Маріанна Баранівна 11.1693
(Там само, спр. 561, с. 64) 12. 1694, 1695, 1697, 1698, 1699, 1700,
7-1. Василь 1702, 1704, 1707, 1707, 1708, 1710, 1710,
10. 1667 1712, 1712
11. 1667 13. 1701,1711
12. 1665, 1668, 1669,1671,1671,1674,14. 1710
1674, 1675, 1675, 1678,1679,1681,1681, 16. 1715
1683, 1685, 1687, 1687,1688,1688,1689,
1692, 1692, 1693, 1693,1700,1700,1701, 1. Голобович (Holubowicz, Olubowicz)
1701, 1701 Андрій (Andrzei)
13. 1687, 1692,1699, 1702,1703 3. Українець
14.1698 10. 1684
15. 1693, 1696, 1701 - старший братства
церкви св. Миколая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 1. Голобуцький Онисько (Holobucki Опі-
спр. 559, с. 729; спр. 561, с. 60, 504) sko)
3. Українець 6-1. Орина

11. 1667 7-1. Андрій
10.1667
1. Головецький Іван (Holowiecki Jan) 12.1668,1669,1670,1684,1689
13. 1667 1. Гомцяк Єжи (Homciak Irzy)
3. Поляк
1. Головецький (Holowecki, Holowiecki) 10.1697
Іван (Jan)
2. м. Жовква 1. Городецький Григорій (Orodecki Chre-
3. Українець ori)
4. Іван 3. Українець
5. Анастасія 10.1670
6-1. Анастасія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
спр. 562, с. 73); 6-2. Анна (Там само, спр. 1. Городецький (Шпирка, Horodecki)
563, с. 823) Іван (Jan)
7-1. Анна, чоловік - Дм ит рій Юркевин 2. м. Городок
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 600) 3. Українець
10. 1701 6-1. Єва (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556,
11. 1703 с. 214)
12. 1702, 1703, 1706, 1706, 1707, 1708, 7-1. Гелена, чоловік - Григорій Біло-
1710, 1712, 1714, 1714, 1718, 1719, 1720, стоцький (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 91,
1721, 1722, 1724, 1728, 1 7 2 9 ,1 7 3 2 с. 580); 7-2. Невідома, чоловік - Миколай
13. 1707, 1716, 1719, 1724,1725,1733 Жилінський (Там само, спр. 557, с. 132);
15. 1708, 1715 - війт замкової юрисдикції7-3. Іван
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 312, 621);10. 1667
1712, 1714, 1718 - підвосвода замкової 11.1667
юрисдикції (Там само, с. 438, 583,722) 12. 1666, 1668, 1669, 1669, 1673, 1676,
1 6 7 7 , 1677,1677,1678,1681, 1681, 1681
1. Головецький (Яркалович, Ярхоловсь- 13. 1670, 1672, 1673, 1674, 1675, 1678,
кий, Jarholowski, Oiowiecki) Максим (Ma 1682
xim) 14.1668,1677,1680,1681
3. Українець 15. 1673 - старший братства церкви
10. 1665 св. Миколая (НМЛ, Ркк. 151, с. 108); 1683 -
12. 1666, 1668 війт юридики Сенявщина (ЦДІАУЛ, ф. 52,
оп. 2, спр. 557, с. 132)
1. Голод (Холод, Cholodowicz, Holod, Но- 16. 1686 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 558,
lodowicz) Андрій (Andrzey) с. 202)
2. м. Львів
3. Українець 1. Городецький (Шпирка, Horodecki)
4. Стефан Іван (Jan)
5. Орина 2. м. Львів
9. 1689 4. Іван
10. 1702 5. Єва
12. 1703, 1704, 1706 6-1. Єва Григоровичівна (Рурчанка)
16. 1722 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 90, с. 113)
7-1. Яким
1. Голод (Холод, Holod) Стефан (Stephan) 8. 1681
9.1681 1. Григорович (Ґолембіовський, Hrehoro-

10.1687 wicz alias Golembiowski) Іван (loannes)
11.1689 2. м. Городок
12. 1684, 1684, 1688, 1691, 1692, 1699, 3. Українець
1701, 1702, 1703, 1703, 1703, 1704, 1706, 4. Григорій, кушнір
1711, 1711 5. Анастасія
13. 1692, 1693, 1694, 1698, 1699, 1704, 6-1. Дочка шевця Ґроця (ЦДІАУЛ, ф. 52,
1707,1710 оп. 2, спр. 94, с. 609)
14.1702, 1703,1706, 1709 11. 1703
15. 1695, 1696, 1697, 1701, 1704, 1706, 16. 1703
1707 - війт ю р и д и к и Сенявщина (ЦДІАУЛ,
ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 29, 92, 182, 504; 1. Григорович (Грегорович, Chreorowicz,
спр. 562, с. 1,24, 230); 1696, 1708 - старший Hrehorowicz) Миколай (Mikolay)
братства церкви св. Миколая (Там само, 2. м. Львів
спр. 561, с. 60; спр. 562, с. 348) 3. Українець
16. 1711 4. Григорій (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 102,
с. 87)
1. Городецький Прокоп (Orodecki Prokop) 5. Анна
3. Українець 6-1. Анна Стефановичівна (ЦДІАУЛ,
12. 1672 ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 354)
10. 1712
1. Городецький (Дмитрашевич, Дмитро 11. 1715
вич, Orodecki alias Dmitraszewicz) Семен 12. 1715, 1715, 1717, 1719, 1721, 1721,
(Semian) 1721, 1724, 1724, 1724, 1725, 1728, 1728,
2. м. Городок 1728, 1730, 1732, 1732, 1732
3. Українець 13. 1721,1725, 1727,1729
10. 1673 14. 1728
11. 1684 16. 1726 - старший братства церкви
12. 1677, 1678, 1680, 1680, 1681, 1681, св. Миколая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563,
1686, 1688 с. 446)
1. Городецький Яким (Horodeckyjachim) 1. Григорович (Грегорович, Hreorowicz)

2. м. Львів Миколай (Mikolai)
5. Єва Григоровичівна 10. 1679
6-1. Добрянська з м. Янова (ЦДІАУЛ, 11. 1684
ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 234) 12. 1680
8. 1711 13. 1686
9. 1711
10. 1719 1. Григорович Павло (Hrehorowicz Pau
11. 1720 lus)
12. 1720, 1722, 1724, 1724, 1725, 1727, 2. м. Львів
1732, 1732, 1732 3. Українець
16.1727 11. 1679
1. Григорович (Грегорович, Hreorowicz) 1. Григорович (Грегорович, Chreorowicz,

Антоній (Antoni) Hrehorowicz, Hryhorowicz) Стефан (Stefan)
10.1682
6-1. Анна Феська (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 1. Гриневич Павло (Hriniewicz Paweł)
спр. 562, с. 370) - третій шлюб; 6-2. Анна 3. Українець
Зальська (Там само, спр. 563, с. 204) 4. Анна Дмитрова
10. 1708 7-1. Дмитро, швець (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
12. 1707, 1708, 1712, 1714, 1714 спр. 556, с. 219)
13. 1717 10.1677
15. 1716, 1719 - старший братства церкви 12. 1678, 1679, 1680, 1682, 1683, 1685,
св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 124) 1686,1687
16. 1717 16.1699
1. Григорович (Рурка, Hreorowicz) Тео 1. Гродзевич (Grodzieiowic, Grodziewic)

дор (Ференс, Theodorus) Василь (Wasil)
4. Григорій Горениця (ЦДІАУЛ, ф. 52,
оп. 2, спр. 97, с. 327) 1. Гуць Даніель (Hue Daniel)
6-1. Марта (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 343, 3. Поляк
с. 265) 6-1. Анастасія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
7-1. Катерина, чоловік - Яцентій Ста- спр. 578, с. 437)
жевський, кушнір; 7-2. Барбара - чоловік 10. 1717
Тома Кузікевич, кушнір; 7-3. Єва Горо-
децька, чоловік - Іван Городецький ; 7-4. 1. Ґабріельович Миколай (Gabrielowicz
Анастасія, чоловік - Іван Завадовський Mikołay)
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 327) 3. Поляк
11. 1667 10. 1686
12. 1666, 1668, 1672, 1673, 1677, 1678,
1681, 1682, 1684, 1686, 1687, 1688, 1689, 1. Ґавловський (Gawłowicz, Gawłowski)
1691, 1692, 1692 Миколай (Mikołay)
13. 1672, 1673, 1675, 1679, 1683, 1685, 3. Поляк
1687, 1690,1695 6-1. Софія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 90,
14.1678,1689,1692,1693,1694,1696 с. 1113)
15. 1664, 1673, 1674, 1680, 1691 - стар 10.1671
ший братства церкви св. Онуфрія (АЮЗР. 11.1678
Ч. 1.Т. 12. С. 89, 9 4 ,9 6 ,9 9 ,1 1 1 ) 12.1672.1675.1678
16. 1697 13.1687.1688.1690
16.1690
1. Григорович (Рурка, Теодорович, Фе
дорович, Fedorowicz, Rurka, Theodorowicz) 1. Ґарловський Даніель (Garłowski Daniel)
Яцентій (Jacenty) 3. Поляк
2. м. Львів 10. 1692
4. Григорій Горениця (ЦДІАУЛ, ф. 52,
оп. 2, спр. 97, с. 327) 1. Ґах (Ґахевич, Gach, Gachewicz) Яцентій
6 -1. Полька Подковиха (ЦДІАУЛ, ф. 52, (Jacenty)
оп. 2, спр. 97, с. 327) 2. м. Львів
7-1. Іван 3. Українець
10. 1684 4. Василь, швець
11. 1691 5. Тетяна
12. 1686, 1687,1688, 1689, 1690,1691 6-1. Єва (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563,
с. 780)
8. 1708
9.1717 7-1. Реґіна (1712)

10.1723 10. 1697
11.1724 11. 1701
12.1729,1730 12. 1699,1702, 1702,1703, 1706
15. 1714 - старший братства церкви
I. Ґжескович Ґабріель (Grześkowie Ga св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 122)
briel) 16. 1715
3. Поляк
II. 1653 (Заяць, с. 360) 1. Ґоленьович Томаш (Goleniowicz Tomas)
12.1666, 1672 2. м. Ланьцут
3. Поляк
I. Ґіщак (Ящук, Giszczak, Yascuk) Григо 4. Франциск (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
рій (Hrehori) спр. 102, с. 87)
3. Українець 5. Софія
II. 1667 6-1. Маріанна
12. 1666 7-1. Анна (1711); 7-2. Маріанна (1715);
7-3. Реґіна (1717); 7 -4. Софія (1720); 7-5.
1. Ґловацький Войцех (Głowacki Woicieh) Міхал (1722)
3. Поляк 10. 1707
10. 1670 11. 1715
12. 1714, 1720, 1722, 1724
1. Ґнатович Ян (Gnatowicz Ioannes)
2. м. Городок I. Гомулка (Ґомулінський, Gomulinski)
3. Поляк Бартош (Bartosz)
4. Пйотр 3. Поляк
5. Феліціанна 6-1. Констанція
11. 1695 7-1. Констанція (1694)
10. 1687
1. Ґоє (Goie, Goy) Антоній (Antoni) II. 1687
2. м. Париж (Франція)
3. Француз 1. Гомулка (Ґомулечка, Gamuleczka, Go
4. Антоній, швець mułka) Якуб (Jakub)
5. Марібуля Ґалян 2. м. Фельштин
6-1. Єфрозинія (Розалія); 6-2. Аґнета 3. Поляк
(Анна) (1722) 6-1. Тереза; 6-2. Аґнета - 1701
7-1. Франциск (1714); 7-2. Софія (1717); 7-1. Катажина (1694); 7 -2. Кшиштоф
7-3. Ян (1720); 7-4. Міхал (1722); 7-5. (1695); 7-3. Аґнета (1697); 7 -4 . Себастіян
Пйотр-Павел (1724); 7-6. Ян-Франциск (1701); 7-5. Катажина (1703); 7 -6. Шимон
(1727); 7-7. Анджей (1732) (1704)
10. 1714 10. 1684
11. 1720
12. 1722 1. Ґонсьоркевич Бартош (Gąsiorkowicz
Bartos)
1. Ґолембіовський (Аюпка, Gołembiow- 3. Поляк
ski, Gołębiowski alias Lupka) Іван (Ян, Jan) 12.1667, 1669, 1672, 1676,1677
2. м. Львів 13.1665,1666, 1668,1670, 1675, 1678
3. Українець 14.1667,1669,1674, 1676,1677, 1680
4. Теодор
5. Маріанна 1. Ґонткович Якуб (Gątkowicz Jakub)
6-1. Тетяна Лопушинська (ЦДІАУЛ, 3. Поляк
ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 350); 6-2. Катажина 10. 1692
1. Ґоскевич Войцех (Goskiewicz Woicieh) 4. Василь

2. Люблін 5. Анна
3. Поляк 6-1. Барбара (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
4. Мацей спр. 101, с. 1120)
5. Ядвіґа 8. 1694
6-1. Софія 9. 1694
7-1. Анджей (1696) 10.1702
11.1698 (Заяць, с. 369)
10. 1694 1. Ґроць Іван (Grodz Jan)
12. 1696 2. м. Львів
1. Ґрецкович Теодор (Greckowic Teodor) 4. Семен
3. Поляк 5. Параскева
12. 1671 10. 1726
11.1727
1. Ґріґлюв Войцех (Grigluw zięć Woicieh)
3. Поляк 1. Ґроць Олександр (Groc Alexander)
10. 1679 2. м. Львів
1. Ґродзицький (Grocki, Grodzicky) Якуб 4. Василь
(Jakub) 5. Анна
2. м. Ходорів 8. 1692
3. Поляк 9. 1692
4. Блажей, кухар 10.1703
5. Аґата Чупрінська
6-1. Катажина Солічанка (Сольська) 1. Ґроць (Groc, Grodz) Семен (Semian)
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109, с. 1375) 2. м. Львів
7-1. Ян (1726) 3. Українець
8. 1715 4. Василь
9. 1715 5. Анна
10. 1721 6-1. Параскева (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
11. 1724 спр. 107, с. 219)
12. 1722, 1724,1729,1731, J732, J732 7-1. Іван
8. 1701
1. Ґромановський Якуб (Gromanowski 9. 1701
Jacob) 10.1706
3. Поляк 11.1710
10. 1668 12.1707, 1711,1713, 1714,1714, 1722
13.1714, 1722
1. Ґроць Василь (Groc Wasil) 15. 1716 - старший братства церкви
3. Українець св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 124)
6-1. Анна 16. 1723
7-1. Іван ; 7-2. Олександр; 7-3. Семен
10. 1673 1. Ґузік (Guzik, Guzikewicz) Марцін (Mar
12. 1673, 1675, 1677, 1680, 1684, 1692, cin)
1692, 1694, 1701,1 7 0 1 2. м. Львів
16. 1703 3. Поляк
4. Павел
1. Ґроць Іван (Groc Jan) 5. Софія Лепяківна
2. м. Львів 6-1. Маріанна Гербуцянка (ЦДІАУЛ,
3. Українець ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 558)
7-1. Міхал (1715); 7-2. Аґнета (1717); 1. Данішевський (Динішевський, Dani

7-3. Якуб (1718); 7-4. Юзеф (1721); 7-5. szewski) Яцентій (Jacenty)
Франциск (1725); 7-6. Катажина (1727); 3. Українець
7-7. Юзеф (1729); 7-8. Міхал (1731) 6-1. Марина (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
8. 1700 спр. 84, с. 496)
9. 1703 7-1. Катерина
10. 1711 10. 1667
11.1718 12. 1668, 1669, 1669
12. 1712, 1718, 1722, 1724, 1728, 1732
13. 1727, 1731 1. Данкевич Іван (Dankiewiczjan)
2. м. Перемишль
1. Ґурський Миколай (Gurski Mikołai) 3. Українець
2. м. Львів 4. Конрад, броварник
3. Поляк 5. Маріанна
4. Ян 6-1. Анна Наврочанка (ЦДІАУЛ, ф. 52,
5. Ядвіґа оп. 2, спр. 563, с. 542)
6-1. Реґіна Сікорчанка (ЦДІАУЛ, ф. 52, 10. 1707
оп. 2, спр. 101, с. 1090) 11. 1721 (Заяць, с. 376)
8. 1684 12. 1717, 1717
9. 1684
10. 1690 1. Дацкевич Петро (Dackiewicz Petrus)
11.1691 2. с. Жиравка
12. 1691, 1692, 1694, 1694, 1695, 1700, 3. Українець
1701, 1710,1711, 1712 6-1. Теодора (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
13.1702, 1713 спр. 556, с. 266); 6-2. Анастасія Могілевичівна
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 110)
1. Ґустав молодий (Gustaw młody) 7-1. Марина, чоловік - Валентин Пав-
3. Поляк ловський; 7-2. Єва; 7-3. Анастасія (ЦДІАУЛ,
10. 1671 ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 433)
11. 1667
1. Ґутовський Василь (Gutowski Basilius) 12. 1666, 1667, 1669, 1670, 1671, 1675,
2. м. Львів 1677
11. 1689 16. 1694
1. Данилович Андрій (Daniłowicz Andrzei) 1. Демкевич (Димкевич, Demkowicz,

3. Українець Dymkiewicz) Іван (Jan)
10. 1669 2. м. Львів
12. 1670, 1670, 1678, 1692 3. Українець
16. 1695 4. Тома
5. Маріанна
1. Данилович Антоній (Daniłowicz An 6-1. Анна Ґергельовна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
toni) оп. 2, спр. 559, с. 598)
2. м. Львів 8. 1680
3. Українець 9.1680
10. 1691 10. 1683
11.1692 11. 1691 (Заяць, с. 367)
12.1692,1695,1706, 1710 12. 1692,1692, 1697, 1703
16.1716 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
с. 207)
1. Демкевич (Димкевич, Demkowicz, Dym- 10.1691

kiewicz) Тома (Tomasz) 11.1698 (Заяць, с. 369)
3. Українець 12.1695,1698,1701, 1701,1704,1708
6-1. Маріанна; 6.2. Теодора 16.1711
7.1. Іван ; 7.2. Олександр; 7.3. Донька -
зять Іван Шибка (Oss. 427, k. 34 v.) 1. Діміткевич Іван (Dimitkiewicz Гюапко)
12. 1680, 1697 3. Українець
10. 1667
1. Деревінський (Derewinski, Drzewin-
ski) Василь (Bazyli, Wasil) 1. Діміткевич (Dimitkiewic, Dimikiewic)
2. м. Жовква Тимофій (Т іп ^ у )
10. 1678 10.1673
11. 1684
12. 1680, 1683, 1685 1. Длуґошевич (Длугошович) Валентин
16. 1689 (Dlugoszowicz \Valenti)
2. м. Т ичин (Польща)
1. Деревінський Марко (Derewinski Mar 3. Поляк
ko) 4. Себастіян
2. м. Жовква 5. Реґіна
3. Українець 6-1. Софія; 6-2. Анна - 1703
6-1. Маріанна Костевичівна (ЦДІАУЛ, 7-1. Міхал (1690); 7-2. Антоній (1693);
ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 498) 7-3. Сюзанна (1697); 7-4. Войцех (1702);
10. 1686 7-5. Маріанна-Йоанна (1703); 7-6. Реґіна
11. 1687 (1706); 7-7. Альберт (1708); 7-8. Антоній
12. 1687, 1689, 1690, 1691, 1692, 1693, (1710); 7-9. Тереза (1714)
1696, 1698, 1699, 1700,1701, 1703, 1703 8. 1675
13. 1691, 1694 9.1677
св. Миколая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561, 11.1686
с. 504) 12.1685,1688, І 6 9 1 ,1692
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
с. 207) 1. Длуґошович Войцех (Dlugoszewicz
\Voyciech)
1. Дзерейків Стефан (Dziereikuw Stefan) 2. м. Львів
10. 1672 4. Валентин
5. Анна
1. Димитрович (Щирецький, Dymitrow- 6-1. Тереза
icz alias Sczyrzecki) Іван (loannes) 7-1. Якуб (1734)
2. м. Львів 8. 1725
4. Дмитрій Щирецький 10.1732
5. Марина 11.1732 (Заяць, с. 383)
11. 1704
1. Дмитрович (Б т іїн ^ іс г ) Іван (К о
1. Дідицький Михайло (Dziedzicki Michał) стя н ти н , }ап)
2. с. Риботичі (?) 2. м. Львів
4. Василь 10. 1687
5. Анна
11. 1687 8. 1703

12.1693 9. 1705
10. 1707
1. Дмитрович Теодор (Dmitrowicz The 12. 1709, 1716, 1721, 1724, 1728
odor)
2. м. Львів 1. Дорошевський Ян (Doroszowiczjan)
10. 1686 6-1. Марина
11.1687 7-1 .Я ку б
12. 1687, 1692 10. 1690
1. Добромирський (Добромильський, 1. Доскоч (Доскозд, Doskodz) Анджей

Dąbromirski, Dobromirski) Іван (Jan) (Andrzei)
2. м. Перемишль 3. Поляк
4. Петро, чинбар (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 12. 1672
спр. 99, с. 711)
5. Катерина I. Дуньчик (Duńczyk, Dunkiewicz) Ми
6-1. Анастасія Демкевичівна ( Кроликівна) хайло (Michał)
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 435, 515) 3. Українець
10. 1708 5. Львів
11. 1713 7-1. Іван, пекар (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
12. 1711, 1713, 1721,1 7 3 2 спр. 99, с. 49)
10. 1708
1. Домбровський Мацей (Dąbrowski Ма- II. 1711
tiasz) 12. 1712, 1712, 1716, 1718, 1724, 1724,
2. Львів 1726, 1728, 1732
3. Поляк 13. 1718
4. Ян
5. Софія 1. Дуткевич (Dudkiewicz, Dutkewicz, Ро-
6-1. Реґіна socki) Анджей (Andrzey)
7-1. Каспер (1693); 7-2. Дорота (1696); 2. м. Сянок
7-3. Аґнета (1698); 7-4. Софія (1702); 7-5. 3. Поляк
Маргарита (1703) 4. Миколай
8. 1679 5. Ядвіґа
9. 1682 8. 1702
10. 1690 9. 1704
11.1698 (Заяць, с. 368) 10. 1708
16. 1704 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 12.1709
с. 207)
1. Дуткевич (Dudkewicz, Dutkiewicz)
1. Домзенський Юзеф (Domzienskijuzef) Пйотр (Piotr)
3. Поляк 2. м. Сянок
10. 1714 3. Поляк
4. Миколай, бондар (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
1. Дорошевський (Doroszewicz, Doro спр. 99, с. 711)
szewski, Dorozewski) Якуб (Jakub) 5. Маріанна
2. м. Львів 6-1. Ядвіґа
3. Поляк 7-1. Марцін і 7-2. Станіслав - близня
4. Ян та (1713); 7 -3. Аґнета (1716); 7 -4 . Аґнета
5. Марина (1726)
8. 1695 12. 1693, 1699, 1701, 1702, 1703, 1707,

9. 1697 1707, 1708,1711, 1712,1712, 1715,1717
10. 1711 13.1699,1705,1707
11. 1713
16. 1728 1. Єзуїцький Іван (lezuicki Iwan)
1. Душинський (Duszyński) Павел (Pa 10. 1666
weł, Paweł Woicieh) 12.1668, 1669
3. Поляк
10. 1689 1. Єлітка Стефан (lelitka Stefan)
12. 1694, 1697, 1703 3. Українець
16. 1719 10. 1666
1. Ербест (Гербест, Гербустович, Herbest) 1. Єліцка Лазар (lelicka Lazar)

Георгій (Ірій, Georgius) 3. Українець
6-1. Ксенія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556,
с. 1668) 1. Єндрашкевич (Andryszkiewicz,Jędrasz-
11. 1658 kiewicz) Юзеф (Juzef)
13. 1668 3. Поляк
15. 1659, 1663 - старший братства церкви 6-1. Анна
св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 105, 106) 7-1. Маріанна (1717); 7-2. Маріанна
(1720); 7-3. Барбара (1722); 7 -4. Катажина
I. Ербест Стефан (Erbest Stefan) (1725)
6 -1. Тетяна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
спр. 556, с. 194) 1. Жидачовський Шимон (Zidacowski
II. 1667 Simon)
12. 1671, 1675, 1675, 1678, 1680, 1681, 3. Поляк
1685,1685,1685, 1689, 1690, 1697 10. 1671
13.1676,1677,1678,1680,1681,1686,1689 12. 1680
14. 1675,1685, 1690,1691
15. 1667, 1668 - старший братства церкви 1. Жиравський Пйотр (Zyrawski Piotr)
св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 91, 93); 3. Поляк
1690 - старший братства церкви св. Мико- 6-1. Софія; 6-2. Катажина (1728)
лая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 404); 7-1. Реґіна (1706); 7-2. Реґіна (1707);
війт юридики св. Івана Хрестителя (Там 7-3. Міхал (1708); 7-4. Кшиштоф (1709);
само) 7-5. Реґіна (1710); 7-6. Домінік (1713);
16. 1691 7-7. Анна (1716); 7-8. Софія (1720); 7-9.
Анна (1721); 7-10. Вавжинець (1722);
1. Ербест Франциск Томаш (Erbest Fran 7-11. Катажина (1728)
ciszek Tomasz) 10. 1706
2. м. Львів
3. Поляк 1. Жолкевський (Żółkiewski) Іван (Iwan-
6 -1. Ельжбета; 6-2. Гелена Кіщанка ko, Jan)
7 -1. Констанція (1696); 7-2. Анна 10.1679
(1697); 7-3. Юзеф (1702); 7-4. Шимон 12.1681, 1681,1682,1685,1688, 1698
(1704); 7-5. Казимир
10. 1692 1. Жолкевський Яцентій (Żółkiewski Ja-
11. 1693 centi)
3. Українець 1. Залашевич Ференс (Załaszewicz Ferens)

6-1. Гелена Козеївна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
1. Журкевич Авґустин (Zurkiewicz Auоп. 2, спр. 558, с. 331)
gustyn) 10.1681
10. 1731 с. 331)
1. Журкевич Мар цін (Zurkiewicz Marcin) 1. Залеський Каспер (Zaleski Kasper)

3. Поляк 2. м. Кам'янець
10. 1721 3. Поляк
4. Кшиштоф
1. Журкевич (Католик, Zurkiewicz) Се- 5. Катажина
бастіян (Sobestian) 6-1. Магдалина
2. м. Пшеворськ 7-1. Аґнета (1698); 7-2. Блажей (1702);
3. Поляк 7-3. Софія (1703)
6-1. Реґіна; 6-2. Ядвіґа (1699) 8. 1685
7-1. Антоній (1691); 7-2. Розалія (1694); 9. 1688
7-3. Анна (1699); 7-4. Антоній (1703); 7-5. 10.1697
Аполонія (1706) 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
10. 1690 с. 207)
11. 1681
12.1697, 1713, 1716, 1721 1. Зарембський Кшиштоф (Zarembski
13.1705, 1706,1709 Krzysztof)
16. 1722 2. м. Тичин (Польща)
3. Поляк
1. Завадович Іван (Zawadowiczjan) 4. Станіслав, кравець
2. м. Львів 5. Реґіна Шопянка
3. Українець 6-1. Катажина Живечанка (ЦДІАУЛ,
4. Андрій ф. 52, оп. 2, спр. 104, с. 996); 6-2. Маріанна
5. Федора (1723); 6-3. Магдалина (1735)
6-1. Анастасія Григоровичівна (ЦДІАУЛ, 7-1. Антоній (1717); 7 -2. Маріанна
ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 327) (1719); 7-3. Розалія (1724); 7-4. Ян (1728);
7-1. Невідома (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 7-5. Катажина (1732); 7-6. Ян-Бернардин
спр. 97, с. 327) (1735)
10. 1694 10. 1715
11. 1703 11. 1718
12. 1697, 1702, 1704 12. 1716, 1716, 1721, 1721, 1722, 1724,
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 1724, 1727, J727, 1729, 1729, 1729, 1730,
с. 207) 1730, 1730, 1732, J732 , 1732
13. 1720, 1721, 1723, 1728, 1729, 1731,
I. Загора Марко (Zagora Marco) 1732
3. Українець 14. 1727, 1730
II.1667 15. 1725 - війт юридики Сенявщина
12. 1667, 1667, 1669, 1670, 1670, 1672, (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 380)
1675
1. Зарицький Іван (Zarzycki Jan)
1. Закутний (Zakutny syn) 2. м. Львів
10.1692 6-1. Катерина Супроновичівна (ЦДІАУЛ,
ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 165)
7-1. Іван; 7-2. Олександр 1. Зґлобицький Марцін (Zgłobicki Marcin)

10. 1680 3. Поляк
11. 1684 10. 1701
12. 1681, 1684, 1687, 1688, 1689, 1692,
1694,1694,1697,1698 1. Здункевич Пйотр (Zdunkowicz Piotr)
13. 1687, 1696 3. Поляк
14. 1695 6-1. Реґіна
7 - І . Ян; 7-2. Пйотр; 7-3. Реґіна, чоловік -
1. Зарицький Іван (Zarzycki Jan) Домінік Буйновський; 7-4. Якуб; 7-5. Кон-
2. м. Львів станція (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87, с. 466)
3. Українець 12. 1669, 1679
4. Іван (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 48)
5. Катерина 1. Здункевич Пйотр (Zdunkowicz Piotr)
8. 1699 2. м. Львів
9. 1699 3. Поляк
10. 1708 4. Пйотр (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87,
11. 1711 с. 466)
5. Реґіна
1. Зарицький Олександр (Zarzycki Ale 6-1. Софія
xander) 7-1. Ян
2. м. Львів 8. 1679
4. Іван 10.1682
5. Катерина Супроновичівна (ЦДІАУЛ, ф. 12. 1688
52, оп. 2, спр. 562, с. 165)
8. 1705 1. Здункевич (Zdunkewicz, Zdunkiewicz)
9. 1705 Ян (Jan)
10. 1706 2. м. Львів
12. 1707, 1711, 1712 3. Поляк
13. 1716 4. Пйотр
16. 1716 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, 5. Реґіна
с. 541) 6-1. Реґіна
7-1. Каспер (1694)
1. Зарогович (Зарод, Zaród, Zarogowicz) 8. 1688
Теодор (Ференс, Theodor) 9. 1688
10. 1688 11.1693
12.1702
1. Засецький (Залеський, Zaleski, Za- 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
siecki) Данило (Daniel) с. 207)
2. м. Львів
3. Українець 1. Здункевич Ян (Zdunkewicz Jan)
4. Василь (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 102, 2. м. Львів
с. 87) 3. Поляк
5. Анна 4. Пйотр
6-1. Тетяна Дроздовичівна (ЦДІАУЛ, 5. Софія
ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 635) 6-1. Анна (1704); 6-2. Катажина (1712)
10. 1709 7-1. Домінік (1704); 7-2. Аґнета (1712);
11. 1715 7-3. Альберт (1714); 7-4. Пйотр (1718);
12.1712, 1714, 1715, 1724 7-5. Аґнета (1721); 7-6. Каспер (1724);
7-7. Магдалина (1727)
8.1705 2. м. Львів
9. 1705 3. Поляк
10.1708 6-1. Аґнета; 6-2. Софія - 1695; 6-3.
12.1710,1711,1717 Реґіна - 1696
7-1. Аґнета (1691); 7 -2. Себастіян
1. Земборський Якуб (Zięborskijacob) (1695); 7 -3. Станіслав (1696); 7-4. Софія
2. м. Львів (1699); 7-5. Анна (1703); 7 -6. Павло-Ян
3. Поляк (1705); 7-7. Мартин (1707); 7 -8 . Маргари
6-1. Анна та (1709); 7-9. Софія (1714)
7-1. Луція (1693) 10. 1688
10.1679 11. 1693
11. 1680 12. 1692,1693,1699, 1707, 1709, 1713
12. 1680 13.1703
16.1709 16. 1729
1. ЗемкевичЯн (Ziemkiewicz Jan) 1. Злоткевич Марцін (Złotkiewicz Marcin)

3. Поляк 2. м. Стрижув (Польща)
10. 1705 3. Поляк
4. Себастіян, перевізник
1. Зенкевич (Зінкевич, Zienkiewicz) Ан 5. Аґнета
дрій (Andrzy) 6-1. Гелена
2. м. Львів 7-1. Адальберт (1724); 7 -2. Міхал (1729);
3. Українець 7-3. Катажина (1732); 7-4. Каспер (1734)
4. Яцентій (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, 10. 1721
с. 48) 11. 1724
5. Пелагія 12. 1725
6-1. Маріанна Стефановичівна (ЦДІАУЛ,
ф. 52, оп. 2, спр. 107, с. 300; спр. 108, с. 236); 1. Зрочкевич Кшиштоф (Zroczkiewicz
6-2. Анна (Там само, спр. 563, с. 537) Krzysztof)
8. 1700 3. Поляк
9. 1703 10. 1730
10.1709
11. 1711 1. Зубжецький Ян (Zubrzecki łan)
12. 1710, 1711, 1711, 1713, 1714, 1715, 3. Поляк
1715, 1717, 1717, 1718, 1721, 1721, 1722, 12. 1666, 1693, 1670, 1671, 1676, 1679,
1722, 1723, 1723, 1724, 1724, 1724, 1725, 1680
1725, 1726, 1726, 1729, 1730, 1730, 1732,
1732,1732 1. Зубицький Яцентій (Zubicky Jacenty)
13. 1717, 1720, 1722, 1723, 1728, 1730, 2. с. Кривчиці
1733 3. Українець
14. 1719, 1721, 1724, 1725, 1727, 1729, 4. Миколай
1732 5. Анастасія
6-1. Анастасія Білинська (ЦДІАУЛ, ф. 52,
1. Зиґадло Захарій (Zygadło Zachariasz) оп. 2, спр. 562, с. 442)
10. 1667 9. 1717
12. 1668 10. 1725
11. 1726 (Заяць, с. 378 - хибно: Lubicky)
1. Зиполінський (Зуполінський, Zypolin- 12. 1729,1 7 3 2
ski) Томаш (Thomas)
1. Зухович Антоній (Zuchowicz Antoni) 5. Анастасія Єлесницька (ЦДІАУЛ, ф. 52,

3. Поляк оп. 2, спр. 109, с. 1144)
10. 1708 10.1721
12. 1710 11.1724
12.1722, 1724, 1727, 1728,1731, 1731
1. Іваніс Іван (Iwanis Iwanko)
3. Українець 1. Кабульський Мацей (Kawulski Matiasz)
12. 1677, 1 6 7 7,167 7 2. м. Львів
3. Поляк
1. Іванович Григорій (Iwanowic Chreo- 6-1. Маріанна
ri) 7-1. Домінік (1691); 7-2. Анна (1694);
3. Українець 7-3. Аґнета (1696); 7-4. Ян
12. 1671, 1671, 1683, 1684, 1687, 1690, 10. 1686
1691, 1692,1697 11. 1687
12.1688,1694,1697
1. Іванович Ілля (Iwanowicz Eliasz) 16.1699
10. 1708 1. Кабульський Ян (Kawulski Jan)
2. м. Львів
1. Іванович Максим (iwanowicz Махігп) 3. Поляк
2. м. Львів 4. Мацей
3. Українець 5. Маріанна
4. Іван, швець 6-1. Аґнета
5. Федора 7-1. Вікторія (1711); 7-2. Ельжбета (1713);
6-1. Маріанна Аліківна (ЦДІАУЛ, ф. 52, 7-3. Анна (1716); 7-4. Сюзанна (1718); 7-5.
оп. 2, спр. 562, с. 41) Катажина (1720); 7-6. Аґнета (1726)
10. 1702 8. 1676
11. 1703 9. 1679
12. 1707, 1708, 1713, 1713 10.1709
16. 1720 11.1715
12.1717, 1722, 1728
1. Іванович Павло (Iwanowicz Paweł)
3. Українець 1. Казімірський Юзеф (Kazimirski Iuseph)
10. 1704 3. Поляк
12. 1705 10.1668
1. Іжицький (Юрицький, Irzycki) Стані 1. Каменецький Антоній (Kamieniecki

слав (Stanisław) Antoni)
2. м. Ковно (Литва) 3. Українець
3. Поляк 12. 1668, 1668
10. 1684 13. 1667, 1668, 1669
11. 1686
12.1685,1691,1698 1. Каменецький (Медицький, Kamieniec
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, ki) Василь (Wasil)
с. 207) 3. Українець
12.1670
1. Істежинський (Istercinsky, Isterzynsky)
Яцентій (Jacenty) 1. Каменецький Войцех (Kamieniecki
2. м. Львів Woicieh)
4. Миколай, швець 3. Поляк
4. Каспер 10. 1686

5. Софія 11. 1687
8. 1679 13. 1695, 1702
9. 1679 14. 1701, 1705
10.1682 16. 1705
1. Каменецький Каспер (Kamieniecki 1. Карачиновський Андрій (Karaczy-

Kasper) nowski Andreas)
3. Поляк 2. c. Карачинів
12. 1669, 1671 3. Українець
6-1. Євдокія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
1. Каменецький Миколай (Kamieniecki спр. 83, с. 1833)
Mikołai) 7-1. Бездітний
10. 1670 12. 1666, 1667, 1669, 1670, 1673, 1675,
1678, 1679
1. КамінськийЯн (Kamieński Jan) 13. 1667, 1670, 1672, 1675, 1676, 1677
3. Поляк 16. 1679
6-1. Катажина
7-1. Елизавета (1692) 1. Карпінський Семен (Karpiński Semian)
4. Андрій
1. Каницький (Kania, Kanicki) Міхал (Mihał) 5. Єва
2. м. Соколов (Польща) 6-1. Анастасія
3. Поляк 7-1. Іван
4. Войцех 8. 1677
5. Софія 9. 1677
6-1. Анна Барановна, у першому шлюбі - 10. 1682
Піщимонка (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 92, 12. 1683
с. 343) 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
7-1. Софія, чоловік - Мацей Амальович с. 207)
8. 1685
9. 1688 1. Кілька Станіслав (Kilka Stanisław)
10. 1692 3. Поляк
11. 1693 10. 1666
12.1695
1. Кісіль (Kisiel, Kisił) Григорій (Hrehory)
1. Канський Адам (Kański Adam) 2. м. Високе
6-1. Реґіна 4. Теодор, пекар
7-1. Кшиштоф (1698) 5. Єлизавета
10.1697 10. 1714
11. 1718
1. Капуста (Kapusta, Kapuscinski) Ґжеґож
(Grzegorz, Grigier) 1. Кісіль Олександр (Kisil Alexander)
2. м. Мостиська 3. Українець
3. Поляк 10. 1676
6-1. Анна
7-1. Міхал (1692); 7-2. Реґіна (1694); 1. Кісіль Яцентій (Kisiel Iacenti)
7-3. Домінік (1695); 7-4. Катажина (1698); 3. Українець
7-5. Войцех (1699); 7-6. Міхал (1702) 10. 1673
1. Кісовецький Ян (Kisowiecki Jan) 7-1. Василь

3. Поляк 10. 1668
10. 1703 11.1670
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 12. 1669, 1671, 1674, 1675, 1677, 1680,
с. 207) 1681, 1682, 1684, 1688, 1690, 1693, 1699,
1703
1. Кітович Василь (Kitowic Wasil) 13. 1676, 1677, 1681, 1686, 1688, 1690,
3. Українець 1691, 1695, 1698, 1700, 1701, 1706, 1707,
6-1. Катерина (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 1708
спр. 556, с. 632) 14.1687
7-1. Теодозія, чоловік - М иколай Білин- 15. 1675, 1690 - старший братства церкви
ський (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 442) св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 97, 110)
10. 1666 16. 1713
11. 1670
12. 1666, 1669, 1669, 1670 I. Кладзінський Теодор (Kładzinski Teo
dor)
1. Кітович Василь (Kitowicz Bazyli) 3. Українець
2. м. Львів 10. 1732
3. Українець II. 1732 (Заяць, с. 383 - Kładzinski Fran
4. Ілля ciszek)
5. Марта Пшепишнянка
8. 1699 1. Клімунтович (Klementowicz, Klimun-
9. 1699 towicz) Шимон (Szymun)
10. 1701 2. м. Самбір
11. 1704 3. Поляк
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 4. Анджей
с. 207) 5. Катажина
6-1. Анна
1. Кітович Іван (Kitowic Iwan) 7-1. Станіслав (1698); 7-2. Войцех
2. м. Львів (1702); 7-3. Юзеф (1705)
4. Василь 11.1703
5. Фезя 12.1704
8. 1669
9. 1669 1. Кляйн Ернест (Kleim Hernest)
10. 1673 2. м. Ростемберґ (Пруссія)
11. 1678 3. Німець
12. 1675, 1678, 1678, 1681, 1682 4. Мартін, різник
15. 1678, 1683 - старший братства церкви 5. Анна Трешлінґ (Тшемлінґ)
св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 98,100) 6-1. Магдалина Круліківна (ЦДІАУЛ,
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, ф. 52, оп. 2, спр. 111, с. 766)
с. 207) 7-1. Франциск (1723); 7-2. Пйотр-Іґ-
націй (1725); 7-3. Казимир (1726); 7-4.
1. Кітович Іван (Kitowicz Jan) Реґіна (1728); 7-5. Маргарита (1730)
10.1702 11.1723
12.1723, 1724,1724
1. Кітович Ілля (Kitowicz Eliasz)
3. Українець 1. Кобецький Шимон (Kobiecki Simon)
6-1. Марта Пшепишнянка (ЦДІАУЛ, 3. Поляк
ф. 52, оп. 2, спр. 92, с. 405)
6-1. Катажина Ножискевичівна (ЦДІАУЛ, 1. Козачек Семен (Kozacek Semion)

ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 533), другий шлюб - з 3. Українець
Яном Піховським 12.1671
7 - 1 . Якуб; 7-2. Казимир ( і 6 9 1)
10. 1671 I. Коздрай Войцех (Kosdray Woiciech)
11.1675 3. Поляк
13. 1682, 1683 10. 1666
15. 1690, 1692 - війт юридики Сенявщина II. 1670
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 417, 687) 12. 1667, 1669, 1670, 1671, 1675, 1678,
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, 1679, 1679, 1679, 1679, 1681, 1682, 1686,
с. 73) 1687
13.1676,1679,1681, 1683
1. Кобецький Якуб (Kobiecki Jakub) 14. 1675
3. Поляк
4. Шимон I. Козейович (Козяк, Kosycik, Kozieiow-
5. Катажина Ножискевичівна (Пєховська) icz, Koziеусік) Іван (Iwanko)
8. 1697 4. Грицько
9.1697 5. Софія
10.1698 6-1. Марина; 6-2. Катерина
7-1 .Іван; 7-2. Теодор; 7 -3. Анна (ЦДІАУЛ,
1. Кобилінський Валентин (Kobyliński ф. 52, оп. 2, спр. 85, с. 866)
Walenty) 8. 1668
3. Поляк 10.1669
1 2 . 1732 II.1 6 7 8
12. 1673,1677,1677,1679,1680
1. Кобилка Бартош (Kobiłka Bartos)
2. м. Львів 1. Козейович (Kozieiowicz, Kozieiowicz
3. Поляк młody) Іван (Jan)
10. 1665 2. м. Львів
4. Іван
1. Кобилка Марцін (Kobyłka Marcin) 5. Марина
3. Поляк 8. 1677
10. 1680 9. 1678
12.1681 10.1683
16. 1684 12. 1682, 1683, 1685, 1686, 1687, 1687,
1695
1. Кожункович Марцін (Korzunkowicz 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
Marcin) с. 207)
2. м. Львів
3. Поляк 1. Козейович Теодор (Kozieiowicz The
6-1. Реґіна odor)
7-1. Катажина (1694) 2. м. Львів
11. 1686 4. Іван
12.1684, 1687 5. Катерина
13.1694 8. 1695
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 9.1695
с. 207) 10.1695
16.1731
1. Козейчик Демко (Kozieiczyk Dymko) 3. Поляк

3. Українець 4. Валентин
10. 1683 5. Софія
6-1. Гелена; 6-2. Аґнета (Анна) (1716)
I. Козельський Ян (Kozielski Jan) 7-1. Аґнеса (1710); 7-2. Міхал (1711);
3. Поляк 7-3. Домінік (1713); 7-4. Якуб (1716); 7-5.
6-1. Катажина Домінік (1718); 7-6. Станіслав (1720); 7-7.
7 -1. Юзеф (1704) Маріанна (1722); 7-8. Катажина (1725);
10. 1702 7-9. Станіслав-Костка (1726); 7-10. Анна
II. 1703 (Заяць, с. 371) (1729); 7-11. Магдалина (1732); 7-12. Ши
мон (1734)
1. Козицький Григорій (Kozicki Chreori) 8.1697
10. 1673 10.1708
12. 1678
1. Колчевич Кшиштоф (Kołczewicz Krzy
1. Козловський Марцін (Kozłowski Mar sztof)
cin) 3. Поляк
2. с. Скалбмєж (Польща) 10.1710
3. Поляк 12. 1711, 1713, 1717
4. Шимон 16. 1723
5. Анна
6-1. Реґіна; 6-2. Анна (1732) I. Комажинський (Стойкевич, Komar-
7 -1. Софія (1714); 7-2. Міхал (1716); zynski) Костянтин (Kostanty)
7 -3. Аґнета (1719); 7-4. Шимон (1721); 3. Поляк
7 -5. Катажина (1732); 7-6. Софія (1734) 4. Станіслав Стойкевич, муляр (ЦДІАУЛ,
10. 1711 ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 48)
11. 1718 5. Катажина Комажинська
12. 1718, 1723, 1725, 1725, 1728, 1730, 6-1. Гелена Тхожовщанка (ЦДІАУЛ, ф. 52,
1 7 32,1732 оп. 2, спр. 99, с. 704); 6-2. Анна Ербестівна
13. 1728 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 102, с. 652)
7-1. Аґнета, чоловік - Ян Райх (ЦДІАУЛ,
1. Колобуцький Онисько (Kołobucki Оп- ф. 52, оп. 2, спр. 111, с. 1369)
ysko) 10. 1709
3. Українець II. 1711
12. 1666, 1666, 1668, 1669, 1675, 1676, 12. 1710, 1717, 1720, 1722, 1724, 1725,
1679, 1679, 1680, 1685,1685, 1 6 8 5 , 1686 1725,1727 ,1 7 3 2 ,1 7 3 2 ,1 7 3 2
13.1718,1723,1730
1. Колосович Прокоп (Kołosowicz Pro- 14.1725,1733
kop)
2. м. Перемишль 1. Комо со вич (Комішевич, Komoszowic)
3. Українець Василь (Vasilius)
5. Маріанна 11. 1667
8. 1697 12. 1669, 1669, 1674, 1676, 1677, 1678,
9. 1707 J679, 1681,1681,1683
10. 1707
1. Комосович (Комішевич, Komisewic)
1. Колчевич (Kołcz, Kołczewicz) Костян Іван (Iwan)
тин (Kostanty) 3. Українець
2. м. Ярослав 12. 1670
1. Концевич Томаш (Konczewicz Thomas) 1. Косцевич Василь (Kosciewicz Bazyli)

4. Семен
1. Копира Станіслав (Kopyra Stanisław) 5. Анастасія
3. Поляк 8. 1716
10. 1669 9. 1717
10. 1730
1. Копінчак (Копінський, Kopinczak, Ko
piński) Яцентій (Jacenti) 1. Косцейович Іван (Kosceiowicz Iwanko)
2. с. Ляшки 3. Українець
6-1. Марина Яворовщанка (ЦДІАУЛ,
ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 535) 1. Косцевич Еліаш (Kosciewicz Eliasz)
10.1688 2. м. Львів
11.1691 3. Поляк
12. 1689, 1690, 1690, 1691, 1692, 1692, 4. Семен
1695,1698,1698 5. Анастасія
8. 1717
1. Копчак (Купчак, Kopcik, Kopczak, Kup- 9. 1722
сак) Юзеф (Jozef) 10. 1731
2. м. Львів 11. 1731 (Заяць, с. 382)
3
.П оляк
4. Ян, кравець I. Котович (Котовський, Kotowski) Ґже-
5. Тереза Лещинська ґож (Ґриґер, Grigel)
6-1. Реґіна; 6-2. Анна (1726) 3. Поляк
7-1. Себастіян (1722); 7-2. Антоній 6-1. Аґнета
(1726); 7-3. Сюзанна (1727); 7-4. Софія 7-1. Кшиштоф
(1730); 7-5. Ян (1734); 7-6. Єва (1735) 10. 1667
10. 1718 II. 1670
11. 1720 12. 1668,1676, 1679,1684,1687,1691
1. Кораб Шимон (Korab Symon) 1. Котович Кшиштоф (Kotowicz Krzysz

2. м. Пшеворськ tof)
10. 1686 3. Поляк
11. 1687 4. Ґжеґож
12. 1688, 1690, 1693, 1695, 1697, 1700, 5. Аґнета
1704 6-1. Катажина
13.1693, 1694, 1695, 1700,1702 7-1. Ян (1700); 7 -2. Юзеф (1707); 7-3.
14.1698,1699 Анна (1 7 1 1)
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 8. 1691
с. 207) 9. 1691
10.1697
1. Корнафель Шимон (Kornafel Simon) 11.1703
3. Поляк 16. 1731
12. 1667, 1670, 1671
1. Кочанович (Качанович, Koczanowicz)
1. Коствич Василь (Kostwicz Wasil) Шимон (Szymon)
3. Українець 2. м. Ряшів
12. 1667 3. Поляк
6-1. Анна 11.1696

7-1. Софи (1693); 7-2. Бартош (1696) 12.1698, 1706, 1 708
10.1666 13.1709
11.1680
12. 1682 1. Крижановський Іван (Krzyzanowsky
13.1682 Jan)
14.1684 2. м. Львів
I. Кочорович Стефан (Kocorowic Stefan) 4. Семен
6-1. Марина 6-1. Єфрозина (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
7-1. Ілля спр. 563, с. 359)
10. 1675 10.1723
II. 1678 11. 1723
12. 1675, 1676, 1676, 1677,1679, 1683 12. 1724, 1724, 1727, 1729, 1730, 1731,
1732, 1 7 3 2 ,1 7 3 2 ,1 7 3 2
1. Красуцький (Красицький, Krasucki) 13.1729
Вавжинець (Wawrzyniec)
2. м. Львів 1. Кроґулець (Krogulec, Krogulski) Вой
3. Поляк цех (Woicieh)
4 .Я н 2. м. Львів
5. Софія 3. Поляк
6-1. Катажина 6-1. Гелена
7-1. Войцех - голкар (ЦДІАУЛ, ф. 52, 7-1. Реґіна (1716); 7-2. Маріанна (1718)
оп. 2, спр. 110, с. 198); 7-2. Станіслав 10. 1688
(1693); 7-3. Станіслав (1694); 7-4. Катажи 11. 1691
на (1696) 12. 1694, 1702
8. 1677
9. 1677 1. Кролик Тимофій (Królik Timofy)
11. 1687 7-1. Анастасія Демковичівна (Кроликов-
16. 1716 на) (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 435,
515)
1. Красуцький Ян (Krasucki Jan) 10.1673
3. Поляк
6-1. Софія 1. Кромкевич (Крумецький, Kromecky,
7-1. Вавжинець Krumecky, Krymkiewicz) Вавжинець (Waw
10. 1684 rzyniec)
12. 1677 2. м. Радимно
3. Поляк
1. Кривда (Кривдович, Krzywd owi cz) 4. Ян (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 110,
Ілля (Eliasz) с. 534)
2. с. Ляшки 5. Аґнета
4. Миколай 9. 1724
5. Єва 10.1728
6 -1. Маріанна Івановичева (ЦДІАУЛ, 11.1727 (Заяць, с. 379)
ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 431) 12.1729, 1729,1 7 3 2
8. 1686
9. 1687 1. Крукевич Франциск (Krukiewicz Fran
10. 1694 ciszek)
3. Поляк 5. Настасія
10.1704 8. 1674
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 9. 1678
с. 207) 10. 1687
11.1687
I. Крулицький (Крулічкевич, Krolicki, Кга- 12. 1688, 1688, 1689, 1690, 1691, 1691,
licki) Шимон (Szymon) 1693
3. Поляк
4. Ференс Крулікевич (ЦДІАУЛ, ф. 52, 1. Кунашевич Іван (Kunaszewiczjan)
оп. 2, спр. 99, с. 48) 3. Українець
5. Маріанна Петахівна 10. 1720
6-1. Аґнета; 6-2. Катажина (1711)
7-1. Софія (1709); 7-2. Домінік (1710); 1. Кунашевич (Строївонж, Kunaszowicz)
7-3. Аґнета (1711); 7-4. Реґіна (1712); 7-5. Іван (Joannes)
Анна (1715); 7-6. Альберт (1717); 7-7. Ка 3. Українець
тажина (1718) 6-1. Анастасія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
10.1707 спр. 556, с. 636)
II. 1711 11. 1658
12. 1711, 1719 12. 1665, 1666, 1668, 1672
13. 1665
1. Кропач Стефан (Кгорас Stefan) 14.1668
12. 1672 1. Куприньович (Koprynowicz, Корупо-
wicz, Kuprynowicz) Василь (Bazyli)
1. Крупович (Krupowicz) Вінцент (Па 2. м. Львів
вел, Wincent) 3. Українець
3. Поляк 4. Іван, кушнір
12. 1668 5. Марина
13. 1667, 1668 10. 1707
11. 1710
1. Кудлікевич Павел (Kudlikiewicz Paweł) 12. 1709, 1712
3. Поляк
10. 1714 1. Куприньович (Kuprinowicz, Kupron,
Koprzynowicz) Филип (Filip)
1. Кудля Ференс (Kudła Ferenc) 3. Українець
10.1673 12. 1721
1. КужинськийЯн ( Kurzynski Jan) 1. Курек Валентин (Kurek Waląty)

3. Поляк 3. Поляк
10. 1702 6-1. Дорота (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 78,
с. 328)
1. Куземка Павел (Kuziemka Paweł) 10. 1676
3. Поляк 12. 1674
10. 1666
1. Курилович Василь (Kuryłowicz Bazyli)
1. Кульпінський (Кульпа, Kulpa, Kulpin- 2. с. Ляшки
ski) Іван (Iwan) 3. Українець
2. с. Жиравка 4. Іван
3. Українець 5. Марина
4. Іван 6-1. Фемка
7-1. Іван 1. Кшевецький (Krzewecki, Krzywicki)

8. 1692 Себастіян (Sobestyan)
9. 1695 2. м. Львів
10. 1704 3. Поляк
4. Ян
1. Курилович (Kurilowicz, Kurylo, Kurylo- 5. Аґнета
wicz) Теодор (Teodor, Fedko) 6-1. Тереза Богданщанка (ЦДІАУЛ, ф. 52,
2. с. Ляшки оп. 2, спр. 95, с. 121)
3. Українець 7-1. Реґіна (1705); 7-2. Гелена (1707);
4. Іван 7-3. Анджей (1713); 7-4. Станіслав (1716);
5. Марина 7-5. Софія (1719); 7-6. Якуб (1722); 7-7.
6-1. Гелена (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 101, Дорота(1725)
с. 84); 6-2. Анна (Там само, спр. 97, с. 576) 8. 1692
8. 1686 9. 1696
9. 1687 10.1703
10. 1692 11. 1703 (Заяць, с. 371)
11. 1693 12. 1705, 1705, 1707, 1708, 1716, 1719,
12. 1696, 1697, 1698, 1698, 1699, 1701, 1721, 1731, 1731, 1732
1703 13. 1712, 1716, 1717, 1718, 1720, 1722,
13. 1698 1723, 1724, 1725, 1730, 1733
16. 1707 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, 14. 1719, 1721
с. 576)
1. Кшемінський Ґжеґож (Krzemiński Gri-
1. Куфльовський Антоній (Kuflowsky An ger)
toni) 3. Поляк
3. Поляк 10. 1682
6-1. Аґнета 12. 1686
7-1. Домінік (1725); 7-2. Аґнета (1727)
10. 1722 1. Лаврикевич (Lawrikiewicz, Ławryke-
12. 1725, J 732 wicz) Іван (Jan)
1. Куфльовський Яцентій (KuflowskyJacenty) 10. 1717
3. Поляк
12. 1730 1. Лавриньович Марко (Ławrynowicz Marko)
1. Кучинський Іван (Kuczynski Jan) 10. 1676
10. 1697 1. Лазаревич (Телиця, Телічка, Łazarowicz
12. 1705 alias Teliczka) Миколай (Mikołay)
1. Кшевецький Миколай (Krzywiecki Ni 10. 1686
colaus) 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
2. м. Кривче с. 207)
4. Теодор, швець 1. Лазарович (Тебенка, Łazarowicz) Тео
5. Анастасія Жемиківна дор (Федор, Fedor)
12. 1707, 1708, 1714, 1714,1717 6-1. Анна Теодоровичівна (ЦДІАУЛ,
13. 1715 ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 535)
16.1720 7-1. Агафія, чоловік - Євстафій Бушковин
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 74)
10.1668 10. 1668

11.1670 12. 1669
12. 1669, 1670, 1675, 1676, 1680, 1680,
1680 , 1682,1686, 1686 1. Лещаковський Бартоломей (Leszcza-
13.1678,1682,1684 kowski Bartłomey)
15.1672.1675.1684.1688 - старший брат 2. м. Замостя
ства церкви св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. 3. Поляк
С. 95,97,102,109) 4. Ян
5. Анна
1. Левицький Пйотр (Lewicki Piotr) 8. 1703
2. м. Львів 9. 1704
3. Поляк 10. 1707
4. Стефан 12.1711
5. Маріанна Прокоп янка
6-1. Анна 1. Лебедович Войцех (Lebedowic Woi-
7-1. Барбара (1695); 7-2. Реґіна (1697); ciech)
7-3. Аґнета (1699); 7-4. Тереза (1701); 7-5. 3. Поляк
Мартин (1704); 7-6. Мацей (1730) 6-1. Реґіна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 78,
10. 1685 с. 328)
11. 1695 11. 1653 (Заяць, с. 361)
12.1687,1694 13. 1667
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 14. 1666
с. 207) 16. 1687
1. Левкович (Lewkowicz alias Boliosy (?)) 1. Лебедович Марцін (Lebedowic Marcin)

Олександр (Alexander) 2. м. Львів
4. Олександр 12. 1683,1685, 1686,1690
5. Пелагія 13.1692
8. 1680 16. 1714
9. 1680
10.1688 1. Литвин (Litwin, Mielniczkow zięc) Гри
12. 1692 горій (Chreori)
2. м. Брест (Литва)
I. Левкович Пантелемон (Lewkowicz 3. Українець
Panko) 10. 1666
10.1668
II. 1670 1. Литвинович Яцентій (Litwinowicz Ja-
12. 1668, 1673, 1674, 1675, 1678, 1680, centi)
1681, 1682, 1682 3. Українець
13.1679 10. 1678
16. 1686 12. 1681
1. Лейцик (Leiczyk, Lickowicz) Ян (Jan) 1. Ліборовський Ян (Liborowski Jan)

12. 1666, 1670, 1677, 1680 10. 1690
1. Ленартович Лукаш (Lenartowicz Łukasz) 1. Ліпінович Миколай (Lipinowicz Miko-

3. Поляк łai)
З 76 Додаток 2
2. м. Львів 1.Лозинський Григорій (Łoziński Hreori)

6 -1. Теодора (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 3. Українець
спр. 559, с. 690) 10.1688
10. 1689 11.1689
11.1689 12.1690, 1690
12.1690,1694,1699, 1701
13. 1700 1. Ломжецький (Łomzecki, Łomżyński)
14. 1699 Шимон (Szymon)
16. 1704 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 2. м. Жовква
с. 207) 3. Поляк
4. Ян
1. Лісовський Войцех (Lisowski Woicieh) 5. Єва
2. м. Люблін 8. 1678
3. Поляк 9.1679
10. 1688 10.1687
11. 1689
1. Лукаш (Łukasz z Przemyśla)
1. Лічко Іван (Liczko Jan) 2. м. Перемишль
12. 1669, 1674, 1675, 1678, 1680, 1682, 4. Семен, рурмістр
1683, 1687, 1687, 1688, 1690 5. Анна
8. 1682
1. Лободзинський (Łobodinsky, Łobo- 9. 1682
dzinsky) Петро (Piotr) 10.1683
2. м. Перемишль
3. Українець 1. Лукашевич Василь (Łukaszewicz Basi
4. Іван, швець (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, lius)
5. Анна 6-1. Єва Любельська (ЦДІАУЛ, ф. 52,
6-1. Сюзанна оп. 2, спр. 561, с. 325)
7-1. Ельжбета (1732) 12.1690.1691.1691.1692.1694.1698
8. 1721 13.1696,1699
9. 1722 15.1694.1696.1697.1698 - старший брат
10. 1726 ства церкви св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12.
12. 1727, 1731, 1732 С. 112, 114, 115)
13. 1733
1. Лукашевич Іван (Łukaszewicz Jan)
1.Лоє (Loie, Ludy) Франциск (Franciszek) 2. м. Львів
2. м. Ам’єн (Франція) 3. Українець
3. Француз 4. Лукаш
4. Людовик 5. Параска
5. Йоанна 8. 1691
6-1. Анна Ерстівна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 9. 1696
спр. 111, с. 1292) 10.1706
10. 1706 12.1708
11. 1711
12. 1708, 1710, 1715, 1716, 1719, 1722, 1. Лукашевич Панько (Łukaszewicz Panko)
1723, 1723, 1725, 1728 3. Українець
13. 1716, 1721,1724, 1725, 1728, 1732 6-1. Ксенія Трумниківна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
14. 1715, 1722, 1723 оп. 2, спр. 561, с. 325)
11.1670 1. Ляхович (Велицький, Лехович, Lacho

12. 1669, 1670, 1676, 1677, 1678, 1682, wicz, Lekowicz) Олександр (Alexander)
1684,1685,1688,1698 2. м. Львів
15. 1673, 1674, 1677, 1678, 1683 - стар 3. Українець
ший братства церкви св. Онуфрія (АЮЗР. 4. Федір
Ч. 1.Т. 12. С. 96,98,102) 5. Анна
6-1. Анна Лотинівна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
1. Лукашевич Прокоп (Łukaszewicz Pro оп. 2, спр. 559, с. 441)
kop) 9.1679
2. м. Львів 10.1686
10.1687 12.1693
11.1687 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
12. 1689 с. 207)
13.1690
1. Ляхович (Lahowicz) Федір (Ференс, Fe
1. Лукашевич Роман (Łukaszewicz Roman) rens)
10. 1685 6-1. Анна Велічкова (ЦДІАУЛ, ф. 52,
оп. 2, спр. 558, с. 301)
1. Лукович Ян (Lukowicz Jan) 7-1. Олександр
3. Поляк 12. 1679, 1679
12. 1669
1. Малеховський Іван (Malehowski Ian)
1. Любачовський Станіслав (Lubaczows- 2. м. Львів
ki Stanisław) 3. Українець
3. Поляк 10. 1673
10.1672 11. 1680
12.1682 12. 1677,1679,1680,1686
16.1684
1. Любоємський (Luboiemski, Luboiem-
sky) Анджей (Andrzy) 1. Малик Іван (Malik Iwan)
6-1. Реґіна 10. 1675
7-1. Павел (1733); 7-2. Ян (1734) 12. 1678, 1681
10.1729
12.1732 1. Малик Іван (Malik Jan)
1. Ляндольт (Landolt, Lanttolt) Ґаспер (Кас 10. 1708
пер, Kasper) 12.1707,1715
2. Швейцарія
3. Німець 1. Малицький (Малецький, Malicki, Ма-
6 -1. Барбара (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, liczky) Людвік (Ludwik)
спр. 87, с. 467) 3. Поляк
10.1672 11. 1718
11.1675 12. 1711,1718,1722
12. 1673, 1675,1677, 1681,1 6 8 2 15. 1712 - старший Краківського перед
13.1677,1680,1681,1683 містя (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 651,
14.1678, 1679,1682 с. 603)
16. 1686 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 87,
с. 466)
1. Малицький (Малецький, Malicki, Ма- 3. Українець

liczky) Станіслав (Stanisław) 4. Іван
2. м. Львів 5. Федора
3. Поляк 10. 1697
4. Войцех, муляр 11.1701
5. Катажина Сметківна 12.1698, 1701, 1703, 1705, 1706, 1707,
6-1. Аполонія 1715, 1721
7-1. Маріанна (1707); 7-2. Ельжбета 16. 1724
(1709); 7-3. Анна (1711); 7-4. Катажина
(1714); 7-5. Катажина (1716); 7-6. Марга 1. Маруняк (Мариняк, Maruniak) Ґриґер
рита (1718) (Grygier)
8. 1701 3. Поляк
9. 1705 10. 1684
10. 1706 16. 1697
12. 1708
1. Маруся Яцентій (Marusia Iacenti)
1. Малковський Франциск (Małkowski 3. Українець
Franciszek) 12.1666
3. Поляк
12. 1671, 1675, J694, 1695 1. Масляновський Ян (Maslanowskyjan)
3. Поляк
1. МандрикЯн (Mandrykjan) 11. 1707 (Заяць, с. 373)
3. Поляк 12. 1709
10. 1679
I. Матішевич Григорій (Matisewic Chreo-
1. Маркович (Жила, Markowie, Zyla) ri)
Антоній (Antoni) 3. Українець
4. Григорій II. 1670
5. Теодора
6-1. Тетяна Страдецька (ЦДІАУЛ, ф. 52, 1. Матішевич Стефан (Matisewic Stefan)
оп. 2, спр. 559, с. 882) 3. Українець
7-1. Іван 10.1666
1. Маркович (Жила, Markowie) Григорій 1. Маховський Казимир (Machowski Ка-

(Gregori) ziemirz)
6-1. Теодора (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 10.1710
спр. 85, с. 292) 12.1711
7-1. Антоній; 7-2. Миколай Жила
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 779); 7-3. 1. Мацинка Миколай (Macinka Mikołay)
Ірина 3. П оляк
12. 1672 6-1.Ядвіґа
13. 1665, 1667, 1669 7 -1. Ян
14. 1666, 1672 10.1671
16. 1682 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 85,
с. 292) 1. Мацинка (Macyna, Macynka) Ян (Jan)
2. м. Львів
1. Мартинович Григорій (Martynowicz 3. Поляк
Hreory) 4. М иколай
2. м. Львів 5. Ядвіґа
7-1. Стефан 5. Марина

8. 1684 8. 1716
9. 1684 9. 1720
10. 1688 10. 1730
12. 1684 11. 1731 (Заяць, с. 382)
12. 1730
1. Медицький (Мединський, Medycki, Mę-
dycki) Андрій (Andrzey) 1. Мельник Семен (Mielnik Semian)
4. Іван, швець
5. Марина 1. МельськийЯн (Melskyjan)
8. 1677 2. с. Матвіїв, біля Вишнівця
9. 1677 3. Поляк
10. 1680 4. Ґжеґож
11. 1684 5. Аґнета
12. 1681, 1682, 1685, 1686, 1689, 1690, 6-1. Маріанна
1691, 1692,1694,1695,1697,1702 7-1. Барбара (1731); 7 -2 . Вавжинець
(1733); 7-3. Софія (1735)
1. Медицький Антоній (Medycki Antoni) 8. 1724
2. м. Львів 9. 1727
4. Станіслав
5. Софія 1. Мігалевич Григорій (Mihalewic Нгеогі)
9. 1689 10. 1674
10.1696
11. 1701 1. Мілінґ (Milęk, Miling) Кристіан (Kryś-
12. 1702 tyan)
16. 1710 2. м. Дрізн (Німеччина)
3. Німець
1. Медицький Антоній (Medycki Antoni) 4. Бартоломей
2. м. Львів 5. Марія
3. Українець 6-1. Маріанна
4. Костянтин, пекар (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 7-1. Магдалина (1706); 7 -2 . Ян (1708);
спр. 108, с. 320) 7-3. Андреас (1709); 7-4. Катажина (1 7 1 1)
5. Маріанна Савицька 10. 1705
6-1. Марта (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 110, 11. 1707
с. 956) 12.1709,1710
10. 1719 16. 1723
11.1721 (Заяць, с. 376)
12. 1721, 1722, 1723, 1723, 1724, 1725, 1. Міляновський Андрій (Milanowski Ап-
1727, 1729,1730, 1730,1731 drzei)
13.1724 2. м. Львів
6-1. Тетяна Страдецька - у другому шлюбі
1. Медицький Олександр (Medycky Ole- (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 557, с. 161), у
xander) першому шлюбі - Лешньовська, у третьому
2. м. Львів шлюбі - за Ант онієм Марковичем (Ж илою),
3. Українець шевцем (Там само, спр. 559, с. 625; спр. 561,
4. Костянтин, пекар с. 68)
7-1. Андрій 12. 1729, J729, 1732, J732

10. 1682 13.1733
11. 1686 16.1735
12. 1684
15. 1688 - старший братства церкви 1. Моджицький Пйотр (Modrzicki Piotr)
св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 109) 3. Поляк
10. 1671
1. Міляновський Андрій (Milanowski Ап-
drzey) 1. Моленда Казимир (Molenda Kazimirz)
2. м. Львів 2. м. Львів
4. Андрій 4. Войцех
5. Тетяна Страдецька 5. Катажина
6-1. Гелена Батюковичівна (ЦДІАУЛ, 6-1. Ельжбета
ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 572) 7-1. Антоній (1697)
7 -1. Іван 8. 1680
8. 1705 9. 1680
9. 1705 10.1696
10. 1708
11. 1718 1. Молкан (Молкон, Małkowicz, Mołkan)
1 2 . 1712, 1721,173 2 Якуб (Jakub)
3. Поляк
1. Міляновський Георгій (Milanowski 6-1. Катажина; 6-2. Барбара Зиполінов-
Irzy) чанка (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 102, с. 634)
2. м. Львів (1715)
3. Українець 7-1. Маріанна (1708); 7 -2 . Юзеф (1711);
4. Дмитро 7-3. Тереза (1715); 7 -4 . Софія (1717);
5. Анна 7-5. Альберт (1718); 7 -6 . Анна (1719);
6-1. Софія Добжанська (ЦДІАУЛ, ф. 52, 7-7. Софія (1721); 7 -8 . Маргарита-Анна
оп. 2, спр. 561, с. 494) (1722); 7 -9 . Міхал (1725); 7-10. Каспер
8. 1685 (1726); 7-11. Вавжинець (1728); 7-12.
9.1685 Софія (1732)
10. 1692 10.1703
11. 1693 12.1704
12.1694,1695, 1698,1700,1703 13.1732
13. 1704
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 1. Молкан Ян (Mołkan Ioannes)
с. 207) 2. м. Львів
3. Поляк
1. Міциґальський (Micigalsky, Miczygal- 4. Якуб
sky, Nicygalsky) Антоній (Antoni) 5. Аґнета Яртишкевичівна
2. м. Вишня 11. 1718
3. Поляк
4. Мацей, швець 1. Моранський (Moralsky, Moranski) Ян
5. Софія Строїкевичівна (Jan)
6-1. Анна 2. м. Добромиль
7-1. Міхал (1725); 7-2. Ян-Непомуцен 3. Поляк
(1728); 7-3. Мацей (1730); 7-4. Катажина 6-1. Христина; 6-2. Реґіна - 1693
(1732); 7-5. Юзеф (1735) 7-1. Юзеф (1690); 7-2. Анна (1692); 7-3.
10. 1724 Катажина (1693); 7-4. Франциск (1694);
11. 1724 7-5. Барбара (1697); 7-6. Тереза (1703);
7-7. Ельжбета (1706); 7-8. Антоній (1708); I. Негребецький Войцех (Nehrebecki

7 - 9 .Якуб (1712); 7 - 1 0 .Я к уб(і716) Woyciech)
10. 1689 3. Поляк
11.1689 II. 1652
12.1698,1706,1708, 1713 12. 1670
13.1704,1707,1710,1713 13.1665,1670, 1672
14.1706,1709,1712
1. Недзведзький (Miedzwiecki, Niedz-
1. Мотикевич Шимон (Моіїкіе\УІсг Бу- wiecki) Анджей (Andrzy)
топ) 2. м. Львів
3
.П оляк 3. Поляк
10. 1682 4. Александер
5. Реґіна
1. Мочук (Муцукович, Мосгик, Мисико- 6-1. Катажина
wicz) Семен (Бетіап) 7-1. Марцін (1709); 7 -2. Аґнета (1 7 1 1)
6-1. Ксенія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 557, 9. 1701
с. 165) 10.1706
10.1684 11.1710
16. 1708
1. Мрозик Блажей (Мгогік Віагеу)
2. м. Кросно 1. Недомуркович (Niedomurko, Niedo-
3
.П оляк murkowicz) Захарій (Zacharyasz)
7-1. Констанція (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 2. м. Львів
10. 1680 4. Теодор
11. 1684 5. Теодосія
12. 1680, 1681, 1685 6-1. Гелена Вихоровичівна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
оп. 2, спр. 93, с. 908)
1. Мрозик (Ямрожек, Атгогік, Іатгогек) 8. 1689
Ян Оап) 9. 1693
3. П оляк 10. 1702
10. 1672 11. 1703
12. 1680 12. 1705,1705
1. Муха Гарасим (МиЬа АгаБіт) 1. Незґаля Войцех (Niezgała Woiciech)

12. 1665, 1668,1671, 1671, 1683 12. 1665,1666, 1668, 1672
1. Наливайко (Клементович, №1і\уаіко) 1. Незґаля Захарій (Nizgała młody Zaha-

Василь (\Vasil) riusz)
6-1. Маріанна Каменецька (Беґайлівна) 10. 1669
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 557, с. 243;
спр. 559, с. 108) 1. Незґаля Себастіян (Niezgala Sobestian)
7-1. Єфрозина; 7-2. Анна (ЦДІАУЛ, 3. Поляк
ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 64) 10. 1671
10. 1671 12. 1672
12.1678, 1681,1683,1686
16. 1690 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559,
с. 358)
1. Немец Ґриґер (Niemiec Grigier) 3. Поляк

3. Поляк 4. Якуб, кравець
10. 1678 5. Анна
11. 1718
1. Нетребкович Василь (Netrebkowicz Ba-
żyli) 1. Новакович Юзеф (Nowakowicz Jozef)
2. м. Жовква 2. м. Мостиська
4. Андрій 6-1. Реґіна; 6-2. Тереза (1705)
5. Ксенія 7-1. Станіслав (1690); 7-2. Тереза
8. 1680 (1693); 7-3. Ельжбета (1696); 7-4. Магда
9. 1683 лина (1699); 7-5. Сюзанна (1701); 7-6. Сю
10. 1692 занна (1703); 7-7. Ян-Контій (1705); 7-8.
11. 1698 (Заяць, с. 370) Мацей (1707)
10.1686
1. Нижанковський Андрій (Nizankowski 11. 1687
Andrzei) 12.1691, 1694, 1707
2. м. Нижанковичі 13.1700, 1701, 1703
6-1. Катерина Міхалівна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
оп. 2, спр. 561; с. 640) 1. Ножискевич Ґжеґож (Noryszkiewicz
10. 1683 Gregorius)
11. 1687 2. м. Львів
12. 1686 3. Поляк
6-1. Реґіна
1. Ніжиковський (Нижанковський, Nizi- 7-1 .Я куб
kowski, Nizykowski) Франциск (Franciszek) 11. 1667
2. м. Фелыптин 12.1665, 1679, 1681, 1683
3. Поляк 13.1669, 1671,1673, 1677,1678,1680
4. Лукаш 16. 1687
5. Маріанна
6-1. Аґнета 1. Ножискевич Якуб (Norzyszkiewić Iaco-
7-1. Тереза (1704); 7-2. Міхал (1707); bus)
7 -3. Франциск (1709); 7-4. Блажей (1712); 2. м. Львів
7 -5. Пйотр (1713); 7-6. Юзеф (1715); 7-7. 3. Поляк
Міхал (1727) 4. Ґжеґож
10. 1703 5. Реґіна
11. 1707 8. 1681
9.1684
1. Нізинчик Станіслав (Nizynczyk Sta 10.1684
nisław) 11.1686
3. Поляк 12.1688, 1693
12. 1667 16.1697
1. Німіровський Ґжеґож (Nimirowski 1. Облоґович (Obłog, Obłogowicz, Ob

Griger) łowić) Яцентій (Jacenti)
3. Поляк 2. м. Кам'янець
6-1. Теодора (Феська) (ЦДІАУЛ, ф. 52,
1. Новакович Юзеф (NowakowiczJozef) оп. 2, спр. 559, с. 778)
2. м. Львів 10.1669
11.1679 15. 1693 - війт юридики Собещина

12.1681 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 90, с. 237)
16.1698 16. 1700
1. Оґризкевич (Ogryskiewicz, Ogryzek) 1. Ожехович Кшиштоф (Orzehowicz

Шимон (Szymon) Krzysztof)
2. м. Каньчуґа (Польща) 2. м. Львів
4. Ян, перевізник 4. Ян
5. Єва Лишковичівна 5. Дорота
6-1. Катажина 6-1. Ядвіґа (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 84,
7-1. Кшиштоф (1706); 7-2. Юзеф (1708); с. 725)
7-3. Аґата (1710); 7-4. Ян (1714); 7-5. Сю 8. 1668
занна (1718) 10. 1680
10. 1706 11. 1692
11.1718 12. 1683
12. 1711, 1718, 1723, 1725, 1729 16.1703
16. 1731
1. Ожехович Станіслав (Orzehowicz Sta
1. Оґризкевич Юзеф (Ogryszkiewiczjuzef) nisław)
4. Шимон 4. Ян
5. Катажина 5. Реґіна
8. 1725 6-1. Уршуля
9. 1725 7-1. Ядвіґа (1691); 7-2. Станіслав (1692);
10. 1730 7-3. Катажина (1694); 7-5. Якуб (1697)
8. 1679
1. Ожаровський (Ożarowski, Ożarowski) 9.1688
Казимир (Kaziemirz) 10.1689
2. м. Львів 12.1695
3. Поляк 16.1697
4. Томаиі
5. Анна 1. Оконьович Міхал (Okoniowicz Michał)
6-1. Тереза 3. Поляк
7-1. Міхал (1711) 10. 1713
8. 1702
9. 1706 1. Оконьович Шимон (Okoniowicz Szymon)
10. 1710 3. Поляк
10. 1714
1. Ожаровський Томаш (Ożarowski Tho
mas) 1. Окрутний Ян (Okrutny Jan)
6-1. Анна 4. Казимир
7-1. Казимир ; 7-2. Софія (1690); 7-3. 5. Барбара
Маргарита (1692); 7-4. Софія (1696) 6-1. Маріанна
10.1678 7-1. Анна (1704)
11. 1680 8. 1691
12.1679,1680, 1684,1686,1689 9. 1694
13.1684, 1686,1687,1690 10. 1703
1. Олегович Матій (Olehowic Matias) 5. Реґіна

3. Українець 6-1.Ядвіґа
12. 1671 7-1. Аґнеса (1696); 7-2. Франциск (1698)
8. 1677
I. Одеський Василь (Olesko Vasilius) 9. 1677
6-1. Анастасія 11.1684
7-1. Іван; 7-2. Теодор 12.1684, 1688,1692,1693,1701,1703
II. 1667 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
12. 1666, 1678, 1681, 1681, 1682, 1687, с. 207)
1687, 1688
13. 1684 1. Олеський Теодор (Oleski Teodor)
16. 1696 2. м. Львів
1. Одеський Василь (Oleski Vasil) 4. Василь
3. Українець 5. Анастасія
12. 1698, 1703, 1706 8. 1687
9. 1687
I. Олеський (Олешицький, Oleszycki) 10.1693
Іван (Jan)
3. Українець 1. Олехович Мацей (Olechowycz Matiasz)
6 -1. Реґіна 2. м. Замостя
7 -2. Станіслав ; 7-2. Миколай 3. Поляк
II. 1670 4. Іван, кушнір (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
12. 1670, 1672, 1675, 1677, 1677, 1677, спр. 109, с. 1521)
1679,1680,1681,1682,1683,1683,1684,1689 10.1725
14. 1683, 1684 11.1725
1. Олеський Міхал (Oleski Mihał) 1. Онищак Миколай (Oniscak Mikołay)

3. Поляк 10.1674
6-1. Анна; 6-2. Рися - дочка пекаря Адама 12.1675, 1676
Каспровича (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93, 16.1679
с. 277); 6-3. Реґіна (1709)
7 -1. Ян (1692); 7-2. Катерина (1693); 1. Опаловчик Валентин (Opałowczyk
7 -3. Тереза (1695); 7-4. Аґнета (1697); 7-5. Walenty)
Розалія (1699); 7-6. Ян (1709); 7-7. Сюзан 3. Поляк
на (1714) 12. 1668
10. 1689
11. 1689 1. Опаловчик Станіслав (Opałowczyk
12. 1690, 1693, 1700, 1702, 1703, 1709, Stanisław)
1714 3. Поляк
13. 1711, 1715 10. 1667
15. 1704, 1705 - старший Галицького 12. 1668
передмістя (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 651,
с. 474,493) 1. Осипович (Мосенжник, Osypowicz)
Симон (Szymun)
1. Олеський Станіслав (Oleski Stanisław) 2. м. Львів
3. Поляк 4. Стефан (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 106,
4. Ян (Іван) с. 14)
5. Маріанна Домбровська 9. 1710

8. 1704 10. 1714
9. 1704
10. 1717 1. Павлікевич (Одлеваний, Pawlikiewicz)
11. 1718 (Заяць, с. 375) Каспер (Kasper)
12.1718, 1719,1722 2. м. Львів
3. Поляк
1. Осипович Стефан (Osypowieź Stefan) 4. Юзеф
3. Українець 5. Барбара
6-1. Маріанна Петрова (ЦДІАУЛ, ф. 52, 6-1. Реґіна Сікорщанка (ЦДІАУЛ, ф. 52,
оп. 2, спр. 561, с. 56) on. 2, спр. 97, с. 13); 6-2. Катажина (Там
7-1. Симон само, с. 499); 6-3. Софія Кубицька (Там
12. 1695 само, спр. 107, с. 1016)
16. 1701 7-1. Антоній (1705)
8. 1698
1. Островський Марко (Ostrowski Marko) 9. 1698
10. 1676 11. 1703
12. 1703, 1708,1712,1720
1. Павінський Анджей (Pawinskijędrzei) 13. 1704, 1710, 1711, 1713, 1717, 1718,
2. м. Львів 1719, 1720, 1722, 1723, 1724, 1725
3. Поляк
6-1. Ядвіґа 1. Павлікевич Юзеф (Pawlikowiczjuseph)
7-1. Анна (1691); 7-2. Мацей (1693); 2. м. Львів
7-3. Реґіна (1694); 7-4. Ян (1697); 7-5. 3. Поляк
Маргарита (1698); 7-6. Ельжбета (1699); 6-1. Барбара; 6-2. Невідома (1704)
7-7. Шимон (1702) 7-1. Каспер ; 7-2. Ян; 7 -3. Мацей (1692);
10. 1683 7-4. Катажина (1694); 7 -5. Войцех (1695);
11. 1684 7-6. Антоній (1699); 7-7. Реґіна (1700);
7-8. Казимир (1704)
12. 1686, 1686, 1688, 1690, 1691, 1692,
1692, 1694, 1695, 1699, 1701, 1705, 1705, 10. 1680
1706, 1710 11. 1684
13. 1688, 1689,1696,1711 12. 1686, 1688, 1698, 1698, 1701, 1704,
14. 1695 1704
16.1712 13.1690,1691,1694,1698,1699,1701
14.1693,1696,1700,1704
1. Павінський Пантелеймон (Pawinski 16. 1704
Panteli)
3. Поляк 1. Панашек Станіслав (Panaszek Stanisław)
12. і 732 3. Поляк
10. 1678
1. Павлікевич Войцех (Pawlikiewicz Woy-
ciech) 1. Панчукевич Григорій (Panczukowicz
2. м. Львів Hreori)
4. Юзеф 6-1. Маріанна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
5. Барбара спр. 559, с. 829)
6-1. Катажина 7-1. Юрко
• 7-1. Томаш (1720) 10. 1682
8. 1710 12. 1684
I. Панчукевич Іван (Panczukiewiczjan) 4. Іван

3. Українець 5. Софія
4. Яцентій 6-1. Анна Хашківна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
5. Марина спр. 562, с. 370)
6-1. Гальшка 8. 1678
7-1. Стефан 9. 1679
8. 1666 10.1691
10. 1676 11.1692
II. 1678 12.1693, 1697,1697, 1 7 0 1 , 1702
12. 1676, 1678, 1679,1682
1. Паснікевич (Шидляк, Pasnikiewicz)
1. Панчукевич Панько (Panczukowicz Григорій (Georgius)
Panko) 2. м. Львів
10. 1687 6-1. Марина (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
12. 1689 спр. 559, с. 277); 6-2. Теодосія
7-1. Пелагія, чоловік - Данило Стра-
I. Панчукевич (Panczukiewicz, Panczuko децький ; 7-2. Теодора Барановна; 7-3.
wicz) Стефан (Stefan) Маріанна, чоловік - Андрій Павлович,
3. Українець кушнір (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, с.
6-1. Маріанна Мандриківна (ЦДІАУЛ, 532); 7-4. Пантелеймон ; 7-5. Григорій
ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 28) 11. 1667
8. 1692 12. 1666, 1667, 1668, 1673, 1673, 1679,
9. 1692 1684,1684
10. 1697 13. 1668, 1672, 1674, 1681, 1683, 1685,
II. 1703 (Заяць, с. 371) 1689
12. 1701, 1701, 1703, 1707, 1708, 1709, 14.1667, 1673
1710, 1711, 1713 15. 1680 - старший братства церкви
св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 99)
1. Парафінський Себастіян (Parafinski 16. 1689 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559,
Sobestyan) с. 277)
2. м. Львів
3. Поляк 1. Паснікевич Григорій (Pasnikiewicz Нге-
4. Блажей огу)
5. Ядвіґа 2. м. Львів
6-1. Барбара; 6-2. Софія (1716) 3. Українець
7-1. Реґіна (1709); 7-2. Альберт (1716); 4. Григорій, швець
7-3. Софія (1718); 7-4. Яцентій (1721) 5. Теодосія
8. 1705 6-1. Маріанна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
9. 1705 спр. 563, с. 774)
10. 1708 8. 1701
9. 1701
1. Пасник Мар цін (Paśnik Marcin) 10.1705
3. Поляк 11.1710
11. 1653 (Заяць, с. 361) 12. 1706, 1707, 1711, 1711, 1715, 1716,
12. 1668 1716, 1721, 1723, 1724, 1727, 1728, 1729,
1730,1730, 1732
1. Паснікевич (Пашкевич, Pasnikiewicz) 13.1730, 1732
Василь (Bazyli) 15. 1715, 1717 - старший братства церкви
2. м. Львів св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 123, 124)
I. Паснікевич Іван (Pasnikiewic Iwan) 2. м. Перемишль

6-1. Софія; 6-2. Катерина (ЦДІАУЛ, 10. 1679
ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 442) 11. 1686
7-1. Василь ; 7-2. Тома; 7-3. Анна 12.1680, 1681, 1682,1682 ,1 6 8 5
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 618)
II. 1670 1. Пекосінський Анджей (Pienkosinski
12. 1667, 1670, 1678, 1678, 1681, 1681, Andreas)
1686, 1687,1688, 1692,1693, 1697 2. м. Львів
13. 1677, 1678,1679, 1684,1685, 1688 3. Поляк
14. 1676 4. Войцех, перевізник (ЦДІАУЛ, ф. 52,
16. 1701 оп. 2, спр. 108, с. 506)
5. Катажина Хордиловщанка
1. Паснікевич ( Paśnikiewicz) Пантелей 6-1. Тереза Закшевчанка (ЦДІАУЛ, ф. 52,
мон (Панько, Panko) оп. 2, спр. 111, с. 546)
2. м. Львів 11. 1720
4. Григорій 1. Пендзіховський (Pendzichowski, Pę-
5. Марина dzichowski) Ян (Jan)
6-1. Маріанна Жміґродська (ЦДІАУЛ, 2. м. Високе
ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 284) 3. Поляк
8. 1684 4. Войцех, пекар
9. 1684 5. Анна Дзичківна
10. 1688 6-1. Софія
11.1691 7-1. Катажина (1721); 7-2. Катажина
12. 1690, 1692, 1692, 1696, 1698, 1700, (1722); 7-3. Софія (1723); 7 -4 . Гелена
1704, 1707, 1707, 1708, 1708, 1711, 1712, (1725); 7-5. Франциск (1728); 7 -6 . Катажи
1714, 1716, 1720, 1721, 1721, 1721, 1724, на (1730); 7 -7. Антоній (1731); 7 -8. Адаль
1725, 1727, 1729, 1730, 1732 берт (1735)
13. 1694, 1705, 1707, 1713 10. 1713
15. 1703, 1704, 1708, 1714, 1715 - стар 11. 1718
ший братства церкви св. Онуфрія (АЮЗР. 12. 1715, 1723, 1723, 1727, 1728, 1729,
Ч. 1.Т. 12. С. 120-123) 1731,1 7 3 2
1. Паснікевич Тома (Paśnikiewicz Tomas) 1. Пенкосовський (Пінкошевич, Penko-

2. м. Львів sowsky, Pinkoszewicz) Анджей (Andrzy)
4. Іван 6-1. Реґіна; 6-2. Тереза (1720)
5. Софія 7-1. Софія (1718); 7-2. Франциск-Ксавері
6-1. Маріанна Левкевичівна (ЦДІАУЛ, (1720); 7-3. Маріанна (1724)
ф. 52, оп. 2, спр. 93, с. 908) 10. 1716
8. 1681 12. 1720, 1 7 2 5 ,1 7 3 2 ,1 7 3 2
9. 1683
10. 1691 1. Петричка (Petricka, Petryczka) Ілля
11.1692 (Eliasz)
12. 1692, 1697, 1697, 1702, 1703, 1706, 2. м. Львів
1708, 1710 3. Українець
13.1701 4. Іван (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 108,
с. 320)
1. Пацлавський (Pacławski, Pasławski) Ма 5. Софія
цей (Matiasz) 10. 1710
11. 1721 (Заяць, с. 376) 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
12. 1725 с. 207)
1. Петрович (Пйотрович, Piotrowicz) Ва 1. Петрович (Пйотрович, Piotrowic) Ста

силь (Bazyli) ніслав (Stanisław)
6-1. Марина (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 10. 1676
спр. 556, с. 540)
13. 1666 1. Петрович (Пйотрович, Piotrowicz) Сте
14. 1665 фан (Stephan)
1. Петрович (Пйотрович, Piotrowicz) Ва 6-1. Марина
силь (Bazyli) 7-1. Павло
2. м. Львів 10.1667
3. Українець 12. 1678, 1687
4. Данило
5. Анастасія 1. Петрусевич Мацей (Pietrusiewicz Ма-
8. 1707 сіеу)
9. 1708 3. Поляк
10. 1710 12.1 7 3 2
1. Петрович (Пйотрович, Piotrowicz) Да 1. Петрусевич Олександр (Petrusiewicz Ale

нило (Daniel) xander)
6 -1. Анастасія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
спр. 90, с. 340) 1. Пецович (Piecowicz, Pieczewicz) Кази
7 -1. М иколай; 7-2. Василь мир (Kazimierz)
10. 1680 3. Поляк
11. 1684 4. Томаш
12. 1681, 1682, 1685, 1686, 1686, 1688, 5. Анна
1690, 1692 8. 1677
13. 1693
15. 1689, 1690 - старший братства церкви 9. 1677
св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 110) 10.1679
1. Петрович (Пйотрович, Piotrowicz) 1. Пешковський Міхал (Peszkowski Mi

Миколай (Mikołay) chał)
4. Данило
5. Анастасія 1. Пєсе (Pieosie, Piessye) Бернат (Bernat)
8. 1705 2. м. Сальм (Франція) (ЦДІАУЛ, ф. 52,
9. 1705 оп. 2, спр. 99, с. 529)
10. 1706 3. Француз
6-1. Маріанна
1. Петрович (Пйотрович, Piotrowicz) 7-1. Миколай (1716); 7-2. Маріанна
Прокоп (Procko, Prokop) (1718)
10. 1668 11. 1713
12. 1670, 1676 12. 1713
1. Пєховський (Piechocki, Piechowski) Ян I. Піщимонка Войцех (Pisczymoka Woy-

(Jan) cieh)
3. Поляк 6-1. Катажина Єнджейовщанка (ЦДІАУЛ,
4. Ян ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 214); 6 -2. Анна (1707)
5. Маріанна 7-1. Міхал (1703); 7-2. Миколай (1707);
6-1. Катажина Ножискевичівна (Кобець- 7-3. Кшиштоф (1710)
ка) - другий шлюб (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 8.1695
спр. 97, с. 1048) 9. 1695
7-1. Реґіна (1697) 10.1701
8. 1695 II. 1703 (Заяць, с. 372)
9. 1695 12. 1703, 1732
10.1696 13. 1709, 1716
11. 1701
12. 1697, 1699,1703 1. Піщимонка Томаш (Pisczymąka Thom
16. 1710 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97,as)
с. 1450) 2. м. Львів
3. Поляк
1. Піхович Прокоп (Pichowic Prokop) 4. Вавжинець
10. 1671 6-1. Ядвіґа; 6-2. Анна Ходзенівна
(1705) - тричі одружена (ЦДІАУЛ, ф. 52,
1. Піщимонка (Pisczymąka, Pisczymoka) оп. 2, спр. 97, с. 101)
Блажей (Błazey) 7-1. Станіслав (1690); 7 -2. Домінік
2. м. Львів (1691); 7-3. Мацей (1693); 7-4. Юзеф
3. Поляк (1696); 7-5. Реґіна (1702); 7 -6 . Барбара
4. Вавжинець (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, (1703)
спр. 97, с. 1317) 8. 1687
5. Анна 9. 1687
6-1. Маріанна; 6-2. Аґнета (1715) 10. 1688
7-1. Міхал (1707); 7-2. Мацей (1709); 11. 1689
7-3. Казимир (1 7 1 1); 7-4. Станіслав (1712);
7-5. Роза (1715); 7-6. Ядвіґа (1717); 7-7. 1. ПлуцькийЯн (Płuckijan)
Тереза (1717) 3. Поляк
8. 1698 10. 1711
9. 1698
10. 1706 1. Подбжезняк Станіслав (Podbrzezniak
12. 1716 Stanisław)
16. 1718 2. м. Львів
3. Поляк
1. Піщимонка Вавжинець (Pisczymąka 4. Шимон
Wawrzyniec) 5. Барбара
3. Поляк 6-1. Катажина Ручинська (ЦДІАУЛ, ф. 52,
6-1. Анна оп. 2, спр. 92, с. 270)
7-1. Блажей; 7-2. Томаш; 7-3. Павел; 7-4. 7-1. Катажина (1691); 7-2. Міхал (1692);
Вавжинець(1691) 7-3. Казимир (1694); 7 -4. Анджей (1695);
10.1667 7-5. Юзеф (1699); 7-6. Тереза (1702); 7-7.
11. 1667 Казимир (1706); 7-8. Станіслав (1709);
12. 1678, 1687, 1688 7-9. Ельжбета (1710); 7-10. Ельжбета
(1714); 7-11. Софія (1716)
8. 1680
9. 1684 10.1706
10. 1689 11.1713
11. 1689 12. 1707, 1708,1711, 1714
12. 1695, 1698, 1703, 1703, 1708, 1709
13. 1693, 1694, 1695, 1699, 1700, 1704, 1. Полянський Іван (Polański Jan)
1705, 1708, 1711, 1712,1714, 1715 3. Українець
14. 1702, 1703, 1707 12. 1713
16. 1715
1. Полянський (Polansky, Polewsky) Ко
1. Подґурський Стефан (Podgurski Stefan) стянтин (Kostanty)
3. Українець 2. м. Жовква
6-1. Параскева (ЦДІАУЛ, ф. 52, on. 2, 3. Поляк
спр. 563, с. 743) 4. Семен, тесля (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
7-1. Маріанна спр. 110, с. 642)
10. 1708 5. Марія
16. 1729 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, 8. 1707
с. 543) 9. 1709
10.1728
1. Подоляк Миколай (Podolak Mikolai) 11. 1727 (Заяць, с. 379)
10. 1688
1. Попович Миколай (Popowic Mikołay)
1. Подральський (Podralski, Pozdraiski) 3. Українець
Шимон (Symon) 10. 1673
2. м. Львів
3. Поляк 1. Прокопович Андрій (Prokopowicz
4. Єжи Jędrzei)
5. Софія 2. м. Львів
6 -1. Аґнета 3. Українець
7-1. Пйотр (1690); 7-2. Миколай ( і 6 9 1); 6-1. Анастасія
7 -3. Софія (1694); 7-4. Анна (1696); 7-5. 7-1. Андрій
Мацей (1699); 7-6. Маріанна (1701); 7-7. 12. 1686
Христина (1701) 13.1682, 1686
8. 1680 15. 1680, 1682, 1683, 1688, 1689, 1691,
9. 1684 1695, 1696, 1697 - старший братства церкви
10. 1689 св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 99, 100,
11. 1689 109, 110,111, 113,114,161)
16. 1703
1. Прокопович Андрій (Prokopowicz
1. Полянський (Polanski) Георгій (Irzy, młody Jędrzei)
Jan) 2. м. Львів
3. Українець 4. Андрій
4. Іван (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, 5. Анастасія
с.711) 6-1. Єва Руденська (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
5. Анастасія спр. 562, с. 435)
6-1. Маріанна Городенська - племінниця 7-1. Костянтин
М иколая Авдикевича (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 8. 1686
спр. 97, с. 1274) 9. 1686
8. 1704 10. 1691
9. 1704 12.1692, 1717
13.1706 Кринікевичева (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,

15. 1708, 1717, 1719 - старший братства спр. 110, с. 618)
церкви св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. 8. 1701
С. 122, 124) 9. 1701
16. 1723 10. 1703
11. 1707
1. Прокопович Костянтин (Prokopowicz 12. 1715, 1717
Kostanti) 13. 1720
2. м. Львів 16. 1726
4. Андрій 1. Пташкевич (Магомета, Ptaskiewic, Ptas-
5. Єва nikiewic) Григорій (Chreori)
9. 1717 6-1. Марина Михалківна (Деревінська)
10. 1721 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 612)
11. 1727 7-1. Іван; 7-2. Василь; 7-3. Григорій; 7-4.
13. 1731, 1732 Маріанна, чоловік - Теодор Шемельовський
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109, с. 1509); 7-5.
1. Прухницький Анджей (Pruchnicki An- Пелагія, чоловік - Іван Росоловин
drzy) 10. 1670
2. м. Львів 12. 1675, 1677, 1682, 1685, 1687, 1691,
3. Поляк 1701, 1704, 1706
4. Лукаш, швець (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 16. 1713 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562,
спр. 89, с. 287) с. 503)
5. Катажина Тшесньовчанка
10. 1703 1. Пташкевич (Пташицький) Іван (Ptas-
kiewicz, Ptaszycki Jan)
1. Прухницький Стефан (Pruhnicki Stefan) 2. м. Львів
12. 1671 4. Григорій (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561,
с. 344)
I. Прухницький Якуб (Pruchnicki Jakub) 5. Маріанна
3. Поляк 6-1. Маріанна Зенкевичівна (Яворська)
6-1. Констанція Мрозиківна (ЦДІАУЛ, (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 277, 446);
ф. 52, оп. 2, спр. 95, с. 121) 6-2. Анна (Там само, спр. 578, с. 27)
7-1. Юстина (1704); 7-2. Балтазар 7-1. Олександр (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
(1705); 7-3. Тереза (1708); 7-4. Іґнацій спр. 563, с. 359); 7 -2. Петро
(1714) 8. 1687
10. 1703 9. 1687
II. 1703 (Заяць, с. 372) 10. 1692
12. 1707, 1707, 1707, 1708,1709, 1714 11. 1693
16. 1717 12. 1695, 1698, 1703, 1705, 1708, 1710,
1710, 1710, 1711, 1712, 1720, 1721
1. Пташкевич (Птаснікевич, Ptaszkie- 15. 1716 - лавник юридики св. Івана Хрес
wicz) Василь (Bazyli) тителя (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 576,
2. м. Львів с. 220)
4. Григорій 1. Пташкевич Петро (Ptaszkiewicz Piotr)
5. Марина Михалківна 2. м. Львів
6-1. Анна Кітовичівна (ЦДІАУЛ, ф. 52, 3. Українець
оп. 2, спр. 99, с. 711), у другому шлюбі - 4. Іван
8. 1712 оп. 2, спр. 109, с. 1116); 6-2. Магдалина

9. 1712 (1728)
10. 1718 7-1. Ян (1701); 7-2. Софія (1702); 7-3.
Катажина (1706); 7-4. Альберт (1728); 7-5.
1. Пуза Станіслав (Puza Stanisław) Анна(1731)
3. Поляк 10. 1697
12. 1668 11.1698 (Заяць, с. 370)
12. 1700, 1706, 1709, 1712, 1714, 1717,
1. Пулгановський Дмитро (Pułhanowski 1717,1720,1721, 1724,1728,1729
Dmiter) 13.1708,1714,1715, 1719
3. Українець 14.1713, 1718
10. 1688 16.1732
1. Пурпура Миколай (Purpura Mikołay) 1. Раткевич (Ratkiewicz, Rodkiewicz)

3. Українець Андрій (Andrzei)
6-1. Анна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 77, 2. м. Львів
625) 3. Українець
11. 1653 (Заяць, с. 361) 6-1. Анастасія
12. 1668, 1669, 1670, 1674, 1678, 1678, 7-1. Дмит ро
1681 10. 1681
13. 1666, 1680 11. 1686
15. 1673 - старший братства церкви 12. 1682, 1683, 1683, 1687, 1688, 1691,
св. Миколая (НМЛ, Ркк. 151, с. 108) 1692, 1697,1697, 1698,1699,1702,1703
16. 1684 13.1688, 1702
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
1. Пшемишчик Мацей (Przemysczyk Ма- с. 207)
tiasz)
3. Поляк I. РайхЯн (Reich Jan)
10. 1679 3. Німець
6-1. Аґнета Комажинська (ЦДІАУЛ,
1. Пшепюрка Станіслав (Przepiurka Sta ф. 52, оп. 2, спр. 111, с. 1369)
nisław, Franciszek) 7-1. Аґнета (1731); 7 -2. Ян (1733); 7-3.
2. м. Львів Бартош (1734)
3. Поляк 10. 1728
4. Ян II. 1727 (Заяць, с. 379)
5. Аґнета Дзеґлівна 12.1729, 1731, 17 3 2 ,1 7 3 2
6-1. Катажина 13. 1732
7 -1. Ян (1690); 7-2. Катажина (1693);
7-3. Катажина (1696); 7-4. Катажина 1. Раткевич Дмитро (Radkiewicz Dimitr)
(1697); 7-5. Станіслав (1700); 7-6. Кшиш 2. м. Львів
тоф (1703); 7-7. Ядвіґа (1704) 3. Українець
8. 1682 4. Андрій
9. 1685 5. Анастасія
10. 1692 8. 1707
11.1695 9.1707
10.1721
1. Пясецький Пйотр (Piasecki Piotr)
3. Поляк 1. Рачкович (Рачек, Raczkowicz) Іван
4. Ян (Iwan)
5. Катажина 3. Українець
6-1. Анна Маґлевичівна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
6-1. Анна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 79, 4. Михайло

с. 893) 5. Ориська
12. 1665, 1666, 1668, 1670, 1671 8. 1699
13.1669,1671 9.1699
16. 1671 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 79, 10. 1707
с. 893) 12. 1717
1. Решкевич (Reszkewicz, Rzeskiewicz) 1. Рогатинський Михайло (Rohatinski

Валентин (Walenty) Michał)
3. Поляк 6-1. Уршуля (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
4. Станіслав спр. 559, с. 433)
5. Катажина 12. 1666
6-1. Аґнета 16. 1688 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559,
7-1. Міхал (1710); 7-2. Аґнета (1712); с. 110)
7-3. Альберт (1716); 7-4. Реґіна (1718);
7-5. Томаш (1720); 7-6. Себастіян (1728) 1. Романович (Коцік, Romanowicz alias
8. 1702 Kocik) Василь (Bazyli)
9. 1702 2. м. Львів
12. 1712 4. Теодор, пекар
16. 1731 5. Теодозія
6-1. Анастасія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
1. Решкович Ян (Reskowiczjan) спр. 97, с. 1137); 6-2. Анна Педиківна (Там
2. м. Львів само, спр. 562, с. 635)
3. Поляк 8. 1695
4. Станіслав 9. 1698
5. Софія 10. 1705
8. 1675 11. 1707
10. 1682 12. 1708
11. 1686 16. 1715 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562,
12.1682,1685,1689, 1702 с. 635)
1. Римський (Rymski, Rzymski) Алексан 1. Росолович (іваницький, Rosołowicz)

дер (Alexander) Іван (Jan)
4. Валентин 4. Іван, кушнір
5. Анна 5. Анна
9. 1692 6-1. Барбара (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
10. 1694 спр. 107, с. 300); 6-2. Пелагія Пташкевичівна
16.1698 (Там само, спр. 562, с. 446); 6-3. Анастасія
(Там само, спр. 563, с. 821)
1. Рихтер Даніель (Rychter Daniel) 7 -1. Анна, чоловік - М иколай Глинський
3. Німець (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 334)
10. 1668 10. 1703
12. 1667 11.1704
12. 1704, 1705, 1706, 1707, 1707, 1709,
1. Рогатинський (Rochatynski, Rohatyn - 1712, 1714, 1715, 1717, 1718, 1721, 1721,
ski) Василь (Bazyli) 1721, 1722,1726, 1726, 1729, 1731,1 7 3 2
13. 1713, 1719, 1724, 1727, 1732, 1733 3. Українець

14. 1718, 1722, 1723, 1731 10.1678
15. 1724 - старший братства церкви 12. 1684, 1684
св. Онуфрія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563,
с. 354); 1726 - старший братства церкви 1. Савицький Анджей (Sawicki Andrzy)
св. Миколая (Там само, с. 446); 1729 - лав- 2. м. Ковель
ник замкової юридики (Там само, с. 708) 3. Поляк
6-1. Реґіна
1. Росолович Михайло (Rosołowicz Mi 7-1. Юзеф (1695); 7-2. Катажина (1697);
chał) 7-3. Томаш (1699)
2. м. Янів 10.1684
4. Василь, швець (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 12. 1688, 1691, 1694, 1697, 1699, 1703,
спр. 99, с. 48) 1705
5. Анна 13. 1689, 1692, 1698, 1701, 1703, 1705,
6-1. Євдокія (Єва) (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 1706
спр. 563, с. 880, 938) 14.1691
8. 1697
9. 1705 1. Савицький Григорій (Sawicki Irzy)
10. 1710 2. м. Львів
12. 1712, 1715, 1718, 1718, 1722, 1728, 4. Савка
1729, 1731, 1732, 1732 5. Анна
13. 1723 8. 1682
15. 1715, 1716, 1 7 1 9 - старший братства 9. 1685
церкви св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. 10.1697
С. 123, 124) 11.1698 (Заяць, с. 370)
1. Рудзинський Петро (Rudziński Piotr) 1. Санілевич Андрій (Andrzy Sanilewic)

4. Яцентій, пекар
5. Софія 1. Саправський Анджей (Saprawski An-
8. 1692 drzei)
9. 1695 3. Поляк
10. 1702 10. 1688
11. 1704
1. Свейнерович (Seinerowicz, Sweynero-
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
с. 207) wicz) Станіслав (Stanisław)
2. м. Львів
1. Рутермунт (Ритерман, Rutermunt) Ян 3. Поляк
(Jan) 4. Ян
3. Німець 5. Реґіна Сальчанка
6-1. Катажина 8.1683
7 -1. Софія (1717) 9.1685
10. 1710 10.1693
12. 1716 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
с. 207)
1. Рутка (Димитрашко, Rutka) Костянтин
(Kostanty) 1. Свейнерович Ян (Sweynerowiczjan)
2. м. Львів
3. Поляк 1. Святковим Іван (Swiątkowiczjan)

6-1. Реґіна Сальчанка 3. Українець
7-1. Станіслав 4. Теодор
11. 1667 5. Тетяна
12. 1666, 1668, 1669, 1671, 1672, 1674, 8. 1677
1675, 1678, 1680, 1682, 1683, 1683, 1686, 9. 1677
1690, 1692 10. 1680
13. 1672, 1675, 1684, 1686 12. 1681
16. 1699
1. Семігінчик (Semiginczyk, Semiginski)
1. Свенцицький Каспер (Święcicki Kasper) Гарасим (Arasim)
2. м. Каньчуґа 2. с. Войнилів
4. Ян, тесля 4. Іван
5. Ельжбета Кульовна 5. Полонка
6-1. Ядвіґа; 6-2. Катажина (1712) 6-1. Марина Козачківна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
7-1. Ян (1705); 7-2. Регіна (1706); 7-3. оп. 2, спр. 559, с. 535)
Тереза (1708); 7-4. Ян (1712); 7-5. Мико- 8. 1677
лай (1713) 9. 1679
10. 1704 10. 1680
11. 1707 12. 1681
12. 1707 16. 1681
16. 1715
1. Семянович (Муліковський, Цюрка, Ми-
1. Свірґуль Станіслав (Swirgul Stanisław) likowski alias Ciurka, Semianowicz) Іван (Jan)
10. 1677 10. 1679
12. 1670, 1671, 1677, 1681
1. Сечкевич (Sieckiewicz, Siecziewicz) Олек
1. Свіркевич (Свірковський, Swirkowicz, сандр (Alexander)
Swirkowski) Григорій (Hreory) 2. c. Роботичі
2. м. Перемишль 3. Українець
4. Григорій 11. 1687
5. Барбара 12. 1685, 1685, 1689, 1702
6-1. Гелена Маликівна (ЦДІАУЛ, ф. 52, 13. 1696
оп. 2, спр. 562, с. 28) 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
10. 1697 с. 207)
11. 1703
12. 1703, 1710 1. Сидорович Іван (Sidorowicz Jan)
16. 1716 2. м. Львів
1. Світлицький (Switlicki, Switliczka) Ян 4. Сидор
(Jan) 5. Маріанна
2. с. Страйчиці 6-1. Тетяна Кісельовна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
3. Поляк оп. 2, спр. 561, с. 617)
4. Іван 10. 1700
5. Марина 11. 1701
8. 1685 12. 1701, 1703, 1703
9. 1688
10.1695
1. Сидорчак Василь (Sidorczak Wasil) 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
3. Українець с. 207)
12. 1680, 1682
1. Сікорський Анджей (Sikorski Andrzei)
1. Ситник Іван (Sitnikjan) 2. м. Львів
12. 1671, 1692 4. Блажей
5. Анна
1. Сівецький (Siwiecki, Siwieski) Бартош 6-1. Аґнета Барановщанка (ЦДІАУЛ,
(Bartosz) ф. 52, оп. 2, спр. 92, с. 391)
2. м. Львів 7-1. Аґнета (1690); 7-2. Реґіна (1693);
3. Поляк 7-3. Сюзанна (1696); 7-4. Аґата (1701);
6-1. Дорота; 6-2. Барбара (1703) 7-5. Бартош (1704)
7-1. Ґжеґож (1693); 7-2. Войцех (1695); 8. 1680
7-3. Реґіна (1696); 7-4. Себастіян (1699); 9. 1683
7-5. Юзеф (1700); 7-6. Реґіна (1703); 7-7. 10.1689
Ян (1703) 11.1689
10. 1685 12. 1690, 1691, 1698, 1714, 1725, 1725,
11. 1691 1729, 1731
12. 1689, 1691
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 1. Сікорський (Sikorowicz, Sikorski)
с. 207) Юзеф (Jozef)
2. м. Львів
1. Сівецький (Siwiecki, Szewieczky) Ми- 3. Поляк
колай (Mikołay) 4. Блажей
3. Поляк 5. Анна
4. Бартош 8. 1675
5. Анна 9. 1678
8. 1678 10.1687
9. 1679 11.1689
10. 1706 12.1689
1. Сікорович Казимир (Sikorowicz Kazi 1. Сілевич Павел (Silewicz Paweł)

mierz) 3. Поляк
2. м. Львів 10.1694
3. Поляк
4. Войцех, швець (Заяць, с. 361) 1. Сінякевич Бартоломей (Siniakewicz Bar-
5. Реґіна tłomi)
6-1. Реґіна Зелінсьчанка (ЦДІАУЛ, ф. 52, 2. м. Мостиська
оп. 2, спр. 97, с. 508) 3. Поляк
7-1. Ян (1691); 7-2. Антоній (1693); 7-3. 4. Войцех
Станіслав (1696); 7-4. Пьотр (1698); 7-5. 5. Анна
Анна (1702); 7-6. Антоній (1703) 8. 1711
8. 1679 9. 1713
9. 1683 10. 1717
10. 1685
11. 1686 1. Сінякевич (Siniakiewicz) Марцін (Marcin)
12. 1686, 1689, 1694, 1694, 1695, 1695, 2. м. Мостиська
1698, 1700, 1703 3. Поляк
13. 1691 4. Войцех (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99,
с.711)
5. Анна 12. 1707, 1708, 1710, 1711, 1715, 1720,

6-1. Гелена Новаковичівна (ЦДІАУЛ, 1724, 1724
ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 53) 13.1714,1718, 1719,1721, 1722
7-1. Юзеф (1717); 7-2. Аґнета (1721); 14.1716, 1717,1720, 1724
7-3. Анна (1724) 16. 1724
10. 1709
11. 1713 (Заяць, с. 374 - хибно: Simakie- 1. Слабицький (Słabicki, Słaby) Станіслав
wicz) (Stanisław)
12. 1711, 1723 2. m . Ярослав
3. Поляк
1. Сковронкович Іґнацій (Skowronko- 4. Адам
wicz Ignacy) 5. Анна
2. м. Ярослав 6-1. Христина
3. Поляк 7-1. Маріанна (1707); 7-2. Реґіна (1712);
6-1. Катажина; 6-2. Анна Геліашівна 7-3. Юзеф (1714)
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 91, с. 1253) 10. 1703
7-1. Стефан (1696) 11. 1704
10. 1692 12. 1706, 1707
11.1693 13. 1710
12. 1702
13. 1701 1. Сльота Іван (Słota Iwan)
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 3. Українець
с. 207) 12. 1666
I. Скородинський Симон (Skorodynsky 1. Соболевим Андрій (Sobolkiewicz Jęd-

Szymun) rzey)
10. 1726 12. і 732
II. 1727 (Заяць, с. 379)
12. 1727, 1729, 1730, 1730 1. Соболевич (Собольовський, Sobole-
13. 1729 wicz, Sobol, Sobolowski) Ігнатій (Ignaci)
2. c. Ляшки
1. Скотницький Міхал (Skotnicki Michał) 3. Українець
3. Поляк 4. Теодор
10. 1708 5. Анна Маковецька
12.1708, 1711,1717 10. 1716
11. 1718
1. Скшекевич (Скшекович, Skrzekowicz) 12. 1716,1721,1724, 1725
Казимир (Kazimierz)
2. м. Львів 1. Соботовський Станіслав (Sobotowski
3. Поляк Stanisław)
4. Ян, тесля 2. м. Краків
5. Анна Ошечанка 3. Поляк
6-1. Аґнета Махнічанка (ЦДІАУЛ, ф. 52, 10. 1677
оп. 2, спр. 95, с. 39) 11. 1679
7-1. Себастіян (1707); 7-2. Анна (1708);
7-3. Бартош (1710); 7-4. Реґіна (1712); 7-5. 1. Солонкевич (Соломкович, Solomko-
Тереза-Ядвіґа (1713); 7-6. Вікторія (1715); wic, Solonkowic) Антоній (Antoni)
7-7. Юзеф (1717) 2. м. Городок
11. 1707 6-1. Маріанна
7-1 .М ихайло 3. Поляк

10. 1674 4. Себастіян
11. 1678 5. Анна
12. 1676, 1677, 1678, 1680, 1682, 1682, 6-1. Тереза; 6-2. Аґнета (ЦДІАУЛ, ф. 52,
1683, 1686, 1686, 1688, 1692, 1696 оп. 2, спр. 563, с. 275)
13. 1680, 1683, 1684, 1687, 1690, 1691, 7-1. Катажина, чоловік- Яку б Ґродзицький
1696, 1698, 1700, 1702 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 275)
14. 1682, 1686, 1701 10. 1697
15. 1690, 1696 - старший братства церкви 11.1698 (Заяць, с. 370)
св. Миколая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, 12. 1700, 1702, 1706, 1714, 1718, 1721,
с. 404; спр. 561, с. 60) 1722, 1725
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 13.1708, 1717,1721
с. 207)
1. Соха Войцех (Soha Woiciech)
1. Солонкевич (Соломкович, Solomko- 3. Поляк
wic, Solonkowic) Антоній (Antoni) 12. 1666, 1671, 1672
2. м. Львів
3. Українець 1. Спрахнік Стефан (Sprachnik Stefan)
4. М ихайло 3. Поляк
5. Тетяна 10. 1666
8. 1726
9. 1726 I. Станецький Ян (Stanieckyjan)
10. 1727 3. Поляк
11. 1727 4. Миколай, перекупник (ЦДІАУЛ, ф. 52,
12. 1729 оп. 2, спр. 109, с. 1521)
II.1725 (Заяць, с. 377)
1. Солонкевич (Соломкович, Sołomkowicz)
Михайло (Mihał) 1. Станкевич Шимон (Stankiewicz Szy-
2. м. Львів mun)
3. Українець 2. м. Пшеворськ
4. Ант оній 3. Поляк
5. Маріанна 4. Ян
6-1. Тетяна Щуровчанка (ЦДІАУЛ, ф. 52, 5. Софія
оп. 2, спр. 562, с. 34, 449); 6-2. Анна Бі- 10.1701
линська (Там само, спр. 563, с. 186) 11.1703
7-1. Ант оній 12. 1703, 1703, 1706, 1707, 1708, 1708,
8. 1696 1710,1711,1714, 1715,1718
9. 1696 13.1709
10.1700
11. 1703 1. Старкевич Мацей (Starkiewicz Matias)
12. 1703, 1707, 1717, 1725, 1725, 1726, 3. Поляк
1726 10.1683
13. 1709, 1711, 1712, 1714, 1716, 1717
14. 1715 1. Старомейський (Старомирський, Staro-
15. 1717, 1726 - старший братства церкви mirski) Андрій (Andreas)
св. Миколая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, 3. Українець
с. 689; спр. 563, с. 446) 11. 1667
16. 1727 12. 1665, 1669, 1673, 1675, 1679, 1680,
1681
1. Сольський Ян (Solski Jan)
2. Сяпок
1. Старомейський Іван (Staromieyski Jan) 3. Українець

3. Українець 6-1. Катерина (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
12. 1665 спр. 559, с. 294)
13. 1670 10. 1679
12. 1681, 1685, 1686
1. Стефанович Андрій (Stefanowicz Jen-
drzey) 1. Стефанович (Кропач, Stefanowicz) То
3. Українець ма (Thomas)
10.1701 2. м. Львів
I. Стефанович Василь (Stefanowicz Vasili- 6-1. Теодозія Романовичівна (ЦДІАУЛ,
us) ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 339)
II. 1667 11. 1689
12. 1665, 1666, 1669, 1671, 1672 12. 1697, 1708, 1721, 1727
15. 1663 - старший братства церкви 13. 1699, 1702, 1705, 1706, 1708, 1709,
св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 106) 1710, 1711, 1712, 1714, 1715, 1719, 1721
15. 1708 - старший братства церкви
1. Стефанович Василь (Stefanowicz Bazyli) св. Миколая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562,
2. м. Львів с. 348)
6-1. Анастасія Сміґровщанка (ЦДІАУЛ, 1. Стоек Станіслав (Stoiek Stanisław)
ф. 52, оп. 2, спр. 95, с. 130), дочка гаптяра 3. Поляк
(Там само, спр. 107, с. 407) 10. 1671
7-1. Маріанна, чоловік - Андрій Зенкевич
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 108, с. 236) 1. Стокалович (Стокальський, Stokalsky,
10. 1689 Stokał, Stokałowicz) Михайло (Michał)
11. 1689 2. м. Львів
12. 1692, 1694, 1698, 1698, 1703, 1704, 3. Українець
1704, 1705, 1706, 1706, 1707, 1707, 1708, 4. Данило (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 106,
1708, 1709, 1711, 1712, 1714, 1717, 1717, с. 14)
1717, 1717, 1721, 1721 ,17 2 1 5. Єва Онишкевичівна
13. 1703, 1706, 1709, 1712, 1715, 1718 6-1 . Анастасія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 108,
14. 1704, 1705, 1707, 1708, 1711, 1713, с. 486)
1714, 1717 10. 1717
св. Миколая (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, 12. 1717, 1718, 1721, 1722, 1723, 1723,
с. 348) 1723, 1726, 1730, 1732
16. 1722 13. 1720, 1721, 1725, 1727, 1728, 1729,
1731
1. Стефанович Григорій (Stefanowicz Нге-
огі) 1. Стокальович (Штокальович, Sztokało-
3. Українець wicz) Миколай (Mikołay)
7-1. Маріанна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 3. Українець
спр. 93, с. 452) 10. 1717
10. 1682
12. 1683 1. Страдецький Данило (Stradecki Daniel)
16. 1688 2. м. Львів
1. Стефанович (Мандзік, Stefanowicz) 4. Яцентій
Іван (Jan) 5. Маріанна Збіркевичівна
6-1. Пелагія Паснікевичівна (ЦДІАУЛ, 7-1. Маріанна Малиновська (ЦДІАУЛ,

ф. 52, оп. 2, спр. 91, с. 1263); другий шлюб - з ф. 52, оп. 2, спр. 110, с. 549)
Войцехом Левандовським, калитником (Там 10. 1705
само, спр. 97, с. 490) 11. 1707
8. 1682 12. 1706, 1708,1710
9. 1682
10. 1683 I. Супронович Антоній (Supronowicz
11. 1686 Antoni)
12. 1684, 1686, 1687, 1693, 1694, 1694, 3. Українець
1701 6-1. Єва
15. 1700, 1702 - старший братства церкви 7-1. Іван; 7-2. Василь; 7-3. Теодор
св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. C. 117, 119) (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 91, с. 646)
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, II. 1667
с. 207) 12.1669, 1671,1678, 1680,1689
13.1689
1. Страдецький (Мандзейович, Mandzie- 16.1701
iowic, Stradecki) Яцентій (jacenti)
3. Українець 1. Супронович Василь (Supronowicz Ba-
6-1. Маріанна Збіркевичівна (Марина zyli)
Яцентова) (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556, 2. м. Львів
с. 809; спр. 561, с. 494) 3. Українець
7 -1. Данило; 7-2. Станіслав; 7-3. Тетяна, 4. Ант оній
чоловік - Андрій Міляновський (ЦДІАУЛ, 5. Єва
ф. 52, оп. 2, спр. 558, с. 73) 8. 1678
12. 1668, 1669, 1677, J679, 1682, 1682 9. 1680
13. 1680 12.1692, 1693,1706
14. 1679
16. 1685 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 558, 1. Супронович Василь (Supronowicz Ba-
с. 51) zyli)
2. м. Львів
1. Стрельський (Strzelec, Strzelecki) Іван 3. Українець
(Jan) 4. Семен
2. м. Львів 5. Гелена
4. Василь 9. 1686
5. Феська 10.1692
6 -1. Невідома (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 11.1692
спр. 563, с. 6)
8. 1698 1. Супронович (Матіашевич, Suprano-
9. 1705 wic) Ґабріель (Gabriel)
12. 1665, 1665, 1666, 1668, 1669, 1670,
1. Стшемецький Григорій (Strzemecki 1675, 1676, 1678, 1679, 1680, 1681, 1682,
Нгеогу) 1684,1685,1685
2. м. Городок 13.1673,1674,1676,1679,1681
4. Іван 1. Супронович (Ґуставич, Ґустафік, Sup
5. Маланка ronowicz alias Gusztafik) Іван (Jan)
6-1. Софія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 107, 2. м. Кам’янка
с. 65); 6-2. Софія Малиновська (Беледівна) 3. Українець
(Там само, спр. 562, с. 147) 4. М иколай
5. Маріанна 10. 1702

8. 1692 11. 1711
9. 1692
10. 1693 1. Суримський (Сурмінський, Surymski)
11.1703 Войцех (Woyciech)
12. 1697,1704,1705 3. Поляк
6 -1 . Маріанна
1. Супронович (Ґустафік, Supranowicz) 7-1. Станіслав-Костка (1717); 7-2.
Миколай (Mikołai) Юзеф (1719); 7-3. Якуб (1722); 7-4. Міхал
2. м. Кам’янка (1723); 7-5. Ельжбета (1725)
7-1. Іван ; 7-2. Анастасія; 7-3. Захарій 1. Сухолоксиков (Suchoxik, Suholokxykow
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 617) syn) Ян (Jan)
10. 1669 3. Поляк
11. 1678 10. 1668
12. 1669, 1672, 1675, 1677, 1679, 1681, 12. 1668
1688, 1690, 1690, 1692,1692, 1693
16. 1700 1. Тарчинський Войцех (Tarczyński Woy
ciech)
1. Супронович Миколай (Supranowicz 2. м. Львів
Mikołai) 3. Поляк
2. м. Львів 4. Войцех
4. Семен 6-1. Анна Вільчинська (ЦДІАУЛ, ф. 52,
5. Гелена on. 2, спр. 97, с. 1048)
8. 1678 7-1. Тереза (1710); 7-2. Катажина
9. 1679 (1713); 7-3. Кшиштоф (1715)
11. 1681 10. 1706
11. 1710
1. Супронович Семен (Supranowic Se- 12. 1707, 1712
mian) 13. 1717
2. м. Кам’янка 16. 1719
6-1. Гелена 1. Тембрук Олександр (Tęmbruk Alexan
7-1. Василь ; 7-2. М иколай der)
12. 1665, 1667, 1668, 1670, 1672, 1672, 10. 1673
1673, 1675, 1676, 1678, 1678, 1679, 1680,
1683, 1685,1686, 1686,1687, 1687 1. Тернавський (Tarnawsky, Ternawsky)
14.1674 Яцентій (Jacenty)
16.1690 2. м. Перемишль
1. Супронович Теодор (Supronowicz The 4. Максим (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109,
odor) с. 1601)
2. м. Львів 5. Ксенія
4. Ант оній 9. 1709
5. Єва 10. 1725
8. 1694 11. 1726 (Заяць, с. 378)
9. 1694 12. 1727
1. Терпеловський (Terpelowski, Torpe- 1. Тецнер Ян (Teener Jan)

lowski) Стефан (Stefan) 2. м. Львів
2. с. Русець (Польща) 3. Поляк
3. Поляк 4. Анджей
5. Уршуля 5. Цецилія
6-1. Барбара (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 6-1. Софія
спр. 559, с. 287) 7-1. Катажина (1701)
10. 1685 8. 1699
11. 1686 9. 1699
12. 1688 10.1705
16. 1690
I. Типа Лука (Тура Lucas)
1. Тецнер Анджей (Teener Andrzei) 3. Українець
2. м. Львів II. 1667
3. Поляк 12. 1666, 1668, 1669, 1670, 1675, 1675,
4. Павел і 677,1679
5. Барбара
8. 1672 1. Тиснаровський Ян (Tisnarowski Ian)
10. 1679 2. с. Топорів
11. 1680 3. Поляк
12. 1679, 1680, 1682, 1683, 1685 6-1. Софія Тузниківна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
13. 1681 оп. 2, спр. 88, с. 180)
16. 1690 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 88, 10.1666
с. 184) 11. 1667
12. 1668, 1672, 1672, 1681, 1685
1. Тецнер Анджей (Tecnerowicz Andrzei) 13. 1671, 1673,1675, 1686
2. м. Львів 14.1685, 1688
3. Поляк 16. 1688
6-1. Цецилія Сахарівна (1688) (ЦДІАУЛ,
ф. 52, on. 2, спр. 88, с. 184; спр. 89, с. 7); 6-2. 1. Титикевич (Titikiewicz, Tytyk, Tytyke-
Софія (1703) wicz) Іван (Jan)
7 -1. Ян; 7-2. Антоній (1690); 7-3. Юзеф 2. м. Львів
(1693); 7-4. Роза (1702); 7-5. Домінік 3. Українець
(1704) 4. Семен
1 2 . 1695, 1698, 1699, 1702, 1707, 1707 5. Марина
13. 1681, 1700 8. 1695
14. 1690, 1708 9. 1700
16. 1708 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, 10.1709
с. 1040) 12. 1712
I. Тецнер Павел (Teener Pawel) 1. Тичинський Станіслав (Tyczyński

3. Німець Stanisław)
4. Реція, Західна Австрія (Заяць, с. 362) 3. Поляк
6-1. Барбара; 6-2. Вядровчанка (ЦДІАУЛ, 10. 1677
ф. 52, оп. 2, спр. 77, с. 1008)
7-1. Анджей 1. Тишинський Станіслав (Tyszynski
II. 1653 (Заяць, с. 362) Stanisław)
12. 1665, 1668 2. м. Львів
13.1665, 1666, 1668,1669 3. Поляк
4. Мацей, швець
5. Реґіна Томашевщанка
6-1. Реґіна Савицька (ЦДІАУЛ, ф. 52, 12. 1688, 1692, 1695, 1701, 1702,1 7 0 3
оп. 2, спр. 111, с. 766); 6-2. Сюзанна 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
Заєнцівна (1722) (Там само, спр. 108, с. 320) с. 207)
7-1. Тереза (1708); 7-2. Гелена (1722);
7-3. Юзеф (1724); 7-4. Маріанна (1725); 1. Топор Анджей (Topor Andrzey)
7-5. Себастіян (1728); 7-6. Тереза (1729); 3. Поляк
7-7. Фелікс (1731) 10. 1684
10. 1707
11. 1722 1. Трембицький Себастіян (Trębicki Se-
12. 1718, 1720, 1722, 1724, 1727 bastianus)
13. 1724, 1725 3. Поляк
6-1. Дорота (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 81,
1. Товарницький (Towarnicki, Zatwar- с. 327)
nicki) Григорій (Hreory) 11. 1652
2. с. Лаврів 12. 1665
4. Самійло 14. 1665
5. Пазя 15.1662 - ландвійт Галицького передмістя
10. 1695 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 650, с. 175),
11. 1698 (Заяць, с. 370) 1666, 1667, 1668, 1670, 1673, 1676, 1678,
12. 1697, 1704, 1707, 1708 1679, 1682, 1684 - старший Галицького
13. 1710 передмістя (Там само, с. 214, 263, 278, 308,
15. 1708, 1714 - старший братства церкви 361; спр. 651, с. 3 5 ,7 7 ,7 9 ,1 4 9 , 174)
св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. С. 122, 123)
1. Трилевич Павло (Trzylewicz Paweł)
1. Тожовський (Тхожовський, Thorzows- 2. м. Жовква
ki) Анджей (Andrzy) 3. Українець
2. м. Замостя 10. 1696
3. Поляк 11. 1696
6-1. Катажина Фолькевичівна, дочка шев 12. 1702
ця (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 88, с. 185)
7-1. Якуб (1694); 7-2. Реґіна (1699); 7-3. 1. Тужинський Станіслав (Turzynski Sta
Ян (1703) nisław)
10. 1687 3. Поляк
11. 1687 12. 1712
12. 1688
1. Туркевич Дмитро (Turkiewic Dmiter)
1. Толпіска Пйотр (Tołpiska Piotr) 3. Українець
3. Поляк 12. 1670, 1671
10. 1671
1. Туркевич (Турек, Turkiewicz) Тома (Tho
1. Томашовський (Thomaszowski, To mas, Sobestian)
maszowski) Ян (Jan) 3. Українець
2. м. Львів 5. Анна
3. Поляк 6-1. Анна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559,
6-1. Сюзанна с. 294); 6-2. Феня Демкевичівна (Там само,
7-1. Софія (1695); 7-2. Аґнета (1697); спр. 562, с. 121)
7-3. Антоній (1700) 10. 1686
10. 1687 12. 1691
11.1689
1. Умясткович (Мястковський, Miast- 10.1691

kowski, Umiastkowic) Казимир (Kazimierz) 12.1694, 1698,1701, 1703
10. 1669 с. 207)
12. 1672, 1675
1. Ференсович Стефан (Ferensowicz
1. Урбанович Шимон (Urbanowicz Simon) Stephan)
6-1. Ядвіґа (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 73, 10. 1679
с. 652) 12. 1681
12. 1672, 1678, 1679
13. 1679 1. Ференсович Яцентій (Ferensowicz Ja-
16. 1682 centi)
1. Фарина Валентин (Farina Valenti) 10. 1683
3. Поляк
10. 1669 1. Фолькович Ян (Folkowicz Jan)
12. 1668, 1671, 1672, 1688, 1692 3. Поляк
13. 1674, 1679 4. Себастіян, швець (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
16. 1697 спр. 88, с. 254)
5. Реґіна
1. Федашик Миколай (Fedaszyk Mikołai) 7-1. Тереза Богданська (ЦДІАУЛ, ф. 52,
3. Українець оп. 2, спр. 88, с. 254)
10. 1667 10. 1667
12. 1670 12. 1666, 1669,1677
16.1682
1. Федорович (Ошукевич, Теодорович,
Fedorowic) Григорій (Chreori) 1. Франкевич Миколай (Frankiewicz Mi
3. Українець kolay)
6-1. Пазя (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556, 2. м. Львів
с. 739); 6-2. Теодора (Там само, спр. 559, 3. Поляк
с. 535) 4. Казимир, кушнір
7-1. Григорій; 7-2. Анна, чоловік - Теодор 5. Анна Кіліанівна
Аазаровин (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, 6-1. Анна
с. 535) 7-1. Міхал (1716); 7-2. Тереза (1718);
10. 1666 7-3. Мацей (1721); 7-4. Франциск (1723);
16. 1691 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559,7-5. Томаш (1724); 7-6. Альберт (1727);
с. 535) 7-7. Станіслав (1728)
8. 1709
1. Федорович Іван (Fedorowicz Jan) 9. 1711
10. 1687 11.1718
12. 1727, 1732, 1 7 3 2 ,1 7 3 2
1. Фейст (Feif, Feinf, Feist) Кшиштоф 13. 1727, 1728, 1733
(Krzysztof) 14. 1732
3. Німець
6-1. Софія - другий шлюб з Томасом Шин- 1. Франчинський Войцех (Franczynski
вальтом, шевцем, третій - із Зарепецьким Woyciech)
(ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 97, с. 832) 3. Поляк
7-1. Анна (1693); 7-2. Софія (1697); 7-3. 10. 1707
Маргарита (1699)
1. Франчкевич (Франціскевич, Frączkie- 8. 1689

wicz) Франциск (Franciszek) 9. 1689
2. м. Замостя 11. 1703 (Заяць, с. 371)
3. Поляк 12.1707, 1708,1711
4. Анджей, броварник (ЦДІАУЛ, ф. 52, 16. 1721 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 107,
оп. 2, спр. 110, с. 415) с. 1016)
5. Пелагія
10. 1727 1. Фудалейович Франциск (Fudaleiowicz
11. 1727 (Заяць, с. 378) Franciszek)
3. Поляк
1. Фризовський Яцентій (Fryzowsky Jacen 10. 1702
ty)
2. м. Львів 1. Фужинський Юзеф (Furzynski Juzef)
4. Теодор 10. 1701
5. Софія 12. 1704
8. 1707 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
9. 1710 с. 207)
10. 1723
11. 1723 1. Хировський Іван (Chirowskijan)
2. с. Хирів
I. Фудалейович Станіслав (Fudaliowicz 3. Українець
Stanisław) 6-1. Марина
3. Поляк 7-1. Костянтин; 7-2. Кипріан
6 -1. Реґіна Охнічанка (ЦДІАУЛ, ф. 52, 10. 1676
оп. 2, спр. 93, с. 972); 6-2. Теофілія Ціхано- 11. 1679
вичівна (1688) (Там само, спр. 88, с. 180) 12. 1678
7-1. Станіслав; 7-2. Тереза (1691); 7-3. 15. 1716 - лавник юридики св. Івана Хре
Юзеф (1694); 7-4. Ян-Контій (1696) стителя (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 576,
10. 1667 с. 220)
II. 1670
12. 1668, 1671, 1675, 1676, 1679, 1680, 1. Хировський Кипріан (Hyrowski Cypri
1680, 1682, 1684, 1685, 1687, 1688, 1689, an)
1691, 1 6 9 2 , 1694,1697,1698,1699,1703,1704 2. м. Львів
13. 1678, 1680, 1682, 1685, 1688, 1690, 3. Українець
1699, 1704 4. Іван
14.1689 5. Марина
6-1. Теодозія
1. Фудалейович Станіслав (Fudaliowicz 7-1. Василь
Stanisław) 8. 1686
2. м. Львів 9. 1688
3. Поляк 10. 1694
4. Станіслав 11.1696
5. Реґіна 12. 1701, 1703, 1705,1707,1708, 1718
6-1. Катажина Олещанка (1703) (ЦДІАУЛ,
ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 590) 1. Хировський Костянтин (Hyrowski Kons-
7-1. Тереза (1703); 7-2. Теофілія (1705); tanti)
7-3. Юзеф (1707); 7-4. Аґнета (1711); 7-5. 2. м. Львів
Каспер (1714); 7-6. Марцін (1715); 7-7. 3. Українець
Магдалина (1718) 4. Іван
5. Марина
8. 1681 6-1. Ядвіґа

9. 1684 7-1. Реґіна (1690); 7-2. Реґіна (1 6 9 1);
10. 1693 7-3. Ельжбета (1694); 7 -4. Ян
16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 10. 1682
с. 207) 11.1686
12. 1683, 1687
1. Ходорський Мацей (Chodorski Mathias) 16. 1705 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372,
2. с. Цмелюв (Польща) с. 207)
3. Поляк
6-1. Реґіна 1. Хрусцелович Ян (Chrusciełowicz Jan)
7-1. Барбара(1692) 2. м. Львів
11. 1686 3. Поляк
12. 1688, 1699 4. Станіслав
5. Ядвіґа
1. Хойнацький Григорій (Choynacki Hre- 6-1. Реґіна
horius) 7-1. Шимон (1706); 7 -2. Альберт (1708);
2. с. Молочковичі 7-3. Катажина (1708); 7 -4. Мацей (1710);
3. Українець 7-5. Себастіян (1722); 7 -6. Франциск
6-1. Анастасія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, (1725)
спр. 561, с. 21) 8. 1705
11. 1689 9. 1705
10.1705
1. Хрищинський Миколай (Hryszczynski 11.1710
Nicolaus) 12.1707,1712,1716,1720,1723,1731 ,1 7 3 2
2. м. Львів
3. Поляк 1. Худзицький (Hud, Hudz, Hudzicki)
6-1. Анна Жеребецька (ЦДІАУЛ, ф. 52, Григорій (Hreory)
оп. 2, спр. 88, с. 501) 2. м. Львів
7-1. Юзеф 3. Українець
11. 1686 4. Стефан
16. 1695 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 90, 5. Пазя
с. 1133) 6-1. Реґіна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 93,
с. 807); 6-2. Анна Клобуцька (Там само,
1. Хрищинський Юзеф (Hryszczynski Jo спр. 99, с. 50); 6-3. Гелена (Там само,
zef) спр. 563, с. 298)
2. м. Львів 7-1. Стефан ; 7-2. Анастасія, чоловік -
3. Поляк М ихайло Стокалович (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
4. Миколай спр. 563, с. 343)
5. Анна Жеребецька 8. 1672
6-1. Барбара 9. 1678
7-1. Маріанна (1709) 10.1684
10. 1703 11.1686
11. 1703 12. 1684, 1687, 1688, 1691, 1704, 1705,
12. 1707, 1710 1705,1707,1707, 1710,1717, 1721
14. 1710, 1711 13.1710
16. 1729 16.1724
1. Хрусцелович (Chrusciełowicz, Hresczyn- 1. Худзицький Станіслав (Chudzicky Sta

ski, Krospiełowicz) Станіслав (Stanisław) nisław)
3. Поляк 12. 1722
1. Худзицький Стефан (Hudzicki Stephan) 4. Теодор (Тома), броварник (ЦДІАУЛ,

2. м. Львів ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 711)
3. Українець 5. Маріанна
4. Григорій (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, 6-1. Теодозія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
с. 50) спр. 577, с. 101)
5. Анна Клобуцька 8. 1701
8. 1705 9. 1704
9. 1705 10. 1706
10. 1705 11. 1713 (Заяць, с. 374 - хибно: Cudlik)
11. 1711 12. 1710, 1711, 1713, 1714, 1717, 1718,
12. 1718 1718
16. 1726 13. 1719
16. 1720
1. Царикевич (Caryk, Carykiewicz) Єжи
(Irzy) 1. Цудник Стефан (Cudnik Stefan)
2. м. Перемишль 2. м. Львів
4. Анджей 4. Теодор, броварник
5. Єва 5. Маріанна
8. 1686 8. 1711
9. 1690 9. 1714
10.1698 10. 1717
11. 1722
1. Цвіло Вавжинець (Cwiło Wawrzyniec) 12.1721,1722,1723,1724,1726,1730 ,1731
3. Поляк
6-1. Аґнета 1. Цюмак (Цюмирський, Ciumir, Ciumir-
7-1. Ян (1694); 7-2. Франциск (1697) sky) Іван (Jan)
10. 1666 2. м. Львів
12. 1667, 1671, 1686, 1687, 1692 3. Українець
13. 1676 4. Семен, швець
5. Катерина
I. Цвіло Якуб (Cwiło Jacub) 8. 1707
3. Поляк 9. 1709
II. 1652 10. 1717
13. 1667
16.1699 1. Цюмак Матій (Ciumiak Matiasz)
1. Целінський Миколай (Cielinsky Miko- 6-1. Пелагія Сервачанка (ЦДІАУЛ, ф. 52,
łay) оп. 2, спр. 558, с. 90)
2. м. Дрогобич 7-1. Іван; 7-2. Марко; 7 -3. Анна
3. Поляк 12. 1685
4. Марцін
5. Аґнета 1. Чаровський Томаш (Czarowski Thomas)
8. 1718 3. Поляк
9. 1720 13. 1692
10. 1729 (Заяць, с. 380)
16. 1731 1. Чекаєвич Войцех (Cekayewic Woiciech)
2. м. Пшеворськ
1. Цудник Іван (Cudnikjan) 3. Поляк
2. м. Львів 6-1. Анна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 80,
10. 1665 1. Шафранкович Франциск (Szafrankow

11. 1670 icz Franciszek)
12. 1672, 1677, 1678 2. м. Львів
13. 1674 3. Поляк
4. Войцех
1. Чоботовський Марцін (Czobotowsky 5. Аґнета
Marcin) 6-1. Сюзанна
2. м. Львів 7-1. Франциск (1718); 7-2. Катажина
3. Поляк (1720); 7-3. Міхал (1722); 7-4. Магдалина
4. Марцін, музика (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, (1725); 7-5. Франциск (1729); 7-6. Ґжеґож
спр. 109, с. 1601) (1731)
5. Гелена Копитківна 8. 1707
6 -1. Анна 9. 1710
7-1. Маргарита (1723); 7-2. Анна (1725); 10.1717
7 -3. Блазій (1728); 7-4. Катажина (1730); 11.1720
7-5. Катажина (1735) 12. 1721
8. 1716
9. 1720 1. Шведзік (Шеведзінський, Swedzik, Sze-
10. 1722 wedzinsky, Szwedzinski) Василь (Bazyli)
11. 1725 (Заяць, с. 377 - хибно: Czobłow- 2. м. Львів
sky) 3. Українець
12.1726 4. Іван, перевізник (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
спр. 109, с. 1601)
1. Чух Олександр (Cuch Aleksander) 5. Теодозія Ропінська
3. Українець 6-1. Анастасія (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
6-1. Марина (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 542)
спр. 557, с. 23) 8. 1715
10. 1666 9.1717
10.1722
1. Шафранкович Войцех (Szafrankowicz 11.1725 (Заяць, с. 377)
Woycieh) 12.1724
2. м. Львів
3. Поляк 1. Шелевода (Selewoda, Szelewoda) Міхал
6-1. Аґнета Веселовсьчанка (ЦДІАУЛ, (Michał)
ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 264); 6-2. Барбара 3. Поляк
(1706) 10. 1709
7-1. Станіслав (1691); 7-2. Аґнеса (1692);
7-3. Катажина (1694); 7-4. Франциск (1695); 1. Шемельовський Стефан (Szemelosky
7-5. Реґіна (1696); 7-6. Тереза (1697); 7-7. Stefan)
Казимир (1701); 7-8. Мацей (1704); 7-9. 2. м. Львів
Аполонія (1706); 7-10. Реґіна (1709); 7-11. 3. Українець
Анна (1711); 7-12. Тереза (1712); 7-13. 4. Теодор (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109,
Анна (1715); 7-14. Міхал (1716) с. 1509)
10. 1680 5. Маріанна Пташкевичівна
11. 1684 8. 1720
12. 1680, 1683, 1687, 1689, 1699, 1700 9. 1720
13. 1684, 1687, 1691, 1693, 1695, 1696, 10. 1725
1702, 1703 11.1725 (Заяць, с. 377)
14.1694 12.1729, 1730, і 732
16. 1703 13.1730
1. Шемельовський Теодор (Szemelowski 1. Шинвальт (Szynwalk, Szyn wal t) Томас

Theodor) (Thomas)
2. м. Дрогобич 2. м. Фрінбахт (Німеччина)
3. Українець 3. Німець
4. Василь 4. Георгій, бондар
5. Маріанна 5. Реґіна
6-1. Маріанна Пташкевичівна (ЦДІАУЛ, 6-1. Софія Фейстова (ЦДІАУЛ, ф. 52,
ф. 52, оп. 2, спр. 109, с. 1509) оп. 2, спр. 97, с. 832)
7-1. Стефан; 7-2. Єжи; 7-3. Іван; 7-4. Ге 10. 1704
лена (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 334); 11. 1707
7-5. Анна (Там само, спр. 578, с. 437) 12. 1706
10.1699 16.1707
11. 1701
12. 1700, 1701, 1702, 1703, 1706, 1707, I. Шинк Вільгельм (Szynk Vilhelmus)
1707, 1714, 1718, 1720, 1723, 1728, 1732, 3. Німець
1732 II. 1678
13. 1714, 1718, 1721, 1722, 1723, 1725, 12. 1666
1727
14. 1720 1. Шніткевич Іван (Sznitkiewicz Iwan)
1. Шершень (Szerszeń, Szyrszen) Якуб 13. 1685
(Jakub)
2. м. Бродзберґ (Польща) (ЦДІАУЛ, ф. 52, 1. Шосткевич Якуб (Szostkiewicz Iacobus)
оп. 2, спр. 99, с. 925) 2. м. Львів
10.1714 11. 1667
12. 1670
1. Шибка Іван (Szybka Jan) 13. 1669, 1670, 1671,1674,1676
2. м. Городок 14. 1673
4. Ігнат 1. Шпиркевич (Spirkiewicz, Szpyrka, Szpyr-
5. Федора kewicz) Міхал (Michał)
8. 1683 2. м. Львів
9. 1686 3. Поляк
10.1693 4. Міхал, пекар (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
12.1695,1700 ,1 7 0 3 спр. 108, с. 320)
16. 1704 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 372, 5. Аґнета
с. 207) 8. 1698
9.1701
1. Шиманкевич (Simankiewicz, Symankie- 10. 1711
wicz, Szymankewicz) Анджей (Andrzy) 11. 1721 (Заяць, с. 376)
2. м. Львів
3. Поляк 1. Шпортала Андрій (Sportała Andrzi)
4. Ян 3. Українець
5. Реґіна 12. 1666, 1667, 1670
7-1. Ян (1721); 7-2. Марцін (1726) 1. Штупакович Міхал (Sztupakowicz Mi
8. 1708 chał)
9. 1712 3. Поляк
10.1717 10. 1717
1. Щ ербицький Станіслав (Sczerbicki Sta- 12.1669,1673,1675, 1678,1688,1690

nistaw) 13.1674
10. 1695 с. 727)
1. Щиґлевич (Sczyglewicz, Sczyglik) Гри 1. Юзефович (Jozephowicz, Juzefowicz)

горій (Hreori) Стефан (Stefan)
3. Українець 2. м. Брест (Литва)
12. 1713 10. 1683
11. 1691
I. Щупак (Проташевич, Sczupak) Василь
(Bazyli, Wasil) 1. Юмінський Стефан (Juminski Stefan)
3. Українець 2. м. Перемишль
6-1. Анна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 559, 3. Українець
с. 490); 6-2. Гелена 4. Андрій
7-1. Іван 5. Ориська
10. 1669 8. 1707
II. 1675 9. 1707
12. 1671, 1675, 1677, 1680,1686, 1688 10. 1707
13. 1682, 1688 12. 1707, 1708
16. 1700
1. Юркевич Дмитро (Jurkiewicz Dimitr)
1. Щупак (Проташевич, Protaszewicz, Sczu 2. м. Львів
pak) Іван (Jan) 3. Українець
2. м. Львів 4. Іван (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 109,
4. Василь 5. Маріанна
5. Гелена 6-1. Анна Головецька (ЦДІАУЛ, ф. 52,
6-1. Анна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, оп. 2, спр. 563, с. 600)
с. 152); 6-2. Маріанна 8. 1712
7-1. Михайло 9. 1712
8. 1700 10. 1724
9. 1700 12. 1728
10. 1704
11. 1707 1. Яблонський Ян (JabłońskiJan)
12.1707,1711,1714,1718,1718,1723,1725 3. Поляк
13. 1713 6-1. Аґнеса; 6-2. Анна (1693)
1 5 .1 7 1 7 - старший братства церкви Різдва 7-1. Станіслав (1691); 7-2. Катажина (1693)
Богородиці (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 562, 10. 1688
с. 716)
16. 1721 (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 563, 1. Яворовський Григорій (Jaworowski Нге-
с. 152) огу)
1. Щуровський Григорій (Sczurowski Gre 6-1. Елізавета Млічківна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
gorius) оп. 2, спр. 558, с. 104); 6-2. Гелена
2. м. Жовква 7-1. Станіслав
6-1. Галька (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 556,
с. 496); 6-2. Тетяна (Там само, спр. 561, 1. Яворовський (Jaworowski) Станіслав
с. 727) (Євстахій, Stanisław)
3. Українець 6-1. Аґнета Супернаківна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
4. Григорій (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, оп. 2, спр. 561, с. 445); 6-2. Софія (1706)
с. 48) 7-1. Томаш ; 7-2. Якуб (1691); 7-3.
5. Гелена Маріанна (1694); 7-4. Катажина (1696);
6-1. Параскева (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, 7-5. Софія (1701); 7 -6 . Катажина (1706);
спр. 563, с. 537) 7-7. Міхал (1707); 7-8. Якуб (1709); 7-9.
8. 1698 Альберт (1711); 7-10. Антоній (1713);
9. 1698 7 - 1 1.Аполонія (1717)
10. 1708 10. 1682
11.1711 11. 1686
12. 1716 12. 1683, 1684, 1693, 1706, 1708, 1729,
16. 1725 1732
13.1707
1. Яворський Ян (Jaworski Ioannes)
3. Поляк 1. Яновський (Дроздовим, Янович,
11. 1670 Janowski) Тома (Thomas)
2. м. Львів
1. Ядовський Міхал (Jadowski Michał) 3. Українець
3. Поляк 6-1. Маріанна Торб’янка (ЦДІАУЛ, ф. 52,
10. 1703 оп. 2, спр. 562, с. 14)
7-1. Тетяна (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
1. Якубовський Казимир (Jakubowski спр. 562, с. 635)
Kazimirz) 10. 1684
3. Поляк 11. 1686
6-1. Реґіна 12. 1685, 1685, 1688, 1689, 1689, 1692,
7-1. Альберт (1718) 1692, 1693, 1696, 1697, 1697, 1698, 1698,
10. 1709 1699, 1699,1699,1701,1702, 1703
13.1691,1692, 1693,1701,1704,1705
1. Яницький Войцех (Janicki Woyciech) 14. 1700
10. 1687 с. 422)
1. Яницький Томаш (Janicki Tomas) 1. Яримкович Роман (larymkowicz Ro

2. м. Львів man)
4. Юзеф (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 99, с. 711) 10. 1668
5. Аґнета
6-1. Барбара; 6-2. Анна (1721) I. Ярославський Іван (Jarosławski Iwan)
7-1. Розалія (1713); 7-2. Анна (1714); 3. Українець
7-3. Магдалина (1716); 7-4. Тереза (1718); II. 1667
7-5. Валентин (1721); 7-6. Юзеф (1722) 12. 1665
8. 1706
9. 1706 1. Ярославський Іван (jarosławskijan)
10. 1710 2. м. Ярослав
12.1714, 1716,1723, 1723,1725 4. Стефан
16. 1732 5. Анна
6-1. Анна Наркевичівна (ЦДІАУЛ, ф. 52,
1. Яницький Юзеф (Janicki Juzef) оп. 2, спр. 105, с. 777; спр. 562, с. 567)
2. м. Люблін (Польща) 8.1693
9. 1700 1. Ясінський Шимон (Jasiński Szymon)

10. 1706 2. м. Львів
11. 1707 3. Поляк
12. 1707, 1708, 1709, 1711, 1712, 1717 4. Анджей, тесля (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2,
13. 1712, 1717 спр. 111, с. 468)
14. 1716 5. Ядвіґа
15. 1714, 1715, 1716 - старший братства 6-1. Розалія (Євфрозина) Вітоляківна
церкви св. Онуфрія (АЮЗР. Ч. 1. Т. 12. (ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 110, с. 590); 6-2.
С. 122, 123, 124) А нна(1731)
16. 1722 7-1. Юзеф (1721); 7-2. Аполонія (1726);
7-3. Павел (1731)
I. Ярославський Франциск (Jarosławski 8. 1707
Franciszek) 9. 1710
3. Поляк 10.1715
6-1. Констанція 11. 1721 (Заяць, с. 376)
7 -1. Томаш (1703); 7-2. Аґнеса (1707); 12. 1721, 1721, 1722, 1725, 1727, 1729,
7 -3. Іґнацій (1711); 7-4. Реґіна (1716); 7-5. J 7 2 9 ,1730,1731, 1732,1732, 1 7 3 2 ,1 7 3 2
Антоній (1717) 13.1727, 1729,1732
10. 1702 14.1726, 1728,1731
II. 1703 (Заяць, с. 371) 16. 1735
1. Ярошевич Георгій (Jaroszewic Irzy) 1. Ящук Григорій

6-1. Маріанна Перетятківна (ЦДІАУЛ, 12. 1666.
ф. 52, оп. 2, спр. 561, с. 294)
10. 1697
НАВЧАННЯ УЧНІВ У ШЕВСЬКОМУ ЦЕХУ ЛЬВОВА У 1665-1738 РР. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЦЕХОВИХ КНИГ)
и
Учень
Я
Походження
Майстер Батько учня Мати учня
и «
Рік визволення3
Я *
Ł и
(у дужках - рік поєднання1) учня
і
і
Абрамович Bukxsa (1701) Bukxsa Maryna Медика
і
і
Олександр Iwasko Horoszko (1702) Prokop Nastazya Львів
і
і
і
Абрамович Ференс Timko Slezinski (1666) Іап Marina
Alexander Abramowicz (1699) Theodor Е\уа Львів маслак 1699
Н А ВЧ АН НЯ УЧНІВ
Jan Zarzycki (1699) }ап Katarzyna Львів маслак 1699
і
Абрамович Яцентій Irzy Polanski (1 7 0 4 )4 ]ап Nastazya Львів 1704
Olesko Zarzycki (1705) Jan Katarzyna Львів маслак 1705
i
i
i
Jacko (1709) Klementy Anna

i
i
Jacko Kozeł (1690) Fedur Zofiia Ляшки

і
і
Jędruszko Czerniowski (1692) Jacenti Anna Львів

і
і
łusko Turczyn (1696) Stefan Anna Львів

і
і
Wasilko Szmichowski (1698) Eliasz Tatyanna Львів

Misko Juszkiewicz (Mikolayjuskiewicz)
і
Авдикевич Андрій Jacko Pazka Висоцько 1703

(1700)
6. VI. 1708
і
Stecko (Stefan) Huk (1703) Andrzy Feska Висоцько

(Стефан Авдикевич)
і
і
Anthoszek Wnuk (1703) Stephan Mandzia Ветлін

і
і
Iwasko Zdunkowicz (1704) Kondrat Maryna Перемишль
—
о
5
Ю
I
X
S
О
I
5
jT
ё
І
*о
59
)S
с;
cd
н
(U
cc
n
Еґ
v5
О.
X
Э
aX
с
о
s
W
►
Q
.
£о.
S
о& *І
ж S
S
О
Н X
X I
05
ЕГ
ЕГ
X со
р.
£ Ü
к Ч
О. •
в X
<4Cd K“.
О
В
н * ’§
S
gВ
ч « D
Й
тГ
^ >< ю ^ ^
со .5
“ I
О
л
X
X
X
X
л
e
c
* Xм u
>■> с cd£2 Xcd
о
S
«
'5
о
Я и
£ 5
a
4
н
x
s 5S ю и
ed
і Ь
N ■£
w
о,
.о
w
g -©
с
X
°.
cd
s
о
s
с
s
I &
£.
S oэс p
э а |
§
^
(D S ^
'«I SЯ «Я
я I И
413
СО s .5
sс ;i l 5 о& 3s ?g
о 2
О £CQ 0 § 'я
§ 5 §
Л X u >> 2
s ч [
£ ■СО= Юк о ж с о
5 о
Iet §(и
г»
1_ I. 6:
XS &
C PQЮ
S
,
•—
1695 (Андрій
Авдикевич Григорій Stefan Soroka (Stecko Stopa) (1691)
414
Awryło Ewdokiia Львів
Авдикевич)
і
і
і
Wasil Vorscik (1671) Andrzy Anna
і
і
і
Andry Timocki (1672) Wasil Feska
і
Wasil Aiduk (1681) Iwan Marina Запитів 1682
Авдикевич Миколай
Andrzei Awdykiewicz (1686) Mikołay Maryna Львів маслак 1686
i
i
Andrzei Harmata (1687) Anthoni Maryna Запитів
Stefan Awdykiewicz (1689) Mikołai Marianna Львів маслак 1689
i
Stefan Sieczkarz (1692) Mikołai Marina ■Знесення 1696
i
i
Tymko Oleszkowicz (1696) Semian Aszia Грибовичі

і
і
Stefanek Japort (1697) Semian Paraska Вишня і

Michałko Kołcz (1699) Н о та Feska Солонка 1703
і
Iwaszko Kostcik (Kostecki) (1699) Kostanty Anna Львів 1704

Авдикевич Стефан
i
i
Senko Łaborowski (1701) Theodor Feska Львів

i
Fedko Harasym (1704) Hreory Ewa Ляшки 4 роки

i
i
Misko (1707) Fedor Iryszka Хребетів

Ferenc 1710 (Андрій
і
Jacko Frys (Fryzowski) (1707) Feska Львів

(Theodor) Зенкевич)
Woiciech Angurowicz (Daniesowicz)
і
Piotr Zophia Варшава 1687

Азадович Ілля (1686)
Jan Azadowicz (1699) Eliasz Zofia Львів маслак 1699
і
Fetko Cura (Dzura) (1677) Senko Anna 1681

і
Michał Latka (1679) Jaremko Marina Львів

і
і
Алік Іван Petro Buskiewicz (1682) Iwan Ewa Львів

i
i
Lesko Łaniecki (1685) Walenti Oryszka Львів

i
Jacko Kanoniczy (1686) Hreory Nastasia Львів 1692

с
i
i
Амальович Мацей Jędrzei Podalicz (1694) Anna Буськ

£
і
і
о
*
о<
Juzef Słoboda (1701) Krzysztof Katarzyna

CL
Додаток З
Stanisław Hryzko (1668) Stanisław Zophiia
1 і
1 і
1 і
Błazei Głuhowicz (1669) Sobestian Magdalena
і
і
і
Iendrzy Głazek (1671) Ian Iadwiga
і
і
і
і
невідомий (1673) маслак
Амальович
і
і
і
Stanisław Stoncel (1674) Stanisław Agniska
Станіслав
і
і
і
і
і
невідомий (1676)
Stanisław Kaszuba (1678) Marcin Regina Львів 1681
1 i
Kazimirz Molenda (1680) Woycieh Katarzyna Львів 1680
НАВЧАННЯ УЧНІВ
сл
Franciszek Przepiurka (1682) Agnieszka Львів 1685
i
i
Jakub Awgustinowicz (1685) Stanisław Anna Львів
i
i
i
Амальович Стефан Iuzef Pawluk (1670) Iakup Zuzanna
і
і
і
Semion Gonsior (1665) Semian Nastazia

Анджейович Тома
і
і
і
Fetko (1666) Sawa Marina

Андрускевич 1726 (Михайло
і
Hrycko Andruskiewicz (1723) Mikołay Helena Кречовичі

Теодор Росолович)
і
Андрускевич Юзеф Błażek Brzezowsky (1728) Jakub Anna Львів 1731 (цех)
Антоньович
і
і
Hricko Rankiewicz (1691) Arasim Małanka Городок

Григорій
і
і
Антоньович Петро Lesko (1672) Panko Tacia

і
і
Gabriel Pendrowsky (1722) Simon Anastazia Перемишль

і
Piotrek Jabłonsky (1724) Anna Львів 1727
1—
ас »
Артікевич Валентин
i
Gabriel Bandrowsky (1 72 4) Pantelemon Anastazia Перемишль 1724

i
i
Marcin Fleszor (1728) Marcin Katarzyna Маркув

i
i
i
Jacko Czyzowski (1686) Marko Львів

Бабицький Яцентій 1698 (Григорій
і
Iwanko Babicki (1695) Romanko Ewa Перемишль

Пташкевич)
1691 (Василь
і
Базилевич Георгій Iwanko Baran (1685) Piotr Fedora Дрогобич

Одеський)
415
416 Додаток З
со-1
X
а,
« £
О
2
а
и
О
а> '■аа>
X Рч £ <Ь Цн
НзЗ
о
-С
НоЗ 43
з с
<3 '■<аи о
2 « Рч
о
ач
ю 00
00
ю о\
оо 40
ю О
оо £о
З £ * 40
о о О
І а, сгй
л аN
с^* о СО
~с 'о си
'% <и
«
с
гй
& оо
о
А
га а
о
гМ
Й
3. с Є
N >ч І
Є
<и о
м тз<и
С/5 со З I Р-, З
>5 Он
‘а, л %
2 = О
И
>к я
« 5ґ
>5
5
£• V 2
Еґ 5 К А
5
л * 5 в д Я“
я й « §и 5
« ° а й Й
о►и о> о -2 н § о§> А
О
>5
о X
о о
5О, З аП у со
і
л
§* і РІ-. ^О
Д 2
Я" ж
м X
л
0>
а,
к
< ■§.
л
РЗ
■з і
РЗ н
л
Р9 «
О
Рл5 ли
л
Ш
г»
РО рр
си 01
РО <5 РО
Stecko Błazeiowicz (1692) Klementi Katarzyna
1
1
Львів
Білинський
Feska
Миколай Michał Biliński (1711) Mikołay Львів маслак 1711
(Fteodora)
i
Білинський Stefan Dmitruszkiewicz (1723) Tymofey Helena Перемишль 1724
і
і
U
Михайло Iwanko Mihal (1727) Marianna Сянок
rt
Q>
і
і
Боґданський Ґриґер Jasko Gadowski (1681) Jacub Katarzyna Снятии
Підліски, біля
с
і
і
п
Бокланович Ілля Jasko Laudanski (1731) Maryanna
Мостиськ
Болескович
і
Dominik Balicki (1690) Krzysztof Dorota Львів 1692
Вавжинець
Ґлоґув і
і
Waliek Zaiąc (1718) Piotr Regina

(Польща)
і
і
Andrzy Kołtuniak (1722) Jan Agneska Львів

Острів, біля
Болескович Павел
i
Stanisław Edlecok (Jędlinsky) (1725) Adam Adwiga Любліна 1728

(Польща)
і
і
Woytek Szweyta (1730) Paweł Rayna Родатичі

і
Maciey Gurski (1 7 3 2 ) Woyciech Katarzyna Львів 22. IX. 1737

Соколов
і
і
Болескович Mihał Bosowski (1669) Kazimierz Katarzyna

(Польща)
Франциск
Wawrzyniec Boieskowicz (1681) Franciszek Zofiia Львів маслак 1681
Осоромець,
i
Бордакевич Яцентій Senko Kudereyko (1704) Iwan Femka

біля Ярослава
Katarzyna
і
і
Dawid Groch (1667) Daniel

Kosorybka
Боскович Павло
і
і
і
Lesko Nisdor (1670) Misko Nastazia

і
і
і
Iwan Gascuk (1671) Chreori Zofia

і
e
Боти Стефан Dmiter Wrublowsky (1728) Marina Радувна
1—
OJ>
417
Бочкевич Якоб Bartosz Waczynoga (1668) Marcin Anna Ярослав
418
1 і
1 і
Mikołai Butka (1678) Iwan Olena Валява
і
Браткевич Іван Jacko Kisił (1679) Łukasz Olena Львів 1680
Constanty Bratkiewicz (1684) Jan Helena Львів маслак 1684
і
і
Братусь Іван Iwanko Ulewicz (1680) Iwan Barbara Горожана
і
і
і
Брозовицький Ян Andruszko Boatczyk (1683) Stefan Marina
і
і
Бронський Іван Fedko Sucki (1687) Stephan Paska Перемишль
Feska
і
Kost Kołcz (1696) Н ота Солонка 1699
(Fewronia)
і
Wasil Hłystun (1697) Stefan Anna (Львів) 1701
Бужинський Iwan Pawliszyn (1698) Wasil Maruszka Ляшки і
і 1701
і
Миколай Wasil Holubcyk (1702) Bazyli Paska Городок

і
і
Iwanko Korotuszka (1703) Mikolay Ewa Городок

і
і
Antoszka Mikolak (1703) Nastazya Львів
сnJ
’— >
і
Senko Zuk (1704) Panko Oryszka Ветлін 4 роки

і
і
Iuseph Łusiakowic (1667) Sebestian Zophiia

Буйновський
і
і
і
Sobestian Osiński (1670) Ian Agniska

Войцех
і
і
і
Tomas Swiontkowic (1671) Stanisław Anna

Kazimierz Sikorowicz (1679) Woicieh Regina Львів маслак 1683
і
Jakub Zdunkowicz (1688) Piotr

00
00
Regina маслак
VO
Буйновський Tomas Drewnicki (1690) Jakub Jadwiga Львів 11693

1 i
i
Домінік Sebestian Labiszowski (1690) Szymon Anna Поброчани

i
i
Woicieh Zarzempski (1693) Walenti Marina Львів

i
i
Piotr Prętki (1694) Bartosz Adwiga Львів

i
Senko Hutiuk (1729) Michał Xenka Знесення 1732

Буракевич Захарій Hrynko Tarasiewicz (Tentisiewicz)
і
Piotr Maryanna Домровіце 1736

(1732)
Додаток З
00
00
Iwanko Berliniec (1686) Jan Maryna Львів маслак
VO
і
Kricko Cegusz (Czegusz) (1689) Semian Palagyia Равлів 1692
i
Wasil Kalisz (1692) Erwazy Marina Сихів 1695
Бушкевич Станіслав
i
Wasil Kuryłowicz (1692) Jan Marina Ляшки 1695
i
Hrycko Twerdohlib (1695) Piotr Xsenia Воля Залеська 1700
i
i
Stecko Podlaszewicz (1696) Tymofiei Anastazyia Львів
i
i
Awryszko Wuzniak (1692) Wasil Marina Пацковичі
і
Бялостоцький Daniel Cykowski (1694) Bazyli Katarzyna Перемишль 1696
i
i
Георгій Daniel Ratko (1694) Ratko Kristina Яричів
i
Mikołaijasmanicki (1694) Fedur (solarz) Anna Висятичі 1696
i
i
сrt
Важицький Войцех Jakub Rzechocki (1684) Maryna Львів
1— >
і
і
і
Валювський Семен Ilias Waluwski (1671) Semion Oafia
Варґович
Iwanko Wargowicz (1697) Kostanty Anastazya Львів маслак 1697
Константин
і
і
Wasil Ładunka (1669) Iwan Nastazyia Добряни

і
і
і
Fedor Dombrowa (1670) Wasil Marina і

і
і
Ferenc (1671) Iaremko Feska

і
і
і
Colko (1676) Iacęty Anna

і
і
Jan Środa (1677) Jan Ewa Ліско

Ferens Lekotorak (1 67 7)
і
і
Wasil Marina 1677

Васильович Іван
і
і
Dmiter Miedziany (1 6 7 8 ) Matfiey Pazyia 1678

Зелене 4,5
і
Roman (1679) Matfiey Marina

Устечко роки
i
i
Łuczko (1680) Olexa Ewa Станіславів

i
Jacko Babicki (1682) Roman Ewa Нижанковичі 1682

i
Łukasz Drebut (1 6 8 3 ) Alexander Ewa Чернъов 1683

i
Bazyli (1686) Semian rurmistrz Anna Перемишль 1686

419
Iwanko Buratynski (1686) Jacenty Nastazya Львів
1
420
1 і
Irzy Kostury cik (1687) Jacenty Pelagia Перемишль 1687
[Васильович Іван]
Гарбарі, біля
i
Łukasz Baczyński (1690) Klementi Marina 1690
Перемишля
i
i
i
Tymko Wakowski (1677) Semian Anna
і
і
Wasyli Lesciczko (1678) Alexander Tacka Лазів
i
i
Dmiter Przęsło (1682) Jacko Olena Мілана
i
Iwanko Rywkowicz (1684) Ferens Marysia Львів i
Струйчиці,
1686,1688 (Теодор
і
Васильович Марко Iwanko Swietliczka (Switliczka) (1685) Iwan Marina біля
Григорович)
Перемишля i
i
Sebestian Krzewicki (1692) Agnyszka Львів
cсd
i
Jacko Bołonski (1695) Antoni Theodora Львів 1695
i
i
i
Hrycko (1697) Jacko

i
Piotr Fugielewicz (1698) Jendrzey Dorota Станіславів 1698

i
i
i
Iwan Smugiowski (1674) Dimitr Azia

Васильович Петро
і
і
Hreori Ołowicki (Ołowiecki) (1675) Iuzef Oriska 1679

і
і
Васильовський Hawryszko Kostewicz (1727) Feręc Marianna Львів
1
£
a
і
Миколай Stefan Kozakiewicz (l 727) Alexander Риботичі 1727

і
Вевюрський Мацей Jusko Grucholsky (1729)
с(d
Barbara Брич 1732
1— >
і
і
Вельницький Роман Łazarko Fedecko (1679) Jacko Anna Брилинці

і
і
Jasko Będziński (1700) Jan Regina Радомишль

Венцлавович Ян Замарстинів,
і
Maciek Szymoniec (1707) Walęty Anna 4 роки

Львів
Острів, біля
і
і
Jakubek Hawaydawicz (1724) Paweł Zofia

Весоловський Ярослава
і
і
Мацей Jan Czyzowsky (1727) Oyciech Marianna Львів

2
я
і
r..
Woytek Olchowy (1730) Paweł Anna 1733

Додаток З
Tomas
1
Simon Bernadinek (1666)
с
1 і
1 і
1 і
Jacenti Daniszewski (1667) Marina
Sobestian
і
і
і
Stanisław (1669) Katarzyna
ganczarz
і
і
і
Ian Orendrzay (1670) Iakup Zofia
і
і
і
Andrzy Teener (1672) Paweł Barbara
і
і
Iozef Sikorski (1675) Blazy Anna 1678
і
і
Dominik Buinowski (1677) Woicieh Anna 1677
і
і
Bartek Siwecki (Siwiecki) (1678) Bartosz Anna 1679
Вечоркевич Якоб
Casper z
Woiciech (Kamieniecki) (1679) Zophia Львів маслак 1679
Kamionki і
Szymek Litwin (Podralski) (1680) Irzy Zofiia Львів 1684
і
і
Jasko Siracki (1680) Bartosz Fesko Львів
с
і
і
Maciei (Macko) Dąmbrowski (1680) Zofiia 1682
і
і
Jacko Dyrowski (1681) Piotr Oryszka 1684

і
і
Franek Niedzwiecki (1685) Stefan Zofiia Бережани

і
і
Macek Kozłowicz (1686) Thomas Ewa Львів

Macek Amałowicz (1687) Stanisław Constancya Львів маслак 1687
i
i
i
Marko Muha (1666) Wasil Marina

і
і
і
Matwiy (1667) Fedor kołody Fezia

і
і
і
lacko Słominik (1669) Iwan Feziia

і
і
і
Ferenc Prockowic (1671) Procko Fezia

і
і
і
Вишинський Василь Semian Pankowie (1673) Panko Ewa

і
і
Hreori (1673) Iwan kołodzy Marina 1677

і
Iwanko Szemanczuk (1676) Dmiter Anna Галич 1678

і
і
і
Mikita Kidyk (1676) Iwan Maryna

Iwan Wyszyński (1681) Wasil Feska Львів маслак 1681
42 1
5 Писар занотував, що про матір учень «не пам’ятає» (ЛННУ. Осс. 430, арк. 5 зв.).
Matiasz Reyzwy (Rzyzwi) (1689) Stanisław Katarzyna Львів 1691
422
1 i
i
Jakub Gurski (1693) Woicieh Agnyszka Львів
i
i
Wawrzyniec Pomaranski (1694) Jakub Regina Кросно
u
A
X
X
X
X
o
в
CQ
CQ
s
>s
ET
1699 (Станіслав
і
Walenti Rosiowski (1695) Stanisław Regina Львів
Олеський)
i
i
Jarlach (1697) Alexander Katarzyna Лятовичі
Hrehory Stromecki (1695) Harasim Pałazya
1
1695
s
Вишинськ
с
га
1 і
Jasko Komarzynski (1698) Anna Львів 1701
Григорій
Fedko Derewinski (1702) Bazyli Maryna Львів маслак 1702
Мучиковичі,
<j
2a
a
X
X
X
X
>s
QQ
►2
i
i
В
Senko Pankiewicz (1707) Semian Maryanna
Woitek Głaczek (1692) Stanisław Agnyszka Львів
X
X
X
U
rd
CQ
В
ST
Staszek Wieniarski (1696) Jakub Jadwiga Жовква
i
1 1 i
1 1 i
Aleksander Basta (1666) Iwan Nastazia
i
i
i
Daniło Łyczakowski (1667) lacko Anna

i
i
i
lacko Wisinski (1671 ) Martin Oafia

Iwanko Waławski (1677) Semian Aska Львів 1677
i
1 i
Iwanko Skniłowski (1677) Dmiter Marina 1677

i
i
Dacko Przesada (1678) Prokop Jacka Львів

i
i
Wasil (1680) Ołubec Anna Жидачів
3
s
A
X
X
U
o
PQ
i
>s
Misko Swiderski (1680) Matfiey Marina Львів
CL,
&
1683
Andruszko Swiscz (1681) Wasil Tacka Стара Сіль
1 i
1 i
Stecko Bogun ( 1681 ) Demian Nastazyia Вишня

i
Paweł (1687) Wawrzyniec Maryna Львів 1691

Irzy Wyszyński ( 1686) Piotr Anna Львів маслак 1686
Stephan Wyszyński (1686) Piotr Anna Львів маслак 1686
і
і
Hricko Dziakowicz (1688) Jan Marina Львів

і
і
Fedko Wyszinski (1693) Hreori Naztazyia Вишня

Додаток З
A
X
X
s в
>s
U
Panko Felisz (1695) Stefan Xsenka
1
Медика
1
Петро] Jan Wyszyński (1695) Piotr Maryna Львів маслак 1695
і
і
Fedko Serseniowicz (1667) Lazar Tacya
Olenka
e
sA
X
X
X
3
В
і
і
PQ
U
Iwanko Grum (1670) Semian
>x
1677
CL,
(Elena)
Wasil Steckowicz (1678) Mikolai
1
Ewa Львів
>s
Вишинсыа
і
і
Andruszko Taikurski (1678) Andreas Feska Львів
Ференс
НАВЧ АН НЯ УЧНІВ
Marcin Liberkowicz (1707) Matyasz Raina Львів
1 i
1 i
Macek Czohaiowsky (1709) Krzystof Agneska Львів

i
i
Hawryszko (1710) Paweł Anna Янів
X
X
X
o
В
s
d*
u
Tomek Kołowski (1710) Matyasz Maryna
1
Wawrzek Golinski (1712) Matyasz Katarzyna Львів
i
1 1 i
1 1 i
Jusko Ochmanowicz (1712) Andrzey Ставчани

i
i
Andrus Witkowsky (1724) Jan Anna Жовква
s
A
X
X
В
i
i
£
§
fi.
PQ
Piotr Oładkiewicz (1730)
U
Sobestyan Maryana
i
Яцентій Michałko Zułkiewski (1731) Anastazya Львів 1734
с с
Dimitrek (Dimitry) Tarnawski (1732) Maryanna Львів 4 роки 1736
»“rti гв
і
Krzysek Kołczenik (Kołczewicz) (1697) Walenty Zofia Ярослав 1701
S
S
с
ss
A
U
O
O
CL,
i
Bartłomey Leszczakowski (1703) Anna Замостя 1704
»—
i
Michałko Wilansky (Wilczyński) (1717)
cсdi С
(Regina) Кросно 1719
rti
i
i
Sobek Wiśniowsky (1719) Mikołay Katarzyna Львів

i
i
Kuba Kołaczki ewicz (1724) Stanisław Teresa Львів
«
uA
X
s
i
i
I
>s
S
Franek Oleszyczky (1728) Sobestian Barbara Менкін (?)
U
Войцех Броздовець
Jasko Swirski (1732) Tomasz Anna
1
1
(Brzozdowiec)
i
Jędrzey NanJciewicz (1 7 3 2 ) M atyasz Katarzyna Львів 1736

i
Błazy Kasprzak (1 7 3 2 ) K azim irz Dorota Львів 1736

423
Marcin Mosorowic (1665) Marcin Regina
1
424
Вітецький Якоб
1 і
1 і
Stanisław Potoczna (1669) Iacub Zofiia Женець
Віхер Войцех Thomas Wiher (1689) Woicieh Regina Львів маслак 1689
і
і
і
Віхловський Войцех Woiciech Gusławski (1669) Franciszek Anna
Вішньовський
і
Michałek Piotrowicz (1710) Katarzyna Львів
cсd
1710
Франциск
і
і
Juzef Gutiwoda (1689) Stanisław Katarzyna Львів
і
Bartosz Dempski (?) (1691) Stanisław Katarzyna Львів і
Волянський Мацей
Sobestian
i
Matiasz Skulak (Kozusiecki) (1694) Regina Львів 1697
(Szymun)
Волянський Томаил Maciey Wolańczyk (1 73 2) Łukasz Zofia Пароль i 16.111.1737
Журковичі
і
і
Iwanko Lichotka (1704) Jan Anna

(?)
і
Onyszko (Misko) Abramowicz (1707) Stecko Anna Маковиська 1710

і
Senko Rudenko (1 7 0 7 ) Iwan Feska Горохів 1707
с
at
Jędrek Wyszyński (1708) Nastazya Львів маслак 27.IV. 1708
Седлиська,
і
і
Misko Krulik (1708) Paweł Pazya біля

Перемишля
Ворона Яцентій Плотичі, біля
i
i
Dacko Wieczurka (1713) Prokopiey Nastyzya

Тернополя
Плотичі, біля
і
і
Anton Hur (1713) Hrehory Nastazya

Тернополя
Ferenc Dmitrowicz (1 7 1 5 ) Jan Katarzyna Львів маслак 1715
і
і
Hricko Dedicky (1718) Michał Katarzyna Ветлін

i
Wasil Kranicky (?) (Iwanicky) (1720) Ignaci Hanna Львів 1724

Jan Iwanowicz (1722) Maxim Marianna Львів маслак 1722
і
buczka Minak (Łukasz Manczak) (1724) Theodor Pałahia Керниця 1726

Додаток З
і
Iwanko Chipało (Klipało) (1725) Irzy Ewa Керниця 1726
і
і
Iwaszko Kyzinsky (1729) Theodor Felicianna Немирів
і
і
Stefan Kolos (1 731) Ferenc Anastazya 1731
[Ворона Яцентій]
і
і
Jan Grzynski (17 3 1 ) Ferenc Polonia 1731
і
Iwanko Desczak (Desczuk) (1732) Gabryel Maryanna Грибовичі 1735
і
і
Mikolay Wasilkowski (1 7 3 2 ) M atiasz Anastazya 1735
і
і
Mihal Małec (1682) Jan Sieman Regina Львів
о
00
00
Mikolai (Mihal) Kania (1685) Woicieh Fofiia Соколов
1 і
Piotrek Żurawski (1687) Jakub Agnieszka Львів 1691
i
Andrzei Namowik (1689) Łukasz Krzystina Львів 1691
Вуйкович Марцін
Jakub Janusik (1691) Jakub Jadwiga Львів i 1695
с
i
л
Sobestian Krzewicki (1692) Agneszka Львів 1696
i
Woytek Szynderowicz (Szenderowicz)
Matyasz Jadwiga Львів
1
1699
(1697)
i
i
Jasko Kidar (1728) Jakub Rayna Львів

і
Wawrzek Dombrowsky (1728) Alexander Rayna Водзіслав 1730

Ignacy Podwyszynsky (Pienkowsky) alias
і
і
I
Вінниця
<N
Wykrzta (1729)
і
Kuba Cerwinski (Czerwiński) (1731) Tomasz Dorotha Горпин 1734

Генік Валентин 1736 (Томаш
Sztaszko Kupczynski (1732) Piotr Katarzyna Львів 4 роки
Волянський)
і
Jozef Gawylewicz (1 73 2) Konstanty Anna і 735

і
Jan Rudnicki (l 732) Woyciech Barbara Рудник 1736

Zacharyasz Henik (l 732) Walenty Katarzyna Львів маслак 1736
i
i
Jędrzey Twardowski (1732) Agnieszka Львів 4. XI. 1737

i
i
i
Wasil Kiecko (1668) Alexander Marina

і
і
і
Гербузик Стефан Iwaszko Kiwki (1668) Lesko Marina

і
і
і
Wasil Herbusczak (1669) Iwan Nastazya

425
X
Д
і
ö*
о.
Ignacy Spry і (1732) Herman Магуаппа Ходорів 1736
426
§ s
X
a
a> 3
Jacko Litwinowicz (1713) Нарііп Магуаппа
vo £ЙҐ
Яворів
o. rt
і
і
1 і
1 і
Iwan Gawenda (1700) Hrehory
і
Wasilko Holowiecki (Zlomczak) (1702) Alexander Maryna Львів 1705
3 або 4
і
Dmiter Muraniewicz (1703) Bazyli Marya Янів
роки
і
Semko Karpa (1705) Jacenty Maryna Лісневичі 4 роки
o
o
i
£
■a
Hrycko Bogucki (1706) Anna Малехів
i
i
Wasilko Duczak (1709) Chriszko Maruszka Дубляни
i
i
Iwaszko Hurko (1710) Stephan Tacka Ветлін
i
i
i
Michał Andryyko [sic] (1711) Mikołay Tacka i

i
Wasilko Paszkuwski (1712) Andrzy Ewa Львів

Bazyli Capkowicz (1714) Jan Nastazya Львів 1716
1 i
i
Paweł Switlikiewicz (1715) Switlikiewicz Anna Перемишль

i
i
Jacko Bogucky (1718) Timko Hafia Сорохів
un
c
5
CQ
uQ
Iwasko Buskiewicz (1719) Bazyli Marianna Львів
Gabrek Litinsky (1719) Gabriel Sofia Львів
1 1
1 1
Mikołay Glinsky (1 7 2 1) Bazyli Anna Львів маслак 1721

Ляшки, біля
і
і
Dmiter Łuczkiewicz ( 1722) Pantelomon Ewa

Ярослава
Iwasko Dziedzicky (1723) Michał Marianna Львів маслак 1725
i
i
Iwanko Długoszewicz ( 1724) Jan Marianna Зборів

i
Wasil Krasowsky (1724) Heliasz Marianna Перемишль 1728

Заблоцє, біля
i
i
Michałko Zielinsky (1726) Jan Anna

Сянока
Wasil Krapka
i
Bazyli Theodozia Перемишль 1731

(Krupiński) (1727)
i
i
Iwaszko Żwirko (1729) Daniel Ewa Городок

Додаток З
ас
і
Stefanko Pytlewicz (Pitelewicz) (1732) Anna Львів 1734
*— >
[Глинський Василь] Сурохів, біля
і
Dimitry Dziubiński (1732) Fteodor [sic] Haffia 1735
Ярослава
і
і
і
Timko Popowic (1665) Chreori Marina
і
і
Andrzei Głosko (1668) Iwan Monka
Stephan
і
і
Stephan (1669) Tanka Глиняни
letwoicyk
і
Awriło Klemkowic (1671) Klimko Katarzina 1677 (іванЛічко)
Н АВЧАННЯ УЧНІВ
і
і
і
Fetko Gricki (1671) Sawka Marina
і
і
і
Iwan Zion (1674) Iwan Anna
і
Iwan Kicia (Kycia) (1674) Iwan Nastazia і 1678
і
і
і
Fedko Dreyncki (1675) Sawka Marina
і
і
Fedor Lepieca (1675) Andrzy Teodora 1679

і
Jacko Galan (1678) Eremiasz Azyia (Astazya) Глиняни 1681

і
Iwanko Szuszko (1679) Hreori Olena Глиняни

і
і
Глинський Іван Iwanko Drewienko (1681) Ławryk Feska Городок

і
і
і
Andruszko Aswadur (1681) Bogdan Feska

Fedko Czuikowicz (Suikowicz) (1683) Sawa Naztazyia Городок 4 роки 1686
40
00
00
Stefan Czyzowski (1685) Mikołai Marina Львів

1 і
і
Andruszko (1687) Jacenty kołodziey Maryna Львів

i
i
Michał Stopa (1687) Hawrylo Ewa 1687

i
i
Fedko Rubnicki (1688) Łukasz Pazyia Городок

i
i
Steczko Karpin (1688) Daniło Xenia Висоцько

i
Hricko Sczyglik (1689) M ikołai Marina Львів 1689

i
i
Tymko (1692) Jacko Anna Бучач

i
i
[Fedko Arapel (1692) Daniel Tacyanna Глиняни

i
Stefan Korba (1693) Fedur Pałagiia Миколаїв 1697

Bazyli Gliński (1693) Jan Marianna Львів маслак 1693
427
428
і
Klimko Hanusin (Anusin) (1700) Theodor Maryna Щирець 1703
[Глинський Іван] Jan Sczupak (1700) Bazyli Helena Львів маслак 1700
і
і
Stecko Sczyredzki (1701) Fedor Maryna Щирець
Jan Gliński ( і 701) Jan Maryanna Львів маслак 1701
Jan Gliński (1 7 0 1 ) Jan M aryanna Львів маслак 1701
і
Ferenc Zylawsky (1724) Pantelemon Oriszka Городи славичі і
і
і
Panko Woytolia (1725) Marianna Висоцько
cn c
і
Глинський Миколай Danko Smereka (1726) Pelahia Львів 1731
і
і
Wasylko Zwolenie (1727) Bazyli Tatianna Львів і

і
Andruszko Kanisyarowicz (1729) Irzy Katarzyna Львів

і
і
Iwanko Litwin (1694) Alexander Naztazyia Львів

і
і
d
Lesko Sereda (1695) Xsenka Ляшки
•—>
і
Ihnat Sobol (1697) Theodor Anna Ляшки 1700

Wasil Sobol (1698) Bazyli Anna Ляшки
1 і
1 і
d
Panko Lys (1699) Tetyanna Ляшки
C3
і
і
Iwanko Zukowicz (1700) Jacenty Tetyanna Княжпіль

і
Iwanko (Tursiewicz) (1702) Ferens (Theodor) Fedora Риботичі 1704

Antoszek Andruszkowicz (Sczyrba)
і
Гойдакевич Іван Andrzy (Łukasz) Anna Висоцько 9. V. 1708

(1704)
і
і
Jacko Żukowski (1707) Teodor Maryna Ветлін

Dmiter Radkiewicz (1707) Andrzey Anastazya Львів маслак 1707
Petro Chrypiek
і
Michayło Tacka Грибовичі 1711

(Hładysz) (1708)
i
i
Petro Michalewicz (1710) Jendrzy Fruzyna Дубляни

i
i
Iwaszko Osypowicz (1710) Stefan Maryna Львів

i
Iwaszko Hur (1712) Hrehory Nastazya Ветлін 1715

Додаток З
1715 (Яцентій
,o
Д
<
X
t-4
>S
і
і
0>
sE
CQ
Feręc (Kozik) (1712) Senko (Anna)
rt
Ворона)
1
Stephanek Kuryi (1702) Paweł Marusia Медика
i
Bazyli Solarkiewicz (l 703 ) Alexander M aryna Львів 1703
i
Iwasko (Jan) Spotowicz (1706) Semian (Tomas) Feska (Barbara) Львів 5. II. 1709
1
Stefan Kuziewicz (l 706) Paweł M aryna М алехів 1706
Циків, біля
i
i
Iwaszko Zathey ( 1707) Matwey Feska
Перемишля
Маковиська,
і
і
Iwaszko Jakiemiec (1708) Wasil Feska

Hryhory Wawruszkiewicz (1 71 0) Wasil K atarzyna Маковиська і 1710
с
і
Onyszko Wasilowski (1712) Pazya Грибовичі 1714
»— >
Сурохів, біля
і
і
Michałko Misiura (1714) Semian Haska

Ярослава
Крилов, біля
ro
2
<
A
О
X
[-1
i
nJ
гг
PQ
CQ
Senko Iwanczey (Iwańczyk) (1714) Alexander Nastazya 1717
Перемишля
Пацковичі,
і
Iwasko Duminsky (1718) Paweł Pelahia біля 1719

Добромиля
і
і
Iwanko Skusel (?) (1719) Dimitr Katarzyna Грибовичі

i
Wasil Kielnik (1720) Michał Marianna Львів 1721

i
Zacharko Burak (1721) Michał Paraska Львів 1723

i
Fedko Burak (1722) Michał Paraskiewia Львів 1725

Prokop Wancarowicz (Wancarowsky)
Semion
1
Xenia Сурохів 1726

(1724)
i
Iwaszko Hudzik (1728) Michał Xenka Знесення 1731

a
£
i
Piotr Rutkowicz (l 729) Łukasz Львів 1729

i
Antoni Boykiewicz (1 7 3 2 ) Jan M aryanna Львів 1736

429
Antoni, zienc
430
Головецький Irzy (1666) Katarzina
1
1
1
Ołowieckiego
Максим
і
і
і
Andrzei (1668) Iwan łucznik Nastazya
і
Iwasko Ilaszewicz (1703) Wasil Nastazya Львів
і
Голод Андрій Jasko Zwodunski (1704) Marcin Agneszka Львів
і
Dmitr Jurkiewicz (1706) Iwan Mandzia Львів 4 роки
i
i
i
Iwanko (1668) Clementi Nastazya
і
і
Iwaszko Slepy (1669) Andrzei Marina і
і
і
і
Голод Стефан Semian Mucacek (1670) Wasil Marina
і
Jacko Skoczen (1684) Hreory Marysia Львів 1684
Jędrzei Hołod (1689) Stefan Orina Львів маслак 1689
і
і
і
Petro Złocowski (1666) lacko Anna
і
і
Hrycko (1668) Iwan rybak Feska

Iarimko
і
і
Mihał (1669) Fezya Олыиани

Po skrobek
і
і
і
Hricko Ok[r]ugły (1669) Ferens Marina і

і
і
Alexander Litwinowie (1673) Mikołay Nastazia

і
і
(Stephan) Cap (1676) Hryhory Anastazia 1679

Городецький Іван
і
Iwanko Ro[h]atynski (1677) Mihał Oryszka маслак 1677
c
і
Fedur Berliniec (1677) Anna маслак 1677

Semian Karpinsky (1677) Andrzei Ewa 1677
1 і
1 і
Piotr (1678) Stephan prezbiter Marina 1681

Iwanko Bohenko (1681) Alexander Katarzyna
1
1
1681
сп
Iwanko Horodecki (1681) Ewa Львів маслак 1681
1— >
Iwanko Rodynski ( l 6 8 l ) Jacenti Zofia
1
1
1681
1685 (Стефан
і
Городецький Іван Temko Kropacz (1684) Stephan Fedora Львів

Ербест)
Додаток З
НАВЧАННЯ УЧНІВ 43 1
00
о
чо ю о\ 'ф 00
00 о\ 00 00 00
40 ю 40 40 40 40
г
X
Ю £ РО
* о
О
< _ я < я
си о5<
о «п<и *3 и св
2о
А о ни °о.
<
< а рр а* « о.
Ап
с
с N
Р<ч* ЄР Сч
тзОо
ьо
О, ссв оі»
сгв
о
сл з о»
м Є
<и <и О 43
си оо О-і
04
40
го
о
00
40
с
£
и £ 00
о ,
л о 00
ТЗ •о ся 00
40
40
X І>
40
яи
с з зи 0>
N
о 43
£ £
N
ьо оN о1-І
00
0< о о1-І о
40
1
'о
оо
о з н >ч
гМ а £ зГ X
0 І я .3
2
0
•й -З а -Й
сл с
а N о
1 Си о и IX. 1
и
>к
л л
ая-
> Яи-
<
о< §а,
а,
£
й
Mattei Gudeiowsky (Gudrzeiowsky)
і
432
Iwanko Elżbita Львів 1721
(1720)
і
Petr Makowiecky (1722) Michał Marianna Маковиська
Iwaszko Kozak (1724) Bazyli Theodozia Янів 1726
1 і
Theodor Dobrzynsky (1725) Marianna Янів 1727
сrt
Iwanko Hałubkiewicz (Domitry
і
Irzy Fewronia Ветлін 1730
£
Л
Ś
>K
S
tr
Hałuszkiewicz) (1727)
О,
Ветлін, біля
і
і
Tymko Gałuszkiewicz (1732) Irzy Fteodozia [sic]
Ярослава
2,5
і
Procko Martys (1732) Bazyli Katarzyna Великі Очі (?)

роки
Mikołay Iwanowicz (1732 ) M axym Maryanna Львів маслак 1735
О
а
Iwasko Zitkiewicz (1724) Hrehory Xenka Сурохів 1726

W
£Г
O
О
J-I
Jacko Wyszyński (1680) Aska Львів 1690
1 і
і
Tymko Horyk (1715) Jan Nastazya Міхів

і
Stefanko Bikiewicz (Bigiewicz) (1715) Mikołay Nastazia Львів 1719

і
Tymko Dackewicz (1717) Stafan Maryanna Висоцько

і
Bazilko Niedomurkowicz (1719) Zachariasz Pałahia Львів маслак

i
Ilko Bokłanowicz (1721) Ihnat Tatianna Янів 1724
с
i
Tymko Macieyko (1721) Marina Висоцько 1724
1—rt>
Григорович
і
Tymko Dackiewicz (1721) Stefan M arina Висоцько 1721

Миколай
Fedko Koreniewicz (Korzeniewicz)
і
сrt
Anastazia Львів 1727
’— >
(1724)
Senko Macieyko (Macieykiewicz)
і
Jan Marina Висоцько 1727

(1724)
с
Senko Macieyko (1724) Marina Висоцько
1 і
1 і
Paweł Kuryłosz (1725) Daniel Marianna Щирець

і
Senko Ropczynsky (1728) Michał Oryszka Замостя 1730

Додаток З
і
Ilko Wołoszyn (1728) Piotr Marianna Львів 1732
і
і
Michałko Hołosczak (1728) Ewa Краковець
cсd сa
i
Iwanko Hołosczak (1730) Ewa Краковець 1733
[Григорович
Красноброд,
i
i
Миколай] Kost Humena (1732) Hrehory Anastyzia
біля Городка
i
Zacharko Wołoszyn (1732) Maryanna Львів 1735
с
i
Jędrzey Stefanowicz (1732) Лппа Львів
сcd іГ
10. III. 1737
Iwaszko Korostelewicz (Koresztelewicz)
i
Feręnc Anna Львів 1711
(1707)
і
Piotrek Dobrzański (1708) Katarzyna Сянок 1711
сcd
і
■
i
i
Григорович Стефан Antek Kołton (1712) Jan Feska Львів

1717 (Стефан
Iwaszko Piotrowicz (1714) Bazyli Nastazya
1
Львів
Худзицький)
Stefanko Manastyrski (1714) Jan Ewa Львів 4 роки 1717
і
і
і
Wasil Deresnowski (1666) Wasil Ewa (?)

і
і
і
Iwanko Bury (1668) Wasil Marina і

і
Chreori Hudz (Hud) (1672) Stefan Pazia 1678; 1684

і
і
Hreori Buca (1673) Iwan Marina 1677

і
і
Senko Kamionobrocki (1677) Stefan Olena Львів

і
Andrzei Kołtunek (1678) Iwan Marina Перемишль 1682

і
Matfiei (1681) Semian Marina Львів 1684

Григорович Теодор
і
Jacko Hreorowicz (1682) Theodor Marta маслак 1682

і
і
Ignaty Jaremkowicz (1684) Martyn Maryna Нижанковичі

і
і
Iwanko Zalewski (1686) Stanisław Pazka Львів

і
і
Steczko Baran (1687) Iwan Haska Львів

Fedor Nazarkiewicz (Nazarkowicz)
i
Paweł Ewdokiia Львів 1692

(1688)
i
Hricko Scirkowski (1689) Hreori Pałagiia Перемишль 1689

433
Kostanti Konfedorek (Kunfederat) Висоцько,
434
Kostanti Marina
1
1695
(1691) біля Ярослава
[Григорович
1698 (Данило
і
Теодор] Fedko Trosczak (1692) Panko Marina Львів
Страдецький)
і
Alexander Rzymski (1692) Walenti Anna Львів 1692
і
Iwasko Staromirski (1688) Andrzei Marina Львів маслак
і
і
Григорович Яцентій Iwanko Wikowski (1689) Lazar Fedora Львів
і
Senko Szawczak (1691) Jan Marina Жовква і
1679 (Василь
і
і
PiortAluniak (Alusciak) (1678) Artym Nastka
Гриневич)
і
і
Hricko Lezur (1679) Iwan Anna Галич і

і
Iwanko (1680) Andrzei Feska Львів

і
Iwan Kowalczuk (1682) Iwan Ewa Львів 1684

i
i
Гриневич Павло Misko Nedolak (1683) Mikołai Fedora Городок

i
Hrycko Kiszko (1685) Łukasz Marina Ясманичі 1687

i
Fedko Kuryło (1686) Iwan Maryna 1687

Ярослава
i
i
Matfi Mieleszko (1687) Hreory Maryna

Ярослава
i
i
Iozef Kniznik (1672) Tomas Regina

Ґавловський
і
і
ст
Antoni Lewicki (1675) Zofia 1677
Миколай
Jan Rzymski (1678) Walenti Oryszka Львів 1681
1 i
i
Іарловський Данило Iwanko Droobycki (1693) Stefan Fedora Львів

і
Fedko Derewinsky (1729) Theodor Marianna Львів 1732

Іахевич Яцентій Iwaszko Gmitrułowicz [sic] (Fedun)
і
Bazyli Anna Щирець 1732

(1730)
i
i
Ґоє Антоній Szczepan Zminsky (1722) Stanisław Regina Городок

Додаток З
НАВЧ АН НЯ УЧНІВ 435
і
[Ґродзицький Якоб] Marcin Tyndyta (1 73 2) Woyciech Магуаппа Львів \1 L V I. 1737
436
і
і
і
Timko Kuzmowic (1673) Kuzma Fezia
і
і
Awriło Drost (1675) Alexander Anna 1679
і
Senko Botycki (Rybotycki) (1677) Piotr Pazyia Львів 1679
і
Wąsko Łukaszowicz (1680) Łukasz Paraska Острів 1684
і
Jacko Nietlenny (1684) Andrzy Pałazka Яворів 1687
Ґроць Василь
Alexander Groc (1692) Bazyli Anna Львів маслак 1692
і
Stecko Czorniga (1692) Hreori Fedora Дрогобич і
Jan Groc (1694) Bazyli Anna Львів маслак 1694
і
і
і
Jacko Kozak (1701) Demian Maryna
Semian Grodz (1 7 0 1 ) Bazyli Лппа Львів маслак
i 1701
i
Jacko Horozkowicz (1707) Prokop Nastazya Львів

і
і
Stefan Kaciubinski (1711) Ferenc Feska Риботичі

і
і
Fedko Wruchowski (1713) Alexander Ewa Бельськ

Ґроць Семен
і
Stefanko Dąbrowski (1714) Andrzey Marta Львів 1717

і
Michalko Szumielak (Szemeliak) (1714) Hrihory Nastazya Львів 1720

і
і
Michalko Hołota (1722) Jan Malanie Ветлін

і
і
Jasko Rusinowicz (1712) Kazimirz Katarzyna Львів

і
Misko Cielinsky (1718) Marcin Agneska Дрогобич 1720

Marcin Miedzwiecky (1722) Andrzi Katarzyna Львів маслак 1731
Ґузік Марцін
i
i
Franek Cielinsky (1724) Marcin Agneszka Дрогобич

i
Jasko Błahutowicz (1728) Marcin Katarzyna Львів 1731

i
Sebestyan Fiałkowski (1 732) K azim irz Reina Львів 1736

i
i
Tomek Janiszewski (1691) Stanisław Anna Львів

і
сn
і
Jan Mihałowski (1692) Agnyszka Люблін

Ґурський Миколай
і
Mihał Wreskowicz (1694) Kazimirz Regina Львів 1696

і
і
Jan Pogłud (1694) Stanisław Agnyszka Львів

Додаток З
Kazimirz Rembowski (1695) Jan Katarzyna Львів 1699
1 і
і
Juzef Kamieński (1700) Jendrzey Krystyna Немирів
i
i
сcd
Grzeszek Grzegorzewicz (1701) Anna
►
Львів
— і
[Ґурський Миколай]
i
i
Juzeph Sadowski (1710) Szymun Anna Львів
i
i
Bartosz Woyciechowsky (1711) Zofiia Львів
сcd с
i
Wawrzyniec Niespokoyny (1 7 1 2 ) Anna Шміґель 9. IV. 1712
i
i
i
Iwan Dubina (1670) Mihał Lupka
і
і
Kost Barankowic (1670) Nayscir Azia і
і
і
Данилович Андрій Andruszko Grzywko (1678) Arasim Oryszka Лазов
1695 (Антоній
і
і
Wasil Mihaiłowicz (Monczarz) (1692) Mihał Marina
і Данилович)
і
Iwanko Kaszuba (1692) Łukasz Naztazyia Підгайці

1700 (Григорій
і
Iwanko Ту tyk (1695) Semian Maryna Львів

Біло сто цький)
Данилович Антоній
Wasilko Zuskiewski (Gabrylewicz)
і
Gabryel Feska Львів 1709

(1706)
і
Jacenty Bachciak (1710) Stanislaw Tacyanna Львів 22. V. 1712

і
і
Iuseph Płaza (1668) Andrzei Zophiia

Данішевський
і
і
і
Andrzei (1669) Stanisław solarz Dorota

Яцентій
i
i
i
Ludwik Wilczkowski (1669) Matiasz Agnieszka

i
Iwanko Wyszynsky (1717) Hryhory Maryanna Львів маслак

Данкевич Іван
і
і
Lesko(1717) Teodor Anna Сокольники

і
і
і
Mikołay Popowic (1666) Fedor Pazia

і
і
і
Antoni Homic (1667) Piotr Paraska

і
і
і
Stephan Swirzak (1669) Andrzei Ewa

Дацкевич Петро
і
і
і
Piotr Manko (1670) Iwan Marina

і
і
і
Ilias Markowski (1671) Marek Feska

і
і
і
Antoni Markiewic (1675) Greori Fedora

437
і
і
[Дацкевич Петро] Senko Hriwikowicz (Hriniewicz) (1677) lacko Nastazyia 1680
438
і
Jacko Munczak (1692) Hreori Ewa Львів 1695
і
Ostafiei Biełki ewicz (1692) Piotr Anna Львів
Демкевич Іван
i
Jendryk Koziey (1697) Theodor Agasia Львів
i
Błażek Białotratowicz (1703) Tymofi Katarzyna Жовква
i
Jan Dymkiewicz (1680) Thomas Marianna маслак 1680
Демкевич Тома
Alexander Dymki ewicz (1697) Tomas Theodora Львів маслак 1697
Semian chromy z
i
Antoni (1680) Tacyanna Львів 1684
Biłohorszczy
Деревінський
і
і
Stecko Tarnopolski (1683) Fedur Anna Глиняни

Василь
і 1689 (Григорій
Iurko Stromecki (Strumecki) (1685) Arasim Malanka Городок
Антоньович)
i
Iwan Fedaszko (1687) Semian Theodora Городок 1689

і
Fedko Marnicki (1689) Iwan Marina Жовква 1692

i
Koscia Litwin (1690) Stefan Marina Львів 1694

Ветлін, біля
i
i
Iwanko Żukowski (1691) Dmiter Katarzyna

Ярослава
i
Fedor Litwin (1692) Stefan Anna Львів 1697

i
Hricko Gil (1693) Mihał Ewa Любачів 1695

Деревінський
i
Iwanko Krulik (1696) Mikołai Palachia Белз 1700

Марко
1705 (Захарій Недо-
і
Iwanko Strzelec (1698) Wasil Feska (Fedora) Волинь

муркович)
і
Kostia Burkor (Kulczyński) (1699) Theodor Maryanna Львів 1702

і
і
Iwanko Zaweruha (1700) Theodor Anna Перемишль

і
і
Mikołay Kuderewicz (1701) Jan Feska Сурохів

і
і
Jurko Zyrawecki (1703) Semian Anna Львів

і
і
Panko (1703) Paweł Malowany Maryna Ветлін

i
Дідицький Михайло Jacko Bardakowicz (1695) Mikołai Xsenka Гроховичі 1696

Додаток З
Dmiter Bednarski (1698) Jacenty Haska Вороців 1699
1 і
Mikołai (1701) Theodor Anastazya Кривча 1701
Fedko Wamsaronek (Wemsarowski)
і
Gabryel Paszka Сурохів 1703
[Дідицький (1701)
Михайло] Michałko Okaiany (Mikołay
с
Nastazya Добромиль 4 роки 14. VIII. 1707
Oponowicz) (1704)
і
Andruszko Smolski (1708) Demian Pazya Риботичі
Мартинович)
Длуґошович Злотковіце
і
Jan Gazio (1688) Andrzei Magdalena 1691
Валентин (Польща)
с
і
кrt
Stanisław Hwierucki (1685) Marina Львів 1686
— ~і
vo
і
і
Mihał Stateczny (1692) Stanisław
1
Краків
i
Jurko Zołkiewicki (1 6 8 0 ) Thomasz Marina Львів 1680

Дмитрашевич Семен
і
Lesko Lewkowicz (1680) Alexander Pelagiia Львів 1680

Maxim Kaczmarski (Pytel Kaczmar) Marina
і
Дмитрович Іван Jan Львів 1695

(1693) (Feszka)
і
і
Fedor Rosa (1687) Panko Maryna Скнилів

Дмитрович Теодор
і
Jędrzuszko Głowacki (1692) Mikołai Katarzyna Львів 1696

i
Łazurko Korystynsky (1711) Jan Feioronia Перемишль

Добромирський
Gabriel Leg^za (1713) Jan Ewa Львів маслак 1724
Іван
і
і
Jędrzey Towarnicki (1732) Ріеосіог [зіс] Maryanna 1736

i
Andrzy Krupecky (1721) Bazili Theodozia Перемишль 1718

i
i
i
Tomek Czobotowsky (1709) Stephan Barbara

і
Дорошевський Якоб Marcin Czobotowski (1716) Stefan Anna Львів 1720 (цехмістри)
i
Stasko Lorenc (1721) Łukasz Anna Львів 1723

i
Kasper Łaszczynsky (1724) Stanisław Katarzyna Львів

Писар занотував, що про матір учень «не знав та не пам’ятає» (Обб. 427, к. 24).
439
[Дорошевський
440
Якоб] Mikołay Gałkowsky (1728) Andrzy
1
Anna
1
Волошичі
і
і
і
Доскоч Анджей Woicieh Wilczek (1672) Matias Ewa
п
сі
Michalko Melnik (1712) Feska Яворів 1714
Мощани, біля
і
і
Andruszko Karaban (1712) Fedory Anna
Ярослава
i
Walko (1716) Paweł Marina Каліш i
i
Дуньчик Михайло Dmitro Krysa (1718) Parteni Pełahiia Янів 1721
i
Iwanko Radomysky (1724) Gabriel Paraski ewi a Радомишль 1727
i
i
Lesko Kulikowsky (1724) Andrzy Theodozia Поморяни

Semion Grodz (1726) Symon Paraskiewia Львів маслак 1726
i
Jendrek Kamiensky (Kaminsky) (1728) Oyciech [sic] Nastazia Львів 1731

i
Staszko Romanowicz (1732) Ihnat Tatyanna Городок

sr
CL
i
i
Дуткевич Анджей Szymek Kaczor (1709) Wawrzyniec Katarzyna 22. X. 1712

Jędrzei Boieskowicz (1694) Franciszek Zofiia Львів маслак 1694
Душинський Павел
і
Jendrek Latysz (1697) Jendrzey Elena Львів 1700

і
і
Woytek Radziszowski (1703) Mathyasz Anna Львів

lacko krawic,
і
і
і
Iwanko (1671) Marina

władicin swager
і
і
і
Mihał Markiewic (1675) Hreori Teodora

Stefan
і
Ербест Стефан Fedor(1675) woźnego syn Oriska Городок 1678

(Nowosielski)
i
i
Wasil Nowosielski (1678) Roman Pałazka Бурштин

i
Wasil Kropacz (1680) Stephan Theodora 1680

i
i
Iurko Hopun (1681) Alexander Femka Перемишль

i
i
Iwanko Dunaiowski (1685) Stefan Oryszka Львів

Додаток З
Theodor Erbest (1685) Stefan Tatianna Львів маслак 1685
і
Hreory Erbest (1685) Stefan Tatianna маслак 1685
[Ербест Стефан] Jacko Abramowicz (1689) Theodor Е\уа (Львів) маслак 1689
і
Stefan Biliński (1 6 9 0 ) ]ап Marina Львів 1690
f*»
Jan Erbest (1697) Stefan
Os
Tetyanna Львів маслак
і
і
Jan Вагап (1693) Mikołai Anna Львів
і
і
Woytek Salamonowicz (1699) Woycieh Elżbieta Пшеворськ
і
Walenty Hurkaczewski (1701) Stanisław Anna Комарно і
i
Antoszek Hurkaczewski (1702) Stanisław Anna Комарно 1705
i
Mikołay Raczkowski (1703) Michał Barbara Городок 1710
i
i
Michałko Podleski (1707) Jakub Tacka Вижляни

Ербест Франциск
i
Woytek Wuit (Woytowicz) (1707) Łukasz Katarzyna Ляшки 1709
i
i
Jacko Karpiński (1708) Hrehory Helena Городок
сn
i
Jurko Berynda (1711) Halka Городок

W
sr
O
Oh
i
i
Maciek Kwiatkowski (1712) Michał Katarzyna Городок

i
i
Maciek Jasieczak (1712) Stanislaw Katarzyna Львів

i
i
Thoma (1715) Jacko Pazya Висоцько

Kazimirz Herbest (1717) Franciszek Olena Львів маслак 1717
i
i
i
Fedko Kropiwnicki (1668) Iwan Fedora

Єзуїцький Іван
і
і
і
Timko Korobka (1669) Tomofei Pazyia

Жидачовський
і
і
Stanisław Rafałowicz (1680) Kazimierz Jadwiga Жидачів

Шимон
і
Iwanko Tarnawski (1681) Andrzei Paraska Львів 1685

1681 (Іван
і
Wasil Hwoscik (1681) Jan Paraskiewiia Кам’янець

Жолкевський Іван Олешицький)
1688 (Семен
і
Jurko Daich (Deic) (1682) Andrzei Małanka Перемишль

Муцукович)
441
7 Писар занотував, що Яна Ербеста визволила його мати з братом Франциском (Осс. 431, арк. 51 зв.).
Iwanko Tarnawski (1682) Marina
1
Eliasz 1682
442
1 і
Jacko Maczoszyniec (1682) Hreori Nastazyia Жовква 1682
VO
00
00
[Жолкевський Іван] Wasil Frit (1685) Semian Orina Перемишль
1 і
Mihal Makowiecki (1688) Jacenti Marina Перемишль 1692
і
Stefanko Sawka (1698) Bazyli Maryna Перемишль 1698
i
i
i
Antoni Wuycik (1697) Jendrzey Jadwiga
і
Журкевич Jusko (Baraniecki) (1713) Juzef Katarzyna Львів 1715
i
Себастіян Tomek Matualski (1716) Grzegurz Reina Соколов i
рік та
Jakub Burkowsky (1721) Wawrzyniec Anna Дембиця j 1722 (цехмістри)
квартал
Ilko Pytel (1697) Jan Feska Скнилів i 1700
Завадович Іван Maryanna
і
Piotrek Waskiewicz (Baskiewicz) (1702) Iwan Львів 1703

Kuronka (?)
i
i
Fedko (1704) Andrzy Anna Томашів
i
i
i
Iurko (1667) Iwan kusnirz Alzbeta

і
і
Iwanko Burda (1667) Iarosz Tacyia Городок

і
і
і
Загора Марко Iurko (1669) Fedur Anna

і
і
Mihailo Gil (1670) Ilias Marina

і
і
і
Stefan Awrilak (1672) Stefan Pazia

і
і
і
Semian (1675) Roman niciarz Azia

і
і
і
Закутя Василь Anton Przemiski (1670) Onisko Marina

і
Kuba Filipowski (1716) Jan Katarzyna Львів 1722

і
і
Warzek Grentny (1716) Wawrzyniec Katarzyna Тичин

i
Зарембський Walenti Kraiowsky (1721) Jan Jadwiga Ярослав 2 роки

O
С
i
U
i
o
o
CQ
Кшиштоф Macko Nowak (1721) Jakub Zofia

i
Wawrzyniec Grzybowsky (1722) Jan Katarzyna Родатичі 1725

i
i
Maciek Fricosky (1724) Matiasz Anna Тернопіль

i
Franek Zaiąc (1724) Andrzy Anna Кривчиці 1727

Додаток З
Н А ВЧ АН НЯ УЧНІВ 443
о
гО сО
|>
о\
40
а: (о (0
з в Я
и<
5
40 л
о
5
І ‘3
«
о»
о
а
*!
а
о
40
со
с о
1-І
с о
< О щ рц
>ч
Ки
< а
тзоо»
&>
N
1-і
І О Рч
О
Г\ а\
<4 . со
й 1> ^ £
00
00
Ю
£ X
З
с
ІЙ ^2 Лі
з§
|>
со<і ‘5с З ° з
-9
N « N
о М о
О) 1 -й
м
и
о
о» С
2 І і£
X
сй
<
>к >
к а,
•в - 5
о Ж § з
н л Л П І
ЕГ <-> л
ЕГ !=Г
* .1 5
Рч
л
К *
5« %
т ,5
■41 го ГО О
444
1
1
Danko Switayło (1714) Jacko Ewa
Ярослава
[Засецький Данило] Ляшки, біля
і
і
Piotr Dziedzicki (1715) Bazyli Tatyanna
Ярослава
i
Wasil Chudasz (1724) Bazyli Zofia (Adwiga) Львів 1726
i
i
łan Wyszanka (1669) Symon Agnieszka
і
Здункевич Пйотр Piotrek Zdunkowicz (1679) Piotr Regina маслак 1679
Jan Zdunkowicz (1 688) Piotr Reina Львів маслак 1688
і
і
Michałek Solski (1702) Woyciech Elżbieta Львів
і
і
Iwanko Krzyżanowski (1710) Symion Anna Львів

Здункевич Ян
і
і
Kasper Napiragczyk (1711) Irzy Zofia Каліш і

Jasko Olszansky (1717) Krzrsztof Annna Ярослав 1720
1—
с
і
і
cd
Земборський Якоб Jacub Lenczyk (1680) Dorota Львів
і
Iwaszko Biesiaha (Biparynski) (1710) (Michał) Maryna Висоцько 1714
с
і
oj
Andrzy Oniskowicz (1711) Maryanna Ярослав 1 рік
’— >
i
Jacko Haiewicz (1711) Alexander Feska Городок 1715

i
Fedko Szybka (Sypka) (1713) Petro Katarzyna Львів 1715

i
i
Tymko Krzywda (1714) Alexander Ewa

Ярослава
i
Зенкевич Андрій Iwaszko Malowaniec (1715) Paweł Maryna Ветлін 1718

i
Bazyli Szwedzinski (1715) Jan Feska

i Львів 1717
i
Hawryłko Krulawicz (1717) Alexander

i
Iwaszko Markowicz (1717) Paweł Feska Львів 1721

i
i
Jacko Paneiko (1718) Lesko Oryska Ветлін

Негрибки,
i
Piotr Łobodinsky (1721) Jan Anna біля 1722

Перемишля
Додаток З
Рипін, біля
і
Paweł Serkiz (1721) Gabriel Paraskiewia 1721
Прухника
с
і
Wasil Skiba (1722) Anastazia Городок 1724
•—і
Paweł (1722) Ferenc Pałahia Львів
1 j
Roman Suzansky (1723) Ignaci Marianna Перемишль 1724
i
i
Prokop Filipek (1723) Michał Anna Львів
i
Iwanko Byk (1724) Mątwy Pałanka Карачинів 1726
Lesko Korzeniewicz (Kornaszewicz)
i
Jan Nastazia Львів 1726
Н АВЧ АН НЯ УЧНІВ
(1724)
Hrinko Szkyba (1724) Jan Anna Городок
1
Hrehory Syliankiewicz (1725) Jan Marianna Замостя 1 i 1729

[Зенкевич Андрій]
Iwanko Bigoszowicz (Bigusowicz)
i
Hrehory Marianna Висоцько 13. X. 1729

(1725)
Jacek Kisił (Kysielewicz) (1726) Jan Anna Висоцько 13-Х. 1729
1 i
i
s
«-i
Lesko Huk (1726) Xienia Висоцько
1
i
i
Iwaszko Hukowsky (1729) Dymitry Xienia Висоцько

Tymko Chmilkiewicz (Tymodeusz Katarzyna
i
Roman Висоцько 1733

Chmielowicz) (1730) (Ewa)
i
i
Łukaszko Kowalkiewicz (1730) Daniel Ewa Висоцько

i
i
Iwasko Olewicz (1732)

1
Перемишль
'—
ас >
Jan Wulewicz (17 32 ) Jan Pazya Перемишль 1736
1 і
Ferenc Gunnicki (1 732) Bazyli Anna Сопошин 1736

Michał Ohrimow
і
і
Зиґадло Захарій Iwanko (1668) Fedora Жовква

sięc
і
BartoszJasniak (Jasniewicz) (1692) Szymon Regina Львів 1697

Зиполінський
і
і
Woicieh Urbakowicz (1693) Marcin Magdalena Львів

Томаш
і
і
Woytek Urkakowicz (1699) Marcin Magdalena 1699

і
і
Jędrek Piguła (1707) Łukasz Anna Менкіш

445
[Зиполінський Jan (1709) Błazey Zofia Львів
446
1 і
1 і
Томаш] Szymek Kitowicz (1713) Jacenty Agneszka Львів
і
Злотек Марцін Maciek Dyl (Pietrusiewicz) (1725) Woyciech Adwiga Розбож 1728
і
і
і
Blazy Rodaticki (1666) Ian Polonia
і
і
і
Yiendrzy Witwar (1670) Iakup Regina
c
і
і
і
Iakop Kalicak (1671) Marina
і
і
і
Ian Poladniak (1676) Bartos Iadwiga
Зубжецький Ян
n
і
Alexander Grabowski (1679) Regina Львів і
G
’— і
Staszko Podbrzezniaczek (1680) Symon Barbara Львів
1
1684
1700 (Іван
Iwanko Jarosławski (1693) Stefan Львів
1
Anna
і Городецький)
і
Iwaszko Szydłowsky (1729) Jacenty Zdeodozia [sic] Селиська

Зубицький Яцентій
і
Domitry Jarema (1732) Bazyli Helena Кривне 1734

і
і
Зухович Антоній Michał Zakrzewski (1710) Anna Самбір
G
’—
rt>
і
і
Iwanko Jowicz (1677) Mikołai Parazka Львів

і
Іваніс Іван Hricko Babnik (1677) Mikołai Parazka іЛьвів 1677

і
Andrzei Rodkiewicz (1 6 7 7 ) Eremiasz M arina 1677

і
і
і
Fedor Stradecki (1671) Wasil Nastazia

і
і
і
Ignat Zdepski (1671) Demko Anna

Ропчичі, біля
і
і
Dmiter Łanowski (1683) Stanisław Pazyia

Перемишля
Mikolay Iwanowicz (1684) Hreory Anna Львів маслак 1684
Іванович Григорій Сокольники,
і
Condrat Kosteczki (1687) Hrycko Xsenia біля 1690

Мостиськ
і
і
Iwanko Klimuntowicz (1690) Mikołai Anna Висоцько

і
Ilko Hodkiewicz (Kockiewicz) (1691) Stefan Marina Жовква 1691

і
Iwanko Jackowski (1692) Ewa Грибовичі

G
1—
1693
Додаток З
nj>
і
[Іванович Григорій] Wasil Bratkowski (1697) Iwan Anna Львів 1700
і
Stefan Turchanowicz (1707) Eliasz Olena Піски 1709
і
Fedko Andruszko (17 08 ) M ikolay Paraszka Крековині 3. IX. 1708
і
Іванович Максим Feręc Lebicz (1713) Jacenty Tacka Белз 1713
1720 (Ян
1
Kuba Gątkowski (1713) Paweł Anna Яворів
Сольський)
Криниця, біля
і
і
Іванович Павло Antek Opolski Seniuka (1705) Senko Maryna
Городка
I
00
00
Symon Janda (1685) Jakub Regina Ловиско

Іжицький Станіслав
Marcin Kozdrai ( і 691) Woicieh Ewa Львів маслак 1694
Alexander Sulikowski (1698) Woycieh Zofia Львів і 1702
Дубецько,
і
Janko Paiowsky (1722) Michał Katarzyna біля 1725

Перемишля
Істежинський Andrek Dmitrikiewicz (Dymitrowicz)
і
Stanisław Marianna Львів 1727

Яцентій (1724)
Olexa (Olexander) Paiowsky (1727) Michał Katarzyna Дубнік 1730
1 і
і
Jurko Sroczynsky (1728) Jan Helena Ярослав

і
і
і
Hawriło Siczur (1731) Mikołay Barbara

і
Olesko Sulimowski (1731) Łukasz Katarzyna Львів 4 роки

i
i
Jan Zielinski (1688) Woicieh Zofiia Дубно

Кавульський Мацей
і
і
Jędrzei Kędzierski (1694) Jan Marina Перемишль
с
і
Prokop Kołos (Kołosowicz) (1697) Maryanna Перемишль 1707 (цех)

і
Jasko Tchorzawsky (1717) Andrzy Katarzyna Львів 1721

Кавульський Ян
Hrehori Berdakiewicz (1722) Jan Theresa Львів маслак 1725
і
Andrek Olęsky (1728) Ociech [sic] Anna Львів 1731

i
i
i
Каменецький Iwanko Sliszak (1668) Iwan

і
і
і
Антоній Lesko Bigełło (1668) Stephan Feska

447
Каменецький
448
Mihał Кос (1670) Alexander
1
Feska
1
1
Василь
Каменецький
і
і
і
łan Stołoganowczyk (1669) Stanisław Iadwiga
Каспер
Каницький Міхал Woytek Pisczymąka (1695) Wawrzyniec Anna Львів маслак 1695
Брест
і
і
Paweł Fedorowic (1666) Chreori Fedora
Литовський
і
і
Tymko Miarka (1667) Iwan Pazya і
і
і
і
Iwanko Horoszko (1669) Andrzei Fezya
і
і
і
Карачиновський Iwanko Dziura (1670) Semian Anna

Андрій Iwan (Iwanko
і
і
Semion Racar (Pirozek) (1673) Paraska 1677
pastuch)
і
і
Wasil Cura (1675) Semian Anna

і
і
і
Iwanko Lyssy (1678) Jacenti Zofiia

і
і
Lesko Dragny (1679) Iwan Pryska Знесення

i
Карпінський Семен Jurko Bilkowski (Bilkiewicz) (1683) Piotr Anna Львів 1695
і
і
і
Каспер з Кам'янки Sobestian Lisowski (1671) Iwan Iagniska

і
і
і
Iwan (1666) Piotr Tatiana

і
і
Кітович Василь Iwanko Kitowicz (1669) Wasil Fezyia маслак

і
і
і
Iwanko Pkrugły (1669) Ferens Manka

і
і
Iwan Zubik (1670) Iwan Marina

і
Iwan Ciumak (Ciumiucek) (1675) Semian Marina 1677

і
Hricko KJekotorowicz (1678) Wasil Marina Нижанковичі 1680

і
Tymko Mihal (1678) Stefan Nastazyia Львів 1679

Кітович Іван
і
і
Fedko Sepukla (1681) Iwan Ewa Львів

1686 (Ґабріель
і
Kostek (1682) Kostanti rybiarz Anna Львів

Супронович)
Додаток З
Matwiei (1669) Iwan piekarz Ewa
1 і
1 і
1 і
Iwan Pasthuh (1671) Kostanti Nastazia
і
і
Iwan Kulpa (1674) Iwan Azia 1678. 1687 (?)
Ostaf Bosko (Ostafiey Buskiewicz) Paweł Bosko,
і
і
Marina 1679
(1675) duchowny
Paweł Turkus (1677) Iwan Fedora Львів
1 i
1 i
Iwanko (1680) Jan hrebiennik Anna Самбір
i
Кітович Ілля Paweł (1681) Semian poiasnik Marina Дрогобич 1681
i
Paweł (1682) Mikołai tracz Magdalena Львів 1686
Jan (Andrzei)
i
Andrzy (1684) Anna Жовква 1688
kowal i
i
Lesko Krzeszkowski (1688) Jacenti Katarzyna Львів

i
i
Hriorek Guzik (1690) Iwan Fedora Дрогобич

i
i
Ignat Sereda (1693) Iwan Fedora Перемишль

Bazyli Kitowicz (1699) Eliasz Marta Львів маслак 1699
Jacko Kitowicz (1703) Eliasz Marta Львів маслак 1703
Клімунтович Дубляни, біля
i
i
Wawrek Frysztaki ewicz (1704) Matyasz Maryna

Шимон Самбора
і
і
Wawrzek Szygalik (1723) Grzegorz Marianna Козельники

Кляйн Ернест
і
Grzesko Czernota (1724) Adam Zofia Тарногрод 1728

N
nj
co
i
bo
'It'
Krzysko Pominkowsky (1724) Grzegorz Львів 1727

&
1— >
Кобилінський
i
Jozef Baur (1 732) Grzegorz Reina Львів 28. XII. 1737

Валентин
1684 (Марцін
і
Кобилка Марцін IędrekDrela ( і 681) Adam Regina Львів

Кожункович)
і
і
Кожункович Jan Więzigrzywna (1684) Woycieh Helzbieta Ропчице

і
і
Марцін Jasko Kozichowski (1687) Hreory Regina Броди

і
і
і
Козачек Семен Fedor Losz (1671) Mikołay Marina

449
Mikołai Gawłowski (1667) Woiciech
1
Zophiia
450
1 і
1 і
Ian Thomasonecz (1669) Thomas Teofila Соль
і
і
і
Stanisław Skibicki (1670) Marcin Regina
і
і
і
Ian (1671) Gregor kramar Iadwiga
і
і
і
Ian Frey (1675) Iuzef Lucia
сn
і
Symon Łomżyński (1678) Anna Жовква 1679
Коздрай Войцех Thomek Żywiło (1679) Woicieh Agnyszka Львів 1683
і
і
1 і
Jan Lezanski (1679) Łukasz Katarzyna
і
і
Symon Dąbrowski (1679) Matiasz Regina Вельополе
і
Jan Frei (1 6 7 9 ) Juzeph Łucya Ж овква 1679
Matiasz Kański ( і 681) Jan Barbara Кросно і
і 1681
Jan Wacławowicz (1682) Jacub Zofiia Львів 1686
і
і
Mathyasz Kupczak (1686) Szymon Dorota Львів
с
i
i
Błażek Kwiatkowski (1687) Helzbieta Львів
»—>
i
i
i
Fedor Cudnik (1673) Ferenc Ewa

і
і
Demian Zalasowicz (1677) Ferens Olena Львів

Iwanko Kozieiowicz (1677) Jan Marina Львів маслак 1678
і
і
Senko Skiblak (1679) Stecko Nastka Олешичі

невідоме
і
і
Iwanko Bazylkiewicz (1680) Wasil Aska село, біля

Прухника
Козейович Іван
і
і
Wasil Nos (1682) Iwan Anna Перемишль

і
Iwanko Duhowny (1683) Paweł Pazyia Шубчин 1683

і
Fedko Petryczka (Petrinkowicz) (1685) Piotr Katarzyna Пососнів 1685

і
Iwanko Zalaszewicz (1686) Ferens Paska Львів 1686

і
Hawryło Gołembiowski (1687) Andrzy Ewa Львів 1687

i
i
i
Jacko Bosuliczko (1687) Iwan bednarz Львів

сrt
Theodor Kozieiowicz (1695) Katarzyna Львів маслак 1695 (цех)

1—
Додаток З
>
*
s
&
ET
ou.
>s
>s
r
'o.
Mikołai Kozicki (Kozacki) (1678) Hreori
O
Teodora 1маслак 1678
st
Wawrzyniec Srocinsky (1718) Marcin Katarzyna Ланьцут
1 i
1 i
Antek Gembalsky (1723) Woyciech Agneska Львів
i
Walko Kozłowsky (1725) Symon Anna Котміж 1725
>s
Козловськи Встромасва
i
i
Walko Adamiak (1725) Matiasz Anna
Марцін (?)
і
і
і
і
і
і
Paweł Swietnicky (Switlicki) (1730) Stanisław Helena Гусаків 1734
Michał Kozłowski (1732) Marcin Reina Львів маслак 1734
i
Wawrzyniec Nowak (l 732) Tomasz Katarzyna Львів 27. VII. 1737
i
i
i
Mikołai Popowic (1666) Wasil Katarzina
i
i
i
Mikołay Kowal (1666) Łukasz [P]azia
i
i
i
Andrzei Uliianowski (1668) Mikołai Marina

i
i
Iakim Wolenin (1669) lacko Anna Збоїська
i
i
i
Timko Lucka (1675) Lukas Fezia

Stefan Martynista (Martinik) (1676) Stefan Nastazia 1 1679
>s
Колобуцькі Dacko Kapitan (1679) Iwan Ewa Львів 1682
Онисько Andruszko Duszyński (1679) Hreory Marina Городок 1683
1 1 1 i
Hricko Korotuszka (1680) Iwan Anna Городок 1683

і
і
Timko Drig (1685) Ferens Marianna Львів

Łukasz Bakanowicz (1685) Andrzei Marina Львів 1688
1 і
Jurko Milanowski (1685) D miter A nna 1685

і
і
Iwan Huyduk (1686) Ignaty Pałaska

Ярослава
Macko Swięcicky (1711) Andrzy Barbara Львів
s
s
o5
OJ
PQ
3
(0
:r
jн
H&
i
i
i
1 1
1 1 і
Krzysko Leszczynsky (1717) Alexander Maryanna Камянець 1723 (цехмістри)

451
Jakubek Tchorzowski (Thorzowski)
452
Jęndrzy Katarzyna Львів маслак 1714
(1710)
сn
і
Jasko Dąbrowsky (1717) Anna Львів 1726
і
Franek Sobieraiowicz (1 72 0) Błazey Zofiia Львів 1720
Щак, біля
i
i
Michał Kozłowsky (1722) Woyciech Anna
Зажесова (?)
Комажинський
і
і
Piotrek Łonczny (1724) Rafał Magdalena Радовець
Константин
i
Tomko Gutosky (1725) Stanisław Marianna Львів i
i
Jasiek Rachowicz (1725) Walenty Katarzyna Ярослав 1727
i
i
Jacek Maialowsky (1727) Jendrzy Zofia Ярослав

Dominik Komarzynski (1 73 2) Konstanty Лппа Львів маслак
i 1736
Stanisław Dziczka (1732) Dominik
С
N
Дрогобич \1736
«u
i
Jan Czerwiński (1732) Jozef Agnieszka Краковецъ 24. IV. 1737

i
i
Fedko (1669) Myc Ewa Лавчани
і
і
і
lacko Sołominik (1669) Hreori Marta

і
і
і
Fedor Arkimiewic (1674) Piotr Nastazia і

і
і
Fedor Alkumiewic (1676) Piotr Nastazia

Andriei Mędycki (1677) Iwan Marina Львів маслак 1677
і
і
Jacko Kupa (1678) Jacko Marina

Комосович Василь Ярослава
і
і
і
Semian Kondratowicz (1 67 9) Roman 1679

і
і
Wąsko Kuriłec (1681) Mikolai Marina Вороців

1685 (Василь
і
Hricko Buczko (l 681) Semian Ewa Риботичі

Щупак)
1686 (Тома
Iwasko Dutka (Dudka) (1683) Stanisław Fedora Львів 4 роки
Яновський)
i
i
Комосович Іван Iwan Medocki (1670) Iwan Marina маслак

Додаток З
Н АВЧАННЯ УЧНІВ 453
ЄР
00
О
юч
о\
ю
оо
ю
о о£
о
40 1* с
з
с2 о £о
-2 и
м ь
X рц
н
X
V о
X а
я-
X кз £
лЇҐ з ЕҐ
кв
X 40
л
с о
0ц
о
н
о
ї2
Jozef Czepił (Tomaszowski) (1687) Woyciech
1
Maryna Львів 1691
[Котович Ґжеґож]
454
1691
Krzystkof Kotowic (1691) Griger Agnyszka Львів маслак
і
Iasko Doroszewicz (1703)
С
Maryna Львів 19. IX. 1707
*—4
Котович Кшиштоф
і
і
Sobek Biliński (1707) Wawrzyniec Katarzyna Львів
Jurko Grzegorzowicz (1709) Szymon Zofia Львів 4 роки 1715 (цехмістри)
Кочанович Шимон Iędrzei Koczanowicz (1682) Symon Anna Львів маслак 1682
і
і
і
Semian (1675) Andrzy cieśla Ewa
і
і
Dmitr Nerebecki (1676) Hreori Nastazia 1678
і
і
і
Кочорович Стефан Hricko Nerebecki (1676) Hreori Nastazia
і
і
і
Samko Koltunek (1677) Wasil Katarzina

Olesko (Alexander) Brilinski (1679) Hreori Palaszka Брилинці і
і 1679
Jacko (1683) Klementi Marina Перемишль 1683
с
і
Красуцький Ян Wawrzyniec Krasucki (1677) Zofia маслак 1677
і
*—■
і
і
Michałko Krzywdowicz (1698) Andruszko Feska

Кривда Ілля Перемишля
і
Fedko Dmitrowicz (1706) Katarzyna Львів маслак
G
>—
rtі
i
Jacko Kosturowicz (1 70 8) Fedor Pazya Кожині 14. II. 1708

Нижопіль,
i
i
Piotr Wolen (1724) Mikołay Nastazyia біля

Добромиля
Яновець, біля
і
і
Steczko Kawiesky (1724) Michał Anna

Крижановський Замостя
i
Іван Iwanko Jowczyk (1727) Jan Mariana Львів 1729

i
Hrynko Skyba (Skibiński) (1729) Jacenty Katarzyna Львів 1732
i
i
Jan Iowicky (1 7 3 0 ) M aryanna Львів 1730

i
i
i
Jurko Pisankowicz (1731) Hrehory Fteodozia [sic]

i
i
i
Olesko Skibiński (1732) Jacenty Katarzyna

Додаток З
о
і
О
і
Georgi Danielowicz (1732) Fteodozia [sic] 1733
‘So
[Крижановський
і
Piotr Skibiński (l 732) Jacenty Katarzyna Львів 26.1. 1738
Іван]
i
Hrehory Podgurski (l 732) Jędrzey Anastazya Львів 22.11.1738
i
Walko Krupa (1694) Walenti Agnyszka Львів 1699
Кроґулець Войцех
1706 (Томас
Kazimirek Ożarowski (1702) Thomas Anna Львів маслак
Шинвальт)
і
Кромкевич Jasko Kromkiewicz (1729) Jan Anna Висоцько 1732
і
Вавжинець Ignacy Roszkiewicz (1729) Jan Anna 1Пйотрків і
і
і
Marcin Balicki (1 732) Jakub Maryanna 1736
і
і
і
Кропач Стефан Iwanko (1672) Chreori zolnierz Fezia

і
і
Jantek Korman (1711) Szymun Jagata Мостиська

Крулицький Шимон
і
і
Luka Krulicky (1719) Ferenc Theodosia Вербна
і
і
і
Крупович Павел Iuseph Cerkiewicz (1668) Woiciech Kobierscianka

Jan Lewkowicz (1688) Panko Anna Львів маслак 1688
і
і
Stefan Stafirik (1688) Fedor Pahałyia [sic] Мочоради

i
i
Andrzei Maximowicz (1689) Alexander Ewa Львів

i
i
Iwanko Magierowski (1690) Jan Teodora Янів

Кульпінський Іван
i
i
Jędrzei Usciak (1691) Iwan Paraszka Мацошин

Члоткевичі
i
Stefan Deiuk (1 6 9 1 ) Fedor N aztazyia 1691

0)
Iwan Kryczyn
i
Piotr (1693) Marina Висоцько

syn
[H]awriło (1665) Iwan Fedora
1
1 і
1 і
Кунашевич Іван Wasil Kowalowie (1666) Yirzi Elena маслак

і
і
і
Iwanko Koziei (1668) Hricko Zofiia

і
і
і
Lesko Serseniowic (1672) Lazar Tacia

і
Куприньович Senko Kamicz (Ochoniowicz) (1709) Pawel Oryszka Княжпіль 1710

і
і
Василь Hrynko Koprynowicz (1712) Ihnat Maryanna Скнилів

455
Куприньович
і
456
Fedko Koprinowicz ( і 721) Ihnat Marina Скнилів 1724
Филип
і
і
і
Курек Валентин Marcin Gladisowic (1674) Tomasz Nastazia
і
Hreori Dunaiewski (1696) Stefan Oryszka Львів
Anna
і
Matfiei (Wetiuko) (1697) Kasyan Львів 1700
(Popowiczka)
і
і
і
Jendrzszko Kałamundry (1698) Matfiy Anna
Курилович Теодор Ляшки, біля
і
Iwanko Kuryłowicz (1698) Wasil Femka 1704
Ярослава
i
i
ert
Senko Kuryłowicz (1699) Maryna Ляшки
1— »
Theodora i
Wasilko Gołota (1701) Paweł Ветлін 1705
(Paska)
i
i
Stephanko Staraszewicz (1703) Jan Feska Воля

i
Куфльовський Michałko Pracikowsky (1725) Błazey Marianna Люблін 1728

Антоній
і
Bartłomiey Lichołacki (1 73 2) Wawrzyniec Лппа Львів 1736
Куфльовський
i
C
Antek Inkiewicz (1730) Anna Львів 1734
сS
Яцентій
Кучинський Іван Andruszko Brozowicki (1705) Jan Anna Львів маслак 1705
і
і
Stefan Hurkulewicz (1707) Irzy Ewa Висоцько

і
Кшевецький Jasko Carykiewicz (1708) Pełachya Кривчиці 1711
’—rtі ’
с с
і
Миколай Stefanko Buczyński (Bucinski) (1714) Maryanna Бабічі 1715
—>
i
Jacko Zubik (1714) Mikołay Nastazya Кривчиці 1717

i
Jacko Biegayło (1717) Wasyli Maryanna Перемишль 1720 (цехмістри)

i
Woytek Czabanski (Sczepanski) (1705) Błazey Katarzyna Тичин 18.11. 1708

і
Кшевецький Michał Anchler (170S) Jan Jadwiga Ельблонґ 17 OS

i
Себастіян Wawrzyniec Fragowic (1707) Фриштак 1707

i
i
i
Jasko Szumski (1708) Stanisław Ланьцут

Додаток З
і
сcd
Michał Bialeczky (1716) Katarzyna Львів 1718
’— ł
і
і
Simek Ronci (1719) Michał Regina Ряшів
сOJ
[Кшевецький Franciszek Nastkowicz (1721) Anna Пшеслав 1721
і
і
Себастіян] Jędrek Nizewiecki (1731) Sebestyan Teresia Львів
Jędrzey Krzewiecky (1 7 3 1 ) Sebestyan Teressa Львів маслак 1731
і
\
Franek Minkiewicz (1732) Stanisław Agnieszka Гусов
і
Кшемінський Ґжеґож Anthoni Medycki (1686) Stanisław Zophia Львів 1689
і
Iuzeph Leonowicz (1669) Wasił Anna Біла Церква і
і
і
Chreori (1670) Piotr bednarz Nastazia Львів
і
і
і
Iwan (1675) Stefan siodlarz Mandza
і
і
невідомий (1676) Iwan Maryna і
і
і
і
Lesko Blasnik (1680) Matfiey Marina

Лазарович Теодор
і
Dmiter Sczyrba (1680) Fedor Marina Висоцько 1682

і
Iwanko Cielecki (1680) D miter Marina Винники 1680

і
і
Petro Boiko (1682) Mikołai Feska Висоцько

і
Andrzei (1686) Mikołai drukarz Fedora Львів 1689

Clementy
і
і
Mihal Climentowicz (1 686) Theodora 1686

Horodecki
і
і
і
с
Staszko Sosowicz (1683) Katarzyna
'— >
1687 (Мацей
і
Jan (1685) Walenty tokarz Marina Львів

Лебедович Марцін Вільчек)
i
i
Walenty Paluszak ( 1686) Grygier Zophia Львів

i
i
Tomek Indikowicz (1690) Jędrzei Marina Жміґруд

40
00
00
Stephanek Popowicz (1687) Stephan Maryna Львів

Левицький Пйотр
і
с
Wasil Waskowicz ( 1694) Katarzyna Львів
Левкович
i
i
Jędrzei (1692) Sawa Anna Львів

Олександр
і
Левкович Панько Łukasz (1668) Lesko [Hjalszka

457
Hreori Wolosin (1673) Andrzy Marina
458
1 і
1 і
1 і
Maxim Sawkowie (1674) Matwei Anna
і
Mihał Bilmancik (Bilma) (1675) Alexander Pazia Львів 1678
i
Hricko Cwiok (1678) Anthoni Marina Вишня 1681
i
i
[Левкович Панько] Mihaiło Makowiecki (1680) Iwan Naztazya Висоцько
i
i
Ilko Hrycczykowiec (1 6 8 1) Iwan Marina Мощона
1685 (Стефан
і
Iwanko Begieiczyk (1682) Ferens Ewa Перемишль
Ербест)
i
Fedko Taranti (1682) Taras Olena Львів 1686 (цехмістри)
i
i
i
Chreori Lołsticin (1666) Iwan Pazia
i
i
i
ЛейцикЯн Marcin Folkowic (1670) Krzistow Zofia
i
Stanisław Lickowicz (1677) Jan Nastazia маслак 1677
i
i
Iędrzei Limanowski (1680) Mikołai Regina Львів

i
i
Ленартович Лукаш łan (1669) Iuzeph Kowal Alzbita Замостя

Лещаковський
і
і
Staszko Swiatołowski (1711) Tomasz Jadwiga Львів

Бартоломей
Литвинович
і
Lesko (Netizeiczyk) (1681) Fedur Feska (Fedora) Германовичі 1683

Олександр
і
Iwanko Lipinowicz (1690) Matfiei Marina Львів 1693

і
Ліпінович Миколай Koscia Teodorowicz (1694) Hreori Ewdokia Львів 1697

і
і
Michałko Lipinowicz (1699) Matfiy Maryanna 1699

■—
і
Iwanko Dekrec (1701) Dmitr Katarzyna Львів

і
і
Hricko (1669) Lawryk Feska Яворів

і
і
і
Andrzi Gluskiewic (1674) Prokop Nastazia

і
Wasil Domański (1678) Paweł Anna Львів 1682

Лічко Іван
і
Andrzy Pankiewic (1675) Prokop Nastazia Глиняни 1679

і
і
Fedko Mihul (1680) Tymko Anna Львів

і
Iwanko Popławski (1682) Stefan Marina Львів 1685

Додаток З
Piotr Woronicz (1683) Iwan Pazyia Ясменичі 1687
1 і
і
Dmitr Thomaszewski (1687) Nastazya Львів
1— >
сrt сп
[Лічко Іван] Jurko Liczko (1687) Fedora Львів маслак 1687
і
Ignat Zaniszko (Zaneczko) (1688) Semian Marina Яворів 1691
і
і
Lesko (1690) Jacenti slusarz Marina Львів
і
і
Piotr Szykuła (1727) Jacenty Anna Ярослав
Ewa (Fteodora
і
і
Лободзинський Iwaszko Putyczko (1731) Łukasz 1734
[sic])
Петро
Н АВЧАННЯ УЧНІВ
Staszko Krysczynski (Kryczynsky)
N
1-і(
Anna Львів
►
1735
—
(1732)
і
і
Jasko (1708) Mikolay і 8 . 1 .1708
Судова
і
Antoni Micegalski (Micygalski) (1710) Matyasz Zofia 1713

Вишня
Судова
і
і
i
Antoni (1715) J7J5

Вишня
і
Jasko Czyzowski (1716) Czyzowski Львів
1
1 i
Szymek Pasternak (1719) Andrzy Regina Львів I 1722

Лое Франциск
i
Jasko Kukowsky (1722) Kasper Katarzyna Львів 1725

i
Jan Ofman (1723) Daniel Anna Кажешув 1725

Прусани,
i
Symon Zwinierzewicz (1723) Wawrzyniec Zofia біля Бреста 1723

Литовського
i
i
Woytek Pukawsky (1725) Mikołay Marianna Львів

i
Jendrek Pukawsky (1728) Mikolay Marianna Львів 1728 (?), 1731

i
i
Лозинський Mihaiło Łoziński (1690) Jacenti Teodora Львів

і
Григорій Iwanko Olubeiko (1690) Hreori Naztazyia Городок 1695

Лукашевич Василь
і
Hricko Fedina (Fedynia) (1690) Matfiei Xenka Бобровки 1691

459
і
Iwanko Łukaszowicz (1691) Łukasz Paraszka Львів 1696
460
Пралковичі,
і
Piotr Leh (1691) Alexander Marina біля 1693
[Лукашевич Василь] Перемишля
і
Maxim Kuszko (Koszycki) (1692) Theodor Ewa Висоцько 1696
i
i
Roman Wuik (1694) Semian Nastazyia Ветлін
i
i
Stefanek Bednarski (1698) Jendrzey Anna Городок
i
Лукашевич Іван Łukasz Bilochus (1708) Stecko Ewa Ветлін i
і
і
і
Ostafiei Buhowski (1669) Sidor Ewa
і
і
і
Piotr Bahuiski (1670) Sidor Fezia

Iwanko Beznosko (Beznoskowicz) Ferenc
і
і
Nastazia 1678
(1676) (Theodor)
і
і
Hricko Bahowski (1677) Sydor Feodora 1679

Лукашевич Панько
і
Lesko Orodecki (Prosiak) (1678) Wasil Malanka Львів 1682

і
Wasil Iwanowicz (1682) Iwan Marina Львів 1686

і
і
Iwasko Nilek (1684) Theodor Haska Львів
сn
00
00
1
VO
Wasil Gratkiewicz (Gradko) (1685) Fedora Львів

і
і
Lesko (1688) Iwan z Poo rylec Anna Погорільці

і
Wasilko Drumielecki (1698) Jan Anastazya Львів 1699

і
і
Лукашевич Прокоп Matfei Trucyna (1689) Iwan Naztazya Воблін

і
і
і
Лукович Ян Voiciech Rurant (1669) Bartosz Regina

Любачовський
і
Jacko Lubaczowski (1682) Stanisław Nastazyia маслак 1682

Станіслав
Любоємський
і
Jaszek Kozłowski (1732) Marcin Anastazya Буськ 1735

Анджей
і
і
і
Wawrzyniec Banah (1673) Iakup Katarzina

і
і
і
Ляндольт Каспер Ian Reskowic (1675) Stanisław Zofia

і
Symon Domaracki (1677) Stanisław Zofia Ленчна 1679

Додаток З
Efrem Szyszmik (1681) Jakub Anna Ґданськ 1682
[Ляндольт Каспер]
1 і
Symon Kowalski (1 6 8 2 ) Woicieh Regina 1682
Ляхович Олександр Eliasz Kocorowicz (1693) Stefan Marina Львів маслак 1693
1679 (Ґабріель
і
Iwanko Lahowicz (1679) Ferens Anna маслак
Ляхович Ференс
1679 (Ференс
і
Alexander Lahowicz (1679) Ferens Anna маслак
Безноскович)
і
і
Kazimirz Sikorski (1677) Blazey Anna 1680
Блоня, біля
і
Symko (Symon) Sennica (1679) Irzy Zophia 1682
Малеховський Перемишля
(Цюрка) Іван і 1684 (Іван
Stephan (1680) Semian piwowar Anna Львів
Семянович)
с
Ą
і
і
Stephan Bielański (1686) Maryna Яворів
і
і
і
Iwanko Barczyk (1678) Iwan Theodora

і
і
Iwasik Terefirka (1681) Sawka Marina Городок

Коритники,
Малик Іван
і
Pilip Kupron (1707) Ignacy Maryna біля 16. II. 1714

Перемишля
i
i
Staszko Mroczkiewicz (1715) Jan Regina Ярослав

i
Kaziemirz Bobrowicz (1711) Piotr Teresa Львів 1716

і
і
Малицький Людвік Szymek Par tyka (1718) Jan Agneszka Соботка

і
і
Maciek Ozmolsky (1722) Jakub Zofia Львів

Малицький
i
Jusko Kubczak (1708) Jan Teresa Львів 1711

Станіслав
і
і
і
KrzistofDrenga (1671) Krzistof Malgorzenta

і
і
і
Малковський 1Matiasz Drenga (1675) Krzistow Malgorzenta

і
Франциск Mihal Turobolski (1 6 9 4 ) Walenti Agnyszka Львів 1694

і
і
Krzysztof Warszawski (1695) Jakub Львів

46 1
Маркович Григорій Semian Ciumik (1672) Matias
1
Katarzina
1
462
1 і
Iwanko Paszkowski (1698) Pantelemon Feska Львів 1701
і
Iwaszko Cudnik (Studnik) (1701) Tomas Maryanna Львів 1704
Васіруськи
і
і
Marcin Fedorowicz (1703) Woyciech Anna (?), біля
Мартинович Кросна
і
Григорій Iwsko Petyszczak (l 70S) Iwan Feska Львів 17 OS
і
Anthoni Studnik (1706) Thomas Maryna Львів і
і
і
Ilko Dankiewicz (1707) Paweł Olena Львів
і
Jacko Szpak (1715) Maycher Katarzyna Пілзно 1715
Iwasko Bierecky (1721) Stefan Hanna Львів і 1724 (цехмістри)
і
і
і
Маруся Яцентій Yiendrzy Yiendrzeiowic (1666) Yrzi Olena

і
і
Масляновський Ян Michałek Buczaczky (1709) Stanisław Pasia Борки

Маховський
с
і
Antoni Kołaczkiewicz (1711) Teresa Львів 1715

Казимир
Мацина Миколай Iwasko Macyna (1684) Mikołay Jadwiga Львів маслак 1684
і
Stecko Aswadur (1681) Bogdan Feska (Fedora) Львів 1685

і
Jacko Araucz (1682) Jacenti Katarzina Львів 1685

і
Petro Buratinski (1685) Jacko Naztazya Львів 1690

і
Jurko (Irzy) Caryk (1686) Andrzy Ewa Перемишль 1690

і
і
Iwanko Janusczak (1689) Piotr Fedora Янів

і
і
Matfiei Wiecziurko (1690) Jakym Marina Висоцько

Медицький Андрій
і
Dacko Trzykxyn (Brykcyn) (1691) Bazyli Anna Ляшки 1694

і
Senko Nehrebina (1692) Jacenti Anna Ляшки

і
Iwanko Hodzicki (1694) Jacenti Paraskowia Львів 1697

і
Piotr (Capinski) (1695) Hreory Anastazya Вороців 1699

e
Jurko Berliniec (1697) Ą Maryanna Львів маслак 1697
і
і
Ilko Petryszka (1702) Iwan Feska Львів

Додаток З
і
Маско Garczula (Struzewski) (1702) Sobestyan Anna Львів 1705
і
і
Janko Protaszewicz (1721) Bazili Anna Львів
і
і
Iwanko Radosicky (1722) Hrehory Ewa Сянок
i
Danko Deineka (1723) Staszko Helena Львів 1725
i
Jan Lubaczewsky (1723) Theodor Anastazia Львів 1725
i
i
Iwasko Tyczy nsky (1724) Eliasz Eva Ясниська
i
Медицький Антоній Iwanko Hawruskiewicz (1725) Bazili Anna Ясниська 1727
Stefanko Waskiewicz (Kolonczak)
i
Bazyli Taciana Висоцько 1730
(1727)
i
i
Michalko Mihalewicz (1729) Lazar Paraskiewica Львів
i
i
i
Iwaszko Moskal (1730) Demiian Anna i

Jacko Gursky (1730) Semion Maryianna Львів 1734
i
i
Iwanko Kupczak (1731) Stefan Fteodozia [sic] 2 роки

Медицький
i
i
Janko Szmerzeczansky (1730) Stanislaw Zofiia Рогатин

Олександр
і
і
Jentrek Kasicky (1709) Piotr Zofia Ярослав

Мілінґ Кристіан Juzef
Woytek Pawlikiewicz (1710) Barbara Львів маслак 1710 (цехмістри)
Pawlikiewicz
Olena
i
Wasil Lisniowski (1684) Maxym Янів 1687

(Ustiana)
Міляновський
і
Domitry Jurkiewicz (17 12 ) Jan M aryanna Знесення 20.Х. 1712

Андрій
і
Łukasz Mormicky (1721) Theodor Marianna Львів 1724

Jan Milanowski (17 32 ) Jędrzey Helena Львів маслак 1734
с
і
Mihałko Selewoda (1694) Katarzyna Львів 1698

Stecko Dobranski (1695) Jędrzey Hanna Львів 1699
с
£
J
4Q
СQ
Iwaszko Zahasyło (1698) Lu czka Maryna Комарно
1
э »:a
5? 'lf1.
t С-
H сЭ
4 J
1 1 i
Jendrek Zienkiewicz (1700) Jacenty Pałahya Львів 1703

Lesko Szczupakowski (1703) Stephan
1
Anna Вітиск
1
463
і
Maciek Nicygalsky (Micygalsky) (1729) Matiasz Marianna Вишня 1732
464
*
і
Міциґальський Maciek Szeremcha (1729) Woyciech Львів 1729
Sr
H
■So
і
Антоній Jędrek Baworowski (Pawłowski) (1732) Grzegorz Reina Львів 1735 (цех)
і
Joztf Micygalsky (17 32 ) Antoni Maryanna М альниці 1732
і
і
ел
Молкон Якоб Szymek Brzeziński (1704) Ewa Львів
і
і
Szymen Gołembiowicz (1698) Matyasz Katarzyna Каньчуґа
і
і
Wawrek Budziński (1706) Jan Katarzyna Львів
Моранський Ян Kuba Sadkowski
i
Paweł Helena Сянок 1711
(Jakub Wrobeł) (1708)
i
i
i
i
i
Sobek Teresko
Jan Elzbita Львів
1
1685
(Marcin Tereszenko) (1680)
Мрозик Блажей
і
і
сл
Marcin Tereszeiko (1681) Elżbieta Львів
i
i
Mikołai Węgrzynowski (1685) Woicieh Barbara Замостя

i
i
Мрозик Ян Woitek Cekowicz (1680) Matiasz Katarzina Львів

і
і
і
Karp Ołówka (1665) Н ота Kristina і

і
і
Iwan Kuten (1668) Mikołai Tanka

і
і
Муха Гарасим Lesko Bohenko (1671) Alexander Katarzyna 1681

і
і
і
lacko Iartis (1671) Martin Tatianna

і
і
Wasil Drzygalik (1683) Hreori Xienia Роєсна (?)

і
Iwanko Duszyński (1678) Hreori Marina Городок 1684

1684 (Василь
і
Senko Turczynsky (1681) Iwan Оіепа Львів

Клімунтович)
Наливайко Василь
і
і
Senko Drąznik (1683) Fedur Marina Львів

і
Mikołai Bury (1686) Fedko Anna 1687

Ярослава
Негребецький
і
і
і
Simon Stefanowie (1670) Lazar Regina

Войцех
Додаток З
і 13. II. 1708
і
Недомуркович Fedko Januszewicz (1705) Jacenty Xenia Львів
(Франциск Ербест)
Захарій
і
Hrycko Kisiel (1705) Fedko kramarz Haska Висоцько
i
i
i
Stanisław Gensiorowski (1665) Woiciech Anna
і
і
і
Iakop Zarucki (1666) Tomasz Zofia
Незґаля Войцех
і
і
і
Woiciech Przyworski (1668) Krzystoph Katarzyna
і
і
і
Iakop Calbrat (1672) Woicieh Regina
і
і
Незґаля Себастіян Simon Dicki (1672) Krzystow Dorota і
Нижанковський
і
Iwanko Hawrys (Awryszewicz) (1686) Iwan Tacka Нижанковичі 1690
Андрій
і
і
і
Нізинчик Станіслав Ian Lozycki (1667) Woiciech Regina і

Tomek Nowakowicz (1691) Marcin Anna Мостиська 1694
і
Новакович Юзеф Jan Oleszycki (1694) Stanisław Iadwiga Міскіш 1698
і
і
і
і
Maciey (1 7 0 7 ) 1707
Mikołay Zalski (1665) Demian Regina
1
1 і
1 і
Matiasz Głusza (1679) Sobestian Magdalena 1682

Ножискевич Ґжеґож Jacub Norzyskiewicz (1681) Griger Regina Львів маслак 1684
1 6 8 7 (Войцех
і
Woitek Kupczak (1683) Symon Dorota Львів

Коздрай)
с
і
і
Jan Wierzbicki (1688) Marina Львів
»—>
Ножискевич Якоб
і
і
Kasper Kusnirczyk (1693) Matiasz Regina Перемишль

і
і
Облоґович Яцентій Semen Bryl (1681) Andrzei Nastazyia Клинів

і
Franciszek Palaczkowicz (1711) Marcin Krystyna Львів 1 рік

і
і
Jozef Michalsky (1718) Matiasz Katarzyna Крожув

i
Оґризкевич Шимон [Antek Rutkowsky (Rudkowsky) (1723) Woyciech Anna Радомишль 1726
Jozef Ogryskiewicz (1725) Symon Katarzyna Львів маслак 1725
i
i
Maciek Jasinsky (1729) Stanisław Zofia Львів

465
Jan Lozański (1679) Łukasz
1
Katarzyna 1681
466
1 і
Tomek Gładczyk (1680) Thomas Katarzyna Львів 1681
Ожаровський
і
і
Jasko Zdukowicz (1684) Piotr Reina Львів
Томаш
i
i
Paweł Suchowiszczek (1686) Wasil Katarzyna Львів
i
i
Jan Pawłowski (1689) Piotr Agnyszka Львів
Ожехович
i
i
i
Jacko Głębowicz (1683) Symon Katarzyna
Кшиштоф
і
Ожехович Станіслав Piotrek Dutkiewicz (1695) Bartłomiey Maryna Львів 1697 (цехмістри)
і
і
Олегович Матій Fedor Iakubowic (1671) Andrzy Anna Воля
і
і
і
Ab rany Świec (1666) Lesko Femka

Awriło Truskowicz (1678) Hreori Marina Нижанковичі і 1680
і
Iurko (Iwanko) Oleski (1681) Wasil Nastazya маслак 1681
і
Fedko Muławka (1681) Ihnat Paska Львів 1684

і
і
Philip Sumerda (1682) Iwan Anna Львів

Олеський Василь Fedor Oleski (1687) Bazyli Nastazya Львів маслак 1687
і
Iwan Romanowicz (1687) Hreory Eudoxya Городок 1688

і
і
Mikola Kulczycki (1688) Mihal Marina Львів

і
Iwanko Kozuszko (Kozuszek) (1698) Stefan Tatyanna Львів 1698

і
і
Stephanek Kulikowski (1703) Mikolay Anna Львів

і
Fedko Sawicki (1706) Alexander Paska Львів 1707

і
і
і
Fedor Skniłowski (1670) Dmiter Marina

і
і
і
Daniel Ipsowic (1672) Marina
es-
і
і
і
Timofy Kozy (1675) Ferenc Ewa

і
і
d
Piotr Alszynowski (1677) Tucha Городок
Олеський Іван
і
Stanisław Oleski (1677) Regina маслак 1677
rt сrt
і
і
Ignat (1677) Wiwan mielnik Xienia Вишня

Тулиглови,
Iwanko (1679) Jan mielnik
1
Kxienia
1
біля Вишні
Додаток З
Hricko (1680) Iwan Marina Городок
1 і
1 і
Iwanko Hłoszko (1681) Iwan Matrena Вишня
і
Mikolai Oleszycki (Oleski) (1682) Jan Regina маслак 1682
Риботичі, біля
A
»4-
cd
X
і
і
[Олеськиі Iwanko Iwanicki (1683)
і----- і
Jan Orina
Перемишля
і
і
Michalko Beliczka (1683) Lazar Theodora 1683
і
і
Jakub Duda (1684) Woycieh Reina Львів
і
Andrzei Czarnopyski (1689) Jakub Anna Львів і
і
і
WoytekWoynarowicz (1702) Jan Jadwiga Львів
с
cd
Jozef Rybicki (Rybecki) (1690) Agnyszka Стрий
'—
1694
>
Jan Oleiarczyk (1693) Woicieh Anna Галич 1694
A
*X
>s
1 1 і
і
U
Jasko Gagar (1700) Krzysztof Katarzyna Пшеворськ
Tomek Mrowski (1703) Thomek Helena Перемишль
1
1
Antoni Dlugoszowicz (1709) Walenty Zofia Львів маслак 1711

i
i
Andrzek Audyszewicz (1714) Woyciech Katarzyna Львів

Fransua
Thomas May (1684) Marcin Ряшів
1
1690
(Sczęsna)
Symon Adamkowicz (1688) Jakub Zuzanna Львів 1692
o
A
U
X
cd
cd
’S
X
OJ
<
>x
U
Woitek Brożek (1692) Woicieh Regina Львів 1698
Krzysztof Gada (1693) Krzysztof Katarzina Львів 1698
1 1 1 i
i
Kazimirz Janczura (1701) Krzysztof Regina Львів

i
i
Macko Kasprzak (1703) Woyciech Dorota Львів

i
i
i
Kostanti Wierci (1675) Iacenti Elena
O
*
X
X
cd
В
>s
і
і
Jędrzy (Baczyński) (1676) Sawka Maryna

*
Опаловчи
i
i
i
Matiasz Solski (1668) Wawrzyniec Iadwiga

Валентин
467
Опаловчик
468
Iuseph Zuchowicz Matiasz
1
1
1
(1668) Anna
Станіслав
о
Semko Mesy pot (1718) Alexander Hanna Солонка 1722
CU
W
Осипович Семен Demion Ferko (1719) Bazyli Pałahia Висоцько 1722
l
s
Misko Hue (Huk) (1722)
1-4
Xenia Висоцько 1726
i
Осипович Стефан
Oі i i
Michalko Szemelowski (1695) Bazyli Maryna Дрогобич
і
і
Jozef Janowski (1686) Tozef Regina Ярослав
і
Marcin Pozdrayski (1686) Irzy Zophia Львів 1689
Katarzyna
i
Marcin Miskiewicz (1688) Tomas Кросно 1692
(Marina)
i
i
Marcin Fiiałek (1690) Marcin Regina Сокольники i

Jan Wyszyński 1691
( ) Sobestian Anna Львів 1695
i
i
Alexander Zaliaski (1692) Marina Немирів
•—
i
Matiasz Jandowicz (1692) Katarzyna Журів 1693
§i с
Павінський Анджей
Jan Sikora (1694) Kazimirz Львів
1
Katarzina 1697
JuzefHrysczynski (1695) Mikolai Anna Львів маслак 1695
і
і
Pawel Jamrozki (1699) Franciszek Agneszka Рясна
c
і
і
Łukasz Prohnicki (1701) Oryska Пелнаричі

Jasko Hrusciełowicz (1705) Stanisław Jadwiga Львів маслак 1705
i
Woytek Stasiński 1705)

( Woyciech Anna Львів 1705
Stanisław Pawinski (1706) Andrzy Jadwiga Львів маслак 1706
с
i
Wawrzyniec Niespokoyny (1710) Anna Шміґель

Павінський
i
Bazyli Romanowski (1732 ) Jan Anastazya Л яш ки 20. V 1737

Пантелеймон
і
і
Jurek Bokonowicz 1703)

( Jakub Katarzyna Львів
і
Павлікевич Каспер Misko Łukowski (1708) Szymon Krystyna Замостя

i
і i
Łukasz Balowski (1712) Łukasz Barbara Лежайськ

Додаток З
[Павлікевич Woytek Ciemiezkiewicz
і
Krzystof Katarzyna Львів 1722
Каспер] (Ciemieckiewicz) (1720)
с
і
і
Jozef Brzozowski (1686) Katarzyna Львів
Zofia
1—> Ui
Matiasz Pozdraiski (1688)
N
Львів 1691
>4
(Magdalena)
i
Jendrzei Miedzwiecki (1698) Alexander Regina Львів 1701
Павлікевич Юзеф
Kasper Pawlikiewicz (1698) Juzef Barbara Львів маслак 1698
i
Ludwik Malicki (1701) Woycieh Katarzyna Львів 1705
Jan Pawlikiewicz (1704) Jozef Barbara Львів маслак 1704
i
i
Szymek Sitkowicz (1704) Matyasz Regina Мостиська

Панчукевич i
i
Ferens Ciepiesowski (1684) Cosma Anna Львів

Григорій
і
і
і
і
і
і
Teodor(1678) Iwan krupiarz Marina Перемишль 1679

Панчукевич Іван
i
Iwanko Prohowniczek (Jowicz) (1679) Mikołai Zophia Львів 1679
i
i
i
Stefan (1682) Hreori safianik Ліско

Валява, біля
I
Панчукевич Панько Hreori Misienczyk (1689) Jacko Fedora

1
Перемишля
і
і
lacko Jurkewicz (1701) Mikolay Maryna Львів
і
і
Iwanko Żyliński (1701) Antoni маслак 30. X. 1707

і
і
Sobek Janiszewicz (1703) Jakub Jadwiga Тучець

i
Fedko (Ferenc) Panczukiewicz (1707) Iwanko Helena Львів 1707

i
i
Панчукевич Стефан Lesko Białokwiatowicz (1 70 8) Tomas Львів 8 .1 .1708

i
i
Jacko Ternawsky (1709) Maxim Xenka 1709

Wasil Orłowski (1710) Zacharyasz Marina Жовква
1
cO
Wasil Gołembiowsky (1711) Andrzy Helena Львів маслак 1711

i
i
Jacko Bernadyn (1713) Bazyli Anna Львів

i
i
i
Пасник Марцін Andrzei Rawski (1668) Bartosz Regina

469
Iwanko (1693) Semian kołodziei Marina Янів
470
1 і
1 і
Tymko Kasczuk (1697) Iwan Pazia Янів
i
i
Паснікевич Василь Stanisław Kobylnicki (1697) Jacenty Anna Яворів
i
i
Tymofey Sowałdowicz (l 701) Jan Pałahya 1701
i
Jacko (1702) Jacko bednarz Oryszka Янів 30. VII. 1708
i
i
i
Kostka Capkowic (1666) Andrzi Anna
і
і
і
Fedko Czysz (1667) Thomasz Talya
і
Hrycko Perecięczkowicz (1668) Roman Oryska маслак і
і
і
і
Semian Dmitrowic (1673) Dimitr Marina
і
і
і
Iacenti Litwinowie (1673) Mikołay Nastazia

Fedko Gródecki (1679) Clementi Feska Городок і
і 1681
і
Michaiło Тора (1684) Gabriel Ewa Львів

Pantalemon Paśnikiewicz (1684) Hreory Theodora Львів маслак 1684
i
i
Misko Piliszowicz (1706) Semian Maryanna Львів

i
Andruszko Spaszuk (Paszuk) (1707) Jędrzey Ewa Львів 1711

i
Wasilko (Hryniewicz) (1711) Andrzy Maryna Львів 1718

Паснікевич
i
Antoszko Czupiek (1711) Kostanty Maryna Львів 1715

Григорій
i
i
Andrzy Horodecky (1715) Hrehory Nastazya Львів

i
Lesko Medyński (Medicky) (1716) Kostanty Marina Львів 1720

Pietrko Staromieysky (Staromisky)
Jan Marta
1
Львів
<N
cT>
(1716)
Dmiter Chodnicky (1721) Wasil Anna
1
Львів
1 i
Hrycko Kamieniecky (1723) Semion Anastazia Львів 1726

i
Wasil Sidor (Sydorowicz) (1724) Hrehory Paraskiewia Страдч 1727

Керниця, біля
i
i
Jan Skocky (1727) Theodor Anna

Городка
і
Ewstafiy (Stanisław) Sydorowicz (1728) Hryhory Paraskiewia Острів 1732

с
і
і
rt
Andruszko Kacabanowicz (1729) Myrina Ветлін (?)
1—
Додаток З
>
Pawło (1730) Roman Maryanna Львів (?)
[Паснікевич
1 і
1 і
Iwaszko Warsziło (1730) Hrehory Maryianna Висоцько
Григорій]
tn
і
Piotr Strużek. (1732)
1?
Anastazya Яворів 1736
i
i
i
Fedor(1667) Iarymko Paraskiewnia
і
і
і
Chricko Miseyko (1670) Kostanti Marina
і
і
Lesko Czarny (1678) Paweł Ewa 1682
Bazyli (Wasil) Paśnikiewicz (1678) Jan Zophia Львів маслак 1679
Timofiei
i
Stasko (Ewstafiei) (1681) (obywatel Naztazya Львів 1685
Krupiecki)
Паснікевич Іван
Tymko (Thomas) Paśniki ewicz (1681) Jan Zofiia Львів iмаслак 1683
Hawriła Jasiński (1686) Thomas (solarz) Nastatzya Львів 1690
i
Michał (Rosołowicz) (1687) Ferens łucznik Ewa Янів 1691

i
Wasil Eska (Maczkowski) (1688) Matfiei Aska (Ahawia) Янів 1693

i
i
Misko Piwowar (1692) Iliasz Marina Велике Поле

i
Iwanko Kulnicz (1693) Jan Anna Янів 1697

i
Antoszekjaport (Malski) (1697) Semian Paraszka Вишня 1701 (цехмістри)

Висоцько,
i
i
Wasil Suhozyk (1690) Fedur Małanka

і
Wasil Kulik (1692) Ferens Barbara Львів 1695

i
Piotr Kurnik (Kornik) (1692) Paweł Anna Львів 1696

i
Jacko Kozieyczyk (1696) Demian Ewa Львів 1700

i
i
Паснікевич Панько Iwanko Swicki (1698) Łuczka Maryna Львів

Iwanko Jankuszewicz (Januszewicz)
i
Jacenty (Ksenia) Львів 1704

(1700)
i
Iwanko Kuniacht (Kunaszewicz) (1704) Anna Львів

G 1709
i
Senko Dankiewicz (1707) Jan Maryanna Львів 1709

i
Petro Dankiewicz (1707) Jan Maryanna Львів 1707

471
і
Jacko Hutnicki (1708) Hrehory Maryanna Риботичі 1711
472
і
Petro Szczupak (Szucki) (1708) Teodor Paraszka Львів 16. V. 1712
i
Iwanko Szucki (Szczucki) (1711) Stephan Orynka Перемишль 1714
i
Stefan Horak (1712) Wasil Paraszka Городок 1714
i
Piotrek Wykrzta (Krzyżanowski) (1714) Semian Anna Львів 1720
i
i
i
Jacko (1716) Teodor Ярослав
i
Stefanko Pruchnicky (1720) Piotr Hanna Львів 1721
i
Tymko Carnukowoł (1721) Iwan Oryska Грибовичі i
с
i
[Паснікевич Fedko Fedaniec (1721) Nastazia Грибовичі 1724
i
i
Панько] Kost Wetliniec (1721) Jan Marianna Маковиська
i
i
i
Iwanko (1724) Jakim Anastazia i

i
Andrek Medicki (1725) Martin Theodozia Перемишль

Hrynko Warszało (1727) Hrehory Marianna Ветлін 2люки 1730
Fetko Węzychowsky (Kozuchowski) wielebny ociec
i
Mariana Львів 1732

(1729) Bazyli
2,5
с
Stefan Lewicky (1730) Anna
1
Ярослав
>—■»
роки
і
Michalko Nosal (1732) Marek Ewa Львів 1735

i
Matfiei Samafwał (1692) Stefan Marina Медика

і
Iwanko Makaruh (1697) Laurenty Maryanna Городок 1702

і
і
Andruszko Niznik (1697) Fedor Feska Городок

3 або
і
Lesko Niznik (1702) Ferens Feska Городок 3,5

Паснікевич Тома
роки
3 або 4
i
Antek Berynda (1703) Iwan Haska Городок

роки
i
Michał Korniak (Kornak) (1706) Fedko Maryna Маковиська 1710

i
i
Michalko (1710) Stephan Maryanna Ветлін

Додаток З
НАВЧАННЯ УЧНІВ 473
'с Г
а
§
X А
пі и
А А
нн
О
а
2 г*
гО тЬ ю
оо
Г\
00
00 о 00 00
40 V© чо 40 40
*
А
О О
Он З
$ о
в А
л
со
З о
с>ч (П N
Й-
'йй> О
«» сй
<
8 )5
О
І
* * І
щ
с о>
>ч
N <-С
1-4 с о о
і І
с <и
О)
и є м
о»
Цн £•
го 04
І> <ч
І> 00
40
о>
о є
00 з 00
40 с
40
£ 3)
з
40
00
с00-1 З 40
І 40 є
С и
С
N
и
0 3) О Я п
&
л : м "ТЗ
0 £ з
& Цн м
00
о
е
о
с 1
Й •8
в
1
о
•4-*
>ч
<3
І
’й
£
о
£
з « І
»аX
> «
я* о
>е З
X
А 5§
и <
А
0о0 А Їґ
и
д .Й
О
и
5
А
З со
< §И О
Он
5? <и а>
Н
О)
Е с с Е
Iwan Hudak (1686) Hrycko Ewa
1
1687
474
Ярослава
і
і
Matfiei Popowicz (1688) Mikołai Xenia Ляшки
[Петрович Данило]
і
Fedko Krzywda (1690) Mikołai Ewa 1691
Ярослава
i
Jędruszko Żakowski (1692) Teodor Ewa Ветлін 1696
i
i
Wasil Nikrasewic (1670) Chreori Elzbita Львів
Петрович Прокоп
і
Hricko Kuharz (1676) Paweł Marta Львів 1679
і
Mikołai Ciepło (1678) Semian Anna Львів 1682
Петрович Стефан
NO
00
Paweł Piotrowicz (1687) Stephan Maryna Львів маслак

Красноброд і
Петрусевич Мацей Sebestyan Karkowski (1732) Woyciech Anna 28. XII. 1737
(Польща)
і
і
Пєсє Бернат Piotrek Kuzmiey (1713) Łukasz Nastazya Жовква

Jakub Kobiecki (1697) Szymun Katarzina Львів маслак 1697
Пєховський Ян
nс
і
і
Jasko Thomaszewski (1699) Maryna Янів
'— >
i
i
i
Michał Doszkewski (1703) Grzegorz Ярослав

Каньчуґа
i
Піщимонка Блажей Maciek Jasiński (1716) Jedry Reina 1718 (цехмістри)

(Польща)
Остров, біля
і
Піщимонка Bartosz Zygadło (1678) Jakub Zofiia Каньчуґи 1680

Вавжинець (Польща)
Thomas Pisczymąka (1687) Wawrzyniec Anna Львів маслак 1687
NO
00
00
Paweł Pisczymąka (1688) Wawrzyniec Anna Львів маслак

i
i
Łukasz Skibicki (1703) Sobestyan Anna Жовква

Піщимонка Войцех
і
Jusko Nizankowski (1732) Franciszek Agneszka Львів маслак

Подбжезняк
i
i
Станіслав Jendrek Lisowicz (1695) Jan Barbara Львів

Додаток З
PQ
CQ
Błazey Pisczymoka (1698) | Wawrzyniec Anna маслак 1698
4
і
cq
PO
Sobestyan Skrzyński (1703) Krzysztof Anna 1703 (цехмістр)
3 або 2
cq
CQ
[Подбжезняк Bartek Cwiło (1703) Jakub Dorota 1705
роки
Станіслав]
Jędrek Szymszankiewicz
CQ
CQ
Jan Reina 25. XII. 1712
(Szymankiewicz) (1708)
і
і
s
X
Woy tek (1709) Marcin kowal Katarzyna
X
X
Dmitro Myszopyt (1707) Alexander Anna 1711
i
i
Iwaszko Polanski (1708) Klementy Nastazya
s
Полянський Георгі
і
і
Jurko Werchun (1711) Prokop Anna

і
і
U u 3 3 <
1* o PO CQ P0
о g CQ CQ CQ
Michalko Hardykiewicz (1714) Irzy Fruzyna
Л
Wasilko Nahubczyk (Nachybczuk)
і
w
Полянський Іван Bazyli Anna 1715
(1713)
Полянський
і
і
’S
Fedko Łyżnik (1730) Jakim Maryianna
Костянтин .2
Andrzei Prokopowicz (1686) Andrzy Nastazya маслак 1686

2
1
>s
'S .'S
Прокопович Андрі Iwanko Muha (1692) Arasim Fedora 1693

З 3 3
.2
'S
Kostanty Prokopowicz (1717) Andrzy Ewa маслак 1717

Прухницький
i
i
Piotr Scirecki (1671) Stefan Kacka

Стефан
і
і
Й
к
Woytek Pruchnicki (1707) Jan Oryszka

2
і
Franek Szafrankowicz (1707) Woyciech Agneszka 1710

2
Jasek (Jan) Buynowski (1707) Dominik Raina маслак 18. VIII. 1707
4
§
=
і
і
Прухницький Якоб Stefan Wyzycki (1708) Stanisław Anna

u
2
E 3 4 3 £
1 ’S ‘3 3 о
<
і
і
Bartek Spiłowsky (1709) Jakob Agneska Щебжешин

1717 (Казимир
3
.2
і
'S
Paulim Kupczak (1714) Jan Teresa

Скшекевич)
475
Antoni Wiliński (1715) Piotr Kostancya Ярослав
1
476
Пташкевич Василь
1 і
Ilko Kosciewicz (1717) Symion Anastazya Львів 1722
і
і
і
Dmiter Susko (1675) Semian Marina
і
Arasim Semiginski (1677) Iwan Połonka Войнилів 1679
i
Łukasz (1682) Semian rurmistrz Anna Перемишль 1682
i
Roman Burkowi cz (1685) Roman Fedora Перемишль 1685
Пташкевич
Jan Ptaszkiewicz (1687) Hreory Maryna Львів маслак 1687
Григорій
nс
i
Ilko Kulczycki (1691) Anna Львів 1691
1—»
Bazyli Ptaszkiewicz (1701) Hreory Maryna Львів маслак 1701
i
Wąsko Dobromilski (1704) Piotr Katarzyna Перемишль 1705
i
Stephanek (Buczaczky) (1706) (Stanislaw) (Pazya) i
i 1709
i
Piotr Korendowicz (1695) Theodor Maryanna Городок

і
Jendruszko Tuczynski (1698) Hryhory (Maryna) Львів 1702

і
Konstanty Gawenda (17 03 ) A ndrzy Maryna Львів 1703

i
i
Kuzma Balcerowicz (1705) Daniel Katarzyna Ліско

i
i
Andruszko Topolski (1708) Grzegorz Reina Львів

i
Hryhory Kruwnicki (1710) Theodor Anna Перемишль 1710

Пташкевич Іван
i
i
Jendrzy Krasowski (1710) Alexander Palahyia Перемишль

i
Paweł (Baraniecky) (1710) (Gabryel) (Ahafia) Перемишль 1711

i
i
Juzef Maydanski (1711) Adam Ewa Замостя

Piotrek Ptaszkiewicz (1712) Jan і Львів маслак 24. X. 1712
і
Misko Grodecky (1720) Piotr Marianna Львів 1721

Alexander Ptaskiewicz (1721) Jan Anna Львів маслак 1721
і
і
і
Пуза Станіслав Tomko Baran (1668) Woiciech Regina

і
і
і
Hricko Lewkowicz (1668) Eliasz Marina

і
і
Пурпура Миколай Iurko Bulinski (1669) Iwanko Nastazyia

і
і
Kostanti Wisinski (1670) Dmiter Feodora

Додаток З
Н А ВЧАН НЯ УЧНІВ 477
Г\
л . к
« Я’ •—І
^ я
00 ^
00 «а о
т * о
00
ю 2 с5 ю
о< «СЗ
V© 0)
о <
и
2 (П
о О Я"
О « 2 а я
< X
О о **
Л
о, га < \ о.
‘3 о о
н си а> § Он л
и & Я V© * Є*
с
с N
с С с в 43
ьг ріЗ &> І с
дЗ &
£*н Рн 2 І- р4 N <
с о о
.-м
< с N
о 1> Б сл
о»
£ й
00
С<1
о\
ГЧ £о
ю ГЧ) г-
Я«л £ 00
И С ю
00
о> &*
о 43 'Л Л
Лсл ЇСЛ
00
св
Є о
N
43
З
з О
о
Ьн
л43 <и ьс
>. '
І 5
£
О
З Я Ж о,о о
00 Ин
о
«Н
00
о 0 0
мс
о о с о
ми
мс с моОч О м
с
л
5
О) \-> *3 ь
1 1 № 00 Иц 5 Я
а
оа< н.
о
Я >
я о.
Е <
2 »
я
л
О, Я
>ч л
е ЕГ *
Он X
>
я
£
Mikolai Nekreszowicz (1688) Daniel Fedora Львів 1692
478
1 і
і
Iwanko (1691) Matfiei świec Ewa Жовква
Stefan Panczukowicz (1692) Jan Alska Львів маслак 1692
і
і
Jacko (1697) Theodor Maryanna Перемишль
і
[Раткевич Андрій] Stefanek Macy na (1697) Mikolay Львів маслак 1697
і
Fedko Wasiuta (1698) Eliasz Pałahia Перемишль 1699
i
i
Stefanek (1699) Dmiter Justyna Перемишль
i
Sonka Łaszyn (1702) Stefan Pelagia Перемишль i
i
i
Iwanko Dudka (1703) Andrzy Maryna Перемишль
i
i
i
Ignat Ugrin (1665) Onisko Marina
і
і
і
Fedor Mirka (1666) Iwan Pelagia
і
і
і
Рачкович Іван Stephan Olenin (1668) Iacenti Anna
і
і
і
Climko Basilkiewic (1670) Teodori Marina
і
і
і
і
і
і
і
Решкович Валентин Michałko Piotrowski (1712) Piotrowski Anna Соколов

і
Anthoni Kamieński (1682) Symon (Semian) Anna Львів 1685

Krzyszekjadamowski (Zdanowski)
і
Krzysztof Anna Лі Гув 1688

Решкович Ян (1685)
і
Symon Warowniak (1689) Marcin Ewa Рикув 1691

i
Wąsko Reszkowicz (1702) Stanisław Katarzyna Львів 1702

i
i
i
Рихтер Даніель Iuseph (1667) Stanisław solarz Dorota

Рогатинський
і
Andruszko Baranec (1717) Teodor Maryanna Львів

Василь
Рогатинський
і
і
і
Fedko Amał (1666) Roman Marina

Михайло
і
і
Романович Василь Tymko Zienczuk (1708) Jacenty Tacka Жовква

і
і
Росолович Іван Senko Fedyna (1704) Fedor Xsenia Янів

Додаток З
НАВЧ АН НЯ УЧНІВ 479
о о 00 о\
<ч
І>
0
01
^ о
со
гО О.
5 я
X X
Я я я я ч з
'х 'х о я "£ <3
рр СР рр < ^
св
С С
_С л гсЗ .2
С
N
о ,
о сЧ
сг из
о
’С
N N с2 N 2 2
а
03 є
С
О д :
О
•я 43 43
о
В Є
<и >Ч
00 2 оо Р
Р ср
£
о
о %
о
о
с
о са> Й*
о оч и
ІГ)
о Є
1> о
N 40 1> оо
чо а , ОО С<1
о
Я
і>
о В N ьо
о
|>
І> со и £
осл £ £
О 0 О
<и О 1-4 с
о 43 с *
,!§ о Є &
<У} <и 1
сл >4 Д
є
О) о є со О а*
00 їм
оо о І
о
о 73 о |> м X ^
із І2 м
с
с
аN> 1лі ^
і^є с
о V ь &-
00 ч«— ^ X оо х
О
£
X
к
2
я
я £
я
о
§ <
о о
о и
о
о .
Он
480 Додаток З
0\ 00
[\
8 40
X
*
о
о,
<3
Є
Й
а Л
О ^
Иі-
зГ
X л
л
%
и
>>
>4 РЗ
40
*
С
с 4.30
х о
£Н Чзо
15 те
є ^*->
гї4
а
с 1 -і ч:
гв с о
о. £ 5 N Щ
с
>ч
В а
'Я
-С _ьс , N
га
’С
2 О 03 РЗ РЗ О З
40
сЧ Оч 00
40 о£
с
00
1> ГО 00
>>
о
40
40
5Л НЗ 'Я
з "о сл
£ч си ? и. о>
о ~СЗ л о ьс
-О с
03 а з
є
0
м
1
с %
5
<3
вц X
о
и
03
л N
с
л
к
£ **
А
&
X
2 X
А
х о
03 н о,
X 0>
*у
^
<1 5 Я’ X
5
А
л А
с$Г ^ и и
Walenti Dlugosowic (1675) Sebastian
1
Regina 1677
1 і
Thomek Pawłowicz (1678) Jan Ewa Львів 1681
i
Iędrzei Sikorski (1680) Błazey Anna Львів 1683
с
i
i
Ianthek Baiwołicki (1682) Iadwiga Львів
i
i
i
Sobek Kudela (1683) Woicieh Anna Львів
[Свейнерович Ян]
Regina
i
Stanisław Seinerowicz (1683) Jan маслак 1685
Szalczanka
i
Łukasz Zydaczowski (1686) Walenty (Regina) Жидачів 1686
i
i
Szymek Falkiewicz (1690) Szymon Elena Дрогобич
i
i
Wawrzyniec Trebukowicz (1692) Sobestian Agnyszka Дрогобич

Свенцицький
o
00
lasko Kraczkowski (1707)

1
Feręc Jadwiga Перемишль
Каспер
і
і
Kazimierz Hotlawicz (1668) Symon Anna Черниця
і
і
і
Grigier Kostantinowski (1670) Piotr Magdalena
і
і
і
Свірґуль Станіслав Walenti Kotłowic (1671) Marcin Ewa

і
Bartosz Podolski (1677) Matiasz Zofia Львів 1680

i
Tomek Wolski (1681) Franciszek Anna Львів 1681

i
Jacko Nahunczy (1703) Andrzy Paska Львів 1707

Свіркевич Григорій
і
Iwaszko (1710) Wasil Feolia Жовква

і
Святкович Іван Fedko Szpaczek (1681) Piotr Nastazya Львів 1684

і
Семігінчик Гарасим Mihał Pohanik (1681) Iwan Тасуаппа Ліско

Пташкевич)
ю
І
00
00
Timko Waniuka (1685) Iwan Fedora Перемишль

і
і
і
Сечкевич Iwanko (16 85 ) Franciszek 1685

і
Олександр Fedko (1689) Jaremi Orfina Митровичі 1692

і
і
Wasil Pawlicki (1702) Iwan Theodora Красичі

Iwaszko
і
Сидорович Іван Jan Maryna Львів 1705

Kraczyszynski (1701)
481
Wasil Białobocki (1703) Bazyli Theodosya
1
Перемишль
1
482
3 або
[Сидорович Іван]
і
Andruszko Duk (1703) Matfiey Anna Львів 3,5
роки
і
Senko Kozłowski (1680) Iwan Marina Львів 1683
Сидорчак Василь
і
Iurko Sawicki (1682) Sawka Anna Львів 1685
i
Bartosz Siniakewicz (1711) Woyciech (Jan) Anna Мостиська 1713
Синякевич Марцін
сл
Woytek Baranowsky (1723) Marianna Нароль 1726
1— >
і
і
і
Andrzy Kitowic (1671) Matwiy Marina
Ситник Іван
Dimitr Sitnik (1692) Jan Anna Львів маслак 1692
с
Matyasz Kęndziorski (1689) Marina Бакуложичі і 1691
Сівецький Бартош
і
і
Mikola Krogulec (1691) Jan Fpfiia Львів
с
і
і
Michał Buczkiewicz (1686) Anna Львів

і
Jan Jabłoński (1689) Woicieh Katarzyna Львів 1692

Tomas Korzanowicz (1694) Szymon Anna Львів маслак 1694
i
i
Woicieh Janowski (1694) Juzef Regina Ярослав
n
i
Franciszek Buiarski (1695) Katarzyna Самбір
G
1698
Сікорович Казимир
i
i
Adam Kozyra (1695) Bartłomiey Jadwiga Тишевичі
с
Jendrek Basista (1698) Anna Львів маслак 1698
1—>
і
Stanisław Zaiąc (1700) Matyasz Regina Львів 1703

1705 (Анджей
і
Jakub Doroszewicz (1703) Jan Maryna Львів

Савицький)
i
Jędzyk Cieszyński (1690) Tomas Elena Львів

і
Jan Okrutny (1691) Kazimirz Barabara Львів 1694

і
Bartek Konieczny (1698) Wawrzyniec Anna Львів 1703

Сікорський Анджей
Anna 1717 (Марцін
і
Jacko Rataiowicz (Raytarowicz) (1714) Franciszek Кросно

(Agniszka) Козловський)
Woytek Długoszewicz (1725) Walenty Anna Львів маслак 1725
Додаток З
Bartosz Sikorsky (1725) Andrzy Agneska Львів маслак 1725
[Сікорський
і
Dominik Sczerbinsky (1729) Marcin Ray na Львів 1732
Анджей]
i
Woytek Kułagiewicz (1731) Szymun Agneszka Львів 1735
i
i
Сікорський Юзеф Woicieh Probusowicz (1689) Piotr Anna Львів
Сковронкович
і
і
Szymek Troinar (1702) Grzegorz Anna Мостиська
Іґнацій
і
Jacek Gorodzik (Gorodziwsky) (1727) Piotr (Alexander) Paraskiewia Городок 1730
Darko Koreniowsky (Daniel
і
Скородинський Piotr Tatianna Львів 1732
Korzeniowsky) (1729)
Симон
a
i
Fetko Jaworowsky (1730) Maryianna Янів 1732
Stefanko Hudymowicz (1730) Łukasz Tatyianna Янів i 1734
Krzysko Dorozewski (Doroszewsky)
i
Jan Maryanna Львів 1711

(1708)
Скотницький Міхал
і
Michał Ciochonowicz (1711) Krzysztof Anna Львів
і
і
і
Krzysko Zrodrowsky (1717) Matyasz z Byczewski

і
і
Kaziek Nowakowicz (1707) Jakub Anna Беч

і
Szymek Markocki (Makowsky) (1708) Woyciech Zofia Львів 1715

і
Juzep Mierzwicki (1710) Matyasz Anna Львів

і
Franciszek Bryzki (Brzysky) (1711) Jakub Łucya Львів 1716

i
Kuba Grocki (Grodzicki) (1715) Błazey Ходорів 1713 (?), 1715

Скшекевич Казимир
i
i
Maxim Cielieiowsky (1720) . Stanisław Dorota Львів

1726 (Анджей
і
Woytek Zielinsky (1724) Matiasz Zofia Львів

Сікорський)
1727 (Анджей
і
Jasko Mankowsky (1724) Jan Marianna Старе Село

Сікорський)
Слабицький
i
i
Misko Szumny (1706) Woyciech Katarzyna Львів

Станіслав
483
[Слабицький Jusko Gorczaczynski (Juzef Gorzatynski)
і
484
Franciszek Anna Львів 1710
Станіслав] (1707)
і
і
і
Сльота Іван Iwan Terewko (1666) Lesko Anna
Соболевий Лндрій Jakub Sobolkiewicz (1 7 3 2 ) Jędrzey Літа Львів маслак 1733
с
і
і
Lesko Kuniczki (1716) Anna Львів
і
і
Misko (1721) Danko kowal Ewka Висоцько 1724
Соболевим Ігнатій
с
і
Jaremko Wons (1724) Katarzyna Висоцько 1727
c
і
Michał Szuchozak (1725) Paraskiewia Висоцько і
і
і
і
Iwan Berezowic ( 1676) Hreori Fedora
і
Paweł Bobka (1677) Ignat kowal Fedora Городок 1680
Iwanko Brezowicki (1 6 7 8 ) Hreori Fezka Львів і
і 1678
Wasil Kuman (1680) Łukasz Paraszka Добростани 1683
і
Iwanko Karpa (1682) Lesko Ewa Висоцько 1686
і
і
Iwanko Mielniczek (1682) Andrzey 1682
<3
і
Iwanko Szybka (1683)
C
Fedora Городок 1686
be
Солонкович
і
і
Paweł Gonczewski (1686) Mikołay Nastasya Луцьк

Антоній
і
і
Jacko Petrika ( 1686) Petro Nastasya

Ярослава
Вургець, біля
і
Piotr Serafin (1688) Iwan Fedora 1691

Ліско
i
Sztaszko Dydymuha (1692) Gabriel Anna Суховоля

Michał Sołomkowicz (1696) Antoni Maryanna Львів маслак 1696
i
Michałko Czerwinsky ( 1729) Kazimirz Xęnka Краковець 1734

i
i
Eustafy Korolik ( 1703) Daniel Malanka Городок

і
і
Fedko Soroka ( 1707) Iwan Maryna Ляшки

Солонкович
i
Piotr Skyba (1717) Jan Anastazya Городок 1720

Михайло
Lesko Chmil (1725) Roman
1
Tatianna Висоцько
1 i
Hrehory Hurła (Hurlik) (1725) Bazily Marianna Городок 1727

Додаток З
[Солонкович Antoni Sołomkiewicz (1726) Michał Tatianna Львів маслак 1726
і
Михайло] Tomko Annielik (1726) Roman Katarzyna Висоцько 13.Х. 1729
і
Macek Noryszkiewicz (1700) Jakub Anna Львів маслак
і
Jendrek Posocki (Dudkiewicz) (1702) Mikołay Jadwiga Сянок 1704
Тучапи, біля
i
i
Jasko Budzisak (1706) Wawrzyniec Agneszka
Ярослава
с
i
Tomko Litwinowicz (1714) Zofia Щебжешин 1716
i
(Польський Ян Szymekjasinsky (1718) Jan Raina Львів i
Старий
i
i
Marcin Tysko (1721) Symon Anna

Майдан
i
i
Woyciech Swiencicky (1722) Kazimirz Anna Бжезув

Рясна
i
i
Michał Serniak (1725) Wawrzyniec Anna

Польська
i
i
i
Yozef Cchaski (1666) Stanisław Anna
і
і
і
Соха Войцех Ian Zelisłowski (1671) Matias Zofia

і
і
і
Simon Wesołowski (1672) Stanisław Iadwiga

Woytek Wyzycki (1703) Woyciech Anna Львів маслак 1703
і
і
сrt
Kazimierz Dukat (1703) Helena Львів
і
Клановець
і
Macek Sławecki (1706) Stanisław Anna 1710

(Klan owiec)
1,5
i
Kaziek Kaznowski (1707) Mikołay Katarzyna Перемишль

року
Станкевич Шимон
Sobek Wyzycki (1708) Woyciech Anna Львів маслак 24. VI. 1708
i
i
Maciek Magierowski (1708) Jan Zofia Львів

Misko Smyk (Mikołay Szybkowski)
i
s
X
U
i
Jan Zofia 1715

(1710)
i
i
Franek Pawłuszynski (1711) Krzysztof Agniszka Синява

i
i
Marcin Swiatłowski (1714) Jan Agneszka Львів

485
с
Marcin Swiatłowski (1715) Agnieszka Львів
486
[Станкевич Шимон]
1 і
1 і
Maciek (1718) Simun Cuklinsky Katarzyna Кресув
i
i
i
Stefan Pizik (1665) Yiendrzey Ewa
і
і
і
lacko (1669) Stas Anna
Fetko Sah (Szah) (1673) Iwan Olena 1678
Старомейський
1 і
1 і
Mihał Cerkawski (Cerkaski) (1675) Paweł Ewa 1679
Андрій
і
Ostafiei Wuyeikowicz (1680) Iwan Feska Дрогобич 1683
і
і
Stephan Niewczasowicz (1679) Roman Anna і
і
і
Stefan Staszowicz (1681) Wasil Marina Самбір
і
і
і
і
Старомейський Іван Krzistow Drzonsznik (1665) Xenia

і
і
lacko (1665) Lazar Oriska Ропчиці
і
і
і
lacko Kozycik (1666) Stefan Pazia

і
і
Стефанович Василь Iwanko (1669) Stephan Taczyia Жовква
і
і
і
Lesko Kobilak (1671) Semion Elena
і
і
і
Iwan (1672) Panko siodlar Marina

Piotr Wyszyczki (1692) Wasil Fedora Львів маслак 1694
і
Iwanko Hrodecki (1694) Sidor Marina Львів 1694

і
Michałko Szpyrka (1698) Michał Agneszka Перемишль 1701

і
п
сі
Gabriel Markowicz (1698) Anna Львів 1698
і
і
Iwasko Czarkowski (1703) Jacenty Katarzyna Перемишль

Коженичі,
i
i
Wasilko Kaczur (1704) Iwan Anna

Стефанович Василь біля Ярослава
Semian Osypowicz (1704) Stephan Maryanna Львів маслак 1704
Jan Karpiński (l 70S) Semian Nastazya Львів маслак 17 OS
і
Michałko Stokał (1706) Daniel Ewa Львів 4 роки

і
Jan Pankiewicz (і 706) Kondrat M aryna Перемишль 1706

і
Senko Swertoka (1707) Ferenc Anna Львів 4 роки

Michałko Sebilowski (1707) Semian (Daniel) Anna Львів 4 роки 15.11. 1709
Додаток З
сп
і
Misko Huk (Mikołay Hubowsky) (1708) Anna Висоцько 1711
’— 1
Jacko Gach (Nikolak) (1708) Bazyli Tacka Львів 4 роки 1717
Любачів, біля
i
Fedko Ruzynski (1709) Prokop Ewa 1712
Ярослава
i
Stefan Cudnik (1711) Ferenc Maryna Львів 15.11. 1714
£
o
o
i
>-i
Fedko Rewucki (Rewuta) (1712) Feska
rT3
Львів 1717
i
i
Stefanko Wilczyński (1714) Matfey Barbara Львів
[Стефанович
i
Bazyli Buczkowsky (1717) Fedor Olena Львів i
Василь]
i
i
Wasylko (1717) Ferenc Maryanna Львів
Andruszko (1717) Hrehory Anna Сянок
1 i
1 i
Iwaszko Komarzensky (1717) Andrzy Anna Львів

1724 (Андрій
і
Antosko Skolnik (1721) Fedko Marina Маковиська

Зенкевич)
і
і
Fedko Poliucha (1721) Matwi Nastazia Маковиська

і
Bazyli Nazarkiewicz (17 21 ) Theodor Marina Львів 1721

Стефанович і 1688 (Петро
і
Fedko Sakowski (Łysakowski) (1683) Iwan Fedora

Григорій Вишинський)
і
Fedor Popławski (1681) Hreori Ewa Перемишль 1681

і
Стефанович Іван Iwanko Kozaczek (1685) Semian Fedora Львів 1686

і
Daniel Lezayski (1686) Jacenty Pelagia Ліско 1687

і
Hrycko Mucha (1697) Arasim Feska Львів 1703

і
Staszko Telug (1708) Dmitro Maryanna Городок

Стефанович Тома
Andrek Stefanowicz (1721) Thomasz Theodozia Львів маслак 1721
і
і
Jacek Łozinsky (1727) Michał Marianna Львів

і
і
Iwanko Litwinowicz (1717) Iwan Anna 1720

і
Стокалович Misko Czuchray (1718) Andrzy Pałahyia Львів 1721

і
і
Михайло Jacko Baranowicz (1721) Theodor Marianna Знесення

і
і
Stefanko Rębiszowicz (1722) Theodor Barbara Львів

487
і
Michałko Koliano (1723) Hricko Marianna Ярослав 1726
488
і
і
Wasilko Czuchray (1723) Andrzy Pałahia Львів
i
i
Iwasko Szwedzik (1723) Jakim Evdokia Городок
[Стокалович
i
Iwanko Chmelowsky (1726) Bazyli Pełagia Краковець 13.X. 1729
Михайло]
i
i
Stefanko Chmil (1730) Bazyli Paraski ewia Краковець
Судова
i
Stefanko Płachtynka (1732) Jan Xenia 1,5 року
Вишня
і
Hrycko Makary (1684) Stephan Maryna Перемишль і
chłopiec і brat Stanislaw Stradecki
Jacenty Maryna Львів маслак 1686
(1686)
Iwanko Depski (1687) Demian Himka Янів і
і 1687
Страдецький Fedko Kiiowiec (1693) Wasil Naztazyia Львів 1697
і
і
Данило Iwanko Okrowski (?) (1694) Jędrzei Ewdokia Ярослав

Нове
і
і
Jahym Malowaniec (1694) Wasil Marina Місто, біля

Перемишля
Hreory Paśnikiewicz (1701) Hrehory Theodora Львів маслак 1701
і
і
і
Tymko (1668) Iwan grobasz Asia

і
і
і
Timko (1669) Alexander Anna

і
Страдецький Stefan Birecki (1677) Bazyli Xenka Перемишль 1680

і
і
Яцентій Eliasz Zasczak (1 67 9) Wasil Marina 1679

і
і
Mikola Rosul (1682) Wasil Marina Янів

Daniel Stradecki (1682) Jacenti Marina Львів маслак 1682
і
Iwanko Lupka (1706) Bazyli Katarzyna Городок 1710

Висоцько,
і
і
Стшемецький Hrycko Karpiński (1708) Alexander Ewka

Григорій
Висоцько, біля
і
Lesko Stupakowicz (1710) Stepan Anna 1710

Ярослава
Додаток З
Procko (1669) Łukasz Czuhran Pazyia Сихів
і
1 і
1 і
Iendrzi Mielnik (1671) Wasil Anna
§
s
Wasil Supranowicz (1678) Anthoni Ewa Львів
< 5«
маслак 1680
Ї
8e . ;tD
С
і
Wasil Nietrzebka (Netribka) (1680) Iędrzei Xenka Жовква 1683
Iwanko Czarny (1689) Fedor Marina Яслик
1 і
1 і
Iwanko Zabokrzycki (1692) Pawel Marina Рясна
aс
і
Супронович Василь Paweł Halamaiczyk (1693) Oriszka Керниця 1697
Hrycko Wasilewicz (1706) Bazyli Anna Рясна Руська 1706
і
1 і
і
Piotr Duch (1665) Wasil Anna
і
і
і
Aleksander Iurkowski (1665) Piotr Nastazia
і
і
і
Timko Matfycik (1666) Ilko Marina
і
і
і
Wasil Sackiewicz (1668) Iwan Marina

і
і
Andrzei Kulinicz (1669) Hreori Feziia Кам’янка
і
і
і
Lesko Stegni (1670) Chreori Fezia

Irzy Arauc (Araucz) (1675) Mihal Fezia 1679
1 і
1 і
і
Elliiasz Kot (1676) Szymon Katarzina

і
і
Супронович Lesko Dunaiowski (1678) Paweł Katarzina Львів

і
і
Ґабріель Mikoła Belenda (1679) Andrzei Anna Львів

Wawrzyniec
і
і
і
Lesko (1680) Львів

piwowar
і
і
Hricko Siedlecki (1681) Iwan Nastazya Львів

Austina
Hricko Hałaiko (1682) Andrzei Малковичі
1
1684
(Anastazya)
Iwanko Corhotuska (Korotuska) (1684) Hreory Marysia Городок 1686
Petro Belenda (1685) Andrzei Anna Львів 1685
00
00
Iwanko Netrebka (1685) Wasil Olena Городок

VO
1 1 1 і
Iurko Cwik (1697) Bazyli Anna Вишня 1701

Супронович Іван
с
і
і
rt
Wasilko Królik (1704) Paska Белз
'— і
489
[Супронович Іван] Andrzeiko Milanowski (1705) Andrzy Тасіа Львів маслак 1705
490
Alexander
і
і
Fedko (1669) Marina Жовква
ganczarz
і
і
і
і
Mikolay Zaricki (1672) Ferenc
1680 (Панько
і
і
Mihal Mitlik (1675) Fedor Fedora
Левкович)
1679 (за декретом
і
і
Hrycko Tymkowicz (1677) Tymofiei Ewa
бурмістра)
і
Супронович Hricko Wuitowicz (1679) Stefan Ewa Жовква 1682
і
Миколай Jacko Kozbur (1681) Ferens Ewa Львів
40
00
00
Zahariasz Supronowicz (1688) Mikolai Marina Львів маслак

Semian Obłogowicz (1690) Jacenti Fedora Львів маслак 1690
£
o
069 Ї
i
O?
Stefan Muszyński (16 90 ) Gabriel A nna
Jan Supronowicz (1692) Mikołai Marina Львів маслак 1692
Alexander,
i
i
Wasil (1692) Marina Львів

stolarzow zięć
d
i
i
Awriło Markiewicz (1693) Anna Львів
rti
>—
i
i
i
Andrzy (1665) Lesko Marina

і
і
і
Ławryk Makara (1667) Semian Ewa

і
і
і
Andrzei Lichowar (1668) Lesko Alzbita

і
і
і
Wasil Winar (1670) Chreori Fezia

і
і
і
Iwanko Copiak (1672) Iendrzy Nastazia

і
і
і
Супронович Семен Awriło Cwiko (1672) Lesko Ewa

і
і
і
Mikolay Mąndizik (1673) Dmiter Ewa

і
і
і
Awriło Komin (1675) Wasil Pazia

і
і
Łukasz Pastuch (1676) Iwan Paraska 1679

і
Mikołai Supranowicz (1678) Semian Elena маслак 1679

і
і
і
Iwanko Bazylowicz (1678) Ferens Jacka

Додаток З
S en ko(l679) Lesko Theodora Львів 1683
1 і
Iwanko Bodzan (Budka) (1680) Semian Feska Старе Село 1683
Iwasko Switaiło (1683) Iwan Anna 4 роки 1686
Яворова
i
i
[Супронрвич Wasil Zwinilak (1685) Awriło Naztazyia Нижанковичі
і
Семен] Bazyli Supronowicz (1686) Semian Helena маслак 1686
i
i
Stecko Mucha (1686) Hawryło Anna Вороців
i
Jacko Perchoła (1687) Paweł Fedora Завадів i
НАВЧА ННЯ УЧНІВ
1690 (Миколай
і
Fedko Dudka (1687) Michał Maryna Комарно
i
i
i
Сухолоксиков Ян Franciszek Ozorowski (1668) Marcin Dorota і

і
Piotr Medycki (1707) Stanisław Raina Янів

Тарчинський
Ленчна, біля
і
і
Войцех Andrek Łukaszewicz (1712) Piotr Zofia

Любліна
Тернавський
i
i
Stefan Patykowicz (1727) Matfiy Jaryna Яворів

Яцентій
Терпеловський 1691 (Ян
Jakub Makowski (1688) Matiasz Jadwiga
1
Львів
Стефан Яблонський)
і
і
Macko Daniłowicz (1679) Matiasz Marina Тичинець

і
і
Iędrik Saikowicz (1680) Stanisław Justina Перемишль

і
і
Stanisław Rogucki (1682) Piotr Teresa Львів

і
і
Jakub Wirzbicki (1683) Florian Jadwiga Тлумач
с
i
Тецнер Анджей Jan (Jakub) Piehocki (1685) Marina Львів 1688

Jan Piechowski (169S) Jan Maryanna
1
Львів 1695
Jakubek
i
i
Joan (?) Anna Львів

Dobrowski (1698)
Jan Teener (1699) Jendrzey Cencelia Львів маслак 1699
491
3 або 4
492
Jasko (Jan) Kawulski (1702) Matyasz Maryanna Львів роки, 1706
маслак
[Тецнер Анджей]
1709 (Казимир
і
Paweł Żyła (1707) Paweł Maryna Львів
Якубовський)
i
Szymek Jasiński (1707) Jędrzey Jadwiga Львів 1710 (цехмістр)
i
i
i
Sobestian Wons (1665) Simon Lucia
Тецнер Павел
і
Krzysztoph Orzechowski (1668) Ian Dorota і
і
і
і
Wawrziniec Fanilo (1666) Walenti Agniska
Łubka
і
і
Stephan Krzywczycki (1668) Paweł Пінськ

Stawczanka і
і
Ferens Sądecki (1669) Lesko Fezya Перемишль
і
і
і
Типа Лука Panko Horlaycik (1670) Mihał Dorota
і
і
і
Iwan Dziereiko (1675) Iwan Marina
і
і
і
Ferenc Zarugowic (1675) Iakup Katarzina

і
і
Iwanko Kowalowicz (1 677) Jan Oryszka 1677

і
Iwanko Popowicz (1679) £liasz Anna Оброшин

і
і
і
Kazimirz Swiętkowicz (1668) Stanisław Anna

і
і
Daniel Alopinus (1672) Daniel Iadwiga

і
і
і
Тиснаровський Ян Ian Kocanowski (1672) Grigier Zuzanna

Marcin Lebiedowicz (1681) Woicieh Klara Львів маслак 1681
і
Kasper Zaleski (1685) Krzysztof Katarzyna Кам’янець 1688

і
Титикевич Іван Iwaszko Fedak (1712) Fedor Pazya

Ярослава
Воля
і
і
Wałek Kowalsky (1718) Marcin Katarzyna

Тишинський Зарицька
і
Станіслав Jasiek Syndira (1720) Hricko Katarzyna Калмиків 1724

сп
і
Maciek Pawłowsky (1722) Zofia Львів 1724

Додато к З
Матвіїв, біля
і
[Тишинський Jasko Melsky (1724) Grzegorz Agneska 1727
Вишнівця
Станіслав]
і
Jasiek Kopydło (1727) Paweł Anna Прухник
Jacko Bruhowicki (1697) Semian Ewa Львів
1 і
1 і
Товарницький Iwasko Asmulnicki (1704) Jacenty Helena Львів
і
і
Григорій Danko Luluk (1707) Onofrey Maryna Ветлін
і
Petro Kubey (Kubay) (1708) Wasil Maryanna Львів 1711
Тожовський
і
Franciszek (Kukiewicz) (1688) Symon sklarz Barbara Львів 1691
Анджей
і
Hricko Iazłowczanin (1688) Kostanti Marina Язлів 1692
Iwanko Gronglewicz (1692) Naztazya Львів і 1695
>— і
сrt с
і
Panko Kiprian (1695) Maryna Коритники 1696
Томашовський Ян Dmiter Liczko (1701) Feska Львів маслак
ссв
1701
Mikołay
і
і
Panko Zulicz (1702) Nastazya Кривчиці

Oleiarczyk
і
Panko Olomszycki (1703) Theodor Nastazya Перемишль 1703

Трембицький
і
і
і
Wilim Moral (1665) Wilim Katrina

Себастіян
3 або 4
і
Трилевич Павло Andruszko Potocki (1702) Maryna Львів
G
роки
Тужинський
і
Woytek Kopiński (Kupinski) (1712) Walęty Anna Гусаків 1715

Станіслав
і
і
і
Chricko Strelbicki (1670) Timofy Marina

Туркевич Дмитро
і
і
і
Stefan Kunicki (1671) Ian Marina

Туркевич Тома Jan Kicorowicz (1691) Stefan Marina Львів маслак 1691
і
і
і
Franciszek Baka (1672) Iendrzy Katarzina

Умясткович
1 6 7 9 (Войцех
і
і
Казимир Tomasz Baiowic (Baiowicz) (1675) Woicieh Zofia

Коздрай)
493
Lukas Zwirski (1672)
1
Ian Anna
494
1 і
1 і
Witek Wiłkiewicz (1678) Woicieh Dorotha Жовква
Урбанович Шимон
1682 (Кшиштоф
і
Thomek Kołczewicz (1679) Marcin Katarzyna Жовква
Ожехович)
i
i
i
Michał Smolisiewicz (1668) łan Alzbeta
і
і
і
Stanisław Farina (1671) Walenti Elzbita
і
і
і
Фарина Валентин Bartos Powias (1672) Woicieh Katarzina 00
00
Jan Farina (1688) Walenti Elzbita Львів маслак
VO
і
і
Jan Cołkowski (1692) Paweł Katarzyna Самбір
і
і
і
Федащик Миколай Andrzy Panasz (1670) Łukasz Anna

і
сrt
Cyprian Hyrowski (1686) Maryna Львів 1688
1— >
і
Федорович Яцентій Jurko Jawor (Homka) (1687) Andrzy Paska (Barbara) Львів 1689
i
Jedruszko Deduł (1690) Wasil Marina Коцинь 1691

Iadwiga
i
Franek Janusik (1694) Jakub Львів 1700

(Szołtysuwna)
і
і
Woytek Zmudzli (1698) Jendrzey Katarzyna Радомишль

Фейст Кшиштоф
i
Kostanty Semenkowicz (1701) Katarzyna Львів 1704 (цехмістри)
сcd
•— >
Тинець, біля
i
i
Benedykt Rzepecki (1703) Benedykt Jadwiga

Кракова
i
i
Ференсович Стефан Iwasik Ferensowicz (1681) Stefan Anna маслак

і
і
і
Wawrziniec Winckiewic (1666) Krzistow Agniska

і
і
Фолькович Thomasz Carowski (1669) Marcin Dorota

Себастіян 1682 (Каспер
і
Sobestian Rybcowski (Rybowski) (1677) Thomas Agnyszka

Ляндольт)
і
Szymek Chodorowicz (1727) Kazimirz Anna Львів 1730

Michałko Frankiewicz (1732) Mikołay Anna Львів маслак 1732
Франкевич Миколай
i
Piotr Zdunkowicz (1 7 3 2 ) Jan Katarzyna Львів 6. L 1738

i
Antoni Drzewinski (17 32 ) K rzysztof Reina Сянок 6 .1 .1738

Додаток З
Mikołai Dombrowski (1668) Walenty Pazya
1 i
1 i
1 i
łan (1671) Iakop Zofia
Kazimierz (1675) Stanisław piekarz Elena 1678
Maci Kawula (Kawulski) (1676) łan
1 1
Anna 1679
1 1 i
i
Bartek Gołembiowski (1679) Stanisław Regina Пшеворськ
Szymek Łagucki (Łambucki) (1680) Marcin Agniszka Ґлоґув 1684
Woycieh Serwinski (1680) Griger Anna Бенцал 1681
1 1 i
Jakub Kandzioła (1682) Jakub Katarzyna Львів i
Н А ВЧАН НЯ УЧНІВ
Helzbieta 1 685(Войцех
і
Mikołay Gurski (1684) Jan Львів
(Jadwiga) Коздрай)
і
і
Фудалейович Antoszek Korsecko (1685) Matiasz Marianna Львів і

і
Станіслав Błażek Podlaskiewicz (1687) Alexander Zophia Львів

і
Piotr Smeły (Smętny) (1688) Jan Katarzyna Львів 1691

Stanisław Fudaleiowicz (1689) Stanisław Regina Львів маслак 1689
i
i
Irzy Celnik (1691) Woicieh Anna Львів

i
Walenti Wielgosczyk (16 92 ) Katarzyna Tomas Комарно 1692

i
i
Woicieh Kamieński (1694) Kamieński Katarzyna Львів

Michał Fudaleiowicz (1697) Stanisław Regina Львів маслак 1697
i
i
i
Szymek Baranowski (1698) Krzysztof Anna

i
Kazimirek Skorodynski (1699) Łukasz Agneszka Стрий 1702

i
i
Kasper Zmudzki (1703) Jan Raina Львів

Paweł Fudaleiowicz (1704) Stanisław Theopohila Львів маслак 1704
i
i
Chrycko Partykiewicz (1707) Jacko Krystyna Замостя

Фудалейович Andruszko Skowrun (Skowrunkiewicz)
і
Woyciech Barbara Львів 1713

Станіслав (1708)
і
Janek Sobieraz (Sobieraiowicz) (1711) Błazey Zofiia Львів 28. V. 1712

і
і
Фужинський Юзеф Jakub Barszuczynski (1704) Grygiel Dorota Самбір

і
1Хировський Іван Andrzei Gołembiowicz (1678) Andrzei Ewa Львів 1678

495
і
Jurko Panczukowicz (1701) Hreory Maryanna Львів 1704
496
і
і
Staszek Liberacki (1703) Łukasz Ruina Стшижув
i
i
Хировський Wasilko (1705) Piotr siodlarz Pasia Мостиська
i
i
Кипріан Lesko Wołoszyn (1707) Petro Nastazya Львів
i
i
Jędrzszko Czepelowski (1708) Teodor Tacka Львів
Bazyli Chyrowsky (1718) Cyprian Theodozyia Львів маслак 1718
с
i
i
Mihałek Alsher (1699) Jadwiga Версбльонґ
Ходурський Мацей
і
Matiasz Gazio (1688) Andrzei Magdalena Злотковіце і
lasek Mikłaszewicz (Mikoszewicz)
i
Хрищинський Tomas Jagneszka Тарногрод 1710
(1707)
Юзеф
і
і
Szymun Woyciechowski (1710) Paweł Katarzyna Тарногрод

Журовичі,
i
Хрусцелович Szymek Szynglarowicz (1683) Matiasz Anna 1687

біля Каньчуґи
Станіслав
і
Josko Porkus (1687) Wawrzyniec Anna Львів 1695

і
і
Maciek Fludowicz (1707) Szymon Teresa Львів

і
і
Krzyszek Popielski (1712) Jacenty Rayna Рясна

і
Wałek Artych (1716) Franciszek Anna Цмішув 1717

і
Хрусцелович Ян Wawrzek Żurek (1720) Stanisław Teresa Львів 1722

і
Franek Kliuczkiewicz (1723) Andrzy Katarzyna Жовква 1725
сa
i
Kuba Jankowski (1731) Katarzyna Львів 1734
с
Mikolay Chruscielewicz (1732) Reina Львів маслак 1736
Германовичі,
i
i
Tymko Skrzydłowski (1684) Ignaty Maryna біля

Перемишля
Худзицький
і
і
Paweł Ostrowski (1687) Irzy Maryna Львів

Григорій
і
і
Wasil Mohylowski (1688) Jusko Anna Львів

Tymofiei
і
Jacko Kule (Koło) (1691) Teodora Солонка 1691 (Ілля Кітович)

(Tomas)
Додаток З
і
Iwanko Janowicz (Janowiec) (1704) Leszko Anna Жовква 18.1.1708
Stephanek Hudzicki (1705) Hreory Anna Львів маслак 1705
Michał Piotrowicz (1705) Daniel Nastazya Львів маслак 1705
і
Wasil Mech (1707) Iwan Ewka Маковиська
[Худзицький
і oó
00
Bazyli Piotrowicz (1707) Daniel Anastazya Львів маслак
Григорій]
Misko Chudzicki (1710) Hryhory Anna Львів маслак 1710
і
і
Iwaszko Kulczycky (1717) Tomas Maryanna Ветлін
1724 (Франциск
і
Iwanko Ostrowsky (1721) Jozef Katarzyna Львів
Лоє)
Худзицький 1728 (Іван
Romanko Kudra (1722) Hrehory Ewa Львів
Станіслав 1
і Головецький)
і
Худзицький Стефан Tomko Nitkiewicz (1718) Anna Львів
сcd
і
і
43
Matiasz Rusak (1667) Woiciech Ловіска
d.
нcнd
%
cЫ
і
і
і
Iakop Hodowic (1671) Kasper Agniska

і
і
Цвіло Вавжинець Jasko Krascik (1686) Regina Львів
cсd
•—>
і
Jakub Łagowski (1687) Jan Ewa Львів 1687 (цехмістри)

Juzef Cwiło (1692) Wawrzyniec Zofiia Львів маслак 1692
Тоатш,
Jakub Wartanowicz (Bartoszowicz)
і
і
i
у Малій 1686
(1686)
Вірменії
21. V. 1707
Stefan Juminski (1707) Jędrzey Oryszka
1
Перемишль
(цехмістри)
i
i
i
i
i
Цехмістри невідомий (1717)

Hrehori Bilinsky (1718) Mikołay Theodora Львів маслак 1718
Jozef Daniłowicz (1720) Antoni Anna Львів маслак 1720
Michał Osipowicz (1721) Stefan Marianna Львів маслак 1721
Antoni Reskiewicz (1 7 2 2 ) Jan Katarzyna Львів маслак 1722
Jakub Jarosławski (1732) Franciszek Teressa Львів маслак 1736
497
Радомишль,
498
с
і
л
Kasper Komeda (Komada) (1710) Maryna біля 15.11.1714
Домброви
і
і
Jacko Turzyniecky (1711) Theodor Maryna Красно броди
i
i
Lesko Bezuszko (1713) Semian Anna Львів
Княжпіль,
Цудник Іван
i
i
сctf
Michałko Ziemlenczyk (1714) Anna біля
•“ і
Добромиля
с
і
і
і
Stecko Zemlinsky (1717) Anna
1720
Iwanko Seuta (Szuta) (1718) Theodor Pelahia Львів 2 роки
і (цехмістри)
і
Stefanko Lebed (1718) Jacenty Tatianna Белз

і
і
Lesko Hlinsky (1721) Bazyli Theodozia Янів

і
і
Iwasko Prupinsky (1722) Bazili Theodozia Перемишль

і
і
Paweł Kuz (1723) Dacko Marianna Лаз
e
і
і
і
Цудник Стефан Antosko Dragmiy (1724) Marina

і
Wasylko Kuz (1726) Daniel Marianna Лаз 1726

і
і
Lesko Ruzansky (1730) Bazyli Nastazyia Жовква

і
Dimiter Wrublowski (1731) Jan M aryanna Радимно 1731

і
Цюмак Матій Jan Ciumiak (1685) Matiasz Pazyia маслак 1685

і
і
і
Marcin Kobiłka (1672) Bartos Zofia

і
і
Чекаєвич Войцех Cazimierz Pieczewicz (1677) Thomas Anna 1677

і
і
Jan Sanoczek (1678) Woiciech Zofiia 1679

Чоботовський
і
Andrek Lewiatek (1726) Franciszek Zuzanna Соколов

Марцін
і
і
Misko Mazur (1680) Jan Agniszka Львів

Шафранкович
і
і
Stanisław Armanowski (1683) Stefan Agnyszka Белз

Войцех
і
і
Macek Fedyniak (1687) Stephan Zophia Львів

Додаток З
Нальч, біля
Krzyszek Nowakowicz (1689)
1
Nowakowicz Anna 1692
[Шафранкович Перемишля
і
і
Войцех] JuzefJuszkiewicz (1699) Piotr Maryanna Белянув
і
і
Sobek Zaleski (1700) Krzysztof Apolonia Львів
Шафранкович
і
Kuba Trecicky (Trzecicky) (1721) Jozef Anna Львів 1725
Франциск
с
і
Шведзік Василь Prokop Szwedzik (1724) Theodozia Львів 1727
і
Michałek Krzytowsky (1729) Piotr Marianna Янів і
Н АВЧ АН НЯ УЧНІВ
Шемельовський Судова
£
О
О
і
і
43
Ul
Wasilko (1730) Feska
Стефан Вишня
Jan Zaleski (1 7 3 2 ) xiqnz Jan Zaleski Maryanna 1 і 173S
і
Panko Kicki (1700) Hreory Maryanna Томашів

і
Dmitr Kobynowicz (1701) Theodor Maryna Дрогобич 1705

і
Olesko Wasilkowski (1702) Wasil Feska Дрогобич 1705
с
і
і
Jacko Królik (1703) Paska Белз

3,5
i
Dmitr Turczyk (1706) Jacenty Maryna Менкіш

роки
i
i
Ichnatek Szumiło (1707) Sawka Maryna Стрий

Шемельовський
i
i
Wasil Filipowicz (1707) Maxym Nastazya Висоцько

Теодор
i
i
Stefanko Serwatka (1714) Stanislaw Nastazya Куликів

i
i
Iwasko Luczkiewicz (1718) Stefan Nastazyia Дрогобич

Stefan Szemelowsky (1720) Theodor Marianna Львів маслак 1720
i
i
Danko Teresko (1723) Andrzy Paraskiewia Перемишль

i
Eliasz Jaroszewicz (1728) Stephan Xienia Львів 1731

Irzy Szemelowsky (l 732) Fłeodor M aryanna Львів маслак 1734
Jan Szemelowsky (l 732) Fteodor Maryanna Львів маслак 1734
i
Jurko Malehowski (1695) Jendrzei Feska Львів 1699

Шибка Іван
і
і
Fedko Jaroszewicz (1700) Ilimka Paska Львів

499
і
[Шибка Іван] Fedor Нита (17 03 ) Attdrzy Barbara Львів 1703
500
і
і
Шинвальт Томаш lasko Stanicki (1706) Mikołay Regina Львів
і
і
і
Шинк Вільгельм Simon Sikorski (1666) Stanisław Zofia
і
і
і
Шосткевич Якоб Simon Stefanowie (1670) Lazar Regina
і
і
і
Demko Desietnik (1666) lacko Marina
і
і
і
Шпортала Андрій Hrycko Swiscz (1667) Wasil Maska
і
і
Chreori Pizik (1670) Andrzy Ewa
і
Щиґлевич Григорій Hrycko Szpydryk (1713) Andrzey Maryanna Міхова і
і
і
і
Iwan (1671) Kost Nastazia
і
і
і
Iliasz Zascak (1675) Wasil Marina

і
і
Dmiter Hyzka (1677) Jacko Marina Львів

Щупак Василь
і
HreoryDaiko (Daik) (1680) Andrzei Malanka Перемишль 1684
і
Staszko Rudenski (Rudynski) (1686) Jacenty Zophia Львів 1691

і
Hricko (1688) Iwan piwowar Fedora Львів 1691

і
Kostia Połowski (1707) Semian Maryanna Жовква 1709

Misko Cepakowski (Czeperowski)
і
Jan Maryanna Львів 1712

(1711)
Щупак Iwaszko Jaśkiewicz (1714) Kuzma Nastazya Львів 1717
1 і
(Проташевич) Іван Stefan Kamieniecki (1718) Semioń Anastazia Львів 1722

i
Jacko Karanab (1718) Irzy Katarzyna Львів 1722
с
i
Tymko Wuynarowicz (1723) Pełahia Кривчиці

Michałko Protaszewicz (1725) Jan Marianna Львів маслак 1725
i
i
i
lacko Kawtannik (1669) Łikasz Marina

і
і
і
Igioł (?) Pancusko (1673) Hreori Ewa

і
і
і
Щуровський Piotr Swarnik (1675) Iwan Marina

Григорій 1682 (Яцентій
і
Iurko Białostocki (1678) Theodor Alszka Львів

і
і
Wasil Rusnak (1688) Panko Marina Скнилів

Додаток З
[Щуровський
1
1
Mihał Kasyanowicz (1690) Jan Katarzyna Львів
Григорій]
і
і
Jasko Harazkiewicz (1707) Kostanty Tacka Львів
Юмінський Стефан Хочева, біля
і
і
Wasyl Hurdycz (1708) Irzy Maryanna
Перемишля
i
Юркевич Дмитро Mysko Ternawsky (Tarnawski) (1728) Jan Marianna Львів 1731
Яворовський 00
NO
ON
Eustafi Jaworowski (1698) Hreory Helana Львів маслак
Григорій
Яворовський
і
Wasil Kosciewicz (1716) Semion Nastazya Львів 1717
Станіслав
і
і
Hrehory Horoszko (1714) Prokop Nastazya Львів і
Stasko (Wesolowicz) (1716) Marcin Reina Немирів 1719

Andrek Furmanowicz (Domaskiewicz)
і
Jan Anna (Regina) Львів 1725

(1723)
Яницький Томаш
Нове Місто
і
Pawel Lesowicz (1723) Jan Agneska 1725

Бибель
і
і
Franek Wesolosky (1725) Woyciech Marianna Радимно

Walenty Janicki (1 73 2) Tomasz A nna Львів маслак 24. IV. 1737
i
i
Kaper Przybyłkowski (1683) Marcin Zuzanna Завіхост

і
Jakub Lenartowicz (1684) Thomas Maryna Львів

i
сa
Kazimirz Strikowicz (1693) Anna Львів 1694
Яницький Юзеф
Tomek Janicki (1706) Jozef Agneszka Львів маслак 1706
r
Woytek Jasieczak (1708) Jagneszka Львів 2 роки 15. XII. 1708
i
сt
Antoni Janicky (1729) Juzef Zofiia Львів маслак 25. XII. 1729
i
i
Iwanko (1685) Stanisław cieśla Marina Львів

і
Wasil Maczarz (Mączarz) (1685) Demian Ewa Львів 1688

Яновський Тома
i
i
Iwasko (1688) Andrzei Marina Львів

i
Zaharko Niedomurko (1689) Mikołai Fedora Львів 1693

501
Jurko Kuderewko (1689) Semian Fedora Ветлін 1692
502
1 і
Wasil Buski (1692) Semian Aska (Helena) Львів 1695
і
Iwaszko Szosztak (1692) Jacenti Naztazya Янів 1696
і
і
Maxim Kokudko (1693) Mihal Fedora Ветлін
с
і
Iwanko Bełski (1696) Katarzyna 1696
•—
rtі
і
і
Hrycko Szostak (1697) Jacenty Anstazya Янів
і
Michałko Rosołowicz (1697) Bazyli Anna Янів 1705
і
[Яновський Тома] Hrycko Hład (1698) Stefan Anastazya Львів 1701
і
і
Antek Hałasznyk (1698) Hrehory Anna Львів
і
і
Wasilko Rohatynski (1699) Mihał Oryska 1699
Pawełek Drozdowicz (1699) Stefan Katarzyna Янів і
і 1706
Wasilko Heczko (1699) Matfiy Ewa Ветлін 1702
і
і
Tymko Śliwiński (1701) Kuzma Maryanna Рясна
л
с
і
Hawryszko Beznowskowicz (1702) Maryna Львів маслак

і
Hrycko (1703) Jacko kowal Paska Висоцько

i
i
i
Ярославський Іван Yiacko Iacel (1665) Ostafy Nastazia

Iwanko Ciumiak (1707) Semian Katarzyna Львів маслак 1709
і
Petro Kostantynowicz (1708) Stefan Oryszka Львів 1714

і
і
Wasil Buczaczki (1709) Stanisław Pasia Борки

і
і
Ярославський Іван Łukasz Koniuszy (1711) Pantelimon Maryanna Негрибки

і
Iwaszko Antoniowicz (1712) Matfiey Anna Домбровиця 1715

1722
Andruszko Manastyrsky (1717) Jan
1
Ewa Львів
(цехмістри)
і
і
Macko Koczura (1721) Woyciech Косцеїв

і
о
о
3
X
X
Walko Kobyliecky (1721) Jakub Anna 1726

О-
і
Ясінський Шимон Jozef Lipnicky (1722) Woyciech Agneska Заложці 2 роки

i
i
Walko Wisniowsky (1725) Jozef Barbara Ярослав

i
Bartłomiey Stłączkiewicz (1727) Sobestian Jagnyszka Тарноград 4 роки

Додаток З
Maciek Przemysky (1729) Ignacy Reyna Косцююв
1
1
Ольшаниця,
і
Franciszek Krup insky (1 72 9) Krup insky M arianna 1729
біля Сянока
і
і
Kuba Rudzinsky (1730) Marcin Katarzyna Пруховице
1735 (Ян
і
Jasko Jasiński (Jan) (1731) Krzysztof (Katarzyna) Львів
[Ясінський Шимон] Кавульський)
1736 (Якоб
JuskoJuszynski (1732) Woyciech Reina Ярослав
1
Родницький)
і
Jasko Kraczkowski (1732) Mikołay Maryanna Глиняни 2 роки
i
i
Jakub Rodnicki (1 7 3 2 ) Marcin K atarzyna 1733
i
Jan Kłak (1732) Mikołay Katarzyna i 1734
i
i
i
Ящук Григорій Iwan Panczuk (1666) Jacko Marina
503
MEMBERS OF THE CORPORATE ASSOCIATION: THE LVIV
SHOEMAKING GUILD IN THE 17thAND 18thCENTURY (SUMMARY)
As the largest Ukrainian town in the early modern period, with a population in the
mid 17 century of nearby 25 thousands of citizens, Lviv holds particular interest for so
cial and ethnic studies. The social history of Lviv and the Galician region cannot be un
derstood and explained without a study of ethnic relations. The Lviv shoemakers’ guild
is an interesting object of study because it provides a model for the whole complex of
social, economic and ethno-religious history in Lviv. Researchers have often perceived
the history of early modern Lviv not as the history of a single urban community, but as
a mechanical conglomerate of histories of the city’s various ethnic, religious or national
communities - Poles, Ukrainians, Armenians, and Jews - that almost never overlapped
and even rarely touched one another. Such approaches and their resultant conclusions
have many historical reasons and analogies. And indeed in Lviv, the ethno-religious com
munities had created kinds of ghetto, where representatives of other communities were
not actually admitted. The historical division of the city among different ethnic com
munities was enshrined in the form of mental mapping of urban districts still identifiable
today as Ruthenian, Jewish, and Armenian Streets. In fact, the mental history and terri
tory of early modern Lviv was fragmented.
Research on the social history of the Lviv shoemaking guild in the 17 and 18 centu
ries is an example of micro- or even mezo-history. Taking a close look at the numerically
relatively small organization can provide answers to many questions that are impossible
to investigate by the familiar methods of narrative, legal or political history.
In 1641, when the united shoemakers’ guild was created, with equal rights for Ru-
thenians (Ukrainians) and Poles in Lviv, there was formed for the first time a viable or
ganization comprising representatives of the two of the city’s biggest nationalities, and
simultaneously the two largest of its confessions - Catholics and Orthodox (later - Uni-
ates or Greek-Catholics). The shoemakers’ guild persisted for a long time, actually like
all guilds well into the 19 century. Thus the organization was in effective operation at the
time of frequent confrontational disputes between the Polish (Catholic) and Ruthenian
(Ukrainian) communities.
From this perspective, the history of the shoemakers’ guild is unique because it
shows not only the short-term cooperation between the two nationalities, but also the
long-term, viable and effective coexistence of the two communities in the wider social
environment, where examples of such cooperation were largely absent or took on other
forms. For example, in other craft guilds in Lviv the Ukrainians were excluded or found
themselves in subordinate roles, having limited participation in the guild leadership, in
the teaching of apprentices, and in the number of masters, for example.
SUMMARY 505
The Lviv shoemakers' guild is also a good subject for investigation, for being also the
citys oldest craft organization (established in the second half of the fourteenth century),
with shoemakers as the most numerous of the city s artisans, and the guild s long history
of coexistence between the city's two largest ethno-religious communities, the Poles and
the Ruthenians. An equal number of Poles and Ruthenians became elders of the guild
and resolved all controversial questions together.
In terms of status and importance for the region of East Central Europe, Lviv can be
viewed together with other major cities of the Polish-Lithuanian Commonwealth such
as Krakow, Torun, Warsaw, Gdansk, Vilnius, as well as Prague and Budapest. Although
the ethnic and religious differences in Lviv were distinct from these other cities, the sys
tem of access to power by only the dominant community was similar. In some Prussian
and Silesian towns guild restrictions concerned not only religion but also nation and
race. For example, they applied to Slavs in the general guilds. Therefore, the uniqueness
of equal participation by Lviv shoemakers as Poles and as Ruthenians in the guild power
structure differs from the situation in the other great cities in the region of Central and
Eastern Europe, where one community dominated another.
To the west of the Polish-Lithuanian Commonwealth such situations of mutual coex
istence within the same craft: community can be observed in the religious border areas in
German cities, where Protestants and Catholics coexisted together. Similar to Lviv was
the situation in the shoemakers’ guild in Augsburg, where in the craft there were no reli
gious restrictions, although at that time in this city Protestants were in the majority1. The
difference between Lviv and Augsburg was however that both Protestants and Catholics
in Augsburg were Germans, but in Lviv the religious differences overlapped with ethnic
or national ones.
** *
Contemporary western urban studies are extremely intense and broad in their areas
of scope, although I have not found direct parallels with my project either in German or
Polish, or English historical literature. However, I would like to mention and introduce
in my book also the achievements of historical anthropology, with its close attention es
pecially to social life of the early modern society. Here we face an obstacle in the absence
of Lviv and Ukraine in general sources for anthropological studies of the early modern
society. Unfortunately, we have almost no sources of personal origin, such as diaries, pri
vate letters, memoirs, and even secular iconographic material.
In the context of my research I consider very fruitful the direction of studies of the
social history of medieval and early modern guilds. Since such classic economists as
David Ricardo, Adam Smith and later Karl Marx it became usual to view the guild only
in terms of economic pragmatism, as the structure worked as a brake on economic
development of Europe by monopoly. Contemporary studies of revisionists now allow
us to look at the craft guild as a successful long-term social organization and corpo
ration that softened social disparities caused by economic development in the early
modern period.
1Clasen C.-P. Gerber und Schumacher in Augsburgs Vergangenheit 1500-1800. Augsburg, 2003.
506 P E O P L E OF C O R P O R A T I O N
Also important for my research were studies of ethnic and religious issues, which
discussed the formation of early modern nations as well as discussions on the forms of
confessionalization in the Polish-Lithuanian Commonwealth. But these do not fit en
tirely the empirical material of early modern Lviv.
A few words about ethnonyms. I use the terms Ukrainians and Ruthenians inter
changeably and as synonyms, because in Lviv there were no Russians or Byelorussians,
who could have also used derivatives of the name Rus’ at that time. We realize of course,
that the name Ukrainian became the common ethnonym only in the 19 century. The
same modernization I applied also to the Poles, who at that time were called Liakhs.
The 17 and 18 centuries are a special period in the history of Ukrainian lands. For
many reasons of a political and historiographical nature historians of the period were
primarily interested in political, diplomatic, military, and partly cultural aspects of his
torical events. Especially the history of the Ukrainian Cossack State - ‘Hetmanate’ -
has been the focus of research since the early 19 century down to the present. The
question of relations with the Moscovite state; the preservation and loss of the au
tonomous status of the Ukrainian state, military and diplomatic contacts with Poland,
the Ottoman Empire, Crimea, Sweden - these themes were and still are attractive for
historians of this period.
In my opinion, the social history of the 17 and 18 centuries remains insufficiently
studied and appears one-sided. Since the time of the 19 century historian Oleksander
Lazarevs'kyi class differences between different groups of people have been viewed of
primary importance, resulting mainly from economic factors. In Soviet times, this pre
dominantly class approach was obligatory in social studies and significantly distorted
presentations of the past.
The historical school of Natalia Iakovenko, which developed recently in Ukraine, in
investigations of early modern society based on the anthropological approach, which
can be broadly applied in many variations of research. I am open to this approach, al
though it requires a well-developed source base, primarily documents of personal origin
(letters, memoirs, diaries, etc.) and their particular interpretation.
A multiethnic approach to the history of Lviv, especially the shoemakers’ guild, based
on a large number of sources, will help clear up the myths of ethnic historiographies and
encourage systematic research in many other historical problem areas.
Although the Lviv sources are not as rich in personal testimonies as in the West, their
unbroken continuity from the end of the 14 through the 18 century is also unique for
Ukraine of the medieval and early modem period.
The fact that almost all the record-books of the Lviv shoemakers’ guild from the
1660s to the 1730s have been preserved makes it possible to study this crucial period in
the city’s history. During that period, Lviv was attacked by Ottoman and Swedish troops
(in 1672 and 1704 respectively) and its economy declined, although a partial economic
revival took place in the 1720s and 1730s.
The extant guild books enable us to study the entire life cycle of a typical craftsman
from the time he entered the guild as a young apprentice until his death. The books offer
SUMMARY 507
unique information about the number of apprentices and the length of their apprentice
ship, which can be compared with the time of their admission to the guild, and so on.
The Lviv record-books provide information about the shoemakers' marriages, their
neighbors, accounts of children in their families, their baptismal relatives, etc. The city's
financial records make it possible to study the economic situation, the shoemakers’ areas
of residence, and other issues. Municipal and castle documents and record-books offer
insights into problems of legal status and conflicts within the shoemakers' guild, as well
as with other guilds and institutions in Lviv. Judicial consistorial acts (preserved for both
Roman Catholics and Uniates) help us reconstruct the artisans' everyday lives, spiritual
aspirations, and conflicts with neighbors.
* * *
The shoemakers' guild, the oldest in the city, belonged to the mass craft organiza
tions along with these of bakers, tailors and some others, which resolved critical needs
of people in the necessities of life. It is clear that the number of shoemakers depended
on the size and needs of the resident population of the city, as well as on export op
portunities at the local foreign market. In the second half of the 17 and through the 18
century the shoe craft in Lviv was gradually increasing due to the demand for shoes for
the numerous troops, although the city population wasn't growing, but rather declining.
Such a favorable situation for the shoemaking craft: was typical not only for the city of
Lviv, but also for German cities and for other regions, including East Central and West
ern Europe. Paradoxically, continuous warfare furthered the shoemaking craft, because
a soldier without shoes could not be an effective soldier. Another important factor that
regulated the number of shoe craftsmen was the changing fashions and emerging new
technologies in the production of shoes. New fashion trends, especially among the high
er strata of the population, resulted in mass replacement of shoes and gave rise to new
orders for craftsmen.
According to the records of extension of municipal law for the period from 1667 to
1727, 270 shoemakers were endowed with municipal rights - a number considerably
larger than for any other artisans. A particularly ‘fruitful’ period for increasing the num
ber of shoemakers was the last third of the 17 century, when 174 new members guild
were extended municipal rights.
We can compare these data with information in the guild books of this period, which
contain more detailed information about admissions to the craft guild than do the records
of extension of municipal law. According to them, in this period 623 shoemakers entered
or initiated the procedure for entry into the shoemakers' guild, or more than nine persons
per year. The difference between the number of shoemakers entering' the guild and the
number of those who possessed municipal rights at this time and actually belonged to the
guild - was quite significant, because the latter numbered only 270, or approximately four
and half persons per year. Thus, more than half of the shoemakers remained outside of
guild during the drawn-out procedure of acquiring the full status of master. The greatest
difficulties were encountered in the numerous payments of entrance fees, credit for previ
ous debts, costs of the necessary banquets during the lengthy time probationary period.
The actual and real equality of Ukrainians and Poles in the Lviv shoemakers’ guild
quantitatively reflects the absolute number of shoemakers, who received municipal
rights in the years 1667-1727. Representatives of both communities are recorded in
almost equal proportions: 137 Poles (50.74% of the shoemakers) and 124 Ukrainians
(45.92%). Thus in the last third of the 17 century there was relative parity among craft
artisans between the two ethnic groups. But after 1704 in the first decades of the 18
century the number of Poles came to grow more rapidly, 42 masters-Poles, who received
municipal right versus 24 masters-Ukrainians. At that time Germans, French, and Ar
menians who came to the city rarely became artisans, and enrolled in the shoemakers’
guild, and general change in the Polish-Ukrainian character of the guild was not possible.
Unlike the extension of municipal rights, acceptance for training in the shoemak-
ing craft was less regulated and shows the real picture of the ethnic structure for the
lower levels of shoemaking. The guild custom, whereby the Ukrainian shoemaker taught
only Ukrainian apprentices, and a Pole taught only members of his own ethnic-religious
group - as well as additional information about the origins and names of apprentices
and their parents as fixed in the guild books - can reliably identify the ethnicity of each
apprentice of the Lviv shoemakers’ guild.
Ukrainian shoemaker apprentices outnumber the Poles for almost the whole period
of the last third of the 17 and the first third of 18 century: 1273 (60%) versus 848 (40%).
However, as in the case of masters-shoemakers, their predominance in the first decades
of the 18 century gradually decreases, and in 1725-1738 Polish apprentices outnumber
the Ukrainians: 140 to 114 (see table 4 and diagram).
We can assume likewise that, as in the case of shoemakers, in other Lviv guilds the
numbers of Ukrainians among the apprentices were also higher than the numbers of
masters. These new quantitative parameters of the ethnic structure of the city need reexa
mination. And maybe it can prove the truth of the observation by the Gdańsk traveler
Martin Gruneweg about the Ruthenian (Ukrainian), and not Polish, Lviv, as he wrote in
the early 17 century.
Demographic statistics on marriage reveal only very small numbers of mixed mar
riages between families of Polish and Ukrainian shoemakers. From the dozens of extant
records of shoemakers’ marriage, we have only 2 or 3 cases of marriage between repre
sentatives of the two religious confessions. The small number of mixed marriages in the
shoemakers’ environment is the best indicator of some degree of alienation between the
two religious confessional communities. Obviously, successful and mutually important
economic relationships in the Lviv shoemaking guild were not so close and friendly, be
cause they were not cemented by the strongest family relationships.
* * *
The traditional scheme of religious relations in the craft guilds of medieval and early
modern Lviv followed the pattern adopted earlier in the German and Polish cities. The
Roman Catholic church, the only dominant religious institution in the medieval age in
Western Europe, controlled the spiritual life of the craft guilds with the help of religious
brotherhoods. Each craft guild was also a religious brotherhood, engaged in the spiritual
SUMMARY 509
care of the artisans. The religious brotherhood could larger than the guild itself, embra
cing as well the families of craftsmen, their neighbors, and everyone who for some reason
was not in another fraternity.
In general, because of such duality of guild organizations and religious brotherhoods,
we see the close intertwining of economic and religious components. We don t encoun
ter this situation in the case of agricultures activities, where peasants and nobles in the
Polish-Lithuanian Commonwealth could be adherents of various Christian confessions.
In the late 16 and early 17 centuries economic conflict between the guild masters,
who were Poles and non guild masters who were Ukrainians, spilled over for a time into
aggravation also on religious grounds, in the period before and after the Union of Brest.
But, as the example of German cities shows, the economic factor was gradually coming
to the fore, even in the era of confessionalization in the 17 and 18 centuries. Pragmatism
won over in 1641 in the Lviv shoemaking craft even in the religious arena. The two com
munities of artisans, Ukrainians and Poles, were united in a single craft guild, with equal
access to all rights and privileges.
In general, the compromise agreement of 1641 with the creation of shoemakers’guild
on a basis of parity between national and religious communities was unique to the situ
ation in Lviv during a time of confesionalization, when many Catholic craft guilds got
rid of Ukrainians as being their opponents in faith, or forced them to accept the church
union and only then join the guild.
The new combined guild stood fast during the trials and tribulations of uprisings in
the mid 17 century, and actually continued in the same quantitative parameters, while
other guilds experienced hard times. Interfaith friction and disputes turned out to be
marginal to the viability of their coexistence and were often manifested in a hidden form
in the guise of social rivalry and economic competition. In the public area, such conflicts
and frictions were to be found at the time of election of the guild leadership.
Early modern Lviv is considered by researchers to have been a pillar of Catholic faith,
as was especially notable in the second half of the 16 and early 17 centuries, when Prot
estantism rapidly spread in the Polish state. Every newcomer to the city from other Euro
pean countries, who tried to become a citizen of Lviv, certainly had to accept the Catho
lic faith. I should add, that also no Ukrainians or Armenians in Lviv who had received
municipal rights, were able to enjoy all of the privileges, even after their extension. This
tradition persisted through the 17 century. The Lviv shoemakers’ guild did not avoid
this tendency. In order to become full members of the guild, newcomers to the city are
mostly ex-Protestants, accepted of the Catholic faith. There were also two cases of con
version to the Catholicism and Orthodoxy by Jews.
The direct form of spiritual life of artisans was shaped by religious fraternities. This
statement is equally true of Polish Catholics and Orthodox Ruthenians. In the earlier
Catholic shoemakers’ guild there was apparently a fraternal organization, which met all
the religious needs of Catholic artisans. And before 1641 the brotherhood and guild
for Catholic shoemakers were one the same. But with the creation of a combined guild
together with the Ukrainians the situation changed somewhat.
The most important task of church fraternities was the care of the souls of deceased
brothers. Participation in the funeral was a fundamental duty of brotherhood or guild
members, symbolizing ‘the starting point that marked the return of man to God’. But
under the agreement of 1641 Ukrainians were released from the obligation to attend
the funerals of Roman Catholic members of the guild, as Catholics could not attend the
Orthodox funerals.
Both sides sought spiritual nourishment' in non-guild religious fraternities. Lay fra
ternities were more important for Ruthenian community life than for the Catholics. But
recently, researchers have tended to think more in terms of connecting the Orthodox
form of brotherhoods with the spread of craft guilds in the cities under Magdeburg law.
Extant documents allow us to follow the church-economic aspects of Lviv shoema
kers. Both parties, Catholics as well as Orthodox (or later Greek-Catholic) use all pos
sible economic leverage to obtain more funds for the maintenance of their churches and
priests. The usual way to sustain a profit was to devolve a certain amount of brotherhood
money on buildings or other property on the condition of payment of annual fees (so-
called ‘viderkaf’). Therefore, the brotherhood became more economically dependent,
and the shoemakers searched for pragmatic economic benefits for their members.
During the 17 and 18 centuries spirituality in the shoemakers' guild environment
was in crisis due to numerous cases of quarrels, drunken fights, accusations of theft, etc.
One can adduce many examples of serious marital discord with beatings, mutual drunk
enness and constant quarrels in the guild and after a friendly social in the tavern. These
tend to create an unedifying impression about the spiritual side of life in the shoemakers'
environment.
But according to available sources we can also mention some examples of deep pi
ety on the part shoemakers, typical for this period. It is generally accepted that Baroque
culture inclined people to a deeper piety, with its contrasts of the high and low dimen
sions of culture. The situation in early modern Lviv, and generally throughout the entire
Polish-Lithuanian Commonwealth, promoted the growth of religious sentiment. On the
outskirts of the city were built many new or reconstructed old churches. A new wave of
religiosity uplifts people s hearts and manifests itself in pious giving in favor of churches.
Especially the rich shoemakers, senior masters who had achieved high social standing,
gave such gifts.
All this seems to contradict the fundamental theses of the dominant confessional reli
gious life in the guild environment in the early modern Ukrainian city after the council of
Brest that was allegedly tainted by religious intolerance. It appears that in the case of the
Lviv shoemakers' guild we cannot speak about discrimination against Ukrainians on re
ligious grounds. Orthodox Ukrainians, who in the 18 century became Greek-Catholics,
were far from helpless and maintained solidarity in defending their religious, economic
and social rights in the shoemakers' guild. Still a perceptible confessional distance be
tween Ukrainians and Poles remained, even after the acceptance by the Orthodox of
church union in 1700. Especially, this was manifested in the existence of separate mar
riage markets between both religious communities.
SUMMARY 511
Another popular thesis emphasizes confessionalization of religious life in the Polish-

Lithuanian Commonwealth. But, the unexpected tolerance and conciliation in religious
matters shown at the time of the formation of the combined shoemakers’ guild cannot
be explained by the influence of confessionalization. To my mind, it was the opposite
movement. Thus, this situation also does not fit the ‘Procrustean bed’ of the confessio
nalization concept that so successfully fits the early modern Protestant German cities.
* **
As a result of the reforms of 1641 in the Lviv shoemakers’ guild real equality between
Poles and Ukrainians was achieved in the guild leadership and responsibilities. The re
form of the guild was successful and effective; its effects were long-term and positive for
the social and economic development of the shoemaking craft in Lviv. But in the broader
context of the history of Lviv, the successful mini-reform did not bring significant be
nefits for the two sides. Polish shoemakers never managed to enter the structures of mu
nicipal government through elections. It also did not bring benefits for the Ukrainian
shoemakers, who had no greater influence in the Lviv Ruthenian community. Their joint
project brought benefits to both shoemaking communities personally by improving
their economic situation that was stronger and more stable when compared with other
crafts of the city. Examples of their successful social partnership were unsuitable in the
strongly conservative environment of the city and the whole Polish-Lithuanian Com
monwealth. I should also say that the low social status of shoemakers, too, had influence
on the rejection of the shoe reform’ in the city.
In the economic sphere in the Lviv shoe environment of the 17 and 18 century we
can note some divergent tendencies. On the one hand, there is some increase in the
number of masters, a deepening of specialization and differentiation within the handi
craft. More artisans performed work for the market, not only made to order. The Lviv
shoemakers adopted quickly to the vagaries of market realities. Unlike in other guilds,
there was no limit on the number of masters or like obstacles to joining the shoemakers’
guild. There was no rule for the making of model craft products in the guild (majsterstik)
that existed in most shoemaking guilds in other major cities of the Polish-Lithuanian
Commonwealth. Foreign shoemakers would arrive from Germany, France and the Ar
menian lands to Lviv, and this facilitated the exchange of experience and adaptation to
market competition from western European trade.
Jewish craftsmen were not a major obstacle for the Lviv guild shoemakers. Unlike
other craftsmen of Lviv, they were able to cope with the Jewish competition. This was
achieved through a successful pricing policy and the high quality of products.
It was usual for social conflicts to be resolved mainly inside the guild. For example,
there were not cases of strikes by apprentices in the 18 century that occurred in many
European cities such as Wroclaw and others.
Despite this successful development of the Lviv shoemakers* guild and concomitant
social changes, it should be noted that the handicraft environment still did not extend
beyond the traditional paradigm with its clear hierarchical system both within the guild,
and in relations of the shoemakers with the representatives of the city government and
royal administration. Shoemakers could not gain access to municipal power, but neither,
apparently, did they much want to.
In the religious sphere there were visible manifestations of the trend towards secula
rization that was widely evident throughout in Europe in the age of Enlightenment. These
trends could not bypass the Ukrainian or Polish urban social environment. For example,
there were more frequent cases of legal disputes and financial conflict with priests. There
were many cases of non attendance at church on holidays, non-fasting and so on. But the
Baroque 17 and 18 centuries did bring to Lviv evidence of prosperity also in the religious
field. It was at this time, that many churches were built or reconstructed in the Lviv city
center, and in the suburbs. Lviv being a center of three Christian denominations and also
Judaism remained a major religious and cultural center.
It should be noted that the social framework of the guild organization was connected
with the overall situation in the Polish-Lithuanian Commonwealth where at that time
appeared processes of decentralization. During this period Lviv as a city lost the atten
tion of the royal central government. The city with all its problems remained alone. Mili
tary disasters in the mid 17 century and the subsequent periods presented a huge test for
Lviv. The city in that time suffered a strong demographic and economic decline.
But in these difficult circumstances the shoemakers* guild not only survived but also
retained its positions. This was largely due to the flexibility and transformation that oc
curred in the guild after the reform in 1641. The Lviv shoemakers made products for
all segments of the population, rich and poor. They eliminated competition not only in
the traditional way of guild restrictions and monopoly of trade, but also by keeping the
prices of their products at rather low levels, and by facilitating access into the guild, and
also by increasing the number of masters.
So, we cannot say that the shoemakers* guild and the Lviv society in the 17 and 18
centuries more generally was quite archaic, conservative, and traditional. Present were
also elements of the new order which helped the shoemakers adapt to new realities in
the 19 century. The shoemakers’ guild was an example of transformational change but
they were imperceptible to other Lviv citizens. They enabled it to maintain the leading
position among the Lviv crafts in the following historical periods.
1. Ганс Захс - німецький філософ XVI ст., за фахом швець (1545 р.).
Гравюра Міхаеля Остендорфера (гравюра з: Gabi Posniak (Hrsg.).
Hans Sach der Schumacher, 1494-1576. Sonderasstellung 18. September - 31.
Dezember 1994. Offenbach am Main, 1994. S. l).
2. Швець за роботою в майстерні.
Малюнок невідомого майстра з Нюрнберга XVI ст. (Gabi Posniak (Hrsg.).
Hans Sach der Schumacher, 1494-1576. Sonderasstellung 18. September - 31.
Dezember 1994. Offenbach am Main, 1994. S. 18).
СО
40
43 c o
Ö
/* - ^ ч 3 ł-H
о a o
0) ON
4 0 bO f—H
ł-H с
1 з .S P
4 3 ’S
О тД
1> д э
^О 5 4 -* JS
cd
Г а
‘S >— і
с a
<D
ф он
a> 4 -»
bO С
cd С л
cd (I)
VO ьо
О Ul +s->
14
cd
2 u
cd
с
О м (U СЛ
2 ІЗ 2
И сл d
cd 4 -* Q>
гО ч 3 4 ->
1-і (U с
. 4 3 _ c
}_ i ч 4 3 С
со
PQ
c :p
< -C
U> Ul с
* с
О ,
'S
•g
a>
 3
cd
in с
cd Ö
Л JD
ET X *cd
CU u
n CÜ
s Q
'S o
u
>S
s
Д
n i о
d
rd d>
XI '■ a
o с
t4
cd и
5 cd
CO
6 С
rO JS c
31 0
cd
’S
PQ
4. карикатура на майстерню безпечного шевця (діти граються з інструментами, підмайстри сидять
без роботи за столом, жінка не пряде, тільки слухає музиканта, а в двері входить майстер).
Гравюра Й.Галле за Г.Босом, бл. 1580 р. (Mummenhoff E. Der Handwerker in der deutschen Vergangenheit.
Mit 151 Abbildungen und Beilagen nach den Originalen aus dem fünfzehnten bis
achtzehnten Jahrhundert. Leipzig, 1901. S. 74).
5. Мандрівний підмайстер у дорозі. Вигравіруване зображення на металі, XVIII ст.
(Boe Liv Н., Lowzow І. Det gamie skomakeri. Oslo, 1989. S. 209).
6. Шевці за роботою в майстерні.
Зображення на кубку шевців з Познані 1651 p. ( Turnau І. Skórnictwo polskie.
Wrocław; Warszawa; Kraków, etc., 1983. S. 72-73 - вклейка).
7. Два шевці за роботою. Зображення на кубку шевців з Ланцюта 1662 р.
(Turnau І. Skórnictwo polskie. Wrocław; Warszawa; Kraków,
etc., 1983. S. 84-85 - вклейка).
8. Печатка шевського цеху Львова, 1672 р. Діаметр 36 мм, відтиснена у воску під текстом документу.
(Archiwum Państwowe w Przemyślu, Akta miasta Przemyśla, sygn. 493, str. 41).
9. Лист про визволення львівського шевського підмайстра Яна Ґжибовського, 1672 р.
Папір, відбитка печатки на зеленому воску. (Archiwum Państwowe w Przemyślu, Akta miasta Przemyśla, sygn. 493, str. 41).
/ , і/ го
С р с Іш а Ш г і С о п :
( і і Ь п п у Л и о п і т ^ с
Ш р ^ л м й т
-1 і т р і с к і М і с г і і с г о
ГЬ у£^Уіща. ВЬоІоил
Р* 10 * * £ « V III <-К ОХІООУОІ-^С
( 2 а Л І 'У^лпмлг УОг*Ь>^ !Ь\амг£оьгі*гС
оіиьк илСП,
аІСьЄ Охда/г.огіонНї'С / і 'аит
. /Со^сігім
ПД(К ^ЛЛ^О>Л«-ЯЖа. я £ 3 !2 ^ * 1 и ~ і
ґ^\<Х*й&ьІС ОЗоіс^Ко^ІіяС 3 4Н^ Г£^> ІСЧГЛЛГ^>ЯУ4'^ Л-
с І ^10^0
Л^у/Нвх <ипгЬ*»0*лсЯ. -£*»У^Г'2. -Я**
()і(лМ . ТвтУ' к ю ,» # п к
«Ъ. . ! л*сс
^ йіІУТ£ с ^ іг
Чал - $гцл ріпалпммс^,
^ «*• &?» лс^Й Зселив*
О Л -г^
£^ Г
10. Сторінка з цехової книги львівських шевців з результатами виборів,

1665 р. (Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника,
відділ рукописів, ф. 5 (Оссолінських), спр. 430, арк. і).
С іи ^ к с 21- ' 7 7 і г * 7 Т ? Ї І & І Щ У І С АХ2. ^ р а Г«5Ч> Л£&21ЛДО£?/
ал? г/алш^'п^ ^а^ши^лтст^аА $£ра&<игі*1•ртї&р **
^ҐУл <алАЗмС
л ор*л С ^,5 /ггтт^-4// инилш
*с*^гіи/дгзгі <.„ ии^тмтмт:Г 4 * .,
г/і*г/-/пгі Ч/ ^ а <Йи^ в5а^ и Я>а^
л^тілгущ *. -&о Лги (алги іи л 4 (гиалш.
~ ‘^ уу:
кдМьипв и __ ____
стт^І^ітгс гбяюягшпс* „____. ____ с ІІТамл V
гяпошхліи
І‘длхт сЗО - /ггтаи^ Ж иха. і^іт Я /игпгщ аггс, со 'Зги. А м хазл гс, Па, ;
“ Ь лс ,? * С* жС - '} гч с*г & ' о '
котшции н л л ї.£и ш 4 лЬ ^ сл і^ сзл . со м ірсУ 2-0Слії ил, і
<г8лхок#Ш їи. ^ о гм сїй а ^ {£ & и о й їг*Ь ^ и т гиісис’20г { ( ^
Л аш и. сс <Ш г^пї&£коїигц>' яоуі о ^ о р с ш с ^ с ^ ^ и іи ^ (у £ / т і£и
ІЇ& іи З ^ Л Іх сЯ сж и ^ ьуСэозосСч 9о В^ихХ^хішю
<£>_,^ и т і, • у я а х о ж ^ Л з ^ г ^ Л ^ е ^ . . ^ Л , Г } і £ £ '~ Ж %
Г3 1 ? П їЯ ла& 2 ^
*3 / / ,/ ^ і-'^^&ОЗСК&ХЛ. , и 7711X712.
Кшїизбия* "Ао-ріУнга. 72£ст~ Л о ^ и і * Я<уц>~5ио •?іиІ

«-^ / / / ікпт£п .^Ті^УЛСси^иїиі- лЛ~30£с.кхишх^, со^ікЬзозлшіиїт. ^2о^Чи±шостш
й С ОХА Аи л ^ сэсЗ*~7/%ъп$~ £ £ & е о п а £ и ^ х і &/£ ‘? г х п туя^^б2іж ^Гагтс
* Лі лул ‘**" X С7Г. л ~г
*722Х>£ 5ииш
£илга^І’?же,
£^и. ^аи£ЕиП±. 2
< І^ £ іС и Є£Ж££С СО ІО и п М *. Я ІЇС Ц О - Л і І
І' /> (2 <
т УҐ* О V? ‘«^2
А а Х н с и - ги п Т їіи ш м х іс м ік м З у їшимЕЖ
о
^ м ^ .г г у
л^гЬьї.гг
& їїУ У л у
с\
~ е і&
~^
^ уіс; с _
£ £*** ^ЛїигЗСІТіії ЇЇ^КЗи &сЯ&*гЬа- Ф/гліхиис ’ й ^ и ^ізаІской. йрлц

<гп$сч п ж > Ягшгсли- Л Ь ^ / ^ і & М ' х с ц і ^ к ^ . <§ с & і С
літ. Я ^ г с ш о ї І ^ ^ и ^ с ^ £ г а . Ш г л £ 1 т г £ і і ссггасъе & Х
ни Л (&£го л---- л----—/гпслял
(зйоло С8#уф^ид^~ &ї&о$*9оиіа-&те, ■“ * п у ^ глі2 г
*9оА егАаселгУі
П, ^Щ^ГЛХІ'і Лл/тсажії Л Аахмук
/мм,Ї}
ОАм і^с І' 'гтиітСл А у& Тнис, т ко ^ и О л х ісзги . и ш и ^ У ітгуїмги
<$ііксиш аг/ Ъ ш ш & и ^ ^Тістґ&сяни^і ^£ио (Ьих^ р'їіви га^л^иЛ їсл.
& а & и ^ ^ Й ^ £ & госл ом н Ї£ т 2 и м лея? А^ииш^іс, ^^иЦ и! ^ихЛ
^ £ аVДР яа.и£&гсши л ш г & и / * »сха
^&ЙзГ ШКН €ш і/ С К іу іг 22. ‘-І^ а іі гттЗА ^ І к іи с Я }^ Л О М іЖ г л й /З іф Ь
2
т гглгЗ /ягхаїЬ Ь 'по і ^ іш £ зси і \2 с£ й ^ я б у и Л у З/Ь сі $гг$кх>&А яка.
псшшсаі ^і^м і^^п /І^б у гсА І^ ^ Оі^сзвлиіі ^я&ііб Ж/исшя. -
ге ь Г І Ї СЖ еш з<ж иси7ь^& х^)іїь *9 #п^и> ;гш £киіцгііс іІЇам о'ї ^раижхо

~ суГг /VуМі *л
^ о*>
& 7& КІЇІ ^/^і^С ЗС іїїусоУ и && ^ІрмпЛл
11. Фрагмент з декрету львівського єпископа Йосипа Шумлянського

у справі суперечки Онуфрієвського та Миколаєвського братств Львова,
11 липня 1677 р. (Львівська національна наукова бібліотека
ім. В. Стефаника, відділ рукописів, ф. З (МВ), спр. 412/9, арк. 1-зв.).
//2 /
^ /іу ? ^ Ь ш к ..
^ !^ < М . -^Л гом ^, і ^ О о^ ^ іигк.Я /с^^
(^и <
и І^ <
1 у 7ь)>2 & у Ц іЬ й ^ М и у ^/{ І А*^С / а ^ / Т л і / -
Р М М ] у к у ш у , І Ь н м к у и м а ^ іа_ т ^ Ь у ^ /ь А * у ^ у )в^6бЛ А -
^ о і л Л ц ^І/о 'і) \b ftd u * . н і / ^ і к Г ^ / і суц*>{ (Ш ./ІЛ ^ М К - 1/Ц2ЛЛ. іе,*іге;

^ ^Г ОІ^ЛІ'ЄОлЛ,^ X« //А ш і1ЇХ^11 &А>^ і і у Д л іикяОІ&р-
с и к у ! * # ! п й іїп /. л^ 7 У и ^ и іи 'и ^ о г <гЛгчсеф гух л /б ІА т ^
Ьа / і к/+Ьчб£ іМ р ) Л с^~е/^ 2~^У ^ 7 ^
(/іук'і- /г<^гл
І'тЛуЛі а ]6б у ^і) <Ьущ$Ь\~А / п і (у/лео т ^ Іг& /ШЦи^
&Мл І^М у ^ ^ Л а о г а ОС П іА^їі^г^ <2Є Я ^гУ лсІісІл'^ їх ^ г/и
сЖ)спс6<иУ( М ^оХ дУ і )>4 ІА^ІА //оЯ г*
^6'») (і/*Я м ££ £ (г ^ £ Ма кМ ш ^ ї) / 2 а (д ь и ' /Ш ії ч**&£>/
УйЛуТ^ /е і/л м У °^ Л**Л С 1 и ь /і М 'А/в- 'Лій. -

9и^ Оу}клЛ о 2 . С ^ ^ ІіЬ ч ^ А « /
и>и у £)грв^в<к> л д /г ^ б / Ялус/лЬї&І'і^ ^и^аМ і
12. Фрагмент листа шевського цеху до львівського магістрату

з проханням прийняти новий статут, 1704 р.
(Центральний державний історичний архів України,
м. Львів, ф. 52, оп. 2, спр. 202, с. 1121).
o
f
j
H vo
Dział 2, Ziemie Ruskie Rzeczypospolitej: epoka z przełomu

wieku XVI-go na XVII-sty. Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
14. Ціхи шевського цеху з 1620 р. та XVIII ст.;
реконструкція ціхи з початку XX ст. (Економічні привілеї міста Львова
XV-XVIII ст. / Упоряд. М. Капраль. Львів, 2007. Табл. 4: Ціхи львівських цехів
XVI-XVIII ст. - № 4, 6; Львівський історичний музей, МТ-2903).
15. Фрагмента взуття шевської роботи XV1I-XVIII ст.
(Розкопки в районі синагоги Золота Роза (серпень 2007 р.)
Соборної перед пам'ятником королю Данилу (вересень 2007 р.)).
16. Фрагмент чобота з гострим носом (XIV-XVI ст.)
та дитяча підошва (XVIII ст.).
(Розкопки на вул. Федорова, буд. 22-26
(жовтень - грудень 2008 p.).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
ДЖЕРЕЛА
1. Неопубліковані
Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника. Відділ рукописів

Ф. З (Монастирі василіянські), спр. 412/9.
Ф. 5 (Оссолінських), спр. 428,429,430,431.
Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Відділ рукописної та

стародрукованої книги. Ркк. 151; Ркк. 1562; Ркк. 2878; Ркл. 58-1; Ркл. 58-2; Ркл.
58-6; Ркл. 58-7; Ркл. 59; Ркл. 82; Ркл. 210; Ркл. 688.
Центральний державний історичний архів України, м. Львів

Ф. З (Буський ґродський суд), on. 1, спр. 29.
Ф. 9 (Львівський ґродський суд), on. 1, спр. 354, 385, 389, 528.
Ф. 52 (Магістрат м. Львова), on. 1, спр. 313; оп. 2, спр. 12, 54, 59,69, 77, 78, 79, 80,
81,82,83, 84, 85,86, 87,88, 89,90,91,92,93,94,95,96,97,98,99,100,101,102,107,
108,109,110,111, 272, 343,372,405,406,556,557,558,559,560,561, 562,576,577,
578, 591,619,627,650, 651,698,720, 724,725,757,783,784,785,787, 788,796,801,
805,1039.
Ф. 131 (Пергаментні документи), оп. 1, спр. 336, 507.
Ф. 186 (Крайова земельно-податкова комісія, м. Львів), оп. 2, спр. 628.
Ф. 201 (Греко-католицька митрополича консисторія, м. Львів), оп. 4-а, спр. 3237,
3392, 3393.
Ф. 618 (Римо-католицька митрополича консисторія, м. Львів), оп. 2, спр. 2632,
2633,2634,2637,2638,2639, 2641.
Archiwum archidiecezji Lwowskiej w Krakowie

Księgi konsystorskie, sygn. 14.
Archiwum Państwowe w Przemyślu

Akta miasta Przemyśla, sygn. 493.
Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu

Rękopisy, sygn. 124,427.
514
2. Опубліковані
Акты, относящиеся к истории Южно-западной Руси / Изд. О. Лепкий / / Лите

ратурный сборник, издаваемый Галицко-русскою матицею. Год 1870.Львов, [1871].
С. 89-104.
Архив Юго-Западной России. К., 1904. Ч. 1. Т. 10-12.
Економічні привілеї міста Львова XV-XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих
цехів і купецьких корпорацій / Упоряд. М. Капраль. Львів, 2007. (Львівські історичні
пам’ятки. Т. 4).
Жерела до історії України-Руси / Вид. М. Грушевський. Львів, 1903. Т. 7:
Люстрація королівщин в руських землях Корони з р. 1570.
Зиморовин Б. Потрійний Львів: Leopolis Triplex. Львів, 2002.
Крипякевич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст.: дослідження і матеріа
ли / Упоряд. М. Капраль. Львів, 1994. (Львівські історичні праці. Джерела. Вип. 2).
Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль. Львів, 1998. (Львів
ські історичні пам’ятки. Т. і).
Привілеї національних громад міста Львова (XIV-XVIII ст.) / Упоряд. М. Ка
праль. Львів, 2000. (Львівські історичні пам’ятки. Т. 2).
Соціальна боротьба в місті Львові в XVI-XVTII ст. / Під ред. Я. Кіся. Львів, 1961.
Цеховые акты Левобережной Малороссии (1622-1645 гг.) / Изд. А. Лазарев
ский / / Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца. К., 1901. Кн. 15.
Отд. 3. Вып. 4. С. 202-214.
* * *
Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwa

nego Bernardyńskiego we Lwowie. Lwów, 1868. Т. 1; 1872. T. 3; 1873. T. 4; 1876. T. 6;
1878. T. 7; 1884. T. 10.
Album civium Leopoliensis. Rejestry przejęć do prawa miejskiego we Lwowie. 1388-
1783 / Wyd. A. Janeczek. Poznań; Warszawa, 2005. T. 1-2.
Communaute des maitres cordonniers de la ville & fauxbourgs de P. Recueil des Sta
tuts, lettres patentes ou declarations du roy, arrests du conseil et du parlement, sentences
de police du chätelet, & deliberations pour la Communaute des maitres cordonniers de
la ville & fauxbourgs de Paris: imp rime suivant la deliberation de ladite communaute, en
date du 13 decembre 1751. Paris, 1752.
Die Nachlassverzeichnisse der Handwerker in Tallinn 1706-1803 / Bearb. Raimo
Pullat. Tallinn, 2006.
Garsault F. A. de M. De Garsault’s 1767 Art of the Shoemaker: An Annotated Transla
tion. Williamsburg, 2009.
GrunewegM. Die Aufzeichnungen des Dominikaners Martin Gruneweg (1562 - ca.
1618) über seine Familie in Danzig, seine Handelsreisen in Osteuropa und sein Kloster
leben in Polen / Hrsg. Almut Bues. Wiesbaden, 2008. Bd. 1-2.
Księga ławnicza miejska (1441-1448) / Wyd. A. Czolowski, F. Jaworski. Lwów, 1921.
Nr 1618-1619. (Pomniki dziejowe Lwowa. T. 4).
Д Ж Е Р Е Л А ТА Л І Т Е Р А Т У Р А 515
Księga przychodów і rozchodów miasta (1404-1414) / Wyd. A. Czołowski. Lwów,

1896. (Pomniki dziejowe Lwowa. T. 2).
Księga przychodów i rozchodów miasta (1414-1426) / Wyd. A. Czołowski. Lwów,
1905. (Pomniki dziejowe Lwowa. T. 3).
Maroszek J. Statut cechu szewców suraskich z 1638 r. / / Białostocczyzna. Białystok,
1995. Nr 3. S. 97-102.
Monumenta Confraternitatis Stauropigianae Leopoliensis / Ed. W. Milkowicz. Le-
opoli, 1895.
Najstarsza księga miejska (1382-1389) / Wyd. A. Czołowski. Lwów, 1892. (Pomniki
dziejowe Lwowa. T. l).
Polska fraszka mieszczańska. Minucje sowiźrzalskie / Opr. K. Badecki. Kraków, 1948.
Prawa, przywileje i statuta miasta Krakowa / Wyd. F. Piekosiński. Kraków, 1890. T. 2.
Z. 1 (1587-1696); 1892. T. 2. Z. 2 (1587-1696).
Statuty bratislavskych cechov: dokumenty / Vyd. A. Śpiesz. Bratislava, 1978.
Szczech B. Księga cechu szweców miasta Woźniki. 1631-1740. Woźniki, 2002.
Szczerbie P. Ius municipale, to jest prawo miejskie majdeburskie, nowo z łacińskiego i
z niemieckiego na polski język z pilnością i wiernie przełożone / Wydał G. M. Kowalski,
Kraków, 2011.
Volumina legum Regni Poloniae et Magni ducatus Lithuaniae ad anno 1347 ad an
num 1780 / Ed. J. Ohrysko. Sankt-Petersburg, 1859. Vol. 2.
ЛІТЕРАТУРА
Александрович В. Нотатки до ненаписаної книги / / Український археографічний

щорічник. K., 2009. Вип. 13/14. С. 725-744.
Балу шок В. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників. K., 1993.
Білецький С. Боротьба підмайстрів з майстрами у Львові в середині XVII ст. / / З
історії західноукраїнських земель. K., 1960. Вип. 5. С. 15-24.
Білецький С. Розвиток ремесла і промислів у Львові в середині XVII ст. 1 1 3 історії
західноукраїнських земель. K., 1957. Вип. 2. С. 3-31.
Вахрос И. Наименование обуви в русском языке. Хельсинки, 1959.
Вінниченко О. В. Шляхетські заповіти в реляційних книгах Львівського та Пере
мишльського ґродських судів першої половини XVIII століття як історичне джере
ло: Дис. ... канд. іст. наук. Львів, 2009.
Вінниченко О. О. Львівські шевці-передміщани в першій половині XVII ст.: ор
динація «фретового» цеху 1633 року 11 Вісник Львівського університету. Серія
історична. Львів, 2012. Спец, випуск: Львів: місто, суспільство, культура: 36. наук,
праць. Т. 8 . 4 . 1.С. 199-226.
Владимирский-Буданов М. Ф. Немецкое право в Польше и Литве. Санкт-
Петербург, 1868.
Гавриленко В. О. Львівські цехові печатки XIV-XV ст. та питання про час їх виник
нення 11 Історичні джерела та їх використання. K., 1964. Т. 1. С. 248-262.
516
Гавриленко В. Символіка цехового шкіряного промислу міста Львова 11 Шоста

наукова геральдична конференція. Львів, 1997. С. 16-18.
Гнатюк В. Купане й паленє відьм у Галичині / / Матеріали до української етнології.
Львів, 1912. Т. 15. С. 178-201.
Голездренко О. Львівський цех мечників / / Дрогобицький краєзнавчий збірник.
Дрогобич, 2005. Вип. 9. С. 194-201.
Горбачевский Н. Словарь актового языка Северо-Западного края и Царства Поль
ского. Вильна, 1874.
Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX-
XX ст. К., 1996; 2-ге вид.: К., 2000.
Грицак Я. Руслан, Богдан і Мирон: три приклади конструювання ідентичності
серед галицьких русино-українців //Україна модерна. Львів, 2003. Ч. 8. С. 25-50.
Грицак Я. «Яких-то князів були столиці в Києві?..»: до конструювання історичної
пам'яті галицьких українців у 1830-1930-ті роки 11 Україна модерна. Львів, 2001.
Ч. 6. С. 77-95.
Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1994. Т. 5; 1995. Т. 6.
Дашкевич Я. Українські історичні традиції: нація і держава 11 Його ж. «Учи не-
ложними устами сказати правду... »: історична есеїстика. К., 2011. С. 41-54.
Диса К. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі
Посполитої XV1I-XV1II століття. К., 2008.
Долинська М. Елементи картографічного методу дослідження у вступі до
соціотопографії 11 Історичне картознавство України: 36. наук, праць. Львів; К.,
Нью-Йорк, 2004. С. 44-54.
Дух О. Черниці монастирів Львівської єпархії у 1760-1763 pp.: віковий, стано
вий, освітній зріз (за матеріалами генеральної візитації Львівської єпархії 1758-
1765 pp.) / / Соціум: Альманах соціальної історії. К., 2005. Вип. 5. С. 59-70.
Єзерська І. Релігійні конверсії у Львові наприкінці XVII - у XVIII століттях
(на матеріалах метрик хрещень катедрального костелу) / / Вісник Львівського
університету. Серія історична. Львів, 2009. Вип. 44. С. 331-384; 2010. Вип. 45.
С. 551-588.
Єзерська І. Чоловічі та жіночі імена за метриками хрещень катедрального костелу
Львова (XVII ст.) / / Український історичний журнал. К., 2010. № 2. С. 202-214.
Єфименко І. В. Українські прізвищеві назви XVI ст. К., 2003.
Жолтовський П. Цехові ціхи / / Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. К.,
1975. С. 104-111.
Зазуляк Ю. Ремесло суперарбітра. Шляхетські конфлікти та полюбовні замирен
ня у Руському воєводстві початку XVI ст. / / Соціум: Альманах соціальної історії. К.,
2007. Вип. 7. С. 49-58.
Заяць О. Громадяни Львова XIV-XVIH ст.: правовий статус, склад, походження.
К.; Львів, 2012.
Заяць О. Надання міського громадянства некатолицькому населенню Львова у
1501-1571 pp. / / Наукові зошити історичного факультету Львівського національного
університету імені Івана Франка: 36. наук, праць. Львів, 2003. № 5/6. С. 42-48.
Заяць О. Професії виробничої сфери львівського міщанства (За реєстрами но

воприйнятих громадян XV-XVIII століть) / / Записки Наукового товариства імені
Шевченка. Львів, 2006. Т. 252: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних
дисциплін. С. 320-370.
Зварич В., Шуст Р. Нумізматика: Довідник. Тернопіль, 1998.
Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Пер. І. Сварник. Львів, 2002.
ЗубрицькийД. Хроніка Ставропігійського братства / Пер. І. Сварник. Львів, 2011.
Інкін Б. Нарис економічного розвитку Львова у XVIH ст. Львів, 1958.
КапральМ. Антиєврейські заворушення та погроми уЛьвові XVII-XVIH ст. / /
Соціум: Альманах соціальної історії. K., 2003. Вип. 3. С. 89-100.
Капраль М. Власники нерухомости середмістя Львова 30-40-х років XVI століття
у світлі шосових реєстрів (соціотопографічний аспект) / / Записки Наукового то
вариства імені Шевченка. Львів, 1997. Т. 233: Праці Історико-філософської секції.
С. 148-181.
Капраль М. Історія українських братств: англомовний варіант. [Рец. на:] Isaievych
la. Voluntary Brotherhood: Confraternities of Laymen in Early Modem Ukraine. - Ed
monton; Toronto, 2006. - XXXI+324p. / / Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дро
гобич, 2008. Вип. 11-12. С. 686-695.
Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. (соціально-правові
взаємини). Львів, 2003.
Капраль М. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій Львова
XV-XVIII ст. (історико-правовий нарис) 11 Економічні привілеї міста Львова (XV-
XVIII ст.) / Упоряд. М. Капраль. Львів. 2007. C. V-LI.
Капраль М. Соціальний статус та ієрархічність в ремісничому середовищі в ран-
ньомодерному місті (на прикладі шевського цеху Львова XVII-XVIII ст.) / / Юві
лейний збірник на пошану Степана Гелея. Львів, 2011. С. 119-126. (Вісник Львів
ської комерційної академії. Серія: Гуманітарні науки. Вип. 10).
Капраль М. Станово-професійна структура населення Львова в другій чверті
XVI ст. (за матеріалами міських рахункових книг) / / Україна в минулому. K.; Львів,
1994. Вип. 6. С. 7-34.
Капраль М. Українська громада на вулиці Руській Львова в 1550-1585 роках / / Вісник
Львівського університету. Серія історична. Львів, 2002. Вип. 37. Ч. 1. С. 145-160.
Капраль М. «У своєму соку» або чи є вартісним дослідження без архівних дже
рел [Рец. на: Лукашова С. Миряне и Церковь: Религиозные братства киевской ми
трополии в конце XVI века. Москва, 2006] / / Український гуманітарний огляд. K.,
2008. Вип. 13. C. 133-144.
Капраль M. Функціонування органів влади Львова у XHI-XVIH ст. (нарис історії
інститутів магдебурзького права) / / Український історичний журнал. K., 2006. № 5.
С. 111-130.
Капраль М. Цехові книги шевського цеху як джерело до історичної демографії
Львова XVII-XVIII ст. / / Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефа-
ника: історія і сучасність: Доп. і повідомл. Міжнар. наук. конф. (Львів, 28-30 жов
тня 2010 p.). Львів, 2010. С. 346-351.
518
Капраль М. Ціхи львівського цеху шевців XVII-XVIH ст. 11 Знак: Вісник

Українського геральдичного товариства. Львів, 2008. Ч. 44. С. 2-3.
Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву
УРСР у Львові. 1233-1799 / Упоряд. О. Купчинський, Е. Ружицький. К., 1972.
Керста Р. Й. Українська антропонімія XVI ст.: Чоловічі іменування. К., 1984.
КісьЯ. Промисловість Львова у період феодалізму (ХІІІ-ХІХ ст.). Львів, 1968.
Клименко П. Цехи на Україні. К., 1929. Т. 1. Вип. 1.
Кобилецький М. Організація та правові засади діяльності цехів у містах України за
магдебурзьким правом / / Вісник Львівського університету. Серія юридична. Львів,
2011. Вип. 52. С. 71-76.
Ковальский Н. П. Источниковедение социально-экономической истории
Украины XVI-XVII вв. Днепропетровск, 1983.
КозицькийА ., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. Львів, 2001.
Красицький Д., Красицька А. Гілки Шевченкового роду / / Літературна Україна.
К., 1987. № 38.
Красицький Д. Родовід: [Дослідження правнуком Т. Шевченка генеалогії роди
ни] / / Слово і час. К., 1991. № 5. С. 85-90.
Криворучко С., СтефаникН. Сакральний ландшафт Львова XVIII ст. / / Історич
на топографія та соціотопографія України: 36. наук, праць / Упоряд. М. Вавричин.
Львів, 2006. С. 404-436.
Крипякевич І. Боротьба нецехових ремісників проти цехів у Львові (1590—
1630) / / 3 історії західноукраїнських земель. К., 1957. Вип. 1. С. 5-14.
Крипякевич І. Історичні проходи по Львову. Львів, 1991.
Аукашова С. Миряне и Церковь: Религиозные братства киевской митрополии в
конце XVI века. Москва, 2006.
Мельник Б. В. Львівські зброярі. 2. Мечники / / Записки Львівського історичного
музею. Львів, 2000. Вип. 9. С. 67-74; 2001. Вип. 10. С. 25-32.
Монастир святого Онуфрія у Львові: Сьомі наукові драганівські читання / Упо
ряд. Л. Скоп. Львів, 2007.
Подградская Е. М. Торговые связи Молдавии со Львовом в XVI-XVII веках. Ки
шинев, 1968.
Потимко О. Братські шпиталі Львова XVI-XVIII ст. / / Наукові записки Інсти
туту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН
України: 36. праць молодих вчених та аспірантів. К., 2005. Т. 10. С. 97-116.
Потимко О. Шпиталі Львова під опікою магістрату (XIV-XVIII ст.) / / Лікарський
збірник: Нова серія. Львів; Чікаґо, 2002. Т. 10. С. 38-50.
Потимко О. Шпиталь Успенського братства у Львові в XVI-XVIII ст. / / Наукові за
писки Острозької академії: Серія «Історичні науки». Острог, 2006. Вип. 6. С. 113-125.
Пушик С. Славетний предок Кобзаря / / В сім'ї вольній, новій. К., 1989. Вип. 5.
Рыбаков Б. Ремесло Древней Руси. Москва; Ленинград, 1948.
Ситий І . Цехові прапори Лівобережної України / / Записки Наукового товари
ства імені Шевченка. Львів, 2010. Т. 260: Праці Комісії спеціальних (допоміжних)
історичних дисциплін. Кн. 2. С. 127-174.
Скочиляс І. Запровадження метричних книг у Київській православній митрополії

в другій половині XVII століття / / Генеалогічні записки Українського геральдично
го товариства. Біла Церква, 2001. Т. 1. С. 77-87.
Скочиляс І. Метрична реформа у Львівській єпархії 1680 року 11 Знак: Вісник
Скочиляс І. Метричні книги в Галичині першої половини XVIII ст. / / Знак: Вісник
Скочиляс І. Реєстрація природного руху населення у Львівській єпархії в першій
третині XVTII століття / / Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів,
1998. Вип. 33. С. 225-235.
Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. K., 1978. Т. 2.
Сокирко О. Скільки коштує порозуміння? «Поклони» та «наклади» в укра
їнських судах першої чверті XVIII ст. / Соціум: Альманах соціальної історії. K.,
2007. Вип. 7. С. 195-211.
Старченко Н. «Одповеді» і «похвалки»: між правовими приписами та повсяк
денними практиками (на прикладі Волині кінця XVI - першої половини XVII ст.) / /
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2006-
2007. Вип. 15. С. 298-306.
Старченко Н. Полюбовні суди на Волині в останній третині XVI століття / / До
джерел: Збірник на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. K.; Львів,
2004. Т. 2. С. 207-228.
ФелонюкА. Зі спостережень над функціонуванням двориків на передмістях Львова
XVIII ст. / / Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дрогобич, 2006. Вип. 10. С. 263-227.
Фелонюк А. Інвентарні описи дворів на передмістях Львова останньої трети
ни XVIII століття / / Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2008.
Т. 255: Комісія архітектури і містобудування. С. 415-436.
Фелонюк А. Органи влади на території замкової юрисдикції Львова в другій
половині XVII - XVIII ст. / / Urzędy państwowe, organy samorządowe i kościelne oraz
ich kancelarie na polsko-ruskim pograniczu kulturowym i etnicznym w okresie od XV
do XIX wieku: Materiały polsko-ukraińskiej konferencji naukowej w Okunince koło
Włodawy 10-12 września 2007 roku. Kraków, 2010. S. 271-320.
Фелонюк А. Уряд ландвійта (підвійта) на передмістях Львова XVI-XVIII ст. / /
Lwów: miasto - społeczeńswo - kultura. Kraków, 2010. T. 7: Urzędy, urzędnicy, insty
tucje. S. 91-110.
Худаш M. А. До питання класифікації прізвищевих назв XIV-XVIII ст. 1 1 3 історії
української лексикології. K., 1980. С. 96-160.
Худаш М. А. З історії української антропонімії. K., 1977.
Целевич Ю. Історія Скиту Манявського, враз з збірником грамот, листів і деяких
судових документів, дотичних того монастиря. Львів, 1887.
Шараневич І. Николай Красовский (Миколай Красувский). Исторический очерк.
Львов, 1895.
Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранномодерної України. 2-ге вид.,
переробл. та розшир. K., 2005.
520
Яковенко Н. Новий документ до історії київських ремісничих цехів початку

XVII ст. / / Архіви України. K., 1989. № 5. С. 68-71.
Яковенко Н. Про два ментальні стереотипи української шляхти: «чоловік до
брий» і «чоловік злий» / / Її ж. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та
ідей в Україні XVI-XVII ст. K., 2002. С. 107-149.
Яценко Г. А. Ремесленное производство города Львова в 20-70-е годы XVIII сто
летия: Дисс.... канд. ист. наук.Львов, 1959.
Яценко Г. Ремесленное производство города Львова в 20-70-е годы XVIII столе
тия: Автореф.... канд. ист. наук. Львов, 1959.
Яценко Г. Розклад цехів м. Львова в 40-70-х pp. XVIII ст. / / 3 історії
західноукраїнських земель. Львів, 1957. Т. 2. С. 67-77.
* * *
Albala К. Food in Early Modern Europe. London, 2003.

Alcohol: A Social and Cultural History / Ed. P. Holt Mack. Oxford, 2006.
Arlamowski K. Dzieje przemyskich cechów rzemieślniczych w dawnej Polsce. Prze
myśl, 1931.
Arlamowski К. Rzemiosło przemyskie od XIV wieku do roku 1949. Przemyśl, 1981.
Austin G. Alcohol in Western Society from Antiquity to 1800. Santa Barbara, 1985.
Badecki K. Zaginione księgi średniowiecznego Lwowa / / Kwartalnik Historyczny.
Lwów, 1927. R. 41. S. 519-579.
Bałaban M. Żydzi lwowscy na przełomie XVI і XVII wieku. Lwów, 1906.
Batowski A. Rękopisma księgozbioru Ossolińskich - Rękopisma do dziejów pol
skich] Józefowicza, kan[опіка] lwow[skiego] / / Biblioteka Naukowego Zakładu im.
Ossolińskich. Lwów, 1844. T. 9. S. 223-270.
BąkowskiK. Dawne cechy krakowskie. Kraków, 1903.
Bielecka Ja. Kontrakty lwowskie w latach 1768-1775 (wpływ pierwszego rozbioru
Polski 1772 r. na kontrakty lwowskie). Poznań, 1948.
Bimler-Mackiewicz E. Znaki cechowe i ich funkcje na ziemiach polskich. Studium
źródłoznawcze. Warszawa, 2004.
Blum J. The Rise of Serfdom in Eastern Europe / / The American Historical Review.
1957. Vol. 62. No. 4 (July). P. 807-836; Robert M. An Economic Analysis of the Organi
zation of Serfdom in Eastern Europe / / The Journal of Economic History. 1982. Vol. 42.
No. 3 (Sep.). P. 513-548.
Borek P. Skutki zdobycia Lwowa przez szwedów w 1704 / / Львів: місто, суспільство,
культура. Львів, 2007. Т. 6: Львів - Краків: діалог міст в історичній ретроспективі:
36. наук, праць / За ред. О. Аркуші й М. Мудрого. С. 146-163. (Вісник Львівського
університету. Серія історична. Спец. вип.).
Brawer A. Galizien, wie es an Österreich kam. Eine historisch-statistische Studie über
die inneren Verhältnisse des Landes in Jahre 1772. Leipzig; Wien, 1910.
Bystroń J. S. Dzieje obyczajów w dawnej Polsce: wiek XVl-XVIII. Wyd. 4-te. Warsza
wa, 1994. T. 1.
Charewiczowa Ł. Historiografia i miłosnictwo Lwowa. Lwów, 1938.
Chärewiczowa Ł. Klęski zaraz w dawnym Lwowie. Lwów, 1930.
A > K E P E A A T A A I T E P A T Y PA 521
Charewiczowa Ł. Lwowskie organizacje zawodowe za czasów Polski przedrozbioro

wej. Lwów, 1929.
Chodynicki I. Historya stołecznego królestw Galicyi i Lodomeryi miasta Lwowa od
założenia jego aż do czasów teraźniejszych. Lwów, 1829.
Chodynicki K. O stosunkach wyznaniowych w cechach wileńskich od XVI do XVIII
wieku / / Księga pamiątkowa ku czci prof. O. Balzera. Lwów, 1925. T. 1. S. 117-131.
Chrzanowski T. Karczmy i zajazdy polskie. Warszawa, 1958.
Clasen C.-P. Gerber und Schumacher in Augsburgs Vergangenheit 1500-1800. Augs
burg, 2003.
Commons J. R. American Shoemakers, 1648-1895: A Sketch of Industrial Evolution / /
The Quarterly Journal of Economics. 1909. Vol. 24. No. 1 (Nov.). P. 39-84.
Crispin Anecdotes: Comprising Interesting Notices of Shoemakers Who Have Been
Distinguished for Genius, Enterprise, or Eccentricity: Also, Curious Particulars Relative
to the Origin, Importance, & Manufacture of Shoes: With Other Matters Illustrative of
the History of the Gentle Craft. Sheffield; London, 1827.
Crossick G. Past masters: in search of the artisan in European history 11 The Artisan
and the European Town, 1500-1900 / Ed. by G. Crossick. Aldershot, 1997. P. 1-40.
Czotowski A. Najazd Tatarów na Lwów w 1695 r. Lwów 1902.
CzołowskiA. Pogląd na organizacyę i działalność władz miejskich do 1848 r. / / Miasto
Lwów w okresie samorządu (1870-1895). Lwów, 1896. S. XXIII-LXXXIV.
Ćwikła L. Polityka władz państwowych wobec Kościoła praowsławnego w Królestwie
Polskim, Wielkim Księstwie Litewskim oraz Rzeczyposżolitej Obojga Narodów wiatach
1344-1795. Lublin, 2006.
Dining on Turtles: Food Feasts and Drinking in History / Eds. D. E. Kirkby and
T. Luckins. Basingstoke, 2007.
Dixon S. The Modernisation of Russia, 1676-1825. Cambridge, 1999.
Drąikowska A. Historia obuwia na ziemiach polskich od IX do końca XVIII wieku.
Toruń, 2011.
Dülmen R. van. Dorf und Stadt, 16.-18. Jahrhundert. München, 1992. (Kultur und
Alltag in der frühen Neuzeit. Bd. 2).
Dülmen R. van. Religion, Magie, Aufklärung, 16.-18. Jahrhundert. München, 1994.
(Kultur und Alltag in der frühen Neuzeit. Bd. 3).
Farr J. R. Artisans in Europe: 1300-1914. Cambridge, 2000.
Farr ). R. Cultural analysis and early artisans / / The Artisan and the European Town,
1500-1900 / Ed. by G. Crossick. Aldershot, 1997. P. 56-74.
Feitova O. Vergleich der Prager und Krakauer städtischen Eliten in der frühen Neu
zeit / / Elita władzy miasta Krakowa i jej związki z miastami Europy w średniowieczu i
epoce nowożytnej (do połowy XVII wieku) / Pod red. Z. Nogi. Kraków, 2011. S. 401-
431.
Finkel L. Napad Tatarów na Lwów w r. 1695 / / Kwartalnik Historyczny. Lwów, 1890.
R. 4. S. 464-476.
FranęoisE. Die Unsichtbare Grenze: Protestanten und Katholiken in Augsburg 1648-
1806. Sigmaringen, 1991.
522
Frick D. «Ruski człowiek»: Muscovites and Ruthenian Identity in Occupied Wilno,

1655-1661 / / Tentorium Honorum. Essays presented to Frank E. Sysyn on His Sixtieth
Birthday / Ed. by O. Andriewsky, Z. E. Kohut, S. Plokhy and L. Wolff. Edmonton; To
ronto, 2010. P. 135-160.
Frick D. Separation, Divorce, Bigamy: Story of the Breakdown of Marriage in Se
venteenth-Century Wilno / / Lithuania and Ruthenia. Studies of a Transcultural Com
munication Zone (15th-1 8 th Centuries) / Ed. by S. Rohdewald, D. Frick, S. Wiederkehr.
Wiesbaden, 2007. S. 111-136. (Forschungen zur osteuropäischen Geschichte. Bd. 71).
Friedrichs C. R. Artisans and urban polities in seventeenth-century Germany / / The
Artisan and the European Town, 1500-1900 / Ed. by G. Crossick. Aldershot, 1997.
P. 41-55.
Friedrichs C. R. The Early Modern City, 1450-1750. London, 1995.
Fritz J. Księgozbiory lekarzy lwowskich. Lwów, 1929.
Gąsiorowski S. Chrześcianie i Żydzi w Żółkwie w XVII i XVIII wieku. Kraków, 2001.
Gierszewski S. Obywatele miast Polski przedrozbiorowej. Studium źródłoznawcze.
Warszawa, 1973.
GilewiczA. Przyjęcia do prawa miejskiego we Lwowie w latach 1405-1604 / / Studia
z historji społecznej i gospodarczej, poświęcone prof. Fr. Bujakowi. Lwów, 1931. S. 375-
414.
Górny K. Ze studiów nad stosunkami ludnościowymi Torunia w XVIII w. / / Akta
Universitatis Nicolai Copernici. Toruń, 1977. T. 11: Historia. S. 71-97.
Górski K. W sprawie przynależności narodowościowej w późnym średniowieczu / /
Przegląd Zachodni. Poznań, 1954. Z. 7-8. S. 445-454.
Griessinger A. Das symbolische Kapital der Ehre: Streikbewegungen und Kollektives
Bewusstsein deutscher Handwerksgesellen im 18. Jahrhundert. Frankfurt am Main,
1981.
Hall J. S. The Book of the Feet; a History of Boots and Shoes. New York, 1847.
Haupt H.-G. Neue Wege zur Geschichte der Zünfte in Europa / / Das Ende der Zünf
te: Ein europäischer Vergleich. Göttingen, 2002. S. 9-37.
Herberger B. Die Organisation des Schuhmacherhandwerks zu Frankfurt a. M. bis zu
Ende 18. Jahrhunderts. Frankfurt, 1931.
Herbst S. Toruńskie cechy rzemieślnicze. Zarys przeszłości. Toruń, 1933.
Historia kultury materialnej w zarysie. Wrocław, etc., 1978. T. 3: Od XVI do połowy
XVII wieku / Red. A. Keckowa, D. Molenda.
Hopfgartner A. Geschichte der Schuhmacherzunft in Innsbruck bis zur Einführung
der Gewerberfreiheit 1859. Innsbruck, 1979.
Horn M. Lwowska ludność rzemieślnicza i jej walka w pierwszej połowie XVII wieku
(w latach 1600-1648) / / Zeszyty Naukowe Wyższej szkoły pedagogicznej w Opolu.
Historia. Opole, 1960. T. 1. S. 69-124.
Horn M. Towarzysze cechów lwowskich w walce z wyzyskiem mistrzów w I połowie
XVII w. / / Kwartalnik Historyczny. Warszawa, 1959. R. 66. Z. 2. S. 379-401.
Horn M. Żydowskie bractwa rzemieślnicze na ziemiach polskich, litewskich, białoru
skich i ukraińskich w latach 1613-1850. Warszawa, 1998.
A ^ K E P E A A T A A I T E P A T Y PA 523
Horn M. Żydzi na Rusi Czerwonej wXVI i pierwszej połowie XVII wieku. Warszawa, 1975.
Hoszowski S. Ceny we Lwowie w latach 1701-1904. Lwów, 1934.
Hoszowski S. Ceny we Lwowie w XVI i XVII wieku. Lwów, 1928. (Badania z dziejów
społecznych i gospodarczych. T. 4).
Hoszowski S. Les prix ä Lwów (XVI-XVII siecles). Paris, 1954.
Hoszowski S. [Rec.:] Charewiczowa L. Lwowskie organizacje zawodowe za czasów
Polski przedrozbiorowej / / Roczniki Dziejów Społecznych i Gospodarczych. Lwów,
1931.T. l.S. 266-272.
Hrynkiewicz /. Szewcy przemyscy w świetle organizacji cechowej (XVI-XVIII w.) / /
Rocznik Przemyski. Przemyśl, 2007. T. 43. Z. 4: Historia. S. 34-51.
Hrytsak Ya. Crossroads of East and West: Lemberg, Lwow, LViv on the Threshold of
Modernity / / Austrian History Yearbook. 2003. Vol. 34. P. 103-109.
Hrytsak Ya. Lviv: A Multicultural History Through the Centuries / / Lviv: A City in
the Crosscurrents of Culture / Ed. J. Czaplicka. Cambridge, MA, 2000. P. 47-73. (Har
vard Ukrainian Studies. Vol. 24).
Isaievych I. Voluntary Brotherhood: Confraternities of Laymen in Early Modern
Ukraine. Edmonton, 2006.
Jacob P. L. Histoire des cordonniers et des artisans dont la profession se rattache ä la
cordonnerie: comprenant l’histoire des anciennes corporations et confreries de cordon
niers, de bottiers, de savetiers, de formiers, de marchands de crepin, de peaussiers, de
tanneurs et de corroyeurs de la France, depuis leur fondation jusqua leur suppression en
1789; precedee de Thistoire de la chaussure depuis les temps les plus recules jusqu a nos
jours. Paris, 1852.
Janeczek A. Polska ekspansja osadnicza w ziemi lwowskiej w XIV-XVI w. / / Przegląd
Historyczny. Warszawa, 1978. T. 69. Z. 4. S. 597-622.
Janusz B. «Mons pius» Ormian lwowskich. Lwów, 1928.
Jasiński T. Przedmieścia Torunia i Chełmna. Poznań, 1982. S. 67-77.
Jaworski F. Ratusz lwowski. Lwów, 1907. (Biblioteka Lwowska. T. l).
Kantor-Mirski M. Sławetny cech szewski królewskiego i wolnego miasta Będzina w
wiekach XVI-XVIII: fragment z dziejów Będzina. Sosnowiec, 1934.
Kapral M. Urzędnicy miasta Lwowa w XVI-XVIII wieku. Toruń, 2008. (Spisy urzęd
ników miejskich z obszaru dawnej Rzeczypospolitej, Śląska i Pomorza Zachodniego.
T. 7: Ziemie Ruskie. Z. 1: Lwów).
Karpiński A. Kobieta w mieście polskim w drugiej połowie XVI i XVII wieku. Warsza
wa, 1995.
Karwowski S. Cechy szewskie w Poznaniu i na przedmieściach. Poznań, 1907.
Kędelski M. Dynamika i struktura lusności chrześciańskiej miasta Poznania / / Rocz
niki Dziejów Społecznych i Gospodarczych. Warszawa, 1990-1991. T. 51-52. S. 57-90.
Kluge A. Die Zünfte. Stuttgart, 2007.
Konfessionalisierung in Ostmitteleuropa: Wirkungen des religiösen Wandels im 16.
und 17. Jahrhundert in Staat, Gesellschaft und Kultur / Hrsg. J. Bahlcke, A. Strohmeyer.
Stuttgart, 1999. (Forschungen zur Geschichte und Kultur des östlichen Mitteleuropa.
Bd. 7).
524
Kowalczuk M. Cech budowniczy we Lwowie za czasów polskich do r. 1772. Lwów,

1927.
[KoziołS.] Konfraternia propinatorów [Lwowa]: 1696-1936. Lwów, 1936.
Krasicki A. Nieco o Kmitach Śreniawitach / / Biblioteka Naukowego Zakładu imienia
Ossolińskich. Lwów, 1847. T. 2. Z. 1. S. 18-49.
Krochmal J. Krzyż i menora. Żydzi i chrześcianie w Przemyślu w latach 1559-1772.
Przemyśl, 1996.
Król-Mazur R. Miasto trzech nacji. Studia z dziejów Kamieńca Podolskiego w XVIII
wieku. Kraków, 2008.
Kuchowicz Z. Obyczaje staropolskie XVII-XVIII wieku. Lódź, 1975.
Kuklo C. Demografia Rzeczypospolitej przedrozbiorowej. Warszawa, 2009.
Kulczycki T. Rys historyczny wraz z zbiorem przywilejów Towarzystwa strzelców
lwowskich... Lwów, 1848.
Lanzi F. Saints and their symbols: recognizing saints in art and in popular images.
Collegeville, Minn., 2004.
Lauberer M. Mein Haussbiechlein: Schreibende Schuhmacher im 17. Jahrhundert.
Basel, 2005.
Lewicki S. Konfraternia kupiecka we Lwowie za Stanisława Augusta. Lwów, 1910.
Lewiński J. S. Szewcy warszawscy / / Ekonomista. Warszawa, 1908. T. 2. R. 8. S. 225-256.
Lichończak-Nurek G. Dzieje jatek szewskich w Krakowie / / Krzysztofory. Kraków,
1991. T. 18. S. 29-49.
Linde S. B. Słownik języka polskiego. Warszawa, 1812. Cz. 3. Vol. 5: R-T.
Luther R. Gab es eine Zunftdemokratie? Berlin, 1968.
Lützelberger E. K. J.j Frommann C. M. G. Hans Sachs, sein Leben und seine Dichtung.
Nürnberg, 1891.
Losowski J. Kancelaria grodzka chełmska od XV do XVIII wieku: Studium o urzędzie,
dokumentacji, jej formach i roli w życiu społeczeństwa staropolskiego. Lublin, 2004.
Łoziński W. Patrycyat i miszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. Lwów, 1890;
Wyd. 3-e: Lwów, 1902.
Łoziński W. Złotnictwo lwowskie w dawnych czasach: 1384-1640. Lwów, 1889; Wyd.
2-e: Lwów, 1912. (Biblioteka Lwowska. T. 15-17).
Maciąga M. Zarys dziejów rzemiosła cechowego w Mielcu. Mielec; [Warszawa], 1991.
Mander C. H. W. A Descriptive and Historical Account of the Guild of Cordwainers
of the City of London. London, 1931.
Mańkowski T. Lwowski cech malarzy w XVI i XVII wieku. Lwów, 1936. (Biblioteka
Lwowska. T. 36).
Marquardt Th. Der Einflusz der industriellen Entwicklung auf das Schuhmacher-
Handwert Erfurts. Leipzig, 1925.
Mikulski K. Przestrzeń i społeczeństwo Torunia od końca XIV do początku XVIII wie
ku. Toruń, 1999.
Mikulski K. Pułapka niemożności. Społeczeństwo nowożytnego miasta wobec pro
cesów modernizacyjnych (na przykładzie Torunia w XVII i XVIII wieku). Toruń, 2004.
Mitchell L Powerhouse M. Stepping Out, Three Centuries of Shoes. Sydney, 1997.
Motylewicz J. Społeczeństwo Przemyśla w XVI і XVII wieku. Przemyśl, 2005.

Mudryj S. De transitu ad alium ritum (a bisantino-ucraino ad ritum latinum). Romae,
1973.
Nitkiemcz M. Szewski poniedziałek oraz dalsze dni tygodnia czyli życie codzienne w
siedemnastowiecznym Łańcucie. Łańcut, 1990.
Oekonomische Encyklopädie oder allgemeines System der Staats- Stadt- Haus- und
Landwirthschaft ist der Titel einer der umfangreichsten Enzyklopädien des deutschen
Sprachraums. Das von J. G. Krünitz begründete Werk erschien 1773 bis 1858 in 242 Bän
den und stellt eine der wichtigsten deutschsprachigen wissenschaftsgeschichtlichen Quel
len für die Zeit des Wandels zur Industriegesellschaft dar. Berlin, 1785. Bd. 8; Berlin, 1822.
Bd. 130; Berlin, 1828. Bd. 148. Режим доступу: http://www.kruenitzl.uni-trier.de.
Pachoński J. Zmierch sławietnych. Z życia mieszczan w Krakowie w XVII i XVIII wie
ku. Kraków, 1956.
Pape R. Das Schuhmacher-Gewerk (jetzt Schuhmacher-Zwangsinnung) zu Königs
berg i. Pr.: eine Widmung zum 600jährigen Jubiläum der Innung. Berlin, 1926.
Paygert C. Die sociale und wirtschaftliche Lage der galizischen Schuhmacher. Eine
Studie über Hausindustrie und Handwerk auf Grund einiger Erhebungen. Leipzig, 1891.
Pazdro Z. Organizacja i praktyka żydowskich sądów podwojewodzińskich w okresie
1740-1772 r. (Na podstawie lwowskich materiałów archiwalnych). Lwów, 1903.
Pazdro Z. Uczniowie i towarzysze cechów krakowskich od drugiej połowy wieku XIV
do połowy wieku XVII. Lwów, 1900.
Piles Ros L. Estudio sob re el gremio de zapateros. Valencia, 1959.
Ропі C. Norms and Disputes: The Shoemakers* Guild in Eighteenth-Century Bolo
gna / / Past and Present. 1989. No. 123 (May). P. 80-108.
Popiołek B. Lwów w czasach Augusta II / / Lwów: miasto, społeczeństwo, kultura: stu
dia z dziejów Lwowa. Kraków, 2002. T. 4 / Pod red. K. Karolczaka. S. 93-105.
Prak M. Modernisation, the State, and Society / / Journal of Early Modern History.
1997. Vol. 1. No. 4. P. 387-389.
Ptaśnik /. Miasta i mieszczaństwo w dawnej Polsce. Kraków, 1934.
Puchner O. Die Lehrjungen des Nürnberger Schuhmacherhandwerks auf dem Land,
1660-1808. Neustadt/Aisch, 1960.
RaeffM . The Well-Ordered Police State and the Development of Modernity in Sev
enteenth- and Eighteenth-Century Europe: An Attempt at a Comparative Approach / /
The American Historical Review. 1975. Vol. 80 (Dec.). No. 5. P. 1221-1243.
Rees J. F. The art and mystery of a cordwainer or, An essay on the principles and prac
tice of boot and shoe-making. London, 1813.
Prince J. A Wreath for St. Crispin: Being Sketches of Eminent Shoemakers. Boston, 1848.
Religion and Modernization: Historians and Sociologist Debate the Secularization
Thesis / Ed. S. Bruce. Oxford, 1992.
Riello G. A Foot in the Past: Consumers, Producers and Footwear in the Long
Eighteenth Century. Oxford, 2006.
Romaniuk Z. Rzemiosło szewskie w Brańsku w XV1-XX wieku / / Małe Miasta. Gos
podarka / Pod red. M. Żemło. Lublin, 2007. S. 182-197.
526
Rożek M. Uroczystości w barokowym Krakowie. Kraków, 1976.

R um pf K. Die Schuhmacherei im Grossherzogtum Hessen. Geissen, 1907.
Salmonowicz S. Toruń wobec zarazy w XVII і XVIII wieku 11 Rocznik Toruński.
Toruń, 1983. R. 16. S. 241-256.
Schlenkrich E. Der Alltag der Lehrlinge im sächsischen Zunfthandwerk des 15. bis 18.
Jahrhunderts. Krems, 1995.
Schramm G. Lemberg und die Reformation / / Jahrbücher für Geschichte Osteuro
pas. N. F. Marburg, 1963. Bd. 11. S. 343-350.
Siatkowski J. Słowiańskie nazwy wykonawców zawodów w historii i dialektach.
Warszawa, 2005.
Smith A. D. The Concept of Social Change; a Critique of the Functionalist Theory of
Social Change. London, 1973.
Smith S. R. The London Apprentices as Seventeenth-Century Adolescents / / Past &
Present. 1973. No. 61 (Nov.). P. 149-161.
Sowina U. Sieradz: układ przestrzenny i społeczeństwo miasta w XV-XV1 w. Warsza
wa, 1991.
Stopp K. Die Handwerkskundschaften mit Ortsansichten: Beschreibender Katalog
der Arbeitsattestate Wandernder Handwerksgesellen (1731-1830). Stuttgart, 1982.
The Food Bibliography: a searchable database of food-related publications compiled by
Villa I Tatti (Florence, Italy) and the European Institute for the History and Cultures of
Food (Tours, France). Режим доступу: http://www.foodbibliography.eu/index_en.asp.
The Return of Guilds / Ed. by J. Lucassen, T. de Moor, and J. Luiten van Zanden.
Cambridge, 2008. (International Review of Social History Supplements. Vol. 16).
Tipps D. C. Modernization Theory and the Comparative Study of Societies: A Critical
Perspective / / Comparative Studies in Society and History. 1973. Vol. 15 (Mar.). No. 2.
P. 199-226.
Tollet D. Historia Żydów w Polsce od XVI wieku do rozbiorów. Warszawa, 1999.
Truant C. M. Solidarity and Symbolism among Journeymen Artisans: The Case of
Compagnonnage / / Comparative Studies in Society and History. 1979. Vol. 21. No. 2
(Apr.). P. 214-226.
Turnau I. Polskie skórnictwo. Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź, 1983.
Turnau I. Skórnictwo odzieżowe w Polsce XVI-XVIII wieku. Wrocław; Warszawa;
Kraków, etc., 1975.
Turnau I. Słownik ubiorów: tkaniny, wyroby pozatkackie, skóry, broń i klejnoty, oraz
barwy znane w Polsce od Średniowiecza do początku XIX wieku. Warszawa, 1999.
Urban W. Skład narodowościowy mieszczaństwa krakowskiego w latach 1574-1660 w
świetle akt grodzkich / / Społeczeństwo staropolskie. Warszawa, 1983. T. 3. S. 121-137.
Urzędnicy grodzcy i ziemscy lwowscy w latach 1352-1783 / Zestawił K. Maleczyń-
ski. Lwów, 1938.
Urzędnicy województwa Ruskiego XIV-XVIII wieku (ziemie halicka, lwowska, prze
myska, sanocka). Spisy / Орг. К. Przyboś. Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź,
1987.
Usteri E. Die Zünfte zur Gerwe und zur Schuhmachern in Zürich. Stäfa, 1976.
Vianello A. LArte dei calegheri e zavateri di Venezia tra XVII e XVIII secolo. Venezia,
1993.
Wallace P. G. Communities and Conflict in Early Modem Colmar, 1575-1730. Atlan
tic Highlands; N.J., 1995.
Waszak S. Dzietność rodziny mieszczańskiej i ruch naturalny ludności miasta Pozna
nia w końcu XVI i w XVII wieku / / Roczniki Dziejów Społecznych i Gospodarczych.
Poznań, 1954-1955. T. 16. S. 316-384.
Wąsowicz M. Kontrakty lwowskie w latach 1676-1686. Lwów, 1935.
Wiesiołowski J. Socjotopografia późnośredniowiecznego Poznania. Warszawa; Poznań,
1982.
Winkler H. Schuhmacher-Gestalten. Basel, 1999.
Winks W E . Lives of Illustrious Shoemakers. London, 1883.
Wisłocki J. Organizacja prawna poznańskiego rzemiosła w XVI i XVII wieku. Poznań,
1963.
Wissell R. Des alten Handwerks Recht und Gewohnheit / Hrsg. E. Schraepler. Berlin,
1981. Bd. 3.
Wiśniewska H. Porządek cechowy, a «wyrządzanie nieuczciwości» przez mistrzów
rzemieślników w Przemyślu (XVII-XVIII w.) / / Rocznik Przemyski. Przemyśl, 2004.
T. 40. Z. 3. S. 109-118.
Wiśniewska H. Trybować, trybowny i trybówka - zapomniane nazwy kary cechowej
w Przemyślu (XVII w.) / / Język polski. Współczesność. Historia / Red. W. Książek-Bry-
łowa, H. Duda. Lublin, 2003. S. 355-366.
Woźniak E. Leksykalne wpływy łacińskie w XVIII-wiecznej księdze cechu szewców i
bractwa św. Łazarza w Pabianicach / / Rozprawy Komisji Językowej Łódzkiego Towarzy
stwa Naukowego. Łódź, 1999. T. 44. S. 101-112.
Wright T. The Romance of the Shoe, Being the History of Shoemaking in All Ages,
and Especially in England and Scodand. London, 1922.
Zaleski Z. Cech szewski w Poznaniu. Poznań, 1932.
ПОКАЖЧИК ІМЕН ТА МІСЦЕВОСТЕЙ
Покажчик не включає гасло Львів, окрім топографічних об’єктів всередині міста, додатків 2
і 3 (Біограми майстрів; Навчання учнів) та бібліографії.
В покажчику застосовано такі скорочення: вч. - вчений; д. - донька; ж. - жінка; м. - місто;
с. - село; ч. - чоловік; шл. - шляхтич (шляхтянка).
А Андрушкевичі
Абрагамович Тобіас, єврей 304 Григорій 215
Абрамовичі, євреї Петро, брат Григорія 215
Мошко 147 Анна «з краківської будки», торговка
Якуб 148 306
Абрамович Яцентій 125 Анчевський Марцін, райця 55, 78
Авґсбурґ, м. 48, 70, 78, 82, 93, 149, 162, Апеннінський півострів 155
163, 167, 171, 175, 182-183, 188, Арендар Миколай 124
190, 197, 208, 216, 226, 234, 236, Аркуша О., вч. 176
240, 247,251,287 Аронович Мендель, єврей 148
Август II (Augustus Wtory), король 152, Аронович Якуб, єврей 147
336-338
Авдикевичі Б
Андрій (AudykiewiczAndrzy) 113, 335 Бабицькі
Стефан (Audykiewicz Stefan) 149- Ґжеґож 114-115
150,336 Яцентій, брат Ґжеґожа (Babicki Jacen
Азадович Еліаш 241 ty) 114-115,335
Александрович В., вч. 21, 200 Баварія 226
Алембеки Базель, м. 68
Аюдовик, райця 2S6 Базилевичі
Ян, хроніст 29 Анастасія, ж. Георгія 126
Алхіміст, єврей 278 Георгій 126
Амальовичі (Гамальовичі) Григорій 236,242
Станіслав (Hamalowicz Stanislaus) Базилейчик Ференс 124
118,318-319 Балабан Маєр (Bałaban М.), вч. 35, 98,
Марцін 291 145,148
Мацей 148,215 Балабан Олександр, купець 120
Америка 168 Балічанка Олена 110
Ам єн, м. 186, 252 Балушок В., вч. 227
Англія 16,244 Барабаш Юзеф 138,277
Андрій, козак (прадід Т. Шевченка) 164 Барановський Себастьян 114
Андрій, священик 107 Б ар нуш, швець 268
Андрій, староста Руської землі 24 Барселона, м. 189
П О К А Ж Ч И К І М Е Н ТА М І С Ц Е В О С Т Е Й 529
Бартоломей Шоба, див. Фудалейович Борщівський район 268

Станіслав Бос Е, гравер 9
Бартош (Barthos) 203 Боскович (Павлович) Павло 103,113,124
Бартошева вдова 296 Бочковський Ян, пекар 307
Баторій Стефан, король 135 Бранськ, м. 268
Бацюкевичі Братислава, м. 162
Василь 107,231,297 Браткевич Костянтин (Bratkiewicz Kon
Єва Верґинянка, ж. Василя 107-108 stanty) 299,336
Олена (Гелена), д. Василя 107-108 Брауншвейг 24
Белзецький Павло 125 Бремен, м. 24
Белзьке воєводство 185-187,190 Бреннер Ніклас 26
Беллі Франциск, райця 208, 280 Брикса Даніель 220
Беми Бродзберґ, м. 275
Крістіан, сідляр 267-268 Брун Роберт, купець 151
Христофор, сідляр 119 Бужинські
БемеЯкуб, філософ 15 Катерини, ж. Миколая 272
Берези Миколай (Burzyński Мікоїау) 149,
Юзеф 77 167,220,272, 335
Ян 288 Буйновська Анастасія, шл. 120
Берлін, м. 24 Буйновські
Берлінець Іван 220 Войцех 125
Беч, м. 189 Домінік (Buynowski Dominik) 334
Білецький С., вч. 43,74,174,199, 240 Ґжеґож 242
Білинські Бурґман Генрик, кравець 231, 296
Анастасія, д. Михайла 108-109 Буськ, м. 253
Анна, ж. Михайла 108-109 Бушкевич Остафій (Бозкевич Станіслав)
Григорій 46 104,256
Михайло 108,143-144,295
Білорусь 96 В
Білостоцький С., вч. 55, 220 Вайдович Теодор, лавник юридики 230
Блазій, підзамчанський війт 305 Валентин, швець 305
Богайчик Антоній 124 Валіницький Роман 292
Богданович Доновак, купець 150 Варальський Войцех, лавник 130
Бозкевич Станіслав, див. Бушкевич Оста- Вармія 275
фій Варшава, м. 36, 50,51, 97,164,189
Болескович Павел 241 Василевичі
Болехович Матій 124 Анастасія, ж. Марка 283
Болонья, м. 154,163 Іван (Чух) 99,104,126, 216
Бонгорст Фердинанд, купець 151 Єремія, жовківський намісник 104
Борек Пйотр (Borek Р.), вч. 176 Марко 283
Борзна, м. 62 Петро 124-125
Боронь Олександр, вч. 164 Василь, гаптяр 300
530
Василь, кравець 300 Вікторовські

Василь, «чорний швець» 206 Франциск 230
Васічинський Флоріан Казимир, львівсь Я н269
кий намісник 75 Вільно, м. 114
Вахрос И., вч. 160,162-164,166,176 Вільчек Домінік, райця 118,176
Вебер Макс, вч. 310 Вільчек Мацей 269
Векір Іван 125 Вінниця, м. 84
Велике князівство Литовське (Litwania) Вінниченко О. В., вч.128
25,114,138,184-185,318 Вінниченко О. О., вч. 36,37,39,43
Великопольща 156, 277 Вірменія 185
Венгринович Яцентій, передміщанин Віссель Рудольф (Wissell R.), вч. 227
302 Віхери (Вільхери)
Венґжин Стефан, муляр 300 Войцех 304
Верґинячка Єва, див. Бацюкевичі Томас (Wicher Thomas) 335
Ветлін, с. 190 Віхманн, архиепископ 24
Вечоркевичі Владимирский-Буданов М. Ф., вч. 42
ЕльжбетаАяховичева, д.Якуба 119,274 Владислав II Яґайло, король 26,71
Ядвіґа, д. Яку ба 119 Владислав III Варненчик, король 27, 31,
Якуб (Wieczorkowicz Jacobus) 55, 105, 199
119, 128, 219-121, 248, 252, 254, Владислав IV, король 36-37, 71-72,135
320,326 Влодимирський Іван 124
Вижбицький Себастьян, лучник 302 Внучковський Анджей 62,139
Вижнянка Барбара 82 Войтович Стефан 124
Високанський Войцех 296 Войцех, котляр 301
Висоцько, с. 190 Волинь 190
Вишинські Воловатий Василь 278
Анастасія, ж. Станіслава 113 Волощина 166
Георгій 294 Волощишин Стефан 294
Григорій 125,141,167 Вольський Ігнатій 113
Іван (Wyszyński Jan) 251,280,336 Ворони
Іван, син Станіслава 113 Теодозія, ж. Яцентія 107
Миколай (Wyszyński Mikolay) 334 Яцентій (Вороняк) 98, 121, 269, 271,
Петро 107,125 283,298
Семен, син Станіслава 113 Вроновський Павел 136
Станіслав 113 Вроцлав, м. 226
Ференс 288 Вульфова Пешла, єврейка 148
Ян 122 Вюнш Томаш, вч. 22
Яцентій 78 Вюртемберг, м. 189
Вишневецький Михайло, король 46
Відень, м. 207 Г
Вікторович Павел 124 Гавриленко В. О., вч. 26,58
Гадяч, м. 164
Гаєвичі Голездренко О., вч. 15

Анна Свежаківна, вдова Олександра 280 Голешицький Іван 125
Олександр 280 Головецькі
Яцентій, син Олександра 280 Анна, ж. Івана 307
Гайда Любомир, вч. 22 Іван 274, 307
ГайденЯ. фон, гравер 10 Ференсова 124
Гайлесборґ Йоганн (Heilesborg Iohan- Головський Іван, селянин 267
nes) 26 Горбачевский Н., вч. 80
Галицько-Волинська держава 186 Горгодельовна Маріанна, міщанка 279
Галичина 164,185,187,282 Горениці
Галіківан 125 Василь, син Григорія 114
Галле, м. 24 Григорій 114
Галле Й., гравер 9 Федір, син Григорія (Рурка) 114, 215
Гарасимовичі Федора, дочка Григорія 114
Гелена, жінка Яна 280 Яцентій, син Григорія (Рурка) 114,215
Ян 280-281 Горн Маврицій (Horn М.), вч. 34-36,
Гарбуз Стефан 206 39-40, 134, 142, 153, 174, 194,
Гаскель, єврей 147 199,221-222,256
Герасим, львівський намісник 112 Горник Антоній, рай ця 268
Гербест Стефан, див. Ербест Стефан Городецькі (Шпирки, Horodecki)l47,
Гербест Франциск, див. Ербест Франциск 275.298-299
Гершовичівна Серка, єврейка 103 Єва, ж. Івана-старшого 103
Гірш, єврей 104 Єва Рурчанка, ж. Івана 147, 151, 270,
Гіщакевич Григорій 110 274,283,292,299,306
ГладихаЯнова 125 Іван, син Іван-старшого 97, 103, 106,
Глинські 113, 147, 150-151, 208, 220, 236,
Анна , ж. Василя 276, 306 246, 250, 252, 269, 274-275, 283,
Анна Росоловинівна, ж. Миколая 104 2 92.298-300,334
Василь (Gliński Bazyli) 97, 306,336 Іван<тарший 54, 76, 97-98,103,249,
Григорій 125 252,257,269,277,288-289
Іван (Gliński Jan) 97, 103-104, 121, Миколай 124
216,335 Прокоп 277
Миколай 104 Яким, син Івана 151
Глухів, м. 62 Городецький Миколай (Гродецький) 228
Гнатюк В., вч. 282 Городок, м. 186,189,214,252
Годурський Мацей (Hodurski Mathyasz) Гошовський Станіслав (Hoszowski S.),
56,334 вч. 63,154,158,160-161,177
Гойдакевичі Гребінка Симон, братчик 267
Іван (Гайдук, Hoydakowicz Jan) 56, Гречило А., вч. 22,58
151, 253, 273-274, 289, 291-292, Григорій (з Сянока), львівський архиєпис-
297-299,307,335 коп 68
Єва, ж. Івана 298 Григорій, чинбар 104
532
Григоровичі Ґолембський Валентин, різник 271

Анна ж. Миколая 276 Ґомолецький Миколай 125
Іван 125 Ґомолінський (Гомулка) Якуб 300-301
Миколай (Hrehorowicz Mikołai) 104, Ґонсьоркевич (Баран) Бартоломей (Бар
127,304-305,326 тош) 53, 157, 249, 251-252, 254,
Теодор 56, 76, 99, 125, 242, 247-248, 257,288-289
260-261,278,289 Ґонсьоркевич (Ґонсьорек) Ян, бурмістр
Федір (Ференс) 150 139, 258
Яцентій, син Теодора 56,242 Ґонткевич, правник 144
Гриневич Павло 125 Ґордон Томас (Gordon Thomas), райця
Грицак Я. (Hrytsak Ya.), вч. 84,310 80, 82,329
Грушевський М., вч. 28-29, 36 Ґродецький Григорій, столяр 78
Ґродзі (Ґроці)
Ґ Василь (Groc Bazyli) 110, 125, 206,
Ґавловський Миколай 77, 281,283 335
Ґалк Людовик Франциск 136 Іван 242, 297
Ґданськ, м. 154-155,189 Параскева, ж. Семена 278
Ґелда Шимон див. Єнда Шимон Семен 125
Ґершунович Давид, єврей 104 Ґрондзький Теодор 279
Ґжескович Ґабріель 125 Ґроткевич Іванко 300
Ґжибовські Ґруневеґ Мартин (Gruneweg М.), подо
Анна, ж. Максима (Grzybowska Anna) рожник 193
318-319 ҐузікМарцін 148,294
Максим (Grzybowski Махіт) 318-319 Ґурницький Станіслав, годинникар 120
Ян, син Максима (Grzybowski Ioannes) Ґуциха Анастасія 303
10,138,318-319 Ґьорґович Димітр, купець 151
Ґливич Петро, львівський житель 26 Ґьорліц, м. 15
Ґловацька, пані 299
Ґлоґув, м. 82 А
ҐовдаМосик, єврей 104 Дабінський Мацей, шл. 230
Ґоє Давидович Мануель, єврей 147
Антоній 115 Даніелова кушнірка 110
Анна Смолінанка, ж. Антонія 115 Даніель, кушнір 110-111
Аґнета Копровщанка, ж. Антонія 115 Данішевський Яцентій 278
Ґолембіовські Дацкевич Петро 122
Ґабріель 232 Дашкевич Ярослав, вч. 21,68
Іван-Ян (Аюпка, Gołębiowski Jan) 115, Дем ян, св. 62
166,336 Демковичі (Димкевичі)
Катажина, ж. Івана-Яна 115 Іван, син Томи (Dymkiewicz Jan) 214,
Реґіна, д. Івана 115 242, 335
Тетяна Аопушинська, ж. Івана-Яна Симон 274
115 Тома 65,107,230,242
Денькович Томаш 77 Ельзас 69

Деревінські Ербест Стефан (Гербест Стефан, Her
Марко (Derewinski Marko) 103, 149, best Stephan) 97, 103, 208, 248,
167,300,335 326
Михайло 124 Ербест (Гербест) Франциск (Томаш) 110,
Дершимонович Шимон, вірменин 104 125,150,236,274,291-293,297
Дзерейко Іван 124 Ефраїм, єврей 146, 300
Димкевич Тома, див. Демковичі Європа 154,226,232,287, 314
Диноборський Казимир, аптекар 301 Єдлінка (Jedlińsko), м. 266
Диса K., вч. 282 Єзерська І., вч. 85, 88,92
Діонізій, ігумен 106 Єнда (Ґелда) Шимон 269,297
Длуґошовичівна Сюзанна 115 Єнджейовичі
Дмитровичі Олександр 124
Іван (Dmitrowic Jan) 336 Томаш 124
Теодор 125 Єфименко І. В., вч. 84
Ференс 125 Жечицький Лукаш 215
Добжанський Анджей 108 Жилінський Миколай 279
Добромиль, м. 252 Жовква, м. 46,137,186,189,215,230
Добромильський Іван 147 Жовтанці, с. 267
Добромирський Ян 258 Жолтовський П., вч. 58
Долинська М., вч. 205 Журавський Пйотр 305
Домажирський Іван 124
Домарацька, шл. 266 З
Домбровська, служниця 106 Загатка Іван 125
Доновак, вірменин 125,203 Загбра Марко 125
Дорошевичі Зажицькі
Яку б, синЯна 217 Реґіна, ж. Себастьяна 121
Ян, броварник 217 Себастьян 121,282
Дрізен, м. 186 Зазуляк Ю., вч. 55
Дрогобич, м. 189,252 Залеський Каспер (Zalewski Kasper) 121,
Дуваль Вавженець, шл. 121 335
Дука Войцех (Альберт), представник ко Замойський Іван 216
легії сорока мужів 63 Замостя, м. 186
Дулянська Магдалина, див. Зарицькі Запорозька Січ (Запоріжжя) 164
Дуньчик Міхал 236 Заремба, шл. 207
Дуткевич Петро 144,245 Зарицькі (Зажицькі)
Дух О., вч. 112 Василь 124
Дядю к Мирослава, вч. 22 Іван 125,256
Магдалина Дулянська, ж. Олександра
Е, Є, Ж 115
Ельба, р. 190 Олександр 115,125
Ельжбета, повія 111 Стефан, кравець 300
534
Зарудський Олександр Тимофій 40 Ісарович Киріак, купець 120

Захарясевич Стефан, кравчик 294 Іспанія 16
Захід 15,18,96,151 Італія 16,68
Західна Європа 62, 67, 168, 171, 217, Іцковичі, євреї
227, 237, 240,310 Гірш 146
Захс Ганс (Sachs Hans), філософ 9,15 Майор 148
Заяць Орест, вч. 81, 154, 172-173, 178, Йоаким, антіохійський патріарх 50
191,215, 336 Йозефівна Катажина, служниця 110
Зварич В., вч. 128,287 Йозефович Майор, єврей 146
Зелік крамар, єврей 143 Йонашевич Гайдик, єврей 103
Зелікович Файбіш, єврей 121, 303 Йорданович Ян, купець 148
Зенкевичі (Зєнкевичі) Йорк, м. 235
Андрій 151, 242,252, 279, 304, 396 Йосафат (Легневич), ігумен 112
Георгій 280 Йосиф (Творинський), ігумен 97
Іван 270,290 Йосиф (Шумлянський), львівський єпис
Зиґфрід, магістр ордену 68 коп 10, 45,99,116,136,233
Зиморович Бартоломей, бурмістр 147,
302 К
Зиполінські Кавульські
Реґіна, ж. Томата 282-283 Мацей 140,269-270
Томаш 297 Ясько 213
Злоткевич Марцін 266 Казимир IV, король 27
Злоторович Рейнхольд, президент міста Каліш, м. 189
50-51 Камянець-Бузький район 267
Зозуля Матій 125 Камянецький Антоній див. Медицький
ЗубжецькийЯн 166 Антоній
Зубрицький, шл. 278 Камянецькі (Каменецькі)
Зубрицький Денис, вч. 26,120-121,128, Василь 125
136, 268 Ґабріель 125
Стефан 124
І,Й Камянець-Подільський, м. 42,52,71,95
Іван, коваль 303 Кам’янка Струмилова, м. 186
Іван, швець 111 Камінські
Іван, шевчик 231 Мацей 110
Іванкова Анна 104 Кампіани
Іванкове Поле (Іванків), с. 268 Марцін, бурмістр 273
Іванович Яцько 40 Павел, львівський патрицій 273
Івашкевич Шимон, коваль 302 Каницький Міхал 255,269,296
Ігнатевич Костянтин 125 Каньчуґа, м. 186,189
Ікерманн Кетрін, служниця 189 Капіцович Францішек, котляр 281
Інкін В., вч. 236 Капраль М. (М. К., Каргаї М.), вч. 4,10,13,
ІсаєвичЯ. (Isaievych Іа.), вч. 67,96 17,21, 26, 30, 32, 34,40-41,47,49-
50, 52, 55, 58, 63, 71, 75, 80, 90, 95- Кляйн Ернест 83
96,112,116,118,126,130,145,152, Книжники
157, 166, 177, 179, 184, 188-189, Іван 124
192, 194, 198, 203-204, 211, 248- Ференс 124
249,251,267,274,280,302-303 Коба Тома 124
Капуста Ґжеґож (Капусцевич, Kapusta Кобецький Якуб 290
Grygel) 121,140, 259,275,334 Кобилецький Микола, вч. 37
Карачиновські Ковальский Н. П., вч. 37,163, 221
Анастасія, племінниця Андрія 128 Ковель, м. 216
Анастасія, сестра Андрія 128 Когут Зенон (Kohut Z. Е.), вч. 22,114
Андрій (Karaczynowski Andreas) 112, Козак, партач 140
125,127-128,264, 318-319 Коздрай Войцех 125
Євдокія, племінниця Андрія 128 Козеївна Гелена 121
Марія, племінниця Андрія 128 Козицький А., вч. 55, 220
Карвацький, житель Львова 301 Козловська Реґіна 274
Карпінський Анджей (Karpiński A.), вч. Козловський Павел, райця 80,102
194-196,198 Коллер Матіас, годинникар 82,142
Карпінський Семен (Karpiński Semian) Кольмар, м. 18,69-70
232, 335 Комажинські
Каспрович Адам, пекар 284 Анна 274
Кельн, м. 24 Константин 79,122,268,299,307
Кенігсберг, м. 68,189,240 Конецполе, маєток 273
Керста Р. Й., вч. 84 Конецпольський Станіслав, великий ко
Київ, м. 25,113,176 ронний гетьман 273
Київська Русь 163 Конецпольські, магнатська родина 273
Кипріанович Абрам, грек 151 Коновальчик Єжи 230,276-277
Кирилівка, с. 164 Копровщанка Аґнета, див. Ґоє
Киселі Копчак Юзеф 241
Анастасія, ж. Яцентія 301 Кордибанник Іван 124
Яцентій, чинбар 301 Корендовичі
Кіркора Пйотр, вірменин 279 Василь, інстигатор 50, 61, 64, 137,
Кісь Я., вч. 27, 29-30, 47-48, 173-174, 159,214
178, 180, 183, 185, 190, 192, 194, Юрій, інстигатор 145
198-199,235,239 Корендович Петро, учень 214
Кіт Наталя, вч. 22 Корзо, полковник 61,141
Кітовичі Короб Шимон 219
Василь (Kitowicz Bazyli) 124,237, 335 Коростилевич Ян 295
Іван (Kitowicz Jan) 336 Корунка Симеон 40
Ілля (Kitowic Eliasz, Heliasz) 156, 254, Косовський Пйотр, слуга 279
326,335 Костянтин, швець 301
Кішка Семен 124 Косцеєвич Василь 245
Клименко П., вч. 56,131,164 Косцерський Альберт, пекар 300
536
Краків, м. 22, 24, 28, 31, 33, 43, 68, 74, А

155, 176, 184, 186, 189, 199, 227, Лазаревский А ., вч. 164
268, 394 Лазарович Теодор 156,278,280
Кралль Георгій, райця 258 Лайн, руський швець (Layn, sutor Rute-
КрасицькаЛ., вч. 164 nicalis) 30
Красицький Д., вч. 164 Ланьцут, м. 10,200
Красовський Миколай, братчик 105 Лебедович Войцех 78
Красовські, братчики 316 Левандовський Войцех, калитник 120
Красуцький Лаврентій 270 Левицький Михайло, передміщанин 138,
Кривецький Миколай 289 277
Криворучко С., вч. 112 ЛевінськийЯн (Lewiński J. S.), вч. 164
Крижановський (Викшта) Петро 83,192 Левкович Іцко, єврей 304
Крикун Микола, вч. 21 Левко вич Панько 125
Крипякевич І., вч. 30, 38, 40, 85, 112, Леміна Анастасія 292
134,167,194 Лепкий О., вч. 40
Криспіан (Crispianus), св. 62 Леськович Ференс 124
Криспін (Crispinus), св. 62 Литвинек Ґабріель 125
Кролик Тимофій 139 Лихварі
Кросно, м. 184 Андрій 297
Крулицький Шимон 256 Катерина 297
Круль-Мазур Рената (Król-Mazur R.), Лишкович Ян 269
вч. 42,53,71,95 Ліґінський Войцех, токар 101
Крупович Вінцентій, писар 319 Ліпінович Миколай (Lipinowicz Miko-
Куба Василь 124 łay) 125, 334
Кугаєвський Григорій, священик 107 Лісовський Василь 294
Кузьма, св. 62 Лісовський Себастьян 215
Кукльо Цезарій (Kuklo С.), вч. 195-196 Лічко Ференс 124
Кульпа Іван 125 Лободинський Петро 115,294
Кульчицький Ілля 281 Ловісько, м. 189
Кульчицький Михайло 295 Лоє Франциск 119,231,232,252,296
Кунашевич (Строївонж) Іван 76, 124, Лондон, м. 236
143 Лопушинська Тетяна, див. Ґолембіовські
Кунрад (Cunrad) 203 Лотарингія 69
Купінський Войцех 61 Лукашевичі
Купчинський О., вч. 21,27 Панько 146
Курдвановський Казимир, галицький Прокоп (Łukaszewic Prokop) 219,
ловчий 120 326
Курилович Теодор (Kuryłowic Theodor) Лукашова С., вч. 96
116,335 Луцьк, м. 221
Кучанкович Мацей 60
Кущаковичева Маріанна, гаптярка 304- Львів:
305 брама Галицька 30, 38, 206-207
брама Краківська 35-36, 39, 41, 43, кам'яниця Гребінки 295

109,136,157,199, 207-208,281 кам'яниця Дарських 129
вулиця Вірменська 205-206 кам'яниця Доротеївська (Сапри-
вулиця Гайдамацька (колишня Бальо- чинська) 120
нова) 112 кам'яниця Дуцівська 207
вулиця Галицька 119,205-206,208 кам'яниця Ернеста Кляйна 248
вулиця Глинська 208 кам'яниця єврея Алхіміста 278
вулиця Домініканська 297 кам'яниця Живерта 296
вулиця Зарванська 118,293 кам'яниця Заремби 226
вулиця Зелена 208 кам'яниця Івашковичівська 206
вулиця Краківська (Татарська) 118- кам'яниця Кампіанівська 205
119,203,205-206,208, 304 кам'яниця Каштеллі 273
вулиця Пекарська 205-206 кам'яниця Клічівська 118
вулиця Постражанська 207-208 кам'яниця Кушевича 304
вулиця Руська (Соляників, platea Sal- кам'яниця Маєрановича 295
satorum) 120, 201, 203, 205-206, кам'яниця Мазанська 297
208,278,295,302 кам'яниця Мархвянська 118
вулиця Тембрицька (Песій ринок) кам'яниця Моравичів 206
207 кам'яниця Орловського 248
вулиця Шевська (Єзуїцька) 120,203- кам'яниця Павла Тецнера 206-207
205,208 кам'яниця Пастернака 292
вулиця Шевська на Галицькому пе кам'яниця Плоцька 119-120, 128,
редмісті (Широка) 204 205-206
вулиця Шевченка (сучасна) 73 кам'яниця Покоровичівська 118
вулиця Шотський торг 104, 201 кам'яниця Садановичівська 120
двір Жулкевського 205 кам'яниця Шимоновича 248
двір Коритка 205 кам'яниця Щепановичівська 293
двір Лесньовського 205 квартал вірменський 206
двір Рудницького 205 квартал єврейський 206
замок Високий 27,137,294 квартал руський 206
замок Низький 102, 119-120, 128, костел (катедра) латинський катед-
205-206 ральний 9,115,192-193,196,204
кам'яниця Авенштоківська 119 костел Марії Сніжної 96
кам'яниця Адамковичівська 205 костел оо. домініканців (kosciel oj-
кам'яниця Алембеківська 110 cow dominikanow) 94,323
кам'яниця Балабанівська 121 костел св. Духа 83,96,106
кам'яниця Бартоломея Зиморовича костел св. Івана Хрестителя 228,271
302 костел св. Казимира оо. реформатів
кам'яниця Барчівська 118 269
кам'яниця Бема сідляра 268 костел св. Катерини 120
кам'яниця Буйновська (Балабанів костел св. Миколая оо. тринітаріїв 120
ська) 120 костел св. Софії 283
538
костел св. Хреста (koscioł świętego церква Успення Богородиці 112, 120,
Krzyza) 5,42,44,62,66,73,75,77, 128
79-80, 83-84, 96, 100-102, 105- шинок «у Злотнички» 286
106,139, 205,223, 328,331 шинок «у пані Вінценти» 286
монастир оо. францисканців 299 шинок «у пані Снопкової» 286
монастир св. Івана 97,128 шинок «у пані Черкесової» 286
монастир св. Онуфрія 99, 104-106, шинок «у Салезіянки» 286
112,128 шинок Ґловацький 280
монастир св. Юра 128 шинок Лохмана 299
оселя Ламбуцької 109 шинок Пастернака 278
оселя під св. Марією Сніжною 207 шпиталь монастиря св. Онуфрія 112
передмістя Галицьке 62,208,269,296 шпиталь церкви Благовіщення 112
передмістя Краківське (przedmieście шпиталь церкви св. Теодора 112
Krakowskie) 72-73, 79, 100, 109, шпиталь св. Духа 84,204-205
121,277,278,328 шпиталь св. Лазаря 84,296
площа Ринок 8,25,27,33,36,41,43,47, шпиталь св. Станіслава 84,208
52,73,101,103-104,118,122,124- юридика Асверовщина 207
126, 143, 153, 155, 164-165, 174- юридика Белзеччина 208, 307
175,178,199-201,204-206,210 юридика Біскупщина 207,301
площа перед св. Юром 136 юридика Зборівщина 99, 208, 280,
синагога Золота Роза 10 300
село Голоско 136,190 юридика Лагодовщина 208, 301
фіртка Босацька 302 юридика монастиря оо. францискан
фіртка Єзуїтська 62,139 ців 305
церква (каплиця) Трьох святителів 120 юридика Остророгівщина 207
церква (катедра) св. Георгія (Юра) юридика Підзамче (Підзамчанська
98,112,127,195 юридика) 27, 29-31, 36-37, 50,
церква Благовіщення 112,195 66, 72-73, 76, 96, 99, 121, 134,
церква Введення у храм Пресвятої 137, 144, 153, 174, 198, 204-205,
Богородиці 112,128 207, 216, 248, 265, 277, 297, 300,
церква Воскресіння 121,208 303-304
церква Різдва Богородиці 99,112,128 юридика Святоюрська 208
церква св. Івана Богослова 100,112 юридика Святоянська (Святоянщина,
церква св. Миколая (cerkiew świętego св. Івана Хрестителя) 106,121,207-
Mikuły (Mikołaia)) 66, 73, 75, 77, 208,269-271,282,290,295
79-81, 94, 96-100, 103, 105, 107- юридика Сенявщина 121, 147, 207-
108, 112, 128, 208, 223, 228, 274, 208, 230, 265, 269, 271, 273, 281,
290,295,299,323-324,328,331 283,297-300, 306
церква св. Онуфрія 127 юридика Собещина 207,269
церква св. Параскеви П ’ятниці 40,98, юридика Тарнавка 112,128,208
112,128 Львівська єпархія 116-117,195
церква св. Теодора 36,112,157 Львівська область 267
Люблін, м. 184,186,189,355,373,408 Теодора, ж. Григорія 278

Люди Франциск 238,275 Тома 124
Людовик XIV, король 69 Маркс Карл, вч. 310
Лютер Рудольф, вч. 246 Мартинова шевчиха 283
Ляндольт Ґаспер (Каспер) 54, 82-83, Марцін, учень-швець 78
106,237,248,252,259, 261,289 Масловський Анджей 281
Ляуберери Маслочники, євреї
Матіас, швець із Кольмара 18 Абрам 143
Матіас, синМатіаса 18 Йозеф 143
Ляутманн Міхель (Lautmann Michel) 203 Матіашевич Ґабріель125
Ляхович Федір 303 Матіашова, чинбарка 125
Ляховичева Елізабета, див. Вечоркевичі Махнучанка Аґнешка 265
Ляшки, с. 190, 253 Мачукевичі
Ксенія, ж. Шимона 304
М Шимон 297,304
М. К., див. Капраль М. Медицькі
Магеровський Ян, міщанин 281 Андрій 125
Магдебург, м. 24 Антоній (Камянецький) 143-144,
Мазниця Лукаш 124 206,269
Мазовія 156 Іван 124-125
Мазур Станіслав Миколай 125 Мелець, м. 163
Мазуркевич Станіслав, цимбаліст 300 Мельник Б. В., вч. 15
Майориха, єврейка 104 Мельничок Андрій 124
Макарій (Тучапський), єпископ 96 Мендель, єврей 277
Маковський (Марковський) Шимон 275 Мендльович Мендель, єврей 143
Маковсько, с. 190 Мешиняк Ференс 124
Максим, швець 98 Миколай (з Блажейова), перемишльсь
Малечинський Кароль (Maleczyński К.), кий єпископ 68
вч. 63,269 Миколай (Прухницький), камянецький
Маліновський Андрій 230 єпископ 68
Малкони (Малковичі) Михайлевич Григорій 125
Барбара, ж. Якуба 284-284 Михайло, швець 146
Яку б 284,297 Михалко, швець 303
Малопольща 156 Мікер Анджей 283
Мандзейович Яцентій, див. Страдець- Мікулевич Захарій, гаптяр 216
кий Яцентій Міловськйй, інстигатор 63,158-159
Мандзяк Іван («Бупчик») 297 Міляновські
Манчукевич (Мунчукевич) Симон 278 Андрій 146,279
Манчукевич Ян, міщанин 279 Григорій (Milanowski Irzy) 148,334
Марк швець («сафяник») 98 Мнішек Боніфацій Станіслав, львівсь
Марковичі кий староста 35, 37,153
Григорій 76, 78,105,124, 278 Мнішек Ян, львівський староста 137,237
540
Мокосевич Василь 124 Огородничок, кравець 98,295

Мокротицький (Мокротинець) Григо Одровонж Анджей, львівський староста
рій 98 27,29, 32
Молдавія 158,166 Ожаровський Томаш (Ożarowski To
Мор Вільгельм 135, 279 mas) 269-270, 302, 326
Моравицька Данута 177, 194 Ожеховичі
МоранськийЯн (Moranski) 110, 334 Кшиштоф 122,278
Морда Данило 124 Озґевич Войцех, бурмістр 65
Москва, м. 176 Оладкович Пйотр 78
Московська держава, див. Росія Олена, гарбарівна 111
Мостиська, м. 186,189,252 Олеські 284
Мостиський, урядник 159 Міхал (Oleski Michał) 284, 334
Мосяжник Симон, див. Осипович Си Рися, ж. Міхала 284
мон Станіслав (Oleski Stanisław) 259, 334
Мотилевич Єжи (MotylewiczJ.), вч. 199 Олехович Матій 76
Мошковичі, євреї Олешицький (Олешкевич) Іван 84, 118
Йонаш 146 Олеярка війтова 300
Левко 305 Онисько, швець 206
Яку б 148 Ониськович Андрій 213
Мощинська Франциска, шл. 84 Опатовчик (Опатовський) Станіслав 260
Мудрий М., вч. 176 Орин, єврей 294
Муратовичева, пані 146 Орлінський Домінік, нічний бурмістр
Муха Гарасим 254 302
Мюнхен, м. 207 Орловський Якуб, пекар 120
Орловський Ян Фердинанд, пряничник
Н 248, 301
Навроцький, священик 304 Осипович (Мосяжник) Симон 144,294
Назарович Семен 104 Осударський Ян 138,208
Наливайко Василь 237 Остендорфер Міхаель, гравер 9
Нижанковський Павло 297 Ощович Кельман, єврей 147
Нідерланди 68
Німеччина 24, 52,151,248, 313 П
Нова Прага, м. 268 Паб яніце, м. 72
Новгород, м. 176 Павінські
Ноґа Здзіслав, вч. 22 Анджей 102,119,148,346
Норишкевич Якуб 237-238 Ядвіґа, ж. Анджея 274
Нущинський Марцін (Nuszczynski Mar Павлікевичі 274, 306
cin), бурмістр 80, 302, 329 Каспер 129,148,156,274
Нюрнберг, м. 9,15, 70,216-217 Реґіна, ж. Каспера 305-306
Юзеф (Pawlikiewicz Jozef) 247, 252,
О 259,334
Овруч, м. 163 Павло з Белза 124
Павло, швець 301 ПєхЯн 231

Павлович Міхель, єврей 147 Пєховська Катажина 290
Павлович Павло, див. Боскович Павло Підкова Іван, кравець 300
Панасович Григорій 124 Підляшшя 268
Панкевич Андрій 124 Пільчевський Адам 138
Панчукевичі Піщимонки
Іван 125 Альберт (Piszczymąka Woyciech) 300,
Стефан (Panczukiewicz Stefan) 336 334
Париж, м. 186 Вавжинець 56
Партачувний, власник ятки 125 Томас (Piszczymąka Thomasz) 334
Паснікевичі Пйотрковський Ян 138
Барбара, ж. Василя 121 Плохій Сергій (Plokhy S.), вч. 22,114
Василь (Шидль) 121, 303 Подбжезняк Станіслав 250,254,291,296
Григорій 99 Подвишинський (Викшта) Іґнацій 84,192
Григорій-старший 76, 99, 125,288 Подградская E. М., вч. 158
Марина, ж. Панька 149,266 Поділля 190
Маріанна, ж. Григорія 282 Подковиха, вдова 114
Павло 99 Поздикович Максим 125
Панько (Пантелеймон) 83, 121, 143, Познань, м. 10, 24, 35, 39, 43, 68, 74, 146,
149-150,163,183,251 155,175,177,182,186,235,240,245
Тома 214 Половський Костянтин 245
Паснічек Григорій 124 Полтва, р. 38
Паулер Зелік, єврей 143 Польсько-Литовська держава, див. Річ
ПашнікМарцін 125 Посполита
Пеленський Мартин, чинбар 167 Польща (Польська держава) 24, 31, 70,
Пельнер Адам 231 81, 145, 183-185, 187, 190, 338,
Перемишль, м. 24-25, 31, 35, 74, 114, 340, 357, 360, 362, 364, 367, 380,
138, 158, 184, 186, 189, 199, 219, 399, 403, 406,408, див. також Річ
240,257,312 Посполита
Перемишльська земля 186,190 Попович Яцько 124
Переяслав, м. 164 Потимко О., вч. 84,112
Перленберґ, м. 189 Потоцька (із Сенявських) Йоана, шл. 62
Перфумович Ігнатій, кравець 279 Потоцький Стефан, белзький воєвода 62
Песє Бернард 241 Прибалтика 68
Петришак Богдана, вч. 22 Прокопович Андрій (Prokopowicz And-
Петро русин (Peter schuster Rewsse, Pet rzei) 99,230-231,257,278,336
rus Ruthenus) 26, 28, 71 Проташевич Іван 99
Петровичі Прусіновський Ян 301
Данило (Петровський) 125,146 Пруссія 69, 186, 191, див. також Східна
Конрад 124 Пруссія
Прокоп (Piotrowicz Prokop) 335 Прухницькі 119
Петрусевич Олександр 53,76,124 Анджей 296
542
Констанція, ж. Якуба 119 162, 164, 171, 185, 190, 207, 213,
Якуб 119,143-144 221, 225, 237, 240, 247, 256, 265,
Пташкевичі (Пташицькі) 267, 274, 303, 312-314, 316, див.
Анна 156, 283-284 також Польща
Василь 121,147 Рогатин, м. 166
Григорій (Магомета) 103-104, 129- Рогатинський Михайло 125
130,281 Рогатинці, братчики 316
Іван 79,106, 121, 144, 208, 214, 228, Роман, мечник 237
269-271, 282,299,301-302,305 Романкевич Михайло 113
Марина 272,292 Романовичева Анастасія 282
Маріанна, ж. Панька 283 Ромни, м. 62
Панько 283 Ропчице, м. 189
Пурпура Миколай 97-98,125 Росія (Московська держава) 97,159,163
Пухнер Отто, вч. 216 Росоловичі
Пушик С., вч. 164 Єва 283
Пшеворськ, м. 186, 252 Іван 104, 125, 130,147, 269, 272, 276,
Пшемислав II, князь 24 299,305
Пшемиські Михайло 99,103,215
Дмитро 281 Росоловичівна Анна, див. Глинські
Стефан 141 Ростемберґ (Кентшин), м. 83,186
Теодор 141 Ротермунт Йоганн 241
Пшеценткович Роман 103,124 Рубенка, єврей 104
Пясецький Пйотр 280, 290 Рудзинський Петро (Rudzicki Piotr)
107-108,336
Р Рудка (Дімітрашка) Костянтин 276
Радомишль, м. 189 Рудки, с. 78
Рапінський Стефан 109 Ружицький E., вч. 27
Рафал з Ярослава, львівський староста Рурка Яцентій див. Теодорович Яцентій
27 Рурчанка Єва, див. Городецькі
Рачкович Іван 118,127 Русин Ганнус (Rewsze Hannus) 203
Рейн, р. 24 Русолович, міщанин 121
Рейташевич Яцько 301 Руське воєводство 29, 128, 185-187,
Рилінський Олександр 216 190,312
Римська імперія німецького народу 70, РутеніЯн (RutheniJoannes), пробощ ка-
207, див. також Німеччина тедри 28
Римський Ян 281 Рыбаков Б., вч. 163
Рихтерова Анна, комірничка 272 Ряшів (Жешув), м. 184,252
Рікардо Девід, вч. 13
Ріхтер Даніель 81,135,279 С
Річ Посполита (Польсько-Литовська дер Саарбрюкен, графство 69
жава) 15, 43, 52, 66, 74, 83, 112, Савицький Анджей 259
117, 142, 145, 153-154, 156, 160, Савицький Григорій 203
Саксонія 186,191 Сміт Адам 13
Самбір, м. 184,189 Смоленськ, м. 37
Самуйлович Ігнатій, сідляр 116 Смолічанка Анна, див. Ґоє
Сандомир, м. 189 Собеські, королівська родина 137
Сарака, прізвисько шевця 214 Соболевич (Соболевський) Ігнатій 125,
Сварник І., вч. 120 144
Свежаківна Анна, див. Гаєвичі Соботовський (Сабатовський) Стані
Свейнеровичі слав 65
Станіслав (Sweynerowicz Stanislaw) Сокирко О., вч. 55
297,335 Сокол Якуб 135
Ян (Szweynarowicz Jan) 125,326 Соколов, м. 189
Семен, мечник 237 Солінович Гірш, єврей 304
Семигороддя 68 Солонецькі
Серцелевич Руслан, вч. 22 Олександр 124
Сиґізмунд Август, король 34,135 Яцько 124
Сиґізмунд I, король 32 Солонкевичі (Соломковичі)
Сиґізмунд III, король 36,72 Антоній (Solomkowicz Anthoni) 5 4 -
Сидорович Іван 304 55, 77, 97, 116, 219, 241, 254, 259,
Сидорчак Василь 280 280,288,320,326,335
Сидорчикова 276 Михайло (Solomkowicz Michał) 97,
Сисин Франк, вч. 22 104,108,336
Ситий I., вч. 62 Тетяна, ж. Михайла 276,306
Сікорські Сонцький Ґабріель, передміщанин 276-
Анастасія 230 277
Анджей (Sikorski Andrzei) 334 Сосниця, м. 62
Казимир 114-115,217 Сполучені Штати Америки 16
Мартин, римар 280 Став (Staw), м. 138,318
Сілезія 177,184 Стадницький Ян Францішек, волин
Скала, м. 268 ський воєвода 109
Сковронковичі Станіслав з Ходеча, львівський староста
Даніель, чинбар 166 32
Іґнацій 122,255,273 Старомейські
Скоп A., вч. 104 Олександр 124
Скородинський Симон 294,242 Яцько 124
Скоротинський Казимир 233 Старченко Н., вч. 55,276
Скочиляс І., вч. 22,45,195 Стельмаховський Антоній 275
Скшекевич (Скшековський) Казимир 96, Стефан, шевчик 280
241,250-252,265,281, 304 Стефаник Н., вч. 112
Слабицький Станіслав 230 Стефанова Маріанна, шевцьова 110
Слободян Петро, вч. 22 Стефановичі (Кропачі)
Сльота Ян 124 Анастасы, ж. Василя 292-293
Сміґурський, шл. 265 Анна 127
544
Василь 97, 116, 151, 246, 232-233, Теодорович (Рурка) Яцентій 106, 140,
252,292-293,306 266
Григорій 109 Теодорович Статин, купець 151
Іван 272,300,307 Тереза, дочка Бартошевої 296
Маріанна, д. Григорія 109 Тернавський Яцентій 245
Тома 143,254,232-233,274-275 Тернопільська область 268
Страдецькі Терпиловські
Данило (Stradecki Daniel) 120, 147, Барбара, ж. Стефана 291
206,256, 335 Катажина, зовиця Стефана 291
Марина, ж. Яцентія 214 Уршуля, теща Стефана 291
Пелагія, ж. Данила 120 Стефан 291
Станіслав 206 Тецнери
Яцентій (Мандзейовин) 54, 106, 248, Анджей (Teener Andrzei) 102, 119,
260-261 246.301.305.326
Страсбург, м. 69 Павел 76,119,206
Стрижув, м. 267 Цецилія, ж. Анджея 119,305
Строївонж Іван, див. Кунашевич Іван Типи
Стшемеський Григорій 125,151,272,279 Андрійова (Типіна) 124
Судова Вишня, м. 186,189,312 Василь 125
Сулімовський Одесько 212 Аукаиі 124
Супроновичі 336 Тиснаровський Ян (Tysnarowski Jan)
Антоній 125 101.248.253.326
Василь (Supronowicz Bazyli) 335 Тиснякевич Стефан, кравчик 294
Іван (Supronowicz Jan) 297,335-336 Тичин, м. 189
Семен 52,125,216 Тишинський Станіслав 218
Федір 195 Товарницький Григорій 125,178,195
Сурмінський Войцех 106 Томаш, шмуклер 277
Сурохів, с. 190 Томашів, м. 189
Суський Міхал Маврицій, ломжинський Топорів, с. 253
ловчий 51 Торунь, м. 43,74,154,171,177,196,205,
Схід 148 240
Східна Пруссія 177, див. також Прус Трембицькі 119
сія Дорота, ж. Себастьяна 118
Східна Україна 164, див. також Україна Себастьян 118
Сянок, м. 189 Станіслав 269
Троханович Константин 124
Т Трусколяський на Мартинові Мико-
Таллін (Ревель), м. 127,237 лай (Truskolaski na Martynowie
Тарік Станіслав 174,204 Mikołaj), шл. 301
Тарноґрод, м. 189 Туреччина 166,169,177
Тарчинський (Торчинський) Войцех 281- Туркевичі (Турки)
282 Дмитро 124
Тома 142, 307 X

Феня Демковинівна, ж. Томи 142 Харевічова Луція (Charewiczowa Ł.), вч.
Турнау Ірена (Tumau L), вч. 10, 31, 127- 54-55, 81,106,154,176,222, 259
130,142-143,153-155,159,162,172 Хировські
Тшецяк, цирульник 284 Кипріян (Hyrowski Cypryап) 256, 269,
Тшецячка Дорота, цирюльничка 284 335
Костянтин (Hyrowski Konstanty) 335
У Ференс 125
Убальдіні Ян Стефан де Ріппа, бурмістр Ходиніцький Іґнацій (Chodynicki І.), вч.
55,258 176,179
Угнів, м. 164 Ходушки
Угорець Ганнус (Vngar Hannus) 203 Дмитро 122,124
Угорське королівство 184 Степан 124
Україна 22, 29, 56, 62, 65, 84, 96, 164- Хойнацькі
165,183,276 Анастасія, ж. Григорія 130
Унички Анна 109
Анджей 307 Григорій 130
Анна, ж. Анджея 307 Холмська земля 186
Холод Андрій 203
Ф Хомич Данило 124
Файбушевич Мошко, єврей 146 Хрищинські
Фарина Валентин 65,292 Барбара (Бася), ж. Юзефа 291
Фарр Джеймс (Farr J. R.), вч. 13-14, 67, Юзеф (Hreszczynski, Ryszczynski Jozef)
189,235,280 291,335
Фелонюк Андрій, вч. 21,207,269 Хрусцельовичі
Ференсовичі Станіслав (Hrusciełowicz Stanisław)
Анна Стефанова 231 334
Антоній 124 Ян 265-266
Фолькович Себастьян (Folkowicz Seba Хрусцехово, с. 266
stian) 318-319 Худаш М. А., вч. 84
Франкфурт-на-Майні, м. 171,176,293 Худзицька Реґіна 215
Франція 69, 151, 185, 191, 232, 238, 244,
313 Ц,ч
Фризовський Яцентій 238,245,295 Цапкевич Василь 295
Фрідріхс Христофор (Friedrichs C. R.), Цвікля Лешек (Ćwikła L.), вч. 71-72
вч. 20, 189, 195-196, 236, 237, Цвіль Якуб 166
264,290,311 Целевич Ю., вч. 113
Фрік Девід (Frick D.), вч. 114 Центрально-Східна Європа 62, 68, 171,
Фудалейовичі 177,313
Катажина 122 Цудник Стефан 143-144,152,290
Станіслав (Бартоломей Шоба) 102, Цюміна Ференсова 124
129,141,214,233,266 Цюрих, м. 82,268
546
Чабан Кшиштоф, різник 302 Щупачик Василь 296
Чарнецький (Чарниш) Георгій, пребен- Щуркевич Стефан, чинбар 104
дар 80-81,102 Щуровський Григорій 78
Чарнецький Іґнацій, шл. 84
Чернігів, м. 62 Ю,Я
Чиж Стефан 124 Юзефович Ян Томаш, історик 73
Чижовський Стефан 267 Юрковичі
Анна, ж. Деметрія 307
Ш,Щ Деметрій 307
Шаґальський Ян, возний 280 Яблоновський, різник 265
Шараневич И., вч. 105 Яблоновський А., вч. 10
Шафранкович Войцех 284 Яворів, м. 54,189, 312
Швабська земля 82 Яворський Григорій 77,299
Шварц, шл. 280 Яковенко Наталя, 21,25,176,263,276
Швебіш Галл (Schwäbisch Hall), м. 189 Якуб, броварник 305
Швець Іван, родич Т. Шевченка 164 Якуб, вірменин 135
Шевський Григорій 124 Якубович Мендель, єврей 143,147
Шевченко Т., поет 164 Ян, герой билин 163
Шевчиха Єфросинія, родичка Т. Шечен- Ян, коморник 305
ка 164 Ян, швець 300
Шелінґ Ґаспер, годинникар 82,237 Ян (Тарновський), львівський архиепис
Шемельовські коп 79
Анна 302-303 Ян III Собеський, король 312
Стефан 302-303 Ян Казимир, король 40,71,245
Теодор 125,129,272 Янів, м. 189, 230,277
Шенк Вільгельм 84 Янкович Юзеф, цирульник 288
Шепелінський Марцін, різник 230 Янович Григорій, кравець 291
Шершень Якуб 275 Яновський (Дроздович, Янович) Тома
Шибка Іван (Szybka Jan) 230,242,281,334 103,110,120,149,167,302
Шидлярська Якубова 125 Яремкович Теодор, пекар 292
Шимонович, вірменин 248 Яримкович Роман 44,243
Шимчонова, еврейка 303-304 Ярослав, м. 10,186,189-190, 252-253
Шишолки Ярославські
Іван, кравець 300 Анна Наркевинівна, ж. Івана 278, 282,
Іван, пекар 294 306-307
Шмелінґ Кароль, райця 151-152 Іван 125,151,250-251,282,297,307
Шумський Григорій, чинбар 300 Ілля 289
Шуст P., вч. 128, 287 Ференс 125
Щебжешин, м. 186 Ясінський Миколай 300
Щербич Павел (Szczerbic Р.), правник 52, Яценко Галина, вч. 78-79,138,236
260 Яцентій, кравець 300
Щиґел Ришард, вч. 22
А Chodynicki К., вч. 72

Albala К. вч. 285 Chrzanowski Т., вч. 274
Andriewsky О., вч. 114 Clasen С.-P., вч. 15-16,19,48,52,82,134,
Arłamowski К., вч. 16, 31, 35, 74,94,186, 149, 162-163, 165-167, 171, 175,
219,240 182-183, 188, 190, 197, 209, 234-
Audykiewicz Andrzy, див. Авдикевичі 236,240,247,251,286
Audykiewicz Stefan, див. Авдикевичі Commons John R., вч. 16
Augustus Wtóry, див. Август II Crossick G., вч. 14
Austin G., вч. 285 Cunrad, див. Кунрад
Czaplicka J., вч. 310
В Czołowski A. 26,28,52, 80
Babicki Jacenty, див. Бабіцькі Czołowski A.
Badecki К., вч. 29, 229 Ćwikła L., див. Цвікля Лешек
Bahlcke J., вч. 17
Bąkowski К., вч. 33,68 D
Bałaban М., див. Балабан Маєр Dąbrowski Mathyasz 334
Balicki Szymon 334 Daniłowicz Anthoni 335
Barański Sobestyan 334 Derewinski Marko, див. Деревінські
Barthos, див. Бартош Dixon S., вч. 311
Bartoszewicz Jan 334 Dmitrowic Jan, див. Дмитровичі
Batowski А., вч. 73 Drążkowska A., вч. 153,162,240
Berlincowa stara 336 Duda H., вч. 233
Beznoskowicz 336 Dülmen R. van., вч. 67,105,108,111,207,
Białostocki Irzy 334 263,264,271,276,285,311
Bielecka Ja., вч. 222 Dymkiewicz Jan, див. Демковичі
Bimler-Mackiewicz E., вч. 247
Blum J., вч. 190 F
Boe LivH., вч. 10 Farr J. R., див.. Фарр Джеймс
Boieszkowicz Wawrzyniec 334 Feitova О., вч. 268
Borek Р., див. Борек Пйотр Feyszt Krzysztof 333
Bratkiewicz Konstanty, див. Браткевич Finkei L., вч. 80
BrawerA., вч. 143 Folkowicz Sebastian, див. Фолькович
Bruce S., вч. 311 Franęois E., вч. 78, 93
Bues Almut, вч. 193 Frick D., див. Фрік Девід
Burzyński Mikołay, див. Бужинські Friedrichs C. R., див. Фрідріхс Христофор
Buszkiewicz Paweł 334 Fritz J., вч. 283
Buynowski Dominik, див. Буйновські Frommann C. M. G., вч. 15
Bystroń J. S., вч. 94,285 Furzynski Jozef 335
С G
Charewiczowa L., див. Харевічова Луція Garsault F. A. de. M., вч. 16
Chodynicki І., див. Ходиніцький Іґнацій Gąsiorowski S., вч. 303
548
Gierszewski S., вч. 188 Hyrowski Cypryan, див. Хировські

Gilewicz А., вч. 81,172,184 Hyrowski Konstanty, див. Хировські
Gliński Bazyli, див. Глинські
Gliński Jan, див. Глинські Iosip, швець 28
Gmiterek H., вч. 211 Irzycki Stanisław 334
Gołębiowski Jan, див. Ґолембіовські Isaievych la., див. Ісаєвич Я.
Gordon Thomas, див. Ґордон Томас Iwanus, швець 28
Górny К., вч. 196 Jacob P. L., вч. 16
Górski К., вч. 89 Janeczek А., вч. 89,172, 186, 336
Griessinger А., вч. 271 Janicki Juzef 334
Groc Bazyli, див. Ґродзі Janusz В., вч. 177
Gruneweg М., див. Ґруневеґ Мартин Jasiński Т., вч. 89
Grzybowska Anna, див. Ґжибовські Jaworowska wdowa 336
Grzybowski Ioannes, див. Ґжибовські Jaworski F., вч. 28,201
Grzybowski М ахіт, див. Ґжибовські Jedlińsko, див. Єдлінка
Н К
Hall J. S., вч. 16 Kantor-Mirski М., вч. 16
Hamalowicz Stanislaus, див. Амальовичі Kapral М., див. Капраль М.
Hannus Rewsse, швець 28 Kapusta Grygel, див. Капуста Ґжеґож
Haupt H.-G., вч. 68 Karaczynowski Andreas, див. Карачинов-
Heilesborg Iohan, див. Гайлесборґ Йо- ські
ганн Karolczak К., вч. 62
Herberger В., вч. 171,176 Karpiński А., див. Карпінський Анджей
Herbest Stephan, див. Ербест Стефан Karpiński Semian, див. Карпінський Се
Herbst S., вч. 43,74,240 мен
Hodurski Mathyasz, див. Годурський Ма Karwowski S., вч. 24,43, 68, 74,176, 240,
цей 245
Holt Mack Р., вч. 285 Keckowa А., вч. 156
Hopfgartner А., вч. 16 KędelskiM., вч. 177
Н о т М., див. Горн Маврицій Kirkby D. Е., вч. 285
Horodecki, див. Городецький Іван Kisowiecki Jan 336
Hoszowski S., див. Гошовський Станіслав Kitowic Eliasz, див. Кітовичі
Hoydakowicz Jan, див. Гойдакевичі Kitowicz Bazyli, див. Кітовичі
Hrehorowicz Mikolai, див. Григоровичі Kitowicz Heliasz, див. Кітовичі
Hreszczynski (Ryszczynski) Jozef, див. Хри- Kitowicz Jan, див. Кітовичі
щинські Kluge А., вч. 14, 24, 56, 67-71, 83, 95,
Hrusciełowicz Stanisław, див. Хрусцельо- 97, 129, 162, 190, 216-217, 223,
вичі 226-227, 230, 234, 244-246, 255,
Hrynkiewicz J., вч. 16,158,240 287,293
Hrytsak Ya., див. Грицак Я. Koczanowic Szymon 326
Huynacki Rheor 335 Kohut Z. E,, див. Когут Зенон
Kopinczak Jan 335 М
Korab Szymon 326,334 Maciąga М., вч. 163
Korzunkowicz Marcin 334 Maleczyński К., див. Малечинський Ка
Kowalczuk M., вч. 15 роль
Kowalski Grzegorz M., вч. 52,260 Mander С. Н. W., вч. 16
Kozielczykjan 335 Mańkowski Т., вч. 15
Kozioł S., вч. 15 MaroszekJ., вч. 16
Krasicki А., вч. 109 Mikulski К., вч. 85,171,205,264
Krochmal J., вч. 303, 318 Milanowski Irzy, див. Міляновські
Król-Mazur R., див. Круль-Мазур Рената Milkowicz W., вч. 50
Krukiewicz Franciszek 335 Mitchell L., вч. 16
KriinitzJ. G., вч. 151 Molenda D., вч. 156
Krupowicz Vincentius 319 Moor T. de, вч. 67,211
Krzewiecki Sobestyan 334 Moranski, див. Моранський Ян
Książek-Bryłowa W., вч. 233 Motylewicz J., див. Мотилевич Єжи
Kuchowicz Z., вч. 94,285 Mudryj S., вч. 92
Kuklo C., див. Кукльо Цезарій MummenhoffE., вч. 9
Kulczycki T, вч. 286 Myn 28
Kuryłowic Theodor, див. Курилович Тео-
Аор N ,0
Nitkiewicz М., вч. 200
L Noga Z., вч. 268
Lanzi F., вч. 281 Nowakowicz Juzef 334
LaubererM., вч. 18 Nuszczynski Marcin, див. Нущинський Map-
Lautmann Michel, див. Аяутманн Міхель цін
Lechowicz Alexander 335 Ohrysko J., вч. 158
Lewicki Piotr 335 Oleski Michał, див. Олеські
Lewicki S., вч. 15 Oleski Stanisław, див. Олеські
Lewiński J. S., див. Левінський Ян Ożarowski Tomas, див. Ожаровський То
Lichończak-Nurek G., вч. 199 м ат
Linde S. В., вч. 36
Lipinowicz Mikołay, див. Аіпінович Мико- P
лай Pachoński J., вч. 223, 227
Litwania, див. Велике князівство Литовське Panczukiewicz Stefan, див. Панчукевичі
ŁosowskiJ., вч. 63,211 Pape R., вч. 16,24,68,177,240
Lowzow І., вч. 10 Pawlikiewicz Jozef, див. Павлікевичі
Łoziński W., вч. 15,129,273 Paygert С., вч. 164,179
Lucassen J., вч. 67,211 Pazdro Z., вч. 145, 211, T l i
Luckins Т, вч. 285 Petrus Ruthenus (Peter schuster), див.
Łukaszewic Prokop, див. Лукашевичі Петро русин
Luther R. 246 Piekosiński F., вч. 35,43,74
Liitzelberger E. K. J., вч. 15 Piles Ros L., вч. 16
550
Piotrowicz Prokop, див. Петровичі Siwiecki Bartosz 334

Piszczymąka Thomasz, див. Піщимонки Skowronkowicz Ignacy 334
Piszczymąka Woyciech, див. Піщимонки Smith A. D., вч. 310
Plokhy S., див. Плохій Сергій Smith S. R., вч. 244
Ропі C., вч. 154 Sołomkowicz Anthoni, див. Солонкевичі
Popiołek В., вч. 62 Sołomkowicz Michał, див. Солонкевичі
Posniak G., вч. 9 Sowiną U., вч. 264
Powerhouse M., вч. 16 Spiesz А., вч. 162
PrakM., вч. 311 Staw, див. Staw, м.
Prince J., вч. 16 Stepek Thomas 335
Prokopowicz Andrzei, див. Прокопович Stopp К., вч. 244
Андрій Stradecki Daniel, див. Страдецькі
Przyboś K., вч. 29, 301 Strohmeyer А., вч. 17
PtaśnikJ., вч. 31 Supronowicz Bazyli, див. Супроновичі
Puchner O., вч. 217 Supronowicz Jan, див. Супроновичі
Pullat Raimo, вч. 127 Suski Michał Maurycy 338
Sweynerowicz Stanisław, див. Свейнеро-
R вичі
Radkiewicz Andrzy 335 Symon 28
RaeffM., вч. 310 Szczech В., вч. 16
Rewsze Hannus, див. Русин Ганнус Szczerbic Р., див. Щербич Павел
Rees John F., вч. IS Szczupakowa wdowa 336
Riello G., вч. 168,236 Szweynarowicz Jan, див. Свейнеровичі
Robert M., вч. 190 Szybka Jan, див. Шибка Іван
Rohdewald S., вч. 114
Romaniuk Z., вч. 16, 268 T
Rożek M., вч. 94 Tecner Andrzei, див. Тецнери
Rudzicki Piotr, див. Рудзинський Петро Telica Mikołay 336
Rumpf K., вч. 16 Thomaszowski Jan 335
Rutheni Joannes, див. РутеніЯн Thoros 28
Tipps D. С., вч. 310
S Tollet D., вч. 303
Sachs Hans, див. Захс Ганс Truant С. М., вч. 244
Salmonowicz S., вч. 177 Truskolaski na Martynowie Mikołaj, див.
Schlenkrich E., вч. 216 Трусколяський на Мартинові Ми-
Schwäbisch Hall, див. Швебіш Галл колай
Schramm G ., вч.81 Turnau І., див. Турнау Ірена
Semen 28 TysnarowskiJan, див. Тиснаровський Ян
Siatkowski J., вч. 164
Sieczkiewicz Alexander 335 U ,V
Sikorowicz Kazimirz 334 Urban W., вч. 89
Sikorski Andrzei, див. Сікорські Usteri Е., вч. 16, 82,142,268
Уіапеїіо А., вч. 16 Wisłocki J., bh. 39,146,180,182

Vngar Hannus, див. Угорець Ганнус Wiśniewska H., bh. 233,257
WolfFL., bh. 114
W Wolos, Armenus 29
Wallace Р. G., вч. 70 Woźniak E., bh. 72
Warszawa 338 Wright T., bh. 16,168
Wąsowicz М., вч. 222 Wyszyński Jan, due. BmiiHHCbKi
Waszak S., вч. 235 Wyszyński Mikołay, due. BmiiHHCbKi
Wesołowski Jozef 335 Z
Wicher Thomas, див. Віхери Zaleski Z., bh. 35
Wieczorkowicz Jacobus, див. Вечоркевичі Zalewski Kasper, due. 3aAecbKHH Kacnep
Wiederkehr S., вч. 114 Zanden J. Luiten van, bh. 67, 211
Wiesiołowski J., вч. 85,264 Zawadowicz Jan 336
Winkler H., вч. 16 Zdunkowicz Jan 334
Winks W. E., вч. 16 Żemło M., bh. 268
Wissell R., див. Віссель Рудольф
Наукове видання
Мирон Капраль
Львівський шевський цеху XVII-XVIII ст.
Літературна редакція та коректа

Н ат алія Кіт
Художнє оформлення обкладинки
М ар'яна Пелех
Комп'ютерна верстка
Андрій Пілінкевин
Підписано до друку 12.10.2012. Формат 70x100 Vіб. Папір книжковий.

Гарнітура Arno Pro. Друк офсетний.
Умови, друк. арк. 46,02. Зам. № 09/31.
ТзОВ «Простір М »
Свідоцтво ДК № 2167 від 21.04.2005 р.
79000, м. Львів, вул. Чайковського, 27
Тел.: (032) 261-09-05, e-mail: prostir(a)litech.net
і т
-J -J
ISBN 978-966-02-6501-1
9 71 9 6 6 0 2 6 5 0 11

Liudy Korporatsii Lvivskyi Shevskyi Tsekh U XVII-XVIII ST PDF

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Liudy Korporatsii Lvivskyi Shevskyi Tsekh U XVII-XVIII ST PDF

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Мирон К апраль------

Members of the Corporate

Капраль М. Люди корпорації: Львівський шевський цех у ХУІІ-ХУІІІ ст. /

У монографії представлено комплексний історичний аналіз правового, соціального,

Видання вийшло за фінансової підтримки

© Мирон Капраль, 2012

Список таблиць, графіків та ілю страцій............................................................. 8

1. Ц ехове п раво : заснуванн я, п ри в іл е їс у д о в и й за х и с т

1.1. Початки організації......................................................................................... 24

2.1. Рецепція західних середньовічних та ранньомодерних взірців............ 67

2.8. Братства як форма духовного життя ремісників..................................... 95

3.1. Матеріальне становище шевців (будинки, кам'яниці, ґр у н ти )............ 118

4.1. Кількість ш евців.............................................................................................. 171

5. Ц е х о в а к а р 'є р а : у ч е н ь , п ід м а й с те р;м а й с тер, ц е х м іс тр

5.1. Учні та процес навчання шевського рем есла............................................... 211

5.5. Шлях від підмайстра до майстра: вступ до цеху...................................... 234

6.1. Суспільний статус ш евц я................................................................................263

Львівський шевський цех та його ремісниче середовище

M embers of the Corporate Association: the Lviv Shoemaking Guild

Список використаних джерел і літератури................................................... . 513

Динаміка цін на шевські ятки у Львові за 1663-1731 рр. С. 123

АЮЗР - Архив Юго-Западной России

Ремісники та їхні корпорації Х У І-Х У ІІІ ст.: сучасні історіографічні

дисципліну праці, опіку над учнями та підмайстрами, заангажованість жінки

нального складників ідентичності ремісника два останні були, можливо, чи

Львівські шевці та їхня корпорація: проблематика дослідження. Історики

5 Це розвідки здебільшого про мистецькі цехи (малярів, золотарів), див.: Łoziń­

французької9* перспективи. Вийшло друком і чимало розвідок про окремі

Львівський шевський цех - чи не найцікавіша реміснича організація в

16Детальніше ця проблематика висвітлена в монографії: КапральМ. Національні

загалом, довгий час залишалася зорієнтованою на традиційні, патріархальні

Джерельна складова дослідження. Збереження всіх цехових книг шевської

18 Частково збереглися джерела цього виду на Заході. Наприклад, унікальна па­

у них є своя перевага - їм не властива та суб'єктивність, що характерна для дже­

С т руктура монографії. Книга складається з двох основних змістових

19 Clasen С.-Р. Gerber und Schumacher. S. XIII.

У додатках наведено джерельні матеріали - як у вигляді публікації

Універсальний принцип домінації в людському суспільстві за критеріями

Ще на стадії наукового задуму ідея майбутнього видання була обговоре­

22 Окремі підрозділи цієї книги частково опубл. в: Капраль М. Ціхи львівського

археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Н А Н України по­

У ремісничий цех шевці організувалися, очевидно, невдовзі після надання

1Pape R. Das Schuhmacher-Gewerk (jetzt Schuhmacher-Zwangsinnung) zu Königs­

ниці. Якщо у Перемишлі таких яток визначалося шістнадцять, то у більшому

5 Перемишль, на відміну від Львова, отримав надання, чи радше підтвердження,

кар'єри із золотарями, мечниками, броварниками, різниками та деякими ін­

1.2. Ш е в с ь к и й цех у X V ст.

У цеховій ієрархії шевський цех посідав серединну позицію, що дово­

7AGZ. 1873.Т.4. S. 133.

оскільки відомо, що ще наприкінці XV ст. на ній велися мулярські роботи,

11 У фінансовій книзі Львова під 1495 р. згадуються видатки на шевську вежу «а

та чинбарів - як львівському старості, так і райцям - за прикладом краків­

1.3. « Р у с ь к и й ш евський цех»

Тривалий час українці та вірмени фактично залишалися поза новозасно-

15ЦДІЛУЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 1039, с. 8-9.

Цілком витіснити некатоликів з шевського ремесла й асимілювати їх, з

20 AGZ. T. 6. S. 62. Михайло Грушевський, залучаючи згаданий документ до сво­

Як бачимо, до складу «руських шевців» входили й вірмени, котрі навіть посі­

24 Крипякевич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст.: дослідження і мате­

Українці-шевці у Перемишлі, на відміну від львівських, змогли уконсти-

1.4. З р о с т а н н я к о н к у р е н ц ії в XVI - п е р ш ій п о л о ви н і XVII ст.

Загалом XV ст. та перша половина XVI ст. не надто сприяли організа­

28 Arłamowski К . Dzieje przemyskich cechów rzemieślniczych w dawnej Polsce.

5 Це розвідки здебільшого про мистецькі цехи (малярів, золотарів), див.: Łoziń

18 Частково збереглися джерела цього виду на Заході. Наприклад, унікальна па

у них є своя перевага - їм не властива та суб'єктивність, що характерна для дже

Ще на стадії наукового задуму ідея майбутнього видання була обговоре

археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Н А Н України по

1Pape R. Das Schuhmacher-Gewerk (jetzt Schuhmacher-Zwangsinnung) zu Königs

кар'єри із золотарями, мечниками, броварниками, різниками та деякими ін

У цеховій ієрархії шевський цех посідав серединну позицію, що дово

та чинбарів - як львівському старості, так і райцям - за прикладом краків

20 AGZ. T. 6. S. 62. Михайло Грушевський, залучаючи згаданий документ до сво

Як бачимо, до складу «руських шевців» входили й вірмени, котрі навіть посі

24 Крипякевич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст.: дослідження і мате

Загалом XV ст. та перша половина XVI ст. не надто сприяли організа

конституцій фактично ліквідовував ремісничі корпорації, що нібито супе

барським підприємством, що в джерелах отримало назву «Гарбуз». Тим ча

підтвердження Сиґізмундом Августом 15 грудня 1558 р., поряд з іншими ко

Розвиток міста та посилення конкуренції зумовлювали необхідність де

40Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного ар

Об'єднання на рівноправних умовах в одній корпорації поляків та укра

Пропоновані львівськими шевцями статті укладалися в контекст консер

шевські цехмістри Бартош Ґонсьоркевич та Олександр Петрусевич оскаржи

Часто керівництву шевської корпорації для дієвого захисту своїх інтер

159Святі Криспін та Криспіан ( Crispinus, Crispianus), що жили та померли муче

Львівський шевський цех належить до найдавніших не тільки у само

Традиційна схема релігійних та етнічних взаємин у цеховому ремеслі дав

достойників - львівського архиєпископа Григорія (з Сянока), перемишльсь

бурзька міська рада заблокувала можливість прийняття міського права фран