“Московські новини” Томаша Шимковича-Скленського 1610 р.

[лист до патрона краківського каштеляна кн. Януша Костянтиновича Острозького]

Ясновельможний милостивий княже, пане, пане мій милостивий !

Через те так довго затримувався [з листом] до в. кн. м. м. м. п.1, що хотів дочекатися
повернення послів його королівської милості з того (московського) війська, яких так і не дочекався.
А оскільки його милість пан Мишка до в. кн. м. п. п. м. м. їде від його милості короля, то коротко
пишу про те, що відбулося [за цей час] і як тільки посли його милості короля повернуться,
дізнавшися деталі, одразу про все повідомлю. Отже, після від’їзду пана Уїздецького і пана
Заблоцького жодних значних подій у війську не було.
А саме, 4 січня, коли [вони] поїхали, довго було тихо з боку Москви і від нас також ніхто не
стріляв, бо немає чим мур пробити. З тих гармат, які в нас є, і граму пороху шкода псувати. Так тут
собі залягли неначе на лежі, і якби не те, що маємо всі відбувати сторожу, яка припадає по черзі на
дев’ятий день, складалося б враження, що потрапили на сейм. […]
Тільки те вашій князівській милості повідомляю, що відбувалося після від’їзду пана
Уїздецького, [а саме] 9 січня з роти пана Якуба Потоцького значний товариш якийсь Шадловський,
напившися горілки, під’їхав під мури [Смоленська] до башти, впав п’яний з коня, де його Москва
схопила і дуже їм серця додав, що сказав, наче король швидко від’їде до Вільна, а вони з тої
радості, кричали [нам] з муру, що “ваш король уже утєкаєт”, про що його милість король і гадки не
має […], про що його милість пан Мишка в. кн. м. п. п. м. м. ще розповість.
А 10 січня двоє товаришів з роти його милості пана гетьмана – пан Кунецький і пан
Любецький – зчепилися між собою і в тім замішанні Кунецький пострелив Любецького в живіт і
той на наступний день помер. Кунецький втік, честі позбавлено.
Того ж дня товариш значний з роти пана старости Зелінського пан Чечешевський, поранений
братами Бондзінськими (які в Рівному [мешкають]), помер, а панове Бондзинські військо
полишили. Не знаю, чи їх честі не позбавлять.
12 січня кількох витрубили з війська через вбивства – хоч як багато стинають, четвертують,
вішають, з війська витрублюють, все-одно така саме сваволя діється і мало що тут допоможе. Так
само і його милість пан гетьман, у якого завжди буваю (бо радий служити вашій князівській
милості, а він завжди при кожній потребі каже мені у нього бувати), і той так каже, що з дитинства
свого є в польському війську, та ніде тих двох речей не бачив: перша – щоб в якому іншому війську
мали так багато людей втрачати, а друга – де б ще було стільки торгів, яких насправді так багато,
що аж занадто, наче посеред Вільна, тільки давай гроші.
13 січня семеро козаків запорожців від нас до замку втекли, чому дуже дивувалися сенатори,
що вони до оточених перебігли, на що зважилися з хмелю і сваволі своєї. Іще здається мені за
потрібне в. кн. м. п. м. м. передати, що всі ми за ласкою в. кн. м. в великому пошануванні так у його
королівської милості пана нашого милостивого, як і в його милості гетьмана і всіх [інших]. […]
Ще вашій князівській милості повідомляю, що часто [відбуваються] таємні ради, про які по
секрету мені повідомив його милість пан маршалок і наче ще жодної не було присвячено веденню
війни, а тільки про поточні справи.
16 дня зійшлися наші підкопи, які Шенберк копає (а там і гайдук вашої князівської милості
є), з московськими підкопами. Відтак, стріляли один в одного, та, з Божої ласки, без шкоди нашим,
жертв не маємо.
Далі немає про що писати вашій князівській милості, тільки от ще прийшла звістка до його
королівської милості, що цар Дмитро 6 січня з війська втік, а з ним Стефан Казимирський. Дай
Боже, щоб все було добре. Посли наші вертають, а з ними Москви багато. Просив пана Добка, аби
про ті новини, а саме що в Москві відбувалося, вашій князівській милості написав, бо сам він був
гінцем перед нашими послами, про що вже я писав вашій князівській милості. Тепер знову пан
Добек попереду до нас до його королівської милості приїхав 21 січня, і вже написав про все в. кн. м.
п. п. м. м., тож повторювати його слова не буду. Як тільки посли приїдуть, одразу відпишу вашій
1
«в.кн.м.м.м.п» тут і далі: ваша князівська милість мій милостивий пане.
князівській милості […]. Ті бояри, що до його милості короля їдуть, обіцяють Смоленськ віддати, і
дай Боже, аби слова дотримали, але смоленці про це і не думають. Бачу, що тих бояр король його
милість хоче зустрічати помпезно. Сказано дворянам, аби віддали тим боярам монастир, і вже
віддали. Сподіваються на їхній приїзд разом з нашими послами в четвер або в п’ятницю, про дату
оповіщу окремо. Посилаю вашій князівській милості список бояр значніших з-поміж тих, які їдуть
до його милості короля, бо пан Добек забув його в лист вкласти.
Знову, як і раніше, прошу вашої князівської милості поради про те, як обходитися з
товариством і піхотою, якщо нас до столиці направлять, бо гроші пересилати бути задалеко, що все
я Господу Богу й поважному панському розуму вашої князівської милості пана, пана мого
милостивого доручаю. […]
З обозу з-під Смоленська, 24 січня 1610 року.
Вашої князівської милості пана, пана мого милостивого найменший і зичливий слуга Томаш
Шимкович-Скленський.

Відділ рукописів бібліотеки Краківського університету. – № 5491/3, k. 118-119 v.