Молоді роки Мазепи Дитинство припало на час Хмельниччини й Руїни.

Змалку
мусив навчатися військової справи, їзди верхи,
фехтування. Мати відправила на навчання до Києво-
Могилянської колегії. У ній він здобув освіту, вірогідно, у
1650—1657 роках, за часів ректорства Л. Барановича та
Й. Галятовського, де 6 років вивчав поетику, риторику,
латину та інші предмети. Добре володів пером, у
хвилини дозвілля писав вірші, цікавився усіма видами
літературної творчості; протягом життя опанував вісім
іноземних мов. Крім української, російської та польської,
вільно володів латиною (за спогадами французького
дипломата Жана Балюза, «блискучим знанням цієї мови
міг суперничати з кращими нашими отцями-єзуїтами»),
говорив італійською та німецькою. Пилип Орлик свідчив,
що Мазепа дуже добре знав і татарську, яку в ті часи
знало багато козацької старшини. Закінчивши навчання,
повернувся додому. Батько мріяв про велику кар'єру для
свого сина, вислав його до двору короля Речі Посполитої,
великого князя литовського і руського Яна II Казимира.
Іван став королівським пажем, зумів швидко завоювати
прихильність короля. 
 Легенда про
вигнання
• Під час служби при дворі Яна II Казимира мав персональний конфлікт зі
шляхтичем Яном-Хризостомом Пасеком, що ледве не закінчився дуеллю в
королівських палатах. Ян-Хризостом Пасек згадував у своїх «Споминах» історію,
яка стала популярною, хоча насправді, як більшість поетичних образів, ймовірно,
далека від правди. Автор мемуарів оповів, що коханкою Мазепи була дружина
визначного магната Речі Посполитої; коли ошуканий чоловік дізнався про це,
наказав своїм служникам зловити винуватця, прив'язати голого до дикого коня та
пустити степом. Історик Сергій Павленко, вивчаючи реалії 1660-х років, дійшов
висновку, що, скоріш за все, тридцятирічний Мазепа був посередником у
стосунках свого спонсора, білоцерківського старости князя Дмитра
Вишневецького із заміжньою Оленою Загоровською. Вона не могла розлучитися з
нелюбим чоловіком, бо католикам заборонялося це робити. Мазепа возив їй
дорогоцінні  подарунки не від себе, а від відомого у Польщі магната. Після
навчання у Європі за спонсорські кошти він не міг мати стільки золота та срібла,
аби задобрювати ним улюблену жінку та її слуг. Однак поширена про нього
мемуаристом Яном Пасеком вигадка зіграла загалом позитивну роль у поширенні
відомостей про складну долю українського правителя. Вона додала його біографії
інтриги, неординарності. Тому не випадково він став героєм багатьох поем, п'єс,
романів. Ця історія з усіма подробицями була дуже романтична і приваблива,
сучасники перетворили її на епопею. Поети, малярі та музики — Байрон, Гюго,
Верне, Булянже, Ліст — скористалися нею у своїх творах, звеличили її героя, що
став символом. Едґар Кіне порівнював нещасливу Францію до замученого
Мазепи, перед яким простягалося славне майбутнє.
 Повернення в Україну
та служба у Дорошенка
• Орієнтовно в 1669 І.Мазепа повернувся додому. Після смерті батька
успадкував посаду чернігівського підчашого. Наприкінці 1669 року він вступив
на службу до гетьмана Петра Дорошенка, що стало «переломним моментом»
(Дорошенко) у житті та діяльності майбутнього гетьмана, який відтоді
цілковито віддав себе українській державній справі. Появу Мазепи при
чигиринському гетьманському дворі було пов'язано з великою зміною у його
особистому житті: у Корсуні, десь після 1669 р, одружився з трохи старшою від
нього вдовою Марією Фридрикевич, про яку мало що відомо. Невідомо
також, чи мала вона дітей від Мазепи. Разом з тим, на Афоні знайдено
помянник, де дружину Мазепу названо Марією. За іншими даними, вона мала
дочку від Мазепи, яка рано померла. Ймовірно, у гетьмана ще були діти, які
рано померли. Іван Мазепа виховував сина і дочку Марії від першого шлюбу.
У Дорошенка Мазепа був спочатку ротмістром надвірної корогви, себто
командиром гетьманської гвардії, згодом (десь близько 1674 року) виконував
обов'язки генерального писаря (так він називається у переговорах з
представниками Московії, у царських листах). Брав участь у війні Дорошенка
як союзника Османської імперії проти Речі Посполитої (похід до Галичини 1672
року). Дорошенко оцінив великі здібності («метикуватості й цікавості», як каже
Величко) Мазепи, доручав важливі дипломатичні місії.
 Перехід до Самойловича
• У червні 1674 року Дорошенко послав Мазепу до Криму й Османської імперії, дав татарський ескорт,
кілька полонених козаків із Лівобережжя, призначених у подарунок ханові та султанським достойникам.
Під час подорожі біля річки Інгул Мазепа потрапив до рук запорожців, які могли його вбити; кошовий
отаман Іван Сірко впізнав Мазепу й урятував. Коли гетьман Лівобережної України Іван Самойлович
довідавшись про це, зажадав у Сірка видати йому Мазепу, Сірко спочатку відмовив, але під тиском
московського уряду змушений був відіслати Мазепу до Батурина (липень 1674 року). Досвідом у
міжнародних справах, бездоганними манерами Мазепа переконав Самойловича зробити його
довіреною особою (було обрано військовим осавулом). Батуринський дипломат Починаючи з 1676 р., І.
Мазепа практично щороку їздив з дипломатичними місіями до Москви.   Він, виконуючи настанови
гетьмана, переконував російських урядовців передати слобідські полки під управління Гетьманщини, не
підписувати Вічного миру, який узаконював поділ України, ділився міркування про економічні
нововведення в автономії, давав поради, як краще організувати оборону Києва від ординців тощо.  У
ході переговорів у Посольському та Малоросійському приказах батуринський дипломат мав зустрічі з
царями, передавав їм дипломатичну пошту від І. Самойловича. У боротьбі за Київську митрополію «В
останньому акті трагедії Української Церкви сильно завинив Іван Мазепа, будучий гетьман України: його
підпис під незаконним обранням на Київського митрополита московського кандидата єпископа Гедеона
Четвертинського стоїть між першими…– так підсумував події 1685—1686 рр. І. Огієнко. — Іван Мазепа
сильно вислужився Москві, і щоб її задобрити, легко зробив як гетьманський представник незаконні
вибори, і тим передав Українську Церкву Москві».  Насправді ці твердження не відповідають
дійсності.Гетьман Іван Самойлович доручив генеральному осавулу Івану Мазепі як довірнику зайнятися
організацією проведення церковного собору в липні 1685 р. За настановами з Москви українські духовні
особи мали на ньому чітко заявити про відокремлення Київської кафедри від Константинопольського
патріархату та обрати митрополитом місцевого архієрея. Незважаючи на такі орієнтири, собор
сформулював неочікувані для государів та московських урядовців рішення про розв'язання згаданих
церковних проблем лише канонічним способом. Делегати одностайно обрали митрополитом луцького
єпископа Гедеона Четвертинського, який як кандидат на цю духовну посаду не сподобався російським
зверхникам. І. Мазепа брав активну участь у переговорах з церковної проблематики у Москві, Батурині,
Києві, Чернігові. Він, як і гетьман, обстоював українські інтереси в питанні належності Київської
митрополії. Усупереч бажанням І. Мазепи, І. Самойловича, провідних діячів Гетьманщини надати Г.
Четвертинському титул екзарха Константинопольського патріарха, Київську митрополію захопили
Московський патріархат із допомогою російського уряду шляхом підкупу, маніпуляцій, шантажу,
фальсифікацій та силового тиску. Портрет Івана Мазепи, який експонується в Дніпровському музеї.
Мистецтвознавець Володимир Александрович вважає його   зображенням Яна Фридерика Сапєги, а
історик Сергій Павленко — Григорія Потьомкіна.
 Зовнішня політика
• Завдяки дипломатичному хисту зумів налагодити
стосунки з царівною Софією, фактичним керівником
московського уряду князем Голіциним, з їхнім
наступником — царем Петром І, що врятувало Україну
від можливих руйнацій після державного перевороту у
Московській державі 1689 року. Усупереч забороні
міжнародних дипломатичних зносин, зафіксованої в
«Коломацьких статтях» — угоді між Україною та
Московською державою, підписаною під час обрання
Мазепи гетьманом, мав численні зв'язки з монархічними
дворами Європи, зокрема, Веттінів у Речі Посполитій,
Ґіраїв у Криму, інших. З метою оборони південних
кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема,
Новобогородицьку та Новосергіївську на річці Самара.
Прагнув знайти опору серед козацької старшини
Лівобережної України, дбав про забезпечення її
представників маєтностями (гетьманські універсали
Василеві Борковському, Прокопові Левенцю, Михайлові
Миклашевському, Іванові Скоропадському тощо).
Захищав інтереси простих козаків, посполитих
(зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701
років тощо), в яких регулювалися питання
оподаткування, відробіток («панщина»). Вихований у
принципах меркантилізму, Мазепа різними способами
сприяв розвиткові економіки держави, насамперед
промислового виробництва, торгівлі.
 Розвиток культури

• Важливий був вклад гетьмана Мазепи у духовне життя

України-Гетьманщини: за його гетьманування воно
досягає особливого піднесення, напруження та розквіту,
у всіх галузях української культури — в освіті, науці,
літературі, мистецтві. Був великим меценатом
культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в
часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва,
головно архітектури. У добу Мазепи відроджується Київ
як духовий центр України. Мазепинська доба створила
свій власний стиль: виявився в образотворчому
мистецтві, літературі, цілому культурному житті
гетьманської України. Це було українське бароко —
близький родич західноєвропейського — глибоко
національний стиль, який мав своє найвище завершення
в часи Мазепи.