Іван Мазепа

Панченко Анастасія 8в
Іван Степа́нович Мазе́па (Коледи́нський) —
український військовий, політичний і державний
діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова
козацької держави на Лівобережній (1687–1704)[6]
і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709)[7].
Князь Священної Римської імперії (1707—1709).
Представник шляхетського роду Мазеп-
Колединських герба Курч із Київщини.
Після обрання гетьманом намагався відновити
авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий
внесок до економічно-культурного розвитку
Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом
московського царя Петра I, проводив курс на
відновлення козацької держави з кордонами часів
Хмельниччини. Кавалер орденів Андрія
Первозваного (1700) і Білого Орла (1705). Тривалий
час формально підтримував Московське царство у
Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708
року став на бік шведів. Після поразки під
Полтавою був вимушений переселитись до
Молдовського князівства.
 Легенда про вигнання
Під час служби при дворі Яна II Казимира мав
персональний конфлікт зі шляхтичем Яном-Хризостомом
Пасеком[13], що ледве не закінчився дуеллю в королівських
палатах. Ян-Хризостом Пасек згадував у своїх «Споминах»
історію, яка стала популярною, хоча насправді, як більшість
поетичних образів, ймовірно, далека від правди. Автор
мемуарів оповів, що коханкою Мазепи була дружина
визначного магната Речі Посполитої; коли ошуканий
чоловік дізнався про це, наказав своїм служникам зловити
винуватця, прив'язати голого до дикого коня та пустити
степом. Історик Сергій Павленко, вивчаючи реалії 1660-х
років, дійшов висновку, що, скоріш за все, тридцятирічний
Мазепа був посередником у стосунках свого спонсора,
білоцерківського старости князя Дмитра Вишневецького із
заміжньою Оленою Загоровською.
Вона не могла розлучитися з нелюбим чоловіком, бо католикам
заборонялося це робити. Мазепа возив їй дорогоцінні подарунки не
від себе, а від відомого у Польщі магната. Після навчання у Європі
за спонсорські кошти він не міг мати стільки золота та срібла, аби
задобрювати ним улюблену жінку та її слуг. Однак поширена про
нього мемуаристом Яном Пасеком вигадка зіграла загалом
позитивну роль у поширенні відомостей про складну долю
українського правителя. Вона додала його біографії інтриги,
неординарності. Тому не випадково він став героєм багатьох поем,
п'єс, романів. Ця історія з усіма подробицями була дуже романтична
і приваблива, сучасники перетворили її на епопею. Поети, малярі та
музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — скористалися нею
у своїх творах, звеличили її героя, що став символом. Едґар Кіне
порівнював нещасливу Францію до замученого Мазепи, перед яким
простягалося славне майбутнє.