Василь Нечипорович Золотаре́нко

Василь Нечипорович
Золотаре́нко - (нар.? пом.1663) 
полковник 
(1655–1656, 1659–1663).
Сподвижник, наближена
особа Богдана Хмельницького та
його зять.
В пошуках прихильності хитався
між Річчю Посполитою, Швецією і
Московським царством.
 Василь Золотаренко
походив з козацького роду. Разом із
братом — наказним гетьманом Іваном
Золотаренком — брав участь
у московсько-польській війни (1654—
1667), відзначився при
облозі Смоленська.
Після смерті брата у 1655 році тимчасово
виконував
обов'язки ніжинського полковника (1655
—1656). У 1658 році
підтримав гетьмана Івана Виговського. У
числі
іншої старшини був нобілітований,
проте з огляду на міщанське походження
без надання маєтностей.
 На початку 1659 року
виступив проти Виговського.
Протягом 1661–1663 років був
одним із претендентів на
гетьманство в Лівобережній Україні.
Після «Чорної ради» у 1663 в
Ніжині, на якій гетьманом
обрали Івана Брюховетського, був
заарештований разом з колишнім
гетьманом Якимом Сомком. Йому
висунули звинувачення у тому, що
він підтримував відносини з “Чорна рада”
гетьманом Павлом Тетерю і мав
намір силою стати гетьманом.

18 вересня 1663 Василь Золотаренко був

страчений у Борзні разом з Якимом
Сомком, полковниками:
чернігівським — Оникієм
Силичем, переяславським — Афанасієм
Шуровським, ніжинським осавулом Павлом
Килдієм.
 Павло́ Тете́ря
Павло́ Тете́ря — український дипломат, військовий,
політичний і державний діяч. Гетьман Війська
Запорозького, голова козацької
держави Правобережної
України (1663–1665). До 1648 року був писарем
ґродського
суду у Володимирі Волинському, 1649
— Переяславського
полку, із 1653 — переяславський полковник. Був у
складі
українського посольства в Москві у березні 1654
року для
оформлення Переяславської угоди.
Ставши гетьманом,
проводив політику на відрив України від Московії.
Секретар короля, полоцький стольник.
 Гетьман України
Magnum Dux Cosacorum (Великий князь козаків)
Павло Мошковський «Тетеря», фундатор
варшавського колегіуму єзуїтів. Портрет
(гравюра XVII ст.)
Гетьманом став після зречення Юрія
Хмельницького або у його присутності в
середині чи другій половині жовтня 1662 року. У
листі від 15 листопада 1662 року запорожці
титулують його гетьманом.[15] В грудні 1662
року у листі до короля заперечував факт
обрання. 21 січня 1663 року написав королю
нового листа, в якому визнав факт обрання, але
проти його волі (лист передав посол Григорій
Гуляницький).
Поява Павла Тетері на посаді гетьмана стала
великою несподіванкою для королівського двору.
Тетеря поставив перед королем кілька вимог, зокрема:

шанувати привілеї та гідність козацтва, звільнити Івана

Богуна та ув'язнених козацьких старшин

повернути православним захоплені уніатами церкви

дозволити самостійні дипстосунки з Молдавією, Волощиною

розпочати мирні перемовини РП з Московією, вимагати від Москви звільнення

ув'язнених козацьких старшин

готувати похід на Лівобережжя

гарантувати допомогу кримських та буджацьких татар.

Всі вимоги, крім церковної, були виконані.  

Павло Тетеря відіслав назад гетьманські клейноди, прислані
королем у березні 1663 через гінця Івана Мазепу (згідно
статусу, їх мав привезти посол).

В 1663–1665 роках, як гетьман Правобережної України, брав

участь у поході Яна II Казимира на Лівобережжя, а потім
допомагав полякам на чолі зі Стефаном Чарнецьким і татарами
боротися проти козацько-селянських повстань на
Правобережжі. Зокрема, на початку 1665 року розбив Івана
Сербина біля Умані (полковник загинув).