Місце і роль гетьмана Івана

Мазепи в українському
національно-визвольному русі

Пустовойтенко Анна ЗТХП-12а

Найдовше з усіх гетьманів – з
1687 по 1710 р. – тримав
гетьманську булаву Іван
Степанович Мазепа .Виходець з
сім'ї українського шляхтича,
вихованець єзуїтської колегії та
Київської академії. Розпочав свою
службу при польському дворі,
виконував дипломатичні
доручення. За гетьмана
Дорошенка він став генеральним
писарем, а після І. Самойловича –
гетьманом України.
25 липня 1687р. на козацькій
раді в м. Коломак його
обрали гетьманом України.
Обрання гетьмана
супроводилося прийняттям
Коломацьких статей. Статті
обмежували автономію
України: гетьману
заборонялося мати
дипломатичні відносини з
іншими державами, в
столиці Батурині знаходився
царський полк, діяльність
гетьмана піддягала контролю
з боку старшини.
На початку свого гетьманства І. Мазепа
зміцнив відносини з Москвою,
відправляв козацькі полки в походи на
прохання царя, розташовував російські
війська на території Гетьманщини,
придушував народні повстання.
Гетьман Мазепа вирішив звільнити Гетьманщину з-під
влади Москви і почав вести таємні переговори з
Польщею та Швецією. Шведський король Карл XII
пообіцяв Мазепі допомогти позбутися влади
Московського царя. У свою чергу Мазепа зобов’язався
перейти на бік Швеції в Північній війні. 27 червня 1709
р. в Полтавській битві війська Карла XII були розбиті
російським царем Петром І.
Поразка Швеції в цій битві стала особистою трагедією Івана
Мазепи, крахом його планів щодо зботуття незалежності
Гетьманщини. Козаки та більшість козацької старшини не
підтримали гетьмана.
Іван Мазепа вимушений був тікати з військом Карла XII до
Бендер, де незабаром помер.
І. Мазепа у своєму остаточному
рішенні розірвати союз із царем
Петром І керувався не
особистими амбіціями, а
"бажанням добра рідному краю".
Саме це засвідчує у своєму
зверненні до українського
війська і народу сам І. Мазепа.
Мазепа і не самолюбець, як
стверджували ті самі царські й
радянські історики, а людина
котра пішла за голосом совісті
свого народу і віддала все за
"світлий ідеал національної
незалежності."
Безумовною ще заслугою гетьмана є його культурно-
просвітницька діяльність. Блискуче освічений гетьман зібрав
багату бібліотеку, був відомим меценатом: на його гроші
побудовано 12 храмів, і відновлено 20. Виник особливий
стиль в архітектурі — мазепинське бароко. Оновилася Києво-
Могилянська академія, був заснований Чернігівський
колегіум.

Чернігівський колегіум
Незважаючи на історичну
правду, та думку, що склалася в
Європі про І. Мазепу як
видатного політичного і
культурного діяча, царські, а за
ними й офіційні радянські
історики впродовж більш як
трьох століть показували його
переважно лише в негативному
світлі, проклинали, обливали
брудом, паплюжили. Триває
таке й нині.
Орден «Иуда», вироблений
за наказом царя Петра І
для «нагородження»
Мазепи 
Місце Мазепи в українському
національно-визвольному русі
визначається його верхівковими
методами боротьби. Мазепа
сподівався здобути для України
волю насамперед за допомогою
таємних переговорів і угод з
європейськими монархами. Він
розраховував підняти народ на
боротьбу, спираючись на власний
авторитет правителя, а також
підтримку купки соратників-
змовників.
Історична роль Мазепи полягає у тому, що
усвідомлюючи загрозу централізаторської
політики Петра І для існування Української
держави, він сміливо підняв прапор
національно-визвольної боротьби за свободу
України. Вчинок Мазепи надихав нові
покоління борців за національне визволення
українського народу.
Мазепі не вдалося реалізувати
плани і всі наміри, однак він був і
залишається видатним діячем своєї
епохи, великим борцем за кращу
долю України. Прагнення Мазепи
створити незалежну державу, власну
еліту, його політика в царині освіти
й культури мали далекосяжну мету і
забезпечили ще майже 80-літнє
існування гетьманської держави,
вплинули на подальший розвиток
українського народу та його
державницьких традицій. І для
майбутніх поколінь ім'я гетьмана
Мазепи залишилося символом
боротьби за незалежність України.