Основні риси гетьманської

держави П.Скоропадського

Пустовойтенко Анна ЗТХП-12а

Гетьман прийшов до влади в
результаті перевороту 29 квітня
1918 року. Поміж двома періодами
УНР він пробув на чолі
Української Держави недовго –
лише сім з половиною місяців.
Проте цей час більшість істориків
оцінюють як період соціального та
громадського спокою, культурно-
освітнього й економічного
піднесення.
Внутрішня політика Скоропадського трималася на засадах:
поновлення приватної власності на землю та повернення її в
товарний обіг, створення боєздатної армії, утвердження
українського культурно-освітнього простору. Сучасники П.
Скоропадського та історики констатують факт певного
економічного піднесення України за часів гетьманату.
Сприяли цьому відновлення приватної
власності, підтримка вільного
підприємництва, вагомий вплив
промислових та торгівельних кіл на
економічну політику держави, широкий
збут товарів до Австро-Угорщини та
Німеччини. Це був період налагодження
грошового обігу, вдосконалення
грошової системи, створення
державного бюджету, відкриття кількох
банків, заснування нових акціонерних
компаній, промислових підприємств та
бірж. Було відновлено залізничний рух,
реорганізовано флот.
Найуспішнішим напрямком
внутрішньої політики гетьмана
стала національно - культурна
політика. Значними були успіхи в
галузі освіти і культури.
Проходила українізація
державного апарату.

Заснування Української академії наук

Основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія та старе
чиновництво. До національної ідеї вони ставилися байдуже, тобто гетьманат мав
вузьку соціальну базу. Однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити
апетити австро - німецьких окупантів зумовили соціально - економічну політику
гетьманського уряду, яка вела не до об’єднання суспільства, а до поглиблення
розколу.
У промисловому секторі економіки було
скасоване робітниче законодавство,
ліквідовувався робітничий контроль;
встановлювався 12-годинний робочий
день, поновлювалися в правах власники
заводів, фабрик, рудників та шахт;
заборонялися страйки, застосовувався
локаут.
Одним із головних завдань гетьманського
уряду була боротьба за міжнародне визнання
Української держави. Найважливішими
напрямками зовнішньої політики були: союз
із Німеччиною, з якою були встановлені
дипломатичні відносини; у період
гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із
них мали свої представництва в Києві;
Україна мала своїх представників у 23
країнах; відбулося підписання мирного
договору з радянською Росією;
дипломатична боротьба з Австро-
Угорщиною; було встановлено політичні та
економічні відносини з Кримом, Доном,
Кубанню.
У зовнішньополітичній діяльності
гетьмана були значні обмеження.
Союзництво з державами Четвертного
союзу стримувало його відносини з
країнами Антанти. Незважаючи на це,
йому вдалося встановити дипломатичні
відносини із Швейцарією, Фінляндією,
Польщею та Росією. У міждержавних
відносинах основною турботою
гетьмана було повернення всіх територій
етнічного розселення українців.
 Зовнішня політика Української Держави
. мала послідовно національно-державний
характер. У її проведенні неабияке значення
мали світоглядні позиції гетьмана та його
зовнішньополітичні орієнтири. Надзвичайно
важливим державотворчим аспектом
зовнішньої політики Української Держави
було прагнення до консолідації усіх
українських етнічних територій. У цілому в
Україні вдалося досягти стабілізації
економіки, дати могутній імпульс розвитку
української культури, досягла успіхів у
зовнішній політиці