Оглавление

Питання.............................................................................................................................................................3
1. “Концепції ламаної кривої попиту та „витрати плюс”........................................................................3
2. Проблеми виробництва та розподілу суспільних благ.........................................................................3
3. “Провали” ринку, їх причини та наслідки для суспільства..................................................................3
4. Антимонопольне регулювання як напрямок державної економічної політики.................................5
5. Асиметричність інформації на ринку та шляхи подолання негативних наслідків............................6
6. Бюджетне обмеження. Механізми державного регулювання споживання........................................7
7. Вибір виробничої технології...................................................................................................................8
8. Види ринкової рівноваги та основні підходи до встановлення рівноваги. Стабільність ринкової
рівноваги........................................................................................................................................................8
9. Визначення дисконтної вартості. Внутрішня норма доходу. Норма дисконту..................................8
10. Визначення ефекту доходу та ефекту заміщення на ринку праці.....................................................8
11. Використання кривих байдужості в аналізі поведінки споживача...................................................8
12. Виробнича функція при зміні двох факторів виробництва. Ізокванта, карта ізоквант...................8
13. Виробнича функція при зміні одного фактору виробництва, її графічна інтерпретація................8
14. Виробнича функція: сутність та її види..............................................................................................8
15. Встановлення загальної та часткової ринкової рівноваги в процесі взаємодії попиту та
пропозиції......................................................................................................................................................8
16. Досягнення ринкової рівноваги через взаємодію попиту і пропозиції. Рівноважна ціна...............9
17. Досягнення соціального оптимуму.......................................................................................................9
18. Дуополія Курно......................................................................................................................................9
19. Економіка добробуту. Поняття оптимальності за Парето..................................................................9
20. Економіка добробуту. Поняття оптимальності за Паретто................................................................9
21. Економічна природа фірми. Аналіз економічних організацій та основні форми підприємств......9
22. Економічний вибір та виробничі можливості в мікроекономічному аналізі.................................10
23. Економічний зміст витрат в діяльності фірми, їх класифікація.....................................................10
24. Еластичність попиту: еластичність попиту за ціною, за доходом та перехресна еластичність
попиту..........................................................................................................................................................11
25. Еластичність: зміст, класифікація та фактори, що її визначають....................................................11
26. Зародження мікроекономіки як науки та основні етапи розвитку..................................................11
27. Індивідуальна пропозиція конкурентної фірми на ринку у короткостроковому періоді..............13
28. Індивідуальна та ринкова пропозиція праці, їх графічна інтерпретація. Вплив нетрудових
доходів на пропозицію праці.....................................................................................................................13
29. Конкурентна рівновага та суспільний добробут...............................................................................14
30. Корисність. Функція корисності. Концепції визначення корисності..............................................15
31. Людський капітал як економічна категорія.......................................................................................15
32. Методологія мікроекономіки як науки. Методи мікроекономічного аналізу: зміст та
класифікація................................................................................................................................................16
33. Механізми встановлення рівноваги. Важелі державного впливу на встановлення ринкової
рівноваги......................................................................................................................................................17
34. Мікроекономіка як складова економічної теорії. Роль та місце мікроекономіки в системі
економічних наук.......................................................................................................................................17
35. Мікроекономічний аналіз ринку. Методи мікроекономічного аналізу..........................................18
36. Моделі олігополістичного ціноутворення.........................................................................................18
37. Модель загальної ринкової рівноваги Вальраса. Система рівнянь загальної рівноваги...............18
38. Модель короткострокової рівноваги монопольної фірми. Прибуток монополіста та умови його
максимізації.................................................................................................................................................18
39. Модель монополістичної конкуренції. Умови та ознаки ринку монополістичної конкуренції...18
40. Модель поведінки споживача: вимоги та умови визначення споживчого вибору.
Характеристика вподобань споживача.....................................................................................................19
41. Модель ринку досконалої конкуренції. Ринковий попит та ринкова пропозиція на ринку.........19
42. Модель рівноваги Штакельберга для ринку олігополії....................................................................19
43. Монополія: зміст, ознаки, види монополій та причини монополізації...........................................19
44. Монопольна влада. Показники оцінки монопольної влади............................................................20
45. Оптимальний план виробництва. Технічна та економічна результативність виробництва.........20
46. Оптимальний план виробництва. Умови мінімізації витрат та максимізації прибутку. Графічна
інтерпретація...............................................................................................................................................20
47. Оптимальний план виробництва. Умови мінімізації витрат та максимізації прибутку. Графічна
інтерпретація...............................................................................................................................................20
48. Оптимальність в обміні. Продуктова “коробка Еджворта”.............................................................20
49. Оптимальність у виробництві та ефективність використання ресурсів.........................................20
50. Оптимум споживача та його графічна інтерпретація.......................................................................20
51. Основні типи ринкових структур: загальна характеристика та фактори, що визначають
структуру ринку..........................................................................................................................................20
52. Особливості ціноутворення на ринку монополії...............................................................................21
53. Особливості ціноутворення на ринку ресурсів. Правило Хотеллінга.............................................21
54. Поняття ефекту масштабу виробництва, його типи.........................................................................21
55. Попит та фактори, що його визначають. Функція попиту...............................................................21
56. Порівняльний аналіз ринків досконалої та недосконалої конкуренції...........................................22
57. Практичне застосування теорії ринкових структур..........................................................................23
58. Практичне значення теорії еластичності............................................................................................24
59. Предмет і методи аналізу ринкових структур...................................................................................24
60. Прибуток, економічний зміст та форми.............................................................................................24
61. Пропозиція та фактори, що її визначають. Функція пропозиції......................................................24
62. Процес інвестування в мікроекономічному аналізі..........................................................................25
 63. Реакція попиту домогосподарства на зміну доходу та цін. Ефект доходу та ефект заміщення...25
64. Рента: зміст та види. Визначення ціни землі.....................................................................................25
65. Ринки факторів виробництва: мікроекономічний аналіз..................................................................25
66. Ринок досконалої конкуренції: суть, основні умови, загальне правило максимізації прибутку.26
67. Ринок землі. Особливості формування попиту та пропозиції землі...............................................26
68. Ринок олігополії: суть, ознаки та особливості поведінки фірми на ринку олігополії...................26
69. Ринок послуг праці, загальна характеристика та особливості функціонування............................26
70. Рівновага конкурентної фірми у короткостроковому періоді. Умови отримання економічного
прибутку на ринку досконалої конкуренції.............................................................................................26
71. Рівновага фірми в короткостроковому та довгостроковому періоді...............................................26
72. Рівновага фірми на ринку монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді. Прибуток
фірми на ринку монополістичної конкуренції........................................................................................27
73. Рівновага фірми на ринку монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді. Прибуток
фірми на ринку монополістичної конкуренції........................................................................................27
74. Сукупний, середній та граничний продукт виробництва; їх взаємозв’язок та графічний аналіз.27
75. Суспільні витрати від монопольної влади, соціальна ціна монополії............................................27
76. Теорія виробництва. Характеристика виробничого процесу, технологічна та економічна
ефективність................................................................................................................................................27
77. Теорія ігор та моделювання олігополістичної поведінки................................................................28
78. Функції витрат виробництва за різних типів технологій.................................................................29
79. Функції суспільного добробуту. Критерії оцінки добробуту..........................................................29
80. Функція надлишкового попиту...........................................................................................................29

Питання

1. “Концепції ламаної кривої попиту та „витрати плюс”

2. Проблеми виробництва та розподілу суспільних благ.

3. “Провали” ринку, їх причини та наслідки для суспільства.

Провал (недосконалість, вада) ринку - це недоліки ринку, що пов'язані з відхиленням від умов,
що забезпечують досконалу конкуренцію, і нездатністю забезпечити виробництво важливих благ в
достатніх обсягах. Іншими словами, мова йде не про суб'єктивні помилки учасників ринку, а про збої
механізму координації, роль якого, в принципі, виконує ринок.

Виділяють такі вади ринку:

 ринок породжує безробіття, яке до того ж у періоди економічних спадів і депресій різко
зростає;
  ринок породжує інфляційні процеси, які знецінюють грошові доходи і заощадження, та ще й
викликають у людей інфляційні очікування;

 ринок поглиблює соціальну нерівність, поляризує суспільство на дуже багатих і дуже бідних.

 ринок задає розвитку економіки циклічний (нестабільний) характер, створюючи тим самим
реальні загрози існуючій економічній системі та суспільно-політичному устрою;

 ринок прирікає на занепад окремі, як правило, традиційні галузі, які стають

низькорентабельними і збитковими для бізнесу, проте є необхідними для суспільного
виробництва та збереження соціальної стабільності (видобуток вугілля, сільськогосподарське
виробництво тощо);

 ринок індиферентний до стратегічних національних інтересів, які вимагають ефективного

захисту вітчизняного товаровиробника, особливо в молодих і перспективних галузях,
забезпечення національної економічної безпеки (продовольчої, енергетичної, оборонної
тощо);

 ринок не заінтересовує бізнес виробляти так звані суспільні блага, тобто ті блага, які не
оцінюються грошима, зате конче потрібні суспільству і використовуються усіма нарівні
(охорона правопорядку, оборона, державне управління, утримання музеїв та істерико-
архітектурних пам'яток, будівництво і ремонт доріг, прогноз погоди, шкільна освіта,
фундаментальні наукові дослідження тощо).

 Неспроможність конкуренції. Для того, щоб спрацьовував принцип «незримої руки», повинна
існувати конкуренція. Однак в процесі концентрації капіталів утворюються монополії, які
згодом з метою усунення конкурентів підривають конкуренцію, створюючи загрозу існування
самого ринку.

 Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними товарами. Суспільні товари

задовольняють потреби всіх членів суспільства в цілому. Такі товари мають дві основні
властивості. По-перше, неможливо обмежити використання суспільного товару. По-друге,
обмеження доступу споживачів до таких товарів неможливе або неефективне.

 Зовнішні ефекти (екстерналії). Ситуації, коли дії одного суб'єкта ринку завдають шкоди
іншим, називаються негативними зовнішніми ефектами (негативними екстерналіями).

Там, де мають місце негативні екстерналії, виникає тенденція до відносного надвиробництва за

надмірного витрачання ресурсів. Позитивні екстерналії обертаються на відносне недовиробництво,
оскільки для тих, хто їх створює, результати виробництва виявляються неадекватними витратам.

 Неповнота ринків. Щоразу, коли підприємства неспроможні забезпечити потреби споживачів

у будь-яких товарах, навіть, якщо ціни перевищують витрати на їх виробництво, можна казати
про ваду, яка зветься неповнотою ринку.

 Недосконалість інформації. Недостатність інформації лімітує можливості ефективного

використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку продавців і покупців. Вона також
обмежує конкуренцію, заважає укладанню довгострокових угод.

Недосконалість ринку обумовлює необхідність державного втручання в економіку. Держава

вживає заходи, спрямовані на протидію негативним наcлідкам ринку на мікроекономічному рівні:
забезпечує правову основу ефективної pинкoвoї діяльності; створює умови для розвитку конкуренції;
проводить активну антимонопольну політику та здійснює контроль щодо природних монополій;
врегульовує проблеми непропорційного розподілу ресурсів, що пов’язані з зовнішніми ефектами;
фінансує та виробляє суспільні блага; сприяє розповсюдженню об'єктивної інформації щодо норм
стандартизації якості, безпеки та інших властивостей споживчих товарів.

4. Антимонопольне регулювання як напрямок державної економічної політики

Антимонопольне регулювання – це комплекс економічних, адміністративних і законодавчих
заходів, здійснюваних державою і спрямованих на те, щоб забезпечити умови для ринкової
конкуренції і не допустити надмірної монополізації ринку, загрозливою нормальному
функціонуванню ринкового механізму. Антимонопольне регулювання увазі регулювання ступеня
концентрації та монополізації виробництва, зовнішньоекономічної діяльності, цінове і податкове
регулювання, вплив на стратегії підприємств.

У США законом Шермана визначається, що будь-яка особа, що монополізувала чи

намагатиметься монополізувати ринок, буде визнана винною і притягатиметься до кримінальної
відповідальності. Протизаконними визнаються 3 види дій: монополізація, спроба монополізації і
таємна змова з метою монополізації. При цьому забороняється не монополія, а дія, що спрямована на
досягнення монополізації за рахунок, наприклад, хижацького ціноутворення. Якщо домінуюче
становище досягається за рахунок переваги в ефективності, тобто зменшення витрат виробництва,
поліпшення якості, то такий результат є суспільно корисним і не підпадає під заборону.

У Законі України «Про захист економічної конкуренції» монополізація визначається як

досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінантного) становища на ринку товарів,
підтримання або посилення цього становища. Суб’єкт господарювання займає монопольне
становище на ринку товарів, якщо:

 На цьому ринку немає жодного конкурента;

 Немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на

ринок;

 Частка підприємства на ринку продукції перевищує 35% і суб’єкт господарювання не

довів, що зазнає значної конкуренції;

 Частка підприємства на ринку продукції менша, ніж 35%, але воно не зазнає значної
конкуренції.

Сучасне антимонопольне регулювання з боку державних органів можна звести до трьох груп
заходів.

Перша група заходів - адміністративно-правовий вплив у вигляді:

 заборона монополій в будь-якій галузі господарства;

 розпуск існуючих монополістичних об’єднань;

 розчленування монополій на ряд самостійних виробництв.

Друга група заходів - адміністративно-економічний вплив:

 переслідування державою продавців, які здійснюють цінову дискримінацію;

 переслідування продавців, які здійснюють фальсифікацію товарів шляхом використання

реклами;
  заборону позаекономічного впливу на контрагентів шляхом змови з метою спільного впливу
на зміну ринкової ситуації.

Третя група заходів - економічний вплив, який проводить держава:

 використання різних прийомів ведення податкової політики, які примушують монополію

назначати ціни на продукцію, яку вони випускають, близькі до умов вільної конкуренції;

 підтримка (заохочення) випуску товарів-субститутів, тобто товарів-замінників.

Різноманітність товарів особистого і виробничого споживання знижує попит на товари
монопольного виробництва;

 розширення ринку за рахунок встановлення міжнародних економічних зв’язків і збільшення

імпорту;

 розповсюдження наукових і технологічних зв’язків.

Головною причиною заборони монополізації є наявність у продавця монопольної влади, що

дозволяє встановлювати вищі ціни, ніж конкурентні. Антимонопольне регулювання спрямоване на
створення сприятливих умов функціонування всіх суб’єктів господарювання, забезпечення
конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, розвиток ринкових відносин, а також
забезпечення функціонування економіки відповідно до нагальних потреб суспільства.

5. Асиметричність інформації на ринку та шляхи подолання негативних наслідків.

Асиметрична інформація – ситуація, коли при здійсненні господарської трансакції деякі з
господарських агентів мають більш детальну та достовірну інформацію щодо предмету угоди
порівняно зі своїми контрагентами.

Асиметрія ринкової інформації приводить до того, що покупець дуже часто не володіє

повною інформацією про пропонований товар або послугу. У практичному плані це вирішується за
допомогою законодавства про захист прав споживачів. Дане законодавство повинне містити
механізм, який би дозволяв споживачеві одержувати максимум можливої інформації про послугу, а у
випадку одержання збитку від неякісного товару - права на матеріальну і моральну компенсацію.

Недостатня інформованість ринкових суб’єктів викликає багато проблем. Всі аналізи

ринкових структур здійснюються на основі припущення, що всі учасники ринку володіють
повною інформацією про економічні змінні, які визначають їх вибір, тобто покупець і
продавець займають на ринку симетричне положення. Насправді, продавець більше знає про
властивості свого товару, ніж покупець.

Асиметричність інформації обумовлює неспроможність ринку, яка може

проявитись витісненням низькоякісними, але дешевшими товарами високоякісних, хоча й дещо
дорожчих, тому що покупці, не маючи правдивої інформації щодо дійсної якості продукції,
скорочують свій попит на дорогі товари. Недостатня інформованість споживачів і виробників
може спонукати їх до таких дій, які не відповідають їх власним інтересам. Погано
поінформовані фірми не можуть бути впевненими у результатах прийнятих рішень, а
споживачі – в якості покупки.

Асиметричною інформацією характеризуються численні ринки товарів і послуг: ринки

страхування, кредитів, робочої сили, а також роздрібна торгівля.

Продавці товарів і послуг намагаються усунути асиметричність інформації,

переконати покупців у високій якості товарів за допомогою різних механізмів:
  створення гарної репутації фірми, магазину чи ресторану (але для цього потрібен
певний час і неабиякі зусилля фірми, щоб покупці впевнились у надійності
марки);

 випуск стандартизованої продукції.

На ринках товарів тривалого користування (холодильники, телевізори, меблі тощо) фірми,

що виробляють високоякісну продукцію, інформують про це покупців за допомогою гарантій і
зобов’язань, які виконують роль ринкових сигналів надійності і якості марки.

Виробники низькоякісної продукції не зацікавлені у післяпродажному гарантійному

обслуговуванні, оскільки гарантійний ремонт обходиться дорого. Отже, покупці справедливо
сприймають гарантійні зобов’язання як сигнал якості, і платять вищу ціну.

На ринку праці такою ознакою високоефективного працівника слугує наявність освіти,

тому що здібна і працелюбна людина скоріше одержить освіту вищого рівня, а з іншого боку,
освіта підвищує працездатність робітника, надає корисну інформацію і навички професії.

На позичкових і страхових ринках асиметричність інформації породжує моральний ризик,

що може спричинити втрату великих коштів. Так, після великої депресії уряд США ввів систему
фінансового страхування депозитів комерційних банків і інших позичково – заощаджувальних
установ. Ці програми страхування породили моральний ризик у частини вкладників, які стали
позичати гроші, не турбуючись про наслідки. У період кризи спекулятивні
високоприбуткові операції призвели до втрати багатьох заощаджень і позик, після чого
система державного страхування була реформована, доповнена жорсткими вимогами до
інвестиційної політики менеджерів.

Асиметричність інформації може бути пов’язана зі значними витратами для власників фірм.
Засоби збору та обробки інформації досить обмежені і не завжди ефективні. Особливо гостро
ця проблема стоїть на інтегрованих великих фірмах, де потрібні різні системи точної інформації
про виробничий потенціал.

Асиметричністю інформації пояснюють також високий рівень безробіття. Незважаючи на те,

що багато людей можуть активно шукати роботу, ринки можуть не надати потрібної інформації,
або надати її з запізненням. Лише незначне число ринкових суб’єктів здатні самостійно
зібрати і обробити величезний масив інформації, потрібний для впевненого господарювання.
Таку роботу може виконати лише державна служба. Тому в усіх країнах ринкової економіки
державні структури здійснюють збір і обробку економічної інформації. На її основі
розробляється законодавча база регулювання умов праці, державні стандарти якості продукції,
здійснюється контроль за безпечністю продуктів харчування, охороною праці.

Таким чином, можна зробити висновок, що проблема асиметрії ринкової інформації

вимагає державного регулювання через спеціальне законодавство про захист прав споживачів,
про страховий бізнес, яке б прагнуло якби не цілком усунути асиметрію, то хоча б звести до
мінімуму.

6. Бюджетне обмеження. Механізми державного регулювання споживання.

7. Вибір виробничої технології.

8. Види ринкової рівноваги та основні підходи до встановлення рівноваги. Стабільність
ринкової рівноваги.

9. Визначення дисконтної вартості. Внутрішня норма доходу. Норма дисконту.

10. Визначення ефекту доходу та ефекту заміщення на ринку праці.

Індивід отримує доход за кожну годину відпочинку, від якої він відмовився задля роботи (тобто
додатково отриманого доходу). Чим вища реальна ставка заробітної плати (W), тим більше часу
захоче працювати робітник. Час додаткового відпочинку означає втрачену можливість одержати
доход. Разом з тим, з підвищенням заробітної плати спостерігається два ефекти:

 1. ефект заміщення— це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості
споживання. Кожен вільний час робітника — це втрачена вигода. Вільний час заміщується
набором товарів і послуг, які можна придбати на зростаючу заробітну плату. Таким чином,
ефект заміщення веде до зростання пропозиції праці;

 2. ефект доходу — при зростанні зарплати підвищується і ціна дозвілля — сума грошей, яку
робітник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком. При більш високому доході працівник
може купити більшу кількість товарів, одним із яких є відпочинок. В результаті якщо
заробітна плата вища за W1, то пропозиція праці буде зменшуватись.

Рис. 5.7. Крива індивідуальної пропозиції робочої сили

Сукупний ефект від збільшення погодинної ставки оплати

праці визначається співвідношенням "ефекту доходу" та
"ефекту заміщення". За умов низької оплати праці переважає
"ефект заміщення", обсяг пропозиції робочої сили на ринку
праці збільшується. Після забезпечення певного рівня
матеріального добробуту помітно скорочується частка часу,
що витрачається на працю. Із збільшенням зарплати
посилюється дія "ефекту доходу"— люди починають
ставитися до дозвілля, як до предмета розкоші.

11. Використання кривих байдужості в аналізі поведінки споживача.

12. Виробнича функція при зміні двох факторів виробництва. Ізокванта, карта ізоквант.

13. Виробнича функція при зміні одного фактору виробництва, її графічна інтерпретація.

14. Виробнича функція: сутність та її види.

15. Встановлення загальної та часткової ринкової рівноваги в процесі взаємодії попиту та

пропозиції.

16. Досягнення ринкової рівноваги через взаємодію попиту і пропозиції. Рівноважна ціна.
17. Досягнення соціального оптимуму.

18. Дуополія Курно.

19. Економіка добробуту. Поняття оптимальності за Парето.

20. Економіка добробуту. Поняття оптимальності за Паретто.

21. Економічна природа фірми. Аналіз економічних організацій та основні форми підприємств.
Фірма – економічний суб’єкт, що займається виробничою діяльністю та має господарчу
самостійність.
За традиційною теорією фірми економічна природа фірми полягає в тому,що будь-яке ділове
підприємство функціонує заради одного кінцевого результату – одержання прибутку. Фірма
об'єднує ресурси для виробництва певних економічних благ з метою максимізації прибутку.
У сучасній неоінституціональній теорії під фірмою розуміють коаліцію власників факторів
виробництва, пов’язаних між собою контрактом, в наслідок чого досягається мінімізація
трансакційних витрат.
Трансакційні витрати – витрати у сфері обміну, пов’язані із передачею прав власності.
Розрізняють два основні підходи до аналізу економічних організацій: технологічний та
організаційний. Представники технологічного підходу підходять до фірми як до конкретизації
теорії виробництва та розглядають її через призму виробничих функцій, Х-неефективності та іниших
виробничих можливостей.
Організаційний підхід розглядає фірму перш за все як мережу контрактів, як організацію, як
інститут.
Інституціональна парадигма може бути розділена на дві основні течії.
Перша аналізує організації “зовні” через інституціональне середовище, тобто досліджує
соціальні, юридичні та політичні “правила гри”, без яких неможливо зрозуміти особливості
функціонування та розвитку економічних організацій та їх роль у процесі відтворення.
Другий напрямок інституіоналізму досліджує організаціїї перш за все “з середини”, тобто
через систему угод, контрактів. Теорія агентів концентрує свою увагу на підприємницьких мотивах
контрактів, а теорія трансакційної економіки – на вже реалізованих угодах, що мають вираз в
різноманітних управлінських структурах.
Усі теорії з різних сторін аналізують передумови становлення, розвитку та занепаду
економічних організацій на базі конкретної парадигми.
Організаційно-правові форми підприємницької діяльності
1) одноосібне володіння (все майно фірми належить одному власникові, який самостійно
управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання
фірми);
2) партнерство (товариство) є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння.
Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох
і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків.
Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.;
Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого
займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за
зобов'язання підприємства усім своїм майном.
3) Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою
спільного ведення господарської або іншої діяльності.
3) Корпорація (акціонерне товариство) є нині домінуючою формою підприємницької
діяльності, її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі
свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам.
Материнські (головні) підприємства або фірми контролюють інші фірми.
 Дочірнє підприємство (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що
здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює
діяльність усіх своїх дочірних компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

До основних організаційно-економічних форм діяльності підприємства належать:

концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі.
Концерн — це багатогалузеве акціонерне товариство, що контролює підприємства через
систему участі.
Асоціації — це форма добровільного об'єднання економічно самостійних підприємств,
організацій, що одночасно можуть входити в інші утворення.
Консорціум — це об'єднання підприємців з метою спільного проведення великої фінансової
операції.
Синдикат — об'єднання з метою збуту продукції підприємцями однієї галузі для усунення
зайвої конкуренції між ними.
Картель — це угода між підприємствами однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, розділ
ринків збуту, частки у загальному обсязі виробництва та ін.
22. Економічний вибір та виробничі можливості в мікроекономічному аналізі.
Усвідомлення людьми своїх потреб породжує економічні інтереси, що являється
спонукальним мотивом виробництва. Зміна потреб викликає зміни у виробництві. Виробництво, в
свою чергу, породжує нові потреби. Так відбувається економічний розвиток: потреби і виробництво
„підштовхують” одне одного в своєму поступальному русі.
Таким чином, в суспільстві діє економічний закон безмежного зростання потреб людей, а
значить безмежного зростання виробництва.
Проте можливості виробництва у задоволенні потреб наштовхуються на обмеженість
виробничих ресурсів – праці; капіталу; природних ресурсів, підприємницьких здібностей. Всі
ресурси існують в обмеженій кількості. Це створює проблему економії виробничих ресурсів.
Проблема економічного вибору і альтернативності витрат виробничих факторів народжують
проблему використання виробничих можливостей окремого підприємства.
Ефективним є виробництво, яке дає змогу випустити максимальний фізичний обсяг
високоякісного продукту за допомогою заданого обсягу введених до виробничого процесу ресурсів
або, інакше кажучи, яке дає змогу випустити заданий фізичний обсяг високоякісною продукції за
мінімального обсягу ресурсів.
Виробнича ф-я визначає обсяг випуску Q, який може забезпечувати фірма за різних
комбінацій введених до виробничого процесу ресурсів.
Q=f(L,K)
Технологічно ефективнішим є той спосіб, який забезпечує максимальний випуск при
використанні хоча б одного ресурсу в меншому обсязі (за незмінності обсягів усіх інших ресурсів).

23. Економічний зміст витрат в діяльності фірми, їх класифікація.

Витрати виробництва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних
засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язаних з виробництвом економічних благ. Витрати
пов’язані з цілеспрямованими затратами певної грошової суми на придбання певних економічних
благ на основі еквівалентності. Здійснені витрати обов’язково передбачають зміну власника (або
користувача) економічного блага і власника грошей.
КЛАСИФІКАЦІЯ
Вибір між обмеженими ресурсами, що використовуються у вироб процесі, ставить проблему
осмислення альтернативних витрат. Альт витрати – витрати випуску блага, що зумовлені вартістю
найкращої втраченої можливості застосування ресурсів П, які забезпечують max Pr.
  Явні – альт витрати П на оплату послуг, уведених у виробничий процес ек ресурсів. Ці
витрати забезпечують здійснення вироб процесу ресурсами і виплачуються власникам
ресурсів. Структура:
o ЗП
o Орендна плата
o Проц патежі за кредит
o Оплата сировини, енергії
o Страхові внески, податки
o Амортизація
 Неявні – альт витрати викор-ня вироб ресурсів, що належать П. Структура:
o Прибуток, який власник капіталу П міг би отримати
o Орендна плата за землю
o ЗП, яку можна було б отримати, працюючи за наймом
За врахуванням явних, неявних витрат:
 бухгалтерські (явні) – ретроспективні витрати, які включають викор-ня ФВ, що не є
власністю П
 економічні (явні+неявні) витрати.
За зворотністю:
 Зворотні – сума гр коштів, які були використані в процесі вир-тва
 Незворотні – здійснюються П зазвичай одноразова та не можуть бути повернені навіть за
умови припинення вироб діяльності

Миттєвий період: постійні (не залежать від обсягу випуску)

В SRp: постійні + змінні
В LRp: змінні (змінюються в тому напрямку, в якому змінються обсяг випуску)
24. Еластичність попиту: еластичність попиту за ціною, за доходом та перехресна еластичність
попиту.

25. Еластичність: зміст, класифікація та фактори, що її визначають.

26. Зародження мікроекономіки як науки та основні етапи розвитку.

Панівною методологічною основою сучасної мікроекономіки є маржиналізм, адже
виокремлення мікроекономіки в самостійну науку збігалося з періодом маржинальної революції, яка
ознаменувала перехід від класичної політичної економії до неокласичної економічної теорії (кінець
XIX ст.). Основні теоретичні засади маржиналізму:
- суб'єктивно-психологічний підхід до дослідження економ. явищ і процесів;
- перетворення політичної економії з науки про об'єктивні закони економічного розвитку в
науку про поведінку економічних суб'єктів;
- примат сфери обміну та споживання над виробництвом;
- егоїстичний інтерес індивіда визначає його економічну поведінку;
- джерелом формування цінності (вартості) є корисний ефект блага;
- ідеологічна нейтральність;
- граничний аналіз; короткостроковий аналіз;
- розмежування сукупної та граничної корисності.
 І етап (70-80-ті рр. XIX ст.) — це етап формування основних принципів мікроекономічних
досліджень (Г. Госсен, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Дж.Б. Кларк). Головними здобутками І
етапу є:
 відкриття та формування двох законів Госсена: закону насичення потреб (спадної MU) та
закону вирівнювання MU;
 вчення про блага; суб'єктивна теорія цінності, згідно з якою цінність речей вимірюється їх
MU; вчення про взаємовигідність, а не еквівалентність обміну (К. Менгер);
 політична економія - розділ прикладної психології, який пояснює економ. явища за
допомогою аналізу мотивів економ. діяльності;
 теорія альтернативних витрат;
 перехід від кількісного до порядкового виміру корисності (Ф. Візер);
 розгорнутий виклад теорії цінності, яка ґрунтується на ідеї MU, виокремлення суб'єктивної
(індивідуальної) та об'єктивної (ринкової) цінності (Е. Бем-Баверк);
 модифікація теорії MU в теорію MP (Дж. Б. Кларк).
II етап (90-ті рр. XIX ст. - 30-ті рр. XX ст.) - виділення мікроекономіки в окремий предмет
(А. Маршалл, В.С. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето).
Внесок А. Маршалла (Англія):
 предмет економ. науки - спонука, що впливає на поведінку економ. суб'єктів;
 виробництво благ включає виробництво речей і виробництво послуг;
 рушійні сили економ. розвитку - економічна свобода та конкуренція;
 розмежування індивідуального та ринкового попиту;
 дослідження цінової еластичності попиту і пропозиції;
 закони спадної, зростаючої та постійної продуктивності;
 виділення довго- та короткострокових періодів;
 розвиток теорії ринкової рівноваги.
В.С. Джевонс (Англія):
 вжиткував термін "економікс" замість звичного "політична економія";
 запропонував суб'єктивну теорію пропозиції праці;
 ввів до економічного аналізу фактор часу.
Л. Вальрас (Швейцарія):
 виділив із загальної системи економічних наук: чисту економічну теорію (позитивну);
прикладну економічну теорію (нормативну); соціальну економічну теорію (теорію політики);
 розробив мікроекономічну модель загальної економічної рівноваги.
Внесок А. Пігу (Англія) полягає у:
 розробці економічної теорії добробуту;
 обґрунтуванні поняття "економ. добробут" та його факторів;
 дослідженні проблеми узгодження інтересів індивідів, фірм та суспільства в аспекті відносин
розподілу;
 започаткуванні сучасної теорії зовнішніх ефектів (екстерналій);
 обґрунтуванні необхідності доповнення економічної політики "Laissez faire" державним
регулюванням з виокремленням прямих та непрямих засобів впливу держави на економіку;
 доведенні, що більш рівномірний розподіл доходу максимізує суспільний добробут.
 III етап (з 1930-х років, продовжується й нині):
 відкриття ефекту доходу та ефекту заміщення (Є. Слуцький);
 теорія монополістичної та недосконалої конкуренції (Е. Чемберлін та Дж. Робінсон);
 теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенштерн, Дж. фон Нейман);
 теорії невизначеності, інформації (Дж. Стігліц);
 теорія суспільних благ (П. Самуельсон, Д.Х. Б'юкенен);
 економічний аналіз держави (Д.Х. Б'юкенен);
 інституціональна теорія фірми (Р.Х. Коуз).

27. Індивідуальна пропозиція конкурентної фірми на ринку у короткостроковому періоді

28. Індивідуальна та ринкова пропозиція праці, їх графічна інтерпретація. Вплив нетрудових

доходів на пропозицію праці.
Пропозиція праці – співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який
власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за
інших незмінних умов.
В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональним вибір між цінністю благ, які міг би
придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю
відпочинку для цього індивіда.
Якщо вважати, що дохід і відпочинок – нормальні блага, тоді при збільшенні споживання
кожного з них корисність для індивіда теж зростає.
Характерною також є гранична норма заміщення доходу відпочинком, яка показує від
скількох грошових одиниць добового доходу міг би відмовитись індивід при збільшенні добового
відпочинку на годину за умови незмінності корисності.
Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є заробітна плата із годинною
ставкою Х, а У – добовий обсяг праці в годинах, то добовий доход складатиме: І=Х*У.
При підвищенні ставки заробітної плати вибір між доходом і відпочинком може змінитися у
будь-якому напрямку в залежності від того, який з двох ефектів переважатиме – ефект доходу чи
ефект заміщення.
Ефект доходу виникає при підвищенні добробуту (реального доходу) при зростанні ставки
заробітної плати (це спонукає працювати менше), ефект заміщення – за рахунок підвищення
альтернативної вартості години відпочинку (що стимулює скорочення відпочинку і збільшення
робочого часу).
Визначення обсягів праці, які людина готова запропонувати при кожному окремому рівні
заробітної плати, дає змогу побудувати криву індивідуальної пропозиції праці (рис. 1).
Де, Х – відповідно, годинна ставка зарплати, У – добовий обсяг
Х
праці в годинах.
Емпіричні дослідження свідчать, що, за невисоких ставок
заробітної плати, при зростанні ставки людина починає працювати,
тобто переважає ефект заміщення. За вищих ставок, коли обсяг праці
сягає значних величин, подальше підвищення ставки призводить до
вибору на користь більшого відпочинку і скорочення обсягу
пропозиції праці, тобто переважає ефект доходу.
У
Ринкова пропозиція праці складається із суми всіх
У індивідуальних пропозицій праці домогосподарств. Ринкова крива
пропозиції має традиційний вигляд кривої пропозиції з нахилом угору
і може бути без відхилення назад. Це пояснюється тим, що при поєднанні індивідуальних кривих
пропозицій відхилення назад нівелюється, адже ефекти доходу і заміщення, які визначають ці
відхилення, поєднуються для кожної людини індивідуально. До того ж можливе скорочення обсягу
пропозиції з боку тих, хто вже перебуває на ринку праці, може бути компенсоване за рахунок появи
на цьому ринку нових працівників з інших ринків праці.
 Чинниками, що впливають на пропозиції певного виду праці, є умови праці в цій галузі, умови
праці та рівень оплати її на інших ринках, загальна чисельність працездатного населення (робоча
сила).
Сума попиту на працю всіх фірм визначає ринковий попит на працю.
Попит характеризується такими чинниками, як ринковий попит на кінцеву продукцію,
технологія виробництва, і, відповідно, продуктивність праці, рівень цін на інші фактори, які можуть
бути замінниками або доповнювачами для фактора праці, рівень податків.
Нетрудові доходи, особливо від протизаконної діяльності, мають вкрай несприятливі
соціально-економічні та моральні наслідки, завдають прямої шкоди реалізації соціалістичного
принципу розподілу по праці. Вони підривають матеріальні стимули праці, зацікавленість у
високоефективному і продуктивній праці в усуспільненому виробництві.
Роль нетрудового доходу в пропозиції праці дуже важлива внаслідок сучасних тенденцій
забезпечення індивідів доходом, що не залежать від відпрацьованого часу, відповідно до норм
соціального забезпечення
На пропозицію праці також впливають різні соціальні виплати, загальною метою яких, як правило, є
підтримання рівня доходу. Загальна їх вплив пов'язано зі збільшенням при виплаті соціальних
допомог нетрудового доходу і відповідно з виникненням ефекту доходу, який виконує
дестимулюючий вплив на пропозицію праці. Конкретний вплив соціальних допомог на пропозицію
праці буде залежати від умов та форми їх надання.

29. Конкурентна рівновага та суспільний добробут.

Аналіз рівноваги в моделі без виробництва дає змогу зробити важливі висновки щодо ролі
конкурентного ринку в забезпеченні суспільного добробуту, вони узагальнені в першій та другій
теоремах економіки добробуту.
Перша теорема економіки добробуту стверджує, що всі стани ринкової рівноваги є
оптимальними за Парето. У першій теоремі економіки добробуту зазначається, що конкурентний
ринок вичерпує всі виграші від обміну; рівноважний стан розміщення, досягнутий множиною
конкурентних ринків, обов’язково буде оптимальним. Із формулювання цієї теореми випливає, що
функціонування конкурентних ринків має приносити найкращий економічний результат для
суспільства. Проте в ній не йдеться про розподіл економічних вигод між індивідами.
Ринковий результат може бути економічно ефективним, однак не вважатиметься прийнятним
для суспільства з інших міркувань. Наприклад, стан розміщення, за якого одному індивіду належить
все, а іншому – нічого ( цьому стану відповідатиме ситуація, коли точка розподілу буде розміщена в
лівому нижньому чи правому верхньому куті коробки Еджуорта), також є економічно ефективним за
критерієм Парето, оскільки при цьому буде забезпечена ринкова рівновага, а покращення становища
одного індивіда не може бути забезпечене без погіршання становища одного з індивідів. Проте
навряд чи індивід, який не матиме нічого, погодиться з таким станом справ. Тобто оптимальність
розміщення не завжди є сумісною з соціальною справедливістю, тому потребні певні механізми, які
зробили б результати функціонування ринку більш-менш прийнятними для суспільства.
Друга теорема економіки добробуту стверджує: будь-який оптимальний за Парето стан
розміщення є одночасно ринковою рівновагою (точки початкових споживчих наборів обох індивідів
збігаються – це й означає, що маємо стан загальної рівноваги).
Отже, той факт, що стан розміщення, прийнятий за початковий, є оптимальний, автоматично
веде до того, що буде набір цін, за яких встановлюється ринкова рівновага.
Проте такий результат не завжди гарантується; він досягатиметься лише тоді, коли індивіди
мають стандартні уподобання.
Друга теорема економіки добробуту дає підстави вважати, що проблеми розподілу та
економічної оптимальності можуть бути відокремлені при здійсненні економічної політики. Якщо
суспільно бажаним є досягнення певного стану розміщення, оптимального за Парето, то ринковий
механізм здатний його досягти. Таким чином, ринковий механізм є нейтральним з огляду на
розподіл. За будь-яких прийнятних суспільством критеріїв справедливого розподілу добробуту для
його досягнення можна використати конкурентний ринковий механізм: спершу зробити
перерозподіл початкових запасів благ для того, щоб визначити, яка саме частка суспільного
багатства належить окремим індивідам, а потім дати змогу діяти ціновому механізму, що дозволить
індивідам при здійсненні господарських трансакцій врахувати справжню відносну обмеженість благ.
На противагу неокласичному підходу, в основі якого лежить припущення що спочатку
встановлюються рівноважні ринкові ціни, а вже потім починаються акти купівлі-продажу, у
кейнсіанській концепції вважається, що господарські трансакції можуть починатися ще до настання
того моменту, коли встановиться ринкова рівновага. За цих умов не всі господарські одиниці
зможуть здійснити свій оптимальний вибір; отже відбудеться зміна функцій попиту і пропозиції. На
підставі цієї моделі можна зробити висновок: встановлення загальної рівноваги в конкурентній
економіці можливе лише в довгостровому періоді або за втручання зовнішніх щодо ринку сил
(наприклад, здійснення державою політики зайнятості чи регулювання заробітної плати).

30. Корисність. Функція корисності. Концепції визначення корисності.

31. Людський капітал як економічна категорія

Людський капітал — це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений
людьми (людиною) певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який
цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню
продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.
принципові моменти, що випливають з цього визначення:
 людський капітал — це не просто сукупність зазначених характеристик, а саме сформований
або розвинений в результаті інвестицій і накопичений певний запас здоров’я, знань, навичок,
здібностей, мотивацій;
 це такий запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який доцільно
використовується для одержання корисного результату і сприяє зростанню продуктивності праці;
 використання людського капіталу закономірно приводить до зростання заробітків (доходів)
його власника;
 таке зростання доходів стимулює подальші інвестиції в людський капітал, що приводить до
подальшого зростання заробітків.
Людський капітал є специфічною формою капіталу, бо:
 • невіддільний від свого носія;
 • вимагає для свого формування витрат як від самої людини, так і його сім'ї, підприємства, де
працює індивід, і суспільства в цілому;
 • має властивість накопичуватися;
 • має здатність "зношуватися", застарівати;
 • здатний забезпечити отримання більш високого доходу в майбутньому в процесі
продуктивного використання.
Людський капітал має спільні та відмінні риси по відношенню до фізичного капіталу.
Спільні риси:
 1) являє собою сукупність певних властивостей, здібностей, які використовуються протягом
тривалого часу;
 2) для формування, збереження та зростання потрібні значні інвестиційні витрати;
 3) людський капітал може фізично і морально зношуватися, змінювати свою вартість.
Відмінні риси:
 1) людський капітал невіддільний від його носія - живої людської особистості;
 2) людський капітал у вигляді навичок і здібностей є певним запасом, тобто може бути
накопичуються;
  3) використання людського капіталу та отримання прямих доходів контролюються самою
людиною;
 4) людський капітал відрізняється від фізичного капіталу за ступенем ліквідності;
 5) функціонування людського капіталу обумовлене індивідуальними інтересами та
уподобаннями індивіда, його матеріальної і моральної зацікавленістю, відповідальністю, світоглядом
і загальним рівнем культури;
 6) вкладення в людський капітал забезпечують соціальний ефект;
 7) інвестиційний період у людського капіталу значно довший, ніж у фізичної;
8) людський капітал більш мобільний.

32. Методологія мікроекономіки як науки. Методи мікроекономічного аналізу: зміст та

класифікація.
Систему наукових знань про шляхи, методи, засоби та інструменти пізнання істини називають
методологією науки. Наукова пізнавальна діяльність має складну будову. Вона включає:
 пізнавальну діяльність спеціально підготовлених для дослідження певної галузі науки осіб;
 об'єкти пізнання;
 предмет пізнання;
 методи та засоби пізнання, прийнятні для визначеної галузі науки;
 усталені логічні форми пізнання та мовні засоби;
 результати пізнання попередніх поколінь, виражені в категоріях, законах, теоріях, наукових
гіпотезах;
 цілі, зумовлені як самими потребами пізнання певних явищ, предметів і процесів, так і
прагматичними мотивами прикладного характеру.
Основними методами, які використовують для теоретичного рівня мікроекономічного
дослідження, є:
Аналіз - уявне розчленування об’єкта дослідження на частини (сторони, ознаки, властивості,
риси, функції, відношення), вивчення кожної із частин окремо;
Синтез – це уявне поєднання в єдине ціле розчленованих аналізом частин. Уявне
розчленування та поєднання елементів об’єкта здійснюється за допомогою абстрактних понять.
Абстрагування – відволікання від несуттєвих рис, властивостей та відношень об’єкта і
зосередження уваги на тих рисах, властивостях і відношеннях, які є суттєвими для вивчення певного
процесу чи явища.
Узагальнення – метод пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження від одиничних
до особливих і загальних ознак та властивостей певної групи об’єктів.
Індукція – метод наукового пізнання, коли на основі відомостей про окремий предмет
робиться умовивід про загальне.
Дедукція – метод наукового пізнання, коли на основі знань про загальне робиться умовивід про
окреме.
Гіпотетично-дедуктивний метод – метод наукового дослідження, який грунтується на
висуванні гіпотез про причини явищ, що підлягають дослідженню, та виведенні із цих гіпотез
висновків шляхом дедукції.
Аксіоматичний метод – такий метод побудови наукової теорії, за яким деякі судження
приймаються як аксіоми, а всі інші умовиводи робляться з цих аксіом за певними логічними
правилами.
 Єдність історичного і логічного методів наукового дослідження полягає в тому, що логіка
категорій і законів економічної науки має відображати логіку розвитку об’єктивного історичного
процесу.
Моделювання – опосередкований метод наукового дослідження, коли оригінальний об’єкт
аналізу замінюється ідеальним – моделлю, що існує у відповідній знаковій формі та функціонує за
законами логіки.
До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне
моделювання. Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки – це аналіз прирістних
величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються
наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. 　 Економічне моделювання – це
спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної
структури.
Економічні моделі класифікують за різними ознаками. Для мікроекономіки найважливішою є
класифікація моделей залежно від припущення, на якому рунтується модель.
Граничні моделі - досить поширений у мікроекономіці метод пізнання, який рунтується на
дослідженні впливу нескінченно малого приросту одного змінного чинника виробництва на
результат.
Рівноважні моделі - такий метод пізнання, який рунтується на припущенні, що ринковій
системі, як і її складовим, природно притаманна рівновага, яка, звичайно, може порушуватися, але й
самовідновлюватися.
Раціоналістичні моделі - це такий метод пізнання, який рунтується на припущенні, що всі
економічні суб'єкти діють раціонально. В основі раціональних дій економічного суб'єкта лежить
критерій затрати вигоди.
Оптимізаційні моделі - такий метод пізнання, який рунтується на припущенні про оптимальну
поведінку економічних суб'єктів.

33. Механізми встановлення рівноваги. Важелі державного впливу на встановлення ринкової

рівноваги.

34. Мікроекономіка як складова економічної теорії. Роль та місце мікроекономіки в системі

економічних наук.
Мікроекономіка є однією зі складових сучасної фундаментальної науки про господарство, яка
майже три століття носила назву «політична економія», а на межі 19-20 ст стала називатись
«економікс», що в перекладі з англійської нині трактується як «економічна теорія».
Політична економія (досягла вершин у працях А.Сміта та К. Маркса) прагнула проникнути в
глибинну сутність економічних процесів, пояснити їх природу та суперечності. В ній переважав
якісний аналіз і об’єктивний підхід до вивчення економічних взаємозв'язів. В основі науки лежала
теорія трудової вартості (започаткував В. Петті). Представники класичної політекономії здійснювали
свої дослідження переважно на рівні окремих товаровироників ( в суч. термінології – на макрорівні).
Економікс віддає перевагу кількісному аналізу і суб'єктивно-психологічному підходу до
вивчення ринкових сил. В основі лежить теорія граничної корисності (Менгер, Візер, Бьом-Баверк)
Дослідження економіки Дж. Кейнса під час кризи 1929р. і затяжної Великої депресії 1929-
1933рр. були узагальнені ним у книзі «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей». Ці
дослідження сприяли виділенню двох великих розділів економікс – мікро- та макроекономіки.
Згодом закріпився поділ економічної теорії на три частини : політекономія, мікроекономіка та
макроекономіка.
 Об’єктом дослідження мікроекономіки як науки є мікрорівень господарської системи, різні
типи ринкових структур, умови часткової та загальної рівноваги.
Предметом мікроекономіки є економічна поведінка суб’єктів господарювання в умовах
обмежених виробничих ресурсів, де вони задовольняють свої інтереси стосовно того, які товари (що)
виробляти; як їх виробляти та як мають бути розподілені ресурси для виробництва належного обсягу
благ належної структури; для кого виробляти блага.
Суб’єктом є носій предметно-практичної діяльності, який активно спливає на об’єкт.
(домогосподарства, фірми, держава)
Головне призначення мікроекономічної теорії – суспільне. Саме тому вона посідає чільне місце
серед фундаментальних економічних, а не прикладних наук.

35. Мікроекономічний аналіз ринку. Методи мікроекономічного аналізу.

Мікроекономічний аналіз – це сукупність засобів та прийомів пізнання суті економічних
процесів на рівні окремих господарюючих суб'єктів
Загальнонаукові методи:
· порівняльний аналіз – виявлення і пошук, визначення властивостей та характеристик на
основі зібраних статистичних даних або емпіричних досліджень окремих об'єктів або явищ,
встановлення логічних закономірностей;
· синтез – метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його
частин.;
· індукція – дає можливість одержати загальний висновок на основі окремих фактів;
· дедукція – одержання часткових висновків на основі знання якихось загальних положень;
· наукова абстракція – це поглиблене пізнання реальних економічних процесів шляхом
виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від
всього другорядного, випадкового, неістотного;
· аналогія – дає змогу встановити відношення еквівалентності (відповідності, схожості) між
двома системами, що розглядаються, за деякими ознаками;
· графічне зображення;
· моделювання – полягає у заміщенні реальних об’єктів їх умовними зразками, аналогами.
До специфічних методів мікроекономіки належать граничний аналіз та мікроекономічне
моделювання.
Граничний аналіз– базується на використанні математичного поняття границі функції для
пояснення складної взаємодії різних факторів, що впливають на процес. Як правило, всі фактори, за
винятком одного, який досліджується, приймають як дані, незмінні і вивчають наслідки нескінченно
малого прирості змінного фактора. У такий спосіб досліджуються зв’язки між змінними величинами
певної економічної структури. Економічне моделювання – це спрощений опис досліджуваної
мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель
є умовним відображенням економ. явищ, процесів, об’єктів. Вона досить далека від реального життя,
оскільки не відображає всього різноманіття впливу.
36. Моделі олігополістичного ціноутворення.

37. Модель загальної ринкової рівноваги Вальраса. Система рівнянь загальної рівноваги.

38. Модель короткострокової рівноваги монопольної фірми. Прибуток монополіста та умови

його максимізації.

39. Модель монополістичної конкуренції. Умови та ознаки ринку монополістичної конкуренції.

40. Модель поведінки споживача: вимоги та умови визначення споживчого вибору.
Характеристика вподобань споживача.

41. Модель ринку досконалої конкуренції. Ринковий попит та ринкова пропозиція на ринку.

42. Модель рівноваги Штакельберга для ринку олігополії

43. Монополія: зміст, ознаки, види монополій та причини монополізації

Під економічною монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання
(спілку),яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну частину виробництва і збуту певного
виду продукції з метою одержання монопольного прибутку.
Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають
можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат,
отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм
монопольного утворення є панування на ринку.
За причиною виникнення монополії бувають:
 Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин.
 Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів.
 Економічна монополія виростає на базі закономірностей господарського розвитку.
За формою об’єднання капіталу монополії бувають:
 Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого
зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і
комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об'ємі
виробництва, цінах, ринках збуту.
 Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого
зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений
продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У
синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою.
 Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості,
учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт,
виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси,
управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції
тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку
прибутку.
 Багатогалузевий концерн є об'єднанням десятків і навіть сотень підприємств різних галузей
промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби
виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками
об'єднання фінансовий контроль.
Причини виникнення і розвитку монополій:
1) дія закону конкуренції;
2) дія закону концентрації капіталу та виробництва;
3) процес централізації капіталу;
4) трансформація індивідуальної приватної власності;
5) економічні кризи, які у другій половині XIX ст. стали фактором прискорення концентрації і
централізації' виробництва і створення на цій основі монополій.
 44. Монопольна влада. Показники оцінки монопольної влади.

45. Оптимальний план виробництва. Технічна та економічна результативність виробництва.

46. Оптимальний план виробництва. Умови мінімізації витрат та максимізації прибутку.

Графічна інтерпретація.

47. Оптимальний план виробництва. Умови мінімізації витрат та максимізації прибутку.

Графічна інтерпретація

48. Оптимальність в обміні. Продуктова “коробка Еджворта”.

49. Оптимальність у виробництві та ефективність використання ресурсів.

50. Оптимум споживача та його графічна інтерпретація.

51. Основні типи ринкових структур: загальна характеристика та фактори, що визначають

структуру ринку.
Залежно від рівня конкуренції на ринку продавців розрізняють: ринки досконалоконкурентні, чистої
монополії, монополістичної конкуренції та олігополії.
Характерні ознаки Моделі ринку
Чиста Монополістична Олігополія Чиста монополія
конкуренція конкуренція
К-ть фірм Велика к-ть Багато 2-10 1
Тип продукції однорідна диференційована Однорічна чи унікальна
диференційован
а
Ринкові бар’єри відсутні незначні значні Неподоланні
Ринкова частка Менше 1% Менше 10% значна 100%
Контроль за ціною немає У межах певної Обмежений повний
марки взаємозалежніс
тю фірм
Використання Не Активно однорідний Не
нецінової використовуєтьс використовується товар -, якщо використовуєтьс
конкуренції я диференційован я
ий +
Доступ до Вільний Частково обмежений Відсутній
ринкової інфи обмежений
Приклад Місцевий ринок Ринок товарів Металургія/ Ідеальна ринкова
прод товарів широкого вжитку авто, побут структура
техніка, моб
зв’язок
52. Особливості ціноутворення на ринку монополії.

53. Особливості ціноутворення на ринку ресурсів. Правило Хотеллінга.

54. Поняття ефекту масштабу виробництва, його типи.

55. Попит та фактори, що його визначають. Функція попиту.

Попит – це платоспроможна потреба, потреба задоволення якої суб’єкт здатний оплатити.
Розрізняють індивідуальний і сукупний (або ринковий) попит.
Індивідуальний попит – попит окремого суб’єкта. Ринковий попит – сума індивідуальних
попитів, які пред’являються на окремий товар за різних цін за певний проміжок часу.
Крива попиту показує, яку кількість товару покупець готовий придбати за різними цінами за
певний проміжок часу. Індивідуальний і ринковий попит залежать від ціни. Ця залежність – обернена
через:
 Обмеженість доходу споживача – за інших незмінних умов споживач може придбати більше
товарів за меншою ціною;
 Закон спадної MU – кожна наступна одиниця товару для споживача менш корисна, ніж
попередня, тому споживач купує більше товарів за умови, що за кожну наступну одиницю він
платитиме меншу ціну;
 Ефект доходу – зниження цін на споживчі товари рівнозначно зростанню доходу, тому
зниження ціни на товар дозволяє купувати більше цього товару, не впливаючи на обсяг споживання
інших благ;
 Ефект заміщення – зростання ціни на певний товар спонукає споживача скоротити
споживання цього товару і замінити його дешевшим.

Стійкий зворотний причино-наслідковий зв’язок між ціною і величиною попиту на товар є

законом попиту. Функціональна залежність попиту від ціни виражається рівнянням: Q = f(P).
На попит впливає 2 групи чинників – цінові та нецінові. Рух по кривій попиту показує зміну
обсягу попиту на товар залежно від зміни ціни на цей товар. Вплив нецінових чинників приводить до
змін самого попиту, що супроводжується зсувом кривої попиту праворуч чи ліворуч.
Нецінові чинники, що впливають на попит:

 Очікування споживачів щодо зміни цін і доходів (сподівання зниження цін у майбутньому
зменшує поточний попит)
 Зміна смаків споживачів (несприятливі зміни смаків щодо певного товару зменшують попит
на нього)
  Зміна цін на споріднені товари
Вплив зміни величини доходу
споживача на зміну в попиті:
 нейтральні товари -
попит на які не залежить від зміни
доходу – вода, сірники
 нормальні - попит зростає
у міру зростання доходу – більшість
товарів
 нижчі - попит на які
зменшується у міру зростання
доходу – товари низької корисності

Вплив зміни ціни на споріднені

товари:
Споріднені товари – товари,
зміна в попиті одного з яких спричиняє зміни в попиті інших. Якщо зростає ціна на товар субститут,
то попит на нього зменшується, а на його замінник зростає. Зростання ціни на товар-комплемент
призводить до зменшення попиту і на цей товар, і на доповнюючий.
За незмінності нецінових факторів: Q = a + bP.

Парадокси закону попиту

Ефект Гіффена – ситуація, коли зменшення ціни призводить до скорочення попиту на товар, а
зростання ціни – до його збільшення. Крива попиту для товарів Гіффена має додатний нахил.
Ефект наслідування (приєднання до більшості) – зростання попиту через те, що індивіди
схильні враховувати попит інших осіб на певний товар: чим більше товар купують інші, тим вищий
попит на нього.
Ефект сноба (протилежний ефекту наслідування) – ситуація, коли є люди, які не хочуть
споживати те, що споживають усі, намагаючись вирізнятися з загальної маси споживачів. Зі
збільшенням кількості споживачів окремого товару їх попит на нього зменшуватиметься.
Ефект Веблена (ефект демонстративного споживання) – пряма залежність між попитом і
ціною. Намагання придбати ті товари, які через високу ціну недоступні для більшості споживачів, а
тому вважаються престижними.
Ефект очікуваних цін – ілюзія порушення дії закону попиту. Якщо ціна знизилася і споживач
очікує зниження цін у майбутньому, він буде обмежувати поточне споживання.

56. Порівняльний аналіз ринків досконалої та недосконалої конкуренції.

Харакерні Моделі ринку
ознаки
Чиста Монополістична Олігополія Чиста монополія
конкуренція конкуренція
Кількість Велика кількість Багато Декілька Одна
фірм

Товар (тип Однорідний Диференційований Однорідний/ Унікальний

продукції) (стандартизований диференційовани
) й

Вплив на ціну Відсутній Незначний (в межах Значний Повний

певного ринкового (абсолютний)
сегменту)

Ринкова ‹1% ‹10% Значна 100%

частка

Ринкові Відсутні Незначні Значні Блокований

барєри

Доступ до Вільний Незначні обмеження Обмежений Відсутній

ринкової
інформації

Нецінова Немає Активно -/+ Немає

конкуренція використовується

Цінова Обмежена Незначна Обмежена Немає

конкуренція

Приклад Ринок Ринок товарів Нафтова, Електричні і

продовольчих широкого вжитку електронна газові, місцеві
товарів промисловість телефонні
компанії

57. Практичне застосування теорії ринкових структур.

ДК і чиста монополія (АМ) — становлять скоріше ідеальні моделі, ніж реальні ринкі ситуації.
Важко уявити в реал житті абс ідент продукт, що випускається численними фірмами, або зовсім
безперешкодний вхід на ринок. Так само практично не реальна ситуація випуску абс унік продукту,
що не має замінників, та цілком виключає можливих конкурентів. Конструювання і вивчення таких
моделей необхідно, оскільки дає можливість зрозуміти принципи роботи ринк механізму, не
перекручені складністю та специфічністю конкретних ситуацій. Вони є своєрідним стандартом, з
яким можна порівнювати інші моделі й форми ринкових відносин, що реально складаються.
Олігополія і МК — описує реальніші структури, що зустрічаються в повсякденній практиці.
Для таких структур значно важче сконструювати формальну модель, що відбивала б принципи
їхнього функціонування.
Ідеальні та реальні ринкові структури відіграють різну роль в ЕТ. Ідеальні типи (ДК і АМ)
володіють тією перевагою, що дозволяють чітко визначити систему обмежень, з якими зустрічається
фірма на шляху максимізації прибутку. Виходячи з цих обмежень, можна побудувати точні моделі,
які дозволятимуть продемонструвати усю сукупність альтернатив відносно обсягу випуску продукції
до рівня цін, а також визначити оптимальний варіант вибору. Часто-густо ці моделі надають
можливість зрозуміти функціонування таких ринків, які в дійсності далеко не повністю відповідають
критеріям якоїсь однієї ринкової структури.
На відміну від ДК та АМ, О і МК значно ліпше описують ширший діапазон реально існуючих
ринків. Справа в тому, що реальні ринк ст.-ри х-зують с-сть обмежень для фірм у LRP. Наприклад, в
умовах О та МК зміни в якості продукції повинні братися до уваги в тій же мірі, що й зміни в її к-сті.
Крім того, необхідно брати до уваги як вплив на попит діл. рішень конкурентів, так і вибір
споживачів. Впровадження великої к-сті змінних в аналіз прийняття рішень ускладнює процес
побудови точних моделей.
Тому, вивчаючи олігополію або монополістичну конкуренцію, ми часто більше дізнаємось про
функціонування цих ринків за допомогою моделей досконалої конкуренції і монополії, ніж на основі
більш складного опису обмежень, з якими зустрічається фірма на таких ринках

58. Практичне значення теорії еластичності.

59. Предмет і методи аналізу ринкових структур.

60. Прибуток, економічний зміст та форми.

Прибуток – грошове вираження між вартістю продукції і витратами на її виробництво.
Бухгалтерський прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом і явними
витратами: Він включає в себе прибуток від реалізації товарів і послуг, прибуток від володіння
підприємством, рухоме і нерухоме майно, прибуток від володіння інтелектуальною власністю.
Економічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом та явними і
неявними витратами:
Економічний прибуток виникає тоді, коли загальний дохід підприємства перевищує всі
зовнішні та внутрішні витрати
Бухгалтерський прибуток більший за економічний прибуток на величину неявних витрат,
тобто нормального прибутку.
Економісти вважають прибутковою лише таку діяльність, за якої сукупний виторг перевищує
всі альтернативні витрати, як явні, так і неявні.
Математичний зв’язок
TR=Cв+Pв
TC=Cв+C*
Pв= TR- TC= Pn+Pe
Cв- бухгалтерські (явні) затрати
Pв- бухгалтерський прибуток
C*(неявні затрати)= Pn(прибуток)
Pe- економічний прибуток
TR- загальний виторг від реалізації
TC – загальні затрати
У моделях фірми метою її діяльності вважають максимізацію економічного прибутку.
Нормальним для підприємства вважається розмір прибутку, що не тільки дозволяє покрити всі
витрати, а є найбільш вигідним з погляду альтернативного використання прибутку.
Загальний (балансовий, валовий) прибуток – від усіх видів діяльності до оподаткування і до його
розподілу.
Прибуток після оподаткування (чистий) – після того, як з прибутку сплатили податки.
Маржинальний (граничний прибуток) – прибуток від кожної додаткової одиниці продукції.

61. Пропозиція та фактори, що її визначають. Функція пропозиції.

62. Процес інвестування в мікроекономічному аналізі.

63. Реакція попиту домогосподарства на зміну доходу та цін. Ефект доходу та ефект заміщення.

64. Рента: зміст та види. Визначення ціни землі.

65. Ринки факторів виробництва: мікроекономічний аналіз.

Ринок ресурсів – це с-ма соціально-економічних відносин стосовно купівлі-продажу самих
економічних ресурсів та послуг, що надаються цими ресурсами.

Особливості ринку ринку ресурсів:

1) Витрати, які здійснює фірма при закупівлі ресурсів або послуг, що надаються ними, вситупають як
первинні доходи власників цих ресурсів.

2) Попит на ресурси похідний від попиту на продукти, що виробляються з цих ресурсів. Наприклад,
попит на викладачів економічних дисциплін залежить від попиту на фахівців з економіки.

3) Для здійснення виробничого процесу потрібні всі ресурси. Жоден з них не є самодостатнім для
виробництва нових еконоічних благ. Усі економічні процеси здійснюються на землі й потребують
використання праці та капіталу.

4) Обсяги ресурсів, які будуть використані для виробництва нових економічних благ, залежать від
цін на ресурси.

5) Ціни на ресурси є визначальним чинником, що розподіляє ресурси між галузями та

підприємствами.

Показник Ринок продуктів Ринок ресурсів

Суб’єкти, що пред’являють Допомогосподарства Підприємства

попит

Суб’єкти, що пропонують Підприємства Домогосподарства

ресурси

Індивідуальний попит Максимізацією корисності Максимізацією прибутку

пов’язаний з

Інд. пропоз. пов’язана з Максимізацією прибутку Максимізацією корисності

Попит Є первенним Є вторинним

Об’єкт купівлі-продажу є Коротко- та Довгострокового використання

середньострокового
використання

Форма відчуження об’єкта Соціальна Функціональна і соціальна

купівлі-продажу

Кількість цін на об’єкт Одна: ринкова 2: орендна і капіталь.

66. Ринок досконалої конкуренції: суть, основні умови, загальне правило максимізації
прибутку.

67. Ринок землі. Особливості формування попиту та пропозиції землі.

68. Ринок олігополії: суть, ознаки та особливості поведінки фірми на ринку олігополії

69. Ринок послуг праці, загальна характеристика та особливості функціонування.

Ринок праці - сукупність економічних відносин з приводу купівлі-пролажу товару робоча сила;
система економічних механізмів, суспільних норм та інститутів, які регулюють рух робочої сили та її
використання.
Суб'єктами ринку праці є наймані працівники (власники, носії та продавці товару робоча сила)
і роботодавці (підприємства та організації, що виступають покупцями).
Об'єкт – робоча сила, що має певні особливості:
 в процесі продажу праця передається у власність підприємства тимчасово (на відміну від
матеріальних товарів)
 праця – живий товар (адже носієм є людина)
 в процесі здійснення купівлі-продажу праці економічні відносини між контрагентами цієї
угоди лише починаються і продовжуються до звільнення найманого працівника
 кредитні взаємовідносини (праця оплачується після її використання)
 відсутність можливостей накопичення і зберігання товару «праця»
 праця в процесі споживання не зникає, а покращується та розвивається (перетворення
складної праці на просту через набуття специфічних навичок)
Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо
відокремити від робітника.
На ринку праці заробітна плата є формою ціни праці як фактора виробництва. Розрізняють
номінальну і реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата виражається в грошах, які працівники отримують за свою
працю. Реальна заробітна плата - це сукупність товарів і послуг, які можна придбати на отримані
гроші з урахуванням їх купівельної спроможності.

70. Рівновага конкурентної фірми у короткостроковому періоді. Умови отримання

економічного прибутку на ринку досконалої конкуренції.

71. Рівновага фірми в короткостроковому та довгостроковому періоді

72. Рівновага фірми на ринку монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді.
Прибуток фірми на ринку монополістичної конкуренції.

73. Рівновага фірми на ринку монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді.

Прибуток фірми на ринку монополістичної конкуренції

74. Сукупний, середній та граничний продукт виробництва; їх взаємозв’язок та графічний

аналіз.

75. Суспільні витрати від монопольної влади, соціальна ціна монополії.

76. Теорія виробництва. Характеристика виробничого процесу, технологічна та економічна

ефективність.
Теорія виробництва досліджує зв’язок між задіяними у виробництві ресурсами, що взаємодіють
між собою у виробничому процесі, та результатом цієї взаємодії – продуктом.
Виробництво – діяльність щодо перетворення факторів виробництва на блага з метою
задоволення потреб людей.
Існують 3 групи факторів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва:
 Засоби виробництва (капітал)
 Робоча сила (що приводить у рух засоби виробництва, перетворюючись у найману працю)
 Природні ресурси (земля, на якій здійснюється процес виробництва; надра, з яких добувають
сировину; ліси й водойми з флорою і фауною)

Поєднання складових економічних ресурсів з метою вироблення певного продукту

здійснюється на основі технології. Технологія – система знань про технічні засоби здійснення
виробничого процесу. Вплив технології на результати виробничого процесу:
 Наукові відкриття – створення нового устаткування з вищою продуктивністю
 Відкриття, що забезпечують економію сировини та матеріалів
 Вплив технологічного прогресу на загальноосвітній рівень працівників та їх кваліфікацію
Технологія є визначальним чинником, що впливає на ефективність виробництва.

Ефективним є виробництво, яке дає змогу випустити максимальний фізичний обсяг

високоякісного продукту за допомогою заданого обсягу введених до виробничого процесу ресурсів.
Зв’язок між задіяними у виробничому процесі ресурсами та фізичним обсягом випуску
описується виробничою функцією: Q = f (L, K)
Виробнича функція визначає форму кривої, що відображає валові затрати виробництва фірми
та величину попиту на економічні ресурси. Фірми впливають на встановлення рівноваги між ринком
економічних благ (де вони пропонують вироблені ними товари) та ринком ресурсів (де фірми
пред’являють попит, здійснюючи затрати на ресурси в такий спосіб, аби мінімізувати затрати та
максимізувати прибуток).
За певного технологічного рівня виробництва виробнича функція може показувати різні
комбінації ресурсів, що забезпечують однаковий обсяг випуску.
Технологічно ефективнішим є той спосіб, який забезпечує максимальний випуск при
використанні хоча б одного ресурсу в меншому обсязі (за незмінності обсягів усіх інших ресурсів).
План А є технічно ефективним порівняно з планом В, якщо передбачає використання хоча б одного
ресурсу в меншій, а всіх інших не в більшій кількості, ніж спосіб B.
77. Теорія ігор та моделювання олігополістичної поведінки.
Для аналізу олігополістичної поведінки використовується арсенал теорії ігор.

Теорія ігор – це теоретичний напрям у науці, що досліджує математичними методами поведінку

учасників у ситуаціях, пов’язаних з ухваленням рішень. Предметом цієї теорії є ігрові ситуації за
заздалегідь установленими правилами. У ході гри можливі різні сумісні дії – коаліції гравців,
конфлікти і т. д.

Стратегія гравців визначається цільовою функцією, яка показує виграш або програш учасника
(домінуюча, слідування за лідером). Із погляду платіжної суми ігри поділяються на дві групи – з
нульовою і ненульовою сумами. Ігри з нульовою сумою називають ще антагоністичними: виграш
одних дорівнює програшу інших.

За характером попередньої домовленості ігри поділяються на:

 кооперативні (коли утворюються коаліції гравців);

 некооперативні (коли кожен грає за себе проти всіх).

Фундаментальна різниця між кооперативною та некооперативною іграми полягає в можливостях

договору. В кооперативних іграх зобов'язання по контракту можливі; в некооперативних їх бути не
може.

Розрізняють рівновагу при домінуючих стратегіях і рівновагу за Нешем.

Домінуючою щодо іншої називається стратегія, яка за будь-якої стратегії супротивника дає гравцю
більший виграш, ніж інша стратегія.

Рівновага за Нешем – це стан, за якого кожен гравець, знаючи дії своїх конкурентів, повністю
реалізує свій потенціал (тобто обирає кращий варіант своїх дій). Оскільки жоден гравець не має
причин відхилятися від оптимального варіанта своїх дій, ці стратегії стабільні. За Нешем, ця ситуація
є рівноважною, оскільки, знаючи рішення своїх конкурентів, кожен із гравців задоволений тим, що
він прийняв оптимальне рішення, і в нього немає причин змінювати своє рішення.

Найвідомішим підходом до аналізу поведінки олігополістів за допомогою теорії ігор є «дилема

ув’язненого», суть якої полягає в такому. На місці злочину зловили двох злодіїв, яким висунули
звинувачення в ряді крадіжок. Перед кожним із них постає дилема: зізнаватися в попередніх
(недоведених) крадіжках. Якщо зізнається лише один із злодіїв, то той, хто зізнався, отримує
мінімальний термін ув’язнення (1 рік), а його товариш, що не зізнався, – максимальний (10 років).
Якщо обидва злодії одночасно зізнаються, то обидва отримають невелику поблажливість (по 6 років
ув’язнення), якщо обидва не зізнаються, то обом дадуть покарання лише за останню крадіжку (по 3
роки). Ув’язнені знаходяться в різних камерах і не можуть домовитися один одним. Ця ситуація –
приклад некооперативної (неузгодженої) гри з ненульовою (у даному разі від’ємною) сумою.
Характерною рисою цієї гри є невигідність для обох учасників керуватися своїми особистими
інтересами. Оскільки зізнання є домінуючою стратегією для обох злодіїв, то найімовірніше
унаслідок вирішення дилеми вони отримають по 6 років ув’язнення.

На олігополістичному ринку часто виникають ситуації, подібні до «дилеми ув’язненого». Наприклад,

на ринку існують усього дві фірми (дуополія), перед якими постає питання вибору меншого чи
більшого обсягу випуску продукції. У цьому випадку пасивна політика високих цін більш вигідна
для дуополістів, ніж конкурентна політика низьких цін. Проте можливі ризики і спокуси часто
призводять до протилежного результату, коли фірми в умовах дуополії обирають великі обсяги
виробництва за низьких цін, втрачаючи при цьому прибутки.

«Дилема ув’язненого» свідчить про те, що фірмам в умовах олігополістичної взаємозалежності

краще укласти угоду про спільну політику, ніж вести конкурентні війни.

Модель дуополії Курно

Дуополія - це ринкова структура, при якій два продавці, захищені від появи додаткових продавців, і
являються єдиними виробниками стандартизованої продукції, що не має близьких замінників.
Економічні моделі дуополії корисні, щоб проілюструвати, як припущення гадка окремого продавця
щодо відповіді суперника впливають на рівноважний випуск. Ця модель допускає, що кожен з двох
продавців припускає, що його конкурент завжди утримуватиме свій випуск незмінним на поточному
рівні.

Модель Штакельберга

У моделі Штакельберга передбачається, що один з дуополістів виступає в ролі лідера, а інший — в

ролі аутсайдера. Лідер завжди першим ухвалює рішення про об'єм свого випуску, а аутсайдер
сприймає випуск лідера як екзогенний параметр. В цьому випадку рівноважні об'єми випуску
визначаються не в результаті, а у наслідок рішення системи рівнянь реакції дуополістів, а на основі
максимізації прибутку лідера, у формулі якої замість випуску аутсайдера знаходиться рівняння його
реакції.

78. Функції витрат виробництва за різних типів технологій.

79. Функції суспільного добробуту. Критерії оцінки добробуту.

80. Функція надлишкового попиту.

Категорії
1. Аксіома транзитивності переваг споживача – За допомогою цієї аксіоми здійснюється
упорядкування (з точки зору переваги або байдужості) вже не двох, а більшого числа наборів
благ. Так, якщо споживач у результаті вивчення трьох наборів благ А, В, С розставив їх
наступним чином: А>В>С, то можна сказати, що набір А в даному випадку для нього
переважніше набору З (А>С). Якщо ж, на думку споживача, А~В і В~С, то звідси можна
зробити висновок, що для нього набори А й З являються рівноцінними (А~С).
2. Альтернативні витрати – витрати на виробництво певного товару або послуги, обсяг яких
визначається втраченими можливостями використання тих самих ресурсів на інші цілі.
3. Антимонопольне законодавство – закони, спрямовані па обмеження діяльності монополій, а
також законодавство про нечесну конкуренцію, нечесну торгівлю тощо. Воно сприяє свободі
підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи
торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.
4. Асиметрична інформація – ситуація, коли має місце нерівномірний розподіл інформації про
товар або послуги між покупцем та продавцем. Тобто окремі учасники володіють важливою
інформацією, що має безпосереднє відношення до предмета договору, угоди, якою не
володіють інші учасники.
5. Блага Веблена –
6. Блага Гіффена –
7. Бюджетне обмеження – показує які набори товарів та послуг (споживчі набори) може
придбати споживач, маючи певну суму (бюджет) при заданих цінах.
8. Бюджетне рівняння –
9. Взаємодоповнюючі товари –
10. Виробнича функція –
11. Витрати незворотні –
12. Внутрішньо фірмові ціни –
13. Вхідні бар’єри –
14. Гранична корисність –
15. Гранична норма вподобань у часі –
16. Гранична норма заміщення –
17. Гранична продуктивність –
18. Граничний дохід –
19. Граничний дохід від виробничого фактора –
20. Граничний продукт фактора виробництва –
21. Граничні витрати –
22. Граничні зовнішні витрати –
23. Грошовий капітал –
24. Групова екстерналія –
25. Демонополізація –
26. Диверсифікований ризик –
27. Дилема ув’язнених –
28. Дисконтна ставка –
29. Диференціація продукції –
30. Домінуюча стратегія –
31. Досконала конкуренція –
32. Дохідність (віддача) –
33. Дуополія –
34. Економічна рента –
35. Економічний прибуток –
36. Економія від масштабу –
37. Еластичний попит –
38. Еластичність –
39. Еластичність попиту за доходом –
40. Еластичність пропозиції за ціною –
41. Ефект добробут –
42. Ефект доходу –
43. Ефект заміщення–
44. Ефект зворотнього зв’язку –
45. Ефект снобу –
46. Ефективність за Парето –
47. Загальна продуктивність –
48. Закон спадної продуктивності –
49. Змінні витрати –
50. Ізокванта–
51. Ізокоста –
52. Ізопрофіта –
53. Індекс Лернера –
54. Індекс Херфіндаля – Хіршмана–
55. Індивідуальна пропозиція –
56. Кардиналістська концепція корисності –
57. Картель –
58. Квазіоптимум (“second best”) –
59. Класична виробнича функція –
60. Концентрація–
61. Кооперована гра –
62. Корисність –
63. Коробка Еджворта–
64. Крива “дохід-споживання” –
65. Крива граничного продукту –
66. Крива середнього продукту –
67. Крива“дохід-споживання”–
68. Криві Енгеля –
69. Ламана крива попиту –
70. Лінійна виробнича функція –
71. Ліцензії на викиди –
72. Масштаб виробництва –
73. Метод ціноутворення “витрати плюс”–
74. Мінімально ефективний розмір підприємства –
75. Модель ринкової рівноваги Вальраса –
76. Модель Штакельберга –
77. Монополія –
78. Монопсонія –
79. Надлишок виробника –
80. Нетрудові доходи –
81. Нецінова конкуренція –
82. Нижчий товар –
83. Номінальна ціна –
84. Нормальний прибуток –
85. Нормативний аналіз –
86. Оптимальна комбінація ресурсів –
87. Оптимальний план виробництва –
88. Оптимальний план споживання у часі –
89. Оптимум споживача –
90. Ординалістська концепція корисності –
91. Перехресна еластичність попиту –
92. Позитивна віддача від масштабу виробництва –
93. Позитивний аналіз –
94. Порівняльні переваги –
95. Послідовна гра –
96. Постійні витрати –
97. Постійній фактор виробництва –
98. Премія за ризик –
99. Приведена цінність доходу –
100. Принцип рівності граничних величин –
101. Природня монополія –
102. Проблема безбілетника –
103. Реальна дисконтна ставка –
104. Реальний капітал –
105. Регулювання за нормою прибутку –
106. Регулюючі ціни –
107. Рента –
108. Ринок –
109. Рівновага Курно –
110. Рівновага Бертрана –
111. Рівновага Неша –
112. Середні витрати –
113. Середній продукт –
114. Середня корисність –
115. Середня продуктивність
116. Споживчій набір –
117. Средній продукт –
118. Стратегічний хід –
119. Сукупна виручка –
120. Сукупний продукт –
121. Теорія суспільного вибору–
122. Технічна ефективність –
123. Технологічний вибір фірми–
124. Товар Гіффена –
125. Точка рівноваги Курно –
126. Транзитивність переваг –
127. Трест –
128. Фактор виробництва –
129. Фіксовані ціни –
130. Функція корисності –
131. Харбергерський трикутник –
132. Цінова дискримінація–
133. Цінова дискримінація другого роду –
134. Цінове лідерство –
135. Чисті втрати економіки –