Лозівська філія

Харківського державного автомобільно-дорожнього коледжу

І.В. Луценко

Опорний конспект лекцій

з дисципліни
«Економіка підприємства»

Лозова
1
 Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії «Економіка
підприємства» ЛФ ХДАДК.

Протокол №2 від 06.09.2017р.

Опорний конспект лекцій підготовлено згідно нормативної програми

курсу «Економіка підприємства». В ньому послідовно викладені економічні
питання теорії та практики сучасного формування і розвитку економіки
підприємства. Це дозволяє студентам краще засвоїти навчальний матеріал чи
навіть самостійно опанувати його.
Розрахований на викладачів економічних вузів та факультетів, а також
студентів усіх технічних спеціальностей вищих навчальних закладів усіх форм
навчання, які вивчають дисципліну «Економіка підприємства».

© Лозівська філія Харківського державного автомобільно-дорожнього коледжу, Луценко І.В., 2017

2
 ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………. 5
ТЕМА 1. Автомобільний транспорт – складова система транспортної системи
України…………………………………………………………………….. 6
1.1 Транспортна система України ………………………………………………. 6
1.2 Характеристика окремих видів транспорту………………………………… 8
ТЕМА 2. Підприємства автомобільного транспорт в умовах ринку……………. 14
2.1 Визначення, цілі та напрями діяльності підприємства.……………………. 14
2.2 Поняття підприємства як організаційно-відокремленої та економічно-
самостійної первинної ланки виробничої сфери…………………………………. 15
2.3 Місія і множинні цілі підприємств. Головні напрями діяльності
підприємства……………………………………………………………………….. 15
2.4 Ринок транспортних послуг вантажними автомобілями, автобусами,
пасажирськими таксі………………………………………………………………... 18
2.5 Характеристика підприємств автотранспорту, продукція транспорту та
послуги автотранспортних підприємств…………………...................................... 19
2.6 Ринок транспортних послуг вантажними автомобілями, автобусами,
пасажирськими таксі………………………………………………………………... 23
2.7 Характеристика підприємств автомобільного транспорту, продукція
транспорту та послуги автотранспортних підприємств…………………………. 24
2.8 Види підприємств автомобільного транспорту за формами власності,
правовими і формою господарювання і в залежності від кількості
працюючих………………………………………………………............................. 27
2.9 Добровільні та інституційні об’єднання підприємств (організацій).
Об’єднання обумовленістю та економічно-соціальна доцільність різних за
принципами і цілями об’єднань підприємств та організацій виробничої і
невиробничої сфери ………………………………………………………………. 32
2.10 Підприємництво як сучасна форма господарювання……………………. 36
2.11 Договірні відносини і партнерські зв’язки у підприємницькій 39
діяльності……………………………………………………………………………
ТЕМА 3. Виробничі фонди підприємств автотранспорту……………….......... 45
3.1 Поняття виробничих фондів автотранспорту, склад виробничих 45
фондів………………………………………………………………………………..
3.2 Економічна сутність основних фондів, їх склад і структура…………….. 46
3.3 Методи оцінки основних фондів…………………………………………… 50
3.4 Характеристика процесу відтворення основних фондів………………….. 52
3.5 Фізичне та економічне спрацювання основних фондів. Види фізичного та
техніко-економічного старіння засобів праці та застосування форми їх
усунення……………………………………………………………………………… 54
3.5 Амортизація основних фондів………………………………………………... 57
3.7 Ремонт, модернізація та заміна діючих засобів праці………………………. 62
3.8 Розширене відтворення основних фондів. Ефективність відтворення і
використання основних фондів. Показники відтворення і використання
основних фондів…………………………………………………………………….. 64
3
 3.9 Економічна сутність та склад оборотних фондів. Оберненість оборотних
фондів, показники обертаємості……………………………….............................. 67
ТЕМА 4. Виробнича програма підприємств автомобільного транспорту, їх
характеристика………………………………………………………………………. 73
4.1 Техніко-експлуатаційні показники роботи автомобільного транспорту, їх
характеристика……………………………………………………………………….. 73
4.2 Показники виробничої програми з експлуатації вантажного та
пасажирського автотранспорту, методика їх розрахунку………………………… 77
ТЕМА 5. Труд і заробітна плата на підприємствах автомобільного
транспорту……………………………………………………………………………. 99
5.1 Нормування праці на підприємствах автомобільного транспорту, види
робіт, що підлягають нормуванню…………………………………………………. 99
5.2 Нормування праці водіїв вантажних автомобілів, автобусів, таксі, а також
ремонтних робочих………………………………………………………………….. 100
5.3 Продуктивність праці як економічна категорія. Показники рівня
продуктивності праці……………………………………………………….............. 101
5.4 Форми і системи оплати праці на автомобільному транспорті…………….. 106
5.5 Елементи тарифної оплати праці автомобільного транспорту та
робітників зайнятих ТО і ремонтом автомобілів………………………………….. 107
5.6 Система преміювання працівників на підприємстві………………............... 112
ТЕМА 6. Собівартість транспортної продукції……………………………………. 115
6.1 Поняття собівартості продукції. Витрати автомобільного транспорту:
постійні та змінні, прямі та непрямі………………………….................................. 115
6.2 Класифікація витрат за економічними елементами. Класифікація витрат
за калькуляційними статтями……………………………………………………….. 116
6.3 Облік калькулювання собівартості перевезень………………………………. 133
ТЕМА 7. Фінансові показники роботи автотранспорту……………………….. 139
7.1 Економічна сутність фінансів, фінансовий план АТП, його зміст………… 139
7.2 Ціни та ціноутворення в умовах ринку………………………………............ 141
7.3 Тарифи на автомобільні перевезення………………………………………… 142
7.4 Доходи на автомобільному транспорті, методика визначення……............. 146
7.5 Поняття розрахункового прибутку та чистого прибутку…………………… 147
7.6 Поняття рентабельності та рівня рентабельності. Показники рівня
рентабельності підприємства та продукції………………………………………… 150
ТЕМА 8. Оподаткування підприємств автомобільного транспорту……………... 153
8.1 Сутність податку, народногосподарське значення оподаткування
підприємств. Види основних податкових платежів та обов’язкових відрахувань
підприємств автомобільного транспорту…………………………………………... 153
ТЕМА 9. Економічна ефективність автотранспортного виробництва…………… 159
9.1 Науково-технічний прогрес, його пріоритетні напрями……………………. 159
9.2 Організаційний прогрес………………………………………………………. 162
9.3 Оцінка ефективності технічних і організаційних нововведень…………….. 167
Використана і рекомендована література…………………………………………. 171

4
 ВСТУП

З ряду економічних наук, таких як мікроекономіка, макроекономіка та

політична економія, які досліджують економіку в цілому та її великі
підрозділи, економіка підприємства є більш конкретною.
Об’єктом її дослідження є виробничі відносини й економічні закони та
закономірності, що виникають і діють лише в окремих підприємствах і
враховують особливості виробництва конкретного підприємства.
Предмет «економіка підприємства» включає вивчення: теорії та
практики господарювання на рівні підприємства; конкретних форм і методів
господарювання, принципів формування й використання виробничого
потенціалу; взаємодії всіх видів ресурсів; організації господарсько-
комерційної діяльності підприємства.
Економіку підприємства також можна сформулювати як науку про
ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством
найкращих результатів при найменших затратах.
Економіка підприємства – це сукупність економічних процесів, які
здійснюються на підприємстві при використанні ресурсів для задоволення
матеріальних потреб у відповідності до матеріальних можливостей учасників
господарської діяльності.
Мета курсу – вивчення основних тем, які розкривають проблему
функціонування автотранспортного підприємства в умовах ринкових
відносин. Особлива увага приділена виробничим ресурсам та ефективності їх
використання, інноваціям, фінансово-економічним результатам діяльності
підприємства.
Опорний конспект лекцій складений відповідно до програми курсу
«Економіка підприємства» і підготовлений з метою надання допомоги
студентам технічних спеціальностей в набутті теоретичних знань з даного
курсу. Сформовано 9 основних тем, які вимагають детального розгляду на
практичних заняттях із розв’язуванням задач та окремих ситуацій. Може бути
помічником при підготовці студентів до тестового модульного контролю.

5
 ТЕМА 1. АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ – СКЛАДОВА
СИСТЕМА ТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Лекція 1
1.1 Транспортна система України

Транспорт – одна з найбільш важливих галузей народного господарства

України. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального
виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень.
Виділяють такі види транспорту: наземний (залізничний,
автомобільний, трубопровідний, гужовий, в’ючний), водний (морський,
річковий, озерний), повітряний і електронний. За функціональними
особливостями транспорт поділяється на вантажний та пасажирський. Це
зв’язано з тим, що транспорт виступає необхідною передумовою
функціонування як матеріального виробництва, так і сфери обслуговування, в
тому числі пасажирських перевезень.
Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить
до інфраструктурних галузей. Вантажний транспорт – галузь виробничої
інфраструктури. Не виробляючи безпосередньо матеріальної продукції,
вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального виробництва після
видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з
названих трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна
функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий
до споживання, коли він доставлений до споживача.
З одного боку, транспорт є неодмінною умовою функціонування самого
виробництва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних
ресурсів, комплектуючих, устаткування і т. п., а з другого – доставляє готову
продукцію до споживача. Таким чином, в процесі виробництва готової
продукції транспорт істотно впливає на її собівартість, а звідси – на
ефективність і ціну. Зменшення транспортної складової у собівартості
виробленої продукції сприяє підвищенню ефективності виробництва.
Зменшити транспортні затрати можна як за рахунок підвищення
функціонування транспорту, заміною одного виду іншим, більш ефективним
для перевезення даної продукції, так і шляхом удосконалення територіальної
організації виробництва, що зменшить транспортні витрати для доставки
сировини, паливно-енергетичних ресурсів, устаткування, готової продукції.
Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку
народногосподарських комплексів регіонів, формування ТВК як локального,
так і районоутворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному
6
поділу праці, формуванню зв’язків між населеними пунктами та всередині їх.
Без транспорту неможлива інтеграція України у загальносвітову економічну
систему. Це потребує модернізації старих та будівництва нових транспортних
магістралей міждержавного значення.
За призначенням виділяють транспорт загального користування,
відомчий та особистого призначення.
Окремі види транспорту не функціонують ізольовано. Виконуючи
спільну функцію по забезпеченню народногосподарського комплексу
вантажними і пасажирськими перевезеннями, різні види транспорту формують
між собою тісні взаємозв’язки. Внаслідок цього складається транспортна
система, яка розвивається у взаємодії з усім народногосподарським
комплексом країни. Транспортна система являє собою територіальне
поєднання шляхів сполучення, технічних засобів транспорту і служби
перевезень, які об’єднують всі види транспорту і всі ланки транспортного
процесу у їх взаємодії і забезпечують успішне функціонування
народногосподарського комплексу країни в цілому.
Роботу транспортної системи забезпечує транспортна інфраструктура,
що включає в себе шляхи сполучення, рухомий склад, вантажно-
розвантажувальне господарство транспортних та інших підприємств і
організацій, які здійснюють навантаження, розвантаження і перевалку
вантажів (що перевозяться всіма видами транспорту), а також засоби
управління і зв’язку, різноманітне технічне обладнання.
Для сучасного транспорту властива велика різноманітність видів, кожен
з яких має свої специфічні виробничі особливості. Тому можна вважати його
комплексом взаємопов’язаних галузей. Поділяють його на складові частини,
передусім, за середовищем, в якому здійснюється переміщення вантажу чи
людей (мал. 1)

Мал.1. Галузевий склад транспортного комплексу України

Транспортний комплекс

Сухопутний Водний Повітряний

Залізничний Морський Авіаційний

Автомобільний Річковий

Трубопровідний
7
 1.2 Характеристика окремих видів транспорту
Залізничний транспорт
Залізничний транспорт займає провідне місце в транспортній системі
нашої країни. Характерними особливостями залізничного транспорту можна
назвати такі:
а) масовість перевезень вантажів та пасажирів на значні (більше за 600
км) відстані;
б) безперебійність та рівномірність перевезень за сезонами року та
годинами доби;
в) висока швидкість руху та швидкість доставки вантажів.
Насьогодні вагонний парк залізниці складається в основному із
чотирьохвісних вагонів. Середня вантажопідйомність вагонного парку складає
62,4т. Для забезпечення перевезення певних видів вантажів використовуються
і восьмивісні вагони підвищеної вантажопідйомності – до 180 т.
Автомобільний транспорт
Автомобільний транспорт виконує перевезення вантажів та пасажирів
на короткі та середні відстані.
У порівнянні із залізничним та водним, автомобільний транспорт має
наступні переваги:
- високу маневровість;
- здатність доставляти вантаж безпосередньо від вантажо-
відправника до вантажоотримувача без перевантаження на шляху його
прямування на інші види транспорту;
- дешевизну доставки та перевезень вантажів та пасажирів на короткі відстані;
- більшу різноманітність типів рухомого складу.
До недоліків автомобільного транспорту слід віднести:
- порівняно невелику вантажопідйомність одиниці рухомого складу;
- значну середню собівартість перевезень;
- значні витрати металу на виготовлення рухомого складу.
Беззаперечна сфера використання автомобільного транспорту – це
перевезення вантажів та пасажирів на невеликі відстані. Однак, в певних
умовах при виконанні перевезень деяких видів вантажів на великі відстані
(інколи – на 1000 км і більше) економічно доцільним є виконання
таких перевезень автомобільним транспортом (перевезення ранніх овочів,
дорогих партій вантажів у районах, де відсутні водні та залізничні шляхи
сполучення).
На Україні на долю автомобільного транспорту припадає 4/5 обсягу
перевезень, що виконуються усіма видами транспорту.
Перевезення при участі одного виду транспорту прийнято називати
перевезеннями у прямому сполученні. Якщо перевезення виконуються
декількома видами транспорту, то вони називаються перевезеннями у
8
змішаному сполученні. Перевезення у змішаному сполученні за єдиним
документом на увесь шлях пересування вантажу від початкового до кінцевого
пунктів називаються перевезеннями у прямому змішаному сполученні.
Різновидністю таких перевезень є змішані безперевантажувальні (комбіновані)
перевезення, при яких вантажі не перевантажуються, а прямують від
початкового пункту до пункту призначення у контейнерах, пакетах.
Трубопровідний транспорт
Трубопровідний транспорт – це один з високо
економічних та продуктивних видів транспорту. Він призначений для
масового транспортування рідких, газоподібних та деяких інших видів
вантажів на далекі та дуже далекі відстані пневматичним та гідравлічним
способами.
До основних достоїнств трубопровідного транспорту у порівнянні з
іншими видами транспорту слід віднести:
- можливість прокладання труб на місцевості за короткі строки;
- незалежність його роботи від кліматичних умов;
- відносно невелику трудомісткість доставки вантажу;
- незначні втрати вантажу на шляху його прямування;
- низьку собівартість транспортування (в 2 рази меншу, ніж на водному
транспорті, та в 3 рази меншу, ніж на залізничному транспорті);
- безперервність транспортного процесу доставки вантажу на великі
відстані.
Морський транспорт
Морський транспорт використовується для масових перевезень
вантажів у зовнішньому та внутрішньому сполученнях, та для пасажирських
круїзних перевезень. Морський транспорт призначений для виконання
перевезень масових навальних, насипних, наливних вантажів, а також для
перевезення штучних вантажів у тарі. Для перевезень навальних вантажів,
таких як вугілля, зерно, створені однопалубні, з великим розкриттям палуби,
судна, що мають назву балкери.
Судна для перевезення наливних вантажів (нафта та нафтопродукти,
хімічні речовини та ін.) обладнані місткими цистернами, та називаються
танкерами.
В останні роки отримали велике розповсюдження спеціалізовані судна,
призначені для перевезення певних видів вантажу (рудовози, вуглевози,
лісовози, судна-рефрижиратори і т.і).
Річковий транспорт
Річковий транспорт використовується для перевезення масових
навальних, насипних та наливних вантажів за напрямками, що співпадають із
розташуванням річок та каналів. Він відрізняється сезонністю та
короткочасністю навігації, що обмежує використання цього, найбільш
9
дешевого, виду транспорту. В тих районах, де мало розвинені інші види
транспорту, на його долю припадає майже 70 % вантажообігу.
До переваг річкового виду транспорту слід віднести:
- високу пропускну здатність глибоководних шляхів;
- можливість перевезення великовагових, великогабаритних та неподільних
вантажів;
- порівняно невисоку собівартість перевезень.
Як недоліки можна назвати такі:
- сезонність перевезень;
- великі строки доставки вантажу.
Повітряний транспорт
Повітряний транспорт виконує перевезення пасажирів на далекі та
середні відстані, а також перевезення цінних та термінових вантажів. Він має
найбільш високу швидкість доставки.
Сьогодні в експлуатації знаходяться відомі літаки ІЛ-62, ТУ-154,
ТУ-134, ЯК-40, АН-24, аеробус ІЛ-86, вантажні літаки «МРІЯ» та «РУСЛАН»,
Боїнги. Пасажирські перевезення на повітряному транспорті переважають над
вантажними. Окрім робіт по перевезенню вантажів та пасажирів рухомий
склад повітряного транспорту виконує великий обсяг інших робіт у народному
господарстві – сільськогосподарські роботи (внесення добрив, боротьба із
бур’янами); лісозахисні та лісотехнічні роботи; монтажно-будівельні роботи
при будівництві ліній електропередач, встановлення ферм мостів, нафтових
вишок і т.і.
Особливе значення у транспортній системі має взаємодія різних видів
транспорту, що дозволяє забезпечити своїчасне та якісне задоволення потреб
народного господарства та населення у перевезеннях, а також підвищення
ефективності роботи транспорту.
Для вирішення вищезгаданих задач при взаємодії різних
видів транспорту необхідним є:
- обгрунтування оптимальних пропорцій розвитку усіх видів
транспорту, і головне, підтримка їх на протязі усього періоду експлуатації;
- формування оптимальної мережі шляхів сполучення, вибір її
раціональної структури;
- нарощування пропускних та провізних можливостей шляхів
сполучення та загальнотранспортних вузлів;
- підвищення швидкості потягів, суден, літаків;
- удосконалення режимів взаємодії різних видів транспорту, структури
парку рухомого складу та системи управління.
Так, із поняттям «транспорт» невід’ємно пов’язані такі поняття, як
«транспортна мережа» та «транспортний процес». Дамо їх визначення.

10
 Транспортним процесом перевезення вантажів називають підготовку
вантажу до перевезення, подачу рухомого складу, навантаження, оформлення
перевізних документів, власне перевезення, вивантаження та передача
вантажу споживачеві.
Подача пасажирського рухомого складу до місця посадки пасажирів,
забезпечення зручної посадки людей, організація виходу пасажирів з рухомого
складу по закінченню поїздки – ці операції складають транспортний процес
перевезення пасажирів.
Основою організації процесу перевезень є документація, яка визначає
порядок виконання, координацію та взаємодію різних видів транспорту, а
також правила та технологію перевезень на окремих його видах.
Велике значення у виконанні перевезень мають складові елементи
транспортного процесу, а саме:
По-перше, транспортно-експедиційні операції, до яких відносять
прийняття, упаковку, маркування, видачу вантажів представникові
перевізника; короткочасне їх зберігання на проміжних складах; оформлення
різного роду платежів; передачу вантажу з одного виду транспорту на інший;
видачу вантажу вантажоотримувачеві.
По-друге, навантажувально-розвантажувальні операції, до яких
відносять навантаження вантажу на транспортний засіб, його вивантаження,
закріплення, замір, оформлення документів.
Показники роботи транспортної мережі. Сукупність усіх шляхів
сполучення всіх видів транспорту, що пов’язують населені пункти країни або
окремого регіону (міста), називають транспортною мережею. Вона
характеризує рівень потенційного транспортного обслуговування окремої
території та потужність транспорту.
Відомо, що перевезення вантажів та пасажирів у містах та населених
пунктах виконується за транспортною мережею.
До показників роботи транспортної мережі міста чи будь-якого окремо
взятого регіону відносять такі.
Щільністю транспортної мережі називають відстань шляхів
сполучення, що припадають на одну тисячу квадратних кілометрів площі
країни. Щільність транспортної мережі є величиною нерівномірною. Вона
визначається за видами транспорту (щільність мережі автомобільних доріг,
щільність мережі залізничних ліній і т.і.).
Для транспортної мережі України харктерною є висока ступінь
використання шляхів сполучення, яка оцінюється вантажонапруженістю (або
пасажиронапруженістю) – це транспортна робота (в т/км або в пас./км), що
припадає на 1 км мережі доріг.
Середня відстань доставки вантажу є також одним із важливих
показників роботи транспорту на транспортній мережі.
11
 У табл. 1 наведено деякі дані про середні відстані перевезень та строки
доставки вантажів різними видами транспорту.

Таблиця 1
Дані про середні відстані та строки доставки вантажів
Відстань
Вид Строки доставки,
перевезень,
транспорту доба
км
Залізничний 800,0 4
Морський 3600,0 9
Річковий 450,0 7
Автомобільний 17,0 1
Нафтопровідний 1840,0 7
Повітряний 1300,0 біля 1 доби

В залежності від відстані перевезень та швидкості руху змінюються і

строки доставки вантажів, витрати часу на переміщення пасажирів.
Важливим показником роботи усіх видів транспорту є швидкість
доставки вантажу (при виконанні перевезень пасажирів – швидкість
сполучення).
Швидкість доставки або швидкість сполучення – це середня
швидкість руху вантажів або пасажирів від місця відправлення до місця
призначення, яка враховує усі проміжні простої та зупинки.
Технічна швидкість – це середня швидкість рухомого складу на
протязі його руху.
Середньодобовий пробіг з вантажем (пасажирами) – це число
кілометрів, що припадає на кожну добу корисної роботи одиниці рухомого
складу.
Ступінь використання вантажопідйомності (пасажиромісткості)
показує інтенсивність використання транспортних засобів при виконанні
перевезень.
Час оберту рухомого складу, тобто кількість годин або діб, необхідних
для завершення циклу транспортного процесу, характеризує ступінь
ефективності організації та використання транспортних засобів.

12
 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Які види транспорту, складають транспортну систему України?

2. Які характерні особливості роботи залізничного та автомобільного
транспорту?
3. Які характерні особливості роботи річкового та морського
транспорту?
4. Які характерні особливості роботи трубопровідного та повітряного
транспорту?
5. Що таке транспортна мережа міста?
6. Дайте характеристику показникам, що характеризують транспортну
мережу міста.

13
 ТЕМА 2. ПІДПРИЄМСТВА АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ
В УМОВАХ РИНКУ
Лекція 2

2.1 Визначення, цілі та напрями діяльності підприємства

На всіх етапах розвитку економіки основною ланкою є підприємство.

Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається
виробленою продукцією, отриманим прибутком, який залишається в його
користуванні після сплати податків та інших обов‘язкових платежів.
В ринкових умовах ключовою фігурою виступає підприємець. Поняття
«підприємець» близьке такому економічному поняттю, як «господар». Адже
господар – не лише той, хто не розтратить своє майно, а й той, хто намагається
його примножити, заради цього сам займається підприємницькою діяльністю
або доручає цю справу іншому. Збіг понять «власник» й «підприємець»
характерний передусім для дрібної підприємницької діяльності, тобто для
малого бізнесу. У великому виробництві, як правило, відбувається
диференціація власників і підприємців. Керівник підприємства, що виконує
підприємницькі функції, може й не бути власником.
Статус підприємця отримується після державної реєстрації
підприємства. Суб’єктом підприємницької діяльності може бути як окремий
громадянин, так і об’єднання громадян. Отже, підприємство – це самостійний
господарюючий суб’єкт, створений підприємцем або об’єднанням підприємців
для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою
задоволення суспільних потреб і отримання прибутку. Організації з
підприємницькою діяльністю є підприємствами.
Суспільство для забезпечення нормального (комфортного) рівня своєї
життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. Для цього люди
створюють організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу
місію (реалізують програму або мету) і діють на основі певних правил і
процедур. Проте мета й характер діяльності організацій різні. За цією ознакою
їх поділяють на дві групи:
1) підприємницькі (комерційні), що функціонують за рахунок власних
коштів;
2) непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується
фінансуванням держави.
Кожне підприємство має історично сформовану, конкретну назву –
завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє, тощо; може
включати декілька виробничих одиниць – заводів або фабрик (комбінат,

14
виробниче об’єднання). У більшості країн такі виробничі одиниці називаються
фірмами, під якими розуміють підприємства, що здійснюють господарську
діяльність в галузях промисловості, будівництва, сільського господарства,
транспорту, торгівлі з метою одержання прибутку. Фірмове найменування, як
правило, включає ім’я та прізвище одного чи кількох власників фірми,
відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання.
В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменування фірм.
Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США – корпорацій, країнах
континентальної Європи – товариств.

2.2 Поняття підприємства як організаційно-відокремленої

та економічно-самостійної первинної ланки виробничої сфери

За Господарським кодексом України підприємство – це самостійна,

ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що
здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення
економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За С.Ф. Покропивним (проф. КНЕУ) підприємство – організаційно
відокремлена та економічно самостійна первинна ланка сфери народного
господарства, яка виготовляє продукцію (виконує роботу або надає послуги).
Підприємницька діяльність або підприємництво – це ініціативна,
самостійна діяльність, заснована на розвитку особистісних чинників,
розширенні знань про свої можливості, спрямована на досягнення найкращого
результату в господарській діяльності, на отримання економічної вигоди, яка
здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами і
потребує прогресивних способів, прийомів, методів ведення господарської
діяльності (І.В. Тирпак, В.І. Тирпак, С.А. Жуков (ЗакДУ)).
Кожне підприємство (фірма) є юридичною особою, має свою систему
обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку,
печатку з власною назвою, а також може мати товарний (фірмовий) знак
(марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких.

2.3 Місія і множинні цілі підприємств. Головні напрями

діяльності підприємства
Для ефективного господарювання визначаються цілі створення та
функціонування підприємства. Генеральну (головну) мету підприємства, тобто
чітко окреслену причину його існування, заведено називати місією.

15
Здебільшого місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції
(послуг) для задоволення потреб ринку і одержання прибутку.
На основі загальної місії підприємства формулюються і
загальнофірмові цілі, які мають відповідати вимогам:
- мають бути конкретними і піддаватися вимірюванню;
- мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти
прогнозування проміжки часу. Довготермінова мета прогнозується на п’ять
років, короткотермінова – в межах одного року.
- мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності
його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють негативні
наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно
господарювати, зменшення рівня їхньої мотивації, погіршання показників
інноваційної, виробничої та соціальної діяльності підприємства, зниження
конкурентоспроможності його продукції на ринку;
- множинні цілі повинні бути взаємно підтримуючими. Інше може
привести до виникнення конфлікту між підрозділами підприємства;
- мають бути чітко сформульовані для кожного виду діяльності фірми.
Загалом цілі підприємства є значущою частиною стратегічного
планування у тому разі, коли їх правильно сформульовано та ефективно
систематизовано, а також достатньо про них інформовано персонал.
У практиці господарювання кожне підприємство здійснює багато
конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об’єднати
в окремі головні напрямки (рис. 2.1).

Виробнича Ко
н а іяльність дія мерц
а цій ст ь д льн ій
в і іст на
но льн ь
ія
в н
арі І

Пі
д

сл сер
тов я

япр віс
ринкувченн

Головні
одаж

напрямки
Ви

діяльності
ний

Економічна Соціальна
діяльність діяльність

Рис. 2.1. Головні напрямки діяльності виробничих підприємств

1. Вивчення ринку (ситуаційний аналіз) – це комплексне дослідження

ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог

16
покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу,
зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.
2. Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для
обґрунтування інноваційної діяльності підприємства на перспективний період.
Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну й
конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних,
організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на
найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.
3. Виробнича діяльність підприємства, її організація та оперативне
регулювання складається із сукупності постійно здійснюваних заходів:
1) обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і
асортименту відповідно до потреб ринку;
2) формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного
виду продукції, узгоджених з виробничими можливостями підприємства;
3) збалансування виробничої потужності та програми випуску
продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду;
4) забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами;
5) розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних
графіків випуску продукції.
4. Ефективність інноваційно-виробничих процесів визначається рівнем
комерційної діяльності, значущість якої за умов ринку зростає. Необхідною
умовою досягнення бажаного рівня комерційної діяльності є дійова реклама,
організація збуту продукції, належне стимулювання всіх.
5. Післяпродажний сервіс товарів (машин і устаткування, автомобілів,
комп’ютерної, розмножувальної, медичної, побутової техніки, виробів
виробничо-технічного і споживчого призначення) є важливим напрямком
діяльності підприємства який завершує цикл відтворювального процесу.
До інтегрованого напрямку належить економічна діяльність
підприємства, яка включає: стратегічне та поточне планування, облік і
звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення
виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо.
Велике значення має соціальна діяльність підприємства, оскільки
вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів
діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної),
результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної
підготовки і компетентності всіх категорій працівників, дієвості мотивацій,
підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу.
Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і
найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства за умов
соціально орієнтованої ринкової економіки.

17
 2.4 Ринок транспортних послуг вантажними автомобілями,
автобусами, пасажирськими таксі

Ринок транспортних послуг в останні роки перетерпів значні зміни.

Децентралізація керування цією областю економічної діяльності, повсюдна
приватизація майна, що належало раніше державним транспортним
підприємствам, привели до того, що з’явилася величезна кількість
транспортних компаній і приватних перевізників, що найчастіше в силу
економічних і технічних причин не здатні грамотно і безпечно організувати
роботу автотранспорту. У сполученні зі частковим спадом
вантажоутворюючих можливостей вітчизняної економіки в останні роки, а
також привабливістю транспортної галузі для вільного приватного капіталу це
привело до істотного надлишку транспортних потужностей у країні. Нерідко в
цій галузі економіки процвітають хаос, демпінг, необов’язковість і навіть
прямий обман. Велика частина транспортників, так само як і замовників, як і
раніше віддає перевагу експедиторським компаніям, яких, як офіційно
зареєстрованих, так і «нелегалів», на ринку більш ніж досить.
Для замовника (власника вантажу) головне:
- оперативний пошук побіжного транспорту по відповідному напрямку;
- гарантія своєчасної доставки вантажу;
- гарантія цілісності вантажу;
- вартість перевезення;
- імідж компанії на ринку вантажоперевезень.
Для перевізника (власника транспорту) відповідно (головне):
- оперативний пошук необхідного вантажу;
- вартість перевезення;
- мінімальний простій;
- повне завантаження транспортного засобу;
- мінімізація неодружених пробігів (а ще краще, їхня повна відсутність);
платоспроможність замовника.
Але, на жаль, діяльність навіть великих експедиторських фірм
організована сьогодні на недостатньо високому рівні. Не кожна з них, на
думку експертів транспортного ринку, сьогодні здатна забезпечити якісний
експедиторський сервіс одночасно, як з будь-якого регіону СНД, так і при
експортно-імпортних операціях, необхідний для здійснення перевезень у
масштабах точно обговореного замовником часу.

18
 2.5 Характеристика підприємств автомобільного транспорту,
продукція транспорту та послуги автотранспортних
підприємств

Автомобільний транспорт у цілому задовольняє потреби національної

економіки та населення у перевезеннях, однак структура парку автобусів та
вантажних автомобілів є недосконалою, більшість транспортних засобів за
своєю конструкцією, пасажиромісткістю, вантажністю, типами кузова, класом
комфортності, видами та питомими витратами палива, екологічними
показниками не відповідають сучасним вимогам.
Оновлення парку рухомого складу автомобільного транспорту
відбувається повільними темпами – майже 70 % рухомого складу є технічно
та/або морально застарілими, а 50 % автобусів експлуатуються більш як
10 років.
Перехід економіки України на ринкові умови господарювання і швидка
приватизація підприємств істотним чином змінили систему перевізного
процесу. Сьогодні автотранспортні підприємства працюють в умовах
відсутності централізованих замовлень, що викликає визначену нестабільність
формування обсягів їх послуг протягом запланованого періоду часу.
Результатом є невпевненість підприємств в досягненні позитивних результатів
від їх виробничо-господарської діяльності, зростає ризик їх стійкого
функціонування на конкурентному ринку. Є невпевненість підприємств в
досягненні позитивних результатів від їх виробничо-господарської діяльності.
Нерозв’язаною залишається проблема компенсації втрат доходів
автомобільних перевізників у зв’язку з перевезенням пільгових категорій
громадян та перевезень за регульованими тарифами, оскільки неможливо
визначити реальний обсяг доходів автомобільних перевізників.
Недосконалою є система організації міжнародних перевезень
пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, зокрема механізм
перетинання державного кордону, розмитнення вантажу та отримання віз
водіями транспортних засобів.
Автомобільний транспорт – галузь, яка покликана задовольняти
потреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях та інших
послугах автомобільного транспорту і включає суб’єктів підприємницької
діяльності усіх форм власності, які забезпечують перевезення пасажирів,
вантажів, експедиційне і технічне обслуговування та ремонт транспортних
засобів, підготовку кадрів та здійснюють інші види діяльності, пов’язані із
своєчасним і повним задоволенням потреб населення і суспільного
виробництва в перевезеннях.
Автомобіль – колісний транспортний засіб, який приводиться в рух
джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху
19
безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи)
вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт;
Перевізник – суб’єкт підприємницької діяльності, який здійснює
автомобільні перевезення пасажирів чи вантажів на комерційній основі.
Термін «автомобільні перевезення» означає будь-яке переміщення
дорогами, що відкриті для загального користування, навантаженого чи не
навантаженого, з пасажирами чи без, транспортного засобу, який
використовується для перевезення пасажирів або вантажів.
Основним законом, який визначає види й організацію автоперевезень, є
Закон «Про автомобільний транспорт». Згідно із ним автотранспортні послуги
поділяються на:
- пасажирські;
- вантажні;
- вантажно-пасажирські.
Послуги пасажирського автомобільного транспорту загального
користування поділяються на автобусні і таксі.
Автобус – транспортний засіб, який за своєю конструкцією та
обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для
сидіння більше ніж дев’ять з місцем водія включно.
Автобусні перевезення – це переміщення людей і багажу за допомогою
автомобільного транспортного засобу, у якому кількість посадкових місць
більше дев’яти (враховуючи місце водія).
Маршрутні таксі здійснюють перевезення пасажирів з обов’язковим
наданням їм місць для сидіння і з висадкою і посадкою пасажирів за їхньою
вимогою. Незважаючи на те, що в назві присутнє слово «таксі», перевезення
пасажирів маршрутними таксі відносяться до автобусних перевезень.
Визначальним фактором у даному випадку є кількість місць для сидіння
(дев’ять і більше) і те, що перевезення здійснюються за заздалегідь
наміченими маршрутами і не в індивідуальному порядку.
Автобусні перевезення пасажирів здійснюються у двох режимах:
1.Звичайному – рух за маршрутом здійснюється з усіма зупинками,
передбаченими розкладом;
2.Експрес – рух за маршрутом здійснюється зі скороченням кількості
зупинок і часу перевезення.
Перевезення таксі – це перевезення пасажирів і їхнього багажу в
індивідуальному порядку на легковому автомобілі, число місць для сидіння в
якому менше дев’яти.
Вантажний автомобіль – автомобіль, який за своєю конструкцією та
обладнанням призначений для перевезення вантажів;

20
 Вантажні перевезення автомобільним транспортом спеціального
призначення здійснюються перевізниками за замовленням власників вантажу
чи уповноважених ними осіб.
Вантажно-пасажирські перевезення – це перевезення пасажирів з
вантажем вантажно-пасажирськими автомобілями.
За місцем надання автопослуги можна розділити на:
- внутрішні;
- міжнародні.
Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального
користування поділяються на:
- міські – за маршрутами у межах території населеного пункту;
- приміські – за маршрутами довжиною до 50 кілометрів, не залежно
від адміністративно-територіального поділу маршрутів;
- міжміські (усередині області і міжобласні) – маршрути, довжина
яких перевищує 50 кілометрів.
Необхідно виділити перевезення, які здійснюються на замовлення, і
туристичні.
Перевезення на замовлення – це перевезення на погоджених
перевізником і замовником умовах за визначеним сторонами договору
маршрутом.
Туристичні перевезення – це нерегулярні перевезення пасажирів за
заздалегідь визначеними маршрутами з туристичною метою.
Пасажирському перевізнику, який здійснює туристичні перевезення чи
перевезення пасажирів за замовленням, забороняється здійснювати посадку
пасажирів у пунктах, установлених для посадки пасажирів на автобусних
маршрутах загального користування.
Отже, транспорт є сполучною ланкою економіки, галуззю виробничої
інфраструктури. За його допомогою задовольняються потреби у перевезеннях
суспільного виробництва держави, а також її населення.
Розвиток народного господарства та життя людей взагалі не можливо
уявити без засобів переміщення. Роль транспорту полягає в наданні
специфічних послуг, пов’язаних із переміщення товару або людини в
просторі.
Підприємства транспорту та інші пасажирські перевізники надають
послуги на підставі державних контрактів, державних замовлень і договорів
про перевезення пасажирів з урахуванням економічної ефективності провізних
можливостей транспорту.
Не допускаються до перевезення пасажирським автомобільним
транспортом загального користування:

21
 • вантажі з вибуховими, отруйними, вогненебезпечними, їдкими,
сморідними, наркотичними та іншими небезпечними речовинами, а також ті,
що можуть забруднити транспортний засіб, одяг пасажирів;
• зброя, крім випадків, передбачених законодавством;
• тварини, крім обумовлених цими Правилами випадків.
Пасажирські перевізники, водії та особи, діяльність яких пов’язана з
наданням транспортних послуг, повинні мати відповідні знання в обсязі, що
визначається Мінтрансом. Транспортні засоби повинні відповідати вимогам
безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний
сертифікат, бути в належному технічному і санітарному стані та
укомплектовані відповідно до вимог Правил дорожнього руху.
Під час довготривалих перевезень розклад руху автобуса повинен
складатися таким чином, щоб на проміжних пунктах маршруту пасажири
могли забезпечуватися доброякісною питною водою, харчуванням та
одержувати можливість задоволення інших біологічних потреб. Умови і
порядок страхування пасажирів та вантажу визначаються законодавством.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Як Ви розумієте поняття «підприємець» і «власник»?

2. Дайте визначення термінів «підприємство» і «підприємницька
діяльність».
3. Які вимоги ставляться до формування цілей підприємства?
4. Охарактеризуйте напрямки діяльності підприємств. (рис. 2.1)
5. Які юридичні документи регулюють підприємницьку діяльність?
6. Охарактеризуйте основні положення Господарського кодексу
України.
7. Для чого потрібний засновницький договір?
8. Що таке статут підприємства і положення організації?
9. Визначте роль колективного договору в підприємництві.
10. Що таке статутний капітал і для чого він потрібний?
11. На підставі яких документів підприємства транспорту та інші
пасажирські перевізники надають свої послуги?
12. Які вантажі не допускаються до перевезення пасажирським
автомобільним транспортом загального користування?

22
Лекція 3

2.6 Ринок транспортних послуг вантажними автомобілями,

автобусами, пасажирськими таксі

Ринок транспортних послуг в останні роки перетерпів значні зміни.

Децентралізація керування цією областю економічної діяльності, повсюдна
приватизація майна, що належало раніше державним транспортним
підприємствам, привели до того, що з'явилася величезна кількість
транспортних компаній і приватних перевізників, що найчастіше в силу
економічних і технічних причин не здатні грамотно і безпечно організувати
роботу автотранспорту. У сполученні зі частковим спадом
вантажоутворюючих можливостей вітчизняної економіки в останні роки, а
також привабливістю транспортної галузі для вільного приватного капіталу це
привело до істотного надлишку транспортних потужностей у країні. Нерідко в
цій галузі економіки процвітають хаос, демпінг, необов'язковість і навіть
прямий обман. Велика частина транспортників, так само як і замовників, як і
раніше віддає перевагу експедиторським компаніям, яких, як офіційно
зареєстрованих, так і "нелегалів", на ринку більш ніж досить.
Для замовника (власника вантажу) головне:
- оперативний пошук побіжного транспорту по відповідному напрямку;
- гарантія своєчасної доставки вантажу;
- гарантія цілісності вантажу;
- вартість перевезення;
- імідж компанії на ринку вантажоперевезень.
Для перевізника (власника транспорту) відповідно (головне):
- оперативний пошук необхідного вантажу;
- вартість перевезення;
- мінімальний простій;
- повне завантаження транспортного засобу;
- мінімізація неодружених пробігів (а ще краще, їхня повна відсутність);
платоспроможність замовника.
Але, на жаль, діяльність навіть великих експедиторських фірм
організована сьогодні на недостатньо високому рівні. Не кожна з них, на
думку експертів транспортного ринку, сьогодні здатна забезпечити якісний
експедиторський сервіс одночасно, як з будь-якого регіону СНД, так і при
експортно-імпортних операціях, необхідний для здійснення перевезень у
масштабах точно обговореного замовником часу.

23
 2.7 Характеристика підприємств автомобільного транспорту,
продукція транспорту та послуги автотранспортних
підприємств

Автомобільний транспорт у цілому задовольняє потреби національної

економіки та населення у перевезеннях, однак структура парку автобусів та
вантажних автомобілів є недосконалою, більшість транспортних засобів за
своєю конструкцією, пасажиромісткістю, вантажністю, типами кузова, класом
комфортності, видами та питомими витратами палива, екологічними
показниками не відповідають сучасним вимогам.
Оновлення парку рухомого складу автомобільного транспорту
відбувається повільними темпами – майже 70 % рухомого складу є технічно
та/або морально застарілими, а 50 % автобусів експлуатуються більш як 10
років.
Перехід економіки України на ринкові умови господарювання і швидка
приватизація підприємств істотним чином змінили систему перевізного
процесу. Сьогодні автотранспортні підприємства працюють в умовах
відсутності централізованих замовлень, що викликає визначену нестабільність
формування обсягів їх послуг протягом запланованого періоду часу.
Результатом є невпевненість підприємств в досягненні позитивних результатів
від їх виробничо-господарської діяльності, зростає ризик їх стійкого
функціонування на конкурентному ринку. Є невпевненість підприємств в
досягненні позитивних результатів від їх виробничо-господарської діяльності.
Нерозв’язаною залишається проблема компенсації втрат доходів
автомобільних перевізників у зв’язку з перевезенням пільгових категорій
громадян та перевезень за регульованими тарифами, оскільки неможливо
визначити реальний обсяг доходів автомобільних перевізників.
Недосконалою є система організації міжнародних перевезень
пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, зокрема механізм
перетинання державного кордону, розмитнення вантажу та отримання віз
водіями транспортних засобів.
Автомобільний транспорт - галузь, яка покликана задовольняти
потреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях та інших
послугах автомобільного транспорту і включає суб'єктів підприємницької
діяльності усіх форм власності, які забезпечують перевезення пасажирів,
вантажів, експедиційне і технічне обслуговування та ремонт транспортних
засобів, підготовку кадрів та здійснюють інші види діяльності, пов'язані із
своєчасним і повним задоволенням потреб населення і суспільного
виробництва в перевезеннях.
Автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух
джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху
24
безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи)
вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт;
Перевізник - суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює
автомобільні перевезення пасажирів чи вантажів на комерційній основі.
Термін "автомобільні перевезення" означає будь-яке переміщення
дорогами, що відкриті для загального користування, навантаженого чи не
навантаженого, з пасажирами чи без, транспортного засобу, який
використовується для перевезення пасажирів або вантажів[17].
Основним законом, який визначає види й організацію автоперевезень, є
Закон Про автомобільний транспорт. Згідно із ним автотранспортні послуги
поділяються на:
- пасажирські;
- вантажні;
- вантажно-пасажирські.
Послуги пасажирського автомобільного транспорту загального
користування поділяються на автобусні і таксі.
Автобус - транспортний засіб, який за своєю конструкцією та
обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для
сидіння більше ніж дев'ять з місцем водія включно.
Автобусні перевезення - це переміщення людей і багажу за допомогою
автомобільного транспортного засобу, у якому кількість посадкових місць
більше дев'яти (враховуючи місце водія).
Маршрутні таксі здійснюють перевезення пасажирів з обов'язковим
наданням їм місць для сидіння і з висадкою і посадкою пасажирів за їхньою
вимогою. Незважаючи на те, що в назві присутнє слово «таксі», перевезення
пасажирів маршрутними таксі відносяться до автобусних перевезень.
Визначальним фактором у даному випадку є кількість місць для сидіння
(дев'ять і більше) і те, що перевезення здійснюються за заздалегідь
наміченими маршрутами і не в індивідуальному порядку.
Автобусні перевезення пасажирів здійснюються у двох режимах:
1. Звичайному - рух за маршрутом здійснюється з усіма зупинками,
передбаченими розкладом;
2. Експрес - рух за маршрутом здійснюється зі скороченням кількості
зупинок і часу перевезення.
Перевезення таксі - це перевезення пасажирів і їхнього багажу в
індивідуальному порядку на легковому автомобілі, число місць для сидіння в
якому менше дев'яти.
Вантажний автомобіль – автомобіль, який за своєю конструкцією та
обладнанням призначений для перевезення вантажів.

25
 Вантажні перевезення автомобільним транспортом спеціального
призначення здійснюються перевізниками за замовленням власників вантажу
чи уповноважених ними осіб.
Вантажно-пасажирські перевезення - це перевезення пасажирів з
вантажем вантажно-пасажирськими автомобілями.
За місцем надання автопослуги можна розділити на:
- внутрішні;
- міжнародні.
Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального
користування поділяються на:
- міські – за маршрутами у межах території населеного пункту;
-приміські – за маршрутами довжиною до 50 кілометрів, не залежно від
адміністративно-територіального поділу маршрутів;
-міжміські (усередині області і міжобласні) - маршрути, довжина яких
перевищує 50 кілометрів.
Необхідно виділити перевезення, які здійснюються на замовлення, і
туристичні.
Перевезення на замовлення – це перевезення на погоджених
перевізником і замовником умовах за визначеним сторонами договору
маршрутом.
Туристичні перевезення – це нерегулярні перевезення пасажирів за
заздалегідь визначеними маршрутами з туристичною метою.
Пасажирському перевізнику, який здійснює туристичні перевезення чи
перевезення пасажирів за замовленням, забороняється здійснювати посадку
пасажирів у пунктах, установлених для посадки пасажирів на автобусних
маршрутах загального користування.
Отже, транспорт є сполучною ланкою економіки, галуззю виробничої
інфраструктури. За його допомогою задовольняються потреби у перевезеннях
суспільного виробництва держави, а також її населення.
Розвиток народного господарства та життя людей взагалі не можливо
уявити без засобів переміщення. Роль транспорту полягає в наданні
специфічних послуг, пов’язаних із переміщення товару або людини в
просторі.
Підприємства транспорту та інші пасажирські перевізники надають
послуги на підставі державних контрактів, державних замовлень і договорів
про перевезення пасажирів з урахуванням економічної ефективності провізних
можливостей транспорту.
Не допускаються до перевезення пасажирським автомобільним
транспортом загального користування:

26
 • вантажі з вибуховими, отруйними, вогненебезпечними, їдкими,
сморідними, наркотичними та іншими небезпечними речовинами, а також ті,
що можуть забруднити транспортний засіб, одяг пасажирів;
• зброя, крім випадків, передбачених законодавством;
• тварини, крім обумовлених цими Правилами випадків.
Пасажирські перевізники, водії та особи, діяльність яких пов’язана з
наданням транспортних послуг, повинні мати відповідні знання в обсязі, що
визначається Мінтрансом. Транспортні засоби повинні відповідати вимогам
безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний
сертифікат, бути в належному технічному і санітарному стані та
укомплектовані відповідно до вимог Правил дорожнього руху.
Під час довготривалих перевезень розклад руху автобуса повинен
складатися таким чином, щоб на проміжних пунктах маршруту пасажири
могли забезпечуватися доброякісною питною водою, харчуванням та
одержувати можливість задоволення інших біологічних потреб. Умови і
порядок страхування пасажирів та вантажу визначаються законодавством.

Домашнє завдання:
(самостійна робота студента)
1. Правові основи створення та функціонування автотранспортних
підприємств. (1 година)

Лекція 4

2.8 Види підприємств автомобільного транспорту за формами

власності, правовими і формою господарювання і в залежності
від кількості працюючих

Згідно з теорією господарського права України основним суб’єктом

правовідносин є підприємство. Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу
України підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений
компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування
або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб
шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної,
торговельної та іншої господарської діяльності. Підприємства можуть
створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної
господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше,
27
діє на основі статуту. Підприємство не повинно мати у своєму складі інших
юридичних осіб. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене
майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм
найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємства в Україні можна
класифікувати за різними підставами:
1. Залежно від форми власності, на якій вони засновані, вони
поділяються на:
- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності
громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи), наприклад,
селянське (фермерське) господарство;
- підприємство, що діє на основі колективної власності
(підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне
підприємство, що діє на основі колективної власності засновника
(засновників), наприклад, виробничі кооперативи, підприємства споживчої
кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій та ін.);
- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності
територіальної громади;
- державне підприємство, що діє на основі державної власності;
- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі
об'єднання майна різних форм власності).
У разі якщо у статутному фонді підприємства іноземні інвестиції
становлять не менше як 10 %, воно визнається підприємством з іноземними
інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземні інвестиції
становлять 100 %, вважається іноземним підприємством.
2. Залежно від способу утворення (заснування) та формування
статутного фонду на:
- унітарні – створюються одним засновником, наприклад, державні,
комунальні підприємства, засновані на власності об'єднання громадян,
релігійної організації або на приватній власності засновника; існують:
1) державні комерційні підприємства (діють на основі статуту за
принципами підприємництва і несуть відповідальність за наслідки своєї
діяльності усім належним йому на правах господарського відання майном);
2) державні казенні підприємства (створюються за рішенням
Кабінету Міністрів України у галузях народного господарства), у яких:
• законом дозволено здійснення господарської діяльності лише
державним підприємствам;
• основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт, послуг)
виступає держава;
• за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція
товаровиробників чи споживачів;

28
 • переважаючим (понад 50 %) є виробництво суспільно необхідної
продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, як
правило, не може бути рентабельним;
• приватизацію майнових комплексів державних підприємств
заборонено законом);
3) комунальні комерційні підприємства (утворюються компетентним
органом місцевого самоврядування, майно закріплюється на праві повного
господарського відання);
4) комунальні некомерційні підприємства (майно закріплюється на
праві оперативного управління);
- корпоративні – утворюються двома або більше засновниками,
наприклад, кооперативні підприємства або такі, що створюються у формі
господарського товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані
на приватній власності двох або більше осіб.
3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового прибутку від
реалізації продукції протягом року підприємства поділяються на:
• малі (середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий)
рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового прибутку за цей період не
перевищує суми понад 70 млн. грн.);
• великі (середньооблікова кількість працюючих перевищує 250 осіб, а
обсяг валового прибутку на рік перевищує суму, понад 100 млн. грн.);
• середні (усі інші підприємства).
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення
та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких
підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування
в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не
мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них,
затвердженого підприємством.
Термін «створення» – це врегульовані правом умови фактичного
виникнення та легітимації підприємства у статусі правового господарюючого
суб'єкта, суб'єкта права.
Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням:
* власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу;
* шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу,
перетворення) діючого суб'єкта господарювання;
* шляхом примусового поділу діючого суб'єкта господарювання за
розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-
конкурентного законодавства України.
Установчими документами підприємства називається комплект
документів установленої законом форми, згідно з якими підприємство виникає
та діє як суб'єкт права. Установчими документами суб'єкта господарювання
29
згідно зі ст. 57 Господарського кодексу України є рішення про його утворення
або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут
(положення) суб'єкта господарювання.
У засновницькому договорі визначаються зобов'язання учасників
створити суб'єкт господарювання, визначають порядок їх спільної діяльності
щодо його створення, умови передання йому свого майна, порядок
розподілення доходів і збитків, управління діяльністю суб'єкта
господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження
нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які
передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації
відповідно до закону.
Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його
найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок
утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу доходів і збитків,
органи управління і контролю, їх компетенцію, умови реорганізації та
ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості.
Положенням визначається господарська компетенція органів
державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб’єктів у
випадках, визначених законом.
Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів
визначені ст. 59 Господарського кодексу України. У разі банкрутства
підприємства правовідносини припинення регулюються Законом України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом».
Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом:
• реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення);
• ліквідації:
√ за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за
рішенням інших осіб – засновників суб'єкта господарювання чи їх
правонаступників, а також за рішенням суду;
√ у зв'язку із закінченням строку, на який воно створювалося, чи у разі
досягнення мети, заради якої його було створено;
√ у разі визнання його в установленому порядку банкрутом;
√ у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених
законом.
Скасування державної реєстрації позбавляє підприємство статусу
юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру.
Підприємство вважається ліквідованим із дня внесення до державного реєстру
запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після
затвердження ліквідаційного балансу. Ліквідація підприємства здійснюється
ліквідаційною комісією, яка утворюється власником майна суб'єкта
30
господарювання чи його представниками. Орган, який прийняв рішення про
ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки
проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не
може бути меншим ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.
Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію
підприємства, розміщає у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр»
та/або в іншому офіційному друкованому виданні органу державної влади чи
органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта
господарювання повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки
заявлення кредиторами претензій, а відомих кредиторів повідомляє
персонально у письмовій формі. Одночасно ліквідаційна комісія вживає
необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості підприємства,
яке ліквідується,та виявлення вимог кредиторів, із письмовим повідомленням
кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія
оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і
розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його
власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Претензії
кредиторів до підприємства, що ліквідується, задовольняються з майна цього
суб'єкта, якщо інше не передбачено Господарським кодексом та іншими
законами. Однак майна для задоволення претензій усіх кредиторів може не
вистачити (презумпція недостатності майна), тому діє загальне правило
черговості задоволення боргів підприємством-боржником, що ліквідується.
Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно
до закону. Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта
господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх
заявники у місячний термін після одержання повідомлення про повне або
часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а
також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено,
вважаються погашеними. Майно, що залишилося після задоволення претензій
кредиторів, використовується за вказівкою власника. Підприємства мають
право об'єднуватися у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Такі
групи підприємств, які визначаються в теорії господарського права як
господарські об'єднання.

31
Лекція 5

2.9 Добровільні та інституційні об’єднання підприємств

(організацій). Об’єднання обумовленістю та економічно-
соціальна доцільність різних за принципами і цілями об’єднань
підприємств та організацій виробничої і невиробничої сфери

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і

функціонувати два типи об’єднань підприємств та організацій (інтеграційних
утворень): 1) добровільні; 2) інституціональні. Підприємства (організації,
фірми) мають право на добровільних засадах об’єднувати свою науково-
технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не
суперечить чинному антимонопольному законодавству. Як свідчить світовий і
вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства
та інші первинні суб’єкти господарювання можуть створювати різні за
принципами й цілями добровільні об’єднання (рис. 2.1):
1) асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств
(фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації
господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та
комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);
2) корпорації – договірні об’єднання суб’єктів господарювання на
засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних
інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого
регулювання діяльності кожного з учасників;
3) консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового й
банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення
спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму
можуть бути державні і приватні фірми, а також окремі держави (наприклад
Міжнародний консорціум супутникового зв’язку);
4) концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що
характеризується єдністю власності й контролю; об’єднання відбувається
найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує
підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт,
торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення
концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність,
підпорядковуючись потужним фінансовим структурам;
5) картелі – договірне об’єднання підприємств однієї галузі для
здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту продукції;

32
 Асоціації Корпорації

Консорціуми

Концерни

Добровільні об’єднання
підприємств та організацій
Картелі
(синдикати)

Трести

Холдинги Фінансові
(холдингові (промислово-
компанії) фінансові)
групи

Рис. 2.1 Форми добровільних об’єднань підприємств (фірм, компаній)

та організацій

6) синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної

угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний
спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання.
Також може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату.
Вони характерні для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;
7) трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше
належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.
При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську
самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності;
8) фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних
підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від
концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які
розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до
складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності;

33
 9) холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма
об’єднання капіталів – інтегроване товариство, що безпосередньо не
займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання
контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або
іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія
здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднувані у холдингу
суб’єкти мають юридичну і господарську самостійність, проте право
вирішення питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.
Нині основними формами добровільних об’єднань підприємств (фірм
організацій) дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові
(промислово-фінансові) групи.
В Україні поряд із добровільними створюються і функціонують так
звані інституціональні об’єднання, діяльність яких започатковується в
директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо
Кабінетом міністрів України. До таких належать виробничі, науково-
виробничі (науково-технічні), виробничо-торговельні та інші подібні
об’єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення
(проектування), продукування, реалізації та післяпродажного сервісного
обслуговування виробів тривалого використання. У народному господарстві
України функціонують потужні державні корпорації, створені на базі
колишніх вузькогалузевих міністерств (наприклад державна корпорація
«Укрбудматеріали»). Інституціональні міжгалузеві об’єднання підприємств та
організацій створюються і діють під різноманітними офіційними назвами в
агропромисловому комплексі, будівництві, житлово-комунальному господар-
стві та інших взаємозв’язаних секторах економіки України. До таких
інтеграційно-організаційних утворень застосовуються економічні методи
управління корпоративного характеру, які належним чином корелюють з
методами управління первинними ланками (підприємствами, фірмами,
компаніями) відповідних виробничо-господарських систем.
Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у
складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої,
наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та
соціальних завдань. Об'єднання підприємств є юридичною особою.
Відокремлюють наступні види об'єднань підприємств:
1. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можна
виділити:
• господарські об'єднання – об'єднання підприємств, утворені за
ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах
об'єднали свою господарську діяльність;
• державні чи комунальні господарські об'єднання – об'єднання
підприємств, утворені державними (комунальними) підприємствами за
34
рішенням Кабінету Міністрів України, міністерств, компетентних органів
місцевого самоврядування, як правило, у формі корпорацій або концернів,
незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).
2. Залежно від організаційно-правових форм існують такі види
об’єднань підприємств:
Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної
координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом
централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій,
розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних
виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних
ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників
асоціації. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність
підприємств – учасників асоціації.
Корпорація – договірне об'єднання, створене на основі поєднання
виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з
делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання
діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для
досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації
цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). У разі
досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерном – визнається статутне об'єднання підприємств, а також
інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи
учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і
виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та
іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх
повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з
органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники
концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за
рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації
державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної
перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними
договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. У
складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке
має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника
господарських відносин. Промислово-фінансова група не є юридичною
особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання. Порядок
утворення та інші питання діяльності промислово-фінансових груп
визначаються Законом України «Про промислово-фінансові групи».

35
 Холдингова компанія – суб'єкт господарювання, що володіє
контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств). Між
холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються
відносини контролю – підпорядкування. Чинне законодавство передбачає
можливість створення інших форм об'єднань інтересів підприємств (союзів,
спілок, асоціації, підприємців тощо), не передбачених у ст. 120
Господарського кодексу України.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Яке визначення підприємства дає законодавець?

2. Які види підприємств існують в Україні?
3. Дати характеристику правового статусу підприємства.
4. Які локальні нормативні акти називають установчими документами
підприємства?
5. Які відомості повинні включатися в установчі документи?
6. Розкрити порядок створення підприємства.
7. Які існують підстави припинення діяльності підприємства?
8. Які види господарських об'єднань передбачені діючим
законодавством?
9. Розкрийте порядок ліквідації підприємств.
10. У чому полягають особливості правового статусу промислово-
фінансових груп?

Лекція 6

2.10 Підприємництво як сучасна форма господарювання

Як відомо, у минулому виокремлювали землю, працю й капітал як

ключові чинники виробництва; нині до них додають новий чинник –
підприємницький потенціал. Це потенційна можливість максимально-
ефективного використання сукупності кадрових, матеріальних і
нематеріальних ресурсів. Формування й використання цього потенціалу – це
практично і є суттю поняття «підприємництво», яке заведено вважати
особливою сферою виробничо-господарської або іншої діяльності з метою
одержання певного зиску.

36
 Підприємництво – це ініціативно-самостійна господарсько-комерційна
діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на
одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на
власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи
– підприємця або юридичної особи – підприємства.
Основними функціями підприємницької діяльності є:
1) творча – генерування й активне використання новаторських ідей і
пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в
бізнесі (підприємництві);
2) ресурсна – формування і продуктивне використання власного
капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;
3) організаційно-супровідна – практична організація маркетингу,
виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ.
Підприємницька діяльність здійснюється без використання і з використанням
найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.
Важливо усвідомлювати, що підприємництво завжди має
здійснюватися за науково обґрунтованими принципами.
До цих принципів належать:
1) вільний вибір підприємницької діяльності;
2) залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і
майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й
розгортання такої діяльності;
3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників
ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари та послуги,
наймання працівників;
4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після
внесення обов’язкових платежів до відповідних бюджетів;
5) самостійне здійснення підприємцями – юридичними особами
зовнішньоекономічної діяльності.
Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з
альтернативним варіантом їхнього поєднання.
Класична модель підприємницької діяльності орієнтується на
найефективніше використання наявних ресурсів підприємства.
За такої моделі дії підприємця чітко окреслені:
- аналітична оцінка наявних ресурсів;
- виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети
діяльності;
- використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити
максимально ефективну віддачу від наявних фінансових,
матеріальних і нематеріальних ресурсів.

37
 Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання
переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і
соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Тому
практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку
послідовно здійснювану систему дій:
1) науково обґрунтоване формулювання головної підприємницької мети;
2) усебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку
альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї;
3) неупереджена порівняльна оцінка власних матеріально-фінансових
ресурсів і прогнозованих можливостей;
4) конструктивний пошук зовнішніх додаткових джерел відповідних
видів ресурсів (за потреби);
5) ґрунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у
відповідній ніші ринку;
6) практична реалізація завдань інноваційного характеру згідно з
прийнятою концепцією підприємницької діяльності.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення терміну «підприємництво» і зазначте його функції.

2. Назвіть принципи, на яких здійснюється підприємництво.
3. Охарактеризуйте класичну та інноваційну модель підприємництва.
4. Назвіть напрямки державної підтримки малого підприємництва.
5. Яке на Вашу думку значення підприємницької діяльності для
функціонування економічної системи?
6. Охарактеризуйте переваги і недоліки організаційно-правових форм
підприємницької діяльності.
7. Дайте характеристику виробничої підприємницької діяльності.
8. Дайте характеристику посередницької підприємницької діяльності.
9. Назвіть основні елементи і суб’єкти посередників.
10. Що відноситься до підприємництва фінансових інституцій?
11. Що Ви знаєте про підприємницьке середовище?
12. Що відноситься до механізмів активізації підприємницької
діяльності.

38
Лекція 7

2.11 Договірні відносини і партнерські зв’язки у підприємницькій

діяльності

Підприємницькі договори.
У всіх сферах господарювання на ринкових засадах організація
підприємницької діяльності базується виключно на договірних
взаємовідносинах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме договори є
визначальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взаємин.
Договір (контракт, угода) – це форма документального закріплення
партнерських зв’язків (предмета договору, взаємних прав та обов’язків,
наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини у процесі
праці, виробництва й реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.
У ринковій системі господарювання застосовуються два види
договорів: установчий та підприємницький. Установчий договір є письмовим
документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо
заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації
конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду
сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної
підприємницької діяльності у певній організаційно-правовій формі.
Теоретично і практично заведено виокремлювати кілька груп
підприємницьких договорів за сферами діяльності (табл. 2.1). Переважну
більшість документально оформлених взаємовідносин у підприємництві
становлять договори щодо внутрішньогосподарської і зовнішньоекономічної
діяльності. Решта господарських чи інших взаємин оформляється у вигляді
договорів (контрактів, угод) щодо підрядних послуг, трудових відносин,
страхування, розрахунків і кредитування.
Як відомо, укладенню договорів (контрактів, угод) завжди передують
переговори, під час яких в усній або письмовій формі висловлюються наміри
(пропозиції) щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці.
Такий намір (пропозицію) у письмовій формі називають офертою. При цьому
варто знати різницю між поняттями «твердої» і «вільної» оферти.
Тверда оферта завжди надсилається тільки одному потенційному
партнеру і може перетворитися на реальний договір за умови, коли:
1) оферту підписано (схвалено) іншою стороною (покупцем);
2) після підписання цей офіційний документ надіслано оференту
(автору оферти);
3) письмовий документ отримано останнім.

39
 Таблиця 2.1
Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності
Сфера діяльності Договори
1 2
1. Купівля-продаж, 1.1. Договір купівлі-продажу продукції підприємства
оренда і лізинг 1.2. Договір на поставку товарів через посередника
1.3. Договір про:
 аукціонний продаж товарів
 виготовлення продукції із сировини і матеріалів
замовника
1.4. Договір продажу майна іншим юридичним
особам
1.5. Державний контракт (державне замовлення)
1.6. Договір оренди майна
1.7. Лізингова угода
2. Підрядні послуги 2.1. Договір про:
 консалтинг (інформаційне обслуговування)
 надання юридичних послуг
 надання аудиторських послуг
 надання брокерських послуг
 рекламні послуги
2.2. Договір на виконання науково-дослідних робіт
3. Трудові 3.1. Тарифна угода
відносини 3.2. Колективний договір
3.3. Контракт (договір) про наймання:
 керівника
 працівника (спеціаліста, службовця)
4. Страхування 4.1. Договір:
 особистого страхування від нещасних випадків
 страхування майна підприємств і громадян
 обов’язкового (добровільного) медичного
страхування
5. Розрахунки і 5.1. Договір на розрахункове й касове
кредитування обслуговування
5.2. Договір позики під заставу майна
5.3. Договір поручительства
5.4. Кредитний договір

40
 1 2
6. Зовнішньоеконо- 6.1. Агентський договір
мічна діяльність 6.2. Договір на:
 декларування товарів для митного контролю
 транспортно-експедиційне обслуговування
зовнішньоторговельних вантажів
6.3. Договір консигнації
6.4. Договір на закупівлю товарів за імпортом
6.5. Договір постановки товарів за експортом
6.6. Ліцензійний договір
7. Інші договори 7.1. Договір:
 доручення
 комісії
 про спільну діяльність

Оферта має певний термін чинності (зазвичай один місяць від дня її
відправлення).
Вільну оферту надсилають однозначно кільком адресатам
(потенційним партнерам). При цьому вільна оферта може стати договором за
дотримання не тільки трьох названих умов, а ще й додаткової четвертої –
потенційний партнер (покупець) має підписати одержаний документ й
повернути його оференту, а останній – повідомити обраного ним покупця про
згоду вважати підписану ним оферту за чинний договір. Якщо покупець не
отримає підтвердження від оферента протягом короткого терміну (як правило,
трьох днів з моменту закінчення дії оферти), то він може вважати себе вільним
від зобов’язань.
Будь-який договір складається з преамбули (вступу до договору),
основної і заключної частин. Преамбула має містити: чітку назву договору;
місце і час (дату) укладення договору; зазначення факту укладення договору
згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору
(партнерів). Основна частина договору неодмінно охоплює специфічні
(характерні для конкретної угоди) і загальні (стандартні) умови. До
специфічних умов договору належать: 1) предмет договору й кількість товару;
2) якість товару; 3) ціна товару; знижки або націнки, якщо те чи те
застосовується; 4) засадні умови поставки; 5) форма оплати; 6) термін
поставки; 7) маркування, упаковка, тара; 8) порядок здавання-приймання
товару; 9) відповідальність сторін; 10) додаткові застереження, якщо такі є.
Загальні умови включаються до всіх договорів незалежно від їхньої
специфіки. Такими умовами є арбітражні приписи (застереження), і перелік
форс-мажорних обставин, з настанням яких виконання договірних зобов’язань
припиняється на час їхньої дії. Обов’язковими атрибутами заключної частини
41
договору вважаються: усі необхідні додатки (ескізи, зразки товару); юридичні
адреси сторін (партнерів); підписи вповноважених сторонами (партнерами)
осіб.
Партнерські зв’язки та угоди (операції). Форми співробітництва.
Факторинг.
Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами,
характеризують партнерські зв’язки. Спонукальним мотивом встановлення
партнерських зв’язків є реальний порядок дій для практичної реалізації бізнес-
проекту. Форму партнерських зв’язків завжди пропонує один з бізнесменів-
партнерів, а конкретна форма таких зв’язків залежить від специфічних
особливостей даного бізнесу.
Надважливі форми співробітництва (партнерських зв’язків) за
окремими напрямами зображено на рис. 2.2.

 Бартерні операції
 Зустрічна поставка
 Комерційна
тріангуляція
Виробнича Товарообмін
Підприємницькі
кооперація зв’язки,
закріплені угодами
Проектне 2
• звичайними
Виробництво

фінансування • форвардними
Співробітництво
Торгівля

Управління за партнерів у • про передачу

контрактом 1 3 інформації у
підприємницькій
вигляді “ноу-хау”
Підрядне діяльності
• про встановлення
виробництво прямих зв’язків
4
Спільне • про експорт
підприємництво Фінансові відносини (реекспорт) товарів
• про імпорт товарів
Факторинг
Комерційний
трансферт

Рис. 2.2. Форми співробітництва партнерів за окремими напрямами

підприємницької діяльності

Сутнісно-змістова характеристика окремих форм співробітництва.

Група виробництво.
Виробнича кооперація – здійснення замкнутого виробничого циклу
готового до споживання продукту всіма партнерами спільно, причому кожний
з них виконує свою частку робіт у рамках єдиного (інтегрованого)
виробничого процесу.
Проектне фінансування – форма підприємницького співробітництва, за
якої: а) один з партнерів зобов’язується фінансувати реалізацію
підприємницького проекту іншого партнера; б) партнер-розробник пропонує
42
іншому партнерові здійснювати практичну його реалізацію і зобов’язується
фінансувати всі необхідні роботи. При цьому в обох випадках одержаний
кредит має бути повернутий у товарній формі, тобто за рахунок виготовленої
після реалізації бізнес-проекту продукції.
Управління за контрактом – форма партнерських зв’язків,
здійснюваних через передачу одним підприємцем іншому «ноу-хау»
управлінського характеру і забезпечення тим іншим інвестування процесу
практичного його використання; за своєю сутністю її можна вважати
експортом управлінських послуг.
Підрядне виробництво характеризує форму юридично оформлених
взаємин між підприємцями, відповідно до якої один з них здійснює цільове
виробництво продукції на пряму вказівку іншого.
Спільне підприємництво означає функціонування організаційного
утворення (підприємства, іншого суб’єкта господарювання), статутний фонд
якого формується за рахунок пайових внесків партнерів-засновників, котрі
уособлюють різні форми власності, або один з них є іноземною фізичною чи
юридичною особою.
Група товарообміну.
Бартерні операції (бартер) – форма реалізації укладеної угоди в
натуральній формі згідно з попередньо узгодженою номенклатурою і
обмінюваних товарів, а також узгодженими строками взаємних поставок
продукції. Масштаби таких партнерських зв’язків мають бути виправданими
конкретними економічними умовами; за ринкових умов господарювання
надмірні обсяги бартеру не підтримуються і не заохочуються державою.
Зустрічна поставка є різновидом бартеру, але передбачає дещо інші
умови виконання. Партнери визначають, який товар має бути поставлений, а
конкретний асортимент визначається згодом і оформляється у вигляді додатку
до договору (угоди).
Комерційна тріангуляція полягає в тім, що до бартерних операцій
залучається ще й третій партнер (чи більше), якщо цього потребує пошук
необхідного продукту (товару).
Група підприємницьких зв’язків.
Звичайна угода – це загальновизнана універсальна угода про купівлю-
продаж, за якої партнерські взаємини оформляються у вигляді договору
поставки певного товару.
Форвардні угоди є документально оформленими договірними
взаємовідносинами, що потребують термінової практичної реалізації.
Угоди про передачу інформації у вигляді «ноу-хау» реалізуються
обов’язково за певну матеріальну винагороду, умови і розміри якої
визначаються цими угодами.

43
 Угоди про встановлення прямих зв’язків – партнерські зв’язки
суб’єктів господарювання, що базуються на безпосередній співпраці в
конкретній сфері діяльності.
Угоди про експорт – це юридично оформлені договірні відносини,
спрямовані на поставку конкурентоспроможної продукції конкретним
споживачам в інших країнах. Угоди про реекспорт характеризують
виробничо-економічні відносини, що передбачають купівлю тим чи тим
партнером відповідних видів товарів за кордоном з метою наступної їх
поставки (перепродажу) партнерам з третьої країни.
Угоди про імпорт товарів – форма партнерських зв’язків для організації
завезення потрібних товарів з іншої країни.
Група фінансових відносин.
Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідносини між
підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше банками), які за
певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської
заборгованості суб’єктам господарювання з боку інших фірм, або просто
купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в
боржників уплати боргу.
Комерційний трансферт застосовується в системі міжбанківських
зв’язків і міждержавних відносин. Він означає взаємне придбання партнерами
капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірного ціною з
наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-
продавця.
Отже, у ринковій системі господарювання партнерські зв’язки
здійснюються за кількома основними напрямами (виробництво, товарообмін,
торгівля, фінансові відносини). Тільки комплексне їх здійснення може
забезпечити належний розвиток та ефективність підприємництва в Україні.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що таке установчий і підприємницький договори.

2. Яка існує класифікація договорів за сферою діяльності?
3. Що таке оферта, зокрема тверда і вільна?
4. Назвіть структурні елементи договорів.
5. Які форми співробітництва партнерів Ви знаєте? (рис. 2.1)
6. Охарактеризуйте групу виробництва у партнерських взаєминах.
7. Охарактеризуйте групу товарообігу у партнерських взаєминах.
8. Охарактеризуйте групу торгівлі у партнерських взаєминах.
9. Охарактеризуйте групу фінансових відносин у партнерських взаєминах.

44
 ТЕМА 3. ВИРОБНИЧІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВ
АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

Лекція 8

3.1 Поняття виробничих фондів автотранспорту, склад

виробничих фондів

Термін "фонди" походить з латині і дослівно означає "основа". Це

дійсно основа продуктивної діяльності підприємства, так як виробниче
підприємство не може діяти, не маючи засобів виробництва. В процесі
виробництва здійснюється поєднання робочої сили і засобів виробництва.
Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У
вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (засоби) підприємства, які
поділяються на основні та оборотні (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих

фондів

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у

виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість
переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється
(робіт, що виконуються, послуг, що надаються) частинами в міру
спрацювання.
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів у вигляді певної
сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному
виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і
переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (робіт,
що виконуються; послуг, що надаються).
Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та
основні невиробничі фонди.
45
 Основні виробничі фонди – це засоби праці, які беруть участь у про-
цесі виробництва протягом тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї
натурально-речової форми і поступово частинами переносять свою вартість на
вартість виготовленої продукції, а основні невиробничі фонди не беруть
безпосередньої участі в процесі виробництва (житлово-комунальне
господарство, об'єкти соціально-побутового призначення, будинки
відпочинку, дошкільні установи тощо).
Виготовлення будь-якої продукції здійснюється в процесі взаємодії
робочої сили та певних засобів виробництва, що складаються із засобів та
предметів праці.
Засоби праці являють собою виробничі ресурси, за допомогою яких
відбувається обробка або переробка, виготовлення предметів праці. Певний,
відповідно сформований комплекс засобів праці, що підприємство застосовує
для виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), становить його
основні засоби.
Предмети праці представляють собою виробничі ресурси, які є
матеріальною основою для створення нової продукції. Вони беруть участь і
повністю споживаються лише в одному виробничому процесі і формують
оборотні засоби підприємства.
Сукупність основних та оборотних фондів підприємства становить
його виробничі фонди.
Більша частка у складі виробничих фондів підприємства припадає на
основні фонди. Від оснащеності основними фондами та їхнього ефективного
використання вирішальною мірою залежать обсяги випуску продукції та
пов’язані з ними остаточні результати його діяльності. Склад, стан і структура
основних фондів визначають характер матеріально-технічної бази
виробничого підприємства.

3.2 Економічна сутність основних фондів їх склад і структура

Для виробництва і збуту продукції (надання послуг, виконання робіт)

підприємство повинне мати необхідні фонди (рис.3.2).
Фонди підприємства – вартісний вираз засобів виробництва, що
функціонують у промисловості.
Для здійснення виробничого процесу в будь-якій галузі необхідні
наявність і застосування трьох видів ресурсів (живої праці, засобів праці і
предметів праці), з’єднання всіх ресурсів у пропорціях з урахуванням
особливостей виробничого процесу в кожній галузі.
Грошовий капітал авансується на придбання робочої сили і засобів
виробництва, у процесі виробництва ці фактори взаємодіють і створюють
46
новий продукт. Реалізуючи продукт на ринку, фірма одержує назад не тільки
авансований раніше капітал, але і деяку додаткову величину – додаткову
вартість.
Засоби праці разом із предметами праці утворять засоби виробництва.
Виражені у вартісній формі засоби виробництва по своєму матеріально-
речовому змісту складають виробничі фонди підприємства.
У залежності від їхнього функціонування в процесі виробництва,
способі перенесення їхньої вартості на готовий продукт і характері
відтворення розрізняють основні й оборотні фонди.
Основні фонди являють собою частину виробничих фондів у вигляді
сукупності засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом
тривалого періоду, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і
властивості, а також переносячи свою вартість на вартість готового продукту
частинами, у міру спрацьовування.
До основних фондів відносяться тільки ті засоби праці, що створені
працею і мають вартість (не відносяться засоби виробництва, що дані
природою без сприяння людини).
Оборотні фонди – це предмети праці, що цілком споживаються в
кожному циклі виробництва, змінюють свою натуральну форму і свою
вартість переносять цілком на собівартість готової продукції.

Рис. 3.2. Склад фондів підприємства

У натуральній формі і по вартості вони беруть участь тільки в одному

виробничому циклі, що відрізняє їх характером функціонування в процесі
виробництва від основних фондів. Так, у промисловості оборотні фонди
роблять кілька оборотів у рік, а основні фонди – один оборот за кілька років.
Основні виробничі фонди безпосередньо беруть участь у створенні
матеріальних цінностей і тісно пов’язані з конкурентноздатністю продукції. В
47
умовах ринкової економіки на перший план висуваються такі питання, як
технічний рівень, якість, надійність продукції, що цілком залежить від
якісного стану техніки й ефективного її використання.
Маючи ясне представлення про роль кожного елемента основних
фондів у виробничому процесі, фізичному і моральному їх зносі, факторах, що
впливають на використання основних фондів, можна виявити методи,
напрямки, за допомогою яких підвищується ефективність використання
основних фондів і виробничої потужності підприємства, забезпечується
зниження витрат виробництва і ріст продуктивності праці.
Для обліку, оцінки й аналізу основні фонди класифікуються по ряду
ознак:
1. По функціональному призначенню основні фонди поділяються на
виробничі і невиробничі.
До виробничих основних фондів відносяться ті засоби праці, що
безпосередньо беруть участь у виробничому процесі тривалий час (машини,
устаткування й ін.), створюють умови для його нормального здійснення
(виробничі будинки, спорудження, електромережі й ін.) і служать для
збереження і переміщення предметів праці, а їхня вартість переноситься на
готову продукцію поступово, частинами, по мірі використання.
Невиробничі основні фонди – це основні фонди, що безпосередньо не
беруть участь у виробничому процесі і не переносять свою вартість на
продукт (соціальна сфера, побутове обслуговування і т.п.), але знаходяться у
введенні (на балансі) промислових підприємств.
2. За принципом матеріально-натурального складу і виробничого
призначення підрозділяються на:
1) будинки – архітектурно-будівельні об'єкти, призначені для
створення необхідних умов праці (виробничі корпуси цехів, гаражі, складські
приміщення, виробничі лабораторії);
2) спорудження – інженерно-будівельні об'єкти, призначені для
виконання тих чи інших технічних функцій, необхідних для процесу
виробництва і не зв'язаних зі зміною предметів праці (насосні станції, тунелі,
мости й очисні спорудження, резервуари і т.д.)
3) передавальні пристрої – пристрої, за допомогою яких передаються
енергія різних видів, а також рідкі і газоподібної речовини (нафтопроводи,
газопровід і т.п.)
4) машини й устаткування в т.ч.:
а) силові машини й устаткування, призначені для вироблення і
перетворення енергії (генератори, двигуни);
б) робочі машини й устаткування, які використовуються безпосередньо
для впливу на предмет праці чи для його переміщення в процесі створення

48
продукції чи надання послуг, тобто для особистої участі в технологічних
процесах (верстати, преси, підйомно-транспортні механізми й ін.);
в) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне
устаткування і т.п.;
г) обчислювальна техніка;
д) інші машини й устаткування.
5) транспортні засоби, призначені для транспортування вантажів і
людей у межах підприємства і поза ним;
6) інструменти усіх видів і пристосування що прикріплюються до
машин для обробки виробу (затиски, тиски і т.д.);
7) виробничий інвентар, який використовують для проведення
виробничих операцій (робочі столи), збереження рідких і сипучих тіл, охорони
праці і т.п.;
8) господарський інвентар.
3. По приналежності основні виробничі фонди підрозділяються на
власні й орендовані.
Власні цілком належать підприємству, а орендовані є власністю інших
підприємств і відповідно до договору оренди використовуються на даному
підприємстві.
4. Основні виробничі фонди в залежності від ступеня їхнього впливу на
предмет праці розділяють на активні і пасивні.
До активних відносяться такі основні фонди, що у процесі виробництва
безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його, прямо
впливають на величину виробничої потужності й обсяг продукції. У цілому по
підприємствах промисловості (без врахування галузевої специфіки) активна
частина включає силові машини й устаткування, робочі машини й
устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, інструменти.
Всі інші основні фонди відносяться до пасивних, тому що вони
безпосередньо не впливають на предмет праці, а створюють необхідні умови
для нормального протікання виробничого процесу.
5. По галузевій ознаці:
основні фонди промисловості;
основні фонди сільського господарства і т.д.
Для аналізу якісного стану основних коштів на підприємстві необхідно
знати їхню структуру. Розрізняють:
1. Виробнича (видова) структура – співвідношення різних груп
основних виробничих фондів по матеріально-натуральному складу і їх доля в
загальній середньорічній вартості.
Найважливішим показником виробничої структури основних
виробничих фондів є частка активної частини в їхній загальній вартості.

49
 Виробнича структура основних виробничих фондів на підприємстві
залежить від наступних факторів:
- особливості галузевої приналежності,
- форм організації виробництва,
- розміщення підприємства,
- технічного рівня виробництва,
- характеру продукції, що випускається,
- обсягу випуску продукції,
- форм відтворення основних фондів.
2. Технологічна структура. Характеризує розподіл основних фондів
по структурних підрозділах підприємства в процентному вираженні від їхньої
загальної вартості.
3. Вікова структура основних виробничих фондів характеризує їхній
розподіл по вікових групах (до 5 років, від 5 до 10 років і т.д.).
Поліпшити структуру основних виробничих фондів дозволяє:
 відновлення і модернізація устаткування;
 удосконалювання структури за рахунок збільшення частки
прогресивних видів верстатів і машин;
 краще використання будинків і споруджень, установка додаткового
устаткування;
 правильна розробка проектів будівництва;
 ліквідація зайвого і маловикористовуваного устаткування й установка
устаткування, що забезпечує більш правильні пропорції між окремими
групами.

3.3 Методи оцінки основних фондів

Оцінка основних фондів – це грошовий вираз їхньої вартості. У зв’язку

з тривалим функціонуванням і поступовим спрацьовуванням засобів праці,
постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки
основних фондів: первісна, відновна, залишкова, ліквідаційна, ринкова
(справедлива) вартість основних фондів.
1. Первісна вартість основних фондів – це вартість, що складається з
витрат по їхньому зведенню (спорудженню) чи придбанню, включаючи
витрати по їхній доставці й установці, а також інші витрати, необхідні для
доведення даного об’єкта до стану готовності до експлуатації по призначенню.
У залежності від способу надходження активних основних фондів їхня
первісна вартість визначається в такий спосіб:
 внесених засновниками в рахунок їхнього внеску в статутний капітал
підприємства за домовленістю сторін;
50
  виготовлених на самому підприємстві, а також придбаних за плату в
інших підприємств і осіб – виходячи з фактично зроблених витрат по
зведенню (спорудженню) чи придбанню цих об'єктів, включаючи витрати по
доставці, монтажу й установці;
 отриманих від інших підприємств і осіб безоплатно, а також як
субсидії урядового органу – експертним шляхом чи за даними документів
приймання-передачі;
 довгостроково орендованих – за домовленістю сторін.
2. Відновна вартість основних фондів – це вартість їхнього
відтворення в сучасних умовах. Величина відхилення відновної вартості
основних фондів від їхньої первісної вартості залежить від темпів
прискорення НТП, рівня інфляції й ін. Своєчасна й об’єктивна переоцінка
основних фондів має важливе значення, насамперед для їхнього простого і
розширеного відтворення.
В умовах інфляції переоцінка основних фондів на підприємстві
дозволяє:
 об’єктивно оцінити вартість основних фондів;
 більш правильно і точно визначити витрати на виробництво і
реалізацію продукції;
 більш точно визначити величину амортизаційних відрахувань,
достатню для простого відтворення основних фондів;
 об’єктивно встановлювати ціни реалізації на реалізовані основні
фонди й орендну плату, у випадку здачі їх в оренду.
3. Залишкова вартість являє собою різницю між первісною чи
відновною вартістю і сумою зносу, якому піддаються основні фонди, тобто це
та частина вартості основних коштів, що ще не перенесена на вироблену
продукцію.
Оцінка основних коштів по їхній залишковій вартості необхідна,
насамперед, для того, щоб знати їхній якісний стан, зокрема визначити
коефіцієнти придатності і фізичного зносу і складання бухгалтерського
балансу.
Залишкова вартість основних фондів на момент їхнього вибуття являє
собою ліквідаційну вартість.
4. Ліквідаційна вартість – сума коштів, яку підприємство очікує
отримати від реалізації (ліквідації) елементу основних фондів після закінчення
терміну його корисного використання, після вирахування очікуваних витрат,
пов’язаних з ліквідацією.
Крім того, немаловажним є і те, що основні фонди можуть бути оцінені
по їх ринковій вартості. Ринкова вартість являє собою реальну ціну
визначеного виду основних фондів на даному ринку і на даний момент часу,
що складається виходячи з існуючого попиту та пропозиції на них.
51
 Вартісна оцінка основних фондів необхідна для їхнього обліку, аналізу
і планування, а також для визначення обсягу, структури капітальних вкладень.
Важливою характеристикою ОВФ є структура фондів, тобто їх
співвідношення між собою в загальній вартості.
На автотранспорті найбільшу вартість складає рухомий склад (50-80%).
Будівлі і споруди складають невелику частку ( до 20%) в зв’язку з тим, що
основний виробничий процес (перевезення) проходить за межами
підприємства. Незначну величину також складають обладнання та машини,
що пояснюється, по-перше, тим, що вони потрібні для виконання допоміжних
процесів (ТО і ремонт автомобілів), а також тим, що дані процеси мають
низький рівень механізації.

Лекція 9

3.4 Характеристика процесу відтворення основних фондів

В умовах ринкових відносин політика в області відтворення основних
фондів грає винятково важливу роль, тому що саме вона визначає кількісний і
якісний стан основних фондів
Ця політика повинна здійснюватися як на мікро, так і на макрорівні.
Основна задача відтворювальної політики на макрорівні полягає в створенні
для всіх господарських суб'єктів сприятливих умов для простого і
розширеного відтворення, придбання нової техніки, реконструкції і технічного
переозброєння виробництва. Ця задача вирішується шляхом здійснення
відповідної амортизаційної, інвестиційної і податкової політики.
Відтворення основних фондів – це безупинний процес їхнього
відновлення шляхом придбання нових, реконструкції, технічного
переозброєння, модернізації і капітального ремонту.
Основна мета відтворення основних фондів – забезпечення
підприємств основними фондами в їх кількісному і якісному складі, а також
підтримка їх у робочому стані.
У процесі відтворення основних фондів вирішуються наступні задачі:
відшкодування основних фондів, що вибувають по різних причинах;
збільшення маси основних фондів з метою розширення обсягу
виробництва;
удосконалювання видової, технологічної і вікової структури основних
фондів, тобто підвищення технічного рівня виробництва.
Процес відтворення основних фондів може здійснюватися за рахунок
різних джерел.

52
 Власні фінансові ресурси:
статутний капітал підприємства;
амортизаційні відрахування;
прибуток після оподаткування;
кошти від продажу власного майна;
кошти від надання майна в оренду.
Запозичені та залучені кошти:
довгострокові банківські кредити;
кошти від емісії та реалізації власних цінних паперів.
Кількісна характеристика відтворення основних фондів протягом року
відображається в балансі основних фондів по повній первісній вартості по
наступній формулі:
(3.1)

де ОФк – вартість основних фондів на кінець року,

ОФn – вартість основних фондів на початок року,
ОФв – вартість основних фондів, що вводяться в дію протягом року,
ОФвив – вартості виведених основних фондів.

Для більш детального аналізу процесу відтворення основних фондів

можна використовувати наступні показники:
коефіцієнт відновлення (Квід) відображає інтенсивність відновлення
основних виробничих фондів:

Квід= ОФв/ ОФк (3.2)

коефіцієнт вибуття (Квиб) характеризує ступінь інтенсивності

вибуття основних фондів:

Квиб= ОФвив/ ОФn (3.3)

коефіцієнт приросту (Кприр) характеризує рівень приросту основних
фондів:
(3.4)

Технічний стан основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт

придатності (Кп):

, (3.5)
де ОФзал – залишкова вартість основних виробничих фондів;
ОФперв – первісна вартість основних фондів ;
Кз – коефіцієнт зносу ;
53
 З – знос основних фондів;

Фондоозброєність праці (Фо)

(3.6)
де – середньорічна вартість основних фондів;
Ч – середньорічна чисельність виробничо-промислового персоналу.

Технічна озброєність праці (То)

(3.7)
де ОФакт – середньорічна вартість активної частини основних фондів.

Коефіцієнт зносу (Кз)

(3.8)

Коефіцієнт відтворення (Квідтв) розраховується як відношення

капітальних вкладень (К) до вартості основних фондів, що вводяться, (ОФв)

(3.9)

3.5 Фізичне та економічне спрацювання основних фондів. Види

фізичного та техніко-економічного старіння засобів праці та
застосування форми їх усунення

Основні кошти, що беруть участь у процесі виробництва, поступово

утрачають свої фізичні і моральні характеристики внаслідок їхньої
експлуатації і природного зносу.
Поступова втрата основними фондами своєї вартості в період їхнього
функціонування називається зносом.
Знос буває двох видів:
 фізичний;
 моральний.
Під фізичним зносом розуміється втрата засобами праці своїх
первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто своєї споживчої вартості, у
результаті роботи чи бездіяльності.
Рівень фізичного зносу працюючих основних коштів залежить від:
- первісної якості основних фондів;
54
 - ступеня їхньої експлуатації;
- рівня агресивності середовища, у якій функціонують основні фонди;
- рівня кваліфікації обслуговуючого персоналу.
Бездіяльні засоби праці зношуються по наступним причинах: корозія
металів, короблення і гниття дерев’яної частини, внутрішні процеси, що
відбуваються в структурі металів.
Фізичний знос у відсотках і у вартісному виразі встановлюється
обстеженням фактичного технічного стану об’єкта в цілому і його
найважливіших частин, чи вузлів.
Показником фізичного зносу є коефіцієнт фізичного зносу основних
фондів (Кзф)

(3.10)
де З – сума зносу (сума амортизаційних відрахувань від початку
служби).

Установлення фізичного зносу у відсотках по термінах служби (Зф):

(3.11)
де Тф – фактичний термін служби основних виробничих фондів, років;
Тн – нормативний термін служби, років.

У випадках, коли фактичний термін служби зрівнявся з нормативним

чи перевищив його, відсоток фізичного зносу визначається по формулі:

(3.12)
де Тм – можливий термін служби основних виробничих фондів, що
розраховується експертним шляхом, років.

Поряд з фізичним зносом основні фонди зазнають морального зносу

(знецінювання). Моральний знос являє собою передчасне, до закінчення
терміну фізичної служби, знецінювання основних виробничих фондів.
Моральний знос виявляється в двох формах.
Перша форма морального зносу полягає в тім, що відбувається
знецінювання основних фондів такої ж конструкції, що випускалися і раніш,
унаслідок здешевлення їхнього відтворення в сучасних умовах.
Моральний знос першої форми у відсотках (Зм1) визначається при
переоцінці основних виробничих фондів зіставленням їх повної первісної
вартості з відновною по формулі:

(3.13)
55
 де ОФп– первісна повна вартість основних фондів, грн.
ОФв – відновна вартість основних виробничих фондів, грн.

Друга форма морального зносу полягає в тому, що відбувається

знецінювання основних фондів, фізично ще придатних, унаслідок появи
нових, більш технічно удосконалених і продуктивних, котрі витісняють старі.
Моральний знос другої форми (Зм2) установлюється зіставленням
технічних характеристик старих і нових основних виробничих фондів по
формулі:

(3.14)
де Пн і Пз– відповідно продуктивність нової і морально застарілої
машини.

Загальний коефіцієнт зносу основних фондів (Кз)

(3.15)

На кожнім підприємстві процес фізичного і морального зносу основних

фондів повинний бути керованим. Основна мета управління – недопущення
надмірного фізичного і морального зносу основних фондів, особливо їхньої
активної частини, тому що це може привести до негативних економічних
наслідків на підприємстві. Як фізичний, так і моральний знос може бути
повним чи частковим. Повний знос вимагає заміни старої техніки новою,
більш удосконаленою, а частковий знос – вимагає ремонту і модернізації.
Облік фізичного і морального зносу необхідний для правильного визначення
відновної вартості фондів, термінів їхньої служби і суми амортизації.
Фізичне спрацювання та моральне старіння діючих основних фондів
можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.
Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх
відшкодування існує певний взаємозв’язок (рис. 3.3).

56
 Види спрацювання та старіння засобів праці

Фізичне спрацювання Техніко економічне старіння

Усувне Неусувне Повне Часткове

Ремонт Заміна Модернізація

Форми усунення спрацювання та старіння засобів праці

Рис. 3.3 Види зносу основних фондів та форми його усунення

Лекція 10, 11
3.6 Амортизація основних фондів

Необхідною умовою відновлення засобів праці в натуральному вигляді

є їхнє відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.
Амортизація – систематичний розподіл вартості основних засобів,
інших необоротних і нематеріальних активів, що амортизується, протягом
строку їхнього корисного використання (експлуатації).

57
 Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного
використання (експлуатації) об'єкта, який установлюється наказом по
підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс),
але не менше ніж встановлено в таблиці 3.1 і призупиняється на період його
реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.
При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід
ураховувати:
- очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його
потужності або продуктивності;
- фізичний і моральний знос, що передбачається;
- правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта й інші
фактори.
Термін корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів
переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його
використання, але він не може бути меншим ніж це визначено в таблиці 3.1.
Амортизація об'єкта основних засобів нараховується на підставі
виданого підприємством наказу, виходячи з нового строку корисного
використання, починаючи з місяця, що настає після місяця зміни строку
корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації).
Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової
вартості об'єктом його ліквідаційної вартості.
Амортизація основних засобів нараховується з застосуванням
наступних методів:
1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається
діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання
об'єкта основних засобів.
Прямолінійний метод нарахування амортизації передбачає рівномірне
списання (розподіл) вартості об'єкта основних засобів, що амортизується,
протягом строку його експлуатації. Щорічні амортизаційні відрахування
визначаються діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу
використання об'єкта основних засобів:

,
Де, ОФп – вартості об’єкта, що підлягає амортизації,
Л – ліквідаційна вартість,
Т – строк його корисної експлуатації.

58
 Таблиця 3.1 Класифікація груп основних засобів та інших необоротних
активів і мінімально допустимих строків їхньої амортизації
Мінімально
допустимі строки
Групи корисного
використання,
років
1 2
Група 1 - земельні ділянки
Група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не
15
пов'язані з будівництвом
Група 3 - будівлі, 20
споруди, 15
передавальні пристрої 10
Група 4 - машини та обладнання з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для
автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними 5
засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними
комп'ютерні програми (крім програм, витрати на
придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які
визнаються нематеріальним активом)
інші інформаційні системи, телефони (у тому числі 2
стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує
1000 гривень
Група 5 - транспортні засоби 5
Група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі) 4
Група 7 - тварини 6
Група 8 - багаторічні насадження 10
Група 9 - інші основні засоби 12
Група 10 - бібліотечні фонди
Група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи
5
Група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди
Група 13 - природні ресурси
Група 14 - інвентарна тара 6
Група 15 - предмети прокату 5
Група 16 - довгострокові біологічні активи 7

59
 2) Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації
визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року
або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної
норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як
різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років
корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної
вартості об'єкта на його первісну вартість.

де n – кількість років корисної експлуатації об’єкта;

ОФлікв – ліквідаційна вартість основних фондів;
ОФперв – первісна вартість основних фондів.

3) Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума

амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок
звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації
та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного
використання об'єкта й подвоюється.
Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується
лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до
груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби).
Доцільність застосування методів прискореної амортизації
пояснюється такими причинами:
 найбільша інтенсивність використання основних фондів припадає на
перші роки їхньої експлуатації, коли вони фізично і морально ще є новими;
 накопичуються кошти для заміни об’єкта, що амортизується, в разі
його швидкого морального старіння та інфляції;
 забезпечується можливість збільшення частки витрат на ремонт
об’єктів, які амортизуються, що припадає на останні роки використання їх, без
відповідного збільшення витрат виробництва (за рахунок того, що сума
нарахованої амортизації в ці роки зменшується).
Найпоширенішими методами прискореної амортизації є метод суми
чисел років (кумулятивний) і метод зниження залишку.
Прискорена амортизація – це підвищена норма амортизації,
спрямована на прискорення відновлення основного капіталу.
4) Кумулятивного метода (Метод суми чисел років), за яким річна
сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, і
кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується
діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного
використання об'єкта основних засобів, на суму кількості років його
корисного використання.
60
 Визначення річних сум амортизації цим методом відбувається в кілька
етапів:
1. Сумуються цілі значення років служби устаткування (наприклад, при 4–х
літньому терміну служби –1+2+3+4= 10).
2. Знаходиться частка від розподілу кожного цілого числа років служби і
суми років і розміщається в порядку убування: 4/10, 3/10, 2/10, 1/10.
3. Обчислюються річні суми амортизації множенням дробу (п.2) на
початкову вартість устаткування.
5) Виробничого методу, за яким місячна сума амортизації
визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт,
послуг) і виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації
обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг
продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з
використанням об'єкта основних засобів.
Амортизація об'єктів груп 9, 11, 12, 14, 15 нараховується за методами,
наведеними в підпунктах 1 і 5. Амортизація малоцінних необоротних
матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за
рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в
розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, і решти 50 відсотків
вартості, яка амортизується, у місяці їхнього вилучення з активів (списання з
балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в
першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.
Облік вартості, яка амортизується, провадиться за кожним
об'єктом, що входить до складу окремої групи, у тому числі за вартістю
поліпшення основних засобів, отриманих безоплатно або наданих в
оперативний лізинг (оренду) як окремий об'єкт амортизації.
Амортизація об'єкта основних засобів нараховується протягом
строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, установленого
платником податку, але не менше мінімально допустимого терміну,
помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об'єкта
основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його реконструкції,
модернізації, інших видів поліпшення та консервації.
Амортизаційні відрахування розрахункового кварталу за кожним
об'єктом основних засобів визначаються як сума амортизаційних відрахувань
за три місяці розрахункового кварталу, обчислених із застосуванням обраного
платником податку методу нарахування амортизації відповідно до кожної
групи основних засобів.
На основні засоби груп 1, 10, 13 амортизація не нараховується.
Нарахування амортизації для оподаткування здійснюється
підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з

61
метою складання фінансової звітності та може переглядатися в разі зміни
очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.
Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця,
наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

3.7 Ремонт, модернізація та заміна діючих засобів праці

Основні фонди на підприємстві в процесі експлуатації постійно
зношуються, і для підтримки їх у працездатному стані періодично необхідно
проводити їхній ремонт.
Розрізняють три види ремонту: відновний, поточний і капітальний.
Відновний ремонт – це особливий вид ремонту, викликаний різними
обставинами: стихійними лихами (повінь, пожежа, землетрус), військовими
руйнуваннями, тривалою бездіяльністю основних фондів. Відновний ремонт
здійснюється за рахунок спеціальних коштів держави.
Поточний ремонт – це дрібний ремонт і провадиться в процесі
функціонування основних фондів, як правило, без тривалої перерви процесу
виробництва. При даному ремонті заміняються окремі деталі і вузли,
здійснюються незначні ремонтні роботи й інші заходи.
Капітальний ремонт – це ремонт, що полягає у відновленні фізично
зношених частин основних фондів, зв'язаний з повним розбиранням машини,
заміною всіх зношених деталей і вузлів. Після капітального ремонту технічні
параметри машини повинні наблизитися до первісних.
Модернізація являє собою технічне удосконалення основних фондів з
метою усунення морального зносу і підвищення техніко-економічних
показників до рівня новітнього устаткування.
По ступені відновлення розрізняють часткову і комплексну
модернізацію.
По способах і задачах проведення розрізняють модернізацію типову і
цільову.
Типова модернізація – це масові однотипні зміни в серійних
конструкціях, цільова – удосконалення, зв'язані з потребами конкретного
виробництва.
Підприємство має право протягом звітного року віднести до валових
витрат будь-які витрати, зв'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що
не перевищувала 5 відсотків сукупної балансової вартості груп основних
фондів на початок звітного року.
Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення
балансової вартості груп 2 і 3 (балансової вартості окремого об'єкта основних

62
фондів групи 1) і підлягають амортизації по нормах, передбаченим для
відповідних основних фондів.
Витрати на ремонт у значній мірі залежать від фізичного зносу
основних виробничих фондів, якості проведених ремонтів і рівня кваліфікації
персоналу, що обслуговує машини й устаткування. На кожнім підприємстві
необхідно прагнути до того, щоб не допускати надмірного фізичного і
морального зносу устаткування
Основні напрямки зниження витрат на ремонт основних фондів:
1. На підприємстві повинні вчасно і якісно проводитися планово-
попереджувальні ремонти (ППР), що істотно знизить аварійність, а отже,
простої устаткування і витрати на капітальні ремонти.
2. Перш ніж приступати до капітального ремонту, необхідно ретельно
проаналізувати в економічному плані, що більш вигідно – капітальний ремонт
чи придбання нової техніки. За кожним із варіантів визначають загальну
величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на
очікуваний капітальний ремонт і різниця між залишковою вартістю капітально
відремонтованої машини і вартістю нової, а для другого – вартість придбання
(ціна) і втрати від недоамортизації діючої машини. Для того щоб вирішити,
котрий із варіантів доцільніший, визначають коефіцієнт капітального ремонту,
який обчислюється як відношення витрат за першим варіантом до витрат за
другим варіантом. Таким чином,

де Екр.– коефіцієнт ефективності капітального ремонту;

Кi - вартість очікуваного капітального ремонту;
Sc– різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої
машини і вартістю нової машини;
Цн – ціна придбання нового основного фонду;
Sa – недоамортизована частина капітально відремонтованої машини.
Sc = ОФзал.в – ОФзал.н
де ОФзал.в – залишкова вартість капітально відремонтованої машини;
ОФзал.н – залишкова вартість нової машини ( у даному випадку
зносу у неї немає, тому залишкова вартість дорівнює її новій вартості).
α – коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності
діючої (Пд.) і нової (Пн) машини:

де β – коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалості ремонтного

циклу відповідно діючої і нової машин;
63
 Тц.о ,Тц.1– тривалість ремонтного циклу (або нормативні строки
експлуатації до здійснення капітального ремонту).
Слід зазначити, що після капітального ремонту основному фондові
надається додатковий строк до наступного капітального ремонту, який і
враховується у формулі.
У багатьох випадках капітальний ремонт не усуває моральний знос,
тому досить часто економічно доцільно проводити його разом з
модернізацією. Тому також необхідно прорахувати, що вигідніше капітальний
ремонт із модернізацією чи придбання нової техніки.

Метод визначення витрат на модернізацію аналогічний попередньому:

де Ем – коефіцієнт ефективності модернізації основних фондів;

М – витрати на модернізацію.
При цьому величини α, β, Ѕ – треба визначити за даними
модернізованої та нової машин.
3. Визначити доцільність відновлення зношених деталей безпосередньо
на підприємстві чи придбання запасних частин на стороні. Відновлення
деталей, як правило, більш вигідно, чим придбання нових чи знову
виготовлених.

3.8 Розширене відтворення основних фондів. Ефективність

відтворення і використання основних фондів. Показники
відтворення і використання основних фондів

Відтворення основних фондів – це процес безперервного відновлення

виробничих фондів. В залежності від результатів процесу відтворення
розрізняють просте і розширене відтворення основних фондів.
Просте – оновлення основних фондів здійснюється в такому ж обсязі,
тобто відбувається заміна окремих зношених частин основних фондів, або
заміна обладнання в цілому, поновлюється попередня виробнича потужність.
Розширене – в кожному наступному циклі здійснюється кількісне та
якісне збільшення діючих та створення нових основних фондів при умові
більш високого рівня розвитку продуктивних сил.
Просте відтворення основних фондів здійснюється в двох формах:
заміна застарілого обладнання; капітальний ремонт діючих основних фондів.
Джерелом фінансування заміни старого обладнання є сума амортизації.
Формою розширеного відтворення основних фондів є технічне
переозброєння реконструкція або розширення діючих потужностей,
64
придбання нового обладнання або будівництво нових виробничих об’єктів.
Однією з форм розширеного відтворення основних фондів є модернізація
обладнання – його оновлення з ціллю повного або часткового усунення
морального зносу і підвищення техніко – економічних показників до рівня
аналогічного обладнання більш досконалих конструкцій.
Модернізація обладнання економічно ефективна, якщо в результаті її
проведення зростає річний обсяг виробництва, збільшується продуктивність
праці і зменшується собівартість продукції. Крім того, необхідно, щоб при
цьому підвищився рівень рентабельності. Цей показник буде підвищуватись
лише у випадку, якщо відносний приріст прибутку буде більш, ніж збільшення
вартості виробничих фондів в результаті витрат на модернізацію.
Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від
строків експлуатації активної частини основних фондів. При цьому як
скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на
ефективність відтворення та використання знарядь праці. Скорочення строків
експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення
їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь
праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності
праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, – призводить
до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум,
потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих
потужностей машинобудування. Продовження періоду функціонування
машин зменш4ує обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за
рахунок цього спрямовує більше ресурсів для їхнього відтворення, але
спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, а також
значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію. Отже, строки
експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, і такими, що
забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й
використання у виробництві протягом усього періоду функціонування.
Окремі види засобів праці складаються з великої кількості
конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за
міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове
експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно.
Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих
конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго
до того, коли кожний з цих об’єктів у цілому стане непридатним для дальшого
використання у виробничому процесі.
Ефективність використання основних фондів характеризується рядом
показників, які поділяються на загальні і часткові.
Основним із загальних показників використання основних фондів є:
фондовіддача (Фв грн/грн):
65
 Фв= Q/ Sсеред
де Q – обсяг товарної (валової, чистої) продукції підприємства за рік;
Sсеред – середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондомісткість (Фм, грн/грн):

Середньорічну вартість основних фондів (Sсeред) обчислюють за

формулою

де Sпоч – вартість основних фондів на початок року, грн.;

Sвв – вартість введених протягом року основних фондів, грн.;
Твв – кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть
введені основні фонди;
Sвив – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року,
грн.;
Твив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації
основних фондів.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що відноситься до складу матеріальних активів?

2. Дайте визначення основним і оборотним фондам.
3. Охарактеризуйте складові за якими оцінюють основні фонди.
4. Як обчислюється балансова вартість груп основних фондів?
5. Опишіть видову класифікацію основних фондів.
6. Опишіть укрупнену класифікацію основних фондів.
7. Що таке активні і пасивні складові основних фондів?
8. Як Ви розумієте фізичне (матеріальне) спрацювання основних
виробничих фондів? Якими методами воно визначається?
9. Що таке техніко-економічне старіння основних фондів, та які форми
його усунення Ви знаєте?
10. Як Ви розумієте амортизацію основних фондів та амортизаційні
відрахування?
11. За якими критеріями обчислюють амортизаційні відрахування?
12. Назвіть методи амортизації.
13. Від чого залежить ефективність відтворювальних процесів?
66
 14. Назвіть форми простого і розширеного відтворення основних
фондів.
15. Охарактеризуйте суть ремонту засобів праці.
16. Надайте характеристику видам ремонту.
17. Назвіть напрямки покращення ремонтного виробництва.
18. Розкрийте суть модернізації діючого виробничого устаткування та
заміни фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці.
19. Розкрийте суть технічного переозброєння діючого підприємства та
реконструкції діючого підприємства.
20. Розкрийте суть розширення діючого підприємства та нового
будівництва
21. Охарактеризуйте складові основних фондів.
22. Що таке виробничо-технологічна структура?
23. Охарактеризуйте суть норм витрат та методів їх нарахування.
24. Назвіть складові системи техніко-економічних показників.
25. Назвіть джерела і способи економії матеріальних ресурсів на
підприємствах.
26. З чим пов’язаний ефект використання важливих видів матеріальних
ресурсів?

Лекція 12

3.9 Економічна сутність та склад оборотних фондів.

Оберненість оборотних фондів, показники обертаємості

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну

форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу
оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та
напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До
них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних
напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів,
малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших
предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку)
яких не завершено. Вони перебувають на робочих місцях або в процесі
транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів
власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено
67
(перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які
потребують подальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки,
штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).
Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в
даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції у
наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва,
освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання
науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань.
Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій
функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх
періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну структуру. Вона
формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості
продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства
матеріальними ресурсами) і змінюється в часі повільно, без різких коливань.
Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні
відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації
виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них.
Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах
матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат, які
розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими
науково-дослідними інститутами. Нормування витрат матеріальних ресурсів
передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих
принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна
обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм.
Норма витрати того чи іншого виду матеріальних ресурсів – це
гранично допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов
конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої
технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Вона має власну
структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності
становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на
одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура
норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і
втрати; інші організаційно-технічні втрати (при транспортуванні, зберіганні).
У практиці господарювання використовують три основні методи
нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий,
дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш прогресивним є
аналітично-розрахунковий метод, що базується на аналізі та техніко-
економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням
найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Користуючись
дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають за допомогою
проведення низки дослідів (використовують для нормування витрати
68
допоміжних матеріалів та інструменту). Суть звітно-статистичного методу
нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних
про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного певного
зниження норм у наступні роки (застосовується у процесі нормування витрат
малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів).
Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних
фондів підприємств має велике економічне значення. Це зумовлюється
збільшенням споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва
продукції у різних галузях народного господарства, переважаючою часткою
матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів
дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше
продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність
виробництва в цілому на кожному підприємстві.
Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних
фондів існує система техніко-економічних показників (коефіцієнтів).
Показник виходу або видобувати готової продукції з вихідної сировини
застосовують на підприємствах тих галузей, що переробляють первинну
сировину (наприклад, на підприємстві кольорової металургії такий показник є
коефіцієнт видобутку міді з руди, а на цукровому заводі – вихід цукру з
буряків).
Витрата сировини на одиницю готової продукції – є показником
ефективності використання сировинних ресурсів (на комбінатах чорної
металургії застосовується показник витрати сировини (залізної руди,
вугільного коксу) на одну тонну чавуну, а на підприємстві з виробництва
мінеральних добрив – витрата сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо.
Коефіцієнт використання матеріалів – відношення чистої ваги (маси)
виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу,
застосовують на підприємствах обробної промисловості.
Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як
коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра),
коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина) тощо.
Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім
розв’язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива,
електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних
ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти
економії ресурсів, а шляхи економії – як саме, за допомогою яких заходів
можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї сукупності
можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати
виробничо-технічні та організаційно-економічні (рис. 3.4).

69
 Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання
важливих видів матеріальних ресурсів зв’язано з комплексною переробкою
сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів.
Комплексна переробка сировини – це процес її промислової переробки,
результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних компонентів
та їх повне використання, включаючи й технологічні відходи. Економічна
доцільність комплексної переробки сировини зумовлена великою цінністю так
званої попутної продукції, що міститься у вихідній сировині.
Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки
вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на
більшості підприємств України не відповідає сучасним вимогам. Коефіцієнт
використання багатьох видів комплексної сировини протягом останніх років
тримається на рівні не більше 50-60%.

 Первинна обробка і

Виробничо-технічні заходи
збагачення сировини
 Зниження ваги  Комплексна переробка
сировини
Джерела економії матеріальних ресурсів

виробів
 Застосування ресурсо-

Способи економії матеріальних ресурсів

 Зменшення питомої
витрати матеріалів зберігаючої техніки
 Скорочення втрат і  Запровадження мало-
відходів сировини і відходної та безвідход-
матеріалів ної технології
 Використання відходів
та побічних продуктів Організаційно-економічні заходи
 Утилізація вторинних  Удосконалення мате-
ресурсів ріальних нормативів
 Заміна натуральних  Поліпшення організації
видів сировини та ма- матеріального забезпе-
теріалів штучними їх чення виробництва
видами
 Упорядкування сис-
теми ціноутворення
 Застосування дійової
системи економічного
стимулювання

Рис. 3.4 Джерела та способи економії матеріальних ресурсів на

підприємствах
70
 Вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини (матеріалів),
відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для
виготовлення продукції.
За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи –
1) відходи виробництва (включають: а) залишки сировини й матеріалів,
що значною мірою втратили свою первісну споживну вартість (обрізки
матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори, технічне масло,
жом, меляса, макуха, костриця тощо); б) побічні та побіжні продукти
переробки вихідної сировини, які технологічно неминучі (різні види шлаку,
лігнін, побіжні гази, пуста порода тощо));
2) відходи споживання (відходи: а) виробничого споживання (різні
цілком зношені елементи засобів виробництва – брухт, гума, тара тощо); б)
побутового споживання (непридатні речі домашнього вжитку, зношені взуття
та одяг, макулатура).
За обсягом і цінністю найбільш важливе значення для промислового
виробництва мають різноманітні вторинні метали, що утворюються у вигляді
амортизаційного брухту і так званого оборотного металу (металева стружка,
відходи ливарного виробництва). Масштаби використання вторинних
матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей промисловості
України не можна визнати задовільними. Особливо це стосується побутових
відходів (наприклад, частка паперової макулатури у загальному обсязі
сировини для виготовлення паперу становить трохи більше 20%, що майже в
2-2,5 рази нижче за технологічно можливий і економічно доцільний рівень).

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що відноситься до складу матеріальних активів?

2. Дайте визначення основним і оборотним фондам.
3. Охарактеризуйте складові за якими оцінюють основні фонди.
4. Як обчислюється балансова вартість груп основних фондів?
5. Опишіть видову класифікацію основних фондів.
6. Опишіть укрупнену класифікацію основних фондів.
7. Як Ви розумієте фізичне (матеріальне) спрацювання основних
виробничих фондів? Якими методами воно визначається?
8. Що таке техніко-економічне старіння основних фондів, та які форми
його усунення Ви знаєте?
9. Як Ви розумієте амортизацію основних фондів та амортизаційні
відрахування?
71
 10. За якими критеріями обчислюють амортизаційні відрахування?
11. Назвіть методи амортизації.
12. Від чого залежить ефективність відтворювальних процесів?
13. Назвіть форми простого і розширеного відтворення основних
фондів.
14. Охарактеризуйте суть ремонту засобів праці.
15. Надайте характеристику видам ремонту.
16. Назвіть напрямки покращення ремонтного виробництва.
17. Розкрийте суть модернізації діючого виробничого устаткування та
заміни фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці.
18. Розкрийте суть технічного переозброєння діючого підприємства та
реконструкції діючого підприємства.
19. Розкрийте суть розширення діючого підприємства та нового
будівництва.
20. Охарактеризуйте складові основних фондів.
21. Що таке виробничо-технологічна структура?
22. Охарактеризуйте суть норм витрат та методів їх нарахування.
23. Назвіть складові системи техніко-економічних показників.
24. Назвіть джерела і способи економії матеріальних ресурсів на
підприємствах. (рис. 3.4)
25. З чим пов'язаний ефект використання важливих видів матеріальних
ресурсів?

Домашнє завдання:
(Самостійна робота студента)
1. Напрямки інтенсифікації відтворення та способи
ефективного використання основних фондів.
2. Шляхи скорочення часу одного обороту та підвищення
кількості оборотів.

72
 ТЕМА 4. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВ
АВТОТРАНСПОРТУ, ЇЇ ПОКАЗНИКИ

Лекція 13

4.1 Техніко-експлуатаційні показники роботи

автомобільного транспорту, їх характеристика.

Робота автомобільного транспорту характеризується системою техніко-

експлуатаційних показників, які визначають кількість і якість виконання
роботи. У роботі автомобільного транспорту розрізняють
поняття поїздки, обороту та маршруту.
Поїздка – це закінчений цикл транспортної роботи, який складається з
часу на навантаження на автомобіль (tн), руху з вантажем (tвн),
розвантаження (tp) та подання транспортного засобу для подальшого
навантаження (руху без вантажу) (tрух).
Отже, час поїздки можна визначити за формулою

tп= tн + tвн + tp + tрух,

Якщо в подану формулу ввести середню швидкість за час

поїздки Vс (км/год) та загальний пробіг за поїздку Lзаг (км), що дорівнює сумі
пробігів за час tвн + tрух, то маємо формулу часу поїздки

tп=( Lзаг / Vс)+ tн–р,

де tн - р – час простою під навантаженням і розвантаженням, год.

Оборот містить одну або декілька поїздок, причому автомашини

обов’язково повинні повертатися в початковий пункт.
Коефіцієнт статичного використання вантажопідйомності γ
обчислюється за формулою:

γ = Qф / Qв,
де Qф – кількість фактично перевезеного вантажу, т;
Qв – кількість вантажу, яку можна було б перевезти, т.

Коефіцієнт використання пробігу β:

β = Lв.п / Lзaг,

73
де Lв.п – вантажний пробіг, км;
Lзaг – загальний пробіг, км.
Загальний пробіг визначають за формулою:

Lзaг = L'0+ Lв.п+ Lx+ L"0,

де L'0 – перший нульовий пробіг, км;

Lв.п – вантажний пробіг, км;
Lx – неробочий пробіг, км;
L"0 – другий нульовий пробіг, км.

Середня відстань поїздки з вантажем Lс.п.в, км:

Lс.п.в = Lв.п / n,
де n – кількість поїздок.

Середня відстань перевезення Lс, км:

Lс = ∑ Р / ∑ Q,
де Р – транспортна робота, т×км;
Q – обсяг перевезень, т.

Час однієї поїздки t, год:

tп = (Lв.п /( β – Vс)) + tн–р,

Продуктивність автомашин за час у наряді Р (т/день) визначається

множенням вантажопідйомності автомашини q (т) та коефіцієнта
використання його вантажопідйомності на кількість поїздок n у день, що
здійснив автомобіль:

Р = q · γ · n,

Важливим показником роботи автотранспорту є собівартість

автомобільних перевезень. Вона є грошовим вираженням усіх витрат,
пов’язаних із виробничо-господарською діяльністю автотранспортного
підприємства. На автотранспортному підприємстві розрізняють повну
собівартість і собівартість, яка припадає на одиницю транспортної
роботи (1 або 10 т-км).

74
 Повна собівартість перевезень ∑Sпов складається зі змінних Sзм,
постійних Sпост, навантажувально-розвантажувальних робіт Sн-p та дорожніх
витрат Sдор:
∑Sпов = Sзм+ Sпост+ Sн-p+ Sдор,

Змінними називаються витрати, які залежать від пробігу автомобіля.

До них належать: витрати на паливно-мастильні матеріли, технічне
обслуговування, ремонт автомашини, поновлення та ремонт шин, амортизація
просувного складу. Ці витрати розраховуються на 1 км пробігу.
До постійних витрат належать: накладні витрати, заробітна плата водіїв
(умовно), а також амортизаційні відрахування. Ці витрати обраховуються на
одну годину пробігу автомашини на підприємстві.
Навантажувально-розвантажувальні витрати охоплюють усі витрати
на виконання цих робіт (оплата праці вантажників, експедиторів та інших
працівників, вартість електроенергії, матеріалів та ін.). Вони розраховуються
на 1 т перевезеного вантажу або одну годину вантажно-розвантажувальних
робіт.
Дорожніми називають витрати, пов’язані з будівництвом доріг, їх
ремонтом і утриманням. Ці витрати обраховуються, як правило, на 1 т-км або
на 1 км пробігу.
На практиці при визначенні собівартості перевезень на
автотранспортних підприємствах ураховуються змінні та постійні витрати.
Організація руху автомобільного транспорту при перевезеннях
продукції повинна забезпечити найбільшу продуктивність просувного складу
та найменшу собівартість перевезень. Рух автотранспорту здійснюється за
маршрутами.
Маршрут руху – це шлях просування автотранспорту при виконанні
перевезення.
Маршрути поділяють на маятникові та кільцеві.
Маятникові – це маршрути, на яких шлях просування автомобіля між
двома вантажними пунктами неодноразово повторюється.
Кільцевий маршрут – це просування автомашини замкнутим колом, яке
об’єднує декілька отримувачів або постачальників.
За кількістю видів транспорту, що беруть участь у поставці
товарів, транспортні системи поділяють на:
1) одновидові (юнімодальні);
2) багатовидові (мультимодальні, або інтермодальні).
У свою чергу, вони поділяються на термінальні системи.
Юнімодальна система – одновидова система, що передбачає участь
автомобільного транспорту, який забезпечує поставку вантажів «від дверей до
дверей». Незважаючи на доступність та поширення, ускладнюється внаслідок
75
експлуатації автомашин та автопоїздів різної вантажопідйомності на етапах
підбору вантажів, формування великих відправлень, особливо в умовах
термінальної системи.
Інтермодальна система – система доставки вантажів, що передбачає
деякими видами транспорту за єдиним перевізним документом із переданням
вантажів у пунктах перевантаження з одного виду транспорту на інший без
участі вантажовласника.
Основні принципи функціонування інтермодальної системи:
- єдиний комерційно-правовий режим;
- комплекс рішень фінансово-економічних аспектів функціонування
системи;
- використання систем електронного обміну даними, які забезпечують
спостереження за пересуванням вантажу, передачу інформації та зв’язок;
- єдність всіх ланок транспортного ланцюга в організаційно-
технологічному аспекті, єдина форма взаємодії та координація всіх ланок
транспортного ланцюга, що забезпечує цю єдність;
- кооперація всіх учасників транспортної системи;
- комплексний розвиток транспортної інфраструктури різних видів
транспорту.
При створенні мережі мультимодальних перевезень найбільшого
значення надається створенню терміналів нових типів з новими функціями.
Основні характеристики терміналів залежать від таких факторів:
- зростаючий вплив вантажовідправників у сфері мультимодальних
перевезень;
- лібералізація ринку та вихід за межі національних кордонів.
Термінали об’єднуються в мережі різних видів, де становище одного
термінала може бути фідерним, блоковим, блоково-кутовим, мультиблоковим,
мультиблоково-кутовим.
Нова концепція термінальних систем пропонує перехід від ізольованого
мультимодального термінала до єдиного вантажного розподільчого центру
(ВРЦ), де термінал буде головним елементом. Центр, який виконує функцію
сполучної ланки між товаровиробниками та споживачами, є ілюстрацією
інтеграції транспорту та сфер виробництва і споживання.
При плануванні систем доставки беруться до уваги транспортні
структури на всіх рівнях та динаміка їх розвитку. Існують чотири рівні
планування, які відображають співвідношення майбутніх транспортних
структур:
1) європейська система;
2) муніципальна система;
3) управління по осі перевезень;
4) існуюча інфраструктура.
76
 Мережа мультимодальних перевезень повинна бути сумісна та
скоординована із вищезазначеними рівнями планування.
З погляду форми транспортування доставка товарів може відбуватися
такими шляхами:
1) транспортом постачальника (самовивезення або централізований
метод);
2) транспортом одержувача чи транспортом зі сторони (як правило,
автотранспортного підприємства – АТП) (децентралізований метод).

Лекція 14

4.2 Показники виробничої програми з експлуатації

вантажного та пасажирського автотранспорту, методика їх
розрахунку

Методика розрахунку передбачає розв’язання таких задач: вибір і

обґрунтування вихідних даних; коригування нормативів, які регламентують
режими технічного обслуговування й ремонту ДТЗ; розрахунок річної і
добової виробничих програм з ТО; визначення річних обсягів робіт в ТО та
поточного ремонту і їхній розподіл по виробничих зонах і дільницях;
розрахунок чисельності виробничого персоналу.
Вибір і обґрунтування вихідних даних.
До вихідних даних для розрахунку виробничої програми належать: тип
і кількість автомобілів і причепів, середньодобовий пробіг автомобіля;
дорожні й кліматичні умови експлуатації; режим роботи рухомого складу і
виробничих підрозділів технічної служби, умови зберігання дорожніх
транспортних засобів.
Залежно від задач проектування конкретного підприємства зміст і
повнота вихідних даних можуть бути різними. При будівництві нових АТП
відомі лише річний обсяг і види вантажів, що перевозяться, чи чисельність
жителів у населеному пункті. При розробці проектів реконструкції, технічного
переозброєння і розширення звичайно відомі тип і кількість рухомого складу,
всі інші необхідні показники та умови роботи підприємства. Обґрунтування
вихідних даних полягає в їхньому кількісному визначенні та прив’язці до
конкретного об’єкта згідно з нормативно-технічною документацією чи з
показниками, отриманими в результаті узагальнення досвіду роботи
передових підприємств галузі.
Тип рухомого складу. Може бути заданим чи встановленим залежно від
виду перевезень. Якщо відомий обсяг перевезень, то тип рухомого складу
77
визначається порівнянням річних приведених витрат на перевезення вантажів
або пасажирів різним рухомим складом, а також видами вантажів, їхньою
упаковкою і розміром партії вантажу.
Кількість ДТЗ. Визначається розрахунком виходячи з обсягу
перевезень, характеру вантажів або числа жителів, рухливості населення і
середньої дальності перевезень.
Середньодобовий пробіг ДТЗ. Розраховують за методикою, викладеною
в спеціальному курсі автомобільних перевезень чи задають на підставі досвіду
роботи підприємства.
Категорія умов експлуатації. Характеризуються типом дорожнього
покриття, типом рельєфу місцевості та умовами руху. Вказують у завданні чи
встановлюють стосовно конкретних умов проектування.
Природно-кліматичні умови. Можна задавати середньомісячними
температурами й кліматом. Визначаються залежно від дислокації конкретного
АТП по кліматичних районах.
Режим роботи рухомого складу. Визначається числом днів роботи
рухомого окладу протягом року – 365 для пасажирського, 255, 305 і 357 – для
вантажного транспорту; числом змін роботи автомобілів на лінії 1; 1,5; 2; 3;
тривалістю роботи автомобілів на лінії (час у наряді). Режим роботи рухомого
складу вказують у завданні на проектування чи беруть той, що склався на
АТП, або згідно з рекомендаціями ОНТП-01-91 (табл. 4.1).

Таблиця 4.1 – Режими роботи рухомого складу

Рекомендований режим роботи
рухомою складу
Тип рухомого складу число днів час у наряді
роботи протягом протягом доби
року
Автомобілі легкові, вантажні, 305 10,5
автопоїзди, автобуси службові,
відомчі
Автомобілі вантажні, автопоїзди 305 12,0
загального користування
Автобуси маршрутні, автомобілі 365 12,0
легкові – таксі
Автопоїзди, автобуси міські 357 16,0
Автомобілі-самоскиди, позашляхові 357 21,0

Режим роботи виробничих підрозділів технічної

служби. Визначаться режимом роботи рухомого складу на лінії, видами ТО
й ремонту, їхньою періодичністю та тривалістю. Режим роботи виробничих
78
підрозділів беруть той, що склався на підприємстві, чи вибирають згідно з
рекомендаціями, наведеними в нормативній документації (табл. 4.2).

Таблиця 4.2 – Режими роботи виробничих підрозділів технічної

служби
Режим виробництва, що рекомендується
Найменування для АТП, експлуатаційних
для БЦТО, ВТК, ЦСП
видів робіт по промислових філіалів
технічному число число
число число
обслуговуванню змін період змін період
днів днів
і поточному роботи виконання роботи виконання
роботи роботи
ремонту ДТЗ на (зміни) на (кошториси)
на рік на рік
добу добу
1 2 3 4 5 6 7
Роботи 305 2 II, III 305 2 І, II
щоденного 357 3 І, II, III
обслуговування 365 3 І, II, III
(ЩО)
Діагностика 255 1 І 305 2 І-ІII
загальна і 305 2 І, II
поглиблена
(Д-І і Д-ІI)

Перше технічне 255 1 II - - -

обслуговування 305 2 II, III
(ТО-1)
Друге технічне 255 1 І 305 2 І-ІII
обслуговування 305 2 І, II
(ТО-2)
Регулювальні і 255 2 І, II 305 2 І, II
розбірно- 305 3 І, II, III
складальні 357 3 І, II, III
роботи
поточного
ремонту
Фарбувальні 255 1 І 305 2 І, II
роботи 305 2 І, II 255 2 І, II

79
 Продовження таблиці 4.2

1 2 3 4 5 6 7
Агрегатні і 255 1 І 305 2 І, II
слюсарно-механічні, 305 2 І, II 255 2 І, II
електротехнічні
роботи, ремонт
приладів системи
живлення, ши-
номонтажні роботи,
вулканізація,
ковальсько-ресорні,
мідницькі,
зварювальні,
бляхарські,
арматурні,
деревообробні,
оббивні, радіо-
ремонтні роботи
Таксометричні 305 2 І, II
роботи 357 2 І, II
Акумуляторні 305 2 І, II 305 2 І, II
роботи 357 2 І, II 255 2 II
Повторний огляд - - - 255 2 І, II
балонів
Примітка: Більше число днів роботи на рік і змін роботи на добу слід
приймати для АТП, експлуатаційних і виробничих філіалів потужністю 300 і
більш вантажних автомобілів, а також АТП відомчого транспорту.
2. Коригування нормативів технічного обслуговування та ремонту
рухомого складу. Виробничу програму та обсяг робіт з ТО й ремонту
розраховують, користуючись такими нормативами: пробіг рухомого складу
до капітального ремонту; періодичність ТО; трудомісткість ТО і поточного
ремонту; простої рухомого складу в КР, ТО і ПР.
Ці нормативи наведено в Положенні про технічне обслуговування й
ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту.
Розрахункові нормативи періодичності і трудомісткості ТО і ПР рухомого
складу, коефіцієнти коректування нормативів, чисельність працюючих
При реконструкції підприємств розрахункові нормативи
періодичності ТО, пробігу до КР (ресурсу), трудомісткостей і простою в ТО і
ПР, вказані в табл. 4.4 – 4.7, для існуючого парку рухомого складу слід

80
приймати за діючими «Положеннями про технічне обслуговування і ремонт
рухомого складу автомобільного транспорту».
Класифікація рухомого складу автомобільного транспорту наведена в
табл. 4.3.

Таблиця 4.3 – Класифікація рухомого складу автомобільного транспорту

Характеристика Модель-
Тип ДТЗ
рухомого складу представник
1 2 3
Автомобілі легкові робочий об’єм
двигуна, л
особливо малого класу до 1,2 вкл. ЗАЗ-1102
малого класу понад 1,2 до 1,8 ВА3-2107
середнього класу понад 1,8 до 3,5 ГАЗ-3102
"Волга" (ГАЗ-
2411 такси)
Автобуси довжина, м
особливо малого класу до 5,0 вкл. РАФ-2203-01
малого класу понад 6,0 до 7,5 ПАЗ-3205
середнього класу понад 8,0 до 10,0 ЛіАЗ-42021
великого класу понад 10,5 до ЛіАЗ-5256
12,0 Ікарус-260
особливо великого класу понад 12,0 Ікарус-280
Автомобілі вантажні загального корисне
призначення навантаження, т
особливо малої вантажопідйомності від 0,5 до 1,0 УАЗ-3303-01
малої вантажопідйомності понад 1,0 до 3,0 ГАЗ-52-04
середньої вантажопідйомності понад 3,0 до 5,0 ГАЗ-3307
великої вантажопідйомності понад 5,0 до 6,0 ЗІЛ-431410
понад 6,0 до 8,0 КамАЗ-5320
особливо великої вантажопідйомності понад 8,0 до 10,0 КамАЗ-53212
понад 10,0 КрАЗ-250-10
до.16,0
автомобілі-самоскиди кар’єрні 30,0 БелАЗ-7522
42,0 БелАЗ-7548
Причепи і напівпричепи корисне
навантаження, т
Причепи одновісні малої і середньої до 5,0 СМ-В325
вантажопідйомності
Причепи двовісні середньої і великої до 8,0 ГКБ-8350
вантажопідйомності
81
 Продовження таблиці 4.3

1 2 3
Причепи одновісні великої до 12,0 КАЗ-9368
вантажопідйомності
Напівпричепи двовісні особливо 14,0 Мод. 9370
великої вантажопідйомності
Напівпричепи багатовісні особливо понад 20,0 МАЗ-9398
великої вантажопідйомності
Причепи і напівпричепи важковози понад 22,0 ЧМЗАШ

Відповідно до «Положення про технічне обслуговування і ремонт ДТЗ

«АТ» в процесі експлуатації до рухомого складу застосовуються наступні
види технічних впливів:
- підготовка до продажу;
- технічне обслуговування в період обкатки;
- щоденне технічне обслуговування (ЩО);
- перше технічне обслуговування (ТО-1);
- друге технічне обслуговування (ТО-2);
- сезонне технічне обслуговування (СО);
- поточний ремонт (ПР);
- капітальний ремонт агрегатів і вузлів (КР);
- технічне обслуговування підчас консервації ДТЗ;
- технічне обслуговування та ремонт ДТЗ на лінії.
Щоденне технічне обслуговування (ЩО) підрозділяється на ЩОд,
виконуване щодоби і ЩОт, виконуване перед ТО-1, ТО-2 і ПР, пов’язаним із
заміною агрегатів.
Сезонне технічне обслуговування (СО) рухомого складу, пов’язане з
його підготовкою до експлуатації в зимовий і літній період і проводиться 2
рази на рік, поєднується з проведенням чергового технічного обслуговування
– ТО-2 і ТО-1 і як окрема технічна дія при розрахунку не приймається.
Капітальний ремонт агрегатів і вузлів вантажних і легкових
автомобілів, а також капітальний ремонт автобусів на базі готових агрегатів в
автотранспортних підприємствах, що розглядаються в даних нормах, не
проводиться, його виконання слід передбачати по кооперації зі
спеціалізованими авторемонтними підприємствами.
Нормативи періодичності ТО рухомого складу для I категорії умов
експлуатації слід приймати не менше за величини, наведені в табл. 4.4.
Ресурс пробігу рухомого складу – не менше за величини, наведені в табл. 4.5.

82
 Таблиця 4.4 – Нормативи періодичності ТО рухомого складу
Нормативи періодичності
технічного обслуговування не
Тип рухомого склад менше, км
ЩО ТО-1 ТО-2
Автомобілі легкові Один раз на 5000 20000
Автобуси робочу добу, 5000 20000
Автомобілі вантажні, автобуси на базі незалежно 4000 16000
вантажних автомобілів або з від числа
використанням їх основних агрегатів робочих змін
Автомобілі-самоскиди кар’єрні 2000 10000
Причепи і напівпричепи 4000 16000
Причепи і напівпричепи важковози 3000 12000

Таблиця 4.5 – Ресурс рухомого складу (пробіг до КР)

Ресурс (пробіг до
Тип рухомого складу КРХ), не менше,
тис. км
1 2
Автомобілі легкові
особливо малого класу 125
малого класу 150
середнього класу 400
Автобуси
особливо малого класу 350Х
малого класу 400Х
середнього класу 500Х
великого класу 500Х
особливо великого класу 400Х
Автомобілі вантажні загального призначення
особливо малої вантажопідйомності 150
малої вантажопідйомності 175
середньої вантажопідйомності 300
великої вантажопідйомності
понад 5,0 до 6,0 т 450
понад 6,0 до 8,0 т 300
особливо великої вантажопідйомності
понад 8,0 до 10,0 т 300
понад 10,0 до 16,0 т 300
Автомобілі самоскиди кар’єрні 200
83
 Продовження таблиці 4.5

1 2
Причепи і напівпричепи
причепи одновісні малої і середньої 120
вантажопідйомності
напівпричепи одновісні і двовісні великої 300
вантажопідйомності
напівпричепи багатовісні особливо великої 320
вантажопідйомності
причепи і напівпричепи-важковози 250
Тривалість простою рухомого складу в ТО і ремонті слід приймати не
більше величин, наведених в табл. 4.6.

Таблиця 4.6 – Тривалість простою рухомого складу в ТО і ремонті

Тривалість простою, не більше
Тип рухомого складу в ТО і ПР, днів на
в КР, днів
1000 км пробігу
1 2 3
Автомобілі легкові
особливо малого класу 0,1 -
малого класу 0,18 -
середнього класу 0,22 -
Автобуси
особливо малого класу 0,2 15
малого класу 0,25 18
середнього класу 0,3 18
великого класу 0,35 20
особливо великого класу 0,45 25
Автомобілі вантажні загального
призначення
особливо малої вантажопідйомності 0,25 -
малої вантажопідйомності 0,30 -
середньої вантажопідйомності 0,35 -
великої вантажопідйомності
понад 5,0 до 6,0 т 0,38 -
понад 6,0 до 8,0 т 0,43 -
особливо великої
вантажопідйомності
понад 8,0 до 10,0 т 0,48 -
понад 10,0 до 16,0 т 0,53 -
84
 Примітки:
1. Тривалість простою рухомого складу в ТО і ПР враховують заміну
в процесі експлуатації агрегатів і вузлів, що виробили свій ресурс.
2. Коефіцієнт технічної готовності для причепів і напівпричепів слід
приймати рівним коефіцієнту технічної готовності автомобілів-тягачів, з
якими вони працюють.

Трудомісткості ТО і ПР рухомого складу слід приймати не більше

величин, наведених в табл. 4.7.
Таблиця 4.7 – Трудомісткості ТО і ПР рухомого складу
Нормативи трудомісткості
Разова, Питома, люд.-год. на
Тип ДТЗ люд.-год. 1000 км пробігу
ЩОд ТО-1 ТО-2 ПР
1 2 3 4 5
Автомобілі легкові
особливо малого класу 0,15 1,9 7,5 1,5
малого класу 0,2 2,6 10,5 1,8
середнього класу 0 25 3,4 13,5 2,1
Автобуси
особливо малого класу 0,25 4,5 18,0 2,8
малого класу 0,3 6,0 24,0 3,0
середнього класу 0,4 7,5 30,0 3,3
великого класу 0,5 9,0 36,0 4,2
особливо великого класу 0,8 18,0 72,0 6,2
Автомобілі вантажні загального
призначення
особливо малої 0,2 1,8 7,2 1,55
вантажопідйомності
малої вантажопідйомності 0,3 3,0 12,0 2,0
Середньої вантажопідйомності 0,3 3,6 14,4 3,0
великої вантажопідйомності
понад 5,0 до 6,0 т 0,3 3,6 14,4 3,4
понад 6,0 до 8,0 т 0,35 5,7 21,6 5,0
особливо великої
вантажопідйомності
понад 8,0 до 10,0 т 0,4 7,5 24,0 5,5
понад 10,0 до 16,0 т 0,5 7,8 31,2 6,1
Автомобілі-самоскиди кар’єрні
30,0 т 0,8 20,5 80,0 16,0

85
 Продовження таблиці 4.7

1 2 3 4 5
Автомобілі газобалонні
Газова система живлення 0,08 0,3 1,0 0,45
автомобілів, що працюють на
скрапленому нафтовому газі
Газова система живлення 0,1 0,9 2,4 0,85
автомобілів, що працюють на
стисненому природному газі
Причепи, напівпричепи
Причепи одновісні малої і 0,05 0,90 3,6 0,35
середньої вантажопідйомності
Причепи двовісні середньої і 0,1 2,1 8,4 1,15
великої вантажопідйомності
Причепи одновісні великої 0,15 2,1 8,4 1,15
вантажопідйомності
Причепи двовісні особливо 0,15 2,2 8,8 1,25
великій вантажопідйомності
Причепи багатовісні особливо 0,15 3,0 12,0 1,7
великої вантажопідйомності
Причепи і напівпричепи- 0,2 4,4 17,6 2,4
важковози
Примітки:
1. Трудомісткості ЩОт слід приймати рівними 50 % від
трудомісткості ЩОд.
2. Трудомісткості ЩОд передбачають виконання прибирально-
мийних робіт з використанням комплексної механізації.

Зазначені нормативи встановлено для першої категорії умов

експлуатації, базових моделей автомобілів, помірного кліматичного району;
автотранспортних підприємств, на яких здійснюються ТО й ремонт 200-300
одиниць рухомого складу, що складають три технологічно сумісні групи,
закритого способу зберігання, оснащення АТП засобами механізації
відповідав табелю технологічного устаткування. Якщо автомобілі працюють
в умовах, що відрізняються від зазначених, нормативи коригують,
ураховуючи конкретні умови експлуатації та особливості АТП, яке
проектують. Для цього користуються коефіцієнтами, які враховують
наступні фактори:
- категорії умов експлуатації рухомого складу – К1
- модифікації рухомого складу і організації його роботи – К2
86
 - природно-кліматичні умови експлуатації рухомого складу – К3
- кількість одиниць технологічно сумісного рухомого складу – К4
- способу зберігання рухомого складу – К5
З метою проектування коректування нормативів залежно від пробігу
рухомого складу з початку експлуатації не проводиться.
Результуючий коефіцієнт коректування нормативів визначається як
добуток окремих коефіцієнтів для наступних показників:
- періодичності ТО К1,·К3
- ресурсу пробігу до КР К1,·К2,·К3
- трудомісткості ТО К2,·К4
- трудомісткості ПР К1,·К2,·К3,·К4,·К5
Примітки:
1. Нормативи для кар’єрних автомобілів-самоскидів залежно від
категорій умов експлуатації, модифікації і умов роботи корегуванню не
підлягають.
2. Результуючі коефіцієнти коректування періодичності ТО і ресурсу
не повинні бути менше 0,5.

Числові значення коефіцієнтів К1 корегування нормативів залежно від

категорії умов експлуатації рухомого складу наведені в табл. 4.8.

Таблиця 4.8 – Коефіцієнти корегування нормативів залежно від категорії

умов експлуатації (К1)
Коефіцієнти корегування, К1
Категорія умов питомої
періодичності
експлуатації трудомісткості ресурсу
ТО
ПР
І 1,0 1,0 1,0
II 0,9 1,1 0,9
III 0,8 1,2 0,8
IV 0,7 1,4 0,7
V 0,6 1,5 0,6
Примітка: відкориговані значення ресурсу і періодичності ТО слід
округляти до цілих десятків кілометрів з урахуванням кратності між собою
і кратності середньодобовому пробігу.

Числові значення коефіцієнтів К2 корегування нормативів залежно від

модифікації рухомого складу і організації його роботи наведені в табл. 4.9.

87
 Таблиця 4.9 – Коефіцієнти корегування нормативів залежно від
модифікації рухомого складу (К2)
Коефіцієнт коректування, К2
Модифікація рухомого складу трудомісткості тривалості
і організація його роботи ЩО, ТО-1, ТО- простою в ТО і ресурсу
2 і ПР ПР
1 2 3 4
Автомобілі і автобуси 1,25 1,1 1,0
підвищеної прохідності
Автомобілі-фургони (пікапи) 1,2 1,1 1,0
Автомобілі-рефрижератори 1,3 1,2 1,0
Автомобілі-цистерни 1,2 1,1 1,0
Автомобілі-паливозаправники 1,4 1,2 1,0
Автомобілі-самоскиди 1,15 1,1 0,85
Сідельні тягачі 1,1 1,0 0,95
Автомобілі спеціальні 1,4 1,2 0,9
Автомобілі санітарні 1,1 1,0 1,0
Автомобілі, що працюють з 1,15 1,1 0,9
причепами
Причепи і напівпричепи 1,6 - 1,0
спеціальні (рефрижератори,
цистерни і ін.)
Чисельні значення коефіцієнтів К3 корегування нормативів залежно
від кліматичних умові експлуатації рухомого складу наведені в табл. 4.10.
Таблиця 4.10 – Коефіцієнти корегування нормативів залежно від
кліматичних умові експлуатації (К3)
Коефіцієнт коректування, К3
Кліматичний район за
періодичності трудомісткості
ГОСТ 16350-80 ресурсу
ТО ПР
Помірний 1,0 1,0 1,0
Помірно-теплий, помірно- 1,0 0,9 1,1
теплий вологий, теплий
вологий
Жаркий сухий, дуже жаркий 0,9 1,1 0,9
сухий
Помірно холодний 0,9 1,1 0,9
Холодний 0,9 1,2 0,8
Дуже холодний 0,8 1,3 0,7

88
 Примітка: Корегування періодичності, трудомісткості ПР і ресурсу
рухомого складу в районах з високою агресивністю навколишнього
середовища з метою проектування не проводиться.
Числові значення коефіцієнтів К4 корегування нормативів
трудомісткості ТО і ПР залежно від кількості одиниць технологічно
сумісного рухомого складу (додаток 1) наведені в табл. 4.11.

Таблиця 4.11 – Коефіцієнти корегування нормативів трудомісткості

ТО і ПР залежно від кількості одиниць технологічно сумісного рухомого
складу (К4)
Кількість одиниць Коефіцієнти Кількість одиниць Коефіцієнти
технологічно корегування технологічно корегування
сумісного рухомого трудомісткості сумісного трудомісткості
складу ТО і ПР рухомого складу ТО і ПР
до 25 включно 1,55 понад 200 до 300 1,0
понад 25 до 50 1,35 " 300 " 400 0,9
" 50 " 100 1,19 " 400 " 500 0,89
" 100 " 150 1,1 " 500 " 600 0,86
" 150 " 200 1,05 " 600 " 700 0,84
" 700 " 800 0,81 " 1600 " 2000 0,68
" 800 " 1000 0,77 " 2000 " 3000 0,65
" 1000 " 1300 0,73 " 3000 " 5000 0,63
" 1300 " 1600 0,70 понад 5000 0,60
Трудомісткості ЩО не підлягають корегуванню коефіцієнтом К4.
Залежно від способів зберігання рухомого складу трудомісткості ПР
слід коректувати за допомогою коефіцієнта К5: при відкритому зберіганні –
1,0, при закритому зберіганні – 0,9.

Розрахунок річної та добової програм з ТО автомобілів

Виробнича програма підприємств з ТО характеризується числом
технічних впливів, запланованих на певний період. План АТП по основних
показниках установлюють на календарний рік. Тому виробничу програму з
ТО також розраховують на рік. Окрім того, щоб вибрати метод організації
ТО, визначають також і добову програму.
Виробничу програму з ТО розраховують різними методами. Великого
поширення набули цикловий метод розрахунку (за цикл узято пробіг до КР) і
розрахунок за річнім пробігом. Щоб визначити річну виробничу програму,
найдоцільніше скористатися методом розрахунку за річнім пробігом.
Сумарний річний пробіг по кожній моделі автомобілів, км:

89
 ,
де Аі – облікова кількість автомобілів і-ї моделі;
Dp – тривалість роботи рухомого складу протягом року, днів;
lсі – середньодобовий пробіг автомобілів і-ї моделі, км;
Lкі – пробіг до капітального ремонту, км;
aк – тривалість простою в КР, днів;
aторі – тривалість простою автомобілів і-ї моделі на ТО і ПР, днів/1000
км.

Тривалість простою автомобіля в КР включає нормативний простій

автомобіля на авторемонтному заводі, а також час, витрачений на доставку,
оформлення і здачу в ремонт. Якщо немає фактичних даних про час доставки
і оформлення, його можна взяти таким, що дорівнює 10-20 % тривалості
простою в КР за нормативом.
Розрахунок програми при різнотипному парку виконують по групах
одномарочного рухомого окладу. ТО автопоїздів звичайно здійснюють, не
розчіплюючи тягач і причіп. Тому програму для автопоїздів розрахують як
для цілої одиниці рухомого складу.
Річна кількість технічних впливів по кожній моделі:

(4.7)

де, NK, N2, N1, NЩОд, NЩОт, Nco, ND-1, ND-2 – річна кількість відповідно КР,
ТО-2, ТО-1, ЩОд, ЩОт, CO і діагностичних впливів Д-1 і Д-2;
LK - скоригований пробіг до КР.
L2, L1 – скориговані періодичності ТО-2 і ТО-1;
КПр – коефіцієнт, що враховує виконання ЩОт при ПР, пов'язаним із
заміною агрегатів (КПр= 1,6).
КР автомобілів здійснюють на спеціалізованих підприємствах, тому
обсяги робіт з КР на АТП не визначають. Проте, це випливає з наведених
формул, кількість КР враховують при розрахунку кількості ТО-2 і ТО-1.
Діагностування Д-1 призначене для визначення технічного стану
агрегатів, вузлів і систем, які забезпечують безпеку руху. Д-1 виконують з
90
періодичністю ТО-1. Воно передбачається після ТО-2 і ПР по агрегатах і
вузлах, які забезпечують безпеку руху. Згідно з дослідними даними кількість
автомобілів, які діагностуються при ПР, дорівнює 10 % річної програми
ТО-1.
Діагностування Д-2 потрібне для визначення потужнісних і
економічних показників автомобілів і обсягів ПР. Д-2 виконують з
періодичністю ТО-2, а іноді при ПР. Кількість автомобілів, що
діагностуються при ПР, дорівнює 20 % річної програми ТО-2.
Добову програму Nj,д кожного виду технічних впливів розраховують
за технологічно сумісними моделями автомобілів, її визначають так:

,
де, ΣNj,i – сумарна річка кількість технічних впливів j-гo виду по
технологічно сумісних моделях автомобілів;
і – вид технічного впливу (ЩО, ТО-1, ТО-2);
Dp,j – число робочих днів відповідної зони що виконує і-й вплив.
Визначення річного обсягу робіт з ТО і ПР
Річний обсяг робіт по АТП обчислюють у людино-годинах. Він
містить обсяги робіт а ЩО, ТО-1, ТО-2, ПР і самообслуговуванню
підприємства. Обсяги ЩО, ТО-1, ТО-2 визначають на основі річної
виробничої програми й трудомісткості обслуговування даного виду. Обсяг
ПР визначають виходячи з річного пробігу автомобілів і питомої
трудомісткості ПР на 1000 км пробігу. Сезонне ТО, що виконується двічі у
рік, як правило, суміщають з ТО-2 і як окремий вид обслуговування не
враховують.
Річні обсяги робіт по кожній моделі рухомого складу визначають так:

де tщо, t2, t1 – скориговані нормативні трудомісткості що, ТО-2, ТО-1,

людино-годин;
tпр – скоригована трудомісткість ПР, люд.-год./1000 км;
т1 – частка трудомісткості ТО-2, що припадає на одне сезонне
обслуговування. Для дуже холодного і дуже жаркого сухого кліматичних
районів m1 = 0,5; для помірно холодного і жаркого сухого районів m1= 0,3;
для інших районів m1 = 0,2.
Сумарна річна трудомісткість ТО і ПР по одній моделі рухомого
складу Тві:
91
 ;

,
де К – кількість моделей рухомого складу;
і – порядковий номер моделі.
Під час організації ТО-2 виникає необхідність в знятті окремих
приладів і вузлів для усунення несправності і контролю на спеціальних
стендах на виробничих дільницях. В основному це роботи по системі
живлення, електротехнічні, акумуляторні і шиномонтажні. Тому виконання
90-95 % обсягу робіт ТО-2 планується на постах, а 5-10 % – на виробничих
дільницях. В практиці проектування цей обсяг робіт розподіляється
рівномірно по відповідних дільницях.
При організації Д-1 і Д-2 на самостійних дільницях трудомісткість
діагностичних робіт; визначають у частках трудомісткості ТО й ПР.

Трудомісткість загальної діагностики Д-1:

;
трудомісткість поглибленої діагностики Д-2:
,
де m2, m3 – частка трудомісткості відповідно ТО-1 і ПР, яка придає на
загальну діагностику;
m4, m5 – частка трудомісткості відповідно ТО-2 і ПР, яка припадає на
поглиблену діагностику.

Частки трудомісткості ТО-1, ТО-2 і ПР, що припадають на

діагностичні роботи, наведено в табл. 4.12. Відповідно річні обсяги робіт, які
виконуються в зонах ТО-1 і ТО-2, зменшуються на відповідні величини:
,
.
Обсяги робіт з ТО і ПР розподіляють відповідно до місця їх
виконання за технологічними та функціональними ознаками. ТО виконують
на постах, ПР – на постах і виробничих дільницях. До постових належать
роботи з ТО і ПР, які виконують безпосередньо на автомобілі, що
знаходиться на посту відповідної зони, до дільничних – роботи з ремонту й
перевірки вузлів, агрегатів і механізмів, які зняті з автомобіля і виконуються
на дільницях.

92
 Структуру елементів ВТБ для ТО і ремонту рухомого складу
формулюють з урахуванням особливостей виконання робіт. Роботи з ЩО і
ТО-1 виконують у самостійних зонах. Постові роботи ТО-2 і ПР виконують,
як правило, на універсальних постах, розміщених у загальній зоні.
Допускається проводити ТО-2 в окремій зоні чи в зоні ТО-1, але в іншу
зміну.
Місце діагностики в технологічному процесі ТО і ПР визначається
обсягами робіт, умовами експлуатації, режимами роботи автомобілів,
підрозділів технічної служби та іншими факторами. Д-1 і Д-2 звичайно
виконують на окремих постах, їх можна здійснювати також - на одній
дільниці. Іноді Д-1 суміщають з роботами, які виконують на постах ТО-1.
Для формування обсягів робіт, які виконуються в зонах і на
виробничих дільницях, розподіляють річні обсяги ТО і ПР за видами робіт.
Приблизний розподіл трудомісткості ЩО, ТО-1, ТО-2 і ПР за видами робіт
наведено в табл. 4.12.

Розрахунок обсягу робіт по самообслуговуванню підприємств

Поряд з роботами із ТО і ПР, які називають виробничими, на АТП
виконують допоміжні роботи, до складу яких входить обслуговування і
ремонт устаткування та інструменту, транспортні / завантажувально-
розвантажувальні роботи, пов’язані з ТО і ПР рухомого складу, перегон
автомобілів усередині підприємства, прийом і видача матеріальних
цінностей, прибирання приміщень.

Таблиця 4.12 – Процентне співвідношення за видами робіт

Процентне співвідношення по видах робіт
автомобілі
Види робіт автомобілі-
автомобілі вантажні причепи і
ТО і ПР автобуси самоскиди
легкові загального напівпричепи
кар’єрні
призначення
1 2 3 4 5 6
ЩОд
Мийні 15 10 9 10 30
Прибиральні 25 20 14 20 10
(включаючи
сушку-обтирання)
Заправні 12 11 14 12 -
Контрольно- 13 12 16 1 15
діагностичні

93
 1 2 3 4 5 6
Ремонтні 35 47 47 46 45
(усунення дрібних
несправностей)
Разом: 100 100 100 100 100
ЩОт
Прибиральні 60 55 40 40 40
Мийні (включаючи 40 45 60 60 60
сушку-обтирання)
Разом: 100 100 100 100 100
ТО-1
Діагностика 15 8 10 8 4
загальна (Д-1)
Кріпильні, 85 92 90 92 96
регулювальні,
змащувальні та ін.
Всього: 100 100 100 100 100
ТО-2
Діагностика 12 7 10 5 2
поглиблена (Д-2)
Кріпильні, 88 93 90 95 98
регулювальні,
змащувальні та ін.
Всього: 100 100 100 100 100
ПР
Постові роботи
Діагностика 1 1 1 1 2
загальна (Д-1)
Діагностика 1 1 1 1 1
поглиблена (Д-2)
Регулювальні і 33 27 35 34 30
розбірно-
складальні роботи
Зварювальні 4 5 - 8 -
роботи
для рухомого - - 4 - 15
складу з
металевими
кузовами

94
 1 2 3 4 5 6
з - - 3 - 11
металодерев’яними
кузовами
з дерев’яними - - 2 - 6
кузовами
Бляхарські роботи 2 2 - 3 -
для рухомого - - 3 - 10
складу з
металевими
кузовами
з - - 2 - 7
металодерев’яними
кузовами
з дерев’яними - - 1 - 4
кузовами
Фарбувальні 8 8 6 3 7
роботи
Деревообробні - - - - -
роботи
для рухомого - - 2 - 7
складу з
металодерев’яними
кузовами
з дерев’яними - - 4 - 15
кузовами
Разом: 49 44 50 50 65
Дільничі роботи
Агрегатні роботи 16/15 17 18 17 -
Слюсарно- 10 8 10 8 13
механічні роботи
Електротехнічні 6/5 7 5 5 3
роботи
Акумуляторні 2 2 2 2 -
роботи
Ремонт приладів 3 4 4 -
системи живлення
Шиномонтажні 1 2 1 2 1
роботи

95
 1 2 3 4 5 6
Роботи 1 1 1 2 2
вулканізації
(ремонт камер)
Ковальсько- 2 3 3 3 10
ресорні роботи
Мідницькі роботи 2 2 2 2 2
Зварювальні 2 2 1 2 2
роботи
Бляхарські роботи 2 2 1 1 1
Арматурні роботи 2 3 1 1 1
Оббивні роботи 2 3 1 1 -
Таксиметричні -/2 - - - -
роботи
Разом: 51 56 50 50 35
Всього: 100 100 100 100 100
Примітки:
1. Розподіл об’єму робіт ЩО наведений для виконання мийних робіт
механізованим методом.
2. В розділі "Дільничі роботи" для легкових автомобілів в чисельнику
вказані об’єми робіт для автомобілів загального призначення, в знаменнику -
для автомобілів-таксі.
3. Додаткові об’єми робіт по ТО для газобалонних автомобілів слід
розподіляти:
- контроль на КПП – 50 %;
- на посту випуску (зливу) газу – 50 %;
- по ПР газової системи живлення:
- постові роботи – 75 %;
- у тому числі зняття і установка балонів – 25 %;
- дільничі роботи – 25 %.
4. Для спеціалізованого рухомого складу, оснащеного додатковим
устаткуванням, розподіл об’ємів робіт ТО і ПР слід проводити з
урахуванням специфіки виконуваних робіт.

96
 Розподіл допоміжних робіт у відсотках наведено в таблиці 4.13.

Таблиця 4.13 – Розподіл допоміжних робіт

Обсяг,
Вид роботи
%
По самообслуговування 40
Транспортні 10
Перегін автомобілів 15
Прийом, зберігання і видача матеріальних цінностей 15
Прибирання приміщень 20
Усього 100
У свою чергу, роботи по самообслуговуванню підрозділяються на
електротехнічні, слюсарні, ковельські, зварювальні, жерстяницькі, мідницькі,
трубопровідні, ремонтно-будівельні та деревообробні. Розподіл обсягів робіт
наведено в таблиці 4.14.

Таблиця 4.14 – Розподілення обсягу робіт по самообслуговуванню АТП

Обсяг,
Вид робіт
%
Електротехнічні 25
Механічні 10
Слюсарні 16
Ковальські 2
Зварювальні 4
Жерстяницькі 4
Мідницькі 1
Трубопровідні 22
Ремонтно-будівельні та деревообробні 16
Усього 100

Якщо трудомісткість допоміжних робіт по самообслуговуванню

перевищує 10 тис. людино-годин, на АТП створюють самостійний підрозділ
– відділ головного механіка (ВГМ). У противному випадку, обсяги робіт по
самообслуговуванню розподіляють по відповідних виробничих дільницях.
При цьому механічні, слюсарні та трубопровідні об'єднують у слюсарно-
механічні, а ремонтно-будівельні та столярні відносять до деревообробних.
Обсяги робіт з ТО й ПР розподіляють відповідно до місця їх
виконання за технологічними та функціональними ознаками. ТО виконують
на постах, ПР – на постах і виробничих дільницях. До постових належать
роботи з ТО і ПР, які виконують безпосередньо на автомобілі, що
знаходиться на посту відповідної зони, до дільничних – роботи з ремонту й
97
перевірки вузлів, агрегатів і механізмів, які зняті з автомобіля і виконуються
на дільницях.
Структуру елементів ВТБ для ТО і ремонту рухомого складу
формулюють з урахуванням особливостей виконання робіт. Роботи з ЩО і
ТО-1 виконують у самостійних зонах. Постові роботи ТО-2 і ПР виконують,
як правило, на універсальних постах, розміщених у загальній зоні.
Допускається проводити ТО-2 в окремій зоні чи в зоні ТО-1, але в іншу
зміну.
Місце діагностики в технологічному процесі ТО і ПР визначається
обсягами робіт, умовами експлуатації рухомого складу, режимами роботи
автомобілів, підрозділів технічної служби та іншими факторами. Д-1 і Д-2
звичайно виконують на окремих постах, їх можна здійснювати також на
одній дільниці. Іноді Д-1 суміщають з роботами, які виконують на постах
ТО-1.
Для формування обсягів робіт, які виконуються в зонах і на
виробничих дільницях, розподіляють річні обсяги ТО і ПР за видами робіт.
Приблизний розподіл трудомісткості ЩО, ТО-1, ТО-2 і ПР за видами робіт
наведено в ОНТП-01-90.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Виробнича програма з експлуатації пасажирського автомобільного

транспорту.
2. Виробнича програма АТП з ТО та ремонту рухомого складу.
3. Виробнича програма авторемонтного підприємства.
4. Система та органи матеріально-технічного забезпечення АТП.
5. Методика складання плану матеріально-технічного забезпечення
автотранспортних та авторемонтних підприємств.
6. Розрахунок виробничих запасів автотранспортного підприємства.
7. Матеріально-технічне забезпечення допоміжних господарств
автотранспортних та авторемонтних підприємств.
8. Аналіз виконання плану матеріально-технічного забезпечення.

98
 ТЕМА 5. ТРУД І ЗАРОБІТНА ПЛАТА НА ПІДПРИЄМСТВАХ
АВТОТРАНСПОРТУ

Лекція 15

5.1 Нормування праці на підприємствах автомобільного

транспорту, види робіт, що підлягають нормуванню

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин

об’єктивно зросла роль нормування праці як одного з істотних ділянок
економічного механізму, який визначає ефективність діяльності підприємства.
Як показує практика, ефективність використання праці тісно пов'язана з
загальними економічними результатами діяльності підприємства, тому
сьогодні актуальне проведення систематичної роботи зі зниження істотних
витрат праці, у зв’язку з чим значно зростає роль і значення нормування праці
на підприємстві.
Нормування праці на підприємстві – це система засобів і методів
встановлення норм праці, необхідних для об’єктивної оцінки його
ефективності відповідного рівня його оплати.
До числа засобів нормування праці відносять централізовано
розроблені нормативні матеріали, засоби вимірювання і аналізу трудових
процесів, комп’ютерну техніку. Що стосується методів нормування, то вони,
по суті, є технологіями встановлення та застосування норм праці. Метою
нормування праці на підприємстві є забезпечення ефективного використання
його матеріальних і трудових ресурсів, конкурентоспроможності продукції на
основі цілеспрямованих заходів щодо зниження трудових витрат у результаті
впровадження досягнень науки і передового досвіду.
При нормуванні праці працівників встановлюються такі види норм:
норми виробітку, норми часу, норми обслуговування, норми чисельності.
Норми виробітку – це кількість продукції належної якості, який
працівник (група працівників) певної кваліфікації повинен зробити в одиницю
часу в цих технічних умовах.
Норми часу – це кількість робочого часу (в годинах, хвилинах), яке
повинен затратити працівник (група працівників) певної кваліфікації на
виробництво одиниці продукції (операцій, комплексу операцій) в певних
організаційно-технічних умовах.
Норми обслуговування – це кількість одиниць обладнання, виробничих
площ, робочих місць, яке працівник (група працівників) повинен обслужити в
одиницю часу (за годину, робочий день, робочу зміну, робочий місяць) у
даних організаційно-технічних умовах.

99
 Норми чисельності – це кількість працівників відповідного
професійно-кваліфікаційного складу для виконання певного обсягу робіт
(виробничої, управлінської функції).

5.2 Нормування праці водіїв вантажних автомобілів, автобусів,

таксі, а також ремонтних робочих

До організації праці висувають вимоги суворої трудової дисципліни,

злагодженості та чіткості в роботі. В сучасних умовах науковою слід рахувати
таку організацію праці, яка основана на досягненнях науки та передовому
досвіду, які систематично впроваджуються у виробництво, дозволяє
найкращим чином з’єднати техніку та людину у єдиному виробничому
процесі, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних та
трудових ресурсів, безперервне покращення продуктивності праці, сприяє
збереженню здоров’я людини.
Економічна, психофізіологічна та соціальна задачі наукової організації праці.
Організація праці різних категорій робітників будується у відповідності зі
специфікою виробничої діяльності кожної професії.
Режим праці водіїв на лінії обирають на підставі комплексу вимог, головними
з яких є виконання вимог трудового законодавства: середня тривалість
перебування автомобіля на лінії, безпеку руху, режим роботи підприємств що
обслуговуються, організація технічного обслуговування.
Режим роботи ремонтних робітників методом комплексних та спеціалізованих
бригад. Особливості організації та розподілення обов’язків на спеціалізованих
та універсальних постах по обслуговуванню та ремонту рухомого складу.
Однією з найважливіших задач наукової організації праці на автомобільному
транспорті є раціональна організація та обслуговування робочих місць, при
яких дотримуються принципи економії та забезпечується раціональність
виконання робочих прийомів; виключається монотонність та покращується
змістовність праці; створюються сприятливі санітарно-гігієнічні умови та
дотримуються правила техніки безпеки; досягається максимальна механізація
праці; дотримується відповідність зовнішнього виду обладнання,
технологічної та раціональної оснастки, кольорового оформлення робочого
місця вимогам технічної естетики; економно використовуються виробничі
площі у відповідності з нормами.

100
 5.3 Продуктивність праці як економічна категорія. Показники
рівня продуктивності праці

Прогрес суспільства та його конкретних суб’єктів (підприємств,

організацій) реалізується перш за все через зміцнення та розвиток особистих
матеріальних стимулів, основною формою яких є оплата праці.
Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в
грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений
ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової
оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залежать від результатів
його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його
праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками,
посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, не вище
встановлених чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці
встановлюється переважно в залежності кінцевих результатів діяльності
підприємства.
В умовах розвитку підприємництва та існування різних форм власності
заробіток працівника вже не визначається розміром якогось гарантованого
фонду оплати праці, а все більше залежить від кінцевих результатів та доходів
від діяльності підприємства. Треба враховувати, що й сам працівник все
частіше стає більш або менш реальним співвласником підприємства.
У цих випадках винагородження працівникові-власнику повинно
нараховуватись не тільки за працю, але й за розміщеним у підприємство
капіталом. Ось чому, враховуючи зміни у природі та механізмі формування
заробітку працівника, замість поняття заробітна плата все частіше
використовуються терміни «трудовий доход», «винагорода», «оплата праці»,
«заробіток», «доход». Але у всіх випадках, за орієнтацією на кінцеві
результати, повна компенсація (грошова або негрошова) за витрачені зусилля,
включаючи заробітну плату, повинна відбивати внесок кожного працівника,
ефективність його праці.
Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує
свої основні функції – відтворювальну та стимулювання (мотивації).
Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає
встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне
відтворення робочої сили відповідної кваліфікації і одночасно дозволяє
застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання
необхідного результату господарської діяльності.
Реалізація функції стимулювання передбачає, що оплата праці спонукає
кожного працівника до найбільш ефективних дій на своєму робочому місці.
101
 Повне та ефективне виконання цих функцій можливе лиш не за умови
формування та послідовного здійснення обґрунтованої політики оплати праці
як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і мікрорівні (підприємство та
його підрозділи).
Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є
аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні
називаємо ефективністю.
Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних
ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі
групи:
1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);
2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина);
3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).
Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої
сили, природних ресурсів або капіталу.
Результати характеризуються обсягами та вартістю наданих послуг та
виконаних робіт, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками
конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати
виражаються кількістю наданих послуг чи виконаних робіт або розміром
прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються
кількістю наданих послуг чи виконаних робіт, то ми одержимо показники, які
називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі
показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).
Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили
є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує
співвідношення результатів та витрат, у даному випадку – результатів праці та
витрат праці.
Продуктивність праці показує співвідношення обсягу виконаних робіт
чи наданих послуг та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання
продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без
збільшення трудозатрат.
У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає
постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне
знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ
при тих самих або й менших затратах праці. Зростання продуктивності праці
забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим
показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного
продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня
споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з
головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

102
 Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності
праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників.
Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку
виробництва.
На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень
екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-
технологічний стан виробництва.
Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її
продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при
незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий
час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший
робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і
відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за
рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену
тривалість робочого дня і робочого тижня.
Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу
останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа
рівня екстенсивного використання праці.
Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і
визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за
одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме:
фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна
інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом
робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого
дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного
обслуговування, використання вільного часу тощо.
Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці
– це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі
обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.
Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-
технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного
прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень
екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність
праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося
у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого
населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу
продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все
більше споживчих благ меншою кількістю праці.
Отже, продуктивність праці – це показник її ефективності,
результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції,

103
робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво
цього обсягу, з іншого боку.
Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми
маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.
Виробіток – це прямий показник рівня продуктивності праці, що
визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним
працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою

В= V/ Т
де, В – виробіток;
V – обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);
Т – затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт,
послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами

залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати
праці.
Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (у
штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці
називаються натуральними. Натуральні показники точні, дуже наочні й
показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до
різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої
продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках,
що приводять різну продукцію до одного виміру. Проте застосування цих
показників теж дуже обмежене.
У ринковій економіці значення натуральних показників помітно
зменшується, оскільки домінуючу роль в усіх аспектах економічного життя
відіграють вартісні показники.
Вартісними називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції
вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найбільш універсальні,
вони дають змогу порівнювати продуктивність праці при виробництві
принципово різних благ. Якщо за обсяг продукції взяти вартісний показник
чистої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її
необхідність на ринку. Єдиним недоліком вартісних показників є те, що
необґрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до
фіктивного зростання їх продуктивності праці, але це вже проблема не
економіки праці, а антимонопольного регулювання.
Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при
виробництві різноманітної незавершеної продукції використовуються
також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва
застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники
104
мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової
обґрунтованості використовуваних норм.
Витрати праці при розрахунках її продуктивності можуть вимірюватися
відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньообліковою
чисельністю персоналу. Однак усі ці показники вимірюють лише кількість
праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, у таких розрахунках робоча сила
найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої
сили охоронців та прибиральників. І знову універсальним показником
кількості витраченої праці може бути вартість витрат на утримання персоналу.
Трудомісткість – це обернений показник рівня продуктивності праці,
що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво
одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою:

ТМ=Т/V

де, ТМ – трудомісткість;
Т – затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт,
послуг);
V – обсяг виробництва продукції (робіт, послуг).

Трудомісткість продукції являє собою витрати робочого часу на

виробництво одиниці продукції в натуральному вираженні. Показник
трудомісткості має перевагу перед показниками виробітку:
* по-перше, він підбиває прямий зв’язок між обсягом виробництва і
трудовитратами;
* по-друге, застосування цього показника дає змогу пов’язати
проблему виміру продуктивності праці з факторами і резервами її збільшення;
* по-третє, він дає змогу зіставити витрати праці на однакові вироби в
різних цехах і ділянках.
Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні
види трудомісткості.
Технологічна трудомісткість відбиває усі витрати праці основних
робітників: підрядників і погодинників. Розраховується для окремих операцій,
деталей, виробів.
Витрати праці допоміжних робітників відбивають трудомісткість
обслуговування виробництва, а витрати праці службовців – трудомісткість
управління виробництвом.
Виробнича трудомісткість включає усі витрати праці основних і
допоміжних робітників, тобто технологічну трудомісткість та трудомісткість
обслуговування.

105
 Повна трудомісткість відбиває витрати праці всіх категорій
персоналу підприємства на виготовлення одиниці кожного виробу.

Лекція 16

5.4 Форми і системи оплати праці на автомобільному

транспорті

На автомобільному транспорті застосовуються дві основні форми

оплати праці – відрядна і погодинна.
При відрядній формі оплати розмір заробітної плати працівника
знаходиться в прямій залежності від кількості і якості виготовленої ним
продукції. При цьому заробітну плату нараховують на підставі встановлених
відрядних розцінок за одиницю виготовленої продукції або за одиницю
виконаної роботи. Відрядні розцінки встановлюють на основі розроблених
норм часу і норм виробітку для кожного виду виконуваних робіт. Їх
визначають діленням годинної ставки для даної категорії робіт на встановлену
годинну норму виробітку або множенням годинної ставки на встановлену
норму часу на одиницю продукції.
Відрядна форма заробітної плати може бути прямою, відрядно-
прогресивної і відрядно-преміальної.
При прямій відрядній оплаті праця робітників оплачується за
однаковою відрядної розцінки за все кількість виробленої продукції незалежно
від ступеня виконання встановлених норм виробітку.
При відрядно-прогресивній системі оплати праці заробітна плата
нараховується за незмінною розцінкою за одиницю виконаної продукції тільки
за кількість продукції, встановленої за нормою на робочий день. Продукція,
вироблена понад норму за встановлений робочий час, оплачується за
підвищеними розцінками, які збільшуються в залежності від ступеня
перевиконання встановленої норми виробітку.
При відрядно-преміальній системі – праця робітників-відрядників
оплачується понад заробітну плату за відрядними розцінками за високу якість
виконуваних робіт і за виконання і перевиконання певних кількісних
показників.
Застосовується акордна система оплати праці, при якій заробітна плата
нараховується за загальний обсяг робіт, виконаних у встановлені терміни.
На автомобільному транспорті значного поширення набула погодинна
форма оплати праці робітників. Вона застосовується при оплаті праці водіїв
автобусів і автомобілів-таксі, а також інших робочих на тих ділянках
автотранспортного виробництва, де планування і облік роботи вкрай
106
ускладнені (наприклад, господарські перевезення), або де найбільше значення
має якість виконуваних робіт (наприклад, при технічному обслуговуванні і
ремонті автомобілів).
Застосовуються проста погодинна і погодинно-преміальна системи
оплати. При простій погодинній системі праця працівників оплачується
відповідно до їх розрядів і кількістю відпрацьованого часу. За погодинно-
преміальною системою робочі отримують заробітну плату відповідно до їх
тарифних ставок і кількості відпрацьованого часу, і додатково їм
нараховуються премії за якість виконаних робіт, своєчасне виконання завдань
або інші виробничі показники.

5.5 Елементи тарифної оплати праці автомобільного

транспорту та робітників, зайнятих ТО і ремонтом
автомобілів

Якість праці – характеристика конкретного виду праці по його

складності, інтенсивності, умов і народногосподарської значущості, а також
якісним рівнем його результатів. Якість праці робітників і службовців
вимірюється за допомогою тарифної системи.
Тарифна система оплати праці – це сукупність нормативів, за
допомогою яких диференціюється заробітна плата робітників і службовців у
залежно від умов праці і його складності.
Тарифна система включає в себе три основні елементи:
- тарифна сітка;
- тарифна ставка;
- тарифно-кваліфікаційний довідник.
Застосування тарифної сітки в ринкових умовах нічим не обмежена і
простежується за ступенем застосування її окремих елементів.
В залежності від рівня кваліфікації робочих існують тарифні сітки, що
представляють собою таблицю, що складається з тарифних розрядів і
відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тарифний коефіцієнт будь-якого
розряду показує у скільки разів оплата праці працівника будь-якого розряду
вище оплати праці робітника першого розряду.
Тарифна сітка являє собою шкалу розрядів, де кожному розряду
відповідає свій тарифний коефіцієнт. Тарифна сітка-шкала, використовується
для встановлення співвідношення праці залежно від рівня кваліфікації, має
вигляд таблиці розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тарифний
коефіцієнт робітника першого розряду приймається за одиницю. Необхідність
тарифної сітки обумовлена встановленням співвідношення оплати праці
робітників розрядів. Розряд робітників забезпечує диференціацію оплати праці
107
та робіт по розрядах. Тарифна сітка дозволяє за допомогою тарифних
коефіцієнтів співвіднести погодинну оплату праці робітників різних розрядів
до першого розряду (мінімального рівня оплати праці), тобто необхідна для
визначення ставок робітникам різних розрядів.
Для робітників застосовуються шестирозрядна і восьмирозрядна
тарифні сітки. Остання використовується для робітників з особливою
складністю праці, наприклад, слюсарів-інструментальників, окремих
верстатників.
При оцінці достоїнств тієї чи іншої тарифної сітки беруть до уваги
абсолютне і відносне зростання тарифних коефіцієнтів. Наприклад, в
найбільш розповсюдженою шестирозрядної сітці міжрозрядні співвідношення
зростає на 0,9% між першим і другим розрядами до більше ніж 16% між 5 і 6
розрядами. В результаті абсолютна (в рублях) різниця між ставками вищих
розрядів в 3-4 рази більше, ніж між ставками нижчих розрядів. Відносне
зростання тарифних коефіцієнтів показується різницею між першим
коефіцієнтом і другим, між третім і четвертим і т.д.
Тарифна ставка – це виражений у грошовій формі абсолютний розмір
оплати праці за одиницю робочого часу. Тарифна ставка робітника першого
розряду обумовлюється в колективному договорі й залежить від фінансових
можливостей підприємства і від умов оплати, встановлених галузевою та
генеральною тарифними угодами. В будь-якому випадку вона не може бути
менше законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. На
основі тарифної сітки і тарифної ставки робітника першого розряду
розраховуються тарифні ставки кожного наступного розряду. Тарифна ставка
є вихідною величиною для встановлення рівня заробітної плати працівників
незалежно від того, які форми і системи оплати праці застосовуються на
підприємстві.
Залежно від обраної одиниці часу тарифні ставки бувають годинні,
денні, місячні (оклади). Найпоширенішими є годинні тарифні ставки, оскільки
на їх основі розраховуються різноманітні доплати.
Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників,
об’єднані в єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД) – це збірники
нормативних документів, які вміщують кваліфікаційні характеристики робіт і
професій, згруповані в розділи за виробництвами і видами робіт. За
допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників проводиться тарифікація
робіт (встановлюється розряд роботи), присвоєння кваліфікаційних розрядів
робітникам, формуються програми підготовки і підвищення кваліфікації
робітників. Діючий ЄТКД вміщує 72 випуски за різними виробництвами і
видами робіт, за його допомогою можна проводити тарифікацію понад 5 тисяч
робіт і професій робітників.

108
 Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців є
нормативним документом, який вміщує загально галузеві кваліфікаційні
характеристики. В них зазначаються посадові обов’язки, вимоги до знань і
стажу роботи за спеціальністю, рівня і профілю професійної підготовки
керівників, спеціалістів і службовців. Цей довідник призначений для
застосування на підприємствах з метою забезпечення раціонального поділу
обов’язків, найдоцільнішої розстановки і використання кадрів керівників,
спеціалістів і службовців, для визначення їхніх посадових обов’язків,
обгрунтування кваліфікаційних вимог при підборі кадрів, створення резерву
та професійного навчання кадрів і для встановлення посадових окладів.
Система надбавок і доплат до тарифних ставок також є нормативним
документом. Більшість з них регламентується трудовим законодавством, деякі
встановлюються безпосередньо на підприємстві. В будь-якому випадку
прийнята на підприємстві система надбавок і доплат до тарифних ставок не
повинна створювати для працівників умови гірші, ніж передбачені чинним
законодавством, галузевою та регіональною тарифними угодами.
На практиці найчастіше користуються середніми показниками по
окремих елементах тарифної системи. Їх розрахунок по окремим елементам
тарифної системи здійснюється додаванням усіх показників елемента з
подальшим поділом на число цих показників.
Кожна галузь в силу специфіки процесів виробництва має певні
особливості в організації праці свого персоналу. На автомобільному
транспорті ці особливості пов’язані з водіями – основною категорією
робітників на транспорті: праця водіїв відбувається поза трудового колективу.
Водій відчуває нервово – емоційне перевантаження. Для водія характерне
поняття «робоче місце» – автомобіль і «робоча зона» – дорога, АТП, АЗС і т.п.
Робоче місце – автомобіль є місцем підвищеної небезпеки. Від роботи водіїв
багато в чому залежить виконання плану перевезень. Тому одним з
найважливіших завдань є правильна організація праці водіїв. Існує ряд
особливостей в організації праці водіїв:
- основна робота водіїв протікає поза підприємства, тому і її результати
в значній мірі залежать від ініціативи водіїв;
- на відміну від промислового підприємства на результати діяльності
АТП багато в чому впливають зовнішні фактори (стан доріг, кліматичні
умови, інтенсивність руху транспорту на протязі маршруту та ін), через які
можливі зміни в види та обсяги робіт водіїв;
- через те, що робота водіїв протікає у відриві від виробничого
колективу, на відкритому повітрі і пов’язана з впливом на нього змінюються
метеорологічних факторів, що залежать від кліматичної зони, пори року, умов
погоди, підвищується значимість впливу суб’єктивних факторів на результати
діяльності водія та безпеку руху;
109
 - тривалість робочої зміни водіїв досягає в багатьох випадках 10-12 год.
(при дотриманні місячного балансу робочого часу) без строго
регламентованого обідньої перерви (його часом важко регламентувати);
- в процесі праці на людину діють два види навантажень (фізичне і
нервово-емоційне), у водія переважає нервово-емоційне навантадення.
Ці специфічні умови повинні враховуватися в комплексі заходів по
організації нормування праці на АТП.
Також слід зазначити, що складність праці є однією з головних
складових його оплати. Велике значення для підвищення продуктивності
праці, збільшення обсягу пасажирських перевезень має поліпшення організації
нормування заробітної плати. Виконанню цих завдань має сприяти правильне
застосування та дотримання чинного законодавства по заробітній платі.
Фактори, що визначають складність праці водія:
1) Технічні:
- тип транспортного засоби;
- технічний стан рухомого складу;
- вантажопідйомність транспортного засобу;
- повна маса автомобіля;
- динамічні якості автомобіля;
- габарити транспортного засоби;
- наявність причепа.
2) Технологічні:
- тип маршруту;
- спосіб доставки вантажу;
- наявність спеціального обладнання на автомобілі;
- спосіб виробництва вантажно-розвантажувальних робіт;
- клас вантажу;
- габарити вантажу (для великовагових великогабаритних вантажів).
3) Організаційні:
- стабільність маршруту;
- інтенсивність руху;
- пасажиропотік;
- протяжність маршруту;
- частота зупиночних пунктів;
- контроль за регулярністю руху;
- непрямолінійність маршруту;
- пропускна здатність зупинного пункту;
- напруженість техніко-експлуатаційних показників;
- пересіченість маршруту;
- наявність спецполос для руху автобуса;
- графік доставки вантажу;
110
 - перевезення у зворотному напрямку.
4) Дорожньо-кліматичні:
- тип дорожнього покриття;
- стан покриття;
- природно-кліматичні;
- робота в кар’єрах, в гірських умовах.
5) Економічні:
- форми і системи оплати праці;
- організація праці;
- форми нарахування та розподілу заробітної плати в бригаді;
- економічні результати діяльності підприємств.
6) Соціальні:
- кваліфікація;
- вік водія;
- стаж роботи;
- режим праці;
- тривалість робочого дня;
- розривний графік роботи;
- рівень трудової дисципліни;
- суміщення обов’язків;
- сучасна інфраструктура АТП.
7) Ергономічні:
- зручність розташування важелів управління;
- наявність токсичних речовин в кабіні;
- рівень шуму і вібрації;
- температура в кабіні;
- вентиляція в кабіні;
- запиленість;
- коефіцієнт оглядовості;
- теплова радіація;
- освітленість приладів;
- вологість повітря;
- освітленість в кабіні;
- розмір кабіни.
8) Організаційно-технічні:
- інтенсивність руху;
- пропускна здатність дороги;
- частота перехресть зі світлофорним регулюванням;
- дозволена швидкість на ділянках маршруту.
Виділені фактори за характером свого впливу є пасивними (тобто не
залежними від водія і АТП) і активними. Співвідношення їх впливу зумовлює
111
ступінь значущості впливу складності праці водія на кінцеві показники
виробничо-господарською діяльністю АТП.
До активних факторів відносяться організаційні, економічні, соціальні,
до пасивних – техніко-технологічні, дорожньо-кліматичні, організаційно-
технічні. Всі ці фактори безпосередньо впливають і на ефективність праці
водіїв.

5.6 Система преміювання працівників на підприємстві

Положення про преміювання робітників підприємства розроблюються

роботодавцем або уповноваженим ним органом, узгоджуються з
профспілками та включаються до колективного договору.
Для забезпечення стимулюючого впливу систем преміювання на
ефективність праці робітників треба додержуватися таких вимог:
- визначитися з метою преміювання, яка може полягати у підвищенні
технічного рівня та якості продукції, продуктивності праці та обсягів
реалізації (при великому попиті на продукцію); зниженні собівартості
продукції через економію усіх видів витрат;
- встановлювати показники преміювання, які залежать від результатів
праці тих або інших груп і категорій робітників;
- кількість показників не повинна перевищувати двох - трьох;
- умови та показники преміювання не повинні суперечити одне одному,
щоб поліпшення одних показників (умов) не викликало погіршення інших.
Показниками преміювання робітників основного виробництва, що
характеризують якісні результати їх праці, можуть бути:
- при стимулюванні поліпшення якості продукції, робіт, послуг:
підвищення сортності (марочності) продукції, зростання рівня здавання
продукції з першого пред'явлення; скорочення випадків повернення неякісної
продукції після перевірки працівниками відділу технічного контролю (ВТК);
відсутність претензій (рекламацій до продукції, робіт, послуг) від інших
підрозділів підприємства або споживачів; зниження рівня браку у порівнянні з
попереднім періодом тощо;
- при стимулюванні зниження собівартості: економія сировини,
матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, інструменту, запасних частин;
- при стимулюванні освоєння нової техніки та прогресивної технології:
підвищення коефіцієнта завантаження устаткування; коефіцієнта змінності
роботи нових типів машин та обладнання; скорочення термінів освоєння
нових технологій тощо.
Для робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва, доцільно
встановлювати показники преміювання, які безпосередньо характеризують
112
поліпшення якості праці: забезпечення безперебійної та ритмічної роботи
устаткування основних цехів; своєчасний ремонт та збільшення міжремонтних
періодів експлуатації устаткування; скорочення витрат на ремонт та
обслуговування устаткування; безперебійне та ритмічне забезпечення робочих
місць матеріалами, сировиною, інструментом, транспортними засобами, усіма
видами енергоносіїв тощо.
Робітників-контролерів служби ВТК доцільно преміювати за: виконання
планових заходів щодо поліпшення якості та запобігання браку продукції
(робіт, послуг); відсутність пропусків продукції з браком на наступні операції
або за межі даної дільниці (цеху, підприємства); відсутність рекламацій з боку
споживачів; скорочення випадків повернення продукції (вузлів, деталей) з
наступних операцій, дільниць, цехів тощо.
Наведені вище показники можуть використовуватися як самостійні
показники преміювання. Наприклад, для контролерів ВТК дільниці верстатної
обробки деталей масового виробництва може передбачатися їх преміювання за
скорочення випадків повернення бракованих деталей із складального цеху у
порівнянні з нормативом; контролерів складу готової продукції – за
відсутність рекламацій від споживачів; чергових електромонтерів та чергових
слюсарів-ремонтників, налагоджувальників – за відсутність простоїв
устаткування з їх вини незалежно від показників праці інших робітників. На
апаратних процесах та автоматизованих виробництвах, де простої
устаткування створюють загрозу невиконання плану виробництва, до цих
показників обов’язково встановлюються умови преміювання –виконання
плану виробництва дільницею, цехом, бригадою, якщо ці робітники їх
обслуговують.
При преміюванні робітників основного виробництва якісні показники їх
праці встановлюються як додаткові. За рівнем їх виконання коригується
премія за виконання або перевиконання норм виробітку, виробничих завдань,
нормованих завдань тощо.
Застосовуються також системи, в яких замість коригуючих коефіцієнтів
передбачається підвищення премії у відсотках за кожний відсоток
перевиконання основного показника.
Показниками преміювання можуть бути також: зростання
продуктивності праці, а також прибутку; обсягів виробництва продукції на
експорт; зниження собівартості продукції тощо.
Для підвищення премій, а відповідно і заробітної плати, показники
зростання продуктивності праці, обсягів експортної продукції, прибутку
(доходу), зниження собівартості продукції використовуються за умов
зростання фонду оплати праці з урахуванням рівня їх виконання у цеху або на
підприємстві в цілому.
На автотранспорті робітникам можуть встановлюватися премії за
113
економію паливно-мастильних матеріалів, за наднормативний пробіг шин,
використання нормативної вантажопідйомності автомобілів, виплачуватися
разові премії за наднормативний міжремонтний пробіг автомобілів (без
капітального ремонту). На пасажирському автотранспорті можуть
встановлюватися премії за надпланову грошову виручку тощо.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення поняттям «продуктивність» та «ефективність

праці».
2. Які основні показники характеризують ефективність праці ви знаєте?
3. Який основний критерій для оцінки ефективності праці?
4. Чим вимірюється продуктивність праці?
5. Що означає трудомісткість праці і який її зв'язок з продуктивністю?
6. Які чинники здійснюють вплив на ефективність праці працівників?
7. В чому суть і соціально-економічне значення підвищення
продуктивності праці?
8. Яке значення для кінцевих результатів економічної діяльності має
вивчення чинників зростання продуктивності праці?
9. В чому полягає особливість заробітної плати як соціально-
економічної категорії?
10. Які основні функції заробітної платні?
11. В чому полягають принципи організації заробітної плати?
12. Яка структура заробітної плати?
13. Основна і додаткова заробітна плата і їх зміст.
14. Які основні форми оплати праці Ви знаєте?
15. Що таке системи оплати праці?
16. В чому полягає державне регулювання оплати праці. Який
встановлений мінімум заробітної плати в Україні на сьогоднішній день?
17. Суть преміальних виплат і їх значення в побудові ефективних систем
мотивації.
18. Який критерій ефективності діючої системи оплати праці на
підприємстві?
19. Які показники характеризують ефективність оплати праці?

114
 ТЕМА 6. СОБІВАРТІСТЬ ТРАНСПОРТНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Лекція 17

6.1 Поняття собівартості продукції. Витрати автомобільного

транспорту: постійні та змінні, прямі та непрямі

Для накопичення та структуризації витрат при здійсненні перевезень ви-

користовують Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень
(робіт, послуг) на транспорті.
Рекомендації можуть застосовуватися для планування, ведення обліку й
калькулювання собівартості перевезень вантажів і пасажирів, робіт і послуг,
пов'язаних із транспортним процесом, як на транспортних підприємствах, так
і на інших підприємствах, що виконують зазначені роботи (послуги),
незалежно від форм власності й підпорядкування, але з урахуванням
технологічних та організаційних особливостей кожного підприємства.
Конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості
перевезень визначається підприємством.
У структурних підрозділах транспортних підприємств, виділених в
окремі виробничі одиниці, які належать до інших галузей народного
господарства (промисловість, будівництво, сільське господарство й ін.),
застосовуються типові положення з планування, обліку й калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) відповідних галузей.
Собівартість перевезень (робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі
поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з
підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також
виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.
Витрати на здійснення перевезень (робіт, послуг) характеризують
витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) на ці цілі.
Витрати на перевезення (роботи, послуги) включають у собівартість
того звітного періоду, у якому вони виникли, незалежно від дати сплати
грошових коштів. Непродуктивні витрати й утрати відображаються в обліку
того звітного періоду, у якому вони виникли.
Витрати в іноземній валюті на виконання перевезень (робіт, послуг)
відносяться на собівартість у гривнях згідно з офіційним курсом
Національного банку України, що діє на дату здійснення витрат.
Калькулювання собівартості – це визначення розміру витрат у грошовій
формі на виробництво одиниці певного виду робіт (послуг) із окремих видів
витрат. За допомогою калькулювання визначаються собівартість одиниці
робіт (послуг), всього їхнього обсягу, собівартість виробництва за окремими

115
структурними підрозділами підприємства, за різними виробничими процесами
і в цілому по підприємству.
Планування собівартості перевезень (робіт, послуг) є складовою плану
економічного та соціального розвитку транспортних підприємств, які
розробляються ними самостійно на підставі показників планового обсягу
перевезень вантажів і пасажирів, інших робіт і послуг, продуктивності праці,
фонду її оплати тощо, і становить систему техніко-економічних розрахунків,
які визначають величину витрат на здійснення перевезень (робіт, послуг).
Метою обліку витрат і визначення собівартості перевезень (робіт,
послуг) є своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних витрат на їхнє
виконання, обчислення фактичної собівартості окремих видів перевезень
(робіт, послуг), здійснення контролю за використанням матеріальних,
трудових і грошових ресурсів.
Дані обліку витрат використовуються для оцінки фінансово-
господарської діяльності підприємств і їхніх структурних підрозділів,
визначення фактичної ефективності проведених організаційно-технічних
заходів, виявлення резервів скорочення витрат, виконання аналітичних
розрахунків.
При здійсненні планування, обліку та калькулювання собівартості має
забезпечуватися повне зіставлення планових і звітних даних щодо складу
класифікації витрат, об'єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу
витрат між об'єктами калькулювання та плановими (звітними) періодами.

6.2 Класифікація витрат за економічними елементами.

Класифікація витрат за калькуляційними статтями

Із метою правильної організації планування, обліку, калькулювання й

аналізу собівартості перевезень витрати на перевезення (роботи, послуги)
класифікуються за різними ознаками.
За місцем виникнення витрати на перевезення (роботи, послуги)
групуються в розрізі відокремлених структурних підрозділів транспортних
підприємств.
Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів
виробництво поділяється на основне, допоміжне й обслуговуюче
(невиробниче) господарство.
До основного виробництва належать відокремлені структурні підрозділи
підприємств, які безпосередньо здійснюють перевезення, виконують роботи
та послуги, що належать до основного виду діяльності: перевезення вантажів,
пасажирів, транспортно-експедиційні послуги для підприємств, організацій і
населення; навантажувально-розвантажувальні роботи; такелажні роботи,
116
експлуатація складів, перевалочних пунктів, вантажних станцій, контейнерів,
інші роботи та послуги.
Допоміжне виробництво призначене для обслуговування підрозділів
основного виробництва: виконання робіт із технічного обслуговування,
ремонту рухомого складу, інших основних засобів, забезпечення
інструментом, запасними частинами для ремонту транспортних засобів та
устаткування, різними видами енергії, транспортними й іншими послугами.
До нього належать ремонтні цехи, дільниці, майстерні, енергетичні,
експериментальні й інші підрозділи.
До невиробничого господарства належать житлово-комунальне госпо-
дарство, культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські
підприємства, науково-дослідні, оздоровчі, спортивні й інші структурні
підрозділи, які не беруть участі у здійсненні та забезпечені перевезень.
За видами витрати класифікуються за економічними елементами та
статтями калькуляції.
Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат.
Групування витрат за економічними елементами здійснюється для організації
контролю за рівнем витрат у цілому по підприємству, визначення загального
обсягу використаних підприємством матеріальних, трудових і грошових
коштів.
Групування витрат за статтями калькуляції призначене для організації
аналітичного обліку витрат і калькулювання собівартості окремих видів
перевезень, обчислення витрат у розрізі структурних підрозділів
підприємства.
За способами віднесення на собівартість перевезень витрати
поділяються на прямі та непрямі.
До прямих витрат належать витрати, які можуть безпосередньо
включатися до собівартості окремих видів перевезень (робіт, послуг).
До непрямих витрат належать витрати, безпосередньо не пов'язані з ви-
конанням транспортних робіт, послуг. До таких витрат належать загально ви-
робничі витрати, які включають витрати з управління й обслуговування
виробничого процесу.
За ступенем впливу обсягів перевезень (робіт, послуг) на рівень витрат,
останні поділяються на змінні й постійні.
До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких
змінюється (збільшується або зменшується) разом із зміною обсягів
перевезень (робіт, послуг). Зокрема, витрати на паливно-мастильні матеріали,
електроенергію, запасні частини й комплектуючі, оплату праці робітників,
зайнятих у перевезеннях, відрахування на соціальні заходи тощо.
Постійні витрати — це витрати, абсолютна величина яких із
збільшенням або зменшенням обсягів перевезень (робіт, послуг) істотно не
117
змінюється. До них належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і
управлінням діяльністю виробничих підрозділів і витрати на забезпечення
загальногосподарських потреб.
За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто економічно
однорідні, та комплексні, які складаються з кількох елементів.
За звітними періодами витрати на перевезення (роботи, послуги)
поділяються на поточні, витрати майбутніх і минулих періодів.
За доцільністю витрати поділяються на продуктивні, непродуктивні та
надзвичайні. Непродуктивними витратами вважаються витрати, що виникли
як наслідок недостатньої організації виробництва й управління, відхилень від
технологічних норм, псування матеріальних цінностей.
До витрат від надзвичайних подій (втрати від стихійного лиха, від
техногенних катастроф і аварій та ін.) належать як втрати за наслідками цих
подій, так і витрати на здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням і
ліквідацією таких наслідків (відшкодування, сплата стороннім організаціям,
заробітна плата працівників, зайнятих на відновлювальних роботах, вартість
використаних сировини та матеріалів тощо).
Групування операційних витрат за економічними елементами
Витрати звичайної діяльності підприємства складаються з витрат
операційної діяльності, фінансових витрат (витрат на проценти): за
користування отриманими кредитами, за випущеними облігаціями, за
фінансовою орендою й інших витрат звичайної діяльності, не пов'язаних
безпосередньо з перевезеннями.
Витрати операційної діяльності підприємства складаються з виробничої
собівартості перевезень, адміністративних витрат, витрат на збут та інших
операційних витрат.
Витрати операційної діяльності підприємств транспорту відповідно до
їхнього економічного змісту групуються за наступними елементами:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизація основних фондів і нематеріальних активів;
- інші операційні витрати.
До елемента "Матеріальні витрати" належать:
1. Витрати придбаних у сторонніх організацій або виготовлених
власними силами пального, запасних частин і комплектуючих виробів,
мастил, матеріалів, шин, енергії, палива, інших виробничих запасів, які
використані на:
-виконання перевезень (робіт, послуг);
-забезпечення технологічного процесу перевезень (робіт, послуг), їх
якості та надійності;
118
 -проведення всіх видів ремонту, технічного огляду і обслуговування,
реконструкції, модернізації основних фондів (рухомого складу, його агрегатів
і вузлів, будівель, споруд тощо), у тому числі отриманих за договорами
лізингу (оренди);
-забезпечення робіт, пов'язаних з дотриманням правил безпеки праці та
руху, протипожежної і сторожової охорони, санітарно-гігієнічних, природо
охоронних та інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної
експлуатації, нагляду і контролю за процесом виробництва;
-забезпечення роботи апарату управління підприємства та його
структурних підрозділів, включаючи транспортне обслуговування, пов'язане з
управлінням виробництвом, а також технічних засобів управління:
обчислювальної техніки, засобів зв'язку, сигналізації тощо, які знаходяться на
балансі підприємства;
-утримання та експлуатацію приміщень і території підприємства,
утримання законсервованих основних фондів;
-винахідництво і раціоналізацію, проведення дослідно-
експериментальних і конструкторських робіт, виготовлення та дослідження
моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю підприємства, освоєння в
експлуатації нових типів і моделей транспортних засобів та видів перевезень
(робіт, послуг);
-забезпечення робіт, пов'язаних з професійною підготовкою,
перепідготовкою та підтриманням професійної майстерності працівників
підприємства за
профілем його діяльності безпосередньо на підприємстві (здійснення
навчально-тренувальних польотів, утримання тренажерних центрів тощо);
2. Собівартість малоцінних і швидкозношуваних предметів
(спеціального одягу, взуття, форменого одягу, що необхідні для виконання
професійних обов'язків, інструменту, пристроїв, інвентарю, приладів,
лабораторного обладнання, миючих засобів тощо), які не належать до
основних засобів, вартість придбання продуктів спеціального харчування
(включаючи соки і сухе вино) у випадках, передбачених законодавством;
3. Витрати, пов'язані з використанням природної сировини, в частині
відрахувань для покриття витрат на геологорозвідку корисних копалин,
рекультивацію земель, плата за деревину, продану на пні, та за воду, що
вибирається з водогосподарських систем, а також платежі за використання
інших природних ресурсів;
4. Втрати від нестачі матеріальних цінностей в межах норм природного
убутку.
Витрати на проведення поточного ремонту основних фондів та інших
робіт власними силами, власне виробництво електричної та інших видів

119
енергій, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її
споживання включається до відповідних елементів затрат.
Витрати, пов'язані з доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні
роботи) матеріальних ресурсів транспортними засобами і персоналом
підприємства, включаються до відповідних елементів витрат.
До елемента "Витрати на оплату праці" належать пов'язані з веденням
господарської діяльності витрати на виплату основної і додаткової заробітної
плати, обчислені згідно із системами оплати праці, прийнятими
підприємством, включаючи будь-які виплати у грошовій або натуральній
формі.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу
відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді
тарифних ставок (окладів), годинних розрахункових ставок, кілометрових та
інших відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для
службовців.
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад
установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови
праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати,
передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням
виробничих завдань і функцій:
1) виплати, передбачені законодавством про працю за невідпрацьований
на виробництві час:
- оплата щорічних і додаткових відпусток відповідно до законодавства,
грошових компенсацій за невикористану відпустку. Якщо на
підприємстві створюється резерв для оплати відпусток, то до витрат
виробництва включаються щомісячні відрахування на створення такого
резерву;
- оплата працівникам днів відпочинку, що надаються їм у зв'язку з
роботою понад нормальну тривалість робочого часу при вахтовому
методі організації праці, при підсумованому обліку робочого часу та в
інших випадках, передбачених законодавством;
- оплата спеціальних перерв у роботі у випадках, передбачених
законодавством (оплата перерв працюючим матерям для годування
дитини і оплата часу, пов'язаного з проходженням обов'язкових
медичних оглядів; оплата пільгового часу працюючим підліткам, яким
не виповнилось 18 років);
- оплата працівникам-донорам днів обстеження, здачі крові та відпочинку;
- оплата робочого часу працівників, які залучаються до виконання
державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються у
робочий час відповідно до законодавства;
- доплата за роботу у вихідні і святкові дні та в понадурочний час;
120
- оплата за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної
роботи у випадках, передбачених законодавством;
- виплати вихідної допомоги, що передбачені чинним законодавством;
- інші виплати за невідпрацьований на виробництві час, які передбачені
законодавством;
2) виплати, пов'язані з підготовкою (навчанням) і перепідготовкою кадрів:
- виплати працівникам підприємств заробітної плати за основним місцем
роботи за час їх навчання з відривом від виробництва в системі
підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
- оплата навчальних відпусток, наданих відповідно до законодавства
працівникам підприємств, які навчаються у вечірніх та заочних вищих і
середніх спеціальних навчальних закладах, заочній аспірантурі, у
вечірніх і заочних загальноосвітніх школах; оплата праці
кваліфікованих працівників, керівників і спеціалістів підприємства,
залучених без звільнення від основної роботи до підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, керівництва
виробничою практикою студентів і навчання учнів загальноосвітніх
шкіл;
- оплата праці студентів вищих навчальних закладів і учнів середніх
спеціальних і професійно-технічних закладів, які проходять виробничу
практику на підприємстві, а також оплата праці учнів загальноосвітніх
шкіл у період професійної орієнтації, залучених на тимчасову роботу до
посильної праці на період канікул;
- витрати, пов'язані з виплатою учням професійно-технічних училищ
різниці між стипендією в розмірі тарифної ставки (мінімального окладу)
робітника першого розряду і витратами цих навчальних закладів (на
виплату стипендій, забезпечення харчуванням і обмундируванням);
3) оплата праці працівників, які не перебувають у штаті підприємств, за
виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру,
включаючи договір підряду, за умови, що розрахунки з працівниками за
виконану роботу проводяться безпосередньо цим підприємством. Розмір
коштів, спрямованих на оплату праці цих працівників, визначається
виходячи з кошторису на виконання робіт (послуг) за договором і
платіжних документів.
4) передбачені законодавством доплати до тарифних ставок і посадових
окладів, пов'язані з організацією праці:
- доплата не звільненим від основної роботи бригадирам з числа
робітників за керівництво бригадою;
- доплата працівникам за роботу в багатозмінному режимі та за роботу в
нічний час;
5) надбавки та доплати до тарифних ставок у розмірах, передбачених
121
законодавством, і виплати, що мають компенсуючий характер, а саме:
- доплата працівникам за шкідливі умови праці (за роботу у важких,
шкідливих умовах);
- плата працівникам за роботу у вихідні та святкові (неробочі) дні, в
понадурочний час за розцінками, встановленими законодавчими актами;
- винагорода працівникам за вислугу років, стаж роботи (надбавки за стаж
роботи за спеціальністю на даному підприємстві), передбачені
законодавством;
- доплата працівникам за суміщення професій (посад), розширення зон
обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт;
- надбавки за класність водіям автомобілів, робітникам локомотивних
бригад;
- доплата за клас кваліфікації льотно-інструкторському та льотному складу
екіпажів;
- надбавка за знання та використання в роботі іноземної мови;
- персональні надбавки;
- надбавки керівникам, спеціалістам, службовцям за високі досягнення у
праці або за виконання особливо важливих завдань на термін їх
виконання;
- доплата працівникам до середнього заробітку у випадках, передбачених
законодавством;
- виплати за районними коефіцієнтами, коефіцієнтами за роботу в без
водних місцевостях, у високогірних районах та за іншими
встановленими законодавством коефіцієнтами, що враховують
особливості транспорту;
- інші передбачені законодавством надбавки, доплати і виплати, що мають
компенсуючий характер;
6) передбачені законодавством виплати, що включаються у фактичну собі-
вартість, але не плануються:
- виплата різниці в окладах працівникам, працевлаштованим з інших
організацій із збереженням протягом деякого часу (відповідно до
законодавства) розміру посадового окладу за попереднім місцем роботи,
а також у разі тимчасового заступництва;
- виплати, пов'язані з індексацією зарплати в межах, передбачених чинним
законодавством;
- плата за час вимушеного прогулу (простою) або за виконання нижче
оплачуваної роботи у випадках, передбачених законодавством;
- витрати на оплату праці членам екіпажу морських суден, що призначені
на конкретне судно, за час чекання підходу цього судна в порт, де
можлива їх посадка;

122
 - оплата утримання плавскладу, який перебуває в резерві;
- суми відшкодування втраченого заробітку внаслідок тимчасової втрати
непрацездатності до фактичного заробітку у випадках, коли працівник
продовжує працювати на підприємстві;
7) премії працівникам підприємств за виробничі результати, включаючи
премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів, за сприяння
винахідництву і раціоналізації, за створення, освоєння та впровадження
нової техніки, авторські винагороди, винагороди за підсумками роботи
за рік, одноразові заохочення (за виконання особливо важливих
виробничих завдань), тощо;
8) вартість безкоштовно наданих предметів (включаючи формений одяг),
що залишаються в особистому постійному користуванні, або сума пільг
у зв'язку з продажем їх за зниженими цінами (крім вартості виданого
спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила та
інших миючих засобів, знезаражуючих засобів, молока і лікувально-
профілактичного харчування або відшкодування витрат працівникам за
придбання ними спецодягу, спецвзуття та інших засобів
індивідуального захисту у разі невидачі їх адміністрацією);
9) витрати (у випадках, передбачених законодавством) на оплату
безкоштовно наданих працівникам підприємства житла, комунальних
послуг, продуктів харчування тощо або суми грошових компенсацій за
їх ненадання;
10) суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг
працівникам.
До елемента "Відрахування на соціальні заходи" належать:
1) збір на державне (обов'язкове) соціальне страхування, включаючи
збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;
2) відрахування на державне (обов'язкове) пенсійне страхування (до
Пенсійного фонду України), а також відрахування на додаткове
пенсійне страхування;
3) інші обов'язкові збори і відрахування на соціальні заходи, що
визначені законодавством.
Відрахування на обов'язкове соціальне страхування, обов'язкове
пенсійне страхування здійснюються за встановленими законодавством
нормами та порядком.
Відрахування на додаткове пенсійне страхування, обов'язкове медичне
страхування та інші обов'язкові збори і відрахування на соціальні заходи
належать до собівартості виконаних перевезень (робіт, послуг) згідно з
порядком, визначеним законодавством.

123
 До елемента "Амортизація основних фондів і нематеріальних активів"
належать суми амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з порядком,
нормами та умовами, встановленими чинним законодавством.
Розрахунок амортизації основних фондів та нематеріальних активів і
віднесення їх на витрати виробництва здійснюються згідно з П(С)БО 7
"Основні засоби" та П(С)БО 8 "Нематеріальні активи".
До елемента "Інші операційні витрати" належать витрати, які
включаються у собівартість перевезень і не враховані в попередніх елементах
витрат, а саме:
1) сума сплаченої орендної (лізингової) плати за користування наданими
в оперативну та фінансову оренду (лізинг) основними фондами;
2) витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших
кредитно-фінансових установ, включаючи плату за розрахункове
обслуговування, отримання гарантій, вексельного авалю, факторингових і
довірчих операцій, облік боргових вимог і зобов'язань, включаючи цінні
папери, поштово-телеграфних послуг та інших витрат, пов'язаних з грошовим
обігом;
3) оплата послуг сторонніх підприємств і організацій:
-за протипожежну і сторожову (включаючи воєнізовану) охорону;
-за використання і/або обслуговування технічних засобів управління
(обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів сигналізації);
-щодо управління виробництвом, якщо штатним розкладом
підприємства не передбачено відповідні функціональні служби;
-консультаційного та інформаційного характеру, пов'язаних із
забезпеченням поточної діяльності підприємства, зберіганням та реалізацією
продукції, а також передбачених законодавством обов'язкових аудиторських
перевірок;
-пов'язаних з освоєнням в експлуатації нових типів транспортних
засобів та видів перевезень (робіт, послуг);
-за приймання, зберігання та знищення екологічно небезпечних
відходів, очищення стічних вод;
4) оплата робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються
сторонніми підприємствами та організаціями або структурними підрозділами
цього підприємства, що не належать до основного виду його діяльності
(поточний ремонт рухомого складу та інших основних виробничих фондів,
проведення випробувань з метою визначення якості паливно-мастильних
матеріалів тощо);
5) суми податків, зборів та інших передбачених законодавством
платежів;

124
 6) платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє
середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу у межах
ліміту;
7)витрати зі страхування майна підприємства (у тому числі
транспортних засобів за межами України), цивільної відповідальності,
пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі
основних фондів підприємств, кредитних та інших комерційних ризиків
підприємства;
8) витрати, пов'язані з реалізацією перевезень (робіт, послуг):
- оплата послуг транспортно-експедиційних, страхових і посередницьких
організацій (включаючи комісійну винагороду), вартість яких
включається до вартості перевезень (робіт, послуг);
- витрати на виготовлення розкладів руху пасажирських транспортних
засобів, проїзних квитків, інструкцій, правил та іншої службової
документації;
- витрати на декларування транспортних засобів і вантажів, оформлення
провізних документів, іноземних паспортів, віз та інших дозволів,
пов'язаних із здійсненням закордонних перевезень;
- витрати за користування системами бронювання та резервування
перевезень;
- витрати на обладнання міських ліній та ліній міжміських пасажирських і
вантажних перевезень світловими табло, таблицями розкладу руху і
вартості перевезень, іншими спеціальними знаками;
- витрати за користування автомобільними дорогами, поромами,
автомобільними стоянками;
- витрати на обслуговування пасажирів, у тому числі санітарно-гігієнічні
засоби, посуд, харчування, якщо вони включені в ціну квитка;
9) вартість харчового забезпечення членів екіпажів суден портового і
службово-допоміжного флоту, льотного складу повітряних суден при
виконанні польотів, працівників воєнізованої пожежної охорони на
залізничному транспорті згідно з встановленими нормами;
10) оплата суднових, аеропортових та інших зборів при здійсненні
перевезень;
11) витрати на перешвартовку та шлюзування, очистку танкерів,
вартість баласту, оплата послуг криголамів, буксирів і катерів;
12) витрати в іноземних портах, що пов'язані з достроковим
виконанням вантажних операцій (диспач);
13) резерв майбутніх видатків транспортних суден після закінчених
рейсів;
14) витрати на проведення передпродажних і рекламних заходів:

125
 - розробка і видання рекламних виробів (ілюстрованих прейскурантів,
каталогів, брошур, альбомів, проспектів, плакатів, афіш, рекламних
листів, листівок, сувенірів чи зразків товарів, що передаються клієнтам
або посередницьким організаціям безоплатно, безкоштовно виконаних
перевезень, оформлення вітрин, виставок тощо);
- реклама в засобах масової інформації (оголошення в пресі, передачі по
радіо і телебаченню), витрати на світлову, комп'ютерну та іншу
зовнішню рекламу;
- придбання, виготовлення, копіювання, дублювання і демонстрація
рекламних кіно-, відео- і діафільмів;
- зберігання та експедиювання рекламних матеріалів;
- виготовлення стендів, муляжів, рекламних щитів, покажчиків тощо (в
сумі амортизації, зносу щодо зазначеного інвентарю);
- проведення інших рекламних заходів, пов'язаних з діяльністю
підприємства;
15) витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і
розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів
або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями у
передбачених законодавством розмірах;
16) придбання довідників, технічних паспортів та інших документів
експлуатаційної, технічної та виробничої діяльності;
17) витрати на службові відрядження працівників у межах норм,
передбачених законодавством, з урахуванням особливостей відряджень членів
екіпажів суден, морських (річкових) і повітряних суден, що здійснюють
діяльність за межами повітряного або митного кордону чи територіального
моря (вод) України;
18) витрати на харчування (замість добових) для членів екіпажів суден,
морських (річкових) і повітряних суден, що здійснюють діяльність за межами
повітряного або митного кордону чи територіального моря (вод) України;
19) витрати на утримання представництв, а також працівників за
кордоном, де представництва не створені;
20) додаткові витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом,
включаючи транспортні витрати на перевезення працівників від місця
знаходження підприємства або пункту збору до місця роботи і назад та від
місця проживання у вахтовому селищі до місця роботи і назад, а також
витрати на експлуатацію та утримання вахтового селища, в тому числі
дільнично-колійних будівель, вагонів, які не компенсуються платою
працівників за користування житлом і комунальними послугами;
21) витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад у
напрямках, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального
користування або в час, коли він не працює, включаючи додаткові витрати на
126
спеціальні маршрути міського пасажирського транспорту, організовані
відповідно до угод, укладених з транспортними підприємствами;
22) витрати на перевезення працівників-інвалідів І і ІІ групи до місця
роботи і назад незалежно від наявності маршрутів пасажирського транспорту
загального користування;
23) витрати на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові
ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, а також
заподіяної пасажирам та іншим користувачам транспорту;
24) допомога пасажирам при втраті працездатності, що надається на
підставі рішень суду;
25) витрати на операції із скляною тарою та одноразовим посудом;
26) надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівникам
транспорту, робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний характер, за
кожну добу з моменту виїзду до моменту повернення на підприємство, в тому
числі в іноземній валюті замість добових при здійсненні перевезень за межами
України;
27) витрати на забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки
відповідно до вимог чинного законодавства;
28) витрати з підтримки професійних навичок (у тому числі за межами
України) працівників, які здійснюють експлуатацію рухомого складу (в тому
числі на тренування працівників льотного складу в аеродромних умовах і на
тренажерному обладнанні);
29) витрати, пов'язані з набором робочої сили, передбачені
законодавством, з урахуванням витрат на оплату випускникам денного
відділення вищих, середніх спеціальних і профтехучилищ вартості проїзду до
місця роботи, а також оплачуваної відпустки, яка надається їм перед початком
роботи;
30) витрати на утримання приміщень, засобів зв'язку та інших, що
надаються безоплатно органам державної служби у встановленому порядку;
31) оплата вартості ліцензій, сертифікатів та інших спеціальних
дозволів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності
підприємства, включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах
державної реєстрації, зокрема в органах місцевого самоврядування, їх
виконавчих органах, витрати на придбання ліцензій, надання державних
послуг з медичної сертифікації авіаційного персоналу та інших спеціальних
дозволів на право надання транспортних послуг;
32) витрати на оприлюднення річного звіту;
33) витрати, пов'язані з виплатою дивідендів учасникам і засновникам
підприємства (оплата повідомлень у засобах масової інформації, придбання
конвертів, послуги зв'язку);

127
 34) витрати на виготовлення і придбання бланків цінних паперів, а
також інші витрати, пов'язані з емісією цінних паперів;
35) витрати, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою
працівників підприємств в українських закладах освіти, відповідно до чинного
законодавства;
36) витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення
господарської діяльності підприємства, у тому числі з питань законодавства, і
передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення
аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення
добровільного аудиту за рішенням підприємства;
37) витрати на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної
інфраструктури:
- дитячих ясел або садків, дитячих таборів відпочинку;
- закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти і закладів
підвищення кваліфікації працівників підприємства;
- дитячих музичних і художніх шкіл, шкіл мистецтв;
- закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження,
профілактики та допомоги працівникам підприємства;
- спортивних залів і майданчиків, що використовуються безоплатно для
фізичного оздоровлення та психологічного відновлення працівників
підприємств, клубів і будинків культури (крім будинків відпочинку,
туристичних баз та інших подібних закладів);
- приміщень, що використовуються підприємством для організації
харчування його працівників;
- багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одно
квартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів
житлово-комунального господарства, щодо яких підприємством
прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс
місцевих рад.
Витрати на утримання і експлуатацію зазначених об'єктів соціальної
інфраструктури включаються до складу витрат на перевезення (роботи,
послуги), якщо ці об'єкти не надають платних послуг та не займаються іншою
комерційною діяльністю.
Витрати, перелічені у цьому пункті, які мають комплексний характер,
розподіляються між відповідними елементами затрат:
38) витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів
природоохоронного призначення, які перебувають у власності, витрати із
самостійного зберігання, переробки, захоронення та ліквідації відходів;
39) витрати на цивільну оборону, утримання військово-мобілізаційних
відділів;

128
 40) витрати на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників
у випадках, передбачених законодавством;
41) відрахування структурних підрозділів на утримання апарату
управління підприємства;
42) операційні курсові витрати (втрати від курсових різниць,
знецінення запасів, псування цінностей, списання та уцінка активів, суми
фінансових санкцій тощо);
43) матеріальна допомога (оздоровчі, екологічні та інші виплати).
Групування витрат за статтями калькуляції
До виробничої собівартості перевезень включаються:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- загальновиробничі витрати.
До наведеної типової номенклатури статей калькуляції можуть
вноситись зміни з урахуванням організаційної структури транспортних
підприємств, характеру і рівня організації перевезень, питомої ваги витрат у
собівартості окремих видів перевезень, а також об'єднувати кілька типових
статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей
калькуляції.
Зокрема, для підприємств-перевізників авіаційного транспорту цей
перелік доповнюється статтею "аеропортові витрати", для підприємств
автомобільного транспорту — статтею "автомобільні шини", для підприємств
морського та річкового транспорту — статтею "стивідорні витрати".
До статті калькуляції "Прямі матеріальні витрати" включається вартість
усіх видів паливно-мастильних та інших матеріалів (включаючи транспортно-
заготівельні витрати), що використані як безпосередньо на виконання
перевезень (робіт, послуг), так і на технологічні операції в процесі підготовки
рухомого складу до експлуатації, а також витрати паливно-мастильних
матеріалів на допоміжно-службовий, навчально-тренувальний та
невиробничий нальоти годин.
До статті калькуляції "Прямі витрати на оплату праці" включаються всі
витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати працівникам,
безпосередньо зайнятим здійсненням перевезень (робіт, послуг), обчисленої за
посадовими окладами, відрядними розцінками, тарифними ставками згідно з
діючими на підприємствах системами оплати праці, включаючи будь-які види
грошових і матеріальних доплат, які належать до елементу "Витрати на оплату
праці". До статті калькуляції "Інші прямі витрати" включаються:
- відрахування від витрат на оплату праці працівників, безпосередньо
зайнятих здійсненням перевезень (робіт, послуг): на державне
(обов'язкове) соціальне страхування, включаючи збір на обов'язкове
129
 соціальне страхування на випадок безробіття, на державне (обов'язкове)
пенсійне страхування (до Пенсійного фонду), а також відрахування на
додаткове пенсійне страхування у передбачених законодавством
випадках, інші обов'язкові збори і відрахування на соціальні заходи, що
визначені законодавством;
- нараховані згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими
чинним законодавством України та П(С)БО 7 "Основні засоби" та
П(С)БО 8 "Нематеріальні активи", суми амортизаційних відрахувань від
вартості рухомого складу флоту, автомобільного транспорту і літако-
вертольотного парку;
- витрати на всі види ремонту, технічний огляд і технічне обслуговування
рухомого складу, що безпосередньо бере участь у перевезеннях,
пов'язані з поліпшенням рухомого складу і/або забезпеченням
відповідності його технічного стану вимогам безпеки руху та іншим
експлуатаційним вимогам:
- вартість запасних частин, приладів, обладнання, пального і матеріалів,
що витрачаються для виконання ремонту власними підрозділами;
- вартість ремонтних робіт і послуг, виконаних сторонніми
підприємствами і організаціями;
- витрати на оплату праці і відповідні відрахування від неї працівників,
які виконують ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів;
- вартість інструментів, виданих для поновлення їх запасу на
транспортних засобах;
- вартість матеріалів, що витрачаються на утримання законсервованих
транспортних засобів, витрати на їх консервацію і розконсервацію;
- витрати на страхування транспортних засобів у разі їх ремонту за
кордоном;
- вартість робіт по доводці на повітряному транспорті, викликаних
установленням нових типів (моделей) обладнання, приладів та
апаратури;
- вартість матеріалів, що використовуються для ремонту, монтажу та
дезінфекції побутового обладнання пасажирських салонів.
До статті калькуляції "Загальновиробничі витрати" включаються витрати,
пов'язані з управлінням та обслуговуванням виробничого процесу, які не
передбачені в попередніх статтях:
- витрати на утримання апарату управління виробництвом (оплата праці,
відрахування на соціальні заходи, витрати на оплату службових
відряджень працівників апарату управління виробничих структурних
підрозділів підприємства, технічне та інформаційне забезпечення
управління виробництвом тощо);

130
 - амортизація основних засобів і нематеріальних активів
загальновиробничого призначення;
- витрати на утримання, експлуатацію, капітальний та поточний ремонт,
страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних
активів, обладнання загальновиробничого призначання, в тому числі
утримання резервного рухомого складу;
- витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата
праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих
удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням
якості робіт, послуг, підвищенням їх надійності, інших експлуатаційних
характеристик у виробничому процесі, витрати матеріалів, купівельних
комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх
організацій тощо);
- витрати на утримання виробничих будівель, споруд і приміщень
(опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення тощо);
- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці, в тому
числі за невідпрацьований, але оплачений час на виробництві,
відрахування на соціальні заходи, обов'язкове страхування
загальновиробничого персоналу, сума пільг у зв'язку з продажем
форменого одягу виробничого персоналу за зниженими цінами, витрати
на відрядження та на переміщення виробничого персоналу, витрати на
здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та
якістю робіт, послуг, утримання воєнізованої, пожежної та сторожової
охорони);
- витрати на охорону праці, техніку безпеки, виробничу санітарію та
охорону навколишнього середовища;
- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі,
що включаються до собівартості виробництва;
- інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв, витрати, зумовлені
аваріями та катастрофами, порушеннями правил технічної експлуатації
транспорту, нестачі в межах норм природного убутку тощо).
До статті калькуляції "Автомобільні шини" включаються всі витрати,
пов'язані з експлуатацією автомобільних шин:
- витрати, пов'язані із заміною та встановленням автомобільних шин на
колеса;
- транспортно-заготівельні витрати і націнки підприємств-поста-чальників
у частині, що припадає на вартість автомобільних шин, виданих зі
складу в поточному місяці;
- витрати, пов'язані з ремонтом автомобільних шин.
До статті калькуляції "Навігаційні витрати" включаються витрати,
безпосередньо пов'язані з експлуатацією морського та річкового флоту, на:
131
 - утримання екіпажу, пасажирів і суден у процесі перевезень (послуги
криголамів, буксирів і катерів, доставка продовольства та білизни на
судна і з них в порт приписки, ремонт і прання спецодягу та суднової
білизни, витрати на дезінфекцію, дератизацію, дегазацію, придбання та
доставка прісної води, вартість баласту, його навантаження та
розвантаження, чистка танкерів, перешвартовка та шлюзування суден,
заміна недоторканного шлюпочного штормового запасу продуктів,
витрати на придбання морських карт, лоцій, довідників, навігаційних
інструментів, матеріально-технічне забезпечення обслуговування
пасажирів, передбачене вартістю проїзду, представницькі витрати
капітана, а також інші витрати капітана або за його дорученням інших
осіб командного складу для службових цілей в закордонному плаванні в
межах установленого ліміту, витрати на прокат кіно- та відеофільмів для
екіпажу транспортного судна в закордонному плаванні та інші культурні
потреби, в тому числі у закордонних портах, утримання членів екіпажів
у лікарнях у закордонних портах, виплата інвалюти замість добових,
вартість харчового забезпечення членів екіпажів, витрати на оплату
послуг нотаріальних контор у разі складання морських протоколів,
витрати на поштово-телеграфні, супутникові та інші послуги зв'язку);
- суднові та портові збори в морських і річкових портах, у тому числі
іноземних (адміністративний, буксирний, вантажний, доковий,
канальний, корабельний, карантинний, консульський, лоцманський,
маяковий, понтонний, причальний, протипожежний, санітарний,
сигнальний, митний, швартовий, якірний);
- агентування;
- страхування суден, вантажів, фрахтів, ризиків;
- інші навігаційні витрати.
До статті калькуляції "Стивідорні витрати" включаються витрати,
пов'язані із завантаженням і розвантаженням суден у випадках, коли за
умовами перевезень ці витрати несе судноплавна компанія. До цієї статті
відносяться витрати:
- по доставці вантажів до борту судна;
- охорона вантажу, зважування, обмір і закріплення вантажу;
- вартість матеріалів для закріплення вантажу;
- оренда складів, кранів;
- витрати на завантажування і розвантажування;
- складські, тальманські і супервайзерські послуги;
- інші аналогічні послуги.
До статті калькуляції "Аеропортові витрати" авіапідприємства-
перевізники включають аеропортові збори за обслуговування повітряних

132
суден в аеропортах (згідно з БОС 9562 "Керівництво по економіці портів"
ІКАО, 1991 р.):
- збір за посадку-зліт повітряних суден (включаючи аеродромне
диспетчерське обслуговування повітряного руху в зоні дії аеропорту);
- збір за наднормативну стоянку ПС;
- пасажирський збір (за користування терміналами до початку реєстрації);
- збір за забезпечення авіаційної безпеки;
- збір за наземне обслуговування (хендлінг);
- додаткові послуги, які надаються по запиту при обслуговуванні ПС.
Облік забезпечується на основі рахунків, виставлених перевізнику
аеропортом.

Лекція 18

6.3 Облік і калькулювання собівартості перевезень

Облік і калькулювання фактичної собівартості перевезень на

транспортних підприємствах здійснюється з використанням нормативного,
стандарт-костінгу, позамовного методів або простим підрахунком витрат.
Основними елементами нормативного методу є облік витрат на
виконання окремих видів перевезень за діючими нормами, облік відхилень від
норм і облік зміни норм.
Основними завданнями нормативного методу є своєчасне попередження
нераціонального витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів
підприємства, сприяння виявленню резервів зниження собівартості
перевезень, оперативне правління формуванням витрат виробництва.
Нормативний метод обліку витрат виробництва сприяє своєчасному
виявленню й установленню причин відхилень фактичних витрат від діючих
норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва й
управління.
Нормативний метод обліку та калькулювання витрат на виробництво
передбачає:
- створення системи діючих прогресивних норм і нормативів;
- поточний облік і калькулювання нормативної собівартості;
- виявлення й облік витрат, пов'язаних із відхиленнями від діючих норм і
нормативів;
- виявлення місць, причин і винуватців відхилень;
- системний облік зміни норм і нормативів;

133
 - визначення фактичної собівартості як алгебраїчної суми нормативної її
величині,
- відхилень від норм.
Зведений облік витрат на експлуатацію рухомого складу, його
обслуговування та ремонт при нормативному методі ведеться за статтями
витрат у розрізі окремих видів перевезень (робіт, послуг) з виявленням і
обліком відхилень від норм у кожному з показників.
Нормативи витрат мають розроблятися з урахуванням особливостей і
конкретних умов діяльності підприємства, окремо для кожного виробничого
підрозділу, що необхідно для своєчасного виявлення відхилень, аналізу їхніх
причин, внесення змін у нормативи.
Відхиленням від норм вважаються як перевитрати, так і економія
матеріальних, трудових та інших витрат (у тому числі зумовлених заміною
матеріалів і запчастин, оплатою непередбачених технологічним процесом
робіт, доплатами за відступи від нормальних умов праці тощо).
Для обчислення фактичної собівартості перевезень у разі застосування
нормативного методу обліку основою є нормативна калькуляція.
Фактична собівартість перевезень обчислюється шляхом додавання до
нормативної собівартості або віднімання від неї виявлених у звітному періоді
відхилень від норм і зміни норм.
Для складання нормативної, планової та звітної калькуляцій
застосовується єдина номенклатура статей витрат.
Фактичні витрати, що перевищують нормативні, не включаються до
витрат виробництва, якщо такі перевитрати пов'язані зі зловживаннями,
нестачами, крадіжками, нетехнологічним використанням і порушенням
правил зберігання.
Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості
передбачає відокремлений облік витрат з кожного виду перевезень (робіт,
послуг) у розрізі статей витрат.
Об'єктом обліку і калькулювання при застосуванні цього методу є
окремі види перевезень (робіт, послуг), а калькуляційними одиницями —
відповідні одиниці їх виміру.
Собівартість перевезень, тобто сума витрат, що припадає на
калькуляційну одиницю, визначається шляхом ділення суми фактичних
витрат з кожного об'єкта калькулювання на відповідний обсяг виконаних
перевезень.
Як узагальнююча калькуляційна одиниця транспортної роботи
використовується показник суми витрат, що припадають на 1 грн отриманих
підприємством доходів.

134
 Витрати на оплату праці основних працівників, зайнятих на виконанні
окремих видів перевезень, безпосередньо включаються до собівартості
відповідних об'єктів калькулювання.
Якщо пряме віднесення витрат на оплату праці до собівартості окремих
видів перевезень ускладнене, вони розподіляються виходячи з питомої ваги
даного виду перевезень у структурі доходів підприємства.
Відрахування на соціальні заходи від заробітної плати основних
працівників включаються у собівартість перевезень виходячи з розміру
відповідних витрат на оплату праці у відповідності з порядком, установленим
чинним законодавством.
Вартість паливно-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів,
витрачених на здійснення певних видів перевезень, включається до їх
собівартості за прямою ознакою.
Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо
віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість
окремих об'єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості
витраченого пального.
Витрати за статтею "Прямі матеріальні витрати" відображаються в
обліку за фактичною вартістю матеріальних ресурсів, фактично використаних
безпосередньо на здійснення перевезень.
Амортизаційні відрахування включаються безпосередньо до собівартості
окремих видів перевезень (робіт, послуг).
Амортизаційні відрахування, пов'язані із транспортними засобами, що
експлуатувались при здійсненні кількох видів перевезень (робіт, послуг),
розподіляються між об'єктами калькулювання пропорційно до обсягів
перевезень (робіт, послуг).
Витрати на технічне обслуговування та поточний ремонт рухомого
складу, безпосередньо зайнятого на певному виді перевезень (робіт, послуг),
включаються до собівартості за прямою ознакою.
Якщо витрати на технічне обслуговування та поточний ремонт або
окремі їх елементи віднести до певних видів перевезень (робіт, послуг)
неможливо, їх розподіляють за одним із таких методів:
- відповідно до питомої ваги планової суми витрат на технічне
обслуговування та ремонт у загальній сумі планової собівартості
окремих видів перевезень (робіт, послуг);
- виходячи з питомої ваги даного виду перевезень (робіт, послуг) у
структурі доходів підприємства;
- виходячи з планової трудомісткості ремонтних робіт. Витрати за статтею
"Автомобільні шини" включаються безпосередньо до собівартості
окремих видів перевезень.

135
 Якщо автомобіль здійснював кілька видів перевезень, то витрати,
пов'язані з експлуатацією встановлених на ньому шин, розподіляються між
об'єктами калькулювання пропорційно до обсягу перевезень.
Навігаційні витрати включаються безпосередньо до витрат на здійснення
конкретних видів перевезень.
Стивідорні витрати включаються безпосередньо до собівартості того
виду перевезень, під час якого вони мали місце.
Якщо ці витрати неможливо прямо віднести до певного виду перевезень,
їх розподіляють пропорційно до обсягів перевезень.
Аеропортові витрати включаються безпосередньо до собівартості
окремих видів перевезень. Якщо ці витрати неможливо прямо віднести до
певного виду перевезень, їх розподіляють пропорційно до обсягів перевезень.
Фактична сума загальновиробничих витрат транспортних підприємств
щомісячно розподіляється між:
- основним виробництвом з подальшим розподілом між видами
перевезень;
- допоміжним виробництвом у частині робіт, призначених для потреб
власного капітального будівництва, непромислових господарств, а
також для реалізації;
- обслуговуючими виробництвами;
- капітальним будівництвом, що ведеться господарським способом.
Залежно від видів виконуваних перевезень (робіт, послуг), технічного
оснащення рухомого складу та інших умов загальновиробничі витрати,
віднесені до основного виробництва, розподіляються між окремими
видами перевезень за одним із таких методів:
- пропорційно до заробітної плати основних працівників;
- у відповідності з питомою вагою планової суми загальногосподарських
витрат у загальній сумі планової собівартості окремих видів перевезень;
- на 1 грн. фактичних доходів по окремих видах перевезень;
- пропорційно до суми витрат з інших калькуляційних статей;
- пропорційно до приведеної кількості автомобілів на автотранспортних
підприємствах.
Протягом звітного періоду підприємство повинно забезпечувати
постійність вибраних методів розподілу непрямих витрат.
На транспортних підприємствах до допоміжних виробництв відносять
цехи, майстерні та інші виробничі підрозділи, що виконують:
- роботи з технічного обслуговування і ремонту рухомого складу;
- роботи з ремонту, господарського обслуговування та утримання
- роботи з ремонту, будівель, споруд, обладнання та інших основних
фондів;
- ремонт агрегатів, вузлів і деталей рухомого складу;

136
 - ремонт і відновлення автомобільних шин;
- кузовні та столярні роботи;
- діагностування і технічний контроль;
- миття транспортних засобів;
- ковальські та зварювальні роботи;
- виробництво енергії (котельні, електростанції, підстанції);
- експлуатацію та утримання очисних споруд;
- інші роботи та послуги.
Собівартість робіт та послуг допоміжного виробництва планується і
обліковується за номенклатурою статей калькуляції, встановленою для
відповідних галузей народного господарства.
Собівартість робіт і послуг, що надаються одними допоміжними
підрозділами іншим, а також основному виробництву, визначається виходячи
з фактичної суми витрат. Собівартість робіт і послуг, що виконуються
виробничими підрозділами для власних потреб, визначається виходячи з
прямих витрат.
У зведеному обліку витрати групуються за видами перевезень,
структурними підрозділами тощо. Зведений облік витрат на виробництво
здійснюється на основі узагальнених даних, одержаних унаслідок обробки
первинної документації.
На підприємствах із цеховою структурою управління зведений облік
забезпечує виділення в собівартості перевезень витрат окремих структурних
підрозділів. На підприємствах з безцеховою структурою управління зведений
облік витрат на виробництво ведеться за видами перевезень у цілому по
підприємству. Дані зведеного обліку використовуються під час складання
калькуляції фактичної собівартості.
На підприємствах, що застосовують нормативний метод обліку,
фактична собівартість кожного виду перевезень визначається шляхом
додавання (зі знаком "+" або "-") до нормативної собівартості величини
виявлених у зведеному обліку відхилень і зміни норм за кожною статтею
витрат.
Якщо на підприємствах поточні норми значно відрізняються від
планових, зведений облік витрат і калькулювання фактичної собівартості
перевезень здійснюється з використанням нормативних калькуляцій.
На підприємствах, де діючі норми незначною мірою відрізняються від
планових, за основу обліку відхилень беруться норми, закладені до планових
калькуляцій собівартості окремих видів перевезень. Якщо норми витрат
змінюються у процесі виконання перевезень, виявлена різниця враховується
окремо як пов'язана зі зміною норм, а планова собівартість залишається
попередньою.

137
 На підставі даних зведеного обліку витрат на виробництво складаються
калькуляції фактичної собівартості, які використовуються для контролю за
виконанням плану собівартості як окремих видів, так і всього обсягу
перевезень. Звітні калькуляції складаються на всі здійснені підприємством
види перевезень.
У разі застосування нормативного методу обліку перед заповненням
форми звітної калькуляції складається відомість розрахунку собівартості
кожного виду перевезень, у якій собівартість одиниці визначається в розрізі
виробничих підрозділів за окремими статтями витрат з виділенням витрат за
нормами, змінами норм і відхиленнями від норм.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Для чого на підприємстві розраховують собівартість продукції?

2. Що дає зниження собівартості продукції?
3. Чому ведеться класифікація витрат за окремими ознаками?
4. В якому разі збільшиться прибуток підприємства?
5. Куди підприємство може витратити одержані прибутки?

138
Лекція 19

ТЕМА 7. ФІНАНСОВІ ПОКАЗНИКИ РОБОТИ

АВТОТРАНСПОРТУ

У ринковій економіці найважливішим показником добробуту держави,

підприємців, населення країни є стійкість фінансів і грошового обігу.
Фінансова ж стійкість підприємств автомобільного транспорту, у свою чергу,
є також основним чинником стабільності економіки нашої країни. У цьому і
полягає актуальність даної теми.
Автомобільний транспорт поряд з іншими видами (залізничним,
водним, повітряним, трубопровідним) складає основу транспортної системи
нашої країни і забезпечує транспортні потреби населення і економіки за
рахунок комплексу послуг і робіт, що виконуються у сфері автотранспортної
діяльності. Про важливість вантажного автомобільного транспорту в
економіці країни свідчить частка автотранспортних витрат у вартості
продукції в різних її секторах: у промисловості вона становить не менше 15%,
в будівництві - до 30%, в сільському господарстві та торгівлі - до 40%.
Велике значення автомобільного транспорту у перевезеннях пасажирів.
Пасажирський автомобільний транспорт використовується населенням для
поїздок до місця роботи і назад, для поїздок, пов'язаних з відпочинком,
навчанням, лікуванням та іншими особистими потребами, що має велике
соціальне значення.

7.1 Економічна сутність фінансів, фінансовий план АТП, його

зміст
Фінанси підприємств (організацій) – це фінансові або грошові
відносини, що виникають у процесі формування основного та оборотного
капіталу, фондів грошових коштів підприємства та їх використання. У
процесі здійснення економічної діяльності підприємства (організації)
вступають у фінансові взаємовідносини з:
- Засновниками;
- Іншими підприємствами і організаціями;
- Вищими органами і своїми підрозділами;
- Працівниками підприємства;
- Державою;
- Кредитними, страховими організаціями;
- Інвестиційними інститутами.
Фінансові відносини комерційних організацій будуються на певних
139
принципах, пов'язаних з основами господарської діяльності:
- Самостійність в області організації фінансово-господарської
діяльності;
- Самофінансування;
- Матеріальна зацікавленість і відповідальність;
- Розподіл коштів на власні та залучені;
- Забезпечення фінансовими резервами.
Для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємство
створює грошові фонди та резерви, що дозволяють виконувати намічені
завдання. Формування грошових фондів підприємства починається з
моменту його організації і відбувається за рахунок власного і залученого
капіталу.
Організація (підприємство) створює і використовує фінансові
ресурси – сукупність власних грошових доходів і залучених ззовні коштів,
призначених для виконання фінансових зобов'язань підприємства,
фінансування поточних завдань і витрат, пов'язаних з розширенням
виробництва. Фінансові ресурси поділяються на власні (внутрішні) та
залучені (зовнішні).
Власні (внутрішні) фінансові ресурси:
- Доходи від продажів;
- Прибуток від основної та іншої діяльності;
- Амортизаційні відрахування.
- Залучені (зовнішні) фінансові ресурси:
- Власні (підприємницький капітал, що надійшов від інвестора);
- Позикові;
- Кошти, що мобілізуються на фінансовому ринку (кошти від продажу
власних акцій, облігацій та інших цінних паперів);
- Які надходять у порядку перерозподілу (страхове відшкодування,
доходи по фінансових вкладеннях, кошти від головних материнських
компаній);
- Бюджетні асигнування (кошти бюджетів для короткострокової
державної підтримки підприємств, виробництво продукції яких має
загальнодержавне значення).
Управління фінансами здійснюється за допомогою фінансового
механізму - системи управління фінансами підприємства з метою досягнення
максимального прибутку. Система управління фінансами включає в себе:
- Фінансові методи;
- Фінансові інструменти;
- Правове забезпечення;
- Інформаційно-методичне забезпечення управління фінансами.

140
 Фінансові методи – це фінансове планування, фінансовий облік,
фінансовий аналіз, фінансове регулювання і фінансовий контроль. За
допомогою фінансових методів здійснюється вплив фінансових відносин на
господарські процеси шляхом управління рухом фінансових ресурсів та
оцінки ефективності їх використання на основі аналізу фінансових показників.
Фінансові інструменти – це будь-який контракт, з якого виникають
фінансовий актив для одного підприємства і фінансове зобов'язання або
інструмент капітального характеру для іншого підприємства. Фінансові
інструменти включають в себе як первинні інструменти (дебіторська і
кредиторська заборгованість, акції, облігації, векселі), так і похідні
інструменти (фінансові опціони, ф'ючерси та форварди, відсоткові і валютні
свопи).
Правове забезпечення відіграє важливу роль у функціонуванні
фінансової системи. У нашій країні діють Цивільний, Податковий, Бюджетний
кодекси РК, нормативно-правова база містить сотні актів які регулюють
фінансові відносини в економіці.
Інформація використовується у фінансовому плануванні і
прогнозуванні. Якість інформації безпосередньо впливає на результативність
управління грошовими потоками, фінансову стійкість підприємства, його
конкурентоспроможність, формування фінансових ресурсів. Необхідно
пам'ятати, що операції з фінансовими інструментами завжди
супроводжуються фінансовими ризиками.

7.2 Ціни та ціноутворення в умовах ринку

Ціноутворення на транспорті є складним процесом, що пов’язано з
різноманітністю продукції, яка транспортується. Для перевезення вантажів і
розрахунку за послуги транспортні підприємства встановлюють вантажні
тарифи.
Формування транспортних тарифів має певні особливості, пов’язані з
особливостями транспорту як сфери діяльності. Розглянемо основні з них.
1. Транспорт не створює нового товару, однак є сферою матеріального
виробництва, виконуючи функції доведення товарів до споживачів і надання
послуг.
2. У результаті діяльності працівники транспорту не змінюють виробу,
однак вартість його збільшується, оскільки витрачаються
матеріальні, фінансові та трудові ресурси, що утворюють собівартість
послуги, пов’язаної з транспортуванням вантажів.
3. Тариф залежить також від умов транспортування, витрат на
транспортування на різних ділянках шляхів, оптимальної пропускної здатності
транспортної мережі.

141
 4. Транспортний тариф залежить ще й від виду продукції, що
транспортується, відстані, швидкості перевезення, виду відправлення. У
розрахунку транспортного тарифу враховуються тип рухомого складу, ступінь
завантаженості транспортного засобу тощо.
5. Транспортні тарифи відбиваються в усіх елементах роздрібної ціни,
оскільки послугами транспортних підприємств користуються як підприємства-
виробники, так і підприємства-посередники (зокрема, роздрібні торговельні
підприємства).
6. Транспортні підприємства використовують різні ресурси (залізо,
вугілля, нафту, газ, електроенергію, будівельні матеріали та ін.), вартість яких
входить у собівартість перевезень. Тому ціни на ці ресурси істотно впливають
на витрати транспортних підприємств і вартість тарифу загалом.
Перелічені особливості зумовлюють складність процесу ціноутворення
у сфері транспортних перевезень порівняно з процесами ціноутворення в
інших галузях національної економіки.

7.3 Тарифи на автомобільні перевезення

Формування транспортних тарифів має певні особливості, пов'язані з
особливостями транспорту як сфери діяльності. Розглянемо основні з них.
1.Транспорт не створює нового товару, однак є сферою матеріального
виробництва, що виконує функції доведення товарів до споживачів і надання
послуг.
2.Унаслідок діяльності працівники транспорту не змінюють виробу,
однак вартість останнього збільшується, оскільки витрачаються матеріальні,
фінансові та трудові ресурси, що утворюють собівартість послуги, пов'язаної з
транспортуванням вантажів.
3.Тариф залежить також від умов транспортування, витрат на
транспортування на різних ділянках шляхів, оптимальної пропускної здатності
транспортної мережі.
4.Транспортний тариф залежить ще й від виду продукції, що
транспортується, відстані, швидкості перевезення, виду відправлення. У
розрахунку транспортного тарифу враховуються тип рухомого складу, ступінь
завантаженості транспортного засобу тощо.
5.Транспортні тарифи відбиваються в усіх елементах роздрібної ціни,
оскільки послугами транспортних підприємств користуються як
підприємства-виробники, так і підприємства-посередники (зокрема, роздрібні
торговельні підприємства).
6.Транспортні підприємства використовують різні ресурси (залізо,
вугілля, нафту, газ, електроенергію, будівельні матеріали й ін.), вартість яких

142
входить у собівартість перевезень. Тому ціни на ці ресурси істотно впливають
на витрати транспортних підприємств і вартість тарифу взагалі.
Вищезазначені особливості зумовлюють складність процесу
ціноутворення у сфері транспортних перевезень порівняно з іншими галузями
національної економіки.
Процес перевезення вантажів складається з трьох етапів: початкового,
рухомого та кінцевого. Із урахуванням типовості початкового та кінцевого
етапів виокремлюють витрати на здійснення початково-кінцевих і рухомих
операцій. До початково-кінцевих належать витрати на утримування рухомого
складу на стоянках, на його підготовку та завантаження, на різні маневрові
роботи, тобто на всі роботи, не пов'язані з рухом і відстанню перевезень.
Рухомі операції передбачають витрати на утримування рухомого складу на
шляху пересування вантажу.
Зі збільшенням відстані перевезення вантажів собівартість перевезення
1 т-км зменшується, тому що зменшуються відносні витрати на початково-
кінцеві операції з переміщення вантажів на 1 км.
Розподіл операцій на початково-кінцеві та рухомі має велике
економічне значення. Це дає змогу встановлювати двоставковий тариф, тобто
ставки на нерухомі та рухомі операції, повніше враховувати витрати
транспортних підприємств, здійснювати техніко-економічні розрахунки і
застосовувати їх у загальних розрахунках як транспортних, так і інших
підприємств, а отже, ефективніше визначати ціну виробу.
Будь-яке підприємство, у тому числі й транспортне, для розширення
обсягів діяльності, оновлення обладнання, удосконалення технологічних
процесів, стимулювання праці має отримувати прибуток. Тому до
транспортних тарифів включається також прибуток. Рівень прибутковості
залежить від виду транспорту, типу перевезення вантажів, виду вантажів
тощо. Оскільки транспорт є фондомісткою галуззю, прибутковість планується
до собівартості в розмірах, що дають змогу розширювати обсяги діяльності й
створювати заохочувальні фонди.
Найбільший обсяг перевезень завдяки мобільності здійснює
автомобільний транспорт. Для нього характерні висока маневреність і
швидкість перевезень вантажів.
Порівняно з залізничним та іншими видами транспорту собівартість
перевезення вантажів автомобільним транспортом найвища. Це пояснюється
тим, що він має невелику вантажопідйомність і значні експлуатаційні витрати,
особливо пов'язані з заробітною платою.
Принципи визначення тарифів автомобільного транспорту ті ж, що й
для інших видів. Вони встановлюються на рівні, що забезпечує відшкодування
собівартості перевезень і отримання прибутку, який можна буде використати
для розвитку автотранспортного підприємства і стимулювання праці. На
143
собівартість перевезення вантажів автомобільним транспортом впливає багато
чинників:
- кліматичні умови;
- вид вантажу;
- характер вантажопотоку;
- тип рухомого складу;
- стан шляхів;
- ціни на пальне та мастила;
- норми витрат пального різними видами автомобілів;
- витрати на ремонт автомобілів і запасних частин;
- заробітна плата водіїв і обслуговуючого персоналу;
- розвантажувальні й експлуатаційні витрати.
Діючі тарифи автомобільного транспорту умовно поділяються на
відрядні та погодинні.
Відрядні тарифи. Установлюються на послуги перевезення залежно від
обсягів вантажів на відповідну відстань. Це найпоширеніший вид тарифів,
який застосовується тоді, коли можна чітко визначити масу вантажу та
відстань перевезення.
Вантажі, що підлягають перевезенню, поділяються на чотири класи
залежно від завантаженості транспортного засобу. До 1-го класу належать
вантажі, що дають змогу завантажити автомобіль на 100 % (зернові, баштанні,
цукор, сіль, картопля, тканини тощо), до 2-го — на 71 - 99 % (молоко та
молочні вироби, м'ясо в тушах тощо), до 3-го — на 51 - 70 % (кондитерські
вироби, тютюн, одяг, іграшки тощо), до 4-го класу — на 50 %. За основу
беруться вантажі 1-го класу, а для інших застосовуються надбавки. Крім класу
вантажів, ураховуються ступінь завантаженості транспортного засобу та
відстань перевезення.
Тарифи автомобільного транспорту складені так, що зі збільшенням
відстані перевезення (при цьому підвищуються вантажопідйомність
автомобіля й коефіцієнт використання пробігу) тарифна ставка в розрахунку
на 1 км зменшується. Ці тарифи спрямовані на стимулювання перевезень
вантажів на великі відстані.
Тарифи на перевезення вантажів масою до 5 т і на відстань до 50 км
установлюються залежно від завантаженості автомобіля, розміру партії
відправлення, класу вантажу, відстані перевезення. Ці тарифи застосовуються
також при перевезенні дрібних партій вантажів.
Надбавки до тарифів установлюються залежно від виду перевезення
(потяговий склад, міжнародні перевезення тощо). Тариф на міжнародні
перевезення включає вартість дозволу на пересування територією інших
держав, а також зеленої картки, мита тощо.

144
 В окремих випадках застосовуються так звані виняткові тарифи, тобто
пільгові, знижені. Зокрема, вони встановлюються для масових перевезень
навалом (наприклад, товари промислові, будівельні, а також ті, що під час
розвантаження легко відокремлюються від кузова: пісок, гравій, щебінь,
каміння, руда). Підставою для застосування цих тарифів є зниження норм
витрат часу для розвантажування.
Погодинні тарифи. Застосовуються тоді, коли неможливо точно
визначити відстань перевезення вантажу або вантаж перевозиться на відстань
до 5 км; вантаж потрібно завезти щонайменше у п'ять пунктів і його маса
невелика; вантажопідйомність автомобілів не перевищує 1 т. Найчастіше ці
тарифи застосовуються на підприємствах роздрібної торгівлі, масового
харчування, побутового обслуговування, де вантажі перевозяться до великої
кількості пунктів продажу товарів невеликими партіями, а також при
внутрішньозаводських, внутрішньосховищних перевезеннях без виїзду за
межі підприємства (заводу).
Погодинний тариф установлюється за кожну годину роботи
автотранспортного засобу й залежно від його вантажопідйомності. Однак, ці
тарифи мають недолік: замовник не зацікавлений збільшувати відстань
перевезення вантажів, автомобіль використовується не завжди ефективно,
багато простоїв; водії автотранспортного підприємства також не зацікавлені в
роботі автомобіля, що також призводить до простоїв.
Відрядні та погодинні тарифи є базовими для розрахунку витрат на
перевезення вантажів. Залежно від різних умов перевезення встановлюються
надбавки або знижки. Надбавки до тарифів додаються при перевезенні
вантажів у спеціалізованому рухомому складі (автофургони, лісовози,
рефрижератори, самоскиди тощо). У цьому разі збільшуються витрати на
перевезення, а отже, тариф. Знижки застосовуються тоді, коли завантажується
автомобіль, що рухається у зворотному напрямку порожнім, або коли
зниження тарифів стимулюється державою (доплата з боку державних органів
при перевезенні окремих видів товарів) чи регулюється державними органами
(наприклад, знижені тарифи при перевезенні врожаю).
У розрахунку загальних витрат на перевезення вантажів необхідно
враховувати додаткову оплату немеханізованих вантажних робіт і оплату
експедиційного обслуговування (прийом та здавання вантажу, оформлення
транспортних документів, супровід вантажів тощо). Зазвичай ці роботи
виконують водії, які водночас є експедиторами.

Домашнє завдання:
Питання яке виноситься на самостійне вивчення студентів –
Визначення тарифів в умовах ринкової економіки.

145
Лекція 20

7.4 Доходи на автомобільному транспорті, методика

визначення

Дохідність підприємства є одним із найголовніших показників, що

відображають фінансовий стан підприємства(фірми). Такий показник визначає
мету підприємницької діяльності. Крім керівництва фірми і колективу, він
цікавить вкладників капіталу(інвесторів, кредиторів), а також державні органи
і особливо - податкову службу, фондові біржі, що здійснюють купівлю -
продаж цінних паперів.
Поняттям «дохід» визначають загальну суму грошових надходжень
підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. З
практичного погляду показник «дохід» визначається тим, що надходить на
підприємство за певний період і за вирахуванням податків, можу бути
використане на споживання та інвестування. Отже «дохід» є виручкою
підприємства від реалізації, надання послуг та використання робіт без
врахування податку на додану вартість та акцизний збір. Фінансові показники
АТП визначають по всіх видах його діяльності – по перевезенням,
транспортно-експедиторським операціям, навантажувально-
розвантажувальних роботах і іншим видам робіт і послуг.
Кінцеві результати доходів АТП – це визначення доходів, прибутку та
рентабельності.
Двал = Σ Дпер+ Дтр.експ.+Дн-р+Дінш, грн.
де Дпер - доходи від перевезень,
Дтр.експ. - доходи по транспортно-експлуатаційним операціям,
Дінш - доходи від інших робіт і операцій,
Дн-р - визначають в залежності від встановленого тарифу і виконаного
обсягу навантажувально-розвантажувальних робіт.
Дпер =(Lзаг * t1км +АГе* t1год),
де t1км, t1год - тарифи відповідно за 1 км та за 1год.

Доходи від транспортно-експлуатаційних операцій визначають в

залежності від вантажу, який експедується і встановленого тарифу.
По автобусним перевезенням сума доходів АТП залежить від обсягу,
дальності і виду перевезень(міські, приміські та міжнародні), конструкції
сидінь і ін. Доходи по таксомоторним перевезенням, розраховують в
залежності від виконаних платних кілометрів пробігу, кількості викликів таксі
до кілометрів, числа посадок, годин простою і тарифів на даних видах послуг.
Методика визначення доходів від автомобільних перевезень. Дохід
представляє собою обсяг грошових виплат АТП за виконання ним
146
транспортної та інших послуг. По групах вантажів визначається за відрядними
тарифами доходи Д сд (грн.) становить:
,
де Q i - річний обсяг перевезень вантажів i класу, т.
Т сд – тариф за перевезення 1 т вантажу I класу, грн.

Таблиця 7.1 Визначення доходів за відрядними і винятковим тарифами (для

вантажних автомобілів)
Середня
Обсяг Тариф за 1т Сума валових
Клас вантажу відстань
перевезень, т вантажу, грн. доходів
перевезень, км
I 138,14 76747,52 50,8 3898774
II 25,81 71950,8 19,2 1381455
III 110,31 33577,04 70,8 2377254
IV 103,22 57560,64 82 4719972
Разом: 239836 12377455

Для автобусів

Д=Тп х Qп

Де Т п = 5 грн .- тариф за перевезення 1 пасажира в місті

Q п – обсяг перевезень пасажирів

Розрахунок середньої дохідної ставки, грн/10ткм або грн/10паскм

,
Де Д – валовий дохід за транспортну роботу, грн.
Р – річний вантажообіг або пасажирооборот
УРАЛ 377н Ікарус-280
0,57 1,24

7.5 Поняття розрахункового прибутку та чистого прибутку

Прибуток підприємства в загальному розумінні являє собою частину

вартості прибуткового продукту, створеного працею і є складовою частиною
доходу підприємства.
Всі підприємства здають замовнику готові об'єкти або реалізують
продукцію, відшкодовують витрати на виробництво, купують основні
147
виробничі фонди і нормовані обігові засоби та для нормальної діяльності вони
мають отримувати, крім того, ще й певний прибуток. Таким чином прибуток –
це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на
виробничу і комерційну діяльність підприємства.
Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства,
науково-технічного вдосконалення його майстерної бази і продукції, всіх
форм інвестування. Він слугує джерелом сплати податків. З урахуванням
значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання.
Загальна величина прибутку має ті самі джерела утворення, що й дохід:
• Прибуток від реалізації продукції;
• Прибуток від позареалізаційних операцій;
• Прибуток від іншої реалізації.
Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку
підприємства» загальний прибуток визначається так:
П = Д – Взаг, грн.
де Д – дохід підприємства;
В заг – витрати виробництва,

Прибуток (прибуток до оподаткування) для самостійних господарських

підприємств, що здійснюють сервісні послуги (не входять до складу
підрозділів АТП)
П = Д – Взаг. – ПДВ , грн.,

Податок на додану вартість визначають:

ПДВ = Д * Кпдв, грн.

де Кпдв = 20% або 0,2 (коефіцієнт, що визначає ставку податку на

додану вартість згідно чинного податкового законодавства України).

Податок на прибуток:
Пприб = Пбал х kпр ,грн.,
де kпр = 18% або 0,18 (коефіцієнт, який враховує ставку податку на
прибуток згідно податкового законодавства України).
Розрізняють такі види прибутку:
1. Балансовий прибуток – це загальний прибуток підприємства,
одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу.
2. Операційний прибуток визначається коригуванням балансового
прибутку на операційні витрати, до складу яких входять: заробітна плата з
нарахуваннями, амортизаційні відрахування, транспортні і комерційні
витрати.

148
 3. Чистий прибуток – це прибуток, що поступає у розпорядження
підприємства після сплати податку на прибуток.
Розрахунок і розподіл прибутку АТП
Сума прибутку АТП від перевезень є балансовий прибуток і прибуток у
розпорядженні підприємства.
,
Де Д – валовий дохід підприємства
ΣS – сума витрат
УРАЛ 377н Ікарус-280
? ?

,
Де С ' – витрати
Р год – вантажообіг за рік (пасажирооборот)
УРАЛ 377н Ікарус-280
? ?

УРАЛ 377н Ікарус-280

? ?

Σподат. = Пб х 18%
УРАЛ 377н Ікарус-280
? ?

Таблиця 7.2 – Розрахунок розподілу прибутку АТП, грн.

№ Найменування
Позначення Значення
з/п показника
1 Сума прибутку від перевезень Пб 98697849
Прибуток у розпорядженні
2 Пр 75010366
підприємства

Таблиця 7.3 – Розрахунок податків, грн.

Найменування Позначення і
№ Значення
показника формула
1 Сума податків підприємства Σналог = Пб х 18% 23687484
2 Прибуток, що залишилася після
75010366
сплати податків
149
 Лекція 21

7.6 Поняття рентабельності та рівня рентабельності.

Показники рівня рентабельності підприємства та продукції

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками –

прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без
урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показ-
ником рентабельності.
Рентабельність характеризується ефективністю роботи будь-якого
підрозділу, підприємства, галузі за певний період часу. Рентабельність
вимірюється в%.
Рентабельність підприємств може бути декількох видів:
- Загальна;
- Рентабельність від перевезень;
- Рентабельність від виробництва;
- Рентабельність госпрозрахункових підрозділів;
- Рентабельність капітальних вкладень і активів;
- Рентабельність загальних активів;
- Рентабельність довгострокових інвестицій (постійного капіталу);
- Рентабельність акціонерного капіталу.
Загальна рентабельність (Rобщ) визначається відношенням чистого
прибутку підприємства до середньорічної вартості основних виробничих
фондів (ОВФ) і нормованих оборотних коштів (НОК), виражених в %:

Rобщ = Пч / ОВФх НОК,

Де Пч – чистий прибуток, грн.

Рівень загальної рентабельності характеризує ефективність

використання виробничих фондів ДТП і служить одним з показників
економічної ефективності його виробничо-господарської діяльності.
Рентабельність перевезень (Rпер) визначається відношенням чистого
прибутку з перевезень (Пч.пер) до суми всіх витрат, пов'язаних з
перевезеннями, включаючи податки і платежі, що враховуються в
собівартості, в процентах.
Рентабельність перевезень показує економічну ефективність витрат
підприємства на виробництво транспортної продукції.
Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів
(капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів

150
(капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів,
рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.
1. Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність вико-
ристання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою

П звд
Ра  100% , %
Ка
де Пзв д – прибуток від звичайної діяльності (чистий прибуток)
підприємства за рік, грн.;
Ка – середня сума активів за річним балансом, грн.

Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до опо-

даткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єдиного
методичного підходу тут не існує. Тому треба обов'язково зазначити, який
саме прибуток узято.
Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований,
якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У
цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність
за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва,
сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).
2. Рентабельність власного капіталу (Р ) відображає ефективність
використання активів, створених за рахунок власних коштів і розраховується
за формулою
П
Рвк  ч 100%
Кв
де Пч – чистий прибуток підприємства, грн.;
Кв – середня сума власного та прирівняного до нього капіталу
підприємства, грн.;
3. Рентабельність акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верхню
межу дивідендів на акції та обчислюється так:
Пч
Рак  100%
Кст
де Кст – статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій),
грн.
Цей показник можна обчислювати також як рентабельність ак-
ціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку віднімають
фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу –
номінальну вартість цих акцій.
4. Рентабельність продукції (Рп) характеризує ефективність витрат на її
виробництво і збут. Вона визначається за формулою

151
 П рп
Рп  100%
Срп
де Прп — прибуток від операційної діяльності за певний період, грн.;
Срп – повна собівартість реалізованої продукції, грн.

Рентабельність продукції можна обчислювати також як відношення

прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей
показник використовується в зарубіжній практиці.
У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї
продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів.
Рентабельність одного виробу (Рі) розраховується за формулою:
Ц С
Р  і і 100%
і С
і

де Ці, Сі – відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу, грн.

5. Рентабельність виробничих фондів або рентабельність

виробництва (Рвф) обчислюється за формулою
П
Р  ч 100%
вф В
вф
де Ввф – середньорічна вартість виробничих фондів підприємства
(основних виробничих фондів та нормованих оборотних коштів), грн.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. В чому полягає суть і значення доходу підприємства?

2. Назвіть напрями розподілу чистого прибутку?
3. Яким чином визначається чистий дохід, валовий прибуток та
прибуток від звичайної діяльності підприємства?
4. Які показники характеризують фінансову стійкість підприємства?
5. Назвіть показники рентабельності діяльності підприємства.

152
 ТЕМА 8. ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

Лекція 22, 23

8.1 Сутність податку, народногосподарське значення

оподаткування підприємств. Види основних податкових
платежів та обов’язкових відрахувань підприємств
автомобільного транспорту

Податки – це обов'язкові платежі, що встановлює держава для

юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових
ресурсів, що забезпечують фінансування державних витрат.
Обов'язкові платежі (сплачені в бюджет держави й інші цільові
державні фонди) можуть бути представлені у формах:
- податків;
- плати за ресурси;
- цільових відрахувань.
Податок встановлюється, виключно державою і базується на актах
вищої юридичної сили.
Основними характерними особливостями податку є те, що він:
1) стягується на умовах безповоротності. Повернення, податку
можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством
передбачено пільги щодо даного податку;
2) має односторонній характер встановлення. Оскільки і податок
стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено
від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є
індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує
зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного
платника;
3) на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений
лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або
децентралізованого фонду;
4) категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма
перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу
відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у
власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні
до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі
будуть податками лише за формою, а не за змістом.

153
 Функції податків:
1. Фіскальна функція полягає у формуванні грошових доходів держави
(мобілізація коштів у розпорядження держави і формування централізованих
фінансових ресурсів).
2. Регулююча функція податків проявляється через вплив їх на різні
сторони діяльності суб'єктів господарювання (держава регулює розвиток
економіки і соціально-економічні процеси в суспільстві).
Функції податків взаємозалежні. Реалізація фіскальної функції створює
матеріальну основу для здійснення регулюючої функції. У той же час
економічне регулювання дозволяє одержати більше коштів за рахунок
податків, а виходить, сприяє їх фіскальній функції.
Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об'єкта оподаткування.
Вона має фізичний (гектар, квадратний метр) і вартісний виміри (в гривнях).
Податкова квота – це частина податку в доході платника. Виражається
вона як в абсолютному, так і у відносному підрахунку. її значення полягає в
тому, що вона характеризує рівень оподаткування. В той же час включення
податкових квот до доходу платника значно знижує можливість використання
податків як фінансових важелів. Виходячи з цього, в практиці оподаткування
податкові квоти законодавчо не встановлюються.
Існуюча система податків і податкових платежів має свою
класифікацію, в основу якої покладені такі ознаки: форма оподаткування;
економічний зміст об'єкта оподаткування; рівень державних структур, які
встановлюють податки; напрямок використання.
Податки і збори включають:
1. Загальнодержавні податки і збори:
- прямі податки – стягуються державою безпосередньо з доходів і
майна платників податків. Об'єктом виступає дохід і вартість майна.
- непрямі податки – встановлюються у формі надбавок до ціни товарів
або тарифів на послуги.
- збори ( податок із власників транспортних засобів і інших самохідних
машин і механізмів; плата за спеціальне використання прісних водних
ресурсів і надр при видобутку корисних копалин; плата за використання
лісових ресурсів).
2. Місцеві податки і збори.
Основні принципи побудови системи оподатковування:
- обов'язковість;
- стимулювання підприємницької діяльності, інвестиційної активності
НТП;
- рівнозначність і пропорційність;
- соціальна справедливість;
- стабільність;
154
 - економічне обґрунтування;
- недопущення проявів податкової дискримінації.
Оподаткування підприємств, які здійснюють перевезення
автомобільним транспортом, здійснюється згідно із чинним законодавством.
Особливості оподаткування полягають у сплаті специфічних податків і зборів:
податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів, збір за забруднення навколишнього середовища, збір до
Пенсійного фонду (ПФ) при купівлі автомобіля, митні збори.
Істотних відмінностей при обкладанні ПДВ і податком на прибуток
вантажних перевезень, здійснюваних в Україні, від інших операцій немає.
Відповідно до підпункту 3.1.1 Закону про ПДВ, послуги з перевезення
вантажів автомобільним транспортом є об'єктом оподаткування податком на
додану вартість.
Від оподатковування звільнені тільки операції із перевезення пасажирів
міським транспортом і автомобільним транспортом у межах району, тарифи на
які регулюються у встановленому законом порядку, за винятком операцій із
надання пасажирського транспорту в оренду (підпункт 5.1.13 Закону про
ПДВ). Слід мати на увазі, що згідно з п. 4.2 Закону про ПДВ, вартість послуг
невиробничого призначення, витрати на які не відносяться до валових витрат
виробництва, обкладається ПДВ виходячи з фактичної ціни операції, але не
нижче звичайних цін. Витрати, пов'язані зі здійсненням перевезень вантажів у
виробничих цілях, включаються до складу валових витрат відповідно до
підпункту 5.2.1 Закону про прибуток.
Клас професійного ризику виробництва для сплати збору на
страхування від нещасних випадків — 33. Податок із власників транспортних
засобів Порядок нарахування і сплати податку із власників транспортних
засобів регулюється Законом [2]. Платники податків (юридичні особи)
самостійно обчислюють суму зобов'язання по податку за ставками,
зазначеними у ст. З Закону [2]. При придбанні автотранспортного засобу
податок сплачується перед його державною реєстрацією за строками сплати,
що не настали, починаючи з кварталу, у якому відбувається реєстрація. Тобто
якщо автотранспортний засіб підлягає реєстрації в червні, то податок
сплачується в повному обсязі за II квартал і, отже, наступні квартали звітного
року. Протягом 10 днів із дня реєстрації автотранспортного засобу
підприємство-власник зобов'язане подати Розрахунок податку затвердженої
форми у податкові органи за місцезнаходженням підприємства і за місцем
постійного базування автотранспортного засобу. Ставки податку з власників
транспортних засобів залежать від обсягу циліндра двигуна чи потужності
електродвигуна і встановлені Законом [2]; цим самим Законом передбачено і
пільги зі сплати транспортного податку.

155
 Податок із власників транспортних засобів не є платежем, пов'язаним
винятково з придбанням автомобіля, і має сплачуватися щорічно, тому сума
сплаченого податку при придбанні автомобіля включається до складу витрат
звітного періоду як у бухгалтерському, так і в податковому обліку.
Розрахунок податку складається на підставі бухгалтерських звітних даних про
кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
станом на 1 січня поточного року і подається платником податків в орган
державної податкової служби за місцезнаходженням і місцем постійного
базування транспортних засобів у такі строки:
— для річного звітного періоду — у строк 60 календарних днів після
останнього календарного дня звітного (податкового) року;
— за придбані протягом року транспортні засоби Розрахунок подається
в орган державної податкової служби в 10-ден- ний строк після їхньої
реєстрації у відповідних органах;
— за транспортні засоби, придбані протягом року, податок сплачується
перед їхньою реєстрацією за термінами сплати (кварталами), що не настали,
починаючи з кварталу, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.
Платник податків може подати Розрахунок в орган державної
податкової служби на паперовому носії чи в електронній формі.
На титульному листі Розрахунку платник податків вказує назву підприємства,
установи, організації, місцезнаходження, телефон, поточний рахунок,
ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств і
організацій України, назву органу державної податкової служби, куди
подається цей Розрахунок.
Форма Розрахунку заповнюється в такому порядку: у графи вносяться:
— гр. 1 – порядковий номер;
— гр. 2 – код транспортного засобу за Гармонізованою системою опису
і кодування товарів;
— гр. 3 і 4 – назва марки і модель транспортного засобу;
— гр. 5 – об'єм циліндрів двигуна в розрізі кожної марки і моделі
транспортного засобу;
— гр. 6 – дані про кількість однорідних транспортних засобів у розрізі
марок і моделей;
— гр.7 – ставка податку, застосовувана при розрахунку податку з
кожних 100 см3 обсягу циліндрів двигуна;
— гр. 8 – сума нарахованого податку окремо за кожним транспортним
засобом, обчислена за формулою ∑ (грн..8) = (грн..5) х (грн..6 ) / 100 х (грн.7)
За транспортними засобами з електродвигуном податок нараховується
множенням ставки податку на кількість кіловатів потужності електродвигуна;
— гр. 9 – код пільги (відповідно до довідника пільг), за якою цілком чи
частково транспортний засіб звільняється від сплати податку;
156
 — гр. 10 – сума пільг, наданих за транспортними засобами;
— гр. 11 – загальна сума податку, що підлягає сплаті за звітний рік при
поданні загального чи уточненого Розрахунку (гр. 8 - гр. 10).
Сума податку, що підлягає сплаті (гр. 11), округляється (менше 50 коп.
– відкидається, а 50 коп. і більше – округляється до 1 гривні і розбивається
платником на чотири рівні частини, кожна по 25 відсотків від загальної суми
податку підсумкового рядку) і відображається платником податків у
Розрахунку за поквартальними строками сплати.
Розрахунок податку підписується керівником підприємства і головним
бухгалтером (вказуються їхні прізвища, імена і по батькові, проставляються
дата, місяць і рік складання Розрахунку), скріплюється печаткою і подається в
орган державної податкової служби.
Збір за забруднення навколишнього природного середовища.
Об'єктом нарахування цього збору для автотранспорту є обсяг
фактично використаних видів пального, внаслідок спалювання якого
утворюються забруднюючі речовини. При цьому ліміти викидів для
пересувних джерел забруднення не встановлюються.
Розрахунок суми збору до сплати здійснюється платниками самостійно
щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року, виходячи з
фактично використаного пального і його виду, на підставі нормативів збору і
коригуючих коефіцієнтів, що враховують чисельність жителів населеного
пункту і його народногосподарське значення.
При розрахунку суми збору використовується така одиниця
вимірювання, як тонна. Зазначимо, що механізм перерахунку літрів у тонни
ґрунтується на використанні показника щільності конкретного виду бензину.
Як правило, інформацію про коефіцієнти перерахування підприємство може
одержати на АЗС, де придбавалося пальне. Збір сплачується двома
платіжними дорученнями: 30% від загальної суми спрямовується до
Державного фонду охорони навколишнього середовища в складі державного
бюджету, 70 % - до місцевих фондів охорони навколишнього середовища.
При розрахунку суми збору використовується формула
Пвп = Мі х Кнас х Кф
Де Пвп – сума збору;
Мі - кількість використаного палива,т
Мі – норматив збору і – го виду палива ( грн./т)
Кнас – коефіцієнт чисельності населення
Кф – народногосподарський коефіцієнт

Нарахований збір у повному обсязі включається до валових витрат

підприємства.

157
 Під час реєстрації легкового автомобіля покупець сплачує збір до
Пенсійного фонду України за місцем реєстрації в розмірі З % вартості
автомобіля, визначеної на підставі одного з документів:
— договору купівлі-продажу (без ПДВ);
— договору міни;
— довідки-рахунку торгової організації – продавця;
— довідки органів митної служби;
— акта експертної оцінки вартості автомобіля та інших документів, що
підтверджують його вартість.
У податковому обліку, згідно із підпунктом 5.2.5 ст. 5 Закону про
прибуток, цей збір включається до складу валових витрат відповідного
звітного періоду.
При імпорті автотранспортного засобу на митну територію України
необхідно сплатити такі митні платежі:
— митні збори;
— ввізне мито й акцизний збір;
— ПДВ – у розмірі 20 % митної вартості автотранспортного засобу,
збільшеної на суму акцизного збору, мита, інших обов'язкових податків і
зборів.
Крім того, можлива оплата послуг брокерів, митних та інших
державних органів (наприклад, за експертну оцінку автомобіля з метою
встановлення року його виробництва, за сертифікацію нових
автотранспортних засобів, тобто раніше не використовуваних і не
зареєстрованих в уповноважених органах країни, з якої вони ввозяться) тощо.
У бухгалтерському і податковому обліку зазначені витрати включаються у
первісну вартість автотранспортного засобу.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Що таке собівартість перевезень (робіт, послуг)?

2.Які характеризують витрати на здійснення перевезень (робіт,
послуг)?
3. Що таке прямі витрати?
4. Що таке непрямі витрати?
5. Що таке змінні витрати?
6.Що таке постійні витрати?

158
 ТЕМА 9. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ
АВТОТРАНСПОРТНОГО ВИРОБНИЦТВА

Лекція 24

9.1 Науково-технічний прогрес, його пріоритетні напрями

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва

визначаються передусім темпами науково-технічного прогресу, і соціально-
економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше
використовуються новітні досягнення науки і техніки, які є першоджерелами
розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні соціальні
завдання життєдіяльності суспільства.
Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає
безперервний процес розвитку науки і техніки; у ширшому – суттєво-
змістовому значенні – це постійний процес створення нових і вдосконалення
застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з
використанням досягнень науки. НТП також тлумачать як процес
нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань,
цілісну циклічну систему «наука-техніка-виробництво», що охоплює кілька
стадій: 1) фундаментальні теоретичні дослідження; 2) прикладні науково-
дослідні роботи; 3) дослідно-конструкторські розробки; 4) освоєння технічних
нововведень; 5) нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу,
її застосування (експлуатація) протягом певного часу; 6) техніко-економічне,
екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими,
ефективнішими зразками.
НТП властиві еволюційні (зв’язані з накопиченням кількісних змін) та
революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми
вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої
продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-
експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення,
модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і
матеріалів у межах того самого покоління техніки, а до революційних – зміну
поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових
науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у
процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в
провідних галузях виробництва.
Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну
трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкриттів
(винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і

159
предметів праці, технології, організації та управління виробництвом,
характеру трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно
розкривається через її особливості, зокрема:
- перетворення науки на продуктивну силу (втілення наукових знань у
людину, технології і техніку; вплив науки на матеріальне виробництво та інші
сфери діяльності суспільства);
- новий етап суспільного поділу праці, пов’язаний з перетворенням
науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає
масового характеру (наука перебрала на себе революціонізуючу, роль у
розвитку суспільства; практика потребує випереджаючого розвитку науки,
оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);
- прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що
підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його
практичного використання;
- інтеграція багатьох галузей науки з виробництвом з метою
прискорення й підвищення ефективності сучасних напрямків НТП;
- якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва – засобів
праці (перехід до автоматизованого виробництва, поява керуючих машин),
предметів праці (створення нових матеріалів із заданими властивостями;
використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці
(трансформація її характеру та змісту, збільшення у ній частки творчості).
Науково-технічний прогрес є домінантою (визначальним чинником)
розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності
виробництва. Він безпосередньо впливає на формування й підтримування
високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи
неухильне зростання продуктивності суспільної праці.
Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки
і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного
господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них – пріоритети
принаймні на найближчу перспективу (рис. 9.1).

160
 Винаходи, прикладні наукові
Фундаментальні дослідження, та дослідно-конструкторські
наукові відкриття розробки

Напрями науково-технічного прогресу

Загальні Пріоритетні

Створення нових і вдоскона-

Застосування прогресивних
лення застосовуваних
технологій базових технологій

 Системи машин для легкої

Створення нових і
удосконалення існуючих
засобів праці та кінцевої
продукції
та харчової індустрії
 Багатоопераційні верстати
з ЧПУ
 Робототехнічні й роторно-
конвеєрні комплекси
 Гнучкі автоматизовані
системи
 Персональні комп’ютери

Створення нових
і поліпшення якості
застосовуваних матеріалів
Застосування нових
синтетичних, композиційних,
керамічних, надчистих
матеріалів із заданими
властивостями

Механізація Комплексна автоматизація на

та автоматизація базі впровадження САПР,
виробництва ГВС, АСУТП, АСУВ

Рис. 9.1. Загальні та пріоритетні напрями НТП

За умов сучасних революційних перетворень у технічному базисі

виробництва ступінь технічної досконалості, рівень економічного потенціалу
в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій –
способів одержання й перетворювання матеріалів, енергії, інформації,
виготовлення продукції. Технологію раніше вважали забезпечуючою
підсистемою виробництва, зараз вона є самостійним авангардним напрямом
НТП. Сучасним технологіям властиві тенденції розвитку і застосування,
зокрема: 1) перехід до малостадійних процесів через сполучення в одному
технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше виконувались окремо; 2)
забезпечення в нових технологічних системах мало- або безвідходності
виробництва; 3) підвищення рівня комплексності механізації процесів на
засаді застосування систем машин і технологічних ліній; 4) використання в
нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дає змогу
161
одночасно з підвищенням ступеню автоматизації процесів досягати більш
динамічної гнучкості виробництва.
Технологічні методи все більше визначають форму і функції засобів і
предметів праці, а отже, ініціюють появу інших напрямків НТП, витискують з
виробництва технічно та економічно застарілі знаряддя праці, породжують
нові машини та устаткування, засоби автоматизації. Зараз нові види техніки
розробляються й виготовляються під нові технології, а не навпаки.
Величезна роль належить створенню і широкому використанні нових
матеріалів, що є одним із важливіших напрямків НТП. Тут варто виділити
такі тенденції НТП: 1) поліпшення якісних характеристик мінеральних
матеріалів, стабілізація і зменшення питомих обсягів їхнього споживання;
2) інтенсивний перехід до застосування у більшій кількості легких, міцних і
корозійностійких кольорових металів (сплавів), що став можливим унаслідок
появи принципово нових технологій, які значно зменшили вартість їхнього
виробництва; 3) розширення номенклатури і нарощування обсягів штучних
матеріалів з наперед заданими та унікальними властивостями.
Механізація і автоматизація виробництва, яка відображає різний
ступінь заміни ручної праці машинною, у своєму безперервному розвитку
послідовно, паралельно або паралельно-послідовно переходить від нижчої
(часткової) до вищої (комплексної) форми. За умов інтенсифікації
виробництва, необхідності зростання продуктивності, підвищення якості
виробів автоматизація виробничих процесів стає стратегічним напрямком
НТП. Пріоритетне завдання полягає в забезпеченні комплексної автоматизації,
оскільки впровадження окремих автоматичних машин не дає бажаного
економічного ефекту, через значний залишок ручної праці.

9.2 Організаційний прогрес

Різні напрями НТП породжують конкретні економічні й соціальні

наслідки, глибина та ефективність яких багато в чому залежать від міри
досконалості організації виробництва і праці, усієї системи господарювання. З
огляду на це високий рівень організації діяльності людей, що для досягнення
своїх цілей спираються на потужний науково-технічний потенціал, набуває за
сучасних умовах особливо важливого значення.
Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика
процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення
ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих та
застосуванні нових методів і форм організації виробництва та праці, елементів
господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

162
 Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють
його від науково-технічного прогресу. По-перше, НТП є головним чинником
зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний
прогрес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей
інтенсифікації виробничо-трудових процесів. По-друге, створення і
впровадження нової техніки і технології, застосування нових конструкційних
матеріалів та освоєння нових виробів приводять до зниження трудомісткості
їхнього виготовлення, а вдосконалення організації виробництва і праці дає
змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування. По-третє,
практичну реалізацію окремих напрямків НТП постійно пов’язано з великими
затратами суспільної праці, матеріальних і фінансових ресурсів; здійснення ж
заходів організаційного характеру в багатьох випадках не потребує нових
витрат (у крайньому разі – незначних додаткових ресурсів).
З-поміж організаційних чинників розвитку економіки галузей
народного господарства ключову роль відіграє організація виробництва – це
упорядкована й скоординована в часі та просторі система взаємодії провідних
елементів виробничого процесу, тобто працівників, знарядь і предметів праці.
Вона охоплює всі ланки виробництва – від робочого місця на окремому
підприємстві до групи підприємств однієї або різних галузей виробничої
сфери. У зв’язку з цим розрізняють локальні (ізольовані) та суспільні форми
організації виробництва. Локальні було покликано до життя одиничним
поділом праці і вони включають: поділ та інтеграцію виробничих процесів
усередині підприємства; кооперування окремих виробничих ланок – дільниць,
цехів; раціональне поєднання всіх елементів процесу виробництва в межах
дільниці, цеху, підприємства в цілому. Суспільні форми організації
виробництва виникають і розвиваються внаслідок загального і часткового
поділу праці. До них належать: концентрація, деконцентрація, оптимізація
розмірів виробництва в межах галузі; спеціалізація й кооперування
підприємств однієї або різних галузей народного господарства, конверсія
виробництва; комбінування різногалузевого виробництва, диверсифікація
підприємств; розміщення (територіальна організація) підприємств.
Складовою частиною організації виробництва служить організація
праці, що визначає технологію інтегрування окремих працівників у
комбіновану робочу силу, сукупну живу працю, спроможну продукувати
матеріальні блага й духовні цінності. Під організацією праці розуміють певне
сполучення працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої
ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології
та організації виробництва. Поєднання учасників трудового процесу в часі
забезпечується різними формами поділу й кооперації праці, організацією
обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці.
Просторове сполучення працівників на виробництві знаходить втілення в
163
різних формах побудови бригад та інших виробничих ланок підприємства, у
варіантному закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями тощо.
До організаційного прогресу треба відносити вдосконалення не лише
безпосередньо процесів виробництва і праці, а й функціонування окремих, чи
всієї сукупності елементів господарського механізму – системи управління,
планування, фінансування, матеріального стимулювання, матеріально-
технічного забезпечення, науково-технічного обслуговування тощо. Постійна
раціоналізація системи господарювання є важливою передумовою поліпшення
організації трудової діяльності персоналу, засобом поєднання науково-
технічного та організаційного прогресу, що, у свою чергу забезпечує
підвищення ефективності виробництва через його всебічну інтенсифікацію.
Залежно від місця прийняття і реалізації організаційних рішень,
масштабності їхнього впливу на проміжні та кінцеві результати діяльності
людей можна виокремити два напрямки організаційного прогресу –
загальносистемний і внутрішньовиробничий (локальний) (рис. 9.2).
Здійснюваний у суспільному масштабі, проте в різних межах (об’єднань
підприємств, комбінатів, галузей, регіонів, національної економіки в цілому),
загальносистемний організаційний прогрес є визначальним. Саме він
окреслює орієнтири для розробки і прийняття численних високоефективних
організаційних рішень внутрішньовиробничого характеру. У свою чергу,
локальний – сприяє підвищенню організаційного рівня діяльності більших і
складніших виробничо-господарських систем.
Для забезпечення ефективного управління організаційним прогресом
важливо своєчасно виявляти і правильно оцінювати його тенденції,
прогресивні й небажані зміни у формах організації виробництва та праці,
функціонуванні окремих чи всіх елементів господарського механізму.
Сучасні тенденції організаційного прогресу можна звести до такого:
- прискорення темпів розвитку окремих (кооперування, диверсифікації) і
посилення взаємозв’язків усіх суспільних форм організації виробництва;
- посилення безперервності і гнучкості виробництва на підприємствах
багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних ліній,
робототехнічних комплексів, що уможливлюють зведення до мінімуму втрат
часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне
прискорення оновлення продукції, що виготовляється;
- розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці,
що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення техніко-технологічної
бази виробництва стає об’єктивно необхідним і економічно доцільним;

164
 Загальносистемний
Внутрішньо-
(галузевий,
виробничий
міжгалузевий,
(локальний)
регіональний)

Основні напрямки

Організаційний прогрес

Ключові об'єкти

Удосконалення Поліпшення
організації організації
виробництва праці

Раціоналізація
елементів
господарського
механізму

Рис. 9.2. Напрямки та об’єкти організаційного прогресу в навколишньому

середовищі й на підприємстві

- раціоналізація організації потоку, використання засобів виробництва

та кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення
певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки
виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє
істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива,
зменшенню обсягів їхнього використання, утилізації відходів виробництва;
- формування нових типів суспільної комбінації речових і особистих
елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробництва і сфери
споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств,
науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних з
165
метою концентрації та раціонального використання суспільних ресурсів,
підвищення ефективності науково-технічного прогресу;
- удосконалення організації функціонування господарського механізму
підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та
іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати
діяльності, конкурентоспроможність на світовому й національному ринках,
фінансову стійкість і прибутковість;
- активізація людського чинника через здійснення такої кадрової
політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників
усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності;
вимогам подальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом,
забезпечення належної організованості дисципліни.
Розвиток і поглиблення названих тенденцій необхідно вважати
сучасними завданнями прискорення організаційного прогресу. При цьому
пріоритетними є заходи щодо раціоналізації організаційно-господарського
управління і подальшого розвитку суспільних форм організації виробництва.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення науково-технічного прогресу (НТП) та розкрийте

його суть і стадії.
2. Охарактеризуйте еволюційні та революційні форми НТП.
3. Що таке науково-технічна революція (НТР) і в чому її зміст?
4. Назвіть і дайте характеристику напрямам і пріоритетам НТП. (рис.
9.1)
5. Розкрийте суть терміну «технологія» та охарактеризуйте її тенденції
щодо розвитку.
6. Яка роль застосування нових матеріалів у розвитку НТП?
7. Яке значення механізації та автоматизації виробництва в розвитку
НТП?

166
Лекція 25

9.3 Оцінка ефективності технічних і організаційних

нововведень

До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються й

оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення,
виробництво і використання нових або модернізація (поліпшення
експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин,
устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці
(сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для
безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів,
включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.
Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-
якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що
характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних
(фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний
розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величину
економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм –
народногосподарській (загальний ефект за умовами використання
нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо
розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).
Народногосподарський економічний ефект визначається через
порівнювання результатів від застосування технічних нововведень, всіх витрат
на їхню розробку, виробництво та споживання. Він відбиває ефективність тієї чи
іншої групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві
показники розвитку економіки країни. Ця форма економічного ефекту як
оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування доцільності
розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найкращого
варіанту.
Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що
обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу «наука-
виробництво-експлуатація (споживання)», дає змогу оцінювати ефективність
певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси
окремих науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій,
підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Ця форма економічного
ефекту як оцінний показник використовується у процесі реалізації нововведень,
коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію і обсяги її
виробництва.
Незважаючи на відмінності між двома формами виразу економічного
ефекту способи їхнього обчислення є ідентичними. Вони визначаються як
167
різниця між результатами (продукцією, роботою, послугами у вартісній
оцінці) і витратами на досягнення за певний розрахунковий період. Алгоритм
обчислення народногосподарської економічної ефективності технічних
нововведень зображено на рис. 9.3.

Технічні новини (нововведення)

В ит рат и Р е зул ь т а т и

Витрати на створення
та виробництво новин Основні результати

+ +
Витрати у сфері
використання Супровідні результати
нововведень
= =
Сумарні витрати у сферах
створення, виробництва Загальні результати
й використання

Сумарні витрати Загальні результати

Коефіцієнт
з урахуванням з урахуванням
приведення
чинника часу чинника часу

Економічний ефект (різниця між вартісною оцінкою загальних

результатів і сумарних витрат з урахуванням чинника часу)

Рис. 9.3. Алгоритм обчислення народногосподарської ефективності

технічних нововведень

Наявність народногосподарського економічного ефекту від того чи

іншого технічного нововведення не завжди свідчить про доцільність його
використання. Таке може трапитись у разі, коли економічно вигідне для
народного господарства в цілому нове технічне рішення призводить до
погіршання певних економічних показників діяльності окремих наукових
організацій або підприємств, причетних до відтворювального циклу «наука-
виробництво-експлуатація (споживання)». Тому необхідно завжди визначати
крім загальної величини економічного ефекту ще і внутрішньогосподарський
економічний ефект.

168
 За сучасних умов розбудови соціально орієнтованої економіки стає
можливим і необхідним новий підхід до визначення ефективності технічних
нововведень. Його суть полягає у визнанні безумовної пріоритетності
критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об’єктів технічних
нововведень щодо критерію економічної ефективності. Процедурний механізм
порівнювання й вибору кращого з можливих варіантів технічних нововведень
здійснюється у певній послідовності.
По-перше, проводиться ранжирування цілей розробки, виробництва й
використання об’єктів технічних новин. До вищого рангу відносять вимоги
екологічної безпеки, до нижчого – максимізацію економічної ефективності.
По-друге, можливі варіанти технічних новин однакового
функціонального призначення проходять перевірку на відповідність
соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, що містяться в державних і
міжнародних стандартах, а також у нормативах соціального характеру, – якщо
новини не відповідають таким цілям і вимогам, то вони мають бути відхилені
незалежно від рівня їхньої економічної ефективності.
По-третє, на кінцевій стадії процесу порівняння й вибору потрібно
розглядати тільки соціально й екологічно допустимі (ефективні) варіанти
технічних нововведень. Кращий з них визначається за економічним критерієм.
Всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно
розподілити на дві групи: 1) організаційні нововведення, здійснення яких
потребує певних додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); 2) ті з
них, що не потребують додаткових інвестицій.
Визначення і оцінка економічної ефективності організаційних
нововведень, що належать до першої групи (наприклад, організація нових
виробництв; реконструкція або технічне переозброєння) здійснюються так
само, як і нових технічних рішень. Водночас слід ураховувати одну важливу
обставину – до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні
витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції за їхнього
транспортування і зберігання.
Ефективність другої групи – безвитратних нових організаційних
рішень (запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та
оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму –
організаційних структур управління, систем планування й фінансування;
створення нових ринкових структур) визначають здебільшого на підставі
обчислення економії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких
нововведень. У кожному конкретному випадку необхідно окреслювати коло
показників для оцінки ефективності тієї чи іншої групи безвитратних
організаційних рішень.

169
 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення організаційного процесу. Назвіть особливості, які

відрізняють його від НТП.
2. Що таке організація виробництва? Які її форми Ви знаєте?
3. Розкрийте суть організації праці, як складової організації
виробництва.
4. Охарактеризуйте види організаційного прогресу. (рис. 9.2)
5. Дайте характеристику сучасним тенденціям організації процесу.
6. В чому полягає суть економічного ефекту? Опишіть його форми.
7. Опишіть алгоритм обчислення народногосподарської економічної
ефективності технологічних процесів. (рис. 9.3)
8. Яка суть нового підходу до визначення ефективності технічних
нововведень?

170
 ВИКОРИСТАНА І РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний

посібник. Вид. 2-ге, перероблене і доповнене – Львів: «Магнолія 2006», 2017.
– 205с.
2. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. Економіка
підприємств: Навч. посібник. Вид. 2-ге, виправлене та доповнене – К.:
„Каравела”; Львів: „Новий світ - 2000”, 2001. – 298 с.
3. Господарській кодекс України // Відомості Верховної Ради України. –
2003. - № 21-22.
4. Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в
Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 40.
5. Закон України «Про господарські товариства» // Там само. – 1991. - №
49.
6. Закон України «Про оплату праці» // Там само. – 1995. - № 17.
7. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // – 1995.
- № 4.
8. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко,
М.П. Нахаба та ін..; За ред.. А.В. Шегди. – К.: Знання-Прес, 2001. – 335 c.
9. Кулішов В.В. Основи економічних знань. Підручник. – Львів:
Магнолія плюс, 2005.
10. Економіка підприємства: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч.
дисципліни / Г.О. Швиданенко, С.Ф. Покропивний та ін. - К.: КНЕУ, 2000. -
335 с.
11. Економіка підприємства: Підручник. / За ред. С.Ф. Покропивного. –
Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
12. Мазаракі А.А. та ін. Економіка торговельного підприємства:
Підручник для вузів / Під ред. проф. Н.М. Ушакової. – К.: Хрещатик, 1999. –
800 с.
13. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2001.
– 178 c.
14. Протопова В.О., Полянський А.Н. Економіка підприємства.
Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. – 220 c.
15. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посіб.:
Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 356 с.
16. Харів П.С. Економіка підприємства: Збірка задач і тестів: Навч.
посіб. К.: Знання-Прес, 2001. – 301 с.
17. Чаюн І.О., Бондар І.Ю. Планування виробничої програми
підприємства та її ресурсне обґрунтування: Навч. посіб. – К.: КНТЕУ, 2000. -
127 с.
18. Бойчик І. М. Економіка підприємства. Навч. посіб. / І. М. Бойчик. –
171
К.: Атіка, 2002. – 478 с.
19. Манів З.О. Луцький І.М. Економіка підприємства. Навч. посіб. /
З.О. Манів, І. М. Луцький. – К.: Знання, 2004. – 580 с.
20. Прокопивний С.Ф. Економіка підприємства. Підручник/
М.Г. Грещак, В.М. Колот, А.П. Наливайко, С.Ф. Прокопивний,
Г.О. Швиданенко, В.М. Сай, С.М. Соболь, О.С. Федонін; За ред. докт. екон.
наук, проф. С.Ф. Прокопивного. – К.: КНЕУ, 2006. – 526 с.
21. Шегда А.В. Економіка підприємства. Підручник / А.В. Шегда,
М.П. Нахаба; За ред. докт. екон. наук, проф. А.В. Шегди. – К.: Знання, 2006. –
614 с.
22. Косянчук Т.Ф. Економічна діагностика. Навч. посіб. / Т.Ф. Косянчук,
В.В. Лук’янова, Н.І. Майорова, В.В. Швид. – Львів: Новий світ, 2000, 2007. –
452 с.
23. Чаюн І.О., Бондар І.Ю. Планування виробничої програми
підприємства та її ресурсне обґрунтування. Навч. посіб. / І.О. Чаюн. – К.: Київ.
нац. торг.-екон. ун-т, 2000. – 127 с.
24. Чернавський А.Д. Антикризове управління. Навч. посіб./
А.Д. Чернавський. – К.: МАУП, 2000. – 208 с.

172