Макроекономіка Навчальний Посібник

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
І. І. Колобердянко
МАКРОЕКОНОМІКА
Навчальний посібник
для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра
спеціальності «Економіка» освітньо-професійних програм «Міжнародна
економіка», «Економічна кібернетика», «Економіка та управління ринком
землі», «Управління персоналом та економіки праці»
Затверджено
вченою радою ЗНУ
Протокол № 3 від 28.09.2021 р.
Запоріжжя
2021
1
УДК: 330.101.541(075.8)
К61
Колобердянко І.І. Макроекономіка : навчальний посібник для здобувачів

ступеня вищої освіти бакалавра спеціальності «Економіка» освітньо-
професійних програм «Міжнародна економіка», «Економічна кібернетика»,
«Економіка та управління ринком землі», «Управління персоналом та
економіки праці». Запоріжжя : ЗНУ. 2021. 196 с.
У навчальному посібнику розглядаються теоретичні основи

макроекономіки. Механізм функціонування національної економіки
розкривається на основі макроекономічних теорій, концепцій, моделей,
обґрунтованих світовою та вітчизняною наукою й апробованих економічною
практикою. Зміст посібника відповідає робочій програмі дисципліни
«Макроекономіка». Для кращого засвоєння теоретичного матеріалу та
активного його використання на практиці посібник містить практичні завдання
у вигляді задач та контрольних запитань для самоперевірки засвоєння основних
положень курсу, термінологічний словник та список рекомендованої
літератури.
Навчальний посібник розрахований для студентів економічних
спеціальностей і має сприяти підготовці фахівців ринкового мислення, які були
б здатні розуміти, осмислювати економічні явища і процеси, що відбуваються
на макроекономічному рівні, володіли економічними методами впливу на
розвиток національної економіки.
Рецензент
О.І. Макаренко, кандидат економічних наук, доцент кафедри економічної
кібернетики ЗНУ
Відповідальний за випуск
Д.І. Бабміндра, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри
міжнародної економіки, природних ресурсів та економіки міжнародного
туризму
2
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………….. 6
Розділ 1. Методологічні основи макроекономічного аналізу та
національний ринок……………………………………………………….. 8
Тема 1.Макроекономіка як наука………………………………………... 8
1.1. Місце макроекономіки в системі економічних наук………………….. 8
1.2. Об’єкт і предмет макроекономіки……………………………………… 13
1.3. Методологія макроекономіки…………………………………………... 17
1.4. Функції макроекономіки……………………………………………….... 23
1.5. Основні макроекономічні школи……………………………………….. 25
Питання для самоконтролю…………………………………………………. 28
Практичні завдання до теми 1………………………………………………. 28
Тема 2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків 30
2.1. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного
рахівництва…………………………………………………………………… 30
2.2. Показники результатів макроекономічної діяльності………………..…. 33
2.3. Методи обчислення ВВП………………………………………...………. 34
2.4. Основні макроекономічні тотожності…………………………………… 37
2.5. Номінальний та реальний ВВП………………………………………….. 39
2.6. Недоліки показника ВВП для оцінки добробуту………………………. 43
Питання для самоконтролю…………………………………………………… 45
Практичні завдання до теми 2………………………………………………… 45
Тема 3. Ринок праці………………………………………………………… 47
3.1. Поняття ринку праці та робочої сили………………………………….. 47
3.2. Механізм функціонування ринку праці…………………………………. 49
3.3. Чинники, що впливають на безробіття …………………………………. 51
3.4. Втрати від безробіття…………………………………………………….. 56
Практичні завдання до теми 3…………………………………………………. 60
Тема 4. Товарний ринок…………………………………………………….. 61
4.1. Сукупний попит…………………………………………………………… 61
4.2. Сукупна пропозиція……………………………………………………… 64
4.3.Модель AD-AS як базова модель економічної рівноваги……………… 67
Практичні завдання до теми 4……………………………………………..…. 69
Тема 5. Грошовий ринок……………………………………………………. 70
5.1. Гроші і їх функції. Основні грошові агрегати…………………………… 70
5.2. Пропозиція грошей………………………………………………………. 75
5.3. Попит на гроші……………………………………………………………. 77
5.4 Механізм грошового ринку………………………………………………. 81
5.5. Рівнонага ринку грошей і ринку облігацій…………………………….. 82
5.6. Процентна ставка: сутність та види…………………………………….. 83
3
Тема 6. Інфляційний механізм……………………………………………. 87
6.1. Сутність та види інфляції………………………………………………… 87
6.2. Причини і наслідки інфляції……………………………………………… 90
6.3. Інфляція та безробіття…………………………………………………… 92
Тема 7.Споживання домогосподарств……………………………………. 95
7.1. Доходи домогосподарств……………………………………………….. 95
7.2. Кейнсіанська функція споживання…………………………………….. 97
7.3. Функції споживання з урахуванням фактора часу……………………. 99
Тема 8. Приватні інвестиції………………………………………………… 104
8.1. Роль інвестицій в економіці……………………………………………… 104
8.2. Інвестиційні функції……………………………………………………... 109
8.3. Проста інвестиційна функція……………………………………………. 113
8.4.Заощадження та інвестиції………………………………………………. 116
Розділ 2. Теоретичні засади макроекономічного регулювання……….. 122
Тема 9. Сукупні витрати і ВВП…………………………………………….. 122
9.1. Сукупні витрати і рівноважний ВВП……………………………………. 122
9.2. Сукупні витрати і потенційний ВВП…………………………………… 125
9.3. Модель «кейнсіанський хрест» і модель AD-AS у короткостроковому
періоді…………………………………………………………………………. 126
Тема 10. Економічна динаміка……………………………………………. 129
10.1. Основні засади теорії економічного зростання………………………. 129
10.2. Модель Солоу…………………………………………………………… 130
10.3. Джерела економічного зростання…………………………………….. 131
10.4. Економічні цикли……………………………………………………….. 132
Практичні завдання до теми 10……………………………………………..… 134
Тема 11. Держава в систем макроекономічного регулювання……….. 135
11.1. Роль держави в економічному кругообігу………………..………….. 135
11.2. Вплив держави на економічну рівновагу………………………..……. 136
11.3. Стабілізаційна політика………………………………………………… 138
11.4. Полеміка навколо стабілізаційної політики………………………….. 139
Практичні завдання до теми 11………………………….………………….… 140
Тема 12. Фіскальна політика………………………………………………. 141
12.1. Фіскальна політика: цілі та інструменти……………………………… 141
4
12.2. Дискреційна фіскальна політика. Складний мультиплікатор видатків.
Мультиплікатор податків……………………………………………………. 142
12.3. Автоматична фіскальна політика……………………………………… 146
12.4. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Крива Лаффера……. 149
12.5. Фіскальна політика та державний бюджет……………………………. 150
Практичні завдання до теми 12…………………………………………….… 153
Тема 13. Монетарна політика……………………………………………… 154
13.1. Суть, завдання та теоретичні концепції грошово-кредитної
політики………………………………………………………………………..... 154
13.2. Центральний банк та його роль у здійсненні монетарної політики…. 155
13.3. Інструменти монетарної політики………………………………………. 157
13.4. Передатний механізм монетарної політики…………………………… 159
13.5. Монетарна політика у моделі АD-AS та наслідки виливу на економіку
монетарної експансії в короткостроковому та довгостроковому
періодах………………………………………………………………………… 162
Практичні завдання до теми 13……………………………………………...… 163
Тема 14. Модель IS-LM як теорія сукупного попиту у закритій
економіці……………………………………………………………………… 165
14.1.Товарний ринок і крива ІS………………………………………………. 165
14.2. Грошовий ринок і крива LM…………………………………………….. 167
14.3. Рівновага моделі IS-LM………………………………………………… 168
Практичні завдання до теми 14…………………………………..…………… 169
Тема 15. Зовнішньоекономічна діяльність……………………………… 170
15.1. Національна економіка з урахуванням решти світу………………….. 170
15.2. Сутність та методологія складання платіжного балансу……………… 172
15.3. Валютний курс………………………………………………………….. 173
Тема 16. Зовнішньоторговельна діяльність і макроекономічна
політика у відкритій економіці……………………………………………. 179
16.1. Основні теорії міжнародної торгівлі…………………………………... 179
16.2. Торговельна політика, чистий експорт і ВВП………………………… 180
16.3. Модель Манделла - Флемінга як теорія сукупного попиту у відкритій
економіці……………………………………………………………………… 181
Питання для самоконтролю………………………………………………….. 186
Термінологічний словник……………………………...………………………. 187
Рекомендована література…………………………………………………… 194
5
Вступ
Дисципліна «Макроекономіка» відноситься до циклу дисциплін

професійної підготовки здобувача ступеня вищої освіти бакалавра
спеціальності «Економіка».
Метою курсу «Макроекономіка» є формування системи знань з
теоретичної макроекономіки, які відображають сукупні результати економічної
діяльності країни та теоретичний інструментарій ринкового і державного
регулювання національної економіки.
Основними завданнями дисципліни «Макроекономіка» є сприяння
підготовці нової генерації фахівців ринкового мислення, які були б здатні
розуміти, осмислювати економічні явища і процеси, що відбуваються на
макроекономічному рівні, володіли економічними методами ефективного
впливу на розвиток економіки.
Об’єктом вивчення макроекономіки є національна економіка як
сукупність всіх галузей, господарських комплексів і регіонів країни, об’єднаних
в єдине ціле різноманітними зв’язками; історично сформована в певних
територіальних межах система відтворення.
Предметом дисципліни є механізм функціонування та розвитку
національної економіки на основі макроекономічних теорій, концепцій,
моделей, які обгрунтовані світовою та вітчизняною наукою й апробовані
економічною практикою.
Вивчення навчальної дисципліни допоможе студенту зрозуміти: місце і
роль макроекономічної науки в суспільстві, її об’єкт, предмет та метод
дослідження; основні положення макроекономічних теорій, на які спирається
сучасна макроекономічна наука та господарська практика; систему основних
макроекономічних показників та індикаторів макроекономічної нестабільності
національної економіки; базові макроекономічні моделі рівноваги та наслідки
впливу держави на макроекономічну рівновагу; механізми окремих складових
макроекономічної політики: фіскальної, монетарної, соціальної,
зовнішньоекономічної; фактори та основи моделювання економічного
зростання.
Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні
досягти таких результатів навчання (компетентностей):
- здатність виявляти знання та розуміння проблем предметної області,
основ функціонування сучасної економіки на макро- та міжнародному рівнях;
- розуміння особливостей провідних наукових шкіл та напрямів
макроекономічної науки;
- здатність пояснювати економічні та соціальні процеси і явища на основі
теоретичних моделей, аналізувати і змістовно інтерпретувати отримані
результати;
- розуміння особливостей сучасної світової та національної економіки, їх
інституційної структури, обґрунтування напрямів соціальної, економічної та
зовнішньоекономічної політики держави;
6
- здатність застосовувати комп’ютерні технології та програмне
забезпечення з обробки даних для вирішення економічних завдань, аналізу
інформації та підготовки аналітичних звітів;
- здатність обґрунтовувати економічні рішення на основі розуміння
закономірностей економічних систем і процесів та із застосуванням сучасного
методичного інструментарію;
- здатність до проведення аналітичної роботи щодо виявлення напрямів
удосконалення міжнародної економічної діяльності, зовнішньоекономічної
діяльності підприємств, залучення іноземних інвестицій, вміння прогнозувати
зміни кон’юнктури світового ринку, аналізувати кращі ділові практики
міжнародного бізнесу.
Курс «Макроекономіка» є базовим, носить міждисциплінарний характер
та інтегрує в собі знання з багатьох економічних дисциплін. Теоретико-
методологічною базою вивчення цієї дисципліни є такі навчальні дисципліни,
як: «Економічна теорія», «Мікроекономіка»та ін. У свою чергу, знання з
«Макроекономіки» забезпечують успішне засвоєння таких дисциплін,
як:«Історія економіки та економічної думки», «Статистика», «Міжнародна
економіка», «Монетарна та фіскальна політика країн світу» та ін.
Набуті студентами знання та навички з дисципліни «Макроекономіка»
будуть необхідні їм при виконанні техніко-економічних розрахунків,
пов’язаних з аналізом та оцінкою ефективності макросистеми під час
виробничих, переддипломних практик, при написанні кваліфікаційної роботи
магістра, у подальшій професійній діяльності.
Навчальне видання сприятиме оволодінню студентами знаннями щодо
сучасного стану економіки України, полегшить розуміння ними чинників, які
впливають на макроекономічну нестабільність та робити певні прогнозні
висновки щодо факторів її зростання та перспектив подальшого розвитку.
7
Розділ 1. Методологічні основи макроекономічного аналізу та
національний ринок
Тема 1. Макроекономіка як наука
Мета: виходячи із аналізу предмета, методології та функцій

макроекономіки, з’ясувати її місце в системі економічних наук та ознайомитись
з основними макроекономічними школами.
План
1.1 Місце макроекономіки в системі економічних наук

1.2 Об’єкт, предмет та суб’єкти макроекономіки
1.3. Методологія макроекономіки
1.4. Функції макроекономіки
1.5 Основні макроекономічні школи
Ключові поняття: агрегат, відкрита економіка, державні закупки

товарів і послуг, державні позички, відтік капіталу, витоки, закрита
економіка, запас заощадження, запас, екзогенні змінні, економічна політика,
експорт, ендогенні змінні, імпорт, ін’єкції.інвестиційні витрати,
макроекономіка, макроекономічна модель, методологія макроекономіки,
позитивна макроекономіка, потік, притік капіталу, споживчі витрати,
фінансові ринки, чисті податки, чистий експорт.
1.1. Місце макроекономіки в системі економічних наук
Економіка, як полісистемне утворення, має складну структуру, яку можна

вивчати з різних позицій, у різних аспектах залежно від критерію, покладеного
в основу дослідження її будови. Зокрема, економічна система може
досліджуватись на різних її рівнях: мікро- (вивчення окремих економічних
одиниць) , мезо- (дослідження економіки на регіональному рівні), макро-
(рівень національної економіки), мега- (ріень світового господарства), які
перебувають у певній субординації, взаємозалежністі та взаємодії між собою.
Макроекономіка (від грец. macros - великий і економіка) – одна із
складових частин економічної теорії, що вивчає функціонування національної
економіки як єдиної системи або її великих сукупностей (агрегатів).
Макроекономіка – це наука про агреговану поведінку в економіці; це
погляд на національне господарство «зверху», як на цілісну систему
економічної поведінки суб’єктів. .
Макроекономіка хоч і порівняно молода наука, але свої витоки вона бере
більш ніж два століття назад. Так, уже у 1752 році Д. Юм у своїй праці вивчав
зв'язок між торговим балансом, пропозицією грошей та рівнем цін. Першою
вдалою спробою опису макроекономічних досліджень вважається «Економічна
8
таблиця» (1785 р.), в якій Ф. Кене розглянув рух суспільного продукту з єдиної
народногосподарської точки зору. У працях А. Сміта, Д. Рікардо, а також
економістів першої половини XIX ст. – Ж. Б. Сея, Сісмонді та інших знаходимо
аналіз проблем, які відносяться до макроекономічних. У XIX ст. з’явились
схеми простого та розширеного відтворення К. Маркса та теорія загальної
економічної рівноваги Л. Вальраса.
Але все це було передоднем макроекономіки. Змістовно сучасна
макроекономічнатеорія як наука сформувалася приблизно в середині XX ст.
Могутнім імпульсом щодо цього стали дослідження Джона Мейнарда Кейнса
(1883-1943). Вихід його праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей»
(1936 р.) за одностайною думкою майже всіх західних економістів означав
«кейнсіанську революцію» в економічній теорії. На противагу традиційному
класичному підходу до вивчення економічних явищ, що єдино існував до того
часу, тобто мікроекономічному аналізу (класична модель), з’явився
кейнсіанський підхід або кейнсіанська макроекономічна модель.
Самій же назві наука макроекономіка зобов’язана відомому норвезькому
економісту, лауреату Нобелівської премії Рагнару Фрішу, який у статті
«Проблеми поширення та проблеми імпульсу в економічній динаміці» (1933)
вперше увів у науковий обіг поняття «мікроекономіка» для позначення сфери
поведінки окремих економічних суб’єктів та «макроекономіка» для позначення
сфери діяльності в межах національної економіки. Тим самим було покладено
початок поділу економічних досліджень на макроаналіз і мікроаналіз, а
економічної теорії на макроекономіку і мікроекономіку.
Мікроекономіка довгий час вважалася цілком самодостатньою наукою.
Виходячи із постулатів класичної економічної школи про рівновагу попиту і
пропозиції на мікрорівні, вона вважала, що ця рівновага автоматично
поширюється на макрорівень. Ідея автоматичного самоналаштування
господарської системи за повної зайнятості бере початок від закону ринків
Ж. Б. Сея, який стверджує, що «попит породжує пропозицію». Суть закону
полягає в тому, що виробництво подвійне за своєю природою: воно не лише
створює продукт для обміну, але і формує доходи учасників виробництва, в
точності рівні вартості виготовлених товарів і послуг. У процесі господарського
кругообороту доходи обмінюються на товари, в результаті чого все, що
вироблено, знаходить свого покупця, реалізується на ринку у повному обсязі.
Але Велика депресія 1929-1933-х років, що привела до величезного спаду
виробництва у більшості західних країн та небаченого раніше безробіття,
назавжди спростувала цю догму і тим самим виступила каталізатором
становлення макроекономіки як науки.
Демократизація, яка властива періоду після першої світової війни, також
сприяла цьому. Демократичні уряди були стурбовані катастрофічним падінням
рівня життя населення і були зацікавлені у розробці економічних способів
боротьби з депресією.
Необхідно зазначити ще одну таку обставину, яка сприяла становленню
макроекономіки, – це поява регулярної статистики з національних рахунків.
9
Наявність сукупних показників дозволило спостерігати і описувати динаміку
макроекономічних явищ, що є першим необхідним кроком для розвитку
макроекономічної науки.
Поява макроекономіки пов’язана з новим етапом у розвитку
найважливіших економічних шкіл. Потужний потік економічної думки, що
розпочався на початку XX століття, витоками якого були дослідження Туган-
Барановського, Вікселя, Шумпетера, Кейнса, на межі 80-х років завершився
працями Нобелівських лауреатів – Солоу, Ростоу, Фрідмана, Леонтєва та інших
вчених. Підсумком генезису економічних течій стали прості і точні
математичні моделі.
Відносна молодість предмету макроекономіка, множина конкуруючих
шкіл і течій, які існують, пояснює те, що макроекономіка не є закінченою,
незмінною, схоластичною наукою. Тому вивчати макроекономіку в деякому
відношенні складніше ніж інші економічні дисципліни, які мають усталений
курс.
Макроекономіка тісно пов’язана із загальною економічною теорією та
мікроекономікою.
Із загальною економічною теорією макроекономіку об’єднує
використання одного й того ж категорійно-понятійного апарату. Відмінність
між ними полягає в тому, що макроекономіка вивчає функціональні зв’язки, а
загальноекономічна теорія – причинно-наслідкові.
Зв’язок макро- імікроекономіки визначається тим, що сучасна
макроекономіка використовує в якості фундаменту теоретичні основи
мікроекономіки. Макроекономіка базується на мікроекономічних явищах та
процесах, що означає:
- макроекономічні показники є результатом зведення показників
економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;
- макроекономічні закономірності відображають тенденції масової
поведінки на мікрорівні;
- при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те,
що домогосподарства та фірми приймають оптимальні
мікроекономічнірішення;
- макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів та
економічної політикидержави.
Відмінністьполягає в тому, мікроекономікавивчаєіндивідуальнірішення
фірм і домогосподарств в процесі їх функціонування на окремому ринку, а
макроекономіка розглядає поведінку всіх економічних суб’єктів, що утворюють
в сукупності економіку, не деталізуючи поведінку окремих суб’єктів. В той час
як макроекономіка використовує у своєму аналізі агреговані (укрупнені)
величини, які характеризують рівень або тенденції розвитку економіки в
цілому: ВВП (а не випуск окремої фірми), середній рівень цін (а не ціни на
конкретні товари), ринкову відсоткову ставку (а не ставку відсотка окремого
банку), рівень інфляції, зайнятості, безробіття тощо.
10
Відмінність між мікроекономікою та макроекономікою полягає і в
підходідо встановленняекономічної рівноваги, яка для макроекономіки має
концептуальний характер. Прагнення до рівноважного стану відрізняє
макроекономіку від мікроекономіки. Тимчасова нерівновага на
мікроекономічному ринку забезпечує перевагу або продавцю або покупцю, в
той час як нерівновага у макроекономіці приносить суспільству лише збитки.
Макроекономічна ефективність досягається лише за повної збалансованості.
Загальна економічна рівновага – це стан, за якого обсяг виробництва і
пропорції обміну склалися таким чином, що на всіх ринках одночасно
досягнута рівність між попитом та пропозицією і при цьому жоден з учасників
ринкових угод не зацікавлений змінювати свої обсяги покупок чи продаж.
Поділ економічної теорії на мікро – і макроекономіку умовний, між
ними не має межі. Навпаки, обидві сфери людської діяльності – на рівні
підприємства і в масштабі всієї країни, як і обидва частини економічної науки,
тісно взаємопов’язані. Між ними не то що немає чіткого розмежування, а й
відбувається своєрідна дифузія, взаємопроникнення. Багато авторів зарубіжних
підручників з курсу «Економікс» подають матеріал навіть не поділяючи теми за
розділами «мікроекономіка» чи «макроекономіка».
Макроекономіка пов’язана з такою сферою людської діяльності, з якою у
економіки виявилось збіг інтересів і методів аналізу, – це психологія.
Психологічний підхід усмоктався у тканину економіки. Сучасні економісти не
можуть розмірковувати без таких понять, як поведінкова реакція, раціональні
очікування, ажіотажний попит, грошові ілюзії і т. д. У числі психологічних
мотивів, що впливають на економічну поведінку індивідів і соціальних груп,
можна назвати наступні: очікування (кон’юктурних зрушень, змін в
економічній політиці); ілюзії (грошові, цінові і т.п.); ажіотаж з приводу руху
цін, курсів, відсотків); довіри до якості товару, до банків, до державних
органів;.забобонів у споживанні, поведінці і т. п., що пов’язані з традиціями,
релігією.
Макроекономіка, як і всі економічні науки, у специфічних формах,
способах аналізу, показниках і моделях вивчає економічні потреби людей. У
своїх дослідженнях вона базується на законі обмеженості ресурсів, який
стверджує, що блага є обмеженими, бо люди мають потребу (бажання)
споживати значно більше, ніж економіка може виробити.
Потреба– це відчуття нестачі чогось, що необхідне для життєдіяльності
людини. У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або
безмежними, що означає, що цілком задовольнити їх не можливо.
Макроекономіка вивчає сукупні економічні потреби, які виникають у тій чи
іншій країні на основі взаємодії всіх макроекономічних суб’єктів.
Макроекономічні потреби виражають фундаментальні протиріччя
(сформульовані як проблеми народного господарства), аналіз і пошук способів
вирішення яких є підставою для забезпечення різних форм прогресу
суспільства.
Для задоволення потреб у різноманітних благах необхідні джерела або
11
засоби їх виробництва. В силу обмеженості такого роду блага називаються
економічними ресурсами.
Макроекономічні ресурси – це сукупність різноманітних засобів або
джерел задоволення потреб національного виробництва різноманітних
економічних благ. Ресурси, які беруть участь у виробництві, називають
національними факторами виробництва. Найважливішими серед них є:
матеріальні – земля і капітал, людські – праця і підприємницький хист.
Властивість обмеженості ресурсів означає, що їх менше, ніж необхідно для
задоволення сукупності потреб суспільства за даного рівня економічного
розвитку. Однак ця обмеженість володіє і властивістю відносності, так як
вона здатна усуватись разом з розвитком макроекономіки (але одночасно і
відтворюватись заново).
Графічно обмеженість ресурсів аналізується за допомогою кривої
виробничих можливостей (КВМ).
Інвестиційні
товари
E
•
C•
D•
Споживчі
товари
Рисунок 1.1 – Крива виробничих можливостей
КВМ – це множина точок, що представляють різні комбінації

одночасного виробництва двох альтернативних товарів за повного
використання обмежених ресурсів. Якщо по вісях координат розташувати
обсяги виробництва інвестиційних або споживчих товарів, то КВМ буде являти
собою спадну випуклу криву, що ілюструє сутність закону зростання
альтернативних витрат.
Макроекономічні блага і ресурси є двома взаємопов’язаними потоками.
Загальною макроекономічною моделлю їх взаємозв’язку виступає
макроекономічна виробнича функція:
, (1.1)
де Q – сукупний обсяг виробництва економічних благ;
f – знак функціональної залежності , що повязує економічні результати і
ресурси один з одним;
F1,F2, ,Fn – макроекономічні фактори виробництва (економічні ресурси),
які використовуються.
Суперечність між безмежними матеріальними потребами людей та
обмеженими економічними ресурсами – це головна суперечність суспільства.
12
З огляду на головну суперечність, суспільство не може повною мірою
задовольняти свої потреби, але воно може впливати на рівень їх задоволення
шляхом підвищення ефективності використання наявних ресурсів, тобто
підвищення ефективності національної економіки.
Ефективність економіки характеризує зв'язок між кількістю витрачених
у процесі виробництва ресурсів та кількістю отриманих із цих ресурсів
економічних благ.
Ефективність виробництва завжди має місце, коли не можна збільшити
виробництво одного товару, не скоротивши виробництво іншого. Обмеженість
виробничих ресурсів, у яких є альтернативне використання, завжди ставить
перед національною економікою проблему вибору, тобто суспільство має
визначитись із пріоритетами у задоволенні потреб.
Задача макроекономічного вибору може бути записана у вигляді такої
цільової функції:
(1.2)
де MEC – рівень макроекономічного вибору; LSR – можливий для
реалізації рівень задоволення потреб; ULR – можливий і з господарської точки
зору досяжний рівень використання макроекономічних ресурсів.
Якщо є макроекономічні альтернативи MEC1,MEC2, , MEСn, де n –число

альтернатив, то необхідно вибрати MECi= max, де і = 1, 2, , n.
Зростання ефективності економіки з метою задоволення своїх потреб –
головне завдання макроекономіки.Серед шляхів підвищення ефективності
національної економіки макроекономіка розглядає такі: забезпечення повної
зайнятості ресурсів; досягнення найбільш раціонального розподілу ресурсів
між окремими видами виробництва, а також поточними та перспективними
потребами; зростання продуктивності ресурсів і мінімізація витрат на
виробництво одиниці продукції.
1.2 Об’єкт, предмет та суб’єкти макроекономіки
Головне завдання макроекономіки визначає об’єкт і предмет свого

дослідження.
Об’єктом вивчення макроекономіки є національна економіка.
Національна економіка – це сукупність всіх галузей, господарських
комплексів і регіонів країни, об’єднаних в єдине ціле різноманітними
зв’язками; історично сформована в певних територіальних межах система
відтворення. Національна економіка складається з галузей.
Галузь – це сукупність підприємств і виробництв, які виготовляють
однакову або подібну продукцію. Співвідношення між обсягами продукції, які
створені в окремих галузях, називають структурою національної економіки.
У національній економіці можна виділити дві сторони: матеріально-
речову, або фізичну економіку; монетарну, або грошову економіку.
13
Фізична економіка охоплює ресурси – працівників, природні багатства,
капітал (засоби виробництва) та виготовлені життєві блага. Розвиток фізичної
економіки характеризують за допомогою різних показників обсягів
виробництва й споживання конкретних товарів і послуг, зайнятості населення
тощо.
Монетарна економіка, основними складовими якої є гроші, обслуговує
фізичну, але впливає на неї і має власні закономірності розвитку.
Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм
функціонування та розвитку національної економіки.
Спосіб організації національної економіки називають економічною
системою. Економічна система – це певним чином упорядкована система
відносин і зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг.
Основні елементи економічної системи:
 Соціально-економічні відносини,які базуються на відповідних формах
власності на економічні ресурси та результатах господарської діяльності.
 Організаційні форми господарської діяльності: поділ праці,
спеціалізація та кооперування виробництва.
 Господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної
діяльності на макрорівні.
 Конкретні економічні зв'язкиміж господарськими суб'єктами.
Економічні системи багатомірні і формалізовано записуються таким
чином:
,
де ES - економічна система, яка визначається властивостями Aі.
Цівластивості виступають критеріями при визначенні типу економічної
системи.
Існує три типи економічної системи: ринкова економіка, командно-
адміністративна (планова) і змішана. Вони різняться формою власності на
матеріальні ресурси і механізмами регулювання економіки. Сучасна економіка
розвинених країн є змішаною, в якій співіснують приватна та державна
власність та адекватні їм механізми впливу на економічні процеси.
Макроекономіка досліджує ринкову систему. Для кожної країни
характерна своя, національна модель ринкової економіки, бо країни
відрізняються: способами здійснення політичної влади; рівнем економічного
розвитку; соціальними умовами; особливостями менталітету нації тощо.
Економісти виділяють три найтиповіші моделі ринкової економіки:
американську, японську, шведську, які різніться своїми характеристиками.
Національні моделі західних суспільств у процесі розвитку постійно
зазнають певні зміни, але зберігають у цілому свою стійкість. Зміни носять,
скоріше, еволюційний характер при збереженні базових установок як у
політичної, так і в економічної системах.
Економічна система функціонує на основі відносин між окремими її
суб’єктами або економічними агентами.
14
Економічні агенти – це суб’єкти ринкових відносин, що приймають
раціональні рішення, намагаючись досягти своїх цілей. Агрегація, заснована на
виявленні найбільш типових рис поведінки економічних агентів, забезпечує
можливість виокремити чотири макроекономічні агента:
1. Сектор домогосподарств (ДГ), що включає усі приватні господарства
країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.
Домашнє господарство – економічна одиниця, що складається з однієї
або більше осіб, яка володіє ресурсами, забезпечує ними економіку й
використовує отримані за це прибутки для купівлі товарів і послуг, які
задовольняють матеріальні потреби його членів. ДГ відіграють подвійну роль в
економіці: як постачальники всіх економічних ресурсів (земля, праця, капітал,
підприємництво) і одночасно, як основа видаткової (витратної) групи в
національному господарстві. Вони є отримувачами доходу (з/п, ренти, %,
прибутку). Витрати ДГ – податки, власне споживання та заощадження. В
цілому ДГ здійснюють такі види економічної діяльності: 1)
пропонуютьфактори виробництва; 2) споживають частину отриманого доходу;
3) заощаджують.
2. Підприємницький сектор (фірми) – це сукупність підприємств (фірм),
що зареєстровані та діють в межах країни. з метою отримання прибутку.
Фірма – це ділова одиниця, яка використовує куплені у домашніх
господарств ресурси для виробництва товарів та послуг і володіє та керує
одним чи багатьма підприємствами . Підприємницький сектор здійснює такі
види економічної діяльності: 1) пред’являє попит на фактори виробництва; 2)
пропонує результати своєї діяльності; 3) інвестує.
Домогосподарства і фірми утворюють приватний сектор економіки.
3. Державний сектор (держава) – всі державні підприємства, інститути
та установи. Держава виробляє суспільні блага для задоволення потреб
споживачів, забезпечує безпеку, соціальний захист, розвиток науки і культури і
т.д. Для забезпечення своєї діяльності збирає податки, здійснює державні
закупівлі та регулює пропозицію грошей. Держава також формує правове
середовище для діяльності економіки, здійснює перерозподіл доходів.
Приватний та державний сектори утворюють закриту економіку.
4.Зовнішньоекономічний сектор (закордон) – включає всі економічні
суб’єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також державні іноземні
інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через
взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.
Додавання в аналіз іноземного сектора дозволяє отримати відкриту
економіку.
У результаті взаємодії між макроекономічними суб’єктами в економіці
формуються стійкі грошові потоки, які в сукупності утворюють народно-
господарький оборот доходів і витрат. В своїй елементарній формі модель
кругових потоків (Рис. 1.1) включає в себе лише дві категорії агентів: ДГ і
фірми – і не передбачає державне втручання в економіку, а також будь-яких
зв’язків із зовнішнім світом.
15
Із схеми видно, що макроекономіка є замкнутою системою, в якій доходи
одних економічних агентів є витратами інших. Реальний («ресурси-товари») та
грошовий («витрати-доходи») потоки відбуваються у протилежних напрямках і
нескінченно повторюються.
У відкритій економіці із державним втручанням модель кругових потоків
дещо ускладнюється. Коли в модель вводять 2 групи економічних агентів
Державу і Закордон, то вказана рівність порушується, оскільки із потоку
«витрати-доходи» утворюються витоки у вигляді заощаджень, податкових
платежів і імпорту.
Рисунок 1.1 – Модель кругових потоків

де 1, 2 – плата за ресурси; 3 – сукупні витрати; 4 – витрати на
національний продукт; 5, 6 – ресурси; 7, 8 – товари
Основним висновком із моделі кругообороту потоків єрівність між

реальним та грошовими потоками. Тобто, в умовах відкритої економіки
кругообіг здійснюється безперешкодно за умови рівності сукупних витрат ДГ,
фірм, держави і закордону сукупному обсязі виробництва.
Сукупні витрати дають поштовх до зростання зайнятості, випуску і
доходу. Із цих доходів знову фінансуються витрати економічних агентів, які
повертаються у вигляді доходу до власників факторів виробництва і т.д.
У макроекономіці розглядаються і агреговані ринки. Агрегування ринків
здійснюється з метою виявлення закономірностей функціонування кожного з
них. Вся множина мікроекономічних ринків групується у наступні
макроекономічні ринки: ринок товарів і послуг (реальних благ), ринок
реального капіталу, ринок праці, ринок грошей, ринок капіталу (цінних
паперів), міжнародний ринок. Ринок благ і ринок реального капіталу разом
утворюють ринок реальних активів. Разом з ринком праці вони утворюють
реальний сектор економіки. Ринок грошей і ринок капіталу є складовими
частинами фінансового ринку, на якому відбувається розподіл грошових коштів
поміж економічними суб’єктами. Оскільки макроекономіка розглядає систему
ринків, то макроекономічний аналіз здійснюється у два етапи: спочатку
з’ясовується специфіка механізму функціонування кожного окремого ринку
окремо, а потім всі ці ринки балансуються у межах єдиного макроекономічного
ринку.
16
1.3. Методологія макроекономіки
Макроекономіка використовує у своєму аналізі такі поняття: гіпотеза,

теорія, закон.
Гіпотеза – це попереднє пояснення того, як явища зв’язані між собою.
Теорія – форма наукового поняття, яка дає цілісне уявлення про
взаємозв’язки між економічними явищами.
Закон – необхідний, стійкий, повторюваний взаємозв’язок між змінними
величинами, які визначають характер системи.
Шлях до теорії розпочинається із спостережень реальної економічної
дійсності, за результатами яких дослідник формулює попередній,
неперевірений принцип, що називається гіпотезою. Правильність гіпотези
перевіряється шляхом систематичного вивчення відповідних фактів. Теорія є не
що інше, як описання того,як факти пов’язані між собою, або, точніше,
узагальнення, яке ґрунтується на аналізі фактів. Оскільки економічне
середовище постійно змінюється, то переглядаються і застарілі концепції.
Під макроекономічною концепцією розуміють систематизовані на основі
вибраних критеріїв (основних ознак) знання про господарські процеси в цілому.
Складність і трудність для сприйняття тієї чи іншої концепції
макроекономічної теорії полегшується завдяки використанню моделей.
Модель – це спрощена теорія. Оскільки теорії і моделі використовують
для виявлення основних зв’язків між явищами, то окремі дослідники
розглядають їх як синоніми.
З метою узагальнення фактів та встановлення певних закономірностей
функціонування економіки макроекономіка у своєму аналізі використовує різні
методи. Сутність методу зумовлена, насамперед, змістом об'єкта та предмета
дослідження..
Макроекономічні методи – це певні способи, правила, прийоми,
алгоритми розв’язку тієї чи іншої народногосподарської задачі, які слугують
цілям реалізації раціональної поведінки учасників економіки.
Систематизовану сукупність методів, що застосовують в тій чи іншій
концепції для наукового пізнання закономірностей функціонування
національної економіки називають методологією (відгрецьк. methodos – шлях
дослідження чи пізнання; logos – вчення) макроекономіки.
Серед системи методів макроекономічних досліджень вирізняють як
загальнонаукові так і специфічні.
До загальнонаукових методівдослідження відносять: метод наукової
абстракції; метод аналізу і синтезу; метод єдності історичного та логічного;
системно-функціональний аналіз; індукції і дедукції; поєднання нормативного
та позитивного підходів.
Доспецифічних методів макроекономіки належать: агрегування,
моделювання та принцип рівноваги.
Вивчення економічних залежностей та закономірностей на рівні
економіки в цілому можливе лише за допомогою агрегування, яке є основним
17
специфічним методом макроекономіки. В українській мові в якості синоніма
слова «агрегований» часто вживають слово «сукупний».
Агрегування– це процес об’єднання (складання) окремих елементів в одне
ціле, в агрегат, у сукупність.
Однак агрегування не зводиться до додавання властивостей агрегованих
змінних, а означає появу нової якості. Так, наслідки дії мікроекономічного
суб’єкта далеко не завжди співпадають з наслідками дії макроекономічного
суб’єкта. Агреговані величини характеризують ринкову кон’юнктуру і її зміни
(ринкова ставка відсотка, ВВП, ВНП, загальний рівень цін, рівень інфляції,
рівень безробіття та ін.).
Макроекономіка вивчає економічну реальність і економічну поведінку не
безпосередньо (для цього вони досить складні), а у вигляді моделей.
Макроекономічна модель – це формалізований опис економічних
процесів і явищ з метою виявлення основних взаємозв'язків між ними.
Для побудови моделі необхідно виділити істотні, найважливіші
характеристики для кожного досліджуваного явища і абстрагуватися від
несуттєвих явищ і чинників. Макроекономічні моделі не беруть до уваги
другорядні елементи і зосереджується на основних. За словами Джоан
Робінсон, «модель, яка бере до уваги всю різноманітність дійсності, така ж
безглузда, як мапа з масштабом один до одного».
Оскільки моделі за визначенням є абстракціями і враховують
найважливіші зв’язки між елементами системи, то вони не можуть бути
абсолютними, вичерпними та всеохоплюючими, тобто мають межі свого
застосування. Разом з тим, макроекономічні моделі не мають національної
специфіки, які вирішували б проблеми економіки конкретної країни. Вони
виконують лише роль загального інструмента макроекономічного аналізу.
Критерієм для оцінки макроекономічної моделі має бути її корисність у процесі
пізнання економічної динаміки і управління її показниками.
Макроекономічні моделі можуть задаватись чотирма способами:
1. Математично – для встановлення кількісного зв’язку між економічними
змінними (у вигляді функцій і рівнянь), а також для стислості викладу
матеріалу;
2. Таблично, коли не можливо подати залежність між змінними
математично. Таблична форма функцій дозволяє строго і однозначно пов’язати
економічні параметри між собою.
3. Графічно – для наочної демонстрації залежностей між змінними
величинами. Слова стають дієвішими, якщо їх доповнити зображенням. Досить
вдало цю думку виражає китайське прислів’я: малюнок вартий тисячі слів.
Графіки, за образним виразом П. Самюельсона та В. Нордгауза, «так же
необхідні економісту, як молоток столяру».
4. Вербально, тобто у вигляді словесного описання економічних
закономірностей для з'ясування економічної сутності досліджуваної проблеми.
Слід пам'ятати, що не важливо, яка саме буде форма моделі, головне –
точно схопити і відобразити реальний зв'язок між фактами.
18
При побудові моделей використовують метод припущення: одні
величини, наприклад, вважаються сталими, інші – змінними.
Економічна змінна – це вимірна величина (наприклад, річний обсяг
виробництва, маса грошей в обігу, темп інфляції), що може набувати
різноманітних значень.
У кожній моделі виділяють два типи змінних – екзогенні (зовнішні), які
задаються до побудови і є автономними (незалежними), та ендогенні
(внутрішні), величина яких встановлюється в результаті розв’язування моделі.
Найчастіше до екзогенних відносять: рівень державних витрат (G), ставки
оподаткування (t) та величину пропозиції грошей. До ендогенних належать
обсяг випуску та рівень зайнятості, рівень інфляції та безробіття.
Модель показує, як зміна однієї із екзогенних величин впливає на
ендогенні показники, тобто ті, що пояснюються в моделі.
Створити модель функціонування деякої системи означає знайти
функцію, яка пов’язує ендогенні (невідомі) та екзогенні (відомі) параметри
моделі.
Функція – це математичне поняття, що відображає залежність одного
набору змінних від іншого.
Екзогенні змінні Ендогенні змінні

Вхідні дані Модель Вихідні дані
При побудові макроекономічних моделей залежно від конкретного

завдання дослідження використовують чотири види функціональних
залежностей:
1. Поведінкові – виражають існуючі переваги економічних суб’єктів. Так,
функція споживання (C) та функція заощаджень (S) домогосподарств є
функціями від їх доходу (Y), відповідно: C = C (Y), S = S (Y).
2. Технологічні – виражають технологічні залежності в економіці:
Наприклад, виробнича функція, що має вигляд: Y= f (K,L,M,Т).
3. Інституційні– зображують інституційно встановлені залежності між
параметрами моделі. Так, функція податкових надходжень (Т) за встановленої
податкова ставки (t) є функцією від доходу(Y): .
4. Дефініційні– виражають залежності, які слідують з вербального
визначення економічних явищ. Так, сукупний попит ( ) єфункцією від суми
споживчого попиту домогосподарств (С), інвестиційного попиту
підприємницького сектору (І), попиту з боку держави(G) і закордону:
. (1.3)
Економічна модель будується на таких принципах:

1) Визначення: а) економічних суб’єктів і економічних об’єктів як
інститутів; б) екзогенних змінних; в) ендогенних змінних, які має визначати
модель.
2) Передумови – це низка припущень або строго не доведених положень.
19
Сюди відносяться аксіоми (не доведені загальні закони) і постулати (спеціальні
вимоги).
3) Емпіричні закони – це якісні або кількісні співвідношення,які раніше
були знайдені емпіричними вимірюваннями. Емпіричні закони не мають
строгої дії.
4) Висновки. У межах дедукції виводяться власне результати. Їх можна
назвати теоремами (доведеними законами) або суттю дослідження, або
висновками (логічно отримані остаточні висновки).
Моделі, будучи абстракціями, спрощуючи економічну реальність, не
повинні спотворювати її. У зв’язку з цим, назвемо основні вимоги, що
висуваються до економічних моделей: достовірність – модель має правдиво
описувати наявні зв’язки в економіці; верифікаційність – висновки, що
отримані за допомогою моделі, можуть бути перевірені на практиці;
евристичність – здатність моделі слугувати основою для наукового
прогнозування макроекономічних процесів.
Припускається, що в моделях діють раціональні суб’єкти, які ведуть
себе послідовно і намагаються максимізувати прибуток. Формулюють також
принцип колективної раціональності: суспільство, подібно раціональному
індивіду, вибирає найбільш вигідну для себе альтернативу.
Макроекономічні моделі, будучи абстрактним вираженням економічної
реальності, не можуть бути всеохоплюючими, тому у макроекономіці існує
множина різних моделей, які класифікуються за різними критеріями.
Заступенем узагальнення виокремлюють, зокрема, абстрактно-
теоретичні і конкретно економічні.
За ступенем структуризації – малорозмірні та багаторозмірні.
З точки зору характеру взаємозв’язків елементів розрізняють лінійні та
нелінійні.
За ступенем охоплення виокремлюють: закриті – для вивчення
замкнутої національної економіки; відкриті – для вивчення міжнародних
економічних зв’язків.
З урахуваннямфактору часу, який досить важливийу
макроекономічному аналізі, виділяють статичні та динамічні моделі.
Статичні моделі є нібито фотографічними знімками того чи іншого
процесу на початку та в кінці досліджуваного періоду.
Динамічні моделі розглядають процес переходу економіки із одного
стану в інший з урахуванням часу. У порівняні зі статичними, динамічні моделі
набагато складніші і відображаються за допомогою системи рівнянь, що описує
взаємодію макроекономічних суб’єктів одночасно на всіх макроекономічних
ринках.
Залежно від тривалості аналізованого періоду (часу) моделі
класифікуються на три групи – короткострокового періоду, довгострокового
періоду і дуже тривалого періоду.
Короткостроковий – це період, в якому ціни є негнучкими і тому
ресурси можуть не повністю використовуватися у виробництві. Зазвичай,
20
тривалість цього періоду кілька місяців чи рік-два.
Довгостроковий – це період, в якому ціни є гнучкими, а ресурси
повністю використовують у виробництві. У цьому періоді обсяги капіталу та
праці є незмінними, як і рівень технологій виробництва. Його тривалість –
кілька років або й ціле століття.
Дуже тривалий – це період, упродовж якого обсяги ресурсів і технологія
змінюються. Тривалість цього періоду становить кілька десятиліть.
При дослідженні макроекономічних процесів та явищ важливу роль
відіграє принцип рівноваги. Розглядаючи постійну динаміку економічних
явищ, макроекономіка намагається вивчити такий їх стан, що характеризується
відносною стабільністю – рівновагою.
Залежно від припущень щодо принципу рівноваги макроекономічні
моделі можна поділити на три групи: моделі рівноваги, моделі порушення
рівноваги та структуралістські.
Для моделей рівноваги характерним є припущення, що економіка
складається із взаємопов’язаних ринків, які аналізуються так, ніби вони
природно перебувають у рівновазі. За таких умов на усіх ринках попит
відповідає пропозиції, а механізмом, що забезпечує рівновагу слугують ціни,
які постійно коливаються. Для того щоб з’ясувати те, що має статися, коли
рівновага порушиться, використовують у певній мірі і моменти порушення
рівноваги.
Моделі порушення рівноваги ґрунтуються на припущенні, що економіка
складається із взаємопов’язаних ринків, рівновага яких не є природною рисою.
Це означає, що ціни, їх зміна не здатні забезпечувати відповідність попиту та
пропозиції. Типовим прикладом «нерівноважного підходу» є кейнсіанська
версія про те, існує дефіцит ефективного попиту на ринку товарів, який
спричиняє нерівновагу у формі безробіття на ринку праці.
Структуралістські моделі виходять з ідеї, що порушення рівноваги на
деяких ринках відіграє суттєву роль для економіки в цілому. Їх автори
аналізують сили, що спричинили порушення рівноваги. На відміну моделей
рівноваги, які передбачають її відновлення за рахунок зміни цін.
Структуралістські моделі ґрунтуються на тому, що рівновага досягається
завдяки перерозподілу доходів. Такий розподіл суттєво впливає на рівень
заощаджень та інвестицій різних соціальних груп.
При дослідженні національної економіки використовується велика
кількість різноманітних статистичних показників, які характеризують
макроекономічні змінні. Макроекономічні показники поділяють на натуральні,
які вимірюються у різних фізичних величинах, та вартісні (грошові). Вартісні
показники можуть визначатися у постійних або поточних цінах. Постійна ціна –
це ціна базового року. Показники також поділяють на абсолютні (натуральні
та вартісні) та відносні, визначені у відсотках.
Особливо важливе значення у макроекономіці має поділ змінних за
способом вимірювання їх у часі: на потокові та запасові.
21
Змінні потоку– економічні параметри, значення вимірюються в
одиницях часу (з розрахунку за місяць, за квартал, за рік і т.д.) і характеризують
власне «протікання» економічних процесів у часі.
Змінні запасу– економічні параметри, значення яких вимірюються на
певний момент і характеризують стан об’єкта дослідження на певну дату –
початок або кінець року іт.д.. Так, інвестиції в економіку – це потік, а наявний
капітал – запас; бюджетний дефіцит – потік, державний борг – запас; інвестиції
– потік, майно споживача – запас; кількість осіб, що втратили роботу – потік,
кількість безробітних – запас.
Наведені приклади показують зв'язок, що існує між потоками і запасами:
потік – це зміна запасу. Взаємозв’язок потоків і запасів складає основу вихідної
макроекономічної моделі кругових потоків.
У макроекономічних дослідженнях розрізняють реальні та номінальні
змінні.
Реальні змінні – це усі змінні виміряні у фізичних одиницях без
урахування грошей, називають. До реальних змінних відносять кількісні змінні
– наприклад, реальний ВВП, обсяг капіталу, та відносні ціни – наприклад,
реальна заробітна плата, реальна процентна ставка.
Номінальні змінні виражаються у грошах – наприклад, номінальна
зарплата, номінальний ВВП.
Теоретичне відокремлення реальних і номінальних змінних називають
класичною дихотомією. Класична дихотомія – це важливий принцип у
макроекономічному дослідженні,який дає змогу спростити економічну
дійсність. Вона дає змогу вивчати реальні змінні, залишаючи осторонь
номінальні. Відсутність впливу грошей на реальні економічні змінні називають
нейтральністю грошей. Більшість економістів вважають, що у довго
строковому періоді гроші є нейтральними.
Слід зазначити, що у макроекономіці фактор часу відіграє значно більшу
роль, ніж у мікроекономіці. Тому у макроекономічному аналізі важливе
значення надається «очікуванням» економічних суб’єктів. Шведський
економіст Г. Мюрдаль на початку 30-х років ХХ ст. виокремив у
макроекономічному аналізі дві групи економічних очікувань: expost та exante.
Підхід expost Г. Мюрдаль назвав «бухгалтерським методом», який
відображаєоцінку економічними суб’єктаминабутого досвіду,результатів
економічної діяльності.
Підхідexante – відображає очікування, наміри, прогнозні оцінки
економічних суб’єктів на стадії прийняття рішень.. А звідси розрізняють два
види (рівні) макроекономічного аналізу:
1. Аналіз expost (національне рахівництво), яке базується на вивченні
фактично досягнутих параметрів з метою своєчасного корегування
макроекономічних концепцій.
2. Аналіз exante (макроекономіка як наука) – прогнозування
економічних процесів на майбутнє, моделювання можливих факторів впливу на
значення макроекономічних показників.
22
У макроекономіці є три основні концепції формування очікувань:
- концепція статичних очікувань, згідно якої економічні суб’єкти
очікують у майбутньому те, з чим мали справи в минулому;
- концепція адаптивних очікувань, згідно з якою економічні суб’єкти
корегують свої очікування з урахуванням помилок,яких вони допустились у
минулому;
- концепція раціональних очікувань, згідно якої прогнози економічних
суб’єктів будуються як оптимальний результат, виходячи із наявної інформації.
Використання макроекономічних моделей забезпечує багатоваріантність
способів розв’язання економічних проблем, що дозволяє: досягти необхідної
альтернативності і гнучкості макроекономічної політики; оптимізувати
поєднання інструментів бюджетно-податкової, кредитно-грошової, валютної і
зовнішньоторговельної політики, успішно координувати заходи уряду і НБУ
щодо управління циклічними коливання економіки.
Особливе місце в макроекономіці займає макроекономічний
експеримент. Лише він є головним критерієм оцінки наукових пошуків та
зроблених висновків і рекомендацій. Всебічна наукова обґрунтованість, яка
гарантує суспільству успіх і повне виключення глобальних економічних
потрясінь і катастроф, є основною умовою здійснення економічного
експерименту.
Всі методи і моделі макроекономіки можна з достатньою умовністю
можна віднести до трьох великих течій економічної думки: класичної
(неокласичної); кейнсіанської (неокейнсіанської); інституційної (інституційно-
соціальної).
Макроекономіка з часу свого виникнення, коли Дж. Кейнсу першому
вдалося зв’язати проблеми теорії з вирішенням практичних завдань, розробляє
макроекономічні моделі, які направлені на вирішення конкретних проблем
ринкової економіки. Якими абстрактними не видавалися б ті чи інші теоретичні
концепції, вони завжди в кінцевому рахунку мають вихід на практику, лежать в
основі рекомендацій для практичного здійснення економічної політики.
1.4. Функції макроекономіки
Макроекономічна теорія як основа дослідження економічної системи

виконує певні функції.
Функції макроекономіки – це основні завдання, які вирішуються в
процесі дослідження й аналізу реальної економічної системи (макроекономіка
як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна
дисципліна). Основними функціями макроекономіки є:
1. Теоретико-пізнавальна (гносеологічна):вивчення, аналіз та пояснення
економічних процесів на макрорівні, та побудова моделей цих процесів.
2. Прикладна (практична):розробка практичних рекомендацій з
економічної політики на основі економічного аналізу. Саме тому
макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики.
23
3. Прогностична:виявлення та оцінка перспектив економічного розвитку
і економічної кон’юнктури. Вчені-економісти щоб передбачити, що відбудеться
(тобто зробити прогноз) намагаються аналізувати та інтерпретувати ті події, які
уже відбулися (макроекономічний аналіз), або спробувати зрозуміти структуру
економіки (макроекономічне дослідження).
Макроекономічний аналіз включає в себе відслідковування подій, що
відбуваються в економіці, продумування їх можливих наслідків і впливу на
розвиток економіки.
4. Світоглядно-виховна: формування певного світогляду з різних
економічних питань, які зачіпають інтереси всього суспільства.
5. Методологічна: використання понятійного апарату та уявлень про
механізми функціонування національної економіки іншими економічними
дисциплінами.
Макроекономіка як теорія (макроекономічний аналіз) є основою
державної політики, бере в ній початок і завершення, оскільки основні
цілімакроекономіки знаходять відображення в макроекономічній політиці
держави. Макроекономічна політика –це цілеспрямована система дій
держави і громадських інститутів, направлена на виправлення ситуації,
корегування економічних процесів.
Природно, що у країні з соціально орієнтованою економікою
стратегічною метою макроекономічної політики є максимізація рівня життя
населення. Цільова спрямованість макроекономічної політики розкривається
через її кінцеві цілі.
Кінцевими цілями макроекономічної політики є економічне зростання;
зниження інфляції; скорочення безробіття; уникнення проблем з платіжним
балансом і валютним курсом. У процесі досягнення кінцевих цілей уряд
застосовує комплекс інструментів (засобів) економічної політики, за
допомогою яких вона може впливати на макроекономічну активність.
Інструмент економічної політики – це економічна змінна, за
допомогою якою уряд досягає однієї або декількох цілей.
Найбільш вживаними інструментами макроекономічної політики є
грошово-кредитнаполітика(контроль за грошовою масою, що впливає на
ставку відсотка) та фіскальна(бюджетно-податкова)політика (державні
витрати і оподаткування), за допомогою яких уряд може уникнути ексцесів у
ділових циклах і збільшити темпи зростання потенційного виробництва. Тому
цілі макроекономічної політики держави – це цілі макроекономіки, які
імплементовані у національному законодавстві та в заявах політичних лідерів.
На ефективність макроекономічної політики, крім правильного вибору
цілей та інструментів їх досягнення, значний вплив справляє також і низка
чинників, які відображають умови застосування макроекономічної політики.
Доосновних чинників такого типу можна віднести такі: лаги
макроекономічної політики; неточність прогнозування; очікування агентів
приватного сектора; політична кон’юктура.
Макроекономічна політика може набувати форми:
24
– стабілізаційної політики, яка спрямована на наближення реальних
обсягів виробництва до потенційного рівня, а інфляції – до помірного рівня;
– політики економічного зростання, спрямованої на забезпечення
зростання реальних обсягів виробництва у довгостроковому періоді;
– структурної політики, спрямованої на регулювання структурних
пропорцій економіки.
Макроекономічну політику можна структурно класифікувати:
– за методами впливу на економіку: фіскальну і монетарну політики;
– з функціонального погляду – фінансову, валютну, цінову,
інвестиційну, науково-технічну, інноваційну, структурну, антиінфляційну,
зовнішньоекономічну, соціальну, регіональну політики.
Макроекономічні теорії часто пов’язані з певними політичними партіями:
ринково орієнтовані теорії невтручання держави отримують схвалення правих
партій; інтервенціоністські теорії використовуються політиками лівого крила.
Макроекономіка і економічна політика, будучи тісно пов’язаними, істотно
різняться між собою. Відмінність макроекономіки та економічної політики стає
зрозумілішим із сутності поділу макроекономіки на так звану позитивну та
нормативну, які досить тісно між собою взаємопов’язані.
Нормативна макроекономічна теорія вивчає те, що зазвичай називають
ідеалами (бажаними станами об’єкта), тобто вона відповідає на питання: якими
мають бути економічні процеси, щоб найбільш повно задовольнити всі
народногосподарські потреби.
Позитивна макроекономіка вивчає реальні (фактичні) господарські
процеси.
Обидві частини макроекономіки взаємовпливають одна на одного,
причому так, що нормативна макроекономіка обумовлює створення
концептуальних напрямків розвитку господарської практики, а позитивна –
корегує і збагачує наші уявлення про систему бажаних станів макроекономіки.
1.5. Основні макроекономічні школи
Не існує одного-єдиного набору макроекономічних теорій. Одна з

найбільш загальних розбіжностей у макроекономіці є між теоріями, які
вважають, що основні цілі економічної політики в цілому найкращим чином
досягаються через вільний ринок, і теоріями, які будуються на припущеннях,
що ринок не зможе забезпечити досягнення всіх або деяких із цих цілей. Але
було б помилкою припускати, що існує лише дві школи економічної думки у
галузі макроекономіки. Аналогічно тому, що має місце множина відтінків
політичної думки про успіхи чи невдачі ринкової економіки, існує і також
різноманітність відтінків економічної думки про те, як працює чи провалюється
ринок у справі досягнення макроекономічних цілей.
а) Класична школа Та школа, яка зараз отримала назву класичної школи,
в дійсності не є якоюсь цілісною концепцією макроекономіки, а є деяким
збірним викладом поглядів економістів - класиків з проблем, які мають
25
макроекономічний характер. Аналіз окремих проблем макроекономічного
харакгеру можна зустріти в працях практично всіх видатних економістів
минулого, таких як: Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Т. Мальтус, Л.
Вальрас та інших. Однак і за підходами, і за методами, і за висновками їх
погляди часто істотно різняться.
Тим не менше можна стверджувати, що існує певний напрям в
макроекономіці, якій прийнято називати класичним («ортодоксальна класика»).
В найбільш закінченому, систематизованому вигляді даний напрям
представлено в праці А. Маршала і інших економістів «Кембріджської школи».
Основні постулати класичної концепції:
– економіка за своєю природою є економікою досконалої
конкуренції, будь-які прояви недосконалої конкуренції розглядаються як
екзогенні фактори, які не міняють суті і характера економічної природи.
– Ціни в економіці абсолютно гнучкі.
– Гнучкість цін означає, що вони змінюються в короткому періоді як в
бік підвищення, так і в бік зниження, причому це стосується цін як на блага, так
і на фактори виробництва. Крім того, ціни на блага і фактори досить сильно і
оперативно реагують на взаємні коливання.
– Економічні суб'єкти діють раціонально, виходячи із своєї
вигоди.Наприклад, фірми максимізують прибуток, домашні господарства –
довгострокові споживання. Тому на прийняття рішень суб'єктами значний
вплив справляють поточні параметри економічної кон'юнктури.
– Поділ економіки на два автономних сектори: грошовий і реальний
(класична дихотомія). При цьому всі ринки реального сектора є рівноважними.
Гроші ж не мають самостійної цінності і є лише рахунковою одиницею і
засобом обміну.
– Економіка є саморегулюючою, що забезпечується системою
влаштованих стабілізаторів, серед яких найважливішими є гнучкі ціни, гнучка
ставка процента і гнучка номінальна ставка зарплати.
– Провідна роль в моделі «сукупний попит – сукупна пропозиція»
відводиться сукупній пропозиції.
– Так як на ринку праці рівновага встановлюється при повній зайнятості,
то сукупна пропозиція фіксується на рівні природного випуску (національного
доходу повної зайнятості)
– Обсяг пропозиції визначається лише наявними факторами
виробництва, при якому фактори є взаємозамінними.
Вище перераховані постулати визначають характерну особливість
класичного підходу, а саме: до дослідження макроекономічних проблем
широко застосовуються методи мікроекономічного аналізу.В результаті
класичні макроекономічні моделі чітко формалізовані, а в якості параметрів в
них виступають спостерігаємі і чітко специфіковані змінні, що робить
класичний підхід об'єктивним, тобто такого, якому не властиві суб'єктивні
оцінки і судження.
Поява кейнсіанства істотно порушила позиції класичної школи, тим не
26
менше даний напрямок постійно розвивається, поступово трансформуючись в
неокласичну концепцію.
Розвиток неокласичної концепції пов'язаний з іменами відомих
економістів, таких як Р. Солоу, Т. Сарджент, Р. Лукас, Н. Уоллес і ін.
Основна методологічна відмінність неокласичної концепції від
традиційної класики полягає в розробці теорії раціональних очікувань, яка
пояснює характер поведінки суб'єктів у сучасній економіці.
б) Кейнсіанська школа. Кейнс, як уже відзначалось, є родоначальником
макроекономіки. Він був першим, хто став розглядати національну економіку
як цілісну систему.Основні положення кейнсіанства можна інтерпретувати як
повні заперечення класичної школи.За думкою кейнсіанців, економіка
подається класиками як деяка абстрактна, «ідеальна» економіка, не
відображаючи реальних процесів.
Основні положення кейнсіанства:
– економіка не є економікою досконалої конкуренції.Більше того,
недосконалість ринків, в першу чергу, ринка праці, є не результатом впливу
зовнішніх факторів, а властивістю, яка істотно присутня реальній економіці;
– ціни не є гнучкими в силу інституціональних факторів (довгострокові
контракти) і особливостями поведінки економічних суб'єктів (грошових
ілюзій);
– економічні суб'єкти діють не раціонально, а в першу чергу керуючись
суб'єктивними факторами, такими як традиції, вимоги середовища, психологія
поведінки і т.п.;
– гроші є багатством і мають самостійну цінність, що визначає
взаємодію грошового ринка з реальним сектором економіки;
– всі ринки є взаємопов'язаними, і будь-які зміни на одному з них
тягнуть за собою зміни умов функціонування на інших ринках;
– ситуація повної зайнятості не характерна для економіки в силу
особливостей функціонування ринку праці (жорсткість номінальної зарплати);
– фактори виробництва взаємозамінні;
– провідна роль сукупного попиту В моделі АD – АS;
– економіка не є саморегулюючою, відхилення від рівноважного стану
як раз характерні для її розвитку, тому необхідне активне державне втручання.
Кейнсіанські моделі в значній мірі відображають економічні реалії, в той
же час, як правило, вони носять суб'єктивний характер, так як в якості
параметрів в них виступають неспостерігаємі змінні, відображаючи переваги
економічних суб’єктів.
Кейнсіанство, також як і класичний напрямок, знаходяться в постійному
розвитку. Можна згадати таких відомих представників посткейнсіанства, як
Р. Клауер, Р. Барроу і інші.
в) Монетаризм. Якщо кейнсіанство означало революцію в економічній
теорії, то появу монетаризма часто характеризують як контрреволюцію, маючи
на увазі виклик базовим положенням кейнсіанської доктрини.Монетаризм,
поява і розвиток якого пов'язаний з іменем М. Фрідмана і його послідовників,
27
не є всеохоплючою концепцією, якими можна вважати неокласику і
посткейнсіанство.Тим не менше монетаризм є самостійним і одним із самих
цікавих напрямків сучасної макроекономіки.В основі монетаризма лежить
концепція перманентного дохода і фрідмановська теорія грошового попиту .
Основними постулатами монетаризма є:
– економічні суб'єкти діють у відповідності з концепцією адаптивних
очікувань;
– домашні господарства планують своє споживання виходячи не з
поточного, а із постійного (перманентного) прибутку;
– гроші є не просто багатство, а одним із елементів широкого набору
активів;
– грошовий ринок взаємодіє з реальним сектором не лише через
опосередковані механізми, але і безпосередньо, через механізм оптимізації
структури портфеля активів;
– гроші нейтральні лише в довгостроковому періоді, в короткому
періоді гроші не нейтральні, причому зміни в грошовому секторі первинні по
відношенню до змін в реальному секторі.
Значний внесок у розвиток макроекономічної теорії зробили українські
економісти. Зокрема, М.Туган-Барановський (1865-1919) заклав підвалини
інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії
циклів «заощадження-інвестиції» як вихідного внутрішнього імпульсу усього
механізму циклічних коливань. Він визначив функціональний взаємозв’язок
основних факторів економічної активності, втілений Дж. М. Кейнсом у його
«мультиплікаторі», тощо.
Питання для самоконтролю
1. Охарактеризуйтемісце макроекономіки в системі економічних наук.

2. Сформулюйте головну суперечність суспільного економічного розвитку.
3. Що є предметом макроекономіки та які її основні функції?
4. Наскільки детально макроекономічна модель повинна відображати
дійсність?
5. Охарактеризуйте суб’єкти і об’єкти макроекономіки.
6. Розкрийте сутність методу агрегування.
7. Які види функціональних зв’язків існують між екзогенними і
ендогенними величинами?
8. Наведіть приклади позитивної і нормативної макроекономіки.
9. Охарактеризуйте основні макроекономічні школи.
10.У чому виявляється сучасна економічна політика держави?
Практичні завдання до теми 1.
Задача 1. За даними таблиці визначте витоки та ін’єкції в закритій моделі економіки. Чи перебуває
економіка країни в стані рівноваги? Якщо державні закупівлі зростуть на 10 грошових одиниць, то як це вплине на
рівновагу моделі та фінансовий ринок? Відповідь обґрунтуйте.
28
Показник Гр. од.
Державні закупівлі економічних благ 15
Чисті податки 15
Інвестиції 15
Заощадження 15
Трансфертні платежі 20
Споживчі витрати 40
Податкові надходження 35
Задача 2. За даними таблиці визначте витоки та ін’єкції в відкритій моделі

економіки. Чи перебуває економіка країни в стані рівноваги? Яку політику
(чистого імпорту або чистого експорту) здійснює уряд країни? Відповідь
обґрунтуйте.
Показник Гр. од.

Експорт 15
Амортизація 10
Державні закупівлі економічних благ 10
Чисті податки 20
Валові інвестиції 30
Заощадження 15
Трансфертні платежі 10
Споживчі витрати 40
Імпорт 20
Податкові надходження 30
Завдання 1. Визначіть, які із перерахованих економічних змінних є

ендогенними (внутрішніми), а які екзогенними(зовнішніми) для
макроекономічних моделей: зайнятість, пропозиція, інвестиції, інфляція,
споживання, процентна ставка, валютний курс, податки, грошова маса.
Завдання 2. Визначіть, які із перерахованих економічних змінних є
змінними запасу, а які змінними потоку: обсяг капіталу в економіці, приріст
капіталу, кількість безробітних, сукупний продукт, річне споживання, річні
інвестиції, національний дохід, державний борг, приріст продукту, зміна
кількості безробітних.
29
Тема 2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків
Мета: з’ясувати сутність основних макроекономічних показників та

методи їх розрахунку на основі міжнародного стандарту – Системи
національних рахунків.
План
2.1. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного

рахівництва
2.2. Показники результатів макроекономічної діяльності
2.3. Методи обчислення ВВП
2.4. Основні макроекономічні тотожності
2.5. Номінальний та реальний ВВП
2.6. Недоліки показника ВВП для оцінки добробуту. Поняття чистого
економічного добробуту.
 Ключові поняття: амортизація, валовий внутрішній продукт,

валовий національний доход, валові внутрішні інвестиції, використовуваний
доход, виробничий метод, дефілювання, дефлятор ВВП, додана вартість,
інфлювання, кінцева продукція, національний доход, номінальний ВВП,
особистий доход, проміжна продукція, рахунки, реальний ВВП, резидент,
розподільчий метод, система національних рахунків, чистий внутрішній
продукт, чисті внутрішні інвестиції, чисті факторні доходи.
Система національних рахунків дає змогу створити інформаційну базу

для вивчення реальних процесів, що відбуваються в ринковій економіці,
зокрема розвитку виробництва, масштабів інфляції, безробіття, приватизації,
дієвість податкової та митної політики тощо.
Система показників СНР є найважливішим інструментом розробки
національної економічної стратегії, зовнішньоторговельної та валютно-
фінансової політики, дозволяє зробити оцінку міждержавних рівнів
економічного і науково-технічного розвитку.
2.1. Система національних рахунків як нормативна база

макроекономічного рахівництва
Макроекономіка виявляє закономірності розвитку національної

економіки як єдиного цілого. Для цього вона використовує агреговані, тобто
сукупні економічні показники, які не рідко називають національними
рахунками.
Національне рахівництво являє собою рекомендовані ООН для
використання на макрорівні стандарти, що утворюють певну систему
національних рахунків (СНР).
30
Національні рахунки виконують для економіки в цілому ті самі функції,
що й бухгалтерський облік на підприємстві, адміністрація якого повинна мати
точну інформацію про стан справ.
Система національних рахунків (СНР)– сукупність взаємопов’язаних
показників і класифікацій, що використовуються для опису та аналізу
загальних результатів економічного розвитку країни на засадах балансового
методу.
В основі національного рахівництва покладено кейнсіанську модель
кругообігу продукту та доходу і теорію економічного циклу. Кругообіг між
економічними суб’єктами відбувається завдяки величезній кількості угод між
ними, причому утворюється потік товарів і послуг в одну сторону та потік
грошей (доходів) у протилежну сторону. Якщо ці потоки не мають втрат вони
врівноважують один одного.
Головна мета СНР - упорядкування інформації про різні аспекти
економічного життя для виявлення загальної картини економічного процесу,
економіко-статистичного аналізу розвитку держави, порівнянь між державами в
межах програм міжнародних зіставлень. По-перше, це досягається за
допомогою класифікацій.
Найважливіші класифікації СНР стосуються:
1) галузей економіки;
2) секторів економіки;
3) економічних операцій;
4) активів і пасивів;
5) податків і субсидій;
6) рахунків системи.
СНР сформульована за категоріями і термінами ринкової економіки,
коли принциповим є розмежування ринкових товарів і послуг та
неринкових.Ринкові товари і послуги забезпечують одержання прибутку.
Неринкові - надаються органами державного управління та некомерційними
організаціями для задоволення індивідуальних потреб населення і колективних
потреб суспільства.
У СНР розрізняють категорії внутрішньої та національної економіки.
Внутрішня економіка охоплює діяльність на економічній території даної
країни як резидентів, так і нерезидентів. Національна економіка охоплює
діяльність тільки резидентів незалежно від їх місцезнаходження: на території
даної країни чи за її межами.
Для визначення межі внутрішньої економіки у СНР використовують такі
поняття: економічна територія, центр економічного інтересу, резидент.
Економічна територія - це географічна територія, у межах якої особи,
товари та гроші можуть переміщуватися. Економічна територія певної країни
не включає територіальних анклавів інших країн або міжнародних організацій
на своїй території.
Резидент - інституційна одиниця, яка має центр економічного інтересу
на економічній території країни. Основними видами інституційних одиниць,
31
котрі виступають як виробники товарів і послуг, є корпорації, некомерційні
організації та державні бюджетні установи. Виробниками товарів і послуг є
також некорпоративні підприємства.
СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких
основними є:
а) Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить дохід
суб’єктам цієї діяльності, як у сфері матеріального так і нематеріального
виробництва.
б) В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на
виробництво сукупного продукту і доходом одержаним від його продажу. СНР
виходить з того, що економіка знаходиться у постійному кругообороті, а
кругооборот – це безперервний потік «доходи – витрати». Це означає, що
витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати
створюють нові доходи.
в) Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у
структурі показників виробництва є додана вартість, яка характеризує внесок
конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабі
економіки в цілому. Додана вартість як внесок кожного окремого виробника
розглядається в СНР стосовно виробника, а не продукту. А повна вартість
(валовий випуск) матеріальних благ включає крім доданої вартості також і
проміжне споживання.
СНР створена за кордоном і застосовувалась лише у Західній статистиці.
Методологія СНР була запозичена з практики бухгалтерського обліку і
побудована на принципах подвійного запису і бухгалтерських балансів.
Національне рахівництво (термін запропонований голландським економістом
Ван Кліффом) базується на моделі народногосподарського кругообороту.
Основоположником методу національного рахівництва є представник
школи фізіократів Ф. Кене. Він запропонував аналіз суспільного відтворення
шляхом встановлення балансових пропорцій між натурально-речовими та
вартісними елементами суспільного продукту.
Теоретичним фундаментом СНР були праці А. Боулі, К. Кларка,
С. Кузнеця та ін. Перша СНР створена для Палестини за даними економічного
розвитку за 1936 р., у Великобританії – в 1946 р., в США – в 1947 р., у Франції
– в 1949 р.
Існує декілька систем національних рахунків. Серед них відомі
норвежська система REFI (RE – real, FI – finacial) та англійська SAM
(socialaccountingmatrix), розроблена у 1953 р. Р. Стоуном, на основі якої ООН
прийняла спрощену стандартну СНР, яка використовується більше ніж у
100 країнах. Нова стандартна СНР, прийнята ООН у 1993 р., включає крім
фінансових потоків, таблицю «витрати-випуск», а також баланси майна в
реальній та грошовій формах.
В Україні нова стандартна система СНР, яка була прийнята ООН в 1993р.,
розробляється Державною службою статистики. До цього періоду (до 1993р.) в
Україні, що входила до складу СРСР, макроекономічні показники
32
обчислювалися на підставі Балансу народного господарства. Який ґрунтувався
на трудовій теорії вартості, поділі національної економіки на дві нерівнозначні
складові: матеріальне виробництво і невиробничу сферу. Відповідно до цієї
концепції при підрахунку таких основних макроекономічних показників СБНГ
як валовий суспільний продукт, чистий суспільний продукт, кінцевий
суспільний продукт, національний дохід враховувались лише результати
виробничої сфери. При цьому продукт, вироблений нематеріальними галузями
економіки, взагалі не брався до уваги і не враховувався, що є неправильним і
свідчило про те, що пріоритетом економічної політики був проголошений
розвиток матеріального виробництва.
З травня 1992 р. згідно з Указом Президента в Україні також була
запроваджена СНР, тобто статистика й облік переведені на міжнародні
стандарти.
До основної категорії СНР належить інституційна одиниця, як операція та
резидент.
2.2. Показники результатів макроекономічної діяльності
СНР спирається на низку макроекономічних показників, з допомогою

яких вимірюються результати функціонування національної економіки.
Основним макроекономічним показником в статистиці країн, а також
міжнародних організацій, таких, як ООН, ОЕСР, МВФ, є валовий внутрішній
продукт (ВВП).
ВВП – ринкова вартість кінцевої продукції, виготовленої на території
даної країни за певний період незалежно від того, знаходяться фактори
виробництва у власності громадян даної країни чи належать іноземцям.
Кінцевими товарами та послугами є ті з них, які купуються протягом
року для кінцевого споживання і не використовуються з метою проміжного
споживання, тобто у виробництві інших товарів та послуг.
ВНП (валовий національний продукт) – це сукупна ринкова вартість
кінцевих товарів і послуг, створених факторами виробництва, які знаходяться у
власності громадян даної країни не лише в середині країни, а й за кордоном
(національний принцип). В кількісному співвідношенні різниця між ВВП і ВНП
невелика і складає не більше 1%:
ВНП = ВВП + чисті факторні доходи з-за кордону (2.1)
В закритій економіці ВНП=ВВП.

ЧФД (чисті факторні доходи) – різниця між доходами, отриманими
громадянами даної країни за кордоном, і доходами іноземців, отриманими на
території даної країни.
У переглянутому варіанті СНР 1993 р. ВНП називається валовим
національним доходом (ВНД).
Інші показники системи національних рахунків
33
Крім названих основних існує ціла низка інших взаємопов’язаних
показників національного рахівництва. Всі вони розраховуються на підставі
ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу:
ЧВП (чистий внутрішній продукт) = ВВП - А (амортизація) (2.2)
НД (національний дохід) – сукупний дохід в економіці, який отримують

власники факторів виробництва.
НД=ЧВП - чисті непрямі податки на бізнес (ЧНПБ) = заробітна плата

+ рента + чисті проценти + дохід від власності + прибуток корпорацій (2.3)
ОД (особистий дохід) – дохід, зароблений приватними особами.
ОД = НД - внески на соціальне страхування - нерозподілений прибуток

корпорацій - податок на прибуток + трансфертні платежі (2.4)
Нерозподілений прибуток корпорацій – це прибуток, який залишається

на їх рахунках.
Трансферти являють собою доходи які отримані, але не є результатом
власної діяльності. До них відносяться: виплати із страхування за старістю, від
нещасних випадків, допомога по безробіттю; субсидії на освіту, допомога по
непрацездатності; виплати приватних пенсій і допомоги по безробіттю;
процентні платежі, які виплачуються урядом і споживачами.
Особистий використовуваний дохід, або дохід після сплати податків
(ОВД) – це дохід, що залишається у розпорядженні домогосподарств. Він
використовується на споживання (С) та заощадження (S).
ОВД=ОД–прибутковий податок з громадян–неподаткові платежі

державі.
Використовуваний дохід може визначатись не лише на рівні домашніх

господарств, а й на рівні економіки в цілому.
Валовий національний використовуваний дохід (ВНВД) отримується
шляхом додавання ВНП і чистих трансфертів із-за кордону (дарування,
пожертвування, гуманітарна допомога і т.п.) за відрахуванням аналогічних
трансфертів, переведених за кордон. ВНВД використовується для кінцевого
споживання та національного заощадження.
2.3. Методи обчислення ВВП
При підрахунку ВВП маємо враховувати такі особливості:

1. ВВП грошовий показник. Обчислюють різнорідні за складом товари та
послуги, вироблені в країні, і зводять їх до єдиної грошової сукупної вартості.
34
2. Виключення подвійного рахунку.Для правильного розрахунку обсягу
виробництва необхідно, щоб усі продукти та послуги, вироблені у поточному
році були враховані один раз.
3. Показник ВВП виключає невиробничі угоди. Розрізняють два типи
невиробничих угод: фінансові угоди та продаж утриманих товарів.
Фінансові угоди: а) трансфертні видатки; б) приватні та трансфертні
платежі; в) купівля-продаж цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів
тощо). До трансфертних видатків державного бюджету належать видатки з
соціального страхування, зокрема допомоги по безробіттю, пенсія ветеранам
тощо. Характерним є те, що трансферти не створюють поточного обсягу
виробництва.
Стосовно продажу утриманих товарів, то ці продажі виключаютьсяз
розрахунку ВВП, оскільки не відображають поточного виробництва і містять
подвійний рахунок.
4. З розрахунку ВВП виключається тіньова економіка.
5. Циклічні сезонні коливання реального ВВП не впливають на сумарний
показник ВВП. Причини сезонних коливань пов’язані з природними умовами, з
періодом літніх відпусток, зі святами.
ВВП можна підрахувати трьома методами:
а) виробничим (за доданою вартістю);
б) методом кінцевого використання (за витратами);
в) розподільчим (за доходами).
Розрахунок ВВП виробничим методом - це сума доданих вартостей
створених всіма галузями під час виробництва товарів та послуг.
Методологічним підґрунтям для розрахунку ВВП виробничим методом є
розуміння таких понять діяльності економічних одиниць, як «випуск», «кінцева
продукція», «проміжна продукція» та «додана вартість».
Випуск– це вартість товарів та послуг, що є результатом виробничої
діяльності одиниць (резидентів) у звітному періоді.
Кінцева продукція – це вартість продукції, яка йде на кінцеве споживання
і не призначена для подальшої виробничої переробки або перепродажу.
Проміжна продукція – це вартість продукції, яка використовується для
подальшого процесу виробництва. Як правило, до проміжної продукції
належить сировина, матеріали, напівфабрикати і т. п. Проте залежно від
способу використання один і той же товар може бути як проміжним так і
кінцевим продуктом.
Додана вартість– це різниця між ринковою ціною обсягу продукції,
виробленої фірмою, і вартістю проміжної продукції (спожитої сировини та
матеріалів, які придбані у постачальників).
Отже, всю продукцію, вироблену національною економікою, можна
розподілити на кінцеву та проміжну. У ВВП включається вартість лише
кінцевої продукції з тим, щоб уникнути повторного (подвійного) рахунку. Тому
підрахунок вартості кінцевої продукції проводиться за доданою вартістю.
Приклад розрахунку доданої вартості представлено у табл. 1.1.
35
Таблиця 1.1
Приклад розрахунку доданої вартості
Стадії Виручка від Вартість проміжних Додана
виробництва реалізованої продукції матеріалів чи товарів вартість
Пшениця А 4 0 4
Борошно Б 6 4 2
Випечений хліб В 12 6 6
Хліб, реалізований 20 12 8
покупцю Г
Загальна вартість продажів 42 22 20
Система національних рахунків в Україні передбачає підрахунок ВВП

виробничим методом за формулою:
валова
ВВП = додана вартість + податки на продукти – субсидії на продукти
усіх галузей
Розрахунок ВВП методом кінцевого використання (витратний

метод) здійснюється додаванням витрат усіх економічних одиниць, які
використовують ВВП – домогосподарств, фірм, держави та іноземців. Отже,
ВВП за методом кінцевого використання – це сукупність витрат усіх товарів та
послуг, необхідних для того, щоб викупити на ринку весь обсяг виробництва.
Розраховується за формулою:
, (2.5)
де С - споживчі витрати домогосподарств; - валові приватні внутрішні
інвестиції: ; - чисті інвестиції, А – амортизація; G – державні витрати
уряду на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати
працівникам державного сектору, за відрахуванням трансферту.
NX – чистий експорт (X –M).
Співвідношення між та А є індикатором стану економіки. Якщо:

зростаюча економіка; – статична (застійна економіка); –
спадна (стагнаційна) економіка.
За розподільчим методом ВВП визначають як суму всіх факторних
доходів (заробітна плата, рента, відсоток і т.д.), створених резидентами країни
за рік, а також два компоненти, які не є доходами: амортизаційні відрахування і
чисті непрямі податки на бізнес:
, (2.6)
де W – заробітна плата +добавки до заробітної плати, R – рента, K – доход
грошового капіталу, A – амортизаційні відрахування, Tind – чисті непрямі
податки на бізнес, П – прибуток з капіталу + доход на власність.
Найпоширенішим з наведених методів обчислення ВВП є метод
кінцевого використання, або витратний метод.
36
Розрахунки ВВП на основі різних складових неминуче ведуть до
неспівпадіння його кількісних оцінок. В країнах з розвиненою статистичною
службою подібні відхилення незначні, і на рівні ВВП зазвичай не перевищують
1-2%. В національній статистиці деяких держав основним макроекономічним
показником може вважатись валовий національний продукт (ВНП)
(використовується в американській та японській системах).
ВНП – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, створених
факторами виробництва, які знаходяться у власності громадян даної країни не
лише в середині країни, а й за кордоном (національний принцип). У
кількісному співвідношенні різниця між ВВП і ВНП невелика і складає не
більше 1 %.
ВНП = ВВП + чисті факторні доходи з-за кордону.
ЧФД (чисті факторні доходи з-за кордону) – це різниця між доходами,
отриманими громадянами даної країни за кордоном, і доходами іноземців,
отриманими на території даної країни. У переглянутому варіанті СНР 1993 року
ВНП називається валовим національним доходом.
У закритій економіці ВНП = ВВП.
2.4. Основні макроекономічні тотожності
Ці тотожності ґрунтуються на розглянутій системі національних рахунків.

1. Основна макроекономічна тотожність (тотожність доходу)
відображає рівність доходів і витрат:
. (2.7)
У макроекономічному аналізі використовують і інші важливі тотожності.

2.Тотожність заощаджень і інвестицій.
Розглянемо закриту економіку, в якій відсутній державний сектор, а отже
і податки.
Витрати на ВВП: YE = C + I (споживання + інвестиції).
ВВП за доходами: YI = C + S (споживання + заощадження).
Оскільки витрати на ВВП (YE) і доходи , отримані в результаті

виробництва ВВП (YI), рівні, то прирівнявши праві частини рівнянь, маємо:
C+I=C+S, (вартість виготовленої продукції = отриманим доходам), або I=S,
(фактичні інвестиції=заощадженням), тобто справедлива тотожність
заощаджень і інвестицій.
Ця проста тотожність ускладнюється із введенням в аналіз держави і
закордону.
Сукупні заощадження поділяються на: приватні (SP), державні (Sq),
заощадження іншого світу (Sz):
. (2.8)
37
Приватні заощадження (SP) дорівнюють сумі доходів (Y), трансфертів
(TR), процентів по державному боргу (N) за мінусом податків (T) і
споживання (C):
. (2.9)
Державні заощадження визначаються як:
. (2.10)
Заощадження держави, якщо вони є позитивною величиною, складають

бюджетний надлишок (профіцит). Якщо ж вони від’ємні, то це свідчить про
наявність бюджетного дефіциту (BD):
. (2.11)
Заощадження зовнішнього світу (іншого світу) дорівнюють доходу, який

зовнішній світ отримує за рахунок нашого імпорту (М), мінус затрати на наш
експорт (Х):
, або . (2.12)
Заощадження зовнішнього світу можуть бути використані для закупівлі

фінансових активів у нашій країні, для скорочення іноземної заборгованості, і
тоді ми маємо притік капіталу в країну.
Рівність заощаджень і інвестицій виконується для економіки в цілому, але
не обов’язково для кожного сектора (приватного, державного, зовнішнього
світу). Наприклад, інвестиції можуть зростати і при скороченні приватних і
державних заощаджень за рахунок зростання притоку капіталу із-за кордону.
Отже, використовуючи (2.8)-(2.12) отримаємо:
,
. (2.13)
3. Тотожність держбюджету. Заощадження можуть бути використані

як для інвестицій в реальні активи, так і для збільшення фінансових активів.
Припустимо для спрощення, що є два види фінансових активів: державні
облігації і готівкові гроші. Облігації і готівка – це пасиви (зобов’язання)
держави і активи приватного сектора. Державні заощадження можуть бути
використані або для покриття державного боргу, або для скорочення грошової
маси.
, (2.14)
38
де – зміна грошової маси; – зміна суми випущених державних
облігацій.
Наведений вираз називають тотожністю держбюджету. Якщо є дефіцит

бюджету, то він може бути профінансований випуском грошей або облігацій:
або .
Приватні заощадження також можуть бути використані як для збільшення
реальних активів, так і залишатися у формі державних облігацій або готівки:
. (2.15)
Заощадження іншого світу, аналогічно, можуть бути використані на
купівлю державних облігацій нашої країни, тоді маємо:
. (2.16)
Сума трьох видів заощаджень з точки зору їх використання знову дасть
нам відому тотожність:
.
Припускається, що всі облігації, випущені державою (B), купуються або
приватним сектором (Bp), aбо іноземцями (Bz), тобто .
2.3. Номінальний та реальний ВВП
Оскільки ВВП грошовий показник, то на нього значний вплив справляє

зміна рівня цін. У зв’язку з цим розрізняють номінальний і реальний ВВП.
Номінальний ВВП (Yn)– вартіснийобсяг випуску, що вимірюється в
поточних (абсолютних) цінах, тобто в цінах на момент виробництва.
, (2.17)
деQit – обсяг виробництва і-того товару у поточному році (t); Pit – ціна і-
того товару у поточному році (t).
Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два чинники:

динаміка реального ВВП і динаміка рівня цін.
Реальний ВВП (Yr) – фізичний обсяг виробництва, який вимірюється у
незмінних (незмінних, базових) цінах.
. (2.18)
За базовий рік береться той, з якого розпочинається вимірювання або по
відношенню до якого відбувається співставлення ВВП. За незмінності цін на
динаміку реального ВВП впливає лише зміна обсягів виробництва.
Враховуючи сказане реальний ВВП можна розрахувати шляхом
корегування номінального ВВП на індекс цін (IP):
39
, (2.19)
Зміна реального ВВП, % = Зміна номінального ВВП, % – Зміна індексу

цін, %.
Ступінь зміни загального рівня цін можна відобразити за допомогою

індексу цін (Ip):
. (2.20)
Звідси слідує (рис. 2.1), якщо:

- , то спостерігається інфляція реального обсягу виробництва. Щоб
визначити розміри реального ВВП, необхідно дефлювати обсяг номінального
ВВП, тобто зменшити на значення індексу цін. При цьому Ір називається
дефлятором ВВП;
ВВП IT - , то спостері-
р. гається дефляція. Щоб
ВВП отримати величину
н. ВВП
інфлюємо реального ВВП, необхідно
IP 1 н. ВВП номінальний збільшити на
IP 1 дефлюємо
IP 1
цінову складову, тобто
інфлювати. При цьому Ір
називається інфлятором
Т0-базовий рік
ВВП;
Т (роки)
- , то ціни не
змінюються (Yn= Yr).
Рисунок 2.1 – Корегування номінального ВВП
У базовому році номінальний ВВП дорівнює реальному ВВП. Для
здійснення названих корегувань використовуються індекси Ласпейреса, Пааше
і Фішера (цінові дефлятори).
Індекс Ласпейреса (або агрегований індекс цін) показує, як змінюються
ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП
залишається незмінною. Вагами у цьому випадку виступає товарна структура
виробництва базового року, а тому зміни у виробництві і споживанні, пов’язані
з НТП, не враховуються.
Індекс має вигляд:
, (2.21)
де , - ціни і-го блага відповідно в базовому (0) періоді і поточному (t),

- кількість і-го блага в базовому (0) періоді.
40
Цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін, оскільки при його
розрахунку нехтують тим фактом, що зі зміною цін, безперечно, відбуваються
зміни у товарній структурі, що породжує ефект субституції. Індекс Ласпейреса,
розрахований для фіксованого «кошика» споживчих товарів і послуг,
називається індексом споживчих цін (ІСЦ). ІСЦ розраховується щомісячно, і є
оперативним і найпоширенішим показником рівня інфляції.
Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса, оскільки
вагами в даному випадку є товарна структура виробництва поточного року.
Індекс має вигляд:
. (2.22)
Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять

до складу ВВП, називається дефлятором ВВП. Фактично він дорівнює
відношенню номінального ВВП до реального ВВП у поточному періоді:
(2.23)
Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують
підвищення цін на окремі товари, то вважається, що дефлятор ВВП
недооцінює зростання загального рівня цін.Це пояснюється тим, що між цими
двома індексами існує три суттєві відмінності:
- дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та на надані
послуги, ІСЦ – лише на ті товари, що входять до складу споживчого кошика.
- дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки
імпорт не входить до складу ВВП.
- дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а ІСЦ є базисно
зваженим (індекс Ласпейреса)
Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і вони
обидва досить відображають тенденцію та швидкість зміни цін.
Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів цін Ласпейреса
та Пааше, усуває цю обмеженість:
. (2.24)
Є ще один показник вимірювання рівня цін, який називають індексом цін
виробників. Він визначається аналогічно індексу споживчих цін з тією лише
відмінністю, що в якості кошика товарів використовуються товари виробничого
призначення (тобто товари на ранніх стадіях процесу виробництва), в
результаті він включає сировину і напівфабрикати. Зміна цін в економіці у
першу чергу позначається на індексі цін виробників і, лише потім, знаходить
своє відображення в індексі споживчих цін (формула 2.21).
Поряд з індексом цін обчислюється індекс фізичного (реального) обсягу
виробництва:
41
. (2.25)
Індекс Іg показує, у скільки разів змінився реальний обсяг виробництва за

досліджуваний період.
Для показників динаміки економічної кон’юктури, наприклад для
показників, які виражають доходність активів, перерахунок номінальних
значень (і) у реальні здійснюється з використанням не рівня цін, а темпів їх
приросту ( ). Так, реальна ставка процента (r) розраховується таким чином:
. (2.26)
Для невеликих значень процентної ставки використовують спрощену

формулу:
. (2.27)
На основі реального ВВП обчислюють темп зростання фізичного обсягу

виробництва і темп приросту обсягу виробництва.
Темп зростання фізичного обсягу виробництва ( ) визначається так:
. (2.28)
Темп приросту фізичного обсягу виробництва:
, (2.29)
де і - реальний ВВП відповідно у поточному та базовому періодах.
Темп зростання реального ВВП на душу населення дає уявлення про

рівень добробуту країни. Якщо ВВП на душу населення зростає в середньому
на 2% на рік, то його величина подвоїться за 35 років, а якщо лише на 1%, то
подвоєння потребує 70 років. Тому у довгостроковому плані невелика різниця у
темпах зростання здатна викликати суттєві зміни у рівні життя. Якщо реальний
ВВП на душу населення зростає, то випуск зростає швидше, ніж населення, що
дає можливість підвищити середній рівень життя.
2.6. Недоліки показника ВВП для оцінки добробуту. Поняття чистого

економічного добробуту.
42
Величина ВВП залежить від 2-х параметрів: факторів виробництва і
виробничої функції. Обсяг продукції є функцією від кількості капіталу і
кількості праці:
, (2.30)
де Y – обсяг продукції, що випускається, – функція, – фактори
виробництва, відповідно капітал і праця.
Наявна виробнича технологія визначає, який обсяг продукції

виробляється за даної кількості факторів виробництва.Зміни в технології
призведуть до зміни виробничої функції.
Реальний ВВП на душу населення використовується на практиці як
найбільш повно характеристизує економічного добробуту. Зауважимо, що
ВВПхоча і найкращий макроекономічний показник, яким користується весь
світ, він не може слугувати адекватною характеристикою економічного
добробуту, оскільки має значні недоліки:
- не враховує вартісний вплив на економіку негативних факторів
(забруднення повітря і води, шум, перенаселення тощо);
- не враховує вартісну оцінку не ринкових операцій (робота
домогосподарки, ремонт власного будинку самостійно, натуральне
господарство);
- не враховує обсяг продукції, створеної тіньовим сектором (тієї
частини,яка не носить деструктивного характеру;
- не враховує якісну оцінку дозвілля та покращення якості товарів;
- не враховує розшарування населення за рівнем доходів;
- включає елементи, які не позначаються на індивідуальному добробуті
(держані закупівлі зброї і т.п.).
Удосконалення офіційного обсягу ВВП з урахуванням зазначених
недоліків дає показник чистого економічного добробуту (ЧЕД). Його
запровадили у 1972 році професори Вільям Нордгауз і Джеймс Тобін з
Єльського університету.
ЧЕД – узагальнений макроекономічний показник, що характеризує якість
і рівень життя населення в цілому.
ЧЕД підраховується на підставі тієї методики і тієї інформації, що наявна
в нашому розпорядженні. Він головним чином нагадує про те, що показник
ВВП не є досконалим мірилом економічного добробуту, але це не найкращий
макроекономічний показник, який ми маємо на сьогодні і яким користується
весь світ.
Рівень добробуту населення можна охарактеризувати взаємодією таких
макроекономічних складових:
Співвідношення номінального та реального доходу – співвідношення між
грошовою сумою, яку отримують у вигляді доходу, та кількістю благ, що
можна придбати, залежить від рівня інфляції та направленості фіскальної
політики.
43
Ступінь нерівності у розподілі доходів. Причинами такої нерівності
виступають: відмінності у здібностях, в освіті, у вподобаннях та ставленні до
ризику, у відносинах до власності, у становищі на ринку.
Ступінь нерівності доходів ілюструє крива Лоренца.
Крива Лоренца – графік, в якому по горизонтальній осі відкладено
відсоток населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній –
відсоток доходу, що вони отримують. Дана крива характеризує ступінь рівності
нерівності у розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від
бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни.
Національне багатство (НБ) – сукупність матеріальних і
нематеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь та
залучених в процесі відтворення природніх ресурсів, якими володіє суспільство
на певний момент часу.
НБ – важливий макроекономічний показник, що характеризує могутність
країни. НБ – включає в себе дві основні частини:
а) суспільне (створене працею) багатство: основні фонди; матеріальні
оборотні засоби; товарні запаси; резерви (страховий, оборонний,
золотовалютний); предмети тривалого користування у домогосподарств.
б) природнє (не відтворюване працею) багатство – природні ресурси,
залучені у суспільне відтворення.
До НБ відносяться нематеріальні багаторічні результати: освітній
потенціал; кваліфікаційний потенціал; культурний потенціал;науковий
потенціал; потенціал здоров’я суспільства.
Проблема НБ була предметом дослідження багатьох економістів. Вперше
НБ було обраховане англійським економістом В. Петті у 1664 році. У Франції
перша оцінка НБ відноситься до 1789 р., у США – 1805р., у Росії – 1864 р.
Для загальної оцінки макроекономічного потенціалу виробництва
застосовують і більш повні показники, наприклад, економічної могутності
держави. Є різноманітні моделі оцінки економічної могутності держави. Так,
один із підходів трактує цей показник як сумарну величину багатства і валового
внутрішнього продукту:
, (2.31)
де EPS – економічна могутність держави; NW – національне багатство;

GDP – валовий внутрішній продукт.
44
1. Поясніть сутність понять ВНП і ВВП.

2. В чому полягає проблема подвійного рахунку? Наведіть приклад.
3. Проілюструйте співвідношення валової, проміжної, кінцевої
продукції і доданої вартості
4. Охарактеризуйте особливості трьох методів розрахунку ВВП.
5. Наведіть приклади державних трансферних виплат.
6. В чому полягає відмінність між номінальним і реальним ВВП?
7. Для чого використовується індекси цін?
8. Які основні відмінності існують між індексом споживчих цін і
дефлятором ВВП?
9. Що таке інфлювання та дефілювання ВВП?
10. Чому показник ВВП не завжди точно характеризує добробут нації?
Практичні завдання до теми 2
Задача 1. Економіка країни характеризується такими макроекономічними

показниками (млрд. євро):
1. Непрямі податки на бізнес 11

2. Доходи, отримані за кордоном 12
3. Експорт 57
4. Амортизація 20
5. Державні закупівлі товарів та послуг 108
6. Валові інвестиції 76
7. Споживчі витрати 325
8. Імпорт 10
9. Доходи, отримані іноземцями 8
Визначте: а) ВВП за витратами; б) ВНП; в) ЧВП; г) НД.
Задача 2. Використовуючи дані, наведені в таблиці, визначте чистий

валовий продукт:
Показники Млн. гр. од.

Споживчі витрати країни 3000
Державні закупівлі 850
Чистий експорт 35
Непрямі податки 300
Валові приватні інвестиції в основний капітал 500
Інвестиції в житлове будівництво 200
Збільшення запасів 50
Амортизація 350
45
Задача 3. Кількість населення країни становить 200 млн. осіб, реальний
ВВП – 40 млрд. євро. За рік реальний ВВП виріс на 8 %, а кількість населення
збільшилася в 1,25 разу.
Визначте як зміниться показник ВВП на душу населення.
Задача 4. В умовній країні виробляються й споживаються три блага.

У таблиці представлено кількість і ціну (за одиницю) кожного блага за два
періоди.
Товар 2015 2016

P (ціна) Q (кількість) P (ціна) Q (кількість)
Журнали 20 20 30 16
Книги 54 12 48 14
Газети 6 1310 10 850
Визначте індекси Ласпейреса, Пааше та Фішера (2015 р. – базисний

період).
46
Тема 3. Ринок праці
Мета: з’ясувати сутність механізму функціонування ринку праці та

основних категорій, які його характеризують – зайнятість та безробіття;
оцінити економічні втрати від безробіття.
План
3.1. Поняття ринку праці та робочої сили

3.2. Механізм функціонування ринку праці
3.3. Чинники, що впливають на безробіття
3.4. Втрати від безробіття
Ключові поняття: безробіття, вимушене безробіття, відкрите

безробіття, добровільне безробіття, ефективна зайнятість,закон Оукена,
застійне безробіття, конверсійне безробіття, повна зайнятість, природний
рівень безробіття, приховане безробіття, раціональна зайнятість, ринок
робочої сили, сезонне безробіття, інституційне безробіття,структурне
безробіття, технологічне безробіття, фрикційне безробіття, хронічне
безробіття, циклічне безробіття.
3.1 Поняття ринку праці та робочої сили
Основним компонентом національної економіки та найважливішим

об’єктом макроекономічного аналізу є ринок праці..
Ринок праці – сукупність економічних відносин з приводу купівлі-
продажу специфічного товару – робочої сили; ринок, на якому здійснюється
обмін праці на заробітну плату.
Разом з іншими видами ринків ринок праці утворює економічну систему
ринкового механізму. Причому ринок праці посідає центральне місце у
структурі ринкового механізму, виступає свого роду основою, на якій
будується вся ринкова система. Без ринку праці практично неможливе
оптимальне функціонування і розвиток ринкової економіки. Ринок праці за
багатьма принципами свого функціонування являє собою ринок особого роду,
що має низку суттєвих відмінностей від інших товарних ринків. Регуляторами
ринку праці є фактори не лишн макро- і мікроекономіки, але і соціально-
психологічні, які не завжди мають відношення до заробітної плати.
Об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є робоча сила (або трудові
послуги чи безпосередньо праця).
Суб’ єктами ринку праці є продавці робочої сили–наймані робітники–та
її покупці – роботодавці. Важливу роль на ринку праці відіграють також
профспілки, союзи підприємців та держава.
Ринок праці виконує наступні функції:
розподільчу –розподіл працівників за професіями,кваліфікацією,галузями
47
та регіонами;
інформаційну –надання суб’єктам ринку інформації щодо
пропозиціїробочих місць, якості та наявності вільної робочої сили, рівня
заробітної плати, умов найму тощо;
урівноважуючу –встановлення рівноваги між попитом та
пропозицієюпраці в межах країни в цілому, або в межах окремих галузей,
регіонів, спеціальностей тощо;
стимулюючу –конкуренція на ринку праці сприяє підвищенню якостіта
ефективному використанню робочої сили;
соціальну –сучасний ринок праці передбачає наявність
механізмівпідвищення рівня зайнятості та захисту безробітних.
Робоча сила – це складне соціально-економічне явище, що обумовлює
існування множини визначень цієї категорії. Робоча сила: а) здатність людини
до праці; б) сукупність фізичних та розумових здібностей людини, які вона
використовує у процесі виробництва життєвих благ; в) загальна кількість
робітників в країні; г) частина населення, що включає зайнятих, само зайнятих і
тих, що шукають роботу (безробітні).
Виокремлюють такі соціально-економічні умови існування ринку
робочої сили:
- єдність правових форм функціонування ринку на основі вільного вибору
виду діяльності і конкурентності;
- наявність єдиного економічного простору і можливості вільного
переміщення громадян;
- організація єдиної ефективно функціонуючої системи бірж праці;
- відсутність обмежень на заробітну плату, а також наявність ринку житла і
робочих місць.
Ринок робочої сили відбиває досягнутий на даний період баланс інтересів
між підприємцями, найманими працівниками, державою і суспільними
організаціями, які беруть участь на ринку праці (рис. 3.1).
підприємства
профспілки Робоча сила держава
домашні господарства
Рис. 3.1. Суб’єкти ринку робочої сили
Серед сучасних тенденцій трансформації ринку робочої сили є

становлення гнучкого ринку робочої сили, яке проявляється у таких формах:
– диверсифікація форм зайнятості і систем організації праці;
– скорочення тривалості робочого часу.
Гнучкий ринок робочої сили характеризується тим, що він зорієнтований
на повний облік особливостей трудової поведінки окремих соціальних груп
працівників (жінок, пенсіонерів, молоді та ін.).
48
До основних факторів, що визначають характер і структуру сучасного
ринку робочої сили, можна віднести: 1) циклічний характер розвитку
виробництва; 2) структурні зміни в сучасній економіці під впливом сучасного
етапу НТР; 3) державна політика у сфері регулювання зайнятості та безробіття;
4) диверсифікація виробництва і форм зайнятості; 5) рівень та впливовість
профспілкового руху; 6) характер трудового законодавства.
Динаміка ринку праці залежить від співвідношення двох його елементів6
– ринкового попиту на робочу силу;
– ринкової пропозиції робочої сили.
Попит на ринку праці в макроекономіці, як і на ринках інших ресурсів, є
похідним від попиту на товари і послуги.
Фактори попиту на працю:
– рівень цін на трудові ресурси (рівень заробітної плати);
– попит на товари та послуги;
– ціни та обсяги ресурсів — заміщувачів праці;
– технології;
– бюджетно-податкова політика.
Фактори пропозиції праці:
– чисельність працездатного населення у працездатному віці;
– рівень цін на трудові ресурси (рівень заробітної плати);
– міграція та природний приріст населення;
– наявність інших джерел отримання доходів;
– бюджетно-податкова політика;
– освітній та культурний рівень, існуючі традиції.
Взаємодія попиту на працю з пропозицією визначає рівень зайнятості і
ставки заробітної плати. Рівновага на ринку праці досягається тому випадку,
коли попит на працю дорівнює пропозиції праці. У разі перевищення
пропозиції праці над попитом праці виникає безробіття.
3.2. Механізм функціонування ринку праці
На ринку праці, як і на інших ринках, мають місце попит, пропозиція та

ціна у вигляді зарплати. Попит на робочу силу визначається потребою
підприємців у кількості та якості робочої сили. Пропозиція визначається
рівнями освіти, податковою ситуацією, зарплатою. Ринкова ціна на ринку
праці визначається співвідношенням між попитом та пропозицією робочої
сили.
Відмінність ринку праці від інших ринків полягає в тому, що
роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні
особи. Обсяг ринку праці визначається попитомна робочу силу, який прямо
залежить від фази економічного циклу в країні. Якщо економіка перебуває у
стані пожвавлення, то попит на робочу силу збільшується, і, як наслідок,
ринок робочої сили розширюється. Якщо економіка знаходиться у фазі спаду,
то попит на робочу силу падає, ринок робочої сили звужується.
49
Рисунок 3.2 – Встановлення рівноваги на ринку праці
За класичною теорією ринку праці точка перетину попиту та
пропозиції (рис.3.2) показує рівновагу на ринку праці, за якої встановлюється
рівноважна зарплата WЕ при рівноважній кількості робочої сили L Е .
Зростання пропозиції праці (SL) за незмінного попиту (DL) викличе
зниження зарплати, зростання попиту за незмінної пропозиції зумовить
збільшення зарплати.
За класичною теорією проблема безробіття та встановлення рівноваги
досягається через механізми ринкового саморегулювання. Держава у цей

процес не втручається.
Згідно кейнсіанської теорії, у ринковій економіці відсутні механізми, які
гарантують повну зайнятість населення. Для досягнення рівноваги на ринку
праці потрібно, щоб держава систематично втручалася в економіку.
Держава повинна підвищувати сукупний попит, збільшуючи державні
витрати або зменшуючи податки.
Кейнсіанське трактування рівноваги на ринку праці характеризує лише
короткостроковий період. Дослідження та економічна практика свідчать, що
втручання держави у ринок праці призводять до інфляції. За сучасної
економіки зарплата більшості працівників набагато перевищує встановлений
законом мінімум. Отже, не мінімальна зарплата є основною причиною
безробіття. Причиною існування безробіття є здійснення теорії ефективної
(стимулюючої) зарплати.
Ефективна зарплата – зарплата, яка перевищує рівноважний рівень і
стимулює працівників до більш продуктивної праці. Фірмам вигідно
підвищувати завищену зарплату навітьза наявності надлишку пропозиції
робочої сили.Існує кілька варіантів теорії ефективної зарплати:
- вплив доходів працівника на його здоров'я: чим більше грошей одержує
працівник, тимповноцінніше його харчування, міцніше здоров'я і вища
продуктивність праці;
- вплив ефективної зарплати на плинність робочої сили: чим більше фірма
платить працівникам, тим рідше вони її залишають;
50
- вплив зарплати на старанність працівників;
- від величини зарплати залежить якість праці персоналу фірми.
Монетарна теорія ринку праці (грошова, теорія гнучкого ринку праці)
ґрунтується на засадах невтручання держави в економічні процеси.З погляду
монетаристів (М. Фрідмен, Ф. Хайєк) макроекономічна стабільність та
довгострокова рівновага досягається лише за умов повністю вільних
конкурентних ринків з гнучкими цінами і зарплатою. Держава не повинна
втручатися у ринок праці, якщо безробіття неперевищило природний рівень
безробіття (5-6%). Інакше починає розвиватися стагфляція(одночасне
збільшення безробіття та інфляції).
Макроекономічне регулювання ринку праці повинно здійснюватись за
допомогоюбюджетно-податкової та грошово-кредитної політики.
3.3. Чинники, що впливають на безробіття
Основними категоріями, які характеризують ринок праці, є зайнятість і

безробіття. Сутність цих категорій стане зрозумілим після аналізу складовх
елементів населення країни, яке слугує джерелом основного фактора
виробництва – робочої сили.
Все населення країни можна поділити на дві групи: інституціональне та
неінституціональне населення (рис 3.3).
Населення країни
Інституціональне Неінституціональне
населення населення
Економічно активне
населення (робоча сила) Економічно неактивне
населення
Зайняті Безробітні
Рисунок 3.3 – Класифікація населення за рівнем економічної активності
Інституціональне населення об’єднує осіб, що не досягли

працездатного віку (в Україні – 16 років), та тих, що вийшли на пенсію за віком
(жінки у віці років і старші, чоловіки – 60 років і старші) або на пільгових
умовах, знаходяться в тривалій ізоляції, інваліди І та ІІ груп та інші групи
населення, що різних причин не можуть працювати.
Слід зазначити, що до інституціонального населення не відносяться ті
особи, що могли б не працювати з зазначених вище причин, але мають роботу,
що приносить їм доход, тобто відносяться до категорії зайнятих. Працездатні та
51
дієздатні особи, тобто ті, що не увійшли до складу інституціонального
населення, формують неінституціональне населення, яке, в свою чергу, також
можна розбити на дві групи: економічно активне та економічно неактивне.
Економічно неактивне населення об’єднує осіб, які не відносяться до
групи інституціонального та не працюють, не шукають роботу, не готові до неї
приступити.
Економічно активне населення включає осіб, що бажають працювати,
як тих, хто має роботу (зайнятих), так і тих, що зараз роботи не мають, але
шукають її та готові до неї приступити (безробітних).
В умовах ринкової економіки загальною причиною виникнення
безробіття є порушення рівноваги на ринку праці: пропозиція праці перевищує
попит на неї і частина працівників не може продати свою робочу силу.Що
ж до причин порушення даної рівноваги існують різні погляди серед
представників певних напрямків економічної теорії.
Економісти, зазвичай, вважають, що безробіття буває двох видів:
– добровільне безробіття пов'язане з вільним волевиявленням людей
утриматися від пропозиції праці за неприйнятних для них умов;
– вимушене безробіттяпов'язане з причинами, які перебувають поза
вибором людей.
Добровільне та вимушене безробіття реалізується в декількох
формах.
Серед форм безробіття розрізняють відкрите й приховане, фрикційне,
структурне, циклічне, сезонне, інституційне, застійне та хронічне.
Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, яке
визнає свою незайнятість та офіційно реєструється в службі зайнятості.
Приховане безробіття – наявність у державі людей, які не ведуть пошук
робочого місця, оскільки втратили надію знайти прийнятну для них роботу, або
наявність формально зайнятого населення.
Фрикційне безробіттяпов'язане з пошуком і очікуванням роботи. Це
безробіття серед осіб, які шукають місце роботи, що відповідає їх кваліфікації
та індивідуальним перевагам. Такий вид безробіття вимагає певного часу.
Структурне безробіття пов'язане з технологічними зрушеннями у
виробництві (закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням
випуску продукції в разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих
підприємств), які змінюють структуру попиту на робочу силу. Це безробіття
серед осіб, професії яких виявилися застарілими або менш потрібними
внаслідок науково-технічного прогресу.
У структурному безробітті можна виокремити технологічне й
конверсійне безробіття.
Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і
технології, механізацією та автоматизацією виробництва та супроводжується
вивільненням робочої сили і найманням праці принципово нових
спеціальностей та кваліфікації.
Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і
52
зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть
коливатися від незначних до великих.
Природний рівень безробіття (або рівень безробіття за повної
зайнятості) – це поєднання фрикційного і структурного безробіття, яке
відповідає потенційному ВВП. Цей рівень безробіття виникає за відсутності
циклічного безробіття і відповідає стану довгострокової рівноваги і часто
вимірюється як середній рівень безробіття протягом тривалого періоду часу.
Тому інколи застосовують термін «довгостроковий рівень безробіття».
Вперше термін «природний рівень» запропонували М. Фрідман і Е.
Фелпс, використавши для його визначення криву Філліпса. Вони вважали, що
природний рівень безробіття виникає за співпадіння фактичних і очікуємих
темпів інфляції. Тому інколи про нього говорять як про «не прискорюючий
інфляцію рівень безробіття».
.
При природному рівні безробіття кількість безробітних не перевищує
числа вільних робочих місць. Такий стан в економіці вважають повною
зайнятістю.
В економіці країни часто виникають ситуації, коли існує надлишкове
безробіття, тобто коли кількість безробітних перевищує число вільних
робочих місць. Дане безробіття утворює такі його форми, як циклічне,
технологічне, сезонне безробіття.
Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають
сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту
на працю (сільське господарство, будівництво тощо).
Інституційне безробіття зумовлене діяльністю державних інститутів
на ринку праці і породжується введенням нових правових норм, які впливають
на попит і пропозицію праці. Зокрема причинами інституційого безробіття є:
 високі соціальні виплати у зв’язку з безробіттям, з одного боку,
сприяють зниженню пропозиції праці (люди відмовляються працювати,
обираючи життя за рахунок соціальних виплат), з іншого, дозволяють більш
довгий час шукати гідну роботу, що сприяє підвищенню рівня безробіття;
 висока мінімальна заробітна плата викликає збільшення витрат
виробництва, зменшення сукупної пропозиції, зниження обсягів виробництва і,
як наслідок, збільшення безробіття;
 недостатньо якісна робота служб зайнятості, коли безробітні не
отримують належної інформації про наявні вакантні місця;
 високі прогресивні ставки оподаткування доходів зменшують стимули
підвищення зайнятості працівників, адже за таких умов, чим вищі доходи, тим
більша їх частка вилучається державою і менша залишається робітникові.
Тобто додаткова зайнятість приносить все менший дохід.
Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних –
53
бідних, бродяг та ін.
Хронічне безробіття пов'язане з відставанням темпів інвестицій у
створення нових робочих місць від зростання чисельності найманих
працівників.
Методологія розрахунків показників рівня безробіття, величини робочої
сили, чисельності зайнятих і безробітних розроблена ООН, і всі національні
статистики реалізують цей загальний підхід.
Циклічне безробіття – це відхилення фактичного рівня безробіття від
природного. В період циклічного спаду циклічне безробіття доповнює
фрикційне і структурне. В періоди циклічного підйому циклічне безробіття
відсутнє. Воно постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і
складом. Це пов'язано з циклом ділової кон'юнктури.
Рівень безробіття – це відношення кількості безробітних до загальної
кількості зайнятих:
, (3.1)
де U – рівень безробіття; F – кількість безробітних; R – чисельність
робочої сили (економічно активного населення).
Якщо R позначити через (L+F), то формула 3.1 набуває вигляду:

. (3.2)
Рівень циклічного безробіття обчислюється різницею рівнів фактичного
та природного безробіття. Рівень циклічного безробіття виявляє рівень
недовикористання виробничих ресурсів.
На безробіття впливають такі фактори:
– нестача сукупного ефективного попиту;
– негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати відносно
грошової експансії держави та подальшої інфляції;
– недостатня мобільність робочої сили;
– структурні зрушення в економіці;
– дискримінація на ринку праці відносно жінок, молоді та національних
меншин;
– демографічні зміни чисельності та складу робочої сили; – сезонні
коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.
Серед економістів нема єдності щодо тлумачення зайнятості і безробіття.
В основі неокласичного підходулежать постулати класичної політекономії.
Цього підходу дотримувались неокласики, як П. Самуельсон, Р. Холл та
прихильники «економіки пропозиції» Д. Гідлер, А. Лаффер та ін. Неокласики
вважають, що виникнення безробіття можливе лише в короткостроковому
періоді (до 3-х років) і викликане надто високою заробітною платою. Ринковий
механізм саморегулювання здатний встановити рівновагу між попитом і
пропозицією праці. Основним регулятором виступає ціна ресурсів праці
(заробітна плата). Але «ідеальна» модель не спрацьовує, на думку неокласиків,
через недосконалість ринку, коли втручання держави, профспілок і союзів
54
підприємців не дозволяє йому це зробити. Більше того, саме їх діяльність і є
причиною заміни вільної конкуренції на ринку праці на монопсонічну або
монополістичну моделі, для яких характерними є довгі фази неповної
зайнятості.
Графік (рис. 3.4) ілюструє ситуацію, коли розмір заробітної плати (WB)
вищий за рівноважний (WA), при якому пропонується стільки робочої сили,
скільки необхідно підприємницькому сектору.
При рівні заробітної плати (WB)
LD LS виникає перевищення
W
пропозиції робочої сили ( )
B’ B над попитом на неї ( ), яке і

WB
означає розвиток безробіття.
A Рівень безробіття визначається
WA впливом надлишкової
пропозиції робочої сили (
). Ціна робочої сили починає
LB’ LA LB L
знижуватися до досягнення
Рисунок 3.4 – Безробіття за рівноважної (WA).
неокласичною теорією З точки зору марксизму,
виникнення безробіття
де W – заробітна плата; L – кількість
працюючих; LD – попит на робочу силу; LS – викликане зростанням
пропозиція робочої сили; A – точка рівноваги; LA органічної будови капіталу,
– рівноважна зайнятість; LB– зайнятість в точці В; тобто відносним зменшенням
LB’ - зайнятість в точці B´; WA – номінальна потреби у робочій силі у
заробітна плата в точці А; WB – номінальна порівнянні з постійною
заробітна плата в точці В.
частиною капіталу.
Безробіття можливо подолати за рахунок зменшення величини робочого
часу для зайнятих і залучення у виробництво тих, хто позбавлений роботи.
Проте, в цьому не зацікавлені капіталісти.
Прихильники кейнсіанства вважають, що ринок праці перебуває у
постійній нерівновазі. Дж. М. Кейнс, родоначальник кейнсіанської теорії, є
творцем сучасної теорії зайнятості. Причини безробіття лежать у відсутності
повної згоди при прийнятті урядом основних економічних рішень, у тому числі
про заощадження та інвестиції. Кейнсіанці ставлять під сумнів положення про
еластичність цін і заробітної плати. Еластичність – це ступінь реакції однієї ціни
на зміну іншої ціни. І ціни на товари і послуги, і заробітна плата (ціна робочої
сили) стійкі до зниження внаслідок впливу цілої низки факторів, таких як
монополії, профспілки, законодавче встановлення мінімальної заробітної плати.
Оскільки ціна (заробітна плата), згідно кейнсіанського підходу, не є регулятором
ринку праці. То такий регулятор має бути привнесений ззовні. Його роль
відводиться державі. Зменшуючи чи збільшуючи сукупний попит, вона може
55
ліквідувати дану нерівновагу. За кейнсіанською теорією безробіття породжене
недостатнім рівнем сукупного попиту на товари і послуги (АD) (рис. 3.5).
Рівень зайнятості визначається
безпосередньо не на ринку
праці, а на товарному і
P AD AS
грошовому ринках. Ліквідація
безробіття можливе при
співпаданні запланованої
B пропозиції товарів і
запланованому попиті на них.
A Сукупний попит у
суспільстві визначає обсяг
виробництва, а значить, і попит
QA QB Q на робочу силу. Шляхом
зниження заробітної плати,
Рисунок – 3.5 Вплив сукупного
вважають прихильники
попиту на рівень безробіття
кейнсіанської теорії, можна
де P – рівень цін; Q – обсяг виробництва; стимулювати значне підвищення
QA– рівноважний обсяг виробництва в точці A; зайнятості. Засобом від
QB– рівноважний обсяг виробництва в точці В; безробіття вважається
LA– зайнятість у точці А; LB – зайнятість у
точці В. QB>QA →LB>LA підвищення державних витрат
чи зниження податків, що приводить до збільшення сукупного попиту і, отже,
до збільшення попиту на робочу силу.
Основний висновок кейнсіанської теорії полягає в тому, що попит на
робочу силу регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним
попитом і відповідно обсягами виробництва.
3.3. Втрати від безробіття
Рівень безробіття є важливим економічним показником, який

використовується при аналізі ефективності функціонування національної
економіки. Безробіття зумовлює значні матеріальні втрати, так як впливає на
зменшення виробництва ВВП.
Будь-який уряд не може зробити так, щоб процес пошуку роботи
відбувався миттєво і заробітна плата наближалася до рівноважного рівня.
Для вимірювання втрат національної економіки від безробіття
використовують закон Артура Оукена, суть якого зводиться до наступного:
перевищення фактичного безробіття над природним (надлишкове
безробіття) на кожен відсоток призводить до відставання фактичного
ВНП на 2,5 %.
Американський економіст Оукен на основі емпіричних даних виявив
стійкий зв’язок між величиною кон’юнктурного безробіття та
кон’юнктурним розривом:
56
, (3.3)
де β – параметр Оукена; U – фактичний рівень безробіття; U* - рівень
природного безробіття; U-U* - рівень кон'юнктурного безробіття;
YF – національний дохід в умовах повної зайнятості; Y – фактичний рівень
національного доходу; YF–Y - кон'юнктурний розрив.
Наявність кон'юнктурного безробіття свідчить про неповне використання

виробничих можливостей країни.
Втрати економіки, викликані кон'юнктурним розривом, вищі, ніж
відхилення фактичної зайнятості від умов повної зайнятості з таких причин:
– не всі безробітні реєструються на біржі праці;
– не всі зайняті в умовах високого безробіття працюють повний робочий
день, тиждень і т. ін.;
– знижується середня продуктивність праці через приховане безробіття в умовах
економічної кризи.
Величина параметра Оукена (β)
Y залежить не тільки від технології
A виробництва, але і від поведінки
YF економічних суб'єктів на ринку
праці.
B Залежність величини параметра
Y1 Оукена (β) від технології
C виробництва і поведінки
Y(u) економічних суб'єктів можна
Y2
проілюструвати кривою Оукена
u* u1 u2 u (рис. 3.6).
Рисунок 3.6 – Графік кривої Оукена Крива Оукена Y(u) виражає
взаємозалежність між рівнем
де YF – національний дохід в умовах фактичного безробіття (u) і
повної зайнятості (u*); Y1 – національний
дохід за умов зниження зайнятості до u1; величиною відхилення фактичного
Y2 – національний дохід за умов зниження національного доходу (Y) від
зайнятості до u2; u* - природний рівень національного доходу за умов
безробіття.
повної зайнятості (YF).
Зміщення кривої Оукена відбувається за таких умов:
 коли змінюється величина національного доходу за умов повної
зайнятості (YF) (призбільшенні YF крива Оукена зміщується вгору і навпаки –
при зменшенні YF – вниз).
 коли зміниться норма природного безробіття (u*) (при збільшенні
крива Оукена зрушується вправо, і навпаки, при зменшенні u* - вліво).
Економічні і соціальні наслідки кон’юнктурного безробіття:
 Відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед
різних соціальних верств населення.
 Під час кон'юнктурного безробіття (через тривалі періоди
бездіяльності) втрачається кваліфікація робітників, що може згодом зумовити
57
значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.
 Безробіття призводить до погіршення фізичного і психологічного
стану робітників, підвищується рівень їх захворювань тощо.
 Безробіття призводить до громадської та політичної нестабільності.
Марксистська концепція вважає, що безробіття неможливо подолати в
умовах ринкового господарства, більше того, що воно буде прогресивно
зростати.
На думку представників неокласичної концепції, воно долається шляхом
саморегулювання ринку праці, головними чинниками якого є зниження рівня
заробітної плати і збільшення вартості граничного продукту праці. Тому
впровадження досягнень НТП, які сприятимуть створенню додаткових робочих
місць, цю проблему може вирішувати.
З погляду Дж. М. Кейнса, вирішення проблеми безробіття або
регулювання його рівня можливе через зміну величини сукупного попиту.
Ефективний попит досягається за рахунок державного втручання в економіку, а
саме через податкову систему і систему державних видатків.
Особлива роль ним відводиться інвестиціям, які, по-перше, створюють
«первинну» зайнятість робочої сили, і, по-друге, ці додаткові робітники,
пред’являючи додатковий попит на предмети споживання, необхідність і
можливість виробництва яких створюють «вторинну» зайнятість. В результаті
подальшої ланцюгової реакції з’являється ефект мультиплікатора зайнятості:
. (3.4)
Величина коефіцієнта мультиплікації вказує на кількість додаткових

робочих місць, які можуть утворитися на одиницю приросту інвестицій. Звідси
можна визначити, яку кількість додаткових інвестицій необхідно залучити в
економіку, щоб отримати необхідну кількість додаткових робочих місць.
Монетаристи стверджують, що у будь який момент часу є деякий рівень
безробіття, який має властивість сумісності з рівновагою у структурі ставок
реальної заробітної плати. Цей рівень отримав назву «природної норми
безробіття», що відображає дійсні структурні характеристики ринків праці і
товарів, включаючи ринкові недосконалості, стохастичні коливання попиту і
пропозиції, вартість інформації про вакантні робочі місця і наявну робочу силу,
витрати мобільності та ін.
Відхилення зайнятості від свого «природного рівня» можуть бути лише
короткостроковими. Якщо рівень зайнятості більше рівноважного, то це
призведе до прискорюючої інфляції, якщо менше, то до прискорюючої
дефляції. Політика по стабілізації зайнятості має бути направлена на боротьбу з
відхиленням рівня безробіття від її природної норми, з коливаннями обсягів
виробництва і числа зайнятих. Для зрівноваження ринку праці монетаристи
пропонують в основному використовувати підойми грошово-кредитної
політики.
Інституціонально-соціологічна школа представлена такими
економістами, як Т. Веблен, Дж. Данлоп, Дж. Гелбрейт, Л. Ульман, ґрунтується
58
на положені про те, що проблеми зайнятості можуть бути вирішені за
допомогою різних інституціональних реформ. Для них характерним є відхід від
концентрації уваги лише на макроекономічному аналізі і здійснена спроба
пояснити наявні на ринку праці невідповідності особливостей соціальних,
професійних, галузевих, статевовікових, етнічних та інших відмінностей у
структурі робочої сили і відповідних їм рівнів заробітної плати.
В основі даної теорії лежить положення про те, що підприємці і
робітники вступають між собою у довгострокові договірні відносини. Між
робітниками і підприємцями укладається договір – «імпліцитний контракт»,
якого вони дотримуються не тому, що цього вимагає юридичний договір, а
тому, що це економічно взаємовигідно. Фірма у період спаду виробництва не
знижує оплату праці, а в період підйому різко не підвищує оплату праці
кваліфікованим робітникам. Динаміка грошової заробітної плати виявляється
згладженою. Під час падіння виробництва вона не знижується, а під час
підйому не дуже підвищується, зростає плавно і рівномірно. Рівень заробітної
плати змінюється у певних прогнозних межах.
Концепція гнучкого ринку (Р, Буае, Г, Стендінг) отримала поширення в
кінці 70-х років ХХ ст., коли у найбільш розвинених країнах Заходу відбувалась
структурна перебудова економіки. За її основу взято положення необхідності
дерегламентації ринку праці, переходу до більш гнучких, функціонально
індивідуалізованими і нестандартним формам зайнятості (часткова зайнятість,
неповний робочий день чи тиждень, короткострокові контракти). Такий підхід
покликаний забезпечити зменшення витрат структурної перебудови економіки і
досягається за рахунок:
– різноманітної гнучкості форм найму (звільнення) і форм зайнятості;
– гнучкості регулювання робочого часу, встановлення більш рухомого
режиму роботи з ненормованим робочим днем;
– гнучкості регулювання заробітної плати на основі більш диференційного
підходу;
– гнучкості методів і форм соціального захисту працівників, а також
адаптації обсягу, структури, якості і ціни робочої сили до коливань попиту
і пропозиції на ринку праці.
В цілому концепція гнучкого ринку праці передбачає формування
різноманітних форм взаємовідносин підприємців і робітників і скерована на
раціоналізацію сукупних витрат, підвищення прибутковості і підтримку рівня
зайнятості населення.
1. Що таке ринок праці, які функції він виконує ?

2. Що таке інституціональне і неінституціональне населення?
3. Порівняйте неокласичну і кейнсіанськуфункції попиту на працю.
4. Що таке безробіття, як визначається рівень безробіття?
5. Назвіть основні види безробіття, дайте визначення повної зайнятості.
59
6. Яке безробіття є природним і чим воно відрізняється від фактичного?
7. Які чинники викликають циклічне безробіття?
8. Яким є розподіл населення за категоріями у відповідності зміжнародними
стандартами?
9. Назвіть основні види безробіття, дайте визначення повної зайнятості.
10.В чому полягає сутність закону Оукена?
Задача 1. Населення складає 80млн.осіб, 14млн.осіб–діти до16років,

20 млн. осіб вибули зі складу робочої сили, безробітні складають 24 млн. осіб.
Розрахувати: величину робочої сили; рівень безробіття; рівень зайнятості.
Задача 2. Природний рівень безробіття в поточному році складає 5%, а
фактичний – 7%. Визначте: а) величину відносного відставання фактичного
ВНП від потенційного; б) втрати ВНП, викликані циклічним безробіттям, якщо
фактичний обсяг випуску складає 400 млрд. грн.
Задача 3. Рівень фактичного безробіття дорівнює10 %, а рівень природного
– 5 %. Фактичний ВВП становить 120 млрд. грн. Визначте втрати ВВП від
циклічного безробіття, якщо коефіцієнт Оукена становить 2,5.
Задача 4. Потенційний ВВП країни в 2015 році міг би скласти 45
млрд. дол., якщо би економіка функціонувала в умовах повного використання
власних ресурсів (природній рівень безробіття склав би 2,5 %). Однак,
фактичний ВВП в 2015 році склав 40 млрд. грн. Визначте рівень фактичного та
циклічного безробіття, якщо коефіцієнт Оукена становить 2,5.
60
Тема 4. Товарний ринок.
Мета: з’ясувати сутність основних параметрів товарного ринку –

сукупного попиту та сукупної пропозиції, взаємодія яких визначає обсяг
виробництва товарів і послуг, рівень зайнятості та цін.
План
4.1. Сукупний попит.

4.2. Сукупна пропозиція.
4.3.Модель AD-AS як базова модель економічної рівноваги.
Ключові поняття: взаємозв'язок між сукупним попитом та сукупною

пропозицією, довгострокова сукупна пропозиція, ефект багатства, ефект
заміщення, ефект імпортних купівель, ефект пропозиції грошей, ефект
процентної ставки, інвестиційний попит, кейнсіанський відрізок кривої
сукупної пропозиції, короткострокова сукупна пропозиція, нецінові фактори,
платоспроможний попит домашніх господарств, попит держави, попит
закордону, реальний обсяг національного виробництва, рівень цін, сукупна
пропозиція, сукупний попит, товарний ринок.
4.1. Сукупний попит
В макроекономіці модель AD-AS є базовою для вивчення коливань обсягу

випуску і рівня цін в економіці в цілому, причин і наслідків їх змін. За
допомогою цієї моделі можна описати різні варіанти економічної політики
держави.
Сукупний попит (AD – aggregate demand)–економічний агрегат, який
являє собою загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, що їх готові купити
домогосподарства, фірми, уряд країни, а також економічні суб’єкти інших країн
за різного рівня цін.
В ідеальній моделі макроекономіки AD має бути рівним реальному обсягу
ВВП (Y) і вимірюється сумою запланованих витрат економічних агентів:
, (4.1)
де C – споживчі витрати домогосподарств на продукти харчування, одяг і

взуття, побутові послуги, автомобілі, освітні послуги тощо; I – інвестиційні
витрати: а) фірм на кінцеві блага виробничого призначення (промислові
будівлі, вантажівки, устаткування, комп’ютери тощо); б) домашніх господарств
на нове житло; в) фірм на блага (інвестиційні), які складають виробничі запаси,
сировина, матеріали, напівфабрикати; G – державні витрати на суспільні блага:
озброєння, охорону правопорядку, послуги лікарів і вчителів тощо; NX – чистий
експорт: NX=X-M, де Х - експорт, М – імпорт.
61
Одні компоненти AD відносно стабільні, змінюються повільно,
наприклад, споживчі витрати, інші – більш динамічно, наприклад, інвестиційні,
їх зміна викликає коливання економічної активності.
Оскільки AD має грошову форму, то зв’язок між рівнем цін Р та
величиною AD можна отримати із рівняння кількісної теорії грошей (рівняння
Фішера):
, звідси , або , (4.2)

де P – в даному випадку індекс цін, Y – реальний обсяг ВВП на який
пред’явлено попит, М – кількість грошей в економіці; V – швидкість обігу
грошей, що вимірюється відношенням номінального ВВП до маси грошей в
обігу.
Сукупний попит (AD) істотно відрізняється від однотоварного попиту D

(попиту на окремі види товарів). На відміну від мікрорівня, де крива попиту
індивіда на окремий товар передбачає постійний дохід споживача, крива
сукупного попиту передбачає змінний сукупний дохід. Однотоварний попит
(D) перебуває в оберненій залежності від ціни безпосередньо, а сукупний попит
(AD) – опосередковано. Модель AD графічно представляється у вигляді
від’ємно-нахиленої кривої, формаякої обумовлена дією, як і в мікроекономіці,
двох ефектів: ефекту доходу та ефекту заміни (рис 4.1).
Р Ефект доходу виникає для
споживачів від зростання рівня цін,
оскільки відбувається зниження їх
А
P1 реальних доходів. Якщо зростання
рівня цін (P) викликає з певним лагом
В зростання заробітної плати (W) або
P2
слугує причиною необхідності
AD збільшення прибуткового податку (T),
то споживачі відреагують на таке
Y1 Y2 Y
падіння своїх доходів скороченням
споживання (C), що, в свою чергу,
Рисунок 4.1 – Крива сукупного призведе до зменшення сукупного
попиту AD попиту (AD).
Ефект заміни на макрорівні проявляється по іншому, ніж у
мікроекономічній ситуації. Зміни у своїх витратах, коли економічні суб’єкти
можуть переключатись на альтернативні варіанти, можуть відбуватись трьома
способами. Вони відомі як ефект багатства (ефект реальних касових залишків,
або ефект Пігу); ефект відсоткової ставки (ефект Кейнса); ефект імпортних
закупівель (ефекту обмінного курсу).
1. Ефект багатства (ефект реальних касових залишків, або ефект Пігу)
полягає в тому, що в ринковій економіці багатство домогосподарств
представлене у вигляді різних фінансових активів (акцій, облігацій, строкових
рахунків). Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін і
62
вимірюється величиною реальних касових залишків (М/Р). При зростанні рівня
цін реальні касові залишки знижуються, а це призводить до зменшення
купівельної спроможності і споживчих витрат, а вони є складовою частиною
сукупних витрат, а це позначиться на зменшенні сукупного попиту:
. (4.3)
2. Ефект відсоткової ставки (ефект Кейнса) полягає в тому, що із
зростанням цін зростає попит на гроші, а за незмінної пропозиції грошей -
зростає ставка відсотка. Високі ставки відсотка збільшують вартість кредитних
ресурсів і тим самим спонукають домогосподарства до зменшення споживчих
витрат і стримують фірми від інвестування, що, в результаті, зменшує величину
сукупного попиту, тобто:
. (4.4)
3. Ефект імпортних закупівель (ефект обмінного курсу) полягає в
тому, що при зростанні рівня цін всередині країни експорт (який є частиною
AD) скоротиться, аімпорт (який не є частиною AD) зросте, що знизить
величину сукупного попиту:
. (4.5)
Як бачимо, що і ефект доходу, і ефект заміни, обумовлені зростанням
рівня цін, викликають падіння сукупного попиту на товари і послуги. Тому
крива AD має від’ємний нахил. Чим більші ефекти доходу і заміни, тим більш
еластичною буде крива АD.
Зазначені ефекти є ціновими факторами сукупного попиту (АD) на
реальний обсяг виробництва (Y). Зміна рівня цін, за інших рівних умов
(MS= const, V = const) графічно позначиться рухом по кривій АD.
Крім цінових факторів на AD впливають нецінові фактори, які діють
незалежно від динаміки цін і зміщують його криву у бік збільшення (праворуч)
або зменшення (ліворуч) (рис. 4.2).
До нецінових факторів AD
P відносять зміни у величині витрат
усіх суб’єктів економіки, які
власне і утворюють сукупний
попит, а саме:
AD1 1. Зміни у споживчих витратах
домогосподарств (С) (рівень
AD доходів; очікування споживачів;
заборгованість споживачів;
AD2
податки й субсидії споживачам).
Y 2. Зміни в інвестиційних
Рис. 4.2 Вплив нецінових факторів витратах фірм (I) (процентні
на AD ставки; очікувані прибутки від
інвестицій; податки й дотації підприємцям; рівень технологій; наявність запасів
і надлишкових потужностей; субсидії, пільгові кредити);
63
3. Зміниу державних видатках (рішення уряду, які обумовлені цілями
макроекономічної політики);
4. Зміниу витратах на чистий експорт (обсягинаціональних доходів у
зарубіжних країнах збільшуєекспорт; валютні курси тощо).
Важливо також пам’ятати про ще два нецінових фактори, які впливають
на всі складові AD: пропозиція грошей (МS) та швидкість обертання грошей (V).
4.2. Сукупна пропозиція
Сукупна пропозиція (AS – Aggregate supply) – пропозиція реального

ВВП.
AS – обсяг кінцевих товарів і послуг, який може бути запропонований в
економіці за різного рівня цін. Залежність обсягу пропозиції від середнього
рівня цін в країні показує крива AS. На характер кривої AS впливають:
– цінові чинники (відсоткова ставка, рівень цін), які змінюють обсяг
сукупної пропозиції (переміщення вздовж кривої AS);
– нецінові чинники (зміни в технології, цінах на ресурси, оподаткування
фірм, структури ринку і т.д.), які призводять до зміщення кривої AS.
Крива сукупної пропозиції буває статична і динамічна. На відміну від
статичної, динамічна крива AS використовується для оцінки темпів інфляції.
Величина сукупної пропозиції визначається в економіці капіталом,
працею і технологією, і може бути записана на основі виробничої функції.
Класична виробнича функція відображає зв’язок між факторами виробництва
та реальним ВВП, або сукупною пропозицією.
, (4.6)
де Y – реальний ВВП, К – капітал, L – праця, Т – технологічний процес.
Форма кривої AS визначається по різному класиками і кейнсіанцями. Так,

зміни величини AS під впливом одного і того ж чинника можуть бути
неоднаковими, що обумовлено тим, який період (короткостроковий чи
довгостроковий) береться до уваги.
Довгостроковий період – період, протягом якого ціни на ресурси
встигають пристосуватись до цін на товари так, щоб в економіці
підтримувалась повна зайнятість. Довгострокова крива AS відображає
виробничі можливості і будується виходячи із наступних умов:
а) обсяг виробництва обумовлюється лише кількістю факторів
виробництва та чинною технологією і не обумовлюється рівнем цін;
б) зміни в факторах виробництва і технології відбувається повільно;
в) економіка функціонує за повної зайнятості факторів виробництва, і
отже, обсяг виробництва дорівнює потенційному.
За цих умов крива AS є вертикальною (рис. 4.3). Коливання сукупного
попиту змінює рівень цін. Зауважимо, що така модель суперечить реальній
економіці. Практика показує, що фактичний ВВП досить часто і на тривалий
64
період відхиляється від потенційного. Це означає, що ринок не може відновити
досить швидко сукупну пропозицію на потенційному рівні. Лише в тенденції в
межах довгострокового періоду динаміка фактичного ВВП може визначатися
динамікою потенційного. Тому класична модель – це модель сукупної
пропозиції для довгострокового періоду. Зсуви кривої сукупної пропозиції в
довгостроковому періоді можливі лише за зміни величини факторів і
технологій.
Зв’язок між ціною і сукупної пропозицією в короткостроковому періоді
пояснює кейнсіанська модель. Вона заснована на наступних принципах:
а) неповна зайнятість в економіці;
б) жорсткість номінальної заробітної плати та цін на товари;
в) реальні величини (обсяг випуску, зайнятість, реальна заробітна плата
та ін.) більш рухомі, швидше реагують на ринкові коливання.
За цих умов крива AS у короткостроковому періоді є горизонтальною
(рис. 4.4).
P AS Р
P1
AS кор
Р
AD1
P2
AD2 AD2
AD1
Y *  YP Y (доход, виуск ) Y1 Y2 Y
Рисунок 4.3 – Сукупна пропозиція в Рисунок 4.4 – Сукупна пропозиція в
довгостроковому періоді короткостроковому періоді
Принципами відносної жорсткості номінальних величин в

короткостроковому періоді є:
а) тривалість трудових угод;
б) державне регулювання мінімальної заробітної плати;
в) ступеневий характер зміни цін і заробітної плати;
г) строки дії контрактів на поставки сировини і готової продукції;
д) діяльність профспілок;
е) ефект меню і т.д.
Коливання сукупного попиту справляють вплив на обсяги виробництва,
рівень цін при цьому не змінюється, обсяг сукупного випуску зростає.
Сучасні концепції пояснюють відмінність короткострокової AS від
довгострокової недосконалістю ринку, тобто негнучкістю цін, та недосконалістю
інфляції. Крива AS в короткостроковому періоді показує, що величина випуску
(Y) відхиляється від свого природного (потенційного, ) значення, якщо рівень
цін Р відхиляється від очікуваного і описується рівнянням:
, (4.7)
65
де - коефіцієнт, що характеризує інтенсивність реакції підприємств на
відхилення фактичних цін від очікуваних.
Особливість короткострокової AS полягає в тому, що вона відображає

неоднаковий зв’язок між ціною і сукупною пропозицією в умовах різного рівня
зайнятості. В цьому контексті криву AS можна умовно поділити на три ділянки:
горизонтальна, висхідна і вертикальна (рис 4.5).
P AS (довг ) AS (кор ) На горизонтальній
(кейнсіанській) ділянці, яка
характеризує економіку в умовах
глибокого падіння виробництва,
збільшення AD не викликає зростання
Pe
цін, тому AS збільшується адекватно
зростанню AD.
YP На проміжній (висхідній) ділянці,
AS (кор ) яка відображає економіку в умовах
P
помірного падіння виробництва,
P6 збільшення AD викликає як зростання
AD6
цін, так і зростання AS.
III
На вертикальній (класичній)
P5 AD5 ділянці, що характеризує економіку в
P4 умовах повної зайнятості ресурсів, при
II AD4
P3
I
збільшенні AD, AS у
AD3
P1  P2 короткостроковому періоді
AD2
AD1 залишається незмінною, тому єдиним
наслідком є зростання цін. Слід
Y1  Y2 Y3  Y4 Y5  Y6 Y звернути увагу на те, що вертикальна
Рис. 4.5. Горизонтальна, висхідна крива AS зазвичай збігається з
і вертикальна ділянки АS довгостроковою кривою AS. Зміна AD
може відбуватися не лише в бік
збільшення, а й зменшення.
При цьому слід звернути увагу на ще одну рису, яка властива цінам – це
тенденція до їх підвищення або, у крайньому випадку, жорсткість у напрямку
зниження.Серед економістів це явище отримало назву «ефект храповика», що
походить від механізму – храповика, який дозволяє колесу крутитися лише
вперед. І це стосується як цін ресурсів, так і товарів і послуг (рис.4.6).
За початкового сукупного попиту точці рівноваги Е відповідають
обсяг виробництва і рівень цін . При зменшенні рівня сукупного попиту
до рівня рівновага повинна була б встановитися в точці , якій відповідає
обсяг виробництва і рівень цін , але цього в реальній економіці не
відбувається, оскільки рівень цін зазвичай не знижується.
66
P AD1 AS Рівноважна ситуація
AD2
встановлюється в точці , ціна
P0 E залишиться на попередньому
E2
рівні, а обсяг виробництва впаде
E1
до рівня , тобто більше, ніж
P1 якби рівновага встановилася б
традиційним шляхом. Лінія AS
піднімається вгору і
Y2 Y1 YP Y встановлюється на рівні .
«Ефект храповика» по
Рисунок 4.6 – «Ефект храповика» відношенню до цін спричиняється
комплексом причин: по-перше, підприємець не може довільно змінювати
ціни у бік зменшення на сировину, що постачається,оренду приміщень і
устаткування, оскільки ці вони заздалегідь прописані в угодах; по-друге,
зниження ставок заробітної плати не можливе, оскільки вони зафіксовані у
колективних договорах на певний період, потенційна загроза падіння
продуктивності праці внаслідок зниження рівня її оплати, а також встановлена
законом мінімальна заробітна плата; по-третє, зниження заробітної плати
може призвести до звільнення досвідчених працівників; по-четверте, в умовах
недосконалої конкуренції, яка переважає на сучасних ринках, фірми володіють
можливостями контролю за цінами і не дозволяють їм падати. Саме з цих
причин у довгостроковій перспективі в економіці спостерігається зростання
рівня цін за умови досягнення потенційного рівня сукупного випуску.
4.3. Модель AD-AS як базова модель економічної рівноваги
Важливою проблемою макроекономічної теорії є проблема рівноваги

товарного ринку, яка в найзагальнішому вигляді розв’язується шляхом
установлення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією.
Перетин кривих AD і AS (довг.) визначає рівноважний обсяг випуску та
рівноважний рівень цін (рис. 4.7).
Шоки (збурення) попиту – різка зміна сукупного попиту, різкі
коливання споживчого та інвестиційного попиту, зміна пропозиції грошей.
Скорочення сукупного попиту в короткостроковому періоді зміщує
короткострокову криву AD ліворуч (рис. 4.8). Точка рівноваги зсувається з
точки в точку , обсяг виробництва знижується, рівень цін також; падіння
рівня виробництва свідчить про те, що в економіці почався спад: зростає
безробіття, зменшуються доходи.
Держава може здійснити такі заходи для збільшення сукупного попиту:
а) збільшення державних закупівель; б) зменшення податків; в) зростання
обсягу грошей (емісія). Це призведе до збільшення попиту на товари і
перемістить криву AD праворуч. Без втручання держави в довгостроковому
періоді економіка може самостійно вийти зі спаду.
67
LAS P LAS AS1
P
AS 2
AS
E1
PE
A P1 E2
AD1
P2 E3
AD
AD2
Yp Y Y1 YP Y
Рисунок 4.7 – Довгострокова Рисунок 4.8 – Пристосування до

рівновага шоку AD
З часом уявлення людей, заробітна плата та ціни узгодяться, і крива AS
переміститься праворуч. Нова крива AD перетне криву AS в точці . Рівень цін
впаде до рівня , обсяг виробництва повернеться до свого потенційного рівня .
P LAS AS 2 Шоки сукупної пропозиції – різка
зміна сукупної пропозиції:
AS1
а) зміна цін на нафту; б) стихійні лиха;
в) зміни в законодавстві тощо
E1 (Рис.4.8). Із зміною сукупної
P2 пропозиції в результаті зростання
P1 E середніх витрат виробництва
AD
короткострокова крива AS зсувається
ліворуч, обсяг виробництва
Y2 YP Y скорочується (стагнація), рівень цін
зростає (інфляція); в економіці
Рисунок 4.9 - Шок сукупної пропозиції спостерігається стагфляція.
Економіка може вийти зі спаду LAS AS 2
P
самостійно без втручання держави
після зміни уявлень людей, заробітної AS1
плати та цін (рис. 4.10). Низький
рівень виробництва і високий рівень P3 E
E1 3
безробіття призведуть поступово до P2 AD2
зниження витрат виробництва та E2
зростання обсягу продукції. З часом P1 AD1
крива AS повернеться в положення Y1 YP Y
, рівень цін знизиться до рівня і
виробництво наблизиться до Рисунок 4.10 – Пристосування до шоку AS
потенційного рівня. Економіка
повернеться до точки , в якій крива AD перетинає AS. За зменшення AS держава
може вплинути на чинники, які визначають криву AD для зсуву з в .
Економіка переміститься з т.Е в т. . Така політика підтримує рівень виробництва в
короткостроковому періоді, але рівень цін поступово підвищиться з до .
68
1. Що таке сукупний попит, чим він відрізняється від ринкового попиту на

товари та послуги?
2. Охарактеризуйте основні складові сукупного попиту.
3. Які ефекти підсилюють дію закону сукупного попиту?
4. Дайте визначення сукупної пропозиції.
5. У чому полягає відмінність сукупної пропозиції у довгому періоді від
сукупної пропозиції у короткому періоді? Чим ця відмінність викликана?
6. Позицію якої економічної школи відображає горизонтальний відрізок
кривої сукупної пропозиції? Позицію якої економічної школи відображає
вертикальний відрізок кривої сукупної пропозиції?
7. Як нецінові фактори впливають на криву сукупної пропозиції? Наведіть
приклади.
8. У чому полягає сутність моделі макроекономічної рівноваги «сукупний
попит – сукупна пропозиція?»
9. Що таке «ефект храповика», чому він повинен враховуватись при
проведенні макроекономічної політики?
10. До яких наслідків у моделі АD – AS призведе затримка з виплатою
заробітної плати і пенсій?
Задача 1. Економіка країни характеризується такими витратами

(млрд. дол.): C=15+0,8(Y–T+TR); I=30+0,1Y; G=40; XN=10–0,04Y; T = 40;
TR=10. Визначте обсяг сукупного попиту.
Задача 2. У країні К реальний ВВП становить 400 млрд. євро. Норма
податків – 20% ВВП. Функція споживчих витрат має вигляд: C=40+0,6(Y–T).
Обсяг інвестицій дорівнює 60 млрд. євро, XN = 0. Визначте
рівноважний обсяг державних закупок.
Задача 3. Економіка країни описана такими даними: C=20+0,8(Y-Y*t+Tr),
I=60; Tr = 10; G=50; t=25%, де C - функція споживання; Y - дохід (ВВП); t –
ставка податку; Tr – трансферти; I – інвестиції; G – державні витрати. Визначте
рівноважний рівень доходу.
Задача 4. Припустімо, що довгострокова крива сукупної пропозиції в
гіпотетичній економіці має вигляд вертикалі: Y=3000. А короткострокова крива
сукупної пропозиції визначається фіксованою ціною: P=1. Крива сукупного
попиту записується рівнянням: Y=2000+10(М/Р). За умови, що М – константа,
побудуйте на графіку криві сукупного попиту, довгострокової сукупної
пропозиції, короткострокової сукупної пропозиції.
Задача 5. Як буде впливати на криву сукупного попиту (АD) кожен із
наведених нижче чинників: збільшення субсидій підприємствам, зменшення
трансфертів населенню, зменшення податків, зростання прибутковості
капіталу, зниження курсу національної валюти, збільшення державних видатків
на товари і послуги.
69
Тема 5. Грошовий ринок
Мета: з’ясування механізму функціонування грошового ринку через

взаємодію пропозиції грошей та попиту на гроші через процентну ставку.
План
5.1. Гроші та їх функції. Основні грошові агрегати.

5.2. Пропозиція грошей.
5.3. Попит на гроші.
5.4. Механізм грошового ринку.
5.5. Рівновага ринку грошей і ринку облігацій
5.6. Процентна ставка: сутність та види
Ключові поняття: банківські резерви, безготівкові гроші, засіб обміну,

гроші, готівкові гроші, грошова база, грошова маса, грошова пропозиція,
грошовий мультиплікатор, грошовий попит, грошовий ринок, грошово-
кредитна (монетарна) політика, грошово-кредитний ринок, депозитний
мультиплікатор, додаткові резерви. засіб нагромадження, засіб платежу,
коефіцієнт готівки, кредитний ринок, міра вартості, облікова ставка,
обов’язкова резервна норма, обов’язкові резерви, операції на відкритому ринку,
політика «дешевих» грошей, політика «дорогих» грошей.
5.1. Гроші і їх функції. Основні грошові агрегати
Гроші є важливим елементом макроекономічної теорії, економічної

політики і повсякденного життя.
Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюються
купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит,
пропозиція і ціна на цей товар.
Механізм грошового ринку має істотні відмінності від механізму
звичайного товарного ринку: продаж грошей виступає у формі надання позичок
чи купівлі особливих фінансових інструментів; купівля грошей – у формі
одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші
– у формі бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну
масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей – у формі запасу грошей,
який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування; ціна
грошей – у формі процента.
На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного
року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші,
тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони
швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору. Класичними
операціями грошового ринку є операції з міжбанківського кредитування, з
обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з
70
короткостроковими державними зобов’язаннями, короткострокові вклади
фінансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим
інституціям тощо. Проте й інші - не фінансові - суб’єкти втягуються на ринок
грошей, коли свої короткострокові грошові кошти вкладають у банки чи
передають у розпорядження інших фінансово-кредитних інституцій, або ж
одержують від них короткострокові позички чи інше фінансування.
Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін
в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а
процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є
найбільш реальним індикатором кон’юнктури грошового ринку взагалі і слугує
базою формування процентної політики в країні. Це дає підстави розглядати
механізм формування попиту і пропозиції на грошовому ринку тільки на
підставі ринку грошей.
На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше
одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси
основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.
Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими
інструментами - акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями,
купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних
банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо.
На ринку капіталів можуть працювати всі суб’єкти грошового ринку -
кредитори, позичальники і фінансові посередники. Зокрема, банки емітують
фінансові інструменти (акції, облігації) для нарощування власного капіталу, а
також можуть купувати чужі фондові цінності для зберігання, інвестуючи тим
самим своїх клієнтів.
Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут
є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не
так чутливо реагує на зміну кон’юнктури, як на ринку грошей. Це повинні
враховувати банки у своїй процентній політиці, з тим щоб створити сприятливі
умови для інвестування економіки.
Розмежування грошового ринку на ринок грошей і ринок капіталів має
досить умовний характер. Адже запозичення грошей на строк до одного року
зовсім не гарантує того, що наявний в обороті позичальника капітал не
збільшиться протягом цього терміну. І навпаки, запозичення на строк більше
року не гарантує того, що ці гроші не будуть використані для здійснення
коротких платежів і не вплинуть на кон’юнктуру ринку грошей. Проте навіть
умовне розмежування цих ринків має важливе практичне значення для їх
функціонування, оскільки дає можливість їх суб’єктам здійснювати свою
діяльність більш цілеспрямовано й ефективно.
Структуру грошового ринку можна класифікувати за різними критеріями:
– за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку
(ринок грошей; ринок капіталів);
– за інституційними ознаками грошових потоків (фондовий ринок; ринок
банківських послуг; ринок небанківських фінансово-кредитних установ);
71
– за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від
продавців до покупців (ринок позичкових зобов’язань; ринок цінних паперів;
валютний ринок).
Центральне місце в структурі грошового ринку займає ринок грошей (рис. 5.1).
Рис. 5.1 Схема системної структуризації грошового ринку.
Гроші - важлива макроекономічна категорія, яка дозволяє аналізувати

інфляційні процеси, циклічні коливання, механізм досягнення рівноваги в
економіці, узгодженість роботи товарного і грошового ринків.
В економічній теорії виокремлюють декілька теорій грошей:
Металістична, суть якої полягає в тому, що вона:
- ототожнює гроші зі шляхетними металами;
- односторонньо розглядає тільки деякі функції грошей (міра
вартості, скарбу, світових грошей) і ігнорує інші (обігу, платежу);
- не здатна пояснювати існування паперових грошей.
Кількісна, основна ідея якої - величина вартості грошей знаходиться в
оберненій залежності від їхньої кількості, тобто чим більше грошей у обігу, тим
менша їх вартість.
Теорія «регульованої вартості», яка поєднує номіналістичну теорію з
кількісною (Дж.М. Кейнс).
У сучасній економічній теорії гроші визначаються з функціональної
точки зору.
Грошима називається:
а) загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень
приймається в обмін ка товари і послуги, а також при сплаті боргових
зобов'язань
б) сукупність фінансових активів, які використовуються для
проведення розрахунків приздійсненнірізноманітних операцій.
Грошова маса є ключовим індикатором грошового обороту, а
регулювання її обсягу – вирішальний спосіб досягнення цілей грошово-
кредитної політики. Тому правильне визначення обсягу, структури та засобів
зміни грошової маси набуває важливого теоретичного і практичного значення.
Сучасна практика визначає масу грошей (М) на таких засадах: -
вимірювання грошової маси здійснюється з двох боків:
72
1) з боку центрального банку як емісійного центру країни (відповідний
показник грошової маси називається грошовою базою);
2) з боку економічних суб'єктів – власників наявних в обороті запасів
грошей (відповідні показники грошової маси (М) називаються грошовими
агрегатами); • в обсяг М включаються всі запаси грошей, які є в розпорядженні
економічних суб'єктів (крім банків), незалежно від їх форми, призначення,
термінів зберігання; – грошові агрегати диференціюються залежно від
відмінностей у рівнях ліквідності окремих видів грошових запасів; оскільки ці
відмінності помітно різняться по окремих країнах, то в кожній з них
установлюється свій набір і зміст грошових агрегатів. В Україні визначаються
чотири агрегати - МО, М1, М2, М3.
Найбільш характерна риса грошей - їх високаліквідність, тобто висока
здатність швидко і з мінімальними втратами обмінюватись на будь-які інші
види активів (рис.5.2).
Чим більші будуть втрати
обміну фінансового активу на гроші Ліквідність
(трансакційні витрати), тим нижчим Готівкові гроші
є рівень ліквідності даного активу. Внески в банках
При цьому із зменшенням Золоті прикраси
ліквідності грошових засобів у Земля
число компонентів грошової маси Завод
послідовно залучаються активи, які Доходність
в меншій мірі здатні виконувати
Рисунок 5.2 – Ранжування фінансових
функції засобу обігу або платежу і в
більшій мірі слугувати засобом активів за ступенем їх ліквідності
збереження цінності.
Грошова маса – це сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які
перебувають у розпорядженні суб’єктів у певний момент. Залежно від ступеня
ліквідності фінансові активи групуються у грошові агрегати.
Грошові агрегати –сукупність грошових засобів у визначеній конкретній
формі, поєднаних особливими якіснимиознаками (ступенем ліквідності
швидкістю обігу,функціональною роллю в економіці) в окремий елемент
грошової маси.
Немає універсальної номенклатури агрегатів грошової маси. Склад і
структура грошової маси визначається рівнем розвитку і характером грошового
ринку в кожній кращі, а також особливостями монетарної політики, яку
проводить центральний банк. У розвинутих країнах виділяють такі головні
грошові агрегати грошової маси: М0, М1, М2, М3 (табл.5.1). Грошові агрегати
відрізняються між собою не лише кількісно, але й якісно.
Агрегат М1 виражає масу грошей, яка знаходиться безпосередньо в обігу,
реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона відповідає вузькому
визначенню грошей і найтісніше пов’язана з товарною масою, обслуговуючи
процес обміну та безпосередньо впливає на ринкову кон’юктуру. Саме тому
цей агрегат має бути об’єктом найактивнішого регулювання.
73
Таблиця 5.1.
Структура грошової маси в Україні
Грошовий у % до
агрегат Склад грошових агрегатів млн. грн загальної суми
М0 Гроші поза банками (готівка) 323 440.9 27,7
М0+ кошти на поточних рахунках у
національній валюті (розрахунковий та 589 280.7 50,4
М1 чековий депозити, які не передбачають
нарахування відсотків або незначні
відсотки на залишки на рахунках)
М2 М 1 + кошти на строкових депозитах та 1 168 114.4 99,9
валютні кошти
М3 М 2 + великі депозити (більше 100 тис.
(сукупна дол.) з фіксованим терміном + рахунки 1 168 816.6 100
пропозиція в небанківських фінансових інститутах
грошей)
Джерело: Економічні та фінансові показники України
Агрегат М2 представляє гроші в широкому розумінні. Інколи їх

називають «гроші в активах» або «майже гроші».
У грошових агрегатах М2, М3 враховано нагромадження грошей у різних
формах. Ці гроші тимчасово вийшли з обігу, виконуючи функцію
нагромадження вартості. Залежно від строків та форми цих нагромаджень їх
відносять до різних грошових агрегатів
Квазігроші (Квазігроші – М2 - М1) - це негрошові ліквідні активи, які не
функціонують безпосередньо як засоби платежу, але можуть швидко і без
значних фінансових втрат перетворитися в готівкові гроші або трансакційні
депозити (невеликі строкові та заощаджувальні рахунки, депозити у ринкових
взаємних фондах).
Обсяг грошової маси в кожному агрегаті визначається різними
факторами. Обсяг агрегату М1 передусім залежить від:обсягу товарообороту;
швидкості обігу грошей. Обсяги інших агрегатів – визначаються: обсягом
товарообороту; швидкістю обігу грошей; розвитком кредитних відносин;
рівнем капіталізації грошових доходів суб’єктів тощо.
Висока питома вага агрегату М1 в агрегаті М3 у структурі грошової маси в
Україні пояснюється вузьким спектром пропонованих українським грошовим
ринком активів, які здатні виконувати функцію збереження цінності протягом
довгострокового періоду і відповідно високим рівнем інфляції. Інакше виглядає
структура грошової маси розвинених країн.
Зміна маси грошей в обороті – основний фактор впливу грошей на
реальну економіку. З огляду на це важливого значення набуває створення
ефективного механізму зміни маси грошей в обороті. Найбільш ефективним
може бути механізм емісії грошей на кредитній основі. У цьому механізмі
беруть участь як центральний, так і комерційні банки. Центральний банк емітує
на монопольних засадах готівкові гроші в оборот і вилучає їх з обороту, а також
бере участь в емітуванні безготівкових грошей. Комерційні банки здійснюють
74
емісію тільки безготівкових грошей через механізм грошово-кредитного
мультиплікатора.
Механізм грошового ринку функціонує через взаємодію пропозиції
грошей та попиту на них, в результаті чого формується рівноважна «ціна»
грошей.
5.2. Пропозиція грошей.
Пропозиція грошей полягає в тому запасі грошей, який економічні

суб'єкти готові надати в тимчасове користування позичальникам. Це більш
екзогенне явище, ніж попит на гроші. Вона формується на базі наявної маси
грошей в обороті й емісійної діяльності банків. Тому банки, регулюючи
пропозицію грошей, повинні орієнтуватися на зміну попиту на гроші, а не
навпаки.
Пропозиція грошей ( ) – це сукупність платіжних засобів, що
обертаються в економіці в конкретний момент.
Пропозиція грошей ( ) включає в себе готівку поза банківською
системою (С) і депозити (D), які економічними агентами можуть бути
використані для угод:
. (5.1)
У загальному вигляді правильною є така тотожність:
Пропозиція грошей контролюється Центральним банком країни (ЦБ),

який прагне підтримувати її на фіксованому рівні. Тому припускають, що
пропозиція грошей не залежить від відсоткової ставки і графічно зображають у
вигляді вертикальної лінії (рис. 5.3).
r,% Сучасна банківська система
MS
функціонує на умовах часткового
резервного покриття. Це означає, що
частину своїх депозитів банки зберігають
у вигляді резервів, а іншу –
використовують для видачі позик. Н
відміну від інших фінансових інститутів
M банки мають здатність збільшувати
Рисунок 5.3 – Пропозиція грошей пропозицію грошей («створювати
гроші»).
Кредитна мультиплікація – процес емісії платіжних засобів в рамках
комерційних банків.
Припустімо, що депозити першого банку збільшились на 1000 грошових
одиниць. При ставці резервування 20% в резерві залишається 200 одиниць, а
інші 800 – видаються в позику. Таким чином перший банк збільшив
пропозицію грошей на 800 одиниць. Грошова пропозиція тепер складає 1800
грошових одиниць. Вкладники, як і раніше, мають депозити на 1000 грошових
75
одиниць, але й позичальники тримають на руках 800 одиниць. Тобто банківська
система із частковим резервним покриттям здатна збільшувати пропозицію
грошей. Далі, якщо ці 800 грошових одиниць знову попадуть в банк, то 160
одиниць залишаються в резервах, а 640 – використовуються для видачі
кредитів. Третій банк добавить 128 одиниць в резерв, а 512 – для видачі
кредитів і т. ін.
Якщо процес продовжується до використання останньої грошової
одиниці, то кількість грошей в системі можна визначити:
Початковий вклад: 1000 од.
Позичка І банку: (1-0,2)1000 = 800 од.
Позичка ІІ банку:
і т. ін.
Підсумкова пропозиція грошей:
В загальному випадку додаткова пропозиція грошей, яка виникла в

результаті появи нового депозиту обчислюється за формулою:
, (5.2)
де rr – норма (ставка) банківських резервів; D – початковий вклад
(депозит).
Коефіцієнт називається банківським, або депозитним,

мультиплікатором. Він показує, у скільки разів комерційні банки збільшують
розмір грошової маси в обігу.
Модель пропозиції грошей стає більш повною з урахуванням поведінки
не лише комерційних банків, а й населення, яке можечастину грошей з
депозитів банківської системи переводити в готівку. З цього погляду
ускладнюється дія мультиплікативного механізму та визначення
мультиплікатора. Для цього скористаємось поняттям грошова база.
Грошова база (гроші підвищеної потужності, резервні гроші) – це
готівка поза банківською системою, а також резерви комерційних банків, які
зберігаються в НБУ (центральний банк):
, (5.3)
де С – готівка; R – резерви.
Грошовий мультиплікатор (m) – коефіцієнт, що характеризує зв'язок

між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і
сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити.
Грошовий мультиплікатор m:
, тобто . (5.4)
76
Грошовий мультиплікатор можна представити через співвідношення
готівка-депозити сr (коефіцієнт депонування) і резерви-депозити rr:
. (5.5)
Поділивши почленно чисельник і знаменник правої частини на D,
отримаємо:
,а , . (5.6)
. (5.7)
Пропозиція грошей ( ) прямо залежить від величини грошової бази

(МВ) і грошового мультиплікатора m.
Національний банк може контролювати пропозицію грошей, перш за все,
шляхом впливу на грошову базу. Інструменти грошової політики корегують
величину грошової маси, впливаючи на грошову базу або на мультиплікатор.
Виділяють три основних інструмента грошової (монетарної) політики, за
допомогою яких Нацбанк здійснює корегування грошово-кредитної політики:
– зміна облікової ставки (ставки рефінансування), тобто ставки, за якою
Нацбанк кредитує комерційні банки;
– зміна норми обов’язкових резервів, тобто мінімальної долі депозитів, яку
комерційні банки зобов’язані зберігати у вигляді резервів (безпроцентних
вкладів) в НБУ;
– операції на відкритому ринку: купівля або продаж Нацбанком державних
цінних паперів (використовується в країнах з розвиненим фондовим ринком).
5.3. Попит на гроші
Визначальну роль у механізмі ринку грошей відіграє попит на гроші.

Якщо економісти класичної школи підкреслювали значимість пропозиції
грошей, то Кейнс особливу увагу приділяв попиту на гроші. Серед сучасних
теорій попиту на гроші домінуюче місце належить концепціям, заснованих на
портфельному підході, розвиток якого розпочався з кейнсіанської теорії
переваги ліквідності.
Попит на гроші – це запаси грошових активів, які бажають мати у
своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Це явище
залишку має об'єктивний характер, оскільки визначається під впливом
факторів, що діють у реальній економіці - зміни обсягу ВНП, рівня цін,
швидкості обігу грошей, рівня процента тощо.
Класична теорія попиту на гроші базується на кількісній теорії грошей,
представниками якої є І. Фішер, А. Маршал та А. Пігу. Кількісна теорія грошей
визначає попит на гроші за допомогою рівняння обміну, яке ще називають за
ім’ям її автора, рівнянням Фішера:
77
. (5.8)
Припускається, що швидкість обігу – величина постійна, так як пов’язана

з досить стійкою структурою угод в економіці. При сталості v рівняння обігу
має вигляд:
. (5.9)
За умови сталості зміна кількості грошей в обігу М повинна викликати

зміну номінального ВВП ( ). Але згідно із класичною теорією реальний ВВП
змінюється повільно і лише при зміні величини факторів виробництва і
технології. Можна припустити, що Y змінюється із постійною швидкістю, а на
коротких періодах Y постійний. Тому коливання номінального ВВП будуть
відображати головним чином зміну рівня цін. Таким чином, зміна рівня
кількості грошей в обігу не справить впливу на реальні величини, а
відобразиться на коливаннях номінальних змінних. Це явище називається
нейтральністю грошей.
Сучасні монетаристи, підтримуючи концепцію нейтральності грошей для
опису довгострокових зв’язків між динамікою грошової маси і рівнем цін,
визнають вплив пропозиції грошей на реальні величини в короткостроковому
періоді (у межах ділового циклу).
Отже, згідно з кількісною теорією грошей Фішера попит на гроші є
виключно функцією доходу, а процентна ставка на нього не впливає. Фішер
дійшов такого висновку, вважаючи, що люди зберігають гроші лише з однієї
причини – для фінансування купівельних операцій і не мають інших мотивів
для зберігання грошових запасів.
Насправді ж гроші виконують ще дві функції – міра вартості та засіб
заощадження. Заощадження (нагромадження багатства) відіграють суттєву роль
у формуванні попиту на гроші. Ця обставина певною мірою була врахована
представниками класичної теорії, яких називають кембриджськими
економістами (А. Маршал та А. Пігу). На їх думку, бажання заощаджувати у
формі фінансових активів знаходиться у прямій залежності від доходу.
Кембриджське рівняння, яке описує функцію попиту на гроші, має
вигляд:
, (5.10)
де k – кембриджський коефіцієнт, обернено пропорційний швидкості

обігу грошей ( ), що несе власне змістове навантаження, показуючи долю
номінальних грошових залишків (М) в доході ( ).
Щоб мінімізувати вплив інфляції зазвичай розглядають реальний попит
на гроші:
, (5.11)
78
де – реальні грошові залишки.
Попит на гроші відрізняється від попиту на ринку товарів тим, що
фактично це попит на капітал у грошовій формі. Саме такий підхід є
характерним для кейнсіанської теорії попиту на гроші. Дж. М. Кейнс
пояснював прагнення людей зберігати частину власного багатства у вигляді
грошей тим, що останні володіють властивістю абсолютної ліквідності.
Виходячи з цього попит на гроші, на його думку, походить від того, наскільки
цінною на певний момент є властивість ліквідності. На цій підставі такий підхід
до аналізу попиту на гроші отримав назву теорії переваги ліквідності.
Кейнсіанська теорія розглядає попит на гроші як наслідок системи
мотивів економічного суб’єкта, що спонукає його зберігати частину багатства у
формі ліквідних грошових активів, у вигляді готівки: Так, розрізняють
трансакційний та спекулятивний мотиви, а також мотив застереження.
Трансакційний (операційний) мотив являє собою попит на гроші для
обслуговування усіх видів запланованих угод (операцій) в економіці.
Трансакційний мотив є результатом недосконалої синхронізації грошових
надходжень і витрат протягом певного періоду часу. Реальна величина
трансакційного попиту виражається такою функцією:
. (5.12)
Мотив застереження: попит на гроші за цим мотивом показує, яку
кількість грошей економічний агент бажає тримати навипадок непередбачених
витрат. Очевидно, величина попиту на гроші за мотивом застереження також
прямо залежить від поточного доходу і швидкості обігу грошей. Для зручності і
спрощення аналізу, враховуючи, що трансакційний і застережний мотиви
попиту на гроші залежать від одних і тих же змінних, їх поєднують в одне
поняття – трансакційний попит на гроші.
Гроші, які зберігаються за трансакційним мотивом та мотивом
застереження, ще називають активними касовими залишками (так як ці гроші
призначені для здійснення покупок)
Спекулятивний попит на гроші виявився однією з новаторських
концепцій Кейнса. Він розглядав гроші як один із видів фінансових активів, які
досить різноманітні. До них відносяться облігації (державні і корпоративні),
акції, ощадні рахунки, депозитні сертифікати і т. д..
Спекулятивний мотив: попит на гроші як на майно, пов’язаний із тим,
що для економічних суб’єктів існує невизначеність у майбутньому щодо цін
активів.
Гроші, що зберігаються за спекулятивним мотивом, ще називають
«бездіяльними», або пасивними, касовими залишками.
Узагальнюючи два підходи (класичний та кейнсіанський), можна
виділити наступні фактори попиту на гроші: рівень доходу; швидкість обігу
грошей; ставка відсотка.
Класична теорія пов’язує попит на гроші головним чином з реальним
доходом. Кейнсіанська теорія попиту на гроші вважає основним фактором
79
ставку відсотка. Об’єднуючи два підходи можна представити функцію попиту
на реальні грошові залишки наступним чином:
, (5.13)
де і – номінальна ставка процента;Y – реальний дохід.
Якщо припустити лінійну залежність, то отримаємо:

, (5.14)
де k і h – коефіцієнти, які відображають чуттєвість попиту на гроші по
доходу і ставці процента.
Функція попиту на гроші показує, що при будь-якому даному рівні

доходу величина попиту буде зменшуватись із збільшенням номінальної ставки
процента і навпаки, збільшення рівня доходу позначається зсувом кривої
попиту (рис.5.4).
Рисунок 5.4 – Попит на гроші
Емпіричні дані підтверджують теоретичну модель попиту на гроші.

Однак існує певний часовий лаг між зміною факторів і реакцією попиту на
гроші.
На базі двох основних підходів до аналізу попиту на гроші розвилася
множина сучасних грошових теорій. Так, в основі моделі Баумоля-Тобіна
лежить трансакційний попит на гроші. Портфельний підхід до попиту на гроші
виходить з того, що готівка – лише одна зі складових портфеля фінансових
активів економічних агентів.
Загальна функція попиту на гроші виглядає так:
, (5.15)
де – реальні очікувані доходи за акції; – реальні очікувані доходи за

облігаціями; – очікуваний темп інфляції; W – матеріальні активи.
80
5.4. Механізм грошового ринку
Модель грошового ринку поєднує попит і пропозицію. Зрівноваження

попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки
процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку.
Спочатку для спрощення можна припустити, що пропозиція грошей
контролюється НБУ і фіксована на рівні . Рівень цін також приймемо
стабільним, що цілком сприйнятливо для короткострокової моделі. Тоді
реальна пропозиція грошей буде фіксована на рівні і представлена
вертикальною лінією . Попит на гроші представлений як спадна функція
ставки відсотка для заданого рівня доходу. У точці рівноваги . Рухома
відсоткова ставка утримує в рівновазі грошовий ринок. Коливання рівноважних
значень ставки відсотка і М (грошової маси) можуть бути пов’язані зі зміною
екзогенних змінних грошового ринку (рівня доходу, пропозиції грошей).
Графічно це позначається зсувом відповідно кривих і . Так, зміна рівня
доходу Y, наприклад, його збільшення, підвищує (рис. 5.5, а), зменшення
пропозиції грошей веде до збільшення ставки відсотка (рис. 5.5, б).
Рисунок 5.5 – Рівновага на грошовому ринку
Подібний механізм встановлення і підтримування рівноваги на

грошовому ринку може успішно працювати в ринковій економіці із розвиненим
ринком цінних паперів і стійкими зв’язками поведінки.
5.5. Рівновага ринку грошей і ринку облігацій
Зміна грошової маси банківською системою або пропозиція облігацій з

боку уряду протягом певного періоду, наприклад року, являють собою грошові
і фінансові потоки. Однак запаси грошей і облігацій в економіці досить великі у
порівнянні з їх змінами і потоками. Тому фінансові ринки (грошовий ринок і
ринок облігацій) – це ринки, які моделюються в категоріях запасів.
Таким чином, величина попиту на гроші являє собою бажаний обсяг
грошових запасів (касових залишків), а величина його пропозиції – фактичний
обсяг таких запасів в економіці. Аналогічно, обсяг попиту на облігації являє
81
собою бажану величину їх запасів, а обсяг пропозиції цих фінансових активів –
фактичний запас облігацій в економіці.
Отже, бажана кількість облігацій ( величина попиту на запас облігацій)
(B ) і бажана кількість грошей (величина попиту на запас грошей) (МD) в сумі
D
також мають дорівнювати сукупному багатству домогосподарств, тому що

населення не може пред’явити попит на фінансові активи більше ніж це
дозволяє обсяг їх ресурсів.
Тоді сумарна величина пропозиції запасу грошей і запасу облігацій мають
дорівнювати сумарній величині попиту на запас грошей і запас облігацій:
. (5.16)
Звідси, зробивши перестановку членів рівняння, отримаємо:
. (5.17)
Отже, між величиною попиту на касові залишки і величиною попиту на

запас державних облігацій буде існувати взаємно однозначна відповідність.
Іншими словами, в кейнсіанській моделі грошовий ринок і ринок облігацій
нерозривно пов’язані між собою.
Із зазначеного вище витікає, що, з одного боку, рівноваги на ринку
грошей встановитися тоді, коли величина попиту на запас грошей (MD) у
точності буде дорівнювати величні пропозиції запасу грошей (МS) (рис.5.5 а):
.
З іншого боку, рівновага на ринку грошей досягається тоді, коли на ринку
облігацій обсяг пропозиції запасу облігацій дорівнює величині попиту на
облігації ( (рис. 5.5, б): .
Таким чином, ці два ринки можуть врівноважитися лише одночасно.

Причому рівновага ринку грошей встановлюється не безпосередньо, а через
ринок запасу облігацій. Правило встановлення сукупної рівноваги ринку
грошей і ринку облігацій можна сформулювати так: у стані рівноваги бажаний
запас грошей і бажаний запас облігацій дорівнюють їх фактичним запасам:
. (5.18)
i MS BS
i
BD
i* i*
MD
M* M B* BB*
а) ринок грошей б) ринок облігацій
82
Рис. 5.5 Одночасна рівновага ринку грошей і ринку облігацій
Оскільки лише у тому випадку, якщо на ринку облігацій
встановилась така процентна ставка, за якої постільки ставка процента у
кейнсіанській інтерпретації – це величина, що розподіляє наявний запас
фінансового багатства між запасом грошей і запасом облігацій таким чином,
щоб на обох фінансових ринках одночасно наступила рівновага.
5.6. Процентна ставка: сутність та види
У ринковій економіці виникають об’єктивні необхідність і можливість

купівлі грошових коштів на певний строк. Платою за користування грошовим
капіталом, узятим у позику, є процент.
Процент – це ціна грошей або вартість послуги, пов’язаної з грошовим
запозиченням. Процент сплачується позичальником кредитору і має абсолютну
(грошову) розмірність.
Процентна ставка – це відношення суми, яку платить позичальник
кредитору за користування позикою (процента), до суми запозичених грошей
(кредиту), виражене у відсотках.
Добуток процентної ставки і суми грошей, які надаються у позику, для
позикодавця є доходом у вигляді процента, а для позичальника – ціною у
вигляді процентних платежів.
Залежно від способів грошового запозичення застосовуються різні
процентні ставки: процентна ставка за депозитами, процентна ставка за
кредитами (позиками), процентна ставка за облігаціями, облікова процентна
ставка.
Сутність процентної ставки по різному тлумачиться неокласиками і
кейнсіанцями.
У неокласичній моделі процентна ставка – це величина, яка врівноважує
на ринку позичкових коштів обсяг попиту на боргові зобов’язання з боку
домогосподарств-кредиторів з величиною пропозиції цих зобов’язань з боку
позичальників. При цьому неокласики виходили із наступного:
– процент є винагородою за заощадження, тобто платою за відмову від
поточного споживання на користь майбутнього;
– за відсутності компенсації у вигляді процентного доходу відкладати
сьогоднішнє споживання заради майбутнього споживання нераціонально;
– ринок позичкових коштів відноситься до реального сектору
економіки.
З кейнсіанських позицій, ставка процента формується на фінансових
ринках і є компенсацію за відмову від незручностей, пов’язаних з зберіганням
багатства в ліквідній (грошовій) формі. Тому люди цілком можуть зберігати
свої заощадження у формі готівки, не отримуючи ніякого процентного доходу,
лише внаслідок переваги ліквідності.
83
Як бачимо, кейнсіанська теорія процентної ставки неповна, оскільки при
розгляді рівноважної ставки Кейнс розглядав лише грошовий сектор економіки,
абстрагуючись від реального. Для знаходження необхідно знайти
рівноважний рівень ВНП, що дозволить, у свою чергу, визначити, яка частина
від загальної пропозиції грошей залишиться на долю спекулятивної
пропозиції . Разом з тим, у Кейнса відсутнє чітке пояснення визначення
рівноважного рівня ВНП у теорії процента. Цю проблему довелось вирішувати
Дж. Гіксу за допомогою його знаменитої моделі , яка буде розглянута
у темі 14.
У макроаналізі процентна ставка розглядається як агрегат – загальний
рівень процентних ставок в економіці. При цьому особливе значення два види
ставок: реальна і номінальна процентні ставки.
Реальна процентна ставка – це така ставка процента, яка формується
ринком за припущення, що ціни на товари та послуги не змінюються протягом
терміну використання позики.
Номінальна ставка процента – це така ставка процента, яка формується
ринком з урахуванням реальної процентної ставки та інфляції, тобто зростання
цін на товари та послуги.
Зв'язок між номінальною і реальною процентною ставками та очікуваною
інфляцією можна виразити таким рівнянням:
, (5.19)
де – номінальна процентна ставка; – реальна процентна ставка;
– очіваний темр інфляції.
Із рівняння (5.19)визначимо номінальну ставку процента (i):

. (5.20)
Оскільки величина добутку ( ) несуттєво впливає на номінальну ставку

процента, то нею можна знехтувати, то для визначення номінальної процентної
ставки користуються спрощеною формулою:
. (5.21)
Рівняння (5.21) називають рівнянням Фішера. А зв'язок між номінальною

процентною ставкою і темпом інфляції називають ефектом Фішера.
На базі рівняння (5.21) визначається реальна процентна ставка. Оскільки
очікуваний темп інфляції, як правило, не збігається з фактичним, то слід
розрізняти два види реальної процентної ставки:
а) очікувану реальну процентну ставку (exante), яка обраховується
шляхом віднімання від номінальної процентної ставки очікуваної інфляції:
84
. (5.22)
б) фактичну реальну процентну ставку(expost), яка обраховується

шляхом віднімання від номінальної процентної ставки фактичну інфляцію:
. (5.23)
Реальна процентна є важливим чинником економічної кон’юктури. На

відміну від номінальної процентної ставки, яка є інструментом, що регулює
розрахунки між позикодавцем і позичальником, реальна процентна ставка
визначає мотивацію до отримання та надання позики
1. Що таке гроші і які функції вони виконують?

2. В чому різниця між грошовими агрегатами М1 і М2, М2 і М3?
3. Поясніть параметри, що визначають величину та структуру грошової бази.
4. Дайте визначення пропозиції грошей, охарактеризуйте агрегати, з яких вона
складається.
5. Розкрийте алгоритм мультиплікації грошової бази.
6. Поясніть, чому крива пропозиції грошей має додатний нахил.
7. Розкрийте інструментарій класичної теорії попиту на гроші.
8. У чому полягає вклад Кейнса в розвиток теорії попиту на гроші?
9. Які основні фактори визначають трансакційний попит на гроші і попит на
гроші як на актив?
10.Як визначається рівноважна процентна ставка на грошовому ринку?
Задача 1. Визначте величину грошових агрегатів М1, М2 і М3 на підставі

таких даних (млрд. дол.): невеликі термінові рахунки – 1630; великі термінові
рахунки – 645; чекові рахунки – 448; нечекові ощадні рахунки – 300; готівка –
170.
Задача 2. Депозити банку становлять 450 тис. грн. Обов’язкові резерви
банку становлять 70 тис. грн., а надлишкові резерви – 30 тис. грн.
Визначити:
а) фактичні резерви банку;
б) який обсяг кредитів банк уже видав?
Задача 3. Нехай, що проста двохсекторна економіка певної країни
описується рівняннями: =300; =0,1Y; =240-250i,i= 0,06; де -
пропозиція грошей; - трансакційний (операційний) попит на гроші;Y– дохід
(ВВП); - спекулятивний попит на гроші (попит на гроші як на активи); i–
ставка відсотка.
85
Визначте: рівноважний рівень доходу.
Задача 4. Відомі дані про систему комерційних банків: сукупні резерви
становлять 3 тис. гр. од., чекові депозити — 6 тис. гр. од., норма обов'язкового
резервування — 20 %.
Визначте величину обов'язкових резервів та надлишок резервів;
Задача 5. Відомі дані про систему комерційних банків: сукупні резерви
становлять 4 млн. гр. од., чекові депозити — 6 млн.. гр. од., норма обов'язкового
резервування – 20 %.
Визначити:
а) депозитний мультиплікатор;
б) пропозицію грошей.
86
Тема 6. Інфляційний механізм
Мета: з’ясувати сутість і причини інфляції як одного з індикаторів

макроекономічної нестабільності та показати її негативний вплив на
економічний розвиток.
План
6.1. Сутність та види інфляції.

6.2. Причини і наслідки інфляції.
6.3. Інфляція та безробіття.
Ключові поняття: галопуюча інфляція, гіперінфляція, дефляція, ефект

Фішера, інфляція витрат, інфляція попиту, інфляція, крива Філіпса у
довгостроковому періоді, крива Філіпса, неочікувана інфляція, очікувана
інфляція, повна зайнятість, помірна інфляція, стагфляція, теорія адаптивних
очікувань, теорія раціональних очікувань.
6.1. Сутність та види інфляції
Інфляція є одним із основних індикаторів макроекономічної

нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення в економіці
певних диспропорцій між попитом і пропозицією, з іншого – її високий рівень
справляє негативний вплив на економічний розвиток.
Інфляція (від лат. «inflatio» – «здуття, набухання») –це знецінення
грошей у порівнянні з товарами іпослугами, яке проявляється у вигляді
зростання цін. «Гонитва грошей за товарами», – так характеризував інфляцію
американський соціолог Дж. Гелбрейт.
Першопричина інфляції полягає у порушенні рівноваги між грошовою
масою і товарним покриттям. Ця ситуація може скластись як із-за стрімкого
скорочення виробництва, так і у зв’язку з намаганням держави розрахуватись зі
своїми боргами за допомогою запуску друкарського станка.
Необхідно підкреслити, що зростання цін є проявом інфляції, але не всяке
зростання цін спричиняється знецінення грошей, тобто є інфляційним. Так,
підвищення цін може охопити не всі товари, а лише їх частину, (наприклад,
покращилась їх якість) або мати сезонний характер (перед новорічними
святами тощо). Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін –
індексспоживчих цін, дефлятор ВВП тощо. За допомогою їх визначаються темп
зростання цін (рівень інфляції) і темп приросту цін.
Показником темпу зростання цін(рівня інфляції) є самі індекси цін.
Якщо 120 %, то це означає, що ціни в економіці зросли в 1,2 рази. Тому
індекс цін ще називають індексом інфляції.
Показником темпу приросту цін є темп інфляції, який можна обчислити
87
двома методами:
1) на основі індексу цін базового періоду:
. (6.1)
2) на основі індексів цін попереднього періоду, який є базовим:
, (6.2)
де – темп інфляції даного періоду; , – відповідно, індекс цін у
поточному і попереднього періодах.
Інфляція, як багатофакторний і складний соціально-економічний процес,

властивий будь-якій економічній системі, породжується різноманітними
явищами. Тому існує кілька критеріїв її класифікації (деякі з них наведено
у табл. 6.1)
Таблиця 6.1
Класифікація інфляції за критеріями
№ з/п Критерії класифікації Види інфляції
1 Причини, що породжують інфляцію - інфляція попиту

- інфляція пропозиції
2 Темпи зростання цін та вплив на - помірна
економіку - галопуюча
- гіперінфляція
3 Інтенсивність втручання держави у - відкрита
сферу грошового обігу - подавлена (прихована)
- підкріплена та непідкріплена
5 Здатність адаптації економіки до темпів - збалансована
зростання цін - незбалансована
6 Очікування економічних суб’єктів щодо - очікувана
тенденцій та темпів зміни рівня цін - неочікувана
7 Обумовленість впливом держави на - кредитна
різні сфери - структурна
- зумовлена податками
- зумовлена зростанням зарплати
8 Здатність держави впливати на - контрольована
інфляцію - неконтрольована
9 Ступінь відкритості економіки - внутрішня
- зовнішня (імпортована)
Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли

загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується.
Дефляція трапляється вкрай рідко.
Дезінфляція – це уповільнення темпів інфляції (темпу зростання цін).
Інфляція є складним економічним явищем. Залежно від її рівня
розрізняють три види інфляції: помірна, галопуюча та гіперінфляція.
Помірна інфляція відображає відносно невисокі темпи приросту цін,
88
коли щорічні темпи інфляції вимірюються однозначним числом, тобто
знаходяться в межах до 10%. За помірної інфляції зростання цін сприймається
нормальним явищем, яке не справляє істотного впливу на економічну
поведінку людей.
Галопуюча інфляція – це інфляція, що вимірюється двозначними або
тризначними числами, тобто десятками або сотнями відсотків за рік.
Переростання помірної інфляції в галопуючу суттєво впливає на поведінку
економічних суб’єктів. При галопуючій інфляція гроші помітно втрачають
купівельну спроможність.
Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється
тисячами, мільйонами або, навіть, більшою кількістю відсотків, тисячами,
мільйонами або, навіть, більшою кількістю відсотків. Гіперінфляція виникає,
переважно, під впливом надзвичайних подій – війна, політичний переворот,
революційна зміна економічної системи тощо.
В залежності від основних причин, які викликають інфляцію, вона
поділяється на два види: інфляцію попиту та інфляцію витрат.
Інфляція попиту – це таке зростання цін, яке спричиняється надмірним
попитом, тобто виникає внаслідок випереджаючого зростання сукупного
попиту порівняно із сукупною пропозицією.
Інфляція витрат – це таке зростання цін, яке виникає внаслідок
збільшення витрат на одиницю продукції (середніх витрат), що
супроводжується зменшенням сукупної пропозиції. Інфляція витрат, як
правило, супроводжується скороченням обсягів виробництва. Це означає, що
інфляція витрат відбувається одночасно з падінням виробництва. Таке явище
отримало назву «стагфляція». Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат
створює так звану інфляційну спіраль. В залежності від можливостей
економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін
розрізняють очікувану (прогнозовану) і неочікувану (непрогнозовану)
інфляцію.
Очікувана – це така інфляція, яку економічні суб’єкти передбачали на
основі доступної їм інформації.
Неочікувана – це інфляція, яку економічні суб’єкти не передбачали.
Фактична інфляція може співпадати з очікуваною, а може й відхилятися від
очікуваної.
Відхилення фактичної інфляції від очікуваної зменшує ефективність
рішень, які приймаються в економіці. Очікувану інфляцію можна заздалегідь
врахувати і звести втрати від неї до мінімуму. Неочікувану інфляцію врахувати
неможливо, що завдає шкоди економічним суб’єктам, оскільки при
обґрунтуванні своїх рішень вони враховували очікувану інфляцію.
Намагання врахувати вплив інфляційних очікувань на економічну
поведінку суб’єктів макроекономіки знайшло своє відображення в теоріях
адаптивних очікувань та раціональних очікувань. Згідно з теорією адаптивних
очікувань на базі інформації про інфляцію, яка спостерігалася найближчому
минулому періоді, формується інфляційний прогноз:
89
. (6.3)
де – відповідно очікувані темпи інфляції у прогнозованому періоді,
передпрогнозному періоді; – фактичний темп інфляції у передпрогнозному
періоді; – помилковість передпрогнозного періоду; – коефіцієнт
кореляції, який залежить від швидкості перегляду очікувань.
Теорія раціональних очікувань виходить з того, що економічні суб’єкти

формують свої плани як на основі екстраполяції тенденцій попереднього
періоду, такі на основі можливостей майбутнього. Ця теорія має декілька
інтерпретацій, серед яких найбільшого поширення отримала модель Р. Лукаса.
Дана модель припускає досить складну формалізацію, за якої значення
параметра очікуваної інфляції є функцією від цілої низки факторів:
, (6.4)
де - ціноутворюючі фактори, .
6.2. Причини та наслідки інфляції
Щоб управляти інфляцією, потрібно знати причини (чинники), що її

викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних
чинників. Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у
форматі інфляції попиту, а прихильники монетаристської теорії вважають, що
причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу, порівняно з вартістю
товарів та послуг за даних цін. Сучасна макроекономіка і економічна практика
переконує, що інфляцію неможна пояснити лише надлишковим сукупним
попитом в умовах повної зайнятості або надлишковою грошовою масою. Вона
є наслідком великої кількості різноманітних чинників. Всі ці чинники можна
класифікувати на:
1. Чинники інфляції попиту:
- надмірний урядовий попит на товари та послуги. Він проявляється у
формі бюджетного дефіциту. Інфляція виникає за умов, якщо дефіцит
державного бюджету фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії,
оскільки в цьому випадку зростання сукупного попиту не забезпечується
адекватним збільшенням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. У
випадку, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок позик приватного
сектору економіки, надлишковий урядовий попит нейтралізується відповідним
скороченням приватного попиту, що унеможливлює виникнення інфляції.
- надмірний приватний попит на товари та послуги. Він може виникати
внаслідок надмірного кредитування приватної економіки, надмірних урядових
трансфертів в приватну економіку, надто оптимістичних ділових очікувань,
ажіотажного попиту, сезонних коливань попиту та інших чинників, що
забезпечують випереджаюче зростання поточних витрат приватної економіки
(приватного попиту) порівняно з обсягом продукції, виробленої у поточному
періоді (сукупною пропозицією).
90
- надмірний іноземний попит на вітчизняні товари і послуги. Він
виникає у зв’язку з випереджаючим зростанням експорту порівняно з імпортом.
2.Чинники інфляції витрат:
- внутрішні чинники інфляції витрат: 1) зростання цін на проміжну

продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо); 2) зменшення
продуктивності ресурсів; 3) випереджаюче зростання заробітної плати
порівняно з продуктивністю праці; 4) підвищення податків на продукти;
5) підвищення цін підприємствами-монополістами з метою отримання
монопольного прибутку.
- зовнішні чинники реалізуються через імпорт товарів та послуг.
Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб’єкти,
фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або передбачаючи
несприятливу економічну кон’юнктуру у майбутньому періоді, впливають на
динаміку цін. Реагуючи на несприятливі очікування, наймані працівники
наперед вимагають підвищення зарплати, підприємства підвищують ціну на
свою продукцію, комерційні банки піднімають проценти за кредит тощо. В
умовах високих інфляційних очікувань гроші стають «гарячими», від яких
намагаються якнайшвидше звільнитися. Це підвищує швидкість обігу грошей,
що у свою чергу прискорює інфляцію. Отже, інфляційні очікування вносять
окремий вклад у загальну інфляцію не залежно від співвідношення між
сукупним попитом і сукупною пропозицією.
Інфляція впливає на всі сторони суспільного життя країни і може
викликати негативні економічні та соціальні наслідки. Звичайно, що мова йде
про високу інфляцію, оскільки помірна інфляція не є проблемою. Розглянемо
основні соціально-економічні наслідки інфляції:
- зниження реальних доходів населення. Цей наслідок виникає за умов,
якщо темп зростання номінальних доходів людей нижчий від темпу інфляції;
- знецінення фінансових активів. Під впливом інфляції зменшується
реальна вартість фінансових активів з фіксованою вартістю. Якщо темп
інфляції перевищує процентну ставку, то їх реальна вартість зменшується.
- зниження мотивації до інвестування. Як відомо, інвестиційні кошти
вкладаються на тривалий період, в межах якого економічна кон’юнктура і
прибутковість капіталу може змінюватися. В умовах нестабільної інфляції, яка
не піддається прогнозуванню, у підприємств знижується мотивація до
інвестування.
- перерозподіл доходів між приватним сектором і державою. В умовах
інфляції існує два шляхи перерозподілу доходів домогосподарств на користь
держави. Перший шлях обумовлений тим, що інфляція зменшує реальну вартість
грошей або їх купівельну спроможність. Тому домогосподарства несуть певні
втрати від зменшення реальної величини своїх грошових залишків (запасів). Ці
втрати є інфляційним податком, який отримує держава як емітент грошей.
Ставкаінфляційного податку ( ) розраховується за формулою:
91
, (6.5)
де – темп інфляції, який вимірюється в долях від рівня цін у базовому
періоді, і дорівнює одиниці.
Інший шлях перерозділу доходів домогосподарств на користь держави

пов’язаний із прогресивною системою оподаткування особистих доходів. В
умовах інфляції номінальна заробітна плата зростає пропорційно інфляції. Але
при застосуванні незмінної прогресивної шкали оподаткування податкові
платежі домогосподарств зростають швидше, ніж темп інфляції. Отже, темп
приросту податкових надходжень в державний бюджет перевищує темп
приросту номінальної заробітної плати і цін.
6.3. Інфляція та безробіття
Підтримання інфляції і безробіття на низькому рівні є двома

головними завданнями макроекономічної політики держави. Однак ці
завдання суперечать одне одному, що й демонструє крива Філіпса (Phillips
curve).
 Довгострокова
Крива́ Фі́ліпса – графік оберненої
залежності між середнім рівнем
крива Філіпса інфляції та рівнем безробіття в
SRPC2
країні у короткостроковому періоді
(рис. 6.1 ).
Короткострокова
крива Філіпса
Крива Філіпса стверджує, що
темп інфляції залежить від трьох
SRPC1
чинників:
- очікуваної інфляції;
- циклічного безробіття, тобто
відхиленняфактичного рівня
u безробіття від його природного
значення;
Рис. 6.1 Крива Філіпса - шокових змін пропозиції.
Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:
, (6.6)
де π – темп інфляції; – очікуваний темп інфляції; – параметр, який
показує реакцію інфляції на динаміку циклічне безробіття, яке спричинюється
збуреннями сукупного попиту; u – фактичний рівень безробіття; – природна
норма безробіття; ε – темп інфляції, спричинений збуреннями сукупної
пропозиції.
92
Зауважимо, що перед показником циклічного безробіття стоїть знак
«мінус», що означаєза високого рівня безробіття спостерігається тенденція до
зменшення темпів інфляції.
У довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною прямою, інакше
кажучи, показує відсутність залежності між рівнем інфляції і природним рівнем
безробіття.
Крива Філіпса піддається критиціз боку прихильників теорії
раціональних очікувань. Вони стверджують, що навіть у короткостроковому
періоді немає можливості вибирати між інфляцією і безробіттям, оскільки усі
учасники ринкового процесу можуть передбачити заходи уряду і не дозволять
знизити рівень реальних доходів. А, отже, не підвищиться рівень зайнятості у
національній економіці.
Антиінфляційна політика – це сукупність заходів державного
регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції.
У короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке
зниження рівня безробіття та призводить до прискорення інфляції. Треба
вибирати між:
1) політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими
темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття;
2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу
сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.
Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде
цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що
фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.
У випадку, коли інфляція уже розгорнулася, то для її подолання
використовують здебільшого стримувальну макроекономічну політику –
політику дезінфляції. У зв’язку з цим використовують коефіцієнт
дезінфляційних втрат, який розраховується як відсоток річного реального ВВП,
яким потрібно пожертвувати задля зниження інфляції на 1%. Визначається цей
коефіцієнт відношенням величини зменшення ВВП за певний проміжок часу до
величини темпу інфляції.
1. В чому полягає сутність інфляції? Які є способи визначення її рівня?

2. Чим відрізняється інфляція від звичайного підвищення цін?
3. Назвіть та охарактеризуйте осовні види інфляції.
4. У чому полягає сутність ефекту Фішера?
5. У чому відмінність між інфляцією попиту і інфляцією витрат?
6. Розкрийте механізм адаптивних та раціональних інфляційних очікувань.
7. Залежність між динамікою яких показників відображає крива Філіпса?
8. Які соціально-економічні наслідки інфляції?
9. У чому полягають основні напрями антиінфляційної політики?
10.Назвіть основні причини та особливості інфляції в Україні.
93
Задача 1. Розрахуйте темпи інфляції у другому році, якщо індекс цін у

першому році становив 125%, а у другому році – 140 %
Задача 2. Чи можна оцінити інфляцію на підставі таких даних: грошова
маса (М) збільшилася на 10 %, швидкість обігу грошей (V) зросла на 20 %, а
обсяг виробництва (Q) знизився на 15 %?
Задача 3. Очікуваний темп інфляції дорівнює 5 %. Фактичний рівень
безробіття становить 10 %, природний рівень безробіття – 6%, шоки пропозиції
– 1%. Коефіцієнт чутливості інфляції до циклічного безробіття становить 0,25.
Визначте фактичний рівень інфляції відповідно до кривої Філліпса.
Задача 4. Визначити величину інфляційного податку при рівні
цінпоточного року 1,2 і грошовій масі 4 млрд. гр. од., якщо рівень цін
попереднього року становив 1,0.
Задача 5.Власник капіталу(20000гр. од.)вирішує питання:зберігати далі
чи витрачати свої заощадження. Якщо вкласти гроші в банк, то через рік можна
отримати 22000 гр. од. Інфляція становить 14 %. Чому будуть дорівнювати
номінальна та реальна процентні ставки? Щоб ви порадили власникові
капіталу, обґрунтуйте свою пораду. Яким чином вплине на вашу пораду
збільшення номінальної ставки до 15 % при незмінності решти умов?
Задача 6. Очікуваний темп інфляції дорівнює 5 %. Фактичний рівень
безробіття становить 10 %, природний рівень безробіття – 6%, шоки пропозиції
– 1%. Коефіцієнт чутливості інфляції до циклічного безробіття становить 0,25.
Визначте фактичний рівень інфляції відповідно до кривої Філліпса.
94
Тема 7. Споживання домогосподарств
Мета: розглянути формування доходів домогосподарств та їх

споживання, яке є головним компонентом сукупних витрат на виробництво
ВВП і головним чинником впливу на стан національної економіки.
План
1. Доходи домогосподарств.
2. Кейнсіанська функція споживання.
3. Функції споживання з урахуванням фактора часу.
Ключові поняття: автономне споживання, гранична схильність до
споживання, заощадження домогосподарств, кейнсіанська теорія
споживання, коефіцієнт Джині, крива Лоренца, основний психологічний закон
Кейнса, особистий наявний дохід, середня схильність до заощаджень,
середня схильність до споживання, середня схильність доспоживання,
споживчі витрати, теорія міжчасового вибору споживача, функція
споживання.
7.1. Доходи домогосподарств
Споживання домогосподарств – це їх витрати на споживчі товари та

послуги, які залежать від їх доходів. Варто згадати модель кругових
потоківресурсів і продуктів. Домогосподарства взаємодіють з підприємствами
через ринок ресурсів і ринок продуктів. В процесі цієї взаємодії
домогосподарства формують свої доходи і витрати на споживання. На ринку
ресурсів домогосподарства, які володіють всіма економічними ресурсами
продають ресурси підприємствам. В результаті купівлі-продажу виробничі
витрати підприємств формують грошові доходи домогосподарств. Сума цих
доходів є доходом домогосподарств, або особистим доходом.
Якщо особистий дохід пов’язувати з джерелами формування, то його
величину можна визначити за такою формулою:
Особистий дохід = заробітна плата найманих працівників +

+змішаний дохід + +дохід від активів + соціальні трансферти (7.1)
Сума витрат домогосподарств на ринку товарів визначає величину їх

споживання, яке можна назвати приватним споживанням.
Витрати на приватне споживання менші за дохід домогосподарств. Це
пояснюється тим, що не весь дохід домогосподарств надходить в їх
розпорядження. Тому крім особистого доходу слід розрізняти особистий
наявний дохід (дохід у розпорядженні).
Наявний дохід – це та частина сукупного доходу, яка залишається у
розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків і може
95
бути використана на приватне споживання і заощадження.
Заощадження використовуються домогосподарствами для переміщення
доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на
споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість
заощаджувальних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню
вартість грошей.
Теперішня вартість грошей – це наявна сума грошей в поточному періоді.
Майбутня вартість даної суми грошей визначається за допомогою нарахування
складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що
майбутня вартість більше теперішньої вартості на величину процентів,
нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у
майбутньому періоді. Така майбутня вартість складається із основної суми і
процентів, що нараховані за попередні роки. Майбутню вартість грошей,
обчислену на основі нарахування складного проценту, можна визначити за
такою формулою:
, (7.2)
де FV - майбутня вартість; PV - теперішня вартість; r - ставка дисконту,
тобто така ставка проценту, яка використовується для приведення грошових
потоків до їх вартості в періоді, який приймається за базу розрахунків;
n - кількість років майбутнього періоду.
Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств

використовується крива (або крива концентрації) Макса Лоренца,
американського економіста, статиста.
Крива Лоренца – це крива, яка ілюструє фактичний розподіл доходів у
суспільстві й дає наочне уявлення про відхилення від лінії абсолютної рівності
у розподілі доходів і ступінь нерівності їх розподілу (рис.7.1).
Площа між бісектрисою
S-кривою Лоренца ( )
відображає ступінь нерівності
в доходах. Чим більша ця
площа, тим більший рівень
диференціації доходів. Якщо б
фактичний розподіл доходу
між групами сімей був
абсолютно рівним, то крива
Лоренца співпала б з
бісектрисою.
Використовують ще такі
показники величини ступеня
Рисунок 7.1 – Крива Лоренца нерівності як децільний
коефіцієнт і коефіцієнт Джині.
96
Децільний коефіцієнт відображає співвідношення між середніми
доходами 10% найбільш багатої частини населення і доходами 10%
найбіднішої частини населення. Коефіцієнт Джині показує рівень концентрації
доходів населення.
Коефіцієнт Джині розраховують діленням площі ( ), що знаходиться
між бісектрисою) і кривою Лоренца, на площу трикутника сторонами якого є
бісектриса, горизонтальна вісь і права вертикальна вісь ( ):
. (7.3)
Згідно з міжнародною класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33-35

характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу, а 24-26 – низький.
7.2. Кейнсіанська функція споживання
Споживання та інвестиції є складовими сукупного попиту:

. І будучи такими вони впливають на загальний рівень
виробництва в країні. Розглянемо кейнсіанську функцію споживання.
Споживання є найважливішим компонентом ВВП, який у більшості країн
світу в середньому становить 2/3 сукупних видатків. Після сплати податків
домогосподарствами, у їхньому розпорядженні залишається післяподатковий
(використовуваний) дохід: . Післяподатковий дохід, як відомо,
використовується на споживання та заощадження: . Споживчий вибір
на макрорівні залежить від рішень економічних суб’єктів: як розпоряджатися
своїм доходом, яку частину витратити сьогодні, а яку залишити на майбутнє.
Всі концепції споживчого вибору можна поділити на:
1. Величина доходу виступає як екзогенний (зовнішній, заданий) фактор
(моделіДж. Кейнса, Ф. Модільяні. М. Фрідмена);
2. Величина доходу виступає як ендогенний параметр (неокласична
модель);
Кожна з концепцій різниться тим, що серед чинників, які впливають на
споживання, вона виділяє якийсь один. До основних чинників, які впливають на
споживання, відносять:
а) ставка відсотка зі споживчого кредиту;
б) ставка відсотка по депозитам;
в) величина багатства домогосподарств;
г) очікування доходу;
д) реальні і очікувані зміни споживчих цін;
е) демографічні фактори та ін.
Справжню революцію у дослідженні споживання здійснив Кейнс, який в
своїй концепції споживання виходив із гіпотези абсолютного доходу. Він
звернув увагу на те, що суб’єкти формують своє споживання в залежності від
величини поточного доходу, тобто . На відміну від представників
97
класичної школи, Кейнс вважав, що розподіл доходу на споживання і
заощадження залежить не від відсоткової ставки, а від переваг споживача.
Кейнс сформулював так званий основний психологічний закон, згідно з яким
«люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням
доходу, але не в тій же мірі, з якою зростає доход». Кейнсіанське
трактування залежності між споживанням С і доходом Y на індивідуальному (а
також на агрегованому) рівні містить 4гіпотези різного рівня абстракції і різної
значимості:
1 гіпотеза: реальні споживчі витрати є стабільної функцією від реального
доходу;
2 гіпотеза: гранична схильність до споживання – це величина ;
3 гіпотеза: гранична схильність до споживання менша від середньої
схильності до споживання;
4 гіпотеза: гранична схильність до споживання ймовірно падає із
зростанням доходу.
Гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, на яку
змінюється обсяг споживання при зростанні доходу на одну одиницю:
. (7.4)
Перші три гіпотези можна виразити за допомогою лінійної функції

споживання:
, (7.5)
де С – поточне споживання; - використаний дохід; >0 – автономне
споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від .
C Y На рис. 7.2 зображена
Сy C  C a  C y * Yd
спрощена кейнсіанська функція
споживання у вигляді прямої лінії,
пунктирною кривою – більш
складна інтерпретація функції
tg  C y
Середня схильність до
45 0
споживання (АРС) – це доля
Y використаного доходу, яку
Рисунок 7.2 – Кейнсіанська домогосподарства витрачають на
функція споживання споживчі товари та послуги.
По мірі зростання доходу АРС зменшується при постійній МРС.

. (7.6)
АРС дорівнює куту нахилу між променем, що виходить із початку
координат і віссю абсцис (рис.7.3).
98
Четверту гіпотезу Кейнса неможливо підтвердити в межах простої лінійної
функції, тому в даному випадку можна запропонувати відносно просту
нелінійну функцію другого ступеня, яку отримав у 1971р. Ральф Хасбі
, в т.ч. вданому випадку Су – сама по собі є лінійною
функцією доходу, тобто при збільшенні доходу Су зменшується, і лінійна
функція має похилий характер (рис.7.4).
Су
Cy
С
APC  Cy
Cy
Y
У
Рисунок 7.3 – Середня Рисунок 7.4 – Емпірична нелінійна
схильність до споживання функція Хасбі
В 1956 р. М. Фрідмен опублікував роботу «За результатами дослідження

МРС і АРС в США за 60 років (1880-1941)». МРС коливалась в межах:
; АРС в межах: 0.89<APC<0.92.
7.3. Функції споживання з урахуванням фактора часу
В результаті статистичних досліджень виявилося, що кейнсіанська

функція споживання не є загальним законом, а «спрацьовує» лише у
короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді припущення Кейнса
щодо функції споживання не підтвердилися. Докази на користь такого
висновку вперше навів Саймон Кузнець, який на базі статистичних досліджень
виявив, що у довгостроковому періоді функція споживання має стабільну
середню схильність до споживання.
Отже, статистичні дослідження свідчать, що існує дві різні функції
споживання: короткострокова і довготривала. Короткострокова обґрунтована
Кейнсом. Довготривала функція споживання отримала своє пояснення в пост
кейнсіанських теоріях, які спираються на теорію Ірвіна Фішера про між
часовий вибір споживача.
Згідно з теорією Фішера, в кожному поточному періоді споживання
домогосподарств не обмежується лише їх поточним доходом. Згідно з цією
теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі
прийняття рішень щодо величини споживання вони здійснюють міжчасовий
вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між
різними періодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера – споживання в
кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу упродовж
усього її життя.
99
Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача
припустімо, що його життя складається лише з двох періодів: перший –
молодість, другий – старість. У першому періоді дохід споживача складає У 1 , а
споживання – С1.У другому періоді дохід – У2 , а споживання – С2 . Врахуємо
також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику. Тому його
споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід
(внаслідок заощаджень) або вищим ніж поточний дохід ( за рахунок активів та
позик).
Спочатку припустімо перший варіант, коли споживач заощаджує в період
молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За
цих умов між часове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді
відзначається так:
. (7.7)
. (7.8)
Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання

менше поточного доходу на суму заощаджень. У другому періоді навпаки –
вона вище його поточного доходу на величину заощаджень першого періоду з
нарахованими процентами.
Тепер припустімо протилежний варіант, коли споживач планує
збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його зменшення у
другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і крім цього ще
бере гроші у позику на величину, яка кореспондує із запланованими
заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива
величина споживання у кожному з двох періодів буде така:
. (7.9)
. (7.10)
Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше

поточного доходу на величину заощаджень, які планується використати для
повернення позики першого періоду. У першому періоді бюджетне обмеження
споживача збільшується порівняно з поточним доходом на величину
дисконтованих заощаджень другого періоду.
На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з’явилися нові
теорії споживання. Серед них основними є дві: теорія життєвого циклу, що
пов’язана з іменем Франко Модільяні, і постійного (перманентного) доходу,
яку пов’язують з іменем Мільтона Фрідмана.
Згідно гіпотези життєвого циклу дохід людей упродовж життя
змінюється. Але незважаючи на це, люди прагнуть підтримувати рівномірний
рівень споживання протягом всіх періодів свого життя. Для забезпечення
стабільного рівня життя, люди повинні заощаджувати в період трудового
100
життя, щоб мати можливість використовувати накопичене багатство в
післятрудовий період. Виходячи з цього, гіпотезою життєвого циклу
передбачається, що люди багато заощаджують, коли їхні доходи вищі за
середні протягом життя, і більше витрачають на споживання коли їхні доходи
нижчі за середні упродовж життя.
Для ілюстрації теорії життєвого циклу розглянемо поведінку особи, яка
планує забезпечити собі приблизно однаковий рівень споживання протягом
усього економічно самостійного життя. З цією метою запровадимо такі умови:
Т – очікувана кількість років економічно самостійного життя особи, яка
складається із періоду трудового життя і післятрудового (пенсійного) періоду;
R –запланована кількість років трудового життя;
Y – очікуваний середньорічний трудовий доход за весь період трудового
життя.
W – майно (активи, багатство), яке людина накопичила за рахунок
заощаджень ( для простоти припустимо, що на заощадження не нараховуються
проценти).
Згідно з наведеними умовами ресурси особи для її споживання за весь
життєвий цикл складаються з поточних доходів, отриманих за період трудового
життя (R·У), і вартості накопиченого майна (W). Звідси рівномірна величина
щорічного споживання особи у продовж всього її життя становитиме:
. (7.11)
Звідси функцію споживання особи можна записати так:

. (7.12)
Якщо так планують своє споживання протягом всього життя окремі

особи, то аналогічним способом визнається функція споживання для всіх осіб.
Тому у загальному вигляді функцію споживання для всієї економіки можна
записати так:
, (7.13)
де – гранична схильність до споживання з поточного доходу; - гранична
схильність до споживання з майна.
Якщо обидві частини рівняння (7.13) поділити на Y, то отримаємо

функцію середньої схильності до споживання:
. (7.14)
Рівняння (7.13) свідчить, що середня схильність до споживання (С/Y)
залежить від співвідношення між багатством і поточним доходом (W/Y). На
початкових етапах трудового життя особи її поточний дохід, як правило,
101
зростає швидше, ніж багатство. Тому середня схильність до споживання може
зменшуватися, що відповідає висновкам кейнсіанської теорії. Але за весь
період життя багатство людини залежить від її поточного доходу. Тому середня
схильність до споживання в довготривалому періоді є постійною величиною.
Гіпотеза постійного (перманентного) доходу. Згідно з даною гіпотезою
споживання залежить не від поточного, а від постійного доходу. За своїм
визначенням постійний дохід – це сталий компонент поточного доходу, який
людина спроможна підтримувати протягом всього життя за рахунок трудового
доходу і накопичених активів. В математичній інтерпретації, постійний дохід
являє собою середньозважену величину або тренд поточних доходів людини за
всі роки її життя. Це означає, що поточний дохід крім постійного доходу
включає також і тимчасовий дохід, який не піддається передбаченню. Згідно з
цією гіпотезою, в процесі прийняття рішень люди спираються на постійний
дохід, який вони спроможні передбачити. Звідси випливає функція споживання:
, (7.15)
де - постійний дохід (наявний); с – коефіцієнт, який визначає ту частку
постійного доходу, яка витрачається на споживання
На базі функції споживання з постійним доходом можна зробити

висновок щодо можливої динаміки середньої схильності до споживання. Для
цього обидві частини рівняння (7.14) поділимо на Y:
. (7.16)
Отже, середня схильність до споживання залежить від співвідношення між

постійним доходом і поточним доходом. Якщо поточний дохід тимчасово
перевищує постійний дохід за рахунок тимчасових доходів, то середня
схильність до споживання зменшується, і навпаки.
1. Охарактеризуйте структуру особистого доходу та особистого

наявного доходу в приватній закритій економіці.
2. Який закон Кейнса характеризує залежність споживання від
абсолютного розміру наявного доходу?
3. Які три постулати містить функція споживання Кейнса?
4. Проаналізуйте рівняння кейнсіанської функції споживання та дайте
графічну інтерпретацію.
5. Поясніть сутність і призначення кривої Лоренца, коефіцієнта Джині та
децільного коефіцієнта? Як їх розраховують?
6. У чому полягає сутність мультиплікативного ефекту.
7. Розкрийте сутність теорії міжчасового вибору споживача І. Фішера.
8. Розкрийте сутність теорії життєвого циклу Ф. Модільяні.
102
9. Розкрийте сутність теорії перманентного доходу М. Фрідмена.
10. В чому сутність гіпотези постійного (перманентного) доходу?
Задача 1. Заповнити таблицю,визначивши відповідні показники.Складіть

рівняння споживання і заощадження.
Y C S APC APS MPC MPS
0 40
80 80
160 120
220 160
280 200
Задача 2. Залежність між величиною національного доходу і обсягом

споживання домашніх господарств задана наступною таблицею.
Y 200 350 500 650
C 300 375 450 525
Визначте: а) алгебраїчний вигляд функції споживання;
б) при якому доході заощадження дорівнюють нулю?
Задача 3. ВВП у попередньому році– 240 млрд. гр. од.,у поточному–

300 млрд. дол., споживання у попередньому році – 150 млрд. гр. од., у
поточному – 190 млрд. гр. од. Обчисліть відповідні середні й граничні
схильності до споживання і заощаджень.
Задача 4. Припустимо, що поточний дохід людини за рік становить

60000 грн, а особисте багатство дорівнює 300000 грн. Визначити величину
споживання людини, якщо гранична схильність до споживання з поточного
доходу – 0,75, гранична схильність до споживання багатства – 0,02.
Задача 5. Споживання домогосподарств характеризується наступними

даними: функція споживання — С=40+0,8Y, ставка податку складає 10 %,
загальний дохід - 5000 гр. од., дотації - 600 гр. од.Визначити обсяг заощаджень.
103
Тема 8. Приватні інвестиції
Мета: з’ясувати сутність, роль та джерела інвестицій в економіці.
План
8.1. Роль інвестицій в економіці

8.2. Інвестиційні функції
8.3. Проста інвестиційна функція
8.4. Заощадження та інвестиції
Ключові поняття: автономні інвестиції, валові інвестиції, гранична
ефективністю капіталу, гранична продуктивність капіталу, гранична
схильність до заощадження, гранична схильність до інвестування, ефект
акселератора, ефект мультиплікатора, заощадження, інвестиції в товарно-
матеріальні запаси, інвестиції, індуковані інвестиції, проста інвестиційна
функція, функція заощаджень, функція інвестицій, чисті інвестиції.
8.1 Роль інвестицій в економіці
Економічне зростання та покращення добробуту населення будь якої

країни неможливе без підвищення рівня інвестиційної активності. Інвестиції
суттєво впливають на сукупний попит, обсяг національного виробництва,
зайнятість. До того ж інвестиції сприяють нагромадженню фондів підприємств
і створюють основу для економічного зростання в майбутньому.
Інвестиції – один із наймінливіших компонентів сукупного попиту. Вони
дуже чутливі до будь-яких змін в економіці та очікувань економічних суб’єктів.
Інвестиції називають барометром економіки.
Інвестиції (І) (лат. іnvestio – одягати, вкладати) – одна з найуживаніших в
економічній науці категорій як на макро-, так і на макрорівні.
Інвестиції – це довгострокові вкладення економічних ресурсів з метою
створення і отримання чистих вигод у майбутньому. Об’єкти інвестиційної
діяльності представлено на рис. 8.1.
Об’єкти інвестиційної діяльності
Майнові цінності Інтелектуальні цінності
Грошові кошти та Рухоме і нерухоме Авторські права та Ноу-хау

цінні папери майно права користування
Рисунок 8.1 – Об’єкти інвестиційної діяльності.

До суб’єктів інвестиційної діяльності належать:
1. інвестори: держава в особі інституцій (НБУ, Фонд державного майна
104
України, Пенсійний фонд); компанії та корпорації; фінансово-кредитні
установи (банківські, страхові організації);
2. учасники (посередники).
З метою обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції
можна класифікувати за різними ознаками.
Таблиця 8.1
Класифікація інвестицій
Класифікаційні ознаки Форми інвестицій
За об’єктами інвестування Реальні;
Інноваційні;
Інтелектуальні;
Фінансові
За джереламифінансування Централізовані
Децентралізовані
За спрямованістю дій Екстенсивні
Нетто-інвестиції;
Брутто-інвестиції;
Реінвестиції
За призначенням Реконструкція;
Нове будівництво
За характером участі в інвестуванні Прямі;
Портфельні
За періодом інвестування Короткострокові ;
Середньострокові;
Довгострокові
За макроекономічним змістом Валові;
Чисті
За формою власності Приватні;
Державні;
Змішані;
іноземні
За ступенем залежності від доходів Автономні;
Індуційовані (похідні)
Застосовуючи макроекономічний підхід, у системі національних рахунків

(СНР) виокремлюють трирізновиди інвестицій.
Інвестиціїв основний капітал – витратифірм на купівлю машин,
устаткування, транспортних засобів (з терміном служби більше року) і на
виробниче будівництво (заводи, склади, ділові центри, офіси і т. п.). Інвестиції
в житловий фонд– витрати домашніх господарств на купівлю нового житла.
Інвестиції у створення запасів – зміна величин товарно-матеріальних
запасів ( ) фірм за підсумками економічного виробництва даного року (
).
У середньому 70 % всіх інвестицій – це інвестиції в машини та
устаткування, 25 % – житлове будівництво і приблизно 5 % – зміни в запасах.
Центральне місце серед усіх інвестицій посідають інвестиції в основний
капітал. Інвестиції в основний капітал і житлове будівництво називають
капіталовкладенням.
105
Під інвестиційним попитом розуміємо попит підприємців на блага для
відновлення зношеного капіталу і приросту реального капіталу. Відповідно,
виокремлюють чисті і валові інвестиції.
Валові інвестиції – це загальний обсяг інвестицій, спрямований як на
створення нового капіталу , так і заміну зношеного капіталу новими
капітальними засобами.
Чисті інвестиції – це витрати, які спрямовуються на створення нового ,
тобто додаткового капіталу.Виходячи з цього валові інвестиції можна подати за
такою формулою:
, (8.1)
де IВ, ІЧ – відповідно валові та чисті інвестиції за період t; d – норма або
коефіцієнт амортизації за період t, d=1/t ; Kt – середня вартість об’єктів капіталу
за період t; – вартість амортизованого капіталу за період t.
Спираючись на формулу (8.1), можна визначити чисті інвестиції:
. (8.2)
Чисті інвестиції (ІЧ)теж поділяють на інвестиції в основний капітал, запаси

та житлове будівництво за СНР. Чисті інвестиції, якізабезпечують створення
нового капіталу, вимірюються приростом наявного капіталу:
. (8.3)
Підставивши значення чистих інвестицій з формули (8.3) у формулу (8.1),

отримаємо базове співвідношення для визначення рівня нагромадження
капіталу: , звідси:
. (8.4)
Вплив приросту капіталу на зростання довгострокової сукупної

пропозиції, яка дорівнює потенційному ВВП, відбувається у відповідності з
граничною продуктивністю (MPK).
Гранична продуктивність капіталу (MPK)показує приріст продукту
при збільшенні капіталу на додаткову одиницю за незмінної кількості інших
факторів виробництва, переважно праці (L). MPK – натуральний показник.
. (8.5)
Залежність продукту від приросту капіталу демонструє виробнича функція (рис. 8.2).
106
Гранична продуктивність
Y Y=f(K,L) капіталу (MPK), в силу дії закону
спадної віддачі змінного фактору,
МРК
зростає у затухаючому темпі.
На практицідля вимірювання
впливу приросту на зростання ВВП
використовують вартісний показник:
гранична виручка від використання
капіталу(MRK), яка відображає
приріст виручки від реалізації
К продукції, що припадає на одну
Рисунок 8.2 – Виробнича функція грошову одиницю приросту капіталу.
Вплив приросту капіталу на збільшення потенційного ВВП можна
визначити за формулою:
. (8.6)
Слід зазначити, що фактичний ВВП визначається потенційним ВВП лише

як тенденція, тобто у довгостроковому періоді. Звідси: у короткостроковому
періоді результатом зростання інвестицій є зростання сукупного попиту та
ВВП; у довгостроковому ж періоді зростання інвестицій призводить до
збільшення як обсягів капіталу так і потенційного ВВП.
У довгостроковому періоді зростання обсягів капіталу залежить не від
приросту інвестицій, а від обсягу чистих інвестицій (ІЧ), тобто від
співвідношення між валовими інвестиціями (IB) та вартістю зношеного капіталу
(амортизацією) (dK).
Співвідношення між IВ і dK є індикатором стану економіки. Якщо:
– ( ) – зростаюча економіка;
– ( ) - статична (застійна економіка);
– ( ) - спадна (стагнаційна) економіка.
За ступенем залежності від доходів розрізняють автономніта індуковані
інвестиції.
Автономні інвестиції (Ia) – інвестиції, які не залежать від
національного доходу. Їх причинами є інновації (нововведення), пов’язані
переважно з технічним прогресом, покращення свого становища на ринку,
приріст населення, війни тощо. Такі інвестиції самізумовлюють зростання
національного доходу. Графічно вони представлені горизонтальною лінією Іа,
на рис. 8.3. Інвестиції є найбільш динамічним чинником ВВП (Y=C+I+G+NX).
Але слід звернути увагу на те, що вони впливають на ВВП непропорційно, а
помножено, тобто мультиплікативно, це означає, що при зміні інвестицій на
1 гр. од. ВВП збільшиться більше, ніж на одиницю.
Мультиплікатор ( ) інвестицій– числовий коефіцієнт, який показує
залежність зміни доходу від зміни автономних інвестицій:
107
. (8.7)
Тобто .
Індуковані (похідні) інвестиції (II)
I – інвестиції, які залежать від
Ii національного доходу і є його функцією.
Індуковані інвестиції спрямовуються на
утворення нового капіталу з метою
задоволення зростаючого сукупного
Ia попиту (національного доходу). Отже,
індуковані інвестиції носять похідний
характер, тобто їх обсяг залежить від
Y
величини доходу.Індуковані інвестиції
Рисунок 8.3 – Автономні відображає висхідна крива Іi на рис. 8.3.
та індуковані інвестиції У зв’язку з цим, використовують модель
акселератора індукованих інвестицій.
Акселератор являє собою відношення приросту інвестицій ( ) до
викликаного ним відносного приросту доходу ( ) і записується
формулою:
. (8.8)
Причому, чим більш похила лінія інвестицій, тим більш ефективною є

економіка країни, тим менші прирости обсягів інвестицій забезпечують більші
прирости ВВП. І навпаки, чим більш круто піднімається вгору лінія інвестицій,
тим більший приріст їхніх обсягів забезпечує менші прирости ВВП, а, значить
інвестиції витрачаються неефективно.
Щоб визначити обсяг інвестицій на розширення виробничої бази, що
забезпечить задоволення попиту, який зріс, необхідно знати приростну
капіталомісткість продукції ( – коефіцієнт, який показує, скільки одиниць
додаткового капіталу ( ) необхідно для виробництва додаткової одиниці
продукції ( ).
Коефіцієнт приросної капіталомісткості продукції ще називають
акселератором (прискорювачем) та розраховують за формулою:
. (8.9)
За заданої приросної капіталомісткості макроверсія кейнсіанської
інвестиційної функції має такий вигляд:
. (8.10)
Зв’язок між рівнями доходу, заощаджень та інвестицій в економіці
демонструє парадокс ощадливості: намагання суспільства більше
108
заощаджувати, яке не супроводжується зростанням інвестицій, призводить до
скорочення обсягів заощаджень.
Це відбувається тому, що збільшення заощаджень (без збільшення
інвестицій) веде до скорочення споживчих витрат і скорочення рівня доходу.
Як наслідок, за нижчого рівня доходу будуть меншими і заощадження
(нагадаємо функцію заощаджень ). Графічно парадокс ощадливості
представлено на рис. 8.4. Збільшення схильності до заощаджень веде до зсуву
кривої заощаджень від S1 до S2, що при тому ж обсязі інвестицій I1 відповідає
меншому рівню доходу (Y2<Y1). Але якщо із зростанням заощаджень зростають
і інвестиції від I1 до I2, то зниження рівня випуску не відбувається, оскільки
вилучення із системи у формі заощаджень заміщаються інвестиційними
ін’єкціями.
S2 S1
C Y=C S,I
C
A I2
C2 B A
I1
B
0 Y
Y2 Y1 Y
Рисунок 8.4 – Парадокс

ощадливості
При цьому слід відрізняти заплановані інвестиції від фактичних. Як
правило, зміни товарно-матеріальних запасів не є частиною запланованих
інвестицій, оскільки для фірм вигідно реалізувати всю виготовлену продукцію,
а не збільшувати запаси непроданих товарів на складах. Проте в реальності
частина продукції фірм може не знайти попиту, збільшуючи ТМЗ. У моделі
«Кейнсіанського хреста» проводиться строгий поділ на заплановані і фактичні
інвестиції. У структурі сукупного попиту враховуються лише заплановані
інвестиції. Розбіжність запланованих і фактичних інвестицій є частиною
механізму пристосування товарного ринку до зміни кон’юктури (його ми
розглядали в темі 9).
8.2. Інвестиційні функції
Будь яка функція виражає залежність одного набору змінних від інших. За
такого розуміння,в інвестиційній функції інвестиції є залежною змінною, а
чинниками, які впливають на інвестиції, – незалежними змінними. Проте в
макроекономічній теорії не існує єдиного погляду на інвестиційну функцію.
Серед різних підходів до вирішення цієї проблеми найбільшої уваги
заслуговують кейнсіанський та неокласичний.
109
В основу кейнсіанської теорії попиту на інвестиції покладено уведене
Дж. М. Кейнсом поняття «граничної ефективності капіталу. Вона називається
граничною тому, що мова йде про капітал, який додається до уже наявного.
Кейнсіанський підхід до побудови функції інвестицій в основний капітал
ґрунтується на трьох передумовах.
По-перше, об’єкт інвестування Кейнс називає капітальним майном
. При визначенні вартості капітального майна він враховує не
вартість його придбання, а його відновну вартість. Вона визначається
витратами на його заміщення і залежить від рівня цін.
По-друге, інвестор орієнтується не на валовий, а на чистий прибуток від
інвестування. Під чистим прибутком Кейнс розумів чисту виручку, яка
залишається після відшкодування поточних витрат та організаційних
відшкодувань.
По-третє, оскільки інвестиції, на відміну від поточних затрат на
виробництво, дають віддачу не в тому самому періоді, а в майбутньому,
протягом всього строку служби (t)основного капіталу, то приймаючи рішення
про стартові капіталовкладення , підприємці мають порівнювати їх з
очікуваними чистими прибутками (π1, π2,…. πt) у майбутніх t періодах. Але це
досягається не простим порівнянням абсолютних величин, а за допомогою
дисконтування – методу, який використовується для оцінки і вибору
інвестиційних проектів у випадках, коли затрати і доходи від них розподілені
на багато років. Операція дисконтування обернена обчисленню складних
процентів, а її формула для будь-якої суми має вигляд: , де R – норма
дисконту.
Інвестиційний проект буде економічно доцільним, якщо:
. (8.11)
Те значення R, за якого зазначена нерівність перетворюється в рівність,

називається граничною ефективністю капіталу (R*) або внутрішньою
нормою доходності. Іншими словами, R* – це ставка дисконта, за якої
приведена вартість доходів або ж чиста приведена вартість дорівнює нулю.
Із наведеної нерівності випливає, що для інвестора найпривабливішою є
ситуація, за якої R* є найбільшою. Це означає, що за наявності багатьох
варіантів інвестування, котрі характеризуються різною граничною
ефективністю, інвестиційні кошти розподіляються на основі їх ранжування за
граничною ефективністю капіталу (R) (див. рис. 8.5). Отже, функція інвестицій
може бути записана як . На поведінку інвестора крім R* впливає також і
ціла низка інших чинників, які найчастіше важко піддаються аналізу і
здебільшого відображають суб’єктивні відчуття підприємців стосовно того, що
наразі прийнято називати інвестиційним кліматом.
110
R* не може бути нижче R*,i
процентної ставки за альтернативними
активами із високим ступенем i2
надійності. Тому серед варіантів
I(R*)
капіталовкладень для інвесторів є один
найбільш надійний – це купівля i1
державних облігацій. Пояснюється це
тим, що держава завжди гарантує
виплату процентів за своїми борговими I
зобов’язаннями. Саме тому процент за Рисунок 8.5 – Ранжування
державними облігаціями (i) інвестиційних проектів за їх
*
розглядають в якості нижньої межі R граничною ефективністю і
для вкладень у реальний капітал. визначення функції інвестиційного
Капіталовкладення у реальний капітал попиту
здійснюються, якщо .
Це означає, що чим менша величина , тим більше буде здійснюватись
інвестиційних проектів у економіку. Тому кейнсіанську функцію автономних
інвестицій можна подати так:
, (8.12)
де – гранична схильність до інвестування, яка показує, на скільки
одиниць зміниться обсяг інвестицій при зміні ставки процента на один пункт.
i Якщо , то гранична
R* схильність до інвестування зросте.
R *  ii 
Графік цієї функції представлено
на рис. 8.6.
tg  I i Кейнсіанська функція
автономних в основний капітал
i I(i) інвестицій:
. (8.13)
I I
Рисунок 8.6 – Графік функції
автономних інвестицій
Неокласична теорія автономних інвестицій в основний
капіталґрунтується на припущеннях: по-перше, фірми діють в умовах досконалої
конкуренції, за повної зайнятості ресурсів та класичної виробничої функції з
одним змінним фактором – капіталом: ; по-друге, підприємці
здійснюють інвестиції для того, щоб довести обсяг інвестицій до оптимального
розміру капіталу; по-третє, попит на інвестиції підприємців залежить не лише
від розриву між наявним та оптимальним обсягами капіталу, а й від швидкості
(інтенсивності), з якою вони мають намір нарощувати основний капітал.
111
Оптимальнимє такий обсяг капіталу , який за наявної технології
забезпечує максимальний прибуток. Залежність обсягу інвестицій від розміру
функціонуючого капіталу можна подати формулою:
, , (8.14)
де – обсяг автономних інвестицій в період t; - обсяг капіталу,
наявний на початок періоду t; - оптимальний обсяг капіталу; – коефіцієнт,
який характеризує міру наближення наявного обсягу капіталу до оптимального
за період t.
Із мікроекономіки відомо, що підприємець буде нарощувати обсяги

виробництва доти, поки вартість граничного продукту (MRK) не зрівняється з
ціною граничних витрат (MCK) тоді прибуток досягає максимуму.
Якщо , то в умовах r
досконалої конкуренції , де d
– норма амортизації, що визначає d+i
розмір зносу капіталу; i – ставка
відсотка по фінансовим активам, що d r1(K)
являє собою альтернативні витрати r0(K)
використання ресурсів в якості
капіталу. Отже, прибуток * * K
максимальний, коли та r=d+i.
K 0 K 1
Графічно процесв изначення Рис. 8.7 Визначення
зображено на рис. 8.7 точкою перетину оптимального обсягу капіталу
прямої d+i з кривою r(K).
Так як обсяг капіталу, що діє на початку періоду, відомий, то із
формули (8.12) слідує, що неокласична функція автономних інвестицій має
вигляд:
. (8.15)
Не дивлячись на зовнішню схожість кейнсіанської та неокласичної

функцій автономних інвестицій, вони між собою різняться.
Ця відмінність витікає, перш за все, з розумінняпонять та . В
кейнсіанському підході за критерій порівняння інвестиційних проектів береться
відносний показник – норма доходності, а не абсолютний показник величини
чистого приведеного доходу. У цьому розумінні, неокласична функція є більш
об’єктивною у порівнянні з кейнсіанською, оскільки визначається технологією
виробництва (ставкою процента ). Тоді як кейнсіанська функція
користуєтьсякатегорією «гранична ефективність капіталу , яке є
суб’єктивною. – це не оціночний показник, не конкретна ставка процента, а
внутрішня норма доходності, на яку впливають суб’єктивні фактори: песимізм
112
чи оптимізм інвестора (за Кейнсом – «тваринне відчуття»). Кейнсіанська
функція інвестицій має меншу еластичність за ставкою процента, ніж
неокласична.
8.3. Проста інвестиційна функція
Сукупний попит на інвестиції залежить від двох основних чинників:

очікуваної норми чистого прибутку, що є головним мотиваційним чинником
до інвестування; рівня реальної процентної ставки.
Прибутковість інвестиційних проектів можна визначити різними
методами: традиційним (бухгалтерським) або методами, пов’язаними з
дисконтуванням грошових потоків. Традиційним методом норма прибутку
визначається як відношення чистого прибутку до інвестованого
капіталу : .
Норма очікуваного прибутку вказує на рентабельність проекту, що
фінансується.
Оскільки капітал використовується протягом кількох поточних періодів,
то для визначення норми прибутку береться середньорічний прибуток і
середньорічна вартість капіталу.
Порівнюючи норму прибутку з процентною ставкою, підприємці
приймають рішення щодо доцільності інвестування. Тобто, якщо очікувана
норма чистого прибутку – це мета інвестування, то процентна ставка – це
нижня межа норми прибутковості проектів. Чим нижча процентна ставка,
тим більша кількість інвестиційних проектів становиться об’єктом попиту.
Якщо , то інвестиції будуть прибутковими, на них виникає попит. Якщо,
навпаки, – інвестиції збиткові, отже, попиту на них не буде.
Головним недоліком бухгалтерського методує те, що він не враховує
фактор часу. Ця вада усувається на основі дисконтування потоків доходів та
інвестиційних витрат, у результаті чого визначається дисконтна (теперішня)
вартість майбутніх прибутків.
Чиста теперішня вартість (NPV) – це різниця між дисконтною
вартістю очікуваних доходів і дисконтною вартістю очікуваних витрат на
реалізацію і функціонування проекту впродовж його життєвого циклу:
, (8.16)
де – дохід від проекту в році t; – витрати, пов’язані з впровадженням
інвестиційного проекту в році t;. – дисконтна ставка; Т – загальна кількість
років терміну реалізації проекту.
Ставка дисконту залежить від багатьох чинників, але для спрощення слід
її вважати рівною реальній процентній ставці.
Якщо – проект є потенційно прибутковий; якщо , то
інвестиційний проект є збитковим і від нього слід відмовитися.
113
Серед множини чинників, які впливають на прибутковість інвестиційних
проектів, визначальна рольналежить реальній процентній ставці ( ). По-перше,
процентна ставка справляє вплив на всі компоненти інвестиційних витрат –
інвестиції в основний капітал, у житлове будівництво, запаси. По-друге, зміна
рівня процентної ставки, яка виступає ціною банківського кредиту,
позначається на витратах, пов’язаних з інвестуванням, і, як наслідок, на
прибутковості інвестиційних проектів; По-третє,.процентна ставка є тим
чинником попиту, на який може впливати держава, використовуючи
інструменти монетарної політики.
Враховуючи це, у макроекономічному моделюванні застосовують просту
(базову) інвестиційну функцію, в якій незалежною змінною є лише процентна
ставка, а залежною – інвестиції. Вплив всіх інших чинників на інвестиційний
попит при цьому враховується в автономній складовій інвестиційної функції.
Проста інвестиційна функція може бути представлена в алгебраїчній
формі так:
, (8.17)
де - попит на інвестиції; - автономні інвестиції; b – коефіцієнт
еластичності попиту на інвестиції за реальною процентною ставкою , який
показує, на скільки грошових одиниць зміняться інвестиції ( ) за зміни
процентної ставки ( )на один пункт, тобто .
На рис. 8.8 наведено графік кривої інвестиційної функції, який
узагальнює обернену залежність інвестицій від реальної процентної ставки.
r
Чим вища процентна ставка, тим
r
1 менша кількість інвестиційних
проектів буде прибутковою. Крім
процентної ставки на інвестиційний
попит справляють вплив не відсоткові
r
2 чинники, які змінюють рівень
очікуваної норми прибутку за даної
процентної ставки. Зміни не
відсоткових чинників, впливаючина
0 I
1 I2 величину автономних інвестицій,
Рис. 8.8 Графік простої позначається зміщенням кривої
інвестиційної функції інвестиційного попиту у відповідну
сторону.
Так, наприклад, динаміка сукупного доходусправляє суттєвий вплив на
інвестиційний попит: за будь якої зміни доходу ( ) відбуваються зміни
автономних інвестицій , де – гранична схильність до інвестування –
частка приросту інвестицій ( ) за будь якої зміни доходу ( ): .
114
На рис. 8.9 зміна величини
r
автономних інвестицій зміщує
криву інвестиційного попиту у
відповідний бік. r 0
При зростанні доходу

відбудеться зростання інвестицій I 1
I
буде зміщення кривої інвестицій ( ) 0
I
вправо від I0 до I1; при зменшенні 2
доходу інвестиції зменшаться, а при

зменшенні доходу – крива 0 I3 2I I1 I
інвестицій () змістиься вліво від I0 Рисунок 8.9 – Вплив не відсоткових

до I2. чинників на інвестиції
З урахуванням прямої залежності між інвестиціями і ВВП проста функція
інвестицій набуде вигляду:
. (8.18)
До не відсоткових чинників також відносять:

– зміни в технології виробництва (створення нової техніки, яка
забезпечує зменшення витрат і зростання норми чистого прибутку, стимулює
інвестиції);
– рівень оподаткування (збільшення податків негативно впливає на
інвестиції, що зміщує криву інвестицій вліво – від I1 до I2 , як представлено на
рис. 8.9);
–ділові (песимістичні чи оптимістичні) очікування фірм стосовно
майбутніх продажів та рентабельності продукції;
– рівень забезпеченості основним капіталом, від якого залежить
очікувана норма чистого прибутку;
– стан фінансового ринку, який віддзеркалює рівень ділової активності в
економіці (зростання курсу акційсвідчить про підвищення ділової
активності,що породжує в інвесторів оптимістичні очікування).
Інвестиції вважаються досить нестабільним компонентом сукупних
витрат, що пов’язано з їх залежністю від наступних факторів: тривалість
строків використання основного капіталу; часто нові капіталовкладення можна
відтермінувати ремонтом; нерегулярність інновацій; циклічність економіки;
прогнози на майбутнє і ступінь оптимістичності очікувань досить змінні.
Теоретико-аналітичними знаряддями аналізу ефективності інвестування є
також неокласична модель інвестицій та Q-теорія.
Неокласична модель пояснює залежність інвестицій від реальної
процентної ставки. Для кожної фірми, яка використовує власний капітал.
Вигода від кожної додаткової одиниці капіталу дорівнює граничному продукту
капіталу (MPK), а витрати дорівнюють витратам на його одиницю. Звідси:
115
, (8.19)
де – відносна ціна капітального блага; r – реальна процентна ставка;

d – норма амортизації.
Таким чином, зниження витрати на одиницю капіталу, що збільшує

прибуток власників капіталу й стимулює його нагромадження і навпаки.
Про наявність стимулів до інвестування дає змогу судити показник, який
називають показником -Тобіна. Згідно з Q-теорією Дж. Тобіна фірми
ухвалюють рішення про інвестиції на підставі співвідношення вартості
функціонуючого капіталу та його відновної вартості:
, (8.20)
Ринкова вартість функціонуючого капіталу залежить від курсу акцій.
8.4. Заощадження та інвестиції
Єдиним джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів є заощадження.

Сукупність дій, спрямованих на перетворення заощаджень в інвестиції,
називається інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю.
Інвестиції завжди означають зменшення поточного споживання задля
збільшення споживання у майбутньому.Tобто у будь-якій економіці
заощадження (S) дорівнюють тій частині доходу (Y), яка залишається після
здійснення витрат на споживання (С):
. (8.21)
Знаючи, що у приватній закритій економіці C=СyY, то підставивши у

формулу (8.21), отримаємо S=Y(1–Cy). Оскільки 1–Cy=Sy, то звідси отримаємо
формулу, яка показує пряму залежність приватних заощаджень від величини
доходу:
, (8.22)
де Cy та Sy – відповідно гранична схильність до споживання та
заощадження, Як відомо, 0>Cy>1, 0>Sy>1; а сума Cy+Sy=1.
Оскільки заощадження є функцією від доходу і, в той же час, виступають

джерелом інвестицій, то це означає, по-перше, інвестиції опосередковано
залежать від величини доходу, тобто їх зростання (зменшення) збільшує
(зменшує) фінансово - інвестиційні ресурси, по-друге, динаміка доходу слугує
індикатором ділової активності в країні. Так, зростання доходу викличе
116
зростання сукупного попиту, для задоволення якого потрібно нарощувати
основний капітал і збільшувати чисті інвестиції.
Виходячи з того, що заощадження є джерелом інвестицій, справедливо
стверджувати: між заощадженнями (S) та інвестиціями (I) має спостерігатися
рівність S=I. Але, оскільки заощадження не є чинником інвестиційного попиту,
а лише його фінансовим обмеженням, то такої жорсткості у кожному
поточному періоді може не бути. Іншими словами, рівновага між S та I є не
абсолютним законом, а законом-тенденцією.
Існують два підходи до пояснення механізму встановлення рівноваги
між інвестиціями та заощадженнями: класичний і кейнсіанський.
З точки зорукласичної теорії основний чинник, що врівноважує
заощадження та інвестиції, виступає реальна ставка процента (r). Вона
дорівнює номінальній ставці процента (i) мінус темп інфляції (π): r = i – π
За класичною теорію, заощадження та інвестиції є високо еластичними до
процентної ставки. Оскільки основним мотивом заощаджень є отримання в
майбутньому додаткового доходу, то величина процентної ставкипрямо
впливає на обсяг заощаджень – заощадження є зростаючою функцією від
ставки процента S=f( ), а, отже, крива заощаджень (S) має додатній
нахил (рис.8.10. а).
Між обсягом інвестицій та реальною процентною ставкоюіснуєобернена
залежність. Пояснюється це тим, що інвестор завжди порівнює затрати на
інвестиції – r (реальну процентну ставку), яка й показує вартість отримання
коштів, що використовуються для фінансування інвестицій – із очікуваним
чистим прибутком від інвестицій. Зростання реальної процентної ставки
збільшує витрати на інвестиції і зменшує чистий прибуток від них, що зменшує
обсяг інвестицій і навпаки. Отже, інвестиції є спадною функцією, І=f( ), а
крива інвестицій (I) має від’ємний нахил (рис. 8.10 а).
У випадку, наприклад, відхилення економіки від стану повної зайнятості
внаслідок зменшення інвестицій знизить ставку процента, яка зменшить
заощадження до рівноважного рівня. Зменшення заощаджень, на думку
класиків, супроводжується відповідним збільшенням споживання, яке поновить
повну зайнятість.
Кейнсіанський підхід вирізняється тим, що заощадження, які є
фінансовою базою реальних інвестицій на макрорівні, залежать не стільки від
ставки процента, скільки від чистого доходу. Переважна більшість людей
заощаджує частину своїх доходів не з метою отримання додаткового доходу, а з
багатьох інших причин, наприклад, з метою накопичення коштів на купівлю
автомобіля, будинку, на відпочинок, на оплату навчання і т. п. Тому величина
заощаджень не залежить від ставки процента. Графічно крива S має вигляд
вертикальної лінії (рис. 8.10, б).
Інвестиції, за Кейнсом, мало чутливі до ставки процента . Рішення про
вкладення капіталу у виробництво приймаються під впливом багатьох причин. На перше
місце Кейнс ставить суб’єктивні настрої, очікування підприємців і навіть інстинктивну
117
потребу займатись активною діяльністю. Графічно крива інвестицій за цих умов досить
крута (рис. 8.10. б).
r r
S,
S,
E E
I I
S,I S,I
а) за класичним підходом б) за кейнсіанським підходом
Рисунок 8.10 – Взаємозалежність ставки процента, заощаджень та інвестицій
Згідно кейнсіанської теорії, у випадку відхилення економіки від рівня
повної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій також знижує процентну
ставку. Але не процентна ставка, а скорочення обсягів виробництва і величини
доходу зменшує заощадження до рівня інвестицій. Тобто, рівновага між
заощадженнями і інвестиціями може досягатися за неповної зайнятості.
Структурноприватні заощадження складається з двох сегментів:
заощаджень домашніх господарств і заощаджень підприємств.
Заощадження домогосподарств (S) – це частина наявного доходу (Yd),
яка залишається після витрат на споживання (С).
Вибираючи ту чи іншу форму заощаджень (готівка, банківські депозити,
іноземна валюта, придбання акцій та облігацій і т. п.), домогосподарства,
спираються на три основні критерії: ліквідність, безпека, норма доходу.
Ліквідність – це легкість, з якою можна перевести заощадження у
готівкові гроші, щоб їх витрачати.
Безпека – це можливість у певний момент у майбутньому повернути свої
кошти назад.
Норма доходу – це той дохід, який можна отримати, вклавши гроші у
певну форму заощаджень
Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та
валові.Чистий прибуток (наявний дохід) підприємства дорівнює прибутку за
мінусом податку на прибуток. Звідси: чисті заощадження підприємств
дорівнюють чистому прибутку за відрахуванням дивідендів. Отже, валові
заощадження підприємств = чистий прибуток – дивіденди+амортизація.
Або валові заощадження підприємств = чисті заощадження+амортизація.
Як бачимо: заощаджують як домогосподарства, так і підприємства. Проте
майже всі інвестиції здійснюють підприємства. Але інвестиційний попит
підприємств перевищує їх власні заощадження. Тому виникає можливість і
доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у
тимчасове розпорядження підприємств. Таке переміщення здійснюються за
118
допомогою фінансової системи (рис. 8.11), яка складається з двох інститутів:
фінансових ринків і фінансових посередників.
Заощадження Фінансові Інвестиційні кошти

посередники
Інвестиційні
Заощадження кошти
Домогосподарства Фінансові ринки Підприємства
Рисунок 8.11 – Переміщення заощаджень домогосподарств до підприємств
Під фінансовими ринкамирозуміють сукупність ринкових інститутів, які

переміщують потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони
переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції. Інша
частина коштів переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм
внаслідок акцій, облігацій та інших цінних паперів. До фінансових
посередників належать банки, страхові компанії та пенсійні фонди, а також
інвестиційні посередники.
Наведена модель кругообігу інвестицій і заощаджень є спрощеною,
оскільки: не всі підприємства насправді є позичальниками; не всі категорії
домогосподарств належать до категорії заощаджуваних; джерелами
заощаджень або позичальниками можуть бути і інші агенти, в тому числі й такі,
що перебувають за межами даної системи.
При перетворенні заощаджень (S) на інвестиції (I) нема впевненості що
інвестиції дорівнюватимуть заощадженням, оскільки їх здійснюють різні
суб’єкти, кожен з яких переслідує свої інтереси. Це може порушити рівновагу в
економіці, коли сукупні витрати можуть не співпадати з національним
продуктом.
Важливо зазначити, що навіть тоді, коли I<Sі система є не рівноважною,
національний продукт завжди дорівнюватиме величині фактичних витрат. Роль
балансу при цьому відіграють інвестиції в товарно-матеріальні запаси (ТМЗ):
 якщо S>I, то збільшуються незаплановані інвестиції в ТМЗ;
 якщо S<I, то зменшуються незаплановані інвестиції в ТМЗ.
Таким чином, оскільки враховуються інвестиції в товарно-матеріальні
запаси, то інвестиції завжди дорівнюватимуть заощадженням і, відповідно,
національний продукт завжди дорівнюватиме величині фактичних витрат.
Механізм переходу заощаджень від їх власників до інвесторів у різних
країнах різний. Залежно від головного суб’єкта у прийнятті рішень у світовій
практиці розрізняють п’ять типів інвестиційного процесу:
1. Ринково-орієнтований, за якого фондовий ринок є центром
прийняття рішень. Основною проблемою тут є асиметричність інформації – це
неоднаковий обсяг знань, якими володіють сторони ділової операції.
2. Банківсько-орієнтований: центр прийняття рішень – банки;
основна проблема – монополізація банків.
3. Програмно-орієнтований: характеризується значними державними
119
соціальними гарантіями в інвестиційних рішеннях; основна помилка –
недоцільне фінансування деяких об’єктів.
4. Корпоративно-орієнтований: комерційні банки великих
корпорацій та держава ухвалюють інвестиційні рішення; недолік – зниження
інвестиційного потенціалу малого бізнесу.
5. Директивно-керований: все визначає держава; проблема –
відсутність механізмів відбору ефективних проектів.
На інвестиційну діяльність впливають такі основні чинники:
– кон’юктура товарного ринку, яка визначається значною мірою рівнем
і структурою сукупного попиту;
– заощадження домашніх господарств та умови їхньої трансформації в
інвестиції;
– механізм регулювання грошово-кредитного ринку, відсоткова ставка,
яка впливає на доступність кредиту;
– рівень інфляції – для розрахунку реальної ставки процента та реальної
вартості інвестицій;
– дефіцит бюджету, що може вплинути на формування централізованих
джерел фінансування інвестицій;
– норма нагромадження основного капіталу;
– політична і законодавча стабільність;
– податки;
– науково-технічний прогрес, який стимулює впровадження
ресурсозберігаючих;
– прогресивні структурні зрушення в економіці.
1. Поясніть залежність виробничого потенціалу економіки між валовими

інвестиціями і амортизацією.
2. Дайте визначення інвестиціям і охарактеризуйте їх основні складові.
3. Охарактеризуйте напрями впливу інвестицій на економіку.
4. Які фактори визначають динаміку автономних і стимулюючих
інвестицій?
5. У чому полягає сутність кейнсіанської функції інвестицій і неокласичної
функції інвестицій?
6. Яку залежність виражає проста інвестиційна функція?
7. Поясніть механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями на основі
класичної теорії.
8.
9. Розкрийте механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями на основі
кейнсіанської теорії.
10.У чому полягає роль фінансової системи в трансформації заощаджень в
інвестиції?
120
11.Охарактеризуйте методи визначення прибутковості інвестиційних
проектів: традиційний метод і метод чистої дисконтованої вартості.
Задача 1. У періоді (t-1) реальна відсоткова ставка r=10%. У періоді t

вона зменшиться до 8%, а в автономні інвестиції збільшиться на 2,5
млрд. гр. од. Обчисліть приріст інвестицій у періоді t згідно з простою
інвестиційною функцією, якщо b=40.
Задача 2. Валовий прибуток=50млрд.гр.од., податок на
прибуток= 4млрд. гр. од., дивіденди=1,5 млрд. гр. од. Обчисліть валові
заощадження підприємств.
Задача 3. Номінальна відсоткова ставка r = 10%,темп інфляції= 3%. За
цих умов економіка пропонує два інвестиційні проекти, які різняться вартістю
та нормою прибутку: 1) 100 тис. гр. од., 20%; 2) 400 тис. гр. од., 10%. Обчисліть
інвестиційний попит.
Задача 4. Інвестиційний проект має дворічний цикл життя,а вартістьйого
капітального майна дорівнює 1000 гр. од. При цьому очікуваний прибуток від
його реалізації становить у першому році 500 гр. од., у другому – 400 гр. од.
Обчисліть граничну ефективність індивідуального капіталу.
Задача 5.В умовах рівноваги закритої приватної економіки інвестиції
дорівнюють 500 млн.грн. Функція споживання С=800+0,75Y. Розрахуйте:
а) мультиплікатор інвестицій;
б) рівноважний дохід.
121
Розділ 2. Теоретичні засади макроекономічного регулювання
Тема 9. Сукупні витрати і ВВП
Мета: розглянути вплив сукупних витрат на ВВП у короткостроковому

періоді та ознайомитися з методами визначення його рівноважного рівня.
План
9.1. Сукупні витрати і рівноважний ВВП

9.2.Сукупні витрати і потенційний ВВП
9.3. Модель «кейнсіанський хрест» і модель AD–AS у короткостроковому
періоді
Ключові поняття: інфляційний розрив, «кейнсіанський хрест»,

макроекономічна рівновага, метод «видатки-випуск», метод «вилучення
ін’єкції», мультиплікатор автономних витрат, незаплановані інвестиції в
товарно-матеріальні запаси, парадокс ощадливості, планові витрати,
рецесійний розрив, рівноважний обсяг випуску, тотожність «заощадження-
інвестиції», фактичні витрати.
9.1. Сукупні витрати і рівноважний ВВП
Національна економіка буде знаходитись в рівноважному стані лише в тому

випадку, якщо сукупний попит дорівнюватиме виробленому ВВП (сукупний
пропозиції). Однак, до проблеми макроекономічної рівноваги кейнсіанці
підходили з інших позицій, ніж як це робили класики в традиційній моделі AD-AS.
Кейнсіанці розглядали рівновагу і її зміни за постійного рівня цін.
Кейнсіанську модель рівноваги, яка опирається на сукупні витрати,
можна вважати в певній мірі похідною від базової моделі AD-AS, тобто засобом
сходження від абстрактного до конкретного. Це дійсно так, оскільки в реальній
практиці економічні суб’єкти не знають обсягів сукупного попиту та сукупної
пропозиції. Але слід враховувати, що за сукупним попитом стоять сукупні
витрати, а за сукупною пропозицією – вироблений ВВП. Тому в реальному
економічному кругообігу рівновага забезпечується тоді, коли економіка втрачає
стільки, скільки необхідно для закупівлі виробленого ВВП.
(9.1)
↓ ↓
E(факт) = Y(ВВП)
Рівноважний ВВП можна визначити двома методами:«витрати – випуск»

«вилучення-ін’єкції». Розглянемо спочатку визначення рівноважного ВВП
методом «витрати - випуск».
122
Сукупний попит (AD) представляється плановими витратами (Ep) –
сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір (планують) витрати на
закупівлю товарів та послуг:
. (9.2)
Ми розглядаємо короткостроковий період: це закрита економіка

(немає NX), відсутні державні витрати (G), це кругообіг в умовах чистого
ринку.
Сукупна пропозиція (AS) представлена фактичними витратами (Ef):
. (9.3)
Ef відрізняються від Ep тим, що фірми змушені здійснювати незаплановані

інвестиції в товарно-матеріальні запаси.
Розглянемо окремі випадки:
1. Якщо Ep<ВВП (дохід) (Ep<Ef, AD<AS), то це означає, що продукції
виробляється більше, ніж її потребує сукупний попит. Така ситуація свідчить
про виникнення перевиробництва, що супроводжується товарно-
матеріальними запасами (ТМЗ) і незапланованим приростом І (+I’). За цих
умов у підприємств з’являється мотивація зменшувати виробництво до рівня
попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП і
сукупними витратами.
2. Якщо Ep>Ef, то це є ознакою недовиробництва (AD>AS), яке
супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у ТМЗ (-I’), що
слугує для підприємств підставою збільшувати виробництво до рівня попиту,
завдяки чому виникає тенденція до відновлення рівноваги.
3. Якщо Ep=Ef, то AD=AS, а отже, I’=0.
Як бачимо, незаплановані інвестиції виконують балансуючу роль
(врівноважувальну) в економіці. завдяки I’ фактичні сукупні витрати завжди
дорівнюють ВВП (Y):
. (9.4)
. (9.5)
Умови досягнення рівноваги між сукупними видатками (СВ) і ВВП

можна продемонструвати на базі графічної моделі «витрадатти-випуск», яка
досить часто іменується як «кейнсіанський хрест» (рис.9.1).
На рис. 9.1 економічна рівновага досягається в т. А (І’=0, Y*=E*);
нерівновага в т. В означає: , I’>0, в т. С- , I’<0.
Враховуючи взаємозв’язок функцій споживання і заощадження можна
вивести рівноважний обсяг ВВП в рамках кейнсіанської моделі і іншим
методом – «вилучення-ін’єкції» (рис. 9.2).
123
В основі цього методу лежить
та обставина, що в економічному
кругообігу постійно мають
вилучення (зниження витрат) або Е1
ін’єкції (збільшення витрат). Е*
Вилучення відбуваються у формі Е2
заощадження, податків, імпорту;
ін’єкції здійснюються у формі
інвестицій, державний закупівель, 45
експорту. Економічна рівновага Y2 Y* Y1
досягається за умови, коли Рисунок 9.1 – «Кейнсіанський хрест»,
вилучення дорівнюють ін’єкціям. модель «витрати-випуск»
У спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу,
вилучення відбуваються лише у формі заощадження, а ін’єкції – лише у формі
інвестицій. За цих умов модель економічної рівноваги виглядає так: Іp=S, де Ір –
заплановані інвестиції. Фактичні інвестиції відхиляються, як правило, від
запланованих на величину незапланований інвестицій і дорівнює If=Ip±I’.
Завдяки незапланованим
інвестиціям фактичні завжди
дорівнюють заощадженням: S=If →
S=Ip±. Це положення кореспондується за
методом «видатки-випуск», за яким
Y
2 Y* Y 1
фактичні сукупні витрати завжди
S
дорівнюють ВВП за рахунок
1
незапланованих інвестицій.
Якщо S>Ip (т. B’), то обсяг ВВП
S*
перевищує рівноважний рівень (
S
);
2
Y
2
Y* Y
1 S<Ip (т. C’) → (обсяг ВВП
менше за рівноважний);
Рисунок 9.2. – «Кейнсіанський S=Ip (т. А’) → обсяг ВВП дорівнює
хрест», модель «витрати-ін’єкції» рівноважному (Y = Y*).
Рівність S=Ip означає, що вилучення у формі заощаджень компенсуються
ін’єкціями І. Як правило, заощадження не дорівнюють запланованим
інвестиціям, але вони постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на
ринку позичкового капіталу, на якому регулюючу роль виконує процентна
ставка.
1. Якщо, наприклад, заощадження перевищують планові інвестиції, то
це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищує попит на них з боку
інвесторів. Завдяки цьому відсоткова ставка падає, що сприяє підвищенню
інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженнями.
2. Якщо навпаки, рівновага на ринку позичкового капіталу порушується
збільшенням інвестицій, тобто попиту на позичкові гроші, відсоткова ставка
збільшується. Це сприяє збільшенню заощаджень (пропозиції грошей) до рівня
124
попиту на гроші, тобто до інвестиційного попиту.
Отже, рівновага на ринку позичкового капіталу є необхідною умовою
забезпечення рівноваги між вилученнями (заощадженнями) та ін’єкціями
(інвестиціями), а відтак і рівновага на товарному ринку.
У загальному випадку рівновага в економіці забезпечується лише за умов,
коли сума вилучень дорівнює сумі ін’єкцій:
Заощадження + Податки + Імпорт = Інвестиції +

Державні закупівлі + Експорт
9.2. Сукупні витрати і потенційний ВВП
Рецесійні та інфляційні розриви. За класичною економічною теорією в

точці рівноваги AD-AS, рівноважний обсяг виробництва Y* завжди дорівнює
потенційному Yp, тобто обсягу виробництва за повної зайнятості (рис.9.3).
Але Кейнс заперечував механізм
саморегулювання. Він довів, що повна
зайнятість в нерегульованій економіці
може виникнути лише випадково.
Рівновага попиту та пропозиції, як
правило, не збігаються з повною
зайнятістю ресурсів. В точці А
встановлюється рівність AD-AS, проте
рівноважний обсяг виробництва Y* не
дорівнює потенційному (Y*< ). Рисунок 9.3 – Рівноважний обсяг
Однією з причин такої розбіжності є виробництва за класичною
невід’ємність планових інвестицій та економічною теорією
заощаджень.
У відповідності з класичною теорією основним чинником, що викликає
динаміку інвестицій та заощаджень є відсоткова ставка:
i↑ → S↑ → ціна кредиту ↓ → I↑→Y↑ (9.6)
Згідно з кейнсіанською теорією не ставка відсотка (вплив її є

другорядним), а величина використаного доходу домогосподарств є основним
фактором, що визначає динаміку споживання і заощаджень. В той же час
динаміка інвестицій визначається динамікою відсоткових ставок, що знаходять
своє відображення у відповідних функціях споживання, заощадження та
інвестицій. Розбіжність планових інвестицій та споживання зумовлена
коливанням фактичного обсягу виробництва навколо потенційного. Цим
коливанням сприяє низька еластичність з/п і цін щодо їх скорочення. Тому
циклічне безробіття, яке має примусовий, а не добровільний характер, за
Кейнсом є закритим. Для уникнення значних втрат від втрати виробництва,
потрібно здійснювати активну держану політику щодо сукупного попиту.
125
Коливання рівноважного випуску навколо потенційного рівня призводить
до виникнення рецесійного та інфляційного розривів.
Рецесійний розрив – це величина, на яку сукупні видатки мають
початково зрости (+∆Е), щоб фактичний ВВП збільшився до потенційного
рівня. Оскільки в разі збільшення сукупних видатків ціни можуть зрости, то для
обчислення рецесійного розриву слід скористатись формулою приросту
рівноважного ВВП в умовах нестабільних цін:
, (9.7)
Слід зауважити, що в даній формулі і Y визначаються в постійних

цінах, індекс цін Р відображає збільшення цін в періоді, в межах якого усувався
рецесійний розрив.
Інфляційний розрив – це велична, на яку сукупні планові витрати
перевищать потенційні.
Інфляційний розрив свідчить про те,
що економіка потерпає від перевитрат,
тобто має місце надлишок сукупних
витрат (Е*> ). Розрив називається
інфляційним оскільки він викликає в
економіці інфляційний надлишок ВВП.
Графічно інфляційний розрив є відстань
45
по вертикалі між лініями планових та
потенційних витрат (рис. 9.4). Кількісно
інфляційний розрив є величина, на яку
сукупні витрати мають планово змінитись Рис.9.4. Інфляційний розрив
(-∆Е), щоб усунути інфляційний надлишок
ВВП на умовах збереження повної зайнятості. Знову враховуються ціни,
оскільки в умовах скорочення сукупних витрат вони мають зменшитись.
Оскільки метою усунення інфляційного розриву є лише зменшення цін,
то у період його усунення дефляційна зміна ВВП визначається формулою:
∆Y=Yp–Y, за цих умов мультиплікатор працює лише на номінальне зниження
ВВП.
9.3. Модель «кейнсіанський хрест» і модель AD-AS у

короткостроковому періоді
Модель «кейнсіанський хрест» – це конкретизована модель AD-AS для

умов жорстких цін у короткостроковому періоді (рис. 9.5). Зсув кривої
сукупних витрат відповідає зсуву кривої сукупного попиту в межах
кейнсіанської ділянки AS.
126
Так, зростанню сукупних витрат
відповідає зсув кривої сукупних
витрат у моделі «кейнсіанський хрест»
вгору, а в моделі AD-AS – крива у
положення . Скорочення сукупних
витрат позначається на зсуві кривої
сукупних витрат вниз в моделі Y1 Y0 Y2
«кейнсіанський хрест»та кривої AD1
AD0 AD2
вліво до в моделі AD-AS.

Але слід зазначити, що модель
«кейнсіанський хрест» не дозволяє
аналізувати процес зміни рівня цін та
досліджувати довгострокові наслідки Y1 Y0 Y2
шоків (збурень), пов’язаних із такими
змінами, оскільки не враховує цінові Рисунок 9.5 – Модель «кейнсіанський
коливання. хрест» у короткостроковому періоді
1. За яких умов у реальному економічному кругообігу забезпечується

рівновага?
2. Поясніть на моделі «витрати-випуск», яку роль відіграють незаплановані
інвестиції у товарні запаси, якщо фактичні сукупні витрати не дорівнюють
виробленому ВВП.
3. За яких умов досягається рівноважний ВВП у моделі «витрати – випуск»
(«кейнсіанський хрест»)?
4. При якому співвідношенні між заощадженнями й інвестиціями
забезпечується рівноважний ВВП у моделі «вилучення – ін’єкції»?
5. Розкрийте сутність мультиплікатора інвестицій і напишіть формули для
його визначення.
6. Дайте визначення і розкрийте сутність рецесійного розриву в економіці.та
інфляційного розриву в економіці.
7. За рахунок чого можливе подолання інфляційного розриву?
8. Чим відрізняється модель «кейнсіанського хреста» від моделі «сукупний
попит – сукупна пропозиція»?
9. Які чинники впливають на коливання рівноважного рівня випуску?
10.Чому дорівнюють інвестиції у рівноважному стані?
Задача 1. В умовах приватної економіки закритого типу фактичний ВВП

дорівнює 2000 млрд. грн, сукупні витрати – 1900 млрд. грн. Обчислити
незаплановані інвестиції у товарні запаси.
127
Задача 2. В умовах приватної економіки закритого типу споживання
дорівнює 200 млрд грн, заощадження – 50 млрд. грн., незаплановані інвестиції у
товарні запаси – 20 млрд. грн.. Обчислити рівноважний ВВП.
Задача 3. В умовах економічної рівноваги фактичний ВВП становить
500 млрд. грн., потенційний ВВП дорівнює 600 млрд. грн., схильність до
заощадження – 0,25. Розрахувати величину рецесійного розриву, якщо у період
його усунення ціни зростуть на 7 %.
Задача 4. В умовах економічної рівноваги фактичний ВВП становить
2000 млрд. грн., потенційний ВВП дорівнює 1650 млрд. грн., схильність до
споживання – 0,75. Розрахувати величину інфляційного розриву.
Задача 5. Приріст автономних витрат становить 4 млрд. гр. од., гранична
схильність до споживання СY=0,8. Визначте ефект мультиплікатора в умовах
простої закритої економіки.
128
Тема 10. Економічна динаміка
Мета: ознайомитися з сутністюі основними моделями економічного

зростання, як головного компонента економічної динаміки, та з сучасними
теоріями економічних циклів.
План
10.1. Основні засади теорії економічного зростання.

10.2. Модель Солоу.
10.3. Джерела економічного зростання.
10.4. Економічні цикли.
Ключові поняття: депресія, «золоте правило» Е. Фелпса, великі (довгі
хвилі) цикли, економічне зростання, економічний цикл, екстенсивний тип
економічного зростання, зміна ВВП на душу населення, змішаний (реальний)
тип економічного зростання, індекс зростання реального ВВП, інтенсивний
тип економічного зростання, короткі (малі) цикли, піднесення, середні
(бізнесові) цикли, спад, пожвавлення, стійкий рівень капіталоозброєності.
10.1. Основні засади теорії економічного зростання.
Економічне зростання являє

собою збільшення національного
виробництва товарів і послуг за
певний період часу.Графічно
економічне зростання зображують
переміщенням кривої виробничих
можливостей управо, із положення АВ
Споживчі товари
у положення СД (рис. 10.1).

До основних показників
економічного зростання належать:
С
В Д
Інвестиційні товари
Рисунок 10.1 – Крива виробничих
можливостей
– індекс зростання реального ВВП:
; (10.1)
129
– темп приросту реального ВВП:
; (10.2)
– зміна ВВП на душу населення:
. (10.3)
Виокремлюють такі типи економічного зростання:
1. Екстенсивний – тип зростання, який забезпечується за рахунок
збільшення обсягів застосовуваних факторів виробництва.
2. Інтенсивний – тип зростання, який забезпечується за рахунок
ефективнішого використання наявних ресурсів.
3. Змішаний (реальний) – тип зростання, який забезпечується за рахунок
збільшення кількості застосовуваних факторів виробництва та їх кращого
використання й якісного удосконалення.
10.2. Модель Солоу
Найважливішими проблемами теорій економічного зростання є:

– тенденції і джерела зростання;
– забезпечення довготривалої стійкості;
– наслідки обраної технологічної політики;
– темпи оновлення та структура національного господарства;
– вимір факторів та результатів.
За розробку моделі економічного
зростання Р. Солоу була присуджена
Нобелівська премія у 1987 р. Модель
економічного зростання Р. Солоу
представлено на рис.10.2.
Основні ознаки моделі:
1. За основу зростання в моделі Р.
Солоу береться зростання
продуктивності праці (y=Y/L), а не
зростання продукту(Y).
Рис.10.2. Модель економічного
2. Модель враховує вплив трьох
зростання Р. Солоу
чинників: де k - капіталоозброєність одиниці
- Капіталоозброєності (k = K/L). праці з постійною ефективністю; k* -
- Зростання населення (∆L). стійкий стан капіталоозброєності, за
- Технологічного прогресу (ТП). якого ơk=I, тобто величина капіталу, що
вибуває (ơk), дорівнює капіталу, що
Розглянемо більш детально кожну інвестується (I=sf(k)).
з основних ознак моделі.
1. За моделлю Р. Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності (k*),
який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капіталоозброєності
(k*) можна визначити за формулою:
130
, (10.4)
де s – норма заощаджень, ơ – норма амортизації; k* - стійкий рівень
капіталоозброєності; f(k*) – продуктивність праці за стійкого рівня
капіталоозброєності.
2. Джерелами економічного зростання за Солоу є:

а) Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання
норми заощаджень (s).
Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки
заощадження (S) обмежують споживання (C).
Солоу використовує «золоте правило» Е. Фелпса, яке виконується за
умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю
(амортизації (ơ)):
. (10.5)
«Золоте правило нагромадження»: При визначенні норми заощаджень

критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто
якнайбільше споживання (С) за умов сталої рівноваги економічної системи.
б) Зростання населення (tL - темп зростання населення) впливає на
економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:
, (10.6)
де I/L – інвестиції на одного працюючого, ơ - норма амортизації, tL - темп
зростання населення, k - капіталоозброєність.
в) Технологічний прогрес, який, за цією моделлю, на відміну від
попередніх чинників є джерелом постійного зростання як продуктивності праці
(у), так і загального продукту (Y).
Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом технологічного
прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим же
темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом tL+g:
, (10.7)
де y0 - базова продуктивність праці.
10.3. Джерела економічного зростання
На економічне зростання впливають такі фактори та джерела

Фактори економічного зростання:
1) Прямі фактори:
- фактори пропозиції (кількість і якість трудових ресурсів, кількість і
якість природних ресурсів, обсяг основного капіталу, технологія і організація
виробництва, рівень розвитку підприємницьких здібностей в суспільстві).
2) Непрямі фактори:
131
- фактори попиту (податковий тиск, ефективність кредитно-банківської
системи, зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат,
розширення експортних поставок);
- фактори розподілу (перерозподіл виробничих ресурсів в економіці,
діюча система розподілу доходів).
Джерела економічного зростання
Приріст обсягу виробництва (∆Q) може бути досягнутий за рахунок трьох
окремих джерел:
– Приросту праці (∆L)
– Приросту капіталу (∆K)
– Технічних нововведень (ТП)
Відповідно приріст обсягу виробництва за рік визначається таким
фундаментальним рівнянням:
, (10.8)
де ТП – технічний прогрес (або сукупна продуктивність факторів
виробництва); α,(1-α) – відносні внески кожного фактора виробництва в
економічне зростання відповідно до їхніх відносних часток у НД, які можуть
змінюватися з часом.
В економічно розвинутих країнах зростання продуктивності праці

забезпечується на 70-80% за рахунок технічних нововведень.
10.4. Економічні цикли
Економічними циклами називаються періодичні коливання зростання

виробництва. Їх ще називають циклами ділової активності, або
кон’юнктурними циклами.
Характеристика стадій
(фаз) економічного циклу
I. Спад.Скорочення
обсягів виробництва.
Збільшення безробіття.
Зменшення завантаженості
виробничих потужностей.
Падіння цін. Зниження
сумарних доходів суспільства.
Рисунок 10.3 – Економічний цикл Падіння попиту. Зниження
реальної заробітної плати.
Зниження прибутків, збільшення банкрутств. Підвищення ставки позичкового
проценту.
II. Депресія. Застій в економіці. Обсяги виробництва досягають
найменшого рівня. Припинення подальшого спаду виробництва. Низька
заробітна плата, високий рівень безробіття. Припинення падіння цін.
132
III. Пожвавлення. Початок оздоровлення економіки. Зростання попиту
на основний капітал. Зростання обсягів виробництва. Збільшення прибутків та
заробітної плати. Створення нових робочих місць та скорочення безробіття.
Розширення кредиту. Відновлення до кризового рівня економічного розвитку.
IV. Піднесення. Вихід економіки на рівень, який перевищує попередні
рівні. Розширення виробництва, скорочення безробіття, збільшення
завантаженості виробничих потужностей, збільшення доходів. Розширення
інвестицій та споживчих витрат. Зростання сукупного попиту. Зростання цін.
Розширення кредитів.
Загальна тривалість економічного циклу вимірюється часом (місяць, рік)
між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками
економічної активності.
За тривалістю економічні цикли поділяються на:
 Короткі (малі)– коливання ділової активності 3-4 роки. Вони
пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку.
 Середні (бізнесові)– коливання ділової активності 8-11 років.
Пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва.
 Великі (довгі хвилі)– коливання ділової активності 40-60 років.
Пов’язані з необхідністю нагромадження ресурсів для реалізації глибоких
технологічних змін.
Причини економічних циклів
Теорія недоспоживання (К. Маркс, Дж. Гобсон): Причиною циклічного
розвитку економіки є недостатнє споживання, викликане недоліками розподілу.
Грошово-кредитна теорія (Р. Хоутрі, А. Ган): Пояснює циклічність
діяльністю емісійних банків, які змінюють облікову ставку, що призводить до
скорочення грошової маси.
Інноваційна теорія циклів (Йозеф Шумпетер): Наявність циклічних
коливань пояснюється результатом нововведень (інновацій), які вимагають
збільшення інвестицій, останні спричиняють піднесення економіки.
Теорія надмірного інвестування (Людвіг Мізес, Фрідрік Хайєк):
Причиною спадів є надмірне інвестування, що порушує відповідність
пропозиції засобів виробництва і предметів споживання.
Матеріальною основою
- малих циклівє процеси, що відбуваються в сфері грошових відносин
- періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного
капіталу
- великого циклує зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення
об’єктів інфраструктури.
1. Що таке економічне зростання, в яких формах воно може відбуватися?

2. Прокоментуйте співвідношення категорій «розширене відтворення»,
«економічне зростання», «економічний розвиток».
133
3. Як відображає рух кривої виробничих можливостей економіки динаміку
4. зростання?
5. Поясніть сутність неокейнсіанського підходу щодо впливу різних
факторів на економічне зростання. Назвіть елементи моделі Домара-
Харрода, за якими визначається зростання.
6. Охарактеризуйте особливості неокласичних підходів до проблеми
економічного зростання.
7. Які передумови моделі Солоу? Поясність, як впливають на
капіталоозброєність окремі фактори (нагромадження капіталу, приріст
населення, технічний прогрес). ?
8. Дайте визначення економічного циклу і охарактеризуйте його окремі
фази.
9. Розкрийте теорії, які пояснюють причини циклічних коливань в
економіці.
10.Проаналізуйте динаміку економічного зростання України за роки
незалежності.
Задача 1. У 2011р. ВВП країни склав 200 млрд. гр. од, а чисельність
населення – 40 млн. чол. У 2012 р. величина ВВП становила 210 млрд. гр. од.
при збільшенні населення на 2%. Визначте темпи зростання і приросту ВВП, а
також ВВП на душу населення.
Задача 2. Темпи приросту ВВП,капіталу і праці склали відповідно7%,
12% і 3%, а частка капіталу в сумі витрат становить 40%. Обчислити залишок
Солоу.
Задача 3. Величина ВВП країни складає10млрд.гр.од,кількістьзайнятих –
2 млн. осіб, норма амортизації –6%, вартість капіталу – 25 млрд. дол.
Обчислити норму заощаджень s, за якою забезпечується стійкий рівень
капіталоозброєності.
Задача 4. При величині ВВП 100 млрд. гр. од.кількість зайнятих складає
10 млн. осіб, норма амортизації – 13%, норма заощаджень – 15%,
прирістнаселення – 2%. Обчислити капіталоозброєність k за якою
забезпечується критична величина інвестицій.
Задача 5. Використовуючи модель Домара-Харрода, визначте темп
приросту ВВП, якщо норма заощаджень складає 20%, а капіталомісткість
продукту (відношення приросту капіталу до приросту продукту) дорівнює 2,5.
134
Тема 11. Держава в системі макроекономічного регулювання
Мета:зясувати роль держави в економічному кругообігу та її здатність

мультиплікативного впливу на макроекономічну рівновагу при здійсненні своєї
макроекономічної політики.
План
11.1. Роль держави в економічному кругообігу

11.2. Вплив держави на економічну рівновагу
11.3. Стабілізаційна політика
11.4. Полеміка навколо стабілізаційної політики
Ключові поняття: державне регулювання економіки, економічна
рівновага нестійка, економічна рівновага стійка, загальна економічна
рівновага, закон Вальраса, мультиплікатор державних витрат,
мультиплікатор податків, перерозподільна функція держави, рівновага,
стабілізаційна функція держави.
11.1. Роль держави в економічному кругообігу
Державне регулювання економіки – це система типових заходів

законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюють
правомочні державні установи і суспільні організації з метою стабілізації і
пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що
змінюються.
У повній відкритій моделі економіки з урахуванням впливу держави і
сектору закордон модель економічного кругообігу можна показати на рис.11.1.
Уряд виконує три функції:
1) здійснює на відповідних ринках закупівлю ресурсів та продуктів і
відповідно несе пов’язані з цим витрати, які впливають на сукупні витрати
економіки;
2) забезпечує домогосподарства і фірми суспільними благами, тобто
фінансує освіту, охорону здоров’я, науку, культуру і т. ін;
3) отримує від домогосподарств і фірм податки, за рахунок яких
фінансуються суспільні блага.
Модель кругообігу за участю уряду показує, яку роль виконує держава в
системі макроекономічного регулювання:
- перерозподільну функцію в економіці: змінюючи обсяг податків і
трансфертів, перерозподіляє дохід між приватним сектором і виробництвом
суспільних благ;
- стабілізаційну функцію в економіці: змінюючи обсяги державних
закупівель та рівень чистих податків, держава може цілеспрямовано впливати
на сукупні видатки, і, як наслідок, на виробництво ВВП.Уряд взаємодіє не лише
на ринку ресурсів і продуктів. Він є активним учасником фінансового ринку. Це
135
пояснюється тим, що він завжди може збалансувати свій бюджет, тобто
доходну і витратну частину державного бюджету. Внаслідок цього виникає
бюджетний дефіцит, який повинен покриватися за рахунок позичок на
фінансовому ринку. Зазвичай ці позички здійснюються через продаж
державних облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так
і безпосередньо домогосподарствам.
чистий приплив капіталів
доходи власників витрати фірм

факторів виробництва Ринок ресурсів на ресурси
Фінансові ринки інвестиційні

заощадження кошти
державні
позички
податки податки
Сектор домашніх Державний Підприємницький
господарств сектор сектор
трансферти субсидії
витрати державні закупки інвестиційні

на витрати
імпорт споживання
Ринок продукції
доходи фірм
(виручка від реалізації)
Сектор
закордон експорт
Рисунок 11.1 – Повна відкрита модель кругових потоків.

Інколи чисті податкові надходження до держбюджету можуть
перевищувати урядові витрати (профіцит). За цих умов уряд повертає отримані
позички більшою вартістю, ніж отримує нові, що забезпечує чистий „приплив”
грошових ресурсів на фінансовий ринок. Отже, державні закупки товарів і
послуг залежать не лише від доходів уряду, а й від позичок у суб’єктів
приватного сектору економіки.
11.2. Вплив держави на економічну рівновагу
Загальна економічна рівновага (ЗЕР) – це стан економіки, коли на всіх

ринках – благ, грошей, інвестицій, заощаджень та праці – одночасно
досягається рівновага.
Рівновага – це стан економіки, коли попит дорівнює пропозиції і ні один
учасник ринку не зацікавлений міняти заплановані обсяги купівель або продаж.
136
Визначити стан загальної економічної рівноваги означає визначити умови,
за яких усі макроекономічні суб’єкти можуть реалізувати заплановані цілі.
Економічна рівновага стійка, якщо під дією екзогенних імпульсів, які
порушують рівновагу, економічна система сама під впливом внутрішніх сил
повертається у стан рівноваги.
Економічна рівновага нестійка, якщо порушена під дією екзогенних
імпульсів макрорівновага не відновлюється.
Для визначення умовзагальної економічної рівноваги національного
ринку досліджують їх для кожного ринку окремо, а потім виводять умови
досягнення рівноваги на всіх ринках одночасно на основізакону Вальраса.
Закон Вальраса: Якщо в народному господарстві, яке складається з
n взаємопов’язаних ринків, встановилася рівновага на (n-1)-му ринках, то і на
n-му ринку завжди буде рівновага.
Модель рівноваги з урахуванням держави як збирача податків. Система
рівнянь визначає умови рівноваги моделі Кейнсіанського хреста за умови, що
враховується вплив держави як збирача податків.
Загальна умова рівноваги:
. (11.1)
Структура сукупних витрат визначається рівнянням:
. (11.2)
Функція споживання має вигляд:
. (11.3)
Функція інвестицій:
. (11.4)
Державні витрати постійні та визначаються так:
. (11.5)
Враховуючи рівняння (11.1)-(11.5) отримаємо:
, (11.6)
де G – державні витрати; T – податки, які держави вилучає з доходів
фізичних та юридичних осіб; Y – реальний обсяг виробництва (пропозиція
благ).
Модель (11.6) можна проілюструвати за допомогою графіків (рис.11.2. та
рис. 11.3).
Y(AS) AD1 Y(AS) AD2=AD1+∆G
AD AD ∆G
M1 ∆T M2
AD2=AD1+∆T AD1
M2 M1
Y2 Y1 Y Y1 Y2 Y
137
Рисунок 11.2 – Вплив податкової Рисунок 11.3 – Вплив державних
системи на макрорівновагу видатків на сукупний випуск
На рис.11.2 показано вплив зміни податкового тиску на макрорівновагу.
Як бачимо, податковий тиск зріс на ΔΤ, що призвело до скорочення скупного
попиту (AD2 <AD1) і, відповідно, до зменшення рівноважного обсягу
виробництва (Y2<Y1). На рис.11.3 показано вплив зростання державних витрат
(ΔG) на макрорівновагу, що призвело до зростання сукупних витрат (сукупного
попиту) і, відповідно, до зростання рівноважного обсягу виробництва (Y2> Y1).
Як бачимо, рівновага товарного ринку змінюється під впливом обсягу податків
та державних витрат.
Залежність між державними витратами (G) та загальним випуском (Y)
визначається мультиплікатором державних витрат (mG):
, (11.7)
де - гранична схильність до споживання; t – частка податків у
сукупних доходах.
Залежність між зміною податків (Τ) та загальним випуском (Y)

визначається мультиплікатором податків (mТ):
. (11.8)
11.3. Стабілізаційна політика
Макроекономічна політика – це діяльність держави щодо створення

правових і економічних передумов, необхідних для досягнення стабільності
національної економіки (рис.11.4).
ВИДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ
МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
ФІСКАЛЬНА СОЦІАЛЬНА
державні видатки; регулювання заробітної
податки плати; регулювання цін;
регулювання зайнятості
ЗОВНІШНЬО- МОНЕТАРНА
ЕКОНОМІЧНА операції на відкритому
митні тарифи; експортно- ринку; облікова ставка;
імпортні обмеження; норма обов’язкових
обмінний курс валют;
валютний контроль резервів
Рис 11.4. Види та інструменти макроекономічної політики

Завдання довгострокової макроекономічної політики:
138
– високі та стабільні темпи економічного зростання;
– стабільний рівень цін;
– високий рівень зайнятості, низьке вимушене безробіття;
– економічна свобода; економічна справедливість; соціальна захищеність;
– соціально-економічна ефективність;
– рівновага експорту та імпорту; стабільність валютного курсу.
Макроекономічна політика доповнюється структурною, науково-
технічною, промисловою, антимонопольною, аграрною.
11.4. Полеміка навколо стабілізаційної політики
Одні економісти, як-от Вільям МакЧесни Мартин, вважають, що

економіка є внутрішньо нестабільною. Вони твердять, що економіка часто
відчуває збурення у сфері сукупного попиту і сукупної пропозиції. Без
проведення монетарної і фіскальної політики, спрямованої на стабілізацію
економіки, ці збурення спричинятимуть непотрібні і болісні коливання в обсязі
виробництва, в рівнях зайнятості та інфляції. Згідно з відомим
висловлюванням, макроекономічна політика повинна «йти проти вітру» -
стимулювати економіку, яка перебуває у фазі спаду, та уповільнювати темпи
зростання, коли економіка «перегріта».
На думку інших економістів, наприклад, Мілтона Фрідмана, економіка є
внутрішньо стабільною. Відповідальність за значні і небезпечні коливання
економіки ці дослідники покладають на неправильну економічну політику.
Вони твердять, що економічну політику не можна зводити до «тонкого
налагодження» національної економіки за допомогою різного інструментарію.
Натомість державні мужі мали б пам’ятати про обмеженість можливостей цієї
політики й відчувати задоволення від того, що вона не завдає шкоди.
Прихильники активної економічної політики вважають, що внаслідок
збурень в економіці відбуваються коливання обсягу виробництва й зайнятості,
яких можна не допустити за допомогою відповідних заходів монетарної і
фіскальної політики. Багато хто з них вірить, що досі економічна політика
успішно сприяла стабілізації національної економіки.
Прихильники пасивної економічної політики доводять, що намагання
стабілізувати економіку за допомогою монетарної та фіскальної політики
можуть ще більше її дестабілізувати, бо заходи цієї політики діють з
тривалими, причому неоднаковими часовими лагами. Крім того, вони
вважають, що рівень сучасних знань про економіку недостатній для успішної
стабілізаційної політики, а недоречна економічна політика є часто причиною
економічних коливань.
Прихильники дискреційної політики вважають, що свобода дій дає змогу
державним мужам гнучкіше реагувати на різні непередбачені обставини.
Прихильники дотримання правил у проведенні економічної політики
вважають, що політичному процесові довіряти не можна. На їх думку, держані
мужі, проводячи економічну політику, часто припускаються помилок або навіть
використовують їх у своїх власних інтересах. Крім того, ці економісти
139
вважають, що дотримання правил у проведенні економічної політики дає змогу
розв’язати проблему непослідовності політики.
140
1. Обґрунтуйте роль держави в економічному кругообігу, проаналізуйте її

основні функції.
2. Яким чином держава може впливати на параметри економічної рівноваги?
3. Розкрийте сутність поняття «чисті податки».
4. Наведіть приклади державних трансфертних платежів.
5. В чому суть полеміка навколо стабілізаційної політики?
6. Поясніть лаговий характер стабілізаційної політики.
7. Проаналізуйте ситуацію одночасної зміни державних витрат і податків?
8. Розгляньте альтернативні теорії макроекономічного регулювання.
9. У чому полягають розбіжності між кейнсіанською і неокласичними
теоріями в поглядах на економічну роль держави?
10.Назвіть головні завдання сучасної макроекономічної політики України?
Практичнізавдання до теми 11
Задача 1. Фактичний ВВП країни В у минулому році становив 3800 млрд

євро. На поточний рік уряд запланував збільшення ВВП до 4300 млрд. євро,
щоб досягти його рівноважного потенційного значення. За останні роки
гранична схильність до споживання в країні становила 0,88. На скільки треба
збільшити державні витрати або зменшити податки, щоб економіка досягла
рівноважного стану?
Задача 2. У поточному році економіка країни функціонує на рівні
потенційного ВВП 2000 млрд. євро. В наступному році очікується зменшення
ВВП до 1750 млрд. євро. На скільки уряду треба збільшити державні витрати,
щоб не допустити спаду національного виробництва при граничній схильності
до споживання 0,25?
Задача 3. У змішаній економіці закритого типу рівновага досягається,
якщо національні заощадження дорівнюють національним інвестиціям, тобто
Sn+Sg=In, або (Y–С–Т)+(Т-G =Іn. Чому дорівнюють національні інвестиції,
якщо Y=1000 млрд. євро, С=750, G=90, Т=100 млрд. євро.
Задача 4. Економіка країни перебуває у стані рівноваги за умови, що
споживання домашніми господарствами визначаються функцією (млрд. євро):
С=100+0,8(Y-Т), І=200, G=200, t =0,25.
Визначте: а) рівноважний ВВП; б) мультиплікатор витрат; в)
мультиплікатор витрат з урахуванням ставки податків.
141
Тема 12. Фіскальна політика
Мета: з’ясуватицілі, інструменти та типи фіскальної політики та її вплив

на формування державного бюджету.
План
12.1. Фіскальна політика: цілі та інструменти.

12.2. Дискреційна фіскальна політика. Складний мультиплікатор витрат.
Мультиплікатор податків.
12.3. Автоматична фіскальна політика.
12.4. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Крива Лаффера.
12.5. Фіскальна політика та державний бюджет.
Ключові поняття: автоматичні стабілізатори економіки,

бюджетний дефіцит, бюджетний надлишок, гранична податкова ставка,
дискреційна фіскальна політика, ефект витіснення, ефект Олівера-Танзі,
інфляційне і неінфляційне фінансування дефіциту держбюджету, крива
Лаффера, монетизація дефіциту, мультиплікатор державних витрат,
мультиплікатор збалансованого бюджету, мультиплікатор податків, не
дискреційна фіскальна політика, податкова реформа, сеньораж, структурний
дефіцит держбюджету, фіскальна політика, циклічний дефіцит
держбюджету, чисті податкові надходження в бюджет.
12.1. Фіскальна політика: цілі та інструменти

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – система засобів уряду
щодо зміни державних доходів і витратз метою регулювання економіки. Слово
походить від латинського fiscal, fiscus, що означає імператорська скарбниця.
Основні цілі фіскальної політики:
- погодження коливань економічних циклів;
- забезпечення стійкого економічного зростання;
- досягнення високого рівня зайнятості;
- збалансування державного бюджету.
Засобами фіскальної політики є державні витрати та податки. Податки є
основним джерелом доходів держави. Державні витрати – витрати, пов’язані
із діяльністю держави.Сукупні державні витрати за напрямами використання
поділяються на чотири категорії:
, (12.1)
де – споживання в державному секторі (зарплата робітникам
державного сектору, плата за суспільні блага); ТR – трансферти приватному
сектору (пенсії, стипендії, виплати безробітним); – проценти з державного
боргу; – державні інвестиції.
142
Перші три категорії утворюють поточні видатки держави, а четверта –
державні капітальні видатки. Сукупність державних видатків є складовою
частиною сукупний попит. Зміна різних компонентів структури державних
витрат має різні наслідки для економіки.
Основою фіскальної політики є бюджет. Він необхідний для досягнення
економічної стабільності. Фіскальна політика через дефіцит та профіцит
бюджету може бути використана з метою стабілізації економічного розвитку.
До фіскальної політики належать тільки ті маніпуляції держбюджету, які не
змінюють кількості грошей в обігу. Фіскальна політика формується
парламентом країни, який затверджує державний бюджет на фінансовий рік, а
реалізується урядом країни, в першу чергу – Міністерством фінансів.
Загальна фіскальна політика поділяється на два типи: дискреційна та не
дискреційна.
12.2. Дискреційна фіскальна політика. Складний мультиплікатор

видатків. Мультиплікатор податків
Дискреційна фіскальна політика (ДФП) – це свідома маніпуляція

урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних
рішень (парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний
обсяг національного виробництва, безробіття, інфляцію, економічне зростання.
Дискреційна фіскальна політика у різних фазах економічного циклу
застосовує такі два інструменти (окремо або поєднуючи):
- державні закупівлі, які є інструментом прямої дії (збільшуючи або
зменшуючи державні закупівлі, держава безпосередньо впливає на сукупний
попит і реальний ВВП;
- чисті податки, які змінюються за рахунок податкових ставок і
трансфертів:
. (12.2)
Змінюючи податки на такій основі, державний вплив на реальний ВВП

здійснюється опосередковано через споживання як компонент сукупного
попиту.
Дискреційна фіскальна політика – це активна фіскальна політика. ДФП,
яка здійснюється з метою згладжування економічних циклів, буває двох видів:
- стимулююча (експансіоністська), пов’язана із збільшенням державних
витрат і зменшенням податків або поєднанням цих засобів. В
короткостроковому періоді така ДФП скорочує спад виробництва за рахунок
дефіцитного фінансування;
- стримуюча (рестрикційна), пов’язана із збільшенням податків і
зменшенням державних витрат або поєднанням цих засобів, щоб обмежити
інфляційне зростання економіки.
В короткостроковому періоді заходи фіскальної політики
супроводжуються ефектом мультиплікаторів (державних витрат, податків,
143
збалансованого бюджету). Але слід звернути увагу, що в умовах змішаної
економіки закритого типу виникає складний мультиплікатор видатків, який
крім заощаджень враховує ще один канал вилучень – податки (у формі чистих
податків). При цьому вилучення у формі податків відбуваються автоматично у
разі зміни доходу як податкової бази і вимірюється через граничну податкову
ставку:
. (12.3)
Розглянемо спочатку вплив державних витрат на рівноважний рівень

ВВП без урахування оподаткування.
Нехай державні витрати змінились на . Це збільшить дохід на ту ж
величину, що в свою чергу дасть приріст споживання на величину . Цей
приріст споживання знову збільшить витрати і дохід, що знову призведе до
збільшення рівня споживання на величину :
,
, (12.4)
Мультиплікатор державних витрат:
(12.5)
Графічно вплив державних закупівель на ВВП у кейнсіанському хресті
представлено на рис. 12.1.
Мультиплікатор
державних витрат показує, на
скільки зростає рівноважний
рівень доходу в закритій
економіці в результаті
збільшення не лише державних
витрат, а й автономних витрат
на одиницю. Оскільки ДФП –
це свідомий, тобто
цілеспрямований вплив
держави на економіку, то в
реальній практиці цільовий
приріст ВВП визначається
Рис. 12.1 Вплив державних закупівель урядом наперед.
на ВВП у кейнсіанському хресті.
Необхідне збільшення державних витрат можна визначити за формулою:

(12.6)
144
Щоб визначити вплив автономних чистих податків ( ) на рівноважний
рівень ВВП в межах ДФП, потрібно попередньо прийняти деякі передумови:
1) на даному етапі об’єктом фіскальної політики є лише сукупний
попит, вплив трансфертів на сукупну пропозицію тимчасово не береться до
уваги. В подальшому ми розширимо аналіз фіскальної політики і залучимо до
нього сукупну пропозицію як об’єкт фіскальної політики;
2) в контексті фіскальної політики, спрямованої на сукупний попит,
вплив чистих податків на ВВП – це їх вплив на споживання як компонент
сукупного попиту, але на споживання впливають і „зворотні” податки, до яких
відносяться трансферти (коли вони зменшуються, то чисті податки
збільшуються);
3) ДФП викликає зміни в чистих податках за допомогою державних
рішень стосовно рівня податкових ставок і трансфертів, але в водночас діє і
автоматична фіскальна політика, яка спирається на автоматичну залежність
чистих податків від ВВП як доходу.
Оскільки переважна більшість податків і трансфертів залежить від
доходу, то в реальній практиці чисті податки змінюються одночасно в
результаті як дискреційних заходів, так і автоматичних змін в залежності від
динаміки ВВП, але на даному етапі предметом аналізу є лише ДФП.
Чисті податки та їх складові елементи, тобто власне податки і трансферти,
які не залежать від доходу, називаються автономними (податок на нерухомість,
на власників транспортних засобів, на землю, а також деякі трансферти, які
надаються за рахунок державного бюджету: пенсії, стипендії тощо).
Зміна автономних податків мультиплікативно впливає на ВВП.
Припустімо, що відбулося дискреційне зменшення чистих податків: держава
збільшила рівень пенсій та стипендій. Механізм податкової мультиплікації, як і
в випадку з державними витратами, пов’язаний із багаторазовою реакцією
споживання на однократну зміну податків:
. (12.7)
Податковий мультиплікатор:
. (12.8)
145
Знаючи, що
мультиплікатор витрат
визначається за формулою
, ми можемо
записати:
. (12.9)
Наведена формула визначає

співвідношення між двома
мультиплікаторами: податків і
витрат. Мультиплікатор
податків завжди нижчий від
мультиплікатора витрат
пропорційно граничній Рис. 12.2 Зменшення чистих
схильності до споживання. податків у кейнсіанському хресті
Підставимо у формулу (12.9) замість та отримаємо:
 (12.10)
Проте ця формула мультиплікатора податків має відношення лише до

автономних податків, згідно з якими податкові вилучення не залежать від ВВП
як доходу. Спираючись на такий мультиплікатор, приріст ВВП внаслідок
зменшення автономних податків обчислюється за формулою:
. (12.11)
Те, що величина мультиплікатора державних витрат завжди більша за

величину податкового мультиплікатора, пояснюється тим, що зменшення
податків збільшує споживання не на всю величину вивільненого доходу,
оскільки частина його іде на заощадження.
Використовуючи наведені мультиплікатори можна обчислити
автономний вплив на дохід державних витрат або чистих податків, які можуть
змінюватись дискреційно, тобто за рахунок податкових ставок або трансфертів:
та . У наведених формулах слід звернути увагу на знаки,
які свідчать, що між G і Y існує пряма залежність, а між Т і Y – обернена.
Оскільки , то це означає, що збільшення державних витрат на одну
грошову одиницю викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих
податків на ту ж одиницю. З іншого боку, для досягнення цільового приросту
доходу державні витрати потрібно збільшити на меншу величину, ніж та, на яку
слід зменшити чисті податки.
Для державного бюджету ця обставина породжує різні наслідки. В
146
першому варіанті досягнення цільового приросту доходу викличе менший
бюджетний дефіцит через збільшення державних витрат, в другому – більший
бюджетний дефіцит через зменшення бюджетних доходів.
Крім окремого застосування фіскальних засобів держава може
застосовувати їх одночасно. Тоді зміна доходу визначається за формулою:
(12.12)
Підсумковий результат у цьому варіанті залежить від співвідношення між

державними видатками та податками з урахуванням, що . Але, якщо
державні видатки і чисті податки змінюються на умовах збалансованого
бюджету, тобто коли , то результатом такої політики буде певний
приріст доходу.
Фіскальна політика на умовах збалансованого бюджету породжує ще
одну категорію – мультиплікатор збалансованого бюджету. Він показує, на
скільки грошових одиниць змінюється дохід в разі зміни державного бюджету
на грошову одиницю:
(12.13)
де – мультиплікатор збалансованого бюджету; – зміна доходу; –
зміна бюджету.
При цьому .
12.3. Автоматична фіскальна політика
До цього часу ми розглядали чисті податки як засіб ДФП, в межах якої на

основі державних рішень змінюються податкові ставки та трансферти. Але цим
вплив фіскальної політики на ВВП не обмежується. Практика свідчить, що
переважна частина податків та деякі трансферти змінюються автоматично в разі
зміни доходу. До податків, які залежать від доходу, належать прибутковий
податок із громадян, податок на прибуток підприємств, ПДВ, акцизний збір
тощо.
При цьому слід враховувати, що чутливість податків залежить від їх
форми:
а) в умовах прогресивних податків податкові вилучення збільшуються
швидше, ніж збільшується дохід;
б) на базі пропорційних податків податкові вилучення збільшуються
пропорційно збільшенню доходу.
Певні трансферти теж перебувають в автоматичній залежності від доходу.
Так виплати по безробіттю зменшуються під час збільшення виробництва і
збільшуються під час його скорочення.
Чисті податки, які залежать від доходу, називаються автоматичними.
Це означає, що величина їх вилучень до бюджету змінюється в
автоматичному режимі в разі зміни доходу, тобто без державного втручання.
Але не слід вважати, що держава в цьому випадку виглядає як сторонній
147
спостерігач. Роль держави в тому, що вона впроваджує в економіку певну
систему податків і трансфертів, якою визначається рівень залежності
податкових вилучень від доходу.
Автоматична залежність чистих податків від доходу – важливий чинник
стабілізації економіки без державного втручання. Тому їх називають
вмонтованими стабілізаторами.
Автоматичні чисті податки як вмонтовані стабілізатори не є достатнім
гальмом для усунення економічних коливань. Вони неспроможні повністю
нейтралізувати інфляційний чи рецессійний розриви в економіці, а лише
частково його зменшують.
Оскільки автоматична фіскальна політика передбачає, що всі податкові
вилучення в державний бюджет залежать від динаміки поточного доходу, то
податкова функція прийме вигляд:
, (12.14)
де — граничний коефіцієнт податків.
Граничний коефіцієнт податків показує на скільки одиниць зміниться

величина автоматичних податкових вилучень із зміною доходу на одну
грошову одиницю.
Розглянемо тепер вплив державних витрат на рівноважний ВВП з
урахуванням оподаткування доходу. Оскільки це змінить вигляд споживчої
функції, то відповідно зазнає змін і модель мультиплікатора:
, (12.15)
Складний мультиплікатор витрат:
(12.16)
Як бачимо, при врахуванні заощаджень і автоматичних чистих податків

вилучення збільшуються і становлять величину . Оскільки
, то це означає, що складний мультиплікатор нижчий від
простого.
В умовах застосування автоматичних чистих податків змінюється і
формула мультиплікатора податків. Вище ми показали, що при застосуванні
лише автономних чистих податків мультиплікатор податків менше
мультиплікатора витрат на одиницю. Але ця формула відповідає спрощеним
умовам, коли не застосовуються автоматичні чисті податки. Щоб врахувати
автоматичні чисті податки, слід спиратися на універсальне правило, згідно з
яким мультиплікатор податків завжди менший від мультиплікатора витрат
148
пропорційно граничній схильності до споживання (12.9): .
Спираючись на це правило, виведемо формулу складного мультиплікатора
податків:
. (12.17)
Враховуючи автономні і автоматичні податки, можемо записати повну
податкову функцію:
, (12.18)
де – автономні податки, незалежні від величини поточного доходу Y; t
– гранична податкова ставка.
З урахуванням функціональної залежності податкових відрахувань від

доходу функція споживання прийме вигляд:
(12.19)
У цьому випадку модель рівноважного обсягу випуску у відкритій

економіці має вигляд:
, (12.20)
де – гранична схильність до імпортування.
При цьому підсумкова зміна доходу в результаті зміни величини

державних витрат і автономних податків визначається як:
. (12.21)
Якщо державні витрати і автономні податки збільшуються на одну і ту ж

величину, то і рівноважний обсяг виробництва збільшується. У цьому випадку
говорять про мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди дорівнює
або менший за одиницю.
12.4. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції. Крива Лаффера
До цього часу ми розглядали кейнсіанську версію фіскальної політики,

об’єктом якої є лише сукупний попит. Але фіскальна політика може впливати й
на сукупну пропозицію. Такий варіант фіскальної політики спирається на
теорію економіки пропозиції, в основі якої лежить необхідність зменшення
рівня оподаткування.
Відповідно до кейнсіанської теорії зниження податків збільшує лише
сукупний попит, що зумовлює збільшення реального доходу і цін. Але згідно з
149
теорією економіки пропозиції зменшення рівня оподаткування викликає ще
один ефект – збільшення сукупної пропозиції і зменшення цін. (рис.12.3).
На думку її прихильників,
зазначений ефект викликається певними
змінами в економіці:
1) в наслідок зменшення особистих
податків збільшуються приватні
заощадження, які створюють передумови
для збільшення інвестицій. Крім того,
зменшення особистих податків збільшує
післяподаткову зарплату, що посилює
стимули до праці;
2) зменшення податку на прибуток
збільшує прибутковість інвестицій, що Рисунок 12.3 – Вплив фіскальної
теж стимулює їх збільшення. політики на AS
Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку
сприяє збільшенню сукупної пропозиції, що забезпечує, з одного боку,
додаткове збільшення реального доходу, а, з іншого, – певний антиінфляційний
ефект. Зазначений вплив зменшення податків на економіку можна
продемонструвати за допомогою моделі AD-AS.
Отже, згідно з уявленнями прихильників теорії економіки пропозиції
зменшення податків викликає набагато більший стабілізаційний ефект, ніж це
випливає з кейнсіанської теорії. Проте, політика низького оподаткування, яка
відстоюється прихильниками теорії економіки пропозиції, має певні вади:
1) вплив податків на сукупну пропозицію розгортається протягом
деякого часу;
2) зменшення податків набагато відчутніше впливає на сукупний
попит, а ніж на сукупну пропозицію, і тому дефляційний ефект може бути
несуттєвим;
3) зменшення податків негайно породжує бюджетний дефіцит, що
може перекреслити всі позитивні наслідки.
Останній недолік є головним. Для його спростування прихильники
економіки пропозиції спираються на криву Лаффера (рис.12.4).
Крива Лаффера відображає зв’язок між
податковою ставкою t та податковими
надходжен-нями до бюджету. В її основі –
ідея про те, що в разі збільшення податкової
ставки від 0 до 100% податкові надходження
спочатку збільшаться до максимальної
величини , а потім знову зменшаться до 0.
При цьому точка відображає надмірний
рівень оподаткування, який стримує ділову
активність, а точка М – оптимальний рівень
оподаткування, що забезпечує максимальну
Рисунок 12.4 – Крива Лаффера
150
величину податкових надходжень.
Згідно з кривою Лаффера, якщо оподаткування є надмірним, коли
податкова ставка , то її зменшення до оптимального рівня стимулює ділову
активність, збільшує дохід як податкову базу, і завдяки цьому максимізує
величину податкових надходжень. Це означає, що зменшення податків від
надмірного до оптимального рівня забезпечує одночасно збільшення
виробництва і податкових надходжень, що виключає виникнення бюджетного
дефіциту.
Але сценарій причинно-наслідкових зв’язків, що його відображає крива
Лаффера, є лише своєрідною гіпотезою, певним логічним припущенням,
оскільки із нього не випливає відповідь на кілька практичних запитань:
1) який рівень податків слід вважати надмірним, тобто як визначити
місце знаходження діючих податків на кривій Лаффера;
2) який рівень податків слід вважати оптимальним, здатним
забезпечити максимальну величину податкових надходжень.
Невеликий досвід практичного застосування кривої Лаффера в США у
період „рейганоміки” не дав беззаперечних доказів на її користь, тому
застосування цієї кривої на практиці пов’язане з певним політичним ризиком.
12.5. Фіскальна політика та державний бюджет
Вивчаючи механізм фіскальної політики слід враховувати, що вона

пов’язана з державним бюджетом (далі – ДБ). Будь-який вплив фіскальної
політики на дохід зумовлює одночасно певні зміни в ДБ. Це означає, що
виконуючи стабілізаційну функцію в економіці, фіскальна політика одночасно
реалізує і певну бюджетну функцію.
До цього часу фіскальна політика розглядалась без бюджетних наслідків.
Тепер слід враховувати бюджетну функцію фіскальної політики, тобто
визначити, з якими наслідками для ДБ фіскальна політика виконує
стабілізаційну функцію в економіці.
Бюджетна діяльність держави може бути різною залежно від фази
економічного циклу. Так, під час спаду виробництва ефективною є
стимулююча фіскальна політика, яка викликає бюджетний дефіцит або
збільшує його рівень. Під час інфляційного зростання ефективною є стримуюча
фіскальна політика, яка викликає зменшення бюджетного дефіциту або
виникнення бюджету з надлишком.
Проте на стан ДБ впливають не лише дискреційні фіскальні заходи, а
також і циклічні коливання в економіці. Під час спаду виробництва
автоматично зменшуються податкові надходження в бюджет, а при збільшенні
виробництва податкові надходження збільшуються. Тому, щоб визначити
ефективність фіскальної політики, треба розмежувати вплив на ДБ фіскальних
заходів і циклічних заходів. Стан ДБ визначається бюджетним сальдо, яке
обчислюється як різниця між Т і G:
151
. (12.22)
Слід розрізняти фактичне, потенційне і циклічне бюджетне сальдо.

Фактичнебюджетне сальдо характеризує стан ДБ в умовах
фактичного рівня зайнятості і тому обчислюється на базі фактичного доходу:
. (12.23)
Таке бюджетне сальдо відображає вплив на ДБ як фіскальної політики, так

і циклічних коливань. Вплив циклічних коливань можна нейтралізувати, якщо в
якості податкової бази використати потенційний дохід . Завдяки цьому
можна обчислити потенційне бюджетне сальдо:
. (12.24)
Воно показує, яким могло б бути бюджетне сальдо, коли б економіка
функціонувала в умовах повної зайнятості. Якщо економіка не перебуває в
умовах повної зайнятості, то ДБ втрачає певну величину доходів. Ці втрати
відображає циклічне бюджетне сальдо:
. (12.25)
Оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного падіння

виробництва на ДБ, то завдяки цьому воно отримує здатність відображати
вплив на нього лише фіскальної політики. Вона є ефективною, тобто сприяє
економічній стабілізації, якщо під час падіння виробництва стимулює
економіку до зростання і завдяки цьому викликає бюджетний дефіцит, або,
якщо в умовах інфляційного зростання вона стримує економіку, і завдяки
цьому забезпечує бюджетний надлишок.
Зв’язок між стабілізаційною і бюджетною функціями фіскальної політики
ставить державу перед необхідністю вибору: стабілізація економіки чи
збалансування ДБ. Вирішення залежить від концепції регулювання ДБ.
Розрізняють три концепції регулювання ДБ:
1.Згідно з концепцією збалансування ДБ на щорічній основі під час
зменшення виробництва і автоматичного зменшення податкових потрібно
щорічно адекватно зменшувати державні витрати або дискреційно збільшувати
або дискреційно збільшувати чисті податки. Але такі заходи ще більше
посилять зменшення виробництва. Це означає, що ця концепція суперечить
стабілізаційній функції фіскальної політики.
2. Згідно з концепцією збалансування ДБ на циклічній основі видатки і
доходи ДБ мають балансуватися в межах економічного циклу. Тобто під час
скорочення виробництва держава повинна фіскально стимулювати економіку,
внаслідок чого бюджет спрямується до дефіциту. А під час інфляційного
зростання стримуюча фіскальна політика спрямовує бюджет до надлишку. У
підсумку бюджетні дефіцити і надлишки в межах економічного циклу мають
балансуватися. Але в дійсності ця умова не витримується, оскільки спад
152
виробництва та зростання не еквівалентні за своєю глибиною та тривалістю.
Тому і ця концепція не здатна узгодити стабілізаційну і бюджетну функції
фіскальної політики.
3. Суперечливість між стабілізаційною і бюджетною функціями може бути
вирішена лише на основі пріоритетів. Цьому принципу відповідає концепція
функціональних фінансів, за якою головна функція фіскальної політики це –
стабілізація економіки, а ДБ повинен виконувати роль інструмента її
досягнення. Спираючись на цю концепцію, фіскальна політика припускає
можливість утворення бюджетного дефіциту, якщо він є необхідною умовою
стабілізації економіки. Така політика одночасно передбачає три джерела
дефіцитного фінансування: внутрішні державні позички; зовнішні державні
позички; грошово-кредитна емісія. Державні позички є неінфляційним
джерелом, але вони породжують два наслідки:
1) боргове фінансування бюджетного дефіциту супроводжується
збільшенням державного попиту на гроші і збільшенням відсоткової ставки t.
Внаслідок цього виникає два ефекти витіснення:
а) ефект витіснення інвестицій;
б) ефект витіснення чистого експорту;
2) державні позички породжують державний борг, який за умов
неефективного використання запозичених коштів може становити загрозу для
майбутнього розвитку економіки і вимагає збільшення податків або зменшення
державних видатків.
Грошово-кредитна емісія не викликає ефектів витіснення і не створює
державного боргу, але породжує інфляцію. За цих умов держава отримує
«сеньйораж» – дохід від друкування грошей, а економічні суб’єкти змушені
сплачувати інфляційний податок.
1. Назвіть сутність та основні інструменти фіскальної політики держави.

2. Розкрийте сутність дискреційної та автоматичної фіскальної політики.
3. Покажіть на моделі «витрати – випуск», як впливає на рівноважний
ВВП зниження чистих податків.
4. Який зв’язок існує між державними витратами і чистими податками?
5. Розкрийте сутність стимулюючої та стримуючої фіскальної політики.
6. Що таке державний бюджет?
7. Назвіть основні види бюджетного сальдо.
8. Що таке дефіцит державного бюджету
9. Назвіть основні способи фінансування дефіциту державного
бюджету.
10. Розкрийте за допомогою графіка Лаффера вплив податкових ставок
на обсяг податкових надходжень.
153
Задача 1. Економіка країни описана такими даними: C=20+0,8(Y-Т+Tr),

I=60; Tr = 10; G=30; Т=40, де C – функція споживання; Y - дохід (ВВП); Т –
податки; Tr – трансферти; I – інвестиції; G – державні витрати. Визначте:
1) рівноважний рівень доходу;2) величину мультиплікатора державних
витрат;3) величину мультиплікатора податків.
Задача 2. Припустимо, що державні закупівлі становлять 600, обсяг
податків визначається із залежності Т=0,4Y, трансфертів – Tr = 550-0,05Y, а
загальний рівень цін дорівнює 1. Державний борг (D) становить 900 за
процентної ставки r=0,1. Потенційний обсяг виробництва дорівнює 2500.
Визначте обсяг структурного дефіциту держбюджету.
Задача 3. Потенційний ВВП у 2008 році становив 220 млрд. грн.,
фактичний – 180 млрд. грн., граничний коефіцієнт податків дорівнює 0,35,
державні витрати становлять 25 млрд. грн. Чому дорівнює циклічне бюджетне
сальдо?
Задача 4. Припустимо, що державні споживчі витрати становлять 500,
обсяг податків визначається із залежності Т=0,4Y, трансфертів – Tr = 0,2Y, а
загальний рівень цін дорівнює P=1. Державний борг (D) становить 1000 за
процентної ставки r=0,1. Реальний обсяг виробництва складає 2000 млрд грн, а
потенційний обсяг виробництва дорівнює 2500 млрд грн..
Визначте: 1) фактичне сальдо державного бюджету; 2) структурне
бюджетне сальдо; 3) циклічне бюджетне сальдо.
Задача 5. Задано модель змішаної економіки C=20+0,75(Y-T), I=380,
G=400, T=0,2Y. Визначте: 1) граничну схильність до заощадження; 2) на
скільки підвищиться споживання при зростанні доходу на 100 гр. од. 3)
рівноважний ВВП; 4) значення мультиплікатора державний витрат та податків.
154
Тема 13. Монетарна політика
Мета: зясувати сутність, завдання та теоретичні концепції монетарної

політики, яку здійснює центральний банк, та проаналізувати передатний
механізм монетарної політики.
План
13.1. Суть, завдання та теоретичні концепції грошово-кредитної політики

14.2. Центральний банк та його роль у здійсненні монетарної політики
13.3. Інструменти монетарної політики
13.4. Передатний механізм монетарної політики
13.5. Монетарна політика у моделі АD-AS та наслідки впливу на
економіку монетарної експансії в короткостроковому та довго строковому
періодах
Ключові поняття: гроші, готівкові гроші, безготівкові гроші, міра

вартості, засіб обміну, засіб нагромадження, засіб платежу, грошова маса,
грошовий ринок, кредитний ринок, грошово-кредитний ринок, грошова
пропозиція, грошовий попит, депозитний мультиплікатор, коефіцієнт готівки,
грошова база, грошовий мультиплікатор, грошово-кредитна (монетарна)
політика, операції на відкритому ринку, облікова ставка, обов’язкова резервна
норма, політика «дорогих» грошей, політика «дешевих» грошей, банківські
резерви, обов’язкові резерви, додаткові резерви.
13.1. Суть, завдання та теоретичні концепції грошово-кредитної

політики
Грошово-кредитна (монетарна) політика – це сукупність форм та

методів державного впливу на пропозицію грошей (М) з метою забезпечення
рівноваги між пропозицією та попитом на них.
У широкому розумінні грошово-кредитна політика – це система
державних заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин.
Цільовою функцією грошово-кредитної політики є досягнення
оптимальної рівноваги ринку грошей з метою забезпечення стабільності
грошового обігу.
Цілі грошово-кредитної політики (далі – ГКП) можна поділити на:
– кінцеві (стратегічні) цілі держави: економічне зростання, повна
зайнятість, стабільність цін, стійкий платіжний баланс;
– проміжні (тактичні) цілі, які спрямовані на підтримання: а) необхідного
обсягу грошової маси; б) певного рівня відсоткової ставки; в) обмінного курсу.
Основними завданнями монетарної політики є:
– визначення реального попиту на гроші з боку економічних агентів;
155
– забезпечення відповідної пропозиції грошей запланованому зростанню
виробництва;
– контроль за пропозицією грошей з метою запобігання розвитку інфляції
за рахунок монетарної складової;
– поліпшення структури грошової маси;
– забезпечення економічно обґрунтованого рівня обмінного курсу
національної грошової одиниці.
Розробку та безпосередню реалізацію грошово-кредитної політики
здійснюють її провідні суб’єкти:
– банківська система (центральний банк і комерційні банки);
– урядові структури(міністерство фінансів чи казначейство, органи нагляду
за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування
депозитів, інші установи).
Для пояснення заходів грошово-кредитної політики використовують такі
концепції:
1. Кейнсіанська, яка містить такіосновні положення :
а) монетарна політика має значно слабший вплив, ніж фіскальна;
б) зміна пропозиції грошей (М) може впливати на сукупні витрати (Е)
опосередковано через зміну процентної ставки (і);
в) коливання пропозиції грошей змінює процентну ставку (і), яка яка
визначає рівень інвестування, а інвестиції (І), як елемент сукупних витрат,
впливають на сукупний попит (АD) та рівноважний обсяг виробництва(Y).
2. Монетаристська, яка ґрунтується на таких основних положення:
а) зростання грошової маси (М) призводить до зростання темпів інфляції;
б)згідно з рівнянням обміну Фішера МV=РY зміна пропозиції грошей
безпосередньо впливає на сукупні витрати (Е);
в) процентна ставка не залежить від змін грошової маси;
г) основним засобом пожвавлення економіки мають бути структурні
зміни економіки та розширення виробничих потужностей, а не зростання
грошової пропозиції.
Монетарна політика розробляється урядом країни, а впроваджується у
життя центральним банком.
13.2. Центральний банк та його роль у здійсненні монетарної

політики
Банківська система є зазвичай дворівневою і включає центральний банк

(емісійний) і комерційні (депозитні) банки різних видів.
Головним суб’єктом ГКП є центральний банк, який виконує такі функції:
– контролює та регулює пропозицію грошей у країні;
– випускає в обіг національну валюту та забезпечує її стабільність;
– зберігає золотовалютні резерви країни та обов’язкові резерви
комерційних банків;
– здійснює функцію «банкіра уряду» – забезпечення касового
156
обслуговування уряду країни через збереження державного бюджету та
позабюджетних фондів, здійснення розрахункового обслуговування
центральних органів влади, участь в обслуговуванні державного боргу та
фінансове консультування уряду;
– представляє інтереси держави у взаєминах з центральними банками
інших держав та фінансовими установами;
– виконує функцію «кредитора останньої надії» – забезпечує резервами
банківську систему, коли масові банкрутства можуть спричинити банківську і
фінансову паніку, що призводить до банківської кризи.
У різних країнах організаційна структура центральних банків має свої
особливості. В Україні центральним банком є Національний банк України
(НБУ), який належить до безпосереднього відання Верховної Ради України і не
підпорядковується уряду.
До основних операцій, які здійснює НБУ, належать:
– відкриття та ведення рахунків комерційних банків, Державного
казначейства та міжнародних організацій;
– емісія власних цінних паперів;
– отримання та погашення кредитів від МВФ;
– купівля-продаж державних цінних паперів на вторинному ринку з метою
регулювання пропозиції грошей;
– купівля-продаж іноземної валюти на фінансових ринках для регулювання
курсу національної валюти;
– купівля-продаж банківських металів, дорогоцінного каміння, пам’ятних
та інвестиційних монет для забезпечення золотовалютних резервів тощо.
Отже, центральний банк є центром грошово-кредитної системи у
національній економіці.
Комерційні банки являють собою приватні і державні банки, що
здійснюють універсальні операції з кредитування промислових, торгових і
інших підприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які
вони одержують у вигляді внесків.
Функції комерційних банків:
– акумулювання довгострокових депозитів чи ведення поточних рахунків
та оплата чеків, виписаних на ці банки;
– надання кредитів підприємцям.
Основна заслуга також полягає у здійсненні розрахунків у масштабах
всього національного господарства. На базі їхніх операцій виникають кредитні
гроші (чеки, банківські векселі).
Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути включають банківські і
небанківські організації, що спеціалізуються на певних видах кредитування. До
системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:
1. інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю,
тобто проводять операції з випуску і розміщення цінних паперів, одержуючи за
це дохід;
2. ощадні установи, які займають важливе місце в кредитній системі
157
завдяки залученню дрібних заощаджень і доходів, які інакше не зможуть
функціонувати, як капітал;
Існують різні види ощадних установ:
а) ощадні банки і каси;
б) взаємно-ощадні банки (різновид кооперативних банківських установ у
США);
в) довірчо-ощадні банки (у Великобританії);
г) позичково-ощадні асоціації (у США);
д) кредитні кооперативи (союзи, асоціації ) та ін.;
3. страхові компанії, для яких характерна специфічна форма залучення
засобів – продаж страхових полісів. Отримані доходи вони вкладають,
насамперед, в облігації та акції інших компаній, державні цінні папери;
4. пенсійні фонди, що розрізняються за організацією, управлінням і
структурою активів;
5. інвестиційні компанії, що розміщують серед дрібних власників свої
зобов’язання (акції), а отримані кошти використовують для купівлі цінних
паперів.
13.3. Інструменти монетарної політики
Грошово-кредитну політику (ГКП) центральний банк здійснює за

допомогою інструментів прямого та непрямого (опосередкованого)
регулювання.
Здійснення ГКП потребує певних засобів та інструментів впливу на
економіку (табл. 13.1).
Таблиця 13.1.
Класифікація та інструменти грошово-кредитної політики
Ознаки Інструменти монетарної політики
За характером  кредитна експансія, або інакше стимулювання кредитної
впливу на економіку емісії;
 кредитна рестрикція, або стримування кредитної емісії.
За формою впливу  адміністративні (прямі) інструменти – директиви,
положення, інструкції тощо, спрямовані на поліпшення
діяльності кредитних установ;
 ринкові (непрямі) інструменти – формування центральним
банком певних умов на грошовому ринку чи капіталів для
впливу на пропозицію грошей.
За характером  кількісні інструменти, які впливають на кредитні можливості
параметрів комерційних банків;
 якісні інструменти, що здійснюють пряме регулювання
вартості банківських кредитів.
За строками впливу  короткострокові інструменти – використовуються для
досягнення проміжних цілей грошово-кредитної політики;
 довгострокові інструменти – спрямовані на фінансову
стабілізацію та сприяння довгостроковому економічному
зростанню.
158
Складність проведення ГКП зумовлена тим, що центральний банк не в
змозі одночасно стабілізувати грошову масу і відсоткову ставку, якщо попит на
гроші змінюється.Залежно від того, які інструменти використовуються для
впливу на обсяг національного виробництва, рівень інфляції та безробіття,
виокремлюють гнучку, жорстку та проміжну ГКП. Це можна продемонструвати
за допомогою модель грошового ринку в короткостроковому періоді, згідно з
якою нахил кривої грошової пропозиції залежить від варіантів ГКП.
Гнучка ГКП – політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є
фіксація або підтримка відсоткової ставки на певному рівні. Пропозиція грошей
у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною
кривою (рис. 13.1 а).
а) гнучка грошово-кредитна б) жорстка грошово-кредитна

політика політика
Рисунок 13.1 – Грошово-кредитна політика центрального банку
За гнучкої ГКП зростання попиту на гроші супроводжується збільшенням

пропозиції грошей і навпаки.
Жорстка ГКП спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу
грошової маси в економіці. В цій моделі грошового ринку крива пропозиції
грошей вертикальна (рис 13.1 б).
Проміжному типові ГКП (рис. 13.2.)
відповідає така модель пропозиції грошей:
при зміні попиту на гроші пропозиція
змінюється, але в обсязі, недостатньому для
підтримки її на фіксованому рівні. Тобто
збільшення попиту на гроші
супроводжується збільшенням і пропозиції
грошей ( ), і відсоткової ставки (і).
Політика, що спрямована на
обмеження пропозиції грошей для
зменшення сукупних витрат і стримування
Рисунок 13.2 – Проміжний
інфляційного тиску в економіці, має назву
тип грошово-кредитної
стримуючої політики (або політики
політики
дорогих грошей).
159
Стимулююча політика (або політика дешевих грошей) – це політика,
спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних
витрат і зайнятості.
ГКП провадиться за допомогою певних грошово-кредитних інструментів,
які направлені на регулювання грошової маси.
До основних інструментів прямого регулювання належать:
– емісія готівки;
– пряме регулювання відсоткової ставки;
– ліміти кредитування для окремих банків;
– обмеження кредитів, що надаються певним галузям.
Такі інструменти ефективні лише в короткостроковому періоді і дають
змогу швидко відреагувати на порушення рівноваги на грошовому ринку.
Однак у тривалому періоді такі заходи підривають посередницьку функцію
банків, зменшують рівень конкуренції між ними , спотворюють структуру
наданих банками кредитів тощо.
Тому у ринковій економіці використовують інструменти
опосередкованого регулювання, які дають змогу банкам розподіляти кредитні
ресурси відповідно до потреб ринку.
До непрямих (опосередкованих) інструментів належать:
–операції на відкритому ринку – це купівля-продаж центральним банком
цінних паперів ;
–операції на валютному ринку – це валютні інтервенції, які здійснюються
у формі купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти на валютному
ринку;
–облікова(дисконтна) ставка – це процентна ставка, за допомогою якої
центральний банк надає кредити комерційним банкам для рефінансування
їхньої діяльності;
–норма обов’язкового резервування – це мінімальнаі норми депозитів
комерційних банків, які вони зобов’язані зберігати на безпроцентних рахунках
центрального банку.
13.4 Передатний механізм монетарної політики
Передатний механізм монетарної політики – це сукупність причинно-

наслідкових зв’язків між пропозицією грошей та кінцевими цілями монетарної
політики.
Він досить складний, але, як правило,можна виділити три головних його
ланки (рис. 13.3):
а – зміна реальної пропозиції грошей (М/Р)S (жорстка монетарна
політика) або зміна процентних ставок (і) (гнучка монетарна політика).
б – реакція сукупних витрат (Е) на динаміку грошової маси (М) або
відсоткової ставки (і).
в – зміна основних макроекономічних показників – реального ВВП (Y),
рівня зайнятості (u) та рівня цін (P) унаслідок зміни сукупних витрат.
160
Припустимо, що центральний банк зменшив норму резервування. Це
призведе до зсуву кривої пропозиції грошей праворуч і зменшення рівноважної
відсоткової ставки, що означає збільшення обсягів грошової маси (рис. 13.3, а).
Відповідно збільшиться обсяг інвестиційного попиту (рис. 13.3, б).
а) жорстка монетарна б) реакція сукупних в) зміна основних

політика витрат на зміну (М) або(і) макроекономічних
показників
Рисунок 13.3 – Передатний механізм грошово-кредитної політики
Здійснючи грошово-кредитну політику важливо враховувати коефіцієнт

еластичності попиту на гроші, тобто нахил кривої попиту на гроші. Якщо попит
на гроші не дуже чутливий до зміни процентних ставок (крива попиту є
крутою), то збільшення пропозиції грошей помітно знижуватиме процентну
ставку, і навпаки (рис. 13.4)
i M 
S
M 
S
i M 
S
M 
S
       
 P 1  P 2  P 1  P 2
i1 i1
i2 L(i, Y )
i2 L(i, Y )
M M
P P
Реальні грошові залишки Реальні грошові залишки
Рисунок 13.4 – Вплив зміни пропозиції грошей на процентну ставку за

різної крутизни кривих попиту на гроші
Кейнсіанці і монетаристи по різному пояснюють механізм грошової

трансмісії.
У кейнсіанській моделі механізм грошової трансмісії діє через зростання
пропозиції грошей (М), зменшує процентні ставки (і), знижуючи тим самим
161
вартість капіталу і підвищуючи рівень інвестиційних видатків (І). Оскільки
економіка не перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів, зростає реальний
обсяг виробництва (Y) при незмінних цінах. Прийняття підприємницьких
рішень щодо інвестиційних витрат, основною ланкою його є вплив процентних
ставок на планові інвестиції. Схематично традиційний кейнсіанський
передатний механізм виглядає таким чином:
(М/Р)s↑=>і↓ =>І↑=>AD↑=>Y↑. (13.1)
Монетаристський передатний механізммістить інші засоби впливу

грошово-кредитної політики на зміну рівня економічної активності. Згідно з
цим підходом, зростання пропозиції грошей (М) безпосередньо підвищує
сукупний попит (AD) і таким чином впливає на зростання номінального обсягу
виробництва (P*Y). Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості
ресурсів (Y=Y*), зростання номінального обсягу виробництва відбувається за
рахунок підвищення рівня цін (Р). Схематично монетаристський. Передатний
механізм може бути відтворений таким чином:
(М/Р)s↑ => AD↑ => P*Y↑ => Р↑ . (13.2)
Сучасне розуміння механізму грошової трансмісії містить широкий

діапазон каналів впливу грошово-кредитної політики на економічну систему.
Найважливіші з них: ефект процентних ставок, ефект валютного курсу,
ефект багатства.
Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі
планові компоненти витрат, як інвестиційні (інвестиції фірм, інвестиції в
житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля у кредит споживчих товарів
довготривалого користування, державні закупки). Збільшення цих витрат
призводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до
зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції в економіці. Схематично цей
ефект збігається з кейнсіанським передатним механізмом.
Ефект валютного курсу. Зміна пропозиції грошей і процентних ставок
впливають на динаміку обмінного курсу національної валюти. Зростання
пропозиції грошей і відповідне падіння процентних ставок зменшують попит на
національні гроші. У результаті відбувається падіння їх валютного курсу.
Зниження валютного курсу сприяє зростанню експорту і зменшенню імпорту,
що збільшує попит з боку чистого експорту і стимулює зростання обсягу
виробництва Схематично ефект валютного курсу має такий вигляд:
(М/Р)s↑ => і↓ => е↓ => Х↑=>NX↑ => Y↑ (13.3)
Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний із впливом процентної ставки

на зміну відносних цін на фінансові активи (акції та облігації). Зниження ставки
процента (і) підвищує курси цінних паперів (Рs), що збільшує вартість цінних
162
паперів (збільшує величину майна W). Наслідком цього є:
а)зростання багатства власників цінних паперів (W) підвищує автономне
споживання (C);
б) зростання вартості акцій полегшує фірмам фінансування інвестиційних
проектів через збільшення qТобіна (це означає, що стимули до інвестування
зростають).
В кінцевому підсумку зростання споживчого (С) та інвестиційного
попиту (І) призводить до зростання реального обсягу виробництва (Y).
Схематичний вигляд ефекту багатства:
а) (М/Р)s↑=>і↓=>Рs↑ =>W↑ =>C↑ =>Y↑. (13.4)

б) (М/Р)s↑=>і↓=>Рs↑=>qТобіна↑= I↑ => Y↑. (13.5)
13.5. Монетарна політика у моделі АD-ASта наслідки впливу на економіку

монетарної експансії в короткостроковому та довго строковому періодах
Серед усіх каналів монетарного передатного механізму найбільш

визнаним с канал «процента ставка – інвестиції». Тому саме на нього
спираються для визначення наслідків впливу монетарної політики на
економіку. У форматі графічної моделі АD –AS аналіз наслідків монетарної
політики у короткостроковому і довгостроковому періодах доцільно розглядати
окремо.
Згідно з моделлю АD-AS у короткостроковому періоді монетарна
експансія викликає такі основні наслідки: зниження процентної ставки,
збільшення реального ВВП, зростання цін (інфляція).
Підсумовуючи, можна виділити три наслідки експансіоністської
монетарної політики в короткостроковому періоді:
1. зниження номінальної і реальної процентних ставок;
2. збільшення номінального і реального ВВП;
3. підвищення цін (інфляція).
Такі наслідки монетарної експансії відповідають сучасній кейнсіанській
теорії, згідно з якою в короткостроковому періоді крива сукупної пропозиції
має додатний нахил.
У довгостроковому періоді наслідки інші, а саме: зростання цін
пропорційно збільшенню пропозиції грошей, зростання номінальної процентної
ставки пропорційно зростанню цін і незмінність реальної процентної ставки,
зростання номінального ВВП пропорційно зростанню ціні незмінність
реального ВВП. Отже, наслідки впливу монетарної експансії на економіку у
довгостроковому періоді свідчать про нейтральність грошей.
Отже, можна зробити узагальнюючий висновок щодо наслідків
монетарної експансії у довгостроковому періоді:
1. Ціни підвищуються пропорційно номінальному збільшенню
пропозиції грошей.
2. Реальний ВВП залишається без змін, а номінальний ВВП зростає
163
пропорційно зростанню цін.
3. Реальна процентна ставка зберігається на незмінному рівні, а
номінальна зростає пропорційно зростанню цін.
Такі наслідки монетарної політики свідчать про нейтральність грошей у
довгостроковому періоді. Гроші вважаються нейтральними в тому розумінні.
Що зміна їх кількості не справляє у довгостроковому періоді будь-якого впливу
на реальні величини (реальний ВВП, реальну заробітну плату, реальну
процентну ставку тощо). Змінюються лише номінальні величини ( номінальний
ВВП, номінальна заробітна плата, Номінальна процентна ставка тощо).
Висновок про нейтральність грошей у довгостроковому періоді
відповідає кількісній теорії грошей. Його дотримуються і сучасні монетаристи.
Підтверджується він і спеціальними емпіричними дослідженнями. Проте на
практиці у чистому вигляді ідентифікувати нейтральність грошей у
довгостроковому періоді неможливо. Вона може проявлятися лише як
тенденція, а не абсолютний факт.
1. Які кінцеві та проміжні цілі монетарної політики?

2. Розкрийте сутність головних інструментів монетарної політики.
3. Поясність передатний механізм монетарної політики, основним каналом
якого є канал курс акцій — інвестиції.
4. В чому полягає різниця між політикою «дешевих» та «дорогих» грошей?
5. У чому сутність гнучкої та жорсткої грошово-кредитну політику.
6. Охарактеризуйте непрямі інструменти грошово-кредитної політики.
7. Назвіть і поясність канали монетарного передатного механізму, за
допомогою яких пропозиції грошей отримує здатність впливати на
8. Напишіть та поясність передатний механізм монетарної політики, який
розкриває вплив пропозиції грошей на чистий експорт.
9. Поясніть як регулювання норми резервування впливає на пропозицію.
10.Визначте як зміна облікової ставки впливає на пропозицію грошей.
Задача 1. У результаті впровадження державою політики «дорогих

грошей» норма банківських резервів зроса з 0,2 до 0,3, а коефіцієнт розподілу
доходів на готівку та депозитів знизився з 0,4 до 0,3.
Визначте, як зміниться грошова пропозиція, якщо грошова база не
змінилася.
Задача 2. Припустимо, що ; . Протягом року чистий
продаж державних облігацій на відкритому ринку становить 80 млн грн., а
чисті закупівельні валютні інтервенції – 100 млн грн.
Визначте, на яку суму зміниться пропозиція грошей протягом року.
164
Задача 3. У прогнозному періоді, відповідно до експансивної грошової
політики держави, необхідно збільшити пропозицію на 600 тис. гр. од.
На скільки необхідно збільшити грошову базу, якщо відомо, що
коефіцієнт депонування складає 0,25, а норма фактичного резервування – 0,1.
Задача 4. Виробнича функція національної економіки .
Інвестицыйний попит представлений функцією . Домашні господарства
на споживчі витрати використовують 70% поточного доходу.
Гранична схильність до переваги грошей в якості майна дорівнює
4 гр. од. при . Рівень цін на блага дорівнює 1. Швидкість обігу грошей – 10
оборотів за період створення НД. Пропозиція праці задається формулою
.
За якої кількості грошей в обігу за даних умов могла б бути досягнута
повна зайнятість? Як зміниться номінальна пропозиція грошей при підвищенні
рівня цін з 1 до20?
165
Тема 14. Модель ІS-LM як теорія сукупного попиту у закритій
економіці
Мета: ознайомитися з моделлю IS-LM як моделлю товарно-грошової

рівноваги та дозволяє виявити економічні фактори, які визначають функцію
сукупного попиту.
План
14.1.Товарний ринок і крива ІS

14.2. Грошовий ринок і крива LM
14.3. Рівновага моделі IS-LM
Ключові поняття: грошовий ринок, інвестиційна функція, крива LM,

крива ІS, крива попиту на гроші, крива пропозиції грошей, модель ІS-LM,
мультиплікатор витрат, нахил кривої ІS, рівновага на товарному ринку,
товарний ринок,функція кривої LM, функція кривої ІS, чутливість інвестицій
до змін рівня процентної ставки.
14.1.Товарний ринок і крива ІS
В моделі AD-AS і в моделі «кейнсіанського хреста» ринкова ставка

відсотка є зовнішньою (екзогенною) і встановлюється на грошовому ринку
незалежно від рівноваги товарного ринка. Основною метою аналізу економіки
за допомогою моделі IS-LM є об’єднання товарного і грошового ринків в єдину
систему. В результаті ринкова ставка відсотка перетворюється у внутрішню
(ендогенну) змінну. Її рівноважна величина відображає динаміку економічних
процесів, які відбуваються не лише на грошовому, але і на товарному ринках.
Модель IS-LM (інвестиції-заощадження; перевага ліквідності – гроші) –
це модель товарно-грошової рівноваги, яка дозволяє виявити економічні
фактори, які визначають функцію сукупного попиту.
Модель дозволяє знайти співвідношення ринкової ставки відсотка (R) і
доходу (Y), за якого одночасно досягається рівновага на товарному і грошовому
ринках. Тому модель IS-LM є конкретизацією моделі AD-AS.
Крива IS являє собою геометричне місце точок, що характеризує усі
комбінації доходу та відсоткової ставки, які одночасно задовольняють умови
тотожності кейнсіанської моделі товарного ринку (рис.14.1). В усіх точках
кривої IS виконується умова рівноваги попиту та пропозиції, інвестицій та
заощаджень. Назва кривої відображає цю рівність. На рис 14.1 а) зображена
функція заощаджень: із збільшенням доходу ( ) заощадження зростають (
). На рис. 14.1 б) зображена функція інвестицій: збільшення інвестицій
скорочує ставку відсотка ( ) і збільшує інвестиції ( ). При цьому
, . На рис 14.1 с) зображена крива IS: чим менша ставка відсотка (R), тим
вищий рівень доходу (Y).
166
Рисунок 14.1 – Графічне виведення кривої IS
Рисунок 14.2 – Графічне виведення кривої IS при використанні «хреста

Кейнса»
167
Аналогічні висновки можуть бути отримані при використанні моделі
«кейнсіанського хреста» (рис.14.2).
На рис. 14.2 а) зображена функція інвестицій: збільшення ставки відсотка
( ) знижує планові інвестиції ( ). На рис. 14.2. b) зображено
«кейнсіанський хрест»: зменшення планових інвестицій скорочує дохід (
). На рис. 14.2. с) зображена крива IS: чим більша відсоткова ставка (R), тим
менший рівень доходу (Y).
Виведемо алгебраїчну модель кривої IS, спираючись на такі рівняння:
Об’єднаємо ці рівняння в одне, в якому замість підставимо

. Отримаємо:
. (14.1)
Перенесемо Y з правої частини рівняння в ліву:

. (14.2)
Розв’язавши рівняння відносно Y, маємо:
. (14.3)
Для спрощення рівняння суму автономних видатків ( ) позначимо

як Е. Врахуємо, що вираз є мультиплікатором видатків. Звідси
випливає спрощений варіант кривої IS:
. (14.4)
14.2. Грошовий ринок і крива LM
Графічне виведення кривої LM зображене на графіку (рис.14.3). На

рис. 14.3 а) зображено грошовий ринок: збільшення доходу ( ) збільшує
попит на гроші і збільшує відсоткову ставку ( ). Рис. 14.3 b) показує криву
LM: чим більший дохід (Y), тим вища відсоткова ставка.
Алгебраїчне виведення кривої LM. Рівняння кривої LM може бути
отримане шляхом розв’язування рівняння грошового попиту відносно R i Y.
168
Рис.14.3. Графічне виведення кривої LM
Рівняння LM відносно R має вигляд:
. (14.5)
Рівняння LM відносно Y:
. (14.6)
Крива LM відображає усі комбінації доходу та відсоткової ставки, які

виникають при рівновазі на ринку грошей. В усіх точках кривої LM попит на
гроші дорівнює їх пропозиції.
14.3. Рівновага моделі IS-LM
Крива IS і крива LM відображають умови, за яких забезпечується

рівновага відповідно на товарному і грошовому ринках окремо.
Але якщо ці криві поєднати між собою, то отримаємо модель IS- LM, яка
дає можливість визначати умови, за яких забезпечується одночасна рівновага
на товарному і грошовому ринках (рис. 14.4).
На рис. 14.4 рівень рівноважного сукупного попиту в моделі IS-LM
забезпечується в точці перетину обох кривих. Ця точка визначає процентну
ставку ( ) і дохід ( ), які відповідають умовам рівноваги як на товарному,
так, і грошовому ринках одночасно.
169
У точці рівноваги фактичні сукупні
витрати дорівнюють запланованим, а
грошовий попит – грошовій пропозиції.
Модель IS-LM використовується для
обґрунтування впливу фіскальної та
монетарної політики на дохід (Y) у
короткостроковому періоді. За її
допомогою можна передбачити, що
станеться з доходом і процентною ставкю,
якщо будуть прийняті рішення про певні
зміни у фіскальній та монетарній політиці.
Макроекономічний аналіз з Рисунок 14.4 – Рівновага в моделі
використанням моделі IS-LM також IS- LM
дозволяє визначити ефективність впливу
фіскальної і монетарної політики на
економіку.
1. Використовуючи кейнсіанський хрест і графік інвестиційного попиту,

виведіть криву і поясність чому вона є спадною.
2. Поясність на графіку кривої від чого залежить крутизна її нахилу.
3. Використовуючи графік грошового ринку, виведіть криву і поясність
чому вона є зростаючою.
4. Поясніть на графіку кривої від чого залежить крутизна її нахилу.
5. Намалюйте графічну модель і поясність, як впливає фіскальна
стимулююча та стримуюча політика на рівновагу в даній моделі?
6. Намалюйте графічну модель і поясність, які її змінні є
ендогенними, а які – екзогенними, якщо вона використовується для
обґрунтування макроекономічної політики.
7. Зобразіть графічну модель і поясність, як впливає політика
дорогих та дешевих грошей на рівновагу в даній моделі?
8. Визначте сутність ліквідної та інвестиційної пастки. Покажіть графічно.
Задача 1 Національну економіку описують такі рівняння: C = 160 + 0,8(Y

– T); I = 100 – 500r. Державні видатки становлять 500, податки – Т = 200.
Визначте рівняння кривої IS.
Задача 2 Функція попиту на гроші має вигляд Md = 0,5Y – 50r.
Номінальна пропозиція грошей – 800, рівень цін – Р=1. Визначте рівняння
кривої LM.
Задача 3 Попит домашніх господарств на вітчизняні блага
характеризуються функцією С=0,5 у+50, а попит підприємців на інвестиції
170
задано формулою I=400-50i. Держава закуповує 100 од. Вивести рівняння лінії
IS.
Задача 4 Економіка країни описується рівняннями: Y=C+I+G,
C=80+0,8(Y-T), I=160-20r, G=20, T=40. Записати рівняння кривої товарного
ринку (IS) як функцію доходу від відсоткової ставки.
Задача 5 Економіка характеризується такими даними: C=170+0,6 (Y-T),
T=200, I=100-40r, G=350, Md=(0,75Y-6r)P, Ms=735, P=1. Вивести рівняння
кривих LM та IS. Визначте рівноважну відсоткову ставку та рівноважний рівень
доходу.
171
Тема 15. Зовнішньоекономічна діяльність
Мета: ознайомитися з основними показниками результатів

зовнішньоекономічної діяльністі країни, які знаходять своє узагальнення у
платіжному балансі та валютному курсі.
План
15.1 Національна економіка з урахуванням решти світу

15.2 Сутність та методологія складання платіжного балансу
15.3 Валютний курс
Ключові поняття: валютний курс, відкрита економіка, капітальні
трансферти, номінальний валютний курс,паритет купівельної
спроможності,платіжний баланс, портфельні інвестиції, поточні
трансферти, прямі інвестиції, рахунок капітальних операцій,рахунок поточних
операцій, реальний валютний курс, реальні потоки, резервні активи,
торговельний баланс, фінансові потоки, чистий експорт.
15.1. Національна економіка з урахуванням решти світу
Економіка будь-якої країни пов’язана з рештою світу за допомогою таких

механізмів: зовнішньоторговельні зв’язки які охоплюють імпорт та експорт
товарів і послуг та міжнародні фінансові зв’язки, які охоплюють операції з
отримання позик і надання кредитів, а також міжнародні операції з купівлі-
продажу реальних і фінансових активів.
Решта світу суттєво впливає на параметри економічної рівноваги
національної економіки. Розглянемо цей вплив у розрізі двох моделей:
«витрати-випуск» і «вилучення-ін’єкції».
У форматі моделі «витрати - випуск» решта світу впливає на сукупні
витрати. Щоб розкрити цей вплив, будемо розрізняти сукупні витрати E,
внутрішні витрати та чисті іноземні витрати (EX-IM) або чистий експорт
(NX). В умовах відкритої економіки сукупні витрати можна визначити таким
чином:
. (15.1)
Чистий експорт (NX) відображує чисті іноземні витрати на закупівлю

вітчизняних товарів і послуг і може бути додатною або від’ємною величиною.
Отже, склад сукупних витрат можна подати так:
. (15.2)
В умовах економічної рівноваги обсяг національного виробництва є
функцією від запланованих сукупних витрат, тобто Y=E. Виходячи з цього,
172
розмежуємо внесок вітчизняних та іноземних покупців у сукупні витрати на
закупівлю національного ВВП таким рівнянням:
. (15.3)
Рівняння (15.3) дає підстави зробити два висновки. Якщо обсяг

виробництва в країні перевищує внутрішні витрати, тобто Y C+I+G, то чистий
експорт є додатною величиною. Це свідчить про те, що країна виробляє
продукції більше, ніж закуповує для своїх потреб, тобто є чистим експортером.
Якщо ж обсяг виробництва в країні менший за внутрішні витрати, тобто
Y < C+I+G, то чистий експорт є від’ємною величиною. За таких умов країна
закуповує продукції більше, ніж виробляє, тобто є чистим імпортером.
У моделі «витрати-випуск» сукупні витрати у відкритій економіці
відрізняються від їх аналога в змішаній закритій економіці не лише чистим
експортом, а й функцією споживання. У відкритій економіці сукупне
споживання домогосподарств складається із споживання національних товарів і
послуг та споживання іноземних (імпортних) товарів і послуг.
У відкритій економіці виокремлюється гранична схильність до сукупного
споживання, яка складається з граничної схильності до внутрішнього
споживання та граничної схильності до імпорту.
Гранична схильність до імпорту визначатися за формулою:
, (15.4)
де іm - гранична схильність до імпорту.
Оскільки споживання імпортних товарів і послуг зменшує внутрішнє

споживання порівняно із сукупним споживанням, то і гранична схильність до
імпорту зменшує граничну схильність до внутрішнього споживання порівняно
із граничною схильністю до сукупного споживання:
, (15.5)
де сd - гранична схильність до внутрішнього споживання.
Звідси випливає функція споживання у відкритій економіці:
, (15.6)
Тепер звернемося до моделі економічної рівноваги за методом

«вилучення-ін’єкції». У змішаній закритій економіці економічна рівновага за
цим методом визначається як тотожність між сумою приватних заощаджень і
чистих податків з одного боку, та сумою приватних інвестицій і державних
закупівель – з іншого, тобто S+T=I+G. Після врахування решти світу
вилучення доповнюються імпортом (IM), а ін’єкції - експортом (EX). Тому
173
економічна рівновага у відкритій економіці визначається як тотожність між
сумою всіх вилучень і сумою всіх ін’єкцій:
. (15.7)
Розмежуємо внутрішню економіку і сектор решти світу (зовнішній

сектор):
. (15.8)
Врахуємо, що G=Cg+Ig, звідси рівняння (15.8) можна модифікувати

таким чином:
. (15.9)
У рівнянні (15.9) вираз (S+T–Cg) відображає національні заощадження, а

вираз (I+Ig) - це національні інвестиції. Отже, економічна рівновага у відкритій
економіці визначається тотожністю між сальдо балансу національні
заощадження - національні інвестиції (ліва частина рівняння) і чистим
експортом (права частина рівняння). Якщо в країні виникає дефіцит
національних заощаджень, тобто (S+T–Cg)<(I+Ig), то чистий експорт є
від’ємною величиною, а перевищення імпорту над експортом фінансується
іноземцями. Це означає, що країна є чистим дебітором (чистим
позичальником). Якщо, навпаки, в країні виникає надлишок національних
заощаджень, тобто (S+T–Cg)>(I+Ig), то чистий експорт є додатною величиною,
а перевищення експорту над імпортом використовується для фінансування
іноземців. Це означає, що країна є чистим кредитором.
15.2. Сутність та методологія складання платіжного балансу
Платіжний баланс – це макроекономічна модель, яка охоплює сукупність

економічних операцій певної країни з іншими країнами і розробляється з метою
здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності даної
країни та обґрунтування економічної політики держави.
Платіжний баланс розраховується в національній або іноземній валюті й
складається із стандартних рахунків і статей, в яких відображаються результати
відповідних зовнішньоекономічних операцій. Усі економічні операції, які
відображаються в платіжному балансі, поділяються на поточні та капітальні.
Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку. Це
означає, що кожна економічна операція має подвійний запис - за кредитом однієї
статті та дебетом іншої статті. За кредитом відповідних статей відображуються зі
знаком «+» такі операції, які забезпечують надходження в країну іноземної
валюти. До кредитових операцій відносяться: експорт товарів та послуг;
надходження з-за кордону доходів і трансфертів; отримання іноземних кредитів;
174
продаж нерезидентам нерухомого майна та цінних паперів тощо.
Усі угоди між даною країною і рештою світу включає в себе поточні
операції і операції з капіталом. Відповідно платіжний баланс включає в себе
три складові елементи:
1. рахунок поточних операцій;
2. рахунок руху капіталу;
3. зміни офіційних резервів.
Структура платіжного баланау
I. Рахунок поточних операцій
1. Товарний експорт 2. Товарний імпорт
Сальдо баланса зовнішньої торгівлі (торговельний баланс)
3. Експорт послуг (доходи від 4. Іморт послуг (платежі зв туризм за
іноземного туризму і т. д., кордоном і т.д., виключаючи кредитні
включаючи кредитні послуги) послуги)
5.Чисті доходи від інвестицій ( чисті доходи від кредитних послуг)
6. Чисті трансферти
Сальдо балансу з поточних операцій
II. Рахунок руху капіталу
7. Притік капіталу 8.Відтік капіталу
Сальдо балансу рухк капіталу

Сальдо балансу з поточних операцій і балансу руху капіталу
III. Зміни офіційних резервів
15.3. Валютний курс
Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньоекономічної

діяльності країни є валюта, до якої відносяться національні та міжнародні
грошові одиниці. Залежно від умов обміну та використання всі валюти
поділяються на три види:
- вільно конвертована валюта — це така валюта, яка без перешкод
обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних і
фінансових операціях.
- частково конвертована валюта – це грошові одиниці, умови обміну та
використання яких обмежуються державою.
- неконвертована валюта- це грошові одиниці тих країн, в яких
забороняється їх обмін на іноземні грошові одиниці.
Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і
продається на валютному ринку. Під терміном «валютний курс» передусім
розуміють номінальний курс валюти, який відображує ціну однієї валюти,
виражену через певну кількість іншої валюти. Процес визначення ціни валюти,
тобто валютного курсу, називається валютним котируванням. Існує два способи
котирування валюти:
175
- пряме котирування - це оцінювання одиниці іноземної валюти через
певну кількість національної валюти.
- обернене котирування передбачає оцінювання одиниці національної
валюти через певну кількість іноземної валюти.
На формування валютного курсу великий вплив справляє держава, яка
визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання
держави в процес ринкового курсоутворення розрізняють два види валютного
курсу:
- фіксований валютний курс, це такий курс, який уряд офіційно
оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере
зобов’язання його підтримувати.
- плаваючий валютний курс, це такий курс, який змінюється переважно
від впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.
Валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією
на валютному ринку. Курс валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і
в оберненій - від пропозиції на валютному ринку. Пропозиція на валютному
ринку є запасом валюти, який може бути запропонований для обміну на іншу
валюту за певного обмінного курсу. Попит є запасом певної валюти, який може
бути куплений на кількість іншої валюти, запропонованої для обміну, за
певного обмінного курсу. Отже, рівноважний валютний курс - це
співвідношення пропозицій валют для обміну на певний момент часу.
Валютний ринок може бути показаний у вигляді моделі попиту і
пропозиції двох валют, наприклад, гривні та долара (рис. 15.1).
$S Припустімо, що долар - єдина
$ S валюта міжнародних розрахунків між
H0
H резидентами та нерезидентами
України. Але купувати товари та
послуги за долари можна і в інших
країнах. Відповідно до таких
припущень, крива пропозиції гривні
e A на валютному ринку будується для
D
H0 фіксованого обсягу пропозиції
гривні, не залежить від обмінного
курсу і тому представлена
H H вертикальною лінією . Крива
попиту на гривні з боку доларів
Рисунок 15.1 – Модель попиту і відображає доларовий попит
пропозиції для двох валют іноземців на українські товари та
послуги, який залежить від ціни
українських товарів у доларах.
Крива попиту на гривні показує: скільки гривень бажають придбати
іноземці за $ при будь-якому можливому курсу гривні е. Чим вище курс гривні,
тим вище доларова ціна українських товарів, тим менше попит на них і на
гривню з боку доларів. Тому крива попиту на гривні з боку доларів є спадною.
176
За пропозиції гривні та пропозиції доларів для обміну на гривню
рівновага валютного ринку встановлюється в точці А. Рівноважний курс гривні
дорівнює е. Зміни в пропозиції гривні, попиті резидентів України на імпорт,
закордонних інвестиціях і переказах нерезидентам пересувають праворуч або
ліворуч криву пропозиції гривні . Незалежні від валютного курсу зміни
пропозиції доларів на ринку гривні, пов'язані з експортом українських товарів,
іноземними інвестиціями в Україну та переказами доходу із-за кордону
відповідно пересувають криву попиту на гривні .
Рівновага на валютному ринку за умов гнучкого обмінного курсу.

Гнучкий валютний курс встановлюється на рівні рівноважного обмінного курсу і
змінюється, якщо внаслідок збільшення або зменшення пропозиції окремих валют
змінюється співвідношення між ними на валютному ринку.
Збільшення пропозиції гривні
пересуває криву її пропозиції на
валютному ринку праворуч з до
(рис. 15.2). Гнучкий валютний курс
встановлюється на рівні рівноважного
обмінного курсу і змінюється, якщо
внаслідок збільшення або зменшення
пропозиції окремих валют змінюється
співвідношення між ними на
валютному ринку. Збільшення
пропозиції гривні пересуває криву її
Рисунок 15.2 – Рівновага на пропозиції на валютному ринку
валютному ринку за умов гнучкого праворуч з до (рис. 15.2).
обмінного курсу
Рівновага валютного ринку переходить з точки А в точку В. Рівноважний
гнучкий курс знижується з до Попит на гривні з боку доларів зростає з
до . Зменшення пропозиції доларів на ринку гривні на рис. 15.2 з до
також веде до зниження обмінного курсу (з до ).
Але, на відміну від переходу до рівноваги в точці В, коли пропозиція
гривні збільшується, обсяг попиту на гривню з боку доларів у точці рівноваги С
залишається незмінним.
Рівновага на валютному ринку за умов фіксованого курсу.

Найчастіше фіксований курс встановлюється центральним банком у
вигляді максимального ( ) й мінімального ( ) курсів, у межах яких центральний
банк зобов'язується утримувати ринковий курс внутрішньої валюти протягом
певного часу.
Центральний банк дозволяє ринковому курсу вільно коливатись під
впливом попиту й пропозиції у межах курсового коридору. Якщо рівноважний
курс перевищує верхню стелю курсового коридору, ( ) центральний банк
вживає заходів, які збільшують пропозицію внутрішньої валюти або
177
зменшують пропозицію іноземної: купує депозити в іноземній валюті за
депозити у внутрішній валюті й тим самим збільшує офіційні валютні резерви
(валютна інтервенція); викупає зобов'язання уряду (казначейські векселі,
облігації тощо) у комерційних банків, фірм і домогосподарств; знижує облікову
ставку та збільшує кредити комерційним банкам; знижує резервні вимоги по
поточних депозитах у національній валюті та ін.
Якщо рівноважний курс відхиляється нижче мінімальної стелі курсового
коридору ( ), центральний банк вживає протилежних заходів, які зменшують
пропозицію внутрішньої валюти або збільшують пропозицію іноземної.
1. Розкрийте сутність платіжного балансу та методологію його складання.

2. Охарактеризуйте компоненти рахунку поточних операцій і рахунку
капітальних операцій.
3. Що означає рівноважний та нерівноважний платіжний баланс?
4. В чому полягає принципова різниця між фіксованим і гнучким
обмінним курсом?
5. Яку позицію змушений займати Центральний банк країни при
фіксованому курсі національної валюти?
6. Що таке номінальний і реальний обмінний курси?
7. Яким чином державні органи можуть вплинути на обмінний курс
валюти?
Задача 1. За наведеними даними скласти платіжний баланс умовної

країни У, класифікуючи кожну з операцій як кредит або дебет.
Операція Обсяг (млн. гр.од.)

Експорт нафти 6
Імпорт зерна 5
Експорт зброї 2
Доходи від туризму іноземців в країну У 6
Грошові перекази іноземцям із країни У 2
Придбання акцій приватних корпорацій Франції 6
Придбання золота у іноземних громадян 1
Задача 2. У країні позитивне сальдо торговельного балансу за рік складає

25 тис. грошових одиниць. Відомо, що вартість імпорту на 20% менша від
вартості експорту. Визначити: обсяг експорту та імпорту країни.
Задача 3. Розрахуйте і прокоментуйте величину реального валютного
курсу гривні і євро (пряме котирування), якщо номінальний курс еn=1: 10;
зростання цін в Україні склало 22%, а в країнах ЄС – 5%.
178
Задача 4. Розрахуйте і прокоментуйте величину мультиплікатора витрат
увідкритій економіці, якщо гранична схильність до заощадження (MPS) – 0,4,
ставка оподаткування – 20%, приріст імпорту – 10 млрд. гр. од., приріст ВВП –
80 млрд. гр. од.
Задача 5. Визначте і прокоментуйте величину граничної схильності до
імпорту (МРІ), якщо при середній податковій ставці 30% маємо дані за 2015 і
2016 роки.(млрд. гр. од.):
2015 рік 2016 рік
ВВП (Y) 150 200
Імпорт (Im) 10 12
Тема 16. Зовнішньоторговельна діяльність і макроекономічна

політика у відкритій економіці
179
Мета: з’ясувати основні теорії міжнародної торгівлі; визначити сутність
та вплив торговельної політики на ВВП; розглянути модель Манделла –
Флемінга, яка є способом пристосування моделі IS-LM до умов малої відкритої
економіки з абсолютно мобільним капіталом.
План
16.1 Основні теорії міжнародної торгівлі

16.2 Торговельна політика, чистий експорт і ВВП
16.3 Модель Манделла - Флемінга як теорія сукупного попиту у відкритій
економіці
Ключові поняття: теорія порівняльних переваг, абсолютна перевага,

модель Хекшера-Оліна, «парадокс Леонтьєва», чистий експорт, торгівельна
політика, протекціонізм, тарифні методи, нетарифні методи, торговий
лібералізм.
16.1. Основні теорії міжнародної торгівлі
У розвитку теорії міжнародної торгівлі можна виділити кілька етапів.

Протягом XV–XVIII ст. панувала теорія меркантилізму, згідно з якою багатство
країни визначалося володінням цінностями, насамперед золотом. У XVIII–XIX
ст. набула розвитку класична теорія міжнародної торгівлі, яка мала два
напрями: теорію абсолютної переваги і теорію порівняльної переваги,
представниками яких були відповідно Адам Сміт і Давид Рікардо.
Країна має абсолютну перевагуу виробництві товару, якщо вона виробляє
його з меншими витратами порівняно з іншою країною.
Торгівля є вигідною, навіть якщо країна не має абсолютної переваги. У
такому разі йдеться про порівняльну перевагу. В країні завжди знайдеться
товар, виробництво якого буде вигіднішим при існуючому співвідношенні
витрат, ніж виробництво інших.
Шведські вчені Е. Хекшер і Б. Олін пояснювали різницю у порівняльних
витратах між країнами так: 1) у виробництві різних товарів чинники
використовуються у різних співвідношеннях; 2) забезпеченість країн
чинниками виробництва неоднакова. Згідно з теорією Хекшера - Оліна
експортуються надлишкові чинники та імпортуються дефіцитні.
Практичній перевірці теорії Хекшера - Оліна було присвячено чимало
емпіричних досліджень. Так, В. Леонтьєв, вивчаючи зовнішню торгівлю США
в середині 50-х років 20 ст., виявив, що ця країна експортує трудомісткі товари,
тоді як, вона є на думку науковця, країною з високим рівнем забезпеченості
капіталом і мала б експортувати капіталомісткі товари. Оскільки такий
науковий результат не узгоджувався з висновками теорії Хекшера-Оліна, він
одержав назву «парадокс Леонтьєва».
180
16.2. Торговельна політика, чистий експорт і ВВП
Під торговельною політикою розуміють діяльність держави щодо

визначення цілей та інструментів їх досягнення в сфері зовнішньої торгівлі
країни.
Протекціонізм - це політика держави, спрямована на захист національних
підприємств від іноземної конкуренції.
Вільна торгівля (торговий лібералізм) - це торгівля без обмежень, тобто
без державного втручання. У реальній практиці торговельна політика кожної
країни є змішаною - вона поєднує в собі елементи як протекціонізму, так і
вільної торгівлі.
В умовах змішаної торговельної політики держава регулює зовнішню
торгівлю за допомогою системи інструментів, які можна поділити:
- тарифні методи: імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито,
адвалорне, специфічне та комбіноване мито.
- нетарифні методи: квотування, експортні субсидії, демпінг, економічні
санкції, торговельне ембарго.
Розглянемо функцію чистого експорту
Чистий експорт відображує чистий попит іноземців на продукцію
національного виробництва або їхні чисті витрати на закупівлю вітчизняних
товарів і послуг. Чистий експорт залежить від реального валютного курсу; ВВП
іноземних країн: покупців вітчизняної продукції, національного ВВП:
торговельної політики.
Якщо за базову екзогенну змінну функції чистого експорту прийняти
реальний валютний курс, маємо таку функцію чистого експорту:
, (16.1)
де – автономний чистий експорт, тобто такий, що не залежить від
реального курсу валюти;
z — еластичність чистого експорту до змін рівня реального валютного
курсу, яка показує, на скільки відсотків обернено змінюється чистий експорт зі
зміною рівня реального курсу валюти на один відсоток;
є - валютний курсу.
Для графічної ілюстрації рівняння (16.1) звернемося до рис. 16.1. Згідно з

рис. 16.1 початкова величина чистого експорту визначається кривою NX1. Якщо
за даного рівня реального курсу валюти збільшився ВВП у країнах, які є
покупцями наших українських товарів і послуг, то це збільшить український
експорт і зумовить приріст чистого експорту.
Такий наслідок відобразиться зміщенням кривої чистого експорту з
положення NX1 у положення NX2 (рис.16.1).
181
Аналогічний наслідок матиме
місце в разі зменшення
національного ВВП, яке викликає
зростання чистого експорту за
рахунок скорочення імпорту.,
тобто позначиться на графіку
зміщенням кривої чистого
експорту вліво, тобто в
положення NX3. Торговельна
політика також може викликати
Рисунок16.1 – Крива чистого експорту збільшення або зменшення
в координатах NX - є. чистого експорту.
Вплив чистого експорту на ВВП
Чистий експорт, як і інші елементи сукупних витрат, впливає на обсяг
національного виробництва мультиплікативно. Це означає, що коли величина
чистого експорту змінюється на одиницю, ВВП змінюється більше, ніж на
одиницю. Розглянемо графік наведений на рис. 16.2.
Як ми бачимо, збільшення
автономних витрат в економіці за
рахунок зростання чистого експорту
викликає зростання ВВП від
до . При цьому відрізок, який
відображає приріст ВВП, більший
відрізка, що ілюструє приріст
чистого експорту, тобто .
Звідси , а .
Але мультиплікативний зв’язок між
приростом чистого експорту і
Рисунок 16.2 – Вплив чистого приростом ВВП не відображає всіх
експорту на ВВП
наслідків впливу зовнішньої торгівлі на обсяг національного виробництва.Слід

також враховувати, що зовнішня торгівля змінює кількісну визначеність
мультиплікатора витрат.
Мультиплікатор витрат у відкритій економіці має такий вигляд:
. (16.2)
16.3. Модель Манделла - Флемінга як теорія сукупного попиту у

відкритій економіці
Модель Манделла-Флемінга розроблена американськими економістами

Робертом Манделою і Маркусом Флемінгом у 60-х роках 20 ст. Вона є
модифікацією моделі IS–LM. Головна відмінність цих моделей полягає в тому,
що модель IS–LM описує закриту економіку, а модель Манделла–Флемінга -
182
відкриту. Тому крім доходу і внутрішньої процентної ставки модель Манделла-
Флемінга враховує такі три зміни: чистий експорт, валютний курс, світова
процентна ставка.
Модель Манделла-Флемінга, як і модель IS–LM, можна описати за
допомогою двох рівнянь, одне з яких описує криву IS, а інше - криву LM.
Рівняння кривої IS, яке відображує рівновагу на товарному ринку і в
малій відкритій економіці з абсолютною мобільністю капіталу має такий
вигляд:
. (16.3)
Рівняння (16.3) показує, що у малій відкритій економіці дохід (Y) прямо

залежить від автономних витрат ( ), обернено - від світової процентної ставки
(rw) і валютного курсу (є).
Тепер звернемося до рівняння кривої LM, яке відображає рівновагу на
грошовому ринку в малій відкритій економіці з абсолютною мобільністю
капіталу. Оскільки за цих умов r = rw, то рівняння, яке відображає рівновагу на
грошовому ринку, слід записати так:
. (16.4)
Але рівняння (16.4) не відповідає ідеології моделі Монделла-Флемінга. Це

пояснюється тим, що в даному рівнянні пропозиція грошей виконує роль
ендогенної змінної, тоді як в дійсності вона є екзогенною змінною. Інші
чинники рівняння (16.4) також не можуть бути ендогенними змінними рівняння
кривої LM. За цих умов криву LM може адекватно описувати лише залежність,
що відображає рівновагу на грошовому ринку без ендогенних змін, тобто:
. (16.5)
Модель Манделла-Флемінга використовується для пояснення впливу

макроекономічної політики на дохід у короткостроковому періоді. Ця
обставина суттєво впливає на визначення екзогенних та ендогенних змінних
моделі.
Відповідно до рівнянь (16.4) і (16.5) графічну модель Манделла-Флемінга в
координатах Y–є представлено на рис. 16.3.
183
є LM Як видно з рис. 16.3, крива IS
має від’ємний нахил, оскільки
відображує обернену залежність між
реальними валютним курсом і ВВП:
зростання валютного курсу скорочує
чистий експорт і зменшує ВВП;
є0
зниження валютного курсу
стимулює приріст чистого експорту і
збільшує ВВП. Крива LM має вигляд
IS вертикальної лінії, оскільки
0 Y0 Y валютний курс не входить у її
рівняння. Рівновага в економіці
Рисунок 16.3 Модель Манделла-
забезпечується в точці перетину
Флемінга в координатах Y – є.
кривих IS і LM.
Ця точка визначає валютний курс і ВВП, за яких товарний і грошовий
ринки знаходяться в рівноважному стані.
Щоб розкрити механізм впливу макроекономічної політики на дохід згідно
з моделлю Манделла-Флемінга, слід враховувати, що наслідки її впливу на
дохід залежать від валютного режиму (плаваючий чи фіксований валютний
курс).
Макроекономічна політика за плаваючого валютного курсу

Фіскальна політика. Припустимо, що держава стимулює зростання
автономних витрат шляхом збільшення державних закупівель, трансфертів або
зниження податків. Графічну інтерпретацію наслідків цієї політики наведено на
рис. 16.4. Як бачимо стимулювальна фіскальна політика переміщує криву IS
вправо (IS1IS2). Внаслідок цього валютний курс зростає, але ВВП не
змінюється, тоді як у закритій економіці стимулювальна фіскальна політика
збільшує ВВП. За плаваючого курсоутворення стимулювальна фіскальна
політика в малій відкритій економіці з абсолютно мобільним капіталом є
неефективною.
Монетарна політика. Нехай центральний банк збільшує пропозицію
грошей. Графічне відображення наслідків такої політики наведено на рис. 16.5.
Як бачимо крива LM переміщується вправо (LM1LM2), а зниження валютного
курсу (є1 є2) збільшує дохід (Y1Y2). За моделлю Манделла-Флемінга
збільшення пропозиції грошей знижує внутрішню процентну ставку порівняно
із світовою. Це спричиняє відплив капіталу, збільшення пропозиції
національної валюти на валютному ринку і зниження її курсу, що стимулює
чистий експорт і збільшує ВВП. Отже, за даних умов монетарна експансія є
ефективною.
Торговельна політика. Якщо припустити, що держава запровадила
імпортне мито або квоти, то це викличе скорочення імпорту і збільшення
чистого експорту. Тому на рис. 16.4 крива IS переміститься вправо (IS1IS2).
184
Але скорочення імпорту породжує ще один наслідок - зменшення пропозиції
національної валюти на валютному ринку.
Рисунок 16.4 – Стимулювальна Рисунок 16.5 – Стимулювальна

фіскальна або торгівельна політика монетарна політика за плаваючого
за плаваючого курсоутворення курсоутворення
Як видно з рис. 16.4, це спрямовує курс національної валюти до зростання,

що зменшує чистий експорт. У підсумку маємо таке: приріст чистого експорту,
який досягається за рахунок торговельної політики, нейтралізується його
зменшенням внаслідок зростання валютного курсу. Отже, за даних умов
торговельна політика є неефективною.
Макроекономічна політика за фіксованого валютного курсу

Фіскальна політика. Припустимо, що держава застосувала фіскальну
експансію. Наслідки такої політики демонструє графік, наведені на рис. 16.6.
Як і в умовах плаваючого курсоутворення, приріст автономних випадків
мультиплікативно збільшує дохід, який через відповідний передатний механізм
породжує необхідність зростання курсу національної валюти. Про це свідчить
переміщення кривої IS вправо (IS1IS2). Але в умовах фіксованого
курсоутворення валютний курс не може зрости, оскільки центральний банк
зобов’язаний його підтримувати на незмінному рівні. Цього він може досягти
за рахунок валютних інтервенції, тобто купівельних операцій на валютному
ринку, спрямованих на адекватне збільшення пропозиції національної валюти
до рівня зростання попиту.
Побічним наслідком таких операцій є збільшення пропозиції на ринку
грошей. Тому на рис. 16.6 крива LM переміщується вправо (LM1  LM2), що
нейтралізує тенденцію валютного курсу до зростання. Отже, центральний банк,
підтримуючи валютний курс на незмінному рівні, водночас протидіє
виникненню ефекту витіснення чистого експорту, що робить фіскальну
експансію максимально ефективною.
185
Монетарна політика. Нехай центральний банк прийняв рішення
застосувати стимулювальну політику за рахунок купівлі ОВДП. На рис. 16.7
наведено графічну інтерпретацію наслідків такої політики. Як бачимо, крива
LM, незважаючи на застосування монетарної експансії,не змінює місце свого
розташування. Це пояснюється дією двох протилежних сил.
З одного боку, збільшення пропозиції грошей центральним банком через
відповідний передатний механізм (зниження внутрішньої процентної ставки 
відплив капіталу  збільшення пропозиції національної валюти) викличе
необхідність зниження курсу національної валюти.
Рисунок 16.6 – Стимулювальна Рисунок 16.7 – Стимулювальна

фіскальна або торгівельна політика монетарна політика за
за фіксованого курсоутворення фіксованого курсоутворення
За таких умов крива LM матиме тенденцію до переміщення вправо. З
іншого боку, центральний банк зобов’язаний протидіяти зниженню валютного
курсу. Для цього він буде змушений скоротити пропозицію національної
валюти за рахунок продажу іноземної валюти (купівлі національної валюти). Це
нейтралізує рух кривої LM вправо і тенденцію валютного курсу до зниження.
Отже, внаслідок купівлі ОВДП центральний банк намагався збільшити
пропозицію грошей, а в результаті вимушеного продажу валютних резервів він
на таку саму величину зменшив пропозицію грошей. Це свідчить про те, що в
даних умовах монетарна політика є неефективною.
Торговельна політика. Припустимо, що уряд із метою збільшення чистого
експорту запровадив обмеження на імпорт (імпортне мито або квоти). За таких
умов крива IS на рис 16.6 переміститься вправо (IS1IS2), а валютний курс
матиме тенденцію до зростання. Для нейтралізації цієї тенденції та утримання
валютного курсу на фіксованому рівні центральний банк збільшить пропозицію
національної валюти, що перемістить криву LM вправо (LM1LM2). Такий захід
центрального банку унеможливить виникнення ефекту витіснення чистого
експорту, як це мало місце за режиму плаваючого курсоутворення. Тому уряд
досягає своєї мети: обмеження імпорту збільшує чистий експорт і забезпечує
приріст доходу (Y1Y2). Отже, в умовах фіксованого курсоутворення
стимулювальна торговельна політика є ефективною.
186
1. Які країни отримують більше вигід від міжнародної торгівлі: великі чи

малі? Ті, які щойно виходять на світовий ринок, чи ті, які вже торгують між
собою давно?
2. В чому, на ваш погляд, полягає обмеженість теорії Рікардо? Якими
об’єктивними тенденціями в розвитку світової економіки це обумовлено?
3. Назвіть нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі?
4. Якому інструменту торговельної політики – тарифу на імпорт, імпортній
квоті або прямій субсидії вітчизняним виробникам – надають перевагу для
зниження дефіциту держбюджету?
5. Назвіть аргументи на користь та проти політики протекціонізму.
6. Розкрийте властивості моделі Манделла-Флемінга та роль світової
процентної ставки.
7. Запишіть рівняння моделі Манделла-Флемінга і за допомогою графіка
поясніть властивості цих кривих.
Задача 1 Яка з трьох фірм-експортерів прохолодних напоїв може бути

звинувачена в демпінгу на українському ринку:
Фірма А Фірма Б Фірма В
Середні питомі затрати 10 10 10
Ціна напоїв на внутрішньому ринку 10 12 9
Експортна ціна напоїв 11 11 9
Ціна напоїв в Україні 12 13 10
Задача 2 Маємо такі умови: с=0,75; t=0,2; im=0,15. Припустимо, що

автономнй експорт збільшився на 600 млн. грн., а імпорт – на 500 млн. грн.
Обчисліть, на яку величину змінився дохід.
Задача 3 Виходячи з умов, за яких с=0,75; t=0,2; im=0,15, припустимо, що
автономні витрати збільшилися на 50 млн. грн., світова процентна ставка
зросла від 10% до 12%; а реальний курс гривні впав на 4%. При цьому
b=50 млн. грн., z=0,8, а чистий експорт у базовому періоді становив 10 млрд
грн. Обчисліть, на яку величину змінився дохід згідно з функцією кривої IS у
відкритій економіці.
Задача 4 Використовуючи дані, що містяться у задачі 3, розрахуйте
величину пропозиції грошей, за якої забезпечується рівновага на грошовому
ринку згідно з функцією LM. При цьому k=0,4, h=25 млн. грн.
187
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – економічні інструменти (податки

і трансферти ), що зменшують амплітуду економічних коливань самостійно, без
здійснення спеціальних заходів економічної політики.
Автономне споживання – частина споживчих витрат, які не залежать від
величини отриманих доходів, як правило, використовується на споживчі товари
першої необхідності.
Автономні витрати – витрати, величина яких залежить не від екзогенної
змінної відповідної моделі, а від чинників, які перебувають за межами моделі.
Автономні інвестиції – інвестиції, які не залежать від величини доходу, а
здійснюються підприємцями з метою поліпшення свого становища на ринку.
Акселератор (прискорювач) – показник, що відображає, скільки одиниць
додаткового капіталу потрібно для виробництва додаткової одиниці продукції.
Багатство, майно – сукупність активів або одиниць власності, що має

вартість (нерухоме майно, фінансові кошти).
Базова валюта – валюта, по відношенню до якої у певній країні або
фінансовому центрі здійснюється котирування інших валют.
Базовий період – період, який береться за основу при обчисленні індексів
номінальних або реальних показників.
Баланс поточного рахунку – обсяг експорту товарів і послуг країни мінус
обсяг імпорту її товарів та послуг плюс її чистий дохід від інвестицій і плюс
чисті трансфери.
Баланс товарів і послуг – частина рахунку поточних операцій платіжного
балансу, яка відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів і
послуг.
Безробіття – ситуація на ринку праці, за якої певна частина робочої сили є
тимчасово незайнятою.
Біржа праці – установа, яка надає спеціалізовані послуги із
працевлаштування громадян на ринку робочої сили.
Біржові індекси – різні способи визначення тенденцій зміни цін на різні цінні
папери (індекс Доу-Джонса у США, «Нікей» у Японії, ДАКс у Німеччині і т.д.)
Бланковий кредит – кредит, який надається без забезпечення – лише під
зобов’язання повернути кредит. Надається, як правило, найбільш надійним
позичальникам.
Бюджетний мультиплікатор – числовий коефіцієнт, що показує, у скільки
разів зростуть або скоротяться бюджетні доходи через збільшення або
скорочення бюджетних видатків на одну грошову одиницю.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) – ринкова вартість кінцевої продукції,

188
виробленої резидентами країни за відповідний період.
Валовий національний продукт (ВНП) – ринкова вартість кінцевих товарів і
послуг, вироблених за допомогою національних факторів виробництва.
Валютна інтервенція – це цільова операція центрального банку з купівлі-
продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти
визначеними межами його підвищення чи зниження.
Валютна позиція – це співвідношення між обсягами купленої і проданої
іноземної валюти на кінець дня, яка проявляється як співвідношення між
балансовими і позабалансовими вимогами і зобов’язаннями по кожній валюті.
Якщо вони збігаються, позиція вважається закритою, а якщо не збігаються –
відкритою.
Валютний паритет – співвідношення між двома валютами, встановленими у
законодавчому порядку, є основою валютного курсу, який зазвичай
відхиляється від паритету.
Виробнича функція Солоу – виробнича функція, яка враховує вплив трьох
чинників: капіталоозброєності праці, зростання населення, технологічного
прогресу на кінцевий результат виробництва.
Галопуюча інфляція – інфляція, темпи якої вимірюються десятками або

сотнями процентів за рік.
Гіперінфляція – інфляція, що характеризується темпами, які перевищують 50
% на місяць.
Гістерезис – наслідки певних економічних явищ, які зберігаються довгий час,
і які позначаються, наприклад, на природному рівні зайнятості.
Глибина бідності – відхилення величини доходів або витрат бідних від
визначеної межі бідності.
Гнучка грошово-кредитна політика – політика, яку здійснює центральний
банк, з метою ефективного антициклічного регулювання, утримуючи на
деякому заданому рівні ставку процента.
Грошовий мультиплікатор або мультиплікатор грошової бази – величина,
яка показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей при зміні
грошової бази на одну одиницю.
Девальвація– офіційне зниження встановленого курсу валюти.

Демпінг – продаж товарів на ринках іншої країни за ціною, нижчою за
собівартість, або нижчою, ніж «чесна» ринкова ціна.
Дефлятор ВВП – індекс цін, який показує темп зростання цін за певний
період на всі товари і послуги, що охоплюється ВВП; співвідношення
номінального та реального ВВП.
Децильний коефіцієнт – показник диференціації доходів, який виражає
співвідношення між середніми 10 % населення з найвищими доходами та
середніми доходами 10 % найбіднішого населення.
189
E
Екзогенна змінна – змінна, значення якої не залежить від розв’язання даної

моделі, а визначається наперед.
Економічна інтеграція – зближення та взаємопристосування окремих
національних господарств (економік).
Експортна (імпортна) квота – відношення експорту країни до ВВП
(характеризує рівень відкритості національної економіки).
Євро – спільна валюта країн Західної Європи, уведена в обіг з 1 січня 1999р.
Євроакція – акція, яка пропонується для продажу одночасно на кількох
національних фондових ринках.
Євровалюта – іноземна валюта, в якій здійснюються операції за межами
країн–елементів усіх валют.
Жорстка грошово-кредитна політика – політика, яку здійснює центральний

банк з метою ефективного антициклічного регулювання, підтримуючи на
визначеному рівні обсяг грошової маси.
Жорсткість заробітної плати – нездатність заробітної плати виконувати
функцію зрівноважування попиту і пропозиції.
Закон Оукена – виведена Артуром Оукеном емпірична залежність, згідно з

якою кожний процент циклічного безробіття викликає певний процент
відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, або розрив ВВП.
Залишок Солоу - внесок сукупності продуктивності факторів виробництва у
приріст продукту, який визначається за залишковим принципом, тобто
відніманням від загального процента приросту продукції тієї частки, що
припадає на працю і капітал.
Заощадження – частка використовуваного доходу, що залишається після
здійснення витрат на споживання.
Золоте правило – такий рівень заощаджень у моделі Солоу, що забезпечує
стійкий стан в економіці за умови максимізації споживання на одного працівника.
І
Імпортна квота – запроваджене урядом кількісне обмеження на ввіз до

країни певного товару з іншої країни упродовж певного проміжку часу.
Інвестиції (капіталовкладення) – потік витрат, що здійснюється з метою
нагромадження основного капіталу, будівництва житла та приріст запасів.
Індекс Доу-Джонса – обчислюється як середня арифметична котирувань
(курсів) акцій певної групи компаній на момент закриття. Цей індекс
запропонований фінансовими журналістами Ч. Доу і Е.Джонсом,
190
застосовується з 1884р.
Індекс цін Ласпейреса – показує зміну загального рівня цін протягом
певного часу за сталої структури виробництва і споживання.
Індекс цін Пааше – індекс, який показує зміну загального рівня цін протягом
певного часу за змінної структури виробництва і споживання.
«Кейнсіанський хрест» – модель, що ґрунтується на кейнсіанській теорії і

показує мультиплікативну залежність обсягу виробництва (ВВП) від сукупних
витрат.
Коефіцієнт акселерації – коефіцієнт, що показує у скільки разів зростуть нові
інвестиції у відповідь на зміни обсягу національного виробництва.
Коефіцієнт Джині – показник рівномірності розподілу доходів населення; чим
ближчий цей показник до одиниці, тим вища нерівномірність розподілу доходів.
Ліквідна пастка – стан економічної кон’юктури, за якого ставка процента

наблизилась до свого мінімально можливого значення, і тому приріст
пропозиції грошей не може її знизити і смимулювати інвестиційний попит.
Людські ресурси (людська праця) – один з головних факторів виробництва;
характеризується кількістю та якістю людських зусиль, які спрямовуються на
виробництво товарів і послуг.
Макроекономіка - наука про національну економіку як єдине ціле; вивчає

причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної
економіки.
Модель акселератора – модель, згідно з якою обсяг інвестицій залежить від
змін в обсязі національного виробництва.
Мультиплікатор автономних витрат – показує наскільки збільшиться
рівноважний національний дохід при збільшенні автономного попиту на
одиницю.
Мультиплікатор податків – величина, яка показує на скільки одиниць
обернено змінюється дохід при зміні податків на одну одиницю.
Надлишкові резерви – сума, на яку загальні резерви банків перевищують

обов’язкові резерви (резервні вимоги).
Непередбачена (неочікувана) інфляція – темп інфляції, що виявився вищим
за прогнозований для даного періоду.
Нуліфікація – оголошення державою знецінених грошей недійсними, якщо
велике падіння купівельної спроможності робить недоцільним їх обмін на нові
гроші.
191
О
Облікова(дисконтна) ставка – процентна ставка, за якою центральний банк

країни надає позики комерційним банкам; інша назва – ставка рефінансування.
Обмінний курс(е) – є зворотною величиною до девізного курсу і
показує,скільки одиниць вітчизняної валюти можна одержати в обмін на
одиницю іноземної, тобто це ціна іноземної, виражена в одиницях вітчизняної
валюти.
Обов’язкові резерви –мінімальна сума, яку комерційні банки зобов’язані
тримати як вклади на кореспондентських рахунках у центральному банку або
як готівку у своїх касах.
Парадокс заощаджень – намагання усіх якомога більше заощаджувати

призводить до зменшення особистого споживання, доходів суспільства,
рівноважного ВВП, а зрештою і самих заощаджень.
Платіжний баланс – макроекономічна модель, що охоплює сукупність
економічних операцій даної країни з іншими країнами і розробляється з метою
здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності країни
та обґрунтування економічної політики держави.
Простий мультиплікатор – мультиплікатор економіки, в якій є лише один
вид витікань – заощадження; дорівнює відношенню одиниці до граничної
схильності до заощадження.
Реальна процентна ставка – вартість позичених грошей, скоригована на

темп інфляції.
Реальний ВВП – ВВП, обчислений у порівнянних (постійних) цінах, тобто
номінальний ВВП, скоригований на індекс цін.
Ревальвація – підвищення центральним банком обмінного курсу
національної валюти за системи фіксованих валютних курсів.
«Розрив ВВП» - показник, який характеризує коливання фактичного обсягу
ВВП навколо потенційного; розрив ВВП=(У-У*)/У*, де У, У* - відповідно
фактичний та потенційний обсяг ВВП.
Світова процента ставка – процентна ставка, що складається на світових

фінансових ринках.
Синергетичний ефект – зростання ефективності економіки за рахунок
системного використання обмежених ресурсів на пріоритетних напрямках
соціально-економічного розвитку країни.
Споживання – певний обсяг товарів та послуг, куплених і спожитих
домогосподарствами впродовж певного періоду.
Стабілізаційна політика – система заходів уряду, спрямована на
192
стимулювання (експансіоністська) або стримування (рестриктивна) зростання
національної економіки завдяки податків, державних витрат, обсягу пропозиції
грошей і адміністративного регулювання.
Супермультиплікатор Хікса – коефіцієнт, що характеризує міру приросту
національного доходу при збільшенні автономних (незалежних від величини
національного доходу) витрат макроекономічних суб’єктів в умовах
екзогенного зростання із заданим темпом.
Супернейтральність грошей – уявлення про роль грошей в національній
економіці, у відповідності з яким зміна темпу пропозиції грошей не впливає на
реальні параметри: обсяг і структура випуску, зайнятість, відносні ціни благ.
Суспільні блага – блага, для яких відсутні як винятковість доступу, так і
конкурентність при споживанні.
Схема кругообігу – абстрактна форма відображення зв’язків між секторами
народного господарства, яка наочно демонструє взаємодію між секторами
економічної системи за допомогою потоків товарів, послуг, грошей.
Таргетирування – встановлення цільових орієнтирів у регулюванні приросту

грошової маси в обігу і кредиту, яких дотримуються у своїй політиці
центральні банки промислово розвинутих країн.
Торговельна політика – макроекономічна політика, яка впливає на обсяги
зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та прямі обмеження на експорт або
імпорт.
Торговельне ембарго – заборона урядом ввезення до певної країни або
вивезення їх певної країни товарів.
Трансакція (лат. transactio – звершення) – торгівельна операція, угода,
переведення коштів з одного банківського рахунку на інший.
Тренд – крива динаміки, яка є геометричним зображенням динаміки
економічного процесу.
Умови МВФ – процедура, якої дотримується МВФ, надаючи кредити країнам

– членам (понад певну суму). Згідно з цією процедурою, надання позики і
виплати по позиках пов’язується із формальною згодою країни здійснювати
відповідні політичні кроки і заходи.
Умовно нарахована вартість – вартісна оцінка товарів і послуг, які не
підлягають продажу на ринку і не мають ринкової ціни.
Управління зовнішнім боргом – процес, спрямований на контроль рівня
міжнародної валютної ліквідності країни, тобто утримання розмірів
зовнішнього боргу у тих рамках, яка здатна обслужити країна.
Фактичні витрати економіки – витрати, які використовуються для

пояснення в основній моделі товарного ринку Дж. М. Кейнса і тотожні
193
отриманим доходам або сукупному випуску.
Фіскальна політика – вплив держави на економічну кон’юнктуру завдяки
зміни системи оподаткування і державних витрат.
Фрикційне безробіття – безробіття, що пов’язане з добровільною або
вимушеною зміною працівниками місця своєї роботи і тимчасовими
звільненнями з роботи.
Функція інвестицій – відображає залежність між обсягом інвестицій та
процентною ставкою.
Функція споживання – відображає залежність між споживанням та
використовуваним доходом.
Циклічне безробіття – безробіття, що зумовлене недостатнім сукупним

попитом, тобто коли на ринку праці попит на робочу силу менший, ніж її
пропозиція.
Циклічний дефіцит – дефіцит державного боргу, що визначаєтьсяякрізниця
між фактичним і структурним дефіцитом державного бюджету.
Чистий внутрішній продукт – ВВП за вирахуванням амортизації.

Чистий економічний добробут – валовий внутрішній продукт за
вирахуванням негативних екологічних наслідків промислового розвитку
суспільства у грошовому вираженні і з урахуванням поза ринкової діяльності,
результатів діяльності тіньової економіки і грошового еквівалента зростання
вартості вільного часу.
Чистий експорт – різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.
Чисті інвестиції – валові інвестиції за вирахуванням амортизації.
Швидкість обігу грошей – показник, що відображає, скільки разів за рік

грошова одиниця, яка перебуває в обігу, витрачається на купівлю товарів і
послуг; відношення номінального ВВП до кількості грошей в обігу (грошової
маси).
Ямайська система – створена у 1976р. міжнародна валютна система, яка

стала основою нинішньої валютної системи керованого плавання обмінних
курсів.
Рекомендована література
194
Основна
1. Аналітична економіка: макроекономіка і мікроекономіка : підручник: у 2
кн. [С.М. Панчишин, П.І. Островерх, І.В. Грабинська та ін.]; за ред. С.
Панчишина і П. Островерха. 3-тє вид., виправл. та доп. Кн.1.: Вступ до
аналітичної економіки. Макроекономіка. Львів : Апріорі. 2017. 567 с.
2. Башнянин Г. І., Перепьолкіна О. О. Макроекономічна теорія : навч.
посібник / за ред. Г. І. Башнянина. 4-те вид. перероб і доп. Львів : «Новий Світ
– 2000». 2019. 492 с.
3. Данилович-Кропивницька М. Л. Макроекономіка : навч. посібник / М.
Л. Данилович-Кропивницька, П. І. Стецюк, І. О. Тивончук. 2-ге вид., допов.
Львів : Видавництво Львівської політехніки. 2017. 292 с.
4. П’ясецька-Устич С. В. Макроекономіка : навчально-методичний
посібник для студентів економічних спеціальностей / П’ясецька-Устич С. В.
Ужгород : ТОВ «РІК-У». 2017. 272 с.
5. Макроекономіка: базовий курс / І. Й. Малий, І.Ф. Радіонова, Т.Ф.
Куценко та ін. Київ : КНЕУ. 2016. 254с.
6. Макроекономіка : навч. посіб. / В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик. 2-е
вид., доповн. Київ : Атіка. 2008. 367 с.
7. Радіонова І. Ф. Макроекономічний аналіз національної економіки : навч.
посібник / І. Ф. Радіонова, В.І. Усик. Кам’янець-Подільський : Аксіома. 2015.
304 с.
8. Шинкар В. А., П’ясецька-Устич С.В. Макроекономіка: Теорія і
практика / Шинкар В.А., П’ясецька-Устич С.В. Ужгород : ТОВ «РІК-У». 2017.
478 с.
9. Савченко А. Г. Макроекономіка : підручник. Київ : КНЕУ, 2005. 441 с.
Додаткова:
1. Бернанке Б., Абель Э. Макроэкономика. СПб : Питер, 2010. 768 с.
2. Венгерська Н.С., Колобердянко І.І Макроекономіка : практикум для
здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра освітньо-професійних програм
«Міжнародна економіка», «Фінанси і кредит», «Облік і аудит», «Управління
персоналом та економіка праці», «Економічна кібернетика», «Маркетинг».
Запоріжжя : ЗНУ, 2017. 134 с.
3. Кейнс Дж. Общая теория занятости процента и денег. Москва : Изд-во
«Прогрес», 1978. 494 с.
4. Колобердянко І.І., Венгерська Н.С. Макроекономіка : методичні
вказівки до самостійної роботи для студентів освітнього рівня «бакалавр»
напряму підготовки «Міжнародна економіка». Запоріжжя : ЗНУ, 2015. 88 с.
5. Макроекономіка – 2 : навч. посіб. / І. Ф. Радіонова, Т. В. Бурлай, Є. В.
Алімпієв та ін. Кам'янець - Поділ. : Аксіома. 2010. 423 с.
195
6. Макроекономіка у формулах, таблицях та графіках : навч. - метод. посіб. /
О. Ю. Дерюгіна, Н М. Скороход, Т. В. Хрипун та ін.; Луганськ : ДЗ «Луган. нац.
ун-т ім. Т. Шевченка», 2009. 215 с.
7. Іванюк Т.І. Макроекономіка : навч. посіб. Київ : Київ. нац. ун-т буд- ва і
архіт., 2010. 112 с.
8. Базілінська О.Я. Макроекономіка : навчальний посібник. Київ : Центр
навч. літ - ри., 2005. 442 с.
9. Мікроекономіка і макроекономіка : підручник; у 2 ч ./ С . Будаговська,
О. Кілієвич, І. Луніна та ін. / за заг. ред. С. Будаговської. Київ : Основи, 1998.
518 с.
10. Mankiw N.G. Macroeconomics / N. Gregory Mankiw. Seventh edition.
New York: Worth Publishers, 2010. XXXVII, 598 p.
Інформаційні ресурси:
1. Бібліотека Верховної Ради України. URL: http://lib.rada.gov.ua
2. Державний центр зайнятості України. URL: https://www.dcz.gov.ua/
3. Державна науково-технічна бібліотека України. URL: http://gntb.gov.ua
4. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.
5. Кабінет Міністрів України. URL: https://www.kmu.gov.ua/
6. Міністерство економіки України. URL: http://www.me.gov.ua.
7. Міністерство фінансів України. URL: http://www.minfin.gov.ua.
8. Національна бібліотека ім. В.І. Вернадського. URL: http://www.nbuv.gov.ua.
9. Національний Банк України. URL: https://bank.gov.ua/.
10. Офіційний портал Верховної Ради України. URL: https://www.rada.gov.ua/
196
Навчальне видання
(українською мовою)
Колобердянко Іван Іванович
МАКРОЕКОНОМІКА
Навчальний посібник
для здобувачів ступеня вищої освіти бакалавра
спеціальності «Економіка» освітньо-професійних програм «Міжнародна
економіка», «Економічна кібернетика», «Економіка та управління ринком
землі», «Управління персоналом та економіки праці»
Рецензент О.І. Макаренко

Відповідальний за випуск Д.І. Бабміндра
Коректор Н.О. Дугієнко
197

Макроекономіка Навчальний Посібник

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Макроекономіка Навчальний Посібник

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Колобердянко І.І. Макроекономіка : навчальний посібник для здобувачів

У навчальному посібнику розглядаються теоретичні основи

Дисципліна «Макроекономіка» відноситься до циклу дисциплін

Тема 1. Макроекономіка як наука

Мета: виходячи із аналізу предмета, методології та функцій

1.1 Місце макроекономіки в системі економічних наук

Ключові поняття: агрегат, відкрита економіка, державні закупки

1.1. Місце макроекономіки в системі економічних наук

Економіка, як полісистемне утворення, має складну структуру, яку можна

Рисунок 1.1 – Крива виробничих можливостей

КВМ – це множина точок, що представляють різні комбінації

Якщо є макроекономічні альтернативи MEC1,MEC2, , MEСn, де n –число

1.2 Об’єкт, предмет та суб’єкти макроекономіки

Головне завдання макроекономіки визначає об’єкт і предмет свого

Рисунок 1.1 – Модель кругових потоків

Основним висновком із моделі кругообороту потоків єрівність між

Макроекономіка використовує у своєму аналізі такі поняття: гіпотеза,

Екзогенні змінні Ендогенні змінні

При побудові макроекономічних моделей залежно від конкретного

Економічна модель будується на таких принципах:

1.4. Функції макроекономіки

Макроекономічна теорія як основа дослідження економічної системи

1.5. Основні макроекономічні школи

Не існує одного-єдиного набору макроекономічних теорій. Одна з

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйтемісце макроекономіки в системі економічних наук.

Практичні завдання до теми 1.

Задача 2. За даними таблиці визначте витоки та ін’єкції в відкритій моделі

Показник Гр. од.

Завдання 1. Визначіть, які із перерахованих економічних змінних є

Мета: з’ясувати сутність основних макроекономічних показників та

2.1. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного

 Ключові поняття: амортизація, валовий внутрішній продукт,

Система національних рахунків дає змогу створити інформаційну базу

2.1. Система національних рахунків як нормативна база

Макроекономіка виявляє закономірності розвитку національної

2.2. Показники результатів макроекономічної діяльності

СНР спирається на низку макроекономічних показників, з допомогою

ВНП = ВВП + чисті факторні доходи з-за кордону (2.1)

В закритій економіці ВНП=ВВП.

ЧВП (чистий внутрішній продукт) = ВВП - А (амортизація) (2.2)

НД (національний дохід) – сукупний дохід в економіці, який отримують

НД=ЧВП - чисті непрямі податки на бізнес (ЧНПБ) = заробітна плата

ОД (особистий дохід) – дохід, зароблений приватними особами.

ОД = НД - внески на соціальне страхування - нерозподілений прибуток

Нерозподілений прибуток корпорацій – це прибуток, який залишається

ОВД=ОД–прибутковий податок з громадян–неподаткові платежі

Використовуваний дохід може визначатись не лише на рівні домашніх

2.3. Методи обчислення ВВП

При підрахунку ВВП маємо враховувати такі особливості:

Система національних рахунків в Україні передбачає підрахунок ВВП

Розрахунок ВВП методом кінцевого використання (витратний

Співвідношення між та А є індикатором стану економіки. Якщо:

2.4. Основні макроекономічні тотожності

Ці тотожності ґрунтуються на розглянутій системі національних рахунків.

У макроекономічному аналізі використовують і інші важливі тотожності.

Оскільки витрати на ВВП (YE) і доходи , отримані в результаті

Державні заощадження визначаються як:

Заощадження держави, якщо вони є позитивною величиною, складають

Заощадження зовнішнього світу (іншого світу) дорівнюють доходу, який

Заощадження зовнішнього світу можуть бути використані для закупівлі