Оглавление

1) Підходи до класифікації країн світу........................................................................................................................2

2) Етнокультурні характеристики країн світу.............................................................................................................4
3) Типологічний підхід до класифікації країн світу ООН..........................................................................................5
4) Класифікація Світового Банку.................................................................................................................................5
5) Система світового господарства..............................................................................................................................5
6) Поняття і основні риси глобалізації........................................................................................................................5
7)Міжнародна регіональна інтеграція.........................................................................................................................6
8)Глобальні проблеми світової економіки..................................................................................................................7
9)США у світовій економіці.........................................................................................................................................8
10)НАФТА – Північноамериканська зона вільної торгівлі........................................................................................9
11) Передумови створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА)............................................10
12) Японія у світовій економіці..................................................................................................................................10
13) Економіка КНР......................................................................................................................................................11
14) Історія створення Європейського Союзу............................................................................................................12
15) Формування економічного та валютного союзу.................................................................................................13
16) Керівні органи Європейського Союзу.................................................................................................................13
17) Порядок прийняття рішень та порядок вступу до Європейського Союзу........................................................14
18) Основні показники розвитку національної економіки.......................................................................................15
19) Валовий внутрішній продукт...............................................................................................................................16
Як розрахувати ВВП?..........................................................................................................................................16
20) Показники зовнішньоекономічної діяльності країни.........................................................................................17
До найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням науково-технічного прогресу
відносять:............................................................................................................................................................... 18
Ступінь участі країни у зовнішньоекономічних зв'язках характеризується широким спектром
індикаторів, до яких належать:.........................................................................................................................18
21) Характеристика країн ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку).................................18
22) Загальна характеристика економіки країн НІК...................................................................................................18
Критерії, за якими ті або інші держави відносять до НІК (за методикою ООН):.................................18
Загальні риси "нових індустріальних країн":................................................................................................19
У формуванні НІК можна виділити 4 етапи:...............................................................................................19
23) Загальна характеристика економіка країн, що розвиваються............................................................................19
24) Загальна характеристика економіки країн Західної Європи..............................................................................20
25) Загальна характеристика економіки країн Північної Європи............................................................................21
26) Соціально-економічні проблеми в найменш розвинутих країнах.....................................................................21
27) Загальна характеристика економіки країн Центральної та Східної Європи....................................................22
27) Загальна характеристика економіки країн Центральної та Східної Європи....................................................23
28) Особливості формування економічної моделі Китаю........................................................................................23
29) Економічна модель Японії та її особливості.......................................................................................................24
30) Особливості економічної моделі США...............................................................................................................24
31) Особливості екноміки Німеччини.......................................................................................................................25
32) Особливості економіки ВБ...................................................................................................................................25
33) Особливості економіки Франції...........................................................................................................................26
34) Нерівномірність розвитку економіки окремих країн і регіонів: причини і наслідки.......................................26
35)Місце країн ЄС.......................................................................................................................................................27
36). Глобалізація світ.економіки та її сутність..........................................................................................................29
37) Місце України в світовому господарстві............................................................................................................30
38) ЕКОНОМІКА КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ............................................................................................31
40) Загальна характеристика економіки країн Пн Америки....................................................................................32
42) Латиноамериканські+Азійські нік (39+42).........................................................................................................32
43) Сировинні та енергетичні ресурси світової економіки, їх розміщення............................................................34
44) Особливості соціально-економічного розвитку країн Південно-Західної Азії................................................35
45)Соціально-економічна дифереціація країн, що розвиваються............................................................................35
1) Підходи до класифікації країн світу
По організаційному принципу систематизація країн світу відображає особливості поєднання форм
міжнародних економічних відносин і їх регулювання.
За ступенем інтеграції у світову господарську систему виділяють національні економіки закритого і
відкритого типу (до 27% і вище 27%).
За структурою народного господарства розрізняють аграрні, аграрно-індустріальні та індустріально
економіки.
Залежно від експортної спеціалізації: країни-експортери товарів і послуг, країни-експортери сировини,
експортери промислової продукції та ін
За домінуванням певних технологічних укладів виділяють доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні
економіки.

Класифікація за станом соціально-економічного розвитку, прийнята ООН:

- промислово розвинуті, або індустріальні країни (ПРК) - це високорозвинуті країни, питома вага яких у
світовому ВВП складає 54,6%. Найбільш потужну групу серед цих країн складають країни так званої Великої
Сімки (Групи 7 або G7) США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Канада. Ці держави
зосереджують у своїх руках 51% міжнародної торгівлі;

- країни з перехідною ринковою економікою - країни Центральної та Східної Європи та колишнього СРСР, де
відбувається перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки;

- країни, що розвиваються - це держави Азії, Африки, Латинської Америки.

У цілому країни, що розвиваються, у сучасних умовах переживають процес їх подальшої економічної

диференціації. Сьогодні серед них можна виділити принаймні три рівні економічного розвитку. Найбільш
розвинені з країн, що розвиваються, об’єднують у групу “нових індустріальних країн”. Сюди включають
найчастіше Аргентину, Бразилію, Мексику, Республіку Корею, Сінгапур, Сянган, Тайвань, Туреччину. Інколи
тут згадують Індію і Китай. Друга, проміжна, група складається з країн, що мають дещо гірші показники
стосовно до загального обсягу виробництва та його значення на душу населення. Ці країни, зокрема держави
Близького Сходу, характеризуються великою диференціацією галузевих структур, соціальних верств
населення та їх положенням у суспільстві.

До групи “найменш розвинених країн” належать приблизно 50 країн, що розвиваються. Переважно вони мають
вузьку, часто монокультурну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел
фінансування заходів у соціально-економічній сфері. А для деяких з найбідніших країн цієї групи зовнішні
фінансові надходження визначають міру виживання цих країн у надзвичайно складних економічних і
природно-кліматичних умовах.

1. За регіональним критерієм, тобто розташуванням країн на певній території та (або) належністю до

регіональних інтеграційних угрупувань, національні економіки поділяються так:

– За регіонально-континентальним критерієм країни групуються за географічним розташуванням:

наприклад, країни Східної, Західної, Південної та Північної Європи; Північної та Латинської
Америки, Південної, Південно-Східної, Східної та Центральної Азії; Близького та Середнього Сходу
тощо.

– За регіонально-економічним критерієм виділення груп країн у межах регіону відбувається

відповідно до спільних економічних інтересів, приблизно однакового рівня розвитку. Наприклад,

країни Західної Європи — члени ЄС (Бельгія, Великобританія, Данія, Ірландія, Люксембург,

Нідерланди, Франція, ФРН) та країни Південної Європи — члени ЄС (Греція, Іспанія, Італія,
Португалія); нові індустріальні країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика) та Азії
(Південна Корея, Сінгапур, Таїланд, Тайвань).
– За регіонально-інтеграційним критерієм, коли спостерігається спільність економічних інтересів,
компліментарність національних господарських механізмів, достатній рівень індустріального
розвитку, територіально-географічна близькість, країни формують інтеграційні угрупування. Так,
найбільш сталими та впливовими є такі:

а) європейські — ЄС (28 країн), ЄЕЗ (EEA – European Economic Area – європейська економічна зона,
що включає 28 країн ЄС + Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія); Європейський митний союз – 33
країни (країни ЄЕЗ + Андорра, Сан-Маріно та Туреччина).

б) євразійські — СНД (8 грудня 1991 року Білорусі, Росії та України, а 21 грудня - Азербайджан,
Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан, але у 2005
році зі складу СНД виходить Туркменістан, а у 2009 – Грузія. Статут організації Україною досі не
ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД);

в) північноамериканські — НАФТА (North American Free Trade Agreement, в яку входить США,
Канада, Мексика);

г) південно-східно-азійські — АСЕАН (Association of South East Asion Nations – створена у 1967 р. та

включає 15 країн).

2) Етнокультурні характеристики країн світу

Етнічна культура — це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж
його історії на його власній території засобами етнічного самовираження.
• Європейський культурний регіон. Основні цінності: раціоналізм; сцієнтизм — культ науки і техніки;
антропоцентризм і активізм — коли людина протиставляє себе природі як щось особливе і прагне до
активного оволодіння світом; персоналізм; динамізм, орієнтація на нове; демократичні ідеали.
• Далекосхідний культурний регіон. Цьому регіону притаманні такі цінності: орієнтація на підтримку
способу життя нащадків, шанування старших, орієнтація суспільство; культ древності; підпорядкування
індивіда соціальному цілому; прагнення до практичної користі; поклоніння природиі; природа тут не була
відгородженою від людини ніякими релігійними доктринами.
• Індійський культурний регіон. Основні цінності знайшли відображення в головних релігійно-філософських
вченнях: орієнтація на подолання страждань шляхом самовдосконалення; прагнення до самореалізації людини
через заперечення своєї емпіричної природи і злиття зі світовим духом; вимога доброзичливого ставлення до
всього живого; дотримання таких моральних принципів, як правдивість, благочестя, щедрість, відмова від
грубості тощо.
• Тропічно-африканський культурний регіон. Специфічне світовідчуття африканців виражається особливою
системою цінностей: інтуїтивно-емоційним ставленням до світу; релігійно-міфологічна картина світу;
злитність з природою; велика сім'я, стосунки всередині якої базуються на кровних зв'язках, шлюбі, а також на
ритуальних та містичних зв'язках; формування ідеї безперервності життя і взаємозв'язку людей — живих і
померлих — з божествами, духами, світом навколишньої природи.
• Арабо-мусульманський культурний регіон. Основні цінності ісламської культури: абсолютизація
всемогутності Аллаха, від якого залежать життя і смерть усіх живих істот; фаталізм — культ Аллаха логічно
переходить в ідею напередвизначеності людських вчинків; нерозривний зв'язок між світським і духовним,
релігією і політикою, економікою і правом.
• Латиноамериканьский культурний регіон. Оскільки він склався в результаті сплаву трьох культур —
місцевої культури індіанців, європейської культури іспанців і португальців, африканської культури. В
основному тут домінує європейський елемент: іспанська або португальська мова, християнство у формі
католицизму, європейська архітектура в її середземноморському варіанті, європейський живопис і літературні
традиції.
3) Типологічний підхід до класифікації країн світу ООН
•Промислово розвинені, або індустріальні, країни (ПРК) — це 24 високорозвинені країни, питома вага
яких у світовому ВНП — 54,6 %. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни «Великої сімки»:
США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Канада. Ці держави виробляють 47 % світового
ВНП і зосереджують у своїхруках 51 % міжнародної торгівлі. Сюди ж входять усі 15 країн — членів
Європейського Союзу, а також країни — члени Європейської асоціації вільної торгівлі.
• Країни з перехідною ринковою економікою — 28 країн Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР,
що переходять від адміністративно-командної системи до ринкової економіки.
У цій групі є також потужніша підгрупа, що має суттєві досягнення у реформуванні власних економік —
«група просунутих країн", до якої належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.
Решта держав з групи країн з перехідною економікою (країни СНД і деякі з нових держав на території ко-
лишньої Югославії) сьогодні ще не мають відчутних результатів у реформуванні економіки з погляду
внутрішньої і зовнішньої макроекономічної стабілізації.
• Країни, що розвиваються — це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки. Через їхню велику кількість
і різноманітність національних економш ці країни звичайно класифікують з врахуванням їх географічного
розташування.

4) Класифікація Світового Банку

• Країни з низьким доходом — 64 держави, у яких ВНП на душу населення становить $725 або менше.
• Країни з середнім доходом, які діляться на:
а) країни з нижчим середнім доходом — 66 держав з ВНП на душу населення у межах від $726 до $2895;
б) країни з вищим середнім доходом — 35 держав, в яких ВНП на душу населення — $2896 - $8995.
• Країни з високим доходом — 44 держави, в яких ВНП на душу населення становить $8995 і вище.
Більшість країн з високим рівнем доходу — це індустріальні, промислово розвинені країни.
Переважна кількість країн, що розвиваються, має низькі доходи на душу населення (за винятком держав —
членів ОПЕК і групи НІК). Країни з перехідними економіками групи просунутих і тих, що наближаються до
них, характеризуються здебільшого вищими середніми доходами, держави ж СНД — нижчими середніми.

5) Система світового господарства

Світове господарство — глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані
міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах.
Особливість світового господарства — цілісність, яка забезпечується механізмом міжнародних відносин.
Цілісність склалася завдяки взаємозв'язаним процесам — утворенню нових незалежних держав та інтеграції їх
економік, під впливом яких формувалася сучасна політична карта світу. Цю цілісність підтримує діяльність
міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій (ТНК).
Етапи формування світового господарства:
•1 етап — зародження світового господарства в XVI-XVIII століттях на основі виникнення світового ринку та
розвитку економічних відносин;
• 2 етап — формування світового господарства на основі розвитку великої машинної індустрії та транспорту;
• 3 етап — становлення нового виробництва, посилення економічної інтеграції, зміна структури світової
торгівлі, формування провідних галузей господарства.

6) Поняття і основні риси глобалізації

Глобалізація — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У ширшому
розумінні — перетворення певного явища на планетарне, таке, що стосується всієї Землі.
Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу,
людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також
зближення культур різних країн.
Основні рушійні сили глобалізації, що роблять її незворотнім і динамічним процесом, — це:
• прискорення науково-технічного прогресу;
• розширення діяльності ТНК і міжнародної виробничої кооперації;
• інтенсифікація обміну наукомісткої продукцією і високими технологіями;
•активізація торгівлі фінансовими, комп'ютерними, інформаційними та іншими видами ділових послуг.
У світовій економіці глобалізація являє об'єктивний процес, що супроводжується протиріччями:
•між групою провідних розвинених країн, так званого золотого мільярда, які отримують максимум
економічного ефекту від глобалізації (глобальний виграш), і рештою найменш розвинутими країнами;
всередині самої групи провідних країн світу, наприклад, у зв'язку з появою в ній нових держав (Китаю, Індії
та ін.);
•між країнами (групами країн) і функціонуючими інститутами (МВФ, СОТ та ін.);
•між окремими країнами, з одного боку, і транснаціональними корпораціями (ТНК), транснаціональними
банками (ТНБ) і світовими фінансовими центрами (МФЦ) - з іншого;
•між найбільшими ТНК, ТНБ і МФЦ.
В умовах глобалізації відбувається загострення міжнародної конкуренції.

7)Міжнародна регіональна інтеграція.

Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного
економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні
кордони.
Міжнародна економічна інтеграція – це якісно новий етап розвитку світового господарства та форма прояву
інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення
всіх структур національних господарств;відносини, що будуються на відсутності будь-якої форми
дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна
інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ.
Передумови міжнародної регіональної інтеграції:
1) близькість рівнів економічного розвитку й ступенів ринкової зрілості країн;
2) географічна близькість країн, що інтегруються, існування в більшості випадків загальних кордонів та
історично створених економічних зв'язків;
3) спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами у сфері розвитку, фінансування,
регулювання економіки, політичного співробітництва.
Факторами розвитку міжнародної регіональної інтеграції є:
1) глобалізація господарського життя;
2) поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації виробництва;
3) розвиток науково-технічної революції;
4) підвищення відкритості національних економік;
5) «Демонстраційний ефект» полягає в тому, що позитивні зміни в економіці країн, що входять до
інтеграційного об'єднання, здійснюють психологічний вплив на країни, які не беруть участі в
інтеграційних процесах, та стимулюють їхнє бажання вступити до такого об'єднання;
6) "Ефект доміно". Переорієнтація економічних зв'язків країн-членів інтеграційного об'єднання один на
одного часто викликає труднощі в тих країнах, які перебувають за межами об'єднання, та посилює
зацікавленість останніх у підключенні до інтеграційних процесів.
Процес міжнародної регіональної інтеграції відбувається на мікро- і макрорівні.
Форми прояву міжнародної регіональної інтеграції:
1) розвиток подетальної та технологічної спеціалізації, кооперації і комбінування виробничо-технологічних
процесів;
2) усунення адміністративних і економічних бар’єрів, які перешкоджають вільному руху товарів, капіталів,
робочої сили в межах регіону;
3) узгодження і проведення спільної економічної, валютно-фінансової, науково-технічної і соціальної
політики;
4) формування регіональних господарських комплексів із загальною виробничою інфраструктурою та
інститутами наддержавного і міждержавного регулювання.
Типи інтеграційних об’єднань:
1 Етап. Укладання преференційних торгових угод (Преференційна угода підписується між двома або
більше країнами з метою спрощення міжнародної торгівлі між ними шляхом зниження внутрішніх тарифів.
Для «третіх» країн тарифи не змінюються.);
2 Етап. Створення зони вільної торгівлі. (повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні
національних митних тарифів по відношенню до третіх країн.);
3 Етап. Створення митного союзу. (він передбачає встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу та
єдиної зовнішньоекономічної політики по відношенню до третіх країн.);
4 Етап. Виникнення загального ринку. (вільна взаємна торгівля товарами і послугами та єдиний
зовнішньоторговельний тариф доповнюються вільним пересуванням факторів виробництва – капіталу та
робочої сили, а також узгодженням економічної політики.);
5 Етап. Формування економічного союзу. (уніфікація законодавств і стандартів, створення наднаціональних
органів управління.).
Виділяють два основних методи здійснення міжнародної економічної інтеграції: функціональний та
інституціональний.
Функціональний. Інтеграція розглядається як процес, заснований на статичних порівняльних перевагах
країн. Важливу роль відіграє взаємодоповнюваність економік країн, що інтегруються.
Інституціональний. Інтегруються однорідні та конкурентоспроможні економіки, створюючи принципово
нові економічні комплекси.
Основні інтеграційні угрупування: ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, АТЕС, СНД.
Основні цілі інтеграції: 1) створення сприятливого зовнішньополітичного середовища; 2) вирішення завдань
торговельної політики; 3) Сприяння структурній перебудові економіки; 4) підтримка молодих галузей нац.
економіки.

8)Глобальні проблеми світової економіки

Класифікація глобальних проблем:
1) Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння,
військові та регіональні конфлікти).
2) Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього
середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового
океану тощо).
3) Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості
країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття,
бідність та ін.).
4) Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).
Демографічна проблема. Причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки
народонаселення планети. Вона спричиняє загострення таких глобальних проблем як продовольча,
екологічна, сировинна, енергетична.
Екологічна проблема. Масова вирубка лісів, знищенні річок, створенні штучних водосховищ, забрудненні
шкідливими відходами прісної води.
Паливно-енергетична і сировинна глобальні проблеми. Їх використання зростає значними темпами, а
ресурси є вичерпними.
Проблема економічної нерівності та бідності, яка на початку XXI ст. розглядається як головна у соціально-
економічній політиці будь-якої держави, в окремих країнах загострилася настільки, що власними зусилля вони
вирішити її не в змозі. Це зумовило її визначення як однієї з найважливіших "Цілей розвитку в (третьому)
тисячолітті" — Програми ООН.
Нагромадження величезної виробничої потужності сприяло виснаженню природних ресурсів.
Науково-технічний прогрес. Природне середовище насичується не тільки відходами виробництва, але й
зовсім новими речовинами виробничої діяльності, які не розкладаються під впливом природних процесів.
Проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносин між державами різних економічних устроїв,
подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо. На
перший план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в державах, що
переходять до ринкових відносин. Важливою залишається проблема відвертання загрози застосування
ядерної зброї. У розв'язанні цієї проблеми заінтересовані не тільки держави, які мають ракетно-ядерний
потенціал, а й народи усієї планети.
Інтернаціоналізація господарських і науково-технічних зв'язків привело до зростання глобальних проблем
людської цивілізації. До них ставляться насамперед проблеми військової погрози, малорозвинутість значної
частини миру, продовольчий, енергетичний і ін. кризи. Вони впливають на структуру світового й
національного відтворення, динаміку економічних процесів.
Глобальні проблеми породжені, перш за все, бурхливим розвитком індустріального виробництва. Інтенсивне
зростання проблем у сфері глобальної політики на межі 3 тисячоліття підвело цивілізацію до критичного
стану.
У глобальних проблемах відбиваються поглиблення й ускладнення світогосподарських зв'язків і
інтернаціоналізація інших сторін громадського життя. особливість глобальних проблем у тім, що вони
можуть бути вирішені лише на основі зусиль всіх держав миру, тому що абсолютно всі народи зацікавлені в
порятунку людства від знищення в ядерній катастрофі, від хвороб, викликаних забрудненням навколишнього
середовища й ін.
Глобалізація світогосподарських зв’язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити
як комплекс зв’язків і відносин між державами і соціальними системами, суспільством і природою в
загальнопланетарному масштабі.

9)США у світовій економіці

США - лідер світової економіки, країна, яка за рівнем та масштабами розвитку значно випереджає будь-яку з
інших розвинених держав. За умов все більшої глобалізації міжнародної економіки показники ділової
активності всередині США є "барометром" для світової економіки, безпосередньо впливають на рух циклу та
зміни стану національних економік. Розвиток економічних процесів у США є одним з головних генераторів
зрушень в економіці усього світу.
Країна має домінуючі позиції у зовнішній торгівлі. Її зовнішньоторговельний оборот вже зараз перевищує
1,5 трил. дол., тобто питома вага експорту США дорівнює 12,6% світового експорту. США виступає
потужним експортером сільськогосподарської продукції (майже половину – експортує).
З природних ресурсів найбільша питома вага припадає на енергоресурси: нафту, вугілля, природний газ, уран.
Проте до 50% потреб національної економіки у мінеральній сировині задовольняється за рахунок імпорту.
США мають досить сильні позиції у розвитку науково-технічного потенціалу. У країні здійснюється
пріоритет наукового фінансування на відповідні дослідно-конструкторські та прикладні розробки.
Країна виступає лідером щодо надання інформаційних послуг у світі, а американські компанії є найбільш
конкурентоспроможними. Серед 100 провідних компаній у світі 43 є американськими.
США має позитивне сальдо міграції, активно розвивається процес “відпливу розуму” з інших країн світу.
Країна має наймісткіший у світі ринок машин та обладнання. На його частку припадає більш ніж 40 %
продукції машинобудування.
Американські корпорації міцно утримують першість у світі з таких напрямків, як виробництво літаків і
космічних апаратів, надпотужних комп'ютерів та їх програмного забезпечення, лазерної техніки, засобів
зв'язку, біотехнології. На США припадає більше ніж половина значних нововведень всіх розвинених країн.
До чинників, що стимулювали економічний розвиток Сполучених Штатів в історичному контексті, належать:
1) наявність значних природних ресурсів і сприятливих кліматичних умов;
2) постійно зростаючий споживчий ринок спричинив розвиток масового виробництва, яке швидко стало
основою економічного зростання;
3) економічному зростанню в країні сприяла традиційно існуюча тут свобода економічної діяльності, захист
і підтримка конкуренції;
4) одним з чинників економічного зростання у США можна вважати специфічно американський культ
підприємництва. Відмітна особливість психології американського суспільства — прагнення до успіху.
Основними іноземними інвесторами в американську економіку виступають розвинені країни Європи, Японія і
Канада. Для закордонних інвесторів США привабливі стійкою і процвітаючою економікою, прибутковістю
капіталовкладень, міцністю позиції долара, який залишається головним резервом і розрахунковим засобом у
світовій валютно-фінансовій системі, а також зміцнення валютних і фінансових позицій США, що показує їх
довготривалий характер.
Отже, економічна модель США, яка сьогодні більшістю експертів визнається однією з найбільш ефективних,
характеризується мінімальним регулюванням підприємництва, приватизованою промисловістю, низькими
торгівельними бар'єрами, стабільною монетарною політикою, низькими податками. Саме сприятливий
інвестиційний клімат дає змогу Сполученим Штатам бути на крок попереду інших держав світу, коли йдеться
про нові технології, що, своєю чергою, забезпечує конкурентоспроможність американської економіки.
Державний борг США є одним з найбільших у світі. Його кількість перевищує 20 трильйонів.

10)НАФТА – Північноамериканська зона вільної торгівлі.

Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) - угода про вільну торгівлю між Канадою, США і
Мексикою, що грунтується на моделі Європейського Співтовариства (Європейського Союзу). Вступила в силу
з 1 січня 1994 р. У рамках НАФТА передбачені заходи для лібералізації руху товарів, послуг і капіталів через
кордони, що розділяють три країни. Основною метою НАФТА з'явилося зняття бар'єрів на торгівлю товарами
між країнами-учасницями. Половина бар'єрних обмежень була знята відразу ж, останні знімалися поступово
протягом 14 років. Така угода стала розширеним варіантом торгівельної угоди 1989 р. між Канадою і США.
В угоді передбачений захист північноамериканського ринку від експансії азіатських і європейських компаній,
що прагнуть обійти американські митні бар'єри шляхом реекспорту своїх товарів у США через Мексику.
Сторони домовилися також про зняття обмежень на рух капіталу (за винятком нафтового сектору в Мексиці,
культури й освіти в Канаді, авіаперевезень і радіокомунікацій у США).
НАФТА є торговельною угодою, яка не передбачає утворення будь-яких соціальних або регіональних фондів,
завдяки яким Європейський Союз надає допомогу своїм найменш заможним членам.
В даний час НАФТА є найбільшою в світі регіональною зоною вільної торгівлі.
Центральним інститутом НАФТА є Комісія з вільної торгівлі, в яку входять представники на рівні міністрів
торгівлі від трьох країн-учасниць. Секретаріат покликаний служити офіційним архівом роботи НАФТА і
виконувати роль робочого секретаріату при Комісії.
Різниця в розмірах ВВП на душу населення між Мексикою і США досягає 6,6 разу, а з Канадою - 4,1 разу.
Настільки істотний розрив в рівнях економічного розвитку країн-членів утрудняє створення єдиного
господарського комплексу. Також варто відзначити, що усередині НАФТА, на відміну від ЄС є лише один
центр економічної сили - США, чия економіка у декілька разів перевершує Канаду і Мексику разом узяті. Ця
моноцентричність полегшує управління (країна-лідер легко може нав'язати свої рішення слабкішим
партнерам), але одночасно створює середу потенційних конфліктів (партнери США можуть виявитися
невдоволеними своїм підлеглим положенням). Крім того, інтеграція виявляється однобокою: Канада і
Мексика тісно інтегровані з США, але не один з одним.
Сполучені Штати в результаті укладення цього договору отримали значні вигоди:
1) у переважній більшості галузей були поступово зведені до мінімуму бар'єри проти іноземних виробників
з країн-партнерів по НАФТА, що дозволяло купувати у них багато товарів дешевші, ніж в самих США;
2) перед американськими компаніями відкрилися набагато ширші можливості доступу на ринки країн-
сусідів, що розширювало ринок збуту.
Роль Мексики в НАФТА.
Для Мексики НАФТА була необхідна для успішного виконання економічних реформ, модернізації економіки.
У минулому Мексика була країною, залежною від експорту нафти, сьогодні вона є чистим експортером
промислових товарів, що забезпечує стійке економічне зростання. В ході переговорів Мексика добивалася
забезпечення надійного доступу на найбільший в світі ринок, збільшення потоку інвестицій, включаючи
повернення мексиканських капіталовкладень, а також зниження рівня захисту ринку США. Привабливість
Мексики для іноземних підприємців пов'язана багато в чому з низьким рівнем життя (низькою оплатою праці)
і низькими екологічними стандартами.
Роль Канади в НАФТА.
Канада уклала з багатьма країнами Латинської Америки різні двосторонні угоди по окремих питаннях
економічного співробітництва, наполегливо пропагує ідею про інтеграцію НАФТА з МЕРКОСУРом. Участь в
НАФТА дало сильний імпульс канадській економіці: лише за 1989-2000 об'єм канадського експорту більш ніж
подвоївся.
НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесенню Азійсько-Тихоокеанського регіону,
який, на думку багатьох дослідників, досить серйозно претендує на роль світового центру в ХХІ ст.

11) Передумови створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА).

- першим кроком став «план Еббота», прийнятий в 1947 році, метою якого було стимулювання
інвестицій США в провідні галузі канадської економіки.
- у 1959 році США і Канада уклали угоду про спільне військове виробництво, яке сприяло
впровадженню американських стандартів в канадське виробництво військової техніки.
- наступним кроком стало укладення в 1965 році угоди про лібералізацію торгівлі продукцією
автомобілебудування, яке сприяло інтеграції багатьох інших галузей.
Ідея торгово-політичного об'єднання США, Канади і Мексики стала втілюватися в життя в 1970-і
роки. Спочатку мова йшла про оформлення енергетичного союзу. Подібна ідея була підтримана в 1980-і
президентами Р. Рейганом і Дж. Бушем.
- у вересні 1988 року після нелегких трирічних переговорів було підписано Канадсько-американська
угода про вільну торгівлю (CUSFTA), згідно з яким протягом десяти років США і Канада повинні були
сформувати зону вільної торгівлі.
У світлі інтеграційних процесів в Європі і Азії 1980-х рр. значення питання про створення НАФТА
зросла, так як стало зрозуміло, що відповіддю на об'єднання Європи має стати об'єднання Америки. Однак з
самого початку Мексика, Канада і США розглядали роль і потенціал НАФТА з різних позицій.
- Угода про створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (NAFTA) набрала чинності
1 січня 1994 року, зберігши і підтвердивши Канадсько-американська угода про вільну торгівлю (CUSFTA)
1988 року.
!! Якщо в ЄС інтеграційні процеси йшли зверху вниз (від урядів і державних органів), то в
Північній Америці - від низу до верху, тобто від прагнення до співпраці на мікрорівні (між
американськими і канадськими корпораціями) до співпраці на макрорівні.
! На відміну від угод, що лежать в основі європейських інтеграційних процесів, угода NAFTA не
охоплює питання, які стосуються соціальної сфери, такі як зайнятість, освіта, культура і т. д.
- процес переходу до вільної торгівлі в рамках НАФТА триває досі і виявився дуже складним. Ліквідація
мит в торгівлі зайняла близько 14 років. Тільки з 1 січня 2008 року було остаточно скасовані мита в торгівлі
між Мексикою та США і між Мексикою і Канадою. Проте, на початок 2010-х років частина мит в аграрній
сфері (на борошно, цукор, молочну продукцію, яйця) зберігається.

12) Японія у світовій економіці.

Японія - третя за величиною економіка світу, але країна має найбільший державний борг в світі.
Вже 20 років економіка Японії ледь зростає, а попит стагнує.
Якщо визначати державний борг Японії в структурі світового - то це 20%. В США за цим показником
більша частка - 29%.
Та вирішальне значення має інший показник - співвідношення державного боргу та ВВП. І саме тут
Японія є абсолютним лідером.
Згідно з рейтингом Trading Economics, Японія заборгувала 250% свого ВВП.
Тобто, країні потрібно працювати 2,5 року, абсолютно нічого не витрачаючи, лише задля того, щоб
віддати позичене.
Природно, щоб віддати заборговані гроші, уряд повинен підвищити податки та домогтися економічного
зростання. Однак ні те, ні інше зараз неможливе - фактично країна опинилася в пастці.
Певною перевагою є те, що більша частина державного боргу - це запозичення на внутрішньому
ринку. Зовнішнім кредиторам Японія винна значно менше.
На це країна пішла в 90-ті, коли темпи зростання ВВП Японії впали до 1,1%. Тож протягом 25 років
країна закривала дефіцитну дірку в бюджеті позиченими грошима.
Та це має свої недоліки - адже щоб віддати гроші, уряд повинен зібрати їх у вигляді вищих податків зі
своїх же громадян.
 Так Японія й намагалася зробити в 2014 році, збільшивши податок на споживання з 5% до 8%. Та
вийшло на гірше.Збільшення податку призвело до того, що великі компанії заробили, а от прості японці
втратили.
Зараз в Японії низький рівень безробіття - 2,8% станом на серпень 2017 року. Та не варто думати, що
це чудово. Майже 38% громадян отримуюють мінімальну заробітню плату, яка до того ж фактично не зростає.
Через це громадяни віддають перевагу відкладати гроші, а не витрачати їх, що сприяло б таким чином
зростанню економіки. Рівень залученості депозитних вкладень в японську економіку - 220%. Та заробити на
відкладених сумах не вдається - уряд запровадив від’ємну депозитну ставку -0,1%. Тобто, щоб покласти
гроші до банку японці змушені платити ще й частину від суми вкладу.
Через це втрачають й компанії. Адже через те, що японці не купують товари та послуги, скорочуються
їх прибутки, вони менше грошей вкладають в розвиток та інновації. Економіка країни стагнує. За минулий рік
вона виросла лише на 1,4%.

В експорті Японії, як і у всіх високорозвинених країн, переважає готова продукція. Основними

статтями експорту є: автомобілі, запчастини для машин, інтегральні схеми, пасажирські і вантажні судна,
машини з індивідуальними функціями.
В імпорті переважає сировина, так як Японія вважається бідною на корисні копалини. Основними
статтями імпорту є: сира нафта, нафтяний газ, упаковані медикаменти, комп’ютери, вугільні брикети.
 найбільші торговельні партнери Японії: США, Китай, Південна Корея;

Офіційна валюта держави – японська ієна. В силу експортної орієнтації економіки країни Японія
зацікавлена в низькому курсі ієни по відношенню до долара і європейських валют. Банк Японії намагається
проводити політику дешевої ієни.

 найбільш успішні стартапи в Японії у сферах біотехнологій, електронної комерції і

програмного забезпечення;
 в Японії останнім часом складніше вести бізнес, бо зростає кількість наукоємних виробництв,
які потребують кваліфікованих кадрів; Допомогти розігнати економіку можуть японські жінки та працівники з
інших країн. Від мігрантів Японія вирішила відмовитися через політичні причини, тож вся надія на жінок.
Уряд всіляко сприяє залученню жінок до роботи, спростивши догляд за дітьми. Зараз працює 65% японок.
 Японія – високоурбанізована країна;

13) Економіка КНР

Особливості економічної моделі Китаю:

1. Потужний державний сектор, на який припадає близько 60% всієї економіки;

2. Великий і ефективний приватний сектор;
3. Потужний контроль зі сторони влади;
4. Розширення внутрішнього ринку;
5. Швидке зростання розвитку промисловості, поліпшення експортної структури;
6. Висока відкритість економіки;
7. В Китаї створюються вільні економічні зони. Особливий статус має Гонконг;
8. Ефективна фінансово-валютна система;
9. Турбота про потреби населення.
10. Побудова ринкової економіки здійснюється в Китаї під керівництвом Комуністичної партії на основі
п'ятирічних планів.
11. Характерна риса сучасної китайської економіки - залежність її від зовнішнього ринку. За темпами
експорту-імпорту Китай є одним з лідерів в міжнародній торгівлі.
12. Майже 80% всіх іноземних інвесторів економіку КНР - це етнічні китайці (хуацяо), які проживають за
кордоном
13. Китай розвиває власну систему освіти і навчання студентів за кордоном, особливо в США і Японіі, але
в Китаї налічується 250 мільйонів неписьменних.
 14. Уряд заохочує імпорт технологій за кордон, що дозволяє розвивати прогресивні сектори економіки,
такі як програмне забезпечення, наноматеріали, телеіндустрія, біологія, хімія, охорону здоров'я.
Колосальний потенціал, резерв трудових ресурсів, працездатність і старанність китайців, а також ідеї
конфуціанства були соціально-культурної основою економічного розвитку.

14) Історія створення Європейського Союзу.

- точка відліку – Римський договір 1957р., про створення Європейського Економічного
Співтовариства ЄEC), який підписали шість країн - Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди та
Люксембург.
- визначив основні цілі євроінтеграції на той момент: створення митного союзу та спільного ринку з
вільним рухом товарів, послуг, капіталу та робочої сили та ін.
Етап зони вільної торгівлі (1958-1968рр.)
- поступово скасовуються митні тарифи і нетарифні обмеження у взаємній торгівлі за збереження
національних митних тарифів у торгівлі з третіми країнами
- у 1967 р. внаслідок злиття органів управління утворюється єдина інтеграційна організація -
Європейське Співтовариство
- розвиток західноєвропейської інтеграції у 1950-60-х рр. у називають її „золотим періодом"
Етап митного союзу (1969-1986 рр.)
- запровадження з 1 липня 1968 р. єдиного митного тарифу та скасування мита в рамках Європейського
співтовариства, число країн-членів якого за цей період зросло вдвічі
- спільна сільськогосподарська політика + спільна політика в сфері охорони навколишнього
середовища, структурної перебудови та науково-технологічного розвитку
- інтеграція у валютно-фінансовій сфері:
 у 1972 р. запроваджується режим узгоджених валютних курсів деяких країн-членів („валютна змія" -
обмеження амплітуди коливань валют країн співдружності,)
 з 1979 р. починає функціонувати Європейська валютна система зі спільною розрахунковою одиницею
ЕКЮ (європейська грошова одиниця, попередниця євро)
- розвиток євроінтеграції ускладнили „нафтові шоки" і світові економічні кризи 1973-74 рр. та 1979-80
рр., що супроводжувалися стагфляцією. Тому цей період іноді називають періодом „європесимізму". Однак
до середини 1980-х рр. країнам вдалося подолати кризові явища
- у 1986 р. учасники Європейського співтовариства підписали Єдиний європейський акт, який окреслив
програму створення до 1993 р. „Європи без кордонів" зі спільним ринком і наявністю 4-х базових свобод -
свободи руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили.
Етап спільного ринку (1987-1992 рр.)
- були визначені три групи бар'єрів, які потребували термінового усунення: фізичні (прикордонні
затримки, митний контроль і пов'язаний з ним документообіг), технічні (розбіжності національних стандартів
якості, технічних вимог, регулювання ділових угод) та фінансові (національні відміни ставок оподаткування,
акцизних зборів, податкових пільг і т.п.)
- здійснення не просто узгодженої, а спільної політики в окремих галузях - енергетиці, транспорті,
питаннях регіонального та соціального розвитку
- перехід до нового етапу євроінтеграції знаменувало підписання країнами-членами 7 лютого 1992
р. Маастрихтського договору про створення Європейського Союзу (ЄЄ), який набрав чинності 1 листопада
1993 року.
Етап економічного союзу (з 1993 р. - до нинішнього часу)
- поглиблення економічного і валютного співробітництва країн-членів, посилення їх політичної та
правової взаємодії:
 валютний союз з реальною монетарною інтеграцією
 створення Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком
 запровадження єдиної валюти – євро.
15) Формування економічного та валютного союзу
Єдина грошова одиниця ЄС і скоординована економічна політика виступають двома компонентами, з яких
складається поняття економічний і валютний (дослівно : грошовий) союз, коротко ЕВС (англ. Economic and
Monetary Union - EMU).

ЕВС - це сума двох складових, які прямо вказані в його назві і визначаються в ст. 119 ДФЕС:

 Економічний союз, тобто проведення в ЄС економічної політики, яка заснована "на тісній координації
економічної політики держав-членів". Подібна координація проводиться, головним чином, через міжурядові
інститути ЄС (Європейська рада і Рада);
 Валютний ( грошовий ) союз, тобто "єдина грошова одиниця - євро, а також визначення та
проведення єдиної грошової політики і політики валютних курсів". Провідну роль в управлінні грошовою
системою ЄС відіграє спеціалізований інститут Союзу - Європейський центральний банк, який володіє
незалежністю від інших інститутів і держав-членів
ЕВС був заснований у 1992 році Маастрихтським договором. Згідно з Маастрихтським договором, валютний
союз був реалізований у три етапи.

Перший етап розпочався 1 червня 1990 р., коли в більшості країн "Спільного ринку" було знято обмеження
на рух капіталів у рамках єдиного внутрішнього ринку.

Другий етап розпочався 1 січня 1999 р. Було запроваджено жорсткий обмінний курс європейських валют і
створено Європейський валютний інститут як попередник Європейського центрального банку.

Третій етап (1 січня 2002 р.) завершився введенням єдиної валюти — євро, чому передувало заснування
єдиного центрального банку, незалежного від урядів, свого роду "наднаціонального диригента" валютно-
фінансової політики всього Співтовариства.

Європейська валютна система включала три складові:

 зобов'язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємо-домовлених кількісних межах
за допомогою валютного втручання центральних банків;

 механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічалися з фінансовими труднощами при підтримці
ринкового валютного курсу на двосторонній основі за рахунок засобів спеціального Європейського
фонду валютного співробітництва (ЄФВС) із загальним капіталом 25 млн. ЕКЮ, який згодом було
реорганізовано у Європейський валютний фонд (ЄВФ). Ці кошти використовувалися для
короткострокового (від 3 до 6 міс.) і середньострокового (від 2 до 5 років) кредитування;

 спеціальна європейська розрахункова одиниця — ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою

і мала визначений валютний курс, розрахований на базі "валютного кошика" національних валют країн
— членів ЄВС з урахуванням їхньої частки в сукупному валовому національному продукті.

16) Керівні органи Європейського Союзу

Основні інститути влади

Європейська Комісія - виконавчий орган Європейського Союзу, що складається з 28 членів (рахуючи

президента), які призначаються на п'ять років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні
своїх обов'язків. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Кожен член Комісії відповідає за
певну сферу політики ЄС і очолює відповідний Генеральний Директорат. Неформально, Комісія отримала
назву «Охоронець Договорів» через свій обов'язок наглядача за виконанням прийнятих рішень і договорів ЄС.
Єврокомісія несе відповідальність за фонди Співтовариства, які складають частину його бюджету.

Європейський Парламент - зібрання з 751 членів, що безпосередньо обираються громадянами країн-членів

ЄС строком на п'ять років. Голова Європарламенту обирається на два з половиною роки. Депутати
Європарламенту вивчають законопроекти і затверджують бюджет. Вони приймають спільні рішення з Радою
Міністрів з конкретних питань і контролюють роботу Рад ЄС і Європейській Комісії.

Європейська Рада - регулярні зібрання глав держав ЄС. Раду скликають 4 рази на рік з метою визначення
порядку денного Союзу і спонукати подальшу інтеграцію. Президент Ради є відповідальним за розвиток
вищого політичного органу ЄС.

Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів) - в ЄС - основний орган ухвалення рішень, який збирається на
рівні міністрів національних урядів, і його склад міняється залежно від обговорюваних питань: Рада міністрів
закордонних справ, Рада міністрів економіки і так далі В рамках Ради представники урядів держав-членів
обговорюють законодавчі акти ЄС і приймають або відкидають їх шляхом голосування.

Європейський суд - судовий орган ЄС вищої інстанції, регулюючий розбіжності:

 між державами-членами ЄС;

 між державами-членами ЄС і самим Європейським Союзом;
 між інститутами ЄС;
 між ЄС і фізичними або юридичними особами.
Рахункова палата (Суд аудиторів) - орган Європейського Союзу, створений з метою проведення
аудиторської перевірки бюджету ЄС і його інститутів.

Фінансові структури

Європейський центральний банк (EЦБ)

 визначає валютну політику країн ЄС;

 встановлює ключові процентні ставки;
 управляє офіційними резервами Європейської системи Центральних Банків (ESCB), головним
завданням якої є підтримка стабільності цін;
 має право санкціонувати емісію банкнот в межах валютного союзу.
Європейський інвестиційний банк (EІБ) - орган ЄС, заснований в 1959 р. Європейським Союзом для
сприяння розвитку, інтеграції і співпраці шляхом надання інвестиційних позик. Позики надаються під
однаковий відсоток, що забезпечує збалансованість управління позикою в частині погашення заборгованості.
Позики надаються для розвитку відсталих європейських регіонів і реалізації проектів, що представляють
спільний інтерес.

17) Порядок прийняття рішень та порядок вступу до Європейського Союзу

Процес вступу до ЄС відбувається в чотири основні стадії:

1) аплікаційна (від англ. application – заява) – з моменту офіційного подання заяви на вступ;
Перед поданням заявки на вступ, як правило, укладається угода про асоціацію, що передбачає інтенсивне
співробітництво з ЄС. Вона містить багато положень, дотримання яких забезпечує кращу відповідність
держави критеріям членства у ЄС.

2) оцінювальна – з моменту прийняття заяви до розгляду до прийняття рішення щодо заяви;

У результаті Комісія ухвалює так званий «попередній» висновок, у якому детально зазначається стан
готовності держави-заявниці вступу до ЄС і дається відповідна рекомендація: розпочати переговори
(найпоширеніший варіант), зумовити відкриття переговорів виконанням заявницею певних вимог або не
відкривати переговори.

3) переговорна – з моменту відкриття переговорів про вступ державою-кандидаткою до підписання

проекту договору про вступ;
Якщо держава-кандидат не демонструє прогрес у проведенні необхідних реформ, це може призвести до
призупинення переговорного процесу.
 4) ратифікаційна – з моменту передачі проекту договору про вступ для висловлення згоди на
обов’язковість державами-членами ЄС та державами-кандидатами до набрання договором чинності.
Діяльність Європейського Союзу заснована на принципі, за яким жодна держава-учасниця не може бути
примушена до будь-яких дій без згоди цієї держави. Якщо рішення ЄС приймаються більшістю, то вони
мають декларативний характер. Для того щоб рішення мали обов'язковий характер, необхідно їх схвалення
кожною державою.

Прийняття рішень у ЄС має таку послідовність: Європейська Комісія починає розробку законопроектів за
своєю ініціативою або на прохання Європарламенту чи Ради Міністрів. Пропозиції ЄК надходять до Ради
Міністрів, а потім передаються до Європарламенту, де розглядаються відповідним комітетом.

Рада переважно засідає за зачиненими дверима, рішення тут приймаються шляхом голосування звичайною
більшістю, більшістю кваліфікованою і одноголосно. Звичайною більшістю приймаються акти, які не мають
правової сили, або рішення з технічних питань.

Комітет Європарламенту вносить поправки до проектів, і вони проходять попереднє обговорення перед тим,
як їх буде винесено на чергове засідання Європарламенту у Страсбурзі. Одночасно проекти передаються до
Комітету з економіки та соціальних питань.

Висновки Європарламенту і Комітету з економіки та соціальних питань надходять до Європейської комісії

(ЄК), яка з їх урахуванням вносить проект до Ради Міністрів і Європарламенту на друге читання.

Якщо рішення не вдається прийняти протягом відповідно визначеного терміну після надходження матеріалів
(як правило - три місяці), Комісія приймає рішення на свій розсуд. Винятком є ті випадки, коли Рада Міністрів
чітко висловила своє ставлення та відхилила пропозиції ЄК простою більшістю. У таких випадках ЄК не може
приймати рішення з цього питання, а повинна надати нову пропозицію.

18) Основні показники розвитку національної економіки

I. Макроекономічні показники

1. Валовий внутрішній продукт (ВВП) - сума кінцевих вартостей, вироблених за певний період часу на
певній території. Ідентичний показником ВВП - валовий національний продукт (ВНП). У чистому вигляді
ВНП не обраховують, а розраховується як різниця між ВВП і сальдо зовнішньоторговельних операцій
(експорт - імпорт). У промислово розвинених країнах ВВП і ВНП відрізняються не більш ніж 1%.

При міжкраїнових зіставлення ВВП країн наводиться до єдиної валюти з урахуванням паритету купівельної
спроможності (співвідношення валют різних країн), зазвичай це Американський долар, Євро, Спеціальні
права запозичення (СДР) - валюта для міжурядових розрахунків.

2. Валовий дохід на душу населення - показник лежить в основі класифікації країн за рівнем економічного
розвитку

3. Рівень інфляції - відношення цін поточного періоду до попереднього, помножене на 100%. Різниться
помірна інфляція - до 10%; галопуюча - від 20 до 200% на рік; гіперінфляція - понад 50% на місяць.

4. Рівень безробіття. Розраховується як відношення безробітних до зайнятих в процесі виробництва.

Безробіття - загальна проблема, характерна як для промислово розвинених, так і для країн, що розвиваються

5. Показники динаміки:

 темп зростання - відношення показника поточного до показника попереднього періоду, помножене на

100%;
 темп приросту - темп зростання мінус 100%.
II. Показники рівня економічного розвитку країн. Виявить рівень можна в порівнянні.
1. Галузева структура ВВП. Має значення аналіз ВВП підрахованого за галузями; співвідношення сфер
матеріального і нематеріального виробництва. Частка обробної промисловості у ВВП, її наукоємність -
наявність у виробничій структурі хімічної промисловості, машинобудування.

2. Виробництво основних видів продукції на душу населення, що дозволяє судити про можливості
задоволення потреб.

3. Рівень і якість життя населення - характеризується структурою ВВП по використанню. Велика частка у
споживанні товарів тривалого користування свідчить про високий рівень розвитку країни.

4. Показники економічної ефективності - оцінюють якість, стан і рівень використання основного і

оборотного капіталу.

5. Показники порівняльної конкурентоспроможності:

 питомі витрати на заробітну плату (в розрахунку на одиницю продукції);

 випуск продукції на відпрацьовану людино-годину;
 зіставлення рівня внутрішніх оптових цін і світових на певну групу товарів.
III. Показники розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни.

1. Структура та обсяг імпорту. Показує наскільки і в чому національна економіка залежна від зовнішніх
ринків

2. Структура експорту. Експортна квота показує ступінь відкритості національної економіки.

3. Зовнішньоторговельний оборот (ВТ). Сума експорту та імпорту.

4. Показники, що характеризують борговий становище країни:

 коефіцієнт боргової відповідальності.

 коефіцієнт стійкості заборгованості. Визначається як відношення зовнішнього боргу до річного обсягу
експорту

19) Валовий внутрішній продукт

ВВП – це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених усередині країни за певний період часу
(наприклад, за місяць чи рік) у всіх галузях економіки на території держави для вжитку, експорту і
накопичення, незалежно від національної приналежності використаних чинників виробництва.
 Номінальний (абсолютний) ВВП виражений в поточних цінах даного року.
 Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто
на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва
 Відношення номінального ВВП до реального називається дефлятором ВВП.
 ВВП на душу населення – визначає рівень життя народу країни.
Як розрахувати ВВП?
 За потоком витрат: Y =C + I + G+ Xn
 Y – ВВП;
 С – особисті споживчі видатки (витрати домашніх господарств на різноманітні товари і послуги;
 І — валові приватні інвестиції (витрати підприємців на закупівлю машин, устаткування,
будівництво, зміну запасів тощо);
 О — державні видатки (усі витрати держави, пов'язані з безпосереднім виробництвом товарів та
послуг). Трансфертні платежі (виплати безробітним, інвалідам, пенсіонерам) не включаються до
складу ВВП;
 Хп — чистий експорт, (витрати іноземців, різниця між експортом (товарами та послугами, які
виробляються в одній країні і продаються в іншій) та імпортом (товарами і послугами, які купуються
певною країною в інших країнах).
  За сумою доходів (розподільчий метод). За цим методом величина ВВП становить суму
первинних (факторних) доходів економічних суб'єктів.
Y =w+ R+ I + P+ A+Tn
 w — заробітна плата (грошова винагорода за працю робітників, службовців, а також додаткові
виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування тощо);
 R — рентні платежі (доходи домашніх господарств від наданих в оренду землі, приміщень тощо);
 і — процент (виплати з грошового доходу приватного бізнесу постачальникам грошового капіталу);
 Р — прибуток (дохід некорпоративного підприємницького сектору і валовий прибуток корпорацій:
дивіденди, податок на доходи корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій);
 А — амортизаційні відрахування (Амортизація — це відрахування на придбання інвестиційних
товарів, які було спожито в процесі виробництва товарів та послуг на протязі поточного року. Ця
частина ВВП не витрачається на споживання, як інші види доходів. Вона використовується на заміну
зношених на протязі року машин, устаткування та будівель для того, щоб не погіршити вже існуючи
умови виробництва);
 Тп — непрямі податки (податки на товари і послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни
виробника: податок на додану вартість, акцизний збір, мито).
 Метод доданої вартості (виробничий метод)??
Y = Ap+On+Bпк + Р+ ПДн
 Ар - вартість спожитого основного капіталу,
 Оп - оплата праці робітників і заробітна плата службовців до сплати податків і внесків різних видів,
 Пп прибуток підприємств, ??
 Впк відсоток на позичковий капітал,
 Р рента,
 ПДН непрямі податки 
Реальний ВВП — це номінальний ВВП, скоригований на індекс цін, тобто обчислений у незмінних, або
базисних, цінах.
Індекс цін — це співвідношення середнього рівня цін
даного періоду до середнього рівня цін базисного
періоду. Він слугує комплексним показником рівня інфляції в країні, оскільки враховує зміни цін
товарів як споживчого, так і виробничого призначення.
Індекс цін, який беруть для коригування номінального ВВП, тобто перерахунку його у незмінні
(базисні) ціни, називають дефлятором ВВП.

20) Показники зовнішньоекономічної діяльності країни

Стан розвитку зовнішньоекономічного сектора країни характеризуються сукупністю економічних показників,
які можна поділити на такі групи:
- абсолютні (обсяг та динаміка зовнішнього товарообігу; торговельне сальдо, генеральна торгівля, спеціальна
торгівля);
- відносні ( індекси динаміки експорту та імпорту; коефіцієнт покриття імпорту експортом; індекс
концентрації експорту; індекс "умов торгівлі"; індекс імпортної залежності країни; індекс чистої торгівлі);
- показники структури (товарна, географічна та інституціональна структури; індекс диверсифікації
експорту/імпорту; частка продукції обробної промисловості в загальному обсязі експорту продукції; індекс
географічної концентрації експорту/імпорту);
- показники інтенсивності та ефективності зовнішньоекономічних зв'язків країни (платіжний баланс
країни; експорт на душу населення; імпорт на душу населення; зовнішньоторговельний оборот на душу
населення).
До найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням науково-технічного прогресу
відносять:
 міжнародну торгівлю товарами й послугами;
 рух капіталів та іноземні інвестиції;
  міграцію робочої сили — переміщення працездатного населення, обумовлене економічними
чинниками;
 обмін у сфері науки й техніки;
 валютно-кредитні відносини;
 міжнародні перевезення;
 міжнародний туризм;
 маркетинг;
Ступінь участі країни у зовнішньоекономічних зв'язках характеризується широким спектром
індикаторів, до яких належать:
 коефіцієнт відкритості національної економіки — відношення обсягу експорту та
імпорту до ВВП
 коефіцієнт покриття імпорту експортом
 частка чистого експорту у ВВП - чистий експорт відображує чистий попит іноземців на продукцію
національного виробництва або їхні чисті витрати на закупівлю вітчизняних товарів і послуг.
 товарна структура експорту та імпорту
 частка імпорту в загальному обсязі споживчих товарів
 частка країни у світовій торгівлі (експорті, імпорті)
 частка іноземних інвестицій у ВВП;
 обсяг і структура іноземних інвестицій;
 співвідношення між обсягами залученого капіталу та експортом вітчизняного капіталу;
 співвідношення цін на зовнішньому та внутрішньому ринках;

21) Характеристика країн ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку)

Наразі в обєднання країн ОЕСР входять 35 держав: Австралія, Австрія, Бельгія, Канада, Чилі, Чехія,
Денмарк??, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Ірланлія, Італя, Японія,
Корея, Латвія (УВІЙШЛА 1.07.2016), Люксембург, Мексіка, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польша,
Португалія, Словакія, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Турція, ВБ, США.

 Розвинена економіка (Найбільша частина ВВП – у сфері послуг) – постіндустріальна.

 Поділяють принципи ринкової економіки та демократичного плюралізму.
 наявність потужних корпорацій і диверсифіковані методи державного регулювання
 Високорозвинена банківська та фінансова система. У цих країнах центральний банк є найважливішим
кредитно-фінансовим інститутом держави і, як правило, виступає у формі акціонерного товариства.
 високий рівень розвитку продуктивних сил на основі інформа-ційно-технологічного способу
виробництва
 значний державний сектор в економіці
 високий рівень соціального розвитку й добробуту
 Боротьба з монопольними явищами в економіці
 Основна мета грошово-кредитної політики - зменшення рівня інфляції та стабілізація цін. 

22) Загальна характеристика економіки країн НІК

Нові індустріальні країни — це держави, що зазнали бурхливого економічного розвитку за останні
десятиріччя. На сьогодні каталізатором росту економіки все ще залишається промисловість, тому її активний
розвиток і сприяв виділенню НІК на фоні інших країн “третього світу”.
Критерії, за якими ті або інші держави відносять до НІК (за методикою ООН):
 розмір валового внутрішнього продукту на душу населення;
 середньорічні темпи його приросту;
 питома вага обробної промисловості у ВВП (вона повинна бути більшою 20%);
 обсяг експорту промислових виробів і їхня частка в загальному вивозі;
 обсяг прямих інвестицій за кордоном.
Загальні риси "нових індустріальних країн":
 демонструють найвищі темпи економічного розвитку (8% на рік у НІК першої хвилі);
 провідною галуззю є обробна промисловість;
  активна інтеграція (ЛАІ, АТЕС, МЕРКОСУР, ASEAN, AFTA);
 створення власних ТНК, які не поступаються ТНК провідних країн світу:
 велика увага приділяється освіті;
 використання високих технологій;
 зберігають привабливість для іноземних ТНК внаслідок дешевизни робочої сили, володіння значними
сировинними ресурсами, розвитку банківського і страхового секторів;
 спеціалізуються на виробництві побутової техніки і комп'ютерів, одягу і взуття;
 здійснюють розвиток національної економіки з переважною орієнтацією на експорт (азійська модель)
із орієнтацією на імпортозаміщення (латиноамериканська модель).

До нових індустріальних країн (НІК) відносять ряд країн Азії та Америки, що характеризуються високими
темпами економічного зростання. НІК виділились з країн, що розвиваються, у 60-х роках ХХ ст.
У формуванні НІК можна виділити 4 етапи:
 На першому чотири країни Південно-Східної Азії (Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея) та
три країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика) досить швидко досягли великих
соціально-економічних зрушень і практично зрівнялися з державами, які мали стабільно високі темпи
економічного зростання.
 На другому етапі до цих країн додалися ще Малайзія, Таїланд та Індія.
 На третьому етапі в групу НІК почали включати Кіпр, Туніс, Туреччину та Індонезію.
 На четвертому - Філіппіни та Китай. З'явились цілі регіони, які можна оголосити індустріальними,
стабільно зростаючими.

23) Загальна характеристика економіка країн, що розвиваються.

•Країни, що розвиваються (Developing countries) — країни, в яких дохід на душу населення низький
порівняно з доходом у розвинутих країнах, таких, як США, Японія, Німеччина, але які знаходяться у процесі
розвитку.
•Критерії виділення країн, що розвиваються:
•1. кількісне і якісне відставання продуктивних сил від рівня постіндустріальних держав. Більшість даних
країн має малорозвинену економіку, їм притаманна відсталість соціально-економічної структури, яка
характеризується багатоукладністю економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних та інших
докапіталістичних укладів.
•2. низький рівень життя населення, слаборозвинутість соціальної інфраструктури.
•3. істотніший і жорсткіший вплив релігій, традицій на соціально-економічний розвиток, ніж в індустріальних
країнах.
•Загальна характеристика:
•1. відставання країн, що розвиваються, від розвинутих країн за рівнем науково-технічного потенціалу,
розвитку "людського капіталу".
•2. Значної гостроти в Азії, Африці та Латинській Америці набувають соціальні проблеми.
•3. У країнах з високим рівнем безробіття мільйони людей позбавлені можливості брати участь у виробництві
й різко обмежені у споживанні.
•Незважаючи на притаманну їм відсталість, між країнами існує істотна різниця у рівні розвитку продуктивних
сил, динаміці соціального росту й у ступені адаптації до техногенної цивілізації. Це вимагає виділення
окремих груп країн, які характеризуються спільними умовами й закономірностями розвитку. Особливу
групу утворює більшість країн-експортерів нафти, які мають високий рівень прибутку на душу населення,
значні експортні надходження. Інша група країн, що розвиваються (Південна Корея, Гонконг, Сингапур, о.
Тайвань, Бразилія, Мексика), так звані нові індустріальні країни (НІК), у 80-ті роки перетворилась на полюс
світового зростання. 90-ті - НІК другого ешелону - Малайзія, Таїланд, Індонезія. Найвідсталіші і бідні країни,
що розвиваються, складають так звані "найменш розвинуті держави". Середній рівень доходу на душу
населення тут становить всього 250 дол.
•Країни, що розвиваються, характеризуються двоїстістю соц-економічної структури - існуванням
традиційного й сучасного секторів господарства. Сучасному (індустрійному) сектору притаманний відносно
високий рівень розвитку продуктивних сил і найбільш розвинені форми організації виробництва. Традиційний
сектор все ще охоплює основну частину населення і виробників країн, що розвиваються, й існує на базі
відсталих суспільних відносин та характеризується дуже низькою ефективністю виробництва.
•Дедалі більший вплив на місцеве підприємництво справляють іноземний капітал, транснаціональні
корпорації. (додаткові фінансові, матеріальні ресурси, сучасна технологія та досвід організації виробництва).
Історично першою моделлю індустріалізації країн, що розвиваються, стало імпортозаміщення. Країни
знизили частку імпортних товарів на своєму ринкові. Така політика сприяла зростанню промислового
потенціалу, структурним зрушенням в економіці. Проте штучний захист місцевих підприємств від конкуренції
зумовили консервування їхньої відсталості, низьку ефективність, невисоку якість продукції. Тому до середини
80-х років більшість країн проголосила стратегію так званої експортної орієнтації, яка означає
стимулювання місцевого виробництва, орієнтованого на експорт.

24) Загальна характеристика економіки країн Західної Європи

Моделі економіки країн Західної Європи:

Континентальна (германська) модель

Застосовується у ФРН, Австрії, Швейцарії, частково - у Франції та ін. Характеризується високим обсягом
перерозподілу ВВП через держбюджет (близько 50 %), при цьому основний принцип держрегулювання -
консервативний прагматизм: втручання держави в соціальні процеси допускається лише у випадках "провалів
ринку".

Страхові фонди (основа соціального захисту) утворюються при паритетній участі роботодавців, держави і
найманих працівників; декларується прагнення до підтримки максимально можливої зайнятості.

Соціальна стабільність базується на чітких інституційно-правових гарантіях соціального партнерства

("співучасті в управлінні");

Англосаксонська модель

Застосовується у Великобританії, Ірландії, частково - в Канаді. Має більш низький рівень державного
перерозподілу ВВП (не більше 40 °%); державна політика підтримки зайнятості має переважно пасивний
характер. Соціальний захист має адресний характер - інституційно підтримуються найбільш вразливі верстви
населення, решта громадян повинна забезпечувати себе самостійно. В організації соціальних послуг висока
питома вага як громадських, так і приватних організацій;

ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Сучасна капіталістична економіка у Західній Європі набуває нових якостей. Так, у розвитку продуктивних сил
- це спільний устрій виробництва, який дедалі більше базується на інформаційно-технологічній системі
виробництва. На його основі формується і відтворюється інтенсивний тип економічного зростання, що
характеризується не звичайними приростами "фізичного обсягу" вироблюваної продукції, а передусім
продукції, яка раніше не вироблялася, чи вищої якості.
У виробничих відносинах економіка Західної Європи характеризується всебічним розвитком ринкових сил,
підприємництва й конкуренції. Економічний розвиток регіону відзначається посиленням концентрації
виробництва і капіталу, інтеграційних процесів, що помітно виходять за межі Європейської спільноти.

Характерні риси країнових моделей в ЄС:

1. високий рівень кваліфікації робочої сили;

2. спільність культурного надбання;
3. високий рівень флоридизації нації;
4. формування спільного монетарного простору;
5. зростання ролі держави-підприємця (питома вага державних витрат в структурі ВВП в Бельгії 52%,
Нідерландах – 60%, Швеції – 63%);
6. поширеність моделі змішаної економіки.
25. Загальна характеристика економіки країн Північної Європи
25) Загальна характеристика економіки країн Північної Європи
Скандинавська (шведська, соціал-демократична) модель: Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія. Дуже високі
(50-60 °%) обсяги перерозподілу ВВП через держбюджет; головна роль у фінансуванні соціальних програм
належить державі. Основна мета економічної політики - повна зайнятість і недопущення бідності; соціальна
політика має всеосяжний характер. Соціальні фонди утворюються майже повністю за рахунок роботодавців і
держави. Високий рівень соціальних стандартів спонукав дослідників назвати цю модель "державою
добробуту";

Усім цим країнам притаманний високий, з незначними розбіжностями, рівень соціально-економічного

розвитку. Економіки країн характеризуються високим рівнем конкурентоспроможності. Це, з одного боку,
свідчить про високу ефективність менеджменту, а з іншого про сприятливі умови його розвитку.

Країнам Північної Європи притаманний високий рівень розвитку бізнес-середовища. Так, за рейтингом
щорічної доповіді Світового банку Норвегія й Данія ввійшли в першу десятку, а у Данії оформлення нового
бізнесу відбувається безкоштовно. Така політика держави активізує і стимулює бізнес-менеджмент.

Важливими рисами північноєвропейських країн, що впливають на формування загального менеджменту, є

мононаціональний склад населення, його абсолютна грамотність і домінування лютеранства.

Наведені вище чинники стали передумовою створення у країнах Північної Європи особливої соціально-
етичної атмосфери й ментальності населення. Основним їх змістом є турбота з боку суспільства й держави по
всіх її членів, високий рівень легітимності, моральність глобальної мети бізнес-менеджменту, глибока повага
до людини будь-якої праці й до чужої власності, відсутність приниження гідності людини, традиційна
протестантська підприємливість. Цінностями суспільства, а тому й бізнесу, стали біблійні заповіді, які
проповідує християнство лютеранського напряму.

Отже, соціально-економічному стану північноєвропейських країн притаманні такі риси:

1. рівноправне існування всіх форм власності, а також поєднання приватної форми власності на засоби
виробництва із широкою соціалізацією сфер споживання й розподілу матеріальних і духовних благ;
2. ефективна державна система зайнятості та соціальних гарантій населення;
3. розвинені соціально-трудові відносини, що ґрунтуються на системі “трипартизму” і дотриманні
принципу консенсусу;
4. високий рівень розвитку суспільно-політичної та виробничої демократії;
5. гуманізація суспільства як глибоке розуміння і результат реалізації права людини на особисту й
соціальну свободу.

26) Соціально-економічні проблеми в найменш розвинутих країнах.

Характерними рисами економіки НРК є:

1. доіндустріальний рівень розвитку продуктивних сил;

2. домінування натуральних і напівнатуральних форм господарювання в економічній структурі;
3. обмеженість функціонування товарно-грошових відносин;
4. нерозвиненість ринкової інфраструктури;
5. хронічна дефіцитність державних бюджетів і платіжних балансів;
6. монокультурна спеціалізація експорту;
7. залежність від надходження зовнішніх ресурсів (офіційної допомоги розвитку);
Причини бідності цих країн різні — постколоніальне становище, периферійне розташування, відсутність
запасів корисних копалин, природно-кліматичні умови, диктаторські режими, слаборозвинена транспортна,
фінансова і соціальна інфраструктура тощо.

Економічна відсталість країн, що розвиваються, зумовлена, з одного боку, сукупністю загальних, соціально-
економічних, політичних та інших чинників, з іншого — наявністю в кожній окремо взятій країні своїх
специфічних причин.
Нерівномірність розвитку й економічна відсталість спричинені також рівнем технологічного розвитку і
ресурсоозброєністю різних країн. Тому на національному і світовому рівнях одним з основних є питання
оптимального розподілу ресурсів. Для багатьох країн, що розвиваються, досить гострою є проблема
зовнішнього боргу і його повернення. Країни-боржники витрачають значну частку своїх доходів (здебільшого
від експорту сировини) на сплату боргів, відволікаючи свої обмежені кошти від вирішення багатьох життєво
важливих завдань. Складність становища найбідніших країн світу зумовлена ще й тим, що вони не мають
внутрішнього джерела подолання межі бідності. Низький рівень нагромадження є результатом убогості,
злиденності населення цих країн і одночасно призводить до збереження такого становища. Відсталість
найменш розвинених країн пояснюється цілим комплексом причин: високі темпи зростання населення,
слабкий розвиток ринкового механізму (перевага віддається торгівлі), певна несформованість громадянського
суспільства, неписьменність населення, значні втрати в процесі зовнішньої торгівлі, відсталість основних
галузей виробництва, в тому числі і сільського господарства, де частка зайнятих становить нині понад 80 %
усього працюючого населення цих країн, велика зовнішня заборгованість.

Вирішального значення у розв'язанні проблеми бідності і відсталості набуває розробка ефективних

національних стратегій розвитку економіки країн, що розвиваються, які спиралися б на внутрішні економічні
ресурси за певної фінансової допомоги з боку розвинених країн.

Створення сучасної економіки і досягнення стійкого економічного зростання повинно включати не лише
індустріалізацію, лібералізацію господарського життя, реформування аграрних відносин, а й розвиток освіти,
широке впровадження інновацій, поліпшення системи охорони здоров'я, пом'якшення соціальної нерівності,
здійснення раціональної демографічної політики, вирішення проблем зайнятості тощо.

27) Загальна характеристика економіки країн Центральної та Східної Європи

У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до держав із середнім рівнем
економічного розвитку Серед східноєвропейських країн за рівнем економічного розвитку та продуктивності
праці провідні позиції мають: Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія, до менш
розвинутих країн регіону належать: Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія
Загальна структура народного господарства дає змогу зарахувати країни Східної Європи до індустріальних
(Чехія) та індустріально-аграрних країн, у яких провідні позиції має промисловість поряд із істотною роллю
сільського господарства у формуванні національного доходу.
Протягом тривалого часу (особливо в 50- 60-ті роки) східноєвропейські країни впевнено посідали провідні
позиції за темпами економічного зростання у світовому господарстві.

Головними причинами різкого зниження темпів економічного зростання, а потім і глибокої економічної кризи
у країнах регіону стали неефективність адміністративно-планового розвитку та використання досягнень НТП,
нераціональна структура суспільного виробництва, висока енерго-та матеріаломісткість національного
виробництва, низька продуктивність праці, вичерпання екстенсивних факторів росту, погіршення
зовнішньоекономічних умов (у тому числі умов торгівлі, зростання зовнішньої заборгованості, скорочення та
розрив взаємних економічних відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до ринкової
моделі розвитку.
Важливою особливістю економічного розвитку регіону є високий рівень інфляції

Перехід до ринкової економіки у східноєвропейських країнах супроводжується збільшенням безробіття.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ КРАЇН РЕГІОНУ

Першою й головною особливістю сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічних відносин
східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки, демонтаж
планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю.
Це знайшло та знаходить виявлення в:
демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та організацій;
наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним особам;
стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних фірм;
відмові від відповідальності держави за операції та їхні наслідки будь-яких учасників зовнішньоекономічної
діяльності;
переході до розміщення державних експортних замовлень на конкурентній та добровільній основі.
Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності є важливим напрямом економічної політики
східноєвропейських країн у цілому, бо забезпечує поліпшення їхнього платіжного балансу, становища в
системі міжнародного поділу праці, сприяє відкритості національних економік, пристосовує їх до умов
конкуренції, які діють на світовому ринку. Це безпосередньо стимулює розвиток і впровадження досягнень
науково-технічного прогресу в народне господарство. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності
нерозривно пов'язана з відмовою від державної монополії у цій сфері.
Наступна характерна особливість сучасних зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн
полягає у зміні пріоритетів розвитку зовнішньоекономічних зв 'язків, різкому зменшенні ролі й значення
взаємної торгівлі та істотному збільшенні зовнішньоторговельного обміну передусім з розвинутими країнами
Заходу.

27) Загальна характеристика економіки країн Центральної та Східної Європи.

Країни: Росія, Україна, Білорусь, Молдова (Східна Європа), Польща, Чехія,Словаччина, Угорщина, Румунія,
Болгарія, Словенія (Центральна Європа, країни що нещодавно увійшли в ЄС). + іноді включають країни
колишньої Югославії.
Особливості економіки:
 Республіки та унітарні держави
 За рівнем розвитку – середньо розвинуті індустріальні та індустріально-аграрні країни
 Невисокий ВВП на душу населення = ВВП на душу населення в країнах Латинської Америки
 Транзитне положення в Європі
 Переважає сфера послуг, але і промисловість з с/г займають значне місце (обсяги с/г у ВВП
перевищують рівень високо розвинутих країн)
 Порівняно багаті на природні ресурси – вугілля (Польша, Чехія), залізні руди (Румунія, Словаччина),
боксити (Угорщина), але не забезпечують власних потреб
 Орієнтація на Європейський Союз, економічне співробітництва та членство в ЄС
 В минулому – адміністративно-командна економічна система
 Нині – або ринкова економіка, або перехідна від командної до ринкової
Форми переходу від командної до ринкової економіки:
 Еволюційний/градуалізм (Болгарія, Угорщина, Румунія)
 Шокова терапія (Польща, Чехія)

28) Особливості формування економічної моделі Китаю.

Становлення сучасної китайської моделі економічної системи історично почалося з 1976 року і пов'язано з
іменем партійного лідера Ден-Сяопіна, який запровадив соціально-економічні реформи. У грудні 1978 р. ЦК
Компартії Китаю запропонував програму "чотирьох модернізацій", яка була включена в десятирічний план
економічного розвитку. У цій програмі особливого значення надавалося розвитку чотирьох провідних
економічних секторів: аграрному, промисловому, науково-технологічному і оборонному.
Основна стратегія Китаю при переході від планового господарства до ринкової економіки полягала в
поступовій децентралізації прийняття рішень, включаючи лібералізацію недержавної економіки і розширення
цього сектора. При цьому був обраний так званий двоколійний підхід. По-перше, будівництво ринкової
економіки (колії) і, по-друге, поширення колії на всі області прийняття рішень: конкретні реформи в секторах
економіки, встановлення цін на товари, форсування регіонального розвитку і торгівлі, управління валютним
обміном, фіскальні відносини між центром і місцевими органами самоврядування, емісію національної
валюти. Друга колія – це державний сектор економіки, який був переведений в режим ринкових
(конкурентних) відносин. «Двоколійному» перехід припускав: відкриття вільного ринку без зміни обсягів
державних поставок за нижчими плановими цінами; поступова зміна планових цін і вихід на рівень ринкових;
установку квот на поставки за плановими цінами.
Особливості:
 Створення вільних економічних зон
 Заохочення іноземних інвестицій
 Стимулювання міжнародної експансії китайських підприємств шляхом впровадження системи пільг
  Сприятливий клімат для розміщення іноземних підприємств на території країни
Модель китайської економіки – це авторитарно-децентралізована модель соціалізму, в якій політична
система заснована на соціалістичних засадах і керівництві компартії Китаю, а економічна – на сучасних
капіталістичних ринкових відносинах. При цьому при розвитку всіх форм власності домінує державна, яка є
базою китайської економіки. У сучасній економічній моделі Китаю поєднуються елементи соціалізму і
капіталізму в їх єдності. Для цієї моделі характерна висока конкурентоспроможність порівняно з іншими
капіталістичними моделями.

29) Економічна модель Японії та її особливості.

Основними факторами зміцнення японської економічної системи можна назвати такі:
- поразка Японії у другій світовій війні обернулася для неї сильним імпульсом соціально-економічного
розвитку, оскільки привела до рішучого усунення феодальних перешкод, які заважали розвитку товарно-
капіталістичного ринкового господарства, інтеграції Японії у світове господарство;
- демонтування великих монополій сприяло формуванню конкурентного середовища в економіці;
- земельна реформа (1947-1950 рр.), у результаті якої феодали перестали існувати, а земля перейшла до
дрібних фермерів, що привело до значного підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва;
- були прийняті дійові заходи фінансового оздоровлення японської економіки, зокрема:
а) перестало існувати безповоротне фінансування збиткових підприємств;
б) поставлена під контроль грошова емісія і встановлено твердий курс національної грошової одиниці - йєни;
в) почали стимулюватись експорт та кредитування "базових" галузей;
г) зупинена інфляція, що зміцнило ринкові відносини;
- бідність природних ресурсів Японії визначила специфічний шлях розвитку економіки, спрямований на
інтенсивний розвиток, і експортну орієнтацію японської промисловості;
- велика залежність від імпорту енергоресурсів поставили на порядок денний проблему енерго- і
ресурсозбереження в розвитку промисловості і всього народного господарства;
- мала значення також економія на військових витратах, які законодавчо були встановлені на рівні 1% ВВП.
У результаті в Японії склалася унікальна структура економіки: високо інтенсивна енерго- і
ресурсозберігаюча, науково-технологічна, орієнтована на експорт. Особливо слід підкреслити, що на
основі придбаних іноземних новітніх патентів і ліцензій (50-70-і роки) в Японії був фактично заново
створений ряд сучасних виробництв, а також корінним чином перебудовані усі інші галузі. Масовий приплив
передових іноземних технологій дозволив Японії виграти час і зекономити значні кошти у процесі
модернізації своєї економіки.
Велике значення в ефективності функціонування японської економічної системи відіграє унікальна модель
організації виробництва і управління. Вона поєднує передовий зарубіжний (перш за все американський)
досвід і традиційні національні особливості. Цей стиль управління характеризується такими особливостями:
- система пожиттєвого найму;
- визначення рівня заробітної плати та службового просування залежно від стажу роботи на даному
підприємстві та віку;
- створення профспілок безпосередньо на фірмах, а не на рівні галузі.

30) Особливості економічної моделі США.

Економічна модель США, яка сьогодні більшістю експертів визнається однією з найбільш ефективних,
характеризуєтьс:
 мінімальним регулюванням підприємництва
 приватизованою промисловістю
 низькими торгівельними бар'єрами
 стабільною монетарною політикою
 низькими податкам
Особливості:
 Сприятливий інвестиційний клімат
 Найбільший в світі науково-технічний потенціал
 Високий рівень наукоємності
Саме сприятливий інвестиційний клімат дає змогу Сполученим Штатам бути на крок попереду інших держав
світу, коли йдеться про нові технології, що, своєю чергою, забезпечує конкурентоспроможність американської
економіки.
Сполучені Штати мають найбільший у світі науково-технічний потенціал, який сьогодні є вирішальним
чинником динамічного розвитку економіки, та конкурентоспроможність. 
Основою американської економічної системи слід вважати приватне підприємництво (культ підприємництва).
Втручання держави в ринкову систему відбувається через застосування фіскальної та монетарної політики.
Вона здійснюється через системи оподаткування, цільових виплат, замовлень на товари і послуги; контроль з
боку Федерального резервного фонду за грошовою масою і процентними ставками. Податки в США служать
двом цілям: 1) забезпечують джерело надходжень для держави і 2) використовуються для впливу на
перерозподіл доходів.

31) Особливості екноміки Німеччини

• За рівнем економічного розвитку, величиною економічного потенціалу, часткою у світовому виробництві,
ступенем участі в міжнародному поділі праці й іншими найважливішими критеріями вона належить до
найбільш високо- розвинених держав світу
• Входить до G-7
• П’ята країна у світі за ВВП (ПКС) (1-Китай, 2-США, 3-Індія, 4-Японія)
• Високий рівень ВВП на душу населення (за ПКС) — $48,100 (2016 р.)
• Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) – наймогутніша промислова держава Західної Європи
• Вона мало поступається США – найбільшій торговій державі світу – за обсягами зовнішньої торгівлі, хоча
її економічний потенціал є майже втричі меншим.
• За обсягами імпорту та експорту ФРН посідає 4 місце в світі
• Німеччина була одним з ініціаторів створення в 1957 р. Європейського економічного співтовариства (нині –
Європейський Союз) і тепер виступає за поглиблення і розширення міжнародної інтеграції на
європейському континенті.
• ФРН являє собою типове для розвинутих країн постіндустріальне суспільство
• Основою зовнішньоекономічної політики ФРН є розвиток економічних зв'язків з її головними
зовнішньоекономічними партнерами: країнами ЄС, США і Японією.
• Велика увага приділяється розширенню присутності німецьких фірм на ринках країн Південно-Східної
Азії, Латинської Америки, півдня Африканського континенту, Східної і Центральної Європи
• Зовнішня торгівля – одна з найбільш динамічних галузей економіки ФРН, стимулятор її економічного
росту.
• Товарна структура зовнішньої торгівлі ФРН характеризується високою питомою вагою готової
промислової продукції (понад 90% всього обсягу товарообігу – по вартості)
• Провідні позиції в зовнішній торгівлі ФРН займають промислово розвинені країни (75%) і, в першу чергу,
країни ЄС (55%), серед яких найбільшим торговим партнером є Франція (близько 10%).

32) Особливості економіки ВБ

• З'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії є однією з найбільш розвинених країн.
• є однією із "найстаріших" країн з ринковою економікою, саме в ній зародилися капіталістичні виробничі
відносини, виникли перші міжнародні компанії
• країна «великої сімки»
• знаходиться на дев’ятому місці у світі та входить разом із ФРН та Францією до трійки лідерів у Європі за
обсягом ВВП
• На її частку припадає близько 4% сукупного валового продукту світу (2016)
• За обсягами промислового виробництва Великобританія знаходиться на шостому-сьомому місці в рейтингу
світових лідерів
• Характерною рисою господарства Великобританії є його високий ступінь інтернаціоналізації. Близько 20%
її ВВП реалізується за кордоном, а імпортна квота перевищує 25%.
• є постіндустріальною країною ( 83,5 % сфери послуг)
• Найбільшу частку в експорті посідають продукти машинобудування

33) Особливості економіки Франції

• належить до числа найбільших країн Європи
• країна «великої сімки»
• Франція знаходиться на десятому місці у світі за обсягами ВВП
• за обсягами експорту та імпорту посідає 7 місце
• Важливе місце в економіці країни посідають наукові дослідження й інформаційне обслуговування. Франція
веде наукові дослідження за широким колом проблем: атомна енергетика, авіаційна техніка, устаткування
засобів зв'язку, деякі види електроніки промислового призначення.
• Франція є третьою ядерною державою світу і залишається провідною західноєвропейською країною у сфері
військового ракетобудування.
• Сучасний розвиток французької економіки обумовлено впливом науково-технічного прогресу і зростанням
зовнішньоекономічних зв’язків.
• Зміни в структурі національної економіки йшли по лінії збільшення частки послуг та скорочення частки
сільського господарства і промисловості з переважанням розвитку галузей машинобудування, хімічної
промисловості і виробництва споживчих товарів тривалого користування.
• agriculture: 2.4%
industry: 18.3%
services: 79.3%
• Значною статтею експорту Франції є міжнародний туризм
• 60% експорту направляється до країн ЄС, близько 7% – до США.
• На долю Франції припадає 7,6% загальносвітового обсягу прямих закордонних інвестицій.
• Франція також є великим імпортером капіталу. Провідне місце серед іноземних фірм займають
американські.

34) Нерівномірність розвитку економіки окремих країн і регіонів: причини і наслідки

• Нерівномірність розвитку світової економіки визначається різною швидкістю розвитку окремих держав.
Економіка розвивається, як правило, синусоїдами, тобто для неї характерні підйоми і спади.
• І сьогодні темпи економічного зростання одних країн підвищуються, а інших, навпаки, знижуються. Таким
чином, ігнорування факту нерівномірності економічного розвитку країн світу суперечить вимогам
позитивної економічної науки.
• Під рівнем економічного розвитку країни розуміється ступінь розвитку її продуктивних сил і міра
споживання населенням матеріальних благ і соціальних послуг.
• Кількісним виразом рівня економічного розвитку країни служить відношення національного доходу до
чисельності населення
• Відповідно з кількісними критеріями за рівнем економічного розвитку виділяються три підсистеми країн у
світовому господарстві:
• I. Економічно розвинені країни постіндустріального розвитку з високою часткою зайнятості в сфері
соціальних і ділових послуг.
• II. Країни із середнім рівнем розвитку, що знаходяться на стадії індустріального розвитку.
• III. Країни, що розвиваються чи країни "третього світу" з високим рівнем диференціації всередині самої
підсистеми.
•
• Причини нерівномірності розвитку:
• Історичні
• Політичні – політична с-ма країни, стабільність політичної ситуації, рівень політичної свідомості та ін.
• Економічні – рівень розвитку продуктивних сил, науково-технічний потенціал, рівень підготовки робочої
сили, умови виробництва, рівень НТР...
• Географічні – географічне розташування країни (вихід до морів та океанів, кордони), наближеність до всіх
регіонів світу, клімат, рельєф, забезпеченість природними ресурсами ( мінеральні: паливні, рудні, нерудні;
водні, земельні, лісові...).
• Соціальні, обумовлені національними, історико-культурними та релігійними особливостями кожної
окремої країни, демографічна ситуація.
• Наслідки нерівномірного розвитку країн:
• формування с-ми нерівноправних відносин.
• втрати від невигідних умов торгівлі (у країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку,
щорічні втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці і фінансів становлять 500
млрд. дол.. США, що в 10 разів перевищує обсяг державної іноземної допомоги).
• Переливання мізків – переманювання провідних фахівців країни з низьким рівнем розвитку, а відповідно і
зарплатнею.
• перетворення країн в буферну зону високорозвинених країн світу.
• політична залежність у прийнятті рішень від розвинених країн, що є „донорами”-кредиторами.
• Затяжний прорцес вступу до світових організацій.
• поглиблення, з часом, як економічної, так і політичної та соціальної нерівномірності між країнами
внаслідок глобалізаційних процесів, що є об’єктивними, тобто неминучими.

35)Місце країн ЄС
Західноєвропейські країни можна поділити на три групи.
1)такі високорозвинуті країни, як Німеччина, Франція, Великобританія та Італія. Найбільш ек розвинутою і
стабільною залишається ФРН, частка у ВНП складає приблизно 20%.
2)малі високорозвинуті країни Півночі та Центру континенту, куди входять Бельгія, Голландія, Люксембург,
Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія та Австрія. Частка у ВНП залишається рівною 21-
22%.
3)група країн (Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Мальта й Ірландія) - помітно нижчий рівень продуктивних
сил та економіки в цілому.
Існують так звані "карликові держави" (Андорра, Ватикан, Монако, Ліхтенштейн, Сан-Маріно),які відіграють
відчутну роль в кредитно-фінансовій сфері.
На ЄС припадає 3/4 імпорту і більшість експорту регіону.
ЄС: Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург,
Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Кіпр, Чеська республіка, Естонія, Угорщина, Латвія,
Литва, Мальта, Польша, Словаків, Словенія.
Характерне функціонування державного сектору (зокрема у Великобританії, Франції, Італії, Австрії та інших
країнах). Державні підприємства виробляють 20- 30% усієї промислової продукції. На базі державного
сектора розробляються довгострокові програми економічного і соціального розвитку.
Зосереджено понад 60 із 200 найбільших банків світу за активами (Лондон, Цюрих, Люксембург, Париж).
Зростання експорту капіталу в США й розвинуті країни, "прорив" країн нафтодоларової зони у Західну
Європу.Західноєвропейська економіка має виразний постіндустріальний характер.
Промисловість - головна галузь господарства. Для розвитку сучасного промислового комплексу
використовується переважно імпортна сировина.
ПЕК виробляє 23% електроенергії світу. Електроенергетика слабо розвинена в Ірландії, Іспанії, Греції,
Португалії. Зростає роль атомної енергетики, знижується - нафтопереробної промисловості.
Чорна металургія - майже повністю (2/3) використовує руди з Африки, Австралії та Америки.
Машбудування - провідна галузь регіону. Понад 30% зайнятих працює в машинобудуванні. Ця галузь
виробляє 1/3 вартості промислової продукції.
Транспортне машинобудування.Характерною ознакою його є висока концентрація на заводах провідних
фірм Великобританії ("Бритиш Лейленд"), Італії ("ФІАТ"), Франції ("Рено") та Німеччини ("Фольксваген").
Майже 25% виробництва автомобілів припадає на філії американських фірм у Європі.
Суднобудування зараз випереджає США, але поступається Японії. Провідні країни - Нідерланди, Франція,
Іспанія, Швеція, Великобританія, Німеччина.
Хімічна промисловість також виробляє 1/3 світового випуску хімікатів.Німеччина та Франція входять до
числа трьох найбільших у світі експортерів (і імпортерів) хімічних продуктів
Сільське господарство.Забезпеченість власними сільгосппродуктами-95%(5% імпорту складають продукти
тропічного сільського господарства). Регіон має високу питому вагу в світі: 30% молока, 20% м'яса, 15% зерна
припадає на Західну Європу.
Найважливіші види транспорту для міжнародних перевезень - авіаційний (з найбільшими центрами у
Франкфурті-на-Майні, Лондоні, Парижі); морський розвивається завдяки численним портам.
Туризм. Прибутки від туризму найвищі в Австрії та Швейцарії. Для обслуговування туристів у Західній
Європі працює близько 6 млн чоловік.
36). Глобалізація світ.економіки та її сутність.
Глобалізація — складний багатогранний процес, який поширюється на всі явища суспільного розвитку і
пов'язаний з поглибленням інтернаціоналізації світової економіки, зростанням взаємозалежності національних
держав.
Світова економіка — результат інтернаціоналізації господарських зв'язків і формування сукупності взаємо-
пов'язаних і взаємозалежних національних економік.
Глобальна економіка — результат постінтернаціоналізації економічних зв'язків і формування всесвітнього
господарського організму.
В умовах глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис:
1.формується глобальне світове ; 2.змінюється зміст світових господарських зв'язків; 3.якісних перетворень
зазнає фінансова сфера,
4.посилюється орієнтація розвинутих економік на розгортання всіх сфер людської активності:;
Рівні глобалізації
Світовий — посилення економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх господарських
комплексів та економічних систем. Окремої країни — зростання відкритості економіки, її інтегрованості у
світову господарську систему. Галузевий — зростання взаємопов'язаності конкурентоспроможності компанії
всередині галузі в даній країні з її конкурентоспроможністю в інших країнах Окремих компаній — розвиток і
поширення глобальних корпорацій і стратегічних альянсів як головних суб'єктів багатонаціонального
виробництва, зорієнтованого на всесвітні джерела постачання та ринки збуту.
Фактори Глобалізації:
— науково-технічний прогрес, революція в інформаційних та телекомунікаційних технологіях;
— розвиток міжнародної інфраструктури;
— розвиток інтернаціоналізації виробництва через поглиблення міжнародного поділу праці;
— залежність національних економік від зовнішніх чинників;
— взаємопроникнення макроекономічної політики урядів та центробанків;
— послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків і звичаїв;
— інтернаціоналізація освіти, культурного простору тощо
Переваги:
1.Прискорення процесу уніфікації та поширення передових технологій;функціонування інформаційної
мережі;2Удосконалення механізму розподілу ресурсів;3.Підвищення якості життя;4.Зменшення загрози
міжнародних конфліктів;
Недоліки:
1.Консервація технологічної і соціальної відсталості ряду країн через їхню не конкурентоспроможність і
слабкість власної ресурсної бази 2.Глобальна нерівність економічного і соціального розвитку; 3.Поглиблення
розриву між товарними та фінансовими ринками;4.Деградації неконкурентоспроможних виробництв,
зростання безробіття, викликаного структурною перебудовою та новими вимогами до якості робочої сили
5.Загострення конфліктів різного характеру й масштабу;6.Втрати національної ідентичності;
7.Транснаціоналізації екологічних, економічних, технологічних проблем, глобальної ядерної катастрофи,
"парникового ефекту»;
37) Місце України в світовому господарстві
• Україна - одна з найбільших, як за чисельністю населення, так і за територією, європейських країн;
• Інтеграція відкриває можливості використання вигідного географічного положення України.
•Співробітництво з ЄС змусить українських товаровиробників до високих європейських стандартів.
Процесу інтегрування України заважає:
Нормативно-правова база України суттєво відрізняється від єдиних правил ЄС;Рівень міжнародної
конкурентоспроможності відстає від рівня ЄС.
Укладення Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) від 14 червня 1994 року. В економічному аспекті
УПС є важливим кроком щодо залучення України до правового поля єдиного європейського ринку та
ГАТТ/СОТ.
Членство України в СОТ є передумовою початку переговорів з ЄС про асоційоване членство.
Перспективним напрямом розвитку зовнішньої торгівлі з країнами СНД є налагодження прямих зв'язків з
окремими її регіонами. Такі зв'язки вже розвиваються з Башкоторстаном, Татарстаном, Дагестаном, Бурятією,
Якутією, Санкт-Петербургом.
У межах СНД існують умови для подальшого розвитку торгівлі з Білоруссю і Молдовою, а також поглиблення
відносин з країнами Центральної Азії, насамперед, з Узбекистаном, Туркменистаном, Казахстаном, які мають
великі природні ресурси (зокрема, паливно-енергетичні та мінерально-сировинні).
Необхідно розвивати позитивну тенденцію для збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської
зони вільної торгівлі, особливо з США та Канадою.
У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими
країнами як Бразилія, Аргентина, Чилі, на нову фазу взаємин виходять відносини з Панамою та Перу,
відновлюються зв’язки з Кубою.
Зростає роль торговельно-економічних зв’язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону.
Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну до Генеральної
системи преференцій. Необхідно активізувати співробітництво з Новими індустріальними країнами (НІК), з
країнами АСЕАН, Китаєм і Індією, країнами Південно-Західної Азії (Близького та Середнього сходу) такі, як
Ліван, Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати.
Бачимо несприятливу економічну ситуацію, що склалася в державі й суттєво заважає інтеграції України у
світогосподарські структури.
38) ЕКОНОМІКА КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ
Регіон Південно-Східної Азії (ПСА) - це дев'ять країн з населенням 410,6 млн чоловік, що складає 7,7%
населення всього світу або 13,4% населення Азії.
Значення Південно-Східної Азії у системі міжнародних економічних відносин неухильно зростає. Це
пов'язано з підвищенням актуальності таких факторів, як сприятливе географічне та військово-стратегічне
розташування держав регіону, їхні багаті природні ресурси. Зростання зумовлене їхнім політичним та
економічним розвитком.
Розмежування на дві основні групи держав:В'єтнам, Лаос та Камбоджа - соціалістичний розвиток, а інша
група-Асоціація Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входять Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд,
Філіппіни
Країни Південно-Східної Азії мають потужну експортну базу, майже всі вони добре забезпечені природними
ресурсами, що складає одну з важливих умов їхнього економічного розвитку.
Економічний потенціал країн Асоціації зростає не тільки за рахунок розвитку видобувної промисловості чи
аграрного сектора, а насамперед за рахунок створення розвинутої обробної промисловості, яка представлена
традиційними для азіатського регіону видами виробництва - текстильним, швейним, а також сучасними
високотехнічними галузями - електронною, електротехнічною, хімічною промисловістю, машинобудуванням
та виробництвом устаткування й обладнання. Наприклад, Малайзія і Таїланд виробляють і експортують
автомобілі, а Індонезія освоює випуск літаків.
Такі структурні зрушення з економіці країн АСЕАН, безумовно, роблять більш прогресивною їх структуру
експорту.
До Південної Азії належать сім країн, що розвиваються: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівська республіка,
Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Безпрецедентні за масштабами бідність, нерозвиненість, залежність і при цьому
величезні потенційні відтворювані ресурси. Тому Південну Азію нерідко іменують "периферією світу, що
розвивається". Індія та Шрі-Ланка - це найкрупніші на планеті виробники та експортери чаю і спецій, на
Бангладеш припадає до 80% світового продажу джгуту і джгутових виробів, одну з найважливіших статей
експорту Пакистану складає бавовна та вироби з неї. В результаті різко обмежується можливість прогресивної
переструктуризації економіки, відтворюється хвороблива залежність від внутрішніх та зовнішніх
кон'юнктурних факторів.

Продуктивні сили, виразно диференційовані по країнах регіону, утворюють різноманітні сполучення своїх
типів: патріархально-доіндустріальні, індустріальні та сучасні, пов'язані з НТР.Серед нагальних проблем
розвитку регіону головна - бідність. Частка країн регіону у світових економічних показниках гостро
контрастує з відповідними показниками по населенню.Недостатня динаміка господарсько-промислового
розвитку, аграрна перенаселеність, надмірний приріст контингенту економічно активного населення
загострює другу проблему - безробіття. Тільки в Індії кількість офіційно безробітних перевищує 50 млн
чоловік.Зовнішня заборгованість підвищилась тільки за останні десять років у декілька разів: за її розмірами
ці країни поступаються лише державам Латинської Америки. Щоправда, в Індії, Пакистані, Шрі-Ланці на
частку зовнішніх джерел позичкових коштів припадає майже 20%, а в Непалі - 70, Бутані - 85, Бангладеш -
88% бюджетних асигнувань на цілі економічного розвитку.технологічний - як сучасний відтворюючий ресурс
- лише в стадії первинного й досить суперечливого формування. Із трьох головних агентів технологічних
ресурсів (інновації, інноватори, наукомісткі продукти праці) у країнах Південної Азії можна говорити про
їхню відносну розвиненість тільки в Індії, частково - у Пакистані.
40) Загальна характеристика економіки країн Пн Америки.
Економіка Північної Америки включає понад 565 мільйонів людей (8% населення світу) у 23
суверенних державах та 15 залежних територіях. Вона відзначається гострим поділом між переважно
англомовними країнами (Канада та США), які є одними з найбагатших і найбільш розвинених країн світу, а
також країнами Центральної Америки та Карибського басейну в колишній Латинській Америці, які є менш
розвиненими . Мексика лежить між двома крайнощами як нова індустріальна країна (НІК) і є частиною
Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (NAFTA) та членом Організації економічного
співробітництва та розвитку (ОЕСD), яка налічує лише два латиноамериканських члени цієї організації (разом
з Чилі).
США, Канада та Мексика мають значні та багатопланові економічні системи.
Сполучені Штати, безумовно, є найбільшою економікою в Північній Америці та найбільшою
національною економікою у світі. У 2016 році США мають оцінюваний ВВП на душу населення у розмірі $57
220, і це є найбільш технологічно розвинена економіка в Північній Америці. Сектор послуг Сполучених
Штатів охоплює 79,5% ВВП країни (оцінено в 2016 р.), Промисловість складає 19,4%, а сільське господарство
- 1,1%.
Економічні тенденції Канади подібні до умов Сполучених Штатів, зі значним зростанням секторів
послуг, видобутку та виробництва. ВВП на душу населення в Канаді становив $48 141 у 2016 році. Сектор
послуг Канади складає 70,7% ВВП країни (оцінено в 2016 р.), Промисловість складає 27,7%, а сільське
господарство складає 1,6%.

Мексика має ВВП на душу населення у розмірі $18 900, а дохід на душу населення оцінюється
приблизно як третина від доходу в США. У країні є як сучасні, так і застарілі промислові та
сільськогосподарські об'єкти та операції, і вони модернізуються в таких галузях, як виробництво енергії,
телекомунікації та аеропорти.

Економічні сектори
1. Сільське господарство
Сільське господарство дуже важливе в країнах Центральної Америки та Карибського басейну. У
Західній Канаді вирощують пшеницю та інші основні сільськогосподарські продукти. У США також є багато
держав з значним сільськогосподарським виробництвом, головним чином у центральній континентальній
частині США. Мексика випускає багато тропічних фруктів, овочів, а також їстівних тварин.
2. Виробництво
Північна Америка розвивається, і її виробничий сектор виріс. Спочатку європейські країни були
великими виробничими силами. На початку 1950-х років Сполучені Штати стали провідною виробничою
потужністю, а Канада та Мексика також досягли значного прогресу.
3. Послуги
У Канаді, США та Карибському басейні зайнятість на основі послуг становить значний відсоток
загальної зайнятості. Багато людей працюють в магазинах та інших торгових точках. У Канаді понад 70%
працюють у секторі послуг, і подібна ситуація у Сполучених Штатах.
4. Інвестиції та банківські послуги
Сполучені Штати лідирують в Північній Америці в інвестиціях та банківській справі. Канада, Мексика
та Сальвадор (з лютого 2011 року) зростають в цьому секторі. І в цьому секторі також повільно ростуть менші
економічні сили, такі як Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка та Панама.
5. Туризм
Туризм надзвичайно важливий для країн Карибського басейну, оскільки вони містять багато пляжів і
мають теплий клімат. Важливим є і катання на лижах у Канаді та США. Туризм національних парків та
природних визначних пам'яток, таких як Великий каньйон у Сполучених Штатах чи Ніагарський водоспад в
Канаді, сприяють економіці цих регіонів.
 42) Латиноамериканські+Азійські нік (39+42)
Азійська модель Латиноамериканська модель
o Для "нових індустріальних країн" Азії було o У латиноамериканських НІК він вкладався у
характерне те, що підприємницький капітал торгівлю, сферу послуг, обробну
спрямовувався переважно в обробну промисловість.
промисловість і сировинні галузі. o Латиноамериканські НІК, на додаток до
o А в азіатських країнах робітникам властиві людських ресурсів, мають добру сировинну
працелюбність, старанність, дисциплінованість. базу та достатньо місткі внутрішні ринки.
Цей чинник давав змогу транснаціональним
компаніям зі США і Японії забезпечувати
зниження витрат виробництва, перенесеного на
територію цих країн.
Основним фактором економічних успіхів "нових індустріальних країн" стала вибрана ними модель
розвитку, яка найзагальніше визначається як політика зовнішньої орієнтації. Така модель передбачає
проходження трьох етапів економічного розвитку:
1-й етап — переважний розвиток імпортозаміщувальних галузей;
2-й етап — створення експортного потенціалу та базових галузей;
3-й етап — орієнтація на розвиток наукових галузей.
Перший етап (50—60-ті роки) ставив основним завданням розвиток у країнах галузей промисловості,
призначених замінити своєю продукцією імпорт аналогічних товарів з-за кордону. Це забезпечувало економію
валютних коштів і насичення внутрішніх ринків "нових індустріальних країн" основними споживчими товарами.
Цей етап загалом був однаковим для усіх НІК за своїми якісними характеристиками та результатами, хоча
латиноамериканські НІК проходили цей етап довше через більшу місткість своїх внутрішніх ринків.
Другий етап індустріалізації НІК (кін. 60-х — кін. 70-х років) збігся зі структурною перебудовою у промислово
розвинених країнах, змінами у міжнародному поділі праці й зміною ролі, яка у цьому процесі відводилася
країнам, що розвиваються.
Політика експортної орієнтації, що ставила за мету створення галузей виробництва продукції на експорт, мала
принципові відмінності у азіатських і латиноамериканських "нових індустріальних країнах".
НІК Південно-Східної Азії створювалися переважно Латиноамериканські НІК основний акцент зробили на
трудомісткі підприємства з випуску продукції масового розвитку високотехнологічних капіталомістких
споживання. галузей, переважно в обробній та видобувній
промисловості.
Досвід і практика довели, що модель азіатських "нових
індустріальних країн" була ефективнішою у плані Латиноамериканські "нові індустріальні" країни на
стимулювання економічного зростання, і вона більше другому етапі індустріалізації фактично не змогли
відповідала вимогам та інтересам ТНК. Саме протягом забезпечити випереджувальне зростання експорту. У
другого етапу тут були переважно створені галузі, що й результаті темпи економічного зростання виявилися
сьогодні визначають їхню спеціалізацію у світовому недостатніми для вирішення внутрішньоекономічних
господарстві, яка передбачає закріплення за ними проблем. Після стрімкого зростання на першому етапі
функцій виробників продукції масового попиту для індустріалізації ці країни багато заборгували до
задоволення, зокрема, й потреб ринків промислово початку 80-х років Свою увагу уряди країн перенесли
розвинених країн. Сьогодні ці галузі стали складнішими на внутрішньоорієнтовану економічну політику,
(йдеться про виробництво відеомагнітофонів, розвиваючи свою промисловість для задоволення
компактдискових програвачів, персональних комп внутрішнього попиту з використанням високих
´ютерів, легкових автомобілів тощо). торговельних бар´єрів. Це негативно вплинуло на
конкурентоспроможність продукції
"Нові індустріальні країни" Азії, розвиваючи працемісткі латиноамериканських НІК і зменшило у результаті
експортоорієнтовані виробництва у міру нагромадження їхні можливості щодо обслуговування свого
досвіду та капіталів перейшли до капіталомістких величезного зовнішнього боргу, більша частина якого
галузей, а поступово й до розвитку наукомістких галузей і "проїдалася", а не йшла на виробничі інвестиції.
створення власної науково-дослідної бази (3-й етап Ситуацію погіршили високі відсоткові ставки долара,
індустріалізації, що розпочався тут наприкінці 70-х — що ще більше підвищили вимоги з обслуговування
початку 80-х років.) У деяких "нових індустріальних боргу цих країн, глибока рецесія того часу в США,
країнах" Південно-Східної Азії, зокрема Гонконзі та яка спричинила зниження попиту на експорт
Сінгапурі, а також у Китаї утворюються науково-технічні латиноамериканських країн і відповідно зниження цін
парки — спеціальні зони, в яких створені пільгові умови на нього. У результаті платежі з обслуговування
для іноземних і місцевих фірм, що розробляють і зовнішнього боргу НІК латиноамериканського
випускають наукомістку продукцію, зокрема на експорт. регіону різко зросли відносно експортних
надходжень. За такої політики технологічне
У цей період тут найдинамічніше розвиваються відставання країн поглиблювалося, оскільки сюди
електронна і електротехнічна промисловість, імпортується не найпередовіша техніка та технологія
металооброблення, автомобілебудування, хімічна з промислово розвинених держав.
промисловість, суднобудування, авіаційна і навіть
аерокосмічна промисловість. Економіки поступово
переорієнтовуються з виробництва товарів масового
попиту на високотехнологічні товари та їх компоненти
промислового призначення.
Довготривалий успіх економічного зростання азіатських До початку 90-х років спільними зусиллями під
НІК дав змогу виділити важливі складові раціональної керівництвом США та інших розвинених країн-
стратегії розвитку цих країн. кредиторів, а також МВФ і Світового банку багато
o експортоорієнтована політика латиноамериканських країн реформували свою
o обмежена роль уряду економіку і реструктуризували свої борги, тому криза
o увага до людського та фізичного капіталу була подолана.
o розуміння того, що розвиток не повинен Багато з НІК латиноамериканського регіону
супроводжуватися значними відмінностями у відновили зростання у 90-х роках їхні уряди тепер
доходах населення менше втручаються у економічні процеси і проводять
більш зовнішньоорієнтовану політику. Найбільшого
o Економіки регіону інвестували кошти у загальну успіху досягла Чилі, відкрита, лібералізована
початкову та середню освіту, одночасно економіка якої зростала в середньому більше ніж на 6
розвиваючи свій науковий та інженерний % щорічно з 1983 р. Одночасно третина найбіднішої
потенціал. У результаті місцева робоча сила частини населення підвищила рівень своїх доходів до
пристосована до роботи з щораз складнішими показника середнього.
виробничими процесами, що й дало змогу цим
країнам рухатися до складніших сучасних Інші економіки регіону також зростають. З 1993 р.
технологій. Особливо важливим аспектом їхньої реальне зростання у Бразилії становило 4 % на рік.
освітньої стратегії стала увага до освіти жінок Бразилія також подолала надзвичайну інфляцію. Ще
поряд з освітою чоловіків. більш відчутне відродження економіки Аргентини,
o Роль уряду в багатьох східноазіатських яка зростала на 1 % щорічно протягом 80-х років.
економіках зводилася до доповнення ринку та
забезпечення ефективності його функціонування.
Саме за допомогою урядів встановлені тут
торговельні режими були
зовнішньоорієнтованими, завдяки чому країни
досягли позитивних сальдо платіжних балансів.
Уряди також контролювали підтримання
макроекономічної стабільності, уникаючи високої
інфляції та безробіття. Загалом урядові видатки
азіатських "тигрів" становили 15 % ВНП.

43) Сировинні та енергетичні ресурси світової економіки, їх розміщення.

Мінеральні ресурси — природні речовини мінерального походження, що використовуються у господарстві як
сировина або джерело енергії. Попит на мінеральні ресурси у світі росте приблизно на 5 % за рік.

Вугілля. Розвідані запаси вугілля становлять 1239 млрд. т. Із його загальних запасів приблизно 60 % припадає
на кам'яне і 40 % — на буре вугілля. Понад 90 % усіх вугільних ресурсів знаходяться у Північній півкулі.
Найбагатші вугіллям Азія (54 %), Північна Америка (28 %) і Європа (9 %). Найбільші поклади вугілля у
Китаю, США, Росії. Відкритих покладів вугілля у світі вистачить на 200-300 років.

Нафта/газ. На країни Близького і Середнього Сходу припадає до 65,7 % світових запасів нафти і 32 %
світових запасів природного газу. Найбільші запаси нафти у Саудівської Аравії Іраку, Кувейту, Ірану, ОАЕ.
До країн з багатими запасами газу належать Росія, Іран, Катар. Передбачається, що поточного видобування
нафти розвіданими запасами в цілому у світі вистачить на 45 років. Запасів природного газу має вистачити
приблизно на 100 років.

Уран. Потенційні ресурси урану оцінюються в 10 млн.т. У першу сімку країн за запасами урану входять
Австралія, ПАР, Нігер, Бразилія, Канада, США, Намібія.
Залізна руда. Великі запаси залізорудної сировини зосереджені в США, КНР, Індії, Росії, Україні. Відкриті
залізні руди в басейні Амазонія в Бразилії, родовиша в Ліберії, Гвінеї, Алжирі та ін.

Алюміній. Великі родовища алюмінієвої сировини у Франції, Італії, Індії, Суринамі, США, державах Західної
Африки.

Мідь. Основні родовища мідних руд зосереджені в Замбії, Чилі, США, Канаді, свинцево-цинкових — у США,
Канаді, Австралії.

44) Особливості соціально-економічного розвитку країн Південно-Західної Азії

• Південно-Західна Азія охоплює Передньоазіатські нагір'я, Сирійсько-Палестинські гори, Аравійський
півострів і Месопотамію.
• Країни:
• До Близького Сходу відносять такі країни:

•  Ірак,  Йорданія,  Ліван,  Ізраїль,  Сирія,

•  Туреччина,  Кіпр,  Єгипет,  Саудівська Аравія,  Ємен,

 Катар,  Оман,  Бахрейн,  Кувейт,  ОАЕ, Іран, Афганістан.

• Етнічні і релігійні суперечності - причина нескінченних місцевих конфліктів.

• Це дуже неспокійний у політичному відношенні регіон і найбільший у світі імпортер зброї. (Майже
півстоліття триває арабо-ізраїльський конфлікт у Палестині. Досі не вирішена курдська проблема. Греко-
турецькі чвари призвели до поділу на дві частини Кіпру.)
• Головне багатство надр регіону становить нафтогазоносний басейн Перської затоки, в якому зосереджено
66 % запасів нафти і 26 % запасів природного газу світу. Найбільші запаси нафти зосереджені в Саудівській
Аравії
• Темпи зростання населення Південно-Західної Азії - одні з найвищих у світі.
• Рівень урбанізації в Південно-Західній Азії, як правило, ще невисокий, а в Афганістані та Ємені - один з
найнижчих у світі.
• Сільське господарство - головне заняття населення. Південно-Західна Азія довозить зерно, олію, цукор,
чай, продукти тваринництва. Для потреб землеробства використовується 5-7 % земельного фонду.
• С/г малорозвинуте, екстенсивний метод господарювання (майже не використовуються добрива та техніка)
• Промислові підприємства зайняті головним чином переробкою сільськогосподарської сировини.
• Обладнання, транспортні засоби, хімічні товари імпортуються.
• Через нестачу продовольча в деяких регіонах -> існує залежність від імпорту
• За рівнем промислового розвитку виділяються Ізраїль і Туреччина.
• Не дістав розвитку видобуток природного газу. Причина - відсутність місцевих споживачів і труднощі
транспортування газу суходолом чи морем у розвинуті країни, де на нього є попит.

45)Соціально-економічна дифереціація країн, що розвиваються

Країни,що розвиваються та країни “3-Го світу “ займають 60% території Землі й 77% - нас-ня.
Поділяють на НІК - нові індустріальні країни та “найменш розвинуті країни “
НІК 1-ї хвилі Корея, Гонконг, Сингапур,о.Тайвань,Мексика.
НІК 2-ї хвилі - Малайзія, Тіїланд, Індонезія.
Критерії: ВВП на душу нас-ня не менше 1100 дол. Частка перероб.пром. у ВНП 20%, високі темпи
зростання, зрос-ня профес-го рівня роб.сили.,широке викор-ня іноз-го капіталу.
Найвідсталіщі та найбідніші кр, що розвиваються-“ НРК”. За класифікацією ООН це:
• 47 держ з населенням 500 млн.чол.
• Серед-й рівень доходу на душу нас-ня 250-100 дол.
• Не мають значних запасів ресурсів вони знаходяться у скрутному становищі
• Частка оброб-ї промисловості не більше 10%,
• Рівень грамонтності насел-ня віком від 15 і старше - менше 20%
• Домінування натуральних форм господарювання
• Хронічний дефіцит держ.бюджету.
Країни, що розвиваються, характерні двоїстістю соц.-еко. сфери - існуванням традиц. й сучас. секторів
господарства (або доіндустрійного та індустрійного).
Сучасному (індустрійному) секторові притаманний високий рівень розвитку продук. сил і найбільш розвинені
форми організації виробництва. Традиц. сектор все ще охоплює основну частину населення і виробників
країн, що розвиваються, й існує на базі відсталих суспільних відносин та характеризується дуже низькою
ефектив. виробництва.
У багатьох країнах, які розвиваються, зокрема в Африці та Азії, докапіталістичні уклади продовжують
впливати на ек. життя, але поступово адаптуються до умов сучасності.
У більшості країн, що розвиваються, нац. підприємство формується з велик. труд-ми. Це зумовл. умовами орг-
ції суч-го вироб-ва. НТР вимагає постійного підвищ. необхідної мінім. суми інвестицій для створ. ефект-го
вироб-ва. Гостра нестача капіталу стримує виробничі капіталовкладення нац. еліти, обмежує сфери її
діяльності. До інших труднощів місцевого приватного капіталу можна зарахувати вузькість внутр-го ринку
даних країн, відсутність досвіду управління, брак кваліфікованих кадрів, що призводить до не використання
потужностей підприємств, їхньої неефективної діяльності. Все це, врешті-решт, істотно звужує фонд
нагромаджень, стримуючи економічне зростання. Дедалі більший вплив на місцеве підприємництво
справляють інозем. капітал, ТНК. Національні підприємства отримують відтак можливість викор. додаткові
фінансовіві, матеріальні ресурси і сучасну технологію та досвід організації виробництва й управління. Також
не можна виключати впливу на ек. зростання державного сектору. Як свідчить практичний досвід країни, які
роз-ся динамічно, держава відіграє в економіці активну роль.