Сутність конкуренції в ринковій економіці

Конкуренція – це суперництво (змагальність) між різними учасниками ринкової

економіки за найбільш вигідні умови виробництва та реалізації товарів і послуг, за
привласнення найбільшого прибутку.

У Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної

конкуренції у підприємницькій діяльності» зазначається: «конкуренція – це
змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них
впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих
товарів, яких потребує споживач».

Основна функція конкуренції – завоювати ринок, в економічній боротьбі за споживача

(покупця) перемогти своїх конкурентів, забезпечити привласнення найбільшого
прибутку.

Конкуренція як головна складова ринкового механізму діє через попит, пропозицію та

ринкову ціну.

Суть економічної конкуренції полягає в наявності на ринку великої кількості незалежно

діючих товаровиробників (продавців) і споживачів (покупців) всіляких товарів, послуг
та ресурсів.

Конкуренція продавців  – це постійна економічна боротьба серед товаровиробників

(продавців) за найвигідніші умови виробництва, за споживачів (покупців), вигідний
продаж товарів, отримання прибутку.

Конкуренція покупців –  це боротьба між покупцями (споживачами) за право

придбати якісні товари за меншими цінами.

Конкуренція продавців і покупців – це конкурентна боротьба між продавцями і

покупцями, які займають на ринку протилежні позиції щодо рівня цін на товари та
послуги.

Внутрішньогалузева конкуренція –  це економічна боротьба між різними

товаровиробниками, які діють в одній галузі економіки, виробляють і реалізують
однакові товари, що задовольняють одну й ту саму потребу, але мають відмінності у
виробничих затратах, ціні, якості тощо.

Міжгалузева конкуренція  – це конкуренція між товаровиробниками різних галузей

економіки за вигідніше вкладання капіталу і привласнення більшого прибутку.

Міжнародна конкуренція  являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і

включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції. Міжнародна
конкуренція сприяє зниженню інтернаціональних затрат, збалансованому розвитку
світового ринку, переливанню капіталу не тільки між галузями виробництва, але й між
державами світової співдружності.
У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або
"досконала" та обмежена або "недосконала".

Досконала (чиста) конкуренція  означає, що на ринку діють багато продавців і

покупців якого-небудь подібного товару, існує вільний доступ товаровиробників до
будь-якої економічної діяльності.

Недосконала (обмежена) конкуренція  – це конкуренція між великими фірмами і

середніми та дрібними фірмами.

Монополістична конкуренція  – це конкурентна боротьба між: монополіями –

економічними союзами товаровиробників у певній галузі економіки, з метою усунення
конкуренції інших, для контролю ринку збуту, й отримання монопольно високого
прибутку.

Олігополістична конкуренція  (термін «оліго» у перекладі з грецької мови означає

малий, декілька продавців) виникає, коли на ринку діє не один монополіст-продавець
однорідних товарів, а декілька (три, чотири) продавців.

За методами здійснення конкурентної боротьби існують такі види конкуренції, як

цінова й нецінова.

Цінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживача (покупця).

Така конкуренція передбачає: продаж однорідних і приблизно однакових за якістю
товарів і послуг за більш низькими цінами ніж у конкурентів з метою залучення
більшості покупців, навіть за рахунок тимчасової втрати частини прибутку.

Нецінова конкуренція –  це боротьба між великими товаровиробниками за споживачів

(покупців) методами підвищення якості й надійності товарів, поліпшення їх
асортименту та сервісного обслуговування споживачів, надання кредиту для покупців,
реклами тощо.

Позитивна економічна роль конкуренції проявляється в ряді функцій, які вона виконує.

Функції конкуренції:

1.     забезпечення збалансованості між попитом і пропозицією, між суспільними

потребами і виробництвом;

2.     спілкування і погодження інтересів виробників;

3.     змушування товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати;

4.     стимулювання підвищення якості продукції та послуг;

5.     формування ринкової ціни.

Виконуючи ці функції, конкуренція забезпечує зростання економічної ефективності
виробництва, підвищення його технічного рівня, удосконалення якості та структури
суспільного продукту.

Антимонопольне законодавство — сукупність законодавчих, урядових та інших

нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення
монопольних структур і об’єднань (крім спеціально визначених державою). Воно
сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму
виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу
прибутку.

Антимонопольне законодавство, як правило, спрямоване не проти великих монополій

взагалі, а проти монопольного розміщення їх на ринку певного товару, проти
монополій, що створюються для поглинання слабших конкурентів, проти їхньої змови з
метою розподілу сегментів — регіонів, монополії цін, ізоляції конкурентів.

+Найбільшої досконалості антимонопольне законодавство досягло у США

(антитрестове, з 1890 року – Закон Шермана). Воно поширене в європейських країнах,
у тому числі постсоціалістичних і пострадянських.

В Україні антимонопольне законодавство базується на таких законах:

1. Про захист від недобросовісної конкуренції

2. Про захист економічної конкуренції.

Антимонопольне законодавство передбачає такі заходи:

- організаційні — диференціація та оптимальні сполучення організаційно-економічних

форм і розмірів підприємств;

- економічні — сприяння розвиткові конкуренції, диверсифікації діяльності, вільного

утворення цін;

- економічне стимулювання та підтримка розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

- адміністративно-правові заходи для боротьби з монопольними посяганнями,

організація антимонопольного державного контролю, контроль за справедливим
роздержавленням майна, сприяння конкуренції;

- недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.

Ці акти спрямовані на підтримку розвитку підприємництва, зміцнення ринкових

відносин і піднесення економіки держави.

Оцінювання конкурентоспроможності товарів і послуг

на міжнародному ринку
Конкурентоспроможність  - це комплексна характеристика товарів, яка визначає
його переваги на ринку порівняно з аналогічними товарами-конкурентами за
ступенем задоволення потреби та витратами на це задоволення.

Для визначення рівня конкурентоспроможності товарів та послуг здійснюють

маркетинговий аналіз, який повинен виявити параметри товарів для задоволення
зацікавленості у придбанні. Ці параметри відображають якість і корисність товарів і
послуг з урахуванням функціональних, естетичних, екологічних та інших споживчих
властивостей. Згідно з маркетинговою концепцією особливе значення має не просто
набір споживчих властивостей і характеристик товарів, але й розуміння таких ознак, як
сприйняття товару, його технічних характеристик, умови використання, гарантійні
строки, затрати, які пов'язані з придбанням, використанням та утилізацією товарів.

Отже, конкурентоспроможність обумовлюється якісними та вартісними особливостями

товару, які враховує покупець з метою задоволення відповідної потреби.

 З цього випливає, що конкурентоспроможність виражається через систему

показників:

 - якісних;
 - економічних.

Якісні показники конкурентоспроможності  характеризують властивості товару,

завдяки яким він задовольняє конкретну потребу. Якісні показники поділяються на
класифікаційні та оціночні, які у свою чергу теж поділяються на окремі підвиди (рис.
4.3).

Класифікаційні  - такі показники, які характеризують належність виробів до

визначеної групи і визначають призначення, сферу застосування і умови використання,
наприклад, автомобілі малого та середнього класів, спортивні, престижні.

Оціночні  - показники, які кількісно характеризують властивості якості товарів,

порівняння з аналогічними товарами тощо.

Економічні показники конкурентоспроможності  характеризують загальні витрати

покупців та споживачів на задоволення їхніх потреб даним товаром або послугою. Ці
витрати складаються з витрат на купівлю і витрат, які пов'язані з затратами при
встановленні та експлуатації в строках його використання (ремонт, нагляд, технічне
обслуговування, закупівля запчастин, енергоспоживання тощо). Усі ці витрати
становлять ціну споживання. Вона є складовою конкурентоспроможності товарів і
послуг.

Економічні показники у ціні споживання пов'язані з соціально-економічним

становищем споживачів, наявністю послуг, їх вартістю, віддаленістю від місць
сервісного обслуговування. В основному ціна споживання значно перевищує ціну
продажу. 

До економічних показників конкурентоспроможності належать й інші показники.

Зазначимо, що, аналізуючи економічні показники конкурентоспроможності товарів та
надання послуг, потрібно враховувати деякі специфічні параметри, притаманні
окремим видам товарів та послуг.

Враховуючи всі переваги і недоліки конкуренції, високі вимоги до параметрів

конкурентоспроможності, фірми постійно намагаються утриматись на займаних
ринкових позиціях з продажу товарів і розширити частку ринку. Кожна фірма
розробляє маркетингові заходи з метою закріплення власних позицій в умовах гострої
товарної конкуренції. Вони розробляють стратегію стабілізації
конкурентоспроможності товарів власного виробництва.

Як забезпечити стабільну конкурентоспроможність товару? З цією метою потрібно

з'ясувати параметри, які її характеризують.

У практиці існують такі групи параметрів, які характеризують конкурентоспроможність

товарів:

 - технічні;
 - економічні;
 - організаційні.

Кожне проектування фірмою конкурентоспроможності повинно починатися зі

з'ясування потреб потенційних покупців і об'єктивної оцінки: наскільки товари
конкурентів і запроектовані нами товари задовольнятимуть покупців своїми
параметрами.

До технічних параметрів, які використовують при аналізі

конкурентоспроможності товарів, належать:

 1) класифікаційні параметри;
 2) нормативні (відповідність нормам, стандарту);
 3) суб'єктивні (фізіологічні, гігієнічні, відповідність товару всім властивостям
людини);
 4) конструктивні;
 б) естетичні (рівень оглядового образу).

Надзвичайно важливим моментом підтримки стабільності

конкурентоспроможності є врахування економічних параметрів (ціна
споживання):

 1) витрати на транспортування до місця експлуатації;

 2) вартість приведення в робочий стан;
 3) навчання персоналу, його заробітна плата;
 4) витрати на страхування, податки й утилізацію виробів;
 5) непередбачені витрати.

Врахування фірмою всіх параметрів у ринковій конкуренції надасть можливість

успішно забезпечувати конкурентоспроможність своїх товарів.
З погляду конкретного споживача дуже важливе значення у комплексі
конкурентоспроможності товарів відіграють порівняльні ознаки та параметри якісних
показників.

Аналіз і оцінювання міжнародної конкурентоспроможності підприємств

 Моніторинг конкурентів передбачає:

- систематизацію відомостей про реальних і потенційних конкурентів за основними

напрямами діяльності підприємства;

- збір і аналіз необхідних даних про конкурентів за основними напрямами діяльності

підприємства;

- постійне дослідження конкуруючих товарів, виявлення їх переваг і недоліків,

перспектив на ринку;

- формування прогнозних сценаріїв ймовірної поведінки, стратегії і тактики

конкурентів.

М.Портер виділяє чотири діагностичні компоненти аналізу діяльності конкурентів:

1) майбутні цілі;

2) поточна стратегія (як підприємство веде конкурентну боротьбу);

3) припущення;

4) можливості.

Розглянемо компоненти моніторингу конкурентів:

1.     Майбутні цілі конкурента.

Аналізуючи цілі окремого конкурента, доцільно вивчити таке:

- якими є декларовані і недекларовані фінансові цілі конкурента;

- як конкурент реагує на ризик, як збалансовує цілі прибутковості, темпи зростання і

бажаного рівня ризику;
- чи має конкурент організаційні цінності чи переконання, які поділяють всі працівники
компанії, і як вони впливають на його цілі;

- якою є організаційна структура компанії-конкурента;

- якими є системи контролю та стимулювання праці;

- наскільки великими є запаси, як розподіляють витрати;

- який склад правління компанії, чи входить до нього сторонні особи;

- чи існують певні регулятивні, антитрестівські чи інщі законодавчі обмеження на

діяльність підприємства, що впливатимуть на його стратегію.

Аналіз цілей конкурентів є вирішальним, оскільки дає змогу сформувати власну

стратегію так, щоб зайняти вільну ринкову нішу.

2.     Припущення конкурента щодо власного підприємства, галузі загалом та інших

конкурентів є важливим елементом аналізу. Ці припущення відображаються у стратегії
компанії.

3.     Третім компонентом аналізу конкурентів, є аналіз поточної стратегії, яку слід

розглядати як систему основних заходів у кожній функціональній сфері бізнесу та
взаємодію цих систем.

4.     Останнім етапом аналізу конкурента є оцінка його можливостей. Цілі,

припущення, поточна стратегія, можливості конкурента впливатимуть на ймовірність,
час та силу його реакції. 

Зростання ролі критерію міжнародної конкурентоспроможності в механізмі глобальної

конкуренції та в забезпеченні життєздатності її суб'єктів обумовлює об'єктивну потребу
в спеціалізованому виді управлінської діяльності − управлінні міжнародною
конкурентоспроможністю підприємства. Масштаби розробки й впровадження
висококреативних систем управління міжнародною конкурентоспроможністю фірм і
корпорацій у зарубіжних країнах свідчать про формування принципово нового засобу
конкурентної боротьби на світових ринках. У площині як внутрішніх, так і зовнішніх
реалій завдання формування дієвого механізму управління міжнародною
конкурентоспроможністю українських підприємств виступає як завдання
загальнонаціонального значення.

Конкурентоспроможність (КСП) – це властивість об’єкта, що характеризується

ступенем реального чи потенційного задоволення ним конкретної потреби порівняно
з аналогічними об’єктами, представленими на цьому ринку [2].
За визначенням Європейського форуму з проблем управління
“конкурентоспроможність – це реальна чи потенційна можливість фірм в існуючих для
них умовах проектувати, виготовляти і збувати товари, які за ціновими і неціновими
характеристиками більш привабливі для споживача, ніж товари конкурентів”.

Конкуренція на ринку сприймається споживачами на рівні конкуруючих товарів (тобто

йдеться про конкурентоспроможність товару), але за цим зовнішнім боком існує
конкуренція на рівні виробників (конкурентоспроможність підприємства).

Під конкурентоспроможністю підприємства розуміють його здатність досягати

конкурентних переваг над іншими підприємствами на конкретному ринку. Відповідно,
міжнародна конкурентоспроможність є здатністю конкурувати на міжнародних ринках.

Конкурентна перевага – будь-яка ексклюзивна цінність, яку має підприємство і яка

дає йому перевагу над конкурентами. Конкурентні переваги можуть бути
конструктивними, технологічними, інформаційними, кваліфікаційними, управлінськими
тощо [2].

Конкурентоспроможність товару – відносна інтегральна характеристика, що

відображає його відмінності від товарів-конкурентів і визначає його привабливість з
точки зору споживачів. Конкурентоспроможність товару визначає
конкурентоспроможність підприємства, водночас вона залежить від останньої і є її
проявом.

Конкурентоспроможність по-різному трактується різними авторами. З точки зору

продуктивності стверджують, що підприємство, галузь чи нація з вищим рівнем
продуктивності можуть вважатись більш конкурентоспроможними. З точки зору
результатів діяльності підприємства конкурентоспроможність розглядається як
здатність підвищувати доходи хоча б так само швидко, як конкуренти, і забезпечувати
необхідний рівень інвестицій для підтримання цієї тенденції в майбутньому.
Конкурентоспроможність визначають також як здатність організації працювати в
обраній сфері бізнесу, забезпечувати захист своїх інвестицій, отримувати доходи від
цих інвестицій і забезпечувати робочі місця в майбутньому. Отже,
конкурентоспроможність підприємства можна розглядати як багатовимірну
концепцію, для вимірювання якої використовуються змінні адаптивності (тобто
здатність організації реагувати на зміни зовнішнього середовища), конкурентних
переваг і результатів економічної діяльності підприємства відносно основних
конкурентів. Lviv Polytechnic National University Institutional Repository
http://ena.lp.edu.ua 185

При оцінці конкурентоспроможності товару постає проблема визначення змісту цієї

характеристики. Часто помилково увагу концентрують на параметрах самого товару, і
тоді оцінка охоплює переважно показники якості, а визначення
конкурентоспроможності товару підмінюється аналізом якості конкуруючих товарів.
Практика ж показує, що кінцеве рішення споживача про купівлю лише на третину
пов’язане з показниками якості товару, а дві третини створюються комплексом
маркетингу [3]. Так, підприємство може випускати товар найвищої якості, який проте
не буде конкурентоспроможним лише тому, що конкуренти надають споживачам
вигідніші умови кредиту.

Загалом конкурентоспроможність товару містить три основні складові. Одна з них

пов’язана з виробом як таким і зводиться значною мірою до якості. Інша пов’язана як з
економікою створення, збуту і сервісу товару, так і з економічними можливостями
покупця. Третя відображає все те, що може бути приємним чи неприємним споживачу
як покупцю, людині, члену тієї чи іншої соціальної групи та ін. Тут чітко
прослідковується алгоритм прийняття рішення споживачем. Спочатку проходить
оцінка в координатах “потреба-виріб”, далі враховуються економічні фактори: від ціни
товару і кредиту до необхідних додаткових витрат під час його експлуатації. На даному
етапі приймається лише базове рішення. Перемогу отримає той виробник, що має
найпереконливішу і найефективнішу рекламу, найбільш кваліфікований
обслуговуючий персонал, зручний сервісний центр тощо. Рішення не обов’язково
повинне прийматись у такому порядку. Так, саме цікава реклама може започаткувати
процес купівлі товару. Та суть прийняття рішення від цього не змінюється.

Бачимо, що забезпечення конкурентоспроможності передбачає досягнення

комплексного критерію, який, крім “якісно-цінового” аспекту (що визначає
"потенційну" конкурентоспроможність), передбачає ще й нормативно-правові аспекти,
ступінь інформованості, доступності та зручності для споживача в здійсненні купівлі та
експлуатації продукції, що в кінцевому результаті сприяє її найшвидшій реалізації на
даному ринку в певний період часу (тобто визначає “реальну” ринкову
конкурентоспроможність). Оскільки саме покупець приймає кінцеве рішення, то всі
елементи конкурентоспроможності товару повинні бути очевидні для нього. Тому так
важливо враховувати особливості психологічного сприйняття, інтелектуальний рівень
споживачів та багато інших факторів особистого характеру. При цьому кожен ринок
характеризується певним типом споживачів. Тому не може існувати якоїсь абсолютної,
не пов’язаної з певним ринком, конкурентоспроможності.

 Маркетингова стратегія повинна пристосовуватись до особливостей кожного

окремого ринку. Крім того, на конкурентоспроможність можуть впливати і випадкові
непередбачувані фактори, на які необхідно вміти швидко реагувати. Загалом, для того,
щоб бути конкурентоспроможним, тобто задовольняти потреби своїх споживачів
краще, ніж конкуренти, підприємству необхідно: покращувати якість товарів і послуг,
скорочувати виробничі витрати, покращувати взаємовідносини з постачальниками і
споживачами, удосконалювати організаційні системи, щоб реакція на зміни споживчих
смаків була якомога швидшою тощо.

Тобто, для досягнення конкурентоспроможності підприємству необхідно створювати і

покращувати свої конкурентні переваги, які дозволять найкраще використовувати
ресурси в умовах конкретного зовнішнього середовища.

Міжнародна конкурентоспроможність підприємства проявляється у досягненні

ним конкурентних переваг у міжнародному суперництві, що визначається такими
основними принципами [1]:
-конкурентна перевага ґрунтується на інноваціях, нововведеннях та управлінні
перемінами. Інновації можуть стосуватись як нових технологій, так і методів роботи,
конкурентної боротьби. Вони можуть проявлятись у новому дизайні товару, новому
процесі виробництва, новому підході до маркетингу, новій методиці підвищення
кваліфікації робітників тощо. Інновації створюють конкурентні переваги, формуючи
нові сприятливі можливості на ринку, чи дозволяють заповнити сегменти ринку, які
здалися непривабливими для конкурентів. Водночас інновації, специфічні для
внутрішнього ринку певної країни, можуть деколи не сприяти досягненню
конкурентних переваг у світовому масштабі.

-конкурентна перевага підтримується тільки завдяки безперервним удосконаленням.

Після того, як компанія досягла конкурентних переваг завдяки інноваціям, їй необхідно
підтримувати їх з допомогою постійних удосконалень, оскільки будь-яке досягнення
може бути відтворене конкурентами. В окремих випадках вихідні переваги, такі як
взаємозв’язки зі споживачами, економія на масштабах виробництва чи надійність
каналів збуту, є достатніми для того, щоб дозволити інертній компанії утримувати свої
позиції протягом десятиліть. Однак, раніше чи пізніше більш динамічні конкуренти
обійдуть її за рахунок інновацій. Лише постійні удосконалення можуть забезпечити
утримання досягнутих конкурентних переваг. При всій очевидності цього успішно
діючі компанії всіляко намагаються уникнути змін, оскільки прагнуть до стабільності і
захищеності. Минулі підходи стають стандартами у методах роботи; існуюча стратегія
переплітається з культурою компанії; інформація, що стосується нових підходів,
відхилення від норми просто відфільтровуються. Це все неминуче веде до стагнації і
втрати конкурентних переваг.

-конкурентна перевага стосується всієї системи створення цінностей. Система

створення цінностей – це весь набір видів діяльності, які залучені у процес створення і
збуту виробу і який охоплює ланцюжки цінностей фірми, постачальників,
посередників, покупців. Конкурентна перевага часто є результатом досягнення нових
методів у формуванні всього ланцюжка цінності і управління нею. Важливим фактором
забезпечення міжнародної переваги є наявність у даній країні постачальників і
споживачів світового класу.

-підтримка переваги вимагає вдосконалення її джерел. Конкурентна перевага компанії

може випливати з будь-якого виду діяльності у ланцюжку цінностей, починаючи з
розробки виробу і закінчуючи післяпродажним обслуговуванням. Джерела переваги
розрізняються своєю здатністю зберігати довгочасну дію. Джерела короткочасної дії –
такі, як вартість основних фондів компанії, управління власністю, розраховані на
разове використання проектні концепції, легко можуть бути скопійовані конкурентами.
Переваги нижчого порядку є, як правило, статичними і пасивними. Вони можуть бути
відтворені шляхом простого наслідування – іноземні конкуренти можуть скопіювати
виробничий процес і купити те ж саме виробниче устаткування. Переваги ж вищого
порядку і більш довгочасної дії, зокрема, фірмові знаки, які міцно утвердилися, є
результатом багаторічних зусиль із завоювання ринку. Більш тривалі конкурентні
переваги залежать від володіння висококваліфікованими людськими ресурсами і
внутрішніми технічними можливостями. Керівництво компанії повинно стимулювати
постійне вдосконалення цих переваг.
-підтримання переваг у кінцевому підсумку вимагає глобального підходу до стратегії.
Компанія не може довго підтримувати перевагу у міжнародній конкуренції, якщо не
використовує і не розширює переваги, пов’язані з базуванням у своїй країні, за
допомогою глобального підходу до стратегії. Такий підхід доповнює вже існуючі
переваги і допомагає мінімізувати несприятливі фактори, пов’язані з країною
базування. На нашу думку, міжнародна конкурентоспроможність підприємства, його
конкурентні переваги прямо залежать не лише від конкурентоспроможності товарів,
але й від конкурентоспроможності галузі, регіону, країни, у яких воно діє. Це зокрема
підтверджується і “теорією національного ромба” та аналізом кластерів М. Портера [1],
рекомендаціями Р. Фатхутдінова [2].

Тому доцільно виділити визначальні фактори конкурентоспроможності  кожного з

цих об’єктів.

На конкурентоспроможність товарів впливають такі зовнішні фактори [2]:

1. Рівень конкурентоспроможності країни; 2. Рівень конкурентоспроможності галузі; 3.

Рівень конкурентоспроможності регіону; 4. Рівень конкурентоспроможності
організації, що випускає товар; 5. Сила конкуренції на виході системи; 6. Сила
конкуренції на вході системи – серед постачальників сировини, матеріалів та ін.
ресурсів; 7. Сила конкуренції серед товарівзамінників; 8. Поява нових потреб; 9. Рівень
організації виробництва, праці і управління у посередників і споживачів товарів; 10.
Активність контактних аудиторій (громадських організацій, ЗМІ тощо).

А також внутрішні фактори:

 1. Патентоспроможність (новизна) конструкції (структури, складу) товару; 2.

Раціональність організаційної і виробничої структур системи; 3.
Конкурентоспроможність персоналу системи; 4. Прогресивність інформаційних
технологій; 5. Прогресивність технологічних процесів і обладнання; 6. Науковий рівень
системи управління; 7. Обґрунтування місії організації.

На конкурентоспроможність галузі впливають такі фактори [2]:

1)    зовнішні:

• високий рівень конкурентоспроможності країни;

 • активна державна підтримка малого і середнього бізнесу;

• якісне правове регулювання економіки країни;

 • відкритість суспільства і ринків;

 • високий науковий рівень управління економікою країни;

 • гармонізація національної системи стандартизації і сертифікації з міжнародною

системою;
 • відповідна державна підтримка науки і інноваційної діяльності;

 • висока якість інформаційного забезпечення;

 • високий рівень інтеграції всередині країни і у межах світового товариства;

 • низькі податкові ставки, відсоткові ставки в країні;

 • наявність доступних і дешевих ресурсів;

• якісна система підготовки і перепідготовки управлінських кадрів;

 • сприятливі кліматичні умови і географічне положення країни;

 • високий рівень конкуренції у всіх сферах діяльності в країні.

2) внутрішні:

• значна потреба в товарі галузі;

• оптимальний рівень концентрації; спеціалізації і кооперування в галузі;

 • оптимальний рівень уніфікації і стандартизації товарів галузі;

• висока відносна вага конкурентоспроможного персоналу в галузі;

• якісна інформаційна і нормативно-методична база управління в галузі;

• конкурентоспроможні постачальники;

• наявність доступу до якісних дешевих ресурсів;

 • виконання робіт із оптимізації ефективності використання ресурсів;

• значний рівень інновацій;

 • функціонування в організаціях галузі системи забезпечення

конкурентоспроможності;

• проведення сертифікації продукції і систем;

• ексклюзивність товару галузі;

• висока ефективність організації галузі;

• значна частка експорту наукомістких товарів;

• значна питома вага конкурентоспроможних організацій і товарів галузі.

Конкурентоспроможність регіону визначається такими групами факторів:

 1) конкурентоспроможність країни, до якої входить регіон; 2) природно-кліматичні,

географічні, екологічні і соціально-економічні параметри регіону; 3) підприємницька
активність та інноваційна діяльність в регіоні; 4) рівень відповідності параметрів
інфраструктури регіону міжнародним нормативам; 5) рівень міжнародної інтеграції і
кооперування регіону тощо.

Конкурентні переваги країни:

• значні витрати з держбюджету на НДДКР;

 • значні вкладення в розвиток людини (освіту, охорону здоров’я, соціальні потреби);

 • стабільність політичної і правової системи країни;

 • частка ВВП на душу населення; • значна тривалість життя;

• висока ефективність використання ресурсів;

• оптимальний експорт;

 • низька інфляція;

 • наявність природніх ресурсів і сприятливий клімат; вигідне географічне положення

країни;

 • значна частка конкурентоспроможних фірм;

 • конкурентоспроможність трудових ресурсів;

• гнучкість фінансової системи;

 • динамічність внутрішнього ринку;

 • відсутність понаднормативної державної заборгованості;

 • висока освіченість населення країни;

 • сильна конкуренція у всіх сферах діяльності на основі знань;

 • відкритість країни; високий рівень міжнародної інтеграції і кооперування;

 • висока якість інфраструктури ринків і регіонів;

 • низькі податкові і митні ставки; • висока культура бізнесу в країні тощо.

Таблиця 1
 Фактори забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства

Фактори забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства

Зовнішні фактори Внутрішні фактори

  1. Структурні

1. Рівень конкурентоспроможності 1.1. Виробнича структура організації.

країни. 2. Рівень конкурентоспроможності
галузі. 3. Рівень конкурентоспроможності  1.2. Місія організації.
регіону. 4. Державна підтримка малого і
середнього бізнесу в країні і регіонах.  1.3. Організаційна структура.

 5. Правове регулювання функціонування  1.4. Спеціалізація і концентрація

економіки країни і регіонів. виробницва.

 6. Відкритість суспільства і ринків.  1.5. Рівень уніфікації і стандартизації

 7. Науковий рівень управління
економікою країни, галузі, регіону.
 8. Національна система стандартизації і
сертифікації.
 9. Державна підтримка “розвитку
людини”.
 10. Державна підтримка науки та
інноваційної діяльності.
 11. Якість інформаційного забезпечення
управління на всіх рівнях ієрархії.
продукції, що випускається, і складових
частин виробництва.
 1.6. Облік і регулювання виробничих
процесів.
 1.7. Персонал.
 1.8. Інформаційна та нормативно-
методична база управління.
 1.9. Сила конкуренції на виході і вході в
організацію як систему.
2. Ресурсні

 12. Рівень інтеграції всередині країни і в 2.1. Постачальники.

межах світового співтовариства.
 2.2. Доступ до якісної дешевої сировини та
 13. Податкові ставки в країні і регіонах. інших ресурсів.

 14. Відсоткові ставки в країні і регіонах.
 15. Наявність доступних і дешевих
природних ресурсів.
 16. Система підготовки і перепідготовки
управлінських кадрів в країні.
 17. Кліматичні умови і географічне
положення країни чи регіонів.
 2.3. Облік і аналіз використання всіх видів
ресурсів за стадіями життєвого циклу
крупних організацій.
 2.4. Функціонально-вартісний аналіз
продукції, що випускається.
 2.5. Оптимізація ефективності
використання ресурсів.
 18. Рівень конкуренції у всіх сферах 3. Технічні
діяльності у країні.
 3.1. Петентований товар.

 3.2. Патентована технологія.

 3.3. Обладнання.

 3.4. Якість виготовлення товару.

4. Управлінські

4.1. Кваліфікація, досвід менеджерів.

 4.2. Організаційний клімат.

 4.3. Організація постачання сировини,

матеріалів, комплектуючих виробів за
принципом “точно в термін”.

 4.4. Функціонування системи менеджменту

(конкурентоспроможності) організації.

 4.5. Функціонування системи управління

якістю в організації.

 4.6. Проведення внутрішньої і зовнішньої

сертифікації продукції і систем.

5. Ринкові

5.1. Доступ до ринку ресурсів, необхідних

організації.

 5.2. Доступ до ринку нових технологій.

 5.3. Лідируючі позиції на ринку товарів.

 5.4. Ексклюзивність товарів організації.

 5.5. Ексклюзивність каналів розподілу.

 5.6. Ексклюзивність реклами товарів

організації.

 5.7. Ефективна система стимулювання

збуту і післяпродажного обслуговування.

 5.8. Політика ціноутворення і ринкової

 інфраструктури.

6. Ефективність функціонування
організації

 6.1. Показники доходності (за

показниками рентабельності продукції,
виробництва, капіталу, збуту).

 6.2. Інтенсивність використання капіталу

(за коефіцієнтами оборотності видів
ресурсів чи капіталу).

 6.3. Фінансова стійкість функціонування

організації.

 6.4. Частка експорту наукомістких товарів.

Етапи стратегічного планування міжнародної

конкурентоспроможності
Планування міжнародної діяльності включає формулювання короткострокових і
довгострокових цілей і завдань, розподіл ресурсів - людей, капіталів, технологій,
інформації - у міжнародному плані для досягнення глобальних цілей підприємства.
Оскільки здійснення підприємницької діяльності на міжнародних ринках впливає на всі
функції компанії, необхідний комплексний підхід до формулювання міжнародних цілей.

Під плануванням розуміють відособлений вид управлінської діяльності (трудових

процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації. За допомогою
планування створюється орієнтир майбутньої діяльності організацій. В американському
менеджменті виділяють два види планування: стратегічне планування і планування
реалізації стратегій [21].

Виділення трьох видів плану відбулося в процесі рішення практичних проблем і навряд
чи можливо однозначно визначити їх відмінності. Однак, ми могли б охарактеризувати
ці відмінності, розглянувши частково взаємозв’язані аспекти проблеми [1, 13, 16, 17,
21].

1. Технологія. При плануванні на рік виробнича діяльність буде здійснюватися в

основному на базі підприємств і обладнання, які вже діяли на початку цього
року, тому, це в значній мірі питання використання діючих виробничих потужностей. У
ринковій економіці короткотермінове планування проявляється у регулюванні
загального попиту і його основних елементів засобами кредитної і грошової політики.

2. Збалансованість і незбалансованість. У будь-який момент часу в економіці будуть

відбуватися різні форми "незбалансованості", такі як безробіття й інфляція (явна і
скрита), дефіцит зовнішньої торгівлі, порушення співвідношень між виробничим
потужностями і структурою попиту, між розподілом робочої сили за регіонами і
потребою в ній, між необхідною та існуючою кваліфікацією робочої сили, між
структурою експортного виробництва і системою світових цін, між особистим і
суспільним споживанням (особисті автомобілі та суспільні дороги).

3. Операційність. Для того, щоб економічне планування не зводилося тільки до

аналітичних досліджень, необхідно, щоб план, який розробляється, був достатньо
операційним. При розробці короткотермінових планів завжди необхідно слідкувати за
тим, щоб операційні рішення на початковий період були розроблені вчасно. При
формуванні нового короткострокового плану по етапам ми завжди будемо мати
деякий попередній план дій, який необхідно прийняти.

Багато країн зараз приступили до розробки планів, що "згортаються" або "плинних"

планів, зміст яких в тому, що нові середньо і довгострокові плани розробляються
кожен рік, причому на один і той же проміжок часу. Концепції використання стратегії у
більшій мірі відповідає побудова не одного середньострокового і одного
довгострокового плану на кожній стадії, а формування і дослідження декількох
альтернативних варіантів в залежності від поступлення тих чи інших подій.

Використання "гнучких" планів являє собою значний крок і з точки зору розвитку
планової практики. По-перше будь-який середньо- або довгостроковий план буде
найбільш достовірним і дійсним на початку періоду, однак поступово, у міру того як
виявляються відхилення фактичних подій від очікуваних і наслідки цих відхилень
акумулюються у часі, план стає менш реалістичним.

По-друге, чітке відхилення, допустимо 4-х або 5-тилітніх часових інтервалів, може
сприяти формуванню циклів у початковому інвестуванні і його завершенні, що з
загальноприйнятої точки зору неефективно.

Дедалі більшого значення в міжнародному менеджменті набуває стратегічне

планування, пов’язане з виробленням і реалізацією особливих планів - стратегій.

            Стратегія - це взаємопов’язаний комплекс дій, які здійснює фірма для

досягнення своїх цілей з урахуванням власного ресурсного потенціалу, а також
факторів і обмежень зовнішнього середовища. Стратегія  - це об’єднаний план, що
пов’язує всі складові елементи фірми і різні аспекти її діяльності. Всі складові стратегії
повинні бути інтегровані і сумісні між собою [1, 16, 17, 21].

Місце стратегії у менеджменті полягає у таких її особливостях:

-стратегія дає визначення основних напрямків і шляхів зміцнення, зростання і змін

через концентрацію зусиль на певних пріоритетах;

-стратегія - це  основа для вироблення стратегічних планів, проектів і програм, а також
основних критеріїв, що використовуються для вибору найбільш обгрунтованих
ефективних та необхідних з них, відкинувши все те, що несумісне із загальною
стратегією;

-стратегія змінюється, коли досягнуто певних параметрів;

-стратегія формується на основі дуже узагальненої, неповної та недостатньо точної
інформації;

-стратегія постійно уточнюється у процесі діяльності, чому сприяє добре налагоджений

зворотній зв’язок у системі управління;

-підприємство у своїй діяльності керується набором стратегій, оскільки воно є

багатоцільовою системою і може використовувати різні шляхи (стратегії) досягнення
різних цілей;

-стратегія - це основа для формування і змін організаційної структури управління;

-стратегія - це фактор стабілізації відносин, тому що дає змогу відчути контроль за

ситуацією і знизити невизначеність процесів, що відбуваються у зовнішньому і
внутрішньому середовищі.

Стратегія - це не абстрактна річ. Вона являє собою сильну ділову концепцію (бізнес-
концепцію) і набір конкретних дій, спроможних створити реальні конкурентні
переваги, які здатні зберігатися тривалий час.

У свою чергу стратегічне планування - це процес визначення місії організації,

довгострокових цілей і виконання планів діяльності щодо досягнення зазначених цілей.

Існують такі варіанти діяльності фірми на міжнародному ринку [21]:

1.     Передача права на використання власних технологій фірми, на виробництво чи

збут її продукції закордонним фірмам.

2.     Підсилення національного виробництва і вивіз продукції на закордонні ринки з

застосуванням власних і інших збутових каналів.

3.     Впровадження багатонаціональної стратегії, в рамках якої розробляється окрема

стратегія для кожної країни, яка відповідає смакам споживачів і конкурентним умовам
країн. Діяльність фірми в одній країні не залежить від діяльності в іншій.

4.     Дотримання глобальної стратегії низьких витрат, при якій фірма орієнтована на

малозатратне виробництво на всіх стратегічно важливих ринках світу. Її мета –
досягнення низького рівня витрат у порівнянні з конкурентами на світовому ринку.

5.     Дотримання глобальної стратегії диференціації, за якої фірма дифернціює свій

товар за одними і тими ж характеристиками в різних країнах з метою створення свого
постійного іміджу на світовому ринку. Проводиться жорстка координація діяльності у
всіх країнах.

6.     Дотримання глобальної стратегії фокусування, за якої фірма обслуговує ідентичні

ніші на кожному стратегічно важливому національному ринку. Діяльність
координується на основі низьких витрат і диференціації.
Основні стадії процесу розробки стратегії включають такі етапи (рис. 2.1):

1) визначення місії;

2) формування цілей;

3) оцінка умов і факторів зовнішнього середовища;

4) внутрішньоорганізаційний аналіз;

5) розробка альтернативних стратегій;

6) вибір стратегії;

7) реалізація стратегії;

8) контроль [21].

            Місія. Місія може бути визначена як концепція існування і розвитку організації.

            Місія фірми - це головне її призначення, особлива роль, чітко виражена

причина існування, які формують основні напрямки діяльності.

Зміст місії організації визначається, виходячи з таких ключових моментів:

            1) вона повинна виражатись у порівняно простих визначеннях і в зручній для

сприйняття формі;

            2) в основі місії лежать завдання задоволення інтересів і запитів споживачів;

            3) питання про те, чому споживачі будуть купувати товари і послуги цієї, а не
іншої організації, повинно мати чітку відповідь.

Без визначення місії менеджери вимушені приймати перспективні рішення виключно

на основі своїх власних цінностей. Під час формулювання місії важливо дотримуватися
таких вимог:

1) місія має бути зрозумілою не тільки організації, а й партнерам;

2) місію організації слід робити оригінальною за формулюванням, оскільки вона

становить своєрідну візитну картку і дає змогу відрізняти одну організацію від іншої;

3) наголос у місії робиться насамперед на продуктах, послугах, ринках, технологіях

тощо, тобто на особливостях підприємницької діяльності, а не на прибутках;

4) до складу місії можна включати робочі принципи функціонування фірми;

5) корисно зазначити у місії культуру організації, робочий клімат.

“Дю-Понт” - кращі речі з хімії.

            Формування цілей. Цілі повинні бути конкретними і вимірюваними,

орієнтованими у часі, довгостроковими або короткостроковими тощо.

            Важливе значення має зв’язок між цінностями, яких дотримується вище
керівництво, і загальнофірмовими цілями. Цінності керівництва проявляються в цілях
організації.

            Оцінка умов і факторів зовнішнього середовища.  Після встановлення місії та

цілей керівництво починає діагностичний етап процесу стратегічного планування.
Першим кроком є вивчення зовнішнього середовища. Керівники оцінюють зовнішнє
середовище за такими параметрами:

            1. Зміни, які впливають на різні аспекти поточної стратегії.

            2. Фактори, які представляють загрозу для поточної стратегії фірми.

            3. Фактори, які представляють більше можливостей для досягнення загальних

цілей організації шляхом коригування плану.

Загрози і можливості, з якими зіштовхується організація, зазвичай, можна виділити в

такі сфери: економіка, політика, ринок, технологія, конкуренція, міжнародне
становище, соціальна поведінка.

Внутрішньоорганізаційний аналіз. Керівництво повинно визначити внутрішні сильні і

слабкі сторони організації, щоб ефективно здійснювати планування. Управлінське
обстеження представляє собою методичну оцінку функціональних сфер організації.
Виділяють такі функції: - маркетинг, фінанси (бухгалтерський облік), операції
(виробництво), людські ресурси, а також культура.

Розробка альтернативних стратегій.  При формуванні стратегії щодо досягнення

цілей у межах обраної організацією місії важливим є максимізація конкурентних
переваг і мінімізація окремих слабких сторін. Саме цей підхід передбачає розгляд і
вибір альтернатив, головні з яких включають стратегії низьких витрат, диференціації і
концентрації.

            Залежно від того, яких конкурентних переваг прагне досягти організація,
використовуються різні стратегії. Найчастіше їх пов’язують з унікальністю товарів,
послуг, витратами на їх виготовлення чи з ринком. Широко відомими є три типові
стратегії, розроблені Портером:

1) найменші сукупні витрати;

2) диференціація;

3) зосередження (фокусування).
На стратегічний вибір впливають такі фактори: ризик, знання минулих стратегій,
реакція на власників, фактор часу.

Реалізація стратегії. Ця стадія стратегічного управління представляє собою процес

трансформації стратегій в конкретні дії шляхом розробки програм, бюджетів і
процедур. Цей процес може передбачати зміни в культурі, структурі і навіть системі
управління всієї організації.

Контроль. Контроль передбачає оцінку результативності діяльності, порівняння

досягнутих результатів з цілями організації і при наявності розриву - розробку
коригувальних дій. Будучи завершальною стадією, контроль може виявити слабкі
сторони компанії на попередніх етапах і тим самим ініціювати повторення всього
процесу з самого початку.

Функції управління міжнародною

конкурентоспроможністю
Після розроблення планів і прийняття відповідних управлінських рішень процес
досягнення цілей залежить від організування діяльності. Функція організування
розглядається в двох аспектах [6, 17, 21, 22, 23]:

1) інституційному, коли організування означає певну групу людей, що спільно

досягають загальних цілей;

2) процесійному, коли організування означає взаємодію людей між собою.

Структура управління відображає форму, тобто побудову, упорядкування суб’єкта

управління, спосіб його внутрішньої організації, зв’язки елементів суб’єкта між собою
(упорядкованість, підпорядкування окремих елементів управлінського апарату), що
дозволяє виконувати необхідні функції управління. Структура управління забезпечує
стабільність, стійкість керуючої системи, завдяки чому вона зберігає свої властивості
при зміні зовнішніх або внутрішніх умов.

Залежно від двох основних умов підприємницької діяльності міжнародної організації

(стабільних і змінних) ефективними можуть бути традиційні або ринкові організаційні
структури управління.

            Традиційні - поділяються на лінійні, функціональні і змішані.

            Ринкові - виникають з розвитком ринкових відносин при підвищенні

нестабільності умов функціонування фірм, компаній, галузей і їх прагнення
пристосуватись до нових умов.

            Вид організаційної структури залежить від ряду факторів. Наприклад, велику
роль відіграє розмір фірми і бізнесу. Зокрема, у крупній організації діяльність в
основному зосереджена в одній або декількох галузях. Частина організацій працює
безпосередньо на задоволення потреб широких верств населення, частина, навпаки,
має справу в основному з іншими великими фірмами, перші - діють в географічно
обмежених регіонах, інші - майже у всіх країнах світу. Організаційна структура
управління повинна максимально відповідати цілям і завданням підприємництва.
Найоптимальніша структура дозволяє організації найефективніше взаємодіяти із
зовнішнім середовищем, досягати поставлених цілей з найбільшою віддачею. Крім
того, структура організації повинна забезпечувати реалізацію її стратегії. Оскільки з
часом стратегії змінюються, то не виключені і відповідні зміни в організаційних
структурах.

            Для визначення якості організаційних структур управління будь-якого типу

найважливішими є такі характеристики:

- системний підхід;

- оптимальне поєднання централізованого керівництва і самоуправління на місцях;

- чітке визначення функцій, обов’язків і прав кожної із складових частин структури;

- максимальне скорочення часу проходження інформації від вищого керівництва до

безпосередніх виконавців;

- створення механізму швидкого реагування організації на зміни у виробництві і попиті

на випущену продукцію;

- надання повноважень на вирішення питань у кожному конкретному випадку тому

підрозділу (філії, дочірній компанії), який володіє найбільшою інформацією з певного
питання;

- широке застосування колективних форм організації управління;

- пристосування окремих підрозділів апарату управління до всієї системи і системи

загалом до зовнішнього середовища.

Основні форми організації міжнародного бізнесу

            Як зазначалось вище, у практиці міжнародного бізнесу розроблені різні форми

міжнародної кооперації, зокрема [21]:

-ліцензійна угода – використання авторського права, товарного знаку, патенту;

-співвиробництво – виготовлення комплексного виробу або його компонент одним із

закордонних партнерів;

-управління за контрактом – передача одним з партнерів іншому ноу-хау у сфері

управління;
-франчайзинг – видання ліцензії на певну діяльність із наданням додаткової
управлінської, маркетингової і технологічної підтримки;

-стратегічний альянс – формальне або неформальне об’єднання, що створюється з

метою об’єднання ресурсів для вирішення завдань реорганізації, підвищення ринкової
ефективності тощо або досягнення “ефекту масштабу”, або з іншими цілями;

-спільне підприємство – одна із поширених форм стратегічного альянсу, що пов’язана

зі створенням юридично і економічно самостійного підприємства;

-транснаціональна корпорація (ТНК) – велика корпорація у сфері виробництва або

послуг, яка володіє підприємствами у багатьох країнах і виробляє продукцію на ринки
всього світу.

Міжнародний стратегічний альянс (МСА).     МСА являє собою відносно тривалу за

часом міжорганізаційну угоду зі співробітництва, яка передбачає спільне використання
ресурсів і структур управління двох і більше самостійних організацій, розташованих в
двох і більше країнах, для спільного виконання завдань, пов’язаних з корпоративною
місією кожної з них [3, 21].

МСА повинні мати такі властивості:

1) комбінація ресурсів партнерів повинна бути спрямована на створення цінності,

загальна величина якої перевищувала б цінність, створену при окремому використанні
ресурсів;

2) дві чи більше організацій, об’єднаних для реалізації узгоджених цілей, залишаються

незалежними після формування альянсу;

3) фірми-партнери спільно ділять вигоди від функціонування альянсу і здійснюють

спільний контроль;

4) організації-партнери надають постійну підтримку одному або декільком

стратегічним напрямкам діяльності альянсу, наприклад, розвитку технології,
виробництву продукції тощо.

            МСА відіграють важливу роль в життєдіяльності основних галузей світової

економіки.

Транснаціональні корпорації (ТНК).      

Термін „ТНК” та його еквіваленти (multinational enterprise, multinational company,

multinational corporation) вперше виник у 1960-1962 роках. Традиційне визначення ТНК
як фірми, яка має власні філії в 2-х і більше країнах піддавалось значній критиці. Ряд
дослідників, зокрема Рагмен, Лекроу і Бут, вважають необхідним для ТНК наявність
виробничих потужностей як мінімум в 6 країнах [2, 4, 6, 10, 12].

Виділяють 3 основні критерії належності фірми до ТНК [4]:

· структурний критерій;

· критерій результативності;

· біхевіоральний (поведінковий) критерій.

Виділяють такі основні принципи, що лежать в основі ТНК і відрізняють їх від інших
форм міжнародного бізнесу, зокрема МСА:

-корпоративна цілісність, що базується на принципі акціонерної участі;

-орієнтація на досягнення єдиних для компаній стратегічних цілей і вирішення спільних

стратегічних завдань;

-наявність єдиного центру контролю у вигляді холдингової компанії, банку або групи
взаємопов’язаних компаній;

-безстроковий характер існування ТНК.

            Поряд з терміном “багатонаціональний” для визначення міжнародного бізнесу,

використовують поняття “глобальний”. Глобальна компанія застосовує глобальний,
інтегрований підхід до бізнесу з метою пошуку нових ринкових можливостей, оцінки
можливих загроз з боку конкурентів.

Цілі міжнародної інтеграції

            На розвиток і зростання міжнародного бізнесу впливає ряд факторів [21]:

1) досягнення у сфері комп’ютерних технологій і телекомунікацій, що призвели до

взаємо обміну інформацією та ідеями через кордони держав;

2) уряди багатьох країн послідовно зменшують бар’єри для інвестицій і торгівлі, що

відкриває нові ринки для міжнародних компаній;

3) існує тенденція до уніфікації і об’єднання в межах світового співтовариства.

            За рахунок міжнародної інтеграції компанії досягають різноманітних цілей:

- доступ до нових ринків, уникнення державних торговельних та інвестиційних

бар’єрів;

- досягнення конкурентних переваг, усунення або зменшення конкуренції в інтересах

партнерів;

- економія на розширенні масштабів виробництва, раціоналізація виробництва,

підвищення його ефективності, використання переваг вертикальної інтеграції;
- зниження ризику (наприклад, американська компанія Cisco (комп’ютерне програмне
забезпечення)з 1993 р. по 1997 р. зробила інвестиції в капітал 25 компаній-партнерів з
метою поділу великого технологічного ризику).

3.5. Міжнародні стратегічні альянси та механізми їх реалізації

            Міжнародні стратегічні альянси (МСА) можна поділити на [21]:

- альянси горизонтального типу;

- альянси вертикального типу;

- альянси з дистриб’юції;

- споріднені диверсифіковані альянси;

- перспективні диверсифіковані альянси.

            МСА горизонтального типу створюються з організаціями, що здійснюють

діяльність на одній і тій самій стадії виробничого процесу або виробляють однакову
продукцію чи послуги.

            МСА вертикального типу укладається з постачальниками комплектуючих

виробів або послуг для фірми.

            МСА з дистриб’юторами  чи замовниками передбачають довготермінове

співробітництво з дистриб’юторами або основними споживачами.

            Споріднені диверсифіковані альянси створюються з організаціями, що

виробляють як взаємодоповнюючі товари і послуги (супутні), так і товари або послуги-
замінники. До першої категорії відносяться, наприклад, угоди між крупними
авіалініями, що оперують на далеких маршрутах, і меншими перевізниками, що
обслуговують короткі регіональні маршрути, пов’язані з маршрутами основних
перевізників. До другої – можуть відноситись угоди між фірмами, що забезпечують
стаціонарний телефонний зв’язок, і операторами сотового зв’язку для збільшення
ємності їх спільного зв’язку.

            Перспективні диверсифіковані альянси створюються з організаціями, що

оперують в початково не пов’язаних між собою галузях, між якими потенційно
можливе розмивання кордонів внаслідок інновацій. У цьому разі міжорганізаційна
співпраця взаємозбагачує партнерів з точки зору обміну технологіями і управлінським
досвідом.

 
Функціональні та неформальні угоди. Функціональні угоди являють собою
формальні угоди без дольової участі партнерів або створення спільного підприємства.
Альянси у формі функціональних угод – це проекти, в яких дві і більше компаній
вирішують співпрацювати за одним або декількома напрямками діяльності: НДДКР,
виробництво, маркетинг, спільне використання технології, ліцензування, дистриб’юція
тощо. В межах функціональних угод не створюється нова організація, а співпраця має
обмежений характер. Сторони угоди передають ресурси для ведення спільної
діяльності, але не ділять власності або прибутку підприємства. Функціональні альянси
можуть бути легко трансформовані в альянси з дольовою участю або спільні
підприємства.

            Неформальні угоди включають асоціації із співпраці, що створюються двома чи

більше організаціями і передбачають, наприклад, нерозповсюджену
взаємодомовленість між конкурентами в умовах олігополії. Ліцензійні угоди і
франчайзинг не є стратегічними альянсами. Однак, якщо угода про франчайзинг має
довготерміновий характер фінансових або майнових відносин між партнерами, то
вона є формою МСА.

Альянси з дольовою участю. МСА з дольовою участю являють собою добровільні

відносини між двома фірмами, при яких одна компанія купує частку іншої фірми,
значну для ведення спільної діяльності, але таку, що не перевищує розмір
контрольного пакету.

Спільні підприємства (СП). СП – найскладніша в організаційному відношенні форма

МСА. При цьому виникає самостійна організація, чий капітал розподілений між
партнерами-засновниками, які мають право на отримання дивідендів в якості
компенсації пропорційно своїм внескам. Спільна власність партнерів визначає їх
спільну власність на створюваний продукт.

            Спільна риса сучасних СП полягає в тому, що партнери співпрацюють по

виробництву одного певного продукту а бо в одній країні, при цьому вони можуть
виступати як конкуренти на інших ринках.

Форми трансаціональних корпорацій

            Всі найбільші сучасні ТНК являють собою міжнародні фінансово-промислові

об’єднання, що включають в свою структуру головну компанію фінансової або
виробничої орієнтації і численні, пов’язані з нею системою акціонерної участі дочірні
та асоційовані фірми, які працюють в сфері промисловості, логістики, торгівлі і
маркетингу, фінансів, НДДКР тощо, розташовані в країні базування ТНК і за кордоном.
Таку форму інтегрованої корпоративної структури називають фінансово-
промисловою групою (ФПГ) [3, 21].
ФПГ США. У США ФПГ виникли в умовах розвиненої ринкової системи, ринку капіталу,
що сформувався, широкого доступу як крупних інвесторів, так і дрібних вкладників до
фондових інструментів. Високий рівень і темпи розвитку промисловості та конкурентне
ринкове середовище дозволили корпораціям ефективно нарощувати капітал за
рахунок емісії акцій. Банки при цьому відігравали допоміжну роль, виступаючи в ролі
фінансових агентів і не брали участі в управлінні корпораціями. Цьому немало сприяло
антимонопольне законодавство США, яке початково перешкоджало зростанню
банківського капіталу з промисловим.

            В США склались два основних види ТНК у формі ФПГ: ТНК, що сформувались
навколо промислової корпорації, і ТНК, сформовані навколо банку.

ФПГ Німеччини.  Особливістю структури німецької економіки є значна роль банків та

їх тісні зв’язки з нефінансовим сектором (промисловість, торгівля, послуги, транспорт).

ФПГ Японії. Основу економіки Японії на сьогодні складають шість найбільших ФПГ:

Міцубісі, Сумітомо, Міцуі, Фуджі, Даі Іші Каньо і Санва. Сукупний обсяг продажу шести
груп-гігантів складає близько 15% ВНП країни.

            Японські ФПГ являють собою неієрархічні структури з перехресним володінням

акціями. Основною ланкою японської групи компаній є один з основних банків. Група
також включає в себе крупну торговельну компанію (торговий дім), страхове
товариство, інвестиційну компанію і одне або декілька вертикально інтегрованих
промислових об’єднань. Виробничі підприємства також пов’язані взаємною участю
головного банку групи (кейрецу-фінансування).

Холдингова форма організації ТНК

Компанія офшор може мати два статуса: 1) статус нерезидентної офшорної компанії; 2)
статус звільненої від податків резидентної компанії [1, 13, 21].

Статус нерезидентної офшорної компанії передбачає, що компанія реєструється в

даній юрисдикції, жодні операції всередині цієї країни не проводить. Прикладом
нерезидентної офшорної компанії є швейцарські доміціарні компанії (domiciliary
company). Доміціарна компанія має податковий доміциль в Швейцарії, тобто є
платником швейцарського податку на прибуток від всіх своїх операцій у всіх країнах.
Проте вона не може мати на території Швейцарії свій офіс і не має права вести будь-
яку комерційну діяльність в самій Швейцарії, тобто компанія повністю керується з-за
кордону.

Отже, в юрисдикції, в якій зареєстрована фірма, можна акумулювати доходи ТНК, які
не оподатковуються за принципом резидентства.
Статус звільненої від податків резидентної компанії надається компанії офшор у
випадку, якщо вона належить нерезидентам, але керують нею місцеві директори, має
свій офіс і проводить офшорні операції. Резидентній компанії звільнення від податків
на доходи надається тільки на офшорні операції. Така компанія, зазвичай, також
сплачує щорічні податки за фіксованою ставкою або податки на доходи за меншими
ставками. При цьому вона має право на здійснення частини своїх операцій в країні
інкорпорації, наприклад, може інвестувати доходи, отримані нею в інших країнах. У
разі отримання прибутку від джерел в країні реєстрації стосовно такої компанії,
застосовуються внутрішні, непільгові ставки податків.

Будучи організаційною структурою ТНК, офшорна компанія зобов’язана звітуватись

перед вищою управлінською ланкою про свої результати, фінансові результати її
діяльності заносяться до консолідованого балансу ТНК. Щодо публічної звітності, то в
деяких офшорних зонах, вона є необов’язковою.

Офшорні компанії, що входять до складу ТНК і є посередниками між різними ярусами

ТНК, називаються базовими офшорними компаніями (base company, БК).

БК поділяються на [1, 3, 22, 23]:

- БК некомбінованого типу (uncombined), що здійснюють всі свої операції лише в третіх

країнах;

- БК комбінованого типу (combined), що здійснюють всі свої операції не лише в третіх

країнах, але й в країні свого місцезнаходження.

Стосовно країни резидентства своєї контролюючої материнської компанії базові

компанії поділяються на:

- БК традиційного типу (normal), що здійснюють операції між дочірніми компаніями, не

пов’язаними з країною резидентства материнської компанії;

-  БК нетрадиційного типу (abnormal), що можуть здійснювати операції між

компаніями-резидентами країни, де знаходиться материнська компанія, причому
зв’язок між цією материнською компанією і дочірньою компанією-резидентом тієї ж
країни опосередковується БК.

Під холдингом слід розуміти акціонерне товариство, яке створюється з метою

заволодіння контрольними пакетами акцій інших акціонерних товариств. Особливістю
холдингів є те, що вони здійснюють фінансове управління [3, 5, 10].

При побудові внутрішньофірмової структури ТНК важливо не тільки створити мережу

закордонних асоційованих в групу компаній, а об’єднати їх в єдину систему для
вирішення  стратегічних завдань фінансування і податкового планування [3, 21].

            Якщо подати внутрішньофірмову структуру ТНК у вигляді піраміди, на вершині

якої знаходиться головна материнська компанія – “мізковий” стратегічний центр ТНК, а
фундаментом є спеціалізовані дочірні компанії різних сфер діяльності, то
опосередкованою ланкою піраміди, що пов’язує материнську компанію з дочірніми
підприємствами як раз і будуть посередницькі компанії-провідники.

            Компанії-провідники контролюють фінансові трансакції між компаніями групи,

через них здійснюються інвестиції по всій внутрішньофірмовій мережі, вони
акумулюють на своїх рахунках доходи ТНК та займаються їх розподілом. До сфери
діяльності компаній-провідників відноситься також оперативне управління дочірніми
компаніями нижчого рівня. Компанії-посередники можуть бути субхолдингами,
фінансовими чи сервісними компаніями, а також поєднувати в собі ці види
спеціалізації. Кожна з компаній третього яруса може мати свою власну розвинуту
внутрішньофірмову структуру управління.

            Діяльність компаній-провідників другого яруса, зазвичай, є класичною формою

офшорної діяльності, і такі фірми створюються в країнах з низькими податками і
податковими пільгами.

            Офшорний бізнес – це фінансово-господарська діяльність, що здійснюється

поза країною реєстрації і місцезнаходження компанії. Знаходячись в певній
юрисдикції, компанія, яка займається офшорними операціями, всі свої угоди
проводить лише з компаніями-резидентами третіх країн і не веде жодних операцій з
резидентами офшорної зони.

            Компанії-провідники безпосередньо не пов’язані з виробничою, збутовою та

іншими видами діяльності, можуть бути винесені за межі юрисдикції компаній 1-го і 3-
го ярусів, в так звані юрисдикції офшор.

            Юрисдикції офшор – країни, що допускають реєстрацію на своїй території

компаній-провідників за умов, що їх діяльність не буде пов’язана з країною
місцезнаходження, тобто всі доходи компанія буде отримувати поза юрисдикцією
оффшор та інвестуватись ці доходи будуть також в третіх країнах.

            В основі законодавства більшості юрисдикцій офшор лежать норми

англосаксонського права, які, зокрема, передбачають, що компанія оподатковується на
всі свої доходи, отримані з різних джерел в різних країнах, в тій країні, де вона
зареєстрована.

            Мінімізація податків (мінімальні ставки податків на прибуток для компанії

офшорного статусу) – основна суть створення компанії офшор. Коли компанія оффшор
починає здійснювати діяльність на території тієї країни, де вона зареєстрована, до
доходів, від цієї діяльності, застосовуються ставки податків компаній-резидентів
неофшорного профіля.

Формування оптимального комплексу засобів стимулювання є найбільш складним

завданням, яке вирішує служба управління людським ресурсом міжнародної фірми, і
потребує врахування різноманітних факторів глобального, національного і місцевого
рівня.
   Практика оплати праці безпосередньо впливає на конкурентні переваги міжнародної
фірми як у локальному, так і в глобальному масштабах. Розмір оплати праці залежить
від наступних факторів [21]:

-коштів, вкладених у бізнес;

-попиту і пропозиції на певні професії у цьому регіоні;

-вартості життя;

-законодавства країни;

-особливостей відносин „підприємець - робітник – профспілки”.

   Тип оплати (ставка, надбавки, премії, комісійні, компенсації), у свою чергу, залежить
від звичаїв, податків і вимог уряду. Міжнародні фірми часто встановлюють більш
високу заробітну плату, ніж місцеві компанії, щоб залучити висококваліфіковану
робочу силу з діючих підприємств.

   Додаткові блага у кожній країні можуть бути свої, тому крім основної оплати
робітнику надається спеціальний набір благ. Ці блага можуть відноситись до
матеріального, нематеріального і змішаного стимулювання. Гарантована зайнятість
може сприйматись у деяких країнах як благо. Тому міжнародні фірми розглядають
гарантію зайнятості як додатковий стимул для місцевих робітників.

Форми стимулювання персоналу поділяються на 4 групи: матеріальна винагорода,

компенсації, нематеріальне стимулювання, змішане стимулювання.

Матеріальна винагорода розглядається як базова для будь-якої країни і умов праці.

Ставка складає, зазвичай, від 40 до 70% загального розміру винагороди працівника
міжнародної фірми. Другий рівень - надбавки, доплати, додаткові виплати, премії,
комісійні винагороди (для торгових працівників фірми) - складають в сумі до 60%
загальних виплат. І третя складова - участь у прибутках та опціони являють собою
особливий інструмент стимулювання, який використовують не всі міжнародні фірми і
в, основному, для керівників.

Однією з найважливіших форм мотивації в організаціях є матеріальне стимулювання

праці, яке являє собою процес формування і використання систем матеріальних
стимулів праці і розподілу заробітної плати у відповідності з дією закону розподілу за
кількістю і якістю праці. Система матеріальних стимулів праці складається з
різноманітних спонукальних мотивів, які доповнюють один одного і пов’язані єдиним
процесом створення матеріальної зацікавленості у здійсненні трудової
діяльності. Формування передбачає здійснення трьох етапів: встановлення цілей,
ресурсне забезпечення і побудова систем матеріальних стимулів праці. Використання
полягає у впровадженні і управлінні системою матеріальних стимулів праці. Розподіл
заробітної плати включає оцінку кількості і якості витраченої праці, здійснення на її
основі матеріального заохочення і матеріальних санкцій. Умови і порядок
стимулювання, встановлені в процесі формування і використання систем матеріальних
стимулів праці, передбачають види, характер і розміри матеріального заохочення і
матеріальних санкцій. У процесі формування і використання систем матеріальних
стимулів закладаються необхідні спонукальні мотиви трудової діяльності, здійснюється
орієнтація працівників на конкретні поточні і кінцеві результати, створюється
матеріальна зацікавленість в удосконаленні виробництва, прискоренні науково-
технічного процесу, зменшенні витрат; реалізуються колективні і особисті економічні
інтереси працівників, забезпечується перспектива підвищення матеріального
благополуччя.

Вирішення проблем матеріального стимулювання праці вимагає встановлення і

дослідження факторів, які визначають системи матеріальних стимулів. Під даними
факторами маються на увазі рушійні сили, які забезпечують формування і
використання всієї сукупності спонукальних мотивів в цілях задоволення колективних і
особистих економічних інтересів працівників. Вивчення і аналіз розвитку
матеріального стимулювання праці показали, що за характером дії на колективи
працівників і окремих виконавців можна виділити три групи факторів: соціально-
психологічні, економічні й організаційні.

Одною з основних цілей систем матеріальних стимулів праці є забезпечення

співвідношень у заробітній платі працівників у відповідності до кількості і якості праці.
Вирішення даного завдання вимагає виділення групи працівників підприємства за
рівнями оплати праці. Спочатку встановлюється базова група працівників, трудові
процеси яких в найбільшому ступені відбивають основні поточні і перспективні
завдання, а пізніше формується склад решти груп працівників. Співвідношення у
середній заробітній платі даної групи працівників і базової буде представляти рівень
стимулювання.

Другим напрямком встановлення цілей систем матеріальних стимулів праці е вибір

структури заробітної плати, який доцільно здійснювати на основі класифікації факторів,
що визначають трудовий внесок працівників. Усі фактори розбиті на дві групи. До
першої увійшли фактори, які визначають трудовій внесок у досягненні поточних
результатів, а до другої — кінцевих результатів. Поточні результати виробничо-
господарської діяльності визначаються постійними і змінними факторами. До
постійних факторів належать ті, які формуються у процесі навчання, підвищення
кваліфікації, виробничо-господарської діяльності, основоєння передових прийомів і
методів праці, участі в роботі громадських організацій тощо (освіта, стаж роботи
загальний, за даною професією або функцією, досвід, практичні навики, теоретичні,
спеціальні і професійні знання, стиль роботи та ін.). Перемінними факторами є ті, які
діють обмежений час (акуратність, ініціативність, фізичні й розумові зусилля,
відповідальність за обладнання, безпека підлеглих або колег, трудова сумлінність,
умови праці, взаємодопомога у виконанні трудового процесу, освоєння суміжних
професій і функцій, трудовий ентузіазм).Друга група може бути підрозділена на
фактори трудового внеску в досягення кінцевого результату виробничо-господарської
діяльності за кількістю і якістю. При цьому доцільно виходити з передумови, що
кінцевий результат є об'єктами (вироби, конструкції, технологічні процеси тощо) для
використання у виробничих процесах або споживанні (особистому, колективному,
суспільному), тобто засобами виробництва або предметами споживання. Кінцевий
результат має кількісні і якісні характеристики, які виражаються технічними,
економічними, соціальними та ін. показниками. Між двома групами факторів, які
визначають трудовий внесок в поточні та кінцеві результати, існує діалектичний
взаємозв'язок. Тільки при високому рівні досягнутих поточних результатів буде
забезпечений достатньо високий рівень кінцевих результатів. Іншими словами, для
отримання високоякісної продукції в необхідній кількості необхідно створити всі умови
для підвищення кваліфікації, знань, вмінь працівників, їх старанності, сумлінності,
трудового ентузіазму, розвитку творчих здібностей, навиків, активності тощо. Разом з
тим, кінцеві результати не є простою арифметичною сумою поточних. Таким чином,
існує об'єктивна необхідність стимулювання факторів, які визначають трудовий внесок
в досягнення як поточних, так і кінцевих результатів.

У відповідності до приведеної класифікації факторів структура заробітної плати може

бути представлена наступним чином:

З = З1 + З2 = З11 + З12 + З21 + З22,

де З1 – частина заробітної плати, яка стимулює фактори трудового внеску в досягнення
поточних результатів; З2 – частина заробітної плати, яка стимулює фактори трудового
внеску в досягнення кінцевих результатів; З11 – частина заробітної плати, яка стимулює
постійні фактори трудового внеску; З12 – частина заробітної плати, яка стимулює змінні
фактори трудового внеску; З21 – частина заробітної плати, яка стимулює фактори
трудового внеску в досягнення кінцевих результатів за кількістю; З 22 – частина
заробітної плати, яка стимулює фактори трудового внеску в досягнення кінцевих
результатів за якістю.

Кожен працівник повинен мати гарантію отримання заробітної плати визначеного

розміру у відповідності до освіти, кваліфікації, знань, досвіду і т. ін., тобто за постійні
фактори трудового внеску (величина З11). Структура заробітної плати може бути
наступна З11 = 40-60%, З12 = 10-20%, З21 = 10-20%, З22 = 15-25%. При. виборі конкретних
значень на даному підприємстві необхідно враховувати властивості виробів, які
випускаються, організаційно-технічний рівень, конкурентоздатність, призначення
продукції, що виготовляється, склад робочої сили, а також результати аналізу
статистичних матеріалів за використанням систем матеріальних стимулів праці за
попередні періоди.

Ресурсне забезпечення систем матеріальних стимулів праці передбачає виділення

наступних рівнів формування джерел матеріального стимулювання; рівень
підприємства; рівень цехів; рівень функціональних служб (відділів, лабораторій, бюро
тощо); рівень виробничих дільниць і бригад.

При побудові систем матеріальних стимулів праці облік факторів, які відбивають
трудовий внесок в досягнення поточних результатів, повинен здійснюватись через
тарифну систему. З врахуванням постійних факторів трудового внеску робітникам
доцільно встановлювати тарифні розряди, а управлінцям — кваліфікаційні категорії.
При визначенні кількості розрядів і категорій потрібно виходити з необхідності
забезпечення перспективи росту заробітної плати працівників протягом всієї трудової
діяльності, виділення найбільш престижних робіт, посилення диференціації заробітної
плати залежно від кваліфікації, знань, стажу, досвіду тощо.

Для стимулювання трудового внеску в досягнення кінцевих результатів потрібно

використовувати преміювання. Із загальних засобів на преміювання кожна служба або
підрозділ може здійснювати поточне преміювання всіх працівників (за підсумками
місяця або кварталу) та одночасне (разове) преміювання обмеженої кількості
працівників за особливий внесок в досягнення кінцевих результатів.

Конкретні матеріальні стимули формуються в процесі застосування форм та систем

заробітної плати. Можна виділити чотири форми оплати праці:

- відрядна;

- почасова;

- комбінована (почасово-відрядна);

- комісійна.

При відрядній формі величина заробітної плати визначається кількістю виготовленої

продукції. Основою розрахунків виступає розцінка, тобто величина заробітної плати за
одиницю виготовленої продукції. Відрядна форма оплати праці добре стимулює ріст
обсягів виробництва (продуктивність праці), але не зацікавлює працівників у
виготовленні якісної продукції. Застосовується при наявності норм часу чи виробітку,
необхідності та можливості збільшення продуктивності праці.

Відрядна форма оплати праці має такі системи:

- просту відрядну (відрядний заробіток формується як добуток розцінки на кількість

виготовлених виробів);

- відрядно-преміальну (відрядний заробіток збільшується на величину премії, яку

встановлюють за досягнення певних показників);

- відрядно-прогресивну (при досягненні певного рівня виконання завдання праця

може оплачуватись за підвищеними розцінками);

- непряму відрядну (заробіток допоміжних робітників-ремонтників, наладчиків тощо —

ставиться в залежність від виробітку основних робітників, яких вони обслуговують);

- акордну відрядну (за конкретний обсяг робіт встановлюється фонд оплати праці, а
також строки виконання, розмір додаткової премії, показники якості тощо);
- бригадну (колективну) відрядну (колективний фонд оплати праці заробляють спільно
всі члени колективу, а потім він підлягає розподілу між ними з урахуванням певних
умов). Почасова форма оплати праці ставить в залежність величину заробітної плати
від кількості відпрацьованого часу. Вона в більшій мірі спрямована на стимулювання
якісної роботи, але практично не зацікавлює працівників у збільшенні обсягів
виробництва. Використовується в тих випадках, коли важко на роботі установити
норми часу чи виробітку, а також коли нема необхідності або можливості нарощувати
обсяги виробництва. До системи почасової форми належать:

- проста почасова (почасовий заробіток повністю залежить від кількості

відпрацьованого часу);

- почасово-преміальна (до почасового заробітку додають премію за виконання певних

показників);

- бригадна (колективна) почасова (колективний фонд оплати праці заробляється

членами бригади спільно, залежно від кількості   відпрацьованого   часу,   певних  
показників преміювання, а потім з допомогою конкретного методу розподіляється між
працівниками). Комбінована (почасово-відрядна) форма оплати праці базується на
тому, що заробіток працівника складається з трьох частин:

- почасової (включає тарифну оплату, доплати, надбавки);

- відрядної (формується як доплата за виконання нормованих завдань);

- преміальної (складається з премій за виконання певних показників).

Характерною особливістю комбінованої форми є те, що вона органічно поєднує

переваги відрядної і почасової форм оплати праці, а також усуває їх можливі недоліки.

Розвиток ринкових відносин в Україні привів до появи нових професій та видів

трудової діяльності, необхідності в яких в умовах адміністративно-командної системи
не було. Мова йде про професії брокерів, ділерів, маркетологів, рекламознавців,
маклерів, менеджерів. Саме діяльність цих працівників значною мірою визначає
величину прибутку міжнародного підприємства, товарообіг та обсяги виробництва
продукції, забезпеченість ресурсами, збут продукції на ринку тощо.

Традиційні форми оплати праці  (відрядна та почасова, комбінована) недостатньо

стимулюють трудову активність даних працівників. Світовий досвід показує, що для
оплати праці працівників, професії яких мають підприємницьку спрямованість,
доцільно використовувати комісійну форму заробітної плати, оскільки саме з її
допомогою форма оплати праці враховує конкретний вклад кожного   працівника   в  
досягнення   відповідних   результатів підприємством. Це означає, що розмір
заробітної плати певного працівника повинен відповідати тому економічному ефекту,
який підприємство досягає з його допомогою.

При комісійній формі комісійний заробіток визначається на основі нормативу у

відсотках до показника, покращенню якого сприяє трудова діяльність працівника.
Найчастіше результуючими показниками можуть бути обсяг виконаної роботи або
прибуток. Таким чином, комісійна заробітна плата працівника розраховується як 
добуток нормативної ставки і відповідного показника. Величина нормативу (у
відсотках) встановлюється на рівні, який забезпечує стимулюючий вплив заробітної
плати.

При використанні в якості результуючого показника прибуток працівники стають

зацікавленими не тільки у збільшенні валового обороту, але й у реалізації в першу
чергу найбільш прибуткової продукції. Це стимулює зростання обсягів і зменшення
собівартості виробів (послуг). Разом з тим існує небезпека того, що працівники
найбільшу увагу будуть приділяти лише тим товарам та послугам, які забезпечують
велику рентабельність і, відповідно, високу заробітну плату, нехтуючи при цьому
інтересами підприємства.

Найпоширенішою є така комісійна оплата, при якій заробіток складається з

фіксованого окладу (мінімуму) і комісійної винагороди. Причому фіксований оклад
може бути гарантованим або виступати як аванс комісійної винагороди. Наприклад,
для працівників, які займаються збутом продукції, результуючим показником їх
діяльності може бути обсяг продажу. Тоді у випадку гарантування фіксованого
мінімуму, їхня заробітна плата буде складатись з його величини і комісійної
винагороди, встановленої у відсотках до обсягу продажу. В другому варіанті
розраховується загальна винагорода у відсотках до обсягу продажу, а потім при
нарахуванні заробітної плати від неї віднімається попередньо отриманий у вигляді
авансу фіксований оклад. Якщо працівник не забезпечить відповідного обсягу
продажу, то його комісійна винагорода може навіть не покрити витрати на
гарантований   мінімум, тобто він залишається боржником підприємства.

Особливості трудової діяльності працівників конкретних підприємницьких професій

вимагають використання різноманітних підходів в побудові комісійної форми оплати
праці, які знаходять відображення в системах заробітної плати. Найбільш
характерними системами комісійної форми є наступні:

1. Система лінійної комісійної винагороди. Працівникам встановлюється „твердий”

норматив у відсотках до величини результуючого показника. При цьому слід пам'ятати
про те, що, з одного боку, при досягненні певного рівня заробітної плати працівник
стає не зацікавленим у подальшому виконанні роботи, а , з другого, - існує можливість
неконтрольованого зростання заробітної плати, що у порівнянні з розмірами
заробітків інших категорій працівників може породити конфліктні ситуації.

2. Система регресивної комісійної винагороди. Вона передбачає зменшення

нормативної ставки винагороди на певних етапах поліпшення результуючого
показника, що буде сприяти оптимізації розмірів заробітної плати.

3. Система прогресивної комісійної винагороди. Вона базується на встановленні

системи нормативних ставок винагород, які збільшуються в процесі поліпшення
результуючого показника. Цю систему найдоцільніше використовувати на початковій
стадії підприємницької діяльності, оскільки з її допомогою стимулюється прискорений
розвиток підприємства. Але слід пам'ятати і про можливість необґрунтованого
зростання заробітної плати працівників.

Досвід країн з ринковою економікою показує, що найбільш ефективне використання

комісійної форми оплати праці досягається тоді, коли вміло поєднуються різноманітні
системи оплати праці, вдало добираються результуючі показники і обгрунтовано
встановлюються гарантовані мінімуми.

Компенсації - специфічний набір інструментів стимулювання працівників у

міжнародній фірмі (особливо при закордонних призначеннях). Це головне, що
відрізняє системи винагородження у національному середовищі від міжнародного.
Фірми компенсують працівнику реальні і передбачувані затрати, пов’язані з
переміщенням (транспорт, оренда приміщень, харчування), а також надають соціальні
виплати та пільги (на навчання дітей, проведення свят, відпусток).

Нематеріальне стимулювання являє собою класичні форми мотивації співробітників

без матеріального винагородження (подяки, нагороди, заохочення, нова робота,
дострокове просування), а також ігри, конкурси, програми загального, спеціального
навчання.

Змішане стимулювання використовує комбіновані (матеріальні і нематеріальні) форми

і тому є необхідним доповненням до основного стимулювання і компенсації.
Різноманітні прийоми мотивування працівників (призи, подарунки, пенсійні і страхові
програми, медичне страхування, службова машина, відпочинок за рахунок фірми,
розважальні поїздки) спрямовані на зміцнення лояльності працівників сьогодні і
продовження їх активності роботи у майбутньому.

   Міжнародна фірма або окремі її працівники можуть нести відповідальність за

виробничий травматизм і нанесення ушкоджень. Розмір і розподіл затрат на
страхування і техніку безпеки у країнах можуть бути різними. Але при здійсненні
закордонних операцій фірми включають ці витрати у програму компенсацій.

   Відносні затрати на робочу силу постійно змінюються, тому міжнародні фірми

повинні враховувати такі фактори:

- зміни у рівні продуктивності;

- зміни у тарифах оплати праці;

- переведення тарифів в іноземну валюту.

   У більшості випадків міжнародні фірми використовують один із таких

компенсаційних підходів:

1. „Домашня” шкала компенсації плюс надбавки, диференційовані для кожної філії. Ця

система створює надійну базу для розрахунку розміру оплати менеджерів у країні
розташування штаб-квартири.
2. Шкала компенсації, пов’язана з громадянством працівників. Система
використовується переважно для менеджерів з країн, що розвиваються. Міжнародні
фірми повинні обережно застосовувати даний підхід, так як він створює напругу у
середовищі службовців.

3. Глобальна шкала компенсації. Ця система передбачає встановлення однакової

винагороди за однакову роботу незалежно від громадянства. Реалізація даного підходу
найскладніша, але, як показує практика міжнародних фірм, забезпечує найкращі
результати.

   Місцевим працівникам у країні перебування міжнародні фірми встановлюють розмір

винагороди у відповідності до типових, що застосовуються на місцевому рівні. При
цьому виникають проблеми незадоволення працівників.

   При визначенні винагороди відрядженого за кордон співробітника виникають такі

питання:

- який оклад запропонувати йому? У якій валюті?

- трудове законодавство якої країни буде діяти в таких умовах?

- які додаткові пільги будуть поширюватись на нього?

   Для більшості людей, що їдуть за кордон, вартість життя зростає. Життя за кордоном,
як правило, є дорожчим через те, що звички людей змінюються повільно і люди часто
не знають, де і як робити закупівлі. Залежно від часу перебування співробітника за
кордоном заплановані витрати на вартість товарів і послуг можуть коригуватись.

   Міжнародні фірми обчислюють розмір індексації вартості життя, використовуючи

один із таких варіантів:

- збільшують компенсацію, якщо вартість життя за кордоном вища;

- не зменшують компенсацію, якщо вартість життя за кордоном нижча;

- ліквідують диференціацію оплати праці, якщо менеджер повертається додому.

   Існує також проблема посадового статусу. Переведення за кордон представляється

більш привабливим, якщо співробітник розглядає його як підвищення. Зазвичай,
закордонне призначення супроводжується більш високою оплатою праці. Тому
експатріанти порівнюють свою оплату з відповідною оплатою праці інших керівників у
своїй країні і за кордоном.

   Практика міжнародного бізнесу показує, що універсальної системи винагородження,

яка була б прийнятною для будь-якого типу працівника і будь-якої країни, не існує.

 
4.2. Використання міждержавних порівнянь у мотивації учасників

Мотивація - це процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення

особистих цілей або цілей організації [21].

   Для кожної групи осіб повинні бути виявлені найбільш пріоритетні моменти
мотивації, які мають особливе значення для ефективного виконання їх ролей.

З урахуванням цього скористаємося системою показників, досліджених у відомій

роботі Хофштеде з міждержавного порівняння, пов’язаних з роботою цінностей.

   Особливості завдань, що висуваються перед керівником підприємства (філії,

відділення) як учасником процесу стратегічного планування, дозволяють розглядати
показник “уникнення невизначеності” як характеристику, що відіграє важливу роль в
його мотивації. Низьке значення цього показника (як, наприклад, в США - 11 балів, в
Данії - 23 бали за 120-бальною шкалою) показує можливість і бажання надання йому
максимальної свободи вибору при розробці пропозицій щодо перспектив розвитку, у
той час як високе значення (Японія - 92, Туреччина - 85) говорить про необхідність
передачі місцевим керівникам більш визначеної інформації, що включає різноманітні
прогнози, оцінки і пріоритети. У загальному випадку спроба залучити, наприклад,
турецького менеджера у розробку стратегії міжнародної фірми, застосувавши до нього
підхід, що виправдав себе з американським менеджером, призведе до сильного
внутрішнього опору і, як наслідок, до низької ефективності роботи.

   Суттєве значення в даному контексті мають показники “дистанція влади” і

“мужність” [11, 12, 18, 19, 20, 21, 23].

   Високе значення першого показника, що відображає виражену загальну звичку до

централізації, автократичного стиля прийняття рішень і настроєність підлеглих на
постійний контроль (наприклад, Індія - 77), означає, що процес підготовки пропозицій
повинен бути досить добре організованим; надання свободи у процедурному
відношенні може створити у менеджера відчуття непотрібності його роботи і
призвести до відповідного результату. Навпаки, зарегульованість даної процедури і
надмірний контроль з боку керівництва фірми буде сприйматись місцевим директором
підприємства в Австрії (11 балів) або Данії (18) як прояв недовіри, що також не сприяє
спільній праці [8, 21, 23].

   Висока оцінка за другим показником (Японія - 95) означає наполегливість, готовність

до постійного змагання, націленість на успіх, що саме по собі передбачає активність у
виборі перспектив; у той час, вона вирішальним чином впливає на вибір стратегічних
рішень і на характер пропозицій у перспективні плани фірми, відображаючи
агресивний спосіб освоєння дійсності і, зокрема, ведення бізнесу. З іншого боку, низька
оцінка (Данія - 16) свідчить про націленість на людські відносини, гуманність,
компроміси, про те, що робота - не самоціль; у цьому випадку керівництву фірми
потрібно мати на увазі, що висунуті місцевими менеджерами пропозиції несуть на собі
відбиток „м’якого” відношення до життя, а процес їх розробки необхідно активно
стимулювати [21].

   Що стосується останнього із запропонованих Г. Хофштеде показника –

“індивідуалізму”, його вплив у стратегічному плануванні найменший, але також
відчутний. Чим нижча оцінка тут, тим більший вплив мають особисті взаємовідносини
на дії менеджера, тим сильніша його віра в колективні рішення і відчуття належності до
єдиної організації; підвищення оцінки відображає наявність більш раціональних
мотивів роботи у даній фірмі. Тому від менеджера з Колумбії або Пакистану
(відповідно 13 і 14 балів) менше підстав очікувати сепаратистських задумів, але й
менше підстав - на самостійність і об’єктивність оцінок; разом з тим, ці оцінки будуть
узгоджені з помічниками, а участь у роботі зі стратегічного планування значною мірою
продиктована неформальними міркуваннями, що базуються на емоціях. З іншого боку,
директор американського підприємства (91 бал) майже цілком орієнтований на
реалізацію власної ініціативи і на лідерство, не обов’язково обмежується масштабами
філії; його пов’язують з фірмою відносини взаємної вигоди, а відповідно, розробка
пропозицій для передачі плановій службі фірми повинна базуватись на стимулюванні
[12, 13, 18, 20, 21, 23].

   Таке ранжування великою мірою залежить від специфіки конкретної фірми (яка, в
свою чергу, залежить від країни базування і особистих переваг вищих керівників), що
визначає як розстановку показників, так і сам їх склад, тому загальні рекомендації тут
можуть носити лише орієнтовний характер.

   Коли говорять про стимулювання, зазвичай, мають на увазі грошову винагороду за

виконану роботу (хоча воно може сплачуватись також у вигляді цінних паперів). Але
насправді, крім грошей є й інші мотиви, що спонукають людей працювати, а саме:
інтерес до даної діяльності, можливість привабливих контактів, соціальний статус тощо,
значущість яких змінюється у різних країнах. Цю обставину необхідно враховувати при
мотивації менеджерів. Справді, якщо у Японії основний сенс роботи - забезпечення
засобів до існування (45,4% опитуваних), то можна чекати, що проблему участі
японського менеджера у роботі у кожному другому випадку вдається вирішувати за
допомогою грошей. Але цей підхід спрацює лише з одним із трьох американців і
одним із чотирьох голландців, для яких можливість займатись самою діяльністю майже
така ж приваблива, як і її оплата (відповідно 23,5 і 26,2%).

Світовий досвід державного регулювання міжнародної

конкурентоспроможності.
З моменту створення європейського співтовариства проблема підтримки конкуренції
на належному рівні була однією з основних економічних і інституційних завдань і в той
же час труднощів для спільноти. Досягнення бажаних ефектів спільного ринку вимагає
від інтеграції європейських держав проголошення домінанти відкритої конкурентної
ринкової економіки на рівні публічних правовідносин. Таким чином, за основу була
взята концепція, що виключає дискримінацію економічних свобод на державному
рівні. Країни ЄС, які дотримуються континентальної системи права і мають самостійне
законодавство в галузі конкурентного права, звернулися до «інтегрованої моделі
регулювання» та боротьби з недобросовісною конкуренцією. Досвід ЄС у сфері
конкурентного права дає можливість зрозуміти, а можливо, і сприйняти основні
постулати підприємницької діяльності в ЄС, а також допомагає з'ясувати, які обов'язки
покладаються на компанії, що займають домінуюче становище на ринку.
  Для реалізації цілей політики у сфері конкуренції було створено антимонопольне
право ЄС, або так звані правила конкуренції. Вони являють собою сукупність норм,
спрямованих на попередження і припинення антиконкурентних (обмежувальних) угод;
усунення зловживань домінуючим становищем на ринку; контроль економічної
концентрації.
  Об'єктом регулювання антимонопольного права ЄС є відносини і дії (практики), які
впливають на конкуренцію на ринку ЄС. Предмет регулювання правил конкуренції -
права і обов'язки учасників згаданих відносин і дій. Основна мета - забезпечити
свободу конкуренції на спільному ринку, яким є ринок країн ЄС, і заборонити
недозволені форми торгівлі, які ведуть до обмеження конкуренції.

Гармонізація антимонопольного права ЄС здійснюється двома способами: на рівні

первинного права ЄС та на рівні вторинного права - шляхом розробки директив та
регламентів. Джерелами цієї сфери права є: - Договір про Європейське об'єднання
вугілля і сталі 1951 р.; - Договір про Європейське економічне співтовариство 1957 р.; -
Регламенти Ради ЄС та Директиви Комісії ЄС, у яких встановлюються: а) положення про
штрафи і періодичних штрафних платежах; б) конкретні правила застосування норм
Договору, що забезпечують ефективне спостереження і спрощення адміністрування; в)
сфери застосування положень Договору; г) взаємовідносини між національними
законами і положеннями договорів і Регламентів.
  Договір про заснування Європейського економічного співтовариства, укладений 25
березня 1957 р., заклав фундамент існуючої нині системи антимонопольного права ЄС.
Основні положення про конкуренцію в ЄС включені до ст. 101 і 102 Договору про
функціонування ЄС.
  Крім джерел первинного права ЄС, норми конкурентного права містяться також у
приписах Ради ЄС, який, поряд із Європейським парламентом, є його законодавчим
органом.

Важливим кроком на шляху гармонізації європейського законодавства проти

недобросовісної конкуренції стала розробка Директиви Європарламенту та Ради ЄС
2005/29/ЄС проти недобросовісної комерційної діяльності.
  Необхідність прийняття цього документа була зумовлена цілим рядом причин. Так, в
окремих положеннях Директиви про порівняльну та неправдиву рекламу
спостерігалися суттєві розбіжності норм, спрямованих на припинення реклами, що
вводить в оману, з боку різних країн ЄС, що викликало ситуацію правової
невизначеності. Національні законодавці зустрічали на своєму шляху перешкоди
правового характеру, коли мова йшла про міжнародну комерційну діяльність (реклама
товарів у різних державах - членах ЄС).
  Директива спрямована на створення в країнах ЄС єдиного правового механізму,
спрямованого на запобігання таких видів недобросовісної комерційної діяльності, як
реклама, що вводить в оману, порівняльна реклама, реклама конкретної групи товарів,
реклама на телебаченні, в Інтернеті та за допомогою інших медійних засобів.
Найбільш значними досягненнями в дослідженні теорії конкурентних переваг на
макро-, мезо- і мікрорівні характеризуються наукові праці М. Портера, А. Рагмана, Дж.
Даннінга, які, по-перше, на академічному рівні подають бачення ролі й місця
національного середовища у розвитку країн з відкритою економікою; по-друге, значно
розширюють поле аналізу процесу інтернаціоналізації, що зумовлено врахуванням
мікро- та макромотивацій міжнародної економічної діяльності в їхньому взаємозв’язку;
по-третє, беруть до уваги орієнтацію на досягнення і підтримання стабільної
конкурентоспроможності національних економік.
   Звичайно поняття конкурентоспроможності використовується щодо суб’єктів
господарювання, а також щодо продукції, яка виробляється суб’єктами
господарювання, – товарів та послуг. При цьому поняття конкурентоспроможності
продукції розглядається як підсистема конкурентоспроможності суб’єктів
господарювання. Питання конкурентоспроможності досліджували також відомі
українські вчені: О. Білорус, В. Будкін, І. Бураковський, В. Геєць, Д. Лукьяненко, Ю.
Макогон, В. Новицький, Ю. Пахомов, В. Рокоча, А. Філіпенко, О. Шников та ін.

Загалом міжнародна конкурентоспроможність стосується здатності країни збільшувати

свою частку як на внутрішньому, так і на світовому ринку.
  Відмінність визначень конкурентоспроможності зумовлена такими обставинами:
-  продовжується розвиток первинного та похідних понять конкурентоспроможності;
- часто внесені уточнення спричиняють виникнення певних понятійних суперечностей;
- економічна думка еволюціонує у напрямі більш повного, точного й сучасного
відображення сутності конкурентоспроможності, що призводить до виникнення
«дочірніх» підходів, які можуть перебирати на себе функції «материнського»;
 - конкурентоспроможність є інтегрованою характеристикою, результатом впливу
багатьох факторів.
  На основі аналізу різних підходів до визначення поняття конкурентоспроможності
слід розуміти конкурентоспроможність як здатність за рівних вихідних умов
отримувати кращі результати порівняно з конкурентами за рахунок створення і
використання наявних конкурентних переваг за умови дотримання вимог
законодавчих та інших нормативних актів, що регулюють господарсько-виробничі
відносини у масштабі національної та (або) світової економіки.

Дослідження наукових праць свідчить, що центральне місце в напрямку вивчення

сутності й характеру міжнародної конкурентоспроможності займає теорія М. Портера,
який спробував пояснити конкурентоспроможність країни у вигляді системи з
чотирьох детермінант.   Безпосередньо ця теорія є основою при складанні рейтингів
конкурентоспроможності країн провідними інститутами, серед яких Міжнародний
інститут розвитку менеджменту (IMD) і Всесвітній економічний форум (WEF).
Розглянемо більш детально погляди М. Портера як засновника економічної науки
щодо дослідження феномену конкурентоспроможності. Для оцінювання міжнародної
конкурентоспроможності економіки країни Портер обґрунтовує доцільність
використання поняття «національного ромба» переваг, за допомогою якого
аналізується вплив різних факторів, що діють на конкурентоспроможність національної
економіки.
  До них належать:
– фактори та умови виробництва – праця (робоча сила), земля (рівень забезпечення
природними ресурсами, якість інфраструктури), капітал (рівень фінансової
забезпеченості, доступність фінансування); – характер попиту на внутрішньому ринку
країни – попит розглядається не лише за обсягом і структурою, а й за якісними
ознаками: зрілістю споживача, його кваліфікованістю, інформованістю, вимогливістю;
 – споріднені та підтримуючі галузі – галузі-виробники сировини і матеріалів та галузі-
конкуренти, що виробляють товари-замінники, взаємодія яких утворює синергетичний
ефект і забезпечує підґрунтя для опрацювання загальної узгодженої стратегії на ринку;
– стратегія фірм, їхня структура й суперництво – залежать від регуляторних
(макроекономічного середовища) та інституційних умов у державі.

За цих умов конкурентоспроможність підприємства як основу

конкурентоспроможності національної економіки визначають такі зовнішні фактори:
 – ступінь суперництва між існуючими конкурентами;
 – загроза появи нових конкурентів;
 – вплив постачальників й їхня здатність торгуватись;
 – вплив покупців та їхня здатність торгуватись;
 – загроза появи товарів-замінників.
   Такі фактори впливають на:
 ціни, що формуються підприємством, припустимі витрати, які вони можуть
здійснювати;
 розміри капіталовкладень, необхідних для підтримання конкурентоспроможності.
   Сукупність конкурентоспроможних підприємств визначає конкурентоспроможність
галузі та у підсумку – конкурентоспроможність національної економіки.

Так, М. Портер виокремлює дві загальні форми конкурентних переваг підприємств,

серед яких:
– цінова перевага – фірма перемагає в конкурентній боротьбі за рахунок продажу
товару аналогічних споживчих якостей за нижчою ціною, яку можливо встановити в
результаті менших виробничих витрат порівняно з конкурентами;
 – нецінова перевага – фірма перемагає в конкурентній боротьбі за рахунок продажу
товару з унікальними споживчими властивостями, додатковими якостями, супутніми
послугами та ін. На основі виокремлення форм конкурентних переваг підприємств цей
дослідник визначив чотири базові стратегії фірм на ринку: лідерство за рахунок
економії на витратах, диференціація виробництва товарів, зосередженість на витратах,
диференціація, сфокусована на вузькому асортименті товарів.
   Крім цього, серед найважливіших конкурентних переваг, характерних для сучасного
етапу розвитку світової економіки, виділяють потужність і масштаби виробництва, його
гнучкість, володіння інноваціями та специфічність ринкової ніші, яку займає
підприємство [24, с. 207]. В окремих працях виділяються: регіональні аспекти
конкурентоспроможності з використанням показників валового регіонального
продукту (валової доданої вартості) у розрахунку на одну особу, відпрацьований час,
сприятливість до залучення інвестицій, використання інновацій тощо; територіальні
аспекти конкурентоспроможності.

Варто зазначити, що диференціація різних сфер діяльності з виробництва продукції в

межах потужних багатогалузевих компаній значно послабила конкуренцію в її
традиційних формах. За сучасних умов перестала бути актуальною індивідуалізація
конкуренції; їй на зміну прийшло співробітництво, яке сприяє об’єднанню зусиль і
ресурсів для вдосконалення виробництва виробів та виходу на нові ринки. Тому
найкращий спосіб конкуренції – співробітництво в різних формах (угоди,
домовленості), у т. ч. через створення спільних підприємств, стратегічних альянсів і т. ін.
  Ще в 70-ті рр. ХХ ст. Дж. Гелбрейт дійшов висновку, що сучасна корпорація взагалі
усуває ринкові відносини з капіталістичної економіки та передусім – із системи
внутрішньофірмової діяльності.
  Найбільшого поширення набув трирівневий підхід до оцінювання й визначення
конкурентоспроможності: – мікроекономічний рівень (конкурентоспроможність
підприємств); – мезоекономічний рівень (конкурентоспроможність галузей, секторів,
кластерів); – макроекономічний рівень (конкурентоспроможність країн і груп країн).
  На мікроекономічному рівні показниками конкурентоспроможності є витрати,
продуктивність та ринкова частка. Статистично ці показники відображаються у
зростанні рівня продажу і його прибутковості, а також у співвідношенні зростання
прибутку й обороту. Крім цього використовуються такі показники, як якість продукції,
ступінь задоволеності споживачів, різноманітність продукту, прибуток, втрати та
гнучкість виробництва.
   На рівні фірми фактори конкурентоспроможності охоплюють:
 •ефективне управління виробничими потоками, надходженням сировини і запасів;
•успішну організацію ефективної взаємодії механізмів планування, інвестицій у НДДКР,
дизайн, інжинірингу та промислового виробництва;
 •здатність вести науково-дослідну й інноваційну діяльність інших видів у кооперації з
університетами та іншими фірмами; 

•здатність надати продукції характеристик, яких вимагає ринок, і еволюція ринку;

 •здатність організувати ефективну взаємодію з постачальниками та реалізаторами
продукції; •заходи, спрямовані на зростання навичок працівників через інвестиції в
підвищення кваліфікації й збільшення відповідальності працівників у процесі
виробництва.
  На мезоекономічному рівні конкурентоспроможність оцінюється шляхом порівняння
з аналогічною галуззю (сектором, кластером) в іншому регіоні або країні, з якою
ведеться або може вестись торгівля. Також висновок щодо конкурентоспроможності
галузі (сектору, кластера) можна зробити на основі аналізу конкурентоспроможності
основних фірм, які до неї входять. Показники конкурентоспроможності на
мезоекономічному рівні розраховуються навіть за умови, якщо дані на рівні фірми є
недоступними, але вони матимуть усереднений характер. На макроекономічному рівні
конкурентоспроможність національної економіки визначається такими показниками,
серед яких: – зростання обсягу товарів, які мають більшу додану вартість, або
високотехнологічних продуктів у структурі експорту країни; – постійне збільшення
частки на світовому ринку; – позитивне сальдо поточного рахунка торговельного
балансу.
   У країнах, які характеризуються високим рівнем міжнародної
конкурентоспроможності економіки, спостерігається підвищення добробуту населення,
що має кількісний вияв у збільшенні обсягу заощаджень у суспільстві.

Важливість урахування останнього показника зумовлюється тим, що зменшення

заощаджень призводить до того, що національні підприємства в галузях, які
виробляють товари і послуги, що є предметом зовнішньої торгівлі, стають менш
конкурентоспроможними, навіть якщо іноземні конкуренти не змінюють своїх
стратегій [63, с. 369].
  Це відбувається через те, що механізм впливу заощаджень на рівень міжнародної
конкурентоспроможності подібний до механізму впливу прямих іноземних інвестицій
(табл. 1.2.4). При цьому конкурентоспроможність товару визначається на основі ціни
споживання, що складається з ціни товару та витрат, пов’язаних з його експлуатацією,
порівняно з цінами конкурентів.
   Розвиток економік багатьох регіонів світу дає змогу «сильним» економікам
отримувати доступ до дешевих ресурсів і значно зменшувати собівартість виробництва
продукції. Ціна, сформована на дещо меншій собівартості за умови однакової
величини прибутку, робить товар більш привабливим для покупців.

Ознаки та характерні риси глобалізації як суспільного

процесу
Глобалізація світової економіки впливає на потребу підвищення
конкурентоспроможності національних ринків, товарів і послуг. Відповідно,
глобалізаційні процеси зумовлюють появу якісно нових функцій держави, до них
належать такі:
1) визначення та реалізація стратегічних національних інтересів, формування
національної моделі соціально-економічного розвитку, здатної забезпечити органічне
входження економіки країни у транснаціональні відтворювальні цикли. Як наголошує
Дж. Стігліц, глобалізація дала найбільші вигоди тим країнам, які усвідомили важливу
теоретико-концептуальні засади міжнародної конкурентоспроможності в умовах
глобалізації  і  роль держави в соціально-економічному розвитку на противагу
покладанню на саморегульований ринок; 2) сприяння інституційним змінам,
спрямованим на утвердження загальноцивілізаційних засад соціально-орієнтованого
ринкового устрою. Йдеться про надання поштовху виникненню і розвитку інституцій,
які надалі будуть підпорядковуватись еволюційному закону їхнього конкурентного
відбору; 3) зміцнення національної конкурентоспроможності, стимулювання
інноваційного розвитку. Вирішення цього завдання є можливим на основі
«вирощування» національних підприємств, конкурентоспроможних на світовому
ринку, і відстоювання інтересів національних виробників на міжнародних ринках; 4)
створення умов для залучення іноземних інвестицій на основі привабливого
інвестиційного клімату, стабільного законодавства, чітко визначених прав власності,
виваженої податкової та стійкої фінансової систем, місткого споживчого ринку,
стабільно зростаючих доходів населення та підготовки кваліфікованих кадрів; 5)
забезпечення економічної безпеки, запобігання фінансовим спекуляціям, контроль за
ключовими ресурсами і галузями економіки з метою протидії негативним виявам
глобалізації, боротьби з бідністю та захисту від міжнародної злочинності.

На сучасному етапі розвитку питання підвищення рівня міжнародної

конкурентоспроможності країн стає одним з пріоритетних у сфері державного
економічного регулювання. Означене явище значною мірою пов’язане з різким
географічним розширенням інтеграційних процесів, зростанням відкритості
національних ринків, випереджальними темпами розвитку інформаційно-
комунікаційних технологій, які сприяють прискоренню глобального руху фінансових та
інформаційних потоків.
  В результаті цього відбувається посилення міжнародної конкуренції, змінюється
положення окремих держав, здійснюється зміна країн-лідерів. При цьому в умовах
зростання міжнародної конкуренції країн трансформується і стає більш комплексною
концепція конкурентоспроможності.
  На нинішньому етапі глобалізації міжнародна конкурентоспроможність країн є
показником стану та перспектив розвитку їхніх господарських систем, визначає
характер участі в міжнародному поділі праці та стає гарантом політичної й економічної
стабільності під дією впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ.
Конкурентоспроможність економіки, методи її виміру та визначення зв’язку з
динамікою зростання на різних етапах економічного циклу перебувають у центрі уваги
економістів та керівників різних рівнів, оскільки залежно від якості тих чи інших оцінок
і ступеня їхньої відповідності реальній економічній ситуації визначається ґрунтовність
стратегічних рішень на макро- та мікрорівнях.

 Вивчення нормативно-правової бази, наукових та фахових матеріалів дає змогу

стверджувати, що регулювання міжнародної конкуренції країн відбувається на рівні
основних складових організаційно-інституційних елементів. На основі аналізу
визначено, що до основних структурних елементів системи організаційно-
інституційного регулювання міжнародної економічної діяльності та міжнародної
конкуренції в умовах глобалізації світогосподарського розвитку належать:
 – об’єкти регуляторного впливу (країни, групи країн, економічні суб’єкти). У цій
структурі об’єктами регулювання є країни, які входять до складу різних наддержавних і
міжурядових об’єднань, що регламентують також конкурентні відносини в економічній
сфері; 

– наднаціональні суб’єкти регулювання конкурентоспроможності на світовому ринку:

міжурядові організації, суб’єкти здійснення координаційних функцій; міжурядові
організації, які здійснюють окремі наддержавні регулювальні функції, та ін. Масштаб,
характер взаємодії, кількість взаємозв’язків і рівень впливу міжнародної організації
зумовлюються її статусом та рівнем впливу на світовій арені.
   Серед таких організацій можемо виділити: а) на міжнародному рівні:
 •Організацію Об’єднаних Націй (ООН) з органом Генеральної асамблеї ООН –
Конференцією Організації Об’єднаних Націй з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД);
 •Міжнародний торговельний центр (МТЦ, з англ. International Trade Centre – (ITC, з
франц. Centre du commerce international – CCI) – багатостороннє агентство, яке має
мандат Світової організації торгівлі (СОТ) і Організації Об’єднаних Націй через
Конференцію ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);
 •Світову організацію торгівлі (СОТ);
 •Міжнародну організацію «Міжнародна мережа з питань конкуренції» (ММК) (з англ.
International Competition Network – ICN);
 б) на міжнародному регіональному рівні:
 •Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) (з англ. Organisation for
Economic Co-operation and Development – OECD); •Європейський Союз (ЄС);
•МЕРКОСУР (економічний союз держав у Південній Америці);
 •Союз незалежних держав (СНД);
 •Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ);
 •Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС);
 •Лігу арабських держав;
 – регулювальні механізми міжнародного економічного права, за допомогою якого
здійснюються впливи на основі законів, міжнародних договорів, рішень міжнародних
організацій, рішень міжнародних економічних конференцій тощо.

ТЕСТИ

Чітко виражена причина існування фірми-це: місія

Процес визначення місії організації, довгострокових цілей і виконання планів

діяльності щодо досягнення зазначених цілей-це: стратегічне планування

Взаємопов’язаний комплекс дій, які здійснює фірма для досягнення своїх цілей з
урахуванням власного ресурсного потенціалу, а також факторів і обмежень
зовнішнього середовища-це: стратегія

Володіння і управління підприємствами в інших країнах-це: ТНК

Оцінка багатонаціонального зовнішнього середовища, визначення майбутніх

світових можливостей і небезпек, формулювання глобальних цілей і стратегій
підприємства-це: міжнародне планування міжнродне планування;

Вид менеджменту, головними цілями якого є формування, розвиток і

використання конкурентних переваг організації за рахунок можливостей
ведення бізнесу в різних країнах і відповідного використання економічних,
соціальних, технологічних, демографічних, культурних та інших особливостей
цих країн і міждержавних взаємовідносин-це міжнародний бізнес

Ділові взаємозв’язки організацій або їх підрозділів, що знаходяться в різних

країнах-це: міжнародний бізнес

Комплексне вивчення, аналіз і оцінка зовнішнього середовища міжнародного

бізнесу з метою пошуку та реалізації конкурентних переваг фірми. завдання
міжнародного менеджменту

Угода великих корпорацій з малими фірмами або окремими підприємцями на

засадах системи взаємовигідних пільг та привілеїв-це: франчайзинг

Пропозиція такого продукту, що сприймається в межах галузі як щось унікальне

-це: стратегія диференціації

Об’єднаний план, що пов’язує всі складові елементи фірми і різні аспекти її

діяльності-це: стратегія

Процес визначення місії організації, довгострокових цілей і виконання планів

діяльності щодо досягнення зазначених цілей-це:  стратегічне планування
Фокусування організації на конкретній групі покупців, сегменті чи товарній
номенклатурі або ж на географічному ринку-це: стратегія зосередження

Передача одним з партнерів іншому ноу-хау у сфері управління-це: управління за

контрактом

Велика корпорація у сфері виробництва або послуг, яка володіє підприємствами

у багатьох країнах і виробляє продукцію на ринки всього світу-це: БНК (?) немає
правильної відповіді

Она із поширених форм стратегічного альянсу, що пов’язана зі створенням

юридично і економічно самостійного підприємства-це: спільне підприємство
khong có dấu phẩy

Використовується з метою ефективної реалізації важливих для фірм проектів,

завдань-це: матрична організаційна структура управління

Побудова, упорядкування суб’єкта управління, спосіб його внутрішньої

організації, зв’язки елементів суб’єкта між собою, що дозволяє виконувати
необхідні функції управління-це: організаційна структура управління

За конкретний обсяг робіт встановлюється фонд оплати праці, а також строки

виконання, розмір додаткової премії, показники якості тощо-це: акордна відрядна
система оплати праці

Відрядний заробіток формується як добуток розцінки на кількість виготовлених

виробів-це: проста відрядна система оплати праці

Базується на встановленні системи нормативних ставок винагород, які

збільшуються в процесі поліпшення результуючого показника. система
прогресивної комісійної винагороди

Передбачає зменшення нормативної ставки винагороди на певних етапах

поліпшення результуючого показника, що буде сприяти оптимізації розмірів
заробітної плати. система регресивної комісійної винагороди

Відрядний заробіток формується як добуток розцінки на кількість виготовлених

виробів-це: проста відрядна система оплати праці

Колективний фонд оплати праці заробляється членами бригади спільно, залежно

від кількості   відпрацьованого   часу,   певних   показників преміювання, а потім
з допомогою конкретного методу розподіляється між працівниками –це:
бригадна -почасова система оплати праці

Короткотерміновий кредит, який передбачає дебетовий залишок на рахунку

клієнта –це: овердрафт

Купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів

спеціальним кредитним інститутом за готівковий розрахунок без права регресу
на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення – це: форфейтинг

Залучення, забезпечення і використання фінансових коштів з метою здійснення

експортної угоди – це: експортне фінансування
Високі (низькі) відсоткові ставки в умовах рівноваги повинні покриватись
форвардним дисконтом (або премією) по валюті у відповідності до: теорії
паритету відсоткових ставок

Договір між банком і його клієнтами, що включає в себе обіцянку банку надати
клієнту певну суму грошей до деякого ліміту протягом певного терміну – це:
кредитна лінія

Зовнішньоторгові операції, при здійсненні яких у документах фіксуються тверді

зобов’язання експортерів та імпортерів здійснити повний або частковий
збалансований обмін товарами – це: зустрічна торгівля

Домінуюча у суспільстві система цінностей, вірувань, звичаїв і установок-це: культура;

Вплив бюрократичних структур на законодавство у власних інтересах-це:

ефективність державного управління;

Заробіток допоміжних робітників-ремонтників, наладчиків тощо — ставиться в

залежність від виробітку основних робітників, яких вони обслуговують – це:
непряма відрядна система оплати праці;

Передбачає створення надійної бази для розрахунку розміру оплати менеджерів

у країні розташування штаб-квартири. «домашня» шкала компенсації плюс
надбавки, диференційовані для кожної філії;

Величина заробітної плати визначається кількістю виготовленої продукції -це :

відрядна форма оплати праці;

Ставить в залежність величину заробітної плати від кількості відпрацьованого

часу. почасова форма оплати праці;

Процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей

або цілей організації – це: мотивація;

Специфічний набір інструментів стимулювання працівників у міжнародній фірмі

–це: компенсації;

Заробіток допоміжних робітників-ремонтників, наладчиків тощо — ставиться в

залежність від виробітку основних робітників, яких вони обслуговують – це:
непряма відрядна система оплати праці;

Вдання ліцензії на певну діяльність із наданням додаткової управлінської,

маркетингової і технологічної підтримки-це: франчайзинг;

Контролюють фінансові трансакції між компаніями групи, через них

здійснюються інвестиції по всій внутрішньофірмовій мережі, вони акумулюють
на своїх рахунках доходи ТНК та займаються їх розподілом-це:  компанії-
провідники;

Дсягнення конкурентних переваг, усунення або зменшення конкуренції в

інтересах партнерів-це: цілі міжнародної інтеграції;
Додатково:

http://www.kdu.edu.ua/new/lekcii/3_4.pdf

Питання 1

Домінуюча у суспільстві система цінностей, вірувань, звичаїв і установок-це:

a. соціальне середовище;
b. культура;
c. міжнародні особливості;
d. соціальні обставини;

Питання 2

Галузь в США має високий ступінь концентрації ринку. Якщо частка фірми А=3% ринку,
а В=8% ринку, на скільки пунктів зміниться індекс Герфіндаля-Хіршмана в результаті
злиття цих двох фірм?

a. 121 пунктів.
b. 73 пункти;
c. 50 пунктів;
d. 48 пунктів;

Питання 3

Галузь в США має середній ступінь концентрації ринку. Якщо частка ринку фірми
А=14%, а В=9%. Визначити на скільки пунктів зміниться індекс Герфіндаля-Хіршмана в
результаті злиття цих фірм?

a. 277 пунктів
b. 252 пункти
c. 260 пунктів
d. 529 пунктів

Питання 4

Форми оплати праці:

a. лінійна, відрядна, акордна;

b. відрядна; почасова; комбінована (почасово-відрядна); комісійна;
c. бригадна, преміальна, почасова, комісійна.
d. пропорційна, преміальна, проста;

Питання 5

Галузь в США має середній ступінь концентрації ринку. Якщо частка ринку фірми В=4%,
а С=5%. Визначити на скільки пунктів зміниться індекс Герфіндаля-Хіршмана в
результаті злиття цих фірм?

a. 81 пункт
b. 41 пункт
 c. 60 пунктів
d. 40 пунктів

Питання 6

Галузь в США має середній ступінь концентрації ринку. Якщо частка ринку фірми
А=2%, а В=6%. Визначити на скільки пунктів зміниться індекс Герфіндаля-Хіршмана в
результаті злиття цих фірм?

a. 40 пунктів
b. 24 пункти
c. 64 пункти
d. 30 пунктів

Питання 7

Функціональні угоди - це:

a. асоціації зі співпраці, що створюються двома чи більше організаціями і

передбачають, наприклад, нерозповсюджену взаємодомовленість між
конкурентами в умовах олігополії;
b. форма міжнародного стратегічного альянсу, при якій виникає самостійна
організація, чий капітал розподілений між партнерами-засновниками, які мають
право на отримання дивідендів пропорційно до своїх внесків;
c. проекти, в яких дві і більше компаній вирішують співпрацювати за одним або
декількома напрямами діяльності;
d. формальні угоди без дольової участі партнерів або створення спільного
підприємства;

Питання 8

Стратегії, розроблені Портером:

a. найменші сукупні витрати;

b. конкурентні переваги;
c. абсолютні переваги;
d. d. усі відповіді правильні.

Питання 9

Галузь в США має середній ступінь концентрації ринку. Якщо частка ринку фірми
А=3%, а С=4%. Визначити на скільки пунктів зміниться індекс Герфіндаля-Хіршмана в
результаті злиття цих фірм?

a. 49 пунктів

b. 25 пунктів

c. 24 пункти

e. 30 пунктів

Питання 10

Пропозиція такого продукту, що сприймається в межах галузі як щось унікальне -це:

 a. стратегія найменших витрат;
b. стратегія зосередження;
c. стратегія диверсифікації;
d. стратегія диференціації;

Питання 11

Які комплекти фінансових звітів подають закордонні філії материнській компанії:

a. консолідовані фінансові звіти з урахуванням вимог країни походження;

b. звіти, що ґрунтуються на національних стандартах рахунків країни походження
капіталу ;
c. усі правильні відповіді
d. звіти, які базуються на принципах обліку приймаючої країни;

Питання 12

Проекти, в яких дві і більше компаній вирішують співпрацювати за одним або

декількома напрямками діяльності-це:

a. альянси з дольовою участю.

b. міжнародні перспективні диверсифіковані альянси;
c. міжнародні альянси горизонтального типу;
d. альянси у формі функціональних угод;

Питання 13

Структура основних даних політичного аналізу зовнішнього середовища, необхідних

міжнародному менеджеру включає:

a. усі відповіді правильні.

b. міждержавні (міжрегіональні, міжміські) угоди між країною перебування і
країною базування;
c. основні елементи валютного регулювання в країні;
d. розвиненість науково-технічної і консультаційної діяльності в країні (напрямки,
фірми, можливості залучення);

Питання 14

Спільні підприємства:

a. створюються з організаціями, що оперують в початково не пов’язаних між

собою галузях, між якими потенційно можливе розмивання кордонів внаслідок
інновацій;

b. створюються з організаціями, що виробляють як взаємодоповнюючі товари і

послуги (супутні), так і товари або послуги-замінники;

c. найскладніша в організаційному відношенні форма МСА;

f. це проекти, в яких дві і більше компаній вирішують співпрацювати за одним або

декількома напрямками діяльності.

Питання 15
Укладається з постачальниками комплектуючих виробів або послуг для фірми-це:

a. міжнародні альянси горизонтального типу;

b. міжнародні альянси з дистриб’юції;
c. міжнародні споріднені диверсифіковані альянси;
d. міжнародні альянси вертикального типу;

Питання 1

Міжнародний бізнес:

a. ділові взаємозв’язки організацій або їх підрозділів, що знаходяться в

різних країнах;
b. усі відповіді правильні.
c. базується на можливості отримання вигод саме з переваг ділових операцій між
країнами;
d. прагнення нових ринків збуту;

Питання 2
За конкретний обсяг робіт встановлюється фонд оплати праці, а також строки виконання,
розмір додаткової премії, показники якості тощо-це:
a. акордна відрядна система оплати праці;

b. проста відрядна система оплати праці;

c. відрядно-прогресивна система оплати праці;

d. непряма відрядна система оплати праці;

Питання 3
Основні фактори зовнішнього середовища, в якому функціонує міжнародна
організація:

a.
правильної відповіді немає

b.
культура, економіка, політика, технологія;

c.
політика, освіта, культура, економіка;

d.
культура, етика, ринок;

Питання 4
Міжнародний стратегічний альянс:
a.
формальне або неформальне об’єднання, що створюється з метою об’єднання ресурсів для
вирішення завдань реорганізації, підвищення ринкової ефективності тощо або досягнення
“ефекту масштабу”, або з іншими цілями;

b.
одна із поширених форм стратегічного альянсу, що пов’язана зі створенням юридично і
економічно самостійного підприємства;

c.
велика корпорація у сфері виробництва або послуг, яка володіє підприємствами у багатьох
країнах і виробляє продукцію на ринки всього світу;

d.
являє собою відносно тривалу за часом міжорганізаційну угоду зі співробітництва,
яка передбачає спільне використання ресурсів і структур управління двох і більше
самостійних організацій, розташованих в двох і більше країнах, для спільного
виконання завдань, пов’язаних з корпоративною місією кожної з них;

Питання 5
Передбачає створення надійної бази для розрахунку розміру оплати менеджерів у
країні розташування штаб-квартири:

a.
система лінійної винагороди.

b.
«домашня» шкала компенсації плюс надбавки, диференційовані для кожної філії;

c.
глобальна шкала  компенсації;

d.
шкала компенсації, пов’язана з громадянством працівників;

Питання 6
Шляхи проникнення на міжнародні ринки

a.
прямі капіталовкладення;

b.
міжнародні лізингові угоди;

c.
усі відповіді правильні

d.
експорт;

Питання 7
Американський національний стереотип поведінки включає такі риси, як:

a.
жорсткий прагматизм;

b.
усі відповіді правильні.

c.
патріотизм;

d.
цільовий динамізм;

Питання 8
Специфічний набір інструментів стимулювання працівників у міжнародній фірмі –
це:

a.
доплати;

b.
компенсації;

c.
надбавки;

d.
нематеріальне стимулювання;

Питання 9
Яка система компенсації передбачає встановлення однакової винагороди за
однакову роботу незалежно від громадянства:

a.
шкала компенсації, пов’язана з громадянством працівників;

b.
глобальна шкала компенсації;

c.
система лінійної винагороди.

d.
«домашня» шкала компенсації плюс надбавки, диференційовані для кожної філії;

Питання 10
Непрямий контроль включає:

a.
відрядження вищих менеджерів до зарубіжних відділень;

b.
наради в штаб-квартирі;

c.
контроль поточної діяльності персоналу.

d.
щомісячна звітність, що надсилається до офісу країни походження;

Питання 11
Процес поступового залучення фірми у міжнародний бізнес: від експорту продукції
до створення підприємств за кордоном-це:
a.
рівень інтернаціоналізації фірми;
b.
рівень діловодства фірми;

c.
міжнародний бізнес;

d.
міжнародний менеджмент;

Питання 12
Глибокий індивідуалізм і впевненість у тому, що лише ти сам можеш все зробити
для себе-це:

a.
англійський національний стереотип;

b.
американський національний стереотип;

c.
французький національний стереотип;

d.
 китайський національний стереотип

Питання 13
Які з перерахованих аспектів не відносять до культурного середовища країн:

a.
комунікації;

b.
якість освіти

c.
поведінка;

d.
ієрархія потреб

Питання 14
Головні причини розвитку міжнародного бізнесу:
a.
вихід до родовищ корисних копалин і джерел сировини;

b.
усі відповіді правильні.

c.
доступ до основних ринків робочої сили (ціна, кваліфікація);

d.
 прагнення нових ринків збуту;

Питання 15
Фактори, які визначають системи матеріальних стимулів праці

a.
соціально-психологічні, економічні, організаційні.

b.
можливість ліцензіата вільного вибору покупця ліцензії;

c.
можливість ліцензіата продажу ліцензії різним ліцензіарам;

d.
можливість ліцензіата відмови від укладання договору ліцензування;
3 Month LIBOR – це: відсотковий коридор;
3 Month LIBOR встановлює Центральний банк Швейцарії;
A.G. - це: закінчення назв компаній, зареєстрованих в офшорній зоні.
Bank Rate – відсоткова ставка центрального банку – Британії
Bank Wire є системою фінансових комунікацій у Англії. Неправильно’.
BIC та IBAN: коди ідентифікації учасників фінансових розрахунків за системою
SWIFT;
BOJ – абревіатура центрального банку Японії. – Правильно
CHAPS є системою фінансових комунікацій у: Англії.
ECB – абревіатура центрального банку Великобританії – Неправильно
EDIFAST - це стандарт без паперових платежів комерційної торгівлі. Правильно’.
FED – абревіатура центрального банку США – Правильно
Federal Funds Rate – відсоткова ставка центрального банку – США
LIBOR – це: відсоткова ставка;
LIBOR встановлюється для таких валют євро, долар США, англійський фунт
старлінгів, японська єна, швейцарський франк, канадський і австралійський
долари;
L-індекс формується в Україні
MD4 OOH - це програма фінансової допомоги слаборозвинутим країнам, що обрали
інноваційний шлях розвитку. Неправильно
Moody's Investors Service - це: міжнародне рейтингове агентство:
NYSE – це фінансовий рейтинг. Неправильно’.
Overnight Call Rate Target – відсоткова ставка центрального банку – Японії
Overnight Rate Target – відсоткова ставка центрального банку - Канади;
RBNZ – абревіатура центрального банку Нової Зеландії. – Правильно
Refinancing tender – відсоткова ставка центрального банку - Єврозони;
Standard & Poor's, або S&P - це рейтингове агентство. Правильно’.
SWIFT базується на матеріально-технічній базі: НАТО;
TSX – це: фондова біржа;
Автоматизована Клірингова Палата (ACH) складається з 32 регіональних електронних
міжбанківських мереж. Правильно’.
Базельський конкордат – це угода. Правильно’.
Біржа SGX розташована у: Сингапурі.
Біржовий індекс DAX визначається у такому світовому фінансовому центрі, як Франфурт-
на-Майні. Правильно’.
БМР є: публічним акціонерним товариством
В Італії: міжнародні договори мають силу національного закону;
В основу обчислення індексу CDAX покладено градацію галузеву ;
В Угорщині: міжнародні договори мають силу національного закону;
Вищим керуючим органом МВФ є рада керуючих;
Віденську конвенцію про права міжнародних договорів підписано у: 1969 р.
Відкрита абсолютно довга позиція виникає у результаті придбання організацією певного
фінансового активу і відсутності операцій із продажу цього активу. ’Правильно’.
Відкрита абсолютно коротка позиція: виникає у результаті продажу організацією
певного фінансового активу і відсутності операцій із придбання цього активу.
Відкрита позиція - : передбачає володіння організацією на певну дату фінансовим
активом, за яким існує ризик зменшення його вартості нижче від вартості
придбання, а також ризик недоотримання доходу від володіння цим активом.
Джерелом цього ризику є невідповідність між обсягами купівлі та продажу
організацією певного активу;
Відкрита частково довга позиція виникає у результаті продажу організацією певного
фінансового активу і відсутності операцій із придбання цього активу. Неправильно’.
Головними партнерами МБРР є: уряди держав-членів;
Греція та Іран у тридцятих роках ХХ ст. були учасниками Стерлінгового блоку;
До універсальних міжнародних організацій належать: ООН;
Дохійська біржа цінних паперів (DOX) розташована у Катарі. Правильно’.
Європейська опціонна біржа розташована у Амстердамі. Правильно’.
Женевську конвенцію «Одноманітний закон про чеки» підписано: 19.03.1931 р.
З позиції регіонального розподілу найвідоміших офшорних зон до Британських острівних
регіонів належать: Олдерні, Гібралтар, Острів Гернсі, Острів Мен, Острів Джерсі,
Близький Схід: Бахрейн, Дубаї, Ліван;
Задоволення існуючого попиту на товари, усунення надлишку товарів у результаті їхнього
перевиробництва у конкретних країнах забезпечення економічного розвитку суб’єктів
господарювання є функціями: міжнародної торгівлі;
Закрита ближня позиція означає використання організацією сприятливих умов для
реалізації арбітражу як комбінації поточної операції із придбання активу і строкової
операції з його продажу. Таку позицію вибирають якщо упродовж майбутніх місяців
прогнозується зростання ринкової вартості певного активу. Правильно’.
Закрита дальня позиція: означає використання організацією сприятливих умов для
реалізації арбітражу як комбінації поточної операції із продажу активу і строкової
операції з його придбання. Таку позицію вибирають, якщо прогнозується зниження
протягом майбутніх місяців ринкової вартості певного активу;
Закрита позиція виникає у результаті реалізації арбітражної операції. Вона означає, що
ймовірність ризику зменшення вартості активу нижче від вартості його придбання, а
також ризику недоотримання доходу від володіння цим активом зведена до мінімуму
внаслідок використання строкового контракту на купівлю або на продаж цього активу на
економічно вигідних для його власника умовах. За змістом закрита позиція протилежна до
відкритої Правильно’.
Зарубіжні активи відображаються у рахунку фінансових операцій. Правильно’.
Здатність системи індексів характеризувати стан та динаміку розвитку як національної
економіки в цілому, так і окремих її складових є сутністю діагностичної функції
фондових індексів;
Золотодевізний стандарт був запроваджений в результаті Генуезької конвенції;
Золотодевізний стандарт почав функціонувати з: 1922 р.;
Зростання імпорту призводить до зростання курсу національної валюти. Неправильно’.
Індекс CDAX обчислюється на Франкфуртській біржі. Правильно
Індекс Nikkei 225 Stock Average обчислюється Центральним банком Японії.
Неправильно’.
Індекси золотодобувних і сріблодобувних компаній PXLX i XAU обчислюються у США;
Існує така кількість Базелів: 3
Канали, якими забезпечується взаємозв’язок між суб’єктами міжнародних фінансів
називають фінансовими ринками. Неправильно’
Конвенцію про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів підписано:
7.06.1930 р.
Конвенцію, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки підписано:
19.03.1931 р.
Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви підписано: 11.12.1995 р.;
Контракт, який передбачає зобов’язання емітента та інвестора купити або продати активи
в певний час у майбутньому за ціною, зафіксованою у контракті називається ф’ючерс.
Кореспондентський рахунок в іноземній валюті, відкритий українським банком у
зарубіжному банку - НОСТРО. Правильно’.
Кореспондентський рахунок іноземного банку, відкритий в банку України в іноземній
валюті називається ЛОРО;
Кореспондентські рахунки відкриваються на підставі укладеного договору міжбанками-
кореспондентами. Правильно’.
Купони, талони, чеки - це допоміжні цінні папери. Правильно’.
Лондон був головним світовим фінансовим центром світу до: 1925 р.;
МБРР є спеціалізованою організацією ООН Правильно
МБРР має 45 регіональних представництв. Неправильно’.
МВФ є спеціалізованою організацією: ООН
МВФ має таку кількість регіональних відділень: 7
Механізм фінансування МВФ полягає у: викупі ним національної валюти
позичальника;
Міждержавне регулювання платіжних балансів розпочалось із середини 70-х років ХХ
століття. Правильно’.
Міжнародна ліквідність вимірюється: МВФ
Міжнародне рейтингове агентство, яке проводить незалежну оцінку учасників світового
кредитного ринку і здійснює аналізування і прогнозування кредитоспроможності суб'єктів
цього ринку. Воно володіє 50-ма зарубіжними представництвами, які займаються
аналізуванням ринків більш як 150 країн. Штаб квартира компанії компанії, яка формує
цей рейтинг знаходиться у Парижі, а штаб квартира фінансової групи цієї компанії у Нью-
Йорку. Йдеться про рейтинг Fitch Ratings;
Модель офшорного рину, яка базується на спеціальних формально встановлених
домовленостях з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо,
Сінгапур назиають: Нью-Йоркська;
МФК надає кредити терміном від 5 до 15 років без гарантії уряду;
На Кіпрі: визнається верховенство міжнародних договорів тільки відносно
національних законів;
На момент застування Бреттон-Вудської валютної системи золото можна було придбати
за ціною 35 доларів за унцію. Правильно’.
На момент створення МВФ передбачалось, що валюти країн-учасників можуть вільно
коливатись одна від одної у межах +/-2,5% від їх паритету до долара Неправильно’.
На фінансовому ринку України відсоткову ставка, за якою Національний банк надає
банкам кредити на термін до наступного робочого дня, називають відсотковою ставкою
за кредитами овернайт;
На фінансовому ринку України відсоткову ставку, за якою Національний банк залучає
тимчасово вільні кошти банків на термін до наступного робочого дня називають
відсотковою ставкою за депозитами овернайт. Правильно
Найбільший діловий журнал в США, який видається один раз на два тижні. Регулярно
публікує рейтинги за результатами своїх досліджень, наприклад 500 найбільших
компаній, 1000 найбільших компаній, 40 найбільших компаній тощо. Йдеться про журнал
Fortune. ’Правильно’.
Найвпливовішим фондовим індексом Японії є Fitch Ratings. Неправильно’.
НБУ впроваджено в якості національної рейтингової системи оцінки банків CAMELS;
НБУ щорічно подає платіжний баланс України МВФ
Нульова позиція за певним активом : означає відсутність на балансі організації цього
активу і відповідно неможливість отримання доходу чи збитку, пов’язаного з цим
активом.
Нью-Йоркська офшорна модель діє: у Токіо.
Об’єктивне оцінювання цінової ситуації на фондовому ринку, ідентифікування точки
відліку для оцінки поведінки великих інвестиційних фондів, окремих інвесторів і
портфельних менеджерів є сутністю індикативної функції фондових індексів;
Овердрафт – це: дебетове сальдо рахунку;
Операції з товарами і послугами відображаються у: поточному рахунку платіжного
балансу;
Опціон американського типу передбачає виконання контракту у будь-який день до
дати вказаної у ньому;
Організація, яка формує цей рейтинг заснована у Лондоні в 1888 р. Спеціалізується на
загальних новинах, інформації про міжнародну комерційну діяльності і фінанси. Рейтинги
формуються у розрізі найбільших компаній світу, найкращих бізнес-шкіл, найнадійніших
компаній тощо. Йдеться про рейтинги Financial Times. Правильно’.
Основним інструментом регулювання грошового ринку США є ставка: Discount rate;
Основним принципом складання платіжного балансу є принцип уникнення подвійного
рахунку. Неправильно’.
Офшорна модель «податкове сховище» діє: на Кайманових островах;
Першим міждержавним банком, який почав координувати діяльність національних банків,
був БМР. Правильно’.
Першими вийшли із системи «золотий стандарт» Німеччина;
Під час Бреттон-Вудської системи МВФ передбачав, що країни-учасники можуть
змінювати паритет національних валют тільки у напрямку його зменшення.
Неправильно’.
Підсистема SWIFT із обміну комерційними і фінансовими даними, що стосується
корпоративних клієнтів банку позначається абревіатурою: EDI
Платіжний баланс – це: статистичні дані за певний період, які відображують операції з
товарами, послугами та фінансами між даною країною та рештою світу;
Платіжний баланс активний, якщо: експорт перевищує імпорт;
Платіжний баланс країни складає НБУ
Положення статті 14 статуту МВФ передбачали сплачувати статутні внески у МВФ у
національній валюті. Неправильно’.
Портфельні інвестиції відображаються у підсумку балансу. Неправильно’.
Поставка активу наступного робочого дня після укладання угоди відбувається внаслідок
реалізації операції том;
Поставка активу наступного робочого дня після укладання угоди: том
Поставка активу сьогодні (в день укладання угоди) відбувається внаслідок реалізації
операції тод
Поставка активу через місць після укладання угоди відбувається внаслідок реалізації
операції форвард.
Рахунки ЛОРО у фінансовій звітності банків-реципієнтів обліковуються як: зобов’язання;
Рахунки ЛОРО, як правило, є більш вигідними для: банку імпортера;
Резервні активи відображаються: рахунку фінансових операцій;
Сальдо рахунку - це його: залишок
СЕП – це: система електронних платежів в Україні;
Серед фінансових видань США, які формують глобальні фінансові рейтинги найбільшим
конкурентом журналу Fortune є: BusinessWeek;
Середні або середньозважені показники курсів цінних паперів, як правило, акцій, що
дають найкомпактнішу картину про стан і динаміку фондового ринку: фінансовий
індекс;
Система SWIFT розпізнає близько: 120 форматів даних;
Система валових платежів, працююча в режимі реального часу: Real Time Gross
Settlement (RTGS).
Скандинавські країни у тридцятих роках ХХ ст. були учасниками: Стерлінгового блоку;
СМЕ – це: товарно-сировинна біржа
Ставка LIBOR встановлюється як мінімум на термін одного тиждня;
Створення благ, розв’язання глобальних і регіональних проблем, реалізація ініціатив
урядів держав тощо є функціями: міжнародного співробітництва у сфері міжнародних
фінансів;
Сукупність систематизованих за однією або декількома ознаками (критеріями) об’єктів,
який відображає рівень їхньої значущості в порівнянні один з одним фінансовий
рейтинг;
Сума всіх дебетових проведень має: дорівнювати сумі кредитових проведень;
Такі організації як Європейська штаб-квартира ООН, Міжнародний Комітет Червоного
Хреста, Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ), Міжнародна Організація Праці
(МОП) розташовані у Женеві. Правильно’.
Тод - це поставка активу сьогодні (в день укладання угоди). Правильно’.
У 1933 р. був створений Золотий блок. Його учасниками були Франція і Бельгія.
Правильно’.
У 1946 р. паритети валют країн-учасників МВФ вимірювались у доларах. Правильно’.
У Австрії: міжнародні договори мають силу національного закону;
У Албанії, Польщі, Литві: міжнародні договори мають силу національного закону;
У відповідності до ISO 4217 міжнародний код СПЗ: XDR;
У відповідності до Базельських домовленостей 1988 р. рахунки НОСТРО потребують
забезпечення: власним капіталом;
У відповідності до методики МВФ базисний баланс включає: поточні операції, прямі
інвестиції та інший довгостроковий капітал;
У відповідності до методики МВФ приватні односторонні перекази відображаються у
платіжному балансі в розділі поточні операції. Правильно’.
У дебеті платіжного балансу відображається надходження коштів та інших активів із-за
кордону. Правильно’.
У Ісландії: міжнародні договори мають силу національного закону;
У Іспанії: визнається верховенство міжнародних договорів тільки відносно
національних законів;
У кредиті платіжного балансу відображається: відтік коштів та інших активів за
кордон;
У межах системи SWIFT діє послуга із міжбанківського обміну файлами, що включає
адміністративну і поточну звітну інформацію між офісами банків, дані для управління
кредитами, статистичну інформацію. Абревіатура цієї послуги IFT;
У рейтингу The Global Financial Centres Index першу десятку світових фінансових центрів
очолює: Лондон;
У США золотий стандарт проіснував до 1939 р.
У Франції, Швеції, Швейцарії, Бельгії, Італії та Греції впроваджено систему «золотий
стандарт» у продовж: 1873-1874 рр.;
Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів датуються 1.01.1993 р.
Уперше система «золотий стандарт» запроваджена: Банком Англії у 1816 р.;
Ф’ючерсна та опціонна біржа EUREX розташована у: Франфурті-на-Майні.
Фінансування МВФ позичальників у рамках регулярних умов передбачає, що національна
валюта країни-позичальника не повинна збільшуватись у МВФ більше ніж на 25% від
квоти протягом року. Правильно’.
Фонд довіри створено для: пільгового кредитування країн з низьким доходом;
Фондовий індекс AEXIndex обчислюється у: Амстердамі;
Формування фондів фінансових ресурсів, контролювання і регулювання фінансових
потоків є функціями міжнародних фінансів
Функції фондових індексів: діагностична, індикативна, спекулятивна;
Цей рейтинг стосується: виробників програмних продуктів; нових технологічних
відкриттів та інновацій; звітів соціально-економічного розвитку країн; банків, а також
оглядів ринків. Йдеться про рейтинги The Banker;
Явище створення або придбання суб’єктом господарювання певного активу, володіння
яким неминуче пов’язане з ризиком втрати його вартості, понесення витрат, у зв’язку з
його утриманням, або недоотриманням прибутку від володіння ним називається:
позиціонуванням