Тема 9.

Монополія

1. Сутність та характерні ознаки монополії.

2. Вертикальна інтеграція та вертикальні контракти.
3. Рівновага монополії у короткостроковому та довгостроковому періодах:
4. Економічні наслідки та соціальна ціна монополії.
5. Державне антимонопольне регулювання.

1. Сутність та характерні ознаки монополії.

Монополія - це ринкова структура, у якій одна фірма є єдиним продавцем

товару, на який не існує близьких замінників.
Характерні ознаки монополії:
• одна фірма в галузі. Пропозиція галузі дорівнює пропозиції фірми;
• відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;
• неможливість входження на ринок інших фірм;
• велика кількість покупців на ринку;
• наявність високого рівня ринкової влади.
Види монополій:
1. Закрита монополія - це монополія, що захищена від конкуренції через
юридичні обмеження.
2. Відкрита монополія - це монополія, коли одна фірма на деякий час стає
єдиним виробником продукції не маючи спеціального захисту.
3. Монопсонія - це структура ринку, де діють багато продавців і є лише один
покупець.
4. Двостороння (білатеральна) монополія - це ринок, на якому продукцію
пропонує один продавець одному покупцю.
5. Природна монополія - це монополія, яка має місце в галузях, де мінімізація
середніх витрат виробництва досягається, коли існує одна єдина фірма в
галузі.

Бар'єр входження в ринок - це обмежувач, який запобігає появі додаткових

продавців на ринку монопольної фірми:
• адміністративні бар'єри - бар'єри, які встановлюються законом або органами
державної влади. До них належать ліцензування, квотування, сертифікація,
встановлення мінімального розміру статутного фонду тощо;
• структурні бар'єри - бар'єри, що виникають внаслідок дії певних
технологічних характеристик ринку або обмежень за попитом.
Прикладами структурних бар'єрів можуть бути високі незворотні витрати,
економія на масштабі, обмеження за попитом, нерозвиненість ринкової
інфраструктури;
• стратегічні бар'єри - бар'єри, що свідомо створюються уже присутніми на
ринку фірмами з метою не допустити на ринок нових гравців. Серед них
виділяють довгострокові контракти, надмірну диференціацію продукту,
утримання та використання надлишкових виробничих потужностей,
1
 хижацьке ціноутворення.
Ринкова (монопольна) влада - здатність суб'єкта господарювання (групи
суб'єктів) впливати на ціну свого товару.
Ознаки ринкової (монопольної) влади:
 здатність суб'єкта диктувати свої умови продажу товару (товарної групи),
укладенні договору постачання, нав'язувати споживачу невигідні умови;
 здатність суб'єкта шляхом монополізації ринку постачання виробничих
ресурсів обмежувати конкуренцію, витіснивши з ринку інших
підприємців або створюючи бар'єри вступу на ринок;
 здатність суб'єкта зменшувати або обмежувати випуск товарів за умови
неможливості компенсувати утворений дефіцит конкурентними фірмами
(відповідно до укладеного договору);
 здатність суб'єкта підвищувати ціну на товари і підтримувати їх на рівні,
що перевищує рівень цін в умовах досконалої конкуренції.
Інструменти реалізації потенціалу ринкової влади:
 цінова дискримінація, диференціація товарів, які кожна по-своєму
дроблять ринок таким чином, щоб забезпечити суб'єкту ринкової влади
монопольне (домінуюче) становище в межах вузького ринкового
сегмента;
 зв'язування, продаж із навантаженням, перекриття доступу до ринку як
засоби розповсюдження ринкової влади мережею пов'язаних
комплементарністю, технологією виробництва тощо;
 встановлення бар'єрів входження в ринок;
 лобіювання інтересів носіїв ринкової влади в структурі органів державної
влади тощо
Для вимірювання ступеня монопольної влади в економічній теорії
використовують індекс Лернера, індекс Херфіндаля-Хіршмана, коефіцієнт
концентрації.
Індекс Лернера - індекс, який розглядає високий прибуток як ознаку
монополії.
Спосіб виміру монопольної влади - визначення величини, на яку ціна, що
максимізує прибуток, перевищує граничні витрати.
Був запропонований у 1934 році економістом Аба Лернером і отримав
назву показника монопольної влади Лернера.

Числове значення індексу лежить між 0 і 1. Для досконало конкурентної

фірми IL = 0, бо Р = МС. Чим вище IL, тим більша монопольна влада.
Для встановлення монопольної влади на ринку, фірми використовують
вертикальну інтеграцію та вертикальні контракти.

2. Вертикальна інтеграція та вертикальні контракти.

Вертикальна інтеграція – це поєднання фірм, що пов'язані єдиним

2
технологічним ланцюгом, це злиття компаній, що займаються виробництвом на
різних стадіях технологічного ланцюга та встановлення контролю над ними з
боку однієї компанії. При цьому до початкової вартості продукції приєднується
додана вартість, а продукція пересувається по ланцюгу до кінцевого споживача.
Типи вертикальної інтеграції:
 інтеграція продукту (пряма інтеграція), або інтеграція "вперед"
(forward integration) - включає в себе процес придбання фірмою підприємств,
що відносяться до наступних стадій реалізації продукції;
 інтеграція ресурсу (зворотня інтеграція), або інтеграція "назад"
(backward integration) - складається з придбання фірмою підприємств -
постачальників ресурсів.
Вертикальна інтеграція використовується у випадках, якщо:
 є труднощі, пов'язані з укладенням вертикального контракту або
контролем за його виконанням;
 наявності занадто багато умов, які необхідно врахувати при
укладанні контракту, більшість з яких, як очікується, будуть змінюватися
найближчим часом;
 компанії діють в різних країнах.
Стимули до вертикальної інтеграції:
 зниження трансакційних витрат, пов'язаних з підготовкою та
укладенням контракту. Високі трансакційні витрати збільшують привабливість
опортуністичного поведінки для учасників контрактів, тому спонукальним
мотивом фірм до вертикальної інтеграції є прагнення знизити трансакційні
витрати, пов'язані з підготовкою і виконанням контракту.
 вирішення проблеми «подвійної надбавки». Ця проблема виникає в тих
випадках, коли ринок проміжної продукції та ринок кінцевої продукції є
ринками недосконалої конкуренції. У витрати кожної наступної фірми буде
включатися монопольна надбавка попередньої. Якщо ж компанії об'єднуються,
то надбавки зникають, що і дає ефект зниження витрат.
 полегшення взаємодії з державою. Вертикально інтегровані структури
відчувають менший тиск державного регулювання, отримують можливість
зниження обсягу податкових відрахувань за рахунок перерозподілу доходів.
 підвищення ефективності цінової дискримінації. В рамках
вертикально інтегрованих структур для споживачів з високою ціновою
еластичністю попиту ціни на проміжні продукти знижуються.
 можливість диверсифікації виробництва. За рахунок диверсифікації в
рамках вертикально інтегрованих структур знижуються ризик і невизначеність
отримання доходів.
 зниження втрат від монополізації ринку окремими його учасниками.
Наприклад, сільгоспвиробники, освоюючи переробні виробництва, ефективно
протистоять монополістам-переробникам, чинним на ринку.
 вирішення проблеми морального ризику. При заміні взаємодії
незалежних учасників ринку кооперацією вертикально інтегрованих партнерів
усуваються деякі причини (умови) виникнення проблеми несумлінної
поведінки.
3
 Вертикальна інтеграція приносить фірмі не тільки вигоди у вигляді
високих прибутків, а й супроводжується чималими витратами. Основні витрати
вертикальної інтеграції включають в себе наступні компоненти.
Основні витрати вертикальної інтеграції:
 Витрати контролю і управління.
 Витрати на усунення технологічної та (або) організаційної
неефективності.
 Юридичні витрати.
 Пристосування корпоративних культур.
 Проблеми ринкової концентрації.
Наслідки вертикальної інтеграції:
 призводить до створення бар'єрів входу на ринок за рахунок
підвищення мінімально ефективного розміру виробництва і створення більш
сприятливих умов економічної діяльності для "своїх" фірм, включених в
вертикально інтегровану структуру;
 веде до створення і підтримання монопольної влади фірми, а також
до зниження реальної і потенційної конкуренції на всіх ринках, включених в
вертикальний ланцюжок;
 скорочує обсяг ринкової пропозиції на ринку ресурсів, що може
збільшувати ринкову владу інтегрованої фірми і закривати (або погіршувати)
входження нових фірм на ринок;
 сприяє зниженню виробничих витрат і трансакційних витрат;
 може полегшувати використання цінової дискримінації і тим самим
витісняти конкурентів з ринку шляхом застосування демпінгових цін;
 веде до ускладнення процесу управління всередині інтегрованої
фірми і, отже, до зростання витрат по управлінню. Тому вертикальна інтеграція
може супроводжуватися погіршенням керованості фірми в цілому;
 характеризується різноманітними перехресними ефектами для
інших галузей і агентів ринку, наприклад через зміну економічного становища
постачальників інших типів проміжної продукції.
Неінтегрована фірма може укладати довгострокові контракти зі своїми
постачальниками і покупцями, в яких крім цін оговорюються питання
особливих умов поставки, реалізації виробленої продукції, нормативів запасів,
мінімальної або максимальної ціни перепродажу і т.д. Такі типи контрактів
називаються вертикальними обмеженнями, оскільки на відміну від звичайних
короткострокових контрактів вони досить істотно обмежують свободу дій
партнера фірми.
Вертикальні обмежувальні контракти - це зобов'язання, які фірма (як
правило, продавець), що діє на одній зі стадій технологічного ланцюжка,
накладає на поведінку фірми (як правило, клієнта продавця), що функціонує на
іншій стадії.
Переваги вертикально обмежувальних контрактів порівняно з
вертикальною інтеграцією, коли:
 високі витрати контролю і управління всередині єдиної вертикально
інтегрованої структури (юридично самостійні фірми самі себе і контролюють);
4
  високі витрати на злиття і поглинання як спосіб створення
вертикально інтегрованої компанії;
 є складнощі у пристосуванні різних корпоративних культур
окремих фірм один до одного;
 діють заборони на створення великої вертикально інтегрованої
фірми з боку антимонопольного органу.
Інструменти вертикальних контрактів:
 Лінійне ціноутворення – ситуація, коли фірма-монополіст призначає
ціну перепродажу, а вибір обсягу закупок проміжної продукції залишається за
фірмою-клієнтом.
 Нелінійне ціноутворення у вигляді подвійного тарифу – одна фірма
надає іншій виключні права на свою продукцію в обмін на франшизу –
постійний розмір "викупу" за доступ на ринок, до якого додається ціна одиниці
проміжного товару.
 Контроль рівня роздрібних цін – рекомендована максимальна або
мінімальна ціна для торгових фірм.
 Нормування обсягу збуту – визначення виробником мінімальних
або максимальних обсягів збуту, за яких вертикальних контракт є дійсним.
 Право виключної території – надання різних у просторі ринків
торгівельним фірмам з метою усунення конкуренції між ними.
 Виключні контракти – продаж товару лише одному покупцю або
купівля товару лише у одного продавця.
 Обмеження кількості торгівельних фірм – використовується з
метою усунення зайвої конкуренції, попередження надлишкової диференціації
товару, або у випадках недостатньої координації дилерів використовується
обмеження кількості торговців одного й того ж виробника.
Усі перераховані способи спрямовані на зменшення конкуренції на
ринках.
Стимули до вертикальних контрактів:
1. Проблема "безбілетника" серед дилерів (торговців). У тих випадках,
коли один виробник товару поширює свою продукцію серед кількох
самостійних торговців, може виникнути проблема "безбілетника". Зусилля і
витрати по обслуговуванню клієнтів з боку одного будь-якого дилера
призводять до збільшення попиту не тільки на послуги даного торговця, але
до зростання обсягу продажів цього товару у інших дилерів, які не
витрачали кошти на стимулювання попиту. В таких умовах у кожного
торговця є стимул "проїхати без квитка" за рахунок інших дилерів. Оскільки
витратив свої кошти продавець не отримує всіх вигод від своїх зусиль по
збуту, він буде скорочувати витрати, якщо взагалі буде їх робити. В
результаті менше продукції буде продаватися на кінцевому ринку, а отже,
менше товару буде купуватися у фірми-виробника. Остання отримає менше
прибутку. З іншого боку, якщо споживач виявляє низькоякісний товар (або
послугу) у одного дилера, він починає підозрювати в низькій якості усі
товари даного виробника. Тим самим негативний ефект поширюється на
інших торговців цього товару, страждає репутація фірми-виробника.
5
2. Проблема "безбілетника" серед виробників, коли кілька виробників
використовують одного і того ж торговця для збуту своєї продукції.
Прикладом може служити великий супермаркет, який продає вироби
значного числа компаній. Тут зусилля по збуту свого товару з боку одного
будь-якого виробника (у вигляді реклами виробника, підготовки і навчання
торгового персоналу, а також надання магазину списку своїх перспективних
клієнтів) збільшують приплив відвідувачів в магазин і обсяги продажів не
тільки товару даної фірми, а й всієї іншої продукції, яка представлена в
магазині, незалежно від того, докладали чи інші компанії зусилля для
стимулювання попиту на свої товари. І знову-таки знаючи це, фірма-
виробник буде прагнути скорочувати свої власні витрати на збут,
покладаючись на "довірливих" інших агентів ринку.
3. Проблема координації серед торговців. Якщо число торговців, через яких
виробник збуває свій товар, не обмежена, між ними може виникнути зайва
конкуренція, в результаті чого число клієнтів на один магазин скорочується;
низькі ціни і низькі обсяги продажів тощо. Це призводить до падіння
прибутку фірми-виробника.
Для запобігання подібних ситуацій використовуються вертикальні
контракти.
Наслідки вертикальних контрактів для суспільного добробуту:
1. Бажані наслідки. За рахунок усунення подвійної монопольної надбавки і
контролю рівня роздрібних цін в галузі можуть спостерігатися більш низькі
ціни для кінцевих споживачів. Завдяки усуненню зайвої конкуренції дилери
отримують кошти для забезпечення більш високої якості обслуговування
клієнтів.
2. Небажані наслідки включають в себе монополізацію галузі; посилення
ринкової влади фірми-виробника; зниження товарної різноманітності і в
деяких випадках збільшення роздрібних цін в довгостроковому періоді.
3. Неясні наслідки. Якщо торговці витрачають додаткові кошти для
підвищення якості обслуговування споживачів, це підвищує значущість
магазину для новачків, недосвідчених покупців, завдяки доступності
порадам і консультаціям з боку обслуговуючого персоналу торгової точки.
Нові покупці виграють від цього, навіть якщо ціна товару виявиться в
результаті трохи вище. Але для досвідчених покупців, клієнтів, які точно
знають, чого саме вони хочуть, більш висока ціна товару буває зайвою
розкішшю, адже консультації торгових працівників їм не потрібні. Ці
покупці будуть незадоволені високими цінами, в яких вони будуть вбачати
цінову дискримінацію для знаючих людей. Хто виграє, а хто програє від
цього в цілому на ринку - залишається неясним.
Крім того, контроль рівня роздрібної ціни веде до збільшення попиту на ринку
за рахунок його стимулювання з боку торговців, до зростання внаслідок цього
прибутку і торговців, і виробника. Однак вплив даного вертикального
контракту на надлишок виробника невизначено: хоча збут і розширюється, ціна
товару також збільшується. Споживчий надлишок може як зрости, так і
знизитися. Отже, і загальний вплив контролю рівня роздрібних цін на
6
суспільний добробут буде невизначеним: позитивна роль для торговців і
виробника може більш ніж компенсуватися негативною роллю для споживачів.

3. Рівновага монополії у короткостроковому та довгостроковому

періодах
Збільшення попиту не обов’язково веде до збільшення кількості товару, що
пропонується. Замість цього монопольна фірма відповідає на збільшення
попиту збільшенням ціни. Внаслідок того, що монополія може маніпулювати
обсягом виробництва та ціною продукції, для неї не існує певної кривої
пропозиції.

Рис. 9.1 Крива ринкового попиту на продукцію монопольної фірми

Граничний дохід монополістичної фірми (MR) завжди менший, ніж ціна (Р):
MR<P
Якщо в умовах досконалої конкуренції P=MR, то в умовах
монополізованого ринку P>MR.

7
Рис. 9.2 Взаємозв’язок попиту, сукупного доходу і граничного доходу в умовах
простої монополії.
Коли попит еластичний, граничний дохід більший за нуль (MR>0), і
сукупний дохід зростає; коли попит не еластичний, граничний дохід менший за
нуль (MR<0), і сукупний дохід падає. Коли попит одинично-еластичний,
граничний дохід дорівнює нулю (MR=0), і сукупний дохід досягає максимуму.
Граничний дохід менший за ціну на всіх рівнях випуску (MR<P).
Мета діяльності монопольної фірми як в короткостроковому так і в
довгостроковому періодах - максимізація прибутку (TR-TC = max прибутку).
Монополія максимізує прибуток, виробляючи такий обсяг випуску
продукції, при якому граничні витрати дорівнюють граничному доходу:
MR = MC.
Ціна, яку монопольна фірма встановлює на свою продукцію,
визначається висотою кривої попиту в точці випуску, що дає максимум
прибутку.
Фірма, яка максимізує прибуток, досягає рівноваги. Ціна і обсяг
випуску, при яких фірма максимізує прибуток, називається рівноважними.

8
 Рис. 9.3 Монопольна рівновага
У стані рівноваги монополія у короткостроковому періоді може
опинитися і у ситуаціях
- беззбитковості;
- мінімізації збитків;
- закриття фірми.
Крива пропозиції для монополії не існує, оскільки її пропозиція
визначається кривою попиту, яка може змінюватись під впливом різних
чинників. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії
можуть відповідати дві різні ціни, що суперечить умовам існування
функціональної залежності пропозиції.
Висновок: крива пропозиції фірми-монополіста не визначається.

Хижацька стратегія - це призначення низької ціни з метою витіснення

(недопущення) конкурентів з ринку.
Лімітуюче (хижацьке) ціноутворення в умовах монополії - це таке
ціноутворення, при якому фірма (відкрита монополія) встановлює ціну меншу
за ту, яка б давала можливість отримувати короткострокову максимізацію
прибутку.
Попит має більшу еластичність у довгостроковому періоді, ніж у
короткостроковому, тому ціна, яка забезпечує максимізацію прибутку на
довгостроковому інтервалі, може бути нижчою, ніж та, що максимізує
прибуток в короткостроковому періоді. Це є передумовою стратегії, яка
отримала назву "лімітуюче ціноутворення". Його мета - зменшити ймовірність
появи можливих конкурентів на ринку.
Лімітуюче ціноутворення найбільш привабливе для тієї монопольної
фірми, яка має переваги за рівнем витрат, тобто її витрати надто низькі
порівняно з іншими фірмами.
Для посилення монопольної влади домінуюча фірма може встановити
ціну нижче рівня середніх і навіть середніх змінних витрат, використовуючи
політику грабіжницького (або «хижацького») ціноутворення.
Дана політика може використовуватися домінуючою фірмою для
«чистки» ринку, поглинання конкурентних фірм та перетворення домінуючої
фірми у монополію.
9
 Цінова дискримінація - це форма ціноутворення, при якому монополія
встановлює різні ціни на однаковий товар для різних покупців залежно від умов
продажу, причому різниця в цінах не обумовлюється різницею у витратах.
Умови цінової дискримінації:
1. Наявність ринкової влади у продавця, яка дає можливість впливати на попит
шляхом регулювання ціни
2. Можливість перепродажу товару має бути виключена
3. Потенційно сегментовані ринки мають відрізнятися за еластичністю попиту.
Види цінової дискримінації (цінової диверсифікації):
1) у просторі (продаж у місті та в селі);
2) у часі (білети на вечірні та денні сеанси);
3) за доходами споживачів (послуги юриста для багатих та бідних);
4) за обсягами споживання блага (мінімально потрібна кількість і понад
норму);
5) за соціальним статусом споживачів (квитки для працюючих та
пенсіонерів).

Типи цінової дискримінації:

1. Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала)
цінова дискримінація, коли кожна одиниця товару продається за ціною, яку
кожен споживач згоден сплатити за цю одиницю, тобто за ціною попиту. Для
кожного покупця такі ціни будуть різними.

Рис. 9.4. Цінова дискримінація першого ступеня

Оптимальний обсяг становить QЕ і буде продаватися за ціною РЕ.

Надлишок споживача складатиме у цьому випадку суму, яка дорівнює площі
трикутника РЕАL. Якщо монополіст має можливість здійснювати досконалу
цінову дискримінацію, то він почав би продавати кожну одиницю продукції за
ціною попиту, вся множина яких представлена ординатами точок лінії попиту
D. Наприклад, обсяг товару Q2, буде продаватися за ціною Р2. Відповідно кожна
додаткова продана одиниця продукції збільшуватиме загальну виручку
монополіста рівно на ту суму, за котру вона продається. Це означає, що для
монополіста, який здійснює досконалу цінову дискримінацію, крива попиту

10
стає кривою граничної виручки, як у випадку досконалої конкуренції, але, на
відміну від неї, немає єдиної ціни, всі одиниці продукції продаються за різними
цінами.
Оскільки кривою граничної виручки стає крива попиту, то саме її перетин
із кривою МС (точка Е1) визначає оптимальний випуск. Тепер монополіст
збільшує обсяг випуску до рівня Q1, але кожну одиницю товару він буде
продавати не за ціною Р1, а за різними цінами, що вище Р1, і таким чином він
привласнює весь споживчий надлишок.
Найбільш наближеною до неї є ситуація, коли кожна одиниця товару
виробляється на індивідуальне замовлення, або ситуація продажу на аукціоні,
коли крива попиту збігається з кривою граничної виручки.
2. Цінова дискримінація другого ступеня має місце, коли ціни на
продукцію однакові для всіх споживачів, але розрізняються залежно від обсягу
покупки.
Типовим прикладом такого виду дискримінації є ціноутворення у сфері
комунальних послуг: телефонні послуги. Такі ціни часто називаються
нелінійними, або багатоставочними.

Рис. 9.5. Цінова дискримінація другого ступеня

За заданого галузевого попиту та відсутності цінової дискримінації обсяг
товару QЕ що продаватиметься за ціною РЕ, забезпечує максимальний прибуток.
Якщо розбити цей обсяг на партії товару q1 та q2, то цінами будуть Р1 і Р2.
На практиці цінова дискримінація другого ступеня також може мати
вигляд цінового дисконту або знижок на обсяг товару. Наприклад: знижки на
обсяг продажу — чим вище обсяг, тим більша знижка у ціні.
При ціновій дискримінації другого ступеня продавець не може визначити
платоспроможність покупців, тому пропонує кожному однакову структуру цін,
надаючи можливість покупцю обрати обсяг покупки.
3. Цінова дискримінація третього ступеня має місце, коли галузевий
попит може бути представлений у вигляді окремих груп покупців (на основі
сегментації) з різними функціями попиту. У цьому випадку завдання
підприємства — встановити такі ціни для кожної групи споживачів, які б
максимізували загальний прибуток.

11
 Рис. 9.6. Цінова дискримінація третього ступеня

Різним кривим попиту відповідають різні криві граничної виручки. Обсяг,

що максимізує прибуток підприємства, визначається точкою перетину кривої
граничних витрат із кривою граничної виручки для кожного сегмента ринку.
Для першого сегмента це буде обсяг q1*, а для другого — q2*. Ці обсяги
продаватимуться відповідно за цінами Р1 та Р2.
Приклади цінової дискримінації третього ступеня:
• надання знижок покупцям із високою еластичністю попиту: сезонні
знижки в кінці сезону, купонні знижки;
• підвищення цін для неінформованих споживачів: продаж за каталогами;
високі прейскурантні ціни, але зі знижками у разі претензій до якості, ціни;
• дискримінація залежно від статусу споживачів: знижки для
пенсіонерів, студентів, військових; передплата газет, журналів для фізичних
осіб дешевша, ніж для юридичних; тарифи у готелях для іноземців вищі, ніж
для громадян цієї країни;
• встановлення нижчих цін у найменш завантажені години: ціни на
готелі взимку;
• дискримінація залежно від різної оцінки часу: надання знижок, якщо
потрібно зачекати поставки товару або купівлі здійснюється в іншій частині
міста;
• поділ товарів на категорії: першого, другого класів та крайня форма,
зниження якості певних товарів з метою цінової дискримінації.
Здійснюючи цінову дискримінацію, монопольна фірма певною мірою
виправляє основний недолік монополізації - зменшення пропозиції. З одного
боку, збільшується прибуток фірми, з іншого - росте обсяг пропозиції товару і
попиту на нього.
Цінова дискримінація - це широко розповсюджене явище не тільки на
монополістичних, але й на олігополістичних ринках.
Утримання монопольної позиції фірмою протягом тривалого періоду
можливе тому, що вільний вхід на ринок відсутній. Відсутність вільного входу
на ринок для нових фірм запобігає падінню монопольного економічного
прибутку. Якщо монопольна фірма прибуткова, вона може сподіватися на
прибутки як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах. В умовах
12
чистої монополії прибуток не виконує своєї функції щодо залучення в галузь
нових фірм, як це властиво конкурентному ринку, і тому ціни на монопольному
ринку вищі, ніж вони могли б бути в умовах досконалої конкуренції.
Стан довгострокової рівноваги досягається монополією, яка максимізує
прибуток, коли вона виробляє такий обсяг продукції, при якому досягається
рівність граничного доходу і довгострокових граничних витрат: MR=LMC.
Стан довгострокової рівноваги досягається, коли монополія обирає
той варіант короткострокової рівноваги, який передбачає для неї найбільший
прибуток. У цьому стані MR=MC2=LMC.

9.7. Рівновага монополії у довгостроковому періоді

4. Економічні наслідки та соціальна ціна монополії.

Монополії відіграють вагому роль у соціально-економічному розвитку
будь-якої країни.
Сучасна економічна наука визначає не тільки негативні, а й позитивні
наслідки діяльності монополій. Серед них:
 переваги у виробничо-збутових витратах завдяки вигодам від масштабів
виробництва та інновацій. Саме стратегія найменших витрат стала
запорукою успіху багатьох монопольних компаній: «Briggs and Stratton» —
на ринку невеликих бензинових двигунів (компанія володіє 50% акцій
світового ринку), «Lincoln Electrik» - на ринку електрозварювального
обладнання та запасних частин;
 істотні переваги у трансакційних витратах, що значно знижує собівартість
продукції. Величезна монополія здатна знижувати витрати
адміністративного характеру, витрати на різні угоди та на укладання
договорів між окремими виробничими підрозділами, об'єднуючи у свою
структуру суміжні стадії виготовлення продукції, НДДКР, збут,
обслуговування споживачів;
 тенденції до зниження монопольних цін та збільшення обсягу продукції в
сучасних умовах. Навіть якщо єдиною метою виробника є можливість
встановлювати монопольні ціни, наявність удосконалених способів
виробництва і кращого управлінського апарату зрушує оптимальну для
монополіста ціну в бік її зниження;

13
 вагомий внесок великих монополістичних об'єднань у ВВП країни,
забезпечення конкурентоспроможності національної економіки;
 внесення монополіями у ринковий механізм елемент регулювання й
планомірності, сприяння прогнозованості ринку. Ринкові процеси стають
керованими та підконтрольними, знижуються невизначеність і
непередбачуваність господарської сфери;
 монополії не усувають, а видозмінюють конкуренцію, переводячи її у бік
інноваційної активності, змінюючи акцент з жорсткої боротьби за розорення
і витіснення конкурента з ринку на пошук перспективних можливостей, ще
не використаних потенційними суперниками. Наразі інновації для монополії
є одночасно основою, умовою і гарантією збереження монопольного
становища;
 володіння монополіями значним інвестиційним потенціалом, який вони, як
правило, інвестують у дослідження;
 більш високий рівень заробітної плати на монопольних підприємствах. Як
правило, монополіст також надає своїм працівникам значні соціальні
гарантії та забезпечує нормальні умови праці, що сприяє підвищенню
їхнього добробуту;
 участь монополій у заходах соціального характеру. Вони займаються
активною доброчинною та спонсорською діяльністю, встановлюють і
підтримують тісні зв'язки з громадськістю. Монополіст усе це робить для
власного престижу і створення свого позитивного іміджу, але це приносить
певні вигоди і суспільству;
 висока якість товару. Більшість монополій утвердили свої позиції у
глобалізованому світі саме завдяки тому, що їм вдалося виграти у своїх
конкурентів конкурентну боротьбу за якість товарів.
Але реальність на сьогодні така, що негативні наслідки, на жаль, набагато
переважають позитивні.
Негативні економічні наслідки монополії:
1. Завищена ціна, занижений обсяг виробництва порівняно з
конкурентною фірмою. Випуск продукції, що максимізує прибуток
монополії, не доходить до точки, в якій мінімізуються середні витрати. Це
означає недорозподіл ресурсів, тобто монополіст вважає вигідним обмежити
випуск і використовувати менше ресурсів, ніж є виправданими з точки зору
суспільства.
2. Х-неефективність – це неефективна внутрішня робота фірм, яка
має своїм результатом витрати вище суспільно необхідних.

14
 Рис. 9.8 Х – неефективність
АС – крива середніх витрат при ефективному виробництві;
АС* – крива середніх витрат при Х – неефективності
Якщо реальні витрати перевищують мінімальні АС на величину АВ, то при
виробництві Q1 виникає Х-неефективність.

Джерелом Х-неефективності монополіста є відсутність конкурентного

тиску на ціну, що підриває стимули мінімізувати витрати та випускати
максимальний обсяг випуску продукції за наявних ресурсів.
Причини Х-неефективності:
а) цілі менеджменту монополій не завжди спрямовано на підвищення
ефективності господарської діяльності компанії, що знаходиться під його
керівництвом. Часто вони направлені на зростання компанії-монополіста та
збільшення власної влади, престижу і безпеки в рамках компанії, на ухилення
від підприємницького ризику, забезпечення роботою некомпетентних друзів чи
родичів, що суперечить мінімізації витрат;
б) наявність витрат, пов'язаних з утриманням, посиленням і захистом
монопольного становища, а саме:
- витрати на створення бар'єрів для входження в ринок для потенційних
конкурентів;
- витрати на організацію та підтримання картелю;
- витрати на отримання патенту або ліцензії;
- витрати на лобіювання власних інтересів у парламенті;
- витрати на хабарі державним службовцям;
- витрати на надмірне рекламування товару тощо.
3. Погані стимули в монополії щодо розвитку НТП;
4. Власники монополії прагнуть збагатитися за рахунок другої частини
суспільства.
5. Соціальна ціна монополії - це міра втрат суспільством чистої корисності
(частини надлишків споживача та виробника), що відбувається внаслідок
зменшення доступності товару для споживачів в умовах, коли монополія
максимізує прибуток.

15
 Рис. 9.9. Соціальна ціна монополії

Монополія, скорочуючи обсяги виробництва продукції порівняно з

тими, які були б досягнуті в умовах досконалої конкуренції, робить споживачів
біднішими.
Оскільки Рm>MC, надлишки споживачів і виробників змінюються.
Сукупна втрата надлишку споживача відповідає сумі площ чотирикутника А і
трикутника В (А+В). Виробник отримує додатково надлишок, що відповідає
площі чотирикутника А, але втрачає частину надлишку, що відповідає
трикутнику С. Порівняно з надлишком виробника в умовах досконалої
конкуренції у монополіста цей надлишок збільшується на величину: (А-С). За
допомогою цих розрахунків отримуємо соціальну ціну монополії, яка дорівнює
(В+С).
Недовироблена продукція QmQk - це чисті збитки від монопольної
влади, які визначаються як різниця між потенційно можливим обсягом
виробництва в галузі без монополії і реальним обсягом випуску монополіста. В
економічній теорії вони також мають назву: мертвий вантаж монополії.

Відмінності між чистою конкуренцією та чистою монополією:

Монополія Досконала конкуренція
Фірма впливає на ціну. Фірму-
монополію розглядають як галузь, Фірма не впливає на ціну. Крива
тому її криву попиту можна попиту на продукцію конкурентної
інтерпретувати як криву попиту на фірми абсолютно еластична за ціною.
продукцію галузі.
Обсяг виробництва ()  Ціна () Ціна ()  Обсяг виробництва ()
Дохід фірми Дохід:
TR(Q)=P(Q)·Q TR(Q)=P·Q
Дохід спочатку зростає, а потім Дохід зростає, не існує максимуму.
спадає, тобто існує максимум.
Р>МС Р=МС
P – залежна зміна; P - незалежна зміна
Q – залежна зміна; Q - залежна зміна
Ринкова рівновага
Обсяг рівноваги < обсяг рівноваги
Ціна рівноваги > ціна рівноваги
Надлишок споживача < Надлишок споживача
16
 Монополія Досконала конкуренція
Фірма впливає на ціну. Фірму-
монополію розглядають як галузь, Фірма не впливає на ціну. Крива
тому її криву попиту можна попиту на продукцію конкурентної
інтерпретувати як криву попиту на фірми абсолютно еластична за ціною.
продукцію галузі.
Обсяг виробництва ()  Ціна () Ціна ()  Обсяг виробництва ()
Надлишок виробника > Надлишок виробника
(Соціальна ціна монополії)

6. Державне антимонопольне регулювання

Для послаблення негативних наслідків від монопольної влади сучасна

держава вживає низку заходів, які, передусім, концентруються в
антимонопольному законодавстві.
Державне антимонопольне регулювання – це система забезпечення
цілеспрямованого впливу інститутів держави на процеси конкуренції шляхом
узгодження заходів та послідовного використання інструментів і механізмів
координації, організації, упорядкування конкурентних відносин, забезпечення
дотримання законів, відстоювання національних інтересів.
Принципи антимонопольного регулювання:
 незалежність – органи антимонопольного контролю мають бути
організаційно, функціонально, матеріально незалежними від впливу державних
органів та суб'єктів господарської діяльності; цей принцип передбачає заборону
будь-якого силового, матеріального або морального тиску на суб'єкта
антимонопольного контролю;
 законність – органи антимонопольного контролю мають діяти відповідно
до норм та правил, визначених законодавством, а також забезпечувати
охорону законних інтересів як держави та суспільства в цілому, так і
громадян та юридичних осіб;
 відповідальність – органи антимонопольного контролю мають нести
економічну, дисциплінарну та адміністративну відповідальність за
належне виконання покладених на них контролюючих функцій і завдань,
за достовірність результатів контролю;
 гласність, прозорість – відкритість діяльності органів антимонопольного
контролю, наявність доступу до інформації за результатами
контролюючої діяльності за допомогою засобів масової інформації,
обов'язкове доведення результатів антимонопольного контролю до
об'єкта контролю;
 об'єктивність – діяльність органів антимонопольного контролю, їх
підходи до планування та проведення перевірок, результати перевірок
мають виключати будь-яку упередженість, оцінка діяльності об'єкта
контролю здійснюється тільки на підставі відповідності перевірених
фактів до вимог законодавчих та інших нормативних актів, що
17
 регулюють поведінку суб'єктів;
 системність – розгляд під час проведення процедур антимонопольного
контролю всіх аспектів діяльності об'єкта у взаємозв'язку;
 неперервність – заходи антимонопольного контролю мають
здійснюватися послідовно та регулярно.
 контроль дій, до яких вдається об'єкт контролю задля усунення
виявлених порушень;
 ефективність – результати антимонопольного контролю повинні
забезпечити повноту та своєчасність з'ясованих відхилень, встановити
винних, надати допомогу в розробці профілактичних заходів;
 науковість – антимонопольний контроль має здійснюватися шляхом
застосування науково обґрунтованих методів та прийомів.
Об'єкти антимонопольного регулювання – умови, процеси, відносини,
елементи і сектори національного ринку, на які спрямовується регулювальний
вплив держави з метою реалізації цілей антимонопольної політики. Перелік
об'єктів антимонопольного регулювання досить широкий, серед них:
монополізовані ринки у визначених товарних, часових і територіальних межах;
суб'єкти господарювання, що займають монопольне чи домінуюче становище
на ринках; державні організаційні структури, рішення або дії яких негативно
впливають або можуть вплинути на конкуренцію тощо.
Основні напрями антимонопольного регулювання:
 контроль за дотриманням законодавства у процесі економічної
концентрації;
 контроль за процесами узгоджених дій суб'єктів господарювання при
здійсненні підприємницької діяльності;
 контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства в процесі
здійснення господарської діяльності суб'єктами господарювання
(контроль за діями, які можна кваліфікувати як зловживання
монопольним становищем та антиконкурентні узгоджені дії), зокрема,
запобігання, обмеження, припинення порушень конкурентного
законодавства;
 контроль за дотриманням вимог конкурентного законодавства при
прийнятті рішень органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, органами адміністративно-господарського управління і
контролю;
 недопущення та запобігання монополізації товарних ринків;
 регулювання діяльності підприємницьких та природних монополій;
 контроль за монопольним ціноутворенням.
Світовий досвід доводить: якщо можливості для реалізації монопольної
влади існують, то вони мають бути обмежені за допомогою антимонопольної
діяльність, яка виражається у конкурентній політиці держав.
Конкурентна політика - це система державних заходів правового,
економічного та організаційно-адміністративного характеру, які спрямовані на
формування конкурентного середовища, захист і підтримку конкуренції та
боротьбу зі зловживаннями монопольним становищем в економіці.
18
 Антимонопольна політика - це система державних заходів правового,
економічного, фінансового, податкового, психологічного характеру, що
перешкоджають проявам антиконкурентної поведінки як діяльності держави,
так і недержавних підприємств та організацій у формуванні конкурентних
ринкових структур.
Створення конкурентного середовища визначається конкурентною
політикою, а запобігання монополізації більшою мірою характеризує
антимонопольну політику. Але ці політики є взаємопов’язаними і доповнюють
одна одну, але і існують певні відмінності у змісті конкурентної політики та
антимонопольної політики.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист економічної
конкуренції», ринкова частка на ринку одного найбільшого підприємства, що
перевищує 35 %, трьох, що перевищує 50 %, та п'яти, що більша 70 %, є однією
з ознак монопольного становища на ринку.
Існують дві основні форми боротьби з монополіями: попередження
створення монополій та обмеження використання монопольної влади.
Виділяють дві моделі конкурентного законодавства: американську та
європейську. В американській моделі антитрестівське законодавство
спрямоване на заборону монополій, включає також низку норм з захисту від
недобросовісної конкуренції. Європейську конкурентну політику побудовано
на принципах регулювання і обмеження монополістичної діяльності, на відміну
від законодавства американського типу, де монополії є формально заборонені.
(рис. 9.10).

Моделі конкурентної
політики

Американська
спрямована, головним
чином, проти монополії
як структурної одиниці
Європейська
має регулятивний характер і
спрямовується, головним чином,
на протидію негативним проявам
ринкової влади монополій

Рис. 9.10. Сучасні моделі антимонопольної політики

Сучасне антимонопольне регулювання з боку державних органів можна
звести до трьох груп заходів:
 адміністративно-правових - наприклад: заборона монополій в будь-якій
галузі господарства; розпуск існуючих монополістичних об'єднань; поділ
монополій на ряд самостійних виробництв;
 адміністративно-економічних - наприклад: переслідування державою
продавців, що здійснюють цінову дискримінацію (завищення цін, які не
обумовлені витратами виробництва) та продавців, які здійснюють
фальсифікацію товарів шляхом використання реклами; заборона
позаекономічного впливу на контрагентів шляхом змови з метою
19
 спільного впливу на зміну ринкової ситуації;
 економічних - наприклад: використання різних прийомів ведення
податкової політики, які змушують монополію назначати ціни на
продукцію близькими до умов вільної конкуренції; підтримка
(заохочення) випуску товарів-субститутів; розширення ринку за рахунок
встановлення міжнародних економічних зв'язків і збільшення імпорту;
розповсюдження наукових і технологічних зв'язків.
Методи здійснення конкурентної політики:
 правові - прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових
актів;
 організаційно-контролюючі - розробка та організація виконання заходів,
спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства;
проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;
 адміністративно-імперативні - примусовий поділ суб'єктів
господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;
 профілактично роз'яснювальні - інформування, внесення пропозицій,
надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень,
роз'яснення щодо кваліфікації порушень.
Більшість чисто монополістичних галузей є природними монополіями і
тому підлягають державному регулюванню.


 Рис. 9.11 Державне регулювання природної монополії

Через великі постійні витрати крива попиту перетинає криву середніх

витрат в точці (F), де середні витрати все ще знижуються (рис. 9.11).
Нерегульований монополіст вибрав би обсяг Q1 і ціну Р1, при яких він буде
мати прибуток і при яких буде недовикористання ресурсів (бо Р>МС).
Регулююча комісія прагне покращити соціальні наслідки природної монополії і
назначає максимальну ціну на продукцію монополії - суспільно оптимальну
ціну Р3, у якій Р = МС, що призведе до ефективного розподілу ресурсів. У
цьому випадку монополія буде отримувати збитки і тому вона постійно буде
вимагати державних дотацій. Для того, щоб не сплачувати монополії дотацій,
20
держава назначає компромісну ціну Р2, "що забезпечує справедливий
прибуток"(де ціна дорівнює середнім сукупним витратам). Вона дозволяє
монополісту беззбитково вести діяльність, але не виправить повністю ситуацію
недорозподілу ресурсів.
Регулювання цін може одночасно знизити ціну, збільшити обсяг
виробництва і скоротити економічні прибутки монополії.

21