Лекція 6.

Види простих речень в німецькій та українській мовах.

План
1. Неозначено-особові речення.
2. Безособові речення.
3. Інфінітивні реченн
4 .Номінативні речення.

Наступним критерієм класифікації простого речення є семантика підмета, в

залежності від якої речення НМ класифікуються на особові, неозначено-особові
та безособові. Як особові, так і безособові речення можуть бути двоскладними та
односкладними. Прикладом односкладних особових речень можуть слугувати
імперативні речення: Komm sofort! Geht jetzt! Двоскладні безособові речення
наведені вище; односкладними безособові речення, що виражають стан людини
або пасивний процес, стають при інверсії, наприклад: Ihm wurde angst und bange.
Im Saal wurde getanzt. Неозначено-особові речення німецької мови завжди є
двоскладними: Hier wohnt man gemütlich. В синтаксисі української мови значно
переважають односкладні речення, навіть коли речення за змістом є двоскладним.
Отже, в УМ за вираженням особи виділяються наступні речення:
1) особові речення - речення, де предикат виступає в 1-й особі однини /
множини: Пишу, читаю, перекладаю за допомогою словника; йдемо лісом;
2) неозначено-особові речення - речення, де предикат виступає в 3-й особі
множини: У сусідній кімнаті тихо розмовляють;
3) узагальнено-особові речення - речення, де предикатом є дієслово у 2-й особі
однини: Де оком не доглянеш, там калиткою доплатиш. Добре роби — добре й
буде! На добрій землі що не посієш, те й вродить
4) безособові речення: Світає. На вулиці тихо.
Вони традиційно ввжаються односкладними. Натомість в німецькій мові такі
речення є за структурою або двоскладними, або формально-двоскладними.
Причому узагальнено-особові речення не виділються в окремий клас.
Розгдянемо співіднесеність цих типів в німецькій та українській мовах.

Неозначено-особові речення.
У цих реченнях замість реального агенса (джерела дії чи стану) виступає
формальний підмет man. Причини цього можуть бути різні: агенс або невідомий
автору повідомлення, або ж його вираження просто зайве. Залежно від цього
розрізняють два розряди цього типу речень. Цим розрядам відповідають різні
моделі їхніх українських еквівалентів. Але категоріально всі речення з man
однотипні і тому в граматиках НМ розглядаються як монолітна група. Поділ
семантичного характеру є релевантним для практичних потреб перекладу. До
першого розряду належать двоскладні речення з man, в яких агент має
максимально узагальнений характер (узагальнено – особовий тип). Такі речення за
своїм змістом наближаються до афористичних висловів та й функціонують
нерідко як афоризми. В УМ їм відповідають переважно безпідметові конструкції:
Man lernt, solange man lebt – Вік живи – вік учись; einem geschenkten Gaul schaut
man nicht ins Maul – Дарованому коневі в зуби не заглядають.
Другий розряд складають неозначено-особові речення, у яких підмет –
займенник man виражає особу, невідому для автора, або з якихось причин
небажану в тексті. У цьому випадку УМ також здебільшого пропонує
безпідметову модель з присудком у 3-й особі множини. Отже, агенс
деконкретизується шляхом максимального узагальнення множиною, як це
характерно для кліше в особових реченнях типу «ми вважаємо», «як нам
здається», «ми розглянули» тощо у науковому стилі
Якщо агенс стоїть у непрямому відмінку, його неозначена особа виражається
займенником einer у відповідному відмінку: Kommt einem alles ganz komisch vor –
Все це якось дуже дивно. При зіставленні формально-двоскладних речень з einer
та man виявляється більша абстрагованість підмета man. Зокрема, про це свідчить
та обставина, що einer стосується агенса тільки в однині, у той час як man
необмежений категорією числа.
На УМ такі речення можуть перекладатися також неозначеними
займенниками хтось, хто-небудь у ролі підмета. Можливий також переклад
різноманітними формами узагальнено-особових речень: Einer sagte, dass die
Lohnerhöhung am Ersten sei schliesslich die Hauptsache – Хтось сказав, що
зрештою найголовніше – це підвищення заробітної платні.
Відмінності формального плану стосуються також вираження присудка. На
відміну від НМ, де формальний присудок man передбачає лише одну в усіх
випадках особу дієслова – 3-ю особу однини, присудок в українському реченні
може оформлятися 3-ю особою множини (найчастіше) чи однини, 2-ю особою
однини чи множини, інфінітивом, а також 1-ю особою множини чи однини
(найрідше): Darüber redet man doch nicht – Хіба про таке говорять; Man gehört
dann mehr dazu – Тоді ти більш схожий на тутешнього.
Коли в українському реченні вживанється 2-га особа однини, повідомлення
набуває апелятивного характеру (формальна співвіднесеність зі співрозмовником):
Такий завод не збудуєш заново.
Присудок німецького речення з узагальнено- або неозначено-особовим
змістом може стояти також у формі 2-ї особи однини, 1-ї особи однини, 3-ї особи
множини, тобто реперзентує структурні моделі, еквівалентні українським. У
цьому випадку в НМ підмет виражається особовими займенниками du, wir, sie.
УМ і тут використовує безпідметову модель: Brätst du mir die Wurst, so lösch’ ich
dir den Durst. Die Zeite ändern sich und wir ändern uns mit ihnen; Брехнею світ
пройдеш, та назад не вернешся. Де не просять, там києм виносять.
Слід зазначити, що у НМ це явище зумовлюється певними стилістичними
мотивами, а в УМ такі форми вираження узагальненості дії складають систему.
Порівняння речень з man та українських неозначено-особових речень дає
змогу встановити деякі цікаві явища структурного порядку. Так неозначено-
особове речення з man допускає як дієслівний, так і іменний присудок, у той час
як для українського безпідметового відповідника властивий тільки дієслівний
присудок. Так само ширший діапазон граматичних форм демонструє НМ щодо
категорії стану, де український відповідник виступає, як правило, в активному
стані: ……
Специфічними у плані перекладу на УМ виглядають речення, у яких підмет
виражений неозначеним займенником man, а присудок складається з модального
дієслова та інфінітива. Це речення типу man kann sehen, man muss schreiben тощо.
Сюди ж можна віднести дієслово brauchen. На УМ вони перекладаються
безособовим реченням з предикативним прислівником (категорією стану) треба,
можна, слід, конче необхідно: …
Те саме стосується німецьких речень, у яких присудок виражений презенсом
кон’юнктиву. Цьому різновиду речення з man відповідає в УМ односкладна
конструкція інфінітивного типу. Предикативний прислівник здебільшого
випускається (особливо часто в технічних інструкціях); йому властива
спонукальна модальність (вказівка, наказ, застереження та ін.), що виражається
інфінітивною формою присудка: Man bestimme die chemische Zusammensetzung des
Stoffes – Визначити (або: Слід визначити) хімічний склад речовини.
Ще одна структурна відмінність стосується вживання формального підмета
man у підрядному умовному реченні. Присудок німецького речення в цьому
випадку стоїть у відмінюваній формі. В українському відповіднику вживається
здебільшого неозначена форма дієслова, хоча фінітна форма також можлива:
Erwärmt man einen Körper, so dehnt er sich aus. – Якщо нагрівати тіло, то воно
розширюється.
Отже, різні відтінки узагальненості змісту речення виражаються в обох мовах
неоднотипно. Якщо в НМ домінує двоскладна структура з man або einer, то в УМ
типовою є одночленна модель з присудком у фінітній або інфінітивній формі.
Можливі також двоскладні речення особового змісту, де підмет встановлюється з
контексту (попереднього чи того чи наступного речення).
Спостерігаються також і інші відмінності структурного плану. Німецький
присудок з man або einer виявляє більшу різноманітність форм порівняно з
українським (іменний присудок поряд з дієслівним, пасивна форма на рівних
правах з активною та ін.). Зате українській мові властива більша варіативність в
оформленні присудка категорією особи.
Немає прямих паралелей і в способах вираження підмета. Якщо німецькому
підмету man в УМ здебільшого відповідає т.зв. нульовий варіант (підмет у
реченні не виражається мовними засобами) і, отже, man (або einer)
дистрибутивно домінують у сфері вираження неозначеності чи узагальненості
агенса, то особові займенники у цій функції (wir - ми, sie – вони, du - ти) більш
характерні для українського підмета.
У плані порівняння розглянутих типів речень можна встановити певну
градацію ступеня узагальненості змісту висловлення. Якщо в стандартній
двоскладній моделі дія стосується певного названого підметом предмета чи особи,
то в неозначено-особовому реченні підмет має більш абстрагований “розмитий”
характер. Що стосується узагальнено-особового речення, то тут йдеться про
максимально абстраговану жію. Вона може стосуватися практично будь-кого.
І, нарешті, істотним у плані зіставлення обох мов є порівняння сфер вживання
розглянутих речень. Німецькі конструкції з man або його еквівалентом
застосовуються ширше, ніж українські неозначено- або узагальнено-особові
речення. Очевидно «популярність» цього типу в німецькій мові пояснюється його
здатністю передавати неозначено-особовий зміст типовою, «стандартною» для
цієї мови бінарною структурою S–P. З іншого боку, українські безособові та
безособово-інфінітивні речення вживаються набагато частіше, ніж їхні німецькі
відповідники.

Безособові речення.
УМ володіє численнішими синтаксичними засобами вираження різних
нюансів безпідметовості. Крім того, сам тип такого формально-безособового
речення за частотністю вживання переважає свій еквівалент у НМ, де він
обмежений сферою вираження стану людини або живої істоти: Mich friert - мені
холодно. Dann war ihm schwindlich vor Schmerz. – Від болю йому потемніло в
очах.
Між українськими та німецькими безособовими реченнями є істотні
відмінності. Специфікою німецьких безособових речень з підметом es є
максимальна узагальненість агенса – суб’єкта дії чи джерела стану. Цим вони
відрізняються від розглянутого вище типу речень з підметом man, де агенс, як
правило, очевидний з контексту або ситуації мовлення. Щоправда, різниця в
цьому аспекті між обома речення загалом малопомітна.
У НМ безособові речення можуть мати односкладну і двоскладну структуру.
У двочленній моделі безособового речення НМ підмет представлений
займенником es, який у цій функції повністю десемантизується, виступаючи як
суто формальний елемент структури S–P (роль його зводиться до визначення
особи і числа присудка). Моделі з es в УМ відповідають здебільшого безособові
односкладні речення: Einen Augenblick war es still. – Якийсь час було тихо.
В українських перекладах такі речення часто мають повнозначний підмет,
експлікований із семантики присудка; останній виражається одним із дієслів
широкої семантики (бути, існувати, перебувати, минати, панувати, залишатися
тощо). Зберігається формальна аналогія предикативних структур в обох мовах
(бінарне словосполучення з тією різницею, що вербальність німецького присудка
виражена більш експліцитно), зате в українському відповіднику домінує
номінальний аспект: In ihm arbeitete es. – У ньому йшла напружена внутрішня
боротьба. Im Arbeitszimmer war es totenstill. – У бункері панувала мертва тиша
В УМ можлива також двоскладна структура, де лексичний зміст
зосереджується в присудку, а в функції підмета вживається неозначений
займенник щось або все (і, отже, спостерігається як структурна, так і
предикативна аналогія з німецькою моделлю): Wieder knackte es im Lautsprecher. -
Ось знову щось клацнуло в репродукторі.
Можливість формального підмета як вияв структурної аналогії речень цього
типу в обох мовах реалізується також у формі займенника воно. Ряд авторів
відмічають структурні паралелі німецького безособового речення з es до
української безособової моделі типу []: ….. Як воно живеться? Воно гріх,
звичайно, так думати про слугу божого.
 Що стосується присудка, то його семантичний діапазон охоплює в основному
явища природи та навколишнього середовища, а також фізичний чи психічний
стан людини. Ці ж семантичні групи знаходимо і в УМ. Отже, в загальних рисах
тут зберігається аналогія.
Однак, тематичний склад дієслів безособового змісту, як і їхні дистрибутивні
можливості, виявляють в обох мовах ряд відмінностей. Так у НМ набагато більше
представлена так звана метеорологічна група, а також акустичний тематичний
ряд: regnen, hageln, reifen, schneien тощо, чи klirren, klingeln, läuten, surren,
brummen, rauschen, pfeifen і, навіть, telephonieren. Речення з дієсловами
метеорологічної тематичної групи на УМ перекладаються, як правило, особовим
типом, в якому семантика речення виражається не присудком, як у німецькому
відповіднику, а підметом: Es zieht. – Тут протяг. Ihm war es neblig vor den Augen. –
Йому наче туман заслав очі.
Передусім дієслівних лексем з потенційно безособовим змістом (особових
дієслів, вжитих в безособовому значенні) в УМ значно більше. Цікаво, що в УМ
дієслово в безособовому реченні часто оформляється граматично середнім родом,
отже, тут намічається пряма паралель до німецького es: Georg war es geglückt. –
Георгові пощастило. Деякі автори, наприклад, А.В. Федоров, Н.Н. Кузнецька та
ін. пояснюють це тим, що агенс у середньому роді здатний виражати найбільш
абстрактний, узагальнений зміст.
Присудок німецьких безособових речень може бути дієслівним або іменним. У
першому випадку він виражається безособовим дієсловом (es regnet, schneit, blitzt,
donnert, hagelt, reift, nebelt, dämmert, dunkelt):
Die Luft ist kühl und es dunkelt
Und ruhig fliesst der Rhein,
Якщо присудок німецького речення виступає в іменній формі, то в УМ
вживається речення з безособово-предикативним словом (типу холодно, пора,
необхідно тощо): Es war schon spät, als er das Haus verliess – Було вже досить
пізно, коли він пішов з будинку. Можливий також переклад номінативним
реченням, як правило, зі стилістичною метою лаконізму, експресивності вислову:
Es ist heiss – Спека. Es ist Nacht – Ніч.
Іменний присудок безособового типу речень обмежений певним колом
значень: вираження необхідності, повинності стихійних явищ, фізичних або
психічних відчуттів людини. Серед предикативів у німецьких іменних присудках
найчастіше вживаються слова типу angst, bange, leid, schade, які семантично
знаходять еквіваленти в українських словах категорії стану: Schade, dass er heute
gefehlt hat.
Речення з безособовим зворотом es gibt також належать до розглядуваного
нами типу. В УМ їм відповідають двоскладні особові конструкції. Прямий
додаток німецького речення в українському відповіднику виступає як підмет,
присудок виражається одним із дієслів широкої семантики бути, існувати,
зустрічатися, траплятися, виникати або ж не виражається зовсім (еліпс
присудка у формі теперішнього часу):
Es gibt ja Kinderheime. – Існують дитячі будинки.
Was gibt es Neues in der grossen Welt? – Що новенького на білому світі?.
 Наведемо типові для УМ безособові речення з іменним присудком:
1) предикат виражений категорією стану, прислівниками на -о без інфінітива
та з інфінітивом: Гірко усвідомлювати, що... Соромно брехати. Годі говорити!
2) присудок виражений категорією стану: Соромно мовчати. Гріх питати. У
німецькій мові їм будуть відповідати, швидше за все, формально-двоскладні
речення з підметом es.
Особливою за значенням групою є група безособових речень, яка виражає
модальне значення обовʼязковості. До цієї групи відносяться речення з
дієсловами: слід, варто, личить. У НМ їм відповідають формально-двоскладні
речення типу Es muss gesagt wеrden…
До українських речень з дієслівним присудком відносяться наступні:
1) з незворотним дієсловом: світає, біліє;
2) зі зворотним дієсловом: хочеться, не спиться;
3) з дієсловами буття, існування (які в теперішньому часі можуть бути
відсутніми) в поєднанні з родовим відмінком: не вистачає сили, вистачає грошей,
немає води, не було часу, не буде війни; у мене немає часу;
4) з формою інфінітиву: не бачити б тобі злого горя. Чи не наздогнати тобі
скаженою трійки. Бути бичку на мотузочці. Вам не бачити таких боїв;
5) з короткою формою пасивних дієприкметників: Сказано – зроблено
[Загнітко 2006].
В УМ одночленна модель більш поширена і її структурні варіанти багатші. Як
правило, присудок у них виражений або дієсловом з афіксом -ся (особливо при
наявності додатка в давальному відмінку): лежиться, працюється, пишеться,
сидиться, але розвидняється, або безособовим дієсловом без афікса -ся (світає,
вечоріє, сутеніє).
Отже, українським безособовим речення в НМ відповідають безособові
речення (1-й тип): Es graut, Es dämmert. Але в українській мові цей тип включає
також такі речення, яким в німецькій мові відповідають двоскладні: В цей самий
час мене сильно кольнуло в груди нижче правого плеча. – In dieser Zeit bekam
ich…;. Спало мені на думку сходити до нього. – Es ist mir eingefallen…
Серед німецьких відповідників слід назвати також:
- безособові речення з підметом es (формально двоскладного) або з
займенником mich (2-й тип): Es durstet mich; Mich durstet.
- двоскладні або формально-двоскладні речення (3-й тип): У мене немає часу –
Ich habe keine Zeit; Меі не вистачає часу – Es mangelt mir an Zeit.
- двоскладні речення, суб'єкт вживається у родовому, давальному відмінку (4-
й тип, див. вище). Вони мають ідіоматичний характер і набувають в німецькій
мові риси регулярної двоскладности. Знахідний зустрічається в цій функції
порівняно рідко – лише в реченнях типу: Його тіпало, як у лихоманці – Er zitterte
wie im Fieber.
Частіше зустрічаємо знахідний відмінок у формально-безособових реченнях з
особовим змістом пасивного стану, де цим відмінком оформляється предмет
повідомлення; агенс подається в орудному відмінку. НМ тут вдається до
особового речення з присудком у формі пасиву, рідше активу: Хатину звалило
вітром. – Die Huette wurde durch den Win gefaellt. (Або: Der Wind hat die Huette
gefaellt)
Більше поширення одночленного типу речення в УМ порівняно з німецькою
значною мірою підтримується заперечними безособовими реченнями, в яких агенс
оформлений родовим відмінком, а присудок вжитий у заперечній формі: У мене
цієї книжки немає. Її не було зборах. Аналогічної конструкції у НМ немає. Агенс у
цих випадках оформляється називним відмінком, а присудок – дієсловами sein чи
haben: Ich habe dieses Buch nicht. Sie war in der Versammlung nicht.
Таким чином, констатуємо ряд аналогічних рис безособових речень в обох
мовах. Як категоріальний зміст, так і сфери вживання речень цього типу в
принципі тотожні. Спільними виявляється також багато тематичних груп
безособових дієслів. За семантикою в німецькій мові це дві підгрупи речень, що
виражають стан природи та внутрішній стан людини, в українській - це стан
природи, зовнішній, внутрішній стан людини з різними відтінками суб'єктивної
модальності.
Проте в підсистемі безособових речень німецької та української мов
спостерігаються істотні відмінності як у семантиці, так і в структурі. Різниця
стосується насамперед структурного плану і полягає в тому, що з німецькими
односкладними співвідносяться українські двоскладні структури. Крім того, поряд
з більшими можливостями безособового вираження дії в українському реченні є
цілий ряд дієслів, вживання яких для вираження безособовості дії (напр.,
telefonieren) властиве лише німецькій мові. Отже, семантичні розряди дієслів цієї
функції в обох мовах не перекриваються.
До специфічних засобів вираження безособовості дії слід віднести також
вживання у німецькій мові безособового звороту es gibt та безособового пасиву.

Інфінітивні речення
За структурою інфінітивні речення в НМ та УМ належать до односкладного
дієслівного типу. В НІМЕЦЬКІЙ мові такі речення дуже одноманітні за структурою,
однозначні та непродуктивні. В УКРАЇНСЬКІЙ мові вони навпаки дуже багаті на
різні семантичні відтінки та дуже продуктивні, мають різноманітну структуру.
УМ демонструє багатший діапазон односкладних речень такого типу,
особливо якщо врахувати, що, крім наказового чи розповідного, інфінітивного
оформлення може набувати також питальне речення: Для чого це робити? Про що
тут говорити? Питальні речення інфінітивної форми у НМ також можливі, але,
по-перше, абсолютна частотність їх вживання там набагато менша, і, по-друге,
варіанти інфінітивного оформлення цього типу в НМ більш обмежені.
Агенс в інфінітивних реченнях УМ імплікується контекстом або ж виражений
експліцитно (непрямо) членом речення іменної природи у давальному (т.зв.
«давальний суб’єкта») чи орудному відмінках: Нема з ким порадитись. Мені до
цього не звикати. Такі формально-односкладні речення перекладаються на НМ
особовими реченнями, нерідко додаванням до складу присудка модального
дієслова. Останнє зумовлено тим, що в українському реченні внутрішня
модальність нерідко висловлена імпліцитно – самим характером сполучення
іменного компонента з інфінітивом: Читати? – Soll ich lesen? Мені цього не
осилити - итати? – Soll ich lesen? Мені цього не осилити – Ich kann es nicht
ueberwinden. Навіщо тобі туди йти? – Wozu brauchst du dorthin zu gehen?
Присудок в інфінітивному реченні НМ та УМ представлений у невідмінюваній
формі: Schellen oder klopfen? – Подзвонити чи постукати? Durchhalten! –
Триматись! Німецькому реченню з інфінітивом та дієприкметником ІІ
відповідають наступні українські еквіваленти: Aufgestanden! – Встати!
Angetreten! – Шикуйсь! Stilgestanden! – Струнко.
Якщо інфінітивні речення НМ в модальному плані стереотипні і виражають,
як правило, спонукання, то українські інфінітивні речення виявляють багатшу
модальну палітру. За змістом вони виражають здебільшого бажання: Поїхати б
зараз на море. На дуже сильно кортіло запитати про це; необхідність: Цього
йому не уникнути, потрібно їхати; вагання: Якщо цього не вийде, тоді що?
Сказати чи не сказати? – питання, яке вже давно не давало йому спокою; сумнів:
Невже туди варто ходити? Невже без цього не обійтися? Наказ: Сісти!
Встати! Замовчати! пораду: Краще розповісти про це. На цьому варто
зупинитися. Окремий різновид цього типу речень включає частку би (б), завдяки
чому категоричність змісту дещо пом’якшується.

Номінативні речення.
Звернемося до третьої тенденції, властивої реченню в індоєвропейських
мовах, а саме номінативності. До речень, що відступають від дієслівності,
відносяться в обох мовах номінативні речення. Під односкладними
номінативними реченнями розуміють «такі односкладні речення, які стверджують
буття предмета або явища і мають головний член, виражений іменником у
називному відмінку або сполученням слів з прямим відмінком у центрі» [Дудик
1999, с. 137]. В УМ бездієслівними є речення з іменним присудком в
теперішньому часі: Петренко – вчитель, на якого треба рівнятись. У німецькій
мові такі структури є винятком: Träume – Schäume, Ein Mann – ein Wort.
Багато з номінативних речень мають семантику буттєвості: Stille Nacht, heilige
Nacht. Tiefe Stille Ніч. Вулиця. Ліхтар. До називних речень відносяться різного
роду написи: Augenarzt; Gleis 3 і Хірург; 3 платформа.
В УМ тенденція до номінативності проявляється не так яскраво, про що
свідчить наявність великої кількості особових, неозначено- та узагальнено-
особових речень, де підмета взагалі немає. Справа в тому, що в УМ підмет як
синтаксична одиниця часто не співпадає з суб'єктом як одиницею семантичної
структури. Наприклад, в реченнях, що виражають фізичний стан У сестри грип;
Батькові не спиться; Хворого морозить - суб'єкт носія стану виражений різними
відмінками: в 1-му реченні - родовим відмінком з прийменником у, у другому -
давальним відмінком, у третьому - знахідним відмінком.
Зіставлення з НМ показує, що у всіх випадках суб'єкт виражається називним
відмінком: Die Schwester hat Grippe; Der Vater kann nicht einschlafen; Der Kranke
fröstelt. Міжмовне зіставлення підтверджує правильність визначення суб'єкта як
синтаксично незалежного субстанціального компонента суб'єктно-предикативної
структури, що позначає носія предикативної ознаки.
Синтаксична ознака незалежності суб'єкта проявляється не в тому, що він має
виражатись називним відмінком, а в тому, що він не залежить у своїй формі від
керування дієслова: дисертацію обговорили – залежна форма; об’єкт; з
дисертацією не вийшло – незалежна форма; суб’єкт.
Отже, у побудові німецького та українського простого речення переважають
дві протилежні тенденції - тенденція до синтаксично усталених моделей в
німецькій мові та тенденція до синтаксично гнучких моделей в УМ.
Наявність загальних тенденцій до двускладності, предикативності та
номінативності речення в порівнюваних мовах не виключає суттєвої різниці в
ступені фронтальності цих рис. Для НМ провідною є тенденція до двоскладності,
для українській - тенденція до односкладних речень. Значні відхилення від
номінативності та дієслівності в реченнях УМ призводять до якісних відмінностей
між системами моделей елементарного речення в порівнюваних мовах.
Порядок слів виконує в німецькій та українській мовах загальні функції:
структурно-граматичну та семантико-стилістичну. Основні риси відмінності
полягають тут в різній ролі цих функцій в кожній з мов, що обумовлено в свою
чергу різними формами порядку слів: частково фіксованим в німецькій мові та
вільним в УМ.
Форми дієслівного та іменного присудків характеризуються досить значними
відмінностями на тлі загальної подібності.