Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

МАЙСТЕРНІСТЬ
ПЕРЕКЛАДУ
15 критичних есе студентів-перекладачів 1 курсу

&
Упорядкував і трохи поправив до Дня студента
та 112-ліття Григорія Кочура доц. Віталій Радчук

Київ – 17 листопада 2020 року

 ЗМІСТ

Від упорядника …………………………………………………………………… 3

Ангеліна Носенко. Відверті думки роздратованого критика. …………………. 4
Влада Друзд. Алергія на срібло і золото (про переклад В. Марачем
«Переосмислення» С. Мейрелес. …………………………………………. 5
Анастасія Примаченко. Хто переклав «Нічне побачення» Р. Браунінга? …… 6
Соломія Караєва. Відгук на переклад Л. Первомайським вірша Г. Гейне
«Lorelei». ……………………………………………………………………. 9
Ольга Ніколюк. Про переклад М. Тарнавською вірша Е. Дікінсон
«„Hope“ is the thing with feathers». ………………………………………. 12
Михайло Клименко. Про переклад поезії Р. Кіплінга «If» Василем Стусом. .. 13
Юлія Чорна. Відгук на переклад Д. Паламарчуком поезії Дж. Г. Байрона
«Sun of the sleepless». ……………………………………………………… 15
Анастасія Василик. “Як вам це сподобається”. ………………………………. 18
Валерія Єжак. Про переклад В. Марачем поезії Е.Браунінг «Як я люблю
тебе». ……………………………………………………………………….. 21
Олександра Підлуцька. Чому порожевіла червона троянда? ………………… 23
Дарія Трущенкова. Вірш «Самотність» Р. М. Рільке у перекладах В. Стуса та
І. Бурковського. ……………………………………………………………. 25
Анастасія Бурч. «Париж вночі» Ж. Превера – українською мовою. ………… 26
Марія Горбунова. «Філософія кохання» Шеллі в перекладі Надії Радченко. .. 28
Світлана Корнійко. Павличків переклад «Хворої музи» Бодлера. …………... 30
Діана Тужиліна. «Скажи!» ……………………………………………………… 33
 Від упорядника

Увазі читача пропонується цьогорічна вибірка кращих спроб початківців

у перекладі критично розібрати версії тлумачення поезій майстрами, а з тим і
виважити складнощі мистецтва поетичного перекладу та завдань критики.
Проте задля обрамлення цілості відкриває збірку сердитий глас поціновувача,
ще й сповідь алергіка на дорогоцінні метали (слід сподіватися, ці автори ще
підкріплять свої емоції текстами, про які пишуть), а завершує похвала
кінокритика піснярам від перекладу. З таких панегіриків перекладачам кіно (як
і художньої прози) цьогоріч можна було би скласти окрему збірку. Чим же
відзначилися автори цієї, маючи кожен для свого есе вкрай обмежений простір
двох сторінок?
Вони зрозуміли, що найкраща критика когось – це власна творча праця.
Закорінена в особистому таланті і тривалому вишколі, але оригінальна, без
позичок. Вони зробили ретельні філологічні переклади своїх улюблених поезій,
хай здебільшого і без рим та ритму, але натхненні і цілком зрілі як аналітичні
звіти, чесно подавши для зіставлення поруч оригінал і варіант обдарованого
поета (чи й двох таких) як суперника автора у формі вираження, проте не в
художньому змісті, що його юні критики палко боронять від нівечення навіть
у нюансах. Звичайно, якщо зміст розуміти вузько, підрядний переклад прозою
надає певні переваги над віршованим відтворенням цілісних структури і
враження. А чим саме підрядник програє, і то істотно – в тому юні автори й
самі переконуються, порівнюючи тексти, зокрема коли відзначають плюси
класичних версій тлумачення у майстрів, які мають добре продуману систему
праці. Зважмо аргументи, що їх дає критикам аналіз. Прикметні самі спроби
мотивувати власні творчі розв’язки аналізом і полемікою з майстрами.
Звичайно, хтось має право не погоджуватися з такими доводами. Але тоді хай
наведе свої, а, зрештою, і свій переклад. Кажуть, що у спорі народжується
істина. Перекладачі, хоч їм часто доводиться бути критиками, зазвичай
сперечаються ділом, пропонуючи кращі переклади. А такі будуть, чи не так?
 Ангеліна Носенко, 1 курс, 2 нім. гр.
Відверті думки роздратованого критика

Відверто кажучи, завдання оцінити якийсь переклад мене дуже роздратувало. Чому?
Бо я вважаю, що судити, або ж оцінювати чиюсь роботу я не маю права. Тим більше, що я й
не перекладач: жодного професійного перекладу ще не робила.
Отож, і справді, мені складно говорити саме про якість перекладу, бо треба ж добре
знати першоджерело, щоб потім заперечувати чи прославляти похідне. А от я ще жодної
книги іноземною не прочитала. Пробувала, але щось лякало. Тому компетентної критики
нижче точно не буде.
Як людина, що належить до покоління “першого посилання в Google” (такий термін
вживаю з огляду на те, що наше покоління настільки олінивилося, що зазвичай далі першого
посилання не заходить), я, звичайно ж, постаралася знайти те, як правильно варто було б
апелювати своїми думками в руслі оцінки перекладу, та окрім банальних: зміст, граматика,
лексика, – нічого іншого не знайшлося. Спробувавши мислити такими рамками, я згадала
один мій досвід читання книги, назва якої – «День, що навчив мене жити». Вона належить
перу французького письменника, на ім’я Лоран Гунель. З огляду на те, що я не хочу тут
ображати перекладача, імені особи, яка працювала над тлумаченням з французької, я не
вкажу. Лише з поваги до проробленної складної роботи. Та, дійсно, часом, мене так
дратували помилки у слововжитку та орфографії, що я брала олівець і виправляла. Такою
нервовою під час читання (яке, зазвичай, я ліпше порівняю з медитацією) я, мабуть, ще не
була ніколи. Досі не розумію, як можна було випустити в загал переклад із таким неякісним
оформленням. Книги – це завжди авторитетно, тобто хтось тепер, спираючись на цей твір,
зможе неправильно вживати правопис і при цьому захищатиметься цим романом. Мовляв, у
книжці «День, що навчив мене жити», на такій сторінці написано саме так, хоча й це
суперечить правилам. Загалом, може вийти неприємна ситуація. Окрім того, у мене
закралися сумніви й щодо якості тлумачення саме змісту.
Більше того, я відмовляюся думати: якість перекладу обмежується граматикою,
лексикою, орфографією. Точно ні. Майстер тлумачення, як мені здається, має відчувати не
просто слова, а ті емоції, що заховані під ними. Англійську я розумію досить добре, тому
зазвичай не лізу до Інтернету в пошуках перекладу якоїсь пісні. Однак у мене є друзі, які не
володіють мовою так, щоб одразу зрозуміти кожне словечко, яке співається. Саме тому я,
коли хочу показати приятелям щось із іноземного, одразу поряд прикріплюю переклад,
узятий із Інтернету (хоча, коли ми слухаємо щось разом вживу, я стаю псевдосинхронним
перекладачем і переказую зміст сходу). Так-от, якось, я наткнулася на повну невідповідність
перекладу до першоджерела. У рядках говорилося: “All this ice on me burns”, а розтлумачили
це так: “Кожен діамант мене обпікає". Захоплюючись творчістю виконавця та звертаючи
увагу на загальний настрій тексту, я подумала, що він не міг мати на увазі щось настільки
патетичне. Я, щораз переслуховуючи цю пісню, убачала в цих словах наступне: “увесь цей
лід на мені палає”, тобто увесь холод суспільства не просто тане, а палає на тлі цієї людини,
що говорить про її величезне серце та доброту. Я навіть намагалася знайти ідіому, подібного
значення, бо хотіла нарешті зрозуміти, чому всюди наявний переклад саме з таким
тлумаченням тих рядків, проте нічого не знайшла. Урешті-решт, я сама переклала ту пісню і
була впевнена, що друзі зрозуміють її правильно, а, отже, і емоції виконавця.
Отож, така невимушена розмова у мене вийшла про вимушені думки щодо оцінки
перекладу, у якій я поки що нічого не тямлю.

Влада Друзд, 1 курс, порт. гр.

Алергія на срібло і золото
(про переклад В. Марачем «Переосмислення» С. Мейрелес

Як не старалася я виправити своє зухвальство, та була, на превеликий жаль, не годна;

тож варто почати рецензію з невеличкої передісторії. На початку весни цього химерного
року я брала участь у конкурсі перекладів бразильської поезії; організатори надали широкий
простір для творчості, та мали дві суттєвих вимоги: адекватність та відповідність оригіналу.
Учасниками були суцільні професійні перекладачі з досвідом щонайменше мільярд років –
тим приємніше було мені, школярці-ентузіастці, отримати срібну винагороду. «Золото» ж
відійшло у руки Віктора Марача – чоловік, як і я, перекладав неперевершену Сесилію
Мейрелес. Саме його переклад під назвою «Переосмислення» я і хотіла б оглянути, оскільки
образа крає серце – маю алергію на срібло.
Із самого початку надія потроху гасне: якщо «життя – це заново буття» ще можна
терпіти, хоча це зовсім не одне й те саме, що «життя лише тоді можливе, коли його
переробити», то наступні рядки наганяють невимовну журбу. «Гуляю у сонячнім лузі» –
дона Мейрелес неначеб не мала жодних психічних розладів і не ввижала себе Геліосом? Ні,
вона ясно каже: «anda o sol...» – це Сонце гуляє, торкаючись до річок і листячка своєю
золотавою рукою. «Бульбашка – це лиш іскристе, що зрине з ілюзії калюжі» звучить так
витончено і глибоко, що я ладна пробачити певні неточності – врешті-решт, у авторки цей
уривок виглядає вирваним з автоматичного перекладача. Далі знов іде те вульгарне «життя-
буття»... Ні, я зробила страшну помилку, це рішуче неможливо терпіти. По-перше, навіщо
нав'язувати риму, до того ж, таку риму? Дона Сесилія часто робить свої вірші наполовину
верлібрами, наполовину класичними, і наскільки треба бути зухвалим, щоб у неї цю
особливість відбирати? По-друге, кожна її рима – то маленький шедевр навіть поза
контекстом, а від життя-буття так і тхне одеколоном «Дедлайн уже завтра, а у мене ще й кінь
не валявся».
А зажура, між тим, усе ширшає. Послухайте майже шевченківську романтику:
«Місяцю, вийди й кайдани зніми з моїх рук». Невже вам не боляче споглядати на те, як уже в
наступних рядках її паплюжить незугарне «їх здійму я, і себе на твій лик спроекую». Ох,
чергова рима, не варта втрати сенсу. Так, в оригіналі вжите те саме «projetar», чому ж не
сказати «проектувати»? А тому, що не до того українська бідна, аби сіяти недоречні
запозичення, як квітки на морозі. Проте це ще півбіди, адже лірична героїня переносить себе
на простір, заповнений і переповнений Місяцем – метафора бразильської поетки
простирається значно глибше і ширше.
Подальший текст обговорювати складно, тому що пан перекладач дещо заблукав у
чагарниках власного таланту і полишив португальську саму серед лісу, зачепившись за саму
лише українську; оцінювати чиїсь творчі здібності в такому разі було б цілком
неприйнятним, адже робота перетворилася б на критику не перекладача, а поета. Наприкінці
пан Віктор добиває читача, млявого від «очі-ночі» та дієслівних рим, третім та заключним
життям-буттям. Здається, багато хто мимохідь чув, що Бог трійцю любить, а яке його
ставлення до банальних рим?..
Насамкінець, варто підбити підсумки: добродій Марач винен кожному учасникові
конкурсу, насамперед мені, усе золото й діаманти Африки та діжку бразильської кави, а
сеньорі Сесилії Мейрелес – цілий міх покрадених метафор.

Анастасія Примаченко, 1 курс, фр. гр.

Хто переклав «Нічне побачення» Р. Браунінга?

Хочете вже на першому курсі відчути себе у ролі критика? Бажаєте проявити свої
здібності, які хочете розвивати й надалі? Тоді вам слід вступати до Інституту філології КНУ
ім. Тараса Шевченка. Вам тут зразу дадуть цікаве завдання, а саме розкритикувати будь-який
переклад, неважливо поезія це чи кіно. Недовго розмірковуючи, я вирішила обрати ліричний
вірш. Я не скажу, що витратила багато часу на його пошуки в Інтернеті, але "обраний"
одразу впав мені в очі. Це інтимна поезія Роберта Браунінга «Зустріч вночі» (Robert
Browning «Meeting at night»). На жаль, імені та прізвища перекладача не вказано на сайті, але
це не завадить мені висловитись про переклад.

Meeting at Night (Robert Browning)

Зустріч вночі (Роберт Браунінг)
I.
I.
The gray sea and the long black land;
Темний берег і сіра затока,
And the yellow half-moon large and low;
Низько повисла місяця половина.
And the startled little waves that leap
Стрибають хвилі, полохливі, легкі,
In fiery ringlets from their sleep,
Яскраві танцюють їх завитки,
As I gain the cove with pushing prow,
До бухти штовхаючи мою бригантину,
And quench its speed i' the slushy sand.
У мокрому піску свій біг погасивши.
II.
II.
Then a mile of warm sea-scented beach;
Теплу обмілину пройшов до кінця.
Three fields to cross till a farm appears;
Через поля наблизився до будинку.
A tap at the pane, the quick sharp scratch
Стукіт по склу, скрип, немов тріск,
And blue spurt of a lighted match,
Сірника запалений синій сплеск,
And a voice less loud, through its joys and fears,
І голос, не голосніше крізь радість знемоги,
Than the two hearts beating each to each!
Чим б'ються одне в одне наші серця.
Перш за все, для того, щоб чітко розуміти про що йде мова, я переклала вірш прозою
(поезією не вийшло, бо в мене проблеми з римою). Ось що вийшло: перед нами картина ночі.
Сіре, пінне море. Вздовж тягнеться довгий чорний (темний) берег (суша). Низько в небі
повис жовтий півмісяць. Прокинувшись, стрибають маленькі налякані хвильки в огняних
завитках (на мою думки, саме «огняні» через те, що вода відбиває світіння місяця). Ліричний
герой у човні. Він щосили штовхає його до бухти, і нарешті човник спиняє свою швидкість,
загрузши в мокрому піску. Попереду миля пляжем. Ліричний герой, обвіяний ароматом
моря, проходить її по теплому піску. Крізь поля він добирається до будинку (ферми, якщо
дослівно), стишує ходу. Стук у вікно, різке миттєве шкребіння. У вікні синій вогонь
спалахнулого сірника, що є символом пристрасті та романтики. Голос робиться тихішим. Він
ледь чутний, адже в ту секунду найважливішим був звук биття сердець... Возз’єднання
закоханих – це своєрідне прозріння, яке викреслює “радості та страхи” повсякденного життя.
Я обожнюю вірші, які розкривають тему кохання. На початку я звернула увагу на
переклад заголовку. Звичайно, всі ми звикли до класичного перекладу слова “meeting” –
зустріч. Але, як на мене, це про щось офіційне. У цій поезії йде мова про надзвичайно ніжне
почуття, пронайсолодшу мить. Саме тому я б переклала його, наприклад, «Нічне побачення»
або «Побачення вночі».
Далі слід зробити аналіз оригіналу поезії. Вірш поділено на дві строфи. Кожна має по
6 рядків. Мова йде від першої особи, але сам Роберт казав, що він дуже рідко себе
ототожнює з героями своїх поезій. Слід відзначити, що ліричний герой жодного разу не
сказав про те, куди він пливе та яка мета його подорожі. Це все домислюється читачем під
час прочитання. На мою думку, розділення поезії на дві частини символізує дві половинки.
Перша частина (I) ніби натякає, що ліричний герой ще один, а от друга (II) говорить про
возз’єднання двох закоханих. В оригіналі автор застосовує кільцеве римування (ABCCBA).
Поет часто використовує алітерацію у своїх рядках: «long black land» – /l/ підкреслює
величезний краєвид; «yellow half-moon large and low» – у цьому випадку /l/ допомагає
створити таємничу атмосферу ночі; «startled little waves that leap» – тут /l/ створює відчуття
маленьких рухів; «pushing prow» – /p/ натякає на фізичні зусилля; «slushy sand» – /s, sh/
передають шиплячі звуки, що викликані зупинкою човна у піску.
Тепер плавно переходжу до українського варіанта. По тексту можна спостерігати
неточність та недоречність перекладу деяких слів. Якби то було задля збереження рими, то
це ще можна зрозуміти, але оскільки цей переклад, особисто для мене, більше схожий на
верлібр, то зверну увагу на те, що я для себе відмітила. Слово «бригантина» у цьому вірші
ніби не на своєму місці. Найкращим варіантом був би просто «човен», адже це
загальнодоступне та зрозуміле всім слово. Також, читаючи рядки «…До бухти штовхаючи
мою бригантину, / У мокрому піску свій біг погасивши…», починаю думати, що це не
судно ліричного героя спинило свою швидкість у піску. Як варіант можна було би написати
«…До бухти штовхаю мою бригантину, / Вона у піску погасила свій біг…» Рядок «…
Теплу обмілину пройшов до кінця…» теж викликає у мене суперечливі думки. Мені
недостатньо інформації про те, що це все відбувається десь поблизу моря. Навіть на початку
«gray sea» перекладено як «сіра затока». Що вже казати про те, що «…миля теплого
обвіяного вітром пляжу…» (дослівний переклад з англ. версії) це просто «тепла
обмілина». Останні два рядки я б переписала таким чином «...І радісний голос, злякавшись,
змовкає, / Бо серця два б’ються в ту мить в унісон!»
В цілому, з такого не зовсім вдалого перекладу можна зрозуміти ідею вірша, але
осягнути його до кінця можна лише прочитавши оригінал. Роберт з трепетом у кожне слово
вкладає один момент з цілої історії кохання. Це нічне побачення змушує битися серця
закоханих у шаленому ритмі. У ті хвилини не існує нічого, окрім невидимого зв’язку між
їхніми душами. На мою думку, драгоман просто не до кінця перейнявся цим настроєм, тому
українська версія не захоплює подих.
 Однак я хочу сказати, що критикувати чийсь переклад – справа делікатна. Ти ніби
ходиш по лезу, адже невідомо, як тлумач розуміє цю поезію, які у нього асоціації виникають
під час прочитання. Але я спробувала і мені сподобалося. Сподобалося проникати в кожен
рядочок поезії, в кожне її слово. Уявляти веремію подій, що відбуваються у вірші. Але разом
з тим, я знову усвідомила, що професія перекладача вимагає плідної праці та неабиякої
фантазії, бо… ти ніколи не знаєш, що будеш перекладати далі: статтю, книгу чи вірш. «Вік
живи – вік учись!» – завжди подумки кажу я собі.
P. S. Від себе хочу ще додати, що цей вірш також містить еротичний підтекст, але про
це я вирішила не розписувати в критиці. У світі зараз і так забагато вульгарності, тому я
вирішила залишити місце для справжнього кохання.

Соломія Караєва, 1 курс, 1 англ. гр.

Відгук на переклад Л. Первомайським вірша Г. Гейне «Lorelei»

Оригінал та переклади Аналіз перекладу Леоніда Первомайського

Оригінал Генріха Гейне (нім):
Lorelei
Ich weiß nicht, was soll es bedeuten
Daβ ich so traurig bin;
Ein Märchen aus alten Zeiten,
Das kommt mir nicht aus dem Sinn.
Die Luft ist kühl, und es dunkelt,
Und ruhig flieβt der Rhein;
Der Gipfel des Berges funkelt
Im Abendsonnenschein.
Die schönste Jungfrau sitzet
Dort oben wunderbar,
Ihr goldnes Geschmeide blitzet,
Sie kämmt ihr goldenes Haar.
Sie kämmt es mit goldenem Kamme,
Оскільки завдання цієї залікової роботи мені
довелося оформлювати нетиповим чином, то й сам
аналіз українського перекладу я вирішила написати,
дотримуючись більш вільної форми, ніж та, що була
використана мною в попередніх есе.
Для аналізу я обрала мій найулюбленіший вірш
німецькою мовою пера видатного Генріха Гейне –
корифея німецької поезії ХІХ століття. На тлі
чарівного вечірнього пейзажу автор розповідає
читачеві про міфічну красуню Лорелей (або Лорелею в
моєму перекладі), що розчісує своє золотаве волосся,
сидячи на скелі і зваблюючи своїм прегарним образом
нещасних рибалок, котрі забувають про обережність на
хвилях поблизу скелястого берега і прирікають себе на
загибель. Ця поезія, що є досконалим зразком
німецького романтизму, щонайкраще відображає
віяння тогочасної епохи: сліпе і майже безнадійне
прагнення до взірця всього прекрасного, глибоке
осмислення людських переживань та їх вияв в образах
Und singt ein Lied dabei;
Das hat eine wundersame,
Gewaltige Melodei.
Den Schiffer in kleinen Schiffe
Ergreift es mit wildem Weh;
Er schaut nicht die Felsenriffe,
Er schaut nur hinauf in die Höh’.
Ich glaube, die Wellen verschlingen
Am Ende Schiffer und Kahn;
Und das hat mit ihrem Singen
Die Lorelei getan.
Переклад Леоніда
Первомайського
Лорелей
Не знаю, що стало зо мною,
Сумує серце моє,—
Мені ні сну, ні спокою
Казка стара не дає.
Повітря свіже — смеркає,
Привільний Рейн затих;
Вечірній промінь грає
Ген на шпилях гірських.
Незнана красуня на кручі
Сидить у самоті,
Упали на шати блискучі
Коси її золоті.
Із золота гребінь має,
I косу розчісує ним,
природи.
Завдяки простому тексту та милозвучній римі до
перекладу «Лорелей» зверталися численні майстри
українського слова, серед яких можна відзначити
Леоніда Первомайського, чиї талановиті та влучні
переклади ознайомили українство з класиками світової
поезії на кшталт Франсуа Війона, Шандора Петефі,
Михайла Лермонтова та Генріха Гейне.
«Лорелей» – солодка, хоч і дещо сумовита балада
про рокову красуню. Цей елегійний настрій підхоплює
і Первомайський, лірично перекладаючи цілком
розмовну німецьку фразу «ich bin traurig» (дослівно «я
сумний»), використану Гейне, як «сумує серце моє».
Одночасно із тим можна спостерігати практично
дослівний переклад окремих фраз («Die Luft ist kühl,
und es dunkelt» – «Повітря свіже – смеркає»; «Der
Gipfel des Berges funkelt/Im Abendsonnenschein» –
«Вечірній промінь грає/Ген на шпилях гірських»). Така
точність у передачі авторського задуму створює перед
очима українського читача досконалу картину
мальовничого скелястого берега, що виграє
містичними кольорами вечірніх сутінок. До опису
річки Рейн Первомайський додає власний прикметник
«привільний», тобто велично широкий, хоча в оригіналі
цієї характеристики немає. На мою думку, це вдала
спроба адаптувати реалії, що відображені у вірші, для
українського читача: адже німецькому читачеві, для
якого пише Гейне, не треба розповідати про велич
Рейну, так само як і українець має чітке уявлення про
повноводу могутню течію Дніпра.
В описі звабливої Лорелей особливе місце
надається золотому кольору. Авторську тавтологію
прикметника «golden» («золотий») перекладач заміняє
спершу синонімічним відповідником у
словосполученні «шати блискучі» (в оригіналі
I дикої пісні співає, «goldnes Geschmeide»), а потім і звичайним
Не співаної ніким. перефразуванням – «із золота гребінь має» (в оригіналі
«sie kämmt es mit goldenem Kamme» (дослівно «вона
В човні рибалку в цю пору розчісує його [волосся] золотим гребенем»)). Простота
Проймає нестерпний біль, та лаконічність – визначальна риси перекладацького
Він дивиться тільки вгору — стилю Леоніда Первомайського. Замість того, щоб
Не бачить ні скель, ні хвиль. ламати собі голову, підбираючи хитромудрий
відповідник чи повністю заміняючи лексичні
Зникають в потоці бурхливім виразники у реченні, Первомайський спрощує текст,
I човен, і хлопець з очей, максимально дотримується загальновживаної та
I все це своїм співом загальнозрозумілої лексики, однак не відходить від
Зробила Лорелей. форми та мелодики. Що стосується, до речі, мелодики,
у поезії вжито музичний прийом – введення пісні як
Переклад Соломії Караєвої основного рушія сюжету. Про її унікальність Гейне

Лорелея висловлюється так: «Das [das Lied] hat eine

wundersame,/Gewaltige Melodei» (дослівно «Вона [ця
пісня] має дивовижну, підкоряючу мелодію»). Леонід
Не знаю, зі мною що стало,
Первомайський надає пісні, що губить життя
Та смутку мені завдає
довірливих рибалок, ще більшого містицизму,
Та пісня з геройського краю,
загадкової сили, переклавши ці рядки так: «I дикої
Що й досі у серці живе.
пісні співає,/Не співаної ніким». Пісня не просто
«дивовижна», як у Гейне, – вона огорнута страшною
Проміння вечірнє лягало
таємницею, «дика» та досі нікому не знана. Німецький
На Рейнові хвилі ясні,
відповідник до прикметника «дикий», тобто «wild»
На обрії гори палали,
зустрічається у наступній строфі, але тут мова вже йде
Аж дух забивало мені.
про біль, печаль («das Weh»), що проймає самотнього
рибалку у маленькому човні, коли його полонила «не
На схилах осяйних сиділа
співана ніким» пісня Лорелей. Фатальною розв’язкою
Взірець неземної краси
стає смерть одурманеного рибалки: за Гейне його
І коси її золотії
поглинули, проковтнули («verschlingen») хвилі, але у
Блищать, мов краплини роси.
Первомайського драматичність моменту злегка
збавлена, бо човен і хлопець просто «зникають в
Розчісує гребенем злотним
потоці бурхливім/…з очей». Можливо, таким чином
І пісні своєї веде.
Первомайський хотів послабити провину природи у цій
Мелодія пісні тієї
трагедії: адже якби не дика пісня Лорелей, човняр дав
Така, що аж серденько мре.

Рибалка вчув пісні тієї,
Він з юних, він з серцем палких.
Не чує нічого, крім неї,
І скель він не бачить стрімких.
І з жалем згадаю бідаху
Й уламки отого човна:
Зробила те все Лорелея
І пісня її чарівна.
би собі раду, хоч би і в неспокійних, «бурхливих»
водах»!
Аналізувати переклад, спираючись виключно на
власне чуттєво-поетичне сприйняття, виявилося дуже
цікавою і пізнавальною справою. Виявлення мовних
розбіжностей між оригіналом та перекладом – завдання
не суто лінгвістичне, а потребує ще й розуміння та
осмислення як художнього задуму автора оригіналу,
так і перефразування цього задуму перекладачем. У
стовпчику зліва я також подаю до Ваших розгляду та,
можливо, критики власний переклад «Лорелей» Г.
Гейне, написаний у 2017 році.

Ольга Ніколюк, 1 курс, 1 англ. гр.

Про переклад М. Тарнавською вірша Е. Дікінсон «„Hope“ is the thing with feathers»

Емілі Дікінсон – одна з найвідоміших американських поетес, а її вірш «„Hope“ is the

thing with feathers» – один із найпопулярніших її творів. Марта Тарнавська – українська
поетеса та перекладач, зокрема перекладала лірику Емілі Дікінсон включно з цим віршем.
У темі поезії зображується надія у вигляді пернатого створіння, яке з’являється у
людських душах та надає сили навіть у найважчих випробуваннях, не чекаючи нічого взамін.
На мою думку, переклад Марти Тарнавської є не дуже вдалим, оскільки він не передає
тих емоцій, що виникають при прочитанні вірша в оригіналі. Мені здається, що її варіант
перекладу є примітивнішим за оригінал, а від того більш приземленим, що не дуже доречно в
інтимно-філософській ліриці. Наприклад, зменшувальна форма слова «пісенька» в поєднанні
з простим віршовим розміром (який, до речі, є вдало переданим з оригіналу) створюють
відчуття, що це «дитячий» віршик, хоча ні тема вірша, ні оригінал не передбачають такої
простоти та легкості. Окрім цього, я вважаю не дуже доречним використання слова «сідало»,
оскільки воно також додає буденності та не поєднується з глибиною думки.
Також, я вважаю не надто влучним за змістом другий чотиривірш. Марта Тарнавська
пише «і сумно бурі...що вб’є тепло надій», і це суттєво відрізняється від ідеї оригінальної
поезії. Шторм чи буря у цьому вірші є символом життєвих негараздів, в той час як пташка –
символ надії. Отже, Емілі Дікінсон писала про те, що має статися щось надзвичайне, щоб
людина втратила свою надію. А з перекладу Марти Тарнавської виходить ніби життєві
негаразди турбуються про людські сподівання. Хоча, незважаючи на це, мені подобаються
художні засоби Марти Тарнавської у цьому уривку («сумно бурі», «тепло людських надій»).
У підсумку хочу додати, що, на мою думку, оригінал «„Hope“ is the thing with feathers»
має глибший сенс і певний простір для фантазії читача, в той час як переклад Марти
Тарнавської є дещо спрощеним. Також для порівняння пропоную свій варіант перекладу.

“Hope” is the thing with feathers «Надія» – щось пернате «Надія», мов птаха перната
by Emily Dickinson Пер. Марта Тарнавська Пер. Ніколюк Ольга

“Hope” is the thing with feathers – “Надія” – щось пернате "Надія", мов птаха перната,
That perches in the soul – На сідалі в душі – Що сіла на гілку душі,
And sings the tune without the words – Співає пісеньку без слів І пісню співає завзято,
And never stops – at all – Всі дні і ночі всі. Завжди без упину й без слів.

And sweetest – in the Gale – is heard – Звучить найкраще в бурі – І найкраще у шторм її чути,
And sore must be the storm – І сумно бурі цій, Який хоч яку б силу мав,
That could abash the little Bird Що може вб’є в пташині Цю пташку не зміг сполохнути
That kept so many warm – Тепло людських надій. І духу її не зламав.

I’ve heard it in the chillest land – Я чула звук цей на морях Я щебет той в холоді чула
And on the strangest Sea – І там, де льоду край – Та серед далеких морів,
Yet – never – in Extremity, Та не сказав ніколи птах: Хоч в пору скрутну, вона в мене
It asked a crumb – of me. Себе – хоч крихту дай! Не взяла ні крихти за спів.

Михайло Клименко, 1 курс, 2 англ. гр.

Про переклад поезії Р. Кіплінга «If» В. Стусом

Спочатку – майже дослівний аналітичний звіт про вичитане мною в оригіналі:

Якби ти міг вберегти голову, коли навколо всі

Їдуть з ґлузду й винять у цьому тебе,
Якби ти міг довіряти собі, коли в тобі сумніваються всі
Але їх сумніви не похитнуть твоєї віри,
Якби ти міг чекати й не втомлюватись від очікування
Або бути обманутим, правдою відповідаючи іншим,
 Чи бути мішенню для гніву, самому ж не відчувати озлоблення
Й при цьому не виглядати святим й не говорити замудренно
Якби ти міг мріяти й не давати своїм мріям верховодити тобою
Якби ти міг думати – й не робити думки своєю метою
Якби ти міг зустріти і Тріумф, і Спустошення
До синонімів звівши їх значення,
Якби ти міг спокійно спостерігати за правдою своєю,
Яку злі язики перетворили на підступну зброю
Або дивитись як ламають те, що будував ти з болем
І, тримаючи старі інструменти, будувати зламане знову
Якби ти міг зібрати до купи списки своїх перемог
І, ризикуючи ними всіма, поставити їх на «зеро»
Й програти, й почати усе з початку
Ніколи й не згадуючи про поразку.
Якщо ти змусиш своє серце, нерви й жила
Служить тобі, коли вони своє відслужать
І працювати, коли в тобі нічого,
Окрім твоєї сили волі, яка кричить до них: «Давай!»…
Якби ти міг говорити до натовпу, дотримуючись слова
Або йти з Королем й не задирати високо носа,
Якщо ні вороги, ані друзі не можуть зробити тобі боляче
Якщо чоловіки зважають на твоє рішення, та не роблять цього забагато,
Коли ти можеш відчути незабутню мить
З шістдесятьма секундами, вартими бігу,
То вся Земля і все на ній належить тобі
І – головне, ти будеш Людиною, мій сину!

Так би без рим і ритму я переклав уривок відомого вірша Редьярда Кіплінга «If». Хоч і
не вважаю себе цілковитим нездарою, мушу визнати, що поети-тлумачі впоралися з
перекладом цього твору значно краще за мене.
Про різні переклади цієї поезії чув ще за шкільних часів. Як тільки ознайомився з
оригіналом, почав гуглити україномовні аналоги. Саме тоді я й зрозумів, що вперше
прочитав цей вірш у перекладі Василя Стуса.
Але спочатку слід зазначити, що я переглянув російські переклади відомих радянських
тлумачів. С. Маршак, М. Лозинський, В. Корнілов, А. Грибанов та А. Шарапова доклали
зусиль, щоб познайомити сучасників із цим шедевром. Та що мене здивувало в їхніх роботах ‒
це «невлучність» підібраних слів. Замість того, щоб якнайбільше зберегти слова Р. Кіплінга,
вони ніби створювали власну поезію, використовуючи скелет твору «If». Можливо, саме так і
треба перекладати поезію. Та російські переклади вірша Редьярда Кіплінга дуже
відрізняються від оригінальної поезії, на відміну від українських.
Дозволю собі припустити, що такі відмінності в перекладі творів російською та
українською мовами зумовлені тим, що завдяки фонетичній і лексичній розкоші, словотвірному
багатству й синтаксичній гнучкості української мови, саме нею вдалося найточніше передати
зміст оригіналу. І справді, Василь Стус ‒ не єдиний українець, який спробував перекласти «If».
Максим Стріха, Євген Сверстюк, Марина Левіна, Володимир Василишин та брати Виженки
також сприяли донесенню до українського читача геніального твору відомого автора. І на світ
з’явилися якщо не кращі, то точно не гірші за російські аналоги переклади. Як на мене, то саме
Український Стоїк переклав цей твір найкраще.
Відразу вирішив для себе, що прочитаю ще раз переклад Василя Стуса лише тоді, коли
впораюся з завданням перекладу сам – і радий, що вчинив саме так! Звичайно, я намагався
перекладати вірш якомога дослівніше, але при цьому, розумію, що втратив на римі. Та на
перше місце все одно поставив зміст, тому в моєму перекладі майже відсутня рима. І ось, коли
я нарешті ще раз прочитав варіант Василя Стуса, то збагнув, що саме ці слова мені слід було б
ужити, що саме цих рядків мені й не вистачало! Найвідомішому українському дисидентові
вдалося поєднати в перекладі і риму, і влучність підібраних слів. Як критик, маю зробити
кілька зауважень… Та мені просто немає до чого прискіпатися!
Отже, вважаю вірш «Якби» в перекладі Василя Стуса гідним оригіналу й можу
беззастережно поставити цій перекладацькій роботі найвищий бал. У 1985 році Україна
втратила не тільки справжнього Поета й Патріота, але й талановитого перекладача.

Юлія Чорна, 1 курс, 2 анг. гр.

Відгук на переклад Д. Паламарчуком поезії Дж. Г. Байрона «Sun of the sleepless»

Знайомство з Байроном у кожного станеться обов'язково. Просто для кожного буде свій
час. Байрон… Геніальний поет епохи Романтизму…
Моє знайомство з генієм відбулося у восьмому класі на уроках зарубіжної літератури.
Малою школяркою я ще не вміла прочитати його шедевральну поезію мовою оригіналу.
Знайомство відбулося саме завдяки перекладу.  Серед українських перекладачів найбільш
відомі П. Куліш, М.Лукаш, Іван Франко. До перекладів Байрона зверталися видатні майстри
художнього слова, зокрема, Максим Рильський, Микола Зеров, Борис Тен.
Будь-яка мова має дуже багато варіантів перекладу. Зміст кожного твору не
обмежується лише текстом, бо це також думки і переживання автора, це порив свідомості,
що збагачує читача прочитаним. Зазвичай переклад розв'язує завдання культури, тієї, якою
він зроблений.
Особисто для мене незабутнім стало враження від вірша Байрона “Sun of the sleepless”
зі збірки «Hebrew Melodies» у перекладі Дмитра Хомича Паламарчука, перекладацький
талант якого помітив М.Т.Рильський. Паламарчук перекладав сонети Петрарки, поезію
Байрона, А.Міцкевича, Г.Гейне та ін., а також зробив повний переклад Шекспірових сонетів.
На щастя, тепер у мене є необхідний запас знань з англійської мови, який дозволяє
проаналізувати вірш відомого поета в оригіналі та порівняти його з перекладом
Д.Паламарчука, який справив на мне неймовірне враження.
«Sun of the Sleepless» – відомий вірш із циклу «Єврейські мелодії», який був
написаний на прохання друга поета для того, щоб покласти його на музику. Ось оригінал:

Sun of the sleepless! melancholy star!

Whose tearful beam glows tremulously far,
That show’st the darkness thou canst not dispel,
How like art thou to joy remember’d well!
So gleams the past, the light of other days,
Which shines but warms not with its powerless rays;
A night-beam Sorrow watcheth to behold,
Distinct, but distant clear - but, oh how cold! 

На мою думку, вірш має глибокий філософський зміст, сповнене гіркими

переживаннями, роздумами поета. У вірші міститься переживання про стан людського
життя.
Коли читаєш переклад Паламарчука, відчуваєш, що напруга у вірші трохи знижена.

Безсонних сонце! Зіронько сумна,

Чий слізний блиск із пітьми долина,
Не здужавши нічної темноти,
Як схожа на колишнє щастя ти!
Так і минуле, втрачене давно,
 Блищить, та нас не гріє вже воно.
У ніч мою і мій талан такий:
Хай видно — та здаля, не гріє — хоч ясний.

У вірші Байрона не безнадія та гіркота докору, а думка, що спогади про щастя не

рятують, а ще болючіше висвітлюють пітьму. А це є нещастям теперішнього. У перекладі
Паламарчука цей байронівський образ зберігається. Структурні особливості також були
збережені Паламарчуком, адже перекладено п'ятистопним ямбом, як і в оригіналі. Кожний
рядок розбивається на два піввірша, і це також збережено в перекладі. Також Дмитром
Паламарчуком збережені стилістичні особливості поезії, що є важливим для глибокого
розуміння тексту. В оригіналі перекладач зміг побачити головне – образ скорботи та горя,
який є наявним в оригіналі. Те, що є самобутністю поезії Байрона, саме його єство, не зникає
при перекладі Паламарчуком поезії відомого англійця. Цей переклад доводить, що він є
знаряддям осмислення, що поезія взяла за душу, над її рядками дуже багато думав
перекладач. Переклад настільки чуттєвий, що перехід з однієї мови до іншої не здається
перекручуванням оригінального задуму Байрона. Р. Фрост стверджував: „Поезія – це те, що
втрачається у перекладі”. Дмитро Паламарчук, на мою думку, своєю майстерністю відкидає
таке твердження, бо вірші Байрона націлені не тільки на те, щоб бути почутими іншими
людьми у власній країні, але й стати засобом порозуміння. Це звертання до людей і
прагнення бути почутим. А це можливо завдяки таким майстерному перекладу.
Д. Паламарчук цілком доніс своїм перекладом думки і почуття автора, зберігши при
цьому всі нюанси, він нічого не додав від себе, не пояснював задум автора. У перекладі
ясний виклад думки, зрозумілість і легкість. Мова перекладу проста і зрозуміла. Кожна
перекладена фраза звучить природно, щиро.
М. Гумільов говорив: „Щоб осягти сповна якого-небудь поета, треба його прочитати
перекладеним усіма мовами”. Мені пощастило пізнати творчість Байрона саме завдяки
перекладу українською мовою. Безперечно усяка мова є самодостатньою, адже має безліч
ресурсів, але майстерно збагачує мову саме переклад, тим більше такий переклад, яким є
переклад Паламарчука, що тонко відчув і зрозумів перекладену ним поезію. Це не є
дублікатом оригіналу, тому що в перекладі переважають ясність, зрозумілість, виразність
висловлення. Це надає сприйняттю поезії динаміки, широти, а найголовніше – що
перекладач залучив свою мову, власну культуру, при цьому збагативши її.
Звичайно, я усвідомлюю, що моєї майстерності ще не вистачає на якісний переклад,
бо для цього треба хист, досвід, майстерність, що мені ще дуже далеко до майстрів слова, які
пов'язали своє життя з перекладацькою діяльністю, але сам вірш Байрона та взірцевий, на
мою думку, переклад вірша «Sun of the Sleepless» Паламарчуком, надихнув і мене перекласти
цей вірш. Поки що підрядником. Ось мій варіант:

Сонце безсонних!  Меланхолійна зірка! 

Чий слізний промінь тремтливо світиться далеко, 
Це та тьма, яку ти не можеш розвіяти, 
Ти схожий на радість, що запам'яталась !  
Так блищить минуле, світло інших днів,
Яке світить, але зігріває не своїми безсильними променями: 
Нічний промінь Скорботи дивиться,
Виразний, ясний, але якийсь холодний!  

Я так відчула цю поезію, так її побачила. І так зрозуміла.

Анастасія Василик, 1 курс, 1 нім. гр.

“Як вам це сподобається”

Я завжди цікавилась творчістю видатного англійського поета та драматурга Вільяма

Шекспіра, тому, отримавши завдання, одразу вирішила розібрати інтерпретацію невеликого
уривку монологу з комедії “Як вам це сподобається” (англ. “As you like it”).
Мовою оригіналу слова Жака звучать так:

All the world’s a stage,

And all the men and women merely players;
They have their exits and their entrances;
And one man in his time plays many parts,
His acts being seven ages. At first the infant,
Mewling and puking in the nurse’s arms;
And then the whining school-boy, with his satchel
And shining morning face, creeping like snail
Unwillingly to school. And then the lover,
Sighing like furnace, with a woeful ballad
Made to his mistress’ eyebrow. Then a soldier,
Full of strange oaths, and bearded like the pard,
 Jealous in honour, sudden and quick in quarrel,
Seeking the bubble reputation
Even in the cannon’s mouth.(…)

Для порівняння я спробувала самотужки бодай дослівно перекласти наведений

фрагмент:

Увесь світ – то сцена,

І всі чоловіки й жінки у ній прості гравці;
Вони мають свої виходи та свої входи;
І одна людина свого часу виконує багато ролей,
Її життя – це сім віків. Спочатку немовля,
Скигління на руках у няньки;
А потім вже плаксивий школяр із ранцем
І блискуче ранкове обличчя, повзуче, як той равлик,
Не бажаючи до школи йти. Тоді коханець,
Зітхаючи, як піч, із жалюгідною баладою
Проспіваної на честь брови своєї любої. Потім солдат,
Що повний дивних клятв і бородатий, мов гепард,
Ревнивий до честі, раптовий і швидкий на сварку,
Шукати славу бульбашки він годен
Навіть у жерлі гармати.

Я довго не могла визначитись із перекладом для критики, адже існує більше сотні
різноманітних варіацій цього уривку українською. Найбільше до душі мені припала робота
Коваленко Анастасії, яку я знайшла на просторах Інтернету. Її переклад звучить так:

Весь світ – театр, а життя – вистава.

Сценарій – наш закон і право.
Три кроки вниз і два на право.
А потім зникнути, мов дим.
Сім дій зіграй, хоч можеш й менше.
Дитина, плач і слово перше. Обличчя неньки.
Так завершиш свій перший акт, та ти не йди.
Наступна роль – школяр плаксивий.
 Неначе равлик, ти ліниво повзеш з книжками.
Згодом милий для дівчини з твоїх віршів.
А потім ти солдат, ти воїн. Шалений і щоразу гомін
Здіймаєш й бійки. Ти у зброї шукаєш слави.

Це тлумачення здалось мені досить милозвучним порівняно з моєю версією

перекладу, проте, на жаль, воно все ж більше нагадує переспів. Таку оцінку можна
підтвердити великою кількістю слів та зворотів, які зовсім відсутні в оригіналі. Цю
тенденцію легко помітити з першого ж рядка. Прекладачка вдається до розширення тексту,
додаючи строфи на власний розсуд. Наприклад, шекспірівське “All the world’s a stage” я
переклала як “Увесь світ – то сцена”, тоді як Анастасія ж пише: “Весь світ – театр, а життя –
вистава, сценарій – наш закон і право”. Звичайно, це не впливає на передачу теми та ідеї
твору, навпаки, робить твір приємнішим для слуху і додає нових барв монологу. Проте слід
пам’ятати про потребу збереження індивідуального стилю автора, який втрачається при
такому редагуванні твору на власний розсуд.
Шекспір використав доволі містку фразу “Men and women merely players”, яка набуває
ширшого значення у художньому перекладі. Поза сумнівом, годі заперечити, що український
переклад цілком базується на оригіналі Шекспіра, оскільки ідеї, закладені і там, і там, є
одним цілим. Проте методи передачі головної думки все ж таки трохи різняться. Це не є
характеристикою поганої перекладацької роботи, адже літературний перекладач – майже
співтворець, бо ми сприймаємо іншомовний текст (поезію в нашому випадку) через призму
його світосприйняття, відчуваємо ті самі емоції, що їх мав тлумач, читаючи оригінал.
Ще одна вагома відмінність, яку неможливо не помітити – це особа, про яку йде
оповідь. Драматург описує цикл життя на прикладі ліричного героя. У переспіві ж життєвий
шлях ніби проживає сам читач, бо перекладачка замість третьої особи вживає другу, що
вкотре свідчить про те, що цей переклад є переспівом.
Незважаючи на доречність перекладу в цілому, слід зауважити, що перекладачка
використовує хибно підібрані слова. Певна річ, сенс твору зберігся, але чому ж не
використати замість “ненька” слово прямого перекладу “nurse” – “нянька”, яке чудово
“вписалося” б до рими? Те саме стосується балад, які в перекладі чомусь стали звичайними
віршами. Нагадаю, що перекладачеві завжди потрібно знати культурні контексти джерела,
пам’ятати про історію, яку автор оригіналу намагається передати читачеві. Коваленко при
роботі з текстом не зважала на те, що Шекспір писав про часи, у які сам жив: такі вірші,
якими ми знаємо їх сьогодні, коханкам у шістнадцятому столітті не присвячували, тому
доречнішим все ж було б вживання терміну “балада” чи хоча б “пісня”, адже йдеться саме
про твір, який виконується під музику.
Підбиваючи підсумки, слід зауважити, що неможливо досягти повної тотожності між
оригіналом та художнім перекладом, бо оригінал як естетична вартість тим і живе, що
породжує не копію, а відносно самостійний переспів. Тому така форма драми Шекспіра має
повне право на існування. Наведена інтерпретація монологу українською мовою у виконанні
Анастасії Коваленко емоційно та ясно передає літературний зміст англійського твору, проте
роботі бракує лаконічності й точності.

Валерія Єжак, 1 курс, 1 нім. гр.

Про переклад В. Марачем поезії Е.Браунінг «Як я люблю тебе»

У світі існує безліч мов, і кожна – унікальна, неповторна, чарівна. Для того, щоб
зрозуміти красу та багатство мов, ми користуємось допомогою перекладачів, які
демонструють нам свій безмежний словниковий запас, світогляд та власне перекладацькі
вміння.
Для мене переклад – це схожість, саме так. Існує безліч різновидів перекладів, які я
можу схарактеризувати так: простий/складний, дослівний (буквальний)/ і лише змістовий,
завершений/недороблений, машинний/«людський». Кожен з них унікальний по-своєму,
кожен має право на існування. Некоректно казати, що переклад – це заміна мови оригіналу
на власну, ні, кожен перекладач зберігає її, знаходить компроміс: додає авторські фішки,
проте цілком і повністю відтворює зміст. Я не захоплююся тими, хто просто добирає
підходящі синоніми до слів, досліджує павутину в найтемніших її закутках, обшукує всі
словники, а тими, хто відтворює авторський задум, відтворює віршований розмір,
дотримується рими та структури, якщо говорити про переклад поезії. Якщо ж брати до уваги
переклад кінофільмів, сюжетів, п’єс, люди, які добирають найвлучніші переклади,
поєднують старе з новим, оживляють доречні діалекти – ось хто заслуговує на пошану.
В. Коптілов пропонує критикувати переклад за такими критеріями: двох епох: часу,
коли жив автор оригіналу, і часу, в якому живе сучасник; двох середовищ; двох стилістичних
систем, притаманних мовам.
Розберімо переклад Віктором Марачем вірша Елізабет Браунінг «Як я люблю тебе?»

Elizabeth Browning Віктор Марач

How do I love thee? Let me count the ways. Як я люблю тебе -- ти хочеш знати?
 I love thee to the depth and breadth and height
My soul can reach, when feeling out of sight
For the ends of being and ideal grace.
I love thee to the level of every day’s
Most quiet need, by sun and candle-light.
I love thee freely, as men strive for right.
I love thee purely, as they turn from praise.
I love thee with the passion put to use
In my old griefs, and with my childhood’s faith.
I love thee with a love I seemed to lose
With my lost saints. I love thee with the breath,
Smiles, tears, of all my life; and, if God choose,
I shall but love thee better after death.
https://www.theodysseyonline.com/best-
famous-poems-ever-written
До глибини, вшир меж і висоти
Душі моєї, що від суєти
Підноситься у Вічності пенати;
Люблю так, що вже стало не хватати
Дня сяєва і ночі темноти;
Так вільно, як на смерть хтось прагне йти
За Волю; всім, що буду пам'ятати:
Й чим зараз переповнені серця,
Й що із дитячих споминів добуду;
Усмішкою, рум'янцем всім лиця,
Очима крізь омани і полуду;
Люблю тебе життям всім, до кінця, --
А там, Бог дасть, іще сильніше буду!
http://maysterni.co--m/publication.php?
id=7309

В оригіналі ми бачимо змішане римування, а саме парне та перехресне, В. Марач же

переклав поезію, використовуючи лише перехресне римування. Зміст збережено, проте деякі
рядки є авторською інтерпретацією, зокрема, рядки «My soul can reach, when feeling out of
sight for the ends of being and ideal grace» перекладено так: «Душі моєї, що від суєти
підноситься у Вічності пенати». Переклад цих рядків не є дослівним, адже, щоб зберегти
риму, перекладач вдається до неймовірної гри слів, яка виглядає гармонійно. Рядок «I love
thee freely, as men strive for right» перекладений дещо інакше, Віктор використовує сполуку
слів «на смерть хтось прагне йти», хоча в оригіналі вказано, що люди (тут можливе
уточнення саме про чоловіків) борються за права. Проте в реаліях того часу власне такий
переклад звучав би досить доречно. До речі, використання слова thee вказує на те, що воно
активно вживалось у XIX столітті, адже в сучасній англійській мові не так часто вже й
почуєш це неймовірної краси слово. На жаль, Віктор Марач уникає частотного вживання «Я
люблю тебе», та, на мою думку, саме ця сполука слів є найвагомішою у вірші, який написала
така талановита поетеса Вікторіанської епохи. Почуття – ось, що грає роль у такому вірші.
Наостанок хотілося б додати власну спробу пера, яка не є неперевершеною, проте
свідчить про «прямий переклад» поезії Елізабет Браунінг. У майбутньому дуже хотілося б
мати змогу перекладати поезії, зберігаючи всі особливості оригіналу, і в жодному разі не
паплюжити його!
 Як я люблю тебе? Дозволь порахувати.
Люблю тебе до глибини, широти, висоти
Душі моєї, яка сягає нескінченності
Цілей буття та ідеальної грації.
Люблю тебе до рівня щоденної,
Найтихішої потреби – сонця та свічок.
Люблю тебе вільно, так, як чоловіки борються за права.
Люблю тебе чисто, так, як вони цураються похвали.
Люблю тебе з пристрастю, яку використовую
У старих своїх печалях і дитячою вірою.
Люблю тебе з любов’ю, яку, здавалося б, втратив
Разом зі своїми святими. Я люблю тебе подихом,
Посмішками, сльозами всього свого життя»
І як Бог вирішить, любитиму тебе ще краще після смерті.

Олександра Підлуцька, 1 курс, 2 нім. гр.

Чому порожевіла червона троянда?

Насолоджуючись звуком дощу за вікном, я потрапила у світ душевної та ніжної поезії.

Мені згадався вірш Роберта Бернса “A Red Red Rose”. Поезія про кохання до єдиної, яка
схожа на прекрасно-червону троянду. Перекладів цього вірша українською мовою є чимало,
але, як на мене, найніжніший та найбільш сповнений легкістю кохання переклад Миколи
Лукаша під назвою “Моя любов – рожевий квіт”. Якщо порівнювати переклад та оригінал
(тексти див., зокрема, на http://maysterni.com/publication.php?id=12149, то ми можемо одразу
побачити не суто переклад слів по черзі, як написав Роберт Бернс, а застосовування інших
слів-відповідників для створення більшої мелодичності та, звичайно, римування. Деякі рядки
можна міняти місцями для того, щоб читачі не збивались з ритму, а продовжували ніби
плавно підноситись угору на крилах кохання, про яке пише автор. Читаючи українською
вірш, ти поринаєш у світ ніжності, любові, відданості, адже перекладач зробив усе, щоб ці
почуття вирували навколо поезії. Що ж до змін, які Микола Лукаш вніс до українського
перекладу, то у поезії Роберта Бернса кохана порівнюється з червоною трояндою, а в
українському перекладі – з рожевим квітом. Змінивши колір, перекладач насичує поезію
відтінками, якими квітнуть навесні дерева та які створюють образ ніжного та тендітного
кохання. Також Микола Лукаш додав в останньому стовпчику прощання з рідним краєм,
хоча в оригіналі такого не було. Ми можемо спостерігати, як ліричний герой наповнений
цим прекрасним коханням, як він освідчується в найпотаємнішому до своєї коханої.
Надихнувшись цим перекладом, я захотіла спробувати перекласти поезію, але без додавання
або перефразування слів, адже цікаво, які саме слова використав автор для створення світу
закоханого героя. Отож моя спроба перекладу:

Моя кохана як червона, червона троянда,

Яка нещодавно квітла в червні.
Моя кохана як мелодія,
Що солодко грає в тон.
Наскільки казкова ти, люба моя,
Настільки глибока любов моя.
І кохатиму тебе я, мила моя,
Допоки не висохнуть усі моря.
Допоки не висохнуть усі моря, моя мила,
І шпилі не розтануть від сонця,
Я буду кохати тебе досі, мила моя,
У той час як пісок життя має бігти.
Прощай, моя єдина,
Прощай, на деякий час.
Але я повернусь, моя люба, знов
Навіть через десятки тисяч миль.

Сподіваюсь, у мене вийшло гарно перекласти твір. Звичайно, я впевнена, що

мелодично воно не зовсім звучить, але я намагалась здійснити переклад найбільш
наближеними словами, якими писав Роберт Бернс. Насправді, не можу припинити
захоплюватись Миколою Олексійовичем, не кожен зміг би перекласти настільки вишукано
та елегантно цей витвір літературного мистецтва. На практиці я відчула, як складно
перекладати, адже окрім передавання сенсу, який вклав автор, потрібно зробити справді
вірш, який читається легко і ритмічно. Хоча Микола Лукаш додав інших слів, трішки змінив
структуру, але сенс поезії був донесений до кожного, хто прочитав її. Ми можемо уявити
собі сад, в якому квітнуть ніжно-рожевим цвітом дерева, легенький вітерець і закоханого
юнака, що зізнається у найкращому почутті своїй коханій дівчині. Микола Лукаш дійсно
створив неймовірний переклад поезії “A Red Red Rose”, який точно передає настрій Роберта
Бернса.
 Дарія Трущенкова, 1 курс, 2 нім. гр.
Вірш «Самотність» Р. М. Рільке у перекладах
В. Стуса та І. Бурковського

На мою думку, справжній перекладач – це той, хто здатен майстерно передати ідею,
настрій та суть будь-якого літературного твору. На жаль, зробити це вдається далеко не
кожному, адже лише знання іноземної мови може забракнути для відчуття й розуміння
тексту. Найскладнішим вважається переклад поезії, адже передача лексики й граматики,
мелодики й провідного мотиву вірша разом прирівнюється до недосяжного ідеалу. Саме
тому сьогодні ми маємо можливість вибору серед декількох варіантів перекладу поезії, що
можуть відрізнятися один від одного, як небо і земля, і бути гіршою або ж кращою версією
оригіналу.
Одним з моїх найулюбленіших поетів є Райнер Марія Рільке, якого до не давна, я мала
змогу читати лише в перекладі. Вірш «Самотність» викликав у мене змішане почуття, бо мав
одразу два українські варіанти, а саме – Василя Стуса та Ігоря Бурковського. Відверто
кажучи, обидва переклади абсолютно точно передають провідний мотив й атмосферу поезії,
образ самотності, як проливного безперестанного дощу, що торкається кожного.
Прочитавши оригінал, я збагнула, що ці варіанти яскраво ілюструють два підходи до
розуміння вірша та способу передачі його змісту. Так, Василь Стус у своєму перекладі
намагається максимально наблизитися до оригіналу, розтлумачуючи поезію в деяких
моментах майже дослівно й зберігаючи основний набір лексики та навіть будову речень.
Тоді ж як у перекладі Ігоря Бурковського, чітко простежується особлива увага на римування,
мелодику й скоріше на художнє оформлення вірша, ніж на конкретну передачу змісту
першотвору.
Безперечно, можна сказати, що обидва варіанти тлумачення вірша «Самотність»
мають право на існування, а питання перекладу поезії залежить від вподобань окремої
людини. Можливо, це навіть і краще мати різні варіації перекладу, аби кожен зміг знайти те,
що йому припало до душі. Насправді мені більше сподобався варіант Ігоря Бурковського, бо
я сама віддаю перевагу перекладу, спрямованому на передачу настрою, естетики та ідеї
поезії, що й спробувала зробити.

Самотність – як дощ.
 До вечорів піднявшись з моря,
Поміж рівнин гуля просторих,
Іде на небо вже знайоме,
Звідтіль – на місто вечорове.

Впаде дощем,
Збудивши вулиці зрання,
Тіла, що не знайшли нічого,
Окрім розчарування й болю.
Ненавистю сповнені душі,
Людей, що спільне ложе ділять.

Тоді самотність іде з річками…

Оригінал вірша та переклади Василя Стуса та Ігоря Бурковського див. на:

http://rilke.org.ua/verses/bilder1_2_uk.html#einsamkeit_stus
http://rainer-maria-rilke.de/sw06b011einsamkeit.html

Анастасія Бурч, 1 курс, фр. гр.

«Париж вночі» Ж. Превера – українською мовою

Вірш Жака Превера описує нам тонкощі такого прекрасного почуття, як любов.
Ліричний герой хоче запам’ятати риси обличчя коханої. Адже непроглядна ніч ховає їх від
нього. Хоча кожен, хто колись закохувався, знає, що очі рідної людини – найкрасивіші, а
вуста – найніжніші.
Критерії оцінювання якості перекладу можуть бути такими: точність передачі змісту;
наявність граматичних, лексичних, пунктуаційних, стилістичних та орфографічних помилок;
збереження головної теми та ідеї твору. Отже, тексти:

Paris à la nuit. Par Jacques Prévert

Trois allumettes une à une allumées dans la nuit

La première pour voir ton visage tout entier
La seconde pour voir tes yeux
 La dernière pour voir ta bouche
Et l’obscurité tout entière pour me rappeler tout cela
En te serrant dans mes bras.

Париж вночі. Переклад Анни Слюсарчук

Три сірники запалю я вночі, по черзі кожен із них:

Перший – щоб бачить обличчя твоє, цілком, до найменших дрібниць…
Другий – щоб бачити очі твої, сяйво бездонних зіниць…
Останній – й побачу вуста ніжні знов,
І, щоб пам’ятати цей сон,
Тебе обіймаючи потім,
Віддам я любов в непроглядний полон
Сліпої паризької ночі.

Париж уночі. Переклад Бурч Анастасії

Три сірники запалю вночі один за одним.

Перший – щоб намилуватись обличчям твоїм,
Другий – щоб бачити очі сяйні,
Останній – уста щоб побачить твої.
І темрява непроникна нагада мені їх,
Коли стискатиму тебе в обіймах своїх.

Проаналізувавши оригінал вірша, можна зробити висновок, що його рядки

неримовані, однак простежується певна ритміка. Те ж саме можна сказати і про переклад А.
Слюсарчук. У своєму ж перекладі я спробувала зберегти риму та основний зміст.
Детально порівнймо кожен рядок. Перший в оригіналі та перекладі повністю
збігається за змістом. А от за кількістю складів трохи відрізняється – 14 у Ж. Превера та 17 в
А. Слюсарчук. Перший рядок задає не тільки ритм, а й розкриває в нашій уяві образи ночі,
темряви, єдиного джерела світла – трьох сірників.
Уже в наступному реченні ми бачимо, що перекладачка додає уточнення “до
найменших дрібниць”, ніби додатково наголошуючи на інтимності моменту, на бажанні
ліричного героя запам’ятати кожну деталь в обличчі коханої. Також вона вдається до
використання словосполучень “сяйво бездонних зіниць” та “ніжні вуста”, підкреслюючи
красу жінки.
А вже в четвертому реченні помічаємо основну відмінність перекладу від оригіналу.
Анна Слюсарчук вводить образ сну, акцентуючи на нічній порі. До того ж, у творі Превера
дізнаємося про те, що дії відбуваються саме в Парижі лише з назви. Перекладачка ж уживає
словосполучення “паризька ніч”. І також слово “любов” дає відчуття того тепла, яке виникає
від найпрекраснішого почуття у світі.
Можу сказати, що Жак Превер зміг створити необхідну атмосферу дуже лаконічно.
Він використав схожі слова, лише декілька образів. Але усе це настільки гармонійно
поєднується, що більше не хочеться додавати нічого зайвого. Автор зміг передати усю
ніжність, романтичність, щирість між закоханими. З перших слів ти поринаєш в атмосферу, у
ту темну ніч, де палахкотить лише маленький вогник сірника. Завдяки лише шістьом рядкам
вірша, у твоїй уяві виринає ціла історія палкої любові. Яка, можливо, здається знайомою.
Чи вдалося поділитися цими настроями перекладачці? Мабуть, так. Але Анна
використала більше образів, епітетів та метафор для опису цієї історії. ЇЇ переклад не можна
назвати дослівним, хоч і поганим через це його також не назвеш. Вірш у варіанті Слюсарчук
виглядає досить самостійним, унікальним, оновленим та розширеним відносно оригіналу.
У своєму перекладі я намагалася зберегти основний зміст поезії, однак також не
втрималась від декількох епітетів. Задля рими і через те, що так їх люблю.
Отже, проаналізувавши два різномовні варіанти одного вірша, можна зробити
висновок, що кожному може припасти до душі як один, так й інший. Проте мені все ж
сподобався варіант Жака Превера. Адже оригінал завжди самодостатній, неповторний,
унікальний та особливий.

Марія Горбунова, 1 курс, фр. гр.

«Філософія кохання» Шеллі в перекладі Надії Радченко

Ця поезія вразила мене різнобарв’ям викладу думок, почуттів автора на любовну

тему; кохання у Шеллі простежується на лоні природи, бо це щире почуття панує не лише у
людських серцях, а й в усьому, що нас оточує. Однак в останніх двох рядках ми можемо
простежити, що хоч класик романтизму і наповнює свою поезію теплими емоціями, проте
наприкінці він знайомить читачів з особистою трагедією свого життя: його кохання до жінки
виявляється невзаємним («What is all this sweet work worth / If thou kiss not me?»).
The fountains mingle with the river Джерела сплітаються в річку,
And the rivers with the Ocean, Річки – в світовий океан.
The winds of Heaven mix for ever Небесні вітри мають звичку
With a sweet emotion; Смаку додавать почуттям.
Nothing in the world is single; Ніщо в світі цім не самотнє.
All things by a law divine Все здійснює божий наказ:
In one spirit meet and mingle. Зливаються духів безодні...
Why not I with thine?— Єднається все, опріч нас.

See the mountains kiss high Heaven
And the waves clasp one another;
No sister-flower would be forgiven
If it disdained its brother;
And the sunlight clasps the earth
And the moonbeams kiss the sea:
What is all this sweet work worth
If thou kiss not me?
Дивись! Цілують гори небеса,
І хвилі обіймають одна одну.
Не матиме прощення та сестра,
Що брата зневажає необачно.
І сонця світло землю обійма,
І промінь місяця цілує море.
Та кара – їхні любощі для мене,
Бо ти, єдина, не мене цілуєш.

Я теж спробувала перекласти цей чудовий вірш українською мовою у прозовій формі.
Прошу ознайомитись із ним для порівняння.

«Філософія кохання» (мій переклад)

Фонтани зливаються з річкою,
А річки з океаном,
Небесні вітри змішуються назавжди
З солодким почуттям;
Ніщо в світі не самотнє;
Всі речі за божественним законом
Зустрічаються і змішуються в одному дусі.
Чому не я з твоїм?—
Дивись, гори цілують високі небеса.
І хвилі обіймають один одного;
 Жодна квітка не була б прощена,
Якби б зневажала свого брата;
І сонячне світло охоплює землю,
І місячні промені цілують море:
Чого варта вся ця солодка робота
Якщо ти не цілуєш мене?

У вірші, перекладеному Надією Радченко, чітко спостерігається талановита рука

майстра-перекладача. Вона додала до роботи Персі Біші Шеллі жіночу ніжність і власне
бачення теми кохання на фоні яскравого пейзажу. Я ж переклала поезію майже дослівно для
того, щоб ми змогли прослідкувати процес створення нового шедевру українською мовою
Надією Радченко. Мушу додати, що мені навіть перекладений текст сподобався, можливо,
більше, ніж оригінальний; настільки старанно виконала свою роботу Радченко.
В обох віршах (і оригінальному, і перекладеному) наявна перехресна рима (у кожній
строфі римуються 1 і 3 рядки, а потім 2 і 4). У першій же строфі Радченко замінює слово
«фонтани» на «джерела», а дієслово «зливаються» на «сплітаються». На мою думку, це
зроблено для того, щоб додати милозвучності на початку поезії. Далі перекладач опускає той
факт, що «небесні вітри змішуються один з одним назавжди», натомість у неї «вітри мають
звичку смаку додавать почуттям». Дана заміна не впливає на зміст тексту, вона лише додає
йому поетичного обрамлення.
У другій строфі оригінальної поезії поет використав звертання до своєї коханої жінки.
Надія ж пише «єднається все, опріч нас». Ця фраза містить прямий натяк, який конкретна
особа зрозуміє і без звертання. Далі Радченко трохи змінює контекст написаного,
використовуючи слова «Не матиме прощення та сестра, / Що зневажає брата необачно». В
оригіналі читаємо «Жодна квітка не була б прощена, / Якби б зневажала свого брата», тобто
Персі Біші Шеллі використовував умовний спосіб дієслів, а не дійсний, як це зробила Надія
Радченко.
В останній строфі переклад та оригінал зовсім різняться. Мені здається, що
письменниця свідомо пішла на те, щоб змінити смисл останніх двох рядків, інтерпретуючи
написане так, як вона його зрозуміла. Таким чином «Чого варта вся ця солодка робота, /
Якщо ти не цілуєш мене?» перетворилося на «Та кара – їхні любощі для мене, / Бо ти, єдина,
не мене цілуєш». Аналізуючи перекладений текст поезії, ми розуміємо, що ліричний герой не
лише страждає через те, що кохана його не цілує, але й через те, що вона цілує когось
іншого. Я не думаю, що саме такий смисл вкладав у свій творчий здобуток автор.
 Отже, осмислюючи все проаналізоване вище, я хочу додати, що переклад вірша
талановитого Персі Біші Шеллі виконано чудово. Надія Радченко не лише переклала поезію,
але й додала деякі авторські художні відступи, що лише збагатили її. Зміст поетичного твору
передано досить чітко, навіть не дивлячись на те, що в останній строфі Радченко додала своє
бачення щодо прочитаного. Я задоволена роботою Надії, тому хотіла б і надалі знайомитися
з її перекладацькою діяльністю.

Світлана Корнійко, 1 курс, фр. гр.

Павличків переклад «Хворої музи» Бодлера

Творчістю Шарля Бодлера я зацікавилася ще в школі, коли нам всіляко намагалися

прищепити любов до поезії. Тоді навіть не звернула увагу, що це французький поет, позаяк
всі вірші зарубіжних класиків ми читали українською. Зараз навчаюся в інституті філології,
щоб стати майбутнім перекладачем, тому вирішила спробувати розтлумачити рідною мовою
поезію Бодлера.
Серед усіх його поезій мені до душі припала «Хвора муза». Цей сонет є своєрідним
продовження іще однієї роботи цього автора: «Люблю той вік нагий, коли, теплом багатий».
Спершу може здатися, ніби Бодлер писав про жінку (принаймні я одразу так і подумала),
проте автор хотів донести набагато глибшу думку. Цей твір про глибокі страждання душі
поета, його скорботу за музою, яка тепер хвора та немічна.

La muse malade. Charles Baudelaire Et que ton sang chrétien coulât à flots rythmiques,

Ma pauvre muse, hélas ! Qu’as-tu donc ce matin?
Tes yeux creux sont peuplés de visions nocturnes,
Et je vois tour à tour réfléchis sur ton teint
La folie et l'horreur, froides et taciturnes.
Le succube verdâtre et le rose lutin
T'ont-ils versé la peur et l'amour de leurs urnes?
Le cauchemar, d'un poing despotique et mutin,
T'a-t-il noyée au fond d'un fabuleux Minturnes?
Je voudrais qu'exhalant l'odeur de la santé
Ton sein de pensers forts fût toujours fréquenté,
Comme les sons nombreux des syllabes antiques,
Où règnent tour à tour le père des chansons,
Phoebus, et le grand Pan, le seigneur des moissons.
Хвора муза Переклад Д. Павличка
Скажи, що сталося, моя ти музо вбога?
Ніч одійшла, але в твоїх страшних очах
Похмуро палахтить ненависть і тривога;
Там видива нічні відбив безумства жах.
Чи мучила тебе сукуба тонконога,
Чи пестив домовик рожевий, наче птах? Щоб кров твоя текла, як та антична мова,
Чи кулаком важким, немов скали відрога,
Кошмар топив тебе в Мінтурнських болотах? Де в ритмі хвиль живе могутності мотив
Де в грі чергуються – то Феб, натхненник слова,
О, як хотів би я, щоб ти була здорова, Отець пісень, то Пан, міцний володар жнив.
Щоб сильний дух тебе навіки полонив,
Коли я почала порівнювати оригінал з перекладом, то відразу мені впала в око
ідентична структура. В обох версіях перші дві строфи мають чотири рядки, останні — по
три. Безперечно, Павличко максимально наблизив будову розтлумаченої поезії до вірша
Шарля Бодлера. У мене з цим виникли труднощі, тому останні шість рядків я об’єднала в
одну строфу. Ось мій дебютний переклад «Хворої музи»:

Музо, злидарко, моя! Що ранок цей приніс?

Твої очі пусті вмістили кошмари нічні,
Обличчя твоє безумне й страшне,
На ньому мовчання і страх, що лякають мене.

Хто наповнив тебе страхом й любов’ю?

Зелена сукуб чи ельф пурпуровий?
Либонь примара своїм кулаком
Тебе силоміць заштовхнула на дно.

Так хотів би вдихнути здоров’я з легень,

Щоб лоно думок не покидало тебе.
Крові у жилах щоб довелося
Струїтись у ритмі багатоголосся,
Де панує то Феб, співів отець,
То Пан , врожаїв митець.

Проаналізувавши кількість складів, знайшла деяку відмінність у Бодлера і Павличка.

Якщо в бодлерівському вірші перший рядок має тринадцять складів, а наступні три по
одинадцять, то в Павличка – по дванадцять. Я звичайно не можу похвалитися
збалансованістю складів та й римою також, адже це мій перший переклад лірики. До речі,
щодо структури римування, в українській «Хворій музі» я одразу відразу помітила його
перехресний вид. Однак поезія Шарля Бодлера завдала мені клопоту з цією справою. Спершу
я була впевнена: римування однакове в обох віршах, проте останні строфи змінили мою
думку. Зрештою я дійшла висновку, що перші вісім рядків оригіналу написані перехресним,
а останні шість – парним римуванням. На жаль, я поки що аж ніяк не майстер слова, тому
прослідкувати риму в моїй роботі майже неможливо, але принаймні спробувала якомога
точніше донести зміст і не спотворити його перекладом. Виявилося, це надзвичайно складна
справа: перенести французьку культуру в рідну українську, адже при цьому потрібно не
розгубити ту ідентичність, атмосферу, які властиві оригіналу. Сподіваюсь, я набуду цю
навичку з досвідом, позаяк без цього не можливо якісно тлумачити лірику.
Ніде правди діти, у перекладацькій діяльності найважливіше зробити невідоме
зрозумілим, проте дуже часто трапляються такі праці, де автор занадто буквально це
сприймає. Павличко, наприклад, не намагався дослівно розтлумачити твір. Це стало
зрозуміло ще на початку, де він пропустив слова la maison, le matin, froides, taciturnes. У
другій строфі поміняв місцями перші два рядки та замінив ельфа на більш звичного нам
гнома. Я теж спробувала відійти від конкретного поняття в словнику й проекспериментувати
з різноманітними синонімами, і вкотре мене вразило багатство української мови.
Отже, Павличко зробив більше, ніж просто переклад, він пропустив вірш Шарля
Бодлера крізь призму власного сприйняття, що є надзвичайно цінною навичкою в процесі
тлумачення художніх творів. Звісно, це змінило характер поезії, проте зробило її ближчою до
нашого читача.

Діана Тужиліна, 1 курс, 2 нім. гр.

«Скажи!»

Завдяки нововведеним законам відсоток використання української мови в телебаченні

та радіо швидко підвищився. Але, хочу зауважити, що популярність державної мови зростає
не тільки через штучно введені закони. У просторі інтернету я часто зустрічаю молодь, яка
добровільно пише або перекладає пісні рідною. Одна з таких організацій – канал на
платформі «Youtube» під назвою «UkrTrashDub».
Користуючись нагодою, хочу зробити відгук на їхній переклад пісні популярної на
сьогодні американської співачки Doja Cat «Say so» або українською «Скажи», яка вже давно
стала трендом у «TikTok». Взагалі перекладати сучасні американські пісні неймовірно
складно, адже, по-перше, музиканти максимально спрощують слова і “ковтають” закінчення,
а, по-друге, вони сповнені сленгу, який, використовуючи лише шкільні знання англійської,
неможливо зрозуміти. Навіть я, котра постійно дивиться американський контент і знає
багато виразів, не змогла повністю зрозуміти текст цього треку, але «UkrTrashDub»
допомогли мені у цьому. Ось як звучить приспів цієї пісні в оригіналі:
 Day to night to morning, keep with me in the moment
I'd let you had I known it, why don't you say so?
Didn't even notice, no punches left to roll with
You got to keep me focused; you want it? Say so.

Слухаючи цю частину, я не могла зрозуміти значення фрази “no punches left to roll
with”, хоча знала її буквальний переклад. Ось як переклали цю частину «UkrTrashDub»:
Вранці, вдень, ночами, з тобою ми б кохались
Якби ти ці слова лиш, промовив мені
Досі ти не бачиш, що перешкод між нами
Немає, і уваги як хочеш – скажи.
Авжеж, переклад не дослівний, але сенс, на мою думку, переданий влучно. Текст
першого куплету також не є легким для розуміння пересічним знавцям англійської:

It's been a long time since you fell in love

You ain't coming out your shell, you ain't really been yourself
Tell me, what must I do? (Do tell, my love)
'Cause luckily I'm good at reading
I wouldn't bug him, but he won't stop cheesin'
And we can dance all day around it
If you frontin`, I`ll be bouncing
If you want it, scream it, shout it, babe
Before I leave you dry.

Цю частину «UkrTrashDub» переклали так (для кращого розуміння темпу та рими

раджу прослухати аудіо запис):

Кохання давно вже так відчував

Не ховайся в панцир свій, знаю, це не справжній ти
Тож вчинити як (як)? Раду дай
Тебе, на щастя, бачу наскрізь
Я б відчепилась — годі залицятись
І можна довго грати в ігри,
Та колись мені набридне
Якщо хочеш — гучно крикни, милий,
 Бо лишу тебе ні з чим.

Мені подобається, що у цій частині перекладач не соромиться використовувати

українські слова розмовного стилю, такі, як “залицятись”. Якщо американці використовують
неформальні слова і вирази, зрозумілі лише їм, чому ми не можемо?
Отже, я вважаю, що праця таких організацій як «UkrTrashDub» є найефективнішим
методом заохочення української молоді розмовляти рідною мовою.