МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту

Комплексна курсова робота

Забезпечення конкурентних переваг підприємства

Керівник роботи
К.е.н. доц. Воліков

Студентка заочного факультету

6 курсу 1групи
(Спеціальність 8.050201-1) Циплакова М.О.

Енергодар - 2009
 ЗМІСТ

ВСТУП 3
1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПІДПРИ-
ЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ 5
1.1. Умови виникнення та роль конкуренції в ринковій економіці 5
1.2. Роль управління в забезпеченні конкурентних переваг
підприємства 13
1.3. Фактори, які впливають на конкурентоспроможність
підприємства 19
2. КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ “ЮТЭМ” 23
2.1. Коротка характеристика діяльності ВАТ «ЮТЕМ» та аналіз фінансового
стану підприємства 32
2.2. Аналіз стратегічного потенціалу та конкурентних
переваг підприємства 39
3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПІДПРИЄМСТВА 42
3.1. Формування конкурентних переваг підприємства 42
3.2. Економічна ефективність запропонованих заходів 53
ВИСНОВКИ 54
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 56
ДОДАТКИ 62
 ВСТУП

Важливим атрибутом ринкової економіки є конкурентоспроможність

підприємства.
Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної
ситуації, яка склалась в Україні, дає змогу розглядати її як комплексну
характеристику потенціальних можливостей забезпечення конкурентних переваг
в перспективі, яка доступна для огляду (10 – 15 років). Джерелами конкурентних
переваг є прогресивна организаційно-технологічна і соціально-економічна база
підприємства, вміння аналізувати та своєчасно здійснювати заходи щодо
укріплення конкурентних переваг. Останнє слід відзначити особливо, тому що
аналіз та оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства необхідні на всіх
ступенях поза виробничого процесу. Все це свідчить про актуальність обраної
теми дипломної роботи.
Метою роботи є дослідження теоретичних основ конкурентних переваг
підприємства в умовах ринку та розробка заходів, пов’язаних з виявленням
конкурентних переваг на прикладі діяльності конкретного підприємства з метою
підвищення його конкуренто-спроможності на внутрішньому та зовнішньому
ринках.
На основі вище зазначених даних проведено SWOT-аналіз (аналіз
зовнішнього, внутрішнього середовища й безпосереднього оточення). За
результатами проведення аналізу сформульований загальний висновок про стан
даного підприємства.
На основі цього висновку буде сформульоване рішення по перспективах
подальшого розвитку підприємства, що знайде своє відображення у третьому
розділі з метою посилення конкурентних позицій на ринку та одержання
додаткового прибутку.
 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ
ПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1. Умови виникнення та роль конкуренції в ринковій економіці

Як відомо, важливим атрибутом ринкової економіки є конкуренція. Сам

ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм
конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф.Хайєк,
“суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають
своєї мети” [5].
Термін “конкуренція” походить від латинського слова concurrere, що
означає “зіштовхуюсь” [7].
Конкуренція – це суперництво між учасниками ринкового господарства за
найвигідніші умови виробництва, продажу й купівлі товарів і послуг, за
привласнення найбільших прибутків. Такий вид економічних відносин існує тоді,
коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого незалежні суб’єкти,
їхня залежність пов’язана тільки з кон’юнктурою ринку, бажанням виграти у
конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових
відносинах конкуренцію – природно і об’єктивно існуюче явище – можна
розглядати як закон товарного господарства, дія якого для товаровиробників є
зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх
підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП,
впровадження нових форм організації виробництва та систем зарплати тощо.
У своєму розвитку конкуренція пройшла певний шлях удосконалення від
простих до складніших форм. Конкуренція як явище була властива
рабовласницькій, феодальній і навіть первіснообщинній епосі, її зародження й
виникнення історично відносять до простого товарного виробництва.
Конкуренція між простими товаровиробниками (ремісниками, селянами)
орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті з них, які витрачають на
одиницю продукції більше праці порівняно з суспільно-необхідними, в
конкурентному суперництві втрачають свої позиції й не мають успіху.
Особливий імпульс конкуренція дістала з переходом у розвинуте товарне
господарство. Для ринкового господарства XVIII століття була характерна вільна
конкуренція, її феномен детально дослідив Адам Сміт, якому належить вираз
щодо “невидимої руки”. Відомий англійський економіст перший зробив крок до
розуміння конкуренції як ефективного засобу цінового регулювання:
- на основі теорії конкурентної ціни сформулював поняття конкуренції як
суперництва, що підвищує ціни (при скороченні пропозиції) і зменшує ціни (при
надлишку пропозиції);
-  визначив основні умови ефективної конкуренції, що включають наявність
великої кількості продавців, вичерпну інформацію про них, мобільність
використовуваних ресурсів;
- вперше показав яким чином конкуренція, зрівнюючи норми прибутку,
призводить до оптимального розподілу праці і капіталу між галузями;
- розробив елементи моделі досконалої конкуренції і теоретично довів, що в
її умовах можливе максимальне задоволення потреб.
Конкуренція має негативні та позитивні риси. Тривалий час в нашій країні
робився наголос в основному на негативних наслідках конкуренції: витіснення
дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і збагачення інших,
посилення соціальної несправедливості, значне зростання майнової диференціації
населення, загострення безробіття, інфляція тощо. В умовах адміністративно-
командної системи у практиці господарювання конкуренція була майже відсутня.
Позитивна роль конкуренції в ринковій економіці проявляється в ряді
функцій, які вона виконує:
по-перше, як переконує світовий досвід, конкуренція охоплює всі зв'язки
виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення
збалансованості між попитом і пропозицією та в кінцевому підсумку суспільними
потребами й виробництвом;
 по-друге, конкуренція виконує функцію спілкування (кооперації) та
погодження інтересів виробників. У результаті поділу праці інтерес кожного з них
пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Через ринковий
механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів
господарювання суспільним інтересам;
по-третє, конкуренція примушує товаровиробників знижувати індивідуальні
виробничі витрати, що вимагає від підприємців постійного вдосконалення
технічної бази виробництва, знаходження шляхів економії сировини, матеріалів,
паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу;
по-четверте, конкуренція стимулює підвищення якості продукції та послуг.
Ця функція набуває особливого значення в нинішніх умовах розвитку науки й
технології, коли кожному виробнику надається можливість удосконалювати
споживчі якості виробів, відповідаючи на зростаючі потреби й зміну смаків
споживача. Конкуренція спонукає виробників упроваджувати нові види продукції,
а також здійснювати різні модифікації одного й того ж продукту;
по-п'яте, історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової
ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між
суспільними потребами та суспільним виробництвом.
Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність
виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення
якості та розширення номенклатури продукції.
Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції.
Але існування купівлі-продажу товарів, використання грошей може бути і без неї.
Ось чому треба з'ясувати як виникає конкуренція.
Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великого
числа незалежно діючих виробників будь-якого конкретного продукту або
ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, то панує
монополія, яка по суті заперечує конкуренцію. Монополія і конкуренція – це
антиподи.
Друга умова виникнення конкуренції – це свобода вибору господарської
діяльності виробників. Кожний з них не тільки визначає що виробляти, а й має
право вносити будь-які зміни у виробництво, визначати його обсяги тощо.
Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між попитом і
пропозицією. Якщо, припустимо, попит перевищує пропозицію, то у покупця не
має свободи вибору, оскільки через дефіцит уся продукція реалізується. Там, де є
дефіцит, там немає вільної конкуренції.
Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку
засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення
високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської
діяльності. Однак вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для
того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий
капітал, перетворити його на засоби виробництва.
Справжню ефективність мають ті стимули для розвитку підприємства, які
зароджені в гущі економічного життя, у процесі взаємодії інтересів підприємств, в
умовах, які потребують від них самостійності, ініціативи, реальної
відповідальності за свої дії. Тобто найбільш повно вплив стимулів виявляється в
конкурентному середовищі. При цьому конкуренцію не слід розглядати тільки як
стимул для зменшення витрат окремих підприємств, підвищення якості продукції,
її оновлення тощо. Однією з найголовніших функцій конкуренції є стимулювання
прогресивних структурних зрушень у народному господарстві через механізм
переливу капіталу від менш прибуткових до більш прибуткових галузей,
підприємств, попит на продукцію який відповідає суспільним потребам. Це
принциповий момент дії конкуренції і розуміння рушійних сил, здатних здійснити
прогресивні структури зрушення в економіці [9].
До речі, невідповідність випуску продукції кінцевого попиту потребам
споживачів обумовлена насамперед значним рівнем монополізації економіки
України. У цих умовах яких би заходів не вживали державні органи влади (укази,
програми тощо) щодо переорієнтації промисловості на випуск товарів народного
споживання, вони будуть виконуватись повільно, про що і свідчать факти.
Монополії не можуть ефективно звернутись до ринку, бо не відчувають
конкуренції, їх до цього не змушує життя. Безумовно, що тут діють й інші
чинники, але вони не є визначальними.
Конкуренція, перш за все, повинна “пронизувати” все виробництво, а на
споживчому ринку реалізується його результати діяльності. Конкуренція, що
замикається тільки на свою сферу і не зачіпати інших сфер і, в першу чергу,
сфери матеріального виробництва, може виконувати тільки допоміжну функцію в
загальному механізмі конкуренції і не більше [10].
Існує досить багато визначень конкуренції. Конкуренція – це суперництво
між суб'єктами комерційної діяльності в досягненні однакової цілі у визначений
час на ринковому просторі. Під конкуренцією розуміють також свободу вибору,
яка реалізується у формі намагання отримати для себе певний грошовий
прибуток. Конкуренція означає, що:
1) на ринку функціонує велика кількість незалежних покупців і продавців
будь-якої продукції чи конкретного ресурсу;
2) покупці та продавці вільно вступають та залишають будь який ринок.
Отже, не потрібно доводити, що конкуренція – не наслідок ринкової
економіки, а її суть, причина. Конкуренція зумовлює механізм поступального
розвитку історії людства не тільки в економічному аспекті, але й в гуманітарному,
тому що породжуючи нові потреби та механізми їх задоволення, вона змушує
людство глибше усвідомлювати своє призначення. Конкуренція не існує без
приватної власності, оскільки право приватної власності – єдине право, що робить
людину вільною.
Більш того, як писав Ф. Хайєк, для запобігання порушень прав власності
необхідне повсюдне розповсюдження конкуренції, тобто конкуренція є гарантом
права власності. Він пише, що конкуренція являє собою процедуру відкриття,
пізнавання нового – процедуру, що властива еволюції у всіх її формах, яка
змушує людину вписуватися в нові ситуації і саме за рахунок конкуренції, що
зростає, підвищується ефективність людської діяльності [5].
Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси
підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється
більш прибутковим, чим його головні конкуренти. Це однозначно передбачає, що
підприємство займає стабільне місце на ринку товарів та послуг та його продукція
користується постійним попитом.
Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розділити
на дві групи: внутрішні та зовнішні.
Зовнішні фактори – це ті, на які підприємство впливати не може і в своєї
політиці повинно сприймати їх як дещо неземне. До них відносяться наступні:
1. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова
політика, законодавство). Наприклад, в залежності від характеру податкової
політики (розмір податкових ставок) підприємство буде отримувати високий
прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.
2. Господарська кон'юнктура, що складається. Вона включає кон'юнктуру
ринків сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, ринків
засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.
3. Розвиток родинних та підтримуючих галузей. В даному випадку мова де
про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої
переробки), нових матеріалів та джерел енергії, їх впровадження у виробництво
підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.
4. Параметри попиту. Вони включають ріст попиту на товари, що
виробляються підприємством, його стабільність і дозволяють підприємству
отримувати високий прибуток, а також закріпити своє положення на ринку.
Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства,
зниження покупної можливості населення, навпаки, не створюють умов для
забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.
До внутрішніх факторів відносяться наступні:
1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства
(організаційна та виробнича структури управління, професійний та
кваліфікований рівень керуючих кадрів).
2. Система технологічного оснащення. Обновлення устаткування та
технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення
конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню гнучкість
виробництва.
3. Збут продукції, його об'єм та витрати реалізації. Цей фактор серйозно
впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства: можна досягти
непоганих результатів в виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і
відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець із-за непродуманої
збутової політиці. Тому підприємство намагається здійснити ефективний збут за
рахунок продажі продукції, необхідної ринкові, стимулювати збільшення об'ємів
продаж, завойовуючи нові ринки збуту.
До форм та методів максимізації внутрішніх можливостей проведення
технологічної політики, направленої, по-перше, на постійне внесення
підприємства необхідно перш за все віднести гнучке їх використання “ноу-хау” в
технологію виробництва та образ своєї продукції, що дозволяє підприємству
стати лідером у випуску даної продукції, по-друге, забезпечення високої якості,
по-третє, на поставку продукції в строк.
Як відомо, розрізняють чотири типи конкуренції:
1) чиста конкуренція;
2) чиста монополія;
3) монополістична конкуренція;
4) олігополія.
Незважаючи на те, що кожний ринок має свої унікальні особливості, все ж
таки є щось загальне в тому, як здійснюється конкуренція на різних ринках і цього
загалом досить, щоб сутність конкуренції була відображена єдиною аналітичною
концепцією, яку можна використати для вияву природи та оцінки інтенсивності
конкуренції.
До основних сил, що формують конкурентне середовище та визначають
рівень його розвитку, слід віднести:
1. Споживачів, які визначають попит на товари споживання, певною мірою,
ціни на них через інтенсивність попиту та конкуренції між собою за придбання
товарів.
 2. Виробники товарів, які визначають конкурентні сили, що виникають
внаслідок їх економічних можливостей з виробництва товарів відповідно до
попиту населення (ураховуються також постачання по імпорту).
3. Інтенсивність конкуренції серед існуючих виробничих підприємств, яка
визначає, з якою силою вони змагаються за найвигіднішу позицію на ринку.
Боротьба за кращу позицію виявляється в кінцевому результаті, у намаганні
кожного підприємства завоювати свою клієнтуру.
4. Потенціальних конкурентів, які визначають конкурентні сили, що
виникають через появу нових конкурентів.
5. Тиск товарів-замінників – специфічний чинник, який впливає на
конкуренцію за декількома напрямками. По-перше, підприємствами, які “вловили”
переваги нових товарів і відповідно перебудувати свою товарно-асортиментну
політику, виходять у лідери і зумовлюють загострення конкуренції. По-друге, між
товарами, які задовольняють певну потребу, завжди існує конкуренція і чим
більше таких товарів, тим сильніша конкуренція між підприємствами. З'являються
більш широкі можливості в здійсненні товарно-асортиментної та цінової
політики. По-третє, завжди існує можливість появи певної альтернативи
існуючим методам та формам реалізації товарів, тобто виникає тиск технологій-
замінників і маркетингових “ноу-хау” [10].
Слід звернути увагу особливу увагу на роль держави у становленні
конкуренції. До речі, М.Портер розглядає у своїй моделі державу, як складову
силу конкуренції, але в контексті впливу постачальників. Це зрозуміло, бо
державі відведено роль не визначальної сили у формуванні конкуренції, а роль
певного регулятора в сталій економіці, який може посилювати чи послаблювати
ту чи іншу силу конкуренції.
Але у нашому випадку держава – це основна сила, що формує конкурентне
середовище, бо саме вона створює суб'єктів конкуренції через трансформацію
власності та економічних відносин у суспільстві. А тому у перехідній економіці
до п'яти “класичних сил”, що формують конкуренцію слід додати шосту –
державу.
 1.2. Роль управління в забезпеченні конкурентних переваг підприємства

В економічній літературі конкурентні переваги часто ототожнюються з

можливостями розпоряджатися наявними ресурсами, тобто її
конкурентоспроможністю. Необхідно зазначити, що така аналогія має під собою
вагомі підстави, тому що зміст конкурентоспроможності найчастіше трактується
як здатність випереджати суперників у досягненні поставлених цілей. Разом з тим
між цими поняттями є причинно-наслідкове розходження.
Конкурентоспроможність є результатом, що фіксує наявність конкурентних
переваг, без останніх неможлива конкурентоспроможність. Але наявність окремих
конкурентних переваг не означає автоматичної переваги. Лише в комплексі вони
можуть впливати на вибір оптимального рішення. Крім того, на
конкурентоспроможність впливають стратегічні та тактичні зміни на ринку, не
пов'язані з діяльністю підприємства (зміна попиту, демографічні зрушення,
природні явища і т.п.). Порівняння даних понять пояснює активний інтерес до
дослідження природи конкурентних переваг. Він зумовлений бажанням зрозуміти
механізм конкурентоспроможності, розкрити його внутрішні зв'язки [31].
Дослідники розрізняють коротко- та довготермінові конкурентні переваги. З
часом було визначено декілька джерел конкурентних переваг. Вони включають
організаційні ресурси та можливості, успішність впровадження стратегії, час,
новаторство та творчість. Прихильники ресурсної теорії формулювання стратегії
вважають ресурси та можливості основним джерелом конкурентних переваг.
Вони переконують, що стратегію слід базувати на сильних сторонах компанії, не
зосереджуючись на зовнішньому оточенні.
Ресурси і можливості можна черпати з різних сфер діяльності організації, і
задача розробників стратегії полягає в тому щоб визначити, які з них доцільно
застосувати для того, щоб вирізнитись з поміж конкурентів. Такими можуть бути
ресурси, які:
- підвищують конкурентоспроможність компанії шляхом зменшення затрат
(напр., виробнича потужність, виробничий процес, доступ до сиро-вини, та ін.);
- можуть бути використані для диференціації діяльності (досвід роботи на
ринку, канали розподілу, торгові марки та ін.);
- мають вплив на ринкову владу (розміри фірми, фінансові можливості, ін.);
- ускладнюють іншим вступ на ринок (патенти, доля ринку та ін.).
Наступний напрямок досліджень стосується впровадження сформульо-ваної
стратегії як рівноправного важливого джерела конкурентних переваг. Однією з
перших концепцій втілення стратегії та організаційного розвитку стала концепція
МсКіnsеу 7S, яка дала основу для створення цілого ряду подібних концепцій.
Вона визначила сім факторів, необхідних для втілення стратегії та успішного
впровадження організаційних змін (рис. 1.1). Дана концепція базується на
припущенні, що зміна стратегії вимагатиме змін у діяльності компанії та цінностях
[29].
На рис. 1.2 представлена схема ресурсного підходу до формулювання
стратегії в графічній формі.
Це в свою чергу визначить вимоги до факторів, що залишились незмінними.
Разом із зростанням рівня конкуренції в багатьох конкурентних середовищах
з'являються нові види конкурентних переваг. Це вимагає зосередження на якості,
швидкості та можливості швидкого обороту, а також високого рівня новаторства
та творчості. Багато дослідників стверджують, що єдиним джерелом успіху
компанії є її здатність вчитись [29].
Конкурентоспроможність товару характеризується його здатність
відповідати аналогічним товарам, представленим на ринку. Вона визначається
конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем,
споживчими властивостями, з іншого – цінами, що визначаються продавцями
товарів. Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в
гарантійному і післягарантійному обслуговувані, рекламі, імідж виробника, а
також ситуація на ринку, коливання попиту.
 Стратегія

Вміння Розподілена
цінність

Структур Системи Персонал Стиль

а

Рис 1.1. 7S-матриця МсКіnsеу

4. Вибрати стратегію, яка

дозволить використовувати
ресурси й можливості
компанії найбільш
ефективним чином по Стратегія
відношенню до зовнішніх
можливостей
5. Визначити
ресурси, яких
3. Оцінити потенціал ресурсів
Конкурентна недостатньо та які
та можливостей, здатних
перевага необхідно
забезпечити значну
поповнити.
конкурентну перевагу і
Інвестувати в
негайну віддачу
поповнення,
2. Визначити можливості
збільшення й
організації: що вона може
Можливості модернізацію
робити ефективніше й
ресурсної бази
продуктивніше ніж її
організації
конкуренти

1. Визначити і класифікувати
організаційні ресурси. Ресурси
Оцінити сильні та слабкі
сторони.

Рис. 1.2. Ресурсна теорія в стратегічному аналізі

 Разом з тим конкурентоспроможність товару – це не тільки висока якість і
технічний рівень, вміле маневрування в ринковому просторі та в часі, а й
максимальне врахування вимог і можливостей конкретних груп покупців.
Об'єктивна оцінка всіх аспектів рівня конкурентоспроможності може бути
зроблена лише на основі критеріїв, якими оперує споживач і для якого цей товар
призначений. Причини конкурентоспроможності товару слід шукати в
конкурентних перевагах окремих його характеристик, що є наслідком
ефективного управління процесом розроблення, реалізації та експлуатації
пропонованої продукції.
Конкурентоспроможність фірми – це можливість ефективно розпоряд-жатися
власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво і
реалізація конкурентоспроможних товарів – обов'язкова умова
конкурентоспроможності фірми. У більш широкому розумінні для забез-печення
конкурентоспроможності необхідна систематична робота з усього виробничо-
господарського циклу, що приводить до конкурентних переваг у сфері НДДКР,
виробництва, управління, фінансів, маркетингу і т.п. Конкурентоспроможність
фірми є результат її конкурентних переваг у всьому спектрі проблем управління
компанією.
Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю технічних,
економічних та організаційних умов для створення, виробництва і збуту (з
витратами не вище інтернаціональних) продукції високої якості, що задовольняє
вимоги конкретних груп споживачів. Вона припускає наявність:
конкурентних переваг перед аналогічними галузями за кордоном, які можуть
зумовлюватися раціональною галузевою структурою;
групи високо конкурентних фірм-лідерів, які підтягують інші підприємства
галузі до свого рівня;
налагодженої дослідно-конструкторської та прогресивної виробничо-
технологічної бази;
розвинутої галузевої інфраструктури;
гнучкої системи науково-технологічного, виробничого, матеріально-
технічного і комерційного співробітництва як всередині галузі, так і з іншими
галузями в країні, за її межами;
ефективної системи розподілу продукції.
Конкурентоспроможність галузі досягається за рахунок як конкурентних
переваг її компанії, так і системи їх взаємодії [19].
Конкурентоспроможність економіки – дуже складне, багатоаспектне
поняття, що не має загальновизнаного універсального визначення і розглядається
як концентроване вираження економічних, науково-технічних, виробничих,
управлінських, маркетингових та інших можливостей, реалізованих у товарах і
послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними закордонним товарам і
послугам на внутрішньому та зовнішніх ринках. Але це лише один, найбільш
видимий бік поняття. Інший бік – це переваги системи державного і суспільного
устрою країни, політико-правової орга-нізації, регулювання всіх сторін
громадського життя суспільства, здатність держави забезпечити стійкий,
динамічний розвиток національної економіки і пов'язаний з цим матеріальний
добробут членів суспільства, який не посту-пається світовим стандартам. Іншими
словами, щоб мати конкуренто-спроможну економіку, необхідно створити
конкурентоспроможне сус-пільство, що має незаперечні переваги в різних сферах
людської діяльності.
Формування конкурентних переваг у широкому розумінні трансформується
в завдання адаптації систем управління до змін конку-рентного середовища, що
дозволяє швидко і точно визначити напрямки підвищення
конкурентоспроможності. Рішення цього завдання усклад-нюється тим, що
досягнути успіху на ринку за відсутності постійної і цілеспрямованої роботи
будуть через певний час перевершені відповідними діями конкурентів. Ця
обставина визначає підхід до управління підпри-ємством, що не тільки
забезпечував би сам процес адаптації, а й створював умови для ефективного
функціонування на постійній основі.
Технології формування конкурентних переваг – це комплекс маркетингових
процедур і способів їх використання, призначених для ефек-ивного
позиціонування підприємства конкурентному середовищі. При цьому
принциповими особливостями таких технологій є:
1) систематичний характер виконання, зумовлений динамічністю
конкурентного середовища і необхідністю його постійного моніторингу;
2) висока відповідальність їх розроблення і виконання зумовлена
безпосереднім впливом розроблюваних рішень на найважливіші економічні
показники;
3) інерційність виявлення результатів підготовлюваних рішень і
неможливість оперативного усунення небажаних наслідків;
4) складність організаційної підтримки реалізації технології через їх
багатофункціональність і необхідність координації робіт між різними
ієрархічними рівнями управляння підприємством;
5) інтерактивність, що зумовлюється великою кількістю процедур, що не
можуть бути формалізовані, та необхідністю введення окремих коректив у
результаті зміни кон'юнктури;
6) необхідність могутньої інформаційної підтримки у виді ста-тистичних
даних, результатів панельних досліджень і так званих слабких сигналів;
7) багатокритеріальність, пов'язана з багатоаспектним характером як
процесів управління, так і стану конкурентного середовища.
Результат реалізації зазначених технологій – широкий клас складних
управлінських рішень, орієнтованих одночасно, принаймні, у трьох просторах:
товарному, регіональному і функціональному. При цьому слід зазначити, що
функціональний аспект із точки зору технологічності підготовки є найбільш
значущим. Так чи інакше, але технологія повинна бути присутня у будь-якому
управлінському процесі. У зв'язку з цим розроблення технологій формування
конкурентних переваг необхідно проводити для замкнутого управлінського
циклу, що передбачає аналітичні роботи, стратегічну та тактичну діяльність
підприємства.

1.3. Фактори, які впливають на конкурентоспроможність під-

приємства

Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси

підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно опиняється
більш прибутковим, чим його головні конкуренти.
Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку
товарів та послуг, та його продукція користується постійним попитом. Однак в
житті цей стан не являється незмінним.
Тому керівництво підприємства повинно вміти відслідковувати зміни, що
відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в
політиці ведення виробництва та реалізації товарів.
Такими перетвореннями можуть бути:
1. зміна товарної політики;
2. впровадження нових технологій;
3. диверсифікація виробництва;
4. зміна організаційно-правового статусу підприємства;
5. модернізація форм збуту продукції;
6. вихід на нові ринки;
7. створення спільних виробництв і т. д.
 Важливим моментом в проведенні перетворень по підвищенню
конкурентоспроможності підприємства являється вибір їх здійснення. В ряді
вітчизняних та зарубіжних робіт пропонується виходити із так званого циклу
конкурентної переваги фірми – КПФ (рис. 1.3) [26].

Ключові
фактори
успіху

Зародження Прискорення Уповільнення Зрілість Спад ЧАС

Рис. 1.3. Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства

З рис. 1.3 бачимо, що на кожному етапі стан конкурентоспроможності

підприємства різний. Але коли вона переходить в так звану зрілість, тобто стає
незмінною, то рахується, що настав момент для проведення перетворень. Але при
такому підході може виникнути ситуація, при якій проведення перетворень нічого
не дасть. Справа в тому, що в силу різночасовості змін подій, які відбуваються в
параметрах, що впливають на конкуренто-спроможність підприємства в стадії
загальної зрілості деякі з них будуть знаходитись в стані занепаду, і на їх зміни
буде потрібно багато часу. Тому у відповідності з прийнятою стратегією розвитку
підприємства необхідно відслідковувати зміни кожного фактора, які, як вже було
зазначено вище, розділяються на внутрішні та зовнішні.
 Так, до зовнішніх факторів відносяться наступні:
1) діяльність державних владних структур;
2) господарська кон'юнктура, що складається;
3) розвиток родинних та підтримуючих галузей;
4) параметри попиту.
До внутрішніх факторів відносяться наступні:
1) діяльність керівництва та апарату управління підприємства;
2) система технологічного оснащення;
3) сировина, матеріали і напівфабрикати. При цьому якість сировини,
комплектність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на
конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції із
сировини, що використовується (це особливо характерно для харчової
промисловості), не комплексна її переробка приводять до збільшення витрат
виробництва, а значить, до зменшення прибутку, що, в свою чергу, не дозволяє
розширити виробництво. В наслідок цього знижується конкуренто-спроможність. І
навпаки, покращення використання сировини, його комп-лексна переробка
понижують витрати виробництва, а значить, підвищують
конкурентоспроможність;
4) збут продукції: його об'єм та витрати реалізації. Цей фактор серйозно
впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства, тому
підприємство намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі
продукції, необхідної ринкові, стимулювання збільшення об'ємів продаж,
завойовуючи нові ринки збуту. Все це робиться, з однієї сторони, на основі
формування “свого” покупця, проведення ефективної цінової політики і т.п., а з
іншої – шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами
та устаткуванням по доступним цінам.
Визначивши середовище, в якому воно буде працювати, підприємству
необхідно перейти до установлення своєї ролі, положення на ринку. Тут важливо
виходити із максимізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від
конкурентів.
 Таким чином, прагнучи до гнучкого використання своїх внутрішніх
можливостей, підприємство повинно забезпечити собі технологічну та
економічну ефективність не нижче галузевої.
 2. КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ “ЮТЭМ”

2.1. Коротка характеристика діяльності ВАТ «ЮТЕМ» та аналіз

фінансового стану підприємства

Оцінка фінансового стану підприємства здійснюється на основі даних

бухгалтерського балансу та звіту про фінансові результати (Додаток А). Під час
аналітичного аналізу формується перше враження про діяльність підприємства та
їх джерелах, встановлюється взаємозв’язок між показниками.
Аналіз структури статей балансу і динаміки змін можна здійснювати за
допомогою одного з наступних засобів:
- безпосередньо по балансу без попередньої зміни балансових статей;
- складання ущільненого порівняльного аналітичного балансу шляхом
агрегування деяких однорідних за складом елементів балансових статей.
В більшості випадків дослідження структури та динаміки фінансового стану
підприємства відбувається за допомогою порівняльного аналітичного балансу.
Такий баланс отримується шляхом ущільнення окремих статей і доповнення його
показниками структури.
Дані по результатам ущільнення статей балансу наведені в таблиці Б.1
Додатку Б.
Проводячи аналітичний аналіз балансу (таблиці Б.2, Б.3 Додатку Б), можна
відмітити, що за рік відбулось зменшення валюти балансу. Як видно з балансу, за
звітний період активи підприємства зменшилися на 16779,3 тис. грн., що складає
57,71 %. Це відбулось за рахунок змін розміру необоротних та оборотних активів.
Пасив балансу характеризується наявністю у підприємства переважно
власного капіталу.
Актив балансу містить дані про розміщення капіталу, що має в
розпорядженні підприємство, тобто про вкладання його в конкретне майно та
матеріальні цінності, залишки власної грошової готівки тощо.
Після складання порівняльного аналітичного балансу та проведення
необхідних розрахунків можна отримати ряд найважливіших характеристик, що
описують фінансово-майновий стан підприємства.
К таким показникам відносяться:
1. Загальна вартість майна підприємства, яка дорівнює підсумку активу
балансу 29073,3 тис. грн. на початок року, що аналізується, та 12294 тис. грн. на
його кінець (ряд. 280).
2. Вартість необоротних активів, що дорівнює підсумку першого розділу
активу балансу. Так, на початок року вона дорівнює 22475,4 тис. грн., а на його
кінець – 7746,6 тис. грн.(ряд. 80).
3. Вартість оборотних активів – підсумок другого розділу активу балансу
6592,3 тис. грн. на початок та 4540,2 на кінець року відповідно (ряд. 260).
Ці показники не дають чіткого уявлення про стан майна підприємства.
Більш змістовну й об’єктивну інформацію можна отримати під час проведення
вертикального та горизонтального аналізу.
В першу чергу звертаємо увагу на зміну в майні підприємства (підсумок
активу балансу). В нашому випадку вартість майна підприємства зменшилась на
42,29 %, що в цілому не є позитивною характеристикою.
Наступний крок – аналіз структури активів.
В структурі сукупних активів підприємства найбільшу питому вагу мають
необоротні активи (77,31% та 63,01 % на початок та кінець року, що аналізується,
відповідно). Підприємство має „важку” структуру активів (якщо частка
необоротних активів складає більше 40%, говорять про „важку” структуру
активів, менше – про „легку”). Це свідчить про значні накладні витрати і високу
чуттєвість до змін виручки. При тому слід відмітити що порівняно з початком
звітного періоду частка необоротних активів в майні підприємства зменшилась на
14, 29 процентних пункти. Такі зміни сприяють збільшенню швидкості обертання.
Вартість оборотних активів підприємства зменшилась на 2052,10 тис. грн.,
або (31,13 %). Витрати майбутніх періодів збільшились на 0,02 %.
Аналізуючи майновий стан підприємства, необхідно також оцінити стан
засобів, що використовуються. Для цієї мети розраховують коефіцієнт зносу.
 Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частку вартості основних
засобів, списану на витрати в попередніх періодах, в первісній вартості і
розраховується за формулою [15]:
Кзн = Накопичений знос / Первісна вартість основних засобів (2.1)

Кзн = 18642,55 / 27770,6 = 0,67 або 67 %.

З розрахунків видно, що основні засоби досить зношені, тому що коефіцієнт

вищий за 50%.
Доповненням цього показнику до 100 % є коефіцієнт придатності основних
засобів, в даному випадку він дорівнює 33 %. Чим вище коефіцієнт придатності,
тим краще. В нашому випадку коефіцієнт не досить високий.
Таким чином, стан основних засобів підприємства незадовільний, так як
знос складає 67%, з чого можна зробити висновок про зношеність обладнання
підприємства.
Дані, наведені в пасиві балансу, дозволяють визначити, які зміни відбулись
в структурі власного та запозиченого капіталу, скільки залучено в оборот
підприємства довгострокових та короткострокових засобів, тобто пасив
відображує, звідки з’явилися засоби, що направлені на формування майна
підприємства. Від того, наскільки оптимально співвідношення власного та
запозиченого капіталу, залежить фінансовий стан підприємства.
В нашому випадку основним джерелом формування майна підприємства є
власний капітал. На початок року його частка в структурі пасивів складала 86,05
%. На кінець звітного періоду його частка в структурі пасивів зменшилась і
склала 82,95%. Така структура джерел формування майна є ознакою високої
фінансової стійкості підприємства.
Дані, наведені в таблиці Б.5 Додатку Б, вказують на зміни в структурі
власного капіталу. Частка статутного та резервного капіталу не зазнала змін і
складає 392,9 тис. грн. та 53,9 тис. грн. відповідно.
Наступний крок – аналіз динаміки і структури запозиченого капіталу.
На початок звітного періоду обов’язки підприємства на 100% складались з
поточних, що є негативним фактом, що свідчить про нераціональну структуру
балансу і про високий ризик втрати фінансової стійкості. За час звітного періоду
частка поточних обов’язків знизилась на 38,09 процентних пункти. Така тенденція
сприяє зниженню ризику втрати фінансової стійкості. Залучення довгострокових
кредитів для формування майна підприємства свідчить про продуману стратегію
підприємства.
Після загальної характеристики фінансового стану та його зміни за звітний
період наступним важливим завданням є дослідження показників фінансової
стійкості підприємства.
Розрізнюють внутрішню, зовнішню, загальну і фінансову стійкість.
Фінансова стійкість відбиває співвідношення між власними та залученими
коштами підприємства. На фінансову стійкість підприємства впливають як
внутрішні, так і зовнішні фактори: галузева належність, доля продукції в
платоспроможному попиті населення, стан майна підприємства тощо.
Аналіз фінансової стійкості містить:
1) аналіз абсолютних показників фінансової стійкості;
2) аналіз відносних показників фінансової стійкості.
Найбільш узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або
нестача коштів для формування запасів і затрат, які отримуються у вигляді
відмінності розміру джерел коштів і розміру запасів і затрат.
В результаті здійснення будь-якої господарчої операції фінансовий стан
підприємства може залишитись незмінним, погіршитись чи поліпшитись.
Потік господарчих операцій, що здійснюється щодня, є якби „обурником”
певного стану фінансової стійкості, причиною переходу з одного типу стійкості в
інший. Знання межі змін джерел коштів для покриття вкладень капіталу в основні
фонди або виробничі запаси дозволяє генерувати такі потоки господарчих
операцій, які призводять до поліпшення фінансового стану підприємства, до
підвищення його стійкості.
Абсолютні показники фінансової стійкості характеризують ступінь
забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування.
 Для характеристики типу фінансової стійкості підприємства виконують
наступні 4 типи фінансової стійкості, яким відповідають наступні умови:
1) абсолютна фінансова стійкість (досить власних коштів для формування
активів) ВОД0, ВД0, ЗД0;
2) нормальна фінансова стійкість (гарантує платоспроможність підпри-
ємства) ) ВОД0, ВД0, ЗД0;
3) нестійкий фінансовий стан (пов’язаний з порушенням плато-
спроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за
рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення власних оборотних
коштів) ВОД0, ВД0, ЗД0;
4) кризовий фінансовий стан або близький до банкрутства ВОД0, ВД0,
ЗД0;
де: ВОД – це різниця між власними джерелами формування запасів і загальним
розміром запасу;
ВД – різниця між власними та довгостроковими джерелами формування
запасів і затрат і загальним розміром запасу;
ЗД – різниця між загальним розміром джерел запасів і затрат і розміром
запасів;
Розрахунок абсолютних та відносних показників фінансової стійкості ВАТ
„ЮТЭМ” наведені в таблицях Б.6 та Б.7 Додатку Б.
Згідно з цими розрахунками аналізуєме підприємство не має абсолютної
ліквідності балансу та фінансової стійкості. Воно характеризується ситуацією,
коли підприємство має кредити, що не погашені в строк, а також кредиторську та
дебіторську заборгованість. Однак, порівняно з початком року відстежується
позитивна динаміка і підприємство зменшує нестачу коштів. Якщо підприємство
збереже позитивну динаміку в майбутньому, воно має великі шанси виходу з
такого становища.
Тепер розглянемо відносні показники фінансової стійкості підприємства.
1. Коефіцієнт забезпечення власними засобами. Він характеризує наявність
власних оборотних засобів у підприємства, необхідних для його фінансової
стабільності, і визначається як співвідношення різниці між об’ємами джерел
власних і прирівняних до них засобів і фактичної вартості основних засобів та
інших необоротних активів та вартості наявних у підприємства оборотних активів
– виробничих запасів, незавершеного будівництва, готової продукції, грошових
коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.
Кзвк більше нормативного значення, отже, підприємство не має ознак
поточної неплатоспроможності, оборотні активи забезпечені власними коштами.
2. Коефіцієнт забезпечення запасів власними джерелами формування.
Розраховується як співвідношення наявності джерел та загального розміру
запасів. Його значення знаходиться в межах норми, а в звітному періоді навіть
перевищує її, тобто запаси достатньо забезпечені власними джерелами
формування.
3. Коефіцієнт маневрування власного капіталу. Цей показник відображає,
яка частина власного оборотного капіталу знаходиться в обороті, тобто в тому
стані, який дозволяє вільно маневрувати цими засобами, а яка капіталізована.
Коефіцієнт має бути достатньо високим, щоб забезпечити гнучкість в
використанні власних засобів підприємства.
Коефіцієнт маневрування власного капіталу розраховується як
співвідношення власного оборотного капіталу підприємства з власними
джерелами фінансування [19].
Коефіцієнт маневрування власного капіталу нижчий за норму, отже
гнучкість в використанні власних засобів на підприємстві невелика. Однак
зростання показника на кінець року свідчить про нормальну діяльність
підприємства.
4. Коефіцієнт реальної вартості майна. Він розраховується як
співвідношення суми залишкової вартості та загального розміру запасів та
підсумку балансу підприємства.
Цей коефіцієнт реальної вартості майна на кінець аналізуємого року вищий
за норму.
 5. Коефіцієнт автономії підприємства. Характеризує частку власних засобів
підприємства в загальній сумі засобів, авансованих в його діяльність.
Критичне значення коефіцієнту автономії – 0,5. Достатньо високий
показник коефіцієнту свідчить про стійкість, стабільність і незалежність
підприємства від зовнішніх кредиторів.
6. Коефіцієнт співвідношення запозичених і власних засобів.
Розраховується як співвідношення запозичених засобів та власного капіталу.
Зменшення показника в динаміці свідчить про зменшення залежності
підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про підвищення
фінансової стійкості. В нашому випадку його значення на кінець року, що
аналізується, незначно збільшилось.
7. Коефіцієнт фінансової стійкості. Він розраховується як співвідношення
розміру власного капіталу та загальної суми майна.
Показник має досить високе значення, вище за норму, тобто підприємство
має високу фінансову стійкість.
Отже, аналіз абсолютних показників фінансового стану підприємства
засвідчив про недостатнє фінансове становище підприємства, але подальший
аналіз відносних показників показав, що стан підприємства не такий вже поганий.
Підприємство не має ознак поточної неплатоспроможності, запаси забезпечені
власними джерелами формування, підприємство має низьку залежність від
зовнішніх кредиторів. Однак підприємство має низьку гнучкість в використанні
власних засобів.
Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов’язань
підприємства його активами, строк перетворення яких в грошову форму
відповідає строку погашення зобов’язань. Аналіз ліквідності балансу це
порівняння засобів активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих
в порядку зростання строків. Аналіз ліквідності складається з:
1) аналізу ліквідності балансу;
2) аналізу відносних показників ліквідності.
Результати розрахунків по підприємству представлені у таблицях Б.8, Б.9
Додатку Б, мають таке зіставлення підсумків за активом й пасивом:
- на початок року – (А1П1, А2П2, А3П3, А4П4);
- на кінець року – (А1П1, А2П2, А3П3, А4П4).
Це свідчить про те, що і на початку і на кінці звітного періоду
спостерігається нестача найбільш ліквідних активів для покриття найбільш
термінових зобов’язань. Цей недолік компенсує великий розмір
швидкореалізуємих активів та повільно реалізуємих активів. На даний момент
треба збільшити розмір найбільш ліквідних активів, бо якщо цього не відбудеться,
кредиторська заборгованість буде зростати.
Більш детальним є аналіз ліквідності за допомогою коефіцієнтів.
1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

Кабс.лікв. =А1/(П1 + П2). (2.2)

2. Коефіцієнт поточного покриття:

Кпот. покр. = (А1 + А2 + А3)/(П1 + П2). (2.3)

На початку періоду значення коефіцієнту було нижче за норму, але потім

зріс, тому можна казати, що на кінець року підприємство відновило свою
здатність платити по зобов'язанням.
3. Коефіцієнт загального покриття.

Кзаг. покр. = (А1 + А2 + А3)/(П1 + П2 + П3) (2.4)

На початку звітного періоду цей коефіцієнт, як і попередній був низьким,

але на кінець року він навіть перебільшив норму, що свідчить про те, що
підприємство не тільки здатне загасити поточні зобов'язання, але й має
потенційну можливість розрахуватися з довгостроковими.
4. Коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської
заборгованостей. Цей коефіцієнт розраховується як співвідношення статей
дебіторської заборгованості в активі балансу та кредиторської в пасиві. Тут також
відбуваються позитивні зміни на кінець року. Сума дебіторської заборгованості
на 0,7 процентних пункти більше кредиторської, що означає, що підприємство на
протязі року погасило значну частину своїх зобов'язань, та має змогу погасити ще
в наступному періоді, тобто воно платоспроможне.
Можна зробити висновок, що підприємство раціонально використовує
власні кошти.
Фінансові коефіцієнти ринкової стійкості в більшості базуються на
показниках рентабельності підприємства.
Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових
результатів і ефективності діяльності підприємства.
Що стосується даного підприємства, то рентабельність відсутня, тому що
підприємство має збитки.
Таким чином, під час аналізу фінансового стану підприємства були
сформульовані наступні висновки: валюта балансу зменшилась на 779,3 тис. грн,
або 42,29 %, що не є позитивом. Стан основних засобів підприємства
незадовільний, так як знос складає 67%, з чого можна зробити висновок про
зношеність обладнання. В структурі джерел формування майна 86,05 % складає
власний капітал, що є ознакою високої фінансової стійкості. Тенденція зниження
поточних обов'язків є позитивною і свідчить про зниження ризику втрати
фінансової стійкості. Залучення довгострокових кредитів для формування майна
підприємства свідчить про продуману стратегію дій в майбутньому.
Розрахунок абсолютних показників фінансової стійкості показав, що
підприємство має кредити, не погашені в строк та прострочену кредиторську
заборгованість, однак відстежується динаміка позитивних змін. Подальший
розгляд відносних показників показав, що підприємство не має ознак поточної
неплатоспроможності, запаси забезпечені власними джерелами формування,
підприємство має низьку залежність від зовнішніх кредиторів.
Що стосується показників ліквідності – на початку й на кінець звітного
періоду спостерігається нестача найбільш ліквідних активів для покриття
термінових зобов'язань, але цей недолік компенсує великий розмір активів, що
швидко та повільно реалізуються.

2.2 Аналіз стратегічного потенціалу та конкурентних переваг

підприємства

В умовах ринкової економіки, які склалися в Україні, аналіз

конкурентоспроможності підприємств стає об'єктивною необхідністю, так як в
сучасній конкурентній боротьбі при всій її масштабності, динамізмі і гостроті
виграє той, хто аналізує і бореться за свої конкурентні позиції. Важливою
проблемою стає кількісна оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства і
управління нею [20].
Оцінка конкурентоспроможності підприємства базується на аналізі його
сильних і слабих сторін, а головне, – потенційних можливостей. Оцінка
потенційних можливостей підприємства – складна і трудомістка задача, яка
дозволяє забезпечити баланс ринкових запитів з реальними можливостями
самого підприємства, розробити основні програми його виробничого розвитку і
поведінки на ринку, а також підвести реальну і компетентну основу під рішення,
що приймаються.
Оцінку внутрішнього середовища фірми – її силу та слабкість, а також
зовнішніх можливостей та загроз проводять за допомогою SWOT-аналізу.
SWOT-аналіз являє собою групування факторів оточуючого середовища на
зовнішні та внутрішні (відносно підприємства) та їх аналіз з позиції визначення
позитивного чи негативного впливу на діяльність підприємства.
Схематично процес SWOT-аналізу поданий на рис. 2.2.
До основних завдань SWOT-аналізу відносять:
- виявлення можливостей, які відповідають ресурсам фірми;
- визначення загроз і розробка заходів щодо знешкодження їхнього впливу;
- виявлення сильних сторін фірми й зіставлення їх з ринковими
можливостями;
- визначення слабостей фірми та розробка стратегічних напрямів їх
подолання;
- виявлення конкурентних переваг фірми та формування її стратегічних
пріоритетів.
Узагальнюючим елементом SWOT-аналізу, на якому базується формування
стратегії фірми, є матриця сильних та слабких сторін, можливостей та загроз (рис.
2.1).
Сутність матриці SWOT полягає у тому, що вона дає змогу завдяки
різноманітним комбінаціям сильних та слабких сторін, можливостей та загроз
формувати оптимальну стратегію фірми згідно з умовами ринкового середовища.
Відповідно до матриці SWOT можливі чотири основні різновиди стратегій:
1) стратегія, яка використовує сильні сторони фірми для реалізації мож-
ливостей, – найбажаніша, найперспективніша стратегія;
2) стратегія, яка використовує сильні сторони фірми для знешкодження
загроз;
3) стратегія, що спрямована на мінімізацію слабких сторін фірми на основі
використання можливостей;
4) стратегія, котра спрямована на мінімізацію слабостей фірми та
потенційних загроз [20].

Сильні сторони Слабкі сторони

Можливість Сила і Слабкість і
можливості можливості
Загрози Сила і Слабкість і
загрози загрози

Рис. 2.1. Матриця SWOT

 SWOT-аналіз

Аналіз зовнішніх Аналіз внутрішніх

факторів факторів

Виявлення можливостей Виявлення сильних та

та загроз слабких сторін фірми

Привабливість Загрози Ресурси і Тенденції

ринку ринку можливості внутрішніх
фірми змін

Визначення напрямків подолання слабостей

Визначення конкурентних переваг фірми та пріоритетних

сфер її діяльності

Рис. 2.2. Процес SWOT-аналізу

При цьому можливості фірми – це сприятливі зовнішні аспекти її

діяльності, завдяки яким вона може досягти конкурентних переваг на ринку.
Загрози – це несприятливі тенденції розвитку зовнішнього середовища, які
можуть негативно впливати на ринкові позиції фірми.
Можливості та загрози визначаються на основі аналізу зовнішнього
середовища фірми. Досліджують стан та тенденції розвитку факторів та
показників зовнішнього середовища і роблять висновки щодо можливостей (за
сприятливих тенденцій розвитку цих факторів) або загроз (за несприятливих
тенденцій розвитку факторів).
Результати проведеного аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища
загроз та можливостей, сильних та слабких сторін яскраво відображає таблиця
2.2.
 Якщо керівництво компанії не знає її сильних та слабких сторін, не уявляє
зовнішніх можливостей і не підозрює про загрози, воно не в змозі розробити
стратегію, яка відповідає конкурентному положенню фірми.
Тому для аналізу було обране саме SWOT-аналіз для оцінки стратегічного
потенціалу та конкурентних переваг ВАТ “ЮТЭМ”, оскільки саме SWOT-аналіз є
необхідним компонентом стратегічної оцінки конкурентної позиції фірми.
Використання концепції ланцюгів цінностей, SWOT-аналізу та інших
інструментів стратегічного аналізу для визначення конкурентоспроможності
підприємства необхідно, але недостатньо. Більш глибока оцінка проводиться по
відношенню до конкурентної сили і конкурентної позиції компанії.
Елементами такої оцінки є дослідження наступних аспектів:
1) наскільки міцно підприємство утримує свою конкурентну позицію;
2) які перспективи зміцнення або послаблення конкурентної позиції за
умови збереження стратегії, яка застосовується на даний момент;
3) яке місце займає компанія серед основних конкурентів;
4) чи має компанія на даний момент часу конкурентну перевагу або відстає
за рівнем конкурентоспроможності від головних конкурентів;
5) яка спроможність компанії захищати свою позицію у контексті рушійних
сил галузі, конкурентного тиску, очікуваних дій конкурентів.
Керівникам недостатньо лише визначити галузь зміцнення або послаблення
конкурентної позиції. Необхідно з'ясувати, чи має фірма чисту конкурентну
перевагу (або навпаки) по відношенню до основних конкурентів, а також чи є
можливість зміцнення ринкової позиції компанії і підвищення ефективності її
діяльності в рамках застосовуваної в нинішній час стратегії.
Недостатньо лише визначити рівень витрат компанії, необхідно провести
ще й комплексний порівняльний аналіз всіх стратегічно важливих аспектів бізнесу
фірми [13].
 Таблиця 2.1
Можливості та загрози, сильні та слабкі сторони ВАТ “ЮТЭМ”
Можливості Сильні сторони

Направлення політики підприємства Лідерство на внутрішньому ринку

на розвиток ринкових відносин
Ліберизація зовнішньоекономічних
зв’язків
Міжнародне науково-технічне
співробітництво
Невисокий рівень конкуренції на
внутрішньому ринку
Розширення мережі дилерів у т.ч. за
кордоном
Загрози
Позитивний імідж
Наявність бази та досвіду для розробки
нового обладнання та продукції
Автоматизація виробництва
Передова техніка і технології
Високий рівень професіональної
підготовки кадрів та досвід практичної
діяльності
Компетентне керівництво та значний
досвід роботи
Висока (світова) якість товару
Слабкі сторони

Загроза високих темпів інфляції Нестача коштів для виявлення

Спад виробництва
Високі податкові ставки
Нестабільність законодавства
Складність у заліченні фінансових
ресурсів
Неплатежі
Зростання вартості енергоносіїв
Подорожчання матеріалів
потенційних потреб споживачів
Нестача коштів для проведення
широкомасштабної рекламної кампанії
Орієнтація досліджень лише на поточні
потреби виробництва
Більш високі витрати ніж у конкурентів
Не досить ефективна система оплати та
стимулювання

Найбільш багатообіцяючий спосіб визначення того, наскільки міцно фірма

утримує свою конкурентну позицію, – це кількісна оцінка у порівнянні із
суперниками кожного з ключових факторів успіху і кожного суттєвого індикатора
конкурентної сили.
Ключові фактори успіху – це характерні для даної галузі фактори, які
приносять їй переваги. Для різних галузей ключові фактори успіху не однакові.
Більш того, вони не однакові і для однієї галузі, оскільки можуть змінюватися у
часі. Виявлення ключових факторів успіху (КФУ), діючих у найближчій
перспективі, і визначення серед них найважливіших складають значну частину
роботи по стратегічному плануванню.
До КФУ можуть бути віднесені ряд факторів, зазначених у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2
Ключові фактори успіху підприємства

Сфера КФУ Показники КФУ

КФУ, залежні від технології
КФУ, які відносяться до
виробництва
КФУ, які відносяться до
реалізації продукції.
КФУ, які відносяться до
маркетингу
- ступінь опанування існуючими технологіями;
- якість наукових досліджень, що проводяться;
- досконалість дослідницької та експериментальної бази;
здатність швидкої розробки нововведень тощо
- собівартість продукції;
- якість продукції;
- розміщення підприємства;
можливість виготовлення великої кількості моделей тощо
- широка мережа оптових дистриб'юторів;
- присутність у точках роздрібної торгівлі;
- швидкість доставки тощо
- імідж фірми;
- розмір і кількість цільових ринків;
- знання споживачів;
- переваги в поінформованості як результат маркетингових досліджень;
- ефективна реклама;
- високий рівень сервісного обслуговування тощо

КФУ, що відносяться до
професійних навичок
- особливий талант працівників (дуже важливий при наданні професійних
послуг);
- кваліфікація персоналу;
- досвід практичної діяльності тощо

КФУ, пов'язані з
менеджментом - рівень інформаційних систем;
- ефективність системи управління;
- мобільність управління;
налагоджений процес прийняття рішень тощо
Інші КФУ
- доступ до фінансових ресурсів;
- наявність власного капіталу;
- наявність патентів тощо
 Більша частина інформації для оцінки конкурентного положення фірми
поступає із попередніх досліджень. В процесі аналізу галузі і конкурентного
аналізу виявляються ключові фактори успіху і конкурентні критерії, які і
поділяють учасників ринку на лідерів і аутсайдерів. Дослідження конкурентів і їх
порівняльна оцінка є основою для визначення переваг і можливостей основних
суперників.
Першим кроком є складання списку ключових факторів усіх в даній галузі і
найважливіших показників їх конкурентних переваг або недоліків (зазвичай
достатньо 6-10 показників) як видно з табл. 2.4. Для промислового виробництва
вважаємо за доцільне оцінити підприємство за наступними ключовими факторами
успіху:
- якість продукції;
- імідж фірми;
- виробничі можливості;
- ступінь опанування новітніми технологіями;
- досконалість дослідницької та експериментальної бази і здатність
швидкої розробки та введення у виробництво новинок;
- витрати у порівнянні з конкурентами;
- розмір і кількість цільових ринків;
- рівень сервісного обслуговування;
- збутова мережа;
- маркетинг, реклама;
- професійність персоналу;
- фінансовий стан.
На другому кроці проводиться оцінка підприємства і її конкурентів за
кожним з показників. В даному разі використовується бальна шкала від 1 до 10.
Третій крок являє собою підсумовування оцінок сильних сторін кожного із
суперників і розрахунок підсумкових показників їх конкурентної сили.
Четвертий крок – висновки про масштаби і ступінь конкурентної переваги
або недоліку і визначення тих сфер, де позиції фірми найбільш сильні та найбільш
слабкі.
У таблиці 2.5 проведена оцінка конкурентної сили ВАТ “ЮТЭМ” у
порівнянні з найбільшими конкурентами – Мелітопольського компресорного
заводу та Суми ВНИИ копресормаш.

Таблиця 2.3
Оцінка конкурентної сили ВАТ “ЮТЭМ” по відношенню до найближчих конкурентів
Мелітопольсь- Суми ВНИИ
№ ВАТ
КФУ Вага кий компрес. компресор-
п/п “ЮТЭМ”
з-д маш
1 Якість продукції 0,20 10 2,00 6 1,20 5 1,00
2 Імідж фірми 0,10 10 1,00 6 0,60 5 0,50
Виробничі можли-
3 0,07 7 0,49 10 0,70 4 0,28
вості
Ступінь опану-вання
4 новітніми 0,12 10 1,20 6 0,72 7 0,84
технологіями
Досконалість дос-
лідницької та екс-
периментальної бази і
5 здатність швидкої 0,06 10 0,60 7 0,42 5 0,30
розробки та введення
у ви-робництво
новинок
Витрати у порів-нянні
6 0,10 4 0,40 8 0,80 7 0,70
з конкурен-тами
Розмір та кількість
7 0,06 7 0,42 2 0,12 1 0,06
цільових ринків
Рівень сервісного
8 0,05 10 0,50 8 0,40 7 0,35
обслуговування
9 Збутова мережа 0,05 8 0,40 5 0,25 7 0,35
10 Маркетинг/ реклама 0,06 7 0,42 5 0,30 4 0,24
Професійність
11 0,05 10 0,50 8 0,40 8 0,40
персоналу
12 Фінансовий стан 0,08 7 0,40 2 0,16 3 0,24
Загальна оцінка 1,00 100 8,33 73 6,07 3 5,26

Як видно з таблиці 2.3 ВАТ “ЮТЭМ” є дійсно лідером серед конкурентів.

Підприємство має найвищу серед розглянутих трьох фірм оцінку
конкурентної сили, причому серед 12 розглянутих КФУ по 6 ВАТ “ЮТЭМ” має
найвищу оцінку 10, тоді як Мелітопольський компресорний завод має лише одну
оцінку 10, а Суми ВНИИ компресормаш – жодної. За всіма розглянутими КФУ
ВАТ “ЮТЭМ” є лідером, окрім виробничих можливостей де її випереджує
Мелітопольський компресорний завод, який має потужніші виробничі
можливості, хоча обладнання є дещо застарілим. Але основною проблемою для
ВАТ “ЮТЭМ” є витрати. За цим параметром підприємство значно поступається
своїм конкурентам, адже використовує найсучасніше обладнання та його програмне
забезпечення і високоякісні матеріали, що робить собівартість продукції вищого
ніж у конкурентів.
Наведемо схему оцінки конкурентної сили, яка дозволяє зробити корисні
висновки про положення підприємства у порівнянні з його конкурентами. Оцінки
показують положення підприємства у порівнянні з конкурентами по кожному з
факторів, виявляючи таким чином, де воно сильне і де слабке, і по відношенню до
кого. Окрім цього, загальна оцінка конкурентної сили дозволяє судити про те, чи
має підприємство конкурентну перевагу або конкурентне відставання у
порівнянні з кожним із суперників. Підприємство з найвищою оцінкою
конкурентної сили має чисту конкурентну перевагу над кожним конкурентом.
Знання слабких і сильних сторін підприємства необхідне для вироблення
стратегії, здатної покращити його положення по відношенню до конкурентів у
довгостроковій перспективі. В той же час оцінка конкурентної сили показує, який
суперник може бути найбільш вразливий при конкурентній атаці і які його самі
слабкі сторони. Коли підприємство має значну конкурентну силу в галузях, в яких
конкуренти слабкі, воно має саме поміркувати про наступ, щоб використати
слабкості конкурентів.
Таким чином, для ВАТ “ЮТЭМ”, на нашу думку, за доцільне буде
подальше провадження стратегії диференціації, яку останнім часом втілюють у
життя спеціалісти даного підприємства.
 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Формування конкурентних переваг підприємства

Згідно з визначенням Європейського форуму з проблеми управління

конкурентоспроможність підприємства відображає реальну та потенційну
здатність підприємства розробляти, виробляти та збувати з досить високим
прибутком в умовах, в яких йому доводиться функціонувати, товари та послуги,
які за своїми характеристиками більш привабливі для покупців, ніж товари та
послуги його конкурентів.
Фундаментом для пошуку конкурентних переваг є аналітична робота по
вивченню стану і тенденції розвитку ринку в цілому та активності конкурентів
зокрема. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговує діагностика основних
характеристик конкурентного середовища, факторів, що визначають її активність.
Ці аналітичні процедури дозволяють оцінити шанси підприємства в конкретному
цільовому сегменті, створюють умови для раціонального використання наявних
ресурсів у процесі взаємодії з конкурентами.
Вибір позиції щодо конкурентів є одним із найважливіших питань у будь-
якій маркетинговій стратегії. Позиція – це правильно вибраний старт для збігу у
конкурентній боротьбі. М. Портер так описує основне завдання аналізу
конкуренції: Мета аналізу конкурентів у тому, щоб побудувати профіль характеру
та успіху ймовірних змін стратегії, які може провести кожний конкурент, імовірні
відповіді кожного конкурента на набір реалістичних стратегічних дій, які можуть
почати інші фірми, та ймовірні реакції кожного конкурента на сукупність змін у
галузі і більш широких зсувів у середовищі, які можуть пройти [11].
З практичної точки зору, не менш важливою є технологія вивчення
діяльності саме конкурентів – основного елемента конкурентного середо-вища
підприємства щодо дослідження якого немає систематизованих пропозицій і
рекомендацій. І тому аналіз роботи конкурентів, як правило, проводиться за
аналогією з аналізом виробничо-господарської діяльності власного підприємства,
що не дає відповіді на ключові питання аналізу. Наприклад, у чому полягають
цілі, наміри конкурентів, який ступінь їх домінування на ринку, як передбачати
зміни в товарно-асортиментній і ціновій політиці конкурентів, у чому полягають
переваги товаропровідних мереж конкурентів, чим відрізняються діяльність
конкурентів у стиму-люванні реалізації продукції тощо. Знання про конкурентів,
їх реальні, заплановані дії є основою для стратегічної орієнтації підприємства в
конкурентному середовищі. Технологія формування стратегії конкуренції,
орієнтована на використання сильних сторін діяльності підприємств з
урахуванням активності конкурентів і особливостей розвитку ринку, є важливим
інструментом формування стратегічних конкурентних переваг. Мета стратегії –
визначити принципи і правила досягнення переваг над конкурентами в цільових
сегментах ринку, в елементах маркетингу [11].
Після того, як визначені стратегічні зони діяльності (СЗД) та оцінки їх
перспективності, слід оцінювати можливості підприємства щодо його розвитку у
конкурентній СЗД, виявити його сильні та слабкі сторони відносно діючих
конкурентів та визначитись з чинниками, які надають перевагу над прямими
конкурентами.
Насамперед підприємство має зібрати якомога точну та повну інформацію
про потенційних конкурентів і визначити на їх множині свою позицію.
Система управління повинна бути здатною на практиці реалізувати
вироблену стратегію конкуренції, тобто обґрунтувати, запропонувати і
впровадити стратегічні задуми в повсякденну практику.
При цьому необхідно правильно вибрати місце, час, ключові наміри дій, що
забезпечать конкурентні переваги. До таких ключових напрямів (найбільш
вразливих на даний час в Україні) можна віднести раціоналізацію відносин з
постачальниками, розроблення конкурентоспроможності продук-ції, ефективне
просування її на ринку, підвищення конкурентоспроможності мереж реалізації
продукції і сфери послуг, розвиток організаційних структур управління в умовах
конкуренції тощо.
 Особливого значення вони набувають при ускладненні управління і
підвищенні ступеня ризику в прийнятті рішень. Крім того, з розвитком теорії і
методики розглянутої проблеми досліджу-ються питання оснащення менеджерів-
маркетологів і керівників інструмен-тарієм для підготовки і прийняття рішень про
взаємодію з конкурентами. Створюються передумови поліпшення якості подібних
рішень.
У більш широкому розумінні зазначений клас інтелектуальних технологій
створює наукову основу для підвищення ступеня відповідальності системи
управління характеру ринкової конкуренції. Мета і зміст цих технологій –
забезпечення переваг над конкурентами, що створює умови для вирішення такої
важливої народногосподарської проблеми, як підвищення
конкурентоспроможності продукції, що випускається, підприємств і галузей
економіки.
Науково базою формування конкурентних переваг є методоло-гічні підходи,
що сформувалися в рамках теорії конкуренції. Велике значення для вивчення
конкуренції має класична політекономія. Її представники в ході багаторічних
досліджень визначили принципи конкуренції, в межах якої основним
координуючим елементом ринку є цінова система в абсолютно децентралізованій
економіці.
Представники неокласичної політекономії, намагаючись повніше розкрити
економічні механізми функціонування ринку, створили більш адекватні реальній
дійсності моделі монополістичної, олігополістичної конкуренції.
Ґрунтуючись на створеному методологічному фундаменті, сучасна
економічна наука збагатила теорію дослідженнями в галузі
конкурентоспроможності виробів, компаній, галузей, державного регулю-вання
конкурентних відносин, завоювання нових географічних ринків, глобальної
конкуренції. Накопичені теоретичні знання та практичний досвід свідчать про
об’єктивність відносин суперництва на ринку. В той самий час форми й
інтенсивність взаємодії можуть бути різні та визначаються політичними і
соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві.
 В сучасній Україні поштовхом до розвитку конкурентних відносин стала
економічна реформа. Перехід від конкуренції за ресурси до конкуренції за
споживача та жорсткість відносин у цій сфері стали можливі в результаті появи
нових ринкових факторів.
Збільшення кількості, розмаїтість форм підприємств, що діють на
українському ринку, лібералізація цін, фінансова дестабілізація економіки,
лібералізація зовнішньоекономічних відносин, при-ватизація і формування
недержавного сектора економіки сприяли збіль-шенню пропозиції товарів, що при
скороченні платоспроможного попиту привело до пожвавлення конкуренції. В
ході реформ створені передумови розвитку конкуренції і за рахунок зміни
критеріїв роботи на ринку. В цілому виробники починають відмовлятися від
пасивного спостереження за процесом створення ринку на користь активних дій,
що орієнтуються на вимоги і можливості споживачів.
Практика довела, що у розвитку конкурентних відносин важливу
координуючу роль повинна відігравати держава. В Україні розроблені програми
демонополізації економіки, визначені вимоги до конкурентного товарного ринку.
Разом з тим в силу об’єктивності тенденцій посилення конкуренції все
більшого значення для комерційного успіху підприємств набуває вміння
конкурувати та здатність досягати конкурентних переваг. Що стосується окремих
підприємств, то конкурентні переваги можуть бути зумовлені кон’юнктурою
ринку і державною політикою розвитку конкуренції (рис. 3.1).

Конкурентна позиція
Сильна Слабка
Конкурентні Вагомі Покращення Формування
переваги Незначні Утримання Скорочення
(вихід)

Рис. 3.1. Матриця стратегій конкурентної поведінки

 Оскільки переваги виникають у результаті суперництва при проектуванні,
виробництві, реалізації, експлуатації продукції, на їх формування серйозний
вплив справляє конкурентне середовище: потенційні та діючі конкуренти,
споживачі продукції, постачальники, виробники товарів-замінників, а також
державне регулювання. У цих умовах формуван-ня конкурентних переваг
трансформується в завдання активної адаптації системи управління
Виходячи з даних таблиці 2.5 (розділ 2) можна зазначити, що основними
конкурентними перевагами ВАТ “ЮТЭМ” є:
висока якість та оригінальний дизайн виробленої продукції;
використання підприємством матеріально-технічних ресурсів найвищої
якості;
застосування новітньої техніки та технології;
проведення відділом перспективного розвитку низки досліджень у галузі, в
якій працює фірма тощо.
Всі вище перераховані фактори є необхідними передумовами для реалізації
стратегії диференціації.
Стратегія диференціації лежить в основі виробничої політики підприємства.
Вона передбачає досягнення ВАТ “ЮТЭМ” певних конкурентних переваг у
задоволенні певних аспектів потреб споживачів. Тобто, застосовуючи стратегію
диференціації, підприємство досягло конкурентних переваг у якості товару, його
сервісному обслуговуванні, іміджу тощо.
Основна ідея диференціації полягає в тому, що товар підприємства має
відрізнятися від товарів конкурентів і бути дещо неповторним з погляду
споживача. При цьому ціна та витрати мають другорядне значення і, як правило,
відрізняються більш високим рівнем ніж у конкурентів.
Використання стратегії диференціації може принести підприємству ряд
стратегічних переваг:
- створюється певний імідж товару та підприємства, що знижує чутливість
споживача до більш високих цін;
- прихильність споживачів і неповторність товару створюють високі вхідні
бар'єри на ринок збуту;
- прихильність споживачів створює своєрідний захист проти товарів-
замінників;
- висока ціна дає можливість отримання високого прибутку тощо.
Але підприємство, використовуючи стратегію диференціації несе певні
ризики, до яких можна віднести:
- характеристика товару, на якій заснована стратегія диференціації, може
втратити своє значення у зв'язку зі зміною системи цінностей споживача;
- збільшення ціни і відрив від цінового лідера можуть стати дуже
значними, що відверне споживача від більш дорогої продукції фірми;
- виникнення фірм-послідовників, які імітують стратегію диферен-ціації,
зменшують її ефект.
Виходячи з вище наведеного, можна запропонувати ВАТ “ЮТЭМ” і надалі
слідувати стратегії диференціації, але намагатися зменшити свої втрати та ціни,
при цьому не зашкодивши якості продукції та фінансовому стану підприємства.
Найважливішою проблемою управління підприємством є збереження
конкурентоспроможності в умовах безперервної змінності зовнішнього
середовища. Особливо актуальна ця проблема для України, де підприємства
змушені адаптуватися до швидких і глибоких зовнішніх змін, пов'язаних з
економічною реформою.
Нестійкість зовнішнього середовища підвищила роль стратегії у діяльності
підприємства, що визначає об'єктивну необхідність розробки нової технології
стратегічного управління. Вона повинна враховувати наступні особливості
соціально-економічної ситуації в Україні:
1. Можливість не передбачуваного характеру розвитку економіки, що
робить неможливим використання екстраполяційного підходу до прогно-зування
розвитку як підприємства, так і зовнішнього середовища.
2. Особлива специфічність стратегічної інформації, джерел її утворення і
засобів збору.
3. Низька пошукова активність керівників різних рівнів, розбалан-сованість
їх економічних інтересів.
4. Нестабільність законодавчої та нормативної бази.
5. Відсутність необхідних збалансованих резервів ресурсів підпри-ємства.
6. Надзвичайно низький рівень платоспроможного попиту, що обумовлений
відсутністю заощаджень як у фізичних, так і у юридичних осіб.
7. Нерозвиненість ринкової інфраструктури.
Перераховані особливості не вичерпують специфіку сучасного стану
економіки України. Основною її відмінністю від економік розвинутих країн є
трансформаційний характер. Причому трансформаційні процеси протікають під
активним впливом протиріч, економічних інтересів всіх учасників цих процесів.
Економічні інтереси підприємства входять у протиріччя з інтере-сами виконавчої
та законодавчої влади, конкурентів, партнерів і т.п.
Викладене вище визначає основні вимоги, які пред'являють до технології
стратегічного управління підприємством. Ці вимоги повинні бути сформульовані
для всіх етапів технології, починаючи зі збору інформації і завершуючи
прийняттям рішень. У загальному вигляді технологія стратегіч-ного управління
підприємством включає наступні етапи.
На першому етапі проводиться стратегічний моніторинг – збір стратегічної
інформації та порівняння її характеристик з очікуваними значеннями. На цьому
етапі виникає велика кількість проблем, народжених невизначеністю
управлінських рішень, як змісту, так і за цільовою орієн-тацією. Збирається
інформація про протиріччя економічних інтересів компо-нентів зовнішнього
середовища, тенденціях зміни їх впливу у стратегічному проміжку часу.
Процес спостереження за рівновагою економічних інтересів відбувається на
цьому етапі безперервно, але перехід до наступного етапу відбувається лише тоді,
коли порушується їх баланс в будь-якій компоненті зовнішнього середовища.
Другим технологічним етапом стратегічного управління є стратегічний
аналіз зовнішнього середовища. В якості компонентів зовнішнього середовища
розглядаються фактори, що впливають на діяльність підприємства на мікро- та
макрорівнях. Кожен з компонентів має динамічну характеристику стану, яка
визначається через відповідну ситуацію, яка описується певними параметрами.
Наприклад, такий узагальнюючий компонент як законодавча влада може мати
наступні параметри: ставка ПДВ, відсоток податку на прибуток по відношенню до
даного підприємства тощо.
На даному етапі оцінюється фактичний стан зовнішнього середовища, тобто
визначаються числові значення параметрів ситуацій. При цьому основну масу
значень параметрів отримуємо з бази даних системи поточного управління, а
також дані, отримані у процесі стратегічного моніторингу. Крім того,
здійснюється прогноз зміни ситуації по кожній компоненті за стратегічний
інтервал часу. Для такого аналізу залучаються експерти, які повинні бути
спеціалістами по тій чи іншій компоненті.
На третьому етапі проводиться стратегічний аналіз фактичного стану
ресурсів та відбувається оцінка можливостей. В якості базових в системі
стратегічного управління виділяються чотири види ресурсів:
1) фінансові;
2) матеріальні;
3) трудові;
4) інформаційні.
Фактичні значення ресурсів зіставляються із зовнішнім середовищем та
проводиться оцінка можливостей, які забезпечують дані ресурси в даному
середовищі. Відбувається прогноз змін параметрів ситуацій по кожному ресурсу з
урахуванням тенденцій змін стану компонент зовнішнього середовища, що
отримані на другому етапі.
На четвертому етапі визначається положення підприємства у просторі
параметрів ситуацій, як компонентів зовнішнього середовища, так і власних
ресурсів, на поточний момент часу і по рокам в стратегічному інтервалі. Далі на
цьому етапі здійснюється діагностика, тобто проводиться порівняння фактичної
траєкторії просування системи з бажаною і оцінюється можливість виходу на
задану ціль наприкінці стратегічного періоду.
У відповідності із запропонованою технологією після завершення даного
етапу робота може проводжуватися по двом напрямкам. Один з них
використовується у випадку недопустимого відмінності між фактичною і
бажаною траєкторією, тоді переходимо до п'ятого етапу. Другий – коли від-
мінності знаходяться у допустимих рамках, тоді процес стратегічного управління
починається з першого етапу.
На п'ятому етапі здійснюється стратегічне планування взаємодії
підприємства як системи із зовнішнім середовищем. Спочатку необхідно
сформувати сценарії взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем. Далі
формуються цілі зміни компонентів зовнішнього середовища у кількісному і
якісному вигляді. Кількісна сторона плану задається у вигляді значень параметрів
ситуацій кожного компоненту. Початкові значення, як правило, задаються у
вигляді фактичних значень на момент складання плану. Якісна частина повинна
являти собою перелік конкретних заходів з визначенням кола можливих
виконавців та інструментів виконання.
Шостий етап охоплює стратегічне планування зміни власних ресурсів. Тут
формується друга частина стратегічного плану розвитку підприємства, яка
повинна бути нерозривно пов'язана з першою. “Зшивка” цих двох частин буде
подана у наступному технічному етапі. На цьому ж етапі в першу чергу
формуються початкові значення параметрів ситуацій по всім ресурсам. Як
правило, вони повинні встановлюватися у вигляді фактичних значень на момент
складання або корегування плану. Далі визначається необхідна зміна структури
кожного ресурсу. Ця частина плану може бути задана як у кількісному, так і у
якісному вигляді.
Сьомий етап є ключовим у стратегічному плануванні. Тут відбувається
поєднання результатів роботи, отриманих в ході двох поперечних етапів.
Об'єднання потрібно проводити у вигляді ієрархічної структури.
На восьмому етапі використовується принцип імітації і проводиться
моделювання прямого процесу стратегічного планування за синтезованою на
попередньому етапі ієрархії. Моделювання повинно здійснюватися за допомогою
імітаційної моделі, яка дозволяє керувати параметрами ситуацій, як за
компонентами зовнішнього середовища, так і за власними ресурсами системи, що
дає можливість кількісної оцінки можливості досягнення загальної стратегічної
мети, починаючи з сценаріїв впливу на зовнішнє середовище.
На дев'ятому етапі аналізуються отримані результати моделювання і
приймається рішення про те, чи можливо вважати досяжною загальну стратегічну
ціль при даному стратегічному плані розвитку підприємства. При позитивному
вирішенні даного питання наступним технічним етапом, що підлягає виконанню,
приймається перший (стратегічний моніторинг).
Якщо при даних значеннях параметрів ситуацій за компонентами
зовнішнього середовища та ресурсам досягнення визначеної загальної
стратегічної цілі не досягається, то виконується десятий етап.
Десятий етап поєднує моделювання зворотного процесу планування і
оцінку необхідних змін параметрів ситуацій за власними ресурсами. Тут повинна
використовуватися та сама імітаційна модель, яка розроблялась для восьмого
етапу, але в якості вихідної посилки береться загальна стратегічна ціль, а сценарій
впливу на зовнішнє середовище, як було прийнято у першо-му випадку.
Одинадцятий етап, як і десятий, несе логічне навантаження. Він розгалужує
технологічний процес. Якщо необхідні зміни параметрів ситуацій власних
ресурсів досяжні при використанні доступних інструментів управ-ління, то можна
не змінювати план взаємодії із зовнішнім середовищем, а достатньо переглянути
стратегічний план зміни ресурсів, тобто перейти до шостого етапу. Якщо
необхідні зміни параметрів власних ресурсів не можуть бути забезпечені, то
потрібно змінювати сценарій взаємодії із зовнішнім середовищем з метою
підвищення впливу на неї.
Аналіз вже використовуваних сценаріїв впливу на зовнішнє середовище і
розробка нових із залученням додаткових інструментів стратегічного управління
здійснюється на дванадцятому етапі.
На тринадцятому етапі оцінюються можливості додаткового впливу на
зовнішнє середовище шляхом синтезу нових сценаріїв. Якщо є можливість
створення нових сценаріїв, то наступним етапом процесу стратегічного
управління повинен бути п'ятий, де здійснюється стратегічне планування
взаємодії із зовнішнім середовищем. Якщо ж всі можливості по зміні параметрів
ситуацій компонентів зовнішнього середовища у потрібному напрямку вичерпані,
то необхідно переходити до чотирнадцятого етапу, де керівники підприємства або
уповноважені на це спеціалісти повинні змінити загальну стратегічну ціль, тобто
розпочати процедуру банкрутства.
Таким чином, запропонований захід до технології стратегічного управління
дозволяє розробити ефективну систему методом прийняття управлінських рішень
щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства.

3.2. Економічна ефективність запропонованих заходів

Ефективність виробництва характеризує його результативність. Особлива

роль у росту ефективності виробництва належить інтенсифікації виробництва, що
являє собою процес удосконалювання використання всіх ресурсів.
Що стосується економічної ефективності від вдосконалення
конкурентноздатності підприємства, то оцінка ефективності проведення
вдосконалення конкурентоспроможності в даний момент часу є складною
справою. Для отримання точних кількісних результатів необхідний певний час.
Зараз розрахунок може бути проведений орієнтовно, якщо припустити, що
впровадження даного заходу дозволить збільшити обсяг продаж хоча б на 1%, то
економічний ефект від впровадження даного заходу складе:

Еф = V х Ке, (3.32)

де V – обсяг продажу до впровадження заходу, V = 18 млн. грн.;

Ке – коефіцієнт зростання обсягу продажу після впровадження заходу, Ке = 1
%.
Таким чином, одержуємо:
Еф = 18 х 0,01 = 0,18 млн. грн., або 180 тис. грн.
 ВИСНОВКИ

Як відомо, в умовах ринкового господарства економічна реалізація

власності – це процес, що далеко виходить за межі індивідуальної діяльності. Він
припускає складну взаємодію багатьох фізичних і юридичних осіб, наявність
численних протиріч. Одним з найбільш істотних засобів вирішення цих протиріч
є конкуренція.
Конкуренція – це суперництво між учасниками ринку за кращі умови
виробництва та реалізації продукції. Можна сказати: немає конкуренції – немає
ринку, немає його керованості.
Будучи неодмінною умовою існування ринку та реалізації його функцій,
конкуренція здобуває різні форми, кожна з який є діючим важелем регулювання
економіки.
В свою чергу підвищенню конкурентоспроможності та ефективності
функціонування підприємства в значній мірі сприяє науково обґрунтоване
формування конкурентних переваг підприємства.
В роботі були розглянуті питання щодо ефективного ведення господарства,
встановлені недоліки та пропонувались шляхи їх подолання. Зокрема, у першому
розділі були розглянуті теоретичні засади конкурентних переваг підприємства в
ринкових умовах господарювання, а також дана коротка характеристика об’єкта
дослідження.
У другому розділі було проаналізовано фінансовий стан ВАТ “ЮТЭМ”,
проведено аналіз стратегічного потенціалу й конкурентних переваг підприємства
та аналіз технології виробництва. Зокрема, аналіз фінансового становища ВАТ
“ЮТЭМ” показав, що валюта балансу підприємства за аналізований період зменшилася
на 16779,3 тис. грн., або на 42,29 %, що побічно може свідчити про скорочення
господарського обороту, на кінець аналізованого періоду частка власного капіталу,
основного джерела формування майна підприємства, у структурі пасивів зменшилася й
склала 82,95 %. Прибуток на підприємстві відсутній.
В ході роботи було також проведено дослідження підприємства. Зокрема,
були виявлені сильні та слабкі його сторони, проведено SWOT-аналіз.
Проведений аналіз зовнішніх ринків збуту та рівня конкуренції продукції ВАТ
“Полтавський турбомеханічний завод” виявив наступне: продукція, яку виробляє
завод, має значний рівень попиту не тільки в Україні, але й
за її межами; ВАТ “ЮТЭМ” – це підприємство, яке виробляє, в першу чергу,
компресорні установки, основними ринками збуту є ринки Росії та країн СНД,
перспективність яких не викликає сумніву, керівництво підприємства постійно
запроваджує заходи щодо збільшення частки присутності заводу на них за рахунок
більш гнучкої цінової політики та політики продаж, разом з тим на ці ринки
мають дуже високий вплив конкуренти – російські та китайські виробники; у 2005
році підприємство працювало під постійним впливом різноманітних державних
контрольних органів, насамперед Державної податкової інспекції, що свідчить про
суворий контроль з боку держави за фінансово-господарською діяльністю
підприємства.
Усі запропоновані у дипломній роботі заходи були підтверджені
розрахунком економічної ефективності. Річний економічний ефект склав 180 000
тис. грн.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України // ВВРУ. — 1996. — № 30. — 141 с.

2. “Про підприємство в Україні “: Закон України від 9.08.91 — № 887 —
ХІІ. Із змінами: доповненнями // “ Галицькі контракти”. — 2000: — спец. Випуск.
— С. 18-27.
3. “Про охорону праці“: Закон України від 14.10.92 № 265 — ХІІ // ВВРУ.
— 1992. — С. 668-700.
4. Боумен К. Основы стратегического менеджмента. — М: Банки и биржи,
Юнити, 1997. — 175 с.
5. Вигдорчик Е.А. и др. Российские предприятия: Трудный поиск
конкурентных стратегий // ЭКО, 1998. — №11. — С. 24-46.
6. Винокуров В.А. Организация стратегического управления на
предприятии. — М: Центр экономики и маркетинга, 1996. — 148 с.
7. Відродження виробництва товарів народного споживання - шлях до
відродження економіки України // Легка промисловість, 1999. — №3. — С. 4-6.
8. Воронкова А., Бешляга Э. Формирование внешней среды и
конкурентоспособности предприятия // Бизнес информ, 2000. — №5. — С. 5-6.
9. Воронкова А и др. Поддержка конкурентоспособности предприятия //
Бизнес информ, 1999. — №3-4. — С. 102-103.
10. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. — М: Банки и биржи, ЮНИТИ,
1997. — 501 с.
11. Грушенко В.И., Фомченкова Л.В. Выбор стратегии реструктуризации
предприятия в условиях экономического кризиса // Менеджмент в России и за
рубежом. — 2001. — №1. — С. 118–130.
12. Дайновский Ю. Принципы формирования имиджа фирмы //
Предпринимательство, хозяйство и право, 1999. — №6. — С. 50-52.
13. Долбунов Ю. Принципы формирования имиджа фирмы //
Предпринимательство, хозяйство и право, 2000. — № 6. — С. 50-52.
 14. Довбня С., Шембель Ю. Финансовый анализ на различных этапах
жизненного цикла предприятия // Бизнес информ, 1998. — №17-18. — С. 87-91.
15. Завьяков П.С., Демидова В.Е. Формула успеха: Маркетинг. — М.:
Международные отношения, 2000. — 416 с.
16. Золотогоров В.Г. Энциклопедический словарь по экономике. — Мн.:
Полымя, 1997. — 571 с.
17. Иванов Ю.Б. Конкурентоспособность предприятия в условиях
формирования рыночных отношений. — X.: ХГЭУ, 1997. — 246 с.
18. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посібн. — К.: Знання
— Прес, 2000. — 207 с.
19. Іспірян Г.І., Нгуен А.К. Методологічний підхід і методика визначення
конкурентної позиції фірми на ринку // Легка промисловість, 1999. — №1-2. — С.
66-67.
20. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств:
Навч. посібн. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. — 378 с.
21. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств:
Навчальний посібник. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. — 378с.
22. Кредисов А., Наумова В. Маркетинг на зламі ХХ: ХХІ сторіч:
особливості та перспективи розвитку // Економіка України, 2000. — №9. — С. 4-–
11.
23. Куденко Н.В. Стратегічний маркетинг: Навчальний посібник. — К:
КНЕУ, 1998. — 152с.
24. Лысенко Ю.Г. и др. Моделирование конкурентоспособности
производственной формы. — Донецк, 1998. — 25 с.
25. Малаева Т. Оценка конкурентоспособности фирмы // Бизнес информ,
1998. — №17-18. — С.115-117
26. Маренич А., Астахова И. Управление конкурентоспособностью
предприятия // Бизнес информ, 2003. — №5. — С.23-27.
27. Мишин Ю. Спасаемые конкурентоспособности // Ресурсы. Информация.
Снабжение. Конкуренция, 2002. — №5-6. — С. 82-87.
 28. Нестеренко И. Факторы, определяющие конкурентоустойчивость
предприятия. // Предпринимательство, хозяйство и право, 2000. — №12. — С. 39-
42.
29. Оберемчук В. Конкурентоспроможність підприємства і екологія // Бізнес
інформ, 1998. Економіка. Фінанси. Право №4. — С. 57-58.
30. Позняк М. Актуальні проблеми конкурентоспроможності
підприємства // Економіка. Фінанси. Право, 2001. — С. 3 — 5.
31. Пономаренко В. Технология стратегии управлення // Бизнес информ,
1999. — №3-4. — С.84-88.
32. Продіус Ю.І. Формування системи забезпечення конкуренто-спроможності
промисловості: Монографія. — Одеса: Астропринт, 1999. — 72 с.
33. Ревенко Н., Тарасенко С. Показатель структуры текущих издержек в
управлении производством // Бизнес информ, 2002. — №5-6. — С. 129-133.
34. Садонин В.Г., Урванова Т.А. Современные проблемы анализа и оценки
конкурентоспособности. // Маркетинг и реклама, 2003. — №2. — С.28-29.
ДОДАТКИ
 ДОДАТОК А

Фінансова звітність ВАТ “ЮТЭМ”

 Таблиця А.1
Актив балансу

На На
початку кінець
Актив Код звітного звітного
періоду, періоду,
тис. тис.
  рядка грн. грн.
1 2 3 4
1. Необоротні активи      
Нематеріальні активи:      
залишкова вартість 010   18
первісна вартість 011   18
знос 012    
Незавершене будівництво 020 11471,4 296
Основні засоби      
залишкова вартість 030 11004 7432,1
первісна вартість 031 29858,7 25682,5
знос 032 18854,7 18430,4
Довгострокові фінансові інвестиції:      
які обліковуються за методом участі у капіталі інших підприємств 040    
інші фінансові інвестиції 045    
Довгострокова дебіторська заборгованість 050    
Відстрочені податкові активи 060   0,5
Інші необоротні активи 070    
Усього за розділом І 080 22475,4 7746,6
П. Оборотні активи      
Запаси      
виробничі запаси 100 1690 2133,9
тварини на вирощуванні та відгодівлі 110    
незавершене виробництво 120 2038 574,9
готова продукція 130 642,2 268,6
товари 140 23,1 35
Векселі одержані 150 99 88

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:      

чиста реалізаційна вартість 160 1242,3 901,9

первісна вартість 161 1242,3 901,9
резерв сумнівних боргів 162    
Дебіторська заборгованість за розрахунками:      
з бюджетом 170   5,7
за виданими авансами 180    
з нарахованих доходів 190    
із внутрішніх розрахунків 200 83,3  
Продовження таблиці А.1
Інша поточна дебіторська заборгованість 210 583,3 263,2
Поточні фінансові інвестиції 220 17,9 17,8
Грошові кошти ти їх еквіваленти:      
в національній валюті 230 14,7 10,3
в иноземній валюті 240   60,9
Інші оборотні активи 250 158,5 180
Усього за розділом ІІ 260 6592,3 4540,2
Ш. Витрати майбутніх періодів 270 5,6 7,2
БАЛАНС 280 29073,3 12294
 Таблиця А.2
Пасив балансу

На На
початку кінець
Код звітного звітного
Пасив
рядка періоду, періоду,
тис. тис.
грн. грн.
1 2 3 4
I. Власний капітал      
Статутний капітал 300 392,9 392,9
Пайовий капітал 310    
Додатковий вкладений капітал 320    
Інший додатковий капітал 330 26099,5 11716,9
Резервний капітал 340 53,9 53,9

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350 -1529,2 -1965,3

Неоплачений капітал 360    

Вилучений капітал 370    
Усього за розділом І 380 25017,1 10198,4
П. Забезпечення наступних витрат і платежів      
Забезпечення виплат персоналу 400    
Інші забезпечення 410    
Цільове фінансування 420    
Усього за розділом ІІ 430 0 0
III. Довгострокові зобов`язання      
Довгострокові кредити банків 440    

Інші довгострокові фінансові зобов`язання 450    

Відстрочені податкові зобов`язання 460    

Інші довгострокові зобов`язання 470   550,4
Усього за розділом III 480 0 550,4
IV. Поточні зобов`язання      
Короткострокові кредити банків 500    

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями 510    

Векселі видані 520 335,7 321

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги 530 1258,1 755,9

Поточні зобов`язання за розрахунками    
з одержаних авансів 540    
з бюджетом 550 1071,5 189,6
з позабюджетних платежів 560    

Продовження таблиці А.2

зі страхування 570 685,4 148,3

з оплати праці 580 690 111,2
з учасниками 590    
із внутрішні х розрахунків 600    
Інші поточні зобов`язання 610 15,5 19,2
Усього за розділом IV 620 4056,2 1545,2
V. Доходи майбутніх періодів 630    
БАЛАНС 640 29073,3 12294
 Таблиця А.3
Звіт про фінансові результати
Фінансові результати

За звітний
Код За попередній
Стаття період, тис.
рядка період, тис. грн.
грн.

1 2 3 4
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт,  
5371,3 4091,3
послуг) 010
Податок на додану вартість 015 618,8 497,9
Акцизний збір 020    
  025    
Інші вирахування з доходу 030    
Чистий дохід (виручка) від реалізації      
продукції (товарів, робіт, послуг) 035 4752,5 3593,4
Собівартість реалізованої продукції      
(товарів, робіт, послуг) 040 5160,7 3052,1
Валовий  
  541,3
прибуток 050
збиток 055 408,2  
Інші операційні доходи 060 2440,7 219,9
Адміністративні витрати 070 822 732,8
Витрати на збут 080 87,5 39,6
Інші операційні витрати 090 4671,6 170,2

Фінансові результати від операційної діяльності:    

 
прибуток 100    
збиток 105 3548,6 181,4
Дохід від участі в капіталі 110    
Інші фінансові доходи 120   4,6
Інші доходи 130 3123,2 58,5
Фінансові витрати 140    
Втрати від участі в капіталі 150    
Інші витрати 160   28
Фінансові результати від звичайної діяльності до
   
оподаткування:
 
прибуток 170    
збиток 175 425,4 146,3
Податок на прибуток від звичайної діяльності: 180 10,7 23,6
     
Фінансові результати від звичайної діяльності :
   
прибуток 190    
збиток 195 436,1 169,9
Закінчення таблиці А.3
Надзвичайні:      
 доходи 200    
витрати 205    
Податки з надзвичайного прибутку 210    
Чистий:      
прибуток 220    
збиток 225 436,1 169,9

Таблиця А.4
Елементи операційних витрат

За звітний
Код За попередній
Найменування показника період, тис.
рядка період, тис. грн.
грн.

1 2 3 4
Матеріальні затрати 230 2393,6 1540,9
Витрати на оплату праці 240 1084,7 792,9
Відрахування на соціальні заходи 250 407,3 297,3
Амортизація 260 702,2 763,2
Інші операційні витрати 270 2366 469,9
Разом 280 6953,8 3864,2
 ДОДАТОК Б

Аналіз фінансового стану ВАТ “ЮТЭМ”

 Таблиця Б.1
Аналітичне групування балансу підприємства

На початок На кінець періоду,

Актив: Код
періоду, тис. грн. тис. грн.
1. Необоротні активи 080 22475,4 7746,6
2. Оборотні активи: 260
6592,3 4540,2
- запаси 100-140 4393,3 3012,4

150+160+170
-210+250
- дебіторська заборгованість 2083,1 1438,8
- грошові кошти 220-240 32,6 89
3. Витрати майбутніх періодів 270 5,6 7,2
Баланс:   29073,3 12294
На початок На кінець періоду,
Пасив: Код
періоду, тис. грн. тис. грн.
1. Власний капітал 1+2+5р.п. 25017,1 10198,4
2. Запозичений капітал:   4056,2 2095,6
- довгостроковий кредит і займ 480 0 550,4
-короткостроковий кредит и займ 500-510 0 0
- кредиторська заборгованість 520-610 4056,2 1545,2
Баланс:   29073,3 12294
 Таблиця Б.2
Аналітичний аналіз активу

Значення Зміни

на в
Код на кінець у
Актив початок абсолют
рядка періоду, відносному
періоду, ному
тис. грн. значенні,
тис. грн. значенні,
. %
тис. грн.

1 2 3 4 5 6
1. Необоротні активи          
Нематеріальні активи:          
залишкова вартість 010   18,00 18,00  
первісна вартість 011   18,00 18,00  
знос 012        
-11
020
Незавершене будівництво 11 471,40 296,00 175,40 2,58%
Основні засоби          
залишкова вартість 030 11 004,00 7 432,10 -3 571,90 67,54%
первісна вартість 031 29 858,70 25 682,50 -4 176,20 86,01%
знос 032 18 854,70 18 430,40 -424,30 97,75%
Довгострокові фінансові інвестиції:          
які обліковуються за методом участі у
040
капіталі інших підприємств        
у капіталі інших підприємств          
інші фінансові інвестиції 045        
Довгострокова дебіторська заборгованість 050        
Відстрочені податкові активи 060   0,50 0,50  
Інші необоротні активи 070        
-14
080
Усього за розділом І 22 475,40 7 746,60 728,80 34,47%
П. Оборотні активи          
Запаси          
виробничі запаси 100 1 690,00 2 133,90 443,90 126,27%
тварини на вирощуванні та відгодівлі 110        
незавершене виробництво 120 2 038,00 574,90 -1 463,10 28,21%
готова продукція 130 642,20 268,60 -373,60 41,82%
товари 140 23,10 35,00 11,90 151,52%
Векселі одержані 150 99,00 88,00 -11,00 88,89%
Дебіторська заборгованість за товари, роботи,
 
послуги:        
чиста реалізаційна вартість 160 1 242,30 901,90 -340,40 72,60%
первісна вартість 161 1 242,30 901,90 -340,40 72,60%
резерв сумнівних боргів 162        
Дебіторська заборгованість за розрахунками:          
з бюджетом 170   5,70 5,70  

Закінчення таблиці Б.2

 за виданими авансами 180        
з нарахованих доходів 190        
із внутрішніх розрахунків 200 83,30   -83,30  
Інша поточна дебіторська заборгованість 210 583,30 263,20 -320,10 45,12%
Поточні фінансові інвестиції 220 17,90 17,80 -0,10 99,44%
Грошові кошти ти їх еквіваленти:          
в національній валюті 230 14,70 10,30 -4,40 70,07%
в иноземній валюті 240   60,90 60,90  
Інші оборотні активи 250 158,50 180,00 21,50 113,56%
Усього за розділом ІІ 260 6 592,30 4 540,20 -2 052,10 68,87%
Ш.Витрати майбутніх періодів 270 5,60 7,20 1,60 128,57%
-16
280
БАЛАНС 29 073,30 12 294,00 779,30 42,29%
 Таблиця Б.3
Аналітичний аналіз пасиву

Значення Змінення

Код на в у
Пасив на кінець
рядка початок абсолютному відносному
періоду,
періоду, значенні значенні
тис. грн.
тис. грн. тис. грн. %
1 2 3 4 5 6
I. Власний капітал          
Статутний капітал 300 392,9 392,9   100,00%
Пайовий капітал 310        
Додатковий вкладений капітал 320        
Інший додатковий капітал 330 26099,5 11716,9 -14382,6 44,89%
Резервний капітал 340 53,9 53,9   100,00%
Нерозподілений прибуток (непокритий
збиток) 350 -1529,2 -1965,3 -436,1  
Неоплачений капітал 360        
Вилучений капітал 370        
Усього за розділом І 380 25017,1 10198,4 -14818,7 40,77%
П. Забезпечення наступних витрат і
платежів          
Забезпечення виплат персоналу 400        
Інші забезпечення 410        
Цільове фінансування 420        
Усього за розділом ІІ 430        
III. Довгострокові зобов`язання          
Довгострокові кредити банків 440        
Інші довгострокові фінансові зобов`язання 450        
Відстрочені податкові зобов`язання 460        
Інші довгострокові зобов`язання 470   550,4 550,4  
Усього за розділом III 480   550,4 550,4  
IV. Поточні зобов`язання          
Короткострокові кредити банків 500        
Поточна заборгованість за
довгостроковими зобов`язаннями 510        
Векселі видані 520 335,7 321 -14,7 95,62%
Кредиторська забогованість за товари,
роботи, послуги 530 1258,1 755,9 -502,2 60,08%
Поточні зобов`язання за розрахунками          
з одержаних авансів 540        
з бюджетом 550 1071,5 189,6 -881,9 17,69%
з позабюджетних платежів 560        
зі страхування 570 685,4 148,3 -537,1 21,64%
з оплати праці 580 690 111,2 -578,8 16,12%
з учасниками 590        
із внутрішні х розрахунків 600        
 Закінчення таблиці Б.3

Інші поточні зобов`язання 610 15,5 19,2 3,7 123,87%

Усього за розділом IV 620 4056,2 1545,2 -2511 38,09%
V. Доходи майбутніх періодів 630        
БАЛАНС 640 29073,3 12294 -16779,3 42,29%
 Таблиця Б.4
Вертикальний аналіз активу

Питома вага в Питома вага в

На
На підсумку балансу, підсумку розділу,
кінець % %
початок Зміни Зміни
Код період
Актив
рядка
періоду
у На На питомої На На питомої
тис. початок кінець ваги початок кінець ваги
тис.
грн. звітного звітного звітного звітного
грн.
періоду періоду періоду періоду
1. Необоротні активи                  
Нематеріальні активи:                  
залишкова вартість 010   18   0,15% 0,15%   0,23% 0,23%
первісна вартість 011   18   0,15% 0,15%      
знос 012                
Незавершене будівництво 020 11471,4 296 39,46% 2,41% -37,05% 51,04% 3,82% -47,22%
Основні засоби                  
залишкова вартість 030 11004 7432,1 37,85% 60,45% 22,60% 48,96% 95,94% 46,98%
первісна вартість 031 29858,7 25682,5 102,70% 208,90% 106,20%      
знос 032 18854,7 18430,4 64,85% 149,91% 85,06%      
Довгострокові фінансові інвестиції:                  
які обліковуються за методом участі у
040
капіталі інших підприємств                
у капіталі інших підприємств                  
інші фінансові інвестиції 045                
Довгострокова дебіторська заборгованість 050                
Відстрочені податкові активи 060   0,5   0,00% 0,00%   0,01% 0,01%
Інші необоротні активи 070                
Усього за розділом І 080 22475,4 7746,6 77,31% 63,01% -14,29% 100,00% 100,00%  
П. Оборотні активи                  
Запаси                  

Закінчення таблиці Б.4

 виробничі запаси 100 1690 2133,9 5,81% 17,36% 11,54% 25,64% 47,00% 21,36%
тварини на вирощуванні та відгодівлі 110                
незавершене виробництво 120 2038 574,9 7,01% 4,68% -2,33% 30,91% 12,66% -18,25%
готова продукція 130 642,2 268,6 2,21% 2,18% -0,02% 9,74% 5,92% -3,83%
товари 140 23,1 35 0,08% 0,28% 0,21% 0,35% 0,77% 0,42%
Векселі одержані 150 99 88 0,34% 0,72% 0,38% 1,50% 1,94% 0,44%
 
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:                
чиста реалізаційна вартість 160 1242,3 901,9 4,27% 7,34% 3,06% 18,84% 19,86% 1,02%
первісна вартість 161 1242,3 901,9 4,27% 7,34% 3,06% 18,84% 19,86% 1,02%
резерв сумнівних боргів 162                
Дебіторська заборгованість за розрахунками:                  
з бюджетом 170   5,7   0,05% 0,05%   0,13% 0,13%
за виданими авансами 180                
з нарахованих доходів 190                
із внутрішніх розрахунків 200 83,3   0,29%   -0,29% 1,26%   -1,26%
Інша поточна дебіторська заборгованість 210 583,3 263,2 2,01% 2,14% 0,13% 8,85% 5,80% -3,05%
Поточні фінансові інвестиції 220 17,9 17,8 0,06% 0,14% 0,08% 0,27% 0,39% 0,12%
Грошові кошти ти їх еквіваленти:                  
в національній валюті 230 14,7 10,3 0,05% 0,08% 0,03% 0,22% 0,23% 0,01%
в иноземній валюті 240   60,9   0,50% 0,50%   1,34% 1,34%
Інші оборотні активи 250 158,5 180 0,55% 1,46% 0,92% 2,40% 3,96% 1,56%
Усього за розділом ІІ 260 6592,3 4540,2 22,67% 36,93% 14,26% 100,00% 100,00%  
Ш . Витрати майбутніх періодів 270 5,6 7,2 0,02% 0,06% 0,04%      
БАЛАНС 280 29073,3 12294 100,00% 100,00%        
 Таблиця Б.5
Вертикальний аналіз пасиву

Питома вага в Питома вага в

підсумку балансу, підсумку розділу,
На На % %
Зміни Зміни
Код начало кінець
Пасив питомої питомої
рядка періоду, періоду, На На На На
ваги ваги
тис. грн. тис. грн. початок кінець початок кінець
звітного звітного звітного звітного
періоду періоду періоду періоду
I. Власний капітал                  
Статутний капітал 300 392,9 392,9 1,35% 3,20% 1,84% 1,57% 3,85% 2,28%
Пайовий капітал 310                
Додатковий вкладений капітал 320                
Інший додатковий капітал 330 26099,5 11716,9 89,77% 95,31% 5,53% 104,33% 114,89% 10,56%
Резервний капітал 340 53,9 53,9 0,19% 0,44% 0,25% 0,22% 0,53% 0,31%
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350 -1529,2 -1965,3 -5,26% -15,99% -10,73% -6,11% -19,27% -13,16%
Неоплачений капітал 360                
Вилучений капітал 370                
Усього за розділом І 380 25017,1 10198,4 86,05% 82,95% -3,09% 100,00% 100,00%  
П. Забезпечення наступних витрат і платежів                  
Забезпечення виплат персоналу 400                
Інші забезпечення 410                
Цільове фінансування 420                
Усього за розділом ІІ 430                
III. Довгострокові зобов`язання                  
Довгострокові кредити банків 440           #ДЕЛ/0!   #ДЕЛ/0!
Інші довгострокові фінансові зобов`язання 450           #ДЕЛ/0!   #ДЕЛ/0!
Відстрочені податкові зобов`язання 460           #ДЕЛ/0!   #ДЕЛ/0!
Інші довгострокові зобов`язання 470   550,4   4,48% 4,48% #ДЕЛ/0! 100,00% #ДЕЛ/0!

Закінчення таблиці Б.5

Усього за розділом III 480   550,4   4,48% 4,48% #ДЕЛ/0! 100,00% #ДЕЛ/0!
IV. Поточні зобов`язання             #ДЕЛ/0!   #ДЕЛ/0!
Короткострокові кредити банків 500                
Поточна заборгованість за довгостроковими
зобов`язаннями 510                
Векселі видані 520 335,7 321 1,15% 2,61% 1,46% 8,28% 20,77% 12,50%
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги 530 1258,1 755,9 4,33% 6,15% 1,82% 31,02% 48,92% 17,90%
Поточні зобов`язання за розрахунками                  
з одержаних авансів 540                
з бюджетом 550 1071,5 189,6 3,69% 1,54% -2,14% 26,42% 12,27% -14,15%
з позабюджетних платежів 560                
зі страхування 570 685,4 148,3 2,36% 1,21% -1,15% 16,90% 9,60% -7,30%
з оплати праці 580 690 111,2 2,37% 0,90% -1,47% 17,01% 7,20% -9,81%
з учасниками 590                
із внутрішні х розрахунків 600                
Інші поточні зобов`язання 610 15,5 19,2 0,05% 0,16%
0,10% 0,38% 1,24% 0,86%
Усього за розділом IV 620 4056,2 1545,2 13,95% 12,57%
-1,38% 100,00% 100,00%  
V. Доходи майбутніх періодів 630                
БАЛАНС 640 29073,3 12294 100,00% 100,00%        
 Таблиця Б.6

Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості, тис. грн.

На початку На кінець звітного

Зміни,
Показник звітного періоду, періоду,
тис. грн.
тис. грн. тис. грн.
1. Реальний власний капітал 25 017,10 10 198,40 -14 818,70
2. Необоротні активи 22 475,40 7 746,60 -14 728,80
3. Наявність ВОК 2 541,70 2 451,80 -89,90
4. Довгострокові пасиви 0,00 550,40 550,40
5. Наявність ВД 2 541,70 3 002,20 460,50
6. Короткострокові запозичені
0,00 0,00 0,00
кошти
7. Наявність ВД 2 541,70 3 002,20 460,50
8. Загальна величина запасів 4 393,30 3 012,40 -1 380,90
9. Надлишок або нестача ВОК -1 851,60 -560,60 1 291,00
10. Надлишок або нестача ВД -1 851,60 -10,20 1 841,40
11. Надлишок або нестача ЗД -1 851,60 -10,20 1 841,40

Таблиця Б.7

Відносні показники фінансової стійкості

На початок На кінець
Нормативне
Показник звітного звітного Зміни
значення
періоду періоду
Кзвк , коефіцієнт
забезпеченості обігових 0,39 0,54 0,15 
активів власними коштами
Кзз ,коефіцієнт
забезпеченості запасів
0,58 0,81 0,24 0,6…0,8
власними джерелами
формування
Кмвк, коефіцієнт
маневреності власного 0,10 0,24 0,14 
капіталу
Крвм, коефіцієнт реальної
0,53 0,85 0,32 
вартості майна
Кавт, коефіцієнт автономії
0,86 0,83 -0,03 0,4…0,5
підприємства
Ксзв, коефіцієнт
співвідношення власних і 0,16 0,21 0,04 <1
запозичених коштів
Кфс, коефіцієнт фінансової
0,86 0,87 0,01 
стійкості
 Таблиця Б.8
Аналіз ліквідності балансу

Надлишок або нестача

Актив Пасив платіжних коштів,
тис. грн.
На На початку На кінець
На кінець На початку На кінець
Позначе початку Позначен звітного звітного
звітного звітного звітного
ння звітного ня періоду періоду
періоду періоду періоду
періоду (А - П) (А - П)
А1 32,6 89 П1 4056,2 1545,2 -4023,6 -1456,2
А2 2166,4 1438,8 П2 0 0 2166,4 1438,8
А3 4398,9 3019,6 П3 0 550,4 4398,9 2469,2
А4 22475,4 7746,6 П4 25017,1 10198,4 -2541,7 -2451,8

Таблиця Б.9
Коефіцієнти ліквідності

На початку На кінець звітного Нормативні

Показники Зміни
звітного періоду періоду значення

Кабс.лікв. 0,0080 0,0576 0,0496 0,2…0,25

Кпот.покр. 0,54 0,99 0,45 0,7…0,8
Кзаг.покр. 1,63 2,94 1,32 2…2,5
Кдз/кз. 0,70 1,34 0,65 1