МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

Одеський державний аграрний університет

Інженерно-економічний факультет

Кафедра менеджменту

ЗАВДАННЯ
на виконання курсової роботи з дисципліни «Маркетинг»

Спеціальність 073 «менеджмент»

Студент: _______________________________, курс___, група ___

Форма навчання: _________________

Тема курсової роботи: Інфраструктура аграрного ринку Одеської області

__________________________________________________________________
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________

Робота виконується на прикладі підприємства: __________________________

____________________________________________________________________
________________________________________________________________

Підпис наукового керівника: __________________ _______________

Підпис студента: _______________

Дата: _______________
 2

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНФРАСТРУКТУРИ
АГРАРНОГО РИНКУ 5
1.1. Поняття та сутність аграрного ринку 5
1.2. Поняття та значення інфраструктури аграрного ринку 8
1.3. Зміст інфраструктури аграрного ринку 15
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ІНФРАСТРУКТУРИ АГРАРНОГО РИНКУ
ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ 20
2.1. Аналіз інфраструктури аграрного ринку в Одеській області 20
2.2. Визначення проблем та перспектив аграрного ринку Одеської області 31
2.3 Організаційно-економічний аналіз ТОВ «Агропрайм Холдинг» 38
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ АГРАРНОГО РИНКУ
ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ 45
3.1 Шляхи розвитку інфраструктури аграрного ринку Одеської області 45
3.2 Створення виробничого кооперативу на базі ТОВ «Агропрайм Холдинг»
50
3.3 Перспективи розвитку кооперативу на базі ТОВ «Агропрайм Холдинг» 54
ВИСНОВКИ 58
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 60
 3

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап функціонування і розвитку

національного аграрного ринку тісно пов’язаний з його перебудовою в
напрямку підвищення конкурентоспроможності, адже цього вимагають не лише
впливи світових ринків, а й виклики глобалізації – участь України у СОТ та
інтеграція з країнами ЄС. Ці глобальні зміни повинні супроводжуватися якісно
новими кроками по створенню умов щодо лібералізації ринків
сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів. Тому розраховувати
на успіх можна лише за умови підвищення конкурентоспроможності продукції
аграрного сектора. Наукова і прикладна проблематика підвищення
конкурентоспроможності продукції, формування і розвитку ринку та вивчення
ефективності його функціонування постійно знаходиться в полі зору
зарубіжних і вітчизняних науковців.
Важливу роль у формуванні теоретичних концепцій дослідження ринку
відіграють наукові праці класиків світової економічної думки А. Сміта,Д.
Рікардо, Дж.С. Мілля, А. Пігу, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, В. Нордгауза,
Г.Армстронга, Ф. Котлера.
Дослідженню проблем формування і розвитку національного
агропродовольчого ринку, окремих продуктових ринків, визначенню ролі
держави у їх ефективному функціонуванні в умовах реформування аграрного
сектора України, які лягли в основу розробки методики дослідження,
присвячені роботи вітчизняних вчених: В.Г. Андрійчука, О.В. Березіна,
В.І.Бойка, П.І. Гайдуцького, В.М. Геєця, С.Л. Дусановського, С.М. Кваші,
Ю.С.Коваленка, Т.О. Осташко, Б.Й. Пасхавера, П.Т. Саблука, В.О. Точиліна,
О.М.Шпичака та ін. Їх зусиллями створений теоретико-методологічний
фундамент дослідження даної проблеми, вирішено ряд її методичних та
прикладних аспектів щодо формування аграрного ринку, вдосконалення
економічного механізму його функціонування в пореформений період.
 4

Об’єкт дослідження: інфраструктура аграрного ринку Одеської області на

прикладі ТОВ «Агропрайм Холдинг».
Предмет дослідження: сукупність теоретико-методичних аспектів
вдосконалення виробничо-господарського механізму та управління аграрними
підприємствами регіону.
Метою даного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних,
методичних та прикладних аспектів розвитку аграрної інфраструктури в
Одеській області.
Досягнення визначеної мети зумовило вирішення таких завдань:
 розглянути поняття та сутність аграрного ринку;
 вивчити поняття та значення інфраструктури аграрного ринку;
 дослідити зміст інфраструктури аграрного ринку;
 проаналізувати інфраструктури аграрного ринку в Одеській
області;
 визначити проблеми та перспективи аграрного ринку Одеської
області;
 охарактеризувати організаційно-економічний аналіз ТОВ
«Агропрайм Холдинг»;
 обґрунтувати напрямки покращення розвитку інфраструктури
аграрного ринку Одеської області;
 провести аналіз створення виробничого кооперативу на базі ТОВ
«Агропрайм Холдинг»;
 розглянути перспективи розвитку кооперативу на базі ТОВ
«Агропрайм Холдинг».
Методи дослідження: в процесі дослідження використовувалися наступні
методи: аналіз та синтез, методи емпіричного пізнання, індексні та балансові
методи, графічні методи
Практичне значення дослідження. Основні положення роботи отримали
практичне значення в плані їх впровадження ТОВ «Агропрайм Холдинг»
 5

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНФРАСТРУКТУРИ

АГРАРНОГО РИНКУ

1.1. Поняття та сутність аграрного ринку

У багатьох країнах і практично в кожній менш розвиненій країні (НРС)

сільське господарство є найбільшою окремою галуззю. У сільському
господарстві зазвичай зайнято понад п’ятдесят відсотків робочої сили в НРС, а
промисловість і торгівля залежать від нього як джерела сировини та ринку
промислових товарів. Тому багато хто стверджує, що розвиток сільського
господарства та системи маркетингу, які впливають на нього, є серцевиною
процесу економічного зростання [1, c.356].
В Законі України «Про державну підтримку сільського господарства
України» аграрний ринок визначається як «сукупність правовідносин,
пов’язаних з укладанням та виконанням цивільно-правових договорів щодо
сільськогосподарської продукції». Проте таке визначення, на нашу думку
носить суто юридичну складову, що не в повній мірі дозволяє розкрити
сутність самого аграрного ринку.
Аналіз інших літературних джерел та існуючих підходів до трактування
категорії «аграрний ринок» можна сказати про багатогранність точок зору на
зміст цього поняття (табл. 1.1). Фактом є лише те, що кожне з цих визначень по
своїй суті є правильним, але в той же час вони містять в собі загальні риси
цього складного економічного явища. Проте, всі ці визначення не слід вважати
досконалими, оскільки не в повній мірі віддзеркалює особливість аграрного
ринку як економічної (інституціональної) системи. Виходячи з цього, аграрний
ринок – це впорядкований механізм, інститут, простір, що створює сприятливі
умови реалізації обмінного зв’язку між усіма рівнями аграрного ринку та його
учасниками [1, c.365].
 6

Відповідно до цього, складовою цього підходу є формування та розвиток

якісних формальних та неформальних інститутів та інституцій які призводять
до стійкості функціонування аграрного ринку.
Таблиця 1.1.
Визначення поняття «аграрний ринок» різних авторів
Автор Поняття

Є. Майорця Аграрний ринок – це система економічних відносин між

суб’єктами ринку в сфері обігу сільськогосподарських і
продовольчих товарів, факторів сільськогосподарського
виробництва та послуг

І. Семчик Аграрний ринок – це сфера товарного обміну, який (у межах,

урегульованих законодавством про аграрні ринки)
здійснюється між продавцями і покупцями, як товарообмін,
що виникає за результатами аграрного товаровиробництва в
установлених місцях, формах шляхом укладення і виконання
договорів купівлі-продажу, інших цивільно-правових
правочинів на добровільних узгоджених умовах і за
відповідними цінами та волевиявлення продавців і покупців.

Л. Левківська Аграрний ринок – сукупність відокремлених товарних ринків,

що функціонують для забезпечення виробництва й вільного
руху сільськогосподарської продукції та продуктів її
переробки.

Відносно цього твердження необхідним є наведення існуючих понять

інститут та інституція, сутність яких нерозривно пов’язана із системою
ринкових відносин, проте зупинимося на найбільш точних на нашу думку
визначеннях. За визначенням одного з класиків інституціональної теорії –
американського вченого Д. Норта, який визначив інституції як встановлені в
суспільстві «правила гри» або виражаючись більш формально створений
людиною набір формальних та неформальних обмежень, норм, які
розглядаються окремо від індивідів і організацій [2, c.108-111]. Слід відзначити,
 7

що Д. Норт концептуально відрізняє «правила гри» – інституції, від «гравців,

учасників, суб’єктів» – інститутів (інший переклад – організації).
В цьому плані Д. Норт дотримувався чіткої структуризації інституцій на
неформальні обмеження і формальні правила. Під неформальними він розуміє
існуючі неофіційні, не правові обмеження. До них належать певні традиції,
встановлені звичаї, неписані кодекси поведінки, господарська етика, культурна
спадщина і ментальні стереотипи. Формальні правила - офіційні, правові
обмеження, надання правових рамок інституціональним нормам суспільства [4,
c.101].
Отже, можна стверджувати, що, інституції розташовують в певному
порядку стимули в людському обміні, зокрема політичні, суспільні, економічні,
зменшуючи цим економічну невизначеність за допомогою структуризації
щоденного життя, а також передбачають систему механізмів, що забезпечують
їх виконання, зменшують невизначеність, створюючи певний напрямок
(путівник) для щоденного розвитку [5, c.280].
Як зазначає Д. Норт «…не існує інших рішень, крім використання
інституційних механізмів, щоб встановлювати правила гри, і використання
організації – інституту, щоб забезпечити дотримання цих правил» [5, c.280]. На
наше переконання, таке твердження неповною мірою висвітлює прояв
інститутів. Певну незрозумілість вносить організація як ототожнення з
інститутом. Доцільним вбачається використання терміну «інститут» замість
організація, що проявляється наведеними вище аргументами, що саме інститут
- закріплення та дотримання правил (інституцій) у певному вигляді (законі,
організації) [5, c.280]..
Як стверджує О. Шпикуляк, правила створюються для того, щоб їх
виконувати, а організації – результат консолідації правил для досягнення мети,
тому ні в якому разі не можна вважати організацію інституцією, а інститут –
правилом, все має бути навпаки [5, c.208].
Виходячи із вищезазначеного, ще раз підтверджується наша думку, що
організація та інститут це два різних поняття, тому їх ототожнення является
 8

недопустимим. Організація це результат консолідації правил для досягнення

мети, тобто інституту. Іншими словами, організація служить тим механізмом
взаємодії, зв’язку, поєднучою ланкою, «містком» між інституцією та
інститутом.
Отже, під інститутом, слід розуміти сформовану суспільством, індивідом,
державою інституційну структуру, економічну систему, механізм, інструмент,
інституцією - суспільні та ринкові стабільні «правила поведінки та санкцій», які
орієнтують, встановлюють, певний напрямок взаємодії, розвитку відносин
(особистих, групових) ринкових акторів (інститутів) та створюють особливі
умови що виникають на шляху їх співпраці, які дозволяють ефективно
координувати їх економічну активність в процесі ринкової діяльності .

1.2. Поняття та значення інфраструктури аграрного ринку

Забезпечення продовольчої безпеки держави та підвищення життєвого

рівня населення України багато в чому залежить від цілеспрямованої роботи та
організації цивілізованого аграрного ринку, особливо на рівні регіонів. Ця
робота передбачає створення ринкової інфраструктури, формування
продуктових ринків та адекватних механізмів функціонування ринку [6, c.186].
Досліджуючи умови та принципи формування інфраструктури аграрного
ринку, необхідно перш за все з’ясувати суть таких понять як «ринок» та
«інфраструктура ринку».
Отже, ринок — це економічна категорія товарного виробництва, що являє
собою сферу обміну з певною системою ринкових відносин між продавцями і
покупцями [7, c.527]. В свою чергу інфраструктура ринку — це інфраструктура,
що забезпечує функціонування ринку, включає оптові підприємства, біржі,
брокерські фірми, банки, фінансові інститути, податкову систему, транспортні
засоби, зв’язок тощо [7, c.527].
Аграрний ринок та його інфраструктура дуже тісно пов’язані між собою,
оскільки від того наскільки вдало сформована інфраструктура аграрного ринку
і буде залежати наскільки ефективно аграрний ринок буде розвиватися.
 9

Досліджуючи формування інфраструктури аграрного ринку, доцільно буде

згадати коли почався цей процес [5, c.280]. Процес формування інфраструктури
аграрного ринку в Україні розпочався ще на початку 90-х років, коли відбувся
перший етап відродження біржової торгівлі, організаційно — правові засади
якої були закладені в законі України «Про товарну біржу» (1991 року) [12].
Суспільний поділ праці при формуванні інфраструктури аграрного ринку
є тією умовою, яка дасть змогу визначити спеціалізацію кожного елемента
інфраструктури аграрного ринку, їхню роль на ринку, основні функції та
завдання.
Самостійність та економічна відповідальність елементів інфраструктури
ринку дозволяє посередникам, оптовим та роздрібним підприємствам, банкам,
фінансовим інститутам, транспортним організаціям, консалтинговим компаніям
та іншим елементам інфраструктури ринку діяти самостійно в прийнятті
конкретних рішень у межах закону та нести відповідальність за їх прийняття і
виконання [12].
Наявність різних форм власності є вкрай необхідною умовою формування
інфраструктури аграрного ринку, оскільки дозволяє елементам інфраструктури
ринку вибирати форму власності відповідно до сфери діяльності та вимог
законодавства.
Конкуренція як одна з умов формування інфраструктури аграрного ринку
дасть позитивний ефект при формуванні даної інфраструктури, оскільки
підприємства, які будуть входити в інфраструктуру аграрного ринку будуть
змушені створити максимум вигод як для виробників, так і для споживачів, для
того щоб зайняти місце в цій інфраструктурі.
Процес формування інфраструктури аграрного ринку повинен
відповідати певним принципам, але перед тим, як визначати основні принципи
формування інфраструктури аграрного ринку, проаналізуємо основні принципи
формування ринку [12].
Отже, основними принципами функціонування ринку можна вважати
такі: економічну самостійність суб’єктів ринку, що передбачає свободу вибору
 10

форм власності і господарювання, планування господарської діяльності,

розпоряджання майном, доходами і так далі; економічну рівність, тобто рівні
економічні умови господарювання для всіх форм власності й господарств, рівні
умови і принципи ціноутворення, оподаткування, розподілу прибутку і
кредитування; економічну відповідальність, тобто відповідальність за
результати роботи, якість продукції, що надходить на ринок; свободу вибору —
це означає, що власники грошових і матеріальних ресурсів можуть
використовувати їх на свій розсуд [12].
Принцип економічної самостійності інфраструктурних елементів
аграрного ринку при формуванні інфраструктури аграрного ринку, дозволить
підприємствам, які входять в інфраструктуру аграрного ринку самостійно
планувати господарську діяльність, розпоряджатися доходами та майном.
Принцип економічної рівності дасть можливість вирівняти права
інфраструктурних елементів аграрного ринку у відповідності до частки, яку
вони займають у даній інфраструктурі [1, c.93-105].
При формуванні інфраструктури аграрного ринку чи будь-якого іншого
ринку потрібно дотримуватися чинного законодавства. Законність, як один із
принципів формування інфраструктури аграрного ринку, дасть змогу зменшити
сектор тіньової економіки, тим самим збільшивши надходження коштів у
місцеві бюджети.
Дотримання маркетингових умов при формуванні інфраструктури
аграрного ринку дозволяє вивчити смаки та уподобання споживачів,
організувати ефективну рекламу, стимулювати збут сільськогосподарської
продукції та здійснювати пропаганду.
При формуванні інфраструктури аграрного ринку важливе значення має
роль держави як регулятора цього процесу. Держава повинна бути зацікавлена
в формуванні та розвитку аграрного ринку в цілому та його інфраструктурних
елементів. Вона повинна підприємствам, які входять до інфраструктури
аграрного ринку зменшити ставку податку, видавати різного роду дотації,
 11

стимулювати до ефективної праці, оскільки тільки аграрний сектор здатен

підняти Україну на новий рівень економічного розвитку.
Важливим аспектом при формуванні інфраструктури аграрного ринку є
використання іноземного досвіду. Адже новітні технології дають можливість
зекономити час при купівлі продажу товару чи послуги, збільшити прибутки та
модернізувати аграрний ринок [9, c.19-29].
Таким чином, для того щоб сформувати ефективний та
конкурентоспроможний аграрний ринок не тільки в Україні, а й в Європі та
світі, необхідно дотримувати основних умов та принципів формування його
інфраструктури, потрібно використовувати як науковий, так і практичний
досвід.
У широкому сенсі, аграрний ринок – це система товарно-грошових
відносин між продавцями і покупцями сільськогосподарської продукції,
продовольства, агротехнологій, засобів виробництва і науково-технічної
продукції для агропромислового виробництва, заснованого на дотриманні
вимог закону попиту і пропозиції, вільному підприємництві і ціноутворенні,
рівноправності і конкуренції суб’єктів господарювання за споживача.
Ринок аграрної продукції може виконувати як загальні функції,
притаманні ринку загалом, так і специфічні. До загальних функцій аграрного
ринку можна віднести такі (таблиця 1.2.):
Таблиця 1.2.
Функції аграрного ринку
Функція Опис

Регулююча Ринок є найбільшим механізмом саморегулювання товарного

проведення, формування основних пропорцій суспільного
відтворення та розподілу ресурсів між окремими регіонами
та галузями економіки.

Розподільча За допомогою ринку відбувається ефективний розподіл, що

забезпечує збалансованість економіки.

Стимулююча Ринок виступає стимулятором економічного розвитку,

 12

прискорення науково-технічного й суспільного прогресу.

Санаційна Через ринкову конкуренцію відбувається очищення

функція суспільного виробництва від економічно слабких, нестійких,
нежиттєздатних підприємницьких структур і, навпаки,
активно стимулюється розвиток ефективних.

Інформаційна Ринок являє собою багате джерело інформації, знань про

функція стан справ у господарському житті, необхідних усім його
суб’єктам. Через ціни, які постійно змінюються, ринок подає
об’єктивну інформацію про кількість, асортименти і якості
товарів і послуг, які залишаються на ринок. У результаті
цього виробники можуть порівнювати свої індивідуальні
видатки на зроблені товари з видатками конкурентів;
споживачі – зрівняти величину своїх доходів з ринковими
цінами,

Поряд з зазначеними науковці виділяють ще алокаційну, інтеграційну,

посередницьку та інші функції ринку. Слід зазначити, що крім загально-
визначених функцій ринку, у процесі свого функціонування ринок аграрної
продукції виконує специфічні функції. Причому вони полягають не тільки у
забезпеченні населення продуктами харчування, а й у вирішенні соціально-
економічних та екологічних проблем. Так, ринок аграрної продукції сприяє
стабілізації цін на сільськогосподарську продукцію, забезпеченню покупців
сільськогосподарською продукцією відповідної якості в необхідній кількості,
забезпеченню зростання ефективності сільськогосподарського виробництва та
підвищенню рівня зайнятості сільського населення, розвитку соціальної
інфраструктури села.
Аграрний ринок включає такі спеціалізовані ринки сільськогосподарської
сировини та продовольства, робочої сили, засобів виробництва, землі.
Відсутність або недостатній розвиток будь-якого із зазначених ринків
призводить до зниження ефективності ринкових відносин.
Інфраструктура ринку являє собою сукупність комерційних організацій і
служб, що забезпечують успішне функціонування всіх видів ринку.
Інфраструктура аграрного ринку представлена на рис.1.1.
 13

Інфраструктура ринку

Товарні біржі Аукціони Ярмарки

Посередницькі Рекламні агентства

фірми Аудиторські
компанії

Інформаційні та
консультаційні
служби

Рис.1.1 Частини інфраструктурного ринку

Товарні біржі — це організаційна форма оптової торгівлі товарами за
стандартами і зразками, що функціонує на постійній основі. Основне
призначення товарних бірж — надання послуг при укладанні угод,
регулювання процесу торгу між продавцями і покупцями, публікація
інформації про ціни.
Аукціон — публічний продаж товарів, при якому покупцем стає той, хто
пропонує вищу ціну.
Ярмарки — періодично влаштовуються з’їзд сільськогосподарських,
промислових і торгових організацій, комерсантів переважно для оптового
продажу та закупівлі товарів за виставленими зразками.
Служби інформації займаються збором відомостей про попит і
пропозицію товарів на різних ринках, про норму прибутку. Отримані дані
використовуються для вироблення стратегії поведінки товаровиробників.
Консультаційні служби (консалтинги) здійснюють консультування на
комерційній основі продавців, покупців та виробників з різних питань
господарської діяльності організації.
 14

Аудиторські організації проводять комплексну перевірку фінансово-

господарської діяльності підприємства з метою оцінки реальних можливостей
участі у сфері бізнесу.
Всі перераховані елементи ринкової інфраструктури перебувають на
стадії становлення і розвитку. Ринкова інфраструктура полегшує здійснення
товарообмінних операцій, підвищує оперативність і ефективність, зв’язує
виробників і споживачів у єдиний господарський процес.
До спеціалізованих ринків відноситься ринок сільськогосподарської
сировини, ринок продовольства та виробничі ресурси.
Ринок сільськогосподарської сировини і продовольства - це сфера обміну
товарами сільського господарства та інших галузей АПК між виробниками і
споживачами, що склалася на основі поділу праці.
Залежно від видів продукції, представлених на ринку, розрізняють ринок
сільськогосподарської сировини (зерна, картоплі та овочів) і ринок
продовольства (м’яса і м’ясопродуктів, молока і молочних продуктів та інше).
Виробничі ресурси включають в себе ринок землі, праці та ринок
матеріально-технічних ресурсів. Ринок землі є необхідним складовим
елементом комплексного ринку в аграрному виробництві. Земельний ринок—
це частина системи земельних відносин, регуляторами якої є право власності
(володіння, користування, розпорядження), можливість передачі цього права
(оренда, продаж, застава тощо), конкуренція, вільний вибір ділянки), грошова
оцінка і вільно складаються ціни на землю. Земельний ринок базується на двох
умовах: будь-яку ділянку землі рано чи пізно може отримати нового власника, і
у кожної ділянки є своя ціна. Якщо дані умови присутні, наявності і земельний
ринок. Земельний ринок створює і підтримує ставлення до землі як до
особливої цінності, спонукає до продуктивного її використання, створює
механізми переходу землі до того, хто здатний більш ефективно нею
розпоряджатися.
Ринок праці — це суспільно-економічна форма руху робочої сили,
зайнятої у галузях агропромислового комплексу. Ринок праці являє собою
 15

систему відносин з приводу обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд

життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили за законами товарного
виробництва і обігу. На ринку праці як специфічного товару виступає робоча
сила. Тому ринок праці являє собою систему економічних відносин з приводу
купівлі-продажу такого товару.
Ринок матеріально-технічних ресурсів — сфера обміну, у яку входять
організації, що забезпечують підприємства АПК необхідними засобами
виробництва. Тому часто такий ринок називають ринком засобів виробництва.
Ринковий механізм — це механізм взаємозв’язку і взаємодії агентів
ринку, який складається з наступних елементів: попиту, пропозиції,
конкуренції, ціни і аграрного законодавства. Ринковий механізм містить у собі
елементи саморозвитку і державного регулювання шляхом впливу держави на
попит, пропозицію, ціну та конкуренцію.
Кожен елемент ринкового механізму найтіснішим чином пов’язаний із
ціною, яка служить основним інструментом, що впливає на попит і пропозицію.
Ринковий механізм діє як механізм примусу, примушує підприємців, які
переслідують свою мету (прибуток), діяти в кінцевому рахунку на користь
споживачів. Дія цього механізму базується на економічних законах.

1.3. Зміст інфраструктури аграрного ринку

Аграрний ринок може ефективно функціонувати лише за умови

створення його досконалої інфраструктури, до складу якої відносять тих
операторів ринку, що безпосередньо обслуговують обмінні операції: аграрні
товарні біржі, торгові доми, оптові ринки, ярмарки, аукціони [8]. Саме ці
елементи інфраструктури аграрного ринку повинні наближати його будову до
біполяризованої і забезпечувати взаємодію суб’єктів цього ринку та вільне
просування сільськогосподарської сировини і продовольства в межах держави.
При цьому важлива роль відводиться логістичному забезпеченню цих
складників інфраструктури – транспорту, складському господарству, а також
системі цінового моніторингу, стандартизації і сертифікації продукції.
 16

Проте за останні роки інфраструктура аграрного ринку хоч і стала

швидше розвиватися, але вона ще не досконала, спостерігається її
дисфункціональність, що виявляється насамперед у слабкій доступності
безпосередніх сільськогосподарських товаровиробників до організованих
каналів збуту, у розрізненості дій окремих елементів інфраструктури, у
неспроможності їх протистояння виявам монополізму і здійснення ефективного
регулювання товаропотоків в аграрній сфері та забезпечення ринкового
ціноутворення. Негативний вплив на функціонування інфраструктури
аграрного ринку справляє низький розвиток комунікаційної мережі [8].
Велику роль у розвитку інфраструктури аграрного ринку й утвердження
його біполяризованої будови можуть відіграти сільськогосподарські
обслуговуючі кооперативи (а в розвинутих країнах і відіграють), зокрема,
заготівельно- збутові, діяльність яких має поширюватись на всі населені
пункти. Такі кооперативи створюються сільськогосподарськими
товаровиробниками для самозахисту від торговельно-посередницьких структур
[10, c.276]. Завдяки кооперативам навіть дрібні домогосподарства мають
можливість без посередників, домінування яких особливо відчутне на
вітчизняному аграрному ринку, вийти на кінцевого споживача або на
підприємства роздрібної чи дрібнооптової торгівлі і тим самим одержати вищу
ціну від продажу своєї продукції.
Особливо нагальна потреба є в гуртових постачальниках плодоовочевої
продукції, що швидко псується. Такі збутові кооперативи могли б формувати
партії картоплі, овочів, ягід, фруктів для їх подальшої реалізації безпосередньо
на оптові плодоовочеві ринки чи торгові доми.
Одним із важливих завдань торгових домів – формування лотів
сільськогосподарської продукції для подальшої її реалізації великими партіями.
Але це не повинно бути їх єдиною основною функцією, бо за своєю природою
торгові доми є маркетинговими структурами, отже, мають здійснювати аналіз і
оцінку ринкової ситуації, рекламу, пошук ринкових ніш і вигідних споживачів
(контрагентів) на внутрішньому і не виключено – на зовнішньому ринках,
 17

надання консультаційних послуг з питань збуту і матеріально-технічного

постачання, забезпечення виконання агентських доручень тощо [12].
У такому разі торгові доми стануть активними операторами ринку,
істотно впливатимуть на економіку сільськогосподарських товаровиробників
завдяки забезпеченню більш сприятливих для них умов реалізації виробленої
продукції.
Важливим елементом інфраструктури ринку сільськогосподарської
продукції є оптові продовольчі ринки, які мають розташовуватися зазвичай в
обласних центрах та у великих промислових містах з метою забезпечення
населення регіону продукцією власного виробництва і завезеної з інших
регіонів на основі забезпечення прозорого та вільного просування продукції,
формування реальних ринкових цін [12,c.325-331]. Саме оптові продовольчі
ринки створюють умови що найшвидшого надходження продукції населення і
фермерських господарств до роздрібної торгівлі, усувають проміжних
посередників і тіньовий товарорух.
Важливо, що оптові ринки формують оптові партії сільськогосподарської
продукції на основі залучення великої кількості фізичних та юридичних осіб –
сільськогосподарських товаровиробників, стимулюють поліпшення якості
продукції завдяки її сортуванню і пакуванню, здійснюють моніторинг попиту і
пропонування окремих її видів і тим самим посилюють контакт між
виробниками і споживачами [5, c.280].
Держава підтримує інституціонально та фінансово створення оптових
ринків. Зокрема, у 2009 р. прийнято Закон України «Про оптові ринки
сільськогосподарської продукції», згідно з яким оптовий ринок визначається як
юридична особа, предметом діяльності якої є надання послуг, що забезпечують
здійснення оптової торгівлі сільськогосподарської продукції. Фінансова
підтримка здійснюється через виплату компенсацій у розмірі до 50% обсягу
видатків на придбання устаткування й обладнання, а також для компенсації
витрат на розроблення проектно-кошторисної документації, будівництво
під’їзних шляхів до території ринку, викупу земельних ділянок [13, c.85-92].
 18

Прикладом ефективного функціонування оптових продовольчих ринків

уже чимало років є гуртовий продуктовий ринок «Шувар» у Львові, що
розміщений на території 20 га. Постачальниками ринку, з якими ця структура
активно співпрацює, є велика кількість великих, середніх і дрібних
товаровиробників, включаючи й особисті господарства населення. Ринок
«Шувар» – це складний інфраструктурний багатофункціональний логістичний
комплекс, що забезпечує заготівлю, складування, зберігання, сортування та
оптову цілодобову торгівлю різними видами сільськогосподарської продукції
[5, c.280].
Головне в діяльності оптових ринків – не допустити цінового диктату
«зверху», а забезпечити вільне ціноутворення з орієнтацією на продаж
продукції дрібнооптовим компаніям, закладам громадського харчування,
невеликим магазинчикам, фаст-фудам. На таких ринках доцільно розвивати й
роздрібну торгівлю, що збільшить товарообіг і більшою мірою задовольняти
потреби громадян у закупівлі якісної продукції за прийнятними цінами [5,
c.280]. Все ж потрібно мати на увазі, що оптові ринки в обласних центрах,
великих промислових містах орієнтовані в основному на заготівлю
сільськогосподарської продукції великими партіями, бо невеликі обсяги мало
хто повезе за сотню і більше кілометрів.
Тому ще раз слід наголосити на необхідності створення торговими
домами в кожному районі оптово-роздрібних ринків, де продукцію можуть
купити дрібні споживачі, а сформовані великі партії продукції
закуповуватимуться великими покупцями, насамперед оптовими ринками
обласного рівня.
Таким чином, на регіональному рівні інфраструктура ринку
сільськогосподарської продукції може сформуватися як цілісна мережа
відокремлених, але технологічно поєднаних структур у режимі «знизу вверх»:
заготівельно-збутові кооперативи населених пунктів – торгові доми і створені
ними оптово- роздрібні ринки в районних центрах – оптові ринки обласного
рівня [15, c.596].
 19

Однією з умов ефективного функціонування аграрного ринку, за якого

досягається стабільність попиту і пропонування, є здійснення моніторингу
ринку на державному рівні шляхом створення спеціальних служб, які б
забезпечували всіх учасників ринку, державні органи управління оперативною
та достовірною інформацією про стан кон’юнктури ринку та тенденції її
розвитку. Така інформація є вкрай важливою як для прийняття обґрунтованих
державних рішень щодо ринкового середовища, так і для прийняття
маркетингових рішень учасниками аграрного ринку.
Для забезпечення ефективного функціонування ринку
сільськогосподарської продукції потрібна його подальша чітка структуризація
шляхом юридично окресленого виділення окремих продуктових ринків зі своєю
системою регулювання та економічної підтримки сільськогосподарських
товаровиробників (у країнах ЄС юридична база створена для 20-ти продуктових
ринків) [18, c.480].
У нашій країні цей процес уже набуває розвитку. Створено нормативну
базу для регулювання ринку зерна, цукру, молока. Потрібно цей процес
завершити, що дасть змогу за кожним продуктовим підкомплексом чітко
окреслити його особливості, пріоритети, стратегію й на основі цього розробити
дієві механізми державного регулювання обмінних і розподільних процесів у
них та економічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.
Важливо також по кожному продуктовому ринку створити відповідні
організаційні утворення – професійні і міжпрофесійні, які обєднуватимуть
сільськогосподарських товаровиробників і відповідні переробні підприємства
[15, c.139-145].
Основним завданням таких утворень стане збалансування економічних
інтересів цих суб’єктів ринку, забезпечення справедливої конкуренції та
вільного пересування сільськогосподарської сировини та продовольства з
метою формування єдиного ринкового простору. Але щоб досягти
збалансування економічних інтересів суб’єктів ринку, важливо враховувати
цінову еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію.
20
 21

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ІНФРАСТРУКТУРИ АГРАРНОГО

РИНКУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1. Аналіз інфраструктури аграрного ринку в Одеській області

Розвинена мережа об’єктів інфраструктури аграрного ринку формує

передумови для структуризації та узгодження інтересів усіх учасників
виробничо-продуктового ланцюга створення доданої вартості в АПК. Це дає
змогу мінімізувати ризики виникнення конфліктного середовища між
суб’єктами суспільно-економічного обміну, забезпечити високий рівень
стандартів дотримання правил добросовісної конкуренції на ринку та
максимізувати задоволення потреб виробників і споживачів аграрної продукції.
У науковому середовищі ринкова інфраструктура позиціонується через призму
сукупності суспільно-економічних та організаційно-правових відносин, що
забезпечують підтримку процесів обміну через товарні, фінансові та
інформаційні потоки в контексті забезпечення підтримки процесів зростання
виробництва та гарантування соціально-економічної стабільності в державі [4,
c.108-111].
Сьогодні наявна інфраструктура аграрного ринку не відповідає реальним
запитам і потребам галузі, що обумовлено обмеженістю фінансово-економічної
спроможності господарюючих суб’єктів та держави, а також нерозвиненістю
спільної діяльності між аграрними виробниками, органами державної влади та
місцевого самоврядування у сфері реалізації масштабних інфраструктурних
проектів. Відставання темпів розвитку інфраструктури аграрного ринку від
реальних запитів і потреб сфери АПК лише поглиблює структурні проблеми
функціонування останньої, що формує передумови для розроблення та
імплементації інноваційних підходів до розбудови об’єктів ринкової
інфраструктури.
Доцільність обґрунтування інноваційних засад розвитку інфраструктури
аграрного ринку обумовлюється також з огляду на потребу мінімізації
спекулятивних впливів на аграрному ринку та нівелювання дестабілізуючих
 22

сезонних кон’юнктурних коливань; наявний диспаритет просторо-

територіального розвитку між сільськими та урбанізованими територіями;
необхідність у диверсифікації каналів збуту аграрної продукції для виробників
та усунення насамперед ірраціональних посередників на ринку; потребу
оптимізації логістичних потоків в аграрній сфері з урахуванням реальних
можливостей, запитів і потреб суб’єктів АПК; вдосконалення системи
розрахунків між виробниками й споживачами аграрної продукції; гарантування
фізичної та економічної доступності продовольства для всіх соціальних верств
населення; полегшення доступу виходу на цільові сегменти аграрного ринку
малих виробників аграрної продукції.
Нерозвиненість інфраструктури аграрного ринку обмежує можливості
продажу продукції виробниками за найбільш вигідними цінами, що стримує
параметри нарощування прибутковості суб’єктів АПК, перешкоджає
становленню процесів розширеного відтворення останніх і, вочевидь,
ускладнює економічну доступність продовольства для кінцевого споживача. На
рис. 2.1 представлено індекси цін сільськогосподарської продукції, що була
реалізована підприємствами у 2010–2020 роках. Як можемо спостерігати,
протягом досліджуваного періоду зафіксована синхронність у коливаннях
індексів цін на продукцію як рослинницької, так і тваринницької галузей [1].
Водночас слід відзначити, що індекси цін продукції рослинництва
здебільшого випереджають індекси цін на продукцію тваринництва. Найвищі
значення індексів цін сільськогосподарської продукції підприємств
спостерігалися у 2015 році, що було обумовлено перш за все високими темпами
інфляційних процесів і загостренням фінансово-економічної кризи. Водночас
коливання досліджуваних індексів обумовлено не лише впливом
несприятливих чинників макроекономічної нестабільності, але й структурною
невідповідністю інфраструктури аграрного ринку реальним запитам та
потребам розвитку галузі, що ускладнює імплементацію дієвих механізмів
оперативного корегування ринкової кон’юнктури та стратегічних параметрів
розвитку ринку.
 23

180

160

140

120

100 Продукція сільського

господарства, всього
80 Продукція рослинництва
Продукція тваринництва
60

40

20

0
2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020

Рис.2.1 Індекси цін продукції сільського господарства, що реалізована

підприємствами в Україні за 2010-2020 роки, % до попереднього року

Проблемним аспектом є нерозвиненість регіональної мережі оптових

ринків. В Україні тільки двадцять юридичних осіб мають статус оптових
аграрних ринків. При цьому їх мережа територіально обмежується десятьма
регіонами, а саме Донецькою, Київською, Запорізькою, Львівською,
Луганською, Одеською, Миколаївською, Рівненською, Харківською та
Херсонською областями.
Інноваційним типом розвитку відзначаються такі оптові аграрні ринки, як
«Столичний» у Київській, «Великі Копані» в Херсонській, «Шувар» у
Львівській областях. Однак такі передові практики господарювання мають
скоріше поодинокий, ніж системний характер. У більшості регіонів відсутнє
адекватне логістично-інфраструктурне забезпечення оптової торгівлі
відповідно до реальних вимог і потреб АПК [3]. Так, за експертними оцінками,
ємність вітчизняного овочевого ринку в грошовому еквіваленті становить
приблизно 11,5 млрд. грн. При цьому 84,5% продукції овочівництва
виробляється в господарствах населення, з якої тільки третина реалізується
через мережу оптової торгівлі [7].
 24

Структурною проблемою є нерозвиненість логістичного забезпечення

розвитку інфраструктури аграрного ринку та здійснення торговельно-
економічних операцій між суб’єктами аграрного сектору економіки. Це
зумовлює активізацію цінових спекуляцій на ринку, загострення проявів
недобросовісної конкуренції, формування непрозорих механізмів реалізації
продовольства, ускладнення налагодження ефективних механізмів контролю за
дотриманням установлених стандартів розвитку виробничо-господарських
бізнес-процесів в АПК, посилення ризиків зниження якості аграрної продукції в
процесі її зберігання. Нерозвиненість складських приміщень кондиційного та
ергономічного зберігання продукції спонукає її виробників до продажу на
початку маркетингового року, що відзначається нижчими цінами, адже ринок є
більш насиченим. Зокрема, за оцінками експертів, в Україні налічується
близько 1 200 елеваторів, 70% яких є фізично зношеними та морально
застарілими. Щорічний дефіцит елеваторних потужностей оцінюється в 40–45
млн. т. Така ситуація не лише обмежує внутрішні параметри зростання АПК,
але й перешкоджає розвиток його експортних потужностей. Стримує розвиток
інфраструктури аграрного ринку також незадовільний стан наявної мережі
автомобільних доріг. Так, на 1 тис. км2 припадає 277 км автомобільних доріг із
твердим покриттям, що суттєво менше, ніж у країнах Європейського Союзу
(зокрема, у Польщі цей показник становить 1 320 км, Австрії – 1 370 км,
Німеччині – 1 800 км, Франції – 1 920 км) [1]. Недостатнім є залучення у
логістичні процеси аграрного сектору економіки об’єктів залізничної, річкової
та портово-морської інфраструктури.
Знижує параметри ефективності функціонування інфраструктури
аграрного ринку нерозвиненість практик становлення інтеграційних об’єднань
горизонтально-вертикального типу між суб’єктами АПК, що перешкоджає
формування спільної матеріально-технічної бази аграрних виробників
(насамперед малих і середніх за розмірами суб’єктів АПК), ускладнює ведення
конкурентної боротьби та просування продукції на ринку разом із
масштабними підприємницькими структурами агрохолдингового типу
 25

господарювання, максимізує трансакційні витрати на укладання ринкових

контрактів і здобуття інформації, стримує процеси трансформації господарств
населення у фермерські господарства та малі сільськогосподарські
підприємства. Кооперація та інтеграція суб’єктів АПК є ефективним
інструментом нарощування їх виробничо-господарських потужностей,
підвищення дієвості механізмів захисту ринкових інтересів і зміцнення
конкурентних позицій. Непоширеність практики становлення інтеграційних
структур горизонтально-вертикального типу господарювання пояснюється
передусім наявністю усталених стереотипних побоювань керівників
підприємницьких структур щодо можливої втрати їх незалежності в процесах
прийняття управлінських рішень та розподілу отриманого прибутку. Натомість
така ситуація лише поглиблює ірраціональні бізнес-процеси господарюючих
суб’єктів аграрної сфери.
Попри тривалий період становлення вітчизняної мережі аграрних бірж,
параметри ефективності їх функціонування є недостатніми з огляду на
масштаби торговельно-економічних операцій в АПК. Потужності мережі
аграрних бірж є недостатньо інтегрованими в сегмент ринкових трансакцій між
суб’єктами аграрного сектору економіки. Підвищення стратегічної ролі
аграрних бірж у процесах інноваційного розвитку інфраструктури ринку дає
змогу мінімізувати деструктивний вплив спекулятивних впливів, оперативно
реагувати на зміну кон’юнктури аграрного ринку, ефективно протидіяти
ризикам зриву торговельно-економічних трансакцій. Серед ключових причин
недостатнього рівня інтеграції інструментів біржової торгівлі в процеси
торговельно-економічного обміну на аграрному ринку доцільно виділити такі
[9, c.55-59]:
 зацікавленість потужних операторів ринку у придбанні сировинної
аграрної продукції, найнижча ціна на яку сформована безпосередньо у
виробника, що спонукає до налагодження прямих контрактних торговельних
відносин на ринку;
 більший розмір трансакційних витрат на обслуговування біржових
 26

контрактів порівняно з традиційними оптовими аграрними ринками;

 традиційно масштабні обсяги тіньових торговельно-економічних
операцій на аграрному ринку;
 низький рівень мотивів і стимулів з боку топ-менеджменту
виробників аграрної продукції в укладанні ф’ючерсних та опціонних угод на
біржі, оскільки це передбачає здійснення витрат на обслуговування
брокерських послуг, що супроводжується бюрократизацію господарських
операцій та вимагає додаткового адміністрування.
Становлення інноваційних засад розвитку інфраструктури аграрного
ринку потребує забезпечення стратегічної орієнтації на досягнення таких
пріоритетів, як розбудова регіональної мережі об’єктів оптової торгівлі, що
відзначаються інноваційним типом функціонування та обслуговування потреб
виробників і споживачів аграрної продукції; інноваційна модернізація
логістичних потужностей аграрного сектору економіки, диверсифікація
транспортно-логістичного забезпечення та оптимізація логістичних потоків;
стимулювання становлення горизонтально-вертикальних інтеграційних
структур між суб’єктами АПК, розвиток сільськогосподарської обслуговуючої
кооперації та створення нових ланок ланцюга формування доданої вартості;
розбудова аграрних бірж та посилення їх стратегічної ролі й інтеграції в
процесах здійснення торговельно-економічних трансакцій між суб’єктами
АПК.
Стратегічно важливою складовою частиною інноваційного розвитку
інфраструктури аграрного ринку є стимулювання розвитку регіональної мережі
об’єктів оптової торгівлі, що передбачає формування аграрно-індустріальних
кластерів з урахуванням інтересів всіх учасників збутово-продуктового
ланцюга формування доданої вартості в аграрному секторі економіки. Для
цього необхідно спростити наявну бюрократичну процедуру виділення
земельних ділянок для створення оптовоаграрних ринків у регіонах і розробити
комплексну програму розбудови регіональної мережі таких ринків з
урахуванням тяжіння до сировинних баз, потенційних центрів споживання, а
 27

також логістично-територіального розміщення засобів виробництва й наявної

розвиненої дорожньо-транспортної інфраструктури. Пріоритетною є орієнтація
на реалізацію механізмів державно-приватного партнерства стимулювання
розвитку інноваційних оптових аграрних ринків, що дасть змогу
диверсифікувати джерела фінансування таких масштабних проєктів та
підвищить зацікавленість усіх задіяних суб’єктів у кінцевих результатах
розбудови мережі оптових ринків. Важливою функціональною складовою
частиною інноваційних оптовоаграрних ринків є забезпечення можливості
складування та кондиційного зберігання продукції для її продавців як
рослинницької, так і тваринницької спеціалізації. Розбудова регіональної
мережі оптових аграрних ринків сформує передумови для полегшення виходу
малих виробників сільськогосподарської продукції на ринок (господарства
населення, фермерські господарства, малі підприємства), усунення зайвих
ірраціональних каналів розподілу аграрної продукції [6, c.45-57].
Значним задіяним резервом інноваційної модернізації та нарощування
логістичних потужностей АПК є залучення фінансових ресурсів грантово-
проектної підтримки, що потребує формування адекватної системи залучення
таких коштів та підвищення рівня інформаційного забезпечення й професійних
компетенцій керівників суб’єктів аграрного сектору економіки в сегменті
активізації грантової діяльності. Покращення логістичного забезпечення
передбачає також використання інструментів лізингу та пільгового
кредитування, у тому числі на засадах відшкодування з державного бюджету
вартості відсотків за кредитами на придбання об’єктів логістичних
потужностей. Важливою є орієнтація на збалансування основних
функціональних компонентів аграрної логістики (постачання, розподіл,
зберігання та реалізація) з урахуванням галузевої специфіки господарювання
суб’єктів АПК та забезпечення стратегічної спрямованості на мінімізацію
трансакційних витрат у процесі торговельно-економічного обміну. Мінімізація
ризиків зриву й невиконання контрактних зобов’язань вимагає у виробників
аграрної продукції реалізації механізмів та інструментів диверсифікації
 28

транспортної логістики через посилення ролі залізничного та водних видів

транспорту.
Стимулювання розвитку інтеграції та кооперації в аграрному секторі
економіки передбачає формування економічних та соціально-психологічних
стимулів у керівників господарських структур АПК до об’єднання їх ресурсних
потужностей та формування спільної матеріально-технічної бази
господарювання. Це потребує реалізації інформаційно-популяризаційної
кампанії щодо переваг функціонування кооперативних структур, створення
бази типових бізнес-планів формування інтеграційних об’єднань, залучення
інтелектуально-кадрових працівників закладів вищої освіти аграрного
стимулювання та експертів регіональної мережі системи
сільськогосподарського дорадництва в процеси надання інформаційно-
консультаційної підтримки юридичної реєстрації, ведення обліку та
функціонування структур інтеграційно кооперативного типу.
Важливим аспектом є розроблення та реалізація комплексних
регіональних програм стимулювання розвитку горизонтально-вертикальних
інтегрованих структур в АПК, які би передбачали досягнення чітких
індикаторів за результатами їх імплементації та використання дієвих джерел і
механізмів фінансування стратегічних програмних положень цих документів.
Активізація інструментів біржової торгівлі на аграрному ринку
передбачає зменшення бюрократичних перепон у процесі оформлення
біржових контрактів. Важливим аспектом є формування соціально-економічних
мотивів і стимулів у керівників суб’єктів АПК до реалізації аграрної продукції
на біржових торговельних майданчиках, що передбачає вжиття комплексу
заходів інформаційно-консультаційної підтримки, насамперед малим і середнім
за розмірами виробникам, а також роз’яснення інституційних переваг
укладання біржових угод. Стратегічним завданням є збільшення частки угод,
що орієнтовані на внутрішнє споживання продовольства, у тому числі через
використання механізмів державних резервних закупівель аграрної продукції.
Доцільною є реалізація інструментів залучення іноземних інвестицій у сегмент
 29

активізації біржової діяльності АПК.

Стан інфраструктури впливає на розвиток практично всіх сфер
життєдіяльності регіону та впливає на показники практично по всіх галузях.
Розвиток інфраструктури регламентується такими документами: Порядком
організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом,
Постановами Кабінету Міністрів України, Наказами Міністерства
інфраструктури України, Накази з Державної служби України з безпеки на
транспорті, в тому числі Закон України про регулювання містобудівної
діяльності від 04.08.2016 р., Закон України Про затвердження
Загальнодержавної програми розвитку малих міст, Стратегією регіонального
розвитку Одеської області до 2020 року, Порядком взаємодії Міністерства
інфраструктури України з центральними органами виконавчої влади,
Стратегією сталого розвитку «Україна—2020» [16, c.596].
Крім того, забезпечення розвитку інфраструктури регіону залежить і від
виконання регіональних програм, таких як: «Регіональна програма «Питна вода
Одеської області» на 2010-2013 роки і на період до 2020 року», «Регіональна
комплексна програма з створення (оновлення) містобудівної документації
територій та містобудівного кадастру Одеської області на 2012-2018 роки»,
«Програма розвитку соціальної інфраструктури обласного центру Одеської
області м. Одеса на 2013-2016 роки», «Програма поводження з твердими
побутовими відходами в Одеській області на 2013-2017 роки», «Регіональна
програма Інфраструктура регіонів України [17, c.432].
Пріоритети модернізації і розвитку водного господарства Одеської
області на період до 2021 року», «Обласна комплексна програма «Культура
Одещини – 2014-2016 роки», «Обласна цільова програма «Здоров’я» на 2014-
2018 роки», «Комплексна програма охорони довкілля, раціонального
використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в
Одеській області на 2014-2019 роки», «Регіональна програма
енергоефективності Одеської області на 2016-2018 роки», «Обласна цільова
програма соціальної підтримки населення на 2016-2017 роки «Захист і
 30

Турбота», ще одним з основних документів є Транспортна стратегією України

на період до 2020 року.
Загальні тенденції та індекс розвитку інфраструктури За результатами
проведеного дослідження рівень розвитку інфраструктури в Одеському регіоні
низький, що говорить про те, що ресурси регіону недовикористані в повній
мірі.
Проблема низького розвитку інфраструктури в Одеському регіоні є
комплексною. Найвищим показником індексу інфраструктури в Одеській
області став індекс рекреаційної складової 1, 1997, що може бути пов’язаним з
тим, що приріст туристів за останні два роки збільшився в через анексію Криму
[17, c.432]. Крим того, Одеський регіон має значний потенціал для відпочинку
влітку, курортний потенціал (берегова зона Чорного моря), оздоровчий
потенціал, природно-заповідний комплекс. Значний наплив туристів припадає
на літній сезон. Загальний рейтинг області наведений у табл. 2.1.
Таблиця 2.1.
Розраховані індекси розвитку інфраструктури
Складові Індекс Значення індексу Рейтинг
інфраструктури

Транспортна підсистема ІРт.с. 0,95137 17

Підсистема зв’язку ІРс.з 1,05056 15

Екологічна підсистема ІЗп.с. 1,13241 15

Рекреаційна підсистема ІРр.с. 1,19997 7

(туризм)

Підсистема житлово- ІРс.жкг 0,64582 21

комунального
господарства

Освітня підсистема Іро.с. 0,99946 2

Медична підсистема ІРм.с. 0,99107 19

 31

Підсистема соціального ІРс.с.з 0,91425 21

забезпечення

Культурна підсистема ІРк.с. 1,03952 8

Інтегральний індекс ІРінф 0,97895 22

динаміки розвитку
інфрастуктури

Джерело: Сформовано автором на основі [5, c.280].

Проведене дослідження показало, що Одеська область, на жаль, займає
низький рівень розвитку інфраструктури в порівнянні з іншими областями
України.
Незважаючи на значний культурний, матеріальний, природоохоронний та
рекреаційний потенціал державна влада не використовує його в повній мірі.
Більшість сфер життєдіяльності регіону потребують уваги на всіх рівнях, і
потребує комплексних заходів.
Транспортна інфраструктура:
 провести капітальний ремонт автомобільних доріг загального
користування та державного значення в регіоні;
 створити умови для демонополізації ринку пасажирських
перевезень міжміського сполучення;
 реалізувати проекти будівництва паромних переправ через Дунай
та відповідних пунктів пропуску «Ізмаїл – Тулча» та «Орловка – Ісакча».
Рекреаційна складова:
 зменшити залежність підприємців в курортних зонах від
корупційного впливу органів місцевого самоврядування, через притягнення до
відповідальності винних;
 впровадити програму або стратегію розвитку туристичного
потенціалу регіону, яка допоможе визначити проблемні моменти розвитку
туризму та визначити сторони, що мають бути посилені з ефективним
виділенням коштів та залучення інвесторів, оцінка територій;
Природоохоронна складова:
 32

 місцевим органам влади створити умови для інвестування в галузь

переробки твердих побутових відходів, що зменшить кількість
несанкціонованих сміттєзвалищ.
Культурна складова:
 сприяти розвитку культур національних меншин в регіоні через
запровадження регіональних програм для виконання на місцевому рівні з
залученням культурних громадських організацій та представників
національних меншин;
 виділяти кошти з місцевих бюджетів на розвиток культури,
модернізація будівель в районі, технічного оснащення для будинків культури.
В цілому, необхідно активізувати процес децентралізації в районах
Одеської області, оскільки це допоможе залучити громадам кошти на
інфраструктурні проекти, а також створювати умови для отримання якісних
медичних та освітніх послуг в умовах реформування місцевого
самоврядування, та делегувати повноваження та підвищення ролі
територіальних громад при виборі стратегії розвитку сектору охорони здоров’я
та освіти, зокрема формування кадрового резерву та технічного і матеріального
забезпечення.

2.2. Визначення проблем та перспектив аграрного ринку Одеської

області

Інвестиційний клімат в аграрному секторі прямо залежить як від

результатів його реформування за останні роки, актуальності інвестиційних
проектів та рівня їх фінансування, державної підтримки проектів в АПК, так і
від рівня економічного розвитку окремих аграрних підприємств. Саме тому, по-
перше, необхідно охарактеризувати особливості сучасного стану розвитку
аграрного сектору країни. Його слід оцінити як якісно новий етап інтеграції
аграрного сектору України з міжнародними ринками сільськогосподарської
продукції [5, c.280].
Зміни в аграрному секторі економіки є результатом вступу країни до СОТ
 33

та врахування нових ринкових можливостей у господарській діяльності

окремого підприємства і нових вимог до продукції. Так, індекси
сільськогосподарської продукції свідчать про переважне зростання обсягів
виробництва та реалізації за період 2010-2017 років, яке станом на кінець 2017
року становило 131,2% за період. Але необхідно відмітити, що у 2017 році цей
індекс становив 97,8% [14, c.325-331].
За аналізований період постійно зростала частка продукції рослинництва
у загальному обсязі сільськогосподарської продукції – з 63,9% у 2010 році до
72% у 2017 році. У грошовому вимірі за цей же період продукція рослинництва
зросла більш ніж у 2 рази – з 92,8 млрд. грн. до 185,0 млрд. грн. [14, c.325-331]
Динаміка структури сільськогосподарської продукції за категоріями
виробників свідчить про постійне зростання частки продукції
сільськогосподарських підприємств з 48,3% у 2010 році до 56,4% у 2017 році за
сталого зростання частки фермерських господарств з 6,1% до 8,7% у відповідні
роки. За попередніми даними, у 2018 році індекс сільськогосподарської
продукції порівняно з 2017 роком становив 107,8%, а у сільськогосподарських
підприємств – 112,1% [14, c.325-331].
За статистичними даними, у 2010 році в країні було 48824
сільськогосподарських підприємств, на кожне з яких у середньому припадало
442 га сільськогосподарських угідь, у 2013 р. – 47475 та 458 га відповідно, у
2014 р. – 45910 та 471 га, у 2015 р. – 42949 та 489,2 га, у 2017 р. – 40735 та 490,0
га. Таким чином, можна стверджувати про стале зниження кількості
підприємств галузі та зростання площі угідь, що в середньому припадає на
кожне сільськогосподарське підприємство [10, c.276].
На кінець 2017 року 48,8% загальної площі сільськогосподарських угідь
використовували підприємства, що мали угіддя площею від 500 до 4000 га,
тобто перевищували середнє значення.
Частка цих підприємств у загальній кількості аграрних підприємств
становить 16,4%. Тобто як результат реформ у аграрному секторі, можна
відмітити інституційні зміни, які пов’язані з укрупненням бізнесу та
 34

зростанням кількості середніх та великих підприємств в галузі [8].

Українські науковці значну увагу приділяють фактору появи та
функціонування таких утворень крупного бізнесу, як агрохолдинги.
Характеризуючи їхню діяльність, як правило, відмічають використання
сільськогосподарських угідь за умов оренди, міжрегіональний характер
діяльності, формування замкнутих ланцюгів формування витрат та просування
продукції на ринку, активну діяльність на зовнішніх товарних та фінансових
ринках. Однією з основних характеристик діяльності таких структур є
формування значних площ угідь, які вони орендують, та пряме іноземне
інвестування. Основна кількість підприємств з іноземними інвестиціями мають
земельні площі від 10 тис. га до 100 тис. га, на яких, як правило, вирощують
пшеницю, кукурудзу, соняшник, ріпак та сою.
Однак слід відмітити, що інвестиційний клімат в Україні найчастіше
характеризують як малосприятливий, що є причиною недостатньої кількості
стратегічних іноземних інвестицій. Він зумовлює вичікувальну позицію
стратегічних інвесторів, особливо у плані залучення середнього й великого
капіталу.
Основними країнами-інвесторами вітчизняного сільського господарства є
Кіпр (його частка у загальних обсягах інвестування за період 2010-2016 рр.
зросла до 36,4%; Великобританія – 10,2%, Німеччина – 6,3%, Польща – 6,1%).
За цей період збільшили свою частку такі країни, як Кіпр – на 10,2 п. п. та
Франція – на 2,0 п. п. До країн-інвесторів, які суттєво зменшили свою частку у
загальних обсягах ПІІ, слід віднести Великобританію – зменшення на 9,9 п. п.,
США та Австрію – на 3,2 п. п. кожна [8].
Інвестиційна активність аграрних підприємств прямо залежить від рівня
витрат на виробництво, ресурсного забезпечення та фінансового стану
окремого підприємства, умов фінансування діяльності підприємств та рівня
державної підтримки. Усі ці чинники прямо впливають на ефективність
функціонування та розвиток підприємства, на поліпшення інвестиційного
клімату.
 35

Аналізуючи перелічені чинники, необхідно розглянути такі питання. Стан

техніко-технологічної бази аграрних підприємств. Наявна сільськогосподарська
техніка у більшості підприємств потребує модернізації. Найбільш зношеними є
комбайни.
Проте разом зі зменшенням рівня забезпечення сільськогосподарською
технікою аграрних підприємств суттєво скорочувалося її виробництво в
Україні. Основними країнами-експортерами тракторів до України є Китай
(малогабаритна техніка), США (енергоємні машини) та Білорусь (трактори
МТЗ).
Українські аграрії віддають перевагу імпортній техніці. Так, у 2017 році
100% самохідних обприскувачів, 98% зернозбиральних комбайнів, 95%
тракторів, 89% плугів, 55% розкидачів органічних та мінеральних добрив, 46%
сівалок, 25% дискових борін, які були продані в Україні, були імпортними [8].
Аграрії високо оцінюють імпортне обладнання та вважають, що воно є
більш технологічно досконалим та більше відповідає сучасним умовам бізнесу,
хоча і є дорожчим.
Аналіз статистичної звітності за останні роки свідчить про стійкі темпи
оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств. У
зв’язку з послабленням у 2014-2015 роках курсу національної валюти сьогодні
гостро стоїть проблема ціни техніки та доступності придбання нової техніки та
технологій. Питання вибору джерел фінансування капітальних вкладень прямо
пов’язане з підвищеним рівнем ризику та невизначеності в аграрному бізнесі.
Останнє пояснюється тим, що на результати діяльності аграрного підприємства
впливає не тільки стан виробничо-технічної, кадрової та фінансової складових
частин його економічного потенціалу, але й особливості кліматичних умов, у
яких діє підприємство, якість ґрунтів, свобода доступу до додаткових
фінансових ресурсів, наявний рівень інфраструктури регіону, у якому діє
підприємство, та інше.
Способи фінансування інвестиційної діяльності підприємств. Аналіз
структури капітальних інвестицій у сільське господарство України за
 36

джерелами фінансування у 2013-2017 роки виявив, що капітальні інвестиції за

рахунок власних коштів сільськогосподарських товаровиробників постійно
перебувають на рівні 69-70%, а позикові кошти мають вагоме значення для
забезпечення ефективного функціонування та розвитку підприємства [5, c.280].
В умовах підвищеного рівня невизначеності та ризику, пов’язаного з
постійними змінами цін на добрива, паливо-мастильні матеріали, електричну
енергію, насіння та ін., аграрні підприємства віддають перевагу інвестиціям, що
забезпечують їхнє стабільне функціонування, тобто інвестиціям у приріст
оборотних засобів. За такого вибору питання техніко-технологічного
переоснащення стає другорядним за відсутністю фінансування.
У 2017 році аграрні підприємства мали можливість залучити
фінансування завдяки таким інструментам, як: банківське кредитування,
інвестиції, аграрні розписки, товарні кредити, вексельне фінансування. У 2018
році банки мали ліцензію на кредитування аграрних підприємств. Але
кредитування довгострокових інвестиційних проектів, які пов’язані з розвитком
бізнесу, практично не відбувалося [5, c.280].
Сьогодні для вирішення цієї проблеми в Україні поширюється практика
закупівлі сільськогосподарської техніки в кредит та лізинг. На практиці річна
процентна ставка коливається від 1% в доларах і від 10% у гривнях, перший
внесок повинен бути не менш 20% вартості техніки. Слід відмітити, що вартість
кредитів в іноземній валюті зростала протягом усього 2017 року [7]. Також є
ринок техніки «вторинного використання», але цей сегмент не є важливим для
розвитку агропідприємств та фермерських господарств у зв’язку з тим, що
пропозиції, характерні для цього сегменту, не мають належного попиту.
Переваги лізингу пояснюються гнучкістю цього способу фінансування,
який використовують недостатньо. Саме в умовах невизначеності та ризику
особливої уваги заслуговує така форма, як пайовий лізинг, який широко
використовують у світовій практиці для фінансування інвестиційних програм.
Ресурсне забезпечення діяльності аграрного підприємства. Найчастіше,
розглядаючи це питання, всі ресурси розділяють на дві групи – матеріальні та
 37

нематеріальні. Якщо завдання формування необхідного рівня матеріальних

ресурсів прямо пов’язані з питаннями нарощення рівня оборотних активів
підприємства та практично вирішуються за наявності відповідного обсягу
фінансування, то формування необхідного рівня нематеріальних ресурсів
перетворюється на якісно інше завдання, зумовлене необхідністю зростання
рівня знань фірми (рівня кваліфікації окремих працівників та управлінців,
придбання ліцензій на нові технології та ін.), тобто є умовою її інноваційного
розвитку [7].
Основою технологічного прогресу в аграрному секторі економіки
сьогодні вважають точне землеробство. Саме воно є тою інноваційною
технологією, яка базується на обробці поточних даних щодо стану ґрунтів,
результатів внесення добрив, дає змогу аналізувати дані, які отримані в
інфрачервоному випромінюванні, може локально визначати температуру та
рівень вологості ґрунтів та інше. Як результат, якісно поліпшуються
агротехнічні показники діяльності підприємства, що, окрім зростання
врожайності, забезпечує істотну економію витрати добрив, води, палива,
насіння, а загалом забезпечує контроль за якістю продукції відповідно до
національних та світових стандартів та екологічністю агровиробництва.
Але використання цієї технології пов’язане не стільки з інвестиціями у її
придбання, скільки з необхідністю підвищення кваліфікації працівників.
Ця технологія – одна з багатьох, які вже різною мірою упроваджуються в
практику агробізнесу: No-till та Mini-till, органічне землеробство;
GPS-моніторинг сільськогосподарської техніки; крапельне зрошення;
використання біопестицидів, біодобрив; нові системи вирощування та забою
птиці та інші, які розглянуто у [7].
Рівень державної підтримки. Загалом на державну підтримку аграрного
сектору в Державному бюджеті України на 2019 рік передбачено 6,9 млрд.
гривень, що в 6,7 разів більше передбаченого в 2014 році.
До основних напрямів державної підтримки сільського господарства слід
віднести цінове регулювання, товарні та фінансові інтервенції, тимчасове
 38

адміністративне регулювання цін та тимчасову бюджетну дотацію, державні

заставні закупівлі зерна, фінансову підтримку суб’єктів господарювання через
механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів (на умовах
фінансового лізингу), державну підтримку галузі тваринництва, бюджетну
дотацію для розвитку сільськогосподарських товаровиробників та
стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції [7].
У світлі питань, що розглядалися вище, важливим є збільшення у 2019
році обсягу компенсації придбання вітчизняної техніки – з 1 млрд. грн. до 1,38
млрд. грн., витрати на здешевлення кредитів аграріям зростуть удвічі – з 66
млн. грн. до 127 млн. грн. [7]
Найпривабливіші напрями інвестування у агропромисловий сектор. До
найбільш привабливих напрямів інвестування, на наш погляд, слід віднести
проекти, пов’язані з розвитком інфраструктури регіону, зниженням витрат
грошей та часу на транспортування, зберігання і перевалку. «Вузьким місцем»
цього напряму натепер є відсутність необхідної кількості вагонів-зерновозів та
недостатня кількість елеваторів.
В Україні сукупна потужність усіх сертифікованих елеваторів становить
близько 30 млн. т., лідируючими областями за загальними елеваторними
потужностями є Одеська (4,72 млн. т.), Полтавська (4,64 млн. т.) та
Миколаївська область (3,75 млн. т.). Але, на думку фахівців, уже зараз
відчувається серйозний дефіцит потужностей зі зберігання зерна, який
становить 25-30 млн. т. Якщо врахувати, що вартість будівництва однієї тонни
елеваторних потужностей становить близько 150-250 дол., то інвестиційний
потенціал сектору за зберіганням зерна слід оцінити не менше 5 млрд. дол. [5,
c.280]. Однак експерти вважають, що будівництво елеваторів буде привабливим
для великих агропідприємств і трейдерів, які таким чином можуть забезпечити
себе потужностями зі зберігання зерна.
 39

5
4.5
4
3.5
3
2.5
2
1.5
1
0.5
0
ка ка ка ка ка ка ка ка ка ка ка ка
е ць е ць т сь нсь е сь всь иць а сь всь жсь мсь нсь
па ї к
ів н
рс
о Од а н
ер ро ор
і
Су ол
и
е рн До кар е кол В ін Ч пет п В
Х и а
Ч За М ро З
н іп
Д

Рис. 2.2 Елеваторні потужності по областях за 2018 рік, млн.

Джерело: Сформовано автором на основі [7].
Інвестиції у проекти цього напряму у 2019 році отримують державну
підтримку в обсязі 850 млн. грн. на часткове відшкодування вартості об’єктів зі
зберігання та переробки зерна (як будівництва, так і реконструкції споруд зі
зберігання і переробки зерна), яке буде надаватися на безповоротній основі в
розмірі 30% вартості (без урахування ПДВ) за завершені в поточному році
етапи будівництва і реконструкції об’єктів.
6000

5000

4000

3000 Чистий прибуток

сільськогосподарських
підприємств
2000

1000

0
2015 2016 2017 2018

Рис.2.3 Чистий прибуток сільськогосподарських підприємств [7]

 40

2015

2016

2017

2018

0 5 10 15 20 25 30 35 40 45

Рис.2.4.Рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва [7]

Темп зростання валової продукції сільського господарства становив

100,5%, в т.ч.: рослинництва – 102,1%, тваринництва – 92,2%.

2.3 Організаційно-економічний аналіз ТОВ «Агропрайм Холдинг»

«Агропрайм Холдинг» — український сільськогосподарський виробник.

Підприємство реалізує масштабні інвестиційні проекти в 5 районах Одеської
області — Їзмаїльскому, Тарутинському, Арцизькому, Саратському та
Болградському. Входить у структуру агрогрупи «Агрейн»«, яка володіє 11
сільгосппідприємствами в Житомирській, Черкаській, Чернігівській,
Харківській та Одеській областях. Компанія займається не тільки
виробництвом, але й взаємодіємо з громадами в регіонах присутності для
спільного вирішення актуальних питань соціальної сфери.
Фундамент здобутків — це ефективний менеджмент, професійні кадри,
нова техніка та найсучасніші технології. Компанія є одним з лідерів аграрного
сектору Одеського регіону.
Фінансова діагностика як напрям економічної діагностики підприємства
застосовується з метою оцінки фінансового стану підприємства на основі
розрахунку фінансових показників. Підвищення ролі і значення фінансової
діагностики як способу накопичення, трансформації та використання
фінансової інформації в управлінні фінансовими ресурсами суб’єкта
господарювання об’єктивно зумовлене розвитком та поглибленням ринкових
 41

засад в економіці України [2].

Особливості методів фінансової діагностики у значній мірі визначаються
інформаційними потребами користувачів результатів діагностики [2]. Найбільш
поширеним методом фінансової діагностики є R-аналіз (аналіз за допомогою
фінансових коефіцієнтів), що передбачає визначення показників, які
характеризують ліквідність, прибутковість і структуру капіталу підприємства, а
також оборотність його активів. R-аналіз ТОВ «Агропрайм Холдинг» за три
роки представлений табл. 2.2.
Провівши фінансову діагностику за допомогою R-аналізу в ТОВ
«Агропрайм Холдинг» слід відмітити погіршення основних показників
діяльності підприємства. Так, що стосується показників прибутковості
підприємства, то слід відмітити зменшення чистого доходу підприємства на
211558тис.грн., це призвело до отримання підприємством збитку в розмірі
256560 тис.грн. в 2021 році.
Рентабельність підприємства знизилась на 26,3%, а рентабельність
продажу – на 17,3%. Стосовно показників ліквідності, також спостерігаємо їх
погіршення. Так коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності та
коефіцієнт абсолютної ліквідності не відповідають нормативному значенню.
Аналіз показників структури капіталу за дослідний період також зменшилися i
не відповідають нормативному значенню.
Таблиця 2.2.
R-аналіз ТОВ «Агропрайм Холдинг»
2021р. до
Показники 2019 2020 2021 2019 р
(+,-)

Показники прибутковості (рентабельності)

Чистий дохід (виручка) від 553615 550700 342057 -211558

реалізації продукції, тис
грн

Валовий прибуток, тис.грн 149391 122534 32879 -116512

 42

Чистий прибуток (+), 62323 39629 - 194237 -256560

збиток(-), тис.грн.

Рівень рентабельності 36,9 28,6 10,6 -26,3

виробництва(+),
збитковості (-), %

Рівень рентабельності 26,9 22,3 9,6 -17,3

продажу, %

Показники ліквідності

Коефіцієнт покриття 1,43 1,37 0,98 -0,45

Коефіцієнт швидкої 0,005 0,002 0,002 -0,003

ліквідності

Коефіцієнт абсолютної 0,006 0,002 0,002 -0,004

ліквідності

Показники структури капіталу

Коефіцієнт автономії 0,49 0,47 0,29 -0,20

Коефіцієнт фінансової 0,50 0,53 0,70 -0,20

залежності

Коефіцієнт фінансової 0,49 0,46 0,29 -0,20

незалежності

Показники ділової активності

Коефіцієнт ресурсовіддачі 0,75 0,64 0,38 -0,37

(оборотності активів)

Коефіцієнт оборотності 1,06 0,89 0,55 -0,51

оборотних активів

Тривалість обороту 339 419 654 315

оборотних активів

Джерело: Сформовано автором на основі [2].

Що до показників ділової активності, слід відмітити, що коефіцієнт
оборотності оборотних активів має стабільну тенденцію до зменшення (2019 р.
– 1,06, 2020 р. – 0,89, 2021 р. – 0,55) [22]. Даний коефіцієнт є одним із
 43

найважливіших показників ефективності використання капіталу і вказує на

швидкість його переходу зі стадії виробничих запасів у готову продукцію та
швидкість перетворення продукції у безпосередньо грошову форму.
Враховуючи це, можна стверджувати, що така динаміка свідчить про
неефективність використання активів на досліджуваному підприємстві. Це
підтверджує показник тривалості обороту оборотних активів, який показує
збільшення обороту оборотних активів за дослідний період на 315 днів. Отже,
виявлені негативні тенденції фінансових показників, які вказують на
необхідність поглибленого аналізу для виявлення причин, що негативно
впливають на ділові операції та прийняття ефективних управлінських рішень.
На діяльність ТОВ «Агропрайм Холдинг» перш за все впливає фінансове
забезпечення підприємницької діяльності. Для визначення стану фінансового
забезпечення проаналізуємо основні чинники, що на нього впливають.
Фінансовий потенціал агропромислового сектору формується на основі його
компонентів рослинницької та тваринницької галузей, лісового та рибного
господарства.
Нині за відсутності тимчасово окупованих територій Донецької,
Луганської областей та АР Крим дещо погіршилися показники кількості
підприємств, які займаються діяльністю в аграрному секторі економіки
України, та знизилися показники податкових надходжень до бюджету країни.
Для аналізу в нашому дослідженні вибрано обсяг виручки від реалізації за
основними сільськогосподарськими культурами, такими як зернові,
зернобобові та соняшник (табл. 2.3). Аналізуючи табл. 2.3 щодо обсягів
виробництва (валовий збір) вибраних культур продукції рослинництва, можемо
сказати, що валовий збір зернових та зернобобових збільшився в 1,8 разів, а
соняшнику – в 2 рази, причому ми спостерігаємо постійне збільшення цін на
зернові та зернобобові культури(в 3,8 разів) та соняшнику (в 2,9 разів).

Таблиця 2.3
 44

Обсяги виробництва (валовий збір) та ціна реалізації

сільськогосподарських культур
роки 2021 р. до

№ Показник 2019
2019 2020 2021
р. (+/-)

Зернові та зернові та зернобобові культури

1 Валовий збір, тис. т 39 271 60 126 70 057 30 786

2 Ціна реалізації, грн./т 1 121 2 912 4 315 3 194

Соняшник

Валовий збір (у масі

1 6 772 11 181 14 165 7 393
після доробки), тис. т

2 Ціна реалізації, грн./т 3 019 6 013 8 835 5 816

Джерело: сформовано авторами на основі джерел [14–16]

Аналіз валових зборів соняшнику (у масі після доробки) демонструє
постійне збільшення зборів, особливо порівняно з 2019 р., що свідчить про
рентабельність виробництва цієї культури та підтверджується сумарним
експортом соняшникової олії в Індію, Китай та Єгипет. Ціна на цю продукцію
постійно зростає, що пов’язане зі впливом інфляційних процесів, економічною
та політичною нестабільністю в країні.
Основною формою власних фінансових засобів сільськогосподарських
підприємств є прибуток підприємств (табл. 2.4).
Аналізуючи табл. 2.4, можна сказати, що чистий прибуток від діяльності
підприємств у 2021 р. склав 68 858,5 млн. грн., що на 51 688 млн. грн. більше,
ніж у 2019 р. При цьому за січень-вересень 2021 р. фінансовий результат
діяльності склав 69 млн. грн., при цьому 89,0% підприємств спрацювали
прибутково та отримали 703,0 млн грн. прибутку, а 11% отримали збиток 265,4
млн. грн., що є найкращим результатом по всіх галузях народного
господарства. До основних причин збитковості ТОВ «Агропрайм Холдинг»
 45

можна віднести перш за все низьку платоспроможність населення, що не дає

змогу підтримувати необхідний рівень попиту на продовольчі товари.
Таблиця 2.4
Фінансові результати підприємств сільського, лісового та рибного
господарства у 2019–2021 рр.
рік 2021 р. до
№ Показники 2019 р.
2019 р. 2020 р. 2021 р.
(+/-)

Фінансові результати від

1 звичайної діяльності до 17 291,0 103 137,6 69 344,1 52 053,1
оподаткування, млн. грн.

2 Чистий прибуток, млн. грн. 17 170,5 102 849,1 68 858,5 51 688,0

3 Рентабельність операційної 22,9 41,7 22,4 -0,5 п. в.

діяльності, %

Джерело: сформовано авторами на основі [14–16]

Аналізуючи рівень рентабельності операційної діяльності, можемо
сказати, що найбільш вдалим роком був 2020 р., коли цей показник досяг
рекордної величини у 41,7%. При цьому найбільший рівень показали великі
підприємства, що мали такі показники: 54,3% рентабельності операційної
діяльності, 45,4% рентабельності всієї діяльності. У 2021 р. порівняно з 2019 р.
рівень рентабельності зменшився на 0,5 п. в. Максимальний темп зростання
чистого прибутку спостерігався у 2019 р., становлячи 227,8%.
Організація фінансового забезпечення діяльності підприємств аграрної
сфери реалізується в таких формах, як використання власних ресурсів,
використання кредитних ресурсів, бюджетне фінансування на безповоротній
основі. Проведемо аналіз структури джерел фінансового забезпечення на ТОВ
«Агропрайм Холдинг» за три роки (табл.2.5).
Власний капітал ТОВ «Агропрайм Холдинг» зменшився з 52,9% до
47,9%, хоча в грошовому виразі відбулося його збільшення приблизно в 4 рази,
як і загалом по всіх джерел фінансування.
 46

Перспективним інструментом внутрішнього фінансування ТОВ

«Агропрайм Холдинг» на цьому етапі може бути збільшення власного капіталу
за рахунок залучення інвестицій, але залучення іноземних інвестицій потребує
від ТОВ «Агропрайм Холдинг» виконання додаткових вимог, а саме висновків
міжнародного аудиту за декілька років, дотримання внутрішніх стандартів
звітності, проведення бюджетування та прогнозування, місця в рейтингах
міжнародних агентств, відповідального менеджменту, прозорості та
передбачуваності.
Таблиця 2.5
Структура джерел фінансового забезпечення ТОВ «Агропрайм Холдинг»
у 2019–2021 рр., %
2021 р. до
№ Показник 2019 р. 2020 р. 2021 р. 2019 р.
(+/-)

1 Власний капітал 52,9 40,14 47,9 -5,1

2 Зареєстрований капітал 12,4 4,8 5,1 -7,3

3 Додатковий капітал 14,0 5,2 5,9 -8,1

4 Резервний капітал 4,4 2,7 3,1 -1,3

5 Нерозподілений прибуток 20,7 27,0 33,3 12,6

6 Неоплачений та вилучений 1,4 0,5 0,5 -0,9

капітал

Джерело: сформовано авторами на основі [14–16]

Таким чином, нестабільне фінансове становище країни вимагає
використання діагностичних процедур для підприємств, які не тільки дають
змогу оцінити наслідки поточних та стратегічних рішень, а й визначити
можливі перспективи розвитку.
Своєчасна та правильна діагностика фінансового стану дозволяє
підприємству запобігти кризі та високому рівню економічної безпеки [3]. Слід
також відмітити роль фінансової діагностики у зменшенні інформаційної
 47

асиметрії та чільне місце інформаційного забезпечення в системі контрольних

функцій, які дозволяють інтегрувати фінансову діагностику у найважливіші
функціональні інструменти контролінгу.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ АГРАРНОГО

РИНКУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1 Шляхи розвитку інфраструктури аграрного ринку Одеської

області

Програма USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО) запрошує

подавати концепції проектів на одержання субгранту для впровадження нових
технологій зрошення, енерго та водозберігаючого обладнання та автоматизації
зрошення у пілотних організаціях водокористувачів.
Метою цієї субгрантової програми є просування процесу земельної
реформи, сприяння інноваціям у зрошенні, розширення прав і можливостей
земле- та водокористувачів, допомагаючи їм запровадити сучасне зрошення
через впровадження нових технологій і автоматизацію зрошення, закупівлю та
встановлення енерго та водозберігаючого обладнання для скорочення
непродуктивних втрат води, зменшення споживання енергії та збереження
родючості ґрунту.
Діяльність за цим субгрантами передбачає розробку та реалізацію 2-х
пілотних проектів для організацій водокористувачів у Одеській та Черкаській
областях, у районах, де зараз не ведуться бойові дії та де є потреба у
відновленні або модернізації зрошувальних систем. Територія обслуговування
одного пілотного проекту має становити не менше 200 га. Програма USAID
AГРО планує надати до 36.6 мільйонів гривень за допомогою 2-х субгрантів (до
18,3 млн. грн. на один субгрант одній організації водокористувачів). Остаточна
сума залежить від діяльності в рамках договору субгранту та остаточних
 48

переговорів.
Проект АГРО зацікавлений в наданні субгрантів організаціям
водокористувачів, які будуть створені на дату подання повної заявки на
одержання субгранту з метою впровадження сучасних водо- та
енергозберігаючих технологій, автоматизації процесу зрошення та які
підтвердять спроможність дольової участі у фінансуванні субгранту на рівні не
менше ніж 30% від загального бюджету субгрантового проекту. Субгрант
надається для проведення робіт на існуючих (облікованих) зрошуваних землях
або таких, на яких в попередні роки проводився полив та розташовані/були
розташовані зрошувальні мережі. Кошти субгранту не можуть бути використані
для кредитування, будівництва зрошувальних мереж, оцінки впливу на
довкілля, придбання чи оренди автотранспорту.
Проект АГРО заохочує подання концепцій проектів від організацій
водокористувачів або ініціативних груп, у учасників яких земельні ділянки
зареєстровані в Державному земельному кадастрі, а права на них зареєстровані
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (у разі оренди
зазначити дату її завершення), відомості про виробників сільськогосподарської
продукції, які беруть участь в організації водокористувачів або ініціативної
групи, внесені до Державного аграрного реєстру відповідно до вимог
законодавства.
Субгрантова діяльність може включати наступне:
 модернізація насосної станції;
 придбання/заміна дощувальної техніки;
 будівництво інфраструктури краплинного зрошення;
 встановлення системи водообліку;
 заміна зрошувальних трубопроводів;
 проведення протифільтраційних заходів на відкритих каналах;
 придбання обладнання для обслуговування зрошувальної мережі;
 облаштування системи дистанційного управління поливом;
 49

 облаштування системи моніторингу вологості ґрунту;

 будівництво поливу для тепличного комплексу;
 облаштування сплінклерного поливу для саду.
Наведений перелік не є вичерпним і може доповнюватися або
скорочуватися відповідно до потреб організації водокористувачів. Субгрант має
безпосередньо сприяти та забезпечувати досягнення, як мінімум, таких
очікуваних результатів:
1. Створення ефективних організацій водокористувачів.
2. Створення принаймні 2-х організацій водокористувачів, які
включатимуть бенефіціарів ММСП, які отримають покращений доступ до
зрошення.
3. Зменшення порівняно з попередніми роками (для працюючих
об’єктів зрошувальної мережі):
 втрат води;
 споживання електроенергії;
 поточних витрат на обслуговування об’єктів інженерної
інфраструктури зрошувальної мережі.
4. Збільшення площ зрошення.
5. Покращення екологічного стану території пілотного проекту
шляхом мінімізації впливу посух, недопущення деградації ґрунтів та
зменшення їх родючості.
6. Залучення інвестицій (власні кошти; зовнішні інвестиції; місцеві
бюджети та/або програми державної підтримки; співфінансування донорів без
урахування коштів уряду США, лізинг або кредити).
7. Збільшення податкових надходжень до бюджету територіальних
громад.
8. Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції членами
організації водокористувачів після впровадження субгранту. Організації
водокористувачів покращили свою організаційну ефективність.
 50

Розвиваючи економічну ринкову інфраструктуру у сфері продовольчого

господарства, виробничі кооперативи сприяють формуванню сільського
капіталу, збільшенню матеріального надбання як окремих членів, так і
кооперативу в цілому. Розглянемо більш детальніше ефективність
функціонування сільськогосподарських виробничих кооперативів за чотири
останніх роки в табл. 3.1. Отже, сільськогосподарські виробничі кооперативи,
створені в сучасних умовах в аграрній сфері України, мають певні переваги і
недоліки, на які слід зважати власникам майнових та земельних паїв при
прийнятті рішення про вибір організаційно-правової форми господарювання чи
при її зміні. Розвиток виробничої кооперації стримують чинники, що в
узагальненому вигляді зводяться до незадовільного фінансового становища;
відсутність необхідної кількості кваліфікованих кадрів та зниження рівня
управління в ринкових умовах; недостатньої підтримки з боку державних та
місцевих органів влади. Незважаючи на це, розвиток виробничих кооперативів
в аграрному секторі України повинен зайняти важливе місце в піднесенні
національної економіки, оскільки в умовах конкуренції більшість
сільськогосподарських товаровиробників самостійно не в змозі протистояти
посередницькому бізнесу.
Таблиця 3.1
Економічна ефективність функціонування сільськогосподарських
виробничих кооперативів, 2018-2021 рр
Показник Рок 2021, %
и до

2018 2019 202 202 2018

0 1

Кількість підприємств, 25,0

2796 2082 1258 1700
од.

Площа сільгоспугідь, 21,3

5346,2 3622,2 2050,2 1138,2
тис.га

Середньооблікова 5346,2 3622,2 2050,2 1138,2

 51

чисельність
працівників, зайнятих
12,6
у с.-г. виробництві, осіб

В розрахунку на одне
господарство:

- зайнятих працівників, 50,0

236 204 134 118
осіб

- сільгоспугідь, га 3824 3479,6 3259,4 3252 85,0

Виручка від реалізації

с.-г. продукції та 3098,8 3139,6 4412,6 7096,6
229,0
послуг, млн.грн.

Прибуток від реалізації

с.-г. продукції та 65,4 363,8 264,2 952,2
1456,0
послуг, млн.грн.

Рівень рентабельності
с.-г. діяльності, % 4,4 2,4 12,8 31
+13,3

Джерело: Сформовано автором на основі [2].

Не зважаючи на те, що загальна результативність сільськогосподарських
виробничих кооперативів є невисокою, однак це не повинно сприйматися як
недолік цієї організаційно-правової форми, адже в сучасних умовах існує і
позитивний досвід становлення такого підприємства, що підтверджує
потенційні можливості кооперативної форми сільськогосподарського
виробництва. Зокрема показники, що характеризують економічну діяльність
окремих кооперативів, підтверджують високу ефективність їхньої роботи (табл.
3.2).
Таблиця 3.2
Основні економічні показники діяльності окремих сільськогосподарських
виробничих кооперативів Одеській області
Назва СВК

«Одеські лани» «Ірбіс-М»

 52

Показник 2019 2020 2021 2019 2020 2021

Загальна земельна
площа 17438 18059 18118 42819 42819 42779

У т.ч. рілля 17066 16940 17748 41699 41699 41088

Поголів’я худоби і
птиці, ум. голів 1429 1117 6344 7535 4781 2710

Чисельність
працівників, осіб 1268 977 745 1490 1316 1393,

Вартість основних
виробничих фондів,
тис. грн. 16784 14612 31808 49477 50554 51213

Вартість оборотних
засобів,тис. грн. 2054 982 1098 56434 67014 93866

Прибуток від
реалізації продукції,
тис. грн. 1,35 -0,43 0,43 1,41 2,17 3,58

Вироблено валової 20855 35386 51893 12781 18937 18224

продукції на 1 прац. 0 6 5 9 9 0

Фондовіддача, грн. 15,73 23,66 12,14 3,82 4,93 4,93

Прибуток на 1 грн.
основних
виробничих фондів,
грн 1,36 -0,44 0,44 1,40 2,18 3,58

Рівень рентаб., % 61,95 -9,92 30,98 154,88 161,66 262,81

3.2 Створення виробничого кооперативу на базі ТОВ «Агропрайм

Холдинг»

Створимо виробничий кооператив «Добротворець» на базі ТОВ

«Агропрайм Холдинг» за юридичною адресою 68355, вул. Леніна, 4 , м.
Вилкове, Одеська область, Україна. Основним видом діяльності кооперативу буде
 53

вирощування зернових та технічних культур.

Виробничий кооперативу «Добротворець» створюється його
засновниками на добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу п’ять
осіб.
Створення та реєстрація виробничий кооперативу «Добротворець»
проходить в декілька етапів.
1 етап. Проведення установчих зборів сільськогосподарського
обслуговуючого кооперативу, на яких повинні бути вирішені такі питання:
1) Про створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу та
затвердження його статуту.
2) Обрання голови кооперативу.
3) Призначення відповідальної особи за державну реєстрацію
кооперативу.
4) Визначення та затвердження юридичної адреси кооперативу.
Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують
головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали
участь в установчих зборах: для фізичної особи- прізвище, ім'я та по батькові,
дані паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця (для
осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні- дані документа,
який його замінює); для юридичної особи- прізвище, ім'я та по батькові
уповноваженого представника юридичної особи, документ, що підтверджує
його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим
підписом, а про юридичну особу- підписом її уповноваженого представника (ч.
4 ст. 7 Закону України «Про кооперацію»).
2 етап. Розробка статуту сільськогосподарського обслуговуючого
кооперативу (Наказом Мінагрополітики України від 21.05.2013 року № 315
«Про затвердження Примірного статуту сільськогосподарського
обслуговуючого кооперативу» затверджено примірний статут).
Крім того, до статуту виробничого кооперативу обов’язково включаються
відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок
 54

внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за

порушення зобов’язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок
трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності
за порушення зобов’язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу
прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності
його членів за зобов’язаннями кооперативу.
3 етап. Засвідчення у нотаріуса підписів засновників у статуті (у двох
примірниках) та засвідчення копії протоколу установчих зборів.
4 етап. Подання заяви державному реєстратору у паперовій або
електронній формі, а також інших документів, передбачених Законом України
«Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та
громадських формувань»(ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію
юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Зразок заяви про державну реєстрацію юридичної особи.
Виробничий кооператив вважається створеним з дня його державної
реєстрації, яка здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про
державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».
Після створення виробничого кооперативу «Добротворець» плануємо
купити зернову сівалку точного висіву ЕDX фірми Аmаzоnе, Німеччина.
Сівалку обладнано централізованим висівним апаратом просапних культур
системи Xрrеss. планує купити зернову сівалку ЕDX фірми Аmаzоnе,
(Німеччина), яка допоможе зменшити затрати посівного матеріалу, добрив та
сприятиме збільшенню урожайності.
Технічні характеристики ЕDX:
Продуктивність га/час – 8 Робоча швидкість, км/ч 15 Ширина захвата, м –
6 Міжряддя, см - 16,6
Глибина посіву, мм - 13-90
Сошники – дискові та коловидні діаметром, з паралелограмною
підвіскою та опорним катком
Об’єм бункера, л - 2300 Система висіву – пневматична.
 55

Принцип його роботи полягає в тому, що точне пневматичне поштучне

видавання насіння відбувається на центральну висівному барабані.
Відокремлене насіння через насіннєпровід під тиском на високій швидкості
поодинці «вистрілює» у сошник, що зблокований із пластиковим приймальним
диском, який м’яко і без пошкоджень приймає насінину та надійно і водночас
бережно загортає її у канавку.
Сума інвестицій, яка необхідна для виробничого кооперативу
«Добротворець» 300 000 грн. Амортизація буде нараховуватися податковим
методом, норма амортизації становить 15%.
Кошти для виробничого кооперативу беремо в кредит в ПриватБанку під
22%, отже ставка дисконту становитиме 22%.
Зробимо проектний аналіз та оформимо його у таблиці 3.3. Розрахуємо
індикатори ефективності виробничого кооперативу для його учасників:
1) Чиста теперішня вартість проекту модифікована (NРV) = 738056,2 -
300000 = 438056,2 грн
2) Рентабельність інвестицій (РІ) =438056,2/3000000*100%=146,02%
3) Коефіцієнт вигод/витрат = ((750025,5+661524,05+569177,5)/3)+
+((428498,2+416553,35+396249,31)/3) = 1,59
4)Строк окупності витрат = (1-1)+((300000 )/321527,3)= 0,93
Виробничий кооператив вважатимемо доцільним, адже чиста теперішня
вартість проекту (модифікована) більша вартості інвестицій, період окупності
проекту не перевищує періоду його експлуатації і становить 1 рік.
Впровадження кооперативу є ефективним адже коефіцієнт вигод/ витрат
більше 1 і становить 1,59,а це означає – на 1 вкладену коп., отримуємо 1,59 коп.

Для управління кооператива використовується основна система

управління проектами. Тобто, менеджер кооперативу головний
економіст є представником замовника він не несе фінансової
відповідальності по кооперативу, не має права вступати в контактні
відносини з учасниками проекту.
Таблиця 3.3
 56

Вихідна інформація для проектного аналізу кооперативу

Показник 2020 2021 2022

Ціна реалізації озимої пшениці, 4000,0 4100,0 4200,0

грн/т

Додаткова кількість продукції, т 435,0 450,0 455,0

Собівартість продукції, грн/т 1150,0 1322,5 1520,9

Вартість інвестицій, грн.. 300000,0

Адміністративні витрати, грн. 22500,0 25300,0 27500,0

Додаткова виручка, грн. 870000,0 945000,0 1001000,0

Поточні витрати, грн. 522750,0 620425,0 719509,5

Амортизаційні відрахування 45000,0 38250,0 32512,5

(1+r) 1,22 1,4894 1,8158

Коефіцієнт дисконтування 0,8197 0,6714 0,55072

Грошові потоки, грн. 392250,0 362825,0 314003,0

Дисконтовані грошові потоки, грн. 321527,3 243600,7 172928,2

Диск.грош.потік з поч. експл. 321527,3 565128,0 738 056,2

кооперативу, грн

Дисконтовані вигоди, грн. 750025,5 660154,1 569177,5

Дисконтовані витрати, грн. 428498,2 416553,4 396249,3

3.3 Перспективи розвитку кооперативу на базі ТОВ «Агропрайм

 57

Холдинг»

ТОВ «Агропрайм Холдинг» розпочинає реалізацію кооперативу по

частковому оновленню матеріально-технічної бази. Строк реалізації проекту –
3 роки, початкова вартість інвестицій 300 тис. грн. Проект фінансується за
рахунок банківського кредиту під 22% річних. Розрахуємо планові обсяги
витрат та доходів по проекту:
1. Обсяг виробництва та реалізації продукції:
перший рік - 435 т; другий рік – 450 т; третій рік – 455 т.
2. Відпускна ціна одиниці продукції:
перший рік – 4000 грн/т; другий рік – 4100 грн/т; третій рік – 4200 грн/т.
3. Амортизація на обладнання нараховується податковим методом, норма
амортизаційних відрахувань 15%.
4. Капітальні витрати підприємства в рамках кооперативу складають 300
тис. грн.
5. Прямі трудові витрати на одиницю продукції складають: соціальні
відрахування – 19,39 грн/т, оплата праці – 67,2 грн/т. Прямі трудові витрати
визначаємо як суму оплати праці і соціальних відрахувань. Відрахування на
соціальні заходи нараховується у розмірі 36% від оплати праці.
Проведемо розрахунок витрат по операційній діяльності в таблиці 3.4.
Таблиця 3.4
Розрахунок витрат по операційній діяльності

Показники 2020 2021 2022

Прямі матеріальні витрати 92214,0 104201,8 117748,1

Прямі трудові витрати 22766,4 26560,8 29090,4

Операційні витрати, всього 53536,5 62459,3 68407,8

Амортизація, всього 45000,0 38250,0 32512,5

 58

Всього витрат по операційній 213516,9 231471,9 247758,7

діяльності

Тепер на основі наведених даних заповнимо бюджет проекту (табл. 3.5).

Таблиця 3.5
Бюджет кооперативу

Статті доходів/витрат 2020 2021 2022 Всього

1.Кошти на початок 300000,0 986483,1 871028,1 -

проекту

2. Надходження: 900000,0 1102500,0 1265000,0 3267500,0

1) від операційної
діяльності(виручка)

2)від фінансової діяльності - - - -

3)від інвестиційної - - - -
діяльності

3.Разом наявні кошти 1200000,0 1102500,0 1265000,0 3567500,0

4.Витрати в т.ч.:

4)по операційній діяльності 213516,9 231471,9 247758,7 692747,5

5)по фінансовій діяльності - - - -

6)по інвестиційній - - 300000,0 300000,0

діяльності

5.Разом грошові виплати 213516,9 231471,9 247758,7 692747,5

6.Кошти на кінець року 986483,1 871028,1 1017241,0 2874753,0

 59

Грошовий потік по 686483,1 871028,1 1017241,0 2574753,0

операційній діяльності

Грошовий потік по -300000,0 - - -300000,0

інвестиційній діяльності

Грошовий потік по - - - -
фінансовій діяльності

Грошовий потік по всіх 386483,1 871028,1 1017241,0 2274753,0

видах діяльності

З вищенаведених даних можемо зробити висновок, що бюджет є

збалансованим по всіх видах діяльності, крім грошового потоку по
інвестиційній діяльності (-300 тис. грн.). Отримали від’ємне значення за
рахунок виплати кредиту. А взагалі грошовий потік по всіх видах діяльності
позитивний, а отже бюджет є бездефіцитним.
Зробимо кількісну оцінку можливих ризиків, для цього використаємо
метод «аналізу сценаріїв» та метод «визначення зони виробничої стійкості».
Опишемо вихідну інформацію для розрахунку ризику в таблиці 3.6.

Таблиця 3.6

Вихідну інформацію для розрахунку ризику кооперативу

Ймовірність одержання Озима пшениця,т

доходу
Собівартість Ціна Реалізована
продукція
0,45 2150,0 4000,0 450,0
0,35 2200,0 4100,0 525,0
0,3 2250,0 4200,0 575,0

Проведемо розрахунки можливих ризиків підприємства за першим

методом в таблиці 3.7.

 60

Таблиця 3.7

Оцінки ризику методом аналізу сценаріїв

Ймовірність одержання МЗД МЗД МЗД

доходу зважений очікуваний
0,45 382500,0 172125,0

0,35 472500,0 165375,0 501375,0

0,30 546250,0 163875,0

МЗДв – відхилення можливого значення доходу; МЗДі – можливе

значення доходу;
МЗДо – очікуване можливе значення доходу; Йі – ймовірність одержання
доходу.
МЗДв - відхилення = 1018,9;
Кв = МЗДо ;
МЗДв
Кв – коефіцієнт варіації.
К в = (501375/1018,9) *100= 2%.

З вище приведених розрахунків зробимо висновок, що при вирощуванні

озимої пшениці можна сподіватися на отримання доходу 501375 грн., з
коефіцієнтом варіації «+» «-» 2 %.
Організація кооперативних відносин на селі є важливим напрямком
аграрної економіки та менеджменту. Більша частина невеликих сільських
господарств не забезпечена постійними каналами збуту виробленої продукції.
Значну її частку кінцеві споживачі отримують через посередництво чи стихійні
ринки. Разом із тим, створення та розбудову сільськогосподарської
обслуговуючої кооперації стримує: недосконалість законодавчої бази,
неузгодженість положень дотичних законодавчих актів; нерозуміння сільським
населенням значення та місії сільськогосподарської обслуговуючої кооперації,
 61

ототожнення їх з господарствами колективного типу; недієвість програм

розвитку, спрямованих на розвиток національної обслуговуючої кооперації;
слабка ресурсна база та матеріальне оснащення; недостатня державна
підтримка розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів;
відсутність висококваліфікованих фахівців, що є практиками кооперативного
руху тощо. З огляду на вищесказане, слід залучати досвід, який мають
розвинені країни щодо організації кооперативних відносин на селі, адже ними
використовуються дієві механізми, зокрема, державного регулювання
кооперації на селі.

ВИСНОВКИ
Форма кооперативної організації сільськогосподарського підприємства,
на сьогоднішній день, перебуває ще на початковій стадії її розвитку та може
проявлятися в найрізноманітніших формах. На сьогодні, головною
характеристикою сільськогосподарської кооперації є значимий розвиток
виробничої кооперації, котра вміщує в собі кооперативні взаємовідносини
спільного використання земель і виробничих об’єктів реформованих
підприємств. Водночас, в обслуговуючій сфері, виробнича кооперація також
розвивається, і тому науково досліджувати її у цьому напрямку також має сенс.
Кооперація створює всі умови для поглиблення спеціалізації виробництва та
конструктивного використання ресурсного потенціалу в аграрній сфері
виробництва, а також виконання робіт і надання послуг, переробка, реалізація
продукції. Дивлячись на розвинену ринкову економіку різних країн, можна
стверджувати, що необхідно та доцільно здійснювати кооперування та
інтеграцію окремих аграрних формувань та добровольчі основі.
На даний час інфраструктура аграрного ринку суттєво відстає від вимог
як виробника, так і споживача. Тому для вирішення цієї проблеми потрібно
сформувати нову, більш адаптовану до сучасних умов інфраструктуру
аграрного ринку. Це можливо лише при дотриманні основних умов та
 62

принципів формування цієї інфраструктури. Ці завдання мають вирішувати як

виробник, так і інфраструктурні елементи аграрного ринку (підприємства
оптової та роздрібної торгівлі, фінансові організації, заготівельні організації,
транспортні підприємства і т.д.), а також держава, яка має створити всі
необхідні умови для розвитку аграрного бізнесу.
Пропонуємо запровадити виробничий кооператив. Головна мета
кооперативу – збільшення обсягів продажу та доходів господарств – членів
сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу за допомогою організації
посіву кооперативною технікою, а також налагодження реалізації зерна у
Дніпрі та інших містах. Кооператив планує купити зернову сівалку точного
висіву ЕDX фірми Аmаzоnе, Німеччина. Сівалку обладнано централізованим
висівним апаратом просапних культур системи Xрrеss.
2. У результаті реалізації проекту членами сільськогосподарського
обслуговуючого кооперативу досягаються наступні вигоди:
 зменшення витрат на сівбу, оскільки вони надаються за ціною, яка
не перевищує собівартості;
 зменшення витрат часу на реалізацію продукції;
 збільшення доходу членів кооперативу від реалізації продукції;
 з’являється можливість додатково залучити сторонні фінансові
інвестиції під колективну гарантію членів сільськогосподарського
обслуговуючого кооперативу;
 створення умов для формування великотоварних партій продукції,
підвищення її якісних показників;
 поява нових робочих місць;
 забезпечення стійкого розвитку господарств.
 63

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 70% українських елеваторів фізично зношені – заява. Гаряча

політика. URL: https://agropolit.com/news/19235-70-ukrayinskih-elevatoriv-
fizichno-znosheni--zayava.
2. «Агропрайм Холдинг». URL: https://latifundist.com/kompanii/219-
agroprajm-holding
3. Ажнюк М.О. Основи економічної теорії: навч. посіб. / М.О. Ажнюк,
О.С. Передрій. К.: Знання, 2008. 365 с.
4. Алейнікова О. Механізми формування інфраструктури аграрного
ринку України. Інвестиції: практика та досвід. 2010. № 24. С. 144–148.
5. Бачуріна І.В. Сутність поняття «аграрний ринок». Економіка АПК.
2009. № 10. С. 108—111.
6. Васильчак С.В. Формування та розвиток регіонального ринку
молока і молочних продуктів: монографія / С.В. Васильчак. Львів: НВФ
«Українські технології», 2005. 240 с.
7. Гречкосій В.В. Становлення та розвиток інфраструктури аграрного
ринку. Вiсник аграрної науки Причорномор’я: аграрні науки. 2008. Вип. 2. С. 45
—57.
8. Данкевич Є. Тенденції формування інфраструктури аграрного
ринку інтегрованими підприємствами. Економічний простір. 2013. № 75. С. 72–
80.
9. Державна служба статистики України. URL:
http://www.ukrstat.gov.ua.
10. Добіжа Н. Стратегічні засади розвитку інфраструктури ринку
сільськогосподарської техніки в умовах глобального середовища. Інвестиції:
практика та досвід. 2019. № 10. С. 55–59.
11. Економіка сільського господарства: навчальний посібник / За ред.
В.К. Збарського, В.І. Мацибори. К.: Каравела, 2010. 280 с.
 64

12. Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності і держави (У

зв’язку з дослідженнями Льюїса Г. Моргана) / Ф. Енгельс. К. : Політвидав
України, 1981. 186 с.
13. Закон Верховної Ради України. Про державну підтримку сільського
господарства України // Відомості Верховної Ради України, 2004, № 49
(03.12.2004), ст. 527.
14. Кирилюк Є.М. Аграрний ринок як економічна категорія: сутнісні
ознаки й особливості. URL: http://www.agrosvit.info/pdf/12_2011/2.pdf.
15. Коваленко Ю.С. Наукові засади та основні тенденції формування
аграрного ринку в Україні. Економіка АПК. 2004. № 3. С. 19—29.
16. Красноруцький О. Регулювання внутрішнього аграрного ринку:
шляхи вдосконалення. Вісник аграрної науки Причорномор’я. 2007. Вип. 3. Т. 1.
С. 123–129.
17. Майовець Є.Й. Теорія аграрних відносин: навчальний посібник /
Є.Й. Майовець. К.: Центр навчальної літератури, 2005 276 с.
18. Мамчур В.А. Інституціональний капітал як конструкт розвитку
аграрного ринку. Економіка АПК. 2016. № 5. С. 93—105.
19. Мороз О. Теоретико-методологічні аспекти сучасної парадигми
регулювання аграрного ринку. Вісник Вінницького політехнічного інституту.
2004. № 5.
20. Павленчик Н.Ф. Теоретичні основи обґрунтування дефініції «ринок
сільськогосподарської продукції». Економіка АПК. 2014. № 1. С. 85—92.
21. Писаренко В.В. Формування ефективної інфраструктури
плодоовочевого ринку. Вісник Харківського національного технічного
університету сільського господарства: економічні науки. 2011. Вип. 113. С.
325 — 331.
22. Про товарну біржу: Закон України №1956 від 10 грудня 1991р. //
Відомості верховної ради України. 1992. №10. С. 139—145.
23. Семчик В.І. Навчаючись, навчаю… Вибрані праці / В.І. Семчик. К.:
Спринт-Сервіс, 2012. 596 с.
 65

24. Сидорович О.Ю. Діалектика оподаткування: інституціональні

консенсуси і конфлікти / О.Ю. Сидорович. Тернопіль: Екон. думка, 2015. 432 с.
25. Сільське господарство України за 2020 рік : статистичний збірник /
відп. за вип. О. Прокопенко. Київ : Державна служба статистики України, 2021.
231 с.
26. Черевко Г. Державне регулювання економіки АПК : навчальний
посібник. Київ : Знання, 2006. 339 с.
27. Шпикуляк О. Інституції аграрного ринку: монографія / Шпикуляк
О.Г. – К.: ННЦ ІАЕ, 2009. 480с.