PAGE \* MERGEFORMAT3

Національний університет біоресурсів і природокористування

України

Кафедра глобальної економіки

КУРСОВА РОБОТА
з аграрної політики
на тему: «ПІЛЬГОВЕ КРЕДИТУВАННЯ ТА СТРАХОВЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В СИСТЕМІ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ»

Студента М1 курсу 1 групи

напряму підготовки економіка підприємства
спеціальності Економіка
Чернецький О.С.
(прізвище та ініціали студента)
Керівник доктор економічний наук, професор
Діброва А.Д.
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Оцінка за національною шкалою__________

Кількість балів: ______Оцінка: ECTS______

Члени комісії ________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Київ − 2022 р.
 ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОГО ТА
СТРАХОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ
1.1. Особливості фінансово-кредитних відносин в аграрному секторі
1.2. Теоретичні засади страхового захисту сільськогосподарських
виробників
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЦЕСІВ ФІНАНСУВАННЯ ТА
КРЕДИТУВАННЯ У ЧАС АГРАРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНІ
2.1. Характеристика сучасного стану фінансування аграрного сектору
2.2. Аналіз системи фінансово-кредитного забезпечення агровиробників
2.3. Оцінка інструментів державного регулювання страхування в
аграрному секторі
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО
КРЕДИТНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ
3.1. Адаптація зарубіжного досвіду фінансового забезпечення до
вітчизняних умов
3.2. Перспективи розвитку пільгове кредитування товаровиробників
аграрного сектору України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 PAGE \* MERGEFORMAT3

ВСТУП

Актуальність дослідження проблеми стану аграрного сектору України у

фінансовому аспекті зумовлена значимістю такого для вітчизняної економіки.
Як наслідок, нині його досить часто трактують як її локомотив. Хоча зазвичай
таке трактування розуміють як метафору, проте в дійсності у фінансовому
аспекті упродовж майже 100 років, без перебільшення, визнається ключова
роль аграрного сектору спочатку у фінансуванні індустріалізації країни, тепер –
в пом’якшенні наслідків перманентних фінансових криз, а нерідко й у
запобіганні дефолтів. Останні могли стати в Україні постійними, проте не
відбулися саме завдяки надходженню валюти від експорту
сільськогосподарської продукції, що перевершили зараз навіть обсяг,
традиційно забезпечуваний у післяреформені роки металургійним комплексом,
перетворилися на головне джерело відносної стабільності платіжного балансу
держави. Водночас на тлі незаперечних успіхів аграрного сектору в ХХІ ст.
(упродовж 2001-2017 рр. валова продукція галузі збільшилася в 1,7 раза,
тенденція зростання прибутку, як і рентабельності діяльності
сільськогосподарських підприємств висхідна), проблема незабезпеченості
науково обґрунтованих норм споживання продуктів харчування населенням
виглядає прикрою аномалією. Оскільки це відбувається не через нестачу
продовольства, а через його цінову недоступність для значного прошарку
громадян України, доходи яких недостатні, аби придбати продукти харчування
в необхідній кількості.
З іншого боку, зниження цін на продовольчі товари за нинішніх умов
нереальне, позаяк замість нарощування виробництва насамперед продукції
тваринництва, це відразу стане каталізатором прискорення процесу його
зменшення, передусім у невеликих сільськогосподарських підприємствах і
фермерських господарствах, який і так доволі динамічний через фінансову
проблему – низьку окупність витрат виробництва в цій галузі, відтак
відсутність у них можливостей забезпечити нагромадження коштів для
інвестицій у згадану галузь. Як наслідок, спостерігається негативна динаміка
 4

поголів’я ВРХ, особливо корів, котру не може перебороти збільшення кількості

цих тварин у тих суб’єктів господарювання, які ведуть виробництво молока й
м’яса на промисловій основі.
Крім того, варто зазначити, що нині близько третини
сільськогосподарських підприємств збиткові, тому вони також не можуть
сформувати достатніх фінансових ресурсів для інноваційного відтворення
такого фондоємного виробництва, як тваринництво, й здебільшого вимушено
займаються винятково менш капіталомістким рослинництвом, закуповуючи
імпортну вживану техніку – трактори, комбайни, автомобілі. Тож з огляду на
стан аграрного сектору України в аспекті фінансового забезпечення,
дослідження причин таких парадоксів й обґрунтування заходів щодо їх
елімінування видається актуальним.
 5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОГО

ТА СТРАХОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В
УКРАЇНІ
1.1. Особливості фінансово-кредитних відносин в аграрному секторі .
Банківська діяльність, функціонування банківських установ і структурних
елементів банківської інфраструктури слугують одним із пріоритетних
драйверів економічного розвитку кожної країни. З усього різноманіття
банківських операцій кредитна діяльність відіграє найважливішу роль. Це
опосередковується тим, що доходи від її здійснення формують основну частку
прибутку банку. Водночас кредитування – це найризикованіша операція
комерційного банку.
Сільське господарство виступає лідером національної економіки за
обсягом експорту товарів, демонструє сталу динаміку зростання і, у свою чергу,
потребує додаткових фінансових джерел для власного розвитку. Кредитування
агропідприємств дуже важливий стимулюючий фактор розвитку галузевих
складових аграрної економіки, насичення внутрішнього ринку якісною
сільськогосподарською продукцією та зміцнення продовольчої безпеки
держави. Таким чином, вирішення проблеми фінансового забезпечення
аграрних товаровиробників шляхом залучення банківського кредиту являє
собою один із пріоритетних механізмів стимулювання та розвитку
сільськогосподарського виробництва в сучасних умовах.
Проблема недостатності рівнів плато- та кредитоспроможності
сільськогосподарських виробників зменшує їх можливості в отриманні
банківських кредитів, тим самим гальмуючи реальні можливості щодо
збільшення обсягів виробництва, нарощування і зміцнення свого ресурсного
потенціалу та зростання прибутковості й рентабельності виробництва.
Дослідження показують, що суттєвим недоліком аграрних трансформацій
в Україні є недотримання принципу їх комплексного забезпечення
інституціональними складовими. Через це втрачається синергія розвитку
аграрного сектору економіки та сільських територій.
 6

Серед важливих напрямів, які повинні сприяти підвищенню ефективності

аграрних трансформацій, мало б бути системне запровадження наступних
комплексних ринкових заходів для створення: досконалого конкурентного
середовища; механізмів стабільної державної підтримки різних видів
агропромислової діяльності; спрощеної та стимулюючої системи
оподаткування; розбудови спеціальної системи кредитування; створення
ефективних механізмів страхування аграрних ризиків; запровадження
ринкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням
національних інтересів; застосування сучасних механізмів ринкового цінового
регулювання; створення сприятливих умов для активізації інноваційного
розвитку та інвестиційного забезпечення; запровадження відповідних програм
розвитку сільських територій тощо.
Розвиток процесів у згаданих напрямах комплексного інституціонального
забезпечення певною мірою відстає від процесів зміни форм власності,
створення суб’єктів господарювання ринкового типу, формування
інфраструктури аграрного ринку, орендних відносин, нарощування обсягів
виробництва, експорту та імпорту аграрної продукції, процесів децентралізації
державного управління тощо. Більше того, подібні процеси повинні були б
відбуватися паралельно та мати стабільний характер.
1.2. Теоретичні засади страхового захисту сільськогосподарських
виробників
Щорічно сільськогосподарське виробництво України зазнає величезних
збитків від різних природних катаклізмів: граду, ураганів, злив, повеней та
інших стихійних лих. Найбільший збиток заподіюють посухи, які
повторюються майже щороку. Так, у 2020 р. втрати зафіксовано на загальній
площі 357,8 тис. га. Для компенсації збитків, понесених
сільськогосподарськими товаровиробниками з державного бюджету, необхідно
додатково виділити близько 2 млрд грн. Спрямовані на державну підтримку
страхування сільськогосподарської продукції кошти в обсязі 672 млн грн
забезпечують збереження власного доходу сільськогосподарських
 7

товаровиробників у сумі близько 90 млрд грн (застраховані посіви на площі

понад 2,8 млн га).
Як свідчить практика, фінансові втрати від надзвичайних ситуацій за
обсягами стають порівнянними з економічними результатами діяльності
сільськогосподарських підприємств і навіть в більшості випадків перевищують
їх.
Один із найефективніших способів мінімізації збитку внаслідок впливу
несприятливих природних факторів, зниження можливих збитків і забезпечення
фінансової стійкості сільськогосподарських виробників – це
сільськогосподарське страхування. Особливо актуальним стає застосування
інструментів сільгоспстрахування в Україні, оскільки практично вся територія
країни нині визнана зоною ризикованого землеробства. В цих умовах основним
завданням розвитку агрострахування виступає залучення в його єдину систему
максимально можливої кількості суб’єктів господарювання в сфері агробізнесу
за постійної підтримки і контролю цього процесу державою. Серед причин
розробки заходів з удосконалення системи аграрного страхування в Україні
слід виділити недосконалість існуючої системи нормативного-правового
забезпечення, що проявляється в монополізації ринку сільськогосподарського
страхування учасниками страхового пулу, неопрацьованість чіткого механізму
отримання державної підтримки. Крім цього, дотепер відсутні чітко
сформульовані цілі й програма розвитку агрострахування, не вирішено питання
розширення форм страхування сільськогосподарських ризиків; способів участі
в ньому держави; не визначено переліку (реєстру) видів страхування, які
підтримуються державою; не вирішено проблеми перестрахування,
оподаткування, створення централізованих страхових резервів та ін.
Сільськогосподарське виробництво характеризується як один із найбільш
ризикових видів діяльності, оскільки йому притаманні висококорельовані
ризики, які здатні спричинити значні збитки для багатьох
сільськогосподарських виробників. Такі природні небезпеки й стихійні лиха,
такі як посуха, град, шторм, повінь можуть призвести до серйозних виробничих
 8

втрат. Сільськогосподарські виробники стикаються з безліччю ризиків:

коливання цін, урожайності, часткової або повної втрати ресурсів і зміни
державної політики, що зумовлюють значні коливання доходів по роках.
Страхування відноситься до інструментів, використання якого не
порушує правил СОТ і потенційно може слугувати ефективним інструментом
стабілізації доходів сільськогосподарських виробників і сільського населення в
цілому. Водночас наявний ряд важливих аспектів, що повинні бути враховані з
метою успішного розвитку і функціонування як ринку страхування, так і
аграрного сектору.
Як показує міжнародний досвід, країни, що розглядають сільське
господарство як стратегічно важливу галузь та в яких продукція сільського
господарства становить значну частку в експорті, створюють систему
державної підтримки сільськогосподарського страхування. Подібні системи
існують, зокрема, у США, Канаді, Іспанії, Китаї, Туреччині, а також низці
інших країн.
Варто зазначити, що завдяки існуванню такої системи у США основні
сільськогосподарські культури – пшениця, кукурудза, бавовна та соя,
застраховані на 86% площ їхнього посіву, решта польових культур – на 70%
площ. У Канаді основні сільськогосподарські культури охоплені страхуванням
на 65% посівних площ. Тоді як у 2018 р. в Україні сільськогосподарські
культури було застраховано на площі, що становить лише 3% від загальної
площі сільськогосподарських угідь. Зокрема, стосовно озимої пшениці – це
11,1% від засіяної нею площі, ярої пшениці – 3%, соняшнику – 0,8% та
кукурудзи – 1,3% від площі посіву.
У згаданих країнах, де держава застосовує системний підхід для
підтримки сільськогосподарського страхування, сільськогосподарським
виробникам надається широкий спектр страхових продуктів, який покриває
більшість погодних ризиків та відповідає їхнім потребам, у тому числі й ризики
системного характеру, такі як посуха.
 9

За приклад системного підходу до агрострахування можуть слугувати

США, Канада, які будували систему агрострахування після Великої депресії 30-
х років ХХ ст., коли видалися кілька посушливих років. Разом із тим до 1996 р.
в США показник проникнення агрострахування був не надто високим,
незважаючи на державні субсидії та велику кількість страхових продуктів.
Держава допомагала і застрахованим, і незастрахованим. Тому виробники не
бачили сенсу страхуватися, бо все одно держава допоможе. Проте 1996 р.
підхід змінився: якщо немає агрострахування, то агровиробник не можете
розраховувати на будь-яку іншу держпідтримку. Це відчутно вплинуло на
розвиток ринку, і показник проникнення зріс до 80– 90%. Таким чином держава
стимулює розвиток агросектору.
Відомо багато різних моделей з великою часткою держави чи приватного
сектору. Так, у США держава покладає на себе ризики, які страхові компанії
вважають високими, й окрім того вона гарантує якість продуктів. Це дуже
важливо, адже постає питання довіри. У деяких випадках держава
відповідальна меншою мірою, тоді як дієвий приватний сектор, так званий пул
страхових компаній – за такою працюють в Іспанії, Туреччині.
 10

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОЦЕСІВ ФІНАНСУВАННЯ ТА

КРЕДИТУВАННЯ У ЧАС АГРАРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНІ
2.1. Характеристика сучасного стану фінансування аграрного
сектору
Для розвитку сільськогосподарських підприємств в Україні на
теперішньому етапі, в період трансформаційних змін у країні, притаманна
низка чинників, що зумовили його розбалансований, диспропорційний та
деякою мірою нелогічний характер в усіх сферах виробництва й у всіх регіонах
країни. Внаслідок цього з’явилася значна невизначеність стратегічних і
подальших напрямів розвитку сільськогосподарських підприємств як на рівні
держави, так і серед приватних підприємців.
Нині більшість сільськогосподарських підприємств в Україні перебуває у
достатньо складному фінансовому становищі. На фінансове забезпечення
аграрних підприємств значною мірою впливає економічна ситуація в країні у
цілому, зокрема кризові явища в економіці, достатньо нестабільний курс
валюти, низька купівельна спроможність всередині країні, невідповідність
продукції зовнішньому ринку, нестабільність зовнішньоекономічної ситуації, а
також недовіра аграріїв до дієвості державної підтримки цього сектору
економіки.
Україна володіє значним як природним, так і людським потенціалом для
розвитку сільського господарства. Звідси роль держави і державної фінансової
підтримки повинна бути адресно направлена на розвиток згаданого сектору
економіки і підтримку аграріїв у країні. На даний час на державному рівні
мають гостро постати питання дослідження існуючих і пошук нових та дієвих
джерел фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств.
У трансформаційній економіці України сільське господарство посідає
надзвичайно важливе місце. Від його ефективного розвитку значною мірою
залежить фінансова стабілізація на макро- і мікроекономічному рівні,
економічна незалежність, соціальна стабільність та продовольча безпека
України. Перехід економіки України до ринкових відносин, який
 11

супроводжувався суттєвим реформуванням аграрного сектору, викликав в

ньому докорінні зміни. При цьому економічна ситуація в сільському
господарстві протягом значного періоду характеризувалася платіжною кризою,
зниженням прибуткової діяльності суб’єктів господарювання, зростанням
частки збиткових підприємств, скороченням їх фінансових ресурсів.
Сучасні проблеми аграрного сектору економіки являють собою тісно
зв’язаний ланцюг політичних та соціально-психологічних аспектів розвитку
агропромислового комплексу. Хоча, безперечно, всі ці проблеми тісно
пов’язані з вузловими питаннями аграрної економіки: фінансовими
результатами діяльності суб’єктів господарської діяльності. Внаслідок сучасної
кризової ситуації у функціонуванні фінансів аграрної сфери стримується
освоєння соціально орієнтованих ринкових відносин.
Перехід до ринкового механізму господарювання зумовив суттєві
кількісні та якісні зміни в структурі ресурсного забезпечення вітчизняного
сільського господарства. Формування нових фінансових умов мало
несприятливий і навіть агресивний характер по відношенню до підприємств
галузі. Створення і розвиток нових фінансових механізмів та інститутів
здійснювалося одночасно з демонтажем елементів централізованої економіки.
При цьому не створювалися необхідні умови, які б амортизували та
компенсували негативні наслідки здійснюваних фінансових трансформацій.
Подолання кризових явищ у сільському господарстві можливе при
створенні дієздатної системи забезпечення його фінансовими ресурсами.
Дефіцит бюджету, інфляція, підвищення кредитних ставок негативно
впливають на конкурентоспроможність сільського господарства та підприємств
зокрема.
Підвищення фінансового забезпечення сільськогосподарських
підприємств без обґрунтованої системи державної підтримки, спрямованої на
мобілізацію використання наявного виробничого потенціалу, неможливе. У
переважній більшості розвинених країн світу процеси регулювання фінансів
 12

сільського господарства здійснюються у різноманітних напрямах, але завжди

мають загальнонаціональний характер.
Нинішня практика фінансового забезпечення сільськогосподарських
товаровиробників не відзначається комплексністю та системністю, має низку
недоліків, що не дають змоги задовольнити фінансові потреби суб’єктів
агропромислового виробництва. Діюча державна фінансова політика щодо
регулювання темпів розвитку агропромислового виробництва не забезпечує
належного доступу сільськогосподарських товаровиробників до ринку
фінансових ресурсів, формування сприятливого інституційного середовища та
вирівнювання умов господарювання.
В Україні за всі роки її незалежності так і не було запроваджено
злагодженої та врегульованої державної фінансової політики в агарному
секторі. Тобто було прийнято велику кількість державних документів, які б
мали регулювати діяльність аграрного сектору економіки. Проте дієвими
виявилася зовсім незначна їх частина, оскільки більшість цих документів
обмежувалася декларативним та загальним характером. Такі документи були
правильно виписані, але не пропонували дієвих механізмів, засобів та
інструментів, які б спонукали й допомагали в досягненні пріоритетних цілей
розвитку фінансової діяльності аграрного сектору економіки.
Серед нормотворчих актів, де були прописані регуляторні фінансові
засади розвитку аграрного сектору економіки України, можна виокремити такі:

- Державна цільова програма розвитку українського села на період до

2015 року;
- Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020
року;
- Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020»;
- Єдина комплексна стратегія розвитку сільського господарства та
сільських територій в Україні на 2015-2020 роки.
 13

У 2012 р. Міністерством аграрної політики та продовольства України

було розроблено проект Закону України «Про сільське господарство». Цей
Закон мав, на думку розробників, визначити правові, соціально-економічні
засади організації сільського господарства України. Аналіз цього
законопроекту показав, що він підміняв і повторював у деяких положеннях
Земельний та Господарський кодекси України й одночасно не вирішував ті
питання, які мали б бути визначеними у цих Кодексах, зокрема, із збереження
та поліпшення земель, особливостей використання земель суспільного
призначення. З іншого боку – поза положень проекту Закону залишилися
питання механізмів цінового регулювання на різних товарних ринках,
надійного фінансового забезпечення відтворення у сільському господарстві,
розвитку сільських територій тощо.
Міністерством аграрної політики та продовольства України
підготовлений новий проект Закону України «Про державну підтримку
сільського господарства України». Передбачається три основні напрями
підтримки аграрного сектору, що й відображено в назвах розділів проекту
Закону: аграрні інтервенції, фінансова підтримка сільгоспвиробників,
створення умов для розвитку малих сільськогосподарських товаровиробників.
Основними цілями державної підтримки сільського господарства проголошено
гарантування продовольчої безпеки та конкурентоспроможності вітчизняної
продукції; забезпечення довгострокової стійкості аграрного сектору шляхом
розвитку різних форм господарювання; утвердження лідерства на світовому
ринку продовольства й сільськогосподарської продукції; пріоритетний
розвиток виробництва та експорту продукції з високою доданою вартістю;
раціональне використання земель сільськогосподарського призначення й
зменшення техногенного навантаження аграрного сектору на навколишнє
природне середовище. Разом із тим проект цього нормативного документа не
враховує всього комплексу питань, які мають бути вирішеними в державному
регулюванні аграрного сектору, і не визначає фінансові зобов’язання держави,
 14

не пов’язує державну підтримку виробників із дотриманням норм екологічної

безпеки, залишає поза увагою підтримку аграрної науки.
Для розроблення і впровадження ефективного та сприятливого сценарію
розвитку аграрного сектору економіки в Україні необхідно чітко розуміти
вектор розвитку й спрямування як окремої галузі аграрного сектору, так і
зовнішнього середовища, де ця галузь перебуває, а саме фінансову політику
держави, інвестиційний клімат та політичну ситуацію. Тому для майбутнього
розвитку вказаної галузі Національна академія аграрних наук України
підготувала проект Стратегії розвитку сільськогосподарського виробництва в
Україні на період до 2025 року. У цій Стратегії висвітлено основні пріоритетні
напрями розвитку аграрного сектору національної економіки, удосконалення
механізмів технологічного забезпечення галузі, окреслено питання власності в
згаданому секторі, а також визначені Основні питання фінансово-кредитного та
інноваційного забезпечення.
Необхідно врахувати, що в Україні умови для розвитку
сільськогосподарського виробництва в різних регіонах різні, тому бажано
сформувати в кожній області регіональні науково-економічні центри розвитку
сільських територій. Такі центри повинні забезпечити науковий супровід
виробничої, економічної, фінансової та соціальної діяльності усіх суб’єктів
господарювання з урахуванням розвитку територій, на яких вони розташовані.
Також потужний внесок у комплексний розвиток аграрного сектору
економіки здійснено працівниками Національного академії аграрних наук
України та Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» в
праці «Рекомендації з розроблення дорожньої інвестиційної карти розвитку
аграрного району». Однією з нових форм удосконалення управління фінансами
аграрного району є «Дорожня інвестиційна карта», яку можна розглядати як
план дій органів державної влади та управління місцевого самоврядування, а
також інвесторів щодо фінансового забезпечення розвитку його
агропромислового виробництва та сільських територій.
 15

Дорожню інвестиційну карту аграрного району доцільно розробляти на

строк, який відповідає періоду зайняття посад керівництва
райдержадміністрації та сільських рад, або на інший період, що дозволяє
обирати на виборні посади осіб з урахуванням виконання взятих ними перед
виборцями зобов’язань і в першу чергу в плані фінансового забезпечення.
Дорожня інвестиційна карта району також має містити не лише конкретні
заходи на перспективу, а також послідовність їх здійснення виходячи з потреб у
розвитку і планів усіх суб’єктів економічної діяльності району.
Основна мета робіт з підготовки загальної характеристики району в
Дорожній інвестиційній карті − показати інвесторам, що природно-кліматичні,
економічні, фінансові, соціальні та інші умови району сприятливі для певних
видів виробництв, ресурсного, кадрового, фінансового забезпечення, що
інвестори будуть захищені, діють прозорі правила економічної і фінансової
діяльності. Стратегія інвестування розвитку району має передбачати цілі,
досягнення яких забезпечить вагомі зрушення в усіх сферах його економіки. На
це мають бути спрямовані усі інституційні перетворення, політика
економічних, фінансового регулювання та соціальних реформ. Головним
чинником та основою реалізації стратегічних цілей в Дорожній карті слід
передбачати сталий та збалансований економічний і фінансовий розвиток як
передумову збільшення доходів населення та забезпечення фінансових
гарантій, підвищення якості послуг та покращення навколишнього середовища.
Процес покращення інвестиційного клімату та нарощування інвестицій
стримує ряд чинників, найважливішими серед яких є: непослідовна і
недосконала інвестиційна політика держави в аграрній сфері, в якій
переважають принципи залишкового виділення бюджетних коштів;
недосконалі механізми та схеми їх використання; нерозвиненість інноваційної
інфраструктури, надмірний знос і відсутність умов не лише розширеного, а й
простого відтворення основних засобів; несприятливі умови для розвитку
малого бізнесу на селі; низька ліквідність інвестицій; невирішеність проблеми
іпотеки; недостатнє фінансування заходів щодо розвитку шляхової мережі на
 16

селі; недосконалий механізм економічних і фінансових відносин між галузями,

що призводить до низької рентабельності капіталу та недостатньої фінансової
привабливості аграрного сектору економіки.
Досягнення позитивних зрушень у цьому напрямі найбільшою мірою
залежить від використання місцевих можливостей інвестиційного, в тому числі
й фінансового забезпечення. Однак такі можливості в більшості регіонів і
територій обмежені. Тому ця проблема є масштабною, її вирішення має
національне значення і потребує консолідації зусиль усіх ланок і сфер
виробництва, соціуму, органів державної влади та управління фінансами.
Зважаючи на наведене вище можна стверджувати, що окрім нестабільної
фінансово-економічної ситуації в країні нестабільною залишається ситуація
нормотворча. Законодавчі, нормативні та регуляторні документи, які
приймаються в Україні, не можуть забезпечити бажаного ефекту, вони
заперечують один одного і не мають єдиної цілі – розвиток та підняття на
вищий рівень аграрного сектору економіки.
На сьогодні ефективна нормативна підтримка розвитку аграрного сектору
економіки знаходиться на рівні з фінансовою. Адже без ефективних програм, в
яких виписані всі процедури та шляхи досягнення цілей, фінансові ресурси не
зможуть ефективно працювати на користь розвитку сільськогосподарського
виробництва. І навпаки, безмірне, неврегульоване та нецільове виділення
коштів не допоможе в отриманні бажаного результату.
Навіть існуючий на даний час «проект Закону про основні засади
державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку» від
21.03.2018 № 8171 не врегульовує всі аспекти, які б привели до правильного та
цільового використання бюджетних коштів. Відсутність дієвих механізмів
розподілу коштів, цільового їх спрямування та відсутність «намагання розвитку
малих сільськогосподарських виробників».
Для ефективного розвитку сільськогосподарських підприємств України та
підвищення їх конкурентоспроможності необхідно залучати значні кошти, що
зумовлює необхідність впорядковувати процес державного фінансування
 17

сільського господарства, його значне зростання та ефективність використання,

що відповідає як принципам ринкової економіки, так і підходам до державного
стимулювання сільськогосподарського виробництва. Впорядкування потребує і
механізм фінансової підтримки сільського господарства, який здійснюється
через такі завдання в організації забезпечення ресурсами, як визначення
потреби підприємства у фінансових ресурсах, формування оптимальної
структури фінансових ресурсів і ефективне їх використання, створення умов
для досягнення постійної платоспроможності та прибутковості виробничої
діяльності, управління фінансовими потоками, забезпечення фінансової
рівноваги та стійкості.
2.2. Аналіз системи фінансово-кредитного забезпечення
агровиробників
Кредитування суб’єктів господарювання як одна із фундаментальних
складових діяльності банківських установ слугує важливим джерелом
отримання додаткових фінансових ресурсів для підприємств агропромислового
комплексу, виконує роль пріоритетного механізму забезпечення неперервності
процесу відтворення й розвитку сільськогосподарської діяльності, оскільки від
спроможності цих установ забезпечувати потреби суб’єктів аграрної сфери в
необхідних кредитних ресурсах залежить підвищення результативності галузі.
Обґрунтоване, збалансоване й планомірне поєднання власних коштів
сільських товаровиробників та позикових банківських кредитних ресурсів за
умов дієвої державної підтримки сільського господарства має забезпечити
активізацію і нарощування темпів розвитку агропромислового виробництва,
що, безсумнівно, матиме позитивний вплив на темпи зростання економіки
нашої країни.
Кредит, як економічна категорія та явище, привертав увагу дослідників з
давніх-давен. Особливо істотний та якісний стрибок у розвитку його теорії
стався в період зрілості капіталізму, коли роль кредиту і банків в економіці
стала найпомітнішою. Історія свідчить, що теорія кредиту – це перехід від його
 18

сутності, функцій, законів руху до ролі в економічному розвитку як одного з

інструментів механізму державного регулювання.
Базисом появи, функціонування та розвитку кредитних відносин у
системі суспільного відтворення виступає наявність тимчасово вільних
грошових ресурсів в одних економічних суб’єктів та необхідність задоволення
потреби у фінансуванні в інших. Кредит як особлива форма вартісних відносин
виникає тоді, коли вартість, що вивільняється в одних економічних суб'єктів,
якийсь час не використовується у господарських угодах і не вступає в новий
відтворювальний цикл. При кредитуванні ця вартість переходить від одних
суб'єктів до інших, які мають тимчасову потребу в додаткових джерелах
фінансування і, таким чином, продовжує функціонувати в межах
відтворювального процесу.
Не можна не погодитися з тим, що кредит – це найпотужніше економічне
відкриття суспільства, завдяки якому позичальник, який не має достатньої
кількості ресурсів, проте володіє механізмом їх подальшого нарощування, має
можливість отримати потрібну кількість коштів, необхідних для забезпечення
безперервного процесу виробництва. Кредит відіграє роль фундаменту сучасної
економіки, являє собою невід’ємний елемент економічного розвитку та
використовується як суб’єктами підприємницької діяльності, так і окремими
громадянами.
Теорія кредиту передбачає послідовне розкриття і перехід від з’ясування
його сутності, функцій, законів руху до ролі в економічному розвитку як
одного з інструментів механізму державного регулювання.
У теорії сформувалися три підходи щодо функціональної ролі кредиту в
економіці. В рамках першого підходу вчені розглядають кредит з позиції
негативу і вважають, що він практично не впливає на економіку. Цілком
протилежна позиція, що сформувалася за другого підходу, яка переконує, що
кредит виявляє величезний вплив на економічний розвиток. Прихильники
третього підходу схиляються до думки, що кредит відіграє помірну роль в
економіці.
 19

У сучасних економічних дослідженнях сутності категорії «кредит»

приділяється багато уваги, проте вітчизняні й зарубіжні економісти не мають
єдиної позиції щодо розуміння та трактування цієї складної економічної
категорії. Зазначимо, що більшість дослідників наголошують та тому, що
кредит – це позика у грошовій або натуральній формі, яка надається однією
особою іншим на умовах повернення, строковості та зі сплатою відсотків за
користування.
На думку багатьох дослідників, кредит виконує наступні функції:
перерозподільну; нарощувальну (через нарощування купівельної
спроможності); капіталотворчу; обслуговуючу (грошове обслуговування
обороту капіталу в процесі його відтворення та обслуговування інноваційного
процесу); прискорюючу (прискорення концентрації та централізації капіталу);
регулюючу (макроекономічне регулювання господарських процесів).
Зазначимо, що у сучасному суспільстві банківський кредит надто
пов’язаний з грошима, оскільки надається позичальникові переважно в
грошовій формі. Завдяки кредитові покупець, який в процесі кредитних
відносин трансформується у позичальника, отримує можливість придбати
необхідні товари, ресурси, послуги, не маючи грошей. Кредит замінює гроші й
одночасно трансформує якість вартості, що позичається. Кредит – це засіб
перетворення грошей, що вилучені з обігу з метою накопичення, у вартість, що
позичається. З моменту надання кредиту ці гроші трансформують своє
категоріальне значення і починають функціонувати вже як кредит.
На думку професора О. І. Лаврушина, будучи доповненням до грошей в
процесі обміну, кредит значно багатша категорія. «Допомагаючи долати часові
та просторові межі обміну товарних мас, кредит прискорює обмін і
відтворювальний процес в цілому. Якщо гроші – це, за висловом класиків,
колесо обігу, то кредит – це та тяглова сила, яка прискорює суспільний
розвиток».
На нашу думку, кредит доречніше розглядати як систему організаційно-
економічних відносин між кредитором і позичальником, юридично закріплених
 20

у кредитному договорі, з приводу надання грошових коштів у тимчасове

користування на умовах платності, строковості, цільового використання,
забезпеченості та повернення.
Як результат проведеного дослідження, вважаємо за доцільне привести
концептуальне бачення кредиту як економічної категорії (рис. 1).

Рис. 2. Сутність кредиту як економічної категорії

Банківське кредитування – це економічні відносини, що виникають між

банківською установою як кредитором і позичальниками з приводу руху
позикових грошових ресурсів, сформованих за рахунок власних і залучених
витоків для тимчасового використання на умовах повернення, строковості,
 21

платності, забезпеченості, цільового призначення з метою задоволення

фінансових потреб.

На наше переконання, основоположним базисом формування кредитних

відносин між кредитором і позичальником виступає об’єктивна необхідність
забезпечення двосторонньої ефективності використання цих коштів –
прибуткове повернення банком наданого кредиту та покриття потреби у
додаткових коштах позичальником з метою забезпечення виробничо-
господарського процесу і кінцевого одержання прибутку.

Таким чином, кредит має дуалістичний характер ефективності, що

актуалізує питання пошуку механізмів забезпечення єдності та спільності
інтересів кредитора і позичальника, що по суті становить основу компромісу
між ефективністю надання банками кредиту й ефективністю використання
позичальником кредитних ресурсів. Обґрунтована довіра обох сторін повинна
бути закладена в основу кредитних відносин.

Акцентуючи увагу на особливостях кредитних відносин в аграрному

секторі економіки, не можна не погодитися з тим, що банківське кредитування
суб’єктів господарювання у сільському господарстві значною мірою
ототожнюється з конкретними цільовими потребами і відповідним цільовим
використанням запозичених кредитних ресурсів.

Стратегічна важливість сільського господарства незаперечний факт, а

його стан і темпи поступового розвитку безпосередньо впливають на
функціонування всієї економіки України. У свою чергу на кредитні відносини в
аграрному секторі економіки фундаментальний вплив виявляє специфіка
сільського господарства. Об’єктами діяльності в сільському господарстві
слугують живі організми рослин і тварин, а їх біологічні процеси відбуваються
за певними законами природи, що надто обмежує вплив людини на сукупність
різноманітних виробничих процесів та унеможливлює їх прискорення. Тому як
головна ознака сільськогосподарського виробництва вирізняється повільний
оборот виробничих фондів через велику різницю між часом виробництва і
 22

робочим періодом. Саме це й зумовлює сезонний характер виробництва і, як

наслідок, викликає нерівномірність надходження та витрачання грошових
коштів упродовж року.

Під сільськогосподарським кредитом розуміють специфічну форму

кредитних відносин, що характеризуються наданням грошових коштів банками
і небанківськими організаціями сільськогосподарським товаровиробникам в
основний та оборотний капітал у поєднанні з державним регулюванням.

У свою чергу поняття кредитування суб’єктів господарювання аграрного

сектору розглядається як «сукупність економічних відносин між кредиторами,
фінансовими посередниками та позичальниками всіх форм власності
(сільськогосподарськими підприємствами, агрохолдингами, фермерськими
господарствами та індивідуальними підприємцями), що ґрунтується на
взаємопов’язаній дії суб’єктів аграрного сектору економіки в процесі
виробництва капіталу підприємств і суб’єктивного оцінювання впливу кредиту
на кінцевий результат».

Банківське кредитування АПК ряд дослідників визначають як економічні

відносини з приводу забезпечення підприємств АПК джерелом фінансування на
умовах поворотності, платності, забезпеченості, строковості, цільового
використання та диференційованості, що супроводжується специфічними
особливостями, притаманними підприємствам.

Як зазначає академік НААН Ю. О. Лупенко, банк не працює у вакуумі, а

залежить від багатьох зовнішніх чинників: законодавчого середовища,
загальних економічних тенденцій, поведінки контрагентів, інших факторів.
Вартість фінансування в гривні залежить від вартості, за якою банки залучають
кошти на міжбанківському ринку для подальшого кредитування аграрного
сектору економіки. Чим сприятливіша загальна ситуація в країні, тим
доступніше і на більш тривалий термін банки будуть надавати кредити
аграрному сектору економіки.
 23

Рис. 3. Сутність та особливості банківського кредитування аграрного

виробництва

Перепоною для задоволення попиту сільськогосподарських підприємств

на банківські кредити в Україні стають високі відсоткові ставки, обмежений
спектр пропозиції банківських кредитних послуг для аграріїв, неврахування
специфіки виробничоресурсного потенціалу галузі, низький рівень
капіталізації, втрати ліквідності банківської системи, операційні ризики банків
у процесі співпраці з агровиробниками. Як свідчать результати досліджень
науковців, потреба сільгоспвиробників у довгострокових кредитах
 24

задовольняється нині лише на 2-5%, тоді як за короткостроковими кредитами –

на 50%.

Різноманіття виробничо-галузевих особливостей аграрного виробництва,

його ризикованість та стратегічне значення для національної економіки
зумовлюють постійну необхідність та удосконалення механізмів державної
підтримки сільськогосподарського кредитування.

Така державна підтримка в Україні існує, проте ефективність її

здійснення вже протягом двох десятиліть залишається недостатньою. Незначна
кількість і наукових праць щодо методів та способів державної підтримки
сільськогосподарського кредитування.

Дослідники поділяють проблеми державної підтримки кредитування

сільськогосподарських виробників на дві групи. Джерелом виникнення першої
групи проблем вважається недостатність бюджетних коштів, яку держава може
спрямувати на забезпечення пільгового кредитування. Компенсувати
недостатність вільних фінансових ресурсів в умовах фінансової кризи
неможливо, однак реальна раціоналізація регулювання розподільчого процесу
бюджетних коштів для досягнення найвищого економічного ефекту. Другу
групу проблем пов’язують з недосконалістю власне механізму державної
підтримки кредитування сільськогосподарських виробників, а також із майже
щорічною його трансформацією та змінами правил:

- не повне відшкодування втрат комерційних банків, пов’язаних з

використання знижених відсоткових ставок, що суттєво зменшує
фінансову ефективність таких кредитних операцій;
- затримки у поверненні кредитів, що підвищує ступінь ризикованості
кредитних операцій; - недостатня гнучкість механізму, що значно
обмежує кількість користувачів пільговими кредитами;
- недостатня прозорість, що призводить до зловживання при розподілі
пільгових кредитів; - недостатня економічна обґрунтованість процесу
 25

розподілу, що зменшує стимули до підвищення ефективності

функціонування сільськогосподарських виробників.

2.3. Оцінка інструментів державного регулювання страхування в

аграрному секторі
В Україні страхові компанії пропонують сільськогосподарським
виробникам захист від обмеженого кола малоймовірних ризиків. Через це
рівень страхових виплат украй низький – 4,2%. Держава, починаючи з 2001 р.,
досить наполегливо намагалася змінити ситуацію стосовно забезпечення
захисту сільгосптоваровиробників від ризиків загибелі сільськогосподарської
продукції.
У 2001 р. запроваджено обов’язковість страхування, у 2005-2008 рр.
програма субсидованого агрострахування шляхом здешевлення страхових
платежів. Однак через нестачу бюджетних коштів і недосконалість
законодавства у сфері агрострахування Уряд змушений був відмовитися від цієї
програми.
У 2012 р. набув чинності Закон України «Про особливості страхування
сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» – спеціальний
закон, який регулює відносини у сфері страхування сільськогосподарської
продукції. Поточна модель державної допомоги (спрямування бюджетних
коштів через Аграрний страховий пул) виявилася неефективною та потребувала
реформування з урахуванням попереднього досвіду.
Варто зауважити, що останніми роками спостерігається зниження рівня
страхових виплат, при цьому зберігається тенденція до зростання кількості
укладених договорів зі страхування сільськогосподарських культур. В
основному відбувається мультиризикове страхування за трьома основними
сільськогосподарськими культурами: озима пшениця, озимий ріпак і кукурудза.
До лідерів у агрострахуванні належать страхові компанії «PZU Україна» та
«Універсальна», які не входять в Аграрний страховий пул.
 26

Практичний досвід діяльності учасників страхового пулу засвідчує його

неефективність, що зумовлює відмову сільськогосподарських товаровиробників
від отримання послуг страхових компаній. Неефективне функціонування
Аграрного страхового пулу полягає в неналежному виконанні таким ролі
центральної керуючої ланки.
Враховуючи сучасні реалії, більшість аграріїв не поспішають страхувати
майбутні врожаї, що спричинено низькою довірою до страхових компаній,
складністю й непрозорістю надання страхових послуг, а також високою
вартістю страхових послуг для окремих страхувальників, що відповідно
зменшує попит на такий інструмент управління ризиками, як агрострахування.
Для того щоб отримати допомогу від держави, страховик повинен
входити до пулу, проте на практиці це виявилося не так просто, адже спочатку
страхові компанії не могли отримати ліцензію від Національної комісії з цінних
паперів і фондового ринку, що здійснює державне регулювання у сфері ринків
фінансових послуг, потім у вступі відмовляв пул, а пізніше в бюджеті не було
передбачено державну підтримку аграрного сектору.
Для вирішення окреслених проблем насамперед необхідно визначити
місце держави на ринку страхування сільськогосподарських культур.
Агрострахування має здійснюватися за принципом партнерства між державою і
приватним сектором, що допоможе державі мінімізувати витрати та
підтримувати через субсидування виробництво пріоритетної
сільськогосподарської продукції. Оптимальний для України це варіант активної
участі держави в розвитку системи страхування сільськогосподарської
продукції за максимального використання можливостей приватного сектору.
У цілому експерти оцінюють ринок агрострахування позитивно: у 2018 р.
в Україні страхові компанії уклали 1207 договорів страхування
сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень, зокрема 661 – на
зимовий та 546 – на весняно-літній періоди, що свідчить про збільшення
кількості укладених договорів порівняно з попереднім роком. Так, у 2017 р. в
Україні укладено 957 договорів, із них 427 – на зимовий і 530 – на весняно-
 27

літній періоди. Лідерами за кількістю укладених договорів виявилися аграрії

Тернопільської (98) і Дніпропетровської (94) областей, що пояснюється
фінансовими можливостями та умовами здійснення аграрного бізнесу. У 2018
р. застрахована площа сільськогосподарських культур становила 974 тис. га і
збільшилася порівняно з попереднім 2017 р. на 313 тис. га, або на 47,4%,
зокрема за показником застрахованої площі першість належить Полтавській
(75,6 тис. га) та Хмельницькій (75,3 тис. га) областям. Загальна сума страхових
виплат по Україні становила по 7,5 млн грн. Першість за страховими виплатами
отримала Хмельницька область із показником 40% (близько 3,1 млн грн) від
загального обсягу виплат по Україні.
На думку експертів, вітчизняному ринку агрострахування притаманний
потужний потенціал, здатний запропонувати сільськогосподарським
виробникам дієві фінансові інструменти захисту.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України
щодо удосконалення правового регулювання страхування
сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» врегульовано
механізм надання державної підтримки сільськогосподарським
товаровиробникам для страхування сільськогосподарської продукції та вимоги
до учасників ринку страхування сільськогосподарської продукції.
Договір страхування сільськогосподарської продукції з державною
підтримкою передбачає страхову виплату сільськогосподарському
товаровиробникові у разі настання страхового випадку, а саме: втрати,
пошкодження застрахованих посівів (посадок), загибелі (недобору,
недоотримання) застрахованого врожаю, загибелі (втрати, вимушеного забою,
вимушеного знищення, травматичного пошкодження або захворювання)
застрахованих сільськогосподарських тварин, що належать
сільськогосподарському товаровиробникові на праві власності або на іншій
законній підставі, а також причиною недоотримання (втрати)
сільськогосподарським товаровиробником майбутньої користі – очікуваного
прибутку (доходу) від реалізації вирощеної, відгодованої, виловленої, зібраної,
 28

виготовленої ним первинної (без вторинної обробки та переробки)

сільськогосподарської продукції за період її окупності.
Державна підтримка страхування сільськогосподарської продукції
полягає в наданні з державного бюджету сільськогосподарським
товаровиробникам грошових коштів у вигляді відшкодування до 60% вартості
страхового платежу (страхової премії).
Цим же Законом скасовується положення щодо страхування
сільськогосподарської продукції через Аграрний страховий пул та
уточнюються повноваження Національного банку України (НБУ) як органу, що
здійснює нагляд за страховою діяльністю.
В умовах змін клімату актуальність страхових ризиків в аграрному
секторі зростає щороку. Введення в дію нового закону дозволить мінімізувати
витрати виробників на відновлення врожаю, сільськогосподарських тварин,
матеріально-технічної бази тощо внаслідок непередбачуваних природних
обставин.
Крім того, згаданим Законом пропонується прозорий механізм участі
страхових компаній. Для них необхідна наявність спеціальної ліцензії (на
здійснення страхування сільськогосподарської продукції), відповідність
вимогам Закону «Про страхування» та додатковим вимогам НБУ, а саме –
практичний досвід, прозора структура власності, платоспроможність,
дотримання обов’язкових нормативів тощо. Встановлення таких вимог важливе
для забезпечення участі у програмі державної підтримки лише надійних
учасників ринку, які будуть вчасно й у повному обсязі виконувати свої
зобов’язання перед аграріями.
Таким чином, страховий ринок зможе виконувати свою безпосередню
функцію з підтримки та розвитку економіки. Аграрні виробники, для яких
сьогодні існують чималі ризики, передусім кліматичні, зможуть почуватися
впевненіше та безперебійно працювати. Відшкодування аграрним виробникам
частини страхової премії здійснюватиме Міністерство аграрної політики та
продовольства України.
 29

Принципово те, що відповідний нормативно-правовий акт передбачає

можливість страхування не лише погодних ризиків, а й доходу
сільгоспвиробників – американська модель агрострахування, яка захищає
сільськогосподарських виробників від природних катаклізмів, коливань
ринкової кон'юнктури (ціновий ризик), що у свою чергу зменшить ризик
банкрутства та значно здешевить вартість кредитування.
Безперечно, це особливо важливо за відкриття ринку землі, коли аграрії
вимушені шукати стороннє фінансування для купівлі землі, яку вони
обробляють. Водночас здешевлення вартості кредитування аграріїв матиме
додаткові переваги для держави, адже забезпечить зменшення видатків
державного бюджету на компенсацію відсоткової ставки за кредитами аграріям,
яке наразі здійснюється в межах державної програми здешевлення
кредитування.
Варто зазначити, що прийнятий нормативно-правовий акт посилює
вимоги до страхових компаній, зокрема: 3-5 останніх років у страхуванні
сільськогосподарських ризиків, отриманні страхових премій та виплаті
страхових відшкодувань (у т. ч. як перестраховик) або аналогічний досвід
материнської компанії. Наявність кваліфікованого персоналу в штаті на умовах
аутсорсингу (з вищою освітою у сфері сільського господарства та досвідом
роботи); прозора структура власності; виконання нормативів (протягом
останніх 3-5 років), дотримання особливих вимог до формування страхових
резервів зі страхування сільськогосподарських ризиків (непропорційний
підхід), формування додаткового запасу платоспроможності під
сільськогосподарські ризики, обмеження частки сільськогосподарського
страхування в загальному портфелі; дотримання граничного власного
утримання (як по договору, так і по території) перестрахування лише у
перестраховиків, які відповідають вимогам до досвіду, структури власності та
платоспроможності (нерезиденти та потенційно й резиденти).
Кошти, які надійдуть до державного бюджету за рахунок збільшення
ставки податку на дохід за договорами страхування сільськогосподарської
 30

продукції, будуть спрямовані на державну підтримку страхування

сільськогосподарської продукції. Крім того, запровадження державної
підтримки страхування сільськогосподарської продукції сприятиме збільшенню
обсягів страхування, що у свою чергу вплине на обсяги надходжень до
державного бюджету.
У нинішніх умовах питання агрострахування треба вирішувати
планомірне. Існує два підходи до агрострахування: системний – на умовах
державно-приватного партнерства, коли рівень проникнення агрострахування
суттєвий. Це один з інструментів керування ризиками, який, утім,
унеможливлює інтервенцію держави у разі форс-мажору – звісно, за умови
якісних страхових продуктів і державної субсидії, щоб перетворити ці продукти
на доступніші. Водночас існує й інший підхід, зокрема, в країнах із високим
рівнем культури страхування, коли державна підтримка відсутня, що
позначається на кількості страхових продуктів. Наприклад, страхуються прості
ризики, і рівень страхування менший, ніж за системного підходу, коли держава
долучається з різними інтервенціями. Однак системний підхід дає змогу
державі планувати фінансові ресурси. Адже коли трапляється щось
екстраординарне, то відсутній певний страховий фонд для виплат
постраждалим аграріям, а кошти мають з інших програм. За системного
агрострахування держава чітко розуміє, скільки коштів їй потрібно виділити на
субсидії, й по факту обсяг виплат перенаправляється на страхові компанії, але
ще більше – на перестрахові компанії, які на собі утримують левову частку
ризиків. Розвиток страхових програм у сільському господарстві підтримується
державою з двох основних міркувань. Поперше, передбачається, що
сільськогосподарські ризики істотно впливають на розподіл виробничих
ресурсів. Оскільки зниження інвестиційної привабливості
сільськогосподарського виробництва через його підвищений рівень загрози
потрапити під ризики може призвести до довгострокового відтоку ресурсів із
галузі, сільськогосподарське страхування покликане скорочувати
невідповідність у використанні ресурсів у часі. По-друге, разом з іншими
 31

інструментами аграрної політики, страхування врожаю пом'якшує негативний

вплив коливань на дохід сільськогосподарських виробників. Таким чином,
основні цілі розвитку страхових програм полягають у скороченні
неефективності в народногосподарському масштабі та стабілізації доходів у
сільських регіонах.
Однак світовий досвід, за винятком кількох випадків показує, що
програми страхування за участю держави на сьогодні досить дорогий і
малоефективний інструмент аграрної політики як у розвинених країнах, так і
тих, що розвиваються. Дизайн і умови багатьох пропонованих страхових
систем створюють передумови для некоректного використання і зловживань як
власне страхових компаній, так і фермерів, що стають учасниками цих програм.
 32

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО

КРЕДИТНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ
3.1. Адаптація зарубіжного досвіду фінансового забезпечення до
вітчизняних умов
Неврегульованість розвитку аграрного сектору економіки зумовлює не
тільки спад в економіці країни в цілому, а й занепад значних сільських
територій України. Тому на даний час для ефективного фінансового
забезпечення розвитку сільського господарства в країні необхідною умовою
має стати прийняття законопроектів, які б відповідали можливостям розвитку
аграрних підприємств і стимулювали б їх розвиток та підвищення
конкурентоспроможності. Необхідний законопроект із регулювання пільгового
кредитування сільськогосподарських підприємств. Також важливою умовою
розвитку сільськогосподарських підприємств є створення пільгових умов
оподаткування для підприємств сільськогосподарської галузі. Український
ринок сільськогосподарського виробництва потребує розроблення державних
та регіональних програм, які б регулювали і координували цільовий розподіл
коштів для фінансового забезпечення та модернізації процесів виробництва у
сільськогосподарській галузі. У свою чергу це створювало б привабливий
клімат для залучення сюди інвестиційних коштів.
Усі вказані зміни забезпечили б поштовх для розвитку
сільськогосподарських підприємств і перетворили згадану галузь на
привабливу для інвесторів й українців, які бажають працювати для розвитку
аграрного сектору економіки України.
На сьогодні Україна перебуває в складному процесі трансформаційних
перетворень в економіці, які неминуче стосуються сільськогосподарських
підприємств. Існує низка проблем у сфері державного фінансового
забезпечення останніх, головною серед яких виступають законодавчі
трансформації та перетворення, які спостерігаються в нашій державі на
сучасному етапі, що спричиняє неврегульованість аграрного сектору економіки.
Існує безліч суперечностей у законодавстві, які залишаються неврегульованими
 33

та потребують вдосконалення. Також великою проблемою є недотримання

вимог законодавства з функціонування та розвитку малих
сільськогосподарських виробників.
Держава бере на себе функцію контролю якості стандартних страхових
продуктів. Страхові компанії реалізують такий продукт у певному ціновому
діапазоні, тоді як держава його субсидує. Крім того, держава здійснює функцію
збирання даних по ринку та даних, потрібних для розробки продукту. Роль
держави – надання субсидії, тобто здешевлення страхового продукту. І,
можливо, просування ідеї агрострахування, культури агрострахування, проте
спільно зі страховими компаніями.
Для страхових компаній основним завданням визнано продавати,
перестраховувати ризики, дбати про якість портфеля, тобто виконувати свою
звичну роботу.
Враховуючи, що природні катаклізми мають тенденцію до збільшення
частоти та катастрофічності, страхування як інструмент для підтримки у разі
настання ризиків стане дедалі затребуванішим та матиме попит серед
фермерських господарств. За таких умов аграрне страхування має потенціал
для поліпшення економічних показників аграрного сектору України.
Вважаємо, що розвитку ринку агрострахування сприятимуть
застосування таких заходів: організація інформаційної кампанії для опанування
фермерами понять «ризик» і «ризик-менеджмент»; удосконалення
регуляторних заходів і їх впровадження відносно компаній, що не платять
страхові відшкодування – як через створення резервних фондів, визначення
термінів і умов виконання зобов'язань за укладеними договорами страхування,
так і через порядок розгляду претензій щодо них; впровадження прозорої та
справедливої програми субсидування, яка передбачає субсидування по
страхових преміях і надання державних ресурсів для виконання програм;
забезпечення прозорої системи надання субсидій; розширення професійної
мережі посередників (брокерів), що надаватимуть професійні консультації,
 34

підбиратимуть продукти для клієнтів і страхових компаній та при цьому

захищатимуть інтереси клієнтів.
Відчутну роль у створенні дієвої системи сільськогосподарського
страхування, що відповідає інтересам всіх її учасників (сільськогосподарських
товаровиробників, держави і страховиків), відіграють інструменти державного
регулювання згаданого ринку. Тому пропонується враховувати наступні
ініціативи: забезпечення значно ширших можливостей для вибору умов
сільськогосподарського страхування з державною підтримкою, а саме:
розширення меж, в яких сторони мають право змінювати основні параметри
страхування (більший діапазон для страхової суми і безумовної франшизи,
відмова від «порогу» втрати (загибелі) сільськогосподарських культур і
багаторічних насаджень); формування додаткових стимулів до укладання
договорів сільськогосподарського страхування з державною підтримкою, що
передбачає зближення умов страхування, які передбачають державну
підтримку, до вимог банків та до умов страхування предметів застави; надання
можливості отримання пільг (преференцій) за іншими видами державної
підтримки за наявності договору сільськогосподарського страхування; розвиток
інструментів страхування для малих форм господарювання: взаємне
страхування; індексне страхування; спеціалізовані страхові програми, які
розробляються за участю суб'єктів; затвердження стандартів агротехнологій,
відхилення від яких при страхуванні сільськогосподарських культур
припустиме тільки за погодженням зі страховиком; розвиток інструментів
дистанційного моніторингу посівів.

3.2. Перспективи розвитку пільгове кредитування товаровиробників

аграрного сектору України
Розбудова системи кредитування сільгоспвиробників та інших учасників
аграрного ринку сьогодні продовжує залишатися важливим завданням
державної аграрної політики.
 35

Система кредитування аграрного сектору економіки має

взаємодоповнювати інші напрями фінансово-кредитної підтримки
агропромислової діяльності, оперативно реагувати на виклики як внутрішнього
аграрного ринку, так і глобального ринкового середовища, в цілому формуючи
єдину збалансовану систему фінансово-кредитного забезпечення.
Важливою передумовою удосконалення системи кредитування аграрного
сектору слугує концептуальне закріплення заходів держави, банківської
системи та аграрного бізнесу в новому рамковому Законі України «Про
державну аграрну політику», який повинен у тому числі визначати принципи,
шляхи та інші засади розвитку банківських послуг у загальній системі
фінансовокредитного забезпечення агровиробників. Такі дії держави дозволять
упорядкувати законодавчий процес та інші заходи інституціонального
забезпечення ефективного розвитку аграрного сектору економіки та сільських
територій.
Дослідженнями встановлено, що фундаментальну основу функціонування
і розвитку кредитних відносин становить наявність тимчасово вільних
грошових ресурсів в одних економічних суб’єктів та існування об’єктивної
необхідності задоволення потреби у фінансуванні в інших.
Систематизація теоретичних підходів до інтерпретації категорії «кредит»
дозволила представити змістовне бачення цього поняття як форму суспільних
відносин, як економічну категорію, як систему економічних відносин, як
фінансову послугу, як рух вартості, як рух позичкового капіталу, як позику та
як довіру. Пропонуємо трактувати кредит як систему організаційно-
економічних відносин між кредитором і позичальником, юридично закріплених
у кредитному договорі, з приводу надання грошових коштів у тимчасове
користування на умовах платності, строковості, цільового використання,
забезпеченості та повернення.
Характерною ознакою сільськогосподарського кредиту визнано
специфічну форму кредитних відносин – надання грошових коштів банками і
небанківськими організаціями сільськогосподарським товаровиробникам в
 36

основний і оборотний капітал у поєднанні з державним регулюванням та

політикою держави щодо сприяння доступності для здешевлення цих кредитів.
Встановлено такі головні недоліки системи банківського кредитування аграріїв:
потреба у зменшенні відсоткових ставок, недостатнє врахування специфіки
сільськогосподарського виробництва, високі вимоги щодо дотримання термінів
надходження коштів до виробника, необхідність додаткового страхування від
природних ризиків. Це, у свою чергу, супроводжується хронічною нестачею
обігових коштів аграріїв, їх низькою платоспроможністю, низькою
ефективністю сільськогосподарського виробництва, суттєвим переважання
короткострокових кредитів, які не сприятимуть інвестиційно-інноваційному
розвитку. Спрощення Економіка АПК, 2021, № 5 109 умов надання кредитів на
основі оптимізації відсоткової політики комерційних банків з аграрними
підприємствами, удосконалення державної підтримки надання кредитів,
застосування пільгового кредитування аграрних підприємств сприятимуть
активізації фінансування аграрного сектору економіки й поступовому
підвищенню його прибутковості та рентабельності.
 37

Висновки
1. Реформування аграрного сектору України зумовило кардинальні зміни
в аспекті фінансового забезпечення, унаслідок чого вдалося перебороти
довготривалу тенденцію витрачання валюти на оплату імпорту зерна,
забезпечивши збільшення її надходжень головним чином від його експорту, що
сприяє зміцненню платіжного балансу держави.
2. Водночас через диспаритет цін, особливо відчутний щодо
тваринницької продукції, відбулася переорієнтація на нарощування
експортоорієнтованої продукції рослинництва за різкого погіршення ситуації з
кормовиробництвом за рахунок трансформації площ посівів. Як наслідок, за
обсягом виробництва валової продукції рослинництво вийшло на рівень 1990 р.
ще в 2013 р., тоді як тваринництво відстає від цього рівня ще й зараз.
3. Крім того, далі відбувається розшарування суб’єктів господарювання за
рентабельністю виробництва на прибуткові та збиткові, отже й можливістю
фінансування інвестицій для інноваційного розвитку. Адже обсяги бюджетних
дотацій в Україні недостатні, аби компенсувати вимивання доданої вартості,
створеної в аграрному секторі. Причому вони не виявляють відчутного впливу
на розвиток виробництва в господарствах, яким вдається їх отримати в
результаті суб’єктивного відбору реципієнтів – не завжди тих, які
використовують ці дотації раціонально. Оскільки традиційна безповоротність
дотування спонукає не пошуки внутрішніх резервів, а утриманські настрої.
4. Зважаючи на це, слід переорієнтувати такі кошти на пільгове
кредитування товаровиробників аграрного сектору, що не тільки розширить
наразі обмежені можливості суб’єктів господарювання стосовно отримання
таких кредитів, а й завдяки притаманному йому принципу поворотності
забезпечить синергетичний ефект щодо раціонального використання як
власних, так і позичених коштів на фінансування інвестицій для можливо
інноваційного розвитку.
5. При цьому така переорієнтація бюджетних асигнувань не призведе до
погіршення ситуації в тих товаровиробників, які періодично отримували
 38

дотації, адже вони мали достатньо часу, щоб створити необхідну матеріально-
технічну базу для забезпечення стійкого розвитку власних господарств. Проте
може суттєво вплинути на сільський розвиток загалом, якщо пільгове
кредитування товаровиробників здійснюватиметься відповідно до викладеної
тут концепції.
Разом із тим окреслена проблема надто складна, аби вважати, що для її
вирішення наведені міркування можуть стати безспірним маркером. Звідси
подальші дослідження стосовно удосконалення фінансово-економічних
відносин в аграрному секторі економіки України видаються перспективними.
 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Аграрії отримають підтримку держави для страхування продукції –

Національний банк вітає ухвалений закон. URL :
https://bank.gov.ua/ua/news/all/agrariyi-otrimayutpidtrimku-derjavi-dlya-
strahuvannya-produktsiyi--natsionalniybank-vitaye-uhvaleniy-zakon (дата
звернення: 04.07.2021)
2. Барсукова С. Ю. Аграрная политика России. Общественные науки и
современность. 2017. № 5. С. 31–45.
3. Зінчук Т. О., Куцмус Н. М. Диверсифікація бізнесу на сільських
територіях: досвід країн світу. Економіка АПК. 2018. № 4. С. 19-27.
4. Лупенко Ю. О. Науково-методологічне забезпечення розвитку
економіки сільського господарств України. Економіка АПК. 2018. № 10. С. 6-
14.
5. Мартинюк М. П. Ринок земель сільськогосподарського призначення
в Україні: стан та перспективи запровадження. Економіка АПК. 2017. № 3. С.
15-21.
6. Галайко А. М. Державна підтримка страхування продукції
сільськогосподарських підприємств. Науковий вісник Ужгородського
національного університету. Серія: Міжнародні економічні відносини та
світове господарство. 2018. Вип. 18(1). С. 85-88.
7. Проблеми забезпечення дохідності агропромислового виробництва
в Україні в постіндустріальний період. Київ : ННЦ «Інститут аграрної
економіки» УААН, 2008. 100 с.
8. Музичка Ю. М., Дадак О. О. Зарубіжний досвід аграрного
страхування та перспективи його адаптації в Україні. Науковий вісник
Львівського національного університету ветеринарної медицини та
біотехнологій імені С. З. Ґжицького. Серія : Економічні науки. 2020. Т. 22. №
95. С. 22-26.
 40

9. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо

удосконалення правового регулювання страхування сільськогосподарської
продукції з державною підтримкою : проєкт Закону України від 18.02.2021 №
1601-ІХ. URL : https://www.rada.gov.ua/news/Povidomlennya/207398.html (дата
звернення: 02.07.2021).
10. Узун В. Я., Шагайда Н. И. Аграрная реформа в постсоветской
России: механизмы и результаты (рецензия И. Буздалова). Вопросы экономики.
2016. № 4. С. 157-158. Герцик В.А.
11. Бечко П. К. Банківське кредитування аграрного виробництва :
монографія. Умань, 2013. 189 с.
12. Вовчак О. Д., Гальків Л. І., Демчишин М. Я. Стан і проблеми
розвитку банківського кредитування сільськогосподарських підприємств
України. Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. 2018. №
3(26). С. 30–37
13. Лупенко Ю. О., Андрос С. В. Банківське кредитування аграрного
сектору економіки. Економічний вісник НТУУ «КПІ», 2019. № 1. С. 196-206.
14. Синяєва Л. В., Радченко Н. В. Механізм кредитування суб’єктів
господарювання аграрного сектору в Україні : монографія. Мелітополь : ВД
Мелітопольської міської друкарні, 2018. 220 с.
15. Паляничко Н. І. Світовий досвід розвитку земельноіпотечного
кредитування. Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 17. С. 59-63.