1

ЗМІСТ

Вступ
РОЗДІЛ 1 ЕФЕКТИВНІСТЬ РІЗНИХ ТИПІВ РИНКУ ……………………..4
1.1 Поняття ефективності економіки ………………………………………...4
1.2 Типи ринкової структури …………………………………………………8
1.3 CFA - Фактори, що сприяють ефективності ринку ……………………..12
1.4 Економічна ефективність галузевих ринків …………………………….19
1.4.1. Ефективність конкурентних ринків ……………………………….19
1.4.2 Наслідки монополізації ……………………………………………..21
1.4.3 Оцінка наслідків монополізації (втрат) …………………………….23
1.4.4 Підтримка конкуренції на галузевих ринках ……………………….28
РОЗДІЛ 2
2.1
2.2
2.3
Висновки
Список використаних джерел
 3

ВСТУП
 4

РОЗДІЛ 1

1.1 Поняття ефективності економіки

Економічна ефективність – результативність економічної системи, виражена

у співвідношенні корисних кінцевих результатів її функціонування до
витрачених ресурсів. Е. е. як інтеграл. показник ефективності на різних рівнях
екон. системи є підсумк. характеристикою функціонування нац. економіки. Гол.
критерій соц.-екон. ефективності – міра задоволення кінц. потреб сусп-ва і,
передусім, потреб, пов'язаних із розвитком людської особи. Соц.-екон.
ефективність має та екон. система, яка найбільшою мірою забезпечує
задоволення різноманіт. потреб людей (матеріал., соц., духов.) і гарантує
високий рівень та якість життя. Основою такої ефективності слугує оптимал.
розподіл наявних у сусп-ві ресурсів між галузями, секторами і сферами нац.
економіки[9].
Ефективність екон. системи залежить від ефективності вироб-ва, соц. сфери
(систем освіти, охорони здоров'я, культури), держ. упр., яку визначають
співвідношенням отриманих результатів до витрат і вимірюють сукупністю
кількіс. показників. Для вимірювання ефективності вироб-ва використовують
показники продуктивності праці, фондовіддачі, рентабельності, окупності та ін.
За їх допомогою зіставляють різні варіанти розвитку вироб-ва, розв'язання його
структур. проблем[8]. Вимірювання ефективності соц. сфери вимагає
використання особливо якіс. показників розвитку кожної із галузей цієї сфери.
Для держ. сфери необхідні спец. критерії відповідності витрат і результатів
діяльності держави вимогам сусп-ва. Ефективність вироб-ва складається з
ефективності усіх діючих підпр-в, у свою чергу ефективність підпр-ва
характеризується вироб-вом товару чи послуг з найменшими витратами.
Вона полягає у його спроможності виробляти макс. обсяг продукції прийнят.
якості з мін. затратами і продавати цю продукцію з найменшими витратами. Е.
 5

е. підпр-ва, на відміну від тех. ефективності, залежить від того, наскільки його
продукція відповідає вимогам ринку, запитам споживачів. Однією із важливих
складових ефективності екон. системи є економічна ефективність інвестицій. В
Україні у період екон. піднесення спостерігається зростання ефективності
вироб-ва, що ґрунтується на підвищенні інтенсивності використання існуючих
ресурсів (завантаженості потужностей, інтенсифікації праці) й супроводжується
скороченням середньоріч. кількості найманих працівників[7].
Так, зайнятість у промисловості зменшилася з 4461,8 тис. у 2010 р. до 3690
тис. у 2017 р., тобто на 17,3 %, але обсяг промислового виробництва зріс на 92,1
%. Останнім часом спостерігається подорожчання робочої сили, причому
зростання її вартості випереджає зростання продуктивності праці, що в
майбутньому може породжувати розбіжності між ресурсами розвитку та
задоволенням потреб населення в працівниках. класичний. показники
економічної ефективності на ринку. економіка має прибуток і рентабельність.
Динаміка норми прибутку визначає темпи нагромадження капіталу, а отже,
темпи національного зростання. економіка.
Табл.1 Рентабельність всієї діяльності
у 2013-2017х роках

Від тенденцій цього показника залежить характер розвитку різних сфер

економіки. Загалом по українській економіці середня норма чистого прибутку
(відношення чистого прибутку до всіх витрат) у 2017 році у відсотках
 6

становила 4,4, у реалах. сектор – 3,6 (зокрема, сільське господарство – 14,0,

промисловість – 3,1, будівництво – 0,4, торгівля – 4,2, транспорт і зв’язок – 4,8),
на опорах, які не входять до складу нерухомого майна. сектор - 7,4. У 2013-17
рр. суттєво зріс рівень рентабельності всіх видів діяльності. кроків, але за його
абсолют. значення в економіці в цілому були ще недостатніми: у 2013 році він
становив лише 0,6%, у 2014 році – 2,6%, у 2015 році – 3,5%, у 2016 році – 3,3%,
у 2017 році – 4,4%. Реал показав близькі значення прибутковості. сектора
економіки (див. табл. 1)[6].
2013-17 з питань підтримки нерухомості. сектор представлений бл. 80% усіх
операційних витрат із тенденцією до зниження на 4,7%. пункт (в. п.), а його
частка у формуванні чистого прибутку значно зросла - з 48,5% у 2013 р. до
81,7% у 2015 р. і знизилася до 64,4% у 2017 р. Поліпшення загальної фінансової
життєвої ситуації реальн. сектора в останні роки став об'єктивним. фактор
підвищення рентабельності (ефективності) економіки національної системи в
цілому. Між. Рівень рентабельності Рентабельність промисловості у 2013–17
рр. суттєво змінилася: з 0,1% у 2013 р. (коли собівартість фактично
дорівнювала продажам) до 2,9% у 2015 р. та 3,1% у 2017 р. Рентабельність
промисловості зросла на 3,0. Водночас найбільш значні позитивні коливання
спостерігалися у добувній промисловості, де рентабельність зросла на 10,3%.
п.: від 2,9 до 7,4%. При цьому динаміка та абсолютні значення рентабельності
переробки. subpr-v значно відставав від прибутковості майнінгу. субпр.
Рентабельність переробки. промисловість змінилася в 2,1 ст. п., і становив у
2017 р. 3,1% (як і по галузі в цілому)[5]. За даними Держкомстату України, до
числа успішних видів діяльності промисловості у 2017 році віднесено:
неенергетичне видобуток. матеріалів (її рентабельність зросла на 13,2 в.п. і
розташувалася на рівні 13,7%), целюлозно-паперової промисловості та
видавничої справи, де ці показники становили відповідно 0,4 ц. та 2,0%,
металургія та металообробка (1,9% та 5,3%), видобуток енергії. матеріалів (на
7,3 відс. - з 4,6 до 2,7%), харч. промисловості та перетворення продукції
сільського господарства (на 1,6 в.п.), хімічної та нафтохімічної продукції.
 7

промисловість (на 0,2 в.п.), переробна тощо неметал. мінерал. продукції (на
5,9 в.п.), машинобудування (на 2,9 в.п.). Позитивні зміни відбулися і у
виробництві електроенергії, газу та води, де рівень рентабельності зріс на 2,9
відс. p., що дало змогу подолати нерентабельність цієї промислової галузі.
Користуючись зростанням споживання. та інвестори. попит і, незважаючи на
більш високе зростання імпорту, ці продукти не тільки збільшили виробництво
товарів, але й покращили фінанси. показників (хронічно збитковою залишалася
лише легка промисловість)[4]. У середньому рентабельність усіх видів
діяльності в реальному. секторі економіки не перевищує 3,6% і значно нижче
норми. торговельні ставки для банків. кредитів, що істотно обмежує
можливості розвитку субпр-в. Особливу роль у забезпеченні прибутковості
бізнесу відіграє рух виробничих витрат. Відокремлення цієї частини вартості
майже завжди вказується в реалах. відтворення товару. Питома вага витрат
промислових комплектуючих в цілому. промислові витрати діяльності стали
достатніми - частина витрат на видобуток. виробництва коливається між 8,8 і
9,0 %, перероб. промисловість: 72,9–77,5 %, виробництво електроенергії, газу
та води: 13,7–18,1 %.
Прояв погіршення якості. показниками економічного зростання є
послаблення перспективи переходу української економіки на інновації. типу
розвитку, оскільки галузі, здатні перетворювати інновації на кінцеві продукти,
були підірвані. споживання. Низька інноваційність технологій. рівень
виробництва впливає навіть на таку, на перший погляд, успішну галузь, як
металургія. Дані про його розвиток свідчать про те, що госп. структур, що
склалися в країні, не існує. економічна (ринкова) мотивація до вирішення
технологічних завдань. та структур. модернізація виробництва, навчання та
освоєння нової продукції. ринки[3].
Має місце й слабкість або відсутність вітчизн. господарюючих суб'єктів,
здатних у необхід. масштабах вирішувати завдання структур. диверсифікації
нац. пром. вироб-ва. Негативні тенденції у сфері Е. е. склалися через те, що
сформований в Україні нац. ринок недосконалий, не всі ринк. ін-ти мають
 8

адекват. ступ. розвитку, інвестиц. клімат вимагає покращення. Більшість

проблем у сфері ефективності укр. економіки обумовлені слабкістю ін-тів
влади, відсутністю необхід. політ. волі до створення дійсно ефектив. ринк.
економіки та формування демократ. устрою[2]. Недостатня професійність,
необізнаність та невизначеність у прийнятті рішень, бездіяльність при їх
виконанні на різних щаблях держ. влади, злиття останньої з фінанс. і
приватнопідприємниц. середовищем перетворилися на звичне явище у системі
управління. Все це негативно впливає на розвиток вітчизн. економіки й вимагає
дієвих заходів щодо підвищення її ефективності.

1.2 Типи ринкової структури

Структура ринку означає, як фірми диференціюються та класифікуються на

основі типу товарів, які вони продають (однорідні/гетерогенні), і як на їхні
функції та операції впливають зовнішні фактори та елементи. Структура ринку
полегшує розуміння різних характеристик різноманітних ринків. У цій статті
ми обговоримо чотири різні типи ринкових структур, а саме досконалу
конкуренцію, монополістичну конкуренцію, монополію та олігополію.
Типи ринкової структури. Чотири різні типи ринкової структури
обговорюються нижче. Структура ринку досконалої конкуренції: на
досконалому конкурентному ринку сили попиту та пропозиції визначають
кількість вироблених товарів і послуг, а також ринкові ціни, які встановлюють
компанії на ринку[1]. Монополістична конкуренція Структура ринку. На
відміну від досконалої конкуренції, монополістична конкуренція не передбачає
найнижчу можливу вартість виробництва. Ця невелика різниця у визначенні
залишає простір для величезних відмінностей у тому, як компанії працюють на
ринку. Компанії в структурі монополістичної конкуренції продають дуже
схожі продукти з невеликими відмінностями, які вони використовують як
основу свого маркетингу та реклами.
 9

Монополістична конкуренція Структура ринку: Монополії та повністю

конкурентні ринки знаходяться на обох кінцях крайніх меж ринкової
структури. Однак і мінімізують витрати, і максимізують прибуток. Там, де є
багато конкурентів у досконалій конкуренції, на монополістичних ринках, є
лише один постачальник. Високі бар'єри для входу на монопольний ринок
залишають "моно-" або окрему компанію на місці, тому немає цінової
конкуренції. Постачальник є прайс-мейкером, встановлюючи ціну, яка
збільшує прибуток[4].
Олігополія Конкуренція Ринкова структура: не всі компанії прагнуть сидіти
в одній будівлі в місті. Олігополії мають компанії, які співпрацюють або
працюють разом, щоб обмежити конкуренцію та домінувати на іншому ринку
чи в галузі. Компанії в олігопольних ринкових структурах можуть бути малими
або великими. Проте найпотужніші фірми часто мають патенти, фінанси,
фізичні ресурси, які контролюють сировину, що створює бар’єри для входу на
ринок нових фірм.
Приклади типів ринкової структури. Нижче наведено приклади чотирьох
різних типів ринкової структури:
● Ідеальні приклади конкуренції
● Валютні ринки.
● Аграрні ринки.
● Галузі, пов'язані з Інтернетом.
Приклади монополістичної конкуренції
● Ресторани
● Перукарні
● Одяг
● телепрограми
Приклади монопольної конкуренції
● Microsoft і Windows
● DeBeers і діаманти
● Ваша місцева газова компанія.
 10

Приклади конкуренції олігополії

● Металургія
● Алюміній
● плівка
● телебачення
● Мобільний телефон
● газ
За відсутності конкуренції фірми не контролюють ціни. Вони повинні
продавати продукцію за ціною, заздалегідь визначеною галуззю.В умовах
досконалої конкуренції фірми можуть вільно виходити з ринку та входити на
нього в будь-який момент часу. Це означає, що для нової фірми немає
перешкод для виробництва подібного продукту, який виробляють існуючі
фірми на ринку
В умовах досконалої конкуренції фірми не можуть встановлювати високі
ціни, оскільки і продавці, і покупці мають досконале знання про товари та їх
ціни. В умовах досконалої конкуренції товари, що пропонуються різними
фірмами, однорідні. Це означає, що покупці не мають підстав віддавати
перевагу товарам одного продавця над товарами іншого продавця. Товари
схожі за якістю, розміром, упаковкою тощо[1].
Монополія Конкуренція. В умовах монопольної конкуренції існує лише одна
фірма, що виробляє продукт. Будучи єдиною фірмою, існує повний контроль
над постачанням і ціною продукту. Немає заміни для продукції, виробленої
фірмами-монополістами. В умовах монопольної конкуренції існує сильна
перешкода для входу інших фірм на ринок. Крім того, як тільки фірма-
монополіст починає виробляти продукт, жодна інша фірма не виробляє
його.Будучи єдиним продавцем товару, фірма-монополіст має повний контроль
над ціною товару[7].
 11

Фірма-монополіст може продавати різну кількість подібного товару

споживачеві за різними цінами або ту саму кількість різним споживачам за
різними цінами, оцінюючи рівень життя споживача.

Монополістична конкуренція. В умовах монополістичної конкуренції велика

кількість фірм продає тісно пов’язані товари. Диференціація продукту є
важливою характеристикою монополістичної конкуренції. Ця диференціація
може ґрунтуватися на якості, упаковці, кольорі тощо. Наприклад, ви, мабуть,
бачили різні бренди шампунів. Навіть якщо вони виглядають по-різному та
мають різні аромати, продукт однаково використовується. В умовах
монополістичної конкуренції фірми витрачають великі суми грошей на рекламу
свого товару, щоб залучити все більше і більше клієнтів. Кожна фірма
намагається просувати свій продукт за допомогою реклами, за яку вона несе
деякі додаткові витрати понад витрати на виробництво[9].
В умовах монополістичної конкуренції фірми конкурують одна з одною, не
змінюючи ціни. Вони можуть ініціювати різні схеми програм, схеми
подарунків або рекламні схеми. Таким чином, фірми змагаються всіма
можливими способами, щоб залучити велику кількість клієнтів і отримати
максимально можливу частку ринку.
Олігополія Конкуренція. На ринку олігополії ціни на продукцію, встановлені
фірмами, зазвичай не змінюються. Тому ціна на продукцію жорстка.
Оскільки на ринку олігополії дуже мало фірм, серед них існує тенденція до
співпраці, щоб уникнути конкуренції. Вони таємно зустрічаються один з
одним, щоб домовитися про ціну та кількість. Метою цього є максимізація
прибутку[4].
На олігопольному ринку витрати на продаж, такі як реклама, просування, збут
тощо, визначаються фірмами.Взаємозалежність є важливою ознакою ринку
олігополії. Оскільки фірм на цьому ринку небагато, будь-яка стратегія щодо
зміни ціни, випуску чи якості продукту залежить від реакції суперника на його
 12

успіх. Таким чином, успіх політики зниження цін однією компанією) буде
залежати від реакції її конкурента. Наприклад, якщо компанія вирішить
знизити ціну за пляшку з 12 до 10 рупій, вплив цього кроку на попит на Pepsi
залежатиме від контр стратегії іншої компанії, тобто Coca-Cola. Якщо кола
вирішить знизити ціну з 12 рупій за пляшку до рупій. 8 за пляшку, попит на
Pepsi може знизитися навіть нижче початкового рівня.
Табл.2 Порівняльна характеристика Типів Ринку

Об‘єкт Ідеальне Монополістичне Олігополія Монополія

порівняння змагання змагання

Число фірм на Багато Багато, але менш Декілька 1

ринку ніж в Ідеальному
змаганні

Характеристика По-різному По-різному По-різному Єдина

товару

Бар‘єри входу Немає Низький Високий Дуже високий

Здатність фірми Немає Низька Низька Висока

контролювати
ціни

Приклади Фермові Магазини Компанії авіа, Служби: вода,газ,

продукти:кукуруд роздрібної автомобільні телебачення і тд.
за торгівлі: магазин
одягу

1.3 CFA - Фактори, що сприяють ефективності ринку

Щоб ринки були ефективнішими, ціни мають швидко і раціонально

коригуватися з появою нової інформації. Іншими словами, ціни активів на
ефективному ринку мають "повністю відображати" всю інформацію.Фінансові
ринки, проте, зазвичай, не класифікуються як дві крайності - як зовсім
неефективні, чи цілком ефективні, а скоріш, показують різні рівні
ефективності[3].
Іншими словами, ефективність ринку слід розглядати як континуум між
повною ефективністю з одного боку та повною неефективністю з іншого боку.
 13

Ціни на активи на високоефективному ринку, за визначенням, відображають

інформацію швидше і точніше, ніж менш ефективному ринку. Ці рівні чи
ступеня ефективності також різняться за часом, географічними ринками, і
навіть за типом ринку. Ряд факторів сприяє та перешкоджає рівню
ефективності на фінансовому ринку.

Учасники ринку. Однією з найважливіших чинників, сприяють певної міри

ефективності над ринком, є кількість учасників ринку. Розглянемо наступний
приклад, який ілюструє зв'язок між кількістю учасників ринку та ефективністю
ринку. Приклад 4. Ілюстрація ринкової ефективності.
Припустимо, акції компанії з мінімальною ринковою капіталізацією
торгуються на громадській біржі. Через свій розмір вона не вважається
«блакитною фішкою», і не багато професійних інвесторів стежать за діяльністю
компанії. Акції «блакитних фішок» (англ. 'blue-chips') - це акції добре відомої
компанії, яка вважається високоякісною і має низький ризик. Цей термін
зазвичай відноситься до компанії, яка має довгу історію прибутковості та
виплат дивідендів[2].
Аналітик фонду малої капіталізації повідомляє, що останні річні операційні
результати компанії були напрочуд хорошими, враховуючи недавній спад у її
галузі. Проте ціна акцій компанії повільно реагує на позитивні фінансові
результати, оскільки компанія не рекомендується більшістю аналітиків-
дослідників.Ця неправильна оцінка має на увазі, що ринок акцій цієї компанії
не є цілком ефективним. Аналітик фонду малої капіталізації виявляє
можливість і одночасно рекомендує придбати акції компанії.
Ціна акцій поступово збільшується, оскільки більше інвесторів почали
купувати акції після того, як новини про неправильне ціноутворення
поширилися на ринку. В результаті знадобилося кілька днів на те, щоб ціни
повністю відобразили цю інформацію.
Через 6 місяців компанія звітує про проміжні фінансові результати. Але
оскільки попередні дані про неправильне ціноутворення стали відомі на ринку,
 14

кількість аналітиків, які стежать за акціями компанії, суттєво зросла. В

результаті, щойно було опубліковано несподівану інформацію про позитивні
проміжні результати, велика кількість заявок на купівлю швидко підняла ціну
акцій, що зробило ринок цих акцій більш ефективним, ніж раніше.

Безліч інвесторів (індивідуальних та інституційних) випливають з основних

фінансових ринків на щоденній основі, і якщо на цих ринках існує неправильне
ціноутворення, як у наведеному вище прикладі, інвестори діятимуть так, щоб ці
неправильні ціни швидко зникли. Окрім інвесторів, фінансові аналітики, які
аналізують цінні папери чи активи, також позитивно пов'язані з ефективністю
ринку.Кількість учасників ринку і торговельна активність, що виникає, можуть
значно змінюватися в різний час[1].
Відсутність торгової активності може спричинити або підкреслити інші
недоліки ринку, що перешкоджають ефективності ринку. Фактично, на
багатьох із цих ринків торгівля багатьма зареєстрованими акціями обмежена
для іноземців. За своїм характером, це обмеження знижує кількість учасників
ринку, обмежує потенціал для торгової активності, а отже, знижує ефективність
ринку.
Приклад 5. Чинники, що впливають ефективність ринку.
Очікуваний вплив на ринкову ефективність відкриття ринку цінних паперів для
іноземців, швидше за все:
1. Зменшить ефективність ринку.
2. Залишить ефективність ринку без змін.
3. Збільшить ефективність ринку.
Рішення: Відповідь «3» правильна. У цьому випадку відкриття ринків має
підвищити ефективність ринку за рахунок збільшення кількості учасників
ринку. Доступність та розкриття фінансової інформації.Доступність інформації
(наприклад, фінансові новини у ЗМІ) та розкриття фінансової інформації мають
сприяти ефективності ринку. Інформація про торгову активність та компанії,
чиї акції торгуються на таких ринках, як Нью-Йоркська фондова біржа,
 15

Лондонська фондова біржа та Токійська фондова біржа, завжди доступна і

актуальна[12].
Багато інвесторів та аналітиків беруть участь на цих ринках, а аналітичне
охоплення зареєстрованих на біржах компаній, як правило, суттєве. У
результаті ці ринки є досить ефективними. І навпаки, торговельна активність і
доступність суттєвої інформації можуть бути відсутніми на дрібніших ринках
цінних паперів, таких як деякі ринки, що розвиваються.
Так само можуть існувати суттєві відмінності в ефективності різних типів
ринків. Наприклад, багато цінних паперів торгуються в основному або
виключно на дилерських або позабіржових ринках, включаючи облігації,
інструменти грошового ринку, валюти, іпотечні цінні папери, свопи та
форвардні контракти.Інформація, надана дилерами, які є основними
учасниками цих ринків, може сильно змінюватись за якістю та кількістю в
різний час[1].
Справедливе ставлення до всіх учасників ринку має вирішальне значення для
цілісності ринку та пояснює, чому регулятори роблять такий акцент на
«справедливих, упорядкованих та ефективних ринках». Ключовим елементом
такого справедливого ставлення є те, що всі інвестори мають доступ до
інформації, необхідної для оцінки цінних паперів, що торгуються на ринку.
Правила та положення, що сприяють справедливості та ефективності на ринку,
включають ті, що стосуються розкриття інформації та незаконної інсайдерської
торгівлі[8].
Наприклад, Правило FD (Fair Disclosure) Комісії з цінних паперів та бірж
США (US SEC) вимагає, що якщо емітенти цінних паперів надають непублічну
інформацію деяким фахівцям або інвесторам ринку, вони також повинні
розкривати цю інформацію публічно. Ця вимога допомагає забезпечити рівні та
справедливі можливості, що є важливим для заохочення участі на ринку[9].
Пов'язана із цим проблема стосується незаконної інсайдерської торгівлі.
Правила SEC, поряд із судовими справами, визначають нелегальну
інсайдерську торгівлю (англ. 'illegal insider trading') як торгівлю цінними
 16

паперами учасниками ринку, які вважаються інсайдерами, які «володіють

суттєвою, непублічною інформацією про цінні папери». Важливо відзначити,
що сторона вважається інсайдером не тільки тоді, коли людина є інсайдером
корпорації, таким як менеджер або директор, але й коли людина знає, що
відома інформація є непублічною (Правила 10b5-1 і 10b5-2 US SEC).
Хоча ці правила не можуть гарантувати, що деякі учасники ринку не
матимуть переваги перед іншими, і що інсайдери не торгуватимуть,
використовуючи інсайдерську інформацію, цивільні та кримінальні покарання,
пов'язані з порушенням цих правил, призначені для того, щоб перешкоджати
незаконній інсайдерській торгівлі та сприяти справедливості[10].
У Європейському Союзі закони про інсайдерську торгівлю, як правило,
закріплені в законодавстві та застосовуються регулюючими та судовими
органами. Див. Правила регулювання зловживань на ринку ЄС (Regulation (EU)
no. 596/2014) та Директиву про кримінальні санкції за зловживання на ринку
(Directive 2014/57/EU).
Обмеження торгівлі. Арбітраж - це операції, які приносять безризиковий
прибуток. Арбітражери - це трейдери, які беруть участь у таких угодах, щоб
отримати вигоду із розбіжностей у ціноутворенні (неефективності) різних
ринків. Така торговельна діяльність сприяє ефективності ринку[11].
Наприклад, якщо актив торгується на двох ринках, але за різними цінами, то
купівля активу на ринку, де ціна занижена, та продаж активу на ринку, де ціна
завищена, зрештою зрівняє ці дві ціни.Наявність арбітражерів допомагає
розбіжностям у цінах швидко зникати. Очевидно, що ефективність ринку
перешкоджає будь-яким обмеженням на арбітраж, який виникає в результаті
операційної неефективності, такої як труднощі у своєчасному виконанні торгів,
надмірно високі операційні витрати, а також відсутність прозорості у ринкових
цінах.
Деякі ринкові експерти стверджують, що обмеження на короткий продаж
обмежують арбітражну торгівлю, що перешкоджає ефективності ринку.
Короткий продаж (англ. 'short selling') - це операція, в результаті якої інвестор
 17

продає акції, якими він або вона не володіє, запозичуючи їхнього брокера та
погоджуючись компенсувати їх у майбутньому[1].
CFA - Короткі та довгі торгові позиції. Короткі продажі дозволяють
інвесторам продавати цінні папери, які вони вважають переоціненими,
практично так само, як вони купують цінні папери, які вважають
недооціненими. Теоретично, така діяльність сприяє більш ефективному
ціноутворенню.Проте, регулятори та інші дослідники стверджують, що
короткий продаж може перебільшувати рух ринку вниз, що призводить до
краху порушених цінних паперів[13].
І навпаки, деякі дослідники повідомляють про докази, що вказують на те, що
коли інвестори не можуть позичити цінні папери для коротких продажів, або
коли витрати на запозичення акцій високі, ринкові ціни можуть відхилятися від
дійсної вартості. Крім того, дослідження свідчать про те, що короткі продажі
корисні для відкриття цін (тобто вони полегшують попит та пропозицію щодо
цін)[12].
Операційні витрати та витрати на отримання інформації.Витрати, понесені
трейдерами для виявлення і використання можливих неефективностей ринку,
впливають інтерпретацію ринкової ефективності. Два типи витрат, які слід
враховувати, – це операційні витрати та витрати на отримання інформації.
Операційні витрати. Це витрати, які трейдери несуть, торгуючи з
використанням будь-якої передбачуваної ринкової неефективності. Таким
чином, "ефективність" слід розглядати як ефективність у рамках операційних
витрат.Наприклад, розглянемо порушення принципу того, що два однакові
активи повинні продаватися за однаковою ціною на різних ринках. Таке
порушення вважатимуться досить простим можливим винятком із ефективності
ринку, коли ціни непослідовно відбивають фундаментальну інформацію.
Щоб використати це порушення, трейдер може здійснити арбітраж, продаючи
актив на коротких позиціях на ринку з високою ціною та купуючи актив на
ринку з низькою ціною.Якщо цінова невідповідність між двома ринками
 18

менша, ніж операційні витрати на арбітраж, то арбітраж не виникне, і обидві

ціни будуть ефективні в межах арбітражу[11].
Витрати отримання інформації. На практиці витрати завжди пов'язані зі
збором та аналізом інформації. Нова інформація входить у ціну операцій
трейдерами, здійснюють торги, засновані з їхньої аналізі інформації.Активні
інвестори, які здійснюють угоди на основі інформації, яку вони зібрали та
проаналізували, відіграють ключову роль у коригуванні ринкових цін, що
відображає нову інформацію. Класичний погляд на ефективність ринку полягає
в тому, що активні інвестори несуть витрати на отримання інформації, але ці
гроші даремно витрачаються, оскільки ціни вже відображають всю відповідну
інформацію[2].
Цей погляд на ефективність є дуже суворим у сенсі погляду на ринок як на
неефективний, якщо активні інвестиції можуть повернути будь-яку частину
витрат, таких як витрати на дослідження та активний вибір активів. Гроссман і
Стігліц (Grossman and Stiglitz, 1980) стверджують, що ціни мають пропонувати
відшкодування за придбання інформації; у рівноважному стані, якщо ринки
ефективні, а чисте відшкодування таких витрат - це справедлива дохідність за
понесений ризик.
Сучасний перспективний підхід розглядає ринок як неефективний, якщо після
вирахування таких витрат активні інвестиції можуть приносити чудову
прибутковість. З урахуванням цих витрат, прибутковість відображатиме
придбання інформації на ефективному ринку.Таким чином, сучасні
перспективи вимагають, щоб інвестор розглядав операційні витрати та витрати
на придбання інформації в оцінці ефективності ринку[1]. Розбіжність у цінах
має бути досить великою, щоб забезпечити інвестору прибуток (скоригований з
урахуванням ризику) після обліку операційних витрат і витрат на придбання
інформації, щоб він дійшов висновку, що розбіжність у цінах може бути
неефективністю ринку.
Ціни можуть бути дещо меншими, ніж повністю відображати доступну
інформацію, не надаючи при цьому справжньої ринкової можливості для
 19

активних інвесторів. Ці межі арбітражу відносно вузькі на дуже ліквідних

ринках, таких як ринок короткострокових казначейських векселів (US Treasury
bills), але можуть бути широкими на неліквідних ринках.

1.4 Економічна ефективність галузевих ринків

1.4.1 Ефективність конкурентних ринків

Головні аргументи на користь конкуренції випливають із поведінки фірми,

що працює на ринку досконалої конкуренції, яка прагне до максимізації
прибутку. Стан довгострокової рівноваги фірми характеризується такими
ознаками (рис.1).
1. Умовою максимізації прибутку компанії на досконалому конкурентному
ринку є рівень граничних витрат ціни, яку платять споживачі за дану одиницю
продукції. Зрештою, розподіл ресурсів є ефективним[12].
2. Немає економічного прибутку (Pe=0), інвестори зберігають достатній
прибуток, щоб зберегти свої інвестиції на рівні ефективного промислового
виробництва. Відсутність надлишку доходу є бажаною з точки зору
справедливого розподілу доходу.
3. Кожна фірма виробляє продукцію з мінімальними середніми витратами
(Р=min LAC), цей ресурс є найбільш ефективним.
Наступні аргументи стосуються оптимальності досконалої конкуренції.
Тільки стан конкурентної рівноваги є ефективним за Парето в обміні,
виробництві та економіці в цілому[11].
Для порівняння: стан економіки є ефективним за Парето, хоча при розподілі
благ між споживачами, коли неможливо перерозподілити блага таким чином,
 20

щоб добробут одного споживача збільшився без зменшення добробуту інших.

За цієї граничної норми заміни між товарами (X, Y) усі споживачі (A, B, ...)
має бути один:
MRSAxy = MRSBxy = …
А це може виконуватися лише за досконало конкурентної рівноваги, оскільки
умовою оптимального вибору благ, за якою певний споживач максимізує
корисність, є рівність граничної норми заміни співвідношенню цін на блага, а
це означає, що всі суб'єкти повинні купувати блага за одними і тими ж цінами,
що можливо лише на ринку досконалої конкуренції.

Рис.1 Рівновага досконало конкурентної галузі і фірми в

довгостроковому періоді[1]
Економіка є ефективною за Парето у виробництві, якщо неможливо
перерозподілити ресурси таким чином, щоб збільшити виробництво одного чи
кількох продуктів без зменшення виробництва інших.При цьому гранична
норма технічного заміщення двох ресурсів для всіх споживачів має бути
однаковою: MRTSXKL MRTSYKL ...
Умова може бути виконана лише за умов досконалої конкуренції: фірма, яка
максимізує прибуток, обирає обсяг ресурсів, для якого: MRTSKL = rK / rL .
Щоб рівняння виконувалися, усі фірми повинні купувати ресурси після за
 21

однаковими цінами, а це можливо лише за умови досконалої конкуренції на

ринках ресурсів[10].
Структура економіки є ефективною за Парето, якщо неможливо підвищити
добробут хоча б однієї особи без зниження добробуту інших шляхом зміни
структури вироблених товарів. Умовою оптимальності є рівність граничної
норми перетворення продукції виробників і граничної норми обміну двох
товарів для споживачів: MRPTxy = MRSAxy = MRSBxy = ..., що
задовольняється в умовах досконалої конкуренції, оскільки лише ідеально
конкурентні фірми будуть встановити ціну на рівні граничних витрат:
MCx /MCy = Px/ Py. Таким чином, в умовах досконалої конкуренції
забезпечується ефективність виробничої структури, а економіка досягає
оптимального стану за Парето. Нарешті, наведемо політичні аргументи на
користь конкуренції[9]. По-перше, атомістична структура
конкурентоспроможних покупців і продавців централізує повноваження, які
приймають рішення щодо розподілу ресурсів і доходів: те, що може свідомо
вирішувати уряд або великі приватні структури, регулюється ринковим
механізмом попиту та пропозиції. По-друге, перевага полягає в тому, що
економічні проблеми вирішуються знеособлено, а не за особистою участю
підприємців і бюрократів.

1.4.2 Наслідки монополізації

Наслідки монополізації ринків розглянемо через неефективність

монопольного ціноутворення та неефективний розподіл ресурсів унаслідок
формування попиту фірми на ресурси. Модель рівноваги фірми на ринку чистої
монополії показує, що монопольна ціна завжди буде більшою за конкурентну
(Рм>Рc), а обсяг випуску продукції за умови чистої монополії є меншим, ніж
коли фірма працює на ринку досконалої конкуренції (Qm<Qc) (рис.2)[8].
У той же час фірма на ринку чистої монополії ніколи не буде виробляти в
рівновазі такий обсяг продукції, на який довгострокові середні витрати будуть
 22

мінімальними, тобто працюватиме з надлишковими виробничими

потужностями.Що стосується попиту на ресурси компанії, то в разі
монополізації ринків товарів і ресурсів (монополія-монопсонія) обсяг попиту на
ресурси буде меншим в умовах чистої монополії, що є негативним для
суспільства[1].

Рис. 4.2. Рівновага фірми в умовах чистої монополії

Розглянемо, які наслідки має існування монополії на ринках та монополізація

(рис.3.). Ринковий попит на продукцію досконало конкурентної галузі
відображений за допомогою графіка попиту D, а пропозиція – зростаючою
ділянкою кривої граничних витрат МС[7]. Відповідно, рівноважний обсяг
продукції досконало конкурентної галузі становить Qс, а ціна – Рс.
При монополізації галузі ціна та обсяг випуску змінюються. Монополіст
максимізує прибуток при обсязі випуску Qм, оскільки саме на цей обсяг указує
точка перетину кривих граничних витрат та граничної виручки. Цьому обсягу
випуску відповідає вища ціна Рм. Саме таку ціну згодні сплатити покупці за
обсяг товару Qм[5].
 23

Оцінимо збитки від монополізації ринку. Це можна показати на основі зміни

надлишку споживачів і виробників. Монополізація галузі досконалої
конкуренції супроводжується не тільки скороченням, а й перерозподілом
частини споживчого надлишку на користь монополіста. Так само відбувається
втрата частини надлишку виробника. Загалом безповоротні втрати суспільства
представлені заштрихованою зоною (верхній трикутник — втрата надлишку
споживача, нижній — виробника).

Рис.3 Збитки від монополізації[7]

1.4.3 Оцінка наслідків монополізації (втрат)

Першу спробу кількісно визначити збитки, спричинені монополізацією

економіки, зробив американський економіст А. Гарберг у 1954 р.
Заштрихований трикутник на рис.3 також називається Harberg.Для оцінки
розміру збитків граничні витрати приймаються постійними і рівними середнім
(MC = ATC = const) (рис. 4).
 24

За умов досконалої конкуренції продукція продаватиметься в Qc за ціною

рупій. Монополізуючи ринок, монополіст буде продавати кількість QM за
ціною RM.
В умовах досконалої конкуренції:
● області (1 + 2 + 3) - надлишок споживача при продажу за рупій;
● площі (4 + 5) – витрати виробника[4].
Після монополізації:
● площа трикутника 1 – надлишок споживача;
● площа прямокутника 2 – прибуток монополіста;
● зона трикутника 3 – безповоротні втрати суспільства;
● площа прямокутника 4 – монопольні витрати;
● площа прямокутника 5 – альтернативна цінність ресурсу.
Площу безповоротних соціальних втрат можна розрахувати за формулою:

, де ΔР та ΔQ – відхилення від конкурентної ціни та

обсягу випуску. При розрахунку неповоротних втрат можна використати цінову
еластичність попиту.Харберг розрахував відхилення галузевих норм прибутків
від середньої для всієї обробної промисловості. Ці відхилення далі були
переведені в "надприбутки" та виражені як частка продажу для розрахунку
ΔР/Р.
Для спрощення аналізу передбачалося, що еластичність попиту дорівнює
одиниці[11]. За розрахунками Харберга, максимальна втрата добробуту за цією
формулою становила 0,1% валового національного продукту (ВНП). Ці
розрахунки зазнали критики з боку економістів, оскільки така занижена оцінка
збитків втрачала сенс антимонопольної політики загалом.К. Коулінг та Д.
Мюллер підійшли до оцінки втрат від монопольної влади по-різному.
Величину збитку вони визначили як половину монопольного прибутку (у разі
чистої монополії): W= П/2
 25

Для ідентичних фірм втрату добробуту було визначено за допомогою індексу

Херфіндаля–Хіршмана: W= П/2*Ігг
Індекс Герфіндаля-Гіршмана Igg для ідентичних фірм обернено пропорційний
кількості фірм на ринку (Igg=1/n). Отже, для некооперативної олігополії, що
складається з 5 фірм, втрати становитимуть одну десяту прибутку.
Але безповоротні втрати не вимірюють, згідно з Каулінгом і Мюллером, усіх
збитків, отриманих від монополізації економіки[1]. Слід також включити
негативні наслідки, витрати на досягнення та утримання монопольного
становища на ринку (А), зокрема для реклами: w=A+ПА/2
Врешті-решт, до оцінки збитків вони додають величину чистого (після сплати
податків) прибутку монополії (П/ ), оскільки він є верхньою межею витрат
монополії на створення штучних бар'єрів для входження нових фірм у галузь:
W= П‘+А+ П+А/2
У результаті оцінки втрат монополії США (1963–1966 рр.) коливаються від 4
до 13 % ВНП, а Британії (1968–1969 рр.) — від 4 до 7 %.
Невелика оцінка втрат добробуту, отриманих від оптимального розподілу
ресурсів монополією, призвела до появи статті Х. Лейбенштейна про X-
неефективність. Х-неефективність - втрати, які виникають внаслідок
нездатності підприємства працювати на межі виробничих можливостей[12].
Х. Лейбенштейн стверджував, що X-неефективність може бути пов'язана з
неконкурентною структурою ринку. Конкурентний тиск змушує абсолютно
конкурентоспроможних учасників прагнути до мінімізації витрат, тоді як
відсутність конкуренції дозволяє монополісту працювати неефективно або
неефективно. Тобто монополіст може дозволити собі працювати в точці, яка
знаходиться вище теоретичної кривої витрат (мінімальних витрат).
H. Leibenstein спільно з U. Komanor досліджували важливість цього фактора
для вимірювання втрат добробуту. На рис.5 показано RM - монопольна ціна,
SM і SS - монопольні та конкурентні витрати. Площа трикутника ABC
визначає втрати добробуту внаслідок монополізації[1].
 26

Відмінності між конкурентними і монопольними витратами, як прояв X-

неефективності, збільшують ці втрати до площі трикутника АДЕ. На думку U.
Komanor і H. Leibenstein, до нього слід додати площу прямокутника SMVDSS,
яка відображає марну витрату ресурсів.

Рис.5 Втрата добробуту внаслідок Х-неефективності[2]

Ще одним джерелом неефективності, пов'язаним із діяльністю монополії, є

конкуренція серед претендентів за право стати монополістом. Розглянемо
приклад монополії, що створена державою. Якщо діяльність фірми в цьому разі
відповідає рис.6, на якому зображені відповідні криві попиту, граничного
доходу та витрат, тоді фірма має отримувати прибутки, що дорівнює площі
прямокутника 2.
Знаючи про можливість отримання такого прибутку, компанія інвестуватиме
кошти в лобіювання перед законодавчим чи регуляторним органом для
отримання монопольного становища[12]. Ця конкуренція за монопольні
прибутки повністю використовує реальні ресурси у вигляді витрат на оплату
праці лобістів і юристів. Витрачені на це ресурси, а також традиційні чисті
збитки та будь-які прояви X-неефективності стають збитками для суспільства.
 27

Конкуренція між фірмами за право отримувати ренту називається пошуком

ренти (рентоорієнтована поведінка).

Рис.6 Оцінка збитків, що приносять монополії[4]

Висловити бажання отримувати ренту можна різними способами. Як
зазначалося вище, це може мати форму лобіювання законодавців для прийняття
сприятливого законодавства, такого як положення про входження в галузь та
імпортні квоти[2]. Коли фактичні кошти використовуються для такої
лобістської діяльності, останні становитимуть втрати добробуту, пов’язані з
монопольною діяльністю. І навпаки, якщо сприятливі дії уряду досягаються
шляхом підкупу законодавців або регуляторних посадових осіб, це не є втратою
добробуту, а лише передачею хабарнику від «хабародавців».
Проте пошук ренти можна використати як аргумент для розширення цього
аналізу, щоб показати, що суб’єкти змагатимуться за право виконувати
законодавчі чи регуляторні функції з метою отримання ренти у формі хабарів.
Якщо на цьому етапі використовуватимуться реальні ресурси, вони
збільшуватимуть втрати добробуту суспільства[13].
 28

Поведінка, спрямована на пошук ренти, також може мати форму надмірної

нецінової конкуренції. Припустимо, фірми таємно домовилися, що ціна
повинна перевищувати витрати. Наявність високої частки прибутку в ціні
може призвести до гострої рекламної конкуренції. Залежно від деталей
конкурентного середовища ця реклама може не мати великої соціальної
цінності та бути лише побічним продуктом конкурентної боротьби за оренду.

1.4.4 Підтримка конкуренції на галузевих ринках

Для підтримки конкуренції на промислових ринках антимонопольне

регулювання здійснюється шляхом обмеження монопольної влади окремих
фірм на ринках, контролю за концентрацією та анти конкурентною поведінкою.
Дуже часто регулюються галузі природних монополій. За допомогою методів
регулювання цін природних монополій держава намагається забезпечити
баланс між такими цілями, як задоволення інтересів споживачів, створення
належних стимулів для виробників, ефективність, конкуренція, мінімальне
регулювання та прибутковість.Основну роль у боротьбі з монопольним
зловживанням і запобіганні набуттю домінуючого становища на ринку відіграє
антимонопольне законодавство або законодавство про конкуренцію[1].
Антимонопольне законодавство покликане регулювати як 1) структуру ринку,
так і 2) поведінку окремих компаній.Регулювання структури ринку
здійснюється на основі контролю за економічною концентрацією, тобто за
кількістю компаній на ринку та участю окремих компаній, компанії у сфері
виробництва, у випадках: злиття компаній або об'єднання однієї компанії в
іншу; отримання контролю над діяльністю окремих компаній шляхом прямого
чи опосередкованого придбання або володіння суб’єктом господарювання, або
перехресного управління. Ступінь монополізації галузі і фірм, що займають
монопольне становище на ринку, визначають шляхом розрахунку частки
випуску окремої фірми у випуску галузі.
 29

Відповідно до світової практики антимонопольного регулювання

протиправною поведінкою компаній вважається:
● ціноутворення на горизонтальному рівні;
● Обмеження купівлі: (заборона покупцям купувати будь-який товар у
● в іншому місці, в іншого продавця, за іншою ціною або в іншому обсязі,
● що встановлено компанією-продавцем);
● Обмеження продажу: (заборона постачальнику продавати товар іншому
● клієнту, в іншому місці, за іншою ціною або в іншому обсязі, ніж цей
● обумовлені договором з компанією-покупцем);
● взаємопов'язані продажі;
● недобросовісна реклама (наприклад, реклама
● якості товару, які насправді не присутні або не надані в рекламі
● неправдива інформація про конкурента або його продукцію);
● недобросовісне маркування товару, оформлення зовнішнього вигляду,
що не відповідає призначенню, або демонстрація цих якостей,
● який не має;
Вертикальні та горизонтальні обмеження конкуренції, зокрема тиск на
постачальники продукції або інші компанії, що виробляють цю продукцію, з
метою зміцнення власних позицій на ринку шляхом силового нав'язування
своїх правил поведінки.
 30

РОЗДІЛ 2
 31

ВИСНОВКИ
 32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ігнатюк А. І. Економіка галузевих ринків : навчальний посібник. К. : ВПЦ

"Київський університет", 2015. 448 с.
2. Тарануха Ю. В. Теорія отраслевых рынков (в структурно-логических
схемах): учебно-практическое пособие / Ю. В. Тарануха; под общ. ред. д.э.н.,
проф.. А. В. Сидоровича; МГУ им М. В. Ломоносова. – 2-е изд., перераб. и доп.
– 320 с.
3. Шерер Ф.М., Росс Д. Структура отраслевых рынков. Пер. с англ. Москва. :
ИНФРА-М, 1997. 698с.
4. Розанова Н. М.Экономика отраслевых рынков : учебник Москва :
Издательство Юрайт ; ИД Юрайт, 2011. 906с.
5. Рой Л.В., Третьяк В.П. Анализ отраслевых рынков : ученик .Москва :
ИНФРА-М, 2008. 442с.
6. Валітов, С. С. Конкурентне право України : навч. посіб. / С.С. Валітов
[Електронний ресурс]. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 432 c. – Режим доступу :
http://www.info- library.com.ua/books-book-98.html.
7. Сохар О. Відступати нікуди. Всі довкола вже в Європі // Політика і культура.
– 2002. – No 25-26. – С. 14–18.
8. Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» // ВВР України. – 1996.
– No 36. – Ст. 164.
9. Закон України «Про захист економічної конкуренції» // ВВР. – 2001. – No 12.
– Ст. 64. 5.Господарський кодекс України [Електронний ресурс] : Режим
доступу :
http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/436-15/page.
 33

10. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» // ВВР. – 1993. –

No 50. – Ст .472.
11. Закон України «Про природні монополії» // ВВР. – 2000. – No 30. – Ст.
238.
12. Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
13. Управління конкурентоспроможністю підприємства : навч. посіб. / С.М.
Клименко, О.С. Дуброва, Д.О. Барабась, Т.В. Омельяненко., А.В. Вакуленко. –
К. : КНЕУ, 2006. – 527 с.