НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ ім. ІГОРЯ

СІКОРСЬКОГО»
Факультет менеджменту та маркетингу

РОЗРАХУНКОВА РОБОТА
з кредитного модуля «Регіональна економіка»

ВАРІАНТ
Теоретичні питання 8
Задача 1 7
Задача 1-2 7
Задача 2 Івано-Франківська
область
Піраміда 8

max бали
Т-1 5
Т-2 5
З-1-1 3
З-1-2 2
З-2-а 3
З-2-б 5
пірам 2
Оформ 5
30

РОБОТУ виконав(ла):
ст. групи УА-32
Калькова Каріна
____________________
(підпис)

Роботу перевірив:
к.е.н., доц. Кириченко С.О.

Оцінка: _________________

Підпис: _________________

Київ – 2023р
 2

ЗМІСТ
РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНА ЧАСТИНА.........................................................3

1.1 Основні форми зовнішньоекономічних зв’язків України.

Проблеми і перспективи їх розвитку і удосконалення......................3

1.2 Сільськогосподарська спеціалізація природноекономічних зон

України......................................................................................................13

РОЗДІЛ 2. СИТУАТИВНІ ЗАДАЧІ.............................................................17

2.1. Задача 1 (варіант 7)..........................................................................17

2.2 Задача 1-2 (варіант 7)........................................................................20

2.3 Задача 2 (Івано-Франківська область)..........................................21

РОЗДІЛ 3. «СТАТЕВО-ВІКОВА ПІРАМІДА» (ВАРІАНТ 8).................26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................26

 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Основні форми зовнішньоекономічних зв’язків України.

Проблеми і перспективи їх розвитку і удосконалення.

Розвиток цивілізації зумовлює постійну участь різних країн у

міжнародні господарські зв’язки, що веде до формування єдиного світової
економіки. Розвиток усіх країн світу відбувається за загальними
економічними законами, що зумовлює пріоритет економічного характеру
міжнародних відносин. Дедалі складніша структура попиту, дефіцит і
віддаленість ресурсів вимагають дедалі ефективніших засобів обміну не
лише між регіонами в межах однієї країни, а й між самою країною та
світовими регіонами. Нерівномірність економічного розвитку та зростання
населення в різних регіонах світу також викликає необхідність розширення
міжнародних обмінів, які сприяють розвитку нових ринків (товарів,
послуг, праці, інформації, фінансів тощо), імпорту сировини, обміну
технології та інформації, наукових, культурних, виробничих та інших
зовнішньоекономічних зв'язків.
Зовнішньоекономічні зв'язки - це комплексна система різноманітних
форм міжнародного співробітництва держав і їх суб'єктів у всіх галузях
економіки. Це цілий комплекс різних напрямків, форм, методів і засобів
переміщення матеріальних, фінансових і інтелектуальних ресурсів між
країнами. Зовнішньоекономічні зв’язки є однією з найскладніших сфер
економіки будь-якої країни, що забезпечує її участь у світовій науці,
промисловості та культурі.
В свою чергу – зовнішньоекономічні відносини – це відносини
економічних суб’єктів даної країни із суб’єктами інших країн.
 4

Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб’єктів господарської

діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, а
також діяльність державних замовників з оборонного замовлення у
випадках, визначених законами України, побудована на
взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так
і за її межами
Найважливіші форми зовнішньоекономічних зв’язків:
 кредитні взаємини;
 зовнішня торгівля;
 науково-технічне співробітництво із зарубіжними державами;
 міждержавні зв'язки в сфері послуг;
 валютно-фінансові операції.
Зовнішньоекономічні зв'язки є історичною та економічною
категорією.
Як історична категорія зовнішньоекономічні зв'язки є продуктом
цивілізації. Вони виникають з появою держави і розвиваються разом з нею.
Особливо потужний поштовх розвитку цих зв'язків дало розкладання
феодалізму. Перехід від натурального господарства до товарно-грошових
відносин викликав різкий стрибок у розвитку національних ринків
окремих держав і в обміні товарами цих національних ринків, що призвело
до розширення та поглиблення інтернаціональних зв'язків і міжнародного
обміну в економічній сфері державних відносин.
Як економічна категорія зовнішньоекономічні зв'язки являють собою
систему економічних відносин, що виникають при русі ресурсів всіх видів
між державами й економічними суб'єктами різних держав. Ці двосторонні
відносини охоплюють усі сфери економічного життя держави і насамперед
її виробничу, торговельну, інвестиційну та фінансову діяльність.
Класифікація зовнішньоекономічних зв’язків.
 5

Під класифікацією зовнішньоекономічних зв'язків слід розуміти поділ

цих зв'язків на конкретні групи за певними ознаками. Зовнішньоекономічні
зв’язки поділяють на види та форми.
Наприклад, до форм зовнішньоторговельних зв’язків відносяться
зовнішня торгівля товарами через торгівлю та бартер, торгівля послугами
через туризм, інжиніринг, послуги зв’язку та інше. За іншою
класифікацією до основних форм зовнішньоекономічних зв'язків
відносяться:
1. Торговельні відносини. Ця форма використовується для купівлі-
продажу товарів народного споживання: одягу, взуття, парфумерії,
культтоварів, а також продуктів харчування і сировини. Здійснюється
також торгівля товарами промислового споживання: деталями,
запчастинами, підшипниками, агрегатами тощо. Можна придбати товари і
устаткування для громадського споживання: обладнання для лікарень,
санаторіїв, курортів, медикаменти, установки та природоохоронне
обладнання, міський транспорт. Також присутня купівля-продаж продуктів
інтелектуальної праці: ліцензії та "ноу-хау", продукції машинобудування.
2. Спільне підприємництво. Ця форма зовнішньоекономічних зв'язків
може бути реалізована в галузях промисловості на заводах, фабриках,
підприємствах. Також у сільському господарстві, науці, медицині,
транспорті, культурі, фінансах та інших сферах.
3. Надання послуг. У міжнародному бізнесі широко поширені
банківські, біржові послуги, страхування, туризм, міжнародні вантажні
перевезення тощо. Обсяг послуг, що надаються комп'ютерними мережами
в розвинених країнах світу, швидко зростає.
4. Співпраця, сприяння. Науково-технічне та економічне
співробітництво набуває все більшого поширення у зовнішньоекономічних
 6

зв'язках. Продовжується зміцнення та популяризація наукових, культурних

обмінів і спортивних заходів.
5. Валютно-фінансові, кредитні відносини. До валютно-фінансових
відносин можна віднести систему взаємодії курсів валют і позичкових
капіталів різних країн при здійсненні зовнішньоторговельних операцій.
При цьому кредитам, що надаються закордонним партнерам через світовий
ринок позичкових капіталів, належить важлива роль.
Проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності України
Одним із найважливіших питань стабілізації господарської діяльності
підприємств є зовнішньоекономічна діяльність. Її ефективність підвищує
експортний потенціал країни, сприяє підвищенню конкурентоспроможності
українських товарів на світовому ринку, формує раціональну структуру
внутрішньої та зовнішньої торгівлі, позитивно впливає на залучення
іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпечує економічну
безпеку України[7].
Найголовнішим є питання визначення шляхів пошуку рішень, що
будуть спрямовані на вдосконалення зовнішньоекономічної політики
держави, захист її економічних інтересів та прискорять економічний
розвиток країни.
Останніми роками зовнішньоекономічна діяльність України демонструє
такі негативні характеристики, як негативне сальдо торговельного балансу та
незадовільна структура імпорту та експорту. Поглиблене дослідження
причин і факторів, що призвели до погіршення ситуації, зумовлене, з одного
боку, падінням розвитку науки і техніки в Україні, а з іншого боку,
особливостями набуття Україною ознак сировинних придатків більш
розвинених країн. Найважливішим питанням є визначення шляхів
удосконалення зовнішньоекономічної політики країни, захисту економічних
інтересів країни та прискорення економічного розвитку країни.
 7

До найголовніших чинників, що призвели до такої ситуації на

державному рівні, перш за все належить низький рівень законодавчого
забезпечення, що характеризується його нестабільністю, частими змінами,
відсутністю регулюючих вимог і норм, дублюванням і наявністю
суперечень в окремих положеннях нормативно-правових актів особливо в
податковому, інвестиційному та інноваційному регулюванні. Ці фактори в
сукупності сприяли підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної
продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, але призвели до її
поступового зниження. Через інфляційний процес, тобто світову тенденцію
зростання вартості енергоносіїв. Найважливішими проблемами на рівні
підприємства є відсутність фінансової підтримки для технологічної
реструктуризації для виробництва конкурентоспроможної продукції та
зношеність основних виробничих фондів, що досягає критичного рівня. [1].
Значне відставання України спричинене низкою факторів,
найголовнішим з яких є відсутність стимулюючих заходів в експортній
діяльності промисловості і збуті продукції на зовнішньому ринку.
Покращенню структури вітчизняного експорту та збільшенню його
кількісних та вартісних обсягів сприяє власне виробництво продукції з
високим рівнем доданої вартості та значною часткою науково-технічних
розробок. Для багатовекторного розвитку зовнішнього товарообігу
українські підприємства потребують державного сприяння в налагодженні
виробництва актуальної продукції, постійному підвищенню рівня її
конкурентоспроможності та оновленні виробничих фондів[16].
Чинники, які мають негативний вплив на розвиток
зовнішньоекономічної діяльності в Україні:
 Відсутність єдиної моделі загальнонаціональної реалізації
інтеграційного напрямку;
 8

 Не сформованість спеціалізації українського виробництва на

зовнішні ринки;
 Низький рівень конкурентоспроможності українських експортних
товарів;
 Відсутність внутрішньополітичної стабільності;
 Зменшення ринку збуту для національного виробництва
побутових та високотехнологічних товарів;
 Залежність поставок від окремих ринків;
 Необхідність прийняття до уваги надмірну вартість енергоносіїв;
 Відсутність залучення прямих іноземних інвестицій.
Вирішити цю проблему можна лише шляхом прискорення економічного
розвитку та впровадження сучасних технологічних розробок у пріоритетні
сфери виробництва.
Створення та ефективне функціонування стратегії
зовнішньоекономічної діяльності є першочерговим кроком на рівні
підприємств. Тільки спираючись на ґрунтовне вивчення та аналіз позицій
світових ринків, впровадження інноваційних технологій, підвищення
конкурентоздатності продукції може бути створена ефективна стратегія
зовнішньоекономічної діяльності як на рівні підприємства, так і на рівні
держави[15].
До низки чисельних перешкод, які відіграють негативну роль у розвитку
зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать [6;16]:
 імпорт характеризує рівень залежності національної економіки від
інших країн і відтворює необхідність в продукції, яка не
виробляється в країні або її виробництво неефективно;
 більш високий рівень державного регулювання у порівнянні з
іншими країнами, що несе за собою проблеми в узгодженні різних
питань у міністерствах, відомствах, місцевих адміністраціях та
 9

передбачає чималі витрати часу і зусиль суб’єктами

зовнішньоекономічної діяльності;
 нестабільність законодавства в цілому та законодавчої бази
відносно здійснення зовнішньоекономічної діяльності;
 політична та економічна нестабільність в державі, які є
визначальними факторами розвитку міжнародних відносин,
зв’язків, зовнішньоторговельної політики, які потрібно розглядати
системно, так як зовнішньоекономічна діяльність є структурним
елементом загальнодержавних процесів;
 недостатньо розвинута система міжнародних банківських
розрахунків, що гальмує рух валютних потоків українських
учасників світового ринку, підвищує рівень кредитних і валютних
ризиків та ін.;
 низький імідж українських підприємств як міжнародних партнерів
на закордонних ринках;
 низька конкурентоспроможність продукції вітчизняного
виробництва, що більшою мірою зумовлена недостатнім рівнем
якості в порівнянні з іноземними товарами-аналогами;
 недостатня кваліфікація персоналу, зайнятого в управлінні
зовнішньоекономічною діяльністю.
Для виходу на новий рівень розвитку міжнародних економічних
відносин та держави в цілому, потрібно впроваджувати низку державних
перетворень і проводити інноваційні заходи, необхідність яких зумовлюється
наявністю проблем зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
Перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності України.
Зовнішньоекономічна діяльність –це головний чинник, який забезпечує
розвиток держави. Оскільки її рівень має вплив на стабілізацію економічних
процесів, розвій економічного потенціалу та забезпечення гідного рівня
 10

державі так і окремим підприємствам. ЗЕД є невіддільною складовою

регулювання усіх економічних процесів на ринку[13]. Зовнішньоекономічна
діяльність кожної держави характеризує динаміку та стан економічних
процесів за підтримкою обсягів імпорту та експорту. Саме ці процеси
окреслюють ефективність та занепад розвитку економіки, демонструють
рівень конкурентоспроможності на ринку та відновлюють рентабельність
підприємств, які мають вагомий вплив на економічний стан країни.
Велика кількість вчених які займаються зовнішньоекономічною діяльністю
вивчають проблематику взаємозв'язок і в експортних та імпортних операції,
а саме фактори що впливають на обсяги продажу продуктів, послуг, товарів
до іноземних країн та забезпечення внутрішнього ринку, товарами із
зарубіжжя. Актуальність даної проблеми залишається вічною у зв’язку з
постійними змінами в економічному середовищі.
Одними з основних зовнішніх ризиків для української економіки у 2019-
2021р.р. за оцінками експертів були:
 посилення гібридних загроз національній безпеці;
 відсутність зовнішнього фінансування;
 скорочення можливостей доступу України до капіталів
міжнародних ринків;
 зниження темпу відновлення світової економіки;
 низькі ціни на світових ринках сировини;
 звуження зовнішніх ринків збуту, через значну конкуренцію[8].
Особливо треба відзначити вплив на економіку України з боку загрози
звуження зовнішніх ринків збуту яка у порівнянні 2019 з 2018 роком значно
зростає, тоді як загроза інших зовнішніх ризиків до 2021р. так чи іначе
зменшується або ж залишаеться незмінною, наприкладу випадках
скороченого темпу відновлення світової економіки або збереження низьких
цін на світових ринках сировини.
 11

Основним завданням України є врегулювання реальних проблем, які

стосуються загального рівня обсягів імпорту та експорту. На розвиток
зовнішньоекономічної діяльності діють фактори впливу на мікро-та
макроекономічному рівні, вони дають змогу проаналізувати основні
чинники, які гальмують економічний потенціал країни.
Таблиця 1.1 – «Класифікація чинників впливу на розвиток
зовнішньоекономічної діяльності»
№ Ознаки Чинники
1 Виробничі -якість та кількість товарів;
-відповідність вітчизняної продукції міжнародним стандартам;
-стан виробничих підрозділів;
2 Ресурсні -достатня кількість ресурсів на підприємствах;
-наявність різноманітного асортименту;
3 Технологічні -рівень технологічного прогресу;
-ефективність інформаційного забезпечення;
-автоматизація та модернізація виробництва;
4 Законодавчо --наявність чітко сформованої законодавчої бази;
правові -відповідність законів України до законодавства ЄС;
-нормативно –правові акти зовнішньої торгівлі;
5 Економічні -залучення інвестицій в експортну діяльність;
-рівень конкурентоспроможності між підприємствами;
-способи та методи управління торгівлею;
-цінова політика на ринку товарів;
-рівень рентабельності підприємств;
-економічний потенціал галузей економіки;
6 Соціальні -рівень життя та добробуту населення;
-відповідність доходів суспільства реальним цінам на ринку;
-попит на вітчизняну продукцію та на імпортні товари;
7 Політичні -торгівельно-економічні зв’язки з зарубіжними країнами;
-нестабільність політичного стану, воєнні конфлікти на сході
України, військові сутички;
-політичні реформи;
Джерело: складено на основі [7]
В разі вирішення проблем які пов'язані із зовнішньоекономічною
діяльністю ми можемо простежити основні напрямки перспективного
розвитку імпорту та експорту в Україні:
1)зростання торговельного обороту до зарубіжних країні відбудеться за
допомогою збільшення кількості та якості товарів на підприємствах
 12

2)поліпшення рівня технічного прогресу, нарощування модернізованих

та автоматизованих засобів виробництва, удосконалить виробничий
потенціал підприємства та попит на зарубіжних ринках.
3)сформована законодавча база встановлює загальні та чіткі вимоги
для зовнішньої торгівлі, а ухваленні закони будуть відповідати законодавству
ЄС.
4)збільшення кількості залучених інвестицій, введення ефективних
способів та методів управління торгівлею, рівня конкуренції значно
поліпшить економічний потенціал, рентабельність підприємств та попит
на вітчизняну продукцію.
5)досягнення стабільності політичного стану, зменшення воєнних
конфліктів на сході, збільшить існуючі позиції та направить всі зусилля
на досягнення конкурентного рівня на ринку[7].
Таким чином, важливо надати увагу найвпливовішим чинникам, які
окреслюють перспективи розвитку зовнішньої торгівлі. Оскільки, їх
поліпшення призведе до досягнення високого рівня конкурентоспроможності
та збільшить експортно –імпортні позиції на ринку товарів з зарубіжними
країнами.
Висновок
На основі теоретичного матеріалу досліджено поняття
зовнішньоекономічної діяльності та фактори, що впливають на її розвиток.
Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності має значний вплив на
раціоналізацію суспільних відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності
та приведення їх у відповідність до закону.
Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність та взаємовідносини між
суб'єктами господарської діяльності України та іноземних суб'єктів
господарської діяльності у сфері господарювання, що здійснюються як на
території України, так і за її межами. Україна має значний експортний
 13

потенціал, зосереджений в агропромисловому комплексі, гірничодобувній,

переробній та енергетичній галузях, який, на жаль, недостатньо
використовується та є неефективним.
Аналіз проблем експортної політики України свідчить, що основними
проблемами є: проблема сировинної спрямованості українського експорту;
відставання України у сфері високотехнологічної продукції; відсутність
стабільного законодавства й ефективного валютного контролю; проблема
необхідності створення інституційної основи для запровадження державної
підтримки упровадження фінансових інструментів розвитку експорт;
наявність того факту, що українська економіка протягом довгого періоду
часу розвивалась у відриві від впливу світової господарської кон’юнктури, у
власній системі цінових пропорцій.
Важливим інструментом розвитку експортного потенціалу України є
підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та Угоди про зону
вільної торгівлі між Україною та ЄС, основною метою яких є збільшення
торговельних та інвестиційних потоків між цими суб'єктами шляхом
лібералізації торгівлі та регуляторної гармонізації. Отож, державна
підтримка експорту може бути одним із найефективніших інструментів
нарощування обсягів експорту високотехнологічної продукції з високим
вмістом доданої вартості.

1.2 Сільськогосподарська спеціалізація природно-економічних

зон України.

У сільськогосподарському виробництві категорія «спеціалізація» тісно

пов'язана з поняттям «розміщення виробництва». Це розподіл посівних площ
різних сільськогосподарських культур і видів худоби по окремих зонах і
районах. Якісний аспект такого розміщення визначає спеціалізація як
 14

«зосередження господарської діяльності сільськогосподарських підприємств

і об’єднань на виробництві певних видів товарної продукції» [4]. А
кількісним відображенням такого розміщення є поєднання галузей у
сільськогосподарських підприємствах. У сільському господарстві основними
формами спеціалізації є:
 зональна (територіальна);
 господарська;
 внутрішньогосподарська;
 внутрішньогалузева (технологічна).
В різних природо-економічних зонах підвищення ефективності
сільськогосподарського виробництва можливе лише в умовах поєднання
головних, додаткових і підсобних галузей на сільськогосподарських
підприємствах.
Спеціалізація виникає саме в процесі поглиблення суспільного поділу
праці. Загалом розрізняють загальний, частковий і одиничний поділ праці. В
результаті загального поділу праці функціонують різні галузі економіки,
зокрема матеріальне і нематеріальне виробництво. За частковим поділом
праці в сільському господарстві функціонують галузі рослинництва і
тваринництва, а також сфери виробництва і переробки. Одиничний поділ
праці на сільськогосподарських підприємствах зумовлює спеціалізацію
окремих представників та структурних підрозділів і поділяється на
технологічний, функціональний та кваліфікаційний. Поєднання цих форм
поділу праці на сільськогосподарських підприємствах сприяє оптимізації
використання трудових, матеріально-технічних, природних та інших видів
ресурсів, та підвищує сукупну ефективність ресурсного потенціалу.
Спеціалізація виробництва у сільськогосподарських підприємствах
визначається за такими показниками:
 обсяг і структура товарної продукції;
 15

 структура прибутку;
 структура валової продукції;
 структура витрат у галузях;
 структура засобів виробництва та капіталовкладень за певний
період;
 структура посівних площ;
 структура поголів’я тварин і т.д.
Таблиця 1.2. – «Питома вага природно-економічних зон України у
виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції за 2017 р., %)
Природно-економічні зони України
Продукція
Степ Лісостеп Полісся Карпати АР Крим
Зернові та зернобобові: 37,7 45,4 11,8 1,5 3,6
пшениця 42,2 41,9 10,4 1,2 4,3
ячмінь 49,5 37,8 6,7 0,8 5,2
кукурудза на зерно 37,7 45,4 11,8 1,5 3,6
Цукрові буряки 3,9 77,5 18,4 0,2 -
Соняшник 69,6 29,3 0,8 0,1 0,3
Ріпак 28,3 51,1 17,3 1,9 1,4
Картопля 13,4 46,1 31,2 7,3 2
Овочі 41,7 33,8 15,4 4,4 4,8
Плоди та ягоди 24,6 46,9 15,7 8,1 4,8
Виноград 67,1 1,6 0,4 4,2 26,7
Льон - 8,3 91,7 - -
Соя 31,8 52,8 7,6 0,1 2,4
Яловичина та телятина 24,2 37,4 22,9 10,5 4,9
Свинина 35,1 31,9 20,9 6,4 5,7
Баранина та козлятина 36,5 14 5,6 18,5 25,3
М'ясо птиці 26,2 50 11,8 2,8 9,1
М'ясо кролів 23,5 40,4 30,9 2,2 2,9
Молоко 23,9 41,5 24 7,5 3,2
Яйця 37,7 45,4 11,8 1 3,6
Вовна 52 7,5 2,3 5,7 32,4
Мед 53,5 27,9 12,3 2,1 4,1
Джерело: складено на основі [11;12]
На регіональному рівні визначають місце кожного господарства ,
району чи зони у суспільному поділі праці та їх участь у виробництві
сільськогосподарської продукції. Аналізуючи структуру виробництва
 16

продукції сільського господарства можна визначити спеціалізацію природно-

економічних зон України.
Виробництво степової зони спеціалізується на вирощуванні соняшнику
(70%), зернових, зокрема ячменю (49,5%), пшениці (42,2%) та кукурудзи на
зерно (37,7%), винограду (67,1%), свинини (35,1%), баранини (36,5%), яєць
(37,7%), вовни (52%) та меду (53,5%). Господарство природно-економічної
зони Полісся спеціалізується на виробництві льону-довгунцю (92%), картоплі
(31%), м’яса кролів (31%), яловичини та телятини (23%), свинини (21%) та
вирощуванні цукрових буряків (18%). Лісостепова природно-економічна зона
займає 34% території України, а господарства цієї зони виробляють 77,5% від
валового виробництва цукрових буряків, 58,2% сої, 51,1% ріпаку, 47% плодів
та ягід, 46% картоплі, 45,4% зернових і зернобобових культур. Розвиток
тваринницьких галузей забезпечує 50% валового виробництва м’яса птиці,
45,4% яєць, 41,5% молока, 37,4% яловичини і 32% свинини. Низьким
залишається рівень ефективності сільськогосподарських підприємств
природно-економічної зони Лісостепу. Переважаючими є надходження від
реалізації зернових і зернобобових культур – 43,8%, насіння соняшнику –
10,8%, продукції скотарства – 10,6%. Підприємства досліджуваної
характеризуються зерново-скотарським напрямом спеціалізації.
Рівень спеціалізації визначають за коефіцієнтом:
100
К с=
∑ П в∗(2і−1)
Де К с – коефіцієнт спеціалізації, П в – питома вага продукції окремих
галузей у сумі виручки, і – порядковий номер частки товарної продукції у
ранжованому рядку, ∑ ❑- сума. Чим менше основних і додаткових
галузей, тим вищим буде цей показник. В даному дослідження К с = 0,30.
Це означає, що підприємства регіону мають середній рівень спеціалізації.
Висновки.
 17

Історично вітчизняний розвиток спеціалізації та світовий досвід

підтверджують переваги спеціалізованих господарств в аграрному секторі
економіки. За період реформування аграрного сектора України
спостерігаються зміни в напрямках спеціалізації господарств різних
природно-економічних зон. Характерним для всіх господарств
залишається низький рівень ефективності виробництва продукції
сільського господарства, особливо галузі тваринництва. Таким чином,
вдосконалення економічної ефективності виробництва повинно
відбуватись у двох основних напрямках:
1) скорочення виробничих і трансакційних витрат з метою зниження
собівартості продукції;
2) впровадження системи маркетингу з метою освоєння кращих
ринків збуту і отримання більших доходів.
Розміщення сільськогосподарського виробництва в різних природно-
економічних зонах також регулюється ринковим механізмом дії закону
вартості, формуючи оптимальну галузеву структуру в регіонах і
господарствах України.
Поглиблення спеціалізації в аграрних підприємствах зумовлює
об’єктивний процес кооперації, агропромислової інтеграції, концентрації
виробництва. Такі організаційно-економічні процеси повинні створити
умови для ефективного використання наявних ресурсів, розширення
виробництва вітчизняної продукції сільського господарства, підвищення
доходів і конкурентоспроможності сільськогосподарських
товаровиробників, стимулювати зайнятість на селі й підвищити добробут
населення країни.
 18

РОЗДІЛ 2. СИТУАТИВНІ ЗАДАЧІ

Задача 1.1
Таблиця 2.1. – «Вихідні дані (варіант 7)»
Вихідні дані
Питомі
Собівартість одиниці капіталовкладення
Відстань між пунктами (км)
продукції (грн.) на одиницю
продукції (грн.)
A B C D A B C D AiB AiC AiD BiC BiD CiD
28 21 26 25 11 15 14 9 700 550 400 300 450 500

Питомі витрати на транспортування 1 тони продукцію на віддаль 1

км складають:
1) від А до С — 0,3 грн.; від С до А — 0,3 грн.; 2) від А до В — 0,4
грн.; від В до А — 0,5 грн.; 3) від А до Д — 0,7 грн., від Д до А — 0,6 грн.;
4) від В до С — 0,4 грн., від С до В — 0,45 грн.; 5) від В до Д — 0,65 грн.,
від Д до В — 0,65 грн., 6) від С до Д — 0,7 грн., від Д до С — 0,6 грн.
Нормативний коефіцієнт рівний 0,15.
1) Обчислимо вартість транспортних послуг:
W тп =S∗W пв (2.1)
де Wтп –вартість транспортних послуг;
S – відстань між пунктами;
Wпв – питомі витрати на транспортування.
Розрахунки:
Wтп (АіВ)=700*0,4=280;
Wтп (АіС)=550*0,3=165;
Wтп (AiD)=400*0,7=280;
Wтп (BiC)=300*0,4=120;
Wтп (BiD)=450*0,65=292,5;
Wтп (CiD)=500*0,7=350;
Wтп (ВіА)=700*0,5=350;
 19

Wтп (СіА)=550*0,3=165;
Wтп (ДіА)=400*0,6=240;
Wтп (СіВ)=300*0,45=134;
Wтп (ДіВ)=450*0,65=292,5;
Wтп (ДіС)=500*0,6=300.
Таблиця 2.2 – «Кінцева таблиця вартості транспортних послуг»
Відстань між Питомі витрати на Питомі витрати на
пунктами (км) транспортування (грн) транспортування (грн)
АіВ 700 0,4 280
ВіА 700 0,5 165
АіС 550 0,3 280
СіА 550 0,3 120
АіД 400 0,7 292,5
ДіА 400 0,6 350
ВіС 300 0,4 350
СіВ 300 0,45 165
ВіД 450 0,65 240
ДіВ 450 0,65 134
СіД 500 0,7 292,5
ДіС 500 0,6 300

2)Розрахуємо витрати підприємства на вироблення продукції:

Z=C+ K (2.2)
Де Z – витрати виробництва на одиницю продукції;
C – собівартість одиниці продукції;
K – питомі капіталовкладення на одиницю продукції.
Розрахунки:
Z(A)=28+11=39
Z(B)=21+15=36
Z(C)=26+14=40
Z(D)=25+9=34
3)Розрахуємо приведені витрати виробництва:
Z п=C+ K∗E (2.3)
Де Zп – приведені витрати;
 20

C – собівартість одиниці продукції;

K – питомі капіталовкладення на одиницю продукції;
E – нормативний коефіцієнт.
Розрахунки:
Zп (A) = 28+11*0,15=29,65
Zп (B) = 21+15*0,15=23,25
Zп (C) = 26+14*0,15=28,1
Zп (D) = 25+9*0,15=26,35
4)Розрахуємо загальні витрати:
TC=Z1 + Z 2+W тп 1+W тп 2 (2.4)
Де Z1 – витрати підприємства на виробництво продукції в початковій точці;
Z2 – витрати підприємства на виробництво продукції в кінцевій точці;
Wтп1 – вартість транспортних послуг з початкової точки напряму;
Wтп2 – вартість транспортних послуг з кінцевої точки напряму.
Розрахунки:
ТС(АiB)=39+36+280+165=520
ТС(АiC)=39+40+280+120=479
ТС(АiD)=39+34+292,5+350=715,5
ТС(BiC)=36+40+350+165=591
ТС(BiD)=36+34+240+134=444
ТС(CiD)=40+34+292,5+300=666,5
5)Розрахуємо радіус перевезення:
П 2−П 1+W тп 2
R=
(Т 1 +Т 2)

(2.5)
Де R – радіус перевезення;
П2 – приведені витрати в кінцевій точці напрямку;
П1 – приведені витрати в початковій точці напрямку;
Wтп2 – вартість транспортних послуг з кінцевої точки напрямку;
 21

T1 – питомі витрати на транспортування з початкової точки напрямку;

T2 – питомі витрати на транспортування з кінцевої точки напрямку.
Розрахунки:
23 , 25−29 ,65+ 165
АіВ: R= 0 , 4+ 0 ,5
= 176,22
28 , 1−29 , 65+120
АіС: R= 0 , 3+0 , 3
= 197,42
26 , 35−29 ,65+ 350
АіD: R= 0 , 7+0 , 6
= 266,69
28 , 1−23 , 25+165
ВіС: R= 0 , 4 +0 , 45
= 199,82
26 , 35−23 ,25+ 134
ВіD: R= 0 , 65+0 , 65
= 105,46
26 , 35−28 ,1+300
СiD: R= 0 ,7 +0 , 6
= 229,42

Висновок. Виконавши обрахунки, можна стверджувати, що найкращий

варіант розміщення підприємства у пункті В або D, а найбільш економічно
ефективний радіус перевезення між пунктами CiD.
Задача 1-2 (варіант 7)
Таблиця 2.3 – «Вихідні дані»
1 2 3
C K C K C K
140 270 380 1030 210 1665

П=С + Е∗К (2.6)

Де П – приведені витрати;
С – собівартість виробництва;
К – капітальні вкладення;
Е – коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.
1
Е= (2.7)
t
Де t – строк окупності капітальних вкладень.
1 варіант розміщення:
 22

П = 140+(270*0,12) = 172,4
2 варіант розміщення:
П = 380+(1030*0,12) = 503,6
3 варіант розміщення:
П = 210+(1665*0,12) = 409,8
Висновок. Найефективнішим буде варіант 1, адже там витрати найменші.
Задача 2 (Івано-Франківська область)
Таблиця 2.4 – «Вихідні дані»
К-сть
Терито
міськ.
рія Кількість населення обох статей (тис. осіб) по роках
Регіони населення
тис.
у 2018 р.
км2
2003 2004 2005 2006 2013 2015 2016 2018
46958,7 45439,8
Україна 603,7 48003,5 47318,94 46646 42760,5 42590,9 42590,9 29371
4 2
Івано-
Франківсь
13,9 1400,9 1395,1 1390,9 1386,2 1379,1 1379,8 1379,6 1374,8 606,2
ка
область

1) Коефіцієнти народжуваності, смертності та природного руху

населення станом на 2018 р.
Таблиця 2.5 – «Вихідні дані»

Середньорічна Кількість
Кількість
Область чисельність населення народжених
померлих; М
в 2018 р. (осіб); S дітей; В

Івано-Франківська 1374814 12128 17449

1.1) Загальний коефіцієнт народжуваності

B
b= ∗1000 (‰) (2.8)
S
Де b – загальний коефіцієнт народжуваності, ‰;
B – кількість народжених дітей, осіб;
S – середньорічна чисельність населення, осіб.
 23

12128
b= ∗1000=8 , 82 ‰
1374814
1.2) Загальний коефіцієнт смертності
M
m= ∗1000(‰) (2.9)
S

Де m – загальний коефіцієнт смертності, ‰;

M – кількість померлих, осіб.;
S – середньорічна чисельність населення, осіб.
17449
m= ∗1000=12 , 69 ‰
1374814
1.3) Природний приріст
К пп=К нз −К сз (‰) (2.10)
Де Кпп – коефіцієнт природного приросту;
Кнз – коефіцієнт народжуваності;
Ксз – коефіцієнт смертності.
К пп=8 ,82 ‰−12 ,69 ‰=−3 , 87 ‰

Таблиця 2.6
Область Рік b m Кпп
Івано-Франківська 2018 8,82‰ 12,69‰ -3,87‰

2) Чисельність населення у 2021, 2026 та 2031 роках, за умови, що

тенденції не зміняться:
Таблиця 2.7
Народжено тис. Смертей, тис.
Рік Чисельність населення, тис. чол.
чол. чол.
201
13,43 17,31 1377,2
7
201
12,65 17,45 1374,8
8
201
11,93 17,59 1372,4
9
202
11,24 17,74 1370,0
0
202 10,59 17,89 1367,6
 24

1
202
9,99 18,03 1365,2
2
202
9,41 18,18 1362,9
3
202
8,87 18,33 1360,5
4
202
8,36 18,48 1358,1
5
202
7,88 18,64 1355,7
6
202
7,43 18,79 1353,4
7
202
7,10 18,95 1351,0
8
202
6,60 19,10 1348,7
9
203
6,22 19,26 1346,3
0
203
5,86 19,42 1344,0
1

Таблиця 2.8
Коефіцієнти 2018 рік 2021 рік 2026 рік 2031 рік
Коефіцієнт народжуваності 8,82‰ 7,76‰ 9,48‰ 8,92‰
Коефіцієнт смертності 12,69‰ 15,15‰ 12,24‰ 12,96‰
Коефіцієнт природного руху -3,87‰ -7,39‰ -2,76‰ -4,04‰

б) Що в 2021 році народжуваність зросте на 5%; в 2026 році

коефіцієнти народжуваності зростуть на 10%, а коефіцієнт смертності – на
15% (порівняно з 2021 роком); в 2031 році коефіцієнт народжуваності
зросте на 45%, а темпи зростання смертності будуть рівні 1,1.
Таблиця 2.9
Народжено тис. Смертей, тис. Чисельність населення,
Рік
чол. чол. тис. чол.
2017 13426 17306 1377,2
2018 12128 17449 1374,8
2019 12645 17551 1370,5
2020 11793 19771 1365,4
 25

2021 10545 20590 1358,4

2022 11450 19120 1355,2
2023 12230 18562 1349,5
2024 13956 18001 1342,6
2025 14856 17956 1338,5
2026 15443 17722 1331,1
2027 16450 18045 1329,7
2028 17356 18564 1326,3
2029 18102 19012 1324,1
2030 18956 19256 1322,6
2031 21801 20323 1319,1

3) Частку міського населення в 2018 році по регіону та в Україні

(порівняти показники по регіону із середніми по країні)
Таблиця 2.10
Загальне Міське Частка міського
Регіон
населення населення населення, %
Україна 43795640 32754214 67,20
Івано-Франківська
1368541 596352 43,57
область
Висновок. Частка міського населення України більша за частку
міського населення Івано-Франківської області на 23,63%
4) Темпи зростання населення в регіоні; встановити динаміку
цього процесу.
Таблиця 2.11 – «Темпи зростання населення в Івано-Франківській
області»
Роки
2004/ 2005/ 2006/ 2013/ 2015/ 2016/ 2017/ 2018/
2003
2003 2004 2005 2006 2013 2015 2016 2017
Кількіст
ь
1440, 1395, 1390, 1386, 1379, 1379, 1379, 1377, 1374,
населен
9 1 9 2 1 8 6 2 8
ня
тис. осіб
Різниця - -5,8 -4,2 -4,7 -7,1 0,7 -0,2 -2,4 -2,4
Темпи - 0,980 0,988 0,986 0,962 1,005 0,999 0,998 0,998
зростан 2 5 2 4 4 5 7 7
 26

ня

Висновок. Можна помітити, що населення Івано-Франківської

області з 2003 року по 2013 рік і з 2015 року по 2018 рік скорочується
(темп зростання менше 1), з 2013 року по 2015 рік населення
збільшувалось (темп зростання більший 1).
5) Скласти діаграму за динамікою зміни чисельності населення
(по роках).
1405
1400.9
1400
1395.1
1395
1390.9
Кількість населення

1390
1386.2
1385
1379.1 1379.8 1379.6
1380 1377.2
1374.8
1375
1370
1365
1360
2003 2004 2005 2006 2013 2015 2016 2017 2018
Роки

Рисунок 2.1
6) Визначити густоту населення регіону та України станом на:
2004, 2005, 2006, 2013, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2021 роки. Порівняти
показники по регіону та середні по Україні.
Таблиця 2.12 – «Густота населення Івано-Франківської області та
України»
Густота населення Густота населення
Рік Різниця
по регіону по Україні
2004 101 78,38 -22,62
2005 100,3 77,78 -22,52
2006 99,7 77,27 -22,43
2013 99,2 75,27 -23,93
2015 98,7 70,83 -27,87
2016 98,4 70,54 -27,86
2017 98,1 70,21 -27,89
2018 97,8 68,24 -29,56
 27

2021 97,3 68,19 -29,11

На основі розрахунків, можна заначити, що густота населення Івано-
Франківської області завжди була вищою, ніж густота населення України.
З 2004 року по 2006 рік, та з 2018 року по 2021 рік різниця зменшувалась, а
з 2013 по 2018 збільшувалась.
 28

РОЗДІЛ 3. «СТАТЕВО-ВІКОВА ПІРАМІДА» (ВАРІАНТ 8)

29
 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Чепурда Л.М. Оцінка сучасного стану і тенденцій розвитку ринку
послуг України: Навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 2016. –274 с.
2. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф. та ін. Екологія. Навч.-метод.
посіб.–К., КНЕУ, 2005. – 280 с.
3. Дорогунцов С.І., Хвесик М.А., Коценко К.Ф. та ін. Екологія для
економічних вузів і факультетів. Підручник / – К., КНЕУ, 2005. – 320 с.
4. Ільчук М.М., Зрібняк Л. Я., Мельник С. І. та ін. Організація і
планування сільськогосподарського виробництва: Підручник / За редакцією
М. М. Ільчука та Л. Я. Зрібняка. – Вінниця: Нова книга, 2009. – 456 с.
5. Канінський П. К. Розвиток спеціалізації та кооперації в тваринництві
зони Лісостепу. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 446 с.
6. Кизим М. О., Зінченко В. А. Якість життя населення і
зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Монографія. – Х.: ВД
«ІНЖЕК», 2016. –184 с
7. Козик, Л. А. Панкова, Я. С. Карп’як та ін. Зовнішньоекономічні
операції і контракти : навч. посіб. / кол. авт. В. В.. – К. : 2014. –608 с
8.Малярець Л. М. Визначення впливу законодавчо-правових
факторів на ефективність зовнішньоекономічної діяльності підприємства / Л.
М. Малярець.
9. Концептуальні напрями стратегії розвитку агропромислового
комплексу та сільських території України на період до 2020 року. – К. : ННЦ
«Інститут аграрної економіки» УААН, 2008 – 46 с.
10. Основні економічні показники виробництва продукції сільського
господарства у сільськогосподарських підприємствах за 2009 р.
Статистичний бюлетень. – К., 2010
11. Рослинництво України. Статистичний збірник / За ред. Ю. М.
Остапчука. – К., 2017
 31

12. Тваринництво України. Статистичний збірник / За ред. Ю. М.

Остапчука. – К., 2017
13. Проскурніна Н. В // Бізнес інформ. –Харків : ХНЕУ, 2016. – с.130.
14. Пазуха М. Д. Зовнішньоекономічна діяльність (загальні
положення): Навчально-методичний посібник. –К.: Центр учбової літератури,
2018. –230 с.
15. Степаненко О. І. Зовнішньоекономічна діяльність: вибір контрагента
та організація укладання угоди // Українська наука: минуле, сучасне,
майбутнє. –No7. –Тернопіль: Підручники і посібники, 2017. – с. 320 –325.
16. Торгова Л.В, Хитра О.В. Основи зовнішньоекономічної
діяльності: Навчально-методичний посібник. - Львів: "Новий Світ-2000",
2016. -512 с.