Тема: Правове регулювання економічної конкуренції

Економічна конкуренція – це змагання між суб’єктами господарювання

з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими
суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти
господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями,
покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови
обороту товарів на ринку (ст. 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції»).
Учасниками відносин у сфері економічної конкуренції є кілька
категорій осіб:
1) виробники продукції, товарів, робіт, послуг;
2) споживачі;
3) особи, що регулюють відносини у сфері конкуренції:
а) ті, що мають відповідні повноваження та діють з метою підтримання
конкурентного середовища, попередження та недопущення негативних
проявів конкуренції та монополізму, накладення на порушників
передбачених законом санкцій;
б) особи, що, маючи ринкову владу, диктують іншим учасникам ринку
та споживачам свої умови доступу на ринок або реалізації товарів.
Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що
суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.
Недобросовісна конкуренція може призводити до погіршення якості
товарів, зменшення їх асортименту; дозволяє отримувати незароблений
прибуток, до монополізації ринку підприємцем, який її застосовує, то
виникає монополізм.
Монополізація – це досягнення суб’єктом господарювання
монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або
посилення цього становища.
До системи антимонопольних органів входять:
1) Антимонопольний комітет України;
2) створені АМК територіальні відділення в Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які забезпечують реалізацію
завдань АМК на відповідних територіях на підставі затверджених АМК
положень.
Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є
юридичними особами, мають рахунки в установах банку, печатки із
зображенням Державного Герба та свого найменування.
Одними з основних функцій антимонопольних органів є контрольна та
розслідувально-юрисдикційна, які полягають у здійсненні контролю за
станом товарних ринків, виявленням монополістів, а також порушень
антимонопольно-конкурентного законодавства з метою відновлення стану
ринків, майнового становища потерпілих від цього осіб та застосування
господарських санкцій до правопорушників.
Залежно від характеру порушень антимонопольноконкурентного
законодавства розрізняють такі їх види порушень:
1) недобросовісну конкуренцію;
2) антиконкурентні дії (монополістичні зловживання);
3) порушення щодо антимонопольних органів.
Недобросовісною конкуренцією відповідно до Закону «Про захист від
недобросовісної конкуренції» визнаються будь-які дії у конкуренції, що
суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій
діяльності.
Групи правопорушень, що належать до недобросовісної конкуренції:
1. неправомірне використання ділової репутації:
1.1 неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів,
упаковки;
1.2 неправомірне використання товару іншого виробника;
1.3 копіювання зовнішнього вигляду виробу;
1.4 порівняльна реклама.
2.створення перешкод господарюючим суб’єктам у процесі конкуренції
та досягнення неправомірних переваг у конкуренції:
2.1 дискредитація господарюючого суб’єкта;
2.2 купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із
примусовим асортиментом;
2.3 схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта;
2.4 схилення постачальника до дискримінації покупця / замовника;
2.5 схилення господарюючого суб’єкта до розірвання договору з
конкурентом з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб чи до
невиконання або не належного виконання договірних зобов’язань перед цим
конкурентом шляхом надання або пропонування контрагенту за договором
безпосередньо або через посередника матеріальної винагороди, компенсації
чи інших переваг, тощо.
3. неправомірні дії щодо комерційної таємниці конкурента:
3.1 неправомірне збирання комерційної таємниці;
3.2 розголошення комерційної таємниці;
3.3 схилення до розголошення комерційної таємниці;
3.4 неправомірне використання комерційної таємниці.
Антиконкурентними узгодженими діями визнається укладення
суб’єктами господарювання в будь-якій формі угоди, прийняття
об’єднаннями в будь-якій формі рішень, створення нового суб’єкта
господарювання з метою координації його конкурентної поведінки з
інтересами засновника на ринку певного товару або будь-яка інша погоджена
конкурентна поведінка, що призвела чи може призвести до недопущення,
усунення чи обмеження конкуренції.
Антиконкурентні дії чи монополістичні зловживання поділяються
на такі основні групи:
1) антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання;
2) зловживання монопольним становищем на ринку;
3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування,
органів адміністративно-господарського управління та контролю;
4)обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів
господарювання, об’єднань;
5) концентрація без отримання відповідного дозволу Антимонопольного
комітету у разі обов’язковості такої згоди.
Проявами антиконкурентних узгоджених дій може бути:
1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
2) обмеження виробництва, ринків товарів, технікотехнологічного
розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
3) розподіл ринків чи джерел постачання за територіальним принципом,
асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом
продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку)
інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців та інше.
Зловживання монопольним становищем на ринку проявляються в
таких діях чи бездіяльності суб’єкта господарювання, який займає
монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до
недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження
конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання або ущемлення
інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б
неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Відповідальність за порушення законодавства про захист
економічної конкуренції:
1. штраф;
2. примусовий поділ;
3. відшкодування шкоди;
4. вилучення товарів.
 Правове регулювання комерційного посередництва (агентських
відносин) у сфері господарювання
1. Комерційне посередництво (агентська діяльність): поняття, види,
суб’єкти
Комерційне посередництво (агентські відносини), завжди є підприємни-
цькою діяльністю.
Ознаки комерційного посередництва:
1.комерційне підприємництво полягає в наданні послуг шляхом посеред-
ництва;
2.є підприємницькою діяльністю, тобто діяльністю з метою отримання
прибутку;
3.здійснюється лише певними суб’єктами: комерційним агентом, яким
завжди є суб’єкт підприємництва, та суб’єктом господарювання (не обов’яз-
ково суб’єктом підприємництва), який є споживачем послуг посередництва.
Згідно з ч. 2 ст. 295 ГК комерційним агентом може бути суб’єкт господа-
рювання, який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійс-
нює комерційне посередництво;
4.комерційне посередництво (агентська діяльність) має певні межі засто-
сування: воно здійснюється у сфері господарювання і лише при здійсненні
суб’єктами господарювання господарської діяльності. Разом з тим, законом
можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного
посередництва в окремих галузях господарювання (ч. 5 ст. 295 ГК);
5.комерційне посередництво здійснюється комерційним агентом від іме-
ні, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє.
Тому підприємці, які діють хоч і в чужих інтересах, але від власного імені, не
визнаються комерційними агентами (ч. 3 ст. 295 ГК). Комерційний агент не
може також укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно се-
бе особисто (ч. 4 ст. 295 ГК).
Спеціальні підстави виникнення агентських відносин, зазначаючи, що
агентські відносини виникають у разі:
1.надання суб’єктом господарювання на підставі договору повноважень
комерційному агентові на вчинення відповідних дій;
2.схвалення суб’єктом господарювання, якого представляє комерційний
агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб’єкта агентом без повноваження
на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

2. Агентський договір: зміст, виконання та припинення

Комерційне посередництво (агентська діяльність) є діяльністю з надання
послуг.
Агентським договором є договір, за яким одна сторона (комерційний
агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого предста-
вляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних
послуг) від імені цього суб’єкта і за його рахунок (ч. 1 ст. 297 ГК).
Застосування агентського договору обмежено сферою господарювання
та предметом договору, яким є укладення угод або сприяння їх укладенню.
Згідно з ч. 2 ст. 297 ГК в агентському договорі мають визначатися:
1.сфера, характер і порядок виконання комерційним агентом посередни-
цьких послуг;
2.права та обов’язки сторін;
3. умови і розмір винагороди комерційному агентові;
4. строк дії договору;
5.санкції у разі порушення сторонами умов договору;
6. інші необхідні умови, визначені сторонами (зокрема, умова щодо те-
риторії, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену уго-
дою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважа-
ється, що агент діє в межах території України; форма підтвердження повно-
важень (представництва) комерційного агента тощо).
Агентський договір укладається в письмовій формі.
Виконуючи умови агентського договору, комерційний агент зобов’яза-
ний повідомляти суб’єкта господарювання, якого він представляє, про кож-
ний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену
ним в інтересах цього суб’єкта угоду. Угода, укладена від імені суб’єкта гос-
подарювання, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її
укладення або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається
схваленою цим суб’єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою
особою дії комерційного агента.
Суб’єкт господарювання, якого представляє комерційний агент, має
право довірити комерційне посередництво також іншим суб’єктам, але з по-
відомленням про це агента. У свою чергу комерційний агент має право здійс-
нювати комерційне посередництво також для інших суб’єктів господарюван-
ня, якщо інтереси суб’єктів, яких представляє комерційний агент, не є супе-
речливими у питаннях, для вирішення яких запрошений цей агент (відсут-
ність конфлікту інтересів).
За загальним правилом, встановленим ст. 300 ГК, комерційний агент по-
винен особисто виконати дії, на які він уповноважений суб’єктом, якого він
представляє.
За посередницькі операції, що здійснені комерційним агентом в інтере-
сах суб’єкта, якого він представляє, він одержує агентську винагороду у роз-
мірі, передбаченому договором.
Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати
третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом.
Згідно з ч. 1 ст. 302 ГК комерційний агент не має права передавати
конфіденційну інформацію, одержану від суб’єкта, якого він представляє, без
згоди цього суб’єкта, використовувати її у власних інтересах чи в інтересах
інших осіб всупереч інтересам суб’єкта, якого він представляє, як при здійс-
ненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного суб’єкта,
так і після припинення агентських відносин з ним.
Комерційний агент несе відповідальність за розголошення конфіденцій-
ної інформації відповідно до закону та договору.
Комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, за-
подіяну суб’єкту, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналеж-
ного виконання своїх обов’язків, якщо інше не передбачено агентським дого-
вором.
Підстави припинення агентського договору:
1. за угодою сторін;
2. у разі відкликання повноважень комерційного агента суб’єктом, якого
він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення
комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визна-
чення строку його дії;
3. вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті;
4. виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерцій-
ного агента або суб’єкта, якого він представляє.
У разі відкликання повноважень комерційного агента суб’єкт, якого
представляє комерційний агент, повинен сповістити його про припинення до-
говору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не передбаче-
ний договором.
У разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до припинення пов-
новажень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бу-
ти поновлені.
 Правове регулювання комерційної концесії
1. Поняття, зміст та сфера застосування комерційної концесії
У ЦК України (глава 76) і в ГК України (глава 36) регулюють викорис-
тання у підприємницькій діяльності прав інших суб’єктів господарювання —
комерційну концесію.
Сьогодні франчайзинг (франшиза) являє собою спосіб просування і збу-
ту товарів і послуг. Він заснований на тому, що один суб’єкт підприємниць-
кої діяльності (франчайзер, франшизіар) за винагороду надає іншому суб’єк-
ту підприємницької діяльності (франчайзеру, франшизіару) право використо-
вувати свої засоби індивідуалізації (фірмове найменування, знак для товарів і
послуг), передає йому ноу-хау і надає постійне консультаційне сприяння в
організації підприємницької діяльності.
Франчайзинг дозволяє виробнику товарів або послуг, що відомі спожи-
вачам і мають попит, розширити збут своїх товарів або послуг шляхом від-
криття нових підприємств, не витрачаючи при цьому власних чи залучених
коштів (відкриття підприємств відбувається за рахунок франчайзи, який є
власником відкритих підприємств).
В Україні відносини франчайзингу отримали назву комерційної конце-
сії, а сторони відповідного договору називаються правоволодільцем та корис-
тувачем.

2. Договір комерційної концесії

Договір комерційної концесії — це договір, за яким одна сторона
(правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) на
строк або без визначення строку право використання в підприємницькій дія-
льності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користу-
вач зобов’язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та
сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду (ч. 1 ст. 366
ГК).
Предмет договору комерційної концесії є комплекс прав, ділової репута-
ції і комерційного досвіду (ч. 2 ст. 366 ГК). За змістом ч. 1 ст. 1116 ЦК пред-
метом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права
інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, вина-
ходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової
репутації, під якою можна розуміти сукупність інформації про правоволоді-
льця, що дає можливість зробити висновок про його професійні та управлін-
ські здібності, порядність та відповідність його діяльності вимогам закону.
Договір комерційної концесії був укладений у письмовій формі у вигля-
ді єдиного документа (у ст. 1118 ЦК йдеться про «письмову форму»). Недо-
держання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору.
 До договору комерційної субконцесії застосовуються положення про до-
говір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконце-
сії.
Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися ко-
ристувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або
в іншій формі, передбаченій договором (ст. 369 ГК).
Правоволоділець зобов’язаний:
1.передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати
іншу інформацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йо-
му за договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача
і його працівників з питань, пов’язаних із здійсненням цих прав;
2.видати користувачеві передбачені договором ліцензії (дозволи), забез-
печивши їх оформлення у встановленому законодавством порядку.
Якщо договором комерційної концесії не передбачено інше, правоволо-
ділець зобов’язаний:
1.забезпечити державну реєстрацію договору комерційної концесії;
2.надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння,
включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;
3.контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (вико-
нуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної кон-
цесії.
З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється
користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов’язаний:
1.використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності
торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у догово-
рі способом;
2.забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються ним на ос-
нові договору, виконаних робіт, послуг, що надаються, якості таких самих
товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) без-
посередньо правоволодільцем;
3.дотримуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямованих на
забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання ком-
плексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;
4.надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли
б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосеред-
ньо у правоволодільця;
5.інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них спо-
собом про використання ним торговельної марки та інших позначень право-
володільця за договором комерційної концесії;
6.не розголошувати секрети виробництва правоволодільця та іншу одер-
жану від нього конфіденційну інформацію;
7.сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
 Згідно з ч. 1 ст. 372 ГК договором комерційної концесії можуть бути пе-
редбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема:
1.обов’язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні ком-
плекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території
або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;
2.обов’язок користувача не допускати його конкуренції з правоволоділь-
цем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної конце-
сії стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з ви-
користанням належних правоволодільцеві прав;
3.відмова користувача від одержання за договором комерційної концесії
аналогічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;
4.обов’язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розта-
шування виробничих приміщень, що мають використовуватися при здійснен-
ні наданих за договором прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.
Відповідно до ст. 373 ГК правоволоділець несе субсидіарну відповідаль-
ність за вимогами, що заявляються до користувача комерційної концесії у ра-
зі невідповідності якості товарів (робіт, послуг), які продаються (виконують-
ся, надаються) користувачем.
Кожна зі сторін договору комерційної концесії, укладеного без зазначе-
ного строку, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомив-
ши про це другу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачений
більш тривалий строк.
При оголошенні правоволодільця або користувача неплатоспроможним
(банкрутом) договір комерційної концесії припиняється. У разі зміни торго-
вельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання
яких входять у комплекс прав за договором комерційної концесії, цей договір
зберігає чинність щодо нових позначень правоволодільця, якщо користувач
не вимагає розірвання договору.
 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
Зовнішньоекономічна діяльністю суб’єктів господарювання – це, у
першу чергу, господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує
перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою.
Загальні засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності визначає
Господарський кодекс України, Закон України «Про зовнішньоекономічну
діяльність» та інші нормативно-правові акти.
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на засадах свободи її
суб’єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, провадити
їх у будь-яких формах, не заборонених законом, і рівності перед законом усіх
її суб’єктів.
Розглядаючи принципи зовнішньоекономічної діяльності, слід
враховувати те, що вона є різновидом господарської діяльності, у зв’язку з
чим при її здійсненні необхідно керуватися й принципами господарської
діяльності.
До видів зовнішньоекономічної діяльності належать:
1.експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;
2.надання послуг;
3.виконання робіт;
4.валютно-фінансова діяльність;
5.діяльність, пов’язана з передачею технологій, прав інтелектуальної
власності;
6.організація комерційних операцій на міжнародних біржах, торгах,
аукціонах;
7.орендні операції тощо.
Суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти
господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
керуються такими принципами:
 1.принципом суверенітету народу України у здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:
- виключному праві народу України самостійно та незалежно
здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України,
керуючись законами, що діють на території України;
- обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання
України в галузі міжнародних економічних відносин;
2.принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що
полягає у:
- праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати
у зовнішньоекономічні зв’язки;
- праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-
яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;
- обов’язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності порядку, встановленого законами України;
- виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної
діяльності;
3.принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:
- рівності перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності,
незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності;
- забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави,
результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарської
діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; -
неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будьяких її суб’єктів, крім
випадків, передбачених цим Законом;
4.принципом верховенства закону, що полягає у:
 - регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами
України;
- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих
органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які
встановлені законами України;
5.принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:
- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території
згідно з законами України;
- здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
України за межами України згідно з нормами міжнародного права;
- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за
її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею
міжнародних договорів та норм міжнародного права;
6.принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при
ввезенні та вивезенні товарів.
Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до
ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» є:
1. фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з
законами України і постійно проживають на території України;
2. 2юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають
постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації
та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських
товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми,
посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові
установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), в тому числі юридичні
особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів
господарської діяльності;
3. об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не
є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне
місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами
України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
4. структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які
не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення,
тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України; - спільні
підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та
іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні
і які мають постійне місцезнаходження на території України;
5. державні замовники з державного оборонного замовлення; - інші
суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це «правочин, який
укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його
представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не
передбачено міжнародним договором України чи законом.
У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний
договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції
про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в
інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в
електронному вигляді, за надані послуги. Повноваження представника на
укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з
доручення (довіреності), установчих документів, договорів та інших підстав,
які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного
суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної
діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються
діями цього іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.