Поняття системи судоустрою і системи судів.

Судова система – це організація судів, а також органів та установ, що забезпечують

їхню діяльність, об’єднана спільним завданням, що полягає у гарантуванні права на доступ
до правосуддя. Основною складовою судової системи є система судів.
Система судів – це сукупність визначених Конституцією та законами України
судових органів (судів), що поєднані організаційними та функціональними зв’язками,
мають спільні цілі та завдання, і здійснюють свою діяльність за єдиними принципами.
Поняття «судова система» є ширшим від поняття «система судів», оскільки, крім
системи судів, включає також систему органів та установ, що забезпечують судову владу
(державна судова адміністрація, кваліфікаційні комісії суддів, ВРП, органи суддівського
самоврядування, Академія суддів України). Але нерідко ці поняття ототожнюються.

Характеристика сучасної системи судів в Україні.

Організація системи судів в Україні характеризується розподілом юрисдикцій.
Юрисдикцією в контексті судової влади є компетенція, якою наділені лише суди щодо
розгляду справ та ухвалення у них обов'язкових рішень, що є остаточними в рамках
національної правової системи і не можуть бути переглянуті у позасудовому порядку.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикцію судів поширено на всі
правовідносини, що виникають у державі. Юрисдикція судів поділяється на
конституційну і загальну. Відповідно, сучасну систему судів складають
Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції. Відповідно до принципу
спеціалізації суди загальної юрисдикції поділяються на місцеві загальні, місцеві
господарські і місцеві адміністративні суди, які спеціалізуються на розгляді відповідно
цивільних, кримінальних справ, господарських, адміністративних справ, а також
справ про адміністративні правопорушення (ст. 17, 18 Закону України «Про судоустрій
та статус суддів»). Суди також мають юрисдикцію щодо вирішення окремих категорій
справ про адміністративні правопорушення.
Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції. Він почав
діяти з 1996 р. Організація, повноваження та порядок діяльності КСУ визначаються
Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України".
Завданням КСУ є гарантування верховенства Конституції України як Основного
Закону держави на всій території України. КСУ організаційно не пов'язаний із
системою судів загальної юрисдикції, але має великий вплив на її діяльність.
Специфіка юрисдикції КСУ полягає у тому, що предметом його розгляду є правові
акти у відірваності від реальної життєвої ситуації. А предметом розгляду судів
загальної юрисдикції завжди є конкретні спірні правовідносини між конкретними
особами.
Рішення КСУ щодо конституційності (або неконституційності) правових актів чи
тлумачення Конституції та законів України є обов'язковими для правозастосовної
практики судів загальної юрисдикції. КСУ у своїй діяльності не зв'язаний судовою
практикою судів загальної юрисдикції. Проте це не означає, що КСУ є вищою інстанцією
щодо судів загальної юрисдикції. Судові рішення судів загальної юрисдикції не можуть
бути оскаржені до КСУ і переглянуті ним.
Суди загальної юрисдикції є системою, яку відповідно до принципу спеціалізації
складають місцеві загальні, місцеві господарські і місцеві адміністративні суди

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд.

Суди загальної юрисдикції вирішують:
– цивільні справи – справи приватноправового характеру за участю фізичної особи;
– кримінальні справи – справи про кримінальні правопорушення;
– господарські справи – приватноправові спори між суб'єктами господарювання, а
також корпоративні спори і справи про банкрутство;
– адміністративні справи – публічно-правові спори з органами влади (переважно це
оскарження владних рішень, дій чи бездіяльності адміністративних органів фізичними або
юридичними особами).
При цьому вони керуються правилами, відповідно, цивільного, кримінального,
господарського та адміністративного судочинства.

Гарантії єдності системи судоустрою.

4. Єдність системи судоустрою забезпечується:
1) єдиними засадами організації та діяльності судів;
2) єдиним статусом суддів;
3) обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;
4) єдністю судової практики;
5) обов’язковістю виконання на території України судових рішень;
6) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;
7) фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;
8) вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського
самоврядування.
Порядок утворення та ліквідації судів.
Стаття 19. Порядок утворення і ліквідації суду
1. Суд утворюється і ліквідовується законом.
2. Проект закону про утворення чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради
України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
3. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з
урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності.
4. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом
системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації
видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою.
5. Утворення суду може відбуватися шляхом створення нового суду або реорганізації
(злиття, поділу) судів.
6. Кількість суддів у суді визначає Державна судова адміністрація України за
погодженням з Вищою радою правосуддя з урахуванням судового навантаження та в межах
видатків, визначених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці
суддів.
7. Максимальна кількість суддів Верховного Суду встановлюється цим Законом.
8. Суд є юридичною особою, якщо інше не визначено законом.

Поняття судової ланки і судової інстанції. Загальна характеристика

судових ланок. Загальна характеристика судових інстанцій. Перша
інстанція. Апеляційна інстанція. Касаційна інстанція.
Суди загальної юрисдикції пов’язані організаційними і функціональними зв’язками.
Організаційні зв’язки судів визначаються законодавством про судоустрій і в цьому
значенні суди пов’язані між собою як органи різних ланок судової системи.
Ланка – це сукупність однотипних судів рівнозначних територіальних утворень, які
наділені однорідними повноваженнями. Ланка – це поняття судоустрою, ним визначається
місце конкретного суду в системі судів у зв’язку з його діяльністю на певній території.
Судові ланки:
І ланка – місцеві суди
ІІ ланка – апеляційні суди
ІІІ ланка – Верховний Суд
Функціональні зв’язки полягають у тому, що кожен суд здійснює одну чи декілька
судових функцій (видів судової діяльності). При здійснення правосуддя суди пов’язані між
собою системою інстанцій (перша, апеляційна та касаційна інстанції).
 Інстанція – це вид судової діяльності, властивий певній ланці у системі судів.
Інстанція є поняттям судочинства, яке характеризує функції того чи іншого суду – це
розгляд справи по суті, чи перегляд судового рішення, яке не вступило в законну силу, в
апеляційному порядку, чи перегляд судового рішення, що набрало законної сили, у
касаційному порядку.
Зазвичай виділяють три інстанції – першу, апеляційну та касаційну.
Поняття «судова ланка» і «судова інстанція» за змістом не тотожні. Судова ланка
означає суди одного організаційного рівня у структурі судоустрою. Судова інстанція
означає суди, які здійснюють один з видів провадження – розгляд справи по суті,
апеляційне провадження, касаційне провадження, провадження у зв‘язку з винятковими
обставинами. Різниця між цими поняттями заснована на багатозначності терміну «суд».
Судова ланка визначається через поняття «суд» у значенні «судовий орган», а судова
інстанція – через поняття «суд» у процесуальному значенні - «суд, що розглядає справу».
4. Загальна характеристика судових інстанцій:
1) Перша інстанція
Відповідає за розгляд справи по суті в повному обсязі з дослідженням доказів і
прийняттям судового рішення: рішення у цивільній чи господарській справі, вироку у
кримінальній справі, постанови в адміністративній справі. Найчастіше розгляд
здійснюється професійним суддею одноособово, але можливе утворення колегій суддів.
Судове рішення І інстанції, яке не набрало законної сили, може бути оскаржено до суду
апеляційної інстанції.
2) Апеляційна інстанція
Відповідає за перегляд судового рішення першої інстанції, яке не набрало законної
сили, на предмет законності і обґрунтованості з можливістю дослідити докази. Перегляд
здійснюється, як правило, в межах апеляційної скарги.
Перегляд в апеляційній інстанції здійснюється колегією суддів.
3) Касаційна інстанція
Відповідає за перегляд судових рішень судів першої і (або) апеляційної інстанції, які
набрали законної сили, на предмет законності. Касаційна інстанція обставин у справі не
встановлює і доказів не досліджує.
Перегляд у касаційній інстанції здійснюється колегією суддів.
Особливим різновидом касаційної інстанції є також суд, який переглядає судові
рішення (у тому числі рішення касаційної інстанції) за винятковими обставинами, тобто у
разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції закону або у разі
встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, факту
порушення Україною міжнародних зобов’язань.