МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ економіки і права

РЕФЕРАТ

на тему:

«Загальна характеристика судової системи України»

Виконала:

студентка 3-Б курсу

денної форми навчання

Орнст Яна Олександрівна

Черкаси – 2022
Зміст
Вступ

1. Система судів загальної юрисдикції

1.1. Структура системи судів загальної юрисдикції

1.2. Місцеві суди

1.3. Апеляційні суди

1.4. Військові суди

1.5. Вищі спеціалізовані суди

1.6. Верховний Суд України

2. Конституційний Суд України

Висновки

Список літератури

2
Вступ
Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи,
характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а
також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість,
структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний
аспект судової влади — однієї з гілок державної влади, — віддзеркалює
особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню
соціальноекономічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце
суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним
традиціям.
Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою
унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує
система як федеральних судів, так і судів окремих суб’єктів федерації
(штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не
передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності
до різних внутрішньодержавних утворень.
Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової
системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.
З двох моделей функціонування інституту судової охорони Конституції —
американської, коли вказану функцію здійснюють суди загальної юрисдикції,
та європейської, коли для вирішення вказаного завдання утворюється спеці-
алізований орган, — Україна обрала європейську модель, конституційно
закріпивши утворення Конституційного Суду України — єдиного органу
конституційної юрисдикції.
Третьою відмінною рисою судової системи України
є моноцентризм системи судів загальної юрисдикції. На відміну від
біцентризму, що існував понад десять років, коли підсистему загальних судів
очолював Верховний Суд України, а підсистему господарських (тоді
арбітражних) — рівний йому за статусом Вищий господарський (тоді
арбітражний) суд України, то тепер і підсистему загальних, і підсистему спе-
ціалізованих судів очолює Верховний Суд України.
Отже, судову систему України утворюють Конституційний Суд України та
суди загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та
спеціалізованих судів. До загальних належать районні, районні у містах,
міські та міськрайонні суди, військові суди гарнізонів, апеляційні суди
областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, апеляційний суд
Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та
апеляційний суд ВійськовоМорських Сил України, а також Апеляційний суд
України.
Спеціалізованими судами є господарські суди областей, Автономної
Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди
округів та Вищий господарський суд України, а також окружні

3
адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди округів та Вищий
адміністративний суд України.
Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України.

4
1. Система судів загальної юрисдикції

1.1. Структура системи судів загальної юрисдикції

Власне система судів загальної юрисдикції визначена в Законі «Про
судоустрій України», який розвинув і деталізував відправні положення,
закріплені в Конституції. Згідно з цим Законом система судів загальної
юрисдикції складається з загальних та спеціалізованих судів. Загальні суди
розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про
адміністративні правопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які
розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також
деякі інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. До
спеціалізованих належать й адміністративні суди, які розглядають справи,
пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та
самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).
Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах,
міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Їх відносять
до судів першого рівня. Другий рівень у підсистемі загальних судів
утворюють апеляційні суди, до яких включено апеляційні суди областей, міст
Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим,
військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд ВійськовоМорських
Сил України. Вживання поняття «апеляційний» у назві вказаних судів не
означає, що вони наділені повноваженнями щодо розгляду справ лише в
апеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони здійснюють
розгляд справ по першій інстанції. Наявність двох інстанційних повноважень
у судах другого рівня обумовила необхідність третього рівня в підсистемі
загальних судів, який в Законі представлений Апеляційним судом України.
На четвертому рівні судової системи знаходиться Верховний Суд України,
який стосовно загальних судів наділений повноваженням переглядати в
касаційному порядку рішення, постановлені місцевими, апеляційними
судами та Апеляційним судом України.
Підсистему спеціалізованих судів утворюють господарські та
адміністративні суди.
Місцевими господарськими судами (першого рівня) є господарські суди
Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в
округах відповідно до Указу Президента України.
Апеляційними спеціалізованими судами (тобто судами другого рівня) є
апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які
утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента
України. Вони розглядають справи тільки в апеляційному порядку.
Третій рівень підсистем спеціалізованих судів складають Вищий
господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. На разі
утворення інших видів спеціалізованих судів мають бути утворені відповідні
вищі суди. Конституція не визначила зміст поняття «вищий суд», а Закон

5
України «Про судоустрій України» встановлює, що вищі суди є вищою
судовою інстанцією спеціалізованих судових гілок, які розглядають в
касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші
справи у випадках, визначених процесуальним законом, дають спе-
ціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань
застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової
юрисдикції.
Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом і в підсистемі
загальних, і в підсистемі спеціалізованих судів, може переглядати справи,
розглянуті вищими спеціалізованими судами у касаційному порядку за
винятковими або нововиявленими обставинами.

6
1.2. Місцеві суди
Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та
міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.
Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Місцевими адміністративними судами є суди окружні, що утворюються в
округах відповідно до Указу Президента України.
Склад місцевого суду утворюють судді місцевого суду, голова та заступник
голови суду. Якщо у місцевому суді кількість суддів перевищує п’ятнадцять,
може бути призначено більше одного заступника голови суду.
Місцеві суди складають першу ланку (рівень) у системі судів загальної
юрисдикції. Їх також заведено йменувати основною ланкою судової системи,
оскільки вони становлять переважну більшість усіх судових органів, а також
як суди першої інстанції розглядають майже усі (за незначним винятком)
судові справи. Підсудність окремих категорій справ щодо первісного
розгляду їх по першій інстанції вищими судами визначається процесуальним
законодавством.
Предметна юрисдикція загальних та спеціалізованих судів визначена
загальним чином у судоустрійному та більш детально у процесуальному
законодавстві.
Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні та адміністративні
справи, а також справи про адміністративні правопорушення.

7
1.3. Апеляційні суди

Апеляційні суди є другим рівнем (ланкою) в системі судів загальної

юрисдикції, які призначені реалізувати конституційний принцип щодо
забезпечення апеляційного оскарження рішень суду. В Україні
діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.
Судові округи (територія, на яку поширюється юрисдикція суду) в загальних
і спеціалізованих апеляційних судах не співпадають. Окрім того, в підсистемі
загальних судів назва суду і межі судового округу визначені законом. Щодо
спеціалізованих судів, то вирішення вказаного питання віднесено до
компетенції Президента України.
Так, закон визначив, що апеляційними загальними судами є: апеляційні
суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд
Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та
апеляційний суд ВійськовоМорських Сил України, а також Апеляційний суд
України.
Закон дозволив у разі необхідності замість апеляційного суду області
утворювати апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких
поширюється на декілька районів області.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та

апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах
відповідно до указів Президента України.
Вказаний порядок повністю відповідає Конституції України, яка наділяє
Президента України повноваженнями з утворення судів. Однак оскільки в
системі загальних судів (на відміну від спеціалізованих) завжди існували три
ланки, закон зберіг їхній перелік, лише наділивши їх іншими
повноваженнями. В системі спеціалізованих (спочатку в господарських, а
потім і в адміністративних) судів вказану ланку потрібно було створювати
вперше. На момент прийняття Закону України «Про судоустрій України» цієї
ланки в господарських судах не існувало.

Суддівський склад апеляційного суду утворюють судді, як правило, обрані

безстроково.

З суддів цього суду призначаються голова суду і його заступники, один з

яких є першим заступником. Вони, як і голови та заступники голів місцевих
судів, призначаються на посаду строком на п’ять років і звільняються з
посади Президентом України. Вони також можуть бути призначені на
адміністративні посади повторно.

Апеляційні суди є внутрішньо структурованими. На відміну від місцевих су-

дів, де внутрішня структурованість (спеціалізація) залежить від можливостей
кожного суду окремо, структурованість апеляційних судів не тільки закріп-
лена в законі, ним визначений і порядок утворення цих структур.

8
Для розгляду судових справ в апеляційних судах утворюються судові
палати. Для вирішення організаційних питань в апеляційних судах діє прези-
дія апеляційного суду.
Повноваження апеляційних судів поділяються на судові, аналітичні та
методичні. До перших належать повноваження по розгляду справ у апеля-
ційному порядку та по розгляду справ по першій інстанції. До другої групи
повноважень належать аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення
судової практики. До третьої — надання методичної допомоги місцевим
судам у застосуванні законодавства. Перелік повноважень апеляційних судів,
закріплений у ст. 26 Закону, не є вичерпним. Вони можуть здійснювати й
інші повноваження, що мають бути передбачені законом.
Підставою для розгляду справи у порядку апеляційного провадження є
апеляція, подана на рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної
сили. Судове рішення у даному випадку — це вирок, рішення, постанова,
ухвала суду першої інстанції.

9
1.4. Військові суди
До судової системи загальних судів поряд із судами, що створюються за
територіальним принципом згідно адміністративнотериторіального устрою
держави, включено й військові суди регіонів, ВійськовоМорських Сил
України та гарнізонів. Таким чином, як частка єдиної системи загальних
судів України військові суди являють собою підсистему, що пристосована до
організаційної структури Збройних Сил України. Однак таке становище
існувало не завжди, оскільки військова юстиція за часів СРСР ніколи не
входила до судової системи України.Чинний Закон України «Про судоустрій
України» не містить специфічних завдань для військових судів, вони єдині
для всіх судів і полягають у забезпеченні захисту гарантованих Конституцією
України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав, законних
інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави на засадах
верховенства права.
Утворення військових судів та формування їхнього складу здійснюється у
тому самому порядку, що й інших судів. Але на відміну від загальних та
спеціалізованих судів тут просліджується зворотна тенденція: зменшення
кількості військових судів і складу військових суддів. Це є відбиттям у
системі судоустрою державної політики у сфері реформування Збройних Сил
України.
Єдиним процесуальним законом, який регулює питання підсудності справ
військовим судам, є Кримінальнопроцесуальний кодекс України. У ньому
передбачено, що районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи
крім справ, підсудних вищим судам і військовим судам (ст. 33 Кримінально-
процесуального кодексу України). Кримінальнопроцесуальне законодавство
регулює також підсудність справ по першій інстанції різним ланкам
військових судів. У підґрунтя цього розподілу покладено такі критерії
підсудності: а) за персональною ознакою, яка обумовлена особливістю
організації і функціонування Збройних Сил України; б) за тяжкістю злочину.

10
1.5.Вищі спеціалізовані суди
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський
суд України та Вищий адміністративний суд України. Закон допускає
можливість утворення й інших вищих спеціалізованих судів у загальному
порядку, передбаченому у ст. 20 Закону України «Про судоустрій України».

Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду

безстроково, голови суду та його заступників. Вимога до судді бути обраним
безстроково означає, що стаж роботи на суддівській посаді в нього має бути
не менш п’яти років. У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватись
судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною
спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Отже,
кількість і предметна спеціалізація судових палат у вищому суді
визначаються не законом, а самим вищим судом. У Вищому господарському
суді утворено чотири судових палати: з розгляду справ про банкрутство; з
розгляду справ про стягнення податків (обов’язкових платежів); з розгляду
справ у спорах між господарюючими суб’єктами; з розгляду справ,
пов’язаних із захистом інтелектуальної власності. На стадії вивчення
знаходиться питання про необхідність утворення ще однієї судової палати з
розгляду справ у корпоративних спорах та спорах, пов’язаних з
приватизацією державного майна.

Президія вищого спеціалізованого суду утворюється для вирішення

організаційних питань. Для вирішення загальних питань діяльності усієї
гілки судів певної спеціалізації у вищому спеціалізованому суді діє Пленум
вищого спеціалізованого суду. Згідно Закону усі вищі спеціалізовані суди
знаходяться у м. Києві.
Повноваження вищого спеціалізованого суду утворюють певну систему, яка
складається з судових, аналітичних, методичних та організаційних
повноважень. Поряд з цими спеціалізований суд наділений ще одним
повноваженням, яке випливає з його статусу у гілці спеціалізованих судів —
це правороз’яснювальне повноваження.

1.6.  Верховний Суд України

Місце Верховного Суду України в судовій системі України закріплено на
конституційному рівні: «Найвищим судовим органом у системі судів
загальної юрисдикції є Верховний Суд України» (п. 2 ст. 125 Конституції
України).
Найвищість означає, поперше, що Верховний Суд України очолює судову
систему України; подруге, що він є останньою судовою інстанцією у
вітчизняній системі судів загальної юрисдикції, рішення його не підлягають
перегляду; потретє, що він має такі повноваження, які не співпадають за

11
змістом та обсягом з повноваженнями вищих спеціалізованих судів, що
очолюють підсистеми спеціалізованої юрисдикції.
Призначенням Верховного Суду України є здійснення правосуддя,
забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної
юрисдикції.
Частина 2 ст. 47 Закону України «Про судоустрій України» закріплює
перелік повноважень, які націлені на реалізацію вказаного призначення, а
також інших завдань, які стоять перед Верховним Судом України.
Усі повноваження можна класифікувати за декількома групами.
Першу групу утворюють судові повноваження.
Другу — повноваження, націлені на забезпечення єдності судової практики.
Третя група повноважень націлена на реалізацію принципу верховенства
права у правозастосовній діяльності судів.
Четверта група має політичне забарвлення, оскільки визначає місце
Верховного Суду України в механізмі стримувань і противаг від
зловживання владою інших гілок державної влади. Ці повноваження в
науковій літературі йменуються або виключними, або посвідчувальними.
П’ята група повноважень — представницькі.
Перелічені повноваження не є вичерпними, Верховний Суд України може
здійснювати й інші повноваження, передбачені законом.
Посадовий склад Верховного Суду України визначений у декількох статтях
Закону України «Про судоустрій України»: ч. 1 ст. 48, ч. 4 ст. 50, ст. 52, ч. 5
ст. 53.
Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України.
До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду
України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом
Президента України за поданням Голови Верховного Суду України,
погодженим з Радою суддів України.
У складі Верховного Суду України діють: 1) Судова палата у цивільних
справах; 2) Судова палата у кримінальних справах; 3) Судова палата у
господарських справах; 4) Судова палата в адміністративних справах. У
складі Верховного Суду діє Військова судова колегія.
Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного
Суду України діє Президія Верховного Суду України.
У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України, який
вирішує питання, визначені Конституцією України і Законом «Про
судоустрій України».
Повноваження Верховного Суду України розподілені між структурними
утвореннями суду. Наприклад, суддівські, аналітичні, методичні
повноваження здійснюють судові палати і судді, які входять до складу палат;
правороз’яснювальні повноваження здійснює лише Пленум. Також лише він
здійснює повноваження з забезпечення реалізації принципу верховенства
права і вирішення конфліктів (у межах своїх повноважень) інших гілок
влади.

12
2. Конституційний Суд України
Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості сучасних
країн. Це пов'язано з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави,
однією з визначальних рис якої є верховенство права та його головного
джерела – Конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш
ефективною правовою гарантією верховенства конституції є судовий
конституційний контроль.
18 жовтня 1996 р. судді Конституційного Суду України, склавши присягу,
зобов'язалися забезпезчувати верховенство Конституції України, захищати
конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і
громадянина.

Слід відмітити, що Конституційний Суд як спеціалізований орган

конституційної юрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів
загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів судочинства.
Закон про Конституційний Суд України у статті 5 зазначає, що
діяльністьКонституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства
права, незалежності, колегіальності, рівнопраності суддів, гласності,
повноти, всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним
рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження на застосування,
наприклад, таких принцинів як гласність, змагальність.

Гостро стояло питання щодо порядку утворення Конституційного Суду.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 3
червня 1992 року судді мали обиратися Верховною Радою України з
кандидатів, яких у рівній кількості подавали Голова Верховної Ради України
та Президент України — за погодженням. Проте через чинність старої
Конституції, що містила ряд принципових суперечностей, для подолання
яких у Верховній Раді України важко було досягти кваліфікованої більшості
голосів, створення Конституційного Суду виявилося неможливим.

Зрештою перемогла європейська модель самостійного (спеціального)

Конституційного Суду. У його формуванні, крім Верховної Ради України,
взяли участь Президент України та З'їзд суддів України.

Не було для створення Суду ні економічних, ні відповідних юридичних умов.

Досить лише нагадати звинувачення Конституційного Суду України з боку
представників законодавчої влади у «захопленні» тимчасового приміщення, в
якому Суд розмістився за розпорядженням Кабінету Міністрів України,
судовий процес в арбітражному суді з цього приводу, «урізування і голосу»
фінансування Суду під час затвердження Державного бюджету України,
дискусія в парламенті щодо переведення місця розташування Суду до

13
Харкова або мусування питання легітимності суддів, призначених
Президентом України.

Головною проблемою, з якою зіткнувся Конституційний Суд України, стало

протиріччя між стратегічним курсом, що його обрало суспільство, і тими
глибокими формаційними перетвореннями, котрі охопили і економічну, і
політичну, і соціальну, і юридичні сфери життя.

Проте слід застерегти від думки, нібито Конституційний Суд України може і
повинен вирішувати всі проблеми або навіть більшість з них. І у державних
органах, що звертаються до Суду, і в громадській свідомості має закріпитися
правильне ставлення до того, що може і чого не може Конституційний Суд
України.

Насамперед Конституційний Суд не повинен підміняти законодавця. В

деяких ситуаціях Конституційний Суд України змушений діяти, з одного
боку, як складова державного механізму, з іншого — як науковий центр
розвитку конституційне- правової думки. Але вже першими своїми
рішеннями Конституційний Суд України зробив серйозну заявку і на свою
самостійність, і на місце в ієрархії влади, що належить йому за Конституцією
України.

Суд покликаний вирішувати спірні правові питання, але не політичні

конфлікти, які в основі своїй виходять за правові рамки.

Відповідно до ст. 147 Конституції України головна мета створення

Конституційного Суду України — гарантування верховенства Конституції як
Основного Закону держави.

Таким чином, Конституційному Судові України відведено особливу роль у

забезпеченні верховенства Конституції України, збереженні конституційного
ладу держави, конституційних прав та свобод людини і громадянина.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів, які

представляють усі три гілки влади. Особливістю порядку формування
суддівського корпусу є призначення до його складу суддів Верховною Радою
України, Президентом України, З'їздом суддів України. Аналогічний порядок
формування Конституційного Суду передбачений в Італії, де участь у ньому
беруть парламент, президент та вищі інстанції загальної та адміністративної
юрисдикції.

Стаття 6 Закону України „Про Конституційний СудУкраїни” зазначає, що

Президент України, призначаючи суддів, проводить з цього питання
консультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції України та видає указ
про їх призначення, скріплений підписом Прем'єр-міністра та Міністра
юстиції.

14
Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються
кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше
половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради
України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після
їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів,
щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються

постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного
Суду України.

Строк повноважень суддів Конституційного Суду не може перевищувати 9

років. Обмеження терміну призначення, а також неприпустимість
призначення на цю посаду повторно зумовлюється значними владними
повноваженнями, якими наділений Конституційний Суд України. Граничний
вік перебування судді на посаді – 65 років.

Стаття 126 Конституції України зазначає, що суддя звільняється з посади

органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який
його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 3)
неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; 4)
порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7)
припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або
оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про
звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді
припиняються у разі його смерті.

До складу Конституційного Суду України входять також:

Секретаріат Конституційного Суду України, який здійснює організаційне,

науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності
Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату
Конституційного Суду України.

Постійні комісії Конституційного Суду України, що є його допоміжними

робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності.
Конституційного Суду України на строк своїх повноважень.

Тимчасові комісії Конституційного Суду України для додаткового

дослідження питань, пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за
участю фахівців у відповідних галузях права.

Архів Конституційного Суду України, який зберігає матеріали діяльності

Конституційного Суду України. Матеріали справ, щодо яких
Конституційним Судом України прийнято рішення або дано висновок,

15
зберігаються в Архіві Конституційного Суду України сто років. Оригінали
рішень та висновків Конституційного Суду України зберігаються в Архіві
Конституційного Суду України безстроково. Інші матеріали щодо діяльності
Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду
України на загальних підставах, визначених законодавством України.

Бібліотека Конституційного Суду України для забезпечення

Конституційного Суду України нормативно-правовими актами, науковою та
іншою спеціальною літературою.

Друкований орган, яким є „Вісник Конституційного Суду України”.

Згідно статті 150 Конституції України та Закону України „Про

Конституційний Суд України” Конституційний Суд наділений широкими
повноваженнями. Їх можна поділити на декілька підгруп:

повноваження щодо вирішення питань про відповідність Конституції законів

та інших правових актів Верховної Ради України, Президента України,
Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Право на таке звернення мають Президент України, не менше як 45 народних
депутатів України, Верховний Суд україни, Уповноважений Верховної
України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Згідно
статті 152 Конституції України закони та іншн правові акти за рішенням
Конституційного Суду України можуть бути визнані неконституційними
повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції
України або якщо була порушена встановлена Конституцією України
прцедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Такі акти за
рішенням Конституційного Суду України втрачають чинність з дня його
ухвалення.

повноваження щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів

України. Мета такого тлумачення полягає в неохідності єдиного розуміння та
застосування Конституції та законів України. Здійснюючи тлумачення
конституції та законів України, Конституційний Суд тільки створює
необхідні умови для однакового та неухильного виконання законів. Його
рішення повинно відповідати букві та духу закону, загальним принципам
права.

повноваження щодо розгляду справ про відповідність Конституції України

чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які
вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.
Звертатися із запитом до Конституційного Суду мають право Президент
України та Кабінет Міністрів України. Конституційний Суд виносить своє
рішення у вигляді виновку.

16
повноваження щодо винесення висновків про додержання конституційної
процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента
України з поста в порядку імпічменту. Президент України може бути
усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі
вчинення ним державної зради або іншого злочину. Запит про такий
висновок можливий, якщо рішення про обвинувачення Президента України
буде прийнято Верховною Радою України не менш як двома третинами від її
конституційного складу. Предметом розгляду є не сама наявність підстав для
імпічменту, а лише процесуальні питання, пов'язані з додержанням
конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення
Президента України з поста.

повноваження щодо вирішення спорів про компетенцію, зокрема, між

Президентом України ті парламентом, парламентом та урядом, вищими
державними органами України і Автономної Республіко Крим тощо.

повноваження щодо скарг на порушення конституційних прав та свобод

людини. Право на звернення з таких питань належить Уповноваженому
Верховної Ради України з прав людини. Прийняття до розгляду такої справи
можливе, якщо чинне законодавство порушує конституційні права та
свободи людини, та в інших випадках.

17
Висновки
Після проголошення незалежності України, ставши членом міжнародної
спільноти, наша держава зазнала значного позитивного впливу
загальновизнаних принципів організації судової влади, які відбиваються
також і в побудові судової системи. Положення Загальної декларації прав
людини від 10 грудня 1948 р. (зокрема статті 7, 8, 10, 11), Міжнародного
пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 9)
містять низку положень, які прямо чи опосередковано формулюють систему
вимог до побудови судової системи демократичної держави.
Значну роль у вирішенні нових підходів до побудови судової системи
відіграли вступ України до Ради Європи, ратифікація Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Протоколу № 7 до неї, що
містять такі принципові положення:
— кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при
висуненні проти неї будьякого кримінального обвинувачення має право на
справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і
неупередженим судом, створеним відповідно до закону;
— кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину,
має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і
призначення міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини,
за яких воно може бути реалізованим, регулюється законом.
Але визнання зазначених у Конвенції положень є недостатнім для
застосування їх у державахучасницях без відповідних рішень Європейського
суду з прав людини, наділеного правом тлумачення положень Конвенції і
Протоколів до неї. За десятки років Суд розглянув справи і дав тлумачення
майже кожному з положень названих статей, які в сукупності сформували
доктрину «права на суд».
У своїй сукупності положення Загальної декларації прав людини,
Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції та
сформовані Європейським судом принципи є всеохоплюючими для
організації судової влади та здійснення правосуддя, але серед них
виокремлюються і такі, що безпосередньо впливають на побудову судової
системи. Вони пов’язані з необхідністю:
— забезпечення кожному, хто намагається в судовому порядку захистити
свої права й інтереси, реалізації цього права шляхом утворення розвинутої
мережі судів, наближених до населення і наділених повноваженнями
розгляду справ у повному обсязі, тобто за суттю (суди першої інстанції);
— забезпечення реалізації права особи на перегляд її справи вищим судом
шляхом утворення мережі судів, наділених повноваженнями перегляду
справи в апеляційному або касаційному порядку;
— відповідного процесуального порядку розгляду й вирішення спору, що
визначається особливістю його предмету.
Усі зазначені чинники знайшли своє нормативне відбиття в Конституції
України.

18
Список літератури:

1. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України, № 1, 1997

2. Бойко В. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. та завдання по

удосконаленню організації роботи судів // Право України, № 3, 1999

3. Конституція України (офіційне видання), К., 1996.

4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: 2-ге видання.-К.,

1994.

5. Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Право України, 1998, № 1

6. Стефанюк В. Реалізація судами норм Конституції // Право України, № 8,

1997

7. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. -К.,

1995.

8. Юридична енциклопедія. - Київ, 1998.

19