Тема 16: ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ.

СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ

СУДОВИХ РІШЕНЬ.
1. Поняття та значення виконавчого провадження. Органи, що здійснюють примусове
виконання судових постанов.
2. Порядок виконання судових рішень.
3. Відстрочка та розстрочка виконання. Поворот виконання.
4. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

1. Поняття та значення виконавчого провадження. Органи, що здійснюють примусове

виконання судових постанов.

Відповдно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче

провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових
рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених
у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться
на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим
Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до
цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому
виконанню.

Згідно статті 1 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове
виконання судових рішень і рішень інших органів” примусове виконання судових рішень і
рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на
- органи державної виконавчої служби
- у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на
приватних виконавців.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне,
повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Статтею 6 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, якими ще
органами та установами виконуються рішення:
У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів
виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та
іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів,
державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що
здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, що

підлягають примусовому виконанню:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом
випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного
комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом
або міжнародним договором України;
1-1) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах,
справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках,
передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних
рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов
державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого
провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення
основної винагороди;
 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які
законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей,
передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних
органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх
уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб,
які здійснюють примусове виконання рішень.

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, що наведені вище,

крім:
1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або
усунення перешкод у побаченні з дитиною;
2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк
України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні
підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі
яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або
місцевого бюджету;
3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої
заборонена відповідно до закону;
4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;
5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;
6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної
власності;
7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;
8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними
чи цивільна дієздатність яких обмежена;
9) рішень про конфіскацію майна;
10) рішень, виконання яких віднесено Законом України “Про виконавче провадження”
безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання.

2. Порядок виконання судових рішень.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове

виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій
визначених у Законі "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на
примусове виконання рішень і проводять їх на підставах, у межах повноважень та у спосіб,
що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-
правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які
відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін,
прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт
господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими
документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей
176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про
адміністративні правопорушення.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у
спосіб і в порядку, які встановлено виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати
сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам і прокурору як учаснику
виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого
провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників
виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про
самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та
іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано

виконавчий документ.
Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити
певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися
від їх вчинення.
Крім того, у виконавчих провадженнях про стягнення сум у доход Державного
бюджету України стягувачем є орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення,
або орган, який відповідно до закону прийняв таке рішення.
У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за
заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з
заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до
його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, в якій вони були б
обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Зазначені вище особи набувають статусу сторін виконавчого провадження лише після
відкриття виконавчого провадження, тобто, винесення державним виконавцем постанови про
відкриття виконавчого провадження, або ж постанови про заміну сторони її
правонаступником.
Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення
виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права відповідно до
вимог Закону.
Основний перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження визначений
статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження".
Так сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого
провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження,
робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим
Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право
оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим
Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні
виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших
учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Початок примусового виконання рішення
1. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого
документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в
суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання
дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших
компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних
чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому
законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з
питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших
злочинів.
Реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування
виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок
функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.
 Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого
документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Місце виконання рішення - виконавчі дії провадяться державним виконавцем за
місцем проживання, перебування чи роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за
місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.
Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є
складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою
оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов’язання
боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби,
які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються
їхні функції, належить стягувачу.
У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання
рішення, що не може перевищувати 7 днів, а рішення про примусове виселення – 15 днів, та
попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого
строку зі стягненням з нього виконавчого збору й витрат, пов’язаних із провадженням
виконавчих дій.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного
робочого дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав
виконавчий документ. Якщо у стягувача є можливість, краще самостійно рекомендованим
листом із повідомленням, відправити боржнику постанову про відкриття провадження. Якщо
боржник не буде повідомлений, це створить потенційну можливість оскарження дій
виконавця й затягування виконання рішення.
Державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення
протягом 6 місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по
виконанню рішення немайнового характеру – у двомісячний строк. Строки здійснення
виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій
або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна
боржника.
У першу чергу, стягнення звертається на грошові кошти, які належать боржнику
(готівка або гроші в банківських і фінансових установах), потім – на рухоме майно (меблі,
побутова техніка, автотранспорт), потім – на нежитлове нерухоме майно, і лише в останню
чергу – на житло.
Будь-яке виявлене майно боржника повинне бути негайно арештоване, у разі, якщо
розмір заборгованості й вартість цього майна співвідносяться.

3. Відстрочка та розстрочка виконання. Поворот виконання.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його

неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого
провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав
справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання
рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою
цієї статті, про що виносить відповідну постанову.
Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або
розстрочки виконання рішення.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення,
суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи
- тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші
надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може
перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку
виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової
конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку
відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки
виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності
надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави
для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування
знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання
додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки виконання
рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для
боржника.

Розстрочка/відстрочка є відкладення чи перенесення, дати виконання рішення на

новий строк, який визначається адміністративним судом, допускається у виняткових
випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочки/розстрочки можуть бути
конкретні існуючи обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений
строк або встановленим судом способом. Такий спосіб відтермінування виконання судового
рішення у судовому порядку пов'язується з об'єктивними, виключними обставинами, що
ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Вказані обставини повинні мати, як
правило, об'єктивний характер, але обов'язковою умовою є ускладнення виконання рішення
суду або фактичне унеможливлення його виконання.

Відповідно до постаниви ВС справа № 922/2191/19.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з
урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового
рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з
інтересом кредитора. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання
рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому
повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача.
Розстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його
виконання та впливати на фінансовий стан позивача.

4. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах – це особлива

форма правосуддя, діяльність суду пов’язана із реалізацією судових актів у цивільних
справах, яка здійснюється шляхом контролю над вчиненням окремих процесуальних дій у
виконавчому провадженні, розгляду скарг на дії чи бездіяльність виконавців в процесі
примусового виконання судових рішень.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право
звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю
державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або
приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК,
порушено їхні права чи свободи.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Право на
подання скарги обмежене у строках.
Так, за ст. 448 ЦПК скаргу може бути подано до суду:
а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про
порушення її права або свободи;
 б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про
порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих
дій.
Вказаний строк може бути поновлено у судовому порядку за умови, що причиною його
пропуску стали поважні причини.
Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача,
боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої
служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
При цьому неявка вказаних учасників процесу не перешкоджає розгляду скарги за
умови, що вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. За
результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи
бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу
органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити
порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно
до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу
державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд
постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний
орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не
пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання. Виконання ухвали суду є кінцевим
етапом судового контролю.