Поняття, предмет та методи

корпоративного права.
1. Поняття корпоративного права.
Корпоративне право в суб’єктивному та
об’єктивному розумінні.
2. Поняття та ознаки корпоративного права.
3. Методи корпоративного права.
4. Структура та система навчального курсу з
корпоративного права.
 Глусь Н.С. Корпорації та корпоративне право:
поняття, основні ознаки та особливості захисту.
Автореф.дис.канд.юрид.наук.-К.,2000.-С.2
 Кашанина Т.В. Корпоративное право (Право
хозяйственых товарищевств и обществ), Учебн. для
вузов.- М.,1999.- С.64.
 Кибенко Е.Р. Корпоративное право Украины. Учебн.
пособ.- Харьков, 2001.-С.36
 Кравчук В.М. Корпоративне право. Науково-
практичний коментар законодавства та судової
практики.-К.:Істина, 2005.-720 с.
 В науці корпоративного права немає єдиного
визначення поняття корпоративного права.
На думку О.Р.Кібенко, корпоративне право – це
комплексний міжгалузевий правовий інститут, норми
якого регулюють приватно-правові відносини, що
складаються у зв'язку зі створенням, діяльністю та
ліквідацією господарських товариств, в тому числі
відносини внутрішньофірмового характеру.
 Т.В.Кашаніна - визначає корпоративне право як
систему норм, що встановлюються органами
управління корпорації, які виражають волю її членів,
обов'язкових для членів корпорації та охороняються
силою корпоративного примусу,а в разі його
недостатності - силою державного примусу.
 На думку О.М.Вінник, корпоративне право-галузь
права, що регулює суспільні відносини, які виникають
між учасниками, юридичними особами та їх органами
у зв'язку зі створенням, управлінням та припиненням
юридичних осіб.
 В субєктивному значенні, корпоративне
право- це сукупність прав, які виникають у
акціонера чи учасника корпорації внаслідок
набуття ними відповідного права власності на
акції, права власності на частку в статутному
фонді підприємства з обмеженою
відповідальністю та товариством з додатковою
відповідальністю і які закріпленні в чинному
законодавстві України та внутрішніх
нормативних актів самої корпорації.
 В об'єктивному розумінні корпоративне право –
це система юридичних норм, що регулюють певну
групу суспільних відносин.
Н.С.Глусь вважає, що корпоративне право в
об'єктивному розумінні є сукупність правових норм,
які регулюють і охороняють цивільні та інші
відносини, що виникають між акціонером, учасником і
самою корпорацією, а також між самими учасниками
чи акціонерами з приводу реалізації їх права власності
на акцію чи права власності на частку в статутному
фонді корпорації.
Корпоративне право -це інститут цивільного права, норми
якого направленні на регулювання суспільних відносин по
організації і діяльності підприємств і організацій, що
виступають суб'єктами цивільного права.
Метод – це сукупність прийомів, способів і правил за
допомогою яких здійснюється правове регулювання
відносин, що складають предмет корпоративного
права.
 Система права – це внутрішня структура права, що виражає його зміст.

 Навчальна дисципліна корпоративне право є комплексною, оскільки

вивчає особливості приватноправового регулювання корпорацій, і

особливості публічно-правового регулювання їх діяльності.

Як правило в рамках курсу вивчаються питання доктрини

корпоративного права, особливості і стан корпоративного законодавства.

Далі розглядаються питання створення і заснування акціонерних

товариств, формування статутного капіталу, цінні папери акціонерного
товариств і порядок їх випуску.
 Окремим блоком в курс корпоративного права
включені питання корпоративного управління,
правовий режим майна підприємницьких товариств,
корпоративних прав здійснення учасниками
підприємницьких товариств, розпорядження
корпоративними правами, захист корпоративних прав
Джерела корпоративного права
1. Ознаки та поняття джерел корпоративного права.
2. Корпоративний нормативний акт як основне
джерело корпоративного права.
3. Ознаки та види корпоративних нормативних актів
і вимоги, що висуваються до них.
4. Особливості змісту та форми корпоративних
нормативних актів.
5. Систематизація корпоративних нормативних
актів.
Контроль і перевірки підприємницької
діяльності // Бюлетень законодавства і юридичної
практики України. — 2004. — № 8. — 400 с.
 Коссак В., Бачун О. Практика вирішення спорів,
пов’язаних з реа­лізацією корпоративних прав (за
матеріалами узагальнення прак­тики
Господарського суду м. Києва) // Право України.
— 2003. — № 12. — С. 54–57.
27. Кройтор В. А. Гражданский процесс. —
Харьков, 2002. — 288 с.
Джерелами корпоративного права – є система
його форм в яких містяться корпоративні норми,
насамперед це нормативно – правові акти
сукупність яких становить корпоративне
законодавство, воно має комплексний характер,
тому корпоративне законодавство охоплює
нормативно – правові акти, які містять норми і
приватного і публічного права, тобто різних його
галузей.
Корпоративний нормативний акт - один з
основних, найбільш досконалих джерел
корпоративного права. Корпоративні акти,
якими вирішуються конкретні справи, на
відміну від нормативних актів називаються
корпоративними індивідуальними актами.
Корпоративні нормативні акти, поряд з актами
законодавчими, містять юридичні підстави для
вирішення індивідуальних справ.
Корпоративні нормативні акти - це
документи органів управління корпорації, що
містять корпоративні норми.
 За суб'єктам корпоративні нормативні акти
поділяються на:
- акти колективів підприємств, акціонерів,
найманих працівників (акти корпоративних
референдумів, акти загальних зборів);
- акти виконавчих органів корпорацій;
- акти керівників корпорацій, прийняті в порядку
єдиноначальності.
- що регулюють фінансову діяльність (фінансові
корпоративні акти),
- сферу управління (адміністративні корпоративні
акти),
- сферу застосування праці (трудові корпоративні
акти),
- сферу соціального забезпечення (пенсійні,
житлові та інші корпоративні акти),
- майнову сферу (цивільно-правові нормативні
акти).
1. Корпоративні нормативні акти повинні
відображати об'єктивну реальність.
2. Корпоративні нормативні акти повинні мати
певну структуру, а не являти собою
хаотичний набір нормативних положень.
3. Корпоративні нормативні акти повинні бути
доступними для розуміння всіх членів,
працівників корпорації.
4. Корпоративні акти необхідно постачати всіма
обов'язковими реквізитами.
1. Корпоративні нормативні акти повинні
відображати об'єктивну реальність. Це означає,
що в процесі прийняття акта, до моменту вступу
його в силу необхідно прорахувати економічні
можливості його виконання, передбачити
організаційні витрати і бар'єри на шляху його
реалізації, врахувати особливості колективу
(статеві, вікові, кваліфікаційні та т. д.).
2. Корпоративні нормативні акти повинні мати
певну структуру, а не являти собою хаотичний
набір нормативних положень. При виданні
найбільш важливих корпоративних актів не
завадить ввести в їх структуру невелику преамбулу
(ввідну частину). Зазвичай в ній висловлюються
цілі і завдання нормативного акта, причини, що
спонукали його прийняти, коло осіб, на яких він
поширюється, та ін.
3. Корпоративні нормативні акти повинні бути
доступними для розуміння всіх членів,
працівників корпорації. У колективі зустрічаються
різні за віком, за інтелектом люди. За аксіому
необхідно взяти наступне правило: корпоративні
акти повинні бути розраховані на людей із
середнім або навіть нижче середнього
інтелектуальним рівнем, що працюють в
корпорації або інвестують її.
Корпоративні акти в абсолютній своїй більшості
актами регулятивними. Це означає, що
елементами корпоративних норм-приписів
виступають зазвичай:
У корпоративних нормах, як правило, відсутні
власні приписи, що містять санкції. Але це не
означає, що ці норми не забезпечені заходами
державного примусу. Їх санкціями найчастіше
виступають заходи державного примусу,
встановлені нормативними актами загальної дії,
тобто в державних (централізованих)
нормативних актах.
Корпоративні акти в порівнянні з актами
загальної дії носять більш конкретизований
характер, і в цьому слід вбачати їх гідність.
Корпоративні акти рідко містять декларативні
положення, без яких не може обійтися майже
жоден законодавчий нормативний акт загальної
дії.
По-перше, в системі корпоративних актів того чи
іншого підприємства зустрічається досить багато
актів, одночасно закріплюють і норми права, і
індивідуальні приписи. Навіть якщо у повній акті
міститься всього лише одна корпоративна норма
чи її частина (нормативний припис), то такий
корпоративний акт повинен бути визнаний
нормативним.
По-друге, корпоративні акти часто
використовуються в якості ретрансляторів, тобто
передавачів норм, що видаються державними
органами. За допомогою корпоративних актів як
би доводяться до відома вищевказані норми.
Однак нормативним вважається лише той акт,
яким норми права встановлюються, змінюються
або припиняються.
По-третє, звертає на себе увагу той факт, що в
багатьох випадках корпоративні нормативні акти
зайве деталізовані.
По-четверте, нерідко нормативні акти
приймаються тоді, коли їх видання абсолютно
зайве, невиправдано. Наприклад, головна думка
Правил використання електроенергії на
підприємстві звичайно зводиться до того, що
електроенергію треба берегти.
По-п'яте, корпоративні акти часто не
узгоджуються один з одним. Так, в одному з них
стверджується, що куріння на території
підприємства заборонено, а в іншому
встановлюються стягнення за те, що куріння
допускається в місцях, спеціально для цього не
відведених. . Іноді корпоративні акти суперечать
один одному.
Корпоративні нормативні акти, так само як і акти,
які видаються державою, мають таку властивість
права, як системність, тобто спеціалізуються на
регулюванні окремих сторін життя колективу і
пов'язані між собою. Звичайно, системність
врегулювання підприємницької діяльності
корпоративними актами порівняно з
загальнодержавним регулюванням виражена
менш явно. Це пов'язано насамперед із загальною
нерозвиненістю корпоративного права в нашій
країні.
Систематизація корпоративних нормативних
актів - це обробка виданих на підприємстві
нормативних актів та приведення їх у єдину,
узгоджену, цільну систему.
 Інкорпорація - це форма систематизації, у процесі
якої корпоративні нормативні акти зазнають
зовнішньої обробці і об'єднуються повністю або
частково за певною системою в різного роду
збірники.
При інкорпорації до актів вносяться наступні
зміни, усуваються застарілі положення і
протиріччя, що дублюють приписи.
1) підшивок нормативних актів підприємства. Це
найбільш проста і доступна всім форма
інкорпорації, що не вимагає до того ж спеціальних
знань, великих трудових зусиль, а також не
пов'язана зі значними фінансовими витратами.
2) збірників корпоративних актів. Це форма
систематизації, що вимагає не тільки наявності
кваліфікованих працівників, а й певних
матеріальних витрат.
Консолідація - це зведення корпоративних
нормативних актів з того чи іншого питання в
єдиний акт.
Раніше діяли нормативні акти у зв'язку з цим
припиняють своє існування. У результаті такої
роботи виходять укрупнені нормативні документи,
що об'єднують значну кількість правових норм
корпорації.
 Кодифікація - це форма систематизації
корпоративних нормативних актів, в процесі якої
проводиться суттєва зміна нормативного
матеріалу, причому таке, яке призводить до появи
принципово інших нормативних приписів.
 Певне значення для систематизації корпоративних актів має
довідково-інформаційна робота. Вона проводиться на
підприємстві юридичними відділами, юрисконсультами, а
якщо таких немає в штаті, то працівниками, які
призначаються за неї відповідальними (зазвичай
працівниками відділів кадрів) або її виконують з власної
ініціативи. На відміну від систематизації, у процесі
довідково-інформаційної роботи нормативні акти не
піддаються будь-якій обробці, а залишаються такими, якими
вони були прийняті. Зовні це, як правило, виражається у
складанні каталогів або у впорядкованому розташуванні
корпоративних актів відповідно до рубриками.
На закінчення хотілося б відзначити, що
діяльність по систематизації корпоративних актів
є одним з важливих показників роботи
підприємства, до якої б організаційно-правовій
формі воно не ставилося.
Корпоративні норми
1. Поняття види та ознаки корпоративних норм
2. Співвідношення корпоративних норм з іншими
нормами
3. Принципи корпоративних норм
 Список рекомендованої
літератури

1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права:

Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум,
2001. — 656 с.

2. Євтушевський В.А. Основи корпоративного

управління: навч. посібник / В.А.
Євтушевський. - К.: Знання-Прес, 2002. - 317 с.

3. Задихайло Д.В. Корпоративне управління:

навч. посібник / Д.В. Зади-хайло, О.Р. Кібенко,
Г.В. Назарова. - X .: Еспада, 2003. - 688 с.

4. Кравчук В.М. Корпоративне право / В.М.

Кравчук // Науково-практичний коментар
законодавства та судової практики. - К.:
Істина, 2005. - 720 с.
Корпоративні норми - правила поведінки, які
встановлені в корпорації (підприємстві, установі,
організації) для регулювання відносин між людьми,
спрямовані на досягнення цілей її функціонування і
виражені в її статутах, положеннях, рішеннях.
Якщо соціальна норма - це правило поведінки, яке
виражається у ставленні однієї людини до іншої, то
корпоративна норма – правило, встановлене
організацією для своїх членів
До корпоративних норм належать:

норми,
норми що містяться у документах комерційних
корпорацій,
корпорацій насамперед тих, що створюються для
підприємницької діяльності;
норми, що містяться у документах некомерційних,

недержавних корпорацій – громадських об'єднань

( партій, профспілок, добровільних товариств, що
ґрунтуються на членстві).
 Спільне у корпоративних норм і норм права:
регулюють типові ситуації або вид відносин, а не
окремий випадок чи конкретні суспільні відносини;
мають багаторазове використання, тобто розраховані
на багатократне повторення;
мають однаковий неперсоніфікований характер;
викладаються у письмових актах, прийнятих в
офіційно встановленому порядку уповноваженими
органами.
 Корпоративні норми Норми права
1) встановлюються від імені 1) встановлюються від імені
конкретного об'єднання громадян держави і виражають волю всього
і виражають волю цього народу;
об'єднання; 2) обов'язкові для всіх громадян
2) обов'язкові тільки для членів держави, тобто не мають
цього об'єднання, тобто мають кількісної визначеності;
точну кількісну визначеність; 3) забезпечуються державним
3) забезпечуються передбаченими примусом;
внутрішніми організаційними 4) не залежать від змісту
заходами; корпоративних норм;
4) не повинні суперечити нормам 5) є основними стосовно
права; корпоративних норм;
5) є додатковими стосовно норм формулюють загальнообов'язкові
права. санкції.
 За спрямованістю, корпоративні норми
висловлюють волю членів організації або їх керівних
органів, а правові норми — погоджені інтереси різних
суб'єктів суспільних відносин.

У формою зовнішнього вираження: корпоративні норми

закріплюються в статутах, програмах, положеннях,
рішеннях суспільних утворень, тоді як Правові норми
фіксуються у відповідних нормативних актах — законах,
указах, постановах, інструкціях і т. ін.
 За способом встановлення та набрання
чинності: корпоративні норми створюються в процесі
організації і діяльності спільності на відповідних
з’їздах, зборах, конференціях, засіданнях і набирають
чинності після їх легалізації; правові приписи
встановлюються державними органами, що мають
нормотворчу компетенцію і на­бирають чинності у
встановлений законодавством термін.
 Корпоративні норми є правовими тому, що
вони найтіснішим чином пов'язані з нормами
загальнодержавними.
1. В нормах загальної дії передбачається
можливість колективу регулювати свою поведінку
самостійно.
 2. В загальних нормах визначаються напрямки
корпоративного регулювання шляхом вказівки на мету,
завдання суспільства, держави, того чи іншого
нормативного акта або на призначення того чи іншого
виду діяльності.
3. Законодавець вказує і межі корпоративного
регулювання
 4. Корпоративні норми, так само як і норми
загальної дії, повинні відповідати природі права, що
виражає початку справедливості, принципам права
(загальним, галузевим, міжгалузевим), що складає його
стрижень.
5. Норми, видані державою, в певних випадках
визначають і процедуру прийняття корпоративних
норм.
 6. Корпоративні норми за своїм змістом
не повинні суперечити нормам
загальнодержавним.
 До числа принципів, на яких заснована побудова
корпоративних норм, відносяться наступні.
1. Принцип демократизму у формуванні
корпоративних норм, тобто найбільш повний облік
інтересів всіх членів колективу корпорації.
2. Принцип гуманізму, тобто людинолюбства,
поваги гідності особистості, створення всіх умов,
необхідних для її нормального існування і розвитку.
3. Принцип рівноправності. Він виражається в
тому, що всі члени корпорації, незалежно від
національної, статевої, релігійної та іншої
належності, посадового або іншого становища,
мають рівні права і в однаковій мірі несуть
відповідальність.
4. Законність, тобто точне дотримання
загальнодержавних норм.
5. Науковість, тобто глибока і всебічна проробка
змісту нормативних актів. Наукова обгрунтованість
конкретних актів, прийнятих в процесі
підприємницької діяльності, значною мірою
залежить від рівня підприємства.
 Корпоративними нормами повинні
регулюватися не всі відносини, що складаються в
організації, а лише ті, які зачіпають основи життя
колективу (використання фінансів, організацію
виробництва, встановлення умов праці, заохочення
працівників, порядок застосування заходів
відповідальності і т. п.).
 Корпоративні норми, що містяться в
локальних нормативних актах, мають правовий
характер і тісно пов'язані з нормами права,
виданими державою, тому що:
1) в виданих державою нормах права
передбачається можливість колективу корпорації
регулювати свою поведінку самостійно;
2) в нормах права визначаються напрямки
корпоративного регулювання за допомогою
зазначення цілей і завдань суспільного і державного
розвитку.
3) в нормах права вказуються межі корпоративного
регулювання;
4) від корпоративних норм вимагається
відповідність природі права як мірі
справедливості і свободи, принципам права;
5) норми права у певних випадках визначають і
процедуру прийняття корпоративних норм.
 Юридичне значення корпоративних норм
полягає насамперед у тому, що вони визначають
правосуб'єктність корпорації. У разі їх порушення є
можливість звернутися до компетентних
правоохоронних органів.
Корпоративні права громадян
1. Поняття та ознаки корпоративних прав.
Зміст корпоративних прав.
2. Здійснення корпоративних прав держави.
3. Права та обов'язки учасників (засновників)
господарських товариств.
4. Право на управління юридичною особою.
5. Організаційно-установчі повноваження.
6. Право на отримання відповідної частки
прибутку юридичної особи.
7. Право на отримання відповідної частки
активів у разі ліквідації юридичної особи.
8. Припинення корпоративних правовідносин
у зв’язку з виходом учасника з товариства.
68
1. Закон України “Про акціонерні товариства”
від 17 вересня 2008р.
2. Закон України “Про господарські
товариства” від 19 вересня 1991 р.
3. Господарський кодекс України від 16 січня
2003
4. Господарське право: Практикум / В. С.
Щербина, Г. В. Пронська, О. М. Вінник та
ін.; За заг. ред. В. С. Щербини. — К.:
Юрінком Інтер, 2001. — 320 с.
5. Кибенко Е.Р. Корпоративное право
Украины. Учебное пособие – Харьков:
Эспада, 2001.
6. Косенчук В. Переважні права в
корпоративних правовідносинах //
Юридичний журнал. 2008. № 10(76). С. 94-
99.
69
 Корпоративні права - це права особи,
частка якої визначається у статутному
фонді (майні) господарської організації,
що включають правомочності на участь
цієї особи в управлінні господарською
організацією, отримання певної частки
прибутку (дивідендів) даної організації та
активів у разі ліквідації останньої
відповідно до закону, а також інші
правомочності, передбачені законом та
статутними документами.

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(ст.167) м.Київ, 16 січня 2003 року N 436-ІV
( Господарський кодекс України набирає
чинності з 1 січня 2004 року).

70
 Корпоративні права - права
особи, частка якої визначається у
статутному фонді (майні)
господарської організації, що
включають правомочності на
участь цієї особи в управлінні
господарською організацією,
отримання певної частки прибутку
(дивідендів) даної організації та
активів у разі ліквідації останньої
відповідно до закону, а також інші
правомочності, передбачені
законом та статутними
документами.

ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС
УКРАЇНИ (ст.14) м. Київ, 2 грудня
2010 року N 2755-VІ
71
 Корпоративні права - сукупність
майнових і немайнових прав
акціонера - власника акцій
товариства, які випливають з права
власності на акції, включають
право на участь в управлінні
акціонерним товариством,
отримання дивідендів та активів
акціонерного товариства у разі
його ліквідації відповідно до
закону, а також інші права та
правомочності, передбачені
законом чи статутними
документами.

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про
акціонерні товариства (ст.2) м.Київ,
17 вересня 2008 року N 514-VІ
72
73
 Корпоративні права держави здійснюються
визначеними законом центральними органами виконавчої
влади та уповноваженими особами в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади та уповноважені
особи:

74
 Правомочності з управління корпоративними правами
держави здійснюються безпосередньо відповідними
органами виконавчої влади у разі якщо:

75
 Ст. 116 ЦК передбачає, що учасники господарського
товариства мають право в порядку, регламентованому
установчим документом товариства та законом:

76
 Право на отримання інформації про діяльність
товариства включає:

77
 Учасники господарського товариства
зобов'язані:

78
 Відповідно до ст. 135 ГК України належність особі
корпоративних прав є підставою виникнення в неї
організаційно-установчих повноважень

79
 1.Право визначати в
установчих документах
правовий статус
господарської організації, а
саме:
мету і предмет діяльності
утвореної господарської
організації;
структуру господарської
організації;
склад і компетенцію її
органів управління та порядок
прийняття ними рішень;
закріплення майна за
господарською організацією на
праві власності або праві
господарського відання;
склад і порядок
використання майна. 80
 2. Право здійснювати безпосередньо
або через уповноважені органи в
межах, встановлених законом, інші
управлінські повноваження щодо
заснованої організації, тобто брати
участь та голосувати на загальних
зборах, вносити пропозиції щодо
порядку денного, брати участь у
формуванні органів управління
господарської організації та собисто
входити до їх складу, отримувати
інформацію про діяльність
господарської організації тощо.
3. Право приймати рішення про
припинення діяльності господарської
організації відповідно до вимог ГК
України та інших законів.
81
 Реалізувати дане право власник
корпоративних прав може лише при
виконанні наступних умов:

82
 Це право належить до категорії потенційних. Для його
реалізації необхідно виконання таких умов:

83
 Порядок розподілу між
учасниками майна визначається
законодавством і установчими
документами господарської
організації.
Власники привілейованих
акцій в АТ і вкладники в КТ при
розподілі майна товариства між
учасниками мають право на
першочергове одержання
належної їм частки (ч. 5 ст. 4
Закону «Про цінні папери і
фондову біржу», ч. З ст. 83 Закону
«Про господарські товариства»).
84
 Учасник вправі у будь-який час вийти з
товариства. При цьому йому виплачується
частина майна товариства, пропорційна його
частці в статутному фонді. Крім того,
сплачується частина прибутку, одержана
товариством в даному році до моменту
виходу з товариства.

85
Корпоративні правовідносини
припиняються у разі:

86
 Управління
корпоративною
організацією
1. Поняття управління корпоративною
організацією. Функції управління.
2. Загальні принципи управління корпоративною
організацією.
3. Органи управління господарських товариств.
• Господарський кодекс України // ВВР. – 2003. - № 18, 19-20,
21-22. – с. 144;
• Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня
1991 року // ВВР. – 1991. - № 49. – с. 682;
• Закон України “Про акціонерні товариства” від 17 вересня
2008 року // ВВР. – 2008. - № 50-51. – с. 384;
• Принципи корпоративного управління затв. Рішенням
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11
грудня 2003 року;
• Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в
акціонерних товариствах: Указ Президента України від 21
березня 2002 року;
• Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины: Практ.
пособие. — К., 2000. – 233 с.;
• Корпоративне право України: підручник за ред. В.В. Луць,
В.А. Васильєва, О.Р. Кібенко та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2010.
– 379 с.
це система, за допомогою якої відбувається
спрямування та контроль за діяльністю товариства.
це система відносин між інвесторами-власниками
товариства, його менеджерами, а також
заінтересованими особами для забезпечення
ефективної діяльності товариства, рівноваги
впливу та балансу інтересів учасників
корпоративних відносин.
організаційна інформаційна контролююча
це керівні положення та ідеї щодо вдосконалення
управління корпоративним підприємством,
дотримання яких є необхідним для підвищення його
конкурентоспроможності та інвестиційної
привабливості.
розвиток товариства через реалізацію права
кожного члена (акціонера) на отримання доходу;
забезпечення інвестиційної привабливості
товариства;
економічна доцільність;
дотримання правил ділової етики та інтересів
суспільства та ін.
принципи, що застосовуються у відносинах між членами
(акціонерами) та товариством

принципи утворення та діяльності органів управління

товариства

принципи розкриття інформації про діяльність

товариства та її членів (акціонерів)

принципи контролю за фінансово-господарською

діяльністю товариства
участь члена (акціонера) у вирішенні
найважливіших питань діяльності товариства;
отримання членом (акціонером) частини
прибутку товариства;
своєчасне отримання членом (акціонером) повної
та достовірної інформації про фінансово-
господарський стан товариства та результати його
діяльності;
 “одна акція – один голос”

кожна випущена товариством проста акція надає її

власнику один голос на загальних зборах
наявність кваліфікованого виконавчого органу
(менеджменту);
раціональний і чіткий розподіл повноважень між
органами управління корпорацією;
своєчасний обмін інформацією між органами
управління та їх ефективна взаємодія.
 повнота своєчасність
Своєчасність Повнота

достовірність рівність доступу

Достовірність
Рівність доступу
 комплексність
незалежність
своєчасність
об'єктивність
професійність
Склад та компетенція органів товариства повинна
бути чітко визначена у статуті товариства з
урахуванням вимог чинного законодавства.
Це орган, в діяльності якого мають право брати
участь усі учасники (акціонери) товариства; до його
компетенції належить вирішення найважливіших
питань діяльності
товариства.
це орган управління, який здійснює керівництво
поточною діяльністю товариства, до його
компетенції належать всі питання,
крім тих, що віднесені
до компетенції вищого
органу управління
товариством.
Договірна робота в корпоративній
організації
 
1. Підготовча (організаційна, початкова)
стадія. Характеризується тим, що має
дозріти задум, ідея. На цій стадії
розробляється проект майбутнього
договору, те ким він розробляється
залежить від обставин.
2. Звернення з пропозицією (оферта -
пропозиція) до потенційної сторони
договору про його укладення. Оферта має
відповідати таким критеріям (вимогам):
- Оферта має бути адресована
конкретній персоні (конкретному
суб’єкту), інакше вона буде розцінюватися
як реклама (реклама – запрошення до
оферти).
- Оферта повинна містити усі суттєві
умови договору (ціна, строки,
відповідальність, розрахунки, види
розрахунків).
- Оферта має містити строк для
відповіді. Порядок укладення договору
зазвичай поділяють на кілька етапів (стадій,
періодів): Якщо такий строк не
встановлений, тоді керуються розумним.
Акцепт повинен відповідати таким вимогам:
- Акцепт має бути безумовний.
Безумовність акцепту – відсутність будь-
яких зустрічних умов, вимог, заперечень з
боку акцептанта.
- Повнота акцепту – згода з усіма (без
винятку) запропонованими умовами .
- Акцепт має бути даний у визначений
строк. Якщо строк порушений, але
оферента погоджується його прийняти, то
договір може бути укладений.
- Акцепт повинен бути адресований
конкретно оферента. м) строком, він
визначається окремо для кожної конкретної
ситуації.
- Оферта має відповідати наступній
вимозі: має засвідчувати готовність
оферента визнавати себе зобов’язаною
особою у разі прийняття пропозиції або
оферти.
 3. Прийняття оферти (пропозиції).
Згода на прийняття пропозиції
називається акцепт (згода). Сторона
яка акцептує.
4. З часу виявлення згоди договір
вважається укладеним, якщо інше не
передбачено в самому тексті договору.
 У разі висловлення згоди укласти
договір з урахуванням зустрічних
пропозицій сторони міняються
містами (оферента стає акцептантом,
а акцептант стає на місце оферента).
Ведення переддоговірних переговорів
у зв’язку із внесенням зустрічних
пропозицій триває до часу
узгодження остаточної редакції
договору.
Набрання договором чинності або
законної сили може визначатися: з
дня його підписання, разом з тим в
договорі може бути застереження, що
окремі пункти будуть вступати в силу
в майбутньому.
Кількість примірників може бути в
будь-якій кількості (скільки потрібно,
скільки і роблять).
Якщо договір містить декілька
сторінок, то кожна сторінка
підписується та позначається
печаткою.
 У наказі (інструкції) про ведення
договірної роботи необхідно визначити
чіткий порядок укладання договорів та
контролю за їх виконанням.
 З питань, які відносяться до договірної
роботи, у наказі доцільно передбачити:
- структурні підрозділи, відповідальні за
оформлення, реєстрацію та облік
договорів;
- підрозділи, з якими проекти договорів
повинні бути погоджені, черговість та
строки погодження;
- структурні підрозділи, які повинні
приймати міри по врегулюванню
розбіжностей по проектам договорів;
- структурні підрозділи, які оформлюють
протоколи розбіжностей, порядок
погодження протоколів розбіжностей;

- система контролю за виконанням
договірних зобов'язань підприємством
та його контрагентами з врахуванням
діючого порядку оцінки виробничої
діяльності підприємства по
виконанню завдань та зобов'язань
відповідно до укладених договорів;
 - форми участі юридичної служби в
роботі по укладанню договорів, та
контролю за станом договірної
дисципліни на підприємстві (за
допомогою правових засобів);
 - облік та зберігання договорів, а
також усієї договірної документації.
 здійснює експертизу господарських договорів на предмет відповідності чинним
положенням законодавства України. Супроводжує процес виконання договірних
зобов’язань;

 відстоює позиції клієнта під час проведення переговорів при укладанні правочинів
та при вирішенні суперечок сторін стосовно договорів;

 готує проекти договорів із застосуванням механізмів максимального захисту
інтересів клієнта;

 здійснює повний правовий аудит договірних правовідносин суб’єкта
господарювання; за результатом аудиту надає експертний висновок щодо стану
договірних відносин, наявності проблемних аспектів та шляхів недопущення
вірогідних економічних збитків;
 здійснює претензійну роботу з витребування боргів та погашення збитків,
спричинених клієнту неналежним виконанням договірних обов’язків;

 консультує з питань особливостей укладання та наслідків невиконання умов

попередніх договорів, способів попередження зловживання при укладенні та
виконанні попереднього договору;

 консультує з широкого спектру питань особливостей орендних правовідносин;

надає поради щодо особливостей укладення договорів оренди, засобів захисту
інтересів клієнта від неналежного виконання договору оренди;

 консультує з питань оподаткування та отримання пільг з оподаткування при

ввезенні товарів на територію України згідно із зовнішньоекономічними
контрактами; супроводжує митне оформлення імпортованих товарів, у тому числі
процедуру визначення митним органом митної вартості товарів; здійснює
оскарження рішень про визначення митної вартості товарів;
 надає юридичну підтримку клієнтам при проведенні перевірок органами
державного нагляду (контролю); безпосереднє супроводжує заходи державного
нагляду (контролю), що здійснюється податковими та іншими контролюючими
органами;

 представляє інтереси клієнта в органах державного нагляду (контролю), у тому

числі в правоохоронних органах (прокуратура, МВС України, СБ України тощо);

 здійснює навчання співробітників клієнта з питань особливостей проведення

перевірок господарської діяльності органами влади.
Юридична служба утворюється як самостійний
структурний підрозділ, вид якого залежить від
обсягу та складності правової роботи
(департамент, управління, сектор).
Претензійно-позовна робота
в корпоративній організації
1. Поняття і місце претензійно-позовної роботи в
корпоративній організації.
2. Організація досудового порядку врегулювання
господарських спорів. Порядок підготовки, обліку,
подання і виконання претензій.
3. Порядок проведення позовної роботи. Облік поданих і
отриманих позовів.
4. Реєстрація, облік і зберігання претензійних і позовних
документів.
 Бурцев В. В. Внутренний контроль: основные понятия и
организация проведения // Менеджмент в России и за рубежом.
— 2002. — № 4. — С. 38–40.
 Гайворонський В.М., Жушман В.П. Господарське право України. -
X.: Право. - 2005. - С 170.
 Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Пронська,
О. М. Вінник та ін.; За заг. ред. В. С. Щербини. — К.: Юрінком
Інтер, 2001. — 320 с.
 Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины: Практ. пособие. —
К., 2000.
 Підприємницьке право: Практикум / Л. В. Ніколаєва, О. В.
Стар¬цев, П. М. Пальчик, О. О. Бакалінська. — К.: Істина, 2002. —
200 с.
 Одне з основних завдань правової роботи на
підприємстві — забезпечення належних умов для
нормальної роботи підприємства, досягнення високих
економічних показників, подальшого роз­витку
виробництва.

Висунення претензій сторонами за договором і їх

розгляд є однією з ознак господарського розрахунку.
 Метою претензійно-позовної роботи є:
 забезпечення виконання договірних зобов'язань у всіх
сферах діяльності;
 економія та раціональне використання матеріальних,
трудових, фінансових, паливно-енергетичних, сировинних та
інших видів ресурсів;
 зниження непродуктивних витрат усуненню причин і умов, що
їх спричиняють;
 забезпечення відповідальності порушників договірних
зобов'язань;
 ефективне використання законодавства для поліпшення
економічних показників господарської діяльності та запобігання
його порушенням.
До претензійно-позовної роботи відноситься:

- підготовка, одержання та складання документів для

пред'явлення і розгляду претензій та позовів;
- підготовка відповідей (відзивів) та заяв про перегляд
рішень, ухвал, постанов суду у порядку передбаченому
чинним законодавством;
- захист інтересів Підприємства при розгляді майнових,
переддоговірних та інших спорів в судових органах;
- здійснення організаційно-технічних заходів (реєстрація,
облік, зберігання та відправка претензійно-позовних
матеріалів);
- забезпечення контролю за претензійно-позовним
провадженням;
- розгляд, аналіз, узагальнення результатів претензійно-
позовної роботи;
- підготовка висновків, пропозицій щодо поліпшення
претензійно-позовної роботи.
 Порядок досудового врегулювання спорів визначається
Господарським процесуальним кодексом України, якщо інший
порядок не встановлено діючим на території України
законодавством, яке регулює конкретний вид господарських
відносин.
Підприємство з метою безпосереднього врегулювання спору з
порушенням його прав та інтересів звертається до відповідача з
письмовою претензією.
Порядок досудового врегулювання господарських спорів не
поширюється на спори про визнання недійсними договорів, актів
державних та інших органів, підприємств та організацій, які не
відповідають законодавству і порушують права та охоронювані
законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення
заборгованості за опротестованими векселями, а також на спори про
звернення стягнення на заставлене майно.
 Значення досудового розгляду полягає в тому, що він виступає
правовим засобом, який дозволяє кредиторам — суб'єктам
господарювання своєчасно за спрощеним порядком захищати порушені
майнові права без втручання суду.

Самі ж суди, завдяки зменшенню

напливу до них нескладних
господарських справ, мають змогу
зосереджувати більшу увагу на
майнових спорах, вирішення яких
вимагає досвіду й професійних знань
суддів.

Отже, суть досудового врегулювання

господарських спорів зводиться,
головним чином, до пред'явлення
претензії одним контрагентом іншому
для своєчасного і належного вирішення
господарських непорозумінь.
 Претензія (від пізньолат. — praetensio — домагання,
вимога) — вимога кредитора до боржника про сплату боргу,
відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу), пені,
усунення недоліків проданої продукції за договором
поставки чи речі за договором купівлі-продажу або
виконаної роботи. Претензія у формі заяви викладається
тільки в письмовій формі з конкретним наведенням вимог і
дотриманням необхідних реквізитів.
Претензійний порядок (порядок пред'явлення претензії)
— форма захисту цивільних справ, урегулювання спірних
питань між кредитором і боржником до передання спору на
вирішення судовим або іншим компетентним органам.
Кредитор у випадку добровільного невиконання боржником
зобов'язання перед ним має право пред'явити до боржника
вимогу (претензію), а боржник зобов'язаний дати на неї
відповідь в установлений термін.
При повній або частковій відмові боржника
задовольнити претензію, або неотримання в термін від
нього відповіді, кредитор має право пред'явити позов.
а) повне найменування і поштові реквізити заявника
претензії та підприємства, організації, яким претензія
пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;

докази, що підтверджують ці обставини; посилання на
відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає

грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

д) перелік документів, що додаються до претензії, а також

інших доказів.
 Спеціальні терміни встановлено лише для господарських спорів з
приводу перевезення вантажів. Відповідно до ст. 925 Цивільного кодексу
і ст. 130 Статуту залізниць України, до пред'явлення перевізникові
позову, що випливає з договору перевезення, є можливим пред'явлення
йому претензії.
За загальним правилом, претензія до
транспортної організації пред'являється протягом шестимісячного
терміну, а претензія про сплату штрафу
— протягом 45 днів. Згідно зі ст. 7 ГПК,
претензія підлягає розгляду в
місячний термін, який обчислюється
з дня отримання претензії.
 3. Порядок проведення позовної роботи.
Облік поданих і отриманих позовів.
Позовна робота, включаючи підготовку матеріалів для
пред’явлення позовів та відзивів на них, здійснюється юридичною
службою підприємства або відповідним структурним підрозділом у
разі відсутності такої служби.

Юридична служба дає правову оцінку документам, переданим

відповідним структурним підрозділом, щодо їх обґрунтованості та
законності.

Юридична служба в процесі підготовки позовної заяви має право

вимагати від структурних підрозділів додаткові матеріали, які
підтверджують вимоги підприємства – позивача.

Якщо переданих документів виявляється недостатньо чи вони

будуть неправильно оформлені, юридична служба зобов’язана у
письмовому висновку встановити строк для усунення недоліків.

4.2.4. Позовна заява подається до господарського суду в письмовій

формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або
його представником і реєструється в журналі обліку позовних заяв,
пред’явлених підприємством
 До позовної заяви, підписаної представником позивача,
додається довіреність чи інший документ, що підтверджує
повноваження представника позивача.
В одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог,
зв’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Позовна заява надсилається до господарського суду (копія-
відповідачеві) листом з оголошеною цінністю.
Рішення, ухвала, постанова господарського суду аналізується
відповідним структурним підрозділом та юридичною службою. За
результатами цього аналізу керівнику підприємства вносяться
пропозиції:
 подання відзиву на пред’явлені до нього позови;

 подання апеляційної (касаційної) скарги на рішення

господарського суду;

 про відшкодування збитків за рахунок винних осіб.

 Позовні заяви разом з ухвалою господарського суду,
одержані підприємством, реєструються канцелярією і в той
самий день передаються для резолюції керівнику підприємства
або його заступнику, потім – в юридичну службу для
виконання.

Юридична служба реєструє її в журналі обліку, вивчає

викладені вимоги та аналізує їх.

Після одержання ухвали господарського суду про

порушення справи юридична служба готує мотивований відзив
(при необхідності передає позовну заяву у відповідний
структурний підрозділ для надання висновку та одержання
необхідних документів по суті позовних вимог), який підписує
повноважна посадова особа позивача або його представник.
 Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу на рішення
місцевого господарського суду, яке не набрало законної
сили.
Апеляційна скарга подається у письмовій формі через
місцевий господарський суд, який розглянув справу і повинна містити:
найменування апеляційного господарського суду, до якого
подасться скарга;
найменування місцевого господарського суду, який прийняв
рішення, номер справи та дату прийняття рішення;
вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, а також підстави, з
яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на
законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;
перелік документів, доданих до скарги.
До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання
копії скарга іншій стороні у справі.
 Апеляційна скарга підписується повноважною посадовою
особою позивача або його представником та подасться через
місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом
десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським
судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише
вступну та резолютивну частину рішення – з дня підписання
рішення.

Підприємство, яке подає апеляційну скаргу, надсилає іншій

стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у
сторони відсутні.

Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу (подання), має

право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції і особі, яка
подала скаргу. Відзив підписується повноважною посадовою особою
позивача або його представником.
 Претензійні та позовні матеріали, одержані підприємством,
реєструються в книзі вхідної кореспонденції, а ті, що ним
надсилаються – у книзі вихідної кореспонденції.
Особа, яка працює з кореспонденцією, що надійшла, повинна до
претензійних та позовних матеріалів додати конверт, який має
штамп пошти з датою відправки, що може бути єдиним доказом
своєчасної чи несвоєчасної їх відправки.
При реєстрації претензій перевіряються наявність всіх
документів, зазначених в додатку до них. При відсутності або
невідповідності документів, зазначених у додатку, працівниками
канцелярії складається акт за підписом не менше 3-х осіб.
У разі пошкодження конверта робиться відмітка у поштовому
реєстрі.
 Претензійні та позовні матеріали підприємства і ті, що
надійшли до нього зберігаються в окремих папках вони
поділяються на:
незакінчені претензії;
незакінчені позовні матеріали;
закінчені претензії; закінчені позовні матеріали).
Закінчені претензійні та позовні матеріали
зберігаються юридичною службою протягом трьох років
до передачі їх на збереження в архів. Ці матеріали
підшиваються у відповідні папки в тій послідовності, у
якій вони були зареєстровані.
Відповідальність за порушення
норм корпоративного права
1. Відповідальність державних органів за
порушення корпоративних норм.
2. Нормативно-правові акти, які передбачають
відповідальність дер­жавних органів за
порушення корпоративних норм.
3. Відповідальність посадових осіб органів
управління господар­ських товариств за
порушення корпоративних норм.
4. Відповідальність акціонерів, учасників і
персоналу за порушення корпоративних норм.
 Андрущенко І. Форми та методи
державного контролю на ринку
цінних паперів // Право України.
— 2002. — № 2. — С. 47–49.
 Контроль і перевірки
підприємницької діяльності //
Бюлетень законодавства і
юридичної практики України. —
2004. — № 8. — 400 с.
 Коссак В., Бачун О. Практика
вирішення спорів, пов’язаних з
реа­лізацією корпоративних прав
(за матеріалами узагальнення
прак­тики Господарського суду м.
Києва) // Право України. — 2003.
— № 12. — С. 54–57.
 Кройтор В. А. Гражданский процесс. — Харьков, 2002. — 288 с.
 Кравчук О. Проблеми класифікації юридичних осіб за новим
законодавством України // Право України. — 2004 — № 6. — С.
102–105.
 Кройтор В. А. Защита прав и интересов в суде: Науч.-практ. посо­
бие. — Харьков, 2002. — 528 с.
 Небава М. І. Теорія корпоративного управління: вузлові питання:
Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ., 2004. — 295 с.
 Петруся Ю. Є. Акціонерні товариства в Україні: проблеми емітен­тів
та інвесторів. — Дніпропетровськ, 2000. — 100 с.
 Підприємницьке право: Практикум / Л. В. Ніколаєва, О. В. Стар­цев,
П. М. Пальчик, О. О. Бакалінська. — К.: Істина, 2002. — 200 с.
 Державний орган - це організаційно і структурно уособлена
частина державного механізму, яка наділена в установленому Конституцією
України порядку державно-владними повноваженнями, правовими і
матеріально-фінансовими ресурсами для реалізації завдань і функцій
державної влади.
Як відомо, держава здійснює контроль і нагляд за господарською
діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
 збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами
господарських відносин — за станом і достовірністю бухгалтерського
обліку та звітності;
 фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових
відносин — за додержанням суб'єктами господарювання кредитних
зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням
вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
 ціні ціноутворення — з питань додержання суб'єктами господарювання
державних цін на продукцію і послуги;
• монополізму та конкуренції — з питань додержання
антимонопольно-конкурентного законодавства;
• земельних відносин — за використанням і охороною земель;
водних відносин і лісового господарства — за використанням та
охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
• виробництва і праці — за безпекою виробництва і праці,
додержанням законодавства про працю; за пожежною,
екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням
стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові
вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
• споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг;
• зовнішньоекономічної діяльності —з питань технологічної,
економічної, екологічної та соціальної безпеки.
За порушення установлених процедур контролю у згаданих
вище сферах органи державної влади можуть нести
передбачену законом відповідальність. Корпоративні норми
регулюють відносини між державою і суб'єктами господарської
діяльності, коли має місце застосування корпоративних
нормативно-правових актів чи актів законодавства, які
регулюють корпоративні відносини.
 У цьому випадку, єдине, що вирізняє політичну
відповідальність від відповідальності за порушення корпоративних
норм – так це можливість застосування у першому випадку прямої
примусової сили держави, а у другому – опосередковано (через
оскарження у суді).
Відповідальність держави, як і інших суб'єктів, у сфері
цивільного права носить майновий характер та полягає у
застосуванні до правопорушника невигідних правових наслідків
(санкцій) з метою захисту особистого немайнового або майнового
права та інтересу. Держава виступає у будь-яких відносинах,
зокрема, у цивільних, в особі своїх органів, їх посадових і
службових осіб. Правові засади відповідальності держави за
діяння таких органів, їх посадових та службових осіб у загальних
рисах сформульовані ст. 56 Конституції України, яка передбачає
притягнення держави до цивільної відповідальності у разі
заподіяння матеріальної та моральної шкоди незаконними
рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх
посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх
повноважень.
 Незаконне втручання та перешкоджання господарській
діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної
влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного
контролю та нагляду забороняються.
Якщо в результатi видання акта органом державного
управлiння або мiсцевим органом державної влади, що не
вiдповiдає законовi, порушуються корпоративні права власника та
iнших осiб щодо володiння, користування чи розпорядження
належними їм корпоративними правами, такий акт визнається
недiйсним за позовом власника або особи, права якої порушено.
 Характерною ознакою правового статусу керівників органів
виконавчої влади є питання відповідальності. Певна “знаковість”
виявляється у тому, що для цієї категорії керівників характерна
персональна відповідальність за реалізацією ввіреними їм органами
державної політики та притаманних функцій. Це відбувається
внаслідок того, що компетенція керівника є похідною від
компетенції органу, а отже, маємо уособлення керівниками органів,
які вони очолюють. Якщо персональна відповідальність характерна
всім керівникам органів виконавчої влади, то явище політичної
відповідальності пов'язують лише зі статусом державного
політичного діяча. Цей вид відповідальності реалізується через
процедуру відправлення у відставку Верховною Радою України
Прем’єр–міністра України та членів Кабінету Міністрів України (п.
12 ст. 85 Конституції України).
 Законодавство багатьох країн вже регулює такі
правовідносини, хоч і по-різному. Відповідно до § 43 Закону ФРН про
товариства з обмеженою відповідальністю, управляючі у веденні
справ товариства повинні виявляти розсудливість звичайного
комерсанта.
Управляючі, які порушили свої зобов’язання, відповідають
перед товариством за заподіяні збитки як солідарні божники. Строк
позовної давності за такими вимогами становить 5 років. В силу § 44
закону ті самі правила поширюються і на заступників управляючих.
Тобто німецьке законодавство передбачає тільки можливість
регресного позову товариства до управляючих.
 2. Нормативно-правові акти, які
передбачають відповідальність дер­
жавних органів за порушення
корпоративних норм
Загальні засади відповідальності держави за завдану нею
шкоду передбачені Цивільним кодексом України - статті 1173—
1175), що фіксують правило про відшкодування шкоди, завданої
фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями або
бездіяльністю органу державної влади, посадових чи службових
осіб цих органів та шкоди, завданої у результаті прийняття органом
державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний
незаконним та скасований. Шкода, завдана незаконними
рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього
(досудового) слідства, прокуратури або суду також підлягає
відшкодуванню державою у повному обсязі незалежно від вини
посадових чи службових осіб цих органів (ст. 1176 ЦК).
З викладеного, ми можемо зробити висновок, що,
наприклад, незаконне рішення державного органу може
порушувати корпоративні права учасників господарюючих суб'єктів.
 Господарський кодекс України також передбачає
настання відповідальності держави в особі її органів чи
посадових осіб. Так, відповідно у ч. 6 ст. 23 ГК сказано, що
органи, посадові та службові особи місцевого
самоврядування несуть відповідальність за свою
діяльність перед суб'єктами господарювання, підстави,
види і порядок якої
визначаються Конституцією України та законом.
Відповідальність державних службовців
передбачена Законом України «Про державну службу»,
який вказує, що особи, винні у порушенні законодавства
про державну службу, несуть цивільну, адміністративну
або кримінальну відповідальність згідно із чинним
законодавством.
Всі ці НПА регулюють загальні положення
відповідальності держави, її органів, посадових та
службових осів, тому виходячи із цього, ми можемо
припустити, що ці акти передбачають і відповідальність за
порушення корпоративних норм, які закріплені у
різноманітних НПА.
 Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу (надалі
– ЦК) України, якщо члени органу юридичної особи та
інші особи, які відповідно до закону чи установчих
документів виступають від імені юридичної особи,
порушують свої обов’язки щодо представництва, вони
несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані
ними юридичній особі. Така відповідальність має
цивільно-правовий характер і настає у силу прямої
вказівки закону, незалежно від домовленості сторін
(товариства і посадової особи).
 Найбільш поширеними формами зловживання
повноваженнями посадових осіб органів є:
− купівлі-продаж майна за завідомо заниженими цінами з
наступним одержанням «дельти» (різниці в ціні), винагороди
або іншого розрахунку від другого учасника угоди;
− вчинення директором завідомо невигідних для очолюваної
організації дій в інтересах власної фірми, фірми його родичів
або в інших випадках, де сховані інтереси самого директора;
− видача банком кредиту з ознаками неповерненості з
наступним одержанням винагороди за надану послугу;
− укладення підрядних договорів з фірмами на пільгових для
них умовах із наступним одержанням винагороди;
− підписання актів виконаних робіт із завідомо завищеними об’ємами з
наступним перерахуванням будівельною організацією «дельти» на рахунок
директора фірми-замовника;
− заснування директором спільно з очолюваною організацією (без відома
власників) господарського товариства та перерахування грошових коштів
від організації до статутного капіталу новоствореного товариства з
наступним невідображенням цієї операції у бухгалтерській звітності
очолюваної організації, одержанням повноважень від організації на
управління створеним товариством, а в перспективі з повним
переоформленням на себе;
− придбання від організації дорогих транспортних засобів, об’єктів
нерухомості на приватних осіб (як правило, родичів) буцімто з метою
економії податкових платежів, гарантованого збереження майна від
можливої конфіскації і т. д. з наступним невідображенням цих операцій в
бухгалтерській звітності та привласненням майна;
− надання пільгових позик своїм знайомим, родичам і т. д.
 1) наявність елементів корпоративного правопорушення:
− порушення норми закону, статуту чи рішення органу
управління;
− вина;
− причинний зв’язок;
− настання негативних наслідків.
Якщо майнова шкода у товариства не настала, винні дії
посадових осіб можуть бути підставою для відставки, але не
для майнової відповідальності.
 Важливо пам'ятати, що шкода може настати внаслідок
помилкових дій посадових осіб (із необережності) або
внаслідок їхніх умисних дій всупереч інтересам товариства.
Оцінка дій членів органів управління – це дуже відносне
поняття, оскільки вона здійснюється, як правило,
ретроспективно, після настання негативних наслідків.
Юридичне значення помилок може бути різним. Лише окремі
помилки можуть бути підставою для майнової
відповідальності, зокрема ті, яким можна було запобігти при
належному виконанні посадових обов’язків.
 Відповідно до п. 3.3.1 проекту принципів
корпоративного управління України, схвалених рішенням
ДКЦПФР від 03.03.2003 року № 242, при з’ясуванні кожного
спірного випадку товариству потрібно враховувати правило
нормального підприємницького ризику при прийнятті
відповідальних рішень. З метою уникнення надмірної
перестороги з боку посадових осіб органів товариства вчиняти
відповідальні дії товариству доцільно розглянути можливість
страхування відповідальності посадових осіб.
 Недостатньо врегульовано
порядок притягнення посадових осіб
до відповідальності. Відповідно до п.
«є» ст. 41 Закону України «Про
господарські товариства» до
компетенції загальних зборів
акціонерів належить винесення рішень
про притягнення до майнової
відповідальності посадових осіб органів
управління товариства
 Відмінною рисою системи правового регулювання інституту відповідальності є те, що
основоположний нормативно- правовий акт - Закон України “Про акціонерні товариства”- не містить норм, які
б повністю забезпечили механізм притягнення до відповідальності учасників акціонерних правовідносин.
У товаристві з обмеженою відповідальністю існує механізм виключення учасника зі
складу товариства, то в АТ такого права не має. Особа не може бути позбавлена права власності
на акції, крім випадків, коли таке рішення приймається органами судової влади, за умови, що
акціонер зловживає своїм суб’єктивним правом, чим дезорганізує роботу самого товариства.
Законодавство України (ст. 110, 112, 113 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 28
Господарського процесуального кодексу України та інші) не виключає й можливості звернення
акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів АТ, учасником якого він є, але за
належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому
статутом останнього (п. 4.2. Рішення Конституційного Суду України у справі про охоронюваний
законом інтерес). У більшості випадків легітимні інтереси АТ (ст. 41 Закону України “Про
господарські товариства”) формулюються його вищими органами і захищаються в суді не
окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших
акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально
уповноваженими на це виконавчими органами останнього..
 Матеріальна та
дисциплінарна
відповідальність учасників та
персоналу, як і корпоративна
відповідальність, також
позбавлені очевидних публічно
правових рис. Видається, що їх
чітке розмежування можливе
насамперед з огляду на
структуру відносин, в якій
застосовуються такі заходи
впливу.
Застосовується виключно в межах трудових
пра­вовідносин, єдиною підставою
виникнення яких є трудовий договір
(контракт). Таким чином, не може бути
притягнутий до дисциплінарної чи
матеріальної відповідальності учасник
товариства, якщо він не перебуває з
останнім в трудових від­носинах, так само не
може бути притягнутий до корпоративної
відповідальності найманий працівник
товариства, якщо він не є його учасником.
 Основне корпоративне законодавство
міститься саме в ЦК, тому й норми, що
стосуються корпоративної відповідальності,
закріплені теж у цьому акті. Це може навести на
думку, що корпоративна відповідальність є
різновидом цивільної, тим більше, що про
корпоративну відповідальність як таку в ЦК немає
жодного слова. їй притаманні ознаки юридичної
відповідальності (є санкцією, покладається за
вчинення правопору­шення, пов'язана з
позбавленням особи певних прав або покла­
денням додаткових обов'язків), а також
особливості цивільної відповідальності
(приватноправовий характер, можливість при­
тягнення до неї як юридичних, так і фізичних
осіб) та спе­цифіка, притаманна корпоративним
відносинам (суб'єкти, які притягуються до
відповідальності: товариства та їх учасники
(члени); можливість визначення форм та підстав
відповідаль­ності в локальних актах).
Європейська та американська моделі
корпоративного управління
1. Європейська модель корпоративного управління
а) регламент про статут європейського товариства
б) порівняльна характеристика моделей корпоративного
управління
в) фундаментальна реформа корпоративного права ЄС
2. Сучасна американська модель корпоративного управління
3. Недержавна регулювання відносин з корпоративного
управління
а) кодекси корпоративного управління
o Антошко, Т.Р. Інсайдерська та аутсайдерська складові сучасного
корпоративного управління: системний підхід / Т.Р. Антошко //
Економіка та держава. – 2009. – № 1(73). – С. 41-44

o Євтушевський, В.А. Корпоративне управління: Підручник / В.А.

Євтушевський. – К.: Знання, 2006. – 406с

o Румянцев, С.А. Українська модель корпоративного управління:

становлення та розвиток / С.А. Румянцев. – К.: Т-во „Знання”, КОО,
2003.
– 149 с

o Національне корпоративне управління: мають залишитися

найефективніші / Урядовий кур’єр 25 листопада 2011. Матеріали
круглого столу. Назва з екрану. – [Електрон. ресурс]/ –
:http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/nacionalne-korporativne-upravlinnya-mayut-zalishit/
 В Європі не існує уніфікованих підходів до організації
корпоративного управління. Аналіз законодавства європейських країн
дає підстави виділити 4 основні групи країн, яким притаманні різні
моделі корпоративного управління.
Модель Функції Країни
1-ша група дворівнева побудова органів управління Німеччина
(германська) товариством, тобто наявність, Австрія
крім загальних зборів, Данія
виконавчого та наглядового
органів управління
2-га група однорівнева функціонування в товаристві Великобританія
(британська) унітарного органу управління – Ірландія
ради директорів Іспанія
Італія
3-тя група альтернативна Формування в товариствах Франція
наглядового органу Фінляндія
Португалія
4-та група змішана Закріплює унітарну модель але Нідерланди
передбачає обов'язкове Швеція
формування наглядового
органу , за певних умов
 Регламент припускає можливість існування ЄТ з
однорівневою та дворівневою моделями управління,
враховуючи відповідний поділ країн ЄС на дві значні групи. При
цьому право вибору системи управління надається самому
товариству – кожна держава - член, незалежно від положень
свого внутрішнього законодавства, має надати можливість ЄТ,
що створюються на її територіїї обрати ту чи іншу модель.
 Однорівнева
Встановлюється орган управління,
що здійснює управління ЄТ і виділяється
група виконавчих директорів. Поточне
управління товариством покладається на
виконавчих директорів, а стратегічне –
на орган управління.
Член або члени управління
призначаються загальними зборами.
Кількість членів органу управління
визначаються в статуті ЄТ. Орган
управління обирає голову серед своїх
членів.
Дворівнева
Чітко розмежовуються повноваження
наглядового та виконавчого
органів. Виконавчий орган є
відповідальним за управління ЄТ.
Наглядовий орган здійснює нагляд за
діяльністю виконавчого органу.
Член або члени виконавчого органу
мають призначатися та звільнятися
наглядовим органом. Члени наглядового
органу призначаються загальними
зборами. Наглядовий орган обирає
голову серед своїх членів. Кількість
членів виконавчого та наглядового
органів визначаються в статуті ЄТ.
 обрання членів виконавчого органу;

 надання дозволу на здійснення товариством певних

господарських операцій;

 Нагляд за діяльністю виконавчого органу ( заслуховування його

звітів, отримання інформації, проведення розслідувань)
 На думку групи експертів, сучасне корпоративне
право ЄС не відповідає змінам, що відбулись у
європейському правовому та економічному просторі за
останні десятиріччя, а тому корпоративне право потребує
фундаментального реформування.
 Створення КП ЄС, спрямованого на формування ефективного та
конкурентоспроможного європейського бізнесу;
 Вдосконалення механізмів формування КП ЄС – використання
більш гнучких форм нормо творчості;
 Чітке розмежування типів товариств та відповідна диференціація
правового регулювання;
 Послаблення багатьох правил та вимог корпоративного
законодавства, підвищення диспозитивності його норм;
 Створення відповідної правової бази для використання нових
інформаційних та комунікаційних технологій учасниками
корпоративних відносин.
 Модель корпоративного управління, що склалася у США,
докорінним чином відрізняється від європейської.
Головними відмінностями є:

1. Відсутність розподілу корпорацій на різні організаційні форми;

2. Надзвичайно широкі можливості диверсифікації моделей;
корпоративного управління, можливість вільно змінювати обрану
модель;
3. Розподіл повноважень з управління корпорацією на користь ради
директорів, а не акціонерів;
4. Поступова відмова від традиційної форми загальних зборів;
5. Юридичне відмежування права на голосування від власності на акції;
6. Різниця між титулами зареєстрованого власника акцій та
бенефіціарного власника, врегулювання відносин між ними.
 Модельний акт про підприємницькі корпорації (MBCA) та
статути більшості штатів закріплюють як стандартну однорівневу
модель побудови корпоративного управління, згідно з якою
акціонери на загальних зборах обирають раду директорів, яка
управляє діяльністю корпорації і призначає посадових осіб для
виконання вказівок ради.
Така схема як у MBCA називається “ статутною
схемою ” або “ законодавчою нормою ”.
 Обрання та відкликання директорів;

 Затвердження рішень або операцій, які потребують такого

затвердження (обрання аудитора, укладення угод із
заінтересованістю директорів);

 Ухвалення змін до статуту та внутрішнього регламенту компанії;

 Ухвалення фундаментальних змін у статусі корпорації, тобто

змін, які виходять за рамки звичайної підприємницької діяльності
(реорганізації, відчуження всього майна корпорації, примусовий
обмін акцій, розпуск корпорації)
 Кодекс корпоративного управління – це сукупність
принципів, стандартів або правил найкращої поведінки, які
стосуються питань управління товариством та здійснення
контролю, встановлюються державним органом або
недержавною організацією і мають рекомендаційний характер
(не є обов'язковими для виконання).
а) кодекси підготовлені урядовими комітетами:
- кодекс чесної ділової практики;
- комбінований кодекс;
- корпоративне управління: практичне керівництво;

б) документи різноманітних неурядових організацій:

- об'єднаний кодекс, що містить принципи корпоративного
управління і чесної ділової практики;
- кодекс чесної ділової практики:роль і обов'язки
директорів;
 державні або квазідержавні органи та установи;

 комітети, призначеними державними органами;

 організатори торгівлі на фондовому ринку;

 підприємницькі, промислові або академічні об'єднання;

 об'єднання директорів та секретарів компаній;

 об'єднання інвесторів (індивідуальних акціонерів, інституційних

інвесторів).
 покращення якості управління товариством та системи
контролю за діяльністю його виконавчого органу;
 вдосконалення процесу звітування товариства перед

учасниками;
 вдосконалення діяльності товариства, підвищення його

конкурентоспроможності та доступу до ринків капіталу;

 збільшення вартості акцій;

 підвищення якості інформації щодо корпоративного управління.

а) орієнтовані на фондовий ринок та на банки;

б) з домінуванням аутсайдерів або інсайдерів;

в) спрямовані на захист інтересів акціонерів або всіх учасників

корпоративних відносин;

г) англосаксонську, континентальну та американську.

 захист інтересів акціонерів та інших осіб, що вступають у
відносини з товариством (stakeholders) (компетенція загальних
зборів, порядок їх проведення, принципи
голосування,призначення представників, розкриття фінансової
та нефінансової інформації);

 діяльність наглядового та виконавчого органів управління

товариством(компетенція, відповідальність, підзвітність,
порядок формування, процедура діяльності, форми
стимулювання);

 способи забезпечення дотримання товариствами вимог кодексів

(добровільне розкриття або розкриття за принципом “виконуй
або поясни”)