ПРОЕКТ

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про основні засади державної міграційної

політики України
___________________________________________

Цей Закон визначає основні засади державної міграційної політики

України та напрями її реалізації.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому
значенні:
міграція — переміщення особи з метою зміни місця
проживання/перебування, що супроводжується перетинанням державного
кордону (зовнішня міграція) або меж адміністративно-територіальних
одиниць України (внутрішня міграція);
добровільна міграція — переміщення особи з метою добровільної
зміни місця проживання/перебування, що супроводжується перетинанням
державного кордону або меж адміністративно-територіальних одиниць
України;
вимушена міграція — переміщення особи, що супроводжується
перетинанням державного кордону України, у зв’язку з вчиненим щодо неї
або членів її сім’ї насиллям чи переслідуванням в будь-якій формі або
реальною можливістю піддатися насиллю чи переслідуванню, а також
вимушене переміщення громадян України, іноземців чи осіб без
громадянства, які проживають/перебувають в Україні, що супроводжується
перетинанням меж адміністративно-територіальних одиниць України у
зв’язку з екологічними, техногенними та іншими обставинами
надзвичайного характеру;
тимчасова міграція — переміщення особи, що супроводжується
перетинанням державного кордону або меж адміністративно-
територіальних одиниць України з наступним поверненням до місця
проживання/перебування і має певне обмеження у часі;
трудова міграція — переміщення особи, що супроводжується
перетинанням державного кордону або меж адміністративно-
територіальних одиниць України, з метою виконання робіт, надання послуг
 2

на платній основі чи зайняття будь-яким видом підприємницької

діяльності, не забороненим законодавством;
транзитна міграція — переміщення іноземців чи осіб без громадянства
через територію України під час їх проїзду з однієї країни до іншої;
незаконна міграція — в’їзд в Україну будь-яким способом поза
пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах
пропуску через державний кордон України, але з уникненням
прикордонного контролю, а також незвернення протягом трьох робочих
днів із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку або
тимчасового гуманітарного захисту в Україні, а також умисне ухилення від
виїзду з України після втрати підстав для подальшого перебування та
закінчення строку перебування в Україні;
еміграція — вибуття громадян України у встановленому
законодавством порядку на постійне проживання до іншої держави;
рееміграція — повернення громадян України, які емігрували, на
постійне проживання в Україну;
притулок — це захист від застосування юрисдикції держави
громадянства (підданства) або постійного проживання, що надається
Україною на її території іноземцям чи особам без громадянства, які є
визначними державними, політичними або громадськими діячами, іншим
особам, визначеним законами України, які шукають захисту від
переслідувань, що становлять загрозу їхньому життю або здоров’ю чи
спрямовані на позбавлення волі в державі громадянства (підданства) або
постійного проживання, за діяльність, що не суперечить цілям і принципам
Організації Об’єднаних Націй і спрямована на захист принципів
демократії, прав і свобод людини;
тимчасовий гуманітарний захист — право на тимчасове проживання в
Україні, що надається іноземцям чи особам без громадянства, які не мають
відповідно до законодавства права на набуття статусу біженця чи
отримання притулку в Україні, у зв’язку з неможливістю їх
проживання/перебування на території країни громадянства (підданства) або
постійного проживання, викликаною соціальними, політичними,
екологічними, техногенними та іншими тимчасовими обставинами
надзвичайного характеру, і які у зв’язку із зазначеними обставинами
прибувають в Україну;
суб’єкти міграційних процесів — громадяни України, іноземці чи
особи без громадянства, які є учасниками внутрішніх та зовнішніх
міграційних процесів;
мігрант — особа, яка в результаті перетинання державного кордону
або меж адміністративно-територіальних одиниць України змінила місце
проживання/перебування;
 3

вимушений мігрант — іноземець чи особа без громадянства, яка

вимушена покинути місце проживання/перебування і в’їхати в Україну у
зв’язку з вчиненим щодо неї або членів її сім’ї насиллям чи
переслідуванням у будь-якій формі або реальною можливістю піддатися
насиллю чи переслідуванню, а також громадянин України, іноземець чи
особа без громадянства, які залишили місце проживання/перебування у
зв’язку з екологічними, техногенними та іншими обставинами
надзвичайного характеру;
емігрант — громадянин України, який постійно проживав на території
України та вибув з неї у встановленому законодавством порядку на
постійне проживання до іншої держави;
переселенці — особи, які переселяються на умовах, передбачених
відповідними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України, на постійне місце проживання до
країни, громадянами якої вони є, або які мають право набути громадянство
цієї країни у спрощеному порядку;
реемігрант — громадянин України, який вибув з України на постійне
проживання в іншу державу, проживав там, залишаючись громадянином
України, і повертається в Україну на постійне проживання;
незаконний мігрант — іноземець чи особа без громадянства, яка з
порушенням встановленого законодавством порядку в’їхала в Україну,
перебуває на її території, втратила підстави для подальшого перебування в
Україні та ухиляється від виїзду з неї, переховується та уникає контактів з
компетентними державними органами і не заявила про свій намір набути
статусу біженця чи отримати притулок або тимчасовий гуманітарний
захист в Україні;
міграційний контроль — діяльність уповноважених державних
органів, спрямована на проведення державної міграційної політики,
ефективне управління міграційними процесами, боротьбу з незаконною
міграцією, злочинами, захист державної безпеки та національних інтересів
України у цій сфері;
спеціально уповноважений орган виконавчої влади у справах міграції
- орган виконавчої влади, на який покладено проведення політики
держави у сфері міграції, а також міжгалузеву координацію діяльності
інших уповноважених державних органів у цій сфері;
інші терміни вживаються у значеннях, визначених іншими законами
України.
Стаття 2. Державна міграційна політика
Державна міграційна політика — це сукупність заходів, що
здійснюються державою з метою регулювання міграційних процесів,
створення умов для реалізації інтелектуального та трудового потенціалу
 4

мігрантів, побудови демократичного правового суспільства, забезпечення

належного соціально-економічного та демографічного розвитку,
дотримання принципів захисту національних інтересів, безпеки та
територіальної цілісності України.
Метою державної міграційної політики є забезпечення ефективного
державного управління міграційними процесами, сталого демографічного
та соціально-економічного розвитку країни, зміцнення національної
безпеки, інтеграції в загальноєвропейську міграційну політику, створення
умов для безперешкодної реалізації прав, свобод і законних інтересів
мігрантів, здійснення міграційного контролю, спрямованого на запобігання
і подолання існуючих негативних наслідків міграційних процесів та
недопущення при цьому порушення цих прав, свобод і законних інтересів
мігрантів та громадян України.
Соціальний та правовий захист громадян України, які працюють за
кордоном, є обов’язком держави.
Стаття 3. Основні принципи державної міграційної політики
Державна міграційна політика України формується за такими
основними принципами:
забезпечення кожному, хто на законних підставах перебуває на
території України, свободи пересування, вибору місця проживання, права
вільно залишати територію України, за винятком обмежень, встановлених
законодавством, а також в’їжджати в Україну громадянам України;
забезпечення державної безпеки та національних інтересів, а також
загальнодержавних підходів у проведенні міграційної політики;
захист прав і свобод та законних інтересів громадян України,
іноземців і осіб без громадянства, недопустимість створення для них
безпідставних пільг чи переваг, які б ставили їх у привілейоване становище
порівняно з громадянами України;
недопущення будь-яких проявів дискримінації та ксенофобії,
забезпечення умов для реалізації мігрантами своїх прав, свобод та
законних інтересів, а також виконання обов’язків, передбачених
законодавством;
запобігання масовим стихійним та нерегульованим процесам міграції
населення як всередині країни, так і за її межі шляхом створення
спеціальних державних соціально-економічних та національно-культурних
програм, які базуються на науковому прогнозі міграційного потенціалу,
напрямків міграційних потоків з урахуванням існуючої та передбачуваної
соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації;
протидія незаконним міграції, працевлаштуванню мігрантів та торгівлі
людьми;
 5

взаємодія та координація діяльності органів виконавчої влади і

громадських організацій у сфері міграції на державному та міжнародному
рівні;
рівноправне співробітництво України з державами–партнерами з
питань міграційних процесів шляхом підтримання взаємовигідної
співпраці за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного
права.
Розділ II. ОСНОВНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ
МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
Стаття 4. Законодавство у сфері міграції
Питання регулювання міграційних процесів визначаються
Конституцією України, цим та іншими законами України, нормативно-
правовими актами, виданими на їх підставі, а також міжнародними
договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України.
Якщо міжнародним договором встановлено інші правила ніж ті, що
містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного
договору.

Стаття 5. Регулювання міграційних процесів

Регулювання міграційних процесів в Україні, що включають в себе
імміграцію, еміграцію, рееміграцію, внутрішню міграцію, трудову
міграцію, переселення, надання статусу біженця, притулку, тимчасового
гуманітарного захисту, боротьбу з незаконною міграцією, інші види
міграційних процесів, здійснюється з урахуванням соціально-економічного
та демографічного розвитку України відповідно до Конституції України,
цього та інших законів України, а також інших нормативно-правових актів,
виданих на їх підставі, а також міжнародних договорів, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 6. Обмеження у сфері міграції
Для забезпечення захисту інтересів національної безпеки,
територіальної цілісності України, захисту життя, здоров’я, прав, свобод і
законних інтересів населення, підтримання громадського порядку,
запобігання заворушенням чи злочинам у випадках, передбачених
законами України, для іноземців чи осіб без громадянства можуть
встановлюватися обмеження в’їзду в Україну, транзитного проїзду через
її територію та виїзду з України, а для громадян України — виїзду з
України та здійснення внутрішньої міграції.
Стаття 7. Відповідальність за незаконну міграцію
 6

Законами України встановлюється відповідальність іноземців чи осіб

без громадянства за порушення ними встановленого порядку в’їзду в
Україну, виїзду за її межі та транзитного проїзду через її територію,
перебування в Україні та самовільну зміну правового статусу у випадках,
не передбачених законодавством, під час такого перебування, а також
відповідальність юридичних і фізичних осіб в Україні, які сприяють
іноземцям чи особам без громадянства в таких порушеннях.
Розділ III. ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
Стаття 8. Основні напрями проведення державної міграційної
політики
Основними напрямами проведення державної міграційної політики є:
розвиток законодавства України у сфері міграції з метою
забезпечення прав і свобод людини на вільний вибір місця проживання та
пересування, адаптація його до європейських стандартів;
забезпечення регулювання міграційних процесів з урахуванням
інтересів національної безпеки, соціально-економічної та демографічної
ситуації у регіонах та державі в цілому, ефективного управління цими
процесами та міграційного контролю шляхом посилення взаємодії
державних органів та утворення у разі необхідності уповноважених
державних органів у сфері міграції;
створення сприятливих соціально-економічних умов для
стимулювання внутрішньої трудової міграції як альтернативи зовнішній
трудовій міграції;
забезпечення збереження трудового та інтелектуального потенціалу
держави, соціального захисту її громадян, які працюють за її межами,
регулювання процесів трудової міграції з метою захисту національного
ринку праці, контролю за використанням іноземної робочої сили;
створення умов для інтеграції мігрантів з числа іноземців чи осіб без
громадянства в українське суспільство, їх адаптації, а також соціально-
економічних умов для інвестицій в економіку України коштів громадян
України, які працюють за кордоном;
запобігання масовим стихійним та нерегульованим міграційним
процесам, боротьба з незаконними міграцією, трудовою діяльністю
мігрантів, торгівлею людьми та іншими злочинними проявами у цій сфері;
створення ефективних механізмів підтримки добровільного
повернення біженців, осіб, що шукають чи отримали притулок в Україні,
вимушених мігрантів до держав їх громадянства (підданства) або
постійного проживання чи інших безпечних країн;
розвиток науково-дослідної та освітянської діяльності в сфері міграції,
проведення інформаційно-роз’яснювальних заходів, спрямованих на
недопущення проявів дискримінації та ксенофобії щодо мігрантів;
 7

міжнародне співробітництво у сфері міграції.

Стаття 9. Засоби проведення державної міграційної політики
Державна міграційна політика проводиться шляхом:
прийняття відповідних законодавчих та інших нормативно-правових
актів у сфері міграції, затвердження і виконання державних та
регіональних цільових програм у цій сфері;
забезпечення ефективного управління міграційними процесами через
посилення взаємодії державних органів у розв’язанні міграційних проблем
та утворення в системі центральних органів виконавчої влади спеціально
уповноваженого органу у справах міграції;
забезпечення належного фінансування проведення державної
міграційної політики, що здійснюється за рахунок коштів та у порядку,
передбаченому законодавством України та статтею 18 цього Закону;
здійснення заходів з інформаційного забезпечення та супроводження
проведення державної міграційної політики.
Стаття 10. Органи, що здійснюють державне регулювання міграційних
процесів
Державне регулювання міграційних процесів здійснюють відповідно
до законодавства спеціально уповноважений орган виконавчої влади у
справах міграції та інші органи виконавчої влади і місцевого
самоврядування у межах покладених на них повноважень.
Стаття 11. Спеціально уповноважений орган виконавчої влади у
справах міграції
Спеціально уповноважений орган виконавчої влади у справах
міграції, його територіальні органи в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах (крім Києва та
Севастополя), районах у містах, утворюються згідно із законодавством.
До основних повноважень спеціально уповноваженого органу
виконавчої влади у справах міграції належить:
реалізація визначених відповідними нормативно-правовими актами
напрямів державної політики у сфері міграції;
здійснення управління в сфері міграції, а також міжгалузевої
координації та функціонального регулювання у цих галузях;
проведення постійного моніторингу міграційних процесів у державі та
за її межами, внесення на підставі результатів аналізу в установленому
порядку пропозицій щодо формування державної політики у сфері
міграції, вдосконалення законодавства і управління в цій сфері;
організація у межах своїх повноважень виконання актів законодавства
та здійснення систематичного контролю за їх дотриманням;
 8

участь у межах своєї компетенції у здійсненні заходів, спрямованих на

боротьбу з незаконною міграцією, здійснення міграційного контролю;
утворення та утримання пунктів тимчасового розміщення біженців та
пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які
незаконно перебувають в Україні;
участь у межах повноважень у підготовці міжнародних договорів
України, пропозицій з укладення, денонсації таких договорів, а також
укладення міжнародних договорів та забезпечення виконання зобов’язань
за цими договорами з питань, віднесених до його відання;
здійснення визначених законодавством інших повноважень,
необхідних для виконання покладених на нього завдань.
Стаття 12. Інформаційне забезпечення проведення державної
міграційної політики
Інформаційне забезпечення проведення державної міграційної
політики базується на принципах об’єктивності, реальності, доступності та
відкритості і здійснюється спеціально уповноваженими органами
виконавчої влади у справах міграції на підставі постійного моніторингу
міграційних процесів у державі та за її межами.
Основними завданнями спеціально уповноважених органів у справах
міграції з інформаційного забезпечення проведення державної міграційної
політики є:
надання узагальненої інформації та результатів аналізу стану
міграційних процесів у державі та за її межами Президентові України,
Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України для використання цих
даних під час розроблення та прийняття відповідних законодавчих та
інших нормативно-правових актів у цій сфері;
інформування в межах, передбачених законодавством, громадян
України, іноземців чи осіб без громадянства про стан законодавства
України у сфері міграції, громадянства та біженців, а також можливості
осіб щодо реалізації визначених Конституцією і законами України прав,
свобод та законних інтересів на вільний вибір місця проживання,
пересування, працю, а також інших прав та свобод особи в сфері міграції,
громадянства та біженців.

Стаття 13. Фінансове забезпечення проведення державної міграційної

політики
Фінансове забезпечення проведення державної міграційної політики
здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів у
встановленому порядку.
Розділ IV. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
 9

Стаття 14. Міжнародне співробітництво у сфері міграції

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з іншими
державами, міжнародними організаціями та установами з метою
регулювання міграційних процесів.
Міжнародне співробітництво здійснюється на підставах і в порядку,
передбачених законодавством України та міжнародними договорами, згода
на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Розділ V. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання
чинності цим Законом:
підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції
щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим
Законом;
забезпечити приведення центральними органами виконавчої влади
власних нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.