Конституція України

1 ПИТАННЯ
Стаття 1.
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 2.
Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

2 ПИТАННЯ

Стаття 5.

Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.
Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого
самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути
узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.

3 ПИТАННЯ

Стаття 3.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов'язком держави.

4 ПИТАННЯ

Стаття 10.
Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя
на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних
меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

5 ПИТАННЯ

Стаття 13.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах
території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є
об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють
органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу
відповідно до закону.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну
спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами,
юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

6 ПИТАННЯ

Стаття 17.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та
інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються
на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні
військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються
законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для
обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи
перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних
Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не
передбачених законом.
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

7 ПИТАННЯ Стаття 20.

Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і

Державний Гімн України.
Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого
кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України
та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного
складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира
Великого (малий Державний Герб України).
Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими
законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що
приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Столицею України є місто Київ.

8 ПИТАННЯ

Стаття 43.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно
обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні
можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного
навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або
альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи
іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від
визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах
забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

9 ПИТАННЯ

Стаття 53.
Кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої,
професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток
дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і
післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і
студентам.
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних
закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на
навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних
закладах або через національні культурні товариства.

10 ПИТАННЯ Стаття 46.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них
обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок
страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел
соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за
непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають
забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

11 ПИТАННЯ Стаття 49.

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних,
медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У
державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча
мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм
власності. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 10-рп/2002 від 29.05.2002 }
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

12 ПИТАННЯ

Стаття 65.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних
символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Стаття 66.
Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані
ним збитки.
Стаття 67.
Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій
майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Стаття 68.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати
на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
13 ПИТАННЯ
Стаття 70.
Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх
проведення вісімнадцяти років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

14 ПИТАННЯ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 140.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного

об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання
місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються
окремими законами України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як
безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі
органи.
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ
та міст, є районні та обласні ради.
Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.
Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні,
квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів,
майна.

15 ПИТАННЯ Стаття 143.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого
самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-
економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних
адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і
збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також
здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до
їхньої компетенції.
Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку
відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які
формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами
або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для
реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують
інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів
виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів
Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом
порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні
об'єкти державної власності.Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень
органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування»

1 ПИТАННЯ

Стаття 1. Служба в органах місцевого самоврядування

Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян
України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію
територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів
виконавчої влади, наданих законом.
Стаття 2. Посадова особа місцевого самоврядування
Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування,
має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-
дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів
місцевого самоврядування.
Стаття 3. Посади в органах місцевого самоврядування
Посадами в органах місцевого самоврядування є:
виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах;
виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;
посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної,
районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою
законодавством України.

2 ПИТАННЯ

Стаття 4. Основні принципи служби в органах місцевого самоврядування

Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах:
служіння територіальній громаді;
поєднання місцевих і державних інтересів;
верховенства права, демократизму і законності;
гуманізму і соціальної справедливості;
гласності;
пріоритету прав та свобод людини і громадянина;
рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх
ділових якостей та професійної підготовки;
професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне
виконання службових обов’язків;
дотримання прав місцевого самоврядування;
правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування;
захисту інтересів відповідної територіальної громади;
фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету;
самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

3 ПИТАННЯ

Стаття 5. Право на службу в органах місцевого самоврядування

Право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси,
кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території.

На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку,
володіють державною мовою та регіональними мовами в обсягах, достатніх для виконання службових
обов’язків відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про засади державної мовної політики".
Стосовно осіб, які обрані (затверджені) відповідною радою на посади, зазначені в абзаці третьому статті
3 цього Закону, а також стосовно осіб, які претендують на зайняття зазначених в абзаці четвертому статті 3
цього Закону посад в органах місцевого самоврядування, за їх письмовою згодою проводиться спеціальна
перевірка в порядку, встановленому Законом України "Про запобігання корупції".
Особи, які претендують на зайняття посад в органах місцевого самоврядування, зобов’язані повідомити
керівництву органу, на зайняття посади в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких
осіб.
Примітка. Термін "близькі особи" у цьому Законі вживається у значенні, наведеному в Законі України
"Про запобігання корупції".

4 ПИТАННЯ

Стаття 6. Державна політика щодо служби в органах місцевого самоврядування

Державна політика щодо служби в органах місцевого самоврядування здійснюється за такими
напрямами:
законодавче врегулювання служби в органах місцевого самоврядування та забезпечення її ефективності;
захист прав місцевого самоврядування;
організація підготовки та перепідготовки кадрів для служби в органах місцевого самоврядування;
правовий та соціальний захист посадових осіб місцевого самоврядування;
методичне та інформаційне забезпечення служби в органах місцевого самоврядування.
Консультативне та методичне забезпечення служби в органах місцевого самоврядування здійснюється
центральним органом виконавчої влади з питань державної служби з урахуванням вимог чинного
законодавства про місцеве самоврядування в Україні.
Методичну допомогу по організації і проходженню служби в органах місцевого самоврядування
відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" можуть надавати відповідні комітети
Верховної Ради України.
Контроль за дотриманням законодавства щодо служби в органах місцевого самоврядування
здійснюється відповідними органами державної влади в порядку, встановленому законом.

5 ПИТАННЯ

Стаття 8. Основні обов’язки посадових осіб місцевого самоврядування

Основними обов’язками посадових осіб місцевого самоврядування є:
додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого
самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого
самоврядування;
додержання прав та свобод людини і громадянина;
збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв’язку з виконанням
службових обов’язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню;
постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації;
сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, ініціативність і творчість у роботі;
шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про
високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого
самоврядування;
недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та
держави.

6 ПИТАННЯ

Стаття 9. Основні права посадових осіб місцевого самоврядування

Посадова особа місцевого самоврядування має право:
на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників,
співробітників і громадян;
на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу
роботи;
на просування по службі відповідно до професійної освіти, результатів роботи та атестації;
на безпечні та необхідні для високопродуктивної роботи умови праці;
на соціальний і правовий захист;
отримувати в порядку, встановленому законодавством, від відповідних органів державної влади, органів
влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,
організацій, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, об’єднань громадян, окремих осіб
матеріали та інформацію, необхідні для виконання своїх службових обов’язків;
у порядку і в межах, встановлених законом, отримувати інформацію щодо матеріалів своєї особової
справи та ознайомлюватися з іншими документами, що стосуються проходження нею служби в органах
місцевого самоврядування, отримувати від керівників органу місцевого самоврядування відповідні
пояснення та давати особисті пояснення;
вимагати проведення службового розслідування з метою спростування безпідставних, на її думку,
звинувачень або підозри щодо неї;
захищати свої законні права та інтереси в органах державної влади, органах влади Автономної
Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та в судовому порядку.

7 ПИТАННЯ

Стаття 10. Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування

Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється:
на посаду сільського, селищного, міського голови в порядку, встановленому Законом України "Про
місцеве самоврядування в Україні";
на посаду голови та заступників голови районної, районної у місті, обласної ради, заступника міського
голови - секретаря Київської міської ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної
комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських рад шляхом обрання відповідною
радою;
на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів
ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті
ради, старости шляхом затвердження відповідною радою;
на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами
виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів
місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою,
головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою,
передбаченою законодавством України.
Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого
самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
У разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена
на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору.
Голови районних, районних у містах, обласних рад, Київський та Севастопольський міський голова та
міські голови (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) мають право
самостійно (без конкурсу) добирати та приймати на службу своїх помічників, радників (патронатну службу).
На час відсутності (відпустки) посадових осіб органів місцевого самоврядування (крім виборних посад)
для виконання їх повноважень можуть прийматися на службу особи за строковим трудовим договором
(контрактом).

8 ПИТАННЯ

Стаття 11. Присяга посадових осіб місцевого самоврядування

Громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за
винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), у день прийняття
відповідного рішення складають Присягу такого змісту:
"Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та
народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у
життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов’язки".
Посадова особа місцевого самоврядування, яка вперше приймається на службу в органи місцевого
самоврядування, вважається такою, що вступила на посаду, з моменту складення Присяги.
Присяга вважається складеною, якщо після її зачитування громадянин України скріплює Присягу своїм
підписом. Підписаний текст Присяги зберігається за місцем служби.
Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці із зазначенням дати складення Присяги.
Особа, яка відмовилася від складення Присяги (за винятком осіб, обраних на посади, зазначені в абзаці
другому частини першої статті 10 цього Закону), вважається такою, що не вступила на посаду, а рішення
про її призначення, обрання чи затвердження вважається таким, що втратило юридичну силу.
Особи, які вперше були обрані на посади сільських, селищних, міських голів, голів рад, складають
Присягу на сесії відповідної ради, текст якої визначено в частині першій цієї статті.

9 ПИТАННЯ

Стаття 12. Обмеження, пов’язані з прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування та

проходженням служби
На службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи:
1) визнані судом недієздатними;
2) які мають судимість за вчинення умисного кримінального правопорушення, якщо ця судимість не
погашена або не знята в установленому законом порядку;
3) які за рішенням суду позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в
органах місцевого самоврядування протягом установленого строку;
{Пункт 4 частини першої статті 12 виключено на підставі Закону № 1700-VII від 14.10.2014}
5) які у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо
підпорядковані близьким особам.
На посадових осіб місцевого самоврядування поширюються вимоги та обмеження, встановлені Законом
України "Про запобігання корупції".
Посадові особи місцевого самоврядування не можуть бути організаторами і безпосередніми учасниками
страйків та інших дій, що перешкоджають виконанню органами державної влади, органами влади
Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування передбачених законом повноважень.
Інші обмеження, пов’язані із проходженням служби в органах місцевого самоврядування,
встановлюються виключно законами України.
Стаття 121. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів
Посадові особи місцевого самоврядування зобов’язані дотримуватися правил запобігання та
врегулювання конфлікту інтересів, передбачених Законом України "Про запобігання корупції".

10 ПИТАННЯ

Стаття 14. Класифікація посад в органах місцевого самоврядування

В органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад:
 перша категорія - посади Київського міського голови, голів обласних рад та Севастопольського міського
голови;
друга категорія - посади Сімферопольського міського голови, міських (міст - обласних центрів) голів;
заступників голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського голови -
секретаря Київської міської ради;
третя категорія - посади перших заступників та заступників міських голів (міст - обласних центрів) з
питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст - обласних центрів та міста
Сімферополя) рад, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим
значення, крім міст - обласних центрів), голів районних, районних у містах рад;
керуючих справами виконавчих апаратів обласних та Севастопольської міської рад;
четверта категорія - посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та
Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і
відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату Київської міської рад,
секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад,
заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) голів з
питань діяльності виконавчих органів ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів,
директорів, перших заступників, заступників директорів департаментів міських (міст обласного і
республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, міських (міст районного значення) голів,
селищних і сільських голів, посади заступників голів районних рад;
п’ята категорія - керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами
(секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів),
спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів
Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів
міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників,
керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст
обласного значення) рад, посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з
питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських,
селищних рад;
шоста категорія - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного
значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та
секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та
інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах
рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних
бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських
(міст обласного значення та міста Сімферополя) рад, старост;
сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів
виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих
органів сільських, селищних рад.
Віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у цій статті, до відповідної
категорії посад в органах місцевого самоврядування здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням
керівників відповідних органів місцевого самоврядування.

11 ПИТАННЯ

Стаття 15. Ранги посадових осіб місцевого самоврядування

При прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної
категорії посад.
Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування:
особам, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до п’ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;
 особам, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.
Ранги, які відповідають посадам першої та другої категорій, а також ранги сільським, селищним,
міським головам, головам районних, районних у містах рад, старостам присвоюються рішенням відповідної
ради в межах відповідної категорії посад.
Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорії, присвоюються відповідно сільським,
селищним, міським головою, головою обласної, районної, районної у місті ради.
Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів роботи.
Ранги присвоюються одночасно з обранням (прийняттям) на службу в органи місцевого самоврядування
або обранням (призначенням) на вищу посаду. Особам, які призначаються на посади з випробувальним
строком, ранги присвоюються після його закінчення, за результатами роботи. Особам, які призначені на
посади і мають ранги посадових осіб місцевого самоврядування або ранги державного службовця, присвоєні
за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг у період випробувального строку виплачується відповідно до
цих рангів.
Черговий ранг присвоюється за умови, якщо посадова особа успішно відпрацювала на займаній посаді
не менш як 2 роки.
За виконання особливо відповідальних завдань посадовій особі місцевого самоврядування може бути
присвоєно черговий ранг достроково у межах відповідної категорії посад.
За сумлінну працю при виході на пенсію посадовій особі місцевого самоврядування може бути
присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.
Посадова особа місцевого самоврядування може бути позбавлена присвоєного відповідно до цього
Закону рангу лише за вироком суду.
Якщо посадова особа місцевого самоврядування обрана чи призначена на посаду нижчої категорії або
залишила службу в органі місцевого самоврядування, за нею зберігається присвоєний ранг.
У трудовій книжці посадової особи місцевого самоврядування робиться запис про присвоєння, зміну чи
позбавлення її відповідного рангу.

12 ПИТАННЯ

Стаття 16. Кадровий резерв служби в органах місцевого самоврядування

За рішенням органу місцевого самоврядування створюється кадровий резерв для зайняття посад і
просування по службі, який затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної,
районної у місті, обласної ради.
До кадрового резерву зараховуються особи, які виявили бажання зайняти посаду в органах місцевого
самоврядування і мають відповідну кваліфікацію та освіту або здобувають її.
Кадровий резерв формується з:
посадових осіб місцевого самоврядування, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування і
рекомендовані атестаційною комісією на вищі посади;
державних службовців, які бажають перейти на службу в органи місцевого самоврядування;
спеціалістів виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, а також випускників навчальних
закладів відповідного профілю.
Порядок формування та ведення кадрового резерву посадових осіб визначається відповідною радою.
Примірний порядок формування кадрового резерву розробляється і затверджується Кабінетом Міністрів
України.

13 ПИТАННЯ

Стаття 17. Атестація посадових осіб місцевого самоврядування

З метою оцінки ділових та професійних якостей, а також кваліфікації посадових осіб місцевого
самоврядування, крім осіб, зазначених у частині другій цієї статті, посадові особи місцевого самоврядування
один раз на 4 роки підлягають атестації.
Атестації не підлягають сільські, селищні, міські голови, голови районних у містах, районних і обласних
рад, секретарі сільських, селищних, міських рад, старости, працівники патронатної служби, особи, які
перебувають на посаді менше одного року, молоді спеціалісти, вагітні жінки чи жінки, які працюють менше
одного року після виходу на роботу з відпустки по вагітності і пологах чи догляду за дитиною, особи,
прийняті на посаду на визначений строк.
Атестаційна комісія створюється за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної
у місті, районної, обласної ради. Головою атестаційної комісії призначається секретар сільської, селищної,
міської ради, заступник голови районної у місті, районної, обласної ради. У сільських, селищних радах з
нечисленними виконавчими органами (до 5 осіб) атестацію може проводити сільський, селищний голова.
Атестаційна комісія працює гласно. Посадова особа має право попередньо ознайомитися з матеріалами
її атестації, брати участь у засіданні комісії, на якому розглядається питання про її атестування,
оскаржувати, у разі незгоди, рішення атестаційної комісії сільському, селищному, міському голові, голові
районної у місті, районної, обласної ради протягом 10 днів з дня винесення її рішення або до суду.
За результатами атестації атестаційна комісія робить один з таких висновків: про відповідність займаній
посаді; про відповідність займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування,
набуття відповідних навичок, підвищення кваліфікації тощо); про невідповідність займаній посаді.
Результати атестації мають рекомендаційний характер.
Відповідно до висновку атестаційна комісія пропонує сільському, селищному, міському голові, голові
районної у місті, районної, обласної ради:
1) визнати посадову особу атестованою;
2) призначити протягом року повторне атестування (за згодою посадової особи);
3) зарахувати посадову особу до кадрового резерву або призначити її на вищу посаду;
4) перевести посадову особу на іншу посаду, що відповідає її кваліфікації, або звільнити її з займаної
посади.
Спори, що виникають у зв’язку з проведенням атестації, вирішуються відповідно до законодавства про
порядок вирішення індивідуальних трудових спорів.
Інші питання атестації посадових осіб регулюються положенням про проведення атестації, яке
затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради.
Типове положення про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядування затверджується
Кабінетом Міністрів України.

14 ПИТАННЯ

Стаття 20. Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах
місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве
самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі:
порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього
Закону;
порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього
Закону);
виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання
вимог, пов’язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);
досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в
органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).
{Частину другу статті 20 виключено на підставі Закону № 1700-VII від 14.10.2014}
Посадові особи місцевого самоврядування, крім посадових осіб, зазначених у частині другій цієї статті,
яких притягнуто до відповідальності за правопорушення, пов’язані з корупцією або стосовно яких набрало
законної сили рішення суду щодо визнання їх активів або активів, набутих за їх дорученням іншими
особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках,
необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, підлягають звільненню з посади у порядку, визначеному
Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
 {Статтю 20 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4711-VI від 17.05.2012; в редакції Закону
№ 263-IX від 31.10.2019, із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-IX від 04.03.2020}
Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою
особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.
Перевибори сільських, селищних, міських голів, зміна керівників органів місцевого самоврядування не є
підставою для припинення служби посадовими особами виконавчих органів рад, їх секретаріатів, крім
працівників патронатної служби.

15 ПИТАННЯ

Стаття 21. Оплата праці, відпустки та пенсійне забезпечення

{Установити, що у 2007 році працюючим пенсіонерам, на яких поширюється дія цього Закону,
достроково призначена пенсія за віком (з урахуванням підпункту "г" пункту 1 статті 26 Закону України
"Про зайнятість населення", пункту "в" частини другої статті 12 Закону України "Про загальні засади
подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого
четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему" та статті 21 Закону України "Про
основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні") у період до
досягнення пенсійного віку, передбаченого законодавством для відповідної категорії осіб, не виплачується
згідно із Законом № 489-V від 19.12.2006; додатково див. Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 від
09.07.2007}
{Установити, що у 2007 році пенсія за віком відповідно до цього Закону призначається лише при
досягненні пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування" згідно із Законом № 489-V від 19.12.2006}
{Установити, що з 1 січня 2007 року максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового
утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за
особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених
(перерахованих) у 2006-2007 роках відповідно до цього Закону не може перевищувати 12 мінімальних
розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", а по інших категоріях пенсіонерів розмір пенсії або
щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій,
цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій,
встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2007 році, не може перевищувати 10 тисяч
гривень на місяць згідно із Законом № 489-V від 19.12.2006}
{Установити, що розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової
грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених
законодавством), призначених у 2006 році відповідно до цього Закону, не може перевищувати 12
мінімальних пенсій за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", згідно із Законом № 3235-IV від 20.12.2005}
{Установити, що у 2006 році достроково призначена пенсія за віком з урахуванням підпункту "г"
пункту 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" у період до досягнення пенсійного віку,
передбаченого законодавством для відповідної категорії осіб, працюючим пенсіонерам, на яких
поширюється дія цього Закону, не виплачується згідно із Законом № 3235-IV від 20.12.2005}
Посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.
{Частину другу статті 21 виключено на підставі Закону № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано
неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}
Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів
України.
{Частина третя статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007 - зміну
визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}
Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий
бюджет.
Посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних
днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у
розмірі посадового окладу.
Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років,
надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання
додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється відповідно до Закону
України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".
{Частина сьома статті 21 в редакції Закону № 1215-IV від 02.10.2003; із змінами, внесеними згідно із
Законами № 2105-IV від 21.10.2004, № 213-VIII від 02.03.2015, № 911-VIII від 24.12.2015, № 1774-VIII від
06.12.2016; в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 - застосовується з 1 жовтня 2017 року}
Групи за оплатою праці працівників виконавчих апаратів обласних рад, виконавчих органів міських рад
встановлюються Кабінетом Міністрів України.
{Частину дев’яту статті 21 виключено на підставі Закону № 1215-IV від 02.10.2003}
{Частину десяту статті 21 виключено на підставі Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 - застосовується
з 1 жовтня 2017 року}
{Частину одинадцяту статті 21 виключено на підставі Закону № 1166-VII від 27.03.2014}
{Частину дванадцяту статті 21 виключено на підставі Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 -
застосовується з 1 жовтня 2017 року}
{Частину тринадцяту статті 21 виключено на підставі Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 -
застосовується з 1 жовтня 2017 року}
{Частину чотирнадцяту статті 21 виключено на підставі Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 -
застосовується з 1 жовтня 2017 року}
 ЗАКОН УКРАЇНИ

Про запобігання корупції

1 ПИТАННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
пряме підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від
її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з
роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх
виконанням;
близькі особи - члени сім’ї суб’єкта, зазначеного у частині першій статті 3 цього Закону, а також
чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати,
рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько,
рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор,
свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи
піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб’єкта;
корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у
частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або
цивільно-правову відповідальність;
корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй
службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або
прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або
відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3
цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до
протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей;

2 ПИТАННЯ

корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй
службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або
прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або
відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3
цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до
протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей;
неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні
активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують,
надають або одержують без законних на те підстав;
потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує
свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість
прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений
особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними
особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних,
релігійних чи інших організаціях;
реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи
представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень,
або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

3 ПИТАННЯ

Стаття 3. Суб’єкти, на яких поширюється дія цього Закону

 1. Суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-
міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші
керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх
заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України,
його перший заступник та заступник, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної
Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, Голова Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати
місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту
інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім
військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів,
курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів,
кафедр та відділень військової підготовки;
ґ) судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради
правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени,
інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові
особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов’язків у суді);
д) особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової
міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро
розслідувань, Національного антикорупційного бюро України;
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро
розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової
охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну податкову політику, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
митну політику;
є) Голова, заступник Голови Національного агентства з питань запобігання корупції;
ж) члени Центральної виборчої комісії;
з) поліцейські;
и) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;
і) члени державних колегіальних органів;
ї) Керівник Офісу Президента України, його Перший заступник та заступники, уповноважені, прес-
секретар Президента України;
й) Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його помічники, радники, помічники,
радники Президента України (крім осіб, посади яких належать до патронатної служби та які обіймають їх на
громадських засадах);
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї
статті, члени Ради Національного банку України (крім Голови Національного банку України), особи, які
входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації,
що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50
відсотків акцій (часток) належать державі;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але
надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, оцінювачі, а також експерти,
арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання
ними цих функцій, інші особи, визначені законом);
в) представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної
кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних та дисциплінарних комісій, утворених відповідно
до Закону України "Про державну службу", Закону України "Про службу в органах місцевого
самоврядування", інших законів (крім іноземців-нерезидентів, які входять до складу таких комісій),
Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", і
при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої цієї статті;
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-
розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання
таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а
також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до
договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом;
4) кандидати на пост Президента України та кандидати у народні депутати України, зареєстровані в
порядку, встановленому законом.

4 ПИТАННЯ

Стаття 21. Участь громадськості в заходах щодо запобігання корупції

1. Громадські об’єднання, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в
діяльності щодо запобігання корупції мають право:
1) повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень,
реальний, потенційний конфлікт інтересів спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції,
Національному агентству, керівництву чи іншим представникам органу, підприємства, установи чи
організації, в яких були вчинені ці правопорушення або у працівників яких наявний конфлікт інтересів, а
також громадськості;
2) запитувати та одержувати від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим,
органів місцевого самоврядування в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної
інформації", інформацію про діяльність щодо запобігання корупції;
3) проводити, замовляти проведення громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових
актів та проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції до
відповідних органів, отримувати від відповідних органів інформацію про врахування поданих пропозицій;
4) брати участь у парламентських слуханнях та інших заходах з питань запобігання корупції;
5) вносити пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого
регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання корупції;
6) проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань
запобігання корупції;
7) проводити заходи щодо інформування населення з питань запобігання корупції;
8) здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання корупції з
використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству;
9) здійснювати інші не заборонені законом заходи щодо запобігання корупції.
2. Громадському об’єднанню, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до
інформації стосовно компетенції суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання корупції, а також
стосовно основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом.
3. Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг
окремим суб’єктам господарювання, а також делегування повноважень державних органів, органів влади
Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, з метою їх громадського обговорення
розміщуються на офіційних веб-сайтах відповідних органів невідкладно, але не пізніше ніж за 20 робочих
днів до дня їх розгляду з метою прийняття.
4. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування
узагальнюють результати громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-
правових актів, передбачених частиною третьою цієї статті, та оприлюднюють їх на своїх офіційних веб-
сайтах.

5 ПИТАННЯ

Стаття 22. Обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища

1. Особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, забороняється використовувати свої
службові повноваження або своє становище та пов’язані з цим можливості з метою одержання
неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи
комунальне майно або кошти в приватних інтересах.

6 ПИТАННЯ

Стаття 23. Обмеження щодо одержання подарунків

1. Особам, зазначеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється
безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб
від юридичних або фізичних осіб:
1) у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або
місцевого самоврядування;
2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.
2. Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, можуть приймати подарунки,
які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною
першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для
працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких
подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових
мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.
{Абзац перший частини другої статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законами № 198-VIII від
12.02.2015, № 1774-VIII від 06.12.2016}
Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які:
1) даруються близькими особами;
2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи,
премії, бонуси.
3. Подарунки, одержані особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, як
подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним
підприємствам, установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною власністю і
передаються органу, підприємству, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України.
4. Рішення, прийняте особою, зазначеною у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, на
користь особи, від якої вона чи її близькі особи отримали подарунок, вважаються такими, що прийняті в
умовах конфлікту інтересів, і на ці рішення розповсюджуються положення статті 67 цього Закону.

7 ПИТАННЯ

Стаття 24. Запобігання одержанню неправомірної вигоди або подарунка та поводження з ними
1. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до
них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на
приватні інтереси, зобов’язані невідкладно вжити таких заходів:
1) відмовитися від пропозиції;
2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;
3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників;
4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника
відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб’єктів у сфері
протидії корупції.
2. Якщо особа, на яку поширюються обмеження щодо використання службового становища та щодо
одержання подарунків, виявила у своєму службовому приміщенні чи отримала майно, що може бути
неправомірною вигодою, або подарунок, вона зобов’язана невідкладно, але не пізніше одного робочого дня,
письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника або керівника відповідного органу,
підприємства, установи, організації.
Про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка складається акт, який
підписується особою, яка виявила неправомірну вигоду або подарунок, та її безпосереднім керівником або
керівником відповідного органу, підприємства, установи, організації.
У разі якщо майно, що може бути неправомірною вигодою, або подарунок виявляє особа, яка є
керівником органу, підприємства, установи, організації, акт про виявлення майна, що може бути
неправомірною вигодою, або подарунка підписує ця особа та особа, уповноважена на виконання обов’язків
керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації у разі його відсутності.
3. Предмети неправомірної вигоди, а також одержані чи виявлені подарунки зберігаються в органі до їх
передачі спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.
4. Положення цієї статті не поширюються на випадки одержання подарунка за наявності обставин,
передбачених частиною другою статті 23 цього Закону.
5. У випадку наявності в особи, зазначеної у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, сумнівів
щодо можливості одержання нею подарунка, вона має право письмово звернутися для одержання
консультації з цього питання до Національного агентства, яке надає відповідне роз’яснення.
{Частина п'ята статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 140-IX від 02.10.2019}

8 ПИТАННЯ

Стаття 25. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

1. Особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється:
1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики,
інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не
передбачено Конституцією або законами України;
2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради
підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють
функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та
представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії
господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
2. Обмеження, передбачені частиною першою цієї статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у
відповідній раді на постійній основі), присяжних, помічників-консультантів народних депутатів України,
працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради
України та заступника Голови Верховної Ради України, працівників секретаріатів депутатських фракцій
(депутатських груп) у Верховній Раді України, працівників патронатних служб у державних органах.
{Частина друга статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1798-VIII від 21.12.2016, № 319-
IX від 03.12.2019, № 805-IX від 16.07.2020}

9 ПИТАННЯ

Стаття 26. Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави,
місцевого самоврядування
1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у
пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність,
пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється:
1) протягом року з дня припинення відповідної діяльності укладати трудові договори (контракти) або
вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами приватного права або
фізичними особами - підприємцями, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до
дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з
контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб
або фізичних осіб - підприємців;
2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома
у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, встановлених законом;
3) протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у
справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство,
установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності.
2. Порушення встановленого пунктом 1 частини першої цієї статті обмеження щодо укладення
трудового договору (контракту) є підставою для припинення відповідного договору.
Правочини у сфері підприємницької діяльності, вчинені з порушенням вимог пункту 1 частини першої
цієї статті, можуть бути визнані недійсними.
У разі виявлення порушень, передбачених частиною першою цієї статті, Національне агентство
звертається до суду для припинення трудового договору (контракту), визнання правочину недійсним.

10 ПИТАННЯ

Стаття 27. Обмеження спільної роботи близьких осіб

1. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати у прямому
підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень
близьким їм особам.
{Абзац перший частини першої статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-IX від
04.03.2020}
Особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону,
зобов’язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому
органі близьких їм осіб.
{Абзац другий частини першої статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-IX від
04.03.2020}
Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на:
1) народних засідателів і присяжних;
2) близьких осіб, які прямо підпорядковані один одному у зв’язку з набуттям одним з них статусу
виборної особи;
3) осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також
гірських населених пунктах.
2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи,
близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.
Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в
місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу
посаду, що виключає пряме підпорядкування.
У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із
займаної посади.

11 ПИТАННЯ

Стаття 28. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів

1. Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані:
1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була
дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у
випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в
колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган,
під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;
3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
2. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть прямо
чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або
бездіяльності всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.
3. Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить
звільнення/ініціювання звільнення з посади протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про
наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо
врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу.
Національне агентство у випадку одержання від особи повідомлення про наявність у неї реального,
потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих днів роз’яснює такій особі порядок її дій щодо
врегулювання конфлікту інтересів.
4. Безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання
звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов’язаний вжити
передбачені цим Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.
5. У разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона має право звернутися
за роз’ясненням до Національного агентства. У разі якщо особа не отримала підтвердження про відсутність
конфлікту інтересів, вона діє відповідно до вимог, передбачених у цьому розділі Закону.
{Частина п'ята статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 140-IX від 02.10.2019}
6. Якщо особа отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона звільняється від
відповідальності, якщо у діях, щодо яких вона зверталася за роз’ясненням пізніше було виявлено конфлікт
інтересів.
7. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження державних органів, органів
влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів
державних послуг та провадження інших видів діяльності, пов’язаних із виконанням функцій держави,
місцевого самоврядування, мають передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів
службових осіб, діяльність яких вони регулюють.

12 ПИТАННЯ

Стаття 29. Заходи зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту інтересів

1. Зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом:
1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті
в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;
2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею
певних дій чи прийняття рішень;
3) обмеження доступу особи до певної інформації;
4) перегляду обсягу службових повноважень особи;
5) переведення особи на іншу посаду;
6) звільнення особи.
2. Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у яких наявний реальний чи
потенційний конфлікт інтересів, можуть самостійно вжити заходів щодо його врегулювання шляхом
позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому
керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з
посади.
Позбавлення приватного інтересу має виключати будь-яку можливість його приховування.

13 ПИТАННЯ

Стаття 37. Вимоги до поведінки осіб

1. Загальні вимоги до поведінки осіб, зазначених у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої
статті 3 цього Закону, якими вони зобов’язані керуватися під час виконання своїх службових чи
представницьких повноважень, підстави та порядок притягнення до відповідальності за порушення цих
вимог встановлюються цим Законом, який є правовою основою для кодексів чи стандартів професійної
етики.
2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у
сфері державної служби, затверджує загальні правила етичної поведінки державних службовців та
посадових осіб місцевого самоврядування.
{Абзац перший частини другої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом № 889-VIII від
10.12.2015}
Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у
випадку необхідності розробляють та забезпечують виконання галузевих кодексів чи стандартів етичної
поведінки їх працівників, а також інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, прирівняних до них осіб, які здійснюють діяльність у сфері їх управління.
Стаття 38. Додержання вимог закону та етичних норм поведінки
1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, під час
виконання своїх службових повноважень зобов’язані неухильно додержуватися вимог закону та
загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками,
колегами і підлеглими.
Стаття 39. Пріоритет інтересів
1. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, представляючи державу чи
територіальну громаду, діють виключно в їх інтересах.
Стаття 40. Політична нейтральність
1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані
при виконанні своїх службових повноважень дотримуватися політичної нейтральності, уникати
демонстрації у будь-якому вигляді власних політичних переконань або поглядів, не використовувати
службові повноваження в інтересах політичних партій чи їх осередків або окремих політиків.
2. Положення частини першої цієї статті не поширюється на виборних осіб, помічників-консультантів
народних депутатів України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого
заступника Голови Верховної Ради України та заступника Голови Верховної Ради України, працівників
секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України та осіб, які обіймають
політичні посади.
{Частина друга статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом № 319-IX від 03.12.2019}
Стаття 41. Неупередженість
1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, діють
неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні
погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.
Стаття 42. Компетентність і ефективність
1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, сумлінно,
компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконують службові повноваження та професійні
обов’язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні, не
допускають зловживань та неефективного використання державної і комунальної власності.
Стаття 43. Нерозголошення інформації
1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, не
розголошують і не використовують в інший спосіб конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим
доступом, що стала їм відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних
обов’язків, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 44. Утримання від виконання незаконних рішень чи доручень
1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, незважаючи
на приватні інтереси, утримуються від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони суперечать
закону.
2. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, самостійно
оцінюють правомірність наданих керівництвом рішень чи доручень та можливу шкоду, що буде завдана у
разі виконання таких рішень чи доручень.
3. У разі отримання для виконання рішень чи доручень, які особа, зазначена у пункті 1, підпункті "а"
пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, вважає незаконними або такими, що становлять загрозу
охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або
суспільним інтересам, вона повинна негайно в письмовій формі повідомити про це керівника органу,
підприємства, установи, організації, в якому вона працює, а виборні особи - Національне агентство.
 14 ПИТАННЯ
Стаття 55. Антикорупційна експертиза
1. З метою виявлення в чинних нормативно-правових актах та проектах нормативно-правових актів
факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, розроблення
рекомендацій стосовно їх усунення проводиться антикорупційна експертиза.
2. Обов’язкова антикорупційна експертиза здійснюється Міністерством юстиції України, крім
антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, внесених на розгляд Верховної Ради
України народними депутатами України, яка здійснюється комітетом Верховної Ради України, до предмета
відання якого належить питання боротьби з корупцією.
Міністерство юстиції України визначає порядок і методологію проведення ним антикорупційної
експертизи, а також порядок оприлюднення її результатів.
3. Обов’язковій антикорупційній експертизі, яка проводиться Міністерством юстиції України,
підлягають усі проекти нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України.
4. Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів здійснюється Міністерством юстиції України
згідно із затвердженим ним щорічним планом. Вказана експертиза здійснюється щодо законів України, актів
Президента України та Кабінету Міністрів України у таких сферах:
1) прав та свобод людини і громадянина;
2) повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на
виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
3) надання адміністративних послуг;
4) розподілу та витрачання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів;
5) конкурсних (тендерних) процедур.
Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів державних органів, нормативно-правові акти
яких підлягають державній реєстрації, здійснюється під час такої реєстрації.
5. Національне агентство може проводити за власною ініціативою у встановленому ним порядку
антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Верховної Ради
України або Кабінету Міністрів України.
Для проведення Національним агентством антикорупційної експертизи Кабінет Міністрів України
надсилає йому проекти усіх відповідних нормативно-правових актів.
Національне агентство інформує відповідний комітет Верховної Ради України або Кабінет Міністрів
України про проведення антикорупційної експертизи відповідного проекту нормативно-правового акта, що є
підставою для зупинення процедури його розгляду або прийняття, але на строк не більше десяти днів.
Громадська рада при Національному агентстві залучається до проведення ним антикорупційної
експертизи.
6. Результати антикорупційної експертизи чинних нормативно-правових актів у разі виявлення
факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, підлягають
обов’язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті органу, який проводив відповідну експертизу.
7. За ініціативою фізичних осіб, громадських об’єднань, юридичних осіб може проводитися громадська
антикорупційна експертиза чинних нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів.
Проведення громадської антикорупційної експертизи чинних нормативно-правових актів, проектів
нормативно-правових актів, а також оприлюднення її результатів здійснюються за рахунок відповідних
фізичних осіб, громадських об’єднань, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством.
8. Результати антикорупційної експертизи, в тому числі громадської, підлягають обов’язковому
розгляду суб’єктом видання (прийняття) відповідного акта, його правонаступником або суб’єктом, до якого
перейшли відповідні нормотворчі повноваження у даній сфері.
9. Національне агентство здійснює періодичний перегляд законодавства на наявність у ньому
корупціогенних норм та надає Міністерству юстиції України пропозиції щодо включення їх до плану
проведення антикорупційної експертизи, передбаченого частиною четвертою цієї статті. До проведення
зазначеного моніторингу Національне агентство може залучати громадські об’єднання, наукові установи, в
тому числі на умовах державного замовлення на підставі відкритого конкурсу.
15 ПИТАННЯ
Стаття 56. Спеціальна перевірка
1. Стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або
особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких
затверджується Національним агентством, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей,
поданих особисто.
Спеціальна перевірка не проводиться щодо:
1) кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у
депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних,
міських голів, старост;
{Абзац третій частини першої статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1848-VIII від
09.02.2017}
2) громадян, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та на
військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або залучаються до виконання
обов’язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу;
3) претендентів, які перебувають на посадах в державних органах, органах влади Автономної
Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та призначаються в порядку переведення чи
просування по службі на посади в межах того ж органу або призначаються в порядку переведення на посади
в інших державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого
самоврядування;
4) претендентів, які перебувають на посадах в державних органах, органах влади Автономної
Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, що припиняються, та призначаються в порядку
переведення на роботу до інших органів, до яких переходять повноваження та функції органів, що
припиняються;
5) осіб при розгляді питання про включення їх до списку народних засідателів або присяжних.
У разі якщо призначення, обрання чи затвердження на посади здійснюється місцевою радою, спеціальна
перевірка проводиться у встановленому цим Законом порядку стосовно призначених, обраних чи
затверджених на відповідні посади осіб.
У разі якщо призначення особи на посаду прокурора відбувається відповідно до розділу II "Прикінцеві і
перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
першочергових заходів із реформи органів прокуратури", спеціальна перевірка проводиться у
встановленому цим Законом порядку стосовно призначеної особи на посаду прокурора. У разі якщо така
особа не пройде спеціальної перевірки або не надасть згоди на проведення спеціальної перевірки, вона
підлягає негайному звільненню з посади особою, уповноваженою законом приймати рішення про звільнення
прокурора.
{Частину першу статті 56 доповнено абзацом дев’ятим згідно із Законом № 113-IX від 19.09.2019}
2. Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника)
державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх
апарату, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом. Для
забезпечення організації проведення спеціальної перевірки керівник відповідного державного органу,
органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або їх апарату може
визначити відповідальний структурний підрозділ.
Особливості організації проведення спеціальної перевірки щодо кандидатів на посаду судді
визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Щодо кандидатів на посади члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України, обрання яких здійснюється з’їздом суддів України, з’їздом адвокатів України, всеукраїнською
конференцією прокурорів, з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових
установ, організація проведення спеціальної перевірки покладається на секретаріат Вищої ради правосуддя,
секретаріат Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідно.
{Частину другу статті 56 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 1798-VIII від 21.12.2016}
Щодо кандидатів на зайняття інших посад, призначення (обрання) на які здійснюється Президентом
України, Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України, організація проведення спеціальної
перевірки покладається відповідно на Главу Адміністрації Президента України, Керівника Апарату
Верховної Ради України, Міністра Кабінету Міністрів України або їх заступників.
Організація проведення спеціальної перевірки у новостворених державних органах покладається на
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної служби, до моменту
утворення у такому новоствореному органі відповідального за це структурного підрозділу.
3. Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в
частині першій цієї статті, зокрема щодо:
1) наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким особу притягнуто до
кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, а також наявності судимості, її
зняття, погашення;
2) факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за пов’язані з корупцією
правопорушення;
3) достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування;
4) наявності в особи корпоративних прав;
5) стану здоров’я (в частині перебування особи на обліку в психоневрологічних або наркологічних
закладах охорони здоров’я), освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання;
6) відношення особи до військового обов’язку;
7) наявності в особи допуску до державної таємниці, якщо такий допуск необхідний згідно з
кваліфікаційними вимогами до певної посади;
8) поширення на особу заборони займати відповідну посаду, передбаченої положеннями Закону України
"Про очищення влади".
Кандидат на посаду, стосовно якого спеціальна перевірка вже проводилася, при призначенні в порядку
переведення на посаду до іншого державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу
місцевого самоврядування повідомляє про це відповідний орган, який в установленому порядку запитує
інформацію щодо її результатів.
Примітка. Посадами, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального
становища, є посади Президента України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України,
першого заступника або заступника міністра, члена Національної ради України з питань телебачення і
радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг,
Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національної комісії, що здійснює державне
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Антимонопольного комітету України, Голови
Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, його
першого заступника або заступника, члена Центральної виборчої комісії, члена Вищої ради правосуддя,
члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народного депутата України, Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженого із захисту державної мови, члена Національної
комісії зі стандартів державної мови, Директора Національного антикорупційного бюро України,
Генерального прокурора, його першого заступника та заступника, Голови Національного банку України,
його першого заступника та заступника, члена Ради Національного банку України, Секретаря Ради
національної безпеки і оборони України, його першого заступника та заступника, Постійного Представника
Президента України в Автономній Республіці Крим, його першого заступника та заступника, радника або
помічника Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, посади, які
належать до посад державної служби категорії "А" або "Б", та посади, які частиною першою статті 14 Закону
України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій, а також
посади суддів, прокурорів, слідчих і дізнавачів, керівників, заступників керівників державних органів,
юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних
підрозділів, керівників, заступників керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки
Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки
Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки
Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в
Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, а також
посади, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом військовослужбовців.
{Примітка до статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законами № 889-VIII від 10.12.2015, № 1540-
VIII від 22.09.2016, № 1798-VIII від 21.12.2016, № 2704-VIII від 25.04.2019, № 720-IX від 17.06.2020}
 ЦНАП

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про адміністративні послуги

1 ПИТАННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання
адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи
припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону;
2) суб’єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних
послуг;
3) суб’єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган
влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний
реєстратор, суб’єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні
послуги.

2 ПИТАННЯ

Стаття 6. Інформація про адміністративні послуги

1. Суб’єкти звернення мають право на безоплатне отримання інформації про адміністративні послуги
та порядок їх надання, що забезпечується шляхом надання їм безоплатного доступу до Єдиного державного
вебпорталу електронних послуг, функціонування телефонної довідки та інформування таких суб’єктів через
засоби масової інформації.
 {Частина перша статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законами № 888-VIII від 10.12.2015, № 943-
IX від 03.11.2020}
2. Суб’єкти надання адміністративних послуг зобов’язані забезпечити:
1) облаштування у місцях прийому суб’єктів звернень інформаційних стендів із зразками відповідних
документів та інформації в обсязі, достатньому для отримання адміністративної послуги без сторонньої
допомоги;
2) створення та функціонування веб-сайтів, на яких розміщується інформація про порядок надання
відповідних адміністративних послуг, режим доступу до приміщення, в якому здійснюється прийом
суб’єктів звернень, наявність сполучення громадського транспорту, під’їзних шляхів та місць паркування;
3) здійснення посадовими особами прийому суб’єктів звернень згідно з графіком, затвердженим
керівником відповідного суб’єкта надання адміністративних послуг. Кількість годин прийому суб’єктів
звернень має становити не менше 40 годин на тиждень;
{Пункт 3 частини другої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015}
4) надання суб’єкту звернення, який звернувся за допомогою засобів телекомунікації (телефону,
електронної пошти, інших засобів зв’язку), інформації про порядок надання адміністративних послуг;
5) видання довідково-інформаційних матеріалів про адміністративні послуги та безоплатне поширення
таких матеріалів у приміщеннях, в яких здійснюється прийом суб’єктів звернень;
6) облаштування скриньки, встановлення зворотного зв’язку в електронній формі з використанням
Єдиного державного вебпорталу електронних послуг для висловлення суб’єктами звернень зауважень і
пропозицій щодо якості надання адміністративних послуг, проведення щорічного аналізу таких зауважень і
пропозицій, вжиття відповідних заходів;
{Пункт 6 частини другої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}
7) безоплатне надання консультацій суб’єктам звернень з питань отримання адміністративних послуг у
місцях, де здійснюється прийом суб’єктів звернень.
{Частину другу статті 6 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}
У разі надання адміністративних послуг через центр надання адміністративних послуг суб’єктам
надання адміністративних послуг забороняється проводити консультації з питань надання таких послуг поза
межами центру надання адміністративних послуг.
{Частину другу статті 6 доповнено абзацом дев'ятим згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}

3 ПИТАННЯ

Стаття 7. Вимоги щодо якості надання адміністративних послуг

1. Суб’єкт надання адміністративних послуг може видавати організаційно-розпорядчі акти про
встановлення власних вимог щодо якості надання адміністративних послуг (визначення кількості годин
прийому, максимального часу очікування у черзі та інших параметрів оцінювання якості надання
адміністративних послуг).
2. У разі якщо суб’єктом надання адміністративної послуги є посадова особа, вимоги щодо якості
надання адміністративних послуг визначаються органом, якому вона підпорядковується.
3. Вимоги, передбачені частинами першою та другою цієї статті, не можуть погіршувати умови
надання адміністративних послуг, визначені законом.
4. Моніторинг якості надання адміністративних послуг здійснюється за показниками та у порядку, що
встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Моніторинг здійснюється з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних.
Суб’єктами моніторингу якості надання адміністративних послуг є центральний орган виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері надання адміністративних послуг, Київська та
Севастопольська міські, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, суб’єкти надання
адміністративних послуг, органи місцевого самоврядування, центри надання адміністративних послуг.
 Моніторинг включає збирання, обробку та аналіз даних з метою визначення та вжиття заходів щодо
підвищення рівня якості надання адміністративних послуг.
Результати моніторингу, а також заходи щодо підвищення рівня якості надання адміністративних
послуг є відкритими та підлягають оприлюдненню не рідше одного разу на рік у порядку та за формою, що
встановлюються Кабінетом Міністрів України.
{Статтю 7 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}

4 ПИТАННЯ

Стаття 8. Інформаційна і технологічна картки адміністративної послуги

1. Суб’єктом надання адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку він надає
відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки, а у разі якщо суб’єктом надання
є посадова особа, - органом, якому вона підпорядковується.
2. Інформаційна картка адміністративної послуги, що надається територіальним органом центрального
органу виконавчої влади, іншого державного органу, їх посадовими особами, які уповноважені відповідно
до закону надавати адміністративну послугу, затверджується на підставі типової інформаційної картки,
затвердженої відповідним центральним органом виконавчої влади, іншим державним органом.
{Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015}
3. У разі делегування центральним органом виконавчої влади, іншим державним органом відповідно до
закону повноважень з надання адміністративних послуг органам місцевого самоврядування інформаційна
картка адміністративної послуги, що надається органом, якому делеговані такі повноваження,
затверджується на підставі типової інформаційної картки, затвердженої центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики щодо делегованого повноваження.
{Статтю 8 доповнено новою частиною згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015}
4. Інформаційна картка адміністративної послуги містить інформацію про:
1) суб’єкта надання адміністративної послуги та/або центр надання адміністративних послуг
(найменування, місцезнаходження, режим роботи, телефон, адресу електронної пошти та веб-сайту);
2) перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, порядок та спосіб їх
подання, а у разі потреби - інформацію про умови чи підстави отримання адміністративної послуги;
3) платність або безоплатність адміністративної послуги, розмір та порядок внесення плати
(адміністративного збору) за платну адміністративну послугу;
4) строк надання адміністративної послуги;
5) результат надання адміністративної послуги;
6) можливі способи отримання відповіді (результату);
7) акти законодавства, що регулюють порядок та умови надання адміністративної послуги.
Інформаційна картка адміністративної послуги розміщується суб’єктом надання адміністративних
послуг на його офіційному веб-сайті та у місці здійснення прийому суб’єктів звернень.
5. Технологічна картка адміністративної послуги містить інформацію про порядок надання
адміністративної послуги.
У технологічній картці адміністративної послуги зазначаються:
1) етапи опрацювання звернення про надання адміністративної послуги;
2) відповідальна посадова особа;
3) структурні підрозділи, відповідальні за етапи (дію, рішення);
4) строки виконання етапів (дії, рішення).
6. Вимоги до підготовки технологічної картки адміністративної послуги визначаються Кабінетом
Міністрів України.
 5 ПИТАННЯ

Стаття 9. Порядок надання адміністративних послуг

1. Адміністративні послуги надаються суб’єктами надання адміністративних послуг безпосередньо або
через центри надання адміністративних послуг.
Адміністративні послуги в електронній формі надаються з використанням Єдиного державного
вебпорталу електронних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних
органів та органів місцевого самоврядування. Порядок та вимоги інтеграції інформаційних систем
державних органів та органів місцевого самоврядування з Єдиним державним вебпорталом електронних
послуг затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері надання адміністративних послуг.
{Абзац другий частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 943-IX від
03.11.2020}
{Частина перша статті 9 в редакції Закону № 888-VIII від 10.12.2015}
2. Фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, має право на отримання адміністративної
послуги незалежно від реєстрації її місця проживання, крім випадків, установлених законом.
{Частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015}
3. Юридична особа має право на отримання адміністративної послуги за місцезнаходженням такої
особи або у випадках, передбачених законом, - за місцем провадження діяльності або місцезнаходженням
відповідного об’єкта.
4. Заява на отримання адміністративної послуги (далі - заява) подається в письмовій, усній чи
електронній формі.
{Абзац перший частини четвертої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 888-VIII від
10.12.2015}
Письмова заява може бути подана суб’єкту надання адміністративної послуги особисто суб’єктом
звернення або його представником (законним представником), надіслана поштою, а в разі надання
адміністративних послуг в електронній формі - з використанням Єдиного державного вебпорталу
електронних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та
органів місцевого самоврядування.
{Абзац другий частини четвертої статті 9 в редакції Закону № 888-VIII від 10.12.2015; із змінами,
внесеними згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}
Центри надання адміністративних послуг та суб’єкти надання адміністративних послуг у випадках,
передбачених законодавством, а також на вимогу суб’єкта звернення забезпечують складання заяви в
електронній формі, її друк та надання суб’єкту звернення для перевірки та підписання.
{Частину четверту статті 9 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}
5. Перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги,
визначаються законом.
6. Забороняється вимагати від суб’єкта звернення документи або інформацію для надання
адміністративної послуги, не передбачені законом.
7. Суб’єкт надання адміністративної послуги не може вимагати від суб’єкта звернення документи або
інформацію, що перебувають у володінні суб’єкта надання адміністративних послуг або у володінні
державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління. Для отримання адміністративної
послуги суб’єкт звернення у випадках, передбачених законом, подає документи (якщо відомості, що
містяться в них, не внесені до відповідних інформаційних баз в обсязі, достатньому для надання
адміністративної послуги), зокрема:
1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, у тому числі
військовослужбовців;
2) документи, що посвідчують:
 особу іноземця;
особу без громадянства;
отримання статусу біженця чи притулку в Україні (зокрема, посвідчення біженця, посвідчення особи,
яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист);
3) документи військового обліку;
4) свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану;
5) документи, що підтверджують надання особі спеціального права на керування транспортним
засобом відповідної категорії;
6) документи, що посвідчують проходження обов’язкового технічного контролю транспортних засобів
відповідної категорії;
7) документи на транспортний засіб та його складові частини, у тому числі реєстраційні документи;
8) документи про трудову діяльність, трудовий стаж і заробітну плату громадянина;
9) документи про освіту та/або професійну кваліфікацію, науковий ступінь та вчене звання і
документи, пов’язані з проходженням навчання, що надаються закладами освіти;
10) довідки, висновки та інші документи, що надаються закладами охорони здоров’я;
11) документи Національного архівного фонду та інші архівні документи відповідно до законодавства
про Національний архівний фонд та архівні установи;
12) рішення, вироки, ухвали і постанови судів;
13) установчі документи юридичної особи;
14) рішення, висновки і дозволи, що приймаються (надаються) органами опіки та піклування
відповідно до законодавства;
15) документи медико-соціальної експертизи;
16) посвідчення та документи, що підтверджують право громадянина на отримання соціальної
допомоги;
17) документи про державні і відомчі нагороди, державні премії та знаки розрізнення.
8. Суб’єкт надання адміністративної послуги отримує відповідні документи або інформацію без участі
суб’єкта звернення на підставі поданих відомостей у заяві, у тому числі шляхом доступу до інформаційних
систем або баз даних інших суб’єктів надання адміністративних послуг, підприємств, установ або
організацій, що належать до сфери їх управління, або через систему електронної взаємодії державних
електронних інформаційних ресурсів.
{Частина восьма статті 9 в редакції Закону № 888-VIII від 10.12.2015}
9. Суб’єкт надання адміністративної послуги, підприємства, установи або організації, що належать до
сфери його управління, які володіють документами або інформацією, необхідними для надання
адміністративної послуги, зобов’язані:
1) забезпечити безоплатне надання таких документів або інформації не пізніше трьох робочих днів з
дня отримання запиту від суб’єкта надання адміністративної послуги, якщо інше не передбачено законом;
2) вживати заходів щодо розбудови системи міжвідомчої електронної взаємодії, забезпечення
безоплатного та відкритого доступу до своїх інформаційних систем та баз даних, якщо інше не передбачено
законом;
3) відповідно до закону забезпечити зберігання та захист інформації, отриманої в результаті надання
адміністративної послуги;
4) забезпечити безоплатний віддалений доступ до власних інформаційних систем та електронних баз
даних (реєстрів), що містять інформацію, необхідну для надання адміністративних послуг, адміністраторам
центрів надання адміністративних послуг та суб’єктам надання таких адміністративних послуг, у тому числі
через систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів;
{Частину дев'яту статті 9 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015}
 5) вживати заходів щодо запровадження надання адміністративних послуг в електронній формі.
{Частину дев'яту статті 9 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015}
10. Суб'єкт надання адміністративних послуг забезпечує можливість безоплатного одержання
суб'єктами звернення у достатній кількості бланків заяв та інших документів, необхідних для звернення
щодо надання адміністративної послуги, в тому числі одержання бланків з веб-сайтів суб'єктів надання
адміністративних послуг, у центрах надання адміністративних послуг.
11. Суб’єкт надання адміністративних послуг забезпечує вільний доступ до своїх приміщень, в яких
здійснюється прийом суб’єктів звернень, у тому числі належні умови для доступу осіб з обмеженими
фізичними можливостями.

6 ПИТАННЯ
Стаття 10. Строки надання адміністративних послуг
1. Граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом.
2. У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не
може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб’єктом звернення заяви та документів,
необхідних для отримання послуги.
3. Суб’єкт надання адміністративних послуг надає адміністративну послугу, а центр надання
адміністративних послуг забезпечує організацію надання такої послуги у найкоротший строк та за
мінімальної кількості відвідувань суб’єктом звернення.
4. У разі надання адміністративної послуги суб’єктом надання адміністративних послуг, який діє на
засадах колегіальності, рішення про надання адміністративної послуги або про відмову в її наданні
приймається у строк, визначений частиною першою або другою цієї статті, а в разі неможливості прийняття
зазначеного рішення у такий строк - на першому засіданні (слуханні) після закінчення цього строку.
5. Адміністративна послуга вважається наданою з моменту отримання її суб’єктом звернення особисто
або направлення поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) листа з повідомленням
про можливість отримання такої послуги на адресу суб’єкта звернення. У випадках, передбачених
законодавством, відповідний документ може бути надісланий поштою (рекомендованим листом з
повідомленням про вручення), у тому числі, за бажанням суб’єкта звернення, кур’єром за додаткову плату,
або за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку. При цьому строк доставки поштової кореспонденції
не зараховується до строку надання адміністративної послуги.
{Частина п'ята статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}

7 ПИТАННЯ
Стаття 11. Плата за надання адміністративних послуг (адміністративний збір)
1. При наданні адміністративних послуг у випадках, передбачених законом, справляється плата
(адміністративний збір).
2. Надання адміністративних послуг у сфері соціального забезпечення громадян здійснюється на
безоплатній основі.
3. Розмір плати за надання адміністративної послуги (адміністративного збору) і порядок її справляння
визначаються законом з урахуванням її соціального та економічного значення.
4. Плата за надання адміністративної послуги (адміністративний збір) зараховується до державного або
відповідного місцевого бюджету, крім випадків, встановлених законом.
{Частина четверта статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 834-VIII від 26.11.2015}
5. Плата за надання адміністративної послуги (адміністративний збір) вноситься суб’єктом звернення
одноразово за весь комплекс дій та рішень суб’єкта надання адміністративних послуг, необхідних для
отримання адміністративної послуги (включаючи вартість бланків, експертиз, здійснюваних суб’єктом
надання адміністративної послуги, отримання витягів з реєстрів тощо).
 6. Стягнення за надання адміністративних послуг будь-яких додаткових не передбачених законом
платежів або вимагання сплати будь-яких додаткових коштів забороняється.
7. Орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган
місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть надавати інші платні послуги.
{Частина сьома статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами № 888-VIII від 10.12.2015, №
1798-VIII від 21.12.2016}
8. Внесення відомостей до реєстрів, інших інформаційних баз, що використовуються для надання
адміністративних послуг і є їх складовою, здійснюється безкоштовно.
{Частина восьма статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015}

8 ПИТАННЯ
Стаття 12. Центр надання адміністративних послуг
1. Центр надання адміністративних послуг - це постійно діючий робочий орган або виконавчий орган
(структурний підрозділ) органу місцевого самоврядування або місцевої державної адміністрації, що
зазначені у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги згідно з переліком,
визначеним відповідно до цього Закону.
У центрах надання адміністративних послуг послуги надаються адміністратором центру, у тому числі
шляхом його взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг. У виняткових випадках (якщо
послуги у центрах надання адміністративних послуг не можуть бути надані адміністратором або таке їх
надання є значно гіршим для інтересів суб’єктів звернення та/або публічних інтересів) окремі
адміністративні послуги можуть надаватися через центр надання адміністративних послуг посадовими
особами суб’єктів надання адміністративних послуг на підставі узгоджених рішень з органом, який прийняв
рішення про утворення центру надання адміністративних послуг.
Центр надання адміністративних послуг, утворений як постійно діючий робочий орган, забезпечує
надання адміністративних послуг суб’єктам звернення із залученням до його роботи посадових осіб окремих
виконавчих органів (структурних підрозділів) органу, який прийняв рішення про утворення центру надання
адміністративних послуг.
Центри надання адміністративних послуг мають власні найменування та можуть мати символіку.
Окремо від найменування та символіки центри мають право використовувати позначення "Центр Дії".
{Частина перша статті 12 в редакції Законів № 888-VIII від 10.12.2015, № 943-IX від 03.11.2020}
2. Центри надання адміністративних послуг утворюються:
1) Київською, Севастопольською міською, районною у місті Києві, Севастополі державною
адміністрацією;
2) міською, селищною, сільською радою.
{Частина друга статті 12 в редакції Законів № 888-VIII від 10.12.2015, № 943-IX від 03.11.2020}
3. Територіальні громади, з урахуванням Закону України "Про співробітництво територіальних
громад", можуть укладати між собою договори про співробітництво територіальних громад з метою
підвищення якості надання послуг населенню на основі спільних інтересів та цілей.
{Частина третя статті 12 в редакції Законів № 888-VIII від 10.12.2015, № 943-IX від 03.11.2020}
4. З метою забезпечення належної доступності адміністративних послуг можуть утворюватися
територіальні підрозділи та віддалені (у тому числі пересувні) робочі місця адміністраторів центрів надання
адміністративних послуг.
Організаційне забезпечення діяльності територіальних підрозділів та віддалених (у тому числі
пересувних) робочих місць адміністраторів центрів надання адміністративних послуг покладається на
виконавчий орган (структурний підрозділ) органу місцевого самоврядування або місцевої державної
адміністрації, що зазначені у частині другій цієї статті.
Кабінет Міністрів України розробляє методичні рекомендації щодо критеріїв територіальної
доступності центру надання адміністративних послуг, включаючи його територіальні підрозділи та
віддалені (у тому числі пересувні) робочі місця адміністраторів.
 {Частина четверта статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015; в
редакції Закону № 943-IX від 03.11.2020}
5. У разі утворення центру надання адміністративних послуг як постійно діючого робочого органу для
здійснення матеріально-технічного та організаційного забезпечення діяльності центру надання
адміністративних послуг у структурі відповідної ради, міської, районної державної адміністрації
утворюється (визначається) виконавчий орган (структурний підрозділ), на який покладаються керівництво
та відповідальність за організацію діяльності такого центру.
{Абзац перший частини п'ятої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 943-IX від
03.11.2020}
Посадові особи суб’єктів надання адміністративних послуг зобов’язані дотримуватися вимог щодо
часу прийому та інших вимог до організації роботи у центрах надання адміністративних послуг,
встановлених органом, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг.
{Частину п'яту статті 12 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}

9 ПИТАННЯ
6. Перелік адміністративних послуг, які надаються через центр надання адміністративних послуг,
визначається органом, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг.
Надання адміністративних послуг, суб’єктом надання яких є відповідна рада (її виконавчі органи або
посадові особи), здійснюється виключно через центр надання адміністративних послуг.
{Частина шоста статті 12 в редакції Закону № 943-IX від 03.11.2020}
7. Кабінет Міністрів України затверджує перелік адміністративних послуг органів виконавчої влади та
адміністративних послуг, що надаються органами місцевого самоврядування у порядку виконання
делегованих повноважень, які є обов’язковими для надання через центри надання адміністративних послуг.
{Частина сьома статті 12 в редакції Закону № 943-IX від 03.11.2020}
8. Якщо адміністративні послуги надаються у центрах надання адміністративних послуг, суб’єктам
надання адміністративних послуг забороняється приймати заяви, видавати суб’єктам звернення оформлені
результати надання адміністративних послуг (у тому числі рішень про відмову в наданні адміністративних
послуг) поза зазначеними центрами, їх територіальними підрозділами та віддаленими (у тому числі
пересувними) робочими місцями адміністраторів, крім випадків подання заяв з використанням Єдиного
державного вебпорталу електронних послуг.
{Частина восьма статті 12 в редакції Законів № 191-VIII від 12.02.2015, № 943-IX від 03.11.2020}
9. За рішенням органу, що утворив центр надання адміністративних послуг, у такому центрі також
може здійснюватися:
1) прийняття звітів, декларацій, скарг;
2) надання консультацій;
3) прийняття та видача документів, не пов’язаних з наданням адміністративних послуг;
4) укладення договорів і угод представниками суб’єктів господарювання, які займають монопольне
становище на відповідному ринку послуг, які мають соціальне значення для населення (водо-, тепло-, газо-,
електропостачання тощо);
5) надання суб’єктам звернення можливості самостійно звернутися за отриманням адміністративних
послуг, які надаються в електронній формі, за допомогою безоплатного використання ними місць для
самообслуговування.
{Частину дев'яту статті 12 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}
{Частина дев'ята статті 12 в редакції Закону № 888-VIII від 10.12.2015}
10. Положення про центр надання адміністративних послуг та його регламент затверджуються
органом, який прийняв рішення про утворення центру. Кабінет Міністрів України затверджує примірне
положення про центр надання адміністративних послуг та його регламент.
 Рішення про утворення центру, про затвердження положення про центр надання адміністративних
послуг, про затвердження регламенту центру надання адміністративних послуг, а також переліку
адміністративних послуг, що надаються через центр надання адміністративних послуг, які прийняті на
підставі примірного положення про центр надання адміністративних послуг, примірного регламенту центру
надання адміністративних послуг та з урахуванням положень частини сьомої цієї статті, не є регуляторними
актами у сфері господарської діяльності та не підлягають державній реєстрації.

10 ПИТАННЯ
Стаття 13. Адміністратор
1. Адміністратор - це посадова особа органу, який прийняв рішення про утворення центру надання
адміністративних послуг, яка надає адміністративні послуги або організовує їх надання шляхом взаємодії з
суб’єктами надання адміністративних послуг.
У разі утворення центру надання адміністративних послуг як постійно діючого робочого органу до
його складу включаються окремі посадові особи виконавчих органів (структурних підрозділів) органу, який
прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг, на яких можуть покладатися всі
або окремі завдання адміністратора.
{Частина перша статті 13 в редакції Закону № 943-IX від 03.11.2020}
2. Адміністратор призначається на посаду та звільняється з посади відповідно до законодавства.
{Частина друга статті 13 в редакції Закону № 943-IX від 03.11.2020}
3. Адміністратор має особисту печатку (штамп) із зазначенням його прізвища, власного імені, по
батькові або порядкового номера печатки (штампа) та найменування центру надання адміністративних
послуг.
{Частина третя статті 13 в редакції Закону № 943-IX від 03.11.2020}
4. Основними завданнями адміністратора є:
1) надання суб’єктам звернень вичерпної інформації та консультацій щодо вимог та порядку надання
адміністративних послуг;
2) прийняття від суб’єктів звернень документів, необхідних для надання адміністративних послуг, їх
реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним суб’єктам надання адміністративних послуг не
пізніше наступного робочого дня після їх отримання;
3) видача або забезпечення направлення через засоби поштового зв’язку суб’єктам звернень
результатів надання адміністративних послуг (у тому числі рішення про відмову в задоволенні заяви
суб’єкта звернення), повідомлення щодо можливості отримання адміністративних послуг, оформлених
суб’єктами надання адміністративних послуг;
4) організаційне забезпечення надання адміністративних послуг суб’єктами надання адміністративних
послуг;
5) здійснення контролю за додержанням суб’єктами надання адміністративних послуг термінів
розгляду справ та прийняття рішень;
6) надання адміністративних послуг за рішенням органу, який прийняв рішення про утворення центру
надання адміністративних послуг;
{Пункт 6 частини четвертої статті 13 в редакції Закону № 943-IX від 03.11.2020}
7) складення протоколів про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
{Частину четверту статті 13 доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 191-VIII від 12.02.2015}
8) розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладення стягнень.
{Частину четверту статті 13 доповнено пунктом 8 згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015}
5. Адміністратор має право:
 1) безоплатно одержувати від суб’єктів надання адміністративних послуг, підприємств, установ,
організацій, які належать до сфери їх управління, документи та інформацію, пов’язані з наданням
адміністративних послуг, у порядку, визначеному статтею 9 цього Закону;
2) погоджувати документи (рішення) в інших органах державної влади та органах місцевого
самоврядування, отримувати їх висновки з метою надання адміністративної послуги без залучення суб’єкта
звернення;
3) інформувати керівника центру надання адміністративних послуг та керівників суб’єктів надання
адміністративних послуг про порушення термінів розгляду заяв щодо надання адміністративної послуги,
вимагати вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень;
4) посвідчувати власним підписом та печаткою (штампом) копії (фотокопії) документів і виписок з
них, витягів з реєстрів та баз даних, які необхідні для надання адміністративної послуги.
6. За рішенням органу, який прийняв рішення про утворення центру надання адміністративних послуг,
окремі завдання адміністратора, пов’язані з наданням адміністративних послуг, отриманням заяв та
документів, видачею результатів надання адміністративних послуг, може здійснювати староста.
{Статтю 13 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}

11 ПИТАННЯ
Стаття 14. Організаційне забезпечення надання адміністративних послуг
1. Організація забезпечення надання адміністративних послуг здійснюється шляхом:
1) забезпечення безоплатного автоматизованого віддаленого доступу адміністраторів у режимі
реального часу до інформації в інформаційних системах суб’єктів надання адміністративних послуг,
підприємств, установ, організацій, які належать до сфери їх управління, в яких міститься інформація,
необхідна для надання адміністративних послуг, якщо інше не передбачено законом;
{Пункт 1 частини першої статті 14 набирає чинності 1 січня 2013 року}
2) надання на підставі запитів адміністраторів інформації, необхідної для виконання покладених на них
завдань;
3) забезпечення надання адміністративних послуг суб’єктам звернень у строки, встановлені законом, на
підставі відповідних документів, одержаних від адміністраторів.
12 ПИТАННЯ
Стаття 16. Реєстр адміністративних послуг
1. Реєстр адміністративних послуг (далі - Реєстр) формується і ведеться центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері надання
адміністративних послуг, з метою:
{Абзац перший частини першої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 191-VIII від
12.02.2015}
1) ведення обліку адміністративних послуг;
2) забезпечення відкритого і безоплатного доступу до інформації про адміністративні послуги.
2. Реєстр містить інформацію про:
1) перелік адміністративних послуг;
2) правові підстави надання адміністративних послуг;
3) суб’єкта надання адміністративних послуг;
4) розмір плати (адміністративний збір) за адміністративну послугу (у разі надання послуги на платній
основі);
5) інші відомості, визначені Кабінетом Міністрів України.
3. Порядок ведення Реєстру, зокрема строки та порядок подання до Реєстру інформації, передбаченої
частиною другою цієї статті, органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади
Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, визначається Кабінетом Міністрів
України.
{Частина третя статті 16 в редакції Закону № 943-IX від 03.11.2020}

13 ПИТАННЯ
Стаття 17. Єдиний державний портал адміністративних послуг
1. Надання адміністративних послуг в електронній формі та доступ суб’єктів звернення до інформації
про адміністративні послуги з використанням мережі Інтернет забезпечуються засобами Єдиного
державного вебпорталу електронних послуг, який є офіційним джерелом інформації про надання
адміністративних послуг в Україні.
{Частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 943-IX від 03.11.2020}
2. Держателем Єдиного державного вебпорталу електронних послуг є центральний орган виконавчої
влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері надання адміністративних послуг.
Відповідальний за адміністрування Єдиного державного вебпорталу електронних послуг визначається
Кабінетом Міністрів України.
{Частина друга статті 17 в редакції Закону № 191-VIII від 12.02.2015; із змінами, внесеними згідно із
Законом № 943-IX від 03.11.2020}
{Частину третю статті 17 виключено на підставі Закону № 943-IX від 03.11.2020}
4. Кабінет Міністрів України затверджує Положення про Єдиний державний вебпортал електронних
послуг.
У Положенні про Єдиний державний вебпортал електронних послуг визначаються основні завдання,
функціональні можливості, суб’єкти ведення та інформація вебпорталу, строки та порядок подання
інформації для розміщення на ньому, а також інші питання функціонування вебпорталу.
Захист інформації, що міститься в Єдиному державному вебпорталі електронних послуг, відповідно до
вимог законодавства про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах та про захист
персональних даних здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує
державну політику у сфері надання адміністративних послуг.
{Частина четверта статті 17 в редакції Законів № 191-VIII від 12.02.2015; № 943-IX від 03.11.2020}

14 ПИТАННЯ
Стаття 19. Відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері надання адміністративних
послуг
1. Посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги,
адміністратори несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність,
передбачену законом, за порушення вимог законодавства у сфері надання адміністративних послуг.
2. Дії або бездіяльність посадових осіб, уповноважених відповідно до закону надавати адміністративні
послуги, адміністраторів можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом.
3. Шкода, заподіяна фізичним або юридичним особам посадовими особами, уповноваженими
відповідно до закону надавати адміністративні послуги, адміністраторами внаслідок їх неправомірних діянь,
відшкодовується у встановленому законом порядку.
4. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, заподіяну
посадовою особою, уповноваженою відповідно до закону надавати адміністративні послуги, чи
адміністратором внаслідок незаконно прийнятих ними рішень, дій чи бездіяльності, мають право зворотної
вимоги до винної особи згідно із законом.

Про затвердження Примірного регламенту центру надання адміністративних послуг

 15 ПИТАННЯ
Керування чергою в центрі
23. З метою забезпечення зручності та оперативності обслуговування суб’єктів звернення у центрі
(його територіальних підрозділах, на віддалених робочих місцях адміністраторів) вживаються заходи для
запобігання утворенню черги, а у разі її утворення - для керування чергою.
{Пункт 23 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 714 від 14.08.2019}
24. У разі запровадження автоматизованої системи керування чергою суб’єкт звернення для прийому
адміністратором центру реєструється за допомогою термінала в такій системі, отримує відповідний номер у
черзі та очікує на прийом. Автоматизована система керування чергою може передбачати персоніфіковану
реєстрацію суб’єкта звернення (із зазначенням його прізвища та імені).
25. У центрі, його територіальних підрозділах, на віддалених робочих місцях адміністраторів, може
здійснюватися попередній запис суб’єктів звернення на прийом до адміністратора на визначену дату та час.
Попередній запис може здійснюватися шляхом особистого звернення до центру, його територіальних
підрозділів, адміністраторів центру, що працюють на віддалених робочих місцях, з використанням
телефонного зв’язку та/або електронної реєстрації на веб-сайті центру (сторінки на веб-сайті органу, що
утворив центр) чи за допомогою Національної веб-платформи центрів надання адміністративних послуг.
Прийом суб’єктів звернення, які зареєструвалися шляхом попереднього запису, здійснюється у визначені
керівником центру години.
{Пункт 25 в редакції Постанови КМ № 714 від 14.08.2019; із змінами, внесеними згідно з Постановою
КМ № 72 від 03.02.2021}
26. Центр може здійснювати керування чергою в інший спосіб, гарантуючи дотримання принципу
рівності суб’єктів звернення.

16 ПИТАННЯ
Прийняття заяви та інших документів у центрі
27. Прийняття від суб’єкта звернення заяви та інших документів, необхідних для надання
адміністративної послуги (далі - вхідний пакет документів), та повернення документів з результатом
надання адміністративної послуги (далі - вихідний пакет документів) здійснюється виключно в центрі або
його територіальних підрозділах, віддалених робочих місцях адміністраторів (в разі їх утворення).
{Абзац перший пункту 27 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 714 від 14.08.2019}
Прийняття заяв для отримання адміністративних послуг від фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб -
підприємців, здійснюється незалежно від реєстрації їх місця проживання, крім випадків, передбачених
законом.
{Пункт 27 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 652 від 22.09.2016}
Заяви від юридичних осіб приймаються за місцезнаходженням таких осіб або у випадках,
передбачених законом, за місцем провадження діяльності або місцезнаходженням відповідних об’єктів,
якщо інше не встановлено законом.
{Пункт 27 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 652 від 22.09.2016}
{Пункт 27 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 652 від 22.09.2016}
28. Прийняття від суб’єктів господарювання заяви про видачу документів дозвільного характеру та
документів, що додаються до неї, декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам
законодавства, видача (переоформлення, анулювання) документів дозвільного характеру, які оформлені
дозвільними органами, та зареєстрованих декларацій здійснюються відповідно до Закону України “Про
дозвільну систему у сфері господарської діяльності”.
{Пункт 28 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 714 від 14.08.2019}
29. Суб’єкт звернення має право подати вхідний пакет документів у центрі (його територіальному
підрозділі, віддаленому робочому місці адміністратора (в разі їх утворення) особисто, через представника
(законного представника), надіслати його поштою (рекомендованим листом з описом вкладення) або у
випадках, передбачених законом, за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку.
 Заява для отримання адміністративної послуги в електронній формі подається через Єдиний державний
портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних
органів та органів місцевого самоврядування.
{Пункт 29 в редакції Постанови КМ № 652 від 22.09.2016}
30. У разі коли вхідний пакет документів подається представником (законним представником) суб’єкта
звернення, пред’являються документи, що посвідчують особу представника та засвідчують його
повноваження.
{Пункт 30 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 652 від 22.09.2016}
31. Адміністратор центру перевіряє відповідність вхідного пакета документів інформаційній картці
адміністративної послуги, у разі потреби надає допомогу суб’єктові звернення в заповненні бланка заяви. У
разі коли суб’єкт звернення припустився неточностей або помилки під час заповнення бланка заяви,
адміністратор повідомляє суб’єктові звернення про відповідні недоліки та надає необхідну допомогу в їх
усуненні.
{Пункт 32 виключено на підставі Постанови КМ № 494 від 01.10.2014}
33. Адміністратор центру складає опис вхідного пакета документів, у якому зазначаються інформація
про заяву та перелік документів, поданих суб’єктом звернення до неї, у двох примірниках.
34. Суб’єктові звернення надається примірник опису вхідного пакета документів за підписом і з
проставленням печатки (штампа) відповідного адміністратора центру, а також відмітки про дату та час його
складення. Другий примірник опису вхідного пакета документів зберігається в матеріалах справи, а у разі
здійснення в центрі електронного документообігу - в електронній формі.
35. Адміністратор центру під час отримання вхідного пакета документів зобов’язаний з’ясувати
прийнятний для суб’єкта звернення спосіб його повідомлення про результат надання адміністративної
послуги, а також бажане місце отримання оформленого результату надання адміністративної послуги (в
центрі, його територіальному підрозділі, віддаленому робочому місці адміністратора (в разі їх утворення),
спосіб передачі суб’єктові звернення вихідного пакета документів (особисто, засобами поштового або
телекомунікаційного зв’язку чи в інший вибраний суб’єктом звернення спосіб), про що зазначається в описі
вхідного пакета документів у паперовій та/або електронній формі.
{Пункт 35 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 652 від 22.09.2016, № 714 від 14.08.2019}
36. Адміністратор центру здійснює реєстрацію вхідного пакета документів шляхом внесення даних до
журналу реєстрації (у паперовій та/або електронній формі). Після внесення даних справі присвоюється
номер, за яким здійснюється її ідентифікація та який фіксується на бланку заяви і в описі вхідного пакета
документів.
Реєстрація та облік заяв, вхідних пакетів документів та оформлених результатів надання
адміністративних послуг у центрі, його територіальному підрозділі та на віддаленому робочому місці
адміністратора може вестися централізовано (зокрема шляхом запровадження електронного
документообігу) або окремо в центрі, його територіальному підрозділі та на віддаленому робочому місці
адміністратора.
{Пункт 36 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 714 від 14.08.2019}
37. У разі коли вхідний пакет документів отримано засобами поштового зв’язку і він не містить
інформації про прийнятний для суб’єкта звернення спосіб його повідомлення, адміністратор центру не
пізніше наступного робочого дня надсилає суб’єктові звернення опис вхідного пакета документів
електронною поштою (та/або його відскановану копію) чи іншими засобами телекомунікаційного зв’язку
або поштовим відправленням.
{Пункт 37 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 652 від 22.09.2016}
38. Після реєстрації вхідного пакета документів адміністратор центру формує справу у паперовій
та/або електронній формі та в разі потреби здійснює її копіювання та/або сканування.
39. Інформацію про вчинені дії адміністратор центру вносить до листа про проходження справи у
паперовій та/або електронній формі (крім випадків, коли адміністратор є суб’єктом надання
адміністративної послуги). Лист про проходження справи також містить відомості про послідовність дій
(етапів), необхідних для надання адміністративної послуги, та залучених суб’єктів надання
адміністративних послуг.
 17 ПИТАННЯ

Опрацювання справи (вхідного пакета документів)

40. Після вчинення дій, передбачених пунктами 27-39 цього Примірного регламенту, адміністратор
центру зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного робочого дня з урахуванням графіка роботи
суб’єкта надання адміністративної послуги, надіслати (передати) вхідний пакет документів суб’єктові
надання адміністративної послуги, до компетенції якого належить питання прийняття рішення у справі, про
що робиться відмітка в листі про проходження справи із зазначенням часу, дати та найменування суб’єкта
надання адміністративної послуги, до якого її надіслано, та проставленням печатки (штампа) адміністратора,
що передав відповідні документи.
{Пункт 40 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 652 від 22.09.2016}
41. Передача справ у паперовій формі від центру (його територіального підрозділу, віддаленого
робочого місця адміністратора (в разі їх утворення) до суб’єкта надання адміністративної послуги
здійснюється в порядку, визначеному органом, що утворив центр, але не менше ніж один раз протягом
робочого дня, шляхом отримання справ представником суб’єкта надання адміністративної послуги або їх
доставки працівником центру, надсилання відсканованих документів з використанням засобів
телекомунікаційного зв’язку або в інший спосіб.
{Пункт 41 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 652 від 22.09.2016}
42. Після отримання справи суб’єкт надання адміністративної послуги зобов’язаний внести запис про її
отримання із зазначенням дати та часу, прізвища, імені, по батькові відповідальної посадової особи до листа
про проходження справи.
43. Контроль за дотриманням суб’єктами надання адміністративних послуг строків розгляду справ та
прийняття рішень здійснюється адміністраторами центру відповідно до розподілу обов’язків за рішенням
керівника центру.

18 ПИТАННЯ
44. Суб’єкт надання адміністративної послуги зобов’язаний:
своєчасно інформувати центр про перешкоди у дотриманні строку розгляду справи та прийнятті
рішення, інші проблеми, що виникають під час розгляду справи;
надавати інформацію на усний або письмовий запит (у тому числі шляхом надсилання на адресу
електронної пошти) адміністратора центру про хід розгляду справи.
У разі виявлення факту порушення вимог законодавства щодо розгляду справи (строків надання
адміністративної послуги тощо) адміністратор центру невідкладно інформує про це керівника центру.

19 ПИТАННЯ
Передача вихідного пакета документів суб’єктові звернення
45. Суб’єкт надання адміністративної послуги невідкладно, але не пізніше наступного робочого дня
після оформлення результату надання адміністративної послуги, формує вихідний пакет документів та
передає його до центру (його територіального підрозділу, віддаленого робочого місця адміністратора (в разі
їх утворення), про що зазначається в листі про проходження справи.
{Пункт 45 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 652 від 22.09.2016}
46. Адміністратор центру невідкладно у день надходження вихідного пакета документів повідомляє
про результат надання адміністративної послуги суб’єктові звернення у спосіб, зазначений в описі вхідного
пакета документів, здійснює реєстрацію вихідного пакета документів шляхом внесення відповідних
відомостей до листа про проходження справи, а також до відповідного реєстру в паперовій та/або
електронній формі.
47. Вихідний пакет документів передається суб’єктові звернення особисто під підпис (у тому числі
його представникові (законному представникові)) у разі пред’явлення документа, що посвідчує особу та/або
засвідчує його повноваження, або у випадках, передбачених законодавством, передається в інший
прийнятний для суб’єкта звернення спосіб.
{Абзац перший пункту 47 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 652 від 22.09.2016}
Інформація про дату отримання вихідного пакета документів суб’єктом звернення зазначається в описі
вхідного пакета документів або в іншому документі, визначеному органом, що утворив центр, і зберігається
в матеріалах справи.
{Абзац другий пункту 47 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 652 від 22.09.2016}
48. У разі незазначення суб’єктом звернення зручного для нього способу отримання вихідного пакета
документів або його неотримання в центрі протягом двох місяців відповідні документи надсилаються
суб’єктові звернення засобами поштового зв’язку. У разі відсутності відомостей про місце проживання
(місцезнаходження) суб’єкта звернення та іншої контактної інформації вихідний пакет документів
зберігається протягом тримісячного строку в центрі, а потім передається для архівного зберігання.
49. У разі коли адміністративна послуга надається невідкладно, адміністратор центру реєструє
інформацію про результат розгляду справи в журналі (у паперовій та/або електронній формі), негайно
формує вихідний пакет документів та передає його суб’єктові звернення.

20 ПИТАННЯ
50. Відповідальність за несвоєчасне та неналежне надання адміністративних послуг несуть суб’єкти
надання таких послуг та в межах повноважень адміністратори і керівник центру.

21 ПИТАННЯ

Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що

підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус"

Стаття 4. Єдиний державний демографічний реєстр

1. Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система,
призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації
про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням
дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання,
заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
2. Визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи
(далі - ВІС).
3. Порядок взаємодії між уповноваженими суб'єктами щодо ведення Реєстру визначається згідно із
законодавством.

22 ПИТАННЯ

Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні

Стаття 6. Реєстрація місця проживання особи

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово
проживають в Україні, зобов’язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця
проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші
законні представники зобов’язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох
місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день
подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом
реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
 У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена
за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в
установленому законом порядку (далі - представник).
Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання
адміністративних послуг):
письмову заяву;
документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного
віку, подається свідоцтво про народження;
квитанцію про сплату адміністративного збору;
документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у
спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту,
проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;
військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий
облік або перебувають на військовому обліку).
У разі подання заяви представником особи додатково подаються:
документ, що посвідчує особу представника;
документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними
представниками є батьки (усиновлювачі).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших
законних представників.
За бажанням батьків чи одного з них документи, передбачені цією статтею для реєстрації місця
проживання дитини, можуть бути подані органам державної реєстрації актів цивільного стану під час
проведення державної реєстрації народження дитини. Органи державної реєстрації актів цивільного стану в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, направляють зазначені документи органам реєстрації
для реєстрації місця проживання новонародженої дитини.
Реєстрація місця проживання новонародженої дитини може здійснюватися також на підставі
направлених органами соціального захисту населення даних, що зазначив законний представник, з яким
постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених
цією статтею, документів.
Особа може доручити в установленому законодавством порядку подати заяву про реєстрацію місця
проживання відповідній посадовій особі виконавців послуг з управління (утримання) багатоквартирного
будинку (гуртожитку), об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельного
кооперативу, управителя багатоквартирного будинку за місцем її проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у
двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним
вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення
офіційної кореспонденції.
У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній
одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи
з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі внесення під час реєстрації помилкових відомостей про особу орган реєстрації зобов’язаний на
підставі поданих особою або її представником достовірних відомостей у день звернення внести необхідні
зміни до документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування, реєстру відповідної
територіальної громади із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного
демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
У разі прийняття рішення про зміну нумерації будинків, перейменування вулиць (проспектів,
бульварів, площ, провулків, кварталів тощо), населених пунктів, адміністративно-територіальних одиниць,
зміни в адміністративно-територіальному устрої на підставі відповідних актів вносяться зміни до реєстру
територіальної громади, із збереженням попередніх даних, із подальшим внесенням цієї інформації до
Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
У випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, зазначені відомості за бажанням особи
вносяться до документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування. Такі відомості
вносяться безоплатно.
Орган реєстрації у разі виявлення в реєстрі територіальних громад помилкових відомостей про особу
повідомляє її про це у тридцятиденний строк з дня виявлення таких відомостей, а також звертається до
особи з проханням надати достовірні відомості для внесення змін до відповідного реєстру та/або
документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування. Орган реєстрації передає
відповідну інформацію в установленому Кабінетом Міністрів України порядку для внесення змін до
Єдиного державного демографічного реєстру.
Надання органами реєстрації та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері реєстрації фізичних осіб, відомостей про місце проживання особи та інших персональних
даних здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, і лише в інтересах національної
безпеки, економічного добробуту та прав людини або за згодою самої особи.
Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця
і які мають невиконані майнові зобов’язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим
рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у
судовому процесі в будь-якій якості, зобов’язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце
перебування.
Реєстрація та продовження реєстрації тимчасового перебування іноземців, осіб без громадянства
здійснюються відповідно до законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
{Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2756-VI від 02.12.2010, № 5088-VI від
05.07.2012, № 644-VII від 10.10.2013; в редакції Закону № 888-VIII від 10.12.2015}
Стаття 6-1. Особливості реєстрації місця проживання бездомних осіб
Бездомні та інші особи, які не мають постійного місця проживання, реєструються за адресою
спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, створених
відповідно до Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей".
{Частина перша статті 6-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 370-IX від 12.12.2019}
Подання заяви про реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання таких осіб у порядку і строки,
встановлені цим Законом, покладається на відповідну спеціалізовану соціальну установу, заклад
соціального обслуговування та соціального захисту, в яких зазначеним особам надаються соціальні послуги
відповідно до Закону України "Про соціальні послуги".
{Частина друга статті 6-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 370-IX від 12.12.2019}
{Закон доповнено статтею 6-1 згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015}

23 ПИТАННЯ

Стаття 7. Зняття з реєстрації місця проживання

Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі:
заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації;
{Абзац другий частини першої статті 7 в редакції Закону № 888-VIII від 10.12.2015}
судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення
або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою
або оголошення її померлою;
свідоцтва про смерть;
 паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного
стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в
установленому порядку;
інших документів, які свідчать про припинення:
підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;
підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі
соціального обслуговування та соціального захисту;
підстав на право користування житловим приміщенням.
Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути
здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання з урахуванням вимог, визначених частиною
одинадцятою статті 6 цього Закону.
{Частина друга статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 888-VIII від 10.12.2015}
Зняття з реєстрації місця проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб,
стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і
піклування.
Разом із заявою особа подає:
документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Якщо дитина не
досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;
військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий
облік або перебувають на військовому обліку).
У разі подання заяви представником особи додатково подаються:
документ, що посвідчує особу представника;
документ, що підтверджує повноваження особи як представника (законного представника).
Зняття з реєстрації місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою
інших законних представників.
Особа може доручити в установленому законодавством порядку подати заяву про зняття з реєстрації
місця проживання відповідній посадовій особі виконавців послуг з управління (утримання)
багатоквартирного будинку (гуртожитку), об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-
будівельного кооперативу, управителя багатоквартирного будинку за місцем її проживання.

24 ПИТАННЯ

Стаття 1. Основні терміни

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
дозвільна система у сфері господарської діяльності - сукупність урегульованих законодавством
відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб'єктами господарювання у
зв'язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, анулюванням документів
дозвільного характеру;
дозвільні органи - суб’єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені
відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру;
документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в
електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого
документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських
формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права
на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності
та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення
господарської діяльності або видів господарської діяльності;
 об'єкт, на який видається документ дозвільного характеру (далі - об'єкт), - природні ресурси, земельна
ділянка, ґрунтовий покрив земельних ділянок, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та
механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність
певного виду, робота та послуга, а також документи, які використовуються суб'єктом господарювання у
процесі проходження погоджувальної (дозвільної) процедури (проектна документація на будівництво
об'єктів, землевпорядна документація, містобудівна документація, гірничий відвід);
декларація про провадження господарської діяльності (далі - декларація) - документ, яким суб’єкт
господарювання повідомляє дозвільний орган про свою відповідність вимогам законодавства до певного
виду господарської діяльності (у тому числі матеріально-технічної бази, кваліфікації персоналу - якщо це
зумовлено особливостями провадження відповідного виду господарської діяльності) та на підставі якого
набуває право на провадження заявленого виду господарської діяльності і несе передбачену законом
відповідальність.
{Абзац восьмий частини першої статті 1 в редакції Закону № 143-IX від 02.10.2019}
Форма та порядок повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність
матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства та внесення про це запису до
Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань
встановлюються Кабінетом Міністрів України;
принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на
провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без
отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або
уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у
встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не
видано або не направлено;
дозвільна (погоджувальна) процедура - сукупність дій, що здійснюються адміністраторами та
дозвільними органами під час проведення погодження (розгляду), оформлення, надання висновків тощо, які
передують отриманню документа дозвільного характеру;

25 ПИТАННЯ

Стаття 4-1. Основні вимоги до порядку видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх
видачі, переоформлення, анулювання документів дозвільного характеру
1. Порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання
документів дозвільного характеру центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами
встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з
уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання
документів дозвільного характеру, що законами України віднесено до повноважень органів місцевого
самоврядування, встановлюється їх рішенням, а у випадках, передбачених законом, - на підставі типових
порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Порядок видачі документів дозвільного характеру, внесення до Єдиного державного реєстру
юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань записів про переоформлення,
анулювання документів дозвільного характеру визначається Кабінетом Міністрів України.
Строк видачі документів дозвільного характеру становить десять робочих днів, якщо інше не
встановлено законом. Документи дозвільного характеру видаються безоплатно, на необмежений строк, якщо
інше не встановлено законом.
Представницький орган місцевого самоврядування розглядає та приймає на пленарних засіданнях
рішення щодо видачі, переоформлення, анулювання або відмови у видачі документів дозвільного характеру
у сфері господарської діяльності протягом місяця з дня одержання від суб’єкта господарювання відповідної
заяви.
 Порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, необхідність проведення якої
встановлюється міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,
здійснюється в порядку, передбаченому цими міжнародними договорами.
2. Плата за видачу (переоформлення) документів дозвільного характеру (адміністративний збір)
визначається відповідно до Закону України "Про адміністративні послуги".
4. У разі надання на підставі договору оренди чи інших договорів у тимчасове користування
приміщень та обладнання за умови збереження виду діяльності і стану цих приміщень та обладнання від
орендаря або іншого користувача не вимагається отримання документа дозвільного характеру на їх
використання (експлуатацію), крім потенційно небезпечних об'єктів та в разі експлуатації машин,
механізмів, устаткування (далі - устаткування) підвищеної небезпеки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідальність за використання (експлуатацію) приміщень та обладнання покладається на особу,
визначену відповідним договором.
Положення цієї частини не застосовуються у разі надання в тимчасове користування потужностей, у
тому числі їх частин, на які видано експлуатаційний дозвіл відповідно до Закону України "Про основні
принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів".
5. Підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є:
подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання
документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком;
виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей;
негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і
технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.
Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного
характеру.
Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не
допускається.
У разі усунення суб'єктом господарювання причин, що стали підставою для відмови у видачі
документа дозвільного характеру, повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк,
що не перевищує п'яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб'єкта господарювання,
документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, і документів, які засвідчують усунення
причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, якщо інше не
встановлено законом.
При повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного
характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику (за винятком неусунення чи
усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови).
6. У разі якщо у встановлений законом строк суб’єкту господарювання не видано документ дозвільного
характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення
встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб’єкт
господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів
господарської діяльності. Відмітка в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб -
підприємців та громадських формувань про дату прийняття заяви є підтвердженням подання заяви та
документів державному адміністратору або дозвільному органу.
Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви
дозвільним органом, передбаченого законом.
7. Дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з таких підстав:
звернення суб’єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру;
наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських
формувань відомостей про припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення
та ліквідації, якщо інше не встановлено законом;
наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських
формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
 Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного
суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за
наявності хоча б однієї з таких підстав:
1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що
додаються до неї, недостовірної інформації;
2) здійснення суб’єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або
видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог
законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу
для їх усунення.
Законом можуть передбачатися інші підстави для анулювання документа дозвільного характеру.
Дія документа дозвільного характеру припиняється через десять робочих днів із дня прийняття
(винесення) дозвільним органом рішення про анулювання такого документа, якщо інше не передбачено
законом.
Рішення дозвільного органу про анулювання документа дозвільного характеру може бути оскаржено
до адміністративного суду.
Анулювання документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, забороняється.
У разі анулювання документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, документ
дозвільного характеру підлягає поновленню за рішенням дозвільного органу або адміністративного суду.
Поновлення документа дозвільного характеру відбувається шляхом здійснення відповідного запису в
Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Строк дії безпідставно анульованого документа дозвільного характеру подовжується на строк,
протягом якого такий документ дозвільного характеру вважався анульованим.
Днем поновлення безпідставно анульованого документа дозвільного характеру є день внесення
відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
громадських формувань.
8. Підстави для переоформлення документа дозвільного характеру встановлюються законом.
Зміна найменування та місцезнаходження юридичної особи або прізвища, імені, по батькові та місця
проживання фізичної особи - підприємця не є підставами для переоформлення документа дозвільного
характеру.
Зміна найменування акціонерного товариства у зв’язку із зміною типу акціонерного товариства або
перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для
переоформлення документів дозвільного характеру. У такому разі товариство має право продовжувати
провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності на
підставі виданого раніше такому товариству документа дозвільного характеру.
Зміна власника всього майна боржника у вигляді цілісного майнового комплексу відповідно до
затвердженого судом плану санації не є підставою для переоформлення документів дозвільного характеру.
У такому разі товариство має право продовжувати провадження певних дій щодо здійснення господарської
діяльності або видів господарської діяльності на підставі виданого раніше такому товариству документа
дозвільного характеру.
У разі виникнення підстав для переоформлення документа дозвільного характеру суб'єкт
господарювання зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня настання таких підстав подати дозвільному
органу або адміністратору заяву про переоформлення документа дозвільного характеру.
Дозвільний орган протягом двох робочих днів з дня одержання заяви про переоформлення документа
дозвільного характеру зобов’язаний прийняти рішення про переоформлення документа дозвільного
характеру з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення документа дозвільного характеру.
У разі переоформлення документа дозвільного характеру дозвільний орган не пізніше наступного
робочого дня з дня переоформлення документа дозвільного характеру приймає рішення про визнання
недійсним документа дозвільного характеру, що був переоформлений, з внесенням відповідних змін до
Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Строк дії переоформленого документа дозвільного характеру не може перевищувати строк дії,
зазначений у документі дозвільного характеру, що переоформлявся.
 Не переоформлений в установлений строк документ дозвільного характеру є недійсним, крім випадку,
передбаченого абзацом третім цієї частини.
10. Зупинення розгляду документів, поданих для отримання документа дозвільного характеру,
можливе за бажанням суб'єкта господарювання шляхом письмового повідомлення про це дозвільного
органу або адміністратора, який протягом одного робочого дня повідомляє про це дозвільний орган. У разі
якщо на день подання повідомлення було проведено експертизу, обстеження або інші наукові та технічні
оцінки, необхідні для видачі документа дозвільного характеру, суб'єкт господарювання відшкодовує
відповідні витрати, пов'язані з їх проведенням.
У разі розгляду судом справи щодо об'єкта, на який видається документ дозвільного характеру, розгляд
документів, поданих для його отримання, зупиняється до винесення судом відповідного рішення.
Дозвільні органи поновлюють розгляд документів після усунення обставин, що зумовили його
зупинення.
Перебіг строку розгляду документів, поданих для отримання документа дозвільного характеру,
зупиняється з дня зупинення розгляду таких документів. З дня поновлення такого розгляду перебіг строку
розгляду документів продовжується.
Про зупинення та поновлення дозвільними органами розгляду документів, поданих для отримання
документа дозвільного характеру, приймається відповідне рішення.
11. Основні вимоги до порядку видачі, переоформлення, анулювання документів дозвільного характеру
поширюються на всі документи дозвільного характеру, у тому числі на дозвільні (погоджувальні)
процедури, якщо інше не встановлено законом.
Дії щодо одержання погоджень, висновків та інших документів, необхідних для видачі документа
дозвільного характеру, вчиняються дозвільним органом, що оформляє документ дозвільного характеру, без
залучення суб’єкта господарювання.
13. У визначених законом випадках правонаступник суб’єкта господарювання має право провадити
діяльність на підставі документів дозвільного характеру, виданих такому суб’єкту господарювання, у межах
строку їх дії до оформлення документів дозвільного характеру на правонаступника такого суб’єкта
господарювання. Це положення застосовується також у випадках, коли майно або частина майна, яке є
об’єктом державної власності та з наявністю якого пов’язана видача документів дозвільного характеру, за
рішенням суб’єкта управління об’єктами державної власності передається іншому суб’єкту господарювання
на визначеному законом речовому праві.
14. Прийняття від суб’єкта господарювання або уповноваженої ним особи заяви про одержання
(переоформлення, анулювання) документа дозвільного характеру здійснюється адміністратором у центрі
надання адміністративних послуг.
Кабінет Міністрів України має право визначити адміністративні послуги, які за вибором суб’єкта
господарювання можуть отримуватися у центрі надання адміністративних послуг, дозвільному органі.
Заява про одержання (переоформлення, анулювання) документа дозвільного характеру, що
оформляється дозвільними органами, або декларація подається суб’єктом господарювання (уповноваженим
ним органом або особою):
у паперовій формі особисто або поштовим відправленням - до адміністратора;
в електронній формі через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
громадських формувань (далі - портал електронних сервісів), оформлена згідно з вимогами законів у сфері
електронних документів, - до дозвільного органу.
Якщо документи подаються особисто, пред’являється паспорт громадянина України, тимчасове
посвідчення громадянина України або паспортний документ іноземця.
У разі подання документів представником додатково подається документ, що засвідчує його
повноваження.
Документи в електронній формі подаються суб’єктом господарювання (уповноваженим ним органом
або особою) через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Вимоги до змісту заяви визначаються Кабінетом Міністрів України.
Законом можуть бути встановлені інші вимоги до заяви.
 15. Документи дозвільного характеру, видані суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність на
території проведення антитерористичної операції, вважаються такими, що подовжили строк своєї дії на
період проведення антитерористичної операції, про що дозвільні органи протягом трьох днів вносять
відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських
формувань.
Продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами, наданих на ділянки,
розташовані на тимчасово окупованій території України, здійснюється з урахуванням особливостей,
встановлених законом.
16. Рішення, прийняті дозвільним органом відповідно до цього Закону, підлягають обов’язковому
оприлюдненню на порталі електронних сервісів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
17. Документ дозвільного характеру відображається у виписці з Єдиного державного реєстру
юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що підлягає обов’язковому
оприлюдненню на порталі електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в
Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
громадських формувань.

26 ПИТАННЯ

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень
КОРИСТУВАННЯ ВІДОМОСТЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ ПРАВ
Стаття 32. Надання інформації з Державного реєстру прав
1. Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному
реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.
2. Для фізичних та юридичних осіб інформація за об'єктом нерухомого майна та суб'єктом речового права
надається в електронній формі через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України, за умови
ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням електронного цифрового підпису чи
іншого альтернативного засобу ідентифікації особи, або в паперовій формі.
(абзац перший частини другої статті 32 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 06.10.2016 р. N 1666-VIII)
Інформація про зареєстровані права та їх обтяження, отримана в електронній чи паперовій формі за
допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав, має однакову юридичну силу та
використовується відповідно до законодавства.
Інформація з Державного реєстру прав не надається фізичним та юридичним особам у разі невнесення плати
за надання інформації або внесення її не в повному обсязі.
Порядок надання інформації з Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України.
3. Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів
Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Національного банку України,
Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції ,
приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням
ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в
електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації
відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до
Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим
Законом.
(частина третя статті 32 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 02.06.2016 р. N 1404-VIII,
зміни, внесені Законом України від 02.06.2016 р. N 1404-VIII, в частині положень,
що стосуються діяльності приватних виконавців, вводяться в дію з 05.01.2017 р.,
від 06.12.2016 р. N 1774-VIII)
Національному агентству з питань запобігання корупції надається також безпосередній автоматизований
доступ до Єдиного державного реєстру.
(частину третю статті 32 доповнено новим абзацом
другим згідно із Законом України від 02.10.2019 р. N 140-IX,
у зв'язку з цим абзац другий вважати абзацом третім)
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та
бюджетну політику, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат безоплатно отримує
відомості з Державного реєстру прав в електронній формі у форматі бази даних, витягу та/або в іншій формі
на підставі договорів про обмін інформацією, укладених з технічним адміністратором.
(частину третю статті 32 доповнено абзацом третім
згідно із Законом України від 06.12.2016 р. N 1774-VIII,
абзац третій частини третьої статті 32 у редакції
Закону України від 03.12.2019 р. N 324-IX)
4. За заявою власника чи іншого правоволодільця державний реєстратор надає інформацію про осіб, які
отримали відомості про зареєстровані права на нерухоме майно, що їм належить, та обтяження таких прав.
За запитом посадової особи органу досудового розслідування у зв'язку із здійсненням ним повноважень,
визначених законом, у відповідному кримінальному провадженні державний реєстратор надає інформацію у
формі виписки про осіб, які отримали відомості про зареєстровані права на нерухоме майно, що належить
іншим фізичним чи юридичним особам, та обтяження таких прав.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про захист персональних даних

27 ПИТАННЯ

Стаття 2. Визначення термінів

У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
база персональних даних - іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній
формі та/або у формі картотек персональних даних;
володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки
персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено
законом;
{Абзац третій статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції
Закону № 383-VII від 03.07.2013}
згода суб’єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її
поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої
мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання
згоди. У сфері електронної комерції згода суб’єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації
в інформаційно-телекомунікаційній системі суб’єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки
про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки,
за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту
проставлення відмітки;
{Абзац четвертий статті 2 в редакції Закону № 1262-VII від 13.05.2014; із змінами, внесеними згідно
із Законом № 675-VIII від 03.09.2015}
{Абзац п'ятий статті 2 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}
знеособлення персональних даних - вилучення відомостей, які дають змогу прямо чи опосередковано
ідентифікувати особу;
{Абзац шостий статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}
картотека - будь-які структуровані персональні дані, доступні за визначеними критеріями, незалежно
від того, чи такі дані централізовані, децентралізовані або розділені за функціональними чи географічними
принципами;
{Статтю 2 доповнено терміном згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}
обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація,
накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження,
реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням
інформаційних (автоматизованих) систем;
{Абзац статті 2 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}
одержувач - фізична чи юридична особа, якій надаються персональні дані, у тому числі третя особа;
{Статтю 2 доповнено терміном згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}
персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може
бути конкретно ідентифікована;
розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних
або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця;
{Абзац одинадцятий статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}
суб’єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються;
{Абзац дванадцятий статті 2 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

третя особа - будь-яка особа, за винятком суб’єкта персональних даних, володільця чи розпорядника
персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи
розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних.
{Абзац тринадцятий статті 2 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

28 ПИТАННЯ

Стаття 6. Загальні вимоги до обробки персональних даних

1. Мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових
актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних
даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що
відповідають визначеним цілям такої обробки.
{Частину першу статті 6 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}
У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з
попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду
суб’єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено
законом.
2. Персональні дані мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру потреби, визначеної
метою їх обробки.
3. Склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними
стосовно визначеної мети їх обробки.
4. Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею
документи; відомості, які особа надає про себе.
5. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою
суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому
законодавством.
6. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди,
крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та
прав людини.
7. Якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту життєво важливих інтересів суб'єкта
персональних даних, обробляти персональні дані без його згоди можна до часу, коли отримання згоди стане
можливим.
8. Персональні дані обробляються у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони
стосуються, не довше, ніж це необхідно для законних цілей, у яких вони збиралися або надалі оброблялися.
 Подальша обробка персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях може
здійснюватися за умови забезпечення їх належного захисту.
10. Типовий порядок обробки персональних даних затверджується Уповноваженим.

29 ПИТАННЯ

Стаття 11. Підстави для обробки персональних даних

1. Підставами для обробки персональних даних є:

1) згода суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних;
2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до
закону виключно для здійснення його повноважень;
3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб’єкт персональних даних або який
укладено на користь суб’єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню
правочину на вимогу суб’єкта персональних даних;
4) захист життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних;
5) необхідність виконання обов’язку володільця персональних даних, який передбачений законом;
6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій
передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб’єкта
персональних даних у зв’язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.

30 ПИТАННЯ

Перелік адміністративних послуг, що надаються в Центрі надання адміністративних послуг

м. Олександрії».

Відповідно до Закону України «Про адміністративні послуги» та з метою удосконалення

надання адміністративних послуг 7 грудня 2012 року було відкрито Центр надання
адміністративних послуг м. Олександрії.

Робота Центру направлена на якісну та доступну організацію процесу при наданні

адміністративних послуг, тому з цією метою в Центрі надаються послуги лише через
звернення до адміністраторів Центру, які надають кваліфіковані консультації та відповідають
за роботу « гарячої лінії».

Центром надання адміністративних послуг міста Олександрії надається 271 адміністративні

послуги, які затверджені рішенням міської ради від 24 грудня 2020 року № 33 «Про
затвердження Переліку адміністративних послуг, що надаються в Центрі надання
адміністративних послуг м. Олександрії».

В одному приміщенні Центру надання адміністративних послуг м. Олександрії можна

вирішити ряд життєвих питань громадян нашого міста - реєстрація прав власності на
земельну ділянку та об’єкт нерухомості, реєстрація місця проживання, оформлення паспорта
громадянина України у формі ID картки та паспорта громадянина України для виїзду за
кордон, реєстрація бізнесу, отримання дозволів на земельні роботи з одочасним погодженням
схеми розміщення новобудов, отримати послуги соціальнго характеру та послуги з державної
реєстрації актів цивільного стану. В момент звернення можна завірити довідки квартальних
комітетів та внести зміни до паспорта громадянина України у разі перейменування назви
вулиці згідно прописки, знятися з реєстрації місця проживання з іншої адміністративно-
територіальної одиниці, внести свої дані в Реєстр громади міста Олександрії.
 ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН
Закон України « Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР

1 ПИТАННЯ
Стаття 1. Звернення громадян
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування,
об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової
інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та
пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх
соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи
рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право
подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
{Частина друга статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1254-VI від 14.04.2009}
Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на
подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
2 ПИТАННЯ
ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗВЕРНЕНЬ
Стаття 3. Основні терміни, що вживаються в цьому Законі
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції
(зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо
діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а
також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян,
вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер
діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених
Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного
законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності,
народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо
поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою
відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених
діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
3 ПИТАННЯ
Стаття 5. Вимоги до звернення
Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам,
установам, організаціям незалежно від форми власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до
повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради
України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається
та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 цього Закону.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів
телефонного зв’язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється)
посадовою особою.
 Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу,
установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до
законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів
електронного зв’язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено
суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове
звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні
також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або
відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні
електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними
роз’ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених
частиною першою статті 7 цього Закону.
Звернення про надання безоплатної правової допомоги розглядаються в порядку, встановленому
законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
4 ПИТАННЯ
Стаття 6. Мова звернень і рішень та відповідей на них
Застосування мов у сфері звернень громадян і рішень та відповідей на них визначає Закон
України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".
5 ПИТАННЯ
Стаття 3. Основні терміни, що вживаються в цьому Законі
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції
(зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо
діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а
також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян,
вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер
діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених
Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного
законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності,
народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо
поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою
відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених
діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
6 ПИТАННЯ
Стаття 4. Рішення, дії (бездіяльність), які можуть бути оскаржені
До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської
діяльності, внаслідок яких:
порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до
відповідальності.
7 ПИТАННЯ
Стаття 7. Заборона відмови в прийнятті та розгляді звернення
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому
прийняттю та розгляду.
 Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну
належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування,
підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або
посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів
пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється
громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття
обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з
відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи
рішення яких оскаржуються.

8 ПИТАННЯ
Стаття 8. Звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню
Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке,
з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з
одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких
передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
{Положення частини другої статті 8, за яким не розглядаються "звернення осіб, визнаних судом
недієздатними", визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з
Рішенням Конституційного Суду № 8-р/2018 від 11.10.2018}
Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється
особі, яка подала звернення.

9 ПИТАННЯ
Стаття 10. Заборона розголошення відомостей, що містяться у зверненнях
Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх
згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої
інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян. Не допускається з'ясування даних про
особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або
зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи.
Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам,
які мають відношення до вирішення справи.
10 ПИТАННЯ
Стаття 9. Заборона переслідування громадян за подання звернення і неприпустимість
примушування їх до його подання
Забороняється переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної
влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності,
об'єднань громадян, посадових осіб за критику у зверненні їх діяльності та рішень.
Ніхто не може бути примушений до подання власного чи підписання колективного звернення або
участі в акціях на підтримку звернень інших осіб чи організацій.
11 ПИТАННЯ
Стаття 11. Звернення до об'єднань громадян
Одержані об'єднаннями громадян звернення із зауваженнями і пропозиціями щодо їх діяльності
розглядаються цими об'єднаннями та їх органами відповідно до статутів об'єднань, а заяви і скарги на
ущемлення чи порушення ними прав громадян - згідно з цим Законом.
12 ПИТАННЯ
 Стаття 12. Сфера застосування цього Закону
Дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений
кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про
захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до
судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання
корупції", "Про виконавче провадження".

13 ПИТАННЯ
Стаття 14. Розгляд пропозицій (зауважень) громадян
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно
від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та
повідомити громадянина про результати розгляду.
Пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю
внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.
14 ПИТАННЯ
Стаття 15. Розгляд заяв (клопотань)
Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи
підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких
належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них
факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти
громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю
внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом,
який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань,
за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома
громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із
роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
15 ПИТАННЯ
Стаття 16. Розгляд скарг громадян
Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства,
установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку
підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду
відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з
прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни
розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ і організацій особисто.
 Скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств,
акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення
вищих державних органів вирішуються в судовому порядку.
Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в
інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.
{Положення другого речення частини четвертої статті 16 стосовно звернення зі скаргою в
інтересах недієздатних осіб лише їх законними представниками визнано таким, що не відповідає
Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 8-р/2018 від
11.10.2018}
Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом
порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює
правозахисну діяльність.
До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його
зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду
повертаються громадянину.
Особливості розгляду скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів
речових прав на нерухоме майно визначаються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на
нерухоме майно та їх обтяжень".
Особливості розгляду скарг громадян на реєстраційні дії, відмову в державній реєстрації, бездіяльність
державного реєстратора визначаються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб,
фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
16 ПИТАННЯ
Стаття 17. Термін подання скарги
Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня
протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення
громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що
розглядає скаргу.
Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може
бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.

17 ПИТАННЯ
Стаття 18. Права громадянина при розгляді заяви чи скарги
Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян,
засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої
скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює
правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку
розгляду звернень.
18 ПИТАННЯ
Стаття 19. Обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх
керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно
від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в
межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді
заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву
чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України,
якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до
припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи
скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого
рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх
було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про
відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш
як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового
колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею
рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до
усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї
роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову
особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах
бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
19 ПИТАННЯ
Стаття 20. Термін розгляду звернень громадян
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті,
які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх
отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник
відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний
термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін
вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від
встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому
порядку.
20 ПИТАННЯ
Стаття 22. Особистий прийом громадян
 Керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств,
установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий
прийом громадян.
Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх
роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян.
Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в
установах, організаціях незалежно від форм власності, об'єднаннях громадян визначається їх керівниками.
Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному
зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку,
що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за
бажанням громадянина.

21 ПИТАННЯ
Стаття 24. Відповідальність посадових осіб за порушення законодавства про звернення громадян
Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну
відповідальність, передбачену законодавством України.
22 ПИТАННЯ
Стаття 28. Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян
Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень
здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів
України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки
Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні
адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також
міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та
організацій.
23 ПИТАННЯ
Стаття 13. Діловодство щодо звернень громадян
Діловодство щодо звернень громадян ведеться в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів
України.

ПОСТАНОВА
від 14 квітня 1997 р. № 348
Київ

Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної

влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах,
організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації

24 ПИТАННЯ (Особиста відповідальність за стан діловодствап за зверненнями громадян)

1. Діловодство за пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами громадян в
органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах,
організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації (далі - організаціях) здійснюється
на засадах, визначених Типовою інструкцією з документування управлінської інформації в електронній
формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну,
затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 55 “Деякі питання
документування управлінської діяльності” (Офіційний вісник України, 2018 р., № 23, ст. 770), з урахуванням
передбачених цією Інструкцією особливостей для реєстрації пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і
скарг громадян, що надійшли до організації.
 Ця Інструкція має рекомендаційний характер для об’єднань громадян, а також підприємств, установ та
організацій приватної форми власності.
Порядок ведення діловодства за зверненнями громадян, які містять відомості, що становлять державну
або іншу таємницю, яка охороняється законом, визначається спеціальними нормативно-правовими актами.
Особисту відповідальність за стан діловодства за зверненнями громадян несуть керівники організацій.
25 ПИТАННЯ ( Реєстрація звернень громадян)
2. Усі пропозиції, заяви і скарги, що надійшли, повинні прийматися та централізовано реєструватися у
день їх надходження, а ті, що надійшли у неробочий день та час, - наступного після нього робочого дня на
реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними комп'ютерами (додаток № 1),
або в журналах (додаток № 2). Конверти (вирізки з них) зберігаються разом з пропозицією, заявою, скаргою.
Облік особистого прийому громадян ведеться на картках, у журналах (додаток № 3) або за допомогою
електронно-обчислювальної техніки. За відсутності в організації системи електронного документообігу
письмове звернення, отримане за допомогою Інтернету, засобів електронного зв’язку (електронне
звернення), перед реєстрацією роздруковується на папері.
Журнальна форма реєстрації пропозицій, заяв і скарг та обліку особистого прийому громадян
допускається в організаціях з річним обсягом надходження до 600 пропозицій, заяв та скарг і такою ж
кількістю звернень громадян на особистому прийомі.
Електронне звернення приймається на визначену електронну адресу або шляхом заповнення
електронної форми, яка розміщується на офіційному веб-сайті організації.
Датою подання електронного звернення є дата надходження звернення на визначену електронну адресу
або дата заповнення електронної форми та її відправлення. Якщо електронне звернення надійшло на
визначену електронну адресу у неробочий день та час, то датою подання електронного звернення
вважається наступний після нього робочий день.
Розміщена на офіційному веб-сайті організації електронна форма повинна мати графи для зазначення
громадянином свого прізвища, імені, по батькові, місця проживання, електронної поштової адреси
(відомостей про інші засоби зв’язку з ним), викладення суті порушеного питання, зауваження, пропозиції,
заяви чи скарги, прохання чи вимоги, дати подання звернення.
У разі коли для розгляду електронного звернення по суті необхідно зазначати персональні дані
заявника або інших осіб, за винятком тих, що містяться у зверненні, заявнику пропонується звернутися з
усним або письмовим зверненням.
Письмові та усні пропозиції, заяви і скарги, подані на особистому прийомі, також підлягають
централізованій реєстрації на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними
комп'ютерами, або в журналах (додатки № 1 і 2).
Реєстраційно-контрольна картка, журнал реєстрації пропозицій, заяв і скарг, картка (журнал) обліку
особистого прийому громадян ведуться згідно з вказівками щодо їх заповнення (додаток № 4).
Автоматизовані реєстрація пропозицій, заяв і скарг та облік особистого прийому громадян
здійснюються з реєстраційно-контрольних форм шляхом введення в персональний комп'ютер таких
елементів: дата надходження звернення; прізвище, ім'я, по батькові, категорія (соціальний стан) заявника;
звідки одержано звернення, дата, індекс, контроль; порушені питання - короткий зміст, індекси; зміст і дата
резолюції, прізвище автора, виконавець, термін виконання; дата надіслання, індекс і зміст документа,
прийняті рішення, дата зняття з контролю; номер справи за номенклатурою.
Автоматизована реєстрація обліку особистого прийому громадян шляхом прямого введення в
персональний комп'ютер здійснюється за допомогою таких елементів: дата прийому, хто приймає; прізвище,
ім'я, по батькові, адреса, місце роботи, категорія (соціальний стан) заявника; порушені питання - короткий
зміст, індекси; кому доручено розгляд, зміст доручення, термін виконання, прийняті рішення, дата
одержання відповіді.
Склад зазначених елементів за необхідності може бути доповнений (розписка виконавця в одержанні
документа, хід виконання тощо). Порядок розміщення елементів у разі проведення автоматизованої
реєстрації може визначатись організацією.
У процесі автоматизованої реєстрації формується банк реєстраційних даних. Автоматизовані банки
даних забезпечують користувача інформацією про всі документи і їх місцезнаходження за допомогою
виведення інформації на екран комп'ютера, а у разі потреби - на принтер.
 Реєстраційний індекс пропозиції, заяви, скарги зазначається у реєстраційному штампі (додаток № 5).
Штамп ставиться на нижньому полі першого аркуша документа праворуч або на іншому вільному від тексту
місці, крім місця, призначеного для підшивки.
Реєстраційний індекс складається з початкової літери прізвища заявника та порядкового номера
пропозиції, заяви, скарги, що надійшла, наприклад, Д-401. Реєстраційний індекс може бути доповнений
іншими позначеннями, що забезпечують систематизацію, пошук, аналіз і зберігання пропозицій, заяв і скарг.
На вимогу громадянина, який подав звернення до організації, на першому аркуші копії звернення
проставляється штамп із зазначенням найменування організації, дати надходження та вхідного номера
звернення. Така копія повертається громадянинові.
3. У разі надходження повторних пропозицій, заяв і скарг їм надається черговий реєстраційний індекс,
а у відповідній графі реєстраційно-контрольної картки, журналу або на відповідному полі реєстраційно-
контрольної картки, викликаної на екран монітора персонального комп'ютера (під час автоматизованої
реєстрації), зазначається реєстраційний індекс першої пропозиції, заяви, скарги. На верхньому полі першого
аркуша повторних пропозицій, заяв і скарг праворуч і на реєстраційних формах робиться позначка
"ПОВТОРНО" і підбирається все попереднє листування.
Пропозиції, заяви і скарги одного й того ж громадянина з одного і того ж питання, що надіслані різним
адресатам і надійшли на розгляд до однієї й тієї ж організації (дублетні), обліковуються за реєстраційним
індексом першої пропозиції, заяви і скарги з доданням порядкового номера, що проставляється через дріб,
наприклад, Д-401/1, Д-401/2, Д-401/3.

26 ПИТАННЯ (Журнальна форма реєстрації звернень громадян)

Журнальна форма реєстрації пропозицій, заяв і скарг та обліку особистого прийому громадян
допускається в організаціях з річним обсягом надходження до 600 пропозицій, заяв та скарг і такою ж
кількістю звернень громадян на особистому прийомі.
Електронне звернення приймається на визначену електронну адресу або шляхом заповнення
електронної форми, яка розміщується на офіційному веб-сайті організації.
Датою подання електронного звернення є дата надходження звернення на визначену електронну адресу
або дата заповнення електронної форми та її відправлення. Якщо електронне звернення надійшло на
визначену електронну адресу у неробочий день та час, то датою подання електронного звернення
вважається наступний після нього робочий день.
Розміщена на офіційному веб-сайті організації електронна форма повинна мати графи для зазначення
громадянином свого прізвища, імені, по батькові, місця проживання, електронної поштової адреси
(відомостей про інші засоби зв’язку з ним), викладення суті порушеного питання, зауваження, пропозиції,
заяви чи скарги, прохання чи вимоги, дати подання звернення.
У разі коли для розгляду електронного звернення по суті необхідно зазначати персональні дані
заявника або інших осіб, за винятком тих, що містяться у зверненні, заявнику пропонується звернутися з
усним або письмовим зверненням.
27 ПИТАННЯ ( Реєстрація звернень громадян на реєстраційно-контрольних картках)
Письмові та усні пропозиції, заяви і скарги, подані на особистому прийомі, також підлягають
централізованій реєстрації на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними
комп'ютерами, або в журналах (додатки № 1 і 2).
Реєстраційно-контрольна картка, журнал реєстрації пропозицій, заяв і скарг, картка (журнал) обліку
особистого прийому громадян ведуться згідно з вказівками щодо їх заповнення (додаток № 4).
28 ПИТАННЯ ( Автоматизована система реєстрації звернень громадян)
Автоматизовані реєстрація пропозицій, заяв і скарг та облік особистого прийому громадян
здійснюються з реєстраційно-контрольних форм шляхом введення в персональний комп'ютер таких
елементів: дата надходження звернення; прізвище, ім'я, по батькові, категорія (соціальний стан) заявника;
звідки одержано звернення, дата, індекс, контроль; порушені питання - короткий зміст, індекси; зміст і дата
резолюції, прізвище автора, виконавець, термін виконання; дата надіслання, індекс і зміст документа,
прийняті рішення, дата зняття з контролю; номер справи за номенклатурою.
Автоматизована реєстрація обліку особистого прийому громадян шляхом прямого введення в
персональний комп'ютер здійснюється за допомогою таких елементів: дата прийому, хто приймає; прізвище,
ім'я, по батькові, адреса, місце роботи, категорія (соціальний стан) заявника; порушені питання - короткий
зміст, індекси; кому доручено розгляд, зміст доручення, термін виконання, прийняті рішення, дата
одержання відповіді.
Склад зазначених елементів за необхідності може бути доповнений (розписка виконавця в одержанні
документа, хід виконання тощо). Порядок розміщення елементів у разі проведення автоматизованої
реєстрації може визначатись організацією.
У процесі автоматизованої реєстрації формується банк реєстраційних даних. Автоматизовані банки
даних забезпечують користувача інформацією про всі документи і їх місцезнаходження за допомогою
виведення інформації на екран комп'ютера, а у разі потреби - на принтер.
Реєстраційний індекс пропозиції, заяви, скарги зазначається у реєстраційному штампі (додаток № 5).
Штамп ставиться на нижньому полі першого аркуша документа праворуч або на іншому вільному від тексту
місці, крім місця, призначеного для підшивки.
Реєстраційний індекс складається з початкової літери прізвища заявника та порядкового номера
пропозиції, заяви, скарги, що надійшла, наприклад, Д-401. Реєстраційний індекс може бути доповнений
іншими позначеннями, що забезпечують систематизацію, пошук, аналіз і зберігання пропозицій, заяв і скарг.
На вимогу громадянина, який подав звернення до організації, на першому аркуші копії звернення
проставляється штамп із зазначенням найменування організації, дати надходження та вхідного номера
звернення. Така копія повертається громадянинові.
29 ПИТАННЯ ( Формування і зберігання справ)
8. Пропозиції, заяви і скарги громадян після їх вирішення з усіма документами щодо їх розгляду і
вирішення та примірником реєстраційно-контрольної форми мають бути повернуті посадовим особам чи
підрозділу службового апарату, які ведуть діловодство за пропозиціями, заявами і скаргами, для
централізованого формування справи, картотек, банку даних. Формування і зберігання справ у виконавців
забороняється.
Документи розміщуються у справах у хронологічному або алфавітному порядку. Кожна пропозиція,
заява, скарга з усіма документами щодо її розгляду і вирішення становлять у справі самостійну групу і
вміщуються в м'яку обкладинку (додаток № 6). У разі одержання повторної пропозиції, заяви, скарги або
появи додаткових документів вони підшиваються до даної групи документів.
Під час формування справ перевіряється правильність спрямування документів до справи, їх
комплектність. Невирішені пропозиції, заяви, скарги, а також неправильно оформлені документи підшивати
до справ забороняється.
Обкладинка справи оформляється за встановленою формою (додаток № 7).
9. Організації зберігають пропозиції, заяви і скарги для надання довідок і використання їх в інших
цілях.
Відповідальність за схоронність документів за пропозиціями, заявами і скаргами покладається на
керівників, інших посадових осіб організацій відповідно до їх функціональних обов'язків.
Термін зберігання документів за пропозиціями, заявами і скаргами визначається затвердженими
керівниками організацій переліками документів і номенклатурами справ, що утворюються у процесі їх
діяльності. Як правило, встановлюється п'ятирічний термін зберігання пропозицій, заяв і скарг та
документів, пов'язаних з їх розглядом і вирішенням.
У випадках, викликаних специфікою діяльності організації, постійно діюча експертна комісія цієї
організації може прийняти рішення про збільшення терміну зберігання або про постійне зберігання
найцінніших пропозицій громадян.
Рішення експертної комісії про збільшення термінів зберігання документів за пропозиціями, заявами і
скаргами, про відбір їх для подальшого зберігання підлягають обов'язковому затвердженню керівником
організації.

30 ПИТАННЯ (Термін зберігання документів за пропозиціями, заявами і скаргами)

9. Організації зберігають пропозиції, заяви і скарги для надання довідок і використання їх в інших
цілях.
 Відповідальність за схоронність документів за пропозиціями, заявами і скаргами покладається на
керівників, інших посадових осіб організацій відповідно до їх функціональних обов'язків.
Термін зберігання документів за пропозиціями, заявами і скаргами визначається затвердженими
керівниками організацій переліками документів і номенклатурами справ, що утворюються у процесі їх
діяльності. Як правило, встановлюється п'ятирічний термін зберігання пропозицій, заяв і скарг та
документів, пов'язаних з їх розглядом і вирішенням.
У випадках, викликаних специфікою діяльності організації, постійно діюча експертна комісія цієї
організації може прийняти рішення про збільшення терміну зберігання або про постійне зберігання
найцінніших пропозицій громадян.
Рішення експертної комісії про збільшення термінів зберігання документів за пропозиціями, заявами і
скаргами, про відбір їх для подальшого зберігання підлягають обов'язковому затвердженню керівником
організації.
10. Справи, що підлягають постійному, а також тимчасовому (понад 10 років) зберіганню, передаються
до архівного підрозділу організації через два роки після завершення діловодства за ними. Справи, що
підлягають тимчасовому зберіганню (до 10 років включно), передаються до архівного підрозділу за
рішенням керівника організації.
Після закінчення встановлених строків зберігання звернення громадян та документи щодо їх розгляду
підлягають знищенню у порядку, встановленому Мін’юстом.